11477

ТЕХНІКА, КУЛЬТУРА, ПРИРОДА ЛЮДИНИ

Лекция

Культурология и искусствоведение

ЛЕКЦІЯ 11 ТЕХНІКА КУЛЬТУРА ПРИРОДА ЛЮДИНИ Питання про місце техніки в соціальній історії в житті сучасного суспільства в життєвих цінностях та орієнтирах людини є одним із найбільш болючих. Ціла низка гуманістично налаштованих мислителів вважає що техніка з ї...

Украинкский

2013-04-08

209 KB

12 чел.

ЛЕКЦІЯ 11

ТЕХНІКА, КУЛЬТУРА, ПРИРОДА ЛЮДИНИ

Питання про місце техніки в соціальній історії, в житті сучасного суспільства, в життєвих цінностях та орієнтирах людини є одним із найбільш болючих. Ціла низка гуманістично налаштованих мислителів вважає, що техніка з її очевидною ефективністю в плані продуктивності та збільшенні людських зручностей постає однією із найнебезпечніших пасток для сучасної людини, оскільки вона знесилює людину, робить її залежною від технічних новацій, але сама вона не підлягає ні впевненому контролю, ні перспективному прогнозуванню. Інші дослідники, навпаки, вважають, що саме в техніці людина засвідчує свої надзвичайні можливості і потужності, свою здатність проникати в глибинні закономірності світу і ставати в позицію діалогу зі світом, а не в позицію покірливої згоди. Значною мірою прояснити цю суперечливу та складну ситуацію з технікою допомагає висвітлення питання про співвідношення техніки та культури.

1. Поняття техніки та її зв'язок із сутністю людини. Людина - світ - техніка

Техніка увірвалась в життя людства досить самовпевнено та наполегливо, підкоряючи собі одну ділянку людського життя за іншою. Врешті-решт, в сучасному суспільстві вона проникла буквально в усі його сфери та шпаринки, так що і сучасне суспільство, і сучасна людина із повним правом можуть називатись "технічними". Відмахнутись від техніки неможливо, призупинити технічний поступ - також зайняти позицію сучасних левеллерів (робітники, що знищували техніку) навряд чи розумно та виправдано. Отже, залишається одне: осмислити явище техніки хоча би для того, щоби займати відносно неї позицію, що личить людській гідності. При цьому одним із болючих постає питання про співвідношення техніки та культури. Оскільки культура розглядається як своєрідне дзеркало людської сутності, оскільки саме в культурі концентруються засади людськості, питання про культуру та техніку набуває характеру питання про сумісність техніки та гуманістики, техніки та справжньої людськості.

Коли ми звертаємося до питання про співвідношення культури та техніки, воно набуває ще більшого загострення через вихід на перший план в цілому зрозумілого їх протистояння: в понятті культури відчутний наголос падає на творчість, унікальність, неповторність людських проявів, в той час як техніка мимоволі орієнтує нас на механічне повторення певних дій або процедур. Віддатись владі техніки в цьому аспекті дорівнює тому, щоби віддатись стандартизації, дії неживої або нежиттєвої сили, зректися справді людського. В уяві більшості людей техніка постає саме в аспекті бездушної механічної сили, а тому там, де починається техніка, закінчується живе творче поривання. Це не значить, що ми при цьому відмовляємо творцям техніки у творчих пориваннях; звичайно, це не так, але коли діє сама техніка, то в ній такого роду поривань вже немає.

    Означене критичне і навіть негативне ставлення до техніки підсилюється також і деякими її проявами у сучасному суспільстві: мається на увазі її руйнівна дія у відношенні до природи та самої людини, її певні незаперечно негативні виявлення і як зброї знищення людини, і як фактору скалічення людини, реальної небезпеки її життю. Відомо, що разом із зручностями, підвищенням ефективності людської діяльності та збільшенням людських можливостях в різних сферах життя, техніка принесла й біди: збільшила людську залежність від комфортних умов життя,  привела до суттєвої стандартизації людини, до жахливого забруднення біосфери Землі, до небувалих масштабів загибелі людей в технокатастрофах,технізованих війнах та ін. Наприклад, відома загибель атлантичного лайнеру "Титанік" розглядається багатьма культурологами, політологами та науковцями як "перший дзвоник" людині - натяк на смертельну небезпечність техніки та технічної діяльності. Окрім просто приголомшуючих масштабів загибелі людей у двох світових війнах, варто згадати такожЧорнобильську катастрофу, численні падіння літаків, залізничні катастрофи, теракти у США у 2000 р.,сумнозвісну Скнилівську трагедію у м. Львові у 2003 р. Вдивляючись в подібні явища та події, деякісучасні мислителі,філософи,політологи,культурологи починають тлумачити техніку винятково негативно - як своєрідну кару сучасній людині за те, що вонавпала у невиправдане культивування зайвого,непотрібного, такого, щоскоріше розбещує людину, ніж:  сприяє піднесенню її гідності, її творчих тадуховних можливостей. Займаючи таку позицію (її часто характеризують як "технофобію" - прояв жаху перед технікою), згадані мислителі закликають покласти край технічному прогресу, відмовитись від технічних здобутків та припинити орієнтацію сучасного людствана посилений розвиток   технічної

ДІЯЛЬНОСТІ.

