13197

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст

Доклад

История и СИД

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст. Заснування Московського патріархату у 1589 р. зміцнило позиції православ’я на білоруських землях. Тому Ватікан поспішив з наближенням Білорусії та України до католицької віри через унію. У цей час Річ Посполиту роздирали релі...

Украинкский

2013-05-11

25.18 KB

0 чел.

Білоруські землі у другій половині XVІ – XVIII ст.

Заснування Московського патріархату у 1589 р. зміцнило позиції православ’я на білоруських землях. Тому Ватікан поспішив з наближенням Білорусії та України до католицької віри через унію. У цей час Річ Посполиту роздирали релігійні суперечки, було прийнято Берестейську унію 6 – 9 жовтня 1596 р. Але замість бажаного спокою унія стала причиною подальших суперечок. Посилився антиуніатський рух (Мінск, Пінськ та Орша). Через  деякий час православна церква була скасована, але у 1633 р. знову офіційно визнана урядом Речі Посполитої. Реформи митрополитів Рудського, Корсака, Селяви, заснування монастирів, шкіл сприяло зростанню впливу уніатської церкви ( соціальна база – селянство, частина городян, дрібна шляхта). Наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. кількість уніатів перевищила кількість православних. Наприкінці ХVІІІ ст., вважають білоруські історики, цю віру сповідувало ¾ населення Білорусії, в т. ч. 80% селян (з огляду на антифеодальні виступи городян і селян це є спірне питання). До уніатства, на їх думку, людей притягувала повага до місцевих національно-культурних традицій. З іншого боку, унія не виправдала надій польсько-ватиканських політиків та сприяла існуванню білоруського етносу на умовах колонізації; позитивним було сприяння розвитку культурно-релігійних зв’язків Білорусії з Польщею, центральними та західноєвропейськими країнами.

Антифеодальний та антирелігійний рух. У жовтні – грудні 1595 р. на півдні та сході Білорусії відбувались антифеодальні повстання (ядром є загін козаків під проводом Северина Наливайка). Так, 13 грудня повстанці захопили Могилів. У 1606 – 1610 рр. тут відбулися виступи ремісників та міської бідноти проти місцевої феодальної верхівки.

Під час Вітебського повстання 1623 р. городяни вбили уніатського архієпископа І. Кунцевича. У російсько-польську війну 1632 – 1634 рр. відбулося Полоцьке повстання 1633 р., під час якого був замах на уніатського архієпископа Селяву.

Під час Визвольної війни українського народу (1648 – 1657 рр.) до Білорусії прибули перші козацькі загони. Бої проти військ Великого Князівства Литовського та найманих загонів відбувалися наприкінці літа та восени 1648 р. на півдні, південному заході та в центрі Білорусії (райони Речиці, Слуцька, Рогачева, Бреста та ін.). Разом із козацькими загонами Я. Небаби Пінськ захищали його жителі та білоруські селяни. Навесні 1649 р. Богдан Хмельницький відправив у Білорусію 3-тисячний загін під командуванням І. Голоти, який розгромив польсько-литовські війська у районі Прип’яті, і лише у червні 1649 р. військам Я. Радзивіла вдалося розбити загін Голоти. Скориставшись Зборівським миром 1649 р., війська Радзивіла придушили виступи у районах Чечерська і Черикова. Влітку 1651 р. повстання на півдні Білорусії було придушено.

Під час російсько-польської війни 1654 – 1667 рр. відбувалася класова боротьба у Білорусії (шляхта і народні маси). Російські війська захопили спочатку більшу частину білоруських земель, а цар Олексій Михайлович проголосив себе царем Білої Русі та Великим князем Литовським. Війна 1654 – 1667рр. закінчилася Андрусівським перемир’ям 1667 р., за яким Росія закріпила за собою Лівобережну Україну та Смоленщину, а Білорусія залишилася у складі Речі Посполитої.

