11167

Субєкти управління державним підприємством та корпоративними правами

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Субєкти управління державним підприємством та корпоративними правами Держава виступає учасником діяльності корпоративних підприємств через наявність частки власності в їх статутних фондах що дає змогу певним чином управляти таким товар...

Украинкский

2013-04-05

144.5 KB

6 чел.

PAGE  6

 Суб’єкти управління державним підприємством та корпоративними правами

Держава виступає учасником діяльності корпоративних підприємств через наявність частки власності в їх статутних фондах, що дає змогу певним чином управляти таким товариством, отримувати частину прибутку у вигляді дивідендів і частину майна у випадку ліквідації товариства. Такі права визначають як корпоративні права держави.

Усі суб’єкти господарювання, що функціонують в Україні, в яких є державна частка, можна поділити на дві групи:

1) підприємства, які повністю належать державі й лише вона управляє ними, вони закриті від зовнішніх інвестицій – це:

  •  казенні підприємства;  
  •  унітарні державні підприємства;  
  •  державні корпорації (акціонерні компанії із 100% власністю держави);
  •  державні корпорації з абсолютною більшістю акцій 75%.

Перших два види підприємств цієї групи не можна приватизовувати, а державні корпорації можна активно залучати в цей процес.

2) корпорації, які можуть частково належати іншим особам (фізичним чи юридичним), держава здійснює незначний вплив на їх діяльність – це:

  •  акціонерні компанії з контрольним пакетом акцій понад 50%, але меншим, ніж 75%;
  •  акціонерні  компанії  з  блокуючим  пакетом  акцій  понад  25%,  але меншим, ніж 50%;  
  •  акціонерні компанії, частка власності держави у статутному фонді яких менша, ніж 25%;
  •  державні холдингові компанії

Усі  підприємства  другої  групи  за  необхідності  можуть  проходити процес приватизації.

Власне,  процес  управління  державною  корпоративною  власністю передбачає:

  1.  Управління корпоративними правами держави на фоні всього народного господарства України – макрорівень.
  2.  Корпоративне управління підприємством, у якому держава має частку власності – мікрорівень.

В Україні не існує окремого органу, який здійснював би управління державним корпоративним сектором - державними акціонерними компаніями, державними корпоративним правами та т.п. Ці функції виконують майже всі органи виконавчої влади.

Але основи такого управління закладаються на рівні Кабінету Міністрів України та інших уповноважених ним органів, Фонду державного майна України та в його складі Департаменту управління державними корпоративними правами. Сюди відносяться також юридичні й фізичні особи, які здійснюють функції управління акціями (паями), які належать державі в майні господарських товариств (уповноваженої особи).

Слід визначити основні напрямки регулювання деякими органами державного сектору. Так, Кабінет Міністрів України у сфері корпоративного управління приймає рішення:

  •  про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, нерухомого майна, акцій (паїв), які належать державі в майні господарських товариств, з державної в комунальну власність;
  •  дає згоду на передачу цього майна з комунальної в державну власність відповідно до законодавства України;
  •  ухвалює рішення про передачу об'єктів державної власності у користування саморегулюючим організаціям;
  •  про достроковий продаж зазначеного пакета акцій або його частини відповідно до законодавства України про приватизацію;
  •  подає на затвердження Верховній Раді України перелік об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, а також перелік об'єктів державної власності, віднесених Державною програмою приватизації до груп, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій;
  •  приймає нормативно-правові акти, пов'язані з управлінням об'єктами державної власності, здійснює інші повноваження щодо управління об'єктами державної власності.

Доволі широкі повноваження має Фонд державного майна України, який управляє майном державних підприємств, а саме:

  •  здійснює повноваження власника державного майна в процесі приватизації, в тому числі повноваження з управління державними корпоративними правами;
  •  змінює організаційно - правову форму державних підприємств у процесі приватизації;
  •  приймає рішення щодо подальшого використання державного майна, що не ввійшло в статутні капітали господарських товариств;
  •  виступає орендодавцем майна, що перебуває в державній власності;
  •  забезпечує захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ на території України та за її межами;
  •  виносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо закріплення пакета акцій у державній власності;
  •  виступає від імені держави засновником господарських товариств.

Фонд державного майна через Департамент управління державними корпоративними правами може здійснювати такі функції:

  •  призначення уповноважених осіб для управління державними паями, акціями;
  •  укладання з ними угод і здійснення контролю за ефективністю їхньої роботи;
  •  формування разом з центральними органами виконавчої влади окремих переліків господарських товариств, у статутних капіталах яких є державні корпоративні права і які є стратегічними об'єктами для економіки й безпеки держави.

Оскільки на такий департамент покладені прямі управлінські функції, то він може:

  •  здійснювати управління господарськими товариствами через участь своїх представників у роботі органів управління цих товариств;
  •  приймати рішення щодо створення господарських товариств, у статутні капітали яких передаються державні корпоративні права;
  •  приймати рішення щодо до передачі прав на ведення реєстру тому, чи іншому реєстратору;
  •  проводити оцінку державних корпоративних прав і т.п.

Крім того, департамент повинен виконувати специфічні функції з управління державними корпоративними правами, зокрема, проводити нормативні й методичні забезпечення управління державними корпоративними правами, а також здійснювати контроль за ефективністю цього управління.

Уповноваженими особами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, паями, які належать державі. Уповноважена особа може здійснювати управління державними корпоративними правами одного або декількох товариств.

Органи виконавчої влади, уповноважені здійснювати управління державними корпоративними правами, визначають представника, відповідального за управління державними корпоративними правами, з числа працівників їхніх центральних апаратів або підвідомчих їм органів.

Процес  управління  державними  корпоративними  правами  відображений на рисунку 1.

Мікрорівень передбачає процес управління корпоративними підприємствами (акціонерними товариствами), в яких є державна частка. Основні нормативні документи, що регулюють їх управління, – закони України «Про акціонерні товариства» та «Про господарські товариства». Вони передбачають порівняно розвинену структуру управління акціонерним товариством,  що  складається  з  системи  органів:  вищого,  виконавчого,  представницького та контролюючого.

Найвищий орган в акціонерному товаристві – загальні збори акціонерів,  який  не  є  виборним,  а  до  нього  входять  усі  учасники  товариства. Його призначення – вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, починаючи з визначення основних напрямів діяльності.

Рис. 1 Процес управління державними правами

Утворювану в акціонерних товариствах спостережну раду формують із числа учасників корпоративного підприємства; її мета – захищати права акціонерів товариства, здійснювати систематичний контроль за діяльністю Правління і за тим, як менеджери забезпечують інтереси всіх власників. Правління формують загальні збори акціонерів, воно підзвітне спостережній  раді  та  діє  заради  поліпшення  ефективності  функціонування підприємства та підвищення добробуту його власників на довготерміновій основі. До правління можуть належати особи, які не є учасниками товариства.  

Контролюючий орган –  ревізійну комісію – формують шляхом кумулятивного голосування з числа учасників корпоративного підприємства загальні  збори  акціонерів.  Він  покликаний  здійснювати  контроль  за  фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу управління акціонерним товариством.

Такий механізм управління діє на корпоративному підприємстві теоретично.  Фактично  у  вітчизняній  практиці  організації  корпоративного управління вузька група осіб, яка складається з представників вищої ланки виконавчої дирекції, виступає єдиними учасниками корпоративних відносин, що реально впливають на діяльність компанії. Спостережна рада є, як правило, формальним органом, що не має реального впливу на прийняття основних управлінських рішень на корпоративному підприємстві. Усі акціонери фактично підпорядковані виконавчій дирекції, переважно пасивні й неспроможні контролювати стан справ.


Список використаних джерел:

1.  Воронкова А. Е., Баб’як М. М., Коренєв Е. Н., Мажура І. В. Корпорації: управління та культура: Монографія / За заг. ред. док. екон. наук, професора А. Е. Воронкової. – Дрогобич: Вимір, 2006. – 376 с.

2.  Г.Ю. Штерн. Корпоративне управління: Навч. посібник для студентів спеціальности 8.050201 „Менеджмент організацій”. – Харків: ХНАМГ, 2009. - 278 с.

3.  Шкільняк М. М. Управління державною власністю: теоретична концептуалізація та практичні аспекти. – Тернопіль: Фірма «Синтез-Поліграф», 2004. – 319 с.

4.  Білик  М.  Д.  Фінансові  проблеми  державних  підприємств  //  Фінанси  України  –  2004. № 3. – С. 70–82.  

5.  Постанова  Кабінету  Міністрів  України  «Про  затвердження  Основних  концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави» від 11  лютого  2004  р.  № 155  //  http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=155-2004 

6.  Закон України «Про акціонерні товариства», прийнятий 17 вересня 2008 р., м. Київ, № 514-VI // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=514-17&p=1242655642271275


Головне по темі

Держава виступає учасником діяльності корпоративних підприємств через наявність частки власності в їх статутних фондах, що дає змогу певним чином управляти таким товариством, отримувати частину прибутку у вигляді дивідендів і частину майна у випадку ліквідації товариства. Такі права визначають як корпоративні права держави.

Власне,  процес  управління  державною  корпоративною  власністю передбачає:

  1.  Управління корпоративними правами держави на фоні всього народного господарства України – макрорівень.
  2.  Корпоративне управління підприємством, у якому держава має частку власності – мікрорівень.

Основними  суб’єктами  управління  державними  корпоративними правами є:

  1.  Кабінет  Міністрів  України  (КМУ)  відповідно  до  Конституції України (ст. 116, п. 5), здійснює управління об’єктами державної власності та є вищим органом у системі управління об’єктами державної власності;
  2.  Згідно зі ст. 7, п. 1 в) Закону України «Про управління об’єктами державної власності» Фонд державного майна України виступає від імені держави  засновником  господарських  організацій,  до  статутних  фондів яких  передається  державне  майно;
  3.  Органи виконавчої влади, що їх уповноважив КМУ, відповідно до галузевої  належності  суб’єктів  господарювання;
  4.  Уповноважені  особи  відповідно  до  ст.  10  виконують  функції  з управління корпоративними правами держави відповідно до договору доручення, який укладають уповноважений орган управління або Фонд державного майна і ця особа.

