10259

Філософія права: деякі наукознавчі аспекти

Научная статья

Логика и философия

Філософія права: деякі наукознавчі аспекти Сучасний період розвитку українського суспільствознавства зокрема правознавства відзначається розширенням та інтенсифікацією досліджень з філософії права. Проявами цього є низка нових публікацій з цієї проблематики за...

Украинкский

2013-03-24

69 KB

2 чел.

Філософія права: деякі наукознавчі аспекти

Сучасний період розвитку українського суспільствознавства, зокрема правознавства, відзначається розширенням та інтенсифікацією досліджень з філософії права. Проявами цього є низка нових публікацій з цієї проблематики, запровадження відповідних навчальних курсів у вищих юридичних навчальних закладах, підготовка докторських дисертацій. Аналогічний процес спостерігається й у Росії та в інших постсоціалістичних країнах.

Чим це пояснити?

Актуалізація згаданих досліджень зумовлюється передусім необхідністю перегляду попередньої світоглядної доктрини, що офіційно панувала у країнах «соціалістичного табору», пошуками нових соціально-філософських парадигм, які були 6 адекватні теперішнім реаліям, і відповідно плюралізацією методологічних підходів до розв'язання філософсько-правових проблем, що складають предмет філософії права. Істотного значення набуває й такий фактор як прагнення якомога ширше врахувати здобутки світової та попередньої вітчизняної соціально-філософської думки, які раніше у цих країнах так чи інакше ігнорувались.

У даній статті пропонується до обговорення декілька питань, пов'язаних із наукознавчою характеристикою філософії права.

1. Що є предметом філософії права? Відповідь на це питання має постати в результаті аналізу принаймні двох його аспектів: змісту праворозуміння та специфіки предмету філософії.

Щодо першого з них, то усім добре відомо, що інтерпретація поняття права ніколи не була й сьогодні не лишається однозначною. Тому вже з цієї причини предмет філософії права, будучи явищем похідним від праворозуміння, не зможе змістовно витлумачуватись завжди, повсюди й усіма однаково. І якщо саме філософія покладає на себе місію визначати: що є право або інакше сказати, яке явище відображається зазначеним поняттям, то скільки існувало й існує різних «філософій», стільки було й буде неоднозначних пра-ворозіумінь. А тоді, отже, проблема змістовної, неформальної уніфікації предмета філософії права може видатись принципово нерозв'язуваною...

Це проявляється, наприклад, у тому, що філософи та й, зрештою, юристи часто-густо аксіоматизують певний варіант праворозуміння (скажімо, вважають правом одне з таких явищ (а, висловлюючись більш точно, — певні їх різновиди от-як: свобода, чи справедливість, чи мораль, чи інтереси, певні суспільні відносини, чи певні ідеї, чи внутрішний психологічний стан, переживання, особистий досвід людини), а вже потім вдаються до його філософського осмислення, освоєння. Але ж саме таке постулювання є, зі свого боку, продуктом і виявом певної світоглядно-філософської доктрини, ідеології, установки, яка, очевидно, сформувалась небезпричинно, невипадково.

Можливість неоднозначного праворозуміння породжується, взагалі кажучи, багатоаспектністю, багатоякісністю того явища, яке відображають поняттям права. Але це тільки-но можливість (гносеологічна передумова) плюралізаіції праворозуміння. Дійсністю ж вона стає тоді, коли у процес інтерпретації поняття права включаються — нерідко досить опосередковано, неявно, буває й неусвідомлювано —певні індивідуальні та групові інтереси, які й зумовлюють акцентування (аж до спотвореного гіперболізування) того чи іншого аспекту, «зрізу» цього явища. У цьому полягає соціальна передумова плюралізації праворозуміння.

Визнання цих двох чинників неоднозначної філософської інтерпретації онтології й сутності права, їх конкретизація в процесі аналізу й оцінки різних філософсько-правових течій — це, по-перше, неодмінна складова наукової демістифікації феномена права. А по-друге, це дозволяє раціонально пояснити, обгрунтувати ті або інші типологічні характеристики праворозуміння, «вивести» їх як зі специфіки його предмета, так й з особливостей умов життя, потреб та інтересів певної частини суспільства.

Так чи інакше, але демонстрація невипадковості (а можливо, й ролі випадковості) виникнення й поширення тих або інших поглядів щодо онтології й сутності права завжди лишатиметься актуальним завданням науки.

