11474

Роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства

Лекция

Культурология и искусствоведение

Лекція 8. Роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства. Поняття культурна орієнтація трапляється все частіше в наукових і публіцистичних творах гуманітарного спрямування. Воно постійно використовується в повсякденному спілкуванні. Як і кожне багатозначне понят

Украинкский

2013-04-08

650.5 KB

7 чел.

Лекція 8. Роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства.

Поняття "культурна орієнтація" трапляється все частіше в наукових і публіцистичних творах гуманітарного спрямування. Воно постійно використовується в повсякденному спілкуванні. Як і кожне багатозначне поняття, це поняття має дуже різноманітне застосування. Воно потребує уточнення і обмеження обсягу, коли використовується в наукових текстах. Причинами розповсюдження цього поняття є зростання значення суспільних і гуманітарних галузей знань в житті суспільства і нагальна необхідність визначення пріоритетів світової спільноти. Таким пріоритетом все більше стають позитивні цінності, втілення яких має стати порятунком для існування людства і допоможе встановленню справедливого і гуманного ладу в усіх країнах світу.

Джерелом вічних цінностей, які повинні реалізуватися в культурі, є священні тексти, в яких міститься Слово Боже, що дає справжні орієнтири істини, добра, любові і спасіння.

Походження поняття "культурна орієнтація" і його зміст

Поняття культурної орієнтації можна розглядати в різних аспектах. Ми оберемо два головні зрізи - діахронічний і синхронічний (структурний). Перший аспект пов'язаний з походженням поняття, його лінгвістичним і теологічним змістом. Другий аспект з'ясовує складові культурних орієнтацій і їх значущість у створенні головних засад сучасного життя.

З усіх змістів полісемантичного поняття "культура" найбільш близьким в розумінні спрямування діяльності суспільства, тобто його орієнтації, є вшанування, благоговіння перед вищим, на чому базується релігійне почуття, існування релігій загалом.

Поняття "орієнтація" має кілька значень. Первинне значення у перекладі означає напрям на схід. Цікаво з'ясувати етимологію такого східного напряму у просторі, на який вказує ця лінгвістична форма. Заглиблюючись у значення слова, знаходимо певні культурологічні аспекти, що мають теологічне підґрунтя. Цікавим є той факт, що всі найбільш розвинуті релігії сформувалися на Сході. Щодо походження терміну "орієнтація" певні роз'яснення отримуємо, звернувшися до ранньохристиянської апологетики, для якої головною була онтологічна проблема, тобто буття Бога і людини як божого творіння.

Поняття орієнтації у розумінні східного напрямку сягає певних уявлень щодо створення і організації світу, які були поширені на етапі раннього християнства. Один з тогочасних теологів Лактацій уявляв початки світу таким чином. Найперше Бог створив Небо і розташував там свій престол, сповнивши його сяйвом і світлом. Все отримує світло і життя лише з неба. Земля створена для життя людей і тварин, є місцем ночі і смерті. Бог поділив землю на дві протилежні частини - східну і західну. Схід безпосередньо пов'язаний з Богом, отже, з духовним світлом, що осяює людей і веде їх до безсмертя. Захід, навпаки, уособлює темний дух, що викрадає в людей світло і штовхає їх на шлях смертних гріхів. Схід - це світло, через світло існує життя, а Захід - це морок, що містить погибель і смерть. Південь співвідноситься зі Сходом, як тепло зі світлом, а північ із Заходом, як холод із темрявою.

Для кожної частини світу Бог визначив відповідну пору року: для Сходу - весну, для Півдня - літо, для Заходу - осінь і зиму для Півночі. Бог також протиставив день і ніч як передумову протиборства істинної релігії і хибних вірувань. День, що починається зі сходу, належить Богові, як і будь-яке добро. Ніч, породжена заходом, є у володінні злого духа.

З часом зміст поняття "орієнтація" змінюється, приймає значення з'ясування свого положення у просторі, проте словосполучення "культурна орієнтація" повертає нас до цього первинного, теологічного змісту поняття.

 Отже, поняття "культурна орієнтація" в глибинних шарах свого значення пов'язане зі спрямуванням на схід як до джерела світла, правди, істинної релігії. Це значення так чи інакше, відверто чи приховано наявне в більшості випадків застосування поняття в культурологічному аспекті.

Отже, сполучення понять "культура" і "орієнтація" недвозначно вказують на спрямування життєдіяльності людини і суспільства до акцентування ціннісної переваги добра і світла над темними, руйнівними початками буття. Тут можна вбачати різниці між поняттями "культура" і "культурна орієнтація". Поняття "культура" містить все, що стосується діяльності суспільства, все, що опосередкується розумом і працею людини, а "культурна орієнтація" -поняття, що пов'язане з ідеальними прагненнями, пориваннями людей до блага, божественного.

Звертаючись до структурного визначення терміну "культурна орієнтація", слід включити до змісту поняття різні сфери життя суспільства, які визначають спрямованість його культурної діяльності (релігійної, моральної, політичної, освітньо-виховної, мистецької, наукової, технологічної, економічної тощо). Важливими складовими культурних орієнтацій кожного суспільства є ставлення до традицій (дотримування або подолання), національні чинники, сімейні стосунки, особливості менталітету. Стосовно окремих історичних типів суспільств, певних культур завжди можна і слід визначати пріоритети культурної діяльності, головні позитивні духовні цінності, які і будуть становити зміст поняття "культурна орієнтація" в кожному окремому випадку.

У сучасному світі існують кілька відносно незалежних типів культур, що сформувались в різних історичних умовах, на відмінних релігійно-догматичних і моральних засадах. Безперечно, в кожній культурі є багато спільного з іншими. Порівняння основних положень відомих людству священних писань різних релігій яскраво свідчить про подібність культурних орієнтацій відмінних за своїм характером типів суспільств. Про що це може свідчити? Про неземне походження вищих духовних благ, про істини, подаровані згори? Якщо це так, то джерелом цього знання є Схід, інакше чим пояснити те, що прийняті більшістю людей віросповідання мають східне походження? Захід є основою і джерелом раціоналістичного світогляду і технологічного прогресу. Проте культурні орієнтації західного світу, духовні істини християнської спільноти, хоч і в раціоналізованому вигляді, в своїх витоках є східними.

Відносини між різними типами культур визначили і нині визначають шляхи історичного поступу людства. Найбільш стійкими і впливовими від давніх часів до нашого часу виявилися: китайська,  індійська, арабо-мусульманська і християнська культури. Ми пов'язуємо це з особливостями культурних орієнтацій цих суспільств, значним потенціалом позитивних цінностей, які становлять духовне ядро життєздатності людських спільнот. Ці орієнтації не є здобутком недавніх часів, не вироблені нашою епохою, яка, скоріше, дає нам серйозні підстави для песимістичних настроїв і невтішних прогнозів. Ми звертаємося до вічного, до вищого, там шукаємо порятунку. Ми звертаємося до скарбниці релігійних писань, до істин божественного походження, щоб віднайти сили і наснагу для створення кращого майбутнього.

У сучасному світі згадані суспільства займають свої історич-
но визначені позиції, проте глобалізація культурних процесів вно-
сить суттєві зміни в традиційні культурні орієнтації. Поряд з тра-
диційними, властивими кожному типу культури орієнтаціями,
слід говорити про
глобальні культурні орієнтації сучасності. Ос
мислення цього феномену становить особливу проблему культурологічної науки.

Культурні орієнтації Китаю

Культурні орієнтації Китаю складалися протягом дуже тривалого часу. Якщо брати до уваги традиціоналістський характер китайського суспільства, то багато стародавніх уявлень цього народу є чинними і нині. Китайці завжди глибоко поважали свої традиції, оберігали їх від зовнішніх впливів, що дозволило цій величезній країні зберегти свою унікальність і життєдайність культурних надбань до наших часів.

Найбільш стародавні релігійно-міфологічні уявлення Китаю орієнтовані астрологічно. Двома протилежними космічними силами, що виділилися з безформенного темного Хаосу і впорядкували його, є Ян (небесне начало) і Інь (земне начало). Надалі уявлення про Ян та Інь як два антагоністичні і в той же час невід'ємні одне від одного начала розвиваються і набувають значення концептуальних опозицій типово китайського мислення. Це протилежність світла і темряви, освітленої і тіньової сторін гори, тепла і холоду, впертості і поступливості, чоловічого і жіночого. Пізніше склався загальнокитайський культ Неба (Тянь). Країну почали називати Піднебесною. Воля Неба уявлялася найвищою силою, яка створила все існуюче на землі і надалі керує всім. До Неба апелювали найбільш знані китайські мудреці. Небу поклонялися і будували храми для цього культу. Величний храм Неба можна побачити в Пекіні.

