13217

Катерина ІІ. Внутрішня та зовнішня політика

Реферат

Исторические личности и представители мировой культуры

Катерина ІІ Внутрішня політика Незаконне захоплення престолу Катериною як не парадоксально мало і свої плюси особливо в перші десятиліття правління коли вона €œповинна була важкою працею великими зусиллями і пожертвуваннямивикупити те що законні царі мають без...

Украинкский

2013-05-11

41.26 KB

14 чел.

Катерина ІІ

Внутрішня політика

Незаконне захоплення престолу Катериною, як не парадоксально, мало і свої плюси, особливо в перші десятиліття правління, коли вона “повинна була важкою працею, великими зусиллями і пожертвуваннями…викупити те, що законні царі мають без зусиль… ця сама особливість і була почасти пружиною великих і блискучих її справ”. Так вважав (і не він один) М.І. Греч, виражаючи думку освідченої частини суспільства. В.О. Ключевський, говорячи про програму діяльності Катерини II, яка взяла владу, а не отримала її по закону, акцент робив на тому ж моменті: “Захоплена влада завжди має характер векселя, за яким чекають виплат, а враховуючи настрій російського суспільства Катерині потрібно виправдати різноманітні і розбіжні очікування”. Вексель, як час показав, був погашений вчасно.

Дослідники не раз відмічали, що Катерина II, на відміну від усіх попередників і попередниць на троні після Петра I, стала на нього, маючи складену політичну програму. Однак намічені імператрицею завдання в сфері державного і суспільного устрою, про що можна стверджувати по єдиній чорновій записці, яка зберіглася, не виходили за рамки традиційних в “століття Просвітництва” загальних установок і не містили яких-небудь конкретних розробок:

“1.  Потрібно просвіщати націю, якою маєш керувати.

 2. Потрібно увести добрий порядок у державі, підтримувати суспільство і змусити його виконувати закони.

  1.  Потрібно заснувати в державі хорошу і точну поліцію.
  2.  Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його достатнім.
  3.  Потрібно зробити державу могутньою в самій собі і в повазі сусідів.”

Імператриці відомо, як слід втілювати “план” в життя: “Поспішати не потрібно, але потрібно без відпочинку і кожного дня старатися потроху усувати перешкоди в міру того, як вони будуть зявлятися; вислуховувати всіх терпляче і приязно, у всьому показувати щиросердність і наполегливість до справи, заслужити всезагальну довіру справедливістю і непорушною твердістю у застосуванні правил, які визнані необхідними для відновлення порядку, особистої безпеки і законного користування власністю; всі суперечки і процеси передати на розгляд судовим палатам, виявляти покровительство над пригнобленими, не мати злості на ворогів, ні пристрасті до друзів. Якщо кишені пусті, то прямо так і казати: “Я б радий вам допомогти, але у мене не має ні копійки. Якщо ж гроші є, то не завадить бути щедрим”. Катерина була впевнена, що при неухильному додержанні цих правил успіх забезпечений. Звідси випливає цікава відповідь імператриці на запитання Л.-Ф. Сегюра, як їй вдається так спокійно царювати. “Засоби до цього самі звичайні, – відповідає Катерина. – Я встановила собі правила і намітила план: за ним я дію, керую і ніколи не відступлю. Воля моя, один раз виражена, залишається незмінною. Таким чином все визначено, кожний день схожий на попередній. Кожен знає, на що може розраховувати і не турбуватися через пусте”.

Спосіб досягнення “намічених планів” у “збирача російських земель”, як назвав Катерину II С.М. Соловйов: “Робити так, щоб люди думали, ніби вони саме цього і хочуть…”. “І дійсно, – узагальнив М.І. Греч, – Катерина уміла застосовувати це правило досконало. Вся Росія була впевнена, що імператриця, у всіх своїх справах, виконує лише бажання народу”. Але секрет “застосування” цього очевидного на перший погляд правила все ж був. Він відкривається з бесіди В.С. Попова, завідувача канцелярії Г.О. Потьомкіна, з імператрицею: “Я говорив із здивуванням про беззаперечне підкорення, з яким її воля скрізь виконувалася і про те завзяття, з яким всі намагалися їй догодити”. “Це не так легко, як ти думаєш, – сказала вона. – По-перше, накази мої, звичайно, не виконувалися б з точністю, якби не були зручними до виконання; ти сам знаєш, з якою обачливістю, з якою обережність дію я у виданні своїх указів. Я розбираю обставини, раджу, дізнаюся про думки освідченої частини народу і приходжу до висновку, яку дію мій указ повинен викликати. І коли вже наперед я впевнена в загальному схваленні, тільки тоді я видаю укази і насолоджуюся тим, що ти називаєш беззаперечним підкоренням. І ось основи необмеженої влади. Але будь певний, що беззаперечно не підкоряються, коли укази не пристосовані до звичаїв, до думки народу і коли б я діяла на одній лише волі, не роздумуючи про наслідки. По-друге, я… не чекаю, щоб все бездоганно виконувалося . Можливо, спочатку і важко було привчити себе до цього, але тепер із задоволенням я відчуваю, що не маючи забаганок і не будучи запальною, не можу я бути тягарем…”. Дійсно, як відмітив К. Массон, “вона царювала над росіянами менш диспотично, ніж сама над собою: ніколи не бачили її ні розгніваною, ні сумною, ні занадто радісною. Забаганки, роздратування, дріб’язковість зовсім не мали місця в її характері і ще менше в її діях”.

