11973

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ (НА ПРИКЛАДІ АКБ ПРАВЕКСБАНК)

Дипломная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

ДИПЛОМНА РОБОТА СПЕЦІАЛІСТА ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ НА ПРИКЛАДІ АКБ ПРАВЕКСБАНК ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ ОПЕРАЦІЯМИ 1.1 Сучасна банківська система України та її структур

Украинкский

2013-04-23

558.88 KB

2 чел.


ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ (НА ПРИКЛАДІ АКБ ПРАВЕКСБАНК)


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

1.1 Сучасна банківська система України та її структура

1.2 Комерційні банки та сутність банківського бізнесу

1.2.1 Управління витратами ресурсних операцій комерційного банку

1.2.2 Управління доходами активних операцій комерційного банку

1.2.3 Управління власним капіталом, доходом та прибутком комерційного банку

1.3 Базельські принципи банківського менеджменту як ефективна основа організації роботи комерційного банку

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ АКБ “ПРАВЕКСБАНК” У 2001 – 2005 РОКАХ

2.1 Загальні фінансові характеристики банку

2.2 Аналіз управління економічними нормативами діяльності банку

2.3 Аналіз управління банківськими ризиками активних операцій банку за рахунок створення спеціальних резервів

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМА УПРАВЛІННЯ ОПТИМАЛЬНОЮ РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ РОБОТИ АКБ “ПРАВЕКС БАНК”

3.1 Удосконалення фінансового менеджменту на основі ризикорієнтованого підходу до процесів управління комерційним банком

3.2 Математична модель управління рентабельністю комерційного банку на основі балансу структури активів-пасивів, процентних ставок та резервування банківських ризиків

3.3 Прогноз підвищення ефективності діяльності при впровадженні ризикорієнтованого підходу до управління рентабельністю роботи банку

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


АНОТАЦІЯ

Дипломна робота студента : ЛАВРИНЕНКО НАТАЛІЇ ВАСИЛІВНИ на тему “ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ (НА ПРИКЛАДІ АКБ “ПРАВЕКСБАНК”)”

Керівник роботи – д.е.н. КРАМАРЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Актуальність досліджень полягає в пропозиціях по впровадженню нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів акціонерів, вкладників і кредиторів.

Предмет дослідження дипломної роботимеханізм фінансового менеджменту комерційним банком АКБ “ПравексБанк”(м.Київ).

Об’єкт дослідження дипломної роботина макрорівні система комерційних банків України і на мікрорівні комерційний банк АКБ “ПравексБанк”.

Мета дослідження дипломної роботи — дослідження інструментів фінансового менеджменту в комерційному банку.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні як службам банківського нагляду так і аналітичним групам Наглядових Рад акціонерів комерційних банків нового методологічного підходу до контролю ефективності роботи менеджменту банку по забезпеченню нормативної дивідендної доходності акцій не нижче рівня альтернативної ринкової доходності капіталу та механізму самоокупності функціонування інфраструктури та персоналу банку.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

Роботу подано на 110 сторінках, вона містить 14 таблиць, 28 рисунків, додатки на 16 листах. Перелік використаної літератури включає 61 найменування.

________________________ЛАВРИНЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

 


THE SUMMARY

Degree work of the student: LAVRINENKO NATALIY VASILIEVNA on a subject “ FINANCIAL MANAGEMENT In COMMERCIAL BANKS

( ON an EXAMPLE JSB «PRAVEXBANK”) ”

The chief of work d.e.s. KRAMARENKO GALINA ALEKSANDROVNA

The urgency of researches of degree work consists in a rating of imperfection of financial bank management by profitability of work of bank from the point of view of the shareholders and offers on introduction of new methods of bank regulation and supervision, which provide as the state purposes of safety and financial stability of bank system, and privatecorporate purposes of protection of interests of the shareholders, investors and creditors.

Subject of research of degree work mechanism of financial management by commercial bank JSB «PRAVEXBANK” (Kiev).

Object of research of degree work on macrolevel system of commercial banks of Ukraine and at a microlevel commercial bank JSB «PRAVEXBANK”.

The purpose of research of degree work research of tools of financial management in commercial bank.

Practical value of the received results of degree work in granting both services of bank supervision and analytical groups of Advice of the shareholders of commercial banks of the new methodological approach to the control Efficiency of work of management of bank on maintenance normative the dividend of the income of the shares is not lower than a level alternative market the dividend of the income of the capital and mechanism profits of functioning of an infrastructure and personnel of bank.

The degree work consists of introduction three sections, conclusions, list of the literature and applications. The work is submitted on 110 pages, contains 14 tables, 28 figures, application on 16 pages. The list of the used literature includes 61 names.


ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи полягає в оцінці недосконалості фінансового банківського менеджменту рентабельністю роботи банку з погляду акціонерів та пропозиціях по впровадженню нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів акціонерів, вкладників і кредиторів.

Банківський менеджмент, як особлива сфера керування, виникає лише в умовах розвинутою ринкової економіки. При розширенні кола банківських операцій до рівня, прийнятого в цивілізованих країнах, у ці послуги входять операції з цінними паперами, кредитними картками, валютою, допомога в економії і поширенні акцій інших банків і комерційних структур, допомога клієнтам у раціональному вкладенні їхніх засобів, оцінці інвестиційних проектів, лізинг, факторинг і інші послуги. Крім того, статутний капітал банку може стати резервним фондом для інших комерційних банків. Ринкова економіка немислима без банківського менеджменту, заснованого на реальній конкуренції на фінансовому ринку між кредитними установами, заміні державного фінансування підприємств, що веде до інфляції, ринковим механізмом кредитування конкретних інвестиційних проектів і бізнеспланів, орієнтованих на створення нової товарної маси .

Банківський менеджмент у загальному виді являє собою керування відносинами, зв'язаними зі стратегічним і тактичним плануванням, аналізом, регулюванням, контролем діяльності банку, керуванням фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом, що здійснює банківські операції. Іншими словами, це — керування відносинами, що стосуються формування і використання грошових ресурсів, тобто взаємопов'язана сукупність фінансового менеджменту і керування персоналом, зайнятим у банківській сфері .

Об’єкт дослідження дипломної роботина макрорівні система комерційних банків України і на мікрорівні комерційний банк АКБ “ПравексБанк”.

Предмет дослідження дипломної роботимеханізм фінансового менеджменту комерційним банком АКБ “ПравексБанк”(м.Київ).

Мета дослідження дійсної дипломної роботи — дослідження інструментів фінансового менеджменту в комерційному банку та їх вплив на мікроекономіку функціонування банку .

Завдання дослідження дипломної роботи:

  1.  аналіз існуючого механізму та інструментарію фінансового менеджменту в комерційних банках;
  2.  аналіз якості фінансового менеджменту в АКБ “ПравексБанк” у 2001 –2004 роках у порівнянні з показниками управління інших крупними комерційними банками України;
  3.  побудова комплексного алгоритму управління рентабельністю роботи банка на основі ризикорієнтованого підходу та проведення досліджень на статистичних матеріалах діяльності банків.

Методи дослідження, застосовані в дослідженнях дипломної роботи

методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи), методи побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCELпрограми). 

Інформаційнометодологічна база досліджень дійсної дипломної роботи роботи — звітні документи АКБ „ПравексБанк” за 2001 2005 роки, статистичні та нормативні документи Національного банку України, статистичні таблиці Асоціації українських банків.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні як службам банківського нагляду так і аналітичним групам Наглядових Рад акціонерів комерційних банків нового методологічного підходу до контролю ефективності роботи менеджменту банку по забезпеченню нормативної дивідендної доходності акцій та механізму самоокупності функціонування інфраструктури та персоналу банку.


РОЗДІЛ 1

ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

1.1 Сучасна банківська система України та її структура

Банківська система України має дворівневу структуру та складається з Національного банку України (1 рівень) та комерційних банків (2 рівень), що створені і діють на території України відповідно до положень Закону «Про банки та банківську діяльність» [1].

Комерційні банки 2 рівня банківської системи Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативноправове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку [3].

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції [19]:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операціні. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки акціонерні товариства (з них: 92 відкриті акціонерні товариства (2 банки державні), 40 закриті акціонерні товариства), 28 банків товариства з обмеженою відповідальністю [61].

Динаміка основних показників діяльності банківської системи України наведена в табл.А.1 Додатку А.

1.2 Комерційні банки та сутність банківського бізнесу

1.2.1 Управління витратами ресурсних операцій комерційного банку

Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції , завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.

Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому , якщо для суб'єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок , на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на :

депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

До запозиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити , отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення(запозичення).

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з “Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів» [10] :

Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори власники коштів.

Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є :

  1.  вид та статус вкладника;
  2.  валюта вкладу(депозиту);
  3.  термін залучення вкладу(депозиту);
  4.  особливості поточної суми вкладу(депозиту);
  5.  вид депозитної ставки проценту;
  6.  особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

За першою ознакою виділяються :

  1.  вклади(депозити) юридичних осіб – резидентів;
  2.  вклади(депозити) фізичних осіб – резидентів;
  3.  вклади(депозити) юридичних осіб – нерезидентів;
  4.  вклади(депозити) фізичних осіб – нерезидентів;
  5.  анонімні вклади (в Україні – ліквідовані після 3 років функціонування);
  6.  депозити на пред'явника;
  7.  міжбанківські депозити банківрезидентів;
  8.  міжбанківські депозити банків –нерезидентів;

За валютою вкладу виділяються :

  1.  вклади(депозити) в національній валюті;
  2.  вклади(депозити) в вільноконвертованій валюті(ВКВ);
  3.  вклади(депозити) в неконвертованій валюті (НКВ);

За терміном залучення вклади(депозити) поділяються на:

до запитання;

  1.  на визначений строк (строкові – короткострокові (до 1 року з статистичним розподілом по строкам до 1 місяця, 13 місяця, 36 місяців, 612 місяців) та довгострокові( більше 1 року) ) [11];
  2.  на невизначений строк по умові (ощадні вклади по умові – досягнення визначеного віку, одруження, народження дітей, страховий випадок, тяжке захворювання, смерть та інш.);

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити)

розподіляються на :

  1.  вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;
  2.  вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;
  3.  вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

  1.  постійна ставка депозиту без права корегування;
  2.  плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;
  3.  плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади

АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту)

існують наступні схеми :

  1.  нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;
  2.  щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);
  3.  щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;
  4.  авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада (депозита);
  5.  щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Депозити до запитання це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.

Депозити на визначений строк це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.

Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Вклади(депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта, який відкривається згідно Інструкція НБУ “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” .

Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує 1 місяця). Вклади до запитання є нестабільними , що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім (якщо залишок на рахунку є меншим, ніж обумовлено в договорі між клієнтом та банком). Кошти поточних рахунків є найбільш дешевими, тому банки намагаються залучити найбільшу кількість клієнтів , що дає можливість за рахунок разночасовості сплат з поточних рахунків оперувати часткою статистичного загального залишку коштів на поточних рахунках як короткочасними кредитними ресурсами (“овернайт”) , а другу частку використовувати як обов'язкову норму резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку в НБУ [15].

