1552

Грошово-кредитна політика України

Шпаргалка

Финансы и кредитные отношения

Суть, призначення і цілі грошово-кредитної політики. Концепція виникнення грошей. Роль держави у творенні грошей. Розвиток форм грошей. Їх різновиди і характеристика. Причини та значення демонетизації Gold. Сутність, грошового обороту, його економічна основа, визначальні риси. Грошовий обіг на макро- і мікрорівнях.

Украинкский

2013-01-06

191 KB

4 чел.

1. Концепція виникнення грошей. Роль держави у творенні грошей.

Осн концепції виникнення грошей:-раціоналістична – поява грошей пов‘язана з тим, що вони виявились як результат угоди між людьми, з метою зручного обміну товару. Пізніше казали, що гроші появились як продукт створений державою; --еволюційна – гроші з‘явилися в рез розвитку сусп-ва, товарного обміну, виробництва. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові ф-ції — засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо. Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати -ції і роль грошей.

2. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Г–особливий тов, що виконує роль заг еквіваленту, це сусп явище, це форма сусп відносин, які виникають з приводу обміну продуктами праці, що ґрунт-ся на принципі еквівалентності, виконують специф сусп функцію- - є посередником при обміні товарів. Г як Г – цільове призначення грошей забезпечити покупку. Г виступають як простий посередник при обміні товарів. Ці Г забезпечують реалізацію отриманого доходу (ЗП, стипендія). Г як капітал – Г, що здатні приносити доход самі по собі. Головна мета обігу Г як капіталу є не нова споживча вартість, а додана вартість Г використовується для отримання прибутку. Функціонуючи як капітал, Г продовжують викон свою традиц ф-цію міри вартості і засобу обігу. Тому відмінності мід Г-Г та Г-К досить умовні і визнач-ся переважно призначенням грошей при їх використанні. Г-Г при витраченні на особисте споживання – забезп-ть купівлю тов та послуг, Г-К – при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грош ринку, оскільки це дає власнику грошей дохід у вигляді %.

3. Розвиток форм грошей. Їх різновиди і хар-ка. Прич та знач демонетизації Gold

Еволюція форм Г відбувалася в напрямі від повноцін грошей до неповноцінних, якими є сучасні Г. Повноцін були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцій грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, Ex: золоті і срібні монети. Неповноцін є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені (банкноти, депозитні та електронні гроші). Між періодами використання повноцін і неповноцін Г знаходиться епоха використання змішаних форм. Початк формою грошей були товарні гроші - предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно тощо. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші (перли, хутра інші дорогоцінні вироби). Слідуючим етапом був етап панування металевих грошей. - бруски металу, а потім - монети. Але через деякий час виникла необхідність заміни повноцінних грошей (металевих) на неповноцінні (кредитні гроші). Цей процес наз. демонетизацією золота. Цьому сприяло ряд чинників: *золото і срібло має високу питому вартість і одночасно є відносно м’яким металом, що призводить до значного зношування в процесі обігу; *невеликі запаси золота не дозволяли забезпечувати потреби обігу в умовах зростання товарообумовлених операцій; *золото – дорогий засіб обігу. Отже, на зміну повноцін грошам прийшли неповноцін гроші - кредитні гроші, які виникли на осн розвитку кредит відн і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. К.Г. поділ-ся на паперові – нерозмінні на метал знаки вартості, що випуск-ся державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Паперові гроші бувають: розмінні банкноти яких зараз в обігу немає, казначейські білети – зобов’язання уряду, білонна монета або розмінна – виготовлена з металу, нерозмінні банкноти – банкноти ЦБ і осн форма існування папер Г. сьогодні. Депозитні Г : трансакційні (чекові) депозити, строкові вклади, електрон депозити. Квазі-гроші (майже гроші) – довгострі вклади, векселі, чеки, інш фін інструменти.

4. Суч гроші. «Класич» та суч банкнота. Депозитні, електронні, квазі гроші.

Неповноцін є Г, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені. Осн формами є білонна монета, паперові гроші (казначейські зобов’язання), банківські зобов’язання (банкноти), депозитні вклади, квазі-гроші. Вони викор-ся як Г. Кредит. Г – неповноцін Г, які виникли на основі розвитку кредит відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента виділяють казначейські та банківські Г. Паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Банківські гроші – неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки. Їх випуск пов’язується з потребами обороту причому забезпечується їх вилучення і підтримується стабільна вартість. Банкнота – простий вексель емісійного банку, універсальний платіжний і купівельний засіб і сам ост вид банківських грошей – банківські гроші. Згодом коли банки поч. залучати банкноти від клієнтів на вклади, в иникла друга ф грошей – депозитні. Класична банкнота – 1й етап розвитку банкноти. Хар-ми ознаками клас банкноти: *випуск її емісійним банком замість комерц векселів, *обов’язковий обмін на золото за першою вимогою власників, *подвійне забезпечення: золото - золотим запасом банку і товарне -комер. векселями, які перебували у портфелі банку. Подвійне забезпечення гарантувало їй надійність, сталу вартість, надійний обіг та високу еластичність обігу. Так було до 1933 року, коли банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. До того ж в суч умовах зазнав деформації механізм автомат-го регул-ня емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Поряд з комерц стали використовуватися казначейські векселі та облігації держ. позик для забез. випуску банкнот. Гол її ознаки та переваги в тому, що на покриття витрат держави вона випускається через кредитування під боргові зобов. казначейства. Це значить,що держава може брати участь в емісійному механізмі на рівні з комерційними підприємствами, якщо зможе погасити свої борги емісійному банку Центр банк через регулювання портфелю цінних паперів може впливати на масу банкнот. Депозитні гроші – різновид банк. грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках екон суб’єктів в банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за доп чеків, платіж доручень, пластикових карток тощо. Електронні гроші – різновид депозитних грошей коли переказування грош сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з доп комп’ют систем за безпосередніми роз поряд-женнями власників поточних рахунків. Носієм електр Г є пластикова картка – іменний грош документ, що видається банкам власнику поточного рахунку і дає можливість йому оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей без застосування готівки. Квазі-гроші – специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель.

