11469

Культура та цивілізація

Лекция

Культурология и искусствоведение

Лекція 3. Культура та цивілізація. Питання про співвідношення культури та цивілізації є питанням полемічним. Якщо поняття культура є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні то поняття цивілізація в наук

Украинкский

2013-04-08

297 KB

39 чел.

Лекція 3. Культура та цивілізація.

  Питання про співвідношення культури та цивілізації є питанням полемічним. Якщо поняття "культура " є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології.

  Діалектична взаємодія понять "культура" і "цивілізація", філософський аналіз сутнісних зв’язків, наукове прогнозування розвитку "цієї пари" на сьогодні виявились найменш дослідженими. В той же час увага до їх співвідношення є чи не більшою, ніж: до усіх питань культурології, разом узятих.

   В мовному арсеналі сучасності, а не лише в гуманітарному та соціологічному знанні, терміни "культура" та "цивілізація" є одними із найбільш вживаних. Вони, а також похідні від них терміни, досить часто використовуються як синоніми: ми кажемо "культурність", але так само можемо сказати й "цивілізованість", "культурний" - "цивілізований" та ін.

   Саме слововживання підказує нам, що ці явища дуже тісно пов'язані між собою.

Спільні риси:

        - найперша схожість цих термінів полягає в тому, що вони    фіксують явища однієї сфери дійсності: і культура, і цивілізація характеризують процеси суспільного життя

        - обидва ці терміни вказують на певну якість таких процесів:

ми  вживаємо слова "культура", "цивілізація" не тільки для позначення певних реалій, але й вкладаємо в них позитивний змістовий наголос: бути культурним, або ж цивілізованим краще, ніж: перебувати за межами культурності та цивілізованості. Тобто, ми вважаємо, що культура - це не безладний та не примітивний стан справ в суспільстві, а стан, порівняно високий; те ж саме стосується й терміну "цивілізація "

- ці терміни вказують і на певні соціальні цінності: в    громадській думці безумовно панує пріоритет відносно того, що треба зберігати та нарощувати культуру, поширювати цивілізаційні норми життя та ін

- стани культурності та цивілізованості набуваються лише в історичному прогресі суспільства, на певних його рівнях розвитку та історичних етапах.

Суспільство і людина можуть мати, але й можуть не мати таких якостей, які позначаються даними термінами, а, відповідно, культуру та цивілізацію слід >здобувати, >зміцнювати, >зберігати.

  •  Отже, навіть при найпершому наближенні означені терміни багато в чому проявляються як споріднені, такі, що діють в тій самій сфері пізнання та оцінки дійсності.

Більш суттєва спорідненість культури та цивілізації проявляється в генетичному плані, тобто тоді, коли ми розглядаємо їх історичне виникнення та формування. Ранні прояви культури, як ми вже знаємо, пов'язані із таким втручанням людини в природні процеси, при якому вона надає природному матеріалу нових форм, нового впорядкування, а також: функціонування в межах надвітальних (таких, що виходять за межі простих життєвих) потреб людини, внаслідок чого вже за часів "сивої давнини" виникають "артефакти", що мають особливе призначення: вони створюються зовсім не для задоволення фізіологічних потреб організму та забезпечення його простого виживання. До таких найдавніших артефактів відносять: статуетки,  різноманітні малюнки, позначки на кістках та камені, складні та витончені знаряддя праці з каменю та кістки, примітивні види житла, посуд з глини та ін. Проте до такого періоду історії, на якому вперше починали з'являтись та функціонувати такого роду артефакти, поняття цивілізації, як правило, не застосовується.

Сам термін "цивілізація" пов'язаний із латинським словом ivilis", що означає "місто", "міський". Проте вже за часів Римської імперії це слово позначало цілий спектр ситуацій та якостей, пов'язаних із громадянством та державністю. Це свідчить про те, що поняття цивілізації найбільш органічно пов'язане із проявами особливого типу організації колективного людського життя: цивілізація значно більшою мірою, ніж культура, передбачає та має своїм змістом соціальні, міжіндивідуальні дії та взаємодії високого рівня складності та організованості. Цей важливий момент із достатньою очевидністю засвідчується появою міст.

Спільне проживання великої кількості людей в містах вимагає принципово нового (у порівнянні із попередніми формами організації життя) способу впорядкування та організації людської життєдіяльності, а саме:

  •  розвиненого розподілу праці, а також: її кооперації, взаємного узгодження та доповнення;
  •  централізованого управління, оскільки велику кількість людей треба було підпорядкувати якомусь встановленому для всіх однотипному порядку;
  •  довготривалого планування спільних людських дій;
  •  запровадження складних видів діяльності (наприклад, транспортування, будівництво, водопостачання та ін.);
  •  запровадження різноманітних форм узгодження людських інтересів, забезпечення умов їх співжиття та ін., таких, як >судочинство, >навчання, >медична допомога, >встановлення норм успадкування майна та ін.

* Отже, в цілому йдеться про високий рівень організації спільного проживання людей, який врешті передбачає існування держави. Відповідно, поняття цивілізації некоректно застосовувати до тих спільностей людей, які були пов'язані із первинними родинними зв'язками, займались однорідною діяльністю, переважно збиральницькою, жили в печерах - наданих самою природою оселях, вирішували питання спільного життя на засадах авторитету старійшин роду та ін.

Увага!