Ситуація принципово не міняється й тоді, коли замість терміна (поняття) «право» використовується термін (поняття) “правова реальність”. Скажімо, якщо у літературі обговорюються питання про філософські способи й рівні осмислення правової реальності, то віднесення того чи іншого явища саме до правового попередньо не доводиться, а просто постулюється. У такий спосіб, так би мовити, віз ставиться поперед коня: те, що має стати результатом, висновком філософсько-правових досліджень, береться за їх вихідний, першопочатковий пункт береться бездоказово, начеби на віру.

Менш вразливим видається інший шлях: визначити гранично абстрактно (а отже, беззмістовно, в онтологічному й соціальному аспектах) той феномен, який кваліфікується як правова реальність. Розкриття ж його сутності залишити тим філософсько-правовим «школам», кожна з яких досліджує лише один з аспектів цього явища (хоча результати дослідження вона потім гґпертрофовано поширює на все явище в цілому і вважає його сутністю те, що насправді є лише од-ним з його проявів).

Можливо, дійсно, цей шлях наійбільше відповідає специфіці філософського підходу, філософських знань? Так, стверджується, що правова реальність це «складна, багатоаспектна, відносно автономна сфера людського буття». Заперечувати проти цього положення неможливо якраз завдяки його граничній абстрактності.

У зв'язку з ци'м нагадаємо, що для розв'язання обговорюваного питання (предмет філософії права) є не менш важливим і другий із зазначених вище його аспектів, а саме: які знання про право матимуть саме філософський статус. 06межимось тут лише «реплікою» про те, що як відомо, стосовно предмету філософії навіть серед самих філософів немає певної згоди. Між тим перозв'язаність питання про специфіку «філософічності» знань про право призводить до того, що до філософії права відносять і такі з них, які навряд чи належать до суто філософських.

Виходячи з викладеного щодо предмета філософії права, видається за можливе визначити її поняття у такий спосіб: філософія права — це система найзагальніших (гранично загальних) знань щодо онтологічної природи та соціальної сутності явища, яке відображається поняттям права.

II. Філософія права і гносеологія правознавства. Одним з підходів до розуміння філософії права є її інтерпретація як гносеології правознавства . Найбільш рел’єфно він представлений у працях Д. А. Керімова.

Безперечно позитивним у цьому підході є концентрація зусиль на розробці світоглядних (філософських) та загальнонаукових аспектів, «рівнів» методології правознавства. Не викликає сумніву й те, що чимало положень соціальної філософії (будь-якого її різновиду) здатні використовуватись як метод для здобуття нових знань щодо предмета правознавства. Та попри все це філософія права не може ототожнюватись з методологією юридичної науки. Хоча б тому, що методи цієї науки (як і будь-якої іншої) складаються не тільки з філософських засад, положень, понять. Але ще більш суттєвим є те, що філософія права має бути насамперед системою гранично загальних позитивних знань про право (правову реальність). А здатність цих знань «працювати» як метод досліджень — це вже властивість, похідна від їхнього філософського статусу.

До чого здатне призвести щойно наведене розуміння філософії -права, її предмета свідчать твердження одного з його сучасних українських прихильників. Згідно його «гносеологічної концепції права» саме «пізнання є самою сутністю права, найглибшою його характеристикою»; тому будь-яке праворозуміння, будь-яка «концептуальна модель права» — це певний метод, оскільки «метод визначає все»: «адже ми завжди отримуємо право таке, якими методами ми його відкрили і розробили».

При даному підході онтологічна субстанція права (що є правом) виявляється результатом того, яким методом воно досліджувалось! Отже, за такою логікою, не предмет дослідження зумовлює, «веде» за собою дослідницькі методи, визначає їх прийнятність, а навпаки: метод дослідження «продукує» його предмет.

А те, що «вибір» методології, насамперед методології світоглядно-філософського рівня, не буває випадковим і зумовлюється чинником, про які вже йшлося, перетворює праворозуміння (при такому підході до філософії права) знову ж таки на продукт, так чи інакше, певних соціальних інтересів, ідеологічної заангажованості та професійно-аналітичної (техніко-логічної) майстерності дослідника.

Наслідки розглядуваної інтерпретації філософії права стають зрозумілими й у світлі спроб окремих авторів перебільшити, абсолютизувати евристичні можливості окремих методологічних підходів. Так, висловлювалась думка про те, що у сфері юриспруденції універсального методологічного значення має набути наука про загальні закономірності самоорганізовуваних системних явищсінергетика. На думку іншого дослідника, який вважає, що «предмет філософії права у широкому розумінні становить методологічний універсалізм правової науки», саме філософська герменевтика (метод герменевтичного дослідження) здатний бути «універсальною мовою» у вивченні «універсалій правового мислення», юриспруденції, в цілому». В українській літературі виголошувалось і таке положення, що «філософський раціоналізм — універсальна методологія правознавства».

Наведені спроби, аби вони були здійснені, є одним із переконливих аргументів якраз проти ототожнення філософії права з методологією правознавства, а вже з яким би то не було одним з філософсько-методологічних підходів і поготів.

III. Антропологізація філософії права як тенденція її сучасного розвитку. Для того, щоб зробити певні кроки у напрямку змістовної конкретизації запропонованої вище дефініції поняття філософії права, слід взяти до уваги аксіоматичне положення про людиномірний характер філософських знань. Якщо погодитись з тим, що вихідною точкою і стрижнем філософії є людина, її існування й розвиток, то центральною частиною, фундаментом філософії права має, вочевидь, бути філософія права (прав) людини. У другій половині XX ст. такий підхід набуває значного поширення, що є свідченням гуманізації як філософії, так і юриспруденції.

Ілюстрацією цього процесу може бути, скажімо, «екзистенціально-феноменологічний» підхід до онтології права, згідно якого воно розглядається як спосіб співіснування людини з іншими, як “інтерсуб'єктивне персоно-релятивнє” явище, як «спосі6 буття людини в її стосунках з іншими». На думку іншого сучасного автора, предметом філософії права є «стан духовною життя людини», а саме — «феномен людського життя, завдяки котрому особа реалізує свою духовну сутність, набуває єдності з іншими людьми, локалізує своє місцеперебування у світовому просторі й долає обмеженість людського буття». В одному з крайніх ваіріантів цього напрямку феномен права вбачається у вільній людській волі.

У цих і подібних до них твердженнях неважко пізнати варіації так званої психологічної школи права. Відоме положеннія про те, що спільною філософською основою цих інтерпретацій права є суб'єктивний ідеалізм, очевидно, не втрачає своєї істинності й нині.

Варто віддати належне благородним, гуманістичним намірам представників цієї течії: «піднести» людину, поставити її понад усе насамперед понад державу; слід вітати антитоталітарну спрямованість таких засад. Проте не можна не помічати такої істотної вади цього підходу яік «монадизація» людини, уявлення про неї як про самодостатню, ізольовану, цілком незалежну від суспільства істоту. Спільним для наведених психологічних інтерпретацій права є оминання або затушковування питання про те, чому саме такі, а не якісь інакші (за змістом) почуття, переживання, думки, поняття та інші компоненти індивідуальної психіки виникли у людини, чим можна пояснити цей їх зміст? Наука ж, яка не ставить таких питань і не пропонує відповіді на них, як видається, не виконує однієї з найважливіших своїх функцій.

Одним з проявів розглядуваної філософсько-правової тенденції можна вважати й посилення уваги до дослідження філософських засад прав людини. Ці засади дедалі рельєфніше не тільки виокремлюються у самостійний напрямок філософії права, але й починають претендувати на центральне, стрижневе положення в її структурі. Щоправда, у ряді випадків навіть тоді, коли у філософськіих працях (особливо ж у рамках філософської антропології) висвітлюються питання, що охоплюються «праволюдинною» проблематикою, термін права людини» не вживається.

IV. Про співвідношення філософії права й загальної теорії права. Характеристика цього співвідношення зумовлюватиметься передусім відповіддю на наступне питання: чи можна уявити таку загальну теорію права, яка не роз'яснювала би, що є право, чому й як воно виникає, яким чином функціонує? Йдеться, отже, про співставлення предметів розглядуваних наук, а конкретніше про порівняння проблематики (тематики), в якій ці предмети «розгортаються», конкретизуються.

Основна проблематика філософії права є, безіперечно, похідною від розуміння предмета цієї галузі знань. А зважаючи на «плюралістичність» його інтерпретації, вона ця проблематика помітно відрізняється у представників різних шкіл». Наведемо, лише для прикладу, декілька варіантів переліку питань, що розглядаються у сучасних курсах філософії права.

Книга “Філософія права”, опублікована п'ятим виданням у США; Право (Теорія природного права юридичний позитивізм); Моральний обов'язок дотримувати право; Свобода; Справедливість; Відповідальність; Покарання.

Монографія відомого угорського правника Ч. Варги «Право і філософія. Вибрані статті з теорії права»: Право як практика; Право як техніка; Право як логіка; Право як досвід; Право як історія.

Книга «Читання з філософії права» опублікована у США; Розуміння права; Філософські дослідження у цивільному праві; Філософські дослідження у конституційному праві.

