13177

КОМПЮТЕРНІ МЕРЕЖІ. Комунікаційна мережа

Шпаргалка

Коммуникация, связь, радиоэлектроника и цифровые приборы

КОМПЮТЕРНІ МЕРЕЖІ 1. Введення Компютерна мережа обчислювальна мережа мережа передачі даних система звязку компютерів і/або компютерного устаткування сервери маршрутизатори і інше устаткування канали звязку. Для передачі інформації можуть бути використані р

Украинкский

2013-05-10

878.5 KB

10 чел.

КОМП'ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ

1. Введення

Комп'ютерна мережа (обчислювальна мережа, мережа передачі даних) - система зв'язку комп'ютерів і/або комп'ютерного устаткування (сервери, маршрутизатори і інше устаткування, канали зв'язку). Для передачі інформації можуть бути використані різні фізичні явища, як правило - різні види електричних, світлових сигналів або електромагнітного випромінювання.

Розрізняють два поняття мережі : комунікаційна мережа і інформаційна мережа.

Комунікаційна мережа призначена для передачі даних, також вона виконує завдання, пов'язані з перетворенням даних. Комунікаційні мережі розрізняються за типом використовуваних фізичних засобів з'єднання.

Інформаційна мережа призначена для зберігання інформації і складається з інформаційних систем. На базі комунікаційної мережі може бути побудована група інформаційних мереж.

Під інформаційною системою слід розуміти систему, яка є постачальником або споживачем інформації. Іншими словами - об'єкт, здатний здійснювати зберігання, обробку або передачу інформація. До складу інформаційної системи входять: комп'ютери, програми, користувачі і інші складові, призначені для процесу обробки і передачі даних. Надалі інформаційна система, призначена для вирішення завдань користувача, називатиметься - робоча станція (client). Робоча станція в мережі відрізняється від звичайного персонального комп'ютера (ПК) наявністю мережевої карти (мережевого адаптера), каналу для передачі даних і мережевого програмного забезпечення.

Під каналом зв'язку слід розуміти шлях або засіб, по якому передаються сигнали.

Канали зв'язку (data link) створюються по лініях зв'язку за допомогою мережевого устаткування і фізичних засобів зв'язку. Фізичні засоби зв'язку побудовані на основі витих пар, коаксіальних кабелів, оптичних каналів або ефіру. Між взаємодіючими інформаційними системами через фізичні канали комунікаційної мережі і вузли комутації встановлюються логічні канали.

Логічний канал - це шлях для передачі даних від однієї системи до іншої. Логічний канал прокладається по маршруту в одному або декількох фізичних каналах. Логічний канал можна охарактеризувати, як маршрут, прокладений через фізичні канали і вузли комутації.

Інформація в мережі передається блоками даних по процедурах обміну між об'єктами. Ці процедури називають протоколами передачі даних. Протокол - це сукупність правил, що встановлюють формат і процедури обміну інформацією між двома або декількома пристроями. Завантаження мережі характеризується параметром, званим трафіком. Трафік (traffic) - це потік повідомлень в мережі передачі даних. Під ним розуміють кількісний вимір у вибраних точках мережі числа блоків даних і їх довжини, що проходять, виражене в бітах в секунду.

Істотний вплив на характеристику мережі чинить метод доступу. Метод доступу - це спосіб визначення того, яка з робочих станцій зможе наступною використовувати канал зв'язку і як управляти доступом до каналу зв'язку (кабелю).

У мережі усі робочі станції фізично сполучені між собою каналами зв'язку по певній структурі, званою топологією. Топологія - це опис фізичних з'єднань в мережі, що вказує які робочі станції можуть зв'язуватися між собою. Тип топології визначає продуктивність, працездатність і надійність експлуатації робочих станцій, а також час звернення до файлового сервера. Залежно від топології мережі використовується той або інший метод доступу.

Склад основних елементів в мережі залежить від її архітектури. Архітектура - це концепція, що визначає взаємозв'язок, структуру і функції взаємодії робочих станцій в мережі. Вона передбачає логічну, функціональну і фізичну організацію технічних і програмних засобів мережі. Архітектура визначає принципи побудови і функціонування апаратного і програмного забезпечення елементів мережі.

2. Класифікації мереж

Для класифікації комп'ютерних мереж використовуються різні ознаки, вибір яких полягає в тому, щоб виділити з існуючого різноманіття такі, які дозволили б забезпечити цій класифікаційній схемі наступні обов'язкові якості, :

· можливість класифікації усіх, як існуючих, так і перспективних, комп'ютерних мереж;

· диференціацію істотно різних мереж;

· однозначність класифікації будь-якої комп'ютерної мережі;

· наочність, простоту і практичну доцільність класифікаційної схеми.

Певну невідповідність цих вимог один з одним робить завдання вибору раціональної схеми класифікації комп'ютерної мережі досить складною і такою, що не має до теперішнього часу однозначного рішення. В основному комп'ютерні мережі класифікують за ознаками структурної і функціональної організації.

2.1. Класифікація за розміром охопленої території :

Мережа, що використовує людське тіло (HAN, Human Area Network). Human Area Network - комп'ютерна мережа де як середовище передачі даних використовується людське тіло. Як носій інформації використовується слабке електричне поле на поверхні людського тіла. Передавач у визначеному місці в малій мірі змінює його, приймач реєструє ці зміни на поверхні тіла.

Персональна мережа (PAN, Personal Area Network). Personal Area Network - це мережа, побудована "навколо" людини. Ці мережі покликані об'єднувати усі персональні електронні пристрої користувача (персональні настільні комп'ютери, ноутбуки, телефони, кишенькові персональні комп'ютери, смартфони, гарнітури и.т.п.). Прикладом  таких мереж є сісти на основі технології Bluetooth. Параметри PAN :

- Мале число абонентів

- Некритичність до напрацювання на відмову.

- Усі пристрої входять в PAN -сеть можна контролювати.

- Вузький радіус дії (30 метрів).

- Мережа повинна підтримувати до 8 учасників.

- Немає арбітражу середовища, тобто хто і як може працювати з цією мережею ніяк не контролюється, немає централізованого управління такою мережею.

Локальна мережа (LAN, Local Area Network) Локальна обчислювальна мережа (ЛВС) - комп'ютерна мережа, що покриває зазвичай відносно невелику територію або невелику групу будівель (будинок, офіс, фірму, інститут). Також існують локальні мережі, вузли яких рознесені географічно на відстані більше 12 500 км (космічні станції і орбітальні центри). Незважаючи на такі відстані, подібні мережі все одно відносять до локальних.

Також до цієї категорії мереж можна віднести HomePNA (англ. Home Phoneline Networking Alliance, HPNA). HPNA - об'єднана асоціація некомерційних промислових компаній, які просувають і стандартизують технології домашніх мереж за допомогою існуючих в будинках коаксіальних кабелів і телефонних ліній. Серед компаній-покровителів HPNA, які встановлюють курс організації, можна виділити AT&T, 2Wire, Motorola, CooperGate, Scientific Atlanta і K - Micro. HPNA створює промислові специфікації, які потім стандартизуються Міжнародним Союзом Телекомунікацій (International Telecommunication Union ITU), провідною світовою організацією стандартизації в області телі і радіо-комунікацій. HPNA також просуває технології, тестує і сертифікує членські продукти як схвалені HomePNA. HomePNA 3.1 один з нового покоління стандартів домашніх мереж, розроблений для нових "розважальних" застосувань, таких як IPTV (інтернет-телебачення), які припускають наявність високої і стійкої продуктивності в цілому будинку.

Технологія цього типу забезпечує додаткові можливості, такі як гарантована якість обслуговування (Quality of Service QoS) і використовується більшістю провайдерів (організацією, що надають доступ до таких мереж і займаються їх обслуговуванням) для забезпечення комерційного сервісу "triple play" (відео, звук і інформація). HomePNA 3.1 використовує частоти вище за тих, що використовуються технологіями ADSL, ISDN (технології передачі даних по телефонних лініях) і телефонними дзвінками на лінії і нижче за тих, що використовуються для телетрансляції і супутникової телетрансляції DVB - S по коаксіальному (телевізійному) кабелю, тому HomePNA 3.1 може співіснувати з цими сервісами в одних дротах. HomePNA 3.1 був розроблений як для збільшення функціональності в коаксіальних дротах і розширення їх мережевих можливостей, так і для подолання деяких обмежень телефонних мереж.

Вимоги для HomePNA 3.1:

- Стандартний телефонний або коаксіальний кабель.

- Устаткування, сертифіковане HomePNA.

Переваги HomePNA 3.1:

- Не вимагається проведення нових кабелів в будинок.

- Робота існуючих сервісів - телефону, факсу, DSL, супутникового телебачення не порушиться, завдяки тому, що HomePNA працює з різними частотами на одному коаксіальному або телефонному кабелі.

- Новітня продукція пропонує швидкість передачі даних до 320Мб/з, забезпечуючи можливість підтримки високочіткого телесигналу (High Definition TV HDTV) і стандартного телевізійного сигналу (Standart Definition TV SDTV).

- Гарантована якість обслуговування QoS, усуває мережеві "колізії". Це дозволяє потокам інформації в реальному часі, таким як IPTV, бути доставленими до клієнта без переривань.

- Максимальна кількість пристроїв, що підключаються, - 64.

- Пристрої можуть бути розташовані на відстані 300м. один від одного на телефонній лінії і на відстані більше кілометра один від одного на коаксіальному кабелі. Для будинків це більш ніж достатньо.

- Використовуються стандартні драйвера Ethernet, що дозволяє легко додавати будь-яку продукцію з Ethernet -портом, не торкаючись операційної системи.

- Необхідне устаткування має невисоку вартість.

- Розробляються нові технології, такі як 802.11 Wi - Fi, для створення змішаних дротяних/безпровідних домашніх мереж.

- Провайдери можуть надавати послуги телефону, інтернету і цифрового телебачення одним пакетом, за допомогою устаткування, сертифікованого HomePNA.

- Готельна індустрія розглядає HomePNA як ефективну дорогу опцію.

- Технологія працює в багатоквартирних будинках, надаючи сервіс "triple play" в квартири.

Глобальна обчислювальна мережа, ГВС (англ. Wide Area Network, WAN) є комп'ютерною мережею, що охоплює великі території і що включає десятки і сотні тисяч комп'ютерів. ГВС служать для об'єднання розрізнених мереж так, щоб користувачі і комп'ютери, де б вони не знаходилися, могли взаємодіяти з усіма іншими учасниками глобальної мережі. Деякі ГВС побудовані виключно для приватних організацій, інші є засобом комунікації корпоративних ЛВС з глобальною мережею Інтернет або за допомогою Інтернет з видаленими мережами, що входять до складу корпоративних. Частіше усього ГВС спирається на виділені лінії, на одному кінці яких маршрутизатор підключається до ЛВС, а на іншому концентратор зв'язується з іншими частинами ГВС.

Глобальні мережі відрізняються від локальних тим, що розраховані на необмежене число абонентів і використовують, як правило, не занадто якісні канали зв'язку і порівняно низьку швидкість передачі, а механізм управління обміном, у них в принципі не може бути гарантовано швидким. У глобальних мережах не набагато важливіша якість зв'язку, а сам факт її існування. Правда, зараз вже не можна провести чітку і однозначну межу між локальними і глобальними мережами. Більшість локальних мереж мають вихід в глобальну мережу, але характер переданої інформації, принципи організації обміну, режими доступу, до ресурсів усередині локальної мережі, як правило, сильно відрізняються від тих, що прийнято в глобальній мережі. І хоча усі комп'ютери локальної мережі в даному випадку включені також і в глобальну мережу, специфіку локальної мережі це не відміняє. Можливість виходу в глобальну мережу залишається усього лише одним з ресурсів, поділені користувачами локальної мережі.

2.2. Класифікація за типом функціональної взаємодії

Архітектура термінал - головний комп'ютер (terminal - host computer architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій уся обробка даних здійснюється одним або групою головних комп'ютерів.

Мал. 1 Архітектура термінал - головний комп'ютер

Дана архітектура припускає два типи устаткування :

- Головний комп'ютер, де здійснюється управління мережею, зберігання і обробка даних.

- Термінали, призначені для передачі головному комп'ютеру команд на організацію сеансів і виконання завдань, введення даних для виконання завдань і отримання результатів.

Головний комп'ютер через мультиплексори передачі даних (мультиплексор передачі даних (МПД) - пристрій, який один фізичний канал представляє у вигляді декількох незалежних один від одного логічних каналів) взаємодіють з терміналами, як представлено на мал. 1.

Однорангова архітектура (peer - to - peer architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій її ресурси розосереджені по усіх системах. Ця архітектура характеризується тим, що в ній усі системи рівноправні.

До однорангових мереж відносяться малі мережі, де будь-яка робоча станція може виконувати одночасно функції файлового сервера і робочої станції. У однорангових ЛВС дисковий простір і файли на будь-якому комп'ютері можуть бути загальними. Щоб ресурс став загальним, його необхідно віддати в загальне користування, використовуючи служби видаленого доступу мережевих однорангових операційних систем. Залежно від того, як буде встановлений захист даних, інші користувачі зможуть користуватися файлами відразу ж після їх створення. Однорангові ЛВС досить хороші тільки для невеликих робочих груп.

Мал.2 Однорангова архітектура

Однорангові ЛВС є найбільш легким і дешевим типом мереж для установки. Вони на комп'ютері вимагають, окрім мережевої карти і мережевого носія, тільки операційної системи (наприклад Windows XP). При з'єднанні комп'ютерів, користувачі можуть надавати ресурси і інформацію в спільне користування.

Однорангові мережі мають наступні переваги:

  •  вони легкі в установці і налаштуванні;
  •  окремі ПК не залежать від виділеного сервера;
  •  користувачі в змозі контролювати свої ресурси;
  •  мала вартість і легка експлуатація;
  •  мінімум устаткування і програмного забезпечення;
  •  немає необхідності в адміністраторові;
  •  добре підходять для мереж з кількістю користувачів, що не перевищує десяти.

Проблемою однорангової архітектури є ситуація, коли комп'ютери відключаються від мережі. У цих випадках з мережі зникають види сервісу, які вони надавали. Мережеву безпеку одночасно можна застосувати тільки до одного ресурсу, і користувач повинен пам'ятати стільки паролів, скільки мережевих ресурсів. При діставанні доступу до ресурсу, що розділяється, відчувається падіння продуктивності комп'ютера. Істотним недоліком однорангових мереж є відсутність централізованого адміністрування.

Використання однорангової архітектури не виключає застосування в тій же мережі також архітектура "термінал - головний комп'ютер" або архітектура "клієнт - сервер".

Архітектура клієнт - сервер (client - server architecture) - це концепція інформаційної мережі, в якій основна частина її ресурсів зосереджена в серверах, обслуговуючих своїх клієнтів (мал. 1.5). Дана архітектура визначає два типи компонентів : сервери і клієнти.

Сервер - це об'єкт, що надає сервіс іншим об'єктам мережі по їх запитах. Сервіс - це процес обслуговування клієнтів.

Мал.3 Архітектура клієнт - сервер

Сервер працює по завданнях клієнтів і управляє виконанням їх завдань. Після виконання кожного завдання сервер посилає отримані результати клієнтові, що послав це завдання.

Сервісна функція в архітектурі клієнт - сервер описується комплексом прикладних програм, відповідно до якого виконуються різноманітні прикладні процеси.

Процес, який викликає сервісну функцію за допомогою певних операцій, називається клієнтом. Їм може бути програма або користувач. На мал.4 приведений перелік сервісів, які можуть бути присутніми в архітектурі клієнт - сервер. Клієнтами можуть виступати робочі станції, які використовують ресурси сервера і надають зручні інтерфейси користувача. Інтерфейси користувача це процедури взаємодії користувача з системою або мережею.

Клієнт є ініціатором і використовує електронну пошту або інші сервіси сервера. У цьому процесі клієнт запрошує вид обслуговування, встановлює сеанс, отримує потрібні йому результати і повідомляє про закінчення роботи.

Мал.4 Модель клієнт-сервер

У мережах з виділеним файловим сервером на виділеному комп'ютері встановлюється серверна мережева операційна система. Цей ПК стає сервером. Програмне забезпечення (ПО), встановлене на робочій станції, дозволяє їй обмінюватися даними з сервером. Приклад мережевих операційних систем : операційні системи сімейства Windows Server.

Окрім мережевої операційної системи потрібні мережеві прикладні програми, що реалізовують переваги, що надаються мережею.

Мережі на базі серверів мають кращі характеристики і підвищену надійність. Сервер володіє головними ресурсами мережі, до яких звертаються інші робочі станції.

У сучасній клієнт - серверній архітектурі виділяється чотири групи об'єктів : клієнти, сервери, ці і мережеві служби. Клієнти розташовуються в системах на робочих місцях користувачів. Дані в основному зберігаються в серверах. Мережеві служби є спільно використовуваними серверами і даними. Крім того служби управляють процедурами обробки даних.

У міру ускладнення функцій, що покладаються на сервери, і збільшення числа обслуговуваних ними клієнтів відбувається все більша

спеціалізація серверів. Існує безліч типів серверів.

  •  Первинний контролер домена, сервер, на якому зберігається база бюджетів користувачів і підтримується політика захисту.
  •  Вторинний контролер домена, сервер, на якому зберігається резервна копія бази бюджетів користувачів і політики захисту.
  •  Універсальний сервер, призначений для виконання нескладного набору різних завдань обробки даних в локальній мережі.
  •  Сервер бази даних, що виконує обробку запитів, що направляються базі даних.
  •  Proxy сервер, що підключає локальну мережу до мережі Internet.
  •  Web -сервер, призначений для роботи з web -информацией.
  •  Файловий сервер, що забезпечує функціонування розподілених ресурсів, включаючи файли, програмне забезпечення.
  •  Сервер застосувань, призначений для виконання прикладних процесів. З одного боку, взаємодіє з клієнтами, отримуючи завдання, а з іншого боку, працює з базами даних, підбираючи дані, необхідні для обробки.
  •  Сервер видаленого доступу, що забезпечує співробітникам, торговельним агентам, що працюють удома, службовцям філій, особам, що знаходяться у відрядженнях, можливість роботи з даними мережі.
  •  Телефонний сервер, призначений для організації в локальній мережі служби телефонії. Цей сервер виконує функції мовної пошти, автоматичного розподілу викликів, облік вартості телефонних розмов, інтерфейсу із зовнішньою телефонною мережею. Разом з телефонією сервер може також передавати зображення і повідомлення факсимільного зв'язку.

Поштовий сервер, що надає сервіс у відповідь на запити, прислані по електронній пошті.

Сервер доступу, що дає можливість колективного використання ресурсів, користувачами, що опинилися поза своїми ятерами (наприклад, користувачами, які знаходяться у відрядженнях і хочуть працювати зі своїми ятерами). Для цього користувачі через комунікаційні мережі з'єднуються з сервером доступу і останній надає потрібні ресурси, наявні в мережі.

  •  Термінальний сервер, що об'єднує групу терміналів, спрощує перемикання при їх переміщенні.
  •  Комунікаційний сервер, що виконує функції термінального сервера, але що здійснює також маршрутизацію даних.
  •  Відеосервер, який найбільшою мірою пристосований до обробки зображень, забезпечує користувачів відеоматеріалами, повчальними програмами, відеоіграми, забезпечує електронний маркетинг. Має високу продуктивність і велику пам'ять.
  •  Факс-сервер, що забезпечує передачу і прийом повідомлень в стандартах факсимільного зв'язку.
  •  Сервер захисту даних, оснащений широким набором засобів забезпечення безпеки даних і, в першу чергу, ідентифікації паролів.
  •  Мережі клієнт - серверної архітектури мають наступні переваги:
  •  дозволяють організовувати мережі з великою кількістю робочих станцій;
  •  забезпечують централізоване управління обліковими записами користувачів, безпекою і доступом, що спрощує мережеве адміністрування;
  •  ефективний доступ до мережевих ресурсів;
  •  користувачеві потрібний один пароль для входу в мережу і для діставання доступу до усіх ресурсів, на які поширюються права користувача.
  •  Разом з перевагами мережі клієнт - серверної архітектури мають і ряд недоліків :
  •  несправність сервера може зробити мережу непрацездатною, як мінімум втрату мережевих ресурсів;
  •  вимагають кваліфікованого персоналу для адміністрування;
  •  мають вищу вартість мереж і мережевого устаткування.
  •  Вибір архітектури мережі залежить від призначення мережі, кількості робочих станцій і від виконуваних на ній дій.
  •  Слід вибрати однорангову мережу, якщо:
  •  кількість користувачів не перевищує десяти;
  •  усі машини знаходяться близько один від одного;
  •  мають місце невеликі фінансові можливості;
  •  немає необхідності в спеціалізованому сервері, такому як сервер БД, факс-сервер або який-небудь інший;
  •  немає можливості або необхідності в централізованому адмініструванні.
  •  Слід вибрати клієнт серверну мережу, якщо:
  •  кількість користувачів перевищує десяти;
  •  вимагається централізоване управління, безпека, управління ресурсами або резервне копіювання;
  •  потрібний спеціалізований сервер;
  •  потрібний доступ до глобальної мережі;
  •  вимагається розділяти ресурси на рівні користувачів.

2.3. Класифікація за типом мережевої топології.

Під топологією мережі розуміється опис її фізичного розташування, тобто те, як комп'ютери сполучені в мережі один з одним і за допомогою яких пристроїв входять у фізичну топологію.

Існує чотири основні топології:

- Bus (шина);

- Ring (кільце);

- Star (зірка);

- Mesh (осередок).

Шина.

Фізична топологія шина, що іменується також лінійною шиною, складається з єдиного кабелю, до якого приєднані усі комп'ютери сегменту (мал.5).

Повідомлення посилаються по лінії усім підключеним станціям незалежно від того, хто є одержувачем. Кожен комп'ютер перевіряє кожен пакет в дроті, щоб визначити одержувача пакету. Якщо пакет призначений для іншої станції, то комп'ютер відкидає його. Якщо пакет призначений цьому комп'ютеру, то він отримає і обробить його.

