12027

Інфляція: суть, причини та соціально-економічні наслідки

Дипломная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

КУРСОВА РОБОТА З дисципліни: Політична економія На тему: Інфляція: суть причини та соціальноекономічні наслідки І. Вступ Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства с

Русский

2013-04-23

633.5 KB

23 чел.

PAGE  2

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Політична економія

На тему: Інфляція: суть, причини  та соціально-економічні наслідки 

І. Вступ

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

І.І Сутність та форми інфляції

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу ? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів куплi - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

  1.  Знецінювання грошей по відношенню до золота.
  2.  Знецінювання грошей по відношенню до товару.
  3.  Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

                                            Індекс цін          Індекс цін

                                          цього року  -  минулого року

        Темп інфляції = -------------------------------------- х 100%

                                         Індекс цін минулого року

                                              

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

  1.  Має бути постійна рівновага державного бюджету.
  2.  Центральний банк повинен вести ідеальну політику.
  3.  Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.
  4.  Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою    психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

І.ІІ Причини інфляції.

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов’язане із циклічними коливаннями кон’юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутостi помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

  1.  Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку -  т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.
  2.  Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
  3.  Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.
  4.  Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.
  5.  Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

  1.  Державна монополія на емісію грошей.
  2.  Профспілкова монополія.
  3.  Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

І.ІІІ Типи інфляції.

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

І.ІVІнфляція попиту

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів"

I.V Інфляція пропозиції

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

                            Загальні витрати

Загальні витрати на одиницю продукції = -------------------------------------

                     Кількість одиниць продукції

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

I.VI Види інфляції

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

  1.  Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.
  2.  Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.
  3.  Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Гіперінфляція.

Деякі економiсти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком, перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість. Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх невикористанні заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб випередити передбаченні підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз. Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії, диктовані iнфляційним психозом, підсилюють тиснення на ціни, і інфляція починає годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується, робочі вимагають і одержують більш високу номiнальну заробітну плату. А профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило би не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати інфляцію, що очікується у той період, коли новий колективний договір буде ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.

Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає всі більш та більш вигідним накопичувати сировину і готову продукцію в передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення iнфляційного тиснення. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних цінностей. Ювелірні вироби, золото і інші дорогоцінні метали, нерухомість і таке інше.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще ген не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославiї річне зростання цін складає 3,000,000,000%, а, наприклад, середня заробітна плата складає суму рівну 1Dm при тому, що ціни вирослi ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спiралi гiперiнфляції надзвичайну роль також грають iнфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

Таблиця 1: Середньорічні показники темпу зростання роздрібних цін в деяких країнах з розвиненою ринковою економікою.

    1966-1974

      1966-1974

      1980-1987    

        США

          1.7%

            5.3%

            9.3%

       Англія

          3.1%

            5.1%

           15.8%

        Iталiя

          3.4%

            6.0%

           17.9%

      Франція

          5.0%

            5.9%

           10.9%

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

  1.  Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.
  2.  Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

II Стан України в період інфляції

Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий час подавлялася централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т. і. В 1989-1991 р. р. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополiзм.

Дiагностування кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсiї, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японiя та Італiя ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси. В цьому зв'язку актуальні наступні питання:

  1.  Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?
  2.  Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?
  3.  Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури    економіки?

Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.

Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.

Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.

Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з кінцевим споживанням, перевага державних постачань дозволяє при великих ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.

В промисловості положення посилюється тим, що більшість підприємств взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм, потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.

Відоме, що конверсiя великих військових підприємств вимагає часу. В одних випадках час необхідно для того, щоб від випуску одиничних виробів малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.

Конверсiя потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання про джерела фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:

  1.  Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.
  2.  Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.

Проблема вирішується при використанні для конверсiї і працевлаштуванні військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї і ринку.

II.I Особливості кризи в Україні

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).

До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклiзмів.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.

II.II Гiперiнфляція в Україні.

Деякі кажуть, що ніякої гiперiнфляції в нас немає, що треба підтримувати виробництво і людей. Мов би, нас лякають інфляцією, щоб не давати грошей на соціальні програми і надання допомоги виробникам. Інші вважають, що з гiперiнфляцією теж можна жити.