Не виникає сумніву в тому, що поява цивілізації передбачає існування вже

досить тривалого досвіду культуротворчої людської діяльності, в якій неминуче вироблялись не лише артефакти, а й певні способи людських колективних взаємодій, форми спілкування, накопичувались позитивні знання та ін Звідси випливає те, що цивілізація, як особливий рівень

та тип соціальної життєдіяльності, виникає на основі культурного прогресу.

*Отже, цивілізація базується на культурі та певних культурних надбаннях. Але, виникнувши, вона постає як активний, важливий та в чомусь якісно інакший чинник культурної еволюції: цивілізація суттєво стабілізує процеси суспільного життя, надає суспільству більш надійних та життєздатних форм існування, вищого рівня організованості та впорядкування всіх процесів суспільної життєдіяльності. В генетичному плані цивілізація постає дітищем культурного процесу та його підсилювачем.

  Проте питання про генетичний зв'язок культури та цивілізації означеними аспектами не вичерпується. Більше того, цей зв'язок багато в чому постає проблематичним. Справа в тому, що сам процес виготовлення артефактів, таких, як знаряддя діяльності, посуд, житло, найперші вироби мистецької діяльності не приводить автоматично до ускладнення форм людської взаємодії та вищих форм суспільної організації життя. Внаслідок того ціла низка культурологів вважає за потрібне шукати в історичних началах суспільства такі чинники, які були би чинниками прямої дії у відношенні до суспільної інфраструктури (кооперації праці, комунікації, обмін продуктами та навичками діяльності), а не опосередкованими, як от виробництво артефактів.

  Слід поставити та вирішити питання: одне лише продукування культурних артефактів саме по собі може спонукати до ускладнення форм суспільного життя чи не може? Це питання, спровоковане увагою до вивчення соціальних процесів сивої давнини та спрямоване, відтак, у минуле, має тим не менше й суто сучасний наголос. Справа у тому, що сучасне суспільство переважно є суспільством + технізованим, навіть - технократичним (таким, в якому панують інтереси нарощування технічної потужності суспільства). У ньому на першому плані перебувають питання технічних новацій, технології, інженерного прогресу та ін. Сучасна гуманітарна інтелігенція дуже занепокоєна якраз тим, що на тлі технічного прогресу спостерігається не просто гальмування духовного сходження сучасного людства, а й навпаки, певний занепад, перманентна криза духовності.

      Серйозне занепокоєння станом духовності, як і станом культури, за умов стрімкого технічного прогресування сучасного суспільства висловлювалося такими визнаними філософськими авторитетами XX ст., як М.Бердяєв, Е.Гуссерль, М.Хайдеггер, А.Бергсон, Х.Ортега-і-Гасет, М.Шелер, Р.Гвардіні та ін. Все це свідчить про те, що між технічними завданнями культуротворення та прогресом в галузі людських взаємин та людської духовності не існує не лише ідентичності, а й прямого чи автоматичного зв'язку. Цей суттєво важливий при обговоренні співвідношення культури та цивілізації момент в наш час опиняється в епіцентрі даної теми: людство досить інтенсивно рухається в напрямі нарощування зручностей життя, облаштування побуту, оптимізації витрати життєвих зусиль на забезпечення різних видів життєдіяльності, проте питання духовного пошуку та вдосконалення, питання виявлення та задіяння потенціалу людської духовності залишаються на периферії цивілізаційного процесу, в своєрідному резерві, "так, про всяк випадок".

Розходження між культурою та цивілізацією в генетичному плані в історії людства взагалі проявляється в тому, що спостерігається й розходження у фазах історичного коливання в розвитку культури та цивілізаційних форм суспільного життя. Культурний злет може спостерігатись за умов занепаду політики, права, соціального порядку, за умов дестабілізації життя, як і навпаки - соціальна організація життя, форми організації праці можуть бути на високому рівні, але при тому культурне життя, духовні здобутки можуть бути незначними.

    Отже, генезис цивілізованих форм життя, напевне, зумовлений не лише культурним розвитком, а й іншими та інакшими соціальними потребами, зокрема потребами:

  •  створенні стабільних форм людських взаємин;
  •  узгодженні інтересів великої кількості людей, їх потреб і прагнень;
  •  винайденні та запровадженні оптимальних форм людського співжиття, які б надавали можливість якомога більшій кількості людей досягати реалізації своїх життєвих цілей за умов спільної життєдіяльності.

В культурних здобутках знаходять вияв ті людські душевні прозрівання, які врешті приводять до перетворення людини із частини живої природи на особливе єство із особливими, в тому числі та переважно духовними потребами.

Культуротворчість врешті-решт постає формою самовиявлення, самореалізації людини незалежно до того, чи буде це приносити будь-яку прагматичну користь, чи ні.

*Культура - це прагнення людини прояснити таємницю свого буття, дати суто людську відповідь на виклик самого факту людського свідомого існування.

*Цивілізація ж більше стурбована суспільними умовами та результатами такого існування, вона опікується ефективністю використання людської життєвої енергії, пошуками форм, що забезпечували би стабільність та виправданість прийнятих форм людського співжиття, опікується прибутками, надлишками, здобутками.

Творці культури та духовності, як відомо, часто схильні задовольнятися в житті дуже скромними умовами, полюбляють жити й творити на самоті, в той час як в цілому людська соціальна життєдіяльність може бути тільки суспільною. Та й здобутки творців можуть бути оціненими лише в людських спільнотах.