У письмових джерелах стародавнього Китаю йдеться про п'ять початків світу:воду, вогонь, дерево, метал і землю. Називаються також п'ять явищ природи:дощ,сонячне сяйво, спека, холод, вітер. Від їх своєчасності залежить добробут народу. Дія природних сил знаходиться в безпосередньому зв'язку з моральністю і розумом правителя. Для культури Китаю з давніх часів характерні етичні акценти як в релігії, так і в філософії та політиці. Давні міфологічні персонажі поступово набрали соціального статусу, стали правителями - імператорами, придворними чиновниками. Поступово складається уявлення про Дао (шлях) - одне з базових понять китайської культури. Дао - космічний і моральний закон, який обумовлює буття природи і людей. Всі стосунки між людьми здавна підпорядковувалися складному ритуалу (Лі), який мав світоглядне значення з вагомим моральним елементом.

В одному з поважних китайських письмових джерел говориться, що Лі заснований на постійності Неба, порядку на землі і в поведінці народу. Світський ритуал взаємовідносин між вищими і нижчими мав безпосередній зв'язок із специфічним для Китаю культом померлих предків. Китайці постійно молилися духам предків, приносили жертви - в найдавніші часи людські; в оселях створювався домашній вівтар з табличками духів; батько сім'ї відправляв церемонію перед табличками. Цей культ в Китаї розвинувся як ніде більше.

На державному рівні одним з головних напрямів діяльності суспільства було відправлення культу імператорських предків. Вшанування старших знаходило конкретні форми в підкоренні владі (імператору і чиновникам, всім вищим чиновникам), в повазі до батьків (Сяо), в покорі старшому братові (Ді). Старший брат був єдиним спадкоємцем у сім'ї. З часом розвинулося навіть домашнє рабство, і батьки могли продавати своїх дітей. Молоді брали шлюб за домовленістю батьків, нікого не цікавили почуття наречених.

Великий вплив на формування культурних орієнтацій китайського суспільства мали вчення і діяльність видатного мудреця давніх часів Конфуція (511 - 479 рр. до Н.Х.) та його послідовників.

Основні засади конфуціанства: культ Неба, культ предків, культ людини, культ церемоній як закону суспільного життя, побудованого за велінням Неба,  стали підґрунтям формування культурних орієнтацій китайського суспільства.

У міркуваннях про Небо Конфуцій дотримувався традиційних уявлень, викладених в стародавній книзі Ші Цін. Небо є найвищою силою, воно слідкує за справедливістю на землі, збереженням порядку в суспільстві. Право керувати країною надається Небом тільки доброму і турботливому правителю - Тянь Цзи (Сину Неба) і забирається в того, хто своєю негідною поведінкою і недбалістю завдає багато лиха народові. На службі правителів перебували астрологи, які через спостереження за небесними явищами доводили до керівництва веління Неба. За якістю роботи астрологів слідкували конфуціанці. Якщо ставалося надзвичайне лихо, що тлумачилося як гнів неба, правителі царств чи навіть сам імператор мали здійснити спеціальні обряди спокути. Контроль за цим також здійснювали конфуціанці.

Подальший розвиток в конфуціанстві одержав старовинний китайський культ предків. Конфуцій сконцентрував увагу на такому аспекті цього культу, як синівське вшанування батьків (Сяо), вважаючи його найвищою цінністю для людини. Сяо полягало у служінні батькам за правилами Лі, похованні їх, посмертних жертвоприношеннях за цими правилами. Героїчні приклади синівського вшанування батьків містяться у збірнику "24 приклади Сяо ", на яких вчилися поведінці в сім'ї китайські діти багатьох поколінь. Конфуціанський культ предків і норми Сяо спричинили культ великої сім'ї, клану. Людина була, перш за все, членом родини, клану, а вже потім громадянином. Утворилися великі родини, які намагалися народжувати більше дітей. Така орієнтація і нині є важливою складовою китайської культури, хоч в умовах демографічної кризи це створює серйозні проблеми, які намагаються вирішувати на державному рівні.

Серцевиною конфуціанства є вчення про ідеальну людину і суспільство. Сучасне не влаштовує Конфуція, і він прагне повернутися до минулого. Концепція "виправлення імен" обґрунтовує спроби привести всі речі у відповідність до їх значень у минулому. Конфуцій вчив, що в плині змін правитель, чиновник, батько, син повинні бути такими не тільки за назвою, але і насправді. Орієнтація на минуле, обґрунтована і розвинута в конфуціанстві, є основою традиціоналізму китайської культури.

У творі "Лунь Юй" ("Бесіди і висловлювання"), складеному учнями Конфуція, змальовано ідеальну людину Цзюн Цзи, яка

 знає веління Неба, шанує великих людей іприслухається до слів мудреців. Протилежністю цього ідеалу є низька людина Сяо Жень, якаживе іпомирає ганебно. Співставлення цих персонажів протягом всього твору дає можливість докладно уявити модель стосунків між людьми в суспільстві, якими вони мають бути, за уявленнями Конфуція. Засадничими в цих стосунках є взаємність, людяність, "золота середина". Ідеальний політик керує країною як мудрий і турботливий батько великої родини, його слухаються охоче, визнаючи його авторитет. Пізніше конфуціанський ідеал людини став більше пов'язуватися з формальними аспектами поведінки, з етикетом (Лі), і відхилення від нього, особливо з боку освічених осіб, не допускалися.

Під впливом конфуціанства освіченість стала справжнім культом в Китаї. Під освітою розумілося докладне знання класичних древніх текстів, вміння вільно оперувати цитатами і писати твори. Складність письма вимагала довгого і наполегливого навчання. Зате найбільш успішні в цій справі люди отримували високі посади в державному апараті, землі, гроші тощо і були гордістю своєї сім'ї і клану. Ті, хто мали вчений ступінь, і пошукачі користувалися величезною повагою в Китаї. Завдяки конфуціанству престиж вченої людини піднявся так високо, як ніколи до цього ні в Піднебесній, ні в інших країнах Сходу.

Зазначені культурні орієнтації, розвинуті Конфуцієм і його послідовниками на основі традицій, створили фундамент сучасної культури китайського народу і багато в чому зумовили як успіхи, так і значні проблеми цієї країни. Якщо правила моральної поведінки в суспільстві - це надбання конфуціанства, то філософсько-містичні орієнтири китайського менталітету в широкому розумінні цього слова слід шукати в даосизмі.

Даосизм сформувався приблизно в ті ж часи, що і конфуціанство - в середині І тис. до Н.Х. Основоположником цієї системи є Лао Цзи, який народився приблизно в 604 р. до Н. X. Відомостей про нього збереглося небагато. Він був хранителем архівів в місті Чжоу. Мудрець Лао не заснував школи. Свої роздуми він виклав в книзі "Дао Де Цзін "("Книга про Дао і Де ") на прохання одного з митників. Після цього він зник назавжди, перетнувши кордон Індії. З часом він був обожнений.

Вихідним в даосизмі є вчення про Дао. Воно відоме з дуже давніх народних уявлень, є важливим в конфуціанстві, в інших філософських та релігійних системах Китаю. Даосизм поглибив і розвинув його. Дао почали тлумачити як закон всього існуючого, який організує всесвіт і людське життя. Це також першоначало, субстанція, кінець існування. Дао можна тлумачити як ніщо, яке, однак, породжує все існуюче. Дао повинно бути зразком для мудреця, ким би він не був.

Таке управління полягає в тому, щоб надати можливість подіям йти своїм природним шляхом. Правитель - спокійний і бездіяльний. Люди знають лише про його існування. Коли правитель діяльний, народ - нещасний, і навпаки. Справжній правитель попереду всіх, тому що, наслідуючи Дао, ставить себе нижче за всіх. Таким є принцип недіяння (У Вей) в даосизмі, який відображав ставлення до соціальної активності і цілковитої заангажованості людини суспільством, що характерне для конфуціанства.

Важливим також є поняття Де, яке означає благо, вище добро. Де діє на космічному і природному рівні, сприяючи дозріванню всіх речей, воно виявляє себе через вибраних і мудрих людей.

Лао Цзи рекомендує в усьому наслідувати Небо. Його мудрець Шен Жень - носій вищого Дао і Де. Він не прагне робити добрі справи, він нічого не виборює, він любить як ближнього, так і дальнього. Він бездіяльний. До почестей і ганьби ставиться з презирством, як до примари. Даоси засуджували війни, оскільки шлях Дао винятково мирний. Мудрий правитель не починає війн, йде на поступки сусідам. Якщо ж перемагає у війні, не радіє і не святкує, адже не можна радіти вбивству людей.

Даоси виробили вчення про досягнення безсмертя. Вони продовжили і розвинули популярну в Китаї орієнтацію на довге життя. Конфуцій також був прибічником довголіття, оскільки лише старість є віком мудрості. Даоське вчення про довголіття і безсмертя має релігійне підґрунтя. Даоси виробили цілу систему ідей, що пояснюють механізм безсмертя людини, і практичні рекомендації тим, хто хоче досягти цієї мети.