Між тим, гiперiнфляція означає, що в нас немає надії на підйом виробництва. Тому втрачає будь-який сенс формула: або підтримка виробництва і життєвого рівня, або придушення інфляції. При гiперiнфляції падіння виробництва забезпечено так само, як і при гострій хибі грошей.

Причин тому багато. Передусім немає надійного карбованця. Люди втрачають стимул до виробництва, більше схиляються до дрібної спекуляції, провертають операції в короткі терміни, щоб одержати більше грошей і знову негайно включити їх в обіг.

Втрата покупної сили карбованця в нашому положенні означає натуралiзацію господарських відносин, повернення до бартеру.

В таких умовах не тільки не наступить підйом виробництва, а й продовжиться його спад. Гiперiнфляція небезпечна ще й тим, що викликає не короткочасну, а тривалу депресiю.

Інвестиційний голод триває в країні вже чотири роки. Інвестицій виділяється менше, ніж необхідно навіть для простого відтворення, і вони використаються все гірше. Як не дивно, недоiнвестування почалося у нас ще в середині сімдесятих років. Хоч номiнальний обсяг укладень зростав, ефективність падала, і реальний приріст капіталу знижувався.

Між інфляцією і гiперiнфляцією є певний технічний кордон, який складає 50 відсотків на місяць. Механізм економічного життя такий, що інфляція має тенденцію розповсюджуватись від центру по всій країні, як хвилі від кинутого в тихий ставок каменю. При цьому одне із властивостей iнфляційного процесу - важко минаються перші його 25 відсотків, шлях до них здається довгим. Набрати інші 25 відсотків набагато легше, що залишена половина шляху стає коротшою. Достатньо будь-яких психологічних чинників, зміни настрою покупця, виробників, фiнансистів і т. і., що носиться в повітрі, щоб прискорити iнфляційний рух.

На спалах інфляції, зростання споживчих цін великий вплив опинили чисто психологічні чинники. Вони є наслідками політичних подій в країні. Так що з повною підставою можна сказати, що гiперiнфляція - це явище передусім поведінкове. Можна не досягнути критичних 50 відсотків, зупинитися на 30, а гiперiнфляція вже наочно помітна. Можна дійти і до 60 відсотків, а стан не можна назвати гiперiнфляційним. Власне, гiперiнфляція наступає насправді, коли спостерігається характерна для неї поведінка. Основний сигнал - це тікання від карбованця. Якщо навіть скажені ціни перестають відлякувати покупця, тоді гiперiнфляція почалась.

III Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

III.I Непрямі засоби

Непрямі засоби включають:

  1.  Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
  2.  Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
  3.  Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
  4.  Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
  5.  Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

III.II Прямі засоби.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

  1.  Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
  2.  Державне регулювання цін.
  3.  Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
  4.  Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

III.III Першочергові антиiнфляційні засоби.

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

  1.  Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:
    1.  встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;
    2.  встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.
  2.  Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
  3.  Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
  4.  Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
  5.  На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
  6.  Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:
    1.  створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;
    2.  створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.
  7.  Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

III.IV Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

  1.  Висновок

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-речовинних й цінових пропорцій у відносно рівноважне становище та здійсненні на цій основі лiбералiзації цін. Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.

Представляється, проте, що в основу наданої ідей була покладена помилкова посилка, оскільки рівновага при адміністративно-керованій і ринковій економіці досягається в різноманітних точках економічного простору. Саме в цьому бачаться причини невдалих мір по фінансовому оздоровленню і того погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації, що мало місце в 1989-1991 г. г., що виразилось в найміцнішому струмі інфляції.

Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеної в адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розділення глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні дуже умовно, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки. Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє істотний вплив на фінансові пропорції і відносини.

