15999

Конкурентне право

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

У навчальному посібнику розглянуто основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслено поняття й види конкуренції та монополії, висвітлено основні положення законодавства про захист економічної конкуренції. Посібник містить навчальну програму курсу «Конкурентне право України».

Украинкский

2013-06-18

2.99 MB

24 чел.

КОНКУРЕНТНЕ

ПРАВО

Навчальний юпосібник

Київ

Видавництво “Шшкола”

2004

ББК 67.9(4УКР)304я73

У28                            .І|

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України      Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист № 14/18.2-1562 від 1 жовтня 2003 р.)

Рецензенти:                                          Й І.П. КОЗАЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор;   .а^іИ

Ю.В. НІКІТІН, кандидат юридичних наук, доцент;       ^^В Д.М. ВЕПРИНЯК, кандидат юридичних наук,           І^^И член-кореспондент міжнародної кадрової академії     ...ми^^І

«^щ^^^^^^^Н

^ЯЯ^И

Удалов Т.Г.                                    •Ц

У28    Конкурентне право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 496 с. - Бібліогр.: с. 333-337. I8ВN 966-661-309-3 І8ВН 966-339-126-Х

У навчальному посібнику розглянуто основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслено поняття й види конкуренції та монополії, висвітлено основні положення законодавства про захист економічної конкуренції. Посібник містить навчальну програму курсу «Конкурентне право України».

Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів вищих юридичних і економічних навчальних закладів та широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління.

ББК 67.9(4УКР)304я73

I§ВN 966-661-309-3                © Т.Г. Удалов, 2004 ІЗВМ 966-339-126-Х               © Видавництво «Школа», 2004


Зміст

Передмова

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

§ 2. Принципи конкурентного права

§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

§ 2. Монополізм та монополії

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Глава 3. Регулювання монополій

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій

§ 2. Демонополізація економіки

§ 3. Природні монополії

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Глава 4. Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

§ 2. Аналіз ринку

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції

§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні. Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України

§2. Структура, компетенція і організація діяльності органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення         законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними

Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю

§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади  як чинник, що призводить до вчинення ними  антиконкурентних дій

Глава 8. Недобросовісна конкуренція

§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення

Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 1. Сутність узгоджених дій

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання

§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України

Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду майна (економічна концентрація)

§ 1. Сутність економічної концентрації

§ 2. Економічна концентрація в Україні

§ 3. Глобалізація економіки

Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції

§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів

§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту

§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної конкуренції

§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Додаток 1. Програма курсу «Конкурентне право України»

Додаток 2. Основні нормативні акти законодавства про захист економічної конкуренції України

Закон України «Про захист економічної конкуренції»

Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5

Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №27-р

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №26-р

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.02 №33-р

Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам          господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.04.03. № 105


Передмова

Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку.

Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які потрібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає науково-технічний прогрес.

Одними з найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм, які визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Вони встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.

Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь-якій сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання — захист і підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдяки яким і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено сталий розвиток економіки України.

За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено, спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього будуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем стихія ринку буде призводити до усунення з нього чи поглинання слабіших виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олі-» гополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.

Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслює поняття й види крнкуренції та монополії, висвітлює основні положення українського законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління, аспіранти, студенти та громадяни.

У першу чергу цей навчальний посібник покликаний допомогти студентам та аспірантам опанувати науку конкурентного права, а особам, які працюють у різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист економічної конкуренції,                      і

Таким чином, вивчення та застосування на практиці поло- | жень даного навчального посібника дасть можливість:      і

• підприємцям — здійснювати свою діяльність відповід- І но до норм чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й управління, а також конкурентів, що спрямовані на спотворення конкурентного клімату на ринку;

• посадовим особам органів влади й управління — запобігти прийняттю неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управління та підприємців;

• аспірантам і студентам — успішно засвоїти та скласти навчальні дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;

• громадянам — захистити свої права як споживачів. Автор буде вдячний за надані відгуки, зауваження та пропозиції до цього навчального посібника. Коментарі прошу надсилати за електронною адресою и1@Ьі§1.ги.            

Глава 1

Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловживання монопольним становищем.

Термін «конкурентне право» (СотреШіоп І.а^) має багато значень. Можна виділити принаймні чотири основні значення терміна «конкурентне право»:

1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;

2) конкурентне право як галузь законодавства;

3) конкурентне право як наукова дисципліна;

4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її вивчають у вищих юридичних та економічних навчальних закладах.

Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єдиної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін «конкурентне право» використовують досить часто. -

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — Закон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом .(АпЩгизї Ьа^). Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спрямовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законодавство США регулює не лише відносини, пов’язані з моно-

подією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурси- В цію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимоно- ^ польне (картельне, КагІеІІгесЬі) право виникло лише у другій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне законодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права ‘ (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним терміном — «законодавство про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.

В Україні виникнення конкурентного права можна пов’язати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного закону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Радою України Закону України «Про захист економічної конкуренції» таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопущення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям «законодавство про захист економічної конкуренції».

Отже, з точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.

У запропонованому навчальному посібнику термін «законодавство про захист економічної конкуренції» має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це прин

ципово відрізняє термін «законодавство про захист економічної конкуренції» від терміна «антимонопольне законодавство», який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін «законодавство про захист економічної конкуренції» застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних від-» носин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців.

Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України «Про природні монополії» в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конкуренції, у рамках законодавства про захист економічної конкуренції ці проблеми розглядаються з таких причин:

1) часто монополії виникають та прогресують там, де була конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;

2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;

3) в існуючих монопольних сферах держава повинна передбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме відсутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та інтересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;

4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним становищем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується конкретним предметом правового регулювання, який за економічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-правових відносин:

1) відносини, пов’язані з конкуренцією;

2) відносини у сфері монополій.

Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоплюють:

• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;

• діяльність потенційних конкурентів;

• державне регулювання суб’єктного складу ринку;

• зловживання монопольним становищем та недобросо--вісну конкуренцію;                .              «

• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання;                   ^

• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;

• надання державної допомоги та пільг суб’єктам господарювання;

• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку. «

Відносини у сфері монополій виникають у процесі:

• діяльності суб’єктів природних монополій;

• регулювання державних та тимчасових монополій.

Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.

1. Ці відносини складаються при здійсненні підприємницької діяльності та у процесі її регулювання.

2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між підприємцями та державою.

3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції.

4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють захист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроеконо-мічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків).                                               Й

§ 2. Принципи конкурентного права

Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Ок-

в

ремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції.

Загальноправові принципи регулювання конкуренції.

1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові положення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:

а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері;

б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну інформацію;

в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;

г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого суб’єкта господарювання;

д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.

Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.

2. Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність державних органів з планування організації, стимулювання, обліку, контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та господарською системою в цілому.

Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.

3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим

принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законе- І давством.                                              | Спеціальні принципи.                           .      І /. Принцип підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.

2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держава, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.

3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню, спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних

; монополій. Законодавством, зокрема Законом України «Про

природні монополії», регламентовано наявність та функціо-і нування сфери природних монополій, забезпечується конт-’•: роль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій.

4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, підвищення «прозорості» товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни.

Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України «Про захист економічної конкуренції» є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.

5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.

6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.

7’. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність підприємців.

5. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зовнішньоекономічні інтереси України.

§ 3. Конкурентне право                          | як наука та навчальна дисципліна

Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань, так і її результат — систему знань щодо особливостей правового регулювання конкуренції. Безпосередніми цілями цієї науки є опис, пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції. Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної зміни.

Теоретичною основою науки конкурентного права є економічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і права, адміністративного, цивільного, господарського, кримінального права, цивільного та господарського процесів) науки.

Предметом науки конкурентного права є саме конкурентне право як галузь законодавства, практика його застосуван

ня підприємцями та органами державної влади, історія виникнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдосконалення конкурентного права, а також переваги й недоліки механізму правового регулювання конкуренції.

Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання конкуренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтримки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпечити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що розв’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практичного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.

Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивалася разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один десяток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно публікуються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).

На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного права в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі повільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глибшому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законодавство, напрацьовується адміністративна та судово-господарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’язаних проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конкуренції.

На цій теоретичній та практичній основі доцільно викладати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести

до навчального курсу вищих навчальних закладів та закладів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принципи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається «Конкурентне право України».

Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких ;• положень і напрямів:                                  •;

• предмет, система, методи, джерела конкурентного;

права;                                       ‘       ;;

• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання монополій;                           І;

• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;

• вивчення та дослідження ринку;

• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;

• дослідження такого явища, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Їх види та класифікація;

• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.

Зазначений навчальний курс розроблявся для його викладання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є формування у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю.                                             І

Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного права підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть

можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а відтак забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про захист економічної

конкуренціє?

2. Які значення має термін «конкурентне право»?

3. З якою подією можна пов’язати виникнення конкурентного права в Україні?

4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?

5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?

6. Що є предметом науки конкурентного права?

7. Яке основне завдання науки конкурентного права?

Глава 2

Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагатися) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції.

Конкуренція виявляється в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зробити все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:

1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару;

2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.

Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає економічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною зако

номірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку.

Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни.

У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприємці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найнижчими цінами.

Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостерігається зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств.

Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкуренції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням

Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш конкурентоспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.

Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції.

Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спорті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.

Тому одне з першочергових завдань держави — не допустити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відображено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:

1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основний зміст конкуренції.

2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи неправомірних) підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми конкурентами.

3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.

4. Окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові механізми.

Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція змушує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.

У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. виконувати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задоволення суспільних інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвитку конкуренції.                                        іА

§ 2. Монополізм та монополії                  ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.                     •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.

;   Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок, що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної конкуренції у підприємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави з підтримки та захис

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці.

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулювання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — стимулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чином, поряд з існуванням конкуренції як природного елемента економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іноді нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо

регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо проаналізувати законодавство про захист економічної конкуренції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нормативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати відносини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної конкуренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед них посідають закони України «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання».

Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної конкуренції. На жаль процес закріплення у законах норм про конкуренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести норму права, що спрямована

.на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін.

Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значення. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.).

Крім того, величезне значення у справі захисту міжнародної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробітництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-правових документів, серед яких Угода про узгодження антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Федерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 роки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики та ін.                                          ,

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Оскільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важливою справою при вивченні конкурентного права.

Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації антимонопольної політики» від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Плану заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і розвиток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради України «Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР.

У першу чергу він грунтується на нормах Конституції України. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

З метою неухильного забезпечення конституційних положень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у правилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конкуренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті державними органами рішень, зокрема щодо створення монопольних утворень (наприклад, для підвищення рівня обороноздатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв).

Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нормативно-правових актів що морально застаріли. Таким чином, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.

З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції» чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Антимонопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і навпаки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушеннями виключно з формальних підстав, без урахування конкретних наслідків для економіки. Підтвердженням формального підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що воно допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оцінювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспіль-

ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прийняття рішень.

Разом з удосконаленням правового регулювання суспільних відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспільства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.

По-перше, Закон передбачає виняток для малих та середніх підприємців у частині застосування положень, які регулюють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для власників об’єктів права інтелектуальної власності.

По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльності» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій суб’єкта господарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепродажу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відносинами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання питань з управління підприємствами та оптимізації схем корпоративних зв’язків у межах єдиної групи.

По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єктів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комітет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.

Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону така особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та

споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комітету, а й безпосередньо в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим різноманітність процесуальних форм захисту порушених прав, що в цілому сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист економічної конкуренції та обмежує фактично «монопольний статус» правоохоронної діяльності Комітету у сфері , захисту конкуренції.

Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господарювання. В ньому дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Закон упорядковує систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Разом з підвищенням правової регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за порушення законодавства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції. При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим, що в Законі не передбачено стягнення з суб’єктів господарювання незаконно одержаного прибутку, отриманого внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на основі, у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У зв’язку з цим дві третини норм Закону стосуються регламентації діяльності самого Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності реалізації матеріальних норм, рівень правової захищеності підприємців від неправомірних дій, прозорість та передбачуваність діяльності Антимонопольного комітету України.

Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення доказової бази у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, надаючи додаткові повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами у справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів у житлах чи інших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом

внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали процедуру прийняття судом такого рішення.

Важливим кроком на шляху запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання дозволу Комітету на вчинення узгоджених дій. При цьому запроваджується механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу.

Щоб запобігти порушенням законодавства, введено нор- ‘ му, яка зобов’язує Антимонопольний комітет України надавати підприємцям висновки про те, чи будуть їх певні дії порушенням законодавства. Ця норма гарантуватиме підвищення передбачуваності застосування законодавства про захист економічної конкуренції, що додасть упевненості підприємцям під час здійснення господарської діяльності.

Контрольні запитання для самоперевірки

/. У чому полягає сутність конкуренції?

2. Що таке економічна конкуренція?

3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції?

4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію?

5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції?

6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці? «7. У чому полягає негативне явище монополії?

8. У чому полягає сутність монополії?

9. Коли виникає монополія в економіці?

10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати економічну конкуренцію?

12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту економічної конкуренції?

13. З чого складається законодавство про захист економічної конкуренції?                ‘               Ш

14. Який закон України є основним у сфері захисту еко- ~л помічної конкуренції?                             І

щ

Глава 3              |И Регулювання монополій       

ЯІ

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій      і

Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єктивно застосовувати засоби регулювання монополій необхідно зрозуміти сутність монополізму та монополій.

Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:

• демонополізація монопольних утворень;

• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

• контроль за ціновою політикою монополістів;

• попередження, припинення та усунення порушень законодавства.

Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли в результаті конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для будь-якої особи особ-

ливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку діяльність.

Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та регулювати держава. Розглянемо кілька шляхів такої регламентації та регулювання.

§ 2. Демонополізація економіки

За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортименту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищення її якості тощо.

Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за рахунок роздержавлення сектора економіки, який належав державі, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності.

Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки.

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів,

вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України були:

• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках;

• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

• захист інтересів підприємців та споживачів від діяль- . ності монопольних утворень;

• створення структури горизонтальних ринкових зв’язків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних управлінських структур;

• адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об’єднань до роботи в нових умовах.

Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом подолання інфляційної кризи та початком стабілізації економіки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати заходи стабілізаційного характеру, покликані посилити державне управління в державному секторі економіки, із заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони діяли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості державних організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватизації майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації економіки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася

значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу, зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонополізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Сьогодні об’єктами демонополізації є:

• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне становище на ринках. Об’єктами демонополізації можуть також бути:

• державні організаційні структури монопольного типу;

• центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції:

• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

• Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної виконавчої влади;

• Антимонопольний комітет України бере участь у проведенні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень; прий-

&&

має розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропозиції відповідно до його компетенції;

• Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо регулювання відповідних ринків і діяльності монопольних утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також виступати:

• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єднань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань;

• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об’єднань, статус не відповідає чинному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:

децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих суб’єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законодав-

ством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади;

зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій господарюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;

стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України господарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків; створення но-

• вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законодавству;

ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підприємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновники структури зберігають статус самостійних підприємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у добровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

• внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;

• немає тісного технологічного зв’язку між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;

• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічного зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає у поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

§ 3. Природні монополії

Важливим напрямом сучасної економічної політики в Україні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін.

Відповідно до Закону України «Про природні монополії» «природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». „,

«                        •               ^яИ^

Отже, природна монополія — сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб’єкт.

Існування природних монополій пояснюється тим, що через значну капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат суспільства на її запровадження і підтримання.

З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів. Прикладом може бути знов-таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв’язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на виробництво.

Сьогодні в Україні суб’єкти природних монополій діють на таких ринках:

• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

• транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

• передачі та розподілу електричної енергії;

• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

• управління повітряним рухом;

• зв’язку загального користування;

• централізованого водопостачання та водовідведення;’

•• централізованого постачання теплової енергії;

• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб’єкти природних монополій — особливий вид суб’єктів господарювання. Для забезпечення їх ефективної діяльності держава передбачила спеціальний механізм регулювання. Це передбачений законодавством комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках природних монополій. Державне регулювання необхідно перш за все для захисту інтересів споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій, а також для підвищення економічного ефекту від їх діяльності. Воно відбувається на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів природних монополій. Суміжні товарні ринки не перебувають у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють на них, реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливі без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізу- ш ються) суб’єктами природних монополій.                  І

До суміжних товарних ринків належать такі ринки:   • ‘:1

• постачання природного газу та інших речовин, транс- І портування яких здійснюється трубопровідним транс-’И портом;

• зберігання природного газу в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

• внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

• виробництво електричної енергії в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

• постачання електричної енергії;

• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли її використовують виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підпри- -(

,              ••     —— ємницької діяльності з виробництва теплової енергіг^І

(ліцензійними умовами);

• надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв’язку.

Посилення впливу з боку держави на діяльність суб’єктів природних монополій пов’язано з відсутністю нині дієвого механізму регулювання зазначених суб’єктів. Для налагодження такого механізму було розроблено та прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери. Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Суб’єкти природних монополій діють на ринках, що мають для держави та суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою яка забезпечує життєдіяльність держави. Ефективна діяльність суб’єктів природних монополій має не лише економічне, а й політичне значення. Виходячи з цього, з метою регулювання ринків, що перебувають у стані природних монополій, в Україні передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у різних галузях та сферах економіки. Так, законодавством передбачено діяльність Національної комісії регулювання електроенергетики України, на яку державою покладено регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері електроенергетики та нафтогазовому комплексі, на ринках транспортування природного та нафтового газу трубопроводами, транспортування нафти та нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами тощо.

Законодавством передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, що діють у галузі транспорту та зв’язку. Зазначені комісії мають забезпечити контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій у цих галузях.

Національні комісії з регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, вони утворюються та ліквіду-

ються Президентом України, який також затверджує положення, на підставі яких діють комісії. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з Голови комісії та не менш як двох членів комісії, яких призначає і звільняє за поданням Прем’єр-міністра України Президент України. Термін повноважень голів і членів комісій становить шість років; одна й та сама особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд. Комісії ліквідуються у разі виникнення можливості для розвитку конкуренції на відповідному товарному ринку.

Основні завдання національних комісій:

• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

• сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвиткові конкуренції на суміжних , ринках;                                         і9И

• формування цінової політики у відповідній сфері регу- Д лювання;                                         Щр

сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів,

• що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.

Виходячи з цього та відповідно до покладених на них завдань, комісії:

• розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності суб’єктами природних монополій та суб’єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, контролюють їх додержання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил;

• видають у встановленому порядку суб’єктам природ-• них монополій та суб’єктам господарювання, що діють на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

• формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій;

• подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладення державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та пропозиції щодо регулювання інвестиційних _ процесів у сферах природних монополій;

• . складають і ведуть реєстри суб’єктів природних моно-1 ‘полій, передають до відповідних державних органів • матеріали про порушення чинного законодавства;

• беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодав-

• ства про природні монополії;

• інформують громадськість через засоби масової інформації, а також публікують щорічні доповіді про свою діяльність і діяльність суб’єктів природних монополій;

• здійснюють інші функції, що випливають з покладених на них завдань.

З метою реалізації державної політики щодо регулювання сфери природних монополій та виконання покладених на них завдань, комісії мають право:

• отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність суб’єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на них функцій;

• приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому положеннями про комісії, рішення, що є обов’язковими для виконання суб’єктами природних монополій;

• приймати рішення про накладання штрафів на суб’єктів природних монополій;

• складати протоколи про порушення посадовими особами суб’єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• застосовувати у встановленому законом порядку відповідні санкції до суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, за порушення ними умов та правил підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);

• приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;

• встановлювати для суб’єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не нале->. жить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця -діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;

• звертатися до суду (господарського суду) з відповідними позовними заявами у разі порушення суб’єкта-.ми природних монополій та суб’єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, норм законодавства.

Національні комісії регулювання суб’єктів природних монополій у межах своєї компетенції приймають рішення, що є обов’язковими до виконання. Рішення приймаються на засіданнях комісій, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, у яких беруть участь представники суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, об’єднань споживачів і громадськості. Обов’язкова умова прийняття рішень комісіями — забезпечення додержання прав і законних інтересів громадян, підприємців і суспільства. Рішення комісій підлягають виконанню у визначені ними терміни. Рішення у справах, пов’язаних з порушеннями законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні інтереси, публікуються у засобах масової інформації не пізніше, ніж через місяць з дня їх прийняття.

Заінтересовані особи, які незгодні з рішенням комісії, мають право у місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому порядку. Водночас оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання. Зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді може лише суд (господарський суд) за клопо- вь танням заінтересованих осіб.                           . •

Суб’єкти природних монополій мають певні обов’язки. • Вони повинні:                                          У ‘ додержуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприєм-

....                        .      .            .„    і

ницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що діють на суміжних ринках, та споживачами;

• надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

• забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об’єктів, устаткування та земель-- них ділянок, що є у їх власності або користуванні. У разі недодержання суб’єктами природних монополій своїх обов’язків та порушення ними законодавства, що регулює діяльність у сфері природних монополій, комісії можуть накладати на цих суб’єктів штрафи за:

• несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, або надання за-відомо недостовірних даних — у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних мо-. нополій, та порушення умов і правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу, а у разі відмови суб’єктів природних монопо-

лій від сплати штрафу він стягується за рішенням суду (господарського суду).

Посадові особи суб’єктів природних монополій несуть адміністративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недос- . товірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послугами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це процес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.

Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрачати природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ресурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку.   Ц

Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги)грошовому вимірі.                                  Й

За часів адміністративно-командної економіки ціноутворення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від «команди зверху», вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів.

Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.

Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:

1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.

.2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.

3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.

4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.

Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:

• між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;

• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;

• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);

• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;

• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнят-ком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.

Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм ринкового ціноутворення найпоширеніші такі:

1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок «природних» економічних обставин на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:

• зникнення певних товарів з ринку;

• виникнення черг;

• нормування товарів;

• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;

• накопичення товарів;

• «чорний ринок».

2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з

об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської продукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від різких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України «Про ціни і ціноутворення», нормативних актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

Політика ціноутворення — складова загальної економічної і соціальної політики України, спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачу-ваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

В народному господарстві застосовуються вільні ціни і та-„ рифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи ‘ щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину то-’варів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на продукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів), становлять значну частину внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.

