15944

Криміналістика. Підручник

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

ВСТУП Криміналістика у своєму розвитку пройшла шлях від розрізнених окремих галузей до злагодженої системи знань. Сьогодні криміналістичні знання є могутньою зброєю в руках професіоналів оперативнорозшукових працівників слідчих прокурорів суддів. Підручник п

Украинкский

2013-06-18

2.89 MB

117 чел.

ВСТУП

Криміналістика у своєму розвитку пройшла шлях від розрізнених окремих галузей до злагодженої системи знань. Сьогодні криміналістичні знання є могутньою зброєю в руках професіоналів — оперативно-розшукових працівників, слідчих, прокурорів, суддів.

Підручник підготовлений відповідно до програми курсу навчальної дисципліни «Криміналістика» у вищих юридичних навчальних закладах. У повному обсязі видання здійснено вперше колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і відбиває потенціал вчених-кримі-налістів Харківської юридичної наукової школи. У 1998 р. було підготовлено перше видання українського підручника з криміналістики колективом кафедри, але він містив лише два розділи — криміналістичну тактику і методику розслідування злочинів.

Видання нового підручника зумовлено об'єктивними причинами, а саме: змінами у структурі злочинної діяльності, прийняттям нового Кримінального кодексу України (далі — КК) та оновленням всієї нормативної бази, що регулює боротьбу зі злочинністю, необхідністю вдосконалення теорії криміналістики, важливістю розробки і впровадженням у практику новітніх криміналістичних засобів, прийомів і методів.

Пропонований підручник є оригінальною роботою, яка характеризується певною новизною викладання проблемних питань, базується на останніх дослідженнях криміналістичної науки. За своєю структурою підручник складається з чотирьох розділів («Теоретичні основи криміналістики», «Криміналістична техніка», «Криміналістична тактика», «Методика розслідування злочинів») і 35 глав. ________________________________________:_______ З

ВСТУП

У розділі «Теоретичні основи криміналістики» розглядаються найбільш загальні проблеми, визначаються предмет і завдання криміналістики, її природа, зв'язок з суміжними науками, аналізуються методи криміналістики, їх види та значення. У цьому розділі приділено увагу теоріям ідентифікації, профілактики та прогнозування. Знайшла своє відображення й історія криміналістики в Україні.

Розділ «Криміналістична техніка» висвітлює не тільки загальні положення, а й пропонує детальний виклад таких галузей, як судова фотографія та відеозапис, трасологія, судова балістика, техніко-криміналістичне дослідження документів, судове почеркознавство, ідентифікація людини за ознаками зовнішності, кримінальна реєстрація. Цей розділ має цікавий ілюстративний матеріал, запропоновані доцільні технічні прийоми та рекомендації, докладно описані науково-технічні засоби.

У розділі «Криміналістична тактика» визначаються поняття тактичного прийому, тактичної комбінації та операції, досліджуються їх головні функції. Приділена увага особливостям організації та планування розслідування, тактиці проведення окремих слідчих дій: огляду місця події, допиту, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, призначення судових експертиз.

Розділ «Методика розслідування злочинів» містить важливі загальні проблеми криміналістичної методики, а також виклад окремих методик розслідування: вбивств, зґвалтувань, службових злочинів, розбійницьких нападів, крадіжок, шахрайства та ін.

Підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів та працівників правоохоронних органів.

Авторський колектив висловлює щиру подяку всім, хто надав допомогу при підготовці підручника, а також буде вдячний читачам за їх відгуки, зауваження та побажання

4      —----------------______________________

Розділ перший.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ

4 Поняття і значення криміналістики

< Методи криміналістики

^ Криміналістична ідентифікація

4 Криміналістична профілактика і прогнозування

і Історія криміналістики в Україні

основи криміналістики

Глава 1. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ

§ 1. Предмет, система і завдання криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Термін «криміналістика» (від лат. сгітіпаїгз — те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношенню до кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика народилася в надрах криміналь-6

^

но-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років), що пов'язано зі складністю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій: ---------------------------------------_-----------------------------      7

1)  виявлення доказів — їх відшукання;

2)  фіксація доказів, їх закріплення;

3)  вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4)  збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини.

Система криміналістика, — це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика.

2.  Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен-

Глава /.Поняття і значеннякриміндлістики

ня досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3.  Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються стосовно до розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і запобігання окремим __________________________....................„__________________      9

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

видам злочинів. Зміст криміналістичної методики становлять загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1)  вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2)  розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3)  удосконалення тактичних і методичних основ досу-дового й судового слідства, основ судової експертизи;

4)   удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.

§ 2. Природа криміналістики

Криміналістика — посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу

Ю    -----------------------------------------------------------------------------------------_

Глава 1.Поняття і зндчення криміндл^стики

призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1)  криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2)  криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;

3)   усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4)  головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5)  багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6)  історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природни-

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ

чих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика теж почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань. 12_____.__________________________________________

§ 3. Зв'язок криміналістики з суміжними галузями знань

Одним з центральних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в системі наукових знань, зв'язків з іншими галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з'ясування сутності й особливостей об'єктів, досліджуваних криміналістикою.

Кожна наука має свої безпосередні об'єкти вивчення. Для криміналістики і всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об'єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1)  злочинність як сукупність злочинів різного виду;

2)  сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю як діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню злочинів.

Стосовно до криміналістичного дослідження, зазначені дві підсистеми об'єкта називають ще злочинною, або криміналістичною, діяльністю.

Дослідження такого об'єкта криміналістики, як злочинність вимагає розробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основі узагальнення їх типових ознак (слідів), вивчення і систематизація яких необхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.

Дослідження іншого об'єкта криміналістики — сфери кримінально-правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:

1)  кримінального законодавства;

2)  законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального коде-

13

ксу України (надалі — КПК), законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);

3)  діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю;

4)  провадження по кримінальних справах у суді;

5)  кримінально-правової галузі знань.

З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально-правова галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшу-кової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримінально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об'єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об'єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них вивчає загальний об'єкт під кутом зору свого предмета дослідження, утворюючи загальну систему пізнання об'єкта.

Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального права);

—  які методи і засоби виявлення і дослідження слідів що проявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика)',

—  який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального  провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу)',

14     ,~___________-_____________________________________

Глава 1. Поняття ^значення диміналістики

—  які типові обставини, що сприяли здійсненню визначених видів злочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія);

—  які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і почалися (наука оперативно -розшукової діяльності);

— яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органів боротьби зі злочинністю,  її тенденції (кримінально-правова статистика);

—   які  можливості одержання і використання кримінальної інформації для контролю латентності й рецидиву злочинів, розслідування злочинів, вчинених в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль як галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної діяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного для вивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально-правової (кваліфікаційної), кримінально-процесуальної (доказової), кримінологічної (попереджувальної), криміналістичної (слідової).

Глава 2. МЕТОДИ КРИМІНАЛІСТИКИ

§ 1. Процес пізнання у криміналістиці

Загалом методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою криміналістики є теорія пізнання.

Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, використання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності по боротьбі зі злочинністю відіграють філософські положення про єдність теорії і практики, взаємозв'язок і обумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріантність, суперечності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма та зміст, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина та наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.

Методологія — це не тільки логіка пізнання, а й сукупність певних методів практичної діяльності. Практика забезпечує надійність метода науки. Метод (від грецьк. теШосіоз — шлях дослідження, теорія, вчення) — спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети, а й як упорядковану діяльність.

Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді підпорядкований загальним закономірностям з урахуванням певних особливостей. Розкриття та розслідування злочинів являє собою окремий випадок пізнання

І А__________________............._---------------------------------------............---------

І  ^         _™™.

Метощ криміналістики

об'єктивної дійсності. Розслідування злочинів та розгляд кримінальних справ у суді має ретроспективний характер. Слідчий або суд вивчають подію злочину за допомогою відображень, залишених на місці події, речових доказів, показань свідків, висновків судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати подію злочину, він сприймає вже результат події. Відображення злочину в матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим ступенем повноти або фрагментарності.

Процес пізнання при розслідуванні злочинів відбувається в установленій законом процесуальній формі, з дотриманням процедури збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів доказування за кримінальною справою. Встановлення істини під час розслідування чи судового розгляду обмежено часом, встановленими законодавством строками.

Особливості криміналістики зумовили на самих ранніх етапах її розвитку використання формально-логічних методів пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, конкретизації й абстрагування, аналогії, версії тощо). Використання цих методів забезпечує правильність мислення за формою, отримання нових знань за сутністю.

Аналіз — це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов'язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, із яких складається реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих дій заснована на аналізі. -----------------------------------------------------------------------17

21-280

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ

Синтез — процес практичного або уявного возз'єднання цілого з частин або з'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов'язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є теж умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні у процесі пізнання істини.

Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, поняттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від загального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, систем тактичних прийомів, таблиць Відонова тощо.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відмітається все несуттєве. Абстракція це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб'єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об'єкта, не бере до уваги інші — несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв'язків предметів чи явищ для виріз-нення їх суттєвих ознак. 18 --------------------------------------.---------------------------------

§ 2. Класифікація методів криміналістики та їх види

Вчення про методи криміналістики — суттєвий елемент її методологічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Методи криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома рівнями:

1)  методи діалектичної та формальної логіки;

2)  загальнонаукові методи;

3)  спеціальні методи криміналістики.

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук. До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівняння, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.

Спостереження — метод дослідження, який полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об'єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшукуванні смислу цих явищ. У криміналістиці спостереження використовується як безпосереднє, так й опосередковане.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об'єкта. Це може бути усне або письмове перелічення кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слідчих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Головне в експерименті — це серія дослідів в різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встановлення природи явища та ін. ----------------------------------------------------------------------- 19

24-280

Порівняння — метод, який заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об'єктів. Об'єкти порівняння повинні бути порівнюваними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, предмети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загального, що є у об'єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, що прийнята за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній практиці, при попередженні злочинності. Об'єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об'єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей яких-небудь явищ, об'єкта для детального вивчення. Моделі бувають ідеальні та матеріальні. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об'єкта неможливе чи недоцільне.

Інколи окремо виділяють математичні методи (методи математичної статистики, теорії вірогідності, геометричного та графічного аналізу, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в криміналістиці. У криміналістиці з математикою пов'язане використання обчислювальної техніки, також значну роль відіграє математика в криміналістичній техніці, особливо це стосується методів роботи з речовими доказами, зі слідами злочину.

Спеціальні методи криміналістики використовуються для вирішення її завдань. До спеціальних методів перш за все відносяться техніко-криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольорових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод тощо); методи су-20 -

^Методи криміналістики

дової балістики (розгортання кулі чи гільзи, метод визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження документів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порошками, метод фотографічного виключення) тощо. Спеціальними методами є також ідентифікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).

До спеціальних методів (власне криміналістичних) інколи відносять криміналістичне версирування, криміналістичне планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.

Джерелом формування криміналістичних методів є природничі й технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, в криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослідження в невидимих променях спектра, застосування радіоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, проходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан пари і збуджується спектр випромінювання цих парів. Проходячи далі через вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на _______________________________________________ 21

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній, які пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.

Спеціальні методи криміналістики можуть бути розподілені на:

1)  методи науки криміналістики;

2) методи практичної діяльності (які безпосередньо використовуються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурорами, суддями).

Методи криміналістики застосовуються завжди комплексно.

Глава 3 КрилАІналістичнд ідентифікдція

Глава 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

§ 1. Поняття ідентифікації

Термін «ідентифікація» походить від піздньолат. г іі/ісо — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. В той саме час встановлення тотожності є встановленням суттєвих по справі обставин.

Встановлення тотожності різних об'єктів дозволяє встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя зламу — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає найзагальніші прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією,

22

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібні за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний тільки сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об'єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об'єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

§ 2. Об'єкти, типи і види ідентифікації

На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи. 24 ---------------------------------------------------------------------

Глава 3.-

\

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, стосовно яких виникне необхідність встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відбитими у пам'яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

д) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи складали дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних --------------------------------------------------------------------- 25

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину складали одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його. Варто пам'ятати, що під час підготовки, вчинення або приховання злочину деякі об'єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об'єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт відноситься до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об'єкта, що залишив сліди до групи, роду, виду об'єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.

Значення групової належності полягає в наступному:

1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;

2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об'єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об'єкта.

Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мо-26 -----------------------------------------------------------------------

Глава 3. Криміналістична ідентифікація

ва йде про збіг властивостей порівнюваних об'єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об'єктом.

Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифікація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об'єкта.

У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об'єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.

Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об'єкт.

При ідентифікації є два види об'єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об'єкт, встановлення тотожності якого складає завдання даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об'єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об'єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об'єктів.

Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об'єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується зазначене питання. Зліпок — це ідентифікований об'єкт. ------------------------------_-----------,---------------------,-------- 27

. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНО_ВІ1 КРИМІНАЛ І СТИКИ

Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об'єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь зламу тощо, які виявлені на місці події.

Друга група — це об'єкти, походження яких від певного об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зразків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і найбільш важливою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.

§ 3. Загальна методика ідентифікації

Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.

Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або ідентифікуючих об'єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об'єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об'єктів ідентифікації.

Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов'язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, 28 - . --

Глава 3. Криміналістична ідентифікація

відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об'єктів.

Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об'єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об'єктів. Цей останній випадок означає:

\

а)  відсутній ідентифікований об'єкт (два машинописних тексти);

б) порівняння з ознаками ідентифікованого об'єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).

Кожний з об'єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.

Способи порівняльного дослідження:

1)  спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об'єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.

З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;

2)  спосіб накладення відображень складається в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив);

__________:____________:_______________________________29

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.

Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.

У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:

при поясненні відмінностей враховувати:

а)  зміни властивостей об'єктів ідентифікації;

б)  зміни умов прояву властивостей;

в)  зміни матеріально-фіксованого відображення; при поясненні збігу враховувати:

а)  стійкість ознак;

б)   наскільки часто ознака зустрічається в об'єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);

в)  конкретні умови відображення об'єктів ідентифікації.

Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.

Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей ЗО -------------.---------_^_-----------------------,----------------

Глава 3.

висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об'єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об'єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення.

Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається приналежність об'єкта до групи.

Результат ідентифікації може бути виражений:

а)  у позитивній формі — тотожність установлена;

б)  у негативній формі — установлена відмінність;

в) у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе;

г)  у ймовірній (передбачуваній) формі -— існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.

Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань:

а)  чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт;

б)  чи були надані експерту необхідні об'єкти; чи мали вони потрібні властивості;

-                  --------------------------------------------------------------------------    31

]

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛ|ОЖІ1____

в)  у яких умовах провадилася ідентифікація;

г)  чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному дослідженні;

ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності;

д)  чи немає логічних суперечностей.

32

Глава 4. Криміналістична профілактика і прогнозування

Глава 4. КРИМІНАЛІСТИЧНА ПРОФІЛАКТИКА І ПРОГНОЗУВАННЯ

§ 1. Криміналістична профілактика злочинів

Одним з основних напрямів у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і застосування заходів щодо її попередження. Наукове забезпечення цієї сфери здійснюється кримінологією, криміналістикою та іншими кримінально-правовими галузями.

Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб'єктів і напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних рекомендаціях по встановленню причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики — це сфера практичної діяльності та один з наукових напрямів криміналістичної науки.

Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей права. Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності, містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі поводження посадових осіб по підтримці правопорядку, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у відповідних нормах КПК, законах України «Про оператив-но-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові ос-

________________________________________________________________      о о

31-280

Розділ_перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

нови боротьби з організованою злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових актах.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23і КПК). Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагає прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 232 КПК).

Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення правопорушень (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення по справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п. 2 ст. 13 Закону «Про судову експертизу»). До таких фактів можуть відноситися обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів експертиз.

Важливе значення має положення ст. 97 КПК, яке встановлює, що одночасно з ухваленням рішення про порушення кримінальної справи або відмові в цьому прийма-34

____________Глава 4. Криміналістична профілактика і прогнозування

ються всі можливі заходи щодо запобігання злочину або припиненню його.

У такий спосіб потреби практики, вимоги закону і логіка розвитку науки викликали необхідність формування криміналістичної профілактики як окремої криміналістичної теорії, що досліджує і розробляє:

1) закономірності утворення, виявлення і дослідження слідів прояву криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або прихованні окремих видів злочинів;

2)  техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих об'єктів від злочинних посягань;

3) тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення обставин криміногенного характеру;

4)   криміналістичні  методи виявлення безпосередніх причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню, а також їх профілактики, запобігання і припинення.

Криміналістична профілактика, як один з наукових напрямів криміналістики, покликана розробляти рекомендації по встановленню обставин, що сприяли вчиненню певного виду злочинів, які спричинили слідоутворення, а також застосуванню запобіжних заходів криміналістичними методами, прийомами і засобами.

Суб'єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є органи дізнання (оперативно-розшукові органи), слідчий, експерт, прокурор, суд (суддя).

У практичній діяльності по з'ясуванню обставин, що сприяли вчиненню злочинів, і застосуванню заходів для їх попередження склався певний досвід здійснення профілактичної функції правоохоронних органів і суду, що вклю-

-------------------------------------------------------------________    35

3*1-280

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

чає як власне криміналістичну профілактику, так і загальні кримінологічні рекомендації.

Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна проводитися протягом усього провадження по справі, включаючи вживання термінових заходів, спрямованих на негайне попередження злочинів. У цьому розумінні велике значення має виявлення і попередження латентних злочинів, коли при розгляді слідчим заяв і повідомлень виникає необхідність припинити злочинні дії. У подібних випадках використовуються рекомендації, розроблені на основі кримінолого-криміналістичних досліджень латентних злочинів, зокрема, дані про особливості їх характеристики, ознаки і способи їх підготовки, вчинення і приховання.

Успішна профілактична діяльність слідчого залежить від ефективності провадження слідчих дій, до яких насамперед відносяться допит, огляд і судові експертизи, а також тактичні операції, серед яких слід виділити такі, як виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, що має виражену профілактичну спрямованість.

У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення кримінальної справи проводяться перевірочні дії по заявах, що надійшли, і повідомленнях про злочин, заходи, які може застосовувати слідчий, полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість установити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або припинити його (ст. 97 КПК).

Допит кола осіб, пов'язаних із подією злочину, дозволяє уточнити не тільки встановлені факти, а й приховані обставини, у тому числі криміногенного характеру. Значні можливості для виявлення обставин, що сприяли злочину, має допит свідків, пов'язаних з винними особами спільною 36 -----------------------------------------------------------------------

____________Глава< 4. Криміналістична профілактика іпрогнозування

діяльністю, а також позаслужбовими, особистими стосунками.

При з'ясуванні під час допиту обставин, що сприяли вчиненню злочину, необхідно враховувати можливість отримання свідомо неправдивої або помилкової інформації. Судження допитуваних осіб по зазначених обставинах нерідко вимагають перевірки. Так, під час розслідування іноді трапляються випадки, коли обвинувачений, визнавши себе винним у вчиненні злочину, неохоче дає свідчення про додаткові негативні явища, що відносяться до причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

Стосовно розслідування багатьох злочинів, важливе значення має огляд місця події, а у випадках підробки, фальсифікації — огляд документів, речових доказів. Поряд із цим важливим джерелом отримання відомостей про умови, що сприяли злочинам, є огляд ділянок території та приміщень, які не є місцем події, зокрема складських і виробничих приміщень тощо. Під час огляду можуть бути виявлені й зафіксовані умови збереження і транспортування матеріальних цінностей, які призвели до їх втрат і псування, що вказує на непридатність складських приміщень для збереження певних видів сировини чи готових виробів і обумовлює випуск неякісної продукції. Можуть бути виявлені також такі суттєві обставини, як недосконалість, непридатність пристроїв, за допомогою яких замикаються приміщення, або відсутність сигналізації.

Експертиза є діючим засобом виявлення обставин, що сприяли злочину, і розробки заходів, спрямованих на їх усунення. Слід мати на увазі, що виявлення зазначених обставин може бути як певною частиною завдання, поставленого слідчим перед експертом, так і самостійним предметом спеціального експертного дослідження. ----------------------------------------------------------------------- 37

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

У діяльності слідчих органів по попередженню злочинів використовуються дані узагальнень обставин, що сприяли їх виникненню і характеризують типові криміногенні ситуації.

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого за результатами розслідування конкретного злочину є внесення подання до відповідного державного органу, громадської організації або повідомлення посадовій особі про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню даного злочину (ст. 23і КПК). У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує сприяючі причини та умови, пропонує вжити заходів щодо їх усунення.

До інших форм здійснення профілактичних заходів для усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів, які доповнюють процесуальні дії слідчого, відносяться:

а)  повідомлення обставин учинення конкретного злочину посадових осіб підприємств, організацій із метою з'ясування чинників, які сприяли злочинній поведінці винного, а також вживання заходів щодо їх усунення;

б)  узагальнення відповідей на подання слідчого відповідних органів, організацій, посадових осіб у зв'язку з недостатнім прийняттям ними заходів щодо виявлених нестач для належного реагування (процесуального, прокурорського);

в) публікації у місцевій пресі, виступи по радіо і телебаченню, якщо установлені розслідуванням чинники, які сприяють учиненню злочинів, мають поширений характер серед певних груп населення (наприклад, поширення наркоманії, хуліганські прояви, побутові конфлікти тощо).

Загальні положення криміналістичної профілактики злочинів конкретизуються в окремих криміналістичних

-зо___________________.______________________________________

О(_7                ~~™<-№™™™«»™«-»»в™»«««™™ґ.-.т.т,.т^.т.т.т.-і-.-.т.т-.-.           --™«и-.-.-.т.т.т.-.-л л.-.-.Іт.  - л    ,т т.лгт Vт.-птлт тг-™«™_^ __:        «^.-.„-...т.т.тл-.т.-.-.-пт.-и.т.т.т.т.-,»™,-.-.™™.-,,.-.™^.™-. - - КК-. г.т.І .,.,.„*,- -.-ЛТ.Л.ТЛ.

____________Глава ^Криміндлісгичнд про

методиках. Найважливіші розробки здійснюються в методиках розслідування злочинів проти життя людини, екологічних, економічних та інших злочинів.

§ 2. Основи теорії криміналістичного прогнозування

Реалізація прогностичної функції криміналістики неможлива без поглибленої розробки теоретико-методоло-гічної бази, побудови та перевірки криміналістичних прогнозів, створення необхідного робочого інструментарію здійснення прогностико-криміналістичних досліджень. При цьому важливо розрізняти прогностику — теорію розробки прогнозів і прогнозування — практику розробки прогнозів, добиваючись випереджаючого розвитку першої у порівнянні з останнюю.

Криміналістична прогностика — це самостійне вчення, яке являє собою систему наукових положень про загальні закономірності побудови і перевірки прогнозів, які відображують перспективи і напрями розвитку криміналістики та об'єктів її пізнанйя в майбутньому.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох аспектах:

а)  як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об'єктів, їх стану в майбутньому;

б)  як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів _______________________________________________     -зо

г.™™™™,,,,.-,!,™-.™-.-- ч-іяті.^-»!.-.-.^.!™^-.-...^-.-.-^.^..-.^-^-.-.-».,., т      ,,,,.    тг-,т^,^,^^,^^„^:1тг.^т^лгггтг-^^-^ГТ^ .„™г,,>™.«™т,я.™™™™™™»»»™,----™™.            ^   7

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

Оскільки прогнозування є невід'ємною функцією криміналістики, то й об'єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об'єкти її пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним наслідки;

б)  діяльність по розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий, науково-прикладний та практичний характер.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів обумовлена якістю вихідної інформації, яку можна упорядкувати таким чином:

а) за джерелами — офіційна (відомості, які містяться в різних офіційних документах, що виходять від компетентних державних органів та посадових осіб; відомості із матеріалів кримінальних справ та інших офіційних проваджень) та неофіційна (монографії, періодичні видання, результати криміналістичного моніторингу тощо);

б)  по відношенню до прогнозованої системи — внутрішня (перероблена за певною схемою, тобто перекодова-на та згрупована за чіткими ознаками, наприклад, у кореляційні таблиці, що відображають залежності між конкретним способом вчинення певного виду злочину та особою злочинця) і зовнішня (первинна інформація, що характеризує як сам об'єкт прогнозу, його властивості та ознаки з позиції методології криміналістичного прогнозування, так і прогнозний фон, тобто чинники-детермінанти, передпро-гнозну ситуацію тощо);

40    ------------------------------------------------------------------------------------------

____________Главо< 4. Криміналістична профілактика і прогнозування

в)   за характером відображуваних знань — якісна (фактографічні дані та експертні оцінки) та кількісна;

г)  за функціональним призначенням — інформація для побудови прогнозів у науці; інформація для науково-прикладного прогнозування; інформація для практичного прогнозування.

Джерела формування вихідної для прогнозування інформації доцільно поділити в такий спосіб: 1. Наукові дані:

а)  положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій  (наприклад,  дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання злочинів, механізмів слідо-утворення, навичок злочинної діяльності при збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б)  результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад, висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад, результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук виступають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв'ювання наукових і практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об'єкта і ситуації прогнозу).

------------------------------------------------------------------------------------------41

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

2.  Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків (інформація про осіб, які вчинили злочини, способи вчинення злочину і відповідні сліди, предмети злочинного посягання);

б)  кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3.  Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б)  відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в)  інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в прогностичних судженнях, та обсягом розв'язуваних завдань в судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне та індивідуальне.

Стратегічне прогнозування пов'язане з прогнозуванням перспектив розслідування і судового розгляду по справі в цілому, з моделюванням наслідків процесуальних рішень, що приймаються, і заходів щодо нейтралізації або мінімізації негативних результатів їх реалізації, а його висновки є невід'ємною частиною процесу доказування у справі, забезпечуючи планування, визначаючи найприй-нятніші форми взаємодії та характеризуючи можливі варіанти розвитку слідчих і судових ситуацій та ін.

Тактичне прогнозування — це прогнозуванням результативності планованих тактичних операцій, слідчих

42    ----------------------------------------------------------------------------------------------

____________Глава 4. Криміналістична^^профілдктикд і прогнозування

дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного ризику і засобів його мінімізації тощо.

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі щодо:

а)  можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під час досудового слідства та судового розгляду (наприклад, поведінка обвинуваченого на допиті, його реакції, форми протидії та ін.);

б) можливого прояву в невстановленого і незатримано-го злочинця та його спільників елементів доказової поведінки;

в) можливого місця і часу вчинення злочину, що готується (наприклад, вивчення і аналіз просторового розташування місць вчинення серійних зґвалтувань і вбивств із зґвалтуванням і розробка на цій підставі моделей для прогнозування імовірних районів можливих повторних або серійних злочинів даної категорії дають змогу локалізувати межі пошуку можливого злочинця в реальних умовах, оскільки вибір злочинцем місця вчинення задуманого злочину з високим ступенем імовірності пов'язаний із місцем його проживання або з місцем вихідної «бази», із якої він, як правило, діє);

г) варіантів підготовки можливих місць переховування осіб, причетних до вчинення злочину тощо.

Результатом прогностичних досліджень є прогнози, які, у свою чергу, можуть бути поділені на пошукові та нормативні, конструктивні, деструктивні або застерігаючі, групові та індивідуальні, поточні, коротко- та довгострокові. Базисними методами розробки цих прогнозів є опитування експертів, моделювання та екстраполяція (поши----------------------------------------------------------------------- 43

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

рення знань з однієї предметної галузі на іншу, ще не досліджену).

Завершальний етап прогностичних досліджень пов'язаний з визначенням форм та шляхів реалізації сформульованих прогнозів. При цьому зміст рекомендацій для осіб (органу), що приймають рішення на основі прогностичних висновків, видозмінюється залежно від характеру і специфіки об'єкта прогнозу, цілей прогнозних розробок і спрямованості проведених досліджень. Так, якщо результатами криміналістичного прогнозування є судження щодо імовірності появи в майбутньому нових способів учинення злочинів, нових об'єктів (предметів) посягання і нових обставин, які сприятимуть вчиненню злочинів даної категорії, то й рекомендації мають бути деструктивного характеру. У таких рекомендаціях повинні бути відображені пропозиції, спрямовані на здійснення комплексу заходів (нормативних, організаційно-технічних, інформаційних та ін.) щодо запобігання вчиненню злочинів новим способом, недопущення можливості виникнення нових обставин, що сприятимуть вчиненню злочину, розробки пропозицій, які активізують процес розкриття злочинів, котрі вчиняються новим способом і котрі не вдалося відвернути.

Якщо ж йдеться про перспективи розвитку криміналістичних методів, прийомів та засобів, то й рекомендації повинні носити конструктивний, відтворюючий характер і сприяти вдосконаленню або створенню нових техніко-кри-міналістичних засобів і прийомів (наприклад, пропозиції щодо створення найбільш сприятливих умов для їх розробки тощо). При цьому пропоновані рекомендації можуть ґрунтуватися на минулому досвіді вирішення подібних завдань (у тому числі й зарубіжному) і оперуванні вже апробованими методами, а можуть мати суто пошуковий характер, тобто включати пропозиції щодо відшукання нових 44 -----------------------------------------------------------------------

Глава 4. Кримінал істичнд

шляхів і засобів, які забезпечують досягнення прогностичних висновків щодо розвитку об'єктів дослідження.

Рекомендації щодо реалізації криміналістичних прогнозів у судово-слідчій і оперативно-розшуковій діяльності повинні бути спрямовані на оптгматизацію процесу планування та організації розслідування, дізнання, судового розгляду, підвищення ефективності слідчих дій і опе-ративно-розшукових заходів (наприклад, при висуванні та перевірці версій, оцінці слідчих, судових та оперативних ситуацій і прийнятті тактичних рішень відносно визначення оптимальної системи тактичних прийомів як основних засобів впливу на ситуацію, що склалася, та окремі її компоненти).

45

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛ].СТИКИ,

Глава 5. ІСТОРІЯ КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

§ 1. Виникнення і розвиток криміналістики

Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам'ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів викликало необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (наприклад, у Древньому Єгипеті — чиновники-писці, нубійські негри та ін., у Древньому Вавілоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашаст-ра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослідження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов'язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймінням засудженних.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес був пов'язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов'язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в

46     ~-----—--------------------_______------------:------------------------_

Глава 5. Історія криміналістики в Україні

парижській поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам скоював злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі, а саме у «Руській правді». Літописи XVXVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIII ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у роботі «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не тільки судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води та ін.

Для XIX ст. характерною є консолідація криміналістичних знань. У 1841 р. виходить праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російського кримінального судочинства», в якій були розкриті способи проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертильон (співробітник Паризької поліцейської префектури) запропонував метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації злочинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879—1880 рр.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ_________

Розвитку криміналістики сприяли роботи Г. Гросса, Р. А. Рейса, А. Вейнгарта Ничефоро та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г. Гросс започаткував термін «криміналістика» і розкрив його зміст в своїх працях «Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції» (1892) і «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики» (1898).

Важливим напрямом розвитку криміналістики є розробка методів дослідження речових доказів. Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія Є. Ф. Буринського (1889). У 1892 р. вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М. В. Ломо-носова за відкриття у галузі судово-дослідницької фотографії. Фундаментальна праця Є. Ф. Буринського «Судова експертиза документів» (1903) є актуальною й зараз.

На початку XX ст. виходить низка робіт М. С. Бокаріу-са: «Судово-медичні мікроскопічні та мікрохімічні дослідження речових доказів» (1910), «Короткий курс судової медицини» (1911), «Судова медицина у викладі для юристів» (1915). Протягом життя М. С. Бокаріус провів велику кількість судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000 трупів, а також до 5000 досліджень речових доказів. Головними науковими працями М. С. Бокаріуса є «Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета» (1924), «Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його» (1929), «Судова медицина для медиків і юристів» у двох частинах (1930). У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М. С. Бокаріусу почесне звання Заслуженого професора.

На початку XX ст. виходить низка фундаментальних праць з криміналістики: «Дактилоскопія як метод реєст-

48-----------------------------------------------------------------------------

Глава5. \сюрт кримі ндл істи ки в У країн і

рації» (1923, П. С. Семеновський), «Техніка розслідування злочинів» (1925, М. П. Макаренко), «Судова фотографія» (1926, С. М. Потапов). У цей же час виходить перший вітчизняний підручник з криміналістики І. М. Якімова «Криміналістика. Керівництво по кримінальній техніці і тактиці» (1925).

У 1935—1936 рр. у Москві видано підготовлений авторським колективом систематизований підручник з криміналістики, в який увійшли кримінальна техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938—1939 рр. цей підручник був перевиданий.

У 1940—1960 рр. здійснюється формування низки криміналістичних теорій і вчень. Так, у 1940 р. видані монографія А. І. Вінберга «Криміналістична експертиза письма»; у 1946 р. — брошура С. М. Потапова «Вступ до криміналістики»; у 1947 р. — праця Б. І. Шевченко «Наукові основи трасеології»; у 1949 р. — книга М. В. Терзієва «Вступ до криміналістичного дослідження документів»; 1955 р. — робота М. О. Селіванова «Судово-оперативна фотографія»; 1956 р. — книга С. Д. Кустановича «Судова балістика»; 1958 р. — монографія Р. С. Бєлкіна «Теорія і практика слідчого експерименту»; 1965 р. — монографія Я.Пе-щака «Слідчі версії» та ін.

У 1960—1980 рр. розпочинається інтенсивний розвиток теорії криміналістичної тактики (Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, А. В. Дулов, В. О. Коновалова, М. І. Порубов, А. Р. Ра-тинов), наукових основ судової експертизи (Л. Ю. Ароцкер, О. Р. Шляхов, О. О. Ейсман). З 60-х років розпочинається розробка методологічних проблем криміналістики, що знайшло відображення у виданих працях: С. П. Митричева «Теоретичні основи радянської криміналістики» (1965); Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга «Криміналістика і доказування» (1969); О. М. Васильєва і М. П. Яблокова «Предмет, сис-

Л П

--------------------------------------------------------------------__--------------------     4 У

41-280

Розділ перший. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИКИ

тема і теоретичні основи криміналістики» (1984); Р. С. Бєл-кіна «Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи» у двох частинах (1987, 1988) та ін. У 1970 р. проходить дискусія про предмет криміналістики (м. Свердловськ).

Великим досягненням криміналістичної наукової думки є видання Р. С. Бєлкіним «Курсу криміналістики в 3-х томах» (1997 р., Росія).

§ 2. Сучасний стан криміналістики в Україні

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов'язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. виданий підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-кри-міналістами. У 1988 р. вийшов з друку підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. 50 ___----_____-------_---------__-------------

Колектив кафедри криміналістики

Національної юридичної' академії України

імені Ярослава Мудрого (2000 р.)

На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а та-_______________________________________________ 51

44-280

^

кож у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).

На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти професори: Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломєєва (член-кореспондент АПрНУ); В. Г. Гончаренко (академік АПрНУ), В, А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А. Кириченко, Н. І. Кліменко, В. О. Коновалова (академік АПрНУ), В. С. Кузь -мічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовсь-кий, І. В. Постіка, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).

Відомі криміналісти професори (зліва направо]:

Салтевський М. В., Бахін В. П., Коновалова В. О., Бєлкін Р. С. (Росія), Шепітько В. Ю.

52

Глава 5. Історія кри_міндлІсгик

Зібрання криміналістів України у Харкові (зліва направо, верхній ряд):

В. В.Тищенко, завідувач кафедри криміналістики Одеської національної

юридичної академії, канд. юрид. наук, доц.; М. Л. Цимбал, директор

ХНДІСЕ, канд. юрид. наук; В. С. Кузьмічов, завідувач кафедри

криміналістики Національної академії внутрішніх справ України,

д-р юрид. наук, проф.; В. О. Коновалова, д-р юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; В. Ю. Шепітько, завідувач кафедри криміналістики

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, д-р юрид. наук, професор; В. А. Журавель, д-р. юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; (нижній ряд) Г. А. Матусовський, д-р юрид. наук,

професор кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; М. В. Салтевський, д-р юрид. наук, професор

кафедри криміналістики Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого; В. Г. Лукашевич, перший проректор Запорізького інституту МВС України, д-р юрид. наук, професор

__    53

криміналістики

Тільки за останні 10 років в Україні захищена низка докторських дисертацій: «Основи теорії професійного спілкування слідчого» (В. Г. Лукашевич, 1993); «Криміналістичні знання: природа, структура, оптимізація використання» (Н.І. Клименко, 1993); «Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» (Т. В. Варфоломєєва, 1994); «Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці» (В. Ю. Шепітько, 1996); «Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення» (В. С. Кузьмічов, 1996); «Основи криміналістичної мікрології» (О. А. Кириченко, 1996); «Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів» (Ю. П. Аленін, 1997); «Теорія та методологія криміналістичного прогнозування» (В. А. Журавель, 2000).

§ 3. Експертні та криміналістичні установи в Україні

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи були створені з метою провадження різного роду науково-технічних досліджень за судовими справами. Київський кабінет очолював С. М. По-тапов, а потім В. І. Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус (1923—1931), а після смерті цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Для виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.

У 1925 р. кабінети були перейменовані в інститути науково-судової експертизи. На той час в інститутах діяли шість

в УкраТ

секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографічних досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень; 6) кримінальне— психологічних досліджень і психопатологічних досліджень.

У 1926—1927 рр. опубліковано три книги журналу «Архів кримінології та судової медицини», відповідальним редактором якого був директор Харківського інституту М. С. Бокаріус. У 1931 р. видавався журнал «Питання криміналістики та науково-судової експертизи», а в 1936 р. було видано спільний збірник Українського інституту судової політики і Харківського інституту судової експертизи «Питання кримінального процесу та техніка розслідування злочинів». У 1937 р. було надруковано збірник трьох українських інститутів науково-судової експертизи (Київського, Харківського і Одеського) «Криміналістика і науково-судова експертиза». Починаючи з 1964 р. в Україні виходить міжвідомчий збірник наукових і науково-методичних праць «Криміналістика і судова експертиза».

У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський, Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943—1944 рр.

З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз був призначений В. П. Кол-маков, який успішно керував інститутом протягом 20 років.

На сьогодні в Україні створені і функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, а також філії в Сімферополі, Севастополі, Дніпропетровську, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. Інститутами здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів запропонували низку нових експертних методик та

55

методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації.

Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі власні лабораторії: судово-почеркознавчих і комп'ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автоте-хнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет був реорганізований у науково-технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — в науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні підрозділи були створені в міліції на всій території СРСР, а впродовж свого існування змінювали назви на експертно-криміналістичні управління і експертно-криміналістичні відділи.

Окрім експертних установ Міністерства юстиції України, судово-експертні та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час провадять експертно-криміналістична служба МВС України (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Експерти центрів проводять різні види експертиз і досліджень, приймають участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти. В експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні експертизи (дактилоскопічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, скла і кераміки, вибухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо). 56 __ _ • • -- - - -

Розділ другий.

КРИМІНАЛІСТИЧНА

ТЕХНІКА

4 Загальні положення криміналістичної техніки

4 Судова фотографія та відеозапис

< Трасологія

4 Судова балістика

4 Техніко-криміналістичне дослідження документів

4 Криміналістичне дослідження письма

4 Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

4 Кримінальна реєстрація

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Глава 6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ

§ 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі

Криміналістична техніка — це важливий розділ криміналістики, який виникнув у результаті впровадження досягнень природничо-технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Методи фізики, хімії, біології, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для виявлення слідів злочину та отримання інформації з метою кримінального судочинства. Кримінальна, або поліцейська, техніка в XIX ст. заклала підґрунтя сучасної криміналістики.

Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що утрудняють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп:

1) взяті без змін з різних технічних і природно-технічних наук;

2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;

3)  спеціально розроблені для цілей криміналістики.

Основними формами застосування криміналістичної техніки є:

1)  використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшуко-вих заходів;

2)   застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій;

58    -------------------------------------------------------------------------------------

Глава 6. Загальні положену

3)  використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень;

4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.

Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов'язано із суб'єктом, що її застосовує.

Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямах: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з напрямів передбачає розробку не тільки відповідних приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів, а й найефективніших прийомів, методів використання науково-технічних засобів.

Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах високоваліфікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки відносяться різноманітне обладнання та апаратура, які дозволяють здійснювати дослідження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізотопи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз та ін.

Для ефективної реалізації науково-технічних засобів необхідно враховувати вимоги щодо їх застосування (принципи):

1)  принцип законності використання науково-технічного засобу;

2) принцип етичності застосування науково-технічного засобу;

3)  принцип науковості;

4)  принцип безпеки науково-технічного засобу;

5)  принцип цілісності об'єктів у незмінному вигляді;

6)  принцип ефективності використання науково-технічного засобу.

59

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Використання криміналістичної техніки є припустимим, якщо при цьому не порушуються законні права й інтереси громадян, моральні та етичні норми. Засоби і методи криміналістики повинні мати наукову основу, бути науково обґрунтованими, базуватися на вивчених об'єктивних закономірностях, а тому не можуть використовуватися в доведенні устрої і прилади, що засновані на невстановле-них наукою явищах.

На даний час система криміналістичної техніки складається з таких основних галузей:

1)  судова фотографія;

2)  судова кінематографія і відеозапис;

3)  трасологія;

4)  судова балістика;

5)  криміналістичне дослідження письма;

6)  техніко-криміналістичне дослідження документів;

7)  ідентифікація особи за зовнішніми ознаками;

8)  кримінальна реєстрація.

В основу системи криміналістичної техніки покладено предметний принцип, що відбиває особливості кожної галузі.

§ 2. Правові основи використання криміналістичної техніки

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю визнається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (або іншими нормативними актами), або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Найбільш загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх 60-----------------------------_----------------------------------------

____                     Глава 6. За гол ьн і прл ожен н я кримі н ал їсти ч н оі техніки

передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі технічні.

У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначались правові основи застосування криміналістичної техніки. У статтях 79, 85, 85і, 852, 191, 194, 195 КПК визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. У ст. 87і КПК передбачено процедуру фіксування судового процесу технічними засобами. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Статті 75 і 76 КПК регламентують порядок призначення експертизи і, зокрема, указують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно широко використовувати допомогу спеціалістів (ст. 128і КПК). Названі статті кримінально-процесуального законодавства є передумовами застосування спеціальних знань і технічних засобів у кримінальному судочинстві.

У літературі висловлювалася думка про необхідність перерахування в законі всіх науково-технічних засобів, прийомів і методів, що можуть бути використані при розслідуванні та розкритті злочинів. Це стосується насамперед нових науково-технічних засобів роботи з доказами, технічних засобів та прийомів, що можуть бути використані під час проведення слідчих дій. Однак у законі неможливо передбачити всі прийоми і засоби роботи з доказами через їх постійне удосконалення і відновлення. Залежно

61

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

від особливостей конкретної обстановки місця події або специфіки проведення інших слідчих дій та враховуючи раціональність використання, слідчий за своїм розсудом обирає відповідні технічні засоби і прийоми. Таким чином, мова може йти про ситуаційну обумовленість застосування науково-технічних засобів, технічних прийомів і методів. Поповнення арсеналу науково-технічних засобів, що застосовуються у боротьбі зі злочинністю при здійсненні кримінально-процесуальної процедури, ставить питання про необхідність перевірки їх науковості, заборону використання антинаукових прийомів та таких, що не відповідають принципу демократичності кримінального судочинства.

При використанні технічних засобів необхідно процесуальне оформити:

1)  факт застосування технічних засобів і прийомів;

2) матеріали, які отримані в результаті їх застосування.

Використання криміналістичної техніки доцільно відображати в протоколі за такою схемою: де, коли, у зв'язку з чим, стосовно, яких об'єктів, ким, для чого і що застосовано, що і як саме виявлено або отримано в результаті застосування технічних засобів. У протоколі обов'язково зазначається, що перед застосуванням технічних засобів про це були сповіщені особи, які беруть участь у проведенні слідчої дії.

Існують певні вимоги, що забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, які отримані у результаті застосування криміналістичної техніки, необхідно:

1)  показати зв'язок між виявленими технічними засобами фактами та проведеною слідчою дією;

2)  додатки повинні бути засвідчені підписами учасників слідчої дії;

/,9     —________                     _______________________

\^ £-                                                     ----------'~™----~~~~™™™™,,----,---™™~~-~—™™-------,----,----.-^^^^^^^^^м^ні^^^ж^^ж^ж^в-ж-*----------***---

_______________Глава 6. Загальні положення к^^

3)  додатки повинні мати технічні засоби захисту від фальсифікації об'єктів;

4)  додатки до протоколу повинні містити стислі пояснювальні написи.

§ 3. Техніко-криміналістична оснащеність органів досудового слідства

Криміналістична техніка використовується при проведенні слідчих дій для вивчення та фіксації матеріальної обстановки злочину, виявлення, фіксації, вилучення і збереження доказів, їх попереднього дослідження, а також при підготовці об'єктів для експертизи. Науково-технічні засоби можуть застосовуватися окремо або в комплектах. Спеціальні комплекти науково-технічних засобів розроблені у вигляді слідчих валіз, портфелів, оперативних сумок тощо. Слідча валіза (портфель, сумка) — це комплект техніко-криміналістичних та інших засобів (приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів) для роботи з доказами під час проведення огляду та інших слідчих дій.

На практиці слідчі набори бувають трьох типів: універсальні (призначені для вирішення різноманітних завдань), спеціалізовані (для роботи експерта-криміналіста, співробітника ДАІ, спеціаліста-вибухотехніка та ін.) і набори із змінним змістом (формуються безпосередньо перед проведенням певної слідчої дії). Останнім часом в Україні розпочато розробку комплектів науково-технічних засобів вузької спрямованості: комплект пошукових засобів слідчого (набір-пошук); комплект науково-технічних засобів огляду місця дорожньо-транспортної події; комплект науково-технічних засобів для огляду місця пожежі (набір-пожежа); комплект науково-технічних засобів для огляду вибухових пристроїв і місця вибуху (набір-вибух); комплект науково-технічних засобів для роботи з мікрооб'єктами (набір-мікро); комплект науко---------------------------------------------------------------------------63

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

во-технічних засобів для роботи зі слідами рук (дактилоскопічний набір); комплект слідчого для огляду документів; оперативний одорологічний комплект.

Поняттю універсального набору відповідає комплект для слідчого, який складається з двох основних частин: слідчої валізи і фотонабору. Фотонабір, що розміщений у шкіряній сумці з наплечним ремінем складається з малоформатного дзеркального фотоапарата (наприклад, «Зеніт»), електронної лампи спалаху, фотоелектричного експонометра, жовтого світлофільтру (ЖС-17), подовжувальних кілець (застосовуються при великомасштабній зйомці), двох касет, масштабної лінійки та цифрових таблиць (для позначення найважливіших деталей обстановки, що фотографуються).

Розповсюдженим у практичній діяльності органів прокуратури є універсальний переносний криміналістичний комплект слідчого (рис. 1), який за своєю структурою складається з семи розділів:

1)  пошукові прилади та пристосування (щуп для м'яких меблів і невеликих ємкостей із сипучими, грузлими речовинами і рідинами; набір деталей, з яких збираються щуп для щільного ґрунту та щуп для пошуку в сипучих і рідких середовищах; пристосування (насадка на щуп) для збирання проб ґрунту; магнітний шукач (підіймач); викру-тка-індикатор напруги «Ю-500»);

2)  вимірювальні прилади та пристосування (лінійка масштабна (довідкова); лінійка візирна; рулетка велика 10-метрова; рулетка мала 2-метрова; розсувний трикутник із транспортиром; циркуль-вимірювач; штангенциркуль; планшет із компасом);

3) інструменти (пасатижі комбіновані, ножиці, викрутка, ніж складаний, пінцет, алмазний склоріз);

64

•24

Глава 6. Загальні полдження криміналістичної техніки

Рис. 1. Слідча валіза: 1 — лупа 3,5х; 2 — пристосування для дактилоскопіювання пальців трупа; 3 — рулетка 10м; 4 — рулетка сталева 2 м; 5 — штангенциркуль; 6 — пасатижі; 7 — ножиці; 8 — пінцет; 9 — викрутка (з 3-ма змінними стрижнями); ТО — індикатор напруги з викруткою; / / — ніж складаний; 12 — магнітна головка з шарнірним пристроєм; 13 — склоріз алмазний; 14 — ліхтар акумуляторний; 15 — сургуч, пластилін, нитки сурові, голки (в круглому пеналі); 16 — деталі щупа для грунту; 17— рукоятка щупа; 18— комплект пристосувань для виявлення і фіксації поверхневих слідів рук, ніг та взуття; 19— комплект із пристосуваннями і матеріалами для роботи з сіліконовими пастами; 20 — овальний пластмасовий пенал; 21 — поліетиленові флакони для рідини; 22 — пенал; 23 — аерозольний балон з рідким газом «Фреон-12»; 24 — металевий затисний держак для сполучення аерозольного балона з поліетиленовим флаконом

4)  засоби для виявлення невидимих і слабовидимих слідів (акумуляторний електричний ліхтар «ФКА-10», лупи 3,5х та 7х; йодна трубка в пластмасовому футлярі, набір дактилоскопічних порошків (оксид кобальту, двуокис титану, порошок відновленого воднем заліза, порошок карбонільного заліза), дактилоскопічна щіточка із синтетичних волокон, пензель магнітний, пенал із засобами для попереднього визначення крові);

5) засоби фіксації та вилучення слідів (силіконові пасти у тубах одноразового використання (пасти «К», «У-4»), каталізатори до силіконових паст у скляних флаконах із крапельницею (каталізатор № 18 для пасти «К», каталізатор № 21 для пасти «У-4»), пластмасова платівка і металева  лопатка  для  приготування  силіконового  компаунду; скальпель; гіпс у поліетиленовому пакеті; коробка пласт-----------------------------------------------------------,------------    65

51-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

масова, у якій знаходиться гіпс, що використовується для приготування гіпсової пасти; ложка пластмасова; дакрил у поліетиленовому пакеті; флакони для розчину синтетичних смол та ін.; пульверизатор із гумовою грушею; універсальний розприскуючий пристрій; дактилоскопічна плівка — світла і темна);

6)  засоби для дактилоскопіювання трупів і живих осіб (друкарська фарба в тюбику, платівка скляна для нанесення фарби, дактилоскопічний валик, пристосування для розгинання пальців рук трупа);

7)  папка з креслярськими пристосуваннями (лінійка масштабна; лінійка візирна; розсувний трикутник; планшет; циркуль-вимірювач; каталог кольорів).

Комплекти науково-технічних засобів вузької спрямованості мають інше наповнення. Так, комплект науково-технічних засобів для роботи зі слідами рук (дактилоскопічний набір) призначений для виявлення, фіксації, попереднього дослідження й вилучення слідів рук на місці події (під час проведення слідчих дій), а також для дактилоскопіювання живих осіб і трупів. Габаритні розміри набору 500 х 400 х 180 мм, маса не більш ніж 6 кг. До комплектації набору входять: щіточки магнітна та флейцева, порошки дактилоскопічні магнітні й немагнітні, хімічні реактиви для виявлення слідів рук (алоксан, нінгидрін, малахітова зелень, азотнокисле срібло та ін.), йодна трубка, ліхтар електричний акумуляторний, дактилоплівки (темні та світлі), валик дактилоскопічний, фарба друкарська, скельце предметне, подушечка та ложка для дактилоскопіювання, рукавички гумові, пінцет анатомічний, пристосування для розгинання пальців трупа, ножиці, скальпель, лупи вимірювальна і криміналістична, дактилокарти, лінійки масштабна і вимірювальна, олівці кольорові, олівець графіто-66 -----------------------------------------------------------------------

______________Глава 6. Загальні положення криміналістичної техніки

вий, склограф, ручка кулькова, ластик, конверти, папір, голка швейна, нитки, етикетки для речових доказів.

Портативний набір «Молекула» призначений для роботи з мікрооб'єктами на місці події. Його габаритні розміри 205 х 90 х 50 мм, маса — 0,8 кг. До комплекту набору входять: лупа 4-складна, пробірки з пробкою, піпетка, липка стрічка, щіточка, шкребок, лопатка-шпатель, зонд штиковий, пінцети прямий і вигнутий, ножиці манікюрні, скельця предметне та предметне із заглибленням, пакети поліетиленові з замком, шкребок вигнутий.

Пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ) — автомобіль спеціального призначення (як правило, мікроавтобус) із розміщеним у його кузові комплексом приладів і апаратів, різними криміналістичними комплектами для провадження досліджень на місці події. Широкого вжитку набули ПКЛ, створені на базі різних моделей автомобілів «РАФ», «УАЗ», «Газель». Останнім часом використовуються автомобілі імпортного виробництва високої прохідності (наприклад, «Магсіа»).

Основними завданнями ПКЛ є: 1) своєчасне транспортування науково-технічних засобів до місця провадження слідчої дії; 2) забезпечення виїзду учасників слідчої дії на місце її проведення; 3) використання приміщення ПКЛ для провадження процесуальних дій із застосуванням техніко-криміналістичних методів, фіксації їх ходу і результатів; 4) проведення попередніх досліджень предметів, документів, слідів.

ПКЛ оснащена технічними засобами, які умовно поділяються на сім відділів: 1) електротехнічне устаткування; 2) засоби зв'язку і сигналізації; 3) засоби для виявлення, фіксації, вилучення і попереднього дослідження доказів; 4) фотовідділ; 5) протипожежні засоби й інструменти; 6) допоміжні технічні засоби; 7) спецодяг і санітарні засоби. ----------------------------------------------------------------------- 67

5*1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Типова ПКЛ містить такі комплекти науково-технічних засобів, як комплект пошукових засобів; комплект для роботи зі слідами; комплект для роботи з мікрочастинами; комплект для огляду і дослідження документів; комплект для роботи з трупом; фотокомплекти; комплект відеоапа-ратури; комплект освітлювальної апаратури; набір інструментів; набір пакувальних засобів; комплект засобів сигналізації і зв'язку; комплект засобів забезпечення безпеки; комплект допоміжних засобів.

§ 4. Технічні засоби профілактики

Криміналістична техніка має велике значення в попередженні злочинів. Розробка спеціальних захисних науково-технічних засобів та методів попередження злочинності є завданням криміналістичної науки.

Технічні засоби профілактики розробляються на підставі вивчення та узагальнення слідчої, оперативно-розшу-кової та експертної практики, виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів. Важливим є вивчення типових способів вчинення певних видів злочинів з метою розробки науково-технічних засобів протидії злочинності.

Відмінність технічних засобів профілактики від інших криміналістичних засобів полягає в тому, що вони застосовуються до виникнення злочинного діяння. Використання таких засобів і методів має превентивний характер. Вони перешкоджають вчиненню злочину або допомагають його виявленню.

Розвиток технічних засобів попередження злочинів має такі головні напрями:

1) удосконалення захисту документів від підробок (розробка бланків різних типів документів; запропонування певних реквізитів документів; нанесення спеціальних захисних сіток; застосування поліграфічних особливостей

68-----------------------------------------------------------------------------

Глава 6. Загальні положення _

виготовлення документів; використання спеціальних захисних чорнил чи відбитків печаток тощо);

2) розробка профілактичних приладів і пристроїв (наприклад, пристроїв охоронної сигналізації; електронних контролерів; приладів спостереження в нічний час; відео-спостереження важливих об'єктів; протиугонних автомобільних пристроїв різних конструкцій; хімічних засобів захисту тощо).

Злочинець під час взаємодії з такими приладами та пристроями залишає на місці події додаткові сліди. До науково-технічних засобів попередження злочинів відносяться також засоби фіксації правопорушника на місці вчинення злочину. Це, насамперед, різного роду хімічні пастки — спеціальні хімічні сполуки, що використовуються в профілактичній і оперативно-розшуковій діяльності для штучного слідоутворення. Потрапляючи на об'єкт, деякі спецсполуки викликають появу яскраво забарвлених слідів, що погано змиваються, або люмінесценцію в ультрафіолетових променях. Розрізняють хімічні пастки активні (поєднання спецсполуки із пристроями викиду) і пасивні (слідоутворення відбувається під час контактних взаємодій). В оперативно-розшуковій діяльності використовуються хімічні пастки «Купіль», «Катапульта» та уніфікована багаторазова хімічна пастка «Керн».

Технічні засоби профілактики тісно пов'язані з організаційними заходами запобіжного характеру. Це стосується порядку реєстрації документів, процедури видачі дозволів, існування спеціальних правил обліку певних видів документів (наприклад, нотаріальних), певного порядку продажу вогнепальної чи холодної мисливської зброї та її обліку тощо. - 69

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Глава. 7. СУДОВА ФОТОГРАФІЯ ТА ВІДЕОЗАПИС

§ 1. Поняття судової фотографії та її значення

Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ст. 191 КПК слідчий під час огляду місця події в необхідних випадках проводить фотографічну зйомку. У ст. 79 КПК зазначено, що речові докази повинні бути по можливості сфотографовані.

Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:

1) дозволяє з великою точністю зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;

2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;

3)  дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;

4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.

Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), у експертних дослідженнях, в оперативно-розшуковій діяльності. Фотогра-70 ---------------------------------------------------------------------—

Глава 7. Судова фотографія та відеозапис

фічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабковидимі або невидимі деталі чи ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють застосовувати її в попередженні злочинів, у розшуку осіб, які зникли безвісті, та злочинців.

Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).

Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як засіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.

Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів і засобів, застосовуваних для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію -------------------------------------------------------------------------- 71

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА_____________________

іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо. Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому засобові фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій. За своєю правовою природою фотознімки відносяться до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів. На сьогодні у практиці розслідування злочинів достатньо часто використовується фотофіксація, тобто фіксація, крім інших ознак, й колірної гами об'єкта. Кольоровий фотодрук дозволяє зафіксувати додаткові ознаки об'єкта, і тому має переваги перед чорно-білим друком.

Внаслідок науково-технічного прогресу традиційні фототехнічні засоби замінюються на більш сучасні. Так, достатньо широко розповсюджені мініфотолабораторії, які полегшують процес виготовлення значної кількості фотографій. У практиці розслідування злочинів і експертній практиці важливого значення набуває використання цифрових фотокамер. Принцип їх роботи полягає в наступному: після введення в пам'ять фотоапарата необхідної кількості кадрів відповідні сигнали вводяться в комп'ютер, після чого фотокамера готова для нових зйомок. На зворотній кришці фотоапарата розміщений невеличкий рідинно-кришталевий екран, який використовується як відеошукач та дозволяє переглядати сфотографоване. Фотознімки друкуються за допомогою принтера. 72    —--------------------------------------------------------------------

Глава 7. Судова фотографія та вщеозапис

§ 2. Види та методи судово-оперативної фотозйомки

Залежно від характеру слідчої дії та її цілей, специфіки об'єкта фотозйомки і завдань фіксації застосовуються різні види, методи і засоби судово-оперативної фотографії. Судово-фотографічні засоби, методи і види зйомки становлять систему судової фотографії.

Спосіб — це порядок дії, спрямований на вирішення завдань щодо використання фотографії: що, як, у якій послідовності, за допомогою яких засобів; що і як показати на фотознімках. Методи судової фотографії — це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обрання фототехнічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність методів і способів (прийомів) зйомки відносно особливостей криміналістичних об'єктів становлять види зйомки.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги:

1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов'язаними;

2)   фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації;

3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації;

4) сукупність фотознімків повинна давати достатньо повне й ясне уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі;

5) до внесення якихось змін в обстановку слід сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об'єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну (рис. 2). Цей розподіл до деякої міри є умовним. ----------------------------------------------------------,-------------73

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Рис. 2. Види фотографічної зйомки на місці події:

а — орієнтуюча; 6 — оглядова;

в — вузлова; г, ґ— детальна.

74

_Глава 7. Судова фотографія та відерзапис

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об'єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.

Місце події слід фотографувати на фоні предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно вибрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка виконується широ-кокутовим або звичайним об'єктивом зі значної відстані.

У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і прилеглу територію, використовують кругову або лінійну панораму.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об'єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

Оглядовий знімок повинен бути зроблений із такої позиції, з якої можна було б із упевненістю розпізнати взаємне положення важливих об'єктів обстановки. Та частина простору, яка не може бути відтворена на зображенні з однієї позиції, є «сліпою зоною». Кожний поодинокий знімок має такі зони.

Особливістю оглядової зйомки є можливість фіксації тих самих предметів у кількох ракурсах. Якщо місце події має складну будову, вдаються до виготовлення кількох знімків, які доповнюють оди» одного, — оглядової серії. Така серія дозволяє скласти з отриманих знімків зображення деякого розгорнутого простору таким чином, що зо--------------------------------------------:-------.--------------------- 75

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

браження на одному знімку є продовженням зображення на іншому. Оглядова серія може відноситися також до різних ізольованих один від одного об'єктів. У тісних приміщеннях зйомку проводять панорамним методом або з використанням ширококутних об'єктивів.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об'єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об'єкти, з якими були пов'язані дії злочинця. Так, у приміщенні, де вчинена крадіжка, це можуть бути зламані двері, пошкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об'єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень.

Кількість вузлів на місці події визначається слідчим і залежить від особливостей злочину та специфіки об'єктів на місці події.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події, її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження. При виборі ракурсу зйомки виходять із завдань — виявлення найбільш важливих, типових особливостей, що стосуються форми, розмірів, взаємного розташування частин, структури, а також розкриття криміналістичного значення предмета чи сліду.

Повна фотографічна фіксація обстановки місця події передбачає використання всіх розглянутих видів зйомки — орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної, які доповнюють одна одну та забезпечують ілюстративність і об'єктивне уявлення про місце події. 76--------------------------------------------------------------------------

Глава 7. Судова фотографія та відеозапис

Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.

Для фіксації загального вигляду, положення і пози труп на місці його виявлення фотографують у взаємозв'язку з навколишнім оточенням (рис. З, а) та ізольовано від нього. Труп з предметами обстановки навколо нього звичайно фотографують із двох бічних сторін. Фотозйомку щодо осі трупа бажано вести під кутом 45°. Не рекомендується без потреби робити знімки з боку ніг, особливо з близької відстані, та з боку голови.

Фотозйомка трупа призначена для фіксації його положення і пози. Звичайно цю зйомку роблять із двох бічних сторін (рис. З, б). Зображенням трупа по можливості слід займати весь кадр. Для виготовлення знімків трупа у великому плані застосовується спосіб фотографування панорамою з точок, де оптична вісь А—В повинна проходити по колінних суглобах, а вісь Б—Г — по середині грудної клітини.

Рис. 3. Схеми фотозйомки трупа:

а — з охопленням навколишнього оточення;

б— двобічна фотозйомка трупа

77

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Сліди і ушкодження фотографують спочатку так, щоб на знімку було видно, на якій частині тіла чи одягу вони знаходяться, а потім великим планом із масштабною лінійкою. Сліди крові треба фотографувати масштабною зйомкою. Особливо важливо зафіксувати локалізацію, напрямок патьоків крові, їх форму. При фотозйомці слідів і ушкоджень на трупі можуть використовуватися світлофільтри. Детальні знімки ран, синців, саден бажано фіксувати за допомогою кольорової фотографії, оскільки їх колір має істотне криміналістичне значення.

Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуальних особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на фоні оточуючих об'єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості. При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому виявлені сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє — кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.

Фотозйомка слідів рук на місці події може бути виконана різними способами. Так, окремі найбільш чіткі сліди пальців рук фотографують у натуральний розмір, використовуючи подовжувальні кільця. Чітко видимі забарвлені сліди на непрозорих поверхнях фотографують за правилами репродукційної зйомки. Потожирові сліди на прозорому склі можна сфотографувати при проникаючому штучному освітленні, спрямованому під кутом до оптичної осі об'єктива. При цьому використовується «маска» із чорного паперу з отворами, повторюючими форму слідів.

При фотографічній зйомці слідів пальців рук слід правильно встановити освітлення, для чого використовуються настільні лампи, лампи спалаху або спеціальні освітлюва-

78______________________________________________________

/     *-*             ™™т™™--™---,      ™-™™™™™™»™.-л        п™™™™,™»™™™™™™™™™^,™.™»^

Глава 7. Судова фотографія та відеозапис

чі. Фотокамера звичайно встановлюється на спеціальний штатив.

Упізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови вправо (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний ріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний ріст із поворотом усього корпуса вправо. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету» та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа знімається з розплющеними очима.

Фотозйомка при відтворенні обстановки і обставин події (під час слідчого експерименту або перевірки пока-

___________________________________________________    79

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

зань на місці) застосовується для фіксації найбільш істотних моментів процесу і результатів зазначених дій у взаємозв'язку з конкретною матеріальною обстановкою. Так, залежно від виду і умов слідчого експерименту існує необхідність шляхом фотографічної зйомки зафіксувати місце, обстановку та умови, предмети, що використовувались, окремі елементи дослідних дій. При слідчому експерименті через велику розмаїть дослідних дій і умов їх виконання використовуються різні способи і методи зйомки. Причому зйомка провадиться до і після реконструкції. Зокрема, при слідчому експерименті по встановленню можливості бачити подію, що сталася, доцільно зафіксувати фотозйомкою місце перебування особи в момент спостереження і місце, на якому відбувалася подія. Якщо потрібно перевірити можливість переміщення якогось предмета крізь певний отвір, спочатку слід сфотографувати окремо отвір, потім об'єкт, який будуть переміщувати, і послідовно моменти цього процесу.

Фотографування при проведенні перевірки показань на місці провадиться з метою наочної фіксації дій учасників на місцевості й у приміщеннях, де згідно з показаннями раніше допитаної особи відбувалася подія злочину чи її окремі обставини. За допомогою фотозйомки фіксуються об'єкти, положення, стан і ознаки яких можуть об'єктивно підтвердити або спростувати показання, що перевіряються. Шлях пересування, який показує особа, слід фіксувати панорамним методом або частинами — за напрямком руху.

У криміналістичній літературі мають місце рекомендації щодо процедури і послідовності застосування фотозйомки під час перевірки показань на місці. Так, фотозйомкою рекомендується фіксувати:

1) місце або вихідну точку, звідки розпочинається перевірка показань;

80    --------------------------------------------------------------

Глава 7. Судова фотографія та відеозапис

2) окремі ділянки маршруту і розташування учасників слідчої дії;

3) орієнтири, на які вказує особа, показання якої перевіряються;

4) місця, де виявлені сліди і предмети;

5) особливості слідів і предметів, виявлених при перевірці.

Фактична обстановка фіксується з урахуванням одержаних пояснень. Якщо такі пояснення супроводжуються діями, які мають значення для справи, то вони також підлягають фотозйомці.

Фотозйомка при проведенні обшуку передбачає використання орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної зйомок. Фотозйомка при обшуку доцільна для фіксації місця розташування об'єкта обшуку, місць розташування предметів пошуку, схованок, їх особливостей, будови. При необхідності застосовується масштабна зйомка. Документи фіксуються за правилами репродукційної зйомки.

Фотозйомка при пред'явленні для впізнання провадиться з метою фіксації запропонованих для впізнання об'єктів. Таке фотографування дає наочне уявлення про правильність добору об'єктів і дозволяє зафіксувати низку ознак, за якими об'єкт був упізнаний.

Запропоновані для впізнання речі фотографують пронумерованими. До них прикріплюють (або біля них розміщують) бирки з чіткими контрастними номерами. Спочатку фотографують усі пред'явлені предмети, а потім упізнаний предмет із биркою. Необхідно зафіксувати також індивідуальні (окремі) ознаки об'єкта, за якими він був упізнаний. Індивідуальні особливості фотографуються великим планом із масштабною лінійкою (сліди зносу або ремонту, переробки, пошкодження тощо).

При пред'явленні для впізнання людей доцільно сфотографувати всіх пред'явлених осіб (спочатку на повний

------------------------------------------------------------------------------------------    81

б 1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

зріст, а потім крупнішим планом — по груди). Після цього окремо фіксується упізнана особа. Якщо особа була упізнана за якими-небудь індивідуальними ознаками, то їх необхідно зафіксувати за допомогою масштабної фотозйомки (наприклад, родимку або шрам на обличчі).

Методи судово-оперативної фотографії різноманітні, але основними є панорамна, вимірювальна, стереоскопічна та репродукційна фотозйомка.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об'єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панораму.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об'єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об'єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат рекомендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну головку з градуйованою шкалою. При зйомці необхідно забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10—15 % його площі. Повна кругова панорама являє собою зображення місцевості по колу (360°). 82 ----,-------------------------------------------------------------------

Глава 7. Судова фотографія та відеозапис

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об'єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об'єкта, що знімається.

Аби панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти мають бути однаковими за щільністю. Тому рекомендується фотографувати всі частини об'єкта в однакових умовах. Монтаж готових знімків у фотопанораму провадиться за деталями зображень, що збігаються. Знімки обрізають таким чином, щоб на панорамі одна й та сама деталь не була зображена двічі та не було б відсутності зображень окремих частин об'єкта.

Панорамна зйомка може бути виконана фотокамерою загального призначення або панорамним фотоапаратом.

Вимірювальна зйомка призначена для одержання фотознімків, за якими можна визначити розміри сфотографованих об'єктів і відстані між ними. Така зйомка може бути виконана кількома способами: з масштабною лінійкою, зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом.

Сутність масштабної зйомки полягає в тому, що об'єкт фотографується разом із масштабною лінійкою. Лінійка розміщується поруч зі слідом або предметом, на рівні їх поверхонь. Масштабний знімок фіксує співвідношення предмета і лінійки у тому вигляді, яким воно було в дійсності, і не потребує будь-яких пояснень. При зйомці об'ємних предметів лінійку піднімають за допомогою підкладок до рівня площини, що фотографується. Оптична вісь об'єктива фотоапарата має бути перпендикулярна площині об'єкта і спрямована в його центр.

Вимірювальна зйомка зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом (метрична зйомка) у слідчій практиці не одержала поширення через незручність розрахун-

-----------------------------------------------------------------------    83

6-1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ків при зйомці. Проте її рекомендується застосовувати у тих випадках, коли при огляді місця події особливо важливе значення має фіксація відстаней між предметами в глибину і за фронтом.

Простим способом метричної фотографії є внесення в кадр, що знімається, шкали віддалень, тобто глибинного масштабу у вигляді стрічки з добре помітними поділками. Фотоапарат установлюється так, щоб напрямок його оптичної осі був паралельним підлозі приміщення (або поверхні місцевості). Глибинний масштаб розміщується на землі або на підлозі в напрямку від апарата, паралельно його оптичній осі. Нульова точка шкали розташовується точно під об'єктивом.

Стереоскопічна зйомка — це метод одержання знімків, який дозволяє повніше сприймати об'єм сфотографованих предметів. Об'єкт фотографується з двох різних точок, які відповідають позиції лівого і правого ока. Два знімки утворюють стереопару, яку розглядають через стереоскоп.

Використання стереоскопічної зйомки в слідчій практиці може бути корисним при фіксації місця події, обстановка якої являє собою складне накопичення значної кількості речей і предметів.

Репродукційна фотозйомка — це система прийомів фіксації площинних об'єктів. Вона застосовується для відтворення фотографічними способами плоских оригіналів (документів, фотознімків, креслень, схем, малюнків та ін.). При такому фотографуванні дотримуються правил масштабної зйомки, що забезпечує високу точність копії. У процесі репродукційної зйомки необхідно: а) рівномірно освітлювати всю поверхню об'єкта; б) забезпечити паралельність взаємного розташування негативного матеріалу і об'єкта; в) оптична вісь об'єктива повинна проходити через центр об'єкта.

Дана зйомка виконується за допомогою спеціальної або звичайної фотоапаратури, для чого використовують

84    —--------------------------------------------------------------------

Глава 7 Судова фотографія та відеозапис

репродукційні установки портативні (РУ-2, РДУ, С-64) та стаціонарні (МРКА, УРУ «Білорусь СБ-2», «Уларус»).

§ 3. Судово-дослідницька фотографія

Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об'єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються ефект контрасту за яркістю (у одноколірних об'єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або неровномір-ності освітлення), за кольором (відмінності об'єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об'єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об'єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Виявлення невидимих об'єктів може бути здійснено шляхом фотографування їх з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об'єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням ----------------------------------------------------------------------- 85

г

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасад-кою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. Об'єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об'єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об'єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об'єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-ква-рцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

§ 4. Судовий відеозапис

На даний час відеозапис знаходить широке застосування у судово-слідчій діяльності. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість використання кінозйомки і відеозапису при проведенні різних слідчих дій (ст. 852 КПК). Відеодокументи — це завжди носій певної інформації, джерело доказів за кримінальною справою.

Відеозапис використовується в тих випадках, коли необхідно зафіксувати певні факти, динамічну картину по-86 -----------------------------------------------------------------------

Глава 7. Судова фотографія та_відеозапис

дії, взаємозв'язок тих чи інших предметів і слідів, складну обстановку місця події. Відеозйомка може застосовуватися для фіксації якої-небудь слідчої дії цілком або окремих її елементів. Відеозапис у розслідуванні злочинів має такі переваги:

1) дозволяє одночасно фіксувати звук і зображення на магнітній стрічці та візуально контролювати якість запису;

2)  містить інформацію про динамічність події, розвиток тієї чи іншої дії або явища;

3)  не потребує лабораторного опрацювання відзнятого матеріалу;

4)  дає можливість багаторазово використовувати відео-стрічку для запису.

Судовий відеозапис являє собою систему видів, методів і прийомів зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих і судових дій, оперативно-розшукових заходів і судових експертиз з метою розслідування злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу.

Застосування відеозапису повинно забезпечити найбільш точну і повну фіксацію фактів, що мають доказове значення. Відеозйомка не підміняє фотографію, а доповнює її, дозволяє фіксувати об'єкти не тільки в статиці, а й у динаміці.

Відеозйомка при проведенні слідчих дій передбачає використання певних видів, методів і прийомів зйомки. Так, різновидами відеозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Відеозапис рекомендується проводити в послідовності, у якій здійснюється слідча дія. Визначення послідовності зйомки є необхідною передумовою для одержання загального уявлення про подію.

Використання традиційних видів зйомок на місці події (орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної) під час відеозапису набуває специфічного забарвлення. Зокрема, при

-----------------------------------------------------------------------    87

тий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

орієнтуючій відеозйомці центральний об'єкт шляхом плавного переходу від дальнього плану може бути виконаний великим планом, у зв'язку з чим орієнтуюча композиція стає більш інформативною. При оглядовій зйомці можна зафіксувати загальну обстановку та її окремі елементи в просторовій орієнтації та існуючій послідовності.

Особливості відеозйомки пов'язані з видом слідчої дії, під час якої вона здійснюється. У слідчій практиці найчастіше відеозйомка застосовується:

а)  у процесі перевірки показань на місці;

б)  при провадженні слідчого експерименту;

в)  при пред'явленні для впізнання;

г)  під час огляду місця події;

д)  при огляді трупа;

е)  на допитах і очних ставках.

У певних випадках відеозапис є найбільш ефективним засобом при проведенні слідчих дій. Так, відеозйомка доцільна при оглядах місць подій по справах про підпали і пожежі, порушення правил безпеки праці, аварії на залізничному транспорті, авіакатастрофи, дорожньо-транспортні події та ін.

Однією з передумов доброякісності відзнятого матеріалу є правильний вибір методів і прийомів відеозйомки. Як методи відеозйомки можуть бути успішно використані методи судово-оперативної фотографії, проте відеозйомка передбачає ширший спектр застосовуваних методів. Наприклад, відеозапис із панорамуванням застосовують у тих випадках, коли необхідно показати великі простори перед об'єктивом або при зйомці в малих приміщеннях. Даний метод досить часто використовується при орієнтуючій зйомці. Панорамування — це зйомка камерою, яка знаходиться в русі. Воно може бути статичним (коли панорамування здійснюється плавним поворотом камери навколо горизонтальної або вертикальної осі) та динамічним 88                                                            ------------------------

Глава

(панорамування здійснюється камерою, яка переміщується у просторі).

Знімати панорамним методом найкраще, застосовуючи штатив із панорамною головкою. Панорами повинні починатися і закінчуватися зі статичних кадрів, інакше вони погано узгоджуються з сусідніми епізодами фільму. Усередині панорам слід робити зупинки для виділення головних об'єктів. Для цього застосовують наїзд (наближення камери до об'єкта), тобто плавний перехід від загального плану до середнього і великого. Інший прийом, зворотній наїзду (віддалення від об'єкта), — від'їзд частіше використовується для підтримки орієнтації в обстановці проведення слідчої дії після серії епізодів, знятих великим і детальним планами, або для включення в кадр інших учасників після показу основного суб'єкта зйомки.

До прийомів відеозйомки відносять також зйомку кількома відеокамерами, зйомку прийомами обходу та зйомку різноманітними планами, що обираються залежно від особливостей об'єкта, який необхідно зафіксувати, динамічності процесів і станів, завдань фіксації. Зокрема, багатокамерна зйомка є найдоцільнішою при фіксації неповторних явищ і дій (наприклад, при огляді місця пожежі) і здійснюється одночасно з різних точок. Достатньо ефективним прийомом відеозйомки є круговий обхід (переміщення камери навколо об'єкта), коли є можливість показати місце події з усіх боків: рухаючись по колу, зупиняються у певних точках, і через відповідні проміжки часу з цих точок знову проводять зйомку.

Суб'єктом відеозйомки не обов'язково повинен бути слідчий. Відеозапис може здійснюватися спеціалістом або прокурором-криміналістом, на яких покладено обов'язок надавати слідчому допомогу у застосуванні науково-технічних засобів, а також може бути запрошений спеціа-ліст-телеоператор. --------------------------------------------------------г----------_— 89

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Глава 8. ТРАСОЛОГІЯ

§ 1. Поняття трасології та її значення

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини по справі. Дослідження слідів має також важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, отримати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної події. Вивчення матеріально-фіксованих слідів (слідів-відображень) здійснює трасологія — криміналістичне вчення про сліди.

Трасологія* — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1)  об'єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприйма-ючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об'єкта, який їх залишив;

*   Від франц. Ігасе — слід і грецьк. Іодоз — слово, вчення; букв. — вчення про сліди.

90    --------------------------------------------------------------------------------------

Глава & Трасологія

3)  відносна  стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існуванням причинного зв'язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити:

1)  індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об'єкт);

2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіоло-гічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовно час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дозволяють вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.

§ 2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів обумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слідами). Історично використання слідів з метою розкриття злочинів відомо з давніх часів (особливо це стосується ----------------------------------------------------------------------- 91

держав  Стародавнього  Сходу:   Індії,   Китаю,  Камбоджі, Японії).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні, слід — це результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок учинення злочину: матеріально-фіксовані зміни одного об'єкта на інший; поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об'єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, властивих певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі тощо); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому (сліди-відобра-ження). Сліди-відображення виникають внаслідок взаємодії двох об'єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є головним предметом вивчення у трасології.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об'єктів: один 92 ----------------------------------------------------—---------------

об'єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоут-ворюючий об'єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слгдосприймаючий. Ділянки поверхні об'єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об'єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об'єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів .залежить від низки чинників: твердості об'єктів, напрямку взаємодії, розташування об'єктів, сили і характеру взаємодії.

§ 3, Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Стосовно конкретних слідоутворюючих об'єктів, то найчастіше зустрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди об'ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні та периферичні.

Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Достатньо часто об'ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та ----------------------------------------------------------------------- 93

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть бути віднесені, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприй-маючий об'єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об'єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття, та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об'єкта і залишаються на слідоутво-рюючому об'єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжепофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі

94    ------------------------------------------------------------------------------------------

Глава 8. Трасологія

сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об'єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об'єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть бути віднесені сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об'єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев'яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії, як найбільш поширені об'єкти трасологічного дослідження.

------------------------------------------------------------------------------------------    95

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 4. Основи дактилоскопії

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об'єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, маленькому острові в Мор-біганській затоці (Франція), було виявлено підземний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам'яних стовпів, на 23-х з них були знайдені малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний рукою чоловіка, а у випадку його неписьменності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У XIIXIII ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірвання шлюбу, а й у розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались пропозиції щодо необхідності введення системи загального дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія*— розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

*   Від грєцьк. сІсМІІІог — палець і зісорео — дивлюся, розглядаю; букв. — паль-цероздивляння.

96--------------------------------------------------------------------------------------

ГлавоІ 8. Трасологія

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1)  контактування руки з яким-небудь об'єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;

2)  на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3)  шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких займає певне місце протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0,1—0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дозволяє відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дозволяє їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на 3—4-му місяці розвитку плоду людини, а остаточне їх формування відмічається на 6-місячному розвитку плода. Розвиток ор------------------------------------------------------------------------ 97

71-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ганізму людини пов'язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці мали місце випадки пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що дозволяють встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта — місце зближення чи з'єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, пет-льові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не можуть бути віднесені ні до одного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Рис. 4. Типи папілярних візерунків: а — дуговий; б— петльовий; в — завитковий

98

Глава 8. Трасологія

Цугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного'-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько ЗО % загальної кількості візерунків.

§ 5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події зустрічаються такі види слідів пальців рук, як об'ємні (утворюються на пластичних речовинах) та

-----------------------------------------------------------------------------,--------    99

7Ч-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів та їхній вид обумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об'ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1)  оглядом у косопадаючих променях;

2)  оглядом в проникаючому світлі (якщо об'єкт огляду прозорий);

3)  обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

4)  скурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об'ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає необхідність у їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. 100 —----------------------------------------------------------------.----

Глава 8. Трдозлогія

Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін — 3 %, оксид кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: оксид цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — З %, оксид свинцю — 60 %, живиця — 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.

До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об'єкта парами йоду. Скурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). За таким способом добре виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10—15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільше розповсюдження отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5—10 %), розчин нінгідрину (0,2—2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового спирту розчиняється 0,25 г бен------------------------------------------------------------------------101

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

зидину). Робота з хімічними реактивами провадиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об'єкті; характер і стан поверхні об'єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; яким чином упаковані об'єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слі-докопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об'ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев'язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев'язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1)  постанову про призначення експертизи;

2)  протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

102 ------.------------------------------------------------------------------------------------

Глава< 8. Трасологія

3) досліджувані об'єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, формулювання висновків. При роздільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об'єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об'єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, зтоншення чи утовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, що призначений для розглядання, порівняльного дослід----------------------------------------------------------------------- 103

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадання або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність тотожності.

§ 6. Сліди ніг та взуття людини

Сліди ніг і взуття — це відбитки морфологічних особливостей будови ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття) поділяються на об'ємні (утворюються на поверхні ґрунту) і поверхневі (видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об'єктом трасо логічного дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття і доріжка слідів.

Сліди босої ноги бувають об'ємні й поверхневі; в них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п'ятку. На поверхні ступні розташовані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.

На місці події може бути виявлено одиночний слід або кілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (рис, 5). Доріжка слідів ніг — це група слідів ніг людини, яка складається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 6). Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дозволяє дійти висновку про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні вади). 104-----------------------------------------------------------------------

Главо[8. Трасологія

Рис. 5. Слід взуття:

1 — довжина сліду; 2 — довжина і ширина підметки;

З — довжина і ширина проміжної частини;

4 — довжина і ширина підбора.

Рис. 6. Доріжка слідів ніг:

АБГ— лінія ходьби; АБ — довжина кроку лівої ноги;

БГ— довжина кроку правої ноги; БВ — ширина кроку;

АВГ— довжина кроку; а — кут розгортання кроку правої ноги;

Р — кут розгортання кроку лівої ноги

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1)  опис у протоколі;

2)  фотографування;

3)  копіювання;

4)  виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти «К», «СКТН», сірки, парафіну);

5)  складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри

------------------------------------------------------------------------------------------  105

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають вимірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної частини; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Виготовлення зліпків. Після фотографування та опису в протоколі слідів з них виготовляються зліпки, використовуючи при цьому гіпс, парафін, сірку, полімерні матеріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду видаляють сторонні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають чистою водою (рис. 7).

Наливний спосіб. У посуд із водою невеличкими дозами сиплять сухий гіпс, рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у слід гіпсову масу на 10—15 мм, розміщають арматуру, потім виливають іншу частину гіпсового розчину. Для вигото-106 -------------------------------

Рис. 7. Гіпсовий зліпок

Глава 8. Трасологія

влення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5—0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендується застосовувати комбінований спосіб. Слід покривається невеличким прошарком сухого гіпсу, а потім туди виливають гіпсовий розчин. У цьому випадку розчин повинен мати температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишені на сипучому ґрунті, їх попередньо укріплюють, поливаючи навколо них на відстані 50 мм водою, а потім застосовується наливний спосіб.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосовувати насипний спосіб. Для цього в слід насипають на 2—2,5 мм сухого гіпсу, кладуть арматуру, поверх знову насипають стільки ж гіпсу і крізь зволожену марлю ллють воду, поки вона не буде на його поверхні.

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянцевий фотопапір чи дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за допомогою полімерних матеріалів — паст «К», «У-4», «СКТН-1».

§ 7. Сліди знарядь злому та інструментів

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискання, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об'ємними та поверхневими, статичними і динамічними. Сліди знарядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проламаних підлогах або стелях, на замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира тощо), який може бути

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

використаний для подолання перешкод. Звичайно застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому належать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та пристрої: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїс-тіті», «відмички» та ін.

Фіксація слідів здійснюється за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об'єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність в них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду і опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необхідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди-відображення доцільно фотографувати методом макро-зйомки.

Рис. 8. Сліди знарядь злому:

1 — сліди натискання; 2 — сліди розпилу; 3 — сліди розрубу; 4 — сліди свердління

108

_Глава 8. Трасологія

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1)  опис у протоколі;

2)  фотографування;

3)  виготовлення схем;

4) копіювання;

5)  виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовуються різні матеріали: пластилін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зуболікарські зліпочні маси (стіра-крил, стене, дентол, тіодент). Виготовлені зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дозволяє з'ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову належність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

§ 8. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди— відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження —сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об'ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

Рис. 9. Сліди протекторів шин транспортних засобів

109

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.)- Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об'ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об'ємних слідів стосовно поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. У випадку виявлення слідів на картоні, фанері, папері, одязі потерпілого вони вилучаються в натурі.

З об'ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліпки (зліпки повинні бути завдовжки 600—700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.

ПО

Глава 9. Судова балістика

Глава 9. СУДОВА БАЛІСТИКА

§ 1. Поняття судової балістики та її значення

Судова балістика — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збирання й дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендацій щодо запобігання злочинам, пов'язаним із вогнепальною зброєю. У військово-технічній галузі означає — це вчення про закони польоту снарядів, випущених із вогнепальної зброї. У судовій же балістиці досліджується вогнепальна зброя і наслідки застосування її зі злочинною метою. Дослідження зброї надає можливість висунути обґрунтовані версії, виявити суттєві обставини у справі, встановити винну особу. Судова балістика пов'язана з іншими галузями знань. Найбільш близький зв'язок судової балістики з судовою медициною та судовою хімією, методи яких використовуються при дослідженні зброї та слідів пострілу. Судова балістика пов'язана також з іншими галузями криміналістичної техніки — трасологією, судовою фотографією та ін.

Речовими доказами при використанні вогнепальної зброї можуть бути зброя та її частини, патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пробоїни, пижі, несгорілі порошинки, пристрої, пристосування і матеріали, що застосовувалися при кустарному виготовленні зброї та боєприпасів. Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (наприклад, чи є вилучений у затриманого предмет -------------------------------------------------- ці

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливий мимовільний постріл із вказаної зброї та ін.);

2)  визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку відносяться патрон, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстреляно дану кулю, гільзу тощо);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстреляна куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстреляні дві кулі або гільзи, які виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань, з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне розташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Об'єктами судово-балістичного дослідження є:

1)  ручна вогнепальна зброя;

2)  окремі частини та приналежності зброї;

3)  боєприпаси;

4)  сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

§ 2. Криміналістична класифікація вогнепальної зброї та види боєприпасів

Ручна вогнепальна зброя може бути класифікована за різними підставами. За своїм призначенням зброя поділяється на бойову, мисливську та спортивну*.

Бойова зброя (вогнепальна і холодна) призначена для вирішення бойових завдань. Бойова вогнепальна зброя бу-

*   Відповідно до Закону РФ «Про зброю» (1996 р.) розрізняють зброю бойову, службову та цивільну.

112------------------------------------------------------------------------------------------

Глава 9. Судова балістика

ває: короткоствольна — довжина ствола 50—200 мм (пістолети і револьвери, рис. 10); середньоствольна — довжина ствола 200—300 мм (пістолети-кулемети, автомати, карабіни); довгоствольна — довжина ствола 450—850 мм (гвинтівки, ручні кулемети).

Мисливська зброя призначена для мисливських цілей (рушниці різних систем, мисливські карабіни та ін.).

Спортивна зброя призначена для занять спортом (спортивні пістолети, малокаліберні гвинтівки тощо).

За будовою каналу ствола зброя може бути нарізною, гладкоствольною чи комбінованою. У більшості моделей вітчизняної нарізної зброї чотири нарізи. Наріз слугує для надання кулі обертального руху. Для поліпшення бойових властивостей дульна частина ствола в деяких видах зброї має звуження («чок»), а інколи ще й нарізи («парадокс»).

Вогнепальну зброю розрізняють за внутрішнім діаметром ствола — калібром. У нарізній зброї калібр виміряються у міліметрах і відображає відстань між протилежними полями нарізів. Найчастіше бойова зброя має такі калібри: 6,35; 7,62; 7,65; 8; 9; 11,45 мм, спортивна — 5,6 мм. У США та Великобританії калібр визначається в дюймах і лініях (1 дюйм — 25,4 мм, 1 лінія — 2,54 мм).

Рис. 10. Пістолет «Форт»

(виробляється в Україні):

/ — дульний зріз; 2 — кожух;

З — запобіжник; 4 — курок;

5 — спускова скоба; - спусковий гачок; 7 — рукоятка

113

81-280

Глава 9. Судова балістика

Калібр гладкоствольної зброї визначається кількістю круглих куль, які можуть бути виготовлені з англійського фунта свинцю (453,592 г). Мисливські рушниці мають калібри 12 (відповідає діаметру 18,2 мм), 16 (16,80 мм), 20 (15,70 мм). Калібр зброї наносять на ділянці казенної частини ствола і на дінце гільзи.

Залежно від будови ударно-спускового механізму розрізняють:

1)  неавтоматичну зброю (наприклад, револьвер системи Наган, Сміт-Вессон, Бульдог, гвинтівка зразка 1891 р. та ін.);

2)  автоматичну самозарядну (наприклад, пістолети ТТ, Макарова, Парабеллум та ін.);

3)  автоматичну самострільну (наприклад, пістолет-ку-лемет «Скорпіон», рис. 11), автомати ППС, АКМ, АКМС, АК-74 та ін.).

За способом виготовлення зброя буває заводська, кустарна, саморобна. Вогнепальна зброя, що використовується зі злочинною метою, за способом виготовлення поділяється на перероблену заводську і атипову. Перероблена зброя виготовляється злочинцями зі стандартної зброї шляхом внесення конструктивних змін — укорочування ствола, відсторонення приклада (наприклад, обрізи бойових і спортивних гвинтівок, мисливських рушниць). Атипова зброя може бути сконструйована як таємна зброя (зброя таємної дії) — стріляючі авторучки, парасольки, трості, стволи, зброя, вмонтована в підбор черевика та ін.

Залежно від функціонального призначення розрізняють зброю просту, яка виконує функції одного виду зброї, та комбіновану — функції двох і більше різних видів зброї (рис. 12).

Серед мисливської зброї буває одноствольна і багато-ствольна (двох-, трьох-, чотирьохствольні рушниці); зброя, що має горизонтальне та вертикальне розміщення стволів. 114

Рис. 11. Пістолет-кулемет «Скорпіон»

свинцевий дріб

контейнер для дробу

пороховий заряд

піддон

гільза

капсуль

Рис. 12. Комбінована зброя —

револьвер-кинджал-кастет

у розкладеному стані

-ведуча частина кулі

-порох

-стінка патрона

—капсуль

—кільцевий паз

......закраїна (фланець)

куля

Рис. 13. Устрій патрона центральною запалювання;

а — для гладкоствольної зброї;

б— для нарізної зброї

8 НІ..

?»^Д,д V

Рис. 14. Різновиди куль

115

8*1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Боєприпаси. Патрон — це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні та патрони окремого запалювання. Стрільба з сучасної зброї здійснюється унітарним патроном, який складається з гільзи з зарядом пороху, кулею або дробом і капсулем, а мисливський патрон має пиж і прокладки. Унітарний патрон характерний для вогнепальної казнозарядної зброї. За принципом устрою капсуля унітарні патрони поділяються на патрони лефор-ше, голчасті, бічного вогню і центрального бою (рис. 13).

Гільза — це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні — дробу і пижів. Складається з денця, корпусу і дульця, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза виготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси).

Стрільба з нарізної зброї провадиться кулями, а з гладкоствольної — дробом, спеціальними кулями, картеччю. Куля — це металеве (найчастіше свинцеве) тіло, різне за формою, для стрільби з вогнепальної зброї (рис. 14). Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, полуоболончасті і безоболончасті. У бойовій зброї використовуються кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розривні та ін. Розрізняють також кулю зі зміщеним центром ваги — куля, осереддя якої розташоване таким чином, що в момент удару об перешкоду вона змінює траєкторію польоту.

Кулі до гладкоствольних мисливських рушниць за формою бувають: круглі (кулясті), стрілочні, турбінні й комбіновані.

Дріб — це свинцеві кульки, рідше шматочки свинцю, призначені для пострілу з дробової зброї. Дріб має діаметр 1,5—5 мм (табл. 1). Дріб, що має діаметр більш ніж 5 мм, називається картеччю (табл. 2).

116 ------------------------------------------------------------------------------------------

^

Глава 9. Судова балістика

Таблиця 1. Розміри дробу

Номер дробу 

Діаметр дробин, мм 

Номер дробу 

Діаметр дробин, мм 

6/0 

5,5 

3 

3,5 

5/0 

5,25 

4 

3,25 

4/0 

5,0 

5 

3,0 

З/О 

4,75 

6 

2,75 

2/0 

4,5 

7 

2,5 

0 

4,25 

8 

2,25 

1 

4,0 

9 

2,0 

2 

3,75 

10 

1,75 

Таблиця 2. Розміри картечі

Калібр 

Номер картечі 

Діаметр картечі, мм 

12 

V 

6,15 

13 

IV 

6,88 

16 

VI 

5,9 

16 

V 

6,3 

16 

IV 

7,4 

Порох — це вибухова речовина, яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на димний (при його згорянні виділяється певна кількість диму) і бездимний (згоряє без виділення диму). Компонентами димного пороху є калієва селітра (60—70 %), сірка (10—12 %) і деревне вугілля (2—8 %). Основу бездимного пороху складає піроксилін (наприклад, порох Лишева — це бездимний порох колоїдного типу, створений із нітроклітковини). За формою димний порох має вид маленьких порошинок різноманітної конфігурації, бездимний порох — платівок або циліндриків однакових розмірів. ----------------------------------------------------------------------- 117

ТЕХНІКА

Пижі та прокладки використовуються у патронах для гладкоствольних мисливських рушниць. Пиж — шматок войлоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює у заряді порох від кулі чи дробу. Пижі бувають основні й додаткові. За матеріалом пижі поділяються на войлочні, картонні, деревноволокнисті та ін. Прокладки призначені для пом'якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.

§ 3. Сліди дії вогнепальної зброї, їх види

При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (кулі, дробу) і перепони, в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї. До цих слідів відносяться: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частки речовин, що виникають при згорянні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях і гільзах; сліди-ушкодження від снаряда на ураженому об'єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (найчастіше на руці) особи, що стріляла.

Сліди згоряння заряду у вигляді кіптяви залишаються у каналі ствола зброї, на кулях, картонних прокладках, пижах, на паску обтирання та перепоні.

Сліди частин зброї утворюються на кулях, дробу і гільзах. Вид і характер слідів залежить від конструкції зброї.

На гільзах, відстреляних з автоматичної зброї, сліди утворюються: на капсулі — слід від бійка ударника у вигляді вм'ятин (рис. 15) і сліди переднього зрізу затвора — борозенки і валика; на дінці гільзи — слід відбивача; на ребрі та дні кільцевого паза — сліди від зачіпки викидача. На корпусі гільзи можуть відбитися сліди патронника у вигляді повздовжніх трас і дрібні вм'ятини від країв кожуха затвора. П8 -----

На кулі (при пострілі з нарізної зброї) утворюються сліди від стінок каналу ствола. Такі сліди складаються з дрібних валиків і борозенок. Кількість слідів (смуги) та їх нахил щодо повздовжньої осі кулі відповідають кількості та напрямку нарізів каналу ствола.

На перепонах від кулі та дробу виникають пробоїни, вм'ятини, тріщини, розриви, сліди кіптяви у вигляді пояска обтирання (рис. 16).

У пробоїні розрізняють вхідний і вихідний отвори. Вхідний кульовий отвір в еластичних перепонах має дещо менший діаметр, ніж діаметр кулі; у сухому дереві, листовому металі отвір близький до калібру кулі; у ламких твердих перепонах (скло, цеглина) отвір може бути навіть дещо більшим, ніж діаметр кулі; на тілі людини діаметр вхідного отвору, як правило, менший за діаметр кулі.

Рис. 15. Сліди на гільзах

Вхідний                     Вихідний

а

Вхідний                     Вихідний

б

Рис.  16. Вхідні та вихідні отвори: а у металі; б у дереві

-  119

?. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Ознаки вхідного отвору:

1)  дефект тканини — відсутність частин тканини;

2) наявність навколо рани (на тілі людини) пояска осад-нення у вигляді кайми завширшки 1—3 мм червоно-бурого кольору;

3)  наявність пояска обтирання;

4)  наявність ознак пострілу з близької відстані або в упор (при пострілі в упор відбивається дуловий зріз зброї — штанцмарка).

Вихідний кульовий отвір має різні розміри й форму. Найчастіше краї вихідного отвору нерівні, вивернуті назовні. Вихідний отвір, як правило, більший, ніж вхідний.

При пострілі можуть утворюватись сліди рікошету, які виникають при ударі кулі о перепону при малому куті зіткнення. При цьому куля змінює свій напрямок.

Поясок обтирання — одна з важливих ознак кульового ушкодження; має вигляд темної смуги, розташованої по краю вхідного отвору. Поясок обтирання утворюється частинами речовин, які винесені кулею з каналу ствола, а також частинами матеріалу, з якого виготовлена куля.

§ 4. Слідчий огляд вогнепальної зброї

та слідів її дії

Огляд зброї, боєприпасів і слідів пострілу здійснюється відповідно до вимог норм КПК (статті 190—193, 195). У разі потреби слідчий запрошує для участі в огляді спеціаліста з судової балістики.

Завданням огляду є виявлення, фіксація, вилучення зброї, боєприпасів, слідів пострілу і дослідження їх на місці події для визначення виду, системи, калібру зброї, кількості пострілів, дистанції, напрямку і місця, з якого було зроблено постріл. 120

Глава 9. Судова балістика

Виявлену зброя фіксують за допомогою фотозйомки та описують в протоколі огляду. При огляді зброї необхідно дотримуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї необхідно:

1)  встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2)  витягти магазин, оглянути його поверхню;

3)  розрядити зброю;

4)  вжити заходів щодо відшукання слідів;

5)  оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6)  встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

У протоколі огляду про зброю слід вказати: місце виявлення, відстань від двох нерухомих об'єктів, положення ствола зброї, вид, систему, наявність і зміст маркувальних позначок, номер зброї або її частин, загальний стан зброї, положення курка, запобіжника, кожуха затвора, наявність патрона (гільзи) у патроннику, магазині (барабані), слідів пальців на зброї, кіптяви і нагару, сторонніх часток у стволі та слідів запаху порохових газів.

Огляд і дослідження боєприпасів. Патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, прокладки, пижі підлягають виявленню, фіксації й дослідженню при огляді на місці події.

У протоколі огляду при описі гільзи вказують: місце виявлення, форму, колір металу, маркувальні позначки, розміри, наявність і форму слідів зброї. При описі кулі (дробу) у протоколі відзначається: вид перепони, розміри ушкодження кулі, наявність на кулі сторонніх речовин. ----------------------------------------------------------------------- 121

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Під час пошуку гільз необхідно враховувати механізм викидування гільзи (бік викидування). При цьому ефективним буде застосування металошукача.

Дріб може бути виявлений у тілі (або одягу) потерпілого та в інших об'єктах. Гранична дальність польоту дробу 400 м (при діаметрі дробу 5 мм — дальність 500 м, картеч — дальність до 600 м).

Під час огляду вогнепальних пошкоджень фіксують: вид і властивості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох пошкоджень, їх розміщення на перепоні.

При виявленні слідів кіптяви, несгорілих порошинок, частин змазки необхідно описати в протоколі: форму, кількість зон відкладення, інтенсивність кожної зони, колір кіптяви чи порошинок, їх віддаленість від пошкодження та ін.

Визначення напрямку пострілу і місця, звідки він був зроблений. При огляді місця події місце пострілу визначають за допомогою виявлення гільз та за слідами вогнепальних пошкоджень. Напрямок польоту кулі звичайно визначається шляхом візирування (спостереженням крізь канал пробоїни). Наявність двох пробоїн дозволяє визначити напрямок польоту кулі з достатньою точністю. Візирування може здійснюватися за допомогою виготовленої з паперу трубки або протягуванням шнура крізь пробоїни. Місце пострілу, встановлене за допомогою візирування, фотографують. При стрільбі з великої відстані необхідно враховувати траєкторію польоту кулі. У складних випадках доцільно запрошувати спеціаліста з судової балістики.

Виявлена та досліджена на місці події вогнепальна зброя, сліди її дії та боєприпаси підлягають вилученню. Ці об'єкти належним чином упаковуються та опечатуються печаткою слідчого. 122 ----------------------------------------------------------------------

Глава 9. Судова балістика

§ 5. Можливості судово-балістичної експертизи

Дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу здійснюється за допомогою судово-балістичної експертизи, яка є різновидом криміналістичної експертизи. До основних завдань експертизи відносяться встановлення виду, зразка (моделі) вогнепальної зброї за стріляними кулями, гільзами, слідами пострілу, а також конкретного екземпляра зброї за стріляними кулями та гільзами, визначення можливості застосування для стрільби зброї та боєприпасів, встановлення однорідності патронів, куль, гільз, дробу, картечі, встановлення деяких обставин, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї.

Судово-балістична експертиза вирішує класифікаційні, діагностичні та ідентифікаційні завдання, які можна класифікувати як такі типові питання:

1)  при дослідженні зброї: чи є дана зброя вогнепальною, а при позитивній відповіді -— до якого виду, системи та моделі вона відноситься; чи справна зброя та чи придатна вона для стрільби; який калібр даної вогнепальної зброї; чи є представлена на дослідження деталь частиною даного екземпляра зброї; чи міг відбутися постріл з даного екземпляра зброї без натискання на спусковий гачок за певних обставин; чи можливий постріл з даної зброї патронами певного калібру; чи здійснювалася стрільба з даної зброї після останньої чистки;

2) при дослідженні боєприпасів: чи справні дані патрони та чи придатні вони для стрільби; до якого виду й зразка відноситься поданий для дослідження патрон; чи не відносяться представлені патрони до однієї партії випуску;

3).при дослідженні стріляних куль, дробу, картечі, пижів: зі зброї якого виду, системи, зразка відстреляна куля, виявлена на місці події; чи не відстреляна куля з представленої зброї; чи не відстріляна куля з одного екземпляра зброї; до якого виду та зразка відноситься патрон, частиною якого є куля, виявлена на місці події; чи не відстріляна ----------------------------.------------------------------------------123

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

куля зі зброї невідповідного калібру; чи є представлені для дослідження куля і гільза частинами одного патрона; чи складали раніше представлені снаряди (дріб, картеч, кулі) єдину масу і чи не виготовлені вони в одних і тих самих виробничих умовах; чи не слугував предмет, що підлягає дослідженню, саморобним пижем; з якого матеріалу виготовлений пиж; чи однорідні пижі представлені на дослідження;

4)  при дослідженні гільз: зі зброї якого виду, зразка викинута дана гільза; чи є гільза частиною патрона, що використовувався під час стрільби з даної зброї; чи не викинуті представлені гільзи з одного екземпляра зброї; чи не є представлені куля та гільза частинами одного патрона; які причини виникнення пошкоджень, що є на гільзі;

5)  при дослідженні слідів пострілу: чи є дане пошкодження вогнепальним; чим саме утворене дане пошкодження (кулею, дробом, картеччю, скалками гранати); чи є сліди пострілу з близької відстані на одязі потерпілого; у якому напрямку був  здійснений  постріл;  яким  є  дане ушкодження — вхідним чи вихідним отвором.

Рис. 17. Розгортки куль зі слідами на них:

а — розгортка кулі револьвера калібру 7,62 з характерними

4-ма полями нарізів; б— розгортка кулі пістолета калібру 7,65

з характерними 6-ма полями нарізів

124

Глава 9. Судова балістика

Найбільш складним дослідженням є ідентифікація вогнепальної зброї за стріляними кулями та гільзами. Порівняльне дослідження слідів на кулі (гільзі), виявлених на місці події, та слідів на кулі (гільзі), отриманих експериментальним шляхом, провадиться шляхом співставлення за допомогою порівняльного мікроскопа (МСК-1, МС-51 та ін.) і за збільшеними фотознімками. Для отримання фотографічного зображення розгортки кулі зі слідами нарізів каналу ствола використовуються спеціальні пристрої оптичного фоторозгортання (наприклад, прилад РФ-4). При такій зйомці на фотознімку отримується послідовно розгорнуте зображення циліндричної поверхні кулі (рис. 17). Для вивчення слідів на кулі за глибиною (профілем) застосовується профілографічний метод (у профілометрі розміщують кулю, де за допомогою алмазної голки отримують параметри слідів на ній, а потім, використовуючи ці дані, будують профілограми).

125

Глава 10. ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИННЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

§ 1. Поняття документа у криміналістиці

Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. Термін «документ» походить від лат. сіоси-тепіит — свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1)  письмові (тексти, цифри та інші записи);

2)  графічні (креслення, малюнки, схеми);

3)  фотодокументи;

4)  кіно- та відеодокументи;

5)  фонодокументи.

За своєю процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміна-лістичних досліджень звичайно мають справу з письмовими документами як речовими доказами. 126

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить за-відомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналіс-тичного дослідження документів.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. ^е^иІ8І{;ит — потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових

----------------------------------_----------_------_____  І27

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1)  необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2)  документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3)  для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу промінів світла, вологості, хімічних речовин).

§ 2. Сутність техніко-криміналістичного

дослідження документів

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з'ясовуються такі питання:

1)  визначення характеру і призначення документа;

2)  аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3)  вивчення змісту документа;

4)  аналіз його реквізитів;

128------------------------------------------------------------------------------------------

__________Глава 10. Технікр-криміналістичне дослідження документів

5)  вивчення матеріалів документа;

6)  виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопа-даючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів — техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2)  встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3)  виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

--------------------------,----------------------------------------------------------------129

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

5)  ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6)  ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7)  ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8)  ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9)  ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлювався) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.

§ 3. Встановлення змін в документі

Розповсюдженими способами змінення документів є підчистка, травлення і змивання тексту, дописка і виправлення записів, переклеювання фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчистка — спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється механічне видалення частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. При підчистці текст стирають (тертям гумкою) або зіскрібають гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчистки є порушення верхнього прошарку паперу, зменшення товщини паперу, упіко-130 -----------------------------------------------------------------------

___________Глава 10. Техніко-криміналістичне дослідження документів

дження ліновки або захисної сітки, залишки підчищених штрихів, розпливи барвника в штрихах нового тексту.

Дописка — спосіб зміни початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописка проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних приладів або світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.

Виправлення — спосіб зміни початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення провадиться стосовно літерних і цифрових записів. Виправляються, як правило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення (рис. 18).

Рис. 18. Виявлення виправлення за допомогою ультрафіолетового випромінювача

131

9'1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Травлення — спосіб зміни змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляються за допомогою оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під уль трафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесцирувати.

Заміна частин документа — один із способів часткової підробки, який полягає в заміні окремих аркушів документа, уклеюванні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки.

§ 4. Встановлення слабковидимих і невидимих текстів

Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так зва-

132 -------------------------------------------------------------------------------------

___________Глава 10. Техні_кр-кримінолістинне дослідження документів

ний «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є. Ф. Буринським.

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційне-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис — невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарв-лений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або скурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів. ----------------------------------------------------------------------- 133

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 5. Дослідження залитих і закреслених текстів. Встановлення тексту спалених документів

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встановлення істини, пошкоджені — тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використовувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косо-падаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того ж самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення — спосіб фотозйомки з застосуванням світлофільтрів;

2)   фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об'єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних променях (фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. На об'єк-

134  -------------.-------------------------------------------------------------------------

г

___________Глава 10. Те)(ні кО'Кр^

тив одягається інфрачервоний фільтр, а об'єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки);

6)  дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад, чорнилом) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою);

7) адсорбційне-люмінесцентний метод (для копіювання використовується виборче діючий розчинник).

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150—250 °С. З такими документами необхідно поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10—20 %) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню. --------------------------------------------------------------------------135

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 6. Встановлення технічних підробок підписів

Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних пристосувань. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2)  копіювання підпису на просвіт;

3)  передавлювання через копіювальний папір;

4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;

5)  виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6)   використання комп'ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечат-кою на документі.

Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді утовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін.

У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопіювано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння. 136 -----------------------------------------------------------------------

__________Глава 10. Техніко-криміналістичне дослідження документів

Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6—8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.

§ 7. Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Відбитки печаток і штампів є одним з основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функцію, захищають документ від його підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп'ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах (рис. 19).

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстроване дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються тільки з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із ----------------------------------------------------------------------- 137

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

якого вони виготовляються печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Гербова печатка приватного нотаріуса має форму правильного кола діаметром 45 мм, краї печатки обрамлено бортиком товщиною 1 мм.

По бортику за годинниковою стрілкою інверсним мікро-шрифтом розміщується напис, який містить: 1) повне найменування нотаріального округу; 2) текст «Приватний нотаріус»; 3) прізвище, ім'я та по батькові приватного нотаріуса; 4) номер свідоцтва. Складові цього напису розділяються семикутними зірочками.

По зовнішньому колу печатки зліва направо центровим способом розміщуються: верхнім рядком — напис «Міністерство юстиції України»; нижнім рядком — повне найменування нотаріального округу відповідно до адміністративно-територіального поділу України, наприклад: «Харківський нотаріальний округ Харківської області».

На нижньому стику найменування нотаріального округу розміщується напис: «Приватний нотаріус», який з обох боків відділено семикутними зірочками.

На нижньому стику напису «Міністерство юстиції України» (по зовнішньому рядку) центровим способом розміщується напис прізвища, ім'я та по батькові приватного нотаріуса, який з обох боків відділено семикутними зірочками. Всі написи виконано спеціальним шрифтом.

У центрі печатки розміщується зображення Державного Герба України, під яким розміщується напис «Україна». Зображення в центрі печатки обрамляється колом діаметром 23 мм (товщина лінії 0,1 мм).

Для підвищення захищеності вільна від зображення частина кола заповняється складним малюнком. Вільна від зображення частина кола між бортиком і написом на зовнішньому колі заповнюється захисним растровим зображенням.

Печатка виготовляється з гуми.

Рис. 19. Опис печатки приватного нотаріуса

(згідно з наказом Міністерства юстиції України № 5/5

від 25.01.99 р.)

138

_________ Глава 10. Техніко-кримталістичне дослідження документів

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп'ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків в цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

§ 8. Дослідження матеріальної частини документів

Об'єктами дослідження матеріалу документів є папір, барвники штрихів, відбитків печаток (штампів), клей, захисні покриття. Матеріальна частина документів складається з паперу та спеціальних за складом речовин (пасти кулькових ручок, чорнила, туші, штемпельної фарби тощо).

Папір — це матеріал переважно з рослинних, міцно сплетених волокон. Уперше був отриманий у II ст. у Китаї. З XIX ст. папір виготовляється головним чином із дереви------------------------------------------------------------------------ 139

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ни. Зараз відомо понад 600 видів паперу. Найбільш відомі види паперу — писчий, для друку, газетний, фільтрувальний, світлочутливий, електроізоляційний, промисловий та ін. Папір характеризується масою (4—250 г/м2), товщиною (4—400 мкм), механічними властивостями, кольором, білизною, гладкістю, еластичністю, міцністю, прозорістю та ін. Папір є основою великої кількості різних документів.

Техніко-криміналістичне дослідження паперу дозволяє вирішувати такі питання: чи є однорідним папір досліджуваного документа і надісланого зразка паперу; чи виконано два або більше документів на папері однієї групи (класу); чи були шматки паперу до їх розриву єдиним цілим.

Письмові маси — це речовини за допомогою яких виконують текстові записи на папері. Існують різні групи письмових мас — чорнило, туш, пасти кулькових ручок, стрижні олівців (графітні, кольорові, спеціальні), штемпельна та друкарська фарби. Кожна група письмових мас має свої характеристики.

Техніко-криміналістичне дослідження речовини штрихів проводиться з метою встановлення належності речовини штрихів до певної групи (виду чи типу); однорідності письмової маси, якою написані тексти одного чи різних документів; відповідність їх нормі; визначення підприємст-ва-виготовлювача; встановлення приладдя, яким виконано запис у документі тощо. Технічна експертиза документів у таких випадках дозволяє встановити групову належність письмових мас. Для дослідження письмових мас використовуються різні фізико-хімічні методи.

Експертизою клейких речовин вирішуються питання про їхній склад, призначення та однорідність. Техніко-криміналістичне дослідження дозволяє встановити вид клею, що використовувався при виготовленні документа, або при наклеюванні фотокартки на документ. 140 -----------------------------------------------------------------------

Глава    1.

письмо

Глава 11. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСЬМА

§ 1. Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Письмо — засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відбиває письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх — почерку.

Письмова мова — це вираження думок людини за допомогою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк — манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукуп-

---------------------------------------------------------------------------------------__  141

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

ності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.

Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1)  технічні навички (спосіб техніки письма);

2) безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова);

3)   орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

§ 2. Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький);

___________________________________________________________...............,...................._______________

...........................~—~-~~~-~~_—~~.......................       ' ••--------------

____________________Глава 7 /.Криміналістичне дослідження письма

ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів — малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци — малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів — пряма, хвиляста, випукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у ---------------------------------------------------------------________ І43

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

роч

тап»

швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку:

вироблений (високий)

недостатньо вироблений (середній)

невироблений (низький)

2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним:

правонахильний

лівонахильнии

прямий

безладний

144

_ _ Глава 1 /^Криміналістичне дослідження письма

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

;               і)

середній

дрібний

5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:

стиснутий (малий розгін)

середній

розгонистий (великий розгін)

-------:---------------------------------------------------------------------------------     145

101-280

V

~>оч_£а_

А

Розділ другий.

6) зв'язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

зх

середня

мала

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:

Псі

*

ЬІяд (/

сильний

середній

слабкий

146

г

____________Глава //. Криміналістичне дослідження письма

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

1)  форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2)  напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4)  спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8)   розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

§ 3. Підготовка матеріалів

для судово-почеркознавчої експертизи

При підготовці матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи головним завданням слідчого є надати у розпорядження експерта доброякісні порівняльні зразки. У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилу-

----------------------------------------------------------------------_  І47

10*1-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

чення чи відібрання зразків почерку, необхідних для порівняльного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол (ст. 199 КПК).

Зразки для експертного дослідження поділяються на експериментальні (спеціально отримані для цілей даної конкретної експертизи) та вільні (створені або отримані поза зв'язком із розслідуваною кримінальною справою, як правило, до її порушення). Інколи можуть використовуватись умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення кримінальної справи, але без зв'язку з експертизою.

Основні вимоги щодо вільних зразків почерку: достовірність (безсумнівність) походження; відповідність досліджуваному документу (близькі за часом виконання, формою і змістом, виконані аналогічним письмовим приладдям та ін.), достатність зразків за кількістю. Експериментальні зразки отримують тоді, коли відсутні вільні зразки або вони недостатні за обсягом і якістю. Експериментальні зразки почерку, підписів, цифрових записів повинні відповідати досліджуваному документу за матеріалом письма, письмовим приладдям і бути надані у достатній кількості.

Експериментальні зразки відбираються під диктовку чи шляхом самостійного написання підозрюваним (обвинуваченим) за пропозицією слідчого або судді і обов'язково у їхній присутності. При цьому використовується текст досліджуваного документа або складається спеціальний текст з використанням окремих слів, їх поєднань чи цифр з досліджуваного.

При необхідності дослідити рукописний текст експерту надають: 1) вільні зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8—10 аркушах; 2) експериментальні зраз-

148 ------------------------------------------------------------------------------------------

г

___________________Глава //.Криміналістичне дослідження письма

ки — на 5—10 аркушах. Вільні та експериментальні зразки засвідчуються слідчим або суддею.

Для вирішення питання, чи виконано підпис певною особою, необхідні такі зразки: вільні та експериментальні зразки підпису особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис; вільні зразки підозрюваного у вигляді текстів; вільні зразки підписів підозрюваної особи; експериментальні зразки, виконані у вигляді написів прізвища особи, від імені якої зроблено підпис.

Експериментальні зразки підписів отримують на кількох аркушах паперу через деякі проміжки часу. При призначенні експертизи підписів рекомендується експерту надавати: вільні та експериментальні зразки почерку на 8—10 аркушах; по 10—15 вільних і 20—ЗО експериментальних зразків підписів особи. Експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах паперу (по 5—6 підписів на кожному аркуші) або на таких самих бланках, що й досліджуваний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою постановою (ухвалою) слідчого або судді (суду), де вказуються об'єкти, які мають бути досліджені.

§ 4. Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча, експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисне зміненим почерком із підробкою (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи. ----------------------------------------------------------------------- 149

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Типові питання, які вирішуються експертизою, такі: чи виконаний рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконаний рукопис навмисне зміненим почерком; чи виконаний рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконаний рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1)  попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2)    роздільне   дослідження   (здійснюється   роздільне вивчення документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма і почерку);

3) порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розробки);

4)  оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, що зазнав навмисних змін. Найбільш поширеними видами навмисного змінення почерку є скорописне маскування (навмисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише обирає для себе новий вид письма, яким він звичайно не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); 150 --------------------------------------------------------------------------

Глава 1 /. Криміналістичне .

імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, ознаками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер відносно горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставляння літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, які виникли внаслідок навмисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки і їх достатність для ідентифікації особи, що писала.

Особливості дослідження підписів. Підпис — особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне значення. Підпис виконується власноручно. Особливістю підпису є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису відносяться:

1)  розчерк (напрямок завершального штриха);

2) співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів;

3)  гладіолаж (зменшення розміру штрихів до кінця підпису);

4)  положення підпису відносно тексту документа (топографічна ознака). Підписи можуть мати різну транскрипцію — літерну, безлітерну, змішану.

Методика дослідження підписів базується на загальних почеркознавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. При дослідженні підпису, виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляються ознаки, які є відмінними чи збігаються. - 151

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

§ 5. Особливості авторознавчого дослідження

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвистики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо). 152 ---------------------------------------__-----------------

___________________Глава 11. Криміналістичне дослідження письма

При підготовці матеріалів для проведення авторознавчої експертизи слідчий (суддя) повинен зібрати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки. Вільні зразки повинні відповідати досліджуваному тексту за мовою, а також, по можливості, за часом виконання, характером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли вплинути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні надаватись не менш ніж як на 25 аркушах. Умовно-вільні зразки надаються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі. Експериментальні зразки повинні бути виконані мовою документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується, пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну досліджуваному за своїм функціональним призначенням (скарга, особистий чи службовий лист тощо). Після цього відбираються зразки, аналогічні досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за темою. Мінімальний обсяг кожного зразка — 500 слів. Якщо текст зразка виявився меншим, ніж мінімальний, слід відібрати зразки на інші вільні теми. Бажаний загальний обсяг експериментальних зразків 25—ЗО сторінок тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне дослідження; оцінка результатів і формулювання висновків.

153Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Глава 12. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ

ЗА ЗОВНІШНІМИ ОЗНАКАМИ

§ 1. Поняття ідентифікації людини за зовнішніми ознаками

Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології**.

Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1) мисленевий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

*   Від пат. ЬаЬіІиз — вид, зовнішність і грецьк. зкорео — дивлюся, вивчаю.

** Опис у реєстрах зовнішності осіб, які були піддані покаранню, уперше було здійснено Паризькою префектурою в середині XVIII ст. Наукова методика опису особи (словесний портрет) була розроблена у 80-і рр. XIX ст. французьким криміналістом Альфонсом Бертильоном (звичайно вказують 1885 р.).

154  --------------------------------------------------------------------------------------

___________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

2)  матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3)  словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

1)  ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);

2)  ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

5)  відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

6)  експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду

-------------------------------------------------------------------------------------  155

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова);

2)  за уявними образами (за ідеальними слідами);

3)  за описом прикмет.

На сьогодні існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

1)  синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;

2)  рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

3)   фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);

4)  ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

5)  комп'ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомпо-зиційних портретів зі слів очевидців.

§ 2. Класифікація ознак зовнішності людини [словесний портрет)

Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був розроблений наприкінці XIX ст. А. Бертильоном (Франція) і удо-156 ----------------------------------------------------------------—

____________Глава 12. Ідентифікаціялюдини за зовнішніми ознаками

сконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:

1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;

2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов'язкове використання спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшу-кових заходів.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших постійно носимих предметів.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При

характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за до-

---------------------------------,-----------------------------------------------------  157

кументами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються звичайно не в абсолютних цифрах, а стосовно інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — стосовно до форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).

Система опису прикмет зовнішності людини [словесний портрет)

(необхідне підкреслити, вписати)

1. Стать

2.  Вік

3. Зріст: високий (175 см і вище), середній (160-174 см), низький (до 160 см)

(Дані для жінок зменшуються на 5 см)

Статура:_______________________________________;_________

4.  Сухорлявий, середньої повноти, повний, гладкий.

5.  Плечі: горизонтальні, підняті, опущені.

6.  Обличчя за формою

овальне

кругле            прямокутне          трикутне         ромбовидне

158

ікація людинй за зовнішніми ознаками

У профіль________________________________________________

7. Обличчя за кольором: бліде, смагляве, червоне_________________

8. Особливості обличчя: кавказький тип, монгольський тип, середньоазіатський тип, європейський тип__________________________

9. Чоло за висотою:

високе

за шириною_________

Чоло за положенням:

середнє _, за формою

відхилене назад                    вертикальне                   нахилене уперед

Особливості: великі лобові бугри, велике виступання надбрівних

Дуг,______________________________________________________

10. Брови за формою: прямі, дугоподібні, звивисті.

за шириною_____________, за протяжністю__________________

11.  Брови за висотою (відносно очей): високі, середні, низькі.

За положенням_________________________________________

Особливості брів:________________________________________

12.  Очі:

за положенням очної западини

159

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

за формою_____________________

Світлі: блакитні, сірі, зелені, жовті.

Темні: карі, чорні.

Особливості очей:_______________

Очі великі, очі малі, примруження очей. Витрішкуваті очі, очі глибоко сидячі, носить окуляри:

13. Ніс: за шириною за формою кінчика _

_, глибина перенісся

_, носова перегородка

великий,середній, малий За формою спинки:

увігнутий

прямий

опуклий

звивистий        з горбочком

Основа носа: піднята, горизонтальна, опущена. Особливості носа:_________________________

14. Рот: великий, середній, малий; ротова щілина за положенням _____________________, за контуром_____________________.

Кути рота:

опущені Особливості рота:

ПІДНЯТІ

160

___________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

15. Губи: товсті, середньої товщини, тонкі. За положенням:

виступання нижньої губи

Особливості губ: 16. Підборіддя

за положенням:

виступання верхньої губи

рівномірне виступання обох губ

виступаюче за формою_____

скошене

_, за висотою

вертикальне , за шириною___

Особливості підборіддя: роздвоєність, глибока ямка на підборідді, поперечна борозна на підборідді,________________________

17. Вуха за формою:

трикутні

овальні

круглі

прямокутні

161

111-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

завиток

_, противозавиток

Вуха за положенням:____________________________________

Відтопиреність загальна, відтопиреність верхня, відтопиреність нижня.

Зрослі мочки, прилягання лівого вуха, прилягання правого вуха. Мочки:_________________________________________________

18.  Волосся на голові: за довжиною_______________________,

лінія росту волосся______________________________________

За формою: прямі, хвилясті, звивисті.

За кольором: біляві, руді, світло-русяві, темно-русяві, чорні, сиві, пофарбовані у світлий тон, пофарбовані в темний тон, пофарбовані в червоний тон,________________________'

Лобова лисина, тім'яна лисина, макушечна лисина, повне облисіння, залисини, борода, вуса, бакенбарди, коса.

Форма зачіски__________________________________________

Вуса___________________________________________________

Борода_________________________________________________

19. Голос: дзвінкий, глухий, сильний,_______________________

Промова: ясна, невиразна, говорить з акцентом,______________

Шепелявить, гаркавить, заїкається.

Говорить швидко, говорить повільно.

20.  Розмір ніг (взуття): до 35 розміру, 36—37, 38—39, 40—41,

42—43 і більше.

21.  Особливі прикмети розшукуваного:

Статури:_______________________________________________

Кінцівок: рук:___________________________________________

ніг:

пальців:

Зовнішності:

Зуби: відсутність зубів, дефекти зубів, 162 ----------------------------------------------

зовнішніми ознаками

(описати стан зубів, рівні, криві, рідкі, великі,

дрібні, білі, які зуби відсутні, наявність коронок, мостів,

протезів тощо)

,

гч 7

СУ 8 праві

О8 ^

нижні

ліві а (~) 67Г>

Умовні позначення (проставляються біля зуба на схемі):

З — зуб зламаний Вд — зуб відсутній П — зуб запломбований X — зуб хворий

К — на зубі коронка

В — зуб вставний

М — зуби замінені мостом

Ж — зуби з жовтого металу

Шкірний покрив: шрами, опіки, родимі плями (родимки), сліди віспи, бородавки, прищі на обличчі, веснянки, зморшки на обличчі. Зазначити розташування, розмір і конфігурацію_____________

Татуювання: дати, окремі букви, текст, малюнки, птахи, звірі, сонце, карти, серце, ніж, кинджал, хрест, людина, каблучка, браслет, часи, квіти, авіаційна тема, морська тема, релігійна тема. Місце розташування татуювання: права рука, ліва рука, груди, спина, ноги, інша частина тіла. Зміст і точне місцерозташування (описати)__________________

22. Особливості функціональних ознак: ходить швидко, ходить повільно, ходить урозвалку, ходить за допомогою' палиці, кульгає, ____________________________________________________

Характерні риси: жестикулює, багата міміка, вживає характерні слова, звороти, словосполучення, вигуки, національні слова.

-----------------------------------------------:------------------------ І63

ПЧ-280

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

23. Навички, схильності

24. Стан здоров'я (коли і де лікувався, чи має хронічні хвороби, чи одержував пенсію тощо)________________________________

25.  Психологічні особливості:

темперамент___________________________________________

особливості характеру___________________________________

вольові якості

У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, кидаються в очі, називаються разючими прикметами.

До особливих прикмет відносяться татуювання — наколоті особливою фарбою візерунки на тілі.

Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «регалкою». Існують різноманітні засоби нанесення татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі, є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвник застосовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Великого поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам'ятаю»), виразів («Дружина полає і простить, коханка ж — відомстить»). Окремі татуювання наносяться в примусовому порядку. 164 -----------------------------------------------------------------------

____________Глава 12. Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками

Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочину, знаряддя злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативно-розшукових цілях.

§ 3. Експертне ототожнення особи

за фотозображенням (портретно- криміналістична

експертиза)

Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-криміналістичній (фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є розпізнавання (діагностика) і встановлення тотожності особи за портретним зображенням. Портретно-криміналістична експертиза поділяється на такі види:

1)  експертиза зображень людей за фотопортретами з метою встановлення, чи не зображено на двох (або більше) фотознімках одна й та сама особа;

2)  експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого представлені) та фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;

3) експертиза прижиттєвих фотографій безвісти зниклої людини та черепа трупа для встановлення, чи міг виявлений череп належати даній особі;

4)  експертиза посмертної маски невідомої людини і прижиттєвих фотозображень безвісти зниклого з метою упізнання трупа.

Ідентифікованим об'єктом портретно-криміналістичної експертизи є конкретна особа, тотожність якої встано------------------------------------------------------------------------ 165

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

влюється. Ідентифікуючими об'єктами можуть бути зображення голови та обличчя ідентифікованої особи (фотознімки, відеокадри, рентгенівські знімки), череп або його знімок.

Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична експертиза, є такі: одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фотознімку і рентгенознімку; одному чи різним людям належать частини голови, обличчя, тіла, які зображені на представлених фотознімках; чи в одному й тому самому одязі сфотографовані особи на представлених фотознімках; чи не належав череп, представлений на дослідження, людині, яка зображена на фотознімках; в одному чи різному віці сфотографована людина на представлених знімках, який знімок є більш раннім; чи одна й та сама особа чи різні особи представлені на відеокадрах тощо.

Експертне дослідження полягає у виявленні та порівнянні зовнішніх прикмет з використанням спеціальних методів зіставлення, суміщення, накладання зображень, координатних сіток, лінійних і кутових вимірів. Використовують такі технічні прийоми: виміряють відстані між од-ноіменними анатомо-топографічними точками, вивчають різномірні співвідношення, проводять графічні побудови. Експерти використовують звичайно 12—14 антропометричних точок обличчя в положенні фас і профіль (наприклад, точки, які відповідають зовнішнім і внутрішнім кутам очей та губ, зіниці, кінчик носа, точка перенісся і основи носа та ін.).

166

Глава 13. КРИМІНАЛЬНА РЕЄСТРАЦІЯ

§ 1. Поняття і значення кримінальної реєстрації

Успішному розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів сприяє діюча система кримінальної реєстрації в Україні. Кримінальна реєстрація — це цілеспрямований систематичний облік певних об'єктів для наступного використання реєстраційних даних при розслідуванні злочинів, для розшуку злочинців і речових доказів, з'ясування обставин, які супроводять злочин. Систему кримінальної реєстрації утворюють різні види криміналістичного обліку.

Криміналістичний облік — це система реєстрації, систематизації та зосередження об'єктів або відомостей про них за їхніми ідентифікаційними ознаками з метою використання облікових даних для розкриття та попередження злочинів, яка ґрунтується на наукових даних і узагальненнях практики боротьби зі злочинністю. Криміналістичні обліки здійснюються органами МВС України відповідно до настанови «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України», затвердженої наказом МВС України від 30.08.99 р.

Безпосереднім призначенням кримінальної реєстрації є утворення попередніх умов для ідентифікації об'єктів, що реєструються, наведення про них відповідних довідок. За допомогою реєстраційних даних здійснюється розшук та ідентифікація об'єктів шляхом порівняння матеріалів реєстрації з ознаками об'єкта, що перевіряється. Кожний вид криміналістичного обліку — це фактично інформаційно-пошукова система, тому ведення і використання кри-__________________________________,----___ 167

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

міналістичних обліків передбачає широке застосування інформаційних Технологій та можливостей ЕОМ.

За допомогою кримінальної реєстрації вдається вирішувати такі завдання розслідування, як встановлення факту притягнення особи раніше до кримінальної відповідальності; виявлення невідомого злочинця, який зник з місця події, або особи, яка вчинила втечу з місць позбавлення волі; ідентифікацію злочинця за його слідами; встановлення особи невпізнаного трупа та ін.

У вузькому розумінні реєстрація являє собою процес фіксації в установленому порядку ознак об'єктів в облікових документах за наявності необхідних підстав. У криміналістичному обліку використовуються різні способи реєстрації та фіксації ознак об'єкта: описово-письмовий, дактилоскопічний, фотографічний, графічний, колекційний.

Наукову основу кримінальної реєстрації складають положення про індивідуальність кожного об'єкта, відносну стійкість його ознак та можливість ідентифікації. Формування криміналістичної реєстрації на науковій основі було започатковано наприкінці XIX ст. французьким криміналістом А. Бертильоном, який розробив і впровадив в практику боротьби зі злочинністю антропометричний метод реєстрації. Більш прогресивним методом, який прийшов через декілька років на зміну антропометрії, став дактилоскопічний метод реєстрації злочинців.

§ 2. Види криміналістичних обліків

Система криміналістичного обліку складається з різних його видів. Залежно від вирішуваних завдань криміналістичні обліки поділяються на оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня концентрації інформації — на центральні, регіональні та місцеві. 168-----------------------------------------------------------------------

Глава 13. Кримінальна реєстрація

Оперативно-пошукові обліки вміщують об'єкти, які безпосередньо пов'язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб'єктивних портретів та ін.

Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картотеки) комплектуються об'єктами та даними, які безпосередньо не пов'язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об'єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги тощо.

Центральні обліки здійснюються Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). До центральних оперативно-пошукових обліків відносяться: центральна колекція куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотека); центральна картотека фальшивих грошей; центральна картотека підроблених документів, виготовлених із застосуванням засобів поліграфії; центральна картотека слідів рук, вилучених з місць нерозкритих тяжких та резонансних злочинів; центральна колекція макетів вибухових пристроїв і речовин; центральна колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху.

У межах центральних обліків утворені інформаційно-довідкові колекції зразків: документів суворого обліку, цінних паперів та грошей; зброї та боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбовим покриттів; ви------------------------------------------------------------------------169

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

бухових пристроїв і речовин; протекторів шин; волокон і волосся; паливно-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів, деталей та агрегатів автотранспорту тощо.

Регіональні обліки провадять науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з об'єктів, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться: картотеки слідів рук, вилучених з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; кулегільзотеки; картотеки фальшивих грошей; картотеки підроблених документів, які виготовлені з застосуванням засобів поліграфії; колекції слідів знарядь зламування, які вилучені з місць нероз-критих злочинів (слідотеки); картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; суб'єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів; підроблених рецептів на одержання наркотичних і сильнодійних лікарських засобів; зразків почерку осіб, які займаються підробкою медичних рецептів; зразків печаток і підписів лікарів, які виписують рецепти на одержання медичних засобів; мікрооб'єктів.

На регіональному рівні утворюються інформаційно-довідкові колекції: зразків зброї та боєприпасів; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту; макетів вибухових пристроїв і речовин; протекторів шин; слідів рукавиць; замків і ключів; зразків волокон і волосся; паливно-мастильних матеріалів; підроблених номерів вузлів і агрегатів автотранспорту тощо. 170 -----------------------------------------------------------------------

Глава 13. Криміндльнд реєстрація

Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, і комплектуються об'єктами, які вилучені під час оглядів місця події по справах про злочини, що вчинені на території обслуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів. До таких обліків відносяться: картотеки слідів рук, які вилучені з місць нерозкритих злочинів (слідотеки); дактилоскопічні картотеки на осіб, які взяті міліцією на облік; колекції слідів знаряддя зламування, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів взуття, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; картотеки слідів транспортних засобів, які вилучені з місць нерозкритих злочинів; суб'єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів.

На місцевому рівні утворюються інформаційно-довідкові колекції: рельєфних підошов взуття; інструментів, що використовуються при зламуваннях; лакофарбових покриттів; скла фар автотранспорту; протекторів шин; слідів рукавиць; замків і ключів; підроблених номерів вузлів і агрегатів автотранспорту та ін.

Поряд з центральною, регіональною і місцевими системами обліків існує також персональний оперативно-довідковий і дактилоскопічний обліки, які функціонують на центральному і регіональному рівнях. Центральний облік здійснює Інформаційне бюро МВС України (ІБ МВС), регіональний — інформаційне бюро ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, а також УМВС в областях.

§ 3. Дактилоскопічний облік

Обвинувачені, затримані та засуджені особи підлягають алфавітному і дактилоскопічному обліку. Порядок ведення дактилоскопічного обліку регламентовано Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічних обліків експертно-криміналістичних підрозділів органів вну-—-------------------------------------------------------------------- .171

Розділ другий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

трішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 20.12.99 р.

Дактилоскопічний облік здійснюється за допомогою дак-тилокопічних карт, які містять пальцеві відбитки кожної руки певної особи. Дактилокарти заповнюються у 3-х примірниках, якщо вони підлягають обліку в центральній дактилокартоте-ці, або у 2-х примірниках, якщо вони підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках.

Дактилокарта на особу заповнюється на бланку встановленого зразка, де у відповідних графах фіксуються такі відомості: стать; прізвище, ім'я та по батькові; число, місяць, рік народження; місце народження; дактилоскопічна формула за 10-пальцевою системою; основні та контрольні відбитки пальців; підпис особи; дата проведення дактилоскопіювання; орган, де відбулося дактилоскопію-вання; підстава для дактилоскопіювання; відбитки долонь; прикмети; прізвище і підпис працівника, який заповнював дактилокарту (рис. 20).

Права рука

Рис. 20. Фрагмент дактилокарти

172-

Глава 13. Кримінальна реєстрація

Дактилоскопіювання полягає в отриманні пальцевих відбитків живих осіб і трупів. При дактилоскопіюванні живих осіб на гладку пластинку видавлюють невеличку кількість друкарської фарби і розкочують її гумовим валиком. Дакти-лоскопійованому пропонують вимити руки теплою водою з милом, після чого нігтьові фаланги всіх пальців прокочують від краю до краю по пластинці з фарбою, потім у тому ж порядку прокочують їх у спеціально зазначених місцях на да-ктилокарті. Після прокочування на дактилокарту наносять контрольний відбиток чотирьох пальців одночасно (крім великого, що прокочується окремо в спеціально відведеній графі), який допомагає перевірити, чи нанесеш окремі відбитки пальців на відповідні місця дактилокарти, і визначити, якою рукою і яким пальцем залишений відбиток на місці події.

Умовне позначення

Рис. 21. Типи папілярних узорів та їх умовні позначення

173

>оугий. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА

Дактилоскопування трупа має свої особливості. Фарбу з пластинки за допомогою гумового валика наносять на пальці а потім прокочують кожний палець окремими квадратиками паперу, покладеними на сірникову коробку. Аркуші паперу з відбитками пальців наклеюються на відповідне місце дактилокарти. Контрольний відбиток не робиться. Систематизація дактилокарт полегшується за допомогою використання спеціальних формул (рис. 21). Дактилоскопічна формула — це формула 10-пальцевої системи реєстрації   що  записується в правому верхньому куті лицьового боку дактилокарти; має вигляд двох простих дробів- перший іменується основною частиною формули, другий — додатковою. Чисельник основної частини формули являє собою суму умовних цифрових позначень тільки завиткових візерунків парних пальців рук Із додаванням одиниці, а знаменник — суму позначень завиткових візерунків непарних пальців із додаванням одиниці. Парні й непарні пальці визначають, переходячи від великого пальця правої руки до мізинця лівої. Для цифрових позначень усі пальці розподіляються на пари. Відповідним парам присвоюються такі цифрові позначення: великий І вказівний пальці правої руки — 16; середній і безіменний правої руки _ 8; мізинець правої і великий лівої руки — 4; вказів ний і середній лівої — 2; безіменний і мізинець лівої — 1. Додаткова частина формули являє собою дріб, де в чисельнику є ряд цифрових позначень усіх візерунків пальців правої руки, які не сумуються, а в знаменнику — пальців лівої. Для виведення додаткової частини формули папілярний узор кожного пальця наділяється умовною цифрою від 1 до 9. Дугові узори, незалежно від виду, позначаються цифрою 1, петльові радіальні — 2, петльові ульнар-Ні _ 3, 4, 5 і 6, залежно від кількості ліній, розміщених на лінії відрахування; завиткові узори — 7, 8, 9, залежно від відносного положення дельт; відсутні пальці, а також узори пальців з пошкодженнями позначаються 0.

174 ----------------—------------'---------                     ~~~

Розділ третій.

КРИМІНАЛІСТИЧНА

ТАКТИКА

<  Загальні положення криміналістичної тактики

4 Організація і планування розслідування

4 Слідчий огляд

4 Допит

4 Обшук і виїмка

<  Пред'явлення для впізнання

4 Слідчий експеримент та перевірка показань на місці

4 Призначення та проведення судових експертиз

Глава 14. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

§ 1. Поняття і предмет криміналістичної тактики

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгардта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відбилися перші уявлення про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгардт вказував, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти не обмірковано та навмання*.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні — це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія науки знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: криміналь-

*   Вейнгардт А. "/головная тактика. Руководсгво к расследованию преступле-ний.-СПб., 1912. -С. 5-6.

176 -------------------•---------------_____-------------------------------—

____________[пава 14..Загальніположення ^

на тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досу-дового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно окремих слідчих дій.

У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли своє відображення у концепції Л. Ю. Ароцкера (1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів по справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) — всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду. ---------------------------------------------------------------__ І77

121-280

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Судова реформа в Україні ставить на меті звільнити суд від виконання функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що змагаються (державного обвинувача та захисника), про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу в поданні суду своїх доказів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється й тактика провадження таких судових дій, як допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, огляд місця події та ін. У зв'язку з цим можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними залишаються питання про тактику опе-ративно-розшукових заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов'язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-роз-шуковим заходам. 178 -----------------------------------------------------------------------

_____________Глава 14. Загальні положення криміналістичноТ тактики

Необгрунтована забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців в процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння та навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк». Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим, особливості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу структуру:

1)  загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2)  підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3)  окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включати до себе деяких її положень. ----------------------------------------------------------------------- 179

12*1-280

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх структурні підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка характеризується появою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному складі, який передбачає виділення тих «часток», на яких ґрунтується тактика:

1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

2)  тактична рекомендація — науково обґрунтована та перевірена практикою порада щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3)  система (підсистема) тактичних прийомів — упорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємообумов-лених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбінацією);

4)  тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

5)  система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики — криміналістичною технікою та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що 180-----------—_____________________________________.

__________Глава 14. Загальні положення криміндлі^ичн^^гдктикиї

рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

§ 2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому: деякі автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін). У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1)  визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;

2)  в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж — це тільки порада, побажання;

3)  спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим, зазначені ознаки ще не дозволяють відокремити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо). _____________________________~——--------------------- 181

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Глава 14. Загальні положення криміналістичноТ тактики

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає: 1) його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами; 3) психологічний ефект від використання прийому (що пов'язано з одержанням об'єктивних показань, викриттям слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебування тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням викладеного, тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких відносяться законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність, як принцип застосування тактичних прийомів, полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам закон-182---------------------------------------------------------------------_

І

ності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1)  науковість прийому за джерелом його походження;

2)  відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або ----------------------------------------------------------------------- 183

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

при проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, які висуваються щодо тактичного прийому, є також його пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній літературі висловлені дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом 184-----------------------------------------------------------------------

_____________Глава 14. Здгдльн_і_прлож_ення кр^міндлкгтичноТ тактики

не може бути застосований в «усіх випадках» — лише при певних умовах, обставинах, відповідних ситуаціях його застосування буде оптимальним.

§ 3. Джерела і функції тактичних прийомів

При формуванні тактичних прийомів криміналістична тактика виходить з галузей наукових знань, що стоять біля джерел їх утворення і визначають їх ефективність і раціональність. Дослідження джерел тактичних прийомів дозволить виявити їх наукову спроможність, природу, оцінити їх можливості.

У генезисі криміналістичної тактики до її джерел традиційно відносять дані таких наук, як логіка, психологія, лінгвістика, соціологія, наука управління та ін. Разом з тим, розвиток окремих наук, їх інтеграція і диференціація дозволяють виявити нові джерела, що сприяють розвитку і становленню криміналістичної тактики та її ядра — тактичних прийомів. До таких джерел можуть бути віднесені дані теорії прогнозу, теорії ігор, теорії систем та ін.

Наукові положення логіки повинні посісти особливе місце при формуванні та використанні тактичних прийомів огляду місця події, допиту в усіх його різновидах, обшуку та інших процесуальних дій. Такі тактичні прийоми, як аналіз слідів та інших речових доказів, їх зіставлення з іншими даними, постановка різноманітних за своєю природою запитань допитуваному чи пред'явлення йому тих чи інших доказів містять у собі елементи логіки. Закони логіки визначають не тільки форму і зміст тактичних прийомів, а й певну послідовність їх використання, те чи інше їх поєднання у межах окремої процесуальної дії.

Важливим теоретичним джерелом тактичних прийомів виступає психологія, її особлива роль визначається тим, що тактичні прийоми безпосередньо або опосередко-

185

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

вано спрямовані на специфічний об'єкт — психіку людини; їх розробка і побудова ґрунтуються на психологічних особливостях процесів сприйняття, пам'яті, мислення, тих чи інших властивостях і станах; їх зміст і механізм реалізації зумовлені необхідністю здійснення психологічного впливу з метою встановлення психологічного контакту, актуалізації забутого, викриття неправди у свідченнях тощо.

Особливий інтерес для розвитку криміналістичної тактики становить соціальна психологія, яка дає відомості про вікові, соціально-психологічні особливості особи, її кон-формність, схильність до референтної групи (референту), соціальну роль та ін. Використання даних цієї науки дозволяє більш диференційовано формувати достатні й необхідні засоби впливу на осіб різних категорій.

Розробка і застосування тактичних прийомів пов'язані з окремими напрямами математичної науки, і зокрема теорією ігор. Вплив теорії ігор на розвиток криміналістичної тактики намітився порівняно недавно. Використовуючи математичний апарат, теорія ігор винаходить такі правила поводження у конфліктних ситуаціях, які були б найкращими. Ці завдання можуть бути найбільш ефективно вирішені на рівні рефлексивного мислення і управління як ядра теорії ігор. Елементи рефлексивного мислення необхідно більш широко використовувати в процесі обрання і побудови окремих тактичних прийомів, їх систем, прогнозування можливостей їх ефективної реалізації.

Криміналістична тактика пов'язана з наукою управління, зокрема з науковою організацією праці (НОП). Вона використовує такі положення НОП, як планування діяльності, розподіл сил і засобів, економія часу.

Розгляд НОП як джерела тактичних прийомів уявляється спірним. Віднесення окремими авторами НОП до джерел тактичних прийомів пов'язане з тим, що вони ото-186 ----------------------------------------------------------------------

_____________Глава 14. Загальні положення криміналістичної тактики

тожнюють організаційні й тактичні способи дії, ставлять між ними знак рівності. НОП може лише сприяти ефективному використанню тактичних прийомів, але не породжувати їх.

Необхідно відзначити, що ізольований розгляд окремих теоретичних джерел є умовним. В усіх випадках тактичний прийом має декілька джерел. Так, постановка тих чи інших запитань допитуваному заснована на даних логіки (логічна природа запитання, його вид, форма); психології (запитання є носієм психологічного впливу); лінгвістики (запитання повинно бути правильно сформульовано з точки зору мовознавства). Пред'явлення доказів базується на даних психології (актуалізувати забуте, викрити неправду тощо); логіки (визначеність і послідовність їх пред'явлення); теорії ігор (обрання моменту пред'явлення доказів за допомогою імітації міркувань респондента; прогнозування результату реалізації прийому та ін.).

Джерелом тактичних прийомів можуть стати результати криміналістичних наукових пошуків. Як не дивно, але про це джерело забувають самі криміналісти. Сьогодні криміналістична тактика переростає свій традиційний потенціал, а це вимагає не тільки його оновлення, а й побудови систем тактичних прийомів, розробки нових способів дії. Криміналістика на основі вивчення і узагальнення слідчої практики розробляє і пропонує найбільш ефективні тактичні прийоми і засоби.

Джерелом тактичних прийомів може бути й безпосередньо слідча чи судова практика. Судово-слідча практика дозволяє нагромадити необхідний емпіричний матеріал, узагальнити особливості застосування способів дії, одержати уявлення щодо прогалин і помилок, апробувати рекомендації криміналістичної теорії. ---------------------------------------------------------------------- 187

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції і

можуть бути поділені на загальні, що виходять за рамки ізольованої дії та характерні для низки процесуальних дій, та окремі, які притаманні внутрішньому змістові окремої дії. Дослідження функціонального призначення тактичних прийомів вимагає розгляду специфіки загальних і окремих функцій.

Загальними функціями тактичних прийомів можуть бути пізнавальна, прогностична, комунікативна, регулятивна. Розглянемо кожну з них окремо.

Пізнавальна функція тактичних прийомів пов'язана з одержанням доказової інформації при виконанні окремих процесуальних дій. Тактичні прийоми за своєю сутністю повинні сприяти пізнанню, переслідувати мету ефективного проведення слідчих і судових дій. Пізнавальна функція складається із застосування таких прийомів, які відповідно до мети дії, сприяють виявленню інформаційного матеріалу та встановленню істини.

Прогностична функція тактичних прийомів дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи інші способи дії, домогтися реалізації мети процесуальної дії. Ця функція охоплює три основних напрями передбачення: 1) власних дій слідчим (суддею); 2) дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду); 3) можливості управління здійснюваною діяльністю.

Комунікативна функція проявляється у процесі спілкування слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.). Ця функція тактичних прийомів включає такі напрями: 1) встановлення психологічного контакту; 2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді); 3) здійснення психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкуван-188-----------------------------------------------------------------------

ня; 4) одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування.

Регулятивна функція тактичних прийомів припускає можливість виявляти їх вплив на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх. Правильно обраний тактичний прийом дозволяє регулювати ситуацію в потрібному напрямі (змінювати позицію учасників процесуальної дії, одержувати дані про можливе місцеперебування слідів злочину, засоби їх приховування тощо). У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно та застосовуються на розсуд слідчого чи судці. Разом з тим, необхідно враховувати можливості саме регулятивної функції тактичних прийомів, пов'язаної з відносною жорсткістю їх застосування.

Тактичні прийоми виконують також окремі функції, зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою і ситуативною спрямованістю. Окремі функції являють собою диференціацію тих чи інших загальних функцій, пов'язану зі специфікою слідчої чи судової дії (огляду місця події, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту тощо). Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна) знаходять свій прояв у таких окремих функціях, як функція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо); функція спонукання (актуалізація в пам'яті забутого, стимулювання до дачі показань); функція корекції (усунення перекручень при добросовісній помилці, уточнення показань і усунення суперечностей у них). Під час обшуку як окремі функції можуть бути розглянуті діагностична (пов'язана з визначенням добровільності видачі об'єктів обшуку), пошукова (дозволить обрати напрямок • - , - 189

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

пошуку і виявити те, що шукають), усунення протидії особи, яку обшукують, стимулювання її до спілкування, одержання від особи пошукової інформації тощо.

Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій мають багатофункціональне призначення. У процесі використання вони можуть виконувати різноманітні функції. Зокрема, пред'явлення того чи іншого доказу може бути використано для актуалізації в пам'яті допитуваного забутих обставин, викриття неправди, усунення суперечностей в його показаннях та ін. Тактичний прийом, що стосується аналізу слідів на місці події, дозволяє встановити більш широкий їх діапазон, причинні зв'язки між ними, відтворити подію, що сталася. Зіставлення окремих предметів може бути ефективним при обшуку як у разі відшукання видозмінених (знищених) об'єктів пошуку, так і при пошуку об'єктів, прихованих у спеціальних тайниках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних процесуальних діях. Так, постановка тих чи інших запитань (нагадуючих, доповнюючих, уточнюючих, контрольних тощо) використовується в таких діях, як допит, обшук, пред'явлення для впізнання. Роз'яснення необхідності надання допомоги органам розслідування застосовується при допиті, обшуку, слідчому експерименті. Використання можливостей типових аналогів може бути застосовано не тільки у процесі огляду місця події, а й при обшуку.

Видимість функціональної уніфікованості тактичних прийомів створюється схожістю окремих цілей процесуальних дій. Разом з тим, та чи інша слідча (судова) дія завжди накладає свій відбиток на функції тактичних прийомів.

§ 4. Класифікація тактичних прийомів

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифікації. Класифікація визначає систему підпо-

190  ------------------------------------------------------------------------------            -

____________Глава 14. Загальні положення криміналістичної тактики

рядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення закономірностей об'єктів, дослідження їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифікувати прийоми. Складність класифікації тактичних прийомів визначається великою кількістю підстав, за якими вони можуть бути поділені, та неоднозначним розумінням сутності тактичного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить, що існує близько двох десятків класифікацій тактичних прийомів, але багатьма авторами за основу класифікаційних побудов часто беруться довільні ознаки, властивості чи положення.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Однак, на наш погляд, запропонована класифікація є спірною через такі міркування:

1)  вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2)  є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел;

4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та використання сил та ін.);

5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і навіть цілі напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик — криміналістичної та процесуальної — дозволили окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені ----------------------------------------------------------------------- 191

закошш (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності — поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об'єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дгі

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред'явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.); 192

_____________Глава 14. Загальні положення криміналістичної тактики

тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за Згапазонож використання

тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об'єктом спрямованості (або сферою реалізації) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на

людину (роз'яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4)  за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5)  за характером інформації

тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему; роз'яснення значення —------------------------------------------------------------------І93

13 1-280

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

щиросердого розкаяння; постановка тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів);

моделювання події, що відбулась, зіставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо.

§ 5. Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розглядаються ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим, саме комплексне використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі тієї чи іншої слідчої (судової) дії. Використання типових систем набагато ефективніше, ніж застосування окремих неузгоджених прийомів.

Система тактичних прийомів — це упорядкована сукупність (комплекс) взаємопов'язаних і взаемообумов-лених прийомів, яким притаманні цільова спрямованість і вибірковість у процесі їх реалізації.

Така система повинна становити не просту сукупність прийомів, не будь-який їх перелік, а лише таку побудову, що припускає організацію їх у вигляді цілісного утворення, в якому взаємопов'язані компоненти посідають відповідне місце у певній послідовності та виконують необхідні функції.

Системі тактичних прийомів властиві такі загальні ознаки:

1) цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи опосередковано взаємопов'язані і вибірково вза-194 ----------------------------------------------------------------------

____________Глава 14. Загальні положення криміналістичної тактики

ємодіяти, тобто система має функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом повинен посідати своє місце в системі та виконувати необхідні функції. Системі мають бути притаманні нові інтегральні властивості, які не входять порізно як складові до системи елементів;

2)  наявність певної структури, яка передбачає існування відповідних підсистем і окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій. Розташування тактичних прийомів у системі пов'язано з їх тактичною доцільністю та ефективністю використання у певній послідовності;

3)  ієрархічність системи тактичних прийомів, яка виступає як компонент більш широкої системи — криміналістичної тактики. У свою чергу, кожний компонент системи  тактичних  прийомів   (огляду,   обшуку,  допиту, пред'явлення для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи підсистема), яка диференційована відповідно до мети і ситуаційної зумовленості;

4) множинність опису кожної системи. Система тактичних прийомів може співпадати за формою прийомів, але відрізнятися за їх конкретним змістом і особливостями використання.

Існують й специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість — відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість — можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;

в)  динамічність і гнучкість — наявність широкого діапазону проявів у своєму конкретному змісті і особливостях  використання.  Гнучкість  системи полягає  у  зміні лідерства застосування тактичних прийомів;

г) варіантність — множинність слідчих (судових) дій, а також різноманітних ситуацій, які зумовлюють і варіантність систем тактичних прийомів;

-----.-------------------------------------------------------------------------,------  195

134-280

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

ґ) алгоритмічність — своєрідність алгоритмів для слідчого чи судді у процесі використання тактичних прийомів системи. Вона полягає в тому, що системи припускають певний порядок використання тактичних прийомів — їх форму, зміст, послідовність застосування тощо.

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття «тактична комбінація» і «тактична операція», визначення яких має дискусійний характер.

Тактична комбінація — це певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих дій та інших заходів, що має на меті вирішити конкретне завдання розслідування та зумовлене цією метою і слідчою ситуацією.

Тактична операція передбачає поєднання однойменних і різнойменних слідчих дій, а іноді й організаційно-тех-нічних заходів, спрямованих на виконання завдань розслідування у даній слідчій ситуації.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбінацій пов'язана з концепцією правомірності «слідчих хитрощів» і «психологічних пасток», що розглядаються як різновиди тактичних комбінацій. Визначення поняття тактичної комбінації викликає заперечення з таких міркувань:

1)  має місце гіперболізація «слідчих хитрощів» («психологічних пасток»); фактично виходить, що «слідчі хитрощі» — це комплекси (поєднання) тактичних прийомів. Цим поняттям охоплюють як припустимі, правомірні тактичні прийоми, так і засоби та дії, які порушують вимоги етичності, а навіть й комплекси, групи, сукупності прийомів;

2)  недоцільно об'єднувати в одному понятті дві самостійні категорії — «поєднання тактичних прийомів» (система прийомів) і «поєднання слідчих (або інших) дій» (тактична операція). «Поєднання тактичних прийомів» і «поєд-

196 ——_-------------------------------------------

_________Глава 14. Загальні положення кримтдлістично^то^

нання слідчих (або інших) дій» переслідують різну мету і є нерівнозначними;

3) в етимологічному смислі термін «комбінація» тотожній терміну «система прийомів» для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише у межах однієї слідчої (судової) дії і не припускає поєднання з тактичними прийомами іншої процесуальної дії.

§ 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів

Використання тактичного прийому передбачає знання психологічного механізму його реалізації. За своєю спрямованістю тактичні прийоми застосовуються у процесі взаємодії між такими особами і об'єктами:

1)  слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою);

2)  слідчим (суддею) і речами — носіями матеріальних відображень про злочин та його учасників.

Виділимо дві форми взаємодії:

1) безпосередню — коли особа, яка вчинила злочин, чи інші особи зазнають впливу (рис. 22);

2) опосередковану — коли слідчий (суддя) через матеріальні об'єкти одержує інформацію про дії, вчинені злочинцем (рис. 23).

Кримінальному процесу та криміналістиці відомі періоди, коли психологічний вплив відносили до незаконних засобів. Разом з тим, у відправленні правосуддя такий вплив завжди має місце. Кримінальний і кримінально-процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих проявах, у формі насильства, шантажу, погрози. Так, згідно з ч. З ст. 22 КПК прямо заборонено домагатись показань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз _____________________________________________— 197

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

та інших незаконних заходів, ст. 373 КК передбачена кримінальна відповідальність за примушування давати показання. Під примушуванням розуміється незаконний насильницький вплив на свідка, потерпілого чи обвинуваченого з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, з метою добитися від нього показань у справі.

____              керуючий вплив

Слідчий (суддя)

взаємодія

Особа, яка вчинила злочин (чи інша особа)

протидія

Рис. 22. Взаємодія між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою), — безпосередня взаємодія

ретроспективний характер взаємодії

 

зміна (перетворення) 

!

'   ^        І 

використання тактичних 

 

 

4 взаємодія ( 

' 

 

прийомі взаємодія 

5 

Особа, яка вчинила злочин (чи інша особа) 

Речі (матеріальні об'єкти) 

Слідчий (суддя) 

 

 

 

 

 

 

 

1 

 

зворотній вплив

інформація

Рис. 23. Взаємодія між слідчим (суддею) і речами (матеріальними об'єктами) опосередкована взаємодія

198

___________Глава /4. Загальні положення криміналістичноТ тактики

Термін «психологічний вплив» вказує на його цільове спрямування — психіку людини. Будь-яке спілкування — це передусім психологічний вплив на співрозмовника. У взаємодії кожна людина постає у ролі об'єкта чи суб'єкта спілкування. У процесі спілкування одна людина звертається до іншої або з повідомленням, або із запитанням, або пропонує, просить чи наказує що-небудь зробити.

Мовний вплив може бути трьох видів:

1)  інформування (передавання інформації);

2)  переконання (полягає у впливі через звернення до критичної свідомості особи);

3)  навіювання (припускає вплив, пов'язаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті та реалізації навіюваного змісту).

Види психологічного впливу, що здійснюються слідчим (або суддею), можуть бути класифіковані за такими підставами:

1)  за цільовою спрямованістю — вплив, пов'язаний з діагностикою психічного стану обвинуваченого, свідка чи потерпілого; вплив, що сприяє активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну поведінки і позиції суб'єкта спілкування; вплив, що має на меті одержання інформації; вплив, якому притаманна виховна спрямованість;

2)  за засобож здійснення — вербальний або нонвер-бальний;

3)  за інтенсивністю — насиченість емоціями, тривалість тощо;

4)  за складністю — психологічно слабкий або, навпаки, вплив, що має сильну фіксацію;

5)   за  інформаційно-пізнавальним призначенням — збуджуючий, стимулюючий, примушуючий, коригуючий. _________________________________________________  199

Опрацювання теорії криміналістичної тактики вимагає визначення змісту і місця психологічного впливу у тактичному прийомі. Зміст психологічного впливу в тактичному прийомі полягає у наступному:

1)  тактичний прийом є носієм психологічного впливу;

2) психологічний вплив завжди трансформується в тактичний прийом.

Слідчий або суддя є особою, яка впливає на процес обміну інформацією при спілкуванні. Використання тактичних прийомів дозволяє досягти мети процесуальної дії.

До групи нонвербальних процесуальних дій, які застосовуються для одержання інформації від речей, можуть бути віднесені: слідчий (судовий) огляд, обшук, виїмка. Під час провадження таких дій відсутня безпосередня взаємодія (або вона не є основною) між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою). Тут існують фактично два види взаємодії:

1)  ретроспективна взаємодія між особою, яка вчинила злочин, і речами (матеріальними об'єктами). При такій взаємодії виникають зміни у речах;

2) взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійснюється внаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню інформації про характер злочину і особу злочинця.

Психологія застосування тактичних прийомів при одержанні інформації від речей припускає уявний аналіз, який дозволяє відносити сприйняте до об'єктів, що мають значення у справі. У цьому зв'язку слідчому істотну допомогу може надати рефлексивне мислення (імітація мислення і дій суб'єкта спілкування).

Під час огляду місця події чи обшуку слідчий повинен правильно використовувати можливості рефлексивного мислення. Це означає, що він мусить уявляти, не як би він сам 200                                                                   -----------------

_____________Глава 14. Загальні положення криміналістичної тактики

діяв на місці злочинця, а з урахуванням психофізіологічних особливостей і соціального статусу злочинця уявити його дії на місці злочину чи в процесі створення тайників.

Використання рефлексивного мислення є важливою умовою визначення напряму пошуку інформації, збирання доказів, обрання тих чи інших тактичних прийомів процесуальної дії. Імітація мислення і дій злочинця не тільки поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяє припускати його майбутні дії — знищення чи приховування слідів, посилання на фальшиве алібі, фальсифікацію доказів, інсценування події.

§ 7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Тактичне рішення — це визначення мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та засобів досягнення мети. Тактичне рішення складається з трьох частин:

1)  інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2) організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та напрями взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних заходів);

3)  операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу, способів її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення)*.

Оптимальне використання тактичних прийомів та їх систем передбачає дослідження проблеми тактичного ри-

* Про поняття тактичного рішення, особливості його підготовки та прийняття див.: Белкин Р. С. Курс криминалистики. — В 3 т.: Т. 3: Криминалистические средства, приемьі й рекомендации. — М.: Юристь, 1997. — С. 176—201.

---------------------------------------------201

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

зику, постановка якої у криміналістиці відноситься до середини 70-х років.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках в разі неуспіху. Терміну «ризик» у психології відповідають три основних взаємопов'язаних значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху у діяльності, що визначається сполученням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків;

2)  ризик як дія, яка в тому або іншому відношенні загрожує суб'єкту втратою (програшем, травмою, шкодою);

3)  ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного (результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як виконання слідчим або суддею діяльності в умовах можливого виникнення негативних наслідків. За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1)  проведення тактичних операцій;

2) здійснення слідчих (судових) дій та оперативно-роз-шукових заходів;

3)  застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих процесуальних дій;

4)  використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлена ступенем невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків — позитивних або негативних. Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію найменшого тактичного ризику, заздалегідь зпрогнозувати 202 --------------------------------------------------------------------------

____________Глава /4. Загальні положення криміналістичної тактики

негативні наслідки та передбачити заходи щодо їх попередження.

Тактичний ризик пов'язаний з ситуаційною обумовленістю — об'єктивними чинниками (відсутністю або недостатністю інформації, наявністю суперечливих даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування (судового розгляду) або можливих ситуацій процесуальної дії та ін.). Важливе значення для визначення того, чи є він необхідним, має слідча (судова) ситуація або ситуація слідчої (судової) дії.

Тактичний ризик обумовлений також суб'єктивними чинниками: досвідом слідчого або судді при оцінці зібраного матеріалу, можливостями використання рефлексивного мислення, вмінням аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

При обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися таких положень:

1)  прогнозувати можливе настання результатів як наслідок реалізації тактичного рішення;

2)  варіювати доказовою інформацією;

3)  визначати допустимість тактичного ризику у конкретній ситуації.

Найбільшу складність тактичний ризик має при обранні тактичної операції, адже чим більша кількість дій і завдань входить до неї, тим ширший характер можливих негативних наслідків. Проводити тактичні операції доцільно у ситуаціях з незначним ризиком.

Тактичний ризик може бути прогнозованим щодо окремої процесуальної дії або тактичних прийомів її провадження. Використання тих чи інших прийомів у ситуації тактичного ризику дозволяє слідчому (судді) регулювати її. Тут можна говорити про ситуацію дійсну, яка має місце, і ситуацію, що створена через використання певних при--------------------------------------------------------------------------- 203

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

йомів, та одержанням у зв'язку з цим нової інформації. Тобто йдеться про ситуацію, що динамічно розвивається.

Тактичний ризик може мати місце відносно системи прийомів у цілому (в разі ускладнень з визначенням ситуації або можливості несприятливої її зміни) або окремих її прийомів (внаслідок дефіциту інформації). У процесі реалізації системи її тактичні прийоми наповнюються конкретним змістом відповідно до обставин злочину та інших фактичних даних. В умовах тактичного ризику окремі елементи системи можуть залишитися невитребуваними через наявність прогалин в інформації або сумнів щодо її якості.

Гнучкість та варіантність тактичних прийомів, їх взаємозамінність у багатьох випадках дозволяють пом'якшити ступінь тактичного ризику при провадженні слідчої дії. Здійснення систематизації тактичних прийомів, розробка та пропонування судово-слідчим працівникам типових систем дає змогу зменшити ступінь тактичного ризику. Зниження або усунення ризику пов'язано з можливістю:

1) вибору комплексу тактичних прийомів, які є найдоцільнішими у відповідній ситуації;

2) заміни та використання іншої системи прийомів, якщо ситуація буде недостатньо чітко прогнозована або система не працюватиме.

204

Глава 15^ Організація Д..

Глава 15. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

§ 1. Сутність організації розслідування

Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів потребує чіткої організації та планування. Організація розслідування передбачає певні рівні діяльності по розкриттю, розслідуванню злочинів і запобіганню них:

1) вищий — система заходів, яка забезпечує ефективність функціонування елементів системи і досягнення відповідної мети. Організація розслідування виступає як специфічна форма діяльності усіх компетентних органів держави, тобто органів дізнання і досудового слідства усіх відомств;

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комплекс заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяльності, вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного відомства;

3) методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення і застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії або організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів; ----------------------------------------------------------------------- 205

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

—  налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями;

—  забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

—  налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування по кожній кримінальній справі;

—  здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів по кримінальній справі має бути точно визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Стосовно слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування.

§ 2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування. Необхідність планування

206  -------------------------------------------------------___-----------------------

_____________       Глава /5. Організація і планування розслідування

випливає з усієї суті діяльності слідчого у розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та опе-ративно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2)  забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання опе-ративно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5)  сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об'єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування належать:

1)  точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2)  обґрунтованість плану розслідування;

3)  індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

-----——_-----_----------------------------------------------------------------- 207

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу, який є в його розпорядженні. Найдоцільнішою формою плану є така:

ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ

за кримінальною справою №______

по обвинуваченню_____________

за ст.___________КК України

прізвище, ім'я та по батькові Стислий зміст справи:_____________________

Слідчі версії 

Обставини, що підлягають з'ясуванню 

Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи 

Термін виконання 

Виконавець 

Примітки 

1 

2 

3 

4 

5 

6 

При розслідуванні складних справ, по яких залучається велика кількість осіб, письмовий план доцільно складати за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допомогою яких графічним шляхом систематизуються дані ио справі. Графічне зображення даних справи, систематизованих за певними ознаками, допомагає чітко уявити структуру і суть як справи в цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також мережеве планування, яке передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування становить певну складність через відсутність доказової інформації. 208-----------------------------------------------------------------------

______________Глава 15. Організація і планування розслідування

§ 3. Вчення про криміналістичну версію

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про який-небудь об'єкт. Розслідування злочинів теж має пізнавальний характер, однак його специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає насамперед у тому, що предметом його є суспільне небезпечні й протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв'язки, знищені або замасковані сліди, зв'язок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів тотожне дізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним законам гносеології.

-------------------„----------------------------------------- 209

141-280

Розділ третій. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування злочинів не носить такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, що мають своїм предметом фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприйняття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як сліди у буквальному розумінні — сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших формах, — показання свідків, обвинувачених тощо. Проте навіть така обмежена безпосередність сприйняття події злочину створює необхідні передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою діалектичних категорій. Застосування їх у кожній галузі знань має особливості, які визначаються співвідношенням загального діалектичного методу і спеціальних методів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності й явища у процесі пізнання при розслідуванні злочинів набувають своєї специфіки. Зокрема, аналіз у процесі розслідування виступає в різних формах залежно від того, які функції він виконує. Аналіз події злочину по слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає як умовне, розумове розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин, слідів та ін. Аналіз при підготовці та проведенні допиту полягає у вивченні конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формуванні запитань, визначенні тактичної лінії допиту тощо.

Специфіка застосування категорії сутності й явища при пізнанні у сфері розслідування також визначається предметом дослідження. Сутність окремих явищ, що є результатом злочинної дії, не тільки не виступає на поверхні, а маскується, постає у перекрученому вигляді, старан-

_________________Глава 15. Організація і планування розслідування

но вуалюється. Такі труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли сліди злочину приховані, обстановка події злочину інсценована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (повний чи не повний) комплекс даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані виступають як наслідок певних причин, встановити які й є завданням слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є встановлення істини, тобто з'ясування усіх обставин злочинної події. Встановлення об'єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій, різних за родом і значущістю.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез, версії не мають на меті створення наукових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін, встановлений для розслідування.

Версія — це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У зв'язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність розслідування, досягнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування: а) при обмеженій доказовій інформації; б) за відсутності доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематизації доказового матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтовано-

-------:----------------------------------------------------2ІІ

144-280

му висуненні припущення, яке визначає найбільш швидкий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхні логічні основи — індуктивний чи дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1)  аналіз фактичного матеріалу;

2)  висловлення припущення (саме версії);

3)  виведення наслідків версії;

4)  перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп жінки. Під час огляду місця події було виявлено напівзанурений у яму з водою труп молодої жінки та сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу наштовхнули слідчого на думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. У результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже була з'ясована особа потерпілої та було встановлено, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово висловлювала бажання звернутися до послуг «тітки Ганни». Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, що під час проведення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було виявлено. Після того, як слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а

саме:

1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни»;

212------------------------------------------------------------------------------------------

___________Глава 15. Організаціяїїпланування розслідування