У цьому висновку необхідно треба визначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-системний характер, тобто породжена структурою, що склалася економіки і діючої тривалий час системою управління господарством, і тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і включати в собі широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових регуляторів.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

          Література:

  1.  Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.
  2.  Балабанов І. Т. Валютні операції - М.: Фінанси і статистика, 1993.
  3.  Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".
  4.  Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми - М.: Республіка, 1991.
  5.  Долан Е. Макроекономіка - С.-Петербург: Індекс, 1994.
  6.  Іларіонов А. "Фінансова стабілізація в республіках в республіках СНГ" //Питання економіки №2, 1996.
  7.  Крилов В. "Проблеми регулювання грошової маси"                          //"Російський економічний журнал", №11, 1992.
  8.  Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1993.
  9.  Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.
  10.  Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.
  11.  Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику"  //Фінанси №8, 1993.
  12.  Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів.           За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат, 1988.
  13.  Нурієв Р. М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика                         - М.: Фінстатінформ, 1995.
  14.  Пінзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" //Питання економіки №2, 1996.
  15.  Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.
  16.  Сизов А. "Економіка Росії та іншіх стран СНГ на початку 90-х років" //Мировая экономика и международные отношения №7, 1993.
  17.  Тимофієв В. "До питання антиінфляційного оподаткування й регулювання цін в умовах ринкових відносин"                           //Економіка України №1, 1993.
  18.  Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.
  19.  Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н.                            - М.:  Політіздат, 1993.
  20.  Чувілін Е. Д., Дмітрієва В.Г. Державне регулювання цін в капіталістичних странах - М.: Політіздат, 1991.
  21.  Ясiн І. Із прірви кризи вибратися можна. //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".

Додаток:

Рисунок 1

Таблиця 1

Товари та місяці контактів, що використовуються при обчисленні індексу ф’ючерсних цін CRB США

Товар

Біржа

Контрактні місяці

Кукурудза

СВТ

Березень, травень, липень, вересень, грудень

Соя

СВТ

Березень, травень, червень, липень, серпень, листопад

Пшениця

СВТ

Березень, травень, липень, вересень, грудень

Жива худоба

СМЕ

Лютий, квітень, червень, серпень, жовтень, грудень

Пісна свинина

СМЕ

Какао

NYВОТ

Березень, травень, липень, вересень, грудень

Кава

NYВОТ

Березень, травень, липень, вересень, грудень

Цукор

NYВОТ

Березень, травень, липень, жовтень,

Бавовна

NYВОТ

Березень, травень, липень,грудень

Апельсиновий сік

NYВОТ

Березень, травень, червень, липень, серпень, листопад

Платина

NYВОТ

Квітень, червень, липень, жовтень,

Нафта

NYМЕХ

Всі 12 місяців

Котельне паливо

НО

Всі 12 місяців

Природний газ

NG

Всі 12 місяців

Таблиця 2

І

Рівень прихованої інфляції в окремих регіонах України за 2003 рік

Регіони

ІСЦ до коригування на диференціаіцію населення за доходами,% ,%

ІСЦ після коригунанпя на диференціацію населення за доходами,%

Рівень прихованої інфляції, інфляції.%

А

/

->

1=2-1

Вінницька

108,5

111,2

1.6

Волинська

109,6                                                     12l),,S

24.0

Запорізька

104,4

І IS,5

К.6

Київська

1 0Н.2

111,4

3.2

Кіровоградська

1 10,4

11.1,7

3.3

Луганська

106,3

109,1

_               1,0

Львівська

106,0

112,3

6,3

Миколаївська

109,5

1 11.0

1.5

Рівненська

110.7

114,1

3,4

Тернопільська

104,2

118,6

14,4

Харківська

109,3

112.5

3.2

Херсонська

110,5

112,1

1,6

м. Севастополь

104,8

133,1

28.3

Рисунок 2

Таблиця 3

Індекси споживчих цін зa окремими групами товарів і послуг у 2004—2005 pp., % *

Групи товарів

2001 рік

2005 рік**

За період

у середньому :за місяць

за Період

у середньому

UH МІСЯЦЬ

1

2

3

1

6

Усі товари та послуги

112,3

101,0

108,1

100,8

М'ясо і птиця

148,6

103,4

118,8

101,7

Молоко і молочна продукція

121,6

101,6

110.8

101,0

Цукор

111,7

100,9

122,8

102,1

Пально-мастильні матеріали

161,6

104.1

132,5

102,9

Міський та автодорожній транспорт

111,8

100,9

123,0

102,1

Здавання під найм власної нерухомості

107,7

100,6

135,9

103,1

Вища освіта

109,0

100,7

116,4

101,5

Таблиця 4

Індекси цін виробників продукції за окремими промислової

галузями промисловості у 2004—2005pp., %*

Галузь

2004 р.

