12052

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Дипломная

Банковское дело и рынок ценных бумаг

ВСТУП У наш час Україна переживає широкомасштабну економічну кризу. Це не дивує тому що з початку 90х років у нашій країні були проведені реформи спрямовані на зміну економічного і політичного устрою. Серед тих сфер де відбулися особливо великі зміни у зв’язку з

Украинкский

2013-04-23

274 KB

20 чел.

ВСТУП

У наш час Україна переживає широкомасштабну економічну кризу. Це не дивує, тому що з початку 90-х років у нашій країні були проведені  реформи спрямовані на зміну економічного і політичного устрою.

Серед тих сфер, де відбулися особливо великі зміни у зв’язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, одне з перших місць займає, без сумніву, сфера фінансів та кредиту. Тут найбільш разючі протиріччя, якими позначено шлях економічних перетворень у незалежній Україні.

Негативно вплинула на економіку України криза на міжнародних фінансових ринках, що розпочалася в Південно-Східній Азії в 1997 році і сягнула своєї кульмінації в Росії в 1998 році. Через недовіру інвесторів до Уряду України, практично припинив свою діяльність ринок державних зобов’язань. Але основною загрозою макроекономічної стабільності України є державний борг.

Також треба зазначити, що незважаючи на підвищення попиту на гроші у 2000 році завдяки економічному зростанню та переходу до грошових розрахунків у паливно-енергетичному комплексі, темпи інфляції суттєво підвищилися: за рук замість запланованих 16% інфляція зросла до 25.8%, Уряд пояснює це зростання помилковою ціновою та емісійною політикою минулих років.

Велику недовіру на фінансовому ринку викликають операції з державними облігаціями. Як відомо, у 1998 – 1999 роках Міністерство фінансів провело примусову реструктуризацію раніше випущених ним облігацій, що знаходились у портфелях банків, а в 2000-му неодноразово затримувало виплати за реструктуризованими ОВДП. Звісно, престижем України на європейських ринках потрібно опікуватися, та, очевидно, водночас слід дбати і про внутрішніх інвесторів.

Невід’ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином організована банківська система. В Україні вона знаходиться в процесі становлення. Намагаючись підвищити економічну ефективність і покращити механізм розподілу ресурсів, Верховна Рада та Уряд роблять перші кроки в напрямі створення в економіці  атмосфери відкритості, конкуренції і ринкової дисципліни. Для того, щоб вижити і досягти успіху банкіри повинні відкинути бюрократичні традиції і стати підприємцями, які швидко реагують на зміни і пристосовуються до них.

В період радикальних економічних перетворень в Україні спостерігається інтенсивна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому проходить формування багатьох основних положень банківського законодавства, що об’єктивно обумовлює потребу у вдосконаленні теоретичної бази банківської справи, яка зараз активно розвивається.

Стабільному розвитку банківської системи сприятиме новий Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 11.01 2001 року. Зміни, що відбуваються у банківській системі фіксуються банківським законодавствам, розробка якого здійснюється на основі міжнародного досвіду перших років економічних реформ на Україні, сучасних уявлень про суть та призначення банківських установ.

В моїй курсовій роботі буде розглянуто розвиток банківської системи, зроблено аналіз її сучасного стану, в період реформування банківської системи.

Знання кожним працівником банку реального стану банківської системи допоможе йому правильно організувати свою працю, взаємовідносини з клієнтами банку, а також, вплине на швидке реформування банківської системи.   

                                         РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Історичні етапи створення банківської системи

Банки як основа кредитної системи є головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин різних суб’єктів ринкової економіки. Процес виникнення і розвитку банків був об’єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин і став важливим етапом економічного прогресу суспільства.

На думку істориків, ще 2300 років до нашої ери у халдеїв були торгові компанії, які поряд з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики. Згадки про перші відокремлені кредитні операції відносяться до 4 століття до нашої ери.

Банк як економічно-правове явище відомий з давніх часів. У давнину існували деякі установи, які виконували функції банків. В історичній літературі є вказівки на те, що банки функціонували у Вавилоні, Давній Греції, Єгипті, Римі. Вони виконували різноманітні операції – від комісійних операцій до купівлі, продажу та платежів за рахунок клієнтів до видачі кредитів та виступу в особі поручителя та довіреної особи при здійсненні різноманітних актів та угод. Наприклад, у 8 ст. до нашої ери Вавілонський банк приймав процентні вклади, видавав позики під письмові зобов’язання і під заставу різних цінностей, здійснював платежі за рахунок клієнтів, виступав поручителем за різноманітними угодами, брав участь у торговельній справі на пайових засадах, виконував роль радника та довіреної особи за укладання різних угод.

Історія розвитку банків в Україні має свої особливості. Перші кредитні установи в Україні з’явилися значно пізніше, ніж в Європі, приблизно в середині 18 ст. Якщо в європейських країнах спочатку стали комерційні банки, а тільки потім з’явились державні, то в Україні процес був оберненим. Організація перших комерційних банків в Україні відноситься до кінця 19 ст. Таке становище було пов’язано, перш за все, із централізацією влади в Україні, яка відбивалася на всіх аспектах суспільного розвитку. В умовах довготривалого існування кріпосного права нові відносини не могли одержати відповідного розвитку, отже, не було і об’єктивної необхідності створення банківської системи недержавного типу.

Після відміни кріпосного права, внаслідок проведення цілого комплексу економічних реформ в останні десятиріччя 19 ст., масштаби ринку товарів та послуг в Україні різко розширилися. Це позитивно відобразилося на розвитку банківської системи. Як відомо, попит породжує пропозицію, і останні роки 19 ст. позначені бурхливим розвитком вітчизняної банківської системи.

Як правило, банки створювалися на акціонерній основі, залучаючи капітал із всіх прошарків суспільства. При цьому суттєва увага приділялася стійкості та ліквідності банків. З цією метою банками створювалися значні резервні фонди. Крім того банки надавали суттєві пільги тим клієнтам, які вносили великі суми грошей.

Серед банківських операцій того часу особливо популярними були позички під заставу товарів. Значну увагу банки приділяли обліку векселів функціонуючих підприємств. Операції з векселями приносили комерційним банкам чималий прибуток. Ріст популярності та курсів акцій банків на цей час був досить значним.

З 1917 року починається новий етап розвитку банківської системи України.

Декретом ВЦІК «Про націоналізацію банків» від 27 грудня 1917 року банківська система була, по суті, ліквідована. Відповідно до цього Декрету:

  1.  Банківська справа оголошувалася державною монополією.
  2.  Приватні акціонерні банки та банківські контори, які існували в той час, об’єднувалися із Державним банком.
  3.  Активи і пасиви підприємств, які ліквідувалися, переймалися Державним банком.
  4.  Тимчасове управління справами приватних банків передавалося раді Державного банку.

Нова економічна політика дещо пожвавила національну банківську систему, проте комерційні принципи її організації були поступово замінені адміністративними, заборонялись вексельні операції, були закриті товарні і фондові біржі. З кінця 20-х років і до 1987 року у країні існувала гіпертрофована банківська система, основним завданням якої був механічний перерозподіл позичкового фонду між різними ланками національної економічної системи на неекономічних принципах.

Банківська система в умовах державної монополії банківської справи являла собою систему державних установ. Банки були виключно власністю держави і знаходилися у повній залежності від органів державної влади. Відсутність банківського законодавства призвела до того, що діяльність банківської системи регулювалась інструкціями і розпорядженнями державних органів та Державного банку, який, по суті, функціонував як «Міністерство банків». Держбанк керував банківською системою в основному адміністративними методами і формально ніс разом  з Урядом СРСР, Урядом союзних республік, їх центральними і місцевими органами влади відповідальність по зобов’язаннях всіх підлеглих йому кредитних установ. До 1987 року банківська система включала в себе три банки монополісти: Держбанк, Будбанк та Зовнішторгбанк. Держбанк, будучи емісійним інститутом, в той же час був центром короткострокового кредитування, здійснення касового і розрахункового обслуговування господарства. Поєднання емісійних функцій та функцій по розрахунково-касовому та кредитному обслуговуванню клієнтури, монопольне закріплення їх за одним банком перетворювало Держбанк в орган державного управління і контролю.

Держбанк володів практично необмеженою монополією на кредитні ресурси. На його рахунках автоматично акумулювались всі вільні грошові кошти, створюючи загальнодержавний кредитний фонд, кошти якого розподілялися централізовано, відповідно до затверджених кредитних планів.

Децентралізація управління економікою і перші кроки до ринку потребували змін ролі банківської системи у механізмі управління економікою. Її реорганізація розпочалася в 1987 році. Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів від 17 липня 1987 року «Про вдосконалення системи банків  у країні та посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» №821 була створена нова система банків, реорганізовані діючі та утворені

спеціалізовані банки, визначені основні напрямки та сфери її діяльності. До числа найважливіших завдань банків держави були віднесені:

радикальні вдосконалення кредитного механізму;

економічні стимулювання досягнення високих кінцевих результатів діяльності всіх ланок народного господарства;

забезпечення науково-технічного процесу;

впровадження у банківську роботу прогресивних форм кредитування та розрахунків, автоматизованих систем управління банківськими операціями;

розвиток економічних форм контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств.

