ID: 1064

Название работы: Теоретичні засади державного пенсійного страхування та перспективи його розвитку

Категория: Дипломная

Предметная область: Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Описание: Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в Україні. Особливості розвитку системи державного пенсійного страхування в країнах світу. Принципи загальнодержавного пенсійного страхування в Україні. Правова основа державного пенсійного страхування в Україні. Тенденції розвитку державного пенсійного страхування в Україні.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-01-06

Размер файла: 569 KB

Работу скачали: 89 чел.

ВСТУП

Упродовж багатьох років в Україні існувала однорівнева система пенсійного забезпечення, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною економікою та функціонувала на засадах солідарності поколінь. З набуттям Україною незалежності постала необхідність у реформуванні такої системи пенсійного забезпечення, оскільки в умовах ринкової економіки вона виявилася економічно необґрунтованою, фінансово неспроможною, соціально несправедливою здебільшого для найбідніших верств населення.

Кожен з нас, рано чи пізно, наштовхнеться на таке питання. Але краще буде, якщо люди почнуть хвилюватися за своє майбутнє ще з молодості.

Пенсійне забезпечення − це єдине рішення матеріального забезпечення людей похилого віку, яке виникло більше ста років тому.

Пенсійна система − дуже складний організм функціонування. Особливо складним є порядок ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів та зборів на загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення. Тому дуже важливо розуміти структуру системи пенсійного забезпечення взагалі, а також порядок нарахування пенсії.

До 2003 року для пенсійної системи в Україні характерним був низький рівень пенсійного забезпечення, відсутність належної диференціації розмірів пенсії, наявність значних переваг і пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань коштів на пенсійне забезпечення. А поданий до Верховної Ради законопроект «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який передбачав ряд нових підходів і положень, зокрема:

- персоніфікацію обліку пенсійних рахунків;

- визначення розміру пенсій на основі середнього заробітку за весь період трудового стажу для одержання пенсій у повному обсязі;

- зарахування до трудового стажу місяців, за які сплачувалися внески; тощо,

змінив становище, яке було в пенсійній системі України.

Метою роботи є детальне розглядання внесків до обов’язкового державного пенсійного страхування, детальне вивчення системи пенсійного забезпечення в Україні і тієї ролі яку відіграє в ній Пенсійний фонд, сучасний стан та перспективи його розвитку.

Виходячи із мети роботи необхідно вирішити наступні завдання: роль пенсійного страхування в українській економіці, проблеми страхування, тенденції розвитку та шляхи покращення системи пенсійного страхування.

Об’єктом дослідження курсової роботи є − пенсійна система України.

Предметом дослідження є – теоретичні засади державного пенсійного страхування та перспективи його розвитку.

Теоретичною базою досліджень слугували нормативні акти, статистичні матеріали, праці українських та іноземних учених у галузі пенсійного страхування.

РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в Україні

1.1. Принципи загальнодержавного пенсійного страхування в Україні

Пенсійна система виникла більше 100 років тому, а до цього матеріальне  забезпечення людей похилого віку у всьому світі покладалось на сім’ю. Тим, хто не мав заощаджень, залишалось надіятися лише на допомогу церкви або інші опікунські заклади.

Пенсійне забезпечення, як один із видів соціального страхування, виникло в результаті зміни економічної функції сім’ї. У сучасному світі держава гарантує пенсійне забезпечення як тих, хто має достатній стаж роботи, так і тих, хто не має такого стажу.

Принцип (від лат. «principium» - першооснова, основа) як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв’язки між її елементами [33, с.186]. Принципи синтезують і відбивають об’єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси практики управління [84, с.16]. На основі принципів організується процес управління, тобто науково обґрунтоване впровадження дій для здійснення управлінських функцій, вибору методів і прийомів управлінського впливу [33, с.78].

Принцип (лат. «principium» – начало, основа) [39] – багатозначне поняття, що в залежності від контексту може означати:

1.  те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки;
2.  внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.

Принцип [39] – це певне правило, сформульоване на пізнання законів чи закономірностей чинити саме так.

Існує "Чотири основні правила податків" [93]:

- податки повинні платити всі громадяни, кожен - у відповідності зі своїм доходом;

- податок, який слід сплатити, повинен бути точно визначений, а не змінюватися довільно;

- кожен податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, які найменш сором’язливі для платників;

- податок повинен встановлюватися за принципом справедливості. Це стосується розмірів платежу, санкцій за несплату, рівності в розподілі рівнів оподаткування, співмірності з доходами і т.д. "Податок, необдумано встановлений, створює сильні спокуси до обману; але зі збільшенням цих спокус зазвичай посилюються і покарання за обман. Таким чином, закон, порушуючи перші початку справедливості, сам породжує спокуси, а потім карає тих, хто не встояв проти них..." [93].

Принципи загальнообов’якового державного пенсійного страхування [2, ст.7]:

•  законодавче визначення умов здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
•  обов'язковість пенсійного страхування осіб, зазначених у статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[2], та надання їм права на отримання виплат на умовах, передбачених цим Законом;
•  можливість добровільної участі в державному пенсійному страхуванні для осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
•  заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
•  рівноправність застрахованих осіб щодо призначення пенсій, надання соціальних послуг і виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
•  призначення, перерахунку та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), з якого виплачувалися страхові внески;
•  солідарність поколінь і субсидування;
•  фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
•  залучення частини страхових внесків на накопичувальні пенсійні рахунки застрахованих осіб та здійснення виплат з цих рахунків довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень з урахуванням інвестиційного доходу та на перерахування до страхових організацій для оплати договорів колективного страхування;
•  державного гарантування реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;
•  організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави;
•  обов'язковість фінансування Пенсійним фондом витрат, пов'язаних з наданням пенсій та соціальних послуг, веденням обліку коштів на накопичувальних пенсійних рахунках та виконанням доручень застрахованих осіб стосовно коштів, облікованих на їх накопичувальних пенсійних рахунках, відповідно до цього Закону;
•  цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
•  відповідальність страхувальників та страховика за порушення норм, передбачених цим Законом, а застрахованих осіб – за невиконання покладених на них обов'язків;
•  пенсії,  інші  види  соціальних  виплат та допомоги,  що є
  основним джерелом існування,  мають забезпечувати рівень життя, не
  нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [2].

Платниками збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є [2]:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

6) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше;

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безоплатно.

При цьому збір на обов’язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв’язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв’язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

  Система  пенсійного  забезпечення  в Україні складається з
трьох рівнів [2, ст.2]:

   Перший   рівень  -  солідарна  система  загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі – солідарна система), що базується  на  засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати  пенсій  і  надання  соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

    Другий рівень - накопичувальна система  загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система
пенсійного  страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування  витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій  і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

    Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та  їх  об'єднань  у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання  громадянами  пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

   Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні  становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

    Другий та третій  рівні  системи  пенсійного  забезпечення  в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні   від   загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Громадяни  України  можуть  бути  учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно  з  різних  рівнів  системи  пенсійного забезпечення  в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі  громадян   у   відповідних   рівнях   системи   пенсійного забезпечення    в    Україні   та   отримання   пенсійних   виплат
встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без  громадянства  в  системі пенсійного  забезпечення  в  Україні  та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно  цим  Законом, іншими  законами  з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами,  згода на обов'язковість яких надана  Верховною  Радою України.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес.

Страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єктів страхування і форм страхових відносин. Суб’єктами загальнообов’язкового державного страхування є застрахована особа або інша особа, страхувальник та страховик.

Страхувальники [2, ст.1] — роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування  та/або  є  платниками  відповідно до цього Закону.

Страхувальник зобов'язаний [34, с.15-19]:

1.  вчасно вносити страхові платежі;
2.  надавати страховику достовірну інформацію про ступінь ризику, обставини, які можуть впливати на його зміну, та про будь-які зміни стану страхового ризику;
3.  повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
4.  вживати заходів щодо зменшення збитків, спричинених страховим випадком;
5.  повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Страховик [34, с.15-19] — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страховик зобов'язаний [34, с.15-19]:

1.  ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2.  впродовж двох робочих днів -з моменту, коли йому стало відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення документів, необхідних для виплати страхової суми (страхового відшкодування);
3.  при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування в передбачений договором термін;
4.  відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам, або зменшенню їх, якщо це передбачено умовами договору;
5.  тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Застрахована особа [2, ст.1] — фізична особа,  яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню  і  сплачує  (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку  страхові  внески  на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Представники застрахованих осіб [2, ст.1]  - профспілки або їх об'єднання чи інші  уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Таким чином, можна зробити висновок, що основними повинні бути принципи, запропоновані А. Смітом:

- податки повинні платити всі громадяни, кожен - у відповідності зі своїм доходом;

- податок, який слід сплатити, повинен бути точно визначений, а не змінюватися довільно;

- кожен податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, які найменш сором’язливі для платників;

- податок повинен встановлюватися за принципом справедливості.

1.2. Роль пенсійного страхування в українській економіці

Державний бюджет [44, с. 343] — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Він характеризує систему економічних відносин щодо формування державних фінансових ресурсів і напрямки їх використання в інтересах суспільства.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів [38].

Надходження до державного бюджету України у січні-травні 2011 року зросли на 26,8%, порівняно з аналогічним періодом минулого року [45].

У січні-травні 2011 року до державного бюджету України надійшло 118 млрд. 988,2 млн. грн. (з урахуванням власних надходжень бюджетних установ та субвенцій із місцевого бюджету), що на 25 млрд. 152,2 млн. грн., або на 26,8%, більше, ніж за відповідний період 2010 року [45].

До загального фонду держбюджету в січні-травні 2011року надійшло 103,57 млрд. грн., що на 38,5% перевищує аналогічний показник минулого року [45].

З метою забезпечення пенсійного страхування в Україні створено самостійну державну установу, яка має статус державного цільового позабюджетного фонду – Пенсійний фонд України. Діяльність фонду має важливе значення, оскільки в нашій країні нараховується більше 14 млн. пенсіонерів та понад 1,3 млн. осіб, що одержують допомогу на дітей. Система формування, накопичення та використання коштів, необхідних для забезпечення достатніх і безперебійних пенсійних платежів не є простою. А в процесі проведення пенсійної реформи вона ще більше ускладнюється [49, с.35].

Пенсійний фонд [2, ст.1] – це цільовий позабюджетний фонд,  який створюється відповідно до цього Закону,  акумулює страхові внески застрахованих осіб,  що обліковуються    на    накопичувальних   пенсійних   рахунках   та інвестуються з метою отримання інвестиційного  доходу  на  користь застрахованих  осіб,  пенсійні  активи  якого використовуються для оплати  договорів  страхування  довічних  пенсій  або  одноразових виплат  застрахованим  особам,  а  у  випадках,  передбачених  цим Законом,  членам їхніх сімей  чи  спадкоємцям  та  на  інші  цілі, передбачені цим Законом.

За оперативними даними, до Пенсійного фонду з усіх джерел фінансування у січні-травні 2011 року надійшло 79 880,7 млн. грн., що в порівнянні з відповідним періодом минулого року більше на 5 204,8 млн. грн., або на 107 відсотків. Власні надходження склали 53 205,2 млн. грн., що становить 102,9 відсотків планових призначень. Власні доходи в порівнянні з відповідним періодом минулого року збільшились на 9 710,1 млн. грн., або на 122,3 відсотка [70].

Видатки на виплату пенсій та грошової допомоги за січень-травень 2011 року становлять – 86 674,9 млн. гривень.

 Бюджет Пенсійного фонду України на 2010 рік [87] був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2010 №626.

У 2010 році виплату пенсій та грошової допомоги 13,6 млн. пенсіонерів забезпечено фінансовими ресурсами в повному обсязі у всіх регіонах України.

Фінансування виплат здійснювалось за рахунок залишку коштів, який склався на початок року, надходжень власних коштів Фонду, планових асигнувань з Державного бюджету України та позичок, що надавалися Державним казначейством України відповідно до ст.56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» на покриття тимчасових касових розривів, пов’язаних з виплатою пенсій.

До Пенсійного фонду за 2010 рік надійшло 183 565,2 млн. гривень. При цьому, власні надходження склали 119 342,7 млн. гривень [70].

З Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм виділялися кошти із загального та спеціального фондів. Загальна їх сума становила 64 086,5 млн. грн., в тому числі 59 963,8 млн. грн. – кошти загального фонду, 4 122,7 млн. грн. – кошти спеціального фонду [70].

Надходження коштів за додатковими зборами на виплату пенсій, які зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України, склали 4 138,2 млн. гривень. В загальному обсязі цих надходжень найбільше коштів надійшло з послуг операторів стільникового рухомого зв’язку – 1 358,0 млн. грн., або 32,8 % загального обсягу надходжень, з операцій по відчуженню легкових автомобілів – 1 279,1 млн. грн., або 30,9%, з операцій купівлі-продажу валюти – 1 005,1 млн. грн., або 24,3 відсотка.

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття надійшло 24,4 млн. грн., з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України – 111,6 млн. гривень [70].

Обсяг видатків на виплату пенсій та грошової допомоги, а також пов’язаних з ними адміністративних видатків, у порівнянні з минулим роком зріс на 25 743,4 млн. грн. і склав 191 472,7 млн. гривень. Витрати, які передбачено проводити за рахунок власних коштів, становили 154 754,9 млн. грн., або майже 80,8% загального обсягу видатків за звітний період.

Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України становили 36 296,1 млн. грн., з яких на [70].:

•  виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби –  1 120,6 млн. гривень,
•  виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд – 15 080,1 млн. гривень,
•  компенсацію різниці у пенсійному забезпеченні наукових працівників – 634,0 млн. гривень,
•  виплату пенсій особам, вивільненим у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС – 11,5 млн. гривень,
•  виплату пенсій, доплат та компенсацій до них, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» – 5 232,2 млн. гривень,
•  виплату пенсій працівникам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах – 4 547,2 млн. гривень,
•  виплату пенсій працівникам сільськогосподарського виробництва з особливо шкідливими та важкими умовами праці – 375,1 млн. гривень,
•  пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та суддів у відставці – 9 295,4 млн. гривень.

Видатки на пенсійні виплати громадянам, які достроково вийшли на пенсію, склали 25,3 млн. гривень.

Виплата пенсій по інвалідності внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань профінансована на загальну суму 396,5 млн. гривень.

Протягом року здійснювались перерахунки розмірів пенсій відповідно до прийнятих нормативно-правових актів, що сприяло зростанню середнього розміру пенсійної виплати, яка станом на 1 січня 2011 року склала 1 151,93  гривні [70].

Пенсійний фонд заявляє про завершення фінансування виплати пенсій за червень.

«Пенсійний фонд завершив фінансування виплати пенсій і грошової допомоги за червень 2011 року у всіх регіонах України», - зазначено в повідомленні агентства «Українські новини» із посиланням на прес-службу Пенсійного фонду.

Загальний обсяг витрат на пенсійні виплати в червні становив 17,7 млрд. гривень. Раніше Пенсійний фонд пообіцяв пенсіонерам безперебійну виплату пенсій.

Віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко заявляв, що ухвалення реформи дозволить вийти на бездефіцитний пенсійний фонд до 2014 року. У 2011 році дефіцит, за його словами, становитиме 17,7 мільярда гривень. На початку 2011 року в Україні нараховувалося 13,7 мільйона пенсіонерів [73].

До основних задач Пенсійного фонду України можна зарахувати [60]: забезпечення виплат пенсій громадянам України (які згідно з законодавством мають право на її одержання); фінансування загальнодержавних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення; організація виплат пенсій громадянам, які виїхали за межі України.

З метою вирішення цих задач Пенсійний фонд України здійснює мобілізацію фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення таких виплат, управління пенсійними коштами та організацію платежів населенню, пов'язаних з пенсійним обслуговуванням та соціальною підтримкою пенсіонерів.

До функцій Пенсійного фонду України належать [60]:

– керівництво та управління розвитком загальнообов'язкового державного соціального страхування;

– збір, акумуляція та облік страхових внесків;

– призначення, фінансування і виплата пенсій, допомоги на поховання;

– контроль за цільовим використанням пенсійних коштів;

– ведення обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках;

– адміністративне управління Накопичувальним пенсійним фондом;

– інші функції.

Діяльність Пенсійного фонду України здійснюється на основі бюджету, в якому відображено порядок утворення та використання цільового страхового фонду. До джерел формування коштів фонду належать:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (крім тих, що спрямовуються до Накопичувального пенсійного фонду);

2) інвестиційний дохід, що утримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету в майбутні періоди;

3) залучені кошти (державного бюджету та державних цільових фондів);

4) суми фінансових санкцій за порушення порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів фонду;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження.

З метою фінансування витрат до Пенсійного фонду України мобілізуються власні та передані доходи. Власні доходи – це надходження до Пенсійного фонду України у формі обов'язкових та добровільних внесків підприємств, установ та громадян, доходи від інвестування та надходження у вигляді фінансових санкцій. Переданими доходами є кошти, що передаються Фонду з державного та місцевого бюджетів, а також з державних цільових фондів. Структуру доходів Пенсійного фонду України відображено на рис.1.1 [60].

Переважну частину доходів фонду утворюють власні доходи, що становлять практично 90% від обсягу всіх надходжень. У структурі власних надходжень понад 80% припадає на обов'язкові внески суб'єктів підприємницької діяльності. Це установлені законодавством України відрахування підприємств, бюджетних та громадських установ та фізичних осіб до Пенсійний фонд України. Їх величина залежить від суми витрат на оплату праці, що виплачуються працівникам (основна і додаткова зарплата, компенсаційні виплати та ін.). Нині такі відрахування установлено на рівні 32,3%. До цієї групи належать також кошти, що надходять до Фонду від платників єдиного сільськогосподарського податку.

Обов'язкові внески громадян [60] – це відрахування від заробітної плати працівників, що залучаються суб'єктами підприємницької діяльності, а також осіб, які працюють на умовах трудового договору. Залежно від суми заробітної плати громадян відрахування до Пенсійного фонду України становлять 1–2% від її величини. Якщо сукупний оподатковуваний дохід особи не перевищує 150 грн, сплачується внесок у сумі 1%. У разі, коли такий дохід перевищує 150 грн – 2%. Для платників окремих категорій (державні службовці, науковці та ін.) установлено ставку до 5%.

Рис. 1.1. Структура доходів Пенсійного фонду України [60]

Передані кошти фонду [60] – це ресурси, що передаються Пенсійному фонду України з метою забезпечення пенсійних та пов'язаних з ними виплат, які фінансуються за рахунок Державного бюджету або цільових фондів. До них, зокрема, належать кошти Державного бюджету, місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін. Передача таких коштів Пенсійного фонду України  зумовлена тим, що мобілізація доходів для забезпечення зазначених витрат проводиться бюджетними установами, а їх виконавцем є Пенсійний фонд. Такий порядок передбачено законодавством України з метою організації більш ефективного пенсійного обслуговування. Так, кошти державного бюджету передаються фонду для забезпечення виплати пенсій військовослужбовцям.

Ми звикли до того, що пенсія — це виплати, які ми заробили тяжкою працею, і держава зобов’язана забезпечити її надання на рівні, що гарантує як мінімум гідне життя. Важко не погодитися з таким твердженням у цивілізованій державі у ХХІ столітті. З іншого боку, всі аналітичні дослідження [48] вказують на поглиблення кризи пенсійної системи, яка впливає на всі державні фінанси та створює загрозу для економічного розвитку України.

Пенсіонер [2, ст.1]-  особа,  яка  відповідно  до Закону отримує
пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в
разі смерті цієї особи у випадках, передбачених Законом .

Пенсія [2, ст.1]- щомісячна  пенсійна  виплата  в  солідарній  системі
загальнообов'язкового   державного   пенсійного  страхування,  яку
отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим
Законом  пенсійного  віку чи визнання її інвалідом,  або отримують
члени її сім'ї у випадках, визначених Законом [2].

Пенсійні виплати [2, ст.1]– грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються  у  вигляді  пенсії,  довічної пенсії або одноразової виплати.

В Україні пенсії отримують три категорії людей [74] - діти, які втратили батьків отримують пенсію з втрати годувальника, інваліди працездатного віку отримують пенсію з інвалідності і люди похилого віку отримують пенсію за віком або за вислугою років. Ці три категорії людей отримують утримання від держави з однієї простої причини - вони з тих чи інших причин не можуть працювати. Пенсіонер, це людина, яка не може працювати в силу свого віку або фізичного стану. Якщо людина працює, то вона не пенсіонер.

Проте в Україні більше чотирьох мільйонів пенсіонерів [74] - майже кожен четвертий - працюють. Дійсно, пенсійний вік в 60 років для чоловіків і 55 років для жінок був встановлений ще за часів індустріалізації. За цей час люди не тільки стали жити довше, але і їх якість життя покращилася. Жінка в 55 років може і хоче працювати і статистика показує, що саме цим вона і займається - переважна більшість пенсіонерів обох статей у віці до 60 років працюють. При цьому паралельно вони отримують ще й пенсії.

Це не дає Пенсійному фонду можливості збільшити пенсії тим, кому вони дійсно потрібні - людям похилого віку, які вже не можуть працювати в силу свого віку.

Дармоїди ж, навпаки, ніяких пенсій не отримують. Середньостатистичний громадянин впевнений в тому, що держава дасть йому пенсію. Незалежно від того, де і як ця людина працювала, і чи працювала вона взагалі. Чинне законодавство цілком і повністю підтверджує цю тезу. Пенсіонер з мінімальним стажем і мізерними відрахуваннями в Пенсійний фонд може претендувати на 600-700 грн. пенсії, а ветеран праці з гідною зарплатою отримує 1200-1400 грн. пенсії, максимум дві тисячі гривень. Пенсійна реформа зруйнує ці ілюзію. Без мінімального трудового стажу в п'ятнадцять років (зараз вистачає і п'яти), без сплати до Пенсійного фонду мінімальних платежів пенсіонер не буде мати права на отримання навіть мінімальної пенсії. Він буде змушений або працювати, або обов'язок з утриманню цієї особи ляже на плечі дітей і родичів [74].

Безробітний (він же дармоїд) [78] – це людина в працездатному віці, вміє і хоче працювати, але не має роботи і трудового доходу з не залежних від нього причин.

Державний центр зайнятості у січні-травні цього року працевлаштував на 13,7% більше громадян, ніж за аналогічний період 2010 року. А саме - 347,5 тис. осіб. Рівень працевлаштування незайнятих громадян збільшився до 30,9% проти 30,3% у січні-травні 2010 року, повідомляє Державний центр зайнятості.

У січні-травні 2011 року послугами державної служби зайнятості скористались 1 млн. 124,3 тис. незайнятих громадян. Статус безробітного мали  925,9 тис. осіб, з яких отримували допомогу по безробіттю – 771,8 тис. осіб [66].

Протягом січня-травня 2011 року  проходили професійне навчання 118,1 тис. безробітних, що на 23,5% більше, ніж у січні-травні 2010 року. Рівень охоплення професійним навчанням зріс з 11,6% до 12,8% [71].

Станом на 1 червня 2011 року на обліку в центрах зайнятості [66] перебувало 565,9 тис. незайнятих громадян. Серед них: 316,6 тис. осіб складали жінки; 249,3 тис. осіб – чоловіки; 237,9 тис. осіб – молодь; 36,6 тис. осіб – вивільнені працівники; 116,4 тис. – особи, не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Статус безробітного мали 549,2 тис. осіб, з яких 406,1 тис. отримували допомогу по безробіттю. Із загальної чисельності безробітних 220,7 тис. осіб проживали у сільській місцевості (328,5 тис. – у містах).

Протягом січня-травня 2011 року роботодавці зареєстрували у службі зайнятості 589,1 тис. вакансій, підрахували в Державному центрі зайнятості України.

Станом на 1 червня 2011 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості становила 95,0 тис., у тому числі: для робітників – 46,7 тис., для службовців – 32,5 тис. та 15,8 тис. – для осіб, які не мають спеціальної підготовки [59].

