15475

Наступ царизму на автономію України. Остаточна ліквідація гетьманського правління

Доклад

История и СИД

Наступ царизму на автономію України. Остаточна ліквідація гетьманського правління. Проводячи колонізаторську політику царський уряд поступово ліквідовував автономію України. Катерина II вирішила скасувати її остаточно. У відповідь на прохання козацької старшини у 176...

Украинкский

2013-06-13

36.5 KB

4 чел.

Наступ царизму на автономію України. Остаточна ліквідація гетьманського правління.

Проводячи колонізаторську політику, царський уряд поступово ліквідовував автономію України. Катерина II вирішила скасувати її остаточно. У відповідь на прохання козацької старшини у 1763 р. дозволити створення шляхетського парламенту цариця наказала гетьманові К. Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 року, після невдалих спроб досягти компромісу, Розумовський відмовився від гетьманства. «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, — казала Катерина II, — треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». Особливо непокоїла царицю Запорозька Січ, у якій налічувалося майже 20 тис. козаків. Січ стала притулком для селян-утікачів. Як тільки спалахувало повстання проти панів, запорожці неодмінно підтримували його. Крім того, царизм був занепокоєний і постійними соціальними конфліктами серед запорожців. Між запорозькою старшиною та голотою виникали різні соціально-економічні протиріччя, що нерідко призводили до конфліктів. Ці обставини, а також упертий опір, що його чинили козаки, підштовхнули Катерину II до радикального вирішення цієї проблеми. Після закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли татари вже не загрожували Росії, а отже, допомоги козаків вона не потребувала, Катерина II наказала вдруге зруйнувати Запорозьку Січ. її долю було вирішено на спеціальній нараді 23 квітня 1775 року. На ній виступив новоросійський генерал-губернатор князь Г. Потьомкін з розробленим планом знищення Січі за допомогою збройних сил. Саме він очолив розправу із запорозькою вольницею, хоча перед цим сам входив до Кущівського куреня і мав прізвисько Грицько Нечоса.

Для знищення Запорозької Січі було використано військо загальною кількістю понад 100 тис. вояків на чолі з генерал-поручиком П. Текелі, що поверталося з російсько-турецької війни 1768—1774 рр.

У червні піхотно-кінне з'єднання царських військ непомітно підійшло до стін січової фортеці. Вартових було знято, артилерію захоплено. Текелі послав свого представника до кошового отамана з вимогою прибути до нього. При цьому генерал-поручик наказав виставити гармати. На Січі почався заколот, частина козаків готова була вступити в нерівну боротьбу. Однак настоятель Січової церкви, архімандрит Сокальський, умовив козаків не розпочинати кровопролиття. Багато зусиль доклав для втихомирення козаків і сам Калнишевський, котрий не бажав проливати християнську кров.

Старшинська рада з участю духовенства після тривалого обговорення вирішила здати Січ без опору. 5 червня 1775 року за наказом Текелі було вивезено в поле боєприпаси, прапори, клейноди, цінності та архів військової канцелярії козаків, що їх згодом відправили до Петербурга. Усі будівлі на Січі (500 козацьких майстрових і торгових будинків), крім укріплень, російські війська зруйнували. Пушкарню засипали, більшість куренів розібрали, а частину використали під склади. Протягом тривалого часу на всій території Запорожжя перебували царські полки.

Представники запорозької старшини, що цілковито покорилися Катерині II, сподівалися зберегти особисті привілеї та багатства, перейшовши на службу до царського уряду, який справді наділив покірну запорозьку старшину офіцерськими чинами, землями, маєтками тощо.

Ще 29 червня 1775 року було видано указ Сенату про мотиви знищення Січі та дозвіл видати утримання старшинам і козакам, які не брали участі в «учинках кошового» , згідно з яким колишній кошовий отаман Пилип Федорів, осавули Сидір Білий, Логин Мощенський, Ломака, Легкоступ, полковники Андрій Білий, Іван Височин, Чепіга, Опанас Ковпак, полкові старшини Тимковський, Антон Головатий та інші повністю зберегли свої володіння і, крім того, отримали офіцерські чини. Декому дали й додаткові землі. З їх числа було призначено керівників «уездов», створених на території Запорозької Січі. У 1776 р. «уезды» було передано у відання російським офіцерам.

Над непокірною січовою старшиною царський уряд учинив швидку розправу. У 1776 р. в Білівській фортеці відбулися суди над старшинами Степаном Лелекою, Іваном Куликом, а також курінним отаманом Головком і полковником Іваном Гараджею. Підступно й лицемірно повівся Потьомкін, який неодноразово висловлював свої симпатії та повагу до Калнишевського, називаючи його «вельмишановним люб'язним своїм батьком», «нерозлучним другом». Саме він наказав заарештувати, а потім без суду і слідства довічно ув'язнити Петра Калнишевського у Соловецькому монастирі, військового писаря Івана Глобу — в Турухунанському, а військового суддю Павла Головатого — в Тобольському монастирі.

Потьомкін через Синод наказав монастирській владі, щоб «содержаны были узники безвыпускно из монастырей й удалены были не только от переписок, но й от всякого с посторонними людьми обращения».

На Соловках Калнишевського утримували в одному з найстрашніших казематів — Головленківській в'язниці. За переказами його виводили з камери лише на Великдень, Спас і Різдво. Там кошовий просидів 16, а потім в іншій камері ще 9 років. Коли йому виповнилося 110 років, Олександр І у квітні 1801 року «даровал прощенне» в'язню. Калнишевський, уособлення сили й мужності, здоров'я й міці українських козаків, помер на Соловках у віці 112 років.

Катерина II намагалася стерти навіть народну пам'ять про запорожців, заборонивши використання слів «запорозький козак» як її особистої образи.

З серпня 1775 року з'явився царський маніфест про ліквідацію Січі. «Сечь Запорожская, — оголошувалося в ньому, — вконец уже разрушена с истреблением й самого названия запорожских козаков». Запорожці звинувачувалися в тому, що всупереч владі освоювали землі на території Новоросійської губернії та Північного Причорномор'я, приймали на Запорожжя «без разбора... людей всякого сброда...».

Справжньою причиною ліквідації Січі була політика царизму, спрямована на зміцнення абсолютизму як найдієвішого чинника поглиблення експлуатації народних мас у Російській імперії. Знищення Січі було одним з репресивних заходів царизму, спрямованих на ліквідацію самоврядування та на придушення нової хвилі антифеодального руху.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50988. Изучение законов динамики вращательного движения твердого тела вокруг неподвижной оси на маятнике обербека 329.5 KB
  Цель работы: Экспериментальная проверка зависимостей между физическими величинами характеризующими вращение твердого тела вокруг неподвижной оси. На горизонтальной оси крестовины имеется двухступенчатый диск радиуса r1 и r2 на который наматывается нить. Под влиянием падающего груза нить разматывается с диска и вызывает ускорение вращения крестовины вокруг неподвижной горизонтальной оси.