16002

Історія вчень про державу та право

Книга

Мировая экономика и международное право

Посібник створений з урахуванням досвіду щодо подібних вітчизняних видань, а також власного напрацювання автора при викладанні навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах. У посібнику вміщено теоретичний матеріал, перелік літератури, питання для заліку та самоконтролю знань студентів, глосарій контрольні тести-тренінги

Украинкский

2013-06-18

1.45 MB

41 чел.

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

Г.І. Трофанчук

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ ТА ПРАВО

Навчальний посібник для дистанційного навчання

Передрук і посилання без дозволу Університету «Україна» забороняються.

Всі права застережені.

Київ

Університет „Україна" 2004


ББК 67.0я73 Т76

Затверджено методичною радою Університету „Україна"

(Протокол № 5 від 23.02.2004 p.)

За редакцією В.О. Щербака, д-ра іст. наук, професора.

Рецензенти:       В.К. Гіжевський, к. ю. наук, професор; O.I. Коваленко, к. ю. наук, професор.

Трофанчук ГЛ.

Т 76 Історія вчень про державу та право: Навч. посібн. для дистанц. навчання. - К.: Ун-т „Україна", 2004. - 210 с.

ISBN 966-7979-62-8

Посібник створений з урахуванням досвіду щодо подібних вітчизняних видань, а також власного напрацювання автора при викладанні навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах. У посібнику вміщено теоретичний матеріал, перелік літератури, питання для заліку та самоконтролю знань студентів, глосарій контрольні тести-тренінги.

Розрахований на студентів спеціальності „Правознавство", консультантів, викладачів і може бути використаний як для дистанційної, так і інших форм навчання.

ББК 67.0я73

ISBN 966-7979-62-8

© Університет „Україна", 2004 © Трофанчук ГЛ., 2004

 ВСТУП

Сучасне цивілізоване суспільство базується на здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фундаменту фомадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практичного досвіду і теоретичних поглядів різних часів.

Вивчаючи і з'ясовуючи сутність держави і права, слід ретельно проаналізувати не тільки апробовані часом і практикою концепції, а й осмислити погляди, теорії, в яких розглядаються ці суспільні феномени, соціально-економічні умови, в яких зародилося і виникло те чи інше вчення. Представляє інтерес реалізація вчень і поглядів у відповідних державно-правових системах світу, їх використання у розбудові національної системи права, формуванні засад правової держави і фомадянського суспільства в Україні, становлення цивілізованих форм взаємин держави з її фомадянами.

Набуття студентами знань про державно-правову сферу суспільного життя є складовою частиною системи юридичної освіти, фахової підготовки юристів, оволодіння майбутніми спеціалістами загальноюридичними та галузевими юридичними дисциплінами і їх практичним застосуванням у повсякденному житті.

"Історія вчень про державу і право" у поєднанні з іншими юридичними дисциплінами історико-теоретичного спрямування сприяє формуванню системного підходу до розуміння понять держави, права, закону, фомадянського суспільства, правової держави.

Навчальний посібник спрямований на самостійне засвоєння студентами фактичного матеріалу з історії вчень про державу і право і являє собою стислий, певною мірою конспективний виклад матеріалу лекцій та семінарських занять. Автор передбачає головну мету посібника в тому, щоб:

допомогти студентам, які переважно перебувають віддалено від нау
кових і навчальних центрів, наукових бібліотек, в оволодінні основами
знань з історії вчень про державу і право;

зорієнтувати студентів на формування у них творчо-конструктив
ного мислення, навичок уважного ставлення до змісту понять і категорій,
якими їм доведеться оперувати в процесі навчання і практичної діяльності;

допомогти в орієнтуванні щодо різних підходів до проблем взаємо
зв'язку держави і права, держави і фомадянського суспільства;

сприяти з'ясуванню в контексті світової історії витоків державно-
правової думки в Україні, що має для сьогодення велике теоретичне і прак
тичне значення.

Автор висловлює щиру вдячність ученим-науковцям та викладачам-практикам Ф.П. Шульженку, Т.Г. Андрусяку, М.І. Мірошниченко та В.І. Мірош-никченку, роботи яких використані при підготовці навчального посібника.


МЕТОДИКА КОРИСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПОСІБНИКОМ

Ознайомлення з навчальним посібником слід розпочати із розгляду структурно-логічної схеми навчального курсу, яка дає цілісне уявлення про навчальну дисципліну і принципи подачі матеріалу для вивчення і застосування. Відповідно до вказаної схеми навчальний матеріал дисципліни "Історія вчень про державу і право" поділено на 5 блоків, кожен з яких включає в себе від 3 до 6 модулів, що розкривають зміст навчального матеріалу певного блоку.

Наступним кроком є знайомство із анотацією змісту кожного модуля, питаннями для самоконтролю і питаннями до іспиту. Це дасть початкове уявлення про те, на що слід звернути увагу при вивченні теоретичного матеріалу. Головна увага повинна бути приділена вивченню теоретичного матеріалу, який бажано засвоювати одночасно із веденням записів (конспектів) у робочому зошиті. Прочитавши матеріал модуля, спробуйте відповісти на поставлені питання для самоконтролю. Після того, як всі завдання будуть виконані, результати бажано звірити із запропонованими відповідями, які містяться у додатках до кожного блоку, або за текстом матеріалу для вивчення. Крім того, необхідно відповісти на питання контрольних тес-тів-тренінгів. Треба мати на увазі, що обсяг поставлених питань та завдань передбачає ознайомлення не лише з матеріалами цього посібника, але й з додатковою літературою, яка пропонується до кожного модуля. Тільки у тому випадку, коли запропоновані завдання будуть виконані, можна вважати, що матеріал даного модуля засвоєно і можна переходити до вивчення наступного.

Допуском до складання іспиту є надання студентом робочого зошита (конспекту) з відповідями на питання всіх тестів-тренінгів, а також складений у алфавітному порядку тлумачний словник, куди слід занести всі основні категорії і поняття та їх визначення.

 Структурно-логічна схема навчального курсу "Історія вчень про державу і право"


БЛОК 1.

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Модуль 1. Становлення державно-правових поглядів у давні часи.

Розглядаються міфологічні уявлення наших предків про порядок, установлений на землі Творцем, простежується розвиток поглядів на державу через призму взаємозв'язку небесного та земного, аналізуються літературні пам'ятки стародавньоіндійських, древноєгипетських та вавілонських авторів, система поглядів про походження держави і характер законів. Окреслюються етапи раціоналізації політико-правової думки, ідеї брахманізму про варновий поділ суспільства, вчення про ідеальну державу, методи здійснення державної влади, про природний та людський закон.

Модуль 2. Державно-правові погляди мислителів Стародавньої Греції

Дається класифікація форм держави, аналізується вчення про право та державний устрій в "Законах" Платона, його ідеї про ідеальну державу. Розглядається політико-правове вчення Арістотеля, його уявлення про форми та закономірності розвитку ідеальної держави, розуміння ним сутності права та закону.

Модуль 3. Розвиток державно-правових концепцій пЬньогрецьког періоду тау Стародавньому Римі

Висвітлюються погляди філософів пізньогрецької доби. Аналізується розвиток римськими мислителями політико-правових вчень, започаткованих діячами Стародавньої Греції. Розглядаються подальші кроки щодо формулювання концепції юридичної особи, створення самостійної науки юриспруденції, розвитку окремих юридичних наук галузевого напряму.

 МОДУЛЬ 1. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДІВ У ДАВНІ ЧАСИ

Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика релігійно-міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу у ITІ тис. до н.е. Політична і правова ідеологія у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї. Етап раціоналізації політико-правової думки. Зороастризм. Ідеї брахманізму про становий (варновий) поділ суспільства, їх релігійне та правове обгрунтування. Полі-тико-правові ідеї Лао-цзи. Вчення про природний та людський закон Дао. Ідеї буддизму як критика теологічної концепції походження та сутності держави. Ствердження ідей гуманізму, непротистояння злу злом.

Література

Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия // Некоторые тенденции мирового правового развития надежда и драма современной эпохи. - К., 2000.

Вернадский Г.В. История права. - М.,1999.

Всеобщая история государства и права (под ред. К.И.Батыра). - М.,1998.

Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока. - М.,1983.

Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник (Упорядники А.Г.Слюсаренко , М.В.Томенко). - К.,2001.

Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права. Политология, история политических и правовых учений: Учебное пособие. - М.,2000.

Петражицкий М.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - М.,2000.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Виникнення держави і права викликало утворення складних надобщинних структур і відповідних їм механізмів соціально-нормативної регуляції, формування принципово нових основ управління суспільством. Люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їх сутність та роль у суспільному житті. Такі роздуми на перших порах являли собою елементи релігійно-міфологічного світогляду. Встановлений на землі порядок розглядався нашими пращурами як невід'ємна частина всесвітнього порядку, започаткованого Всевишнім.

Умови життя суспільства сприяли формуванню уявлень людей про їхнє місце в навколишньому середовищі, взаємини з іншими людьми, про свої права та обов'язки. Незважаючи на те, що більшість народів стародавнього світу жили відособлено один від одного, всім їм був притаманний саме такий підхід до розуміння сутності держави, суспільного порядку, справед-


ливості. Свідченням цього є нечисленні літературні пам'ятки, які дійшли до наших днів. Проте схожість підходів різних народів у визначенні витоків земного облаштування мала місце лише у найдавніший період всесвітньої історії.

Людське суспільство перебуває у постійному розвитку. Разом з ним змінювались погляди на державу, порядок, справедливість. Це відбулось на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку на небесах і на землі. У Стародавньому Китаї, наприклад, вважалося, що такий зв'язок уособлює правитель держави. Від імені Бога він реалізує надані йому Всевишнім повноваження, встановлюючи порядок на землі. З огляду на це всі інші особи, підлеглі імператору, зобов'язані втілювати в життя його волю під страхом божественного покарання.

У Стародавньому Єгипті побутував міф, за яким божества не тільки уособлювали найвищу владу над людьми, але й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішенні багатьох земних проб-лем. Прикладом саме такого уявлення є стародавньоєгипетські літературні пам'ятки: "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н.е.), "Книга мертвих" (XXV-XXIV ст. до н.е.). Червоною ниткою через усі ці твори проходить ідея про божественну сутність влади і законів, їх небесне походження і відповідність божим настановам. Рекомендувалось дотримуватись справедливої поведінки і виконання законів. Бог безпосередньо впливав на процеси в суспільстві, був верховним правителем, носієм законів і верховним суддею. Такий підхід до з'ясування питання про владу, порядок, справедливість домінував у народів протягом тисячоліть, він був сприйнятий багатьма релігіями народів світу.

Досить багатими і різноманітними є пам'ятки політико-правових ідей Стародавньої Індії. Кочові племена аріїв, завоювавши місцеве автохтонне населення дравідів, стали авторами релігійних книг-ведів ("Священні знання"). "Рігведа" стала найстарішою священною книгою брахманізму. Крім того, аріями створені релігійно-філософські твори („Упанішади"), поетичні епопеї "Махабхарата" та "Рамаяна", а також юридичні збірники, які здебільшого являли собою не стільки письмовий виклад норм звичаєвого права, скільки релігійно-філософські, морально-етичні та політичні трактати. Серед них важливе місце посідають "Закони Ману" (III ст. до. н.е.), де був закріплений кастово-варновий поділ давньоіндійського суспільства. Водночас тут містяться ідеї щодо закону, його ролі у людському бутті: "Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив", - говорять Закони Ману. Покарання повинно служити засобом боротьби за підтримання законності в суспільстві. "Покарання є правитель, - це керівник, воно служить запорукою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... Мудрі вважають покарання тотожним до закону".

 Брахмани - автори священних книг, - вважають за необхідне давати поради правителям стосовно організації державного апарату, суду, управління країною, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, видання законів. Цьому присвячена "Артхашастра" ("Книга про користі"), автором якої є політичний діяч Стародавньої Індії Каутілья.

Древньоіндійські уявлення про державу визначають її сім елементів: територія, правитель, міністри, столиця, державна казна, військо і союзники. Утворення держави і формування її політичної організації пов'язуються із занепадом моральності в суспільстві. Вважається, що тривалий час люди і своїх діях підлягали тільки законам, і ніяка влада не могла втручатись у життєдіяльність суспільства. Але згодом стало зрозумілим, що "там, де немає влади, сильний пожирає слабшого". Влада, підкреслює "Артхашастра", є найважливішим елементом існування суспільства. Вона "оберігає сонного, панує над усіма істотами, охороняє їх, стоїть на сторожі загального порядку".

Починаючи з VIII ст.до н.е., погляди на державу, суспільний порядок, закони і справедливість зазнають суттєвих змін. їх початком стало поширення у Персії, а згодом - у країнах Близького Сходу вчення Заратустри:

суспільний порядок розглядався ним як боротьба двох протилежних
сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества);

метою людського існування на Землі є Добро. Ведучи безперервну
боротьбу зі Злом, Добро утверджує справедливість, порядок, добробут.
Саме держава допомагає Добру у досягненні його благородної мети;

подібно до своїх попередників, Заратустра зробив спробу визначити
сутність і функції влади, яку він ототожнював з особою монарха. На його
думку, правитель держави віддзеркалює на землі Добро - царство світлого бо
жества. Він є його служителем. Для досягнення цієї мети, для успішної бо
ротьби зі Злом єдиноуправитель держави захищає своїх підданих, встанов
лює справедливість, мир і спокій, загалом - дбає про створення відповідних
умов для щасливого земного життя.

Дисонансом щодо ідей божественного походження влади звучать погляди буддистів (VI-V ст.до н.е.), які заперечували божественну основу держави і всього суспільного устрою. Прихильники цієї релігійної течії вважали, що всесвіт живе за природним законом, і всі навколишні події є ні чим іншим, як природною закономірністю. Відповідно - життя людини переважним чином залежить від неї самої, від її знання природного закону.

Нарешті, у VI-V ст. до н.е. уявлення про всесвітній лад, державний порядок і закон стали більш прагматичними. Показовим у цьому відношенні є стародавньокитайське вчення школи Конфуція (551-479 pp. до н.е.), яке акумулювало в собі ряд уявлень про державу і право тих часів. Політичні структури розглядались мислителем і його послідовниками в органічному


взаємозв'язку з правовими, у співвідношенні між собою та іншими соціо-нормативними регуляторами (звичаями, мораллю, обрядами). Це - перше.

Друге. Конфуціанці порівнювали державу з великою сім'єю, де влада правителя порівнювалась із владою глави сімейства, а відносини панування та підлеглості - як ієрархічні сімейні стосунки, де панує беззаперечне підпорядкування молодших старшим. Подібно до патріархальної сім'ї вла-да імператора в державі здійснюїться одноосібно, без будь-якого втручання ззовні.

Третє. Прибічники вказаної концепції переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів. Вони стверджували, що державні закони більш-менш адекватно відображають суспільні відносини, але їх роль у регулюванні різних сфер життя суспільства недостатня внаслідок того, що нерідко закони є досить жорстокими і не сприяють злагоді в суспільстві. Тому ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки.

В цей же час значного поширення у Стародавньому Китаї набуває концепція даосизму, основоположником якої був Лао-цзи. Вона багато в чому повторювала буддизм. Зокрема, її прихильники теж обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства та держави. В основі їх розвитку знаходиться вічний закон "Дао", відповідно до якого існують та процвітають природа і суспільство. Такі уявлення про суспільно-політичні процеси вимальовувались у дещо спрощену схему: якщо відносини у державі будуються за приписами "Дао", то панує порядок та справедливість і, відповідно, щасливе життя і добробут; якщо ж ці приписи не виконуються, то суспільство впадає в насилля, безпорядки і хаос.

В другій половині V ст. до н.е. в Китаї виникла "моїстична школа", засновником якої був Мен-цзи. В її основі знаходилась утопічна ідея взаємної любові між людьми, правителями і підлеглими. В основі походження держави, за твердженням прихильників даної школи, є суспільний договір. Всі люди є рівними від природи, верховна влада в державі належить всьому народові, а управління в суспільстві слід здійснювати за загальноприйнятими методами виховання і примусу. Мен-цзи вважав, що не держава пригноблює народ, і не правителі експлуатують своїх підлеглих, а, навпаки, держава дбає про встановлення закону, подолання бідності, звільнення людей від гніту та насильства.

Помітною течією державно-правової думки Стародавнього Китаю стала "фацзя"(школа юристів). її автори відстоювали ідею поширення в державі єдиного, уніфікованого писаного права, яке покликане захищати особу, державу, власність. В той же час, відстоюючи ідею правового порядку, суспільної безпеки, вони допускали можливість превентивного покарання, запровадження принципу колективної відповідальності, а також покарання за принципом об'єктивної осудності (коли до відповідальності за злочин могли б притягуватися родичі правопорушника). Взагалі закони і покаран-

 ня бачилися прихильниками цього вчення головним інструментом державного управління, засобом регулювання суспільних відносин.

Стародавньокитайські вчення про державу і право

Школа Конфуція

Концепція

Моїстична

Школа юристів

даосизму

школа

- політичні та

- ідея природного

- утопічна ідея

-за встановлення

правові структури

походження дер-

взаємної любові

в державі єдиного

взаємозв'язані;

жави та суспільс-

між правителями

писаного права;

- держава - це

тва;

та народом;

- за можливість

велика сім'я;

- порядок і спра-

- в основі поход-

застосування пре-

- ефективним

ведливість грун-

ження держави

ветивного пока-

регулятором сус-

туються на при-

знаходиться сус-

рання ;

пільних відносин

писах Дао.

пільний договір.

- запроваджуння

є звичаї та норми

принципу колек-

моралі.

тивної відповіда-

льності за злочин.

Основні категорій та поняття

Релігійно-міфологічний світогляд, домінуючий, автохтонне населення, веди, брахмани, варни, касти, соціонормативні регулятори, ієрархія, патріархальна сім'я, концепція, адекватний, закон Дао, уніфікований, превентивний, об'єктивна осудність.

Словник термінів та визначень

Релігійно-міфологічний світогляд - світобачення і світосприймання давніх людей, яке базувалося на поєднанні релігійних вірувань з міфологією.

Домінуючий - панівний, що владорює над іншими.

Автохтонне населення - племена та народи, які споконвічно проживали у тій чи іншій місцевості, на певній території.

Веди - священні книги Стародавньої Індії.

Брахмани - найпривілейованіша суспільна група стародавньоіндійсь-кого суспільства, яка складалася із священнослужителів та жреців.

Варни - замкнуті соціальні групи стародавньоіндійського суспільства, на які поділялось вільне населення за своїм походженням.

Касти - професійні суспільні верстви.

Соціонормативні регулятори - це неписані правила поведінки (звичаї, обряди, релігійні настанови, традиції, норми моралі).

Ієрархія - система взаємного підпорядкування.

Патріархальна сім'я - велика сім'я, яка включала в себе 2-3, а іноді і 4 покоління, з неподільною владою її глави-батька.

Концепція - система поглядів на певне явище.

10

 11


Адекватний - що відповідає чомусь, подібний до чогось. Закон Дао стародавньокитайський закон про вічну гармонію природи і людського суспільства.

Уніфікований - єдиний, приведений до чогось спільного. Превентивний - випереджувальний, запобіжний. Об'єктивна осудність - покарання особи без її вини.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого матеріалу і термінологіч
    ний словник.
  2.  Питання підготовки до іспиту

  1.  Предмет та методи навчальної дисципліни"Історія вчень про дер
    жаву і право".
  2.  Політико-правове вчення як виразник класових, суспільних та
    групових інтересів.
  3.  Значення вивчення "Історії вчень про державу і право" для форму
    вання правової свідомості юриста вищої кваліфікації.
  4.  Місце навчальної дисципліни в системі юридичних наук у навча
    льному закладі.
  5.  Характеристика уявлень про державу і право у Стародавньому
    Єгипті та Стародавній Індії.

Характеристика основних положень буддизму.

Ідеї брахманізму про становий поділ суспільства.

  1.  Вчення Конфуція про ідеальну державу та методи здійснення дер
    жавної влади.

Концепція даосизму.

2.10. "Моїстична школа" та школа юристів Стародавнього Китаю.

3. Питання для самоконтролю, (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Що є предметом навчального курсу "Історія вчень про державу і
    право"?
  2.  Назвіть твори стародавньоєгипетських авторів. Які ідеї щодо дер
    жави і права розкриваються в них?
  3.  В чому полягає суть ідеї брахманізму?
  4.  Чому погляди буддистів звучали дисонансом стосовно ідей божес
    твенного походження держави?
  5.  -Які романтично-утопічні уявлення про державу мають місце у
    вченні Конфуція?
  6.  Вкажіть на реакційно-консервативні риси концепції "фа-цзя"?

 Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Предметом "Історії вчень про державу і право" є історичний про
цес виникнення теоретичних знань про державу, право, політику, а також
практика їх втілення в реальну площину життя.

3.2. Стародавньоєгипетськими   пам'ятками   є   "Повчання   Птахоте-
na"(XXVII ст. до н.е.) та "Книга мертвих"(ХХУ-ХХІУ ст. до н.е.). Вони
пропагують ідею божественного походження влади і законів, висловлюють
побажання дотримуватись справедливої поведінки і виконання законів,
оскільки антисуспільна поведінка буде засуджена самим богом.

  1.  Ідея брахманізму спрямована на закріплення нормами права і релі
    гійними настановами нерівноправного поділу між представниками різних
    суспільних варн. Проголошується ідея законності, невідворотності пока
    рання. Брахмани вважали за потрібне давати правителям поради щодо пи
    тань управління державою, видання законів, здійснення суду.
  2.  Буддисти заперечували божественне начало в державі і суспільстві
    і виходили із природнього походження всього у всесвіті.
  3.  У вченні Конфуція романтично-утопічні ідеї стосуються порівнян
    ня держави з великою сім'єю і переоцінки впливу на суспільні відносини
    моральних норм і принципів.
  4.  Реакційно-консервативні риси концепції "школи юристів" (фа-цзя)
    стосувались можливості застосування превентивного покарання, колектив
    ної відповідальності і принципу об'єктивної осудності.
  5.  

  1.  

12

 13


МОДУЛЬ 2. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ МИСЛИТЕЛІВ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика античних уявлень про державу і право. Полі-тико-правові погляди періоду становлення давньогрецької державності. Платон про ідеальну державу в діалозі "Держава". Класифікація форм держави. Вчення про право та державний устрій в "Законах" Платона.

Політико-правове вчення Арістотеля. Поняття форми та закономірності розвитку ідеальної держави Арістотеля. Розуміння Арістотелем права і закону. Вчення про державу і права Епікура.

Література

Аристотель. Никомахова этика // Соч. в 4 т. - М., 1983

Аристотель. Политика.// Там же.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997

Материалисты Древней Греции. - М., 1995

Мыслители Греции. От мифа к логике. - М., 1998

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983

Мірошниченко М.І., Мірошниченко B.I. Історія вчень про державу і право. Навчальний посібник. - К., 2001

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. Навчальний посібник, 3-є видання, стереотипне. - К., 2002

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Розглядаючи політико-правові погляди стародавньогрецьких мислителів, слід перш за все мати на увазі, що антична доба Стародавньої Греції - це період полісної організації суспільства.

Що собою являв античний поліс? Це своєрідна форма соціально-економічної і політичної організації, яка охоплювала, власне, місто і околиці (місто-держава). Вільні громадяни міста становили економічний союз власників господарств, організований у певні форми політичного устрою, зі своїми нормами співжиття, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями і правом. Участь у політичному житті міста-поліса була почесним обов'язком кожного громадяни-

 на. У.стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості, де критерієм такої справедливості виступало право.

Саме в умовах поліса зародилися, утвердилися і поширилися великі політичні ідеї, які на тисячоліття пережили своїх творців і не втратили актуальності сьогодні.

По-перше, це ідея громадянського суспільства. її суть полягає в усвідомленні кожним громадянином своїх прав і обов'язків, своєї приналежності до всього громадянського суспільства. А для цього потрібно працювати на загальне благо, в інтересах всієї спільноти і тим самим забезпечувати власне благо.

По-друге, ідея демократії, яка вперше отримала своє філософське обґрунтування і реальне втілення в життя.

По-третє, це ідея республіканської форми державного правління. В древньо-грецьких державах вперше виникли і отримали свою апробацію такі невід'ємні складові частини політичного життя міста-поліса, як виборність, колегіальність і строковість органів влади.

Розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції був невід'ємний від розвитку філософії і певною мірою співпадав з періодами розвитку державності.

  1.  Ранній період (IX-VI ст. до н.е.) - період становлення давньогрець
    кої дер-жавності. Зароджується теорія міста-держави. Замість міфологічних
    уявлень про навколишній світ з'являються обґрунтовані реаліями філософ
    ські бачення проблем держави і права.
  2.  Період розквіту політичної філософії (V - перша Пол. IV ст. до. н.е.).
    Виникає патріархальна теорія держави Арістотеля.
  3.  Період пізнього еллінізму (II пол. IV ст.до н.е.-II ст.н.е ). Характери
    зується занепадом державності, кризою полісної організації суспільства, її
    руйнацією і підпорядкуванням більш могутнім державам - Македонії, а
    потім - Риму.

Приблизно з VI ст до н.е. погляди на державу і право у Стародавній Греції почали оформлюватись в окрему систему знань. Причому, на відміну від давньосхідних країн, тут цей процес розвивався активніше. Держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів, виникали філософські школи. Вони почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи окремі з них далі, а інші - спростовуючи.

Показовим прикладом саме таких підходів стала творчість "семи мудреців" (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона), які підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм, намагалися законодавчо врегулювати відносини між суспільними верствами і вдосконалити державний устрій. Мудреці жили і творили в кінці VII - на початку VI ст. до н.е., дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями і законодавцями ( як, наприк-лад, реформатор Солон).

14

 15


Політичним ідеалом Піфагора ( кінець VI ст. до.н.е.) та його послідовників було правління освіченої аристократії, яке базувалося на справедливих законах:

  1.  Піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів,
    вкрай негативно ставилися до демократії, критикували цю політичну форму
    за надмірність свободи, яка не завжди йде на користь суспільству.
  2.  Другою стороною світогляду піфагорійців було їхнє вчення про чис
    ла,
    в яких вони вбачали початок і сутність світу. З позицій цифрових харак
    теристик вони прагнули виявити моральні і політико-правові явища. Право
    вони розглядали як рівну міру нормування нерівних відносин і поведінки
    нерівних індивідів у суспільстві.
  3.  Піфагор відстоював ідею підпорядкування законам і рідним батькам
    не удавано, зовнішньо, а за переконаннями. Самі ж закони, вважав він, є
    велика цінність, яка не дозволяє суспільству впасти в анархію (безвладдя).
    "Правителі, - підкреслював Піфагор, - повинні бути людьми не тільки
    знаючими, а й гуманними".
  4.  Піфагорійці почали розробку концепції ідеальної держави. Всі гро
    мадяни мали брати участь в управлінні державними справами, формуванні
    представницьких органів влади, прийнятті законів.

Прихильником ідеї правління освіченої аристократії був і Геракліт (VI-V ст. до.н.е.). Будучи противником демократичного порядку прийняття законів, він визнавав виняткове право на існування нового писаного закону для поліса, першоджерелом якого повинен стати божественний закон - Логос. На його думку, існування держави без законів неможливе, оскільки саме вони впорядковують суспільне життя.

Геракліт поділяв людей за своєю природою на тих, хто може пізнати все-охоплюючий логос (їх небагато), і тих, хто повинен лише підкорятися законам, не будучи спроможними пізнати об'єктивно існуючі закони космосу.

З цілком протилежними думками щодо божественного першоджерела законів виступав один із творців атомістичної концепції Демокріт (V-IV ст. до н.е.). На його думку, закони мають природний, причинно обумовлений характер, хоча пишуться і приймаються людьми. Оскільки закони, встановлені людьми, на відміну від законів природи мають штучний характер, вони можуть бути змінені, доповнені чи переглянуті.

Для більшості фомадян поліса підпорядкування законам повинно мати обов'язковий характер, оскільки це - запорука добробуту держави. І лише для мудрих людей (філософів), які здатні осягнути закони природи і вищу справедливість, підпорядкування штучним полісним законам не є обов'язковим. Філософи не потребують ні опіки держави, ні самої держави. Саме цим Демокріт намагався розв'язати проблему співвідношення загальноприйнятого закону та індивідуальної людської свободи.

 Серед грецьких міст-полісів провідні позиції займали Афіни - демократична республіка, культурний осередок еллінського світу, центр розвитку античної філософії. Участь всіх громадян в політичному житті держави вимагала їх освіченості. Обов'язок нести в народ просвітницькі ідеї взяли на себе софісти (мудрі). Заслугою їх було те, що вони розглядали не окремих, а всіх людей потенційно вільними і розмірковували щодо такого суспільного і правового порядку, який би міг забезпечити людську свободу. Саме одному з представників софістів - Протагору - належить крилатий вислів "Людина є мірою всіх речей". На його думку, закони - це не божественна установа, а мудрий винахід людини. А відтак потребою і благом для людей є необхідність дбати про порядок в державі і жити в злагоді із законом.

Таку ж думку проводив інший відомий софіст Георгій, підкреслюючи, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які є охоронцями справедливості. А Гіппій пішов ще далі, першим серед античних філософів оприлюднив думку про природну рівність людей. Природне право (закони природи), за його твердженням, є справедливість, тоді як позитивний закон, штучно створений людиною, суперечить справедливості. Головним аргументом Гіппія в обстоюванні цієї думки було те, що писані закони - умовні, мінливі, мають тимчасовий характер і залежать від думки законодавця, тоді як неписані закони природи "однаково виконуються в кожній країні".

Софіст Лікофрон був прихильником договірної теорії походження держави, характеризував державне спілкування як результат договору людей між собою про взаємний союз. Гарантом природного права є угода між людьми про створення держави. Закон теж є лише простим договором, гарантом індивідуальних прав громадян.

Таким чином, софісти першими в історії визнали природно-правову рівність людей, що стало на той час досить радикальною ідеєю. Подорожуючи по різних країнах, вони спостерігали за перевагами та недоліками різних форм правління, що призвело до сформулювання ними єдиної думки про те, що не існує загальноприйнятих норм людської поведінки. Вони вважали,що за природою всі люди рівні, а нерівність випливає не з природи, а з людських законів.

Погляди софістів розвинув і збагатив Сократ (V ст.до н.е.). Він вперше сформулював концепцію договірних відносин між державою і громадянином, заклавши тим самим основи практичної політики і права. Сократ був прихильником такого устрою держави-поліса, де панують справедливі за природою закони. Виходячи з принципу законності, він намагався охарактеризувати різні форми державного устрою і правління. Філософ різко засуджував тиранію як режим беззаконня, сваволі та насильства, але й гостро критикував демократію, вбачаючи її головний недолік у некомпетентності посадових осіб, обраних на свої посади випадково.

16

 2 — 4-2005

 17


Вагомий внесок у розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції зробили Платон та Арістотель.

Платон (V-IV ст. до н.е.) вперше серед античних філософів дав своє розуміння держави, започаткувавши філософсько-політичну теорію міста-держави. Основні положення цієї теорії Платон розвинув у двох найбільших своїх працях - "Держава" і "Закони".

Основні ідеї діалогу "Держава" зводяться до наступного:

Платон допускає можливість побудови (правда, не на тривалий час)
ідеальної держави. Поліс є найбільш підходящий варіант такої держави,
він є гармонійним союзом людей, які взаємно задовольняють потреби одне
одного. Запорукою єдності та гармонії поліса є справедливість, яка полягає
у рівності всіх громадян перед державою і чесним виконанням кожним сво
їх обов'язків;

ідеологічною платформою ідеальної держави став міф про похо
дження людей і розподіл їхніх статусів:
одні з них покликані виконувати
функції управління державою, другі - її охороняти, треті - бути годуваль
никами;

ідеальна держава не потребує законів, бо верховним законом тут є
розум. Правити такою державою повинні філософи-царі, оскільки тільки їм
відкривається істина, що таке є добро і справедливість;

у запропонованому Платоном проекті ідеальної держави не допуска
лися злидні та надмірне багатство, виключалася приватна власність. Жінки
рівні у політичних правах з чоловіками, діти виховуються в державних
установах;

ідеальна держава перебуває у постійному розвитку. Спочатку вона
трансформується в
тимократію (правління військових), а та в свою чергу -
в
олігархію (правління багатих). Наступною за олігархією є демократія -
яка утверджуючи свободу, готує тим самим свою загибель через вседозво
леність і надмірність свободи;

аналізуючи позитивні та негативні аспекти різних форм держави,
Платон надає перевагу владі царів та аристократії;

з'ясовуючи зв'язок між особою і державою, Платон на перше місце
ставив державу. Особа поглинається державою, підкоряється їй. Кожен
громадянин повинен виконувати свої соціальні функції, від-мовляючись від осо
бистих потреб та задоволення власних інтересів.

В діалозі "Закони" Платон знову повертається до власного проекту ідеальної держави. Всесвітом і людьми керують боги, які мають свою мету, не відому людям. Людина орієнтується у своїх вчинках лише на власні бажання і вподобання, любить лише себе і нерідко несвідомо коїть зло, сама ж потерпаючи від нього. Тому в "ідеальній" державі пропонувалося жорстко регламентувати всі аспекти життя і діяльності людини. Іншими словами, Платон відстоював модель тоталітарної держави.

 Платон обґрунтовує доцільність тиранії при умові, коли закони буде писати мудрий законодавець. Такі "мудрі закони" повинні обмежувати владу правителя і жорстко регламентувати приватне життя людей.

На сторожі законів повинно стояти правосуддя. Платон не відокремлює судову владу від політичної, вручаючи її правителю, правда, за умови обов'язкового залучення громадян до здійснення правосудця.

Громадянство такої держави строго лімітоване і обмежене класом привілейованих осіб, які перекладають важку фізичну працю на плечі рабів та негромадян. Єдина державна ідеологія повинна формувати однодумство громадян.

Відомий філософ античності Арістотель (IV ст. до н.е.) відійшов від схеми ідеальної держави Платона і поставив за мету створити ідеал держави. Свої думки з цього приводу він виклав у "Політиці", "Етиці" та "Афін-ській політії".