Таким чином, можемо зробити висновок, що Пенсійний фонд України відіграє важливу роль в державному пенсійному страхуванні. Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

•  забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України;
•  збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення та виплати допомоги;
•  розширене відтворення коштів пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;
•  участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення та страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;
•  організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення;
•  контроль за своєчасним надходженням страхових внесків до цього фонду;
•  контроль над правильним витрачанням коштів фонду;
•  участь у підготовці пропозицій для державних програм соціального розвитку;
•  участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення та прядка підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін тощо.

1.3. Особливості розвитку системи державного пенсійного страхування в країнах світу

Сучасні темпи процесу старіння населення у світі є безпрецедентними та не мають аналогів в історії людства. Збільшення частки людей похилого віку (у віці 60 років і більше) супроводжується зменшенням частки молоді (у віці до 15 років). До 2050 року число людей похилого віку у світі вперше в історії перевищить загальну чисельність молоді. Якщо зараз у більшості розвинених країн на одну людину старше 65 років припадає 4-5 осіб працездатного віку, то в 2025 р. це співвідношення складе в країнах Європи 1:2,5, а в США – 1:3,5. За даними ЄС, до 2050 року кількість людей працездатного віку (з 15 до 64 років) скоротиться на 52 млн. (або 17%) і буде становити 255 млн. При цьому кількість людей від 65 років і старше збільшиться майже у 2 рази – до 134,5 млн. [53, с. 34-42]. Цей процес позначиться на економічному рості, заощадженнях, інвестиціях і споживанні, ринках праці, а також пенсійних системах всіх країн та невідмінно буде вимагати реформування чинних пенсійних систем.

У зв’язку з цим багато країн світу, зокрема Німеччина, США, Франція, Японія, Польща, Чехія, Угорщина проводять політику щодо вдосконалення пенсійних систем та їх адаптації до нових економічних і соціальних умов. У числі основних принципів, спрямованих на поліпшення ситуації з пенсійним забезпеченням в цих країнах були проголошені такі: поступове підвищення пенсійного віку, зниження розмірів окремих видів пенсій, збільшення розмірів страхових внесків і періодів страхування, відокремлення інститутів соціального страхування й соціальної допомоги, обмеження практики дострокового виходу на пенсію, стимулювання створення приватних пенсійних фондів.

В своїй еволюції пенсійні системи розвинених країн світу пройшли багато етапів. До початку епохи індустріалізації й урбанізації основну підтримку в країнах Європи люди похилого віку одержували від своїх родин. Але цей метод забезпечення старості був підірваний масовою міграцією населення в міста наприкінці ХІХ-го століття (у Великобританії це відбулося значно раніше), наслідком чого став розпад патріархальних зв’язків. Крім того, економічні зміни, невизначеність і відсутність належних фінансових інструментів для здійснення нагромаджень знижували можливості планування громадянами старості й здійснення необхідних заощаджень. В результаті цього працівники промислових підприємств почали вимагати від роботодавців вирішення проблем забезпеченої старості. Одним з таких методів стало формування товариств взаємодопомоги й фондів взаємної підтримки, в які робітники вносили певні кошти, а потім могли одержати з них необхідну допомогу у випадку травми, смерті годувальника родини або зниження працездатності при настанні старості. Однак, ці фонди часто страждали від некваліфікованого управління та охоплювали незначну частину працівників [53, с. 34].

Сучасні системи пенсійного забезпечення, що функціонують у країнах світу, є різними за принципами та організаційними засадами функціонування, охопленням учасників (все населення чи окремі категорії зайнятих), методами оподаткування та приборкання інфляції, правилами, що регламентують пенсійні внески та їх виплати тощо. Кожна з пенсійних систем більшою чи меншою мірою відповідає рівню та стабільності економічного розвитку країни, її масштабам, традиціям, накопиченому досвіду соціального забезпечення, ступеню організованості найманих працівників. Національні пенсійні системи постійно адаптуються до нових соціально-економічних умов і демографічних особливостей населення країни.

Економічний характер інститутів пенсійної системи обумовлюється зв’язком з доходами населення. Тому параметри, що характеризують рівень заробітної плати й доходів населення, у значній мірі визначають стан інститутів пенсійної системи й насамперед особистого обов’язкового соціального й добровільного соціального страхування. Зокрема, високі розміри заробітної плати сприятливо позначаються на розвитку соціального, і особливо особистого пенсійного страхування. «Помірна» заробітна плата призводить до необхідності розвивати інститут професійного (корпоративного) пенсійного страхування як доповнення до інституту обов’язкового соціального пенсійного страхування (Великобританія, Франція). Низький рівень заробітної плати обумовлює необхідність організації пенсійних систем на основі жорстко нормативної моделі державного пенсійного забезпечення (колишній СРСР, нинішній Китай). Світовий досвід свідчить, що професійні пенсійні системи найбільш ефективно функціонують у тих випадках, коли роботодавці приймають активну участь в управлінні фінансовими ресурсами. Це здійснюється або безпосередньо, у формі бухгалтерських резервів – суми, внесені на рахунок, записуються в пасив балансу підприємств (даний метод широко використовується у Німеччині, забезпечуючи німецьким підприємцям значні інвестиційні ресурси – до 40% ВВП), або опосередковано, у формі колективного страхування життя (Великобританія, США, Франція) [32, с.37].

У світі існує два основні підходи до функціонування пенсійної системи: солідарний (розподільний) і індивідуалістичний (накопичувальний). Причому моделі, побудовані за «розподільчим» або «накопичувальним» принципом в чистому вигляді, зустрічаються дуже рідко. Пенсійні системи більшості країн включають в себе різні інститути соціального захисту: державне соціальне забезпечення, особисте пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування та інші.

Удосконалення систем пенсійного забезпечення за віком в країнах Європейського Союзу пов’язано із прагненням пристосувати національні пенсійні системи до динамічних умов на основі нових соціальних компромісів. Основний предмет суперечок фахівців щодо шляхів реформування пенсійних систем – вибір між розподільними й накопичувальними механізмами їх фінансування. У країнах ЄС переважає розподільний метод. Системи обов’язкового пенсійного страхування, а також пенсійні системи для державних службовців у більшості західноєвропейських країн, а також ряд приватних пенсійних систем у Франції фінансуються за допомогою розподілу. Накопичувальний метод у країнах ЄС використовується головним чином в корпоративних і галузевих пенсійних системах.

Більшість фахівців вважає, що державні пенсійні системи, побудовані на принципах соціального страхування, ще не вичерпали свого потенціалу. Розвиток накопичувальних механізмів вони бачать, в основному, у сфері добровільного додаткового пенсійного страхування.

Більшість країн з перехідною економікою, в тому числі й Україна, в кінці минулого століття почали реформування своїх пенсійних систем шляхом поступового переходу до багаторівневої пенсійної системи [32, с.6]. Так, представники Європейської Комісії заявляють, що країнам-членам ЄС, необхідно терміново реформувати пенсійні системи, щоб звести до мінімуму негативні наслідки старіння та скорочення населення. Для цього вони повинні будуть незабаром прийняти рішення про зменшення державних пенсійних виплат і/або збільшити вік, при настанні якого така допомога починає виплачуватися, та/або підвищити розмір платежів. При цьому необхідно зазначити, що зайняті в цей час працівники зазнають збитку в разі прийняття кожного з вище наведених рішень. Щоб компенсувати заплановане зниження розміру пенсійного забезпечення в межах встановлених законом програм, уряди європейських країн надали велику підтримку розвитку недержавного пенсійного страхування, головним чином, у вигляді надання податкових пільг у разі внесення коштів на нагромаджувальні рахунки у недержавні пенсійні фонди. Наприклад, Німеччина запровадила прямі гранти для сплати пенсійних внесків, призначені для людей з низькими доходами сімей, які не можуть скористатися податковими пільгами. Франція першою із країн «великої сімки» випустила боргові зобов’язання, термін виплати за якими настане у 2055 р. Ці боргові розписки на суму 3 млрд. євро – перший досвід емісії державних цінних паперів, платити за якими доведеться зовсім іншому поколінню. Такий крок дасть можливість на першому етапі відносно «дешево» компенсувати бюджетний дефіцит [53].

Старіння населення внаслідок зниження народжуваності — глобальний процес, а отже, у більшості розвинених країн світу погіршується пропорція між пенсіонерами та працюючими і збільшується навантаження на останніх.

За демографічними прогнозами, у середині XXI ст. частка населення пенсійного віку країн — членів ОЕСР досягне 25% порівняно з 14% у 90-х роках XX ст., а частка пенсійних видатків у національному доході збільшиться з 11 до 22% і більше. Необхідність реформування існуючої системи накопичення, розподілу та перерозподілу коштів пенсійного забезпечення зумовлюється також уповільненням темпів економічного розвитку країн — членів ОЕСР, що спостерігається з середини 70-х років XX ст.

У країнах з перехідною економікою на державні пенсійні системи впливає не лише криза старіння, а й пережитки адміністративно-командної системи з притаманними їй централізованим плануванням та ігноруванням ролі природного стимулу до праці — її оплати. Низький пенсійний вік відігравав у цих країнах ще й роль штучного регулятора ринку праці, запобігаючи безробіттю [75].

Концепція ринку праці в адміністративно-командній економіці полягала в забезпеченні економіки робочою силою, тоді як у соціально орієнтованій ринковій економіці йдеться про забезпечення робочими місцями працездатного населення, яке бажає працювати. Отже, за нинішніх умов низький пенсійний вік посилює несприятливе співвідношення платників внесків до пенсійних фондів і отримувачів пенсій.

Нині у загальній чисельності населення у країнах Центральної та Східної Європи приблизно 50% становлять працюючі й 25% — пенсіонери [75]. Внаслідок цього видатки на пенсійне забезпечення здебільшого високі, що потребує значного збільшення норм відрахування до пенсійних фондів та їх бюджетного субсидування. Збільшення відрахувань з фонду заробітної плати, у свою чергу, зумовлює ухиляння від сплати внесків до пенсійних фондів.

У багатьох країнах, зокрема західних, значно послаблений зв’язок між трудовим внеском і нарахованою пенсією. Така ситуація прийнятна за швидкого економічного піднесення, коли можливе збільшення соціальних видатків випереджувальними темпами. Проте у 80-90-ті роки XX ст., коли темпи економічного зростання уповільнились, постало питання про обмеження ресурсів на соціальні цілі, а водночас і про способи цього обмеження [ 75].

Сьогодні системи пенсійного забезпечення, що діють у більшості країн більше 40 років, досягли своєї зрілості. Це означає, що більшість працюючих охоплені пенсійними планами і мають право на одержання певних гарантій у повному розмірі, населення старіє, частка осіб, які сплачують внески в рамках пенсійного забезпечення, зменшується.

У багатьох країнах, насамперед, розвинених, відносна чисельність людей старшого віку значно збільшилась у порівнянні з минулими роками. У розвинених країнах частка населення 60 років і більше досягла в 2007 р. 20% від загальної чисельності населення, а до 2050 р. кожен третій буде не молодше 60 років (табл. 2.1) [71]. У найбільш розвинених країнах чисельність людей старшого віку уже перевершує чисельність дітей молодше 15 років, а до 2050 року на кожну дитину буде приходитися дві людини 60 років і більше [71].

Відповідно до таблиці 1.1. у країнах, що розвиваються, що ще тільки переживають демографічний перехід, спостерігаються значні зрушення в чисельності дітей, населення працездатного віку (15-59 років) і людей старшого віку. Згідно з прогнозами ООН, частка населення старшого віку у країнах, що розвиваються, підніметься з 8 % у 2007 році до 20 % у 2050 році [71].

Таблиця 2.1.

