15671

ТЕОСОФІЯ СПОТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНОЇ АСКЕЗИ

Научная статья

Физкультура и спорт

ТЕОСОФІЯ СПОТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОРЕЛІГІЙНОЇ АСКЕЗИ Михайло Ібрагімов Ідея це пристрасть а пристрасть це ідея А.Ф.Лосєв Резюме: в статье Ибрагимова М. М. €œТеософия спорта и физического воспитания в современной философскорел...

Украинкский

2013-06-15

65.6 KB

0 чел.

ТЕОСОФІЯ СПОТУ І ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЙНОЇ АСКЕЗИ

Михайло Ібрагімов

Ідея – це пристрасть, а пристрасть – це ідея

А.Ф.Лосєв

Резюме: в статье Ибрагимова М. М. “Теософия спорта и физического воспитания в современной философско-религиозной аскезе” речь идет об эволюции современного толкования аскезы с точки зрения здорового способа жизни - основы самосбережения человека. Подчеркивая мировоззренческий характер “философии спорта”, предлагается рассмотреть христианский вариант “теософии спорта”, в котором отмечается позитивная тенденция религиозного отношения к популярности спорта, использование его духовенством для укрепления авторитета церкви. В этом контексте привлекается внимание к экзистенциалистско-аксиологическому соотношению содержания понятий: “ценностные ориентации” и “ценностные убеждения” в физкультурно-спортивном науковедении, а также предлагается новый термин: “спортософия”. 

Ключевые слова: религия, спорт, теософия, теология, аскеза, вера, надежда, любовь, целостность.

Summary: This article Ibragimov, M. "Theosophy sport and physical education in contemporary philosophical and religious asceticism," we are talking about the evolution of the modern interpretation of asceticism in terms of healthy way of life - the basis self-preservation man. Emphasizing the ideological nature of the "philosophy of sport", it is proposed to consider the Christian version of "Theosophy of Sport", which indicates a positive trend of religious and ecclesiastical attitude to the popularity of the sport, the use of his clergy to strengthen the authority of the church. In this context, drawing attention to the existentialist, the content ratio of axiological concepts of "value orientation" and "belief values​​", and proposes the term "sportosofiya."

Keywords: religion, sports, theosophy, theology, penance, faith, hope, love and integrity.

Постановка проблеми.  Теософія є складовою історіософії як пошуку ціннісного смислу спорту і фізичного виховання в загальній культурологічній традиції [8], що неминуче передбачає аналіз її релігійного компоненту, уже як складової фізкультурно-спортивного світогляду, адже історичні форми тілесної і духовної практик стосуються витоків і сенсу людського буття, його граничних основ. Для розвитку “філософії спорту” необхідне сучасне теоретичне бачення співвідношення спорту, філософії та релігії, яке традиційно було вкрай суперечливим. Попередньо мова йшла про містифікацію спорту, що  конкретизується в контексті даної роботи і, таким чином, акцентує спорт як світоглядну проблему людства, за допомогою котрої ціннісні орієнтації на фізичне виховання і спорт поглиблюються, закріплюються завдяки філософії і релігії у  суспільній та індивідуальній свідомості як суспільний ідеал, як ціннісні переконання.

Поняття “теософія” (від грец. theos – бог та sophia – мудрість) здавна поширене як містичне вчення про особливі, недоступні простолюдину “божественні таємиці”. Воно по-особливому висвітлено у школі Є.П.Блаватської, де містика буддизму поєднується з елементами оккультизму і неортодоксального християнства[15].  Звичайно, названі філософсько-релігійні доктрини доцільно було б використати у багатьох спортивних видах, таких як східні єдиноборства, різні види бородьби, челтингу та інше. Але в даному випадку термін “теософія” використаємо в іншому смисловому варіанті – як синонім терміну “спортософія”, де поєднується філософія та християнська теологія у екзистенційній філософії спорту.  Якщо розглядати спорт як культурологічну цінність і говорити про те, які він цінності створює для людини, про його сенс, то філософсько-теологічний екскурс наближає до сучасного розуміння змісту загальнолюдських цінностей – Істини, Добра і Краси у поєднанні з принципами християнської філософії – Віри, Надії та Любові.

На відміну від спорту, де відбувається візуалізація, демонстрація прихованих тілесних здібностей людини, названі Абсолюти її життєдіяльності не даються самоочевидь і лише в кінці онто- чи філогенезу виявляється їх істинний смисл. Людина відповідним чином не цінує таку природну данність як своє власне тіло, оскільки воно має кінцеві виміри і окрім життєвої наснаги, данної природою чи Богом, несе в собі енергетику самознищення, як в загальноісторичному так і в індивідуальному бутті. В онтогенезі відтворюється весь філогенез, тобто кожна людина за короткий час земного існування, в стислому виді відтворює, повторює весь хід історії, яка має нез’ясований  початок і непередбачуваний кінець. “Дух самовбивства, дух вандалізму, дух агресії й насилля, дух домінування, властолюбство, дух жадібності, безумства, похоті, живе в людині все життя, оскільки ініціюється сферою несвідомого – отриманого у спадщину системою психоемоційного реагування”, - так розглядає у філософських-екзистенціальних етюдах філософ Лідія Газнюк систему соматичного буття людини[4].