 

Послідовники даосизму намагалися знайти еліксири і пілюлі безсмертя, займалися алхімією. Вони розумілися на лікуванні багатьох хвороб. Відома терапевтична китайська медицина - це надбання служителів даоських храмів і монастирів. Проте концепція лікування базувалася на ідеї, що суперечила культу знання в конфуціанстві. Даоси вважали, що лише вільний від знань ніколи не буде хворіти. Даоси приділяли велику увагу астрології, спостерігали небесні явища і складали гороскопи, визначали сприятливі і несприятливі дні. Вони практикували заклинання і обереги - зображення богів, займалися ворожінням. їх запрошували для визначення сприятливих місць для будівництва храмів та інших важливих споруд.

Розквіт даосизму припадає на X - XII ст. н. є., після чого спостерігається його занепад як активної соціальної сили. Попри всі негаразди історії, він увійшов невід'ємною частиною в культуру народу. Достатньо згадати, що відомі китайські правителі і сьогодні дбають про своє здоров'я, використовуючи надбання лаоської медицини, прагнуть довголіття і фактично досягають його. Чудовою є даоська художня спадщина. Даосизм також є своєрідною філософією і релігією Китаю. Можна сказати, що в даосизмі більшою мірою, ніж в інших світоглядних системах, відображена душа народу.

В культурній орієнтації китайського суспільства певний внесок зробив буддизм, чужорідна релігія, яка в зміненому вигляді була прийнята населенням і з часом стала невід'ємною частиною його життя і побуту. Головну позицію займає конфуціанство. Але даосизм і буддизм зайняли своє місце. Відбувся своєрідний розподіл сфер впливу:

 за конфуціанськими правилами будувалися стосунки в сім'ї і суспільстві;

 даосизм панував у царині вірувань, обрядів, магії і містицизму;

  •  буддисти опікувалися спасінням душі і церемоніями поховання.

У народному житті склалася синкретична релігія, в якій знайшлося місце не лише цим трьом релігійним напрямам, але й численним народним віруванням - в духів міст і сіл, домашніх богів (дверей, вогнища, постелі, худоби, навіть відхожих місць тощо), покровителів ремесел, торгівлі, медицини, довголіття, щастя, багатства, народження дітей. Вірили і в злих духів, бісів, служителів пекла, привидів та ін. На честь днів народження цих численних культових осіб влаштовувалися свята, що відзначалися за місячним календарем. Багато з цих традицій збереглося і в сучасному Китаї, хоч глобалізація і більш тісні зв'язки із західним світом внесли певні корективи в культурні орієнтації цієї надзвичайно традиціоналістської країни.

                                   

Культурні орієнтації Індії

Культура Індії належить до найбільш стародавніх. Вже в IV тис. до Н. X. на цій території склалися організовані форми цивілізованого суспільства, а з III тис. до Н. X. розвивалася цивілізація високого рівня, створена дравідами, яка отримала назву по головних містах, де проводилися розкопи - Мохенджо-Даро і Хараппа. Ця цивілізація біля 2000 р. до Н. X. занепала внаслідок причин, які докладно не встановлено, і на ці землі прийшов інший народ - арії, культура якого стала базовою для всього подальшого розвитку Індії. Дравіди жили в долині Інду, арії прийшли в долину Гангу - на відстані тисячі кілометрів. Проте чимало міфологічних і релігійних ідей індуїзму - пануючої релігії Індії - значно раніше зустрічаються і в надбаннях протоіндійської культури. Отже, культурні орієнтації індійського суспільства мають початки в глибинах тисячоліть і цей традиціоналізм відчутно впливає і на сучасну культуру Індії.

Основоположні засади індійської культури мають своїм  джерелом індуїзм.

Індуїзмом іменується сукупність найрізноманітніших вірувань більшості населення Індії, Непалу і Шрі-Ланки, що спираються на авторитет Вед.

Веди (в пер. - знання) - один з найдавніших стародавніх документів, відомих людству. Перші з них писалися, починаючи з 2500 р. до Н. X. Веди містять міфи про походження Всесвіту, людей і тварин, про богів, є твори світського спрямування. Крім Вед, існує інша література, яку називають ведичною. До неї разом з Ведами (Самхітами) належать ще Брахмани, Аран'яки (тексти для лісових аскетів) і Упанішади.

В культурних орієнтаціях індійського суспільства щільно переплітаються релігійні і філософські ідеї. Арії були народом духовним, релігія і філософія не вважалися виключно справою вузької верстви професіоналів, але складали сутнісний елемент свідомості народу. Розмірковуючи над причинами і наслідками всіх явищ, шукаючи органічної єдності у суперечливих явищах життя, люди могли мужньо витримувати випробування і нещастя, зберігаючи гідність і життєрадісність.

Внаслідок приходу аріїв до Індії виникли проблеми взаємовідносин різних народів - тих, що прийшли, і місцевих. При подоланні конфліктів і укладенні взаємних угод виробилася кастова система, яка здійснила величезний вплив на релігію, культову практику - всю культуру загалом. Спочатку виник поділ на аріїв і неаріїв. Згодом сформувалися 4 касти - брахмани (жерці, філософи, вчителі), кшатрії (правителі і воїни), вайш'ї (землероби, ремісники і торгівці) і шудри (батраки, слуги, люди неарійського походження). Поза кастами знаходилися чандали (недоторкані). Вищою кастою були брахмани, оскільки вважалося, що завдання визначення духовних цінностей, вироблення етичних норм можуть виконувати тільки люди, вільні від матеріальних турбот і інших важливих обов'язків. Вони користувались загальною пошаною. Брахман (в пер. - благочестиве життя) стає ідеалом людини, яка

є вченою і обізнаною, наділеною вищим знанням і чеснотами. Згодом брахмани перетворилися на впливовий жрецький прошарок, який завзято оберігав свої привілеї, проте ідеал цей існує і нині, коли кастову систему в Індії формально скасовано.

Культурні орієнтації Індії базуються на низці концепцій індуїзму. Це уявлення про дхарму, яка є частиною ріти - загального морального закону, що спрямовує життя Всесвіту і всього, що є в ньому. В соціальному житті індусів дхарма здійснюється через карму і касти. Статус індивіда визначений ще до його народження сукупністю добрих і поганих вчинків, які він зробив в попередньому житті (закон карми). Місце людини в космічній еволюції щільно пов'язане з дією реінкарнаціїї (доктриною переселення душ, сансарою), згідно з якою душа - частинка Вищого Духа - перебуває послідовно в різних тілах, наближуючись до повного позбавлення від тілесних оболонок, тобто до чистого Духа. Соціальний статус людини визначається кастовою приналежністю батьків. Кастою визначається професія, соціальні зв'язки, права і обов'язки людини. Найкраще, що може робити людина - доброчесно виконувати свої обов'язки. Тоді може в наступному народженні опинитися у вищій касті. В іншому разі може бути покарана через народження в гіршій касті, а можливо, і не в людській подобі. Крім того, карають і в цьому житті іноді навіть вигнанням зі свого середовища.

Значний внесок в подальше формування культурних орієнтацій Індії зробив брахманізм, вчення брахманів, які з розмаїття ведичних вірувань виділили певні положення і надали окремим богам визначальних функцій у світобудові. Брахманізм в основному спирається на філософські ведичні тексти - Упанішади (в пер. - сидіти біля ніг). Вищим знанням вважається інтуїтивне. Головна увага приділяється етиці особистого вдосконалення. Стиль цього твору - це записи бесід вчителів і учнів, відверте і допитливе обговорення питань, що хвилюють співбесідників.

Згідно з уявленнями брахманізму, світ є тільки примарою, це -майя, породжена діяльністю божественної субстанції, безособової і безякісної - Брахманом, тотожним із світовою душею - Атманом. На чолі пантеону богів було поставлено трійцю (тримуртї), триєдиний образ, що символізував створення світу, його існування і загибель. Три фази індійської космології були ототожнені з трьома богами. Це Брахма - Бог-творець, Вішну - Бог-хранитель, уособлення вічно живої природи, і Шива - Бог-руйнівник, що втілює перебіг життя і смерті, він пов'язаний із старовинними культами родючості. Процес руйнування відбувається під час танцю Шиви - цей сюжет полюбляли митці Індії. Згодом брахманізм поділився на дві гілки - шанувальників Вішну (вайшнави або вішнуїти) і тих, хто поклонявся Шиві (шайви або шиваїти). Такий розподіл існує і нині в Індії, причому культ вішнуїзму має більше прихильників.

В "Упанішадах", де імена окремих богів зустрічаються рідко, Вішну згадується неодноразово і асоціюється з поняттям мокша (кінець шляху, звільнення), яке означає мету релігійного вдосконалення людини. У вішнуїзмі розвинулася і набрала завершеного вигляду ідея аватари - втілення Бога в земних істотах. В пізніших формах вішнуїзму це верховне божество втілюється в тваринних аватарах (черепахи, риби, кабана, лева, коня, корови, царя мавп). Звідси шанобливе ставлення індусів до тварин, особливо до корови. Згодом втілення набирають антропоморфного вигляду (Крішна, Рама, Будда тощо).

