11481

ІДЕЯ РІВНОПРАВНОСТІ КУЛЬТУР У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Лекция

Культурология и искусствоведение

Лекція 16. ІДЕЯ РІВНОПРАВНОСТІ КУЛЬТУР У СУЧАСНОМУ СВІТІ Ідея про рівноправність культур формується на Заході починаючи з античної культури у безпосередньому звязку з розвитком поняття про Закон і його роль в суспільстві. Антична Греція як країна класичної демократі

Украинкский

2013-04-08

556 KB

27 чел.

Лекція 16. ІДЕЯ РІВНОПРАВНОСТІ КУЛЬТУР У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Ідея про рівноправність культур формується на Заході, починаючи з античної культури, у безпосередньому зв'язку з розвитком поняття про Закон і його роль в суспільстві. Антична Греція як країна класичної демократії і нині є джерелом правових ідей і зразком практичної діяльності в галузі права і дотриманні законодавчих установлень в житті суспільства. Уявлення про рівноправність народів в Новий час найбільше завдячують християнському універсалізму, в межах якого положення про рівність людей перед Богом незалежно від того, до якого етносу вони належать, набуло принципового значення. Важливими також: були і біблійні поняття про Закон як Боже установлення, якого слід суворо дотримуватися. В наш час ідея рівноправності народів набула наукового обґрунтування в межах нових напрямків гуманітарного знання. В культурі постмодерну рівноправність стає одним з основоположних принципів громадського життя західних країн і їх ставлення до інших народів.

1. Формування уявлень про рівність та рівноправність  етнічних культур

Прагнення до рівності закладене глибоко в людській сутності. Воно так чи інакше виявлялося в різні періоди людської історії від самого її початку. Проте і уявлення про нерівність також супроводжують життя людей з найдавніших часів. Стародавні суспільства будувалися на основі соціальної нерівності. Ця нерівність базувалася на уявленнях про світобудову, в якій боги встановили певний порядок суспільного життя, відмінний від природного порядку.

В античності уявлення про рівність, нерівність, рівноправність та нерівновноправність базувалися на двох протилежних концепціях щодо сутності людини. Одні мислителі вважали, що людина є природною істотою, і нерівність в суспільстві йде від природного порядку, який встановлено богами. Виразником таких поглядів є, зокрема, Платпон.

...Сама природа... виголошує, що це є справедливо - коли кращий вищий за гіршого, а сильний вищий за слабкого.

                                                                                                   Платон

У творах Платона, особливо в "Законах", де міститься розгорнута картина ідеальної держави, докладно обґрунтовується ідея нерівності людей. В цій державі повинно бути три верстви - правителі (філософи), воїни, а також землероби і ремісники. Громадянам слід усвідомити, що всі вони брати, адже їх спільна мати -земля, проте не є рівними, оскільки при творенні людей боги до одних людей домішали золота, до других срібла, до третіх - міді і заліза. Третя верства позбавлена будь-яких прав, навіть права захищати Батьківщину, коли нападе ворог. Відношення з іншими народами, яке окреслювалося в античній Греції загалом через співставлення елліни - варвари, також, за уявленнями Платона, грунтувалися на засадах нерівноправності, тобто вищості еллінів порівняно з варварами.

Протилежної точки зору, яка не була поширеною в античній Греції, дотримувався софіст Антифонт. Він вчив про природну рівність людей, говорив, що потреби людей від природ однакові, всі дихають ротом і їдять за допомогою рук. Він також був одним з перших в стародавньому світі прибічників ідеї рівноправності етносів (в пер. з грецьк. плем'я, народ - стійка спільнота, об'єднана спільним походженням, мовою, побутом, культурними традиціями тощо), вважаючи таке положення встановленим природою.

Від природи ми всі в усіх відношеннях рівні, при цьому одна-
ково і варвари, і елліни.
                                                                                     Антифонт

    Намагаючись жити відповідно до своїх переконань Антифонт відпкстив своїх рабів на волю і одружився зі своєю колишньою рабинею. Його було оголошено божевільним і позбавлено громадянських прав.

    Видатний мислитель античності Аристотель був переконаний, що нерівність людей походить від природи. Одні люди, за його думкою, від природи вільні, а інші - раби, тому їх рабський стан корисний і виправданий. Через нерівність людей виникає і держава. Громадянином держави, тобто тим, хто бере участь в суді та управлінні, виконує військові обов'язки або служить богам, може бути не кожний.Ремісники, торговці, землероби і , безперечно,раби не є громадянами. Між громадянами існує рівність, перш за все рівність перед Законом. Проте правитель, який перевищує інших за своїми якостями, якщо він монарх, підноситься над Законом, він бог для людей, сам є втіленням Закону, тому не підлягає його дії, як усі інші. Цікавим в цій концепції є певний відхід від ідеї божественності законів, яка надалі в римській інтерпретації і згодом в західному правознавстві зумовила секуляризацію права і правосвідомості.

У творах Аристотеля обґрунтовується позиція нерівноправності етносів, яка є логічним продовженням його поглядів щодо соціальної нерівності людей. Він вважав, що грек не повинен бути ані ремісником, ані торговцем, ані землеробом і особливо рабом. На практиці ж в античній Греції існувало рабство за законом, тобто еллін одного полісу міг зробитися рабом в елліна іншого полісу. Тому для ідеального суспільства бажаним є такий стан, щоб рабами були не греки, а варвари, яких природа створила достатньо.

Варвар і раб - за природою те ж саме.     /Аристотель/

Війна з варварами неможлива. Це не війна, а полювання. Так обґрунтовується завойовницька колонізаторська політика греків.

Особливо яскравим практичним втіленням концепції нерівноправності етносів стала завойовницька політика видатного учня Аристотеля Олександра Македонського. Він завоював багато країн, де жили народи, які хоч і мали високорозвинену і витончену культуру, як, наприклад, єгиптяни, проте були для еллінів варварами, а отже, потенційними рабами. Проте парадоксальним чином в поведінці самого Олександра щодо завойованих народів в багатьох випадках виявляється інша позиція. Він шанобливо поставився до релігійних обрядів в Єгипті (приніс жертви в храмі Амона, згодом жерцями був оголошений фараоном) та в інших захоплених країнах. З його військом до інших земель мандрували вчені і митці, які пізнавали особливості культури Сходу. Припинивши війну, Олександр прагнув створити міцну багатоетнічну державу, де в певній гармонії співіснували б люди різних народів, і робив багато практичних кроків в цьому напрямі. Так, він влаштував шлюбне свято, під час якого багато грецьких воїнів одружилися зі східними дівчатами, і він сам взяв за дружину дочку переможеного перського царя Дарія. З Олександра Македонського починається епоха еллінізму (323 - ЗО рр. до Н. X.), час існування кількох держав, що утворилися замість імперії Олександра, в політичному устрої яких поєднувалися елементи східних монархій і грецьких полісів. Суттєвими особливостями еллінізму є певний культурний синкретизм Греції і місцевих східних народів, вперше з позицій певної рівноправності сталося взаємопроникнення культур Заходу і Сходу.

 Культурний синкретизм (в пер. з грецьк. - поєднання) -змішування, неорганічне злиття різноманітних елементів, зокрема релігійних і культурних звичаїв і традицій в епоху еллінізму. Підґрунтям виступає визнання рівноцінності і  рівноправності культур.