*Отже, культура і цивілізація постають двома сторонами людського реального буття: людина шукає опори для своїх душевних актів в тому, що здатне відгукнутись на душевні поривання, але людина не може жити поза наявністю умов для її фізичного існування. Ясно, що десь та якось прагнення культури та цивілізації перехрещуються, накладаються одні на одних, підсилюють та знесилюють одне одного, але це є відмінні прагнення, відмінні, проте - невіддільні. В цьому проявляється одна із драм людського буття взагалі та культурно-історичного процесу людства зокрема.

Найбільш поширені підходи до визначення цивілізації.                            

Вихідні ознаки цивілізації

Із розглянутого генетичного зв'язку культури та цивілізації, здавалося б, випливає однозначний висновок: вони є явищами одного порядку,  спорідненими, такими, що  повинні взаємно стимулювати одне одного. Такий висновок тим не менше був підданий сумніву. Поступово науковці з'ясували, що зв'язок культури та цивілізації є досить суперечливим. Для того, щоби прояснити докладніше, в чому полягають відмінності між культурою та цивілізацією, чому вони можуть вступати не лише в злагоджені, айв напружені та конфліктні стосунки, звернемось до поняття "цивілізації".

Як вже зазначалось, цивілізація передбачає досить високий рівень організації суспільного життя. Проте цим значенням не вичерпується використання даного поняття в соціальному пізнанні. В одному сучасному підручнику з культурології подано такий перелік його використання.

історичний процес вдосконалення життя суспільства (П. Гольбах);

спосіб життя суспільства після виходу його із первісного, вар-

варського стану (Л. Морган);

матеріальну, утилітарно-технологічну сторону суспільства, що

протистоїть культурі як сфері духовності, творчості та свободи (Г. Зіммель);

останню, завершальну фазу еволюції певного типу культури, епоху смерті даної культури (О. Шпенглер);

будь-який окремий соціально-культурний світ (А. Тойнбі);

найширшу соціально-культурну спільність, що становить найвищий рівень культурної ідентичності людей (С. Хантінгтон).

Наведені значення можна звести до трьох основних:

  1.  цивілізація становить якісно високий стан суспільно-історичного процесу;
  2.  цивілізація постає характеристикою особливостей впорядкованого та організованого суспільного життя;
  3.  цивілізація постає перш за все та переважно явищем технологічним та прагматичним, на відміну від культури як явища духовно-творчого.

В наш час, у зв'язку із виходом людства на новий рівень міжнародної інтеграції, із поширенням тенденцій до глобалізації соціальних явищ та процесів питання про сутність цивілізації, її ознаки, її вплив на суспільство та людину постає особливо актуальним. Це зумовлене ще й тим, що людство очевидно дедалі більше технологізується, активно втягується в інформаційні способи організації своєї життєдіяльності та технологічну революцію. А це значить, що цивілізаційні процеси так чи інакше починають домінувати в сучасному суспільстві.

Що готує людству такий поворот історії? Чи можна передбачити його найважливіші наслідки та за можливості уникнути найбільш небезпечних?

Згідно з Гізо, цивілізація включає у свій зміст два основні елементи:

  •  певний рівень соціального розвитку;
  •  певний інтелектуальний рівень.

Поєднання цих елементів дає "матеріальне благополуччя, добру організацію соціальних відносин, більш справедливий розподіл між; людьми як прав, так і благ, створюваних колективами".

У 1873 р. у "Словнику", виданому у Франції Літтре, зазначалося: "Цивілізація є станом того, що цивілізоване, тобто сукупністю поглядів та звичаїв, що встановлюється в результаті взаємодії та взаємних впливів виробничої діяльності, релігії, мистецтв та наук".

*Отже, цивілізованість постала певною соціальною якістю, протиставленою варварству та зумовленою суспільним розвитком та взаємодією внутрішніх елементів суспільства.

Основні положення праці Л. Морган "Первісне суспільство.

Дослідження прогресу людства із дикого стану у варварський

та із варварського до цивілізації" (1877)

  •  Розвиток людської культури йшов повсюдно майже однаковим шляхом...
  •  Зародки найперших інституцій та технічних мистецтв розвинулись вже у той час, коли люди були ще дикунами.
  •  Досвід наступних періодів варварства та цивілізації був спрямований у досить значній мірі на розвиток цих початкових понять...
  •  Період (дикунства) починається станом дитинства і закінчується споживанням риби та використанням вогню, винаходом луку та гончарного мистецтва...
  •  Використання гончарного мистецтва... є точною ознакою для встановлення меле і між дикунством і варварством...
  •  Приручення диких тварин у східній півкулі, культивування рослин за допомогою зрошення у західній, а також: використання для будівлі домів неопаленої цегли та каменя - середня стадія варварства...
  •  Обробка заліза, винахід звукової абетки та використання шрифту для літературних творів - цим починається цивілізація...

    Певні теоретичні міркування саме під таке розуміння цивілізованості підвів американський соціолог та культуролог Л. Морган в праці "Первісне суспільство. Дослідження прогресу людства із дикого стану у варварський та із варварського до цивілізації” (1877).

Намагаючись окреслити ознаки саме цивілізованого життя, Л.Морган зазначав, що використання письма постає найпершою та найпевнішою ознакою цивілізації, хоча до її проявів він також зараховував й інші ознаки. Слід сказати також і те, що Л. Морган намагався відрізняти давні (перші) цивілізації від сучасної цивілізації, яка базується на наукових знаннях та технічних досягненнях, передбачає високий рівень культури, релігійної свободи, демократичних прав, правового регулювання міжнародних відносин.

