1098

Створення видавництва СІЯЧ як важливий етап видавничої справи міста Черкаси

Дипломная

Журналистика, издательское дело, полиграфия и СМИ

Створення видавництва СІЯЧ як важливий етап видавничої справи міста Черкаси. Законодавче підґрунтя. Створення самостійного видавництва м. Черкаси. Особливості видавничої продукції видавництва СІЯЧ. Архітектонічна структура видавничої продукції.

Украинкский

2013-01-06

1.12 MB

50 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра видавничої справи, редагування і теорії інформації

Куценко Олена Олександрівна

Видавництво «СІЯЧ»: особливості роботи, репертуарна політика (кінця ХХ століття)

Напрям – 7.03030301 – видавнича справа та редагування

Дипломна робота

студентки 5-Р курсу

денної форми навчання

навчально-наукового інституту

української філології та

соціальних комунікацій

Науковий керівник:

ФІТЬ Людмила Володимирівна,

викладач

ЧЕРКАСИ 2012


ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Створення видавництва «СІЯЧ» як важливий етап видавничої справи міста Черкаси………………………………...…...7

  1.  Законодавче підґрунтя. Створення самостійного видавництва м. Черкаси………............................................................................................7
    1.  Особливості становлення видавничої справи в період незалежності………………………………………………………………..18
    2.  Заснування та етапи діяльності видавництва «Сіяч»………….....…25

Висновки до першого розділу………………………………..…………........31

 

РОЗДІЛ 2. Особливості видавничої продукції видавництва «СІЯЧ»…………………….……………………………………………………...…34

2.1.    Тематичні особливості книжкової продукції………………….……34

  1.     Змістова структура видань…………………………..…………….....45
    1.  Архітектонічна структура видавничої продукції…………………..53

   Висновки до другу розділу…………………………………………………..60

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ………………………………………………………………………..62

ВИСНОВКИ…………………………………………….…………………………..69

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….71

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….…………………………….….104



ВСТУП

Одним із головних чинників національної ідеї та духовної єдності народу завжди була і повинна бути книга. Саме вона формує світогляд, втілює інтелект нації і творить політичний та культурний імідж країни серед світової спільноти. Книги з давніх-давен і до сьогодні дарують безліч прекрасних вражень справжнім поціновувачам, але існують люди, для яких книжки – це тільки красиві палітурки, які прикрашають оселю. Книга – це невичерпне багатство, вона допомагає наочно уявити собі живий світ людей, які жили тисячу або дві тисячі років тому, світ дуже далекий, але, водночас, у чомусь і близький нам духовно. Оцінка стану вітчизняного книговидання є вкрай важливою з погляду завдань державного будівництва загалом, і формування та захисту національного інформаційного простору зокрема.

Суспільні зміни 80-90-х років принесли собою перерозподіл влади, а також перерозподіл інтелектуальної та майнової власності імперії. Регіональні бібліотеки збідніли і заради виживання почали скорочувати свої площі, передаючи вивільнені приміщення комерційним структурам. Настала загрозлива літературна мовчанка. Книга набула функціонального значення і стала товаром, який може та повинен приносити прибуток. Проте, через недалекоглядну політику уряду потрапила під податковий тиск, внаслідок чого скоротилися кількісні та знизилися якісні показники випущеної продукції. Водночас послабшав інтерес до читання, українськомовна література опинилася в умовах жорсткої конкуренції з російською.

У Черкаському краї створенню нового інформаційного поля, поширенню й популяризації книговидань українського сучасного письменництва для того періоду – сприяла діяльність місцевих друкарень, які функціонували в означені роки, і зокрема – робота видавництва «Сіяч». Його працівники змогли за відносно короткий час підготувати й видрукувати значну кількість художніх творів різних авторів, чим помітно збагатили українську видавничу справу добу незалежності. Реєстр видавничих планів, здійснених «Сіячем», відбиває характерні тенденції діяльності тогочасних видавництв.

Ступінь наукового опрацювання роботи. Багато зусиль щодо опрацювання цієї теми доклав у своїх працях М. Тимошик [64]. Автор зупиняється на важливих проблемах формування законодавчої бази, організації нових видавництв, дає коротку оцінку друкарства у статистичному, географічному, тематичному і мовному зрізах, з’ясовує причини, через які книжкова галузь опинилася у незадовільному становищі. Особливої уваги заслуговують праці М. Низового [47], присвячені проблемам вітчизняної статистки друку. Також досліджували цю тему Д. Гнатюк [20], М.  Махайлін [39], А. Мільчина [41], Б. Назарова [42]. Також джерельною базою дослідження є архівні документи (матеріали  Державного архіву Черкаської області, Архівного відділу департаменту управління справами Черкаської міської ради). Основою емпіричного дослідження послужила видавнича продукція черкаських друкарень і видавництва «Сіяч».

Актуальність теми зумовлюється потребою вивчення процесів, що відбуваються у галузі вітчизняного книговидання, виявлення причин, які призвели до її кризи, необхідністю аналізу здобутків і втрат українського друкарства  років незалежності та осмислення тих його тенденцій, які пов’язані з досвідом формування національного інформаційного простору в Україні, а саме на Черкащині кінця ХХ століття, зокрема й видавництва «Сіяч», що майже не досліджено. Щодо «Сіяча», то потребують ґрунтовного аналізу різні аспекти: склад і структура осередку, особливості здійснення редакційно-видавничої роботи, типолого-тематична палітра видавничої продукції тощо.

Метою нашої роботи є дослідження діяльності місцевого видавництва «Сіяч» як показового в аналізованому сенсі; всебічна характеристика книжкових видань «Сіяча» з позицій жанрового розмаїття, тематики, архітектоніки.

Для досягнення цієї мети  ми ставимо перед собою такі завдання:

1) зясувати законодавче підґрунтя та стан видавничої справи в Україні кінця ХХ століття;

2) розглянути субєкти видавничої справи в місті Черкаси на початку незалежності;

3) дослідити етапи становлення та періоди роботи видавництва «Сіяч»;

4) проаналізувати тематичну, змістову структуру видавничої продукції «Сіяча» та її архітектонічні особливості.

Об’єктом нашої роботи є є черкаське видавництво «Сіяч» (1991–2002 рр.) та його діяльність у контексті місцевої книговидавничої справи.  

Предметом роботи є особливості функціонування видавництва «Сіяч» на всіх етапах редакційно-видавничого процесу, зокрема: специфіка добору матеріалів для друку, робота над зовнішнім і внутрішнім наповненням видань.

Методи дослідження. Для досягнення окреслених завдань при роботі з архівними документами застосовувались історичний, порівняльно-історичний  методи, за допомогою яких нами зібрано значну за обсягом інформацію з досліджуваної теми. Під час аналізу епістолярної спадщини, вивчення біографічних аспектів діяльності працівників видавництва «Сіяч» застосовано біографічний метод. Поділ видавничої продукції на типолого-тематичні групи й аналіз особливостей їхньої внутрішньої та зовнішньої структур реалізовано шляхом застосування порівняльно-типологічного і структурно-функціонального методів відповідно. Бібліографічно-описовий метод задіяний при укладанні каталогів видань черкаських видавництв.

Теоретичне значення. У дослідженні усебічно проаналізовано друковані видання місцевих видавців окресленого періоду та укладено каталог видавничої продукції кожної черкаської друкарні; відтворено діяльність видавничого товариства «Сіяч», окреслено період його становлення, основні етапи розвитку, причини припинення діяльності; багатоаспектно схарактеризовано видавничу продукцію «Сіяча»: її видові ознаки, жанрові особливості, архітектонічні елементи, змістова та матеріальна структури.

Практичне значення.  Проведений аналіз та висновки уможливлюють твердження про значний вплив діяльності видавництва «Сіяч», а також  формування загального уявлення про видавничу справу Черкащини в роки незалежності. Усебічно досліджена редакційно-видавнича робота осередку, тематична палітра видавничої продукції знадобляться при створенні повної картини розвитку видавничої справи окресленого періоду. Крім того, основні положення дипломної можуть бути використані всіма, хто вивчає науку, культуру й освіту України загалом, і Черкаського регіону зокрема, а також при викладанні дисциплін із видавничої справи.

Структура дипломної роботи: вступ, основна частина, що складається з двох розділів, які поділені на підрозділи, а також із розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях», висновки, додатки та список використаних джерел (78 позицій). Загальний обсяг роботи 109 сторінок.


РОЗДІЛ 1

СТВОРЕННЯ ВИДАВНИЦТВА «СІЯЧ» ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕТАП ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ МІСТА ЧЕРКАСИ

1.1. Законодавче підгрунття. Створення самостійного видавництва м. Черкаси

Період розвалу найбільшої і найтривалішої в часі її існування російської радянської імперії та становлення на її теренах  самостійних держав  призвів до корінної ломки в усіх сферах суспільного, економічного й духовного життя, що породило в свою чергу надзвичайно велику кількість проблем. Надто ж у  культурно-духовній і  освітньо-науковій галузях, зосібна і в  такій специфічній ділянці, як книговидання.

За рівнем книжково-брошурної продукції СРСР займав перше місце за кількістю назв і, практично, друге по кількості примірників (на душу населення припадало 7 прим.). Разом із тим всі негативні сторони книговидавничого та книготорговельного процесів з часом тільки посилювалися, і найголовніше репертуар (те, що видавалося) не задовольняв значну частину читацької аудиторії. Суспільство самостійно спробувало заповнити вакуум: так виник і до 1985−1986 рр. досяг значного рівня несанкціонований випуск друкованої продукції, так званої «самвидав». Заборонені твори політичної, економічної та художньої літератури видавалися за кордоном емігрантськими та деякими іноземними видавництвами і нелегально ввозилися в країну (так званої «тамвидав»). Видавці, книготорговці, вчені, письменники і читачі наполегливо вимагали лібералізації книжкової справи, пом'якшення цензурних обмежень, свободи творчості і друку. Врешті-решт, влада змушена була почати деякі перетворення в організації книговидання та книгорозповсюдження, не зачіпаючи основ книжкової справидержавної монополії та ідеологічного контролю [64, c. 45].

У 1986 р. колегія Держкомвидаву СРСР ухвалила постанову на перший погляд зовсім звичайну, в стилі багатьох подібних до тих, які ухвалювалися раніше: «Про розширення прав і самостійності видавництв та вдосконалення тематичного планування». Але зміст цього документа дуже відрізнявся від усіх попередніх. У ньому вперше ставилася під сумнів державна монополія і адміністративно-командна система в книговиданніосновному напрямку ідеологічної роботи КПРС.

Проаналізувавши стан книговидання, виявивши безліч недоліків, обумовлених як ідеологічними причинами, так і адміністративними методами керівництва, Держкомвидав постановив надати видавництвам право самостійно формувати і затверджувати тематичні плани випуску літератури, а затвердження тематичних планів у Держкомвидаві СРСР скасувати. За Держкомвидавом, тобто за державною владою, зберігалося право контролю і координації випуску літератури. Практично самостійності виявилося не так вже й багато, але це був перший серйозний крок у розхитуванні державної монополіі в книжковій справі, яка існувала в країні з 1930 р [64, c. 48].

Кооперативна діяльність у видавничій сфері прийняла форми видавничо-поліграфічних або видавничо-редакційних кооперативів при державних видавництвах. Книги виходили під маркою державного видавництва і відповідного кооперативного об'єднання. Наприклад, книги кооперативних видавничих підприємств «Феміда-10», «Текст», «Інформатор», «Союз», «Творче об'єднання письменників і художників», «Слово» виходили під маркою державного видавництва «Юридична література». У 1989 р. при державному видавництві «Світ» було організовано Всесоюзне об'єднання редакційно-видавничих кооперативів». У нього увійшли 16 редакційно-видавничих кооперативів Москви, Ленінграда, Києва та інших міст [64, c. 50].

Ще більш істотного удару по сформованій системі державного книговидання було завдано новою редакцією «Положення про випуск творів за рахунок автора», прийнятого Держкомвидавом у 1989 р. Випуск творів за рахунок автора був дозволений усім організаціям, які мали право на видавничу діяльність, більше тогоце їм зараховувалося як плюс в їх роботі.

Мережа книгорозповсюдження. Багато десятиліть поспіль у книжковій справі України існував розподіл праці між видавцями і книготорговцями: перші – видавали друковану продукцію, другі – поширювали, просували, продавали її.

До революції збутом книг займалися, в основному, самі видавці або спеціально найняті для цього продавці. Радянська влада створила ефективну централізовану роздрібно-гуртову систему продажу, розділивши сферу виробництва та реалізації друкованого товару. Ця система базувалася на тому, що книги відразу з друкарні, оминаючи видавництво, надходили до торговельної мережі, де й розповсюджувались на місця [39, c. 76].

Ринкові умови останнього десятиріччя кардинально змінили характер цих відносин – видавці знову стали активними учасниками процесу реалізації друкованого продукту.

Головною причиною цього деякі спеціалісти вважають крах старої радянської монопольної системи книгорозповсюдження. Саме книгорозповсюдження, а не книжкової торгівлі, оскільки випущену літературу в умовах колишнього “дефіцитного” ринку в основному розподіляли. За нових економічних реалій такі механізми стали непотрібними й фактично само зруйнувалися [39, c. 80].

Зміни стосунків між видавцями та книгорозповсюджувачами умовно можна розділити на два етапи: перший – етап перепрофілювання книжкових магазинів, другий – формування нових книготорговельних структур.

Етап перепрофілювання книжкових магазинів. За даними Держкомінформу, станом на 1 січня 1990 р. мережа книжкової торгівлі в Україні складалась із 1 100 роздрібних підприємств загальнодержавної форми власності. Головною республіканською установою була «Укркнига». Крім того, у сільській місцевості реалізацією видань займалися майже 3 000 магазинів та яток підприємств торгівлі «Укоопспілки», а також діяла мережа підприємств «Військової книги» та «Союздруку». Сьогодні кількість підприємств, що спеціалізувалися на торгівлі друкованою продукцією й належали до загальнодержавної власності, зменшилася втричі. Мережі книжкових магазинів “Укоопспілки” та “Військової книги” знищено майже повністю [39, c. 85].

Радянську систему розповсюдження на базі гуртово-роздрібного книготорговельного підприємства «Укркнига» було зруйновано у 1992 р. Це сталося внаслідок необдуманих реформ: розмежування форм власності на загальнодержавному й комунальному рівнях та приватизації підприємств торгівлі. Книгу поставили на один щабель із будь-якою іншою товарною продукцією. Було проігноровано специфіку книжкової справи, що об’єднує три технологічно пов’язані ланки – видавництва, підприємства поліграфії та книгорозповсюдження. Зрештою, останню відірвали від двох перших і передали до комунальної власності. З тим відбулася беззастережна комерціалізація та приватизація книгарень, що призвело до остаточного руйнування налагодженої системи книгорозповсюдження в Україні, яка згодом могла перерости в суто ринкову. Відтак, підприємства, що працювали в цій мережі, почали зникати або перепрофільовуватись. Бо, на жаль, книжка виявилася не тим товаром, що міг би принести швидкий прибуток. Книжкова торгівля не могла витримувати конкуренцію з іншим товаром лише за рахунок реалізації. Найбільша кількість перепрофільованих книгарень, які перетворилися на крамниці одягу, канцтоварів, побутових приладів тощо, припадає на період 1992–1996 рр [33, c. 24].

Російські можновладці вчасно втрутилися на законодавчому рівні в аналогічний руйнівний процес у своїй державі, зупинили його і почали відбудовувати галузь. Агонія ж української книговидавничої справи, зокрема, – знищення мережі розповсюдження, тривала. Державних книготорговельних підприємств залишилося небагато, оскільки ті магазини, які відійшли від системи «Укркниги», у переважній більшості змінили форму власності, перетворившись на колективні підприємства, орендні колективи, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – у статистичних документах вони не зазначаються як державні. Але це – незначний залишок магазинів системи організованої торгівлі, які перебувають під жорстким контролем влади і податкових органів. Наприклад, київські книгарні «Мистецтво», «Знання», «Наукова думка», отримавши статус ТОВ, зберегли радянські принципи торгівлі [39, c. 89].

Варто виділити переваги радянської централізованої системи розповсюдження друкованих видань:

  •   універсальний характер «охоплення» всіх категорій читачів у місті й селі;
  •   оперативне збирання замовлень на книжки, які щоквартально готувалися видавництвами до друку відповідно до заздалегідь затверджених планів, що були доступними для покупців практично в кожному книжковому магазині;
  •   системна та надійна доставка замовлених накладів у провінцію через мережу власних складів і своїм транспортом [33, c. 25].

Серед найголовніших недоліків цієї системи такі:

  •   громіздкий управлінський апарат, який з роками розростався;
  •   чітка ідеологічна спрямованість тематичної палітри видань, яка з настанням епохи перебудови й гласності все менше задовольняла потреби читачів;
  •   повне ігнорування тих читацьких запитів, які виходили за межі “високоідейних” видань;
  •   монополізм та інертність у збиранні замовлень;
  •   відсутність у видавництв (в умовах жорстких лімітів на папір) можливості додрукування накладів [33, c. 25].

Саме ці негативи й стали основними передумовами краху монопольної державної системи реалізації книг за ринкових умов. Переживши своєрідну шокову терапію, працівники видавництв зрозуміли, що продажем власної продукції відтепер доведеться займатися їм самим. Постала необхідність опанувати ази нової справи й ініціювати створення сучасної системи поширення друкованих видань. Фактично, видавці зіткнулися з проблемою безпосереднього налагодження контактів з книготорговцями, а зокрема, – постачання свого товару до магазинів [33, c. 25].

Становлення нової системи видавничої справи в Україні доцільно розглянути в кількох аспектах, а саме: законодавчому, тематичному, і географічному.

Законодавчий аспект

Однією з організаційних проблем періоду становлення нової видавничої системи в Україні є цілковите безладдя і хаос, яке панує в питанні стандартизації видавничої продукції. Проведений аналіз засвідчує цілковиту неузгодженість, самодіяльність і навіть ігнорування цієї важливої справи більшістю видавців нової генерації.

Простежуються три підходи. Частина видавництв, здебільшого державної форми власності, продовжує користуватися старою, радянською, системою видавничих стандартів. Інша, досить немала група, в якій домінують приватні видавництва, взяла за основу розроблений наприкінці 90-х років у Росії комплект нових видавничих стандартів. І третя група видавництв, також значна за кількістю, яка не сповідує в цій справі жодної системи й оформляє свої видання, як заманеться [64, c. 145].

Причина полягає в тому, що практично вже більше десяти років українське книговидання розвивається без власних видавничих стандартів. Держава від початку 90-х років, практично відмовившись від старого, багато в чому виправданого і потрібного, контролю в цій важливій ділянці інформаційного простору, досі не спромоглася через свій галузевий орган Держкомтелерадіо Українизапровадити взамін чогось дієво нового [64, c. 150].

Як відомо, в радянські роки стандарти з видавничої справи розроблялися в Москві, друкувалися там величезними, як на сьогодні, накладами (кожен стандарт виходив окремим виданням у кількості від 20 до 50 тисяч примірників; крім того, кілька перевидань витримав і збірник довідково-документальних матеріалів, виданий всесоюзною Книжковою палатою) і централізовано доставлялися через відповідні республіканські органи до кожного видавництва. У республіках деякі нормативні документи перекладалися або прилаштовувалися відповідно до їхніх мовних особливостей. За дотриманням кожним видавництвом стандартів прискіпливо стежив спеціальний підрозділ Держкомвидаву УкраїниГоловне видавниче управління, працівники якого періодично готували тематичні огляди випущених видань. Тема стандартизації, культури видань у цілому постійно була присутньою на сторінках авторитетного на той час часопису «Друг читача».

Із набуттям Україною незалежності поступово усталена система почала руйнуватися. Сліпо копіювати нові видавничі стандарти Російської держави виявилося недоцільно з кількох причин. Передусім, політичного характеру. З іншого боку, «прилаштувати» старі радянські стандарти до нових умов, у яких розвивається українське книговидання, сьогодні практично неможливо, бо критерії й методика, на яких вони базувалися, більшою мірою мали відношення до політичної безпеки колишньої радянської імперії й аж ніяк не до інтересів авторів, читачів та видавців. Про розумне використання досвіду західного книговидання в цих документах і не йшлося [39, c. 65].

Тому цілком закономірним було створення в середині 90-х років XX ст. при Державному комітеті із стандартизації, метрології та сертифікації України Технічного комітету за номером 101 (ТК-101) «Технологія поліграфії». Перед цим підрозділом постало завдання здійснювати організацію й підготовку до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності, формних і друкарських процесів високого, офсетного, спеціальних видів друку та брошурувально-палітурних процесів книжкового і газетного виробництв.