Фізкультурно-спортивне життя в такій постановці питання є суцільною боротьбою духу величавого піднесення і супроводжуючого його страху смерті. Одна мить виступу спортсмена на змаганнях копіює весь життєвий процес людини, він фіксує реалізацію її заповітних мрій у вигляді віри спортсменів в перемогу, здійснення надій і пристрасної щасливої любові. Спорт – це болюча пристрасть самолюбства і себелюбства. Спортивне змагання – це зустріч людини самої з собою, де кожний раз для спортсмена відбувається початок неминучого кінця його кар’єри, а тому зухвала любов до спорту нагадує екстаз зустрічі з Абсолютом. А це вже активізує філософсько-релігійні міркування про спорт, тобто теософії спорту.

В такому контексті в основі фізкультурно-спортивного світогляду і християнської теософії лежить звернення до аскези як започаткової і кінцевої форми культивування людяного  в людині, що в сучасних умовах може виступали як заслін проти цивілізаційної вседозволеності. А тому необхідно шукати шляхи єднання теології, філософії і спорту, бо спорт – це суцільна аскеза.

В логіці культурно-історичного осмислення аскези, особливо в застосуванні її до спорту і фізичного виховання, вже необхідно говорити не про теологію спорту, яка донині так само як і філософія спорту ще й не склалася в цілісну концепцію, а про теософію спорту. Вона має акумулювати в послідовне світоглядне вчення попередні доктрини і теперішні намагання спортивних іміджмейкерів, інструкторів, вчителів, тренерів оновити звичну систему фізичного навчання і зацікавити нетрадиційними методиками нових прихильників фізичної культури, що в цілому сприяло б розвитку фізкультурно-спортивного наукознавства.

Теологія в різних релігійних вченнях має своєрідні нюанси як в тлумаченні душі і тілесності людини, так і в оцінці соціальної значущості спорту і фізичного виховання та використання їх для церковних справ. Тому не можливо сформулювати однозначну теологічну концепцію спорту, хоча з точки зору філософії спорту вирізняються основні її тенденції. Зокрема, виходячи із своїх власних інтересів, церква з одного боку ганьбить тіло, розглядаючи його похітливим і вживає в більшості проповідей термін “плоть”, котра заважає, на думку священників, сходженню людини до вищої духовної Істини – Бога, але з іншого боку, в залежності від конкретної історичної ситуації використовує спорт і фізичне виховання для привабливості своєї діяльності і залученню до її лав молоді. Католицизм і протестантизм розвиває так званий церковний спорт. Показовим в цьому плані є дискусія, проведена ЛДІФК в 2003 р. за участю церковних ієрархів, вчених та громадських діячів та оприлюднена у виданні УГКЦ “Українська молодь - Христові” [17]. В такому ж контексті для залучення громадян до занять фізичною культурою схвальним можна вважати використання церкви, адже вона користується авторитетом поміж інших соціальних інститутів майже 70% населення.

Таким чином, аксіосфера (ціннісно-культурна) та ноосфера (інтелектуально-розумова) як і біосфера людського буття (В.Вернадський) не може обмежуватись лише проголошенням важливої значущості цінності фізичної культури, констатацією факту зниження або підвищення інтересу людей до неї, як це роблять соціологічні дослідження. Необхідні ще теософські міркування, які б науково-теоретичні погляди в цьому питанні “переводили” в повсякденну екзистенційну практику, доступну широкому загалу у вигляді спеціальної життєвої філософії і релігії уже як    “спортософії”(за аналогією із валеософією). Принагідно постає питання про місце, що посідає сучасна аскеза у філософсько-релігійній теоретико-світоглядній вибудові фізкультурно-спортивної діяльності, яка приваблює або відволікає людей від занять фізичною культурою.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах планової теми НДР № 1.2.7.5п. кафедри соціально-гуманітарних дисциплін НУФВСУ: «Сучасна соціально-філософська парадигма фізичного виховання і спорту» (державний реєстраційний номер 0108U000908). Вибраний напрямок дослідження включено в комплексну  науково-дослідницьку програму НУФВСУ «Особливості гуманітарного дискурсу в спорті і фізичному вихованні».

