14428

Волокна тваринного походження, їх властивості, використання

Конспект урока

Биология и генетика

Тема: Волокна тваринного походження їх властивості використання. Мета: Навчити розрізняти волокна тваринного походження від інших волокон за зовнішнім виглядом на дотик за зминальністю обривом ниток; визначати види ткацьких

Украинкский

2013-06-04

32.92 KB

95 чел.

Тема: Волокна тваринного походження, їх властивості, використання. 

Мета: Навчити розрізняти волокна тваринного походження від інших волокон за зовнішнім            виглядом, на дотик, за зминальністю, обривом ниток; визначати види ткацьких                                переплетень; ознайомити із правилами догляду за одягом.   Виховувати бережливе ставлення до праці, одягу.  Розвивати естетичний смак, увагу, вміння працювати самостійно, використовуючи роздатковий матеріал.

Основні поняття: пух, перехідний волос, мертвий волос

Інструменти і матеріали: зошит, роздатковий матеріал, пінцет, сірники, лупа, ножиці,                зразки тканини.

Тип уроку: Комбінований.

Структура уроку.

І. Організаційна частина.

1. Перевірка наявності учнів.

2. Готовність до заняття.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

                       1.Що таке волокно?

                      2. Які волокна ви знаєте?

                      3. Як можна поділити волокна рослинного походження?

                      4. Які основні властивості волокон?

ІІІ. Формування нових знань.

1. Короткі відомості про волокна тваринного походження.

Волокна бувають натуральні і хімічні. До натуральних належать не тільки рослинні волокна, а й волокна тваринного походження - вовняні і шовкові.

  Вовняні волокна дістають після стрижки різних видів тварин — овець, верблюдів, кіз, кролів. У текстильній промисловості в основному використовують овечу вовну (95—97 %), і невелика частка припадає на козячу і верблюжу   (3—5 %).

Вовняні волокна, одержані від тварин різних видів та порід, відрізняються за якістю і властивостями. Найбільш цінною за якістю є вовна тонкорунних овець.

Під час стрижки овець вовну знімають суцільним пластом (руном), неоднорідним за якістю. Високоякісна вовна знаходиться на лопатках, спині, животі, трохи грубіша на боках і досить груба на задній частині і ногах тварини. Тому під час стрижки її розділяють за сортністю і призначенням.

Найцінніші волокна: пухтонке, пружне і гнучке волокно; остьбільш товсте і грубе волокно; перехідний волос за товщиною та жорсткістю займає проміжне місце між пухом і остю; мертвий волосмаломіцне жорстке, грубе волокно.

Якість вовни залежить від часу стрижки овець. Весняна  вовна м'яка, тому що в ній більше пуху. У вовні осінньої стрижки пуху майже немає, тому волокна жорсткі, але значно чистіші, ніж волокна весняної стрижки, і дають менше відходів.

Якість вовняних волокон визначається не тільки їх міцністю, товщиною, м'якістю, а й довжиною. Довжина вовняних волокон залежить від породи овець і досягає 180...200 м, тонина від 12—30 до 90 мк (мікрон). Волокна вовни мають   хвилясті звивини. Чим тонша вовна, тим більше в ній звивин.

За складом волокна розрізняють вовну однорідну (з волокон одного типу), і неоднорідну (з волокон кількох типів).

Первинна обробка вовняної сировини — це сортування, очищення від сміття (реп'яхів, землі і т. д.), тріпання, розпушування, промивання, сушіння.

Сортують вовну вручну. Руно розкладають на спеціальних столах, розділяючи його на окремі частини, і за визначеними нормами з урахуванням якості сировини підбирають вовну у певні групи.

Промивають вовну у спеціальних розчинах миючих засобів, щоб очистити від жиру і поту.

Вовняні волокна повільно вбирають вологу і повільно віддають її. Зовнішній шар волокна вовни має лускувату будову, що сприяє зчіплюваності волокон при виробництві сукна та повсті і утримуванню на них пилу. Вовняні волокна звивисті. Завдяки цьому вовняні тканини пружні і пористі, мають добрі теплозахисні властивості, їх використовують для пошиття зимового та осіннього одягу.

Натуральний шовк отримують при розмотуванні тутового і дубового шовкопряда. На певній стадії розвитку гусінь тутового шовкопряда сплітає собі кокон — продовгувату яйцевидну оболонку, що складається з переплетеного в 40—50 шарів тонкого шовковистого волокна. Із двох отворів, що знаходяться на голівці нижче рота, гусінь виділяє густу масу, яка застигає на повітрі. Ця маса виділяється безперервно і утворює дві нитки, які склеюються між собою за допомогою особливої речовини — серицину.