  1.  На відміну від своїх попередників, мислитель вважав, що держава є
    продуктом природного розвитку. За своєю формою це є організація певної
    сукупності людей, а громадянин - первинний елемент держави.
  2.  Держава виникає шляхом еволюції природних форм людського бут
    тя. Першою такою формою є сім'я. Із об'єднань кількох сімей формується
    община (поселення). Об'єднання кількох поселень завершується форму
    ванням поліса (міста-держави), який є вищою формою суспільного буття.
    Саме тут створюються всі необхідні умови для цивілізованого життя.

Таким чином, розглядаючи внутрішні причини виникнення держави, Арістотель робить висновок, що держава виникає із елементарних потреб життя і має на меті його удосконалення.

3. Держава (місто-поліс) є самодостатньою формою буття, а тому в ній
повинна бути і відповідна форма правління. В її основі
ідея конституцій
ного правління.
Арістотель сформулював три основні ознаки його:

а) конституційне правління несумісне з правлінням окремих політич
них угрупувань, а
узгоджується з інтересами всіх громадян;

б) це - законне правління, яке спирається на норми, однаково обов'яз
кові як для урядовців, так і для всіх громадян;

в) воно існує з добровільної згоди громадян, і це докорінно відрізняє
конституційне правління від деспотизму, який утримується виключно силою.

Конституційне правління діє на благо всіх, а деспотичне - лише на благо правлячих верств. Арістотель називає справедливими конституційними державами монархію, аристократію і помірну демократію (політію). Деспотичними державами є олігархія і крайня демократія (охлократія).

4. Головною ознакою самодостатньої держави є верховенство закону,
вважав Арістотель. Він (закон) є запорукою і умовою громадянської злаго
ди.  Навіть наймудріший  правитель,  подібний до  платонівського  царя-
філософа, не може обійтись без закону, якому повинні підкорятися всі:
і

18

 19


правителі, і демос. Закон, по суті, є регулятором суспільних відносин, критерієм справедливості у суспільстві, бо саме він втілює розум громадян держави, які прагнуть до кращого життя.

  1.  Форму держави Арістотель розглядав як політичну систему, уособ
    лену верховною владою. Виходячи з цього, форма держави може визнача
    тися з кількості правлячих у ній: одного (монархія), небагатьох (аристокра
    тія), більшості (поліція - найкраща форма держави). Найкращою самодос
    татньою державою є держава зі змішаною формою правління, яка розумно
    поєднує елементи демократії і олігархії.
  2.  Правом філософ називав сукупність норм, які регулюють політичне
    спілкування. Тобто право уособлює політичну справедливість і служить
    нормою регулювання політичних відносин ( У Арістотеля право як полі
    тичне явище називалось "політичним правом"). Право повинно знаходити
    своє втілення
    і реалізацію в законі, відповідати тій формі державного уст
    рою, в рамках якої воно повинно діяти.

"Зрозуміло, - писав Аристотель, - що для суспільного виховання необхідні закони". Тому мистецтво законодавця полягає в умілому та адекватному відображенні в законах своєрідності певного державного ладу. Політичне правління - це правління законів, а не людей. Поєднання в законі авторитету і державної сили робить його незамінним засобом регулятивного та виховного впливу на суспільство.

7. Подібно до Платона, Арістотель вважав, що людині надається вибір
щодо прихильності до добра чи до зла, оскільки в неї є душа, тобто розум і
воля. Вона може спонукати людину до вчинення як добра, так і зла. Однак,
та людина, яка наділена розумною душею, завжди вибере правильний
шлях, не скоїть зла, оскільки вона розуміє, що підпорядкування закону є
для неї благом.

У своїх міркуваннях про право і його роль у суспільстві Арістотель доходив висновку, що воно поширюється тільки на вільних людей. Рабів він називав знаряддями, призначеними задовольняти інтереси свого господаря.

В першій половині IV ст. до н.е. грецькі поліси втрачають незалежність, підпадаючи під владу Олександра Македонського. Відбувається руйнування їх політико-правових інститутів, порушується гармонія між суспільством, державою та особою. Діючі норми права вже не могли обслуговувати нові суспільні відносини. Під виливом цих подій змінюються уявлення про державний порядок, устрій, соціальні норми. Державно-правові погляди почали пропагувати аполітичність, безтурботність, індивідуальну свободу людини.

Одним з прихильників таких поглядів був Епікур - засновник філософської школи в Афінах. Згідно з його вченням, розвинутим в праці "Про природу", природа розвивається за своїми законами, а природа людини користолюбна. У суспільному житті ніколи не було суспільної справедливості, а головну роль відігравали угоди між людьми щодо заборони чи обмеження вчинків, які зава-

 жають іншим людям. Наслідком таких міжлюдських угод стало виникнення держави і права, які покликані регулювати стосунки між людьми.

Право, на думку філософа, - це утвердження справедливості. Але справедливість часто змінюється, співвідносячись із часом і місцем. З урахуванням цього діяльність владних структур держави, вчинки людей, прийняті закони повинні відповідати природним законам, характерним для певного часу і місця. Закони - гарантія свободи і незалежності не всіх громадян, а лише морально досконалих. Саме ця частина суспільства мусить охоронятися силою закону від "натовпу".

Основні категорії і поняття

Поліс, апробація, анархія, тимократія, лімітованість.

Словник термінів та визначень Поліс - місто-держава. Апробація - перевірка життям, практикою.

Анархія - безвладдя, відсутність у суспільстві всяких політичних структур. Тимократія - правління військових. Лімітованість - суворе дозування, обмеженість у чомусь.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до іспиту.

  1.  Загальна характеристика античних уявлень про державу і право.
  2.  Політичне вчення Піфагора та його послідовників.
  3.  Демокріт про походження законів і їх роль у суспільстві.
  4.  Державно-правові погляди софістів.
  5.  Ідеальна держава Платона.
  6.  Класифікація Платоном форм держави.
  7.  Уявлення Арістотеля про ідеальну державу.
  8.  Ідея конституційного правління Арістотеля.
  9.  Вчення про державу і право Епікура.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Які політичні ідеї, актуальні сьогодні, зародилися в умовах грець
    кого полісу?
  2.  Що являло політичний ідеал Піфагора і його послідовників?
  3.  На які категорії поділяв людей Геракліт?
  4.  Хто такі софіти?
  5.  Кому належить вислів "Людина є мірою всіх речей"?
  6.  

  1.  

20

 21


  1.  Хто з давньогрецьких філософів вперше сформулював концепцію
    договірних відносин міх державою і громадянином?
  2.  Назвіть найбільш відомі твори Платона.
  3.  Якими аргументами обґрунтовує Платон доцільність тиранії?

3.9. Який еволюційний шлях виникнення держави у Арістотеля?
3.10 Назвіть три ознаки конституційного правління у вченні Арістотеля?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  В умовах грецького поліса зародилися актуальні сьогодні політич
    ні ідеї громадянського суспільства, демократії, республіки.
  2.  Політичним ідеалом Піфагора і його послідовників було правління
    освіченої аристократії.
  3.  За своєю природою Геракліт поділяв людей на тих, хто може піз
    нати логос, і тих, хто повинен лише підпорядковуватись законам.

  1.  Софістами (мудрими) називали грецьких філософів, які несли в
    народ просвітницькі ідеї.

Цей крилатий вислів належить грецькому філософу Протагору.

Сократ.

"Держава" і "Закони".

  1.  Доцільність тиранії обґрунтовує Платон тим, що закони в такій
    державі повинен писати мудрий законодавець. Тоді вони обмежуватимуть
    владу правителя.
  2.  Держава у вченні Арістотеля виникає шляхом еволюції природних
    форм людського буття: від сім'ї через общину до поліса.

ЗЛО. Трьома ознаками конституційного правління в концепції Арістотеля є:

а) узгодження з інтересами всіх громадян;

б) таке правління є законним;

в) воно існує з добровільної згоди громадян.

 МОДУЛЬ 3. РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЙ ШЗНЬОГРЕЦЬКОГО ПЕРІОДУ ТА У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

Зміст дидактичної одиниці

Державно-правові погляди стоїків. Вчення Лукреція Кара, Полібія. Вчення про державу і справедливість Ціцерона та Сенеки. Трактування права римськими юристами доби Юстиніана.

Література

Мыслители Рима. Наедине с собой. - М., 1998.

Нерсесянц В. Право и закон : из истории правовых учений. - М., 1983.

Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій. -К., 1997.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. -К., 2002.

Утченко С. Политические учения Древнего Рима ІІІ-І вв. до н.э. - М, 1977.

<§>

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Послідовниками політико-правових вчень давньогрецьких філософів стали мислителі Стародавнього Риму. Деякі з них були вихідцями з Греції або запозичали державні і правові ідеї Платона, Сократа, Арістотеля, Епікура та інших учених, розвивали і збагачували їх. Теоретичним державно-правовим концепціям римських авторів були притаманні характерні риси і особливості, які відображали нові політичні реалії і соціально-економічні умови:

ідея давньогрецьких філософів про взаємозв'язок політики і права
знайшли свій подальший розвиток, новаторське втілення в трактуванні Ці-
цероном держави як публічно-правової інституції;

логічним продовженням поглядів грецьких стоїків щодо вільного
індивіда стало створення римськими юристами нової концепції - поняття
юридичної особи;

значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної
науки - юриспруденції. Римськими юристами детально розроблений значний
комплекс політико-правових питань у галузі теорії права та галузевих наук;

22

 23


- у своїх концепціях автори теоретично відобразили ту нову історичну і політико-правову реальність, ч умовах якої вони творили. Йдеться, в першу чергу, про кризу полісної форми держави і полісних ідеалів мислителів Стародавньої Греції, розвиток ідеї республіки та монархії, які помітно вплинули на формування політичних і правових вчень середньовіччя та пізніших епох.

А тепер, відштовхнувшись від політико-правових вчень древньогрець-ких мислителів, спробуємо проаналізувати і конкретизувати ідеї римських авторів.

Послідовником вчення Епікура був римський філософ і поет Тіт Лук-рецій Кар. У своїй поемі "Про природу речей" він пов'язує всі форми суспільного життя винятково з розумом людини.

  1.  Кар заперечував втручання в життя людини якихось надприродних
    сил чи божественного розуму.
  2.  Необхідність пристосування людини до умов природи сприяло появі
    різних видів життєдіяльності, виникненню держави і законів. А відтак,
    зако
    ни і держава - результат природної творчості людей.

У ІІІ-ІІст. до н.е. поширюється вчення стоїків. Вони першими заперечили поліс з його державно-правовими інститутами. Основами їхнього вчення була свобода особи і природне право. Прибічники цього вчення відстоювали загальний природний закон, який мав божественний характер.

Стоїки розглядали світ (космос) у саморозвитку, а людей - як громадян єдиної світової держави (космополісу), де кожна особа є громадянином всесвіту. Цим самим стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. їхнім ідеалом була царська влада.

Вчення стоїків про всесвіт і природний розум відстоював грецький історик Полібій (II ст. до н.е.), який був прихильником римського державного устрою. Він вважав, що держава виникла об'єктивним шляхом, а спонукало цей процес прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Вся життєдіяльність в державі врегульовувалась звичаями і законами, на основі яких поступово у суспільстві сформувалась уява про добро і зло, корисне і шкідливе. Так виникло право.

Прагнучи відшукати причини могутності Риму, Полібій сформулював теорію циклічності форм держави. В чому її суть?

1) У своєму творі "Історія в сорока книжках" він дійшов висновку про шість основних форм держави: царська влада (монархія), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Проводиться ідея про те, що пер-віснообщинний вождь природно перетворюється в царя. Ідеалізуючи царську владу, Полібій вважав, що вона наділяє кожного за його заслугами, а піддані підпорядковуються їй не через страх чи насильство, а за велінням розуму і з доброї волі.

 

  1.  3 часом царська влада перетворюється на спадкову, і тоді царі змі
    нюють свій аскетичний спосіб життя, перестаючи піклуватися про підлег
    лих, починаючи віддаватися розкоші. Царство перетворюється на тиранію,
    яку Полібій характеризував як початок занепаду держави.
  2.  В умовах тиранії поширюються змови проти володарів, які органі
    зовують відважні люди, що не бажають терпіти свавілля тирана. При під
    тримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують
    аристо
    кратію
    (правління меншості, що встановлюється за згодою народу).
  3.  На перших порах аристократичні правителі дбають про "спільне
    благо", але згодом їхня влада стає спадковою і опиняється в руках випадко
    вих осіб. Тоді
    аристократія перетворюється на олігархію, де панує зло
    вживання владою і беззаконня.
  4.  Проти олігархів виступає народ, який, не довіряючи попереднім
    формам правління, встановлює демократію і бере на себе турботу про дер
    жаву. До головних цінностей демократії Полібій відносить владу більшості
    народу, підпорядкування законам, пошану до богів та батьків. Але посту
    пово народ забуває про ці цінності, усувається від державних справ, що
    спричиняє
    виродження демократії в охлократію.
  5.  Охлократію Полібій вважає найгіршою формою правління. В сус
    пільстві визрівають соціальні негаразди, і це підштовхує людей до пошуку
    способів удосконалення державності. Вони об'єднуються навколо свого
    лідера і обирають його правителем -
    царем, встановлюючи своїми руками
    монархію. Розпочинається новий цикл розвитку і зміни форм правління.

Римській державі, на думку Полібія, була притаманна змішана форма правління, яка забезпечувалась поєднанням трьох влад: монархії (в особі римських консулів), аристократії (в особі сенату) і демократії (в особі народних зборів-коміцій). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану форму правління здолала тенденцію до занепаду держави.

В перші століття нової ери поширюються і наповнюються новим змістом ідеї світової держави, природного права, світового громадянства. Серед авторів таких ідей слід відмітити в першу чергу римського оратора, письменника і політичного діяча Цицерона Марка Туллія.

Заслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягає в наданні ним ідеї природного права такого тлумачення, яке стало вагомим здобутком державно-правової думки людства впродовж наступних століть. Згідно із його вченням, природне право виникло раніше, ніж виникла держава і позитивний закон. Воно є вищим істинним законом справедливості. Тобто філософ у систематизованому вигляді започаткував природно-правову традицію в історії вчень про державу і право.

У своїх наукових здобутках "Про державу" і "Про закони" Ціцерон вказував, що основою держави є прагнення людей до співжиття, до задоволення природної потреби в охороні власності. Щодо останньої тези, то Ці-

24

 25


церон підкреслював особливий зв'язок держави і власності, зауважуючи, що основною її метою є охорона власності всього народу і кожного грома-дянини зокрема.

Аналізуючи різні форми державного устрою, мислитель називав найбільш життєздатною змішану державу, в якій поєднувались елементи монархії, аристократії і демократії. Розкриваючи сутність держави, Ціцерон назвав її самоврядним корпоративним об'єднанням, членство в якому належить усім громадянам. її основне завдання полягає у забезпеченні умов справедливого урядування. Цицерон сформулював три основні принципи справедливого урядування:

  1.  влада делегується народом;
  2.  влада повинна функціонувати лише на підставі закону;
  3.  влада може бути виправданою винятково моральними чинниками.
    Управляти державою повинна людина, наділена доброчинністю, яка

оволоділа знаннями про державу і право та застосовувала їх у житті. Ідеальному громадянину повинні бути притаманні такі риси:

а) прагнення до пізнання істини;

б) справедливість і величність духу;

в) дотримання приписів закону;

г) не чинити нікому зла;

д) не зазіхати на чужу власність.

Благом у державі є закон, вважав Цицерон, оскільки держава і закони є спільною справою народу. А критерієм справедливості є відповідність законів, встановлених волею людей, законам природи. Панування справедливості у суспільстві настане тоді, коли всі учасники спілкування (громадяни) діятимуть згідно з приписами законів.

Традиційну для античного світу віру в державу як засіб реалізації найвищої моральної досконалості порушив Сенека. Він пропагував ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від їхнього громадянського стану. Негативно ставлячись до ідеї рівності громадян, Сенека висунув ідею загальної рівності всіх людей і всіх станів як божих творінь. Всі люди, незалежно від їхнього походження чи майнового стану, повинні бути суб'єктами права. Лише в цьому випадку чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.

Сенека обстоював думку про те, що всесвіт - це природна держава зі своїм природним правом. Громадянами такої держави є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що стосується окремих державних утворень, то вони - плід творіння окремих груп людей, а тому є випадковими і тимчасовими.

Ідея природного права від Цицерона, Сенеки, інших мислителів античності перейшла до римських юристів, а згодом - до родоначальників католицизму. Зусиллями римських юристів було створено нову науку - юриспруденцію, їхні праці були скомпоновані в Дигестах імператора Юстиніана

 і за його наказом видані у 533 р. В полі зору юристів знаходилось широке коло проблем загальноюридичного і галузевого характеру, серед яких центральне місце займав захист приватної власності. Ними була розроблена юридична основа права особи на власність.

Поняття "право" трактувалось римськими юристами узагальнено, яке включало в себе дві складові:

а) право природне;

б) право позитивне.

Юристи Стародавнього Риму розрізняли три основні види права:

  1.  цивільне право, тобто позитивне місцеве право, яке включало в себе
    звичаєве, преторське право та рішення народних зборів;
  2.  "право народів" (перегринське право);
  3.  природне право (право божественне).

Природне право визнавалося юристами Риму як реальність, як невід'ємна складова частина діючого права. Воно застосовувалось виключно як теоретико-правова конструкція для обгрунтування в діючому праві обов'язковості дотримання таких моральних принципів, як: а) рівність усіх перед законом; б) дотримання слова; в) чемна поведінка у спілкуванні; г) заступництво за підданих; д) захист рабів від жорстокої поведінки з ними їхніх господарів.

Вимоги і властивості природного права рівною мірою відносились як до права позитивного, так і до "права народів". В римському праворозу-мінні природне право перш за все розумілось як право справедливості. Його приписи забороняли зазіхання на приватну власність, попереджували невідворотність розплати за вчинене правопорушення.

Вчення і теоретичні розробки римських юристів знайшли відображення та інтерпретацію в творчості визначних представників правової думки Європи.

Основні категорії та поняття

Концепція, ідея, теорія циклічності, аскет, консули, інтеграція, делегування, дигести, перегринське право.

Словник термінів і визначень

Концепція - точка зору, основна ідея вчення або теорії.

Ідея - первісна форма розв'язання наукової проблеми, засіб практичної реалізації знань

Теорія циклічності — вчення про замкнутий рух явища по заздалегідь визначеному колу (циклу).

Аскет - особа, яка вдовольняється у житті мінімальним, без претензій на багатство і задоволення забаганок.

26

 27


Консули - посадові особи Римської республіки, які займали найвищий щабель владної піраміди.

Інтеграція - злиття, поєднання.

Делегування - надання повноважень.

Дигести - збірник витягів з праць римських юристів, складова частина кодифікації Юстиніана.

Перегринське право - складова частина римського права, норми якого регулювали відносини між перегринами (іноземцями) та між ними і римськими громадянами.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.

Питання підготовки до іспиту.

2.1.Загальна характеристика державно-правової концепції римських мислителів.

2.2.Політико-правові ідеї Лукреція Кара.

2.3. Вчення стоїків.

2.4.Теорія циклічності форм держави Полібія.

2.5. Ідея природного права Цицерона.

2.6.Л. Сенека про загальну рівність.

2.7. Державно-правові погляди римських юристів.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  В чому виявилась послідовність Лукреція Кара щодо вчення Епікура?
  2.  Що було покладено в основу вчення стоїків?
  3.  Теорія циклічності Поліція.

Яка форма правління, на думку Полібія, була притаманна Римській
державі?

  1.  Назвіть принципи справедливого врядування за Цицероном.
  2.  Кому належить тлумачення „Благом у державі є Закон".

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Послідовність Лукреція Кара щодо вчення Епікура виявилась у
    матеріальному поясненні суті держави і законів.
  2.  В основу вчення стоїків була покладена свобода особи і природне
    право.
  3.  В основі теорії циклічності Полібія покладена послідовна і неми
    нуча зміна шести форм правління: монархії, тиранії, аристократії, олігархії,
    демократії і охлократії.

 

  1.  Полібій вважав, що Римській державі була притаманна змішана
    форма правління ( монархія, республіка і аристократія).
  2.  Принципами справедливого врядування були: а) делегування вла
    ди народом; б) законність функціонування влади; в) моральні засади діяль
    ності влади.
  3.  Це висловлювання належить Цицерону.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ І

  1.  Яке місце і роль відводиться історії вчень про державу і право в сис
    темі суспільних і юридичних наук?
  2.  Обгрунтуйте  наукове  і  практичне значення  вивчення державно-
    правової думки в історії людства.
  3.  Який вплив справила міфологічна свідомість на розвиток державно-
    правової думки в країнах Стародавнього Сходу?
  4.  Як Ви думаєте, чому в жодному з існуючих давньосхідних етико-
    політичних і філософських вчень не засуджувалось рабство?
  5.  Чому державно-правова думка країн Стародавнього Сходу не торка
    лася питання причин виникнення держави і права?
  6.  Хто першим з мислителів Давнього Сходу проголосив свободу ви
    бору людиною свого життєвого шляху? Як це було обгрунтовано?
  7.  Які принципові відмінності між східнодеспотичною формою держа
    ви і полісною?
  8.  Що собою являло громадянське суспільство міста-поліса?
  9.  Хто вперше в історії вчень про державу і право сформулював ідею
    змішаної форми правління? Розкрийте її суть.

  1.  Кому з античних філософів належить ідея договірної держави? В
    чому її сутність?
  2.  Вкажіть на різні погляди на державу і право у давньогрецьких фі
    лософів:
    Цицерона і Сенеки, Арістотеля і Цицерона, Сенеки і Арістотеля.
  3.  Яким чином античні мислителі з'ясовували моральні і раціональні
    основи держави і права?
  4.  В чому виявився внесок римських юристів у розвиток державно-
    правової думки?
  5.  

  1.  

28

 29


БЛОК II.

РОЗВИТОК УЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Модуль 1. Виникнення та розвиток християнських державно-правових ідей

Розглядаються основні риси та особливості феодальної політико-правової думки, зміст тогочасної правової свідомості. Аналізуються вчення трьох мислителів - отців католицької церкви, ранньохристиянські уявлення про державу і право. Визначається роль католицької церкви в системі соціального управління, теологічний світогляд середньовіччя, вчення Аврелія Августина, розглядається боротьба за владу католицької ієрархії та світських феодалів.

Модуль 2. Вчення про державу і право Фоми Аквінського

Аналізується сутність філософсько-теологічної системи томізму, розвиток Фомою Аквінським християнської доктрини держави на основі Аріс-тотелевої "Політики". Класифікація форм держави великим мислителем, його обгрунтування влади і державних законів. Розглядається класифікація законів.

Модуль 3. Політико-правові вчення мислителів і юристів середньовіччя

Розглядається процес формування станово-представницьких форм правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального миру. Аналізується вчення Марсилія Падуанського про державу і право як виразника інтересів середньовічного бюргерства. Дається аналіз ідеї природного права Вільяма Оккама та постглосаторів.

зо

 МОДУЛЬ 1. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКИХ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ІДЕЙ

Зміст дидактичної одиниці

Основні риси та особливості феодальної політико-правової думки, зміст правової свідомості доби середніх віків. Вчення отців католицької церкви про єдине християнське суспільство. Роль католицької церкви в системі соціального управління. Теологічний світогляд середньовіччя. По-літико-правове вчення Ав-релія Августина.

Література

История политических и правовых учений (под ред. В.С.Нерсесянца). -М., 2003.

История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение (под ред. В.С.Нерсесянца). - М, 1983.

Мірошниченко М.І., Мірошниченко B.I. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983.

Шулъженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. - К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Після загибелі Західної Римської імперії у 476 р. для Європи розпочинається доба феодалізму, яка справила значний вплив на розвиток державно-правової думки. Теоретичні концепції про державу і право набули нового забарвлення, з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держави і права, їх ролі в суспільстві. Своєрідно вирішувалися проблеми співвідношення людини і держави, свободи і справедливості.

Значно розширилися функції держави, а новий виток розвитку економічних відносин призвів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства на стани, висунув на політичну арену нові державно-правові інститути, придатні до реалізації державних функцій. Законодавство приводилося у відповідність з новими соціально-економічними відносинами.

Великий вплив на зміст політико-правових поглядів середньовічного :>спільства справило християнство, яке з 325 р. стало державною релігією

31


Римської імперії. Християнство стрімко поширювалося серед народів, стало застосовуватись для з'ясування проблем всесвітнього та земного порядку, права і справедливості. Всі панівні на той час християнські вчення зводились до постулату, що спасіння людини - у церкві, яка є єдиним місцем відпущення гріхів і оцінки життєдіяльності людини.

Набувши статусу офіційної державної ідеології, християнство підпадає під опіку і контроль з боку римських імператорів, які, в свою чергу, побачили перевагу нового віровчення, можливості обгрунтування ним необмеженої влади і покори. І якщо на перших порах християнський світ уособлювався з кордонами Римської імперії, а сан імператора поєднувався з найвищим духовним саном, то в період кризи і занепаду західноримської державності владу духовного настоятеля християнської церкви перебирає на себе римський єпископ (папа), який перебрав і деякі світські повноваження.

Державно-правове мислення Західної Європи відображає прагнення церкви утвердити своє панування над державою. Це - політичний догмат середньовіччя. Церковне (канонічне) право стало виділятися в окремий правовий напрямок, стаючи поряд із правом цивільним і намагаючись поширити свою компетенцію на сферу світських відносин. Середньовічне мислення стає в своїй основі теократичним, теологія поступово утверджує свою перевагу в науках і поглядах на державу та право. Основні постулати державно-правової думки набули релігійного забарвлення.

Свідченням ідейного панування християнської релігії і церкви в суспільстві в цілому і в державно-правовій сфері зокрема є те, що :

а) догмати церкви стали водночас політичними аксіомами, а державні
правителі співставляли свої дії з релігійними установками;

б) як у будь-якому світському, так і в церковному суді релігійні канони
мали силу закону,
а принесена Богом клятва сприймалася як незаперечний
доказ;

в) поза християнськими вченнями не виникало будь-яких уявлень про
державу і право.

Основою християнських переконань і складовою частиною теологічної концепції взаємин держави і церкви стало вчення трьох великих мислителів - отців католицької церкви - Амвросія, Августина і Григорія. Хоча, зрозуміло, ніхто з них не мав на меті створити систематизовану церковну філософію та якоюсь мірою у відносини стосунки церкви і держави.

В основі концепцій мислителів раннього середньовіччя було положення про існування єдиного християнського суспільства світового масштабу. Воно мало таку внутрішню конструкцію:

  1.  Бог- єдиний, який стоїть над церквою, владою, людьми.

Після Бога суспільство містить в собі дві голови (папу та імперато
ра), які уособлюють два принципи влади: духовне правління - священиків і
світське - королів.

3) У духовних справах юрисдикція церкви поширюється на всіх християн, включаючи і імператора, який перебуває в лоні церкви, а не над нею.

Отже, роблять висновок мислителі, суперечності між двома ієрархіями (державою і церквою) за вплив на суспільство у правовому відношенні є винятково юрисдикційними.

Такий хід думок зафундаменталізував теорію "двох мечів", концептуальні засади якої виклав папа Гелазій І наприкінці V ст. Основні положення теорії спирались на довільне тлумачення цитат із Євангелії, а саме:

а) імператор одержує свій меч від церкви, а тому зобов'язаний служи
ти їй вірою і правдою;

б) у питаннях віри правитель залишає право останнього слова за церк
вою і мусить вчитись у неї, а не повчати її.

Захищаючи право церкви на провідну роль у суспільстві, отці церкви створили основи теократичних теорій, які стали домінуючими в добу розвинутого феодалізму. Основоположним у цих вченнях було твердження про те, що держава зобов 'язана підпорядковуватись церкві, а світські правителі мусять коритись їй як християни.

Правова свідомість людей того часу визначалась такими світоглядними параметрами:

духовним джерелом таких понять, як "право", "закон", "справедли
вість" була Біблія;

установлення закону є неспростовними. Він має фундаментальне
значення для регулювання суспільних відносин;

заради справедливості на землі і миру в суспільстві до звинувачених
застосовується помилування або жорстока кара.

Ранньохристиянські уявлення про державу і право

Феодалізм як історична епоха людства тривав понад тисячу років. За цей час церква зміцнила своє економічне становище, перетворившись у великого феодала, а церковнослужителі стали великими землевласниками. Нерідко священики високого сану займали важливі державні посади. Вони потребували юридичного підтвердження свого статусу. В результаті роз-гортаєтья боротьба між світською та духовною владами за вплив на суспільство. Це знайшла відображення у політичній думці.

І все ж раннє християнсто було передусім ученням про спасіння. Його ідеї пронизані месіанськими поглядами про те, що краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля, беззаконня будуть виключені з життя, а замість наявного суспільного устрою наступить "царство Боже", тобто ідеальна держава, де пануватимуть мир, справедливість і порядок.

Ранньохристиянські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість. В них викладались думки

32

 З — 4-2005

 33


про новий суспільний устрій. Але згодом стали домінувати ідеї про божественне походження влади і беззаперечне підкорення їй (Новий Заповіт).

В основі права християнство вбачало правду, добро і справедливість, започатковані Богом. Воля людини обмежується Божим законом і має служити йому, а правда уявлялася у вигляді досконалого закону. Але знати закон недостатньо, треба дотримуватись всіх його приписів. Причому підкорення закону має базуватись не на страхові покарання, а на глибокій свідомості.

Християнська монотеїстична концепція Бога мала в своїй основі положення про те, що Бог-творець є першопричиною матеріального буття. Божественним розумом і волею світ створено заради певної мети, досягнення якої стане кінцем світу. Світ має початок (акт створення), свою історію (перебіг подій) і кінець (Страшний Суд). Відповідно, і свідомість християн була зорієнтована на неминучий кінець світу і спасіння душі у теперішньому бутті.

Основними засадами раннього християнства були:

  1.  теїзм - сприйняття Бога як творця і вищого розуму;
  2.  дуалізм - бачення і сприйняття світу як постійної боротьби добра і зла;

персоналізм - одноосібна відповідальність людини перед Богом за
свої дії;

провіденціалізм - "божий знак", віра у кінцеву мету всього буття як
наперед визначену перемогу добра над злом.

Середньовічні теологічні уявлення ніколи не визнавали самостійності особи і держави, розглядаючи їх як такі, які мусять служити Всевишньому, виконувати його волю, навіть якщо для цього доведеться пройти через муки і страждання. Ті, хто не корився волі Божій, виступав проти його повелінь, уособлювали злу, ворожу силу - Диявола.

Така логічна конструкція християнського віровчення переслідувала конкретні прагматичні цілі, які віддзеркалювались у двох мооюливих формах ставлення людини до держави:

якщо влада в державі дана від Бога, тоді людина визнає її священною (са
кральною) і вважає своїм найпершим обов'язком вірно служити їй;

якщо влада не від Бога (така влада може бути відчужена від Всевиш
нього або бути йому ворожа), то людині треба морально протистояти їй.
Навіть у тому випадку, коли влада силою держави буде примушувати хрис
тиянина до скоєння не угодного Богу вчинку, людина повинна чинити опір
такій "богоогидній" дії.

Найповніше і найадекватніше ранньохристиянські ідеї знайшли відображення у філософії теолога Аврелія Августина (Блаженного) (345-430 pp.) У своїй книзі "Про град Божий" він виклав політичні і правові погляди.

1. Своїм ученням Августин відстоював ідею про те, що пізнати сутність держави і права, свободи і справедливості, закону і порядку можна лише з допомогою Святого Письма.

 

 Розвиваючи цю думку, філософ наголошував, що всі соціальні та державні інститути, правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину розумом і волею не для того, щоб користуватися ними для задоволення своїх забаганок, а для того, щоб жити за приписами Святого Письма. Гвобода спонукає людину до скоєння гріха. А гріховність земного життя,

іраведливість державно-правових порядків виявляється у пануванні людини над людиною, у відносинах управління і підкорення.

2. Погляди Августина спрямовували суспільну свідомість на сприйняття
уержавияк організації нижчого порядку, другорядної відносно до церкви.

Своїм ученням він створив фундамент десакралізації існуючих в тогочасному суспільстві уявлень про державу. Це диктувалось боротьбою за > твердження диктату церкви над державою і суспільством.

3. Прагнення применшити роль держави штовхнули філософа на про
голошення її не як божого творіння, а як творіння людських рук. Звідси
робиться висновок:
держава з її законами не відповідає і не сприяє істин-

справедливості. Найсправедливішими і найгуманнішими є приписи Закону Божого.

4. Дороговказним орієнтиром у вченні Августина є прагнення обґрун-
I) вати ідею моральної зверхності церкви над державою, визначити право і
обов'язок держави на підтримку церкви.

Правда, церковну і світську влади теолог не розглядав як діаметрально протилежні. Існувало єдине християнське суспільство, яке не протиставлялось державі і церкві. Сталий порядок Августин називав "природним ", маючи на увазі, що він є наслідком гріха і Божої кари. Цей порядок є тимчасовим, і має існувати до другого пришестя Христа, а тоді утвердиться "Царство Небесне". Але поки це станеться, люди повинні коритися природному порядкові, усвідомити необхідність сумлінного виконання своїх обов'язків. Саме в цьому відобразилась апологетика Августином існуючих у феодальній державі суспільних порядків.

Основні категорії і поняття

Постулат, канонічне право, теократія, теологія, догма, юрисдикція, монотеїзм, сакральний, десакралізація, апологетика.

Словник термінів і визначень

Постулат - вердження про щось.

Канонічне право - церковне право, яке регулювало головним чином відносини у церковній ієрархії.

Теократія - форма організації влади, за якою вона належить церкві, духовенству.

Теологія - наука про релігійні вчення.

Догма - твердження (як правило, релігійне), яке не вимагає доказу.

34

 35


Юрисдикція - коло питань, які відносяться до компетенції певної установи чи органу держави.

Монотеїзм - віровчення, яке визнає єдиного Бога-творця.

Сакральний - священний, релігійно обґрунтований.

ДесакралЬація - заперечення святості чи священності чогось.

Апологетика - захист, відстоювання певної думки чи дії, обґрунтування їх доцільності.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до іспиту.

  1.  Основні риси феодальної політико-правової думки.
  2.  Загальна характеристика політико-правових  поглядів  середньо
    вічного суспільства.
  3.  Теологічна концепція отців католицької церкви.
  4.  Теорія "двох мечів" Гелазія І.
  5.  Загальні ранньохристиянські уявлення про державу і право.
  6.  Християнська монотеїстична концепція.
  7.  Ранньохристиянські ідеї Августина про сутність держави.
  8.  Августин про сутність закону і права.

