15481

Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України

Лекция

История и СИД

КОЗАЦЬКИЙ ПЕРІОД ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Лекція №8 Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України 2. Коліївщина Назва Коліївщина найімовірніше означає повстання коліїв і походить від українського слова колій яким в українських селах і донині н

Украинкский

2016-09-07

76.5 KB

0 чел.

КОЗАЦЬКИЙ ПЕРІОД ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Лекція №8

Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України

Коліївщина

Назва Коліївщина найімовірніше означає повстання коліїв і походить від українського слова «колій», яким в українських селах і донині називають людей, відповідальних за забиття скотини (свиней, корів, кіз, коней та ін.), які вміють робити це найбільш професійно і безболісно. Характерною особливістю роботи колія було освячення ножа і просіння вибачення у тієї істоти, яку він збирався зарізати, що робило акцент на тому, щоб він зробив свою роботу професійно і завдав якомога менше болю живій істоті, яку збирається зарізати. Процедура освячення ножів згадується у Тараса Шевченка. Це вказує на те, що гайдамаки обґрунтовували свої дії як роботу зі звільнення України від тих кого вони вважали загарбниками і пригноблювачами, уособленням ворожої їм кріпосницької системи— великих землевласників, управителів маєтків і їхніх прибічників (більшість з яких в ті часи були поляками і євреями).

Висунута в радянські часи версія про походження назви повстання від слів «кол» або «колоти» швидше за все не відповідає дійсності, оскільки згідно правил словоутворення української мови назва повстання в цьому випадку мала б виглядати Колщина, Кілщина або Коловщина. Зауважимо, що в російській мові слово «колій» відсутнє.

В лютому1768 року під тиском російського уряду польський корольСтаніслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польськоїшляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливуРосійської імперії у містіБарі наПоділлі вона створилаБарську конфедерацію1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнуватиправославніцеркви імонастирі наКиївщині,Поділлі іВолині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито царицяКатерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.

Навесні 1768 року в урочищіХолодний Яр підЧигирином запорізький козакМаксим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 травня (6 червня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобулоЖаботин,Смілу,Черкаси,Богуслав,Канів,Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося доУмані, яка належаламагнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Проте Ґонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Післяздобуття 10(21).6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту — полковником і князем уманським.

Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажкамиМ. Швачкою,А. Журбою,С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою,І. Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі,Лівобережну Україну і на Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції прот26.6(7.7).1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанцівМ. Залізняка,І. Ґонту таС. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем суддіКсаверія Браницького, який судив переданих польським властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова. 700, як це він сам подає у звіті королеві, він "покарав найжорстокішою смертю". Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав польському судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного - українського шляхтича Чоповського, що був помічником полк. Неживого, - посаджено на паль[2]. Після жахливих тортур у с. СербахІ. Ґонта був страчений.М. Залізняка та інших учасників повстання — жителівЛівобережної України іЗапорожжя — Київська губернаторська канцелярія засудила до тілесного покарання(удари нагаєм, виривання ніздр, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір доНерчинська. Після страти захоплених учасників повстання, російські та польські військові частина почали арешти по підозрі по причетності до повстання. Жорстокі страти часто проводились без суду і тривали кілька років. В загальному було страчено близько 30 000 селян, в самій Кодні біля 3000 учасників та підозрюваних у повстанні 1768 року.[2]и гайдамаків.

4. Запорожці після зруйнування Січі.

Частина запорожців (5—10 тисяч) з дозволу Порти перейшла на турецьку територію й оселилася в дельті Дунаю, де деякі місця було вже зайнято козаками – некрасовцями, які прибули сюди з Дону через Кубань. З некрасівцями (“москалями”, “кацапами”) у запорожців розпочалися конфлікти які незабаром переросли в запеклу війну. Турецький уряд змушений, пізніше був, пересилити некрасівців, щоб врятувати їх від повного винищення. У перші роки по тому запорожці не мали сталого місця проживання, а розбрелися майже по всій дельті, на території навколо бессарабських лиманів, Новокилії та острові Леті.

Під впливом агітації австрійського офіцера Реданге 8000 задунайських козаків емігрували до Австрії і 1775 року оселилися в Багаті на берегах Тиси в Бачванському комітаті, біля міста Дент. Але там вони довго не затримались і з невідомих причин повернулися в дельту Дунаю. Саме тоді і заснували свій кіш у Сейменах – селі, розташованому між Гиршовою та Силістрою.