5. Вартість грошей. Чинники, що вплив на вартість повноцін і неповно цін Г.

Коли гроші були повноцінними, вони мали споживну та мінову вартість - їх вартість визначалася вартістю матеріалу, з якого вони виготовлені. Їх купівельна спроможність могла відхилятися від реальної, але незначно. У неповноцінних Г,вартість їх є лише міновою. Внутр. реальної вартості сучасні гроші не мають. Розрізн. 2 аспекти в пит про вартість грошей: вартість Г як грошей та вартість Г як капіталу. Г як К набувають своєї вартості під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі %. Вартість Г як Г формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Якщо збіл-ся маса грошей в обігу – збільшується і платоспроможність населення та господарюючих суб’єктів. Внаслідок цього ростуть і ціни, що призводить до зменшення мінової вартості Г. Якщо підвищується вир-во товарів, а маса Г в обігу залишається незмінною, то ціни на товари в таких умовах будуть зменшуватися. Так чин, вартість Г залеж від зміни ціни і визнач-ся купів. спроможністю Г. Забезпечення довіри до неповно цін Г обумовлює специ форму їх вартості – купівельну спроможність. Купів спром-ть Г - це кількість тов яку можна придбати на одну грош одиницю.

6. Ф-ція грошей, їх хар-ка, історичні процеси розвитку.

Ф-ція Г - певна дія Г щодо обслугов-ня руху вартості в прроц сусп відтворення. 5 ф-цій (Маркс. теорія): * міра вартосі, *засіб обігу, *засіб платежу, *засіб нагромадження вартості, *світові гроші

Г. як міра вартості – гроші виражають вартість товарів, шляхом надання їм кількісного виразу у вигляді ціни. Ф-ії міри вартості: гроші використовуються не тільки для визначення товарів, а також для визначення показників на макро та мікро рівні. Функцію міри вартості гроші виконують так, що при визначенні ціни товарів чи наданні кількісного виразу екон процесам наявність грошей необов‘язкова. Г як мірило вартості викор-ся як одиниця раування, коли за їх допомогою можна надати кількісного виразу всім екон процесам. (підпр-во може визнач заздалегідь витрати на вир-во, дохід від реаліз проукцції. На макрорівні – визнач обсяг вал нац продукту. Г як засіб обігу. Г виступають посередником в обміні товарів, які відбуваються за схемою ТГТ‘. Поділ процесу на дві частини (купілля – продаж) розриває вузи бартеру, стимулює розвиток підпр д-ті, розвиває тов-грош відн. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого. Альтернативою грошам являється раціонування - використання купонів, карток замість грошей. У суч умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в мж торгівлі та ін. Ця ф-ція звужується завдяки проникненню кредит відносин, але виникає потреба в грошах для погашення боргів – ф-ція заслбу платежу. (При інфляц-х процесах викор бартер.) Г як засобу платежу - обслуговують погашення боргових зобов’язань між суб екон відн. Основою для дії цієї функції являється купівля-продаж товарів та надання послуг з відстрочкою платежу – продаж тов у кредит – винкає борг, погашення якого зд-ся грошима. Г перебувають весь час в обігу як і в функції “засоби обігу”. Як засіб платежу гроші мають ширшу сферу використання. Вони використовуються не тільки для обслуговування товарообігу, а також і для погашення інших боргових зобов‘язань (сплата податків, комунальні платежі). Ф-я ЗП забезпечує ширші можливості для підпр-в, ніж ф-я зас обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т-Г), розширює маневреність коштами, дає можливість зд-ти платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грош коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас в цій ф-ї міститься загроза неплатежу.Г як засобу нагромадження вартості. – Г. обслуговують нагромадження вартості в її заг абстрактній формі в проц розшире-ного відтворення. Стало можливим коли товаровиробник зміг частину виручки відкладати на майбутнє. Спочатку була одна ціль - зберегти вартість, тобто втілити в брусках дорогого металу, щоб зберегти на випадок соціальних потрясінь. У такій формі абстрактне багатство називалося скарбом – нагро-мадження скарбу (ховали, пізніше почали демонструвати). Товаро-виробники стали нагром. для розширення виробництва й одержання додаткового прибутку в майб – нагромадження вартості. З розвитком змінювалися і форми, від золота, срібла до паперових, депоз, електрон. Проте державні запаси золота офіційно включаються до золотовалютних резер-вів країни і є резервом світ грошей – ф-ція страхування нагромадження вартості від інфляції. Грош. нагромадження населення наз заощадженням. Ф-ія світ грошей - Г обслуговують рух вартості в мж екон обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення ф-ії світ грошей зумовлене особливостями руху вартості на світ ринку, які визначаються поділом цього ринку держ кордонами. Завдяки цьому поділу виникає специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують ф-ції заг платіжного засобу (погашення боргів), заг купівель-ного засобу (купівля імпорту), засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу (надання грош позичок). Світ Г функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки нац ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби світ ринку і на ньому формується своя система цін. Світ Г забезпечують рух вартості в мж обороті. Функція світових грошей поєднує в собі всі інші функції грошей, але дії їх відбуваються на мж рівні. Роль світ Г виконують не всі нац гроші. В ролі світ Г виступають нац гроші могутніх країн світу (Яп, Англ, США, ЄС).

