15515

Київська митрополія і Флорентійська унія

Доклад

История и СИД

Відокремлення московської митрополії Після входження Києва до ЛитовськоРуської держави відбувається його поступове відродження як духовного та релігійного центру України. В той же час протягом ХIV поч.. ХV ст. у Києві та Москві періодично виникали ситуації коли одно...

Украинкский

2013-06-15

39.81 KB

5 чел.

Відокремлення московської митрополії

Після входження Києва до Литовсько-Руської держави відбувається його поступове відродження, як духовного та релігійного центру України. В той же час, протягом ХIV — поч.. ХV ст. у Києві та Москві періодично виникали ситуації, коли одночасно діяло два (а то й три) «Митрополити Київські» одночасно.

1433 року — після смерті митрополита Київського та всієї Руси Фотія, московський князь вирішив призначити на митрополита — рязанського єпископа Іону. Але прибувши до Константинополя Іона затвердження від патріарха не отримав. Патріарх висвятив на Київську кафедру митрополита Ісидора. Проте, ні Іона, ні московський цар такого рішення не прийняли й ставились вороже до Ісидора. Коли, після Флорентійської унії, він прибув до Москви, то його там заарештували. Згодом йому вдалося втекти. Московський цар просив у Константинополя висвятити для них нового митрополита, але патріарх відмовився це робити.

У 1448 році Собор московських єпископів, по «позеленію государя», без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита «Київського» — Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви. 1453 року, Московська церква, що канонічно перебувала в складі Київської митрополії, самовільно відокремилася. На відміну від Москви, в Києві Флорентійську унію сприйняли нейтрально, й Ісидор пробув митрополитом Київським до 1458 року.

1458 року Константинопольським патріархом було проведено реорганізацію Київської митрополії. Тепер до митрополії входило 11 єпархії: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до приєднання української церкви до московського патріархату 1686 року.

Проти поділу активно виступили московський цар й митрополит. Вони засилали до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добилися. Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Його наступники на кафедрі вже називалися «Московський і всія Русi». Новий митрополит Феодосій був поставлений без дозволу й благословення Константинопольського патріарха. Московська митрополія перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.

Після відокремлення Московської митрополії, митрополити Київські, Галицькі та всієї Руси мали за столицю — Київ, але деякий час осідком митрополитів був Новгородок (у Білорусі), а згодом — Вільно.

Розвиток церкви

Зважаючи на упадок Константинополя, після його завоювання турками, українська церква розвивалась цілком автономно. В церковнім житті помалу скрізь установлюється виборне право: вільними голосами обирали священиків, архімандритів, єпископів; вільно обирали митрополита, а патріарх тільки благословляв його.

Українською Церквою керував помісний собор, що збирався в міру потреби на важливіші справи, наприклад обрання митрополита, вирішення важливих чи спірних проблем церкви й т. ін. Єпархіальними справами управляв єпархіальний собор, що звичайно збирався в неділю першого тижня великого посту; в разі потреби скликалися надзвичайні єпархіальні собори. На цих соборах єпископ призначав своє духовенство й вирішувались нагальні питання.

Перші (після відокремлення московської митпрополії) митрополити Київські, Галицькі та всієї Руси — Григорій ІІ, Мисаїл Пструч, Іона, Йосиф Болгаринович були прихильниками Флорентійської унії, але підтримували зв'язки з Константинопольським патріархом, й всі (окрім Мисаїла) були затверджені патріархом на митрополитів. Київські митрополити сподівались, за допомогою унії, позбутися утисків католицької влади та наступу на православ'я. З проханням захистити їх митрополити неодноразово звертались до Папи Римського. Проте, всупереч папським буллам, якими східний обряд прирівнювався в правах до західного, польські ксьондзи та шляхта так не вважали. Вони проводили постійну політику асиміляції українців та златинщення православної церкви.