У соціальному і особистому житті індусів спостерігається тотальна сакралізація. Релігія для індуса в усі періоди загалом ототожнюється з життям, а життя - з релігією. Обрядова практика і поведінка відзначаються надзвичайною складністю і різноманітністю. Повсякденне життя і думки людини, належні їй справи ретельно розписані. Все життя від народження дитини до похорон і поминок регламентується спеціальними обрядами (санскарами), які обґрунтовуються посиланнями на безліч священних текстів. Адже вдосконалюючи себе" духовно і виконуючи обов'язки, людина сприяє покращенню світу, але може відігравати і негативну роль своїми вчинками і навіть думками, гальмуючи загальний розвиток світу і понижуючи його духовність. Життєвий шлях арія розділено на 4 стадії. Перша - юність, час навчання, виховання самодисципліни. Юнака приводили до вчителя, і там він жив, вивчаючи Веди і допомагаючи вчителю у домашньому господарстві. Друга стадія - життя в сім'ї, мирські справи, третя - служіння суспільству (державна служба, політична діяльність тощо). Остання стадія - життя відлюдника, який поринає в глибини пізнання себе і Бога. Докладна регламентація стосується сім'ї і шлюбу, особливо щодо становища жінок, їх обов'язків по відношенню до чоловіка, його батьків та інших родичів, які вважаються вищими за статусом, ніж родичі дружини. Саме в сім'ї спочатку, а вже згодом в касті, клані, варні отримував індус свої перші уявлення про нерівність, спричинену релігійним підґрунтям і відображену в соціальній структурі суспільства. Регулятивна функція індуїзму гарантувалася психологією віруючого, його внутрішнім самоконтролем. Благочестивий індус завжди прагнув чесно і максимально повно виконувати всі необхідні релігійні приписи. На цьому базувалася і нині ґрунтується індійська культура.

Певні корективи у типово індійські культурні орієнтації внесли Рамакрішна, видатний духовний вчитель Індії XIX ст. і його учень Свамі Вівекананда. Вони вважаються реформаторами індуїзму, і ті нові тенденції, яких зазнала індійська культура в XIX -XX ст., в значній мірі - наслідок їх ідей і діяльності. Рамакрішна вважав істинними всі шляхи богопізнання, але надавав перевагу бхакті - шляху любові. Він дуже поважав інший шлях - джнана (шлях знання), проте вважав його досягнення дуже сумнівним. Водночас бхакті є універсальним і не суперечить джнана, оскільки Бог з любові до віруючого може подарувати йому і знання Брахмана. Рамакрішна вчив, що сутність кожної релігії і головна мета життя людини - пізнання Бога. Слід виконувати всі приписи своєї релігії і не сумніватись в них, адже Бог не попустить, щоб той, хто шукає його, помилився. Бог присутній в усьому. Він прихований від людських очей, хоч і перебуває в людському серці. Між людиною і Богом знаходиться майя (спокуси зовнішнього світу, а також людське "его"). Майя перекручує сприйняття Бога і світу, роблячи світ більш реальним, ніж Бог, хоч насправді це не так. Спокуси зовнішні - не найбільша перепона для людини на шляху до Бога. Гіршим є "его", від якого можна повністю відійти, тільки занурюючись у самадхі, тобто стан блаженства, коли людина пізнає істину про те, що Брахман є його внутрішньою свідомістю. Однак "его" повертається після виходу із самадхі. Рамакрішна вводить нове поняття дайя, тобто те, що веде до Бога. Дайя - любов без протиставлення і вибірковості, до всіх людей без винятку.

Рамакрішна дає багато порад мирянам. Він вважав, що немає нічого гріховного в звичайному житті, немає особливої необхідності ставати аскетом, слід лише відріктися від спокус. Визнаючи реальність світу, він вважав активну діяльність в ньому бажаною, проте людина, виконуючи свої обов'язки, не повинна бути прив'язаною до цього світу і їй слід за всіх умов думати про Бога і шукати його. Серцевиною вчення Рамакрішни (що було незвичним з боку індуїського жерця і проповідника) є підтримка активної діяльності на благо інших людей і суспільства.

Учень Рамакрішни Вівекананда, також жрець, висував на перший план не служіння Богу, а народу. Активна цілеспрямована громадська діяльність, що має на меті зміну існуючих порядків, була для нього більш важливою, ніж віра в Бога, знання священних текстів і відправлення обрядів.

Якщо ви шукаєте власного спасіння, ваш шлях прямує в пекло! Невже ви не здатні присвятити життя служінню іншим? В наступному народженні ви зможете вивчати веданту і інші філософські системи. А це життя віддайте іншим...

Свамі Вівекананда

Така орієнтація на зміну суспільного життя типово індійськими шляхами стала відчутною у формуванні і кінцевій перемозі руху за незалежність Індії під проводом духовного лідера Махатми Ганді, в діяльності видатних політиків Індії Джавахарлала Неру, Індіри Ганді, Раджива Ганді. І досі партія Індійський Національний Конгрес має найбільшу серед інших партій популярність в Індії. її лідери традиційно очолюють уряд цієї країни, що є свідченням глибокого розуміння ідеологами цієї партії глибинних прагнень народу, основних засад його культури, що сформувалась впродовж тисячоліть.

    Значний вплив на культурні орієнтації індійського суспільства мав буддизм, започаткований в Індії в VI ст. до Н. X. Його основоположник Будда походив із кшатріїв, від народження мав ім'я Сіддхартха і був принцем. Згодом він покинув родину і своє багатство і відправився на пошуки істинного шляху і правди. Суть його вчення можна сформулювати як чотири благородні істини:

Життя є стражданням;

 Причиною страждань є жага життя, бажання;

 Можливе звільнення від страждань через подолання бажань;

 Восьмиступеневий шлях звільнення від страждань.

Ці істини були проголошені Буддою у Бенареській проповіді. Від брахманізму буддизм відрізняється орієнтацією не на особисте спасіння, а на служіння багатьом, хто шукає спасіння. Вчення Будди відрізняється дуже високим рівнем моральності. В поведінці рекомендації буддизму орієнтовані наподолання зла,  відсіч злу, допомогу виникненню добра,підтримку добра.

У буддизмі знайшли продовження і розвиток такі позитивні моральні принципи індуїзму:

 повага до людини та її справи,

 терпимість до інших народів і культур,

 прагнення до пошуків істини людського існування та інші.

Багато спільного є в понятійних системах індуїзму і буддизму. Проте буддизм набув поширення в багатьох країнах світу - Китаї, Тібеті, Японії, Таїланді, Цейлоні, В'єтнамі, Монголії і Камбоджі, а індуїзм лишився світоглядом переважно індійського народу. В Індії, на батьківщині буддизм поступово був у більшості витіснений індуїзмом, хоч у світогляді і життєвих орієнтирах збереглося багато релігійних і моральних норм Будди. Дещо в буддизмі було несумісним з традиціями індійської громади, зокрема принцип ненасильства (ахімса), неприйняття кастовості тощо. Буддизм іманентно присутній в культурних орієнтаціях сучасного індійського суспільства, проте дотримання всіх норм буддистської етики суперечило тому устрою життя, що формувався тисячоліттями на основі індуїзму і авторитету Вед, який був відкинутий Буддою.

Арабо-мусульманські культурні орієнтації

Формування культурних орієнтацій арабського світу визначається ісламом, світовою релігією, що зумовлює характер діяльності суспільства, ціннісні пріоритети як громадського, так і приватного життя людей. Ця релігія виникла в першій половині VII ст. Родоначальником ісламу був Магомет, який став головним пророком Аллаха. І хоч за переказами вже від самого народження доля Магомета була визначена, до свого служіння він пройшов нелегкий життєвий шлях. Він був пастухом, займався торгівлею, був торговим посередником багатої вдови Хатіджі, з якою потім одружився. У мить осяяння йому з'явився ангел, який оголосив волю Аллаха щодо магометового призначення і показав йому письмена на свитку. Ці тексти згодом стали основою Корану - головної священної книги ісламу. Після цієї події Магомет став пророком-проповідником, який закликав до покірності волі Аллаха. Покірність - основа віри в Аллаха, визначальна риса віруючих цієї релігії. Власне тому вони звуться муслімами або мусульманами, що в перекладі означає "покірні". Магомет проповідував також про певний спосіб життя, якого вимагає від мусульман Аллах.

