15668

ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ: ЧИ БУДЕ ПЛІДНОЮ ФІЛОСОФІЯ НА НИВІ СПОРТУ

Научная статья

Физкультура и спорт

Філософія спорту ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ: ЧИ БУДЕ ПЛІДНОЮ ФІЛОСОФІЯ НА НИВІ СПОРТУ Михайло Ібрагімов Анотація. В статті мова йде про аналітичну підготовчу роботу до формування нової міждисциплінарної галузі знань філософії спорту яка б завершила ієрархію гуманітарн

Украинкский

2013-06-15

127 KB

1 чел.

Філософія спорту

«ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ»: ЧИ БУДЕ ПЛІДНОЮ ФІЛОСОФІЯ НА НИВІ СПОРТУ?

Михайло Ібрагімов

Анотація. В статті мова йде про аналітичну підготовчу роботу до формування нової міждисциплінарної галузі знань «філософії спорту», яка б завершила ієрархію гуманітарних фізкультурно-спортивних наук в цілісну світоглядно-методологічну концепцію формування сучасної філософської парадигми фізичного виховання і спорту. Висловлюється ідея про практичне застосуванні в педагогіці фізичного виховання феноменолого-антропологічного підходу до висвітлення фізичної тілесності і переорієнтації учбової дисципліни «фізкультура» на «культуру фізичної тілесності», яка б приваблювала вихованців акцентуванням стану і постави їх власного тілесного організму, його здоров’я і краси, а в науковому відношенні досліджувала б весь комплекс соціальних умов, які цьому сприяють. Стаття написана в науково-полемічному дискурсі.

Ключові слова: «філософія спорту», антропологія, історіософія, наука, фізична культура, фізичне виховання, спорт.

Постановка проблеми. Звернуте до фахівців в назві статті питання, дещо незвичне для науки з фізичного виховання і спорту, з притаманним її академізмом, зумовлене практичними і теоретичними потребами, які виникають навколо фізичної тілесності людини у сучасний вік глобальних інформаційних технологій і, відповідно, інтелектуалізації всіх сфер життєдіяльності людини. В наслідок суцільної комп’ютеризації, яка особливо захоплює молодь, практики (тренери, інструктори, методисти, вчителі в галузі фізичного виховання) та науковці зазначають зниження їх інтересу до свого фізичного стану, спортивних ігор і власного здоров’я. Це поглиблює і без того уповільнену пристосовуваність організму людини до нових реалій оточуючого середовища. Вчені активно вивчають генеративні можливості людської тілесності, хоча у їх висновках спостерігаються крайнощі: одні стверджують про необмежені його резерви, котрі завдяки тренуванням можна реалізувати (М.М.Амосов, І.І.Брехман), а інші дотримуються думки, що фізичні та інтелектуальні «сховища» тілесного організму людини вже вичерпані.

Відомий нейрофізіолог академік НАНУ Олег Кришталь в статті: «Перевантаження» застерігає: «Розмови про те, що ми за допомогою молекулярної біології будемо робити себе більш розумними – на грані міфології», бо, – на його думку, – з телеологічної точки зору «в плані еволюції людини це було створення свідомого Я – могутнього знаряддя адаптації. Чим стала культура». І далі: «Машини недостатньо розумні. Технологіям треба підрости» [8].

Враховуючи стан здоров’я населення України, за визначенням у 1991р. Генеральною Асамблеєю ООН як «хворої нації», вітчизняна інтелігенція б’є на сполох і закликає співвітчизників запобігти розвитку цієї тенденції: більше вдаватися не до медикаментозної терапії, а до оздоровчих фізкультурно-спортивних заходів (В.М. Платонов, М.М.Булатова, Т.Ю.Круцевич, Г.В.Безверхня, М.В.Дутчак, О.М.Вацеба, В.О.Кашуба, Ю.О.Тимошенко, В.Й.Григор’єв, та ін.).

Виникає риторичне запитання: чи в нагоді в такому сенсі стане філософія спорту як галузь знання і учбова дисципліна? Адже давно відоме резюме царського чиновника стосовно філософії, що від неї «користі ніякої, а шкода можлива». Але відоме й інше, що нехтування класичною філософією призводить до обіймів з найгіршими витівками «нерозумної свідомості» (З.Фройд, Е.Фромм, К.Юнг). До того ж позитивістське гасло, що «кожна наука сама собі філософія», призвело сучасних західних логічних аналітиків, так званих «постмодерністів», спочатку до заперечення будь-якого філософствування навколо спорту, який, на їх думку, не вкладається в текстуальну реальність, а потім в середині минулого століття під тиском міжнародних подій навколо спорту вони змушенні були звернути на нього увагу. Для становлення в англо-американській літературі філософії спорту стали віховими подіями публікація статей Говарда Слашера «Людина, спорт та існування» (1967 р.) та відомого філософа Пола Вейса «Спорт: філософські дослідження»  (1968 р.). В 1972 р. була створена міжнародна наукова організація «Філософське товариство по вивченню спорту», яке з 1974 року випускає «Журнал по філософії спорту».

