13223

Росія у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

Реферат

История и СИД

Росія у 90х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. Події початку 90х рр. ХХ ст. для державотворення Росії: – Декларація про державний суверенітет від 12 червня 1990 р.; укладення 31 березня 1991 р. Федеративного договору між Центром і суб'єктами федерації крім Татарстану й Чечні;

Украинкский

2013-06-03

35.72 KB

15 чел.

Росія у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

Події початку 90-х рр. ХХ ст. для державотворення Росії:

–    Декларація про державний суверенітет від 12 червня 1990 р.;

  1.  укладення 31 березня 1991 р. Федеративного договору між Центром і суб'єктами федерації (крім Татарстану й Чечні);
  2.  президентські вибори 12 червня 1991 р. (перемога першого секретаря московського комітету КПРС Б. Єльцина);
  3.  Біловезька угода 8 грудня 1991 р. про розпуск СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) (Б. Єльцин, Л. Кравчук, С. Шушкевич);

–   жорстке протистояння між виконавчою владою (Б. Єльцин) і законодавчою (Р. Хасбулатов)

     у питанні про подальший розвиток держав в нових перехідних умовах до ринку;

–   референдум 25 квітня 1993 р. про довіру главі держави, про проект нової конституції і вибори

    нового парламенту (62 % голосів підтримало президента);

  1.  21 вересня 1993 р. в телезверненні президент оголосив про припинення повноважень Верховної Ради, формування нових двопалатних Федеральних Зборів і запровадження особливого (президентського) правління країною;
  2.  опір парламентарів; трагічні події 3 – 4 жовтня 1993 р.;
  3.  грудень 1993 р. – парламентські вибори до V Державної Думи і референдум (схвалено проект нової конституції: Росія стала президентською республікою; до складу РФ увійшли 89 суб'єктів; проурядовий блок "Вибір Росії" мав 96 мандатів з 450);

–   розробка й укладення двосторонніх договорів між Центром і суб'єктами федерації (угода

    з Татарстаном від15 лютого 1994 р.);

  1.  квітень 1994 р. – укладено Договір про суспільну злагоду;
  2.  самодостатність в економічному плані (у 1990 р. частка РФ у виробництві ВВП країн СНД становила 67 %, світової промислової продукції – 4,6 %; 76% території колишнього СРСР, 51%  – населення, 60% – основних виробничих фондів, 90 % видобутку нафти, 73% – газу, 63 % виробництва електроенергії, 80% експорту сирої нафти й майже 100% природного газу);
  3.  радикальні реформи Є. Гайдара (1992—1993 рр.) (жорстка монетарна й фінансова політика, лібералізація цін на початку 1992 р.– в 10 – 12 разів зросли; чекова (ваучерна) приватизація (майже 70 % підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування на кінець 1993 р.); утворення інвестиційних фондів та корпорацій, розвиток фондового ринку; грошова реформа; позитивні наслідки реформ: зниження інфляції, нормалізація споживчого ринку, створення умов для структурної перебудови в економіці; майже повна ліквідація бюджетного дефіциту, девальвація рубля; ліквідована система централізованого розподілу ресурсів; негативні наслідки: падіння виробництва, зниження життєвого рівня переважної частини населення, різке зростання цін на товари; зростання соціальної напруженості у суспільстві, майнового розшарування; розвал ряду галузей промисловості (особливо воєнно-промисловий комплекс), негативні тенденції, важке становище у науці, культурі, освіті, медицині та ін.

Державно-політичний та соціально-економічний розвиток Росії (середина 90-х рр. – початок ХХІ ст.):

стали парламентські та президентські вибори. У грудні 1995 р. була обрана VI Державна Дума. Партія влади, як і в 1993 р., зазнала відчутних втрат. Більшість місць здобув Народно-патріотичний блок на чолі з компартією РФ (КПРФ). У червні—липні 1996 р. відбулися президентські вибори. У другому турі (3 липня 1996 р.) Б. Єльцин, за якого віддали свої голоси 54 % виборців, був знову обраний президентом. Новий уряд В. Чорномирдіна виявився практично паралізованим за умов вакууму влади, що виник через важку хворобу Б. Єльцина восени—взимку 1996 р. Лише на початку 1997 р. президент приступив до активної діяльності, а в березні в уряді відбулися кардинальні зміни — на ключові посади перших віце-прем'єрів було призначено молодих реформаторів А. Чубайса й Б. Нємцова.