У Стародавньому Римі були поширені ідеї як нерівноправності, так і рівноправності щодо взаємовідносин з етносами і народами інших країн. Ці ідеї, як і в античній Греції, базувалися на релігійних поглядах. У Римі здавна існувала територія, що окреслювалася борозною, проведеною плугом, яка вважалася священною, недоступною для ворожих, лихих зовнішніх сил. Дуже довго (аж до 201 р. до Н. X.) тут не можна булоховати мертвих,з'являтися озброєним воїнам, відправляти культи чужоземних богів. Йдучи на війну, римляни перетинали межу, за якою вони із законослухняних, благочестивих громадян перетворювалися на лихих грабіжників, насильників та вбивць. Рим уявлявся як особливий, винятковий поліс, значно вищий і більш досконало організований, ніж увесь оточуючий світ. Інші народи в більшій чи меншій мірі неповноцінні, вони створені для підкорення і ні в якому разі не можуть вважатися рівноправними з римлянами. В цьому виявляється воля богів, яку зрозуміли в Римі і тому зробилися вищими, ніж усі племена і народи.

Перетворення римлян в чиїхось слуг є порушення закону світобудови, бо з волі богів вони створені, щоб панувати над усіма іншими народами.                                                                                                  Цицерон                               

Співставлення варварів з античними народами є внутрішнім змістом багатьох творів римських авторів. Серед них "Географія " Стратона, "Галльська війна" Ю. Цезаря, "Німеччина" Тацита. Так, в праці Тацита зазначається, що народи, які не знають   організованого,   налагодженого  полісного  життя,  мандрівні,далекі,чужі. Централізованому римському державному устрою, який спирається на воєнну силу, протиставляється хаос місцевих інтересів та егоїстичного свавілля варварів.

Разом з тим, досвід імперського життя в безпосередніх контактах з іншими етносами сприяє розповсюдженню іншої тенденції, яка, подібно до елліністичної політики взаємодії різних культур на засадах рівноправного діалогу, стає базовою в Стародавньому Римі. Певний вплив мали і грецькі ідеї про те, що людина належить не своєму полісу, а цілому світові, які вперше висловив філософ-кінік Діоген. Розвиток цих ідей прослідковується в творчості римського філософа Сенеки. Світ і людство він розглядав як єдине тіло, зазначав, що природа створила всіх з одного й того ж матеріалу, народила людей братами

Віра в божественну місію Риму поєднувалася зі засвоєнням духовних і матеріальних надбань інших народів, римський державний устрій і римське громадянство поширювалися на численні завойовані землі. Важливою складовою перемоги над іншими народами вважалося розповсюдження римської релігії серед варварів. У підкорених землях загалом дозволялося відправляти культи місцевих богів, але в центрі міст обов'язково знаходився храм трьох вищих богів Риму. Рим не стільки протистояв іншим землям і народам, як всмоктував їх в себе разом з їх богами. Існували обряди, за допомогою котрих римляни зваблювали богів міста, яке збиралися завоювати, щоби боги змінили покровительство і сприяли римлянам. Вони приносили цим богам жертву і обіцяли у разі згоди побудувати їм храми після успішного завоювання. Впевнившись через гаруспіції (гадання за нутрощами тварин), що молитву прийнято, починали бойові дії. Чужі боги приймались в римський пантеон, а варвари долучалися до римського життя. Згодом іноземні, особливо східні, культиІсіди,Анубі-са,Амона,Мітри та ін. стають дуже популярними в Римі. Римляни активно запозичували звичаї і традиції інших народів:

 способи гадання, тлумачення ознак, форми мистецтва,

 особливо архітектури тощо.

Яскравим виразом цих процесів є творчість римського поета Горація, який оспівував Рим і разом з тим високо цінував грецьку культуру, розумів і шанував досягнення інших народів у творенні культури.

Греція, взята в полон, переможців диких полонила.
                                                                                                      
Горацій

Позиція нерівноправності культур, яка базується на принципі вищого культурного покликання того чи іншого народу, в історії людства відігравала деструктивну роль. Породженням цього є  жорстокість,насильство,криваві зіткнення,війни тощо. Багато народів зникли з нашої землі, забравши з собою неоціненні скарби своєї творчості, інші втратили життєву енергію і потрапили в духовне рабство. Згадаємо приклад Єгипту, унікальна культура якого і нині приваблює людей в усьому світі. Але внаслідок римського завоювання цей народ не зміг більше розвивати свою культуру і фактично припинив існування як творча спільнота. Як бачимо, лише творчий синтез культур, відкритість їх одна одній є конструктивними і мають майбутнє. Позиція нерівноправності культур не є істинною і тому, що ніколи послідовно не витримувалась, тобто практика показала її нежиттєздатність. Коректне логічне обґрунтування такої позиції принципово неможливе.

Внаслідок невизначеності того, чим власне є вища культура і в чому полягає культурна місія, нема жодного історичного народу, який би не зазіхав на цю місію і не вважав би себе правомірним чинити насильство над іншими народами в ім'я свого вищого покликання.

                                                                                               Володимир Соловйов

Протилежністю позиції нерівноправності культур став християнський світогляд. Цікавим є те, що він визрів, набув ідейної сили і реалізувався практично саме в Римській імперії. Власне християнство, протиставивши свої ідейні засади античному світогляду, спочатку розширило межі античної культури, а потім і зруйнувало її. Християнству перш за все властиве протиставлення земного царства (одного з багатьох) і Царства небесного - єдиного для всіх народів; міста-поліса і вселенського Граду Божого.

Рівноправність людей і етнічних спільнот зумовлена рівністю їх перед Богом і Божим законом. Людина, яка приймає Христа, позбавляється гріхів старозавітного Адама, оновлюється за образом свого Творця, для якого:

...Нема ані Геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, вар
вара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!"
                                                                                                                                 
Кол. 3:11

Отже, в християнстві заперечується будь-яка нерівність між людьми -соціальна,релігійна,етнічна. Рівність людей має божественну природу і тому є істинною. В античному світогляді позиція нерівноправності культур, вищості свого етносу перед іншими поступово набувала секуляризованого характеру, закон отримував світське тлумачення (Римське право), в християнстві ж закон має суто сакральний зміст. Син Божий приходить в світ як виконавець Закону.

Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати.

                                                                                                                        Матв. 5:17

Отже, християнство проголошує рівноправність людей перед Богом і його Законом - християнський універсалізм. Замість захисту свого етносу, національного інтересу воно закликає до вищого ідеалу істини і любові. Голгофська жертва Христа навіки усунула розбрат поміж елліном і варваром, поганом і іудеєм. Христос воскресив любов в єдиному людстві, подолав зло роз'єднаності живих і мертвих, бідних і багатих, вірних і невірних, представників різних племен і народів.

Проблемою рівноправності культур, рівності і нерівності людей серед європейських мислителів найбільше займались діячі французького Просвітництва, які проголосили девіз справедливого суспільства - "Свобода, рівність, братерство". Жан-Жак Руссо (1712- 1778) написав твір "Міркування про походження і підґрунтя нерівності між людьми" (1754), в якому висуває гіпотезу про первинний природний стан людей. Нерівність існує між людьми від природи, проте в природному стані її вплив на життя людей незначний. Суттєва нерівність виникає і поглиблюється в суспільстві через поступ цивілізації. Саме західну, сучасну йому цивілізацію Руссо оголошує наслідком і джерелом нерівності. Він закликає покинувши все соціальне повернутися до джерел, природного, сентиментального, втікати від культури до природи.

Ідея культурного покликання може бути спроможною і плідною лише тоді, коли це покликання береться не як уявний привілей, а як справжній обов'язок, не як панування, а як служіння.

