15669

ЕКЗИСТЕНЦІЯ СПОРТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В НОВІЙ ДІАЛЕКТИКО-ПАНТЕЇСТИЧНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ

Научная статья

Физкультура и спорт

ЕКЗИСТЕНЦІЯ СПОРТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В НОВІЙ ДІАЛЕКТИКОПАНТЕЇСТИЧНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ Михайло Ібрагімов Душу легше зрозуміти чим тіло Рене Декарт Резюме. В статье предлагается на рассмотрение научноспортивной общественности возможность формирования новой

Украинкский

2013-06-15

114.5 KB

0 чел.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ СПОРТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В НОВІЙ ДІАЛЕКТИКО-ПАНТЕЇСТИЧНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ

Михайло Ібрагімов

Душу легше зрозуміти, чим тіло

Рене Декарт

Резюме. В статье предлагается на рассмотрение научно-спортивной общественности возможность формирования новой диалектико-пантеистической методологии, которая бы рассматривала тело и телесность не как носителя сознания, психической составляющей, а как выражение его конструкта. Подчеркивается, что тело само по себе информативно и реагирует на внешний мир непосредственно, зачастую без осмысления того или иного действия, а потому в физкультурно-спортивной деятельности, в индивидуальной подготовке спортсменов необходимо учитывать их личностный эмоционально-энергетический (интеллектуальный, сексуальный, психический т.п.) ресурс. В статье предлагается развернутое понятие "спортивное тело» как феноменологического явления. 

Ключевые слова: мировоззрение, диалектический-пантеизм, экзистенциализм, телесность, «спортивное тело ».

Summary. The paper proposed to the scientific and sports community the possibility of forming a new pantheistic-dialectical methodology, which would handle the body and physicality not as the bearer of consciousness, mental component as well as construct and expression of consciousness. On the basis of scientific data emphasizes that the body itself, informative and responsive to the external world directly, without thinking of any action, and therefore in sports and sports activities, individual training athletes to consider their personal emotional and energy (intellectual, sexual, psychological etc.) resources. The article offered a detailed concept of "sports body" as a phenomenological phenomenon.

Keywords: Ideology, dialectic, and pantheism, existentialism, physicality, "sports body".

Поставлена в назві статті проблема по суті розкриває ідею пошуку нової світоглядно-методологічної парадигми «філософії спорту» як міждисциплінарної галузі знань. В такому дискурсі проблема концептуального викладу нової сфери досліджень представляє собою найбільшу складність. Предметним полем філософії і фізкультурно-спортивної науки в континуумі гуманітарного та природничого знання є формування різнобічних досліджень сутності людської тілесності у взаємозв’язку з її духовністю. Поняття тілесності стало одним із глобальних принципів пост-культури і виступає своєрідною антитезою поняттю духовності. Найвидатніші мислителі ХХ ст. П.-М.Фуко, М.Барт, М.Мерло-Понті, Ж.Дельоз, Ж.-Л.Нансі, Е.Левінас та ін. ввели поняття тіла, тілесності, тілесних практик, тілесної топографії, ландшафта, поверхності, «феноменологічного тіла», «соціального тіла», «культурного тіла», «еротичного тіла», «текстуального тіла», «внутрішнього і зовнішнього тіла» (М.М.Бахтін) та похідні від них в інструментальне поле сучасної філософії, психології, соціології, культурології, етики, естетики [2].

Якщо названим мислителям належить різнобічна соціокультурна інтерпретація тіла людини відповідно реаліям ХХ ст., то ця проблема завжди була вихідною у всіх філософських міркуваннях і стала центральною для фізичного виховання і спорту І . Його засновники росіянин П.Ф.Лесгафт і українець Д.О.Бутовський постійно вживали лише термін «тілесність», а спорт в той час ще не набув широко розповсюдженим, хоча вони звертали досить активну увагу на гру, заняття тілесними вправами на повітрі, атлетичну гімнастику, достатньо часто зверталися до опису грецької агоністики.

(ІПримітка: слово «тілесність» з’явилося в першій половині ХІХ ст. у словниках російської мови І.А.Бодуена де Куртене, а потім в словниках Д.Ушакова і С.Ожегова, як похідне від слова «тіло». «Телесный - принадлежащий организму, телу… земной, материальный, в противоположность духовному»  [18]. Тлумачити «тілесність» вони не стали і до ХХ ст. воно сприймалося в значенні еквівалентному «тварності», тобто на противагу духовності, якою володіє людина, «тілесність як тварність» означає, що її має кожна тварина. Довгий час вважалось, що «тіло», «тілесний», «тілесність» - це рядоположні поняття, які позначають матеріальний об’єкт, співіснуючий з «духом», але духовністю не наділений. В словнику «Живого великорусского языка» Вл.Даля слово «тіло» - відсутнє, його замінив розділ «Плоть», а тому тілесне і плотське в одних мислителів розглядається як ідентичні, а в інших як – тотожні, що мають відмінності в акцентах.)