В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:

по-перше, є такі галузі господарства, які мають монопольний характер, тобто там немає практики вільного ціноутворення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;

по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.

Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.

За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ- д;

ного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних мо- І нополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких вклю- І ‘ чено до переліку підприємців, що займають монопольне ста- | новище на загальнодержавних та регіональних ринках, а та- «|

кож до осіб, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін.

Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.

Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснення в Україні державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів) та контролю за ними.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Антимонопольним комітетом України запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України.

На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни регулювання Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.

Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони зобов’язані подати у терміни, встановлені відповідним органом:

• відомості про запланований рівень цін;

• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;

• відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);

• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому;

• пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповідного органу Антимонопольного комітету та органу державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони порушують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.

Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або

монопольне низькою.

Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом

господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’

єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна, зокрема, має місце у разі:

підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат;

прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її номінального рівня при зниженні якості товару, зміні його комплектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може при-; звести до одержання додаткових прибутків чи компенсації

І необрунтованих витрат.

Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку ! як постачальник, продавець товару, надавач послуг, викона-’ вець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному .. ринку або суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ціну, що існувала б-за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обме-| ження конкуренції.

І   Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна | товару нижча власних витрат (собівартості) і при цьому | призвів чи міг призвести до одержання збитків, не обрунто-

Іваних кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у вигляді встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єктів господарювання (конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх фінансово-економічного становища.

Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призвела до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, покупців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у невигідне становище в конкуренції.

Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено однаковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реалізацію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих споживачів.

Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необ-

рунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити механізм їх державного регулювання в Україні, органи державної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на

споживчому ринку.

Під поняттям «моніторинг цін на споживчому ринку»

розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуації на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніторинг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналі-тичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встановлення та застосування цін.

Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку

є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціальне значущих продуктів харчуван-’. ня та споживчих товарів для оперативного інформування органів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх

розвиток.

В результаті проведення оперативного моніторингу цін на

споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної виконавчої влади України про стан розвитку цінової ситуації на ньому.

Й&

Контрольні запитання для самоперевірки              

1. Чому виникає необхідність у державному регулюван- :| ні діяльності суб’єктів, що займають монопольне у становище?

2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?

3. Для чого необхідна демонополізація економіки?

4. Які органи забезпечують процес демонополізації?

5. Що таке природна монополія?             -;

6. На яких ринках діють суб’єкти природних монополій?

7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяльності суб’єктів природних монополій?

8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?

9. Хто запроваджує та скасовує державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень?

. ч»д»а

Глава 4 Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи механізм, що зводить разом покупців і продавців певних товарів і послуг. Ринкові механізми створювались та розвивались протягом століть. Передумовою виникнення ринку був природно-історичний розвиток виробництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного господарства. Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну товарів на ринку.

Крім економічної точки зору на існування ринку, існує також юридичне його визначення. З юридичної точки зору ринок — це місце де укладаються угоди, метою яких є придбання чи реалізація товару та отримання прибутку.

Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів) на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Напевно у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром — місцем придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен набувати різних форм. Найближчий універмаг, майстерня з ремонту взуття, газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.

Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення.

Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господарювання витрачати час та кошти на організацію своєї діяльності, розробку та використання новітніх технологій, забез

печувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — найнижчі ціни тощо.

Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот капіталу, який накопичується у ефективних власників. Підприємці, що господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефективні стають багатими, неефективні — бідними.

Інтегруюча функція ринку полягає в тому, що він з’єднує світову економіку в єдине ціле, розвиваючи при цьому систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних.

Ринки можна класифікувати за різними критеріями. За економічним призначенням їх поділяють на ринки предметів споживання, фінансовий, валютний, ринок праці тощо. Ці ринки у свою чергу поділяються на ринки м’яса, риби, хлібу і хлібобулочних виробів, коксу, вугілля, цінних паперів та ін.

В залежності від інфраструктури та обсягів обміну товарів, є ринки, що розвиваються, розвинуті та високорозвинуті ринки. Наприклад, товарні та фондові біржі — це високо-розвинуті ринки.

В залежності від території, яку охоплює ринок, він може бути регіональним, загальнодержавним і міжнародним.

Крім того, залежно від кількості суб’єктів господарювання на ринку, їх ринкових часток, наявності та ступеня перебор-ності бар’єрів на шляху вступу на ринок, існують такі основні типи (моделі) ринків:

• досконала (довершена) конкуренція;

• монополістична конкуренція;

• олігополія;

• абсолютна монополія.

Досконала (довершена) конкуренція. До такого типу (моделі) ринку належить ринок, на якому діє велика кількість незалежних суб’єктів господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною різницею часток на ринку. Нові суб’єкти господарювання мають можливість легко вступити на цей товарний ринок. Ринок з досконалою (довершеною) конкуренцією характеризується наявністю таких умов:

1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і продавців, що жоден з них, діючи самостійно, не у змозі вплинути на ціни на ринку;

2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з

нього;

3) всі особи (продавці та покупці), що діють на ринку,

мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прийняття рішень, пов’язаних з виробництвом і споживанням;

4) продукція однорідна (гомогенна).

Монополістична конкуренція. Цей тип (модель) ринку зовні схожий на досконалу конкуренцію, але йому притаманні також елементи абсолютної монополії. На ринку діє велика кількість суб’єктів господарювання, що мають незначну частку, кожний з яких пропонує різновиди одного й того самого товару. Такий ринок має незначний, легко переборний рівень бар’єрів на шляху вступу на ринок. Основні відмінності ринку з монополістичною конкуренцією від ринків з досконалою конкуренцією і абсолютною монополією полягають насамперед у поведінці кожного суб’єкта господарювання у сфері ціноутворення, тобто у незначному впливі кожного з суб’єктів господарювання на рівень ціни, який може значно перевищувати конкурентну ціну у разі досконалої конкуренції і бути нижчим, ніж рівень на ринку абсолютної

монополії.

Олігополія — найпоширеніший тип (модель) ринку і, на

відміну від ринкових структур, що були наведені раніше, включає різноманітні ринкові ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від структурних показників ринку можна визначити як «групова монополія» або обмежена конкуренція. Олігополія характеризується невеликою кількістю діючих на ньому суб’єктів господарювання, причому кожен з учасників цього ринку має змогу незалежно від інших встановлювати ціни та визначати обсяги виробництва продукції.

Олігополія відрізняється від досконалої (довершеної) конкуренції тим, що її учасники не залежать один від одного;

від монополістичної конкуренції — тим, що суб’єкти господарювання мають певний контроль над встановленням цін;

від абсолютної монополії— тим, що кожний її учасник ретельно стежить за діяльністю конкурентів (у абсолютного

монополіста немає конкурентів).

Є кілька видів олігополії. Якщо ринкові частки суб’єктів господарювання, що діють на олігополістичному ринку, приблизно рівні — це симетрична олігополія, а якщо різні — асиметрична. Спрощеною формою олігополії є дуополія. Дуополія — це ситуація, за якої на ринку діють два продавці.

Абсолютна монополія — ринок, на якому діє один продавець та існують непереборні бар’єри на шляху вступу на ринок. Абсолютна монополія протилежна досконалій (довершеній) конкуренції. Учасник цього ринку має владу над’ці-I ноутворенням, він сам визначає і встановлює рівень цін.

Абсолютну монополію слід відрізняти від ринкової влади. Ринкову владу набувають учасники ринку не лише там, де існує абсолютна монополія, а й там де є олігополія, монополістична конкуренція чи домінуючий суб’єкт господарювання.

Абсолютна монополія існує, якщо наявні бар’єри входу на. ринок. Виникнення таких бар’єрів може бути зумовлено як юридичними, так і економічними чинниками. Так, правовий захист плодів інтелектуальної діяльності може утворювати бар’єр входу на певний товарний ринок. Економічні бар’єри можуть виникати в результаті стратегічних дій суб’єктів господарювання або внаслідок економії на масштабі.

Крім того, існують олігопсонічна та монопсонічна моделі ринку. Олігопсонія — ринок, на якому діє кілька покупців. І Монопсонія — ринок, на якому діє один покупець.

Докладніше характерні властивості основних чотирьох типів (моделей) ринків представлені на таблиці у праці Р. Маконнела та Л. Брю «Економіко».

Характерні ознаки чотирьох основних типів (моделей) ринку

Характерні

Типи (моделі) ринку

відмінності

(ознаки)

Досконала

Монопо

Олігополія

. Абсолютна

конкуренція

лістична

(групова

монополія

конкуренція

монополія)

,

Кількість

значна

велика

невелика

один

суб’єктів

(велика)

кількість

кількість

господа

кількість

рювання

Тип товару

стандарти

диферен

стандарти

відсутн

зований

ційований

зований

товари-

або диферен

замінники

ційований

Контроль

відсутній

незначний,

обмежений

значний

за ціною

але в значно

взаємо

(безумовний)

вужчих

залежністю

межах

або значний

за наявності

погоджених

дій (таємної

змови)

Бар’єри

відсутні

переборні

непереборні

непереборні

вступу на

або незначні

в коротко

(блоковано

ринок

(легко

строковий

вступ

переборні)

період

на ринок)

Нецінова

відсутня

стосується

існує,

стосується

конкуренція

реклами,

особливо

лише реклами

торговельної

притаманна

щодо зв’язку

марки тощо

цьому ринку

з громад

ськими

організаціями

Приклади

роздрібна

ринок послуг,

ринки вироб

ринки

торгівля

зокрема

ництва сталі,

природних

сільськогоспо

ринки індпо

автомобілів,

МОНОПОЛІЙ

дарськими

шиву одягу,

сільськогоспо

товарами,

взуття,

дарського

фондова

роздрібна

реманенту,

біржа,

торгівля

побутових

ринок інвалют

електро

приладів

§ 2. Аналіз ринку

Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конкурентного середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому.

Для оцінки стану конкуренції на товарному ринку обов’язково визначають такі показники:

1. Товарні межі ринку.

2. Суб’єкти ринку.                                   ^

3. Територіальні (географічні) межі ринку.             Н

4. Часові межі ринку.                           ^Г

5. Обсяг ринку товару.             ‘           ^^Н

6. Частка суб’єкта господарювання на ринку.      ^^И

7. Рівень ринкової концентрації.

8. Бар’єри вступу на ринок.

9. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

10. Визначення ринкової влади.

11 .^ Стан конкурентного середовища на ринку, потенціал його розвитку та висновки щодо доцільності запровадження заходів, спрямованих на розвиток конкуренції.

Враховуючи результати аналізу, можна зробити висновок щодо стану конкуренції на ринку і відповідно до цього прийняти рішення про застосування тих чи інших заходів щодо захисту чи розвитку конкуренції.

Для аналізу ринку можуть використовуватися такі джерела інформації:

офіційна державна статистика — про економічні, соціальні, демографічні процеси, явища, стан ринку і вплив на нього окремих факторів;

відомча статистика — про стан, розвиток і результати діяльності конкретних міністерств, відомств, підвідомчих підприємств та організацій стосовно поставок, задоволення заявок і замовлень щодо потреб ринку;

дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку — сукупність відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки покупців, їх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики використання товару;

дані про виробничі плани підприємців — учасників ринку;

дані відомчих і незалежних дослідних та інформаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих виробників та покупців.

У ході аналізу ринку, зокрема, використовують інформацію про стан і поповнення товарного асортименту, товарних запасів, виконання заявок і замовлень промисловості, виробничі програми підприємств, проведення оптових ярмарків, товарообіг та його товарне забезпечення, ефективність рекламної діяльності з формування попиту потенційних покупців нових товарів тощо.

Суб’єктами ринку є всі продавці, які функціонують на даному товарному ринку, та всі покупці, що придбавають товар у конкретного покупця. Можливих продавців і покупців

(потенційних конкурентів) на досліджуваному товарному ринку, тобто суб’єктів господарювання, фізичних осіб, які мають можливість або намір увійти на цей ринок, встановлюють, ураховуючи такі обставини.

Потенційними конкурентами (продавцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, які мають матеріально-тех- ‘ нічну базу, кадри, технології (у тому числі ті, за якими виготовляли цей товар раніше), але з різних причин не реалізують ці можливості;

— суб’єктів господарювання, які виготовляють певний товар, але не продають (реалізують) його в конкретно визначених територіальних межах цього товарного ринку;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є відомості про наміри увійти на відповідний ринок.

Потенційними конкурентами (покупцями) можна вважати:

— суб’єктів господарювання, фізичних осіб покупців, які купують товар на іншому ринку, але через певні обставини (поліпшення умов транспортування, зменшення (зняття) інших бар’єрів) можуть з’явитися на цьому товарному ринку як споживачі;

— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є факти про готовність у майбутньому споживати відповідний товар.

Існування потенційних конкурентів впливає або може істотно вплинути на розвиток і функціонування ринку та на стан конкуренції на ньому.

Аналізуючи ринок, важливо правильно визначити товарні, територіальні (географічні) та часові його межі. У разі занадто широкого визначення меж ринку рівень конкуренції на ньому може бути завищений, а частка домінуючого суб’-’ єкта занижена. В той час коли, надмірно вузьке визначення меж ринку, навпаки призведе до завищення частки такого суб’єкта та заниження рівня конкуренції на ринку. Наслідком цього можуть бути необ’єктивні висновки та прийняття неправильного рішення щодо розвитку та захисту конкуренції на ринку.

Визначення товарних меж ринку — це процедура визначення товару (його споживчих якостей), товарів-замінників і формування групи товарів (товарної групи), сфера обігу яких розглядається споживачами (покупцями) як-один товарний ринок.

Товар — це будь-який предмет господарського обороту, у тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права, зокрема, цінні папери.

Товарні межі певного ринку визначають шляхом аналізу споживчих якостей товару (призначення, технічні і експлуатаційні показники, фізичні якості, ціну), а також умов споживання чи експлуатації товару покупцями, умов реалізації товару та рівня задоволення попиту. Для цього необхідно послідовно виконати такі операції:

• визначити досліджуваний товар, щодо якого здійснюватиметься пошук товарів-замінників;

• попередньо скласти перелік товарів-замінників;

• дослідити взаємозамінюваність товарів за обраними критеріями;

• остаточно скласти перелік товарів-замінників.

При цьому найголовніше — визначити групи взаємозамінних товарів. Взаємозамінні товари (товари-замінники) — це товари, які оцінюються споживачами як замінники один одного за функціональним призначенням, споживчими якостями, ціною, експлуатаційними та іншими якісними характеристиками.

Основою для визначення групи взаємозамінних товарів є , наявність перехресної еластичності попиту від ціни (на підставі концепції перехресної еластичності попиту), яка показує зміну обсягу реалізації певного товару, необхідного для задоволення попиту, внаслідок зміни ціни іншого схожого товару на один відсоток, і обчислюється як співвідношення між зміною обсягу реалізації одного товару та зміною ціни іншого товару за певний період.

Наприклад, розглядаються товари Х та У як товарозамін-ники. Попит на товар Х при підвищенні ціни товару V зростає або зменшується залежно від ставлення покупця до спільного використання обох товарів. Якщо при підвищенні ціни на товар Х відбувається збільшення обсягу виробництва (реалізації) товару У, необхідного для задоволення попиту, за умови, що ціна товару V лишається незмінною, тоді товари Х та V — товари-замінники.

За реальних економічних умов, яким притаманні досить високі темпи інфляції, незбалансованість попиту і пропозиції, ці спостереження ускладнюються. Ціни можуть змінюватися швидко, стихійно і, відповідно, розрахунки індексів пе-

рехресної еластичності в деяких випадках можуть призвести до необ’єктивних результатів.

Тому при визначенні товарних меж ринку слід враховувати, що:

істотне значення має незначне, але значиме підвищення ціни, оскільки лише воно може виділити реальні товари-замінники;

значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-замінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені занадто віддалені товари-замінники, що призведе до помилки стосовно товарних меж ринку;

для покупця перехід на товар-замінник може бути складним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для окреслення товарних меж ринку необхідно використовувати 5%-ий поріг, а саме: не істотним вважається підвищення ціни менш ніж на 5% (сІЦ5-%), як правило, за проміжок часу, не менший ніж один рік.

Крім того, при визначенні товарних меж ринку, слід враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи досить однорідних товарів, які споживач вважає одним і тим самим товаром, незважаючи на деяку різницю між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або диференційовані, що не усуває конкуренції між ними.

Диференціація здійснюється за зовнішнім виглядом, якістю, терміном споживання, наявністю певних додаткових послуг (сервісне обслуговування), що дає можливість споживачам визначити переваги щодо конкретного товару, який виробляється (реалізується) певним суб’єктом господарювання (продавцем).

Згідно з єдиною системою параметрів стандартизований товар поділяється: на товар технічних стандартів і товар стандартів застосування. Стандарти стосуються габаритів, якості сировини, технології виготовлення, використання тощо. Крім обов’язкових стандартів, що їх встановлюють державні органи (державні стандарти), є добровільні стандарти, які встановлюють, наприклад, асоціація виробників певного товару.

Визначення територіальних (географічних) меж ринку — це визначення меж території, на якій споживачі придбають або можуть при необхідності придбати відповідний товар для задоволення своїх потреб. Територіальні (географічні) межі ринку визначають шляхом розв’язання пи

тання взаємозамінності товарів з точки зору постачання иР конкретним споживачам.

При цьому пороговим показником визначення територі-,а альних (географічних) меж ринку є 5%-ва зміна ціни за про- міжок часу, не менший, ніж один рік. Зокрема, якщо покуп-^ ці певного товару в одному регіоні у відповідь на неістотне, | але стале (за певний проміжок часу) підвищення цін, почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці два регіони перебуватимуть у межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який продається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних географічних меж ринків цього товару.

Територіальні (географічні) межі ринку — це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів у межах одного товарного ринку), що може бути територією держави, області, району, міста тощо або їх частиною. Територіальні (географічні) межі ринку визначаються за такими ознаками:

• можливість переміщення товару (попиту) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку (доступність транспортних засобів, які зв’язують покупця і продавця товару; незначні транспортні витрати, як правило, не більше 5% від ціни товару);

• можливість переміщення товару (пропозиції) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку (незначні витрати — в межах 5% від ціни товару — на транспортування товару до покупця; збереження рівня якості та споживчих властивостей товару при транспортуванні; відсутність на цій території адміністративних обмежень на ввезення і вивезення товарів та ін.);

• прийнятний рівень співвідношення цін на певні товари в межах цього ринку;

• збереження рівня якості і споживчих властивостей товару при транспортуванні;

• відсутність на відповідній території адміністративних та інших бар’єрів на вивезення чи ввезення товару;

• порівнянний рівень цін на певні товари на відповідній території.

Визначення часових меж ринку—визначення проміжку часу, протягом якого певна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями утворює самодостатній ринок товару зі сталою структурою.

Часові межі ринку — це час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції істотно не змінюються.

Для визначення часових меж ринку використовують проміжок часу, протягом якого зміна показників структури ринку, за інших звичайних умов, досягає або може досягнути певного порогового значення у відповідь на зміни внутрішніх чи зовнішніх чинників, що впливають на ринкову

ситуацію.

При визначенні часових меж доцільніше використовувати зміну ціни на ринку як індикатор ситуації на ньому. При цьому пороговим показником для визначення часових меж ринку є 5%-ва зміна ціни.

Як свідчить світовий досвід, для більшості ринків товарів часові межі ринку становить проміжок часу, не менший одного року. Проміжок часу, менший одного року, може визнаватися часовими межами ринку лише за умов, якщо протягом цього часу продавці товарів, які дійсно обмежують здатність відповідних продавців підвищувати ціну, мають достатньо часу, щоб вжити відповідних заходів, а значна частина покупців, які скоротили споживання цього товару внаслідок підвищення ціни, без значного ажіотажу відновити його.

Якщо застосування порогу, яким є 5%-ве підвищення ціни, не відображає реальне становище на ринку, використовують інші показники підвищення ціни, а саме: період виробництва і обороту товару — визначення меж ринку здійснюється за проміжок часу, не менший трьох періодів повного обороту авансованого капіталу при виробництві (реалізації) цього товару.

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• обсягу ринку товару;

• частки суб’єкта господарювання на ринку;

• рівня ринкової концентрації. Обсяг ринку товару визначають обсягом реалізації певного товару в натуральному або вартісному виразі, враховуючи, що він є показником обсягу поставок та споживання товару на ринку.

Якщо дані щодо обсягів реалізації не доступні, використовують обсяги виробництва. Але при цьому слід враховувати, що за певних умов обсяг виробництва товару на ринку не є достовірним показником обсягу певного ринку, який розглядається як сфера обігу (продажу-купівлі) товару в певних товарних та географічних межах. Маються на увазі випадки, коли деякі суб’єкти господарювання частину обсягу виробництва направляють за межі цього географічного ринку або частину товару виробляють для внутрішнього користування, подальшої переробки або обробки (наприклад, за наявності вертикальної інтеграції суб’єктів господарювання, які діють на певному ринку). Тому в розрахунках необхідно використовувати тільки ту частину обсягу виробництва, що призначена для реалізації лише на цьому ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах.

Обсяг ринку товару розглядається як загальний обсяг реалізації цього товару в певних товарних і територіальних (географічних) межах ринку (в натуральному або вартісному виразі) і дорівнює сумі обсягів реалізації цього товару кожного з суб’єктів господарювання, що діють на певному ринку:

п

<3/?г=^ 0( , де (=і

Окт— обсяг ринку;

Оі — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарювання;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на ринку.

За відсутності прямої інформації щодо обсягів реалізації певного товару обсяг ринку цього товару (товарної групи) обчислюють таким чином: до обсягу виробництва товару суб’єктів господарювання, що діють на ринку, додають обсяг ввезення і віднімають обсяг вивезення цього товару за межі ринку:

0/гГ = От + Ов + «Звив , ДЄ

ОйГ обсяг ринку;

От — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), що його виробляють у географічних межах ринку;

Ов — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який ввезено з інших регіонів (для загальнодержавного ринку — обсяг імпорту);

Оеив — обсяг реалізації певного товару (товарної групи), який вивезено за межі такого ринку (для загальнодержавного ринку — обсяг експорту).

Обсяг ринку слід (по можливості) визначати у натуральному виразі, щоб уникнути впливу на обчислення рівня інфляції.

У вийняткових випадках, коли інформація щодо реалізації (продажу) та виробництва недоступна, неповна або є сумніви щодо її достовірності, для визначення обсягу товарного ринку можна використати показники виробничих потужностей, які є найточнішою мірою поставок товару на відповідний ринок. Наприклад, обсяг ринку послуг готельного господарства можна визначити виходячи з загальної площі або кількості номерів.