1812 року козаки виїхали в Сеймен і, перезимувавши, навесні 1813-го оселилися в Катирлезі, у гирлі св. Георгія, та через несприятливі умови вже 1815 року переселилися в Дунавці. Саме тут заснувалася Січ, яка швидко стала центром усіх запорозьких поселень не тільки дельти, а й інших частин Добруджі. Переселення запорожців із Семен у Дунавці відбувалося під проводом кошового Самійла Кальниботського.

Задунайська Січ була військовою організацією, побудованою на зразок Січі Запорозької, мала такий самий внутрішній устрій, як і на Дніпрі. Найвищим її органом була Військова Рада, яка обирала кошову старшину і в якій могли брати участь усі козаки. Скликалася вона не регулярно, а тільки для розв’язання найважливіших питань: участь війська у війні, вибори кошової старшини, розподіл рибальських угідь тощо. На чолі Січі стояв виборний кошовий отаман, а його помічниками були суддя, писар, осавул і драгоман. Постійно в Січі перебувала лише старшина, решта козаків або були на промислах, або виконували якісь службові обов’язки. Усі збиралися лише в день виборів – на св. Покрови. Військо поділялося на 38 куренів із тими самими назвами, що й на Запоріжжі. Кожен із куренів мав свій прапор. Був і загально січовій прапор –малинове полотнище з білим півмісяцем та шістьма зірками. Кожен курінь мав свого отамана (теж виборного); курінні отамани керували відбуванням солдатами служби й контролювали його, приймали до козацтва новоприбулих тощо.

Внутрішнє життя задунайського козацтва спершу анітрохи не відрізнялося від того, яким воно було на Дніпрі: рибальство, полювання і походи. Але помалу змінився склад козацтва – ставало дедалі більше жонатих січовиків, бо з України часто прибували нові втікачі(бувало – цілими родинами) й записувалися до війська. Так навколо Січі з’явилися села, де жили жонаті козаки - “райя” біля озера Кругляк, Кара-Ормен, Беш-Таце, Катерлез, Іванча, рибальські оселі у Горгові, Вилкові, на Леті та інші як козацькі, так і мішані поселення. Райя спочатку не мали жодної ваги у військових справах та порядках, але з часом їх стало дуже багато й вони почали переважати на радах...

Турецький уряд, маючи потребу в послугах козацького війська, вирішив надати козакам деякі пільги. Їм було виділено землі, що простяглися між рукавом св. Георгія, озером Ранзелм і лінією, яка сполучає Ісаку з озером Бабадаг – уздовж сіл Пошта, Алжилар та Зебіл. Цю землю кошовий отаман віддавав в оренду мокшанам, болгарам та іншим поселенцям, за що ті мусили платити переважно худобою. Турецький уряд видавав козакам і певну суму грошей. А кошовому було надано такі самі права, як волоському та молдавському господарям.

Незважаючи на все це й на відсутність кріпацтва, становище задунайських козаків під владою султанської Туреччини було важким. Вони не мали права на власну кінноту та артилерію; султанський уряд вимагав від них відбувати військову службу на кордоні, брати участь у походах та каральних експедиціях турецьких військ проти болгар, греків та сербів, які боролися за своє національне визволення, ще й до того були християнами.

1817 року козаки поруч із турецьким військом боролися проти сербів, а 1821-го брали участь у придушенні визвольної боротьби у Греції. Як реакція на це, 600 козаків під проводом архімандрита Філарета перепливли човнами до Одеси.

Тим часом, готуючись до нової війни з турками, російський уряд через коменданта Ізмаїла генерала Тучкова послав задунайським козакам заклик перейти на його бік, додавши, що ті козаки, які не пристануть, здобудуть собі всякі „ласки та пільги”. Кошовим тоді був Василь Незмаївським. На раді старшин він рішуче відмовився переходити під московську зверхність, а на Покрови 1827 року відмовився й від посади. На виборах якийсь Улас із райї виступив із такою промовою: „Годі вже запорожцям верховодити! Багато вже вони становили кошових, - гайда, поставимо і ми, мужики, свого, от хоч би й кума мого, Платнірівського курінного отамана Йосипа Гладкого!”. Райя перемогли на Раді, і Гладкого обрали кошовим. А щоб старі запорожці не заважали, він одразу посприяв, аби курінними отаманами було обрано молодих козаків із райї. Старі запорожці не мали наміру повертатися під московську зверхність, але райя – ті, що не дуже давно покинули свій рідний край,-- не могли так скоро забути його і призвичаїтися до нового життя. Вони повірили московським обіцянкам ласки і всяких пільг, то й заманулося їм якнайшвидше повернутися. Із таких був і сам Гладкий.