Структура цього Комітету включає чотири підкомітети і одну робочу групу. Підкомітети: «Видавнича діяльність», «Технологія книжкового виробництва», «Технологія газетного виробництва», «Технологія спеціальних видів друку». Окрема робоча група має назву «Бланки цінних паперів і документів суворого обліку» [39, c. 68].

Таким чином, розробкою видавничих стандартів покликаний займатися окремий підкомітет, створений на базі Національного науково-виробничого об'єднання «Книжкова палата України». Проте потужності цього комітету є недостатніми. Зволікання із розробкою нових стандартів для видавничої справи в Україні негативно позначається на загальній культурі, перешкоджає залученню вітчизняної друкованої продукції до загальносвітової книжкової скарбниці й ідентифікації держави чи конкретного видавця в цьому книжковому морі.

Книжкова палата України пройшла важкий і тернистий шлях свого становлення та розвитку. Разом з державною бібліографією та її друкованим органомлітописамиПалата розвивалась і удосконалювалася і стала центом державної бібліографії. Потягом усього свого існування Палата боролась за зберігання фондів Державного архіву друку, що досить довгий час знаходилися в непристосованих для зберігання паперової продукції приміщеннях. Лише в 1989 році збудовано сучасне книгосховище, і Палата з часом змогла об’єднати всі свої фонди [64, c. 78].

Отже, редакційно-видавничі, видавничо-поліграфічні кооперативи, спільні підприємства, які виникли в межах видавництв, а також можливість самостійного тематичного планування та випуску книг за рахунок автора стали першими кроками у перебудові системи книговиробництва.

Вперше українське друкарство, на думку фахівців, наблизилося до катастрофічної ситуації в 1990 р. У відповідь на проголошення Україною державного суверенітету Росія скоротила постачання у республіку товарів, визначених як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу, «який в умовах планової радянської економіки завжди був лімітованим», через що призупинилася діяльність багатьох видавництв [64, c. 79].

Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта, згуртувавшись, своїм відкритим зверненням вирішила привернути увагу державних мужів і громадськості до можливої катастрофи національного книговидання.

5 липня 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінету міністрів було доручено передбачити пільгове оподаткування видавництв та торговельних організацій, які видають і реалізують літературу, що виходить українською мовою. Як результат – із січня 1992 року від сплати податку звільнялися ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 відсотків загального їхнього виробництва [39, c. 123].

Таким мудрим рішенням тодішній Голова Верховної Ради України і майбутній перший президент суверенної України Леонід Кравчук назавжди увійшов в новітню історію українського друкарства, як прозірливий державний діяч, який по-справжньому оцінив вагу і значення українського друкованого слова для становлення державності й утвердження української національної ідеї. Однак своєрідний ренесанс новітнього українського книговидання тривав недовго [39, c. 130].

Сформований після виборів нового президента Леоніда Кучми новий склад Кабінету міністрів відмінив цю пільгу для вітчизняних видавництв з 1 січня 1994 року. Українська книга в умовах різкого зменшення державного замовлення, відсутності дотацій та пільг ставала економічно не вигідною, а для багатьох видавціві непотрібною.

Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 року, коли Росія, турбуючись про власний інформаційний простір на теренах колишнього СРСР, запровадила, за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, навпаки, ризикуючи повністю втратити цей простір, довела величину цього податку до 20 відсотків, зрівнявши книгу з виробами будь-яких інших галузей народного господарства і опинившись за цим показником практично у хвості усіх держав світу [64, c. 267].

Середина 90-х років увійде в новітню історію безрезультатною боротьбою українського книговидання за своє виживання і спробами його представників позитивно зрушити це питання через зміни в законодавчому полі. В цю пору велася неприхована боротьба і в комісіях парламенту, і в міністерських коридорах, і серед видавців за підготовку цивілізованого Закону про видавничу справу.

Тематичний аспект

Початок 90-х років був бурхливим і нестабільним періодом становлення нової тематичної палітри книговидання. Свобода слова і друку давала можливість мало не кожному відчути себе і редактором, і видавцем, коли дехто з початківців (та й старожилів книжкового світу) за місяць-два ставав мільйонером, а згодом і мільярдером, спритно "викидаючи" на зголоднілий і невибагливий книжковий ринок чергові партії "камасутр", "анжелік", "амазонок" чи наспіх "упорядкованих" різноманітних томів детективного чтива. У таких умовах перед видавництвами поставала проблема вироблення власної концепції розвитку. Йшлося про те кого і що видавати в нових умовах розвитку суспільства. Для видавництв, які спеціалізувалися, скажімо, на науковій і навчальній літературі, це питання особливо гостре. Адже зміни відбувалися в суспільній свідомості, поглиблювалися державотворчі процеси, докорінно змінювалися навчальні програми у вищих навчальних закладах, запроваджувалися нові дисципліни [64, c. 269].

В останнє десятиріччя розвитку вітчизняного книговидання на ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї відбулися кардинальні зміни, які помітно вплинули на тенденції книговидавничого ринку і поведінку читача (покупця). В недавні радянські часи вітчизняний читач змушений був купувати лише те, що пропонували їм видавництва, політику яких, у свою чергу, диктували партійно-ідеологічні органи «згори». Книга несла в собі передусім «виховний», «ідеологічний» заряд, а не «пізнавальний», «споживацький», як це прийнято розуміти в західному світі [64, c. 270].

Як тільки всі заборонницькі й обмежувальні шлюзи щодо друкованого слова в перші роки української незалежності буди знесені, саме читацькі смаки стали визначальними в поточних і перспективних планах діяльності більшості видавництв.

Коли схематично виокремити тенденції, що панували на цьому ринку в тематичному діапазоні, то можна простежити, як за швидкозмінюваними читацькими смаками змінювався й характер і книжкових розкладок, і полиць спеціалізованих магазинів [64, c. 272].

На першому місці за накладами і кількістю назв тривалий час домінували книги двох, таких протилежних за тематикою, напрямківсексуально-еротичного та історичного. З одного боку, спостерігалися немалі черги за різноманітними «камасутрами», «амазонками», «анжеліками». З іншого,не менший попит був на заборонені раніше твори М. Костомарова, М. Грушевського, Д. Драгоманова, М. Аркаса, І. Огієнка. Ті видавництва, які вчасно зорієнтувалися і за структурою та кадровим потенціалом були гнучкі й динамічні, протягом одного-двох тижнів додруковували додаткові десятки, а то й сотні тисяч примірників таких книг, які розходилися практично з-під коліс.

Поступово на зміну цій тематиці приходила література, що за змістом була ближчою до нашої недавньої, радянської, асортимент і  найголовніше якість видань краєзнавчо-туристичного характеру. Цей тематичний блок, судячи з його стрімкого розвитку в країнах Східної Європи, безумовно, має добру перспективу [64, c. 275].

Географічний аспект

Одна з цікавих тенденцій щодо формування нової структури видавничої галузі в Україністановлення групи приватних видавництв в обласних центрах, які за короткий час своєї діяльності змогли серйозно заявити про себе на загальнодержавному рівні. Із східного регіону слід виділити «Фоліо», «Око», «Ранок», «Торнадо». Посилює свої позиції на загальноукраїнському книжковому ринку донецьке «БАО». Із західного регіону швидко віднайшли і заповнили свою нішу «Кальварія», «Фенікс», «Афіша».

У Черкаській області працювало зареєстроване 1989 року на базі редакційно-видавничого відділу облпреси обласне державне редакційно-видавниче підприємство «Сіяч», що є, по суті, відродженням «Сіяча» 1917 року під такою ж назвою. Його фахівці працюють над літературно-технічним опрацюванням рукописів, художнім оформленням, макетуванням майбутніх видань, перекладами тощо. Надають консультації з видавничої справи. За час свого існування «Сіяч» видав не одну сотню книг, брошур, буклетів, плакатів, листівок, афіш, проспектів тощо найрізноманітнішої тематики [64, c. 280].

Вбачається відновлення традицій книговидавничої справи періоду Української Народної Республіки, коли серйозно налаштовані видавничі підрозділи діяли не лише в обласних, айв районних центрах. Із найцікавіших

видавничо-поліграфічна фірма «Абетка» (Кам'янець-Подільський), «Відродження» (Дрогобич), «Вік» (Коломия), «Українське народознавство» (Опішне).

Однак і досі основним регіоном-виробником книг в Україні залишається столиця, де знаходиться майже половина усіх видавництв України. Другу і третю позицію займають, відповідно, Харків та Львів. Найменше видавництв зареєстровано у Вінницькій, Миколаївській та Херсонській областях. Отже, напрошується висновок, що там книжок випускається теж найменше.

1.2. Особливості становлення видавничої справи в період незалежності

На кінець ХХ століття Черкаси є значним промисловим центром Центрального економічного району, культурним та освітнім осередком.  

Видавнича справа на Черкащині з кожним роком розвивається, набуває актуальності і змістовного наповнення.

Основний масив власне самих видавництв зосереджений у Черкасах. Регіони ж представлені низкою поліграфічних організацій, які успішно задовольняють попит на різного роду (переважно газетну) друковану продукцію як в області, так і за її межами [64, c. 60].

Державними на Черкащині є п’ять видавничих організацій: Редакційно-видавничий центр Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Редакційно-видавничий центр Черкаського державного технологічного університету, Центр науково-технічної інформації (ЦНТЕІ), Редакційний центр інституту післядипломної освіти педагогічних працівників та обласне державне редакційно-видавниче підприємство «Сіяч» [64, c. 68].

Переважну ж більшість видавництв складають організації приватної форми власності. Серед них найбільшу популярність сьогодні мають «Брама-Україна», «Відлуння-Плюс», «Смірна».

Великий внесок у розвиток інформаційного простору Черкащини робить досить відоме й авторитетне в Україні приватне підприємство «Брама-Україна». Воно було створене 1999 року як черкаське видавництво «Брама», але з вересня 2004 року «Брама» виходить на всеукраїнський рівень із відповідною новою назвою. Засновником і директором видавництва є філолог і журналіст, викладач кафедри видавничої справи та редагування Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, член Національної спілки журналістів України Олександр Миколайович Третяков. Не видавець за освітою, видавничою діяльністю він займається з 1994 року.

Девіз видавництва – «Достойні книги з добірного слова». «Добірність кожного слова» сповна підтверджують автори видавництва, серед яких доктор культурології, постійний науковий консультант видавництва, професор С. А. Китова («Полотняний літопис України», «Колядки та щедрівки в сучасних записах», «Родовід пісні: Малоросійські пісні М. Максимовича», «Християнська суть українського весілля»), академік Т. С. Яценко («Малюнок у психокорекційній роботі психолога-практика»), доктор філології, професор В. Т. Поліщук  (серія шевченкознавчих досліджень, наукові праці по М. Старицькому),  літературознавець В. І. Пахаренко («Незбагнений апостол», «Як він ішов...:  Духовний профіль Василя Симоненка на тлі його доби», «Віті єдиного древа: Україна Східна і Західна в  апокаліпсисі  ХХ  сторіччя»), доктор філології, професор Я. О. Поліщук («Мости і мілини: Думки»), поети Валентина Коваленко, Валерій Кикоть, Микола Негода, Анатолій Горбівненко, Любов Зоряна та ін [72, c. 15].

Естетичне художнє оформлення та технологічну довершеність видання творять випускники Української академії друкарства (м. Львів) Віктор Олексенко – художник і конструктор книги, член національної спілки художників України, викладач кафедри образотворчого мистецтва Черкаського Національного університету ім. Б. Хмельницького і Світлана Афанасьєва – художник і конструктор книги, редактор технічних текстів – Юлія Максимович.

Творчий тандем Олександр Третяков – Віктор Олексенко за 12 років співпраці створили низку знакових видань, які можуть гідно представити видавничий поступ Черкащини. Перше з них – книга «Доба туманів» у 1995 році отримала премію Спілки письменників України як краще видання року в Україні [72, c. 19].

Провідною тематикою, над якою працює видавництво, є шевченкознавство: Черкащина є батьківщиною поета, тут діє Центр шевченкознавчих досліджень, де працює колектив фахівців, які й складають автуру видавництва з цієї тематики. Саме в «Брамі» побачили світ видання черкаських авторів, які згодом стали відомими у всій Україні, зокрема «Незбагнений апостол» Василя Пахаренка.

Видавництво працює й над іншими темами, що сприяють розвитку національної ідеї: культурологія, літературознавство, історія, художня, дитяча література тощо. «Брама» видає як монографії та навчальні посібники, так і художні прозові чи поетичні твори українською та російською мовами [26, c. 6].

Не менше значення для розвитку черкаської видавничої справи та інформаційного простору в цілому має діяльність приватного підприємства науково-виробничої фірми «Відлуння-Плюс», яке було засноване 14 лютого 1995 року на чолі з Олександром Івановичем Прилуцьким [72, c. 24].

Окрім директора, штат видавництва складають його заступник, головний бухгалтер, дизайнер-оператор ПК, програміст-дизайнер, водій-експедитор, друкар, брошурувальник-переплітчик, коректор, редактор-маркетолог. Іноді видавництво звертається до послуг художників.

Видавництво виготовляє і реалізує свою продукцію майже на всій території України – в Черкаській, Київській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Вінницькій, Кіровоградській, Сумській, Миколаївській, Луганській, Рівненській, Херсонській, Запорізькій, Житомирській та Полтавській областях [72, c. 26].

Тематичний спектр видавничої продукції «Відлуння-Плюс» є дуже широким: наукові, літературно-художні видання, навчальні, навчально-методичні видання з питань технології, історії, педагогіки, буклети, нотні видання тощо, але пріоритетною для видавництва все ж є дитяча література.

Не можна оминути увагою не дуже відоме, але від того не менш цікаве і досить велике товариство з обмеженою відповідальністю видавництво «Смірна», яке було засноване у Черкасах 10 листопада 1999 року. Директор видавництва – Станіслав Олександрович Каспаров, але окрім нього, засновниками «Смірни» є також Валентин Іванович Ніконенко, Володимир Петрович Горбачов і громадяни Швейцарії – Пфістер Лінус Лоренціус та Біері Віллі [72, c. 30].

Особливістю цього видавництва є те, що якщо попередні і наступні описані нами видавництва орієнтовані на широке коло читачів і є, в принципі, універсальними, то «Смірна» – це видавництво виключно християнської літератури. Випущені ним видання адресовані в основному дорослим людям віком від 25 до 65 років обох статей, які сповідують протестантську віру, а саме – баптизм. Окрему частину продукції складають специфічні дитячі видання, оформлені в доступній, часто розважальній формі, але також релігійно-повчального спрямування [72, c. 33].

Вся продукція видавництва чітко розподілена за такими вісьмома серіями: «Актуально сьогодні», «У бібліотеку проповідника», «Для жінок, про жінок», «Мої улюблені оповідання», «Просто учні», «Розмальовка», «Родина», «Різне». Також «Смірна» видає журнали – дитячі «Живой родничок» та «Живе джерельце» (двома мовами) і для дорослих «Христианская семья». Всі видання присвячені релігійній тематиці, розкривають питання стосунків у християнській родині й поза нею, внутрішнього самовдосконалення, покаяння, шляху до Бога, потреби в молитві тощо. Продукція виходить українською та російською мовами.

Майже всі видання «Смірни» є перекладними. Через це досить копіткою є співпраця з авторами. Спочатку з рукописом ознайомлюються директор і головний редактор, які і вирішують чи варто брати текст до друку. Окрім своєї художньої цінності, рукопис обов’язково повинен відповідати біблійним текстам і не розпалювати міжконфесійної ворожнечі. Якщо рішення позитивне, директор особисто зустрічається з автором (частіше за все за кордоном, у країні автора) і укладає з ним угоду, згідно з якою, у більшості випадків, авторським гонораром є 10 % книг з усього накладу [72, c. 35].

Видавництво має досить складну структуру. Окрім директора, заступника та секретаря, тут діють повноцінні фінансовий, редакційний (перекладач, редактор, коректор, технічний редактор, дизайнер) та маркетинговий відділи.

Становлення поліграфії та книгорозповсюдження

Із початком незалежності місто Черкаси почало активно розвиватися у сфері поліграфії та книгорозповсюдженні.

Найпотужнішим і найбільш знаним в Україні та Черкасах є спільне українсько-німецьке акціонерне товариство закритого типу «Графія Україна» на чолі з генеральним директором Володимиром Пономарем, яке було зареєстроване 5 червня 1995 року на базі Черкаської обласної друкарні ім. газети «Правда», основним родом діяльності якої було друкування газетної продукції. Генеральним інвестором виступила німецька компанія «Графія», назву якої і було присвоєно [72, c. 37].

Випуск продукції здійснюється на найсучаснішому поліграфічному обладнанні німецького та швейцарського виробництва, вартість якого – близько 50 млн. доларів США. Використовується дві технології друку: офсетний друк та флексодрук (встановлена для флексодруку машина Леманік має зараз чотири аналоги в Європі). Про обсяги виробництва свідчить хоча б те, що за місяць на підприємстві переробляється в середньому 2,5 тис. тон картону. Річний прибуток «Графії» складає більше 50 млн. гривень.

Українсько-німецьке ЗАТ «Графія Україна» є одним із найсучасніших в Європі друкарських центрів з виробництва високоякісної картонної упаковки. Зараз воно випускає лише упаковку для сигарет, але вона відповідає найвибагливішим вимогам їх виробників. Серед замовників «Графії» такі гіганти як «Філіп Морріс» (основний), «Джей Ті Інтернешнл», тютюнова компанія ВАТ «Прилуки», «Галлахер Україна», «Реємтсма» та інші. Вона є лідером у галузі виробництва упаковки, адже обслуговує 70 % потреб українського ринку. Її продукція поставляється в Росію, Казахстан, Киргизстан та інші країни СНД.

Ще одним гігантом вироблення етикетки є створене в 1995 році товариство з обмеженою відповідальністю, поліграфічне підприємство з іноземними інвестиціями «Імпрес», що спеціалізується на виробництві самоклейних етикеток [72, c. 40].

У 1996 році підприємством був освоєний новий в Україні друк самоклейної етикетки в рулоні флексографічним способом. Підприємство володіє повним циклом виготовлення самоклейних етикеток в рулоні: від розробки оригінал-макету та обробки (кольороподіл, корекція), виводу фотоплівок, виробництва офсетних, фотополімерних та трафаретних друкарських кліше, висічних кліше – до друку, перемотування, контролю та упаковки.

Компанія «Імпрес» забезпечує якісними етикетками широке коло виробників харчової, винно-горілчаної, парфумерно-косметичної, фармацевтичної продукції, побутової хімії, автохімії та олив. Серед клієнтів компанії такі відомі імена як «Procter & Gamble», SC «Johnson», ТМ «Ятрань», ТМ «Торчин» («NESTLE»), ТМ «HENKEL», ТМ «Хортиця», ТМ «Мерная», ТМ «Златогор», ТМ «ВАМП», «Азмол», «Пірана», ТМ «Sobieski», «IDS» (ТМ «Старий Миргород»), ТМ «Наша Ряба», ТМ «Гетьман», ТМ «Золота амфора» та інші.

Ще одним суб’єктом черкаської поліграфії, що успішно функціонує на вітчизняному ринку, є засноване Станіславом Журилом 18 вересня 1991 року ПП „Видавництво «Республіка». Ця організація зосереджена на випуску виключно газетної продукції. ЇЇ замовниками є такі відомі в області газети, як «Вечірні Черкаси» самого Станіслава Журила, «Нова Доба», «Авізо», «Екстра-Прес», «Черкаський край», «Акцент» та  багато інших, а також окремі київські періодичні видання [72 c. 50].

Підприємство використовує лише офсетний спосіб друку, що повністю задовольняє потреби виробництва.

У процесі роботи використовується вітчизняна, російська (папір) та німецька (фарба) сировина.

Книгорозповсюдження

На початку дев’яностих років Україна мала 25 обласних книготоргів, до складу яких входили близько 1100 державних книгарень, в яких працювали близько 13 тисяч висококваліфікованих фахівців [39 c. 135].

Діяла розгалужена мережа книгарень у сільській місцевості та районних центрах. Ефективно працювали кіоски «Союздруку», підприємства «Військова книга».

Комплектування суспільних фондів бібліотек (до 1990 року їх нараховувалося в Україні понад 40 тисяч) успішно забезпечувала мережа книгорозповсюдження, до складу якої входило тридцять бібліотечних колекторів.