Одним із видів вкладів до запитання є залишок коштів на прямих кореспондентських рахунках банків–резидентів та банківнерезидентів, відкритих в комерційному банку згідно Положенню НБУ “ Про відкриття коррахунків банків резидентів /нерезидентів в іноземній валюті та гривнях в банках України”[28].

Строкові вклади(депозити) – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період(як правило не менше 1 місяця по окремій статті депозитного договору). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або видачею готівки через касу банка. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні активних операцій банків. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференцюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією формою строкових вкладів , які , як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати .

1.2.2 Управління доходами активних операцій комерційного банку

Кредит (від лат. Creditum – позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій2. Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб'єктів і об'єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості .

Кредитні операції це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи3:

активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;

пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності

Кредити розподіляються по терміну використання:

термінові, надані на визначений у договорі термін ( коротко( до 1 року), середньо( від1 до 3 лат), довгострокові(понад 3 років));

до запитання, видані на невизначений термін; за вимогою кредитора повинні бути повернуті у визначене їм час;

прострочені, термін погашення яких, установлений кредитним договором, пройшов;

відстрочені кредити, терміни погашення по який були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, чи ломбардними, а якщо без забезпечення – незабезпеченими, чи бланковими.

Банківський кредит дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані) [29].

Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках способу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах раціонального кредитування , передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Форми кредиту класифікуються за принципами [30]:

1. За джерелами кредитів :

  1.  зовнішнє кредитування;
  2.  внутрішнє кредитування;

2. За строками кредити поділяються на :

  1.  надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців;
  2.  середньострокові – між 15 роками;
  3.  довгострокові – понад 57 років;

3. За валютою позики :

  1.  у валюті країни-позичальника;
  2.  у валюті країни-кредитора;
  3.  у валюті третьої країни;
  4.  у міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (СДР);

4. За забезпеченістю :

  1.  забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);
  2.  бланкові – під зобов ' язання боржника;

5. За суб'єктами кредитних відносин :

  1. державний;
  2. приватний;
  3. кредит міжнародних фінансових організацій;

7. За видом ставки кредита :

  1. фіксована;
  2. плаваюча;
  3. комбінація ставок;

8. За способом погашення кредита:

  1. з рівномірним погашенням;
  2. з нерівномірним погашенням;
  3. з одночасним погашенням;
  4. з ануїтентним погашенням ( відсотки погашаються разом з основним боргом);

9. За технологією реалізації кредиту :

кредитна лінія ;

револьверний кредит ;

консорціумний кредит ;

кредит «овернайт»;

кредит «овердрафт»;

Міжбанківські кредити розподілені на два основних види, в яких виділені окремі підвиди кредитів [12]:

а) 151 Строкові депозити, які розміщені в інших банках

б)152 Кредити, які надані іншим банкам

Комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування юридичних осіб [12]:

а) Кредити РЕПО – кредити під заставу цінних паперів клієнтів з умовою їх повернення при поверненні кредиту та сплати процентів

б) «Вексельні кредити» кредитування за рахунок врахування векселів (виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів від векселедавця)

в) «Факторингові кредити» кредитування за рахунок врахування факторингових угод(виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів за відпущені товари по дебіторській заборгованості покупців)

г) Кредити за внутрішніми торговими операціями

д) Кредити за експортноімпортними операціями

е) Кредити в поточну діяльність клієнтів

ж) Кредити в інвестиційну діяльність (включаючі іпотечне кредитування)

з) Кредити у формі фінансового лізингу

и) Кредити, які надані органам державного управління

Згідно з „Планом рахунків в комерційних банках України” [12], комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування фізичних осіб :

а) Кредити на поточні потреби

б) Кредити в інвестиційну діяльність

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [9].

а) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку щодо контрагента включаються:

а) щодо банківконтрагентів:

строкові депозити, які розміщені в інших банках;

кредити, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;

 дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

 боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

 заборгованість за кредитами;

 сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;

 дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість,

 прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

 заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції.

До позабалансових зобов'язань, що видані банком, уключаються:

 гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/ позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій), має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

б) Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

в) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

г) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Ризик – є невід’ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [16] (далі резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах [16].

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Cучасний теоретичний склад активів інвестиційного портфеля комерційного банка включає 3 основних вида активів :

а) інвестиції в державні цінні папери, які рахуються як безризикові та можуть бути використані для рефінансування банка з боку Національного банку України;

б) інвестиції в комерційні цінні папери, які нормативно контролюються

Національним банком України за обсягами та нормою створення резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з ними за рахунок валових витрат банку;

в) кредитні інвестиції (іпотечне довгострокове інвестування) з випуском вторинних цінних паперів – іпотечних сертифікатів та рефінансуванням власних інвестицій (діє з 2004 року).

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування в комерційні цінні папери з нефіксованим прибутком [9].

Прямі інвестиції банків це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативноправовими актами Національного банку.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, включаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні установи.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будьяких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Згідно з «Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» [17] банк зобов'язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера.

2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності.

3. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цінних паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

4. Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.

5. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж 15 і більше календарних днів, на інвестиції за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.

7. З метою розрахунку резерву відповідно до цього Положення в портфелі цінних паперів банку виділяються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

1.2.3 Управління власним капіталом, доходом та прибутком комерційного банку

Основною метою банківської діяльності є отримання доходу, що є основним джерелом та інструментом збільшення власного капіталу і покриття ризиків, пов’язаних із банківською діяльністю [32].

Доходи і витрати, які визнані банком, від здійснення банківських операцій згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] та від інших операцій, що здійснюються відповідно до законодавства України, з метою відображення та аналізу їх у фінансовій звітності слід розглядати як доходи і витрати, отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банку :

витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками);

доходи це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів);

дивіденди частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства;

Аналіз доходів, витрат та прибутку, крім простого виміру результату діяльності банку, дозволяє визначити його фінансовий стан і якість його активів.

Головними факторами оцінки прибутковості банку є :

1. Питома вага і рівень доходів та витрат банку відносно власного капіталу.

2. Стабільність доходів та витрат банку за минулі періоди.

3. Динаміка доходів та витрат банку за аналізований період (велика тривалість періоду дозволяє точніше визначити тенденції розвитку банку), аналіз виконання фінансових планів.

4. Структурний аналіз доходів та витрат банку, співвідношення процентних і непроцентних доходів та витрат.

5. Чистий процентний дохід, чистий непроцентний дохід, рівень, динаміка, структура джерел доходів, аналіз впливу на рівень загального доходу банку.

6. Чиста процентна маржа, чистий непроцентна маржа, рівень, достатність, тенденції розвитку, тимчасові коливання за аналізуємий період.

7. Частка доходів та витрат, що носять випадковий характер (наприклад, штрафи та пені) у сукупних доходах та витратах банку.

У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати [33]:

процентні доходи і витрати;

комісійні доходи і витрати;

прибутки (збитки) від торговельних операцій;

дохід у вигляді дивідендів;

витрати на формування спеціальних резервів банку;

доходи від повернення раніше списаних активів;

інші операційні доходи і витрати;

загальні адміністративні витрати;

податок на прибуток;

непередбачені доходи і витрати.

Процентні доходи і витрати операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу і сумі активу або зобов'язання. До них належать:

доходи (витрати) за операціями з коштами, розміщеними в інших банках (залученими від інших банків);

доходи (витрати) за кредитами та депозитами, наданими (отриманими) юридичним та фізичним особам, та за іншими фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами;

доходи у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

Комісійні доходи і витрати операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою; в окремих випадках суми їх можуть обчислюватися пропорційно часу і сумі зобов'язання. До комісійних доходів (витрат) належить така плата: за розрахунково-касове обслуговування; за операціями на валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти для власних потреб та клієнтів (контрагентів); за операціями із цінними паперами від імені третіх осіб; за зберігання та управління цінними паперами; за відкриття рахунків; здійснення переказів; за позабалансовими операціями (надання гарантій, зобов'язань з кредитування) тощо.

Комісії, що визнаються в складі первісної вартості фінансового активу (зобов'язання), впливають на визначення сум дисконту та премії за цими фінансовими інструментами та є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструмента.

Прибутки (збитки) від торговельних операцій результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів. У тому числі за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою та банківськими металами банк визнає прибутки та збитки:

від реалізації фінансових інвестицій;

від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;

від результату переоцінки активів і зобов'язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют (банківських металів).

Дохід у вигляді дивідендів дохід, який виникає в результаті використання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.

Витрати на формування спеціальних резервів банку це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів.

Доходи від повернення раніше списаних активів кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.

Інші операційні доходи і витрати доходи і витрати від операцій, що не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також ті, що не включені у вищезазначені групи операційних доходів і витрат, зокрема:

доходи (витрати) від оперативного лізингу (оренди);

витрати на інкасацію;

неустойки (штрафи, пені), що отримані (сплачені) за банківськими операціями, інше.

Загальні адміністративні витрати операційні витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності банків. До них належать витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов'язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання тощо); амортизація необоротних активів; витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування), інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона тощо); гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні тощо); витрати на зв'язок (поштові, телефонні, факс тощо); сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток та інші витрати, спрямовані на обслуговування та управління банком.

Податок на прибуток операційні витрати банку, пов'язані із сплатою податку відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо визнання відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів.

Непередбачені доходи (витрати) виникають у результаті надзвичайних подій, мають одноразовий характер, не повторюються по суті та визнаються за фактом події. До них належать утрати від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо; суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій.

За результатами інвестиційної діяльності банк визнає:

доходи (витрати) за операціями з реалізації (придбання) інвестиційних цінних паперів, у тому числі цінних паперів до погашення;

доходи (витрати) за операціями із збільшення (зменшення) інвестицій в асоційовані компанії;

доходи (витрати) за операціями із збільшення (зменшення) інвестицій у дочірні установи;

доходи (витрати) від реалізації (придбання) основних засобів та нематеріальних активів тощо.

За результатами операцій, пов'язаних із фінансовою діяльністю, банк визнає:

доходи (витрати) за операціями з цінними паперами власного боргу;

доходи (витрати) за субординованим боргом;

дивіденди, що сплачені протягом звітного періоду;

доходи, які виникають у результаті випуску інструментів власного капіталу тощо.

Визнані банком доходи і витрати групуються за їх характером за відповідними статтями у фінансовій звітності "Звіт про фінансові результати".

Методологія аналізу доходів та витрат комерційного банку побудована за двома напрямками:

статистично – динамічний індексний аналіз рядів абсолютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [37] – “ горизонтальний аналіз” , оснований на теорії базових індексів;

статистично – динамічний індексний аналіз структури агрегованих абоютних показників доходів та витрат за декілька звітних періодів [37] – вертикальний аналіз” , оснований на теорії ланцюгових індексів;

коефіцієнтний статистично динамічний аналіз відносних показників доходності, витратності та прибутковості банку [46];

факторний аналіз впливу зміни основних агрегатів банківського балансу на зміну коефіцієнтних показників ефективності роботи банку [47];

Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:

аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз;

аналіз видатків банку: структурний аналіз;

аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.

Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;

Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.

Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.

Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку є:

дохід на активи;

дохід на власний капітал.

Дохід на активи (ROA – рентабельність активів) – це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках.

Дохід на власний капітал (ROE – рентабельність власного капіталу) – це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різномунітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та за безпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків [9].

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1го рівня) капіталу та додаткового (2го рівня) капіталу.

Основний капітал (капітал 1го рівня) складається з таких елементів [9]:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності). 

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

г) результат переоцінки основних засобів;

д) прибуток поточного року;

е)субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

На капітал 2го рівня накладаються такі обмеження:

при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1го і 2го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;

вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1)

Регулятивний капітал банку обчислюється за такою формулою [7]:

РК = ОК + ДК В, (1.1)

де РК регулятивний капітал банку;

ОК основний капітал (капітал 1го рівня);

ДК додатковий капітал (капітал 2го рівня);

В відвернення.

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

на 1 січня 2005 року не менше ніж 6 млн. євро,

на 1 січня 2006 року не менше ніж 7 млн. євро,

на 1 січня 2007 року не менше ніж 8 млн. євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:

короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:

кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади;

гарантійні депозити в інших банках (покриті);

зобов'язання з кредитування, які надані банкам;

валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;

активи до одержання;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків:

прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках;

прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;

короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;

гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строкови ми депозитами, що розміщені в інших банках;

кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові кредити, що надані іншим банкам;

нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності;

нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані центральним та місцевим органам виконавчої влади;

кредити, які надані фізичним особам;

пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;

прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;

акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції;

боргові цінні папери, випущені банками, фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;

товарноматеріальні цінності;

основні засоби;

інші активи банку;

зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);

непокриті акредитиви;

сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;

цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;

сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;

інші зобов'язання, що надані клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 10 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

кошти в інших банках;

сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторську заборгованість за операціями з банками;

кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам;

дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;

транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

товарноматеріальні цінності;

інші активи банку;

суми до з'ясування та транзитні рахунки;

операційні та неопераційні основні засоби.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Групи банків за рівнем капіталу

Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на [9]:

добре капіталізовані;

достатньо капіталізовані;

недокапіталізовані;

значно недокапіталізовані;

критично недокапіталізовані.

а) Добре капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків та більше.

б) Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 10 відсотків або наближається до 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.

в) Недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.

г) Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

д) Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж 2 відсотки;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити таких заходів:

а) банкам, що не дотримуються вимог Національного банку щодо мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Н3), винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання щодо його реорганізації шляхом приєднання чи злиття.

б) недокапіталізованим банкам припинити в будьякій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також унести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку.

Крім того, недокапіталізованим банкам рекомендується встановити такі обмеження:

тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;

припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

припинити надання бланкових та пільгових кредитів;

1.3 Базельські принципи банківського менеджменту як ефективна основа організації роботи комерційного банку

Базельський Комітет з питань Банківського Нагляду є комітетом органів банківського нагляду, який був створеним головами центральних банків Групи Десяти Країн в 1975. Він складається з головних представників органів банківського нагляду та центральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Об’єднаного Королівства та Сполучених Штатів. Звичайно він зустрічається в Банку Міжнародних Розрахунків в Базелі, де розташовуються його постійний Секретаріат.

Базельський Комітет розповсюджує свої документи серед органів банківського нагляду різних країн світу, сподіваючись, що запропоновані принципи забезпечать банківський нагляд корисною концепцією пруденційного нагляду ризику процентної ставки. За свою діяльність Базельський комітет випустив більше ніж 40 стандартіврекомендацій, як наприклад:

Міжнародне наближення визначення капіталу та нормативів капіталу (Базель, Липень 1988р);

Положення про Капітал щодо реєстрації ринкових ризиків, січень 1996 року;

Оцінка уразливості банків до ризику процентної ставки, Консультативні пропозиції Базельського Комітету з питань банківського нагляду, квітень 1993 року;

  1. Вказівки щодо управління ризиком дерівативних операцій, липень 1994 року;
  2. Належне ставлення банків до клієнтів (стандарти Базельського комітету банківського нагляду), 1 жовтня 2001 року;

Найбільш важливі, з точки зору банківського менеджменту, є три документа розглянуті в дійсній роботі.

У 1997 році Базельський комітет опублікував "Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду" [43]. В цьому документі містяться найбільш важливі рекомендації із втручання держави у торгівлю банківськими послугами.

а)Внутрішні заходи регулювання для всіх банків.

Кожна країна має свою систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з таких питань:

банкам забороняється здійснювати будьякі види діяльності крім тих, що перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;

у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками або акціонерами інших підприємств, за деякими спеціальними винятками. В деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в своїх інтересах.

У інших країнах банки можуть контролювати інші підприємства:

у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25 %) або ж потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий контроль;

у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру повідомлення контролюючого органу).

б)Доступ іноземних банків на ринок банківських послуг.

Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:

в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;

через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.

Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.

Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн. Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).

в)Обмеження на створення банків іноземними підприємствами.

Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку. Інший засіб встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.

г)Офшорні банки і спроби обмежити їхню діяльність.

Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну "банківську юрисдикцію") мають "м'які" вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків. Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у бюджет у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування. Дуже часто в ролі таких "вільних податкових зон" згадують Швейцарію, Гонконг і Сінгапур, але є й інші зони, наприклад:

  1.  Нідерландські Антильські острови;
  2.  Кайманові острови;
  3.  близько двадцяти п'яти інших невеликих острівних держав.

З часом посилилися спроби багатьох країн зменшити їхню привабливість. Найбільш типові засоби, до яких вдаються уряди, такі.

1. При укладанні договору про запобігання подвійного оподаткування з вільною податковою зоною вносити в договір вимоги про обмін інформацією.

2. Встановлювати в податковому законодавстві спеціальні жорсткі норми про оподатковування підприємств, що одержують прибутки з вільних податкових зон.

3. Створювати свої власні території з пом'якшеним режимом банківського регулювання. Наприклад, в США були створені "Зони міжнародної банківської діяльності" (International Banking Facilities). В них банки не зобов'язані сплачувати місцеві податки. Привабливість таких зон порівняно з традиційними офшорними й іншими вільними податковими зонами насамперед у більшій надійності, відсутності політичних ризиків.

д)Міжнародні зусилля щодо зниження "невиправданих" обмежень міжнародної банківської діяльності.

У 1995 році набрала чинності Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). В ній беруть участь усі країни члени Світової організації торгівлі (COT).

Мета цієї угоди:

  1.  домогтися зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами;
  2.   випадках, коли якась країна зменшує обмеження щодо банків й інших фінансових установ іншої країни, вони повинні, по можливості, зменшуватися щодо всіх країн членів СОТ, без дискримінації.

На думку Базельського комітету з нагляду за банківською діяльністю, викладеному в опублікованих у вересні 1997 р. "Ключових принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю", до найбільш важливих типів операційного ризику в банках, що приводить до фінансових втрат, відносяться:

  1.  порушення внутрішнього контролю і корпоративного керівництва,
  2.  серйозні відмовлення інформаційнотехнологічних систем
  3.  природні чи техногенні катастрофи (наприклад, пожежі).  

У сфері банківського регулювання і нагляду найважливішими напрямками є:

розвиток змістовних підходів, включаючи ризикорієнтований нагляд, тобто визначення режиму банківського нагляду і застосування при необхідності мір наглядового реагування виходячи, насамперед, з характеру ризиків, прийнятих кредитною організацією, і якості керування ризиками;

забезпечення функціонування системи раннього реагування і впровадження комплексної оцінки діяльності кредитних організацій, що включає оцінку якості керування і внутрішнього контролю;

підвищення оперативності й ефективності рішень, прийнятих у рамках банківського нагляду;

Відповідно до рекомендацій Базельського комітету банківського нагляду, найбільш важливими елементами корпоративного керування в банківському секторі є:

визначення стратегічних цілей і набору корпоративних цінностей;

встановлення і забезпечення визначених границь відповідальності і підзвітності;

наявність у членів наглядацької ради необхідної кваліфікації, чіткого розуміння своєї ролі в корпоративному керуванні і відсутність неналежного впливу на них з боку чи правління ззовні;

наявність відповідних функцій нагляду в наглядацьких рад і правління;

прозорість керування;

Моніторинг ризику процентної ставки з боку органів банківського нагляду встановлений “Принципами управління ризиком процентної ставки” (Базельський Комітет, вересень 1997) [43].

Принцип 11:

Органи банківського менеджменту повинні отримувати достатню своєчасну інформацію, на основі якої вони б оцінювали рівень ризику процентної ставки банків. Ця інформація повинна містити діапазон строків погашення та валют в портфелі кожного банку, включаючи позабалансові статті, а також інші відповідні фактори, такі як відмінності між торгівельними та не торгівельними видами діяльності.

Така інформація може бути створеною на базі внутрішніх оцінок банку або більш стандартизованих звітів. Як мінімум, представники банківського нагляду повинні мати достатньо інформації для виявлення та здійснення моніторингу банків, які мають значні неспівпадіння після переоцінки. Інформація, яка міститься у внутрішніх звітах керівництва, така, наприклад, як інтервали строків погашення\переоцінки, оцінки моделювання надходжень та економічної вартості та результати тестування на стресові умови, може бути особливо корисною.

Управління ліквідністю в банківських організаціях встановлено “Принципами Ефективного Управління Ліквідністю у Банківських Установах (Базельський Комітет з Банківського Нагляду Базель, Лютий 2000) [32].

Принцип 1: Кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю. Ця стратегія повинна застосовуватись по всій організації

Принцип 2: Банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю. Правління також повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контроля ризику ліквідності. Правління повинно бути регулярно ін формовано про ситуацію із ліквідністю у банку, та негайно, якщо є будьякі матеріальні зміни у поточній, або очікуваній ліквідності банку.

Принцип 3: Кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності. Ця структура повинна включати постійне залучення членів вищого керівництва. Вище керівництво повинно забезпечити те, що ліквідність ефективно управляється, та що встановлені відповідні положення та процедури для контролю та обмеження ризику ліквідності. Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди.

Принцип 4: Банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності. Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам.

Принцип 5: Кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні.

Принцип 6: Банк повинен аналізувати ліквідність застосовуючи різноманітні сценарії “а що коли”.

Принцип 7: Банк має часто переглядати свої припущення, що застосовувавлись при управлінні ліквідністю для того, щоб з’ясувати, чи залишаються вони ще вірними.

Принцип 8: Кожен банк має періодично переглядати свої зусилля щодо встановлення та підтримки відношень з володарями зобов’язань, щодо підтримки диверсифікації зобов’язань та зусиль щодо забезпечення своєї спроможності продавати активи.

Принцип 9: Банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію владнання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях.

Принцип 10: Кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює. На додаток до вимірювання своїх загальних потреб ліквідності іноземної валюти та прийнятної відкритої валютної позиції, банк також повинен провести окремий аналіз своєї стратегії для кожної валюти окремо.