3. Питання для самоконтролю (відповіді молена перевірити за до
датком).

  1.  Який головний постулат християнського віровчення?
  2.  Назвіть імена отців католицької церкви.
  3.  В чому суть "двохголової" концепції мислителів раннього серед
    ньовіччя?
  4.  Чому, на думку філософів доби раннього християнства, супереч
    ності між державою та церквою мали юрисдикційний характер?
  5.  Що було в основі теократичних теорій отців церкви?
  6.  Розкрийте суть ранньохристиянського вчення про спасіння.
  7.  Яку мету переслідувало вчення Августина про десакралізацію уяв
    лень про державу?

 

  1.  Це - святі отці Амвросій, Августин і Григорій.
  2.  Суть цієї концепції полягала в тому, що після Бога суспільство
    містить в собі дві голови: першу уособлює папа як глава духовної влади;
    другу - імператор як глава світської влади.

3.4. Юрисдикція церкви ширша, вона охоплює всіх християн, в тому числі
правителів держави. А тому не варто світській владі боротися за ідейний вплив

-а своїх підданих, оскільки їхня сфера компетенції значно вужча.

3.5. В основі теократичних теорій отців церкви було твердження, що
кава зобов'язана підпорядковуватись церкві, а правителі повинні
слу
жити
їй.

3.6. Суть вчення про спасіння полягає у вірі в друге пришестя Ісуса
Христа, коли насилля, зло, беззаконня будуть викреслені з життя і запанує

Царство Боже" (ідеальна держава).

3.7. Переслідувалась   мета  -  спрямувати   суспільну   свідомість  на
іійняття держави як організації другорядної відносно до церкви, що дик-

~> валось утвердженням диктату церкви над державою і суспільством.

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Головний постулат християнського віровчення полягає у переконанні, що спасіння душі може здійснитись лише через церкву, яка може відпустити гріх і оцінити життя людини.

36

 37


МОДУЛЬ 2. ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ I ПРАВО ФОМИ АКВШСЬКОГО

Зміст дидактичної одиниці

Фома Аквінський про сутність держави, елементи державної влади, про закон. Суть філософсько-теологічної системи томізму. Розвиток філософом християнської доктрини держави на основі Арістотелевої "Політики". Класифікація форм держави, обгрунтування мислителем влади і державних законів. Класифікація законів.

Література

Богош Ю. Тома Аквинский. - М., 1975.

История политических и правовых учений (под ред. B.C. Нерсесян-ца). - М., 1995.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право (стародавній світ та середні віки). Методичний посібник. - К., 1998.

Нерсесянц B.C. Право и закон. - М, 1983.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Монах-домініканець, італієць Фома (Тома) Аквінський (1225-1274 pp.) був засновником теологічної школи томізму і відіграв провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології.

Найвідомішими його творами були "Сума істини католицької віри проти язичників", "Сума теології"', "Про правління можновладців". Основні концептуальні засади вчення філософа стосуються питань держави, права і закону в аспекті відносин церкви і держави, влади і суспільства, істини і справедливості. Його вчення спрямоване проти арістотелівського погляду на державу, право, суспільство з точки зору його натуралізму.

Послідовником вчення Арістотеля був арабський філософ XII ст. Ібн Рушді (по латині Аверроес), який проповідував вчення про вічність матерії і руху. Аверроїзм заперечував акт одночасного божественного творіння, визначаючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого. Виходячи з цього, земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане природним закономірностям.

 "

 Фома Аквінський, перебуваючи на позиціях апологетики ідеології католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, витлумачив арісто-телізм у католицько-теологічному дусі, використав його в розробці християнської державно-правової концепції. В числі перших він спробував розвинути християнську доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля.

Що зближувало філософські погляди на державу і право цих двох великих мислителів?

По-перше, Фома Аквінський поділяв думку Арістотеля про те, що людина є політичною істотою. Самою природою закладене в людині прагнення жити з іншими людьми для задоволення своїх потреб. Наслідком цього прагнення індивідуума і є держава. Вона відіграє важливу роль у житті суспільства, ставлячи собі за мету "загальне благо" своїх громадян.

По-друге, подібно до багатьох своїх попередників ( в тому числі і Арістотеля), Фома Аквінський виводив державну владу від самого Бога і радив беззастережно їй підкорятися.

По-третє, Аквінський, як і Арістотель, не розмежовує суспільство і державу. Відповідно до його вчення, держава- це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму.

Роль володаря в державі філософ порівнював із роллю Бога в світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати світом, встановлює в ньому відповідний порядок. Так само і правитель: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок.

Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. Вона є більш усталеною, стійкішою і стабільнішою, ніж інші форми, а тому саме вона здатна підтримувати порядок у суспільстві і гарантувати щасливе життя своїм підданим.

Які риси монархії роблять її домінуючою серед інших форм державного правління?

1)3а своєю будовою монархія схожа на всесвіт, який створив Бог. А всесвіт є найдосконалішою структурою.

2)Монархія, як і людський організм, управляється одним центром, а тому виключає суперечки між окремими ланками правління, які мають місце за аристократії, олігархії та демократії.

Водночас доцільно звернути увагу на принципово різні засади вчень Фоми Аквінського і Арістотеля.

1. Це в першу чергу стосується розуміння природи людини і справедливості.

В античних мислителів, у цілому, і у Арістотеля, зокрема, людська
поведінка підпорядкована природному праву, яке відображає вимоги все
осяжної космічної справедливості.

У Фоми Аквінського природне право є не що інше, як підкорення
людини Богові і втілення божественної справедливості.

38

 39


2. Різноманітність поглядів двох мислителів стосується самої держави.

В Арістотеля держава (поліс) є самодостатньою, тобто вона сама по
собі здатна забезпечити всі умови для морального розвитку громадян. По
лісна організація суспільства вбачалася як реальна умова втілення вічної
справедливості, критерієм якої було право.

У вченні Аквінського держава теж турбується про суспільство, дбає
про "загальне благо". Але вічна (божественна) справедливість може утвер
дитися на землі не завдяки державі (світській владі), а завдяки владі духов
ній (церкви). Саме вона є єдиною, що діє за божими заповідями.

Критерієм загальної справедливості є Святе Письмо (Біблія). І взагалі, "червоною ниткою" через роздуми Фоми Аквінського про співвідношення духовної і світської влади проходить теза про верховенство духовної влади над світською, церкви над державою.

В чому полягає сутність влади, її першооснова в державі? Аналізуючи світську владу, Аквінський дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: а) сутності самої влади; б) форми влади (тобто її походження); в) використання влади.

Сутність влади мислитель вбачав в установленому Богом порядку відносин панування і підкорення. В таких відносинах воля спричиняє рух підданих.

На відміну від сутності влади, її форма (походження) не завжди відповідає приписам Божого закону. У світському житті заволодіти владою можуть пройдисвіти, із застосуванням обману чи сили.

Що стосується третього аспекту - використання світської влади - то тут Фома Аквінський вказував на зловживання владою, несправедливе її використання, що теж є порушенням Божих заповідей.

З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження і використання, мислитель приходить до висновку, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві. Єдиною, відповідною до Божих заповідей, є влада церковна, завдяки якій у суспільстві можуть бути встановлені справедливість і спокій.

Політичним внеском Фоми Аквінського у розвиток державно-правової думки є його класифікація форм держав на основі критерію морального правління.

Метою суспільства, вважає теолог, є загальне благо. З огляду на це він поділяє правління на справедливе і несправедливе, а владу - на політичну і деспотичну.

Політична влада - це дотримання законів, опікування світського правителя обороною країни, судочинством, усунення зловживань, підтримання миру в державі. Вона - найкраща форма правління, яка контролюється церквою і великими феодалами.

Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління повелите-

 ля-деспота. Таке правління Фома Аквінський однозначно засуджував, підкреслюючи, що правитель мусить керуватися вимогами божественної справедливості, дотримуватись приписів, законів і вимагати такої же поведінки від своїх підданих. Правління однієї людини над іншою не повинно позбавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. А тому опір тиранії, робить висновок філософ, є не лише правом, а й обоє 'язком підданих.

Розвиваючи далі думку про владу, мислитель підкреслював, що влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про свою душу та своє місце серед людей.

Свою правову концепцію Фома Аквінський викладає з позицій категорії справедливості. Право - це дія справедливості під кутом зору встановленого божественного порядку людських взаємин. Справедливість полягає у наданні кожній людині того, що їй самій належить. Саме у цій концепції погляди Аквінського і Арістотеля збігаються. Так само, як і Арістотель, Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість - це надання благ відповідно до заслуг особи, а порівняльна - дії на порівняння чого-небудь, в першу чергу, права. Відповідно до цього, робить висновок теолог, існують і види права:

а) якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то
це дія
природного права;

б) якщо ж порівнюються дії (себто, відновлюється справедливість у
суспільстві) за людською волею, то це -
позитивне (людське) право.

Влада, вважав Аквінський, приводить в дію закони держави. Вони являють собою специфічні настанови(приписи), які не порушують божественного порядку. Закон є джерелом права, а право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського буття. Його джерелом є вічний закон.

Що таке вічний закон?

Фома Аквінський дає однозначну відповідь на це далеко не просте філософське запитання: вічний закон є тотожним розуму Бога, вічний план божественної мудрості. У відповідності з ним відбувається увесь процес творення світу.

Формою віддзеркалення божественного розуму у земному житті є природний закон. Сферою його впливу є світ живої природи, який підкоряється інстинктам життя і самозбереження. Природний закон діє однаково як у сфері християнського світу, так і серед язичників. У людському суспільстві цей закон виявляється у прагненні жити досконалим, гідним людини життям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, цінувати життя, шукати істину.

40

 41


Дарунком Божої милості (Божого откровения) є Божественний закон, який визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагненні до добра.

Піддавши аналізу ці три закони (вічний, природний і божественний), Фома Аквінський зауважив, що всі вони не стосуються людей безпосередньо, тому що не випливають із людської природи. Спеціально призначеним для людей є позитивний (або людський) закон, який конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності і не завдавати зла іншим людям. Людський закон спрямовує недосконалих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання.

Але якщо природний закон поширюється на всіх людей всесвіту, то норми позитивного закону діють у межах окремих країн і різняться між собою. Правда, серед них є багато таких, які збігаються за своїм внутрішнім змістом. їх Фома Аквінський назвав "правом народів" у розумінні норм міжнародного права, яке регулює відносини народів різних країн. Таке розуміння філософом "права народів" докорінно відрізняє це право від "права народів" Стародавнього Риму, яке регулювало відносини всередині держави, між іноземцями та між ними і римськими громадянами.

Християнський філософ вважав людей розумово недосконалими, а тому вони не в змозі усвідомити всю сутність правди. Прийнятий в людському суспільстві позитивний закон є теж недосконалим, тимчасовим і не в змозі відновити порушену справедливість. В такому випадку, радив Аквінський, правда може бути відновлена з допомогою Святого Письма (Закону Божого), яке є критерієм справедливості і добра.

Вчення видатного теолога, неухильного провідника ідеології католицизму мало багато опонентів, яких офіційна церква називала єретиками. Вони вважали, що церква сфальсифікувала істинне вчення християнства, порушила його гуманістичні, демократичні засади, сприяла соціальній диференціації в суспільстві. Правда, разом з церквою єретики заперечували державу з її антилюдськими політичними інститутами і пропонували новий суспільний устрій на основах раннього християнства.

Наостанок зазначимо, що система державно-правових ідей Фоми (Томи) Аквінського в пізніші часи стала, завдяки католицькій церкві, основою течії томізму і неотомізму.

Основні категорії і поняття

Томізм, натуралізм, аверроїзм, доктрина.

Словник термінів і визначень

Томізм -релігійно-філософське вчення послідовників Фоми Аквінського. Натуралізм - філософський погляд на світ з точки зору заперечення ролі всього "надприроднього" і ствердження природного, земного буття.

 Аверроїзм - вчення арабського філософа Ібн Рушді, яке заперечувало акт одночасного божественного творіння світу і визнавало Бога як першопричину всього сущого.

Доктрина - система поглядів, теорія. По-іншому, провідний теоретик-ний або політичний принцип в діяльності держави.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до іспиту.

2.1.Основні концептуальні засади вчення Фоми Аквінського.

2.2.Філософські погляди на державу і право Аквінського і Арістотеля: що зближувало їх?

2.3.Трактування теологом домінуючих рис монархічної форми правління.

2.4.Різноманітність державно-правових поглядів Аквінського та Арістотеля.

2.5.Ф.Аквінський про сутність влади, її першооснову в державі.

2.6. Класифікація форм держави за Ф.Аквінським.

2.7.Обґрунтування мислителем ролі законів та їх класифікація.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Назвіть найвидатніші філософські трактати Фоми Аквінського.

Яким чином Ф.Аквінський використав вчення Арістотеля для об
грунтування власних ідей?

  1.  Дайте визначення держави за Аквінським.

Яким чином теолог порівнював роль правителя в державі з роллю
Бога?

Дайте обгрунтування Аквінським переваг монархії як форми дер
жавного правління.

На які три аспекти вказує мислитель-теолог у своєму аналізі світ
ської влади?

Чому, на думку філософа, світська влада не може претендувати на
зверхність у суспільстві? Хто підходить на цю роль?

  1.  Дайте обгрунтування Ф.Аквінським необхідності опору владі.

Яким чином християнський теолог обґрунтовує виникнення і роль
влади в суспільстві?

  1.  

42

 43


Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

З.І.Найвідомішими творами Ф.Аквінського є: "Сума теології", "Сума істини католицької віри проти язичників", "Про правління можновладців".

3.2.Великий філософ першим здійснив спробу розвинути християнську доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля. Він, захищаючи ідеологію католицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, розтлумачив його у католицько-теологічному аспекті, використав його для розробки християнської державно-правової концепції.

3.3.3а Аквінським, держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму.

3.4.Порівнюючи роль правителя (монарха) і Бога, філософ зазначав, що Бог спочатку встановлює у світі необхідний порядок, а вже тоді керує світом. Так і монарх: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок.

3.5.Монархію вважав Ф.Аквінський найдосконалішою формою правління з тих мотивів, що вона є стійкішою, усталенішою і стабільнішою, ніж інші форми правління. Тому вона в змозі підтримувати порядок у суспільстві, захищати своїх підданих, гарантувати їм щасливе життя і добробут.

3.6.Аналізуючи світську владу, Ф.Аквінський вказує на три її аспекти: сутність самої влади, форма влади, використання влади.

3.7.На зверхність у суспільстві може претендувати лише влада церкви, оскільки вона є єдиною, відповідною до божих заповідей. Світська влада не відповідає настановам Бога як на стадії свого походження, так і використання. А тому вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.

  1.  Ф.Аквінський обґрунтовував необхідність чинити опір не всякій
    владі, а лише тиранії. Таке правління, вважав він, є несправедливе, не від
    повідне вимогам божественної справедливості. Ніхто, навіть раб, не пови
    нен коритися деспоту.
  2.  На думку теолога, влада виникає у суспільстві у відповідь на при
    родну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільст
    во, допомагає людям знайти в ньому своє місце, досягти моральної доско
    налості і спокою.

 МОДУЛЬ 3. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ МИСЛИТЕЛІВ І ЮРИСТІВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Зміст дидактичної одиниці

Формування станово-представницьких форм правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального миру. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право як виразника інтересів середньовічного бюргерства. Ідея природного права Вільяма Оккама. Постглосатори.

Література

Вернадский Г.В. История права. - М., 1999.

История политических и правовых учений. Средние века и Возрождение ( под ред. B.C. Нерсесянца). - М., 1983.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Починаючи з XII століття, докорінно змінюється обличчя західноєвропейських країн. Подолавши феодальну роздрібленість, вони розвивалися у напрямі утвердження станово-представницьких форм правління, які гарантували стабільність у суспільстві, ліквідацію колишніх внутрідержавних перегородок. Активізується процес формування національних ринків, зростають і багатіють міста як центри ремесел і торгівлі.

З іншого боку, змінюється соціальна структура суспільства. Поряд зі старими феодальними станами (духовенством та дворянством) дедалі голосніше став заявляти про себе так званий "третій стан" (міське бюргерство). Зміцнюючись економічно, він вимагав залучення його до політичної влади і звільнення з-під феодальної сваволі. Відбулось низка так званих "комунальних революцій", в результаті яких великі торговельні міста домоглись повного визволення з-під сеньйоріальної залежності. В XII ст. виникає феодальне міське право ("магдебурське право"), яке виводило міста з-під юрисдикції феодалів і надавало їм власне самоврядування, встанов-

44

 45


лювало порядок виборів і функції міських органів влади, суду, об'єднань ремісників і купців, регулювало ряд цивільно-правових відносин.

Суспільство дедалі більше поповнювалося багатими людьми, котрі перебували поза феодальною ієрархією, володіли нерухомістю, іншими матеріальними цінностями та були зацікавлені у стабільній владі, яка б гарантувала їхню безпеку і створювала можливості для продуктивної праці. Представники цих верств населення виступали за впровадження нового законодавства, здатного регулювати нові суспільні відносини та забезпечити охорону власності від феодального свавілля. А звідси - поява нових державно-правових концепцій, що пропонували значну корекцію суспільного устрою, по-іншому визначали роль і призначення держави. Нові державно-правові концепції обгрунтовували ідею централізованої держави і політичного миру.

Представником такого напрямку політичної думки цієї доби був італійський мислитель, ідеолог представників нового стану міщан (бюргерства) Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343). Будучи прибічником аверроїзму, він виклав свою концепцію у творі "Захисник миру".

Новизна поглядів мислителя стосувалась наступного:

він одним з перших в історії європейської державно-правової думки
створив
нове вчення про державу, побудоване на раціональних засадах;

першим підняв ідею верховенства закону в суспільстві;

досить близько підійшов до проблеми розмежування духовної і світ
ської влади;

поділяв світську владу на законодавчу і виконавчу;

вказав на те, що обранці народу, які наділені правом ухвалювати за
кони, повинні визначати компетенцію виконавчої влади.

Марсилій Падуанський заперечував феодальну роздрібленість тогочасних держав, а церкву вважав винуватою в багатьох негараздах суспільства, пропонував підпорядкувати її світській владі та обмежити сферу впливу, звузивши її до вирішення проблем духовного життя людей.

Теорія світського правління Падуанського базувалась на безпосередній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою правління. У цьому відношенні вона була близькою до вчення про державу Арі-стотеля, його ідеї "самодостатнього суспільства", спроможного задовольнити власні моральні і фізичні запити. Мислитель вважав, що держава з 'являється внаслідок поступового ускладнення форм людської спільності від сім"ї до роду, від роду до племені, далі - до міста, а потім - до суспільного договору про укладення держави.

Мислитель стверджує, що відповідь на непросту проблему щодо виникнення держави слід шукати у самій її природі. Держава є виразником політичної влади, джерелом якої є народ. Він є носієм суверенітету і верховним законодавцем. Від народу походить як світська, так і духовна влада.

Виражаючи політичні погляди свого стану (бюргерства), філософ під-

 креслює, що метою держави є створення умов для достойного існування людини, досягнення нею "громадянського щастя", під яким розумілось перш за все захист власності і свобода роду занять. Але для реалізації цих цілей в державі повинен бути політичний мир, який досягався узгодженим функціонуванням всіх органів управління і створенням відповідного правового порядку, здатного захистити особу і її майно.

Падуанський заклав підвалини ідеї народного суверенітету, поставивши знак рівності між поняттям "народ" і "суспільство". Відносячи до народу всіх громадян, які беруть участь у громадському управлінні, він позбавив цих якостей дітей, рабів, іноземців і жінок. Крім того, як ідеолог багатих верств населення, М.Падуанський відносив до категорії "народ" не всіх .юдей, а лише їхніх "кращих" представників. Такими він важав військових, священнослужителів, державних службовців, оскільки їхня діяльність спрямована на загальне благо, а не тільки на задоволення власних інтересів. Державних службовців, на думку мислителя, слід обирати на їхні посади.

Відштовхуючись від ідеї народного суверенітету, Марсилій називав найдосконалішою таку державу, де монарх є виборною особою. Саме монархія як одноосібне правління є найбільш вдалою формою, здатною захистити інтереси народу. Правда, віддаючи перевагу виборній монархії, він допускав одноосібне правління поза волею народу (набуте шляхом успадкування влади).

Під яким кутом зору розглядав Марсилій Падуанський проблеми права?

По-перше, він розрізняв соціальні норми, що регулюють суспільні відносини, відокремлюючи релігійні, моральні та правові форми. Останні і правові) відрізняються від інших своєю формальною визначеністю і конкретними санкціями за їх невиконання. З їх допомогою здійснюється реалізація державної влади. Це - норми вищої категорії.

По-друге, мислитель вважав, що право виникає разом із державою, воно не існує поза державою. Загальне право Падуанський поділяв на божественне і позитивне:

а) божественне право складається із приписів Нового Заповіту. Його
завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння;

б) в позитивному праві втілюється воля держави, а його метою є ство
рення сприятливих умов для життя на землі.

По-третє, Падуанський вважав, що позитивне право (людський закон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, заборони, дозволу і здійснюються шляхом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від сваволі та зловживань.

В цьому мислитель досить близько підійшов до визначення права як юридичної категорії, яке застосовується в сучасній теорії права.

По-четверте, думки Падуанського  про взаємини держави  і  права

46

 47


йшли врозріз із католицьким віровченням. Він вважав, що держава у своїй діяльності керується не божественним правом, а правом позитивним. Його ефективна дія в державі залежить не від божественного чи природного права, а обумовлена потребами держави.

По-п'яте, роздумуючи про законодавчий процес і виконання законів, філософ фактично підійшов до проблеми поділу цих двох гілок влади в державі. Законодавча влада, представлена виборними особами від народу, ухвалює закони і визначає компетенцію влади виконавчої. Вона повинна функціонувати в межах закону і реалізовувати волю законодавця.

Таким чином, фундаментальні положення Марсилія Падуанського про природне походження держави - народ як джерело суверенної влади, верховенство закону, розподіл повноважень різних державних інституцій - не вписувались в панівну тоді теологічну концепцію держави і права. Однак, вони мали велике значення для формування і розвитку буржуазних державно-правових концепцій.

Вагомий внесок у розвиток новітніх поглядів на державно-правові явища зробили середньовічні юристи. Стародавнє римське право було забуте у ранньофеодальних європейських державах, воно було для них чужим і незрозумілим. Зате в середні віки професійне розуміння права вже багато в чому спиралося на положення римського права. Воно набуло поширення, його вивчали, досліджували.

Одним з напрямів дослідницької роботи різних юридичних шкіл Х-ХІ ст. стало порівняння діючого в країнах права з римським правом. Відбувалась активна рецепція римського права, воно успішно ліквідовувало "білі плями" у правовому полі феодальних держав, ліквідовувало прогалини у феодальному праві, долало його партикуляризм. Відтоді норми римського права зробились універсальними. Розуміння сутності права знову звелося до ідеї справедливості та пов'язаних з нею природно-правових уявлень і політичних поглядів.

Започаткували теорію природного права нового часу павійська, равенн-ська і римська школи права, які в основу своїх дослідницьких підходів поклали справедливість як критерій всякого права. На початку XII ст. юрист Інерій заснував школу глосаторів, основним напрямком діяльності якої стало тлумачення Дигестів Юстиніана. Діяльність глосаторів сприяла викоріненню досить поширеного у феодальному судочинстві суб'єктивізму в розгляді конкретних судових справ. Вона утверджувала в юридичній практиці пріоритет правових норм і законів. Результати діяльності представників цієї течеї були видані в середині XIII ст. окремим збірником, який використовувався судами як джерело чинного законодавства. Тут, зокрема, зазначалося, що при розгляді конкретних порушень установлених державою норм судді повинні відновлювати справедливість, керуючись при цьому не власними баченнями чи нормами моралі, а згідно з приписами законів.

 Вчення глосаторів було продовжене представниками юридичної думки Італії у XII-XIVct., які знову повернулися до ідеї природного права і вчень римських юристів, приділяючи основну увагу їх коментуванню. Це були

івані постглосатори. Вони вважали природне право правом найвищої категорії, вимогам якого повинні відповідати норми діючого позитивного на. Окремі юристи-постглосатори ставили природне право вище влади -равителя. А ідеолог цієї течії Луллій Раймунд навіть радив юристам пере-і ги на відповідність природному праву писані закони. В тому випадку, коли таке співставлення було не на користь останніх, не користуватися такими законами, а виходити із принципу розумної необхідності.

Середньовічні погляди на державу і право знайшли відображення у

ихильників гуманістичної школи права (XVI ст.). Вони заперечували

феодальну роздрібленість, відстоювали ідею централізованої держави з

слиним кодифікованим законодавством. Юристи-гуманісти значну увагу

п'ляли дослідженню джерел римського права, погодженню його з нормами чинного національного права, яке регулювало якісно нові суспільні

гЮСИНИ.

Прихильником ідеї природного права був англійський філософ кінця XIII -першої половини XIVct. Вільям Оккам. Всупереч панівним тоді теологічним поглядам на державу і право він різко критикував посягання п на світську владу. У своєму політичному трактаті "Діалог" мислитель уче засуджує верховенство влади папи, ієрархічну структуру католицької церкви. Оккам вказує на деспотичний моральний і духовний диктат католицизму, який суперечить приписам Святого Письма. Істинним главою всієї церкви і духовним наставником віруючих є не папа, а Ісус Христос. А тому католицьке духовенство не має ніякого права на відпущення гріхів індульгенцію), оскільки це може зробити лише один Христос.

Протестуючи проти обов'язкового благословення на престол держав-правителів з боку папи, філософ вказує, що тільки народ має виключне ?аво надання світському правителю владних повноважень. А папська вла-із повинна виконувати обов'язки, пов'язані зі справами церкви.

Основні категорії і поняття

Станово-представницька форма правління, "комунальні революції"', рецепція римського права, індульгенція.

Словник термінів і визначень

Станово-представницька форма правління - одна із монархічних іюрм правління, при якій влада глави держави певною мірою обмежува-ь діяльністю станово-представницьких установ (генеральних штатів, ^рламенту, сейму, рейхстагу тощо).

"Комунальніреволюції" - звільнення міст з-під залежності феодала.

48

 4 — 4-2005

 49


Рецепція римського права - пристосування норм римського рабовласницького права для регулювання феодальних відносин.

Індульгенція - відпущення гріхів парафіян католицькими священниками.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.

Питання підготовки до заліку.

2.1.Поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави.

2.2.Новизна поглядів Марсилія Падуанського.

2.3.Теорія світського правління Падуанського.

2.4.Ідея народного суверенітету у вченні Марсилія Падуанського.

2.5.М.Падуанський про проблеми права.

2.6.Державно-правові тлумачення середньовічних юристів.

2.7.Ідея природного права Вільяма Оккама.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Що собою являв "третій стан" у середньовічному суспільстві?
  2.  Ставлення Марсилія Падуанського до церкви.
  3.  На чому базувалась теорія світського правління Падуанського?
  4.  Як трактував М.Падуанський політичний мир у державі?
  5.  Представників яких верств відносить Падуанський до категорії
    "народ"?
  6.  На які складові частини поділяв Падуанський загальне право?
  7.  Хто такі постглосатори?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  "Третій стан" був представлений міським бюргерством, поперед
    никами буржуазії.
  2.  М. Падуанський вважав церкву винуватою в негараздах суспільст
    ва, пропонував підпорядкувати її світській владі, обмежити сферу її впливу
    на людей.
  3.  Теорія світського правління Падуанського базувалася на безпосе
    редній практиці розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною фор
    мою правління.
  4.  Політичний мир є державі, на думку М.Падуанського, досягався
    узгодженою роботою всіх органів управління і створенням відповідного
    правового порядку, здатного захистити майно і особу.

50

 

  1.  До категорії "народ" Падуанський відносив: військових, священ-
    -с-служителів, державних службовців.
  2.  М.Падуанський поділяв загальне право на право божественне і по-
    іитивнє.

ЗЛ.Постглосаторами називали представників юридичної думки Італії XIII-XIV ст., які коментували римське право.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ II.

  1.  Дайте загальну характеристику релігійного світогляду.
  2.  Наведіть свідчення ідейного панування християнської релігії і церк
    ви в державно-правовій сфері в добу середновіччя.
  3.  Хто з мислителів середновіччя обгрунтував ідею народного сувере
    нітету? Яким чином це було зроблено?
  4.  Хто є засновником теологічної теорії держави і права? В чому її
    іміст?
  5.  Розкрийте сутність теократичної теорії держави.
  6.  Дайте тлумачення "громадянського миру" під кутом зору теології і
    гіціоналізму.

7. Чому, на Вашу думку Августин не поділяв поглядів Цицерона та
мх мислителів дохристиянської доби на державу як вище втілення спра-

зедливості?

  1.  Вкажіть на різні методологічні засади вчення Арістотеля і Фоми Ак-
    зінського.
  2.  Що, на Ваш погляд: стало причиною суперечки між світською і ду
    ховною владами за вплив на суспільство?

10. Чому в концепції Марсилія Падуанського відсутнє поняття природ-
-ого права?

  1.  Який зміст вкладався середньовічними мислителями у поняття
    родне право"? Хто його відстоював?
  2.  В чому суть правової концепції Фоми Аквінського?

13. Що спільного в державно-правових поглядах Марсилія Падуансь
кого і Вільяма Оккама?

51


БЛОК III.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ТА США У XV-XIX СТ

Модуль 1. Державно-правові концепції обгрунтування абсолютизму

Дається загальна характеристика державно-правових вчень доби Відродження та Реформації. Характеризуються вчення про державу і право періоду кризи феодалізму, погляди Н.Макіавеллі та Ж.Бодена. Докорінні зміни у світогляді європейських мислителів від середньовічної схоластики до новоєвропейського раціоналізму.

Модуль 2. Вчення про державу і право нового часу

Характеризується вплив буржуазних революцій на розвиток політичної думки в Європі. Розглядається спроба з'ясувати сутність та призначення держави і права в нових умовах голландським правознавцем Гроцієм. З'ясовуються дослідження проблем державності, права, законності, миру і порядку англійським мислителем Томасом Гоббсом, розвиток державно-правової концепції Бенедиктом Спінозою, Джоном Локком та Девідом Юмом.

Модуль 3. Державно-правові концепції представників Просвітництва

Подається загальна характеристика вчень про державу і право доби Просвітництва, аналізується політико-правова концепція Вольтера, теорія поділу влад Шарля Луї Монтеск'є, висвітлюються державно-правові погляди Жан-Жака Руссо, погляди на державу і право французьких матеріалістів-енцикло-педистів, розглядаються державно-правові вчення Італії XVIII століття.

Модуль 4. Політичні і правові вчення США періоду боротьби за незалежність

Висвітлюються особливості та характерні риси державно-правової думки колишніх англійських колоній у Північній Америці доби визвольних змагань. Аналізуються погляди представника радикального крила мислителів Томаса Пейна; просвітителя, філософа і політичного діяча Томаса Дже-фферсона; "батька американської конституції"' Дж.Медісона. Відображення вчень американських просвітителів у "Декларації незалежності" та "Біллі про права".

Модуль 5. Становлення та розвиток політичної і правової думки в Німеччині

Дається загальна характеристика основних напрямів політико-правової ідеології у Німеччині наприкінці XVIII-початку XIX ст.  Розглядається

 вчення І.Канта про державу і право, категоричний імператив І.Канта та його відображення у правовій доктрині, особливості поглядів філософа на проблему розподілу влади і класифікації форм держави. Аналізується вчення Г.Гегеля про державу і право, його розуміння структури права, поняття держави, правові вимоги Г.Гегеля до організації соціального життя. Інститут права власності за Г.Гегелем як зовнішня сфера реалізації людської свободи, його поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Державно-правова концепція Й.-Г.Фіхте.

Чодуль 6. Історична школа права. Політико-правові вчення мислителів Франції та Англії XVIII-початку XIX спи

Розглядається історична школа права як особливий напрям у правовій думці Німеччини, погляди її засновника Густава Гуго. Аналізується вчення Ф.-К. фон Савіньї, Г.Пухта. Дається аналіз політико-правової ідеології -редставників французького та англійського буржуазного лібералізму Бен-мена Констана. Алексіса де Токвіля та Ієремії Бентама. Роль учень -редставників лібералізму в подальшому розвитку буржуазного світогляду.

МОДУЛЬ 1. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ОБҐРУНТУВАННЯ АБСОЛЮТИЗМУ

Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика державно-правових вчень доби Відродження та Реформації. Вчення про державу і право періоду кризи феодалізму. Повернення до духовних надбань античного періоду, формування гуманістичного світогляду та його вплив на правову ідеологію суспільства. Відновлення ідеї суспільного договору, визнання примата (першості) права над державою. Ідеї республіканського устрою держави, засновані на принципах

ості та справедливості. Державно-правові погляди Н. Макіавеллі, його ставлення до методів здійснення державної влади, до співвідношення форм кави у справі забезпечення могутньої та централізованої країни. Ідеї Ж. Бодена. Докорінні зміни у світогляді європейських мислителів від середньовічної схоластики до новоєвропейського раціоналізму.

Література

Жан Боден - основоположник концепции государственного суверени-*гта: научно-аналитический обзор. - М., 1990.

52

 53


История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянца). -М, 2003.

Макиавелли Н. Государь. - К., 1992.

Мірошниченко М, Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон. - М., 1983.

Семенов В., Шаповал В., Шульженко Ф. К вопросу о философских основаниях права. - К., 1995.

Семенов В., Шульженко Ф. Формування ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII-XVIH ст. -К., 1995.

Себайн Г., Торсон.Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 1999.

Шульженко Ф., Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

В європейській історії період від останньої третини XIII ст. і до кінця XVI ст. ввійшов під назвою доби Відродження. За досить короткий термін суспільною свідомістю опанували ідеї свободи і гідності людської особистості. Велось обгрунтування пошуків щастя не у потойбічному світі, а в реальному земному житті. Якщо у середньовіччі традиційною категорією суспільної свідомості була доля (фатум), яка виражала сувору залежність людини від зовнішніх невблаганних сил, то тепер з'явилась категорія фортуни, яка надавала людині можливість власного вибору долі. Виходячи з цього, перевага надавалась особистому ставленню людини до Бога, а не церкві як проміжній ланці між Богом і особою. А відтак створювався ідеологічний фундамент для Реформації - широкого суспільного руху, спрямованого проти монополізму католицької церкви в суспільному житті.