Наприкінці 1997 р. загострилося протистояння між різними фінансово-промисловими союзами, партіями й блоками, які домагалися політичного впливу на президента й виконавчу владу, що спричинило гостру урядову кризу. Різко погіршилася й економічна ситуація в країні, зумовлена світовою кризою. Все це призвело до відставки уряду В. Чорномирдіна у квітні 1998 р. Новим прем'єр-міністром Державна Дума затвердила 35-річного технократа, міністра палива та енергетики С. Кирієнка, який намагався виправити економічну ситуацію. Однак глибока фінансова криза в серпні 1998 р. змусила президентську команду повернути до влади "стару гвардію" під проводом Є. Примакова. Проте і цей лівий кабінет виявився неспроможним стабілізувати ситуацію в російській економіці. У травні 1999 р. уряд очолив міністр внутрішніх справ, генерал-полковник С. Степашин. Ситуація, що склалася на той час у країні, була надзвичайно складною. Зростало політичне напруження в суспільстві, викликане початком другої чеченської війни, фінансовими скандалами, закулісною боротьбою у верхніх ешелонах влади й формуванням передвиборчих блоків, зорієнтованих на парламентські й президентські вибори. Ці обставини, так само як і зростаюча популярність С. Степашина, який під час візиту до США передчасно розпочав власну президентську кампанію, спричинили чергову зміну уряду.

9 серпня 1999 р. російським прем'єр-міністром став колишній директор Федеральної Служби Безпеки, секретар Ради Безпеки РФ Володимир Путін. Цей 47-річний енергійний

і жорсткий політик, якого Б. Єльцин назвав людиною, "здатною консолідувати суспільство", здобув підтримку значної частини росіян. У грудневих (1999 р.) виборах до Державної Думи Росії, які відбувалися за умов напруженої боротьби за депутатські місця, перемогу здобули пропрезидентські сили (блоки "Єдність" і младореформаторські "Союз правих сил", телеканали ОРТ і РТР), яким удалося нейтралізувати претензії коаліції "Вітчизна — Вся Росія" (лідер Є. Примаков) на формування виконавчої влади. За таких умов 31 грудня, в переддень нового 2000 р., Б. Єльцин заявив про дострокове припинення своїх президентських повноважень. Виконання обов'язків глави держави до нових президентських виборів покладалося на прем'єра В. Путіна. Епоха Б. Єльцина, ознаменована культивованою ним "політикою зигзагів", завершилася.

Соціально-економічний розвиток

Падіння виробництва й економічний спад першого етапу реформ були зумовлені незрілістю російської Демократії та номенклатурною приватизацією, неготовністю загалу до нормальних ринкових відносин і низькою культурою підприємництва, розривом економічних зв'язків з колишніми радянськими республіками, компенсувати які своїм виходом на світовий ринок Росія не змогла, послабленням позицій реформаторів в уряді тощо. Усе це зрештою викликало шалений опір реформі з боку прокомуністичне налаштованого парламенту, регіональних і галузевих структур. Невдачі ринкових перетворень посилювались конфронтацією між органами виконавчої і законодавчої влади. Після вереснево-жовтневих подій і прийняття конституції 1993 р. було здійснено коректування курсу соціально-економічних перетворень — створення ринкової економіки й будівництво громадянського суспільства почали проводитись поетапно і поступово.

Найважливішими завданнями у розвитку соціально-економічної сфери Росії середини і другої половини 90-х років залишалися боротьба з падінням промислового виробництва й ростом цін, підтримання прожиткового мінімуму, вирівнювання доходів різних соціальних груп, зменшення бюджетного дефіциту, вирішення проблем зі сплатою податків та виплатою зарплат бюджетникам. Однак непослідовність і половинчастість реформ уряду В. Чорномирдіна, який намагався поєднувати зміцнення ролі держави з розвитком ринкових відносин, завадили виведенню російської економіки на нові рубежі. Фінансова катастрофа 11 жовтня 1994 р, ("чорний вівторок"), коли сталося різке падіння курсу рубля, призвели до втрати можливостей фінансової стабілізації. Непередбачу-ваність інфляції змінилася хронічною невиплатою зарплат, пенсій, посиленням соціальної напруженості в країні. Унаслідок низької платоспроможності потенціального споживача й конкуренції з боку якісніших імпортних товарів тривав процес падіння виробництва. Так, у 1994 р. обсяг промислового виробництва порівняно з попереднім роком скоротився на 12 % і становив менше половини рівня 1989 р-Найбільших втрат криза завдала галузям обробної промисловості, дещо менших — паливно-енергетичному комплексу. Промислове виробництво в Росії набувало дедалі більш окреслену сировинну й енергетичну орієнтацію. Лише в серпні 1997 р. було прийнято закон "Про приватизацію державного майна".