Ці ще замолоду інтуїтивно мудрі надбання Катерина вдосконалювала все своє життя. Вона писала про себе, що вже в дитинстві, засвоюючи уроки своїх наставників, “уперта голова думала про себе: для того, щоб бути кимось на цьому світі, потрібно мати деякі необхідні якості; заглянемо глибше в душу, чи маємо ми ці якості? Якщо ні, то їх потрібно розвивати”. Цього важливого правила – “розвивати, якщо не має” – вона додержувалася завжди. І інше: з першої появи при дворі імператриці Єлизавети Катерина не втрачала нагоди отримати “довіру російського народу”, ”розташування суспільства”. Катерина твердо виділила собі “правило подобатися людям”, з якими вона “жила, засвоювати їх спосіб дій, їх манеру”. “Я хотіла бути росіянкою, щоб росіяни мене любили”, – не раз заявляла вона. Як показав час, і в цьому вона перевершила всіх.

Вражаючі знання психології людей і наполегливість в досягненні поставленої мети – якості, які розвивалися в зрілому віці. Це підмітив ще О.С. Пушкін. “Якщо царювати означає знати слабкість душі людської і нею користуватися, – писав він, – то в цьому відношенні Катерина заслуговує здивування нащадків. Її чарівність засліплювала, привітність притягувала, щедрість зачаровувала”.

Практично результати царювання Катерини II були вражаючими вже до кінця другого десятиліття її перебування на троні. Із записки керівника Колегії закордонних справ О.О. Безбородька від 1781 р. випливає, що за 19 років царювання було “губерній, перебудованих на новий лад 29, міст побудовано 144, конвенцій і трактатів укладено 30, перемог отримано 78. Прекрасних указів законодавчих і виконавчих” видано 88, указів “для всенародного покращення” – 123, разом 492 справи!

Радіти є чому, якщо згадувати про те, як сама Катерина намалювала стан речей в країні після перевороту 1762 р.: фінанси в критичному стані, не складені звіти прибутків і витрат, восьмий місяць не отримує коштів армія, яка знаходилася за межами країни; втратив свою могутність військово-морський флот, впала торгівля із-за того, що майже всі “галузі були віддані приватним особам в монополію”; в цих місцях процвітали свавілля і беззаконня чиновників, правосуддя “перетворене в торжище”, в’язниці наповнені колодниками; невдоволення охопило 49 тис. приписних і 150 тис. поміщицьких і монастирських селян. Зображена нею картина відповідала дійсності.

Вступивши на престол, Катерина II оголосила себе наступницею Петра I. Те, що її царювання було самодержавним, вона продемонструвала одразу ж. Після вступу на престол Катерина II впевнилася, що Правлячий сенат став недієздатним. Перед імператрицею постало завдання проведення реформ державних органів і Сенату в першу чергу. В проекті М.І. Паніна, представника бюрократії, містилася пропозиція поставити між самодержавством, яке він вважав єдиною правильною формою правління в Росії і Сенатом, Раду із шести або восьми імператорських радників, через яких повинні були проходити всі справи, які стосувалися компетенції верховної влади. Панін пропонував також розділити Сенат на департаменти. Імператриця відхилила ідею Ради, вбачаючи в ній спробу обмежити самодержавну владу, хоча сам Панін вбачав у Раді лише бюрократичний орган, який полегшував діяльність імператора. Ідею розподілу Сенату на департаменти Катерина використала. Вона розділила його на шість департаментів ніби-то для упорядкування роботи Сенату. Але тим самим послабила його законодавчі функції, зробивши просто “сховищем законів”. Мати поруч з собою орган, який мав прерогативи законодавчої влади, Катерина не хотіла. Сенат став адміністративним органом, позбавленим законодавчих прав. Так вже на початку правління імператриця зосередила в своїх руках всю законодавчу і велику частину виконавчої влади. Її вона здійснювала через генерал-прокурора і особисту канцелярію.

