15673

ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ОНТОЛОГІЧНІЙ ПРОБЛЕМАТИЦІ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОГО НАУКОЗНАВСТВА

Научная статья

Физкультура и спорт

Ібрагімов М.М ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНООНТОЛОГІЧНІЙ ПРОБЛЕМАТИЦІ ФІЗКУЛЬТУРНОСПОРТИВНОГО НАУКОЗНАВСТВА Анотація. В статті розглядається місце і роль філософії спорту в системі фізкультурноспортивного наукознавства і пропонується в якості її методологі...

Украинкский

2013-06-15

52.58 KB

2 чел.

Ібрагімов М.М

«ФІЛОСОФІЯ СПОРТУ» В ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ОНТОЛОГІЧНІЙ ПРОБЛЕМАТИЦІ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОГО НАУКОЗНАВСТВА

Анотація. В статті розглядається місце і роль філософії спорту в системі фізкультурно-спортивного наукознавства і пропонується в якості її методології для медико-біологічного напрямку започаткувати формування екзистенційного в поєднанні з діалектичною логікою пантеїстичного бачення «спортивного тіла» як певної соціально-культурної практики.

Ключові слова: філософія спорту, екзистенція, пантеїзм, діалектика, нетрадиційна медицина, біотехнології.

Аннотация. В статье Ибрагимова М.М. «Философия спорта в экзистенциально-онтологической проблематики физкультурно-спортивной науковедения» предлагается в качестве ее методологии для медико-биологического направления начать формирование экзистенциального в сочетании с диалектической логикой пантеистического видения «спортивного тела» как определенной социально-культурной практики.

Ключевые слова: философия спорта, экзистенция, пантеизм, диалектика, нетрадиционная медицина, биотехнологии.

Summary. Article M.M. Ibragimov "The philosophy of sport in the existential-ontological perspective of physical culture and sports science research" is proposed as the methodology for medical and biological areas of existential form in conjunction with the dialectical logic of pantheistic vision of "sports body" as defined socio-cultural practices.

Keywords: philosophy of sport, existence, pantheism, dialectic, alternative medicine, biotechnology

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. Сучасні світові тенденції глобалізації, інтелектуалізації, інформатизації і врешті – сцієнтизації (наукове проникнення, наукозація) не тільки не оминають, а і посилюють фізкультурно-спортивну сферу життєдіяльності кожного суспільства. В Україні за відносно короткий проміжок часу зусиллями тепер уже провідних вчених В.О.Дрюкова, А.М. Лапутіна, М.М.Линця, М.О Носко, В.М. Платонова, В.В. Петровського, Є.Приступи, Т.Ю. Круцевич, О.С. Куца, Б.М. Шияна, А.В. Цьося та інших склалася вітчизняна систематизована наукознавча фізкультурно-спортивна база із притаманними їй своєрідними школами, понятійно-категоріальним апаратом і термінологічно-мовними уподобаннями.

Про зрілість наукової системи фізкультурно – спортивної галузі знань свідчать також і деякі теоретичні розбіжності в інтерпретації спорту, фізичного виховання і фізичної культури, що відображають історичні західноєвропейські і радянські традиції, (а інколи і більш широкі українські геополітичні амбіції) філософського осмислення їх суспільно-цільового призначення. З ними в основному і пов’язані особливості становлення сучасної філософії спорту в загальному так і фізкультурно-спортивному наукознавстві.

Позитивним досягненням в цьому процесі є те, що завдяки виокремлення із природничих і гуманітарних наук і об’єднання їх навколо спорту як соціально-культурного явища і фізичного виховання як соціально-педагогічного процесу дало значний поштовх у розробці методик вдосконалення і підвищення ефективності фізкультурно-оздоровчої і навчально-тренувальної систем.