Сучасна наука визнає далеко не всі твердження Л. Моргана. На думку багатьох сучасних дослідників, особливо тих, хто має справу із археологічними дослідженнями, твердження Л. Моргана не підтверджені безперечними фактами, а постають свого роду дещо спрощеними ідеалізаціями реальних історичних процесів. В той же час його поділ давньої історії на епохи дикунства, варварства та цивілізації, хоча й з певними критичними зауваженнями, широко використовується, так само, як і його окреслення ознак цивілізації.

Інтерес до цивілізації як явища та до виявлення змісту її як поняття особливо зростає у XX ст. Найбільш відомими в цей час стають концепції О. Шпенглера, А. Крьобера, А. Тойнбі та II. Сорокіна. Досить резонансною та багато в чому пророчою постала книга Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій цивілізація розглядалась як трагічна, але неминуча сторінка в розвитку будь-якої автентичної культури: вичерпавши внутрішні потенції до самовиявлення, творчості, незацікавлених духовних прагнень, культура починає консервуватись, втрачати гнучкість та динамізм, прагнути вже не самовиявлення, а ефекту, масовості. Все це і постає симптомами цивілізації, яка, врешті, і позначає занепад та загибель культури.

Дещо несподівано (хоча О. Шпенглер мав своїх попередників) прозвучали ці тези про винятково негативний характер цивілізації. Американський антрополог культури Альфред Крьобер в своїй праці "Конфігурація культурного росту" (1944) розглядав цивілізації як "природно дані в історії одиниці". А. Крьобер розробив вчення про цивілізацію на основі створення теорії її моделі.

Така методологія дослідження надала можливість застосовувати до аналізу цивілізацій методи кількісних оцінок, що, врешті, дозволило побачити в різних елементах цивілізації різні характеристики динаміки, стану та ін. Найбільш важливим є те, що підхід А. Крьобера дозволив поєднати теоретичні побудови із емпіричними дослідженнями. Сам автор віддавав перевагу останнім, вважаючи, що будь-які теоретичні пояснення грунтуються лише на описуванні культурних моделей.

Досить авторитетними та фундаментальними постали дослідження ходу історії та її складових англійським дослідником Арнольдом Тойнбі. Він також виходив із положення про те, що саме цивілізації постають основними одиницями історичного процесу. На відміну від О. Шпенглера, який приймав до уваги лише 8 цивілізацій, А. Тойнбі нараховував їх 21. Кожну цивілізацію він розглядав в якості досить складного, але внутрішньо органічно єдиного утворення, яке виникає і функціонує на основі "відповіді" людської спільності на "виклик" природного та історичного середовища.

А. Тойнбі, розглядаючи внутрішню будову цивілізації, зробив два важливі висновки:

  •  консолідація всіх елементів суспільного життя в цивілізаційне утворення відбувається на основі певної релігії; в цьому сенсі виникнення світових релігій постає умовою кращої консолідації людства;
  •  всі цивілізації мають схожу за вихідними елементами будову, а тому саме поняття цивілізації дає нам можливість зрозуміти історію як єдиний закономірний процес.

Американський соціолог російського походження П. Сорокін є одним із найбільш відомих та продуктивних соціологів XX ст. Його основна увага була зосереджена на понятті культури, а цивілізацію він вважав свого роду конгломератом різних культурних надбань або ж мегасистемою культури. Перш за все, П. Сорокін повстав проти поширення на суспільні процеси біологічних циклів народження та вмирання.

Криза сучасної цивілізації, на думку П. Сорокіна, зумовлена не тим, що культура перетворилась на цивілізацію, а принциповою зміною засад культурного процесу. В історії людства він виділяє три провідні надсистеми культури: чуттєву, ідеаційну та ідеалістичну.

Чуттєвий тип панує там, де емпіричним та практичним цінностям надається провідного значення. Ідеаційний тип - це панування надприродних цінностей та істин. Нарешті, ідеалістичний намагається збалансовувати знання та віру. Чуттєвий тип культури, що був характерним для Західного світу в епоху Нового часу, себе вже вичерпав, що й спричинило сучасну цивілізаційну кризу. Оскільки в соціальних взаємодіях на першому плані перебувають когнітивні (свідомі, засновані на знаннях) дії, то слід так само, свідомо, працювати на утвердження нових інтегральних цінностей, працювати в напрямі розвитку та поширення знань, освіти, мистецтва, спрямованих до утвердження істини, добра та краси.

 Отже, в найбільш показових для XX ст. концепціях цивілізації остання подається в якості соціально-історичного та культурного утворення, хоча співвідношення цивілізації із культурою та історією окреслюються складними, проблематичними та неоднозначними.

У зв'язку із тим, що наприкінці XX ст. кількість праць, а разом із тим і кількість нових трактувань цивілізації суттєво зросла, інколи робиться в цілому виправданий висновок про те, що поняття цивілізації в сучасній науці ще не набуло достатньої визначеності та певного статусу Деякі видання намагаються узагальнити існуючі підходи та виділити дещо усталене в сучасних трактуваннях поняття "цивілізації". Отже, звернемось до таких видань.

