11475

Глобалізація і культура

Лекция

Культурология и искусствоведение

Лекція 9. Глобалізація і культура. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації Питання взаємовпливу культур різного типу як проблема теорії культури була поставлена ще культурною антропологією початку XX ст. Значний внесок у її роз

Украинкский

2013-04-08

91 KB

3 чел.

Лекція 9. Глобалізація і культура.

Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації

    Питання взаємовпливу культур різного типу як проблема теорії культури була поставлена ще культурною антропологією початку XX ст. Значний внесок у її розробку належить представникам британської та північноамериканської антропологічних шкіл першої половини XX ст., які, осмисливши поняття "культурного обміну", запропонували для означення процесів безпосереднього і тривалого контакту різних культурних груп, у результаті якого зазнають змін культурні парадигми обох цих груп, термін "аккультурація".

Аккультурація широко досліджувалася на матеріалі різних культурних форм і різних видів соціальної організації. Методологічному обгрунтуванню аккультурації були присвячені, наприклад, праці провідного представника американської культурантропології Дж. Гершковича. Він досліджував аккультурацію на матеріалі культурних процесів у Південне-Африканській Республіці, які являли собою приклад взаємодії європейських цивілізаційних форм з африканським традиційним способом життя.

Світогляд, що відповідає еволюціоністській культурологічній парадигмі, завжди, як правило, виходив з розмежування "примітивних" і "розвинутих" культур. Свого часу, особливо від епохи Великих географічних відкриттів, представники європейських країн — місіонери, службовці та чиновники були щиро переконані в справедливості й навіть благочинності своїх дій, спрямованих на підвищення "цивілізованості" аборигенів. Вважалося, що, викорінюючи "примітивні" вірування, ритуали, звичаї та традиції і намагаючись замінити їх "істинною" релігією, "прогресивними" соціальними відносинами і т.п., долучаючи туземців до результатів досягнень сучасної (європейської) науки та технології європейці тим самим об'єктивно сприяють прогресові культури тубільних народів. Малося на увазі, що всі народи з огляду на загальні закони культурної еволюції все одно йдуть тим самим шляхом розвитку, що і європейці, але встигли пройти ним менше. Тому такий культурний вплив розумівся як "підтягування" "відсталих" народів і країн.

З руйнацією колоніальної системи постала проблема подальшого розвитку колишніх колоній. Оскільки владні верхівки цих країн часто вже були представлені людьми, що дістали європейську освіту і тією чи іншою мірою засвоїли європейські культурні цінності (принаймні прийняли їх хоча б на зовнішньому, "ритуальному" рівні), то вибір шляху розвитку нерідко робився на користь способу, життя західної цивілізації. Процеси, що відбувалися в культурі країн, які отримали політичну незалежність і прагнули набути сучасних рис, згодом дістали назву модернізації, а їх наукове обгрунтування, відповідно, — теорії модернізації.

Перш ніж звернутися безпосередньо до висвітлення суті теорії модернізації, слід зауважити, що в даній культурологічній концепції досить значне місце належить поняттям "традиційне" і "сучасне". Треба сказати, що поняття традиційності і сучасності в останні десятиліття XX ст. взагалі набули надзвичайної популярності, в тому числі й за межами спеціально-наукового культурологічного контексту. Соціолог і політолог Семюель Гантінгтон( Хантингтон) зазначає, що вже на початку 70-х років XX ст. такі категорії суспільного життя, як олігархія, диктатура і демократія, лібералізм і консерватизм, тоталітаризм і конституціоналізм, соціалізм, комунізм і капіталізм, націоналізм і інтернаціоналізм, почали поступатися категоріям "традиційність" і "сучасність", які вийшли на передній план теоретичного мислення.