Сучасна фізкультурно-спортивна наука, як відомо, постає у вигляді трьох взаємопов’язаних напрямків: 1) медико-біологічні, фізико-математичні, механіко-фізіологічні, біомеханічні та інші природничі науки, які вивчають спортсменів і їх спортивну діяльність з точки зору навантажень на природний організм людини під час змагань і підготовки до них з метою використання потенціальних його фізичних властивостей і здібностей; 2) спеціально-прикладні науки, які вивчають загальні проблеми рухової активності людини, широкий загал оздоровчих тілесних вправ від навчання дошкільнят, учнівської і студентської молоді, а також різних категорій населення, а згодом - до ЛФК, реабілітації, рекреації і до сучасного фітнесу. В цілому цей напрямок носить назву „теорія і методика фізичного виховання”, який виділився із загального педагогічного процесу та „теорії спорту”, яка ґрунтує  методики спеціальної фізичної підготовки згідно виду спорту і назване „тренуванням”; 3) гуманітарний або суспільствознавчий напрямок, котрий складають історія, соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент тощо. Вони, здебільшого за термінологією фахівців, виконують роль „забезпечення” або „ супроводу” фізкультурно-спортивної діяльності і допомагають учителям „фізкультури” і спортивним тренерам у вдосконаленні їх педагогічної і професійної майстерності.

Згідно діалектико-матеріалістичної методології перший напрямок можна віднести до емірично-натуралістичного рівня пізнання, другий – до теоретично-систематизованого і звернутого до практики у вигляді рекомендацій і складає серцевину фізкультурно-спортивної науки, бо в ньому концентруються всі інші галузі знань, а третій – до філософсько-узагальнюючого рівня, поза як „світ природи” та «природний соціум» в тому числі і людської тілесності, з притаманною їй системою рухової активності, інстинктів, рефлексів та їх „комплексів” завжди розглядається через „світ людини”, а саме: в дискурсі духовно-практичної проблематики суспільно-індивідуального цілепокладання смисложиттєвих її потреб та інтересів.     

Наведена структуралізація носить дещо умовний характер, оскільки кожний із напрямків містить в собі обидва гносеологічні рівні: знання і навички з буденної практики, досягнення базових наук і загального природничого-гуманітарного наукознавства.

В цілому можна констатувати, що вітчизняна фізкультурно-спортивна наука досягла того рівня, коли для завершення своєї самобутньої повноцінності потребує не лише „спортивної філософії”, яка обстоює логіку корпоративного інтересу галузі серед інших соціальних практик, а і „філософії спорту” як окремого міждисциплінарного знання, що зосереджує увагу на з’ясуванні суті спорту і протиріччях між гуманістичним його смислом і реальним існуванням. Сенс буття будь якого феномену завжди прихований і викристалізовується лише в початкових і кінцевих його параметрах, а тому філософія парадигмально обіймає спорт своїми абстрактними категоріями мислення і таким чином включає в суцільну палітру життєтворчої діяльності людства.

Отже, виникає питання: яке місце займатиме нова філософія спорту в системі фізкультурно-спортивного наукознавства і в чому полягає її теоретико-практична доцільність?

Роботу виконано в межах планової теми НДР № 1.2.7.5п кафедри соціально-гуманітарних дисциплін НУФВСУ: «Сучасна соціально- філософська парадигма фізичного виховання і спорту» (державний реєстраційний номер 0108U000908). Вибраний напрямок дослідження включено в комплексну науково-дослідницьку програму НУФВСУ «Особливості гуманітарного дискурсу в спорті і фізичному вихованні».

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що у вітчизняній, російській і світовій літературі у відповідності з викликами епохи гостро постало питання про збереження, вдосконалення і перспективи розвитку людської тілесності. Фізична культура і спорт як її еталонний вид в такому контексті постають чи не найважливішими конструктами культурно цивілізаційного процесу. А тому у науковому аналізі постійно посилюється філософсько-культурологічна методологія, хоча не здають свої позиції і ті, хто заперечує їх смисложиттєву цінність. Вони пишуть про відмирання спорту (Крістофер Леш), про те, що спорт в майбутньому збережеться, але прийме антигуманні і потворні форми. Американський філософ і футуролог Роберт Ачер на початку ХХI ст. писав, що “що з розвитком генної інженерії спортсменам можна буде надавати будь-які “конфігурації” і розміри. Обєднувати їх буде два моменти: невелика кількість головного мозку і “термінаторська” спрямованість на результат” [17].

