14513

ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Доклад

Мировая экономика и международное право

Правосубєктність Європейського Союзу. Договір про ЄС раніше не містив спеціального положення що надавало Союзу правосубєктність в тому числі право мати права та обовязки згідно з міжнародним публічним правом. Відповідно для реалізації завдань і повноважень Союзу...

Украинкский

2013-06-06

18.7 KB

96 чел.

Правосуб’єктність Європейського Союзу.

Договір про ЄС раніше не містив спеціального положення, що надавало Союзу правосуб’єктність, в тому числі право мати права та обов’язки згідно з міжнародним публічним правом. Відповідно, для реалізації завдань і повноважень Союзу в ІІ і ІІІ опорах міжнародні договори могли укладалися лише сукупністю держав-членів від їх власного імен, а в рамках І – від імені Співтовариств.  

Відсутність у Договорі про ЄС норми щодо правосуб’єктності Союзу не була випадковою. У такий спосіб держави-члени намагалися запобігти перебиранню Союзом суверенних повноважень держав-членів у галузі зовнішньо політики.

Але Лісабонський договір чітко закріпив існування правосуб’єктності ЄС – ст. 47 ДЄС, Декларація 24 щодо правосуб’єктності Європейського Союзу. Ця норма тлумачиться як така, що надає ЄС міжнародну правосуб’єктність, тт. здатність мати права та обов’язки згідно з міжнародним правом (право укладати міжнародні договори від власного імені). Тому ЄС є суб’єктом міжнародного права, а саме міждержавною міжнародною організацією. Правосуб’єктність ЄС має похідний характер, а тому її зміст і обсяг визначені домовленістю держав-членів й обмежені виконанням покладених на ЄС завдань.

ЄС активно користується наданою йому міжнародною правоздатністю. Воно є учасником величезної кількості міжнародних договорів, активно співпрацює з різними міжнародними організаціями, здійснює право посольства.

Дпро функціонування Єс також визначає, що Співтовариство є суб’єктом національних правопорядків держав-членів. Згідно зі ст. 235 Д про функціонування ЄС

«У кожній державі-члені Союз має найширшу право- та дієздатність, надану юридичним особам згідно з законодавством держав-членів. Союз, зокрема, може набувати у власність рухоме  та  нерухоме  майно  та  розпоряджатися  ним,  а  також  може  бути  стороною  в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія».

Крім того, відповідно до ст. 343 Д про функціонування ЄС «Союз на території держав-членів користується такими привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання ним своїх завдань». Ці привілеї та імунітети поширюються на майно ЄС, членів і службовців їхніх інституцій. Їх обсяг та умови надання встановлені у Протоколі про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р., що є невід’ємною частиною Д про функціонування ЄС.

Таким чином, в національних правопорядках держав-членів ЄС бере участь як суб’єкт приватного права.

Обсяг міжнародної правоздатності ЄС.

ЄС активно реалізує надану йому міжнародну договірну правоздатність. Воно є учасником величезної кількості двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів як з третіми державами, так і з міжнародними організаціями.

Міжнародні договори, що укладаються ЄС, прийнято іменувати угодами (англ. agreements, фр. accord), оскільки саме ця назва вживається в Д про функціонування ЄС. Слово «договір» (англ. treaty, фр. traité) застосовується лише до установчих договорів.

Загальною правовою підставою для укладання ЄС міжнародних договорів є ст. 218 Д про функціонування ЄС. Крім того, установчий договір надає договірну правоздатність щодо окремих питань: в галузі спільної торговельної політики угоди укладаються на підставі ст. 207, угоди про допомогу країнам, що розвиваються, – ст. 211 Д про функціонування ЄС, угоди про економічну, фінансову і технічну співпрацю – ст. 212 угоди про асоціацію – ст. 217. Окрему групу становлять угоди з питань валютного чи курсового режиму, що укладаються на підставі ст. 219 Д про функціонування ЄС.

Процедура укладання міжнародних угод ЄС визначена в ст. 218 Д про функціонування ЄС. Переговори проводяться Європейською Комісією або Верховним представником Союзу з питань закордонних справ  і  політики  безпеки  зі згоди Ради ЄС. Угоди укладаються Радою ЄС, але перед цим вона повинна провести консультації з Європейським Парламентом або отримати його згоду. На підставі ч. 11 ст. 218 Д про функціонування ЄС Суд ЄС може надати висновок, чи є проект угоди сумісним з положеннями установчих договорів. Якщо висновок негативний, то угода може набути чинності тільки після внесення відповідних змін до установчого договору.

ЄС підтримує співпрацює з іншими міжнародними організаціями. Установчий договір містить спеціальну ст. 220 про відносини ЄС з окремими організаціями: ООН і її спеціалізовані установи, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку.

