11864

Український рушнику житті людини

Конспект урока

Краеведение и историческая этнография

тема. Український рушнику житті людини МЕТА: Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу. Вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб як оберіг. Розширити поповнити знання про традиції примінення рушника призн

Украинкский

2013-04-14

184 KB

19 чел.

тема. Український рушнику житті людини,

МЕТА : Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу. Вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як оберіг.

Розширити, поповнити   знання про традиції   примінення рушника, призначення рушника. Виховувати любов до праці майстринь-виши-вальниць. Виховувати любов до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.

Обладнання : Рушники, український одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику. Грамзапис українських пісень.

Епіграф : " Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду Тільки той віддав всю душу, Все, що зміг, народу ".

На дошці: 1) " Хата без рушників, що родина без дітей ". 2) " І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов ".


Учитель:

Сьогодні проводимо чергове засідання клубу "Обереги". Для цього ми вели пошукову роботу і на цьому столі представлені обереги наших родин. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського : " Маючи такі обереги, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять..."

Тема сьогоднішнього заняття : "Український рушник у житті людини", на яке ми запросили гостей — батьків нашого класу.

Гостей годиться хлібом -сіллю

Зустрічати Привітним гожим словом

Віншувати Прийміть же хліб на мальовничім

Рушникові Про цей рушник сьогодні йтиме мова

Вірш : " Мій народ якось вигадав...'

Мій народ якось вигадав

Український рушник.

Щоб і хата була - красивішою,

Щоб і доля була — прихильнішою,

Щоб весілля було — та й клечальнішим,

Щоб зажинки були величальніші.

Стежку Сковороди і Тарасову думу І безмежного поля солону могуть, І колосся любові, і зернятко суму, Рушники українські у вічність несуть.

Учитель:

Рушник... Як багато промовляє це слово ! Український рушник ! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

Вірш: "Рушничок'

Ой різними та нитками

Мережані рушники >

На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки.

Скільки себе пам 'ятаю Завжди світили мені Вікна в задумі розмаю І рушники на столі


Щоб лихо тебе минало, Щастя огортало, Щоби мале твоє серце Та й смутку не знало.

IV дівчинка : ( рушник-угарач)

- Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому
квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я". Цей
рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла :
"Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки,
добрий, веселенький".

V дівчинка : (з рушником обрусом) Застеляє стіл обрусом.

- А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу
паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся Пряла і ткала, білила. Стелила на скриню святу білизну, В селянську хатину вселялася сила І пісня зливала гіркінь полину

Учень:

Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати".

Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!" Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Сім'я Гарус:

Бабуся:

Співає колискову.

Мама:

 Ой прийми, синочку, рушничок від мене Від зла, від спокуси, най береже тебе, Його вишивала різними нитками, Стиха поливала дрібними сльозами. У цій вишиванці всі мої старання, На тебе мій сину усі сподівання, Ой іди, синочку, та скоро вертайся, Дарунка від мами, сину, не цурайся,


Пісня : " Рушник - рушничок "

Учитель:

Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".

Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

Учитель:

-   А які бувають рушники ?

Діти

 -   Рушники необхідні були :

  1.  Обрядах: на родинах, на хрестинах, на весіллі,,на похоронах;
  2.  Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;
  3.  Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.
  4.  

Учитель:

-   А що про них ви можете розповісти ?

І дівчинка : (з рушником долі)

- Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще
до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові
листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була,
як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним
несли дитину хрестити,  на ньому  благословляла мати  сина чи доньку  на
одруження. Цей рушник берегли все життя.

'

П дівчинка : ( рупшик-завивач)

- До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі,
щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

Радуйся, земле, радій, родино Радуйся з нами, нова дитино, В тебе доволі і ласки, і дива, Хай не цурається доля щаслива.

III дівчинка : (рушничок уповивач)

- Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала
багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

Вповиваю тебе сину В рушничок біленький Щоб виростав ти великий Був все здоровенький

Додому вертайся скоренько-скоренько, Бо болить у мене за тобою серденько, Я буду за тебе та й Бога молити, Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.

Гин

Він причаївся на бильці мойого ліжка —

Вишиваний із країв пташками та піснями.

Увесь білий, а впоперек - червона стрічка,

Наче сонця схід над криницею

Вишивала бабуся його молодою

Тягнула голкою радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому — хліб і сіль.

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль

Він до мене прийшов

І мені приніс щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність бабусиних- сліз,

І народного генія невмирущу печаль.

Мати :

Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом. Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.

...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як 'їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть : "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".

Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила : "Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила : "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".

Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.

"Пісня про рушник".

Вчитель:

Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських "живе" поряд з нами від часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи


помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею ? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її проводжає рушник.

А ось про свої обереги розкаже нам сім'я Марковцевої Світлани.

Вчитель:

А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі. Цю колекцію зібрала мама нашої учениці Шестакова Тетяна Василівна.

Тетяна Василівна:

Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки ! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.

Ми маємо змогу порівняти рушники, причому дуже давні і з різних областей України. Талановиті мійстрині - Ганна Іванівна Верес, Ганна Василівна Василашук - лауреати Державної премії ім.Шевченка. В чому секрет їх успіху ? В їх працелюбності, в любові до рідної землі, глибокому розумінні породного мистецтва і використанні його скарбів, в його творчості.