Більш динамічно розвивалася банківська система. Влітку 1999 р. у країні функціонувало вже більш як 2,5 тис. комерційних банків. Проте в серпні—вересні відбувся крах московського ринку міжбанківських кредитів, що став найбільшим потрясінням фінансового ринку епохи реформ. Криза була швидко подолана, а банкіри почали дедалі більше впливати на внутрішньополітичний курс уряду, надавши державі величезні кредити під заставу пакетів акцій великих підприємств, що перебували у федеральній власності.

Важливими інструментами соціальної політики були ліквідація заборгованості по заробітній платі та пенсіях, а в бюджетній сфері — підвищення розміру мінімальної заробітної плати. Проте їх ефективному застосуванню перешкоджало вимивання російських капіталів за кордон, тоді як іноземні інвестиції спрямовувалися виключно на видобуток енергоносіїв і модернізацію засобів зв'язку в Росії. На високому рівні залишалося безробіття — близько 10 млн чоловік з урахуванням прихованого безробіття. З 1997 р. почала здійснюватись житлово-комунальна реформа, розрахована на період до 2003 р., метою якої було переведення населення на стовідсоткову оплату комунальних платежів.

У структурі російського експорту перше місце посідали газ і нафта (40 %). Для врятування вітчизняного виробника здійснювалось обмеження імпорту шляхом встановлення митних тарифів та акцизів. Відносна фінансова стабілізація протягом 1997 р. (0,4 % приросту ВВП) дала можливість з І січня 1998р. провести деномінацію рубля в масштабі 1000:1. За прогнозами прем'єра В. Чорномирдіна, 1998 р. мав стати для Росії першим роком економічного зростання. Однак світова економічна криза й падіння цін на нафту поставили бюджет—98 повністю за межу реальності. Ситуація в економіці почала погіршуватися. Всього за кілька місяців вичерпалися надходження від нафтових компаній, які не могли більше виступати "дійною коровою" бюджету, навіть більше, самі виступали в ролі прохачів різного роду пільг і преференцій, насамперед податкових. Якщо в січні приріст промислового виробництва становив 1,5 %, то в травні 1998 р. розпочався спад, який досяг апогею у липні (–9,4 %). Такого падіння не було з грудня 1994 р. Урешті-решт розходження між продекларованими цілями й наступним хаосом в економіці спричинили відставку уряду. Уряд Є. Примакова виявився неспроможним застосувати ринкові рецепти для лікування економіки.

Новий прем'єр С. Кирієнко змінив акценти в економічній політиці й цілком логічно зробив ставку на стабілізацію фінансових ринків й розв'язання бюджетної кризи. Однак ані програма збільшення доходів, ані програма скорочення витрат серйозних результатів не дали, оскільки економіка вже набула стійку інерцію падіння. Росія стояла на порозі фінансової кризи. 17 серпня 1998 р. рішенням уряду й Центробанку було оголошено дефолт (на 90 днів призупинено виконання зобов'язань перед нерезидентами). Росія виявилась неплатоспроможною по своїх міжнародних фінансових зобов'язаннях. Водночас вводився новий валютний коридор (6 – 9,5 % руб./дол.), заборонено "короткі" операції для нерезидентів, припинено купівлю-продаж державних короткотермінових зобов'язань (ДКЗ) та їх переоформлення на більш "довгі" папери. Лише за один день рубль був девальвований на 22 %. Фінансова система країни, основана на піраміді ДКЗ, завалилася, як картковий будиночок. Парламент, який кілька днів займав вичікувальну позицію, 21 серпня почав вимагати відставки прем'єра-технократа. Разом з Кирієнком пішла з авансцени й значна частина єдиного в політичній історії нової Росії уряду, що намагався захищати інтереси середнього класу. У березні 1999 р. припинилося падіння промислового виробництва, що тривало з травня попереднього року. Найбільший приріст було зафіксовано в хімічній індустрії, згодом позитивні показники стали характерними для більшості галузей, навіть для тих, де хронічний спад спостерігався протягом кількох років, — в електротехніці, легкій промисловості й галузі переробки сільськогосподарської продукції. Економічне зростання у

  1.  р. становило 1 %, і дана тенденція збереглась також у 2000 р.