7. Якісні властивості грошей.

Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність. Стабільність вартості - базова власт-ть Г, підтримання якої є одним з центр екон завдань держав. Економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту>перехід до безготівкових Г. Довгостроковість вико-ристання - важл способом забезпечення екон готівки, яку вважають властивістю грошей (монета замість папіру). Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей. Окр види Г виявл-ся неоднорідними через різний ступінь довіри до емітентів, а отже – різний ступінь їх надійності. Перевага готівці перед депозит Г, якщо довіра до ЦБ вища ніж до комерц банку. Надійність до депозит Г теж різна, оскільки кожний банк має свій рівень ліквідності і фін стабільності. Зменшення довіри до банкноти НБУ, проявл-ся у скороченні використанні їх як засобу нагромадження вартості, заміні їх на $. Подільність - для здійснення платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на будь – які частини, щоб можна було заплатити будь-яку суму і отримати здачу. Портативність – Г. мають бути такими, щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному житт (готівка - чекові книжки – пластикові картки). + Прийнятність – Г. мають бути прийнятими до платежу.

8. Сутність, грошового обороту, його екон. основа, визначальні риси. Грош обіг на макро- і мікрорівнях.

 Грош оборот – це сукупність платежів, які здійснюються між екон суб‘єктами в процесі сусп відтворення ; --це процес безперервного руху грошей між суб‘єктами екон відн; -- це сукупність грошових потоків за певний період часу, які обслуговують процес сусп відтворення та зв‘язки з зовн світом. Гр. оборот— макроек. явище, адже він обслуговує круогоборот усього сукупного капіталу сусп-ва на всіх стадіях сусп-го відтворення, тому його ще називають сукупним грошовим оборотом. Об’єктами грош обороту є грошові ресурси. Суб’єктами є всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у в-ві, розподілі, обміні і споживанні ВВП — це всі підпр-ва, держ, громад., комерц. установи, банки, населення, що самостійно одержує та витрачає грош. кошти. Екон основою грош обороту є процес сусп-го відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й процес переміщення у ф-ції зас обігу і зас платежу. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товар потоків, погіршення кон’юнктури ринків, посилення стагнації виробництва. Грош оборот, з одного боку, є потоком доходів, а з іншого боку, є потоком витрат. Щоб екон система була збалансована необхідно, щоб ці потоки були збалансованими. Можуть мати місце зустрічні грош вимоги між суб, що створює можливість їх взаємного погашення(заліку) – що зменшує обсяг грош обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування. Внутрішня обумовленість грош обороту процесом сусп відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту. Грош оборот на мікрорівні - гроші являють собою капітал і вимагають для себе відповідної норми прибутку (чим більшою масою грошей володіє індивід власник, тим він багатший, тим більше він може заробити прибуток. На макрорівні Г. функт-ть виключно як грощ, і не функт-ть як капітал. Їх масу в обороті не можна важати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу лкр індивіда. Грош кошти на мікрорівні є у влісника (його власні кошти), якщо їх недостатньо, віони мобілізуються на грош ринку. Частина грошей доходу іде на погашення боргів і повертається на грош ринок, інша – є вільними Г і спрямив-ся на грош ринок для кредитування інш суб’єктів.Грош оборот на макрорівні обслуг-ся теж за рах грош маси, наявної в обороті, проте потреби в додатковій массі грошей можуть бути задоволені за рах додатк емісії грошей.

9.Модель грош обороту. Хар-ка окр потоків грош обороту та їх взаємозв‘язку.

Умовні припущення: - в економічній системі панує приватна власність, і всі вир-чі ресурси є власністю сім-х госп-в; - самі фірми перебувають у власності сімейних господарств; - уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств; - уряд має можливість забезпечити свої непокриті податками витрати позиченням грошей на внутрішньому грошовому ринку.

Маса грошей в обігу повинна бути такою, щоб було достатньо для реалізації ВВП. При збалансованому грошовому обороті потоки витрат = потокам ін’єкцій. Потоки витрат: заощадження(5), оплата імпорту(10), податки уряду(4). Потоки ін’єкцій: держ закупки(9), експорт(11), інвестиції (6). №10 - імпорт. №4 - Певна частина національного доходу сплачується уряду (податки). №5 - заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок; №6 - кредити, одержані фірмами у фінансових посередників; №7 - фірми інвестують кошти на розширення вир-ва – витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей; №8 - До послуг грошового ринку звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. №12 - Одержана фірмами виручка; №11 - Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм; №13- зі світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. №14 - потік відпливу грошового капіталу за кордон; Поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комерційних банків (потік 15), або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування (потік 16).

10. Порядок баланс-ня грош потоків в окр суб’єктів та в грош обороті в цілому.