Проти такого бачення спорту як і фізичної культури в цілому виступили російські вчені, які запропонували умовно три методологічні засади їх розуміння: 1) діяльнісно-мотиваційний (В.М.Видрін, Л.П.Матвєєв та ін.); 2) культурологічний (В.К.Бальсевич, В.І.Столяров, Л.І.Лубишева та ін.); 3) аксіологічний (Г.Абульханова-Славська, І.М.Биховська, М.М. Візітей та ін.). Найбільшого розвитку на пострадянському просторі здобув культурологічний підхід, оскільки він вирішував давню проблему співвідношення соціальної значущості спорту в історико-цивілізаційному процесі.

Але, як пишуть М.Д. Шимін і А.М. Шиміна, “в современном обществе спорт и спортивная деятельность стали настолько сложным явленим, что не представляется возможным ограничиваться исключительно культурологическим подходом [18]. Стала очевидною необхідність перегляду висхідних світоглядно-методологічних засад фізкультурно-спортивної науки, оскільки попередня марксистсько-ленінська філософія втратила своє панівне положення як єдино правильної наукової методології». «По нашому мнению, - пише В.Є.Жабаков, - главная причина недостаточной разработанности теоретико-методологических основ физической культуры – отсутствие фундаментальных трудов, расскрывающих глубинные интегративные проблемы физической культуры» [6]. При цьому він особливо наголошує на те, що в теорії фізичної культури недостатньо враховується єдність біосоціальної, соматопсихічної та соціокультурної природи людини [там само]. Тобто, підводить до думки про необхідність вироблення нової філософсько-світоглядної методології спортивної науки і практики.

В Україні сучасні дослідники в галузі фізкультурно-спортивного наукознавства поступово відходять від моно-статичної діалектико-матеріалістичної системи мислення і намагаються перейти до плюралістичної ідеології, що відповідає сучасній постмодерністській філософії. Вони дорікають марксистській філософії у її «заідеологізованості, політизованості», від якої «потерпає як теорія, так і практика фізичного виховання, оскільки за таких умов задаються жорсткі рамки для мислення науковців і практиків, що спричиняє його односторонність, обмеженість, догматичність, відсутність права на нестандартні для певної історичної, політичної і духовної системи ідей» [4].

У вітчизняній літературі все більш помітніше започатковується філософсько-парадигмальне бачення людської тілесності, виявлення її можливостей у спорті і пошуку шляхів удосконалення її в процесі фізичного виховання (О.В.Андрєєва, В.Ф.Бойко, О.Гомілко, В.Й.Григор’єв, М.А.Колос, В.А.Косяк, Ю.А.Компанієць, Т.Ю.Круцевич, І.Й.Малинський, Б.М.Мицкан, В.В.Петровський, О.Я.Футойма).

Особливо слід акцентувати в концепті нашої роботи намагання вчених медико-біологічному напрямку самотужки сформувати світоглядно-методологічні засади у відповідності власного предмету дослідження, чим підтверджують позитивістське кредо М.Гартмана про те, що «кожна наука сама собі є філософія і виробляє свою систему методів і вчення про них». Кожне наукове знання завжди обумовлено (у висхідних і кінцевих параметрах) потребами практики, а тому має філософсько-онтологічний зміст. В такому дискурсі медико-біологічні науки у фізкультурно-спортивному знанні складають онтологію спорту, як складову загальної філософії спорту. Так, «для створення методів аналізу та корекції природних, професійних (трудових) та спортивних рухів з середини 90-х років В.О.Кашуба під керівництвом А.М.Лапутіна почав розробляти новий науковий напрям у вивченні рухових можливостей людини – дослідження динаміки змін її геометрії мас в онтогенезі [2].

Нажаль, ще не здобув широкого розповсюдження екзістенціалістська методологія в українському фізкультурно-спортивному наукознавстві, хоча підходи до неї започатковуються. Так, С.В.Могильова (Харків) розглядає сучасний спорт в стилі екзистенційної філософі, підкреслюючи, що тілесність є одним із рівнів людської сутності, є ноумен людини, «річ-у-собі» і «для-себе» [13].