Принцип 11: Базуючись на результатах аналізу проведеного відповідно до Принципу 10, банк повинен, якщо це прийнятне, встановити та регулярно переглядати граничні значення розміру невідповідності своїх грошових потоків (відкритої валютної позиції) за певний період для всіх іноземних валют разом, та для кожної значної окремої валюти з якими він працює.

Принцип 12: Кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності. Фундаментальний компонент внутрішньої системи контролю включає регулярні незалежні перевірки та оцінки ефективності системи та процеси здійснення внутрішнього контролю.

 


РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА МЕНЕДЖМЕНТУ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ АКБ “ПРАВЕКСБАНК” У 2001 – 2005 РОКАХ

2.1 Загальні фінансові характеристики банку

«ПравексБанк» входить у десятку найбільших комерційних банків України, обслуговує близько 35 тис. юридичних і більш 350 тис. фізичних осіб.

Акціонерний комерційний банк “ПравексБанк” заснований як відкрите акціонерне товариство відповідно до законів України і зареєстрований Національним банком України 29 грудня 1992р. На 31 грудня 2000р. 98,1% випущеного акціонерного капіталу Банку були у власності чотирьох акціонерів.

В даний час банк здійснює свою діяльність на підставі загальної банківської ліцензії, виданої НБУ 3 грудня 2001р. Відповідно до цієї ліцензії Банк може надавати повний спектр банківських послуг клієнтам, включаючи надання компаніям розрахунковокасових послуг, здійснення документарних операцій, кредитних операцій і операцій з валютами, операцій з цінними паперами, банківськими металами й іншими операціями.

Головний офіс Банку розташований у Києві. Банк має 22 самостійних філії по всій території України. На початок 2005 року Банк та його філії мають 350 безбалансових відділень по Україні (у 2001р. – 128 відділень, у 2000р. 73 відділення). На початок 2004 року в Банку працювало 3213 працівників (на початок 2003 – 2630 працівників, на початок 2002 – 2261 працівник, на початок 2001р. 1638 працівників, на початок 2000р. 1370 працівників).

Банк входить до складу відомої української групи підприємств. Підприємства групи мають взаємну участь в акціонерному капіталі, однак здійснюють свою діяльність незалежно. Група має диверсифіковану структуру діяльності, працюючи у фінансовій, виробничій і комерційній галузях. Група розглядає Банк як організацію, що здійснює незалежну діяльність.

Таблиця 2.1

Основні етапи та події розвитку банку

29 грудня 1992

Реєстрація АКБ “ПравексБанк” у Національному банку України

Квітень 1993

Відкрито перші відділення банку на території Київської області

Травень 1994

Банк став обслуговувати карти Visa, Eurocard/MasterCard, Diners Club і дорожні чеки Thomas Cook

Серпень 1994

Введений в експлуатацію програмний комплекс “КлієнтБанк”

Лютий 1996

Введена в експлуатацію електронна комунікаційна система ReutersDealing 2000

Липень 1996

Отримано ліцензію № 7 Національного банку України на право здійснення банківських операцій

Травень 1997

Банк став членом Europay International Association

Вересень 1997

Банк став повноправним членом Суспільства всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій (S.W.I.F.T.)

Грудень 1997

Почато емісію карт платіжної системи Eurocard/MasterCard (Mass, Gold і Cirrus/Maestro) з логотипом ПравексБанка

Вересень 1998

Вперше в Україні почате проведення операцій по купівліпродажу банківських металів

Листопад 1998

Банк став Асоційованим членом Visa International Association

Листопад 1999

Почато емісію карт платіжної системи Visa (Classic, Gold і Electron) з логотипом ПравексБанка

Листопад 1999

Банк став агентом і почав проводити операції по системі грошових переказів Western Union

Травень 2000

Розроблено і упроваджена внутрібанківська платіжна система

Липень 2000

Банк одержав нагороду Euromoney Magazine по номінації “Best Domestic Bond House” як один із кращих банків України

Серпень 2000

Банк перейшов на цілодобове обслуговування клієнтів по системі “КлієнтБанк”

Грудень 2000

Почато випуск і поширення міжнародних доларових карт American Express

Червень 2001

Банк став Принциповим членом Visa International Association

Серпень 2001

Введена в експлуатацію система “ІнтернетКлієнтБанк”

Серпень 2002

Введена в експлуатацію система миттєвих грошових переказів по Україні “ПравексТелеграф”

Липень 2003

В першому півріччі АКБ «ПравексБанк» видав 11 тис. споживчих кредитів на суму більш 3 млн. доларів США

Серпень 2003

Кількість емітованих ПравексБанком пластикових карт перевищило 250 000 , у мережі банку працює більше 130 банкоматів і 250 пунктів видачі готівки по пластиковим карткам.

Серпень 2003

Кількість учасників дисконтної програми АКБ «ПравексБанк» перевищило 1800 підприємствапартнерів (торговосервісних точок роботи з пластиковими картками)

Квітень 2005

В загальному рейтингу банків України “ПравексБанк” займає:

  1.  1е місце по обсягам реалізації банківських металів;
  2.  1е місце по обсягам іпотечного кредитування;
  3.  2е місце по обсягам споживчого кредитування;
  4.  3е місце по обсягам автокредитування;
  5.  4е місце по ккількості встановлених банкоматів;
  6.  4е місце по обсягам емісії карток Visa і MasterCard;
  7.  5е місце по розвитку регіональної мережі;
  8.  9е місце по обсягу депозитного портфелю фізичних осіб;
  9.  9е місце по кількості встановлених терміналів в торгових мережах;
  10.  входить в п’ятірки банків, які користуються найбільшою довірою українців.

Квітень 2005

Основні показники діяльності банку у 2005 році:

  1.  активи банку становлять 2 млрд.грн.;
  2.  капітал банку становить 180 млн.грн.;
  3.  в структурі банку більше 350 відділень;
  4.  встановлено більше 250 банкоматів;
  5.  емітовано більше 600 000 карток Visa і MasterCard;
  6.  банк обслуговує 350 000 приватних клієнтів та 35 000 корпоративних клієнтів;
  7.  3 000 партнерів дисконтної програми Pravex Card;
  8.  надано 11 000 іпотечних кредитів на сумму більше 1 млрд. грн.;
  9.  надано 200 000 споживчих кредитів на суму більше 320 млн. грн.;
  10.  надано 4 000 автокредитів на суму більше 250 млн.грн.;
  11.  біля 2 000 кредитів на сумму більше 1 млрд. грн. На рік надається для розвитку бізнесу для юридичних осіб

В додатку Б наведені баланси АКБ “Правексбанк” за 2001 – 2005 роки та звіти про фінансові результати за 2001 – 2005 роки.

Як показує аналіз графіків при поступовому рості власного капіталу банку у 2001 –2003 роках на + 8,5 % обсяги залучених коштів у 2001 –2003 роках зросли на + 114,6 %. У 2004 – 2005 роках банк пройшов кризисну стадію:

  1.  за перших три квартали 2004 року обсяги залучених коштів зменшились на – 23 %, а власний капітал зріс на + 37,8 % за рахунок додаткових емісій (розширення акціонерного капіталу);
  2.  у четвертому кварталі 2004 та першому кварталі 2005 року обсяги залучених коштів поступово зросли на + 6 %, а власний капітал зріс на +9,9% за рахунок додаткової емісії;

Як показує аналіз графіків структури кредитноінвестиційного портфелю АКБ “Правексбанк” за 2001 – 2005 роки:

  1.  з 2003 року банк стратегічно змінив напрямок кредитування, активізувавши кредитування фізичних осіб, за стабілізувавши, а потім у 2005 році і зменшивши обсяги кредитування юридичних осіб;
  2.  у 2004 році банк вийшов з ринка цінних паперів і активізував свою присутність на ньому тільки в 2005 році;
  3.  з 2004 року банк мінімізував міжбанківське кредитування ;
  4.  зростання кредитноінвестиційного портфелю банка з 2001 року забезпечується послідовним нарощуванням обсягів кредитів фізичним особам;
  5.  з 2001 року банк практично за стабілізував строкові кошти юросіб;
  6.  підвищив обсяги залучених коштів юросіб до запитання на +124,6 %;
  7.  підвищив обсяги залучених коштів фізосіб до запитання на + 105,8 %;
  8.  різко наростив у 2001 –2003 році обсяги строкових депозитів фізичних осіб на + 284%, а у 2004 – 2005 роках ще додатково наростив обсяги строкових депозитів фізичних осіб на + 37 %;

Враховуючи наведену на рис. 2.5 зміну структури залучених коштів, АКБ “ПравексБанк” у 2004 – 2005 роках практично став ощадним банком, оскільки строкові депозити фізичних осіб перевищили частку у 50%. (65,6% 2005).

На рис.2.62. 12 наведені результати структурностатистичного аналізу доходів та витрат АКБ „ПравексБанк” у 2001 – 2002 роках побудовані на основі даних Додатку Б.

Рис. Структура і динаміка абсолютних процентних доходів та їх приросту в АКБ „ПравексБанк” у 2001 2002 роках

Рис.. Структура і динаміка абсолютних процентних витрат та їх приросту в АКБ „ПравексБанк” у 2001 2002 роках


Рис.2.10. Структура та динаміка абсолютних непроцентних доходів в АКБ „ПравексБанк” у 2001 2002 роках


Рис.2.11. Структура та динаміка абсолютних непроцентних витрат в АКБ „ПравексБанк” у 2001 2002 роках


Рис.2.12. Структура та динаміка абсолютних доходів в АКБ „ПравексБанк” у 2002 2005 роках


Рис.2.13. Структура та динаміка абсолютних витрат та прибутку в АКБ „ПравексБанк” у 2002 2005 роках


Рис.2.14. Структура та динаміка відносних (до операційного сумарного доходу) доходів в АКБ „ПравексБанк” у 2002 2005 роках


Рис.2.15. Структура та динаміка відносних (до операційного сумарного доходу) витрат та прибутку в АКБ „ПравексБанк” у 2002 2005 роках


Аналіз графіків рис. 2.6 – 2.15 показує, що структура витрат та її динаміка характеризується :

  1.  тенденцією до невеликого зниження рівня відносних витрат на загальноадміністративні цілі обслуговування інфраструктури банку з 46 % (2002) до 41% (2005);
  2.  тенденцією до невеликого підвищення рівня відносних витрат на утримання персоналу банку з 30 %(2003) до 35 %(2005);
  3.  тенденцією до підвищення відносного рівня витрат на інші цілі з 15% (2005) до 18%(2005);
  4.  зниження відносного рівня операційного прибутку з 12 % (2002) до 10 –11 %(2005) при відрахуванні частини прибутку до страхових резервів на відносному рівні 8 – 9 %;
  5.  відносним рівнем прибутку до оподаткування в 34 % від сумарного операційного доходу;

Відповідно, структура доходів та її динаміка характеризується :

  1.  зниженням долі чистого процентного доходу з 32 %(2003) до 20%(2005);
  2.  підвищенням долі чистого комісійного доходу з 50%(2003) до 60%(2005);
  3.  підвищенням долі доходу від торгівлі валютою та банківськими металами з 10%(2003) до 15%(2005);

Отримані данні показують, що переорієнтація банку на дорогі ресурси (строкові депозити фізичних осіб) привела до зниження традиційного процентного доходу банку і його переорієнтацію на доходи від комісійних операцій.