Особливе значення, як за силою впливу на суспільну думку, так і за наслідками у реальному процесі економічних реформ, мав прийнятий 26 травня 1988 року Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР». Правовою основою виникнення акціонерних комерційних банків стала Постанова Ради Міністрів СРСР від 1 вересня 1988 року «Про затвердження Статуту Держбанку СРСР» №1061 у якій вперше акціонерні комерційні банки були включені до переліку кредитно-банківських установ держави.

У міру поглиблення банківської реформи, посилення ринкових відносин, зросту чисельності комерційних банків та підвищення їх ролі у господарстві країни стали все більш вірогідними:

  1.  Недосконалість існуючої в країні державної системи спеціалізованих банків, а отже, необхідність якісного вдосконалення існуючої банківської системи;

Необхідність створення спеціалізованого банківського законодавства.

Вирішення цих завдань стало змістом нового етапу банківської реформи, який розпочався з прийняттям Верховною Радою України постанови «Про порядок введення в дію Закону України  «Про банки і банківську діяльність», прийнятий 11.01.01р. Згідно з яким відбувся поділ банківської системи на два рівні.

Таким чином з прийняттям нового Закону «Про банки і банківську діяльність» банківська система України увійшла в новий етап розвитку, який зосереджує увагу на інтересах клієнтів банків, підвищенню їх добробуту та стабілізації економіки взагалі.

1.2. Правові основи створення та ліквідації комерційних банків в Україні

Порядок створення комерційних банків регламентується банківським законодавством, законодавчими актами, що визначають організаційно-правові форми підприємств, загальними положеннями про підприємницьку діяльність та іншими нормативними актами. Зокрема комерційні банки створюються відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про Національний банк України».

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 11.01.2001 року учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в  яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Згідно зі статтею 16 цього Закону статут банку обов’язково має містити інформація про:

  1.  Найменування банку;

Його місцезнаходження;

Організаційно-правову форму;

Види діяльності, які має намір здійснювати банк;

Розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;

Структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

Порядок організації та ліквідації банку;

Порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

Розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;

Порядок розподілу прибутку та покриття збитків;

Положення про аудиторську перевірку банку;

Положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Державна реєстрація банку здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 11.01.2001 року та нормативно-правових актів Національного банку України.

Уповноваженні засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

  1.  Заяву про реєстрацію банку;
  2.  Установчий договір (крім державного банку);
  3.  Статут банку;
  4.  Рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів про створення державного банку;
  5.  Бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком вимогами;
  6.  Інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів Ради Директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі.
  7.  Бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) –– для учасників юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) –– для учасників – фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
  8.  Відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
  9.  Копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
  10.   Нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
  11.   Копії звіту про проведення відкритої підписки на акції –– для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
  12.   Відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається  Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів.

Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», прийнятому у січні 2001 року, Національний банк України може відмовити у державній реєстрації у разі, якщо:

  1.  Порушено порядок створення банку;

Установчі документи банку не відповідають законодавству України;

Подано неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку або ці документи не відповідають вимогам Закону «Про банки і банківську діяльність» чи нормативно-правових актів Національного банку України;

У Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного із засновника, що має істотну участь у банку;

Професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу не відповідають вимогам Національного банку України.

Про неповноту поданого пакета документів та/або про невідповідність професійної придатності та ділової репутації голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера Національний банк України зобов’язаний повідомити уповноваженим особам банку не пізніше місячного строку з дати подання документів.

Про відмову у державній реєстрації банку  Національний банк України приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Жодна особа не має права залучати вклади та інші кошти, що підлягають поверненню, надавати кредити, а також вести рахунки без банківської ліцензії. Встановлено чіткі критерії щодо надання банківської ліцензії, на підставі якої банки можуть приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичних осіб, відкривати рахунки клієнтів і банків-кореспондентів та розміщувати залучені кошти від свого імені. Ці операції належать виключно до банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється лише юридичним особам, які мають банківську ліцензію. За умови отримання письмового дозволу  Національного банку України банки можуть здійснювати також інші операції, які за своєю природою не є банківськими. Перелік таких операцій подано в Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 11.01.2001 року. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно з діючими законами України.

Банківська ліцензія надається  Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщенням;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банку.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо вище перелічені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову від неї приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку включає:

1. Основний капітал;

2. Додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений зареєстрований статутний капітал і розриті резерви, які створенні або збільшенні за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

  1.  Відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;

Фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у облікових звітах банку;

Фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

Збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

  1.  Якість і природу нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі , як і розкритий капітальний резерв);

Резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

Гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

Вони є не забезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

Вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

Вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

Вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань, щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

Субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років , а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Додатковий капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

  1.  Для місцевих кооперативних банків –– 1 мільйона євро;

Для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області –– 3 мільйона євро;

Для банків, які здійснюють свою діяльність на території  всієї України –– 5 мільйона євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України.

У статті 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність» даються рекомендації щодо формування та збільшення статутного капіталу банку, яке може  здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти –– в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку.

Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов’язаннях.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку.

У разі коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів щорічних відрахувань до них.

Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Новим Законом «Про банки і банківську діяльність» від 11.01.2001 року встановлено чіткий механізм реорганізації банку, під якою розуміється припинення діяльності банку і перетворення його організаційно-правової форми шляхом передачі його майна, прав та обов’язків іншим банкам чи правонаступникам. Реорганізація може бути добровільною (за рішенням його власників та за умови попереднього дозволу Національного банку України) або примусовою (з ініціативи Національного банку України –– в разі істотної загрози платоспроможності банку) і здійснюється шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Новий Закон передбачає посилення відповідальності власників та керівників банків. Зокрема у разі порушення банком, іншими особами, що охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, банківського законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення банком ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк  України має право застосовувати такі заходи впливу:

скликати загальні збори учасників, спостережної ради, правління для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану його реорганізації;

зупинити виплату дивідендів чи розподіл капіталу в будь-якій іншій формі;

тимчасово, до усунення порушення, заборонити власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв);

тимчасово, до усунення правопорушення, відсторонити посадову особу банку від посади;

накласти штрафи на керівників банку у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Одним із принципових моментів нового Закону є запровадження нового механізму ліквідації банків. Згідно із ним визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» загальні підстави щодо банкрутства підприємств не застосовується до банків. Цей процес має контролювати центральний банк країни згідно із загальноприйнятими у світі нормами щодо банкрутства банків. Новий Закон створює умови для чіткіших дій Національного банку України щодо виведення банків на нормальний рівень роботи на ранніх етапах кризи, а у виняткових випадках –– для проведення швидкого процесу їх ліквідації з якомога повнішим урахуванням інтересів кредиторів та вкладників банку. Із цією метою введено поняття тимчасової адміністрації, яка призначається Національним банком України для управління справами банку. З дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку зупиняються та передаються тимчасовому адміністратору. Угоди, укладені керівниками банку після призначення тимчасового адміністратора, є недійсними з моменту укладення.

Якщо Національний банк України визнав за неможливе привести банк у відповідність із вимогами Закону і  нормативно-правових актів Національного банку України протягом одного року, він відкликає банківську ліцензію та ліквідовує банк. Для системоутворюючих банків цей термін може бути подовжений до двох років. Якщо Національний банк України погоджується з рекомендаціями тимчасового адміністратора щодо фінансового оздоровлення, продажу чи реорганізації банку, ухвалюється рішення про виконання плану тимчасового адміністратора. Приймаючи рішення, Національний банк України враховує інтереси вкладників та інших кредиторів банку.

Законом встановлено правові підстави ліквідації банку, визначено вимоги до тимчасового адміністратора та умови його призначення, повноваження адміністратора щодо здійснення ліквідаційної процедури та заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Банк може бути ліквідований за рішенням його власників зі згоди Національного банку України або з ініціативи Національного банку України –– в разі неплатоспроможності банку, відкликання банківської ліцензії чи відмови у наданні ліцензії. Орган, який ініціював ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання Національним банком України банківської ліцензії.

Законом встановлюються нові підходи у черговості задоволення вимог до банку, спрямованих на захист прав вкладників –– фізичних осіб. Так, у першу чергу, після задоволення вимог, забезпечених заставою, задовольняються вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У другу чергу, після задоволення вимог працівників банку, а також відшкодування витрат, пов’язаних із роботою ліквідатора, задовольняються вимоги вкладників –– фізичних осіб. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку, після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вони задовольняються пропорційно до суми вимог кожного кредитора цієї черги. Вимоги, не задоволені, за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим із моменту занесення запису про це до Державного реєстру банків.

1.3  Сучасна фінансова система України

Сучасне світове господарство, за винятком локальних областей з перевагою економіки натурального господарства й окремих держав з командно-адміністративною економікою, є цілісним ринковим простором із дуже складною внутрішньою структурою. Функціонування сучасного ринку практично неможливе без ефективно діючої фінансової системи, елементами якої є дисятки тисяч різноманітних фінансових установ, що діють у різних умовах.

Фінанси - кошти й сукупність методів управління грошовими ресурсами.

Банк - фінансова установа, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та ін.

Сучасні банки здійснюють професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконують різноманітні регулюючі функції в економіці відповідно до чинного законодавства під юрисдикцією влади.

Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. До найважливіших з них належать:

надання кредитів різного типу;

управління депозитами і грошовими заощадженнями;

посередництво у здійсненні платежів і в інших грошових розрахунках4

послуги із страхування власності й ризиків;

посередництво в емісії цінних паперів;

трастові послуги, тобто довірче управління капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;

агентські, в тому числі брокерські;

консалтинг - наданя консультацій із широкого кола економічної діяльності;

аудиторські послуги і моніторинг;

факторинг - купівля банком грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду;

венчурні операції, повязані з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок;

валютний обмін;

облік векселів - купівля їх до закінчення терміну обігу;

відповідальне збереження цінностей;

організація чекового обігу;

фінансове забезпечення виробництва у формі лізингових угод;

забезпечення платежів за допомогою системи кредитних і дебетних карток;

захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій тощо.

Емісійний банк - банк, який має монопольне право на випуск банкнот; таким є центральний банк країни.

Емісійні банки покликані, у свою чергу, забезпечувати функціонування стабільної системи грошового обігу в межах держави і, крім того, у певних умовах створювати для себе кредит шляхом випуску незабезпечених чи не цілком забезпечених банкнот із наступним вилученням їх з обігу після використання як законного платіжного засобу.

Центральний банк (ЦБ) - фінансова установа, яка реалізує грошово-кредитну політику держави, контролює діяльність інших фінансових установ, здійснює фінансові операції (емісія грошей і державних цінних паперів), а також представляє інтереси держави при міжнародних фінансових розрахунках.

Враховуючи виняткову роль ЦБ у фінансово-кредитній системі будь-якої держави, доцільно докладніше розглянути особливості його функціонування в сучасних умовах.

Функції ЦБ різноманітні. Вони спрямовані на вдосконалення грошового обігу, кредитного ринку, розрахункових відносин і економічного механізму в країні загалом.

Ключова функція ЦБ - проведення загальнонаціональної грошово - кредитної політики, що впливає на ситуацію у івнансовому секторі, а отже на всю економіку.

Емісія грошей - одна із основних функцій ЦБ. Він має монопольне право на випуск  банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом у країні. Ними можна розраховуватися за куплені товари й послуги, сплатити борг на будь-яку суму.

ЦБ здійснює готівкову і кредитну емісію, регулюючи загальну грошову масу. Він не ставить за мету доержання прямого прибутку, як комерційні банки, не конкурує з ними ї іншими фінансовими установами на кредитних ринках. Його головна ціль - забезпечення нормального й стійкого функціонування цього ринку, безперебійне постачання для економіки платіжних засобів, тобто забезпечення ліквідності кредитних інститутів, налагодження системи розрахунків, контроль за банками. Тому ЦБ здійснює такі операції: збереження резервів комерційних банків; надання банкам короткострокових кредитів; покриття граничної різниці в активах і пасивах; державні безготівкові розрахунки в масштабах країни; нагляд за діяльністю банків.

Комерційні банки становлять другий рівень банківської системи більшості розвинутих країн і таких, що розвиваються.

Комерційні банки надають клієнтам широкий набір послуг із ведення поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позичок тощо. Основними клієнтами комерційних банків є приватні особи й підприємства, що здійснюють поточну виробничу, торговельну й іншу комерційну діяльність.

Основними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадні, іпотечні, клірингові.

Інвестиційний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює ресурси з різних джерел і використовує їх для фінансування промислових й інших компаній і підприємств.

Ці банки беруть участь у випуску й розміщенні боргових зобовязань клієнтів, виступають гарантами розміщення цінних паперів тощо.

Ощадний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює вільні кошти населення у формі вкладів до запитання, термінових вкладів чи зобовязань за облігаціями і використовує залучені ресурси для надання короткострокових кредитів і в інших операціях, що забезпечують збереження певного рівня ліквідності.

Спеціалізовані банківські установи надають клієнтам спеціальні послуги:

  1.   позички під заставу землі або нерухомості (іпотечні банки);
  2.   споживчі кредити у вигляді коротко- та середньотермінових позичок для придбання промислового устаткування чи споживчих товарів тривалого користування;
  3.   здійснення безготівкових розрахунків на основі заліку взаємних вимог і зобовязань (клірингові банки);
  4.   ведення рахунків клієнтів, управління інвестиційними портфелями на рівні консультацій або довірчого управління депонованими цінними паперами;
  5.  збереження цінностей, прокат сейфів, виконання біржових доручень, здійснення зовнішньоторговельного, поштово-пенсійного, страхового й іншого обслуговування.

Схема 1: Банківська система України

Фінансове законодавство окремих країн забороняє банкам надавати деякі з наведених видів послуг, але в процесі розвитку фінансового ринку в банках створюються спеціалізовані структури, що надають такі послуги на законних підставах.

Для управління банком в умовах реального ринку необхідно вміти:

  1.  формалізувати цілі та визначати конкретні шляхи їх досягнення;
  2.  виявляти чинники, які необхідно враховувати, оцінюючи стан банку як обєкта управління;
  3.  знаходити засоби і вживати заходи, здатні впливати на розвиток ситуації в бажаному напрямку;
  4.  оцінювати можливі прямі та непрямі звязки між потенційними впливами й результатами їх застосування в конкретних умовах.

Отже, одним з найважливіших завдань є ієрархічний синтез формалізованих моделей управління банківською діяльністю, що адекватно відображає різні стани банків, а також враховує дію управляючих впливів і розмаїття їх наслідків. Ці моделі повинні базуватися на аналізі змін макро- і мікросередовища, фінансово-економічному прогнозуванні.

РОЗДІЛ 2

 КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Стан і розвиток банківської системи України

За станом на 1 липня 2002 року ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 153 банки. Серед них 136 банків - акціонерні товариства (94-відкриті, із них 2-державні банки, 42-закриті), 17-товариства з обмеженою відповідальністю. Ліцензію на здійснення операцій із валютними цінностями мали 150 банків. З іноземним капіталом створено 19 банків (12,4 % від загальної кількості банків, які мають ліцензію), у тому числі 7 банків (4,6 %)- зі 100-відсотковим іноземним капіталом.

За півріччя кількість філій збільшилася з 1350 до 1384, тобто на 34 одиниці, зокрема за другий квартал на 21.

Кількість банків, занесених до Державного реєстру, за півроку зменшилася зі 189 до 185. Всі 4 банки (АБ «Лан-банк », КБ «Зоря», АКБ «Шахтеконом-банк », АКБ «Азов-банк ») вилучено з реєстру внаслідок завершення процедури ліквідації.

За звітний період не зареєстровано жодного нового банку.

У стадії реорганізації перебуває один банк-Народний банк. 27.06.2002 року він у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Укргазбанку поаернув банківську ліцезію до НБУ. Консолідація балансів відбулася 02.07.2002 року.

Прийнято рішення про ліквідацію одного банку (АБ « Інко »).

За станом на 01.07.2002 року в стадії ліквідації перебував 31 банк           ( 16,8% від загальної кількості зареєстрованих банків). Із них 14 ліквідовуються за рішенням НБУ, 15-гоподарських судів, 2-зборів акціонерів (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Кількість банків в Україні

2.2 Аналіз капіталу, зобов`язань та активів системи комерційних банків України

Узагальнюючим показником багатогранної діяльності банківської установи є фінансовий результат - основа її майбутнього розвитку.

Сумарний прибуток вітчизняних банків за перше півріччя 2002 року порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 62,9 % і становив 274,3 млн. грн., у тому числі за перший квартал - 113,0 млн. грн., за другий - 161,3 млн. грн.

Банки I групи, на які припадає 50,3 % активів, отримали 92,0 млн. грн. прибутку (33,6 % від його загального обсягу по системі): банки II групи (на них припадає 17,0 % активів) - 41,8 млн. грн.(15,3 %); третьої (18,6 % активів) - 119,2 млн. грн.(43,4 %); четвертої (14,1 % активів) - 21,3 млн. грн.(7,7 %). Як бачимо, пропорційне зростання обсягів активів і прибутку найбільшою мірою характерне для банків II групи; найвищу рентабельність активів мали банківські установи III групи. Незначний обсяг прибутку банків IV групи обумовлений високою їхніх зобов`язань (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2 Частка активів та прибутку окремих груп банків у загальній               сумі

Фінансовий результат діяльності банку залежить від співвідношення його витрат і доходів. Протягом першого півріччя 2002 року доходи українських банків зросла вищими темпами, ніж витрати, що сприяло поліпшенню співвідношення витрат і доходів, яке на 01.07.2002 року становило 94,2 % (за результатами першого півріччя 2001 року цей показник дорівнював 95,7 %).

Рис.2.3 Рентабельність активів за групами банків

Результативні показники діяльності банків порівняно з відповідним періодом минулого року поліпшилися. Підвищилася з 0,8 до 1,0 % рентабельність активів, рентабельність капіталу зросла із 4,9 до 6,7 %. Водночас дещо знизилася (з 6,1 до 5,7 % ) чиста процентна маржа, що обумовлено зменшенням чистого процентного доходу банків.

Як уже зазначалося, у звітному періоді найвищою була рентабельність активів банків III групи - 2,4 %. Цього досягнуто завдяки високій доходності активних операцій, а також зваженій політиці планування витрат (див. рис. 2.3).

Незважаючи на поліпшення результативних показників діяльності, рівень рентабельності активів і капіталу банків ще низький. Передусім це стосується банків I, II і IV груп, рентабельність яких нижча, ніж по системі в цілому (відповідно - 0,7, 0,9 і 0,5 % ). Серед основних причин - нераціональна структура активів, у якій значною є частка неприбуткових активів - проблемних кредитів, основних засобів та нематеріальних активів, а також непомірні витрати. Маємо на увазі насамперед небанківські операційні витрати, які нині досягають близько 41 % від усіх витрат банків, а також значні відрахування в резерви, що обумовлено недостатньою якістю активів.

