15513

Етапи входження України до Великого князівсьва Литовського

Доклад

История и СИД

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського Перервана традиція літописання зумовила наявність білих плям в історії польськолитовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р.

Украинкский

2013-06-15

22.72 KB

7 чел.

1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського

Перервана традиція літописання зумовила наявність білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом іс-нування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських зе-мель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за три-валістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція.

1.1.І етап (1340--1362) -- «оксамитове» литовське про-никнення.

Литовське князівство розпочало своє проник-нення на Русь ще за часів Міндовга (1230--1263). Голов-ним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга -- Гедиміна (1316--1341) -- почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскра-вим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протисто-яння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва -- Волинь.

Скориставшись у 50-ті роки XIV ст. слабкістю Золотої Орди (після смерті хана Джанібека 1357 р. тут розпочина-ється хвиля міжусобиць, протягом 1359--1361 pp. у золо-тоординській столиці Сараї змінюється сім ханів, а 1362 р. Орда розпадається на дві частини з кордоном по Волзі), ли-товці активно починають новий етап проникнення в землі колишньої Київської Русі. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345--1377) чітко формулює основне завдання: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». Витіснення татар-ських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.

Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Збройне про-тистояння в боротьбі за українські землі відбувалося пере-важно між литовцями та іншими чужинцями -- претен-дентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтри-мувало утвердження литовського правління, яке витісня-ло золотоординське. Литовська влада була м'якшою, толе-рантнішою, ніж татарська. На приєднаних до Литви зем-лях руські князі зберігали свою автономність. У зв'язку з цим відомий історик О. Субтельний назвав процес збиран-ня українських земель Литвою «проникненням, включен-ням, приєднанням»1.

1.2.II етап (1362--1385) -- «ослов'янення» литовських правителів.

Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступа-ли землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та По-ділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Оцінюючи ситуацію в Литовській державі, яка утворилася після 1362 p., Н. Яковенко зазначає: «Витворений без помітних заво-йовницьких зусиль новий державний організм являв со-бою вельми неординарний суб'єкт історії -- державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та ук-раїнці»1.

Така ситуація певною мірою нагадувала прихід варягів на Русь, наслідком якого стала асиміляція, розчинення їх у потужному слов'янському етнічному масиві. Про запо-чаткування аналогічного процесу -- «ослов'янення» ли-товських правителів у другій половині XIV ст. -- свідчать факти: розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави; утвердження «Руської прав-ди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фор-тець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо.

Оскільки власне литовські етнографічні землі в цей час становили лише десяту частину новоствореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм кон-тролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила: «Старого не змінювати, а нового не впроваджува-ти». Офіційний титул литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський і Руський». Ство-рюється ілюзія продовження давньоруської державності. Проте литовці не стали другими варягами. Процес асимі-ляції завойовників не завершився. Події розгорнулися інакше. Починаючи з правління Ягайла (1377--1392) у Литовській державі дедалі більше набирають сили тенден-ції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладе-но Кревську унію, яка докорінно змінює становище пів-денно-західних руських земель.

1.3.III етап (1385--1480) -- втрата українськими землями залишків автономії.

Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом динас-тичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського Ягайла об'єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Ве-ликого князівства Литовського до складу Польської дер-жави. За умовами унії Ягайло, одружуючись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі й зобов'язувався окатоли-чити литовців та «навік приєднати всі свої землі, литов-ські та руські, до Корони Польської».

Така відверто пропольська політика зумовила швидку появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392--1430). Підтриманий зброєю литовських фео-далів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаю-чись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держа-ви, максимально централізувати управління, Вітовт незаба-ром переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств -- Волинського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського. У цих землях починають управ-ляти великокнязівські намісники. Внаслідок цього поси-люється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня ав-тономія українських земель. Виношуючи плани «великого княжіння на всій Руській землі», Вітовт постійно розбудо-вував систему опорних укріплень у Барі, Брацлаві, Звени-городі, Жванці, Черкасах та інших містах. Проте ці плани так і не вдалося реалізувати. Поступальний рух на схід бу-ло припинено, в 1399 р. у битві з татарами на Ворсклі заги-нули найкращі військові формування Литви та Русі. Вод-ночас воєнний потенціал князівства був ще значним, про що свідчить перемога об'єднаних сил слов'ян і литовців над Тевтонським орденом 1410 р. під Грюнвальдом.

Нова польсько-литовська унія 1413 р. у Городлі засвід-чила зростаючу дискримінацію православного населення. Відповідно до цього документа католики могли брати участь у великокняжій раді, участь православних у дер-жавному управлінні обмежувалася. Розширенню сфери впливу католицизму сприяли роздача католицькій церкві українських земель, заснування католицьких єпископ-ських кафедр у Кам'янці-Подільському та Луцьку. По-дальше зближення та блокування польської та литовської шляхти поступово зміщувало акценти визвольної боротьби в українських землях: поряд з антипольським наростає ан-тилитовський рух, що вилився в народні виступи 1440 р. на Волині та Київщині. Намагаючись проводити гнучку внут-рішню політику, литовська верхівка спершу іде на віднов-лення Київського та Волинського удільних князівств, але протягом короткого часу (1452--1471) навіть ці залишки автономії українських земель були остаточно ліквідовані, а землі стали звичайними провінціями Литви.