Більше того, ЄС може бути членом інших міжнародних організацій. Так, воно є членом Організації ООН з питань продовольства і сільського господарства (ФАО) з 1991 р. та Світової організації торгівлі (СОТ) з моменту її створення в 1995 р. Але при цьому діє принцип, що кількість голосів, поданих разом ЄС і його державами-членами, не повинна перевищувати кількості держав – членів ЄС, що є членами такої міжнародної організації.

ЄС здійснює право посольства. На сьогодні більше 150 держав відкрили дипломатичні представництва при ЄС, що розташовуються в Брюсселі. Так, представництво України має назву «Постійне представництво (місія) при Європейському Союзі». Зі свого боку ЄС також відкриває свої місії у третіх країнах та міжнародних організаціях. Місії Союзу знаходяться під керівництвом Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Вони діють в тісній співпраці з дипломатичними та консульськими представництвами держав-членів.

Раніше до Лісабонського договору це були дипломатичні представництва, які мали статус делегації Європейської Комісії у відповідній державі. Наприклад, у Києві була «Делегація Європейської Комісії в Україні». Правовий статус цих делегацій був подібним до статусу дипломатичних місій. Їхні співробітники користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29633. Класс строго вероятностных способов формирования выборочной совокупности. Гнездовой отбор 52 KB
  Гнездовой отбор. Способы построения выборки делятся на 2 крупных класса: Случайные вероятностные это такие способы отбора когда каждый элемент генеральной совокупности имеет известную чаще всего равную вероятность быть выбранным. Неслучайные все остальные способы отбора. Для реализации случайного отбора необходимо иметь основу выборки списки элементов генеральной совокупности.
29634. Квотная выборка в социологическом исследовании 24 KB
  Способы построения выборки делятся на 2 крупных класса: Случайные вероятностные это такие способы отбора когда каждый элемент генеральной совокупности имеет известную чаще всего равную вероятность быть выбранным. Неслучайные все остальные способы отбора. Для реализации случайного отбора необходимо иметь основу выборки списки элементов генеральной совокупности. К вероятностным способам отбора относят: Простой случайный отбор в рамках которого элементы отбираются либо с помощью таблицы случайных чисел либо с помощью...
29635. Стратифицированный отбор единиц наблюдения в социологическом исследовании 27 KB
  Способы построения выборки делятся на 2 крупных класса: Случайные вероятностные это такие способы отбора когда каждый элемент генеральной совокупности имеет известную чаще всего равную вероятность быть выбранным. Неслучайные все остальные способы отбора. Для реализации случайного отбора необходимо иметь основу выборки списки элементов генеральной совокупности.
29636. Многоступенчатый способ формирования выборочной совокупности 25 KB
  Этапы построения выборки. 1один алгоритм выборки зависит от сложности объекта об общих теоретических построения выборки. В случае если полная основа выборки недоступна т.е случайный отбор невозможен значимыевыбор задачи исследования с точки зрения критерия для построения и стратифицированной или квотной выборки чаще всего выступают со.
29637. Опросные методы в социологическом исследовании. Назначение, классификация видов 25 KB
  Опросы можно классифицировать по разным основаниям: По форме контакта. Спрашиваются и отвечающего опросы делятся на: интервью и анкетирования Интервью непосредственный контакт. По характеру респондентов опросы делятся на:1Массовые респондентом выступают представители объекта исследования. б выборочные 4 по процедуре опросы бывают: групповые и индивидуальные.
29638. Опрос как процесс, фазы опроса. Способы создания мотивации к участию в опросе 30 KB
  Метод опроса применяется когда необходимо получить информацию о явлениях и процессах которые недоступны прямому наблюдению и недостаточно полно отражены в анализируемых документах. Достоинства метода опроса. С помощью метода опроса мы можем за относительно короткий период опросить большое число респондентов и достаточно быстро получить большие объемы информации.
29639. Анкета как документ анкетного опроса. Классификация вопросов анкеты 31 KB
  Классификация вопросов анкеты. Анкета инструмент опроса структурно организованный набор вопросов выраженных на языке респондента каждый из которых логически связан с центральной проблемой исследования. В ней предполагается жестко фиксированный порядок содержание и форма вопросов ясное указание способов ответа. Вопрос анкеты это письменное обращение к респонденту с целью выявления информации относящейся к предметному содержанию исследования.
29640. Язык и композиция вопросов анкеты 36.5 KB
  Виды вопросов по форме: Закрытый вопрос вопрос с фиксированными и изначально заданными вариантами ответов. Открытый вопрос вопрос ответ на который дается в свободной форме отсутствуют изначально заданные варианты ответов. Открытый вопрос используется: для проверки знаний для исследования новых тем и индивидуального многообразия для выявления аргументов по некоторым вопросам.
29641. Интервью в социологическом исследовании. Классификация видов интервью 28 KB
  Классификация видов интервью. Интервью проводимая по определенному плану беседа целенаправленное общение предполагающая прямой контакт интервьюера с опрашиваемым. Интервьюер лицо ведущее непосредственное общение с респондентом при помощи вопросника с целью сбора информации обеспечивающее правильное и надежное использование инструмента исследования.