Поряд з масовими селянськими повстаннями і виступами проти феодального гноблення посилилась боротьба і проти політики церкви в суспільстві, що призвело до появи єретичних течій, ідеологами яких були Джон Уїкліф (Англія) та Ян Гус (Чехія). їхні думки та дії стосувались подолання феодальної роздробленості, формування єдиної національної державності, скасування привілеїв церкви, оновлення її на засадах повернення до ранньохристиянських цінностей.

Формування нових економічних відносин ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроб-

 нових правових форм, які б регулювали ці відносини і забезпечували захист інтересів власників. Спробу вирішити ці проблеми зробили представники ранньобуржуазних вчень про державу і право. Які головні ідеї були притаманні цим вченням?

1. Ідея суверена (єдиновладного правителя) як джерела політичної вла-
в державі стала центральною у державно-правових вченнях
XVI ст.
жава в творчості мислителів цієї доби вбачалась єдиним гарантом мир
ного співжиття, засобом подолання середньовічної анархії.

  1.  Головною проблемою державно-правової думки цієї доби стала про-
    Ііема
    сильної світської влади, здатної оберігати власника і забезпечувати
    -.алежний правовий порядок у суспільстві. В той же час така влада не по-
    мнна бути тоталітарною, втручатися в приватне життя особи.
  2.  Формувалась ідея громадянського суспільства, яке б поєднувало ін
    тереси приватних власників.
  3.  Розроблялось поняття національної держави, яка ставала суб'єктом
    політичного життя і являла собою політичне утворення з єдиною територі-
    -:ю, єдиним правовим режимом, етнічно однорідним або різнорідним насе-

шям.

  1.  Продовжувала розвиватись ідея природного права, яке все тісніше
    поєднувалося з державою.
  2.  Розпочалось формування принципів міжнародного права, проблеми
    співвідношення свободи і права, права і закону, індивіда і держави.

Представники ранньобуржуазних вчень про державу і право здійснили :пробу висвітлити ці проблеми. Держава і право стають об'єктами пізнання. Одну з перших світських державно-правових концепцій цього періоду розробив італійський мислитель, дипломат і політичний діяч, "батько політології" Ніколло Макіавеллі (1469-1527). Найвідомішими його творами є "Монарх", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції".

Найбільшою заслугою Макіавеллі в історії вчень про державу і право є наповнення поняття "держава" тим змістом, який воно має в сучасній юридичній науці. Це - перше.

Друге. Держава у вченні філософа мислиться не як інституція, а як узагальнююче поняття "політичного стану суспільства", його політична форма організації. Іншими словами, держава - це не образ правління чи апарат, а спільність людей, пов 'язаних політичними відносинами.

Третє. Макіавеллі застосував новий термін "stato" (держава), абстрагуючись при цьому від конкретних історичних форм держави (поліс, монархія, республіка, олігархія тощо). Відповідно до його вчення, держава - це політичний стан суспільства (стан владарювання та підлеглості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними законами. Важливим атрибутом держави є політична влада, під якою розумілася сила, здатна примушувати підлеглих до покори.

54

 55


Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та аристократії. Цій проблемі Ніколло присвячує значну частину свого твору "Монарх".

Форма держави залежить від кількості правителів. Це - або респуб
ліки, або держави, що управляються єдиновладно (монархії).

У деморалізованому суспільстві, переконував мислитель, жодна вла
да не буде ефективною, крім абсолютної монархії. Правитель як творець
держави може перебувати поза законом і поза мораллю. Еталону для оцін
ки вчинків монарха не існує. Єдиним критерієм визнається успіх політич
них заходів, яких він вживає для посилення могутності своєї держави.

Досліджуючи процес утворення монархії, Макіавеллі дійшов виснув-
ку, що єдиновладдя буде стабільним тоді, коли воно створене завдяки ба
жанню двох суспільних станів: знаті і простого народу. Прагнення до утво
рення держави з такою формою правління має бути одночасно як у знаті,
так і у простого народу. З цієї тези мислитель виводить цікаве узагальнен
ня:
знать як менше суспільне угрупування не може протистояти народові
та висуває когось одного, щоб за допомогою його влади захистити свої
інтереси; а народ в особі монарха прагне знайти гаранта своїх прав, які
постійно намагається обмежити знать.

В усіх випадках, розмірковує філософ, вдалішою буде монархія, яка
утворена прагненням народу,
оскільки "...у народу чесніша мета, ніж у
знаті: знать прагне пригноблювати народ, а народ не бажає бути пригноб
леним". Правда, тут Макіавеллі дещо ідеалізує роль і значення народу, під
креслюючи, що з народом, який вороже настроєний до монарха, вдіяти ні
чого не можна, оскільки його в державі значно більше, ніж знаті. Тому мо
нарх повинен підтримувати дружбу з народом.

В  разі,  коли монарх  отримує владу з рук знаті,  першим   його
обов'язком повинно бути прагнення заручитися підтримкою народу, вжити
заходів для його захисту. Якщо ж він цього не зробить, то в скрутний час
буде відсторонений від влади.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії. Які докази на користь збереження та утвердження цієї форми правління приводяться ним?

По-перше, влада, здійснювана монархом з допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату. "...А вони, - пише мислитель, - можуть позбавити його влади будь-коли, а тим паче в скрутний час".

По-друге, правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли встояти проти її ударів і втратили владу. Тому мудрий монарх повинен своєчасно сконцентрувати владу в своїх руках і робити все, щоб народ постійно відчував необхідність у державі та її правителеві.

 По-третє, монарх повинен подбати про утворення державних інсти-!їв, які б забезпечували його свободу. Першорядною такою інституцією, думку Ніколо Макіавеллі, повинен бути парламент, який стримував би зазіхання на владу знаті і виступав би третейською установою між боротьбою сильних і слабких.

По-четверте, необхідною умовою стабільності монархії є вміння пра-зителя підбирати до виконавчої влади компетентних і сильних людей, які ".. .повинні дбати не про себе, а про державу".

Відстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Макіавеллі виклав эяд положень, які б сприяли розвиткові держави і забезпечували стабільність суспільства. Це:

а) створення умов для праці обдарованим людям;

б) сприяння розвиткові торгівлі, ремесла і землеробства;

в) встановлення розумних податків;

г) забезпечення захисту приватної власності.

Віддаючи перевагу надзвичайній централізації влади монарха, Макіавеллі виправдовує її на етапі об'єднання і зміцнення держави. Після цього він допускав встановлення республіканської форми правління, але такої, яка б поєднувала елементи монархії, демократії і аристократії.

Політичну владу мислитель розглядав не як божественний недоторканний інститут, а як боротьбу соціальних сил. А в таких умовах політичний вибір не завжди поєднується з мораллю. Розмежовуючи політичну доцільність і мораль, філософ розмірковував над перевагами аморальності, яка, при її вмілому використанні, допомагає правителеві досягти мети. При цьому він підкреслював, що "для досягнення мети придатні будь-які засоби". Ця теза й досі викликає неоднозначне тлумачення і гостру критику.

Політичні погляди Н.Макіавеллі щодо сильної централізованої монархії були близькими до вчення Жана Бодена (1530-1596) - відомого французького юриста і політичного діяча. Свою політико-правову концепцію він виклав у творі "Шість книжок про республіку".

На думку Бодена, держава формується з родини. Необхідність захисту і взаємодопомога спонукають до об'єднання родини. Коли ж всі родини об'єднуються верховною владою, тоді і виникає держава як форма управління родинами. Верховна влада є визначальною ознакою, яка відрізняє державу від усіх інших утворень, які виникають внаслідок об'єднання родин (напри-лад, сільської общини). Державу, незалежно від її конкретних історичних форм, філософ позначає терміном "республіка" у розумінні "спільна справа". Це - така політична спільність, яка має свою незалежну владу і не підлягає іншій політичній владі: церкві, імперії, великим сеньйорам.

Другою характерною ознакою держави є її суверенітет, під яким розумілась необмежена влада над громадянами і підданими. Він не підлягає позитивним законам, бо знаходиться над ними і підпорядковується тільки

56

 57


божественним і природним законам. На міжнародній арені суверенітет для Бодена означав перш за все незалежність держави від церкви, папи римського, інших держав. Ознаками суверенітету були:

а) постійна, не обмежена законом влада суверена, бо він сам є джере
лом закону;

б) право суверена видавати і скасовувати закони, оголошувати війну та
укладати мир;

в) повноваження глави держави призначати суддів, бути судом вищої
інстанції, карбувати монету і запроваджувати мито.

Єдиним сувереном у державі, носієм верховної влади може бути лише монарх, який уповноважений Богом правити державою і є його намісником на землі. В рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності - монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Більше того, тільки за монархії можливе чітке та злагоджене функціонування всіх елементів державного механізму. Демократичну, аристократичну і тиранічну державність Боден вважав такими, що не можуть забезпечити добробут суспільства.

Тиранія є насильницькою формою, яка спричиняє постійне обурення
громадян і їхню непокору.

Аристократія з її партійними конфліктами теж не в змозі реалізува
ти функції держави.

Найгіршою формою є демократія, оскільки народ не здатний до розум
них рішень, а безмежна свобода призводить до анархії та занепаду держави.

На відміну від Макіавеллі, який допускав змішану форму правління, Жан Боден однозначно її відкидав, мотивуючи це тим, що суверенітет не можна поділити і одночасно надати різним суб'єктам влади: монархові та аристократії. Суверенна влада є неподільною.

Однак, захищаючи абсолютистські форми правління, Боден обмежував суверенітет глави держави тільки сферою державних відносин. Відносини приватної власності, особисте життя громадян знаходяться поза сферою впливу суверена, вони недоторкані і священні.

Обґрунтовуючи фактори стабільності у державі, Боден зазначав, що запорукою хорошого життя є дотримання підданими приписів закону. Закон - це воля суверена і зразок справедливості. Право, на думку мислителя, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавних утворень. Воно повинно, в першу чергу, регулювати дотримання угод і вимагати шанобливого ставлення до приватної власності. Взагалі, виражаючи волю молодої буржуазії, Боден підкреслював, що приватну власність не може порушити навіть державний правитель, оскільки право приватної власності є невід'ємним атрибутом сім'ї. А сім'я - це маленька частка держави, "цеглина", з якої та вибудовується.

 Основні категорії і поняття

Суверен, тотальність.

Словник термінів і визначень

Суверен - єдиновладний правитель держави доби середньовіччя. Тотальність - всезагальність, повнота, всеосяжність охоплення всіх сторін дійсності.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    аювник.
  2.  Питання підготовки до заліку.

  1.  Загальна характеристика державно-правових вчень доби Відрод
    ження та Реформації.
  2.  Основні ідеї представників ранньобуржуазних вчень про державу і

траво.

  1.  Заслуга Н.Макіавеллі у розвитку вчень про державу і право.
  2.  Обгрунтування Н.Макіавеллі монархічної форми правління.
  3.  Ідея централізованої держави у вченні Макіавеллі.
  4.  Характеристика Жаном Боденом ознак держави.
  5.  Ж.Боден про державний суверенітет.
  6.  Право у характеристиці Ж.Бодена.

3. Питання для самоконтролю (Відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Розкрийте суть категорії "фортуни"?
  2.  Що стало центральною проблемою державно-провової думки XVI ст.?
  3.  Розкрийте поняття національної держави у поглядах мислителів
    ранньобуржуазного періоду.
  4.  В чому полягала найбільша заслуга Макіавеллі у розвитку вчень
    ~ро державу і право?
  5.  Як обґрунтовував Макіавеллі фактори стабільності єдиновладдя?
  6.  В чому полягала ідеалізація Макіавеллі ролі народу в утвердженні
    монархічної форми правління?
  7.  Яка, на думку Бодена, визначальна ознака відрізняє державу від
    інших суспільних утворень?
  8.  Назвіть ознаки суверенітету за вченням Ж.Бодена.
  9.  

  1.  

58

 59

 


Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Категорія "фортуна" надавала людині право вибору долі, визнача
    ла особисте ставлення людини до Бога.
  2.  Центральною проблемою державно-правової думки XVI ст. стала
    проблема сильної світської влади, здатної оберігати власника і забезпечу
    вати належний правовий порядок у суспільстві.
  3.  Під поняттям "національна держава" розумілась суверенна держа
    ва як суб'єкт політичного життя, як політичне утворення з єдиним право
    вим режимом, етнічним складом населення.
  4.  Найбільша заслуга Макіавеллі у розвитку вчень про державу і пра
    во є наповнення поняття "держава" тим змістом, який воно має в сучасній
    науці.
  5.  За вченням Макіавеллі, єдиновладдя буде стабільним тоді, коли
    воно створене волею і бажанням двох суспільних верств: знаті і простого
    народу.
  6.  Філософ ідеалізував роль і значення народу в утвердженні монархії,
    підкреслюючи, що народ, який вороже настроєний до монарха, є силою не
    підвладною. Тому монарх повинен підтримувати дружбу зі своїм народом.
  7.  Такою визначальною ознакою, на думку Бодена, є верховна влада.
  8.  Ознаками суверенітету, на думку Ж.Бодена є: необмежена законом
    влада суверена; право правителя видавати і скасовувати закони, оголошу
    вати війну та укладати мир; мати повноваження призначати суддів, бути
    найвищою судовою інстанцією; карбувати монети і запроваджувати держа
    вне мито.

 МОДУЛЬ 2. ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО НОВОГО ЧАСУ

Зміст дидактичної одиниці

Вплив перших буржуазних революцій на розвиток політичної думки в Європі. Гроцій про сутність та призначення держави і права. Державно-правова концепція Томаса Гоббса. Дослідження проблем державності, права, законності, миру і порядку Бенедиктом Спінозою, його раціональна доктрина природного права і договірної теорії держави. Принципи державного життя Джона Локка та Девіда Юма.

Література

Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. // Соч. в 2-х т. - М., 1991.

История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянц). -М, 1983.

Локк Д. Два трактата о правлении // Антология мировой философии: Сб. филос. текстов.-т. 1, ч.2. -К., 1991.

Мірошниченко М, Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право. -К., 2001.

Нерсесянц В. Право и закон. - М., 1983.

Спиноза Б. Политический трактат // Избр. соч.-т.2. - М., 1957.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф., Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002.

Юм Д. Трактат о человеческой природе // Соч. в 2-х т. - М, 1966.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Буржуазні революції в Нідерландах (остання третина XVI - початок XVII ст.), в Англії (1640-1688рр) призвели до докорінних змін у способові виробництва цих країн, стимулювали зростання продуктивності праці, пошукові засобів раціоналізації виробничих процесів, стимулювали розвиток природничих та суспільних наук. Формувалися основи буржуазної правової свідомості.

Отримавши доступ до влади, велика торговельно-промислова буржуазія була зацікавлена в модернізації держави, системи законодавства, які б гарантували безпечне і надійне функціонування нових виробничих відносин.

60

 61


Політико-правові вчення XVVI-XVII ст. мислителів Західної Європи були своєрідним теоретичним обгрунтуванням нових національних ідей і концепцій, які охоплювали сферу розвитку і вдосконалення державно-правових форм людського співжиття в умовах становлення нових буржуазних відносин. Мислителі відійшли від попереднього образу людини-творця, перемістивши акценти на людину як частку природи, своєрідного "гвинтика" великого механізму суспільства і природи. Суспільство оцінювалось прагматично з огляду комфортності та безпеки життя. Політичні відносини в державі, як і соціальні явища, мислились як природні процеси, які піддавались спостереженню, вивченню та узагальненню. Будь-який впилив надприродних сил заперечувався, а прогрес людства розглядався з позицій розвитку законів природи.

Державно-правові ідеї цього часу вперше стали апологетами середнього класу власників, свідомість якого сформувалась на основі лібералізму, індивідуалізму та просвітництва. Наукові концепції держави і права зосереджувались навколо окремого індивіда з його розумом, інтересами, уподобаннями, прагненням до добробуту. В суспільній свідомості поширювалась ідея прав окремого індивіда, панівним стало твердження, що суспільство (включаючи і державу) створене для людини, а не людина для суспільства. Таке переконання стало найхарактернішою і найстійкішою ознакою теорій природного права і суспільного договору, які були поширені в період, що розглядається. Велика торговельно-промислова буржуазія, що прийшла до влади в результаті буржуазних революцій, була вкрай зацікавлена в гарантіях своєї підприємницької діяльності, намагалася модернізувати систему діючого законодавства та державні структури.

Виразником інтересів нової буржуазії, який перший здійснив спробу з'ясувати сутність та призначення держави і права в нових умовах, був голландський юрист і політичний діяч Гуго де Гроот Гроцій (1583-1645). Він був одним із основоположників теорії природного права і суспільного договору та науки міжнародного права. Найвідоміша його праця "Про право війни і миру".

В основу виникнення держави Гроцій поклав суспільний договір (договірна теорія походження держави). Пояснення цьому він знаходив в наступному:

а) задля особистого захисту і протистояння насильству люди уклада
ють добровільну угоду і зобов'язуються виконувати цей договір;

б) для підтримання порядку в суспільстві люди встановлюють норми
своєї поведінки, які теж фіксуються угодою;

в) досконалою формою такої угоди є держава, виникнення якої є логік-
ним наслідком прагнення людей до справедливого устрою.

Отже, згідно із Гроцієм, держава - це досконала угода вільних від природи людей, укладена заради дотримання права і спільного інтересу. Дер-

62

 жава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів. Панівна в державі фомадянська влада є верховною і суверенною.

Цікавою і оригінальною є конструкція Гроція процесу виникнення права, яке він виводить із людського спілкування:

а) спілкування є однією із фундаментальних потреб людини, до якого
спонукає внутрішня природа індивіда;

б) основними правилами такого спілкування є утримання від зазіхань
на чуже майно, відшкодування заподіяних збитків, справедливе покарання,
дотримання обіцянок та ін.;

в) такі правила поведінки не є результатом добровільного вибору чи
продуктом домовленості, а, навпаки, вибір людей і домовленість логічно
випливають з цих правил.

Отже, робить висновок мислитель, прагнення до спілкування та об'єднання людей у колективи зумовлене не примусом, не корисливим інтересом, а кероване розумом спілкування. Посередниками у спілкуванні і врегулюванні відносин між людьми є однакові для всіх суспільні норми.

Право, за Гроцієм, це сума соціальних норм, які забезпечують належний порядок у суспільстві, об 'єднаному на основі добровільної угоди.

Важливою рисою права є те, що воно встановлюється волею людей, а засобом (формою) його реалізації є закон, який силою примусу спонукає дотримуватись норм права. Таку силу уособлює держава.

Видатним фундатором державно-правових вчень нового часу був англійський мислитель Томас Гоббс (1588-1679), автор декількох блискучих творів, присвячених проблемам державності, права, законності, миру і порядку. Серед них -"Філософські засади вчення про громадянина", " Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської".

1. Переважна більшість ідей мислителя стосується держави як політичного організму. Держава, на думку Гоббса, є не що інше, як людиноподібний організм (штучна людина), тільки більший за розмірами і сильніший, ніж природна людина:

а) верховна влада, яка дає життя і рух всьому тілу, є штучна душа;

б) службові особи та інші представники виконавчої та судової влади -
це штучні
суглоби;

в) нагороди і покарання - становлять собою нерви;

г) добробут і багатство громадян держави становлять її сипу;

д) радники, які навчають усьому, що необхідно знати, становлять со
бою
пам 'ять;

є) справедливість і закони є штучний розум і воля; є) громадянський мир становить здоров 'я держави;

ж) чвари і сварки породжують хворобу держави (її кризу);

з) громадянська війна є для держави смерть.

63


2. Томас Гоббс розглядав три моменти становлення держави як полі
тичного організму: природний стан, перехід до держави, державний стан.

У природному стані відсутня влада, немає законів і, відповідно, немає справедливості. В такому суспільстві немає і власності, кожен має право на все, в тому числі і на життя іншої людини. Людина - істота егоїстична, вона завжди знаходиться під страхом смерті, під впливом інстинкту самозбереження. Такі емоції перемагають інші почуття особи. Але у людини є розум, який підказує їй вихід з такого стану. Умовами такого виходу є природні закони.

Але наявність природних законів ще не веде до миру і безпеки. Необхідний примус до виконання і дотримання законів. Такою силою, здатною здійснювати примус, і є держава.

Перехід до держави здійснюється за допомогою самих людей, які укладають між собою угоду. Це забезпечує злиття воєдино окремих індивідуальних сил людей в єдину Волю і Силу, носієм якої стає суверен (правитель). Сувереном може бути одна особа або група осіб. Влада суверена є непідпорядковувана кому-небудь, він не може її втратити, а підлеглі не мають права протестувати або засуджувати дії суверена. Влада суверена в державі має бути абсолютною.

Державний стан, на думку Гоббса, є результатом суспільного договору. Договір між людьми увінчується вибором правителя або верховного органу. Від цього залежить форма правління в державі. Свою необмежену владу в державі суверен поширює як на поведінку людей, так і на їхні погляди і переконання, оскільки без державної влади всі заклики до дотримання справедливої поведінки і моралі є марними. Чвари у суспільстві припиняються, бо держава стає виразником всього суспільства, а, отже, проти неї окремий індивід безсилий і змушений підкорятись волі суспільства. Тільки держава силою закону в змозі приборкати людські інстинкти і пристрасті, створити умови миру і спокою, впевненості людини у своєму майбутньому.

Т. Гоббс зазначав, що сила держави і влада закону мають виправдання лише тоді, коли вони забезпечують особисту безпеку людини. А тому немає ніякої розумної підстави для покори владі, крім сподівання, що вона створить умови захисту індивіда, його особистої вигоди. Отже, люди об'єднуються в державу задля добра, власної безпеки. Держава виступає як засіб приборкання пристрастей у досягненні миру, як спосіб досягнення Царства Божого через спасіння, спокуту, розкаяння. "Не може бути тому ніякої суперечності між законами Бога і законами християнської держави", - вказує Гоббс.

3. Основоположним моментом у вченні Гоббса про право є аксіома про
природну рівність людей. Від природи люди всі рівні і вільні. Природне
право надає людині право вибору і свободу вчинку. Політичним засобом

64

 здійснення природного права є позитивний закон. У вченні Гоббса проглядається в різних варіантах така схема:

людина має підкорятися природному (божественному ) закону, а,
отже, і громадянському закону;

з іншого боку, вона підпорядковується законові суверена, бо саме
суверен (правитель) гарантує природні закони;

через природні закони, які є основою громадянських законів, відбу
вається безкінечний процес покаяння, за яким наступає хрещення, а від
так - прийняття Царства Божого.

Сама держава має влаштовуватися за принципом розуму. Вона є втіленням небесної могутності, а точніше - Царства Божого на землі.

Державно-правова концепція Т.Гоббса справила значний вплив на творчість нідерландського мислителя Бенедикта Спінози (1632-1677). У своїх творах "Богословсько-політичний трактат" і "Політичний трактат" він одним з перших в історії вчень про державу і право здійснив системний аналіз демократії як форми реалізації людиною потреб свободи.

У своєму житті людина залежить від двох складових, які супроводжують її від народження до смерті:

а) від закону "природної необхідності", який випливає із самої природи;

б) від законів, установлених волею самих людей для безпечного і зруч
ного життя.

Державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на гобб-сівські ідеї природного права і суспільного договору. Однак, на відміну від свого попередника, який оцінював суспільство з огляду на його комфортність і безпеку, нідерландський мислитель проголосив свободу вищою цінністю, на досягнення якої мають спрямовуватися всі зусилля суспільства.

Який зміст втілював Спіноза у поняття "свобода"?

  1.  Оточення людини - природа, є фундаментальною цілісністю, пер
    шопричиною якої є Бог. Всевишній не являє собою надприродної істоти, бо
    він є сама природа, її невід'ємна частина.
  2.  Володіючи абсолютною свободою, Бог надихає природу, наділяючи
    всі предмети і явища реальної дійсності свободою.
  3.  Людина є часткою природи, але на відміну від інших природних сфер
    вона володіє здатністю до мислення, тобто має розум. Вона, як і будь-яка
    інша частка природи, наділена свободою щодо утвердження власного буття.
  4.  Як природна істота людина підпорядкована інстинкту самозбере
    ження. Рухаючись у напрямку свободи, вона у своїй поведінці керується
    насамперед мотивами власної вигоди, ведучи "війну проти всіх".
  5.  Будучи наділені розумом і керуючись інстинктом самозбереження,
    люди прагнуть до створення таких форм свого життя, які б відкривали
    сприятливі перспективи руху до власної свободи (до утвердження свого
    буття). Логічним завершенням таких пошуків є держава.

65

5 — 4-2005


5*

Таким чином, мислитель через реалізацію свободи особи приходить до необхідності держави. Держава, за вченням Спінози, є добровільне об 'єднання людей, яке виникає на основі суспільного договору, метою якого є дійсна свобода людини. Звідси випливає і призначення держави-надати кожній людині можливість керуватися власним розумом і тим самим здобувати свободу.

Керуючись розумом, люди добровільно передають частку своїх природних прав (частку своєї природи) державі. Тим самим вони добровільно погоджуються на підкорення верховній владі. Але чим більше своїх природних прав людина передає верховній владі, тим більше вона потрапляє в залежність від держави і тим менше у неї залишається власних прав, що може призвести до певної втрати свободи.

Подібно до Т.Гоббса, Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попередника, він запереував втручання верховної влади в особисте життя людей і детальну регламентацію життєдіяльності людини, свободу якої він всебічно обстоював.

На думку Спінози, свобода найкраще забезпечується демократичною формою правління. Тому найкращою державною формою організації суспільства, яка б унеможливлювала повне підкорення особи верховній владі, є демократія у формі республіки. Ця форма найбільш наближена до свободи вже з тієї причини, що джерелом влади в демократиній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада. А оскільки народ є джерелом влади, то він має найбільше можливостей на власну безпеку і реалізацію потреби свободи.

Державно-правові концепції нового часу отримали свій розвиток в працях англійського філософа Джона Локка (1632-1704). У своєму відомому творі "Два трактати про державне правління" він одним з перших розробив концепцію поділу влади.

Подібно до своїх попередників (Спінози та Гоббса), він теж був прихильником договірної теорії виникнення держави. До такого висновку він дійшов шляхом логічних міркувань:

Він погоджувався, що у додержавному стані панував природний за
кон. Але тут мислитель відкидав гоббсівське твердження про "війну всіх
проти всіх" (боротьбу людини за виживання). У природному стані всі люди
рівні і незалежні, а відтак, мають однакові права і обов'язки.

Від природи людям властивий егоїзм і прагнення до власності, до ін
дивідуалізму. Щоб зберегти свою власність, люди укладають суспільний
договір, запроваджуючи таким чином громадянське суспільство.

Але і в громадянському суспільстві продовжує діяти природний за
кон, який вимагає від індивіда не вчиняти зла проти інших таких же людей,
шанувати їхнє право на майно, життя, здоров'я, свободу.

Названі вище права Локк трактував як природне право. Закони, що

66

 встановлюються державою, повинні відповідати вимогам природного права. Тоді вони будуть правовими. Гарантом природного права є суспільний договір-держава.

Держава, на думку мислителя, - це сукупність людей, які об'єднуються добровільно і підкоряються ними ж створеним законам. Чим відрізняється держава від інших форм суспільного життя?

По-перше, тим, що вона втілює політичну владу; по-друге, в інтересах загального блага держава створює закони, які передбачають різноманітні санкції для регулювання і збереження власності; по-третє, держава має право застосовувати силу для дотримання законів і свого захисту від загрози ззовні.

Віддзеркалюючи інтереси власників, Локк підкреслював, що держава покликана створити умови для реалізації єдиної мети політичної єдності -власності. А звідси - єдиним джерелом влади і законів Локк визнавав природні інтереси особи. Він підкреслював, що закон-це не будь-які приписи, які випливають з волі суспільства чи з волі законодавчого органу держави. Законом можуть називатися лише такі приписи, які регулюють поведінку індивіда, відповідають його власним інтересам і не суперечать загальному благу. Всі інші норми-приписи, які не витримують цієї вимоги, не можуть називатися законом.

Влада в суспільстві ніколи не може поширюватися далі, ніж це потрібно для загального блага. Закликаючи дотримуватися режиму законності, Д. Локк наголошував, що всі, хто зосереджує в своїх руках владу, зобов'язані правити у відповідності з приписами закону.

Але щоб у державі утвердився режим законності, необхідно створити незалежні одна від одної влади. Для успішного втілення цієї вимоги необхідне чітке розмежування функцій і повноважень між цими владами. Під цим кутом зору мислитель розробив концепцію поділу влад, поклавши в її основу ідею змішаного правління, яка дістала свій розвиток у творах Платона, Арістотеля, Цицерона, Полібія та інших мислителів минулого.

Джон Локк переконаний в необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу і федеративну. Згідно з його концепцією, сувереном в державі, тобто носієм верховної влади є народ. За ним залишається законодавча влада, народ здійснює її через своїх обранців у представницькому органі (парламенті). Законодавча влада забезпечується громадською довірою. Якщо парламент втратить цю довіру, то народ як суверен може його змінити.

Компетенція втілювати закони в життя належить виконавчій владі -монархові або кабінету міністрів. Вона підпорядковується законодавчій владі і в разі необхідності парламент може її замінити. Король є частиною обох гілок влади, оскільки він не тільки керує своїми міністрами, а й санкціонує закони. Він царює, але не править.

67


Федеративна влада є органом, який відстоює інтереси держави в міждержавних стосунках. їй належить право вирішувати питання війни і миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями. Федеративна влада, з одного боку, знаходиться в руках парламенту, а з іншого - здійснюється руками уряду.

На думку Локка, поділ влад є необхідною умовою забезпечення свободи, тобто умов для реалізації індивідумом своїх природних прав. Ідея мислителя про поділ влад була підтримана багатьма представниками Просвітництва.

Оригінальна державно-правова концепція знайшла відображення в творах англійського історика, філософа, економіста та публіциста Девіда Юма (1711-1776) - "Трактат про природу людини", восьмитомна "Історія Англії"', "Ессе на суспільно-політичні, морально-естетичні та економічні теми".

Аналізуючи проблеми виникнення держави і права, мислитель виходив із того, що люди поводяться під впливом афектів і віддають перевагу особистим інтересам. Задовольняючи їх, вони ніколи не погодяться добровільно коритися владі, яка вимагає від них відмови від природних прагнень. Тому ніякі правові норми не матимуть реального втілення без примусу. Державна влада силою свого апарату натискує на головні важелі людської психіки, з допомогою примусу і страху вимагає, щоб у дотриманні правових норм люди вбачали свій інтерес. Під страхом покарання влада застерігає від порушення норм співжиття, прищеплює особі повагу до благ інших людей.

Роздумуючи над різними аспектами суспільного життя, Юм послідовно проводить ідею, що людина за своєю природою є слабкою істотою. Тому часто підпадає під вплив хибних ідей і примх, керується потягом до втіхи і насолоди. Будучи колективістами за своїм походженням (від первісного стада), люди утворюють різні соціальні об'єднання (асоціації), однією з яких є держава.

Мислитель категорично відкидав як феодально-аристократичні ідеї "влади від Бога", так і буржуазні договірні концепції виникнення держави. Розробляючи власну концепцію утворення держави, він вперше в історії вчень про державу і право чітко розмежував поняття "суспільство" і "держава " за критерієм їх виникнення.

Суспільство, на думку Юма, виникло як наслідок розростання сімей і є продуктом власності.

Держава є органом примусу та охорони власності. її невід'ємним атрибутом є політична влада, яка зародилася із інституту військових племінних вождів, яким народ корився з огляду на силу влади їх авторитету і "давньої звички". Із виникненням суспільства народжується уявлення людей про належний правопорядок, обв'язок і власність. Іншими словами,

68

 уявлення про правопорядок, обов'язки і власність з'являються у людей разом із виникненням суспільства: поза ним ці ідеї не існують.

Ніяка природна схильність, на думку Юма, не змогла б змусити людей відмовитись від загарбання чужого багатства. Якби всього було вдосталь, то ніхто б не охороняв свого майна, а значить, не було б підстав для виникнення соціального порядку. І далі мислитель приходить до висновку: норми правопорядку значною мірою залежать від інтересів індивідумів. Повага до закону закладена в самих умовах суспільного життя. Тому регулювання відносин власності слід здійснювати загальними законами, що повинні бути обов'язковими для всього суспільного загалу.

Основні категорії і поняття

Модернізація, закономірність, концепція.

Словник термінів і визначень

Модернізація - оновлення, приведення у відповідність з вимогами часу. Закономірність - певна впорядкованість подій, факторів, обставин життя.

Концепція - основна ідея будь-якої теорії.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.

Питання підготовки до заліку.

2.1. Вплив перших буржуазних революцій на державно-правову думку
в Європі.

2.2. Поняття суспільного договору Гроція.
2.3.Гроцій про право і процес його виникнення.
2.4. Державно-правова концепція
Томаса Гоббса.
2.5.Т.Гоббс про процес становлення і розвитку держави.

  1.  Ідея природного права і суспільного договору Б. Спінози.
  2.  Тлумачення Спінозою поняття свободи.
  3.  Теорія держави Д. Локка.
  4.  Д.Локк про поділ влади в державі.

2.10. Державно-правові ідеї Д. Юма.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Обгрунтуйте, яким чином реалії суспільно-економічних відносин в
    країнах Європи доби
    XVI-XVII ст. справили свій вплив на розвиток держа
    вно-правової думки.
  2.  Розкрийте суть та зміст апологетики представниками державно-
    правової думки інтересів середнього класу власників.

69


  1.  Які державно-правові теорії були панівними в період XVI-XVIIct.?
  2.  Дайте визначення права за Гроцієм.
  3.  Які три моменти становлення держави як політичного організму
    визначив Т.Гоббс?
  4.  Прихильником якої форми правління був Т.Гоббс?
  5.  Що було основоположним моментом у вченні Гоббса про право?
  6.  В чому полягала новизна державно-правових ідей Б.Спінози?
  7.  Дайте визначення держави Б.Спінози.

  1.  Яка форма правління, на думку Спінози, найкраще забезпечує
    свободу людини?

На які гілки поділяв державну владу Д.Локк?