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує зростаючий інтерес різнопрофільних гуманітаріїв і представників природознавчих наук до аскези, вже позбавленої політико-ідеологічного смислу, а як норми поведінки людини в сучасному інформаційно-цивілізаційному просторі. В такому сенсі аскеза трактується двояко: 1) як необхідна умова самообмеження в примарі тих благ, які пропонує цивілізаційний комфорт для матеріально забезпечених; 2) як засіб підтримання здорових функцій організму, завдяки заняттям фізичними вправами як здоровий спосіб життя. З цього приводу наукові публікації можна кваліфікувати по різним напрямкам, що в континуумі нашої роботи акцентуються наступним чином:

по-перше, це - історичні дослідження, в яких розкривається зв'язок філософії і релігії у формуванні світоглядної парадигми відносно тілесності людини у різні епохи , що дають підстави вивченню основних тенденцій у ставленні релігії і церкви до спорту і фізичної культури (Платонов В.М., Лісіцин Б.А., Петрішин Ю.);

по-друге, це - філософські розвідки, спрямовані на висвітлення екзістенційного стану людини в розмаїтому полі переживань, страждань, терпіння і морально-вольових зусиль в її асиміляції, адаптації до мінливих зовнішніх обставин. Роботи такого напрямку опосередковано впливають на спеціальні прикладні дослідження в галузі фізкультурно-спортивної діяльності у виборі спортсменом, його тренером, вчителем фізкультури стратегії і тактики  в своїй професійній діяльності (Сараф М.Я., Косяк В.А., Газнюк Л.М., Христокін Г., Сапеляк Я., Мазур Р.);

по-третє, це – теологічні роботи, в котрих виробляється доктрина духовного оздоблення і освячення людського тіла, завдяки культивації тієї  чи іншої системи аскези, що найбільше сприяє в різні періоди збереженню і вдосконаленню морально-духовного здоров’я населення (Папа Іван Павло ІІ, Папа Пій ХІІ, Гудзяк Б., Пономарьов Ф., Зарін С.М., Булгаков С.);

по-четверте,  це – сучасні фізкультурно-спортивні технології, що в поєднанні з медико-біологічними чинниками, результатами санологічних і  валеологічних  досліджень дають змогу окреслити оптимальні навантаження на організм людини, забезпечуючи її цілісність і життєздатність. Професор Б.М.Мицкан, називає це дієтетикою душі й тіла [10].

Мета: теоретично окреслити філософсько-релігійний дискурс сучасного розуміння аскези як душетілесності і на цій основі поставити екзістенційну проблему взаємин “спортивного тіла” і “спортивної душі”. В практичній площині це могло б впливати на усвідомлення людьми у вигляді “ціннісних переконань” корисності для їх самозбереження пропаганди здорового способу життя.

В навчально-педагогічному процесі виокремити тему: теологія спорту, щоб звернути увагу на тенденцію посилення позитивного ставлення релігії і церкви до спорту в період сучасного загострення духовної кризи суспільства.

Результати дослідження та їх обговорення. У  широко поставленій проблемі теософії спорту зосередимо увагу лише на трьох етюдах: 1) філософсько-екзистенційному розумінні аскези як посередника між спортивними тілом і спортивною душею; 2) взаєминах спорту, фізичної культури в цілому, як історично тілесних практик та філософії і релігії, як історично духовних практик; 3) сучасне застосування християнських принципів Віри, Надії і Любові як духовних практик у сучасному спортивному і фізичному вихованні.

Не вдаючись до історичних подробиць різноманітного змісту аскези, який застосовувався філософами, істориками і  теологічними мислителями в різні епохи, попередньо підкреслимо два моменти. Перший: термін “аскео” походить від грецького дієслів’я і позначає майстерні і сумлінні вправи, розвиваючі тілесні й душевні сили, а також більш широко ним позначалось будь-яке прикрашування, або вдале і милооке облаштування житла, а в цілому - “майстерне і старанне оброблення грубого матеріалу”. Тобто в сучасній системі наукової комунікації – це синонім терміну “культивування”, культура, в тому числі і фізична культура. Другий: з останнім поняттям пов’язане тлумачення аскези як способу життя, позначеного крайньою стриманістю у відповідності з аскетизмом – релігійно-етичним вченням, що проповідує відмову від життєвих благ і робить фізичні вправи (гр. asketes = той, що робить вправи, борець) заради досягнення моральної досконалості [11].

В першому етюді розглянемо філософсько-релігійне поняття аскези, котре в історії трактується у діапазоні від самокатування і навіть доведення до самознищення, смерті (деякі древньоіндійські та старообрядницькі звичаї, окремі мусульманські громади) до помірного фізичного навантаження. Один із християнських патристів (отців церкви) Іоан Лествічник вважав, що занедбане тіло стає союзником гріха, а виховане і доглянуте стає союзником благодаті. Сучасне православне християнське богослів’я намагається обгрунтувати “правильну” аскезу, як знаходження “Божої благодаті” в людській душі, вдосконалення її, позбавлення  від “тварності”, як перемоги над своєю егоїстичною індивідуальною волею,  як не бажання лише “мати”, а здобути свободу волі від тиску матеріального світу, як послух, як вгамування претензеційного невігластва, як самообмеження [1]. “Щоб здійснити це в житті, - писав уже католицький понтифік Іоан Павло ІІ, - зробити так, щоб всі цінності, які переживає людина, зайняли в його душі достойне місце, необхідні особливі зусилля. Ці зусилля й називаються аскезою.”[3].