Балансування грошових потоків означає, що в кожному секторі та кожному ринку сума вхідних потоків має = сумі вихідних. Якщо потоки кожного сектору будуть збалансовані, то і грош. оборот в д-ві буде збалансованим. Збалансування грош обороту забезп-ся вирівнюванням двох ключових потоків – нац-го доходу та реалізації нац-го продукту. В процесі розподілу і використання національного доходу фрмуються 2 види грош потоків-втрат і ін'єкцій. Потоки витрат: заощадження, оплата імпорту, податки уряду. Потоки ін’єкцій: держ закупки, експорт, інвестиції.В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого нац продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації нац продукту. Якщо обсяги потоків відпливу і припливу грошей будуть урівноважуватися, то потоки нац доходу і реалізації нац продукту збалансуються. Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей автоматично не забезпечується. Досягається тільки через механізм грош ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних потоків ф-ії: 1) трансформує заощ-ня сім-х госп-в у нові види платоспроможного попиту (фірм та урядових структур); 2) коливання попиту і пропозиції грошей зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або приплив їх зі світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.Щоб потоки витрат= ін’єкціям необх.: 1)збалансув. експорту і імпорту. 2) заощ = інвест; 3) податки = держ закуп.

11. Структура грош обороту за формою платіжних засобів та за екон змістом.

В залежності від форми платіжних засобів грошовий оборот поділяється на готівковий і безготівковий. Характерним для руху грошей, що обслуговує ек-ні відносини, є:

• еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

• прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

За ек. змістом грош. оборот поділяють на: --грошовий обіг, в умовах якого гроші здійснюють безповоротній, але еквівалентний рух, так як обслуговують купівлю-продаж товарів та послуг; --кредит, за якого гроші обслуговують перерозподіл вартості, при цьому рух коштів є нееквівалентним, але здійснюється при умові повернення; --фінанси, де гроші обслуговують створення, розподіл, використання централізованих фондів та бюджетних коштів, при цьому рух грошей є нееквівалентним, безповоротнім.

12. Грошова маса: сутність, склад та фактори зміни обсягу і структури.

Маса грошей – це сукупність всіх грошей, якими володіють економічні суб‘єкти на певний момент часу (всі гроші). Для визн. обсягу та стр-ри ГМ застос. відповідний набір грош. Агрегатів Грошовий агрегат – сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх ліквідності. В Укр. Виділяють 4 грош. агрегати :М0=готівка (поза банківською системою), М1=М0+ поточні рахунки, М2=М1+ гроші на строкових рахунках, М3=М2+ трастові операції. Грошова база – всі готівкові гроші (в касах банку і позабанкові) + кошти комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ. Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури.У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями: - за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; - за формою грошових засобів (готівкові, депозитні); - за розміщенням у суб’єктів грошового обороту; за територіальним розміщенням та ін.

13. Хар-ка грошової бази та грошових агрегатів як вимірників грош маси.

Грошовий агрегат - сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх ліквідності. М0=готівка (поза банківською системою) М1=М0+ поточні рахунки М2=М1+ гроші на строкових рахунках М3=М2+ трастові операції Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.За змістом ГБ- це показник резервних грошей банк-ї. с-ми, на основі якого форм. заг. маса грошей, що є в обігу. ГБ= Гвип+ Грез., де Грез.- сума гро. коштів ( резервів), які є на кореспонд. рах-х банків у ЦБ. Г вип.- сума готівки , випущекна ЦБ і не поверн. в її фонди.Перший елемент (Гвип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату МО — більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Грез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів — це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку(за рахунок Грез), так і за рахунок створення грошей самими ком-ми банками.

14. Швидкість обігу грошей, її сутність, порядок визначення, фактори впливу та роль в макроекономічній стабілізації.

Швидкість обігу грошей – це частота переходу грошей від одного економічного суб‘єкта до іншого; характеризує частоту з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою: V= PQ/V де V — швидкість обігу грошей; P — середній рівень цін на товари та послуги; Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв’язків, збалансованістю ринку та ін. Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача. Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду— прискоренням чи уповільненням.Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит (прямопропорційно) і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

16. Сутність кредиту, його структура, еволюція та зв'язок з іншими економічними категоріями.

Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Структура кредиту. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин.

Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни, ремісники).

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.

Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу.

17. Стадії та закономірності руху кредиту на мікро - і макрорівнях.

Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою: ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де ВВ-формування вільної вартості у кредиторів, НП-розміщення вільних коштів у позички, ОП-одержання додаткових коштів позичальником, ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби, ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника, ПК- повернення позичальником коштів кредитору, ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку. Стадії руху кредиту: 1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ), 2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),3-а стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: *зворотність руху вартості, що передана в позичку; *тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; *збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; *залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: *кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП; *оскільки кожна позичкова операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; *зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; *платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.

18. Принципи кредитування та ф-ції кредиту

Принципи кредитування: 1) цільове призначення позички, 2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику, 3) поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі, 4)забезпеченість позички, 5) платність користування позиченими коштами. Функції кредиту:1) перерозподільна. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчас користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності;2) контрольна . Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб'єктів кредитної угоди;3) контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації;4) функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

19. Форми та види кредиту.

Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.Види кредиту:1) залежно від суб'єктів кредитних відносин: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий кредит;

2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей; 3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років), та довгострокові ( понад 5 років) кредити;4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисл, кредити в с/гї, кредити в торг, кредити в буд-во, кредити в інші галузі; 5) за цільовим призначенням: *кредит на формування виробничих запасів, *кредит у втирати виробництва, *кредит на створення запасів готової продукції; *кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах;6) за організ- прав ознаками та умовами позичок: забезпеч-й і незабезп-ий; прямий і опосередкований; строк-й і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнад-йй; плат і безплат.