Іслам виник в Аравії, де здавна жили араби-скотарі. Поширеною була торгівля, центром якої була Мекка. Там почалася проповідницька діяльність Магомета, хоч згодом він вимушений був переселитися в Медіну, де і прожив до кінця життя. Пізніше на цих землях виникає велика держава - Арабський халіфат, який веде активну завойовницьку політику. Підкорені народи (від Іспанії до Середньої Азії) приймають іслам, більшою мірою не через насильницьку ісламізацію, а через економічні стимули з боку арабських правителів - халіфів. Немусульмани повинні були платити більш високі податки, ніж вірні Аллаха. В такий спосіб відбувалася ісламізація різних народів, які, маючи власні, іноді значно витонченіші форми релігійних віросповідань (Єгипет, Персія та ін.), вимушені були приймати іслам. Існує думка про те, що ці народи вже були підготовлені до прийняття монотеїстичної релігії і тому процес ісламізації не був занадто болючим для них. Проте серед підкорених були і ті, що вже прийняли християнство, але також мусіли перейти до ісламу. Нині спостерігаємо певне повернення в середовищі немусульман в ісламських країнах до своїх автохтонних релігій. Так, в Ірані збільшується число прибічників зороастризму.

Перехід у мусульманство простий за формою. Треба визнати Аллаха наймогутнішим, наймилосерднішим, єдиним безсмертним Богом і в присутності свідків виголосити: "Немає Бога, окрім Аллаха, і Магомет - божий посланець". Це означає укладення угоди з Аллахом. Не допускається розірвання цієї угоди, в іншому випадку зрадника чекає смерть. Отже, Аллах - найвища цінність арабської культури. Він все створив, все знає, все передбачив і постійно опікується своїми прибічниками, які повинні бути повністю вірними і відданими йому. Аллахові допомагають вірні йому ангели Джабраїл, Михаїл, Ісрафіл та Ізраїл, сумлінні виконавці його волі. Так, Джабраїл, відвідавши Магомета, повідомив пророка про місійне служіння і познайомив з основами майбутнього Корану. Ворогом Аллаха є шайтан - Ібліс, у минулому ангел, що не послухався Аллаха. За це Ібліс був скинутий з неба і почав шкодити людям. Того, хто слухається шайтана, чекає пекельний вогонь. Аллах перебуває поза світом і спілкується з людьми через своїх посланців - пророків. Один з пророків Ібрахгм мав двобій з шайтаном і переміг його в долині поблизу Мекки. Пам'ятаючи про це, віруючі під час паломництва в Мекку здійснюють обряд побиття шайтана. Збираються величезні натовпи, оскільки час обряду обмежений певною датою. В такі моменти трапляються смертні випадки через велике скупчення і давку. Проте ця смерть серед мусульман не розцінюється як нещастя, оскільки віруючий потрапляє просто до раю. В ісламі існує оповідь про чудовисько Даджала, якого прикуто ланцюгами на острові посеред океану. Його охороняють і годують джинни. Напередодні кінця світу Даджал звільниться і це буде час жорстокого панування, звільнення від якого прийде від пророка їси ібн Маріам, що зійде з неба. Пророк Магомет отримав одкровення від Бога щодо Іси (Ісуса в християнстві) в таких словах:

Вірних мусульман, які вірно служили Аллаху, терпіли, молилися, давали подаяння, чекає рай - сади вічності.

Людину створено Аллахом з глини після ангелів і джиннів. Створивши людину, Аллах наказав ангелам впасти на землю, щоб поклонитися їй. Ангел Ібліс з погорди відмовився і був покараний Аллахом. Адам і Хава, яку було створено для нього, мали перспективу щасливого життя, але Ібліс спокусив Хаву. Люди скуштували від дерева вічності і скоїли гріхопадіння. Після цього на шляху до радісного життя людей чекали неймовірні муки. Пройти достойно цей шлях можна лише зберігаючи вірність Аллаху і ретельно дотримуючись всіх правил, встановлених для мусульман.

Викладені вище положення містяться в Корані, священній книзі, яка є основою культури ісламського світу. Коран (в пер. з араб, "кур'ан" - читання) створено на межі - VII - VIII ст. н. є. В ньому містяться проповіді, обрядові і юридичні установлення, заклинання, молитви, повчальні розповіді і приповідки, виголошені Магометом в містах Мекка і Медіна. Коран заборонялося перекладати іншими мовами, тому всі народи, які прийняли мусульманство, повинні були засвоїти арабську мову. З мовою поступово відбувалася арабізація, яка стала додатковим фактором формування культурних орієнтацій ісламського світу. Відбувалося формування менталітету і способу життя арабізованого світу, характерними рисами якого є активність, войовничість, здатність до ризику і наполегливість у досягненні мети.

Другою священною книгою є Сунна, зібрання священних переказів про дії і висловлювання Магомета, створені пізніше. Важливим джерелом культурних орієнтацій мусульман є також Шаріат (в пер. - належний шлях) - зведення мусульманських правових і теологічних нормативів, що проголошені ісламом вічним і незмінним наслідком божих установлень. Шаріат було створено в VII - XII ст. Згідно з релігійно-етичними приписами, що містяться в ньому, всі мусульмани є рівними перед Аллахом і кожен покірний волі Аллаха є воїном ісламу.

Священні тексти відіграють велику роль в ісламській культурі. З цим пов'язане культивування знання, вивчення текстів, розвиток науки та філософії, які в певний час випереджували західну культуру. Художня культура відзначається тим, що в ній розвивалося лише те, що пов'язане з текстом. Засуджувалося ідолопоклонство, тому не постали зображувальні мистецтва. В ісламі заборонено зображувати Аллаха і все божественне, людину і навіть тварин. Дозволені лише рослинні орнаменти. Тому живопис не міг розвиватись. Каліграфія, поезія - головні види мистецтва. Храми, на відміну від західних, прикрашаються не скульптурою, а майстерно виконаними текстами. Соціальна структура ісламського суспільства безпосередньо пов'язана з теологічними засадами, викладеними в священних книгах. Аллах керує всім світом, але будучи позасвітовою сутністю, не спілкується з людьми безпосередньо, він звертається до людей через посередників - махді (обрані). Ці месії час від часу з'являються, щоб покращити життя людей, проте справи на землі йдуть все гірше, наближуючись до кінця світу. Втілення сили Аллаха відбувається в уммі - мусульманській громаді, яка контролює життя, мислення, побут кожного індивіда. Поза уммою неможливе благочестиве життя і спасіння.

Мусульманська культуравиключає встановлену згори соціальну нерівність, закритість і недоторканість привілеїв окремих прошарків суспільства. Всіляко заохочується і теологічно обґрунтовуєтьсяактивність, підприємливість, соціальна мобільність. Таланти, сміливість,ризик, випадок - все це праведні шляхи, що можуть допомогти людині досягти успіху у житті. Невипадково надзвичайно популярний нині в світі бразильський письменник Паоло Коельйо відправляє свого молодого героя християнина Сантьяго з Андалузії, який прагне здійснити свої мрії, знайти свої скарби, у мандрівку арабськими країнами. Там Сантьяго зустрічає людей, які надихають його на здійснення задуму, заохочують до ризику і допомагають, коли він хоче зупинитися або втрачає надію. Цілком у дусі фаталістичного оптимізму мусульманської культури є такі думки Паоло Коельйо з його твору "Алхімік":

Досягти здійснення своєї долі - це єдиний справжній обов'язок людини... Всі люди, поки вони ще молоді, знають свою долю... Проте з плином часу таємнича сила починає їх запевнювати в тому, що домогтися втілення їх долі неможливо. Сила ця здається недоброю, але насправді вона вказує людині на те, як здійснити свою долю. Вона готує   до цього дух і волю людини.

Паоло Коельйо

Мусульманська культура виробила систему правил і регламентацій, які є обов'язковими для нормального життя в спільноті. Недотримання або порушення цих засад загрожує позбавленням соціального захисту, а іноді і фізичним знищенням. Прийнято говорити про 5 стовпів ісламу, тобто п'ять головних і необхідних засад мусульманського віросповідання.

 

Першим є символ віри під назвою шахада ("Нема Бога, крім Аллаха..."). Це також молитва {салат), яку здійснюють п'ять разів на день. Молитвою правовірний мусульманин засвідчує своє поклоніння Богові і вдячність йому. Молячись, віруючі час від часу торкаються чолом землі, визнаючи в такий спосіб велич Бога. Час молитви регламентовано, і людина молиться в будь-якому місці, де в цей час перебуває. В людних місцях, особливо в містах, де є мечеті, особливий служитель муедзин закликає з мінарету людей до молитви.

Важливим установленням є піст (саум), якого дотримуються протягом цілого місяцю рамазан. Постити починають на світанку і закінчують після заходу сонця. В цей час не можна їсти, пити, курити, мати статеві стосунки. Ці заборони не обов'язкові для дітей, хворих і старих людей, мандрівників, вагітних жінок, які можуть перенести саум на інший час. Піст привчає людей до дисципліни і нагадує про місяць, в який було повідомлено перші вірші Корану.