“Правильна”  християнська аскеза передбачає  не лише тілесну рухову активність, а  і душевні вправи: зосередженість, усамітненість, стриманість, концентрацію уваги на самому собі, на приборкання своїх вожделінь, потягів несамовитої плоті і т.д., що безпосередньо і неоднозначно стосується спортивної діяльності. Український пропагандист духовно розвинутої тілесності Ольга Гомілко, говорячи про те, що квінтесенцією релігійних практик є аскеза, наполягає:“Сенс християнського утримання полягає не у принижені тіла, а у його просвітленні. Аскеза спрямована не на те, щоб губити тіло, а покликана давати вихід вміщеній у ньому благодаті і тим самим очистити в ньому шлях до спасіння душі”[5].

У багатьох філософських вченнях, зокрема в стоїцизмі, у кініків, у моралістичній догматиці  евдемонізму і гедонізму, у звичаєвому праві, родинних традиціях, тощо аскезі приділялась значна увага як нормі поведінки людини, котра вберігає її від тваринних збочень. М.І.Новіков, який перший в Росії увів в наукову педагогіку поняття “фізичне виховання”, аскетизм вважав як необхідну умову становлення людини від немовляти до юнацтва, оскільки через закалювання, режим, а у дорослішому віці у  доповненні з ходінням, руховими іграми, бігом, бородьбою, народними танцями під музику, відбувається гартування вольових і розумових її якостей. [14].

У наш час християнська релігійна аскеза застерігає зухвалий розум і  намагається завдяки системі фізичних вправ і способів спілкування з природою (водохрещення, “зелена неділя”, пости, обрядові народні забави) запобігати передчасній тілесній руйнації  і позбавити душу від нечисті. Сьогодні слід переглянути, а то й розширити специфічні цивілізаційні “шкідливі звички”: ігроманія, мобіломанія, трудоманія, сексоманія та інші шизофренічні патології, котрими страждають у Європі більше 50 млн. чоловік (в Україні – більше 17 тис. чол.).

Тобто, аскеза як застосування фізичних вправ в даному випадку може використовуватись як усвідомлений засіб тілесного “лікування”  душі, боротьба з такими її вадами як лінощі, боягузтво фізичних навантажень, як засіб роз’ярювання в ній леліток спортивної душі і вміння «принасилувати» себе до занять фізичними вправами, що підтримують, як говорять вчені, синергетику (самоорганізуючу) систему живого організму. Останнє зачіпає не лише теологію як боговчення, а виходить на  більш широкі філософсько-екзистенційні узагальнення, що започатковуються із древніх прийомів медитації, самоспоглядання, інтровертування, які все біль широко використовуються в сучасних фітнестехнологіях і в медико-психологічних аутентичних тренуваннях.

У другому етюді для того, щоб показати спільне, тобто теософське або спортософське бачення у взаєминах філософії, теології та спорту, спершу підкреслимо різницю у їх вимірах людського буття. Якщо філософія ґрунтується на основі науково-практично пізнання світу і оперує поняттями про нього, шукає світоглядний Ідеал, а релігія апелює до віри, яка проникає поза межами знання або ж у гармонії з ним, до вищої сутності світу і співвідносить себе з Добром, то спорт і фізична культура в цілому звертається до сили – в першу чергу тілесної, котра в поєднанні з духовною, демонструє Красу людської душетілесності.

Загальним для спорту, філософії і релігії є те, що вони наближають людство до Істини, яка в кінцевому варіанті не дана нікому, а тому відбувається її декомпенсація у свідомості людини завдяки релігійній вірі, по-різному витлумаченої теологами. Релігійний філософ В.С. Соловйов писав, що істина є одна, але шляхи до неї різні – шлях науки (в даному випадку – фізкультурно-спортивної, доб. авт), шлях філософії (в даному випадку – філософії спорту, доб. авт.) і шлях релігії (в даному випадку – теософії спорту, доб. авт) [12]. “Істина є життя. Без Істини немає людського існування”,- зазначав його послідовник П.А. Флоренський [16]. Християнська філософія трактує шлях до істини через віру і вислів в кінці молитви “Амінь!” означає “Істина”. 

Тривалий час запеклі вороги філософія і теологія разом, хоча із різних позицій, критично-негативістськи ставились до спорту, бо він – це точка перетинання їх цікавості до людини. Зміна історичного часу – примусила їх докорінно переглянути філософсько-релігійну культурологічну іпостась спорту як еталонного виду фізичної культури.

Спорт, який акцентує увагу на людській тілесності, привертає увагу до необхідності її постійного фізичного виховання, чим прокладає дорогу до усвідомленого розуміння сенсу життя. Президент Папського інституту середньовічних досліджень в Торонто А.С. Пежі заявив: “Ми живемо не у освяченому суспільстві, а у світі не тільки розчленованому, але і облишеному інтелектуальної єдності: теолог тлумачить про спасіння, філософ розмірковує про реальність в його граничних екзистенційних поняттях, а вчені ведуть розмови про природу” [2]. Інтеграція знання та розмаїття підходів до вивчення феномену людини примушують розглядати спорт і фізичне виховання вже не у вигляді екзальтованої субкультури, а як цілісну сферу суспільної життєдіяльності, в якій поєднуються теоретичні та емпіричні, наукові та звичаєві навички і вміння, вірування та прогнозування, містика та дійсність, культура та дикунство.