Демографічні тенденції. Прогноз (чисельність населення в 1995 = 100%)

	1995	2000	2010	2020	2030	2050
США населення частка людей пенсійного віку	100,0 19,2	104,8 19,0	113,0 20,4	119,8 27,6	124,7 36,8	172,2 38,4
ЯПОНІЯ населення частка людей пенсійного віку	100,0 20,3	101,3 24,3	102,2 33,0	100,6 43,0	97,6 44,5	91,6 54,0
НІМЕЧЧИНА населення частка людей пенсійного віку	100,0 22,3	100,0 23,8	97,2 30,3	94,2 35,4	90,6 49,2	81,2 51,9
ФРАНЦІЯ населення частка людей пенсійного віку	100,0 22,1	102,2 23,6	104,9 24,6	106,9 32,3	107,8 39,1	106,1 43,5
ІТАЛІЯ населення частка людей пенсійного віку	100,0 23,8	100,1 26,5	98,2 31,2	95,3 37,5	91,9 48,3	82,6 60,0
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ населення частка людей пенсійного віку	100,0 24,3	101,0 24,4	102,2 25,8	103,5 31,2	103,9 38,7	102,0 41,2
КАНАДА населення частка людей пенсійного віку	100,0 17,5	105,0 18,2	113,2 20,4	119,7 28,4	123,1 39,1	122,7 41,8
ШВЕЦІЯ населення частка людей пенсійного віку	100,0 17,4	101,8 26,9	103,8 29,1	105,7 35,6	107,0 39,4	107,0 38,6

У більшості розвинених країн світу процес старіння супроводжується не тільки зниженням народжуваності, а й зменшенням смертності, і як наслідок збільшенням тривалості життя. В Україні ж, до останнього часу, одночасно відбувалось зниження рівня народжуваності і підвищення рівня смертності. Так, очікувана тривалість життя осіб, які народились у 1999–2000 рр. в середньому становила 67,9 років, в тому числі у чоловіків – 62,4 років, жінок – 73,6 років [71].

У 2007 році 55% країн, що виказали своє відношення до цієї проблеми (75 з 171), відзначили, що вона викликає серйозне занепокоєння. Менше значення їй надають у країнах, що розвиваються, і найменш розвинених країнах світу (рис.1.2). Однак в країнах Латинської Америки і Карибського басейну про велику стурбованість тенденцією до старіння населення заявили 70% країн (23 з 33) [71]. 

Рис.1.2. Результати оцінювання національними урядами старіння населення, %

У зв'язку зі старінням населення і зростаючою фінансовою нестійкістю солідарних пенсійних систем в багатьох країнах, починаючи з 80-х років минулого століття, стали змінювати деякі параметри пенсійних програм, запроваджуючи схеми обов'язкових базових виплат, підвищуючи законодавчо встановлений вік виходу на пенсію, скорочуючи стимули і вигоди більш раннього виходу на пенсію, доповнюючи їх системами обов’язкових та добровільних пенсійних накопичень.

Так, за 2002-2006 роки законодавчо установлений вік виходу на пенсію був підвищений у 41 з 164 країн [71]. У результаті, у 60% розвинених країн право одержання повної пенсії чоловіки здобувають у 65 років і більше, а жінки в тому ж віці - у 40% розвинених країн. Незважаючи на те, що середня тривалість життя жінок вище, ніж у чоловіків, законодавчо встановлений вік виходу на пенсію чоловіків вище, ніж у жінок у 25 розвинених країнах. У Європейському Союзі половина чоловіків виходить на пенсію у віці 61,5 року, а половина жінок - до досягнення 60 років [71]. Подібна ситуація й у Північній Америці, де більше половини чоловіків і жінок виходить на пенсію раніш, не досягнувши законодавчо установленого віку – в середньому, у віці 62 років (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Пенсійний вік в країнах світу

Країна	Чоловіки/ жінки (роки)
Англія	65/60
Швейцарія	65/63
Фінляндія	65/65
Німеччина	65/65
Франція	60/60
Росія	60/55
Італія	57/57
США	67/67
Україна	60/55

Таким чином, робимо висновок, що пенсійне страхування це важлива ланка в українському оподаткуванні. Насамперед, пенсійне забезпечення гарантується державою як тим, хто має стаж роботи, так і тих, хто не має такого стажу. Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів: перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; другий та третій рівні - становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. З метою забезпечення пенсійного страхування в Україні створено самостійну державну установу, яка має статус державного цільового позабюджетного фонду – Пенсійний фонд України. Діяльність здійснюється на основі цільового бюджету, в якому відображено порядок утворення та використання цільового страхового фонду. Цей фонд виконує пенсійні виплати, які отримають три категорії людей. Ці люди отримують утримання від держави тому, що вони не можуть працювати і тому це їх єдина надія.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

1.  Пенсійне забезпечення виникло в результаті зміни економічної функції сем’ї.
2.  Основними принципами загальнообов’язкового пенсійного страхування є «Чотири основні правила податків» за Адамом Смітом.
3.  Пенсійне забезпечення складається з трьох рівнів: солідарної, накопичувальної систем та недержавного пенсійного забезпечення.
4.  Суб’єктами загальнообов’язкового державного страхування є застрахована особа, страхувальник і страховик.
5.  Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
6.  З метою забезпечення пенсійного страхування створено самостійну установу – Пенсійний фонд України.
7.  Діяльність Пенсійного фонду здійснюється на основі бюджету.
8.  З метою фінансування витрат до Пенсійного фонду мобілізуються власні та передані доходи.
9.  В Україні пенсії отримують три категорії людей - діти, які втратили батьків отримують пенсію з втрати годувальника, інваліди працездатного віку отримують пенсію з інвалідності і люди похилого віку отримують пенсію за віком або за вислугою років.
10.   В своїй еволюції пенсійні системи розвинених країн світу пройшли багато етапів.
11.   Національні пенсійні системи постійно адаптуються до нових соціально-економічних умов і демографічних особливостей населення країни.
12.   Більшість країн з перехідною економікою почали реформування своїх пенсійних систем шляхом поступового переходу до багаторівневої пенсійної системи.
13.  Сьогодні системи пенсійного забезпечення, що діють в країнах більше 40 років, досягли своєї зрілості.
14.  У зв'язку зі старінням населення і зростаючою фінансовою нестійкістю солідарних пенсійних систем в багатьох країнах стали змінювати деякі параметри пенсійних програм, запроваджуючи схеми обов'язкових базових виплат, підвищуючи законодавчо встановлений вік виходу на пенсію, скорочуючи стимули і вигоди більш раннього виходу на пенсію, доповнюючи їх системами обов’язкових та добровільних пенсійних накопичень.

РОЗДІЛ 2. Дослідження державного пенсійного страхування в Україні

1.  Правова основа державного пенсійного страхування в Україні

Захист від конкретних видів соціальних ризиків у ринковій економіці найбільш ефективний в рамках окремих видів соціального страхування. Суттєвим кроком у реформуванні попередньої системи соціального забезпечення населення стало прийняття Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Цей базовий законодавчий акт передбачає комплексний соціальний захист громадян на основі принципів та засад загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; соціального медичного страхування [12]. Порядок здійснення окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування та порядок справляння страхових внесків регулюються окремими законами, за виключенням загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, яке досі не запроваджене в Україні. У своєму комплексі ці нормативно-правові акти забезпечили формування нової системи соціального страхування, дозволили зробити перехід від бюджетного до страхового принципу фінансування окремих напрямів соціальних видатків.

Внаслідок прийняття нового соціального законодавства в Україні [71] впроваджується трирівнева пенсійна система, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні. Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням пенсій з І та II рівнів

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані Із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

При цьому, пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо.
З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення [71].

На відміну від інших країн, де проводилась пенсійна реформа, в Україні за нормами нового пенсійного законодавства було перераховано раніше призначені пенсії. При цьому гарантувалося збереження розміру раніше призначених пенсій і застосування всіх пільг при обчисленні стажу роботи, передбачених раніше діючим законодавством.

Запроваджено нову формулу обчислення пенсії, яка передбачає розширення періоду врахування заробітку при призначенні їх розмірів та зарахування до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачено страхові внески до Пенсійного фонду. Розмір пенсії конкретній особі визначається диференційовано з урахуванням стажу роботи і заробітку, при цьому знято обмеження пенсії максимальним розміром (обмежується заробіток, з якого сплачуються страхові внески), збережено всі пільги при обчисленні стажу роботи, передбачені раніше діючим законодавством [60].

Середній розмір пенсійних виплат на 01.04.2006 р. становить 422,17 грн.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [2] мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється з 12.01.2005 р. на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З 1 січня 2005 року набув чинності Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» [10], яким передбачено переведення соціальних пенсій і надбавок до пенсій на догляд у державну допомогу.

Зазначеним законом встановлено адресний підхід до питання надання державної соціальної допомоги, а саме допомога надається тим особам, які її потребують.

Крім того, інвалідам війни надано право на одержання збільшеного розміру державної соціальної допомоги на догляд, незалежно від виду одержуваної пенсії.
Уряд забезпечуватиме щорічне проведення індексацій пенсійних виплат, а також їх підвищення з урахуванням темпів зростання середньої заробітної плати в Україні.
Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [2], інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [2], у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується тільки в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором (угодою) України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

На цей час питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнародними договорами (угодами), укладеними з 21 країною.
Зазначені договори (угоди) розподіляються на два види [64]:

•  договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач (укладені з країнами СНД, Угорщиною, Румунією).
•  договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони.

За принципом пропорційності Україною укладені договори про соціальне забезпечення з Республікою Болгарія, Королівством Іспанія, Чеською Республікою, Словацькою Республікою і іншими. Чинною є також тимчасова Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення.

Введення нової страхової системи (прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») [2], яка синхронізується з нормами європейського законодавства в цій сфері, з одного боку - викликало необхідність переглянути вже діючі міжнародні договори (угоди), а з другого боку, відкрило можливості укладення міжнародних договорів (угод) з Іншими державами щодо здійснення пенсійного забезпечення сторонами за період сплати страхових внесків у кожній із держав-учасниць.

Зокрема, в даний час ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з Федеративною Республікою Німеччина, Канадою, Аргентинською республікою, Федеративною республікою Бразилія, Сербією та Чорногорією, Турецькою республікою та перегляду їх з республікою Казахстан, Грузією та країнами, які 13 березня 1992 року [89] підписали Угоду про гаранти прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.

Урядом здійснюються заходи щодо створення умов для ефективного функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення, що є одним з важливих чинників покращення пенсійного забезпечення громадян та прискорення соціально-економічного розвитку держави. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. №479-р затверджено План заходів щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на 2004 - 2007 роки. Постановою Кабінету Міністрів України [52] визначено, що з метою створення належних умов для впровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 1 грудня 2005 р. по 31 жовтня 2006 р. у Сокальському та Жидачівському районах Львівської області проводиться експеримент із створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Розроблено проект Закону України «Про обов'язкове пенсійне забезпечення окремих категорій осіб через професійні та корпоративні пенсійні фонди» [21] щодо пенсійного забезпечення осіб, які працюють на роботах з шкідливими І важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, або на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Правовою основою пенсійної системи пенсійного страхування представлено на рис. 2.1 [100]:

1. Конституція України; 2. Концепція соціального забезпечення населення України; 3. Основи Законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 4. Стратегія розвитку пенсійної системи Управління; 5. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; 6. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»; 7. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»; 8. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; 9. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; 10. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; 11. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Рис. 2.1. Правова основа пенсійної системи України [100].

Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні [2, ст.4]:

1. Законодавство  про  пенсійне  забезпечення  базується   на
Конституції України (254к/96-ВР)[1],складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР)[26], цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового
державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного
забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі – закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та  нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне  забезпечення, що регулюють  відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

2. Якщо   міжнародним    договором    України,    згода    на
обов'язковість  якого надана Верховною Радою України,  встановлено
інші норми,  ніж ті,  що передбачені  законодавством  України  про
пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

3. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;
пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування   коштів,  що  спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та  порядок  здійснення  управління   в   системі пенсійного забезпечення.

Таким чином, можна зробити  висновок, що правовою основою державного пенсійного страхування є різні закони і законодавчі акти. Ці закони регулюють діяльність пенсійних виплат, державного і недержавного пенсійного забезпечення пенсіонерів, дітей та інвалідів тощо. Заради цієї «допомоги» пенсіонерам, дітям і інвалідам і виникло державне пенсійне страхування.

1.  Методичні засади формування системи державного пенсійного страхування в Україні

Засада – це 1) основа чогось; головне, на що спирається, на чому ґрунтується що-небудь; 2) вихідне, головне положення чого-небудь; принцип; основа світогляду; правило поведінки; 3) метод, спосіб здійснення, виконання чого-небудь [63].