Принаймні один раз в житті мусульманин повинен здійснити паломництво (хадж). Ця традиція йде від Авраама. Хадж відбувається з 7 по 10 день останнього місяця мусульманського календаря. Хадж полягає в наступному: вірні прибувають до Мекки і там перш за все обходять сім разів навколо чорного каменю Кааби, після цього двічі вклоняються місцю Авраама і йдуть до священного колодязю Замзам, згодом переходять між двома пагорбами на знак терпіння і наполегливості Хаджар, матері Ізмаїла. Паломники виголошують в цей час слова: "Підкоряюсь Тобі, Господи, підкоряюсь". Потім вони приєднуються до тих, хто йде в долину Арафат, відпочивають там і йдуть в долину Міна, щоб кинути камені у три стовпи, що символізують шайтана. Після цього паломники здійснюють жертвоприношення тварини і повертаються до Кааби, щоб зробити прощальний обхід. М'ясо жертвеної тварини роздають бідним умми. На завершення паломники відвідують гробницю пророка Магомета в Медині.

Правовірний мусульманин має також давати закят (милостиню, податок для бідних). Розмір закяту становить 2,5 відсотки від розміру капіталу. Віра в Бога, за мусульманськими уявленнями, має виявлятися через добрі діяння, головним різновидом яких є цей податок.

Важливим положенням мусульманського віровчення і способу життя є також джихад (в пер. - зусилля, наполегливість), який означає боротьбу за віру, священну війну. В першу чергу, це боротьба з собою задля морального та релігійного вдосконалення. Інший принцип джихаду - боротьба, що передбачає застосування зброї, з метою захистити іслам чи поширити його. Цей припис ісламу допускає застосування будь-яких засобів для поширення ісламу, в тому числі війну проти невірних. Невірних розглядали в мусульманських державах як нерівних із правовірними. Стосовно до невірних допустимими були хитрість, жорстокість, підступність. Разом з тим, джихад передбачав терпимість до послідовників релігій Святого Писання, християн та іудеїв - людей Біблії.

З викладеного вище можна зробити певні висновки про характер культурних орієнтацій мусульманських суспільств. Мусульманська культура теоцентрична, світське життя в усіх його проявах підпорядковано релігії. На чолі ієрархії цінностей перебуває Аллах, який в своєму слові - Корані повідомив вищі істини через пророків, головним з яких був Магомет. Бог також визначив той шлях, яким має йти правовірний. Сила Аллаха на землі виявляється через громаду віруючих - умму. Окрема людина, індивід, протягом всього життя підкоряється волі Аллаха і регламентаціям, встановленим для умми на основі Корану, Сунни і Шаріату.

У мусульманському світі не відбувалося секуляризації, не було також достатньо впливового руху, подібного до гуманізму в Європі. Тому цінність життя звичайної людини є порівняно низькою, її найбільшими чеснотами є покірність і терпіння. В мусульманстві не забороняється, навіть у певних випадках заохочується самогубство. І досі жінка є особою значно менш вартісною, ніж чоловік. Вона має повністю підкорятися чоловікові, що становить її головну чесноту. Жінки обмежені в своїх правах, у деяких мусульманських країнах повинні носити чадру, хоч це є не припис Корану, а традиція. За релігійними уявленнями, невідомо, чи жінка має душу. Разом з тим, правовірний мусульманин, за порадами пророка Магомета, повинен вести себе благородно з дружиною.

 

Християнські культурні орієнтації

Культурні орієнтації сучасного Заходу є синтезом здобутків різних народів. Культура західного світу, за образним висловлюванням Ервіна Тойфєля, відомого німецького політика і громадського діяча, ґрунтується на трьох пагорбах:першим є Акрополь (філософія),другим - Колізей (право) ітретім - Голгофа (релігія). Всі ці чинники в переплетенні і складній суперечливій взаємодії породили іудео-християнський тип культури - найбільш динамічний фактор загальносвітової історії. Дуже активний і особливо енергійний нині ісламський світ в значній мірі сформувався під впливом іудаїзму та християнства і розвивався у взаємовідносинах із християнськими спільнотами. В основі сучасного глобального протистояння християнського і мусульманського світів є, безперечно, конфлікт ціннісних систем та ідеалів, а отже, культурних орієнтацій.

Християнство виникло в І ст. н. є. в Римській імперії. Воно сформувалося на базі іудаїзму і зберігає багато спільного з релігією єврейського народу. Проте суттєві різниці дуже скоро зробили нову релігію самостійною і самодостатньою. Вона несла в собі великий потенціал, який розгортався з часом і продовжує розвиватись і нині. Більшість віруючих сучасного світу є християнами, відлік земного часу відбувається від Різдва Христова, і з цим повинні співставляти виміри історичного часу в суспільствах нехристиянського світу, хоч всередині цих країн можуть використовуватися інші системи виміру.

На формування християнства великий вплив мали ідеї месіанства, властиві віровченням Стародавнього Єгипту, Персії, Вавілону, Іудеї, есхатологічні уявлення попередніх часів, а також інтелектуальні досягнення античних мислителів, особливо положення про створення світу Богом, про сина Божого як посередника між Богом і світом, про людський гріх, про душевну рівність всіх людей перед Богом.

Основним джерелом християнського віровчення є "Новий заповіт", де містяться 4 Євангелії, розповідь про життя і діяльність учнів Ісуса Христа, послання апостолів і "Об'явлення св. їв. Богослова". Для всіх християн канонічне значення мають і книги "Старого Заповіту". Проте саме "Новий Заповіт" є концентрацією християнського віросповідання. Коротко суть християнства міститься в "Символі віри", що був прийнятий в 325 р. на Нікейському і в 381 р. на Константинопольському Вселенських соборах. На перших церковних соборах зазначалося, що Ісус Христос є істинним Богом, який народжений від Бога Отця до початку всіх віків і є так само вічним, як і Бог Отець. Він є народженим, несотвореним і одноістотним з Богом Отцем. Важливим є положення про Святу Трійцю, тобто, що Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух є рівними і одноістотними. Визнавалося поєднання в Ісусі Христі після того, як він став чоловіком, божественного і людського. Ісус Христос - досконалий Бог і досконала людина. Діва Марія оголошена Пресвятою Богородицею. На одному із соборів було засуджено іконоборство, дозволено мати в церквах зображення Хреста Господнього, святих ікон і поклонятися їм.

Християнство стало релігією, яка дала відповідь на важливі питання життя людей кризової епохи. Воно дарувало багатьом знедоленим надію на спасіння. Сам Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного сина на муки і смерть задля викуплення гріхів і створення можливості для них подолати смерть і знайти втрачене Царство Боже. Бог християнства інакший, ніж в інших релігіях. Головна його характеристика - це любов, яка є основоположною заповіддю і настановою, ідеалом і метою християнської культури, її головною культурною орієнтацією.

Однією з дуже суттєвих орієнтацій християнства є рівність між народами і між людьми. Бог не робить різниці між людьми, він любить всіх однаково. Цим християнство значно відрізняється від національно-державних релігій, зокрема від індуїзму та іудаїзму. Немає обраного народу, ані елліна, ані іудея немає для Бога, а в усьому є Христос.

Те, що Христос став чоловіком, жив в людському образі, перетерпів людські муки і постраждав заради спасіння людей, піднімає людину так високо, як в жодній з інших релігій і культур. Саме цим зумовлений антропоцентризм християнської культури і звеличення людини, яке в епоху Відродження привело до гуманістичного світогляду.

У християнстві вперше сформульовано моральні настанови як зразки поведінки. Сам Христос стає ідеалом для наслідування віруючих. Його життя, вчинки, ставлення до інших, подвиг в ім'я людей - все це є гідні зразки наслідування. Люди і в минулі часи, і нині не припиняють прагнути до чистоти Христового життя і шукають все нових форм для угодного Богу життя. Інші люди не можуть бути метою. їх обожнення неодноразово доводило безперспективність, а то й трагічну помилковість такої настанови. Якщо по землі ходив такий чоловік як Христос, якщо він жив на Землі, то лише тому і тільки тому для нас, людей, є сенс жити. І намагатись жити так, як Христос. Якщо б він не жив, то і наше життя було б позбавлене сенсу.

Найбільш концентровано моральні настанови християнства викладено в Нагорній проповіді. Блаженними названо милостивих, миротворців, чистих серцем, лагідних, правдивих і шукачів правди - тих, хто наслідує образ Христа, хто страждає і гнаний за Господа Христа. Таких чекає Царство Небесне. Однією з суттєвих моральних настанов в християнській культурі є страждання, яке очищує і облагороджує людину, яке реально прилучає її до Бога. Страждання займає значне місце і в інших релігіях. Так, важливою культурною орієнтацією в буддистьких спільнотах є уникання страждання, позбавлення від нього. Метою буддиста є нірвана - стан не тільки повного позбавлення від страждань, але ліквідація самого кореню страждань, яким є земне життя. Що ж стосується християнина, то йому немає потреби остаточно відмовлятися від земного життя, його завдань, проблем, суперечностей задля того, щоб прагнути вічності і спасіння. Навпаки, як і сам Христос, людина повинна вичерпати земну чашу до дна, гідно пронести свій хрест.