                                                                                          Володимир Соловйов

Досліджуючи причини походження політичних відносин, Руссо доходить висновку, що держава виникає після появи соціальної нерівності через погодження, тобто суспільний договір, метою якого було забезпечення спокійного користування власністю, певний мир між людьми. Встановлені державою закони визнали чинними захоплену раніше власність. Правителів поставили для того, щоб вони охороняли свободу і рівні права, але вони забули про це своє призначення, фактично зліквідували рівність; насправді запанували деспотизм і тиранія. Це стосується відносин всередині етносів між людьми різного соціального стану. У відносинах між державами свавілля і нерівність були завжди, породжуючи стан політичного відчуження.

Якщо ми прослідкуємо за прогресом нерівності, ...то побачимо,
що виникнення законів і права власності було початковим пунк-
том цього прогресу, встановлення магістратури - другим, а
третім, і останнім - зміна правомірної влади на засновану на
свавіллі... Це — остання сходинка нерівності, та межа, до якої при
зводять всі інші, якщо тільки нові перевороти не знищать повністю
управління чи не наблизять його до рівноправного устрою.
                                                                              Жан-Жак Руссо

Видатний німецький просвітник Йоган Гердер (1744 - 1803) був прибічником позиції рівноцінності різних епох у розвитку культури, а також рівноправності культур. Культура, на його думку, є продовженням розвитку природи, результатом космогенезу і біогенезу. Він сумнівався в правомірності застосовувати поняття "культура" до певних народів і не застосовувати до інших. Адже кількість істинно культурних людей є незначною в народі, який вважається культурним. Дуже важко визначити, в яких рисах слід вбачати культуру. Й. Гердер використовував образ світла для характеристики культурного поступу людства. Його позиція щодо перспектив розвитку суспільства була загалом оптимістичною і гуманістичною.

Ідеї мислителів Просвітництва мали великий вплив на німецьку класичну філософію, соціологічні, антропологічні і політико-правові концепції /. Канта, Г. Фіхте, Г. Гегеля, а також на більш пізні напрями філософської думки Заходу. Деякі положення просвітників щодо рівноправності культур в повній мірі виявили свою плідність в наш час, зокрема в некласичній філософії, в сучасних гуманітарних науках, в світоглядних орієнтирах доби постмодерну.

Імануїл Кант (1724- 1804) вважав рівність одним з головних принципів життя людей в державі. Йому належить гіпотеза про існування в минулому єдиного пранароду. Вихід людей з природного стану пов'язаний із тим, що цей стан прийшов у суперечність з прагненням індивідів до особистого щастя (на відміну від думки Й. Гердера про несуперечливий поступ культури людства). В розвинутому суспільстві рівність виявляється як рівноправність всіх підданих між собою по відношенню до верховного правителя як до особи, з якою вони не є рівні. Політична рівність означає також право визнати над собою вищим тільки того, кого ми принципово в змозі зобов'язати до всього того, до чого він зобов'язує нас. У майбутньому має бути скасований правлячий клас, а потім і нерівноправність правителя і підданих, які повинні всі бути рівні перед законом.

...Не може бути ніякої вродженої переваги одного члена суспільства як підданого перед іншим.

Імануїл Кант

За Кантом людське суспільство розвивається у напрямі до всезагального правового громадянського суспільства. Однією з рис соціального ідеалу мислителя була ідея про повне припинення міжнаціональних і міждержавних конфліктів, війн і встановлення всезагального вічного миру. Ця концепція викладена в праці "До вічного миру". Він був сучасником війн і вважав, що в міжнародних відносинах панує не рівноправність і закон, а лише насильство. Проте війна не відповідає моральній сутності людини, її не повинно бути. До ліквідації війн не приведе ні рівновага озброєнь, ні створення якоїсь всесвітньої держави. Шлях до дійсного ґрунтовного миру між народами Землі Кант вбачає у створенні таких правових установлень, які привели би до федерації всіх народів, які зберігали би при цьому свободу, рівноправність і політичну незалежність. Це має бути союз народів, який проте не повинен бути державою народів.

Певні політичні принципи сприяють поступовому наближенню до стану вічного миру. Серед них:

 дотримання міжнародних угод;

 невтручання у внутрішні справи держав;

 розвиток торгових і культурних зв'язків тощо. Інший представник німецької класичної філософії Йоган Готліб Фіхте (1762 - 1814) заперечує будь-який природний стан і природну рівність людей, вважає, що держава як суспільний суб'єкт була завжди. Проте вона не вічна, є необхідним злом і зробиться зайвою, коли людистануть достатньо просвітленими, моральними,звикнуть до взаємної поваги прав кожного індивіда. В далекому майбутньому всі пригноблені народи звільняться, всі нації і громадяни всередині кожного суспільства будуть рівними, а війни втратять сенс і припиняться. Тільки тоді реалізується дійсний природний стан людини, що відповідає її природі і призначенню.

Фіхте жив у ситуації війни і закликав німців бути авангардом об'єднаних держав Європи проти французьких наполеонівських окупантів. Це, на відміну від загарбницьких, неістинних війн, мала бути справжня справедлива війна, через яку пролягає шлях до вічного миру. В роботі "Промови до німецької нації" він говоритьпро особливу місію німецького народу,про його організаторську роль у поступі культури інаближенні рівноправного високоморального суспільства.

    Георг Вільгельм Фрідріх Гегель заперечує первісний райський стан людства, не погоджується з концепцією пранароду, який начебто мав високу культуру, що згодом була втрачена. Він також не підтримує ідею природного походження людини, зокрема гіпотезу Й. Гердера про те, що культура людства є наслідком і продовженням космогенезу і біогенезу. Він відмовляється визнати істинними теорії Руссо та інших просвітників, якими захоплювався в молоді роки, щодо природного права, договірної природи походження держави, початкової свободи людства тощо. Гегель рішуче протиставляє людське суспільство природі.

Вирішальну роль у поступі людства і розвитку його культури Гегель надає державі, субстанційною основою якої є істинна релігія. Держава розв'язує суперечності суспільства, протистоїть анархії, охороняє свободу громадян. В концепції держави філософ у пізньому періоді творчості (зокрема, роботі "Філософія права") відштовхується від тези про початкову соціальну нерівність і неможливість суверенітету народу. Народ без монарха - не є цілісністю, це хаотична, безформна маса.

У "Філософії права" Гегель обґрунтовує "нордичний принцип германських народів", які покликані розгорнути "образ і дійсність розуму". Критерієм прогресу людства є ступінь розуміння свободи. Східні народи ще не знають, що дух (людина) вільний як такий. Вони розуміють свободу як свободу однієї людини, тому така свобода виглядає як свавілля, дикість. Отже, вільний індивід виявляється деспотом. У греків вже є розуміння свободи, проте вільними вважаються лише деякі (вони були і вільними, і рівноправними в полісному житті), а не людина загалом. Існування рабства обмежувало цю свободу. Лише германські народи на підґрунті християнства піднялися до усвідомлення, що свобода духа становить суть природи людини.