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Вчені-мислителі XVI-XVII ст. відійшли від попереднього образу
    людини-творця, перетворивши її на "людину-гвинтик", людину як частину
    природи. Політичні відносини розглядались як природні процеси, які можна
    спостерігати та вивчати. Заперечувався будь-який вплив надприродних сил.
  2.  Апологетика мислителями цього часу інтересів середнього класу
    власників полягала у зосередженні їхньої уваги навколо окремого індивіда,
    його інтересів та уподобань. Панівним стало твердження: суспільство ство
    рене для людини, а не людина для суспільства (в т.ч. і для держави).
  3.  Панівними теоріями були теорія природного права і суспільного
    договору.
  4.  Право, за Гроцієм, є сумою соціальних норм, які забезпечують на
    лежний порядоку суспільстві, об'єднаному на основі добровільної угоди.
  5.  Т. Гобс визначав такі три моменти становлення держави як полі
    тичного організму:природний стан, перехід до держави, державний стан.

Т. Гобс був прихильником монархічної форми правління.

  1.  Основоположним моментом у вченні Т.Гоббса про право була ак
    сіома про природну рівність людей у суспільстві.
  2.  Новизна ідей про державу і право Б.Спінози полягала в тому, що
    він одним з перших здійснив системний аналіз демократії як форми реалі
    зації людиною потреби свободи.
  3.  Держава, на думку Б.Спінози, є добровільним об'єднанням людей, яке
    виникає на основі суспільного договору, метою якого є дійсно свобода людини.

  1.  На думку Спінози, найкраще забезпечує свободу людини демок
    ратична форма правління.
  2.  Д.Локк поділяв державну владу на три гілки: законодавчу, вико
    навчу та федеративну.

70

 МОДУЛЬ 3. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРОСВІТНИЦТВА.

Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика вчень про державу і право доби Просвітництва. Політико-правова концепція Вольтера. Теорія поділу влад Монтеск'є, державно-правові погляди Жан-Жака Руссо, французьких матеріалістів-енциклопедистів. Ідеї і державно-правові вчення в Італії XVIII століття.

Література

Азаркин Н. Монтескье. - М., 1988.

Баскин М. Монтескье. - М., 1965.

История политических и правовых учений (под ред. В Нерсесянца). -М., 2003.

Мірошниченко М., Мірошниченко.В. Історія вчень про державу і право. -К.,2001.

Монтескье Ш. О духе законов // Антология мировой философии: Сб. филос. Текстов, Т 1, ч 2. - К., 1991.

Политические учения: история и современность. Домарксистская политическая мысль. - М., 1976.

Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Антология мировой философии ,Т 1,4 2.- К., 1991.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. - К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Просвітництво - політична ідеологія, філософія і культура періоду утвердження буржуазних відносин. Воно виникло у XVII ст. в Англії і було пов"язане з творчістю Дж.Локка. Потім поширилося у Франції (XVIII ст.), де знайшло відгук у творчості Монтеск'є, Гельвеція, Гольбаха, Вольтера. Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Просвітителі висували проблему освіти народних мас з метою очищення свідомості людей від забобонів. Вони піддавали критиці існуючі форми життя, розглядали їх як наслідок обману народів владою і церквою, виходили з того, що в громадянському суспільстві людина стає цивілізова-

71


ною. Характерною особливістю державно-правової думки доби Просвітництва є поєднання теорії з практикою. Це стало можливим із поширенням практики прийняття конституцій в державах, перших спроб кодифікації права, утворення нових буржуазних держав. Саме в цей час поширилась практика цілеспрямованого державотворення, визначення форм державного правління, устрою, сфери компетенції органів влади, структури політичної системи тощо. На відміну від доби Відродження, тут по-іншому тлумачились ідеї суспільного договору і природного права. В чому це конкретно виявилося?

  1.  Якщо в теоріях XVI-XVII ст. природне право розглядалося пере
    важно під кутом зору потреби утвердження однакових для всіх людей прав,
    виходячи з того, що всі вони - люди, розумні істоти, то
    в теоріях XVIII cm.
    природне право розглядалося вже як діяльність держави у відповідності з
    правовим законом для досягнення цілей суспільного договору - свободи та
    справедливості.
  2.  Основоположна концепція договірних теорій XVI-XVII ст. розгля
    дала державу як своєрідну угоду між правителями (суверенами) і їх підда
    ними (народом), за якого визнаються взаємні права і обов'язки.
    Засадою
    договірних теорій
    XVIII ст. було визнання того, що розумна угода між уря
    дом і народом - це не розмежування прав і обовязків між: підданими і пра
    вителями, а прийняття правових законів держави, які регулюють відноси
    ни між людьми.  
    Концепція суспільного договору була зорієнтована на
    встановлення розумних меж втручання держави у приватне життя індиві-
    дума і суспільства в цілому.

Історичне майбутнє просвітителі вбачали в "царстві розуму". Найвищого рівня розвитку Просвітництво досягло у Франції напередодні Великої французької революції. Згодом воно поширилось в Німеччині, Іспанії, Італії, серед слов'янських народів, відіграло значну роль у формуванні полі-тико-правових концепцій країн Європи та Америки.

Помітною фігурою французького Просвітництва, одним з авторів нової політико-правової ідеології був Вольтер (1694-1778). Його погляди щодо держави і права, викладені в працях "Філософські листи", "Досвід загальної історії про звичаї і дух народів", зводяться до таких ідей.

По-перше - це ідея рівності людей. Мислитель був переконаний, що соціальною основою нерівності є неосвіченість, якій сприяє католицька церква. Вольтер виражав інтереси великої буржуазії, а тому не турбувався проблемами простого народу, вважаючи, що біднота не повинна мати політичних прав.

Він визнавав рівність людей як біологічних істот, але заперечував рівність соціальну. Мислитель відстоював ідею щодо можливості юридичної рівності в суспільстві, яка передбачає формальну рівність усіх перед законом і можливості набуття всіма людьми однакового статусу громадянина.

72

 Але і тут Вольтер проголошував юридичну рівність лише у сфері приватного права, заперечуючи можливість її реалізації у сфері права публічного.

По-друге - це ідея свободи, під якою Вольтер розумів не свободу суспільства в цілому, а свободу індивіда. її основою є свобода слова, віросповідання, підприємництва та свобода праці.

По-третє - це ідея влади. Вольтер був прибічником сильної державної влади, розглядаючи її як засіб захисту від "зазіхань черні" (народу) на власність. В цьому чітко проглядається апологетика філософом інтересів власника. Однак він надавав перевагу не формам управління державою, а принципам реалізації влади, які б забезпечували свободу, законність, право власності.

По-четверте - Вольтеру належить першість у створенні оригінальної концепції "освіченого абсолютизму". Мислитель переконує, що іститут абсолютної монархії ще не вичерпав своїх можливостей. Він впав у кризу, подолати яку можна за умови правління державою високоосвічених, високоморальних монархів. Теорія "освіченого абсолютизму" не залишилась "наукою для науки". Вона набула поширення в європейських країнах і служила ідеологією для так званих "революцій зверху" - проведення реформ по ліквідації застарілих феодальних інститутів, які не руйнували засад абсолютизму. Ініціатором і виконавцем таких реформ були монархи, які, спираючись на популярні просвітницькі ідеї, зображали абсолютистське самодержавне правління в своїх країнах як "союз філософів і монархів".

Більш деталізованою була державно-правова концепція видатного юриста і політичного діяча Франції Шарля Луї Монтеск'є (1689-1755), яка отримала свій розвиток у творах "Перські листи", " Роздуми про причини величі і занепаду римлян", "Про дух законів".

Спробуймо дати характеристику основних концепцій великого мислителя.

1. На відміну від середньовічних філософів, Монтеск'є пов'язував виникнення держави з об'єктивними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли утверджується приватна власність, розподіл багатств, намагання індивідумів привласнити чуже багатство, що веде до антагонізму у суспільстві. Окремі особи в суспільсті починають відчувати свою силу і прагнуть обернути благо суспільства на свою користь. В цьому кореняться причини ворожнечі між окремими особами, війн у суспільстві і між народами. Виникнення таких війн або їх загроза підштовхують людей до встановлення законів.

На думку мислителя, у додержавному суспільстві панувала природна свобода індивідуума, яка забезпечувалась не силою примусу, а звичаями і традиціями. З переходом до держави така природна свобода втрачається і відновлюється у новій якості - виключно за допомогою законів.

При цьому природна свобода неминуче набуває політичного характеру, перебуваючи у постійному зв'язку з правом. Монтеск'є був перекона-

73


ний, що майбутнє держави пов'язане з політичною свободою.яка забезпечується поділом влад. На підставі цього твердження він дає визначення держави: держава - це суспільство, в якому діє закон.

Не протиставляючи суспільство і державу, не виділяючи державу в окрему інституцію, Монтеск'є вважає, що найважливішим засобом державної організації суспільства і підтримання порядку в ньому повинно бути державне законодавство.

2. Як і Вольтер, Монтеск'є був прихильником теорії природного права, вважаючи, що у світі все відбувається відповідно до природної закономірності. Люди як розумні істоти можуть самі видавати закони. Але в них є закони, створені не людським розумом, тобто природні закони. До основних природних законів мислитель відносить:

а) прагнення людей жити в мирі з такими, як вони самі;

б) потяг однієї людини до іншої (любов, дружба, товариство);

в) прагнення людини добувати собі їжу;

г) колективізм людей, і'х намагання жити в суспільстві.

Такі природні закони, на думку філософа, є взірцем абсолютної справедливості. Справедливість історично і логічно передує закону. Намагаючись вирішити дилему "право" і "закон", Монтеск'є вводить у свою теорію "дух законів". Право розглядається ним як загальнолюдська цінність. Його метою є свобода, рівність, безпека і щастя всіх людей. Але як тільки люди об'єднуються в суспільство, між ними закінчується рівність і починається ворожнеча.

Жити у постійному антагонізмі і протистоянні люди не можуть, а тому мусять встановлювати закони як правила поведінки (позитивні закони). У просвітницькому дусі Монтеск'є тлумачить, що "людський розум править народами", але пов'язує дію закону не з самим лише розумом, а й з певними природними та географічними факторами:

помірний клімат сприяв формуванню таких рис, як хоробрість, во
йовничість, волелюбність;

теплі умови життя породжують людей ледачих, покірних, розбе
щених;

родючий грунт спонукає людей до постійного його обробітку, а тому
люди передають право на управління ними одній особі. Там частіше побу
тує монархічна (або деспотична) форма правління;

на неродючих землях частіше зустрічається народне, республіканське
правління.

Виходячи з таких міркувань, мислитель переконує читача в тому, що законодавець створює закони не довільно, а з урахуванням природних умов, в яких історично сформувався народ. В цьому і полягає дія "духу законів".

3. Основоположною тезою теорії Монтеск'є є визнання свободи лю-дини-громадянина. Для неї найбільшу небезпеку становить державна влада,

74

 а особливо ті умови, що породжують можливість зловживати нею. Свобода людини в державі-це - політична свобода. Мислитель підкреслював різницю між політичною свободою і свавіллям. Він зазначав, що в державі, де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоб мати можливість робити все, що заманеться, і не бути примушеним робити те, чого не хочеться. Свобода, розмірковує філософ, є право робити те, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що законами заборонено, то в нього не було б свободи, оскільки те ж саме могли б робити інші особи.

4. Об'єднана в державі сила окремих людей є владою. Вона може належати одній особі або декільком людям. Форму правління Монтеск'є визначав на підставі того, скільки людей перебуває при владі: це може бути республіка, монархія або деспотія.

Республіканською формою правління мислитель називав таку, де влада належить всьому народові або певній кількості сімейств.

Монархією є така форма, де одноособово, на підставі закону, править

монарх.

Деспотія є така форма правління, де управління державою здійснює теж одна особа. Але у своїх діях вона керується не законом, а власними забаганками.

Аналізуючи названі форми правління, Монтеск'є віддавав перевагу монархії, яка функціонує на основі закону. В такій державі гарантується політична свобода людини і виникають умови для реалізації принципу: "свобода є право робити все, що дозволено законами". Правда, він допускав, що політична свобода може бути реалізованою і за республіканської форми правління.

Республіку та обмежену законами конституційну монархію Монтеск'є вважав поміркованими формами правління. Але політична свобода в них може бути реалізованою тільки за відсутності зловживання владою. А оскільки кожна людина, що володіє владою, має схильність до зловживання нею, мислитель пропонував встановити такий порядок, який би виключав цю можливість. Проти такого зловживання він пропонував запровадити механізм, в якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження всієї повноти влади в державі в руках однієї особи або групи

керівних осіб.

5. Наріжним каменем вчення про державу і право Монтеск'є є його теорія поділу влад. На думку філософа, зловживання владою може бути виключеним лише в тому випадку, коли влада в державі побудована за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Мислителі попередніх століть розглядали поділ влади як своєрідне врівноважування суспільних та економічних інтересів певних верств населення. Таке розмежування влади було противагою крайній централізації, як нагадування про те, що жодний політичний організм не працюватиме зла-

75


годжено, якщо не засновуватиметься на взаємоповазі і чесній взаємодії його складових частин.

На відміну від цих поглядів, Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ державної влади пов 'язував із конституцією держави. Тим самим він обгрунтував ідею правління не людей, а правління законів, тобто ідею конституційного правління. Відповідно до неї, суверен повинен дотримуватись не тільки природних, а й позитивних законів у державі.

Поділ влади Монтеск'є звів у систему правових стримувань і противаг, підкреслюючи, що він забезпечить верховенство закону. Це було новим у доктрині поділу влад. Саме за умови їх розподілу на законодавчу, судову і виконавчу можливий державний лад, за якого людина буде дотримуватись того, що велить закон, і не робити того, чого закон не дозволяє.

Концепцію суспільного договору як першооснову об'єднання людей у громадянське суспільство та державу демократичного типу розробив французький мислитель і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778). Свої державно-правові погляди він розкрив у творах "Про суспільний договір", "Міркування про причини і підстави нерівності".

На відміну від інших просвітителів, Руссо не апелював до розуму, а ставив на перше місце добру волю, почуття, емоції та пошану. До чого зводилися основні ідеї вчення Руссо?

1. Питання нерівності людей. Первісний природний стан людей був станом справедливим. Це була доба рівності, свободи, братерства за відсутності майнового розшарування, державного апарату насильства та приватної власності. Хоч нерівність у природному стані і була, але обумовлювалася винятково фізичними і природними властивостями людей.

Із "природного" стану люди поступово переходять у "суспільний" стан. Сім'ї об'єднуються в роди, а ті - в племена. З накопиченням багатства домінуючою стає приватна власність. Відтак виникла соціально-майнова нерівність і пригноблення одних індивідуумів іншими. Надлишки продуктів нагромаджуються, з'являються обмін, торгівля, зростає цивілізація.

Організованість суспільства, робить висновок Руссо, - основна причина нерівності. Та перша людина, пише він, котра огородила ділянку землі і промовила "Це моє!", а також знайшла людей, які їй повірили, і була засновником громадянського суспільства. В умовах пригноблення багатими бідних природний стан розпався. Багаті запропонували бідним укласти так званий суспільний договір про створення державної влади та законів, яким будуть підкорятися всі члени суспільства.

Отже, держава, на думку Руссо, стала результатом своєрідної загальнолюдської угоди на засадах розуму. її метою було забезпечення права кожному індивідуму користуватися належною йому власністю.

2. Характеристика громадянського стану людства. У фазу громадянського стану люди вступили, на думку філософа, з виникненням держави.

 Вона характеризувалась як доба несправедливості та гноблення. Тому ідеал майбутнього Руссо вбачає у відновленні природного стану, але за умови збереження всіх позитивних досягнень суспільства.

Таке справедливе суспільство мислитель уявляв як організоване співжиття незалежних, вільних, рівноправних людей, які мають спільну волю, що реалізується як народний суверенітет. Іншими словами,влада належить народові як корпоративному органові - учаснику суспільного договору.

3. Народний суверенітет. На думку Руссо, суверенітет народу виявля
ється у здійсненні ним законодавчої влади.
Призначення уряду - втілювати
в життя закони і підтримувати належний правопорядок. В разі невиконання
делегованих повноважень уряд волею народу усувався.

Таким чином, у концепції Руссо не знаходилося місця будь-якій формі представницького урядування, тобто наявності законодавчого органу у формі народного представництва. Відповідно до його вчення, невід'ємний суверенітет народу заперечує будь-яке представництво. Законодавча влада як суверенна державна влада, може і повинна здійснюватись самим наро-дом-сувереном безпосередньо, робить висновок мислитель. Отже, єдино справедливим урядуванням Руссо визнавав пряму демократію, де сувереном і керівником держави є народ. Він сформулював основні риси і ознаки народного суверенітету - неподільність і невідчужуваність.

4. Форми правління. Залежно від того, констатує філософ, кому народ
доручає виконавчі функції в державі, розрізнялись такі форми правління:
а)
демократія; б) аристократія; в) монархія.

Руссо вважав "нормальним" політичним устроєм лише республіку, під якою він розумів будь-яку державу, яка управляється законами, незалежно від форми правління. Демократична форма правління прийнятна для невеликих держав; аристократична - для середніх; монархічна - для великих.

5. Правова концепція. Розробляючи концепцію права, Руссо послідов
но проводив ідею свободи. Вона розглядалась ним як природна сутність
людини, оскільки, завдячуючи свободі, людина відрізняється від тварини,
бо природна свобода полягає в незалежності. Від природи людині прита
манне добро, вона не має власності, ні від кого і ні від чого не залежить, а,
отже, - є вільною.

Таким чином, Руссо певною мірою ідеалізує первіснообщинні родові відносини. В такому суспільстві панувало право рівності вільних, незалежних індивідів - природне право, яке передувало державі. Установлені державою закони стали на захист привласненого окремими індивідуумами майна, а організація урядової влади створила передумови для нових поневолень. Так утворилася "химерна рівність прав", а насправді - деспотизм і сваволя. Нерівність, що виникла в період переходу від первісної природи до державного суспільства, була прихованою декларацією про рівність перед законом.

76

 77


Своєрідний підхід до розвитку державно-правових уявлень виявили представники французького Просвітництва-так звані матеріалісти-енцикпопедисти Дідро, Гольбах, Гельвецій.

їхні погляди на державу і право стосувались таких аспектів:

  1.  вони пропагували ідею про поліпшення засад суспільного устрою
    шляхом освіти монархів і народу;
  2.  найкращою формою державної організації вони вважали конститу
    ційну монархію. Монарх повинен пам'ятати, що він править від імені наро
    ду і для народу;
  3.  монархи повинні самі визнати необхідність суспільних перетворень
    шляхом реформ, оскільки забуття цього призводить до революції, а будь-
    яка революція є згубною і руйнівною для суспільства.

Представником французького Просвітництва був Дені Дідро (1713-1784). Головним аспектом політико-правових розмірковувань мислителя була природа людини. Подібно до Руссо, він теж обґрунтовував рівність людей у додержавному суспільстві, виходячи з того, що всі вони керувалися природними законами. Але люди є колективістами за своєю натурою, прагнуть жити спільно з подібними собі, а тому для задоволення своїх потреб об'єднуються у суспільство.

А далі в процесі розвитку суспільства виникає приватна власність. Ускладнені відносини між людьми вимагають управління і встановлення порядку. Це призводить до створення держави і появи писаних законів.

Отже, виникнення держави і появу позитивних законів у суспільстві Дідро пов'язує із суспільним договором, який є спільним волевиявленням народу. Це - перше.

Друге. Метою держави є забезпечення невід'ємних прав громадян та їхнього добробуту.

Третє. Допускаючи участь народу в управлінні державними справами, мислитель вважав, що право бути обраними до представницьких органів влади повинні мати виключно громадяни, які володіють власністю. Водночас філософ негативно ставився до надмірного багатства, зазначаючи, що головна функція держави повинна полягати у наданні допомоги знедоленим.

Четверте. Розмірковуючи про форми держави, Дідро вважав, що кращою є та, яка забезпечує спокійне і стабільне правління. Перевага віддавалась монархії, яка обмежувалась законом і в якій забезпечувалась можливість участі народу в управлінні політичними справами. На втілення даної мети держави повинен працювати монарх. А якщо він не забезпечує реалізації прав громадян, порушує їхні природні права, то народ може розірвати такий суспільний договір.

П'яте. Значну роль у державі відіграє право. Воно регулює всі аспекти життєдіяльності людей за допомогою закону. Всі члени суспільства у своїх обов'язках рівні перед законом.

 Своєрідні погляди на державу і право висловлював Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771). Свою конструкцію стосовно держави і права він будував на визнанні ролі соціального середовища в житті людини. Він стверджував, що характер людини зумовлений соціальним середовищем, політичними і правовими установами.

Держава, на думку Гельвеція, - це закономірний продукт суспільного розвитку. Вона утворюється для задоволення особистих інтересів людей. Саме вони підштовхують людей до необхідності укладення суспільного договору і встановлення закону для охорони приватної власності. Приватна власність знаходиться в основі суспільного договору.

Природу держави Гельвецій виводив з її мети: якщо метою держави є гарантія свободи і добробуту людей - це добра форма правління; якщо ж в державі понад усе ставиться задоволення особистих інтересів правителів, то таку форму правління мислитель називав недоброю. З огляду на це оптимальною державою є федерація з республіканською формою правління.

Так само, як і Дідро, інший мислитель з цієї когорти, Поль-Анрі Го-льбах (1723-1789) вважав, що з об'єднанням у державу особисті інтереси людей відіграють визначальну роль.

У своїх міркуваннях Гольбах послідовно дотримувався думки, що від народження люди є добрими і живуть за природними законами. Зло і негаразди в суспільстві є продуктом недосконалих відносин, які запроваджуються невмілим врядуванням. А причина несправедливого врядування криється у тому, що влада зосереджується в руках тиранів і священиків, чий інтерес полягає в експлуатації народу, а не у вмілому управлінні країною.

Будучи розумними істотами, люди здатні усвідомити свій загальний інтерес. Але для цього треба дати народу освіту. Суверен (правитель), маючи владні повноваження, може стати справжнім реформатором суспільства. На думку Гольбаха, досить лише переконати суверена в тому, що чинити зло недобре, що це суперечить здоровому глузду. І коли інтерес правителя співпаде з інтересами його підданих, автоматично наступить щасливе життя в суспільстві.

Гольбах, як і Дідро, був прибічником обмеженої монархії, в якій забезпечено участь народу в управлінні державними справами. Правда, право бути обраними до представницьких органів влади повинні мати тільки власники землі.

Помітний внесок у розвиток новітньої юридичної свідомості Західної Європи зробили представники італійського Просвітництва Дж. Віко та Ч. Беккаріа.

Філософ-просвітитель Джамбаттіста Віко (1668-1744) відомий своєю теорією історичного циклу. Становлення і розвиток держави і права він розглядав не просто як історію установ, організацій і законів, а як розвиток самої політико-правової природи людини, її свідомості та діяльності.

78

 79


Прогрес людства, його розвиток Віко поділив на три епохи: "епоху Богів", "епохугероїв"та "епохулюдей".

Перша епоха була божественна не за власним змістом, а за властивою тогочасним людям міфологічною формою осмислення світу. Це був час дикунства, обожнювання сил природи. Державність відсутня, не існує юридичних норм. Законами є лише містика і пророцтва оракулів. Жерці управляють суспільством, а право базується на божественному авторитеті.

Держава другої, героїчної епохи - це аристократична республіка, яка обумовлювала відповідні риси законодавства. Закони створювалися для користі правителів, які жорстоко пригнічували підданих. Право тут виступало як право сили.

У третій епосі, "віці людей", - природа людини отримує можливість повного розвитку. Встановлюється громадянське суспільство для всіх людей, а не для привілейованих, як у попередню епоху. Головними принципами політико-правового життя стають свобода, юридична рівність і загальне благо. Право як мірило і норма свободи поширюється на всіх людей, набувають повного розвитку три взаємопов'язані засади права: власність, свобода і захист.

Цій добі притаманний республікансько-демократичний устрій або представницька монархія з достойними людської гідності правами і свободами, які забезпечують народний суверенітет.

Засновником класичної школи в науці кримінального права був італійський юрист, публіцист, прихильник доктрини природного права Чезаре Беккаріа (1738-1794), автор знаменитого твору "Про злочини і покарання". Логіка роздумів мислителя зводилась до наступного:

У природному стані люди були вільними, рівними і незалежними,
але перебували в стані ворожнечі і свавілля.

З метою організації спокійного і безпечного життя вони добровільно
укладають суспільний договір, створивши верховну владу, уповноваживши
її на підставі законів забезпечити гідне людини життя.

Сподівання людей на краще життя виявилися марними. Скрізь запа
нувало насилля і несправедливість, оскільки закони, які впроваджуались
верховною владою, захищали інтереси небагатьох. Особливо помітним це
стало у системі покарання, де за одні і ті ж правопорушення багаті і бідні
несли різні покарання. Саме в соціальній нерівності, яка закріплюється
правом власності, криється причина несправедливості і зла, робить висно
вок філософ.

Беккаріа спробував запропонувати рецепти попередження злочинності і оздоровлення суспільства:

По-перше, монархам пропонувалося більше уваги приділяти не власним амбіціям, а справам своїх підданих.

 

 По-друге, філософ закликає до поступового зрівняння всіх громадян у матеріальних умовах життя і моральних вигодах.

По-третє, він висловлюється за поширення освіти і поліпшення виховання народу.

По-четверте, мислитель пише про запровадження мудрих законів і закликає до рівності всіх перед законом.

По-п'яте, юрист нагадує про необхідність впровадження законності і гарантій прав людини в суспільстві.

Приділяючи значну увагу запобіганню злочинності, вчений застерігав: "Краще попереджувати злочини, ніж карати за них. Саме в цьому головна мета кожного доброго законодавця". Надійним дороговказом до цього є розумне законодавство та освічений народ, вихований на нормах свободи.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до заліку.

2.1. Загальна характеристика вчень про державу і право доби Просвіт
ництва.

2.2. Тлумачення вченими-просвітителями ідеї суспільного договору і

природного права.

  1.  Державно-правові ідеї Вольтера.
  2.  Монтеск'є про процес виникнення і розвитку держави.
  3.  Розвиток Монтеск'є теорії природного права.
  4.  Концепція свободи і характеристика Монтеск'є форм правління в
    державі.
  5.  Теорія поділу влад Монтеск'є.
  6.  Державно-правові погляди Руссо.
  7.  Уявлення    про   державу   і   право   французьких   матеріалістів-
    енциклопедистів.

  1.  Політико-правові міркування Дідро.
  2.  Погляди на державу і право Гельвеція.
  3.  Державно-правові ідеї Гольбаха.
  4.  Теорія історичного циклу Дж.Віко.
  5.  Кримінально-правові ідеї Беккаріа.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до
датком).

  1.  Що таке Просвітництво?
  2.  Що стало засадою договірних теорій просвітителів?
  3.  Назвіть основні ідеї вчення Вольтера.
  4.  В чому полягає дія " духу законів" Монтеск"є?
  5.  Як тлумачив Монтеск'є поняття свободи.
  6.  

  1.  

80

 6 — 4-2005

 81


  1.  Які форми правління визначав Монтеск'є? Якій із них мислитель
    надавав перевагу?
  2.  Який механізм проти зловживання владою був запропонований
    Монтеск"є?
  3.  В чому полягала новизна вчення Монтеск'є про поділ влади в
    державі?
  4.  Як Руссо пояснює процес виникнення держави?

3. Ю.Прихильниками якої форми організації держави були французькі матеріалісти-енциклопедисти?

3.11.Як трактував Дідро участь народу у справах упраління державою?

3.12. Назвіть епохи, на які поділяв розвиток людства Д.Віко.

3.13.В чому полягає головний внесок Беккаріа в науку кримінального права?

 3.9. На думку Руссо, держава стала результатом своєрідної загально
людської угоди на засадах розуму.

3.10. Представники   французького   просвітництва   -   матеріалісти-
енциклопедисти віддавали перевагу конституційній монархії.

  1.  Дідро допускав участь народу у справах управління державою,
    але вважав, що право бути обраним до представницьких органів повинні
    мати виключно громадяни, які володіли власністю.
  2.  Д.Віко поділяв розвиток людства на три епохи: "епоху богів",
    "епоху героїв" та "епоху людей".
  3.  Беккаріа здійснив спробу запропонувати шляхи попередження
    злочинності і оздоровлення суспільства, застерігаючи при цьому: "Краще
    попереджувати злочини, ніж карати за них".
  4.  

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Просвітництвом   називають  політичну  ідеологію,   філософію  і
культуру періоду утвердження в державах Західної Європи буржуазних
суспільних відносин.

  1.  Засадою договірних теорій просвітителів XVIII ст. стало визнання
    того, що розумна угоди між урядом і народом є не розмежування прав і
    обов'язків між правителями і підданими, а прийняття правових законів
    держави, які б регулювали відносини між людьми.
  2.  Основними ідеями Вольтера є : а) ідея рівності людей ; б) ідея сво
    боди; в) ідея влади; г) ідея "освіченого абсолютизму".
  3.  Дія "духу законів" Монтеск'є полягає в тому, що він пов'язує дію
    закону не з самим лише розумом, а й певними природними і географічними
    факторами, які повинен обов'язково враховувати законодавець.
  4.  Під свободою Монтеск'є розумів право особи робити те, що доз
    волено законом.
  5.  Монтеск'є визначав три форми правління: республіку, монархію і
    демократію. Перевагу він надавав монархії, яка функціонує на основі закону.
  6.  Монтеск'є пропонував встановити такий порядок у державі, при
    якому одна влада врівноважувала б іншу і тим самим унеможливлювала
    зосередження всієї повноти влади в руках однієї чи кількох осіб.
  7.  На відміну від своїх попередників, Монтеск'є вперше в історії
    державно-правової думки пов'язав поділ державної влади на три гілки з
    конституцією держави. Тим самим ним була обфунтована ідея правління в
    державі не людей, а законів.
  8.  

82

 83


МОДУЛЬ 4. ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ ВЧЕННЯ США ПЕРІОДУ БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Зміст дидактичної одиниці

Характерні риси державно-правової думки колишніх англійських колоній у Північній Америці періоду визвольних змагань. Погляди на державу і право Томаса Пейна. Політико-правові ідеї Томаса Джефферсона та Дж. Медісона. Відображення вчень американських просвітителів у "Декларації незалежності". Погляди на державу і право централістів-федералістів (Адамса, Гамільтона).

Література

Американские просветители. Избранные произведения. В 2-х т. - М., 1968.

История политических и правовых учений (под ред. В Нерсесянца). -М, 1999.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К.,2001.

Политические учения: История и современность. - М., 1976. Реев Н. Политические взгляды американских федералистов // Из истории политических учений. - М, 1976.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Шульженко Ф., Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень. - К., 2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Впродовж тривалого часу Північна Америка була регіоном колоніальної експансії Англії, що призвело до утворення на Атлантичному узбережжі континенту 13 англійських колоній. На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали як зовнішній чинник (воєнне протистояння Англії своїм суперникам по колонізації), так і внутрішній фактор (ідейна боротьба між поселенцями - прибічниками англіканської церкви та протистантам и- кальвіністам и).

Ця боротьба не обмежувалася вимогами "очищення" віри та з'ясування, яка з конфесій більше відповідає християнським заповідям. Головною метою ідейного протистояння однієї частини протестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, виборювання нею права полі-

84

 тичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв'язку із загальнодержавними.

Друга частина протестантів - пуритани - вважали офіційну англіканську церкву віровідступною, яка відступила від християнських заповідей. Пізніше цей напрям радикального нуриталізму отримав назву "сепаратистів" або "індепендів"(незалежних). Вони зазнавали жорстоких переслідувань з боку королівського уряду Англії і офіційної англіканської церкви. Це підштовхувало їх до переселення в Голландію та американські колонії. Під час одного з таких переселень з Англії та Голландії за океан з 'явилося першоджерело американської конституції - угода, що була укладена ними на кораблі "Мейфлауер", метою якої стало створення громадянського і політичного організму для підтримки порядку та безпеки.

Третя частина протестантів - помірковані пуритани (пресвітеріани) відображали антифеодальні настрої англійської буржуазії як у метрополії, так і у колоніях. Радикальний пуританізм сприйняв ідеологію відродження раньохристиянських заповідей і рівності людей в релігійному та світському житті. Він був близький до релігійних єресей Європи і заклав основи революційно-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби за незалежність північноамериканських колоній.

В ідейній боротьбі названих напрямів протестантизму пуританські мислителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверенітет, республіканський демократизм, які знайшли відображення в державно-правових розробках, серед яких - "Основні положення", проголошені в 1639 р. в Коннектікуті, та "Массачусетська хартія вольностей" 1641 і 1648 pp.

Помітний вплив на політико-правову свідомість колоністів справила "Декларація незалежності", схвалена III континентальним конгресом 4 липня 1776 р. Тут вперше на континенті проголошувалась природно-правова рівність людей, які за своєю природою є вільні і незалежні та від народження наділені Всевишнім правом на життя, безпеку, набуття і володіння

власністю.

В ході війни за незалежність американських колоній політико-правова думка в них остаточно окреслилась і стала розвиватися у двох напрямах:

а) представники першого - Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон від
стоювали ідеї демократичної республіки, народного суверенітету, прав і
свобод громадян, самостійності штатів;

б) другий напрямок був представлений централістами-федералістами
Дж. Адамсом, А. Гамільтоном, Дж. Медісоном. Розділяючи погляди демо
кратів про верховенство влади народу в державі, вони висловлювались за
сильну централізовану федеральну владу.

І все ж, незважаючи на розбіжності в державно-правових поглядах, всі названі мислителі і політичні діячі були прихильниками теорій природного права і суспільного договору.

85


Представник буржуазно-демократичного крила американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706-1790) відстоював ідею щодо права кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного договору (держави). Якщо такий договір не відповідатиме інтересам підданих, вони мають повне право його переглянути.

Мислитель розглядав Англію і північноамериканські колонії-штати як дві рівні і суверенні частини Британської імперії, кожна з яких керується власним законодавством. Саме Б.Франклін був ініціатором і автором плану об'єднання штатів у конфедерацію, проект якого під назвою "Сполучені колонії Північної Америки" у 1748 р. був направлений до Англії. Проект був відхилений англійським урядом, що і спонукало колонії діяти в цьому напрямі більщ рішуче.

Серед діячів часів боротьби колоній за незалежність в числі найбільш радикальних прихильників демократичного крила помітною постаттю був Томас Пейн (1737-1809) - учасник Великої французької буржуазної революції, який потім переїхав до північноамериканських колоній. Найвідомі-шими його працями є "Здоровий глузд" і "Права людини".