Моральні настанови християнства - це не правила впорядкування зовнішньої поведінки, це звернення до внутрішніх мотивів людських дій. Поділивши людину на два начала - тіло і душу - християнство рішуче акцентує перевагу духа над тілом. Складовою частиною християнської моралі є десять заповідей "Старого заповіту", яку ще прийнято називати Законом. Власне, ці заповіді регламентують життя людини, дають йому зовнішні орієнтири, проте внутрішнього, вищого сенсу життю християнина надає любов. Християнин не може бути спасенний ділами Закону, він може бути звинувачений Законом, оскільки, як зазначає апостол Павло, "...Законом бо гріх пізнається" (Римлян 3:20). Пізнання гріха означає не спасіння, а засудження, оскільки "всі згрішили, і позбавлені Божої слави" (Римлян 3:23), тобто Закон не здатний врятувати жодного з грішників. Єдиним, хто виконав Закон на землі, був Христос.

Отже, головною настановою християнина є віра у Христа і життя за Христовим прикладом, виконання заповіді любові. В католицизмі особливо акцентується важливість добрих справ. Тобто Закон не відкидається, не ігнорується. Христос неодноразово говорить своїм учням, що він прийшов не відмінити Закон, а виповнити його. Адже віра спричиняє відповідну поведінку. Віруючий у Христа прагне і намагається виконувати те, що міститься в Законі, він серцем тяжіє до праведного життя. Це добре розуміли християнські мислителі, зокрема український геній Г. Сковорода.

Заповіді Божі, за Євангеліями, спрямовані до людської душі, сприймаються, перш за все, серцем. Пізніше апостол Павло в цьому значенні застосовує поняття совісті, запозичене з античної культури. Надалі совість стає одним з основоположних понять християнського віровчення і всієї християнської культури загалом. Совість становить важливу культурну орієнтацію християнського світу і сьогодні і набуває особливого значення в контексті принципу свободи совісті. Цей принцип був сформульований видатним релігійним реформатором XVI ст. Мартіном Лютером. Він вважав, що світське правління регламентується законами, застосування яких правомірне лише до зовнішньої людини, її майна і тіла, але не до душі, над якою панує один лише Бог.

Принципи свободи совісті і релігії пізніше були відображені в ст.18 Всезагальної Декларації прав людини, яка є одним з епохальних документів і позитивним кроком на шляху втілення в міжнародну практику християнських засад взаємовідносин між людьми.

Орієнтація на внутрішнє, духовне зумовила більшу свободу і різноманітність проявів релігійності в християнських, ніж в інших типах суспільств. Динамічність, постійні пошуки праведності, адекватності Божим настановам у житті людей спричиняли релігійні розходження, схизми, реформації. Так, у 1054 р. відбулося масштабне розділення єдиного до того часу християнського світу на два християнські світи, які з часом дуже розійшлися в своїх культурних орієнтаціях. Це ж стосується Реформації XVI ст., коли набув розповсюдження протестантизм, який вніс в подальший розвиток західного християнства нові культурні акценти. Проте всі ці зміни відбуваються в межах християнського світогляду і християнської культури. Християнське віровчення містить в собі багато можливостей, які дають імпульси подальшого розвитку культури. Ті чи інші ідеї з часом виступають на передній план і зумовлюють певні орієнтації в житті суспільства.

Зокрема, з епохи протестантизму суттєво змінюється ставлення до багатства. В первинному християнстві ми спостерігаємо негативну позицію щодо збагачення, матеріальної заможності. "Не збирайте скарбів на землі", - це християнське положення було суттєвою складовою моралі в християнстві. Накопичення багатств сприймається в культурі як гріховне, і цим породжене релігійне і культурне меценатство як спокутування гріха. З часом ставлення до заможності змінюється і стає відверто позитивним в протестантській етиці. Це також ґрунтується на євангельських положеннях, зокрема про гріховність дій, які символічно описані в притчі про таланти.

З XIII ст. в Європі розпочався процес секуляризації, аналогу якого немає в культурах нехристиянського типу. Наслідком було розмежування сфер релігійного і мирського життя в країнах західного світу. Причинами цього був не лише розвиток природничих наук, які, здавалося б, спростували багато догматів християнського віровчення. В самому цьому віровченні іманентно присутні можливості подібного розвитку суспільства. Коли Христос говорить про Богове і Кесареве, про Царство Своє, яке не від цього світу - тут вже містяться перспективи секуляризації.

Культурна парадигма минулих століть виходила з того, що релігія атрибутивно притаманна людині. Сучасний етап буття людини західного світу відрізняється радикальною безрелігійністю. Процес секуляризації з часів Відродження поступово охоплював все більш широкі ділянки людської діяльності - природничі науки, філософію, політику, мораль, мистецтво. Люди в усіх важливих питаннях навчилися обходитися власними силами, без залучення Бога. Вже більш ніж 100 років це стосується і релігійних проблем. Бога вилучено не тільки з галузі науки, але й з більшості сфер людського існування. Ще лишаються так звані "останні людські питання" - смерть, провина і т. ін., на які можуть дати відповіді лише Бог і релігія. Деякі теологи на цій підставі говорять, що сучасні люди - безбожники, а світовий розвиток стає антихристиянським.

Проте безрелігійність не є синонімом антихристиянської позиції. Про це говорять видатні теологи сучасності, зокрема Дітріх Бонххоффер, який глибоко проаналізував основні тенденції сучасного світу. Нерелігійний розвиток багатьох сфер людського життя, навпаки, підсилює і поглиблює правду Христового віровчення. Християнство все більше переходить туди, де воно має бути - у сферу внутрішнього духовного життя і звідти керує всіма зовнішніми проявами життя людини.

Поширення християнства в світі не було адекватним дійсній християнізації світу. Після прийняття християнства країнами Заходу під його назвою в багатьох сферах життя панували язичницькі культурні орієнтації. Криваві міжусобиці, війни, інквізиція минулих століть вражають своєю несумісністю з християнським віровченням. На життя західних країн значно вплинули і далі впливають культурні орієнтації античного світу, зокрема в галузі права, які є, безперечно, важливим досягненням і необхідним етапом на шляху до справжньої християнізації. Згадаємо також про важливу роль Закону, який є здобутком іудейської культури. Можна сказати, що життя за Законом нині є еталоном сучасних демократій. Проте Закон, хоча і необхідний, але недостатній для утвердження християнських культурних орієнтацій. Потрібним є сходження Святого Духа. Під час П'ятидесятниці апостоли в Єрусалимі отримали Святого Духа, і в них "було одне серце і одна душа" (Дії 4:32). І хоч, як відзначав видатний релігійний мислитель В. Соловйов, християнська світова спільнота на загал до цієї пори ще не дожила до своєї П'ятидесятниці, певні процеси в світі свідчать про позитивні тенденції в цьому напрямі.

8 травня 2004 р. в німецькому місті Штутгарт відбувся християнський конгрес "Разом в Європі". Лідери християнських рухів і громад, священики зі 151) європейських міст і миряни спільно аналізували процеси християнізації засад європейського життя, які виявляються в поширенні харизматичних рухів і доброчинної євангелізації, залученні до цих справ великої кількості людей, багато молоді, що прагне жити християнським життям тощо. Це дає великі надії.

Глобальні культурні орієнтації сучасного світу, їх вплив на культуру  України.

Сучасний світовий культурний простір в XX - XXI ст. значно ущільнився завдяки різним факторам. Це засоби транспорту і зв'язку, ринкова економіка і новітні технології, поширення західних стандартів політичного і громадського життя, в якому на перше місце вийшли принципи свободи і демократії, масова культура, а також християнізація багатьох народів світу завдяки активній місіонерській діяльності християнських церков.

Спостерігаємо зростання взаємного впливу культурних орієнтацій різних типів культур. Християнська культура домінує в сучасному світі, помітним є тенденція до засвоєння і адаптації християнських цінностей в межах інших культурних типів. Зокрема, образ Христа певним чином засвоюється сучасною формою індуїзму - кришнаїзмом, в якому Христос оголошується сином Крішни.

Все більшого поширення набуває месіанський іудаїзм, який визнає Христа сином Божим і Месією. Традиційним є визнання Ісуса Христа одним з головних пророків в ісламі. Разом з тим і сучасна християнська культура загалом є в значній мірі толерантною до інших вірувань і релігій. Поширений нині в світі екуменічний рух все більше орієнтується не тільки на взаємне порозуміння між християнами різних конфесій, але й на діалог з представниками нехристиянських релігій.

Екуменічні процеси стали впливовим фактором міжнародного життя і глобальної міждержавної політики. Вони інтенсивно розвиваються і на теренах України. Характерними рисами екуменічних процесів є терпимість і толерантність, які, з християнської точки зору, є виявом любові до всіх людей, незважаючи на їх віру, національність, стать, майновий стан тощо.

