13197

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст

Доклад

История и СИД

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст. Заснування Московського патріархату у 1589 р. зміцнило позиції православ’я на білоруських землях. Тому Ватікан поспішив з наближенням Білорусії та України до католицької віри через унію. У цей час Річ Посполиту роздирали релі...

Украинкский

2013-05-11

25.18 KB

0 чел.

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст.

Заснування Московського патріархату у 1589 р. зміцнило позиції православ’я на білоруських землях. Тому Ватікан поспішив з наближенням Білорусії та України до католицької віри через унію. У цей час Річ Посполиту роздирали релігійні суперечки, було прийнято Берестейську унію 6 – 9 жовтня 1596 р. Але замість бажаного спокою унія стала причиною подальших суперечок. Посилився антиуніатський рух (Мінск, Пінськ та Орша). Через  деякий час православна церква була скасована, але у 1633 р. знову офіційно визнана урядом Речі Посполитої. Реформи митрополитів Рудського, Корсака, Селяви, заснування монастирів, шкіл сприяло зростанню впливу уніатської церкви ( соціальна база – селянство, частина городян, дрібна шляхта). Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. кількість уніатів перевищила кількість православних. Наприкінці ХVІІІ ст., вважають білоруські історики, цю віру сповідувало ¾ населення Білорусії, в т. ч. 80% селян (з огляду на антифеодальні виступи городян і селян це є спірне питання). До уніатства, на їх думку, людей притягувала повага до місцевих національно-культурних традицій. З іншого боку, унія не виправдала надій польсько-ватиканських політиків та сприяла існуванню білоруського етносу на умовах колонізації; позитивним було сприяння розвитку культурно-релігійних зв’язків Білорусії з Польщею, центральними та західноєвропейськими країнами.

Антифеодальний та антирелігійний рух. У жовтні – грудні 1595 р. на півдні та сході Білорусії відбувались антифеодальні повстання (ядром є загін козаків під проводом Северина Наливайка). Так, 13 грудня повстанці захопили Могилів. У 1606 – 1610 рр. тут відбулися виступи ремісників та міської бідноти проти місцевої феодальної верхівки.

Під час Вітебського повстання 1623 р. городяни вбили уніатського архієпископа І. Кунцевича. У російсько-польську війну 1632 – 1634 рр. відбулося Полоцьке повстання 1633 р., під час якого був замах на уніатського архієпископа Селяву.

Під час Визвольної війни українського народу (1648 – 1657 рр.) до Білорусії прибули перші козацькі загони. Бої проти військ Великого Князівства Литовського та найманих загонів відбувалися наприкінці літа та восени 1648 р. на півдні, південному заході та в центрі Білорусії (райони Речиці, Слуцька, Рогачева, Бреста та ін.). Разом із козацькими загонами Я. Небаби Пінськ захищали його жителі та білоруські селяни. Навесні 1649 р. Богдан Хмельницький відправив у Білорусію 3-тисячний загін під командуванням І. Голоти, який розгромив польсько-литовські війська у районі Прип’яті, і лише у червні 1649 р. військам Я. Радзивіла вдалося розбити загін Голоти. Скориставшись Зборівським миром 1649 р., війська Радзивіла придушили виступи у районах Чечерська і Черикова. Влітку 1651 р. повстання на півдні Білорусії було придушено.

Під час російсько-польської війни 1654 – 1667 рр. відбувалася класова боротьба у Білорусії (шляхта і народні маси). Російські війська захопили спочатку більшу частину білоруських земель, а цар Олексій Михайлович проголосив себе царем Білої Русі та Великим князем Литовським. Війна 1654 – 1667рр. закінчилася Андрусівським перемир’ям 1667 р., за яким Росія закріпила за собою Лівобережну Україну та Смоленщину, а Білорусія залишилася у складі Речі Посполитої.