У третьому етюді для розкриття соціальної цінності фізичної культури і спорту в ракурсі формування сучасного теософських ідеалів спорту в наведеному контексті сучасної християнської аскези, візьмемо за відправне проголошене і в подальшому по-різному витлумачене філософами  положення Ф. Ніцше про те, що “людство стало занадто людяним”. В поняття “людяності” відомий своєю неординарністю філософ вкладає не звичний гуманістичний смисл, а дорікає вченому суспільству в заантропологізованості оцінки людини не як окремого і особливого біологічного виду, а як типового різновиду, як одиниці і такої істоти, що підлягає всім природничим, досконало точним, а то і механіко-фізико-математичним вимірам. Ф. Ніцше протистає філософії природничого натуралізму, який зіграв прогресивну роль у вивченні анатомо-фізичних властивостей людини і заклав основи розвитку фізкультурно-спортивної галузі знань. Ф.Ніцше стверджує про неможливість одномірного, прорахованого і однозначного визначення людини, що в принципі, на його думку, неможливо здійснити. В людині завжди від народження до смерті залишається щось містичне. Вона є не передбачуваною істотою, бо знаходиться в постійному стані незавершеності, а тому і прагне до вдосконалення. Подвійна душевно-тілесна її конструкція створює конфліктну, трагічну ситуацію як для самої людини так і для людства в цілому. А тому філософ закликає до “переоцінки цінностей”, до самобутності людини, відмови від цивілізаційної стандартизації, будоражить її егоїстичний інтерес в потязі до володарювання.

Все це може бути філософською підставою для висвітлення сутності спорту і особи спортсмена, де вроджене його покликання, талант вимагає першості, визнання і прославлення власного тіла, де приголомшуюче суспільне, інтерсуб’єктивне, нормативне  “Я - повинен!” підкорюється і спрямоване на власну ціль – “Я хочу!”. Ф.Ніцше прославляє гоноровість людини, дає привід для виклику всесильним богам, що в певній мірі характерно для спорту, а тому і викликає нетривіальні судження про нього.

Містифікація спорту формує віру у сили людської істоти як творця свого життя. Релігію і спортивну ідею поєднують терпіння, страждання, а різняться вони у своєму баченні сутності людини: якщо релігія закликає до смиріння і визнання її власної недолугості, то спорт, навпаки - закликає до боротьби духу і плоті проти насилля потусторонніх сил, оспівує і возвеличує земне буття, показує, що смисл життя знаходиться не в потойбічності,а в ньому самому. Спортсмен у своїй діяльності постійно прагне до досконалості і більш високих результатів, а його мрія – це ціль цілей, яка знаходиться за межами реального буття у вигляді, за І.Кантом, трансцендентальної ідеї, що у фізичній культурі називають «спортивною ідеєю». Вона формує віру спортсмена у самого себе. Спортивна перемога – це самоствердження, це подолання тієї пастки, яка природою заготовлена людині у вигляді руйнацій і хвороб. Спортивна ідея – це така пристрасть, яка дає миттєву насолоду спортсмену в час перемоги і робить його щасливим.

М.Бердяєв говорив про те, що не тільки людям необхідний Бог як потяг до вдосконаленості, адже він створив їх за своїм образом и подобием, тобто наділив не лише душею, а й тілом, а тому всесильному Богу теж потрібні люди, які б достойно оцінили його творіння і прагнули до тілесного самозбереження.

Продовжуючи думку філософа, головним в християнсько-філософскій аскезі здорового способу життя – це моральний чинник, а саме: намагання людини у своїх вчинках не заподіяти ані собі, ані іншим зла, хоча за мотивами Біблії, людина почасти не тямить у мотивації скоєного. А тому ціннісні орієнтації на фізичну культуру автоматично не призводять до переконання у їх здійсненні. Ціннісні переконання стимулюють дію, виступають мотивацією на рівні буденної свідомості через усю систему знань, вірувань і життєвого досвіду.

Тобто, релігія як світоглядна складова філософії спорту, як спортософія є важливим індикатором здорового способу життя через популярне визначення суті сучасної аскези. Спорт вищих досягнень є аскетичний за своєю суттю, хоча активізує всі життєві потяги людини у вигляді пробудження, за Ніцше, “зверхлюдини”, і також слугує прикладом пересічному громадянину в подоланні своєї незграбності і недолугості.

