11172

Фінансові посередники в системі корпоративного управління

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Тема 10. Фінансові посередники в системі корпоративного управління 10.1. Суть фінансового посередництва i його функції Світова практика свідчить про надзвичайно велику роль фінансових посередників у системі корпоративного управління Значну роль у корпоративному сект...

Украинкский

2013-04-05

77.5 KB

22 чел.

Тема 10. Фінансові посередники в системі  корпоративного управління

10.1. Суть фінансового посередництва i його функції

Світова практика свідчить про надзвичайно велику роль фінансових посередників у системі корпоративного управління, Значну роль у корпоративному секторі відіграють так звані інституційні інвестори, серед яких значна кількість фінансових посередників. У зовнішніх структурах корпоративного управління функціонують різні форми посередництва, які мають не тільки специфічні риси та особливості, зумовлені їх місцем та роллю и економічній системі, а й спільні риси.

У широкому розумінні фінансові посередники характеризуються як компанії, які надають своїм клієнтам послуги в галузі інвестування. Фінансові посередники визначаються також як інститути, які організують безпосереднє регулювання попиту та пропозиції на фінансові ресурси в економіці, основні суб'єкти ринку капіталів.

Слід виділити кілька важливих функцій, що виконують фінансові посередники в системі корпоративного управління. Насамперед існування фінансових посередників, як показує світова практика, дає змогу в масштабах суспільства і окремого підприємства мати певну економію на деяких операціях внаслідок спеціалізації. Фінансові структури з'являються як посередники об'єктивно, внаслідок дії економічних законів ринкового характеру, і функціонують у змішаному механізмі господарювання, обслуговуючи різні сектори національного господарства і підпадаючи під дію державних та ринкових регуляторів.

Другою важливою функцією фінансового посередництва є вилучення вільних інвестиційних ресурсів і спрямування їх у корпоративний сектор. При цьому фінансові посередники своєю діяльністю впливають на структурну перебудову і динаміку руху економічних процесів.

Третьою важливою функцією фінансових посередників є зниження рівня ризиків при інвестиційній діяльності. Ця функція стосується приватного інвестора, який не завжди може змінити об'єкти інвестування.

Четвертою важливою функцією фінансових посередників щодо корпоративних структур є консультативна. Як правило, посередницькі структури впливають на підприємства консультативною роботою, яка стосується тих чи інших сторін корпоративного управління. Особливо це стосується у вітчизняній практиці приватизованих підприємств, що набули форми акціонерних товариств, однак не мають досвіду управління такою організаційно-економічною формою бізнесу.

Світова практика вказує на існування кількох основних видів фінансових посередників, до яких відносять фінансових брокерів (посередників), торговців цінними паперами (дилери), інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційних консультантів, довірчі товариства.

Фінансове посередництво в Україні регулюється державними органами, має певну законодавчо-нормативну базу своєї діяльності й розвивається, створюючи тим самим один із елементів зовнішньої сфери корпоративного управління. Важливим моментом при цьому є те, що фінансовими посередниками згідно а чинною нормативною базою можуть виступати як громадяни, так і юридичні особи, в тому числі громадяни України і особи з іноземним громадянством. На 2004 р. в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами, 11 саморегульованих організацій ринку цінних паперів, 95 інститутів спільного інвестування.

Для України характерною формою фінансового посередництва є так звані торгівці цінними паперами, які обслуговують рух цінних паперів корпоративних підприємств. Такі фінансові посередники здійснюють діяльність з випуску та обігу цінних паперів, якою визнається посередницька діяльність з випуск та обігу цінних паперів, що здійснюється банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, яких операції з цінними паперами становлять виключний від їх діяльності.