Хар-ка банківського кредиту. Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокремлений від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником, так і кредитором. Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кровообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва.Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби ( на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будівель і ін.).

Хар-ка міжгосподар кредиту Міжгосподарський– це кредит, який існує між функціонуючими суб’єктами господарювання. Його видами є комерційний, деб–кред заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі визначаються розміром рез–х капіталів, які є у суб–в госп–ня – кредиторів, а також регулярністю припливу грош–го кап–лу за рахунок реалізації товарів. Існування даного кредиту пов’язано з недостатнім розвитком банківського кредиту. Комерційний кредит (КК) надається постачальником покупцеві, надається одним підпріємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Потреба у ньому виникає тоді, коли підпріємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар (як правило, засоби виробництва), але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим забов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит. КК трансформується у банківський. Ком.кредит може мати місце не тількі між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне під–во може надати кредит іншому, коли воно має певні інтереси щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Украіні з переходом до ринкової економіки КК дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. К.К. прискорює товарообіг, зменшує кіл-ть грошей необхідних для обігу, робить грош. обіг більш еластичним. Вважається що К.К. утворює фундамент кредитноі системи. Він істотно зменшує резерви платіжних засобів, що завжди вимушені утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерц-них розрахунків. Головним призначенням К.К. є прискорення руху товарів від сфери виробництва до сфери споживання. Можна сказати що інфляція скорочує К. кредитування, тому що кредитор замість прибутку може понести збиток і не відомо, що буде більше реальний прибуток від наданої позики чи темпи інфляції. Деб–кред заборгованість – відрізняється від КК, що виникає всупереч побажаннями та волі сторін (не має ознак добровільності, рівноправності та платності), тому її називають кредитом лише умовно. Аванс – грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно– матеріальні цінності, роботи чи послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Тимч–ва фін–ва допомога – надається окремим суб’єктам господ–ня, які опинились у скрутному фін–му становищі, їх вищестоящими орг–ми та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. Лізинг – підприє–ка діяльність, яка спрямована на інвестування влласних чи залучених коштів та полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування майна, що є його власністю, або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати періодичних платежів (до міжгос–го відноситься лише умовно, бо має з кредитом спільні ознаки).

Хар-ка споживч (особист) кредиту Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють: виробничий, споживчий кредит (СК), який спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. Може здатися. що даний кредит проїдається, але це не так, бо особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і СК цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту. СК - це вид кредиту, що надається фізичним чи юридичним особам для оплати споживчих товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юридичними особами. В Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є: ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К - це прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об'єктами кредитування можуть бути: будівництво житлових будінків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, спорту, гаражі). Навіть за умов економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об’єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит. Позабанківський споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається переважн недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або умовами розрахунків за надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити бувають безпроцентні. Окрім забезпечення соц–х потреб населення, СК відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який в свою чергу впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи реал–ю продукції, прискорюючи отримання прибутків та доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

Хар-ка державного кредиту Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державним кредитом називається - такий вид кредиту коли одним із суб'єктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов’язаних з запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів для покриття дефіциту держ. бюджету. Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні валютно фіннансові інститути. Напр: Світовий банк, МВФ, ЕБРР. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма Д.К. як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як: 1. позика, шляхом продажу державних ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов'язання. 2. Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду позичковвого капіталу. 3. Організація грошово речових лотерей. По регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВР. Якщо банків–й кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функції грошей як засобу обігу. За своєю екон сутністю держ кредит - це форма вторинного перерозподілу ВВП. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Сьогодні найпоширенішою формою держ кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма держ кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Хар-ка міжнародного кредиту Міжн–й кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб’єкти такі ж як і при нац. (внутрішньоекономічному) кредиті – банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та позичальника до різних країн. МК функ–є в різних формах: залежно від того, хто виступає кредитором буває фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий – це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит. Вел–й ризик, тому дорогий кредит. Більш гнучким є банківський кр–т, коли однією із сторін кред–х відносин є банк. В Україні міжнар–ні банк–кі кредити в основному отримують ком–ні банки та СП з іноз–ми інвесторами. Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зар–х фінан–х ринках. Також це кредити, які надаються країнам міжн–ми вал–фін орг–ми: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін. Зокрема, такими кредитами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності нац–ї валюти. Міжнародний кредит також поділяється на фін–й, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається у товарній формі.

20. Сутність, призначення та види фін-го посередництва. Переваги та недоліки фін посередників.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого (опосередкованого) фін–ня. У секторі непрямого фін–ня поряд з двома базовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки фін–х посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд, нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші. Економічне призначення фін посер–ва полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності позичкових капіталів тощо. Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, (банки - ділові та центральні, універсальні та спеціалізовані, комерц, ощадні тощо.) 2)небанківські фінансово–кредитні установи (договірні – залучають кошти на підставі договору з інвестором (страх комп, пенс фогди, ломбарди …) інвестиційні– залуч кошти через продаж інвесторам своїх облігацій, акцій, паїв )ін вест фонди, фін комп, кредит тов-ва …) . Американська літ–ра: 1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні посередники. Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають.