Щоб розкрити сутність любові до спорту, за відправну точку роздумів візьмемо роботу релігійного екзистенціаліста С.К’єркегора “Страх і Трепет”, де розглядається проблема жертовності людського буття під кутом зору християнських принципів віри, надії і любові. Експресивність спорту вищих досягнень створюється відчайдушністю спортсменів, які долають страх смерті і викликають захоплення і несамовиту любов їх прихильників. Спорт – суперечливе явище як і все, що існує в суспільстві. З одного боку, він закликає до вдосконалення фізичної тілесності людини, приваблює заняттями фізичною культурою, а з іншого, лякає пересічного громадянина ризиками передчасно втратити здоров’я і життя. Страх смерті у С.К’єркегора долається любов’ю до Бога і надією на його милосердя. “Царь небесный пошлет мне прощенье за прегрешенья”, - писав поет Б. Окуджава. Любов лежить в основі всього, що відбувається у Всесвіті. Вона поєднує в собі віру і надію, добро і красу людської постаті. Любов підіймає людину над безоднею спустошеності, наповнює змістом і сенсом буття, але вона не буває лише відчуттям радості для душі і насолодою для тіла. Страждання, які завдає спортивна діяльність, виправдана взаємною любов’ю спортсменів до своїх прихильників і тут гостро постає сучасна проблема «Fair Play» (чесної гри) не тільки для гравців, а і для їх фанатів. Названа парадигма не піддається науковому вирішенню, бо любов – це екзистенційна проблема. Людину не можна вгамувати, звертаючись лише до розуму, оскільки любов до спорту носить не тільки індивідуальний, а гуртовий, колективістський, відчайдушний характер і доводить деяких вболівальників до сліпого фанатизму, колективного несвідомого (К. Юнг).

В даному випадку аскеза розглядається в континуумі спортивного тіла та спортивної душі як стриманість пристрастей. Тут на перший план виходить різниця східної і західної культурологічної парадигми. Якщо в західній філософській традиції акцентувались варіації в походженні тіла над душею, чи навпаки (А.Бергсон, Ф. Ніцше, Е Гуссерль), то у вітчизняній традиції (Г. Сковорода, П.Юркевич, О, Гілляров. О. Новицький) чітко визначена єдина лінія – нероздільність тіла і душі, точніше кажучи, душетілесність людини. [7].

В такому сенсі слід розглянути співвідношення духовних практик, які за східним зразком поєднують комплекс фізично-тілесних інтелектуальних, моральних факторів та в цілому залучають почуття і розум до тілесного самозбереження людини, а за західноєвропейсько-американським варіантом раціоналістичного психічного впливу на тіло – це вже психотехнології, котрі розраховані на короткочасну віддачу психоенергетизму (З.Фройд) спортсмена під час виступів на змаганнях.

Спортивна душа несамовита, невгамовна, амбітна, претензійна і завдяки егоїстичному використанню тіла, яке ми називаємо спортивним, реалізує названі потяги. Але вона належить не лише спортсменам. У кожній людині закладені Богом чи природою хоч би крихти спортивної душі, бо люди не ангели і в своєму бутті не хочуть позбавляти себе радості земного існування. Демони, як перероджені ангели  і котрими керуються спортсмени, підбурюють оточуючих до неспокою, порушують урівноваженість, закликають до творчості, до пізнання своєї плоті, до смислу того, що відбувається.

Віра в перемогу надихає “спортивну душу” під час тренувань і виступів на змаганнях на подолання невірогідних тілесних і душевних перешкод, доводить спортивне тіло до крайнощів, до постійного самообмеження, до самокатування, до постійного самоконтролю, самодисципліни, а тому спорт створює власну релігію, тобто спортивну релігію, теософію спорту. Більш того, “широка інтерпретація спорту, його спрямованість на розвиток, самовдосконалення та самоствердження особи, на мобілізацію його тілесних, психічних та інших можливостей”, як пише В.А.Косяк, і він тут же наводить думки інших авторів - М.Я.Сарафа та Г.Д.Горбунова [9], котрі також допускають “розуміння спорту в сучасному суспільстві (достатньо позбавленого поклоніння християнським символам), як аналогу, або ж замінника релігії” [13]. “Спорт створив новий культ із своїми кумирами і служителями; він створив нові ритуали і обряди, нові масові дійства. Тут, на острові особливого життя, свої храми, гімни, символи, пости, одяг, відмова від багатьох світських задоволень. Моляться тут на спортивний результат – на Успіх” [6]. 

Але спорт не може протистояти чи доповнювати релігію, хоча і має культове походження. Спорт у західно-європейському варіанті носить утилітарний й однобокий характер. Він принципово відрізняється як від грецьких Олімпійських Ігор, як носіїв найгуманніших рис людини, її доброти, гідності і величі та більше сподобляється їх римському зразку, де вже буйним цвітом проросли зрада, розбещеність, потворність людської істоти. Сучасні християнські теологи намагаються пояснити заборону Олімпійських Ігор своєю гуманістичністю говорячи, що “спорт первых веков христианства и спорт современный - вещи все-таки разные”. Із занепадом грецької культури “игры все более походили на римские spectaculis – “зрелища” или, как сказали бы сейчас, на спортивное шоу. Атлеты жульничали”. Характерно, що апологети церкви грецьких олімпіків порівнювались з подвижниками, що буквально означало спортсмен, атлет, борець [18].