Метод  -у, [грец. methodos – шлях дослідження, вивчення] – це 1) прийом або система прийомів, що застосовується в певній галузі діяльності (науки, виробництва тощо);

~ика – це сукупність взаємозв’язаних  способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи;

~ичний – це той, який здійснюється за певним планом; дуже послідовний, систематичний [63].

Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв’язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону «Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків» [92]. Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією [92].

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки законів. Це, зокрема, «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві», «Про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про затвердження Ради у справах страхування робітників» та інші.

До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості й транспорту – 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов’язане зі старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства [35, с.53-54].

Пенсійне забезпечення селян не ввійшло до державної пенсійної системи і здійснювались за рахунок організацій селянської взаємодопомоги, створення яких передбачалось Положенням про селянські товариства взаємодопомоги від 28 вересня 1924 року.

11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості [35, с.53].  Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для чоловіків – 60 і для жінок – 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків – 25 років і для жінок – 20 років.

Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім’ї чоловік був на п’ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих п’ять років раніше, ніж їхні дружини.

Стаття 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 р., декларативно проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б). Ради Народних Комісарів СРСР. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді, як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад 30 років [35, c. 55-56].

Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, у 1949р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

У 1956 році був ухвалений Закон СРСР «Про державні пенсії» [92], який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з другого. Крім того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального страхування.

Упродовж перших п’яти років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи.

Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців 65 років – для чоловіків і 60 років – для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці [92].

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» [22] і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» [23], практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку [35, с.57].

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення» [3]. Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності пенсіонерів в Україні Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення [75].

У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є «стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів громадян і суб’єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів за довгостроковими житловими ощадними вкладами».

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію соціального забезпечення населення України» [30], з метою реалізації якої 14 січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування». Закладені в Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення у схвалених 13 квітня 1998 року Президентом України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка має поєднувати елементи державного солідарного й приватного пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи, зокрема 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті закони України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [2], які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення чинної солідарної пенсійної системи [87].

В наш час страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, зображених на рис. 1.1(пунктирними лініями зображено відносини перестрахування):

З наведеного рис. 2.2 видно, що страхові відносини охоплюють:

•  страхові платежі;
•  виплату страхового відшкодування;
•  перестрахування;
•  розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
•  отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Рис.2.2. Грошові потоки в страхуванні[68].

Правильність обліку доходів і витрат бюджету забезпечується єдністю системи бюджетного обліку, в основу якої покладено бюджетну класифікацію. Значна увага бюджетній класифікації приділяється у Бюджетному кодексі України [38].

Бюджетна класифікація передбачає науково обґрунтоване, обов'язкове групування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів за однорідними ознаками, закодованими у попередньо визначеному порядку, що забезпечує порівнянність, зіставність та можливість узагальнення показників бюджетів усіх рівнів (від сільського до загальнодержавного), складання консолідованого бюджету територій та країни в цілому, контроль за його виконанням і складання зведеного звіту про виконання бюджету.

Бюджетна класифікація передбачає окремо класифікацію доходів бюджету і окремо класифікацію витрат бюджетних коштів. Відповідно до статей 8--12 Бюджетного кодексу [38] складовими бюджетної класифікації є:

•  класифікація доходів бюджету;
•  класифікація видатків бюджету;
•  класифікація фінансування бюджету;
•  класифікація боргу.

Державний бюджет [38, ст.1] -  план  формування  та  використання   фінансових ресурсів держави для  забезпечення  завдань  і функцій,  які здійснюються  органами державної влади,  органами  влади  Автономної  Республіки Крим  та  органами місцевого  самоврядування  протягом бюджетного періоду.

Бюджети місцевого самоврядування [38, ст.1] - бюджети  територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Витрати  бюджету  [38, ст.1] - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Доходи бюджету [38, ст.1] -  усі  податкові,  неподаткові  та  інші надходження  на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Фінансування бюджету [38, ст.1] - надходження та витрати  у  зв'язку із  зміною обсягу боргу,  а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету.

Державний бюджет України за період  2009(фактичний)-2011(запланований) змінився декілька разів у той чи інший бік (табл. 2.1, 2.2, 2.3) [17,18,19].

Таблиця 2.1.

Розподіл доходів Державного бюджету України за 2009-2011 рр. (тис. грн.)

	2009 (фактично)	2010 (фактично)	2011 (заплановано)
Разом доходів	245 309 356,4	254 995 704,1	285 072 779,4
Загальний фонд	184 628 215,8	210 091 367,3	239 630 292,9
Спеціальний фонд	60 681 140,6	44 904 336,8	45 442 486,5

Таблиця 2.2.

Зрівняльна таблиця доходів державного бюджету з 2009 по 2011 роки (дод. А)

Найменування податку або збору	2009р. (факт.)	2010р. (факт.)	2011р. (план.)
Податок на прибуток підприємства	39 697 800,0	36 704 746,7	44 343 800,0
Податок на додану вартість	94 389 598,9	104 685 191,3	107 349 100,0
Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів	81 292 098,9	78 702 435,8	78 411 000,0
Акцизний податок із вироблених в Україні товарів	13 129 281,0	21 270 000,0	27 269 900,0
Акцизний податок із ввезених на територію України товарів	891 770,0	1 702 000,0	1 262 000,0
Ввізне мито	8 810 000,0	7 642 000,0	8 076 000,0
Вивізне мито	294 720,0	376 940,0	378 876,0
Державне мито	485 970,0	572 615,0	483 522,0
Рентна плата	5 733 887,3	6 766 373,4	14 177 798,3
Рентна плата за нафту, що видобувається в Україні	3 752 721,3	4 399 684,1	7 673 185,7
Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України	150 000,0	160 000,0	176 000,0
Збори за послуги, пов’язані з охороною прав на інтелектуальну власність	9 000,0	4 950,0	5 270,0
Надходження від видачі сертифікатів на експортно-імпортні операції з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами	3 800,0	4 009,0	5 000,0
Відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв	5 035,5	1 593,0	1 593,0
Портовий (адміністративний) збір	5 141,2	7 428,6	7 429,6
Надходження до фонду соціального захисту інвалідів	167 800,0	167 800,0	167 800,0

Кожен рік дохідна частина Державного бюджету України зростає на декілька тисяч гривень, як видно з наведеної таблиці 2.1. Це податки на прибутки підприємства, ввізне/вивізне мито, акцизні збори, бюджетні відшкодування тощо.

Таблиця 2.3.

Розподіл видатків Державного бюджету України за 2009-2011 рр. (тис. грн.)

	2009 (фактично)	2010 (фактично)	2011 (заплановано)
Разом видатків	274 156 440,7	307 748 182,9	325 528 750,3
Загальний фонд	194 412 348,5	240 987 254,0	280 136 119,8
Спеціальний фонд	79 744 092,2	66 760 928,9	45 392 630,5

Також кожного року зростає і витратна частина Державного бюджету України, як видно з наведеної таблиці 2.3. Це різноманітні видатки споживання, оплати праці, комунальні послуги та енергоносії, видати розвитку тощо.

Таким чином, методичними засадами формування системи пенсійного страхування в Україні є виникнення державного соціального забезпечення, початок пенсійного забезпечення в Росії, історичний розвиток пенсійного забезпечення на території СРСР та створення Державного бюджету, за допомогою якого регулюються усі доходи держави і усі її витрати.

2.3. Проблеми державного пенсійного страхування в Україні

Одне з найбільш дискусійних питань, які необхідно вирішити в рамках пенсійної реформи в Україні, - це питання, коли люди можуть виходити на пенсію. Україна має намір вирівняти пенсійний вік жінок та чоловіків і наблизити його до європейських стандартів.

Загальновстановлений пенсійний вік [70] – це термін, який означає вік, з якого люди можуть починати отримувати державну пенсію, якщо вони не отримали травму, яка спричинила втрату працездатності. Для українських чоловіків загальновстановлений пенсійний вік – 60 років, а для жінок – 55 років.

Іноді люди кажуть, що це дискримінація, коли різний пенсійний вік для чоловіків та жінок. Існує, ще одна думка, що пенсійна система упереджена щодо жінок. Саме з цієї причини за старої системи при розрахунку розміру пенсії за віком була закладена різна ціна одного року страхового стажу для чоловіків та жінок. Жінки отримували 2,75% відкоригованої останньої заробітної плати за кожний з перших 20 років страхового стажу, а чоловіки за кожний з перших 25 років роботи – 2,25% відкоригованої останньої заробітної плати [70] . Але нова система передбачає однакову величину оцінки одного року страхового стажу для чоловіків та жінок.

Ще одне питання, яке стосується жінок, це те, що вони часто мають перериви у страховому стажі по догляду за сім’єю. Хоча формула розрахунку пенсії враховує певні моменти, але вона не може врахувати всіх нюансів. І, загалом, жінки мають нижчий розмір заробітної плати, ніж чоловіки.

Усі вищезгадані фактори у поєднанні з пенсійним віком 55 років, тобто страховий стаж для жінок на 5 років менший, ніж для чоловіків, загалом означають, що розмір пенсії для жінок буде набагато нижчий, ніж для чоловіків.

Усі дискусії з питань пенсійного віку в Україні стосуються двох питань – чи повинні чоловіки та жінки мати однаковий пенсійний вік, і чи потрібно підвищувати їхній пенсійний вік.

Як усім відомо, статистика може бути ненадійною. І це так само стосується певних статистичних даних, які ми чуємо про те, яка тривалість життя людей в Україні.

Насправді, що стосується пенсій, є тільки одна доречна міра тривалості життя. Це те, як довго живе особа після досягнення пенсійного віку. На жаль, коли мова йде про пенсійний вік, дуже часто вживається інший показник тривалості життя. Це тривалість життя від народження. Це те, як довго живе дитина, а не особа, яка досягла пенсійного віку.

Звичайно, що показник тривалості життя від народження буде нижчим. Жінки та новонароджені помирають під час пологів або невдовзі після пологів, молоді чоловіки, які керують автомобілем, мають звичку гинути, потрапляючи в ДТП. Але як тільки ми досягаємо пенсійного віку, ці фактори більше не існують, тобто багато факторів, які стають причинами смерті молодих людей, більше не впливають на розрахунок тривалості життя осіб похилого віку.

Хоча в Україні різниця між показниками тривалості життя від народження та тривалості життя при досягненні пенсійного віку невелика.

Наприклад, за статистичними даними середня тривалість життя від народження для чоловіків та жінок в Україні збільшилась з 66,5 в 2003 році до приблизно 68,25 в 2009 році. Для чоловіків середня тривалість життя від народження – 62,37, а для жінок – 74,5. Для чоловіків цей показник є достатньо низьким, і тому ми часто чуємо, що якщо підвищити загальновстановлений пенсійний вік для чоловіків до 65 років, то більше половини чоловічого населення буде сплачувати внески на соціальне страхування, але не буде доживати до отримання виплат із системи [70].

Але, як наголошувалось вище, тривалість життя від народження не є адекватною мірою того, як довго особа буде отримувати пенсію. Цифра, яку необхідно в даному випадку використовувати, - це тривалість життя особи, яка досягла віку 60 років (або 55 років для жінок) [70].

За даними Науково-дослідного інституту праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України, ці цифри на сьогодні складають 14,7 років для чоловіків і 23,4 роки для жінок. Це означає, що жінка, яка досягне 55 років, в середньому доживе тільки до 78,4 років. Для чоловіків ця цифра не набагато гірша. Вони в середньому проживуть 14,7 років, але, якщо врахувати, що вони пізніше на 5 років, ніж жінки вийдуть на пенсію, вони в середньому доживуть до 74,7 років.

Згідно прогнозів даного інституту, у 2050 році, коли всі сьогоднішні працівники стануть пенсіонерами, жінки в середньому будуть доживати до 80,8 років, а чоловіки в середньому до 77,1 років.

Звичайно, що це вагомі аргументи на користь підвищення пенсійного віку як для чоловіків, так і для жінок – можливо повільними темпами протягом прийнятного періоду. Наприклад, у Великій Британії обидві політичні партії хочуть підняти пенсійний вік до 70 років. Єдина різниця полягає в тому, скільки часу на це піде. Одна партія хоче це зробити протягом 20 років, а інша – негайно [70].