У другій половині ХVІІ ст. до 60-х рр. ХVІІІ ст. у Білорусії були періоди глибокого економічного падіння та повільного відновлення економіки, пізніше – помітне піднесення. Економічне падіння обумовлювалося війнами (1648 – 1667 рр.), що супроводжувалося неврожаями, голодом, епідеміями. У 1650 р. в Білорусії проживало 2,9 млн. чол., а у 1667 – 1673 рр. – 1,4 млн. чол. Поступове зростання кількості населення відбувалося у ХVІІІ ст., за виключенням періоду війн: у 1700 р. – 2,2 млн. чол., 1721р. – 1,5 млн. чол., 1791 р. – 3, 6 млн. чол.

У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Річ Посполита опинилася у стані політичної анархії, що поглиблювалося боротьбою за владу між магнатськими угрупованнями. Найбільший політичний вплив мали Радзівіли, Паци і Сапеги. У 1696 р. більшість білоруської і литовської шляхти (Огінських, Вишневецьких та ін.) виступила проти всевладдя та зловживання Сапег. У Північній війні 1700 – 1721 рр. Сапеги перейшли на бік шведів, створили козацько-селянські загони на чолі з Юркевичем, Більдюкевичем та Хмарою, використовували їх у боротьбі проти білоруської шляхти на сході Білорусії. У Північній війні 28. 09. 1709 р. біля с. Ліснов Мстиславського воєводства російські війська розгромили шведів; пізніше за допомогою польсько-литовських союзників очистили всю територію Білорусії, Литви та Польщі. Після Північної війни посилився політичний вплив Росії на частину польсько-литовських магнатів та шляхти. У 1768 р. сейм погодився зрівняти у правах некатолицьку та католицьку шляхти. Для цього була створена Слуцька конфедерація – союз православної та кальвіністської шляхти Великого Князівства Литовського. На 4-літньому сеймі 1788 – 1792 рр. були прийняті конституція та інші реформи, але невдовзі вони були скасовані. Патріотичні сили на чолі з Т. Костюшко підняли у 1794 р. національно-визвольне повстання. Після його придушення відбувся ІІІ-й поділ Речі Посполитої (1795 р.), внаслідок якого вона перестала існувати.

Поділи Речі Посполитої:

І. 1772 р.: до Росії відійшли східні райони Білорусії (створена Псковська та Могилівська губернії).

ІІ. 1793 р.: до Росії відійшла центральна Білорусь (Мінська губернія).

ІІІ.1795 р.: до Росії відійшли західні райони Білорусії (Віленська та Слонімська губернії).

Історіографія періоду:

  1. польські історики XVIIIXIX ст. К. Нарушевич, Я. Лелевель, К. Барташевич, Т. Корзан дотримувалися польсько-центристського підходу  (керуюча, цивілізаторська роль Польщі в економічному, державно-правовому та культурному розвитку білоруських земель);
  2. російські історики, починаючи з В. М. Татіщева, М. М. Карамзіна будували свої концепції, виходячи з тези про безумовне об’єднання із православною Росією (В. Соловйов, М. Каялович, П. Брянцев “Гісторыя БССР” та ін.). Видання у радянські часи ґрунтувалися на марксистсько-класовому аналізі (під прикриттям православно-русофільської традиції, на думку сучасних білоруських істориків), з іншого боку,  вони є цінним джерелом для вивчення історії Білорусії (наявність багатого та систематизованого фактологічного матеріалу);
  3. праці білоруських істориків М. Довнар-Запольського, А. Цвіковича, В. Ластовського;
  4. у 50 – 90 рр. ХХ ст. – А. Прийкевич, А. Мальдзіс, Я. Юхо, В. Малешко, Г. Саганович та ін.;
  5. Цінним джерелом у вивченні цього періоду є Метрика Великого Князівства Литовського.

Проблеми історії Білорусі цього періоду: відсутність капітальних праць з історії магнатських війн, Північної війни, дослідження про поділ Речі Посполитої, еволюції шляхетського стану у Великому Князівстві Литовському.