Навчальний посібник Л. В. Петрової «Нариси з філософії права»: Парадигма в праві; Доктрина в праві; Істина в праві; Неправо; Пошук права; Прогрес і традиція в праві; Розробка концепції автономної особи як першоджерела права; Розробка концепції юридичної рівноваги держави і громадянина.

Книга Ю. Є. Пермякова «Лекции по философии права»: Природа та сутність права; Космос і право; Особа і право; Проблема гуманізму в праві, Право і влада; Право і утопічна свідомість; Просторове буття права; Цінність права.

Монографія Є. А. Позднякова «Философия государства и права»: Що таке право; Право і закон; Право та звичай; Право й політика; Право й економіка; Культура і право; Право і мораль; Злочин і покарання.

А тепер поглянемо, для порівняння, на тематику загальнотеоретичної юриспруденції, що культивується у «дальньому зарубіжжі» (беручи до уваги, що вітчизняні й «ближньозарубіжні» праці більш доступні і відомі нашому читачеві).

Монографія Р. Хеймана та Н. Левіта «Юриспруденція», видана у США, висвітлює такі питання: Правовий реалізм, Право й економіка; Право й наука; Критичні правові дослідження; Право та література;  Феміністська теорія права; Критична теорія рас; Прагматизм; Постмодернізм.        І

За свідченням відомого професора Корнельського університету (США) С. Р. Саммерса, американські теоретики права зайняті головним чином розв'язанням наступних завдань: загальне визначення поняття права, встановлення його природи та правових систем; створення загальних концепцій та понятійного апарату, що ними відображаються правові явища у тому чи іншому суспільстві.

Співставлення наведеної вище «номенклатури» основних сюжетів філософії права з більш-менш усталеною тематикою загальної теорії права свідчить про значне їх співпадіння. І це цілком виправдано: адже позбавлення загальної теорії права її філософської складової перетворило б цю науку на безконцептуальну, методологічно невизначену і соціально-бєззмістовну інформацію про суто формальні характеристики, показники правових явищ.

Тому з декількох логічно можливих відповідей на обговорюване питання найбільш підставною видається наступна.

Філософія права є, так би мовити, «спільною територією» науки філософії та загальнотеоретичної юридичної науки, проте у кожній з них вона відіграє неоднакову роль, посідає своєрідне місце: в рамках першої — це одна з її спеціальних частин (поряд з «філософіями» політики, моралі, релігії, мистецтва та ін.), тоді як у рамках другої — це її концептуально-методологічний фундамент. І ця «територія» освоюєгься спільними зусилліями названих наук. (У вітчизняному правознавстві 60—80-х років така позиція підтримувалась, з тими чи іншими відмінностями С. С. Алексеєвим, Д..А. Керімовим, М. І. Козюброю, П. О. Недбайлом, Л. С. Явичем та ін.).

З одного боку, на питання: що являє собою право як недержавне (загальносоціальне) явище — пропонує відповідь, насамперед, соціальна філософія, виходячи з найзагальніших уявлень про лодину та суспільство, про закономіріності їх існування та розвитку. Юридична ж загальнотеоретична наука тією чи іншою мірою озброюється цим знанням як «запозиченим» або ж бере безпосередню участь у його виробленні. Та з другого, сама філософія не може не враховувати тієї обставини, що у соціально-неоднорідному суспільстві право (якою б не була його філософська інтерпретація) стає реальним, здійсненним лише за умов його державно-юридичного забезпечення.

Одним із практико-прикладних свідчень обгрунтованості саме такого висновку є те, що нині в Україні філософію права включено одночасно до двох наукових спеціальностей, з яких можуть здобуватись вчені ступені: філософської (09.00.10) та юридичної (12.00.01).

V. Філософія права як навчальний предмет у системі вищої юридичної освіти. Необхідність засвоєння студентами юридичних вузів філософсько-правових знань зумовлюється потребами їх майбутньої професії. Ці знання дозволяють: а) законодавцям  (а у прецедентних правових системах і суддям) відшуковувати, виявляти, що є правом, з тим щоб фіксувати, закріплювати його у відповідних юридично-нормативних джерелах; б) правозастосовувачам — у разі застосування відносно визначених норм, особливо ж норм з оціночними, «ситуаційними» поняттями, приймати такі рішення в межах закону, які найбільшою мірою відповідають неюридичному (загальносоціальному) праву; в) науковцям та й іншим компетентним особам аналізувати дєржавно-юридичие регулювання з точки зору його відповідності такому праву і формулювати пропозиції законодавцю щодо забезпечення цієї відповідності.

