15461

Українські землі в складі Речі Посполитої. Люблінська унія та стан справ в українських землях після унії

Доклад

История и СИД

Українські землі в складі Речі Посполитої. Люблінська унія та стан справ в українських землях після унії. Польські феодали почали наступ на українські землі відразу після монголотатарської навали. Особливо активізувався цей процес у другій половині XVI першій чверт...

Украинкский

2013-06-13

35 KB

1 чел.

Українські землі в складі Речі Посполитої. Люблінська унія та стан справ в українських землях після унії.  

Польські феодали почали наступ на українські землі відразу після монголо-татарської навали. Особливо активізувався цей процес у другій половині XVI — першій чверті XVII ст. Зазнавши поразки у війні Росії з Лівонією (Лівонська війна 1558—1583 рр.), литовські феодали поступилися Польщі в деяких політичних питаннях. Крім того, українська шляхта в Литовській державі прагнула домогтися привілеїв, які мала польська шляхта. Цим скористалася польська влада, котра прагнула приєднати підвладні Литві українські та білоруські землі. 10 січня 1569 року в Любліні було скликано польсько-литовський сейм, на якому підписано угоду про об'єднання Польщі й Литви в державу Річ Посполиту на чолі з виборним королем та спільними сеймом і сенатом. Литва зберігала суд, адміністрацію, військо, скарбницю, офіційну руську мову.Згідно з унією 1569 року до складу Польського королівства («корони») входило сім воєводств: Руське (Галичина) — Львівська, Галицька, Перемишльська, Сяноцька та Холмська землі; Белзьке — Бузький, Городельський, Грабовецький повіти; Волинське — Володимирський, Луцький і Кременецький повіти; Подільське — Кам'янецький, Червоногородський і Летичівський повіти; Брацлавське — Брацлавський і Вінницький повіти; Київське — Київський, Овруцький і Житомирський повіти; Чернігівське (утворене у 1635) - - Чернігівський та Новгород-Сівер-ський повіти.На території України (крім Галичини) мало чинність не польське право, а обласні привілеї та Литовський статут (звід законів феодальної Литовської держави XVI ст.). Усього було видано три Литовські статути: «Старий» (1529), «Волинський» (1566) та «Новий» (1588), що діяв на території колишніх литовських областей до 1840 р. Перед цим основою права в Литві були «Руська правда» і звичаєве право. Литовські статути сприяли експлуатації та закріпаченню селянства. У такому зводі законів була зацікавлена насамперед середня та дрібна шляхта. Перше видання Литовського статуту, крім підтвердження прав шляхти, наданих попередніми привілеями, та деяких нових доповнень до них, зберігало елементи права часів Київської Русі. Статути 1566 та 1588 років, зумовлені Люблінською унією, не лише узаконили соціально-економічні зміни в Україні, а й стали основою правової системи, що розвинулася в часи козаччини. Статут 1566 року скасував усі обмеження шляхетської земельної власності. Феодалові навіть дозволялося продавати селянина-втікача без землі. За статутом 1588 року селянин, який прожив на землі феодала 10 років, ставав кріпаком.Після укладення унії різко посилився феодальний, національно-культурний, релігійний гніт українського народу. Землі почали роздавати шляхті. Станом на 1629 р. у власності 37 волинських магнатів зосереджувалося 3/4 селянських господарств.Унаслідок формування фільваркової системи посилилася феодально-кріпосницька експлуатація селянства. Якщо в XV ст. панщину відбували 14 днів на рік, то після введення фільварків у другій половині XVI ст. стали обов'язковими вже два дні на тиждень, а в деяких місцях і три або щодня до полудня. Селяни виконували і додаткові роботи: на оранці, жнивах, косовиці, рубанні дров тощо.Феодали мали право самі судити селян, вимагали плату за дозвіл на шлюб. У XVI ст. шляхта здобула право на селянські землі. Раніше селянин міг переселитися в інше село у визначений час (після Різдва), внісши викуп, а сейм 1496 року обмежив це право: впродовж року могла покинути село тільки одна сім'я. З 1505 р. селянам взагалі було заборонено переселятися без дозволу панів. У Галичині й на Волині в 20-ті роки XVII ст. панщина сягала вже чоти-рьох-п'яти, а на Київщині — двох-трьох днів на тиждень. Згідно з Литовським статутом 1588 року термін розшуку селянина-втікача збільшувався до 20 років. Зросла натуральна та грошова рента, поширилася оренда маєтків феодалів шляхтою, купцями, лихварями, які довели панщину до 6 днів на тиждень.Освоювалися окраїни Наддніпрянщина й Побужжя, розширювалися площі оброблюваних земель. Волинь, Галичина, Західне Поділля досягли високого рівня обробітку землі. Тут переважало трипілля. Основним знаряддям був дерев'яний плуг «із залізом» (залізним череслом і лемешем). Вирощували здебільшого жито, а також ячмінь і пшеницю (як правило, на продаж), коноплі, хміль. Займалися селяни також городництвом, садівництвом, бджільництвом, ставковим рибальством, тваринництвом. Розводили велику рогату худобу, свиней, овець (у підгірських районах), коней (у степових). У містах розвивалися ремесла. У середині XVI ст. у Львові, наприклад, налічувалося 20 цехів, 500 цеховиків, які займалися 36 ремеслами. За кордон вивозили полотно, вироби з хутра, зброю, ювелірні прикраси, збіжжя, мед, віск, сіль.Підтримувалися зв'язки з Новгородом, Москвою, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму. Відомий торговельний шлях із Росії до Константинополя пролягав через українські землі. Завдяки розвиткові ремесел і торгівлі в Наддніпрянщині розбудували старі міста: Канів, Черкаси, Переяслав, Лубни. Населення Львова, Києва, Білої Церкви становило 10— 20 тис. жителів. З'явилися нові міста: Кременчук, Фастів, Миргород, Умань. Найрозвинутіші міста належали державі, решта — феодалам. Так, із 206 міст Київського воєводства 46 були королівськими, 150 підпорядковувалися феодалам; у Брацлавському феодалам належало 111 міст, а державі тільки 6. Магдебурзьке право здобули Львів, Луцьк, Київ.