Не повторюючи напрацьованого з цього приводу в літературі матеріалу, основна ідея роботи залишається в дискурсі проблеми впливу спорту вищих досягнень на подолання кризи в загальній культурі, відлунням якої є сучасна криза у фізичному вихованні. В даному випадку підкреслимо, що сучасна психологія спорту виглядає як психотехніка і в основному розрахована на досягнення високих результатів у змагальній діяльності, що може загрожувати спортсмену непередбачуваними наслідками в такій же мірі, як і виснажливі за допомогою допінгів фізичні перенавантаження. Психолог спорту, який має доступ до скарбниці людської душі спортсмена, використовує його довіру, не може бути заручником соціальних бізнес-структур, що намагаються використати спорт для власної наживи. Деякі психотехнологи експлуатують спортивну душу, забуваючи, що спортсмен – це людина, а не монстр, якого можна використати завдяки психічним подразникам, як дротиків управління психічним енергетизмом спортсмена. Психотехніка у безсердечних і безсоромних руках – це вже не древня духовна практика, коли тіло розглядалось як цілісна комбінація тілесних і душевних вправ, а цілеспрямоване виснаження глибинної духовної аури людини, що може спотворювати її тілесну природу. Адже не тільки чужа, а й своя душа – темниця і до неї слід ставитися тому, хто втручається в її таємниці, з обережністю, щоб не нашкодити. Мова йде про необхідність розробки сучасної гуманістичної психоетики як і біоетики в спортивній медицині та валеософії у фізичному вихованні.

В даному випадку спорт оголює струни совісті, володіння якою є божою справою. І.Кант зазначав, що совість – це присутність Бога в душі. Бездушна людина – це безсовісна істота, яка уподібнюється тваринам або речам.

Спортивна душа, яка наповнена совісливістю, доброзичливо ставиться до оточуючих, що свідчить про її культуру, тобто духовна культура спортсмена змістовно має добросердечність, не зверхність і пихатість,а щирість у відносинах з людьми. В такому дискурсі можна розглядати сучасну аскезу як наповнення фізичних вправ і спортивного тренування почуттями людської гідності, що є засобом самозбереження людяного в людині.

Отже, сучасна “аскеза” в християнстві більш широко інтерпретується як будь-які духовно-тілесні практики і в залежності від етико-педагогічного та етико-психологічного змісту тієї особи, котра їх проводить (тренер, вчитель фізкультури, інструктор), можуть зміцнювати або послаблювати здоровий людський організм.

Висновки.

1. Теософія спорту і фізичного виховання – це світоглядне філософсько-релігійне вчення, об'єктом якого є виховання ціннісних переконань людини у необхідності займатися власним самозбереженням за допомогою тілесних і духовних практик, що розвиваються в сучасній інтерпретації аскези, а також використання духовенством спорту і фізичної культури для зміцнення серед молоді авторитету церкви і навпаки.

2. Сучасний зміст поняття “аскези” відрізняється від історично традиційного її розуміння в широкому діапазоні від самокатування до помірних фізичних навантажень тим, що вводиться в культурологічну практику як цінність у розкритті органічної цілісності, душетілесності людини і привчає її до певних самообмежень під тиском цивілізаційної розбещеності, протистає вседозволеності і надмірним захоплення підступним комфортом, які шкодять маральному і фізичному здоров'ю.

3. Спортософія передбачає таку філософію спорту, яка акцентує релігійно-моральний її аспект в контексті  сучасного епохального поєднання спорту, філософії та релігії, що дозволяє поступово долати кризу в загальній культурі та існуючу зневіру людей в соціальні інститути, котрі мали б відстоювати їх інтереси. Поєднання у світогляді людини знання та віри складає її переконання.

4. Формування сучасного фізкультурно-спортивного світогляду, що розкриває гуманістичні цінності спорту і фізичного виховання, передбачає висвітлення принципів християнської філософії: віри, надії і любові, які органічно притаманні спорту, де концентровано відображається культурно-цивілізаційна практика застосування аскези від свідомого самообмеження та науково-виважених, контрольованих, регламентованих фізичних навантажень (тренування) до крайніх форм виснаженості, самопожертвування, повної віддачі фізичних сил (змагання), чим возвеличується моральний дух спортсмена.

Література.