Залежно від виду шовкопряда кокони бувають білого, жовтуватого, оранжевого кольорів. Зараз виводять шовкопряд, який виробляє кокони ніжно-рожевого, голубого, зеленого кольорів.

Вирощуванням шовкопряда займаються сільськогосподарські шовківництва. Кокони — цінна сировина для шовкового виробництва. Щоб одержати шовкові волокна хорошої якості, тобто, щоб нитка була довга і добре розмотувалась, кокони занурюють у басейни з гарячою водою, обробляють їх парою і холодним лужним розчином. Так розм'якшують серицин і водночас умертвляють лялечки (не даючи їм перерости у метеликів, які, виходячи з кокона, прокушують отвір, цим самим скорочуючи нитку), запарюють, висушують і розмотують нитки на спеціальних кокономотальних автоматах. Нитка намотується на мотовило. Коли нитка одного кокона закінчується, до її кінця прив'язують нитку з нового кокона і продовжують намотування. З одного кокона можна отримати 400...1200 м нитки, але вона дуже тонка і неміцна, тому змотують від 3 до 30 коконів в одну нитку.

Такі нитки називають шовком-сирцем, який після відповідної обробки стає м'яким,    гнучким і блискучим. Волокна натурального шовку досить міцні. Вони добре піддаються фарбуванню і скручуванню.

Натуральний шовк має більшу, ніж вовна, але меншу, ніж бавовна та льон, теплопровідність. Гігроскопічність шовку наближається до гігроскопічності вовни. Шовкове полотно міцне і гарне на вигляд. Із нього шиють легкі нарядні сукні. З шовку роблять також тканини для парусного і парашутного спорту, хірургічні нитки та ізоляційні матеріали.

На прядильних фабриках з волокон вовни та шовку, які пройшли первинну обробку, виготовляють пряжу. Пряжа поступає  на ткацьке виробництво , де з неї виготовлять тканини.

Для обробки волокон і отримання тканини використовують механічне обладнання, автоматичні станки і машини. Працюють на них рівничниці, прядильниці, крутильниці, мотальниці, ткачі.

            2.Види найпростіших ткацьких переплетень.

Вовняні і шовкові волокна належать до текстильних волокон. Вони мають властивості, необхідні для виробництва ниток, тканин, трикотажу тощо.

Властивості тканини залежать не тільки від властивостей волокон, з яких складаються, а й від виду ткацького переплетення. Ткацькі переплетення поділяються на прості, дрібноузорчасті, крупноузорчасті та складні. До простих належать: полотняне, саржеве і сатинове . Для наочності ткацьке переплетення прийнято розглядати з лицьового боку у вигляді сітки із темних і світлих клітинок. Темною клітинкою зображується нитка основи, а світлою — нитка піткання.

Переплетення ниток основи і піткання у визначеному порядку називають рапортом, який визначається кількістю ниток, необхідних для закінчення ткацького рисунка.

Найпростіше і найпоширеніше в текстильній промисловості є полотняне переплетення. Застосовується воно при виробництві різноманітних бавовняних тканин, наприклад, ситцю, бязі, шифону, батисту; шерстяних — сукна, трико; шовкових — шовкового полотна, крепдешину, креп-шифону, фуляру тощо.

У виробництві тканини з полотняним переплетенням кожна нитка піткання переплітається з кожною ниткою основи. Тканина має однаковий матовий вигляд з лицьового боку і з вивороту. На основі одинарного полотняного переплетення роблять подвійне і навіть потрійне — це так звані репси і рогожки.

Саржеве переплетення застосовують при виробництві саржі, шовкових підкладкових та камвольних тканин: бостону, коверкоту, габардину тощо. У саржевому переплетенні піткання перекриває дві або три нитки основи, підходить під одну, а потім знову перекриває дві або три основні нитки і т.д. У результаті з лицьового боку тканини утворюються похилі рубчики, діагоналі, що йдуть зліва направо.

Сатинове переплетення застосовують при виготовленні таких тканин, як сатин, еластик, атлас. Характерною ознакою сатинового переплетення є блискуча і гладенька поверхня з лицьового боку. Ці тканини не такі міцні, як тканини полотняного й саржевого переплетень, але вони м'якші, еластичніші.