Відомий англійський словник Вебстера нараховує сім основ них значень терміну цивілізація:

  •  ідеальний стан людської культури, що характеризується відсутністю варварства, оптимальним використанням людських фізичних, духовних та моральних ресурсів:
  •  певний стан або ж стадія у розвитку культури;
  •  ступінь культурного розвитку, пов'язаний із писемністю та технологіями;
  •  насильницьке запровадження особливого типу культури серед народів, які вважаються такими, що не відповідають критеріям культурності;
  •  нормативна поведінка або нормативне мислення;
  •  територія із високим рівнем культури;
  •  міський комфорт.

У словнику "Соціальна філософія" в контексті тих підходів, які ми вже розглянули, дається таке визначення: "Цивілізація - поняття, що склалося наприкінці XVIII ст. в Західній Європі та на даний час набуло статусу способу ідентифікації сучасного людства в його багатовимірному відношенні до природи, соціуму, культурі та духовному розвитку людини". В цьому словнику подаються чотири типи визначень цивілізації: * історичний (як сходинка у суспільному розвитку), * соціально-політичний (певний

тип суспільного порядку),  етнокультурний (як синонім культури) та аксіологічний (як сукупність цінностей). Проте, слід зазначити, що визначення, подане у словнику, не підпадає під жодний із виділених типів, оскільки воно постає суто функціональним, тобто таким, що передбачає конкретизацію в процесі використання. До такого ж, функціонального, визначення, можна віднести і наступне: "Цивілізація - міжетнічна, культурно-історична спільність людей, засади та критерії виділення якої, як правило, відрізняються в залежності від контексту та цілей застосування цього терміну".

Спробою зведення численних підходів до осмислення феномену цивілізації можна вважати працю російського культуролога Єрасова Б. С. "Цивилизация: Универсалии и самобытность".

Напевне, тут представлені далеко не всі можливі значення терміну цивілізація. Зокрема, можна виділити ще й таке: цивілізація - це особливе соціальне утворення, що постає виявленням цілісності та організаційної оптимальності суспільного життя людини на певному етапі історії. Проте важливо зазначити інше: спроби перерахувати існуючі значення даного терміну спрямовані на виявлення та фіксацію розбіжностей у його тлумаченні, в той час як не менш важливим та продуктивним постає завдання виявлення того, в чому різноманітні підходи співпадають. Лише в такому разі ми можемо отримати більш-менш виправданий критерій для оцінки чогось саме в якості цивілізації. На наш погляд, до тих ознак, що не викликають сумнівів у більшості дослідників цивілізації, можна віднести:

  •  цивілізацією постає певний тип організації та впорядкування суспільного життя, носієм якого постають певні етнічні спільності, що живуть і діють в межах певних територій;
  •  цивілізація передбачає існування достатньо високого рівня культури, розвинену спеціалізацію суспільних видів діяльності, існування єдиної та ієрархізованої системи ціннісних орієнтацій членів суспільства;
  •  цивілізація базується на складних технологіях продуктивної діяльності, передбачає існування розвиненої сукупності над-вітальних потреб, зокрема таких, як духовні потреби, потреби в ефективності діяльності, дозвіллі, комфорті;
  •  нарешті, цивілізації притаманні виправдані досвідом форми збереження, нарощування та передавання історичного досвіду соціальної життєдіяльності.

Якщо ми придивимося уважно до наведених характеристик цивілізації, то можемо зробити висновок, що більшість із розглянутих вище ознак та підходів в них так чи інакше присутня.

Ще одне питання, що виявилося при дослідженні явища цивілізації, полягає в тому, як слід вживати цей термін: в однині чи в множині.

Цивілізація знеособлює людську історію, постає деяким спільним для всіх суспільств стандартом,  у той час як культура є самобутньою у кожного народу.

                                                                                         М.Бердяєв

    Використання терміну "цивілізація" в множині ніби то зближує ці поняття: існують очевидно різні культури, але також і різні цивілізації. Як же вирішити питання про використання терміну "цивілізація" в кількісному вимірі? На наш погляд, слід мати на увазі контексти вживання даного терміну: коли ми ведемо мову про цивілізацію як етап історичного розвитку, тут ми маємо право вважати, що для всіх цивілізованих народів повинні існувати деякі єдині ознаки їхньої цивілізованості, тобто в такому контексті цивілізація є чимось єдиним. Коли ж ми ставимо питання про те, яким саме є те чи інше цивілізоване суспільство, як і на чому воно побудоване, на перший план виходять особливі, оригінальні риси певної конкретної цивілізації. Тобто, ми можемо, слідом за Ф. Гізо, стверджувати, що існує цивілізація як певна історична форма та історична доля людства, та існують цивілізації як історичні обличчя різних людських суспільств. Тобто, цілком виправ даним постає висновок про те, що людським спільнотам варто було би прагнути цивілізованості, варто було би працювати на її зміцнення, покращення, поглиблення. Проте, як вже зазначалося, дещо несподівано поняття цивілізації набуло в громадській думці XX ст. негативного значення.

Структурні зв'язки культури та цивілізації. Причини і наслідки можливих       конфліктів між культурою та цивілізацією

Розвиваючи тему співвідношення культури та цивілізації, необхідно також торкнутися питання про їх структурне співвідношення. Мається на увазі поставити та прояснити перш за все питання про аспекти тотожності та нетотожності цих найважливіших характеристик та складових соціальної історії. Якщо вважати, що ці явища просто тотожні, то зникає сенс досліджувати їх співвідношення. Але так само, якщо припустити, що між ними немає нічого спільного, умови їх порівняння будуть знищені.