Радянська історіографія розглядала Річ Посполиту як державне утворення за ініціативою польських панів, чуже інтересам білоруського народу, тому трактування подій політичної історії зводилося до прагнення населення Білорусі до “возз’єднання” з Росією. У 1990-і рр. робота по вивченню і переосмисленню цього періоду історії Білорусі активізується, оскільки, національна історіографія Білорусі заглибилася в пошуки періодів або елементів білоруської державності у минулому.

Докорінно змінюються трактування причин і наслідків створення Речі Посполитої. Якщо в роботах радянських істориків Люблінська унія розцінювалася як анексія і інкорпорація Великого князівства Литовського у Королівство Польське, то в зображенні національних дослідників 1990-х рр. – федерація ВКЛ з Польщею постає як свідомий зовнішньополітичний акт Білорусько-Литовської держави в умовах загострення конфлікту з Москвою, спрямований на посилення опору зовнішнім ворогам. Теза про інкорпорацію ВКЛ спростовувалася, оскільки, як відзначають історики, обидві держави, що увійшли до складу Речі Посполитої, зберегли свою власну адміністрацію, військо, закони, грошову і судову систему, символіку. У роботах А.Гріцкевича, В.Снапковского створення РП постає як процес, ініціатива якого виходить з Вільно. Нова державна освіта змогла розширити свої геополітичні інтереси і активніше зближуватися із Західною Европою. Для В.Чаропко та інших авторів, що описували історію Білорусі переважно як трагічну історію тривалого занепаду, створення федерації з Польщею – “кінець білоруської історії”.

Трагічні події в історії білоруського народу в епоху РП, особливо війна РП з Росією 1654–1667 рр. і розділи РП, привернули найбільшу увагу дослідників. Національні історики першої половини 1990-х рр. спростовують фундаментальну тезу радянської історіографії про багатовікове прагнення білорусів до возз’єднання з Росією і реальне втілення цього прагнення у підтримці царських військ у війні 1654–1667 рр. Дослідники акцентують увагу на важких умовах, в яких опинилося населення Білорусі під час війни, описують розгортання опору проти московських військ на білоруських землях, показують катастрофічні наслідки війни для Білорусі – головного театру військових дій. Складається оцінка цієї війни як найтрагічнішої сторінки білоруської історії. Сповнений драматизму опис політичного і соціально-економічного становища білоруських земель за часів Північної війни.

Значну увагу білоруських дослідників привернула політична ситуація в РП у другій половині XVIII ст., втрата державності. Щодо поділів РП в радянській історіографії стверджувалося, що Росія не захоплювала польські території, а повертала споконвічно російські землі, що входили у давній час до складу староруської держави. Опоненти цієї точки зору серед національних істориків початку 1990-х рр. висловили діаметрально протилежну тезу, стверджуючи, що народи РП і Російській імперії представляли дві різні цивілізації, говорили про несумісність їх соціально-політичних систем. Для РП був характерним «феномен демократії і свободи», для Росії – «тоталітаризм і деспотія», прагнення «пригнічувати все інше, неросійське, не православне». Велике князівство Литовське як частина федеральної РП оголошувалося притулком толерантності, пошаною до людини, більш легких, ніж в Росії, повинностей. Ці та інші свободи ліквідували поділи РП.

1990-і роки ознаменувалися також зростанням інтересу вітчизняних істориків до проблем внутрішньополітичного життя білоруських земель XVII–XVIII ст. З’являються роботи, в яких докладно аналізується система державного устрою РП. Об’єктом вивчення також стає політична діяльність шляхти білоруських земель, боротьба між магнатськими угруповуваннями, система представницьких органів влади ВКЛ. Ці питання фактично повністю ігнорувалися радянськими істориками. З’явилися дослідження з історії війська ВКЛ; увагу дослідників привертає елітарна культура – до недавнього часу «біла пляма» історії Білорусі.

Предсгавітелі традиційної історіографії 1990-х рр. продовжують у своїх роботах тези радянської історіографії. Війна 1654–1667 рр. називається російсько-польською і розцінюється як національно-визвольна війна білоруського народу проти польських панів за возз’єднання з Росією. Результати цієї війни оцінюються з точки зору російських національних інтересів. Історики цього напряму позитивно оцінювали втручання Росії у внутрішні справи РП, нібито для захисту протестантів і православ’я від католиків. Після поділів РП (вказується, що Катерина II була вимушена піти на поділи під тиском Австрії і Пруссії) перераховуються вигоди для білоруських земель їх інкорпорації до Російської імперії.