Останнім митрополитом, який був прихильником Флорентійської унії, хоча й отримав благословення від Константинопольського патріарха та підтримував з ним постійні зв'язки, був митрополит Йосиф Болгаринович. В цей час, Литовський князь Олександр, бажаючи зблизитись з Москвою, одружився з московською княжною Оленою (дочкою князя Василія).

1501 року — за сприяння княгині Олени на митрополита Київського, Галицького та всієї Руси було обрано Іону ІІІ. Він був противником Флорентійської унії, припинив усяке спілкування з Римом та провадив промосковську політику.

1507 року новим митрополитом став Йосиф ІІ Солтан. Діставши посвячення від Константинопольського патріархату, цей митрополит провів ряд дуже потрібних для церкви реформ, розвивав монастирське життя, намагався обмежити сваволю польської шляхти та багато іншого. Протягом XVI віку в Україні з'являється ціла низка перекладів Св. Письма на живу українську мову, наприклад Пересопницьке євангеліє 1556 р., Новий заповіт Негалевського 1581 р., Крехівський апостол 1560-х років і т. ін. Було написано багато т. зв. Учительних євангелій, що читалися по церквах разом з відповідною проповіддю живою українською мовою. З'явилась перша друкована ціла Біблія — Острозька 1581 року. Усе це, а особливо Св. Письмо живою мовою, підтримувало народ, утримувало його у православ'ї та зміцнювало основи національної культури. Засновуються та починають активно діяти православні братства. 1580 року — починає діяти Острозька академія.

Занепад церкви

1569 року була підписана Люблінська унія, відповідно до якої українські землі опинились переходили від Литовського князівства до Речі Посполитої. Після цього життя православної церкви значно ускладнилось. Зовнішні несприятливі чинники, як то активна дія католицького духовенства, єзуїтів та польської шляхти супроти української церкви, наклалися на внутрішні проблеми православної церкви.

Митрополит Сильвестр, до його призначення на митрополію був цивільною людиною та вимагав збирати данину з прихожан. Митрополит Іона (Протасевич), відповідно до свідчень, продав митрополію своєму наступнику Іллі Кучі, за якого духовні звання та монастирі відкрито купувались й продавались.

В такій ситуації, в кінці ХVІ століття Україну відвідало два східні патріархи. Спочатку, 1586 року, прибув антіохійський патріарх Йоаким, який ознайомившись с ситуацією, надав Львівському братству права ставропігії.

1589 року Україну відвідав константинопольський патріарх Єремія II. Він, також підтримав православні братства та усунув з митрополичого престолу митрополита Онисифора, та призначив на його місце архимагдрита Мінського монастиря Михайла Рогозу. Одночасно патріарх призначив Луцького єпископа Кирила Терлецького своїм заступником — екзархом Київської митрополії.

Відразу після від'їзду патріарха, Львівський єпископ Гедеон Балабан розпочав переговори з польським єпископом Соліковським щодо унії. До цього процесу долучились й інші епископи. Проте згодом Балабан відмовився від ідеї унії.

У грудні 1594 року єпископ Терлецький, від імені українського єпископату, оголосив, що православна церква має намір об'єднатися з католицькою церквою, за умови збереження православного обряду та стародавніх прав церкви.

У грудні 1595 року представники української церкви у Римі підписали умови злуки з католицькою церквою. Відповідно до них зберігався східний обряд, права щодо вибору митрополиту та єпископів, зберігався православний церковний календар, нижче духовенство мало право брати шлюб і т.і.