В Україні торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види діяльності з випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність з випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність з цінних паперів;

в) комерційну діяльність з цінних паперів.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торгівцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків щодо організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торгівець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Комісійною діяльністю з цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

Комерційною діяльністю з цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Крім названих фінансових посередників в умовах приватизаційного процесу в Україні існували і деякі специфічні форми фінансового посередництва, до яких з певною часткою умовності можна віднести товариства покупців. Водночас при цьому вони мали суттєві відмінності, оскільки не отримували ліцензії на проведення посередницьких операцій з інвестиційними ресурсами, майже не залучали кошти сторонніх інвесторів при здійсненні приватизаційних операцій. Крім того, деякі форми фінансового посередництва в сучасних умовах тісно переплетені й взаємодоповнюють одна одну. Наприклад, у реальному житті функції фінансових брокерів найчастіше виконують довірчі товариства, функції дилерів та інвестиційних консультантів — інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Так, при здійсненні виключної діяльності з випуску та обігу цінних паперів допускається здійснення окремих видів діяльності , пов'язаних з обігом цінних паперів, насамперед діяльності з надання консультацій власникам цінних паперів. Уже приватизовані підприємства отримують у сучасних умовах від інвестиційних компаній послуги з так званого постприватизаційного менеджменту, який включає значно ширші завдання, ніж інвестиційна діяльність. Наприклад, такий вид участі в корпоративному управлінні, як економічне консультування, за наявності сильної групи аналітиків у фінансового посередника включає визначення стратегії діяльності підприємства, перебудову менеджменту, визначення потенційних інвесторів тощо.

Такий напрям діяльності з ряду важливих причин практично не розвивається в сучасних умовах. Безпосередньо консультування з питань інвестицій передбачає обгрунтування і розробку інвестиційних проектів та відповідних бізнес-планів, аналіз і розробку можливостей випусків нових цінних паперів, оцінку ризиків і розробку управління портфелями акцій для акціонерних товариств. Проекти, що стосуються корпоративного управління, розроблені за участю фахівців консалтингових фірм, мають повністю відповідати світовим стандартам. При цьому необхідні знання експертів-аналітиків з питань макроекономіки, міжнародного, фінансового, податкового, вексельного, патентного права, проведення досконалого бухгалтерського обліку та аудиту, менеджменту й маркетингу. Сьогодні відчуваються як брак фахівців необхідного рівня, так і обмежені фінансові можливості переважної більшості підприємств оплатити високоякісну роботу.

На фінансових посередників поширюються усі обмеження, які діють для господарських товариств. Крім того, існують певні особливі обмеження, викликані специфічною роллю цих структур на фондовому ринку. Практично всі країни досить жорстко регулюють діяльність фінансових посередників, застосовуючи різні методи впливу.

Для діяльності вітчизняних фінансових посередників характерною рисою була робота з приватизаційними сертифікатами і значно меншою мірою вони працювали з реальними інвестиційними ресурсами. На перших етапах розвитку фінансових посередників, які припадають на середину 90-х років, їх кількість зростала надзвичайно швидко. Для дійового регулювання процесів були запроваджені законодавчо визначені обмеження для функціонування фінансового посередництва. Вони регламентували у загальних рисах посередницьку діяльність на ринку цінних паперів та в процесах приватизації.

Одним із важливих напрямів обмеження було положення згідно з яким Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності з випуску та обігу цінних паперів не може отримати торгівець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10% статутного фонду, в тому числі безпосередньо вартістю понад 5% статутного фонду іншого торговця.

Слід мати на увазі, що торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності з випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або побічно володіти майном іншого торгівця цінними паперами вартістю понад 10% статутного фонду, в тому числі безпосередньо — вартістю понад 5 % статутного фонду іншого торговця. Якщо частка юридичної особи, що не має дозволу на здійснення діяльності з обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонд! кількох торгівців цінними паперами перевищує 5 % за кожним торговцем, то вони не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним.

Крім того, торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю: а) цінними паперами власного випуску; б) акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі більш як 5 % статутного фонду. На сьогодні діяльність фінансових посередників досить детально регламентується, хоча організаційна база їх функціонування по-требує доопрацювання.

Наприкінці 90-х років в Україні було зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких були торгівці цінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. За даними деяких фахівців, реально на фондовому ринку працює близько 20—30% від зазначеної кількості фінансових посередників

У сучасних умовах практика показала, що такі відомі посередники, як "ІФ "Київська Русь" МДС", "Олбі-Довіра", "Олек-• мпдрія", "Перший український приватизаційний фонд", "Різмоекспорт", "Нафтаенергоінвест", "Діком", "Вінко", які на початку приватизаційних процесів були лідерами за кількістю зібраних майнових приватизаційних сертифікатів і вклали їх у ряд приватизованих підприємств, у сучасних умовах зіткнулись із надзвичайно гострою проблемою управління пакетами своїх акцій. Деякі з цих посередників навіть припинили свою діяльність на фондовому ринку.

Відомо, що фінансові посередники (крім довірчих товариств), маючи обмеження щодо придбання портфелів акцій приватизованих підприємств, змогли придбати досить незначні частки статутних фондів приватизованих підприємств, які не давали права контролю і управління цими товариствами. Обмеження, наприклад, стосувались таких положень, як вартість угод, укладених торговцем цінними паперами з іншими торговцями цінними паперами, але не виконаних у даний момент (відкриті позиції), не могла перевищувати п'ятикратного розміру власного статутного фонду торгівця цінними паперами. Водночас при здійсненні діяльності з випуску цінних паперів, яка проводиться одночасно з комерційною або комісійною діяльністю з цінних паперів, вартість угод, укладених торгівцем цінними паперами з іншими торгівцями цінними паперами, але не виконаних на даний момент (відкриті позиції), не може перевищувати десятикратного розміру власного статутного фонду торговця цінними паперами.

Номінальна ціна або ціна продажу цінних паперів, що власності (резерв) торгівця цінними паперами, який здій діяльність з випуску цінних паперів або комерційну діяльність з цінних паперів, а також вартість відкритих позицій, разом узятих, одночасно не можуть перевищувати п'ятнадцятикратного розміру статутного фонду торгівця цінними паперами.

В умовах відсутності реальних коштів, які б могли віднайти фінансові посередники для інвестування в приватизовані ними підприємства, в сучасних умовах здійснюється перепродаж пакетів акцій, що не є реальним інвестуванням і не сприяє приватизованим підприємствам виконати важливе завдання — знайти стратегічного інвестора.

Незважаючи на дійсні недоліки у діяльності фінансових по середників на інвестиційному ринку, слід зазначити, що все ж таки від їх існування користь для ринкових змін значно більше. Там, де існує достатня кількість інвестиційних компаній та довірчих товариств, процеси інвестування мають позитивну спрямованість у розвитку, Можна вважати, що фінансові посередники сьогодні вже досить рівномірно розташовані по території України.

Важливим предметом вивчення мають стати основні організаційні форми фінансових посередників, що діють на інвестиційному ринку і суттєво впливають на нього. Доцільно зупинитись на деяких характерних рисах основних фінансових посередників, які займають значне місце в зовнішній сфері корпоративного управління в Україні.

10.2. ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ. ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ.

Фінансовий посередник – це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства, торгівці цінними паперами та ін.

Фінансові посередники звичайно поділяються на три великі групи: депозитні, контрактно-ощадні та інвестиційні.

Як правило, фінансові посередники – це великі структури. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Винятково важливу роль у господарській структурі країни з розвиненими ринковими відносинами відіграє банківська система. Остання організовує й обслуговує рух основного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу. У конкурентоспроможному світі банки є звичайними посередниками, які враховують потреби і можливості позичальників та кредиторів. Конкурентоспроможна банківська система в загальній структурі рівноваги відіграє пасивну роль.

У західних країнах комерційні банки – це одна з найстаріших та найпоширеніших груп фінансово-кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і надають послуги, відомі у підприємницькій практиці. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є зберігання коштів і укладення угод з управління коштами та цінними паперами.

Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення зберігання коштів і функцій укладення угод комерційні банки збирають, обробляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієнтів, особливо про позичальників. Комерційні банки мають високу репутацію як інформаційні процесори. Існування комерційних банків фактично можна пояснити їх здатністю ефективно здобувати інформацію, що становить інтерес для позичальника. Якість цих інформаційних потоків є критичним чинником, що визначає ефективність і якість діяльності банку. Обробка інформації звичайно є важливою складовою банківської діяльності.

Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки надають такі основні види послуг: надання коштів у позику, продаж і обслуговування платіжних карток і дорожніх чеків, обмін валюти, довірче управління фінансовими активами, переказ грошей, торгівля цінними паперами, фінансовий лізинг, надання гарантій та поручительства.

Банки одночасно відіграють роль покупця і продавця наявних у суспільстві тимчасово вільних коштів. Оскільки в ринковій економіці існує кілька джерел позикових коштів – комерційний кредит, позики на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки крім прямого кредитування здійснюють і опосередковане. Вони не тільки кредитують позичальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позик у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій і консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками). Додаткові послуги мають на меті максимально задовольнити індивідуальні потреби клієнтів і в такий спосіб стимулювати вкладення в комерційний банк. Зазначеними послугами є консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредитоспроможності; посередництво в операціях з цінними паперами; трастові операції (управління майном за дорученням клієнта). Серед нових у сфері традиційних банківських послуг є факторинг; чековий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.

Небанківські кредитні інститути. На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово формується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торговельних посередників (торговців цінними паперами) тощо. У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

Основні види діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги, мобілізації капіталу через усі види акцій.

Контрактні фінансові інститути. До них, як правило, належать інвестиційні компанії, трастові товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, ощадні фонди, брокерські фірми, ломбарди, позиково-ощадні асоціації та благодійні фонди.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Вони акумулюють кошти приватних осіб або компаній, випускаючи власні   цінні   папери.   Отримані   кошти   вони   з   метою одержання прибутків вкладають в акції чи облігації інших підприємств, стають їхніми інвесторами. В Україні такі компанії та фонди в процесі приватизації здійснювали також обмін приватизаційних сертифікатів громадян на власні акції і вкладали ці сертифікати в акції роздержавлення підприємств.

Капітал інвестиційних фондів утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії є посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

За типами вирізняють відкриті, інтервальні та закриті інвестиційні фонди, або інститути спільного інвестування (ІСІ). Відкриті ІСІ безперервно купують і продають власні цінні папери (акції чи інвестиційні сертифікати) за ринковою ціною, яка визначається щодня діленням вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів в обігу. Отже, в такий спосіб досягається високий рівень ліквідності цінних паперів, емітованих відкритим ІСІ, але вони не можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів.

Інтервальні ІСІ викуповують власні цінні папери час від часу, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ закритого типу створюється на визначений строк і не викуповує цінні папери, емітовані ним, до моменту його ліквідації чи реорганізації. Цінні папери закритих і інтервальних ІСІ вільно обертаються на ринку цінних паперів.

У сучасному світі переважну більшість становлять відкриті ІСІ. У США серед відкритих ІСІ найпопулярніші так звані взаємні фонди грошового ринку (ВФГР), які вкладають акумульовані шляхом розміщення власних акцій кошти в інструменти грошового ринку – казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Перший ВФГР з'явився в США в 1971 р. Нині ці фонди є найбільш конкурентоспроможними фінансовими інституціями, на їхніх рахунках зберігається майже 40 % усіх заощаджень, вони продовжують приваблювати дедалі більшу кількість дрібних інвесторів.

Відповідно до законодавства в Україні можуть створюватись корпоративні інвестиційні фонди – це відкриті акціонерні товариства, які емітують прості іменні акції і провадять діяльність виключно із спільного інвестування, а також пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними особами і створюються за ініціативою компанії з управління активами шляхом розміщення серед інвесторів випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Трастові (довірчі) товариства здійснюють управління майном підприємств або приватних осіб. Вони вкладають кошти клієнтів (за їхнім дорученням) у цінні папери, продаючи одні та купуючи інші з метою одержання прибутків.