Найвищою є вартість зобов`язань банків IV групи - 25,6 %. До того ж вони мають низьку дохідність активів - 16,5 % та найнижчу (порівняно з іншими групами) рентабельність активів - 0,5 %.

Позитивною тенденцією в діяльності банків є зростання доходів вищими темпами, ніж витрат. Так, за перше півріччя 2002 року порівняно з відповідним періодом минулого року доходи збільшилися на 21,2 % і досягли 4709,5 млн. грн.(за підсумками I кварталу вони становили 2270,7 млн. грн., II - 2438,8 млн. грн.). Збільшення відбулося за рахунок зростання процентних доходів - на 629,2 млн. грн.(або на 24,5 %); результату від торговельних операцій - на 125,3 млн. грн.(тобто у 2 рази); комісійних доходів - на 65,2 млн. грн.(на 6,0 %); інших банківських операційних доходів - на 28,4 млн. грн.(на 62,6 %); інших небанківських операційних доходів - на 3,5 млн. грн.(на 23,6 %).

Водночас зменшилися комісійні доходи за операціями з банками та коштами, розміщеними в інших банках, процентні доходи за цінними паперами, що обумовлено зменшенням обсягів вкладень.

 Дохідність активів по системі в цілому на звітну дату дорівнювала 16,8 % (за підсумками I кварталу - 17,5 %). У розрізі банківських груп цей показник розподілився так: щодо банків I групи він становив 17 %, II - 15,5 %, III - 17,4 %, IV - 16,5 %.

Доходи банків мали таку структуру. Процентні становили 3200,5 млн. грн.(68 % від загальної суми доходів), комісійні - 1151,6 млн. грн.(24,5 %), результат від торговельних операцій - 245,9 млн. грн.(5,2 %), інші банківські операційні доходи - 73,8 млн. грн.(1,5 %), інші небанківські операційні доходи - 18,2 млн. грн.(0,4 %), повернення списаних активів - 18,7 млн. грн.(0,4 %), непередбачені доходи - 0,8 млн. грн.(0,0 %)

Процентні доходи банків зросла вищими темпами (1,25), ніж загальні (1,21), що пов`язано із розширенням кредитування. За рахунок зростання частки процентних доходів за кредитами, наданими суб`єктами господарювання та фізичним особам, питома вага зазначених доходів за півріччя збільшилася з 66,1 до 68 %.

Структура процентних доходів банків така: процентні доходи за кредитами, наданими суб`єктами господарювання, становили 2725,6 млн. грн.(85,2 %) від загальної суми процентних доходів); за коштами, розміщеними в інших банках - 196 млн. грн.(6,1 %), за цінними паперами - 114,9 млн. грн.(3,6 %); за кредитами фізичним особам - 130,7 млн. грн.(4,1 %); інші процентні доходи - 33,3 млн. грн.(1 %) (див. рис. 2.4).

Чистий процентний дохід порівняно з першим півріччям 2001 року збільшився з 1290,8 млн. грн. до 1513 млн. грн. Водночас відношення процентних доходів до активів зменшилося - 12,1 до 12 %. Це обумовило зниження процентної маржі - із 6,1 до 5,7 %.

Комісійні доходи банків порівняно з відповідним періодом минулого року збільшилися на 65,2 млн. грн., або на 6 %. При цьому їх частка в загальних доходах зменшилася з 27,9 до24,5 %. Чистий комісійний дохід порівняно з першим півріччям минулого року збільшився з 920,7 млн. грн. до 1010,1 млн. грн. Відношення комісійних доходів до активів зменшилося з 5,1 до 4,3 %.

Особливо високими темпами зростали доходи від торговельних операцій. Порівняно з відповідним періодом минулого року вони збільшились більш як удвічі. Питома вага цих доходів зросла з 3,1 до 5,2 %. Відношення доходів від торговельних операцій до активів зросло з 0,6 до 0,9%.

Витрати банків за перше півріччя 2002 року порівняно з відповідним періодом 2001 року теж зросли - на 19,3 % - і досягнули 4435,2 млн. грн.(за підсумками першого кварталу вони дорівнювали 2157,7 млн. грн., другого - 2277,5 млн. грн.).

Витрати збільшилися в основному за рахунок значного зростання інших небанківських операційних витрат - на 367,1 млн. грн., або 25,3 %; процентних витрат - на 406,9 млн. грн., або на 31,8 %; інших банківських операційних витрат - на 74,2 млн. грн., або на 35,2 %. Високі темпи збільшення процентних витрат пояснюються переорієнтацією банків на дещо дорожчі ресурси, передусім - на вклади населення.

Водночас банки скоротили комісійні витрати на 24,2 млн. грн., або на 14,6 %; відрахування в резерви - на 99,6 млн. грн., або на 19,3 %.

Витрати формувалися в основному за рахунок інших небанківських витрат, які на звітну дату становили 1817,1 млн. грн.(41 % від загального обсягу витрат). Із них на утримання персоналу - 956,5 млн. грн.(21,6 % від загальних витрат); процентні витрати - 1687,5 млн. грн.(38 %); відрахування в резерви - 417,8 млн. грн.(9,4 %); комісійні витрати - 141,5 млн. грн.(3,2 %); інші банківські операційні витрати - 285,3 млн. грн.(6,4 %); інші витрати - 86 млн. грн.(2 %) (див. рис. 2.5).

Рис. 2.4 Структура доходів банків України

Щодо позитивних тенденцій, то слід звернути увагу на зниження вартості банківських зобов`язань: за I квартал нинішнього року вони становили 21,3 %, за півріччя - 20,1 %. На звітну дату вартість зобов`язань банків I групи становила 19,8 %, II - 17 %, III - 19,8 %, IV - 25,6 %.

Прибуткова діяльність є необхідною умовою фінансової надійності банку. Для подальшого забезпечення стабільної прибуткової діяльності вітчизняних банківських установ першочергового значення набуває збільшення доходів, зокрема шляхом поліпшення якості та покращення структури банківських активів, а також зменшення витрат, насамперед - небанківських.

Рис. 2.5 Структура витрат банків України

 

Обсяги чистих активів банків України (загальні активи за мінусом сформованих резервів під активні операції) за перше півріччя 2002 року збільшилися на 5511,5 млн. грн., або на 11,7 %, і на 01.07.2002 рік дорівнювали 52715,3 млн. грн., що становить 93,7 % від загальних активів. Обсяги загальних активів зросли на 5841,4 млн. грн., або на 11,6 %, і на 01.07.2002 рік досягнули 56233,1 млн. грн.

Відношення загальних активів банків України до ВВП на звітну дату становило 27,9 % (для порівняння: в Росії цей показник дорівнює близько  35 %).

Обсяги загальних активів збільшилися в основному за рахунок зростання кредитного портфеля - на 5514 млн. грн., або на 17,3 %; високоліквідних активів на 1051,6 млн. грн., або на 13,6 %; основних засобів та нематеріальних активів - на 600 млн. грн., або на 16,7 %; інших активів - на 301,3 млн. грн., або на 34,5 %.

За станом на 01.07.2002 року структура активів вітчизняних банків була такою: високоліквідні становили 8762,6 млн. грн.(15,6 % від суми загальних активів); кредитний портфель - 37376,7 млн. грн.(66,5 %); вкладення в цінні папери - 2952,4 млн. грн.(5,3 %); дебіторська заборгованість - 1769,4 млн. грн.(3,1 %); основні засоби та нематеріальні активи - 4198,8 млн. грн.(7,5 %); інші активи - 1173,3 млн. грн.(2 %) (див. рис. 2.6).

Рис. 2.6 Структура активів банків України

Серед найважливіших завдань українських банків - підвищення рівня ліквідності - основи їх платоспроможності і конкурентоспроможність на внутрішньому і міжнародних ринках. Обсяги високоліквідних активів банків за перше півріччя нинішнього року збільшилися на 1051,6 млн. грн., або на 13,6 %, і за станом на 1 липня становили 8762,6 млн. грн. Це сталося завдяки зростанню (на 1270,7 млн. грн., або на 29,7 %) обсягів готівкових коштів та коштів в НБУ при одночасному скороченні (на 219,1 млн. грн., або на 6,4 %) обсягів коштів на коррахунках в інших банках.

Основна частина активів банків - це кредитний портфель, який збільшився на 5514 млн. грн., або на 17,3 %, і на 01.07.2002 рік становив 37376,7 млн. грн. При цьому обсяг чистого кредитного портфеля (загального кредитного портфеля, скоригованого на суму сформованих резервів під кредитні ризики) становив 34158,9 млн. грн.(91,4 % від загальної суми кредитного портфеля).

Упродовж першого півріччя обсяг кредитного портфеля збільшувався за рахунок зростання на 4396,8 млн. грн., або на 16,7 % обсягів позичок, наданих суб`єктам господарювання; фізичним особам - на 592,3 млн. грн., або на 43,1 %; іншим банкам - на 415,7 млн. грн., або на 10,6 %; органам державного управління - на 109,3 млн. грн., або 55,4 %.

Послідовна політика Національного банку України, спрямована на зниження норм обов`язкового резервування та на підтримку стабільного курсу національної грошової одиниці, створили передумови для активізації довгострокового кредитування. За перше півріччя 2002 року обсяг довгострокових позичок збільшився на 1293,8 млн. грн., або на 22,9 %, і на 01.07.2002 рік сягнув 6942 млн. грн. Та навіть незважаючи на таке зростання, довгострокові позички на звітну дату становили лише 18,6 % від загального обсягу кредитного портфеля (див. рис. 2.7).