На пострадянському просторі виокремлено як спеціальна галузь знань «філософія спорту» поки що не існує, в той же час в науковій літературі і публіцистиці «підтекстно» розуміються або «прямо» розглядаються філософські проблеми спорту і фізичної культури в контексті «спортивної філософії». Але «філософія спорту» не ідентична поняттю «спортивної філософії», хоча вони і пронизують одна одну. Якщо «спортивна філософія» розглядає світ і людину з точки зору фізкультурно-спортивного, корпоративного-професіонального інтересу, тих практичних і теоретичних проблем, які кожного разу в конкретних соціально-історичних умовах (економічних, політичних, природно-географічних, демографічних, матеріально-фінансових, тощо) виникають на шляху його динамічного розвитку, то філософія спорту має його розглядати в протилежному руслі – через потреби історичного культурно-цивілізаційного прогресу, розробляти відповідні кожній епосі ідеали, виявляти основні узагальнюючі тенденції розвитку спорту і фізичної культури та обґрунтовувати світоглядно-методологічні важелі впливу на їх суспільно-значимий перебіг.

Подоланню прогалини аби вона пізніше не перетворилася у прірву між спортивною наукою і філософією слугує комплексна науково-дослідницька програма НУФВСУ «Особливості гуманітарного дискурсу в спорті і фізичному вихованні», до виконання її завдань частково залучена і дана стаття.

Якщо аналізувати останні дослідження і публікації, в яких започатковано розв’язання даної проблеми, то можна з впевненістю сказати, що, з одного боку, майже всі теоретико-прикладні розробки з фізичного виховання, теорії спорту, а, особливо, з соціології, психології, педагогіки спорту так чи інакше ґрунтують його філософські проблеми. Один із засновників теорії фізичного виховання і спорту Л.П.Матвєєв в методологічних підходах і методах «типових для узагальнюючих теоретичних досліджень спорту» говорить про взаємозв’язок філософських світоглядно-пізнавальних (гносеологічних) установок з загальнонауковими підходами і конкретно-дослідницькими методами. Але як і всі його соратники традиційно розмірковує, що «в ряді філософсько-методологічних передумов наукового пізнання найбільші можливості для його правильної загальної орієнтації являє собою діалектико-матеріалістична методологія» [9].

Хоча, з іншого боку, багато вчених відмовилися (здебільшого на словах) не тільки від марксистсько-ленінської методології, а й заодно від будь-якої філософії, оскільки мало знайомі із її західноєвропейськими напрямками. В той же час в наукових дослідженнях фахівців відчувається ностальгія за філософією, яка була б їм прийнятна і зрозуміла, а головне – зацікавлена в розвитку світоглядно-методологічних засад фізичного виховання і спорту. Так, відомий вчений професор Т.Ю.Круцевич, говорячи про розвиток теорії фізичного виховання, пише: «Проте нові дослідження в соціології, психології, фізіології спору, а також сама практика фізичного виховання різних вікових контингентів населення змушують по-новому осмислювати  (вид. – авт. М.І.) тенденції його розвитку у суспільстві та використання загальновідомих закономірностей застосування засобів і методів фізичного виховання для зміцнення здоров’я людини» [11].

У наведеному вислові Т.Ю.Круцевич звернемо увагу на акцентуванні необхідності формування новітньої філософії спорту, яка б відслідковувала суперечності у внутрішній логіці його розвитку і в такій же мірі висвітлювала спорт як соціально-культурний феномен, в якому відлунюють всі переваги і вади культурно-цивілізаційного процесу. Тим більше, що в полі зору філософії як і науки фізичного виховання і спорту є один об’єкт – людина у всіх її вимірах і проявах.

Метою даної статті є намагання привернути увагу широкого загалу вітчизняних науковців до формування нової міждисциплінарної галузі знань – «філософії спорту» і стисло концептуально окреслити всю багатогранність проблем, які постають перед нею. Зокрема, пропонується наступне формулювання предмету філософії спорту – це вчення про сутність і життєвий смисл спорту в дискурсі соціокультурного феномену, який уособлює створення і відтворення в образах фізичної культури еталони людської тілесності. 

Обмовимось, що в даному контексті «філософія спорту» розуміється в царині широкої західноєвропейської інтерпретації спорту як інтегрального поняття, що включає весь комплекс природничо-гуманітарних, теоретичних і прикладних галузей знань з культури фізичної тілесності людини. Спрощено кажучи, на звичній для вітчизняної науки мові, спорт трактується як таке поняття, що включає в себе фізичне виховання і фізичну культуру, тобто все, що традиційно стосується вивченню соматичних властивостей людини (Столяров В.І.). На Заході, як відомо, «спорт» і «фізична культура» використовуються в більшості випадків як ідентичні, а інколи ці поняття розрізняються (Крістіана Айзенберг. «Открытие спорта современной исторической наукой». 2009).

Філософія спорту, таким чином, структуралізується за західноєвропейським зразком на онтологію, епістемологію, феноменологією, антропологію, аксіологію, історіософію.

Методами дослідження вибрані: вимоги діалектичної логіки, компаративний аналіз, метод феноменологічної редукції, герменевтичний метод.

Отже, щоб усунути вище названі розбіжності між філософією і спортивною наукою спробуємо чітко сформулювати питання про теоретико-практичну доцільність їх поєднання в спеціальній галузі – «філософії спорту»:

  •  по-перше, яка користь «віддаленого» від безпосередньої практики абстрактного за своєю сутністю філософського мислення для теорії спорту так і спеціально-прикладних галузей знань з фізичної культури? Адже за роботами багаточисельної армії науковців, спорт настільки інтелектуалізується, що, за словами сучасного філософа Жана Бодріяра,. відбувається «передозування інформації», яке в свою чергу заважає практикам знайти раціональне зерно в потоці різноманітних методик, рекомендацій, порад тощо. Чи не призведе зайве, за відомим виразом поета, «мудрствование лукавое» до ще більшого «затуманення» суті проблеми?
  •  по-друге, яке місце займе і яку роль відіграватиме філософія спорту в системі сучасного наукового знання, адже інтеграційно-диференційні процеси, які відбуваються в науці призводять до появи все нових і нових галузей знань, які не тільки претендують на самостійність, а, слідуючи моді, одразу проголошують себе «наукою».

Намагання відповісти на поставленні питання в майбутньому призведе до формування теорії філософії спорту, чого можна досягнути згуртованими зусиллями різнопрофільних дослідників і практиків. У всякому разі вже на сьогодні можна констатувати її роль як систематизуючого провідного важеля у формуванні нової соціально-філософської парадигми фізичного виховання і спорту. Зокрема, враховуючи практичну актуальність, «філософія спорту» має переорієнтувати сучасну педагогіку фізичного виховання із акцентування «фізичного у людському», тобто фізичної культури в іншу площину, а саме: розкриття «людського у фізичному», тобто пропонується переорієнтувати «фізкультуру» як учбову дисципліну на «культуру фізичної тілесності людини». До такого висновку підводять філософсько-антропологічні міркування московських вчених Биховської І.М., Лубишевої Л.І., Столярова В.І., а також біолога і філософа Візітея М.М. (Кишинев), психолога Рождєствєнського А.Ю. (Київ), філософа Компанієць Ю.А. (Луганськ), психолога Фотуйми О.Я. (Івано-Франківськ) та ін..

На Заході феноменологія тілесності вже давно започаткована в екзистенціалістському філософському напрямку, зокрема в роботах Ж.-П.Сартра, Е.Гусерля і безпосередньо у творі Моріса Мерло Понті «Філософія сприйняття». Саме під таким кутом зору слід розглядати пропозицію, щодо «культури фізичної тілесності», яка була б для молоді більш привабливою у вихованні її турботливого ставлення до стану і постави власного тілесного організму, його здоров’я і краси, а також досліджували б весь комплекс соціальних умов, що цьому сприяють. Відповідні напрацювання, в яких акцент робиться не на фізіологічних, а соціальних властивостях тіла людини, вже успішно впроваджуються в практику фізичного виховання. Наприклад, науковці-кінезіологи В.Кашуба, О.Бондар пишуть, що з метою виховання любові дошкільнят до фізичних вправ, «закріплення статодинамічної постави і досягання певного рівня моторики» було запропоновано проведення свята «Граціозна постава» «основаної на імітаційних рухах тварин, рухливі ігри та естафети» [7].

Зразу ж позначимо і те, що «філософія спорту» не може претендувати, на думку автора, на роль наукового знання, оскільки б це суперечило історіософії самої філософії. Її специфіка в даному аспекті полягає в тому, що вона не вивчає тілесних властивостей організму людини, а розкриває спосіб його входження в навколишній життєвий простір. На відміну від наукового знання, як говорить Мішель Фуко в роботі «Археологія знань», філософія здійснює свій дискурс не від «незнання до знання», а в протилежному напрямку – «від знання до незнання», спрямовується до пошуку започаткової епістеми, несистематизованого знання, простіше кажучи – звертається до здорового глузду, який функціонує на рівні буденної свідомості, в міфі, підсвідомості, щоб потім знову стимулювати науковців до пошуку методології створення нової теорії [13].