До проблеми тіла, тілесності як понятійного інструментарію «філософії спорту» необхідно звернутися тому, що сучасний стан фізичного виховання і спорту в Україні вчені і практики констатують як критично кризовий. Він виявляється у «щорічному зменшенні кількості молодих людей, що замаються фізичною культурою і спортом» (ред. – М.І.) – констатують Т.Ю.Круцевич і М.М.Саїнчук [15].

В першу чергу це пов’язано з загостренням проблеми адаптації людини до сучасного інформаційно-технологізованого середовища. А тому в сучасному загальному культурологічному процесі фізична культура в єдності з духовною складають найважливіший конструкт в подальшому прогресі людства. Фізичне виховання і спорт є предметом суспільної зацікавленості, адже вони своїми цілями спрямовані на людину, створення і відтворення гідних умов її життя, збереження здоров’я, подовження віку, здійснення заповітних мрій, самовиразу, життєвої наснаги.

«Криза у фізичному вихованні населення», - про яку пишуть вчені Т.Ю.Круцевич і Г.В. Безверхня [14] гостро виявили і кризу світогляду, адже філософія постійно змінює свій предмет в процесі історичного розвитку.

Сучасна практика свідчить, що для активізації фізичного виховання різних категорій населення і досягнення спортивних результатів, структуралістська методологія фізкультурно-спортивної науки з використанням емпіричних методів описовості, вимірювання, спостереження, експериментування, моделювання, опитування, анкетування, тощо має по-новому інтерпретуватись. Тобто, необхідність пошуку нової філософської методології фізкультурно-спортивних наукових дослідженнях обумовлено сучасними об’єктивними реаліями зниження інтересу людини до своєї власної фізичної тілесності.

«Сучасний спорт не просто є породженням відповідних методологічних передумов, але й сприяє зміні уявлень про характеристики тілесності і соціальний статус людського тіла як такого», - пишуть Газнюк Л.М., Семенова Ю.А. [3].

Термін «соціальний статус людського тіла» відповідає сучасній філософсько-екзистенціалістській методології, де людина розглядається як суб’єкт і об’єкт історичного процесу, яка органічно поєднана із космосом. Вона є величною тілесно-духовною індивідуальною особистістю, що «відчуває, переживає», його в собі в дану мить і в даному місці (М.Мерло-Понті, В.Подорога). Якщо конкретизувати в даному екзистенціалістському контексті поширені в літературі терміни «соціальне тіло», «культурне тіло», то в концептуально-методологічному дискурсі «філософії спорту» їх можна конкретизувати як поняття «спортивне тіло». Для цього потрібно визначити в його змісті атрибутивність (сутнісні риси), феноменологічність і соціокультурну значущість.

Отже, сучасна практична потреба у введені в науковий обіг поняття «спортивне тіло» зумовлено необхідністю, з одного боку, акцентування індивідуального підходу у фізкультурно-оздоровчому і спортивно-тренувальному процесі, а з іншого – цілісного розуміння організму людини.

Названі підходи можна виділити в аналізі останніх досліджень і публікацій. В культурологічному дискурсі «спортивне тіло» грає етико-естетичний вплив на привабливість фізичного виховання, постави людини і в результаті – її здоров’я. Українські дослідники Ю.А.Компанієць і А.В.Косяк пишуть, що «в сучасному соціальному бутті людини набуває тенденція зростання значущості індивідуального начала з ціннісним ставленням до людського тіла, що необхідно для проявлення цього самого особистісного, індивідуального начала. Адже само здійснення індивіда, індивідуальність, культура – це явища одного порядку, недосяжні одне без іншого» [12, 13].

В науковій царині спорту останнім часом індивідуалізації спортивної підготовки приділяється надзвичайна увага як на етапі початкової підготовки так і на етапі максимального прояву можливостей спортсмена. Наприклад, визначаючи основною тенденцією розвитку стрибків у воду «підвищення складності змагальних програм», В.О.Дрюков і П.М.Азарченко наполягають на необхідності вивчення індивідуального оптимального навантаження, з яким «спортсмен спроможний якісно і надійно виконати серію стрибків в умовах змагального стресу» [5]. Гуманітарні дослідження також наголошують на необхідності індивідуалізації в тренувальному процесі. У спортивно-психологічних дослідженнях спостерігаємо зміну фокусу від «психологічної підготовки» у спорті, пізніше – «психологічного забезпечення спортивної діяльності», до ідеографічного, що найбільше до «індивідуального опису «психологічного супроводу» суб’єкта спортивної, спортивно-педагогічної діяльності, - пише А.Б.Колосов, - і підкреслює збільшення ступені «зумовленості спортивних результатів особистісними (суб’єктними) категоріями» [11].