Як уже говорилося, прихильники ідеї односпрямованого розвитку загальнолюдської культури, тобто ідеї, пов'язаної з поняттям прогресу і сформованої в межах еволюціоністської культурологічної парадигми, дотримуються точки зору, згідно з якою еволюція і, відповідно, модернізація ("осучаснення") "відсталих" або традиційних культур є закономірним і невідворотним процесом, якому не можна завадити. Висвітлення різних теоретичних аспектів процесів модернізації й узагальнення практичного досвіду різних країн і регіонів на цьому шляху можна знайти у працях таких дослідників, як Е. Етціоні, П. Бергер, Ш. Айзенштадт та ін.

Узагальнюючи позиції найбільш авторитетних науковців, що позитивно ставляться до ідеї модернізації, директор центру стратегічних досліджень при Гарвардському університеті С. Гантінгтон виокремив дев'ять параметрів-характеристик модернізаційного процесу, які визнають майже всі дослідники.

1. Модернізація — революційний процес, оскільки він передбачає кардинальні культурні зміни, радикальну і тотальну заміну всіх інститутів, систем, структур суспільства та трансформацію людського життя.

2. Модернізація — комплексний процес, який не зводиться до якогось одного аспекту, однієї сторони, одного виміру життя, а охоплює суспільство повністю.

3. Модернізація — системний процес, оскільки зміни одного чинника, одного фрагмента системи зумовлюють зміни в інших чинниках і фрагментах, у результаті чого відбуваються цілісні й системні перетворення.

4. Модернізація — глобальний процес. Розпочавшись у Європі, вона набула тепер глобального масштабу. Колись усі країни мали традиційну культуру, нині ж усі вони або вже стали країнами сучасної культури, або перебувають у процесі руху до культурної сучасності.

5. Модернізація — тривалий процес. Хоча вона й революційна за масштабами змін, але не робиться одномоментно. Темпи модернізації сьогодні помітно зростають, проте вона все ж таки потребує часу, сумірного з життям кількох поколінь.

6. Модернізація — стадійний процес. Усі культури, модернізуючись, повинні пройти одні й ті самі стадії. Скільки кожному суспільству залишилося йти шляхом модернізації, залежить від того, на якій стадії воно перебувало, коли модернізація розпочалася.                           7.Модернізація — гомогенізувальний( гомогенність – однорідний, однорідність культури за складом) процес. Традиційних суспільств багато, і всі вони різні. Власне, об'єднує їх тільки те, що вони не сучасні. Сучасні де суспільства в основних своїх структурах і виявах однакові.

8.

Модернізація  —  необоротний  процес.   На  її шляху можливі уповільнення темпів, зупинки та навіть часткові відступи. Проте це тільки особливості процесу. Головне ж полягає в тому, що, розпочавшись, модернізація не може не завершитись успіхом. 9. Модернізація — прогресивний процес. Хоча на її шляху може бути багато зла і страждань, але в кінцевому підсумку все це окупиться, оскільки в модернізованому сучасному суспільстві незмірне вищим є культурне і матеріальне благополуччя людини. Для розуміння специфіки модернізації корисно звернутися до систематизації аккультураційних процесів, запропонованої культурантропологом Ф. Боком. Досліджуючи сутність "культурного шоку", який виникає у людини, що потрапляє в нове для неї культурне середовище, він виділяв п'ять варіантів розв'язання такого конфлікту двох культур на рівні індивідуальної свідомості:  геттоїзація, асиміляція,   часткова асиміляція,   проміжний  спосіб та культурна колонізація. З незначними застереженнями запропонована Ф. Боком систематизація в основному може бути використана і для характеристики процесів, які виникають при безпосередньому контакті двох культур і в більш значних, ніж індивідуальна свідомість, масштабах: Геттоїзація. Відбувається в тих випадках, коли більш "сильна" культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі "слабшою" культурою, або представники "слабшої" культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як "домінантна культура" і "субкультура"). В таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади — негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці. Доволі  замкнуті райони  в сучасних великих західних містах заселені представниками інших (неєвропейських) культур: так звані китайські, індійські, арабські квартали. Наприклад, район Кройцберг у Берліні — своєрідне турецьке гетто, де більшість населення турки; вулиці мають типовий турецький вигляд; реклама, преса, оголошення-— майже виключно турецькою мовою; існують представництва турецьких політичних партій; ресторани, банки і т.д. — все турецьке. Як стверджує Л. Іонін, у Кройиберзі можна прожити все життя, не сказавши ані слова німецькою мовою. До речі, в подібних іншокультурних районах Торонто (Канада) дуже часто знімаються фільми, події яких відбуваються за сценарієм в індійських, китайських, таїландських та інших азійських містах. Слід зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (як-от американські індіанці), так і прибулої.