  1.  Пейн запропонував назву майбутньої держави - "Сполучені Штати
    Америки". Він піддав гострій критиці поширену в колоніях думку, що після
    відокремлення від Англії північноамериканські колонії будуть не в змозі
    забезпечити для себе цивілізований розвиток. Будучи впевненим у перемозі
    колоній, він пропонував після отримання суверенітету встановити в них
    республіканську форму правління.
  2.  Одним з перших Пейн чітко розмежував поняття "суспільство" і
    "держава"
    за критерієм їх виникнення, роллю і призначенням. Суспільст
    во створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує
    їхні прагнення; держава та уряд є результатом людських вад, їх мета поля
    гає в застереженні людей від негативних вчинків, захисті життя і свободи
    громадян. Походження та існування влади грунтується виключно на згоді
    народу.
  3.  Форми   правління   Т.Пейн   поділяє   на   два   види:   а)   виборно-
    представницькі;
    б) спадкові. Держави, в основі правління яких закладено
    принцип виборності і представництва, є республіками; а ті з них, де влада
    передається в спадок, - монархіями та аристократіями. Урядування вимагає
    таланту та здібностей, а оскільки ці якості у спадок не передаються, то в
    менш освічених народів частіше зустрічається монархічна або аристокра
    тична форма правління.

4. Т.Пейн обгрунтував ідею народного суверенітету, захищав право
народу на повстання, революцію та на створення власної держави. Він об
стоював ідею свободи і рівності прав людини.

Будучи прибічником природного права, мислитель зазначав, що позитивне право має відповідати вимогам природного права. На думку Пейна,

 народ є єдиним джерелом влади, користуючись яким він створює законодавчі і виконавчі органи.

Закони в державі має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі конституції зі щорічною ротацією однієї третини його складу. До складу законодавчого органу слід обирати представників всіх верств населення. Основою процвітання держави є приватна власність її громадян.

Представником радикального демократичного крила був Томас Джеф-ферсон (1743-1826) - просвітитель, філософ, політичний діяч, автор "Декларації незалежності".

  1.  Виражаючи погляди середнього прошарку населення американських
    штатів, філософ вважав його основою держави. Він протестував як проти
    злиднів, так і проти безмежного багатства, відстоював приватну власність.
    Характерно, що
    право на власність мислитель розглядав не як природне
    право
    (як це, наприклад, пропагував Локк), а як право громадянське, тобто
    таке, яке походить від волі держави.
  2.  Джефферсон визнавав, що всі люди від природи рівні і наділені Богом
    невід 'ємними правами, серед яких домінуючими є права на життя, свободу,
    власність.
    Для забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм
    владу. Якщо якась форма правління порушує приписи природного права, то
    народ зобов'язаний скористатися своїм правом замінити або скасувати її та
    встановити нову владу, здатну забезпечити щасливе життя.

3.Логічним продовження аналізу принципу народного суверенітету стало обгрунтування Т.Джефферсоном форм правління. Монархія та олігархія не в змозі забезпечити природні права людини. їх реалізація можлива тільки в республіці. Лише вона може дати можливість кожному громадянинові брати участь в управлінні народними справами. Причому, республіканські принципи повинні впроваджуватися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівніях Це, на думку мислителя, стане гарантією прав людини і попередженням несправедливості.

Народ бере участь у справах управління державою через своїх представників, які обираються на певний термін і перебувають під постійним контролем з боку суспільства.

Серед централістів-федералістів, які поділяли погляди демократів про верховенство влади народу в державі, але виступали проти правління більшості, був Джон Адаме (1735-1826).

Він поділяв погляди Т.Джефферсона щодо необхідності і закономірності досягнення штатами політичної незалежності. Для доказу своєї правоти мислитель навів низку історичних і юридичних документів та матеріалів.

У своїй правці "На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки" Дж.Адамс виклав основні принципи державного устрою, серед яких: а) принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову;

86

 87


б) систему "стримувань і противаг" гілок влади. Вони отримали закріплення в Конституції США 1787 року

Мислитель вважав, що за наявності противаг гілок влади можна допустити існування монархії, де знать контролює правителя, а міністри контролюють знать. Але його соціальним ідеалом була змішана форма правління, при якій законодавчим органом був би двопалатний парламент (верхня палата - аристократична, нижня - демократична) і підпорядкована йому виконавча влада.

Ідею сильної централізованої федеральної влади відстоював Алексан-дер Гамільтон (1757-1804). За часів президентства Дж. Вашингтона він обіймав посаду міністра фінансів, що дозволило йому здійснити кредитно-фінансові реформи, заснувати державний банк, запровадити нові митні тарифи.

А. Гамільтон був прихильником держави із сильною внутрішньою і зовнішньою політикою, а тому засуджував самостійність штатів, а конфедерацію вважав державою в державі, яка породжує анархію.

Цей політичний і державний діяч підтримував думку Дж. Адамса щодо того, що в державі можливе зловживання владою. Щоб йому запобігти, необхідно впровадити у державний механізм систему "стримувань і противаг". Тільки поділ на три гілки може забезпечити стабільність держави та захистити інтереси її громадян. Головна мета держави полягає у захисті приватної власності.

На думку політика, законодавчий орган має бути двопалатним і володіти, за його образним висловом, "гаманцем". Виконавча влада повинна бути централізованою і сильною (і володіти "мечем"). Судді мають бути незалежними та довічно призначеними на свої посади і володіти тільки мудрістю.

Що стосується форми правління, то на перших порах Гамільтон відстоював обмежену монархію, а згодом став прихильником президентської республіки з широкими повноваженнями глави держави.

Федераліст Дж. Медісон (1751-1836) був близький за своїми поглядами до Гамільтона та Джефферсона, вважаючи, що виключно республіка може забезпечити як природні, так і політичні права громадян. За практичне втілення в життя республіканської форми правління, концепції рівноваги і розподілу повноважень гілок влади він отримав звання "батька американської конституції".

Саме завдяки Медісону ідеї природного права, республіканської форми правління, концепція рівноваги та розмежування гілок влади були матеріалізовані в Конституції США.

Дж. Медісон відстоював прогресивну на той час ідею про суспільний договір, був прибічником теорії природного права, захищав конституційне закріплення прав людини і громадянина.

 Будучи на перших порах прихильником пристосування аристократичного правління до нових умов, він врешті-решт віддав перевагу республіканській формі. Саме вона, на думку вченого, може забезпечити внутрішню справедливість, порядок і збереження суверенітету. До того ж, республікв гарантує і забезпечує права людини, серед яких - право на власність та політичні права. Свободу громадян гарантує і загальне виборче право, а також можливість їхньої участі у законотворчому процесі.

У своїх філософських роздумах Дж. Медісон зробив спробу з'ясувати причини соціальних конфліктів і дійшов висновку, що ними є соціальна нерівність і економічний інтерес фракцій. Під категорією "фракція" він розумів сукупність громадян, які об'єднані певним інтересом, поглядами, діями. Уряд повинен запобігати соціальним конфліктам, чинити перешкоди фракціям в реалізації їх вимог і цілей.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до заліку.

  1.  Загальна характеристика державно-правової думки в північноаме
    риканських колоніях.
  2.  Державно-правові погляди Б. Франкліна.
  3.  Ідеї держави і права Т. Пейна.
  4.  Конституційні погляди Т. Джефферсона.
  5.  Державно-правове вчення Дж. Адамса.
  6.  Ідея централізованої федеральної влади А. Гамільтона.
  7.  Погляди на державу і право Дж. Медісона.

3. Питання для самоконтроля (відповіді можна перевірити за до
датком).

3.1. Що поєднувало прихильників двох напрямів політико-правової

думки американських колоній?

  1.  Хто  з  мислителів  запропонував   назву   майбутньої держави  -
    "Сполучені Штати Америки"?
  2.  На які види поділяв форми державного правління Т.Пейн?
  3.  Вкажіть на різницю в тлумаченні права власності Локка і Джеф
    ферсона.

3.5. Дайте обґрунтування Т. Джефферсоном форм державного правління.
3.6.Які основи державного устрою, розроблені Дж. Адамсом, отрима
ли втілення в контитуції
США?

3.7.3а які заслуги Дж. Медісона назвали "батьком американської конституції"?

89


Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Мислителі і політичні діячі двох напрямів політико-правової дум
    ки американських колоній були прихильниками теорій природного права і
    суспільного договору.
  2.  Назву запропонував Томас Пейн.
  3.  Т.Пейн поділяв форми правління держав на два види: 1) виборно-
    представницькі. Такі держави є республіками; 2) спадкові. Держави з таким
    правлінням є монархіями або аристократіями.
  4.  Локк розглядав право на власність як природне право людини, а
    Джефферсон - як право громадянське, тобто таке, яке встановлюється во
    лею держави.
  5.  Природні права людини, на думку Т.Джефферсона, не в змозі за
    безпечити монархія та олігархія. Це може зробити лише республіка, оскіль
    ки тільки вона може дати можливість кожному громадянину брати участь в
    управлінні народними справами.
  6.  Розроблені Дж. Адамсом основи державного устрою (принцип по
    ділу влад на три гілки та система "стримувань і противаг" гілок влади) зго
    дом були втілені в Конституції
    США 1787 року.
  7.  Дж.Медісона   назвали  "батьком  американської  конституції"  за
    практичне втілення в життя республіканської форми правління і концепції
    рівноваги та розмежування гілок влади.

■#>

 МОДУЛЬ 5. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ І ПРАВОВОЇ ДУМКИ В НІМЕЧЧИНІ

Зміст дидактичної одиниці

Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині. Вчення І.Канта про право, його філософсько-методологічні основи. Визначення права та його класифікація. Погляди на державу. Ідеї міжнародного права. Вчення Гегеля про державу і право, його розуміння філософії права. Погляди на цивільне суспільство та державу. Міжнародно-правові ідеї. Теоретична концепція права і "замкненої торгової держави" Й.-Г.Фіхте.

Література

Гайденко П. Философия Фихте и современность. - М., 1979.

Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1983.

История политических и правовых учений (под ред. В. Нерсесянца). -

М., 2003.

Кант И. Метафизика нравов // Сочинения ,т.4. - М., 1965.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц B.C. Гегелевская философия права: история и современность. - М„ 1974.

Нерсесянц B.C. Гегель. - М., 1979.

Нерсесянц B.C. Право и закон. - М., 1983.

Пионтковский А. Учение Гегеля о государстве и его уголовно-правовая теорія. - М., 1993.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997.

Тихонравов Ю. Основы философии права. - М., 1997.

Шульженко Ф.,Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. -

К., 2002.

90

 МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Державно-правова думка Німеччини кінця XVIII - поч. XIX ст. сформувалася під впливом ідеології Просвітництва та ідей Великої французької буржуазної революції. Представники німецької філософії намагалися відійти від католицьких концепцій спілкування людини з Богом, займались по-

91


шуками шляхів безпосереднього аналізу історичного прогресу людства. За критерій такого прогресу брався ідеал Царства Свободи. Реальна історія розглядалась як процес досягнення цього ідеалу, як саморозвиток "розумного духу" в сфері земного буття.

Державно-правові концепції розглядуваного періоду представлені визначними мислителями - Кантом, Гегелем, Фіхте.

Родоначальником німецької класичної філософії, ідеологом буржуазного прошарку суспільства був Іммануїл Кант (1724-1804). Він належав до просвітителів, які вірили в прогрес людства як у скеровану розумом прямолінійну еволюцію. Свою державно-правову концепцію він виклав у працях "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право", "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору".

1. В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Послідовно проводиться ідея, що людина є найвища цінність в навколишньому світі, вона не може бути засобом реалізації чиїхось планів, оскільки володіє власною гідністю. Людина є суб'єктом моральної свідомості. У своєму житті вона має керуватися моральними законами, які є обов'язковими для виконання щодо всіх, оскільки вони є апріорними.

Людина є сама по собі господар, вона визначає свою мету і відповідно до неї - свою поведінку. Але багато хто із людей використовують свободу, керуючись власними уподобаннями, емоціями, що нерідко призводить до свавілля.

  1.  Кант стверджував, що порушення вимог морального закону веде до
    свавілля, яке може і повинно бути обмежене правом. Філософ дає визна
    чення права. Це -
    сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи
    збігається із свавіллям іншої під кутом зору загального закону свободи, і
    які запобігають юридичним конфліктам у суспільстві.
  2.  Філософ намагався дати пояснення відмінностей між правом і морал
    лю.
    Право має своїм призначенням регулювати зовнішню сферу поведінки
    людини, її вчинки. Суб'єктивні мотиви поведінки, думки людини, її внутріш
    ній світ, переживання та емоції правом не охоплюються, бо це є сфера моралі.
    Ніхто не має права диктувати людині, задля чого вона має чинити саме так, в
    чому вона вбачає своє особисте "я", благо і щастя. Більше того, ніхто не має
    права силою погроз вимагати від неї виконання цих вказівок.
  3.  Мислитель вказує на істинне завдання права - гарантувати моралі
    такий соціальний простір, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода
    індивіда.
    Досягти цього покликання право зможе за умови, коли воно буде
    загальнообов'язковим і здійснюватиметься силою примусу.
  4.  Кант підкреслював, що загальнообов'язковість права забезпечуєть
    ся засобами примусу. Носієм цього примусу є держава, яка зобов'язана
    функціонувати в рамках вимог права, а її устрій і режим мусять макси
    мально відповідати принципам права.

92

 Походження держави Кант розглядав як акт договору між: людьми, що укладається з метою взаємної вигоди. Укладаючи таку угоду, люди відмовляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією.

Мислитель вказав на необхідну умову стабільного життя в державі -це забезпечення правового порядку та попередження деспотизму. Досягти такого стану можна встановленням в державі узгодженої взаємодії трьох

властей:

а) законодавчої, яка належить суверенній, "колективній волі народу";

б) виконавчої, яка зосереджується в руках законного правителя і яка
підпорядковується законодавчій владі;

в) судової, яка призначається виконавчою владою.

6. Характеризуючи право, Кант розрізняв три його категорії: а) при
родне право;
б) позитивне право; в) справедливість. Джерелом природного
права є само собою зрозумілі, очевидні принципи (вроджені ідеї); джере
лом позитивного прва - воля законодавця; справедливість - це щастя осо
би, яке не передбачається і не регулюється законом.

В свою чергу природне право поділялось на приватне і публічне. Приватне право регулювало відносини людей стосовно власності, публічне -відносини між громадянами, які об'єднані в союз громадян (державу). Центральним інститутом публічного права є народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку в державі шляхом прийняття конституції, яка б виражала його волю. Обґрунтовуючи ідею народного суверенітету, Кант наділив виборчим правом людей з високим майновим цензом.

7. Своєрідним був підхід мислителя до форм правління. Він піддав
аналізові абсолютизм, аристократію і демократію, на основі чого зробив
висновок:
демократичною є та форма, де влада побудована за принципом
поділу її на законодавчу та виконавчу.

8. Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями.
По-перше,
він категорично висловлювався проти застосування сили у

вирішенні міждержавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.

Актуальною була висунута філософом концепція світового союзу незалежних правових держав. Такий союз міг би виступати в ролі охоронця свободи і незалежності суверенних держав, захисником і гарантом миру. В уяві мислителя світовий союз держав повинен бути добровільним. Він називав його "державою народів", "федерацією вільних держав". Йшлося не про чергову світову імперію, а саме про співтовариство (конфедерацію) вільних і незалежних держав, яка могла б припинити своє існування за спільною згодою її суб'єктів.

По-друге, Кант обгрунтував ідею "всесвітнього громадянства", захищаючи право вибору людини місця перебування чи проживання в будь-якій

93


частині світу, в будь-якій державі. В той же час мислитель не заперечував державного громадянства, не протиставляв йому право всесвітнього громадянства, вказував, що таке право категорично виключало завоювання і будь-які вияви експлуатації одних народів іншими.

Ґрунтовну спробу наукового аналізу і пізнання сутності держави і права було зроблено німецьким філософом Георгом-Вільгельмом-Фрідріхом Гегелем (1770-1831). Його відомі праці - "Філософія права", "Феноменологія духу", "Філософія духу", "Конституція Німеччини" та ін.

Державно-правову проблематику його вчення можна умовно звести до таких основних напрямів.

Лерше.В центрі творчих інтересів Гегеля впродовж усього його життя перебували проблеми права, моралі та моральності і особливо свободи. Проаналізувавши зміст поняття свободи як конкретно-історичного явища, він робить висновок, що це - не ідеал, до якого має прагнути людство, не пройдений етап в житті суспільства, його красиве минуле. Свобода є сьогоднішня дійсність, теперішній актуальний стан суспільного буття.

Увесь історичний шлях розвитку людства - це реалізація ідеї права або свободи. У зміст свободи Гегель вкладав розум, а оскільки природа наділила розумом лише людину, то саме людина поєднує в собі розум і свободу. Все, що суперечить розуму, є свавілля, тобто несвобода в реальній дійсності.

Втіленням свободи в реальному житті є право, конкретною формою вираження якого є закон, який обмежує свавілля. А знаряддям реалізації ідеї свободи і права є держава. Ідеалізуючи свою державу, Гегель стверджував, що найбільш адекватного виразу поняття свободи досягло в громадянському суспільстві - Пруській правовій державі.

Друге. Державно-правова концепція стала синтезом платонівсько-арістотелівських поглядів на державу як субстанцію і цілісний організм з християнським вченням про визнання індивідуальних прав і свобод, рівності всіх перед законом.

Подібно до того, як у Платона і Арістотеля тільки полісна організація суспільства забезпечує справедливість і право, так і у Гегеля свобода, право, справедливість можуть бути реалізованими тільки в державі, яка відповідає своєму ідеалові-"субстанційній" державі. Що таке субстанційна держава?

На думку філософа, вона історично передує громадянському суспільству і є підґрунтям його розвитку. Без державного устрою народ позбавлений власної історії. В уявленні мислителя, всесвітня історія - це поступальний розвиток людства до сформування конкретних державних форм. У первіснообщинному ладі (Гегель називає його "доісторичним часом") не існує ніяких державних форм, а тому всі є "невільні", оскільки там панує свавілля дикунів і йде боротьба за виживання.

Третє.  Намагаючись пояснити поступальний розвиток людства від

 "несвободи" (первіснообщинної організації) до "субстанційної держави" та громадянського суспільства, Гегель вдається до виокремлення в історії людства трьох основних фаз: східної, античної (греко-римської) та герма-но-християнської.

-Східна фаза уявляється Гегелем як деспотизм ("неістинна" монархія), оскільки по-справжньому вільним там є лише монарх-деспот. На зміну колективному свавіллю дикунів (первісне суспільство) прийшло індивідуальне свавілля правителя, яке уособлено в нормах закону. Монарх-деспот втручається в особисте життя своїх підданих, розпоряджається державною і особистою власністю підданих як своєю. Тому тут власність, сім'я, державність не мають індивідуалізованих форм, а розчиняються у загальному, суспільному.

-Антична фаза породжує демократичний або аристократичний устрій, при якому вільні лише окремі індивідууми (в першу чергу, громадяни), а більшість цього права позбавлена (наприклад, не громадяни, раби, поневолені жителі держави - ілоти у Спарті та ін.). В державах античного світу свобода визнається вже не за одним монархом-деспотом (як на Сході), а за групою осіб (в аристократичних державах) або за багатьма (в демократичних республіках).

- Германо-християнська фаза, яка виникає в надрах античного світу, надає особі у лоні релігійного буття можливість знайти саму себе і свою духовну свободу. Тут людина визнається конкретною особою і водночас образом Божим. Вона є і самоціль, і самоцінність всього навколишнього.

Ідеалізуючи благотворний вплив германського нашестя на Рим, філософ зазначає, що у Римській державі християнський дух не міг знайти можливості для адекватної державної актуалізації, і лише германці надали йому таку свободу. Тільки у середньовічному германсько-християнському світі свобода, мораль вперше неподільно поєднуються з індивідуумом, а свобода усвідомлюється не як надбання окремих правителів (на Сході), груп осіб чи частини населення (в античних країнах), а як загальносуспільне багатство.

Четверте. На переконання Гегеля, європейська державність довела свою здатність поступового здійснення свободи для всіх, а тому вона має бути монархією. В той же час таке єдиновладдя монарха повинно доповнюватися (але не обмежуватися) представництвом всіх у станових зібраннях (станово-представницька монархія) та участі деяких в управлінні (аристократичне правління). Таке поєднання цих форм правління приводить Гегеля до підтримки конституційної монархії, заснованої на принципі поділу влад.

Тільки в умовах конституційної монархії, на думку мислителя, можливий найбільший вияв позитивної (тобто розумної) свободи. Під цим поняттям він розумів не свободу окремого індивіда або держави, а свободу державно-організованого народу (нації), яка поєднує в собі свободу окремих індивідів.

94

 95


П'яте. Погляди Гегеля на свободу, її реалізацію в умовах німецької державності поєднувались з його трактуванням державно-організованого народу, який має всі підстави створити громадянське суспільство.

Що собою являло громадянське суспільство за Гегелем?

Це опосередкована через працю система потреб, яка ґрунтується на принципі панування приватної власності і на загальній формальній рівності людей. Іншими словами, в умовах існування державно-організованого народу (нації) люди рівні між собою. Вони є абсолютно вільними особистостями, рівними в їхньому однаковому праві на приватну власність. Але не в розмірах володіння цією власністю, а з огляду на те, що право приватної власності є підвалиною формальної (тобто правової) рівності людей у громадянському суспільстві.

Поняття громадянського суспільства філософ трактував як буржуазне суспільство, як історичну реальність. Він піддав його ґрунтовному аналізові, узагальнивши цивілізаційні здобутки буржуазного суспільства, що утвердилися тоді в Європі. До основних характеристик громадянського суспільства Гегель відніс:

наявність взаємодії і взаємозв'язку незалежних один від одного ін
дивідуумів. Такий зв'язок осіб здійснюється на основі їхнього розуміння
того, що конкретний індивід не зможе реалізувати свою мету в повному
обсязі, не співвідносячи свою власну діяльність з інтересами інших членів
суспільства;

усвідомлення індивідом своєї залежності не тільки від результатів
власної праці, а й від блага інших осіб;

усвідомлення універсальної, всебічної залежності потреб та інтере
сів всіх членів суспільства.

У громадянському суспільстві роль особи є визначальною. Коли вона зможе подолати свій власний егоїзм, який владно диктує їй, що інші люди для неї "ніщо" або лише засіб для досягнення мети, тільки тоді вона спроможна зайняти громадянську позицію. Вона є позицією загальнолюдського інтересу, що і є запорукою реалізації дійсної свободи людини.

В чому полягає дійсна свобода особи? На думку Гегеля, вона полягає в усвідомленні індивідуумом того, що він є часткою субстанційної держави, а його призначення - підпорядковувати свої особисті інтереси та вчинки загальному державно-організованому народу (нації).

Таким чином, відповідно до вчення Гегеля, істинного розуміння свободи і можливості її досягнення та реалізації індивід набуває в державі, бо держава - це втілення ідеї свободи і права. Йдеться про справжню позитивну свободу, яка передбачає певні обмеження, на думку Гегеля, розумні обмеження. У цьому відношенні право виступає як міра свободи. Конкретною формою вираження права є закон. Втілене в законі право набуває всезагальності і регулює зовнішні аспекти суспільних відносин.

96

 Своєрідний підхід до з'ясування проблем сутності держави і права мав місце у вченні Йоганна-Готліба Фіхте (1762-1814) - філософа, представника німецького класичного ідеалізму.

1.В основі його вчення, методологічною основою державно-правової концепції був суб'єктивний ідеалізм. Мислитель вважав, що об'єктивна дійсність не існує поза межами свідомості людини. Необхідність у правових настановах диктується не об'єктивними факторами взаємин у суспільстві, а самосвідомістю. Право виводиться з "чистих форм розуму", коли один індивідуум повинен визнавати особисту свободу та свободу інших осіб, що його оточують.

В межах загальносуспільної свободи кожна людина прагне реалізувати особисту свободу. При цьому вона не завжди може діяти в рамках суспільних правил. А тому, щоб устремління індивідуума не виходили за межі загальної свободи, узгоджувалися з нею, необхідна правова свідомість людей, основою якої повинен бути правовий закон. Саме він покликаний врегульовувати дії та вчинки людей у зовнішньому світі, у взаєминах з іншими людьми для реалізації особистої свободи.

2. У державно-правовій концепції Фіхте держава розглядається як самоціль. Що це означає?

Людина за своєю природою є істотою творчою, вільною в своїй діяльності, постійно прагне до реалізації потреби свободи. Але в реальному житті індивідуальна свобода людини порушується. Щоб цього не було, необхідно встановити панування закону, чого можна досягти лише завдяки примусові. Ця обставина і викликає до життя апарат примусу - державу. У примусі держави концентрується єдина колективна воля, яка формується прийняттям державного договору між розумно вільними людьми.

Державний договір поєднує в собі три типи суспільних відносин: договір про власність, договір про захист, договір про об'єднання. Проводячи ідею про те, що єдина колективна воля концентрується у примусі, а апаратом примусу є держава, Фіхте заперечував ідею поділу влади в державі. На його думку, для запобігання можливим зловживанням з боку держави (як апарату примусу) необхідно створити вищу контрольну інстанцію - ефо-рат (такий орган вперше зустрічається в державній структурі Спарти). Він повинен призначатися народом, стояти над державою та володіти правом забороняти незаконні дії влади.

3. Загальна воля людей є основою законодавства держави. Така аксіома наштовХУє мислителя на думку про те, що в процесі схвалення конкретних законів немає потреби враховувати волю окремих людей. Воля однієї людини може порушити закон, і це вважається порушенням вимог загальної волі, тобто правопорушенням. Але скасувати закон таке правопорушення не може, навіть якщо воно мало несприятливі наслідки для волі індивідуума. Закон залишається чинним. На думку філософа, правопору-

97

7 _ 4-2005


шень буде значно менше, якщо закони, що схвалюються державою, матимуть такі гарантії свободи, що їх кожна особа сприйматиме як особисті.

4. Під впливом ідей французьких соціалістів-утопістів в 1800 р. Фіхте написав працю "Замкнена торгова держава", в якій запропонував проект держави з надмірною етатизацією (одержавленням) усіх сфер суспільного життя. В чому суть проекту?

По-перше, захищаючи право людини на працю і достойне життя, Фіхте вважав державу не самоціллю, а засобом досягнення ідеального суспільного устрою. В ньому люди, озброєні наукою і максимально використовуючи техніку, будуть вирішувати проблеми повсякденного буття без надмірних зусиль.

По-друге, держава створює умови для розвитку продуктивних сил. Вона детально регулює виробництво і розподіл, суворо регламентує побут, втручається в особисте життя людей. В "ідеальній державі" існує замкнена торгова система, гроші мають право обігу лише на внутрішньому ринку. З іншого боку, як апарат примусу, держава не може обійтись без органів поліції, які здійснюють жорсткий державний контроль, стежать за кожним громадянином, контролюють його проживання та переміщення.

По-третє, така тоталітарна державна система повинна перетворити країну в самодостатній і самозабезпечувальний організм. В ньому панівне місце відводиться приватній власності, але такій, яка є трудовою, тобто створеною власною працею людини. Фіхте був категоричним противником приватної власності на землю, вважаючи, що земля належить Богові, а людині надається можливість лише її обробляти і використовувати.

Основні категорії і поняття

Критерій, апріорі, ілоти, суб'єктивний ідеалізм, етатизація.

Словник термінів і визначень

Критерій - мірило для визначення, оцінки предмета або явища, ознака, взята за основу класифікації.

Апріорі - наявне у свідомості людини знання, яке передує досвіду.

Ілоти - напіввільне Спарти.

Суб'єктивний ідеалізм - філософська течія, прибічники якої увесь матеріальний світ розглядають як сферу прояву свободи людського духу. Для них поза людською свідомістю не існує об'єктивної реальності.

Етатизація - одержавлення тієї чи іншої сфери суспільного буття.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник
  2.  Питання підготовки до заліку.

 2.1. Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині. 2.2.Вчення І.Канта про право, його філософсько-методологічні основи. 2.3.Визначення 1.Кантом права та його класифікація. 2.4.1.Кант про походження держави і форми правління. 2.5.Ідеї міжнародного права в творчості І.Канта. 2.6.Вчення про державу і право Гегеля. 2.7.Характеристика Гегелем філософії права. 2.8.Погляди Гегеля на громадянське суспільство і державу. 2.9.Теоретична концепція права Фіхте. 2.10. Теорія "замкнутої торгової держави" Фіхте.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за додатком).

  1.  Дайте визначення права за Кантом.
  2.  Як І Кант трактував відмінності між правом і мораллю?
  3.  В чому вбачав Кант істинне завдання права?
  4.  Як тлумачив Кант походження держави?
  5.  Які категорії права покладені Кантом в основу характеристики цієї
    інституції?
  6.  В чому полягали відмінності між приватним і публічним правом за

Кантом?

  1.  Яку форму правління І.Кант вважав демократичною?
  2.  В чому суть кантівської ідеї "всесвітнього громадянства"?
  3.  В чому сутність гегелівської державно-правової концепції?

  1.  Які фази в історії розвитку людської цивілізації окреслив Гегель?
  2.  Яку форму правління відстоював Гегель?
  3.  Чим і яким було в уяві Гегеля, громадянське суспільство?
  4.  Дайте трактування Гегелем дійсної свободи особи.

Як відомо, Фіхте заперечував ідею поділу влади в державі. Який
механізм запобігання зловживання владою він запропонував?

  1.  Який "рецепт" запобігання правопорушенням запропонував Фіхте?
  2.  Охарактеризуйте ставлення Фіхте до приватної власності.

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  За тлумаченням Канта, право є сукупність умов, за допомогою
    яких свавілля однієї особи збігається із свавіллям іншої під кутом зору за
    гального закону свободи і запобігає юридичним конфліктам у суспільстві.
  2.  І.Кант вважав, що право призначене регулювати зовнішню сферу
    поведінки людини, її вчинки. А мораль охоплює сферу суб'єктивних моти
    вів поведінки людини, її думки, внутрішній світ, переживання та емоції.
  3.  

  1.  

98

 99


  1.  Істинне завдання права І.Кант вбачав у гарантуванні моралі такого
    соціального простору, в якому мала б змогу вільно реалізовуватися свобода
    індивіда. Досягти цієї мети право зможе за умови, коли воно буде загаль
    нообов'язковим і впроваджуватиметься силою примусу.
  2.  Походження держави І.Кант розглядав як акт договору між людь
    ми, що укладався з метою взаємної вигоди.
  3.  В основу характеристики права Кант поклав три категорії: природ
    не право; позитивне право; справедливість.
  4.  І.Кант вважав, що приватне право регулює відносини людей сто
    совно власності, а публічне - відносини між громадянами, об'єднаними в
    державу.

3.7.1. Кант вважав демократичною ту форму правління, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу і виконавчу.

  1.  Не заперечуючи державного громадянства, Кант обгрунтував ідею
    "всесвітнього громадянства", захищаючи право вибору людиною місця
    перебування чи проживання в будь-якій державі світу.
  2.  Державно-правова концепція Гегеля являла собою поєднання пла-
    тонівсько-арістотелівських поглядів на державу як субстанцію і цілісний
    організм з християнським вченням щодо визнання індивідуальних прав і
    свобод, рівності всіх перед законом.

  1.  У своїх філософських поглядах на державу Гегель визначив три
    фази в історії розвитку людської цивілізації: східну, античну та германо-
    християнську.
  2.  Гегель відстоював конституційну монархію, засновану на прин
    ципі поділу властей.
  3.  В уяві Гегеля, громадянське суспільство являло собою опосеред
    ковану через працю систему потреб, яка грунтувалась на принципі пану
    вання приватної власності і на загальній формальній рівності людей.
  4.  За ученням Гегеля, дійсна свобода особи полягає в усвідомленні
    індивідумом того, що він є часткою субстанційної держави, а його призна
    чення  -  підпорядкувати  свої  особисті   інтереси  та  вчинки  державно-
    організованому народу (нації).
  5.  Фіхте вважав, що для запобігання зловживанням з боку держави
    слід створити вищу контрольну інстанцію-ефорат, який повинен признача
    тися народом, стояти над державою і володіти правом забороняти незакон
    ні дії влади.
  6.  На думку Фіхте, правопорушень у державі буде значно менше,
    коли закони, які ухвалюються державою, міститимуть такі гарантії свобо
    ди, що їх кожна особа сприйматиме як особисті.
  7.  Фіхте відводив приватній власності панівне місце у своїй ідеаль
    ній державі, розуміючи під нею не всяку власність, а таку, яка створена
    особистою працею людини. Приватну власність на землю він заперечував.

100

 

 МОДУЛЬ 6. ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА. ПОЛІТИЧНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ МИСЛИТЕЛІВ ФРАНЦІЇ ТА АНГЛІЇ XVIII - ПОЧАТКУ XIX СТ.

Зміст дидактичної одиниці

Історична школа права як особливий напрям правової думки. Державно-правові погляди Гуго. Вчення Ф.-К. фон Савіньї та Г.Пухта. Аналіз по-літико-правової ідеології представників французького та англійського буржуазного лібералізму. Роль учень представників лібералізму в подальшому розвитку буржуазного світогляду.

Література

Кочекьян С. Социологические взгляды Огюста Конта // Советское государство и право. - 1957, №12.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц B.C. Право и закон. - М., 1983.

-К., 1УУ/.

Шульженко Ф., Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень. - К.,

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій. - К., 1997.

2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Як особливий напрям у державно-правовій думці мислителів Європи нового часу історична школа права виникла наприкінці XVIIIct. в Німеччині. Головна увага її представників була прикута до проблем виникнення та історичного розвитку права.

Засновником її був Густав Гуго (1764-1841) - професор Геттінгенсь-кого університету. Його соратниками і послідовниками були Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779-1861) та Георг-Фрідріх Пухта ( 1798-1846).

В центрі історичної школи права, яка виникла і розвивалась як своєрідна реакція на Велику французьку буржуазну революцію, перебували проблеми історії народу, поняття народного духу. В розумінні вчених, народ є єдністю окремих осіб, яка базується на органічних зв'язках між станами і групами суспільства. Дух народу виростає із традицій і формується віками, через те він і є визначальним у правотворчих процесах.

101


Послідовники історичної школи права вважали, що для правильного розуміння процесів розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення і осмислення їх історичного розвитку. В основі концепції представників історичної школи права було твердження про обумовленість позитивного права цілим рядом об'єктивних факторів. Позитивне право являє собою не лише сукупність приписів держави, її законодавчих органів, а й норми, які складаються самі по собі, у ході розвитку суспільства і його вдосконалення.