Індивідуалізація спортивної підготовки передбачає також цілісне бачення тіла спортсмен, тобто «спортивного тіла», в цілепокладанні котрого є орієнтація на екстремальну ситуацію у виступах на змаганні. Екстремальна ситуація являє собою максимальне відхилення від повсякденного, розміреного або контрастного існування людини і вимагає надзвичайного напруження фізичних і психічних сил спортсмена. Під час виступу у змаганні «спортивне тіло» набуває нові якості. Під пильним наглядом організаторів, суддів і по різному налаштованих вболівальників (прихильних і негативних) воно деякий час знаходиться в стані самозабуття: спортсмен нібито «відключає» рефлекси свідомості і на мить не контролює, не фіксує свої дії. В цей час «спортивне тіло» - екзистенціальне і пантеїстичне, бо не може розглядатися лише в розрізі медико-біологічного чи будь-якого іншого природничого аспекту. «Спортивне тіло» випробовує на собі болісну насолоду екстазу, цілеспрямованого до перемоги стану експресії, а під впливом оточуючих суперників стає експансивним. У виступах спортсменів наглядно фіксується творча демонічна сила їх тіла і цим виявляється, за словами Ж.-П.Сартра, його свобода.

Таким чином, особливості змагальної спортивної діяльності висувають тіло спортсмена в особливу категорію творчості і свободи, що відображає в собі весь спектр суспільних відносин. Завдяки цьому «спортивне тіло» може бут проаналізовано з екзистенціалістської методології. Але, якщо говорити про фізичну тілесну цілісність людини-спортсмена (особи спортсмена), то все гостріше постає питання про його культурологічну цінність і в цьому контексті – збереження індивідуальної особистісності. В даному випадку мова може йти про методологію цілісного підходу до розуміння сутності спорту і особи спортсмена. В наукознавстві вже розвивається існує «інтегративна медицина», «інтегративна психологія», «інтегративна біологія». Можливо для фізкультурно-спортивної науки, в якій поєднується індивідуально-цілісний підхід до людини, особи спортсмена, було б нове діалектико-пантеїстичне розуміння їх сутності. Хоча, як пише професор П.С.Гуревич, «все подступают к проблеме целостности человека с собственных точек зрения. И потому стремление к синтезу различных научных подходов обернулось разочарованием» [4].

В широко розгорнутій науковій полеміці про побудову загальної теорії здоров’я висловлюється думка не просто про інтегральне біологічне, соціологічне, психологічне, фізіологічне і т.п. бачення людини, а про зміну в цьому напрямку світоглядної парадигми, а саме: орієнтації на ПАНТЕЇЗМ [22].

Нова діалектико-пантеїстична методологія вивчення «спортивного тіла», яка б відповідала інтегративному підходу до цілісності особи спортсмена і розглядає в єдності емоційно-предметну його фізичну тілесність, при цьому передбачає змінити натуралістичні уявлення про неї, як «провідника» зовнішньої енергії через рецептори-подразники у «факт свідомості», що формує «суб’єктивний образ об’єктивної дійсності». «Спортивне тіло» - це одухотворене тіло, де акцент зміщується в бік творчої духовної енергетики самого фізичного, біологічного, механічного, сексуального, а в цілому плотського тіла.

Отже, сучасна теорія і практика фізичного виховання і спорту вимагають нової філософії, яка б в силу різних обставин необхідно поновлювала яскравий ореол спортивної діяльності, висвітлювала соціальну значущість спорту, що в свою чергу стимулювало б спортсменів до нових рекордів, перемог у змаганнях і активізувала б фізкультурно-спортивний рух як цілеспрямований рух громадськості.

Мета. В межах даної статті пропонується започаткування нових світоглядних методологічних засад, які б, з одного боку, відповідали існуючим вітчизняним традиціям діалектико-матеріалістичного світогляду, необхідного в емпіричних дослідженнях а, з іншого боку, зближували б із західноєвропейськими філософськими парадигмами сприйняття людської тілесності, його психофізіологічного стану. Мова йде про можливість поєднання філософського напрямку – екзистенціалізму з діалектичною логікою як теоретичної методологічної основи для фізкультурно-спортивної науки. Точніше кажучи, на розсуд науковців виноситься достатньо зухвала –пропозиція про обґрунтування нової діалектико-пантеїстичної методології «філософії спорту», центральною категорією якої є «спортивне тіло».

Стаття відповідає комплексній науково-дослідницькій програмі НУФВСУ «Особливості гуманітарного дискурсу в спорті і фізичному вихованні».

Методами дослідження вибрані: вимоги діалектичної логіки, компаративний аналіз, метод феноменологічної редукції, герменевтичний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного, метод взаємозв’язку історичного і логічного.

Результати дослідження та їх обговорення. В контексті поставленої мети постають два питання: 1) які об’єктивні причини зумовили зниження в ХХІ ст. суспільного інтересу до фізичного стану власної тілесності людини і, відповідно, до занять фізичною культурою і спортом? 2) які суб’єктивно-світоглядні чинники спричиняють необхідність, на думку автора, відродження класичних ідей пантеїзму XVІІІ ст. у відповідності до сучасних умов уже як діалектико-пантеїстичного вчення в його філософсько-екзистенціалістському оздобленні?

При цьому зауважимо, що уточнення понять – є необхідною умовою теоретичної узгодженості думок і в даному випадку фізичне виховання і спорт розглядаються з точки зору самопізнання людиною місця і ролі її фізичної тілесності в історично-цивілізаційному процесі.

У відповіді на перше питання слід зазначити два моменти. Серед об’єктивних причин втрати привабливості фізичного виховання перший момент витікає з логіки науково-технічного прогресу: «технічної» (XVII-XVІІІ ст.), «промислової» (XVІІІ-XІX ст.), «науково-технічної» (ХХ ст.), «інформаційно-технологічної» (ХХ-ХХІ ст.) революції, які поступово вивільняють людину із безпосереднього продуктивно-виробничого процесу і «ставлять її поруч з ним» (К.Маркс). Людина все більше звільняється від тілесно-фізичних навантажень і все більше виконує інтелектуально-управлінські функції. В кінці XVІІІ ст. біля третини фізичних робіт приходились на біологічні виробничі сили – людей і тварин, а на технічну енергетику – приблизно 2%. За 200 років мускульна біологічна сила остаточно втратила свою вагу і складає менше 1% від всього об’єму виконаних в світі робіт. Сучасний акцент в суспільній свідомості в бік інтелектуалізації, символізації, алгоритмізації стосунків між людьми, всебічної комп’ютеризації з одиноко буденних до глобальних взаємозв’язків відображається у відповідній негативній оцінці значущості фізичних навантажень в життєдіяльності людини.

Як наслідок – бути фізично розвинутою людиною стає менш престижним ніж «розумово просунутою». Педагоги шукають «вундеркіндів» в прикладних та гуманітарних галузях знань тоді як поступово порожніють дитячо-юнацькі спортивні школи. Втрачається ідеал всебічно розвинутої людини як урівноваженням між тілесними і духовними складовими її життєдіяльності, на що наполягалося протягом попереднього століття. Постає питання не тільки перспектив розвитку фізичної культури і спорту, а і біологічного виживання людини, історичного прогресу загалом.

«Комп’ютеризація» всіх сфер життєдіяльності людини деформує її креативно-творчу сутність і переводить її в символічно-віртуальний просторово-часовий світ. Втрачається відчуття реальності. Відбувається дифузія свідомості, її «тиражування» в нескінченних формах ілюзорного зближення з аморфним «Іншим». Все це позначається на підвищеній стресогенності індивідуального «Я». Посилюється страх одиноцтва, агресія, відчай, апокаліптичні настрої, різного роду залежності від безликих поту сторонніх сил. Ігроманія як і токсикоманія призводять до депресивного стану тілесності людини, від якого в світі страждає 121 млн. людей. Кожен 20-й землянин страждає на цю недугу і щорічно помирає 1 млн. людей. В Європі зареєстровано біля 50 млн. меланхолічно хворих.

Другий момент пов'язаний із все посилюючою тенденцією інтенсифікації вживання психотропних засобів, різноманітних анаболіків, стероїдів, допінгів, особливо характерно для спорту вищих досягнень, які активно вичерпують фізичну енергетику людини, знижують можливості імунної і ендокринної систем в боротьбі з хворобами. При цьому з’являються різні філософські вчення, які оправдовують перспективу наркотизації і кібернетизації як її різновидності.

На думку «вождя псіходилічної революції» Тімоті Лірі ЛСД та інші психотропні агенти дозволили мільйонам людей, що блукають (звідси термін – «психоділики») під їх дією у Всесвіті, «відкрити всередині себе нові світи і усвідомити колосальний потенціал мозку». В 1885р. Вільям Гібсон зробив опис країни «Кіберії», в якій людина стає подібною Богу-Творцю, перебуває в створеному комп’ютерними технологіями новому світі, вільно пересувається в часі та просторі. Стало очевидним, - робить висновок вчений А.П.Забіяко, - «що життя сучасної людини все в більшій мірі узгоджується із світом комп’ютерних технологій, який не тільки по-новому організує сферу людини, але й формує його внутрішній світ» [6]. Що відбувається з її фізичною тілесністю? Яке майбутнє фізкультурно-спортивного руху? Як зробити фізичне виховання більш привабливішим? Яким чином привернути увагу сучасної цивілізованої і «збожеволіної від розуму людини» (О.С.Грибоєдов, М.Фуко) до краси власної тілесності?

Фізичне виховання у зв’язку зі зміною змісту епохи має здобути нове парадигмальне визначення і змінити соціально-філософську  світоглядну методологію. Філософія, в свою чергу, має змінити свій предмет. В даному випадку мова йде про методологію філософії спорту.

У відповіді на друге питання зауважимо, що на перепоні вироблення нової світоглядної методології «філософії спорту» стоїть «правильне» традиційне діалектико-матеріалістичне бачення світу, характерного з радянських часів для фізкультурно-спортивної науки.  Ще й до цього часу її фундатори наполягають на «науковій філософії» «науковій методології», «філософії спортивної науки». Так, А.А.Передельський пише про те, що «у философии спортивной науки есть достаточные потенциальные шансы стать философскими основаниями науки» [19]. Якщо не звертати увагу на тавтологічність даного вислову, то більш значущими в його думках є намагання окреслити коло завдань «філософії спорту», виходячи з «науково-філософського передбачення можливості розробки у достатній ступені чіткої, ясної, повної, не суперечливої концепції філософії спорту», яка б, на його думку, «суттєво обмежила політ фантазії в даному питанні…» і претензії «на створення чергового науко-мистецтва, типу герменевтики» [20].