Щодо структури кредитного портфеля, то в ній переважають позички, надані суб`єктам господарювання. На 1 липня 2002 року їх було надано на суму 30748,5 млн. грн., або 82,3 % від загального обсягу кредитного портфеля. Кредити, наданні іншим банкам та НБУ, становили 4355,8 млн. грн.(11,7 %); кредити, надані фізичним особам - 1965,8 млн. грн.(5,3 %); кредити, надані органам державного управління - 306,6 млн. грн.(0,8 %).

Рис. 2.7 Структура кредитів, наданих суб`єктам підприємницької діяльності, за видами економічної діяльності

 

Вкладення в цінні папери впродовж першого півріччя 2002 року зменшилися на 1437,5 млн. грн., або на 32,7 %, і на 01.07.2002 рік становили 2952,4 млн. грн. Їх питома вага в активах знизилася з 8,7 до 5,3 %. Це сталося в основному за рахунок погашення великого обсягу ОВДП.

Вкладаючи кошти в цінні папери, банки прагнули отримати дохід насамперед від торговельних операцій із ними, що давало банкірам змогу нарощувати обсяги торговельних операцій та отримувати більші доходи загалом. Крім того, банківські установи країни розширили свій вплив на інші сфери діяльності шляхом вкладення капіталу в дочірні та асоційовані компанії.

У портфелі цінних паперів банків переважали вкладення в цінні папери на продаж. На звітну дату їхні обсяги становили 1596,8 млн. грн., або 54,1 % від загальної суми вкладень у цінні папери. Вкладення в цінні папери на інвестиції дорівнювали 1194,3 млн. грн.(40,5 %); вкладення капіталу в асоційовані компанії - 114 млн. грн.(3,8 %); в дочірні компанії - 47,3 млн. грн.(1,6 %).

Основна частина вкладень у цінні папери - це облігації внутрішньої державної позики та цінні папери, що рефінансуються НБУ. На звітну дату їх обсяг становив 1409,1 млн. грн., або 47,7 % від загальної суми вкладень у цінні папери. Значна питома вага зазначених фінансових інструментів обумовлена тим, що державним цінним паперам властивий високий ступінь надійності (див. рис. 2.8).

Найбільша частка чистих вкладень у цінні папери - 1810 млн. грн.(63,5 %) - належить банкам I групи. Чисті вкладення в цінні папери банків II групи на звітну дату дорівнювали 294,5 млн. грн.(10,3 %); III - 364,3 млн. грн.(12,8 %); IV - 380,4 млн. грн.(13,4 %).

У подальшому інвестиційна політика вітчизняних банків, на мою думку, дає спрямовуватися на розв`язання проблем дохідності, ліквідності та відповідно на зменшення ризику від операцій із цінними паперами шляхом проведення політики диверсифікації портфеля цінних паперів.

  

Рис. 2.8 Структура вкладень у цінні папери

Дебіторська заборгованість банків із початку зменшилася на 188 млн. грн., або на 9,6 %, і на 01.07.2002 рік становила 1769,4 млн. грн. За півроку частка дебіторської заборгованості в загальних активах скоротилася з 3,9 до 3,1 %.

У загальних активах банків доволі великою (7,5 %) є частка неприбуткових активів - основних засобів та нематеріальних активів. Причому вони мають стійку тенденцію до зростання. За півроку вартість основних засобів та нематеріальних активів збільшилася на 600 млн. грн., або на 16,7 %, і за станом на 01.07.2002 року становила 4198,8 млн. грн.

Упродовж півріччя банки, дбаючи про свою фінансову стійкість, істотно підвищили рівень формування резервів за активними операціями - з 84,2 до 88,5 % від розрахункової величини (нагадаємо, що на 01.07.2001 рік цей показник становив 61,5 %).

Загальна сума сформованих резервів за активними операціями зросла на 350 млн. грн., або на 11 % (за відповідний період минулого року - на 144,2 млн. грн., або на 5,3 %), і на 01.07.2002 рік дорівнювала 3538,7 млн. грн. Із них: резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями - 3217,8 млн. грн.; резерв на відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості - 77,4 млн. грн.; резерв на відшкодування можливих збитків від операцій із цінними паперами - 103,2 млн. грн.; резерв за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами - 127 млн. грн.; резерв на відшкодування можливих втрат за коштами, розміщеними на коррахунках у інших банках, - 13,3 млн. грн.

Відрахування в резерви, віднесені на витрати банків, становили 417,8 млн. грн., або 9,4 % від усіх витрат банків (див. рис. 2.9).

У повному обсязі резерви за активними операціями, що підлягають обов`язковому резервуванню, не сформувало 14 банків.

Зважаючи на недостатній рівень формування резервів за активами операціями, вітчизняним банкам надалі слід, з одного боку, правильно класифікувати активи за рівнем їх ризику й у повному обсязі формувати резерви за активними операціями, а з другого, - вживати заходів щодо поліпшення якості активів, недопущення ризикової кредитної діяльності. Це дасть змогу зменшити відрахування в резерви і збільшити прибуток.

Рис. 2.9 Структура сформованих резервів за активними операціями

Протягом першого півріччя 2002 року банки України докладали зусиль для зміцнення своєї капітальної бази, про що свідчить поліпшення низки відповідних показників.

Зареєстрований статутний капітал за півроку збільшився на 340,2 млн. грн., або на 7,3 %, і на 01.07.2002 рік становив 4971,2 млн. грн. Частка іноземного капіталу зареєстрованому статутному капіталі українських банків дорівнювала 13,65 %. Регулятивний капітал збільшився на 470,2 млн. грн., або на 5,9 %, і на звітну дату сягнув 8488,8 млн. грн. Регулятивний капітал понад 5 млн. євро мали 102 банки.

За групами банків регулятивний капітал розподілився так: I група банків - 2479,8 млн. грн.(або 29,2 %); II - 1390,6 млн. грн.(16,4 %); III - 1986,9 млн. грн.(23,4 %); IV - 2631,6 млн. грн.(31 %). За півріччя банки I групи збільшили регулятивний капітал на 6,5 %, II - на 8,9 %, III - на 7,6 %, IV - на 2,5 %. Як бачимо, низько капіталізовані банки (здебільшого IV групи) мали найнижчі темпи зростання регулятивного капіталу.

Зберігається тенденція до зменшення обсягу коштів, залучених банками до регулятивного капіталу на умовах субординованого боргу. Якщо у 2000 році субординований капітал був одним із основних джерел підвищення рівня капіталізації, то у 2001 році темпи його приросту значно уповільнилися. Впродовж першого півріччя 2002 року обсяги субординованого капіталу на 77,8 млн. грн., або на 12,5 %, зменшилися і на 01.07.2002 рік становили 542,9 млн. грн.

Балансовий капітал за півріччя збільшився на 662,3 млн. грн., або на 8,4 %, і на 01.07.2002 рік дорівнював 8571,3 млн. грн. Цей показник зріс за рахунок збільшення сплаченого статутного капіталу (на 365,2 млн. грн.); результату минулих років (на 180,3 млн. грн.); переоцінки основних засобів та нематеріальних активів (144,9 млн. грн.); дивідендів, спрямованих на збільшення статутного капіталу (139,5 млн. грн.); резервного фонду (на 81,7 млн. грн.) та емісійних різниць (8,9 млн. грн.).

Зауважимо, що структура балансового капіталу банків України не є оптимальною, оскільки значну частину в ньому становлять платні кошти.

Більше половини (57,6 %) балансового капіталу сформовано за рахунок статутного капіталу (4940,3 млн. грн.). Резервний фонд становить 570,5 млн. грн.(6,7 % від загальної суми балансового капіталу); результат минулих років - 1701 млн. грн.(19,8 %); поточного року - 274,3 млн. грн.(3,2 %); результати переоцінки основних засобів та нематеріальних активів - 676,2 млн. грн.(7,9 %); емісійні різниці - 195,6 млн. грн.(2,3 %); інший капітал - 213,4 млн. грн.(2,5 %) (див. рис. 2.10).

Середнє значення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) по системі банків на звітну дату дорівнювало 19,1 %, нормативну адекватності основного капіталу (Н3) - 13,6 %, тобто фактичні значення нормативу у кілька разів перевищували граничні значення (Н2 - 8 %, Н3 - 4 %). Це свідчить про те, що більшість українських банків має значний запас платоспроможності, може своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов`язаннями грошового характеру.

Рис. 2.10 Структура капіталу банків України

 

Незважаючи на те, що впродовж першого півріччя 2002 року зберігалася позитивна динаміка зростання капіталу банків за рахунок збільшення сплаченого статутного капіталу, резервного фонду, фінансового результату, поліпшення ситуації з формуванням резервів, для більшості банківських установ і банківської системи в цілому актуальною залишалася проблема підвищення рівня капіталізації. Виявом цього є зростання капіталу нижчими темпами, ніж збільшення у цьому ж періоді обсягів активів, зобов`язань, вкладів населення тощо. Відношення капіталу до ВВП становило лише 4,3 %, тобто було в 3-4 рази меншим, ніж в економічно розвинутих країнах світу.

Протягом першого півріччя 2002 року зберігалася стійка тенденція до зростання обсягів зобов`язань банків і поліпшення їх якості та стабільності.