 Отже, реально, на практиці поступово втілюється в життя головна культурна орієнтація християнства, яка в тій чи іншій формі присутня і в інших віросповіданнях -любов (бхакті, дайя - в індуїзмі). Вона отримує глобальний статус і стає всесвітньою. Вона все більш свідомо декларується на міжнародних зустрічах.

Особливо інтенсивно ці процеси відбуваються в Європі, ідеологи якої нині усвідомлюють, що замало об'єднання через економіку, через єдину валюту і фактичну ліквідацію державних кордонів. Так само, як вчені Римського клубу після багатьох досліджень матеріальних факторів розвитку світу, намагаючись знайти шляхи вирішення глобальних проблем, прийшли до висновку про необхідність зміни культурних орієнтацій, так і ідеологи об'єднання Європи наполягають на пріоритеті духовних чинників цього процесу.

На екуменічному Конгресі християнських рухів і громад "Разом в Європі", про який вже згадувалося, йшлося про екуменізм народів, про те, що християнська громада нині не обмежується одним народом, оскільки контакт між представниками християнських рухів всередині них і між різними рухами виключає будь-яку національну обмеженість, будь-який деструктивний націоналізм. Завдяки такій духовності цілком можливою і реальною стає політична єдність в любові.

Європа буде духовною, або її не буде взагалі.

Кардинал Каспер, Штуттгарт, 8 травня 2004 р.

Україна, безперечно, має багато спільного з іншими європейськими країнами. її культура формувалася на основі європейських цінностей, головними з яких є християнські. Християнство Європи і більшості населення України розвивалося різними шляхами. Православні орієнтації і східний обряд протягом історичного розвитку певним чином відділяли Україну від інших країн Європи і були важливим чинником конфліктів і війн. На заході України утворилася християнська спільнота, вихована греко-католицизмом у дусі цінностей, близьких до загальноєвропейських. Православна Україна лишалася досить чужою для Заходу землею.

Культурні орієнтації сучасної Європи найбільше завдячують навіть не католицизму, а протестантизму. Зокрема, в протестантському світі важливим принципом є законослухняність, орієнтація на закон і право. В православному світі ще з часів Нестора Літописця Закон (у старозавітному розумінні) вважався значно менш важливим, ніж Благодать. Протестантизм сформував орієнтацію начесну, сумлінну працю, наполегливість у досягненні успіху, в тому числі і комерційному, і скромну поведінку у приватному житті як чесноти, що відповідають Божим настановам. Простий доброчесний мирянин, виконуючи свої обов'язки, так само служить Богові, як і священик. Священство не відрізняється суттєво від інших професій. Для православ'я ці орієнтації не характерні. Воно більше орієнтує на спасіння через святість, молитви, пости тощо. Разом з тим, немає принципових меж для взаємопорозуміння і зближення різних гілок християнства. Екуменічні процеси дають можливість християнам пізнати цінності і культурні здобутки один одного. Так, західні християни дуже цінують високу духовність православ'я, майстерність і неперевершену красу православного церковного співу.

Для сучасного світу, який в останні десятиліття минулого віку перейшов у добу постмодерну, характерним є культурний детермінізм. Він полягає в тому, що особистість людини розглядається як результат дії культурних факторів. Серед них головне місце належить мові, яка визначає наше мислення і певним чином обмежує людину. Деякі ідеологи говорять про мову як в'язницю, в якій вимушена перебувати людина. Дійсно, людська мова недосконала і обмежена. Інколи мова заважає висловити те, що хотілося б. Але слово і єднає. Боже Слово входить в наш світ і дарує нам любов і свободу. Тому орієнтація на єдність у Слові Божому протистоїть розділенню людей через різні мови та інші культурні чинники.

Роз'єднання людей через культурні особливості є суттєвим чинником сучасного світу. В негативних проявах це породжує міжнаціональну ворожнечу, етнічні війни, те, що прийнято в культурології називати новим трайбалізмом(розкол сучасного суспільства епохи постмодерну на велику кількість субкультур і закритих спільнот). Використовується також термін "джихад", який прийшов з мусульманської культури і набув значного поширення.

 Джихад - це спосіб мислення, орієнтований на групову  ідентичність і солідарність.

Це не є націоналізмом, джихадівські спільноти - культурні угруповання, бунтівні меншини, які відчайдушно відстоюють свою групову спільність і виступають не тільки проти глобалізації, але й проти національних традицій. Безперечно, такі тенденції не можуть бути культурними орієнтаціями нормального суспільства. Хоч вони і є породженням сучасної культури, проте несуть велику загрозу, зокрема у формі тероризму, становлячи глобальну проблему.

У цьому аспекті Україна має позитивний імідж. Толерантність і терпимість як ознаки сучасної української спільноти є адекватними формами поведінки щодо культурних установок християнства. В Україні відбувається ренесанс християнства. Християнські цінності повертаються і стають невід'ємними складниками як приватного, так і громадського життя. Свідченням цього є те, що в складні часи великих суспільних змін, яких зазнали республіки Радянського Союзу, Україна, на відміну від багатьох з них, не мала серйозних етнічних, національних конфліктів чи війн. Миролюбність робить її важливим фактором об'єднання Європи і втілення в життя позитивних цінностей християнства.

Поняття "культурна орієнтація" своїм походженням і застосуванням в гуманітарній галузі знань недвозначно вказує на його значення як ідеалу, сукупності позитивних цінностей, здатних сприяти розвитку найвищих досягнень людської культури. В усі часи і нині культурні орієнтації пов'язані з релігійними основами в житті суспільства. Тому звернення до священних писань як до Слова Божого становить серцевину життя людства протягом його історичного шляху до поступу і духовного вдосконалення. Для сучасного етапу розвитку актуальними є глобальні культурні орієнтації, які відображають нові реалії ущільнення взаємозв'язків і взаємопроникнення різних типів культур. Визначення пріоритетів духовного розвитку в добу глобалізації має велике значення для культурного життя України як складової формування загальноєвропейської, а відтак і світової культури.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2129. Симметричные вибраторы как специфические виды антенн 2.51 MB
  Распределение тока на симметричном вибраторе. Симметричный вибратор с емкостной нагрузкой на концах. Распределение напряжения по симметричному вибратору. Поле излучения симметричного вибратора. Резонансная длина вибратора. Основные методы настройки симметричных вибраторов.
2130. Анализ деятельности рельсобалочного цеха (РБЦ) ОАО МК 1.14 MB
  Проверка мощности главных двигателей стана. Сортамент готовой продукции цеха и исходной заготовки. Краткая характеристика основного и вспомогательного оборудования цеха. Расчет усилия прокатки при прокатке швеллера. Технологический процесс производства фасонных профилей из заготовки проката.
2131. Теорія та методологія географічної науки 3.84 MB
  Сучасні інформаційні технології як людський капітал. Прикладне і конструктивне значення географічних знань. Дискретні форми географічного простору. Субстанційний, реляційний і конвенціальний час.
2132. Предмет и задачи биофизики как науки. Ее теоретические аспекты 3.54 MB
  Методы биофизических исследований. Искусственные липидные мембраны. Кинетика процессов переноса, происходящих с преодолением потенциального барьера. Пассивный транспорт веществ через биологические мембраны. Испускание энергии атомами и молекулами. Модель мышечного сокращения Дещеревского.
2133. Бегуны для переработки кусковых, порошкообразных и волокнистых материалов 186.87 KB
  Общие требования к курсовому проектированию по механическому оборудованию предприятий строительной индустрии. Конструкции и принцип действия бегунов. Области рационального использования.
2134. Валковые агрегаты для измельчения и переработки материалов 213.28 KB
  ОБЩИЕ ТРЕБОВАНИЯ К КУРСОВОМУ ПРОЕКТИРОВАНИЮ ПО МЕХАНИЧЕСКОМУ ОБОРУДОВАНИЮ ПРЕДПРИЯТИЙ СТРОИТЕЛЬНОЙ ИНДУСТРИИ. КОНСТРУКЦИЯ И ПРИНЦИП ДЕЙСТВИЯ. РАСЧЕТ ОСНОВНЫХ ПАРАМЕТРОВ.
2135. Машины для перемешивания материалов. Смесители периодического действия 226.55 KB
  Расчет основных параметров смесителей периодического действия. Смесители периодического действия для перемешивания жидких масс. Лопастные и горизонтальные смесители. Гравитационные бетоносмесители циклического типа. Бетоносмесители планетарные.
2136. Старославянский язык. Конспекты 349.08 KB
  Руководство по старославянскому языку. Древнерусская грамматика. История древнерусского языка. Введение в историческую фонологию.
2137. Пользовательский интерфейс для прикладных задач 351.24 KB
  Параллельные вычисления и удаленный доступ. Язык Норма, вопросы безопасности. Структура интерфейса, локальные и удаленные ресурсы. Средства реализации интерфейса.