Вчитель:

Ось таку майстриню і запросили ми до себе. Слово має Ганна Іванівна Рябко.

Вчитель:

На рушниках вишита доля нашого народу, свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут слова Дмитра Павличка:

Два кольори мої, два кольори,

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Звучить пісня "Два кольори".

Вчитель:

Багато ми сьогодні дізналися про рушники і я думаю, що кожен із вас захоче мати такий рушник для урочистої хвилини, який був би дорогий вам і був оберегом вашим дітям.

/ на тім рушникові

Оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука,

Й твоя материнська любов. Тож нехай і вам всім стелиться доля рушником.


І учень:

 Хай сторона моя багата Красива квітами й людьми Найкраща в світі рідна хата Під ясеновими крильми Уній тепло і очі мами, І доброта її руки А над смутними образами Горять барвисті рушники.

 

II учень

 Тут батьків труд і труд матусі Поліття чесне та рясне, А хліб домашній на обрусі, Неначе сонце весняне.

Виходять дві дівчинки в українських костюмах з хлібом і сіллю.

Вчитель:

Хліб і рушник - одвічні людські обереги.  Хліб  і сіль на вишитому рушникові - то є ознака українського народу.

Учень:

 На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю

Щоб легкі дороги вславили Вкраїну

Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі

Шанували в світі над усе людину.

Підносять хліб і сіль гостям свята.

Пісня "Про калину".

Серебряков Роман

СЗШ №2 11кл.

План

  1.  Умови розвитку української культури в повоєнний період.
  2.  Дестабілізація. Літературне оновлення 60-х років.
  3.  Архітектура та образотворче мистецтво.
  4.  Розвиток театрального мистецтва. Музика.
  5.  Медичне освіта та наука.
  6.  Культура України на етапі становлення державності.

1. Незважаючи на великий моральний стимул, який надала більшовикам перемога у другій світовій війні, влада була переконана, що війна завдала радянському суспільству серйозних ідеологічних втрат. Найбільше занепокоєння режиму викликало те, що близько 70 млн радянських людей, тих, що жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили в полон, зазнали впливів західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР було включено мільйони людей, які ставилися до його ідеології, політичної системи й економічного порядку вороже чи, принаймні, скептично.

Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чистоти своєму близькому помічникові А. Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнув лібералізації культурного клімату й захоплювався досягненнями західної цивілізації. "Наше завдання, — проголошував він, —-полягає в тому, щоб вести наступ проти буржуазної культури, яка перебуває в стані розкладу і занепаду". Ця ідеологічна кампанія дала новий поштовх оспівуванню російської культури та наукових досягнень. Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, супроти кожного видатного західного автора виставлявся "кращий" за нього російський тощо.)

Як це часто траплялося в минулому, українці виявилися перед ідеологічними ініціативами радянського уряду в особливо вразливому становищі. Вони довше, ніж росіяни, перебували під нацистською окупацією, переважно їх вивозили для примусової праці до Німеччини, й саме на Західній


Україні антирадянські настрої були найбільш непримиренними.

Через деякий час, коли Остап Вишня — надзвичайно популярний поет-гуморист — наважився висловити думку, що художник має право помилятися у пошуках творчого почерку й самобутності, з Москви полетів град звинувачень в "ідеологічній розхлябаності". Сприйнявши цей випадок як підказку, лідер Комуністичної партії України Микита Хрущов та його заступник з ідеології К.З. Литвин тут же дали кілька залпів по українській інтелігенції в цілому, звинувачуючи її в "українському націоналізмі".

Апогей цього ідеологічного "закручування гайок" настав у 1951 р., коли на вірш В. Сосюри "Любіть Україну!" впало звинувачення у "націоналізмі", а його автора спочатку "ізолювали", а потім змусили опублікувати принизливе каяття.

У міру того як множилися докази, що свідчили про підготовку нової кривавої чистки, інтелігенцію України охоплювала паніка. Практично завмерла творча діяльність, а інтелігенція кинулася визнавати власні помилки й просити вибачення. Схоже, українська інтелігенція надовго засвоїла урок 30-х років, тобто: краще відступити сьогодні, якщо хочеш жити й писати завтра. Але якраз коли всі збиралися з силами, щоб пережити наступну чистку, помер "вождь народов" Й. Сталін. Україна стала чекати нових змін.

2. Намагання нового кремлівського керівництва дістати ширшу підтримку неросійських народів, і особливо українців, були частиною великого плану реформ.

У 1954р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування 300-ї річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у яких доводилася непохитність "вічного союзу" українців з росіянами. В переддень святкування було створено ряд пафосних художніх творів, які мали на меті відобразити важливість цієї події. Створені вони були на догоду комуністичній партії та


радянському уряду,

У 1956 р. на XX з'їзді партії М. Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у радянській історії промов. Ця промова стала сигналом до десталінізації. За нею почали відбуватися помітні позитивні зміни в житті країни. Так, було ослаблено ідеологічні настанови, що стало початком "відлиги" в культурному житті.

Українська культурна еліта в цих умовах вдається до нових спроб розширити межі творчого самовираження.