21. Банки – сутність, їх базовы операції та ф-ції

Б – фін посередники, що викон одну або кілька операцій, віднесених законом до банк д-ті. А саме: базові посередницькі операції – депозитна (приймати грош вклади від клієнтів), кредитна (надавати клієнтам позички і строрювати нові платіжні засоби, розрахункова (зд-ти розрахунки між клієнтами ) Ф-ції банків: 1. Трансформація ризиків (вжив спец заходів для мінім ризиків – створення резервів, страхування депозитів…), Т.строків (постійнікороткострокові кошти в довгострокові), Т. обсягів капіталу (мобілізація великих обсягів дріб вкладів у реалізацію масштабних проектів) Т простору (розшир географ меж грош ринку), 2. Емісійна – створення додатк платіжних засобів, спрямування їх в оборот для збільш пропорції грошей, або вилучення з обороту для зменш пропорції грошей (Центр банк емітує готівкові гроші, комерц банки – депозитні гроші

22. Сутність, принципи побудови та функції банківської системи.

Банківська система - законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру. Принципи побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо.Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інш.систем.На 1-му рівні перебуває 1 банк, якому надається статус центр.банку.На 2-му рівні перебуває решта банків, які в Укр. прийнято називати комбанками.Банків.с-ма виконує 3 ф-ції: 1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;

2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна) - полягає в тому, що

БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз.грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку (стабілізаційна). Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

23. Становлення банк системи в Україні.

Форм-ня банк. с-ми Укр. ропочалося з прогол. незалежн. і виходу зі складу СРСР у 1991. До цього часу в Укр. не було необхід. передумов для існ-ня самос. банк. с-ми. На прикінці 80-х р. більшість банк. установ була філіями союзних банків. Вони входили до складу БС СРСР і управлялися з союзного центру. В початок формування в Укр. власної БС ринк. типу був покладений Закон "Про банки і банк. діяльність" від 20.03.91. В основу побудови БС України цим законом були покладені принципи: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів; - функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою; - ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк. дія-ті; -орган-ція держ. контролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ. органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк. дія-ті тощо. Формування БС Укр. постійно натикалися на серйозні прешкоди: глибока с-мна криза, яку переживає ек-ка Укр. протягом всього перехідного періоду; повільно розвивається попит на посередницькі послуги банків, а відтак немає ек. передумов для належного розвитку БС; недостатнім залишається рівень капіталізації комбанків тощо. Усі ці обставини можуть настільки ослабити БС Укр., передусім її 2-й рівень, що коли процес ринк. трансф-ції завершиться і почнеться етап екон. зростання, укр. банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах.

24. Небанк-кі фін. посередники, їх види, призначення та особливості їх д-ті в Укр.

НФКУ- функціонують у секторі опосередкованого фінансування. Це фінан. посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у цінні папери та кредити .

Вони випускають боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент.

Всі посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Договірні фінансово – кредитні установи поділяються: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхові компанії(СК) — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Вони створ. на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальні грошові фонди, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків). СК поділ. на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Проте економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвиненість ринку цінних паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно скорочується.Пенсійні фонди(ПФ) — це фінан. посередники, які акумулюють кошти юрид. і фізич. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. ПФ бувають державні та приватні. Державні фонди створ. за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або відрахувань з відповідних бюджетів. Приватні пенсійні фонди створ. за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам.

Ломбарди фінан. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Лізингові компанії фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для викор. у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку.. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в с/г, малому та середньому бізнесі. Факторингові компанії — фінан. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. В Україні спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий.

Усередині групи інвестиційних посередників можна виокремити: інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства, спілки.Інвестиційні фонди (банки, компанії) це фінан. посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку . Тому що: немає середнього класу, який формує дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; самі інвестиційні фонди не мають можливостей розмістити мобілізовані капітали в надійні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії - спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії. В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В Україні кредитні кооперативи розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження.

25. Пон, призначення та клас-ція комерц банків.

Комерційні банки - кред. установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рах. грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та ін. банківське обслуговування юр. і фіз. осіб. Класифікація: *за формою власності: унітарні (мають одного власника в особі держави чи приватної особи, їх в Укр. 2 - Ощадбанк і Ексімбанк) і колективні (частка капіталу кожного засновника обмежена - 35% статутного фонду банку). *За організаційною формою : комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого i закритого типу “акціонерні банки” (84% від загальної к-ті; стійкі і надійні), та товариствами з обмеженою відповідальністю “пайові банки”(16% від загальної к-ті; банк не є власником капіталу). *За розміром активів : малі, середні (активи понад 10млн грн.; їх найбільше) і найбільші (активи понад 1млрд грн. "Промінвестбанк"). *За філійною мережею: багатофілійні (Ощадбанк 15тис одиниць, колишній АКБ "Україна" 500 одиниць, "Аваль" 200), малофілійні, безфілійні. Більшість банків у Україні мало- і безфілійні.

*За діапазоном операцій і сектором ринку: універсальні (виконують широкий спектр операцій і надають різні послуги - їх більшість), банки з клієнтською спеціалізацією (засновники і переважні клієнти є кооперативи: Правексбанк, Олбанк, "Альянс"), банки з галузевою спеціалізацією (обсл. переважно юр. та фіз. осіб у межах певної галузі госп-ва: колишній АКБ "Україна", Промінвестбанк, "Надра") , банки з функціональною спеціалізацією (виконують вузьке коло спеціалізованих операцій - інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні банки. Укрінбанк, Ощадбанк, Ексімбанк).