На рис. 2.16 наведені результати аналізу положення АКБ “ПравексБанк” у ринковому середовищі банківської системи України. Оцінка проведена по відносним долям агрегатів балансу банка до загальних сум агрегатів балансів всієї банківської системи України у 2001 – 2005 роках.


Як показує аналіз графіків відносне фінансове положення АКБ “ПравексБанк” в банківській системі України характеризується зменшення сек.тору обслуговування ринку з рівня 2% (2001) до 0,8 – 1,2 % (у 2005 році). При цьому показовою являється присутність АКБ “ПравексБанк” на ринку депозитів фізичних осіб, де його доля дорівнює 2,8%(2001) – 2,4%(2005), тобто підтверджується напрямок розвитку банку як спеціалізованого ощадного банку.

2.2 Аналіз управління економічними нормативами діяльності банку

Нормативне управління економічними процесами банку виконується в напрямках [9]:

  1.  управління капіталом та його адекватністю умовам забезпечення платоспроможності банку;
  2.  управління ліквідністю банку;
  3.  управління банківськими ризиками;

В табл.2.2 наведені результати розрахунків нормативних показників Н1Н6, Н12 за 2001 та 2002 роки .


Таблиця 2.2

Детальні розрахунки нормативів діяльності АКБ “Правексбанк”

В табл.В.1В.3 Додатку В наведені результати розрахунку нормативів діяльності АКБ “ПравексБанк” за 2002 – 2005 роки, які показують, що менеджмент банку суворо дотримується стилю управління банківськими процесами, який характеризується постійним виконанням нормативних вимог НБУ до організації діяльності економічними процесами в банках.

Наведена динаміка обсягів статутного та балансового капіталу АКБ “ПравексБанк” в євро, яка характеризує виконання банком нормативів мінімального статутного та регулятивного капіталу для виконання всіх операцій.

2.3 Аналіз управління банківськими ризиками активних операцій банку за рахунок створення спеціальних резервів

На графіках рис.2.20 наведені порівняльні характеристики АКБ “ПравексБанк” та інших великих банків по відносному рівню резерву на ризикі неповернення кожної з груп ризикових активів банку.

Як видно з графіків в АКБ “ПравексБанк” – найнижчий рівень ризикових активів, який належить до резервування.

В табл.Г.1, Г.2 Додатку Г наведені класифіковані за методикою [16] кредитні портфелі АКБ “ПравексБанк” та відповідні розраховані суми резервів на кредитні ризики. Наведено структури кредитних портфелів відповідно розподілу по категоріям ризику та структури створених кредитних резервів відповідно нормативам резервування в кожній ризиковій групі. Управління резервуванням, як видно з графіків, здійснюється на зменшення безнадійних та сумнівних кредитів, що зменшує необхідні норми резервування.


Рис.2.21 Структура кредитного портфелю та кредитних резервів в АКБ “ПравексБанк” у 2001 році


Рис.2.22 Структура кредитного портфелю та кредитних резервів в АКБ “ПравексБанк” у 2002 році


На рис. 2.23 наведена структура окремих обсягів резервування ризикових активів в АКБ “ПравексБанк”, яка доводить, що частка резервів на ризики кредитування перевищує 92% загальної суми резервів, тому основний менеджмент управління резервами в банку повинен бути зосереджений на управлінні кредитним портфелем.


РОЗДІЛ 3

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМА УПРАВЛІННЯ ОПТИМАЛЬНОЮ РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ РОБОТИ АКБ “ПРАВЕКС БАНК”

3.1 Удосконалення фінансового менеджменту на основі ризик орієнтованого підходу до процесів управління комерційним банком

Нагляд на основі оцінки ризиків це внутрішній процес банку, який обраний для забезпечення більшої послідовності й ефективності менеджменту та наглядової діяльності [11].

Банківська система України характеризується нерівномірністю розподілу власного капіталу та залучених активів серед груп банків, наведеною на графіках рис.3.1 (згідно даних Асоціації українських банків [60]) та великим розбігом процентних ставок в різних банках на один та той же часовий період (рис.3.2, 3.3).

Позиція Національного банку щодо нагляду за всіма банками зосереджується на ризику. Цей підхід адекватне внутрішньому управлінню ризиками комерційного банку з боку управління ризикменеджменту та служби внутрішнього аудиту банку. Банки з підвищеним ризиком або сфери діяльності із підвищеними параметрами ризику потребують більшої уваги з боку як служби банківського нагляду, так і служб внутрішнього ризикменеджменту.

Застосовуючи цей загальний підхід до всіх установ, Національний банк визнає різні рівні складності ризику, на який наражаються банки. Національний банк має на меті забезпечення якісного нагляду, спрямованого на визначення суттєвих існуючих або потенційних проблем в окремих банках або в банківській системі в цілому, а також на забезпечення належного усунення таких проблем

 


Рис.3.1 Оцінка нерівномірності розподілу власного капіталу та активів в банківській системі України станом на 01.01.2005 (за даними [60])


Рис.3.2 Динаміка та оцінка ризику зниження кредитних процентних ставок в національній валюті в 2001 –2004 роках ( статистика 30 банків банківської системи України) [60]


Рис.3.3 Динаміка та оцінка ризику зниження кредитних процентних ставок в іноземній валюті в 2001 – 2004 роках (статистика 30 банків банківської системи України) [60] 


Згідно концепції нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку.

У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високоризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті справляти відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативноправові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належним чином своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій у відповідність до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Деякі ризики є невід'ємною частиною банківської діяльності. У банківському секторі накопичено велику кількість знань про те, як визначати, вимірювати, контролювати ці притаманні банківській справі ризики та здійснювати їх моніторинг. Нагляд на основі оцінки ризиків визнає існування цих ризиків і намагається використовувати наглядові ресурси у найбільш ефективний спосіб. Параметри ризиків обґрунтовуються за результатами проведення обмеженого за обсягом тестування під час інспектувань, спрямованого на підтвердження того, чи впроваджено відповідні засоби контролю. Цим підтверджуються початкові результати визначення параметрів ризиків і надається допомога в розробленні програм нагляду на основі параметрів ризиків окремих банків. Процес визначення параметрів ризиків є суттєвим для розроблення циклів нагляду і вибору інструментів нагляду. Ризики, на які наражається банківський сектор, є різноманітними і складними. Більш істотні і складні ризики вимагають посилених засобів контролю і моніторингу як з боку банку, так і з боку Національного банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного ризику. Національний банк досягає цього за допомогою таких дій (та рекомендує такі ж підходи для банківського ризикменеджмента):

виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень. Ця сукупність ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду;

вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в грошовому вираженні; інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційнотехнологічного ризику;

оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку;

спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі. Це робиться за допомогою стратегії нагляду;

використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем.

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційнотехнологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будьякий продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.

Кредитний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будьякої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція на балансі чи поза балансом.

Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності не має значення, у якому секторі державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання.

Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Ризик зміни процентної ставки це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4) ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

Ринковий ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).

Валютний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на:

ризик трансакції;

ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

Операційнотехнологічний ризик це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.

Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, ділери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційнотехнологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційнотехнологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха.

Ризик репутації це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством.

Юридичний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативноправових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.

Стратегічний ризик це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнессередовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

стратегічних цілей банку;

бізнесстратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

якості їх реалізації.

Ресурси, необхідні для реалізації бізнесстратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

Для оцінки кредитного ризику служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори:

існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:

продукти;

види економічної діяльності;

класифікація/рейтинги ризику;

походження заборгованості;

клієнти;

розмір кредитів;

географічні регіони;

непов'язані/споріднені контрагенти;

джерела погашення;

застава;

рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;

наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

Для оцінки ризику ліквідності служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються під час оцінки ризику банку.

Фактори оцінки такі:

існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності у відношенні до структури зобов'язань. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:

високоліквідні активи;

цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку);

можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (репо), або сек'юритизації, або можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;

обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:

питома вага зобов'язань у пасивах банку;

питома вага:

строкових зобов'язань та зобов'язань до запитання;

коштів фізичних та юридичних осіб;

міжбанківських коштів;

наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку;

концентрації:

за постачальниками коштів;

за інструментами (наприклад, депозитні сертифікати, депозитні рахунки, дебетові картки тощо);

за термінами погашення;

середньозважена вартість залучених коштів для визначеного банку в зіставленні з банками його порівняльної групи;

чисті розриви фінансування із приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи:

прогнозовані потреби у фінансуванні;

спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів;

ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти;

склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи:

відтоки та притоки грошових коштів;

ліквідність застави та існування угод, які можуть бути достроково розірвані (наприклад, депозитні угоди тощо);

ліквідність вторинних ринків, на яких можна отримати рефінансування;

погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;

висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів. Публікації в засобах масової інформації;

наявність адекватного плану на випадок кризових обставин;

існування своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, відповідних облікових підходів і дотримання положень або законів.

Ризик зміни процентної ставки це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

Для оцінки ризику зміни процентної ставки служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти прийняти рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень.

Це такі фактори:

існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків;

компонентний та сукупний рівень ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов'язаний із правом вибору (опціону), відносно надходжень та капіталу;

наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі;

уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону;

характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки;

відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування;

наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки;  

наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику;

чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов'язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв;

чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов;

чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику;

рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативноправових актів, законів.

Для оцінки ринкового ризику служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Це такі фактори:

існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ринковим ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

джерела ринкового ризику, включаючи динаміку цін на інструменти процентних ставок, товари і пайові цінні папери, а також динаміку валютних курсів;

розмір, термін дії та складність позицій;

компоненти ринкового ризику та цінова чутливість різних продуктів, у тому числі за позабалансовими угодами (наприклад, свопами, форвардними та опціонними контрактами);

стабільність реальних грошових надходжень від торговельних операцій;

динаміка значень надходжень під ризиком і капіталу під ризиком;

уразливість банку за імовірнісними сценаріями зміни процентних ставок і ринкових потрясінь (стрестестування);

можливість хеджування або закриття позицій ризику, що існують на кожний момент часу, у тому числі професійна здатність керівництва здійснювати операції хеджування та доступ банку до відповідних ринків;

розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);

наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень, обмежень, нормативноправових актів або законів.

Для оцінки валютного ризику служби ризикменеджменту банку мають враховувати викладені нижче фактори. Це такі фактори:

існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління валютним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

обсяг балансових та позабалансових статей, які підлягають переоцінці у зв'язку зі змінами поточного валютного курсу та строкового валютного курсу;

структура балансових та позабалансових статей за такими факторами:

валюта;

продукти;

строк існування або очікуваний строк подальшого утримання позицій;

розмір і строк неузгоджених грошових потоків;

розмір позицій у валютах, обсяги торгівлі якими є обмеженими;

потенційна величина втрати капіталу у зв'язку з перерахуванням валютних позицій у їх гривневий еквівалент у разі зміни валютних курсів, враховуючи останні тенденції та прогнози;

наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;

рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;

наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативноправових актів або законів.