Дослідження частки суб’єкта господарювання на ринку дає змогу визначити його розмір та яким чином частка цього суб’єкта співвідноситься з загальним обсягом цієї продукції на ринку. Частку суб’єкта господарювання на ринку певного товару визначають співвідношенням обсягу реалізованого ним товару на цьому ринку до обсягу ринку:

Л-=-^-х 100%, де Окт

Рі — частка на ринку будь-якого суб’єкта господарювання;

Окт— обсяг ринку;

<?г — обсяг реалізації конкретного суб’єкта господарювання.

Згідно з отриманими результатами складається ранжова-ний (у порядку збільшення або зменшення частки на ринку) перелік суб’єктів господарювання, які діють на товарному ринку; аналізується розподіл часток участі суб’єктів господарювання на товарному ринку щодо рівнозначності (рівномірності) присутності суб’єктів господарювання на ньому.

Визначення рівня ринкової’концентрації. Концентрація означає захоплення малою кількістю суб’єктів господарювання великої частки економічного простору на певному ринку. Концентрація суб’єктів господарювання (ринкова

концентрація) балансується (за наявності) концентрацією покупців.

В практиці для визначення ринкової концентрації використовують показники, що тісно пов’язані з рівнем конкуренції на ринку. Це, зокрема, коефіцієнт ринкової концентрації (СУ?) та індекс ринкової концентрації Герфіндаля— Пршмана (ННІ).

Коефіцієнт ринкової концентрації (СК), обчислюють як відсоткове співвідношення суми продажу (обсягів реалізації) певного товару значимими суб’єктами господарювання (продавцями) до загального обсягу ринку за такою формулою:

п ^

СК=1—— х 100, де

Чрт

Оі — обсяг реалізації певного товару «і» — значимим суб’єктом господарювання;

і — порядковий номер значимого суб’єкта господарювання (від 1 до п);

п — кількість значимих суб’єктів господарювання;

Орт — обсяг ринку цього товару.

Для аналізу ринку використовують рівень концентрації трьох (п’яти, семи) значимих суб’єктів господарювання (СК-3, СК-5, СК-7). Недоліком цього показника є невраху-вання всіх суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку, оскільки для аналізу ринку велике значення може мати кількість суб’єктів господарювання, на які залишається решта обсягу ринку цього товару. Крім того, значний вплив на структуру ринку має можливість дрібних суб’єктів ринку протидіяти ринковій владі значимих суб’єктів ринку, оскільки за певної структури ринку можлива істотна протидія дрібніших суб’єктів ринковій владі значимих суб’єктів господарювання.

Подолати цей недолік при вимірюванні рівня концентрації дає можливість використання індексу ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана (ННІ), який враховує загальну кількість суб’єктів господарювання, що діють на даному ринку.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля—Пршмана показує, яке місце, частку на ринку мають дрібніші суб’єкти. Обчислюють ННІ як суму квадратів часток (у відсотках)

•7’7

кожного з господарюючих суб’єктів (продавців), що діють на цьому ринку, за такою формулою:

п

ЯЯ/=^(Р,)2 ,де

і=і

Рі •— частка на ринку і-го суб’єкта господарювання;

п — кількість суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку.

‘ Для оцінки стану конкуренції на ринку рекомендується використовувати двоповерхову оцінну шкалу на основі одночасного застосування коефіцієнта концентрації (СК-3) та індексу Герфіндаля—Гіршмана (ННІ). Такі ринки поділяються на три типи:

висококонцентрований (ринок з істотно обмеженою конкуренцією)

при 70% < СК-3 < 100%, 2000 < ННІ < 10000;

помірно концентрований (ринок з помірно обмеженою конкуренцією)                                     Щі при 45% < СК-3 < 70%,                          •

1000 < ННІ < 2000;                          • неконцентрований ринок (конкурентний ринок)    Н при СК-3 < 45%,                                • ННІ < 1000.                 .               •

Показники ринкової концентрації дають змогу оцінити^ ступінь монополізації ринку. Зокрема, монополізований ринок характеризують коефіцієнт концентрації та індекс Герфіндаля—Гіршмана, які наближені до максимального показника (СК-100%; ННІ» 10000).

Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:

• бар’єрів вступу на ринок;

• відкритості ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.

Існування бар’єрів вступу на ринок зумовлено економічними чи юридичними обставинами. Залежно від типу (моделі) ринку бар’єри вступу на нього можуть бути високими, низькими, непереборними або взагалі їх може не бути. Якщо на ринку з досконалою конкуренцією бар’єрів немає взагалі, то на абсолютно монополізованому ринку вони непереборні. Треба враховувати, що рівень переборювання бар’єрів може

згодом змінюватися. Наприклад, для суб’єктів господарювання, які планують увійти на ринок протягом тривалого часу (від 2 до 10 років), за цей період внаслідок змін у законодавстві, виходу з ринку діючих суб’єктів господарювання та інших факторів можуть зникнути чи змінитися один чи кілька бар’єрів.

Можна виділити такі бар’єри, що можуть перешкоджати суб’єктам господарювання вступити на ринок:

1. Економічні та організаційні обмеження. Їх можуть зумовлювати такі економічні фактори:

• державна політика щодо інвестицій, кредитів, податків, цін, тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та наслідки її впливу на певний товарний ринок;

• середньогалузева норма прибутку;

• рівень ризику, пов’язаний з капіталовкладеннями (строки окупності капітальних вкладень);

• неплатежі.

2. Адміністративні бар’єри. Включають в себе обмеження щодо діяльності суб’єктів господарювання на певному товарному ринку, що їх встановлюють органи державної влади і адміністративно-господарського управління та контролю; вони пов’язані з ліцензуванням окремих видів діяльності, квотуванням, рішеннями державних органів щодо заборони ввезення (вивезення) товарів за межі певної території, перешкодами (обмеженнями) у наданні земельних ділянок, виробничих і конторських приміщень тощо.

3. Бар’єри, пов’язані з нерозвиненістю ринкової інфраструктури. Тут має значення наявність чи відсутність необхідних засобів комунікації (транспорту, зв’язку), існування суб’єктів господарювання, що надають консалтингові, лізингові та інші види послуг.

4. Бар’єри, зумовлені впливом вертикальної (горизонтальної) інтеграції. Приймається до уваги ступінь використання суб’єктами господарювання, що інтегровані у вертикальні структури, усіх можливих привілеїв внутрішньо-корпоративних зв’язків та їх вплив на діяльність незалежних конкурентів. Вплив горизонтально інтегрованої структури визначається, наприклад, можливістю встановлювати «цінові бар’єри» щодо обмеження вступу на ринок потенційних конкурентів, або усунення з ринку діючих.

5. Бар’єри, пов’язані зі стратегією поведінки значимих суб’єктів господарювання, що діють на ринку. Мається на увазі цінова та збутова стратегія значимих суб’єктів господарювання стосовно певного товару, їх політика щодо конкурентів як власників патентів, ліцензій, товарних знаків тощо. Виявляється наявність тривалих господарських зв’язків значимих суб’єктів господарювання з суб’єктами господарювання, що постачають матеріально-технічні ресурси, і покупцями (споживачами) певного товару (групи товарів), або значні оборотні кошти (достатня маса прибутку), що дає можливість певним покупцям (споживачам) забезпечити особливий режим розрахунків з суб’єктами господарювання, що також ставить їх у привілейоване становище щодо потенційних конкурентів.

6. Бар’єри, пов’язані з ефектом масштабу. Має значення обсяг (масштаб) виробництва суб’єкта господарювання. Якщо суб’єкт, що діє на товарному ринку, має досить великий обсяг (масштаб) діяльності, то для нових суб’єктів господарювання він встановлює перешкоди, пов’язані з більшими витратами на досягнення його обсягів (масштабів) діяльності. Це зменшує конкурентоспроможність нових суб’єктів господарювання на ринку порівняно з діючими суб’єктами.

7. Бар’єри, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат. Такі бар’єри виникають, якщо витрати на одиницю продукції у діючих суб’єктів господарювання значно нижчі, ніж у можливих конкурентів.

8. Екологічні обмеження. Тут мають значення наявні обмеження (заборони) органів екологічної безпеки, природоохоронних органів і громадських організацій щодо розширення масштабів діяльності на певному товарному ринку, зокрема будівництва нових виробничих і складських об’єктів, транспортних комунікацій тощо.

9. Обмеження щодо попиту. Достатня кількість певного товару на ринку, яка за умов існуючого рівня платіжоспро-можності відповідає потребі цього товарного ринку і є достатньою для задоволення попиту діючими суб’єктами господарювання, буде значною перешкодою для вступу на ринок нових суб’єктів господарювання.

10. Бар’єри капітальних витрат або обсяги інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок. Тут має значення розмір та ефективність капітальних ви-

щ

трат, пов’язаних з налагодженням виробництва певного товару потенційними конкурентами: вартість та термін окупності нового будівництва, реконструкції або технічного переоснащення діючих потужностей, оскільки значний рівень первісного капіталу, потрібний для вступу на певний товар-; ний ринок, та високі процентні ставки за кредит є значною ; перешкодою для вступу на ринок потенційних конкурентів. 5    При входженні на певний товарний ринок доцільно оціни-1 ти можливості подолання існуючих бар’єрів. Аналізуючи ступінь подолання цих бар’єрів, слід використовувати такі критерії: вчасність, імовірність, достатність.

Вчасними вважаються лише ті варіанти входження, які можна здійснити протягом двох років з початку попереднього планування вступу на ринок і до моменту коли з’являється можливість впливати на стан конкурентного середовища на ньому. Таким впливом при вступі нового суб’єкта господарювання на ринок може вважатися зниження рівня ринкової концентрації, що послаблює можливість кожного суб’єкта господарювання самостійно впливати на ринок. Імовірним вважається входження на ринок, якщо він прибутковий за цінами, які за припущенням існуватимуть на ринку у момент вступу і їх рівень буде стабільний при обсягах постачання нових учасників ринку. Входження на ринок вважається достатнім, якщо воно здійснюється в масштабах, що сприяють збереженню та розвиткові конкуренції на цьому ринку.

Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі полягає у визначенні можливостей для вступу на товарний ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів (інших країн), що значно зменшує частки . суб’єктів господарювання (вітчизняних), що діють на ринку і, відповідно, впливає на рівень концентрації та стан конкуренції на ринку.

Ступінь відкритості ринку щодо міжрегіональної торгівлі орієнтовно оцінюється за показником СВР, який обчислюється як відсоткове співвідношення суми загального обсягу ввезення (імпорту) товару на місцевий ринок з інших регіонів значимими суб’єктами господарювання (продавцями) до загального обсягу ринку за такою формулою:

СВР = -В х 100, де

С/рт

СВР — ступінь відкритості ринку;

І В —- загальний обсяг ввезення (імпорту) товару на місце- |

вий ринок з інших регіонів;                        І Орт — обсяг ринку цього товару              ‘       |

Відкритим для міжрегіональної торгівлі вважається ри- | нок, показник СВР якого вищий 20%.                   |

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Можливість окремого суб’єкта господарювання чи групи суб’єктів підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією, має назву ринкової чи монопольної влади. Наслідком зловживання такою владою є господарський застій, зменшення обсягу виробництва продукції, погіршення добробуту суспільства та ін.

Проте існування ринкової влади ще не означає, що суб’єкт зловживає нею. Але це дає можливість суб’єктові втручатися у конкурентний процес на ринку та використовувати власну економічну силу з метою встановлення перешкод (обмежень) ефективній конкуренції. Тому, щоб дати визначення ринкової влади, необхідно з’ясувати, якою мірою її існування відповідає критерію ефективності діяльності ринку.

Дослідження полягає насамперед у виявленні таких умов існування ринкової влади, як наявність високого рівня концентрації ринку, існування непереборних бар’єрів вступові на ринок протягом тривалого періоду, а також наявність монопольного становища суб’єкта господарювання (або групи суб’єктів господарювання) на певному ринку.

Крім того, необхідно провести дослідження з виявлення окремих додаткових умов існування ринкової влади, тобто:

• істотної кількісної переваги частки певного суб’єкта господарювання над частками найближчих конкурентів на цьому ринку за умови її стабільності протягом тривалого часу;

• наявності контролю з боку суб’єкта господарювання над вертикально суміжними ринками (ресурсів, транспорту, послуг щодо реалізації, реклами тощо);

• наявності у суб’єкта господарювання особливих прав, повноважень, інших пільг, наданих органами держав

ної влади, органами місцевого самоврядування або органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Один з методів оцінки ринкової влади полягає у встановленні ступеня перевищення ціни над граничними витратами, І який визначається індексом Лернера за такою формулою:

^Л=•ц——в-,^Vіі                                    ^

ІЛ — індекс Лернера;                              ^Н Ц — ціна;                                         ЦЯ ГВ— граничні витрати.                               |

Індекс Лернера дорівнює нулю (ІЛ = 0) за умов досконалої конкуренції (Ц = ГВ). ІЛ > 0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення від нуля дає змогу оцінити її ступінь.

На практиці визначити граничні витрати дуже складно. Тому, щоб обчислити індекс Лернера, припускають, що в довгостроковому періоді граничні витрати дорівнюють середнім витратам на одиницю товару суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку (за наведеною нижче формулою) : ‘

^ч»

або:

.   (Ц - СВ) х 0 _   Прибуток ~   Ц х 0     Обсяг реалізації’

Ц -— ціна;

СВ— середні витрати;

О — обсяг реалізації у натуральному вимірі.

Індекс Лернера — статичний показник, який не дає можливості оцінити вплив існування ринкової влади на стан конкурентного середовища. Тому необхідно досліджувати діяльність зазначеного монопольного утворення щодо відповід-’ ності (сумісності) його діяльності конкурентним співвідношенням, впливу на стан конкуренції.

Ринкова влада пов’язана зі здатністю суб’єкта господарювання впливати з вигодою для себе на ціну, якість, рекламу, нововведення тощо і спрямована на спотворення конкуренції для підтримки і захисту власного існування шляхом підвищення рівня бар’єрів, чим знижує можливість потенційних конкурентів впливати на стан конкурентного середовища цього товарного ринку, а також створення умов для зловживання монопольним становищем, що призводить до обмеження (порушення) прав суб’єктів господарювання—конкурентів.

Виявлення ринкової влади, аналіз її наслідків та доведення того, що її існування призвело або може призвести до обмеження конкуренції на відповідному ринку, дає підстави для оцінки стану конкурентного середовища та вжиття певних заходів щодо сприяння конкуренції.

Оцінка стану конкурентного середовища на певному товарному ринку дає змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та заходи цього втручання.

Залежно від стану конкурентного середовища товарного ринку вживають таких заходів, що сприяють розвиткові конкуренції:

Для висококонцентрованих ринків:

контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, які займають монопольне становище на ринку, а також попередження порушень або припинення їх;

• примусовий поділ монопольних утворень, які зловживають своїм монопольним становищем;

• зниження бар’єрів вступу на ринок перш за все шляхом активізації інвестиційних процесів;

• здійснення заходів щодо поділу або реорганізації організаційних структур монопольного типу;

• сприяння розвиткові міжрегіональної та міжнародної торгівлі;

• сприяння розвиткові та підтримання малого підприємництва;

• обмеження процесів злиття та створення об’єднань

юридичних осіб. Для помірно концентрованих ринків:

• моніторинг показників стану конкурентного середовища;

• контроль за додержанням законодавства про захист

економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій (погоджених дій, угод);

• при підвищенні рівня концентрації або інших показників, які свідчать про зниження рівня конкуренції, >       впровадження заходів щодо сприяння розвиткові конкуренції.

Для неконцентрованих ринків:                       м !    • моніторинг показників концентрації з метою запобігти І підвищенню рівня концентрації та підтримки розвитку • конкурентного середовища на товарному ринку;      |

• контроль за додержанням законодавства про захист • економічної конкуренції суб’єктами господарювання, ^ зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції. Висновки щодо оцінки стану конкурентного середовища можуть бути використані органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю для розробки конкретних заходів щодо демонополізації, розвитку конкуренції та створення і підтримання сприятливого клімату для розвитку підприємництва.

Контрольні запитання для самоперевірки.                І /. Що таке товарний ринок?                         •

2. Які функції виконує ринок?                        І

3. Які існують основні типи (моделі) ринків?         Щ

4. Яким чином визначаються товарні, територіальні \     (географічні) та часові межі ринку?

5. Хто є суб’єктом ринку?

6. Яке значення для ринку мають потенційні конкуренти?

7. Яким чином відбувається визначення кількісних показників?

8. Яким чином відбувається визначення якісних показ- ^ ників?                                            Й

9. Які бар’єри входу на ринок Вам відомі?             І

10. Яким чином визначається ринкова влада?          І //. Які можуть бути вжиті заходи щодо сприяння роз- І виткові конкуренції?                            -І

Глава 5                | Держава як інститут, що забезпечує  І захист та розвиток конкуренції     І

§ 1. Органи, які забезпечують захист         ^Н та розвиток конкуренції в Україні.            •ЯИ Загальні засади діяльності                     «««^ Антимонопольного комітету України             Я

Розвиток і вдосконалення конкуренції у підприємницькій діяльності належать до загальносуспільних питань, на вирішення яких відповідно до їх компетенції спрямована діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Правила добросовісної конкуренції втілюють у життя: Верховна Рада України — шляхом відповідного законодавчого забезпечення; Президент України — спрямуванням діяльності органів виконавчої влади усіх рівнів на реалізацію ринкових перетворень і забезпеченням економічного зростання в Україні, проведенням відповідної внутрішньої і зовнішньої політики держави; Кабінет Міністрів України — реалізовуючи завдання щодо управління економічними процесами в державі, визначених Президентом та Верховною Радою України.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики відіграє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке не лише забезпечує розробку відповідних програмних документів, а й разом з іншими органами виконавчої влади здійснює регулювання монополій, забезпечує моніторинг процесів розвитку ринкових відносин.

Свій внесок у реалізацію конкурентної політики під час приватизації державного майна і створення структурних передумов розвитку конкуренції вносить Фонд державного майна України, а також Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва, забезпечуючи вирішення проблем з оптимізації обсягів втручання держави у підприємницьку діяльність.

Слід зазначити, що істотним фактором, який сприяє розвиткові конкуренції, є кардинальні зміни, що відбулися останнім часом у підходах до розвитку конкуренції з боку дер

жавних органів усіх рівнів, а значить і в їх діяльності, злам у розумінні ними того, що ефективна конкурентна політика — одна із головних складових державної/а не вузьковідом-. чої чи регіональної, політики.

Важливу роль у реалізації конкурентної політики держави відіграють судові органи, насамперед, господарські суди, які дають можливість підприємцям захистити своє право займатися незабороненою законом діяльністю.

Центральне місце у державному захисті економічної конкуренції, обмеженні монополістичної діяльності, виявленні та припиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції посідає Антимонопольний комітет України (далі — Комітет).

На відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, таких, як Німеччина чи США, де, як правило, антимоно-польні відомства виникали на базі структур, що існували раніше, з використанням їх спеціалістів та матеріально-технічної бази, в Україні створювати систему антимонопольних органів довелося з нуля.

Створення Антимонопольного комітету України відбувалося у кілька етапів. Перший розпочався з прийняттям у лютому 1992 р. Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». У жовтні 1992 р. було призначено Голову Антимонопольного комітету України, а прийняття 26 листопада 1993 р. Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та призначення у грудні того ж року державних уповноважених Антимонопольного комітету започаткувало його повномасштабну діяльність як колегіального органу. Тому саме 26 листопада 1993 р. вважається офіційною датою створення Комітету. З утворенням протягом 1994— 1995 років мережі територіальних відділень завершився другий етап формування системи органів Антимонопольного комітету України. Сучасний етап діяльності Комітету щодо розбудови ефективного конкурентного середовища визначив прийнятий у січні 2001 р. Закон України «Про захист економічної конкуренції», в основу якого покладено принципово нові правові норми, що мають сприяти захистові та розвитку конкуренції в Україні.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Комітет є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, мета діяльності якого — за-

безпечити державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями та повноваженнями, і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Комітету, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Комітету, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав його працівників на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Комітет підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України. Такий подвійний контроль в повній мірі повинен забезпечувати законність його діяльності та неупередженість його органів при прийнятті ними своїх рішень.

Основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики держави, а це включає в себе: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контроль за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Якщо порівнювати основні принципи діяльності Комітету з конституційними то можна стверджувати про їх схожість. У своїй діяльності Комітет керується конституційними принципами: законності, гласності, захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів. Свою діяльність він здійснює виключно відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», інших законів та нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України, то застосовуються правила міжнародного договору.

§ 2. Структура, компетенція                 ИЯ|Н Г організація діяльності                         • органів Антимонопольного комітету України      ^

Місце знаходження Комітету — місто Київ. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворено його територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення. Один з державних уповноважених Комітету за посадою є також головою Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Як орган державної влади свої повноваження Комітет здійснює з додержанням Конституції та законів України, а також незалежно від органів влади, адміністративно-господарського управління та контролю, місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, об’єднань громадян чи їх органів. Будь-яке втручання зазначених органів або осіб в діяльність Антимонопольного комітету чи його територіальних відділень забороняється.

Державою на Комітет покладено завдання із забезпечення захисту та розвитку конкуренції в економіці України. Виходячи з цього, він наділений певними повноваженнями. Необхідно звернути увагу на те, що, в залежності від завдання такі повноваження різні та мають специфічний характер.

II Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про Антимоно-. польний комітет України», свої повноваження Комітет реалізує у трьох різних сферах:

1) у сфері здійснення контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;

2) у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;

3) у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Комітету та застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері здійснення контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має такі повноваження:

* розглядати заяви і справи про порушення законодав-

ства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обрунтованість;

• перевіряти суб’єктів господарювання, об’єднання, органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю щодо додержання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірок та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету у виконанні ними повноважень, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування заходів, передбачених законом, для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечен-

*     ня проведення розгляду справи про порушення зако-г     нодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

• звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;

• надавати компетентним органам інших держав інформацію у випадках та порядку, передбачених законом;


• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції. У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Комітет має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;              -Д

• переглядати, перевіряти рішення, прийняті Органак^Д Комітету в межах компетенції;                  ‘ЦІ’

• дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу, проводити дослідження ринку, визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання, звертатися до суду, звертатися та одержувати інформацію, необхідну для здійснення своїх повноважень;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Комітету та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має такі повноваження:

вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадо

вих осіб інформацію, у тому числі з обмеженим досту-пом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики;

• узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики;                                            ‘

• брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, що можуть вплинути на конкуренцію;

• призначати експертизу, проводити дослідження рин- ‘ ку, визначати наявність або відсутність контролю між ‘ суб’єктами господарювання, звертатися до суду;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

• взаємодіяти з органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• узагальнювати практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення;

• розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

• брати участь у розробленні та внесенні Президенту України та Кабінету Міністрів України пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, розвитку і захисту конкуренції та демонополізації економіки;

• розробляти та затверджувати разом з іншими заінтересованими органами державної влади міжвідомчі нормативно-правові акти з питань розвитку і захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

• приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, організації діяльності органів Антимонопольного комітету України;

• здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів;

• надавати рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

• вносити пропозиції Президенту України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, приписи органам влади, місцевого самоврядування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції або внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конкуренції;

• утворювати адміністративні колегії Комітету;

• утворювати територіальні відділення та дорадчі органи Комітету;

• брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що належать до компетенції Комітету;

• видавати свої друковані органи, офіційні видання (збірники) актів законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну сторінку в мережі Інтернет;-

.   .    •

• здійснювати інші повноваження, передбачені законо-»1

давством про захист економічної конкуренції. Отже, завдання та повноваження надані Комітету держа-. вою є достатніми для досягнення ним мети своєї діяльності — забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України очолює голова, який ;

має статус державного уповноваженого. Голова Комітету представляє його у взаємозв’язках з органами влади та управління, зарубіжними антимонопольними органами, громадськими організаціями тощо, координує діяльність Коміте- , ту і взагалі здійснює особливі функції та приймає найважливіші рішення, що стосуються діяльності органів Комітету. Він призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк ;

його повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку Голова продовжує виконувати свої обов’язки до призначення нового Голови. Голова Комітету може бути ;

звільнений з займаної посади у разі вчинення ним злочину, , грубого порушення службових обов’язків та у зв’язку з неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я. Крім того, він має право заявити про свою відставку Президенту України.

Припинення повноважень Голови Комітету не тягне за собою складення повноважень державними уповноваженими. У разі дострокового припинення повноважень Голови Комі-| тету, на його місце має бути призначено нового Голову на | строк, що залишився. Голова Комітету:

|    • очолює Комітет та спрямовує його діяльність, головує |      на засіданнях Комітету;

|   • вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо |      призначення та звільнення з посад заступників Голо-|      ви та державних уповноважених Комітету;

1   • розподіляє обов’язки між першими заступниками, за-?;      ступниками Голови та державними уповноваженими |      Комітету, спрямовує діяльність територіальних відді-|      лень Комітету;

ї    ‘ подає на затвердження Комітету кошторис доходів і ;;       видатків Комітету та його територіальних відділень;

‘,’    • є розпорядником бюджетних асигнувань на утримай- ‘ ^      ня і забезпечення діяльності Комітету;

• здійснює прийняття, переведення та звільнення пра-

цінників апарату Комітету та його територіальних відділень, застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Комітету та його територіальних відділень;

• утворює територіальні відділення в межах кошторису, тимчасові адміністративні колегії Комітету для розгляду питань, що належать до компетенції Комітету;

• видає накази, затверджує положення, інструкції та інші акти, обов’язкові для працівників Комітету та його територіальних відділень;

• представляє Комітет у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, громадянами та об’єднаннями суб’єктів господарювання чи громадян та підписує від імені Комітету міжвідомчі нормативно-правові акти;

• має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, поданням органів Комітету, голови його територіального відділення або з власної ініціативи витребувати будь-які матеріали, в тому числі заяви і справи про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що перебувають на розгляді органу Комітету чи голови його територіального відділення, та передати їх на розгляд іншому органу Комітету чи голові територіального відділення, за винятком заяв і справ, віднесених до виключної компетенції Комітету як вищого колегіального органу;

• затверджує структуру Комітету;

• затверджує штатний розпис та кошторис Комітету за погодженням з уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань фінансів, штатний розпис та кошторис територіальних відділень;

• здійснює інші дії, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

Голова Комітету має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Голова Комітету має перших заступників і заступників, яких з числа державних уповноважених призначає на посади та звільняє з посад Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Комітету. Строк повноважень перших заступ-

Р

ників та заступників Голови Комітету припиняється із завершенням строку їх повноважень як державних уповноважених. Разом з тим, заступники Голови, державний уповноважений Комітету може бути звільнений з посади: за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи; за власним бажанням; у разі грубого порушення службових _ обов’язків або вчинення ним злочину.

Перші заступники та заступники Голови Комітету:

‘   • координують і контролюють роботу територіальних ;      відділень, дорадчих органів та установ, що належать до сфери управління Комітету;

;   • спрямовують і контролюють діяльність підпорядкова-I’      них їм структурних підрозділів;

;    • організовують правове забезпечення діяльності структурних підрозділів апарату Антимонопольного коміте-I      ту України;

• забезпечують взаємодію Комітету з Верховною Радою ;      України, міністерствами та іншими центральними ор-?      ганами виконавчої влади, правоохоронними органами, ^      судами, іншими органами державної влади, підприєм-.      ствами, установами та організаціями, міжнародними організаціями, державними органами та неурядовими організаціями інших держав;

|і   • за дорученням Голови Комітету беруть участь у засіданнях комітетів Верховної Ради України під час роз-|      гляду питань, пов’язаних з діяльністю Комітету, та

представляють Комітет у відносинах з іншими органа- ‘ •      ми державної влади, місцевого самоврядування, під-|      приємствами, установами та організаціями;

|   • погоджують призначення на посади та звільнення з і      посад працівників, зміни у структурі та штатному роз-;,      писі підпорядкованих їм структурних підрозділів.

Виключною функцією перших заступників Голови Коміте-; ту є те, що вони мають додаткове право уповноважувати працівників Комітету та його територіальних відділень представляти інтереси Комітету в суді.

Розподіл обов’язків між першими заступниками Голови та заступниками Голови Комітету здійснює Голова. Перші- заступники і заступники Голови Комітету виконують за дорученням Голови окремі його функції і заступають Голову Комітету у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень. У разі відсутності перших заступни-

ків і заступників обов’язки Голови Комітету виконує державний уповноважений.

Голові Комітету, його заступникам та державним уповноваженим після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада), місце навчання, а у разі неможливості (ліквідація підприємства, установи, організації) — їм надається рівноцінна робота на іншому підприємстві, в установі, організації або вони зараховуються до резерву кадрів державної служби за посадою, що відповідає їх професійному рівню, з урахуванням рангу державного службовця.

На період працевлаштування за колишніми Головою, його заступниками та державними уповноваженими Комітету зберігається середньомісячний заробіток, але не більше одного року.

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

Комітет, його адміністративні колегії, державні уповноважені, адміністративні колегії територіальних відділень-Комітету є органами Антимонопольного комітету України.

Систему органів Комітету очолює Антимонопольний комітет України як вищий колегіальний орган. Вищий колегіальний орган покликаний розглядати та вирішувати першочергові завдання у сфері захисту та розвитку економічної конкуренції. Комітет як вищий колегіальний орган може розглядати будь-яке питання, що належить до компетенції його

« органів.

Виключно до компетенції Комітету, як вищого колегіального органу належать:

• надання дозволу або заборона узгоджених дій;

• перевірка рішень, прийнятих державними уповноваженими та адміністративними колегіями Комітету, перевірка законності та обгрунтованості постанов про адміністративні правопорушення, винесених державними уповноваженими та адміністративними колегіями Комітету. (Це обмеження не розповсюджується на випадки перевірок, розслідувань і судових розглядів відповідними правоохоронними органами і судами);

• перегляд рішень, прийнятих Комітетом, у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та за заявами і справами про узгоджені дії, концентрацію;

Я

• затвердження власних нормативно-право.вих актів;

• затвердження разом з іншими заінтересованими органами виконавчої влади міжвідомчих нормативно-правових актів;

• схвалення проектів нормативно-правових актів, розроблених Комітетом з питань, що належать до його компетенції, відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

• затвердження Положення про територіальне відділення Комітету;

• затвердження положень про дорадчі- органи Комітету та їх склад;

• утворення постійно діючих адміністративних колегій Комітету;

• заслуховування звітів державних уповноважених, голів територіальних відділень, керівників структурних підрозділів апарату Комітету;

• затвердження звітів про діяльність Комітету для подання їх Верховній Раді України.

Для реалізації повноважень Комітету у сфері захисту та розвитку економічної конкуренції утворюються й інші колегіальні органи. Так можуть утворюватися: постійно діючі адміністративні колегії, тимчасові адміністративні колегії, адміністративні колегії територіальних відділень.

Постійно діючі адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Комітетом з числа державних уповноважених у складі трьох осіб. Постійно діючу адміністративну колегію очолює перший заступник або один із заступників Голови Комітету.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, на-

давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації;

• перевіряти рішення адміністративних колегій територіальних відділень Комітету;

• переглядати рішення, прийняті постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або .відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови, а також перевіряти законність та обгрунтованість постанов, винесених адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету, в цих справах;

• звертатися до суду із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольно-го комітету України має право надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції органам державної влади, місцевого самоврядування, установам, організаціям, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України утворюються Головою Комітету з числа державних уповноважених та голів територіальних відділень Комітету у складі не менше ніж три особи. Тимчасову адміністративну колегію очолює державний уповноважений. Така колегія утворюється на певний визначений строк або для досягнення певної мети. Компетенція тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України майже подібна до компетенції постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України утворюється головою територіального відділення з числа керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи. За згодою Голови Комітету до складу адміністративної колегії територіального відділення можуть входити посадові особи Комітету. Адміністративну колегію територіального відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення або його заступник.

Діяльність адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України координує голова відповідного територіального відділення. Адміністративна

колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, на-’ давати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

• розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови в цих справах;              |

• переглядати рішення, прийняті адміністративною ко- і| легією територіального відділення Комітету;         •

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав- І ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації орга-

|       нам влади, органам місцевого самоврядування, орга-|       нам адміністративно-господарського управління та [       контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять Г       ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

;’    • • звертатися до суду із запитами щодо надання інфор-I       мації про справи, що розглядаються цими судами від-:,       повідно до законодавства про захист економічної кон-I       куренції.

і   Адміністративна колегія територіального відділення Анти-;; монопольного комітету України має право надавати обов’яз-і кові для розгляду рекомендації та вносити до органів дер-; жавної влади, органів місцевого самоврядування, установ, ? організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції І щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження моно-ґ полізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання 6 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Члени Комітету, його адміністративної колегії, адміністративної колегії територіального відділення Комітету мають рівні права щодо розгляду питань, що належать до компетенції цих органів відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час прийняття розпоряджень і рішень.

Рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України приймається від імені Комітету, а рішення адміністративної колегії територіального відділення від імені територіального відділення Комітету.

Формою роботи Комітету та його адміністративних колегій, адміністративних колегій територіальних відділень Комітету є їх засідання. Такі засідання є правомочними за умови присутності більшості від їх встановленого складу. Розпорядження та рішення Комітету, його адміністративної колегії, адміністративної колегії територіального відділення Комітету приймаються шляхом голосування більшістю голосів присутніх на їх засіданнях членів.

У разі перевірки Комітетом рішення, прийнятого державним уповноваженим, адміністративною колегією Комітету, перевірки законності та обгрунтованості постанови про адмі-

ністративне правопорушення, винесеної адміністративною колегією Комітету, державним уповноваженим, засідання є правомочним, якщо на ньому присутня більшість від встановленого складу Комітету, без урахування осіб, які приймали рішення, виносили постанову, що перевіряється. У такому разі рішення приймається Комітетом більшістю від його встановленого складу. При цьому особи, які приймали рішення, виносили постанову, що перевіряється, не беруть ь участі у голосуванні.                                    ||

Державні уповноважені Комітету є однією із голов- |, них осіб при розгляді справ та доведенні вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Вони координують діяльність працівників Комітету під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначає напрями їхньої роботи, приймає розпорядження та постанови в межах своєї компетенції, робить запити до підприємств та установ тощо.

Державні уповноважені призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Комітету. Строк їх повноважень становить сім років. Після закінчення цього строку державний уповноважений продовжує виконувати свої обов’язки до призначення на цю посаду нової особи. Державним уповноваженим може бути призначено громадянина України, який досяг тридцяти років, має вищу, як правило, юридичну чи економічну освіту, стаж роботи за фахом не менше п’яти років протягом останніх десяти років. Державні уповноважені є членами Комітету як вищого колегіального органу та очолюють або входять до складу адміністративних колегій, а також виконують інші обов’язки за дорученням Голови Комітету.

Державний уповноважений Комітету має такі повноваження:

• розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих

справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Комітету, вносити, передавати їх в установленому Комітетом порядку на розгляд цих органів для прийняття рішення;

• приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій;

• складати протоколи, розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови в цих справах;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення , законодавства про захист економічної конкуренції за умови пред’явлення службового посвідчення і документів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування; -

• при розгляді заяв і справ про порушення законодав-. ства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції посадових осіб і працівників суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, інших юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв, а також фізичних осіб;

• призначати експертизу та експерта з числа осіб, які

володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету виконувати повноваження, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації;

• залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

• визначати наявність або відсутність контролю чи узгодженості дій між суб’єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

• вносити до органів виконавчої влади обов’язкові для

розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припи-•’ нення операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної кон-

, куренції;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприєм

ництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

• надавати обов’язкові для розгляду рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

• ‘звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

• представляти Комітет без спеціальної довіреності в ‘ суді;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

Рішення та розпорядження державних уповноважених приймаються від імені Комітету. Без згоди Комітету як вищого колегіального органу державний уповноважений не може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Державний уповноважений зобов’язаний виконувати вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупередженим під час здійснення своїх повноважень.

Він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (крім звільнення) на загальних підставах в порядку, встановленому законом. Державний уповноважений може бути звільнений з посади за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи, за власним бажанням, в разі грубого порушення службових обов’язків або вчинення ним злочину. Крім того, він має право на відставку в порядку, визначеному законом.

Державним уповноваженим забороняється займатися підприємницькою діяльністю або здійснювати будь-яку іншу діяльність за сумісництвом. Виключенням є наукова, викладацька та творча діяльність. Вимоги державних уповноважених в межах їх повноважень є обов’язковими для виконання

у визначені ними строки. Невиконання їх законних вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Важливу роль у забезпеченні функціонування системи органів Антимонопольного комітету України відіграє апарат Комітету, його територіальних відділень. Він здійснює робо- . ту із забезпечення діяльності Комітету та його органів, територіальних відділень, в тому числі організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу.

Посадові особи апарату Комітету та його територіальних відділень за дорученням Голови, державного уповноваженого чи іншого органу Комітету можуть здійснювати такі дії:

• проводити розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу та попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання, проводити дослідження ринків;

• проводити перевірки суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за умови пред’явлення службового посвідчення і документів, що підтверджують проведення перевірки чи

розслідування;

• при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

• у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами

чи джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

• у разі перешкоджання працівникам Комітету виконувати повноваження залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування передбачених законом заходів, необхідних для подолання перешкод;

• залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів до забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування, в тому числі збирання та вилучення доказів, накладення арешту на май-ь.       но, предмети, документи, інші носії інформації;

;:    • залучати до проведення перевірок спеціалістів органів |       державної влади, органів місцевого самоврядування, : •     підприємств, установ, організацій за погодженням з їх ;       керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення.

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

; Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонополь-» ний комітет України», під час розгляду заяв і справ про ? узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідувань, досліджень, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Комітету та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів.

Втручання центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об’єднань громадян та їх представників в діяльність Комітету та його територіальних відділень забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника Комітету та його територіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

З метою координації діяльності у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки, органи Комітету взаємодіють із центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування. Основними формами зазначеної взаємодії є: розроблення спільних планів проведення заходів щодо контролю за дотриманням вимог законодавства, в тому числі конкурентного, демонополізації галузей, підгалузей або конкретних суб’єктів господарювання; підготовляння спільних наказів, інструктивних та інформаційних листів; створення спільних робочих груп, взаємні консультації, обмін інформацією; проведення спільних нарад, конференцій і семінарів; взаємне залучення фахівців до виконання певних завдань тощо.

У процесі своєї діяльності органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю приймають певні рішення, що є обов’язковими до виконання. Якщо виконання цих рішень може призвести до обмеження, усунення чи спотворення конкуренції на відповідних товарних ринках, то зазначені органи зобов’язані погоджувати їх з органами Комітету, а також одержувати згоду на створення, реорганізацію, ліквідацію суб’єктів господа- •;

рювання, створення об’єднань підприємств, при перетворенні органів влади та управління в об’єднання у випадках, передбачених законодавством.

Надані законом повноваження щодо погодження рішень зазначених органів, що стосуються питань розвитку конкуренції, демонополізації економіки. Комітетом використовуються, головним чином, для запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Поряд із цим, механізм контролю за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті відповідними органами рішень дозволяє розвивати нормативно-правові засади реалізації конкурентної політики, вдосконалювати координацію дій органів Комітету з іншими державними органами при захисті підприємців і споживачів від порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

• ••»•

| Приклад з практики                             І органів Антимонопольного комітету

;     3 метою усунення обмежень конкуренції на ринках агент-:   ських послуг з продажу авіаційних перевезень на території !:   України, Комітет запропонував Мінтрансу України внести відповідні зміни до «Положення про сертифікацію суб’єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України», яке надавало певні переваги системі продажу і бронювання авіаквитків фірми «АМАОЕНЗ», ‘    не сприяло розвитку конкуренції, створювало бар’єри для ;    входу на цей ринок і містило ознаки порушення законодав-;    ства про захист економічної конкуренції у вигляді обмеження прав суб’єктів господарювання щодо придбання товарів. •      Наказом Міністерства транспорту України антиконку- , рентні норми, що надавали односторонні переваги одному з суб’єктів господарювання, було скасовано. ‘;                          * * *

Крім того, органи державної влади, місцевого самовряду- • ; вання, адміністративно-господарського управління та конт-|. ролю, їх посадові особи зобов’язані передавати Комітету та ^ його територіальним відділенням відомості, що можуть свід-; чити про порушення законодавства про захист економічної і конкуренції.

  Разом з тим, органи Комітету з окремих питань та в межах своєї компетенції можуть приймати певні рішення, які є обов’язковими для виконання. Рішення зазначених органів приймаються у формі розпоряджень та постанов. Рішення та розпорядження, що приймаються органами Комітету, голо-’: вами його територіальних відділень відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, надаються особам, , які беруть участь у справі, у вигляді їх копій, посвідчених у порядку, встановленому законодавством.

Суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні , підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та пра-| цівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення або уповноважених ними працівників, подавати документи, предмети чи інші но-! сії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями

завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, надаються на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення або уповноважених ними працівників безкоштовно. Вимоги органу Комітету, голови територіального відділення можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Інформація з обмеженим доступом, одержана Комітетом, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню.

Така інформація може бути надана органам слідства та суду відповідно до закону. За розголошення комерційної таємниці працівники Комітету, його територіальних відділень несуть відповідальність.

Усні вимоги державного уповноваженого Комітету, голови територіального відділення або уповноважених ними працівників, пояснення осіб та інші дії, вчинені на виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в якому зазначається також дата і місце його складання, прізвища державного уповноваженого, голови територіального відділення та уповноважених ними працівників із зазначенням їх посад, прізвищ осіб, які надають пояснення.

Протокол підписується відповідно головуючим колегіального органу Комітету, державним уповноваженим Комітету, головою територіального відділення, уповноваженим ними працівником та особами, до яких були звернені усні вимоги. Про відмову осіб, до яких були звернені усні вимоги підпи-• сати протокол, зазначається у протоколі. Особа має право надати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

З метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єк- | тів господарювання Комітет, або його територіальні відділен- | ня у зв’язку з порушенням законодавства про захист еконо-Е І’ мічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про:

• визнання недійсними нормативно-правових та інших

актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контро-

\       лю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Комітету про ска-

;       сування або зміну актів, прийнятих органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господар-

?       ського управління та контролю, або про розірвання угоди;

• стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

• припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• зобов’язання виконати рішення органів Комітету;

• безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та (або) копій виробів іншого суб’єкта господарювання;

• вилучення, накладення арешту на майно, документи, предмети, інші носії інформації у місцях проживання та інших володіннях особи;

• з інших підстав, передбачених законом.

: Приклад з практики і органів Антимонопольного комітету України

?       Згідно з рішенням сесії Донецької обласної ради було створено закрите акціонерне товариство «Розвиток Донбасу».

До його складу увійшов 151 суб’єкт господарювання, у І    тому числі 8 підприємців-монополістів. Створення ЗАТ «Роз-|    виток Донбасу» могло призвести до посилення монопольного ^   становища окремих суб’єктів господарювання, посилення Ц   ринкової влади та сфери впливу на товарні ринки, контролю Ц   за господарською діяльністю суб’єктів господарювання.

г      Створення було здійснене без отримання попередньої згоди органів Комітету, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

‘       Засновники товариства чинили перешкоди розгляду спра-’    ви, не надаючи належну інформацію. Донецьке територіаль-\   , не відділення Антимонопольного комітету звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про визнання акта державної реєстрації недійсним. Господарський суд Донецької області задовольнив позов територіального відділен-

•     ня комітету.

*   *   *

Діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Комітетом, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.

Порядок розгляду Комітетом та його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинен забезпечувати дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб

і держави.

Органи Комітету, які розглядають справу про надання

дозволу на узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі про недобросовісну конкуренцію, до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у справі. Слухання проводиться органом Комітету, який розглядає справу, чи за дорученням голови цього органу одним або декількома його

членами.

Орган Комітету до слухання у справі залучає осіб, які беруть участь у розгляді справи, для надання ними пояснень, доводів та інших міркувань, необхідних для встановлення

фактичних обставин справи.

У слуханні у справі беруть участь працівники Комітету, його територіальних відділень, а в разі потреби залучаються експерти. До слухання у справі можуть бути залучені інші особи, якщо заявник, а у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції — заявник і відповідач, не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у розгляді справи, може провести повністю або частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, осіб, які беруть участь у розгляді справи, та інших осіб, або перешкодити подальшому розгляду справи. Порядок проведення слухання у справі визначається Комітетом відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Структура, гранична чисельність працівників, штатний розпис Комітету та його територіальних відділень затверджується Головою Комітету в межах видатків згідно з кошторисом доходів і видатків.