В перші роки свого правління Катерина II провела секуляризацію церковних земель, позбавивши церкву економічної могутності, а мільйон монастирських земель були передані в управління колегії економії. Доходи, здобуті врезультаті такої акції, наповнили порожню державну казну. Було ліквідовано гетьманство на Україні. Були зміцнені і розширені права і привілеї дворян: право не служити, якщо вони цього не бажали, монопольне право на винокуріння, володіння землею, кріпосною працею. На початку правління кріпосне право досягло свого апогею: в 1765 р. поміщики отримали право висилати селян у заслання, а в 1767р. – селянам було заборонено скаржитися на поміщиків.

Як будь-який монарх, вона вважала, що благо народу забезпечується законами, виданими монархом. І в кожен рік свого царювання видавала в середньому по 12 законодавчих актів в місяць. Період підвищення законодавчої ініціативи припав на 1762-1767 рр. до скликання Комісії, коли в місяць видавалося 22 законодавчі акти.

Одначе Катерина II, яка володіла чітким розумом, усвідомлювала, що царювати самостійно, як Петро, в 60-ті роки не можна. Свою продворянську, кріпосницьку політику імператриця почала проводити у формі “просвітницького абсолютизму”, який був характерний для країн з порівняно низьким розвитком капіталістичних відносин, де дворянство зберігало свої політичні права і економічні привілеї. Сутність політики “просвітницького абсолютизму” заключалася в прагненні законсервувати існуючий устрій шляхом зміцнення позицій дворянства, посилення його прав і привілеїв. Для нього характерні ліберальна фразеологія, соціальна демагогія, використання ідей просвітителів, з яких виділяється їх антифеодальна суть. “Просвітницький абсолютизм” проводив і заходи, які об’єктивно сприяли розвитку капіталістичного устрою. Важливою рисою політики “просвітницького абсолютизму” було прагнення в міру можливості послабити гостроту соціальних протиріч шляхом видання законів.

Всі названі риси в тій чи іншій мірі проявилися в політиці Катерини II з початку правління до селянської війни. Самим яскравим актом цього періоду є скликання в 1767р. Комісії по складанню проекту нового положення. Через п’ять років імператриця вирішила скликати обраних від різних станів осіб, для вироблення загального збірника законів, який задовольняє інтереси всіх підданих (нового положення). Скликанню Комісії передувала підготовка Катериною II посібника для депутатів, який отримав назву “Наказ імператриці Катерини II, даний Комісії для складання проекту нового положення”. Це був поширений твір філосовсько-юридичного змісту, де розглядалися найбільш значущі політико-правові проблеми державного і суспільного устрою, а також важливі завдання внутрішньої політики. “Наказ” носив компіляційний характер, про що заявила сама імператриця. “На користь моєї імперії, – писала вона, – я обібрала президента Монтеск’є”. Дійсно, із 507 сторінок “Наказу” 408 були дослівно запозичені у Монтеск’є, Беккаріа, Більфельда, Юсти.

Комісія була утворена і почала роботу в липні 1767 р. Кількість депутатів з абсолютною точність не відома. Вважається, що реально приймали участь в роботі 620 депутатів, із яких 33% складали дворяни, 36% – депутати із міст (в їх число входили і представники дворянства), 20% – депутати із сільського населення, за винятком кріпосних селян. Із дворян були депутати від управлінських закладів (крім Синода) і казначейства. Всього не менше 45% депутатів були спадковими або особисто дворянськими, що і визначало характер діяльності Комісії.

Комісія працювала з перервами до грудня 1768р., коли під загрозою війни з Туреччиною вона фактично завершила діяльність. Дебати в ній відзначалися незвичайною гостротою і продемонстрували імператриці інтереси і сподівання різних станів населення і протиріччя між ними практично у всіх питаннях. Катерина II розуміла, що дворяни стоять на варті своїх прав і привілеїв. А тому навіть намагання регламентувати повинності кріпосних селян, рух на зустріч купцям зустрівся з невдоволенням привілейованого класу, боротьба з яким могла закінчитися втратою корони. Цього Катерина II допустити не могла. Створити, таким чином, загальний закон, який би загладив соціальні протиріччя, не вдалося. Чи хотіла саме цього імператриця? Історики вважають, що такі переміни не входили в її плани. Ідея правової реформи зводилася до ідеї законадавчого регулювання державного життя і суспільних зв’язків. Замість оновлення правових норм завданням правової реформи було оголошено встановлення “законної монархії”. Реформи Катерини II припускали рух лише в рамках феодального устрою. Пошуки в них яких-небудь буржуазних тенденцій – справа безперспективна.