Викладання курсів філософії права на юридичних факультетах європейських університетів має досить давню традицію (з середини XIX ст.). Можна згадати й низку прізвищ вітчизняних юристів, які у другій половині XIX — на початку XX ст. публікували посібники з цього предмету, викладали  його (Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, К. Л. Кузнєцов, І. В. Михайловський, П. І. Новгородцев, П. Г. Редкін, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шєршеневич та ін.). І сьогодні ці курси читаються у деяких юридичних вузах США (наприклад, у Пенсильванському, Вальпараївському університетах) та Європи.

В Україні радянського періоду студенти-юристи одержували певний обсяг філософсько-правових знань в рамках курсів теорії держави і права та історії політичних і правових вчень. Щоправда, виключно у позитивному плані подавався лише один різновид філософії права — «марксистсько-ленінської», усі ж інші її різновиди висвітлювались здебільшого необ'єктивно-критично. Нині у цій справі відбулися радикальні зміни. По-перше, всі філософсько-правові концепції, «школи» вивчаються у зазначених дисциллінах з позицій толерантності, неупередженості, а щодо історико-матеріалістичної філософії права, схарактеризовуються не тільки її достоїнства, але й слабкі місця, прорахунки. По-друге, у деяких юридичних вузах запроваджено або ж готуються спеціальні курси з філософії права (Національна юридична аікадемія, Чернівецький університет, Львівськиій університет, Академія внутрішніх справ).

У зв'язку з останньою обставиною слід зробити таке застереження. Ці курси не повинні ігнорувати специфічну вимогу юридичної практики за умов європейсько-континентальної (нормаїивно-актної) правової системи, до якої належить і українське право, вимоги суворої, беззастережної зв'язаності правозастосовувачів і правореалізаторів законом незалежно від уявлень цих суб'єктів щодо правовості чи неправовості останнього. Протилежна ж установка, яка іноді виголошується окремими викладачами-філософами здатна перетворити філософію права скоріше на філософію беззаконня, на виправдання юридичних правопорушень й сваволі. А це, до речі, теж свідчить про спільну «підвідомчість» філософсько-правових положень як науці філософії, так і юриспруденції.

Зокрема, в питанні про співвідношення права (як явища недержавного походження) і закону (у діалектичному аспекті) методологічними орієнтирами повинні бути «верховенство права, забезпечення його обов'язковості «у законотворчій діяльності» (підкреслено нами) і одноразово «верховенство і найвища юридична сила Конституції України щодо законодавчих та інших правових актів, верховенство законів у системі нормативно-правових актів України, забезпечення законності та справедливості правозастосовчої діяльності».

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5767. Подбор и расчет параметров ленточного конвейера 390.5 KB
  Введение Машины непрерывного транспорта являются неотъемлемой частью современных систем комплексной механизации погрузочно-разгрузочных, транспортных и складских работ. Большинство таких машин применяется как для непосредственного транспортирования ...
5768. Расчет экономической эффективности предприятия ЗАО Ладушка 277 KB
  Введение: В своей курсовой работе по экономике предприятия, я отдала предпочтение предприятию специализирующегося на выпечке хлебобулочных изделий, посчитав это занятие прибыльным и беспроигрышным. Ведь хлеб-это товар первой необходимости, а, след...
5770. Разработка и исследование математической модели линейной САУ 1.64 MB
  Разработка и исследование математической модели линейной САУ. Цель работы: практическое применение знаний в области ТАУ и высшей математики для математического описания и исследования САУ. Задача: разработать фазовую математическую модель линейной С...
5772. Разработка направлений совершенствования системы управления финансами предприятия в области инвестиций на примере ЗАО Втормет 258.38 KB
  Введение Помочь государству в преодолении экономического кризиса призваны инвестиции. Инвестиции предназначены для поднятия и развития производства, увеличения его мощностей, технологического уровня. Об инвестициях сказано уже немало: все российские...
5773. Анализ качества продукции на примере ООО Трусовский хлебзавод 149.19 KB
  Важнейшим источником роста эффективности производства является постоянное повышение технического уровня и качества выпускаемой продукции. Но не каждое предприятие затрачивает свои материальные и другие ресурсы на постоянное улучшение качест...
5775. Облік в бюджетних установах. Конспект лекцій 519.5 KB
  Вступ Метою викладення дисципліни Облік в бюджетних установах в вищих навчальних закладах є формування системи знань з теорії та практики ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах. та на основі цих знань підготовка фахівця з бухга...