Наявність такої розгалуженої системи книгорозповсюдження, яка охоплювала практично все населення України, дозволяла стабільно працювати і вітчизняному видавничому комплексу.

На межі 70–80-х років в Україні випускалося щорічно загальним тиражем до 200 млн. примірників книг, тоді як на сьогодні в чотири рази менше. Кожна книгарня в зазначений період мала постійно в продажу десятки тисяч найменувань. Система поіменного обліку книг давала можливість ефективного впливати на перерозподіл літератури з одного регіону в інший, здійснювати кількаразове перевидання творів. Криза державної книготоргівлі припала на 1992 рік, коли Указом Президента України Л. М. Кравчука від 5 березня 1992 року було ліквідовано державне об’єднання «Укркнига» й обласні книготорговельні установи, що призвело до занепаду розгалуженої системи книгорозповсюдження [39, c. 156].

Більшість великих книжкових магазинів Черкас з’явились ще за часів Радянського союзу. Під час зміни форм власності на початку 90-х, коли законодавством ще не надавалися пільги на продаж книжок, багато міських книгарень закрились у зв’язку з фінансовою нестабільністю. Деякі магазини задля виживання змушені були приймати певних заходів. Магазин «Кобзар», наприклад, був змушений віддавати певну частину своєї торгівельної площі під продаж канцтоварів, а «Будинок Книги» (старий) – взагалі змушений був переїхати з престижної будівлі в центрі міста [33, c. 34].

Асортимент майже всіх черкаських книжкових магазинів поділяється на певні тематичні відділи. Відділи дитячої, навчальної, енциклопедичної, художньої літератури є практично у всіх міських книгарнях. Крім того, «Будинок Книги» та книгарня «Світоч» мають відділи картографічної та медичної літератури.

1.3.  Заснування та етапи діяльності видавництва «Сіяч».

Період розвалу найбільшої і найтривалішої в часі її існування російської радянської імперії та становлення на її теренах  самостійних держав  призвів до корінної ломки в усіх сферах суспільного, економічного й духовного життя, що породило в свою чергу надзвичайно велику кількість проблем. Надто ж у  культурно-духовній і  освітньо-науковій галузях, зосібна і в  такій специфічній ділянці, як книговидання.

Зміни, які проводилися по всій Україні у сфері видавничої справи, не могли не відбитися на книговиданні Черкас. Із 70-х років у місті діяв редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву управління по пресі облвиконкому у складі начальника, старшого редактора, двох літературних редакторів, молодшого редактора, художнього, технічного редакторів, коректора, машиністки (підчитчиці – вголос читає і звіряє з оригіналом). Очолювали облполіграфвидав спочатку А. Мураєнко, М. Ф. Каплаушенко, а згодом керівництво перейшло у руки В. П. Сущенка. Редакційно-видавничий відділ у різні роки очолювали Лариса Андріївна Чайка (до листопада 1986 р.), Микола Семенович Сніжко  (25.11.86 р. – лютий 1991) [1, c. 25].

Працівники відділу працювали над створенням буклетів, брошур, плакатів, афіш, технічної документації, монографій (матеріали обкому КПУ). Випуском у світ художньої літератури редакційно-видавничий відділ не займався .

На черговому засіданні виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів, яке відбулося 30 березня 1989 року, було прийнято рішення створити госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах видавництв і поліграфії облвиконкому. Результатом цього розпорядження стало утворення 1 квітня зазначеного відділу, з самостійним балансом, розрахунковим рахунком і правами юридичної особи. На зборах трудового колективу на посаду начальника відділу був обраний М. С. Сніжко, який до цього обіймав посаду начальника видавничого відділу облполіграфвидаву [5, c. 4].

Через майже два роки рішенням зборів трудового колективу Черкаського редакційно-видавничого відділу облпреси було засноване обласне редакційно-видавниче підприємство «Сіяч» при управлінні по пресі облвиконкому. На підставі цього виконком Черкаської міської ради народних депутатів видав Свідоцтво «Про перереєстрацію обласного редакційно-видавничого підприємства «Сіяч» при управлінні по пресі облвиконкому» від 20.02.1992 № 410 і присвоїв код ЄДРПОУ – 14188007 [5, c. 4].

У видавництва «Сіяч» були періоди піднесення, активної роботи і скрутні часи, коли, зважаючи на загальний несприятливий стан речей у країні, товариство могло випустити порівняно невелику кількість друкованої продукції.

Видавництво проіснувало 11 років. Дата початку діяльності лютий 1992 року, коли на зборах трудового колективу було прийнято рішення про створення обласного редакційно-видавничого підприємства «Сіяч». Припинило свою діяльність видавництво відповідно до архівних документів у травні 2002 року.

Таку назву товариство обрало не випадково. На початку ХХ століття, а саме протягом 1917–1920 років, у місті діяло потужне видавництво з ідентичною назвою – «Сіяч». Мабуть, зважаючи на значні успіхи свого попередника, на його загальноукраїнську славу і новостворена організація вирішила взяти собі гучну назву. Крім того, сучасне видавництво почало використовувати і логотип свого попередника, створений у 1917 році художником М. Погребняком. Видавничий знак має форму прямокутника. На передньому плані в тривимірному просторі зображені чоловік-сіяч, котрий іде назустріч читачеві, розкидаючи довкола себе зерна. Зверху звисає спіле важке колосся, а внизу напіврамкою поданий декоративний елемент, що складається із трикутників, які символізують розвиток [73, c 140].

Створений видавничий знак виконує не лише естетичну й представницьку функцію. Він глибоко символічний і органічно поєднує творчий задум художника і завдання товариства. Окрім того, асоціативно читачеві дуже легко пов’язати такий видавничий знак із назвою видавництва, оскільки усі зв’язки прозорі й не складні для сприйняття.

Хронологічні рамки першого періоду діяльності видавництва, коли відбувалося власне становлення товариства, його структури, юридичної форми, активне формування видавничого портфеля, накреслення різноманітних планів, – з 20 лютого 1992 до кінця року. На початковому етапі працівники створювали технічну документацію, плакати соцзмагання, згодом почали працювати над створенням художньої літератури. Крім того, активно взялися до виконання планів управління по пресі облвиконкому, у яких були зазначені відомості про кількість запланованих до друку назв видань, майбутні наклади, обліково-видавничі, друкарські аркуші.

Зважаючи на нові особливості у роботі з авторами, коли останні самостійно шукають гроші на видання і займаються розповсюдженням власних книг, видавництво плідно співпрацює зі спонсорами. Зокрема,  Черкаською виробничо-науковою асоціацією «Насіння», Закритим акціонерним товариством «Юрія», Відкритим акціонерним товариством «Азот», Обласним підприємством «Облпаливо», Черкаською облдержадміністрацією, Українсько-американським підприємством «Валекс імплав», Мошенським заводом продтоварів, Косарським спиртзаводом, Черкаським регіональним управлінням Промінвестбанку України, ВКФ «Черкаський бізнес центр», Виробничим підприємством «Горняк», ВАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», НВК «Фотоприлад», Черкаською м’ясною компанією ТОВ «Концерн Нафтаенерго», Канівським спиртзаводом тощо.

Протягом другого періоду (1993–1999 рр.) видавництво активно почало шукати для співпраці авторів і впевнено працювати над підготовкою художньої літератури. Видавничий репертуар окресленого періоду складали видання різні як за цільовим призначенням, тематичним спрямуванням, читацькою адресою, так і за видавничою підготовкою. На цьому етапі товариство співпрацювало з майже усіма черкаськими письменниками і багатьма місцевими науковцями.

Передовсім видавництво спеціалізувалося на друці видань на краєзнавчу та історичну тематику, оскільки однією з особливостей регіонального книговидання є робота з місцевими авторами, які приділяли особливу увагу зазначеним виданням. Чітко окреслених вимог до авторських оригіналів редактори «Сіяча» не ставили, хоча відверто слабкі речі в розробку не брали. Крім того, за словами директора видавництва, він не міг пропустити до друку й антиукраїнську річ.

У 1993 році видавництво долучилося до Міжнародної системи ідентифікації видань і почало присвоювати власній видавничій продукції код ISBN. Спочатку товариство використовувало ідентифікатор Радянського союзу і мало власний код «7707». Із 1996 року «Сіяч» почав використовувати ідентифікатор України і отримав власний код «564», що свідчить про далекоглядні плани працівників, які планували випускати у світ значну кількість видань.

Найбільш плідним для «Сіяча» відповідно до відомостей, наданих Книжковою палатою України імені І. Федорова, був 1997 рік, коли у світ вийшло загальним накладом 11 тис. примірників 11 назв видань. Це склало 262, 6 тис. друкованих аркушів-відбитків. Варто зазначити, що не всім книгам видавництво присвоювало код ISBN і відповідно багато обов’язкових примірників видавничої продукції не направлялося до Книжкової палати. Незначний спад у роботі спостерігаємо протягом 1998 року: 10 назв, 6,9 тис. примірників і лише 39,3 тис. друкованих аркуше-відбитків. У 1999 році ситуація значно покращилася. Працівники «Сіяча» випустили у світ найбільше назв – 17, загальним накладом 15,8 тис. примірників у 118,1 друкованих аркуше-відбитків.

Друкував «Сіяч» видавничу продукцію в основному у друкарні «НДІТЕХІМу» і Черкаській облдрукарні. Також для відтворення деяких книг видавництво користувалося послугами районних друкарень – Канівська міськдрукарня, Золотоніське поліграфічне підприємство, «Тясмин» (м. Сміла). Іноді за допомогою спонсорів друкувалися видання у м. Київ у друкарні «Експрес-об’ява».

Третій, останній період у діяльності видавництва почався з 2000 і тривав  до 2002 року. У цей час на місцевому видавничому ринку почали утверджуватися нові приватні видавництва, які активно використовували сучасні методи роботи. Як наслідок, місцеві автори відмовилися від співпраці з «Сіячем», звернувшись до новостворених видавничих організацій.

Протягом 2000 року до Книжкової палати надійшло лише три назви видань, створених «Сіячем», накладом 2,5 тис. примірників. Наступні 2001–2002 роки, наклади зменшувалися, хоча кількість друкованих аркуше-відбитків була більшою.

Видавництво не мало власної поліграфічної бази, замовлень, не могло конкурувати з приватниками. Почалися невиплати зарплат, комунальних платежів, невчасно виконували замовлення. Кількість працівників скоротили до трьох, кожен із яких поєднував у своїй роботі кілька обов’язків.

Працівники «Сіяча» почали масово звільнятися, роботи не було, крім того існуванню видавництва заважали й деякі суб’єктивні чинники.

Як зазначено в архівних документах, «у травні 2002 року у зв’язку з неефективною виробничою і економічною діяльністю, збитковим фінансовим станом, відсутністю обсягів робіт та звільненням керівників і працівників діяльність обласного редакційно-видавничого підприємства «Сіяч» зупинена». Хоча ще два роки черкаські друкарні випускали у світ видавничу продукцію, у вихідних відомостях якої було вказано «Видавництво «Сіяч».

До складу видавництва у різні часи входило від 14 до двох осіб. Очолював організацію молодий і амбітний директор Сергій Прокопович Левченко (прийшов молодшим редактором у 1979 році в редакційний відділ, працював старшим редактором РВВ, у зв’язку з виробничою необхідністю виконував обов’язки начальника відділу; із посади старшого редактора призначили тимчасово з 28.06.89 р. виконуючим обов’язки начальника ЧРВВ, з 1995 р. член спілки письменників). Крім нього, у видавництві протягом перших років роботи працювали Раїса Михайлівна Ключник, Микола Семенович Сніжко, Галина Євгеніївна Демків (Коваль), Надія Федорівна Пацекіна, Тетяна Віталіївна Петрищева, Ольга Іванівна Горбатенко, Володимир Андрійович Гончаренко і Анатолій Іванович Новицький. Усі вони за наказом перейшли до редакційно-видавничого відділу із облполіграфвидаву.

Найдосвідченішим у відділі був М. С. Сніжко, який закінчив Черкаський педагогічний інститут, і проробивши два роки у школі, відразу занурився у журналістське життя. Микола Семенович працював у різні часи редактором газети «Хімік», відповідальним секретарем періодичних видань «Серп і Молот» і «Молодь Черкащини», заступником відповідального секретаря газети «Черкаська правда». До того ж у зв’язку з виробничою необхідністю неодноразово тривалий час виконував обов’язки відповідального секретаря цього друкованого органу. З листопада 1986 року М. С. Сніжко був призначений начальником Черкаського редакційно-видавничого відділу облпреси, звідки, попрацювавши до 26 червня 1989 року, перейшов на посаду старшого редактора цього відділу.  За кілька тижнів до офіційної реєстрації видавництва «Сіяч», а саме 5 лютого 1991 року,  Микола Семенович перейшов у редакцію додатка до газети «Черкаський край» «Село і люди».

Із характеристики, наданої тодішнім редактором газети «Черкаська правда» Л. Шитової, ми дізнаємося, що Микола Семенович «проявив себе кваліфікованим, енергійним, ініціативним працівником». Він серйозно і вдумливо ставився до дорученої ділянки роботи, мав значний досвід забезпечення взаємодії редакційного колективу та газетного цеху друкарні, що було особливо важливо для злагодженої роботи новоствореного видавництва [1, c. 34].

Чималий досвід роботи мала і О. І. Горбатенко, яка до «Сіяча» більше двадцяти років працювала спочатку художньо-технічним, а потім технічним редактором  у редакційно-видавничому відділі облполфграфвидаву [1, c. 56].

Редактором новоствореного відділу був призначений переведений із облспоживспілки В. А. Гончаренко. Володимир Андрійович, як зазначено у документах, мав високу кваліфікацію і виконував, крім своїх безпосередніх обов’язків, ще й частину роботи скорочених редактора і художнього редактора [1, c. 60].  

Коректорською роботою займалася Н. Д. Пацекіна, яка з квітня 1985 року була переведена з Черкаської міської централізованої системи бібліотек.

Також коректором були Калашник і Новицький.

Версткою видавничої продукції займалися Л. Лещенко та С. Горіна.

Р. М. Ключник, яка працювала раніше в Статуправлінні й облполіграфвидаві, займала посаду старшого економіста. Як зазначено у виробничій характеристиці, жінка показала себе знаючим, вдумливим, старанним спеціалістом, який постійно працює над удосконаленням свого професійного рівня і доводить кожну справу до кінця, аналізуючи отриманий результат. Крім того, Раїса Михайлівна добре знала технологію поліграфічного виробництва, що також сприяло досягненню успіхів у роботі [1, c. 65].

Крім Р. М. Ключник, економічною стороною роботи відділу займалася Г. Є. Демків. Галина Євгенівна спочатку працювала на посаді старшого бухгалтера-ревізора відділу, але згодом через погіршення стану здоров’я по переводу почала працювати старшим бухгалтером госпрозрахункового редакційно-видавничого відділу облполіграфвидаву [1, c. 70].

Протягом усього періоду роботи, керівництво видавництва постійно зверталося до послуг позаштатних працівників. Зокрема, у різні часи над створенням видавничої продукції «Сіяча» працювали такі оформлювачі й фотографи, як Д. Нарбут, В. Савченко, В. Олексенко, С. Биженська, М. Теліженко, В. Клименко, С. Корепанов, Є. Найден, В. Костогриз-Жигало, І. Бондар, Ю. Чайка [1, c. 121].

Матеріальним втіленням авторських оригіналів займалися Ю. Чабаненко, В. Прилуцький та інші.

Отже, досвідчений і професійний видавничий колектив через об’єктивні й суб’єктивні причини не зміг конкурувати із новоствореними видавничими структурами і перестав існувати як суб’єкт видавничої справи.

Висновки до першого розділу

Пеpебудовчі процеси 90-х років замість очікуваного піднесення національної свідомості і культурного рівня нації, призвели до погіршення становища у культурно-просвітницькій діяльності, занепаду книговидавництва, культурно-мистецької сфери і видавничої справи.

Простеживши зміни в умовах функціонування вітчизняного книговидання за роки незалежності України, зробимо короткі висновки:

а) За період від розвалу Радянського Союзу до сьогодення у видавничій справі намітилися деякі позитивні тенденції:
  1.  Ліквідовано цензуру, запроваджено свободу друку.
  2.  Зросла кількість видавництв, особливо приватних.
  3.  Закінчилася монополія держави у видавничій справі.
  4.  Практично в кожному обласному центрі, і навіть в окремих райцентрах, з’явилися нові видавництва.
  5.  Свої книжки, збірники, альманахи почали видавати усі академічні інститути.

б) Попри це серйозні проблеми на законодавчому рівні, відсутність протекціоністської підтримки вітчизняної книги з боку держави призвели до важких негативних наслідків, що супроводилися кризою в українському книговиданні. Серед негативних тенденцій найголовніші такі:

  1.  Введення високих і нічим не виправданих податків на всі технологічні ланки процесу створення і розповсюдження книги.
  2.  Знищення мережі книгорозповсюдження.
  3.  Різке скорочення обсягів видань за накладами.
  4.  Підвищення цін на вітчизняну друковану продукцію і зниження платоспроможності читачів, викликане економічною кризою у державі.
  5.  Скорочення частки українськомовної книги на користь російськомовній, витіснення української видавничої продукції з вітчизняного книжкового ринку.
  6.  Падіння культурологічного авторитету України в очах інших держав.

Отже, у період розвалу найбільшої і найтривалішої в часі її існування російської радянської імперії та становлення на її теренах  самостійних держав утворилося видавництво «Сіяч», яке було створено у лютому 1992 року, на зборах трудового колективу. У видавництва були періоди піднесення, активної роботи і скрутні часи, коли, зважаючи на загальний несприятливий стан речей у країні, товариство могло випустити порівняно невелику кількість друкованої продукції.


РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ

ВИДАВНИЦТВА «СІЯЧ»

2.1. Тематичні особливості книжкової продукції

Розмаїття тематичної палітри книжкового ринку може свідчити про демократизацію суспільства. Оскільки демократія покликана забезпечувати плюралізм думок та позицій. У цьому легко переконатися лише на одному прикладі. За тоталітарної системи у Радянському Союзі був чітко визначений перелік тем, з якими працювали видавництва. Це був короткий, але жорстко контрольований список: твори основоположників марксизму-ленінізму, партійна та суспільно-політична література; підручники і методична література для вчителів; сільськогосподарські та агротехнічні видання; технічні книги; масова політична і професійна література; художні видання (особливо ті, які розвивають актуальні політичні теми і спрямовані проти буржуазних впливів, міщанства, занепадництва); військова, спортивна література; медична; природознавча література; дитячі, юнацькі та комсомольські видання; науково-популярна книга, пов’язана із завданням соціалістичної реконструкції господарства країни. При цьому зміст книги з будь-якої тематики мав бути ідеологічно вивіреним і цензурованим [39, c. 78].

Для демократичного суспільства характерним є вивільнення творчої, наукової, технічної думки з ідеологічних лещат і збагачення тематичного репертуару видань за рахунок раніше заборонених. Адже демократія – “це і є, власне, реалізована свобода слова” [39, c. 90].

Діяльність черкаського «Сіяча» припадає на період розвалу найбільшої і найтривалішої в часі її існування російської радянської імперії та становлення на її теренах самостійних держав. Після проголошення Україною незалежності утворилися передумови для принципово нових змін у системі видавничої справи. У відповідь на проголошення Україною державного суверенітету Росія скоротила постачання у республіку товарів, визначених як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу, «який в умовах планової радянської економіки завжди був лімітованим», через що призупинилася діяльність багатьох видавництв. На конституційно-правовому рівні було задекларовано свободу друку, відмінено цензуру, впроваджено прозору систему отримання ліцензій на випуск продукції. Як результат – прикметним для досліджуваного періоду стало активне створення видавництв різного підпорядкування та завершення епохи монополії держави в питанні розвитку видавничої галузі.

Видання, надруковані «Сіячем», відображають світогляд українства того часу, етапи розвитку української культури й освіти. Формуючи видавничий портфель, товариство не лише враховувало ринкові пріоритети й читацькі смаки, а й формувало літературні уподобання населення, пропонуючи видавничу продукцію різну за видо-типологічними, тематичними, жанровими особливостями. Наповнення видавничого портфеля «Сіяча» передовсім поділяємо на дві нерівнозначні групи:

викінчені авторські оригінали, представлені видавництву для друку;

видання, створювані на замовлення.

До першої групи належать оригінальні твори тогочасних місцевих письменників, а також перекладні книги. Окрім того, видавництво працювало з навчальною, технічною, дитячою літературою, публіцистичними творами, науково-популярними виданнями.

Об’єднавчою ознакою для всіх видань «Сіяча» є те, що майже 80 %, над яким працювало видавництво, були україномовними і лише 20 % російськомовних видань. Добираючи у свій репертуар той чи той твір, черкаське видавництво враховувало його змістове наповнення, тематичне спрямування.

Оригінальні твори тогочасних місцевих письменників становлять переважну більшість видавничої продукції «Сіяча».

Займалося видавництво також перекладною літературою. Текст такого видання передбачає збереження при зміні мовної форми не лише змісту повідомлення, а й певних формальних особливостей вираження цього змісту. Збереження форми і змісту. Вони наймали перекладачів із вищих навчальних закладів, які займалися авторизованим перекладом з англійської мови (переклад виконаний знавцем мови, але схвалений автором). Із естонської мови у видавництві перекладав сам директор видавництва С. Левченко. З перекладних видань побачили світ лише книги В. Кикоть «Вірші. Переклади» [31], «Промені самотності» [32] виконані у майстерному перекладі Р. Фроста, Е. Дікінсон, О. Неш та інші. Але на той час видавництво не дуже видавали такі видання, адже це потребувало чимало коштів.

Спочатку видавництво займалося виданням технічної документації, в якій вміщено сукупність документів, необхідних і достатніх для безпосереднього використання на усіх стадіях життєвого циклу продукції. Першим виданням було «Еже подъема опрокидыватель» на замовлення ООО «Машбуду». За словами директора С. Левченко після прочитання цієї книги можно було отримати неймовірну насолоду.

Потім видавництво отримувало завдання від тогочасних компартій на видання плакатів. Це видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування. Основні вимоги до плакату були такі: плакат повинен сприйматися з великої відстані, бути помітним на фоні інших засобів візуальної інформації, а також розміщена емблема «Серп и молот» і обов’язково щоб молот не бив по серпу. Плакат був зверстаний у чотири колонки. Для прикладу були такі плакати «Соціалістичні змагання районів», «Соціалістичні змагання області» та інші. Також видавництво випускає різноманітні листівки – «Хай живе С. Бендера». Плакат й афіша мали значний вплив на обставини того часу.

Випускає видавництво також каталоги художників та фотоальбоми, один із них, це відомий фотоальбом І. Осадчого «Три роки поруч» [52] – унікальні знімки та спогади автора про В. Симоненка.

Велику кількість дитячих видань видає «Сіяч». Дитяча література – це література, творена безпосередньо для дітей. До неї належать різні жанри фольклору (лічилки, дражнилки, ігрові пісні та ін.), а також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо). За допомогою цих книжок дитина легко може вивчити абетку, або пізнати яку корисну інформацію. Наприклад, О. Головко-Микитюк «Козак з легенди» цикл розповідей для дітей. Вони кольрові з великою кількістю маленьких малюнків. Гарно оформлено видання Т. Яковенко «Букварик-лічилочка про тварин» та «Фруктово-овочевий букварик» [77, 78], але великий  мінус цього видання те що цей текст кольоровий, а це за стандартом заборонено для дітей. Адже такий текст не дуже  запам’ятовується дітьми.

Складна ситуація залишається з пропозицією дитячої літератури і в усій Україні. Української дитячої книжки на книжкових ятках порівняно мало.  Склалося так, що найдосвідченішим серед видавництв вважалася “Веселка”, яка єдина за часів Радянського Союзу випускала дитячу літературу. За сім десятків років у цьому видавництві вийшло майже десять тисяч назв книжок. Його продукція експортувалися до 128 країн світу, виставлялася на найпрестижніших книжкових міжнародних ярмарках. Тут побачили світ дитячі серії “Юні герої”, “Життя – подвиг”, “Шкільна бібліотека”, “Твоя майбутня професія”, “Перші книжечки дитячого садка” тощо. Криза національного книговидання не могла не позначитися негативно на роботі видавництва. “Веселка” різко зменшує випуск творів друку за назвами та накладами, але й досі залишається серед провідних у вітчизняному дитячому книговиданні. Протягом 90-х років у видавництві побачили світ 600 назв книг, започаткувалися нові серії “Українське відродження”, “Гетьмани України”, “Світочі”, “Живиця”, “Золоті ворота” тощо. Однак, попри активне видання нової та перевидання старої літератури найбільшою проблемою “Веселки” стала низька поліграфічна якість продукції [33, c. 24].

Серед приватних дитячих видавництв найяскравішим залишається “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Видання видавництва відзначаються особливою ошатністю, розкішністю художнього оформлення, високою мистецькою вартістю.

Навчальна література, також займає значне місце серед видавничої продукції «Сіяча», тому що це один із основних засобів навчання і є елементом навчального процесу, а також  це видання, яке відбиває певну область знання або сферу діяльності. Навчальні видання беруть участь у формуванні інформаційної культури особистості, системи етичних норм й естетичних поглядів суб'єкта. Надавали великого значення друку навчальної літератури, оскільки, як відомо, саме зі шкільної лави формується національно свідома особистість, роль якої у період відродження країни непересічна. За сприяння видавничої комісії Міністерства освіти ведеться велика робота по забезпеченню школи літературою [64, c. 74].

Першим підручником, який був надрукований видавництвом, є хрестоматія «Духовна спадщина Черкаського краю» [62, 63]. Перша та друга книга присвячена розвитку суспільно-політичної думки на Черкащині від найдавніших часів і до наших днів. Тут зібрані документи, архівні матеріали, відомості з інших дослідницьких і літературних джерел про становлення та розвиток науки і освіти в краї, починаючи з часів Київської держави, до складу якої входили і землі нинішньої Черкащини, і до нинішніх реалій.

Книги підготовлені авторським колективом викладачів Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, державного університету ім. Б.Хмельницького, Уманського педагогічного інституту за участю співробітників державного архіву Черкаської області [62, c. 3].

У цих виданнях збережена послідовність викладу матеріалу за хронологічним принципом, кожна публікація має відповідний заголовок, посилання на джерела, звідки вона відібрана. В кінці книги подано покажчик, а також перелік населених пунктів області, згаданих у текстах. Всього в книзі вміщено більше 360 матеріалів і понад 30 фотоілюстрацій, згадується 370 імен, названо 150 населених пунктів області [62, c. 3].

Працюючи над змістом авторський колектив намагався зібрати такі відомості з минулого, які допомогли б читачам, насамперед учнівській та студентській молоді, тісніше прилучитись до духовної скарбниці національної культури України, складовою частиною якої є і духовна спадщина рідного краю. Це видання було спеціально адаптоване для використання в школі. Це було єдине навчальне видання видавництва, адже потрібно було велику роботу для випуску цієї книги. По-перше потрібно було отримати гриф Міністерства, а на той час це було дуже не легко, а по-друге – інформації, яку вміщували у видання, її було тяжко зібрати.  

Наступне видання В. Пахаренко «Незбагненний апостол» у цьому есеї досліджується своєрідність художнього світобачення Т. Шевченка – його джерела, механізм, визначальні складники, провідні ідеї. В окремому розділі автор виділяє та характеризує основні суспільні стереотипи сприймання постаті й доробку митця. Видання адресується всім, кого цікавить духовний феномен Т. Шевченка, передовсім учителям-словесникам, викладачам і студентам гуманітаристики [54, c. 3].

В Україні за роки незалежності проведено значну роботу у галузі шкільного книговидання. Розроблено національні підручники й посібники практично з усіх предметів інваріантної (незмінної) частини Базового навчального плану. В українських школах дозволено користуватися підручниками вітчизняних видавництв, тому що інші просто не відповідають програмам або не мають грифа Міністерства освіти і науки України. Виняток – підручники для вивчення іноземних мов.

За географією видавничий ринок розподілився так: у Києві знаходиться 30 % усіх видавництв шкільної літератури, у Тернополі – 27 %, у Харкові – 23 і 20 % видавництв розташовані в інших містах України. Але за кількістю підручників, що випускаються, лідерство, безумовно, за киянами. Столичні друкарі продукують 82 % навчальних книг для шкіл. Серед них першість належить спеціалізованому видавництву “Освіта” [20, c. 45].

Особливий відбір фактів, певна мова й стиль, лаконізм притаманні наступному виду видань за цільовим призначенням, що були надруковані у видавництві «Сіяч» – довідковим. Основним завдання довідкового видання є орієнтація на читацький попит і максимальне його задоволення. А отже, при підготовці такого різновиду видавничої продукції потрібно чітко усвідомлювати характер читацьких запитів і принципи відбору матеріалу при його подачі. Матеріал для довідкового видання відбирався, оброблявся і систематизувався відповідно до цільового призначення, яке передусім пов’язане із завданням дати відповідь на читацький запит. Ця група становить лише 2 відсотки від загальної кількості книжок черкаського видавництва й представлена довідником П. Соса «Пам’ятки Черкас» [60]. У виданні розкрита історія нашого обласного центру, древнього і вічно молодого міста Черкаси. Понад сім століть воно було у вирії подій Середнього Подніпров’я, які часто визначали долю народу і держави в цілому. Тут зароджувалось козацтво, національно-визвольні рухи, народні повстання проти іноземного поневолення визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького Звідси розгорталось полум'я Коліївщини. На Черкащині був проявлений масовий героїзм воїнів в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами в роки Великої Вітчизняної війни [60, c. 3].

Випуском цієї літератури видавництво теж майже не займалося, адже це потребувало докласти багато зусиль для збору інформації та її адаптації до читача.

Друковані твори художньої літератури не становили більшості як за назвами, так і за накладами, хоча тримали одне з перших місць у кількісному співвідношенні.  Працівники видавництва «Сіяч» свідомо добирали до свого портфеля саме цей сегмент видавничої продукції, оскільки з ринкової точки зору він був найменш ризикованим, а тому приносив найбільший прибуток.

Книжкова продукція «Сіяча» відзначається жанровим  розмаїттям. У його доробку представлені всі роди  художньої літератури: епос, лірика, ліро-епос і драма. Серед видів лірики найбільший сегмент належить ліричним віршам, поезіям, оскільки це найчисельніший літературний жанр. У ньому по-іншому, осмислюється сенс людського буття, його перипетії. У цей період найбільше поезії друкували на історичну тематику. Він репрезентований творчістю І. Дробний, Н. Віргуш, І. Забудьський, І. Бонь, Г. Блонський. Н. Коваленко, В. Поліщук, В. Пахаренко, С. Бен та багато інших.

Черкаське видавництво найбільше надрукувало видань поетичного слова Н. Віргуш. «Сіяч» почав знайомити своїх читачів із творчістю класика нашої літератури за допомогою невеличкої збірочки її поезій «Очищення», що вперше вийшла 1992 року і згодом під такою ж назвою вийшло ще кілька книг авторки. Наступне видання Н. Віргуш «Дорога до світла» [15], ця поезія – щедра на казку, глибокі на почуття, мудрість, вона закликає до світла в майбутнє.  

Також «Сіяч» випустив у світ казки Н. Віргруш «Обереги любові» [16] та І. Забудський «Осягнення» [26]. У цих виданнях навколишня дійсність подається у розповідному ключі. Передує тексту великі різнокольорові малюнки.

Дещо меншого розповсюдження серед видань «Сіяча» набув жанр епосу –  повість та оповідання, хоча він також представлений значною кількістю творів. Передусім це повісті В. Коваленко «Вовчик» [30] і М. Негода «Пиріжки з пасльоном» [45]. Окрім того, зазначений жанр репрезентований творами Г. Варламова, І. Бонь та ін. У виданні В. Коваленко «Вовчик» авторка розповідає про те що дитина може переживати і відчувати, як і доросла людина, про короткозорість старших і безпорадність менших. Про ці та інші проблеми намагається підняти автор у своїй першій прозовій збірці [30, c 3].

Складніший за будовою від попередніх літературних жанрів драма, яка вимагала більш підготовленого читача й ретельнішої видавничої роботи, де житейська колізії й динамізм авторського задуму показані в основному через діалог. У видавничому плані «Сіяча» зазначений друк історичної драми М. Негода «Гетьман» про події в Україні 1964-57 років, яка побачила світ у 1995 році.

Не брали працівники видавництва для редакційно-видавничого опрацювання новели, які були не так широко представлені у творчості українських письменників того періоду, як попередні жанри.

Ліро-епос не такий поширений, як попередні роди літератури, і майже не представлений серед видавничої продукції черкаського видавництва.

Черкаське видавництво не спеціалізувалося на випуску драматичних творів, але єдиний раз звернулося до цього різновиду літератури – І. Колидниченко, де і зміст, і хороша мова автора – роблять на читача гарне враження. Як зазначає С. Левченко, із драматичною продукцією справа стоїть далеко гірше, ніж із поетичною, і з драматургією видавництво не дуже хотіло працювати.

Тематика видавничої продукції, що побачила світ у «Сіячі», досить різноманітна й вповні відображає особливості тогочасного книговидавничого ринку.

Початок 90-х років був періодом цілковитого захоплення книжкою як наслідок падіння “залізної завіси в інформації”… В умовах інфляції і гіперінфляції книга виявилася недорогим, до того ж бажаним товаром, який раптом став доступним” [39, c. 46].

Теми, які добирало видавництво до свого видавничого портфеля, були надзвичайно актуальними й популярними. Занепад радянського союзу, становлення незалежної держави передусім вимагало задовольнити потреби реципієнтів у історичній літературі, що спонукала замислитися над величчю народу, осягнути глибини української культури, розібратися в непростих умовах становлення нашої держави. З часом популярність завоювали твори історичного спрямування, що розповідали про недавню українську минувшину, відкривали правду про сталінізм, тоталітаризм та перебудову [39, c. 67].

Одне із таких видань, це науково-популярні нариси В. Поліщука «Слава не вмре, не поляже…» [55]. Автор звертається до різних сторінок історії Черкащини «в подіях і особах», пише про історичні пісні і думи, про Б. Хмельницького і Г. Сковороду, Т. Осьмачку й В. Симоненка. Черкащину називають Богдановим краєм і Шевченковим краєм, віддаючи належне її найславетнішим синам, першим серед багатьох інших подвижників духу, дарованих Україні цією благодатною землею. Саме тут розпочиналося козацтво. Споконвіків надихав наш край співців і літописців своєю красою, своїм багатством, мужністю і мудрістю людей. І закарбувалися їхні помислі й почуття на сторінках літописних зводів, у піснях та думах, легендах і переказах, у писаних художніх творах.

Наступне видання О. Лищенко «Екзамен волі» [36] це друга книжка віршів поета на історичну тематику. Вона про актуальні суспільні, моральні й етичні проблеми на шляху становлення незалежної України. Автор наголошує, що життя, як екзамен, як суцільне випробування людського в людині. Випробування болюче, часом трагічне і завжди непередбачуване. Життя ніби намагається захопити нас зненацька і побачити – на що ми здатні, на які вчинки, які рішення і почуття.

І кожен з нас по-своєму складає цей екзамен, по-своєму проходить випробування. Одні не витримують, ламаються, збочують і пливуть за течією, як буде, так і буде; другі ж крок за кроком, – долають "бар'єри", прозрівають, переоцінюють самих себе вчорашніх, і ті житейські ситуації, в яких перебували і йдуть далі, очищаючись духом і свідомістю [64, c. 76].

Збіркою «Археологічні дослідження на Черкащині» (випуск 1) [9] відкривається друк матеріалів про розкопки і розвідки пам'яток археології краю. Він є спеціальним випуском науково-популярного збірника «Краєзнавство Черкащини». До нього увійшли статті, починаючи з епохи пізнього палеоліту до пізнього середньовіччя, в яких дається характеристика пам'яток, їх хронологія, періодизація, культурно-історична приналежність. Описуються археологічні знахідки – знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси та ін. Приділяється увага з'ясуванню питань господарства, побуту, вірувань, антропологічної характеристика і ролі різних племен в історичному процесі.

Збірка розрахована на археологів, етнографів, Істориків, вчителів історії, працівників музеїв, краєзнавців, а також на широке коло читачів, які цікавляться археологією та давньою історією Черкащини.

Було випущено дуже багато історичних підручників, а також підручник І. Бушин «Історія України» китайською мовою. У підручнику подається систематичний виклад подій в Україні від найдавніших часів і до формування модерної української нації кінця ХІХ-ХХ століття. Історія України на той час була наповнена бурхливими подіями та переживала складний процес внутрішньої еволюції.

Однак, масове захоплення історичною прозою в Україні поступово йшло на спад. Середина 90-х років ХХ ст. охарактеризувалася перенасиченням книжкового ринку минувшиною. Відтак вітчизняні видавці змушені були коригувати свої плани. Тому наприкінці ХХ ст. випуск історико-художньої літератури різко скорочується. Хоча попит на історичні романи В. Малика, Б. Сушинського,   М. Гладкого, Р. Іваничука все ще залишається [64, c. 89].

До другої групи належать видання створювані на замовлення певних організацій. Ці видання, з одного боку, є найпростішим типом видань для видавництва, оскільки в цьому разі нема потреби сплачувати авторський гонорар, займатися рекламою та розповсюдженням видання. Робота з авторами таких видань теж здебільшого є доволі умовною, оскільки дуже часто замовні книги друкуються в авторській редакції, за принципом «хто платить, той і замовляє музику». «Сіяч» випустив на замовлення Черкаського лісництва видання «Лесостройство 1821 в Черкасском бору» [75] та «Способы обработки почвы в Черкасском бору» [76], на замовлення Облдержадміністрації «Черкаський обласний Український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка».

Видавництво «Сіяч» також випустив у світ у 1991 році перший номер журналу «Апостроф». В ньому було надруковані твори авторів Національної Спілки письменників України – Н. Віргуш, С. Левченко та інші. Видавництво хотіло його модернізувати, але М. Шапошник взагалі заборонив випуск цього журналу [2, c. 45].

Послідовна робота членів черкаського видавництва над популяризацією оригінальної творчості тогочасних сучасних письменників, ознайомлення читачів із найкращими зразками європейських та східних культур говорить про серйозність намірів «Сіяча» як суб’єкта видавничої справи, котрий розвиває український книговидавничий ринок, сприяє підвищенню національної та політичної свідомості нашого громадянства, примножуючи при цьому власний добробут.

Видавнича продукція видавництва яскраво відображає потреби суспільства в тому чи іншому різновидові літератури. Оскільки черкаське видавництво працювало в основному на задоволення читацьких потреб  невеликих містечок і сіл, то переважно друкувало літературно-художню й науково-популярну літературу.

2.2. Змістова структура видань

Відповідно до схеми, запропонованої М. Тимошиком, змістова структура видань складається із службової (видавничої), вступної, основної та заключної складових. Кількість сторінок, які належать до першої складової, залежить від характеру видання та його концепції. Тут розміщені уніфіковані відомості, що ідентифікують видання як усередині країни, так і за кордоном. Передусім, це вихідні відомості, титульні елементи, зміст, колонтитули й колонлінійки [67, c. 130].

Вступна, додаткова до основного тексту частина, створена автором чи видавництвом, покликана допомогти читачеві повніше й глибше сприйняти видання. Вона доцільна в раритетних, ювілейних, неповторних книгах, перевиданнях. Особливо ретельної підготовки потребує основна частина, що є головним елементом змісту тексту. Доповнює, тлумачить, узагальнює основну частину заключна. Вона складається із післямови, приміток, коментарів, додатків, покажчиків, глосарію, списку використаної літератури, словників термінів і умовних позначень [67, c. 132].

Протягом існування (1991-2002 рр.) черкаським видавництвом «Сіяч» були випущені у світ понад 300-400 видань на рік різних за жанром, тематичним діапазоном, цільовим читацьким призначенням, але однакових за мовою текстів – українською.

Змістова структура видань «Сіяча» нескладна: переважна більшість видавничої продукції складається лише зі службової й основної частин, але деякі книги, крім цих обов’язкових, мають вступну й заключну частини. Службова складова представлена усіма традиційними елементами, як-от: вихідні відомості, титульні елементи, колонцифра, колонтитул, зміст. До вихідних відомостей належать вихідні дані, розміщені в нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша. У них вказується, що видання готувалися у м. Черкаси в 1991-2002 роках і зазначається друкарня, де поліграфічно відтворено книгу. «Сіяч» в основному співпрацював із друкарнею «НДІТЕХІМу», більшість видавничої продукції друкувалося в Черкаській облдрукарні. Також для відтворення деяких книг видавництво користувалося послугами районних друкарень – Канівська міськдрукарня, Золотоніське поліграфічне підприємство, «Тясмин» (м. Сміла). Іноді за допомогою спонсорів друкувалися видання у м. Київ у друкарні «Експрес-об’ява».

Кількість підзаголовкових даних залежить від специфіки проекту. Зазвичай, у них подаються відомості про вид видання, читацьку адресу, літературний жанр, відомості про черговість видання, ім’я укладача, відомості про мову оригіналу та ім’я перекладача тощо [67, c. 135].

Інформація про літературний жанр – обов’язковий компонент майже кожного титульного аркуша «Сіячевого» видання. В основному товариство спеціалізувалося на друці оповідань, повістей, але випускало й вірші, казки, комедії, народні перекази. Також у підзаголовкових даних черкаського видавництва подавались додаткова до основної назва (І. Волощенко «Монастирищина. З історії рідного краю» [18], М. Негода «Пиріжки з пасльоном. Бувальщина» [45]), інформація, що уточнювала назву (В. Поліщук «Слава не вмре, не поляже… Науково-популярні нариси» [55], «Духовна спадщина Черкаського краю. Хрестоматія з історії культури Черкащини. Підручник для середніх загальноосвітніх шкіл. Розвиток науки і освіти в краї від давніх давен і до сьогоднішніх днів. Книга друга» [63]), відомості про переклад (В. Кикоть «Вірші» переклад [31]), інформація про уміщені у виданні малюнки, фото (І. Осадчий «Три роки поруч. Фотоальбом» [52]), додаткові складові елементи, дані про загальну редакцію, упорядника, автора передмови.

Структура титульних елементів переважної більшості видавничої продукції «Сіяча» однакова: односторінковий титульний аркуш, на якому трьома горизонтальними блоками зазначені прізвище та ім’я автора, назва книги, назва видавництва й рік видання. Логотип вміщувався не на кожному титулі. У працівників не було достатньо досвіду роботи з художньою літературою і тому у більшості видань був односторінковий титул (див. Додаток 1), але згодом вони почали також використовувати і двосторінковий (див. Додаток 2). Також у композицію обкладинки і титульного аркуша входять підзаголовкові відомості, що вказують на жанрові особливості твору й номер перевидання. Детальний титул може виявитись занадто перевантаженим. Ця перевантаженість ще більше зростає, якщо, крім шрифтових написів, на ньому розміщуються й такі графічні елементи, як видавнича марка, лінійки, орнамент, тематичні зображення. Для розвантаження титульного аркуша вихідні дані переносять на зворот титулу.

Окрім генерального титульного аркуша, деякі книги містять шмуцтитули, з яких починається новий розділ чи новий твір основного тексту. Шмуцтитули  з’явились десь у 1996 році видань «Сіяча» «Груша серед поля» І. Дробний (див. Додаток 3). Уся збірка поезій була поділена на шість розділів, і саме вони відокремлювались один від одного за допомогою допоміжних титулів, що розміщувалися на правих сторінках. На них подавалися назва складової частини, виконана однаковою гарнітурою й кеглем, а також різні для всіх шмуцтитулів малюнки відповідно до основного тексту певного розділу.

Так само оформлене наступне видання В. Кикоть «Промені самотності» [32] та Н. Віргуш «Обереги любові» [16]: такі ж шрифт і декоративні елементи. Зазвичай, зворот шмуцтитулів незадрукований. Але в цьому виданні тут розміщені роздуми автора або ілюстрація, особливості кожної поеми, з яких читач виробить «собі поняття про те, що в них є мойого, а що я знайшов уже готове».

Шмуцтитулом відділяється друга частина в книзі В. Кикоть «Вірші. Переклади» [31].

Допоміжний титул І. Осадчий «Три роки поруч» (див. Додаток 4) містить вірш В. Симоненка «Україні» надаючи книзі певної камерності.

На розвороті після титулу у виданні розміщений фронтиспис – це, як правило в ілюстрованій книзі, розміщена на лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі подають відтворений у різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі, інколи –  ілюстрацію, яка відображає головну ідею твору або вузловий епізод, наприклад І. Осадчий «Три роки поруч» (див. Додаток 5). У книзі М. Негода «Данило Нарбут» фронтиспис розміщений на правій стороні з портретом автора (див. Додаток 6). Тут зображений Д. Нарбут у похилому віці. У виданні І. Забудського «Осягнення» фронтиспис теж знаходиться на правій стороні, автор наче намальований олівцями і під портретом розміщений вірш (див. Додаток 7).

Наступний довідково-пошуковий елемент службової частини – колонтитули. З’являються вони лише посередині діяльності видавництва «Сіяча», хоча потрібні в кожному збірнику. Ми знайшли колонтитули тільки в одному виданні В. Поліщук «Слава не вмре, не поляже…» (див. Додаток 8) у яких зазначається на лівій сторінці прізвище автора, а на правій – назва оповідання. Також до складу колонтитулу входить колонцифра. Не подається цей елемент лише на спускних сторінках. Колонцифри є у всіх виданнях «Сіяча». Вони подаються знизу посередині або зміщуються до зовнішнього поля.

Останній елемент службової частини – зміст. Із перших своїх видань «Сіяч» зупиняється на звичній назві «Зміст» і розміщують у кінці книги. Окрім традиційних складових, назви твору й порядкового номера сторінки, у змісті видання Н. Віргуш «Обереги любові» вказується жанр [16, c. 140].

У змісті багатьох книг «Сіяча» пронумеровані тексти, що входять до складу видання. Інколи ця нумерація виконується арабськими, інколи римськими цифрами, хоча в основному тексті її немає, наприклад, як  виданні О. Лищенко «Екзамен волі» [36].

 Нестандартно побудований зміст у книзі І. Забудський «Осягнення». Це єдине видання «Сіяча» в якому зміст зверстаний у дві колонки та назви частин збірки складені жирним накресленням (див. Додаток 9).

Цікаво з погляду верстки скомпонований зміст у виданні поезій В. Кикоть «Промені самотності»: назви частин збірки складені звичайним накресленням і відбиті вліво. Також на сторінці змісту розміщують невеликий портрет автора (див. Додаток 10).

У більшості видань видавництва зміст не в алфавітному порядку, а також  зверстаний на одній сторінці упідбір із основним текстом, однаковою з ним шпальтою складання і відділений від нього лише лінійкою. Внаслідок чого читачеві важко знайти цей довідково-пошуковий елемент, наприклад, Н. Віргуш «Очищення», І. Дробний «Груша серед поля» (див. Додаток 11).

Додатковою до основної частини для повнішого й глибшого сприйняття видання, а також із рекламною метою, оскільки відомості про неї виносяться на першу сторінку обкладинки, є вступна частина. Від неї багато в чому залежить правильність розуміння закладеної в основному тексті інформації, а невдалий вступ узагалі може примусити читача відкласти видання. Цим елементом видавництво послуговується надто мало [67, c. 54].

Найбільш використовуваною «Сіячем» складовою вступної частини є авторська передмова, що звертає увагу читача на особливості текстів, порушені питання, описує ситуацію, у якій створювались твори тощо. Головна думка змістовної передмови, вміщена у науковому виданні «З літопису духовного єднання» О. Мануйкін, В. Поліщук розкривається у вступному слові. Автором цього елементу вступної частини були самі автори книги. У невеликій за обсягом передмові вони спробували дати цілісне уявлення про тісні взаємини письменників різних національностей, що народилися або перебували на Черкащині, та їх внесок у творчий процес становлення та розвиток української літератури [50, c. 3].

Тематична специфіка книги М. Негода «Гетьман» передбачає підготовку читача до правильного сприйняття інформації, тому в передмові мистецтвознавець Ніна Мазепа розповідає про поняття історична драма, про події які розкриваються у тексті, розповідає про те як автор вміло поєднав вимисел з відомими історичними фактами.

Незначна за обсягом вступна частина підручника «Духовна спадщина Черкаського краю» за редакцією Г. Суховершко, Л. Прокопенко, А. Кузімінський покликана зацікавити читача, спонукати до отримання якомога більшої кількості знань. У ній автори подають матеріали з наукових, архівних джерел, документи державних органів, громадських та інших організацій, відомості про розвиток науки та освіти в Черкаському краї від найдавніших часів і до наших днів. У книзі подано покажчик, а також перелік населених пунктів області, згаданих у тексті [63, c. 5].

У виданні І. Дробний «Груша серед поля» [24] автор присвятив передмову своїй бабі Грушині та всьому роботящому і багатостраждальному родові грушівському у вигляді вірша.

Інша ситуація склалася з наступним виданням О. Лищенко «Екзамен волі» [36]. У своїй передмові автор вказує на найбільш актуальні, суспільні, моральні й етичні проблеми на шляху становлення незалежної України.

Не подбало видавництво про вступну частину до збірки М. Негода «Чорний біль». Це видання містить вірші та поеми про Василя Симоненка. Автор закликає до того, щоб читач заглибився та зрозумів свій народ та України біль у той важкий період [45. c. 3].

Головною складовою видання є основна частина, підготовлена автором і опрацьована колективом видавництва. Вона потребує найбільшої уваги від усіх суб’єктів редакційно-видавничої роботи. Передусім автора, оскільки перш за все від нього залежить успіх видавничого проекту. Але у логічному поданні матеріалу, членуванні його на частини, певних акцентуаційних моментах важливе значення має професіоналізм і досвід роботи редактора. Більшість видавничої продукції «Сіяча» за складом основного тексту – збірники. Для цього виду видань передусім важливо правильно підібрати й скомпонувати авторські тексти.

Оскільки видавництво випускало у світ переважно поезії, то зауважень до основного тексту немає. Текст вони розташовували з виключкою посередині,  рівномірно поділений на частини, а також з невеликими зображеннями чи декоративними елементами.

Більш докладної роботи над основним текстом, а також малюнками вимагає видання Н. Віргуш «Дорога до світла» [15]. На нашу думку такі малюнки потрібно переробити або доопрацювати, тому що показуються статеві органи (див. Додаток 12).

Особливою сферою редакційно-видавничої діяльності є підготовка навчальних видань, оскільки вони повинні бути сконструйовані певним чином. При цьому потрібно зважати на дві умови: по-перше, матеріал навчального видання повинен педагогічно впливати на учня, по-друге, інформація має добиратися з урахуванням поставленої мети й завдань, що передбачені для виконання. Навчальні видання беруть участь у формуванні інформаційної культури, до якої належить характеристика якості знань суб’єкта і основні вимоги до них.

Такі особливості не враховані при створенні підручника «Духовна спадщина Черкаського краю» [63]. Предметна частина навчального видання містить інформацію, що забезпечує виховну дію на учня, розроблену залежно від особливостей цього виду літератури, читацької адреси і цільового призначення. У підручнику автори лише намагаються подати виховний матеріал, але постійно повертаються до минулих, застарілих знань і зводить подачу матеріалу до елементарної початкової енциклопедії з географії.

Структура дібраної інформації навчального видання спирається на три закони: потрібно враховувати специфіку предметної області дисципліни, ефективність засвоєння матеріалу й зважати на одночасне формування особистості при роботі з навчальною книгою. Підручник «Духовна спадщина Черкащини» належним чином структурована та поділена на розділи, які б підпорядковувались позиціям оволодіння знаннями. Присутні підписи під фото, короткі примітки з пояснення того чи іншого явиш, а також перелік населених пунктів, умовних позначень тощо [67, c. 345].

Однією з основних вимог до подачі матеріалу навчального видання є логічність і системність викладу, що досягаються доцільністю включення певних фактів, аргументованістю висновків. Плюсом цього видання є те що тут збережена послідовність викладу матеріалу за хронологічним принципом, кожна публікація має відповідний заголовок, посилання на джерел звідки вона відібрана [67, c. 350].

Кожен розділ навчального видання повинен містити запитання для закріплення матеріалу, певні вправи, завдання, виконуючи які учень перевіряє рівень засвоєння матеріалу. Нічого такого в підручнику немає. Ці негативні моменти не сприяють засвоєнню матеріалу й не заохочують учня до навчання, отримання нових знань.

Такими, що доповнюють основний текст і допомагають краще його осмислити, зрозуміти, є елементи заключної частини. Примітки, коментарі, тлумачний і перекладний словники, бібліографічна замітка – це той арсенал заключної частини, що «Сіяч» не завжди використовує на сторінках своєї видавничої продукції.

Найчастіше для коротенького пояснення того чи іншого незрозумілого місця основного тексту видавництво послуговується підрядковими примітками. Більшість із них авторські, але інколи трапляються й видавничі. У авторських примітках подаються тлумачення незрозумілих слів, вказується на джерело інформації, подається історична довідка стосовно тогочасних начальників тощо. Інколи дається розгорнуте тлумачення окремої думки, викладеної в основному тексті, додається певна інформація для кращого сприйняття [67, c. 355].

 Видавнича примітка складена у книзі В. Поліщук «Слава не вмре, не поляже…» [55]. Вона винесена у самий кінець видання і автор пояснює про одну із сторін Черкащини.  

Примітки варто було б розробити і у книзі «З літопису духовного єднання» О. Мануйкін: для багатьох читачів виявиться проблемою працювати із таким специфічним матеріалом, про тісні взаємини письменників різних націй.

Саме видавництву потрібно було потурбуватися про «наближення» тексту до реципієнта, про легкість сприймання нової актуальної інформації, а отже, й досягнення поставленої автором мети. На жаль, «Сіяч» не додав до твору жодних приміток чи коментарів.

Форма подання приміток звичайна: в основному тексті подається зірочка й дужка біля пояснювального слова, відділяються внизу додатковим інтерліньяжем і лінійкою [67, c. 250]. На одній сторінці може розташовуватись по кілька приміток, які оформлюються більшою кількістю зірочок, як це робиться в виданні М. Негода «Данило Нарбут» (див. Додаток 13). Також багато приміток вміщено у видання І. Осадчий «Три роки поруч», що допомагають краще знайти ту чи інші  інформацію у виданні.

Наприкінці багатьох книжкових видань, залежно від особливостей змісту та потреб їх читача, подаються додатки. Їх призначення – доповнити, збагатити книгу такими матеріалами, які не введені до основної частини, але мають безпосереднє відношення до змісту. Такі додатки представленні у історично-драматичному нарисі П. Соса «Черкаському краєзнавчому 80» [61], у яких вміщено фото та підписи до них.

Не вистачає списку літератури в нарисах Володимира Поліщука «Слава не вмре, не поляже..», а він потрібен, оскільки тема для пересічного читача цікава й актуальна.

Цікавий додаток з погляду науковців і пересічних читачів містить видання С. Носань «Пір’я» [50]. Післямова, подана після основного тексту, з одного боку, виконує інформаційну функцію, оскільки знайомить із тією літературою, де досліджувалась творчість письменника, з другого боку, звертає увагу на те, що у цьому виданні подані раніше ніде не надруковані твори.

Однією із особливостей видавничої продукції «Сіяча» є подання майже у кожному переліку надрукованих текстів із зазначенням ціни тих, котрі лише у роботі, і таких, що планують друкувати (у останніх виданнях цієї інформації немає). Саме завдяки змісту цих сторінок ми можемо скласти цілісну картину про перелік видрукуваних видань «Сіяча» і прослідкувати за долею його видавничих планів. Також структура видання залежила від виду видання, цільвого призначення та читацької адреси.

2.3 Архітектонічна структура видавничої продукції

Із початком роботи черкаського видавництва «Сіяч» видання за обсягом були невеликими від 3 до 60 сторінок. Але з розширенням своєї діяльності видавництво почало братися за більш значні за обсягом книги. А також «Сіяч» видає брошури, буклети, плакати, листівки, афіши, проспекти, телефонні довідники та інше. В основному видавництво друкувало різноманітну продукцію, яка була типовою на той час. Вихідні відомості видання оформлювали не за стандартом, а так як хотіли працівники. У книгах не було ні анотації, ні вступного слова, а це дуже необхідно для читача.

Обсяг видавничої продукції безпосередньо впливав на найвиразніший елемент архітектоніки – формат. Видавництво послуговувалося в основному форматом 60x84 у, 1/16 1/24 і 1/32 долю аркуша. Цей формат призначений в основному для різного роду кишенькових видань, пам'яток, словників, довідників транспортних, путівників тощо, а також для окремих творів художньої літератури в особливому оформленні (при малих форматах часто користуються шрифтами кг. 8 і дрібніше). Зображення у виданні чіткі, однакової контрастності та насищенні [67, c. 235].

Варіювали розміри сторінки для прози, поезії і художньої літератури. Наприклад, невеликий формат книжка-перевертень С. Левченко «Іуда» та С. Носань  «Аванс» [35] виокремив видання з-поміж інших та допоміг читачеві глибше осягнути велич поезії цих авторів, більше часу присвятити розумінню тих думок, що розкриваються у творі. Над такими виданнями видавництво не так часто працювало, адже це потребувало певного досвіду (див. Додаток 14). 

Видання «Сіяча» М. Негода «Данило Нарбут: нарис про життя та творчість художника» [44] обрані розміри сторінки близькі до квадрату. Таким вибором видавництво, очевидно, прагнуло підкреслити специфічність тематики цього нарису, у якому характеризується розповідь про відомого художника, його життя та творчість, здобутки та досягнення. Використавши нетиповий для себе формат, редакція допомагає авторові зацікавити широку публіку. Текст зверстаний у дві колонки (одна менша за іншу) в якій розміщено фотографії або допоміжний текст. Кожний розділ цієї книги починається з буквиці. Також у виданні присутні вкладки з малюнки відомого художника Д. Нарбута.

Також не можна оминути великий діапазон дитячих видань. Для цих книг видавництво використало невеликий формат із яскравими малюнками та різнокольоровим текстом – Т. Яковенко «Фруктово-овочевий» букварик (див. Додаток 15). Ці видання є не великі за обсягом.

Наступним архітектонічним елементом, що відіграє важливу роль у сприйнятті текстової інформації, є шрифт. Відповідним добором шрифтів, логікою у групуванні рядків, їхнім обґрунтованим розташуванням на головних сторінках передусім досягається правильне сприйняття реципієнтом видання у цілому. Саме шрифтовими засобами потрібно з усіх неоднакових за значенням титульних елементів виокремити найголовніші, зробити логічним і зрозумілим зв’язок між ними, показати їхню єдність і супідрядність [67, c. 89].

У більшості випадків шрифтове оформлення обкладинки й титулу дублюється. Видавництво постійно експериментує зі шрифтовими гарнітурами, кеглями, накресленнями, використовуючи часто непоєднувані стилі.

Оформлення обкладинки і титульного аркуша, у більшості видавничої продукції «Сіяча» однакове. Видавництво використовує багатогарнітурність, що зумовлює певну візуальну еклектичність: на одній площині обкладинки співіснують гротескні й рубані шрифти, різні за видами гарнітур, кеглем і накресленням [67, c. 99].

Найбільшим кеглем подається назва видання, оскільки вона дає читачеві найсуттєвішу інформацію, меншого розміру – прізвище автора й назва видавництва, останніми за значимістю на титулі є вихідні дані: місто і рік виходу книги у світ. Але ця схема оформлення повинна змінюватись, якщо назва книги має формальний характер, наприклад О. Лан «Вибрані поезії» [34], С. Бен «Поезії» [13], А. Чужий «Твори» [74]  тощо. У таких випадках назва  не дає реципієнтові інформації й на перший план виступає прізвище автора, для якого повинен добирати більший кегль шрифту. На жаль, видавництво не зважає на таку особливість читацького сприйняття й продовжує використовувати найбільший кегль для назви. Також назви творів можуть подаватися в незвичному для повсякденного життя вигляді – художньому оформлені.

Розмір для усіх інших титульних елементів також обирається залежно від їхнього значення. Судячи з оформлення, видавництво не змогло вирішити питання про співпідпорядкованість вихідних даних. У одному випадку основна увага, на що вказує більший кегль шрифту, приділяється місту Черкаси і року видання, в іншому – усі елементи подаються одним кеглем. Також можливе виділення жирним накресленням лише року видання.

Пошуки кращого оформлення назви видавництва також велися й у напрямку членування тексту на рядки. Інформація могла подаватися одним рядком посередині, що мало найбільш вдалий вигляд. Також працівники видавництва застосовували виключку посередині, але оформлювали у два рядки, візуально перевантажуючи площину аркуша. Органічний вигляд має вирівнювання й виключка по лівому краю з подачею у два рядки, якщо вони підкріплені таким самим розташуванням іншої інформації. Це ми можемо спостерігати на прикладі оформлення видання І. Осадчий «Три роки поруч».