Проте існує і прямо протилежна позиція - позиція технократизму ("влада техніки"), яка вважає технічний розвиток єдиною виправданою перспективою для людства. В техніці представники технократизму вбачають реальні виявлення надзвичайних здібностей людського інтелекту, бо саме технічні винаходи засвідчують здатність людини проникнути своїм розумом у приховані підвалини природно-космічних процесів, опанувати ними, вийти далеко за межі Землі як природної колиски людства і увійти у дійсний діалог із Всесвітом. Деякі прихильники технічного поступу (наприклад, Ф. Дессауер) ведуть мову навіть про те, що саме завдяки своїми технічними винаходами людина зрівнюється із Богом, оскільки проникає в його задуми творення світу. Більш помірковані вчені вважають, що подальший розвиток техніки та технологій зможе привести до докорінного зламу негативних тенденцій технічного прогресу; саме техніка, на їх думку, зможе здолати свої ж негативні прояви.

Для того, щоби виправдано судити про те, наскільки проникливі чи справедливі ті чи інші позиції щодо техніки, слід перш за все прояснити саму сутність техніки та її зв'язок із людиною. Зрозуміло, що передусім слід звернутися до питання про природу та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити якрозширений,нормативний тафілософський.

За розширеного підходу до техніки відносять будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. Наприклад, в одному сучасному підручнику з філософії до техніки відносять будь-які людські вироби, які виникають на основі відтворення функцій людини та доповнення її можливостей (Голубинцев В. О., Данцев А. А., Любченко В. С. Философия для технических вузов. - Ростов-на-Дону, 2003. - С. 390-393). Відповідно, до техніки відносять й найпростіші підручні засоби діяльності. Навряд чи такий підхід можна приймати як повною мірою виправданий, оскільки при цьому і гілку, використану як важіль, і тварину, запряжену у віз (оскільки людина її приручила та вигодувала), і камінь, кинутий в ціль, треба було би вважати технікою (зауважимо, що певний елемент "технічності" присутній в будь-яких діях із використанням допоміжних, особливо штучних засобів діяльності; але про це - трохи пізніше).

У межах нормативного підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів, які постають результатом матеріалізації знання і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. При цьому важливою ознакою техніки вважається складне сполучення її елементів, яке слугує перетворенню (зміні параметрів) та доцільному спрямуванню людської дії. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, важливий та необхідний для вирішення конкретних цільових завдань, але, безперечно, недостатній для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті суспільства, про можливості й умови свідомого регулювання науково-технічного розвитку. Винахідливість людського розуму, яка виявляє себе у створенні різноманітних технічних засобів діяльності, є настільки різноплановою та різноманітною, що за нею тяжко побачити якісь загальні закономірності та проблеми. Хоча й при такому підході є місце для філософських роздумів: адже тут виникають проблеми зв'язку людської діяльності з процесами природи, із пізнанням, питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії, питання про зв'язок розуміння, контролювання та алгоритмізації людської діяльності з неусвідомленим, спонтанним, природним. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору філософських досліджень.

За філософського підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття "техніка" вживають у таких значеннях, що сягають далеко за межі фіксації засобів людської діяльності: ми кажемо про"техніку " швидкого читання,"техніку " акторської гри,  "техніку" гри на музичних інструментах і навітьпро "техніку" інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття'техніки" вже не може бути застосованим лише для позначення технічних пристроїв, а фактично, може бути використане для характеристики майже всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоутвердження у світі.

Ознайомимось із кількома показовими концепціями техніки в межах філософського її трактування. Всесвітньо відомий давньогрецький філософ Аристотель вважав, що існує дві великі здатності людини: "епістема" (знання)  та "техне" (реміснича вмілість, мистецькість). Тому й людський розум він розглядав в двох вимірах:

інструментальному - практичний розум, що спрямовувався на реальні справи;

споглядальному - теоретичний розум, що спрямовувався на всебічне та відсторонене від практичних інтересів бачення речей.

Обидва виміри розуму були важливими, необхідними, хоча Аристотель був схильний вважати, що саме теоретичний розум вирізняє людину з-поміж інших істот. Аристотель поклав початок традиції філософських міркувань над технікою, яка пройшла через усю європейську філософію, набувши, нарешті, свого завершення в концепціях, що надавали великої ваги техніці та технічній діяльності. Передусім це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю природою людина є істотою, "що виробляє знаряддя". Цю концепцію підтримав, але дещо змінив марксизм, в якому вона отримала таке окреслення: існують закони природи, пізнаючи які, людина створює техніку як "оречевлення " знання, як систему засобів, за допомогою якої перетворює закони природи, дію природних чинників на елементи власної діяльності. Ця концепція, підкріплена, здавалося б, незаперечними археологічними матеріалами, породжує багато запитань:

У Якщо техніка ~ це втілення знань, то чи можуть знання здобуватися якось поза технікою?

У Якщо людина в технічних засобах реалізує закони природи, то чому тоді техніка суперечить законам природи?

У Як пов'язані техніка та людська сутність у концепції Франкліна?