Стосовно спортивної науки це означає приведення в концептуально-епістемологічну систему рухливість і розвиток зовнішнього і внутрішнього тілесного організму індивідуума під впливом навколишньої морально-психологічної його аури в континуумі душі і духовності особи людини як соціально діючого суб’єкта. Зокрема, спорт і фізичне виховання необхідно розглядати під кутом зору «змагальної гри», свободи і творчості як суттєвих ознак її біосоціальної природи. Але це вже екзистенційно-феноменологічна  проблема, яка виходить за межі даної статті і вимагає спеціального обговорення.

Принагідно, що стосується нашого дискурсу, звернемо увагу на занадто роздутий інтелектуалізованою епохою ореол навколо значущості наукового знання, який ініціює деяких дослідників видиференційовані із загальної систематизованої фізкультурно-спортивної науки елементи, теж проголошувати їх під її статус. В цьому відношенні винахідливість авторів безмежна. Так, росіяни Г.І.Хозяінов, Н.В.Кузьміна, Л.Є.Варфоломєєва пропонують цікаве, виокремлене із онтогенетичної психології дослідження, під назвою: «Акмеологія фізичної культури і спорту», де мова йде про те, що предметом її дослідження є «психіка зрілої людини». Вони пишуть: «Фундаментальна акмеологія являється своєрідним продовжувачем психології, але в той же час кардинально від неї відрізняється» і називають її «інтегральною наукою» [14]. Залишається не зрозумілим, що і з чим інтегрується: психологія з акмеологією чи навпаки, адже перед цим говорилось, що акмеологія є «своєрідним продовжувачем» психології, а тепер говориться, що і психологія і акмеологія є дві рівнозначні науки, які ще потрібно «інтегрувати»? Аналогічна ситуація виникає із новим напрямком – екстрімологією, яка намагається дослідити біофізіологічний стан спортсмена в ситуації максимально критичного навантаження. Можна було б погодитися з поглибленим вивченням творчої здатності людини як в різний віковий період так і незвичних, неординарних, екстремальних ситуацій, але чи доречними є претензії на відкриття якихось особливих закономірностей в цьому процесі, що йменуються наукою. Наукова теорія – це систематизована в логічній послідовності історія вивчення предмету. А тому, щоб назвати себе наукою, потрібен певний час для накопичення як емпіричних так і теоретичних знань.

Не бракує на теоретичному ринку і протилежних «інтегративних» пропозицій. Так, дослідник В.Д.Гончаров зазначає, що «фізична культура не вичерпується тільки педагогікою, а є самостійною діяльністю людей», яка виходить за межі навчання та виховання» [3]. Подібне судження не зовсім зрозуміле в контексті того, що весь життєвий простір людини складає її виховання, одним із елементів якого є навчання. Він пропонує нову науку назвати «вігерологією», що відповідало б, на його думку, двом критеріям фізичної культури: «зовнішнім виправданням» та намаганням її до «внутрішньої досконалості». Відомі вчені із теорії спорту Л.П.Матвєєв і соціології спорту Лубишева Л.І. пишуть, що ряд наук з фізичного виховання і спорту можна об’єднати під загальною назвою – «фізкультурологія». Їх підтримують Д.Абзалов, В.О.Сутула, які вважають, що фізкультурологія має вивчати природу рухових здібностей людини, а предметом дослідження виступають – «закономірності їх розвитку». Росіяни Євдокимов В.І., та Чурганов О.А., разом з посиланням на інших авторів, що пропонують «нову класифікацію наук фізичної культури», пишуть: «Емпіричний напрямок пізнання може бути доповнений вивченням спортології, прикладної фізкультурології і т.д» [4]. Звичайно, розмаїття підходів до вивчення такого феномену як фізична культура і спорт може тільки збагати їх теоретичний зміст, але стає незрозумілим: для чого тоді існують філософсько-антропологічні розробки фізичної культури, а точніше, культури людської тілесності? Можливо філософія спорту і вказала б шляхи їх практичного застосування?