Малюнок 5 - Топологія "шина"

Головний кабель шини, відомий як магістраль, має на обох кінцях заглушки (терминаторы) для запобігання віддзеркаленню сигналу.

Недоліки:

- важко ізолювати неполадки станції або іншого мережевого компонента;

- неполадки в магістральному кабелі можуть привести до виходу з ладу усієї мережі.

Кільце.

У фізичній топології "кільце" лінії передачі даних фактично утворюють логічне кільце, до якого підключені усі комп'ютери мережі (мал. 6).

Малюнок 6 - Топологія "кільце"

Доступ до носія в кільці здійснюється за допомогою маркерів (token), які пускаються по кругу від станції до станції, даючи їм можливість переслати пакет, якщо це треба. Комп'ютер може посилати дані

тільки тоді, коли володіє маркером.

Оскільки кожен комп'ютер при цій топології є частиною кільця, він має можливість пересилати будь-які отримані ним пакети даних, адресовані іншій станції.

Недоліки:

- неполадки на одній станції можуть привести до відмови усієї мережі;

- при переконфігурації будь-якої частини мережі необхідно тимчасово відключати усю мережу.

Зірка.

У топології Star (зірка) усі комп'ютери в мережі сполучені один з одним за допомогою центрального концентратора (мал. 7).

Усі дані, які посилає станція, прямують прямо на концентратор, який пересилає пакет у напрямі одержувача.

У цій топології тільки один комп'ютер може посилати дані в конкретний момент часу. При одночасній спробі двох і більше комп'ютерів переслати дані, усі вони дістануть відмову і будуть вимушені чекати випадковий

інтервал часу, щоб спробувати ще раз.

Ці мережі краще масштабуються, чим інші мережі. Неполадки на одній станції не виводять з ладу усю мережу. Наявність центрального концентратора полегшує додавання нового комп'ютера.

Недоліки:

- вимагає більше кабелю, чим інші топології;

- вихід з ладу концентратора виведе з ладу увесь сегмент мережі.

Малюнок 7 - Топологія "зірка"

Комірка.

Топологія Mesh (комірка) сполучає усі комп'ютери попарно (мал. 8).

Малюнок 8 - Топологія "комірка"

Мережі Mesh використовують значно більшу кількість кабелю, чим інші топології. Ці мережі значно важче встановлювати. Але ці мережі стійкі до збоїв (здатні працювати за наявності ушкоджень).

Змішані топології.

На практиці існує безліч комбінацій головних мережевих топологий. Розглянемо основні з них.

Змішана топологія Star Bus (зірка на шині) об'єднує топології Шина і Зірка (мал. 9).

Малюнок 9 - Топологія "зірка на шині"

Топологія Star Ring (зірка на кільці) відома також під назвою Star - wired Ring, оскільки сам концентратор виконаний як кільце.

Ця мережа ідентична топології "зірка", але насправді концентратор сполучений дротами як логічне кільце.

Також як і у фізичному кільці, в цій мережі посилаються маркери для визначення порядку передачі даних комп'ютерами.

Топологія Hybrid Mesh (гібридний осередок). Оскільки реалізація справжньої топології Mesh у великих мережах може бути дорогою, мережа топології Hybrid Mesh може надати деякі з істотних переваг справжньої мережі Mesh.

В основному застосовується для з'єднання серверів, що зберігають критично важливі дані (мал. 10).

Малюнок 10 - Топологія "гібридна комірка"

Питання:

  1.  Чим відрізняється комунікаційна мережа від інформаційної мережі?
  2.  Як розділяються мережі за територіальною ознакою?
  3.  Що таке інформаційна система?
  4.  Що таке канали зв'язку?
  5.  Дати визначення фізичного каналу зв'язку.
  6.  Дати визначення логічного каналу зв'язку.
  7.  Як називається сукупність правил обміну інформацією між двома або декількома пристроями?
  8.  Яким параметром характеризується завантаження мережі?
  9.  Що таке метод доступу?
  10.  Що таке сукупність правил, що встановлюють процедури і формат обміну інформацією?
  11.  Які елементи  входять до складу мережі?
  12.  Як називається опис фізичних з'єднань в мережі?
  13.  Що таке архітектура мережі?
  14.  Чим відрізняється однорангова архітектура від клієнт серверної архітектури?
  15.  У якому випадку використовується однорангова архітектура?
  16.  Які переваги великомасштабної мережі з виділеним сервером?
  17.  Що таке сервер? Що таке клієнт?
  18.  Які сервіси надає клієнт серверна архітектура?
  19.  Перерахуєте види мережевих топологий.

3. Огляд мережевого устаткування.

3.1 Крайове устаткування лінії зв'язку.

Для підключення комп'ютера або терміналу до мережі потрібне так зване крайове устаткування лінії зв'язку (DCE - англ. Data Circuit - terminating Equipment або Data Communication Equipment або Data Carrier Equipment) - устаткування, що перетворює дані, комп'ютером або терміналом в сигнал для передачі по лінії зв'язку і здійснююче зворотне перетворення. Основними видами такого оборудованя є мережеві адаптери і модеми.

Мережевий адаптер (Network Interface Card, NIC) - це периферійний пристрій комп'ютера, що безпосередньо взаємодіє з середовищем передачі даних, яка прямо або через інше комунікаційне устаткування зв'язує його з іншими комп'ютерами. Цей пристрій вирішує завдання надійного обміну двійковими даними, представленими відповідними електромагнітними сигналами, по зовнішніх лініях зв'язку. Як і будь-який контроллер комп'ютера, мережевий адаптер працює під управлінням драйвера операційної системи.

У більшості сучасних стандартів для локальних мереж передбачається, що між мережевими адаптерами взаємодіючих комп'ютерів встановлюється спеціальний комунікаційний пристрій (см далі), який бере на себе деякі функції по управлінню потоком даних.

Мережевий адаптер зазвичай виконує наступні функції:

- Оформлення передаваної інформації у вигляді кадру певного формату. Кадр включає декілька службових полів, серед яких є адреса комп'ютера призначення і контрольна сума кадру.

- Діставання доступу до середовища передачі даних. У локальних мережах в основному застосовуються канали зв'язку (загальна шина, кільце), що розділяються між групою комп'ютерів, доступ до яких надається по спеціальному алгоритму (найчастіше застосовуються метод випадкового доступу або метод з передачею маркера доступу по кільцю).

- Кодування послідовності біт кадру послідовністю електричних сигналів при передачі даних і декодування при їх прийомі. Кодування повинне забезпечити передачу початковою інформацію по лініях зв'язку з певною смугою пропускання і певним рівнем перешкод так, щоб приймаюча сторона змогла розпізнати з високою мірою вірогідності послану інформацію.

- Перетворення інформації з паралельної форми в послідовну і назад. Ця операція пов'язана з тим, що в обчислювальних мережах інформація передається в послідовній формі, біт за бітом, а не побайтно, як усередині комп'ютера.

- Синхронізація бітів, байтів і кадрів. Для стійкого прийому передаваної інформації потрібна підтримка постійного синхронізму приймача і передавача інформації.

Мережеві адаптери розрізняються за типом і розрядністю використовуваної в комп'ютері внутрішньої шини даних - ISA, EISA, PCI, MCA.

Мережеві адаптери розрізняються також за типом прийнятої в мережі мережевої технології і тому подібне. Як правило, конкретна модель мережевого адаптера працює за певною мережевою технологією.

У зв'язку з тим, що для кожної технології зараз є можливість використання різних середовищ передачі, мережевий адаптер може підтримувати як одну, так і одночасно декілька середовищ. У разі, коли мережевий адаптер підтримує тільки одне середовище передачі даних, а необхідно використовувати іншу, застосовуються трансивери і конвертори.

Трансивер (приймач, transmitter+receiver) - це частина мережевого адаптера, його крайовий пристрій, що виходить на кабель. У деяких варіантах виявилося зручним випускати мережеві адаптери, до яких можна приєднати трансивер для необхідного середовища.

Замість підбору відповідного трансивера можна використовувати конвертор, який може погоджувати вихід приймача, призначеного для одного середовища, з іншим середовищем передачі даних.

Модем (абревіатура, складена із слів модулятор-демодулятор) - пристрій, що застосовується в системах зв'язку і виконує функцію модуляції і демодуляції. Модулятор здійснює модуляцію сигналу, що несе, тобто змінює його характеристики відповідно до змін вхідного інформаційного сигналу, демодулятор здійснює зворотний процес. Часткою випадком модему є широко вживаний периферійний пристрій для комп'ютера, що дозволяє йому зв'язуватися з іншим комп'ютером, обладнаним модемом, через телефонну мережу (телефонний модем) або кабельну мережу (кабельний модем).

Модеми діляться на види по виконанню:

зовнішні - підключаються через COM, USB порт або стандартний роз'єм в мережевій карті RJ - 45 зазвичай мають зовнішній блок живлення (існують USB -модемы, що живляться від USB і LPT -модемы).

 внутрішні - встановлюються всередину комп'ютера в слот ISA, PCI, PCI - E, PCMCIA, AMR, CNR.

вбудовані - є внутрішньою частиною пристрою, наприклад ноутбука або док-станції.

За принципом роботи:

апаратні - усі операції перетворення сигналу, підтримка фізичних протоколів обміну, проводяться вбудованим в модем обчислювачем (наприклад з використанням DSP, контроллера). Так само в апаратному модемі присутній ПЗП, в якому записана мікропрограма, що управляє модемом,

винмодемы - апаратні модеми, позбавлені ПЗП з мікропрограмою. Мікропрограма такого модему зберігається в пам'яті комп'ютера, до якого підключений модем. Працездатний тільки за наявності драйверів, які зазвичай писалися виключно під операційні системи сімейства MS Windows,

напівпрограмні (Controller based soft - modem) - модеми, в яких частина функцій модему виконує комп'ютер, до якого підключений модем,

програмні (Host based soft - modem) - усі операції по кодуванню сигналу, перевірці на помилки і управління протоколами реалізовані програмно і проводяться центральним процесором комп'ютера. При цьому в модемі знаходиться аналогова схема і перетворювачі : АЦП, ЦАП, контроллер інтерфейсу (наприклад USB).

По виду з'єднання:

ISDN - модеми для цифрових комутованих телефонних ліній

DSL - використовуються для організації виділених (некомутованих) ліній використовуючи звичайну телефонну мережу. Відрізняються від комутованих модемів тим, що використовують інший частотний діапазон, а також тим, що по телефонних лініях сигнал передається тільки до АТС. Зазвичай дозволяють одночасно з обміном даними здійснювати використання телефонної лінії в звичайному порядку.

Кабельні - використовуються для обміну даними по спеціалізованих кабелях - приміром, через кабель колективного телебачення.

Стільникові - працюють по протоколах стільникового зв'язку - GPRS, EDGE, 3G, 4G і тому подібне. Часто мають виконання у вигляді USB -брелока. Як такі модеми також часто використовують термінали мобільного зв'язку (мобільні телефони).

PLC - використовують технологію передачі даних по дротах побутової електричної мережі.

3.2 Проміжне мережеве устаткування.

Повторители і концентратори

Основна функція повторителя (repeater), як це витікає з його назви, - повторення сигналів, що поступають на його порт. Повторитель покращує електричні характеристики сигналів і їх синхронність, і за рахунок цього з'являється можливість збільшувати загальну довжину кабелю між самими видаленими в мережі вузлами.

Багатопортовий повторитель часто називають концентратором (concentrator) або хабом (hub), що відбиває той факт, що цей пристрій реалізує не лише функцію повторення сигналів, але і концентрує в одному центральному пристрої функції об'єднання комп'ютерів в мережу. Практично в усіх сучасних мережевих стандартах концентратор є необхідним елементом мережі, що сполучає окремі комп'ютери в мережу.

Відрізки кабелю, сполучаючі два комп'ютери або які або два інших мережевих пристрої, називаються фізичними сегментам, тому концентратори і повторители, які використовуються для додавання нових фізичних сегментів, є засобом фізичної структуризації мережі.

Концентратор - пристрій, у якого сумарна пропускна спроможність вхідних каналів вища за пропускну спроможність вихідного каналу. Оскільки потоки вхідних даних в концентраторі більше вихідного потоку, то головним його завданням є концентрація даних. При цьому можливі ситуації, коли число блоків даних, що поступає на входи концентратора, перевищує його можливості. Тоді концентратор ліквідовує частину цих блоків.

Ядром концентратора є процесор. Функції, що виконуються концентратором, близькі до завдань, покладених на мультиплексор. Нарощувані (модульні) концентратори дозволяють вибирати їх компоненти, не думаючи про сумісність із вже використовуваними. Сучасні концентратори мають порти для підключення до різноманітних локальних мереж.

Концентратор є активним устаткуванням. Концентратор служить центром (шиною) зіркоподібної конфігурації мережі і забезпечує підключення мережевих пристроїв. У концентраторі для кожного вузла (ПК, принтери, сервери доступу, телефони і ін.) має бути передбачений окремий порт.

Нарощувані концентратори є окремими модулями, які об'єднуються за допомогою швидкодіючої системи зв'язку. Такі концентратори надають зручний спосіб поетапного розширення можливостей і потужності мережі.

Концентратор здійснює електричну розв'язку відрізків кабелю до кожного вузла, тому коротке замикання на одному з відрізків не виведе з ладу усю мережу.

Мал. 11 Логічний сегмент, побудований з використанням концентраторів

Концентратори утворюють з окремих фізичних відрізків кабелю загальне середовище передачі даних - логічний сегмент. Логічний сегмент також називають доменом колізій, оскільки при спробі одночасної передачі даних будь-яких двох комп'ютерів цього сегменту, що хоч би і належать різним фізичним сегментам, виникає блокування передавального середовища. Слід особливо підкреслити, що, яку б складну структуру не утворювали концентратори, наприклад шляхом ієрархічного з'єднання (мал. 11), усі комп'ютери, підключені до них, утворюють єдиний логічний сегмент, в якому будь-яка пара взаємодіючих комп'ютерів повністю блокує можливість обміну даними для інших комп'ютерів. Концентратори підтримують технологію "plug and play" і не вимагають якої-небудь установки параметрів. Необхідно просто спланувати свою мережу і вставити роз'єми в порти хаба і комп'ютерів.

Планування мережі з хабом

При виборі місця для установки концентратора беруть до уваги наступні аспекти: місце розташування;

відстані;

живлення.

Вибір місця установки концентратора є найбільш важливим етапом планування невеликої мережі. Хаб розумно розташувати поблизу геометричного центру мережі (на однаковій відстані від усіх комп'ютерів). Таке розташування дозволить мінімізувати витрату кабелю. Довжина кабелю від концентратора до будь-якого з комп'ютерів, що підключаються до мережі, або периферійних пристроїв не повинна перевищувати 100м

При плануванні мережі є можливість нарощування (каскадують) хабов.

Переваги концентратора

Концентратори мають багато переваг. По-перше, в мережі використовується топологія зірка, при якій з'єднання з комп'ютерами утворюють промені, а хаб є центром зірки. Така топологія спрощує установку і управління мережі. Будь-які переміщення комп'ютерів або додавання в мережу нових вузлів при такій топології дуже нескладно виконати. Крім того, ця топологія значно надійніша, оскільки при будь-якому ушкодженні кабельної системи мережа зберігає працездатність (перестає працювати лише пошкоджений промінь). Світлодіодні індикатори хаба дозволяють контролювати стан мережі і легко виявляти неполадки.

Різні виробники концентраторів реалізують у своїх пристроях різні набори допоміжних функцій, але найчастіше зустрічаються наступні:

  •  об'єднання сегментів з різними фізичними середовищами (наприклад, з різними видами кабелів);
  •  автосегментація портів - автоматичне відключення порту при його некоректній поведінці (ушкодження кабелю, інтенсивна генерація пакетів помилкової довжини і тому подібне);
  •  підтримка між концентраторами резервних зв'язків, які використовуються при відмові основних;
  •  захист передаваних по мережі даних від несанкціонованого доступу (наприклад, шляхом спотворення поля даних в кадрах, повторюваних на портах, що не містять комп'ютера з адресою призначення);

Мости і комутатори.

Міст (bridge) - ретрансляційна система, що сполучає канали передачі даних, об'єднує різнотипні канали передачі даних в один загальний.

Міст (bridge), а також його швидкодіючий аналог - комутатор (switching hub), ділять загальне середовище передачі даних на логічні сегменти. Логічний сегмент утворюється шляхом об'єднання декількох фізичних сегментів (відрізків кабелю) за допомогою одного або декількох концентраторів. Кожен логічний сегмент підключається до окремого порту моста/комутатора. При вступі кадру на який-небудь з портів міст/комутатор повторює цей кадр, але не на усіх портах, як це робить концентратор, а тільки на тому порту, до якого підключений сегмент, комп'ютер-адресат, що містить.

Мости можуть сполучати сегменти, що використовують різні типи носіїв і сполучати мережі з різними методами доступу до каналу.

Відмінність між мостом і комутатором

Різниця між мостом і комутатором полягає в тому, що міст в кожен момент часу може здійснювати передачу кадрів тільки між однією парою портів, а комутатор одночасно підтримує потоки даних між усіма своїми портами. Іншими словами, міст передає кадри послідовно, а комутатор паралельно.

Мости використовуються тільки для зв'язку локальних мереж з глобальними, тобто як засоби видаленого доступу, оскільки в цьому випадку необхідність в паралельній передачі між декількома парами портів просто не виникає.

Коли з'явилися перші пристрої, що дозволяють роз'єднувати мережу на декілька сегментів вони були двопортовими і дістали назву мостів (bridge). У міру розвитку цього типу устаткування, вони стали багатопортовими і дістали назву комутаторів (switch). Деякий час обидва поняття існували одночасно, а пізніше замість терміну "міст" стали застосовувати "комутатор". Далі в цій темі використовуватиметься термін "комутатор" для позначення цих обох різновидів пристроїв, оскільки усе сказане нижче в рівній мірі відноситься і до мостів, і до комутаторів. Слід зазначити, що останнім часом локальні мости повністю витиснені комутаторами.

Часто мости наділяються додатковими функціями. Такі мости мають певний інтелект (інтелектом в мережах називають дії, що виконуються пристроями) і фільтрують крізь себе блоки даних, адресовані абонентським системам, розташованим в тій же мережі. Для цього в пам'яті кожного моста є адреси систем, включених в кожну з мереж. Блоки, що проходять через інтелектуальний міст, двічі перевіряються, на вході і виході. Це дозволяє запобігати появі помилок усередині моста.

Часто мости наділяються додатковими функціями. Такі мости мають певний інтелект (інтелектом в мережах називають дії, що виконуються пристроями) і фільтрують крізь себе блоки даних, адресовані абонентським системам, розташованим в тій же мережі. Для цього в пам'яті кожного моста є адреси систем, включених в кожну з мереж. Блоки, що проходять через інтелектуальний міст, двічі перевіряються, на вході і виході. Це дозволяє запобігати появі помилок усередині моста.

Мости не мають механізмів управління потоками блоків даних. Тому може виявитися, що вхідний потік блоків виявиться більшим, ніж вихідний. В цьому випадку міст не впорається з обробкою вхідного потоку, і його буфери можуть переповнюватися. Щоб цього не сталося, надлишкові блоки викидаються. Специфічні функції виконує міст в радіомережі. Тут він забезпечує взаємодію двох радіоканалів, що працюють на різних частотах. Його іменують ретранслятором. 

Мости (bridges) оперують даними на високому рівні і мають абсолютно певне призначення. По-перше, вони призначені для з'єднання мережевих сегментів, що мають різні фізичні середовища, наприклад для з'єднання сегменту з оптоволоконним кабелем і сегменту з коаксіальним кабелем. Мости також можуть бути використані для зв'язку сегментів, що мають різні мережеві протоколи.

3.3 Комутатор

Комутатор (switch) - пристрій, що здійснює вибір одного з можливих варіантів напряму передачі даних. У комунікаційній мережі комутатор є ретрансляційною системою (система, призначена для передачі даних або перетворення протоколів), прозорості (тобто комутація здійснюється тут без якої-небудь обробки даних), що має властивість. Комутатор не має буферів і не може накопичувати дані. Тому при використанні комутатора швидкості передачі сигналів в каналах передачі даних, що сполучаються, мають бути однаковими. На відміну від інших видів ретрансляційних систем, тут, як правило, не використовується програмне забезпечення.

Спочатку комутатори використовувалися лише в територіальних мережах. Потім вони з'явилися і в локальних мережах, наприклад, приватні установські комутатори. Пізніше з'явилися комутовані локальні мережі. Їх ядром стали комутатори локальних мереж.

Комутатор (Switch) може сполучати сервери і служити основою для об'єднання декількох робітників груп. Він направляє пакети даних між вузлами мережі. Кожен комутований сегмент дістає доступ до каналу передачі даних без конкуренції і бачить тільки той трафік, який прямує в його сегмент. Комутатор повинен надавати кожному порту можливість з'єднання з максимальною швидкістю без конкуренції з боку інших портів (на відміну від спільно використовуваного концентратора). Зазвичай в комутаторах є один або два високошвидкісні порти, а також хороші інструментальні засоби управління. Комутатором можна замінити маршрутизатор, доповнити їм нарощуваний маршрутизатор або використовувати комутатор як основа для з'єднання декількох концентраторів. Комутатор може служити відмінним пристроєм для напряму трафіку між концентраторами мережі робочої групи і завантаженими файл-серверами.

Комутатор локальної мережі

Комутатор локальної мережі (local - area network switch) - пристрій, що забезпечує взаємодію сегментів одній або групи локальних мереж.

Комутатор локальної мережі, як і звичайний комутатор, забезпечує взаємодію підключених до нього локальних мереж. Але на додаток до цього він здійснює перетворення інтерфейсів, якщо з'єднуються різні типи сегментів локальної мережі. У перелік функцій, що виконуються комутатором локальної мережі, входять забезпечення крізної комутації, наявність засобів маршрутизації, підтримка простого протоколу управління мережею, імітація моста або маршрутизатора, організація віртуальних мереж, швидкісна ретрансляція блоків даних.