Почалася нова російсько-турецька війна, і султан звелів козакам прибути до Силісти. Гладкий зібрав 2000 козаків із тих, що були іншого, ніж він, духу, повів їх до Силісти і став там саме на Великдень. Прийшовши до візира, він сказав, що привів 2000 козаків, а рештою вернеться й переведе Січ із Дунавця до Адріанополя, щоб, бува, москалі не зруйнували її. Візир повірив, а Гладкий, пустивши чутку, що турки хочуть переселити козаків до Єгипту, забрав Січову церкву, усі клейноди, документи та скарби і з частиною війська (500 – 1500 чоловік – різні джерела називають різну кількість) 18 травня 1828 року під Ізмаїлом перейшов на російський бік. У дельті було залишено беззахисних жінок із дітьми, які, ховаючись від нападів по комишах, були приречені „лицарями” на неминучу загибель. Тим часом кошовий із курінними отаманами тільки їм відомим шляхом провели московське військо через Дунай.

За цю операцію Гладкий отримав звання полковника, а згодом – генерал-майора. Окрім того, його і всіх старшин, які були з ним, нагородили Георгіївськими хрестами, а рядових козаків постригли й перетворили на звичайних солдатів. Такою була московська плата за зраду.

Довідавшись про те, що кошовий і кілька сот козаків утекли і перейшли до москалів. Візир звелів заарештувати тих 2000, що були в Силістрі; їх роззброїли й перевели до в’язниць Адріанополя та Константинополя, де використовували на різних роботах. Спочатку їх хотіли скарати на смерть і лише внаслідок заступництва австрійського консула помилували. Тоді й було зруйновано останню Січ, а Задунайське військо ліквідовано.

По закінченні війни турецький уряд звільнив запорожців і радив їм оселитися в Салоніках, але, незважаючи на гарне і багате місце, вони відмовилися, поза як це було далеко від України, яка своїми втікачами постачала б їм нових козаків. Вони просили місця коли не в Адріанополі, то хоч би десь у Малій Азії. Але з того нічого не вийшло, і запорожці, повернувшись на Дунай, оселилися там разом з тими, що залишилися на місцях, але вже як прості рибалки та хлібороби, а не козаки. Недобрим словом згадували вони Гладкого. Та й ті, що були пішли з ним, потроху почали вертатися на Дунай, тікаючи від московської«ласки та пільг» і проклинаючи свого кошового за те, що навіки втратили Січ. І досі в Добруджі живуть нащадки задунайських запорожців, а з ними живе й неслава Гладкого.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80305. Корпоративні права держави 118 KB
  Корпоративні права держави Поняття корпоративних прав. Загальні засади здійснення корпоративних прав держави та управління ними. Повноваження державних органів щодо управління корпоративними правами держави. Критерії ефективності управління корпоративними правами держави.
80306. Проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав фізичної особи та їх захисту 155.5 KB
  Особисті немайнові права що забезпечують природне існування фізичної особи. а Особливості реалізації та цивільноправового захисту права на медичну допомогу. Проблеми реалізації права на опіку або піклування. Особисті немайнові права що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
80307. Проблеми недійсності правочинів 369.5 KB
  Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону. Правові наслідки недійсності правочину. Шахматовим було введено у юридичну лексику поняття модель протиправного правочину яке заслуговує на його подальше використання. Моделлю протиправного правочину В.
80309. Оплата праці на підприємстві 126.5 KB
  Мотивація - це процес формування в людини або групи людей мотивів до діяльності, спрямованої на досягнення індивідуальних і загальних цілей організації, підприємства.
80310. Витрати виробництва і собівартість продукції підприємства 199.5 KB
  Для визначення витрат на підприємстві використовується термін собівартість продукції до якої зараховують поточні витрати на її виробництво та збут виражені у грошовій формі. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості та прибутку. Усі витрати що формують собівартість продукції можна класифікувати за певними ознаками табл.
80311. Ціни та ціноутворення в ринкових умовах 449.5 KB
  Ціни у діяльності промислового підприємства виконують три основні функції: облікововимірювальну стимулюючу розподільчу. Облікововимірювальна функція ціни є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів промислової продукції або надання відповідних послуг. Стимулюючу функцію ціни використовують для мотивації підвищення ефективності підприємницької діяльності забезпечення необхідної прибутковості дохідності кожному з учасників процесу товарообміну.
80312. Фінансово-економічні результати й ефективність діяльності 80 KB
  Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов’язаних з неперервним кругообігом коштів у формах: витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також із приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та ін.
80313. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції 121.5 KB
  Поняття якості продукції необхідність і значення її підвищення в сучасних умовах Показники і методи оцінювання якості продукції Управління якістю продукції. Стандартизація та сертифікація продукції. Економічна ефективність і шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.