Комісія не створила проекту нового положення, але депутатські укази і протиріччя виявили потреби і прагнення різних класів населення. З цієї точки зору цінувала Комісію і сама Катерина II; вона писала, що “Комісія дала їй інформацію про те, з ким ми маємо справу”. Нові губернські установи, запроваджені Катериною, були першим практичним додатком цих починань.

Обласне управління було для Катерини вигідним, оскільки вона могла втілювати свої політичні ідеї. Причому особливі думки змушували її звернути увагу на зміни в обласному управлінні.

По-перше, після завершення роботи Комісії для складання проекту нового положення, в 1773-1774 рр., пронісся пугачовський бунт, який місцева адміністрація не змогла попередити, ні загасити вчасно.

В 1773-1774 рр. в країні повстання селян стали частішими. Серед селян ходили чутки, що імператора Петра III позбавили престола за те, що він хотів дати селянам волю, що він не вбитий, а живий і переховується, і що незабаром підніме людей на війну проти “злодійки дружини” і поміщиків. Імператором Петром III називався Омельян Іванович Пугачов.

Пугачов розсилав “імператорські” маніфести. В них він наділяв кріпосних селян “довічною волею, землею, сінокосами і рибними ловлями”, козаків – “грошовою нагородою, свинцем, порохом і хлібним провіантом”. Башкирам Пугачов обіцяв національну незалежність, прихильникам колишньої віри носити бороди і хреститися двопереним хрестом. Не всі учасники вірили, що ними керував імператор Петро III, але всі розуміли, що їх вождь стоїть за простий народ.

Пугачов створив організовану армію. Вона ділилася на полки, сотні і десятки. Армією управляла “військова колегія”. Її очолив колишній солдат і уральський працівник Іван Наумович Белобородов.

Катерина II завершила війну з Туреччиною і відіслала на боротьбу з Пугачовим досвідчених генералів з великою армією. В березні-квітні 1774 р. в багатьох боях повстанці були розгромлені. Пугачов переслідувався центральними військами, пішов на Урал, де його підтримали гірськозаводські працівники. До повсталих приєдналися татари, марійці, удмурти. З двадцятитисячним військом Пугачов взяв в облогу Казань і в липні 1774 року заволодів містом.

 До Казані підійшли правлячі війська. У великому бої повстанці були розбиті. Вони втратили 8 тис. чоловік. Башкирська кіннота відступила за Урал. Пугачов з загоном в 500 чоловік перейшов Волгу і попрямував на Південь. На Поволжі почалися селянські виступи. До російських повстанців приєдналися чуваши, мордва і інші народи Поволжя. У багатьох містах і селах Пугачова зустрічали дзвонами як народного царя-визволителя. Невдовзі у нього знову було багатотисячне військо. Пугачовці зайняли Алатир, Саранськ, Пензу, Саратів.

Але в серпні 1774 року під Царицином правлячим військам все-таки вдалося розбити повстанців. Пугачов з невеликою групою козаків утік за Волгу. Бачучи поразку руху, заможні козаки із штабу Пугачова зважилися на зраду. Вночі вони схопили Пугачова і видали державним чиновникам. Пугачова в залізній клітці привезли до Москви. В січні 1775 р. його стратили. Тисячі селян, уральських робітників і козаків теж було страчено.

По-друге, на перебудові обласного управління з особливою силою наполягали дворянські депутати кодифікованої комісії 1767 р.

Цими переконаннями і викликано було оприлюднення 7 листопада 1775 р. Установи для управління губернії.

Маніфест 7 листопада 1775 р., яким супроводжувалося оприлюднення “Установи”, вказував на наступні недоліки існуючого обласного управління: по-перше, губернії представляли занадто розширені адміністративні округи; по-друге, ці округи постачали недостатню кількість установ із обмеженим особовим складом; по-третє, в цьому управлінні змішувалися різноманітні відомства: одне і теж відомство завідувало адміністрацією, фінансами і судом, кримінальним і цивільним. На усунення цих недоліків і розраховані були нові губернські установи.

Перш за все Катерина ввела новий обласний поділ: замість 20 поширених губерній, на які поділялася Росія, тепер вся імперія була поділена на 50 губерній. Кордони колишніх губерній і областей ділилися за географічними, історичними ознаками; в основі губернського поділу Катерини прийнято виключно кількість населення. Губернії Катерини – це округи в 300-400 тис. мешканців; вони поділялися на уїзди з населенням в 20-30 тис. жителів.

Кожна губернія отримала одноманітне упорядкування, адміністративне і судове. Головною установою в системі губернської адміністрації було губернське правління з губернатором або намісником.

Ця установа винонавча, поліцейська і наказова: оприлюднювала і виконувала в губернії укази і розпорядження вищого керівництва, спостерігала за справами в інших установах, спонукала до виконання своїх функції, спостерігала за порядком і тишою в губернії.

Уїздним органом губернського управління був нижній земський суд під головуванням земського виконавця або капітана; це також виконавча поліцейська установа. Капітан-виконавець приводив у дію постанови губернських міст, спостерігав за торгівлею в уїзді, приймав заходи по попередженню хвороб, піклувався “про збереження і лікування людського роду”, слідкував за дорогами і мостами, а також за моральним і політичним обліком службовців уїзду, діяв за законом. Влада виконавця поширювалася на весь уїзд за винятком уїздного міста; тут йому відповідали міський або комендант.

Фінансове управління було зосереджене в Казенній палаті, яка вела казенні справи, податки. Казенній палаті підпорядковувалися казначейства, губернські і уїздні, які зберігали казенні доходи.

 Складною була судова система. Вищими губернськими судовими інстанціями були дві палати: палата кримінальних справ і палата цивільних справ. Це були суди для всіх станів. Під цими судовими установами в губернії були станові суди, в яких справи перепліталися за змістом: верховний земський суд для дворян, губернський магістрат для купців і міщан і верховна розправа для вільних сільських мешканців. Ці дві вищі судові установи знаходилися в губернських містах; по уїздним містам розсіяні нижчі установи. То були: уїздний суд для дворянства, міський магістрат для купців і міщан і нижня розправа для вільних сільських жителів.

Крім того, поліцейське управління уїздом зосереджувалося в нижньому земському суді під головуванням виконавця. Судові станові установи в уїзді підпорядковувалися становим губернським, а останні – позастановим палатам в апеляційному і ревізійному порядках, тобто справи переносилися із нижчої інстанції у вищу або за скаргами сторін, або для перевірки рішень, ухвал нижчих інстанцій, або для прийняття остаточного рішення.

В губернських містах обладнані були всі судові місця за спеціальним призначенням. Деякі кримінальні і цивільні справи особливого характеру зосереджувалися в губернському суді. Із кримінальних справ совістний суд розглядав ті, де джерелом злочину була не свідома воля злочинця, а нещасливий випадок або фізичні чи психічні недоліки, неповноліття, фанатизм, забобони; із цивільних справ совістний суд розглядав ті справи, з якими до нього зверталися незахищені сторони. В таких випадках суд повинен перш за все примирити сторони.

Для управління навчальними установами, сирітськими будинками і іншими благодійними організаціями був виданий указ суспільного нагляду. Як совістний суд, так і приказ суспільного нагляду за своїм змістом були становими правлячими установами. Засідали в них і вибиралися із трьох головних станів суспільства.

Крім того, при уїздах станово-судових установ були створені опікунські органи: при дворянському уїздному суді під головуванням уїздного дворянства – дворянська опіка для управління справами вдів і дворянських сиріт, а при головному магістраті під головуванням уїздного міського голови сирітський суд для опіки вдів і сиріт купців і міщан.

Зовнішня політика

На початку правління Катерина II переймалася своїм хитким становищем, тому не бажала усладнень в Європі. Семирічна війна закінчувалася; всі її учасники втомилися і виправилися. Катерина не заперечувала мир з Прусією, який уклав Петро III, відкликала свої війська із завойованих ними територій, закінчила приготування до війни з Данією.

На початковому етапі Катерина запитувала думки своїх сучасників про мир з Прусією. Радники не визнавали цей мир корисним для Росії і висловлювалися за відновлення союзу з Австрією. За це виступав і О.П. Бестужев-Рюмін, думку якого цінувала імператриця. Біля нього стояв дипломат, граф М.І. Панін. Він відстоював не лише мир, але й союз з Фрідріхом, доводячи, що без його сприяння не отримати успіхів у Польщі.

В цей час Катерина II вірила в дипломатичні погляди Паніна. Союзний договір з Прусією був підписаний 31 березня 1764 р., коли в Польщі після смерті короля Августа III йшла передвиборна агітація.