Філософія спорту має подолати пануючий донедавна в спортивній науці переважно структуралістський метод пізнання. Це призвело до того, що на протязі десятиліть ведуться дискусії щодо співвідношення понять «фізична культура», «фізичне виховання», «спорт». У 1974 році в Мінську, в 2000 році в Москві, а в 2006 в Санкт-Петербурзі, були проведені конференції, «Круглі столи» і конгреси, присвячені проблемам з’ясування термінів і понять в сфері фізичної культури [10]. Але, як правило, кожний, хто приймав участь в дискусіях, залишався зі своєю думкою. В такому сенсі зазначимо, що в багатьох виданнях з теорії фізичної культури, фізичного виховання і спорту  вступна частина (пропедевтика), де мова йде про методологію і висхідні поняття, більше нагадує абетку, а не концептуальний виклад проблеми.

З цього приводу Микола Візітей зазначає, що «полезней было бы попытаться, опираясь на исходные определения, углубить суть выраженных в них представлений, а не стремится просто расширить их, а фактически усугубить концептуальную размытость и без того методологически-расфокусированных суджений, тавтологически выстраивая соответствующие дефиниции» [2]. В науці фізичного виховання і спорту з радянських часів переважає структуралістський підхід, коли необхідно було на перших порах становлення систематизувати і кваліфікувати накопичені знання, чітко «виписати» дефініції того чи іншого виду, роду, елементу спортивної діяльності. Але на сьогодні такий підхід вже не може дати поштовху для подальшого розвитку теорії фізичного виховання і спорту. Навіть порахувати кількість всіх сучасних видів спорту все-рівно, що назвати кількість зірок на небі. Професор В.М.Платонов з цього приводу, ще десятиліття тому заявив, що абсолютному кількісному виміру, а тим більше формалізації, знання в галузі спорту не підлягають. [12].

В російській літературній полеміці спостерігається певне напруження між фундаторами фізкультурно-спортивної науки і сучасними їх послідовниками, котрі вже використовують не тільки новітню західноєвропейську термінологію, а й розробляють нові напрямки дослідження. Неузгодженість понять призводить до почасти різких оцінок окремими авторами стану словарно-термінологічного арсеналу спортивної науки. Вони говорять про його «застарілість» і «збідненість» (М.Я.Сараф), що він уже не відповідає «сучасним реаліям», а безплідні тривалі дискусії нагадують «схоластичні розмови про курку і яйце» [10].

В Україні частково відлунюються перипетії російських теоретичних дискусій відносно поєднання зі спортом – «фізичної культури» чи «фізичного виховання», хоча при загальній толерантній тональності прослідковується геополітичний фактор поєднання названих термінів. Відсутність напруженості між попереднім і новим поколінням вітчизняних вчених пояснюється ще й тим, що голос молодих філософськи, а не лише емпірично-позитивістсько налаштованих прикладних дослідників, ще є недостатньо гучним, щоб бути почутим. Щоб в подальшому уникнути методологічного дисонансу слід подумати над тим, яким чином поєднати західноєвропейську і вітчизняну традицію філософствування в царині спорту аби запобігти еклектизму (поєднання в одне різнорідних явищ і предметів) і дилетантизму (поверховості). Адже всі сучасні філософські напрямки дотепер розвивались під тиском і в критиці діалектико-матеріалістичної методології, яка свого часу на вітчизняних теренах зіграла позитивну роль в становленні спортивної науки і педагогічного процесу фізичного виховання.

З філософської точки зору, якщо розглядати фізичну тілесність людини як витвір природи, а і як самовитвір культури, то тут по суті не буде проблеми, оскільки під поняттям «спорт» буде розумітися не тільки спорт високих досягнень, а і масовий спорт, «спорт для всіх», кондиційний спорт, прикладний спорт та ін., тобто такий підхід, який синонімічно відповідав би нашому звичному вживанню поняття «фізична культура». В такому ракурсі фізичне виховання – це засіб формування культури фізичної тілесності, а спорт високих досягнень є її еталонний вид. Він демонструє мистецтво, перевтілення людської тілесності та реалізацію потаємних потенціальних і резервних наявних тілесних і психічних можливостей людини. Іншими словами: спорт в філософському розумінні є трансцендентація із «небуття» в «наявне буття» сутнісних сил людини. В спорті людина виходить за межі свого реального буття, екзистенціює, бо виявляє притаманні їй внутрішні інтенції, сублімує сексуально-творчу енергію, суперничає не тільки з «Іншим», а і з самим собою, вгамовуючи «вожделенну» душу, антропологізує, бо протиставляє себе смерті. Історіософія спорту має розкрити історію оновлення і переродження його Ідеалів в контексті загальнолюдських цінностей – Істини, Добра і Краси. Таким чином, «філософії спорту» доведеться здійснити надзвичайно цікавий екскурс в історію боротьби охопленого полум’ям наснаги людської тілесної і з демонічними силами зла, невіччя, юродства і потворства.

Особливо гостро слід акцентувати питання про стиль і форму наукової фізкультурно-спортивної мови, в якій висвітлюються науково дослідницький матеріал. Вона має допомогти порозумінню між філософією і спортивною наукою, адже філософія заключає в собі критично-аналітичний, а значить і руйнівний потенціал, має порушувати усталені стереотипи мислення, бо в іншому разі вона втрачає свою значущість. А це в свою чергу викликає емоційний супротив вчених інших галузей знань, звиклих до педантичного опису фактів, хоча і вони час від часу, намагаючись включити висновки своїх досліджень в загальне наукознавство, вдаються до філософської рефлексії.

Сучасний процес інформатизації значно прискорив взаємопроникнення комунікативний сполучень між науками і вже жодна із них не може для обґрунтування думки обмежитися власними силами.

Не бажаючи зачіпати будь-чиї наукові амбіції, хотілось би наголосити, що «філософія спорту» має подолати «зверхність» філософії до експериментально-прикладної науки, як і відповідно «зневажливої» зворотної реакції з боку останніх. Загальним полем для їх органічного поєднання є конструювання історичних перспектив розвитку фізичної культури, адже філософія спорту не зможе розвиватись без теоретично-прикладної думки фахівців. Сучасні роботи молодих науковців в галузі прикладних фізкультурно-спортивних досліджень більш філософічні, чим твори теоретиків, бо вони мають справу з багатобарвною живою дійсністю. З цього приводу хотілося б висловити побажання, щоб кафедри соціально-гуманітарного циклу були повернуті лицем до професійного життя спеціалізованих учбових навчальних закладів. перейменовані в кафедри «філософії спорту», а всі дисципліни, які входять до їх комплексу, переформатовані в даному напрямку. У всякому разі здається, що під час навчання в магістратурі має студіюватись «філософія спорту», щоб вона викликала у студентів професійну зацікавленість у соціальній значимості вибраного ними фаху і тієї оздоровчо-творчої ролі, яку грає фізична культура і спорт в духовній ойкумені суспільства.

У відповідь на поставлене у назві статті питання слід зазначити, що філософія на ниві спорту може прорости глибокими коренями і в майбутньому рясно плодоноситиме, поступово розкриваючи свою практичну корисність у вирішенні нагальних практичних проблем збереження і відтворення цілісності людської тілесності, її привабливості і унікальності у вигляді здорового людського організму. В той же час спорт в філософському оздобленні зможе ще більш розкрити власний ареал життєстверджуючої сили як прагнення людини до самовиявлення свого тілесного і духовного буття. А тому для філософії спорту може бути слушним зауваження Памфіла Юркевича, що вона «має своїм безпосереднім органом у тілі не одну лише голову або головний мозок з нервами, а поширюється значно далі й глибше в середину тілесного організму. Як сутність душі, так і її зв'язок із тілом має бути багатшим і різноманітнішим»[6].

Хто ж як не спортивна наука України, яка презентує себе в якості молодої, розвиватиме вітчизняні національні філософські «кордоцентричні традиції» в ставленні «людського серця» до тілесності людини (Г.Сковорода, В.Соловйов, П.Юркевич, І.Гізель, С.Яворський, К.Сакович та ін.)? Науково-спортивна молодь має подолати неминучі «хвороби росту» своєї галузі знань і розбурхати поки-що тендітний філософський струмочок у бурхливий потік сучасного виру спортивного життя. Філософія і спортивна наука не можуть надалі залишатися в колі власних амбіцій, бо це загрожує омертвінню філософії, а, об’єднавшись, вони зможуть подолати ті зухвалі виклики цивілізації стосовно виродження спорту, про що попереджають окремі науковці (Крістофер Леш: «Виродження спорту» – 2006). Спорт в історико-культурному сенсі завжди був тією центробіжною силою, яка об’єднувала, примирювала народи і була засобом вирішення національних трагедій (Олімпійські ігри у греків).

В якості висновків, які визначають перспективи подальших пошуків, ще раз наголосимо:

  •  критичний огляд сучасної літератури з фізичного виховання і спорту свідчить про наявні теоретичні передумови формування нової міждисциплінарної галузі знань – «філософії спорту», яка б завершила ієрархію гуманітарного знання про спорт і склала б стержневу вісь сучасного спеціалізованого напрямку розвитку знань про людину – «гуманітарне спортивне наукознавство»;
  •  пропонується наступне формулювання предмету філософії спорту – це вчення про сутність і життєвий смисл спорту в дискурсі соціокультурного феномену, який уособлює створення і відтворення в образах фізичної культури еталони людської тілесності;
  •  зберігаючи вітчизняну спортивно-фізкультурну теоретичну традицію, передбачається інтерпретувати «філософію спорту» в царині широкого західноєвропейського його тлумачення, що включає в себе фізичне виховання як засіб і шлях формування фізичної культури, а спорт вищих досягнень (олімпійський, професійний) як еталонний її вид. Всі інші види і підвиди спорту: масовий спорт, «спорт для всіх», адаптивний, кондиційний спорт, прикладний і т.п. розглядати як тотожними нашому поняттю фізкультурно-оздоровчого руху;
  •  у вищеназваному континуумі до структури «філософії спорту» як галузі знань і навчальної дисципліни включити: «онтологію спорту», «епістемологію спорту», «феноменологію тілесності», «антропологію спорту», «аксіологію спорту» та «історіософію спорту»;
  •  спільно з фахівцями теоретичних і прикладних, а також гуманітарних галузей знань в царині спортивно-фізкультурного напрямку розробити екзистенційно-антропологічну методологію, яка б включала відповідні методи теоретичного дослідження (феноменологічної редукції, діалектичної логіки, діалектико-матеріалістичної гносеології, світоглядну проблематику, тощо);
  •  в практичному соціально-педагогічному процесі для популяризації і привабливої зацікавленості населення, особливо молоді, запровадити замість широко використовуваної в минулому «фізкультури» поняття «культура фізичної тілесності», де б змістилися акценти в бік краси та грації здорової фізично-тілесній поставі людської особи. В такому ж сенсі пропонується у відповідних спеціалізованих навчальних закладах перейменувати кафедри (або ж окремих викладачів) соціо-гуманітарного циллу у кафедри «філософії спорту» і переформатувати під таким кутом зору дисципліни що викладаються.

Література:

  1.  Быховская И.М. Homo somatikos: аксиология человеческого тела. – М.:УРСС. – 2000. – С. 79, 121-135.
  2.  Визитей Н. Введение в теорию физической культуры: (Учеб. пособие) / Н.Визитей; Гос. Ун-т физ.воспитания и спорта. – Ch.: Valinex SA. – 2008. – С.27.
  3.  Гончаров В.Д. Наука о физической культуре: на путях становлення / В.Д. Гончаров // Теория и практика физической культуры. – 1998. - №4. – С. 43-44.
  4.  Евдокимов В.И. Методология и методика проведения научной работы по физической культуре и спорту / В.И.Евдокимов, О.А.Чурганов. – 2-е узд., испр. и доп. – М.: Советский спорт. – 2010. – С. 7.
  5.  Історія філософії України. / Підручник. Під кер. М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин. – К.: «Либідь». – 1994. – С. 15
  6.   Там же, С. 257.
  7.  Кашуба В., Бондар О. Корекція порушень постави дошкільнят у процесі фізичного виховання / В.Кашуба, О.Бондар // Теорія і методика фізичного виховання. – 2010. – №2. – С. 76-77.
  8.  Кришталь О. Перевантаження / Олег Кришталь // «Дзеркало тижня». – 2008. - №42.
  9.  Матвеев Л.П. Общая теория спорта и ее прикладные аспекты [Текст]: учебник для вузов физической культуры / Л.П.Матвеев. – 5-е изд., испр. и доп. – М.: Советский спорт. – 2010. – С. 70.
  10.  Первый международный конгресс «Термины и понятия в сфере физической культуры», 20-22 дек. 2006г.: материалы конгр./ Федер. агенство по физ. культуре и спорту РФ; С.-Петерб. Гос. ун-т физ. культуры им. П.Ф.Лесгафта. – СПб. – 2006. – 282с.
  11.  Теорія і методика фізичного виховання. Т.1. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання. За ред.. Т.Ю.Круцевич. – К.: Олімп. л-ра. – 2008. – С. 7.
  12.  Теория спорта/ Под ред.проф. В.Н.Платонова. – К.: Вища школа Головное изд-во. – 1987. – С.13.
  13.  Фуко, Мишель. Археология знания: Пер. с фр./Общ. ред. Бр.Левченко.— К.: Ника-Центр. – 1996.— С. 9.
  14.  Хозяинов Г.И., Кузьмина Н.В., Варфоломеева Л.Е. Акмеология физической культуры и спорта. – М.: Издательский центр Academia. – 2007. – С. 7.

«Філософія спорту»: чи буде плідною філософія на ниві спорту?», –Михайло Михайлович Ібрагімов, кандидат філософських наук, професор, кафедра соціально-гуманітарних дисциплін, Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ.