Згідно з оприлюдненою програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки, влада вважає необхідним для стабілізації солідарної пенсійної системи, «вирівняти пенсійний вік жінок і чоловіків (поступово з кроком півроку протягом 10 років)» [70].

Крім того, в рамках реформи пенсійної системи і системи пенсійного страхування передбачається «збільшити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи (особи, яким в 2012 році виповниться не більше 35 років)». В програмі реформ передбачається обмежити максимальний розмір пенсій, який виплачується з солідарної системи та/або за рахунок державного бюджету, скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію [73].

На першому етапі у кінці 2010 року [73] було обмежено максимальні пенсії, був впроваджений фіксований розмір пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування, розроблено систему інформування громадян про страховий стаж і коефіцієнт заробітної плати, уточнено умови впровадження II рівня пенсійної системи.

На другому етапі до 2012 року планується скасувати необґрунтовані пільги щодо дострокового виходу на пенсію, почати поступове вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків, запровадити єдиний соціальний внесок і накопичувальну систему обов'язкового державного пенсійного страхування, а також впровадити обов’язкові корпоративні пенсійні схеми для фінансування дострокових та спеціальних пенсій для особливих категорій професій.

На третьому етапі до кінця 2014 року намічено диверсифікувати схеми особистого пенсійного страхування, його економічного стимулювання, запровадити програми загального стимулювання.

Згідно з програмою, влада прагне добитися, щоб співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат становила не менше 45%, а співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків - не менше 75% [73].

В Україні в даний час, згідно з даними уряду, пенсія 55% пенсіонерів не перевищує 800 грн, а 12% пенсіонерів мають більше 1500 грн на місяць [73].

Підвищення пенсійного віку українців стане можливим лише після того, як буде впроваджена накопичувальна система пенсійного страхування. При цьому дане підвищення торкнеться тільки тих, хто буде виходити на пенсію через 20-30 років.

За словами М. Азарова [86], зараз головне завдання полягає в забезпеченні наповнення Пенсійного фонду, його бездефіцитності за рахунок легальної виплати заробітної плати в повному обсязі.

Загальновідомим фактом є те, що солідарна система ефективна лише в разі розширеного відтворення поколінь. В Україні цього немає. Демографічна ситуація така, що навантаження особами пенсійного віку на працездатне населення в даний час складає 34%, а до середини нинішнього тисячоліття вона збільшиться приблизно втричі[50]. Причому значно скоротити цю навантаження не вдасться, навіть якщо буде підвищений пенсійний вік. Існуюча сьогодні солідарна система виживає тільки завдяки прямим вливанням з бюджету.

Основна суть реформи зводилася до введення обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка, з одного боку, «розвантажила» б солідарну систему, а з іншого - дала б країні внутрішні «довгі гроші». Така накопичувальна система могла почати діяти тільки після прийняття закону про Накопичувальний фонд, і їй треба було б як мінімум півтора року для виходу на стартові позиції. Єдиною передумовою для введення в дію цього закону був щорічний приріст ВВП на рівні не менше 2% від попереднього року. Такі умови існували в Україні починаючи з 2005 року. Хоча ще в 2007 році обговорювалося, що фонд почав роботу з 1 січня 2009 року, закон прийнято не було. Враховуючи кризу і що настає після нього рецесію, подальший стабільне зростання ВВП на щорічних 2% згідно з прогнозами почнеться не раніше 2015 року, і, отже, закон можна буде прийняти не раніше 2017-го з початком роботи фонду в 2019-м. Беручи до уваги, що відрахування в Накопичувальний фонд здійснюються застрахованими особами не старше 40 років, і припускаючи, що наші прогнози по початку роботи фонду правильні, нинішні 30-літні вже не зможуть скористатися перевагами накопичувальної пенсійної системи [70].

Хоча на сайті Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг сторінка з переліком недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів з 2005 року перебуває на реконструкції, за деякими даними, число таких фондів до 1 січня поточного року 109. У 2008 році кількість учасників недержавних пенсійних фондів збільшилася до 482,5 тисячі, що при загальній кількості пенсіонерів у нашій країні (більше 13 млн. чоловік) є несуттєвим [55]. На думку фахівців, добровільні додаткові пенсійні схеми гарні для США і Великобританії, але ніяк не для континентальної Європи, і вже тим більше для України. Тому існування недержавних пенсійних фондів обнадіює, але вони не здатні вирішити проблеми, що стоять перед української пенсійної системи [55].

За даними Пенсійного фонду України, найменша нараховується пенсія відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [2]. Найбільша пенсія, звичайно ж, у депутатів. Пенсії поменше у суддів, прокурорських працівників, силовиків і службовців Нацбанку [55].

Які ж перспективи працездатних громадян старше 30 років? Очевидний гарантований дефіцит коштів Пенсійного фонду України в найближчі десять і більше років. Сумнівно, що при нинішньому рівні правової культури у можновладців і насущних для них проблем вони стануть ламати голову над тим, як зробити так, щоб вони отримували гідну пенсію. Значить, вони можуть розраховувати тільки на себе. І навіть вийшовши на пенсію, вони повинні будуть продовжувати працювати. Така точка зору сьогодні дуже поширена. На жаль, саме вона лежить в основі небажання багатьох роботодавців показувати реальну зарплату і нараховувати на неї страхові внески. Якщо нічого не робити з цією точкою зору і не здійснювати реальну пенсійну реформу, в Пенсійному фонді станеться катастрофа набагато раніше, ніж прогнозують аналітики.

Таким чином, можна виділити наступні проблеми у системі пенсійного страхування: несподіваний та небажаний ріст пенсійного віку та активне наближення нашої податкової системи до європейської. Наш уряд хоче наблизиться до "кращого життя", яку ми спостерігаємо за кордоном. Але робить це дуже грубо, незграбно, що відштовхує наше суспільство від цих реформ.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

1.  Порядок здійснення окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування та порядок справляння страхових внесків регулюються окремими законами, за виключенням загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, яке досі не запроваджене в Україні.
2.  Внаслідок прийняття нового соціального законодавства в Україні впроваджується трирівнева пенсійна система: солідарна, накопичувальна та недержавне пенсійне забезпечення.
3.  Питання пенсійного забезпечення в Україні регулюється міжнародними договорами (угодами), укладеними з 21 країною.
4.  Урядом здійснюються заходи щодо створення умов ефективного функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення.
5.  Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці.
6.  Упродовж перших п’яти років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи.
7.  Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення.
8.  В теперішній час в Україні ведеться активна робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи.
9.  Правильність обліку доходів і витрат бюджету забезпечується єдністю системи бюджетного обліку, в основу якої покладено бюджетну класифікацію. Значна увага бюджетній класифікації приділяється у Бюджетному кодексі України.
10.   Державний бюджет України за період  2009 - 2011змінився декілька разів у той чи інший бік.
11.   Одне з найбільш дискусійних питань, які необхідно вирішити в рамках пенсійної реформи в Україні, - це питання, коли люди можуть виходити на пенсію.
12.   Існує думка, що пенсійна система упереджена щодо жінок. Саме з цієї причини була закладена різна ціна одного року страхового стажу для чоловіків та жінок: 2,25% та 2,75%.
13.  Показники тривалості життя від народження нижчі, але різниця між показниками тривалості життя від народження та тривалості життя при досягненні пенсійного віку невелика.
14.  В рамках реформи пенсійної системи і системи пенсійного страхування передбачається «збільшити пенсійний вік до європейських стандартів».
15.   Підвищення пенсійного віку українців стане можливим лише після того, як буде впроваджена накопичувальна система пенсійного страхування.
16.   Основна суть реформи зводилася до введення обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка, з одного боку, «розвантажила» б солідарну систему, а з іншого - дала б країні внутрішні «довгі гроші».
    

РОЗДІЛ 3. Шляхи реформування системи пенсійного страхування в економіці України.

3.1. Тенденції розвитку державного пенсійного страхування в Україні

Той факт, що пенсійна реформа назріла дуже давно, зрозумілий усім. Величезні пенсійні видатки, перманентний дефіцит Пенсійного фонду протягом останніх років, низький рівень пенсій, відсутність чіткого взаємозв'язку між сплаченими пенсійними відрахуваннями працівника і його пенсією, негативний демографічний прогноз – це лише найголовніші ознаки хворобливого стану пенсійної системи в Україні.

Нещодавно президент оголосив про початок пенсійної реформи. І хоча самої програми реформи пенсійної системи ще немає, уже зараз можна говорити про основні зміни, що стосуватимуться існуючої солідарної системи. Ці зміни були сформульовані ще влітку 2010 року. 16 липня уряд направив Лист про наміри до МВФ, де прописані основні зобов'язання, які бере на себе Україна для отримання нової програми кредитування [72].

Основне зобов'язання, яке викликало найбільший резонанс у суспільстві, стосується «поступового підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, із щорічним підвищенням на 6 місяців кожного року, починаючи з 2010 року, маючи на меті вирівняти пенсійний вік для всіх працюючих».

Україна витрачає на пенсії надзвичайно високу частку ВВП, і ця частка постійно зростає. Так, у 2003 році пенсійні видатки становили 9,2% ВВП, 2004 – 11,4%, 2005 – 15,3% [72]. Таке різке зростанні пенсійних видатків було зумовлено тим, що за два місяці до президентських виборів у 2004-му році уряд різко підвищив пенсії. Усі пенсії, менші за прожитковий мінімум, були підвищені до цього рівня, і таке підвищення стосувалося майже 12 мільйонів пенсіонерів [72].

Склалася парадоксальна ситуація, коли мінімальна пенсія стала перевищувати мінімальну зарплату. Рівень видатків на пенсії в Україні почав суттєво перевищувати відповідні видатки в європейських країнах. Ситуація ускладнюється перманентними підвищеннями пенсій напередодні виборів, унаслідок чого таке підвищення доволі часто є хаотичним і політично обумовленим.

Так, у 2007 році видатки на пенсії становили 13,9% ВВП, 2008 – 15,8%, а в 2009 році – понад 18% ВВП. У 2010-му році пенсійні видатки перевищили 17% ВВП. В європейських країнах ситуація виглядає дещо інакше (рис. 3.1.) [72]:

Рис. 3.1. Загальні пенсійні видатки в європейських країнах, 2008рік (відсоток ВВП) [72]

Різке зростання видатків призвело до того, що Пенсійний фонд не має достатньо коштів для виплати пенсій. І цей дефіцит щороку зростає.

Це, у свою чергу, зумовлює необхідність постійних трансферів із держбюджету для покриття цього дефіциту. Так, у 2007 році Пенсійний фонд отримав із держбюджету 18,7 мільярдів гривень, у 2008 – 33,7 мільярдів, 2009 – 40,2, у 2010-му – 60,0 мільярдів гривень [72].

У законі "Про держбюджет-2011"  [19] на дотації Пенсійному фонду закладено 54,8 мільярдів гривень, з яких 37 мільярдів – дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, і 17,8 мільярдів гривень – покриття дефіциту коштів Пенсіонних фондів для виплати пенсій [68].

Уряд схвалив Концепцію дальшого проведення пенсійної реформи в Україні.

Мета даної Концепції полягає у подальшому реформуванні пенсійної системи України. Документом, зокрема, передбачене створення дієвих механізмів захисту прав та інтересів людей похилого віку та інших категорій громадян, які втратили працездатність, а також забезпечення стабільного функціонування та прозорості пенсійної системи.

Передбачається, що Концепція буде реалізована протягом 2010-2017 років у два етапи. Зокрема, з 2010 року по 2013 рік планується запровадження дієвого механізму підвищення призначених пенсій, забезпечення диференціації розміру мінімальної пенсійної виплати залежно від набутого страхового стажу, легалізація заробітної плати, забезпечення захисту пенсійних активів, сприяння розвитку недержавного пенсійного забезпечення та запровадження економічних стимулів для сплати пенсійних внесків тощо.

На другому етапі, з 2014 року по 2017 рік, передбачається забезпечити рівноправність громадян у пенсійній системі – єдині для всіх правила призначення пенсій, звільнити бюджет Пенсійного фонду від невластивих йому виплат, запровадити уніфіковану законодавчу базу пенсійної системи та забезпечити розвиток накопичувальної системи пенсійного забезпечення [99].