Е. Капп розглядав техніку як розв'язання суперечностей між органами тіла та їх функціями з позиції "природної душі" людини. На думку Е. Каппа, душа пов'язана з притаманним усій природі потягом до росту та розширення, і тому вона намагається перевищувати функції людських органів. Виникає певна суперечність між необмеженими прагненнями душі та обмеженими в просторі і часі реальними характеристиками людини та її діяльності. Внаслідок прагнення розв'язати цю суперечність й починається продукування техніки і технічних засобів. Ця концепція також знаходить емпіричне підтвердження і здатна пояснювати певні аспекти науково-технічного розвитку, але й тут залишається багато невисвітлених проблем. Наприклад, чи можна вважати душу чимось "істинно" людським, а людську тілесність - тим, що гальмує душевні поривання та можливості?

Ф. Дессауер, як вже згадувалось, вважав, що у створенні техніки людина наслідує божественному творенню світу. Він припускав, що, розробляючи технічні засоби, людина прилучається до так званого "четвертого царства", де поза світом і поза людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні розв'язання усіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що перебувало прихованим, і, отже, технічна творчість є проявом вищого творчого принципу. Цінним у концепції Ф. Дес-сауера, безперечно, є акцентування творчих моментів у технічній діяльності людини. Але ця концепція не може задовольнити людей реалістичного та атеїстичного напряму думок.

Французький філософ А. Берґсон виводив техніку і технічну діяльність із принципової нездатності людини перебувати в цілісному злитті з буттям. Людина живе у вимірахчасткового,кінцевого,фрагментарного, а тому й у намаганні як збагнути буття, так і відтворити його створюємеханізми,схеми,

 штучні сполучення. Але жива тривалість буття завжди залишається поза цими штучними утвореннями. А. Берґсон підкреслює переважно негативні аспекти техніки і технічної діяльності, але він досить влучно виразив вихідні аспекти технічної діяльності, певне протистояння техніки та життя.

    Відомий німецький філософ-екзистенціаліст М.Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав, що техніка по в'язана із принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається для людини закритою і недосяжною унаслідок споживацького ставлення людини до світу. Людина намагається використовувати речі, а не осягати їх у їх автентичному буттєвому сенсі. Тому, залучаючи їх до сфери своєї потреби, вона намагається надати їм службового призначення, залучити до системи актів людського життєвлаштування. Живучи у сфері техніки, людина дедалі більше віддаляється від буття, тому що техніка в темпі прискорення стає засобом продукування, фабрикації. Темпи заміни речей зростають, і людина починає нагадувати метелика, що ледве торкається квітів, пурхаючи над ними. На думку М. Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою - насправді техніка вимагає людини, підкорює собі й ніби несе її на хвилі свого розвитку.

 Техніка - це прикрий, але правдивий прояв того, що людина завжди буває виштовхнута на зовнішню межу буття, перебуває поза буттям.

Щоб покласти край хибному існуванню, треба докорінно змінити спосіб мислення сучасної людини. У концепції М. Хайдеггера є цікаві пояснення цілої низки аспектів існування сучасної техніки, а головне - заклик до вдумливішого підходу до організації людської взаємодії із світом.

Сучасний французький дослідник техніки Ж. Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної зростаючої раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом (тотальним пануванням логічного мислення), веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету - у засіб.

Техніка - це сукупність раціонально вироблених методів, що мають безперечну ефективність у будь-яких галузях людської діяльності.

Ж. Еллюль

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник X. Бек. Він визначив техніку як "зустріч людського духу із світом, причому людина формує і змінює органічну, неорганічну і власну (психічну і духовну) природу згідно з пізнаними нею законами природи, і власними цілями". X. Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духу; він лише констатує, що техніка не може ґрунтуватися або лише на законах природи, або лише на сутності духу. Накладаючи на природне свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого. Концепція X. Бека може імпонувати багатьом, особливо тим, хто займається технічною творчістю.

Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили 9 характерних елементів техніки:

прикладне природознавство;

продукування надлишків продукції, ефективність;

розкриття глибин упорядкування природи;

самозабезпечення людського існування;

втілення ідей та задумів людини;

воля до влади над природою;

комплекс інструментів та засобів;

вивільнення людини з-під влади природи;

предметне втілення схем людської діяльності.

Усі ці елементи випливають із широкого розуміння техніки, конкретизуючи його. Можна також погодитися з американським філософом X. Сколімовськи, що техніка пов'язана з вихідними поняттями європейської цивілізації, а саме з поняттями природа, раціональність, ефективність, поступ.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й цікаве у феномені техніки. Завдяки ознайомленню з ними ми отримаємо його об'ємне зображення. Спробуймо зробити деякі висновки та узагальнення. Майже всі, хто розглядає техніку в філософському аспекті, наполягають на тому, що вона вкорінена в сам фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом (а). Техніка, пов'язана із суттєвими особливостями людського пізнання та інтелекту (б). Нарешті, техніка незаперечно пов'язана з намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального - позараціональним, функціонального та цілеспрямованого - самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного опанувати спонтанно самопродукуючим (в).

Можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому утверджується

 виділене,кінцеве,раціоналізоване,регламентоване,ідеалізоване, визначене, складне,перервне. Водночас саме зав дяки тому, що з'являється та окреслюється такий полюс, в бутті виявляються й протилежні перерахованому властивості:цілісне,  нескінченне,самобутнє,спонтанне,безмежне,невизначене,самодостатнє,безперервне.