1.4.IV етап (1480--1569) -- посилення литовсько-росій-ської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі».

Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Московського князівства. Консолідуючи навколо себе навко-лишні землі, воно трансформувалося в єдину централізо-вану Російську державу. З поваленням 1480 р. ординсько-го іга Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр «збирання земель Русі». Вже 1489 р. Іван III вперше зауважує Великому князю литовському та королю польському Казимиру: «Наши города, и волости, и земли, и водьі король за собою держит».

Початок XVI ст. характеризується загостренням мос-ковсько-литовського протистояння. Війни та збройні су-тички тривали майже безперервно -- 1500--1503, 1507-- 1508, 1512--1522 pp. Під час невщухаючої боротьби росій-ська сторона неухильно намагалася довести, що саме цар і є справжнім «государем усієї Русі». За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дис-кримінації, загрози ополячення та окатоличення в умовах ліквідації залишків автономії в українських землях поміт-но поширюються проросійські настрої. Це виявляється в добровільному переході під владу Москви деяких князів зі своїми володіннями (Чернігово-Сіверські князі, Бєлєв-ські, Воротинські, Новосильські, Одоєвські, Шемячич); в організації змов і повстань (1481 р. невдала змова Олель-ковича, Бєльського та Гольшанського з метою вбивства ко-роля Казимира, 1507 р. антилитовське повстання князя М. Глинського на Київщині та Поліссі); втечах та пересе-ленні селян до Російської держави та ін.

Намагаючись максимально сконцентрувати сили про-ти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укла-дають Люблінську унію. Утворюється нова держава -- Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиня-ються у складі Польщі. Починається якісно новий етап їх розвитку.

Отже, перебування українських земель у складі Вели-кого князівства Литовського тривало декілька віків. У се-редині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але до-сить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки ав-тономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-ли-товського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.

2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV -- в середині XVI ст.

Боярська змова, через яку загинув у квітні 1340 р. га-лицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала своєрід-ним сигналом до нового вторгнення Польщі в українські землі. Експансія здійснювалася під прикриттям гасла захисту католиків Галичини. Захопивши Львів та погра-бувавши княжий палац на Високому Замку, польський ко-роль Казимир III готував розширення агресії з метою ово-лодіння землями краю. У відповідь на такі зухвалі дії по-ляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Повстанці не тільки визволи-ли власні землі, а й, запросивши на допомогу татар, спус-тошили територію Польщі аж до Вісли. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений ви-знати Дедька правителем Галичини, а той -- формальне верховенство польського короля. На деякий час на теренах колишнього Галицько-Волинського князівства виникли два державних утворення: Волинське князівство, на чолі якого стояв князь литовського походження Любарт (Дмит-ро) Гедемінович, і олігархічна боярська автономна респуб-ліка у Галичині, лідером якої був «управитель і староста Руської землі» Дмитро Дедько.

Смерть 1344 р. Дмитра Дедька стала приводом для ак-тивізації боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спадщи-ну Галицько-Волинського князівства. Уклавши мир з хрестоносцями, домігшись нейтралітету Золотої Орди, Ка-зимир III розпочав 1349 р. другу широкомасштабну екс-пансію в українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторг-нення стало поширення католицизму на схід, саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойов-ницький напад називав Хрестовим походом проти язични-ків-литовців та схизматиків-православних.

У 1366 р. після тривалого збройного протистояння, під час якого Польщу підтримувала Угорщина, а Литву -- місцеве українське населення, польська держава підпо-рядкувала собі Галичину і частину Волині. Внаслідок екс-пансії до коронних польських земель було доточено май-же 52 тис. км2 із населенням 200 тис. осіб, що збільшило територію Польщі майже в 1,5 раза.

Польське проникнення в українські землі кардинально відрізнялося від литовського: польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав'язати польське право та адмі-ністративну систему, витіснити православ'я шляхом ут-вердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення.

Черговий історичний поворот у долі Галичини стався 1370 p., коли після смерті Казимира внаслідок династич-ної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладення Кревської унії (1385) Польща знову наби-рає силу і 1387 р. остаточно приєднує Галичину до своїх во-лодінь. Розпочинається ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке зго-дом перетвориться на провінцію Польського королівства. Латина стає офіційною мовою, всі привілеї та права нада-ються винятково польській шляхті та католицькому насе-ленню. Ці обставини підштовхнули частину галицьких бо-яр до прийняття католицизму, який давав змогу отримати рівний з поляками правовий статус.