Відзначимо, що в сучасній філософській та культурологічній думці існує ціла низка досить авторитетних дослідників, які прагнуть довести тотожність культури та цивілізації; до них належить, наприклад, згадуваний раніше   С.Хантінгтон:

  •  Перш за все зазначимо, що насправді розведення культури та цивілізації простежується не лише в Німеччині, а й, наприклад, в Росії, Польщі, Іспанії.
  •  По-друге, якщо міркувати так, стає зовсім незрозумілим, чому ці терміни мають різну історичну траєкторію свого виявлення: термін "культура" так чи інакше використовувався з часів римської філософії (в працях М. Т. Ціцерона), а термін цивілізація, як засвідчує історичний екскурс, з'являється значно пізніше і в дещо відмінному від терміну "культура" значенні.
  •  По-третє, цікаво зазначити, що й сам С. Хантінгтон вважає за потрібне вводити деякі нюанси у співставлення даних термінів, що мимоволі засвідчує доцільність їх розрізняння. Так, він пише: "...цивілізація означає культурну цілісність..."; "...цивілізація - це явно виражена культура...". Придивимось до цих нюансів.  . Термін "культура" не включає автоматично в свій зміст значення "культура даного суспільства", в той час як "цивілізація" безумовно передбачає саме суспільство.

Коли ми кажемо про культуру, ми так чи інакше уявляємо творчого індивіда, хоча й чудово усвідомлюємо, що таким, тобто здатним творити культурні цінності, індивід може бути лише в суспільстві, в певній людській спільності. Саме людський індивід є єдино можливим джерелом продукування предметів культури, при цьому, як засвідчує історія культури, такий індивід-творець може бути анахоретом, може свідомо протиставляти себе суспільству, традиції, навіть здобутому вже досвіду культуротворчої діяльності.

Все перераховане постає абсолютно неможливим тоді, коли ми ведемо мову про цивілізацію: її не можна творити наодинці, у протиставленні окремої людини спільності людей, у протиставленні цивілізаційної діяльності попередньому досвіду людства.

  •  Нарешті, по-четверте, яке суспільне значення можуть мати ті чи інші духовні та творчі прориви певних індивідів, залежить не тільки від їх натхнення і навіть не тільки від характеру їх творів, а від стану суспільства, його організації, динаміки, мобільності та ін. Саме в цьому, мабуть, полягає характерна обмовка С.Хантінгтона: "цивілізація - це явно виражена культура"; тобто передбачається, що може бути культура й виражена неявно, непевно, невиразно.

    Окрім того, навряд чи можна заперечувати значення прогресу знань та технологій на процеси культуротворення, проте навряд чи хтось може взяти на себе сміливість стверджувати, що саме ними визначаються духовний стан суспільства, його відданість вищим моральним цінностям, ідеалам творчої самовіддачі, прагненню творчої самореалізації безвідносно до соціального стану та престижу. В той же час цивілізація безсумнівно передбачаєскладні та високі технології,ефективні методи продукування, збереження та передавання знань,певне культивування зручностей та комфорту. Знову-таки, звернемо увагу на те, що певна кореляція між названими сторонами реальної людської суспільної життєдіяльності незаперечна, але тут немає прямої тотожності.

Врешті-решт, можна стверджувати, що культура передбачає максимальне виявлення духовного потенціалу людини незалежно від будь-якого заздалегідь встановленого масштабу, а тому і незалежно від того, чи буде це збільшувати зручності та комфортність масового життя. Якоюсь мірою річ тут у протилежному: творці культури досить часто постають людьми занепокоєними, готовими ризикувати собою, престижем, зручностями життя. Тому навряд чи більшість із них поставить знак рівності між життєвим комфортом, ефективністю діяльності та творчістю, творчою самовіддачею.

Культура та цивілізація розводяться на основі відмінностей :

  •  у суб'єктах їх продукування;
  •  у джерелах та прагненнях культуротворчої та цивілізаційної діяльності;
  •  у відношенні культури та цивілізації до знання, технології, інформації.

Духовні знахідки, озаріння, самоодкровення - все це є найпершою та неодмінною умовою творення культури. Ясно, що зміст таких знахідок так чи інакше пов'язаний із дійсністю, реальними, чуттєво наявними формами життя людини, суспільства, природи, космосу, але витоки - тільки і тільки в духовних пориваннях. Проте людина живе не лише духовними інтересами - вона є реальна матеріально-фізична річ серед інших речей. Вона є живим організмом, має матеріальні, фізичні, вітальні потреби, потреби у дозвіллі, відпочинку, гігієні, екологічних умовах життя та ін. Все це не є прямим та першим предметом прагнень творців культури, проте поза цим нормальне життя людини не можливе, а отже, навряд чи буде можливою і нормальна культуротворча діяльність. Знову наголосимо: останнє міркування не повинно підштовхувати нас до ототожнення культуротворення із створенням нормальних (чи оптимальних) умов соціального співжиття людей, хоча ці явища і процеси впливають одне на одного, перехрещуються, взаємодіють. Соціальний простір людської життєдіяльності створюються цивілізаційними процесами, творчі спалахи людського духу втілюються у культуру.

Власне, саме в цьому пункті з'ясування співвідношення культури та цивілізації виникає питання про те, що і чому додається до спалахів культурного творення тоді, коли виникають цивілізаційні процеси.

Всі зазначені моменти, необхідні для .фіксації присутності цивілізаційних форм життя, безумовно, не існують від перших кроків людського спільного життя. А це свідчить про те, що цивілізаційні форми, а відповідно також і "явно виражена культура" постають продуктом деякого попереднього культурно-історичного процесу.