Страхові компанії – це установи, які надають можливість домогосподарствам і фірмам знизити ризик через продаж контрактів особливого типу – страхових полісів та відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку. Угоди страхування, що укладаються з інвесторами, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Страхові компанії мають достатні довгострокові страхові резерви і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Страховий бізнес ґрунтується на природному прагненні людини убезпечити себе і свою власність від різних непередбачуваних ситуацій. Такі установи акумулюють страхові внески громадян та організацій з умовою, що в разі лиха вони сплатять постраждалому зазначену суму.

Пенсійні фонди – це юридичні особи, які у створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

Пенсійні фонди акумулюють цільові внески громадян для збільшення їхньої майбутньої пенсії. Діяльність цих фондів також дещо подібна до страхового бізнесу. На залучені кошти фонди купують цінні папери, надають кредити з метою одержання прибутку.

В Україні відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» можуть створюватися пенсійні фонди трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Відкритим є недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця і характеру їх роботи. Засновником корпоративного пенсійного фонду є юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками. Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Особи, які управляють пенсійними активами, керуються інвестиційною декларацією пенсійного фонду, в якій відображені основні напрями інвестування коштів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами на фінансовому ринку. Інвестиційна декларація розробляється і затверджується радою фонду, а також обов'язково реєструється в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Ощадні установи залучають порівняно невеликі заощадження багатьох громадян. Акумульовані кошти ці установи розміщують в інших ринкових організаціях, щоб одержувати прибуток.

Брокерські фірми – це посередники між продавцями та покупцями цінних паперів на біржі. Крім того, вони надають клієнтам додаткові послуги, зокрема, у вигляді інформації про кон'юнктуру ринку, рекламу тощо.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В Україні вони виникли на початку 20-х років XX ст. як державні госпрозрахункові підприємства, що перебували у віданні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання населенню можливості зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Позиково-ощадні асоціації – це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли майже 150 років тому, але справжнього розвитку дістали після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери. Загалом позиково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, його послугами у західних країнах користуються переважно середні верстви населення.

Благодійні фонди – це установи, розвиток яких пов'язаний з низкою обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів пояснюється бажанням власників великих особистих капіталів у разі передання їх нащадкам і дарування уникнути великих податків. Остання обставина – найважливіша і визначальна, оскільки дає змогу великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком і податком на спадщину.

Крім названих, існують ще й інші фінансові посередники – взаємні фонди, кредитні спілки, фірми, які вкладають капітал у венчурні компанії, що тільки починають свою діяльність, та їн.

Отже, фінансові посередники можуть виконувати наступні функції :

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є особливим видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів - переважна форма участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні інвестиції за кордоном);

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на первинному і вторинному ринках. Професійна організація андеррайтингу як задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів саме торгують ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними й агресивними учасниками ринку - між більш несхильними і менш несхильними до ризику економічними суб'єктами ;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами.

У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують накопичення капіталів і їх перерозподіл на ринку капіталів.

Як бачимо, фінансово-кредитні посередники виконують великий спектр різноманітних функцій, надають послуги підприємствам та окремим громадянам, забезпечують взаємозв'язок між суб'єктами господарювання, сприяють створенню і раціональному використанню такого фактора виробництва, як капітал.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79424. Процессы проектирования. Построение ER модели. Виды нотации 56.27 KB
  С её помощью можно выделить ключевые сущности и обозначить связи которые могут устанавливаться между этими сущностями. Степень конца связи указывается графически множественность связи изображается в виде вилки на конце связи. Модальность связи так же изображается графически необязательность связи помечается кружком на конце связи. Наименование может быть одно для всей связи или два для каждого из концов связи.
79425. Процессы проектирования. Построение логической модели данных 47.37 KB
  Построение логической модели данных. Создание схемы базы данных на основе конкретной модели данных например реляционной модели данных. Для реляционной модели данных даталогическая модель набор схем отношений обычно с указанием первичных ключей а также связей между отношениями представляющих собой внешние ключи. Концептуальная модель хранилища данных представляет собой описание главных основных сущностей и отношений между ними.
79426. Процессы проектирования. Построение физической модели данных 44.2 KB
  Построение физической модели данных. Создание схемы базы данных для конкретной СУБД. Специфика конкретной СУБД может включать в себя ограничения на именование объектов базы данных ограничения на поддерживаемые типы данных и т. Кроме того специфика конкретной СУБД при физическом проектировании включает выбор решений связанных с физической средой хранения данных выбор методов управления дисковой памятью разделение БД по файлам и устройствам методов доступа к данным создание индексов и т.
79427. Процессы проектирования. Проектирование программной архитектуры 48.05 KB
  Подход на основе шаблонов примеры шаблонов можно найти в вопросе 26 Стандартная структура подхода на основе шаблонов: Имя паттерна Задача паттерна Описание решения алгоритм без привязки к реализации Плюсы применения паттерна Минусы применения паттерна Иногда 4 и 5 пункт заменяют рекомендацией. Плюсы применения шаблонов проектирования: Инструмент для решения простых задач на любом языке разработчикам легче взаимодействовать увеличивается скорость программирования. Минусы применения шаблонов проектирования: Зацикливание разработчика...
79428. Процессы проектирования. Шаблоны программной архитектуры 112.61 KB
  Как применять политику ценообразования Вырабатывается стратегия приоритета скидок объект Продажа не должен обладать информацией о применяемых скидках но можно было бы применить стратегию расчета скидок. Имеются классы проектирования Продажа ТоварПродажа продажа отдельного вида товара в рамках продажи в целом ТоварСпецификация описание конкретного вида товара. Объект Продажа должен передать сообщение Рассчитать промежуточную сумму каждому экземпляру класса ТоварПродажа которые в свою очередь передают сообщения СообщитьЦену объектам...
79429. Процессы проектирования. Проектирование инфраструктуры 42.3 KB
  В последнее время чаще начинают использовать стороннюю инфраструктуру облачные сервисы etc. Это выгодно с точки зрения цены не покупаем оборудование а платим деньги только за аренду однако если вмешивается безопасность или очень критично производительность то приходится тратить деньги на свою инфраструктуру. Следует различать инфраструктуру ИС и инфраструктуру проекта по созданию ИС. в этом билете имеется в виду инфраструктура ИС про инфраструктуру проекта можно читать в билете 11.
79430. Процессы проектирования. Проектирование интерфейсов 46.72 KB
  Проектирование интерфейсов Интерфейс определяет совокупность средств и методов взаимодействия между элементами системы. С другой стороны набор правил или процедур для взаимодействия между компонентами программы между компонентами программы в целом а также между информационными системами и оборудованием программный интерфейс. Программный интерфейс формален полный и непротиворечивый формализован. Физическая реализация интерфейса USB COM port.
79431. Жизненный цикл информационной системы 46.7 KB
  Жизненный цикл информационной системы совокупность взаимосвязанных процессов создания и последующие состояния ИС от формирования исходных требований до утилизации. Процесс создания совокупность работ от формирования исходных требований до ввода в действие. Процесс создания состоит из: Анализ требований к ИС; Проектирование; Разработка; Тестирование; Другой способ деления стадий создания основан на последовательности операций операция по анализу входной информации об объекте проектирования; операция проектирования объектов данных на...
79432. Модели жизненного цикла информационной системы 46.2 KB
  ГОСТ 15 271 Каскадная модель Каскадная модель реализует принцип однократного выполнения каждого из вида деятельности определение требований проектирование разработка интеграция тестирование использование. ГОСТ 15 271 Информационная технология. Руководство по применению ГОСТ Р ИСО МЭК 12207 Процессы жизненного цикла программных средств. В стандарте основное внимание уделено особенностям подлежащим учету при прикладном применении ГОСТ Р ИСО МЭК 12207 в условиях реальных проектов создания программных средств.