Напрям всесвітньої історії Гегель вказує зі Сходу на Захід. У східної людини прагнення володарювати над всім і покірне підкорення будь-якому рабству перебувають у суперечливому поєднанні. Тут є абсолютна рівність, але немає свободи. Перед імператором всі рівні, тобто по суті всі безправні. Справжній державний принцип не виявляє себе ні в Стародавньому Китаї, ні в Стародавній Індії, а лише в Перському царстві, де вперше з'являється світло Духа. Гегель вбачає його в єдності протилежностей добра і зла в зороастризмі. В Греції спостерігається радісне свіже життя духа, а реальний молодий грек Олександр Македонський завершує злет грецького духа. Тут вже панує дійсна демократія, рівноправність, яка має підґрунтям моральний спосіб мислення, звичку жити для Батьківщини. Афіни - зразок держави, що гармонійно поєднувала в собі громадські інтереси і прагнення людського духа, наслідком якого було творення прекрасних форм культури. Римська історія характеризується Гегелем як зрілий вік людства. Зникає індивідуальність як органічний елемент культури, але формуються основи свободи і рівноправності людини, яка базується на праві приватної власності. Проте Римська держава трималася на насильстві і військовій владі і тому вичерпала себе. Криза політичного життя, розрив між народом і монархом, який царював, але не управляв, мали наслідком байдуже ставлення громадян до політичного життя. Тому дух покидає Рим і виявляє себе в більш високій формі, в християнстві, яке з часом стало панівним в Римі. Однак це вже не могло врятувати його.

Германці підкорили знесилені цивілізовані держави, сприйняли цінності інших культур, релігій, зробилися носіями християнства. Книгодрукування, втеча вчених-греків з Візантії, відкриття Америки були ознаками піднесення життя духа. Але справжній розквіт культури прийшов з Реформацією, яка відновила дух християнства, який був знесилений католицькою церквою. Завершення розвитку світового духа Гегель знаходить в сучасній йому Пруській монархії, яку вважав ідеалом державного устрою. В цій державі, за словами філософа, встановлено справжню рівноправність громадян, які мають можливість зайняти посаду відповідно до їх фаху; принципи свободи власності і особистості зробилися основними, і над усім цим стоїть особисте рішення монарха. Критики вважали, що це не відповідало дійсності, але було виявом бажання Гегеля побачити ідеальний стан суспільства, і тому бажане приймалося за дійсне.

Стимулом до прогресу у боротьбі суспільних сил Гегель вважає війни між державами. Війна для нього - це не зовнішньополітична дія, вона є виявом суті держави. Він був апологетом війни. Ці погляди органічно випливають з його загально філософської концепції духа, політичних і правових ідей, концепції нерівності людей і нерівноправності націй і народів тощо.

Подібно до того, як рух вітрів не дає озеру гнити, що з ним
неодмінно сталося б при довгому безвітрі, так і війна не дає на
родам загнивати.
                                                                                         Г. В. Ф. Гегель

Проте слід відзначити, що Гегель не увіковічує війну. В "Енциклопедії філософських наук" він висловлюється у дусі концепцій Й. Гердера і /. Канта про вічний мир. Закінчення періоду війн означає для нього і кінець історії, оскільки вони вже зробили свою справу і вичерпали себе. Але це справа майбутнього.

У некласичній філософії проблема рівності, нерівності людей, рівноправності культур особливо цікавила Фрідріха Ніцше (1844- 1900). Він відверто відкидає ідею рівності між людьми, критикує на цій підставі християнство як релігію, що базується на рівності, релігію хворобливого мислення, яка послаблює людину, позбавляє її справжніх орієнтирів. Він протиставляє стадну людину надлюдині. Стадна людина -слабка,ляклива,доброчесна,з рабською натурою,плазуюча,співчутлива,численна; надлюдина -сильна,відчайдушна,інтелектуальна,благородна,могутня,вільна,безжальна,унікальна. Уявлення Ф. Ніцше про життя суспільства і принципи, якими воно керується, базуються на принципі природної і соціальної нерівності людей, а отже, панування одних над іншими.

Цей світ - монстр сили, без початку, без кінця, тверда залізна велич сили... Цей світ є волею до влади і нічим іншим! То ж будьте цією волею до влади - і нічим іншим!

Де панують, там є маси; де є маси, там є потреба в рабстві. Де є рабство, там лише деякі лишаються індивідами.

Фрідріх Ніцше

Ставлення до війни у Ф. Ніцше, як і в Гегеля, позитивне. Війна для нього є засобом для послаблених народів отриматибрутальну енергію, глибоку ненависть, наснагу у знищенні ворога, байдужість до втрат,до власного життя іжиття своїх близьких. Це має і негативний зворотний бік, зокрема знищення вишуканих ніжних культур. Проте з новою енергією діють сили культурного відновлення.

Певну цінність має також культурологічна концепція ідеолога панславізму Данилевського Н. Я. (1822 - 1885). Він вважав, що кожне плем'я або сім'я народів, якщо вони вже вийшли з первісного стану і спроможні до історичного розвитку, є самобутнім культурно-історичним типом. Мислитель вважає розвиток народів так само обумовленим природою, як і інших її створінь. Культурно-історичні типи знаходяться в безперервній боротьбі один з одним і зі зовнішнім середовищем, як відбувається і в природі. Хід історії -це зміна культурно-історичних типів, що витісняють один одного. Деякі з них загинули, не встигши здійснити свій розвиток (мексиканська та перуанська культура). У творі "Росія і Європа" Н. Данилевський протиставляє європейську і слов'янську культуру.

У працях Клода Леві-Строса (1908 - 1984) - одного з найбільш яскравих представників структуралізму - плідного напряму в сучасній культурології, важливе місце займає поняття несвідомого, що розглядається як необхідна умова культури. Сучасні народи в своєму культурному житті відійшли від орієнтації на несвідомі структури розуму, які наслідують природу і даються від природи. К. Леві-Строс, і низка інших сучасних культурологів

ідеалізують міфологічне мислення первісних народів, доводять що їх розум нічим не поступається розуму сучасної людини. Сучасні європейські народи втратили єдність чуттєвого і раціонального і це загрожує надзвичайними лихами західній цивілізації. Вихід вбачається в тому, щоб повернутися до первинної цілісності і відновити первісну єдність природи і культури.

Подані культурологічні концепції не вичерпують тої різноманітності думок, які в тій чи іншій мірі базуються на врахуванні принципів рівноправності (нерівноправності культур). Проте вже цей історико-філософський екскурс дає можливість скласти уявлення про розвиток цих уявлень і заснованих на них моделей суспільства (актуально і в перспективі).

 

2. Концепції нерівноправності культур та їх критичний аналіз

Заперечення ідеї рівноправності культур породжувало і породжує різноманітні теорії, в яких на основі певних припущень і намаганні підвести наукове підґрунтя під ті чи інші погляди, формувалися засади практичних дій в політиці і соціальній практиці. Йдеться про такі однобокі підходи до розуміння шляхів розвитку людської цивілізації, якнаціоналізм,шовінізм,расизм іфашизм, що базуються на перебільшенні ролі окремих народів в загальному поступі і зверхньому ставленні до інших націй і народів чи сукупностей народів. Абсолютизація загальних закономірностей становлення людської культури веде до іншої поширеної в сучасному світі системи поглядів - космополітизму. Ці теорії є невід'ємною складовою сучасного життя цілого світу. їх витоки мають давню історію, певне психологічне підґрунтя, історичні і соціальні причини. Можна прослідкувати також вплив окремих мислителів на їх формування.

 Основою націоналізму (в пер. з лат. "паііоп" - плем 'я, народ) є ідеї вищості окремого народу, його національної винятковості, розгляд нації як вищої позаісторичної спільноти людей. Нація тлумачиться як гармонійна єдність людей певного народу, в якій інтереси окремих прошарків суспільства вважаються ідентичними. У соціології, культурології та інших гуманітарних науках немає загальноприйнятої теорії нації і націоналізму. Можна виділити кілька підходів, зокрема,духовно-психологічний,політичний таісторичний.

З позицій духовно-психологічного підходу нація розглядається якспільність національного духу (національної свідомості, національного характеру),певний стійкий набір психологічних характеристик особистості,єдність культури. Окремі ідеї щодо духовної основи існування нації висловлювали такі представники німецької класичної філософії, як Фіхте і Гегель. Вчені американської етнопсихологічної школи (А. Кардинер, Р. Бене-дикт, М. Мид) створювали моделі середнього представника того чи іншого народу, проводили порівняльні дослідженя типів національного характеру, спрямовані на подолання культурних стереотипів. Ці дослідження мали великий резонанс в західному суспільстві і сприяли формуванню найновіших сучасних уявлень про рівноправність культур. Проте духовно-психологічний підхід при всій його цікавості і науковій плідності недостатньо враховує соціальні фактори створення нації.

Для політичного підходу характерною є тенденція розглядати націю з державно-правових позицій. Визначальним компонентом нації вважається загальнонаціональна мета, яка об'єднує всіх людей нації. Ця спільна мета найбільше реалізується в державі, яка скріплює союз між людьми. Згадаємо, що Г. Ф. В. Гегель ідеальне суспільство, в якому абсолютний дух виявляє себе найбільше, вбачав в сучасній йому пруській державі. Державно-правовий підхід до нації і націоналізму запроваджували в своїх роботах соціолог П. Манчині, політолог, спеціаліст з питань держави і права в слов'янському і західноєвропейському світі О. Градовський та ін. Цей підхід має свої вади, оскільки недостатньо враховує складність соціального життя людей. З цих позицій народи, які не змогли утворити державу або втратили її, не можуть вважатися націями. Проте історія свідчить, що багато націй зберігали свою ідентичність, не маючи держави. Організуючою і скріплюючою силою були релігія, культура тощо. В таких умовах виживання народу надзвичайно ускладнювалося, ось чому прагнення мати свою національну державу було і є однією з найбільш суттєвих причин міжнаціональних і міжнародних конфліктів.

Нація без держави є покалічений людський колективний організм.

                                                                       В. Винниченко

Третім підходом до проблеми формування нації і її тлумачення є історичний, що базується на позиціях матеріалізму.Плем'я,народність, нація становлять єдиний історичний ряд, послідовність якого зумовлена розвитком матеріального виробництва. Нація як така виникла на грунті усталених економічних відносин капіталізму. Етнічні фактори також мали певне, хоч і не головне значення. Така позиція характерна для марксизму, її дотримувалися революційні демократи, зокрема /. Франко. Деякі мислителі, наприклад, данський релігійний філософ С. К'єркегор, взагалі заперечували істинність ідеї нації. К'єркегор вважав її лише дужепоширеною абстракцією, що не має позитивного змісту,ілюзією,хибною метою, якій людина не повинна слідувати. В іншому разі для людини стає неможливим усвідомити свою духовну природу і своє справжнє призначення.

Проте національна ідея в житті народів мала велике значення. Різноманітне, зазвичай дуже однобічне тлумачення, що міститься в ідеї нації, національності, народу, породжувало розбрат, конфлікти, ворожнечу. Ця проблема хвилювала більшість мислителів Срібного віку - Д. Мережковського, В. Соловйова, П. Струве, Г. Федотова. Найбільш виразно ця позиція викладена в творах В. Соловйова. Загальновідомо, що в основі більшості політичних дій знаходяться національно-державні інтереси. Однак ці інтереси зазвичай тлумачаться досить вузько - як право однієї нації чинити тільки виходячи зі своєї вигоди, не рахуючись з іншими націями. В. Соловйов вказує на нелогічності теорії національного егоїзму, її ірраціональності.

Суперечність є і в тому, що абсолютно неможливо визначити межу свого національного інтересу. Він є для кожного суб'єкту різний. Крім того, неможливо знайти достатньої підстави для тези про перевагу національного інтересу над інтересами різних інших соціальних груп, зокрема класів, промислових чи інших спілок. Отже, інтелектуальний рівень теорії націоналізму низький. Можливо тому, втілюючись в діях людей, боротьба за свій національний інтерес в егоїстичному тлумаченні, за подвійними стандартами на практиці оберталася дуже прикро проти носіїв цих інтересів, які розв'язували конфлікти, намагались захоплювати території інших народів, вели війни. Згадаємо дії Німеччини в другій світовій війні, які мали гаслом вищість нордичної культури порівняно з іншими культурами і право арійців на панування над іншими народами. Нині Сполучені Штати Америки втручаються в життя багатьох народів, здійснюють культурну експансію, керуючись подібними ідеями, намагаючись забезпечити свої національні інтереси за рахунок інших народів. Як і завжди, ця політика обертається проти власного народу, серед якого після подій 11 вересня 2001 р. і війни в Іраку панують страх, розчарування та інші негативні настрої.

Націоналізм... - негативне, руйнівне зусилля народу, негативність, ... відірвана від своїх живих сил, загострена в свідому винятковість і цим вістрям обернена до кожного іншого.

В. Соловйов

Теорії націоналізму В. Соловйов протиставляє християнську ідею, згідно з якою в царстві Христа зникне непорозуміння і народи будуть відкриті один для одного. Мислитель вважає, що християнство відвертає людей від націоналізму, виступає як наднародний, об'єднуючий рух, який веде народи, різні культури до примирення, єднання і, отже, до спасіння. Нині ми бачимо, що християнство виявляє цей свій потенціал в екуменічних рухах і організаціях. Християнство не відміняє національність, воно відкидає націоналізм як негативне, руйнівне зусилля народу. В межах християнства національність є позитивною сутністю. Кожен народ є частиною єдиного людства і призначений виконати своє особливе завдання в спільній людській історії. Це завдання не виключає функцій інших народів, навпаки, в єдності і взаємодії з ними становить необхідну передумову життєздатності цілого людства.

Крайньою формою націоналізму є шовінізм. Цей термін вперше зустрічається у французькій комедії "Трикольорова кокарда" (1831). Один з героїв цього твору - агресивний солдат Школа Шовен. Вважають, що праобразом його був ветеран наполеонівських війн Н. Шовен, який обожнював імператора Наполеона - творця великої Франції. В Англії у кінці XIX ст. аналогічне явище отримало назву "джингоїзм".

 Шовінізм - це концепція національної винятково, протиставлення інтересів однієї нації інтересам всіх інших націй, роздмухування національної ворожнечі і ненависті, різні про яви націоналістичного екстремізму.

Шовіністичні погляди зустрічаються ще в античній Греції і Стародавньому Римі. Прикладом є усвідомлення того, що Рим -особлива, неповторна

і, отже, замкнена в собі культура, відділена від оточуючого світу, що стоїть в ієрархії цього світу найвище від усіх, а інші культури в тій чи іншій мірі неповноцінні, їх носії створені для підкорення. В творах Тацита і Цицерона багато хижацьких випадів проти інших народів. Зазначається, що іудеї і сірійці - народи, створені для підкорення, а греки не здатні до правдивості.

Такого роду націоналізм властивий найбільш могутнім в політичному і економічному відношеннях державам, тому іноді його називають великодержавним. Шовінізм сьогодні найбільше властивий Сполученим Штатам Америки, що виявляється в ідеології панамериканізму. Культивування в американського народу впевненості в перевагах американської культури порівняно з іншими здійснюється у специфічний спосіб через плекання ідеалів демократії -свободи,рівноправності,боротьби за права людини то. Засобами ідеологічного впливу всіляко підкреслюється, що саме в США ці ідеали знайшли найповніше втілення і тому інші народи повинні вчитися на цьому прикладі. Політичне, економічне, воєнне втручання в життя інших країн йде під гаслом поширення демократії, боротьби з тоталітарними режимами. Зона інтересів США знаходиться на всій території нашої планети, і захист цих інтересів відбувається з фактичним порушенням прав, суверенітету інших народів. Відбувається експансія американської культури, американського способу життя. Ті, хто чинять спротив, оголошуються ворогами демократії. Йде безцеремонне втручання в хід політичних процесів інших країн. Прикладів багато, нині це можна спостерігати в Україні.

 Панамериканізм - теорія і практика культивування в американському народі ідеї його місії демократичного перетворення світу, його вищості порівняно з іншими народами, які ще не досягли достатнього рівня демократії, щоб вважатися рівноправними зі СІЛА. Це обґрунтування права на втручання в життя інших народів. Це експансія американської культури і способу життя на весь світ.

Обґрунтування ідеї про нерівноправність культур є змістом іншої течії гуманітарних досліджень - расово-антропологічних, які становлять ідейну основу політики і соціальної практики расизму.

 Расизм - сукупність концепцій, основу яких складають положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас і вирішальний вплив расових відмінностей на історію і культуру суспільства. Для всіх різновидів расизму характерні ідеї про одвічний поділ людей на вищі і нижчі раси, з яких перші нібито є єдиними творцями цивілізації, покликані до панування, а другі не здатні до створення і навіть засвоєння високої культури і приречені бути об'єктами експлуатації.

Основоположником расизму вважають французького філософа і дипломата Ж. Гобіно (1816- 1882). В головній його праці "Про нерівність людських рас" дається біологічне пояснення історії, в якій вирішальну роль відіграє "чистота раси". Проте не вдається ніколи дотриматися такої чистоти, раси змішуються, тому розквіт цивілізації кожен раз триває недовго. Змішування рас веде до виродження людей і вищої культури. Негри і жовта раса не здатні до творення культури. Такою властивістю володіє тільки біла раса, яка спричиняла виникнення будь-якої культури. Біла раса також не є однорідною. З одним різновидом - арійцями - Гобіно пов'язує найбільші здобутки культури. Призначення цієї раси - панування. Вона має найкращіфізичні якості,сильна,витривала,приваблива,в духовному аспекті безстрашна,енергійна,творча. Найбільш плідним в творчому відношенні стародавнім народом.

Гобіно вважав персів, які, на його думку, ретельно піклувалися про чистоту породи. Нинішня ж західна культура приречена до загибелі внаслідок погіршення якості людей. Ж. Гобіно був знайомий з Р. Вагнером і знаходився під впливом його ідей щодо германської раси. Деякі мотиви творчості французького філософа знайшли розвиток у працях Ф. Ніцше.

У другій половині XIX - на початку XX ст. в західній соціології формується расово-антропологічна школа; в її основу були покладені ідеї Ж. Гобіно. Одним з перших представників школи став X. Чемберлен, який у праці "Основи дев'ятнадцятого століття" дає огляд європейської історії і робить висновок про те, що найвищим її досягненням було створення тевтонської лицарської культури. Інші представники школи О. Аммон і Ж. Лапуж започаткували антропосоціологію, в межах якої намагалися встановити універсальний зв'язок між соціальною приналежністю і розмірами голови. Надалі цей напрям зближується із соціальним дарвінізмом,  мальтузіанством,  євгенікою, в кожному з яких ідея нерівноправності культур є однією з головних концептуальних засад. Ці напрями соціології були особливо поширені в США, Німеччині, Великій Британії. Після Першої світової війни ідея вищості нордичної раси зробилася надзвичайно популярною в Німеччині, деякі німецькі соціологи відверто підтримали нацизм (одна з назв німецького фашизму, походить від назви партії -націонал-соціалістичної) , було створено нацистську ідеологію, в якій арійська (і її варіант германська, германомовна) раса оголошувалася пануючою і правомірною поневолювати інші народи. Грандіозна спроба здійснити цю програму в завойовницькій політиці фашистської Німеччини закінчилася поразкою, отже, соціальна практика довела хибність основних постулатів расизму.

  •  Фашизм (в пер. з італ.  - пучок, в'язанка, об'єднання) - політична течія, яка ґрунтується на расистських ідеях, шовінізмі, деяких концепціях Джентиле, Ніцше, антисемітизмі, геополітиці, використанні жорстокого насильства проти певних соціальних груп і цілих народів, у суворому контролі громадського і особистого життя людей

    Одним з головних ідеологів фашизму вважається італійський філософ гегелівського спрямування (так зване неогегелеянство) Дж. Джентилє (1875- 1944). Він осмислював реальність як акт думки, протиставляв цей акт об'єктивному світу, а також минулим актам думки. Джентилє розглядав державу як уособлення морального духа, вважав, що індивід мусить суцільно підкорятися державі як загальному, як цілісності. Він офіційно співпрацював з фашистським урядом Італії, який прийшов до влади в кінці 30-х рр. XX ст. Фашистські режими утвердилися в цей же час у Німеччині, Португалії, Іспанії і деяких країнах східної Європи. В Німеччині ідеологія фашизму формувалася під впливом ідей Ф. Ніцшепро нерівноправність культур і рас,ніцшеанського імморалізму,апології зла і насильства, а також на фоні поширених в той час уявленьпро вищість германської (арійської) раси над іншими, її права на панування і життєвий простір.

Старі ідеї про расову нерівноправність, вищість одних народів над іншими в нових умовах використовуються партіями правого спрямування, проте аргументація для виправдання терористичних дій і підривних акцій набула модернізованого вигляду. В тих країнах, де послаблюється демократія, активізуються неофашистські сили, проте міжнародні принципи політичного життя, створені після поразки Німеччини та інших країн фашистського блоку, нині стоять на заваді прагненням неофашистських режимів прийти до влади. Це можуть бути економічні санкції, політичні заяви, моральний осуд тощо. Фашизм у західній культурі сприймається як негативна оцінка, в деяких країнах поширення фашистської ідеології заборонене законом. Концепціям нерівноправності культур протистоїть космополітизм (в пер. з грецьк. - громадянин світу) , корені якого сягають в глибоку давнину, зокрема в античний світ, про що вже згадувалося вище. Ця ідеологія практично використовувалася в політиці Олександра Македонського щодо завойованих народів, в організації життя Стародавнього Риму. В Середньовіччі діяльність католицької церкви набула космополітичного характеру. Космополітизм, тобто світове громадянство розглядався як ідеал видатними мислителями епохи Відродження. Космополітичні ідеї використовували в своїх творах видатні діячі німецької культури Гете, Кант, Лессінг, Шіллер, Фіхте.

 Космополітизм - ідеологія світового громадянства, яка заперечує державний і національний суверенітет, проповідує відмову від національних традицій, національної куль тури, патріотизму.

Особливого розповсюдження космополітизм набув у XX ст., спричинивши утворення наднаціональних держав і об'єднань. Він виявляє себе в економічній інтеграції країн Європи і Америки; у формі створення міждержавних блоків і спільнот, в теоріях світового права і міжнародних правових організаціях. Близьким за змістом до космополітизму є християнський універсалізм, який на перший план висуває не приналежність до етнічної чи національної культури, а до єдиного у Христі людства. Християнський екуменічний рух сучасності як впливова тенденція міжцерковних відносин також можна розглядати як сучасну форму космополітизму.