2005 р.**

за рік

У середньому па місяць

за рік

у середньому за місяць

Промисловість

124,3

101,8

109,4

100,9

Добувна промисловість

126,0

101,9

125,9

102,3

У тому числі: видобування енергетичних матеріалів

126,4

102,0

126,1

102,3

видобування неенергетичннх матеріалів

123,1

101,7

125,8

102,3

Обробна промисловість

126,0

101,9

107,2

100,7

У тому числі: виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення

156,1

103,8

112,2

101,2

виробництво будматеріалів і скловнробів

129,5

102,2

116,7

101,6

металургія та оброблення металу

138,8

102,8

104,7

100,5

впробництво та розподілення електроенергії, газу та води

112,7

101,0

110,7

101,0

* Індекси цін виробників промислової продукції у 2004— 2005 роках (Цжерело: littp:// www.ukratat.tfou.ua ).

** Дані на 10 місяців.

Рисунок 3

Рисунок 4

Рисунок 5

Рисунок 6

Таблиця 5

1. Перелік країн, котрі використоіують таргетування інфляції

Країна

Дата запровадж. таргенування інфляції

Поточний ціновий рівень

Публікація прогнозу

Темпи приросту реального ВВП, %

Темпи приросту (зниження) індексу споживчих цін, %

2003 р.

2004 р.

2003р.

2004р.

Ізраїль

2 кв.1997р

1,0-3,0

Т ак

1,7

4,4

0,7

-0,4

Чехія

1 кв.1998р

3,0-1

Т ак

3,2

4,4

0,1

2,8

Польща

1 кв.1999р

2,5-1

Т ак

3,8

5,4

0,8

3,5

Бразилія

2 кв.1999р

4,5-2,5

Т ак

0,5

4,9

14,8

6,6

Чилі

3кв.1999р

2,0-4,0

Т ак

3,7

6,1

2,8

1,1

Колумбія

3кв.1999р

5,0-5,0

Т ак

4,1

4,1

7,1

5,9

Півд.Африк. республіка

1кв.2000р

3,0-6,0

Т ак

2,8

3,7

5,8

1,4

Таїланд

2кв.2000р

0,0-3,5

Т ак

6,9

6,1

1,8

2,7

Мексика

1кв.2001р

3,0-1

Т ак

1,4

4,4

4,5

4,7

Угорщина

3кв.2001р

3,5-1

Т ак

2,9

4,2

4,7

6,8

Перу

1кв.2002р

2,5-1

Т ак

4,0

4,8

2,3

3,7

філіпіни

1кв.2002р

5,0-6,0

Т ак

4,5

6,0

3,5

6,0

Нова Зеландія

1кв.1990р

1,0-3,0

Т ак

3,4

4,8

1,8

2,3

Канада

1кв.1991р

1,0-3,0

Т ак

2,0

2,9

2,7

1,8

Велико-британія

4кв.1992р

2,0

Т ак

2,5

3,2

1,4

1,3

Австралія

1кв.1993р

2,0-3,0

Т ак

3,3

3,2

2,8

2,3

Швеція

1кв.1993р

2,0-1

Т ак

1,5

3,6

2,3

1,1

Швейцарія

1кв.2000р

<2,0

Т ак

-0,4

1,7

0,6

0,8

Ісландія

1кв.2001р

2,5

Т ак

4,2

5,2

2,1

3,2

Норвегія

1кв.2001р

2,5

Т ак

0,4

2,9

2,5

0,4

Таблиця 6

Темпи зміни реального ВВП і споживчих цін у провідних країнах світу в 2003-2005 рр.

Країна

Темпи приросту реального ВВП

Темпи приросту споживчих цін

2003р.

2004р.

2005р.(оцінка)

2003р.

2004р.