Мета та завдання роботи: схематично стисло окреслити можливість застосування екзистенційної діалектико-пантеїстичної методології “філософії спорту” в медико-біологічному напрямку фізкультурно-спортивного наукознавства і таким чином показати  її специфіку як міждисциплінарної галузі знань. При цьому обґрунтувати онтологічний зміст поняття “спортивне тіло” як центральної, об’єднуючої категорії різнопрофільних фізкультурно спортивних досліджень.

Виклад основного матеріалу дослідження. Попередньо зауважимо, що не всяка філософська теорія, в тому числі і філософія спорту претендують на науковий статус знання. Особливо це стосується екзистенціального світогляду, в світлі якого ми будемо розглядати філософію спорту [8]. Як нотують сучасні підручники: “Філософія розкриває у певній парадигмальній формі спосіб взаємодії людини зі світом. Тому принципово хибними є спроби видати філософію за науку, як це прагнула зробити т.зв. “марксистсько – ленінська філософія (згадаймо сталінське «визначення» філософії як «науки про найбільш загальні закони природи , суспільства і мислення.»)[16]. Екзістенціалізм як один із філософських напрямків ХХ ст. вважає, що філософія не була, не є і не має бути наукою, яка втомлює людину від пізнання закономірностей навколишнього світу. Вона, на їх думку, має заспокоювати людину в пошуках сенсу життя, спираючись на власні внутрішні сили.

Спорт наочно демонструє їх і тому він завжди екзистенційний. Обираючи проблему свободи людини як головну в її життєдіяльності і визначаючи її як примару, що ніколи не завершується і не здійснюється, але до якої завжди прагне людина (боже покарання), філософи-екзистенціналісти розвивають ідею жертовності буття. Прикладом такої жертовності є спортивна діяльність, з чим пов’язані його уславлення і героїзація.

Спортсмен завдяки невірогідних зусиль і обмежень в повсякденному житті віддає своє тіло на показ оточуючим його глядачам потаємні фізичні сили, чим демонструє супротив (природі чи богам) “заготовленою” йому долі. “Спортивне тіло” – це соціокультурний феномен виходу людини в момент змагальної діяльності за межі своїх природних, фізичних  можливостей і миттєве поєднання з душею (екстазу), чим трансцендентує (відкриває) закладену космосом ідею його створіння. Спорт намагається вирішити довічну проблему співвідношення душі і тіла, яку поставив ще Платон, за піфагорейським принципом потроюючи (незавершеність роботи Творця) світ на сому (тіло), сему (душа) та об’єднуючу їх недосяжний ейдос (ідею). Неоплатонік Григорій Сковорода розглядав існування у Всесвіті двох натур (природної і душевної) і трьох світів, який він вбачав в дієвості мікрокосмосу (духовні властивості) й макрокосмосу (фізичний порядок), що мають «один початок і кінець, загальний корінь, що тлумачиться як божа сутність» [9].

В такому дискурсі філософія спорту відноситься до «ейдосу», є спортивним цілепокладанням поруч із спортивною діяльністю, яка завжди має свою «ідею», а тому в практичній площині не може виписувати рекомендації щодо вміння досягати рекордів чи будь яких інших високих показників в агоні. Філософія можливо здібна лише порадити вгамувати людські пристрасті у відчайдушному прагненні до вічності перебуття в навколишньому світі, а спортсменів – у «світі спорту». В екзістенціалістському розумінні філософія спорту має розкривати проблему взаємозв’язку сутності та конкретно історичного існування спорту в концепті пізнавально - практичної діяльності людини. А тому неможливо досягти якоїсь “правильної”, “єдиної” чи “наукової методології фізкультурно-спортивного знання”, до якої так вперто на основі діалектико-матеріалістичної методології прагнуть деякі сучасні вчені [14].