3.4 Маршрутизатор

Маршрутизатор (router) - ретрансляційна система, що сполучає дві комунікаційні мережі або їх частини. З'єднання пар комунікаційних мереж здійснюється через маршрутизатори, які здійснюють необхідне перетворення вказаних протоколів. Маршрутизатор працює з декількома каналами, направляючи в який-небудь з них черговий блок даних. Маршрутизатори обмінюються інформацією про зміни структури мереж, трафік і їх стан. Завдяки цьому, вибирається оптимальний маршрут дотримання блоку даних в різних мережах від абонентської системи-відправника до системи-одержувача. Маршрутизатори забезпечують також з'єднання адміністративно незалежних комунікаційних мереж. Маршрутизатором може бути як спеціальний електронний пристрій, так і спеціалізований комп'ютер, підключений до декількох мережевих сегментів за допомогою декількох мережевих карт.

 

Відмінність між маршрутизаторами і мостами

Маршрутизатори перевершують мости своєю здатністю фільтрувати і направляти пакети даних на мережі. Маршрутизатори можуть сполучати мережі, що використовують різну мережеву архітектуру, методи доступу до каналів зв'язку і протоколи. Маршрутизатори не мають такої здатності до аналізу повідомлень як мости, та зате можуть приймати рішення про вибір оптимального шляху для даних між двома мережевими сегментами. Мости приймають рішення з приводу адресації кожного з пакетів даних, що поступили, переправляти його через міст або немає залежно від адреси призначення. Маршрутизатори ж вибирають з таблиці маршрутів найкращий для цього пакету. У полі зору маршрутизаторів знаходяться тільки пакети, адресовані до них попередніми маршрутизаторами, тоді як мости повинні обробляти усі пакети повідомлень в сегменті мережі, до якого вони підключені. Тип топології або протоколу рівня доступу до мережі не має значення для маршрутизаторів. Маршрутизатори часто використовуються для зв'язку між сегментами з однаковими протоколами Необхідно запам'ятати, що для роботи маршрутизаторів вимагається один і той же протокол в усіх сегментах, з якими він пов'язаний. При зв'язуванні мереж з різними протоколами краще використовувати мости. Для управління завантаженістю трафіку сегменту мережі також можна використовувати мости.

3.5 Шлюзи

Шлюз (gateway) - ретрансляційна система, що забезпечує взаємодію інформаційних мереж. Шлюз є найбільш складною ретрансляційною системою, що забезпечує взаємодію мереж з різними наборами протоколів. У свою чергу, набори протоколів можуть спиратися на різні типи фізичних засобів з'єднання. У тих випадках, коли з'єднуються інформаційні мережі, то в них частина рівнів може мати одні і ті ж протоколи. Тоді мережі з'єднуються не за допомогою шлюзу, а на основі простіших ретрансляційних систем, наприклад маршрутизаторами і мостами. Необхідність в мережевих шлюзах виникає при об'єднанні двох систем, що мають різну архітектуру. Як шлюз зазвичай використовується виділений комп'ютер, на якому запущено програмне забезпечення шлюзу і проводяться перетворення, що дозволяють взаємодіяти декільком системам в мережі. Іншою функцією шлюзів є перетворення протоколів. Шлюзи складні в установці і налаштуванні. Шлюзи працюють повільніше, ніж маршрутизатори.

Кабелі зв'язку, лінії зв'язку, канали зв'язку

Для організації зв'язку в мережах використовуються наступні поняття:

- кабелі зв'язку;

- лінії зв'язку;

- канали зв'язку.

Кабель зв'язку - це довгомірний виріб електротехнічної промисловості. З кабелів зв'язку і інших елементів (монтаж, кріплення, кожухи і так далі) будують лінії зв'язку. Прокладення лінії усередині будівлі завдання досить серйозне. Довжина ліній зв'язку коливається від десятків метрів до десятків тисяч кілометрів. У будь-яку більш-менш серйозну лінію зв'язку окрім кабелів входять: траншеї, колодязі, муфти, переходи через річки, море і океани, а також грозозащита (так само як і інші види захисту) ліній. Дуже складні охорона, експлуатація, ремонт ліній зв'язку; зміст кабелів зв'язку під надлишковим тиском, профілактика (у сніг, дощ, на вітрі, в траншеї і в колодязі, в річці і на дні моря). Великою складністю є юридичні питання, що включають узгодження прокладення ліній зв'язку, особливо в місті. По вже побудованим лініям організовують канали зв'язку. Причому якщо лінію, як правило, будують і здають відразу усю, то канали зв'язку вводять поступово. Вже по лінії можна дати зв'язок, але таке використання украй дорогих споруд дуже неефективно. Тому застосовують апаратуру каналообразования (чи, як раніше говорили, ущільнення лінії). По кожному електричному ланцюгу, що складається з двох дротів, забезпечують зв'язок не одній парі абонентів (чи комп'ютерів), а сотням або тисячам : по одній коаксіальній парі в міжміському кабелі може бути утворені до 10800 каналів тональної частоти (0,3 - 3,4 КГц) або майже стільки ж цифрових, з пропускною спроможністю 64 Кбит/с.

За наявності кабелів зв'язку створюються лінії зв'язку, а вже по лініях зв'язку створюються канали зв'язку. Лінії зв'язку і канали зв'язку заводяться на вузли зв'язку. Лінії, канали і вузли утворюють первинні мережі зв'язку.

- Можливість легкого розширення мережі. Структурована кабельна система є модульною, тому її легко нарощувати, дозволяючи легко і ціною малих витрат переходити на досконаліше устаткування, що задовольняє зростаючим вимогам до систем комунікацій.

- Забезпечення ефективнішого обслуговування.

Структурована кабельна система полегшує обслуговування і пошук несправностей.

- Надійність. Структурована кабельна система має підвищену надійність, оскільки звичайне виробництво усіх її компонентів і технічний супровід здійснюється однією фірмою-виробником.

3.6 Кабельні системи

Виділяють два великі класи кабелів : електричні і оптичні, які принципово розрізняються за способом передачі по них сигналу.

Відмітна особливість оптоволоконних систем - висока вартість як самого кабелю (в порівнянні з мідним), так і спеціалізованих настановних елементів (розеток, роз'ємів, з'єднувачів і тому подібне). Правда, головний вклад до вартості мережі вносить ціна активного мережевого устаткування для оптоволоконних мереж.

Оптоволоконні мережі застосовуються для горизонтальних високошвидкісних каналів, а також все частіше стали застосовуватися для вертикальних каналів зв'язку (межэтажных з'єднань).

Оптоволоконні кабелі в майбутньому зможуть скласти реальну конкуренцію мідним високочастотним, оскільки вартість виробництва мідних кабелів знижуватися не буде, адже для нього потрібна дуже чиста мідь, запасів якої на землі значно менше, чим кварцевого піску, з якого проводять оптоволокно.

Типи кабелів

Існує декілька різних типів кабелів, використовуваних в сучасних мережах. Нижче приведені найбільш часто використовувані типи кабелів. Безліч різновидів мідних кабелів складають клас електричних кабелів, використовуваних як для прокладення телефонних мереж, так і для інсталяції комп'ютерних мереж. По внутрішній будові розрізняють кабелі на витій парі і коаксіальні кабелі.

Кабель типу "вита пара" (twisted pair)

Витою парою називається кабель, в якому ізольована пара провідників скручена з невеликим числом витків на одиницю довжини. Скручування дротів зменшує електричні перешкоди ззовні при поширенні сигналів по кабелю, а екрановані виті пари ще більш збільшують міру завадозахищеності сигналів.

Кабель типу "вита пара" використовується в багатьох мережевих технологіях.

Кабелі на витій парі підрозділяються на: неекрановані (UTP - Unshielded Twisted Pair) і екрановані мідні кабелі. Останні підрозділяються на два різновиди: з екрануванням кожної пари і загальним екраном (STP - Shielded Twisted Pair) і з одним тільки загальним екраном (FTP - Foiled Twisted Pair). Наявність або відсутність екрану у кабелю зовсім не означає наявності або відсутності захисту передаваних даних, а говорить лише про різні підходи до пригнічення перешкод. Відсутність екрану робить неекрановані кабелі гнучкішими і стійкішими до зламів. Крім того, вони не вимагають дорогого контура заземлення для експлуатації в нормальному режимі, як екрановані. Неекрановані кабелі ідеально підходять для прокладення в приміщеннях усередині офісів, а екрановані краще використовувати для установки в місцях з особливими умовами експлуатації, наприклад, поряд з дуже сильними джерелами електромагнітних випромінювань, яких в офісах зазвичай немає.

Кабелі класифікуються по категорії, вказаним в таблиці:

Категорія

Частота передаваного сигналу (Мгц)

3

16

4

20

5

100

5+

300

6

200

7

600

Основою для віднесення кабелю до однієї з категорій служить максимальна частота передаваного по ньому сигналу.

Коаксіальні кабелі використовуються в радіо і телевізійній апаратурі. Коаксіальні кабелі можуть передавати дані із швидкістю 10 Мбіт/з на максимальну відстань від 185 до 500 метрів. Вони розділяються на товстих і тонких залежно від товщини. Типи коаксіальних кабелів приведені в таблиці:

    Тип                      Назва, значення опору   

RG - 8 і RG - 11 Thicknet, 50 Ом   

RG - 58/U            Thinnet, 50 Ом, суцільний центральний мідний провідник   

RG - 58 А/U            Thinnet, 50 Ом, центральний багатожильний провідник   

RG – 59     Broadband/Cable television (широкомовне і кабельне телебачення), 75 Ом   

RG - 59 /U Broadband/Cable television (широкомовне і кабельне телебачення), 50 Ом

RG – 62   ARCNet, 93 Ом  

Кабель Thinnet, відомий як кабель RG, - 58, є найбільш широко використовуваним фізичним носієм даних. Мережі при цьому не вимагають додаткового устаткування і є простими і недорогими. Хоча тонкий коаксіальний кабель (Thin Ethernet) дозволяє передачу на меншу відстань, чим товстий, але для з'єднань з тонким кабелем застосовуються стандартні байонетные роз'єми BNC типу СР- 50 і зважаючи на його невелику вартість він стає фактично стандартним для офісних мереж.

Товстий коаксіальний кабель (Thick Ethernet) має велику міру завадозахищеності, велику механічну міцність, але вимагає спеціального пристосування для проколювання кабелю, щоб створити відгалуження для підключення до ЛВС. Він дорожчий і менш гнучкіший, чим тонкий.

Оптоволоконний кабель

Оптоволоконний кабель (Fiber Optic Cable) забезпечує високу швидкість передачі даних на великій відстані. Вони також несприйнятливі до інтерференції і підслуховування. У оптоволоконному кабелі для передачі сигналів використовується світло. Волокно, вживане як світлопровід, дозволяє передачу сигналів на великі відстані з величезною швидкістю, але воно дороге, і з ним важко працювати.

Для установки роз'ємів, створення відгалужень, пошуку несправностей в оптоволоконному кабелі потрібні спеціальні пристосування і висока кваліфікація. Оптоволоконний кабель складається з центральної скляної нитки завтовшки в декілька мікрон, покритою суцільною скляною оболонкою. Усе це, у свою чергу, заховано в зовнішню захисну оболонку.

Оптоволоконні лінії дуже чутливі до поганих з'єднань в роз'ємах. Як джерело світла в таких кабелях застосовуються світлодіоди (LED - Light Emitting Diode), а інформація кодується шляхом зміни інтенсивності світла. На приймальному кінці кабелю детектор перетворить світлові імпульси в електричні сигнали.

Існують два типи оптоволоконних кабелів - одномодові і багатомодові. Одномодові кабелі мають менший діаметр, велику вартість і дозволяють передачу інформації на великі відстані. Оскільки світлові імпульси можуть рухатися в одному напрямі, системи на базі оптоволоконних кабелів повинні мати кабель, що входить, і витікаючий кабель для кожного сегменту. Оптоволоконний кабель

вимагає спеціальних коннекторів і висококваліфікованої установки.

3.7 Безпровідні технології

Методи безпровідної технології передачі даних є зручним, а іноді незамінним засобом зв'язку. Безпровідні технології розрізняються по типах сигналу, частоті (велика частота означає велику швидкість передачі) і відстані передачі. Велике значення мають перешкоди і вартість. Можна виділити три основні типи безпровідної технології :

- радіозв'язок;

- зв'язок в мікрохвильовому діапазоні;

- інфрачервоний зв'язок.

Радіозв'язок

Технології радіозв'язку пересилають дані на радіочастотах і практично не мають обмежень по дальності. Вона використовується для з'єднання локальних мереж на великих географічних відстанях. Радіопередача в цілому має високу вартість і чутлива до електронного і атмосферного накладення, а також схильна до перехоплень, тому вимагає шифрування для забезпечення рівня безпеки.

Зв'язок в мікрохвильовому діапазоні

Передача даних в мікрохвильовому діапазоні (Microwaves) використовує високі частоти і застосовується як на коротких, так і на великих відстанях. Головне обмеження полягає в тому, щоб передавач і приймач були в зоні прямої видимості. Використовується в місцях, де використання фізичного носія ускладнене. Передача даних в мікрохвильовому діапазоні при використанні супутників може бути дуже дорогою.

Інфрачервоний зв'язок

Інфрачервоні технології (Infrared transmission), функціонують на дуже високих частотах, що наближаються до частот видимого світла. Вони можуть бути використані для встановлення двосторонньої або широкомовної передачі на близьких відстанях. При інфрачервоному зв'язку зазвичай використовують світлодіоди (LED - Light Emitting Diode) для передачі інфрачервоних хвиль приймачу. Інфрачервона передача обмежена малою відстанню в прямій зоні видимості і може бути використана в офісних будівлях.

Питання:

1. Що таке мережевий адаптер? Які функції він виконує?

2. Що таке модем? Які функції він виконує?

3. Перерахуєте типи модемів.

4. Що таке повторитель?

5. Що таке концентратор?

6. Що таке комутатор?

7. Що таке маршрутизатор?

8. Що таке шлюз?

9. Що таке міст?

10. Чим відрізняється комутатор від моста?

11. Чим відрізняється маршрутизатор від моста?

12. Перерахуєте основні види кабелів?

13. Що таке структурована кабельна система?

14. Перерахуєте основні види безпровідних технологій?

4.Вимоги, що пред'являються до мереж

При організації і експлуатації мережі важливими вимогами при роботі являються наступні:

  •  продуктивність;
  •  надійність і безпека;
  •  розширюваність і масштабованість;
  •  прозорість;
  •  підтримка різних видів трафіку;
  •  керованість;
  •  сумісність.

Продуктивність

Продуктивність - це характеристика мережі, що дозволяє оцінити, наскільки швидко інформація передавальної робочої станції досягне

до приймальної робочої станції.

На продуктивність мережі впливають наступні характеристики мережі :

  •  конфігурація;
  •  швидкість передачі даних;
  •  метод доступу до каналу;
  •  топологія мережі;
  •  технологія.

Якщо продуктивність мережі перестає відповідати вимогам, що пред'являються до неї, то адміністратор мережі може вдатися до різних прийомів:

  •  змінити конфігурацію мережі так, щоб структура мережі більш відповідала структурі інформаційних потоків;
  •  перейти до іншої моделі побудови розподілених застосувань, яка дозволила б зменшити мережевий трафік;
  •  замінити мости швидкіснішими комутаторами.

Але найрадикальнішим рішенням в такій ситуації є перехід на швидкіснішу технологію.

Надійність і безпека

Найважливішою характеристикою обчислювальних мереж є надійність. Підвищення надійності засноване на принципі запобігання несправностям шляхом зниження інтенсивності відмов і збоїв за рахунок застосування електронних схем і компонентів з високою і надвисокою мірою інтеграції, зниження рівня перешкод, полегшених режимів роботи схем, забезпечення теплових режимів їх роботи, а також за рахунок вдосконалення методів зборки апаратури.

Відмовостійкість - це така властивість обчислювальної системи, яка забезпечує їй як логічній машині можливість продовження дій, заданих програмою, після виникнення несправностей. Введення відмовостійкості вимагає надлишкового апаратного і програмного забезпечення. Напрями, пов'язані із запобіганням несправностям і відмовостійкістю, основні в проблемі надійності. На паралельних обчислювальних системах досягається як найбільш висока продуктивність, так і, у багатьох випадках, дуже висока надійність. Наявні ресурси надмірності в паралельних системах можуть гнучко використовуватися як для підвищення продуктивності, так і для підвищення надійності.

Слід пам'ятати, що поняття надійності включає не лише апаратні засоби, але і програмне забезпечення. Головною метою підвищення надійності систем є цілісність що зберігаються в них даних.

Безпека - одне з основних завдань, що вирішуються будь-якою нормальною комп'ютерною мережею. Проблему безпеки можна розглядати з різних сторін - зловмисне псування даних, конфіденційність інформації, несанкціонований доступ, розкрадання і тому подібне

Забезпечити захист інформації в умовах локальної мережі завжди легше, ніж за наявності на фірмі десятка автономно працюючих комп'ютерів. Практично у вашому розпорядженні один інструмент - резервне копіювання (backup). Для простоти давайте називати цей процес резервуванням. Суть його полягає в створенні в безпечному місці повної копії даних, що оновлюється регулярно і як можна частіше. Для персонального комп'ютера більш менш безпечним носієм служать дискети. Можливе використання стримера, але це вже додаткові витрати на апаратуру.

Найлегше забезпечити захист даних від самих різних прикрощів у разі мережі з виділеним файловим сервером. На сервері зосереджені усі найбільш важливі файли, а уберегти одну машину куди простіше, ніж десять. Концентрованість даних полегшує і резервування, оскільки не вимагається їх збирати по усій мережі.

Мал. 12 Завдання забезпечення безпеки даних

Екрановані лінії дозволяють підвищити безпеку і надійність мережі. Екрановані системи набагато стійкіші до зовнішніх радіочастотних полів.

Прозорість

Прозорість - це такий стан мережі, коли користувач, працюючи в мережі, не бачить її.

Комунікаційна мережа є прозорою відносно інформації, що проходить крізь неї, якщо вихідний потік бітів, в точності повторює вхідний потік. Але мережа може бути непрозорою в часі, якщо із-за розмірів черг блоків даних, що міняються, змінюється і час проходження різних блоків через вузли комутації. Прозорість мережі за швидкістю передачі даних вказує, що дані можна передавати з будь-якою потрібною швидкістю.

Якщо в мережі по одних і тих же маршрутах передаються інформаційні сигнали, що управляють (що синхронізують), то говорять, що мережа прозора по відношенню до типів сигналів.

Якщо передавана інформація може кодуватися будь-яким способом, то це означає, що мережа прозора для будь-яких методів кодувань.

Прозора мережа є простим рішенням, в якому для взаємодії локальних мереж, розташованих на значній відстані один від одного, використовується принцип Plug - and - play (підключися і працюй).

Служба прозорих локальних мереж забезпечує крізне (end - to - end) з'єднання, що зв'язує між собою видалені локальні мережі. Привабливість цього рішення полягає в тому, що ця служба об'єднує віддалені один від одного на значну відстань вузли як частини локальної мережі. Тому не треба вкладати кошти у вивчення нових технологій і створення територіально розподілених мереж (Wide - Area Network - WAN). Користувачам вимагається тільки підтримувати локальне з'єднання, а провайдер служби прозорих мереж забезпечить безперешкодну взаємодію вузлів через мережу масштабу міста (Metropolitan - Area Network - MAN) або мережу WAN. Служби Прозорої локальної мережі мають багато переваг. Наприклад, користувач може швидко і безпечно передавати великі об'єми даних на значні відстані, не обтяжуючи себе складнощами, пов'язаними з роботою в мережах WAN.

Підтримка різних видів трафіку

Трафік в мережі складається випадковим чином, проте в нім відбиті і деякі закономірності. Як правило, деякі користувачі, що працюють над загальним завданням, (наприклад, співробітники одного відділу), найчастіше поводяться із запитами або один до одного, або до загального сервера, і тільки іноді вони випробовують необхідність доступу до ресурсів комп'ютерів іншого відділу. Бажано, щоб структура мережі відповідала структурі інформаційних потоків. Залежно від мережевого трафіку комп'ютери в мережі можуть бути розділені на групи (сегменти

мережі). Комп'ютери об'єднуються в групу, якщо велика частина породжуваних ними повідомлень, адресована комп'ютерам цієї ж групи.

Для розподілу мережі на сегменти використовуються мости і комутатори. Вони екранують локальний трафік усередині сегменту, не передаючи за його межі ніяких кадрів, окрім тих, які адресовані комп'ютерам, що знаходяться в інших сегментах. Таким чином, мережа розпадається на окремі підмережі. Це дозволяє раціональніше вибирати пропускну спроможність наявних ліній зв'язку, враховуючи інтенсивність трафіку усередині кожної групи, а також активність обміну даними між групами.

Проте локалізація трафіку засобами мостів і комутаторів має істотні обмеження. З іншого боку, використання механізму віртуальних сегментів, реалізованого в комутаторах локальних мереж, призводить до повної локалізації трафіку; такі сегменти повністю ізольовані один від одного, навіть відносно широкомовних кадрів. Тому в мережах, побудованих тільки на мостах і комутаторах, комп'ютери, що належать різним віртуальним сегментам, не утворюють єдиної мережі.

Для того, щоб ефективно консолідувати різні види трафіку в мережі АТМ, вимагається спеціальна попередня підготовка (адаптація) даних, таких, що мають різний характер : кадри - для цифрових даних, сигнали імпульсно-кодової модуляції - для голосу, потоки бітів - для відео. Ефективна консолідація трафіку вимагає також обліку і використання статистичних варіацій інтенсивності різних типів трафіку.