На президентських виборах, що відбулися 26 березня 2000 р., більшість росіян (53 %) віддали свої голоси В. Путіну. Новий уряд очолив 43-річний фінансист М. Касьянов. Новий президент відразу ж розпочав кардинальні внутрішні перетворення, що їх західні аналітики охарактеризували як модернізаційну доктрину "керованої демократії".

Однією з основних сфер загальної модернізаційної стратегії В. Путіна стало законодавство. Процес удосконалення російської законодавчої бази відповідно до європейських стандартів та європейських цінностей мав демонструвати стратегію демократизації суспільного життя в Росії й формування громадянського суспільства. Однак попри резонансність путінських реформ і, здавалося б, загальне позитивне ставлення до них російського загалу і Заходу, внутрішні перетворення в Росії супроводжувалися планомірним наступом на демократичні завоювання й свободи, нарощуванням авторитарних технологій управління. Про домінування останніх свідчать об'єктивні параметри здійснюваної демократизації. По-перше, пріоритет виконавчої влади над законодавчою, що досягався шляхом фактичного відсторонення законодавчих органів від механізму ухвалення важливих державних рішень, перетворення Державної Думи на дискусійний клуб і декоративний орган "при президентові", створення низки інших аналогічних органів, на кшталт Державної Ради, котрі мають лише дорадчий голос при ухваленні державних рішень. По-друге, процес рецентралізації управління. Дана тенденція — наступний крок у напрямі обмеження автономії суспільства щодо держави. Вона проявилася, насамперед, у низці заходів, здійснюваних з метою зміцнення вертикалі влади, тобто посилення концентрації влади в Центрі. Проявом цієї тенденції був наступ на автономію губернаторів, запровадження нового адміністративного поділу, а також створення інституту повноважних представників президента РФ. Водночас В. Путін намагався переконати Державну Думу законодавчим шляхом відмінити виборність керівників регіональних адміністративних утворень РФ.

Російсько-українські відносини

Відносини Росії з Україною у 90-х роках розвивались досить непросто. На них негативно позначився тягар багатьох проблем, що дісталися у спадщину від СРСР: питання правонаступництва, проблема ядерного роззброєння, територіальні претензії, економічна співпраця, інформаційний простір, російськомовний чинник та ін. До 1997 р. двосторонні українсько-російські відносини регулювалися Договором про основи відносин між двома країнами від 19 листопада 1990 р., а відсутність повноцінного широкомасштабного політичного договору між двома країнами в цей період давалася взнаки при вирішенні багатьох проблем і питань. І хоча на той час договірна база двосторонніх відносин складалася з більш як 140 міжурядових і галузевих угод, рівень державних взаємовідносин розвивався загалом надто нерівномірно. Подальшій активізадії співробітництва, нарощуванню темпів ділового партнерства заважала зайва політизація відносин, зокрема щодо проблем Чорноморського флоту та статусу Севастополя.

Після проведення багатьох раундів переговорів державних делегацій України і РФ, 31 травня 1997 р. під час державного візиту президента Б. Єльцина до Києва було підписано Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Росією. Принципове значення у відносинах між обома країнами мало набуття чинності трьох базових угод по Чорноморському флоту, які забезпечували правові засади тимчасового перебування ЧФ РФ на території України (підписані у травні 1997р., набули чинності 16 липня 1999р.). Важливою подією в українсько-російських стосунках став державний візит президента Л. Кучми до Росії (лютий—березень 1998 р.), під час якого, зокрема, відбулося підписання Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. Цей документ є основою для тор говельн о-економічних відносин між двома країнами. На завершальній стадії перебувають процес делімітації сухопутної частини міждержавного кордону та переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки. Одним із перспективних напрямів українсько-російських стосунків є співробітництво на міжрегіональному рівні.

Високий рівень економічної взаємозалежності Росії і України, які ще донедавна були складовими єдиного економічного комплексу, як і значна залежність господарського комплексу України від імпорту окремих видів енергоносіїв та сировини з Росії, зумовлювали особливий характер українсько-російських економічних відносин. Проте, політика РФ щодо України у сфері зовнішньої торгівлі, починаючи з 1991 р., була надзвичайно жорсткою і далеко не завжди визначалась її економічними інтересами. Ключовим у цьому аспекті слід вважати питання про створення зони вільної торгівлі. На тлі тенденції до інтеграції в СНД у цілому й у двосторонніх відносинах країн — членів Співдружності протягом 11 років не вирішувалося питання навіть щодо подолання першого щабля цього процесу — зони вільної торгівлі (угоду про створення цієї зони укладено між Україною і РФ ще у 1994 р.). Проте РФ в односторонньому порядку вилучила з режиму вільної торгівлі всі найбільш важливі для України товари (енергоносії, сировину, кольорові метали, ліс тощо, всього до 300 видів товарів) і тим самим звела дію цієї угоди нанівець.

Росія також багато в чому залежала від України, яка постачала їй стратегічну сировину — марганець, титан, уран, хром, деякі унікальні для її стратегічних сил комплектуючі військової техніки та озброєнь тощо. Крім того, Україна виробляла запасні частини до діючого устаткування та техніки, напівфабрикати, комплектуючі для значної кількості підприємств Росії. Слід зазначити, що на межі XXXXI ст. російський капітал значно активізувався на українському.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65155. ОБЫЧАЙ И ЗАКОН В ПРАВЕ НАРОДОВ ЦЕНТРАЛЬНОЙ АЗИИ ПОСЛЕ ИМПЕРИИ ЧИНГИСХАНА 23 KB
  Исследователи права центрально-азиатских кочевников активно ведут дискуссии являлось ли это право обычным или позитивным. Право изучалось в следующих направлениях: практическое для последующей интеграции в иную правовую систему сбор сведений о казахском праве русскими чиновниками...
65156. Ордынские корни российских органов исполнительной власти 43 KB
  Ордынские корни российских органов исполнительной власти Проблемы истории государственного управления : государственный аппарат и реформы в России к 200 летию министерской системы управления в России...
65157. Основные этапы эволюции казахского суда биев (XV – начало ХХ вв.) 133 KB
  Казахский суд биев несомненно являет собой яркий пример института осуществляющего правосудие в системе традиционного права. При этом весьма интересно отметить что в большинстве случаев каждый новый этап развития суда биев как правового и процессуального института...
65158. Особенности формирования и эволюции правовой системы Улуса Джучи 146 KB
  Большинство историков использовали источники по истории права Улуса Джучи при изучении его политической экономической и социальной истории поэтому чаще всего ограничивались просто упоминанием факта их существования или цитатами из них...
65159. ПРАВОВОЕ НАСЛЕДИЕ МОНГОЛЬСКОЙ ИМПЕРИИ В ГОСУДАРСТВЕ ТИМУРИДОВ (ПО ДАННЫМ ЛЕТОПИСЕЙ, НУМИЗМАТИЧЕСКОГО И АКТОВОГО МАТЕРИАЛА) 64.5 KB
  Принято считать что с именем Тимура и его потомков связано обращение в ислам Чагатаева улуса. Подобные вывод напрашивается сам собой на основании летописных источников авторы которых являлись придворными летописцами самих Тимуридов и всячески старались представить их ревнителями веры прославить их благочестие.
65160. Правовое положение Улуса Джучи в Монгольской империи 1224-1269 годов 99.5 KB
  Улус Джучи по русским летописям более известный под названием Золотая Орда изначально был создан как составная часть Великой Монгольской империи. Но не прошло и полувека как Улус Джучи стал полностью независимым государством.
65162. Статус ханов Золотой Орды и их преемников во взаимоотношениях с государствами Европы (по официальным актам и свидетельствам современников) 112.5 KB
  Статус Золотой Орды Улуса Джучи и ее правителей на международной арене неоднократно менялся в зависимости от того или иного этапа развития этого государства.; 4 распад Золотой Орды и выделение из ее состава самостоятельных государств правители которых...
65163. Суд и правосудие в Золотой Орде 125.5 KB
  Вопрос об организации суда и процесса Золотой Орды лишь затрагивался в работах посвященных истории этого государства в частности в исследовании Б. Островски в статье посвященной сравнению золотоордынских и русских...