Звичайно, діалектико-матеріалістичний світогляд ніколи не може втратити свого методологічного значення і, як показало життя, воно найбільш ефективне в емпіричних дослідженнях. Але обмежуватися в філософії спорту лише методами діалектичної логіки – значить втрачати всебічне бачення сутності предмету, до якого вона закликає. Філософія спорту досліджує граничні основи його буття і таким способом презентує в якості культурологічної цінності. Якщо розглядати філософію спорту як міждисциплінарну галузь знань, то в першому медико-біологічному напрямку вона виступає в екзістенційно-онтологічному змісті як діалектико-пантеїстична методологія; в другому - розглядається в екзістенційно-антропологічній проблематиці, а в третьому - як екзістенційно-аксіологічній вимір, що стимулює через систему ідеалів (ідеології) різні категорії населення до занять фізичною культурою і спортом. В аспекті нашої роботи підкреслимо, що мова йде про органічно-цілісне поєднання душевно-тілесних рухів спортсмена як людини, а виявити такий підхід можливо завдяки поєднанню діалектики і пантеїзму в екзистенціалістській методології.

Назване автором бачення проблеми вимагає ще досконалої аргументації, а тому обмежимось акцентуацією того, що вже назріли теоретичні і практичні передумови їх аналізу і зосередимо увагу на екзистенційна-онтологічному змісті фізкультурно-спортивної науки.

Прискорені темпи інтеграційно-дифіраційних процесів в сучасному наукознавстві дозволяють стверджувати про гуманітарізацію природничих і натуралізацію гуманітарних досліджень. В фізкультурно-спортивній науці, медицині, педагогіці, фізіології та інших дослідники намагаються побачити не лише фізичне, тілесне в людині, а і навпаки – людське у фізичному.

Яскравим прикладом такого явища є виникнення “біомеханіки спорту”, що, по свідченню її засновника А.М. Лапутіна, “є результатом накопиченого значного педагогічного та лабораторного досвіду аналізу рухів людини, починаючи від фізичного виховання і спорту, медицини, прикладної ергономіки, професійної рухової дидактики і закінчуючи підготовкою військовослужбовців та підготовкою космонавтів “ (курс. - М.І) [3]. В названому навчальному посібнику А.М. Лапутін, Т.О. Хабінець та М.О. Носко аргументують нову методологію біохімічного аналізу тіла людини, що в нашому випадку є підтвердженням виокремлення “спортивного тіла” в якості центральної категорії філософії спорту, хоча вони при цьому наполягають на механістичному-матеріалістичному, а не екзистенційному стилі мислення. Але, якщо говорити про діалектико-пантеїстичну методологію філософії спорту, то засновник української кінезології А.М. Лапутін підкреслював: «Кинезиология – наука о мышцах и выполняемых ими движениях, но если говорить о психологическом аспекте, то это понятие гораздо шире – это наука о движении наших чувств, мыслей и мышц» [11].

Це означає, що в будь яких вимірюваннях необхідно враховувати психологічний мотив діяльності людини, як не передбачуваної і не прогнозованої не лише живої, біологічної, а головне – соціальної істоти, суб’єкта і об’єкта історичного процесу. Спортсмен, як субєкт спортивної діяльності в антропологічному розумінні є особою гравця, в чому виявляється індивідуальна соціальна значущість його сутності. Як називають поети, його величність випадок може зіграти вирішальну роль у завершальному етапі змагання в досягненні перемоги. “Арете”, яке є егоцентричним наміром переваги над “Іншим” домінує в “агоні”, що здавна слугувало приводом для всіляких негативістських спекуляцій навколо культурологічної цінності спорту. Професор Стенфордського Х.У. Гумбрехт в роботі "Хвала красі спорту”: пише: “Арете означає прагнення до перевершення, в наслідок якого (без яскраво вираженої цілі) той чи інший тип видовищосні досягає своїх індивідуальних чи колективних меж” [5]. Біомеханіка спорту, претендуючи на роль наукового знання, має враховувати і механізми впливу на індивідуальні якості особи спортсмена в тілесній його поставі підчас змагань емоційного впливу глядачів, про що нерідко пишуть автори даної галузі знань. Адже для спортивної діяльності і оздоровчої фізкультури важливий і сьогодні заклик Ф. Бекон про потребу практики всебічного вивчення взаємодії між тілом і душею, враховуючи не тільки те, яким чином фізичний стан організму впливає на душу , а і те, “каким образом страсти и восприятия души изменяют тело и влияют на него”[1].