2005р.(оцінка)

США

2,7

4,2

3,5

2,3

2,7

3,1

Зона євро

0,7

2,0

1,2

2,1

2,1

2,1

Німеччина

-0,2

1,6

0,8

1,0

1,8

1,7

Франція

0,9

2,0

1,5

2,2

2,3

1,9

Італія

0,3

1,2

1,4

2,8

2,3

2,1

Іспанія

2,9

3,1

3,2

3,1

3,1

3,2

Нідерланди

-0,1

1,7

0,7

2,2

1,4

1,4

Бельгія

1,3

2,7

1,2

1,5

1,9

2,3

Японія

1,4

2,7

2,0

-0,2

---

-0,4

Велико-британія

2,5

3,2

1,9

1,4

1,3

2,0

Канада

2,0

2,9

2,9

2,7

1,8

2,2

Країни з розв. економ.

1,9

3,3

2,5

1,8

2,0

2,2

Нові індустріальні країни

3,1

5,6

4,0

1,5

2,4

2,2

Китай

9,5

9,5

9,0

1,2

3,9

3,0

Індія

7,4

7,3

7,1

3,8

3,8

3,9

Таблиця 7

Довгострокові цільові орієнтири для інфляції в окремих країнах

Країни

Інфляційна ціль

Економічно розвинуті країни

Австралія

2-3

Канада

2 (1-3)

Великобританія

2 (+_1)

Нова Зеландія

1-3

Норвегія

2,5

Швеція

2 (+_1)

Ісландія

2,5 (+_1,5)

Країни,  що розвиваються

Бразилія

3,75 (+_2,5)

Чилі

3 (2-4)

Ізраїль

1-3

Корея

2,5-3,5

Колумбія

3

Чехія

3 (+_1)

Угорщина

3 (+_1)

Мексика

3 (+_1)

Перу

2,5 (+_1)

Філіппіни

4-5

Польща

2,5 (+_1)

Таїланд

0-3,5

Таблиця 8

Країни, в яких застосовується інфляційне таргетування

Економічно розвинуті країни

Рік запровадження

Країни, що розвиваються

Рік запровадження

Нова Зеландія

1989

Чилі

1990

Канада

1991

Ізрвїль

1991

Ісландія

1991

Чехія

1997

Великобриатнія

1992

Польща

1998

Австралія

1993

Бразилія

1999

Фінляндія

1993

Мексика

1999

Швеція

1993

ПАР

2000

Іспанія

1994

Таїланд

2000

Швейцарія

2000

Колумбія

2000

Норвегія

2001

Корея

2000

Угорщина

2001

Перу

2002

Філліпіни

2002

Словаччина

2005

Туреччина

2005

Румунія

2006

Таблиця 9

Зміни фактичного рівня інфляції відносно цільового показника у країнах, котрі застосовують таргетування внфляції

Показники

Стандартне відхилення від цільового показника, % пункт

                       Частота відхилення, %

Усього

Нижче

Вище

Усі країни

1,8

43,5

24,2

19,3

Стабільні цільові плказники інфляції

1,3

32,2

21,7

10,6

Цільові показники дезінфляції

2,2

59,7

27,7

32,0

Промислово розвинуті країни

1,3

34,8

22,5

12,3

Країни з ризиком, що формується

2,3

52,2

25,9

26,2

Таблиця 10

Темпи зростання пропозиції, індексу споживчих цін і реального ВВП в Україні у 1992-2005 рр.