3.2 Математична модель управління рентабельністю комерційного банку на основі балансу структури активівпасивів, процентних ставок та резервування банківських ризиків

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління діяльністю комерційного банку за підходами ризикменеджменту, побудований на цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Основні умови, прийняті при побудові алгоритму :

  1.  Дивідендна доходність статутного фонду (річна ставка дивідендів на номінал акції) повинна бути не менше альтернативної ринкової вартості капіталу інвестора, в якості якої приймається депозитна ставка для юридичних осіб.
  2.  Частина балансового капіталу банку, вкладена в необоротні активи основних засобів, не заробляє доходи.
  3.  Активи у вигляді готівкових коштів в касі банку та коштів на кореспондентському рахунку в НБУ – не заробляють доходів, а є технологічними інструментами платіжних систем.
  4.  Стійке управління роботою банку встановлюється за наступним алгоритмом розділення центрів відповідальності за грошові потоки та банківські операції:
  5.  дивідендна дохідність статутного капіталу (дохідність власників банку –акціонерів) забезпечується основною процентною операційною діяльністю банка;
  6.  джерелом витрат на обслуговування діяльності інфраструктури банку, оплати персоналу, витрат на банківські процеси та процеси розвитку і модернізації банку є:

а) різниця доходів та витрат від комісійних операцій банку;

б) різниця доходів та витрат від торгівлі цінними паперами;

в) різниця доходів та витрат від валютообмінних операцій;

г) різниця доходів та витрат від консультаційних операцій;

д) різниця доходів та витрат від операцій гарантій та поручительств;

е) різниця доходів та витрат від небанківських операцій;

ж) різниця доходів та витрат від експлуатації платіжної системи на

базі пластикових карток;

з) різниця доходів та витрат від вкладення коштів в статутні фонди асоційованих та дочірніх підприємств;

Операційний дохід банку від експлуатації ризикових активів по пропонуємій моделі розраховується як :


(3.1)

де суми кредитів, наданих ітому клієнтуюридичній особі (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих юридичним особам;

процентна ставка кредиту, наданому ітому клієнту – юридичній особі;

загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів юридичними особами;

суми кредитів, наданих ітому клієнтуфізичній особі (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих фізичним особам;

процентна ставка кредиту, наданому ітому клієнту – фізичній особі особі;

загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів фізичними особами особами;

суми кредитів, наданих ітому клієнту банку (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих банкам;

процентна ставка кредиту, наданому ітому клієнту –  банку;

загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів банками;

сума активів, вкладених в ітий вид державного цінного паперу (і=1,…,N), та загальна сума активів, вкладених в державні цінні папери ;

доходна ставка ітого державного цінного паперу;

загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неотримання активів, вкладених в державні цінні папери;

сума активів, вкладених в ітий вид комерційного цінного паперу(і=1,…,N), та загальна сума активів, вкладених в комерційні цінні папери ;

доходна ставка ітого комерційного цінного паперу;

загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неотримання активів, вкладених в комерційні цінні папери;

частка нарахованих та неотриманих доходів від експлуатації всіх видів ризикових активів (еквівалентна дебіторській заборгованості за доходами);

загальна сума резервів, створених за рахунок частки прибутку для зменшення ризику неотримання сумнівних та прострочених доходів;

активи, які вкладені в дебіторську заборгованість за сумами операцій;

загальна сума резервів, створених за рахунок частки прибутку для зменшення ризику неотримання сумнівних та прострочених сум дебіторської заборгованості;

Операційні витрати банку від експлуатації платних залучених коштів по пропонуємій моделі розраховуються як :

 

(3.2)

де поточні та строкові депозитні кошти юридичних осіб, залучених банком;

процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами юридичних осіб;

поточні та строкові депозитні кошти фізичних осіб, залучених банком;

процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами фізичних осіб;

поточні та депозитні кошти інших банків, залучені банком;

процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами інших банків;

кошти рефінансування з боку НБУ та процентні ставки сплати за кошти рефінансування;

залучені кошти міжнародних фінансових організацій та процентні ставки сплати за кошти;

кошти субординованого боргу інвесторів та процентні ставки сплати за залучені кошти субординованого боргу;

Операційна дивідендна дохідність статутного капіталу розраховується як:

(3.3)

де Kdiv – норматив розподілу балансового прибутку на виплату дивідендів;

STKAP – статутний капітал;

STPRIB – ставка податку на балансовий прибуток (25%);

 


3.3 Прогноз підвищення ефективності діяльності при впровадженні ризикорієнтованого підходу до управління рентабельністю роботи банку

Проблема управління рентабельністю роботи комерційних банків постійно розглядується в Національному банку України, про що прийняте рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 26 листопада 2003 року N 277 “ Про заходи щодо підвищення рентабельності діяльності банків” [26] :

1. Виділено чотири категорії банків за рівнем рентабельності, встановленням для кожної з них такі граничні значення показників:

а) високорентабельні банки рентабельність активів більше 2 %, рентабельність капіталу більше 10 %;

б) достатньо рентабельні банки рентабельність активів від 1 % до 2 %, рентабельність капіталу більше 7 %;

в) низькорентабельні банки рентабельність активів від 0 % до 1 %, рентабельність капіталу більше 0 %;

г) неприбуткові банки рентабельність активів і капіталу менше 0 %.

2. Встановлено, що результати розрахунку рентабельності банків враховуються в оцінці рівня виконання нормативів діяльності, встановлених НБУ для оцінки банків по системі CAMEL.

3. Зобов'язаний Департамент методології та планування банківського нагляду НБУ:

довести алгоритми розрахунку рентабельності активів і капіталу банків до територіальних управлінь Національного банку України і Департаменту безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок для використання при здійсненні аналізу діяльності банків та територіальних банківських систем;

внести змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.2001 N 369, в частині застосування до банків заходів впливу з боку Національного банку України за проведення ризикових операцій (у тому числі операцій, що приводять до збиткової діяльності);

внести зміни до Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління НБУ від 31.08.2001 N 375, в частині доповнення переліку прогнозних показників бізнесплану банку прогнозним розрахунком рівня рентабельності активів і капіталу банку.

4. Зобов'язані територіальні управління НБУ і Департамент безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок проводити постійну роботу із збитковими і низькорентабельними банками щодо розробки планів заходів, спрямованих на подолання збитків, та встановити суворий контроль за їх виконанням.

5. Зобов'язані структурні підрозділи банківського нагляду центрального апарату та територіальних управлінь здійснювати порівняльний аналіз рівня рентабельності банків, використовуючи дані Уніфікованого звіту про діяльність банків щодо середніх значень рентабельності активів і капіталу по групах банків та системі в цілому.

Рентабельність активів

(3.4)

де:

Пр(t) прибуток на звітну дату;

Асзн середнє значення активів за період (0t);

N (t) кількість місяців в звітному періоді.

Рентабельність капіталу (РК)

(3.5) де:

Бксзн. середнє значення балансового капіталу.

Як видно з графіків у 2003 –2004 роках АКБ “ПравексБанк” відносився до низькорентабельних банків, у 2005 році – менеджмент банку почав програму доведення рівней рентабельності банку ROA, ROE до рівней, які відповідають вимогам для достатньорентабельного банку [26]. Таким чином, при пред’явленні з боку НБУ вимог до необхідного рівня рентабельності роботи банку його менеджмент починає планову перебудову, що має позитивний напрямок.

Проаналізуємо проектну пропозицію дипломної роботи про розрахунковий рівень управління рентабельністю роботи банка з боку акціонерів.


Рис. Результати розрахунків за пропонуємою моделлю ризикменеджменту управління рентабельністю комерційного банку станом на 01.01.2005


На рис.3.5 наведені результати розрахунків операційної дивідендної ставки доходності за пропонуємою моделлю для АКБ “Приватбанк”, АКБ “Аваль” та АКБ ”Правексбанк” за 2001 – 2004 роки. Одночасно на рис.3.5 приведені дані по декларуємій банками загальній рентабельності статутного капіталу за той же часовий період [60]. Як показує аналіз графіків рис.3.5 :

  1.  операційна дивідендна ставка доходності статутного капіталу в 25 разів перевищує декларуєму загальну рентабельність статутного капіталу;
  2.  це означає, що менеджмент банку використовує доходи акціонерів від основної процентної діяльності банку для покриття неефективного управління витратами банку та іншою банківською діяльністю;
  3.  це також означає, що менеджмент банку штучно зменшує балансовий прибуток банку для зменшення оподаткування.

Таким чином, результати проведених досліджень в дипломній роботі показують перспективність впровадження нормативної моделі управління рентабельністю роботи активів та акціонерного капіталу в комерційних банках, як розширення шляху встановлення рівней рентабельності активів та власного капіталу [26], а також як надання ефективного інструменту аналізу менеджменту банківським капіталом з точки зору встановлення доходності акцій не нижче рівня альтернативної ринкової доходності капіталу.


ВИСНОВКИ

Основною метою досліджень дипломної роботи було виявлення причин низької рентабельності роботи комерційних банків України, що визвало у 2003 році появу підзаконного регулюючого документа НБУ по встановленню рівней рентабельності активів та власного капіталу в комерційних банках, як основу їх фінансової стійкості та можливості нарощування капіталізації доходів.

Згідно з поставленими завданнями досліджень в дипломній роботі:

  1.  проведений аналіз існуючого механізму та інструментарію фінансового менеджменту в комерційних банках банківської системи України;
  2.  виконаний аналіз якості фінансового менеджменту в АКБ “ПравексБанк” у 2001 – 2005 роках у порівнянні з показниками управління в інших крупними комерційними банками України;
  3.  побудований комплексний алгоритм управління рентабельністю роботи банка на основі ризикорієнтованого підходу та проведенні дослідження актуальності застосування запропонованої методології на статистичних матеріалах діяльності АКБ “ПравексБанк” та інших банків.

Проведений аналіз напрямків динаміки розвитку банківської системи України виявив наступні тенденції фінансового управління її розвитком з боку керівництва банків та Національного банку України.

За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки акціонерні товариства (з них: 92 відкриті акціонерні товариства (2 банки державні), 40 закриті акціонерні товариства), 28 банків товариства з обмеженою відповідальністю [47].

Протягом 2004 року прийнято рішення про ліквідацію 3 банків (АКБ "Росток Банк, "Акціонерний Банк Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)" та АБ "Аллонж".

В стані ліквідації перебуває 20 банків (11,0 % від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 13 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 6 банків за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.

У 2004 році банківська система продовжувала розвиватися більш динамічно порівняно з іншими секторами економіки.

Регулятивний капітал банків збільшився на 38,6 % (за 2003 рік– 31,4 %) і становить 18394,1 млн. грн. Капітал (балансовий) банків збільшився на 44,8 % (за 2003 рік – на 29,0%) і становить 18657,6 млн. грн. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,2 % від капіталу, результат минулих років – 6,7 %, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 11,4 %, результат поточного року – 7,6 %, загальні резерви та фонди банків – 9,9 %, емісійні різниці – 2,2 %, результат звітного року, що очікує затвердження – 0,01 %.