Часткова асиміляція. Варіант, коли представники не-панівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері — найчастіше це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.

Асиміляція. Представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Слід зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т.п.), так і спротив панівного культурного середовища. Такий спротив панівної культури спостерігається, наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах щодо емігрантів з інших регіонів.

Культурний обмін (у Ф. Бока — "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли по-РУч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичливу підтримку і допомогу. В той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурою.

Культурна колонізація. Ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Культурну колонізацію не слід плутати з колонізацією політичною. Тут не йдеться про захоплення влади, а відбувається   добровільне,   принаймні   зовні   (свідоме   або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Під час політичної (насильницької,  владної)  колонізації частіше  відбувається геттоїзація або часткова асиміляція місцевого населення, яке негативно ставиться до загарбників. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне "захоплення" інформаційного   простору,   формування   в   ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т.д. колонізуючої культури як про "модне", "сучасне", "прогресивне". Сам механізм культурної колонізації у вигляді допомоги вибудовується приблизно таким чином. Уявімо, що розвинута західна країна споруджує промисловий об'єкт для потреб якоїсь економічно слаборозвинутої країни. В такому разі спонсори проекту завозять не тільки свою технологічну документацію, матеріали тощо, а й, хоча б частково, представників своєї культури, які демонструють місцевому населенню свою манеру (власне культурну традицію) працювати, спілкуватись, одягатись, харчуватись, відпочивати тощо. Причому місцеве населення за аналогією сприйняття як прогресивного і значущого самого будівництва починає позитивно (як загалом дещо сучасне, прогресивне) оцінювати і культурні норми прибульців. Виникає своєрідний асоціативний зв'язок між вищим рівнем життя і певною культурною традицією. Іншими словами, представники тієї культури, яка надає допомогу, сприймаються як більш заможні, більш освічені тощо, тобто взагалі більш успішні люди, і  тому вони   (власне,  їхня  культура)  стають  об'єктом наслідування  для   представників  автохтонної  культури.  Фактично                                        те саме відбувається і під час поширення інформації: кінофільмів, у яких зображено "краще" життя, музики, різноманітних культурних проектів — усього, що так чи інакше здатне змінювати стереотипи масової та індивідуальної поведінки.

Порівнявши основні положення теорії модернізації з наведеними варіантами міжкультурних контактів, можна побачити, що культурна модернізація є дуже близькою до варіанта культурної колонізації, бо також передбачає перенесення, поширення норм і стереотипів однієї культури на простір іншої.

Дуже близьким до поняття модернізації є термін "глобалізація" ("глобалізм"). Щоправда, останній має більш виразне інформаційно-економічне контекстуальне забарвлення.

Слід також зазначити, що країни пострадянського простору і, навіть ширше, більшість колишніх соціалістичних країн не є традиційними суспільствами в сенсі застосування цього поняття до африканських та азійських країн. Проте в багатьох з них також активно дискутується проблема засвоєння цінностей, стандартів і норм західної культури, а звідси — актуалізуються й основні положення концепції модернізації. Стосовно до колишніх соціалістичних країн теорія модернізації використовується в дещо зміненому та розширеному варіанті й найчастіше іменується теорією системної трансформації суспільства (або соціокультурної трансформації).

Міжкультурні непорозуміння як основа світових конфліктів XXI ст.

Слід сказати, що вразливість концепцій модернізації виявилася досить швидко. Принципові положення теорії модернізації були піддані суттєвій критиці вже в 50—60-ті роки XX ст., і навіть у самих західних країнах.