Ознаки цивілізаційного життя, названі вище, за даними сучасних досліджень, проявляються вперше на Близькому Сході в процесі та як результат "неолітичної революції" (приблизно за 7 - 5 тис. рр. до Н. X.).

Що спонукало людей перейти до міського життя? Які чинники піднесли на новий рівень духовні потреби суспільства? Чому відбувся перехід від примітивних магій та ритуалів до відправлень яскраво виражених та складних релігійних культів? На всі ці питання сьогодні не існує чітких та певних відповідей, а вони могли би пролити світло на те, що додає цивілізаційний процес до процесів функціонування культурних артефактів, і що саме та як постає в якості провідних чинників появи цивілізації.

Але зазначимо, що саме із названими вище ознаками сучасні дослідники пов'язують явище цивілізації. Якщо належною мірою осмислити окреслені вище ознаки появи цивілізації, то необхідно буде визнати: цивілізація знаменувала собою дуже вагомий та важливий крок людства на шляху свого розвитку. Адже саме цивілізоване життя сприяло появі таких потреб, які далеко виходили за межі не лише окремих індивідуальних потреб, але й потреб окремих родів. Це були потреби:

  •  у спеціалізації за видами діяльності;
  •  у створенні громадських та державних органів та приміщень;
  •  у гарантуванні безпеки осілого суспільства;
  •  у накопиченні, збереженні та історичній трансляції соціальних знань та соціального досвіду;
  •  у зацікавленні вдосконаленням усіх форм соціальної життєдіяльності;
  •  у виробленні форм духовної консолідації суспільства та ін.

Соціальні форми, норми, стандарти, максимальне забезпечення оптимального режиму функціонування матеріально-фізичних, органічних та соціальних складових людської життєдіяльності - ось найперші спрямування та історичні завдання цивілізаційного процесу. Враховуючи вже окреслені вище реалії людського буття, навряд чи можна заперечувати те, що саме цивілізоване життя є справді гідним людини і що прагнення утверджувати й розвивати цивілізовані форми є одним із найперших завдань соціальної організації суспільства.

Проте, як це не дивно, негативна оцінка цивілізації та критичне до неї ставлення вже давно почалося простежуватись в європейській громадській та науковій думці. Ще в міркуваннях англійського схоласта XIII ст. Іоанна Дунса Скота зустрічається свідоме протиставлення двох видів моральності: Аморальність показова, так би мовити, "на людях", у відповідь на вимоги загалу, та Аморальність справжня, істинна, яка сповідується за душевним покликанням, а не за примусом та страхом покарання.

Пізніше ця тема обговорювалась просвітниками, в тому числі та переважно - французькими. Так Ж.-Ж. Руссо стверджував, що прогрес науки та техніки сам собою не лише не приводить до покращення морального стану суспільства, а, навпаки, сприяє його занепаду.

Ф. Вольтер вважав, що саме суспільні умови життя спотворюють первинні чисті й невинні прагнення людської душі. Протиставлення цивілізованості справжній культурності вже із використанням даних термінів наголошувалося німецькою філософською та громадською думкою.

Як вже неодноразово зазначалось, найбільшу гостроту даній проблемі надав О. Шпенглер. Його думки по-своєму інтерпретував М. О. Бердяєв, зберігши основний пафос: цивілізація та культура несумісні, розвиток цивілізації спотворює та губить культуру.

Наскільки виправдане таке різке, радикальне та очевидно пристрасне протиставлення культури та цивілізації?

З одного боку, слід сказати, що воно не є вигаданим, як вважає С. Хантінгтон. Як ми вже пересвідчились, існують реальні відмінності між культурою та цивілізацією за суб'єктами їх творення,  джерелами та чинниками їх формування, їх прагненнями, спрямуваннями та носіями, їх відношенням до знань, технологій. Ці відмінності не прирікають культуру та цивілізацію на неминучий конфлікт, проте вони й не забезпечують автоматично їх узгодження.

Врешті, ситуація залежить від конкретного стану справ, від особ

Врешті, ситуація залежить від конкретного стану справ, від особливостей історичного розвитку тих чи інших регіонів людства.

Слід сказати, що занепокоєння станом відношення між культурою та цивілізацією в Європі не були вигаданими, що засвідчили, зокрема, події двох світових воєн. Саме в Європі в Першу світову війну досягнення науки і техніки вперше очевидно були обернені проти людини. Ще жахливішим був досвід Другої світової війни, в ході подій якої фашистські офіцери, які отримали класичну освіту, які нерідко були випускниками уславлених європейських університетів, знали філософію, орієнтувались у світовому мистецтві, могли не лише спостерігати за нелюдськими діями катів, а й самі брали в них участь.

   Досвід діяльності США у сфері культури також зовсім не безпідставно викликає занепокоєння європейської громадськості. Ступінь цинізму в американському ставленні до культури засвідчує фраза одного із високопосадових чиновників адміністрації США: "Культура Сполучених Штатів, можливо, не є найбільш духовною, проте вона є найбільш прибутковою". Цей вираз яскраво засвідчує те, що цей посадовець не вникав у тонкощі відношення між культурою та цивілізацією та дещо переплутав їхні соціальні функції.