Перші кроки дипломатії Катерини Великої відзначалися обережністю і стриманістю. М.І. Панін почав складати так звану Північну систему (Північний акорд) – не коаліцію, не союз, а згоду жити в мирі – на противагу французькому Східному бар’єрові, який характеризувався конфліктами і війнами. Сам Панін мріяв з допомогою Північної системи “на півночі зберігати тишу і спокій”, – Росія була задоволена становищем, яке склалося у Балтиці. До “системи” вдалося приєднати Англію, Прусію, Данію, Швецію і Польщу. Сам перелік списку країн з переплетеними інтересами дозволяв визначити “систему” як тимчасову і хитку комбінацію, ніхто із її учасників не намагався змінити існуючий корисний для Росії баланс сил.

В.О. Ключевський називав витвір Микити Івановича “дипломатичним возом, запряженим лебедем, раком і щукою”. С.М. Соловйов вважав її створення невиправданою. Британець А. Грей називав “продуктом панінського ідеалізму”, а В.С. Лопатін характеризував її як пропруську.

В.М. Виноградов не визнавав таких суворих оцінок. “Система” для XVIII ст. вважалася співробітництвом ряду країн заради зміни статусу-кво, а не для  його підтримання, і як правило мало на меті в недалекому майбутньому розвязання війни. Сам автор розглядав свій витвір “порукою загального спокою” і “заставу забезпечення незалежності цієї частини Європи”. А. Грей мав рацію в тому, що доля ідеалізму в задумі Микити Івановича була присутньою, але він був передвісником майбутніх міжнародних і всесвітніх організацій і за це Паніна можна похвалити, а не дорікати, хоча зауваження на рахунок “значної частини керівництва” Росії в “системі” підривало її привабливість для інших учасників, знижувало перевагу задуму і не передбачало їй довгого життя.

Згодом зовнішня політика за Катерини набула динамізму, який був присутній під час правління Петра і втрачений під час правління його послідовників, імпульс відходив від імператриці, яка володіла гострим розумом, наполегливістю, силою волі. Все це поєднувалося з шанобливістю, марнолюбством, але все ж позитивні якості перемагали.

Катерина II не займалася пошуком нових шляхів у зовнішній політиці. Прагнення зосередитися на Балтиці, закріпити позиції в центральній Європі, пробитися до Чорного моря, ліквідувати загрозу набігів кримських татарів, освоїти цілину, яка називалася Диким полем – це вона успадкувала від попередників. В основному, Катерина II рухалася наміченим шляхом. Успадкувавши від попередників дух, вона намагалася збільшити російський вплив на сусідів в Швеції і Речі Посполитій. В Стокгольмі самодержавниця виступала прихильницею парламентського правління і слідкувала за тим, щоб король Адольф-Фредрік, її дядько по матері, не посмів відновити абсолютизм.

У 1735-1739 рр. розпочалася чергова російсько-турецька війна, цього разу в союзі з Австрією. Але габзбурські війська отримували поразку за поразкою і уклали сепаративний мир, залишили раніше завойовані великим полководцем Євгеном Савойським Північну Сербію з Бєлградом і Малу (Західну) Валахію. Росія залишилася одна, їй загрожувала війна з Швецією. Не відомо, з яких причин мирні переговори з Туреччиною доручили вести, в ролі посередника, російському послові в Стамбулі Луї Вержену. Він звів до нуля зусилля чотирьох кровопролитних і вцілому успішних для російської армії кампаній: Росія повернула собі Азов, але без права закріпити його за собою. Після чотирьох війн, які затягнулися майже на століття, вона загрузла в азовській мілині. В договорі турки передбачили, “щоб російська держава не могла мати свого флоту, не могла його побудувати ні на Азовському, ні на Чорному морі”. Земля до півдня від колишньої Азовської фортеці, проголосив трактат “повинна залишитися пустою і слугувати бар’єром між двома імперіями”. Фельдмаршал Б.Х. Мініх назвав підписаний мир “невигідним”. С.М. Соловйов меланхолічно заявив, що Росія заплатила життям 100 тис. солдат за зруйнування азовських укріплень.  

Турецька війна була перевіркою для Катерини. За шість років імператриця встигла широко взмахнути крилами, показати свій політ Європі справами в Польщі, Росії – скликанням представницької комісії 1767 р. Опуститися на землю і йти, як ходять звичайні царі, означало для Катерини допустити, щоб її сяйво розсипалося болотними вогниками. В такому піднесеному настрої зустріла Катерина Турецьку війну, до якої зовсім не була готова. “Пройдемо бадьоро вперед – прислів’я, з яким я проживала однаково хороші і важкі роки, і ось прожила цілих 40 років, і це справжня біда перед минулим”? – так писала Катерина своїй закордонній знайомій на початку воєнних дій – не зовсім вдалих.

Крим був завойований в 1771 р. саме для того, щоб навязати йому російську свободу. В переліку російських умов миру, поставлено завдання, звільнення завойованих Росією Молдавії і Валахії від Туреччини і Фрідріх II вважав це можливим. Тепер співставимо кінець війни з її початком, щоб бачити, як вони не схожі. Було прийнято два звільнення християн на різних європейських окраїнах Турецької імперії, греків в Мореї, румун в Молдавії і Валахії. Від першого відмовилися, тому що не змогли його виконати, від другого мусили відмовитися за угодою з Австрією і закінчили третім – звільнили магометан від магометан, татар – від турків, чого не планували, починаючи війну, і що рішуче нікому не потрібно було, навіть визволеним. Крим, пройдений російськими військами ще за царювання імператриці Анни і тепер знову завойований, не був вартий і однієї війни, а за нього воювали двічі.

Друга війна з Туреччиною була викликана недбалістю, яка супроводжувала першу. Залежний Крим від покровительства Росії приносив їй багато турбот міжусобницької боротьби між росіянами і турками, вимушеною зміною ханів. Накінець, вирішили приєднати його до Росії, що і стало причиною другої війни з Туреччиною. Перед війною Росія вийшла з північної системи з пруським союзом і повернулася до попередньої системи австрійського союзу. Змінилися і помічники Катерини у зовнішній політиці: замість Паніна став Потьомкін і Безбородько.

Але при нових відносинах і людях збереглася попередня практика, звичка будувати “іспанські замки”, так називала Катерина свої зухвалі плани. Напередодні другої війни з Туреччиною були побудовані і запропоновані (1782 р.) два замки новому союзнику – Австрії: між трьома імперіями – Росією, Австрією і Туреччиною. Із Молдови, Валахії і Бесарабії утворюється незалежна держава під стародавньою назвою – Дакія і під зверхністю государя грецької віри; на випадок вдалого закінчення війни відновлюється Грецька імперія, на престол якої Катерина бажала поставити свого другого онука Констянтина. Катерина писала імператору Йосифу II, що незалежне існування цих двох нових держав на турецьких розвалинах забезпечить вічний мир на Сході. Йосиф погодився на такі умови. Політика археологічної реставрації зіткнулася з політикою реальних інтересів, з розрахунками земельного захоплення.

Друга війна (1787-1791 рр.), переможна, дорого коштувала, закінчилася тим, чим повинна була закінчитися перша: зберіганням за собою Криму і завоюванням Очакова із степами до Дністра, за Росією залишався північний берег Чорного моря, без Дакії і без другого онука на константинопольському престолі.

На протязі шести-семи років непорозуміння, викликаного смертю короля Августа III (1763 р.), в російській політиці виникли думки про воз’єднання Західної Русі.

Російський кабінет спочатку керувався поправкою кордону з польської сторони і якою-небудь територіальною нагородою Фрідріха за його сприяння в Польщі. Але російсько-турецька війна дала справам більш широкий розмах. Фрідріх спочатку злякався цієї війни, побоювався, що Австрія, незадоволена російсько-пруським союзом, втрутиться в неї, стане на боці Туреччини, залучить і Прусію. З метою відвернути небезпеку, із Берліна, з самого початку війни була висловлена думка про поділ Польщі. Ця ідея визріла ще в XVII ст.

За діда і батька Фрідріха II, три рази пропонували Петру I поділ Польщі, і завжди з поступом пруському королю Західної Прусії, відділялася межею Брандебург від Східної Прусії. Фрідріху II належала не сама ідея, а її практична розробка. Він сам зізнався, що, побоюючись зміцнення Росії, він спробував без війни, без жертв і ризику, лише вправністю отримати користь із її успіхів. Війна Росії з Туреччиною дала йому бажану нагоду, якою Фрідріх II скористався. За планом до союзу Росії і Прусії приєднувалася ворожа для них Австрія для дипломатичної – не збройної – допомоги Росії у війні з Туреччиною і всі три держави отримали земельну нагороду не від Туреччини, а від Польщі, яка стала приводом до війни.

Після трьохрічних переговорів, учасники, розподіляючи області і населення, як гральні карти, підвели такі підсумки гри. Молдовія і Валахія, християнські князівства, відвойовані у турків російськими військами, поверталися за переконанням Фрідріха під турецьке іго, звільнення від якого їм було урочисно обіцяно, а натомість цієї поступки, російський кабінет зобов’язувався охороняти територіальну цілісність християнської Польщі від сусідів, змусив Росію разом з ними брати участь в її поділі.