Письменники старшого покоління продовжують вимагати реабілітації своїх репресованих колег. Олександр Корнійчук закликав опублікувати "Бібліотеку великих 20-х" для популяризації творів Блакитного, Куліша, Курбаса та ін. Дехто прагнув добитися реабілітації тих, що стали жертвами в 40-х роках.

Але особливо визначною подією стала поява покоління письменників, критиків і поетів, таких, як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, котрі вимагали виправити "помилки", яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантій того, що культурний розвиток народу надалі не душитимуть. Спостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втручання комуністичної партії у справи літератури й мистецтва, визначити право експериментувати з різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освітній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цього нового покоління в літературі, яке стали називати "шістдесятниками", не лише відкидали втручання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм і надмірну обережність своїх старших колег.

З'явилися видання літераторів-політв'язнів: Миколи Руденка, Василя Стуса, Михайла Осадчого, Валерія Марченка та ін.

Жанр історичної романістики розвивають Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Роман Федорів.


3. У повоєнний відбудовний період зберігається принцип регулярного планування міст. За таким принципом створено новий архітектурний ансамбль Хрещатика у Києві, збудований у стилі українського модерну з активним використанням декору та національних мотивів. Особливо виразні в ансамблі Консерваторія (архіт. Л. Каток, Я. Красний), Головний поштамт (архіт. В. Приймак, В. Ладний). Адміністративні споруди мали пишний декор. Архітектура інколи нагадувала велику театральну декорацію. Боротьба проти надмірностей в оздобленні фасадів та інтер'єрів будівель, на жаль, призвела до відмови від класичної спадщини й національних традицій в архітектурі.

В Україні у радянський час забудова та реконструкція міст і селищ здійснювалася переважно за типовими проектами, що негативно позначилося на художній виразності архітектурних споруд. Масова житлова забудова 60 -70-х років задовольняла нагальну потребу в житлі. Однак унаслідок ігнорування принципу неповторюваності була втрачена національна самобутність архітектури. За даними дослідників, 90 % житлових і 80 % культурно-побутових споруд у містах і селищах зводилося саме за типовими проектами.

4. Кращі традиції українського театрального мистецтва 20—30-х років продовжили такі діячі сцени, як В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козач-ківський, В. Скляренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887—1966) став Київський драматичний театр їм. І. Франка. Він очолював театр у 1926—1961 рр,, з 1954р. — разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики.

Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів -— В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. За-горутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Шейко. Розвиток національного театру 90-х років пов'язаний з новаторською


діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров та ін. До режисерських здобутків Сергія Данченка належать вистави "Тев'є-Тевель" за Шолом-Алейхемом і "Біла ворона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка, поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка.

Світовим визнанням користується творчість Романа Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові, а згодом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику XX ст. (спектакль "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга; "Лоліта" за класичним романом В. Набокова та ін.).

Оригінальним мистецьким явищем є українська авторська пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і композитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грунтується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.

З 1989 р. започатковані конкурси хорів ім. М. Леонтовича.

5. Після закінчення другої світової війни кількість медичних навчальних закладів в Україні значно зменшилась. У 1948 - 1949 рр. була проведена реорганізація медичної освіти і введено новий профіль середнього медичного працівника, так званого фельдшера. У 1954р. існуючі медичні школи були реорганізовані в медичні училища для підготовки фельдшерів, санітарних фельдшерів, фельдшерів-лаборантів, акушерок, зубних техніків і фармацевтів.

Вища медична освіта здійснюється через мережу медичних, фармацевтичних та стоматологічних інститутів, університетів і академій.

Підвищення кваліфікації, спеціалізація та підготовка висококваліфікованих фахівців у різних галузях теоретичної та практичної медицини проводилися також науково-дослідними інститутами України, яких у 1972 р. було 50.

В Україні станом на І вересня 1997 р. налічувалося 129 ліцензійованих


 вищих   медичних   навчальних   закладів,   заснованих   на  державній   формі власності, та 111 закладів І та II рівнів акредитації.

6. Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу.

Безкровна поява майже в центрі Європи суверенної України, її політичне відродження суттєво вплинули на суспільні та геополітичні реалії не тільки в цьому регіоні, айв усьому світі: посилився інтерес країн світової співдружності до її економіки, історії, національно-політичного і національно-культурного відродження, міжнародних зв'язків. Це стало можливим тому, що в середовищі українського народу за багато століть сконцентрувався величезний потенціал цілісної духовної культури на противагу постійним зазіханням на колонізацію українських етнічних земель з боку чужоземних держав.

Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелектуальну еліту нації.

Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Ідея М. Грушевського грунтується на автохтонності розвитку українського народу, його культури. Вона з'явилась у реальному проголошенні перед усім світом і практичному становленні української державності, що включає всі компоненти суспільного життя, зокрема культуру.

Разом з тим, жодна національна культура не може існувати як замкнена, самодостатня — без творчого спілкування з іншими культурами. Здобутки української культури стають надбанням усього світу, оцінюються як національний внесок у міжнародний культурний процес.

Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції. Причини цього в тому, що українська культура перебувала в умовах тривалого бездержавного буття, коли

для розвитку нації залишався тільки обмежений культурний простір. Згідно з цим переконливими є слова Ч.Купчана, політичного оглядача газети "Лос-Анжелес Тайме", який після візиту Президента України Л.Кучми до СІЛА, аналізуючи українські проблеми у світовому контексті, писав: "Якщо державу не об'єднує національна ідея та І почуття відданості справі, що виникає на її основі, то найкращі люди, найсвітліші уми опиняються Деінде. Ця "втеча інтелекту" — переважно до Москви — позбавила країну інтелектуального капіталу, який так потрібен їй, коли йдеться "про творення нації та держави практично з нуля".

Розвиток культури в Україні потребує пильної опіки держави. Духовна культура, у свою чергу, покликана оживити економіку та політику на рівні з етикою, естетикою та педагогікою, сформувати моральні передумови для суспільного прогресу.

Входячи у XXI ст., Українська держава має відродити процес духовно-культурного та морально-етичного розвитку українського народу.

Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні принципи. Піднесення української культури в умовах незалежності, просування її до європейського просвітницького рівня неминуче тому, що український народ протягом віків створив самобутні цінності, які щедро вкладає у світову скарбницю цивілізації.

Алєксєєнко Н.Т.

Вчитель СШ №3

СЦЕНАРІЙ    ЗАСІДАННЯ    КЛУБУ "ВАСИЛИНА"

„Квіти душі людської "

МЕТА: Виховування патріотизму; виховування естетичних смаків; розширення інтелекту; прищеплення інтересу до поезії; розвиток мови, мислення, уваги.

Обладнання : Виставка українських хусток, виставка довідників по лікарським рослинам, запис пісень Ніни Матвієнко

ХІД    ЗАНЯТТЯ:

Звучить пісня "Роде наш красний" у виконанні Ніни Матвієнко.

/. Вступне слово вчителя.

- Сьогодні у нас засідання клубу "Василина", який вивчає життя і діяльність наших видатних сучасниць, назвали сьогоднішнє засідання "Квіти душі людської". В нас є однойменна виставка українських хусток, бо вони створені теж руками наших сучасниць, які передали в цих візерунках свою любов, своє натхнення.

//. Основна частина.

І розділ

- Надзвичайно складний і тяжкий історичний шлях України сягає глибини
віків. Важливу роль в українській історії відігравали жінки.

Долі і діяння видатних жінок України мають велике пізнавальне, повчальне і виховне значення для нас оскільки їхнє життя є взірцем справжньої відданості і жертовності патріоток Української землі.

- Давайте згадаємо декого з них.

( Княгиня Ольга, Анна Ярославна - королева Франції, Євпраксія -- германська імператриця, Роксолана - Настя Лісовська, Маруся Чурай - легендарна піснярка, Леся Українка — поетеса та багато інших.

- Наш час не є виключенням. І зараз є багато видатних жінок.
( Ліна Костенко, Ніта Матвієнко, Ірина Дерюгіна, Софія Ротару ).


- А говорити ми сьогодні будемо про одну з наших видатних сучасниць Наталію Петрівну Зубицьку (зараз вона має інше прізвище Земна). А епіграфом до нашої розмови будуть слова самої Наталії Петрівни:

"Дзвони душі всенародної, Вічно дзвоніть між людьми "

"Там, де корінь і цвіт, там, ніколи не згасне життя. Пам 'ятаймо про це, то ж бо , дихання наше щоденне ".

Н.П.Земна

- Про  вклад  кожної людини  в  загальнолюдську   скарбницю  Дмитро
Павличко сказав так :

*

" Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину ".

- Вклад   Н.П.Земної   в   наше   життя   переоцінити   неможливо.   Наша
сьогоднішня бесіда — це лише спроба познайомитися з її життям та багатогранною
творчістю.

- Перш за все ми знаємо Н Земну як лікаря, народного цілителя. По всій
Україні діє мережа аптек народних ліків.

Статистика свідчить, що поріг такої аптеки у м.Києві переступило вже понад 10 млн людей різного віку, статі, професії. Але всіх їх об'єднувало одне -пошуки шляхів до одужання, повернення втраченого здоров'я. Отже всіх їх можна назвати одним словом - хворі. Кожен хворий, окрім ліків, хотів, щоб його вислухали, щось порадили, запропонували, певна річ, сподівались на таке щире очікуване рятівне слово.

Наталя Петрівна вважає, що цілитель повинен бути біологом, агрономом, фізіологом, біоенергетиком і лаборантом. Повинен бути і знавцем народних звичаїв і традицій, котрий уміло використовує і магію слова.

Він мусить безпомилково діагностувати, вишукуючи причини захворювання. Це дар од Всевишнього. І за нього слід платити добротбю, сумлінням.

- Щонеділі на радіо виходить газета Н.3емної "Зелена планета". А лікарські
рбслини Щйля.Петрівна збирає в екологічно чистих районах: в Карпатах та в
Криму.    ( Жрта )

- У нас сьогодні є така можливість іїрЗйайомитись з деякими порадами
Н.Земної. А допоможуть нам в цьому учні Н.ІІ. Земно'ї.


 - Ось ці рослини : (на дошці малюнки + написи)

Деревій — зелений цілитель;

Красуня шипшина — корисна і шкідлива;

Цикорій у відварах - для лікування;

Цикорій у каві - для задаволення;

Калина - душа українців;

Нагідки — квіти сонця;

Обліпіха - північний ананас, вітамінне джерело;

Страви без квасолі - ознака того, що в сім'ї недбало ставляться до свого

здоров'я.