Л.

Г                                               •        • :    Працівники Комітету при виконанні службових обов’язків

• є представниками державної влади. Їх особисті і майнові ‘ права охороняються законом нарівні з працівниками право-, охоронних органів. Життя і здоров’я працівників Комітету та його територіальних відділень, які здійснюють розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на суму п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою. У разі заподіяння зазначеним особам у зв’язку з виконанням службових обов’язків каліцтва, поранення, контузії, травми, захворювання чи іншого стійкого ушкодження здоров’я, що виключає можливість продовження професійної діяльності, їм виплачується страхова сума у розмірі від річної до п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності), а у разі загибелі (смерті) працівника внаслідок тілесного чи іншого ушкодження здоров’я, пов’язаного з виконанням службових обов’язків, сім’ї загиблого виплачується страхова сума у розмірі п’ятирічної заробітної плати за його останньою посадою.

Збитки, завдані знищенням або пошкодженням майна працівнику Комітету чи працівнику територіального відді-’ лення або членам його сім’ї у зв’язку з виконанням ним ; службових обов’язків, відшкодовуються в установленому законом порядку в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження

та організаційні засади діяльності територіального

відділення Антимонопольного комітету України

Основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення як органу ‘ Антимонопольного комітету України закріплено в Положен-. ні про територіальне відділення Антимонопольного комітету, : затвердженому розпорядженням Комітету від 23 лютого « 2001 р. №32-р.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі — відділення) є органом виконавчої влади у сис- , темі органів Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом

України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції.

Відділення утворюються Комітетом в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, інших адміністративно-територіальних одиницях (далі — регіони), йому підпорядковані й підзвітні. Спрямування, координацію і контроль за діяльністю відповідних відділень Комітету здійснюють Голова Комітету, його заступники, державні уповноважені Комітету згідно з розподілом їхніх функціональних обов’язків.

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Його основними завданнями є: здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції; запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контроль за узгодженими діями; сприяння розвиткові добросовісної конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету — за межами регіону.

З метою забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції законодавством на відділення покладено певні завдання, зокрема відділенням

• контролює додержання законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

• розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії в межах підвідомчості і за результатами їх розгляду приймає відповідні рішення, у тому числі про накладення штрафів та припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• звертається до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, надсилає правоохоронним органам матеріали, що містять ознаки злочину;

• взаємодіє з органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

• дає рекомендації та вносить пропозиції органам влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання та об’єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

• дає рекомендації органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення припинено, — щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих по-’ рушень;

• погоджує рішення органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб’єктів господарювання, встановлення, зміни правил їхньої поведінки на ринку, чи такі, що можуть призвести до недопущення, обмеження, спотворення конкуренції або до створення монопольних утворень;

• узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд Комітету;

• організовує виконання науково-дослідних робіт з питань проведення конкурентної політики, розвитку товарних ринків за завданнями Комітету;

• бере участь в організації підготовки та навчання спеціалістів з питань, що належать до компетенції відділення;

• вживає заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

• взаємодіє із засобами масової інформації та громад-, ськими організаціями у роботі із запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, систематично інформує населення про свою діяльність;

• сприяє іншим відділенням Комітету в реалізації їхніх

повноважень;

• здійснює інші дії з метою контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції в .

межах його повноважень. Для реалізації прав та обов’язків, що випливають із завдань покладених законодавством на відділення, воно може визначати самостійно, а при потребі — разом з іншими територіальними відділеннями, межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання на ньому. Крім того, відділення може приймати відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції обов’язкові для виконання суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю розпорядження та рішення, накладати штрафи, застосовувати інші санкції. А в разі порушення суб’єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій

зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим відділення має повноваження давати висновки на проекти рішень та рішення органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, суб’єктів господарювання, зокрема щодо планів приватизації та документів на корпоратизацію підприємств, які займають монопольне становище на товарних ринках.

Також, відповідно до компетенції відділення, воно може одержувати безкоштовно надані на вимогу органу Антимо-нопольного комітету України, голови відділення чи уповноважених ним осіб документи, статистичну та іншу інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб’єкта, у якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань, покладених на відділення.

VI-           .                                                  .

Відділення не має права втручатися в господарську діяльність суб’єктів господарювання, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який призначається Головою Комітету. Це особа, яка має вищу освіту, як правило економічну чи юридичну, і стаж роботи на керівних посадах не менше трьох років. Голова відділення в Автономній Республіці Крим призначається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Він має заступників, які за його поданням призначаються Головою Комітету. Заступником голови відділення призначається особа, яка має вищу освіту. Заступники голови відділення виконують за дорученням голови відділення окремі його повноваження і заступають голову відділення у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень.

Голова відділення несе персональну відповідальність за виконання покладених на відділення завдань і функцій, ви-, значає ступінь відповідальності заступників голови, керівників структурних підрозділів та працівників відділення.

Голова відділення або особа, яка виконує його обов’язки:

• спрямовує діяльність відділення;

• розподіляє обов’язки між заступниками;

• розробляє штатний розпис відділення в межах уста- • новленої структури, чисельності та фонду оплати праці працівників, кошторис витрат, затверджує поло- . ження про структурні підрозділи, визначає їхні функції і компетенцію та затверджує посадові інструкції працівників відділення;

• є розпорядником асигнувань на утримання і забезпечення діяльності відділення;

• приймає на роботу, переводить, переміщує та звільняє працівників відділення (крім заступників);

• застосовує заходи заохочення та накладає дисциплінарні стягнення на працівників відділення (крім за-ступників);

• видає накази, розпорядження, затверджує положен- :

ня, інструкції та інші акти, обов’язкові для працівни-’ •’ ків відділення;                                       ,

• представляє відділення у відносинах з органами державної влади, у тому числі з судом, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управлін- ^

ня та контролю, суб’єктами господарювання, громадянами та об’єднаннями суб’єктів господарювання чи

громадян;

• приймає розпорядження про визначення меж товарних ринків та становища, у тому числі монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання

на ньому;

• звертається до Голови Комітету з поданням про створення в разі потреби тимчасових адміністративних ко-

•• легій Комітету для розгляду окремих справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та інших питань, віднесених до повноважень

Комітету;

• створює та очолює адміністративні колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, забезпечує їх діяльність;

• приймає обов’язкові для виконання рішення та здійснює інші дії в межах компетенції і повноважень відділення;

• здійснює інші дії за дорученням Комітету. Голова відділення Комітету під час реалізації завдань, покладених на відділення, має певні повноваження. Так, він

має право:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для

• проведення перевірки, якщо інше не передбачено законом;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових

осіб та громадян;

• вимагати для перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції необхідні документи та іншу інформацію;

• залучати за погодженням з відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами і об’єднаннями їхніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення перевірок та

ревізій;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення;

• розглядати справи про адміністративні правопорушен

ня та накладати адміністративні стягнення за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у випадках, передбачених законом;

• вилучати та накладати арешт на предмети, майно, документи та інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• розглядати заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії;

• представляти територіальне відділення без спеціальної довіреності в суді чи господарському суді;

• одержувати відповідно до чинного законодавства від суб’єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління та контролю та їх посадових осіб, а також від громадян пояснення, документи, іншу інформацію, в тому числі інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення завдань, покладених на відділення, у тому числі для розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• входити до складу постійно діючих та тимчасових адміністративних колегій Комітету (і під час прийняття •ними рішень мати рівні права з державними уповноваженими, що входять до складу колегії);

• брати участь у засіданнях Антимонопольного комітету України з правом дорадчого голосу;

• здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством.

Особа, яка виконує обов’язки голови відділення Комітету, має ті самі повноваження, які встановлені для голови відділення Комітету.

Вимоги голови відділення є обов’язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законодавством. Невиконання законних вимог голови відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність. Інформація, доступ до якої обмежено законодавством, одержана головою відділення, використовується ним відповідно до чинного законодавства.

Під час реалізації повноважень, покладених законодавством, голова відділення Комітету зобов’язаний виконувати

вимоги законодавства України, бути об’єктивним та неупе-редженим під час реалізації своїх повноважень; направляти органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю і суб’єктам господарювання подання щодо порушень посадовими особами законодавства про захист економічної конкуренції України; на вимогу Голови Комітету, але не рідше одного разу на рік, звітувати про діяльність відділення.

Діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, заяв і справ про надання дозволу на узгоджені дії здійснюється адміністративними колегіями територіального відділення Антимонопольного комітету України відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції та Регламенту про адміністративні колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України. Забезпечення розгляду заяв і справ адміністративною колегією територіального відділення здійснюється головою територіального відділення Комітету відповідно до його повноважень.

Голова територіального відділення без згоди Комітету не може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції

Проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється органами Антимонопольного комітету з метою забезпечення державного конт-. ролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, місцевого самоврядування, адмі

ністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання.

Проведення уповноваженими працівниками Антимонопольного комітету України (далі — Комітет) і його територіальних відділень (далі — відділення) планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю (далі — об’єкти перевірки) щодо суб’єктів господарювання здійснюється на підставі Положення про порядок перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р. Перевірки, що здійснюються органами Антимонопольного комітету України, можна поділити на два види.

1. Планові виїзні перевірки додержання законодавства ;

про захист економічної конкуренції.                       «

2. Позапланові виїзні перевірки додержання законодав- •’;

ства про захист економічної конкуренції.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка об’єктів, яка проводиться за їх місцезнаходженням або за місцезнаходженням їхнього відокремленого структурного підрозділу, у комплексі питань уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень, і передбачена планами роботи.

Планова виїзна перевірка одного і того самого об’єкта перевірки проводиться за наказом Голови Комітету чи голови :

відділення не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції Комітету (відділення). Підставою для про- , ведення планових перевірок є план-графік перевірок, затверджений Головою Комітету, головою відділення.

Планова виїзна перевірка додержання законодавства про ;

захист економічної конкуренції може бути проведена лише в тому разі, якщо особі у якої планується здійснити перевірку к не пізніше ніж за десять календарних днів до дня її прове- ‘ дення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати, , проведення такої перевірки.                              •;’

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи Комітету, відділення і може проводитися без попереднього письмового повідом-

лення. Така перевірка проводиться відповідно до наказу Голови Комітету, голови відділення, розпорядження органу Комітету за місцезнаходженням об’єкта перевірки або за місцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу уповноваженими працівниками Комітету, відділення, виходячи з їхніх функціональних повноважень. Позапланова перевірка може бути проведена лише у таких випадках:

• за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України;

• за заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом України «Про захист економічної конкуренції»;

• за поданням органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• за ініціативою органів Комітету, голови відділення, відповідно у разі безпосереднього виявлення державними службовцями Комітету, відділення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• за ініціативою органів Комітету, у разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів;

• у разі виявлення недостовірності даних, заявлених об’єктом перевірки в документах, поданих на обов’язковий запит органу Комітету, голови відділення;

• у разі подання об’єктом перевірки в установленому порядку скарги про порушення законодавства посадовими особами Комітету, відділення під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

• у разі виникнення потреби в перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з об’єктом перевірки (якщо він не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий запит органу Комітету, голови відділення протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту щодо додержання законодавства про захист економічної

конкуренції);

• на особисте прохання об’єкта перевірки;

• за дорученням спеціальних органів боротьби з органі- ::

зованою злочинністю.

Крім того, Комітет, Голова Комітету мають право прийняти рішення щодо повторної перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції об’єктом перевірки лише у тому разі, коли стосовно уповноважених працівників Комітету, його відділення, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного об’єкта перевірки, | розпочато службове розслідування або порушено криміналь- | ну справу.                                              І

Органи Комітету, голова відділення, уповноважені ними державні службовці мають право проводити зазначені перевірки лише в межах наданої компетенції та відповідно до ви-р значених завдань. !    Основними завданнями перевірок є:

• здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;

;    • своєчасне попередження, виявлення та припинення

І       дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, — вжиття заходів |       для усунення наслідків цих порушень;

І    • збір доказів у заявах і справах про порушення зако-I       нодавства про захист економічної конкуренції;

|    • оцінка діяльності об’єктів перевірки щодо додержання ?•       законодавства про захист економічної конкуренції та І       виконання рішень чи розпоряджень органів Комітету;

:    • аналіз рішень органів влади, місцевого самоврядуван-|       ня, адміністративно-господарського управління та І       контролю на відповідність законодавству про захист |       економічної конкуренції.

і   Для проведення перевірки за наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комітету утворюється Комісія з перевірки (далі — Комісія) у складі не менше двох фахівців.

До роботи Комісії можуть залучатися в установленому порядку працівники інших підприємств, установ і організацій та фахівці (експерти). У кожному конкретному випадку строки проведення перевірок та склад Комісії з перевірки визначаються з урахуванням об’єкта перевірки та очікуваного обсягу роботи, необхідного для виконання поставленого

завдання.

У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції» та іншими нормативно-правовими актами.

Персональний склад Комісії, її голова, заступник та строки проведення перевірки затверджуються наказом Голови Комітету, голови відділення, розпорядженням органу Комітету з делегуванням Комісії відповідних повноважень щодо проведення перевірки. Комісія проводить перевірку в установлені терміни і в обсязі завдання на проведення перевірки. Комісію очолює голова. На голову Комісії покладено певні обов’язки. Так голова Комісії відповідно до покладених на

нього обов’язків:

• забезпечує повідомлення керівника об’єкта перевірки не менш як за 10 календарних днів до дня її проведення про проведення перевірки;

• організовує роботу Комісії, визначає коло питань, що підлягають перевірці, виходячи з того, чи є перевірка плановою чи позаплановою;

• розподіляє між членами Комісії конкретні завдання

для перевірки;

• забезпечує координацію роботи між членами Комісії та взаємодію зі структурними підрозділами Комітету та його відділеннями, контрольними органами, які здійснюють перевірку зазначеного об’єкта, при підготовці та проведенні перевірки;

• подає Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення пропозиції щодо змін у персональному складі

Комісії. Перевірка проводиться на підставі певних документів.

Для її проведення потрібні такі документи.

1. Наказ (розпорядження) про проведення перевірки та

створення Комісії.

2. План проведення перевірки. Він складається головою Комісії і затверджується органом, посадовою особою, що ви-дав(ла) наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, і має містити в собі: визначення завдань перевірки; визначення кола питань, які потрібно з’ясувати в ході перевірки; строки перевірки.

3. Доручення Голови Комітету, державного уповноваженого Комітету, голови відділення про делегування відповідних повноважень щодо проведення перевірки. Воно має містити в собі вказівку про делегування голові та членам Комісії на час проведення перевірки визначених актами законодавства повноважень, а саме:

• безперешкодно входити на підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням і мати доступ

Ідо документів та інших матеріалів, потрібних для проведення перевірки. Для перевірки підприємств, установ, організацій з особливим режимом роботи допускаються державні службовці органів Комітету, що мають відповідний допуск до державної таємниці, оформлений в установленому порядку;

• вимагати усних або письмових пояснень посадових осіб і громадян;

• вимагати необхідні документи та іншу інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, таку, що є комерційною таємницею, у зв’язку з реалізацією своїх повноважень;

• вилучати в установленому порядку письмові та речові докази, зокрема документи, предмети чи носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а в разі, коли вилучити докази немає можливості, накладати арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі;

• залучати за погодженням з відповідними центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами й об’єднаннями їхніх спеціалістів, депутатів місцевих рад для проведення перевірки.

Перед проведенням перевірки структурні підрозділи Комітету, відділення здійснюють попередній аналіз відповідного ринку товарів, вивчають нормативні акти, що регулюють діяльність об’єкта перевірки, при потребі готують та направляють в установленому порядку запити про надання інформації щодо діяльності суб’єкта господарювання.

На основі підготовчої роботи розробляється план (програма) перевірки, у якому визначаються період перевірки, її

мета; визначаються основні питання, на яких слід зосередити увагу.

Першим днем перевірки вважається день прибуття членів Комісії на об’єкт перевірки. У перший день перевірки голова Комісії повідомляє про мету і термін перевірки, надає керівникові об’єкта перевірки (у разі відсутності керівника — особі, що його заміщує) документи про склад Комісії, повноваження її членів; перелік питань, які слід з’ясувати при проведенні перевірки, а також пропонує керівникові (або особі, що його заміщує) створити належні умови для забезпечення роботи Комісії.

Залежно від завдання і мети перевірки голова та члени Комісії запитують у керівництва об’єкта перевірки, зокрема керівників і членів органів управління, керівників структурних підрозділів, документи, письмові та усні пояснення та іншу інформацію, що стосується завдань та мети перевірки (у тому числі з обмеженим доступом), потрібну для здійснення Комісією своїх функцій. Отже, уповноважені особи Комітету можуть витребувати будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Такі фактичні дані можуть складатись, зокрема, з:

вхідної та вихідної документації, ураховуючи тексти факсів і телефонограм, матеріалів діловодства всіх підрозділів об’єкта перевірки; наказів, розпоряджень, резолюцій керівництва об’єкта перевірки; переліку акціонерів (учасників) суб’єкта господарювання; відомостей про собівартість виробленої продукції (робіт, послуг) та їх відпускну вартість;

документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

угод, підписаних суб’єктами господарювання як постачальниками або споживачами продукції (робіт, послуг), у тому числі зовнішньоторговельних та іншого.

Комісії повинна бути надана повна, всебічна та об’єктивна інформація з усіх питань, які містить у собі план проведення перевірки.

Усні пояснення службових чи посадових осіб об’єкта перевірки, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі, складеному Комісією та підписаному членами Комісії і особою, що дала

пояснення.

У протоколі зазначається: дата і місце його складання, повна і скорочена назви об’єкта перевірки, прізвища, імена та по батькові і посади членів Комісії з перевірки та служ

бової чи посадової особи об’єкта перевірки, яка дала усні пояснення, короткий виклад причин, у зв’язку з чим надані пояснення, повний виклад пояснень. Перед підписом особи, що дала пояснення, нею має бути зроблений власноручний запис такого змісту: «Прочитав(ла), з моїх слів записано вірно». У разі відмови цієї особи підписати протокол, про це зазначається у протоколі.

У разі, коли зазначена особа вважає за необхідне уточнити надані нею пояснення або пояснити причини відмови від підписання протоколу, ця особа має право власноручно зробити це на цьому самому протоколі або ж окремо, що має бути додано до протоколу. Після чого протокол підписують члени Комісії.

Результати перевірки члени Комісії оформляють довідкою, що має містити в собі аналіз, висновки та пропозиції з усіх питань, які перевірялися.

Голова Комісії підсумовує подані матеріали та складає акт перевірки у двох примірниках. Акт підписується головою Комісії та її членами, керівником об’єкта перевірки, а в разі потреби й іншими відповідальними працівниками об’єкта перевірки. Один примірник акта подається Голові Комітету, органу Комітету, голові відділення, другий — в термін не « більше п’яти робочих днів після закінчення перевірки вручається під розписку на першому примірнику акта (направляється в установленому порядку) керівникові об’єкта перевірки, а в разі його відсутності — здається до канцелярії під розписку в акті із зазначенням прізвища та посади працівника, що прийняв акт, або надсилається рекомендованим листом із поштовим підтвердженням про вручення поштового відправлення.

Акт перевірки повинен містити наведені результати перевірки з усіх питань, передбачених планом проведення перевірки; об’єктивна оцінка діяльності об’єкта перевірки щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції; пропозиції щодо порушення справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Член Комісії, який не погоджується з висновками Комісії, викладеними в акті, має право письмово викласти свою окрему думку, що долучається до акта. Викладаючи окрему думку, член Комісії повинен підписати акт, зробивши помітку: «Із зауваженнями, що містяться в «окремій думці».

При відмові керівника об’єкта перевірки від підписання акта про результати перевірки службові особи, що здійснили перевірку, засвідчують це відповідним записом за своїми підписами в кінці акта.

За наявності заперечень або зауважень до акта перевірки керівник чи інші особи, які підписують акт, роблять про це застереження перед своїми підписами і не пізніше ніж через п’ять календарних днів з дня їх підписання подають з цього приводу письмові пояснення чи заперечення.

У тих випадках, коли потрібно вжити термінових заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства про захист економічної конкуренції, у період перевірки, не чекаючи на її закінчення, складається проміжний акт, від посадових осіб вимагаються пояснення. Ці матеріали негайно подаються керівництву Комітету, голові відділення, у разі потреби готується повідомлення правоохоронним органам. Факти, викладені в проміжних актах, включаються до загального акта перевірки.

Результати перевірки викладаються в акті на підставі перевірених даних і фактів, що випливають із наявних оригіналів документів об’єкта перевірки, а також інших даних. При складанні акта перевірки повинна бути додержана об’єктивність і вичерпність опису виявлених фактів і даних. Не допускається включення до нього висновків, пропозицій та да-• них, не підтверджених документами. Крім того, в ньому слід указати, які операції та документи перевірені, за який період і в який спосіб (вибірково чи суцільно).

Голова Комісії протягом п’яти робочих днів після завершення перевірки доповідає про її результати органу, посадовій особі Комітету, відділення, що видав(ла) наказ (розпорядження) про проведення перевірки та створення Комісії, з наданням акта та інших матеріалів Комісії, складених за результатами перевірки, з відміткою про вручення його керівнику об’єкта перевірки, а в разі необхідності також уносить подання про початок розгляду справи або готує рекомендації.

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

З метою створення правових і організаційних основ співробітництва у сфері антимонопольної політики і розвитку конкуренції, а також усунення негативних для торгівлі та еко-

1ЧП

немічного розвитку факторів і недопущення дій, що наносять збиток національним економікам внаслідок монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції, країни — учасниці СНД уклали договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики».

Відповідно до цього договору було утворено Міждержавну раду з антимонопольної політики (надалі — Антимоно-польна рада). Основним її завданням є вироблення критеріїв і способів оцінки монополістичної діяльності, недобросовісної конкуренції, процедур розслідування справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також розробка правил і механізмів впливу на суб’єктів господарювання, органи влади і управління, що порушують правила конкуренції на товарних ринках.