26. Пасивні операції комерц-них банків.

Пасивні операції - операції за доп. яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних, та ін активних операцій. Ресурси ком. банків - сук-ть грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні (становлять третину усіх рес.), залучені і позичені (70%).

Власний капітал поділяється: основний (статутний, резервний фонди, нерозподілений прибуток минулих років.), додатковий (загальні резерви за активними операціями , поточні доходи).

Статутний фонд залежить від форми орг-ї банку. Резервний фонд призн. для покриття можливих збитків, сплати дивідендів; його розмір - на рівні 50% від стат. фонду, форм. за рахунок відрахувань з прибутку (не <5%). Специфічні фонди признач. для покриття збитку від активних операцій та для вирішення. та соціального розвитку банку, та формування за рах. прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження.

Залучені: - сук-ть коштів на поточ, депозитних, та ін рахунках банківських клієнтів, громадських організацій, суспільних фондів, що розміщуються в активи з метою отрим. приб. чи забезпеченості ліквідності банку.

Залучення поділ. на депозитні (до запитання - для здійснення поточних розрахунків, є нестабільними; і строкові – кошти розміщені на певний строк не менше 1 місяця, знімаються після закінч. терміну або попереднього повідомлення банку) та не депозитні (позичені). Формами строкових вкладів є сертифікати (депозитні: юр. особам та ощадні - фіз. особам). Недепозитні залучені кошти банку — це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кред. ЦБ, операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, позик на ринку євродоларів. Джерелом поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит . НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО(операції з цінними паперами), ломбардне кредитування, надання кредитів під заставу облігацій.

27. Активні операції комерц банків.

Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній з розміщенням і викор. власн. капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер. поділяються: кредитні та інвестиційні. Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язаних з наданням і погашенням банк. позичок, здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кредиту приймається колегіально. Кредити надаються в межах наявних ресурсів з урахуванням кредитоспроможності, фін стабільності, рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищувати 8-микратного розміру власних коштів банку. Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що входить до складу певного пакету документів. Кредити надаються на підставі укладеної між банком i позичальником кредитним договором. У кредитному договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів і основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів тощо.Банк-ке кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий (на ньому може бути тільки активне сальдо), спеціальний (застосовується в окремих випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це акт-пас рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом). Основна передумова поверн. банківської позички - одержання цільових грошових надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок - первинні і вторинні. Використовуються такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до 3ої особи, іпотека, страхова угода (поліс). Інвесті означають вкладення коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвест-ні цін папери - боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Ф-ції банк інвестицій полягають у створ. вторинних резервів для задовол. потреби у коштах. Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додержання безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності.Виділ. 3 фактори ризику: кред-ий (фін можливості емітента зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фін. зобов’язання), фін-вий (у зв з непередбаченими змінами на ринку цін паперів привабливість деяких цін паперів може бути частково втрачена), процентний (пов’яз. з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик). 1з методів зменш. ризику - формув. інвест-го портфеля за рах. багатьох видів цін паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

28. Банківські послуги.

Банківські послуги (БП) - ті дії банк. установ на замовлення клієнтів, які не пов’яз. із залуч. додаткових ресурсів. Основна форма оплати БП - комісійні БП: ліцензовані (їх надання потребує ліцензії НБУ. Це зокрема касове обслуговування, інкасація та перевезення грошових цінностей, залучення депозитів юрид. і фіз. осіб), неліцензовані, чисті (послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок), сурогатні (послуги, кінцевий результат здійснення яких може вплинути на активи банку), комісійні (послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії), гонорарні (банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату: лізинг, трастові, консультаційні послуги), спредові (чисті доходи від них формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта та сплаченою при організації даної послуги), балансові (обліковуються на балансових рахунках: кредитні, інвест., валютні операції), позабалансові (гарантії, поручительство, консультації) . Факторинг – БП, яка являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу. Ринок БП в Україні перебув. на стадії формування. Найбільшим. попитом користуються послуги розрахунково-касового хар-ру.

29. Центральні банки: призначення, роль, основи організації, та статус. Шляхи виникнення центр банків.

ЦБ виник в 19ст., коли почався процес демонетизації золота. В цей зростала банкнотна емісія, що приводило до труднощів управління грошовим обігом. Виник. необхідність закріплення монопольного права на емісію паперових грошей за одним банком. Таким банком став ЦБ. Шляхи створ. ЦБ: еволюційний (банки створ. на базі найбільших банків країни), державний. За формою власності ЦБ поділ. на державні, змішані, акціонерні. Гол призначення ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль: 1) емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу державного управління. ЦБ бере безпосередню участь у формування пропозиції грошей. ЦБ як особливий орган банківської системи створює так звані грошові підвищеної ефективності — готівку в обігу i резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей. ЦБ установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але розмір надлишкових резервів i характер їх використання комерційні банки визначають самостійно. ЦБ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію грошей. ЦБ мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи i державного органу управління.Правовий статус ЦБ - це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово–кредитних відносин і банківської діяльності.Орг-на стр-ра ЦБ значною мірою визначається формою державного устрою країни, національними традиціями й особливостями банківського законодавства.
Найнезвичайнішу організаційна структура банку має ЦБ США. Стр-ра цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справі фінансових установ. ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

