11006

Основные черты средневекового христианского мировоззрения.(Бог, человек и мир в средневековой христианской философии)

Доклад

Логика и философия

Основные черты средневекового христианского мировоззрения.Бог человек и мир в средневековой христианской философии. Особенности философии СредневековьяВыделяют следующие особенности философии Средневековья: философское учение теоцентрично философия Средневеко

Русский

2013-04-03

38 KB

93 чел.

Основные черты средневекового христианского мировоззрения.(Бог, человек и мир в средневековой христианской философии).

Особенности философии Средневековья

Выделяют следующие особенности философии Средневековья: философское учение теоцентрично, философия Средневековья тесно связана с религией (основа философского мышления - церковная догма), постулирование Бога как мировоззренческого начала.

Статус основного принципа философского теоретизирования в Средних веках приобрел приобрел супранатурализм, который выражался в следующих учениях:

1. креацианизм - учение о сотворении Богом мира из ничего,
2. провиденциализм - понимание истории как осуществление заранее предусмотренного Богом плана спасения человека,
3. сотериологизм - ориентация жизни человека на спасение души.

Философское мышление Средневековья является ретроспективным (обращенным в прошлое). "Чем древнее, тем подлиннее, а чем подлиннее, тем истиннее". Стиль философского мышления Средневековья отличался традиционализмом (любая форма новации считалась гордыней, ценились эрудиция и приверженность традициям). Философское мышление Средневековья полагалось на авторитеты. Основной авторитет - Библия.

Философия Средневековья - это комментаторская философия. Комментировались главным образом Священные Писания. Обращаясь к священным текстам, философы не анализировали и критиковали их, а истолковывали - экзегенический характер философии Средневековья (экзегеза - истолкование).

Стиль философского мышления Средневековья отличает стремление к безличности (многие тексты философов Средневековья анонимны). Философскому мышлению Средневековья был присущ дидактизм (назидательность). Форма подачи мысли - монолог (назидание, проповедь).

В развитии философии Средневековья выделяют 2 периода: патристика и схоластика.

Патристика - совокупность теологических, философских, политико-социологических доктрин христианских мыслителей II-VIII в. (отцов Церкви). Схоластика - усматривала главную роль философии в обосновании теологических догматов методами рационалистического мышления (IX-XII в.).

Противоречия между патристикой и схоластикой содержатся в споре об универсалиях. В формировании понятийного аппарата философского мышления Средневековья велика роль учений Платона и Аристотеля. Итак, средневековый тип философского мировоззрения носит религиозную окраску. "Философия - служанка богословия". Заслугой этого периода является разработка следующих категорий философии: бытие, небытие, смысл, история (пусть даже с позиций религиозных догматов).

Человек.

В христианской теологии человек воспринимается как субъект деятельности, познания и общения до объекта и субъекта “спасения”. Смысл человеческого бытия состоит не в познании и преобразовании природы и общества, а в соединении с Богом т т.н. “божьем царстве”. Все стороны жизнедеятельности человека при таком подходе рассматриваются через призму религиозных ценностей, как факторы, благоприятствующие или препятствующие “спасению”. В результате, жизнь человека получает как бы два измерения: первое - отношение человека к Б; второе - отношение Ч к природе и другим людям. Нельзя утверждать, что социальная активность человека, его познание и преобразование мира теряют в полной мере для религиозных мыслителей смысл. В различных системах этим сторонам придается неодинаковое значение. Но главное, определяющее в них отводится первому отношению, поскольку именно в нем раскрывается смысл человеческой жизни, приобретается все доброе и нравственное. Второе отношение приобретает значение для человека т.к. способствует формированию его духовного мира, выступает в качестве средства духовного восхождения к Б.

Человек в отличие от Б конечен и греховен.

Христианская философия имеет духовно-нравсвенную направленность и ориентирует человека на спасение его души.

Признается исключительная роль Ч среди творений Б. Б сотворил Ч не вместе со всеми существами, а отдельно, для него был выделен специальный день творения. Философы подчеркивают особое положение Ч в мире. Ч - венец творения. Он является центром Вселенной и конечной целью творения. Он - существо, господствующее на Земле.