При виготовленні тканин застосовують і більш складні переплетення — комбіновані та жакардові. Комбінованим переплетенням виробляють тканини з різноманітним дрібним рисунком. Тканини з жакардовим переплетенням (великовізерунчасті) мають найрізноманітніші рисунки: від геометричних фігур до портретів. Виготовляють їх на жакардових машинах. Це перші в історії техніки машини із програмним керуванням.

         3.Властивості вовняних та шовкових тканин.

В таблицях 1, 2 показана порівняльна характеристика вовняних та шовкових волокон.

Таблиця 1

Властивості тканин

Вовна

Шовк

Фізико- механічні

міцність

невисока

висока

зминальність 

дуже мала

дуже мала

драпірувальність 

середня

висока

Гігроскопічні

гігроскопічність 

значна

значна

пилоємність 

велика

мала

теплозахист 

високий

високий

Технологічні

зсідальність

значна

значна

розтяжність

значна

значна

обсипальність

середня

значна

розсунення ниток

середнє

значне

Таблиця 2

Волокно

Колір

Блиск

Товщина

Змина-льність

М'якість

Горіння

Звивис-тість

Вовна

природні кольори

нерізкий

товсте

мала

середня

повільне, спікається в кульку

сильна

Шовк

білий

не дуже різкий

дуже тонке

мала

велика

те саме

сильна,  волокно пряме

             4. Зносостійкість і фактори, що впливають на неї.

Щоб вироби із вовняних і шовкових тканин служили довго, за ними треба правильно доглядати.

Перед пранням вироби витрушують від пилу і сортують за кольором. Перуть у теплій воді (температура не вище 40 °С) без лугів, з гірчицею або пральними засобами, призначеними для прання виробів із вовни і шовку. Коли перуть у гарячій воді, вовна дає усадку і звалюється.

Перучи вироби з вовняних і шовкових тканин, воду треба пом'якшувати харчовою содою або добавляти нашатирного спирту (1 чайну ложку на відро води).

Для надання виробам із вовняного волокна м'якості, блиску і яскравішого забарвлення рекомендується при останньому полосканні в воду додавати оцет (1 чайну ложку на відро води). Полоскати треба не менше двох-трьох раз. Не можна вироби дуже терти. Віджимають легенько, не викручуючи. Сушать на плечиках в затіненому від сонця місці. Плетені речі сушать у розправленому вигляді на рівній площині, підклавши простирадло або рушник. Прасують у вологому стані через бавовняний пропрасувальник. Температура праски не повинна перевищувати для вовни 110, для шовку 100 °С.

Відпрасовані вироби відразу не надівають, а охолоджують і остаточно просушують. Одяг із вовняних і шовкових тканин можна піддавати хімічному чищенню.

     5. Використання вовняних та шовкових тканин.

Вовняні тканини бувають платтяні, костюмні, пальтові. Платтяні тканини тонкі й легкі. Із них шиють дитячі і жіночі сукні, спідниці, блузки.

Костюмні тканини відрізняються від платтяних більшою товщиною, зовнішнім оформленням. Із цупкіших тканин шиють демісезонні і зимові костюми, а з тонших– літні.

Із натурального шовку виробляють платтяні тканини, хустки, косинки та ін. Шовк із бракованих коконів використовують для вироблення шовкової пряжі і ниток.

ІV. Вступний інструктаж.

4.1. Аналіз лабораторно – практичної роботи.

V. Самостійна робота учнів.

  1.  Вправи на визначення вовняних та шовкових тканин.
  2.  Вправи на визначення переплетень.
  3.  Поточний інструктаж.
  4.  Контроль за організацією робочого місця.
  5.  Збір даних для заключного інструктажу.

VІ. Підведення підсумків.

  1.  Аналіз характерних помилок.    6.2 Виставлення оцінок.

6.3.Завдання додому (заповнити таблицю 2, скласти колекцію вовняних і      шовкових тканин та найпростіших видів переплетень).   Прибирання робочих місць.

Лабораторна робота.

Вивчення властивостей вовняних і шовкових тканин.

Інструменти і матеріали: зразки вовняних і шовкових тканин, лупа , склянка з водою, пінцет, голка, ножиці, сірники.

Послідовність виконання роботи.

1. Дослідити зразки вовняних та шовкових тканин і заповнити таблицю.

Тканина

Колір

Блиск

Товщина

Зминальність

М'якість

Горіння

Звивис-тість

2. Визначити нитку основи і піткання на розрив у сухому і мокрому стані.