Сталося так, що одні області відійшли до Росії замість турецьких за військові перемоги, а інші – до Прусії і Австрії так, ні за що, або до першої як би за комісію і за нову постановку справ, за фасон, а до другої у вигляді відступного за ворожнечу до Росії, викликану союзом з тією ж Прусією. 

Накінець, в 1772 р. (25 липня) домовилися три держави про те, що Австрія отримала всю Галичину з округами, які були захоплені ще до поділу, Прусія – Західну Прусію з іншими землями, а Росія – Білорусію (в даний час Вітебська і Могильовська губернії).

Продовжувалася попередня гра, тільки із змінами: Росія діяла уже не в союзі з Прусією проти Австрії, а навпаки. Хоча теперішній союзник не був кращим за попереднього, а загальна здобич примирила друзів і ворогів.

Після другого поділу (1793 р.) 16-мільйонна Річ Посполита, яка простягалася “від моря до моря” скоротилася у вузьку полосу між Середньою і Верхньою Віслою і Неманом – Вілією з трьохмільйонним населенням, з попередньою конституцією і з підпорядкуванням зовнішньої політики короля російському нагляду. Повстання 1794 р. з оголошенням війни Росії і Прусії і з диктатурою Костюшки було передумовою розпаду Польщі. Країна ще раз була завойована російськими військами. Конвенція трьох держав, які поділили між собою залишок Польщі, закріпилася міжнародним актом падіння польської держави. (13 жовтня 1795 р.).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23995. Выживание в экстремальных ситуациях. Перечень вопросов для определения дальнейших действий 15.52 KB
  Всё снаряжение тоже отнести безопасное место. если ваше место положения не известно то придерживались ли вы маршрута если обнаружат ваше отсутствие то будут искать на том маршруте по которому вы шли хорошо ли виден ваш лагерь с воздуха или окружающихся возвышенностей. знаете ли вы точно своё место нахождение если да то насколько оно близко к населённому пункту. Решение оставаться на месте: сигналы бедствия переданы место происшествия точно не определено местность не знакомая и трудно проходимая неизвестно расстояние до...
23996. Сооружение временного укрытия 18.84 KB
  Направление ударов должно быть таким чтобы искры попадали на трут легковоспламеняющийся или тлеющий материал. Поэтому трут можно заготовить заранее и носить с собой в герметической упаковке. Сделать трут несложно пропитав концентрированным раствором калиевой селитры и хорошо просушив кусок медицинской ваты. Трут можно изготовить также из куска чистошерстяной или хлопчатобумажной ткани.
23997. Обеспечение водой 23 KB
  Обеззараживающим эффектом обладают и некоторые растения и травы. Многие старые растения способны накапливать в себе токсичные вещества поэтому надо стараться выбирать свежую молодую растительность. В целях предупреждения отравлений не рекомендуется: употреблять в пищу растения выделяющие на изломе Млечный сок; луковицы растений не имеющие характерного луковичного и чесночного запаха; косточки и семена растений; фрукты которые делятся на пять долек; растения покрытые волосками; траву и растения имеющие на корне листьях крошечные...
23998. Положение об организации слётов и соревнований 15.36 KB
  Туристические соревнования учащихся в значительной мере отличаются от соревнований взрослых т. туристические слёты и соревнования в учреждениях образования 2. муниципальные слёты и соревнования 3. областные краевые слёты и соревнования 4.
23999. Организация питания 15.62 KB
  Чаще всего продукты вывозятся к месту соревнований какимлибо продовольственным магазином определенным управлением торговли и имеющим набор необходимых продуктов. Но это не исключает развертывания на месте соревнований магазина в котором продают хлеб овощи и фрукты кондитерские изделия фруктовую воду и другие продукты. Если недалеко есть столовая можно готовить пищу там и привозить ее в термосах к месту соревнований. Во время соревнований когда судьи не могут покинуть свой пост необходимо организовать доставку питания в термосах прямо...
24000. Место проведения соревнований 16.37 KB
  Материально техническая база За 2 3 месяца до начала соревнований все службы и главная судебная коллегия подают свои заявки на необходимые снаряжения и инвентарь в организацию проводящую соревнования. После окончания соревнований нужно собрать всё имущество и снаряжение и проверить его на допуск замены и сдачи не просушенного. на лекции и 24 час на практические занятия по следующим темам: физическая куль тура и спорт в СССР Положение о судьях и судейских коллегия; по туристским соревнованиям организация и проведение туристских слетов и...