Так, опоненти "модернізаторів" зауважували, що поняття "традиція" і "сучасність" за своєю сутністю асиметричні й не можуть утворювати дихотомію, тобто виключати одне одного

Традиція передбачає не тільки наслідування, а й новаторство, зміни, які, власне, й утворюють з нею опозиційну (але, знову ж таки, не дихотомічну) пару.

Будь-яке суспільство являє собою поєднання власних традиційних і сучасних елементів. «Традиційні» культури не є абсолютно статичними, вони розвиваються виходячи з власних, внутрішніх закономірностей. І традиції не обов’язково мають заважати модернізації, інколи вони навіть у дечому можуть сприяти їй. Зверталась увага і на те, що так звані традиційні культури нерідко менше різняться із сучасною культурою, ніж між собою. А зовнішні, значною мірою насильницькі модернізаційні акції можуть конфліктувати з власним органічним розвитком суспільства і культури. А. Тойнбі, наприклад, писав: «Елементи культури, абсолютно нешкідливі і навіть благотворні на рідному грунті, можуть виявитися небезпечними і навіть руйнівними в чужому соціальному контексті». Крім того, уявлення про сучасне суспільство утворюють скоріше ідеал, тоді ж як реальність у будь-якому суспільстві формується здебільше з огляду на традиції.

Було також порушено проблему ідентифікації «сучасних» суспільств. З усього ясно, що цим терміном означаються країни західної, європейської культури (до неї як до культурного типу належать, окрім власне європейських, також країни північноамериканські, Австралія та певною мірою деякі інші). Тому постає запитання: а що тоді мати на увазі під сучасними незахідними країнами, що така «незахідна» сучасність має означати? Чи повинні і чи можуть різнитися між собою сучасні західні і сучасні незахідні культури?

Наукові противники теорії модернізації вказували на відносність та умовність трактування результатів модернізації як блага, на необов’язковість її системності (так, економічна модернізація подекуди здійснюється без політичної) та на бездоказовість, власне гіпотетичність, положення про необоротність модернізації.

Початок 70-х років XX ст. ознаменувався новою хвилею критики теорії модернізації. По-перше, було звернуто увагу на її по суті етноцентричний характер. Оскільки роль лідера і своєрідного символу досягнень західного світу після Другої світової війни перебрали на себе США, то концепції модернізації вже тоді почали критикуватись як за словами одного з німецьких науковців, наведеними  Іоніним, "спроба інтелектуальної еліти Америки осмислити післявоєнну роль США як світової наддержави". Такий ракурс критики модернізації набув нової актуальності після розпаду СРСР, що унеможливив подальше виправдання американської "позиції сили" необхідністю протистояння східній "імперії зла".

По-друге, серйозні претензії почала викликати відсутність власного історичного змісту модернізації. Теорія модернізації дає уявлення про традиційну та сучасну культури, але дуже нечітко описує суть перехідного періоду (згадаймо, що модернізація є досить тривалим процесом). Теорія модернізації не дала позитивного (тобто заснованого на реєстрації наявності, а не відсутності) визначення культури перехідного типу — вже нетрадиційної, але ще-не-сучасної.

По-третє, була піддана критиці переважно економічна спрямованість концепцій модернізації, чергового разу зверталась увага на недостатнє висвітлення в них етичних та світоглядних проблем, пов'язаних з модернізаційним процесом.