Посилаючись на попередню мою пропозицію щодо поєднання двох способів філософського осмислення спорту, а саме: раціонально-логічного, який розвинений в діалектико-матеріалістичній методології і асоціативно-алегоричного характерного для екзистенційного мислення [7], А.А.Передельський роздратовано (на метафорично-пафосний стиль статті) заявляє, що в такому випадку «философия спорта воспарит в метафизические небеса, а спорт, спортивная наука и практика обойдутся без подобного небожителя» [20].

Ніскільки не претендуючи на якісь особливі лаври в обґрунтуванні методології «філософії спорту», лише зауважу, що в багатовічному філософському осмисленню фізичної тілесності як складової цілісної характеристики людини, зустрічаються самі протилежні думки. А тому «філософія про спорт» не тотожна поняттю «філософії спорту», бо в першому випадку мова буде йти про неосяжне коло питань з позитивним і негативним його тлумаченням в історії людської культури. В попередні роки для радянських науковців вістрієм оцінки різних тлумачень спорту була «єдино наукова» марксистська методологія і на позиціях якої деякі з них «вже не стоять, а лежать», - писав відомий радянський філософ П.В.Копнін. Намагання ж концептуально позначити філософію спору в окресленні її предмету, структури і методології передбачає обґрунтування певної світоглядної вихідної позиції, яка, звісно, не під силу жодному окремому автору чи їх колективу, а формується на протязі певного теоретичного часу з урахуванням попередніх різнобічних підходів [8].

З цього приводу зауважимо, що далеко не всі філософські напрямки претендують на статус науки, а тому вираз «наукова методологія», «наукова філософія» не співзвучні часу. Більше того, ще І.Кант з цього приводу висловив своє методологічне судження: «Філософія, яка змішує чисті принципи з емпіричними, не заслуговує навіть імені філософії» [16]. Здобувати знання «упереміш» (І.Кант) – це властивість буденного пізнання, «філософської популярності» – «відразливої суміші вирваних звідусіль спостережень і напівпродуманих принципів» [там само]. Відомий німецький мислитель Н.Гартман вважав, що філософія не може «передбачати пізнавальну роботу наук», вказувати їй шляхи і поставляти для неї методи. Наука сама виробляє їх. Російський вчений Мікешина Л.А., посилаючись на роздуми Гартмана Н., підкреслює, що «не існує «єдино правильного методу і методології» (підкр. – М.І.) для дослідження наук, включаючи ціннісні відносини і оцінки»[17].

В контексті предмету розмови про методологію «філософії спорту», підкреслимо, що «політ фантазії» завжди зумовлений об’єктивними причинами розвитку подій, методологія вирішення нових проблем, які вони створюють, завжди лежить в минулому. Людство неодноразово пережило різноманітні кризи і, критично переосмислюючи набутий досвід, знаходило неординарні шляхи подолання перепон, труднощів. Філософія в таких випадках відігравала роль дороговказувача, оскільки акумулювала в своєму арсеналі досвід пережитого. В нашому випадку мова йде про філософію пантеїзму, яка могла б стати, на думку автора, в пригоді подолання натуралістичної світоглядної  кризи фізкультурно-спортивної науки.

Нагадаємо, що пантеїстична філософія була перехідним етапом від середньовічного теїзму до натуралістично-емпіричної філософії (натурфілософії) і долала механістичну картезіанську модель про «союз тіла і душі завдяки афектам, емоціям, почуттям», що по суті диференціювало світ на внутрішній та зовнішній. Спіноза, вводячи поняття «субстанції» об’єднував їх в єдине ціле, оскільки «мисляче» і «протяжне» створюють одну і ту ж першопричину (субстанцію). Душа є внутрішнім станом тіла, а їх цілісність створює розум. Він призводить тіло людини в гармонійну взаємодію з оточуючим світом. Таким чином, в гармонії тіла і розуму перевага надається останньому. Але розум розглядався не як божественний Деміург, а як зовнішня природна сила, «світовий розум».

На основі класичного пантеїзму розвиваються натуралістично-матеріалістичні ідеї, які дають поштовх емпіричним дослідженням і на цій основі розвиваються ідеї про рух, простір і час, як основу Всесвіту. В подальшому розвивається умовно-рефлекторна теорія Павлова, яка розглядає природу свідомості через подразнення на чутливі рецептори енергії зовнішнього середовища, яке і спричиняє «факт свідомості». На відміну від вульгарно-механістичного її розуміння діалектичний-матеріалізм вказує на активно-зворотній характер дії свідомості, але обмежується загальними положеннями.