Досить вдало виражається підпорядкованість елементів за допомогою неоднакового інтерліньяжу. Його величиною підкреслюється більший чи менший зв’язок між ними. «Сіяч» логічно застосовує більші пробіли між назвою і підзаголовком чи жанром видання і менші між підзаголовковими даними і найменуванням видавництва чи міста, у якому воно знаходиться [67, c.  85].

Розташування рядків за висотою може бути різноманітним. Зазвичай, головний рядок подається на лінії оптичного центру чи лінії золотого перетину, але може бути оформлений у інших місцях. На палітурці книги І. Дробний «Груша серед поля» [24] головний рядок піднятий уверх, а у виданні М. Негода «Пиріжки с пасльоном» [45] опущений у нижню частину обкладинки.

Титульний аркуш може бути скомпонований симетрично чи асиметрично. При симетричній будові усі рядки виключені посередині. Вертикальна вісь, що проходить через середину формату, є віссю симетрії, як ми бачимо у перших виданнях «Сіяча». Титул має плавний, гармонійний силует. Цікаво асиметрично за двома вертикальними вісями прикорінцевою та на зовнішньому полі оформлена книга І. Осадчий «Три роки поруч» [52]. Середина площини формату сторінки таким чином виявилася вільною.

На сторінках основного тексту шрифтові виділення, а саме збільшена гарнітура, жирне накреслення, використовуються для назв розділів. Видавництво не дотримується уніфікації в шрифтовому оформленні однакових за підпорядкованістю елементів протягом одного видання.

На титулі видання логотип видавництва, подається не завжди. Цим видавництво виокремлює певні книги з-поміж інших, ставлячи собі за мету привернути увагу потенційних читачів і уже з перших сторінок наголосити на особливості того чи іншого видання, як це видно в оформленні книг Р. Будницкая «Откровения». Починаючи з 1997 року, емблема з якихось причин взагалі зникає з титульних сторінок видавничої продукції «Сіяча».

Сталість у поданні шрифтового оформлення порушується у виданні В. Ушонов «З вогнем у грудях» та А. Усенюк «Байки та казки на каламбурний лад»: на титулі та основний текст поданий синьою чи коричньовою кольоровою гамою.

Особливо важливо вказати те, що на другій сторінці обкладинки вміщено фото автора і коротка біографія, або посвята. Це дуже допомагає читачеві познайомитися з автором книги та мати візуальне уявлення про нього.

У виданнях «Сіяча» прослідковується наявний шмуцтитул, а саме можна виокремити такі І. Дробний «Груша серед поля» та М. Негода «Пиріжки з пасльоном», на яких розміщені зображення на відповідну тематику книги.

Основний текст не завжди починається із спускної сторінки. Спуск може бути неоформлений чи прикрашений лінійками. Колонтитули, колонлінійки і колонцифри на спускних сторінках не подаються. Вибір певного варіанта оформлення першої сторінки основного тексту не пов’язаний із тематикою видання, загальним стилем оформлення, читацькою адресою чи цільовим призначенням. Висота спусків протягом одного видання буває різна, і ця вада спостерігається в усіх виданнях.

У виданні Г. Варламова «Остів любові» [14] титул та основний текст оформлений декоративною рамкою. Ця книга присвячується 200-річчю Уманському дендропарку «Софієвка» і на нашу думку це не доречно, адже таке оформлення більше підходить жіночій поезії (див. Додаток 16).

Для виділення певних слів в основному тексті використовують жирне накреслення, наприклад, у виданні Н. Віргуш «Обереги любові» [16] й у поодиноких випадках розрядку.

Декоративний елемент прикрашає кожну сторінку майже всіх видання черкаського видавництва. Видавництво використовує стандартний набір прикрас – це орнаменти різного стилю, наприклад, у виданні Г. Діхтяренко «Благословляється на світ» [23], декоративні елементи – М. Негода  «Чорний біль» [46], ілюстрації невеликого розміру – В. Дергач «Тепло і холод». Вони допомагають наочно уявити, побачити явища і речі, які описуються в тексті, посилюють емоційно-художній вплив текстових творів. У виданнях літературних творів ілюстрації є лише доповненням до тексту.

Витримується від перших до останніх сторінок стримане оформлення серії іронічної прози у 27-ми томах С. Носань «Пір’я» [50]. На другій сторінці обкладинки кожної книги розміщено фото та цитата автора. Титул односторінковий, а також видавництво використовує шрифт однієї гарнітури і навіть одного зображення, який легко додає оформленню цілісності та єдності. Декоративних елементів у них немає, а на кожному розвороті розміщено невеликий малюнок, який відповідає тематиці оповідань і зорово відтворюють літературні образи. Формат цих видань 60x84 / 32 – це кишенькові книги, які зручно читати у транспорті та носити з собою. Вони не займають багато місця (див. Додаток 17).

Частини основного тексту можуть відділятися трьома зірочками чи орнаментальними лінійками у видання Г. Діхтяренко «Скиба» та «Благословляється на світ». До того ж видавництво застосовує весь арсенал декоративних лінійок, який у нього є, не звертаючи увагу на інші чинники. У невеликій книзі Г. Блонський «Посій добро» кожна поезія закінчується новим  орнаментом. Це при тому, що обкладинка, титул і спускна сторінка декоративних елементів не мають зовсім.

У виданні В. Поліщука «Не вмре, не поляже…» [55] на сторінках з’являється колонтитул, на якому розміщено прізвище автора і назва книги, а також сигнатура, необхідні для правильного підбору аркушів у друкарні. Поліграфічне виконання цієї книги на нашу думку гірше ніж інші.

Одним із найвиразніших елементів архітектоніки є зображальний матеріал.  Приклади доповнення текстової інформації малюнками дуже гарно відображені у збірці І. Забудський «Осягнення» [17]. На кожному розвороті розміщено на одній стороні великий малюнок, а на іншій текст. У книга Н. Віргуш «Дорога до світла» містить ілюстрації, різної форми й величини, що врізані в текст. Вони розміщуються на сторінках, змісту яких безпосередньо стосуються, без певної системи, але кожен розділ має хоча б один малюнок. Також немає логіки у відборі текстового матеріалу для ілюстрування.

Найбільшу кількість малюнків уміщено в дитячих виданнях Т. Яковенко «Фруктово-овочевий букварик» та «Букварик-лічилочка про тварин» [77, 78] вони різної форми та площі. Основний текст відтворений кольоровими фарбами, а це не допускається використовувати для дітей дошкільного віку (окрім заголовків та виокремленого тексту). Також видання має однакове поліграфічне виконання в усьому обсязі видання [77, c. 5].

Зображенням, що відповідає цільовому призначенню видання, налаштовує читача на певний настрій, оформлена обкладинка текстів поезій В. Кикоть «Промені самотності» [32]. Своєрідність стилю продовжується й на сторінках основного тексту. Титул у книзі двосторінковий, подвійний, де на лівій стороні розвороту, так званому контртитулі, поміщені відомості на мові оригіналу, з права — на мові перекладу. Шмуцтитули – складені, текст  та малюнки оформлені аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуцтитулі відповідає титулованому аркушеві та системі рубрикації всієї книги. В оформленні видання використані художні твори митців від доби античності до сьогодення. Це єдина книга «Сіяча», яка створена на якісному глянцевому папері. 

Суттєво відрізняється від попередніх оформлення фотоальбому І. Осадчий «Три роки поруч» [52]. У альбомі вміщені унікальні фотопортрети видатного українського поета Василя Симоненка, зроблені І. Осадчим в останні роки життя поета. Знімки доповнені спогадами автора та віршами поета, які є своєрідним коментарем до них. Основний текст також розташований на різних плажках. На палітурці, яку дублює титул, винесена ілюстрація, що відповідає загальному задуму видання: зображений великий поет В. Симоненко. Книга розрахована на широке коло читачів.

Таким потужним засобом виділення, як колір, видавництво послуговується украй рідко. Лише в оформленні деяких видань використовується цей архітектонічний елемент. Відповідно до теми книги І. Забудський «Осягнення» назва та ілюстрація на обкладинці виконані різними кольорами (див. Додаток 18).

Матеріальна конструкція видавничої продукції «Сіяча» не може похвалитися різноманітністю й складністю вирішення. Всі видання – скріплені скобою брошури. Видавництво також використовувало обкладинки, що складаються з трьох елементів: двох аркушів картону, обклеєних папером і з’єднаних тканинним корінцем. Папір для обкладинки обирається трохи цупкіший, ніж для основного тексту. У більшості книг використовується сірий папір. Майже кожна книга «Сіяча» за сприянням спонсорів, які автори шукали самі.

Висновки до другого розділу

1. До видавничого портфеля товариства «Сіяч» входять передовсім твори тогочасних письменників, таких як Н. Віргуш, С. Левченко, В. Коваленко, В. Поліщук, В. Пахаренко та ін. Масив перекладних видань становлять твори В. Кикотя виконані у майстерному перекладі Р. Фроста, Е. Дікінсон, О. Неш та інших. Крім викінчених творів, у видавничий портфель «Сіяча» закладалися створювані на замовлення.

2. Жанровий доробок видавничої продукції репрезентує всі роди художньої літератури. Найчастіше товариство зверталося до лірики, а саме до поезії. У меншій кількості друкувало повісті та романи «Сіяч». Ще менше видавництво зверталося до драматичних текстів, але така картина спостерігалася загалом серед української видавничої продукції. Окрім того, видавництво працювало з навчальною, технічною, дитячою літературою, публіцистичними творами, науково-популярними виданнями.

За тематичним спрямуванням друковані видання «Сіяча» відображають загальні тенденції вітчизняного ринку. Превалюючою є історична тематика, представлена текстами М. Негоди, О. Лищенка, В. Поліщука.

3. Змістова структура видавничої продукції черкаського видавництва в основному нескладна: видання містять лише основний текст, титульні елементи та зміст. Структура титульних елементів типова й складається з односторінкового (згодом і двосторінкового) титула, на якому трьома блоками зазначені прізвище та ім’я автора, назва видання, видавництво й рік видання. Деякі книги містять шмуцтитули та фронтиспис.

Вступна частина, представлена авторськими та редакторськими передмовами, яка використовується видавництвом не так часто.

До арсеналу заключної частини належать примітки, бібліографічні замітка, список літератури з теми видання, переліки населених пунктів.

Обсяг перших книг видавництва був незначним, але з розширенням діяльності збільшувалась і кількість видань, обсяг яких перевищував сто сторінок. Хоча таких книг небагато. При виборі формату товариство намагалося враховувати цільове призначення твору, а також його жанрові особливості. В основному використовували формати в 1/8, 1/16 і 1/32 долі друкарського аркуша.

При поліграфічному відтворенні видання редакція широко використовувала різноманітні шрифтові ансамблі, декоративні елементи та зображальні матеріали.


РОЗДІЛ 3

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА

В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

У наш час, як засвідчує міжнародна статистика, рівень травматизму може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці, смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці та безпека життєдіяльності в сучасному техногенному світі відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим паче,  життя.

Аналіз причин смертності в Україні показує, що основною причиною смертності чоловіків працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, травми (30 – 35% усіх смертей у цьому віці). Через нещасні випадки та аварії на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а ще й годувальники сімей та батьки дітей [8, с. 4].

Тому, в Законі України «Про охорону праці» підкреслено, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя й здоров’я людини над результатами її праці [8, с. 6].

У сучасних умовах охороною праці є система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я  й  працездатності  людини  в  процесі трудової діяльності.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення – це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Отже, проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, зокрема й науково-дослідної роботи в гуманітарній галузі. Так, проблема охорони праці набуває актуальності під час роботи та опрацювання матеріалів у бібліотечних, архівних, музейних та інших установах.

Для належної організації охорони праці в ході здійснення науково-дослідної роботи в гуманітарній сфері необхідно керуватися законами України, передусім такими, як: «Про освіту»; «Про вищу освіту»; «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про захист інформації в автоматизованих системах»; «Про науково-технічну експертизу»; «Про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про наукові парки»; «Про видавничу справу»; «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин»; «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»; «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій»; «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»; «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів»; «Модельний закон про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про інноваційну діяльність»; «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»; «Про Основні правила роботи державних архівів України»; «Про Національний архівний фонд і архівні установи»; «Про музеї та музейну справу», “Про видавничу справу»; «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про авторське право та суміжні права», Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України [55].

Правила охорони праці для вищеназваних установ розроблені на основі державних та відповідних відомчих нормативно-правовових документів. Так, в архівних установах чинними є «Правила охорони праці в архівних установах», затверджені Державним комітетом архівів України відповідно до Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 1 лютого 2005 року N 22, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2005 р. за N 245/10525 [56].

Цим документом визначено, зокрема, вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці в архівах. У ньому зазначено, що освітленість виробничих і побутових приміщень архівних установ має відповідати вимогам СНиП ІІ-4-79. Усі приміщення архівних установ, за винятком архівосховищ та фотолабораторій, мають бути забезпечені природним освітленням. Природне та штучне освітлення для роботи з архівними документами має забезпечувати сприятливі умови для загальної та зорової працездатності.

Для забезпечення охорони праці важливо, щоб під час природного освітлення для захисту від прямого та відбитого світла з поверхні екранів і клавіатури були передбачені сонцезахисні пристрої та правильне розташування робочих місць відносно вікон (природний потік світла має попадати на робочу поверхню з лівого боку).

Працюючи в архівних, а також у бібліотечних та музейних установах, необхідно знати, що організація освітлення робочих приміщень і зон має не допускати попадання прямих і відбитих світлових потоків до органів зору. Під час заміни джерел світла на обладнанні слід установлювати лампи, які не знижують рівня освітленості [8, c. 45].

Щоб запобігти погіршення природної освітленості, не можна розставляти на підвіконнях високорослі квіти, шибки вікон потрібно очищати від пилу та бруду 2 рази на рік, внутрішні поверхні рам перефарбовувати не рідше 1 разу на три роки.

Штучне освітлення досягається системою загального освітлення. Для окремих робочих місць застосовують систему комбінованого освітленнязагальне та місцеве. У світильниках слід використовувати переважно газорозрядні люмінесцентні лампи на зразок ЛБ, у світильниках місцевого освітлення допускається використання ламп розжарювання. Застосування відкритих ламп для загального та місцевого освітлення не допускається [56].

У науково-дослідницькій роботі гуманітарного спрямування, як і в будь-якій професійній діяльності, важливого значення набуває раціональна організація робочого місця з позицій наукової організації праці.

Від правильної організації робочого місця залежать умови його ефективності й безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як: пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-техніка-середовище», умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці й відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників –забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці [55].

Тому, організовуючи робоче місце, необхідно звертати увагу на такі питання:

  1.  Установити оптимальні параметри освітлення робочого місця (природного й штучного).
  2.   Дати оцінку метеорологічним факторам під час роботи в галузі археології.

3. Якщо робоче місце обладане персональними комп’ютерами, оргтехнікою та іншими приладами, звернути увагу на вимоги щодо вибору зони робочих рухів (включення, регулювання, спостерігання тощо).

Під час вибору зони робочих рухів слід ураховувати:

– антропометричні дані людини – довжину рук і ніг, зріст, поле зору;

– надмірний поворот голови (не більше 40° у горизонтальній площині й 30° у вертикальній площині від лінії зору);

– надмірний поворот корпуса (не більше 45° ліворуч чи праворуч);

– витягування рук (не більше 500 мм в сторону і 300 мм уперед) чи ніг (не більше 500 мм уперед і 300 мм угору).

5. Під час роботи з компютером необхідно суворо дотримуватися таких вимог із техніки безпеки:

не вмикати й не вимикати роз’єми кабелів при поданій напрузі живлення;

не залишати комп’ютери під живленням без нагляду [56].

Організовуючи своє робоче місце, необхідно враховувати такі рекомендації щодо організації робочого місця та захисту від шкідливого впливу комп’ютера на здоров’я людини:

положення тіла повинно відповідати напрямку погляду, неправильна поза призводить до виникнення згорблення;

нижній край екрана повинен бути на 20 см нижче рівня очей;

рівень верхнього поля екрана повинен бути нарівні з  чолом;

екран комп’ютерана відстані 75120 см від очей;

висота клавіатури повинна бути встановлена так, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо;

спинка стільця повинна підтримувати спину користувача;

кут між стегнами й хребтом має становити 90°;

крісло та клавіатуру розміщують так, щоб не було потреби далеко витягуватись;

якщо під час роботи доводиться дивитись на документи, то підставку з оригіналом документа слід встановлювати в одній площині з екраном і на однаковій висоті;

треба уникати яскравого освітлення, не втомлювати очі різкою зміною потужності світлових потоків;

екран комп’ютера треба розміщувати під прямим кутом до вікон, самі вікна під час роботи доцільно завішувати або закривати жалюзями;

у робочому приміщенні доцільно збільшувати вологість (оптимальна вологість60% при температурі 21°С), розміщувати квіти, акваріум у радіусі 1,5 м від комп’ютера [55].

Не менш важливим є дотримання режиму роботи, зокрема слід дотримуватися таких рекомендацій:

– під час уведення даних, редагування програм, читання інформації з екрана безперервна робота за екраном монітора не повинна перевищувати 4-х годин при восьмигодинному робочому дні; кількість опрацьованих символів (знаків) не повинна перевищувати 30000 за 4 години роботи;

через кожну годину праці необхідно робити перерву на 510 хв., а через 2 години15 хв., під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та проводити сеанс психофізіологічного розвантаження.

– дотримання вимог із техніки безпеки під час використання електроприладів повністю поширюється й на побутові прилади, якими користуються в установах і в закладах освіти. Передусім це стосується електрообігрівачів, вентиляторів, кондиціонерів, холодильників тощо. Особливу увагу слід звертати на правила безпеки в періоди температурних максимумів [56].

Серед вимог до утримання відповідного робочого місця є вимога не допускати розміщення на ньому сторонніх предметів, невикористаних пристосувань, загромадженості [8, c. 58].

Не слід ігнорувати й стану естетики певного робочого місця й ураховувати вимоги технічної естетики в ході оформлення інтерєру, розміщення обладнання, вибору кольору фарбування тощо.

Складовою частиною охорони праці є організація протипожежної безпеки. Під час виконання науково-дослідної роботи в архівних, бібліотечних, музейних та інших установах слід знати основні обов’язки при виникненні пожежі. У цих випадках відвідувачі названих вище установ разом з їхніми працівниками зобов’язані:

негайно повідомити телефоном про виникнення пожежі пожежну охорону (101);

повідомити про пожежу керівника чи відповідальну за пожежну безпеку посадову особу та (або) чергового в установі;

– вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей, збереження архівних документів, книжкового чи музейного фонду, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

у разі необхідності викликати аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо); 

у випадках загрози життю людей негайно взяти участь або організувати їх урятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби [56].

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» кожен працівник зобов’язаний:

дбати про особисту безпеку й здоров’я й  людей, які перебувають  поряд чи  виконують будь-які роботи на території підприємства;

 знати й виконувати вимоги нормативно-правових актів із охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, уміти користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

 проходити в установленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди
 [55].

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.

Отже, загальний огляд основних вимог до проблем охорони праці в гуманітарній сфері дає підстави для виділення  найбільш актуальних і першочергових проблем. Передусім, це: суворе дотримання вимог безпеки під час роботи з електроприладами; забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці; організація протипожежної безпеки; обладнання робочих місць.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва й проведення консультацій із роботодавцями та працівниками (їхніми представниками), із усіма соціальними групами під час прийняття рішень із охорони праці на місцевому та державному рівнях.


ВИСНОВКИ

Період розвалу найбільшої і найтривалішої в часі її існування російської радянської імперії та становлення на її теренах самостійних держав призвів до корінної ломки в усіх сферах суспільного, економічного й духовного життя, що породило в свою чергу надзвичайно велику кількість проблем. Надто ж у культурно-духовній і освітньо-науковій галузях, зосібно і в такій специфічній ділянці як видавнича справа. Отже, провівши дослідження можна зробити такі висновки:

1. Ми з’ясували законодавче підґрунтя та загальний стан видавничої справи в Україні кінця ХХ століття. Після проголошення Україною незалежності утворилися передумови для принципово нових змін у системі видавничої справи. У відповідь на проголошення Україною державного суверенітету Росія скоротила постачання у республіку товарів, визначених як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу, «який в умовах планової радянської економіки завжди був лімітованим», через що призупинилася діяльність багатьох видавництв. На конституційно-правовому рівні було задекларовано свободу друку, відмінено цензуру, впроваджено прозору систему отримання ліцензій на випуск продукції. Як результат – прикметним для досліджуваного періоду стало активне створення видавництв різного підпорядкування та завершення епохи монополії держави в питанні розвитку видавничої галузі. Становлення книжкового ринку охопило всі регіони країни, причому обласні та районні видавництва стали активними і самодостатніми учасниками книговидавничого процесу.