Екуменія (в пер. з грецьк. - населена людьми частина землі) досить давнє явище, спостерігалося вСтародавньому Єгипті Шумері,Персії,Стародавньому Римі,Візантії тощо як прагнення до єдності, обожнення єдності, а в межах цієї єдності (державної) - толерантне ставлення до вірувань різних етнічних спільнот. Сучасний екуменізм через діалог різних церков має на меті об'єднання людей на основі віри в Бога. Толерантність і діалог стають принципами взаємовідносин не тільки всередині християнства, але й за його межами. Космополітизм відчутний в сучасній науці. Звичайними зробилися світові форуми, конференції, симпозіуми, міжнародні програми, через які люди намагаються вирішити загальносвітові проблеми безвідносно до особливих інтересів різних національних спільнот і держав. Формування уявлення про глобальні проблеми, спроби їх вирішення - це досягнення вчених, що створили міжнародну групу Римський клуб.

Деякі тенденції космополітизму в сучасному світі отримали назву глобалізація (від лат. - куля). Це світоглядна позиція, згідно з якою всі істоти Землі - клітини єдиного глобального організму. Всі залежать від однієї екосистеми. Це нова свідомість, яка відображає всесвітню глобальну єдність. У руслі глобалізації діють захисники оточуючого середовища, вона виявляється, в об'єднаннях бізнесменів, у виступах багатьох популярних артистів, зокрема рок-зірок та ін.

З космополітизмом пов'язане явище сучасного культурного синкретизму, характерного для останніх десятиліть XX ст. У ньому принцип рівноправності культур отримав особливий характер. Соціальні зміни, технічний прогрес і нова ідеологія, сформована на базі сучасних гуманітарних наук, підірвали принцип пріоритету національної культури. Оскільки кожна з культур має своє мислення і свій спосіб життя, то безглуздо ставити питання про переваги тієї чи іншої культури. Пропонуються ідеалізовані культурні стереотипи. Розглядати західну культуру як вищу, а західне мислення як єдино правильне вважається неприйнятним. Утвердився культурний плюралізм і релятивізм.

Отже, культура сучасного світу виглядає більш багатогранною і різноманітною, ніж раніше, коли лише окремі народи вважалися носіями культури. Повага до найменш численних, екзотичних, віддалених від нас культур є відчутною тенденцією нашого часу. Толерантність, терпимість - принцип міжнародних і міжкультурних відносин сучасного світу, який, принаймні, широко декларується 

  •  Культурний синкретизм - це концепція спільності універ сальних людських якостей, властивих всім людям без винят ку. Правильне розуміння культурного синкретизму закла дає засади єдності, поваги і взаєморозуміння.

.

3. Розуміння рівноправності культур в добу постмодерну

Термін "постмодерн", який характеризує новий етап культури, що розпочався в 1989 р. з падіння Берлінської стіни, одним з перших застосував видатний вчений Арнольд Тойнбі. Він позначив цим поняттям останню з чотирьох фаз розвитку західної цивілізації ( тобто четверту в послідовності: >виникнення, >ріст, >надлом і > розклад) , для якої характерними є ірраціоналізм і безпорадність. Свідомість вже не має твердої основи в ідеях справедливості, істини і розуму; поза нашою культурою відсутня позиція, з якої можна оцінити культуру; мистецтво припинило бути виявом людського духа, зробилося одним з товарів.

 

Раніше говорили про цивілізації, досягнення окремих суспільств, їх внесок у поступ людства. Науками, що визначають основи світогляду постмодерну, є гуманітарні галузі знань,

які досягли великих успіхів у пізнанні людини і суспільства, значно розширили, а в деякій мірі докорінно змінили наші уявлення.

Відкриття і вивчення багатьох нових суспільств, які раніше вважалися відсталими, дикими, примітивними, докази розумової рівноцінності людей передових цивілізацій і тих, до яких раніше ставилися зверхньо, порівняльний аналіз суспільств давніх і сучасних, зростання самосвідомості народів і їх боротьба за незалежність - все це сприяло розвитку нових культурних тенденцій в сучасному світі.

До таких тенденцій можна, перш за все, віднести утворення багатокультурних суспільств. Такі суспільства особливо характерні для багатонаціональних держав, прикладом яких є США, Канада, Радянський Союз. Зокрема, Сполучені Штати створювалися з емігрантів усього світу. Люди різних національностей об'єдналися в єдину націю. Вони були дітьми своїх культур, але, приїхавши, повинні були вивчити англійську мову, навчитись принципам демократії, ідеалами якої є свобода, рівність, самоуправління. В такий спосіб утворювалася особлива метакульту-ра, або американізм.

 Американізм - це культивування американської ідентичності, особливий американський патріотизм, який постулює пріоритет загальнонаціональної приналежності перед етнічною ідентичністю, принцип американського "киплячого казану".

Різниця між поляками, китайцями, протестантами і католиками, чорними, жовтими, білими стає все менш помітною, і ніхто не сприймає це трагічно. Всі є патріотами Америки. Приблизно таке ж явище спостерігалося в Радянському Союзі, що було визначено в радянських програмних документах як формування нової інтернаціональної спільноти - радянського народу на принципах розквіту і розвитку національних культур і їх зближення. Разом з тим, в цих суспільствах важливим було дотримання рівноправності різних націй і народів, що декларувалося в конституціях, інших правових документах. У конституції Радянського Союзу було положення про право націй на самовизначення і відокремлення, тобто створення власної національної держави. Розпад СРСР змінив ситуацію на пострадянському просторі. Багатокуль-турне суспільство розділилося на безліч малих культур, а взаємовідносини між носіями цих культур дуже часто мали і дотепер мають конфліктний характер. Багатокультурне суспільство Сполучених Штатів зберігає цілісність, проте всередині нього відбуваються процеси поділу, які, можливо, найбільш суттєво відображають особливості доби постмодерну.

Дослідження вчених з культурології, етнології, соціології та інших гуманітарних наук мали наслідком таку особливість постмодерну, як приниження західної цивілізації, зображення її як наслідку насильства і гноблення, і ідеалізація інших культур. Якщо наука в минулому була європоцентричною, виходила з позицій і цінностей західної культури, то нова наука робиться афроцентричною. У Сполучених Штатах Америки захист всіх пригноблених меншин спричинив поділ людей на іншій, ніж раніше основі. Расові меншини мають свої гуртожитки, їдальні, окремі студентські організації, окремі підручники і традиції. В 1960-х рр. виникли рухи, які були спрямовані на руйнування суспільства "білих". Виник чорний націоналізм. Академічний світ прийняв ці тенденції і в університетах почали вивчати творчість чорних американців, виникли чорні відділення. Прагнення до рівноправності культур, позитивне в своїй основі, породжує тенденції до нової нерівноправності.

Постмодерністським явищем є активна боротьба за права культурних меншин, пригноблених етносів, всіх, чиї права зневажаються і порушуються - тобто рух за рівноправність. Успіхи у відновленні прав афроамериканців стали прикладом для інших, і на свій захист піднялися індіанці, латиноамериканці, американці азійського походження. Згодом виник і поширився феміністичний рух під гаслом пригноблення жінок, наступними були гомосексуалісти, інваліди, ветерани війни у В'єтнамі, жерти СНІДу. Боротьба феміністок призвела до того, що популярними зробилися твори авторів-жінок, які увійшли в програми освітніх закладів, активізувалися жіночі організації, релігійні об'єднання жінок тощо. Так само в країнах Заходу зріс інтерес суспільства до проблем інших культурних меншин. Ці тенденції частково захопили інші країни, їх можна спостерігати і в Україні, хоч і в дуже послабленому варіанті. Зокрема на теренах нашої держави посилилися рухи за права національних меншин, інвалідів, жертв Чорнобиля, активізувалися політичні і релігійні жіночі рухи тощо. Афроцентричність має відголоски у розповсюдженні стилів моди (одягу, зачісок, музики і т. ін).