Рік

Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року),%

Темпи зростання реального ВВП, у % до попереднього року

Темпи зростання грошової маси (МЗ), %

1992

2100,0

90,1

11,0

1993

10256,0

85,8

18,0

1994

501,0

77,1

667,2

1995

281,0

87,8

115,1

1996

139,7

90,0

135,1

1997

110,1

97,0

133,9

1998

120,0

98,1

125,2

1999

119,2

99,8

140,5

2000

125,8

105,9

146,1

2001

106,1

109,2

141,9

2002

99,4

105,2

141,8

2003

108,2

109,6

146,5

2004

112,3

112,1

132,4

2005

110,3

102,4

154,0

PAGE  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76962. Неправовые формы государственного управления: понятие, сущность, виды, значение. Соотношение с правовыми формами 26.2 KB
  Наряду с этими правовыми формами осуществления исполнительной власти выделяются также неправовые формы в виде организационных действий и материальнотехнических операций информирование инструктирование проведение совещаний консультаций и т. К неправовым формам государственного управления относятся организационные действия и материальнотехнические операции. Материальнотехнические операции разновидность внешнего проявления управленческой деятельности не влекущей юридических последствий направленная на обеспечение реализации правовых...
76963. Правовые акты государственного управления: понятие, признаки и юридическое значение. Классификация правовых актов управления 30.17 KB
  Правовые акты государственного управления: понятие признаки и юридическое значение. Классификация правовых актов управления. Правовой акт управления – вид юридического акта основанное на законе одностороннее юридическивластное волеизъявление органов государственного управления и их должностных лиц принятое в установленном процессуальном порядке и направленное на установление либо возникновение изменение и прекращение административноправовых отношений. Основные черты правового акта управления: 1.
76964. Требования, предъявляемые к правовым актам государственного управления, последствия их несоблюдения 28.36 KB
  Требования предъявляемые к правовым актам государственного управления последствия их несоблюдения. Акт государственного управления это управленческий документ содержащий властное волеизъявление уполномоченного субъекта государственного управления в виде нормативного или индивидуального предписания осуществленное в рамках его компетенции и для целей решения задач управленческой деятельности принятие которого влечет определенные юридические последствия. Являясь подзаконным актом акт государственного управления должен отвечать определенным...
76965. Порядок подготовки, принятия и вступления в действие актов государственного управления 27.03 KB
  Порядок подготовки принятия и вступления в действие актов государственного управления. Порядок подготовки вступления в силу и опубликования правовых актов управления устанавливается различными нормативными правовыми актами в зависимости от вида акта и издающих принимающих их органов федеральной и региональной исполнительной власти а также органов местного самоуправления. Наличие нормативной установленной процедуры издания или принятия актов управления. Подготовка проекта правового акта управления.
76966. Понятие и виды методов публичного управления 29.12 KB
  Понятие и виды методов публичного управления. Методы государственного управления способы приемы воздействия субъекта управления на объект управления в рамках управленческих отношений которые используются для достижения целей и задач управления реализации функций управления. Основные черты методов государственного управления: 1.выражают управленческое воздействие субъекта государственного управления на объект управления; 4.
76967. Убеждение и поощрение как методы государственного управления: понятие, сущность, виды, значение в выполнении задач и функций государственного управления 30.13 KB
  Убеждение и поощрение как методы государственного управления: понятие сущность виды значение в выполнении задач и функций государственного управления. Убеждение – процесс целенаправленного воздействия субъекта управления на управляемый объект в результате которого идеи ценности установки субъекта становятся внутренними идеями личными установками объекта управления. Существуют следующие средства способы убеждения: обучение процесс целенаправленного формирования знаний умений навыков; агитация распространение идей в целях...
76968. Понятие и сущность административно-правовых режимов, их виды и правовые основания введения и использования 28.07 KB
  Понятие и сущность административно-правовых режимов их виды и правовые основания введения и использования. Административно-правовые режимы ставят перед собой цель создание на пути правонарушителей надежных правовых барьеров которые бы затрудняли или же полностью исключали достижение противоправных целей. Ласточкин рассматривает его как совокупность правовых установок и необходимых организационных управленческих мер которые обеспечивали бы порядок реализации отдельными гражданами своих соответствующих прав и обязанностей а также порядок...
76969. Режим чрезвычайного положения 27.67 KB
  Режим чрезвычайного положения. Режим чрезвычайного положения – это вводимый в соответствии с Конституцией и ФКЗ О чрезвычайном положении на всей территории Российской Федерации или в ее отдельных местностях особый правовой режим деятельности органов государственной власти органов местного самоуправления организаций независимо от организационно правовых форм и форм собственности их должностных лиц общественных объединений допускающий установленные данным ФКЗ отдельные ограничения прав и свобод граждан Российской Федерации иностранных...
76970. Режим военного положения 27.09 KB
  Режим военного положения. Целью введения военного положения является создание условий для отражения или предотвращения агрессии против России. Основания введения военного положения агрессия против РФ или ее непосредственная угроза а цель создание условий для ее отражения или предотвращения. Режим военного положения включает в себя комплекс экономических политических административных военных и иных мер направленных на создание условий для отражения или предотвращения агрессии против РФ.