У другій половині ХVІІ ст. до 60-х рр. ХVІІІ ст. у Білорусії були періоди глибокого економічного падіння та повільного відновлення економіки, пізніше – помітне піднесення. Економічне падіння обумовлювалося війнами (1648 – 1667 рр.), що супроводжувалося неврожаями, голодом, епідеміями. У 1650 р. в Білорусії проживало 2,9 млн. чол., а у 1667 – 1673 рр. – 1,4 млн. чол. Поступове зростання кількості населення відбувалося у ХVІІІ ст., за виключенням періоду війн: у 1700 р. – 2,2 млн. чол., 1721р. – 1,5 млн. чол., 1791 р. – 3, 6 млн. чол.

У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. Річ Посполита опинилася у стані політичної анархії, що поглиблювалося боротьбою за владу між магнатськими угрупованнями. Найбільший політичний вплив мали Радзівіли, Паци і Сапеги. У 1696 р. більшість білоруської і литовської шляхти (Огінських, Вишневецьких та ін.) виступила проти всевладдя та зловживання Сапег. У Північній війні 1700 – 1721 рр. Сапеги перейшли на бік шведів, створили козацько-селянські загони на чолі з Юркевичем, Більдюкевичем та Хмарою, використовували їх у боротьбі проти білоруської шляхти на сході Білорусії. У Північній війні 28. 09. 1709 р. біля с. Ліснов Мстиславського воєводства російські війська розгромили шведів; пізніше за допомогою польсько-литовських союзників очистили всю територію Білорусії, Литви та Польщі. Після Північної війни посилився політичний вплив Росії на частину польсько-литовських магнатів та шляхти. У 1768 р. сейм погодився зрівняти у правах некатолицьку та католицьку шляхти. Для цього була створена Слуцька конфедерація – союз православної та кальвіністської шляхти Великого Князівства Литовського. На 4-літньому сеймі 1788 – 1792 рр. були прийняті конституція та інші реформи, але невдовзі вони були скасовані. Патріотичні сили на чолі з Т. Костюшко підняли у 1794 р. національно-визвольне повстання. Після його придушення відбувся ІІІ-й поділ Речі Посполитої (1795 р.), внаслідок якого вона перестала існувати.

Поділи Речі Посполитої:

І. 1772 р.: до Росії відійшли східні райони Білорусії (створена Псковська та Могилівська губернії).

ІІ. 1793 р.: до Росії відійшла центральна Білорусь (Мінська губернія).

ІІІ.1795 р.: до Росії відійшли західні райони Білорусії (Віленська та Слонімська губернії).

Історіографія періоду:

  1. польські історики XVIIIXIX ст. К. Нарушевич, Я. Лелевель, К. Барташевич, Т. Корзан дотримувалися польсько-центристського підходу  (керуюча, цивілізаторська роль Польщі в економічному, державно-правовому та культурному розвитку білоруських земель);
  2. російські історики, починаючи з В. М. Татіщева, М. М. Карамзіна будували свої концепції, виходячи з тези про безумовне об’єднання із православною Росією (В. Соловйов, М. Каялович, П. Брянцев “Гісторыя БССР” та ін.). Видання у радянські часи ґрунтувалися на марксистсько-класовому аналізі (під прикриттям православно-русофільської традиції, на думку сучасних білоруських істориків), з іншого боку,  вони є цінним джерелом для вивчення історії Білорусії (наявність багатого та систематизованого фактологічного матеріалу);
  3. праці білоруських істориків М. Довнар-Запольського, А. Цвіковича, В. Ластовського;
  4. у 50 – 90 рр. ХХ ст. – А. Прийкевич, А. Мальдзіс, Я. Юхо, В. Малешко, Г. Саганович та ін.;
  5. Цінним джерелом у вивченні цього періоду є Метрика Великого Князівства Литовського.

Проблеми історії Білорусі цього періоду: відсутність капітальних праць з історії магнатських війн, Північної війни, дослідження про поділ Речі Посполитої, еволюції шляхетського стану у Великому Князівстві Литовському.

Радянська історіографія розглядала Річ Посполиту як державне утворення за ініціативою польських панів, чуже інтересам білоруського народу, тому трактування подій політичної історії зводилося до прагнення населення Білорусі до “возз’єднання” з Росією. У 1990-і рр. робота по вивченню і переосмисленню цього періоду історії Білорусі активізується, оскільки, національна історіографія Білорусі заглибилася в пошуки періодів або елементів білоруської державності у минулому.

Докорінно змінюються трактування причин і наслідків створення Речі Посполитої. Якщо в роботах радянських істориків Люблінська унія розцінювалася як анексія і інкорпорація Великого князівства Литовського у Королівство Польське, то в зображенні національних дослідників 1990-х рр. – федерація ВКЛ з Польщею постає як свідомий зовнішньополітичний акт Білорусько-Литовської держави в умовах загострення конфлікту з Москвою, спрямований на посилення опору зовнішнім ворогам. Теза про інкорпорацію ВКЛ спростовувалася, оскільки, як відзначають історики, обидві держави, що увійшли до складу Речі Посполитої, зберегли свою власну адміністрацію, військо, закони, грошову і судову систему, символіку. У роботах А.Гріцкевича, В.Снапковского створення РП постає як процес, ініціатива якого виходить з Вільно. Нова державна освіта змогла розширити свої геополітичні інтереси і активніше зближуватися із Західною Европою. Для В.Чаропко та інших авторів, що описували історію Білорусі переважно як трагічну історію тривалого занепаду, створення федерації з Польщею – “кінець білоруської історії”.

Трагічні події в історії білоруського народу в епоху РП, особливо війна РП з Росією 1654–1667 рр. і розділи РП, привернули найбільшу увагу дослідників. Національні історики першої половини 1990-х рр. спростовують фундаментальну тезу радянської історіографії про багатовікове прагнення білорусів до возз’єднання з Росією і реальне втілення цього прагнення у підтримці царських військ у війні 1654–1667 рр. Дослідники акцентують увагу на важких умовах, в яких опинилося населення Білорусі під час війни, описують розгортання опору проти московських військ на білоруських землях, показують катастрофічні наслідки війни для Білорусі – головного театру військових дій. Складається оцінка цієї війни як найтрагічнішої сторінки білоруської історії. Сповнений драматизму опис політичного і соціально-економічного становища білоруських земель за часів Північної війни.

Значну увагу білоруських дослідників привернула політична ситуація в РП у другій половині XVIII ст., втрата державності. Щодо поділів РП в радянській історіографії стверджувалося, що Росія не захоплювала польські території, а повертала споконвічно російські землі, що входили у давній час до складу староруської держави. Опоненти цієї точки зору серед національних істориків початку 1990-х рр. висловили діаметрально протилежну тезу, стверджуючи, що народи РП і Російській імперії представляли дві різні цивілізації, говорили про несумісність їх соціально-політичних систем. Для РП був характерним «феномен демократії і свободи», для Росії – «тоталітаризм і деспотія», прагнення «пригнічувати все інше, неросійське, не православне». Велике князівство Литовське як частина федеральної РП оголошувалося притулком толерантності, пошаною до людини, більш легких, ніж в Росії, повинностей. Ці та інші свободи ліквідували поділи РП.

1990-і роки ознаменувалися також зростанням інтересу вітчизняних істориків до проблем внутрішньополітичного життя білоруських земель XVII–XVIII ст. З’являються роботи, в яких докладно аналізується система державного устрою РП. Об’єктом вивчення також стає політична діяльність шляхти білоруських земель, боротьба між магнатськими угруповуваннями, система представницьких органів влади ВКЛ. Ці питання фактично повністю ігнорувалися радянськими істориками. З’явилися дослідження з історії війська ВКЛ; увагу дослідників привертає елітарна культура – до недавнього часу «біла пляма» історії Білорусі.

Предсгавітелі традиційної історіографії 1990-х рр. продовжують у своїх роботах тези радянської історіографії. Війна 1654–1667 рр. називається російсько-польською і розцінюється як національно-визвольна війна білоруського народу проти польських панів за возз’єднання з Росією. Результати цієї війни оцінюються з точки зору російських національних інтересів. Історики цього напряму позитивно оцінювали втручання Росії у внутрішні справи РП, нібито для захисту протестантів і православ’я від католиків. Після поділів РП (вказується, що Катерина II була вимушена піти на поділи під тиском Австрії і Пруссії) перераховуються вигоди для білоруських земель їх інкорпорації до Російської імперії.