Обсяги зобов`язань усіх банків України збільшилися на 4849,4 млн. грн., або на 12,3 %, і на 01.07.2002 рік становили 44144,3 млн. грн. Зокрема, зобов`язання банків I групи - 23268,6 млн. грн.(52,7 % від загальної суми зобов`язань); II - 7823,1 млн. грн.(17,7 %); III - 8033,8 млн. грн.(18,2 %); IV - 5018,8 млн. грн.(11,4 %).

Зростання відбулося в основному за рахунок збільшення обсягів вкладів фізичних осіб на 3189,8 млн. грн., або на 28,6 %; коштів суб`єктів господарювання - на 836,8 млн. грн., або на 5,7 %; коштів бюджету та позабюджетних фондів - на 646,3 млн. грн., або на 42,1 %; міжбанківських кредитів і депозитів - на 641,3 млн. грн., або на 14,9 %; кредитів, отриманих від міжнародних фінансових організацій - 129,6 млн. грн., або на 29 %.

Питома вага зобов`язань у пасивах банків порівняно з першим півріччям 2001 року збільшилася з 83,2 до 83,7 %, що стало одним із чинників зростання витрат банків (див. рис. 2.11).

Прогресивні структурні зрушення та раціональна структура зобов`язань є необхідною умовою забезпечення ліквідності та платоспроможності банку, його прибуткової діяльності. Зобов`язання банків України на звітну дату мали таку структуру: кошти суб`єктів господарювання становили 15640 млн. грн.(35,5 % від загальної суми зобов`язань); вклади фізичних осіб - 14350,9 млн. грн.(32,5 %); міжбанківські кредити і депозити - 4948,3 млн. грн.(11,2 %); кошти бюджету і позабюджетних фондів - 2180,1 млн. грн.(4,9 %); кошти Національного банку України - 963 млн. грн.(2,2 %); субординований борг - 705,3 млн. грн.(1,6 %); цінні папери власного боргу - 406 млн. грн.(0,9 %); кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - 576,8 млн. грн.(1,3 %); інші зобов`язання - 4374 млн. грн.(9,9 %). Основну частину зобов`язань банків становлять кошти суб`єктів господарювання та вклади фізичних осіб - 29990,9 млн. грн., або 67,9 % від загальної суми зобов`язань.

Порівняно з першим півріччям попереднього року структура зобов`язань банків України у нинішньому році змінювалася інтенсивніше. Узагальнюючий коефіцієнт структурних зрушень на звітну дату дорівнював 1,2 в. п.(у першому півріччі 2002 року - 0,7 в. п.). Зросла частка вкладів фізичних осіб - на 4,1 в. п.; коштів бюджету та позабюджетних фондів - на 1 в. п.; міжбанківських кредитів та депозитів - на 0,3 в. п.; частка кредитів, отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій - на 0,2 в. п. Водночас зменшилася частка коштів суб`єктів господарювання - на 2,3 в. п.; субординованого боргу - на 0,5 в. п.; коштів НБУ - на 0,6 в. п.; інших зобов`язань - на 1,9 в. п.; цінних паперів власного боргу - на 0,3 в. п.

 

Рис. 2.11 Структура зобов`язань банків України

Ситуація з дотриманням банками економічних нормативів порівняно з економічних нормативів порівняно з початком року поліпшилася. У червні банки допустили 66 порушень, тобто на 19 менше порівняно із січнем. Кількість порушень нормативу Н7 (норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента) зменшилася на 16; Н9 (норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру) - на 4; Н11 (норматив інвестування в цінні папери за кожною установою) - на 2; Н12 (норматив загальної суми інвестування) - на 3; Н13-1 (норматив загальної довгої відкритої валютної позиції банку) - на 3 порушення.

Жоден банк у червні не порушував норматив Н4 (норматив миттєвої ліквідності), Н5 (норматив поточної ліквідності ), Н13-2 (норматив загальної короткої відкритої валютної позиції).

Найчастіше у червні банки порушували такі нормативи: Н7 (норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента), Н9 (норматив максимального розміру кредитів, одному інсайдеру) і Н13-1. Порушення нормативів свідчить, що основними проблемами для окремих банків залишаються недостатній рівень капіталізації, платоспроможності, підвищена ризикова діяльність, зокрема під час здійснення кредитних і валютних операцій.

Зроблений аналіз засвідчує, що діяльність банків у першому півріччі 2002 року характеризувалася подальшим зростанням обсягів банківських операцій, поліпшенням якості кредитного портфеля, зростанням високими темпами обсягів вкладів фізичних осіб, поліпшенням (порівняно з відповідним періодом минулого року) результативних показників діяльності банківської системи в цілому.

Зважаючи на потребу підвищення рівня надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних ринках, на необхідність зростання їх ролі у фінансуванні реального сектора економіки України, вітчизняним банкам слід ужити невідкладних заходів щодо:

підвищення рівня капіталізації, зокрема шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервного фонду, результату діяльності, активізації процесів об`єднання банків, інтенсивного застосування такої процедури реорганізації банків, як приєднання та злиття малих і фінансово нестійких банківських установ;

поліпшення якості активів, підвищення їх рентабельності за рахунок зменшення частки неробочих, проблемних активів;

забезпечення об`єктивної класифікації активів за рівнем їх ризику та формування у повному обсязі резервів за активними операціями;

забезпечення участі усіх банків у єдиній інформаційній системі «Реєстр позичальників»;

удосконалення структури капіталу, активів та зобов`язань;

підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації банківських установ на отримання доходів від кредитування й обслуговування реального сектору економіки, зниження витрат шляхом застосування новітніх, зокрема комп`ютерних технологій.

 

  1.  Організація обліку в комерційних банках України

Управління комерційних банків перш за все спрямована на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізація прибутку. В ринковій економіці бухгалтерський облік пов`язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу.

Бухгалтерський облік у банках - це збір фінансових даних про банк, аналіз, оцінка, документування фінансової інформації та звітів з цієї інформації перед зацікавленими особами, що приймають рішення.

Облікову інформацію використовують при прийняті рішення. Щоб прийняти рішення стосовно банку в майбутньому, зацікавленим особам необхідно враховувати інформацію про минулі події в діяльності банку, таку інформацію дає облік. Облік дає змогу здійснення зворотний зв`язок по кожному прийнятому рішенню і фінансові звіти містять про економічні наслідки раніше прийнятих рішень. Од же у банках - це інформаційна система для управління банком. Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу.

Бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів зовнішнім та внутрішнім. До внутрішніх належать акціонери банку, Рада банку правління, внутрішні аудитори. Зовнішні: НБУ, кредитори, банки - кореспонденти, клієнти та інші. Внутрішні використовують інформацію з метою планування, оцінки, контролю за операціями банку. Зовнішні з метою оцінки минулих та майбутніх результатів в діяльності банку.

Принципи бухгалтерського обліку в банках України базуються на принципах Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. До основних відносять:

повнота бухгалтерського обліку;

дата операції;

автономність;

окремо відображення активів і пасивів;

безперервнысть;

нарахування та відповідність доходів та витрат;

прийнятність вхідного балансу;

відкритість;

консолідація;

сталість.

Ведення бухгалтерського обліку в банках грунтується на законі України «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік», стандартах та принципах бухгалтерського обліку, нормативних актах НБУ. Регулювання обліку в банках здійснює НБУ, який розробляє і затверджує нормативні документи, які є обов`язковими для виконання всіма банками. До основних нормативних документів НБУ з питань регулювання бухгалтерського обліку відносяться:

положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України ( див.Рис.2.12);

правила організації фінансової та статистичної звітності банків України;

план рахунків бухгалтерського обліку в НБУ;

інструкція про застосування плану рахунків;

план рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків;

методичні вказівки, щодо ведення аналітичного обліку.

Нормативні документи з питань створення фондів за рахунок прибутків, порядку обліку доходів, витрат, збитків, оподаткування узгоджується з Міністерством фінансів України. Нормативні документи з питань обліку та звітності, що використовується в державній статистики погоджується з Державним комітетом статистики України.

Банківські операції виступають предметом бухгалтерського обліку в банку. У обліку кожному об`єкту відповідає рахунок. Рахунок - це основна одиниця зберігання інформаціїї в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію необхідну для прийняття управлінських рішень. Система відображення інформації в обліку грунтується на тому, що для функціонування банку потрібні кошти, тобто економічні ресурси. Ці кошти формуються за рахунок внесків власників банку.

 

                                                   

                                                                                                                                                                                      

Рис. 2.12  Реорганізація бухгалтерського обліку в банках України

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції бухгалтерської моделі облікової формули балансу:

Активи = Зобов`язання + Капітал

Це рівняння відображає фінансовий стан банку. Під фінансовим станом розуміють наявність ресурсів, що належать банку і капітал, який протистоїть їм на певний момент часу. 

Баланс - це метод економічного групування і відображення коштів комерційного банку за складом, розміщенням та джерелами утворення, це основа фінансової звітності, яка відображає його активи, зобов`язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

У балансі здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними правилами. Баланс є готовим інструментом для вивчення діяльності банку.