Гуго порівнював право з мовою, а його творення - з формуванням правил фи. Як і мова, право не встановлюється договором, не запроваджується за чиєюсь вказівкою, не дане Богом; а як правила гри - складається незалежно від волі людей.

Право утворюється стихійно, з плином часу, з необхідності невідкладного вирішення спірних питань. А тоді поступово, завдяки практиці, встановлюються тверді правила. Спочатку виникає позитивне право, яке походить від звичаєвого права. В ньому відображаються народний дух, народна свідомість. Право твориться не стільки завдяки законодавству, скільки через самостійний розвиток, через стихійне утворення відповідних норм спілкування, що їх приймає народ. А закони лише доповнюють, конкретизують позитивне право, а не творять його.

Таким чином, на думку Гуго, юридичні норми та інститути формуються і розвиваються в процесі розвитку суспільства. Те, що приписує закон, не завжди відображає те, що відбувається на практиці. Такий стан суспільства мислитель вважав нормальним, оскільки багато хто з громадян держави не знає змісту законів. Зате фактичний стан речей добре знайомий кожному, а тому, зауважував Гуго, необхідно схвалювати будь-який наявний стан речей.

Представник історичної школи права Ф.-К. фон Савіньї вважав право витвором народного духу, складовим елементом цілісної народної культури. Виходячи з такого порівняння, мислитель зауважував, що право, як і культуру, не можна встановлювати довільними бажаннями окремих індивідуумів чи групи осіб. Право формується в процесі співжиття народу. Об'єднальним началом, яке творить народ з окремих індивідуумів, є спільна правосвідомість і громадська діяльність.

Норми права еволюціонізують разом з розвитком національного духу. Цей органічний процес подібний до розвитку людського організму від зародку до мислячої істоти. Водночас Савіньї не заперечував ролі і значення юристів у розробці права. Він поділяв розвиток права на два етапи (стадії):

а) стадія природного права. Тут право формується безпосередньо у
свідомості народу і проявляється як звичаєве право;

б) стадія вченого права. Тут воно формується вченими-юристами, які
виступають як представники народу, виразники народної правосвідомості.

102

 На цій стадії право існує, з одного боку, як складова частина життя народу, а з іншого - як особлива наука, юриспруденція.

Ще один представник історичної школи права - Г.Пухта вважав, що призначення діючих у суспільсті юридичних інститутів є закріплення без змін реально існуючого порядку. Позитивні закони безсилі протистояти злу, яке супроводжує суспільство. Найбільше, на що вони здатні, це - впорядкувати звичаєве право і політичну структуру, які формуються історично під впливом змін самого народного духу. Тому законодавець повинен максимально враховувати стан народного духу, максимально точно виразити "загальне переконання нації", закріпити його у нормах права.

На думку мислителя, специфічні особливості того чи іншого права зумовлені особливостями народу, віддзеркалюють народний дух. Відображаючи погляди антиіндивідуалістів, Пухта вважав, що воля окремої людини не відіграє у праві жодної ролі. Право складається волею історичної необхідності, воно є результатом тих обставин, які історично склалися у суспільстві. "Право, - писав він, - це вираз загальної волі всіх учасників правового спілкування". Основним поняттям права є свобода.

Визнаючи, що право є продуктом національного духу певного народу, Г. Пухта не заперечував існування загальних засад і принципів права, які мають міжнародний характер, стоять вище нації. Вони дають змогу одному народу запозичувати правові норми інших народів, застосовувати їх для регулювання відносин у власній країні. Тим самим пояснювалась широка рецепція римського права в країнах Західної Європи.

Держава, вважав Пухта, створюється тією ж силою, що й право. її основою є також народний дух. "Дух народу творить державу", - писав мислитель. Розвиток держави відбувається так само органічно, як і права.

Містика народного духу, проголошена представниками історичної школи права, не знайшла свого розвитку у філософсько-юридичних поглядах сучасників.

В першій чверті XIX ст. набув розвитку інший напрям політико-правової ідеології, де переважали спочатку інтереси особистості, а потім держави. Він набув подальшого розвитку в творчих представників французького та англійського буржуазного лібералізму - Бенжамена Констана, Алек-сіса де Торквіля та Ієремії Бентама. Якщо спробувати зробити узагальнення їхніх державно-правових поглядів, то їх можна звести до наступного :

- на відміну від Німеччини, тут прогрес усвідомлювався з прагматич
но-утилітарного боку матеріального перетворення світу.
Тобто, прогрес
людського розуму, досягнення науки і техніки та пов'язане з ним зростання
добробуту і комфортності життя мислились як закономірний рух людства

до кращого майбутнього;

- в основу своїх політичних, економічних і правових поглядів ліберальні
мислителі поклали
принцип найбільшого щастя для найбільшого числа людей;

103


вони започаткували формування у суспільній свідомості буржуазно
го індивідуалізму та протиставлення держави і громадянского суспільст
ва як самостійних сфер суспільного буття;

ставили вимогу вилучити із життя людей будь-які обмеження і пе
решкоди,
що стоять на заваді реалізації їхніх прав, вільної діяльності і са-
мореалізації;

заперечували втручання держави у вільне підприємництво. Держава
повинна лише забезпечувати функціонування і захист громадянського сус
пільства, регулювати сферу правопорядку.

В цілому, в основу державно-правових вчень ліберальних мислителів був покладений утилітаризм. Ідея особистої свободи, свободи приватної власності, обмеження впливу держави на економічне життя суспільства, відстоювання ідеї поділу влади, що пропагувалися цими мислителями, мали непересічне значення для формування теоретичних засад громадянського суспільства і правової держави.

Означені ідеї виклав у своїй державно-правовій концепції Бенжамен Констан (1767-1830), відомим твором якого є "Курс конституційної політики". Головним аспектом його вчення є співвідношення особи і держави, у якому наріжним каменем була проблема індивідуальної свободи. Під нею мислитель розумів перш за все свободу приватної власності, яка досягається шляхом обмеження впливу держави на економічне життя суспільства і поділом влади на гілки.

Констан підкреслював, що свобода індивіда є необхідною умовою формування правової держави і громадянського суспільства. Політична свобода виступає у ролі підсобного, у порівнянні з особистою свободою, інституту. її значення полягає у гарантуванні особистої свободи. В той же час ігнорування політичних прав становить безпосередню загрозу для особистої свободи. Мислитель не ставив знак рівності між свободою і народовладдям. Необмежена влада народу небезпечна для особистої свободи, що переконливо довела якобінська диктатура у Франції.

Значну увагу приділяв Констан функціям держави, які повинні бути підпорядковані інтересам індивіда. Права людини мають служити критерієм обмеження державної влади незалежно від того, кому вона належить. Держава сприймалась мислителем як своєрідний управитель на службі у суспільства. Вона повинна отримати від суспільства чіткий обсяг повноважень, який встановлюється з точки зору суспільної доцільності. Завданням держави є перш за все забезпечення безпеки індивідуума. Що стосується особистої економічної сфери, то вона повинна бути захищена від втручання держави, оскільки таке втручання і зайва регламентація ніякої користі не принесуть.

Форма держави і система її органів. Мислитель засуджував будь-яку форму держави, де існує "перевищення влади" і відсутні гарантії особистої

104

 

 свободи, до яких Констан відносив: а) суспільну думку; б) право; в) поділ влад; г) чітко встановлена межа дії інститутів державної влади.

Політичним ідеалом Констана була конституційна монархія. її перевага вбачалась мислителем у тому, що в особі конституційного монарха суспільство набуває "нейтральної влади", яка базується на історичних і релігійних традиціях. Вона перебуває поза трьома владами (законодавчою, виконавчою, судовою), попереджує можливі їх конфлікти, забезпечує їх взаємодію.

Констан визнавав необхідність народного представництва. Політична свобода полягає саме в тому, що громадяни беруть участь у виборах до представницької установи, яка входить до системи найвищих органів влади і являє собою владу законодавчу. Влада виконавча здійснюється міністрами, відповідальними перед парламентом. Міністри, як і виборна палата парламенту, мають право законодавчої ініціативи. Особливо наполегливим був мислитель у наданні міністрам депутатського мандату. Це, на його думку, стане запобіжним засобом щодо конфронтації законодавчої і виконавчої влади. Констан називає самостійною судову владу. Вона повинна бути незалежною внаслідок незмінності суддів, призначуваних королем. До особливої гілки мислитель відносить муніципальну владу або владу місцевого самоуправління.

Досить оригінальною є конструкція правового вчення Констана. Як уже зазначалось, у розумінні вченого особиста свобода полягає у підлеглості одним тільки законам. Але тут виникає дилема: яких саме законів стосується це правило?

Якщо підпорядковуватися тільки тим законам, які  ми вважаємо
справедливими, то тоді неминуче наступить анархія, оскільки у кожного
своє уявлення про справедливість.

Якщо ж беззаперечно підпорядковуватися всім законам, то тоді ми
будемо приречені підкорятися найжорстокішим установкам і найнезакон-

нішим властям.

Який же вихід? Констан виробив свого роду лакмусовий папірець для несправедливих законів. На його думку, до них слід віднести:

а) закони, які обмежують легітимні свободи;

б) закони, що стають на перешкоді тим діям, які вони не повинні забо
роняти;

в) закони, які приписують здійснювати аморальні дії.

З точки зору Констана, закон перестає бути законом, якщо: 1) він має зворотну силу; 2) встановлює нерівність між особами; 3) передбачає відповідальність за діяння близьких і рідних.

Зрозуміло, що визначення критерію закону важливо з теоретичної точки зору, але воно мало що давало для орієнтації індивіда у практичному житті. Тому мислитель чітко формулює загальний позитивний обов'язок

105


для всіх випадків, коли закон здається несправедливим: не бути його виконавцем. Це стосується як посадових осіб, так і рядових громадян країни.

Одним з перших представників французького лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (1805-1859). Якщо не рахувати декількох статей, Токвіль написав всього дві роботи -"Демократія в Америці" та "Старий порядок і революція" (вона не була завершена). Але обидві вони мали величезний успіх і до сьогодні вважаються класикою ліберальної політичної думки.

1. Демократія, рівність, свобода в трактуванні Токвіля.

Головна ідея концепції Токвіля полягає у визнанні неминучості занепаду аристократії і приходу до влади середніх верств населення. Час, в якому він жив, мислитель назвав "великим демократичним переворотом". Тому утвердження демократії в Європі є неминучим, оскільки єдина альтернатива демократії - "тиранія цезарів".

Серцевиною демократії є рівність. Токвіль вказує на християнські витоки формально-правової рівності. Вивчивши демократію на практиці, мислитель дійшов висновку, що демократична рівність у владі зовсім не означає політичної свободи. Доказом цього є якобінська диктатура у Франції, яка проголосила принципи рівності, але стала душителем свободи.

Небезпека рівності полягає у втраті індивідуальності людини, яка призводить до утвердження уявлення про те, що інтерес суспільства - все, а інтереси особи - ніщо.

На думку Токвіля, свобода - це необхідність постійно робити вибір у чомусь і нести відповідальність за його наслідки. Ось чому "немає нічого важчого, ніж вчитися жити вільно". Лише завдяки свободі людина може са-мореалізуватися. А чекати від свободи див і матеріального задоволення марно. Сама по собі демократія ще не є гарантом свободи особи. " Якщо хто-небудь з Вас вірить в те, що людина, наділена необмеженою владою, може застосувати цю владу на шкоду своїх противником, - пише Токвіль, - то чому Ви не хочете допустити, що так само може чинити і більшість?" На противагу уявленням (наприклад, Руссо) про природне поєднання інтересів особи з інтересами більшості вчений вказує про можливу "тиранію більшості".

Токвіль робить висновок, який є досить актуальним і сьогодні, що демократичні вибори не завжди приводять до влади достойних людей. "Природа демократії така, - продовжує Токвіль, - що вона змушує народні маси не допускати видатних людей до влади."

2. Гарантії свободи особи в демократичній державі.

Вивчивши наявний на той час блискучий зразок поєднання свободи і рівності - США, Токвіль намагається спрямувати європейські держави в бік свободи і демократії.

По-перше, до числа гарантій свободи особи мислитель відносить федеральну Конституцію СІЛА. Особливим досягненням американської де-

106

 

 мократії, те, що Основний Закон держави був розроблений найвидатніши-ми людьми Америки - "аристократами духу і знань".

По-друге, гарантією збереження свободи особи є децентралізація влади. Якщо урядова централізація в США є досить високою, особливо на рівні штатів, то адміністративна - практично відсутня. Багато питань місцевого значення перебувають в руках общини. Коріння общинної демократії Токвіль вбачав у історичних традиціях американського народу.

По-третє, особливо відмічає Токвіль незалежне становище суду. Авторитет суду в США досить високий. Причину цього мислитель вбачає у тому, що американці визнали за своїми суддями право обґрунтовувати свої рішення, виходячи в першу чергу із Конституції, а потім уже - із законів.

По-четверте, вчений відмічає демократичні якості самих американців: індивідуалізм, здоровий консерватизм, повага до закону, відсутність соціальних конфліктів у суспільстві, оскільки перед усіма прошарками суспільства відкриваються рівні можливості у самоутвердженні і досягненні

власної мети.

По-п'яте, юридизація суспільно-політичного життя США. Майже кожне політичне питання набуває юридичного змісту, а його обговорення стає засобом поширення юридичних знань. Цьому сприяють і суди присяжних, які є своєрідною безплатною школою народної просвіти в галузі права, виховуючи громадян у дусі законності.

Разом з тим Токвіль бачить "темні плями" на обличчі американської демократії. Серед них - панування суспільної думки, яке нерідко приводить до відсутності незалежного мислення і свободи дискусії. Це і є елемент "тиранії більшості".

Ідеї демократизації політичних і правових інститутів держави пропагував у своєму політико-правовому вченні англійський філософ і юрист Ієремія Бентам (1748-1832).

  1.  На його погляд, головною метою держави є створення умов для до
    сягнення користі і щастя кожною людиною. Для досягнення цієї мети дер
    жава зобов'язана сприяти розвитку приватної власності, яка дозволить по
    долати бідність, а відтак - збільшити загальну користь. Важливим важелем
    у створенні умов для розвитку приватної власності є ефективна боротьба зі
    злочинністю.
  2.  Бентам послідовно проводить думку, що обов'язковою умовою в до
    сягненні суспільного ідеалу є
    демократизація політичних інститутів. З
    цією метою демократизувати слід не лише організацію державної влади, а й
    всю політичну систему суспільства. Для досягнення цього він закликав до
    розширення виборчих прав, надаючи їх жінкам. На переконання мислителя,
    з допомогою демократичних інститутів (таких, як вільна преса, громадські
    дискусії, публічні зібрання) можна буде контролювати діяльність законо
    давчої і виконавчої влад.

107


З.Критикуючи договірну теорія походження держави, Бентам відстоював думку, що всі держави утворені шляхом насилля і утверджені в світі завдяки звичкам людей підкорятися урядам.

Він також заперечував ідею природного права, яке історично і логічно передає державі. Ніяких природних прав, які б передували державі і урядам, не існує. Природними у людини є лише почуття, нахили та здібності.

Бентам дає визначення права, вказуючи, що право - це сукупність знаків (символів), виданих і затверджених сувереном для забезпечення належної поведінки підданих.

Закон має бути ясним, простим і доступним для розуміння всяким пересічним індивідуумом. Важливим засобом для досягнення законів є кодифікація права.

Всі закони мислитель-юрист поділяв на:

а) досконалі - ті, які містять санкції;

б) недосконалі - які не містять санкції;

в) ординарні - які містять приписи громадянам;

г) трансцендентні - які містять приписи суверену.

Праці Бентама справили значний вплив на розвиток сучасної політико-правової ідеології. Ставлячи йому у заслугу розробку юридичної техніки, зокрема - принципів кодифікації права, його навіть іменували "Ньютоном законодавства".

Основні категорії і поняття

Рецепція римського права, утилітаризм, лакмусовий папірець.

Словник термінів і визначень

Рецепція римського права - пристосування, застосування норм римського права для регулювання суспільних відносин пізніших часів.

Утилітаризм - (від лат. "utilitas " - користь, вигода) - прагнення мати перш за все власну вигоду, користь, зиск.

Лакмусовий папірець - (образний вислів з хімічного лексикону)- спосіб швидко і просто визначати якесь явище, реакцію на що-небудь.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до заліку.

  1.  Історична школа права як особливий напрям правової думки,
  2.  Державно-правові погляди Гуго.
  3.  Правове вчення Савіньї.
  4.  Державно-правова концепція Пухти.

108

 

  1.  Характеристика державно-правових вчень представників францу
    зького та англійського лібералізму.
  2.  Аналіз державно-правового вчення Б. Констана.
  3.  Вчення Констана про право і закон.
  4.  Теорія демократії і свободи Токвіля.
  5.  Ідеї демократизації державно-правових інститутів Бентама.

3. Питання для самоконтролю. (Відповіді можна перевірити за

додатком).

  1.  Дайте визначення позитивного права за вченням представників іс
    торичної школи права.
  2.  На які стадії поділяв розвиток права Савіньї?
  3.  Як трактував Пухта процес формування права?
  4.  Який принцип покладений в основу державно-правових вчень лі
    беральних мислителів?
  5.  Як трактував Б. Констан проблему індивідуальної свободи?
  6.  Що вкладав Токвіль у поняття свободи?
  7.  Як визначав І. Бентам головну мету держави?
  8.  На які групи поділяв закони І. Бентам?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Представники історичної школи права вважали,  що позитивне
    право являє собою не лише сукупність приписів держави, а й норми, які
    склались самі по собі, в ході розвитку та вдосконалення суспільства.
  2.  Савіньї поділяв розвиток права на дві стадії : стадія природного
    права та стадія вченого права.
  3.  На думку Пухти, право складається волею історичної необхідності,
    воно є результатом тих обставин, які історично склалися у суспільстві.
  4.  Ліберальні мислителі поклали в основу всіх державно-правових
    учень принцип утилітаризму.
  5.  Б.Констан розумів проблему індивідуальної свободи перш за все
    як свободу приватної власності, яка досягається шляхом обмеження впливу
    держави на економічне життя суспільства і поділом влади на окремі гілки.
  6.  На думку Токвіля, свобода є необхідність людини постійно робити
    і нести відповідальність за його наслідки.

3.7.На погляд Бентама, головною метою держави є створення умов для досягнення користі і щастя кожною людиною.

3.8.1. Бентам поділяв закони на: досконалі, недосконалі, ординарні і трансцендентні.

109


КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ НІ

  1.  Хто вперше в історії вчень про державу і право сформулював поло
    ження про державний суверенітет як ознаку державної влади?
  2.  Що спільного між поняттям "суверенність" в державно-правовій
    концепції Ж. Бодена і сучасним визначенням державного суверенітету?
  3.  Як відомо, питання про договірне походження держави незалежно
    один від одного розвивали епікурейці Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза. Дайте
    тлумачення їхнім теоретичним міркуванням з цього приводу.
  4.  Порівняйте визначення "закону" Г. Гроцієм із сучасним розумінням
    цього інституту.
  5.  У своїх міркуваннях про право Б. Спіноза зазначав:"Природне пра
    во - це право природи". З чим тут можна погодитись?
  6.  Розкрийте зміст та з'ясуйте сутність вчення Дж. Лока про поділ
    влад.
  7.  На Ваш розсуд: чи мав рацію Спіноза, заявляючи, що демократія у
    формі республіки є найадекватнішою формою вираження природи держави?
  8.  Співставивши погляди Гроція, Гоббса, Локка і Руссо на соціальну
    нерівність, проаналізуйте, як вони пов'язували її із питаннями виникнення
    держави?
  9.  Чим ідея поділу влад Монтеск'є і Локка відрізняється від такої ж ідеї
    "батьків американської конституції"?

  1.  В чому полягає головний симсл поділу влад за вченням Мон
    теск'є?
  2.  Монтеск'є зазначав:" Свобода є право робити те, що дозволено за
    конами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороне
    но... "(продовжіть думку мислителя).
  3.  Як відомо, вчення про суспільний договір розробили мислителі
    XVII і XVIII ст. В чому полягала різниця їхніх поглядів на це явище?
  4.  Сформулюйте суть державно-правової ідеології просвітителів.
  5.  Ідея народного суверенітету звучить у творах М.Падуанського та
    Ж.-Ж.
    Руссо. Що спільного і відмінного в них?

ПО

 

 БЛОК IV.

РОЗВИТОК ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО В РОСІЇ ТА В УКРАЇНІ ДОБИ ФЕОДАЛІЗМУ

Модуль 1. Державно-правові вчення Росії періоду централізації держави становлення абсолютизму

Розглядається процес формування феодальної держави на території теперішньої Росії. Розкривається політико-правове значення та загальна характеристика основних положень концепції:" Москва - третій Рим". Аналізується вчення псковського ченця Філофея, розглядається становлення та розвиток двох течій - "нестяжателів" та йосифлян. Висвітлюється обгрунтування державної ідеї Іваном Пересвєтовим, ідеологія "освіченого абсолютизму" в творчості Симеона Полоцького, Афанасія Ордін-Нащокіна, концепція природного права і суспільного договору Василя Татіщева, ідеї Івана Посошкова та Феофана Прокоповича.

Модуль 2. Політико-правова ідеологія Росії доби розквіту абсолютизму

Висвітлюється запозичення офіційною державно-правовою ідеологією Росії західноєвропейського Просвітництва, формування плюралізму правової ідеології. Розглядаються державно-правові вчення Семена Десницького та Михайла Щербатова, внесок у розвиток державно-правові теорії Олександра Радіщева, державно-правові реформи Михайла Сперанського. Сформування радикального напряму державно-правової ідеології в особі декабристів.

Модуль 3. Становлення поглядів на державу і право в Київській Русі

Виясняються витоки державно-правової ідеології українського народу. Аналізується процес становлення державно-правової думки в ранньофеодальній Київській Русі, вплив християнської релігії на розвиток політичної і правової думки. Висвітлюється суть "Слова про закон і благодать" митрополита Іларіона, розглядаються проблеми співвідношення церковної і світської влади у вченні Кирила Туровського, питання зміцнення державності, централізації влади у " Повісті временних літ", закріплення політико-правової ідеології у "Руській Правді", ідея одновладдя в державі, зафіксована в "Молінні Даниїла Заточеника".

Модуль 4. Політична і правова думка в Україні доби середньовіччя

Розглядається сутність політичної і правової думки України - Русі періоду входження до Литви та Польщі, поширення реформаційних ідей. Аналізуються політико-правові концепції Оріховського-Роксолана, Івана Вишен-

111


ського, питання співвідношення церкви і держави в поглядах Петра Могили. Державно-правова думка в Україні козацько-гетьманської доби. Висвітлюються політико-правові погляди Б. Хмельницького, інших гетьманів України, зміст і значення Конституції Пилипа Орлика, погляди представника української суспільно-політичної думки першої половини XVIII ст. С. Яворського. Аналізується вчення про громадянське природне право Михайла Козачинсь-кого, концепція природного права і суспільного договору Якова Козельсько-го, твір невідомого автора кінця XVIII ст. "Історія русів".

Модуль 5. Політико-правоеа ідеологія ліберального та демократичного рухів в Україні

Висвітлюються особливості становлення ліберального і демократичного напрямів політичної і правової думки в Україні. Ідея національно-соціального визволення українського народу в творчості радикальної течії українства. Аналізується політична програма Кирило-Мефодіївського товариства, Тараса Шевченка, політичне вчення Миколи Костомарова, погляди на державу і право Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, ідея федеративного устрою слов'янства Остапа Терлецького, вчення про обмежену монархію та державний устрій України Г. Андрузького.

 МОДУЛЬ 1. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ РОСІЇ ПЕРІОДУ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ І СТАНОВЛЕННЯ АБСОЛЮТИЗМУ

Зміст дидактичної одиниці

Формування централізованої Московської держави. Політико-правове значення та загальна характеристика концепції " Москва - третій Рим". Вчення псковського ченця Філофея. Становлення та розвиток двох течій державно - правового мислення - " нестяжателів" та йосифлян. Державна ідея Івана Пересвєтова. Ідеологія "освіченого абсолютизму" в творчості Симеона Полоцького та Афанасія Ордін-Нащокіна. Концепція природного права і суспільного договору Василя Татішева. Ідеї Івана Посошкова. Проблеми утвердження абсолютизму в творчості Феофана Прокоповича.

Література

Золотухина Н. Развитие русской средневековой политико-правовой мысли.-М., 1985.

Исаев И. История политических и правовых учений России ХІ-ХХ вв.-М., 1991.

История политических и правовых учений ( под. ред. В. Нерсесян-ца). -М., 2003.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право.-К., 2001.

Нерсесянц B.C. История политических и правовых учений. - М., 1983.

Татищев В. Разговор двух приятелей о пользе наук и училищ. - М., 1987.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія вчень про державу і право. -К., 2002.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Процес формування середньовічної феодальної держави на території теперішньої Росії сягає до часів Київської Русі, коли вже фактично на її руїнах у XII ст. виникає Володимиро-Суздальське князівство і Новгородська феодальна республіка. В часи закладання підвалин Московського князівства історична ситуація у Верхньому Поволжі сприяла зміцненню тут сильної централізованої влади. Перші кроки в цьому напрямі зробив новгородський князь Олександр Невський, за якого у XIII ст. Московія стала полем битви двох цивілізацій. Азіатсько-деспотичну уособлювали монголо-

112

 8 _ 4-2005

 113


татари, а європейську - Лівонський орден рицарів-хрестоносців. Олександр Невський зробив вибір на користь Азії, спрямувавши всі свої сили не проти татар, які на той час саме розгромили Київську державу східних слов'ян, а проти експансії католиків із заходу. Фактично своїми перемогами над шведськими і німецькими рицарями у 1240 та 1242 pp. він відстояв право Північно-Східної Русі на азіатський шлях розвитку, на поширення в ній деспотичних форм правління.

Вже із утворенням Московського осередку майбутньої держави з приходом татар остаточно утверджується абсолютна влада, започаткована князем Андрієм Боголюбським. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним грунтом для укорінення в князівстві ординської моделі східного типу. Після утворення Золотої Орди Московія увійшла у партнерські стосунки з монголо-татарами і стала важливою державною структурою нової імперії - "Руським Улусом". Московський князь Юрій І оженився на дочці хана Золотої Орди Узбека, за що отримав ярлик на Велике князівство у колоніальній півночі і став намісником хана та його баскаком. З цього часу ярлик на Велике князівство і збирання данини стає спадковим, перетворюючись у могутній засіб збагачення правителів і зміцнення їхньої влади серед подібних собі феодалів.

За часів Івана III (Калити) княжа влада стає ще сильнішою, він з повним правом уособлює представника Золотої Орди. Правитель відразу скористався цим, прибираючи до рук більшу частину колишніх руських, а тепер татарських земель. "Вогнем і мечем", погрозами і шантажем, обманом і всілякими посулами розпочався процес "збирання" земель Московської держави, де остаточно закріпився варіант золотоординської деспотії самодержавного типу. Відмежовуючи від претензій на владу інших князів, московський правитель не тільки домігся посади глави золотоординської адміністрації на Верхній Волзі, а й отримує у 1485 р. титул "великого князя всієї Русі".

І все ж класична модель східної деспотії, яка спирається на військово-бюрократичний служилий прошарок, сформувалась в Московії за часів правління Івана IV (Грозного), який віддав перевагу абсолютній владі перед іншими формами. Азіатсько-самодержавні тенденції стають домінуючими в державному устрої. Сформовується тип самодержавної влади як абсолютно ні від кого не залежної і суверенної. І те, що правитель певною мірою долучав до влади інших феодалів, - це трактувалось як вияв його милості, а не як обов'язок. На підтвердження цього у 1547 р. Іван IV (Великий князь) став іменуватися царем, остаточно відокремивши себе від інших феодалів. Московія перехопила у Візантії державну та релігійну символіку, а у Київської Русі - назву держави.

Ідеологічним підґрунтям Московської державності стає політична концепція "Москва - третій Рим". Вона започаткувала тенденцію до проголошен-

114

 

 ня Московії єдиним у світі православним царством, якому властива світова історична місія. Була обфунтована претензія Москви на ідеологічну зверхність над усіма православними (та і не тільки православними) народами.

Окреслені вище особливості формування та розвитку Московської держави як деспотії східного типу наклали свій відбиток на розвиток державно-правової думки:

  1.  Самодержавство мислилось як неминуча і необхідна форма існу
    вання країни і народу, а право - виключно як воля держави, а відтак - мо
    нарша воля.
  2.  Ідея природної рівності людей, що є засадою природного права, або
    не висувалась взагалі, а якщо і розглядалась, то визнавалась практично не
    здійсненною.
  3.  Найгострішим програмним державно-правовим питанням постала
    проблема кріпосного селянства, відданого державою у повну власність і
    переданого під їхню владу (свавілля).
  4.  Характерною рисою державно-правової думки періоду утворення
    Московської централізованої держави був її прагматизм, практична спря
    мованість. Теологічний світогляд був панівним, але середньовічна релігій
    но-правова думка не відігравала на московському грунті значної ролі.

У розвитку державно-правової думки Московської держави чітко проглядаються два етапи:

Перший (XIV - XV ст.) характеризувався домінуванням ідеї змінення централізованої держави.

Другий (XVI - перша половина XVIIIct.) відзначався поширенням ідеї самодержавної влади, яка не визнавала ніякої опозиції (боярської, церковної, народної). Обґрунтовувалась необхідність посилення необмеженої влади правителя, який здійснює свої повноваження в першу чергу в ім'я зміцнення "великої Росії"'.

Загальна характеристика державно-правової думки була б неповною без визначення ще однієї її особливості. В Московії не існувало дуалізму світської і духовної влад, характерного для країн Західної Європи. Православна церква в цілому служила інтересам зміцнення самодержавства. В панівних на той час теоріях проглядався яскраво виражений напівмістич-ний погляд на царську владу як надприродну і непорушну.

Як вже зазначалося, з другої половини XVct. Москва стає визнаним центром єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, головним аспектом яких були претензії на місце і роль Московської держави серед інших країн. Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філо-фея (XVI ст.), яке відоме як концепція " Москва - третій Рим ". В ній, зокрема зазначалося, що основою історичного процесу є божественне провидіння і віра в єдиного Бога. Рим - колишній центр єдиного християнства втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на католицьку церкву; Константино-

8* 115


поль - центр православ'я загарбали турки. Тому відтепер центром всього православного світу має стати Москва. Саме Московській державі Богом визначено стати світовою столицею і здійснювати духовний вплив на всі країни з православною вірою. Згодом означена концепція знайшла підтримку в творах багатьох представників російської політико-правової ідеології.

Централізація Московської держави супроводжувалась протиборством держави і релігії. Намагаючись послабити духовну владу церкви в суспільстві, держава прагнула позбавити її економічної самостійності і господарської незалежності, права володіння населеними землями. У Західній Європі така антицерковна державна політика отримала назву політика секуляризації церковних земель.

В Московії проблеми обмеження прав церковної влади на рубежі XV -XVIct. викликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії.

А) Представники першої течії іменувались "настяжателі", а її засновником був монах Ніл Сорський (Микола Майков, за справжнім прізвищем). Вони пропонували задля відновлення авторитету церкви в суспільстві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, заселеними землями, самостійно вести господарство для свого утримання.

Б) Прихильники другої ідейної течії - йосифляни , засновником якої був Иосиф Волоцький (в миру - Іван Санін) робили спробу, навпаки, обстояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а правитель є слугою Бога і мусить коритися церкві.

Досить сказати, що ці погляди на співвідношення церкви і держави не набули якихось загострених політичних форм. Як уже зазначалося, московський князь Іван III не був зацікавлений у з'ясуванні відносин з церквою, а більше переймався "збиранням" російських земель, створенням центрального державного апарату та законодавчої бази. Зрозуміло, він потребував підтримки з боку церкви. Тому проблема скасування права церкви на володіння населеними землями була знята сама по собі. А церква, завдячуючи Івану III, стала ідеологічно забезпечувати процес об'єднання земель і докладала зусиль для припинення міжусобиць. В політико-правових поглядах тогочасного суспільства ідея централізації влади стала визначальною.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Пересвєтов (XVIct.). Свої проекти державних реформ він виклав у "Малій чолобитній" і "Великій чолобитній," основні ідеї яких зводились до встановлення і зміцнення самодержавної влади, нейтралізації опозиційного боярства, скасування намісництв.

1. Мислитель вважав князівське правління і боярство такими, що вже віджили, застаріли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі

 надії в питанні державотворення покладалось ним на дворянство та надза-конну силу царя. Антибоярська реформа Пересвєтова відображала інтереси дворянства. Ним була запропонована низка заходів, які мали своїм спрямуванням сильну царську владу (створити загальнодержавну казну, здійснити військову реформу, зміцнити кріпосний лад та ін.).

  1.  Пересвєтов був прихильником експансіоністської зовнішньої полі
    тики,
    закликаючи царя до підкорення Казанського ханства, яке б стало не
    лише підсумком територіального об'єднання країни, а й створило переду
    мови для подальших територіальних надбань.
  2.  Монархічну форму правління (самодержавство) ідеолог дворянства вва
    жав найкращою і найбільш сприйнятною суспільством. Завданням правителя
    було встановлення в державі "великої правди" та "обов'язків", коли всі піддані
    мусять докладати зусиль для зміцнення держави і боротьби зі смутою, підвищу
    ючи авторитет царя і викорінюючи будь-якими засобами " крамолу" в державі.
  3.  Вагому роль у зміцненні самодержавства Пересвєтов відводив зако
    ну.
    За основний принцип правового правління він визнавав законну діяль
    ність всього державного механізму. Іншими словами,
    концепція правління у
    Пересвєтова ототожнювала закон із волею самодержця.

XVII століття стало для Московської держави переломним від станово-представницьких до абсолютистських форм правління. У цей перехідний період з'явилася політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Ордіна-Нащокіна (1606 - 1680), який у своїх політико-правових поглядах обгрунтував ідею "освіченої монархії" як єдиної форми правління, здатної забезпечити "загальне благо" для всіх людей країни.

І.Призначення монарха, на думку політолога, полягає в управлінні економічними і політичними реформами, головними аспектами яких є розвиток приватної ініціативи, заохочення підприємливості, надання права на самоуправління містам.