Звичайно, класичний пантеїзм, як і натуралістична філософія» (в тому числі і діалектико-матеріалістична), вже не відповідає сучасному рівню розвитку пізнавально-практичної діяльності людства. Прийшов кінець натуралістичному сцієнтизму (захопленню науковими теоріями), його змінив волюнтаристський лібертизм. Механістичній унітарності буття був протиставлений «вітальний універсіум життєвого пориву», «несвідомих потягів», «активних вибухів волі», тобто в науково-емпіричному знанню протиставлялись «інтуїтивна воля до життя» (Анрі Бергсон), філософія якої лягла в основу кубертенівської ідеї «олімпізму».

В кінці ХІХ ст., початку ХХ ст. набирає сили екзистенціалістська філософія, яка певним чином долає обмеження попереднього раціоналістичного розуміння співвідношення душі і тіла і на перший план виводить не душу, а «чутливе тіло». Спорт як вид людської життєдіяльності філософічний за своєю суттю, що яскраво виявляється в його екзистенційності, оскільки має життєво смисловий характер як для тих, хто безпосередньо здійснює його, так і для всього суспільного оточення.

Для фізкультурно-спортивної науки і діяльності важливо розглянути два екзистенціалістські підходи до його дослідження: феноменологічний і соціокультурний. «Спортивне тіло» як екзистенційна даність може бути представлене у цих двох названих вимірах. Перший досліджує тіло як суб’єкт, як внутрішнє переживання, а другий – аналізує тіло як об’єкт, як зовнішнє.

Схематично, в межах даної статті розглянемо перший феноменологічний підхід і метод феноменологічної редукції в його застосуванні в спортивно-тренувальній і фізкультурно-оздоровчій науці і практиці.

В сучасних дослідженнях феноменологічний підхід представлений в роботах А.Арто, Ж.Батая, Е.Гусерля, М.М.Бахтіна, М.Мерло-Понті, Ж.-Л.НАнсі, різнобічні дискурси яких характеризують тілесність людини як інтегральну характеристику екзистенційного досвіду людини, «сплавом природних, соціальних і культурних якостей людського тіла, інтеграції взаємодії внутрішнього і зовнішнього в екзистенціальному просторі людини» [1]. В чому ж полягає сутність методу феноменологічної редукції і його значимість в застосуванні до фізкультурно-спортивної науки?

Термін «редукція» означає виявлення початкового змісту тих, чи інших понять, об’єктів і явищ. Якщо в діалектичному матеріалізмі феноменологія означає виявлення сутності об’єктивно-матеріального світу, бо «сутність – являється, а явище – сутнісне», то в екзістенціалістській методології мова йде про переживання конкретною людиною тих, чи інших ситуацій, тобто досліджується феноменологія відчуттів, а не лише навколишнього об’єктивного світу. Властивості останнього сприймаються через власні переживання індивідуумом. Дійсно, спортсмен завжди переживає ситуацію. В повній мірі він не може відтворити попередній тренувальний процес і свій психологічний стан в ньому. Головні змагання, на відміну від підвідних і відбірних, контрольних різнв за своєю  значущістю для спортсмена, а тому кожного разу спортсменів супроводжує різна емоційно-інтелектуальна психодинаміка. В.М.Платонов, говорячи про проблему стомлення і відновлення в результаті м’язової діяльності спортсменів, наголошує, що «складність і багатоплановість питань, які належать вивченню, неоднорідність понять і визначень, неоднозначність результатів, різниця інтерпретації виявлених фактів є причиною суперечних даних в галузі досліджуваних явищ, особливо стомлення» [21].

 Е. Гусерль вважав, що людина, будучи психосоматичної цілісністю, наївно представляє світ і себе в ньому як абсолютний феномен, даний від природи і є «природного установкою». Е. Гусерль пропонує три види феноменологічної редукції - тобто відновлення в свідомості досвіду пережитої людиною: 1) психічної редукції, 2) ейдостіческой редукції; і 3) трансцендентальної редукції. Якщо перша редукція розкриває досвід переживання, а друга - досвід розуміння того, що відбувається у світі не лише на кількісному, але і на якісному рівні, то третій вид редукції, найбільш гостро критикований філософами, залишає людину у своїй свідомості, позбавляє його в необхідності шукати сутності в предметах навколишнього світу і самого себе. Це, можна сказати, та гармонія тіла і душі про яку говорилося вище.

Моріс Мерло-Понті на відміну від Е. Гусерля у своїй феноменології тіла-суб'єкта показує, що саме фізичне тіло є джерелом психологічної інтенціональності, сприйняття, інформативності та ін, а тому проведення феноменологічної редукції в розумінні людиною його тіла дозволяє усвідомлення людини того, що будучи фізико-соматичним тілом органічно пов'язаний з природою і є його невід'ємною частиною. Мова в даному випадку йде про подолання людиною кризи в своїй помилці щодо духовно-інтелектуальної значущості та вироблення потреби включення в реальну, а не віртуальну (ідейно-свідому) дійсність.