Надаємо слово учням Наталі Петрівни.

7. Деревій:

-Відомий з глибокої давнини. По легенді саме цією травою Ахилл, герой троянської війни лікував свої рани та рани своїм товаришам.

На Русі, ще задовго до приїзду іноземних лікарів деревій входив до арсеналу травознавців.

Звертались за його допомогою при порізах, подряпинах, синцях, пораненнях.

Препарати використовують при захворюваннях органів травлення. Отже деревій входить до складу шлункових та апетитних чаїв. При лікуванні опіків славнозвісний звіробій поступався місцем деревію.

Якщо ж настоєм або відваром деревію обмивати лице, шкіра на ньому стане гладенькою, зникають висипи, запалення, вугрі.

Слова вчителя :

- у деревія є ще одна незвичайна властивість - збільшувати утворення
молока у матерів, які годують немовлят.

2. Шипшина:

- Люди знають з літератури про цілющі властивості шипшини і вважають,
що зайве здоров'я ніколи не завадить. Побутує думка, що чим більше випити
відвару шипшини, тим краще, але згадайте прислів'я "Що занадто, то не здорово".

Справа в тому, що в 100 г сухих плодів шипшини міститься 20 добових доз вітаміну С. Вживати ж можна тільки одну (особливо дітям). Це приблизно 5 штук щюдів на склянку води. Безконтрольно велика доза його викликає патологічні явища.

Організм швидко звикає до того, що його "підгодовують " вітаміном С, стає надзвичайно чутливим до незначного дефіциту цього вітаміну.

Все це про що ми розповіли, стосується неправильного, безграмотного вживання шипшини, але ніяк не принижує її значення для народної медицини.

Настої, сиропи, чаї з плодів шипшини підвищують стійкість організму до різних захворювань. Відвари п'ють при простуді. Вони дуже корисні при


атеросклерозі, виснаженні організму, недокрів'ї, при інфекційних захворюваннях. Листя прикладають до шкіри при екземі. Відвар квітів використовують для лікування очей.

Слова вчителя :

- Часто, використовують шипшину при сечокам'яній  хворобі,   особливо  її

корінь. Але тут треба бути дуже обережними. При окремих видах каменів, це

стосується фосфатних і калієвих, стан хворих при вживанні настоїв погіршується,

бо  камені помітно  збільшуються і це прискорює  необхідність  хірургічного втручання.

Цикорій — назва ботанічна. У народі ж, у нас на Україні, називають його
"петровим батогом". А ще є такі,гарні народні назви "зачарована діва”, „наречена
сонця" — бо квіти повертаються за сонечком.
;:.

Використовують всю рослину цикорію: корінь, листя, квіти, стебла, насіння. З листків готують різні салати. Свіже листя в салаті використовують, коли є хронічні захворювання печінки. Чай , для якого використовують всі частини рослини рекомендують хворим на підшлункову залозу, до того ж він заспокоює

нервову систему.

До речі заспокоює і настій отих самих блакитних квіток, хоч дія його трохи

слабіша від валеріани.

Відвар - 1 ч.л. на 2 склянки води є хорошим "кровоочисним" засобом, таким, що поліпшує обмін речовин. Про цілющі властивості цикорію можна ще багато говорити. Але на останок, хочу сказати, що ще з 1600 р. з коренів цикорію готують каву, яка має жовчогінний вплив, сприяє травленню.

І

4. Калина:

Калину ще називають весільним деревом. По краям корзинки знаходяться крупні квітки з білосніжними крупними пелюстками. А по середині маленькі, майже не розпущені. Саме ці малютки і дають плоди. Відомо близько 125 видів кущів калини та лише 10 з них зустрічаються у нас на Україні.

Як ліки використовують ягоди, кору, листя і квіти калини.

Ягоди калини діють заспокійливо на нервову систему, підсилюють роботу серця, покращують дихання. Є ефективним сечогінним засобом.

Калина знижує кров'яний тиск. Має калина в собі силу велику, ще до цього часу не розпізнану навіть вченими. Адже недарма вона вважається найстарішим засобом профілактики пухлин молочної залози.

Слова вчителя :

-Калиновий сік був незамінним засобом для косметики, особливо при лишаях та вуграх.

Нині юнаки у перехідному віці часто ;срромляться отих вад обличчя і не знають, куди кинутись на допомогу. А треба всього лише перед сном умитися


водою з милом, намазати обличчя калиновим соком і через 20 хвилин змити холодною водою.

. Нагідки:

- Прийшли до нас із Середноземномор'я. В дикому стані не зустрічаються.
Препарати з нагідків заспокоюють нервову систему, знижують кров'яний тиск,
викликають загибель хвороботворних бактерій, тому настоєм і маззю з нагідків
рекомендується змазувати порізи, гнійні рани, виразки, опіки, а також настоєм
полоскати горло при ангіні.

До гнійних очей на ніч прикладають примочки з відвару листя та квітів нагідків.

Слова вчителя:

- Веснянки на обличчі та руках удаляються, якщо щодня двічі, вранці та
ввечері змазувати обличчя соком з листків нагідків, змішаного в однакових
частинах з соком лимона, ягід смородини і мигдалевої олії.

6. Обліпіха:

- Ця рослина дуже багата вітамінами. І що цікаво, що якщо інші рослини
при термічній обробці втрачають велику кількість вітаміну С, то обліпіха не
втрачає ні при термічній обробці, ні під час замороження. В медицині широко
застосовується цінний полівітамінний препарат - облігііхова олія.

Це ефективний засіб при опіках, обмороженнях, хронічній екземі, погано заживляючиж ранах та виразках.

Внутрішньо вживається при виразковій хворобі шлунку та 12-палої кишки (по 1 ч. л. 2рази в день). Ще кілька порад :

Якщо в дитини несподіванко заболіло вушко, треба закапати обліпіхову олію в ніс. Вона зніме запалення. Так само можна зняти біль після польоту у літаку через перепади тиску.

Слова вчителя:

- Не раз доводилось спостерігати: у поїзді людина соромиться лягати спати
через те, що уві сні сильно хропе.  Тай справді це неприємне явище для
оточуючих. А треба за 4 години до сну закапати по кілька крапель обліпіхової олії
в ніс. Вночі не буде хропіти.

А якщо так лікуватись протягом 2-3 тижнів носове дихання стане вільним. Так само можна вилікувати хронічний риніт, який особливо загострюється під час похолодання.

7. Квасоля :


- Квасоля містить всі необхідні амінокислоти та більшість вітамінів. Багато
в ній вітаміна Е, який регулює обмін речовин. А за вмістом цинку і міді квасоля
займає першість серед багатьох овочів. Ось чому вона цінний дієтичний продукт.

В народній медицині звертались до неї і ті, хто страждав від ожиріння: при регулярному вживанні квасолі за 2-3 роки повністю позбавлялись його.

Лікували гіпертонію, рани, хвороби шкіри, вугрі.

З успіхом лікували незапущений діабет. У 1946 році вчені довели, що екстракт квасолі знижує у хворих на діабет вміст цукру в крові на 30-40 % протягом 10 годин.

Слова вчителя :

- Красуні робили маски з теплої розтертої квасолі з олією та медом. Від
цього шкіра обличчя не мала вугрів, ні зморшок і була гладенькою.

А з прожарених зерен робили приємну пахучу пудру, а також цілющу присипку від попрілостей у дітей.

- Такі і подібні поради дає Наталя Петрівна Земна.

II розділ

1) - Наталя  Петрівна Земна  вперше  побачила  схід  сонця  на  Поліщині,  в
непомітному на карті селі Крехаїв, де Любич зливається з Десною. Про свій край
Наталя Петрівна сказала так:

"Беру з собою"

Крехаїв омивається водою — Сліпцем та Любичем, та ще Десною, Затоками, озерами, болітцями Й поліськими дощами й громовицями.. Крехаїв — щемні спогади дитинства, їхрозсипа, береза срібнолиста, Аяу пам 'ять все беру з собою, Що зрощене і радістю, й журбою.

І

Звучить пісня Ніни Матвієнко.

2) -  Для вас співала Ніна Матвієнко , теж наша видатна сучасниця.

- Кожен вірш має історію свого народження.

- Людина швидко звикає до всього природнього, гарного, але, на жаль, не
цінує його.  Така людська сутність.  Але,  коли людина залишає край свого
дитинства і переїздить, багато що забувається, без чого раніше не уявляв би собі і
світу. Та раптом на перехрестях життя, можливо зовсім зненацька війне легкий
вітерець і принесе до болю знайомі пахощі. Наче запах шматочка твого життя.

Так було і в житті Наталії Земної. Вона розповіла таке :


 "Я щоденно зустрічаюсь і наче розмовляю з травами, знаю безпомилково всі 'їхні запахи. Але...Якось приїхала до нас моя старенька мати. І поки я була на роботі вона ходила придивлялась до квітів, трав, що ростуть у нашому городі.

Коли я увечері підійшла до неї і нахилилась до її натруджених рук, вони пахли любистком. І в ту ж мить воскресло перед очима дитинство, рідне село на Чернігівщині, мати - ще молодою. Ось на Зелену неділю вони співають разом з батьком, а в хаті пахне любистком.

Вікна відчинені, а навколо хати, побіленої, заклечаної, - теж любисток. Це рослина з чоловічим ім'ям, але лікує та оберігає жінку. Де б я не бувала, на всіх стежках-дорогах мені до болю щемно пахне любисток".

Так виник вірш "Любисткова пам'ять"

„Любисткова пам'ять"

А любисток з їм 'ям чоловічим Споконвіку жіноча трава. І тому він залишиться вічним, Як і пам 'ять народу, жива. Мій любисток — духм 'яний лискучий, Ти знайомий і рідний без меж, Нас ніколи ніхто не розлучить, Ти ж бо в серці моєму живеш . Виростали ми скупані в ньому, Пахли коси цілющим теплом. А сьогодні чомусь призабутий, Хоч і вічний твій подих життя. Нам ще бути любистку, та й бути, Ти ж любові і сонця життя!

3) - Наталії Петрівні з чоловіком Данилом Никифоровичем неодноразово приходилось бувати за кордоном. Тому дивись уже на II чи III день душа нагадувала про домашній затишок чи квітучий городчик. Думки звертаються до свого деснянського краю, де свої ліси наймиліші. Згадується почута ще в дитинстві батькова приказка: "Смачніший свій хліб з остюками, ніж чужий

пшеничний ".

А батько та мати, як і весь рід, знали ціну хліба, як і ціну землі, де сіяли і плекали той хліб насущний. Так у дорозі і народилися рядки цього вірша, який Наталя Петрівна називає "Своєю сповіддю перед рідною землею - найріднішою, найцілющішою".


 "Життя і доля"

Україно моя, ще здалека

Бачу рідний куточок землі,

Де на гніздах клекочуть лелеки

В сивій тиші в ранковій імлі.

А під грушею біла хатина -

Колисанка дитинства мого.

Україна, з-під сонця краплина,

Моя доле, життя і снаго.

Так, напевне, трапляється з кожним,

Що надовго уже не до сну.-

Чую землю я серцем тривожним,

І домівку, і синю Десну.

Тож; на людях зізнатися мушу,

Доки голос мій ще не затих:

Бачу зоряну батькову грушу,

Що гойдала нас вічно малих.

Що могутнім правічним корінням

Напувала щороку плоди,

Для сім 'ї- оберіг і святиня,

Що лишили у спадок діди.

Може слово промовлю я звично,

Та почує Десни течія:

Да святиться їм 'я твоє вічно,

Україно — колиска моя.

Звучить пісня у виконанні Ніни Матвієнко.

4). - Це знову звучав голос Ніни Матвієнко.

- Життя сина Костянтина обірвалось на зоряній ноті, а його коріння певна річ,

залишилося у материнському серці. І сльози матері - це найболючиші краплини

серця.

Наталя Петрівна говорить, що у кожної матері серце ділиться на стільки частин, скільки у неї дітей. І мати, котра втрачає дитину, боляче відчуває, що назавжди відкраялась частка її серця, а залишилась тільки та, що дає змогу їй існувати на землі, забезпечує кровообіг і дихання. Роз'ятрена рана її душі сполохом б'є у свідомість, а пам'ять не може змиритись, пам'ять переймається немовкнучими дзвонами душі, нагадуючі: ти мати і мусиш нести свій хрест, жити за сина з розірваним серцем.

Так з'явився вірш "Розірване серце".


"Розірване серце"

Розірване серце на дві половини -Ввібрало всю тугу і болі земні. Одна промовляє уже з домовини, А друга - живе і живуча в мені. Одна його частка — за сина скорбота, Що спогадом, наше вогнем, обпече, А друга—моя всетертячаробота, То кров, що сльозою із рани тече. То Пам 'ять, що з віку у вік незнищенна, Що сієш ти, синку, добро на Землі. А в матері ти, як молитва щоденна, Молитва, що в небо зліта на крилі.

5). - Але життя продовжується...

Наталя  Петрівна, як дочка хліборобів,  добре знає зв'язок між людиною  і природою. Вона писала : "Я родом із цвіту, із листя, з пелюсток". Цій темі вона присвятила вірш "Травою дихаю".

 "Травою дихаю”

Я лиш трава і дихаю травою, Корінням і верхів 'ям від Землі. Тому й живу турботою земною, В морози мерзну, гріюсь у теплі. Зроси, з води— моє життя і доля, Хоч і веду мелодію сумну. Та житній вітер прилетить із поля — І зацілує душу трав трав’яну.

6). - Сьогодні до народної медицини звертається все більше людей і народне цілительство впроваджує людське довір'я. Про свою роботу Наталя Петрівна написала вірш "Лікарська доля".

 

 Починаю ледь світ роботу, Аж допоки не скінчиться день. До знемоги, до сьомого поту, Серед хворих, нещасних людей. А коли я схилюсь до дитини, Що страждає в судомах-корчах, Бачу завтрашній день України Із сльозами і болем в очах. І заходиться серце від болю,

Вже не б'ється воно, а кричить: "Хто йому вготував таку долю? І чому наша совість мовчить? " І коли вже не маю сили, То шукаю цілющу траву, Бачу сонце і небо синє, Відчуваю, що наче живу. Різнотрав 'я квітує зелене, Іпракорінь його воскреса... Все живе пригорнулось до мене, Поїть землю живлюща роса. Від землі я- в погоду, в негоду, Знов прошу її зблизька, здаля, Щоб здоров 'я, снаги для народу Та щедріше вділила Земля. Щоб не снились нам вічні могили, Щоб у пам 'яті ми зберегли Всіх, кого ще з дитинства любили, А життя вберегти не змогли.    ' І в душі пригасивши гіркоту, Що і болем і смутком пройма, Починаю ще засвіт роботу — І кінця їй, і краю нема...

7). - 1 на останок ми хочемо познайомити вас ще з одним віршем "Прохання рук". По словам Наталі Петрівни цей вірш - "це прохання і веління моєї зболеної і невтомної душі. А в ній насамперед і народжується слово".

На коліна кладу свої стомлені руки ,

Наче свічка, натруджені пальці печуть,

Скільки болю, страждання і сущої муки

Довелося за день їм відчуть.

Скільки 'їм довелось доторкатись до тіла,

Відчувати і серце, і душу людську,

Тільки іскра не згасла і не відлетіла,

То від Бога вогонь, наче дар благовісний,

Що недуги лікує стосотим чуттям,

Що до світу, немов до людей променистий

І наповнений волею, наче життям.

То природи жага, що цілюща одвіку,

Із якої і мертвий росток воскреса.

А смертей не злічити, було у житті їх без ліку,

І пече мене думка, що світ не врятує краса. Замирає душа, але під небом розтанули звуки, І прожите життя, наче крапля, прозоре до дна.. На коліна кладу я натруджені руки, Може втома спаде, може зцілить їх туга земна.

III. Заключні слова вчителя

Збігає час нашої зустрічі. Ми робили спробу познайомитись з життям та
творчістю Наталі Петрівни Земної. Кажуть, що талановита людина, талановита у
всьому. А Наталя Петрівна не тільки народний цілитель та поетеса, вона ще гарно
малює.

Діяльність цієї жінки оцінено, якщо це можна зробити, і Наталя Петрівна
являється І лауреатом премії Євпраксії. Нею нагороджуються видатні жінки
сучасності за великий вклад у загальнолюдську скарбницю.

Наше засідання з назвою "Квіти душі людської" я хочу завершити словами Василя Симоненка :

Але є ще кращі квіти, невидимі для очей.

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,

А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.

Щоб вони не помарніли в душах чистих і ясних,

Завжди ніжністю й любов 'ю поливайте, люди, їх.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16603. ИССЛЕДОВАНИЕ АВТОКОЛЕБАТЕЛЬНОГО МУЛЬТИВИБРАТОРА НА БИПОЛЯРНЫХ ТРАНЗИСТОРАХ 51.93 KB
  Отчет по лабораторной работе №6 по дисциплине Электротехника электроника и схемотехника на тему: ИССЛЕДОВАНИЕ АВТОКОЛЕБАТЕЛЬНОГО МУЛЬТИВИБРАТОРА НА БИПОЛЯРНЫХ ТРАНЗИСТОРАХ Цель работы Исследование принципа реализации автоколебательного мультивибратора...
16604. ИССЛЕДОВАНИЕ ИЗБИРАТЕЛЬНОГО УСИЛИТЕЛЯ НИЗКОЙ ЧАСТОТЫ 283.45 KB
  ОТЧЕТ О ЛАБОРАТОРНОЙ РАБОТЕ №2 ИССЛЕДОВАНИЕ ИЗБИРАТЕЛЬНОГО УСИЛИТЕЛЯ НИЗКОЙ ЧАСТОТЫ Цель работы Практическое исследование свойств низкочастотного избирательного усилителя на основе операционног
16605. ИССЛЕДОВАНИЕ ЭЛЕКТРОННЫХ УСТРОЙСТВ, ПОСТРОЕННЫХ НА ОСНОВЕ ОПЕРАЦИОННОГО УСИЛИТЕЛЯ К140УД1408 336.61 KB
  Отчет по лабораторной работе № 1 макет № 18 по дисциплине Электротехника электроника и схемотехника на тему: ИССЛЕДОВАНИЕ ЭЛЕКТРОННЫХ УСТРОЙСТВ ПОСТРОЕННЫХ НА ОСНОВЕ ОПЕРАЦИОННОГО УСИЛИТЕЛЯ К140УД1408 Цель работы Изучение возможностей практическог...
16606. Исследование усилителя, построенного на основе микросхемы К118УН1 235.75 KB
  Отчет по лабораторной работе №3 по дисциплине Электротехника электроника и схемотехника на тему: Исследование усилителя построенного на основе микросхемы К118УН1 Цель работы Изучение принципов построения транзисторных усилителей устройств с резис...
16607. ИССЛЕДОВАНИЕ КОМПЕНСАЦИОННОГО СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ 112.73 KB
  ОТЧЕТ о лабораторной работе №6 по курсу Электроника ИССЛЕДОВАНИЕ КОМПЕНСАЦИОННОГО СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ Цель работы Исследование принципа построения и основных характеристик компенсационного стабилизатора напряжения Схемы Принципи...
16608. Изучение Программы Libedit пакета Orcad 11.99 KB
  Лабораторная работа 1. Изучение Программы Libedit пакета Orcad. Цель работы: изучить назначение возможности и основные команды программы Libedit. Порядок выполнения работы: 1. Открыть подкаталог exe каталога Orcad и запустить на выполнение программу libedit.exe. 2. Внимател
16609. Создание библиотеки элементов пакета Orcad 13.93 KB
  Лабораторная работа 2. Создание библиотеки элементов. Цель работы: научиться создавать библиотеку собственных схемных элементов с помощью программы LIBEDIT на примере создания резистора конденсатора диода транзистора. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на
16610. Редактирование стандартных библиотечных элементов пакета Orcad 12.39 KB
  Лабораторная работа 3. Редактирование стандартных библиотечных элементов. Цель работы: получение навыков редактирования готовых элементов библиотек импортирование элемента из библиотеки изменение элементов библиотеки экспортирование элементов в собственн
16611. Работа с макрокомандами пакета Orcad 12.96 KB
  Лабораторная работа 4. Работа с макрокомандами. Цель работы: получение навыков работы с макросами макрокомандами. Использование встроенных макросов создание вызов сохранение собственных макрокоманд. Порядок выполнения работы: 1. Запустить на выполнение прогр