Для істориків обох напрямів є характерним обмеження досліджень кордонами сучасної Республіки Білорусь, що у ряді випадків обумовлює адекватну оцінку ролі білоруських земель в історії регіону. Поза увагою залишилися ряд сюжетів, важливих для історичної долі Великого князівства Литовського, але не пов’язаних безпосередньо з територією Білорусі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46041. Технология разработки и реализаций PR-акций 12.77 KB
  Технология разработки и реализаций PRакций. Тем не менее разработка PRакций большинства компаний состоит в следующем: 1. Постановка общей цели: опираясь на результаты анализа можно сформулировать общую цель проведения PRакций. Это один из ключевых компонентов в разработке PRакций.
46042. Обзор системы для проведения PR-мероприятий 86.5 KB
  Компания госпожи Пайн одна из нескольких занимающих особую нишу она разрабатывает инструментарий для оценки эффективности маркетинговых и PRпрограмм. Среди продукции и услуг компании The Mesurement Stndrd ежемесячный специальный бюллетень в котором публикуются последние новости текущая информация и советы по измерению оценке и анализу; One Minute Benchmrking Bulletin регулярно обновляемый информационный ресурс который позволяет менеджерам и маркетологам за минуту или даже быстрее получить информацию о новейших методиках для...
46043. Заключительный этап проведения PR-кампании 32.5 KB
  Наибольшую трудность на этом этапе представляет проблема оценки эффективности всей кампании.4 В российской практике наиболее распространенным методом оценки эффективности PRкампаний стал анализ публикаций в прессе который заключается в постоянном мониторинге публикаций в прессе и других СМИ затрагивающих тематику проводимой PRкампании. Эффективность кампании по связям с общественностью наиболее точно измеряется комплексными методиками сочетающими в себе как неформальные так и формальные методы.
46044. Стратегия и тактика использования СМИ в связях с общественностью. Правила разработки коммуникационных и информационных кампаний в СМИ 36.56 KB
  Стратегия и тактика использования СМИ в связях с общественностью. Правила разработки коммуникационных и информационных кампаний в СМИ. Считается даже что до восьмидесяти процентов всей работы в них приходится на взаимодействие со СМИ. По данным социологического исследования опубликованного в журнале Сообщение самую существенную часть расходов компании составляют связи со СМИ для формирования имиджа кандидата в целом.
46045. Построение стратегии взаимодействия со СМИ 48 KB
  Считается даже что до восьмидесяти процентов всей работы в них приходится на взаимодействие со СМИ. По данным социологического исследования опубликованного в журнале Сообщение самую существенную часть расходов компании составляют связи со СМИ для формирования имиджа кандидата в целом. От степени умения и желания работать со СМИ нередко зависит успех деятельности различных предпринимательских структур органов власти отдельных руководителей политиков. СМИ обладают максимальным поражающим эффектом и придают информации определенный статус...
46048. Мотивы покупок 19.73 KB
  Мотивы покупок это сложные психологические структуры отдельные звенья которых зачастую не ясны самому потребителю. Важность мотивационного анализа обусловлена тем что мотивы совершения покупок часто носят иррациональный характер то есть такой который не может быть объяснен с позиций элементарной логики. Психоаналитики обнаружили что у мужчин и женщин различны мотивы покупки одних и тех же товаров. Структура потребностей и мотивы с позиции психологии рекламы Товары и услуги существуют для того чтобы удовлетворять человеческие...
46049. Экология, конспект лекций 765 KB
  Как часть биологического цикла, общая экология – это наука о взаимоотношениях живых существ между собой и с окружающей средой. Экология изучает организацию и функционирование надорганизменных систем различных уровней вплоть до глобального, т.е. до биосферы в целом.