Але зробимо висновки щодо сутності техніки та її зв'язку із суттєвими особливостями людини. Філософський підхід до явища техніки дозволяє виявити недоліки її занадто розширеного та нормативного тлумачення. Інженерно-технічні вироби постають історично змінними, але незмінним залишається те, що техніка (та технічна діяльність людини) зумовлені певними особливостями людського становища в світі. У світі матеріально-фізичних процесів людина постає істотою, обмеженою в просторі, часі, потужності, проникливості та ін. З іншого боку, завдяки своїй розумності людина здатна проникати у приховані закономірності та властивості світу, вибудовувати логічно послідовні, пов'язані між собою та контрольовані мережі інтелектуальних актів, а також інтелектуальні утворення. Саме означене розходження між інтелектуальними та матеріально-фізичними властивостями людини зумовлює та робить не лише можливим, а й до певної міри неминучим появу техніки та технічної діяльності. Цікаво зазначити, що в деяких релігіях техніка принижується саме через її

 частковість,кінцевість,матеріальність. Як правило, цим характеристикам техніки адепти такого роду релігій протиставляють внутрішню єдність та цілісність духовного, різного роду медитації, містичні зосередження та ін. А проте, вони не замислюються над тим, що при цьому самі пропонують певну техніку здійснення таких процедур, певні алгоритми духовної діяльності, в яких очевидно наявний технічний елемент. Фактично, перед людиною стоїть альтернатива: або злитися із природою і втратити людський спосіб буття (в тому числі та перш за все - свою розумність), або бути людиною, тобто перебувати на певній ди станції щодо природно-космічного процесу, але тоді заповнювати ту дистанцію певними соціально-культурними посередниками, до яких належить явище техніки.

2. Особливості зв'язку техніки з культурою. Технічна складова культури та культурна складова техніки

У сучасній філософії техніка постає в таких її характеристиках, як об'єкт, знання, діяльність, волевиявлення людини. Отож при розгляді техніки доцільно враховувати її:

природний вимір (об'єкт);

людський вимір (психологічні, етичні та інші характеристики);

соціальний вимір (економічні, правові, політичні, історичні та ін.).

    Звідси випливає, що людина, пізнання і техніка нерозривно пов'язані між собою, що в певному аспекті пізнання (завдяки якому продукуються знання) є нічим іншим, як технікою інтелектуального прояснення буття (принаймні - наукове пізнання): йдеться про те, що в пізнанні людина за допомогою фіксованих та осмислених інтелектуальних дій, кінцевих та визначених за змістом та функціями (такі інтелектуальні дії називають дискурсивним мисленням) намагається засвоїти космічне, природне, безмежне, цілісне. Певна річ, що культура і наука виникають і розвиваються у зв'язку із розвитком техніки. Але водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку знань та техніки, техніки та культури. Техніка, як підкреслювалось, знаменує собою існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюса, тоді як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для того різні форми, тобто технічна сторона є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також у різних видах пізнання наголос може падати переважно або на технічну, або на цілісно-образну його сторону. Відповідно і зв'язок пізнання з розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо з достатньою мірою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання вимушено пов'язана з технічною діяльністю. Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є закладення у бутті, що протистоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функцію точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній чи практичній діяльності. Наприклад, коли первісна людина починала виготовляти кам'яні знаряддя праці, то світ поставав перед нею поділеним на предмети, якими можна діяти, і на предмети, котрі підлягають дії. Ця, здавалося б, суто архаїчна класифікація і нині залишається вихідним орієнтиром у людській діяльності.

 Отже, поза технікою (у філософському її розумінні) неможливе людське відношення до дійсності, діалог людини із світом, переведення характеристик природно-космічної дійсності у форми розумового осмислення та, врешті, культурного творення. Відповідно, навряд чи можна відірвати людську духовність від техніки та радикально протиставити її технічним вмінням та технічній діяльності. З іншого боку, буде великою помилкою їх ототожнювати: духовність - не лише складне явище, що передбачає єдність інтелекту із почуттями, емоціями, цінностями та ідеалами, а й дещо принципово цілісне, самоконцентроване, самодостатнє. Техніка, як зазначалося, є явищем комплексним, таким, що передбачає певні схеми поєднання багатьох елементів. Вона завжди і принципово є фрагментарною, кінцевою. Внаслідок того суперечливо окреслюється її відношення до культури: тою мірою, якою культура постає явищем матеріально-тілесним, явищем, що підпорядковане законам природного буття, властивостям природних матеріалів, із яких виготовляються артефакти, вона пов'язана із технікою, технічною та майстерною діяльністю, вимагає вмінь, певних фіксованих технологій (наприклад, фарбування тканин, виготовлення художніх фарб, керамічних виробів, музичних інструментів та ін.). Більше того, певні суттєві зрушення в галузі технологій можуть також суттєво впливати й на стан культурної творчості. Наприклад, поява нових інженерних рішень суттєво позначається на успіхах архітектури, кінематограф взагалі зобов'язаний своїм народженням технічному прогресу, а сучасна музика просто неможлива без технічних засобів запису та відтворення звуку.