Для істориків обох напрямів є характерним обмеження досліджень кордонами сучасної Республіки Білорусь, що у ряді випадків обумовлює адекватну оцінку ролі білоруських земель в історії регіону. Поза увагою залишилися ряд сюжетів, важливих для історичної долі Великого князівства Литовського, але не пов’язаних безпосередньо з територією Білорусі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65120. Чингисхан. Формирование личности Темучжина 117.5 KB
  В давнем споре эпоха ли создает личности или личности формируют эпоху нет пока ни победителей ни побежденных. Эпоха несомненно сыграла огромную роль в формировании личности Темучжина будущего Чингисхана. В любом случае это было время когда первое еще дочингисовское государство монголов именовавшееся...
65121. ИСТОРИЯ ТИБЕТА С ДРЕВНЕЙШИХ ВРЕМЕН ДО НАШИХ ДНЕЙ 2.26 MB
  Далайлама XIV покинул Тибет что тоже осложнило и осложняет продвижение Тибета по пути преобразований. Б Дхармасале Индия размещается эмигрантское правительство Тибета возглавляемое Далайламой. В хронике Далайламы V говорится...
65122. Медные джучидские монеты XV века 70 KB
  Особенностью этих пулов является форма начертания слова чекан. Тем же резчиком очевидно делались и штемпеля для чеканки аверса пулов с изображением утки в картуше. Опираясь на фактурные признаки не характерные для пулов предыдущего периода.
65123. ПО ПОВОДУ ОДНОГО «ОТКРЫТИЯ» В ДЖУЧИДСКОЙ НУМИЗМАТИКЕ 38 KB
  На основании этих данных усугубленных грамматически ошибочным чтением строки 2 в первом издании во втором; перевод не соответствует ни тому ни другому: Да будет счастлив этот год Лебедев выстраивает следующую логическую цепочку...
65124. СТАРЫЙ И НОВЫЙ САРАЙ - СТОЛИЦА ЗОЛОТОЙ ОРДЫ 61 KB
  В археологической и исторической литературе последнего столетия посвященной проблемам истории Золотой Орды и государств соприкасавшихся с ней указываются обычно две столицы Сарай и Новый Сарай. Арабский писатель Эломари ал Омари рассказывая о делах в Улусе Джучиевом приводит два описания города Сарая...
65125. ДЖУЧИДСКИЕ МОНЕТЫ В КОНТЕКСТЕ ТЮРКСКОЙ И МУСУЛЬМАНСКОЙ КУЛЬТУР 69.5 KB
  Воины Чингизхана конем и мечём перекраивали карту континента. Кроме этого полновесные из хорошего серебра монеты должны были помочь ханам Золотой Орды в политике протекции торговле и привлечении иностранных купцов на рынки восстановленных и новопостроенных городов.
65126. О ПРАВЛЕНИИ ХАНОВ В КРЫМУ В 1419 - 1422 ГОДАХ ПО НУМИЗМАТИЧЕСКИМ ДАННЫМ 89.5 KB
  Хромов Весной 2001 года в районе поселка Коктебель АР Крым был найден комплекс золотоордынских монет первой четверти XV века. Общая численность хорошо определяемых монет большей части комплекса составила около 600 экземпляров.
65127. Об одной группе медных подражаний джучидским деньгам из Николаевской области (Украина) 206 KB
  Одним из таких районов является район нижнего Побужья вместе с выпуском подражаний медной монете Сарая ал Джедид с цветочным орнаментом выпуск нескольких серий медных монет с высокой точностью имитирующих серебряные денги Сарая ал Джедид с именами ханов Бердибека фото...
65128. Перечеканка привозных монет в Крымском улусе в XIII веке 140 KB
  Кроме того это позволяет дать в последующем ответы на некоторые вопросы метрологии – ведь вес и проба серебра в монете-заготовке должны были соответствовать установленным в Крымском Улусе нормам следовательно на определенном этапе Крым начал использовать для своей монеты общепринятую в регионе весовую норму.