А. Толстоухов, наприклад, так пише про модернізаційний (тобто глобалізаційний) процес: "На жаль, згідно з розумінням глобалізації як вестернізації, тепер "доводити" своє право на існування національним країнам потрібно не тільки й не стільки у військовому чи політичному, і навіть не в економічному плані — скільки в Ціннісному аспекті. Справа не лише в тому, що ті, хто сповідує "постматеріалістичні цінності" та володіє когнітивним(знання, пізнання) капіталом, виявляється монополістом на блага матеріальні. Глобалізаційні процеси призводять не лише До майнової нерівності між цілими націями — вони впроваджують нерівність ціннісну. Мається на увазі, що вищий клас, і зокрема інтелектуали-професіонали нових галузей сервісної сфери в усіх країнах світу, навчаються сповідувати цінності, характерні для традицій західноєвропейських, а не для власного історично-культурного середовища. Саме завдяки цій обставині вони мають змогу займатися професійною діяльністю із застосуванням останнього слова науки" — і жити саме за західними стандартами комфорту. Глобалізація поволі зображає "американський спосіб життя" у вигляді чи не єдино можливого у сучасному світі, не попереджаючи про те що такий спосіб життя е принципово неправильним хоча б через екологічні міркування, не кажучи вже про необхідність збереження культурно-аксіологічного розмаїття світу".

Треба сказати, що сама практика здійснення модернізаційних проектів з самого початку викликала суттєві зауваження як у багатьох науковців, що не поділяли оптимізму "модернізаторів", так і в широких колах європейської громадськості. Так, англійський етнограф і соціолог Броніслав   Каспер   Маліновський   писав  про  колишню практику "долучення до цивілізації"  колоніальних народів: "Всюди одне й те саме фантастичне завзяття знищувати, викорінювати, спалювати все те, що шокує нашу моральну, гігієнічну або просто провінційну чутливість, всюди одне й те саме неуцьке і безглузде нерозуміння того, що кожна риса культури, кожний звичай і вірування становить певну цінність,  виконує соціальну функцію, має позитивне біологічне значення... Традиція з біологічної точки зору є форма колективної адаптації общини до її середовища. Знищить традицію, і ви позбавите соціальний організм його захисного покрову і приречете його на повільний невідворотний процес умирання".

Слід звернути  особливу увагу на проблемність розуміння представниками європейської культури як світогляду, цінностей, традицій інших культур, так і деяких емоційних   аспектів   сприйняття   представниками   цих інших культур самого процесу модернізації (глобалізації)-Власне, проблема стара як світ: живучи в певній культурі, людина сприймає цінності, традиції, мораль саме своєї культури   як   загальні   (майже   природні)   особливості людського існування. Культурологи найчастіше говорять про культурний шок, що його колись зазнали європейці внаслідок так званих великих географічних відкриттів та знайомства з іншими типами культур, як про подію минулого. Проте варто проводити межу між спеціально-науковим усвідомленням якихось  фактів  (у даному разі йдеться про усвідомлення того факту, що європейський спосіб життя, світогляд, традиції, цінності є тільки одним із численних варіантів) і мірою усвідомлення тих же пактів колективною свідомістю всіх представників культури. В плані останнього можна сказати, що культурний шок або ще не став реальним досвідом нашої культури в усій її цілісності, або ж його переживання відбулося без суттєвих позитивних щодо панівного світогляду наслідків. Принаймні проблема розуміння "іншого" залишається не вирішеною і до сьогодні, що дало підстави президентові Міжнародної федерації філософських товариств Міро Кесаді зауважити: "Найбільшою вадою сучасного людства є невміння слухати і розуміти "не своє", терпимо ставитися до чужого, і навпаки, вміння з дивною впертістю перетворювати чуже на вороже".

    Не випадково все більше сучасних науковців схиляються до думки, що на зміну ще донедавна найбільш актуальним міжнаціональним та міжкласовим конфліктам приходять міжкультурні конфлікти, які стають новою глобальною проблемою людства, і що саме такі конфлікти можуть бути основою і причиною світових воєн XXI ст. З одного боку, існує проблема, пов'язана з необхідністю розуміння представниками європейської культури вразливості почуттів представників інших культур там, де йдеться про поширення європейських культурних стандартів у сучасному світі. Так, це європеєць живе сьогодні ^просто" у дві тисячі ... році, одягає на ділову зустріч "діловий" костюм тощо. Для представників же іншої культурної традиції ті ж самі факти не мають такої само очевидності мусульманин бачить, наприклад, поруч із заголовком сьогоднішньої газети не "просто дату", а дату від народження Христова", а індус замість дхоті одягає не "діловий", а "європейський" костюм.

     Проблематичним,  як правило,  є і традиційне суто європейське" бачення і трактування багатьох історичних реалій. Показовими, наприклад, можна вважати події, які відбулися в жовтні 2004 р. у Венесуелі під час офіційних святкувань на Американському континенті чергової річниці "відкриття" Америки Колумбом. На знак протесту в одному з міст цієї латиноамериканської країни відбулися стихійні мітинги, на яких говорилось про історичний факт агресії й геноциду відносно автентичного населення континенту з боку європейців. Крім того, була скинута з п'єдесталу статуя Колумба, яку місцеве населення потім волочило вулицями міста і дорогою кілька разів "вішало" як злочинця і вбивцю. Тож представникам європейської культури варто усвідомлювати, з яких саме "дрібниць" починається іноді міжкультурне непорозуміння й протистояння.

З іншого боку, європейці й самі не завжди виявляють толерантність щодо специфічних рис і традицій інших культур. Характерною, наприклад, є ситуація зі сприйняттям та оцінкою представниками європейської культури такого елемента жіночого вбрання, як хіджаб (чадра або паранджа), що поширений у деяких азійських країнах. Жінка в чадрі сприймається як символ застарілих, патріархальних, неправильних і несправедливих (з точки зору європейців)  суспільних  відносин.   Є  фактом,   що більшість європейців уважають цю деталь одягу своєрідною ознакою безправності, пригніченості жінки в мусульманській культурі. І, як правило, створюється поверхове враження, що європейська жінка завжди займала в суспільстві більш значні позиції, оскільки вона ніколи не змушена була закривати обличчя. Однак таке трактування стає можливим тільки внаслідок елементарного нерозуміння функціональної суті кожного елементу будь-якого культурного простору.

Ще німецький просвітитель і філософ Йоганн Георг Форстер інтерпретував культуру як спосіб виживання природно недосконалої людської істоти, а різноманітність культур пояснював активним пристосуванням племен і народів до саме свого природного середовища. Пояснював різноманітність культур через варіативність пристосування людини до свого середовища і Йоганн Готфрід Гердер. Вже у XX ст. Б. Маліновський обгрунтував принцип  функціоналізму,  згідно з яким кожна культура є цілісною системою і складається з елементів, що перебувають між собою у функціональній залежності. Культури різняться насамперед способом задоволення потреб, які, в свою чергу, різняться відповідно до тих чи інших обставин та умов життя культури.

Якщо з означених наукових позицій подивитися на будь-який елемент тієї чи іншої культури, то на перший етично-аксіологічних оцінок має виступити якраз питання його функціональності, а не позитивності — негативності. Так, щоб зрозуміти, чому саме мусульманки носять хіджаб, слід звернути увагу на кліматичні умови Аравійського півострова, де історично виник іслам. Має впасти в око і те, що далеко не в усіх народів, які перейняли від аравійців мусульманство, жінки одягають чадру. Подібний одяг жінки традиційно носять у таких регіонах, як Аравійській півострів, Центральна Азія, Північна Африка. Це все райони пустель і напівпустель із відповідним кліматом: пекучим сонцем протягом цілого року і частими сильними вітрами, які несуть хмари піску, що буквально січе незахищене людське тіло. Можливо, тут варто згадати "сільський загар" жінок, які багато працюють на відкритому повітрі (наприклад, у полі) навіть у нашій кліматичній зоні: обличчя та інші відкриті ділянки шкіри стають темними, грубими і зморшкуватими значно швидше, ніж прикрита одягом шкіра. Можна тільки уявити, наскільки ці процеси втрати жіночою шкірою кольору і ніжності є потенційно сильнішими в умовах Аравійського півострова внаслідок впливу пекучого сонця та вітру, який несе пісок. При тривалому перебуванні на відкритому повітрі (згадаймо, що йдеться про кочові в минулому народи) в такому природному середовищі жінці, очевидно, було б замало звичайної хустки або капелюшка, якими обходяться європейки. З часом цілком функціональна потреба прикривати обличчя від сонця і вітру перетворилася на культурну традицію, на форму пристойності, аналогічну до тієї, яка змушує, наприклад, європейців мати на собі одяг навіть у спекотну погоду.

Далеко не самоочевидними для представників інших культур при детальнішому розгляді є і, наприклад, переваги моногамного шлюбу перед полігамним. Тут слід ураховувати, зокрема, що за полігамії існує значно вищий Ценз вимог до чоловіків, які отримують можливість передати свої гени наступним поколінням. Очевидно, що одружений з кількома жінками чоловік позбавляє такої можливості іншого чоловіка, який через ті чи інші причини не може витримати конкуренції (наприклад, не досить розумний і кмітливий або не досить здоровий і витривалий (і, в результаті, можливо саме тому не дуже заможний), щоб посісти достойне місце в суспільстві і бути потенційно привабливим чоловіком в очах жінки та її родичів). Цікаво, що іноді і європейські жінки висловлюють думку, що, можливо, краще бути другою чи третьою дружиною порядного, достойного й заможного чоловіка і народити дітей від нього, ніж бути першою і єдиною дружиною алкоголіка, нездари та ледаря. Крім того, полігамія позитивно позначається на демографічних показниках народу, оскільки навіть після значних втрат чоловіків унаслідок, наприклад, війни, більшість жінок усе ж таки зможуть влаштувати свою жіночу долю, вийти заміж і народити дітей. Полігамія також створює кращі соціальні перспективи для дружини, чоловік якої закохується в іншу жінку. Перша дружина не приречена на розлучення і подальшу самотність зі своїми дітьми (до того ж і діти не втрачають батька), а традиційна етична призвичаєність суспільства до полігамії позбавляє її переживання сильного морального приниження, як це нерідко буває із покинутою чоловіком задля іншої (або зрадженою з коханкою) дружиною в моногамних культурах.

Звісно, все сказане абсолютно не має на меті обгрунтувати переваги полігамії. Цій формі шлюбних стосунків так само, як і моногамії, властиві свої болючі і вразливі точки. Маючи в деяких аспектах справді кращі умови щодо реалізації традиційно "жіночих" родинних функцій (у спектрі від біологічного до побутового), жінки в полігамній культурі перебувають у значно менш сприятливих умовах щодо реалізації особистісної (у спектрі від духовно-інтелектуального до соціально-політичного). Отже, йдеться про інше: обидві культурні традиції є варіантами пошуку людською спільнотою найкращих принципів устрою й обидві мають як сильні, так і вразливі сторони. Очевидно, що далеко не всі європейські жінки прагнуть професійної самореалізації або духовної свободи, і декого з них цілком би задовольнив більш-менш гарантований домашній затишок. Так само очевидно й те, що декотрих жінок полігамного суспільства не задовольняє обмеження їх культурно-соціальних функцій родиною. Хоча в реальності — поза абстрагованими ідеальними побудовами — європейкам досить часто доводиться працювати не стільки заради творчої професійної самореалізації, а задля банальної необхідності утримувати себе та своїх дітей, а та, сказати б, "клітка", в якій живуть чимало східних жінок, далеко не завжди є принаймні позолоченою.

Більшість інших відмінностей у культурних традиціях, суспільному устрої тощо також можуть бути пояснені або як засоби пристосування культури до саме своїх обставин існування (природних, історичних тощо), або як варіативність шляхів пошуку позитивного культурного простору. Розуміння таких фактів та формування толерантності і, зрештою, порозуміння між представниками різних культур має стати найголовнішою метою людства у XXI ст.