Ще одна сторона співвідношення техніки та культури полягає в тому, що культурі притаманні не лише і не просто результати виразу душевних станів та поривань у фізичному матеріалі, а й обов'язково доведення форм такого виразу до максимально можливої, найвищої досконалості, що, очевидно, вимагає розвитку та вдосконалення техніки в усіх значеннях цього терміну. Звідси випливає висновок про те, що існує більш глибокий зв'язок техніки та культури, оскільки прагнення досконалості очевидно пов'язане із певними духовними виявленнями людини. Придивимось до цього моменту більш уважно.

Сучасні психологія та епістемологія стверджують, що для нормального функціонування людської свідомості в ній повинні утворюватись певні еталонні, ідеалізовані виміри дійсності, що відіграють роль первинних систем відліку та оцінок для дій свідомості. Якщо людська свідомість в чомусь не володіє остаточними визначеннями, в ній все набуває характеру невизначеності. Саме еталонні виміри дійсності штовхають людину прагнути досконалості, оскільки ці виміри свідомості протистоять реальній (недосконалій) дійсності та перевершують її (наприклад, ідеальне коло, по-перше, є справжнім колом, а, по-друге, таким, що у відношенні до реальних кіл постає недосяжним ідеалом). Отже, саме духовна складова людини зумовлює те, що і в технічних діях процесу культуротворення людина отримує можливість порівнювати свої ідеалізовані еталони із реальним станом справ та прагне максимальної досконалості. Звідси випливає, що технічна діяльність сама по собі не є серцевиною, осереддям культури, а виконує у відношенні до неї допоміжну роль. Йдучи за Аристотелем, ми можемо стверджувати, що є сенс розрізняти інструментальний розум, що спрямований на відкриття механізмів дії тих чи інших природних законів, на пошуки оптимальних шляхів втілення отриманих знань у технічні засоби, на пошуки оптимальних умов використання такого роду засобів, та людську розумність, що максимально зближена із духовністю. Адже духовному началу людини притаманні характеристики, не інструментальні за своєю сутністю, такі, як внутрішня цілісність, єдність, самототожність, саморефлексія. Розумове (духовне) сприйняття дійсності людиною зумовлює певну трансформацію, зміну реальності, введення будь-яких характеристик реальності у порівняй ня із духовними еталонами, прагнення вдосконалювати дійсність, переводити її із наявного стану у належний, підпорядкування оцінок дійсності духовним ідеалам. Самоспостереження людського розуму приводить до того, що він усвідомлює свої переваги над будь-яким реально виявленим сущим, прагне реалізувати те, чого він не знаходить умисності в готовому вигляді, тобто ~ прагне творити. Отже, культуротворчість розгортається через суперечливе поєднання інструментального (технічного) розуму та людської духовності (розумності). Слід сказати, що Аристотель був правий і в тому, що не інструментальний розум надає людському інтелекту його найперших якісних особливостей, адже певну "технічну" винахідливість проявляють і тварини. Саме розумність як єдність внутрішньої цілісності та саморефлексивності людської свідомості виводить її за межі тваринного інтелекту, оскільки вона протиставляє реальним характеристикам сущого ідеалізовані, еталонні, завершені і досконалі окреслення дійсності. Це значить, що свідомість спрямована до буттєвої повноти, завершеності, самодостатності, тож не дивно, що всі справжні творці виділяють такого роду прагнення як один із найпотужніших чинників творчості. В цьому ж можна побачити й імпульс до технічного прогресу, до нескінченного вдосконалення техніки.

 Отже, техніка не вирішує завдання культурної творчості, а лише забезпечує її засобами здійснення. Більше того, сама техніка черпає стимули свого розвитку в людській духовності, яка складає найперші засади культуротворчого  процесу.

Іншими словами, не культура виростає із технічного процесу, а навпаки, технічний процес набуває стимулів здійснення, виправдання та осмисленого спрямування в культурі та завдяки культурі.

Оскільки інструментальний розум не покриває всієї людської розумності, він не лише не збігається із нею, а й може протистояти їй.Винахідливість заради винахідливості,ефективність "без меж:",продуктивність будь-якою ціною, - все це є прояви деформації технічної діяльності, розриву її проявів із її ж сутністю, що негативно позначається й на стані культури. Наприклад, технократичні схильності сучасного суспільства західного типу приводять до того, що культура починає набувати вигляду деякого роду екзотики, предмету туристичного бізнесу та ін. Ще більш очевидним негативним впливом росту техніки та технократизму на культуру постає спроба перетворити культурну творчість із виявлення людської духовності на різновид технічної винахідливості (наприклад, в графіці, скульптурі); при цьому відбувається певна механізація не лише форми, а й змісту культури, її стандартизація, шаблонізація, обездуховлення. Оскільки в культурній творчості знаходять найбільш яскравий та повний прояв приховані потенційні можливості людської сутності, культура завжди є ширшою від технічної діяльності, більш об'ємною, багатоманітною, багатогранно пов'язаною із екзистенціальними началами людини. Відповідно, культуротворчість включає в процеси свого здійснення дуже різні людські здібності й можливості, в той час як технічна творчість, при всій повазі до неї, вимагає перш за все комбінаторних та математичних вмінь і навичок. Ось чому деякі традиційні культури Сходу протиставляють шлях духовного пошуку та духовного людського самовдосконалення шляху технічного прогресу, в який залучається лише незначна частина населення і який передбачає не стільки внутрішній розвиток людини, скільки посилення таких її інтелектуальних здібностей, які підпорядковані матеріально-фізичним характеристикам дійсності.

Техніка та технічна діяльність постають, відтак, внутрішнім явищем культури. Вони підпорядковані культурному розвитку за джерелами, сутністю та смисловим спрямуванням. Суперечності між ними та культурою виникають тоді, коли вони відриваються від своїх культурно-історичних коренів. З іншого боку, розвиток технічної діяльності породжує ще одну специфічну суперечність: техніка та технологія працюють на основіалгоритмізованих,стандартних таоднозначних механізмів. Вони вимагають точності, суворості, акуратності в діяльності людини, озброєної технікою. Людина ж, як відомо, супротивиться стандартизації та механізації; культурна творчість передбачаєсвободу,оригінальність,унікальність,неповторність. В цьому плані та особливо на тлі чіткості дій механічних засобів культурна діяльність постаєспонтанною, нерегламентованою,

 довільною,такою, що відхиляється від заздалегідь заданих канонів, норм, шаблонів. Виходить, що людина технічної цивілізації опиняється в ситуації конфлікту між вимогами технічної дисципліни та екзистенціальними засадами культурної творчості. Саме відхилення від стандартів (так звана "девіантна" поведінка) починає розглядатись як ознаки творчої оригінальності. Хоча насправді поза дискурсивною роботою людського розуму не можна отримати уявлення про протилежність порядку та хаосу, про належне, правильне та неправильне. Тому в реальному функціонуванні людської життєдіяльності спостерігається складне поєднання стандартного, унормованого та довільного, непередбачуваного.

Технічна цивілізація лише загострює та ставить дещо по-новому одну із глибинних суперечностей людського способу буття - суперечність між порядком та хаосом, між розумним та нерозумним, між нормою та патологією, між довільним та стандартизованим, між необхідністю та свободою. Техніка збільшує ступінь свободи людини, проте вона надає проявам людської свободи жорстко регламентованого характеру. Тому можна вважати, що означена фундаментальна суперечність людського буття постає також одним із джерел культуротворення. Виходячи в процесах культуротворення на нові горизонти освоєння дійсності, людина закріплює свої досягнення в технологіях, правилах та рецептах майстерності, проте в подальшому вона неминуче долає ці правила, - і все повторюється спочатку. Тому навряд чи можна вважати виправданими ті судження, які виносять техніку за межі культури, протиставляють її культурі, наполягають на тому, що техніка та культура є несумісними.

 Отже, технічна діяльність з огляду на загальні особливості людського становища в світі постає органічною складовою культурного творення, проте імпульси для свого розгортання і свого смислового виправдання вона може отримати лише тоді, коли вона не буде протистояти людській духовності та сутності культури. Технічна діяльність є умовою перетворення природних явищ та процесів у культурні, але вона, своєю чергою, черпає свої стратегічні завдання, екзистенціальні та гуманістичні виміри лише в куль турних ідеалах та цінностях.

3. Культура та техніка в перспективі майбутнього людства

Інтуїція творців культури в більшості випадків змальовує таку картину майбутнього людства, в якій технічне озброєння життя стає майже тотальним, всемогутнім, всюдисущим, безмежним як за масштабами, так і за можливостями, а людина при цьому стає все більш примітивною, грубою, вульгарною, оповитою дикими пристрастями. Чому це так? Напевне тому, що в наш час успіхи технічного прогресу відбуваються за рахунок певних людських особистісно-екзистенціальних втрат. Так, наприклад, освіта в абсолютній більшості країн так званого Західного світу явно зорієнтована на технічне знання; такого роду деформацію чудово демонструють бюджети таких країн. Серед представників інтелігенції в цих країнах абсолютну більшість складають представники технічної інтелігенції. В результаті й шкала потреб населення в цих країнах зміщена в напрямі технізації життя та побуту: більшість сімей будуть скоріше думати про придбання побутової техніки, меблів, прикрас, ніж книжок чи творів мистецтва. Бюджет вільного часу зсунутий в бік пасивного споживання:це туризм,пасивний відпочинок в престижних місцях планети,

 перегляд телевізійних передач, фонове прослуховування легкої музики та ін. Всі такого роду явища очевидно пов'язані із культивуванням техніки та технізацією життя. В результаті склалася ситуація, коли в жертву технічній діяльності приносяться

 людські почуття,інтелектуальні здібності,дозвілля, багатогранність людини талюдських потреб, суттєво збільшується ступінь залежності людини від техніки та ін. Якщо цю ситуацію дещо ідеалізувати й перенести у майбутнє, загостривши та збільшивши її масштаби, ми й отримаємо страхітливу картину можливого майбутнього людства, картину, яка, звичайно ж, нас аж ніяк не радує і не надихає. Наскільки реальною є така перспектива людства? Зрозуміло, що якоїсь однозначної відповіді на це питання немає; тут можна робити тільки більш-менш виправдані прогнози та обгрунтовані припущення.