М.Мерло-Понті відкидає трансцендентальну редукцію, як ілюзорний рівень пізнання, де ми відчуваємо себе пасивними істотами, де складається враження, «що нами маніпулює якась лукава сила…». У випадку М.Мерло-Понті – втілений дух це дух матерії, що створює феноменологію живого тіла. «Сутність не чисто духовна, ні чисто матеріальна. Вона є поєднанням духовного і матеріального». Сама природа – фізіс – є духовно матеріальна [9]. По суті феноменологія відчуттів, роздуми філософа про «видиме і невидиме», спонукає до формулювання нової діалектико-пантеїстичної методології, яка б розглядала сутність «спортивного тіла» у виявах його душевних переживань, страстей, вожделінь, де не душа, а тіло керує душею. Є.Князєва посилено акцентує те, що тіло самодостатнє, а феноменологія духу пов’язана з феноменологією тіла. «Світ, як він переживається мною тут і зараз, - це мій досвід в просторо-часовій визначеності, в його ситуативності, його тілесності», що абсолютно точно фіксується у виступах спортсмена на змаганнях. Саме спорт демонструє те, що «тілесний досвід виходить за безпосередні межі людського тіла в оточуючий світ» [10].

Звичайно, в даній статті окрім постановки проблеми не дається розгорнутих і чітких обрисів методологічно-світоглядної концепції «філософії спорту», але на основі думок, які поширюються в науковій літературі в фізкультурно-спортивній галузі, можна в подальшому працювати над її формулюванням.

Висновки і пропозиції.

  1.  Діалектико-пантеїстична методологія могла б подолати обмеження як матеріалістично-натуралістичного прямолінійного світосприйняття (матерія – свідомість), так ідеалістично-психологізаторського його розуміння, оскільки в центр ставить дію, дієвість тіла як духовно-природного творіння.
  2.  «Спортивне тіло» - це цілісне, соціально-природне тіло являє собою екзистенційно-феноменологічний вираз органічної єдності суб’єкта і об’єкта в живому тілесно-часовому вимірі демонструє тілесно-духовну велич Всесвіту. Звідси – екстаз, радість і жах світосприйняття, нездоланна для глядачів привабливість спорту.
  3.  В фізкультурно-спортивній науці доцільно було б виокремити як окремий елемент філософсько-культурологічну характеристику «спортивного тіла», що в ситуаційно-миттєвих, просторово-часових параметрах демонструє живу індивідуальну плоть, її енергетику і красу.

Література:

  1.  Басинский О.Е. Онтология здорового тела / Басинский О.Е. Л.В. Васина // Философия здоровья. – М.: ИФ РАН. – 2001. – С. 277.
  2.  Бычков В.В.Эстетика / В.В.Бычков / Учебник. – М.: Гардарики . – 2004. – С. 484.
  3.  Газнюк Л.М. Аксіологія тілесності в контексті фізичного розвитку людини / Л.М.Газнюк, Ю.А.Семенова // Парадигма здорового способу життя: духовні та фізичні компоненти: Збірник наук.статей ІІ Міжнар.наук.-теорет.конферен.кафедри соц.-гуман.дисциплін. Київ, 19-20 березня 2010 р.: / Уклад. Ю.О.Тимошенко. – К.: НУФВСУ. – 2010. – С. 23.
  4.  Гуревич П.С. Философия человека. Ч.1. – М., 1999. – С. 6.
  5.  Дрюков В.О. Підсумки чемпіонатів світу 2009-2010рр. з олімпійських видів спорту й перспективи виступу збірних команд України на Іграх ХХХ Олімпіади в Лондоні / В.О. Дрюков, П.М.Азарченко // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. – 2010. - №19 (3). – С. 14.
  6.  Забияко А.П. Компьютерные технологи как фактор религиозных трансформацій / А.П.забияко // Ценностный дискурс в науках и теологи [Текст] / Рос.акад.наук, Ин-т философии, Рос.гос.гуманитар.ун-т; Отв.ред. И.Т.Касавин и др.. – М.: ИФРАН. – 2009. – С.178-180.
  7.  Ибрагимов М.М. Сова Минервы и Аполлон, или Два способа философского осмысления спорта / М.М.Ибрагимов // Теория и практика физической культуры. – 2011. – №4. – С. 99.
  8.  Ибрагимов М.М. «Философия спорта»: предмет, структура и проблемы методологии / М.М.Ибрагимов // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. – 2010. – №19 (3). – С. 93-103.
  9.  Карівець Ігор. Феноменологічний метод Моріса Мерло-Понті / Ігор Карівець // Наукові виклади. – 2009. – №5. – С. 56.
  10.  Князева Е. Телесная природа сознания / Е.Князева // Телесность как эпистемологический феномен [Текст] / РАН, Ин-т философии; Отв.ред. И.А.Бескова. – М.: ИФРАн. – 2009. – С. 40.
  11.  Колосов А.Б. Уявлення про «дух» спортивної команди  / А.Б.Колосов // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. – 2010. - №19 (3). – С. 70.
  12.  Компанієць Ю.А. Феномен тілесності в сучасному філософсько-культурологічному дискурсі / Ю.А.Компанієць // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2008. - №5. – С. 4.
  13.  Косяк В.А. Епистемология человеческой телесности. – Суми: ИТД «Уныверситетская книга». – 2002. – С.339.
  14.  Круцевич Т.Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч.посібник / Т.Ю.Круцевич, Г.В.Безверхня. – К.: Олімп.л-ра. – 2010. – С.13.
  15.  Круцевич Т.Ю. Значення ціннісних орієнтацій та їх сформованість у галузі фізичної культури у старшокласників / Т.Ю.Круцевич, М.М.Саїнчук // Тези доповідей XIV Міжнародного наукового конгресу «Олімпійський спорт і спорт для всіх». – 2010. – С. 471.
  16.  Микешина Л.А. Философия науки: эпистемология, методология, наука / Л.А.Микешина. – М.: «Издательский дом международного университета в Москве». – 2006. – С. 35.
  17.  Там само С. 77.
  18.  Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей. – 1961г. – С. 780.
  19.  Передельский А.А. Философия спортивной науки: проблемно-футурологический аналіз / А.А.Передельский // Теория и практика физической культуры. – 2011. – №4. – С.102.
  20.  Там само С. 103.
  21.  Теория спорта. Под ред.проф. Платонова В.Н. – К.: Вища школа. – 1987. – С. 129.
  22.  Фесенкова Л.В. Мировоззренческий и научный статус валеологии (к проблеме построения общей теории здоровья / Л.В.Фесенкова, А.Т.Шаталова // Философия здоровья. – М.: ИФ РАН. – 2001. – С. 254.