Ситуація суттєво ускладнюється негативними демографічними процесами в Україні.

За кількістю населення Україна посідає 6 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 28 місце у світі. На її долю припадає 7,3% населення Європи i 1% населення Землі [67].

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної батьківщини [67].

Систематичне проведення переписів населення протягом ХХ століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду [67].

У 1913 році в межах сучасної України проживало 35,2 млн. осіб. За приблизними підрахунками під час Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського господарства, репресій, штучного голодомору, Другої світової війни Україна втратила близько 20 млн. осіб.

У післявоєнний період відбувався приплив в Україну населення з інших республік колишнього СРСР, проте він був меншим за масову міграцію українців на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Довоєнного рівня населення (40,6 млн. осіб) держава досягла лише у 1956 році [67].

Чисельність населення в другій половині XX ст. поступово збільшувалася переважно за рахунок природного приросту. Пік її зростання припадає на початок 1993 року, коли в Україні було зафіксовано 52 244, тис. осіб.

Кризові процеси 90-х років негативно вплинули на демографічну ситуацію в Україні [64]. Бурхлива міграція населення, викликана появою можливостей вільного переміщення у межах і за межі території країни, зниження народжуваності та зростання смертності внаслідок економічних і соціопсихологічних чинників спричинили загальне скорочення чисельності населення України. Лише у 2003 році, внаслідок стабілізаційних процесів та стабільного зростання економіки країни, в Україні намітилася низка позитивних тенденцій, які в подальшому здатні були вплинути на покращення демографічної ситуації.

Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення - 77 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області - 39 осіб/км2. Найвищий - у Донецькій області - 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник - 90 осіб/км2 [67].

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 68%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32%) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька - 10%, Луганська - 14%, Дніпропетровська - 17%, Харківська - 21%, Запорізька - 24% (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58%, Вінницька - 56% і Рівненська - 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90% населення, Луганській - 86% та Дніпропетровській - 83% [67].

В Україні спостерігається перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тис чоловіків (або 46,3%) проти 26 млн. 16 тис. жінок (або 53,7%). Найбільший відсоток жінок - 55 в Чернігівській області, найменший - 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54% [67].

У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складає понад 15.9% (чоловіки 2 422 311 осіб/жінки 4 831 110 осіб), і зменшилася частка дітей, яка становить 13.8%. Середня тривалість життя людей в Україні становить приблизно 68 років, зокрема жінок - 75 роки, чоловіків - 62 роки. Старіння населення є характерним явищем для всіх європейських держав.

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) – росіянами [67]. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову. 

Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.

Рівень освіти населення в Україні [67] є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається в Європі тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Значно (на 26 %) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати подальші зміни. Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та після навчальної міграції сільської молоді.

Природний приріст населення у 2010 році складає -0.619%. Показник скорочення населення пов’язаний із переважанням кількості померлих над такою народжених, що продовжує залишатися характерною рисою природного руху населення України. При цьому в минулі роки відзначалося поступове збільшення кількості народжених та зменшення такої померлих. Останні ж дані Держкомстату свідчать про те, що в Україні знову почав знижуватися рівень народжуваності, що, вірогідно, пов’язано з поточною економічною кризою [67].

Водночас відбувається скорочення міграції населення. Близько 80% трудових мігрантів працюють за кордоном нелегально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори. По суті, трудова міграція українського населення не відрізняється від подібних процесів Центрально-Східної Європи, громадяни яких виїжджають на заробітки до країн Західної Європи, де їхня праця оплачується дорожче, ніж на батьківщині [67].

Наразі, населення України стрімко скорочується й старіє (рис. 3.2.). У 1991 році в Україні проживало 51,8 мільйонів осіб, у 1999-му – 49,9, а станом на 1 січня 2010 року – 45,96 мільйонів осіб [68], 1 лютого 2011 року – 45,76 мільйонів осіб. З початку року чисельність населення скоротилась на 18,5 тис. осіб [38].

На рис. 3.2. поданні данні перепису населення з1990 по 2011 роки[39]:

Рис. 3.2. Зміна численності населення України за 1990-2011 роки.

На жаль, негативні демографічні процеси будуть лише поглиблюватися. Так, за даними Світового банку, Україна буде мати найбільше відносне зменшення населення серед усіх пострадянських країн [72].

Скорочення населення викликане тим, що рівень смертності перевищує рівень народжуваності. Щороку населення України скорочується приблизно на 200 тисяч осіб.

Зменшення кількості населення в Україні супроводжується його старінням, тобто частка людей літнього віку у віковій структурі населення зростає. У 2009 році частка населення старше чинної межі пенсійного віку становила 26%. До 2021-го року вона збільшиться до 29%, а в 2050-му році – до 38% населення [72].

Співвідношення групи населення старше 65 років та населення у віці 15-65 років зросте з 23% у 2010 році до 38% у 2050-му році [72].

Старіння населення є загальною проблемою більшості розвинених країн. І саме це зумовлює підвищення пенсійного віку.

Таким чином, робимо висновок, що Україна витрачає на пенсії більше будь-якої країни у світі. Але грошей усе одне не вистачає для виплати всіх пенсій, тому і планується рівноправність громадян у пенсійній системі. А також населення України зменшується й старіє, а тому не можна зволікати з пенсійною реформою.

3.2. Шляхи покращення системи пенсійного страхування в Україні

Правове регулювання у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним пенсійним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що регулює питання  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно врегульовано всі питання, пов’язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, - від визначення суб’єктів цієї системи, їхніх прав та обов’язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов’язкових платежів до Пенсійного фонду – Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода яких на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні [50, c. 58-59].

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

- види пенсійного забезпечення;

- умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

- пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;

- джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

- умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

- організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [2]. Так, сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Стаття 5 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [2] визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

- принципи та структура системи пенсійного страхування;

- коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

- платники страхових внесків, їхні права та обов’язки;

- види пенсійних виплат;

- мінімальний розмір пенсії за віком [50, c.61].

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов’язані із загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [2].

За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Усього на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення  громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених національним законодавством [50, c. 62-63].

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне страхування» [8] 9 липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян. Однак слід зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від підприємств та громадян для управління цими коштами з подальшим накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії. Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений список таких організацій та розроблений план проведення перевірок діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування» [8].

Згідно з цим законом підприємства, установи та організації, які займають недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах яких використовуються слова «недержавний пенсійний фонд» чи «пенсійний фонд», можуть здійснити реорганізацію в пенсійні фонди, створені відповідно до вимог цього Закону, у строки та в порядку, встановлені Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з урахуванням певних особливостей або ліквідуватися  [18, c.6].

Верховна Рада України ухвалила у першому читанні проект Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [42]. За дане рішення проголосували 245 із 381 народного депутата, зареєстрованого у сесійній залі [42].

Законопроектом визначаються параметри функціонування ІІ рівня (накопичувального) пенсійної системи. Перелік страхових внесків до накопичувального пенсійного фонду пропонується впровадити, починаючи з року, в якому буде забезпечена бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду . Передбачається, що другий рівень буде заснований на таких параметрах: учасниками цієї системи будуть особи, яким на дату впровадження системи виповнилося не більше 35 років; розмір страхового внеску становитиме 2% із подальшим його щорічним підвищенням на 1% до досягнення 7%; адміністрування страхових внесків накопичувальної системи здійснюватиме Пенсійний фонд [42].

Через 2 роки після початку сплати страхових внесків за накопичувальною системою її учасники матимуть право вибрати недержавні пенсійні фонди для накопичення пенсійних коштів.

Згідно із пояснювальною запискою до документа, пропонується також обмежити максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (з 1 квітня 2011 року – 7,64 тис. грн.), із поширенням цього обмеження на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набуття чинності законопроекту; зменшити розмір пенсії з 90 до 80% зарплати держслужбовців; виплату дострокової (за півтора роки) пенсії держслужбовцем, депутатам, прокурорам, суддям проводити лише для непрацюючих пенсіонерів; обмежити заробіток для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам, військовослужбовцям сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соцвнесок, як для інших категорій пенсіонерів [42].

Крім того, законопроектом передбачається підвищити пенсійний вік для чоловіків-держслужбовців до 62 років, починаючи з 2013 року, поступово протягом 4 років; цей вік буде граничним, інститут продовження перебування на держслужбі буде скасовано. Також передбачено призначення дострокових пенсій народним депутатам, у разі закінчення їх депутатських повноважень, не за два роки до досягнення пенсійного віку, а за півтора [42].

З метою покращення умов пенсійного забезпечення працівників бюджетної сфери при виході на пенсію пропонується ввести одноразову допомогу в розмірі 10 призначених їм пенсій.

Передбачається поступово, впродовж 10 років, збільшити необхідну вислугу для призначення пенсії військовослужбовцем і деяким іншим особам із 20 до 25 років, упровадивши при цьому її календарне обчислення.

Для зацікавленості осіб у тривалішому трудовому житті передбачається:

спростити механізм збільшення розміру пенсії за вибором особи при відстроченні терміну виходу на пенсію, в межах перших 5 років підвищувати пенсії на 0,5% за кожен місяць пізнішого виходу на пенсію, в разі роботи понад 5 років – збільшувати на 0,75% при виході на пенсію. При цьому досягши пенсійного віку від особи не буде потрібне звернення до пенсійних органів про відстрочення призначення пенсії.

Пропонується також підвищити мінімально необхідний страховий стаж для отримання пенсії за віком із 5 до 15 років, а для новопризначених пенсій підвищити нормативну тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі для жінок із 20 до 30 років і для чоловіків із 25 до 35 років.

Уряд, як і в попередньому варіанті законопроекту, в новому також продовжує наполягати на підвищенні пенсійного віку для жінок. Зокрема, пенсійний вік для жінок, які отримують пенсію, згідно із загальним законом, буде підвищено з 55 до 60 років, починаючи з 1 вересня 2011 року, з поступовим збільшенням його на 6 місяців щорічно впродовж 10 років. Вік для жінок для отримання державної соцдопомоги буде підвищено з 58 до 63 років [42].

Законопроектом [37] передбачено компенсатори у зв`язку з підвищенням пенсійного віку для жінок: за кожні півроку пізнішого виходу на пенсію жінка отримає збільшену на 2,5% пенсію (за 5 років відстрочення пенсія збільшиться на 25%); впродовж 3 років пропонується надати можливість добровільного виходу на пенсію непрацюючим жінкам після досягнення 55 років.

Для зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пропонується переглянути порядок призначення, перерахунку пенсій: для призначення пенсії брати розмір середньої зарплати за 3 календарних роки, які передують року звернення за призначенням пенсії, а перерахунок пенсії проводити з середньої зарплати, за якою призначена (перерахована) пенсія; проводити перерахунок пенсій працюючим пенсіонерам, які отримують пенсію за вислугу років, тільки після досягнення пенсійного віку; проводити призначення пенсій за зарплатою лише за даними персоніфікованого обліку, а за бажанням особи з урахуванням заробітної плати за 60 місяців до впровадження персоніфікованого обліку – до 1 липня 2000 року; вдосконалити механізм обчислення коефіцієнта зарплати для осіб, які отримували допомогу з безробіття, або здійснювали догляд за дитиною до 3 років, дитиною-інвалідом.

Водночас, очікуваний у 2011 році дефіцит бюджету Пенсійного фонду у розмірі 17,8 млрд. грн. покривається за рахунок коштів держбюджету. Реалізація законопроекту, на думку його авторів, дозволить скоротити дефіцит у 2011 році на 211,6 млн. грн. Передбачається, що при ухваленні законопроекту зменшення витрат солідарної системи пенсійного страхування в 2012 році становитиме 2,501 млрд. грн [42].

На мою думку цей законопроект має трохи врівноважити і трохи привести до ладу систему пенсійного страхування.

Таким чином, в цьому розділі запропоновані деякі шляхи для покращення системи пенсійного страхування. Це:

•  як можна швидше проводити пенсійну реформу, оскільки якщо і далі затягувати, то, швидше за все, ситуація ще більше посилиться;
•  по швидше вводити II рівень пенсійної системи – накопичувальний.