Керованість

ISO (International Standardization Organization - Міжнародна організація по стандартизації) внесла великий вклад до стандартизації мереж. Модель управління мережі є основним засобом для розуміння головних функцій систем управління мережі. Ця модель складається з 5 концептуальних областей:

- управління ефективністю;

- управління конфігурацією;

- управління обліком використання ресурсів;

- управління несправностями;

- управління захистом даних.

Управління ефективністю

Мета управління ефективністю - вимір і забезпечення різних аспектів ефективності мережі для того, щоб міжмережева ефективність могла підтримуватися на прийнятному рівні. Прикладами змінних ефективності, які могли б бути забезпечені, є пропускна спроможність мережі, час реакції користувачів і коефіцієнт використання лінії.

Управління ефективністю включає декілька етапів:

- збір інформації про ефективність по тих змінних, які представляють інтерес для адміністраторів мережі;

- визначення відповідних порогів ефективності для кожної важливої змінної таким чином, що перевищення цих порогів вказує на наявність проблеми в мережі, гідній уваги.

Управління конфігурацією

Мета управління конфігурацією - контроль інформації про мережеву і системну конфігурацію для того, щоб можна було відстежувати і управляти дією на роботу мережі різних версій апаратних і програмних елементів. Оскільки усі апаратні і програмні елементи мають експлуатаційні відхилення, погрішності (чи те і інше разом), які можуть впливати на роботу мережі, така інформація важлива для підтримки гладкої роботи мережі.

Кожен пристрій мережі має в розпорядженні різноманітну інформацію про версії, що асоціюються з ним. Щоб забезпечити легкий доступ, підсистеми управління конфігурацією зберігають цю інформацію в базі даних. Коли виникає яка-небудь проблема, в цій базі даних може бути проведений пошук ключів, які могли б допомогти розв'язати цю проблему.

Управління обліком використання ресурсів

Мета управління обліком використання ресурсів - вимір параметрів використання мережі, щоб можна було відповідним чином регулювати її використання індивідуальними або груповими користувачами. Таке регулювання мінімізує число проблем в мережі (оскільки ресурси мережі можуть бути поділені виходячи з можливостей джерела) і максимізував рівнодоступність до мережі для усіх користувачів.

Управління несправностями

Мета управління несправностями - виявити, зафіксувати, повідомити користувачів і (в межах можливого) автоматично усунути проблеми в мережі, з тим щоб ефективно підтримувати роботу мережі. Оскільки несправності можуть привести до простоїв або неприпустимої деградації мережі, управління несправностями, ймовірно, є найбільш широко використовуваним елементом моделі управління мережі ISO.

Управління несправностями включає декілька кроків:

  •  визначення симптомів проблеми;
    •  ізолювання проблеми;
    •  усунення проблеми;
    •  перевірка усунення несправності на усіх важливих підсистемах;
    •  реєстрація виявлення проблеми і її рішення.

Управління захистом даних

Мета управління захистом даних - контроль доступу до мережевих ресурсів відповідно до місцевих керівних принципів, щоб зробити неможливими саботаж мережі і доступ до чутливої інформації особам, що не мають відповідного дозволу. Наприклад, одна з підсистем управління захистом даних може контролювати реєстрацію користувачів ресурсу мережі, відмовляючи в доступі тим, хто вводить коди доступу, не відповідні встановленим.

Підсистеми управління захистом даних працюють шляхом розподілу джерел на санкціоновані і несанкціоновані області. Для деяких користувачів доступ до будь-якого джерела мережі є невідповідним.

Підсистеми управління захистом даних виконують наступні функції:

  •  ідентифікують чутливі ресурси мережі (включаючи системи, файли і інші об'єкти);
  •  визначають відображення у вигляді карт між чутливими джерелами мережі і набором користувачів;
  •  контролюють точки доступу до чутливих ресурсів мережі;
  •  реєструють невідповідний доступ до чутливих ресурсів мережі.

Сумісність

Сумісність і мобільність програмного забезпечення. Концепція програмної сумісності уперше в широких масштабах була застосована розробниками системи IBM/360. Основне завдання при проектуванні усього ряду моделей цієї системи полягало в створенні такої архітектури, яка була б однаковою з точки зору користувача для усіх моделей системи незалежно від ціни і продуктивності кожної з них. Величезні переваги такого підходу, що дозволяє зберігати існуючий заділ програмного забезпечення при переході на нові (як правило, продуктивніші) моделі, були швидко оцінені як виробниками комп'ютерів, так і користувачами, і починаючи з цього часу практично усі фірми-постачальники комп'ютерного устаткування узяли на озброєння ці принципи, поставляючи серії сумісних комп'ютерів. Слід помітити проте, що з часом навіть сама передова архітектура неминуче застаріває і виникає потреба внесення радикальних змін в архітектуру і способи організації обчислювальних систем.

Нині одним з найбільш важливих чинників, що визначають сучасні тенденції в розвитку інформаційних технологій, є орієнтація компаній-постачальників комп'ютерного устаткування на ринок прикладних програмних засобів.

Цей перехід висунув ряд нових вимог. Передусім, таке обчислювальне середовище повинне дозволяти гнучко міняти кількість і склад апаратних засобів і програмного забезпечення відповідно до вимог вирішуваних завдань, що міняються. По-друге, вона повинна забезпечувати можливість запуску одних і тих же програмних систем на різних апаратних платформах, тобто забезпечувати мобільність програмного забезпечення. По-третє, це середовище повинне гарантувати можливість застосування одних і тих же людино-машинних інтерфейсів на усіх комп'ютерах, що входять в неоднорідну мережу. В умовах жорсткої конкуренції виробників апаратних платформ і програмного забезпечення сформувалася концепція відкритих систем, сукупність стандартів, що є, на різні компоненти обчислювального середовища, призначених для забезпечення мобільності програмних засобів у рамках неоднорідної, розподіленої обчислювальної системи.

Питання

1. Які основні вимоги пред'являються до мереж?

2. Що таке продуктивність мережі?

3. Які характеристики впливають на продуктивність мережі?

4. Які є способи підвищення продуктивності мереж?

5. Як забезпечити високошвидкісну пересилку трафіку?

6. Чим забезпечується надійність мережі?

7. Що таке відмовостійкість?

8. Перерахувати завдання безпеки даних в мережі.

9. Для якої мети використовується резервне копіювання?

10. Чим забезпечується безпека мереж в клієнт-серверній архітектурі?

11. Для якої мети встановлюються екрановані лінії в мережі?

12. Що таке прозорість мереж?

13. У якому випадку лінія прозора по відношенню до типів сигналів?

14. Що таке прозоре з'єднання?

15. Що використовується для розподілу мережі на сегменти?

16. Яким чином можна зменшити трафік в мережі?

17. Дати визначення керованості мереж і перерахувати основні функції управління мережами.

18. Що включається в управління ефективністю?

19. Для якої мети використовується управління несправностями?

20. Для чого потрібне управління конфігурацією?

21. Яка мета управління захистом даних?

22. Які функції підсистеми управління захистом даних?

23. Дати визначення поняття сумісності мереж.

5. Глобальна мережа Internet (інтернет). WWW.

Історія виникнення Інтернету. Поняття Інтернету. Стек протоколів TCP/IP.

В середині 60-х років Міністерство оборони США побажало управляти мережею, яка могла б пережити навіть ядерну війну. Звичайні мережі, сполучені телефонними дротами, були визнані занадто уразливими, оскільки втрата однієї лінії або комутатора перервала б зв'язок, для якого ця лінія або комутатор використовувалися, а можливо, навіть розділила б мережу на окремі ділянки. У цих мережах використовувалася комутація каналів (коли на час передачі інформації пари комп'ютерів з'єднуються "один-с-одним" і в період з'єднання відбувається передача усього об'єму інформації). Для вирішення проблеми Міністерство оборони звернулося до управління перспективного планування науково-дослідних робіт ARPA (Advanced Research Projects Agency). Приблизно в цей же час Теодором Хольме Нельсоном була придумана ідея гіпертексту (сам термін уперше був вимовлений в 1965 році).

У грудні 1969 року вдалося запустити експериментальну мережу (ARPANET), що складається з 4 вузлів. Ця мережа підтримувала комутацію пакетів (коли необхідні для передачі дані розбиваються на частини, а до кожної частини приєднується заголовок, що містить повну інформацію про доставку пакету за призначенням). В процесі експлуатації з'ясувалося, що наявні протоколи мережі не придатні для роботи з об'єднаними мережами. В результаті були проведені додаткові дослідження в області протоколів, що завершилися в середині 70-х винаходом моделі і протоколів TCP/IP. TCP/IP був спеціально розроблений для управління обміном даними по інтермережах, що ставало усе більш важливим у міру підключення усе нових мереж до ARPANET. У 1980 році були представлені основні принципи об'єднання мереж:

· мережі взаємодіють між собою по протоколу TCP/IP;

· об'єднання мереж проводиться через спеціальні шлюзи (gateway);

· усі комп'ютери, що підключаються, мають єдині методи адресації.

З 1983 року протокол TCP/IP став обов'язковим на усіх комп'ютерах ARPANET. Розвиток мережі відбувався досить швидкими темпами. До 1984 року число хост-систем (крайових систем) перевищило 1000. У цьому ж році вводиться принцип системи найменування доменів (Domain Name System, DNS), що дозволяє замінити цифрові адреси комп'ютерів символьними іменами.

Сучасна історія Інтернету почалася в 1989 році, коли Тім Бернерс-Ли (Tim Berners - Lee) в Європейській лабораторії фізики елементарних часток (CERN) розробив технологію гіпертекстових документів - World Wide Web (WWW), що дозволяє користувачам мати доступ до будь-якої інформації, що знаходиться в мережі Інтернет на комп'ютерах по всьому світу. Саме ця розробка зумовила кінець кінцем вибухове зростання числа

користувачів Інтернету.  За минулий час WWW пройшов декілька фаз розвитку.

Символьний гіпертекст

Спочатку Web була текстовою гіперпосилальною системою. Перша програма-браузер (браузер - програма для перегляду html -документов) LineMode, створена в 1991 році, не підтримувала графіку і "мишу". Можна лише було переглядати статичні гіпертекстові сторінки, вводячи номери сторінок, що переглядаються.

Графічно-орієнтовані статичні HTML -документы

Ця фаза почалася в лютому 1993 року з випуском браузеру NSCA Mosaic. Браузер розроблявся для Національного центру по застосуванню супер-ЕОМ (NSCA). Це була невелика програма (9000 рядків коду), що працює тільки під X, - windows (графічна оболонка для операційних систем сімейства unix). Але в ній було головне - графіка стала повноправною частиною інтерфейсу, а миша - єдиним засобом роботи. Розробники Mosaic створили повністю новий інтерфейс для Інтернет. Інтерфейс виявився настільки приємний на погляд і в роботі, що підкорював кожного, хто починав з ним працювати просто з цікавості. Браузер не вимагав від користувачів знань про внутрішній устрій мережі. Інтернет відкрив простори мільйонам користувачів.

Через декілька місяців комп'ютерні компанії стали цілеспрямовано проникати в Web, яка сама по собі залишалася статичною. Вміст включав текстові або графічні документи і ряд інших елементів. Можливо, сторінка містила аудио- або відеофайли, які доводилося спочатку завантажувати, а потім програвати, використовуючи зовнішні застосування.

Динамічні HTML -документы

Протягом перших двох фаз Web -страницы створювалися за допомогою текстового редактора HTML і поміщалися на сервер. Вони залишалися незмінними до тих пір, поки автор не змінював їх. Для динамічної генерації стали використовувати CGI -сценарии (сценарії інтерфейсу загального шлюзу), які дозволяли на сервері генерувати HTML -страницы. З таким удосконаленням Web могла служити середовищем прикладного програмування, де уся обробка, проте проводилася на сервері.

Активні HTML -документы

Четверта фаза почалася в 1995 році з появою модулів, що підключалися, в Netscape Navigator і появою мови Java. Що спочатку розроблявся для потреб виробників побутової електроніки, мова Java виявилася засобом, що дозволяв перейти в Web на технологію клієнт-сервер, в якій клієнт мав певну незалежність від сервера. Інтернет-програмування перестало бути програмуванням тільки для сервера. А трохи пізніше була розроблена мова сценаріїв JavaScript, повністю інтегрований в гіпертекстову розмітку документів. У тому ж 1995 року Web стає найпопулярнішим сервісом Інтернету. Поступово інші сервіси стають в WWW вторинними, оскільки багато хто користується Web -сайтами як шлюзами для доступу до  інших служб.

Для більшості користувачів глобальної мережі Інтернет асоціюється з одним високорівневим сервісом - World Wide Web (WWW), що використовує протокол HTTP (Hypertext Transfer Protocol - протокол передачі гіпертексту). Зрозуміло, існує безліч інших протоколів - електронна пошта, канали новин, FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів) та ін.

Що ж таке Інтернет? Визначення цьому терміну було дане в 1995 році Федеральною мережевою радою (FNC). Інтернет - це глобальна інформаційна система, яка, :

- логічно взаємозв'язана простором глобальних унікальних адрес, заснованих на Інтернет-протоколі (IP) або наступних розширеннях або наступниках IP;

- здатна підтримувати комунікації з використанням сімейства Протоколу управління передачею/Інтернет-протоколу (TCP/IP) або його наступних розширень/наступників і/або інших IP -совместимых протоколів;

- забезпечує, використовує або робить доступною, на громадській або приватній основі, високорівневі сервіси, надбудовані над описаною тут комунікаційною і іншою пов'язаною тут інфраструктурою.

Отже, основа Інтернету - протокол IP. Еталонну модель стека протоколів Інтернету можна зображена на малюнку 13.

Протокол Інтернету (IP) є основою усієї архітектури. Мета протоколу Internet полягає в передачі дейтаграммы (одиниця інформації в протоколі, блок інформації, посланий як пакет мережевого рівня через передавальне середовище без попереднього встановлення з'єднання і створення віртуального каналу; повідомлення, яке не вимагає підтвердження про прийом від приймаючої сторони) через набір об'єднаних комп'ютерних мереж. Таким чином, на мережевому рівні Інтернет можна розглядати як набір підмереж або автономних систем, сполучених один з одним. Це здійснюється за допомогою передачі дейтаграмм від одного модуля Internet до іншого до тих пір, поки не буде досягнутий одержувач.  Дві основні функції протоколу IP - адресація і фрагментація.

верхний уровень (прикладной уровень)

TCP (транспортный уровень)

протокол Internet (межсетевой уровень)

коммуникационная сеть (от хоста сети)

Мал. 13 Еталонна модель стека протоколів Інтернету

 

Модулі Internet знаходяться на хостах (машинах, призначених для виконання програм користувача) і шлюзах (машинах, що забезпечують з'єднання різних, часто несумісних мереж) мереж системи Internet. Дейтаграммы прямують з одного модуля Internet на іншій через конкретні комп'ютерні мережі, засновані на інтерпретації Internet -адресов. Таким чином, одним з важливих механізмів протоколу Internet є Internet -адрес. Принципи адресації в Інтернеті і структура IP -адреса буде розглянуті нижче.

При передачі повідомлень з одного Internet -модуля на іншої дейтаграммы можуть потребувати проходження через мережі, для яких максимальний розмір пакету менший, ніж розмір дейтаграммы. Щоб здолати цю складність, в протокол Internet включений механізм фрагментації.

Протокол IP обробляє кожну Internet -дейтаграмму як незалежну одиницю, що не має зв'язку ні з якими іншими дейтаграммами Internet. Протокол не має справи ні із з'єднаннями, ні з логічними ланцюжками (віртуальними або якими-небудь іншими). Протокол Internet не забезпечує надійності комунікації. Немає механізму підтверджень ні між відправником і одержувачем, ні між хост-компьютерами. Немає контролю помилок для поля даних, тільки контрольна сума для заголовка. Не підтримується повторна передача, немає управління потоком.

Протоколи транспортного рівня дозволяють відправляти і отримувати сегменти інформації змінної довжини, поміщені в оболонку Internet дейтаграмм. Основна функція транспортного рівня - прийняти інформацію від протоколу верхнього рівня, при необхідності розбити дані на фрагменти і гарантувати, що ці частини в правильному виді прибудуть за призначенням. На цьому рівні використовуються два протоколи.

Протокол TCP (Transmission Control Protocol - протокол управління передачею) є надійним протоколом на основі з'єднань, що дозволяє без помилок доставляти байтовий потік з однієї машини на будь-яку іншу машину об'єднаної мережі. Він розбиває вхідний потік байт на окремі повідомлення і передає їх міжмережевому  рівню (протоколу IP). На пункті призначення одержуючий TCP -процесс відновлює з отриманих повідомлень вихідний потік. Крім того, TCP здійснює управління потоком, щоб швидкий відправник не завалив інформацією повільного одержувача.

Щоб ідентифікувати окремі потоки даних, підтримувані протоколом TCP, останній визначає ідентифікатори портів (16-бітова адреса). Номери портів нижче 1024, звані популярними портами, зарезервовані за стандартними службами. Наприклад, служба передачі файлів використовує порт 21, передачі гіпертексту - 80 порт Оскільки ідентифікатори портів вибираються кожною програмою протоколу TCP незалежно, то вони не будуть унікальні. Щоб забезпечити унікальність адрес для кожної програми протоколу TCP, ми об'єднуємо той, що ідентифікує цю програму Internet адреса і ідентифікатор порту. В результаті отримуємо сокет, який буде унікальний в усіх локальних мережах, об'єднаних в єдине ціле. З'єднання повністю визначається парою сокетів на своїх кінцях.

Протокол UDP (User Data Protocol - призначений для користувача протокол даних) є ненадійним протоколом без встановлення з'єднання. Цей протокол надає прикладній програмі процедуру для посилки повідомлень іншим програмам, причому механізм протоколу мінімальний. Протокол UDP орієнтований на транзакції, отримання дейтаграмм і захист від дублювання не гарантовані.

Завдання протоколів верхнього рівня - надання високорівневого  сервісу. До них відносяться протоколи FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів), HTTP (Hypertext Transfer Protocol - протокол передачі гіпертексту), SMTP (Simple Mail Transfer Protocol - поштовий протокол) і інші.

Інтернет-протокол. Адресація в Інтернеті. Служба DNS.

Як було вказано вище, Інтернет-протокол IP взаємодіє, з одного боку, з протоколом більш високого рівня, від якого отримує дані для передачі по мережі або якому передає отримані дані, і з протоколами локальної комп'ютерної мережі, яким передаються упаковані дані для передачі або від яких приходять пакети даних.

Схему дій для передачі дейтаграммы від однієї прикладної програми до іншої можна проілюструвати таким чином (см. рис. 14).

Припустимо, що перенесення включатиме проходження одного проміжного шлюзу. Відправляюча прикладна програма готує свої дані і викликає свій локальний Internet -модуль для відправки цих даних як дейтаграммы, а як аргументи цього виклику передає адресу одержувача і інші параметри.

Модуль Internet готує заголовок дейтаграммы і стикує з ним дані. У заголовку дейтаграммы вказуються - версія протоколу IP, тип сервісу (висока достовірність, висока пропускна спроможність, мала затримка), час життя пакету, протокол верхнього рівня, що використовує передавані дані, адресу відправника, адреса одержувача та ін. параметри. Модуль Internet визначає локальну мережеву адресу, відповідну цій адресі Internet. В даному випадку це адреса шлюзу.

Модуль передає цю дейтаграмму і адресу в локальній мережі в розпорядження інтерфейсу локальної мережі.

Інтерфейс локальної мережі створює відповідний цій мережі заголовок і сполучає з ним дейтаграмму. Потім він передає по локальній мережі отриманий таким чином результат.

Дейтаграмма достигает хост-компьютер, играющий роль шлюза и расположенный в вершине сети. Интерфейс локальной сети отделяет этот заголовок и передает дейтаграмму на модуль Internet. Модуль Internet определяет из Internet адреса, что дейтаграмма должна быть направлена на хост-компьютер во второй сети. Модуль Internet определяет адрес хоста-получателя в локальной сети. Он обращается к интерфейсу локальной сети с тем, чтобы она переслала данную дейтаграмму по назначению.

Інтерфейс створює заголовок локальної мережі і сполучає з ним дейтаграмму, а потім результат направляє на хост-получатель. При необхідності (якщо максимальний розмір пакету в мережі менший, ніж розмір дейтаграммы) дейтаграмма може бути розбита на частини. Кожна частина забезпечується ідентифікатором, що дозволяє потім зібрати їх в єдине ціле. На хосте-получателе інтерфейс локальної мережі видаляє заголовок локальної мережі і передає те, що залишилося на Internet модуль.

Модуль Internet визначає, що дейтаграмма, що розглядається вище, призначена для прикладної програми на цей хосте. Модуль передає дані прикладній програмі у відповідь на системний виклик. Як результат цього виклику передаються адреса одержувача і інші параметри.

Мал. 14 Шлях передачі дейтаграммы

З вищесказаного ясно, що одним з найважливіших понять IP -протокола являється Інтернет-адреса (IP -адрес).

Кожен комп'ютер в мережі TCP/IP має IP -адрес, що складається з номера мережі і номера вузла. Усе IP -адреса мають довжину 32 біта і використовуються в полях Адреса одержувача і Адреса відправника IP -пакетов (дейтаграмм). IP -адрес зазвичай записується у вигляді чотирьох чисел (октетів), що представляють значення кожного байта в десятковій формі, і розділених точками, наприклад, 192.10.24.100

Номер мережі може бути вибраний адміністратором довільно, або призначений за рекомендацією спеціального підрозділу Internet (Network Information Center, NIC), якщо мережа повинна працювати як складова частина Internet. Зазвичай провайдери послуг Internet отримують діапазони адрес у підрозділів NIC, а потім розподіляють їх між своїми абонентами.

Вузол може входити в декілька IP -сетей. В цьому випадку вузол повинен мати декілька IP -адресов, по числу мережевих зв'язків. Таким чином, IP -адрес характеризує не окремий комп'ютер або маршрутизатор, а одне мережеве з'єднання.