Елементами, що безпосередньо пов`язані з оцінкою фінансового стану в балансовому звіті, визначають:

  1.  Активи - це ресурси, що контролюються установою банку в результаті попередніх подій і з яких передбачається отримання майбутньому економічної вигоди, яка врешті призведе до потоку грошових коштів для установи.
  2.  Зобов`язання - це поточні обов`язки установи банку, що випливають з попередніх подій, виконання яких пов`язане з відпливом ресурсів (активів).
  3.  Капітал - це залишкова частка в активів після відрахування всіх зобов`язань. Капітал включає фінансовий результат банку за звітний період:

Активи = Зобов`язання + Капітал (Доход - Витрати)

Для відображення змін кожного елемента фінансової звітності потрібен систематизований покажчик - План рахунків. Новий План рахунків введено в банках України з 01.01.1998 року, що передбачено реформою бухгалтерського обліку і звітності в банках.

Національним банком України розроблено окремо Плани рахунків бухгалтерського обліку для комерційних банків та установ НБУ відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів. Структура Плану рахунків сформована з урахуванням типової структури фінансових звітів за МСБО № 30 і вимог Міжнародного валютного фонду.

План рахунків фінансових банківських установ - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що призначений для реєстрації господарських операцій. План рахунків надає можливість здійснювати детальний і повний облік усіх банківських операцій, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію керівництву банку, наявним чи потенційним акціонерам і діловим партнерам, Національному банку України, податковим та статистичним органам, іншим користувачам.

План рахунків можна поділити на три логічні частини - балансову, частину доходів та витрат і позабалансову.

Бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Комерційні банки самостійно визначають свою облікову політику, обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку виходячи з потреб управління банком. Підсистема повинна забезпечити:

дотримання принципів бухгалтерського обліку;

єдину методологічну основу;

взаємозв`язок даних синтетичного та аналітичного обліку;

хронологічне і систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів;

накопичення і систематизація даних обліку в розрізі показників, а також складання звітності.

Облікова політика комерційного банку - це сукупність визначених у межах законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються установою банку для складання і подання звітності.

Положення про облікову політику комерційного банку затверджується наказом до початку нового календарного року. Цим документом встановлюється методологія обліку окремих операцій. У ньому мають бути повно відображені особливості ведення бухгалтерського обліку в банках. Внесення змін до положення про облікову політику комерційного банку протягом року, як правило не допускається, окрім випадків суттєвих змін до законодавчих актів. Зміни повинні бути описані з зазначенням їх причин у відповідних статтях. Зміна положень облікової політики на наступний рік та причини цих змін мають бути відображені у пояснювальному запису до річного звіту комерційного банку.

Базою бухгалтерського обліку в установах комерційного банку є обліково-операційна робота. Це сукупність процесів пов`язаних з оформленням документацій за банківськими операціями, ведення бухгалтерського обліку і контролем за його повнотою і достовірністю.

Відповідальність за організацію обліково-операційну роботу несе керівник банку. Функції та відповідальність працівників служби бухгалтерського обліку і структура служби визначається банком самостійно. Службу бухгалтерського обліку очолює головний бухгалтер комерційного банку. Він забезпечує:

дотримання єдиних методологічних засад;

контроль;

складання і подання фінансової звітності.

На головного бухгалтера не можуть покладатися обов`язки керівника установи банку. На працівників служби бухгалтерського обліку покладено виконання функцій:

централізоване встановлення та підтримка єдиних правил бухгалтерського обліку;

ведення регістрів бухгалтерського обліку;

підтримка внутрішнього плану рахунків;

своєчасна підготовка, перевірка і надання звітності;

встановлення централізованого бухгалтерського контролю за застосуванням облікової політики та достовірністю фінансової звітності.

На працівників служби бухгалтерського обліку не може покладатися:

відповідальність за зберігання і видачу матеріалів та інвентаря;

реєстрацію і видачу шляхових листів, іншими операціями, які в подальшому відображають ними в бухгалтерському обліку.

Розділ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1  Комплексна програма розвитку банківської системи України

Відновлення довіри клієнтів (юридичних та фізичних осіб) до комерційних банків – завдання стратегічного значення. Щоб його виконати, вітчизняні банки мають відповідати високим вимогам клієнтів. Підвищення ролі банківської системи як одного з найважливіших чинників безперервності і розширеного відтворення потребує і процес формування ринкових відносин в економіці України.

Проведенню політики, спрямованої на створення належних умов для стабільного й ефективного функціонування банківської системи, сприятиме реалізація основних положень Указу Президента від 14 липня 2000 року «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень».

Першим пунктом зазначеного указу передбачено підготовку Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001 – 2003 роки. До роботи над її проектом за дорученням Прем’єрміністра України було залучено ряд міністерств і відомств, зокрема міністерства економіки, фінансів, юстиції, Державну податкову адміністрацію, Національний банк України та Асоціацію українських банків.

У процесі створення проекту  використано матеріали досліджень і рекомендацій Світового банку, щодо розвитку банківського сектора, презентація яких відбулася в Національному банку в жовтні 2000 року.

Враховано також основні положення нещодавно прийнятого Верховною Радою Закону «Про банки і банківську діяльність».

Комплексною програмою визначено стратегічні цілі подальшої розбудови вітчизняної банківської системи і відповідні механізми та інструменти, спроможні забезпечити фінансові потреби економічного зростання, яке розпочалося у минулому році.

У проекті враховано вимоги, викладені в указі Президента, а також визначено стратегічні напрями України на подальшу перспективу.

Комплексна програма містить стислий огляд стану банківської системи України та аналіз проблем, які стримують її розвиток; основні принципи й концептуальні підходи до подальшого розвитку банківського сектора за такими напрямами:

зростання рівня концентрації банківського капіталу;

стимулювання припливу іноземного капіталу;

створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки;

організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків;

зміцнення ресурсної бази комерційних банків;

розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;

удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;

врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;

завершення гармонізації норм бух. обліку та звітності за міжнародними стандартами та рекомендаціями Євросоюзу;

удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;

стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та розширення гарантій збереження таких вкладів;

удосконалення банківського законодавства.

Окремий розділ Комплексної програми присвячено конкретним заходам (із визначеними термінами та відповідальними за їх виконання), здійснення яких має підвищити ефективність функціонування банків.

Реалізація програми сприятиме створенню належних організаційних, правових та методичних умов для успішного виконання банківською системою завдань, які стоять перед нею на сучасному етапі розвитку. Серед них:

зміцнення національних грошей;

орієнтація банків на потреби економіки шляхом нарощування обсягів кредитування та банківських інвестицій у розвиток вітчизняної економіки;

зміцнення надійності банків;

можливість виходу з локальних криз із найменшими витратами; запобігання системним банківським кризам;

посилення довіри до комерційних банків;

очищення кредитних портфелів банків від безнадійних боргів, а банківської системи – від слабких, неплатоспроможних банків, не здатних своєчасно виконувати доручення своїх клієнтів.

В окремому розділі проекту програми стисло висвітлено роль і перспективи розвитку небанківських фінансових установ, які можуть надавати широкий спектр фінансових послуг населенню, малим і середнім підприємствам, створюючи додаткові стимули для залучення заощаджень та ефективнішого використання грошових коштів.

Щодо пропозицій для подальшого розвитку банківської системи України, то їх можна сформулювати так:

  1.  Для поліпшення фінансового стану комерційним банкам слід більше уваги приділяти поліпшенню якості активів (передусім – кредитного портфеля, дебіторської заборгованості) і відображати в балансах та інших статистичних звітах реальний стан своїх активів.

Потребує зміни структура активів: щоб отримувати процентні прибутки, генерувати власні кошти, швидшими темпами підвищувати рентабельність тощо, слід збільшувати саме робочі (процентні) активи. Для цього банкам потрібно мати можливість вкладати кошти у високодохідні проекти (щоправда, вирішення цієї проблеми залежить від стану і темпів розвитку економіки України в цілому).

Аби уникнути додаткових витрат, банкам слід провадити виважену процентну політику стосовно ставок за залученими та розміщеними коштами, а також привести у відповідність терміни повернення активів і зобов’язань.

 

3.2  Впровадження нетрадиційних банківських операцій та послуг

Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи, сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та поширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних,  базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов’язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема це:

зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та           послуг;

загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками. Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи;

необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється, зокрема, в тому що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, котрий надає йому весь комплекс послуг та здійснює необхідні операції;

диверсифікація банківських доходів, зокрема, шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи;

необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційних банків;

необхідність зменшення ризиків, пов’язаних із здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;

залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення  структури ресурсної бази комерційних банків.

До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг.

Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов’язань є договір.

У Законі України «Про лізинг» лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне право користування на визначений строк лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови оплати лізингоотримувачем періодичних лізингових операцій.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби.

Факторинг – це операція, яка поєднує у собі низку посередницько-комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб’єкта господарювання. Основою факторингу є перевідспупленя першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. Фактично банк (факторингова компанія) купує рахунки-фактури постачальника за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара. За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється в договорі між банком та клієнтом.

Операції з дорогоцінними металами включають дії пов’язані з виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали; надходженням дорогоцінних металів до місць їх зберігання, а також зберіганням і відпуском у встановленому порядку дорогоцінних металів; зміною вмісту або фізичного стану дорогоцінних металів у будь-яких речовинах і матеріалах під час їх видобутку, виробництва та використання; ввезенням дорогоцінних металів у країну з-за кордону та вивезенням їх з неї.

Банки здійснюють на ринку дорогоцінних металів операції з банківськими металами. До останніх належать золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виробленні з дорогоцінних металів.

Найвищими пробами банківських металів визначаються проби не нижче ніж: для золота – 995,0; для срібла – 999,0; для платини та паладію – 999,5.

Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами; тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитиву; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів.

Фінансовий інжиніринг – це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою вже відомих фінансових інструментів та технологій. Фінансовий інжиніринг допомагає банкам та іншим фінансовим посередникам оперативніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, в законодавстві та економіці конкретної країни, в середині конкретного суб’єкта господарювання.

В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов’язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких опрацій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.

3.3  Система міжбанківських розрахунків нового покоління

Система електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України (СЕП) експлуатується з 1993 року і в цілому відповідає висунутим до неї вимогам та потребам банківської системи України на поточний момент.

Однак існуюча система з раду об’єктивних причин розроблена на основі технічного та системного програмного забезпечення, які не відповідають сучасним світовим стандартам для системи подібного класу, не можуть забезпечити у майбутньому достатню надійність, гнучкість, продуктивність та рівень захисту інформації. Пропускна спроможність СЕП має запас не більше, ніж у три рази.

З пожвавленням економічної активності в Україні, включенням до системи міжбанківських розрахунків додаткових фінансових інструментів, реалізацією інтерфейсів цієї системи з іншими платіжними системами, включаючи міжнародні, очікується, що наявна система не зможе задовольняти потреби банківської сфери України.

Тому невідкладною необхідністю є розробка проекту нового покоління платіжної системи України, який повинен врахувати потреби банківської сфери України, кількісні та якісні перспективи розвитку міжбанківських розрахунків, світовий досвід створення таких систем. Цей проект повинен бути розрахований на реалізацію та впровадження паралельно з функціонуванням існуючої СЕП і на подальшу експлуатацію протягом щонайменше 10-15 років (мінімум до 2010 року).

Проект нової платіжної  системи повинен забезпечити єдність, централізованість та комплексність у підході до вирішення відповідних завдань, цілеспрямованість дій та концентрацію зусиль для досягнення поставленої мети, врахування зарубіжного досвіду та вимог, що обумовлені інтеграцією України до світової ринкової економіки. Проект розроблений у рамках загальної стратегії Національного банку України у сфері інформатизації, яка:

є централізованою, комплексною та єдиною для всього комплексу завдань інформатизації банківської справи України;

передбачає інтеграцію всіх ключових напрямів програми інформатизації та автоматизації банківської діяльності;

заснована на кращих зразках світового досвіду, на сучасному технічному обладнанні та засобах розробки програмного забезпечення;

передбачає постійну реструктуризацію та ускладнення інформаційної моделі банківської справи України, кількісне та якісне зростання і зміну семантичного навантаження інформаційних потоків у ній;

розрахована на досить тривалий період часу.

Ефективна платіжна система полегшує банкам активніше управляти ліквідними коштами, зменшуючи необхідність зберігання великих і часто різних за обсягом надлишкових резервів, що сприяє можливості фінансового програмування, прискорює та посилює вплив заходів щодо грошово-кредитної політики на економіку.

Якщо платіжна система діє неефективно і ненадійно, виконання платежу може тривати навіть не дні, а тижні. До того ж, іноді неможливо заздалегідь передбачити цю тривалість. Результатом є не лише незручності для користувачів, а й негативний вплив на економіку в цілому. Гроші, що зв’язані у платіжній системі, не можуть використовуватися з більш корисною метою, а суб’єкти економіки, не знаючи, коли саме отримають кошти, не можуть ефективно та економічно планувати свої дії.

Лише ті платіжні системи, які використовують найсучасніші досягнення техніки та технологій, можуть задовольнити поставлені вимоги. Йдеться про електронні платіжні системи.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем повязаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури екеноміки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих субєктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.Серед субєктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки - це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної конюнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Становлення банківської системи тісно повязане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, у свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнородного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.

Останні дисятиріччя корінним чином змінили погляди на банки та банківську діяльність. З одного боку це обумовлено можливими практично миттєвими змінами умов функціонування банків. З іншого - все очевидніша інтеграція банківських систем, фінансова конкуренція, що посилюється, розвиток інформаційних технологій зводять нанівець традиційні методи здійснення банківських операцій. У звязку з цим у сучасних умовах банки досить швидко еволюціонують щодо використовуваних методів управління, тому на сьогодні важливого значення набувають проблеми формування класу високопрофесійних менеджерів-банкірів, спроможних здійснювати ефективне управління банківською діяльністю в умовах нестабільності й значних коливань на фінансових ринках та жорстких регулятивних обмежень. Це потребує постійного вивчення та аналізу новітніх способів, підходів до здійснення банківських операцій, що, в свою чергу, тісно повязано із необхідністю впровадження комплексних заходів з підготовки кваліфікованих фахівців банківської справи, підвищення ефективності та вдосконалення діючих навчальних програм.

Актуальними на сьогодні є питання проблеми розвитку сучасної банківської системи України.

Дуже важливою є правова основа функціонування банківської системи, та її історичного призначення, бо вся діяльність банків базується на правовій базі.

Головними проблемами розвитку банківської системи, які потребують подальшого вирішення є:

Висока вартість кредитних ресурсів для підприємств.

2.Низька активність банків України в обслуговуванні реального сектора.

  1.  Низька частка довгострокових кредитів у кредитному портфелі банків.

Низький рівень кваліфікації співробітників банків стосовно інвестиційного ризику від надання фінансових ресурсів підприємствам.

Крім цього, треба підкреслити наступні досягнення НБУ у напрямку реформування банківської системи нашої держави:

зменшення темпів зростання інфляції за умови зростаючих темпів промислового виробництва;

покращення ліквідності банківської системи України;

збільшення надійності українських банків;

підвищення рівня довіри населення до банків, як фінансових установ, які здатні не тільки страхувати інвестиційні ризики, але й генерувати прибуток для інвесторів;

збільшення довіри до банківської системи України з боку міжнародних інвесторів.

Таким чином банківська система України розвивається і сприяє цьому здебільшого дії органів державної влади.Тому багато в чому розвязання проблем банківської сфери залежить від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обгрунтуванності рішень, які вони приймають.

Найближчим часом основна мета - це підтримка темпів зростання шляхом залучення додаткових ресурсів в українську економіку та проведення структурних реформ в ключових секторах народного господарства держави.

Крім того, від вирішення проблеми ефективного контролю та управління сучасним українським банком як на концептуальному рівні, так і в практичній площині буде залежати успіх ринкових перетворень та стабільності економіки держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про банки і банківську діяльність» №2121 - 14 \ Урядовий курєр № 8 від 17.01.2001 р.

Постанова Правління НБУ «Про порядок створення і реєстрації комерційних банків» \ від 27.03.1996 р. № 771.

Положення «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України», затверджне постановою Правління Національного банку України від 30.12.98.р. №566.

Мороз А.М. Банківські операції. – Київ: КНЕУ, 2000,- С.384.

Тиркало Р.І. Банківська справа. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001,- С.314.

Шпиг Ф.І. Стратегія управління діяльністю комерційного банку. К.: ВАТ «Бібліос» 2000. - С.191.

Васюренко В.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000., - С.243 .-(вища освіта ХХІ століття).

Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

Вашенцева Е.М. Економічний аналіз діяльності банка: Навчальний посібник-1997.- С. 198.

Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами  комерційних банків України // Фінанси України. 2002, №5, С.129-137.

Кротюк В. Фінансовий стан банків України у першому півріччі 2002 року та шляхи підвищення ефективності їхньої діяльності. // Вісник НБУ. 2002, №9, С.3-9.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9276. Договор продажи предприятия 35.5 KB
  Договор продажи предприятия. Понятие и содержание договоров. По договору продажи предприятия продавец обязуется передать в собственность предприятия в целом как имущественный комплекс за исключением прав и обязанностей которые продавец не впра...
9277. Договор поставки 38 KB
  Договор поставки. Понятие договора Договором поставки признается такой договор купли-продажи, по которому продавец (поставщик), осуществляет предпринимательскую деятельность, обязуется передать в обусловленный срок, или сроки производимые...
9278. Поставка товара для государственных или муниципальных нужд 43.5 KB
  Тема № 6: Поставка товара для государственных или муниципальных нужд. Понятие и основания поставки товара для государственных или муниципальных нужд. В целях создания и поддержания государственных материальных резервов РФ поддержания...
9279. Договор мены 25.5 KB
  Договор мены. По договору мены каждая из сторон обязуется передать в собственность другой стороне один товар в обмен на другой. Договор консенсуальный, возмездный, двусторонний. Каждая из сторон данного договора - одновр...
9282. История развития хирургии. Основные этапы зарождения и развития хирургии 19.34 KB
  Лекция №1 История развития хирургии. Основные этапы зарождения и развития хирургии Алиев Фуад Шамильевич. Хирургия (chier - рука, ergon - действие рукодействие, ремесло) - раздел клинической медицины, изучающий болезни и повреждения, при...
9283. Асептика. Основные принципы асептики. Хирургическая инфекция 15.67 KB
  Лекция №2 Асептика. Основные принципы асептики. Хирургическая инфекция. Впервые термин асептика ввел английский военный хирург Роберт Прингл в 1750г. Асептика - это комплекс мероприятий, Основные меры профилактики развития инфекционного проце...
9284. Антисептика 21.68 KB
  Лекция №3 Антисептика Термин был предложен 1750 г. Английским хирургом Дж. Принглом Антисептика - противогнилостный метод работы Еще в древности медики эмпирически пришли к выводу о необходимости обеззараживания ран Применяли прижига...