  1.  Ордін-Нащокін один із перших в історії російської політичної думки
    обгрунтував
    ідею меркантилізму, яка набула поширення в Західній Європі.
    Будучи прихильником сильної влади монарха, він відстоював думку про те,
    що розвиток економіки можливий тільки за умови збереження певної само
    стійності місцевих торгово-промислових центрів. Держава повинна здійс
    нювати дотацію новостворених галузей промисловості. Розроблений ним
    проект торгового статуту передбачив порядок регулювання зовнішньої тор
    гівлі, надання містам свободи на проведення торгових операцій, сприяння
    розвитку заморської торгівлі та ін.
  2.  На відміну від Пересвєтова, який спонукав правителя до завойовни
    цької політики, зовнішньополітичні погляди Нащокіна зорієнтовані на доб
    росусідські, мирні відносини з державами. Особливу увагу при цьому слід
    приділяти слов'янським державам, з якими необхідно укладати вигідні
    економічні та військові угоди.
  3.  

  1.  

116

 117


r

Серед перших ідеологів "освіченої монархії" був і чернець Симеон Полоцький (1629 - 1680). Будучи фаталістом за своїми поглядами, він вважав природною соціальну нерівність у суспільстві. Долю людини, за його вченням, визначено наперед, і кожен повинен з цим змиритись. Це повинні розуміти державні діячі і піклуватись про своїх підлеглих, не доводити їх до зубожіння і відчаю.

Симеон обожнював правителя, прагнув підняти його авторитет, порівнюючи із сонцем. Вирішуючи питання організації та функціонування держави і влади, він ототожнював їх з собою царя. Одночасно мислитель намагався викласти рекомендації, які б, на його погляд, сприяли зростанню авторитету монарха:

а) добувати знання з книг та бесід з мудрими людьми;

б) ознайомлюватись з історією своєї та інших держав;

в) сприяти освіченості власного народу.

Будучи апологетом монархії, Симеон відстоює свою думку, посилаючись на Арістотеля: цар не є тиран, він бажає підданим добра, піклується про них, а тиран дбає тільки про себе, про особисту безпеку і збагачення, жорстоко поводиться з підданими.

У своїх розмірковуваннях про право і закон мислитель розрізняє ці категорії. Основою права є "правда" і цар повинен бути її гарантом в державі, стверджувати її всіма засобами. Та й сама монархія має функціонувати в межах закону, якому повинні підкорятися всі підлеглі. Судочинство повинно здійснюватись теж на підставі законів. Всі люди рівні перед судом.

У питаннях зовнішньої політики Симеон був близький до свого попередника (Нащокіна). Він виклав принципи співпраці із слов'янськими народами, пропонував царем визволити їх від влади турків і об'єднати в одну державу.

У останній чверті XVII ст. в Московії тривав процес зміцнення монархії, влада дедалі більше сконцентровувалась в руках правителя і досягає апогею за правління Петра І. Відтоді почала складатися офіційна імперська ідеологія, закріплена в царських указах, яка сприяла здійсненню політичних, економічних та правових реформ.

Влада царя оголошувалась надзаконною та необмеженою. Самодержець у своїй країні нікому не підзвітний, і своє правління здійснює відповідно до власної волі та державної необхідності. В державно-правовій думці обґрунтовувалась ідея самодержавства як неминучої і необхідної форми існування країни і народу, а право розглядають як веління держави, вираження монархічної волі. Ідея природної рівності людей (основа природного права) або не розглядалась, а якщо й проводилась, то визнавалась практично нездійсненною. Політично загостреним залишалося питання становища кріпосного селянства, яке не могло мати позитивних наслідків, оскільки соціальною опорою царської влади було служиле дворянство, а його цар не міг позбавити головної власності - кріпаків.

 Серед авторів концепцій, спрямованих на утвердження авторитету самодержавної влади був український і російський письменник, церковний діяч Феофан Прокопович (1681-1736).

1. На думку мислителя, особа монарха обирається завдяки божест
венному провидінню,
а тому угода правителя з людьми про утворення дер
жави не може бути розірваною. До виникнення держави люди знаходилися
у природному стані - в чорному безправному морі, де кожен індивід стави
вся до іншого вороже. Але, керуючись розумом і божественним провидін
ням, люди вирішили вийти з цього стану. Об'єднавши сім'ї, вони створили
"громадянський союз" і дали згоду на встановлення влади. Після цього з
майбутнім монархом була укладена
угода, згідно з якою люди відмовилися
від своєї свободи
і підкорилися правителеві задля загальної користі. Влада,
яка встановилася у суспільстві, стримувала пристрасті людей, регулювала
їхнє спірне життя і відносини, охороняла і захищала особу і майно.

  1.  Захищаючи абсолютизм і доводячи його перевагу, Ф. Прокопович
    проаналізував відомі на той час
    форми правління: демократію, аристокра
    тію, а також змішані форми правління. Він висловив думку, що
    демократія
    є недосконалою,
    бо веде до неспокою і смути. До того ж, вона можлива ли
    ше в невеликих за розмірами державах. Не сприяє стабільності в державі і
    аристократія. Вона стає причиною руйнації держави, оскільки люди, які
    знаходяться на вершині влади, не турбуються про країну, а сперечаються за
    власні вигоди і зверхність.
  2.  Монархічну форму правління Прокопович розрізняв обмежену і не
    обмежену.
    Перша не гарантує стабільності в державі, оскільки монарх мо
    же бути за будь-яких обставин позбавлений влади. А необмежена монархія
    є зразком правління. Лише вона спроможна забезпечити цілісність держави
    і благо для підданих. Тут влада монарха є надзаконною, що дає йому під
    стави втручатися навіть в особисте життя людей.

Дилема щодо співвідношення держави і церкви вирішувалася мислителем на користь світської влади.

Серед апологетів абсолютизму помітними фігурами в середовищі мислителів були історик В. Татіщев і ревний прихильник реформаторської політики Петра І. І.Посошков.

Досліджуючи походження та сутність держави та права Василь Татіщев (1686 - 1750) запропонував своєрідну політико-правову концепцію.

Перше. Він був прихильником концепції природного права. Воля людей від природи є незалежною. Але вони цього не розуміли і користувалися нею нерозважливо, тому виникає необхідність накласти на них "вуздечку неволі". Татіщев поділяв їх на три групи: природна "вуздечка", з власної волі і примусова.

"Природна вуздечка" накладається на родину із самого народження, коли вона підпадає під владу старшого в сім'ї. А згодом особа так само підпадає під владу монарха в державі.

118

 119


"Вуздечка з власної волі" обумовлена необхідністю людини знайти собі захист, забезпечити своє існування при допомозі і сприянні інших людей. Це спонукає її на певних умовах укласти договір з іншими людьми і йти їм у прислужництво. Такий договір розірвати не можна, оскільки друга сторона може примусити особу до його виконання. Саме в таких відносинах криється соціальна нерівність і поділ людей на панів і слуг.

Теза про "вуздечку з власної волі" була використана Татіщевим для обгрунтування законності кріпосного права. Він погоджувався, що будь - яка форма рабства суперечить природі людини, законам християнства та давнім звичаям народу. Кріпосне право - це результат насилля, а не якогось договору. Однак, засуджуючи кріпосну систему на словах (в теорії), Таті-щев на практиці наводить докази на користь її збереження.

Свобода селян, на його думку, не узгоджується з наявною монархічною формою правління. Без опіки і покровительства освіченого і мудрого поміщика лінивий за своєю природою селянин (темний мужик) приречений на загибель. "Примусова вуздечка" - це коли людину позбавляють свободи із застосуванням сили. Такі пута є протизаконні.

Друге. Як прихильник теорії природного права Татіщев протиставляв природний і позитивний (громадянський) закон. Природні закони стосуються всіх. Саме вони визначають, що є правильним за природою, а що суперечить їй. Позитивні закони встановлюються з волі народу, вони визначають, що є корисним для держави, а що- шкідливим.

На думку Татіщева, позитивний закон повинен відповідати таким критеріям:

а) він мусить бути корисним і викладеним зрозумілою для громадян
мовою;

б) слід неухильно стежити за узгодженістю законів і законодавства;

в) широко і своєчасно оприлюднювати закони;

г) зберігати давні звичаї, якщо вони не суперечать загальній користі;

д) закон не повинен містити погроз покаранням за його невиконання.
Третє. Татіщев відстоював договірну теорію походження держави.

Держава розглядалась ним як суспільна угода між розумними людьми заради власної безпеки і взаємної вигоди. Держава виникає об'єктивно в процесі еволюції від шлюбу, договору між батьками і дітьми до угоди між панами і слугами. Надалі сім'я розростається в общини, а общини об'єднуються в державу на чолі з монархом.

Четверте. У своїй праці "Історія Російська" Татіщев розмірковував також про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні і змішані.

Демократія і політія (змішана форма правління) можливі, на думку історика, в невеликих державах або в містах-державах, як це було у Стародавній Греції.В більших державах, які мають на своїх кордонах моря, гори та інші природні перешкоди, що захищають їх від ворогів, а також там, де

 

 народ освічений, може бути аристократична форма правління. У державах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, можлива лише монархія. Звідси робився висновок: для Росії найбільш вдалою формою правління є монархія.

Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом Івана Посо-шкова (1652-1726).

Мислитель був прибічником сильної централізованої абсолютної влади монарха, яка єдина здатна проводити тверду політику на шляху до все-загального блага. Він порівнював владу царя із владою Бога - вона є такою ж неподільною, необмеженою і надзаконною. Інші форми правління Посошков вважав недосконалими. Він піддав критиці обмежену монархію, яка сковувала можливості правителя.

Головним змістом вчення мислителя є ідея тоталітарної держави. У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолютизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Дворяни повинні перебувати на військовій службі або у складі державного апарату. Торгівлею і промисловістю повинні опікуватися купці.

Радикальним духом були пронизані погляди Посошкова на кріпосницький лад. Селяни-кріпаки повинні мати час на задоволення життєвих потреб, а поміщики мусять дотримуватись меж їхньої експлуатації. Гарантією реалізації таких нововведень повинен був стати суд, до якого селяни могли б звертатися в разі невиконання поміщиками вимог законів. Більше того, за таке звернення до суду і повідомлення про факти порушення поміщиками законів селяни мали отримувати грошову винагороду.

Продовжуючи думку про призначення судової влади, Посошков у проекті державних реформ пропонував суворі покарання, аж до смертної кари, за зловживання у судові системі. Тут слід призначати на посади суддів освічених і компетентних дворян. Таке ж саме правило повинно діяти щодо всіх органів державного управління.

Основні категорії і поняття

Ярлик, баскак, дуалізм влади, секуляризація церковних земель, аскетичний спосіб життя, експансія, крамола, меркантилізм, дотація, фаталізм, політія.

Словник термінів і визначень

Ярлик - грамота золотоординського хана на право правління на підвладних землях.

Баскак — представник влади на місцях у Золотій Орді, якій відав питаннями зібрання податей, данини, володів військовою, адміністративною та судовою владою.

120

 121


Дуалізм влади - подвійність державної влади, поділ її між різними інституціями країни.

Секуляризація церковних земель - перетворення церковного та монастирського землеволодіння у державну власність.

Аскетичний спосіб життя - відмова від життєвих благ і спокус.

Експансія - проникнення на територію іншої держави, захоплення чужих земель.

Крамола -смута, повстання, злочинність у державі.

Меркантилізм - економічна політика втручання держави в економіку, підтримка нею певних галузей господарства.

Дотація - грошова підтримка з боку держави.

Фаталізм - віра у невідворотність долі.

Політія - змішана форма правління.

Курсові завдання

  1.  Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.
  2.  Питання підготовки до заліку.

2.1.Політико-правове значення та загальна характеристика положень концепції" Москва - третій Рим".

  1.  Вплив процесів формування та розвитку Московської централізо
    ваної держави на розвиток державно-правової думки.
  2.  Вчення про державу ченця Філофея.
  3.  Характеристика двох течій державно-правового мислення у Московії.
  4.  Державна ідея Івана Пересвєтова.
  5.  Ідея освіченої монархії Афанасія Ордіна-Нащокіна.
  6.  Державно-правове вчення Симеона Полоцького.
  7.  Апологетика самодержавства Феофаном Прокоповичем.
  8.  Політико-правова концепція Татіщева.

2.10. Суспільно-політичний ідеал Івана Посошкова.

3.Питання для самоконтролю (Відповіді можна перевірити за додатком).

3.1.В чому сутність самодержавного типу влади?

3.2.Що стало ідеологічним підґрунтям формування молодої Московської держави?

3.3.Назвіть основні риси державно-правової ідеології Московії.

3.4. Назвіть етапи розвитку державно-правової думки Московської держави.

3.5.Які погляди були притаманні "нестяжателям"?

  1.  Хто з мислителів Московії вперше обгрунтував ідею меркантилізму?
  2.  Назвіть представника державно-правової думки Московії, який
    відстоював рівність всіх перед судом.

122

 

  1.  Проаналізуйте обґрунтування Ф. Прокоповичем форм державного
    правління.
  2.  Про які "вуздечки неволі", накладені на людей, веде мову Татіщев?

3.10. Сформулюйте сутність договірного вчення про походження дер
жави Татіщева.

Додаток ВІДПОВІДІ ГА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1.  Самодержавний тип влади являє собою варіант золотоординської
    деспотії як абсолютної і ні від кого не залежної влади правителя.
  2.  Ідеологічним підґрунтям формування Московії як держави само
    державного типу стала політична концепція "Москва - третій Рим".
  3.  До основних рис державно - правової ідеології Московії відно
    сяться:

а) самодержавство мислилось як необхідна форма існування країни і
народу;

б) ідея природної рівності людей розглядалась, але визнавалась нездій
сненною;

в) найбільш загостреним державно - правовим питанням була пробле
ма кріпосного селянства;

г) прагматизм, практична спрямованість державно - правової думки.

3.4. Основними етапами розвитку державно - правової думки Московії
були:

а) перший етап - XIV-XV ст. Який за характеризувався пануванням
ідеї зміцнення централізованої держави;

б) другий етап - XVI- перша половина XVIII ст. - характеризувався
поширенням ідеї самодержавної влади, її політичним та юридичним обґру
нтуванням.

3.5."Нестяжателі" виступали за відновлення авторитету церкви в суспільстві. З цією метою слід вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, землями та інших земних благ.

  1.  Ідею меркантилізму  першим з московських мислителів обґрунту
    вав Ордін-Нащокін.
  2.  Рівність усіх перед судом відстоював Симеон Полоцький.

3.8. Ф. Прокопович проаналізував такі форми правління: демократію,
аристократію і монархію (обмежену і необмежену). Недосконалість демок-

123


ратії він вбачав у тому, що вона веде до неспокою і смути. Аристократія руйнує державу через боротьбу людей на вершині владної піраміди а необмежена монархія є найбільш вдалою і прийнятою, оскільки лише вона здатна забезпечити цілісність держави і благо для підданих.

3.9. Татіщев веде мову про "природну вуздечку", " вуздечку з власної
волі", і "примусову вуздечку".

3.10. Татіщев у своїй договірній теорії походження держави дійшов
висновку, що держава - це суспільна угода між розумними людьми заради
власної безпеки і взаємної вигоди.

 

 МОДУЛЬ 2. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ІДЕОЛОГІЯ РОСІЇ ДОБИ РОЗКВІТУ АБСОЛЮТИЗМУ

Зміст дидактичної одиниці

Запозичення офіційною державно-правовою ідеологією Росії західноєвропейського Просвітництва, формування плюралізму правової ідеології. Державно-правові вчення Семена Десницького та Михайла Щербатова. Внесок у розвиток державно-правової теорії Олександра Радіщева. Державно-правові реформи Михайла Сперанського. Формування радикального напряму державно-правової ідеології в особі декабристів.

Література

Азаркин Н.М. История юридической мысли России. - М., 1999.

Грацианский П. Политическая и правовая мысль России второй половины XVIII в. - М., 1984.

Грацианский П. Десницкий. - М., 1978.

Исаев И.А., Золотухина Н.М. История политических и правовых учений России ХІ-ХХ вв. - М., 1995.

История политических и правовых учений (под ред. В.Нерсесянца). -М., 2003.

Мірошниченко М, Мірошниченко В. Історія вчень про державу і право. -К., 2001.

Тонких В.А., Ярецкий ЮЛ. История политической и правовой мысли России. -М, 1999.

Шулъженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій.-К., 1997.

124

 МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

До початку XVIII ст. в російській політико-правовій думці панував релігійний світогляд. Перелом настав в епоху Петра І, реформи якого поклали початок світській науці та освіті і тим самим підірвали вплив теології на юридичну думку.

У другій половині XVIII ст. відбувалися подальші зміни у політико-правовій думці. Росія зробила спробу стати країною "освіченого абсолютизму", при якому самодержавство, не змінюючи своєї внутрішньої природи як захисника і виразника інтересів панівного класу, намагалося виробити таку систему влади, яка б відповідала назрілим потребам часу і до-

125


зводила б зберегти та посилити провідну роль держави в політичній думці і юридичних процесах.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися ідеї абсолютної монархії, з цих часів в Росії став формуватися плюралізм політико-правової ідеології.

В чому він конкретно виявився ?

Для кращого розуміння цих процесів слід мати на увазі, що погляди на державу і право російських мислителів залежали від особи самого правителя, його позиції з тих чи інших питань розвитку державності і права. Так, із царюванням Олександра І в країні змінюється політичний режим, при правителеві склалося оточення "молодих друзів" із ліберально мислячих людей, які наштовхнули монарха на прийняття ряду ліберальних законів і підготовку реформування центральних органів управління. В цей період склалась обстановка, яка сприяла появі реформістських проектів і конституційних настроїв у передової і освіченої частини російського суспільства, спонукаючи їх до сприяння радикальним планам державних перетворень.

З початку царювання Миколи І на передній план висувається теоретична робота, яка зосереджувалась на виясненні місця Росії у світовій спільноті, пошуках такого типу розвитку, який би відповідав національним інтересам країни. Поляризація поглядів на цю проблему привела російську інтелігенцію до ідейного розмежування на слов'янофілів і західників.

Західники ставили в основу своїх політико-правових ідеалів та інсти
тутів вільну незалежну особу, розвиток і самооцінка якої повинні визнача
ти рух народів до свого прогресу;

В основі правових цінностей слов 'янофілів була не особа, а надпри
родне начало - Бог, який мислився як верховна інстанція злагоди і любові.

В цілому державно-правові погляди другої половини XVIII ст. можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію, консервативно-аристократичну ідеологію та ідеологію Просвітництва.

I. Офіційну, тобто державну політико-правову ідеологію було втілено в
практичній діяльності імператриці Катерини
II. Намагаючись розрядити
соціальну напругу в суспільстві, вона взяла на озброєння деякі ідеї західно
європейського Просвітництва, спробувала пристосувати їх для збереження
абсолютизму. Себе вона називала прибічницею природного права, а метою
держави визначала загальне благо, яке створюється завдяки мудрому пра
вителеві.

II. Другий напрям політичної думки - консервативно-аристократич
ний - виник як реакція на свавілля імператриці. Він був викликаний зрос
танням ролі дворянського бюрократизму і побоюванням старого родового
дворянства за свої привілеї і майно.

Найвиразнішою постаттю цієї течії був російський історик, публіцист, князь Михайло Щербатов (1733-1790). Захищаючи тогочасні феодальні

 відносини, він вбачав у державі чітку станову організацію, головне місце в якій відводилось дворянству.

Мислитель був прихильником монархічної форми правління, при якій при правителеві під його наглядом функціонувала б верховна рада - дорадчий аристократичний орган дворянства. За формою устрою держава, на думку історика, повинна бути поділеною на губернії, які обирають 5 депутатів для роботи в уряді. Уряд став би продовженням структури виконавчої влади монарха.

Законодавчим органом у проекті Щербатова повинна стати комісія із 20 дворян. Але її функції були скоріше законодорадчі, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх.

III. Третій напрям став складатися у другій половині 60-х років XVIII ст., коли в Росії поширилась ідеологія Просвітництва, яка значно вплинула на формування і подальший розвиток політико-правових концепцій. Виразниками цих ідей були представники передового дворянства і демократичної інтелігенції.

Найпослідовнішим представником цієї течії був професор права Московського університету, українець за походженням Семен Десницький (1740-1789) - автор новітньої теорії держави і права. Він зробив значний внесок у розвиток права, сприяв остаточному перетворенню російської юриспруденції в науку та навчальну дисципліну.

На відміну від більшості російських представників, Деснянський застосовує не стільки раціоналістичний, скільки історичний спосіб вивчення держави і права.

1. Походження держави. У його вченні знаходимо струнку систему походження держави. Історію людства він поділяв на чотири стадії.

Перша стадія - це первісний стан, у якому відсутня сім'я, а жінки повністю знаходились під владою чоловіків. Основним засобом до життя були промисли і збирання плодів. Поняття власності і накопичення багатств відсутнє.

На другій стадії люди починають впорядковувати свої заняття. З'являється багатоженство. У людей виникають перші уявлення про колективну власність. Це - доба скотарства.

Третя стадія - хліборобська - характеризується зростанням ролі жінки у домашньому господарстві. З'являється моногамний шлюб. На основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм формувалось уявлення про приватну власність. Сім'я відгороджується від інших сімей.

Остання стадія розвитку людства - комерційна. Завдяки об'єднанню сімей виникла держава, остаточно сформувалося поняття приватної власності. Відносини між людьми почали регулюватись законом.

Поява первісних держав, на думку вченого, не відповідала інтересам народу, не була результатом договірних угод усіх членів суспільства. їх

126

 127


сутністю стає захист багатих. Багаті захоплюють владу і використовують її у своїх егоїстичних інтересах.

2. Розподіл влад. Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку із сус
пільними відносинами і явищами, Десницький пропонував реформувати
державу, її політичні інститути та правову систему. Для боротьби із таким
невід'ємним від Росії явищем, як свавілля, вчений відособлює один від од
ного найважливіші державні органи і владу -
законодавчу, судову та кара
льну,
поставивши їх у рамки закону. Це в кінцевому результаті обмежувало
владу монарха і гарантувало природні права суспільних верств. Владу пра
вителя обмежуватиме і закон, який матиме зверхність у всьому суспільстві

Законотворчий процес в державі мислився Десницьким за такою схемою. Законодавчу владу монарх поділяв із Сенатом - однопалатним представницьким органом. Сенат розробляв та ухвалював закони, після чого передавав їх на затвердження монарха.

  1.  Заслуговують уваги проекти зміни в організації судової влади і здійс
    ненні правосуддя.
    Суддів призначав імператор довічно і міг змістити їх з
    посади лише за вчинення правопорушень. Підвищувалися вимоги до квалі
    фікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповід
    ну освіту, позитивно склали фаховий іспит та володіли стажем роботи на
    посаді   адвоката не менше 5 років. Справи в суді повинні розглядатися з
    участю 15 присяжних засідателів. Компетенція суддів стосувалася розгляду
    кримінальних справ та здійснення контролю за діяльністю адміністрації.
  2.  Кріпосне право Десницький вважав несправедливим. Однак ліквіда
    цію його, на думку професора, було б завчасним, бо могла б призвести до
    порушення спокою. У цьому відношенні мислитель
    перегукувався думками
    з Руссо,
    який висловився щодо звільнення від кріпацтва селян Польщі: той
    пропонував, перш ніж звільнити селян, просвітити їх.

Таким чином, ідеї, висловлені Десницьким, дають підстави вважати його першим російським лібералом. Юридичні ідеї мислителя не мали традиційного для того часу яскравого станово-дворянського забарвлення. Він намагався обмежити самодержавство, висуваючи на передній план поза-становий законодавчий орган представництва і принцип законності в реалізації владних повноважень усіх державних органів.

На відміну від Десницького, який відкидав договірну теорію походження держави, її прихильником серед представників російської державно-правової теорії був Олександр Радіщев (1749-1802).

1. В основі виникнення держави він вбачав приватну власність, яку повинна в першу чергу охороняти держава. У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм, який базується на свавіллі і порушує природні права людини.

 

  1.  Мислитель не поділяв поширеної на той час ідеї "освіченої монар
    хії"", вбачаючи в ній замасковану деспотію, насильство і свавілля. Він вва
    жав, що у суспільстві необхідно створити умови для реалізації людиною
    своїх природних прав. Якщо ж цього немає, то для народних мас є всі під
    стави змінити правління і форму державного устрою.
  2.  У своїх роздумах про суспільно-політичний устрій Радіщев набли
    зився до ідеї народного суверенітету.
    Вищою та єдиною владою в країні
    повинна бути соборна влада народу. Виходячи з цього, він протиставляв
    народне управління монархії, а в сільській общині вбачав елементи демо
    кратії, намагався відшукати там окремі риси республіканського устрою. Він
    не підтримував думки вчених Заходу, що республіка можлива лише в неве
    ликих за розмірами державах. Для Росії найбільш прийнятною формою
    держави, на думку Радіщева, була б
    федерація з широкою участю народу в
    управлінні державними справами.
  3.  Будучи прибічником природного права, Радіщев вважав, що його
    принцип слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм
    державних гарантій і забезпечення.

Вступ Росії у XIX століття ознаменувався дальшим загостренням суперечностей між новими суспільними відносинами та феодальними основами державності і права. Державний устрій країни було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, спрямованих на пошук досконаліших форм держави і правової системи.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був державний діяч, граф Михайло Сперанський (1772-1839). Він був радником російського імператора Олександра І. Під його керівництвом були підготовлені і видані перше "Повне зібрання законів Російської імперії"' в 45 томах (1830 р.) та "Звід законів Російської імперії"' в 15 томах (1832-1839 pp.).

  1.  Мислитель доводив, що в наявна Росії система правління не відпові
    дала станові суспільного духу,
    а кріпосне право порушувало природні пра
    ва людини. В країні, твердив учений, немає справжньої свободи. її держав
    ний лад - деспотія, не обмежена "докорінними державними законами. На
    віть у дворянства особа, честь, маєтність залежали виключно від державної
    волі", - робив висновок Сперанський.
  2.  Форми правління, у яких були б гарантовані політична і громадянсь
    ка свободи,
    можуть бути створені спільною волею народу. Однак в Росії,
    на думку вченого, ні про яку волю народу мова йти не може. Поки зберіга
    ється кріпосне право і станові привілеї, Росія буде залишатись деспотич
    ною, поліцейською державою, де не буде місця законності, прогресу, на
    родній просвіті.
  3.  

  1.  

128

 - 4-2005

 129


3. Вихід із деспотичного стану Сперанський пов'язував із "істинною монархією ", створеною з допомогою реформ "зверху". Така форма правління повинна базуватися на цілому ряді буржуазних юридичних принципів:

а) Основоположним серед них був принцип законності. У своїх "Запи
сках про основні закони", адресованих монархові, Сперанський пропонує
зробити основні державні закони такими стійкими і непорушними, щоб
ніяка влада їх не змогла порушити.

б) Другим принципом "істинної монархи"' був поділ влад. Правління не
може називатись законним, якщо одна державна влада буде і складати за
кон, і його виконувати. Тому необхідно перш за все технічно відокремити
одну від одної законодавчу, виконавчу і судову владу, зосередивши їх у
різних, незалежних один від одного органах.

Законодавчу владу слід організувати так, щоб вона могла виражати
волю народу через різні форми представництва;

Виконавча влада повинна вручатися урядові і ставитись під контроль
влади законодавчої;

Судова влада - під контроль виборного суду присяжних.

Над всією цією конструкцією владної піраміди повинна бути державна влада монарха, яка наділялась правом загального керівництва і рядом прерогатив у реалізації всіх владних повноважень. Влада і монарх управляють державою подібно тому, як людина - своїм організмом, звертаючись до волі, закону і виконання. Влада монарха має бути спадковою.

в) В "істинній монархії" немає місця рабству (кріпацтву). Для ліквіда
ції кріпосного права Сперанський пропонував запровадити
особисту сво
боду
(звільнити всіх кріпаків від особистої залежності). Потім законодав
чим шляхом
встановити розміри феодальних повинностей і надати селя
нам
можливості набувати нерухомість. В кінцевому результаті - встано
вити рівність громадянських прав (особистих і майнових) для всіх підданих
і, відповідно, ліквідувати станові відмінності. Поміщицьке землеволодіння
при цьому залишалось недоторканим.

г) В результаті здійснення реформ, вважав мислитель, російське сус
пільство поділиться на три класи:

  1.  Дворянство, якому надавались загальногромадянські права, а права
    політичні - за наявності власності. Воно було зобов'язане пройти цивільну
    та військову службу терміном не менше 10 років. При цьому дворяни наді
    лялись особливим правом набуття земель і свободою від особистих
    повин
    ностей.
  2.  Середній стан, який володів усіма загальногромадянськими права
    ми, а політичними, як і дворяни, - за майновим принципом.
  3.  Третій клас був представлений "робітничими людьми", які отри
    мували загальні права громадянські, але були позбавлені прав політичних.

 Г

 В цілому весь зміст консервативної юриспруденції Сперанського було спрямовано, по суті, проти основ нового буржуазного ладу. Мислитель і державний діяч намагався поєднати неможливі складові: він хотів законсервувати заплановану ним соціально-політичну організацію з допомогою тих самих сил, які неминуче повинні були зламати її в ході подальшого розвитку. Тому державно-правові ідеї реформатора не були втілені в життя.

Радикальний напрям державно-правової ідеології був представлений декабристами, які розглядали соціально-політичні проблеми під кутом зору права. Можливість проведення в державі суспільних та державних перетворень пов'язувалась із зміною правової системи.

У проектах конституційних перетворень реформаторів закладалась:

а) ідея верховенства права;

б) рівність усіх перед законом:

в) запровадження гласного судочинства:

г) свобода совісті, слова, друку:

д) створення умов для свободи господарської діяльності.
Декабристи були прибічниками ідеї
природного права. Всі люди від

природи мають рівна права і відповідно до цього всі позитивні закони мусять відповідати природним законам. Декабристи ототожнювали свободу і законність. Вони вважали, що там, де немає однакових для всіх законів, там відсутня політична рівність, а також і свобода. Що стосується майбутнього державного устрою, то тут погляди декабристів різнилися: частина їх схилялася до республіканської ідеї, решта вважала найкращою формою правління конституційну монархію.

Ідеологом республіканізму був Павло Пестель (1793-1826). Свою державно-правову концепцію він висловив у праці "Руська правда", а детальний проект майбутнього держави- у творі "Конституція. Державний заповіт". Основні ідеї керівника декабристського руху зводились до наступного.

Перше. Монархічну форму державності Росії мислитель вважав неефективною, консервативною, яка сковує особистість, обмежує права народу. Звідси робиться радикальний висновок: монархію слід знищити силовими методами, а заступити її має диктатура тимчасового верховного правління, яка встановлюється на перехідний період і повинна забезпечити суворий порядок у державі та здійснити соціальні, політичні та економічні зміни. Найважливішими серед них є скасування станового поділу суспільства, кріпосного права, проведення земельної реформи. Остання повинна зрівняти економічні можливості громадян шляхом конфіскації половини земель у поміщиків і сформування земельного державного фонду.

Друге. Відповідно до проекту конституції, державна влада має формуватися за принципом чіткого розмежування компетенції між вищими її органами. Законодавчу владу уособлювало Народне віче, обране на п'ятирічний термін громадянами Росії з віковим цензом у 25 років. Воно

130

 9*

 131


мало право ухвалювати всі закони, крім конституційних. Останні повинні були прийматися Всенародним опитуванням (плебісцитом).

Виконавча влада належала Державній думі, якій підпорядковувались міністерства.

Для здійснення контролю за дотриманням законів у державі проектом Пестеля передбачався Верховний собор, до якого Народне віче за поданням губерній довічно обирало б 120 осіб.

Третє. Проект державних реформ Пестеля пропонував вирішити долю неросійських народів, які входили до складу імперії. В цьому мислитель-революціонер виступав з позиції неприхованого великодержавного шовініста.

Він погоджувався з тим, що російському народові підвладні численні народи, які завжди прагнуть до незалежності. Це - природне право кожної народності. Але не менш законним і природним є "право благозручності", яке спирається на право безпеки, тобто прагнення великої держави закріпити свої кордони.

Порівняно із згаданими природними правами окремих народностей це право є первинним, головним. Воно передбачає утримання в підлеглості Російській імперії всіх малих народів, які б виконували роль "природних кордонів" держави.

Скористатися своїм природним правом на політичну незалежність може, на думку Пестеля, тільки той "маленький народ", який в змозі зберегти свій суверенітет. Таким, за проектом Пестеля, може бути лише польський народ. Всі інші, серед яких і український народ, мають бути в складі імперії.

У своїх великодержавних поглядах мислитель іде далі. Він пропонував законодавчо закріпити у якості панівної (державної) мови російську мову, скасувати назви народів і племен, які мешкали на той час в Росії, запровадити однакові закони і форми правління на всій території держави.

Важливим аспектом втілення означеної ідеї в життя Пестель вважав неприпустимість федеративного устрою держави. Незважаючи на багатонаціональний склад населення країни, він не передбачав утворення якихось національно-територіальних одиниць. Територію майбутньої держави пропонувалося поділити на 10 областей, кожна з яких мала об'єднати 5 губерній і 3 повіти.

Ідеологом обмеженої монархії був декабрист Микита Муравйов (1796-1843). Подібно до Пестеля він вважав існуючу форму правління застарілою, пропонував скасувати кріпосне право і звільнити особу від тенет феодального права. Однак Муравйов відстоював федеративний устрій країни, пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демократичну виборчу систему, здійснити реформу правової структури.

Мислитель-революціонер у визначенні сутності влади значно випереджав багатьох мислителів тогочасної Росії. Будучи прихильником ідеї народного суверенітету, він вважав єдиним джерелом влади в державі народ,

 який є вільним від природи. Саме він, а не хтось інший, володіє виключним правом установлювати основні правові засади функціонування суспільства.

Передумовою реалізації природного права людини на свободу, упередження деспотії є побудова влади держави за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада втілювалась у двопалатному Народному віче, яке б обговорювало і приймало закони, а ухвалював їх - імператор.

Виконавчу гілку влади, на думку мислителя, мав очолювати імператор, який повинен скласти присягу перед законодавчим органом. В його розпорядженні був би штат міністрів. У суб'єктах федерації, в тому числі і Україні, виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, які мали б повноваження ухвалювати законодавчі і підзаконні акти в межах конституції та федерального законодавства.

У галузі судової влади пропонувалося запровадити суд присяжних засідателів. Основними принципами судочинства повинні були стати: а) верховенство закону; б) рівність усіх перед судом; в) захист майнових, особистих та деяких політичних прав громадян; г) притягнення до відповідальності лише за реальне порушення чинн