Ділення IP -адреса на полі номера мережі і номера вузла - гнучке, і межа між цими полями може встановлюватися дуже довільно. Яка частина адреси відноситься до номера мережі, а яка - до номера вузла, визначається значеннями перших бітів адреси.

1 байт

2 байт

3 байт

4 байт

Класс A

0

№ сети

№ узла

Класс B

10

№ сети

№ узла

Класс C

110

№ сети

№ узла

Класс D

1110

Адрес группы широковещания (multicast)

Класс E

11110

Зарезервировано для будущего использования

Структура IP -адресів.

З таблиці видно:

  •  Мережа класу A має номери в діапазоні 1 - 126. Під адресу мережі відводиться 1 байт, під адресу вузла - 3 байти.
    •  Мережа класу B має номери в діапазоні 128 - 191. Під адресу мережі відводиться 2 байти, під адресу вузла - 2 байти.
    •  Мережа класу C має номери в діапазоні 192 - 223. Під адресу мережі відводиться 3 байти, під адресу вузла - 1 байт.
    •  Адреса класу D означає особливу, групову адресу. Якщо в пакеті як адреса призначення вказана адреса класу D (перший октет має діапазон 224 - 239), то такий пакет повинні отримати усі вузли, яким присвоєна ця адреса.
    •  Адреси з першим октетом в діапазоні 240 - 247 зарезервовані для майбутнього застосування.

У протоколі IP існує декілька угод про особливу інтерпретацію IP -адресов:

  •  Адреса 0.0.0.0 визначає адреса вузла, який згенерував пакет.
  •  IP -адрес з нульовим номером мережі означають поточну мережу. Ці адреси дозволяють спілкуватися хостам власної мережі, не знаючи номера мережі, а знаючи тільки клас мережі.
  •  Адреса 255.255.255.255 використовується для широкомовної передачі в межах власної мережі (limited broadcast).
  •  IP -адрес з певним номером мережі і одиницями в номері вузла використовується для широкомовної передачі в межах певної мережі (broadcast).
  •  Адреса 127.0.0.1 зарезервований для організації зворотного зв'язку при тестуванні роботи програмного забезпечення вузла без реальної відправки пакету по мережі. Ця адреса має назву loopback.

Окрім IP -адресов, хосты ідентифікуються доменними (символьними) іменами, легшими для запам'ятовування і відбиваючими логічну структуризацію мережі і, часто, функціональне призначення того або іншого хоста. Домен - це безліч хостов, об'єднаних в логічну групу. Доменне ім'я складається з символьних полів, розділених точками.

Для відображення доменного імені на IP -адрес використовується DNS (Domain Name System) - доменна служба імен. DNS - це розподілена база даних, підтримувальна ієрархічну систему імен для ідентифікації вузлів в мережі Internet. Служба DNS призначена для автоматичного пошуку IP -адреса по відомому символьному імені вузла. Специфікація DNS визначається стандартами RFC 1034 і 1035. DNS вимагає статичної конфігурації своїх таблиць, що відображують імена комп'ютерів в IP -адрес.

Протокол DNS є службовим протоколом прикладного рівня. Цей протокол несиметричний - в нім визначені DNS -серверы і DNS -клиенты. DNS -серверы зберігають частину розподіленої бази даних про відповідність символьних імен і IP -адресов. Ця база даних розподілена по адміністративних доменах мережі Internet. Клієнти сервера DNS знають IP -адрес сервера DNS свого адміністративного домена і по протоколу UDP передають запит, в якому повідомляють відоме символьне ім'я і просять повернути відповідний йому IP -адрес.

Якщо дані про запитану відповідність зберігаються в базі цього DNS -сервера, то він відразу посилає відповідь клієнтові, якщо ж немає - те він посилає запит DNS -серверу іншого домена, який може сам обробити запит, або передати його іншому DNS -серверу. Усе DNS -серверы сполучені ієрархічно, відповідно до ієрархії доменів мережі Internet. Клієнт опитує ці сервери імен, поки не знайде потрібні відображення. Цей процес прискорюється через те, що сервери імен постійно кэшируют інформацію, що надається по запитах. Клієнтські комп'ютери можуть використовувати у своїй роботі IP -адреса декількох DNS -серверов, для підвищення надійності своєї роботи.

База даних DNS має структуру дерева, званого доменним простором імен, в якому кожен домен (вузол дерева) має ім'я і може містити піддомени. Ім'я домена ідентифікує його положення в цій базі даних по відношенню до батьківського домена, причому точки в імені відділяють частини, відповідні вузлам домена.

Корінь бази даних DNS управляється центром Internet Network Information Center. Домени верхнього рівня розділяються на дві групи - родові домени і домени держав. Для позначення країн використовуються трьохбуквені і двохбуквені абревіатури, а для різних типів організацій (родових імен) використовуються наступні абревіатури:

- com - комерційні організації (наприклад, microsoft.com);

- edu - освітні (наприклад, mit.edu);

- gov - урядові організації (наприклад, nsf.gov);

- org - некомерційні організації (наприклад, fidonet.org);

- net - організації, підтримувальні мережі (наприклад, nsf.net).

Повне ім'я домена подібно до повного імені файлу, складається з шляху від цього домена до вершини дерева. Крайнє праве поле означає домен верхнього рівня, далі, справа наліво, слідують піддомени в порядку ієрархічної вкладеності, крайнє ліве поле означає ім'я хоста. Наприклад, ім'я abcdef.hotmail.ru означає - хост abcdef знаходиться в домені hotmail, який у свою чергу знаходиться в домені ru.

Протокол TCP.

Як вже було сказано, протокол TCP є протоколом транспортного рівня. Він призначений для встановлення надійних прямих з'єднань між процесами в багатомережевій системі. Як було вказано раніше, протокол IP забезпечує передачу незалежних пакетів даних (дейтаграмм). При цьому в самому протоколі відсутні засоби забезпечення надійності з'єднань. Таким чином, з використанням Інтернет-протоколу неможливо відстежити втрату якої-небудь дейтаграммы. Це - завдання протоколу TCP.

Основні дії протоколу TCP :

Базова передача даних

Протокол TCP здатний передавати безперервні потоки октетів між своїми клієнтами в обох напрямах, пакуючи деяку кількість октетів в сегменти для передачі через системи Internet. У загальному випадку протоколи TCP вирішують на власний розсуд, коли проводити блокування і передачу даних.

Іноді користувачам буває необхідно переконатися в тому, що усі дані, передані ними протоколу TCP, вже відправлені. Для цієї мети визначена функція проштовхування (push). Щоб переконатися в тому, що дані, відправлені протоколу TCP, дійсно передані, відправник вказує, що їх слід проштовхнути до одержувача.

Проштовхування призводить до того, що програми протоколу TCP відразу здійснюють відправлення і, відповідно, отримання даних, що залишаються. Правильно здійснене проштовхування може бути невидимо для одержувача, а сама функція проштовхування може не мати маркера межі запису.

Достовірність

Протокол TCP повинен мати захист від руйнування даних, втрати, дублювання і порушення черговості отримання, що викликаються комунікаційною системою Internet. Це досягається привласненням чергового номера кожному передаваному сегменту, а також вимогою підтвердження (ACK) від програми TCP, що приймає дані. Якщо підтвердження не отримано протягом контрольного інтервалу часу, то дані посилаються повторно. З боку одержувача номера черги використовуються для відновлення черговості сегментів, які можуть бути отримані в неправильному порядку, а також для обмеження можливості появи дублікатів.

Ушкодження фіксуються за допомогою додавання до кожного передаваного сегменту контрольної суми, перевірки її при отриманні і наступній ліквідації дефектних сегментів.

До тих пір, поки програми протоколу TCP продовжують функціонувати коректно, а система Internet не розвалилася повністю на складові частини, помилки пересилки не впливатимуть на правильне отримання даних. Протокол TCP захищає від помилок комунікаційної системи Internet.

Управління потоком

Протокол TCP дає засоби одержувачеві управляти кількістю даних, посиланих йому відправником. Це досягається поверненням так званого "вікна" (window) разом з кожним підтвердженням, яке вказує діапазон прийнятних номерів, що йдуть за номером останнього успішно прийнятого сегменту. Вікно визначає кількість октетів, яку відправник може послати до отримання подальших вказівок.

Розподіл каналів

Щоб дозволити на окремо взятому комп'ютері багатьом процесам одночасно використовувати комунікаційні можливості рівня TCP, протокол TCP надає на кожному хост-компьютере набір адрес або портів. Разом з адресами мереж і хост-комп’ютеров на комунікаційному рівні Internet вони утворюють сокет (socket - роз'їм).

Кожне з'єднання унікальним чином ідентифікується парою сокетів. Таким чином, будь-який сокет може одночасно використовуватися в багатьох з'єднаннях.

Співвідношення портів і процесів здійснюється кожним хост-компьютером самостійно. Проте часто використовувані процеси зв'язуються з фіксованими документованими сокетами (HTTP -  порт 80, FTP - 21 і так далі).

Цей сервіс можна згодом використовувати через відомі адреси. Установка і налаштування адрес портів для інших процесів може включати динамічніші механізми.

Робота із з'єднаннями

Механізми управління потоком і забезпечення достовірності, описані вище, вимагають, щоб програми протоколу TCP ініціалізували і підтримували певну інформацію про стан кожного потоку даних. Набір такої інформації, що включає сокети, номери черги, розміри вікон, називається з'єднанням. Кожне з'єднання унікальним чином ідентифікується парою сокетів на двох кінцях.

Якщо два процеси бажають обмінюватися інформацією, відповідні програми протоколу TCP повинні спершу встановити з'єднання (на кожній стороні ініціалізувати інформацію про статус). Після закінчення обміну інформацією з'єднання має бути розірване або закрите, щоб звільнити ресурси для надання іншим користувачам.

Оскільки з'єднання повинні встановлюватися між ненадійними хост-комп’ютерами і через ненадійну комунікаційну систему Internet, то щоб уникнути помилкової ініціалізації з'єднань використовується механізм підтвердження зв'язку з хронометрованими номерами черги.

Пріоритет і безпека

Користувачі протоколу TCP можуть зажадати для свого з'єднання пріоритет і безпеку. Передбачені характеристики з'єднань, що приймаються за умовчанням, коли такі параметри не вимагаються.

Для забезпечення усіх цих можливостей на рівні TCP до даних, переданих від протоколу верхнього рівня, або від прикладної програми, додається заголовок, в якому вказується порт відправника, порт одержувача ( по 16 біт), номер посланого пакету, номер підтвердженого пакету, параметри, що управляють, і так далі. Сформований пакет передається Інтернет-протоколу, який додає свою інформацію, що управляє. При прийомі даних інформація витягається в зворотному порядку.

Протокол HTTP.

Протокол HTTP (Hypertext transfer protocol - протокол передачі гіпертексту) є представником протоколів Інтернет прикладного рівня. Цей протокол працює відповідно до моделі клієнт/сервер. При виконанні роботи два мережеві процеси працюють разом, пересилаючи один одному інформацію. При цьому один процес, що є ініціатором діалогу, є клієнтом. Процес, очікуючий запиту і оброблювальний запити клієнтів, є сервером.

Протокол HTTP - це протокол запитів/відповідей. Клієнт посилає запит серверу, який його обробляє і посилає відповідь.HTTP -соединение зазвичай відбувається шляхом TCP/IP -соединений. Заданий за умовчанням порт - 80, хоча може використовуватися і інші порти.

Таким чином, відповідно до моделі стека протоколів Інтернету, прикладна програма, що використовує протокол HTTP, повинна за певними правилами (вони будуть розглянуті нижче) сформувати запит, по протоколу TCP встановити з'єднання, передати серверу сформований запит, отримати по протоколу TCP відповідь, оформлену за правилами протоколу HTTP.

Оскільки протокол HTTP і інші протоколи прикладного рівня використовують поняття URI (Uniform Resource Identifier - універсальний ідентифікатор ресурсу), розглянемо детальніше, як він визначається. Заздалегідь помітимо, що нині поняття URI практично співпадає з поняттям URL (Universal Resource Locator -универсальный адреса ресурсу).

URI складається з наступних частин: тип, ім'я вузла (домена), номер порту, шлях, рядок запиту і ідентифікатор фрагмента.

Тип - є протокол (це може бути також ftp, https).

Вузол - ідентифікує машину. Це може бути або доменне ім'я, або IP -адрес.

Порт - номер порту, по якому проходить робота протоколу. Може не вказуватися. У такому разі мається на увазі стандартний порт, використовуваний протоколом (80 для HTTP).

Шлях - є місце розташування запитаного ресурсу. Залежно від налаштувань цей шлях може відповідати деякому шляху на сервері, але може і не відповідати.

Запит - у разі використання сценаріїв в рядку запиту можуть передаватися параметри в сценарій. Є набір пар ім'я/значення. Пари розділяються знаком &, а ім'я і значення розділяються знаком =.

Фрагмент - вказує на певний розділ ресурсу.

URI може не містити рядка запиту і ідентифікатора фрагмента.

Для URI не має значення регістр букв (нечутливий до регістра).

URI може бути абсолютним і відносним. Абсолютний URI завжди починається з типу протоколу. Приклад абсолютного URI показаний вище. Відносний URI, без імені протоколу або номера порту, може містити  повні шляхи (завжди вказуються з кореневого каталогу і починаються зі знаку слеша /) або відносні шляхи (починаються з символа, отличного от /).

Огляд клієнтських технологій Інтернет. Поняття про мови розмітки. SGML. HTML як застосування SGML. Структура HTML -документа.

Клієнтські застосування для Інтернету можуть бути написані на будь-якій мові програмування з використанням протоколів Інтернету. Ці застосування встановлюються на машинах користувачів і призначені для роботи на певній платформі. Проте існує клас застосувань, що виконуються на будь-якому комп'ютері незалежно від використовуваної платформи і операційної системи. Огляд клієнтських технологій Інтернет. Поняття про мови

розмітки. SGML. HTML як застосування SGML. Структура HTML -документа.

Клієнтська частина середовища розробки Web -приложений складається в основному з 4 частин:

- браузери - служать призначеним для користувача інтерфейсом для застосування.

- HTML - мова гіпертекстової розмітки. Документи у форматі HTML поступають браузеру для відображення.

- Клієнтські розширення. У міру зростання потреб користувачів в активних web -документах з'явилася потреба працювати з виконуваним вмістом (executable content) в браузері. Для самої технології не обов'язково прив'язуватися до роботи конкретного браузеру, хоча він і підтримує її. Прикладом клієнтських розширень можуть служити Java -апплеты, елементи управління ActiveX.

- Клієнтські мови сценаріїв. На сьогодні основною такою мовою є JavaScript, тісно інтегрований з HTML.

Узагальнена структурована мова розмітки (Structured Generalized Markup Language - SGML) - це система визначення мов розмітки. SGML стандартизований в 1986 році і широко поширений скрізь, де вимагаються великі об'єми структурованого тексту, представленого в легкодоступних форматах. Мова дозволяє розмічати документи, уявляючи інформацію про структуру, представлення і семантику в одному документі. SGML має великий спектр підтримки, оскільки у нього є величезна кількість властивостей, спеціально орієнтованих на роботу з текстовими застосуваннями. Проте ця мова є досить складною (специфікація мови займає більше 500 сторінок) і, отже, важким для реалізації.

Мова SGML визначає базовий синтаксис і дає можливість описувати власні елементи (звідси і термін узагальнений). Кожна мова розмітки, визначена в SGML, називається застосуванням SGML. Застосування SGML характеризується:

- Оголошенням SGML. SGML Оголошення вказує, які символи і роздільники можуть відображуватися в застосуванні.

- Визначенням типу документу DTD. DTD визначає синтаксис конструкцій розмітки. DTD може включати додаткові визначення, наприклад, посилання на комбінації символів.

- Специфікацію, що описує семантику, використовувану в розмітці. Ця специфікація також накладає синтаксичні обмеження, які неможливо виразити за допомогою DTD.

- Екземпляри документу містять дані (вміст) і розмітку. Кожен екземпляр утримує посилання на DTD, яке повинне використовуватися для інтерпретації.

HTML (Hypertext Markup Language - мова розмітки гіпертексту) є одним із застосувань SGML. HTML надає обмежений набір елементів для структуризації документу, тому його застосування є відносно простим.

Розглянемо, які конструкції SGML використовуються в HTML.

1. Елементи. SGML оголошує типи елементів, представляючі структури або бажану поведінку. HTML включає типи елементів, представляючі абзаци, гіпертекстові посилання, списки, таблиці, зображення і так далі

Кожне оголошення типу елементу зазвичай включає три частини: початковий тег, вміст і кінцевий тег.

Ім'я елементу відображується в початковому тегу (пишеться <имя-элемента>) і в кінцевому тегу (пишеться </имя-элемента>). Деякі елементи можуть не мати вмісту. Наприклад, елемент переходу на наступний рядок BR не має вмісту. У стандарті також визначено, що деякі елементи можуть не мати кінцевого тега або він може бути опущений. Наприклад, елемент абзацу P може не мати кінцевого тега.

2. Атрибути. З елементами можуть бути пов'язані властивості, звані атрибутами, які можуть мати значення (стандартні або встановлювані авторами або сценаріями). Пари атрибут/значення поміщаються перед закриваючою дужкою ">" початкового тега елементу. У початковому тегу елементу може бути будь-яке число (допустимих) пар атрибут/значення, розділених пропусками. Вони можуть вказуватися у будь-якому порядку.

Наприклад, в наступному прикладі для елементу H1 встановлений атрибут id :

<h1 id="section 1">Це заголовок</h1>

3. Посилання на символи. Посилання на символи - це числові або символьні імена символів, які можуть бути включені в документ HTML. Вони зручні для звернення до рідко використовуваних символів або до символів, які важко або неможливо вводити в засобах розробки документів. Посилання на символи починаються зі знаку "&" і закінчуються крапкою з комою (;). Ось деякі приклади:

- "&lt;" представляє знак <.

- "&gt;" представляє знак >.

- "&quot;" представляє знак ".

4. Коментарі. Коментарі в HTML мають наступний синтаксис:

<!-- це коментар -->

<!-- це теж коментар,     він займає декілька рядків -->

Проблеми між відкриваючим роздільником розмітки ("<"!) і відкриваючим роздільником коментаря ("--") недопустимі, але їх можна використовувати між закриваючим роздільником коментаря ("--") і закриваючим роздільником розмітки (">"). Поширеною помилкою є включення рядка символів перенесення ("---") в коментар. Слід уникати використання в коментарях двох або більш за символи перенесення.

Інформація в коментарях не має спеціального значення (наприклад, посилання на символи не інтерпретуються).

Документ у форматі HTML 4.0 складається з трьох частин:

  •  рядка, що містить інформацію про версію HTML
  •  розділу заголовків (визначуваного елементом HEAD)
  •  тіла, яке включає власне утримуване документу. Тіло може вводитися елементом BODY або елементом FRAMESET.

Перед кожним елементом або після кожного елементу може знаходитися порожній простір (пропуски, перехід на новий рядок, табуляції і коментарі). Розділи 2 і 3 повинні відділятися елементом HTML.

Вот пример простого документа HTML:

<!DOCTYPE "-//W3C//ДАТА ГРОМАДСЬКОСТІ HTML HTML

4.0//EN"    "http ://www.w 3.org/КОНЦЕРН/строгий

REC-html40/.дата">

<HTML>

  <ГОЛОВА>

     <ЗАГОЛОВОК>Мой первый документ HTML</ЗАГОЛОВОК>

  </ГОЛОВА>

  <ТІЛО>

     <P>Привет, мир!

  </ТІЛО>

</HTML>

У документі HTML має бути оголошена використовувана в нім версія мови HTML. Оголошення типу документу вказує визначення типу документу (DTD), використовуване в цьому документі.

HTML 4.0 визначає три DTD, так що автори повинні включати у свої документи одне з наступних оголошень типів. Різниця між DTD полягає в підтримуваних ними елементах.

- HTML 4.0 Strict DTD (строге визначення) включає усі елементи і атрибути, що не є небажаними і що не використовуються в документах з кадрами. Для документів, що використовують це DTD, використовуйте таке оголошення типу документу :

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0//EN"

"http ://www.w 3.org/TR/REC - html40/strict.dtd">

- HTML 4.0 Transitional DTD (перехідне визначення) включає усе, що включено в строге DTD, а також небажані елементи і атрибути (більшість з яких відноситься до візуального представлення). Для документів, що використовують це DTD, використовуйте таке оголошення типу документу :

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0 Transitional//EN"

"http ://www.w 3.org/TR/REC - html40/loose.dtd">

- HTML 4.0 Frameset DTD (визначення для кадрів) включає усе, що включено в перехідне DTD, а також кадри. Для документів, що використовують це DTD, використовуйте таке оголошення типу :

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0 Frameset//EN"

"http ://www.w 3.org/TR/REC - html40/frameset.dtd">

Після оголошення типу документу інша частина документу HTML міститься в елементі HTML. Таким чином, типовий документ HTML має таку структуру:

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0//EN"

"http ://www.w 3.org/TR/REC - html40/strict.dtd">

<HTML>

..Тут йдуть заголовок, тіло і т.д..

</HTML>

Основні елементи HTML. Елемент HTML. Атрибути lang, dir. Елементи HEAD, TITLE. Атрибут title. Елементи META, LINK, BODY. Атрибути id, class.

Елемент HTML. Ідентифікує документ як що містить елементи HTML. Початковий тег - не обов'язковий. Кінцевий тег - не обов'язковий. Після оголошення типу документу частина документу HTML, що залишилася, міститься в цьому елементі. Усередині цього елементу можуть

знаходитися елементи HEAD і BODY для ділення документу на частини.

Атрибути, визначені для елементу, :

  •  lang. Цей атрибут вказує основну мову значень атрибутів елементів і текстового вмісту. За умовчанням значення цього атрибуту не встановлене. Приклади можливих значень : ru (російський), en (англійський) і так далі
  •  dir. Цей атрибут задає основний напрям нейтрального в сенсі напряму тексту і напрям таблиць. Можливі значення:

LTR: Зліва направо.

RTL: Справа наліво.

Ці атрибути використовуються в основному для допомоги пошуковим машинам, для допомоги програмам перевірки орфографії і тому подібне. Визначення цих атрибутів не є обов'язковим. Ці атрибути можуть бути встановлені і в інших елементах HTML.

Елемент HEAD. Містить інформацію про поточний документ, таку як заголовок, ключові слова, які можуть використовуватися пошуковими машинами, і інші дані, які не рахуються вмістом документу. Початковий тег - не обов'язковий. Кінцевий тег - не обов'язковий. Усередині цього елементу можуть знаходитися елементи TITLE, META, LINK, BASE і деякі інші.

Елемент TITLE. Означає назва документу, яка зазвичай відображується в заголовку вікна браузеру. Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - обов'язковий. За стандартом застосування цього елементу є обов'язковим. На практиці ця вимога виконується не завжди. Якщо цей елемент присутній в документі, він повинен міститися в розділі HEAD. Заголовки можуть включати комбінації символів (для символів зі

знаком наголосу, спеціальних символів і так далі), але не можуть містити іншої розмітки.

Елемент TITLE може мати атрибут, званий title. Цей атрибут встановлюється для практично усіх елементів HTML. Цей атрибут пропонує інформацію про елемент, для якого він встановлюється. Візуальні браузери часто відображують заголовок як підказку. Установка цього атрибуту для посилання дозволяє повідомити користувачів про природу пов'язаного ресурсу.

Вот образец заголовка документа:

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.0//EN"

  "http://www.w3.org/TR/REC-html40/strict.dtd">

<HTML>

<HEAD>

<TITLE title=”это заголовок”>Интернет-технологии</TITLE>

... другие элементы заголовка...

</HEAD>

<BODY>

... тело документа...

</BODY>

</HTML>

Елемент META.

Надає різні типи інформації, що не відображується, і інструкцій для браузеру. Це, зокрема, інформація про зміст сторінки, ключові слова, про автора, команди, що управляють, пошуковим роботам і так далі. Початковий тег: обов'язковий, Кінцевий тег: заборонений. Усі елементи META повинні розташовуватися в розділі HEAD.

META -тэги мають два можливі атрибути

- <META HTTP - EQUIV="ім'я" CONTENT="вміст">

- <META NAME="ім'я" CONTENT="вміст">

Атрибут HTTP - EQUIV

META -тэги з атрибутом HTTP - EQUIV еквівалентні HTTP -заголовкам. Зазвичай вони управляють діями браузерів і можуть бути використані для вдосконалення інформації, що видається звичайними заголовками. Теги такої форми можуть дати такий же ефект, що і HTTP -заголовки, і на деяких серверах автоматично можуть бути переведені в справжні HTTP -заголовки.

Expires - дата застарівання. Управління кешуванням в HTTP/1.0. Якщо вказана дата пройшла, то черговий запит цього документу викликає повторний мережевий запит, а не підвантаження документу з кеша. Дата зі значенням "0" інтерпретується як "зараз". Таке значення примушує браузер кожного разу при запиті перевіряти - чи змінювався цей документ. Це, до речі відноситься і до прокси-агентам. Пошукові роботи можуть або

зовсім не індексувати такий документ, або постійно перевіряти його.

<META HTTP - EQUIV="expires" CONTENT="Wed, 26 Feb 2012 08:21:57 GMT"> що еквівалентно HTTP -заголовку

Expires: Wed, 26 Feb 2012 08:21:57 GMT

Pragma - контроль кешування для HTTP/1.0. Значенням має бути "no-cache".

Content - Type - вказівка типу документу. Може бути розширено вказівкою кодування сторінки (charset).

<META HTTP - EQUIV="Content-type" CONTENT="text/html; charset=KOI - 8r">

Content - language - вказівка мови документу. Може використовуватися пошуковими машинами при індексуванні сторінок. Комбінація поля Accept - Language (посиланого браузером) з вмістом Content - language може бути умовою вибору сервером тієї або іншої мови.

<META HTTP - EQUIV="Content-language" CONTENT="en-GB">

Refresh - визначення затримки в секундах, після якої браузер автоматично оновлює документ. Додаткова можливість - автоматичне завантаження іншого документу.

<META HTTP - EQUIV="Refresh" Content="3, URL=http://www.name.com/page.html"> що еквівалентно HTTP -заголовку

Refresh: 3; URL=http://www.name.com/page.html

Cache - Control - визначає дії кеша по відношенню до цього документу. Можливі значення:

  •  Public - документ кэшируется в доступних для усіх кешах
  •  Private - тільки в приватному кеші
  •  no - cache - не може бути кэширован
  •  no - store - може бути кэширован, але не зберігається

Атрибут NAME

META -тэги з атрибутом NAME використовуються у випадках, коли поля не співвідносяться з HTTP -заголовками.

Robots - управління індексацією сторінки для пошукових роботів.

<META NAME="Robots" CONTENT="NOINDEX, FOLLOW">

Можливі значення:

  •  index - індексувати цю сторінку
  •  follow - індексувати сторінки, на які є посилання з цій сторінці
  •  all - еквівалентно двом попереднім через кому
  •  noindex - не індексувати сторінку, але йти по посиланнях
  •  nofollow - індексувати, але не йти по посиланнях
  •  none - еквівалентно двом попереднім через кому

За умовчанням CONTENT="index, follow".

Description - коротка анотація змісту документу. Використовується пошуковими системами для опису документу. Довжина тексту до 100 символів.

<META NAME="Description" CONTENT="Документ містить опис елементів HTML">

Keywords - використовується пошуковими системами для індексування документу. Довжина списку до 1000 символів. Не допускається використання одного і того ж ключового слова більше 7 разів, пошукові системи

просто ігноруватимуть це слово.

<META NAME="Keywords" CONTENT="елементи, теги, метадані ">

Document - state - управління індексацією сторінки для пошукових роботів. Визначає частоту індексації - або один раз індексувати, або реиндексировать документ регулярно.

<META NAME="Document-state" CONTENT="Static">

Можливі значення:

  •  Static
  •  Dynamic

Author - звичайне ім'я автора, формат довільний.

<META NAME=" Author " CONTENT="Іванов И. И., 2010 р. ">

Generator - звичайна назва і версія редактора, за допомогою якого створена ця сторінка.

Copyright - звичайний опис авторських прав на документ в довільному форматі

Елемент LINK.

Надає документу незалежний від середовища метод визначення відношення цього документу до інших документів і ресурсів Мережі. За допомогою елементу LINK можна:

  •  створювати в документі спеціальні навігаційні кнопки або меню
  •  управляти процесом відображення набору HTML файлів в друкарські документи
  •  прив'язувати такі асоційовані ресурси, як таблиці стилів і скрипти
  •  надавати альтернативні форми для цього документу

Початковий тег: обов'язковий, Кінцевий тег: заборонений. Усі елементи LINK повинні розташовуватися в розділі HEAD.

Серед атрибутів, визначених для цього елементу, найважливішими є:

  •  rel - визначає тип прямого зв'язку
  •  rev - визначає тип зворотного зв'язку
  •  href - визначає URI пов'язаного ресурсу
  •  type - рекомендований тип вмісту.

Атрибути rel і rev можуть набувати значень:

  •  Alternate - означає альтернативні версії документу, в якому знаходиться посилання.
  •  Stylesheet - означає зовнішню таблицю стилів.
  •  Start - означає перший документ в наборі. Цей тип посилання повідомляє пошукові машини про те, який документ автор вважає початком набору.
  •  Next - означає наступний документ в лінійній послідовності документів.
  •  Prev - означає попередній документ у впорядкованій серії документів.
  •  Contents - означає документ, що служить змістом.
  •  Index - означає документ, що є покажчиком поточного документу.
  •  Glossary - означає документ - глосарій термінів, що відносяться до поточного документу.
  •  Copyright - означає зауваження про авторське право для поточного документу.
  •  Chapter - означає документ, що є главою в наборі документів.
  •  Section - означає документ, що є розділом в наборі документів.
  •  Subsection - означає документ, що є підрозділом в наборі документів.
  •  Appendix - означає документ, що є застосуванням в наборі документів.
  •  Help - означає документ, що містить довідку (детальніша інформація, посилання на інші інформаційні ресурси і так далі)
  •  Bookmark - означає закладку.

Приклад використання цього елементу:

<!DOCTYPE "-//W3C//ДАТА ГРОМАДСЬКОСТІ HTML HTML 4.0//EN"    "http ://www.w 3.org/КОНЦЕРН/строгий REC-html40/.дата">

<HTML>

<ГОЛОВА>

 <ЗАГОЛОВОК>Глава 4</ЗАГОЛОВОК>

<Заголовок="Початку" ЄДНАЛЬНОГО rel="Первая страница руководства", type="текстовий/html" href="http://де-небудь.

початок com/керівництва/.html">

 <"Індекс" ЄДНАЛЬНОГО rel=, type="текстовий/html" href="http://де-небудь.індекс com/керівництва/.html">

 <ЄДНАЛЬНИЙ rel=, "Наступний" type="текстовий/html" href="http://де-небудь.com/керівництво/Chapter5.html">

 <ЄДНАЛЬНИЙ rel=, "Попередній" type="текстовий/html" href="http://де-небудь.com/керівництво//Chapter3.html">

 <Заголовок=допомоги ЄДНАЛЬНОГО rel="Страница помощи", type="текстовий/html" href="допомога.html">   <!-- описаны

ссылки на индекс, первую, следующую и предыдущую страницу, а также страницу помощи -->

<єднальний rel="stylesheet" type="текстовий/css" href="://де-небудь.керівництво com/керівництва/.css">

<!-- описано местонахождение таблицы стилей руководства -->

</ГОЛОВА> ..продолжение документа..

Елемент BODY.

Визначає зміст документу. Початковий тег: не обов'язковий, Кінцевий тег: не обов'язковий.

Визначення найважливіших атрибутів :

 background = uri. Небажаний. Значення цього атрибуту - URI, що вказує на зображення. Це зображення є фоном.

text = color. Цей атрибут встановлює колір тексту.

link  color. Цей атрибут встановлює колір тексту гіпертекстових посилань, по яких перехід не був здійснений.

vlink color. Цей атрибут встановлює колір тексту посилань, по перехід був здійснений.

alink = color. Цей атрибут встановлює колір тексту посилань, коли вони вибрані користувачем.

Усі ці атрибути є небажаними, оскільки переважним є завдання представлення документу за допомогою таблиць стилів.

Все эти атрибуты являются нежелательными, так как предпочтительным является задание представления документа с помощью таблиц стилей.

Кроме этих атрибутов, элемент BODY и имеет множество атрибутов, общих для многих других элементов:

id, class (идентификаторы в пределах документа)

style (встроенная информация о стиле)

bgcolor (цвет фона)

Рассмотрим атрибуты id и class.

Атрибут id назначает элементу уникальный идентификатор. Он имеет в HTML несколько ролей:

Способ выбора таблицы стиля.

Назначение цели (якорь) для гипертекстовых ссылок.

Средство ссылки на определенный элемент сценария.

Имя объявленного объекта OBJECT.

В целях обработки агентами пользователей (например, для полей идентификации при извлечении данных из страниц HTML в базу данных, преобразовании документов HTML в другие форматы, в сценариях и т.д.).

Атрибут class, з іншого боку, призначає одне або декілька імен класів елементу; при цьому елемент може називатися таким, що належить до цих класів. Ім'я класу може використовуватися декількома екземплярами елементу. Атрибут class має в HTML декілька ролей:

- Спосіб вибору таблиці стилю (коли автор хоче призначити інформацію про стиль набору елементів).

- Для загальної обробки агентами користувачів

Наприклад: <BODY id="myBody" class="info">..

означає привласнення елементу BODY унікального ідентифікатора з ім'ям myBody. Цей ідентифікатор може потім використовуватися в сценаріях. Також вказується, що до документу має бути клас info з таблиці стилів (помітимо, що розташування таблиці стилів може бути вказане за допомогою елементу LINK).

Елементи форматування тексту. Списки. Таблиці.

Існує досить багато елементів, призначених для форматування тексту документу. Це елементи B, BLOCKQUOTE,  BR, Hx, HR, I, P, SUB, SUP і інші.

Елементи Hx (H1, H2, H3, H4, H5, H6). Визначають заголовки тексту. Всього існує 6 рівнів заголовків - від H1 (найбільш важливий, і, отже, найбільший заголовок) до H6 (найменш важливий і найменший заголовок). Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - обов'язковий. Для елементу немає специфічних атрибутів, визначені тільки загальні для більшості елементів атрибути - id, class, lang, dir, title і деякі інші.

Елемент P. Визначає параграф (абзац) тексту. Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - не обов'язковий. Для елементу немає специфічних атрибутів.

Елемент BR. Призначений для примусового переходу тексту на інший рядок. Початковий тег - обов'язковий, кінцевий тег - заборонений.

При відкритті тексту в браузері можна переконатися, що візуальна дія елементу BR не дорівнює дії елементу P.

Мова HTML пропонує авторам декілька механізмів створення списків інформації. У кожному списку має бути один або декілька елементів списків. Списки можуть містити:

  •  неврегульовану інформацію.
    •  Впорядковану інформацію.
    •  Визначення.

Елемент UL призначений для створення неврегульованих списків, елемент OL - для впорядкованих списків. Ці елементи повинні містити один або декілька елементів LI, що описують елементи списку. Відмінність впорядкованих і неврегульованих списків - тільки у візуальному представленні. Елементи впорядкованого списку нумеруються, а елементи неврегульованого списку відзначаються деяким маркером, вид якого залежить від використовуваного стилю. Для UL і OL наявність початкового і кінцевого тега обов'язкова. Для LI початковий тег обов'язковий, кінцевий - не обов'язковий. Для тегів визначені загальні атрибути і деякий набір небажаних атрибутів :

 type = інформація про стиль. Цей атрибут встановлює стиль елементу списку. Доступные в настоящее время значения:

Type

Стиль нумерации

1

арабские цифры

1, 2, 3, ...

a

буквы нижнего регистра

a, b, c, ...

A

буквы верхнего регистра

A, B, C, ...

i

римские цифры в нижнем регистре

i, ii, iii, ...

I

римские цифры в верхнем регистре

I, II, III, ...

start = число. Тільки для OL. Цей атрибут задає початковий номер першого елементу у впорядкованому списку. За умовчанням початковий номер - "1". Хоча значенням цього атрибуту є ціле число, відповідна мітка може бути нецифрова. Якщо як стиль вибрані латинські букви верхнього регістра (A, B, C, ..), start=3 означає "C". Якщо як стиль вибрані римські цифри нижнього регістра, start=3 означає "iii" і так далі

value = число. Тільки для LI. Цей атрибут встановлює номер поточного елементу списку. Хоча значенням атрибуту є ціле число, відповідна мітка може бути нечислова (див. атрибут start).

compact. Якщо цей логічний атрибут встановлений, він повідомляє візуальних агентів користувачів про те, що генерувати список треба компактніше. Інтерпретація цього атрибуту залежить від агента користувача.

Описаний вище неврегульований список може бути представлений таким чином:

<UL>

<LI>Неврегульовану інформацію.

<LI>Впорядковану інформацію.

<LI>Визначення.

</UL>

Визначення трохи відрізняються від розглянутих вище списків і створюються з використанням елементів DL, DT, DD.

summary="В этой таблице приводится некоторая статистика о фруктовых мухах:  средняя высота и вес, процент мух с красными глазами (особей мужского и женского пола).">

<CAPTION> Тестова таблиця із збідненими осередками </CAPTION>

<TR><TH rowspan="2">&nbsp;</TH><TH colspan="2">Средний </TH>

   <TH rowspan="2">Красные<BR>глаза</TH></TR></TR>

<TR><TH>высота</TH><TH>вес</TH></TR>

<TR><TH>мужской пол</TH><TD>1.9</TD><TD>0.003</TD><TD>40%</TD></TR>

<TR><TH>женский пол</TH><TD>1.7</TD><TD>0.002</TD><TD>43%</TD></TR>

</TABLE>

Візуальне представлення цієї таблиці буде наступним:

Елемент TABLE створює таблицю. Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - обов'язковий. Усі інші елементи таблиці повинні знаходитися усередині цього елементу. Для цього елементу визначена безліч атрибутів. З них найважливішими є:

  •  align - вирівнювання таблиці відносно документу. Можливі значення: center, left, right
  •  border - товщина рамки в пікселях. Якщо атрибут не вказаний, то таблиця виводиться без видимої рамки
  •  bordercolor - колір рамки
  •  cellspacing - задає відстань між елементами таблиці
  •  cellpadding - задає відстань між вмістом осередку і її рамкою
  •  rules - описує рамки навколо таблиці. Може набувати наступних значень

all

Отображает все части рамки внутри таблицы

cols

Отображает все вертикальные рамки внутри таблицы

groups

Отображает горизонтальные части рамки между группами таблицы THEAD, TBODY, TFOOT

none

Удаляет все рамки вокруг таблицы

rows

Отображает все горизонтальные рамки внутри таблицы

  •  summary - коротка інформація про призначення і структуру таблиці для агентів користувачів, що виконують генерацію для невізуальних засобів
    •  width - ширина таблиці у відсотках або пікселях. Якщо значення вказане у відсотках, це означає долю у відсотках від доступного горизонтального простору.

Елемент CAPTION визначає заголовок таблиці. Він повинен розташовуватися безпосередньо після початкового тега елементу TABLE і може зустрічатися в таблиці тільки один раз. Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - обов'язковий.

Рядки таблиці можуть групуватися в заголовки, нижні заголовки і один або декілька розділів тіла таблиці за допомогою елементів THEAD, TFOOT і TBODY відповідно. Заголовки таблиці повинні містити інформацію про стовпці таблиці. Тіло таблиці повинне містити рядки даних таблиці.

Якщо елементи THEAD, TFOOT і TBODY присутні, кожен з них містить групу рядків. Кожна група рядків повинна містити принаймні один рядок, визначуваний елементом TR. Елементи TR служать контейнерами для рядка елементів таблиці.

У прикладі показаний порядок і структура заголовків таблиці, нижніх заголовків і тел.

<TABLE>

<THEAD>

    <TR> ...заголовок...

</THEAD>

<TFOOT>

    <TR> ...нижний заголовок...

</TFOOT>

<TBODY>

    <TR> ...первая строка данных блока 1...

    <TR> ...вторая строка данных блока 1...

</TBODY>

<TBODY>

    <TR> ...первая строка данных блока 2...

    <TR> ...вторая строка данных блока 2...

    <TR> ...третья строка данных блока 2...

</TBODY>

</TABLE>

Елемент TFOOT повинен розташовуватися до елементу TBODY у визначенні TABLE, щоб агенти користувачів могли генерувати нижній заголовок до отримання усіх (можливо, численних) рядків даних. Нижче наводиться зведення обов'язкових тегів і тегів, які можна опустити, :

- Початковий тег TBODY завжди обов'язковий, якщо тільки таблиця не містить єдиного тіла без верхніх і нижніх заголовків. Кінцевий тег TBODY завжди можна опускати.

- Початкові теги для елементів THEAD і TFOOT обов'язкові, якщо в таблиці присутні верхній і нижній заголовки, але відповідні кінцеві теги можна опускати.

Розділи THEAD, TFOOT і TBODY повинні містити однакове число стовпців.

Кожен рядок таблиці (описана елементом TR) містить одну або декілька елементів таблиці. Елементи таблиці описуються елементами TH і TD. При цьому TH використовується для опису осередків заголовка, а TD - для опису осередків даних, що знаходяться в тілі таблиці. Для цих елементів початковий тег - обов'язковий, кінцевий - не обов'язковий. Серед безлічі атрибутів, визначених для осередків, найбільш

важливими є: rowspan = число. Цей атрибут визначає число рядків, об'єднаних поточним осередком. За умовчанням використовується значення один ("1"). Значення нуль ("0") означає, що осередок об'єднує усі рядки від поточної до останнього рядка таблиці.

colspan = число. Цей атрибут визначає число стовпців, об'єднаних поточним осередком. За умовчанням використовується значення один ("1"). Значення нуль ("0") означає, що осередок об'єднує усі стовпці від поточного до останнього стовпця таблиці.

Наведемо приклад складної таблиці, в якій деякі осередки об'єднані, :

<TABLE border="1">

<TR><TD>1 </TD><TD rowspan="2">2,5 </TD><TD>3</TD></TR>

<TR><TD>4 </TD><TD>&nbsp;</TD></TR>

<TR><TD colspan="3">7-9</TD></TR>

</TABLE>

Зовнішній вигляд таблиці буде наступним:

1

2,5

3

4

7-9

Тут об'єднано дві клітинки по вертикалі. Для цього використовувався атрибут rowspan. Для об'єднання осередків в рядку (осередки 7 -9) використовувався атрибут colspan.

У цьому ж прикладі показано застосування символу нерозривного прикладу  &nbsp;, який часто застосовується, якщо вимагається зберегти форматування таблиці за відсутності вмісту в осередку.

Окрім цих атрибутів, часто використовуються атрибути вирівнювання вмісту осередків

  •  align  - вирівнює текст в осередку
    •  left - по лівому краю (за умовчанням)
      •  rigth - по правому краю
      •  center - по центру
      •  justify - по ширині.
      •  valign - вирівнює текст в осередку по вертикалі
      •  top - по верхньому краю
      •  middle - по центру
      •  bottom - по нижньому краю
      •  baseline - по базовій лінії.

Ці ж атрибути можуть використовуватися в елементі TR. У такому разі вони діють на усі осередки рядка.