  1.  Аскетизм [електронний документ]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/.
  2.  Быховский Б.Е.. Эрозия “вековечной” философии (критика неотомизма).- М.: “Мысль” - 1973.-С.180.
  3.  Войтыла Кароль, Основание этики//К.Войтыла. Вопросы философии. – 1991. - №1. – С.
  4.  Газнюк Лідія. Філософські етюди екзистенціально-соматичного буття, - Київ. – 2008. - С.335.
  5.  Гомілко Ольга. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. - К. – 2001. – С.180.
  6.  Горбунов Г.Д. // Теория и практика физической культуры. – 1996. - №12. – С.16.
  7.  Ібрагімов Михайло Філософія спорту” в концепті української світоглядної кордоцентричної традиції / Михайло Ібрагімов // Вісник Прикарпатського університету. – 2011. - №4.- С.63.
  8.  Ібрагімов Михайло Історіософія спорту і фізичного виховання як проекція культурологічних смислів.// Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2012. - №1. – С.
  9.  Косяк В.А. Эпистемология человеческой телесности. – Сумы, - “Университетская книга”, - 2002. - С.189.
  10.  Мицкан Богдан Природа та здоров’я людини: дієтетика душі й тіла./Богдан Мицкан// Вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я  у сучасному суспільстві: Зб. наук. праць. Т 1. – 2008. – С. 85.
  11.  Новий словник іншомовних слів. За ред. док-ра філолог. наук, професора Шевченко Л.І..- Київ. - “Арій”. - 2008. - С.67.
  12.  Русский Эрос или философия любви в России. - М., - 1991. – С.145.
  13.  Сараф М.Я. Спорт в системе культуры. – Голицино. - 1994. – С.6.
  14.  Столбов В.В. История физической культуры.- М.: Просвещение. - 1989.- С.100.
  15.  Теософия. Советский Энциклопедический Словарь. – М., - 1979. – С.1330.
  16.  Флоренский П.А. Воспоминания прошлых лет. М., - 1992. – С.159.
  17.  Церква і спорт на шляху до співпраці. – Л. Галицька видавнича спілка. – 2003.
  18.  http://lib.eparhia-saratov.ru/books/15p/ponomarev/sport/3.html.

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41234. Метод розробки динамічних систем DynmicSystemsDevelopmentMcthod DSDM 54 KB
  Мета методу здати готовий проект вчасно і вкластися в бюджет але в гой же час регулюючи зміни вимог до проекту під час його розробки. Залучення користувача це основа ведення ефективного проекту де розробники ділять з користувачами робочий простір і тому прийняті рішення будуть більш точними. Команда повинна бути уповноважена приймати важливі для проекту рішення без узгодження з начальством.
41235. Циклические процессы 165 KB
  Физический принцип действия теплового двигателя. В основе физического принципа работы теплового двигателя лежит то что функционирование теплового двигателя обеспечивается только за счет подвода или отвода теплоты. Техническая схема теплового двигателя включает в себя теплоизолированный цилиндр с поршнем под которым находится рабочее тело например газ. Схема реализации работы теплового двигателя.
41236. Второй закон термодинамики 251 KB
  Основная задача технической термодинамики это изучение закономерностей преобразования теплоты в работу. Схематически можно так представить наиболее простой способ превращения теплоты в полезную работу : Рабочее тело газ расширяется и...
41237. Свойства реальных газов и паров. Опыт Эндрюса. Диаграммы термодинамических свойств жидкостей и паров 5.88 MB
  Известно что при нагревании жидкости испаряются. при кипении во всем объеме жидкости образуются свободные замкнутые поверхности паровые пузыри внутрь которых и происходит испарение жидкости. Изменение агрегатного состояния при кипении жидкость – пар может происходить при подводе теплоты извне к жидкости. При охлаждении паров жидкости происходит конденсация: пар переходит в жидкое состояние.
41238. Цикл паросиловой установки 340 KB
  Скорость движения пара через турбину достаточно высокая так что пар не успевает передать много теплоты через корпус турбины в окружающую среду: поэтому с достаточным для общей оценки работы пара в турбине процесс расширения пара при его движении в турбине можно считать адиабатнымпроцесс 12. Из предыдущего материала известно что процессы подвода внешней теплоты характеризуются возрастанием энтропии рабочего тела. И наоборот при отводе теплоты энтропия уменьшается. Таким образом понятно что процесс 34561 – это...
41239. ЕМПІРИЧНА ІНЖЕНЕРІЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 48 KB
  Місце емпіричної інженерії програмного забезпечення в інженерії програмного забезпечення. Предмет та метод емпіричної інженерії програмного забезпечення. Емпіричні дослідження програмного забезпечення.
41240. Соціологія освіти як наука і предмет 217.5 KB
  Науковий статус соціології освіти Міждисциплінарні зв’язки соціології освіти Суспільне призначення соціології освіти Науковий статус соціології освіти Соціологія освіти є результатом застосування методології і методів соціологічного аналізу особливої сфери суспільного життя соціально організованого і контрольованого навчання і виховання.
41241. Елементи форм фінансової звітності, їх структура та зміст 157.5 KB
  Основными элементами баланса являются активы обязательства и капитал собственников собственный капитал. Составление и интерпретация баланса требуют четкого определения и надлежащего отражения этих элементов. Если предприятие сомневается в отношении возможности получения будущих экономических выгод актив нужно немедленно списывать с баланса и отражать в составе расходов текущего периода в Отчете о прибылях и убытках. Текущая восстановительная себестоимость Current or Replcement Сost сумма денежных средств их эквивалентов или других...
41242. Розвиток культури України у другій половині 14-18 ст. 89 KB
  Релігійне життя в Україні. Релігійне життя в Україні. Яку роль відігравав католицизм в Україні в 1516 ст. Центрами боротьби проти католицизму в Україні стають братства.