За 2004 рік зобов'язання банків України збільшилися на 32,6 % (за 2003 рік на 62,0 %) і на 01.01.2005 становили 115866,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 12,5 % від зобов'язань. Зобов'язання в іноземній валюті становлять – 43,4 %.

Збільшення зобов`язань банків відбулось за рахунок збільшення коштів суб`єктів господарювання на 12140,7 млн. грн. або на 43,4 %, вкладів фізичних осіб на 9092,2 млн. грн. або на 28,3 %, коштів інших банків – на 4033,4 млн. грн. або на 94,6%, коштів бюджету та позабюджетних фондів на 520,7 млн. грн. або на 46,8%, кредитів, отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій – на 749,3 млн. грн. або на 83,1 %, коштів небанківських фінансових установ – на 1518,6 млн. грн. або на 46,2% та інших зобов'язань – на 1111,8 млн. грн. або на 35,2 %.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти суб'єктів господарської діяльності – 34,6 %; вклади фізичних осіб складають 35,6 % від загальної суми зобов'язань банків; кошти інших банків – 17,6 %; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 1,4 %; кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 1,4 %, кошти небанківських фінансових установ – 4,1 %, інші зобов'язання – 5,3 %.

Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення з точки зору строковості. Строкові вклади складають 33203,4 млн. грн. або 80,6 % від загальної суми вкладень (на відповідну дату минулого року – 77,4 %), а вклади до запитання – 8002,1 млн. грн. або 19,4 % ( 22,6 %). Вклади в національній валюті складають 52,8 % від загальної суми вкладів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків. За 2004 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 34,2 % і становлять 134523,8 млн. грн. Загальні активи збільшились на 34,1 % (за 2003 рік на 55,7 %) і складають 141574,5 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 7,1 % від загальних активів. Загальні активи в іноземній валюті складають – 38,7 %.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають – 16,7 % від суми загальних активів, кредити, надані банкам – 68,7 %, вкладення в цінні папери – 5,8 %, дебіторська заборгованість – 0,9 %, основні засоби та нематеріальні активи – 6,3 %, нараховані доходи до отримання – 1,0 %, інші активи – 0,6 % від суми загальних активів.

Кредитний портфель має таку структуру. Кредити, надані суб'єктам господарської діяльності, складають 75,0 % від загального обсягу кредитного портфеля; кредити, надані іншим банкам та НБУ – 10,0 %; кредити, надані фізичним особам 15,0 %; кредити, надані органам державного управління – 0,04 %, кредити, надані небанківським фінансовим установам – 0,01 %.

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків. За 2004 рік прибуток банків склав 1409,9 млн. грн., що у 1,7 разів більше, ніж за 2003 рік (826,9 млн. грн.).

В загальному рейтингу банків України АКБ “ПравексБанк” в 2005 році займає:

 1е місце по обсягам реалізації банківських металів;

 1е місце по обсягам іпотечного кредитування;

 2е місце по обсягам споживчого кредитування;

 3е місце по обсягам автокредитування;

 4е місце по ккількості встановлених банкоматів;

4е місце по обсягам емісії карток Visa і MasterCard;

 5е місце по розвитку регіональної мережі;

 9е місце по обсягу депозитного портфелю фізичних осіб;

 9е місце по кількості встановлених терміналів в торгових мережах;

Основні показники діяльності АКБ “ПравексБанк” у 2005 році:

 активи банку становлять 2 млрд.грн.;

 капітал банку становить 180 млн.грн.;

 в структурі банку 22 філії та більше 350 відділень по Україні;

встановлено більше 250 банкоматів;

емітовано більше 600 000 карток Visa і MasterCard;

 банк обслуговує 350 000 приватних клієнтів та 35 000 корпоративних

 клієнтів;

 3 000 партнерів дисконтної програми Pravex Card;

надано 11 000 іпотечних кредитів на сумму більше 1 млрд. грн.;

надано 200 000 споживчих кредитів на суму більше 320 млн. грн.;

надано 4 000 автокредитів на суму більше 250 млн.грн.;

біля 2 000 кредитів на сумму більше 1 млрд. грн. на рік надається для розвитку бізнесу для юридичних осіб

Аналіз фінансових характеристик діяльності досліджуємого в дипломній роботі АКБ “ПравексБанк” на фоні загальних характеристик та тенденцій розвитку банківської системи України виявив наступні особливості його розвитку за 2001 – 2005 роки :

1) При поступовому рості власного капіталу банку у 2001 –2003 роках на +8,5 %, обсяги залучених коштів у 2001 –2003 роках зросли на + 114,6 %, а у 2004 – 2005 роках банк пройшов кризисну стадію:

  1.  за перших три квартали 2004 року обсяги залучених коштів зменшились на – 23 %, а власний капітал зріс на + 37,8 % за рахунок додаткових емісій (розширення акціонерного капіталу);
  2.  у четвертому кварталі 2004 та першому кварталі 2005 року обсяги залучених коштів поступово зросли на + 6 %, а власний капітал зріс на +9,9% за рахунок додаткової емісії;

2) Аналіз структури кредитноінвестиційного портфелю АКБ “Правексбанк” за 2001 – 2005 роки показав :

  1.  з 2003 року банк стратегічно змінив напрямок кредитування, активізувавши кредитування фізичних осіб, за стабілізувавши, а потім у 2005 році і зменшивши обсяги кредитування юридичних осіб;
  2.  у 2004 році банк вийшов з ринка цінних паперів і активізував свою малу присутність на ньому тільки в 2005 році;
  3.  з 2004 року банк мінімізував міжбанківське кредитування ;
  4.  зростання кредитноінвестиційного портфелю банка з 2001 року забезпечується послідовним нарощуванням обсягів кредитів фізичним особам;

3) Аналіз портфелю залучених та запозичених коштів в АКБ “ПравексБанк” за 2001 – 2005 роки показав :

  1.  з 2001 року банк практично за стабілізував строкові кошти юросіб;
  2.  підвищив обсяги залучених коштів юросіб до запитання на +124,6 %;
  3.  підвищив обсяги залучених коштів фізосіб до запитання на + 105,8 %;
  4.  різко наростив у 2001 –2003 році обсяги строкових депозитів фізичних осіб на + 284%, а у 2004 – 2005 роках ще додатково наростив обсяги строкових депозитів фізичних осіб на + 37 %;

Враховуючи наведену зміну структури залучених коштів, АКБ “ПравексБанк” у 2004 – 2005 роках практично став ощадним банком, оскільки строкові депозити фізичних осіб перевищили частку у 50% (65,6% у 2004 – 2005 роках).

4) Структура витрат та їх динаміка в АКБ “ПравексБанк” за 2001 – 2005 роки характеризується :

  1.  тенденцією до зниження рівня відносних витрат на загальноадміністративні цілі обслуговування інфраструктури банку з 46 % (2002) до 41% (2005);
  2.  тенденцією до підвищення рівня відносних витрат на утримання персоналу банку з 30 %(2003) до 35 %(2005);
  3.  тенденцією до підвищення відносного рівня витрат на інші цілі з 15% (2005) до 18%(2005);
  4.  зниження відносного рівня операційного прибутку з 12 % (2002) до 10 –11 %(2005) при відрахуванні частини прибутку до страхових резервів на відносному рівні 8 – 9 %;
  5.  відносним рівнем прибутку до оподаткування в 34 % від сумарного операційного доходу;

5) Структура доходів та їх динаміка в АКБ “ПравексБанк” за 2001 – 2005 роки характеризується :

  1.  зниженням долі чистого процентного доходу з 32 %(2003) до 20%(2005);
  2.  підвищенням долі чистого комісійного доходу з 50%(2003) до 60%(2005);
  3.  підвищенням долі доходу від торгівлі валютою та банківськими металами з 10%(2003) до 15%(2005);

Отримані данні показують, що переорієнтація банку на дорогі ресурси (строкові депозити фізичних осіб) привела до зниження традиційного процентного доходу банку і його переорієнтацію на доходи від комісійних операцій.

Загальна оцінка положення АКБ “ПравексБанк” у ринковому середовищі банківської системи України, проведена по відносним долям агрегатів балансу банка до загальних сум агрегатів балансів всієї банківської системи України у 2001 – 2005 роках показала, що:

відносне фінансове положення АКБ “ПравексБанк” в банківській системі України характеризується зменшення сектору обслуговування ринку з рівня 2% (2001) до 0,8 – 1,2 % (у 2005 році);

при цьому показовою являється присутність АКБ “ПравексБанк” на ринку депозитів фізичних осіб, де його доля дорівнює 2,8%(2001) – 2,4%(2005), тобто підтверджується напрямок розвитку банку як спеціалізованого ощадного банку;

накопичення значної частки залучених коштів фізичних осіб в 65,6% (у порівнянні з середнім показником 35,6% по БС України) супроводжується переважною орієнтацією на видачу кредитів фізичним особам в частці 66% кредитноінвестиційного портфелю ( у порівнянні з середнім показником 15% по БС України);

використання “дорогих” залучених ресурсів привело до появи в структурі доходів АКБ “ПравексБанк” низької долі чистих процентних доходів 20 34% та високої долі чистих комісійних доходів 54 65%, що не відповідає загальній тенденції структур доходів в БС України ( 67,6 % та 23 %, відповідно);

аналіз нормативів діяльності АКБ “ПравексБанк” за 2002 – 2005 роки показав, що менеджмент банку суворо дотримується стилю управління банківськими процесами, який характеризується постійним виконанням нормативних вимог НБУ до організації діяльності економічними процеса ми в банках, при цьому рівень фактивного значення нормативів Н1,Н2,Н3 характеризує АКБ “ПравексБанк” як – “добре капіталізований банк”.

Частка резервів на ризики кредитування перевищує 92% загальної суми резервів, при цьому в АКБ “ПравексБанк” – найнижчий рівень ризикових активів, який належить до резервування (0,1 – 4,1% та 8,2% по нарахова ним доходам).

У 2003–2004 роках АКБ “ПравексБанк” відносився до низькорентабельних банків (ROA=0,475 %, ROE=8,22%), у 2005 році – менеджмент банку почав програму доведення рівней рентабельності банку ROA, ROE до рівней, які відповідають вимогам для достатньорентабельного банку (достатньо рентабельні банки рентабельність активів від 1 % до 2 %, рентабельність капіталу більше 7 %);

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління діяльністю комерційного банку за підходами ризикменеджменту, побудований на цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Основні новаторські умови, прийняті при побудові алгоритму:

1. Дивідендна доходність статутного фонду (річна ставка дивідендів на номінал акції) повинна бути не менше альтернативної ринкової вартості капіталу інвестора, в якості якої приймається депозитна ставка для юридичних осіб.

2. Частина балансового капіталу банку, вкладена в необоротні активи основних засобів, не заробляє доходи.

3. Активи у вигляді готівкових коштів в касі банку та коштів на кореспонденттському рахунку в НБУ – не заробляють доходів, а є технологічними інструментами платіжних систем.