Высокий статус человеческого бытия определяется формулой “человек - образ и подобие Б”. Божественные качества Ч - разум и воля. Именно разум и свободная воля делают нравственным существом Ч и представителем Б в этом мире, продолжателем божественных деяний. Человеку дана способность высказывать суждения, различать добро и зло. Свобода воли позволяет Ч сделать выбор  между добром и злом. Первые люди - Адам и Ева - сделали этот выбор не удачно. Они выбрали зло и, тем самым, совершили грехопадение. Отныне природа человека оказалась испорченной, на него постоянно оказывает воздействие грехопадение. Поэтому определяют природу человека двойственной. Двойственность природы Ч - важнейшая черта всего Х мировоззрения. Это раздвоение Ч Августин назвал “болезнью души”, неподчинение ее себе самой, то есть высшему началу.

Человек сам своими силами не способен преодолевать своих греховных наклонностей. Ему постоянно необходима божественная помощь, действие божественной благодати. Соотношение природы и благодати является центральной темой  учения о человеке.

Ч - бытие сотворенное богом, спасенное Христом и предназначенное к сверхъестественной судьбе.

Мир.

Мир развивается не сам по себе, а согласно промыслу божию. Согласно этому мировоззрению, промысел Б распространяется на весь окружающий мир и придает природным и общественным процессам осмысленный и целенаправленный характер. Божественный замысел предопределяет историю людей, он пробивается через все события и факты. На долю людей остается либо содействовать осуществлению этого плана, либо противодействовать ему, за что Б подвергает их наказаниям.

Эсхатология - учение о конце мира. История  изображается как целесообразный процесс, направляемый Б к заранее предопределенной цели - царству Божию. Оно изображается как мир истинного , прекрасного и совершенного, где человек будет находится в полном единении с Б. Его достижение - конечная цель и смысл человеческого существования. Это положение признается всеми направлениями Х. философии. расхождения начинаются, когда речь заходит об истолковании этого царства и путей, ведущих к нему.

Бог.

Активное творческое начало изымалось из природы и передавалось Б.

В основе - два важные принципа: принцип творения и принцип откровения. Оба тесно связаны и предполагают существование единого личного бога.

Трактуется как абсолютное творческое начало. Ему приписываются все те атрибуты, которыми древнегреческие философы наделяли бытие: он вечен, неизменен, самотождественен, является источником всего сущего. Бог не только высшее Бытие, но и высшее Благо, высшая Истина и высшая Красота.

Б. - реальность, определяющая все сущее.

Августин.

Учение о Боге. Бог - высшее бытие. В нем пребывают вечные и неизменные идеи, обусловившие мировой порядок. Б сотворил мир из ничего по своей воли, а не в силу необходимости. Б стоит над природой. Б - истинное бытие, он вечен, самотождественен, ни от чего не зависит, является источником всего.

Учение о мире как второй реальности. Мир - вторичен, его создал Б. Божественное предопределение - источник двух противоположных царств - божьего и земного. Земное держится на войнах и насилии, Б - формируется с помощью церкви.

Учение о предопределении (человеке).  Хотя субъективно Ч действует свободно, но все, что он делает,  делает через него Б. Своим решение Б одних людей избрал для спасения, других - для осуждения на муки в аду.

Фома Аквинский.

Высшее начало есть само бытие, которое есть Б. Есть какие-то истины о Б, которые превосходят всякую способность человеческого рассудка, как например о том, что Б троичен и един.