Зрозуміло, все викладене не слід розуміти і таким чином, що європейська культура має в односторонньому порядку відмовитися від власної експансії та своїх претензій на роль "правильної", "найкращої", "зразкової" культури, і тоді всі проблеми міжкультурного спілкування розв'яжуться автоматично. Ситуація значно складніша, бо неважко здогадатися, що в такому разі на роль світового лідера почала б претендувати якась інша культура з, цілком можливо, не кращими (а можливо, навіть і ще гіршими) засобами і методами впровадження "своєї істини" і "своєї правди". Зрештою, можна згадати хоча б про ісламський фундаменталізм або концепцію негритюду, в яких також чимало суб'єктивності й релігійної та національної (расової) заангажованості.

Цілком імовірно, що постійна конкуренція з усіма її наслідками взагалі є своєрідним законом існування людського роду, подібним до деяких законів природи, або тим постійно необхідним для розгортання життя ризиком, про який писав А. Тойнбі.

9


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13627. Искусство - диалог, в котором собеседник молчит 14.23 KB
  Искусство диалог в котором собеседник молчит. Г.Ландау В данном выражении имеется сочетание искусство диалог. Диалог является одной из форм общения Таким образом получается что искусство это общение. То есть автор хотел указать что произведения искусства на
13628. История сама по себе не может заставить человека совершить грязное дело 15.68 KB
  История сама по себе не может заставить человека совершить грязное дело П.Сартр категория Философия.Огромный простор для размышлений открывает высказывание П.Сартра о роли человека в формировании истории а также истории в формировании человека. Существуют ли зак
13629. Каждый великий успех науки имеет своим истоком великую дерзость воображения 13.85 KB
  Каждый великий успех науки имеет своим истоком великую дерзость воображения. Д. Дьюи. Вначале дадим определение науки. Наука это систематизированные взгляды на окружающий мир воспроизводящие его существенные стороны в абстрактно-логической форме и основанные на науч...
13630. Вольтер. Как значимы эмоции и чувства! Это ветры, надувающие паруса корабля. Они его иногда топят, но без них он не может существовать 14.7 KB
  Как значимы эмоции и чувства Это ветры надувающие паруса корабля. Они его иногда топят но без них он не может существовать Вольтер По моему мнению высказывание Вольтера известного поэта и философа о том что эмоции и чувства играют немаловажную роль в жизни человека...
13631. Культура - лишь тоненькая яблочная кожура над раскаленным хаосом 14.08 KB
  Культура лишь тоненькая яблочная кожура над раскаленным хаосом.Ф. НицшеЯ глубоко не согласен с данным высказыванием немецкого философа XIX века Ф. Ницше. Данное высказывание принижает значение культуры для человечества. По Ницше инстинктивное бессознательное в челов...
13632. Наука не сводится к сумме фактов, как здание не сводится к груде камней 16.16 KB
  Наука не сводится к сумме фактов как здание не сводится к груде камней.А. ПуанкареНаука является одной из форм духовной культуры. Увеличение дальнейшее совершенствование научных знаний во многом определяет развитие материального производства социальноэкономическ...
13633. Поэт бесконечно уступает художнику в изображении видимого, и музыканту - в изображении невидимого 14.72 KB
  Поэт бесконечно уступает художнику в изображении видимого и музыканту в изображении невидимого. Леонардо да Винчи И поэт и художник и музыкант являются творцами искусства. Мы знаем что искусство особый способ познания и отражения действительности посредством ...
13634. Проповедовать мораль легко, обосновать ее трудно 14.86 KB
  Проповедовать мораль легко обосновать ее трудно. А. Шопенгауэр.Что такое мораль И почему согласно Шопенгауэру обосновать ее трудно Мораль – это часть духовности форма общественного сознания это система норм регулирующих поведение людей основанная на общеприняты
13635. Кеннеди. У искусства есть враг, имя которому - невежество 15.65 KB
  У искусства есть враг имя которому невежество. Д. Кеннеди Автор считает что незнание не способность разбираться в чемлибо а тем более в искусстве может принести огромный вред искусству. И мы можем с этим согласиться. Невежество происходит от слова ведать знат