Посилання. Зображення. Об'єкти

Посилання зв'язують один ресурс Інтернету з іншим. Посилання має два кінці - званих якорями - і напрям. Посилання починається в "початковому" якорі (джерелі) і вказує на "цільовий" якір, який може бути будь-яким ресурсом Web (наприклад, зображенням, відеокліпом, звуковим файлом, програмою, документом HTML, елементом в документі HTML і так далі). За умовчанням з посиланням пов'язано завантаження іншого ресурсу Web. Ця поведінка досягається зазвичай шляхом вибору посилання (наприклад, за допомогою клацання миші, введення з клавіатури і так далі).

Для визначення якорів використовується елемент A. Початковий тег - обов'язковий. Кінцевий тег - обов'язковий. Посилання і якорі, визначувані елементом A, не можуть бути вкладеними; елемент A не повинен містити інших елементів A. Має безліч атрибутів, серед яких найважливішими є, :

name - дає якорю ім'я, так що він може служити метою іншого посилання. Значенням цього атрибуту має бути унікальне ім'я. Зона дії імені - поточний документ.

href - визначає місце розташування ресурсу Web, визначаючи зв'язок між поточним елементом (початковим якорем) і цільовим якорем, визначуваним цим атрибутом.

Кожен елемент A визначає якір:

- Вміст елементу A визначає положення якоря.

- Атрибут name задає ім'я якоря, так що він може служити пунктом призначення будь-якого числа посилань.

- Атрибут href призначає якір пунктом призначення рівно одного посилання.

У наступному HTML -фрагменте міститься два посилання, у однієї цільовим anchor являється документ HTML з ім'ям "chapter 2.html", а у другої цільовий anchor - зображення у форматі GIF, розташоване у файлі "forest.gif":

<BODY> ..якийсь текст..

<P>Детальніше за см в <A href="chapter 2.html">главі два</A>.

См також <A href="./images/forest.gif">карту лісу.</A>

</BODY>

Визначивши якір, ми можемо зв'язати його з цим же або з іншим документом. URI, що призначають якір, включають символ "#", за яким слідує ім'я якоря (ідентифікатор фрагмента). Ось декілька прикладів таких URI :

- Абсолютний URI: http://www.mycompany.com/one.html#anchor - one

- Відносний URI: ./one.html#anchor - one або one.html#anchor - one

- Якщо посилання визначене в тому ж документі: #anchor - one

Ось приклад визначення і використання якорів усередині одного документу:

<H1>Зміст;</H1>

<P><A href="#section1">Вступ</A><BR>

<A href="#section2">Передісторія</A><BR> ..продовження змісту..

..тіло документу..

<H2><A name="section 1">Вступ</A></H2> ..розділ 1..

<H2><A name="section 2">Передісторія</A></H2> ..розділ 2..

Мова HTML дозволяє включати в сторінки зображення, аплети, мультимедійні об'єкти і тому подібне. Для цього використовуються наступні елементи:

Елемент IMG використовується для вставки зображень в документи. Для цього елементу початковий тег - обов'язковий, кінцевий тег - заборонений. Найважливішими атрибутом елементу являються:

src - задає місце розташування зображення.

alt - вказує альтернативний текст. Не є обов'язковим. Використовується текстовими браузерами - цей текст показується замість зображення. Звичайні браузери

використовують цей текст як підказку.

width, height - визначають розмір зображення. Також не є обов'язковими, але можуть бути використані для точнішої розмітки документу.

align - визначають вирівнювання зображення відносно навколишнього тексту. Має значення:

- bottom: означає, що вікно об'єкту має бути вертикально вирівняне відносно поточної базової лінії. Це значення використовується за умовчанням.

- middle: означає, що центр об'єкту має бути вирівняний вертикально відносно поточної базової лінії.

- top: означає, що верх об'єкту має бути вертикально вирівняний відносно верху поточного текстового рядка.

- left і right, призводять до переміщення зображення до поточного лівого або правого поля.

Приклад використання елементу IMG :

<IMG src="589.jpg" alt="вид з мого вікна">

<IMG src="589.jpg" width="100" height="200">

Сучаснішим способом вставки зображень є використання елементу OBJECT. Він дозволяє вставляти не лише зображення, але і складніші об'єкти - документи Word, анімацію, Flash -фильмы і так далі

Наприклад, зображення можна вставити таким чином:

<OBJECT data="589.jpg" type="image/jpeg" width="100" height="200"> вид з мого вікна

</OBJECT>

Документ Word може бути вставлений в HTML таким чином:

<OBJECT data="lecture 8.doc" type="application/msword"></OBJECT>

Відеокліп:

<OBJECT data="http://mysite.com/myvideo.avi" type="application/avi"></OBJECT>

Частина коду, створювана Flash для публікації ролика :

<OBJECT classid="clsid: D27CDB6E - AE6D - 11cf-96B8-444553540000" codebase="http://download.macromedia.com/pub/shockwave/cabs/flash/swflash.cab#version=6,0,0,0"  WIDTH="550"

HEIGHT="400" id="myflash" ALIGN="">

<PARAM NAME=movie VALUE=" myflash.swf">

<PARAM NAME=quality VALUE=high>

<PARAM NAME=bgcolor VALUE=#FFFFFF>

</OBJECT>

Таким чином, елемент OBJECT надає загальний механізм включення об'єктів різної природи в сторінку. Для цього елементу наявність початкового і кінцевого тега є обов'язковою.

Найважливіші атрибути:

 classid - використовується для вказівки місця розташування об'єкту за допомогою URI. Він може використовуватися разом з атрибутом data або як альтернатива йому,

залежно від типу об'єкту.

codebase - визначає базовий шлях, використовуваний для дозволу відносних адрес URI, що задаються в атрибутах classid, data і archive. Якщо цей атрибут відсутній, значенням за умовчанням є базова адреса URI поточного документу.

codetype - визначає тип вмісту даних, отримання яких слід чекати при завантаженні об'єкту, що задається атрибутом classid. Цей атрибут не є обов'язковим, але рекомендується, якщо використовується атрибут classid, оскільки він дозволяє агентові користувача уникнути завантаження інформації для типу утримуваного, який він не підтримує. Якщо цей атрибут відсутній, за умовчанням використовується значення атрибуту type.

data - використовується для вказівки місця розташування даних об'єкту, наприклад, даних зображення для об'єктів, що визначають зображення. Якщо дається відносна адреса URI, він повинен інтерпретуватися відносно атрибуту codebase.

type - визначає тип вмісту для даних, що задаються атрибутом data. Цей атрибут не є обов'язковим, але рекомендується, якщо використовується атрибут data.

archive - використовується для визначення розділеного пропусками списку адрес URI архівів, що містять ресурси, що відносяться до об'єкту, який може включати ресурси, що задаються атрибутами classid і data. Попереднє завантаження архівів приведе до зменшення часу завантаження об'єкту. Архіви, вказані у вигляді відносних адрес URI, повинні інтерпретуватися відносно атрибуту codebase.

У більшості браузерів є вбудовані механізми для генерації основних типів даних, таких як текст, зображення, кольори, шрифти і ряд графічних елементів. Для генерації типів даних, які браузери не підтримують за умовчанням, вони зазвичай запускають зовнішні застосування. Елемент OBJECT дозволяє авторам об'єктів управляти генерацією даних - задавати зовнішню генерацію або використання деякої визначуваної автором програми, що генерує дані в браузері.

У загальному випадку автор повинен визначити три типи інформації :

· Реалізація включеного об'єкту. Наприклад, якщо включений об'єкт - аплет, автор повинен вказати місце розташування виконуваного коду аплета.

· Генеровані дані. Наприклад, якщо включений об'єкт є програмою, що генерує дані шрифту, автор повинен вказати місце розташування цих даних.

· Додаткові значення, необхідні об'єкту. Наприклад, деяким аплетам можуть бути потрібні початкові значення для їх параметрів.

Елемент PARAM визначає набір значень, які можуть знадобитися об'єкту під час роботи. Для цього елементу початковий тег обов'язковий, кінцевий - заборонений. Набір елементів PARAM повинен розташовуватися усередині елементу OBJECT. Елемент має наступний найважливіші атрибути:

  •  name - визначає ім'я робочого параметра, яке має бути об'єкту, що зрозуміло вставляється. Чи враховує ім'я властивості регістр, залежить від конкретної реалізації об'єкту.
  •  value - визначає значення робочого параметра, що задається атрибутом name. Значення властивостей не мають значення в HTML; їх значення визначається об'єктом.
  •  valuetype - визначає тип атрибуту value. Можливі значення:
    •  data: Це значення використовується за умовчанням. Воно означає, що значення, що задається атрибутом value, визначатиметься і передаватиметься в об'єкт у вигляді рядка.
      •  ref: Значення, що задається атрибутом value, є адресою URI ресурсу, де зберігаються робочі значення.
      •  object: Значення, що задається атрибутом value, є ідентифікатором, що посилається на оголошення OBJECT в цьому ж документі. Ідентифікатором має бути значення атрибуту id для оголошеного елементу OBJECT.
      •  type - задає тип утримуваного ресурсу, що призначається атрибутом value тільки у разі, якщо значенням атрибуту valuetype є "ref". Таким чином, цей атрибут визначає для агента користувача тип значень, які знаходитимуться за адресою URI, призначеною атрибутом value.

Елементи DIV і SPAN. Таблиці стилів.

HTML -документ може мати структуру, для якої недостатньо наявні елементи HTML. Елементи DIV і SPAN разом з атрибутами id і class забезпечують загальний механізм додавання структури в документи. Ці елементи визначають вбудовувану інформацію (SPAN) або інформацію рівня блоку (DIV), але не накладають ніяких інших виразів для представлення контексту. Припустимо, необхідно згенерувати документ у форматі HTML на основі бази даних інформації про клієнтів. Оскільки HTML не включає елементів для ідентифікації таких об'єктів як "клієнт", "номер телефону", "адреса електронної пошти" і так далі, використовуються елементи DIV і SPAN для досягнення потрібних ефектів структури і представлення. Для структуризації інформації може бути використаний елемент TABLE таким чином:

<DIV id="client-boyera" class="client">

<P><SPAN class="client-title">Інформація про клієнта: </SPAN>

<TABLE class="client-data">

<TR><TH>Прізвище:<TD>Boyera</TR>

<TR><TH>Ім'я:<TD>Stephane</TR>

<TR><TH>Тіл:<TD>(212) 555-1212</TR>

<TR><TH>Email:<TD>sb@foo.org</TR>

</TABLE>

</DIV>

Для елементів DIV і SPAN наявність початкового і кінцевого тега обов'язкова. Відмінність між цими елементами полягає у візуальному представленні - браузери ставлять переведення рядка до початку і після закінчення елементу DIV. У разі елементу SPAN це не відбувається.

Найчастіше ці елементи застосовуються у поєднанні з певними стилями, що дають можливість візуально представити структуру документу. Стиль - це набір правил оформлення і форматування, який може бути застосований до різних елементів сторінки. Визначення стильового оформлення HTML -документа проводиться за допомогою каскадних таблиць стилів (CSS - Cascading Style Sheets).

Існує цілих чотири способи зв'язування документу і таблиці стилів :

  •  Зв'язування - дозволяє використовувати одну таблицю стилів для форматування багатьох сторінок HTML
  •  Впровадження - дозволяє задавати усі правила таблиці стилів безпосередньо в самому документі
  •  Вбудовування в теги документу - дозволяє змінювати форматування конкретних елементів сторінки
  •  Імпортування - дозволяє вбудовувати в документ таблицю стилів, розташовану на сервері

Зв'язування - проводиться за допомогою елементу LINK :

<LINK REL="stylesheet" TYPE="text/css" HREF="URL">

Впровадження - варіант, при якому опис стилів розташовується в документі, усередині елементу HEAD з використанням елементу STYLE :

<STYLE type="text/css">

<-- приховуємо таблицю для старих браузерів

-->

</STYLE>.

Параметр type="text/css" є обов'язковим і служить для вказівки браузеру використовувати CSS.

Вбудовування в теги документу - произврдится за допомогою параметра style, використовуваного в більшості елементів HTML. Цей метод небажаний, він призводить до втрати однієї з основних переваг CSS - можливості відділення інформації від опису оформлення інформації.

Імпортування - в елементі STYLE можна імпортувати зовнішню таблицю стилів за допомогою властивості @import таблиці стилів :

@import: url(mystyles.css);

Його слід задавати на початку стильового блоку або зв'язуваної таблиці стилів перед завданням інших правил. Значення властивості @import являється URL файлу таблиці стилів.

Розглянемо правила формування таблиць стилів. Усі оголошення CSS (селекторы) записуються у фігурних дужках:

ЕЛЕМЕНТ {характеристика: величина}

Існує досить великий набір характеристик, визначених для кожного елементу. Ці характеристики визначають властивості шрифту, тексту, кольору і фону, властивості, пов'язані з розмірами і рамками, і так далі.

Деякі характеристики будуть розглянуті нижче.

Наприклад, щоб забарвити усі заголовки першого рівня в червоний колір, можна написати:

H1 {color: red} чи H1 {color: #FF0000}

Групування. Можна присвоїти відразу групу властивостей декільком елементам. Для цього елементи перераховуються через кому, а кожна властивість відділяється від іншого крапкою з комою:

H1, H2 {font - size: 14pt; font - family: Arial; text - decoration: underline}

Цей запис означає, що усі заголовки першого і другого рівня відображуються підкресленими з використанням шрифту Arial величиною 14 пікселів.

Спадкоємство. У документі HTML деякі елементи можуть міститися усередині інших елементів. Якщо для зовнішнього елементу визначені правила форматування, а для вкладеного - ні, вкладений елемент наслідує правила форматування елементу-батька.

Деякі властивості не наслідують вкладеними елементами від своїх батьків, наприклад властивість background, але за умовчанням вкладені елементи відображуватимуться з фоном батьківського елементу.

Спадкоємство корисне при завданні значень властивостей, що застосовуються до документу за умовчанням. Для цього досить задати усі властивості для елементу, що породжує усі інші елементи сторінки HTML. Таким елементом

є тіло документу, визначуване BODY:

BODY {color: black;

font - family: "Times New Roman";

font - size: 12 pt;

background: url(picture.gif) white;}

Приведені правила задають форматування документу за умовчанням: чорним шрифтом Times New Roman з фоном, графічним файлом picture, що задається.gif, або на білому фоні, якщо файл недоступний.

Використання спадкоємства дозволяє використовувати для форматування не абсолютні, а відносні величини. Наприклад, використовуючи правила форматування документу, описані вище, ми можемо встановити властивості для елементу SPAN таким чином:

SPAN {font - size: 120%}

Контекстні селекторы. Спадкоємство дозволяє застосовувати стилі контекстного. Це означає, що селектор буде застосований до елементу тільки у тому випадку, якщо він знаходиться усередині певного елементу. Наприклад, визначення

P SPAN {font - size: 120%} означає, що розмір шрифту для елементу SPAN буде збільшений на 120% тільки у тому випадку, коли цей елемент знаходиться усередині елементу P. У усіх інших випадках використовуватимуться або значення за умовчанням (визначені в браузері), або визначені в таблиці стилів  для цього елементу значення.

Каскади. Ідея каскадних таблиць припускає, що є можливість одночасного використання різних таблиць стилів для одного документу. У кожного браузеру є свій стиль, визначений за умовчанням для представлення документів. Коли браузер завантажує HTML -документ, він показує його своїм стилем. Якщо ж документ посилається на таблицю стилів, будуть відображені особливості, задані в цій таблиці. Якій таблиці буде віддано перевагу, задається деякою системою правил :

  •  Визначається, чи немає протиріч в завданні параметрів якого-небудь елементу. Якщо є, використовуються батьківські параметри. Якщо немає батьківських параметрів, використовуються параметри за умовчанням.
    •  Якщо присутній конфлікт між авторським стилем і стилем, визначеним за умовчанням, перевага віддається авторським параметром.
      •  Якщо конфліктують два стилі і один застосовується тільки в цій ситуації, а інший - в усіх випадках, перевага віддається першому (пріоритет "по специфічності").

Така система пріоритетів дозволяє одному документу посилатися на декілька таблиць стилів.

Класи. CSS реалізує можливість привласнювати стилі не усім однаковим елементам сторінки, а вибірково - для цього використовується параметр CLASS = "ім'я класу", що привласнюється будь-якому елементу сторінки. Клас дозволяє задати різні правила форматування для одного елементу певного типу або усіх елементів документу. Ім'я класу вказується в селекторі правила після імені тега і відділяється від нього точкою. Можна визначити декілька правил форматування для одного елементу і за допомогою параметра CLASS відповідного тега застосовувати різні правила форматування. Наприклад, можна визначити два класи для відображення заголовка першого рівня :

H1.red {color: red}

H1.blue (color: red; background - color: blue}

У тексті документу посилання на відповідний клас задається в параметрі CLASS :

<H1 CLASS="red">Червоний шрифт</H1>

<H1 CLASS="blue">Червоний шрифт на синьому фоні</H1>

У наведеному прикладі класи задавалися для різного відображення елементів одного типу. Якщо клас повинен застосовуватися до усіх елементів документу, то в селекторі задається ім'я класу з лідируючою точкою без вказівки конкретного елементу : .red {color: red} .blue (color: red; background - color: blue}

Тепер два класи red і blue можна застосовувати до будь-яких елементів документу :

<P CLASS="red">Червоний шрифт</P>

<P CLASS="blue">Червоний шрифт на синьому фоні</P>

Перший абзац відіб'ється червоним шрифтом, а другий - червоним шрифтом на синьому фоні.

Розглянемо  деякі характеристики, визначувані в таблицях стилів.

Властивості шрифту

font-family

Використовується для указания шрифта та шрифтового сімейства, котрым будет відображаться элемент.
P {font-family: Times New Roman, sans-serif;}

font-style

Задає спосіб зображення шрифту : normal - Нормальний (за умовчанням), italic - Курсив, oblique - Похилий.
P {font-style: italic;}

font-weight

Визначає міра жирності шрифту за допомогою параметрів: normal, bold, bolder, lighter, 100, 200, 300, 400, 500, 600, 700, 800, 900
B {font-weight: bolder;}

font-size

Встановлює розмір шрифту. Параметр може вказуватися як у відносній (відсотки), так і абсолютній величині (пункти, піксели, сантиметри)

H1 {font-size: 200%;}
H2 {font-size: 150px;}

Колір елементу та колір фону

color

Визначає колір елементу

I {color: green;}

background-color

Встановлює колір фону для елементу.
H4 {background-color: yellow;}

background-image

Встановлює URL фонової картинки

TABLE {background-image:url(background.gif);}

Властивості тексту

text-decoration

Встановлює ефекти оформлення шрифту, такі, як підкреслення або закреслений текст

Прикраса тексту H4 {: underline;} - подчеркивание

Прикраса тексту : ніщо;} - стандартный текст

Я {прикраса тексту : безпересадочний для лінії;}

- зачеркивание

B {text-decoration:overline;} - надчеркивание

text-transform

Задає перетворення регістра тексту при відображенні

H4 {text - transform: capitalize;} - Перша буква кожного слова

перетвориться в заголовну

A {text - transform: uppercase;} - Усі букви перетворяться в заголовні

I {text - transform: lowercase;} - Усі букви перетворяться в рядкові

B {text - decoration: none;} - Відміняє встановлені перетворення

text-align

Визначає вирівнювання елементу. Можливі значення: left, right, center, justify

P {text-align:justify}
H5 {text-align: center}

text-indent

Встановлює відступ першого рядка тексту. Найчастіше використовується для створення параграфів з табульованим першим рядком.
P {text-indent: 50pt;}

line-height

Управляє інтервалами між рядками тексту.
P {line-height: 50 %}

word-spacing

Встановлює інтервалам між словами. Можна використовувати негативні значення

P {word-spacing: 50 %}

letter-spacing

Встановлює інтервалам між буквами
P {letter-spacing: 50 pt}

vertical-align

Встановлює вертикальне положення елементу. Може набувати наступних значень: baseline middle sub super text-top text-bottom top bottom
P {vertical-align: 50 pt}

МЕЖІ. (Показані деякі загальні властивості. Крім того, є можливість встановити стиль кожної сторони рамки).

border-width

Ширина межі. Може бути задана значенням в пікселях або за допомогою зарезервованих слів thin (тонка), medium (середня), thick (товста).

table {border-width: 2px;}

border-color

Колір межі. Може набувати значення transparent для завдання невидимої, але такої, що має ширину, межі, що іноді корисно
table {border-color: green;}

border-style

Задает стиль рисования границы. Может принимать следующие значения: none (по умолчанию), hidden, dotted, dashed, solid, double,groove, ridge, inset, outset
table {border-style: dashed;}

Курсори

Курсор із стрілками в усі чотири сторони і точкою в центрі, що показує на можливість скролінгу сторінки в будь-якому напрямі

I {cursor: all-scroll;}

auto

За умовчанням. Браузер визначає самостійно, який курсор вимагається у даному контексті
I {cursor: auto;}

col-resize

Курсор із стрілками вліво-управо і вертикальною розділяючою смужкою. Використовується для індикації можливості зміни розмірів по горизонталі

H4 {cursor: col-resize;}

crosshair

Курсор-хрест

H4 {cursor: crosshair;}

default

Стандартний курсор, використовуваний системою

H4 {cursor: default;}

hand

Рука з витягнутим вказівним пальцем. Використовується при гіперпосиланні
H4 {cursor: hand;}

help

Стрілка зі знаком питання.