Аннотация. В статье Михаила Ибрагимова «Философия спорта»: будет ли плодотворной философия на ниве спорта?». (Национальный университет физического воспитания и спорта Украины, Киев) речь идет об аналитической подготовительной работе к формированию новой междисциплинарной области знаний «философии спорта», которая завершила бы иерархию гуманитарных наук о спорте в целостную мировоззренчески-методологическую концепцию формирования современной философской парадигмы физического воспитания и спорта. Высказывается идея об использовании в педагогическом практическом применении феноменолого-антропологического подхода к освещению физической телесности и переориентации учебной дисциплины «физкультура» на «культуру физической телесности», которая бы привлекала воспитанников акцентированием состояния и осанки их собственного телесного организма, его здоровье и красоты, а в научном отношении исследовала весь комплекс социальных условий, которые этому способствуют. Статья написана в научно-полемическом дискурсе.

Ключевые слова: «философия спорта», антропология, историософия, наука, физическая культура, физическое воспитание, спорт.

Abstract. In the article of Michael Ibragimov "Philosophy of Sports": Will Be a Philosophy Useful in the Field of Sports?" (National University of Physical Education and Sport of Ukraine, Kiev) is about the analytical preparatory work to the formation of a new interdisciplinary field of knowledge «philosophy of sport», which will complete a hierarchy of the humanitarian physical culture and sport’s sciences in the integrity ideological and methodological concept of the formation of the modern philosophical paradigm of physical education and sport. The views expressed in the idea about practical application in pedagogy of phenomenological and anthropological approaches to the coverage of physical corporeality and reorientation of educational discipline "physical culture" to «culture of physical corporeality», which will be attracted students by accentuated state and posture of their own bodily organism, his health and beauty and will be research whole complex of social conditions, that contribute to this, in scientific’s respect. Article written in the style of scientific and polemical discourse.

Key words: philosophy of sport, anthropology, historiosophy, science, physical education, physical education, sport.

Авторська довідка:

Ібрагімов Михайло Михайлович

кандидат філософських наук, професор

Заслужений працівник народної освіти України

професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін НУФВСУ

Адреса Київ – 03141, вул. Солом’янська 30, кв.28. тел. (моб.) 097-974-57-57

д. (045) 275-17-10

e-mail: Mikhail-ibragimov0@rambler.ru

26 січня 201.

Шановний Михайле Михайловичу!

Як ми і домовлялися я скоректував статтю у відповідності до Ваших зауважень.

Дякую за доброзичливість!

З повагою М.Ібрагімов


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

56210. Взаємне розташування прямих у просторі. Взаємне розташування прямої та площини. Перпендикуляр до площини 251.5 KB
  Взаємне розташування прямої та площини. Перпендикуляр до площини. Матеріальними моделями частини площини є наприклад поверхня столу поверхня віконного скла мармурова плита тощо.4 Позначають площини малими грецькими буквами наприклад – площини α β γ.
56211. Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Толерантність. Ксенофобія. Расизм. Ґендерні стереотипи 79 KB
  Мета: розвивати готовність і потребу учнів до самопізнання і самореалізації своєї особистості; визначити сутність понять стереотипи толерантність; формувати вміння застосовувати знання з різних навчальних курсів...
56212. Sterne des Sports 72.5 KB
  Guten Tag, liebe Kinder, es freut mich sehr, euch zu sehen. Wie geht es euch? Was gibt es Neues und Interessantes? (Die Schüler beantworten die Fragen des Lehrers) L: Heute setzen wir unsere Arbeit am Thema „Sport“ fort. Wir werden heute über die bekannten Sportler sprechen, Texte lesen und hören.
56213. Стежкою орфографічних вправ до країни знань 90.5 KB
  Найбільш поширені помилки серед учнів на правопис ненаголошених голосних в корені слова. Привчаю школярів користуватися алгоритмом правила перевірки ненаголошених голосних в корені слова: Вимов слово...
56214. Применение дидактических стихотворений на уроках в начальной школе 1.41 MB
  Имя прилагательное Часть речи примечательная Имя прилагательное. Имя числительное Имя числительное точная часть речи Сумею сосчитать для вас все что есть на свете.
56215. Шляхи стимулювання навчальної діяльності учнів спеціальної школи на самопідготовці 49.5 KB
  Педагогічне стимулювання – це створення умов у яких діти працюють з найбільшою ефективністю та найменшою напругою це своєчасна оцінка діяльності учня. Розумово відсталі діти часто не вникають у зміст задачі погано утримують в пам’яті дані задачі не планують розв’язку...
56218. Закріплення додавання і віднімання в межах 100. Виготовлення аплікації «Кораблик» 41.5 KB
  МЕТА: Закріплювати вміння додавати і віднімати числа в межах 100, розв’язувати задачі, розрізняти геометричні фігури, виготовляти аплікацію «Кораблик». Коригувати увагу, память, мислення. Виховувати наполегливість.