Высшая истина - Б. Знание ее не в полной мере доступно человеческому разуму, поэтому Ч должен верить.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31713. Соціалізація особистості 95.5 KB
  socilis суспільний характеристика це процес входження індивіда в суспільство соціалізації особистості активного засвоєння ним соціального досвіду соціальних ролей норм цінностей необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості знання вміння відповідні навички що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Отже основа соціальнопсихологічного розуміння соціалізації особистості грунтується на характеристиці соціальнопсихологічного типу...
31714. Загальні поняття про особистість 49 KB
  В особистості немовби концентруються особливості суспільства основні його риси. Тому зрозуміти життя особистості можна тільки розглядаючи її у конкретних суспільних умовах в діяльності та стосунках з іншими людьми аналізуючи її соціальний статус та місце в суспільних відносинах. Усі особистості індивіди але не кожен індивід особистість. Паригіна модель особистості котра повинна зайняти місце в системі психології припускає поєднання двох підходів: соціологічного й загальнопсихолоігчного.
31715. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ 105 KB
  Метод спостереження може використатися як один із центральних самостійних методів дослідження. Метод спостереження здійснюється також з метою збору первинного матеріалу дослідження а також для контролю отриманих емпіричних даних. Класифікація спостереження виконується на різних підставах.
31716. Соціалізація старшокласників у школі 89.5 KB
  Ціннісні орієнтації референтної групи істотною мірою визначають соціальнопсихологічне обличчя підлітка. Оскільки група єдина площина соціальнопсихологічного досвіду в якій може проявити себе підліток яку він може засвоїти й через яку пізнати сукупність суспільних відносин то саме група стає формівною силою в соціалізації підлітка. Тут надзвичайно суттєвим є питання про те що визначає референтну значущість тієї чи іншої групи в очах підлітка або навпаки сприяє її зниженню.
31717. Структура педагогічної психології 35.5 KB
  До кожної теми подано список літератури щоб читач міг поперше більш докладно вивчити певний аспект теми яка його зацікавила подруге мав уявлення та добре орієнтувався у працях авторів які займаються проблемами та дослідженнями в галузі психології навчання та виховання. Предмет і задачі педагогічної психології Предметом педагогічної психології є психологія навчання психологія виховання психологія вчителя та педагогічної діяльності. Основний зміст педагогічної психології складають психологічні закономірності процесів навчання та...
31718. Загальна характеристика процесу виховання 43.5 KB
  Соціальня ситуація розвитку особистості Становлення людини як індивіда та особистості за Л. Виготським передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних однак нерозривно пов'язаних процесів розвитку природного і соціального. Кожному віку притаманна певна специфічна соціольна сипгуаціярозвитку тобто особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов яке є типовим для кожного вікового етапу зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду і нові якісно своєрідні психологічні утворення...
31719. Формування моральної свідомості 39 KB
  Для періоду дитинства взагалі характерне засвоєння моральних норм і перетворення останніх на регулятори поведінки та діяльності дитини через наслідування відповідних дій дорослих. 3 погляду педагогіки це орієнтація на максимальне усвідомлення у межах вікових психологічних можливостей дитиною моральних вимог що їх постійно висуває перед нею життя орієнтація на природну творчість дитини. У моральній свідомості учнів розрізняють два взаємопов'язаних рівні: теоретичний система моральних знань того чи іншого рівня узагальненості та рівень...
31720. Соціально-психологічні аспекти виховання 37 KB
  Такі групи називають референтними. Референтні групи можуть бути як реальними так і уявними але особистість завжди орієнтується на їх цінності і стандарти як на еталонні зразки своєї поведінки завжди прагне до визнання з їх боку. Якщо індивід реально входить до складу референтної групи то це створює психологічно сприятливі умови для успішного розвитку особистості в певному напрямку останній зовсім не обовязково має співпадати зі загальною стратегією виховання особливо коли референтній групі притаманна асоціальна спрямованість.
31721. Загальна характеристика процесу учіння 23.5 KB
  Загальна характеристика процесу учіння Учіння виявляється там де дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання навички вміння форми поведінки і діяльності коли субєкт діє з метою засвоєння нового досвіду. Зміст учіння гностична пізнавальна діяльність на основі пізнавальних психічних процесів за допомогою перцептивних мнемічних інтелектуальних імажинативних дій. Існує 3 основних групи мотивів учіння за їх джерелом: Внутрішні зумовлені структурою потреб людини.