Кревська унія стала першою спробою Польщі поглину-ти Велике князівство Литовське, проте активний опір ли-товської, української та білоруської знаті зашкодив вті-ленню цього задуму. Опозицію очолив литовський князь Вітовт, але і йому після нищівної поразки від татар 1399 р. довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. він підписує договір, відповідно до якого великокняжа влада в Литві та землі, у тому числі українські, після смерті Вітовта мусили повернутись Ягайлові.

Участь у переможній битві під Грюнвальдом суттєво укріпила політичні позиції Великого князівства Литов-ського. Польща, не бажаючи розриву польсько-литовської унії, пішла на певні поступки Литві. У 1413 р. в м. Город-лі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща змушена була визнати право на існу-вання політично самостійного Великого князівства Литов-ського, українські землі після смерті Вітовта не мали пере-ходити під владу польського короля, як це свого часу передбачалось Віленською унією, а залишалися у складі Литовської держави. Проте Польща не відмовлялася від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактичну лінію. Багаторічні намагання через зов-нішній тиск розширити сферу польського впливу на ли-товські території поступилися місцем спробі розв'язати цю проблему іншим способом, із середини -- через литовську еліту. Саме тому однією з умов Городельської унії було зрівнювання в правах шляхти католицького віроспові-дання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями (до цього їхнє землево-лодіння мало умовний характер), обіймати державні по-сади. Отже, унія, забивши два клини -- між православ-ними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського, спричинила в українських зем-лях глибокий розкол, посилила соціальний та національ-но-релігійний гніт.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Лит-ві сів Свидригайло, Ягайло з великим польським військом рушив 1431 р. на Волинь з метою максимального проник-нення в українські землі. Чергове польсько-литовське про-тистояння закінчилося перемир'ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а східне -- за-лишалося під контролем Литви. Завоювання супроводжу-валося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства -- Руське, Бєлзьке та Подільське. З 1434 р. в руських провінціях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоврядування.

У другій половині XV -- на початку XVI ст. розгорта-ються процеси централізації, посилюється вплив Польщі та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Мос-ковським царством, спустошливі напади татар, постійна боротьба за великокнязівський престол поставили Велике князівство Литовське на межу катастрофи. Намагаючись її уникнути, литовці звернулися по допомогу до Польщі. Драматичні й гострі польсько-литовські переговори закін-чилися 1569 р. компромісом -- укладенням Люблінської унії, яка об'єднала Польську державу і Велике князівство Литовське в єдине ціле -- Річ Посполиту.

Отже, польське проникнення в українські землі напри-кінці XIV -- в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від ли-товського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальне окатоличення, полонізацію і колоніза-цію краю, чим запрограмували загострення релігійних, со-ціальних та етнічних відносин.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

7126. Понятие о вариационных задачах механики 269 KB
  Понятие о вариационных задачах механики Принцип Гамильтона, рассмотренный выше, является одним из, так называемых, вариационных принципов механики. Эти принципы нашли широкое применение в математике, являясь основой вариационного исчисления. Так, на...
7127. Преимущества ВОЛС перед другими направляющими системами передачи 1.02 MB
  1. Преимущества ВОЛС перед другими направляющими системами передачи. Оптическое волокно в настоящее время считается самой совершенной физической средой для передачи информации, а также самой перспективной средой для передачи больших потоков информац...
7128. Параметры сигнала 451.5 KB
  Лекция №1 Тема: Параметры сигнала Сигналами называются физические процессы, параметры которых содержат информацию. При этом носителем информации является изменяющиеся во времени ток или напряжение. По своей природе все сигналы являются аналого...
7129. Культурологические школы и направления 58.5 KB
  Лекция 2. Культурологические школы и направления А. Биологическое направление. Б. Социально-психологическое направление. В. Структурализм. Г. Теория культурных миграций. Д. Теория локальных цивилизаций. Е. Эволюционизм. Ж. Этологически...
7130. Основы пожарной тактики 94.5 KB
  Основы пожарной тактики Успех тушения пожаров достигается комплексом служебных и оперативно-технических действий. Среди них особое значение имеют: ...
7131. Синтез комбинационных систем 82 KB
  Лекция 2 Тема: Синтез комбинационных систем Под комбинационной схемой понимается цифровой автомат без памяти. Схема однозначно преобразует входные сигналы в выходные, без предистории. Под комбинационной схемой понимается такая схема...
7132. Музыкальное воспитание младших школьников 155.5 KB
  Музыкальное воспитание младших школьников Введение Музыкальное воспитание младших школьников все настойчивее входит в разряд первостепенных задач, волнующих общественность, что дает простор для радикального решения ряда важнейших аспектов про...
7133. Особенности жарочного шкафа 240.23 KB
  Тепловое оборудование предназначено для доведения кулинарных изделий до готовности, их разогрева и поддержания необходимой температуры ...
7134. Логика и теория аргументации 4.26 MB
  Логика и теория аргументации Введение Трудно переоценить значение логики и теории аргументации не только в развитии научного знания, но и в обыденной жизни. Для науки существенным моментом являются эффективные способы обработки информации и методы и...