2. Розглянули субєкти видавничої справи в місті Черкаси на початку незалежності. Видавнича справа на Черкащині з кожним роком розвивається, набуває актуальності і змістовного наповнення. Діяла розгалужена мережа книгарень у сільській місцевості та районних центрах. Наявність такої розгалуженої системи книгорозповсюдження, яка охоплювала практично все населення України, дозволяла стабільно працювати і вітчизняному видавничому комплексу. 

У цей час створилися такі видавництва як  «Брама-Україна», «Відлуння-Плюс», «Смірна». З поліграфічних підприємст  активно працювали такі, як «Графія Україна», «Імпрес», «Республіка».

3. Дослідили етапи становлення та періоди роботи видавництва «Сіяч». Видавництво проіснувало 11 років. Дата початку діяльності лютий 1992 року, коли на зборах трудового колективу було прийнято рішення про створення обласного редакційно-видавничого підприємства «Сіяч». Припинило свою діяльність видавництво відповідно до архівних документів у травні 2002 року.

У видавництва «Сіяч» були періоди піднесення, активної роботи і скрутні часи, коли, зважаючи на загальний несприятливий стан речей у країні, товариство могло випустити порівняно невелику кількість друкованої продукції.

5. Проаналізували тематичну, змістову структуру видавничої продукції «Сіяча» та її архітектонічні особливості.  Жанровий доробок видавничої продукції репрезентує всі роди художньої літератури. Найчастіше товариство зверталося до лірики, а саме до поезії. У меншій кількості друкувало повісті та романи «Сіяч». Ще менше видавництво зверталося до драматичних текстів, але така картина спостерігалася загалом серед української видавничої продукції. За тематичним спрямуванням друковані видання «Сіяча» відображають загальні тенденції вітчизняного ринку. Змістова структура видавничої продукції черкаського видавництва в основному нескладна: видання містять лише основний текст, титульні елементи та зміст.


ДОДАТКИ

Додаток 1

Односторінковий титул видання М. Негода «Пиріжки з пасльоном»


Додаток 2

Двосторінковий титул видання В. Кикоть «Промені самотності»


Додаток 3

Шмуцтитули видання І. Дробний «Груша серед поля»


Додаток 4

Допоміжний титул видання І. Осадчий «Три роки поруч»


Додаток 5

Фронтиспис видання І. Осадчий «Три роки поруч»


Додаток 6

Фронтиспис видання М. Негода «Данило Нарбут»


Додаток 7

Фронтиспис видання І. Забудський «Постижение»


Додаток 8

Колонтитул видання В. Поліщук «Слава не вмре, не поляже…»


Додаток 9

Зміст видання І. Забудськтй «Осягнення»


Додаток 10

Зміст видання В. Кикоть «Промені самотності»


Додаток 11

Зміст видання Н. Віргуш «Очищення»


Додаток 12

Малюнки видання Н. Віргуш «Дорога до світла»


Додаток 13

Примітки у виданні М. Негода «Данило Нарбут»


Додаток 14

Книга-перевертень С. Левченко «Іуда» та С. Носань «Аванс»


Додаток 15

Розворот дитячого видання Т. Яковенко «Фруктово-овочевий букварик»


Додаток 16

Титульна сторінка та розворот видання Г. Варламова «Острів любові»


Додаток 17

Видання С. Носань «Піря»: обкладинка, друга сторінка обладинки, розорот основного тексту


Додаток 18

Малюнки, які розміщенні у виданні І. Забудський «Осягнення»


Додаток 19

Видання видавництва «Сіяч»

  1.  Антоненко Г. Ясновидіння: поезії та проза / Г. Антоненко. Черкаси : Сіяч, 1999. —  56 с.
  2.  Археологічні дослідження на Черкащині. Черкаси : Сіяч, 1995. 136 с.
  3.  Бачурин А. Встреча с прошлым: повесть  / А. Бачурин. Черкассы : Сияч, 1993. 54 с.
  4.  Бен С. Поезії / С. Бен. Черкаси : Сіяч, 1997. 68 с.
  5.  Березовский А. Последний бой монитора «Ударный»: повесть / А.  Березовский.  Черкассы : Сияч, 2002. 88с.
  6.  Блажко П. Ватутіне : історичні нариси / П. Блажко. Черкаси : Сіяч, 2002. 159 с.
  7.  Блонський Г. Нескошена пшениця: вірші / Г. Блонський. Черкаси : Сіяч, 2000.48 с.
  8.  Блонський Г. Політ зірки: поезії / Г. Блонський. Черкаси : Сіяч, 1998. 60 с.
  9.  Блонський Г. Посій добро: поезії / Г. Блонський. — Черкаси : Сіяч,  999.  56 с.
  10.   Бонь І. Вдовиний сніп / І. Бонь. Черкаси : Сіяч, 1994. 40 с.
  11.   Бонь І. Земля моїх батьків / І. Бонь. Черкаси : Сіяч, 1993. 62 с.
  12.   Бонь І. Мистецтво аматорського театру / І. Бонь. Черкаси : Сіяч, 1993.  72 с.
  13.   Брик М.  Сила матері / М.  Брик. Черкаси : Сіяч, 1993. 35 с.
  14.   Будницкая Р. Обручены с любовью: поэзии / Р. Будницкая. Черкассы : Сияч, 1994. 36 с.
  15.   Будницкая Р. Откровение: поэзии / Р. Будницкая. Черкассы : Сияч, 1994. 24 с.
  16.   Буткевич В.  Гумористичні новели, гуморески, усмішки / В. Буткевич. Черкаси : Сіяч. 1996. 100 с.
  17.   Бухта Я.  Забытая война: проза / Я. Бухта. Черкассы : Сияч, 2000. 51 с.
  18.   Вахламова Г.  Острів любові / Г.  Вахламова. Черкаси : Сіяч, 1996. — 56 с.
  19.   Вейцман М. Моления о памяти: поэзия / М. Вейцман. — Черкассы : Сияч, 1995. — 64 с.
  20.   Віргуш Н. Дорога до світла: поезії / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 164 с.
  21.   Віргуш Н. Золоті сліди: поезії / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 1998. —182 с.
  22.   Віргуш Н.  Не відрікаючись від себе: поезії, вибране / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 320 с.
  23.   Віргуш Н. Обереги любові: поезії. Казки. Пісні / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 2002. — 144 с.
  24.   Віргуш Н. Очищення: поезії / Н. Віргуш. — Черкаси: Сіяч, 1996. — 108 с.
  25.   Воєводченко Б. Феномен Анатолія Фесуна / Б. Воєводченко, В. Колодочка. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 34 с.
  26.   Волощенко І. Монастирищина. З історії рідного краю / І. Волощенко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 229 с.
  27.   Гаврилов О. Приключение перед живым: стихи / О. Гаврилов. — Черкассы : Сияч, 1994. — 64 с.
  28.   Гаврилов О. Восьмое чудо / О. Гаврилов. — Черкассы : Сияч, 1996. — 61 с.
  29.   Герман Н.  Зустріч сонця / Н. Герман. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 40 с.
  30.   Головко-Микитюк О. Козак з легенди: цикл розповідей для дітей / О. Головко-Микитюк. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 35 с.
  31.   Горбенко І. Вірші з шухляди: поезії, поема / І. Горбенко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 48 с.
  32.   Горбівненко А.  Добрий день / А. Горбівненко. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 72 с.
  33.   Горбівненко А.  Кораблик: Вірші для дітей / А. Горбівненко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 20 с.
  34.   Горбівненко А.  Парнасівські будні / А. Горбівненко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 64 с.
  35.   Гордиенко-Ольховцева С. Для души «на бис» / С. Гордиенко-Ольховцева. — Черкассы : Сияч, 2000. — 56 с.
  36.   Григор’єв В. Осінні заграви: вірші / В. Григор’єв. — Черкаси : Сіяч,  2002. — 224 с.
  37.  Горенко Л. До аграрної історії України: деякі аспекти соціально- економічного розвитку Правобережної України в XIX ст. (історико-економічні дослідження) / Л. Горенко, Ю. Присяжнюк ; Черкаський інженерно- технологічний ін-т. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 91 с.
  38.   Даник В. Під впливом НЛО : гумор і сатира / В. Даник. — Черкаси : Сіяч, 1992. —  51 с.
  39.   Даник В. Таємна зброя : гумор і сатира / В. Даник. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 58 с.
  40.   Дашківський М., Жук П. Воїн і митець: розповідь про життя і творчий шлях Черкаського скульптора Анатолія Шелімова / М. Дашківський, П. Жук. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 15 с.
  41.   Денисенко В.  Усміхніться, земляки! / В. Денисенко. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 32 с.
  42.   Дергач В. Тепло і холод: роман-сага / В.  Дергач. — Черкаси : Сіяч, 2002. — 259 с.
  43.   Дергач В. У буреломах: поеми, вірші / В. Дергач. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 91 с.
  44.   Діхтяренко М. З історії землі Тальнівської / М. Діхтяренко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 163 с.
  45.   Діхтяренко Г. Благословляється на світ: поезії / Г. Діхтяренко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 83 с.
  46.   Діхтяренко Г. Розбуджені вітри: поезії / Г. Діхтяренко. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 80 с.
  47.   Діхтяренко Г. Скиба: поезії / Г. Діхтяренко. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 108 с.
  48.   Дробний І. Груша серед поля / І. Дробний: поезії. —  Черкаси: Сіяч, 1996. — 111 с.
  49.   Єременко М. Батькова наука: гумор / М. Єременко. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 144 с.
  50.   Єременко М. Контрасти: Сердиті сонети / М. Єременко. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 144 с.
  51.   Єршова Е.  Возлюби / Е.  Єршова. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 64 с.
  52.   Забудский И.  Постижение: поэзия / И. Забудский; предисл. Л. Вышеславского, В. Пахаренко . — Черкассы : Сіяч, 1998. — 175 с.
  53.   Землинська Л.  Душа на папері: поезія / Л. Землинська. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 82 с.
  54.   Землинськая Л. Обретение Адама: женская проза / Л. А. Землинськая. — Черкассы : Сияч, 2000. — 64 с.
  55.   Зеленюк О. Простір неба: вірші / О. Зеленюк. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 92 с.
  56.   Зеленюк О. «Зорянка» Кобзареві / О. Зеленюк. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 76 с.
  57.   Кабанчук В. Діти без дитинства: повість / В. Кабанчук. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 196 с.
  58.   Кикоть В. Вірші. Переклади / В. Кикоть. — Черкаси: Сіяч, 1994. — 104 с.
  59.   Кикоть В. Промені самотності : поезії, перекл. / В. Кикоть . — Черкаси : Сіяч, 1998. — 136 с.
  60.   Килимниченко І. Мовчати — в рабстві жити: п’єси / І. Килимниченко. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 63 с.
  61.   Килимниченко І. П’єси / І.  Килимниченко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 168 с.
  62.   Кириченко О. Олтар любові: поезії / О. Кириченко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 72 с.
  63.   Китова С. Птахи у фольклорі та вишивці Середнього Подніпров’я / С. Китова. — Черкаси : Сіяч — 1993.
  64.   Кобець О. Ряст: вірші для дітей / О. Кобець. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 23 с.
  65.   Кобзар С. Корона любові: віршована проза / С. Кобзар. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 52 с.
  66.   Коваленко В. Вовчик : повість, оповід. / В. Коваленко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 144 с.
  67.   Коломієць Д. Йшли у бій двадцятилітні / Д. оломієць. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 48 с.
  68.   Кулик Г. З доріг Кобзаревого краю / Г. Кулик. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 140 с.
  69.   Курченко О. Дівчина у білому халаті: повість / О. Курченко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 104 с.
  70.   Кучеренко М. Душі подзвіння / М. Кучеренко. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 17 с.
  71.   Кучеренко М. Мальви серця: вірші / М. Кучеренко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 24 с.
  72.   Лавріненко І.  Андрійкові лист: повість, поезії в прозі / І. Лавріненко. — Черкаси : Сіяч,  2001. — 91 с.
  73.   Лавріненко І. Дороги: оповідання, поезії в прозі / І. Лавріненко. — Черкаси : Сіяч,  1994. — 65 с.
  74.   Лавріненко І. Ніч: повість / І. Лавріненко. — Черкаси : Сіяч,  2001. — 48 с.
  75.   Лан О. Вибрані поезії / О. Лан. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 70 с.
  76.   Левченко С.  Бачення: поезії / С. Левченко. — Черкаси : Редакційно-видавниче підприємство «Сіяч», 1992. — 70 с.
  77.   Левченко С.  Видіння: вірші / С. Левченко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 32 с.
  78.   Левченко С.  Іуда / С. Левченко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 63 с.
  79.   Левченко С. Тло світла: вірші та балади / С. Левченко. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 29 с.
  80.   Левченко С. Хвала пітьмі: поезії / С. Левченко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 36 с.
  81.   Літературний гурт «Варіації»: поезії, проза. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 44 с.
  82.   Лищенко О. Екзамени волі: поезії / О. Лищенко. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 62 с.
  83.   Лищенко О.  Крутозлами: поезії /  О. Лищенко; передм. В.Поліщука. –Черкаси : Сіяч, 1999. — 111 с.  
  84.   Людний Ф. Шляхами відродження / Ф. Людний. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 191 с.
  85.   Мануйкін О. З літопису духовного єднання: Черкащина у долі й творчості російських, єврейських і польських письменників / О. Мануйкін. —   Черкаси : Сіяч, 1993. — 48 с.  
  86.   Макогон А. Вінок з волошок: пісенник / А. Макогон. — Черкаси : Сіяч, 2000. —  40 c.
  87.   Макогон А. Йшов на пенсію козак: гумор / А.  Макогон. — Черкаси : Сіяч, 2000. —  32 c.
  88.   Макогон А. Коридор Нострадамус: проза / А. Макогон. — Черкаси : Сіяч, 2000. —  24 c.
  89.   Маренич А. Крізь терен — до зірок: з історії школи № 6 м. Золотоноша / А. Маренич. — Черкаси : Сіяч, 2000. —  51 c.
  90.   Маслюк Й. Комуністи: тріумфи і трагедія: публіцистика / Й. Маслюк. — Черкаси : Сіяч, 2001. —  87 c.
  91.   Мігур М. Кучерява моя печаль / М. Мігур. — Черкаси : Сіяч, 1999. —  48 c.
  92.   Міцна опора і надія: з досвіду роботи адміністрації Кам’янського спиртзаводу. — Черкаси : Сіяч, 1992. —  3 c.
  93.   Найден Є. Авторитет у часі / Є. Найден. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 40 c.
  94.   Найден Є. Берег всего: повесть / Є. Найден. — Черкассы : Сияч, 1992. — 126 c.
  95.   Невмерущий подвиг смілян. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 40 c.
  96.   Негода М. Гетьман : іст. драма  / М. Негода. — Черкаси : Сіяч, 1995. —  67 c.
  97.   Негода М. Данило Нарбут : Нарис про життя і творчість художника / М. Негода. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 42 с.
  98.   Негода М.   Пиріжки з пасльоном: бувальщини / М. Негода. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 98 с.  
  99.   Негода М.  Чорний біль : вірші, поеми / М. Негода. —  Черкаси : Сіяч, 1994. —  70 с.
  100.   Нераденко Т. Трипільська кераміка на Черкащині / Т. Нераденко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 10 c.
  101.   Нестеренко М. Каталог / М. Нестеренко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 8 c.
  102.   Новицький А. І снилась мила Україна: док. оповідання  / А. Новицький. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 70 с.
  103.   Носань С. Аванс: ірон. проза / С. Носань. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 63 с.
  104.   Носань C. Зоря «Полин» / С. Носань. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 16 с.
  105.   Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 1. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 28 с.
  106.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 2. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 28 с. 
  107.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 3. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 28 с.
  108.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 4. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 36 с.
  109.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 5. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 36 с.
  110.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 6. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 36 с.
  111.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 7. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 28 с.
  112.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. —  Т. 8. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 32 с.
  113.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 9. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 30 с.
  114.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 10. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 32 с.
  115.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 11. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 32 с.
  116.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 12. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 32 с.
  117.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 13. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 36 с.
  118.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 14. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 40 с.
  119.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 15. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 40с.
  120.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 16. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 28 с.
  121.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 17. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 28 с.
  122.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 18. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 44 с.
  123.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 19. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 40 с.
  124.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 20. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 40 с.
  125.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 21. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 27 с.
  126.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 22. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 32 с.
  127.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 23. — Черкаси : Сіяч, 2003. — 32 с.
  128.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 24. — Черкаси : Сіяч, 2004. — 24 с.
  129.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 25. — Черкаси : Сіяч, 2004. — 24 с.
  130.  Носань С. Пір’я : вибр. ірон. проза / С. Носань. — Т. 26-27. — Черкаси : Сіяч, 2004. — 36 с.
  131.  Осадчий І.  Три роки поруч : фотоальбом / І. Осадчий. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 71 с.
  132.  Пахаренко В. Незбагнений апостол. Нарис світобачення Шевченка / В. Пахаренко. — Черкаси : Сіяч, 1994. —  204 с.
  133.  Піка К. Криниця слова: вірші / К. Піка, І. Бонь, Ф. Руденко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 96 с.
  134.  Поліщук В. Василь Захарченко: штрихи до творчого портрета / В. Поліщук. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 56 с.
  135.  Поліщук В. Слава не вмре, не поляже… / В. Поліщук. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 76 с.
  136.  Пономаренко М. Терць / М. Пономаренко. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 109 с.
  137.  Пономаренко М. Златокрай / М. Пономаренко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 106 с.
  138.  Пономаренко М.  Росава / М. Пономаренко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 86 с.
  139.  Пономаренко М. Святиня / М. Пономаренко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 56 с.
  140.   Прилуцький О. Арифметика сороки / О. Прилуцький. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 24 с.
  141.   Прилуцький О. Школа сойки / О. Прилуцький. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 24 с.
  142.   Прокопенко О. Гольфстрим / О. Прокопенко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 208 с.
  143.   Пшеничний М. Історичні постаті Черкащини / М.  Пшеничний. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 208 с.
  144.   Римар М. Земельні ресурси Смілянсько – Городикщенського аграрно –промислового комплексу / М. Римар — Черкаси : Сіяч, 1995. — 142 с.
  145.   Рубцова Н. Ежедневник чтения: житейские истории / Н. Рубцова — Черкаси : Сіяч, 1994. — 68 с.
  146.   Руднев С. Обійми / С.  Руднев — Черкаси : Сіяч, 1998. — 56 с.
  147.   Руднев С.  Шалена повінь / С. Руднев — Черкаси : Сіяч, 1994. — 24 с.
  148.   Руднев С. М. Шепіт і крик / С. Руднев — Черкаси : Сіяч, 1992. — 80 с.
  149.  Савчук Г. Душі джерела: поезії / Г. Савчук. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 127 с.
  150.   Синев В.  Идут года / В. Синев — Черкаси : Сіяч, 1993. — 48 с.
  151.   Синев В. Паметь души: стихи / В. Синев — Черкаси : Сіяч, 2000. — 223 с.
  152.   Скопец М. Дивизия первого салюта / М. Скопець. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 151 с.
  153.   Скорина В. Міська осінь: поезії / В. Скорина — Черкаси : Сіяч, 1999. — 40 с.
  154.   Скороход-Чаун О. На крилах мохнацьких оповідок: збірка / О. Скороход-Чаун — Черкаси : Сіяч, 2003. — 212 с.
  155.   Слесарев Б.  Лицом к огню и ветру: стихи  / Б. Слесарев — Черкаси : Сіяч, 1992. — 87 с.
  156.   Слесарев Б.  Медитация: вірші  / Б. Слесарев — Черкаси : Сіяч, 1995. — 87 с.
  157.   Слоним Л. Отражения: стихи / Л. Слоним — Черкаси : Сіяч, 1994. — 32 с.
  158.   Снесар Н. Не час сумувати / Н.  Снесар — Черкаси : Сіяч, 1996. — 160 с.
  159.   Соломіцький О. Оповідання мого дитинства / О. Сороміцький. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 68 с.
  160.   Софієнко О. Задзеркалля: вірші / О. Софієнко — Черкаси : Сіяч, 1992. — 40 с.
  161.   Софієнко О. Материк світла: поезії / О. Софієнко — Черкаси : Сіяч, 1993. — 56 с.
  162.   Софієнко О. Terra incognita / О. Софієнко — Черкаси : Сіяч, 1996. — 120 с.
  163.   Стеценко С. КДБ проти нінзя: детектив / С. Стеценко — Черкаси : Сіяч, 1994. — 131 с.
  164.   Соса П. Пам’ятки Черкас / П. Соса. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 112 с.
  165.   Соса П. Черкаському краєзнавчому 80: істор.-докум. нарис про Черкаський обласний краєзнавчий музей / П. Соса, В. Мельниченко. — Черкаси : Сіяч. — 68 с.  
  166.   Суворов В. Аквариум: повесть / В. Суворов. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 256 с.
  167.   Суховершко Г. Духовна спадщина Черкаського Краю: хрестоматія з історії культури Черкащини / Г. Суховершко, Л. Прокопенко, А. Кузьмінський. — Кн. 1. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 192 с.
  168.   Суховершко Г. Духовна спадщина Черкаського Краю: хрестоматія з історії культури Черкащини / Г. Суховершко, Л. Прокопенко, А. Кузьмінський. Кн. 2. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 320 с.
  169.   Ткаченко В. Стусани: гумор та сатира / В. Ткаченко. — Черкаси : Облдержвидав «Сіяч», 1992. — 78 с.
  170.   Трусевич-Бабак Н. Дике серце: оповідання / Н. Трусевич-Бабак. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 24 с.
  171.   Тупський П. В чужині: 36 / П.  Тупський. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 23 с.
  172.   Усенюк А. Акценти / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 24 с.
  173.   Усенюк А. Ансамбль «Каламбур»  / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 24 с.
  174.   Усенюк А. Байки та казки на  каламбурний лад: сатира і гумор / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 25 с.
  175.   Усенюк А. Словограй: сатира і лірика / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 32 с.
  176.   Усенюк А. Словограйлики / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 12 с.
  177.   Усенюк А. Сюрприз: Словограйлки / А. Усенюк. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 12 с.
  178.   Ушанов В. З вогнем у грудях / В. Ушонов. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 248 с.
  179.  Фёдоров И. В небе Украины ведомые «Дракона» / И. Фёдоров. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 291 с.
  180.   Хайбуллин И. Перелом: рассказы, повесть / И. Хайбуллин. — Черкассы : Сияч, 1997. — 124 с.
  181.   Халупенко А. Ранок життя мого: повість / А. Халупенко. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 141 с.
  182.   Хмельковский Л. Без матері / Л. Хмельковский. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 132 с.
  183.  Чабан А. Витоки: Середнє Придніпров’я з найдавніших часів до середини XVII ст. / А. Чабан. — Черкаси : Сіяч — РВЦ «Реал», 1994. — 240 с.
  184.  Ченцова В. Утоплена: п’єса за сюжетом Т. Г. Шевченка / В. Ченцова. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 66 с.
  185.   Черкаський обласний Український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 26 с.
  186.  Чорна О. Співали козаки пісень / О. Чорна. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 48 с.
  187.  Чужий А. Твори / А. Чужий. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 86 с.
  188.  Чучмій І. Смійтесь, добрі люди! : Гуморески / І. Чучмій. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 142 с.
  189.  Шамрай М. Великодній дзвін: поезії / М. Шамрай. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 48 с.
  190.   Шамрай М. Доле грішниця моя: оповідання / М. Шамрай. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 24 с.
  191.   Шквиря В. Дума про ненависть / В. Шквиря. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 32 с.
  192.   Шквиря В. Терен з княжої гори: поезія / В. О. Шквиря. — Черкаси : Сіяч, 1994. — 48 с.
  193.   Шлапак В. Лесостройство 1821 в Черкасском бору / В. Шлапак. — Черкассы : Сияч, 1992. — 60 с.
  194.   Шлапак В. Способы обработки почвы в Черкасском бору / В. Шлапак. — Черкассы : Сияч, 1992. — 78 с.
  195.   Яковенко Т. Букварик — лічилочка про тварин / Т. Яковенко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 23 с.
  196.   Яковенко Т. Живу как положено: стихи / Т. Яковенко. — Черкассы : Сияч, 1994. — 106 с.
  197.   Яковенко Т. Зоряний Канів: поезії / Т. Яковенко. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 59 с.
  198.   Яковенко Т. «Фруктово-овочевий» букварик: поезії / Т. Яковенко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 24 с.


АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ

  1.  Внутрішній опис // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 634. — Опис 1. — Справа 979. —  С. 7–229.
  2.  Наказ «Про видання збірника творів В. Симоненка та журналу «Апостроф»» // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 121. — Опис 2. — Справа 932. —  С. 45.
  3.  Наказ «Про реєстрацію договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства «Книга»» // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 121. — Опис 2. — Справа 945. — С. 9.
  4.  Наказ «Про реєстрацію договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаська обласна друкарня»» // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 121. — Опис 2. — Справа 922 . — С. 145.
  5.  Наказ «Про утворення госпрозрахункового редакційно-видавничого відділу управління у справах видавництв і поліграфії у справах облвиконкому» // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 634. — Опис 1. — Справа 979. — С. 4
  6.  Производственная характеристина на сраршего инженера-экономиста облполиграфиздата Р. М. Ключник // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 634. — Опис 1. — Справа 979. —  С. 26
  7.  Про призначення М. С. Снежка та увільнення Л. А. Чайка » // Архівний відділ департаменту управління справами Черкаської міської ради. — Фонд 634. — Опис 1. — Справа 979. —  С. 73

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Актуальні питання охорони праці в дипломних та кваліфікаційних роботах майбутніх фахівців гуманітарної сфери : методичний посібник для спеціалістів та магістрів вищих навчальних закладів / укладачі: Н. В. Сисоєнко, Л. З. Пакушина, Н. П. Черненко. – Черкаси : Вертикаль, 2011. – 80 с.
  2.  Археологічні дослідження на Черкащині. Черкаси : Сіяч, 1995. 136 с.
  3.  Афонін О. Національна книга: нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи / О.  Афонін. — К., 2000. — 16 с.
  4.  Баран Є. До розмови про “ранні” дев’яності // Іменник : антологія дев’яностих / упоряд. А. Кокотюха, М. Розумний. — К. : Смолоскип, 1998. — 272 с.
  5.   Барановська І. Без української книжки не буде української культури / І. Барановська  // Українське слово. — 2002. — 21 – 27 лют. — С. 12.
  6.   Бен С. Поезії / С. Бен. Черкаси : Сіяч, 1997. 68 с.
  7.   Вахламова Г.  Острів любові / Г.  Вахламова. Черкаси : Сіяч, 1996. — 56 с.
  8.  Віргуш Н. Дорога до світла: поезії / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 2000. — 164 с.
  9.   Віргуш Н. Обереги любові: поезії, Казки, пісні / Н. Віргуш. — Черкаси : Сіяч, 2002. — 144 с.
  10.   Віргуш Н. Очищення: поезії / Н. Віргуш. — Черкаси: Сіяч, 1996. — 108 с.
  11.   Волощенко І. Монастирищина. З історії рідного краю / І. Волощенко. — Черкаси : Сіяч, 1995. — 229 с.
  12.   Головко-Микитюк О. Козак з легенди: цикл розповідей для дітей / О. Головко-Микитюк. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 35 с.
  13.   Гнатюк Д. Книговидавнича справа на Україні в післявоєнні роки / Д. Гнатюк. — К. : Політвидав України, 1965. — 192 с.
  14.   Дейтус C. Посібник книговидавця / С. Дейтус. — К. : Любіть Україну, 1999. — 192 с.
  15.   Дергач В. Тепло і холод: роман-сага / В.  Дергач. — Черкаси : Сіяч, 2002. — 259 с.
  16.   Діхтяренко Г. Благословляється на світ: поезії / Г. Діхтяренко. — Черкаси : Сіяч, 1993. — 83 с.
  17.   Дробний І. Груша серед поля / І. Дробний: поезії. —  Черкаси: Сіяч, 1996. — 111 с.
  18.   Енциклопедія видавничої справи / В. П. Ткаченко, І. Б. Чеботарьова, П. О. Киричок. —  Х. : Прапор, 2008. — 319 с.
  19.   Забудский И.  Постижение: поэзия / И. Забудский. — Черкассы : Сіяч, 1998. — 175 с.
  20.   Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан / Н. Зелінська. — Львів : Світ, 2002. — 268 с.
  21.   Ісаєвич  Я. Українське книговидання: Витоки. Розвиток. Проблеми /    Я. Ісаєвич. — Л. : Інститут українознавства НАНУ, 2002. — 520 с.
  22.   Квітко І. Сучасний стан і перспективи розвитку академічного книговидання в Україні / І. Квітко // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. — Львів, 1995. —             С. 20–32.
  23.   Коваленко В. Вовчик : повість, оповід. / В. Коваленко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 144 с.
  24.  Кикоть В. Вірші. Переклади / В. Кикоть. — Черкаси: Сіяч, 1994. — 104 с.
  25.   Кикоть В. Промені самотності : поезії, перекл. / В. Кикоть . — Черкаси : Сіяч, 1998. — 136 с.
  26.   Копистинська І. Книгорозповсюдження в Україні: стан і перспективи /  І. Копистинська  // Друкарство. — 2003. — № 3. — С. 24–25.
  27.   Лан О. Вибрані поезії / О. Лан. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 70 с.
  28.   Левченко С.  Іуда / С. Левченко. — Черкаси : Сіяч, 1992. — 63 с.
  29.   Лищенко О. Екзамени волі: поезії / О. Лищенко. — Черкаси : Сіяч, 2001. — 62 с.
  30.   Лищенко О.  Крутозлами: поезії /  О. Лищенко; передм. В.Поліщука. –Черкаси : Сіяч, 1999. — 111 с.  
  31.   Ляхов В. Искусство книги / В. Ляхов. — М. : Сов. художник, 1978. — 248 с.
  32.   Малихін Н. Очерки по истории книгоиздательского дела в СРСР / Н. Малихін. — М. : Книга, 1965. — 448 с.
  33.   Мануйкін О. З літопису духовного єднання: Черкащина у долі й творчості російських, єврейських і польських письменників / О. Мануйкін. —   Черкаси : Сіяч, 1993. — 48 с.  
  34.   Мильчин А. Культура книги: Что делает книгу удобной для чтения / А. Мильчин. — М. :  Книга, 1992. — 223 с.
  35.   Назаров Б. Основы издательского дела / Б. Назарова. — М. : Книга, 1963. — 144 с.
  36.  Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — Режим доступу : http://document.org.ua/naukova-praktichnii-komentar-do-zakony-ukraini-pro-ohoronu--nor3779.html (10.05.2012).
  37.   Негода М. Данило Нарбут : Нарис про життя і творчість художника / М. Негода. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 42 с.
  38.   Негода М. Пиріжки з пасльоном: бувальщини / М. Негода. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 98 с.
  39.   Негода М.  Чорний біль : вірші, поеми / М. Негода. —  Черкаси : Сіяч, 1994. —  70 с.  
  40.   Низовий М. Українська статистика друку: основні етапи становлення та розвитку / М. Низовий. — К. : Кн. палата України, 2002. — 96 с.
  41.   Низовий М. Українська статистика друку: суверенний етап розвитку / М. Низовий // Друкарство. — 2003. — № 1. — С. 92–95.
  42.   Нореков Н. Книгоиздание: направление перестройки / Н. Нореков. — М. : Книга, 1988. — 238 с.
  43.   Носань С. Пір’я : вибрана іронічна проза / С. Носань. — Т. 1. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 28 с.
  44.   Огар Е. Наука про книгу в Україні на початку ХХ ст.: Здобутки і поразки / Е. Огар // Поліграфічна і видавнича справа: Науково-технічний збірник. Львів, 2000. — № 36. — С. 161–168.
  45.   Осадчий І.  Три роки поруч : фотоальбом / І. Осадчий. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 71 с.
  46.   Партико З. Загальне редагування : нормативні основи : навчальний посібник / З. Партико. — Л. : Афіша, 2001. — 416 с.
  47.   Пахаренко В. Незбагнений апостол. Нарис світобачення Шевченка / В. Пахаренко. — Черкаси : Сіяч, 1994. —  204 с.
  48.   Поліщук В. Слава не вмре, не поляже… / В. Поліщук. — Черкаси : Сіяч, 1996. — 76 с.
  49.   Правила охорони праці в архівних установах.  Режим доступу : http: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main (12.04.2012).
  50.  Правила охорони праці для бібліотечних працівників. — Режим доступу : http: www. dnop@dnop.kiev.ua (15.04.2012).
  51.   Сенченко М. Маємо те, що маємо / М. Сенченко // Друкарство. — 2004. — № 3. —  С. 5–11.
  52.   Сорока І. Сучасним книговиробникам варто вчитися у майстрів стародруку / І.  Сорока // Книжковий огляд. — 2002. — №6. — С. 7884.
  53.   Соса П. Пам’ятки Черкас / П. Соса. — Черкаси : Сіяч, 1998. — 112 с.
  54.   Соса П. Черкаському краєзнавчому 80: істор.- докум. нарис про Черкаський обласний краєзнавчий музей / П. Соса, В. Мельниченко. — Черкаси : Сіяч. — 68 с.  
  55.   Суховершко Г. Духовна спадщина Черкаського Краю: хрестоматія з історії культури Черкащини / Г. Суховершко, Л. Прокопенко, А. Кузьмінський. — Кн. 1. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 192 с.
  56.   Суховершко Г. Духовна спадщина Черкаського Краю: хрестоматія з історії культури Черкащини / Г. Суховершко, Л. Прокопенко, А. Кузьмінський. Кн. 2. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 320 с.
  57.   Тимошик М. Історія видавничої справи : підручник / М. Тимошик. — К. : Наша культура і наука, 2003. — 496 с.
  58.   Тимошик М.  Її величність — книга. Історія видавничої справи Київського університету. 1834–1999 : монографія / М. Тимошик. — К. : Наша культура і наука, 1999. — 308 с.
  59.   Тимошик М. Краху національного книговидання можна уникнути, якщо в цей процес терміново втрутиться держава / М. Тимошик // Літературна Україна. — 2003. — № 2. — 23 січ. — С. 3.
  60.   Тимошик М.  Книга для автора, редактора і  видавця / М. Тимошик. К.: Наша культура, 2005. 560 с.
  61.   Тимошик М. Організація і структура сучасного видавництва / М. Тимошик // Друкарство. — 2001. — № 3. — С. 14–16.
  62.   Тимошик М. Тенденції сучасного українського книговидання / М. Тимошик  // Вісник Книжкової палати. — 2001. — № 7. — С. 3–7.
  63.   Тимошик М. Українське відродження в книгах / М. Тимошик // Слово і час. — 1994. —  № 3. — С. 73–76.
  64.   Тимошик М. Українські видавничі стандарти: До питання про концепцію розробки і впровадження у практику вітчизняного книговидання / М. Тимошик // Друкарство. — 2001. — № 6. — С. 18–21.
  65.   Фіть Л. Видавництва та поліграфічні підприємства м. Черкаси / Л. Фіть, М.  Шашова. — Вип. 1. — Черкаси: Брама-Україна, 2010. — 62 с.
  66.   Фіть Л. Змістова структура книжкової продукції видавництва «Сіяч» / Л. Фіть // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник. — К., 2009. — т. 37. — С. 138–143.
  67.   Чужий А. Твори / А. Чужий. — Черкаси : Сіяч, 1997. — 86 с.
  68.  Шлапак В. Лесостройство 1821 в Черкасском бору / В. Шлапак. — Черкассы : Сияч, 1992. — 60 с.
  69.   Шлапак В. Способы обработки почвы в Черкасском бору / В. Шлапак. — Черкассы : Сияч, 1992. — 78 с.
  70.   Яковенко Т. Букварик — лічилочка про тварин / Т. Яковенко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 23 с.
  71.   Яковенко Т. «Фруктово-овочевий» букварик: поезії / Т. Яковенко. — Черкаси : Сіяч, 1999. — 24 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46489. Ставка капитализации 17.29 KB
  Существует несколько методов определения коэффициента капитализации: с учетом возмещения капитальных затрат с корректировкой на изменение стоимости актива; метод связанных инвестиций или техника инвестиционной группы; метод прямой капитализации. Определение коэффициента капитализации с учетом возмещения капитальных затрат. Коэффициент капитализации состоит из двух частей:1 ставки доходности инвестиции капитала являющейся компенсацией которая должна быть выплачена инвестору за использование денежных средств с учетом риска и других...
46490. Распад СССР, образование СНГ. Формирование независимой российской государственности и системы права в нач.1990-х годов 17.38 KB
  Распад СССР образование СНГ.1990х годов РаспадСССР: причины и последствия. Предпосылки распада СССР: идеологический кризис раскол КПСС с ее интернациональной идеологией ее политическая недееспособность создали почву для развития идей национализма и сепаратизма как на уровне СССР так и внутри союзных республик; резкий переход к рыночным отношениям подорвал экономическую опору государственного единства СССР стержнем которой являлись плановая экономика и централизованное распределение материальнотехнических ресурсов. А отсутствие...
46491. МЕТОДЫ НЕРАЗРУШАЮЩЕГО КОНТРОЛЯ 19.71 KB
  МЕТОДЫ НЕРАЗРУШАЮЩЕГО КОНТРОЛЯ Неразрушающий контроль НК – это совокупность таких видов контроля которые производятся непосредственно на объекте при этом исправный объект сохраняет работоспособность без какоголибо повреждения материала. Неразрушающий физический контроль – это совокупность таких видов неразрушающего контроля которые требуют применения специальных веществ сложных приборов и достаточно наукоемких технологий. Из всех видов неразрушающего контроля используемых на опасных производственных объектах лишь один не относится к...
46492. Дополнительное профессиональное образование 19.75 KB
  Программы дополнительного профессионального образования реализуются в следующих формах: с отрывом от основной работы очная форма обучения; без отрыва от работы заочная дистанционная; с частичным отрывом от работы; обучение по индивидуальным формам; экстернат. 1 учитель в процессе работы по изучению нового материала обращал внимание на подготовку учащихся к выполнению домашнего задания. дз не сводилось лишь к воспроизводящей деятельности учащихся а включало в себя элементы творческой работы. Задавая урок на дом необходимо не только...
46493. Острый абсцесс легкого: клиника, диагностика, дифференциальная диагностика. Принципы лечения 17.46 KB
  Рак печени. Клиника диагностика дифференциальная диагностика лечение Рак печени.этиологиявирус гепат ВС и Dцирроз печени параз инвазияхим канцерогены гепатотропные яды микотоксины добро пухоли ген болезни и нарушения обмена веществ радиационный фактор другие факторы: курение алкоголь противозачаточные средства травма.ДИФФУЗНАЯ циррозрак печени4.
46494. Инновации как главный фактор поддержания конкурентоспособности предприятия 17.48 KB
  Инновации влияющие на конкурентоспособность предприятий классифицируются по следующим признакам: характеру отношений: социальноэкономические организационные технологические инновации; сфере распространения: управленческие производственные технические социальные инновации; предметносодержательной структуре: продуктовые процессные и аллокационные инновации. Управленческие инновации это то новое знание которое воплощено в новых управленческих технологиях новых административных процессах и организационных структурах. Данные...
46495. Пятилетняя гражданская война. Политика военного коммунизма 17.51 KB
  При этом остававшийся экономический потенциал не обновлялся на протяжении всего периода войны и представлял собою полуразвалившееся оборудование и транспорт. Сельское хозяйство производило продукции на 40 меньше чем до войны. Одним из главных итогов гражданской войны стали глубочайшие социальные изменения в российском обществе. Вместе с тем итоги гражданской войны включали не только результаты разрушительных процессов но и определенное созидающее начало.
46496. Экономический рост и развитие 66 KB
  Вследствие неодновременности выборов работа Государственной думы проходила при неполном составе её пополнение шло в ходе работы. Комиссии Государственной думы работали над законопроектами о неприкосновенности личности свободе совести собраний об отмене смертной казни. В центре внимания II Думы как и ее предшественницы находился аграрный вопрос. Третьеиюньский государственный переворот новое Положение о выборах в Думу в нарушение Основных законов было утверждено царем без санкции Думы и Государственного совета означал поражение...
46497. Рroposition 17.62 KB
  Propositions show up in formal logic as objects of a formal language. A formal language begins with different types of symbols. These types can include variables, operators, function symbols, predicate (or relation) symbols, quantifiers, and propositional constants