6 жовтня 1596 року у Бересті митрополит Рогоза скликав Собор на який прибули єпископи, архімандрити, священики та миряни. На соборі було проголошена Берестейська унія. Більшість епіскопів, на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою, та українська шляхта підтримували унію. З другого боку багато священиків, монастирі, козаки та міщани — виступали проти унії. Відразу після собору, митрополит Рогоза позбавив єпископського уряду львівського єпископа Гедеона Балабана та перемиського Михайла Копистенського, що виступили проти унії. Не підтримав унію й князь Костянтин-Василь Острозький. Крім того, Львівське братство мало ставропігію та підпорядковувалось напряму Константинопольському патріарху. Екзархом патріарха для православних українців став єпископ Балабан. Активно заявили про себе Київське, Віленське братства, починають діяти православні братства у Могилеві, Мінську, Люблині, Луцьку та інших містах. Більшість монастирів, в тому числі: Києво-Печерський, Видубицький, Богоявленський, св. Троїці у Вільно, Почаївський та інші, також не підтримали унію.

Але офіційно — Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська та Полоцькі прийняли унію. Українська православна церква опинилась майже без власної ієрархії. Така ситуація продовжувалась до 1620 року, коли була відновлена православна ієрархія та Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату.

Флоренті́йський собо́рВселенський собор католицької церкви, скликаний папою Євгенієм IV.

Собор проходив спочатку у Феррарі (14381439), далі у Флоренції (1439—1442), закінчився в Римі (1443—45).

Головним завданням було подолання головних догматичних розбіжностей і ухвала унії між західною (католицькою) і східною церквами.

У соборі взяли участь візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог, константинопольський патріарх Йосиф II, київський митрополит Ісидор.

В липні 1439 року укладено Флорентійську унію на умовах визнання вищості папи, прийняття догм католицького віровчення із збереженням обрядів східної християнської церкви.

Флорентійська унія

Собор Санта-Марія-дель-Фьоре де в 1439 році була підписана Флорентійська унія

Флорентійська унія укладена на соборі в Флоренції 1439 між східною та західною (Римською) церквами. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог був зацікавлений в унії з політичних причин (загроза турків), хоч були між грецькими ієрархами такі, що хотіли унії з релігійних мотивів (патріарх Йосиф II, архіепископ Віссаріон й інші). Сподівана військова допомога Заходу проти турків не була дана, і тому Флорентійська унія у Візантії не мала успіхів.

Визначним діячем Флорентійської унії був київський митрополит Ісидор, який на Ферраро-Флорентійському соборі представляв Церкву Русі. Повернувшися до Москви (тодішній осідок київської митрополії), Ісидор наразився на опір московського Великого князя і духовенства, бо, мовляв, сам факт унії протирічить правилам Церкви[1]; його заходи не дістали підтримки також серед польської ієрархії. Проте київський князь Олелько Володимирович ставився прихильно до Флорентійської унії. Ісидор, не маючи ширшої підтримки, залишив Русь і жив у Римі. Важливим наслідком унії був поділ Київської митрополії на московську і українсько-білоруську. В останній впливи Флорентійської унії частково тривали до 1501. Умови унії стали підставою для Берестейської унії 1596.

  1.   http://www.heretics.com/library/docs/ap_rulez.htm , Апостольські правила 10, 11, 45, 46, 65, 71


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24010. Действия в случае потери ориентировки 28.5 KB
  Правда иногда ручей может впадать в болото и теряться но чаще всего ручей впадает в реку. Поэтому путь вниз по реке чаще всего имеющей по берегу тропу практически всегда приводит к людям. Если человек вышел на тропу то направление к жилью можно определить по следующим признакам: по состоянию лесной тропы: при приближении к населенному пункту она расширяется становится более натоптанной на ней чаще встречаются ответвления и места стоянок бытовой мусор;Лпри удалении от жилья картина противоположная; выйдя на лесовозную дорогу надо...
24011. Обеспечение безопасности при проведении туристских походов 18.68 KB
  При необходимости члены МКК дают советы руководителям по планированию маршрута действиям на какихлибо сложных его участках однако техническая и тактическая подготовка участников похода остается вне зоны внимания МКК. Зачастую участники выполняют задания без участия руководителя группы. Здесь причины возникновения аварийных экстремал ных ситуаций можно разделить на три группы: возникающие по вине руководителя группы; возникающие по вине детей участников похода; природные факторы и несчастные случаи в походе. В походах с детьми как нигде...
24012. Опасности в различных видах туризма 18.29 KB
  Признаки лавиноопасности: обильный снегопад перепады температур наличие лавинных концов в нижней части различные валы камни вырванные деревьяМеры предосторожности: переход осуществлять в нижней части; страховка; если участок протяжённый нужно переходить по одному с помощью лавинного шнура обязательно нужен смотритель; желательно проходить утром либо ночью. Меры предосторожности: спланировать переход должна быть тактика перехода выбор места переправы время и способ переправы переправу нужно планировать на утреннее часы. Меры...
24013. ПРАВОВЫЕ И ЭТИЧЕСКИЕ НОРМЫ ЖУРНАЛИСТСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 44.83 KB
  19 ВДПЧ: свобода убеждений и выражения их сбора и распространения информации и идей любыми средствами независимо от государственных границ.29 гарантия свободы мысли и слова свобода искать получать передавать и распространять информацию гарантия свободы массовой информации запрет на цензуру. Журналист имеет право: 1 искать запрашивать получать и распространять информацию; 2 посещать государственные органы и организации предприятия и учреждения либо их прессслужбы; 3 быть принятым должностными лицами в связи с запросом...
24014. МЕДИАСОЦИОЛОГИЯ И МЕДИАПСИХОЛОГИЯ 57.93 KB
  Журналист обязан иметь при себе достаточный запас ручек на случай если какаялибо из них подведет в нужный момент и как минимум пару блокнотов: для записи официальных бесед и для фиксации неофициальной информации. Диктофон фиксирует ход беседы при непосредственном контакте с собеседником но не имеет возможности фиксировать мысли журналиста возникающие по ходу беседы поэтому блокнот остается непременным атрибутом журналиста всегда он помогает при переработке поступающей информации. При сборе информации он контактирует с индивидуальным...
24015. ИСТОРИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ЖУРНАЛИСТИКИ 211.12 KB
  16 декабря этот указ был напечатан а уже 17 декабря появился в свет первый номер новой газеты Ведомости и его следует считать первенцем русской периодики. 27 декабря вышел следующий номер газеты имевший особое название Юрнал или поденная роспись что в мимошедшую осаду под крепостью Нотебурхом чинилось сентября с 26 числа в 1702 году. Очередной номер газеты изданный 2 января 1703 г. Эти лаконичные и разнообразные сообщения первого номера русской газеты полны глубокого смысла и подбор их великолепен.
24016. ИСТОРИЯ ЗАРУБЕЖНОЙ ЖУРНАЛИСТИКИ 139.3 KB
  Подзаголовок газеты: Казуистическая газета . Успех газеты был велик количество писем все росло. Острота вопроса в том что все это были газеты и журналы разных направлений. Ричард Стиль бывший в ту пору редактором официальной газеты решил использовать созданную Свифтом маску для издания нового журнала в 1709 г.
24017. ОБЩАЯ ТЕОРИЯ ЖУРНАЛИСТИКИ 73.5 KB
  Новостные блоки в СМИ и начинаются с сенсаций делая безнадежными поиски смысла в эфире. Общественное мнение и СМИ: диалектика взаимодействия.Индивидуальную картину мира человека создают СМИ. Уклон в развлечение во всех СМИ особенно в ТВ.
24018. ЖУРНАЛИСТИКА В СОВРЕМЕННОМ ИНФОРМАЦИОННОМ ПРОСТРАНСТВЕ 69.31 KB
  В информационном же пространстве разворачивается истинная журналистика не ограниченная правилами и цензурой пример СМИ vs СМК. Последствия информационнопсихологического воздействия СМИ глубокие изменения массового сознания. СМИ и информационное общество.общва поставила вопрос о роли в нем СМИ.