До функцій, що виконує Антимонопольна рада відносяться:

і.     * координація спільної діяльності країн—учасниць дого-|        вору зі створення правових основ з попередження, |        обмеження і припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції на товарних ринках;

• сприяння країнам—учасницям договору у розробці й удосконалюванні національних законодавств із питань захисту конкуренції та регулювання монополій;

• розробка і надання рекомендацій країнам—учасницям

договору щодо правил і механізмів реалізації конкретні        них дій з попередження, обмеження і припинення І        монополістичної діяльності та недобросовісної конку-І        ренції;

ь»    • сприяння країнам—учасницям договору в обміні нор-

•^      мативно-правовою, методичною та іншою інформа-

•I      цією в області політики щодо захисту конкуренції та Р^      регулювання монополій.

І    Антимонопольна рада формується з повноважних пред-| ставників країн—учасниць договору. Кожна країна має пра-Е во призначити двох повноважних представників і має право І одного голосу. Із числа представників обирається Голова Антимонопольної ради та два його заступники. Термін дії повноважень Голови та його заступників — 2 роки. За рішенням Антимонопольної ради термін може бути подовжений чи скорочений.

Для виконання своїх функцій Антимонопольна рада має ^ право:

І     • організовувати проведення експертизи проектів доку-

ментів, пов’язаних з реалізацією положень договору ^ «Про проведення узгодженої антимонопольної політики»;

• створювати для підготовки відповідних проектів документів групи експертів;

• вносити у встановленому порядку підготовлені Анти-монопольною радою документи на розгляд Економічної ради, Ради глаі урядів і Ради глав держав СНД;

• запитувати й одержувати від країн—учасниць договору інформацію, необхідну для виконання своїх функцій;

• розробляти і затверджувати регламент своєї роботи, а також вносити в нього зміни;

• взаємодіяти з антимонопольними органами третіх країн і відповідними міжнародними організаціями в межах своєї компетенції.

Формою роботи Антимонопольної ради є засідання. Поточна робота й організаційно-технічна підготовка засідань Антимонопольної ради здійснюється Секретаріатом Антимонопольної ради, функції якого виконує відповідний структурний підрозділ Виконавчого комітету СНД. Періодичність і порядок підготовки і проведення засідань Антимонопольної ради визначаються регламентом його роботи. Позачергові засідання можуть скликатися з ініціативи Голови чи за вимогою представників не менш ніж трьох країн—учасниць

договору.

Рішення Антимонопольної ради приймаються кваліфікованою більшістю голосів (двома третинами присутніх і приймаючих участь у голосуванні повноважних представників). Будь-яка країна—учасниця договору може заявити про свою незгоду з рішенням, що стосується того чи іншого питання. Але це не є перешкодою для ухвалення рішення іншими зацікавленими країнами. На країни—учасниці договору, що заявили про свою незгоду з рішенням, прийняте рішення не

поширюється.

Робочою мовою Антимонопольної ради є російська мова. Місце перебування Секретаріату Антимонопольної ради — місто Москва.

. Контрольні запитання для самоперевірки                ^

‘ /. Через які органи влади держава забезпечує захист ‘[    та розвиток конкуренції?

> 2. Які основні завдання, компетенція, права Антимонопольного комітету України? ; 3. Які права та повноваження мають Голова Коміте-|    ту, його заступники, державні уповноважені? І 4. Який склад та права Комітету? ‘ . 5. Форма та мета взаємодії органів Антимонопольного

комітету України?

6. Який статус мають працівники органів Антимонопольного комітету України?

.   . 7. Які завдання покладаються на територіальне відді-I;     лення Антимонопольного комітету України? І  8. Які завдання, функції і повноваження Голови тери-Р     торіального відділення Антимонопольного комітету

України? 9. З якою метою проводяться перевірки додержання

законодавства про захист економічної конкуренції^ •^ 10. Яка процедура проведення перевірок, законодавства Ц    про захист економічної конкуренції? Ц //. Що таке Міждержавна рада з антимонопольної по-(в    літики, з якою метою вона створена?

Глава 6

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

На розвиток конкуренції та функціонування економічних відносин безпосередньо впливає поведінка суб’єктів господарювання. Залежно від поведінки для конкуренції та учасників ринкових відносин настають позитивні чи негативні наслідки. З юридичної точки зору поведінка суб’єкта на ринку може бути правомірною або протиправною і виявлятися у формі дій чи бездіяльності.

Правомірна поведінка суб’єктів господарювання на ринку характеризується позитивними для ринкової конкуренції та осіб, які діють на ринку, наслідками, виникненням суспільне корисних благ та відповідністю правовим нормам.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку протилежна їх правомірній поведінці. Якщо правомірна поведінка характеризується позитивними економічними та,юридичними наслідками, протиправна поведінка характеризується шкідливими (небезпечними) наслідками для ринкової конкуренції і учасників ринкових відносин та негативними юридичними наслідками (покаранням). Протиправна поведінка виражається у вчиненні неправомірних дій, що є шкідливими (небезпечними) для ринкової конкуренції та учасників ринкових відносин. Ознакою протиправної поведінки є її здатність призводити до обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку, порушення прав та охоро-нюваних законом інтересів підприємців та споживачів, а також до порушення норм законодавства про захист економічної конкуренції і невиконання юридичних обов’язків закріплених у нормативно-правових актах.

Протиправна поведінка суб’єктів господарювання на ринку, яка призводить до порушення чи невиконання норм за-

| конодавства про захист економічної конкуренції, до обме-^ ження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, а та-^ кож порушення прав та охоронюваних законом інтересів | підприємців і споживачів є порушенням законодавства про І- захист економічної конкуренції. Вчинення такого порушення ‘ передбачає настання юридичної відповідальності (покарання). Слід зауважити, що термін «справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» включає також і справи про недобросовісну конкуренцію.

Отже, порушення законодавства про захист економічної конкуренціїце шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку, дії (бездіяльність)’, вчинення яких передбачає настання юридичної відповідальності.

\   Порушення законодавства про захист економічної конкуренції за його наслідками є суто негативним явищем і призводить до:

1) обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку;

2) порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців, які діють на ринку;

3) порушення прав споживачів.

У боротьбі із порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції важливо досягти ефективності цієї боротьби і не допустити порушення закону. Тому головне — встановити факт вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, мати законні підстави для накладення санкцій і додержуватися норм відповідного законодавства. З цією метою законодавством встановлено певні ознаки протиправних діянь, сукупність яких утворює підстави для відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вся сукупність встановлених законодавством ознак, які характеризують протиправні діяння як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, називається складом порушення. Склад порушення становлять його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом порушення законодавства, про захист економічної конкуренції є ринкова конкуренція, права та охоронювані законом інтереси підприємців і споживачів.

Таким чином, об’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції є суспільно-економічні відноси-

ни, що виникають під час функціонування осіб на ринку. Я Хоч порушення законодавства про захист економічної конкуренції і вчиняються з метою отримати надприбутки, дістати певні переваги над конкурентами, захопити ринки збуту та інше, вони спрямовані на порушення прав та охоронюва-них законом інтересів осіб, які діють на ринку. Тому наслідком будь-якого такого порушення є обмеження, спотворення або взагалі усунення конкуренції з ринку, а також порушення прав та інтересів учасників ринкових відносин — держави, підприємця, громадянина.

Наприклад, якщо місцевий орган державної влади неправомірно забороняє здійснювати той чи інший вид підприємницької діяльності, незабороненої законом, то порушується гарантоване Конституцією України право на здійснення підприємницької діяльності. Або, якщо недобросовісний підприємець під чужою торговою маркою реалізує свій неякісний товар, який є неякісним, і відповідно гіршим ніж оригінальний, він порушує право добросовісного підприємця щодо права його інтелектуальної власності, а також права споживачів на споживання потрібного їм товару належної якості.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що хоч метою будь-якого порушення законодавства про захист економічної конкуренції є отримання матеріальних благ, зокрема надприбутків або великої ринкової частки, об’єктом такого порушення можуть бути виключно суспільно-економічні відносини, які охороняються нормами законодавства про захист економічної конкуренції.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складають неправомірні дії (бездіяльність), що спрямовані на обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку або на порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців і споживачів, шкода, завдана конкуренції, підприємцям, споживачам неправомірними діями, а також негативні наслідки, до яких призводять чи можуть призвести зазначені неправомірні дії.

Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції утворюють зовнішні його ознаки, у яких виявляється зовні процес вчинення порушення і які відповідають на запитання, як його було вчинено. Процес вчинення порушення характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються зі здійснення

І певної дії (бездіяльності) або низки дій і закінчуються вчи-1 ненням порушення та настанням негативних наслідків. ?    Умовно процес вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна поділити на три елементи:

1. Неправомірна дія (бездіяльність). Цей етап характеризує порушення як явище і визначає місце, час, спосіб вчинення порушення. Неправомірні дії є свідомою поведінкою особи, спрямованою на певний об’єкт для досягнення певної мети. Така дія може складатися з кількох окремих дій, що спрямовані на порушення законодавства про захист економічної конкуренції і являють собою небезпечну для конкуренції, протиправну, усвідомлену поведінку, яка виявляється в активній формі. Вони можуть виявлятися у прийнятті розпоряджень, наказів, укладенні усних або письмових угод тощо.

Неправомірна бездіяльність у пасивній формі виявляється у невиконанні суб’єктом певних дій, вчинення яких передба-I чено законодавством про захист економічної конкуренції для і захисту суспільно-економічних відносин. Відповідальність за | бездіяльність настає лише тоді, коли суб’єкт не виконує по-; кладених на нього нормами законодавства про захист еконо-? мічної конкуренції обов’язків, маючи можливість їх виконати. Прикладом такої неправомірної бездіяльності є неподан-I ня суб’єктом господарювання на вимогу органів Антимоно-I польного комітету необхідної інформації.

|   2. Причинний зв’язок. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції призводить до змін на ринку, які в свою чергу зумовлюють певний розвиток подій на ньому. Такий розвиток може мати різні напрями та різні за своєю тяжкістю для ринкової конкуренції негативні наслідки, які залежатимуть від характеру та мети неправомірних дій (бездіяльності), а також від місця та обставин їх вчинення.

При вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції обов’язково настають негативні наслідки. Але такі наслідки для ринкової конкуренції та споживачів необов’язково можуть виникати внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вони можуть бути зумовлені низкою економічних, соціальних, політичних тощо факторів. Тому, розглядаючи справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідно встановити зв’язок між вчиненим порушенням та наявни-

ми негативними наслідками. Суб’єкт має відповідати лише ч за ті негативні наслідки, які були зумовлені його поведінкою. Якщо ж зв’язку між вчиненим порушенням і негативними наслідками, що настали, немає, ці наслідки не можуть бути осудними, і суб’єкт не може за них відповідати.

3. Завдана шкода та наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це ті зміни, до яких призводить порушення і які є шкідливими для суспільно-економічних відносин. Будь-яке порушення законодавства про захист економічної конкуренції заподіює шкоду ринковій конкуренції або споживачам. Дія, що не завдає шкоди, не є порушенням. Саме тому, що порушення заподіює шкоду, воно визнається небезпечним для суспільно-економічних відносин, протиправним та карним.

Суб’єктом, порушення законодавства про захист економічної конкуренції є юридичні (підприємства, організації, установи тощо) та фізичні (посадові особи підприємств, організацій, установ тощо або особи, які зареєстровані як підприємці) особи.

Суб’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції є особи, які вчинили певне порушення та можуть і повинні відповідати за здійснені дії (бездіяльність). Таким суб’єктом може бути як юридична, так і фізична особа. Залежно від того, хто є суб’єктом вчиненого порушення юридична чи фізична особа, яке ставлення у цієї особи до вчиненого порушення, а також від того, на що були спрямовані бажані наслідки, для настання яких було вчинено порушення, для особи встановлюється характер та розмір відповідальності.

Суб’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складає — вина порушника, його ставлення до вчиненого порушення та шкоди, завданої ринковій конкуренції, підприємцям, споживачам.

Суб’єктивна сторона порушення законодавства про захист економічної конкуренції — внутрішній бік порушення, процеси, що відбуваються у свідомості суб’єкта і характеризують волю, пов’язану з вчиненням правопорушення та його

наслідками.

Велике практичне значення при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції має суб’єктивна сторона порушення. Відповідальність за вчинене порушення настає лише за наявності у діянні вста

новлених законом суб’єктивних ознак свідомості, інтелекту, І волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони порушення мають ви-I рішальне значення при оцінці небезпечності діяння для сус-| пільно-економічних відносин, правильної кваліфікації пору-I шення законодавства про захист економічної конкуренції, | встановлення відповідальності.

І   Вчинення порушень законодавства про захист економіч-I ної конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і сус-I пільству України. Тому дуже важливо вчасно виявляти та І припиняти такі порушення. Відповідно до законодавства ви-I явлення, припинення та розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належать до компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про захист від недобросовісної конкуренції визначені Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. ?;, №5 з наступними змінами і доповненнями. І   Відповідно до Закону України «Про захист економічної й конкуренції» можна виділити такі види порушень законодав-I ства про захист економічної конкуренції:

«<   • антиконкурентні узгоджені дії;

|    *. зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

|   • антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого «‘‘ |       самоврядування, органів адміністративно-господар-’. ського управління та контролю;

• невиконання рішення, попереднього рішення органів • Антимонопольного комітету України або виконання їх не в повному обсязі;

• здійснення суб’єктами господарювання антиконку-,’ рентних узгоджених дій до моменту отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету на їх здійснення;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування об’єднанням підприємств та іншим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• вчинення органами влади, органами місцевого самоврядування, органами місцевого самоврядування, ор-

ганами адміністративно-господарського управління та контролю (колегіальним органом чи посадовою особою) дій чи бездіяльності, що полягає у схиленні суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації;

• обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, що полягає у схиленні або примушуванні суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також неправомірне використання суб’єктами господарювання ринкового становища, дискримінація конкурентів суб’єктами господарювання;

• нездійснення особою перепродажу протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв), якщо таке придбання було здійснено для їх наступного перепродажу;

• порушення положень, погоджених з органами Анти-монопольного комітету України, установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

• концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, якщо наявність такого дозволу необхідна;

• неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання інформації у неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами;

• подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи нак-

I;       ладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

і    • надання рекомендацій суб’єктами господарювання,

об’єднаннями, органами влади, органами місцевого са-ї       моврядування, органами адміністративно-господарсько-?      го управління та контролю, що схиляють до вчинення «      порушень законодавства про захист економічної конку-

ренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

• обмеження у господарській діяльності суб’єкта госпо-;      дарювання у відповідь на те, що він звернувся до Ан-;      тимонопольного комітету України, його територіаль-;.    . ного відділення із заявою про порушення законодав-I      ства про захист економічної конкуренції;

^   • невиконання учасниками узгоджених дій та концент-I      рації вимог і зобов’язань, якими було зумовлено рі-г      шення про надання дозволу на узгоджені дії та кон-I      центрацію;

|    • відмова суб’єктові господарювання у прийнятті до ;       об’єднання суб’єктів господарювання, яка ставить І      його у невигідне становище в конкуренції, якщо така |       відмова є необрунтованою і невиправданою.

і»

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

У справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції беруть участь сторони, треті особи та їх представники.

Сторони — головні особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, без них неможливий процес розгляду справи. Сторонами у справі є відповідач і заявник (якщо справу розпочато за заявою).

Заявником виступає особа, за заявою та на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів якої розпочинається справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це може бути будь-яка особа, підприємство, установа, організація або громадянин, суб’єктивне право чи охоронювані законом інтереси якого порушено. До відповідних органів із заявою можуть звернутися самі за-

значені особи або їх представники. У зв’язку з тим, що при поданні заяви для заявника можуть настати негативні наслідки (наприклад, помста з боку відповідача), органи Анти-монопольного комітету при надходженні від заявника відповідного клопотання та з метою захисту його інтересів можуть розпочати розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за власною ініціативою.

Відповідач — особа, стосовно якої розпочато справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що відповідачем у даній справі має бути інша особа, органи Анти-монопольного комітету приймають розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів. Про зміну відповідача або про залучення співвідповідачів повинні бути повідомлені всі особи, які беруть участь у справі.

Треті особи — суб’єкти правовідносин, які беруть участь у розпочатій відповідними органами справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з метою захисту своїх особистих суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Треті особи, як і сторони, що беруть участь у справі, заінтересовані у результатах її розгляду. Це пояснюється тим, що рішення, прийняте за результатами розгляду справи, може зачіпати права та інтереси третіх осіб або прямо чи опосередковано впливати на їх правове становище.

Законодавство України надає право громадянам захищати свої права та охоронювані законом інтереси особисто або че-рез свого представника. Представник бере участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо одна зі сторін або третя особа не має фізичної можливості або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Суть представництва полягає у діяльності представника, що спрямована на реалізацію наданих йому повноважень в інтересах та від імені особи, яку він представляє.

Представництво у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна визначити як діяльність однієї особи (представника), яка здійснюється від імені іншої особи (яку представляють) шляхом реалізації повноважень, що грунтуються на довіреності, законі або ад-

| міністративному акті, і спрямована на вчинення певних юри-| дичних дій щодо захисту прав та охоронюваних законом ін-; тересів особи, яку представляють, а також сприяння орга-[ нам, що розглядають справу, у з’ясуванні об’єктивної істи-| ни, постановлення законного та обгрунтованого рішення. |   Можна виділити такі види представництва. І1.   1. Представництво, яке грунтується на договорі. Воно ви-г никає за волею особи, яку представляють. Така особа сама визначає компетенцію та особу представника.

2. Представництво, яке грунтується на законі. Воно виникає за прямою вказівкою закону. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника визначаються безпосередньо законом.

,:   3. Представництво, яке грунтується на адміністративному

акті. У цьому разі повноваження представника виникають із і адміністративного розпорядження або з акта органу юридич-I ної особи. Таке представництво виникає, зокрема, внаслідок

видання органом юридичної особи наказу про призначення ; працівника на посаду, пов’язану зі здійсненням представницьких функцій. і   Особи, які беруть участь у справі, мають право:

у   • ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інфор-| .     мації з обмеженим доступом, а також інформації, роз-|      голошення якої може завдати шкоди інтересам інших ^      осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити по-I      дальшому розглядові справи);

• наводити докази, подавати клопотання, усні й письмо-:! .     ві пояснення (заперечення);

[    • одержувати копії рішень у справі (витяги з «них, крім ;       інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

• оскаржувати рішення.

Для всебічного розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та доведення вчинення порушення першочергове значення мають докази. Від того, наскільки повними та достовірними будуть надані чи зібрані докази, залежить встановлення органами Антимо-нопольного комітету об’єктивної істини у справі і правильне застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції. Доказами у справі можуть бути будь-які фак-

тичні дані, одержані за допомогою передбачених законом за^ собів та у встановленому ним порядку, на підставі яких органи Антимонопольного комітету можуть встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Отже, доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються: 1) поясненнями сторін, третіх осіб, службових осіб та громадян. Сторони, треті особи та інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні й письмові пояснення органам Антимонопольного комітету щодо обставин справи. Письмові пояснення цих осіб подаються у формі заяв до органів Антимонопольного комітету про відомі факти вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідей на запити органів Антимонопольного комітету щодо надання необхідної інформації та в інших формах. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Пояснення осіб про відомі їм обставини, що мають значення для розгляду та вирішення справи, по суті про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є джерелом інформації і засобом доказування при доведенні вчинення порушення.

Пояснення сторін у процесі розгляду справи можуть забезпечити найповніші й найточніші відомості про обставини справи, оскільки сторони виступають суб’єктами спірних правовідносин, що розглядаються органами Антимонопольного комітету. Але з цих же причин їх пояснення не завжди є об’єктивними;

2) письмовими доказами. Ними є виконані на предметі у будь-який спосіб письмові знаки, які поєднані у певну систему чи структуру і в яких виражені думки (ідеї), що містять інформацію (повідомлення) про обставини, що мають значення при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Письмовими доказами можуть бути документи, розпорядження, накази, листування службового або особистого характеру тощо. Вміщені в них дані про фактичні обставини справи мають виходити від тих осіб, які їх склали’.

\,

Залежно від походження письмові докази поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційні письмові докази — докумен-’ ти, розпорядження, накази, листування тощо органів влади, - місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання. Їх і видають компетентні органи у межах їхніх повноважень у встановлених порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян;

‘•    3) речовими доказами. Це предмети, властивості яких свідчать про обставини, що мають значення при встановленні об’єктивної істини у справі про порушення законодавства ;. про захист економічної конкуренції. Речові докази сприйма-I ються візуально або за допомогою експертизи;

|   4) висновками експертів. Експерт у справі про порушен-. ня законодавства про захист економічної конкуренції — особа, яка має спеціальні знання у галузі науки, виробництва, техніки тощо і залучається органами Антимонопольного комітету для участі у справі з метою з’ясувати обставини, що мають значення для її розгляду. Для об’єктивного встановлення обставин справи особи, яких залучають до справи як експертів, повинні володіти спеціальними знаннями і бути фахівцями високої кваліфікації, авторитетними в конкретній галузі науки, техніки, виробництва тощо. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для складання висновку. Здебільшого висновок експерта має вирішальне значення при прийнятті рішення у справі, тому для забезпечення об’єктивності і безсторонності функції експерта не повинні виконувати особи, які: є родичами сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників; особисто прямо чи опосередковано заінтересовані в наслідках розгляду справи; перебувають або пере-у бували у службовій або іншій залежності від сторін, інших | осіб, які беруть участь у справі.

\   Експерт дає у письмовій формі мотивований висновок, [ який приєднується до справи. Цей висновок має містити до-і: кладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті І їх висновки й обгрунтовані відповіді на- поставлені органами ; Антимонопольного комітету питання.

І   Докази збирають Антимонопольний комітет України, його ‘‘• територіальні відділення незалежно від їх місцезнаходження. Повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів під час розгляду справи підтверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а повно-

важення службовців територіального відділення Комітету — службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, головою територіального відділення.

Комітет, державний уповноважений або голова територіального відділення можуть витребувати у осіб, які беруть участь у справі, будь-які фактичні дані, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Такими фактичними даними є письмові чи речові докази, зокрема документи, предмети чи інші носії інформації. Якщо на вимогу Комітету, державного уповноваженого або голови територіального відділення не були надані необхідні докази, а також якщо існує загроза, що ці докази можуть бути знищені, зазначені особи можуть прийняти розпорядження щодо їх вилучення.

Разом з тим при вилученні доказів, особливо письмових, може бути значно утруднено або взагалі унеможливлено роботу осіб, у яких їх вилучено. У цьому разі органи Антимо-нопольного комітету на вимогу цих осіб протягом трьох днів з дня внесення відповідної вимоги надають їм завірені копії вилучених доказів. Ці копії мають силу^ оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.

Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад через їх численність або внаслідок того, що лише частина з них має значення для справи, уповноважені працівники Ан-тимонопольного комітету чи його територіальних відділень можуть отримувати витяги з них, засвідчені у встановленому порядку особою, якій належать документи.

Крім того, за клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових доказів, ці докази можуть бути повернені після закінчення строку оскарження відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України до суду, господарського суду. Але у матеріалах відповідної справи залишається копія письмового доказу, засвідчена у встановленому порядку особою, якій повертається оригінал.

В окремих випадках речові докази після їх огляду й дослідження за клопотанням осіб, від яких їх одержано, можуть бути повернуті до закінчення розгляду справи, але лише у тому разі, якщо задоволення такого клопотання не завдасть шкоди справі, що розглядається.

Якщо вилучити докази неможливо, державний уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольно-

І

го комітету чи уповноважені ними працівники накладають ; арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі. Вилучення або накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації обов’язково проводиться лише у робочий час незалежно від того, де вони містяться, у тому числі в службових приміщеннях і транспортних засобах, що належать суб’єктові господарювання, на робочих місцях працівників на підставі розпорядження державного . уповноваженого чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету, а у місцях проживання та інших володіннях осіб — на підставі рішення суду.

І   При вилученні чи накладенні арешту складається прото-; кол, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи майна. Протокол підписують два уповноважені працівники Антимонопольного комітету, його територіальних відділень, які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутні при вилученні, накладенні арешту.

Особа, яка була присутня при вилученні чи накладенні арешту, може відмовитись від підписання протоколу, про що у протоколі робиться запис. Особа, яка відмовилась від підписання протоколу, має право подати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається суб’єктові господарювання, у якого були вилучені, арештовані документи, предмети, інші носії інформації або вручається його представникові.

Повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв інформації оформляється протоколом у порядку, встановленому для вилучення. Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, документів, інших носіїв інформації державний уповноважений Антимонопольного комітету, голова територіального відділення приймає розпорядження.

Органи Антимонопольного комітету за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, з питань, що потребують поглибленого дослідження, мають право призначати експертизу. Експертизу у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

можна охарактеризувати як дослідження на вимогу органів Антимонопольного комітету визначених ними об’єктів, які проводять експерти на базі спеціальних знань з метою одержати дані про факти, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, і здійснюються у встановленому законодавством порядку з додержанням певних процесуальних правил. Проведення експертизи — це спосіб дослідження і виявлення фактичних обставин, тобто науковий, дослідний шлях до висновків про фактичні обставини справи, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів.

Про призначення експертизи приймається розпорядження. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поставити перед експертами, відповідний орган Антимонопольного комітету має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У розпорядженні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити експертизу. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами.

Орган Антимонопольного комітету, якщо це необхідно для складання експертного висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи, що міститься в матеріалах справи. За розголошення інформації з обмеженим доступом чи іншої інформації, розголошення якої заборонено, • дачу неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Експерт має право відмовитися дати висновок, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.

У разі потреби проведення додаткових досліджень, а також через суперечливість висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити додаткову або повторну експертизу.

Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок особи, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У разі відмови відшкодувати зазначені витрати особа, яка зазнала цих витрат, може звернутися до суду із заявою про їх відшкодування.

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Відповідно до Правил розгляду справ про порушення зако-. нодавства про захист економічної конкуренції розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції, наданої законодавством, . здійснюють такі органи Антимонопольного комітету:

;   1. Комітет як колегіальний орган. Йому підвідомчі справи:

• про порушення у вигляді антиконкурентних дій центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування відповід-і.      ного рівня;

• матеріали яких пов’язані із забезпеченням національної безпеки, оборони, суспільних інтересів чи містять державну таємницю або якщо відповідачем у справі є Г      Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Крім того, Комітет може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу.

2. Постійно діюча адміністративна колегія Комітету, їй підвідомчі справи про порушення у вигляді:

‘    • антиконкурентних дій органів адміністративно-госпо-.:      дарського управління та контролю, діяльність яких поширюється на всю територію України;

• делегування повноважень центральних органів вико-1      навчої влади, обласних, Київської та Севастопольської ‘«      міських державних адміністрацій, органів місцевого [      самоврядування відповідного рівня;

• схилення до порушень, створення умов для вчинення

таких порушень чи їх легітимація центральними орга-ї      нами виконавчої влади, обласними, Київською та Се-,      вастопольською міськими державними адміністрація-•.      ми, органами місцевого самоврядування відповідного |      рівня;

• надання рекомендацій центральними органами вико-’      навчої влади, обласними. Київською та Севастополь-;;      ською міськими державними адміністраціями, органа-і;      ми місцевого самоврядування відповідного рівня, що схиляють до вчинення порушень законодавства про

захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень. -

Разом з тим постійно діюча адміністративна колегія за дорученням Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, крім тих, що підвідомчі Комітету.            __ ^

3. Тимчасова адміністративна колегія Комітету. Її утворюють для розгляду будь-якої справи.

4. Державний уповноважений Комітет. Йому підвідомчі справи про порушення у вигляді:

• зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, якщо наслідки порушення мають місце на ринку, що охоплює кілька регіонів, чи на загальнодержавному ринку;

• обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання, а також неправомірного використання суб’єктами господарювання свого ринкового становища, якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку;

• неподання, подання інформації в неповному обсязі Комітету у встановлені державним уповноваженим, адміністративною колегією, Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації;

• створення перешкод працівникам Комітету у прове-’ денні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації.

5. Адміністративна колегія територіального відділення Комітету. Їй підвідомчі справи про порушення у вигляді:

• зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, якщо наслідки порушення мають місце на регіональному ринку;

• антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, крім тих, що підвідомчі постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування крім тих, що підвідомчі постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• схилення до порушень, створення умов для вчинення

1ЧП

таких порушень чи їх легітимація органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю крім тих, що підвідомчі постійно діючій адміністративній колегії Комітету;

• обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання, а також неправомірного використання суб’єктами господарювання свого ринкового становища, крім тих, що підвідомчі державному уповноваженому Комітету;

• неподання, подання інформації в неповному обсязі територіальному відділенню у встановлені головою територіального відділення, адміністративною колегією територіального відділення Комітету чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації територіальному відділенню;

• створення перешкод працівникам територіального від-ділення Комітету у проведенні перевірок, огляду, ви-. лученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

• надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень, крім тих, що підвідомчі постійно діючій адміністративній колегії.

Справи, підвідомчі адміністративній колегії територіального відділення, розглядаються у територіальному відділенні за місцем вчинення порушення або за місцезнаходженням відповідача, або за місцем настання наслідків порушення.

Голова Комітету має право за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, за поданням державного уповноваженого Комітету, керівника структурного підрозділу Комітету, голови територіального відділення або з власної ініціативи передати на розгляд іншого органу чи посадової особи будь-які матеріали, що є у провадженні органу чи посадової особи, уповноважених на їх розгляд.

Крім розгляду справ, відповідно до компетенції наданої законодавством органи Антимонопольного комітету мають право надавати органам влади, місцевого самоврядування,

адміністративно-господарського управління та контролю?^ суб’єктам господарювання обов’язкові до виконання рекомендації з метою припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення припинено •— щодо вжиття заходів для усунення їх наслідків.

Як правило, рекомендації надаються, коли вчинено певні неправомірні дії, але за своїми наслідками вони не призвели до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку та не завдали шкоди суб’єктам господарювання, споживачам і, таким чином, немає підстав для відкриття справи та застосування санкцій. Змістом рекомендацій органів Анти-монопольного комітету є пропозиції органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю або суб’єктам господарювання вжити заходів щодо усунення дій, що призводять або можуть призвести до вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції і настання негативних наслідків, а якщо такі наслідки настали — щодо найсприятливіших шляхів їх усунення. Рекомендації надаються у вигляді листа.

Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про результати їх розгляду Антимоно-польному комітету України, його територіальному відділенню повідомляється у 10-денний строк з дня отримання рекомендацій, якщо органами Антимонопольного комітету не подовжено цей строк.

За умови виконання положень рекомендацій, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а розпочате провадження закривається.

Приклад з практики органів Антимонопольного комітету

За результатами з’ясування обставин, пов’язаних з використанням підрозділами ДСО при МВС України Інструкції з організації роботи по технічному оснащенню та прийому під охорону важливих об’єктів, затвердженої наказом Управління ДСО, було встановлено, що цією Інструкцією підрозділам

у-   ДСО надано переваги при виконанні монтажних робіт заоЯ

і   бів охоронної сигналізації.                             иН

Щоб запобігти порушенням вимог законодавства про з»Я хист економічної конкуренції та створити однакові умови, Антимонопольний комітет підготував Головному управлінню ДСО при МВС України відповідні рекомендації щодо внесення до Інструкції змін та доповнень.

На виконання зазначених рекомендацій Головне управління ДСО при МВС України прийняла нову Інструкцію, яка дає право замовнику самостійно визначати виконавця робіт із проектування та монтажу технічних засобів охорони на

тендерній (конкурсній) основі.

*   *   *

|

§ 4. Процедура розгляду справ                 • про порушення законодавства                  Я про захист економічної конкуренції

Процес розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції умовно можна поділити на сім стадій.

1. Початок розгляду справи. Розпочинається зі встановлення факту вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та прийняття розпорядження про початок розгляду справи.

2. Розгляд справи. Включає процес збирання доказів у справі, підготовки до розгляду справи та розгляд її по суті.

3. Прийняття рішення. На цій стадії закінчується процедура розгляду справи по суті й орган Антимонопольного комітету ухвалює рішення або закриває провадження у справі без прийняття рішення по суті.

4. Перевірка рішення. Передбачає перевірку ухваленого рішення. Вона проводиться у межах наданої законодавством компетенції органами Антимонопольного комітету за заявами осіб, які брали участь у справі, або з власної ініціативи.

5. Перегляд рішення. У разі потреби рішення переглядає той орган Комітету, який прийняв відповідне рішення (наприклад, перегляд рішення за нововиявленими обставинами).

і   6. Оскарження рішень органів Антимонопольного коміте-

ту у суді, господарському суді.

Ц> 7. Виконання рішення.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути виявлені й відповідно до цього розпочата справа, у разі звернення підприємця, органу влади, місцевого самоврядування, чи громадянина з повідомленням про відомий їм факт вчинення порушення або у разі проведення органами Антимонопольного комітету планових чи позапланових виїзних перевірок щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції.

Отже, органи Антимонопольного комітету можуть розпочати справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у таких випадках:

1) надходження до органів Комітету заяв від суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

2) надходження до органів Комітету відповідних подань від органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю з питань, що стосуються порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

3) за власною ініціативою органів Комітету.

Якщо справа розпочинається за заявою, а її розгляд підвідомчий адміністративній колегії територіального відділення Комітету, подається до відділення за місцем вчинення порушення або за місцезнаходженням відповідача, або за місцем настання наслідків порушення. В усіх інших випадках заяви подаються до Антимонопольного комітету України. Заява має відповідати певним критеріям, вона має подаватися в письмовій формі й містити:

• найменування органу, до якого подається заява;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефон) заявника;

• найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;

• зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

• перелік документів, що додаються до заяви;

• підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Заява розглядається протягом ЗО календарних днів, а уЯ разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявникові. Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушення, заява може бути приєднана до цієї справи, про що також письмово повідомляється заявникові.

Якщо заяву було подано без додержання певних вимог і це перешкоджає її розглядові, державний уповноважений, голова відділення залишає таку заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і дає йому строк на усунення недоліків. При цьому час залишення заяви без руху не зараховується у строк розгляду заяви. Якщо заявник не усуне недоліки, визначені державним уповноваженим, головою територіального відділення Комітету у встановлений строк, заява може взагалі бути залишена без розгляду, про що також буде письмово повідомлено заявника.

Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з питань, порушених у заяві. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення.

Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи органу Комітету чи голови територіального відділення або за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським судом пов’язаної з цією заявою справи або до розв’язання державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви письмово повідомляється заявникові.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції службовцями Комітету, територіального відділення готується і вноситься на розгляд відповідних органів подання про початок розгляду справи, в якому встановлюються обставини справи та подаються конкретні пропозиції щодо доцільності початку розгляду справи. Відповідно до подання службовців та за наявності ознак порушення розпочинається процедура розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, під час якої встановлюються обставини справи, визначаєть-

ся спричинена шкода та встановлюються санкції. Справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження, яке надсилається відповідачу, заявнику та третім особам протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Розпорядження про початок розгляду справи або відмову у розгляді справи, • підвідомчої Комітету, адміністративній колегії чи державному уповноваженому Комітету, приймає державний уповноважений Комітету, а у справах підвідомчих адміністративній колегії територіального відділення, — зазначена колегія.

Розпорядження про порушення законодавства про захист економічної конкуренції складається зі вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.

Вступна частина має містити дату і місце прийняття розпорядження, найменування посади та прізвище особи, яка прийняла розпорядження; найменування сторін та третіх осіб, які беруть участь у справі (щодо підприємства повну його назву) із зазначенням юридичної адреси (поштових реквізитів), номер справи відповідно до вимог діловодства.

В описово-мотивувальній частині розпорядження мають бути дані про об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону порушення; опис доказів, на яких грунтуються висновки у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; висновки експертизи (у разі її проведення); пояснення, заперечення відповідача, третіх осіб;

доводи та мотиви, за якими відхиляються ті чи інші заперечення; вмотивований висновок про доведення факту вчинення порушення та про кваліфікацію дій відповідача з посиланням на акти законодавства, що були підставою такої кваліфікації (із зазначенням номерів статей, частин, пунктів);

зазначення процесуальних норм законів, правил, положень тощо.

Резолютивна частина розпорядження має містити висновок про визнання порушника таким, що займає (займав) монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку під час вчинення ним порушення (у разі порушення передбаченого ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»); висновок про визнання дій відповідача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції з наведенням повної кваліфікації порушення та з визначенням цих дій. Кожне порушення визначається окремо, наводиться

відповідна кваліфікація та короткий опис кожної дії, якщо в

діях відповідача є кілька порушень.

Взагалі, розпорядження органами Антимонопольного комітету приймаються не лише у разі відкриття провадження у справі, а й у інших випадках. Аналіз законодавства про захист економічної конкуренції дає можливість стверджувати, що органи Антимонопольного комітету приймають такі розпорядження, зокрема, у таких випадках:

• про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• про відмову у розгляді справи;

• про об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду

ви.      справи та його поновлення;

Д| • про заміну відповідача або про залучення до участі у

Ір     справі співвідповідачів;

В? • про призначення експертизи, в тому числі про призна-

р      чення експерта;

|    • про вилучення чи накладення арешту (на майно, предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі);

• про повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв інформації;

• про заборону вчиняти певні дії;                  .^^

про надання інформації;                        «ІЦ

• про залишення без розгляду заяви про надання дозИ «      волу на узгоджені дії, концентрацію;             Й ?    • про початок розгляду справи про узгоджені дії, кон-ь      центрацію;

|    • про зупинення або поновлення розгляду справи про узгоджені дії, концентрацію;

• про залучення третіх осіб у справі про узгоджені дії, концентрацію;

• про закриття розгляду справи про узгоджені дії, концентрацію;

• про залишення заяви без руху;

• з питань визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

Під час розгляду справи службовці органів Антимонопольного комітету збирають та аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що може бути доказом у справі, зокрема проводять дослідження регіональних або загальнодержавних ринків; одержують від

сторін, третіх осіб, інших осіб письмові та усні пояснення, які фіксують у протоколі; вилучають письмові та речові докази, у тому числі, документи, предмети чи інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами до-• казів у справі.

За результатами збирання доказів у справі складається ще одне подання, але воно вже стосується попередніх висновків у справі. Його вносять на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Це подання містить:

1. Зміст заяви або інших підстав для початку розгляду справи.

2. Обставини, у яких є ознаки порушення, а саме дані про:

• об’єкт порушення — права, суспільні відносини, на які посягає діяння;

• об’єктивну сторону порушення — діяння (вчинок, опис дій, що містить порушення), час, місце, спосіб вчинення порушення, наслідки вчиненого порушення, наслідки неправомірних дій відповідача (що настали чи могли настати), причинний зв’язок між неправомірними діями відповідача й наслідками цих дій;

• суб’єкт порушення — конкретного відповідача;

• суб’єктивну сторону порушення — вину, мету (у разі потреби).

3. Опис доказів, які підтверджують чи спростовують наявність у діях відповідача складу порушення.

4. Пояснення (заперечення) відповідача, третіх осіб щодо вчиненого порушення.

5. Доводи та мотиви, за якими пропонується відхилити ті чи інші докази та врахувати (відхилити) заперечення відповідача та третіх осіб.

6. Висновки експертів (за їх наявності).

7. Вмонтований висновок про доведення (не доведення) факту порушення.

Крім того, у разі доведення вчинення порушення, подання має містити висновок про кваліфікацію дій відповідача, інформацію про те, чи припинено відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції на момент складання подання, пропозиції про вжиття заходів щодо припинення відповідачем порушення, висновок щодо розмі

ру незаконно одержаного прибутку та періоду його отримаїД

ня й обчислення та ін.                                Н і   Копії подання з попередніми висновками (або витяги зй нього, що не містять інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, що беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи) не пізніше ніж за десять днів до прийняття рішення у справі надсилаються сторонам і третім особам. При доведенні вчинення по-. рушення залежно від обставин у справі приймається одне чи кілька рішень. У рішенні вказують результати розгляду справи по суті, наводять мотиви рішення, зазначаються дії, які повинні виконати або від яких утриматися, та строк виконання рішення. Органи Комітету, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити. Вони вправі лише виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення. |   Рішення приймають органи Комітету у разі:

|   • завершення розгляду справи про порушення законо-|      давства про захист економічної конкуренції, у тому ‘       числі справи про недобросовісну конкуренцію, неза-і-      лежно від того чи вирішується справа по суті;

^   • якщо прийнято додаткове рішення у справі;

;    • прийняття попереднього рішення у справі про пору-1      шення законодавства про захист економічної конкуренції;

• визнання рішення таким, дія якого не зупиняється;

• за результатами перевірки та перегляду рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі справах про недоб-

.       росовісну конкуренцію;

‘    • надання дозволу, заборони узгоджених дій, концент-

:[        рації;

• перевірки та перегляду рішень у заявах, справах про ‘•       узгоджені дії;

• перегляду рішень у заявах, справах про концентрацію.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного ко-;у мітету за поданою суб’єктом господарювання заявою про

вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних

наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів або про обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб. Попереднє рішення може бути оскаржене у 15-денний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.

У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому суб’єктом господарювання, який подав заяву, збитків, завданих у зв’язку з прийняттям попереднього рішення. Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимо-нопольного комітету України приймають рішення, зокрема про:

• визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• зобов’язання органу влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

• визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

• примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

• накладення штрафу;

• блокування цінних паперів;

• усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

• скасування дозволу на узгоджені дії у разі неправо

мірного використання суб’єктом господарювання ринкового становища;

• оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

• закриття провадження у справі.

З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб’єктів господарювання органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про визнання рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

• порушенням судом, господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним;

• перевіркою за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду в порядку нагляду;

• переглядом за заявоісг сторони відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду за нововиявле-ними обставинами.

Таке рішення приймається за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Його приймають як перед поданням відповідної заяви до суду, господарського суду, так і після її подання, якщо суд, господарський суд не зупинять дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.

Рішення (витяг з нього, за винятком інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпоря-

дження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації) або відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб’єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачеві, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

• справа не підлягає розгляду в органах Антимонопольного комітету;

• не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

• відповідача — юридичну особу ліквідовано;

• вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету справа з тих самих підстав щодо того самого відповідача;

• не доведено вчинення порушення;

• є інші підстави, передбачені законом.

З метою встановлення фактичних обставин справи про вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, всебічного її розгляду та доведення вчинення порушення органи Комітету, які розглядають справу, до прийняття рішення по суті можуть проводити слухання у справі. Його проводить орган Комітету, який розглядає справу, або колегіальний орган, один або кілька його членів. Про день, час і місце проведення слухання у справі осіб, які бе

руть участь у справі, повідомляють не пізніше ніж за 5 днів до його проведення.

Орган Комітету на слухання у справі запрошує осіб, які беруть участь у справі, для надання ними зауважень, пояснень, доводів, необхідних для встановлення фактичних обставин справи. У слуханні у справі можуть брати участь працівники Комітету, його територіальних відділень, а у разі потреби залучається експерт. На слухання можуть бути запрошені інші особи, якщо заявник і відповідач не висловили проти цього обгрунтованих заперечень.

Орган Комітету за власною ініціативою чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, може провести повністю або

„ частково закрите слухання у справі, якщо відкрите слухання може завдати шкоди інтересам держави, особам, які беруть

; участь у справі, чи іншим особам або перешкодити подаль-

• шому розглядові справи.

Головуючий на слуханні вживає заходів для встановлення

; фактичних обставин справи. Він може видалити осіб, які порушують порядок проведення слухання; слухання продовжу-

^ ється без їх участі.

;    Слухання протоколюється. У протоколі зазначаються:

орган Комітету, який проводить слухання;

; .  форма проведення слухання (відкрите, закрите), місце,

: дата, час початку й закінчення слухання;

;   прізвища, ім’я та по батькові головуючого, членів колегі-

} ального органу Антимонопольного комітету України із зазначенням їх посад та інших осіб, присутніх на слуханні;

питання, які розглядалися, та основний зміст зауважень, пояснень, доводів, наданих учасниками слухання.

Протокол слухання протягом трьох днів підписують головуючий, члени колегіального органу Комітету, які проводили слухання у справі. У цей самий строк особи, які брали участь у слуханні, можуть.ознайомитися зі змістом протоколу, подати пояснення або зауваження до нього, які додають-

« ся до протоколу. Про ознайомлення осіб, які брали участь у

[ слуханні, зі змістом протоколу зазначається у протоколі.

;   Слухання чи його частина може не проводитися, якщо це загрожуватиме громадському порядку, державній безпеці

: або розголошенню інформації з обмеженим доступом чи ін-

і ‘формації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам

І осіб, що беруть участь у розгляді справи.

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними Рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення, державним уповноваженим, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимоно-польним комітетом України.