Якщо культуру оцінювати критерієм прибутковості, тоді вона однозначно буде приречена обслуговувати потреби цивілізованого життя, а не відкривати нові горизонти людської духовності та суб'єктивності. Виходячи із завдань цивілізації, можна однозначно стверджувати: підпорядкування культури цивілізаційним потребам означає підпорядкування духовних поривань матеріальним потребам у *зручностях, * ефективності, *комфорті.

* Отже, реальні відмінності між культурою та цивілізацією зумовлюють неоднозначність та складність їх взаємодії. Найбільш виправданий підхід до регулювання такої взаємодії передбачає врахування особливої сутності як того, так і іншого, а також пошуки форм і способів їх узгодження, взаємного стимулювання, максимального виявлення своїх можливостей у процесах людської життєдіяльності.

Навпаки, нехтування їх особливостями загрожує деформаціями як культурного, так і цивілізаційного процесів. Наприклад, в наш час переважна частина творів так званої "масової культури" очевидно пристосовується до примітивних смаків публіки, маючи на меті перш за все грошові прибутки. Те ж саме спостерігається в галузі кіномистецтва, драматургії, літературі. Частими є явища, коли внаслідок нещадної експлуатації таланту митців прирікають на знесилення, спустошення, а то й ранню смерть. Все це є проявами негативного впливу цивілізації на культуру. Звичайно, можна навести й прямо протилежні приклади, бо ж саме завдяки цивілізаційним досягненням культурні шедеври краще зберігаються, велика кількість людей отримує можливість прилучитися до їх вивчення, сприйняття, можливість включитися у процеси творення культури та ін.

  Таким чином, самі по собі, за своєю сутністю культура та цивілізація є:

  •  різними проявами виходу процесів людської суспільної історії на достатньо високий рівень свого функціонування;
  •  різними сторонами єдиного процесу історичного функціонування соціальної за сутністю та суспільної за характером людської життєдіяльності;
  •  реалізацією різних важливих потреб людини та суспільства.

Культура і цивілізація не співпадають між: собою, оскільки мають різні джерела та чинники становлення, різні суб'єкти творення, різні спрямування та різне ставлення до знання, техніки, технології. У своїй взаємодії вони покликані стимулювати та підсилювати одне одного, проте внаслідок своїх відмінностей вони можуть входити у досить відчутні суперечності та навіть конфлікти.

PAGE  16


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37641. Частотні фільтри 1.59 MB
  1 зображено схему фільтра НЧ побудованого на базі трьох реактивних елементів – двох індуктивностей і ємкості: Отже враховуючи що на частоті w=0 опір на індуктивностях буде дорівнювати нулю а опір на ємкості прямуватиме у нескінченність коеффіціент передачі буде дорівнювати 1. На певній частоті Kw різко почне зменшуватись і стане менше рівня 0.2 зображено схему фільтра ВЧ також побудованого на базі трьох реактивних елементів – двох індуктивностей і ємкості: Оскільки на частоті w=0 ємкість С2 фактично є розривом†кола то Кw на цій...
37642. Знайомство з об’єктно орієнтованим середовищем 26.48 KB
  Створив новий проект,для зручності додав допоміжну форму. Для виклику допоміжної форми достатньо клацнути по формі (подія FormClick)
37643. Дослідження типів, що визначаються, в мові Паскаль (інтервальний, перечислювальний, множинний) 19.02 KB
  Написати програму на мові Паскаль яка складається з наступних дій: Опису перечислювального типу згідно з варіантом завдання. Опису трьох інтервальних типів на основі перечислювального типу. Опису та ініціювання двох змінних різних інтервальних типів. Написати програму на мові Паскаль яка складається з наступних дій: Опису перечислювального типу згідно з варіантом завдання.
37644. ОСНОВЫ ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ И КОММЕРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 2.54 MB
  Для выполнения своих функций муниципальный сектор располагает разнообразными природными, производственными, финансовыми, информационными и другими ресурсами, которые потребляются непосредственно населением муниципальных образований или через предприятия и учреждения
37645. Стабилизатор напряжения СТН 695.5 KB
  Лабораторная работа №01 Стабилизатор напряжения СТН Цель работы: определить неисправность в стабилизаторе напряжения СТН.1 Стабилизатор напряжения СТН 1.1 ТЕХНИЧЕСКИЕ ДАННЫЕ СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ СТН: 1.
37646. Прохождение импульсов через реостатно – емкостные цепи 270.5 KB
  Цель работы: ознакомление с электрическими процессами в простейших реостатно – емкостных цепях при воздействии на них импульсных сигналов прямоугольной формы.
37647. Стабилизатор тока СТТ 655 KB
  Цель работы: определить неисправность в стабилизаторе тока СТТ. Оборудование: осциллограф С1 – 101, тренажер Т – 97, вольтметр В7 – 20.
37648. Генератор пилообразного напряжения 277.5 KB
  Цель работы: ознакомление с принципом действия генераторов пилообразных напряжений (ГПН). Оборудование: лабораторный стенд Е91А 2636, осциллограф С1 – 143, генератор сигналов – низкочастотный Г3 – 120.
37649. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СЕРЕДОВИЩА СВІТОВОГО ОКЕАНУ, ТВАРИННОГО ТА РОСЛИННОГО СВІТУ 709.5 KB
  Мета курсової роботи залежить від пошуку ефективних шляхів, вкладених у гарантоване забезпечення сприятливого середовища Світового океану, тваринного та рослинного світу, екологічну безпеку із застосуванням міжнародно-правових екологічних принципів, і норм.