Зазначимо, що перспективу майбутнього стану людства та культури, пов'язану із технічним процесом, окреслюють по-різному в різних світоглядних та культурологічних підходах. При сповідуванні окресленого вище песимістичного підходу вважають, що технічний поступ однозначно є згубним для людства, життя на планеті та, відповідно, для культури. Техніка при такому підході розглядається як дещо однозначно вороже як природно-космічному процесу, так і людській духовності. Спосіб запровадження технічних винаходів в процеси людської життєдіяльності оцінюється при цьому винятково як механічний, зовнішній, насильницький. Вважається, що результатом впливу техніки на людську духовність постає страшне спрощення останньої, перетворення живої людської душі на середовище комбінаторно-обчислювальної діяльності. Живі людські поривання, щирість, пристрасність, чутливість поступово вмирають; їх місце заступають розрахунок, моральна байдужість, взаємна людська відчуженість.

Окреслюючи сучасну негативну оцінку техніки, цікаво зазначити, як за умов технічного прогресу виявляється суперечливість підходів до людини: за часів давніх цивілізацій, в традиційному суспільстві і навіть в Новий час вважалося, що людина повинна протиставити стихіям природних процесів порядок, чіткість та доцільність, засновані на її розумності. Але, як вже заначалось, у вік технічного прогресу, коли саме техніка почала імперативно вимагати від людини дисципліни, чіткості, виміряного ритму діяльності, підвищеної уваги, точності та ін., людина почала оцінюватись прямо протилежним чином: як істота погано контрольована, стихійна, непередбачувана.

 

Отже, спочатку переваги розумного життя вбачались у порядку, а пізніше порядок постав уособленням бездушності. Саме техніці почали приписуватись характеристики механічної бездушності.

Дійсно, та техніка, якою користується сучасна цивілізація, переважно заснована на зовнішньому втручанні людської діяльності в процеси природи, на втручанні, що порушує природну рівновагу, вносить в природу руйнування, навіть певне її спотворення. Але даний факт не може слугувати підставою для висновку, що ніякою іншою техніка бути не може. З іншого боку, руйнування, порушення рівноваги є характеристикою не лише технічної діяльності, а й самих природних процесів:зіткнення космічних тіл,землетруси,вулканічна діяльність,засухи,

 буревії,пожежі,повені та ін., - все це є прикладами деструкцій та руйнувань в самій природі. Щоправда, в такого роду подіях природа не виходить за свої власні межі, а в людській технічній діяльності ми нав'язуємо природі те, що їй в її власних стихійних процесах не є властивим. Проте такого роду події свідчать про надзвичайно високий рівень пластичності природних сфер нашої планети, і ми можемо сподіватись на те, що резерви такої пластичності ще не вичерпані. Принаймні, ще не пізно зробити революційний поворот у самій сутності техніки. Такого роду поворот прихильники оптимістичного підходу до техніки вбачають у розгортанні так званої технологічної революції, яка повинна перенести наголос в людській технічній діяльності:

 по-перше, із продукування технічних пристроїв та засобів на продукування виправданих та безпечних технологій (такі технології передбачають запровадження оптимальних умов використання техніки);

 по-друге, докорінно змінити інтелектуальні засади самої технічної діяльності: на місце фізико-математичних принципів створення техніки повинні прийти принципи генетики, біотехнологій, інформаційних технологій та ін.

Принципова відмінність останніх від перших зумовлена тим, що в них йдеться про діяльність на засадах самоорганізації, системної цілісності та доцільності. В результаті запровадження такого роду технологій людська технічна діяльність повинна еволюціонувати від зовнішнього втручання в хід природних явищ та процесів на стимулювання та регулювання останніх зсередини них самих. Тобто йдеться про більш гнучку та більш органічно пов'язану із сутністю природи техніку.

Чи може вплинути - і якщо може, то як саме - такий хід технічного процесу на розвиток культури? Для того, щоби відповісти на це питання, звернемо увагу на те, що в ході розвитку людського суспільства та пізнання спостерігається дуже своєрідний та цікавий феномен існування певного паралелізму між: людськими уявленнями про сутність світу та людськими уявленнями про сутність самої людини. Наприклад, коли світ розглядався як продукт божественного творення духом та словом, в людині також на перший план виходили її духовні та символіко-семантичні характеристики. Тоді, коли світ почали розглядати як надскладний механізм (в епоху Нового часу), людина постала в образі "людини - машини". Разом із входженням в науки про космос релятивістської теорії А. Ейнштейна виникли концепції моральної та сутнісної відносності людини (наприклад, фрейдизм). В наш час представники громадської та наукової думки все більше і більше схильні розглядати людину в аспектах інформатики та синергетики. Якщо ж припустити, що науково-технічний поступ буде все більше і більше схилятися в бік біотехнологій, генної інженерії, інформатики, побудованих на засадах синергетики, то й людину, скоріше за все, почнуть розуміти як дещо системно-складне, цілісне та водночас багаторівневе, саморегульоване і самодостатнє, тобто, врешті, нелінійно, не одномірно та не спрощено. Відповідно й в сфері культуротворення відбудеться певне зміщення наголосів. Наприклад, за часів панування суб'єктивізму та ірраціоналізму в живописі панував імпресіонізм, за часів панування математизованого природознавства - абстракціонізм, концептуалізм. При переході до нового світобачення та нових образів людськості мистецтво повинно стати більш цілісним, але й більш складним, більш інформаційно насиченим та емоційно-енергетичним за змістом. Іншими словами, виникнення принципово інакших парадигм (взірців) або архетипів (первинних форм), що лежать в основі цілісності певної культури, можна вважати цілком реальною перспективою подальшого розвитку культури.

До даного пункту треба додати два зауваження.

Перше: при тому, що точно передбачити хід розвитку культури неможливо, варто не ставитись легковажно до такої її глибинної закономірності, як розвиток на основі наслідування та традицій. Успіхи культурного процесу неможливі без збереження попередніх культурних надбань, без знань та пропаганди культурно-історичної спадщини людства, без духовного заглиблення у підвалини культуротворчих натхнень та інтенцій. Без належного шанування проявів та здобутків культури неможливе уважне ставлення до людини, а без останнього - нормальний хід історії, що здатний ви водити людину на нові обри п творчого самовиявлення.

Друге: ніякі здійснення та повороти в історії культури просто неможливі поза чиїмись зусиллями, натхненнями, самопожертвами, поривами творчого генію. Але для того, щоби все це з'явилось та проявилось, потрібно в суспільстві створювати умови для прилучення людей до культури, культивування в них інтересу до гуманістики, до творчості, уваги до всього того, що підносить, звеличує людину та сприяє нарощенню позитивного потенціалу в її життєдіяльності. При наявності доброї волі до створення таких умов можна буде сподіватись на світле майбутнє сучасного людства.

Уважне дослідження того, в якому відношенні перебуває техніка до культури та вихідних особливостей природи людини, свідчить про їх досить складний, проте органічний зв'язок. Техніка не є явищем, зовнішнім у відношенні до людини та культури, вона виростає на основі дискурсивного людського мислення, яке прагне чіткості, стабільності, порядку та доцільності. Закладаючи саме таку характеристику в основу техніки та технічної діяльності, людина вміщує техніку між: собою та світом і, завдяки її використанню, намагається із допомогою кінцевого, регламентованого, контрольованого опанувати нескінченним, стихійним та невпорядкованим. Такого роду прагнення завжди були і будуть притаманні людині, тому не можна виправдати прагнення засудити техніку, подати її як дещо мертве та вороже культурі. Мова повинна йти про принципові зміни засад техніки та способу мислення, що лежить в основі технічної діяльності. Перспективи такої зміни відкриває так звана технологічна революція, що тільки-но починає розгортатися в розвинених країнах.

7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7067. Определение основных показателей погрешности вольтметра 46.53 KB
  Определение основных показателей погрешности вольтметра 1. Цели работы: - ознакомление с принципами измерений напряжений в электрических цепях - приобретение навыков по установлению рабочих метрологических характеристик прибора при измерении ...
7068. Троллинг как тип коммуникативного поведения в Интернете (структура и функции) 1.49 MB
  Троллинг как тип коммуникативного поведения в Интернете (структура и функции) Введение Настоящая диссертационная работа посвящена изучению языковых аспектов троллинга как одной из форм коммуникативного поведения в веб-пространстве. Исследование пров...
7069. Разработка отчетов используя средства Microsoft Access 280.5 KB
  Разработка отчетов Цель работы: Используя средства Microsoft Access, приобрести навыки разработки отчётов для вывода данных из таблиц базы данных на печать. Создание отчета  1. Создадим отчет с помощью автоотчета - Клие...
7070. Проектирование конструкций металлорежущих инструментов 220.5 KB
  Введение Машиностроение - отрасль промышленности, тесно связанная с изготовлением деталей, узлов машин и оборудования различного назначения, от использования которых в значительной степени зависит интенсивность развития всего народно-хозяйственного...
7071. Изучение микроструктуры и механических свойств белых и серых чугунов 119 KB
  Изучение микроструктуры и механических свойств белых и серых чугунов. Цель работы - изучение превращений, проходящих в железоуглеродистых сплавах при реализации метастабильного и стабильного равновесий, и установление взаимосвязи структуры и механ...
7072. Моделирование разброса выходного параметра устройства РЭС и ЭВС методом статистических испытаний 174.95 KB
  Моделирование разброса выходного параметра устройства РЭС и ЭВС методом статистических испытаний Цель работы. Определить закон распределения выходного параметра устройства РЭС и ЭВС методом статистического моделирования (методом Монте-Карло). По пол...
7073. Разработка подачи стола продольно-строгального станка 438 KB
  Введение К современным металлорежущим станкам предъявляются следующие основные требования: возможно большая производительность при достаточной точности формы и размеров, а также чистоты поверхности обрабатываемых на станке изделий прост...
7074. Привод механизма передвижения нормального мостового крана 381 KB
  Механизм передвижения крана работает в следующих режимах: передвижение с грузом на расстояние со скоростью, торможение, стоянка секунд, движение в том же направлении без груза со скоростью на расстояние, торможение, стоянка секунд, движение с грузом в обратном направлении на расстояние с номинальной скоростью, стоянка секунд.
7075. Знакомство с методами проектирования программ на языках высокого уровня С++ 280 KB
  1. Цель работы Знакомство с методами проектирования программ на языках высокого уровня С++. 2. Задание на работу В программе калькулятор необходимо реализовать: пункт главного меню Справка, состоящий из двух подпунктов Информация об авторе...