Мікрорівень передбачає процес управління корпоративними підприємствами (акціонерними товариствами), в яких є державна частка. Основні нормативні документи, що регулюють їх управління, – закони України «Про акціонерні товариства» та «Про господарські товариства». Вони передбачають порівняно розвинену структуру управління акціонерним товариством,  що  складається  з  системи  органів:  вищого,  виконавчого,  представницького та контролюючого.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82268. Натуралистическая исследовательская программа 38.77 KB
  Сегодня вопрос об исследовательской программе или близком к ней понятии парадигмы в социальных науках сталкивается с двумя трудностями: 1 избрания масштаба исследования; 2 многообразия исследовательских программ господствующего сегодня в социальногуманитарных науках. Какие исследовательские программы парадигмы можно выделять 1 Классическая философия были ориентирована на природу и изучающие ее науки на следующую отсюда натуралистическую парадигму. Последователи натуралистической исследовательской программы полагают: либо предмет наук...
82269. Антинатуралистическая исследовательская программа и ее общенаучное значение 36.58 KB
  Природа остается в качестве предпосылки деятельности человека но культур центризмом не схватывается оставляя место натурализму Другой причиной жизненности натуралистической исследовательской программы является вызванное объективными социальными изменениями крушение классических рационалистических установок. Она по существу указала на границы натуралистической программы. Натуралистическая и антинатуралистическая программы направлены на изучение одного и того же объекта но в соответствии со своей методологией исследовательской программой...
82270. Применение натуралистической и антинатуралистической исследовательских программ ва социально –гуманитарных науках 33.52 KB
  В них присутствуют: натуралистическая парадигма общества основные варианты: механицизм физикализм биологизм географический детерминизм демографический детерминизм общество понимается как жестко-детерминированная система обусловленная влиянием определенных природных факторов климата полезных ископаемых территории и т. оно рассматривается с редукционистских позиций; антинатуралистическая парадигма общества основные варианты: социологизм экономизм психологизм антипсихологизм общество понимается как...
82271. Проблема разделения социальных и гуманитарных наук пол предмету, по методу, по предмету и методу одновременно, по исследовательским программам 34.01 KB
  В настоящее время считается что естественные науки и социально-гуманитарные науки имеют как общие так и различные характеристики. Естественные и социально-гуманитарные науки обладают всеми признаками науки как особого феномена познание нового наличие эмпирического и теоретического уровней оформленность в понятиях и т. Вместе с тем социально-гуманитарные науки отличаются от естественно-математических и технических наук по следующим основаниям: по объекту исследования естественные науки изучают природную реальность т. то что существует...
82272. Методы социальных и гуманитарных наук 42.51 KB
  Абстрагирование важнейший метод научного постижения реальности. Результатом применения этого метода является абстракция. Наряду с абстрагированием важнейшим методом научного познания на эмпирическом уровне познания является индукция. Индукция это метод движения мысли от менее общего знания к более общему.
82273. Вненаучное социальное знание. Взаимодействие социальных, гуманитарных наук и вненаучного знания в экспертизах социальных проектов и программ 39.26 KB
  Взаимодействие социальных гуманитарных наук и вненаучного знания в экспертизах социальных проектов и программ. Эйнштейн ищут основания знания в философии и художественной литературе. Антифундаменталистская тенденция просматривается в истолковании всех важнейших областей научного познания: математического естественнонаучного гуманитарного. В то время как сциентизм базируется на абсолютизации рациональнотеоретических компонентов знания антисциентизм опирается на ключевую роль этических правовых культурных ценностей по отношению к идеалу...
82274. Дисциплинарная структура социально –гуманитарного знания и междисциплинарные исследования. Дифференциация и интеграция знаний 37 KB
  В дальнейшем проблематика связанная с первым типам междисциплинарности практически полностью стала изучаться в рамках исследований по классификации науки и ее развития. При этом главная Наука как социальный институт задача состоит в том чтобы преодолеть в процессе исследований отмеченное в свое время И. Эта задача пусть и не всегда в явной форме стоит перед участниками междисциплинарных исследований любого масштаба . Успешное осуществление междисциплинарных исследований предполагает одновременное решение трех видов проблем:...
82275. Переопределение парадигм и предметно- тематических направлений, появление новых областей исследования 38.77 KB
  В ходе развития науки в последней трети XX в. Ее фундамент составляют ставшие общенаучными принципы развития и системности. Такое понимание процессов развития исходит из синергетики. Вопервых принцип развития эволюции в современной науке получил статус фундаментальной мировоззренческой и методологической константы.
82276. Роль СГН и вненаучного знания в экспертизах социальных проектов и программ 32.11 KB
  Социальногуманитарные науки являются социальнокультурным феноменом изменяются вместе с обществом. Социальногуманитарные науки необходимы для разработки стратегии развития общества для понимания человеком своего места в социальной среде. Социальная политика всегда нуждается в социальной науке так как первая лишь излагает определенные идеалы а вторая мысленно упорядочивает факты и предлагает варианты действий М. Социальногуманитарные науки развиваются в настоящее время по следующим основным направлениям: сближение с...