Якщо уряд зробить все так, як було заплановано, то, скоріше за все Україна зможе вибратися з нинішнього положення та зайняти гідне місце серед кращих європейських країн.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ

1.  Величезні пенсійні видатки, перманентний дефіцит Пенсійного фонду протягом останніх років, низький рівень пенсій, відсутність чіткого взаємозв'язку між сплаченими пенсійними відрахуваннями працівника і його пенсією, негативний демографічний прогноз – це лише найголовніші ознаки хворобливого стану пенсійної системи в Україні.
2.  Україна витрачає на пенсії надзвичайно високу частку ВВП, і ця частка постійно зростає.
3.  Різке зростання видатків призвело до того, що Пенсійний фонд не має достатньо коштів для виплати пенсій.
4.  Уряд схвалив Концепцію дальшого проведення пенсійної реформи в Україні.
5.  За кількістю населення Україна посідає 6 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 28 місце у світі.
6.  Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної батьківщини.
7.  У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складає понад 15.9% і зменшилася частка дітей, яка становить 13.8%.
8.   Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи.
9.   За даними Світового банку, Україна буде мати найбільше відносне зменшення населення серед усіх пострадянських країн.
10.  Скорочення населення викликане тим, що рівень смертності перевищує рівень народжуваності. Щороку населення України скорочується приблизно на 200 тисяч осіб.
11.  Старіння населення є загальною проблемою більшості розвинених країн. І саме це зумовлює підвищення пенсійного віку.
12.   Правове регулювання у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.
13.   Базовим законом у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
14.  Установи та організації, які займають недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах яких використовуються слова «недержавний пенсійний фонд» чи «пенсійний фонд», можуть здійснити реорганізацію в пенсійні фонди.
15.  Пропонується обмежити максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (з 1 квітня 2011 року – 7,64 тис. грн.); зменшити розмір пенсії з 90 до 80% зарплати держслужбовців.
16.  З метою покращення умов пенсійного забезпечення працівників бюджетної сфери при виході на пенсію пропонується ввести одноразову допомогу в розмірі 10 призначених їм пенсій.
17.  Пропонується підвищити мінімально необхідний страховий стаж для отримання пенсії за віком із 5 до 15 років, а для новопризначених пенсій підвищити нормативну тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі для жінок із 20 до 30 років і для чоловіків із 25 до 35 років.
18.  Очікуваний дефіцит бюджету Пенсійного фонду у розмірі 17,8 млрд. грн. покривається за рахунок коштів держбюджету.

ВИСНОВКИ

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження  розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України  забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім  розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1.  Конституція України. – К.:1996р. – 80с.
2.  Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.
3.  Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII.
4.  Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
5.  Закон України «Про податок на додану вартість» від 03квітня 1997р. №168/97 із змінами та доповненнями.
6.  Закон України «Про страхування » від 11 квітня 1996 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР).
7.  Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (із змінами).
8.  Закон України «Про недержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1057-IV.
9.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР.
10.  Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року № 1727-IV.
11.  Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000р. № 1533-III.
12.   Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. № 2240-II.
13.  Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997р. № 37. – Ст. 237.
14.  Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001р. № 11. – Ст. 47.
15.  Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001р. № 17. – Ст. 80.
16.  Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» 26 грудня 2008 року № 835-VI
17.  Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» 27 квітня 2010 року № 2154-VI
18.  Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року № 2857-VI.
19.  Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року  № 2790-XII
20.  Проект Закону України «Про обов'язкове пенсійне забезпечення окремих категорій осіб через професійні та корпоративні пенсійні фонди» від 24 вересня 2005р.
21.  Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» 15 травня 1990 року № 1480-I
22.  Закон  СРСР «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» от 28 квітня 1990
23.  Кодекс законів про працю України від 11 травня 2007 року № 1014-V, ОВУ, 2007р., № 44, ст. 1776.
24.  Закон України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР // Офіційний вісник України № 2755 – VI
25.  Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення  реформування пенсійної системи» від 13.12.2010 № 7455.
26.  Податковий кодекс від 2 грудня 2010р. № 2755VІ.
27.  Постанова Верховної Ради України «Концепцію соціального забезпечення населення України» від 21 грудня 1993 року № 3758-XII
28.  Про проведення експерименту із створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування від 14 вересня 2005 р. № 909.
29.  Антропов В. В. Система социальной защиты в Великобритании. Труд за рубежом. - 2005. - №3. – С. 6, 37-54.
30.  Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. Лит. 1997. - 400с.
31.  Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2002. – 203с.
32.  Бойко М.Д.«Право пенсійного забезпечення в Україні» Навч. посіб. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – Київ: Атака, 2006. – 356 с.
33.  Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України. – Харків, 2007. – 242с.
34.  Бухгалтерское сопровождение. Ведение фирм от А до Я «Профи Винс». - ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення  реформування пенсійної системи»
35.  Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III
36.  Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В. та ін. Страхування: теорія та практика: Навчально-методичний посіб. За заг. ред. проф. Н. М. Внукової – Х.: Бурун Книга, 2004. – 376с.
37.  Воблый К.Г. Основы экономии страхований. – М.: Издательский центр «АНКИЛ», 1995. – 232с.
38.  Всеукраїнська громадсько-політична та літературна газета  «Кримська світлиця», №21, 17 червня 2011р., Урядовий Законопроект Пенсійної Реформи Ухвалено у першому читанні.
39.  Гаряча О.В., Зарудний О.Б., Антоненко Т.В., Шамбір Н.В., Мущинін В.В., Придня Т.Г., Кравченко Л.Г., Плаксій М.В. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення. У цифрах і фактах. – К.: 2006р. – 50с.
40.  Герасименко С. С., Головач А. В., Єріна А. М. Статистика. За наук. ред. д-ра екон. наук С. С. Герасименка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 343-353.
41.  Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посіб. – 2-ге вид., виправл. – К.: Кондор, 2003. – 252с.
42.  Грушко В.Н., Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Любунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, за редакцією доктора економічних наук, професора Грушка В.І., навч. посібн., Київ, "Кондор", 2006 рік, С.-26.
43.  «Дзеркало тижня. Україна.» №22, Марчін Свєнчіцкі «Виправлення пенсійної системи» - К.: 17-24 червня 2011року
44.  Економіка України: десять років реформ. За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 496с.
45.  Економічна теорія: макро-  і мікроекономіка. За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – К.: Видавничий Дім «Альтернативи» 2001. – 607с.
46.  Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Навч. курс. – Київ: НВП «АВТ», 2004 р. – 256 с. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).
47.  Залетов А.Н. Страхование в Украине. - К.: Логос, 2002. – С. 456
48.  Залетов О.М. Пенсійний захист населення: глобальна проблема ХХІ століття. Страхова справа. - 2006. - №3(23). –С. 34-42.
49.  Зернов А.А., Зубец А.Н. Системное исследование страхового регулирования. – М.: Издательский Дом «Страховое ревю», 1997. – 160с.
50.  Кабінет Міністрів України. Розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо створення накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на 2004-2007 роки» від 13 липня 2004 р. № 479-р.
51.  Кан М. Организация пенсіонного обеспечения (из мирового опыта). Человек и труд. – 2006. - №5. – 2-32с.
52.  Клапкін М.С. З історії зародження національного страхового ринку. Фінанси України. – 1998. - №1. – 81-94с.
53.  Кокшарова С.М., Кравченко І.Ю. Податки в Україні. Навч. посіб. Підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку. – К.: 2004р. – 225-245с.
54.  Кудряшов В.П. Курс фінансів: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 431 с.
55.  Кузнецова А.Я. Фінансування інвестиційно - інноваційної діяльності: Монографія. Інститут економічного прогнозування НАН України. – Л.: Львів, ін-т НБУ, 2005. – 367с.
56.  Кузнецова А.Я. Теорія фінансів: Навч. посіб. – Львів: ЛБІНБУ, 2001. – 158с.
57.  Кусайкіна Н.Д., Цибульник Ю.С. Новий український тлумачний словник. Близько 20000 слів і словосполучень. За заг. ред. д-ра філол..наук, проф. Дубічинського В.В. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008р. – 608 с.
58.  Лендьел М. Спеціальні інститути розвитку територій: європейський досвід // Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів / за ред. Максименка С., Київський центр Інституту Схід-Захід. – К.: «Міленіум», 2001. – С.67-148.
59.  Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.:КНЕУ, 2004. – 240 с.
60.  Основы страховой деятельности: Учебник. Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 768с.
61.  Періодичне видання «Українська правда» заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році, 30 грудня 2010р., Назар Холод
62.  Періодичне видання «Finanse.ua. Про гроші», 18 березня 2011року.
63.  Періодичне видання «Gazeta.ua», 17 червня 2011 року.
64.  Періодичне видання «Osvita.ua»,  вид-во «Плеяди», 1998-2011роки
65.  Періодичне видання «Економічна правда», Податкова реформа відбудеться в три етапи, 03 червня 2010р.
66.  Плиса В.Й. Основи страхування: навч. посіб. За ред. М.І. Крупки. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 144 с.
67.  Плиса В.Й. Основні страхові поняття і терміни для студентів економічного факультету. – Львів ЛДУ, 1997. – 16 с.
68.  Плиса В.Й. Основні страхові поняття і терміни: Довідник. – Львів: Видавничий центр ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. – 64 с.
69.  Плиса В.Й. Особливості становлення, проблеми та перспективи розвитку страхового ринку в Україні. Вісник Львів, ун-ту Сер. екон. вип. ЗО. – 2001. –С. 158-167.
70.  Плиса В.Й. Страхування: Довідник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 197 с.
71.  Плиса В.Й. Страховий ринок України в умовах глобалізації страхових відносин. Формування нової парадигми економічної теорії в Україні. Наук. збірн. За ред. З.Г.Ватаманюка. – Львів: Інтереко, 2001. – 369-377с. (Формування ринкової економіки в Україні. Спецвипуск 8)
72.  Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку н  виробництві та професійного захворювання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000р. №1423 Україна – бізнес. – 2000. – 14с.
73.  Постанова «Затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2010 рік» від 21 липня 2010 р. № 626
74.  Про податки і збори населенню України: Посіб. За ред. М.Я. Азарова, Г.І. Бондаренка, П.В. Мельника та ін. – К.: АДПСУ, 2000. – 182 с.
75.  Офіційний сайт пенсійної реформи України – [Електронний ресурс]Режим доступу: http://pension.ukrinform.ua/
76.  Прутська О.О. Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехідній економіці. – К.: Логос, 2003. – 256с.
77.  Прутська О.О. Невраховані фактори українських реформ. Економіка України. – 2002. - №8. –С. 51-56.
78.  Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б.. Современный экономический словарь. — 2-е изд., испр. М.: ИНФРА-М, 1999. - 479 с.
79.  Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхования. – М.: Изд-во АН СССР, 1947. – 282с.
80.  Сандлер Д. Проблеми і перспективи становлення сучасної системи пенсійного забезпечення в Російській Федерації та Україні. Україна: аспекти праці. - 2005. - №7. – С. 10-14
81.  Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: изд-во социально-экономической литературы, 1962 г. – 654 с.
82.  Социальная політика. Под ред. Волгина. – М.: Экзамен, 2002.- 736с.
83.  Т.В. Калінеску,  О.М. Антіпов, Г.М. Бурлуцька, Т.М. Чернякова, М.М. Соловей, М.Б. Харківський ; Кер. авт. кол. і наук. ред. професор Т.В.Калінеску. Основи оподаткування: навч. посіб. – Л.: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007р. – 532с.
84.  Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. Податкові системи країн світу та України. Облік і звітність. – К.: 2004р. – 339 – 360 с.
85.  Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року
86.  Харитонова Л.І. Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посіб., Одеса: «Юридична література» -  2006, 12-19 с.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» 18 січня 2001 р. N 2240-III

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» 1 червня 2000 р. N 1768-III

Стратегія розвитку пенсійної системи Затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України, від 15 грудня 2005р. № 525-р

Основи Законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування Прийнято Верховною Радою України, 1998

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» 18 травня 2004 р. N 1727-IV

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вiд 02 березня 2000  № 1533-III

Конституція України ст.46 Прийнято Верховною Радою України, 1996р.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» 23 вересня 1999 р. N 1105-XI

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9 липня 2003 р. N 1057-IV

Концепція соціального забезпечення населення України. Схвалено Верховною Радою України, 1993р.

1.