H3 {cursor: help;}

move

Курсор з 4 стрілками, що показує можливість переміщення

H2 {cursor: move;}

no-drop

Рука з перекресленим кружечком. Не можна скинути об'єкт в поточну позицію курсора

TD {cursor: no-drop;}

not-allowed

Ist durchgekreuzt Kreis. Diese Operation nicht aufrechterhält
TD {cursor: not-allowed;}

pointer

Идентична стилю hand
TD {cursor: pointer;}

progress

Пісочний годинник, що показує на продовження операції
TD {cursor: progress;}

row-resize

Курсор із стрілками вгору-вниз і вертикальною розділяючою смужкою. Використовується для індикації можливості зміни розмірів по вертикалі

TD {cursor: row-resize;}

text

Текстовий курсор-каретка
TD {cursor: text;}

url(uri)

Ваш власний курсор. Підтримуються файли.cur и .ani
TD {cursor:url(elogo.cur);}

vertical-text

Горизонтальна текстова каретка для вертикального тексту

TD {cursor: vertical-text;}

wait

Курсор, що показує, що система зайнята і вимагається почекати
TD {cursor: wait;}

*-resize

Курсори, що показують можливість потягнути за край вікна. Замість символу * використовуйте N, NE, NW, S, SE, SW, E, або W, що визначають напрям стрілок

TD {cursor: n-resize;}

Природно, приведений вище список властивостей далеко не повний.  Тут не показані властивості, що дозволяють управляти видимістю елементів і їх розмірами, порядком розташування їх на сторінці. Не показані властивості, що дозволяють міняти вид смуг прокрутки і так далі. Цю інформацію можна знайти в будь-якому довіднику по HTML.

HTML -редакторы.

Хоча HTML -документы можна створювати і редагувати в будь-якому текстовому редакторові (наприклад в "Блокноті" Windows), на ринку існують безліч спеціалізованих редакторів. Вони діляться на дві основні категорії: невізуальні і візуальні редактори.

Першими користуються в основному професіонали, які в змозі писати код в будь-якому текстовому редакторові. Невізуальні редактори html дозволяють створювати найчистіший програмний код, як мовиться, що не містить нічого зайвого. Використовуючи таку програму, завжди точно знаєш, що отримаєш в результаті певної дії. Невізуальні редактори html дозволяють вставляти там, де це треба, цілі блоки коду, але при цьому, на відміну від визульных редакторів, не додають в нього нічого непотрібних рядків на тему розмітки

сторінки. Прикладами таких являються "HTML Pad" і "CSE HTML Validator Professional".

HTMLPad - один з лідерів серед редакторів в категорії "для професіоналів". Підтримує можливість редагування коду і швидкої вставки основних елементів розмітки для html, CSS, PHP, JavaScript, VBScript, ASP, SSI. Вбудоване підсвічування коду, створення і редагування власних меню користувача, можливість створення нових елементів для швидкої вставки, що дуже прискорює розробку після налаштування під потреби користувача.

CSE HTML Validator Professional  - потужна утиліта для перевірки написаного html -кода. Знаходить помилки в коді сторіночки і виводить їх список користувачеві, містить вбудований редактор html коду, конвертор тегів, шаблони, майстри підказок. Дуже зручна річ для пошуку помилок перед публікацією сайту в інтернет.

Робота з візуальними редакторами (їх ще називають WYSIWYG -редакторами від заголовних букв вираження What You See Is What You Get - "що бачите, то і отримаєте") зводиться до редагування, при якому редагований матеріал в процесі редагування виглядає в точність так само, як і кінцевий результат. HTML -код при цьому генерується автоматично. Серед таких "Microsoft FrontPage", "Macromedia Dreamweaver", "Namo WebEditor"

Microsoft FrontPage - один з простих редакторів html для новачків. Містить величезний набір інструментів і дозволяє з успіхом використовувати програму навіть самому недосвідченому творцеві сайтів. Ідеально підходить початківцям для створення своєї власної домашньої сторіночки. Цей редактор html містить великий набір готових шаблонів сторінок, фонів, кнопок і тому подібне

Недоліки: цей редактор html створює дуже надлишковий код, що сильно впливає на вагу сторінки і збільшує швидкість її завантаження. Переваги: хороша сумісність з іншими продуктами від Microsoft.

Macromedia Dreamweaver - візуальний редактор html. Влаштує і початкуючого творця сайтів і досвідченішого вебмастера. У деяких вебстудіях є стандартом де-факто використання цієї програми, але на суб'єктивну думку автора - це не найзручніша річ для професійного розробника. Великим плюсом програми є відмінна сумісність програми з іншими продуктами фірми Macromedia.

Namo WebEditor - досить непоганий візуальний редактор html. Також підходить і початківцям, і фахівцям середньої кваліфікації. Містить велику кількість готових шаблонів і безліч окремих елементів для створення кнопок і банерів, підтримує Java, СУБД і динамічну навігацію.

Також в Інтернеті є безліч online -редакторов, що не вимагають установки на комп'ютер користувача, - досить зайти на відповідний сайт і почати редагування в браузері.

Інші служби мережі інтернет.

Термінальний режим

Історично однією з ранніх є служба видаленого управління комп'ютером Telnet. Підключившись до видаленого комп'ютера по протоколу цієї служби, можна управляти його роботою. Таке управління ще називають консольним або термінальним.

У минулому цю службу широко використовували для проведення складних математичних розрахунків на видалених обчислювальних центрах. Так, наприклад, якщо для дуже складних обчислень на персональному комп'ютері вимагалися тижні безперервної роботи, а на видаленій супер-ЕОМ всього декілька хвилин, то персональний комп'ютер застосовували для видаленого введення даних в ЕОМ і для прийому отриманих результатів.

В наші дні у зв'язку з швидким збільшенням потужності персональних комп'ютерів необхідність в подібній послузі скоротилася, але, проте, служби Telnet в Інтернеті продовжують існувати. Часто протоколи Telnet застосовують для дистанційного керування технічними об'єктами, наприклад телескопами, відеокамерами, промисловими роботами.

Кожен сервер, надаючий Telnet -услуги, зазвичай пропонує своє клієнтське застосування. Його потрібно отримати по мережі, встановити на своєму комп'ютері, підключитися до сервера і працювати з видаленим устаткуванням. Простий клієнт Telnet входить до складу операційної системи Windows (файл telnet.exe).

Електронна пошта (E - Mail)

Ця служба також є однією з найбільш ранніх. Її забезпеченням в Інтернеті займаються спеціальні поштові сервери.

Поштові сервери отримують повідомлення від клієнтів і пересилають їх по ланцюжку до поштових серверів адресатів, де ці повідомлення накопичуються. При встановленні з'єднання між адресатом і його поштовим сервером відбувається автоматична передача повідомлень, що поступили, на комп'ютер адресата.

Поштова служба заснована на двох прикладних протоколах: SMTP і РОРЗ. По першому відбувається відправка кореспонденції з комп'ютера на сервер, а по другому - прийом повідомлень, що поступили.

Існує велика різноманітність клієнтських поштових програм. До них відноситься, наприклад, програма "Microsoft Outlook Express", що входить до складу операційної системи Windows як стандартна. Потужніша програма, інтегруюча в собі окрім підтримки електронної пошти і інші засоби діловодства, "Microsoft Outlook", входить до складу відомого пакету "Microsoft Office". Із спеціалізованих поштових програм хорошу популярність мають програми "The Bat"! і "Mozilla Thunderbird".

Списки розсилки (Mail list)

Звичайна електронна пошта припускає наявність двох партнерів по листуванню. Якщо ж партнерів немає, то досить великий потік поштової інформації у свою адресу можна забезпечити, підписавшись на списки розсилки. Це спеціальні тематичні сервери, що збирають інформацію по певних темах і переправляють її передплатникам у вигляді повідомлень електронної пошти.

Темами списків розсилки може бути що завгодно, наприклад питання, пов'язані з вивченням іноземних мов, науково-технічні огляди, презентація нових програмних і апаратних засобів обчислювальної техніки.

Більшість телекомпаній створюють списки розсилки на своїх вузлах, через які розсилають клієнтам анотовані огляди телепрограм.

Служба телеконференцій (Usenet)

Служба телеконференцій схожа на циркулярну розсилку електронної пошти, в ході якої одне повідомлення вирушає не одному кореспондентові, а великій групі (такі групи називаються телеконференціями або групами новин).

Повідомлення, спрямовані на сервер групи новин, вирушають з нього на усі сервери, з якими він пов'язаний, якщо на них цього повідомлення ще немає. Далі процес повторюється.

На кожному з серверів повідомлення, що поступило, зберігається обмежений час і усі охочі можуть протягом цього часу з ним ознайомитися. Поширюючись на всі боки, менш ніж за добу повідомлення можуть охопити усю земну кулю. Далі поширення затухає, оскільки на сервер, який вже має це повідомлення, повторна передача проводитися не може.

Щодня у світі створюється близько декількох мільйонів повідомлень для груп новин. Вибрати в цьому масиві дійсно корисну інформацію практично неможливо. Тому уся система телеконференцій розбита на тематичні групи. Сьогодні у світі налічують близько 50 000 тематичних груп новин. Вони охоплюють більшість тим, що цікавлять маси

Основний прийом використання груп новин полягає в тому, щоб поставити питання, звертаючись до всього світу, і отримати відповідь або раду від тих, хто з цим питанням вже розібрався. При цьому важливо стежити за тим, щоб зміст питання відповідав темі цієї телеконференції.

Багато кваліфікованих фахівців світу регулярно переглядають повідомлення телеконференцій, що проходять в групах, що стосуються їх сфери діяльності. Такий перегляд називається моніторингом інформації. Регулярний моніторинг дозволяє фахівцям точно знати, що нового відбувається у світі по їх спеціальності, які проблеми турбують великі маси людей і на що потрібно звернути особливу увагу у своїй роботі.

У сучасних промислових і проектно-конструкторских організаціях вважається хорошим тоном, якщо фахівці вищого ешелону періодично (один-два разу в місяць) відповідають через систему телеконференцій на типові питання користувачів своєї продукції.

При відправці повідомлень в телеконференції прийнято вказувати свою адресу електронної пошти для зворотного зв'язку.

Величезний об'єм повідомлень в групах новин значно утрудняє їх цілеспрямований моніторинг, тому в деяких групах проводиться попереднє "відсівання" даремної інформації (зокрема, рекламною), що не відноситься до теми конференції. Такі конференції називають модерируемыми. Модератором може виступати не лише людина, але і програма, що фільтрує повідомлення за певними ключовими словами. У останньому випадку говорять про автоматичну модерацію.

Для роботи із службою телеконференцій існують спеціальні клієнтські програми. Так, наприклад, застосування Microsoft Outlook Express, вказане вище як поштовий клієнт, дозволяє працювати також і із службою телеконференцій. Для початку роботи потрібно настроїти програму на взаємодію з сервером груп новин, оформити "підписку" на певні групи і періодично, як і електронну пошту, отримувати усі повідомлення, що проходять по темі цієї групи. В даному випадку слово "підписка" не припускає з боку клієнта ніяких зобов'язань або платежів - це просто вказівка серверу про те, що повідомлення по вказаних темах потрібно доставляти, а по інших - ні. Відмінити підписку або змінити її склад можна в будь-який зручний момент.

Служба передачі файлів (FTP)

Необхідність в передачі файлів виникає, наприклад, при прийомі файлів програм, при пересилці великих документів (наприклад, книг), а також при передачі архівних файлів, в яких запаковані великі об'єми інформації.

Служба FTP має свої сервери у світовій мережі, на яких зберігаються архіви даних. З боку клієнта для роботи з серверами FTP може бути встановлене спеціальне програмне забезпечення, хоча в більшості випадків браузери WWW мають вбудовані можливості для роботи і по протоколу FTP.

Протокол FTP працює одночасно з двома TСР -соединениями між сервером і клієнтом. По одному з'єднанню йде передача даних, а друге з'єднання використовується як що управляє.

Протокол FTP також надає серверу засобу для ідентифікації клієнта, що звернувся. Цим часто користуються комерційні сервери і сервери обмеженого доступу, що поставляють інформацію тільки зареєстрованим клієнтам, - вони видають запит на введення імені користувача і пов'язаного з ним пароля. Проте існують і десятки тисяч FTP -серверов з анонімним доступом для усіх охочих. В цьому випадку як ім'я користувача потрібно ввести слово: anonymous, а як пароль задати адресу електронної пошти. В більшості випадків програми-клієнти FTP роблять це автоматично.

Служба Internet Relay Chat

Служба IRC (Internet Relay Chat) призначена для прямого спілкування декількох чоловік в режимі реального часу. Іноді службу IRC називають чат-конференциями або просто чатом.

На відміну від системи телеконференцій, в якій спілкування між учасниками обговорення теми відкрите всьому світу, в системі IRC спілкування відбувається тільки в межах одного каналу, в роботі якого беруть участь зазвичай лише декілька чоловік. Кожен користувач може створити власний канал і запросити в нього учасників "бесіди" або приєднатися до одного з відкритих в даний момент каналів.

Існує декілька популярних клієнтських програм для роботи з серверами і мережами, підтримувальними сервіс IRC. Одна з найбільш популярних - програма mtRC.exe.

Служба ICQ

Ця служба призначена для пошуку мережевого IР -адреса людини, підключеної в даний момент до Інтернету.

Необхідність в подібній послузі пов'язана з тим, що більшість користувачів не мають постійного IP -адреса. Назва служби є акронимом вираження "I seek you" - я тебе шукаю.

Для користування цією службою потрібно реєструватися на її центральному сервері (http://www.icq.com) і отримати персональний ідентифікаційний номер UIN (Universal Internet Number). Цей номер можна повідомити партнерам по контактах, і тоді служба ICQ набуває характеру Інтернет-пейджера. Знаючи номер UIN партнера, але не знаючи його поточний IP -адрес, можна через центральний сервер служби відправити йому сполучення з пропозицією встановити з'єднання.

Кожен комп'ютер, підключений до Інтернету, повинен мати чотиризначний IP -адрес. Ця адреса може бути постійною або динамічно тимчасовою. Ті комп'ютери, які включені в Інтернет на постійній основі, мають постійні IP -адреса. Більшість же користувачів підключаються до Інтернету лише на час сеансу. Їм видається динамічний IP -адрес, діючий тільки протягом цього сеансу. Ця адреса видає той сервер, через який відбувається підключення. У різних сеансах динамічний IP -адрес може бути різним, причому заздалегідь невідомо яким.

При кожному підключенні до Інтернету програма ICQ, встановлена на  комп'ютері, визначає поточний IР -адрес і повідомляє його центральну службу, яка, у свою чергу, оповіщає ваших партнерів по контактах. Далі ваші партнери (якщо вони теж є клієнтами цієї служби) можуть встановити з вами прямий зв'язок. Програма надає можливість вибору режиму зв'язку ("готовий до контакту"; "прошу не турбувати, але готовий прийняти термінове повідомлення"; "закритий для контакту" і тому подібне). Після встановлення контакту зв'язок відбувається в режимі, аналогічному сервісу IRC.

IP -телефония.

VoIP (англ. Voice - over - IP - IP -телефония) - система зв'язку, що забезпечує передачу мовного сигналу по мережі Інтернет або по будь-кому іншим IP -мережам. Сигнал по каналу зв'язку передається в цифровому виді і, як правило, перед передачею перетворюється (стискується) з тим, щоб видалити надмірність, властиву людській мові. При розмові, голосові сигнали (слова, які вимовляються) перетворяться в стислі пакети даних. Потім, ці пакети даних посилаються через Internet іншій стороні. Коли пакети даних досягають адресата, вони декодуються в голосові сигнали оригіналу.

IP -телефонія забезпечує голосовий зв'язок поверх мереж, що використовують Інтернет-протокол (IP). Технологія дозволяє об'єднати безліч розосереджених об'єктів організації, включаючи мобільних працівників, в єдину конвергентну мережу.

IP -телефонія дозволяє досягти економії витрат шляхом об'єднання функцій голосового зв'язку і передачі даних в одну мережу, технічна підтримка якої може здійснюватися централізовано, а також шляхом ліквідації витрат на міжміський і міжнародний зв'язок при дзвінках на видалені об'єкти.

Принцип дії IP -телефонії - це конвертація голосового зв'язку в пакети даних. Телефонні апарати підключені до портів передачі даних IP -сети. При цьому, телефонні функції можуть з легкістю виконуватися іншим пристроєм, вже підключеним до мережі. Таку функцію може виконувати ПК.

Телефонія типу "клієнт-сервер", LAN з функціями телефонії, чиста IP -телефония, конвергентна телефонія і LAN -телефония - усе це терміни, що означають одну і ту ж базову розподілену архітектуру IP -телефонии. В протилежність відомому підходу, коли окремий багатоканальний телефон розміщується у ПК на кожному робочому місці, IP -телефония використовує програмне забезпечення, що встановлюється на ПК і виконує функції "програмованого" телефону. На відміну від телефонного устаткування, програмне забезпечення можна легко модернізувати і удосконалити. При цьому не виникає необхідності переривати робочий процес, витрачати засоби на устаткування і навіть підходити до кожного робочого місця.

Концепція передачі голосу поверх мережі даних дуже вигідна для компаній, які підтримують інтернет-зв'язок з усіма відділеннями і одночасно платять за використання контурів голосового зв'язку АТС в таких відділеннях. Економія витрат сама по собі є привабливим чинником, а параметри безпеки, надійності і якості зв'язку поза сумнівом спонукатимуть менеджерів мереж зробити вибір на користь IP -телефонії.

Способи ведення розмов можна розділити на декілька типів:

Комп'ютер-телефон - При цьому способі абонентам треба мати з одного боку комп'ютер із звуковою картою і підключеними до неї динаміками або навушниками і мікрофон (також може бути використаний IP -телефон) і з іншого боку звичайнісінький телефон, підключений до телефонної лінії.

Комп'ютер-комп'ютер - При цьому способі абонентам треба мати з обох сторін комп'ютер із звуковою картою і підключеними до неї динаміками або навушниками і мікрофон (також може бути використаний IP -телефон). Це найпростіший і дешевший спосіб інтернет телефонії, оскільки витрати обох співрозмовників зводяться до вартості їх інтернет з'єднання.

Телефон-телефон - При цьому способі одному з абонентів доведеться скористатися однією з численних компаній, що надають послуги IP -телефонії а з іншого боку звичайнісінький телефон, підключений до телефонної лінії.

Найбільш широко поширене програмне забезпечення для ip -телефонії - поширювана безкоштовно програма Skype.

Питання:

1. Що таке інтернет?

2. У чому полягають мета і функції протоколу IP?

3. Що таке і яка структура IP -адреса?

4. Що таке DNS?

5. Що таке HTTP?

6. Що таке URI і яка його структура?

7. Що таке HTML?

8. З яких частин складається HTML -документ?

9. Для чого призначений і як використовується тег HTML?

10. Для чого призначений і як використовується тег HEAD?

11. Для чого призначений і як використовується тег BODY?

12. Для чого призначений і як використовується тег TITLE?

13. Для чого призначений і як використовується тег META?

14. Для чого призначений і як використовується тег TITLE?

15. Для чого призначений і як використовується тег LINK?

16. Наведіть приклади елементів форматування тексту.

17. За допомогою яких тегів створюються списки?

18. За допомогою яких тегів створюються таблиці?

19. Яким чином в HTML -документе створюються гіпертекстові посилання?

20. Яким чином в HTML -документ можна вставити зображення?

21. Яким чином в HTML -документ можна вставити об'єкт? Що це за об'єкти?

22. Для чого призначені теги DIV і SPAN?

23. Що таке стиль?

24. Які існують способи зв'язування документу з таблицями стилів?

25. Наведіть приклади декількох властивостей стилів.

26. Що таке  WYSIWYG -редактор HTML -документов?

27. Які служби мережі INTERNET окрім WWW Ви знаєте?

61


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15979. Кримінальне право України Загальна частина 1.9 MB
  Аннотация ББК67.94УКР311я73 Ф88 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Лист М 1/114580від 30X2003р Рецензенти: Костщький М. В. доктор юридичних наук професор суддя Конституційного Суду України дійсний член...
15980. Конституційне право України 2.37 MB
  ББК 67.94УКРЗООя73 Ф89 Рекомендовано Вченою радою Академії адвокатури України Затверджено Міністерством науки і освіти України лист від 3 червня 2002 р. за № 14/18.21154 Рецензенти В. Ф. Погорілко доктор юридичних наук професор членкореспондент АПрН України завіду...
15981. Уголовное право посягательства личные и имущественные 2.28 MB
  См. графическую копию официальной публикации Уголовное право Посягательства личные и имущественные Понятие и система особенной части Отдел 1. Посягательства на частную сферу Отдел
15982. Защита в уголовном процессе как служение общественное 309 KB
  Уголовный процесс Защита в уголовном процессе как служение общественное. И.Я. Фойницкий Ординарный Профессор С.Петербургского Университета. По изданию 1885г.. Колебания во взглядах на защиту Частный склад защиты; его упразднение. Защи...
15984. Справочник эксперта-криминалиста 1.25 MB
  Филькова Ольга Николаевна. Справочник экспертакриминалиста. – М.: Юриспруденция. 2001. – 464 с. серия Справочник. Глава 1 ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ КРИМИНАЛИСТИЧЕСКОЙ ЭКСПЕРТИЗЫ Понятие судебной экспертизы Судебная экспертиза процессуальное действие сущность которог...
15985. Особенности осмотра трупа на месте происшествия при повешении и удавлении петлей 414 KB
  Министерство внутренних дел России Рязанский институт права и экономики Барнаульский филиал Кафедра криминалистики ОСОБЕННОСТИ ОСМОТРА ТРУПА НА МЕСТЕ ПРОИСШЕСТВИЯОБНАРУЖЕНИЯ ПРИ ПОВЕШЕНИИ И УДАВЛЕНИИ ПЕТЛЕЙ г. Барнаул 1997 г. Методические рекомендации ...
15986. Психологические основы и юридическая конструкция форм виновности в уголовном праве 3.18 MB
  Приступая к собиранию материалов по вопросу о влиянии, которое могут оказывать на уголовное вменение умысел и неосторожность деятеля, мы предполагали, что вам удастся закончить обработку, интересовавшей нас, проблемы в, ныне выпускаемой в свет, книге. Относительно скоро, однако, пришлось убедиться, что обилие материалов делает неосуществимым наше первоначальное предположение
15987. Главные течения в истории науки уголовного права в России 2.97 MB
  Главные течения в истории науки уголовного права в России Григорий Самуилович Фельдштейн: краткие заметки о его научном творчестве Григорий Самуилович Фельдштейн принадлежит к числу забытых российских правоведов. О нем молчат энциклопедии и биографические словари...