3. Визначити характер горіння кожної нитки, записати спостереження.

4. Зібрати тканину складками, сильно стиснути, відпустити. Звернути увагу на  утворення складок.

5. Розпізнати види  найпростіших переплетень за зовнішнім виглядом.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77685. Устройство накопителя на жестких магнитных дисках 1.79 MB
  Головка чтения/записи в любом дисковом накопителе состоит из U-образного ферромагнитного сердечника и намотанной на него катушки (обмотки), по которой может протекать электрический ток. При пропускании тока через обмотку в сердечнике (магнитопроводе) головки создается магнитное поле. При переключении направления протекающего тока полярность магнитного поля также изменяется. В сущности, головки представляют собой электромагниты
77686. ОРГАНИЗАЦИЯ ЖЕСТКИХ ДИСКОВ 1.12 MB
  Функции BIOS для работы с жесткими дисками. Проблемы BIOS при работе с большими дисками. Структурная схема жесткого диска. Вдоль каждой поверхности каждого диска синхронно перемещаются магнитные головки обеспечивающая чтение и запись информации.
77687. Устройство жесткого диска 376 KB
  Накопитель на жестких магнитных дисках состоит из четырех главных элементов, каждый из которых вносит свой вклад в его общие характеристики. НЖМД состоит из собственно носителя (пакета дисковых пластин - платтеров, вращающихся наоси)
77688. Характеристики Жестких дисков 144.5 KB
  За 45 лет прошедших с момента появления первых устройств магнитного хранения данных поверхностная плотность записи выросла более чем в пять миллионов раз. Емкость накопителя С декабря 1998 года Международная электротехническая комиссия МЭК занимающаяся стандартизацией в области электротехники представила в качестве официального стандарта систему названий и символов единиц измерения для использования в области обработки и передачи данных. На основании этого значения можно сделать вывод об эффективности того или иного способа записи...
77689. Физические основы магнитной записи сигналов 37 KB
  Эти объемы называемые доменами обладают магнитным моментом самопроизвольной намагниченностью даже при отсутствии внешнего намагничивающего поля. Для ферромагнетиков характерен гистерезис при перемагничивании внешним магнитным полем то есть запаздывание изменений намагниченности вещества при изменении намагничивающего поля. 1 приведена основная характеристика ферромагнетиков зависимость магнитной индукции В от напряженности Н намагничивающего поля так называемая петля гистерезиса. Петля гистерезиса ферромагнетика и ее особые точки Если...
77690. Способы кодирования данных 121 KB
  Эти моменты изменения полярности называются сменой знака. Каждая смена знака приводит к тому что считывающая головка выдает импульс напряжения; именно эти импульсы устройство регистрирует во время чтения данных. Но при этом считывающая головка генерирует не совсем тот сигнал который был записан; на самом деле она создает ряд импульсов каждый из которых соответствует моменту смены знака. Это устройство преобразует двоичные данные в электрические сигналы оптимизированные в аспекте размещения зон смены знака на дорожке записи.
77691. Аппаратная реализация RLL-кодирования 56.5 KB
  Наибольшее распространение по крайней мере для жестких дисков PC получило так называемое кодирование с ограниченной длиной отрезка или RLLкодирование. Математики и инженеры считают способ 27 RLL разновидностью записи с групповым кодированием Groupoded Recording GCR. Обычная форма способа 27 RLL относится к кодированию GCR с переменной длиной.
77692. Ограничения емкости дисков 36.5 KB
  Соответствующие ограничения определяются как интерфейсом T так и версиями BIOS см. Кроме того в зависимости от версии BIOS значение этого ограничения может находиться еще ниже например на отметке в 84 Гбайт или даже 512 Мбайт. Это может случиться в результате наложения ограничений для T на ограничения BIOS что в конечном итоге может привести к еще большим ограничениям. BIOS обращается к драйверу жесткого диска с помощью прерывания INT13h которое предоставляет функции чтения и записи на диск на уровне секторов.
77693. Функциональная схема управления жесткого диска 287.5 KB
  Плата с электронными компонентами крепится снизу к шасси накопителя. приведена функциональная схема типичного накопителя на примере SCSI. Элементы изображенные в левой части схемы внутри области обведенной штрихпунктирной линией с надписью HD располагаются в изолированном блоке головок и магнитных дисков а элементы обведенные линией с надписью ПМ на печатном модуле накопителя.