Резюме. В статті пропонується на розгляд наукової-спортивної громадськості можливість формування нової діалектико-пантеїстичної методології, яка б розглядала тіло і тілесність не як носія свідомості, психічної складової, а як виразу і конструкту свідомості. На основі наукових даних підкреслюється, що тіло саме по собі інформативне і реагує на зовнішній світ безпосередньо, без осмислення тієї чи іншої дії, а тому в фізкультурно-спортивній діяльності, індивідуальній підготовці спортсменів необхідно враховувати їх особистісний емоційно-енергетичний (інтелектуальний, сексуальний, психічний тощо) ресурс. В статті пропонується розгорнуте поняття «спортивне тіло», як феноменологічне явище.

Ключові слова: Світогляд, діалектичний-пантеїзм, екзистенціалізм, тілесність, «спортивне тіло».

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

72330. Последствия употребления наркотиков для здоровья человека 14.78 KB
  Нервные клетки под действием наркотиков теряют свою функцию резко снижаются защитные силы организма. Страдают буквально все органы и системы организма. Нарушается функция всех систем организма.
72331. Организация работы комиссии на ЧС объектах 53.17 KB
  Главной задачей военной службы является постоянная целенаправленная подготовка к вооруженной защите или вооруженная защита территории РФ. Одной из особенностей военной службы является обязательное принятие каждым гражданином военной присяги.
72332. Оказание первой доврачебной помощи 27.68 KB
  При наложении закрутки жгута необходимо соблюдать следующие правила: 1 конечности придать возвышенное положение; 2 накладывать жгут выше раны и как можно ближе к ней; 3 жгут накладывается на одежду или какую-нибудь прокладку платок косынку полотенце; 4 с помощью одного-двух туров...
72333. Наркомания и токсикомания 13 KB
  Наркомания –- заболевание возникшее в результате злоупотребления наркотиками и наркотически действующими веществами. Наркомания проявляется постоянной потребностью в приеме наркотических веществ так как психическое и физическое состояние человека зависит от того принял он необходимый ему препарат или нет.
72334. Наиболее распространенные инфекционные болезни, причины их возникновения 14.9 KB
  Инфекционные болезни могут возникать при наличии трех компонентов: болезнетворного микроорганизма возбудителя восприимчивого макроорганизма человека факторов обеспечивающих передачу инфекции от зараженного организма к здоровому.
72335. Меры предупреждения производственного травматизма 14.97 KB
  Из причин производственного травматизма наиболее часто встречаются нарушения правил техники безопасности. Поэтому основными методами профилактики и снижения производственного травматизма являются организация безопасных методов труда широкая санитарно-просветительная работа строгий контроль...
72336. Курение и его влияние на здоровье человека 13.39 KB
  Одна из самых опасных болезней химической зависимости относимая к вредным привычкам – табакокурение. Курение особо опасно в определенные возрастные периоды –- юность старческий возраст. Курение в интенсивном режиме вызывает переутомление и явления острого отравления: головную боль бледность...
72337. Криминогенная опасность 30.55 KB
  Очевидно что несмотря на несовпадение угла зрения той или иной науки на преступника должен быть общий методологический подход к решению проблемы о сущности и понятии его личности. Традиционно в структуре личности выделяют следующие элементы: 1 социальный статус включающий в себя...
72338. Классификация вредных веществ по степени воздействия на организм человека 15.18 KB
  Эффект токсического воздействия зависит от количества попавшего в организм АХОВ аварийные химически опасные вещества их физико-химических свойств длительности и интенсивности поступления взаимодействия с биологическими средами кровью ферментами.