Внаслідок цих тенденцій суспільство, ідеалом якого в минулому була єдність, поділяється на велику кількість маленьких груп, які мають свої культурні особливості. Такі утворення називають субкультурами.

 Субкультури - це групи, об'єднані певними цінностями, особливостями поведінки, мікромовою - відмінностями у  стилі життя.

Субкультурами можна вважатиетнічні групи,підлітків,  гомосексуалістів,лесбіянок, комп'ютерних хакерів,футбольних вболівальників тощо. Важливим принципом такого стилю життя є групова солідарність; члени групи вимушені приборкувати свою індивідуальність і справжні переконання задля того, щоб бути своїм у групі. Подібне явище спостерігається не тільки всередині західних країн. Тенденція до розділу на дрібні субкультури є відчутною і в країнах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу, який був багатонаціональною державою з єдиною загальнодержавною ідеологією. Коли ідеологія зазнала поразки, етнічні групи активізувалися, почали відновлювати і відроджувати свої культурні традиції, намагаючись віднайти свою ідентичність. Одночасно почалася боротьба між ними, яка в деяких місцях породжувала криваві конфлікти і війни.

Тенденція до утвердження рівноправності культур і боротьба за це породжують в сучасному світі розкол на безліч відокремлених племен. До виникнення сучасної національної держави більша частина нашої Землі була поділена на племена. Сьогодні від Африки до Індії, від України до Америки колись єдине суспільство розколююється на окремі ворогуючі між собою субкультури. Так виявляє себе сучасний трайбалізм (в пер. з лат. - плем'я). Цим терміном раніше позначаласяпозиція культурної виключності,  суворого дотримання племінних правил і звичаїв, що виявлялося у міжплемінній ворожнечі африканських племен. Нині це явище поширилося на всю сучасну культуру, культуру постмодерну.

Розкол суспільства на багато конкуруючих культур - це формула трайбалізму, ... означає не що інше, як відродження первісності.

Джин Едвард Вейз

Розкол суспільства фактично веде до нового дуже специфічного націоналізму, який отримав назву, запозичену з мусульманської культури - джихад. Це спосіб мислення, орієнтований на групову

 ідентичність,єдність ісолідарність. Від звичайного націоналізму він відрізняється значно більш дрібним поділом людей.

Джихадівські групи - це культури, а не країни, частинки, а не ціле, секти, а не релігії, фракції і невдоволені меншини, що воюють не тільки з глобалізмом, але й з національними традиціями. Вони відстоюють не політичні інтереси, не загальнолюдські цінності, а збереження своєї ідентичності будь-якою ціною, цілісність спільноти, яка фактично і є єдиною метою. Основні тенденції в культурі постмодерну:  утворення багатокультурних суспільств - єдність народу і рівноправність націй; поділ на субкультури - боротьба за культурну ідентичність, за рівноправність; трайбалізм - конкуруючі і ворогуючі культури;  джихад - новий націоналізм, пріоритет своєї культури будь-якою ціною.

Ідея рівноправності культур набувала різних форм в історичному поступі людства. Уявлення про рівність всіх людей і народів виникли в глибоку давнину, проте розповсюдилися і були усвідомлені як принцип взаємовідносин між: людьми значно пізніше. Міцний фундамент для поширення ідеї рівноправності культур створило християнство. Філософське осмислення і наукове обґрунтування рівноправності, рівності, нерівності культур здійснювалося у XVIII - XIX ст. Розвиток цих ідей відбувався в складні часи глобальних конфліктів і війн; одні народи винищували інші, виходячи з позицій вищості, культурного призначення, месіанства власного народу, який створений для панування над іншими. Обґрунтування права на особливу місію, керівну роль того чи іншого народу у створенні культури призводили на практиці до ворожнечі, руйнування культури та інших негативних наслідків. У сучасному світі ідея рівноправності культур має міцне наукове і правове підґрунтя, на практиці реалізується в міжнародних рухах і організаціях, екуменії і глобалізації. Протилежні тенденції, тобто розкол на субкультури, трайбалізм, відстоювання своєї ідентичності будь-якою ціною, в тому числі і через тероризм, іноді можуть здаватися боротьбою за рівноправність, однак фактично порушують не тільки принцип рівноправності культур, але й загалом рівні права людей на життя, вибір місця проживання, творчість, освіту тощо.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46220. В.В.Давыдов «Современное состояние научной школы Выготского» 14.63 KB
  Лурия показал существенное значение языка для возникновения и развития человеческого сознания. Лидия Ильинична очень многое восприняла от Выготского в понимании того в чем коренятся закономерности развития личности детей. Основной главной идеей научной школы Эльконина является идея историзма детского психического развития. Даниил Борисович в своей периодизации человеческого развития выдвинул гипотезу о том что возникает подростковый возраст.
46221. Стек 14.63 KB
  Типичный пример модуля определение стека. Здесь необходимо решить такие задачи: Предоставить пользователю интерфейс для стека например функции push и pop. Гарантировать что представление стека например в виде массива элементов будет доступно лишь через интерфейс пользователя. Обеспечивать инициализацию стека перед первым его использованием.
46222. Деловые переговоры, их виды. Процесс переговоров и его этапы 14.63 KB
  Основы устного общения. Культура речи понятие объединяющее владение языковой нормой устного и письменного языка а также умение использовать выразительные языковые средства в разных условиях общения. Виды речи классификация компонентов речевого общения. Принципы устного общения: Создайте комфортную и не отвлекающую внимание больного обстановку.
46223. Система сбалансированных показателей результативности закупочной логистики 14.61 KB
  Система сбалансированных показателей результативности закупочной логистики. Суть системы сбалансированных показателей Blnced Scorecrd или показателей результативности состоит в том что показатели которые предприятие использует для оценки результативности своей деятельности должны быть не только баслансированными но и соответствовать цели которую ставит перед собой предприятие. Система сбалансированных показателей задумана еѐ авторами Роберт Каплан и Девид Нортон как инструмент реализации стратегии развития предприятия. В...
46224. PR как вид публичных коммуникаций и понятие публичной сферы 14.57 KB
  На протяжении человеческой истории сфера публичной коммуникации функционировала как сфера где зарождались и реализовывались практики которые сегодня могут рассматриваться как предшественники и прототипы PR. Публичная сфера это то доступное для граждан место где формируется общественное мнение. В трактовке западных исследователей понятие публичная сфера выглядит так: Публичная сфера это определенное пространство место в котором различные социальные системы правительство партии профсоюзы массмедиа ведут общественную дискуссию...
46226. Структура языкового знака. Аспекты знакового отношения (семантический треугольник Огдена и Ричардса) 14.56 KB
  Структура языкового знака. Таково определение языкового знака предлагаемое словарем 1 167. Значение знака идеально его внешняя форма материальна. Оптимальным способом анализа языкового знака в контексте данной работы является его осмысление как чисто субъективной субстанции существующей исключительно внутри сознания человека.
46227. Историческое развитие лексического состава языка. Источники пополнения словарного запаса 14.55 KB
  Историческое развитие лексического состава языка. Формами существования языка являются: территориальные диалекты говоры наддиалектные языковые образования койне различные социальные диалекты профессиональная речь профессиональные арго тайные корпоративные языки кастовые языки просторечие молодежное арго обиходноразговорная речь литературный язык. В принципе все формы существования языка исключая тайные языки доступны пониманию в пределах данного народа. Формы существования языка различаются между собой составом языковых...