30. Хар-ка ф-цій (напр д-ті) центр банків

Основні функції ЦБ: емісійна, банк банків, орган банківського регулювання та нагляду, банкіра і фінансового агента уряду, провідника монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обігу. Емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених переходом від системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, модифікацією грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей. ЦБ у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію. В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує НБУ, який із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу. Банк банків. ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Участь ЦБ у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має таке призначення: кредити ЦБ — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг; ЦБ виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності; кредити ЦБ — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи. Орган банк регулювання та нагляду. Успішне регулювання ЦБ грошового ринку потребує наявності в країні стабільної банківської системи. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання банк д-ті. Що стосується наглядової ф-ії, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи. Банкір і фін агент уряду. ЦБ, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фін органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій. Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету | (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) ;і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Виконуючи роль фінансового агента уряду вони беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.Провідник монетарної політики. Це найважл ф-ія, оскільки саме в цій ф-ії найповніше реалізується призначення центрального банку і в тій чи іншій формі проявляються усі інші його функції. Разом з тим монетарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи.

31. Суть, призначення і цілі грош-кредит політики

Гр.-кред п-ка - це комплекс заходів д-ви направлених на регулювання гр. р-ку, досягнення рівноваги на ньому, забезпечення сталості гр. одиниці. Заходи щодо регулювання гр. обороту здійснює д-ва через свій ЦБ.

Осн. завданням НБУ є забезпечення сталості нац. гр. одиниці.Цілі гр.-кредитної п-ки поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.Основними стратегічними цілями гр.-кредитної п-ки є загальноек. цілі д-ви: ек. зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.Проміжні цілі гр.-кредитної п-ки полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприяють досягнення стратегічних цілей.Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської с-ми щодо регулювання ключових ек. змін, передусім гр. маси, % ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.

32. Інструменти грош-кредит політики Інструменти гр.-кр. п-ки: 1)інструменти опосередкованого впливу на гр. ринок та ек. процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового % процентна п-ка, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти, валютна інтервенція; 2)інструменти прямого (адм) впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування ЦБ комерційних банків, встановлення маржі (позічковий% - депозитний%). установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування ЦБ потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, в-вами, регіонами


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45518. Примеры бинарных связей 52 KB
  Отношение эквивалентности Определение 8. Отношение на множестве называется отношением эквивалентности если оно обладает следующими свойствами: для всех рефлексивность Если то симметричность Если и то транзитивность Обычно отношение эквивалентности обозначают знаком или и говорят что оно отношение задано на множестве а не на . Условия 13 в таких обозначениях выглядят более естественно: для всех рефлексивность Если то симметричность Если и то транзитивность Легко доказывается что если на множестве задано...
45520. Архитектуры БД 37.5 KB
  По этой причине при построении информационной системы приходится решать задачу согласованного управления распределенной базой данных иногда применяя методы репликации данных. При однородном построении распределенной базы данных на основе однотипных серверов баз данных эту задачу обычно удается решить на уровне СУБД большинство производителей развитых СУБД поддерживает средства управления распределенными базами данных. для управления отдельными частями распределенной базы данных используются разные серверы то приходится прибегать к...
45521. Проектирование базы данных с помощью нормализации 49.5 KB
  Таблица находится в первой нормальной форме 1Н. Таблица находится во второй нормальной форме 2Н. Таблица находится в третьей нормальной форме 3Н. Таблица находится в нормальной форме БойсаКодда Н.
45522. Операция «соединение» и ее свойства 34 KB
  Внутренняя а естественное соединение осуществляется по равенству значений в одноименных столбцах. rBC sBD = qBCD 11 112 11b 112b 123 42c 113 113b 421c операция соединения для таблиц с одинаковыми схемами равносильна операции пересечения: rB sB = qB 11...
45523. Разложение без потерь. Теорема. Примеры 29.5 KB
  Договоримся, что малыми латинскими буквами мы будем обозначать таблицы, большими латинскими буквами – атрибуты и множества атрибутов. Например, r(R) – это таблица r со множеством атрибутов R
45524. Полностью соединимые отношения. Примеры 24.5 KB
  Пример: rB sB qBC b1 b1c b1c b2 B b – неполное соединение BC b1c полное соединение. Для того чтобы было полное соединение необходимо чтобы в соединяемых столбцах были все значения R и S.
45525. Операторы описания данных в SQL 42 KB
  Check Условие – это значение должно быть истинным чтобы компьютер признал все изменения правильными; Unique список полей – все значения в комбинации полей должны быть уникальными; Primry key список полей – указывается на уровне таблицы если первичный ключ состоит из нескольких полей; References имя_поля1 from имя_таблицы1 поле1 – в нашей таблице имя_поля1 берется из таблицы1 поля1. Restrict указывает каким образом поддерживается On delete cscde...
45526. Технологии «клиент-сервер» 45.5 KB
  Имеют место следующие операторы: Prepre имя_оператора from строка Select Insert Delete Updte Execute имя_оператора – позволяет выполнить запомненный на сервере оператор; Drop имя_оператора – позволяет удалит оператор; Эти операторы передаются в интерактивном режиме а если хотим записать в рамках какойто программы то например на Паскале это будет выглядеть так: Exec sql “sql операторâ€. Описание курсора на SQL: Declre имя_курсора [scroll] cursor for подзапрос [for updte]. Операции с курсором: Open имя_курсора – позволяет...