Про необхідність розвитку нової діалектико-пантеїстичної методології говорять трансформаційні процеси, які відбуваються в медико-біологічному знанні. Моральні цінності і цілі перестають бути чимось зовнішнім по відношенню до нього і виконують конструктивні функції, що перестають виступати в традиційній ролі інституціонально оформлених і закріплених обмежень. Спочатку вони були розроблені в таких галузях знання як біотехнологія, генна інженерія, комп’ютерні технології, а тепер набувають статусу загальнонаукових. Це особливо помітно в розвитку фізіології людини, що є прецендентом для філософських міркувань в галузі спортивній фізіології. Для покращення спортивних показників на Заході робляться спроби використання досягнень генної терапії, фармакогенетики з застосуванням в практиці стволових клітин, що стає недосяжним для будь-яких допінгових програм. В наслідок розшифровки генома людини постала проблема “некодийованих” ДНК, адже із 32000 генів, що ідентифіковані на сьогодні, лише 5% їх об’єму вже відомі, а 95% належать до молекулярних залишків вірусів і бактерій, функціональна роль котрих в організмі людини є загадковою.

Наукова спільнота стурбована масштабами і збільшенням ефективності генетичного тестування, яке має не тільки позитивні, а і руйнівні наслідки для людини. Виникає ряд етичних та юридичних питань щодо геномних досліджень, які не можуть бути використаними для дискримінації або з метою доказу біологічної переваги окремих індивідів чи груп. Спорт в такому випадку не може виступати полігоном для подібних випробувань [7].

Звичайно, ніякі заборони не можуть призупинити біотехнологічний процес розвитку медико-біологічної науки, а тому вчені закликають до єдності парадигмальних змін у критично-рефлексивному аналізі даної області та дослідження філософських і логіко-методологічних передумов (Л.В. Кулініченко), що беспосередньо стосується філософії і онтології спорту. В такому ракурсі в медицині все більший акцент робиться в бік її гуманізації і боротьбі з агресивною фармакотерапією. А це означає, - як пишуть Л.В. Фесенкова, А.Т. Шаталов, - що основа традиційної медицини – наукова картина світу. Основу ж нетрадиційної медицини складає міфологічна (біоенергетична) картина світу і людини, котра повністю знаходиться в залежності від космічних законів [15]. І далі наголошують: “Если традиционная медицина имеет своим мировоззренческим основанием МАТЕРИАЛИЗМ, то медицина нетрадиционная,как правило, оеринтирована на ПАНТЕИЗМ” [Там само].

Аналогічні думки висловлюють деякі українські автори. Так, доктор біології Богдан Мицкан (Ів-Франківськ), говорячи про нову галузь досліджень – психоневроімунологію, пише, що спеціалісти із США дійшли висновку, в якому стверджується, що “імунна система має власний “мозок”, свідомість немовби поділена між тілом і психікою, і часом навіть важко сказати, чия то справа. Можливо, - пише він,. – це відкриття зробить революцію у доказовій медицині, котра досі має інший погляд на фізіологію людини». І далі професор заявляє: “Отже, живий організм є чудово заінтегрованою системою”, а тому “природовідповідна медицина бере свої ліки з велетенської й різнорідної “Божої аптеки”, тобто з природи, спираючись своїми засадами на прадавні біблійні поради” [12]. Г.Власюк, Л.Терешко (Луцьк) в питанні про діалектику духовного і матеріального у фізичному вихованні пишуть, що етнографічна фактографія повинна бути пов’язана з усім матеріалом, «що стосується східних філософських і релігійних систем», бо «ми просто все ще не маємо навіть найменшого поняття про те, що ж таке насправді наша «душа» і як вона пов’язана із тілом» [4]. В.А.Косяк (Суми) розглядає тілесні основи культури і пише: «Ми невтомно ратуємо за пріоритет духовного, підсвідомо відчуваючи страх перед всім тілесним [10].

Таким чином, сучасні вимоги до індивідуалізації спортивної підготовки передбачають також цілісне бачення тіла спортсмена, тобто «спортивного тіла», в цілепокладанні котрого є орієнтація на екстремальну ситуацію у виступах на змаганні, в якому він виявляє індивідуально-особистісні риси, свій талант, морально-вольові якості. Під час змагань «спортивне тіло» - екзистенціальне і пантеїстичне, бо не може розглядатися лише в розрізі медико-біологічного чи будь-якого іншого природничого аспекту. «Спортивне тіло» випробовує на собі болісну насолоду екстазу, цілеспрямованого до перемоги стану експресії, а під впливом оточуючих суперників стає експансивним. У виступах спортсменів наглядно фіксується творча демонічна сила їх тіла і цим виявляється, за словами Ж.-П.Сартра, його свобода.

Висновки і пропозиції. 1. Діалектико-пантеїстична методологія могла б подолати обмеження матеріалістично-натуралістичного прямолінійного світосприйняття (матерія – свідомість) та ідеалістично-психологізаторського його розуміння, оскільки в центр ставить дію, дієвість тіла як духовно-природного творіння.

2. „Філософія спорту” належить до філософсько-антропологічної проблематики і має збагатити загальне наукознавство висновками з досліджень про соціально-гуманістичну сутність спорту, незважаючи на суперечливі тенденції в його історичному розвитку.  «Філософія спорту» – це міждисциплінарна галузь знань про сутність та існування спорту як соціокультурного феномену, котрий в образах фізичної культури демонструє способи перевтілення, удосконалення і конкретно-історичні межі людських тілесних практик.

3. Провести Всеукраїнську науково-теоретичну конференцію з обговорення світоглядних і методологічних засад наукових досліджень спорту і фізичної культури, де б були проаналізовані основні тенденції їх сучасного розвитку, процеси зміни соціально-філософської парадигми і кризові явища в практичному їх здійсненні, а також організаційно згуртувати зацікавлених фахівців навколо існуючих проблем;

4. В фізкультурно-спортивній науці доцільно було б виокремити як окремий елемент філософсько-культурологічну характеристику «спортивного тіла», що в ситуаційно-миттєвих, просторово-часових, феноменологічних параметрах демонструє живу індивідуальну плоть спортсмена, його енергетику і красу.

Література:

  1.  Бекон Ф. Соч. в 2 т М.: Мысль. – 1972. – Т.2.– С 256.
  2.  Біомеханіка спорту./За заг. ред. А.М. Лапутіна, К. – Олімпійська література, – 2005. – С. 7,15.
  3.  Там само, С 4.
  4.  Власюк Галина. До питання про діалектику духовного і матеріального у фізичному вихованні / Галина Власюк, Любов Терешко // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Зб. наук. праць Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Луцьк. – 2008. – Т.1. – С. 24.
  5.  Гумбрехт Х.У.Похвала красоте спорта/Пер. с англ.. В. Фещенко. – М.:Новое литературное обозрение. – 2009. – С 48.
  6.  Жабаков В.Е. Культурологический подход как методологическое основание процесса подготовки специалиста в сфере физической культуры / В.Е.Жабаков // Мир науки, культуры, образования. – 2009. – № 3. – С. 228.
  7.  Этические принципы проведения геномных исследований человека и связанных с ними медицинских процедур // Генетика. 1999. Т.35. – № 10. – С 14-37.
  8.  Ибрагимов М.М. Философия спорта в дискурсе категорий телесности, здоровья и жизнеспособности / М.М.Ибрагимов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2011. – № 105. – С. 57-63.
  9.  Історія філософії України. За заг.ред. М.Ф.Тарасенко. – К.: Либідь. – 1994. – С. 184.
  10.  Косяк В.А. Человек телесный в контексте культуры / В.А.Косяк // Біосоціокультурні та педагогічні аспекти фізичного виховання і спорту: матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Суми: СДПУ. – 2000. – С. 3-10.
  11.  Лапутин А.Н. Кинезиология – учение о двигательной функции организма человека /А.Н Лапутин // Физическое воспитание студентов творческих специальностей. – 2002. – №4. – С. 3-18
  12.  Мицкан Богдан Природа та здоров’я людини: дієтетика душі й тіла, Вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Фізичне виховання , спорт і культура здоров’я  у сучасному суспільстві: Зб. наук. праць. Т 1. – 2008. - С 84-85.
  13.  Могільова С.В. Сучасний спорт в екзистенціальному та соціально-комунікативному вимірах: автореф..дис. на здобуття наук.ступеня канд..філософ. наук: спец. 09.00.03 / С.В.Могільова. – Харк. нац.ун-т ім.. В.Н.Каразіна. – Х. – 2008. – 18с.
  14.  Передельский А.А. Философия науки. Часть I. Общие проблемы философии науки. – М., 2010. – 576с.
  15.  Фесенкова Л.В., А.Т. Шаталов, Мировоззренческий и научный статус валеологии (к проблеме построения общей теории здоровья) – В сб. Шаталов А.Т. Философия здоровья. – РАН, Институт философии – М.,2001. – С 254.
  16.  Філософія як історії філософії.: Підручник ./ За заг. ред. Ярошовця В.І – К.: Центр учбової літератури. – 2010. – С. 7.
  17.  Философия и социология спорта в ХХI веке // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 6. – С.47.
  18.  Шимин Н.Д. Идолы и идеалы в спорте / Н.Д.Шимин, А.Н.Шимина // Культура физическая и здоровье. – 2007. – № 1. – С. 70-72.

Авторська довідка:                                                                                         професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін НУФВСУ

Ібрагімов Михайло Михайлович                                               Адреса Київ – 03141, вул. Солом’янська 30, кв.28. тел. (моб.) 097-974-57-57

кандидат філософських наук, профессор                                                                                                                                     д. (045) 275-17-10

e-mail: Mikhail-ibragimov0@rambler.ru                  18 вересня 201.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16914. Создание диаграммы в OpenOffice.org Calc 120 KB
  Лабораторная работа №17 Создание диаграммы. Оборудование: ПЭВМ Программное обеспечение: OpenOffice.org Calc. Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в OpenOffice.org Calc. Таблица 1. Запустите OpenOffice.org Calc. Сохраните...
16915. Работа с несколькими листами в OpenOffice.org Calc 89.5 KB
  Лабораторные работы № 18Работа с несколькими листами Оборудование: ПК Программное обеспечение: Windows OpenOffice.org Calc. Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в OpenOffice.org Calc Задание: 1. Запустить OpenOffice.org Calc. 2. Вычислить объем продаж в магазине То
16916. Решение практических задач в Windows EXCEL 53 KB
  Лабораторная работа № 1920 Решение практических задач. Оборудование: ПЭВМ Программное обеспечение: Windows EXCEL. Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в EXCEL Логические функции в EXCEL: ЕСЛИ Условие; Выражение
16917. Создание базы данных в Windows, Access 70 KB
  Лабораторная работа № 21 Создание базы данных Оборудование: ПЭВМ Программное обеспечение: Windows Access. Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в Access Общие характеристики MS Access. Структура базы данных Система управления базами
16918. Создание простых запросов в Windows, Access 73.5 KB
  Лабораторная работа № 22 Создание простых запросов. Оборудование: ПЭВМ Программное обеспечение: Windows Access Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в Access Выбор записей отвечающих определенному условию можно осуществить как с
16919. Создание реляционной базы данных. Разработка инфологической модели и создание структуры реляционной базы данных 133.5 KB
  Разработка инфологической модели и создание структуры реляционной базы данных Для разработки инфологической информационно-логической модели базы данных выделим три объекта: Студенты Дисциплины и Преподаватели. Типы связей между этими
16920. Формирование сложных запросов в Windows, Access 86 KB
  Лабораторная работа № 2425 Формирование сложных запросов Оборудование: ПЭВМ Программное обеспечение: Windows Access Цель работы: приобретение и закрепление практических навыков работы в Access Задание 1. Формирование сложных запросов Создайте следующие зап
16921. Программируемый контроллер прямого доступа к памяти КР580ВТ57 2.84 MB
  ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА №5 Программируемый контроллер прямого доступа к памяти КР580ВТ57 Методические указания Цель работы: Знать функциональные возможности программируемого контроллера прямого доступа к памяти КР580ВТ57 логику его работы и способы подключения ег...