4. Стійке управління роботою банку встановлюється за наступним алгоритмом розділення центрів відповідальності за грошові потоки та банківські операції:

  1.  дивідендна дохідність статутного капіталу (дохідність власників банку –акціонерів) забезпечується основною процентною операційною діяльністю банка;
  2.  джерелом витрат на обслуговування діяльності інфраструктури банку, оплати персоналу, витрат на банківські процеси та процеси розвитку і модернізації банку є:

а) різниця доходів та витрат від комісійних операцій банку;

б) різниця доходів та витрат від торгівлі цінними паперами;

в) різниця доходів та витрат від валютообмінних операцій;

г) різниця доходів та витрат від консультаційних операцій;

д) різниця доходів та витрат від операцій гарантій та поручительств;

е) різниця доходів та витрат від небанківських операцій;

ж) різниця доходів та витрат від експлуатації платіжної системи на базі пластикових карток;

з) різниця доходів та витрат від вкладення коштів в статутні фонди асоційованих та дочірніх підприємств;

Результати розрахунків операційної дивідендної ставки доходності за пропонуємою моделлю для АКБ “Приватбанк”, АКБ “Аваль” та АКБ ”Правексбанк” за 2001 – 2004 роки показали :

  1.  операційна дивідендна ставка доходності статутного капіталу в 25 разів перевищує декларуєму загальну рентабельність статутного капіталу;
  2.  це означає, що менеджмент банку використовує доходи акціонерів від основної процентної діяльності банку для покриття неефективного управління витратами банку та іншою банківською діяльністю;
  3.  це також означає, що менеджмент банку штучно зменшує балансовий прибуток банку для зменшення оподаткування.

Таким чином, результати проведених досліджень в дипломній роботі показують перспективність впровадження нормативної моделі управління рентабельністю роботи активів та акціонерного капіталу в комерційних банках, як розширення шляху встановлення рівней рентабельності активів та власного капіталу, а також як надання ефективного інструменту аналізу менеджменту банківським капіталом з точки зору встановлення доходності акцій не нижче рівня альтернативної ринкової доходності капіталу.


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» // від 7 грудня 2000 року N 2121III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 червня 2004 року N 1828IV)

2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679XIV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 3 лютого 2004 року N 1416IV)

3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року N 1576XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 19 лютого 2004 року N 1519IV)

4. Закон України “ Про цінні папери та фондову біржу” // від 18 червня 1991 року N 1201XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 3 червня 1999 року N 719XIV)

5. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 436IV

6. Динаміка макроекономічних і монетарних параметрів у січні — жовтні 2004 року // Постанова правління НБУ від 8 листопада 2004 року № 532.

7. Динаміка макроекономічних і монетарних параметрів у січні — серпні 2004 року // Постанова правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 397.

8. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 № 280.

9. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 17 листопада 2004 року N 552)

10. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

11. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

12. План рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280.

13. Про затвердження „Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок” // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 12 листопада 2003 року N 490)

14. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 369 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 27 жовтня 2004 року N 515)

15. Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 21.04.2004 № 172 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 4 листопада 2004 року № 527).

16. Положення про порядок формування та використання резерву для відшко дування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 27 серпня 2004 року N 411)

17. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами// Постанова Правління Національного банку України від 17 грудня 2003 року N 561

18. Про затвердження Положення про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 31 березня 1999 року N 157( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 13 грудня 2002 року N 505)

19. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій //Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 17 березня 2004 року N 112)

20. Положення “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень” // Постанова Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року N 375, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 17 березня 2004 року N 111)

21. Положення про порядок створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду // Постанова Правління Національного банку України від 30 січня 2002 року N 45

22. Положення про проценту політику Національного банку України// Постанова Правління НБУ від 18.08.2004 № 389.

23. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій // Постанова Правління НБУ від 24.12.2003 № 584.

24. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 29 вересня 2004 року № 458).

25. Про окремі питання регулювання грошовокредитного ринку // Постанова Правління НБУ від 19 травня 2004 року № 221.

26. Про заходи щодо підвищення рентабельності діяльності банків // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ РІШЕННЯ від 26 листопада 2003  року N 277 27. Проект „ЗАКОН УКРАЇНИ Про банківський нагляд та регулювання діяльності банків України” // Проект народного депутата України від 03.02.2005 Л.М. Черновецького (в\о 212)

28. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

29. Банківські операції. Під ред. А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пудовкіна та інші — Київ: КНЕУ, 2000.

30. Банковское дело: Учебник. — 2е изд., перераб. и доп. / Под ред. О.И.Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2000.— 672 с.

31. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.; Коваленко В.В.;Коренєва О.Г. К.: Знання, 2004. 406 с.(Вища освіта ХХI століття)

32. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мінво освіти і науки України; Унт економіки та права "Крок";Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є. К.: ЦНЛ, 2004. 264 с.

33. Белоусов Л.Ю. Основы банковского дела : Учебное пособие – Киев, 1999.34. Буренин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов” М., ИНФРАМ, 1998 г.

35. Васюренко О.В. Банківські операції : Навч.посібник – К.: Тво “Знання”, КОО, 2002

36. Вступ до банківської справи / під ред. Савлука М.І. – Київ, “Лібра”, 1998

37. Головач А.В. , Захожай В.Б., Головач Н.А. Банківська статистика. – Київ, Українськофінський інститут менеджменту та бізнесу, 1998.

38. Деньги, кредит, банки. Под общей ред. Г.И. Кравцовой. Минск, «Меркаванне», 1994.

39. Дианов Д.В. Банковская, бюджетная и финансовая статистика. Учебно практ. пособие. – М.: Московский государственный университет экономики, статистики и информатики, 1998 – 124 с.

40. Ефимова М.Р., Петрова Е.В., Румянцев В.Н. и др. Общая теория статистики: Учебник. – Москва: ИнфраМ, 1998.

41. Івасів Б.С. Банківські операції з векселями: Навч.посібник. – Тернопіль: ТАНГ, 1995 – 40 с.

42. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів : ЛБІ НБУ, 2001

43. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативнорекомендаційний документ Базельського комітету з банківського нагляду (№ 69 лютий 2000 року).

44. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. К.: Либідь, 2001.

45. Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році" (статистичні таблиці) // лютий 2004 року.

46. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

47. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2е вид.,

доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

48. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчальнометодичний посібник / Мінво освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. К.: КНЕУ, 2003. 174 с.

49. Роуз П.С. Банковский менеджмент . Пер. с англ. со 2го изд.— М.: «Дело ЛТД»,1995.— 768 с.

50. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.— 820 c.

51. Симановский А.Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России // Деньги и кредит. 2001. N 3, с. 1924

52. Статистика финансов // под ред.проф..В.Н.Салина. – М.:Финансы и статистика, 2000 – 864 с.

53. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребенюк Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. — К.: “Знання”, 2000.

54. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал. 2004. № 8. С.8393.

55. Фінансовобанківська статистика:Навч.посібник //за ред.Іманець Т.В. – К.: НМК ВО, 1992 – 180 с.

56. Фінансовобанківська статистика. Практикум :Навч.посібник // під ред. Ткача Є.І. – К.: Либідь, 2002. – 324 с.

57. Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду // Вісник Української академії банківської справи. 2003. № 1. C. 38.

58. HTTP://WWW.PRAVEX.DP.UA – Офіційний вебсайт Дніпропетровської філії АКБ “ПравексБанк”

59. HTTP://WWW.PRAVEX.COM.UA – Офіційний вебсайт АКБ “Правекс Банк”

60. HTTP://WWW.AUB.COM.UA – Офіційний вебсайт Асоціації українських банків

61. HTTP://WWW.BANK.GOV.UA – Офіційний вебсайт Національного банку України

2 Банковское дело: Учебник /Под ред. О.И.Лаврушина – Москва, «Финансы      и статистика», 1998

3 Иванов В.М. Деньги и кредит. К.,1999, МАУП


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21627. Создание и оформление таблиц в Word 1.13 MB
  Представлены способы создания таблиц добавления и удаления столбцов и строк таблицы. Общие сведения о таблицах Таблицы в документах Microsoft Word используют большей частью для упорядочивания и представления данных. В таблицах можно производить вычисления таблицы можно использовать для создания бланков документов. Для работы с таблицами используют команды меню Таблица элементы панелей инструментов Стандартная Форматирование Таблицы и границы и Базы данных рис.
21628. Создание теста документа в MS Word 586 KB
  Представлены приемы использования табуляции при создании текста документа. Использование табуляции О табуляции Табуляция используется для выравнивания текста в пределах строки. Позиции табуляции позволяют перемещать курсор по строке клавишей клавиатуры Tab на определенные расстояния от левого поля. В Microsoft Word всегда есть позиции табуляции установленные по умолчанию.
21629. Двигательные нарушения при ДЦП 51 KB
  Существует условное деление мышц на тонические обеспечивающие поддержание поз и фазические осуществляющие динамические движения. Разные функции мышц обеспечиваются составом входящих в мышцу разных двигательных единиц ДЕ. Преобладание быстрых ДЕ обеспечивает динамические движения например двуглавая и трехглавая мышцы плеча при баллистических движениях.
21630. Понятие о ДЦП: эпидемиология, классификация, этиология 44 KB
  Семеновой 1999 ДЦП на территории России в 1962 году составлял 04 случая на 1000 детского населения а в 1992 – 9 случаев на 1000 детского населения. В Украине как и во всем мире также растет численность детей страдающих ДЦП. ДЦП описан еще в трудах Гиппократа и К.
21631. Адаптивное физическое воспитание детей с ДЦП 153.5 KB
  Второй период реализуется в дошкольных учреждениях компенсирующего и комбинированного вида имеющих специализированные группы детей с ДЦП. Понятие о ДЦП: эпидемиология классификация этиология ДЦП – органическое поражение мозга возникающее в период внутриутробного развития в родах и в период новорожденности и сопровождающееся двигательными речевыми и психическими нарушениями.Семеновой 1999 ДЦП на территории России в 1962 году составлял 04 случая на 1000 детского населения а в 1992 – 9 случаев на 1000 детского населения.
21633. Двигательная реабилитация детей с ДЦП 47.5 KB
  ЛФК проводят в дошкольном возрасте от 3 до 7 лет в детских садах в форме малогрупповых занятий от 3 до 5 раз в неделю по 1530 минут. Специалисту по ЛФК необходимо знать методы и принципы последовательности формирования двигательных навыков ребенка с ДЦП. В занятиях ЛФК используют как статические так и динамические дыхательные упражнения в разных исходных положениях с разным темпом ритмом с акцентом на вдох или выдох с использованием различных предметов надувание шариков пускание мыльных пузырей игра на духовых инструментах и пр.
21634. Фазированные антенные решетки 52.5 KB
  Если на первых этапах развития антенна должна была обеспечить эффективное излучение и прием то потом от антенны потребовалось значительное усиление получаемое за счет направленности действия. С появлением радиосистем локации навигации и управления приемные антенны стали осуществлять пеленгацию т. Помеховая обстановка непрерывно меняется поэтому потребовались самоприспосабливающиеся антенны адаптивные.
21635. Введение в макроэкономику 161 KB
  Предмет макроэкономики. Особенности макроэкономического анализа. Основные макроэкономические проблемы и цели макроэкономического регулирования. Макроэкономические модели. Реальные и номинальные величины. Потоки и запасы. Основные макроэкономические переменные; Методы измерения ВВП...