Заяву про перевірку рішення подають до Антимонопольного комітету України у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення перевіряються Антимонопольним комітетом України чи його адміністративною колегією, рішення державного уповноваженого, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України — Антимонопольним комітетом України.

Органи Антимонопольного комітету України, які перевіряють рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються Особи, які беруть участь у справі. За результатами перевірки рішення зазначені органи мають право залишити рішення без змін, змінити рішення, скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині, скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.

Крім того, органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії та концентрацію. Такий перегляд можна здійснити у разі:

• якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;

• якщо рішення було прийнято на підставі недостовір


ної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;

• невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених дій та концентрації на конкуренцію;

• якщо обставини, на підставі яких було прийнято рішення про надання дозволу на узгоджені дії та концентрацію суб’єктів господарювання, вже не існують;

• наявності інших підстав, передбачених законами України.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, можуть зупинити його виконання до закінчення перегляду, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі. За результатами перегляду органи Антимонопольного комітету України можуть залишити рішення без змін, змінити рішення, скасувати його або прийняти нове рішення.

Якщо за результатами перегляду рішень Антимонополь-ний комітет України приймає рішення про заборону концентрації, державна реєстрація суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, скасовується у судовому порядку за позовом Антимонопольного комітету України.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у 2-місячний строк з дня одержання і рішення. Цей строк не може бути відновлено.

І   Рішення Антимонопольного комітету України, його адмі-; ністративної колегії та державного уповноваженого оскар-е жуються до Вищого господарського суду України; рішення адміністративної колегії територіального відділення — до господарського суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських господарських судів.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.  ^

Контрольні запитання для самоперевірки               і /. У чому полягає сутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

2. Що таке порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

3. Який склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

4. Що таке докази у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, їх джерела?

5. Які особи беруть участь у справі?

6. Як відбувається вилучення,’ накладення арешту на майно?

7. Експертиза у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8. Які органи розглядають справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

9. У чому полягає сутність рекомендацій органів Анти-монопольного комітету?

10. Назвіть стадії процесу розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

11. Заява про порушення законодавства про захист еко- ц помічної конкуренції, її розгляд,                   я

12. Коли проводяться слухання у справі?              В

13. У яких випадках органи Антимонопольного коміте-ту приймають розпорядження, а у яких рішення?  я

14. Яким чином здійснюються перевірка, перегляд, оскар- «• ження рішень органів Антимонопольного комітету?

Глава 7

Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції

З точки зору законодавства про захист економічної конкуренції господарська діяльність на ринку може здійснюватися | як правомірно і спрямовуватися на розвиток суспільства та І: економіки, так і неправомірно, що завдає суспільству шкоди, е гальмує економічний розвиток. Це, зокрема, відбувається г внаслідок спотворення, обмеження або усунення конкурен-; ції з ринку.

Дії, що призводять або можуть призвести до спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку, порушують законодавство про захист економічної конкуренції і підлягають покаранню. Вони є протиправними і шкідливими для ринкової конкуренції та осіб, які функціонують на ринку.

Головною ознакою протиправних дій є їхня здатність спотворювати чесні правила гри на ринку, порушувати права та охоронювані законом інтереси підприємців і споживачів, а також порушувати норми законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції» основними порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, вчинення яких спричиняє, можливо, найістотнішу шкоду ринковій конкуренції, можна назвати:

1. Антиконку рентні узгоджені дії суб’єктів господарювання — вчиняються виключно групою суб’єктів господарювання, одна особа сама по собі не може вчинити анти-конкурентні узгоджені дії.

2. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — може вчинятися як однією особою, так і групою осіб.

3. Антиконку рентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю —- вчиняють виключно зазначені органи

шляхом прийняття неправомірних рішень та вчиняючи дії, що обмежують вільну економічну діяльність на ринку та спотворюють дію економічних законів.

4. Недобросовісна конкуренція. Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення підприємницької діяльності.

Вчинення цих неправомірних дій заборонено і тягне за со-^ бою відповідальність згідно з законодавством.            <

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

Для задоволення своїх потреб та отримання надприбутків на ринку суб’єкти господарювання можуть здійснювати колективну антиконкурентну діяльність та створювати монопольні об’єднання, що домінують на ринку. В основному це відбувається шляхом укладення письмових чи усних угод, які регламентують їх ринкову діяльність. Таким чином підприємці можуть домовлятися про регулювання виробництва, умови збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на певні товари, обмін виробничою та комерційною інформацією та ін. Основною метою укладення таких угод є одержання прибутку шляхом забезпечення власних та суспільних потреб через усунення чи обмеження конкуренції між учасниками угоди, а також через усунення зовнішньої конкуренції. Такі учасники, зберігаючи юридичну, фінансову, виробничу та комерційну самостійність, здійснюють на договірній основі антиконкурентну спільну діяльність, що , може передбачати:

• обмін патентами та технологіями;

• розширення сфер впливу на споживчому ринку;

• визначення спільної політики розвитку виробництва, реалізації товарів, а також встановлення монопольних цін, метою яких є усунення конкурентів з ринку;

• розподіл ринків збуту, джерел сировини тощо. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання заборонені законодавством.

Залежно від структури ринку, виду суб’єктів господарювання, їх місця на ринку виділяють три основні види анти-конкурентних узгоджених дій:

• горизонтальні;

• вертикальні;

• конгломератні.

Горизонтальні антиконку рентні узгоджені дії. Це дії (угоди), що їх здійснюють на одному і тому самому рівні ви- • робництва або розподілу товарів два або більше суб’єктів господарювання, які фактично мають бути конкурентами.

Здійснення таких погоджених дій (укладення угод), які безпосередньо передбачають встановлення монопольних цін, розподіл ринку, усунення з ринку інших суб’єктів господарювання, завдають конкуренції найбільшої і прямої шкоди, бо стосуються її основних елементів, зокрема цін, обсягу виробництва, структури ринку, включаючи частки суб’єктів господарювання на ринку, географічні, товарні, часові межі ринку.

І   Щоб істотно обмежити конкуренцію, суб’єктам господа-г рювання не обов’язково прямо погоджувати (передбачати у ї своїх угодах) відповідну антиконкурентну діяльність. Іноді і достатньо, щоб домовленості стосувалися фактора, істотного І для функціонування ринку. Наприклад, встановлення суб’-! єктами господарювання нових галузевих стандартів чи ство-;’ рення труднощів в отриманні суб’єктами господарювання лі-!’ цензій чи дозволів на здійснення господарської діяльності і; може істотно підвищити бар’єри входження на ринок або ^ призвести до виходу з ринку суб’єктів господарювання — новачків.

Аналогічні наслідки матимуть місце й у разі домовленості і» учасників ринку не мати справи з постачальниками суб’єкта і господарювання, який нещодавно увійшов на ринок, — так | званий бойкот.

Поряд з цим існують антиконкурентні узгоджені дії, які Г хоч прямо і не передбачають зміни конкретних умов формування ціни або структури ринку, інших основних елементів конкуренції, але впливають на неосновні її елементи і через ;• них опосередковано — на основні.

:   До неосновних елементів конкуренції можна віднести рек-; ламу, години роботи магазинів, зовнішнє оформлення това-. ру тощо. Так, домовившись про заборону або істотне обме-: ження реклами на свої товари, суб’єкти господарювання ^ значно обмежують можливості споживачів до пошуку най-і оптимальніших умов придбання. Таким чином, посилюється , загальна ринкова влада кожного з продавців, а отже, і їх Ї можливість призначати вищі ціни.

;   Аналогічні наслідки мають місце у разі домовленості щодо ? єдиного режиму роботи магазинів. Таким чином, учасники

антиконкурентних узгоджених дій позбавляються конкуренції з боку тих підприємств, які могли б працювати в інший час.                           ,

Такі угоди, як правило, не усувають конкуренцію повністю, але призводять до її часткового обмеження чи ослаблення з відповідними негативними наслідками для ринку та споживачів.

Горизонтальні антиконкурентні узгоджені дії, крім зазначеного, можуть також передбачати:                 -    д» спільний продаж, зокрема експорт товарів;             Н| спільні закупівлі, зокрема імпорт товарів;              Ц раціоналізацію, спеціалізацію виробництва;             Й обмеження інвестицій, техніко-технологічного розвитку; • спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен-И Дбрів.                                                  •

Вертикальні антиконкурентні узгоджені дії — дії (уго-^ ди), що їх здійснюють два або більше суб’єктів господарювання, і відповідають таким умовам:

а) суб’єкти господарювання — учасники узгоджених дій перебувають у відносинах продавець — покупець або постачальник — споживач;

б) такі узгоджені дії передбачають обмеження підприємницької діяльності хоч би одного з учасників узгоджених дій у його відносинах з третіми особами;

в) зазначені обмеження підприємницької діяльності призводять або можуть призвести до обмеження, спотворення або усунення конкуренції з ринку, порушення прав споживачів.

Загалом вертикальні узгоджені дії (угоди) на конкурентних ринках не лише не обмежують конкуренції на них, але й часто посилюють її.

Зокрема, вибір виробником автомобілів одного дистриб’ютора своїх товарів за умови відсутності монопольного становища виробника дає йому можливість здійснювати інвестиції у торгівлю власними автомобілями, створюючи при цьому кращі умови для споживачів, стимулюючи інших виробників до аналогічних дій. І навпаки, якщо один з учасників вертикальних узгоджених дій займає монопольне становище на ринку, антиконкурентний ефект таких узгоджених дій стає, як правило, неминучим, і ці узгоджені дії перетворюються на неправомірні.

Найпоширеніші приклади антиконкурентних вертикальних узгоджених дій.

1. Узгоджені дії (угоди) щодо встановлення цін перепродажу. Такі дії мають місце, коли між постачальником певного товару і його розповсюджувачем досягається домовленість щодо рівня ціни, за якою цей товар має продаватися іншим підприємцям, споживачам, тобто особам, які не є учасниками узгоджених дій.

2. Узгоджені дії (угоди) щодо виключного розповсюд-; ження товарів. Ці дії (угоди) мають місце, коли постачаль-| ник бере на себе зобов’язання визначити лише одного розповсюджувача свого товару, що призводить до усунення з | ринку інших розповсюджувачів, а, отже, до усунення конку-• ренції на цьому ринку.

І:   Аналогічні наслідки мають узгоджені дії (угоди), які пе-| редбачають призначення постачальником одного розповсюд-’’ жувача на певній території.

3. Узгоджені дії (угоди) щодо вибіркового розповсюдження товарів — дії, коли між постачальником товару і його розповсюджувачами досягаються домовленості щодо продажу постачальником своїх товарів лише тим з них, які відповідають певним умовам. Наприклад, постійно мати у продажу певний асортимент супутніх товарів; здійснювати і продаж у спеціалізованих магазинах, оформлених відповід-, ним чином, чи з примусовим асортиментом; надавати послу-I ги передпродажної підготовки товару або його гарантійного | обслуговування.

\    4. Узгоджені дії (угоди) щодо ексклюзивної закупівлі товарів — мають місце, коли між постачальником і розповсюджувачем його товарів досягається домовленість щодо закупівлі розповсюджувачем товарів лише в одного постачальника. Антиконкурентний ефект цього виду порушення полягає в обмеженні доступу на ринок товарів інших постачальників.

|  Зазначені перешкоди виникають, якщо постачальник — | монопольне утворення здійснює узгоджені дії з такою кіль-|кістю розповсюджувачів його товарів, що інші постачальни-| ки не можуть протягом тривалого часу знайти альтернативні І способи розповсюдження своїх товарів, у тому числі й ство-; рити власну мережу розповсюдження.

5. Франшизні угоди. Ці угоди мають місце, коли між власником знака для товарів і послуг, фірмового наймену-

вання тощо і підприємцем, який займається аналогічним видом діяльності, досягається домовленість щодо використання на певних умовах знака для товарів і послуг, фірмового найменування.

Загалом, якщо умови такого використання є обгрунтованими, зокрема передбачають внесення плати за використання відповідного права, здійснення власником контролю за якістю товарів, позначених його знаком для товарів і послуг чи фірмовим найменуванням, то зазначені угоди буде укладено цілком законно.

6. Узгоджені дії (угоди) щодо використання прав інтелектуальної власності. Такі дії мають місце, коли між власником права інтелектуальної власності (патенти, знаки для товарів і послуг, авторські права) та певним підприємцем досягається домовленість щодо передачі підприємцю права на певну інтелектуальну власність або надання йому дозволу використання цього права.

7. Конгломератні узгоджені дії (угоди). Це узгоджені дії (угоди), що їх здійснюють (уклали) два або більше суб’єктів господарювання, і відповідають таким умовам:

а) суб’єкти господарювання — учасники узгоджених дій не є конкурентами та не перебувають у відносинах продавець-покупець чи постачальник-споживач;

б) таке узгодження дій передбачає обмеження у підприємницькій діяльності хоч би одного з її учасників у його відносинах з третіми особами.

За своєю природою, змістом, основними видами антикон-курентні конгломератні відносини аналогічні до антиконку-рентних вертикальних узгоджених дій (угод), за винятком того, що між їх учасниками відсутні відносини продавець-покупець чи постачальник-споживач.

Отже, антиконкурентні узгоджені дії є неправомірними діями. Різниця між ними та правомірними узгодженими діями суб’єктів господарювання полягає в тому, що антиконкурентні узгоджені дії можуть призвести до недопущення, усунення, спотворення чи обмеження конкуренції на ринку.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно-

логічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, гендерів;

• 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, про-

[ давців;

|   6) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши-

••ми суб’єктами господарювання, що ставить останніх у неви-

^, гідне становище в конкуренції;

І   7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонополь-» ного комітету, що призвели до розподілу ринку за колом споживачів

.     Тернопільська обласна дирекція НАСК «Оранта» (далі — дирекція НАСК «Оранта») та Тернопільське обласне управління Державного Ощадного банку України (далі — управління Ощадбанку) уклали договір про співробітництво з питань банківсько-страхових операцій. Згідно з цим договором управління Ощадбанку прийняло на себе зобов’язання проводити переговори з юридичними та фізичними особами, які звертались за одержанням кредиту та іншими послугами, щодо укладення ними договорів із дирекцією НАСК «Оранта» на страхування майна, що було предметом застави. Дирекція НАСК «Оранта» у свою чергу зобов’язалася сплачувати управлінню Ощадбанку винагороду в розмірі 10% суми страхових платежів, які надійшли за договорами, укладеними з клієнтами-позичальниками управління.

В результаті із 90 позичальників, які отримали кредити під заставу майна, 60 застрахували майно в дирекції. Цьому

сприяла та обставина, що в управлінні не було інформації про інші страхові компанії, і клієнти не могли обрати страховика за своїм бажанням. Оскільки Ощадний банк займає у межах Тернопільської області монопольне становище на ринку кредитування фізичних осіб, НАСК «Оранта» в особі Тернопільської обласної дирекції також набула монопольного становища на ринку страхування заставного майна в межах Тернопільської області.

Тернопільське відділення Антимонопольного комітету кваліфікувало дії Тернопільської обласної дирекції НАСК «Оранта» і Тернопільського обласного управління Державного Ощадного банку України як антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до розподілу ринку за колом споживачів.

*   *   *

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонопольного комітету, що призвели до встановлення монопольних цін

У місті Донецьку 6 найбільших торговців моторним пальним (СП «Гефест», ТОВ «Космос—2000», ПВКФ «Паралель—М-1», ТОВ «Донбасенерго—Сервіс», АТЗТ «Лада—Центр» та ПП «Борінг»), сукупна частка яких на ринку становила 44%, одночасно і до одного й того самого рівня підвищували роздрібні ціни на чотири марки бензину та дизельне пальне, причому збільшення цін не було економічно обгрунтованим.

Координуючи свої дії, ці 6 торговців набули сукупної ринкової влади на ринку роздрібної торгівлі моторним пальним і встановили монопольні ціни.

Донецьке відділення Антимонопольного комітету кваліфікувало дії СП «Гефест», ТОВ «Космос—2000», ПВКФ «Паралель—М-1», ТОВ «Донбасенерго—Сервіс», АТЗТ «Лада— Центр» та ПП «Борінг» як антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до встановлення монопольних цін.

*   *   *

Приклад антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання з практики органів Антимонопольного комітету, що призвели до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання

Між ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод феросплавів» було укладено договір про постачання брухту для виробничих потреб останнього. В одному з пунктів договору зазначалося: «Покупатель обязуется не заключать

^     прямьіх договоров с предприятиями ломосдатчиками Черкас-|     ской области на получение лома» (мовою документа). Про-1 ‘ понуючи договір у такій редакції, ВАТ «Черкасивтормет» ма-й .   ло на меті не допустити співробітництво ВАТ «Запорізький Г     завод феросплавів» з іншими можливими продавцями брухту |і     з Черкаської області. Таким чином, ВАТ «Черкасивтормет», |     займаючи монопольне становище на ринку заготівлі брухту §     і відходів чорних металів у межах своєї області та одноосо-;|     бово володіючи устаткуванням для переробки брухту і від-|     ходів металів, в результаті цієї угоди набуло виключних прав

на постачання переробленого брухту, в той час як усі інші І     постачальники брухту були позбавлені цієї можливості. ?       Дії ВАТ «Черкасивтормет» та ВАТ «Запорізький завод фе-;,     росплавів» Черкаське відділення Антимонопольного комітету

кваліфікувало як антиконкурентні узгоджені дії, що призве-;;,     ли до обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господа-і^     рювання. ‘і,                           * * *

|    За загальним правилом,- не можуть бути визнані антикон-| курентними узгодженими діями будь-які узгоджені дії малих | або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів,

•^, які не призводять до істотного обмеження конкуренції В? та сприяють підвищенню конкурентоспроможності цих під-

•I приємців. І»   Малим та середнім підприємцем відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» є суб’єкт госпо-

•I дарювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, вр робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів | якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, | визначеної за курсом Національного банку України, що діяв | в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких | діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринко-I вою часткою.

|    Крім того, не можуть бути визнані антиконкурентними уз-і годженими діями узгоджені дії суб’єктів господарювання | щодо постачання чи використання товарів, якщо один з учасників узгоджених дій стосовно іншого встановлює обмеження на:

:     • використання поставлених ним товарів чи товарів ін-г        тих постачальників;

|     • придбання у інших суб’єктів господарювання або про-

й

даж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не є предметом угоди;

• формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи споживачам.

Проте, якщо такі узгоджені дії призводять до істотного обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, до монополізації відповідних ринків, обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання, спричинюють економічно необгрунтоване підвищення цін або дефіцит товарів, їх можна визнати антиконкурентними узгодженими діями.

В українському законодавстві про захист економічної конкуренції окремого визначення дістали узгоджені дії, що стосуються переходу прав на інтелектуальну власність. Це пов’язано з тим, що неправомірний (з точки зору законодавства про захист економічної конкуренції) перехід прав на інтелектуальну власність може призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій та завдати шкоди як конкуренції на ринку так і споживачам. Водночас у законодавстві не визначено переліку угод щодо передачі прав на володіння та розпорядження об’єктами інтелектуальної власності, зміст яких порушує законодавство про захист економічної конкуренції, а чітко визначено угоди, укладення яких не може призвести до вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до цього не можуть бути визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій угоди про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності у тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності. Вважається, що не виходять за межі зазначених прав обмеження, які стосуються обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

!’

|:   Як уже зазначалося, вчинення антиконкурентних узгод-г жених дій забороняється і тягне за собою відповідальність ? згідно із законом. Разом з тим відповідно до законодавства особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, може бути звільнена від відповідальності.

Незважаючи на це, особу, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але повідомила про це органи Антимонополь-ного комітету, не буде звільнено від відповідальності, якщо вона:

• не вживе ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

• була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

• не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Проте, незважаючи на всю можливу шкоду для конкуренції на ринку та споживачів, узгоджені дії можуть дозволити органи Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

• техніко-технологічному, економічному розвиткові;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

І    • раціоналізації виробництва.

ї   Органи Антимонопольного комітету України не можуть І дозволити узгоджені дії, якщо конкуренція істотно обмежу-ї ється на всьому ринку чи в значній його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не дав дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект І для суспільних інтересів переважає можливі негативні на-I: слідки від обмеження конкуренції.

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

Суб’єкти господарювання вчиняють дії, що визнаються зло-. вживанням монопольним становищем на ринку, як одноособове, так і групою осіб.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку.

Порушниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути:

1) господарюючий суб’єкт, що займає домінуюче становище на товарному ринку;

2) група осіб, що займає домінуюче становище на товарному ринку.

Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку товару визнається таким лише за наявності ряду факторів.

1-. Особа займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

• на цьому ринку у неї немає жодного конкурента;

• вона не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції з боку інших учасників ринку.

3. Монопольним (домінуючим) також визнається становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35% або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать його конкурентам.

|     4. Вважається, що кожен з двох чи більше суб’єктів гос-|;   подарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ;   ринку товару, якщо стосовно певного товару між ними не-|   має конкуренції або є незначна конкуренція, а також якщо І   вони усі разом не мають жодного конкурента на цьому рин-I   ку чи не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженої |   можливості для інших суб’єктів господарювання здійснювати закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

?    5. Монопольним (домінуючим) вважається також стано-1 вище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо і- стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбіль-I        ші частки, перевищує 50%;

|     • сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 70% і при цьому вони не доведуть, ?        що поміж них існує конкуренція.

Неправомірні дії, пов’язані зі зловживанням монопольни-;   ми утвореннями своїм становищем на ринку, як правило, ^   спрямовані на: обмеження конкуренції, прав та законних інтересів господарюючих суб’єктів чи фізичних осіб, покриття ‘   неефективних витрат за рахунок споживачів та інших під-’   приємців або збут товарів низької споживчої якості, інші не-I   гативні наслідки і має на меті отримання незаконного при-I’   бутку негайно або в майбутньому.

І;     Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання І   (групі осіб), що займають монопольне (домінуюче) станови-|   ще на ринку, заборонено зловживати цим становищем і та-і   ким чином спотворювати конкурентні ринкові механізми. |     Слід зазначити, що саме по собі монопольне (домінуюче) |   становище на ринку не є порушенням, покаранню підлягає |  лише зловживання таким становищем. |     Характерною ознакою порушень, вчинених шляхом зло-|   вживання монопольним становищем на ринку, є необхід-|   ність довести, що суб’єкт господарювання є монополістом і І  додержується поведінки, яка є зловживанням. Порушення, І   пов’язане зі зловживанням суб’єктом господарювання своїм І   монопольним становищем на ринку, характеризується рядом ?   факторів: