16017

Землі сільськогосподарського призначення права громадян України

Книга

Мировая экономика и международное право

ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ: ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ Науковонавчальний посібник Науковий керівник та відповідальний редактор доктор юридичних наук професор Н. L Титова ББК Х94укр407.25 УДК349.412.4477 Фінансова п...

Украинкский

2013-06-18

3.18 MB

24 чел.

ЗЕМЛІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ:

ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

 Науково-навчальний посібник

Науковий керівник та відповідальний редактор доктор юридичних наук, професор

Н. L Титова


ББК Х9(4укр)407.25 УДК349.412.4(477)

Фінансова підтримка надана Орегонським університетом, відповідно до гранту Програми партнерства університетів та коледжів Нових незалежних держав (Бюро з освітніх та культурних зв'язків Державного департаменту США).

Financial support was provided by the University of Oregon, pursuant to a grant from the US Department of State's Bureau of Educational and Cultural Affairs NIS College and University Partnerships Program.

Рецензенти:

В. Л. Мунтян,

доктор юридичних наук, професор;

М, В. Шульга, доктор юридичних наук, професор

Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник// За ред. докт. юрид. наук, проф. Н. І. Титової. - Львів: ПАЮ, 2005. - 368 с.

ISBN 966-7651-25-08

Головна авторська ідея посібника - піднести роль громадян, у першу чергу селян, як суб'єктів використання земель сільськогосподарського призначення (в той час як зараз законодавча перевага надається регламентації статусу організаційно-правових форм, у яких еони працюють). З цією метою автори досліджують поняття, особливості та склад земель сільськогосподарського призначення; правовий режим цих земель за новим Земельним кодексом України; права громадян України (зокрема, селян) на ці землі, право власності та оренди цих земель; організаційні форми реалізації громадянами України їх прав на землі сільськогосподарського призначення за умов реалізації земельної та аграрної реформ; проблеми забезпечення соціальних прав селян тощо.

Для студентів, бакалаврів, спеціалістів, магістрів, аспірантів, викладачів правознавчих, аграрних та землевпорядних спеціальностей вищих навчальних закладів та широкого кола громадян України, які використовують землі сільськогосподарського призначення.

ББК Х9(4укр)407.25

 Авторський колектив

Титова Н. І., доктор юридичних наук, професор - Вступ, Розділи 1, 3,4, 5 (у співавторстві з М. Я. Ващишин, кандидатом юридичних наук, доцентом), Розділи 6, 9 (у співавторстві з М. Я. Ващишин), Розділи 11, 13, 14, Замість висновків; Анотація (українською мовою),

Позняк С. П., доктор географічних наук, професор; КІт М. Г., кандидат географічних наук, доцент; Гавриш Н. П., кандидат юридичних наук, доцент - Розділ 2.

Гуревськип В. К., кандидат юридичних наук, доцент - Розділ 7. Ільків Н. В., кандидат юридичних наук - Розділ 8.

Ващишин М. Я., кандидат юридичних наук, доцент - Розділи 5, 9 (у співавторстві з професором Н. І. Титовою), Бібліографія (у співавторстві з доцентом В. І. Федоровичем), Законодавство (у співавторстві з доцентом В. 1. Федоровичем).

Гаєцька-Колотило Я. 3., кандидат юридичних наук - Розділ 10.

Федорович В. 1., кандидат юридичних наук, доцент - Розділ 12; Бібліографія (у співавторстві з доцентом М. Я. Ващишин), Законодавство (у співавторстві з доцентом М. Я. Ващишин).

Багай Н. О., кандидат юридичних наук - Розділ 15.

Потятиник У. О., Теплий І. М. Summary (Анотація англійською мовою).

ISBN 966-7651-25-8

 Титова Н.І., 2005


 ЗМІСТ '

ВСТУП ; 5

РОЗДІЛ 1     Землі сільськогосподарського призначення: поняття,

особливості, склад (правові аспеісги) 9

РОЗДІЛ 2     Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) 29

РОЗДІЛ 3     Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового

регулювання 54

РОЗДІЛ 4     Особливості правового режиму земель сільськогосподарського

призначення 65

РОЗДІЛ 5     Конституційні засади земельних прав громадян України 76

РОЗДІЛ 6     Права громадян України на землі сільськогосподарського

призначення як спеціалізована складова громадянських прав 87

РОЗДІЛ 7     Право приватної власності громадян України на землі сільськогос
подарського призначення
 99

у\    7.1. Поняття і зміст права приватної власності громадян на землі

сільськогосподарського призначення 99

ь/    7.2. Об'єкти права приватної власності на землі сільськогосподар
ського призначення; поняття та особливості
 105

7.3. Проблема суб'єктів права в інституті права власності громадян

на землі сільськогосподарського призначення 110

У\    7-4- Обмеження права приватної власності громадян на землі

сільськогосподарського призначення 117

РОЗДІЛ 8   Оренда як форма реалізації громадянами

і їхніх земельних прав '. 126

"РОЗДІЛ 9   Фермерське господарство як організаційно-правова форма

реалізації громадянами України прав на землі 167

РОЗДІЛ 10 Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова

форма реалізації громадянами України земельних прав 194

РОЗДІЛ 11 Права членів особистого селянськогогосподарства на землі.. 229 te РОЗДІЛ 12 Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні

права громадян 238

  1.  Гарантії прав на землю 238
  2.  Право земельного сервітуту '. 247
  3.  Добросусідство 254

РОЗДІЛ 13 Проблеми забезпечення загальносоціальних прав селян 264

РОЗДІЛ 14 Правова регламентація режиму сільськогосподарських

земель у США 280

РОЗДІЛ 15 Представники науки земельного та аграрного права

України стосовно земельних прав громадян України 288

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ 317

БІБЛІОГРАФІЯ 320

ЗАКОНОДАВСТВО 329

АНОТАЦІЯ 333

SUMMARY 351

 "Головною підставою Великої України ще довго, а якщо не завжди, буде селянство".

М. С. Грушевський.

На порозі нової України. Гадки і мрії. -

К., 1918.-С 36.

ВСТУП

Основне багатство України - землі сільськогосподарського призначення. А вони, в свою чергу, є незамінною основою виробництва зерна та іншої продукції харчування людини, а зрештою -продовольчої безпеки держави. Унікальна цінність цих земель зумовлена, зокрема, тим, що вони є об'єктивно існуючим фактором забезпечення життя та діяльності людини, який до того ж не вимагає вкладення праці та капіталу в його створення. Останнє не означає, що суспільство повинно пасивно ставитись до цього природного чинника і не дбати про нього. Землі сільськогосподарського призначення повинні мати свій чіткий пріоритетний правовий режим.

Правовим аспектам земель сільськогосподарського призначення науковцями УРСР приділялась значна увага. Зокрема, слід виділити праці В. Л. Мунтяна, П. Д. Індиченка, В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, В. П. Цемка, В. В. Носика, П. Ф. Кулинича, Ю. О. Вовка, Н. І. Титовоїта інших. У незалежній Україні, окрім зазначених авторів, вагомий внесок у науку з цих проблем внесли В. І. Семчик, В. І. Андрейцев, О. О. Погрібний, А. П. Гетьман, В. К. Гуревський, 1.1. Каракаш та інші. Окремо слід виділити фунтовне всебічне дослідження актуальних правових проблем земельних відносин у сучасний період, зроблене М. В. Шульгою. У 2003 р. в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України видана монографія "Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні" колективом авторів, за редакцією В. І. Семчика, у якій, окрім іншого, ґрунтовно досліджуються проблеми правового регулювання земельних відносин.

Цінність для науки земельного права України становлять ґрунтовні праці вчених Російської Федерації: Г. О. Аксеньонка, М. І. Козиря, І. О. Іко-ницької, Г. Ю. Бистрова, Ю. Г. Жарікова, О. С. Колбасова, М. І. Краснова, М. О. Сиродоєва, В. В. Петрова, Г. В. Чубукова, 3. С. Беляєвої, О. О. Са-мончик та Інших.

На превеликий жаль, майже не дослідженими залишаються актуальні проблеми земельних прав громадян України, зокрема в особі селян, у сучасних складних умовах входження держави до ринкової економіки.


ВСТУП

За умов проведення земельної та аграрної реформ землі сільськогосподарського призначення набули нових правових ознак, їхній правовий режим став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти. По-перше, ці землі стали не лише об'єктом вкладення праці (переважно колективної на землях, що монопольно належали державі), а й капіталу, через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі, приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено у сферу підприємництва, тобто діяльності, що безпосередньо пов'язана з цілеспрямованим одержанням прибутку.

Головне ж полягає в тому, що визначилася тенденція на превалююче, порівняно з іншими суб'єктами, забезпечення земельних прав громадян. її юридичною базою є головна доктрина Конституції України, яка полягає у тому, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3). Отже, утвердження і забезпечення прав саме громадян є головним обов'язком держави. Це повною мірою стосується і прав громадян на землі сільськогосподарського призначення.

Конституція України юридично закріпила об'єктивно існуючий постулат про те, що "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" (ст. 14). В першу чергу, він безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення як найбільш цінної категорії у складі земель України. А тому не випадково ст. 19 Земельного кодексу України, прийнятого 25 жовтня 2001 р.,1 ставить ці землі на перше місце.

Конституційні засади землевикористання розкриваються у Земельному кодексі України, який, на відміну від ЗК УРСР, значно більше уваги приділяє правам громадян на землі сільськогосподарського призначення. Розширилось коло суб'єктів земельних відносин. Проте, саме громадяни (або як індивідуальні, або як колективні суб'єкти, що реалізують свої земельні права за допомогою певних аграрно-організаційних структур) повинні бути основними суб'єктами цих відносин. При цьому йдеться насамперед про земельні права громадян України (в основному - про селян).

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення значною мірою зумовлені особливостями останніх як природного об'єкту і як об'єкту правових відносин (що між собою взаємопов'язано). Тому у представленому дослідженні, перш за все,

Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4

 ВСТУП

аналізуються загальні засади правового режиму земель сільськогосподарського призначення, їхнє поняття, особливості, а також конституційні засади земельних прав громадян України; поняття, зміст, коло земельних прав, їхня якісна характеристика за умов радикального реформування земельних та аграрних відносин; загальні принципові засади земельних прав громадян за новим Земельним кодексом України.

Юридична наука належить до категорій суспільних наук, але ті її галузі, які регулюють суспільні відносини, об'єктом яких є природні ресурси (зокрема землі), тісно пов'язані з природничими науками. Це повною мірою стосується науки земельного права і земельного законодавства. Тому як теоретичні положення, так і законодавча регламентація земельних відносин повинні бути домірними засадам таких природничих наук, як біологія, ґрунтознавство, геоботаніка тощо. На жаль, такий науковий зв'язок зустрічається дуже рідко. Певним надолуженням цієї прогалини є вміщення у колективній монографії розділу про грунти України та їхню оцінку як природного об'єкту.

Друга частина науково-навчального посібника присвячена характеристиці конкретних прав громадян України на землі сільськогосподарського призначення, зокрема права приватної власності на ці землі; земельним правам, що реалізуються громадянами за допомогою таких найбільш поширених зараз організаційно-правових форм ведення сільського господарства, як фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, особисті селянські господарства, приватні аграрні підприємства тощо. Розглядаються права громадян на земельний пай (частку), які набули поширення у зв'язку з реструктуризацією колективних сільськогосподарських підприємств і які є дуже складними на практиці. За сучасних умов аграрної реформи виняткового значення набули права громадян у сфері оренди земель сільськогосподарського призначення, а тому вони теж всебічно проаналізовані у роботі.

Земельний кодекс України 2001 р. ввів багато нормативних новел, які істотно позначаються на земельних правах громадян України. Це стосується гарантій цих прав, права земельного сервітуту, добросу-сідства тощо.

Малодослідженими на сьогодні є загальносоціальні права селян-землеробів.

Автори посібника торкнулися і цих актуальних питань.

Дещо новим для публікацій такого роду є представлення науки земельного та аграрного права України у зазначеній сфері суспільних відносин, її авторського колективу.


ВСТУП

На щастя, землі не можна вкрасти фізично, на відміну від майна, яке в Україні масово пограбовано. Але їх можна "вкрасти" юридично, коли, внаслідок протиправних дій, унікальні українські землі можуть опинитися в руках сучасних крупних ділків, а не селян, які все життя на цих землях працювали. Допомогти захистити законні права громадян України на землі сільськогосподарського призначення - мета авторського колективу.

Архітектоніка науково-навчального посібника полягає в тому, щоб, почавши з аналізу загальних засад правового режиму земель сільськогосподарського призначення, як підґрунтя подальшого змісту, всебічно розкрити основні права громадян України на ЦІ землі за допомогою різних організаційно-правових форм їхньої реалізації.

Ця праця може бути використана науковцями, а також у навчальному процесі, при вивченні студентами надзвичайно важливих на сьогодні курсів "Земельне право України" та "Аграрне право України", а також у правозастосовчій роботі. Важливим призначенням посібника с також намагання дати громадянам України, і, в першу чергу, селянам, всебічні знання про їхні права на землі сільськогосподарського призначення.

Науковий керівник та відповідальний редактор: доктор юридичних наук, професор

Н. І. Титова

 РОЗДІЛ 1

Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

1. У межах державного кордону в Україні є різні категорії земель.  (ст. 19 ЗК України).

Проте, найбільш цінною і суспільно важливою категорією земель є землі сільськогосподарського призначення. Не випадково в Земельних кодексах та в іншому законодавстві вони завжди ставляться на пріоритетне перше місце. Так це зроблено і в Земельному кодексі України 2001 р. Це зумовлено багатьма факторами біологічного, економічного, політичного та юридичного характеру.

Україна продовжує залишатися великою аграрною державою. Вона була такою ще за часів неоліту; це продовжувалось і при трипільській культурі, а особливо за часів Київської Русі. Цьому сприяли унікально цінні родючі землі, природні умови ведення сільського господарства. На цій основі його піднесення спостерігалося ще в часи козацької доби. Адже в Україні історично першою галуззю суспільного виробництва було саме сільське господарство.

Визнання сільського господарства базовою галуззю всієї економіки України за суттю має місце в Україні Й зараз у період проведення радикальних економічних перетворень. Почалися вони, як відомо, з реформування земельних відносин у аграрному секторі економіки, яке було проголошено Постановою Верховної Ради УРСР ще 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу".' Вона стала головною складовою аграрної реформи, а отже, і важливою базою всіх економічних ринкових перетворень. Зауважимо, що основним змістом земельної та аграрної реформ стало реформування відносин  щодо використання земель сільськогосподарського

Постанова Верховної Ради  УРСР „Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. - І 991. - № 10.


РОЗДІЛ 1

призначення. Відтоді загальновизнаною стала теза про те, що від того, як йтимуть справи у сільському господарстві, залежитиме доля всіх Інших реформ в Україні. Про це, зокрема, йшлося на загальних зборах Академії аграрних наук, у виступі на цих зборах Президента України Л. Д. Кучми.

На жаль, конкретні наслідки земельного реформування ще не дали належного масового позитивного результату для селян. їхні земельні права значною мірою спотворюються, ускладнюється юридичне оформлення прав власності на землі та оренди земельних ділянок.

Землям сільськогосподарського призначення присвячена окрема спеціальна глава (п'ята) другого розділу Земельного кодексу України, яка вміщує 16 досить розгорнутих за змістом статей. Це значно більший об'єм матеріалу, аніж стосовно регламентації правового режиму інших категорій земель. Для цього є всі підстави.

Землі сільськогосподарського призначення - первісне джерело будь-якого багатства суспільства. За умов гострої економічної кризи їхнє значення непомірно зростає, оскільки йдеться про продовольчу безпеку держави, про вирішення проблем життєзабезпечення громадян. Таким чином, можна говорити про незамінну, не лише економічну, а й соціальну функцію цих земель.

Про величезну роль земель сільськогосподарського призначення для України свідчать й їх кількісні показники: із 60,3 млн гектарів усіх земель країни майже 70% (41,8 млн га) складають саме ці землі. З них, станом на 1 січня 2001 p., 33 млн га складають орні землі. Площі сільськогосподарських земельних угідь у різних частинах України коливаються від 37% (Закарпатська область) до 89% (Запорізька область).

2. Юридично важливе значення має правомірність терміну "землі сільськогосподарського призначення", який вживався попереднім Земельним кодексом УРСР і використовується Земельним кодексом України 2001 р. У ст. 22 чинного ЗК дається таке визначення поняття цих земель: "землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані (підкреслено нами - Н. Т.) для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені (підкреслено нами - Н. Т.) для цих цілей". Це визначення є

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

повнішим за те, яке вживалося раніше, проте, воно викликає істотні зауваження стосовно використання термінів "надані" та "призначені".

По-перше, період адміністративного "надання" земель, враховуючи перехід до ринкової економіки, за суттю, в основному завершується, а тому надалі ці землі будуть не "надаватися", а "одержуватись" за допомогою таких правочинів, як купівля-продаж, дарування, міна, успадкування, застава.

По-друге, ці землі не можуть ніким (у тому числі державними органами будь-якого рівня) бути суб'єктивно "призначені" як сільськогосподарські: вони об'єктивно, від природи є такими.

По-третє, і це є головне, терміни "надаватися" та "призначатися" за їхньою адміністративно-правовою суттю самі по собі не випливають із природних властивостей земель сільськогосподарського призначення, не є об'єктивною характеристикою цих земель, а тому вони не відображають їхньої головної природної сутності - бути основним засобом виробництва продукції сільського господарства.

Виходячи з цього, найбільш правильним слід вважати термін "сільськогосподарські землі", який широко використовується у більшості країн світу, а не "землі сільськогосподарського призначення".

Поняття "сільськогосподарські землі" повинно базуватися на їхніх об'єктивних природних властивостях. Тому під цими землями слід розуміти найбільш суспільно цінну категорію земель, які за природними властивостями грунтів (родючістю) здатні бути основним засобом для вирощування сільськогосподарських культур (зерна, овочів тощо) за умов їхнього раціонального використання, а також для ведення тваринництва та інших сільськогосподарських галузей.

Сільськогосподарські землі є найбільш цінною категорією земель. Саме вони складають основне багатство України і підлягають посиленій правовій охороні. Окрім цього терміну, в законодавстві може використовуватись і термін "землі, придатні для потреб сільського господарства" (землі для будівництва, тваринницьких приміщень, інфраструктури села тощо).1

3. Земельний кодекс України не є послідовним стосовно дотримання юридичної чистоти застосування термінів "земля" і "землі". Гак, вихідний ІІ-й розділ Кодексу, визначаючи склад та цільове призначення земель України (глави 4-13), цілком правильно застосовує термін

1 Відродження України повинно розпочатися з села // Голос України. - 1995, 8 лютого.

2 Указ Президента України „Про основні напрями земельної реформи в Україні на
2001-2005 роки" від 30травня 2001 р. //Урядовийкур'єр--2001, 2 червня.

 Детальніше див.: Титова Н. И, Продовольственная проблема: земля, труд (правовьіе аспекти).-Львов, 1989.-С З249

10

 11


РОЗДІЛ 1

"землі". Але, з незрозумілих причин, у подальшому тексті (розділи III-V) вживає інший термін - "земля" і говорить про "Права на землю", про "Набуття і реалізацію права на землю", про "Гарантії прав на землю". Тим самим неправомірно ототожнюються юридично різні терміни "земля" і "землі11.

„Земля" - це відокремлена від природного середовища працею людини частина (маса) речовини, помішена в якусь місткість (вагони, контейнери, мішки, пакети тощо). Це - частина матеріального світу, а не природного екологічного середовища, що є органічною, тісно взаємопов'язаною між собою сукупністю всіх природних компонентів. "Земля" - це об'єкт майновий, цивільно-правовий.

Зовсім інше юридичне змістове навантаження несе на собі термін "землі" (аналогічно - води). Під ним слід розуміти саме природний компонент, не вилучений із довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий із водами, лісами, атмосферним повітрям та іншими природними ресурсами.

Окрім того, землі як об'єкт правових відносин виконують різні функції:

політичну, визначаючи територіальні межі суверенності держав
ної влади та створюючи основу економічної незалежності держави;

економічну, забезпечуючи базу для господарської діяльності;

соціальну, окреслюючи .місце та умови для життя людини;

екологічну як об'єктивний фактор безпечного для життя існу
вання людини.

Виконання всіх цих функцій забезпечується правом, різними його галузями: конституційним, адміністративним, цивільним, екологічним, земельним, аграрним. При цьому не слід ігнорувати істотні особливості земель як природного об'єкту і як об'єкту правових відносин, взяті в їхньому поєднанні.

4. Земельний кодекс України 2001 p., на відміну від попередніх Земельних кодексів, широко використовує термін "земельні ділянки", і це є однією з позитивних його характеристик. Проте, здебільшого він не робить істотної різниці між вживанням терміну "землі" і "земельна ділянка". Так наприклад, глава 5 ЗК України, з одного боку, правомірж використовує термін "землі", коли йдеться про більш узагальнюючії поняття, а "земельні ділянки" - коли про більш деталізовані. А з другогс боку, у ст. 34 невдало вживає термін "землі", маючи на увазі земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

Поняття земельної ділянки завжди передбачає чітку локалізованість земель сільськогосподарського призначення, їхню відносну визначеність і конкретність. "Земельна ділянка" - певна їхня складова. Заслуговує на законодавчу увагу визначення цього поняття, яке дає Н. В. Ільницька: "це - частина земель, яка, будучи безпосереднім об'єктом земельних правовідносин, має фіксовану площу, межі, місцерозташування, характеризується якісним станом, що відповідає її цільовому призначенню та притаманним їй правовим режимом".1

Принагідно зауважимо, що об'єктом права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, є не "земельний пай", підтверджений сертифікатом", а безпосередня, конкретна земельна ділянка, право на яку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними лише до виділення власникам земельних ділянок у натурі (на місцевості) та видачі зазначених державних актів.

Ст. 79 Земельного кодексу України, характеризуючи земельну ділянку як об'єкт права власності, визначає, що - "це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами". Саме ці ознаки земельної ділянки надають їй конкретної реальності щодо кожного її власника.

5. Особлива економічна і соціальна роль земель сільськогосподарського призначення зумовлена їхніми унікальними природними факторами. Головний Із них - здатність родючості, тобто "виробництва" продукції, насамперед рослинництва, а також тваринництва та деякої іншої. При цьому йдеться про ґрунти як складову земель сільськогосподарського призначення, їхнє наукове визначення дає Закон України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. , пояснюючи термін "грунти" як "природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилось на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості" (ст. 1).

Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу - комплексу специфічних органічних речовин - і є тим безпосереднім природним тілом і, водночас, специфічним об'єктом правових відносин, що зумовлюють родючість земель сільськогосподарського призначення (земельних Ділянок, сільськогосподарських угідь).

 Н. В. Оренда земель сільськогосподарського призначення: правові аспек-. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06. - Київ, 2001. - С 8. уРядовий кур'єр. - 2003, б серпня.

12

 13


РОЗДІЛ 1

Враховуючи таку унікальну цінність ґрунтів, Земельний кодекс 2001 р. вперше правомірно визнав їх "об'єктом особливої охорони" (ст. 168). Тим самим ґрунти визнано самостійним об'єктом правових відносин, зокрема охоронних. У зв'язку з цим ЗК мав би дати юридичне визначення їхнього поняття, виходячи з того, що ґрунти (лат.: solum-terra; англ.: soil-land; франц.: sol-terra in; нім.: boden-land) - поверхневий родючий шар земель сільськогосподарського призначення (земельних ділянок, сільськогосподарських угідь), що характеризується наявністю в них гумусу - комплексу специфічних органічних речовин, які зумовлюють здатність забезпечувати необхідні передумови праці для вирощування сільськогосподарських культур (здатність родючості). Цим ґрунти відрізняються від гірської породи. Людина своєю працею може лише певною мірою впливати на природну родючість ґрунтів.

Ґрунти України - еталонно найцінніші у світі. Структура ґрунтового покриву може бути різною. В Україні домінують чорноземи різних типів. Ст. 150 ЗК дає їм юридичну градацію, зараховує до "особливо цінних земель" і встановлює спеціальний порядок їхнього вилучення. Процеси приватизації земель загострюють проблему посиленої охорони ґрунтів України.

Грунти є особливим об'єктом не лише аграрних, але й екологічних відносин.' Вони займають особливе місце серед природних ресурсів. Взаємодіючи з іншими природними компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами тощо), ґрунти створюють т. зв. "зону життя", яка є наслідком їхньої природної родючості.

Суспільно-корисну властивість родючості та прояв функції основного засобу виробництва продукції сільського господарства ґрунти реалізують за допомогою праці людини з використання земель сільськогосподарського призначення.

6. Новий основний земельний закон України використовує і ще один термін "угіддя", який є цілком правомірним для позначення певних складових земель сільськогосподарського призначення.

Земельний кодекс виділив дві категорії угідь у землях сільськогосподарського призначення, а саме: а) сільськогосподарські угіддя та б) несільськогосподарські угіддя.

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

До сільськогосподарських угідь слід віднести, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також сінокоси, випаси, залежі, земельні ділянки під садами, виноградниками та іншими багаторічними насадженнями. 1 коли йдеться про пріоритетність правового режиму земель сільськогосподарського призначення, то маються на увазі насамперед сільськогосподарські угіддя, як найбільш цінна продуктивна складова земель сільськогосподарського призначення. Цікаву наукову позицію з цього приводу висловлює Г. В. Чубуков,

В. В. Янчук ще у 1982 р. дійшов висновку про те, що об'єктом земельних правовідносин є не лише кожна з категорій земель, взята по-окремо, але І кожний вид (підвид) земель у кожній категорії, наприклад орні угіддя.

Під орними (сільськогосподарськими) угіддями - ріллею слід розуміти землі, які за їхніми природними властивостями можуть використовуватись для виробничих сільськогосподарських потреб. Таких властивостей їм надає їхня якісна характеристика, що зумовлюється функціональною дією гумусу - органічної складової ґрунтів. З огляду на це помилковим є вживання терміну "угіддя" стосовно господарських шляхів і прогонів, земель під господарськими будівлями і дворами, яке застосовується ЗК України у ст. 22 (п. б).

7. Як ми бачимо, землі сільськогосподарського призначення мають унікальні специфічні характеристики, є багатоструктурними за своїм складом, що слід глибше враховувати при регламентації їхнього правового режиму.

Як відомо, дискусійною є проблема галузевої належності відносин Щодо регулювання використання цих земель. Існують при цьому дві доктрини: земельно-правова та цивільно-правова. На користь першої є Ціла низка факторів, які відображають істотні особливості цих земель, врахувати які покликано саме земельне (а не цивільне) законодавство України. До них, зокрема, належать наступні:

♦ Землі сільськогосподарського призначення є невід'ємною складовою процесу виробництва продуктів харчування; вони -незамінний елемент цього процесу, основний засіб виробництва.

1 На це, зокрема, звертає увагу Н. С. Гавриш; див.: Гавриш Н. С. Відповідальність за забруднення та засмічення грунтів в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06.-Київ, 2001.-С. 4.

14

 Див.: Комментарий к Земельному кодексу РоссийскоЙ Федерации / Под ред. Г. В. Чубукова, М. Ю. Тихомирова. - М., 2001. - С. 344-346.

Див.: Янчук В. В. Правовой режим пахотньїх угодий (на материаллах Украинской ССР): Дисс... канд. юрид. наук: 12.00.06. - Одесса, 1982. - С. 17.

15


РОЗДІЛ 1

Якщо землі житлової та громадської забудови, промисловості, транспорту, інших (поза сільським господарством) галузей виробництва виконують роль просторового (територіального) базису, то в сільському господарстві землі - матеріальна виробнича основа та органічний фактор самого процесу виробництва. Завдяки природній властивості родючості, грунти за допомогою праці людини виробляють нову продукцію. У такий спосіб землі сільськогосподарського призначення водночас є основним засобом виробництва, предметом і загальною умовою сільськогосподарської праці.

Землі існують об'єктивно, вони не створюються працею люди
ни. Тобто це - природний об'єкт, який виникає без впливу людини, на
відміну від майна в поширеному цивілістичному розумінні. З цієї ж
причини їх не можна "відтворити", створити штучно, вони не можуть
бути "новоствореною річчю".

Класична цивілістична концепція, спрямована на правове регу
лювання майнових відносин, визначає річчю предмет матеріального
світу, яким не можуть бути землі. Річ як предмет матеріальний створена
працею людини, існуюча ізольовано, безвідносно до сталих природних
компонентів і зв'язків, може бути вилучена в особи, знищена, пошко
джена. Землю фізично "вилучити" не можна.

Майно у цивілістичному розумінні завжди має споживчу та
мінову вартість, яку легко встановити,  виходячи з затрат праці та
матеріалів, які вкладено в певну річ. Економічна і грошова вартість
майна визначається, таким чином, обсягом і вартістю оречевленої праці
людини, чого не можна зробити щодо земель. Тому не випадково їхня
вартість  підраховується за  спеціальною  методикою  і  носить  назву
нормативної (а не балансової) ціни.

Землі сільськогосподарського призначення, а точніше - грунти
мають унікальну природну (а не створену людиною) властивість родю
чості. Використання людиною цієї властивості в процесі сільськогоспо
дарської праці є способом (джерелом) одержання продукції рослин
ництва. При цьому ця праця не може бути реалізована "сама по собі", а
лише в процесі землевикористання, тобто органічного поєднання праці
людини   з   природними   функціональними   даними   грунтів,   їхньою
здатністю родючості. А оскільки праця тут виступає не ізольовано,

1 Див.: Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. №213//Урядовий кур'єр. - 1995, 4 квітня.

 Землі сиіьськогооюдарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

відносини ці не можна вважати суто трудовими, вони є земельно-трудовими, І як такі вони не можуть регулюватись ані трудовим, ані цивільним законодавством, а переважно - земельним.

На відміну від матеріалізованих, завдяки праці людини, об'єктів,
землі не можуть людиною ані зменшуватись, ані збільшуватись, в той час,
як майнова шкода за цивільним законодавством означає здебільшого змен
шення наявного майна; на відміну від речей (майна), яке має властивість
зношуватись, зменшуватись, погіршуватись, виходити з господарського
обігу, природні властивості земель залишаються стабільними. Землі є віч
ними. При правильному їхньому використанні вони здатні навіть покращу
вати свої якісні продуктивні властивості.

Водночас землі, на відміну від типових засобів виробництва,
мають встановлену природою, а не людиною, обмеженість у просторі та
постійність місцезнаходження, а тому їх не можна віднести до цивільної
категорії нерухомого майна. Землі абсолютно не можна перемістити, в
той час як нерухомі речі в принципі можуть бути переміщені (заборо
няється це робити, виходячи із засад непропорційності збитків щодо
їхнього призначення). Нерухомість майна в цивілістичному аспекті є
відносною (будинок в принципі може бути пересунуто на інше місце).
Нерухомість земель є абсолютною.

На відміну від майна, коли відсутність одних речей може бути за
мінена іншими, землі є унікальними засобами виробництва. Вони й лише
вони мають неповторну природну властивість продукувати сільськогоспо
дарську продукцію, яка, в свою чергу, с основою життя та розвитку людства.

Землі сільськогосподарського призначення є основою економічного розвитку держави, матеріального добробуту народу. За умов кризового стану суспільства, значення цих земель непомірно зростає: збільшується потреба їхнього раціонального використання та екологічно спрямованого посиленого захисту. Цілком ясно, що все це - завдання земельного, а не цивільного законодавства.

♦ Землі як елемент природного середовища, знаходяться в тісному
органічному взаємозв'язку з іншими об'єктами природи: водами, ліса
ми, надрами, атмосферним повітрям тощо. Все це одна група т. зв. при-
родноресурсових відносин, де властивості кожного компоненту можуть

ути реалізовані лише в їхній функціональній взаємодії. Отже, земельні Щносини, як і водні, лісові, надрові, просякнуті екологічнимгвимога-и, врахування яких не притаманно цивільному законодавству: .Дражлива функція екологічного та земельного законодавства.         '" ~

16

  17


РОЗДІЛ 1

Сільськогосподарські товаровиробники, за умов ринкових відно
син, усе більше використовують землі для одержання прибутку, забезпе
чення свосї аграрної підприємницької діяльності. З цим пов'язана інтен
сифікація  процесу  землевикористання,   що,   в   свою   чергу,   активізує
потребу раціонального використання та охорони земель. Раціональність
аграрного землевикористання включає охорону земель (грунтів) до свого
безпосереднього змісту, а це, як зазначав видатний французький вчений
Ж. Дорст, є однією з головних проблем, від вирішення якої залежить
майбутнє людства. Зрозуміло, що ці відносини безпосередньо входять до
змісту предмету земельного, а не цивільного, права.

У зв'язку з тим, що землі є специфічним природним чинником,
а не майновим (речовим) об'єктом, існує спеціальна плата за їхнє вико
ристання, яка регулюється спеціальним законом і мас дві специфічні
форми: земельний податок і орендна плата.

Земельний податок як форма плати за землі зумовлений не номінальною чи балансовою вартістю земель (таких оціночних понять щодо земель не існує), а пов'язаний з їхньою земельною кадастровою оцінкою і визначається частиною чистого доходу, який отримав землевикористач; вона не залежить від його витрат, зусиль і наслідків господарської діяльності.

Спеціальними актами земельного (а не цивільного) законодавства визначається й орендна плата за землі. Вона встановлюється в договорі оренди земельної ділянки. Згідно з Законом України в редакції від 2 жовтня 2003 р. "Про оренду землі", орендна плата може встановлюватися не лише у грошовій формі, а Й у інших формах. Про земельно-правову природу договору оренди земельної ділянки свідчать Й інші спеціальні (а не загальноцивільні) умови цього договору: точна визначеність можливих сторін договору, їхні права та обов'язки, порядок укладення договору тощо.

♦ Площі   земель   сільськогосподарського   призначення   природно
обмежені. Вони не можуть бути адміністративно ані збільшені, ані змен
шені.   Водночас,  новим  ЗК України  передбачено  проведення   системи
спостереження за якісним станом земель з метою своєчасного виявлення
змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів
(моніторинг  земель).   Існують  спеціальні  методики  проведення  такого
моніторингу
1,    а    також    спеціальні    правила    суцільної    агрохімічної
паспортизації, передбачені Указом Президента України від 2 ірудня 1995 р-

1 Див., наприклад, „Методику моніторингу земель, що перебувають у кризовому стані Українська ААН, Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського.-Х., 199S-

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти;

Хе 11 IS /95. Отже, йдеться переважно про державний контроль за якісним станом земель сільськогосподарського призначення. Але методом державного (або іншого) перерозподілу структурного складу земель площі цих земель фактично не можуть бути змінені. Водночас, нераціональне використання земель може призводити до їхньої деградації, яка відбувається як наслідок "відповіді" природних факторів на нераціональну поведінку людини. Такі втрати сільськогосподарського виробництва повинні бути відшкодовані відповідно до ст. ст. 207-209 ЗК України.

♦ Існують істотні особливості в характері та способах відшкодування збитків, завданих земельними правопорушеннями. Це стосується як самих землевикористувачів, так і інших суб'єктів. Оскільки перші виступають у ролі товаровиробників, вони зобов'язані дбати про раціональне використання та охорону земель. А тому припинення права землекористування (у разі правопорушення) повинно здійснюватись без відшкодування вкладених у землі затрат.

Універсальним правилом цивільного законодавства є відшкодування збитків у повному обсязі. Екологічні ж (у тому числі земельні) збитки є особливими. Вони не обмежуються сумою реальних збитків, у них завжди переважає втрачена вигода, яка у десятки разів перевищує реальні збитки. Вони не можуть бути відшкодовані у натурі. 1 саме головне: земельні збитки завдаються не лише власнику, а, що надзвичайно важливо, всьому суспільству. Наприклад, радіоактивне або інше забруднення грунтів призводить до вирощування токсично забрудненої сільськогосподарської продукції, що, у свою чергу, завдає шкоди здоров'ю людей. Така шкода, на відміну від цивільної, може проявляти себе не відразу, а через багато років.

Внаслідок зазначеного, можна зробити висновок, що юридична природа збитків, завданих земельними правопорушеннями, зумовлена порушенням не цивільного, а земельного законодавства, і що самі землі не є навіть "особливим" майном, тобто "окремою річчю".

♦ Договір купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення за новим ЗК України правомірно є відповідно спеціалізованим, а тому, за його юридичною природою, не може бути віднесений до кате-°ри звичайних цивільно-правових договорів, хоча, безумовно, генетич-0 В1н з ними пов'язаний. Так, насамперед, до кола покупців цих земель е можуть входити іноземні громадяни, іноземні юридичні особи та °земні держави (ст. 22);  обмежено право спадкування цих земель значеними особами (ст. 81).

18

 19


РОЗДІЛ 1

Істотні правові обтяження прав власників передбачено при вико-І ристанні земельних ділянок, в тому числі при їхньому продажу (ст. 111)1 Нарешті, громадяни України та юридичні особи України можуть бути покупцями земель сільськогосподарського призначення лише за наяв-І ності суто земельно-правових умов: перші - мати сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займатися веден- ням товарного сільськогосподарського виробництва, а другі - якщо Їхні-І ми установчими документами передбачено ведення сільськогосподар- ського виробництва (ст. 130).

Значно спеціалізованими (у земельно-правовому та екологічно-І правовому аспектах) є і підстави та порядок припинення прав на землі сільськогосподарського призначення.

Отже, можна з впевненістю констатувати, що і договір купівлі-І продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, й Іншії правочини з цими землями, і за характером законодавчого регулювання (здебільшого Земельним, а не Цивільним кодексом) і за його змістом зумовлюють їхню земельно-правову природу.

Похідним від договору купівлі-продажу земельної ділянки є
договір оренди земельної ділянки. Внаслідок цього, а також враховуючи
особливості   земель   сільськогосподарського   призначення,   Цивільний
кодекс України 2003 р. відокремив найм (оренду) земельної ділянки від
загального правового регулювання відносин найму (оренди) і лише уі
вихідних засадах закріпив їх у ст. 792, зазначивши, що "відносини щодої
найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом". Такий спе-І
ціальний закон України - "Про оренду землі" було прийнято 6 жовтня
1998 р. (діє в редакції Закону України від 2 жовтня 2003
p.). Принагідної
зауважимо, що для зазначених земельних відносин адекватним є терміні
саме "оренда",  а не "найм" земельної ділянки,  оскільки  остання є
природним, а не майновим об'єктом.

Земельно-правовими засадами та екологічними вимогами просяк
нуто і відносини юридичної відповідальності за порушення земельного
законодавства (Розділ
VIII ЗК України). Відповідно до ст. 211 суб'єктні
несуть відповідальність за такі специфічні правопорушення, як укладення
угод   із   порушенням   земельного   законодавства;   псування   сільсько-
господарських угідь, їхнє забруднення та засмічення; невиконання вимог
щодо  використання  земель  за цільовим  призначенням;  непроведенняі
рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження проти-1
ерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень тощо.

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

' Гхоча в новому Земельному кодексі йдеться лише про традиційні

види юридичної відповідальності (цивільну, адміністративну або кримінальну), У ньому І в іншому законодавстві передбачається застосування таких санкцій, які не належать до санкцій цих видів відповідальності. Зокрема, глава 24 ЗК України передбачає відшкодування збитків власникам земель та землекористувачам; глава 36 - відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. На підставі ст. 139 може бути проведено відчуження земельної ділянки за рішенням суду на земельних торгах і лише за певних умов. А договір купівлі такої ділянки є, як вже зазначалося, земельно-правовим за його суттю. Ст. 143 передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, у тому числі конфіскацію, примусове звернення стягнення на неї тощо.

Зазначені санкції не можуть бути віднесені до санкцій класичних видів юридичної відповідальності і викликають потребу земельно-правової відповідальності за зазначені та інші земельні правопорушення.

♦ Нарешті, істотною особливістю найбільш характерної складової
земельних правовідносин,  а  саме -  у сфері  сільськогосподарського
землевикористання є їхній специфічний суб'єктний склад.

Соціально персоніфікований склад суб'єктів земельних правовідносин - громадян України в особі селян найбільш характерний для земель сільськогосподарського призначення. їхній правовий статус як таких врегульований Земельним, а не Цивільним кодексом.

♦ Земельний кодекс України, на відміну від попередніх ЗК, значно
зміцнив і розширив його публічно-правові засади. Це зумовлено базовим
положенням Конституції України про те, що земля є основним націо
нальним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Саме це надає правовому режиму земель публічно-правового характеру
(навіть тим, які знаходяться на праві приватної власності). З цим пов'язана
можливість обмеження та обтяження прав землевласників (Глава 18 ЗК),
примусового    відчуження    земельної   ділянки    з    мотивів    суспільної
необхідності (ст. 347 ЗК), консервації земель (ст. 172 ЗК) тощо.
1

Спеціальне земельне та аграрне законодавство України повинно у

Цьому аспекті йти у руслі теорії соціальної функції земельної влас-

і(Осіі, яка в Україні запрограмована конституційною нормою про те, що

ласшеть   зобов'язує.   Власність   не   повинна   використовуватися  на

щкоду лЮдИні і суспільству" (ст. 13).

у      .альн'ше Див.:   ТитоваН.  Співвідношення Земельного та Цивільного кодексів •Фант: деякі проблеми // Право України. - 2004. - № 3.

20

 21


РОЗДІЛ і

Соціальна спрямованістаграрної економіки України, що базується на використанні земель сільськогосподарського призначення, повинна бути більш конкретно врегульована земельним і аграрним законодавством України.іїк загальний принцип тенденція обмеження свободи власників із врахуванням соціальної функції земельної власності повинна бути врахована і цивільним законодавством. ІЗк справедливо зазначає Г. Ю. Бистров, "...законодавство країн з розвинутою ринковою аграрною економікою вже давно відмовилось від поняття земельної власності як необмеженого нічим права володільця розпоряджатися майном свавільно (us utendi et abutendi)"

Теорія соціальної функції земельної власності, в першу чергу, притаманна землям сільськогосподарського призначення (сільськогосподарським землям) як найбільш вагомої суспільної категорії земель. Шляхом адміністративно-правового обмеження права приватної власності на такі землі, започаткованим ще Всймарською республікою Німеччини, зараз йде законодавство Франції, Австрії, Іспанії, Італії, багатьох інших країн із ринковою економікою.

Загальним висновком з усього сказаного може бути висновок про те, що Земельний кодекс України 2001 р. можна охарактеризувати як перемогу земельно-правової концепції регламентації земельних відносин над цивільно-правовою. Це є законодавчим свідченням закріплення принципу пріоритету земельного права при регламентації земельних відносин. Йдеться про наявність спеціального законодавства у цій регламентації, а отже - про можливість застосування цивільного законодавства до земельних відносин лише в субсидіарному порядку.

8. Загальна економічна криза, яка існує в країні, істотні прора-хунки в способах, формах та термінах проведення земельної реформи негативно позначились на стані земель сільськогосподарського призначення (особливо їхньої найціннішої частини - орних земель). Продовжується використання малопродуктивних орних земель, включаючи схилові землі, внаслідок чого заростають площі еродованих земель, знижується родючість грунтів, що призводить до збитковості всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Як відомо, різко зменшилось внесення органічних і мінеральних добрив, значно зменшились обсяги

1 Бьістров Г. Е.  Правовьіе проблеми земельной и аграрной реформ в зарубежньгх странах: теория, практика, итоги, перспективи. - Мннск: БГЗУ, 2001. - С. 72.

22

 Землі січьськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

 та інших протиерозійних робіт, знизилось впровадження  ттахисної системи землеробства'.

Загальна позитивна спрямованість реформування сільського гос-ства України, переведення  його на рейки ринкової економіки

- ятьмарюється тим, що вона проводиться однобічно, без реалізації осно-
оположного принципу раціональності використання (а отже - і охо-

пони) земель сільськогосподарського призначення. Земельна і аграрна реформи слід було розпочинати з вироблення їхньої чіткої наукової бази, встановлення еволюційних етапів їхньої реалізації, врахування не лише економічних, а й екологічних та соціальних засад. За їхньою відсутністю виникають певні небажані наслідки та прорахунки.

З величезної низки законодавства про проведення земельної та аграрної реформ (переважно Указів Президента України) майже повністю випали правові норми екологічного характеру. Між тим, згідно з Законом України "Про охорону земель", одним із принципів державної політики у сфері охорони земель є "пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва" (ст. 3). Замість цього зроблено наголос на прискорене перетворення основного національного багатства на звичайнісіньке товарне майно. Це неправильне, однобічне, потворне розуміння аграрної ринкової економіки. Слід всебічно враховувати істотні особливості сільськогосподарського виробництва, його невигідне становище у товарних зв'язках при високій соціальній значущості продукції."

Сільськогосподарські землі - основа існування держави. Слід погодитись із пропозицією В. В. Юрчишина та О. М. Онищенко про необхідність прийняття спеціального закону "Про сільське господарство України". Це повинен бути базовий консолідуючий нормативно-правовий акт про особливе значення всіх компонентів сільськогосподарського виробництва, починаючи від оцінки унікального значення земель

- основного багатства народу України.

Див.: Наказ    Міністерства   агропромислового   комплексу   України,   Державного мітету по земельних ресурсах, Української академії аграрних наук „Про стан ористання орних чемель та першочергові заходи щодо їх охорони та підвищення родючості"від 23 грудня 1998 р. №377/139/143//Агрокомпас. - 1999.-№ 10.

чкова Ц Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення з дЛЬНого та аграрного законодавства // Право України. - 1996. - № 7. - С.38. С ?плчасна аграр.а політика України: проблеми становлення. - Київ,  1996. -у     ..    ,'І Юрчишин В. Веління часу: потрібний Закон „Про сільське господарство країни" // Наш час. - 1997, 26 вересня.

 23


РОЗДІЛ 1

9. На підставі Указу Президента України від З грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" способом "масової суцільної деколективізації" протягом, чотирьох місяців було ліквідовано колгоспи, розпайовано їхні землі  розпочато формування нових власників земель сільськогосподарського призначення та інших землевикористувачів. Цей складний для селян процес слід було проводити на засадах еволюційності та добровільного вибору організаційно-правових форм господарювання на землі. Цс не виключас проведення з боку державних структур широкої роз'яснювальної роботи, надання юридичних консультацій, організації вивчення відповідного законодавства, а головне - надання реальної фінансової та матеріально-технічної допомоги новим господарюючим аграрним суб'єктам.

На початок грудня 2002 р. приватну власність на землю оформили 43,5% власників сертифікатів на земельні паї або 2916514 селян (середній розмір паю складає 4,2 га).

Проте, досі законодавчо не визначена, окрім фермерських господарств та сільськогосподарських кооперативів, система організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення.

Практично з 11393 недержавних сільськогосподарських підприємств реформовано на засадах приватної власності на землі і майно 11328 господарств. Створено 14510 нових агроформувань ринкового типу, з них приватних підприємств (приватно-орендних) - 2966 (20,4%), товариств з обмеженою відповідальністю - 6047(41,7%), акціонерних товариств - 551 (3,8%), сільськогосподарських кооперативів - 3263 (22,5%), фермерських господарств - 1212 (8,4%) та інших суб'єкгів господарювання - 471 (3,2%).2

15 травня 2003 р. прийнято Закон України "Про особисте селянське господарство".3 Це - особливий суб'єкт аграрних відносин без створення юридичної особи, який базується на засадах членства фізичної особи або кількох осіб, що перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність із метою задоволення особистих потреб шляхом використання земель сільськогосподарського призначення. На відміну від фермерського господарства, особисте селянське господарство не є підприємницькою структурою.

Аналіз усіх нових організаційно-правових форм аграрного земле-використання дає можливість дійти таких висновків:

Урядовий кур'єр- - 1999, 8 грудня.

Юридичний вісник України. - 2000, 21-27 вересня.

Урядовий кур'єр. - 2003, 11 червня.

24

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

ТНа   жаль,   у   процесі   прискореного   реформування   аграрного а було створено відносно мало нових фермерських господарств і СЄКТ°ькогосподарських кооперативів, які є найбільш притаманними рин-С'ЛЬ«Й економіці організаційно-правовими формами  використання земель сільськогосподарського призначення.

-Що стосується орендних (приватно-орендних) підприємств, то лід зауважити, що оренда земель сільськогосподарського призначення може бути притаманна будь-якій формі аграрного господарювання, а тому вона не може виконувати роль фактору, що визначає відокремлену і самостійну організаційну юридичну структуру. До того ж фактор оренди є тимчасовим, а отже не постійно визначальним.

Стосовно т. зв. "товариств з обмеженою відповідальністю" та
акціонерних товариств, то вони на сьогодні є різновидом господарських
товариств, правовий статус яких регламентовано Законом України від
19 вересня 1993 р. (із численними наступними змінами), Господарським
та  Цивільним  кодексами  України,  які   не  розраховані  на  аграрних
суб'єктів, не враховують їхньої специфіки. За відсутності спеціального
(аграрного) законодавства щодо них, вони можуть втратити ті істотні
пільги, які мають аграрні суб'єкти.

Стосовно приватних аграрних підприємств,  існування яких  в
принципі у ринковій економіці є цілком правомірним, то для визначення
їхнього конкретного правового становища потрібен спеціальний закон.

-Не слід забувати, що в аграрному секторі економіки України, окрім приватної власності, існують ще й державна та комунальна власність. Між тим у процесі реформування державні сільськогосподарські підприємства, як суб'єкти аграрного землевикористання, не згадуються. Земельний кодекс України повинен повніше врегулювати питання права власності на землі сільськогосподарського призначення державних підприємств, а також територіальних громад сіл, селищ та міст.

Селяни повинні мати реальне право на свій розсуд обирати форму господарювання на землях сільськогосподарського призначення.

Ю.  Повинні існувати спеціальний державний контроль за раціональним використанням та охороною земель і протекціоністська державна Дотаційна політика сприяння селянам поступового входження у підприємницькі ринкові відносини. Одним із поширених правових способів реаліза-Цього процесу є оренда земель сільськогосподарського призначення.

Якщо землі сільськогосподарського призначення будуть повною м'рою включені до системи ринкового обігу, то виникнення права влас-

25


РОЗДІЛ 1

 Землі сільськогосподарського призначення: поняття, особливості, склад (правові аспекти)

26

 ності на них пошириться у формі реалізації різних правочинів: купівлі, продажу, міни, дарування, спадкування тощо. Проте, і за цих умов, Нд нашу думку, земельний обіг саме цих земель, на відміну від земель інших категорій, обов'язково повинен бути обмежений і забезпечений особливими правовими умовами та гарантіями.

Право власності на ці землі як об'єкта, що не створюється працею людини, а є наслідком багатовікового еволюційного розвитку природи і який має загальнолюдське надбання, є особливою і самостійною юридичною категорією. Тому не випадково Конституція України чітко відокремила цей об'єкт правової регламентації від інших об'єктів і надала йому виняткового публічного соціального значення.

Особливий правовий режим сільськогосподарських земель (грунтів) характерний і для більшості зарубіжних країн, хоча вони вже давно перебувають в системі ринкових відносин. У США, де функціонує доктрина т. зв. "загального права", існує відокремлена галузь аграрного (земельного) права, що обґрунтовується "всеосяжним принципом" {comprehensive principle), про те, що землі є унікальною екологічною, бізнесовою та соціально-національною цінністю, яка повинна, в силу цього, мати власну стратегію правотворчості (ohn T. Davidson, Neil E. Harl, ulian K. uergensmeyer)

Контрольні завдання

1. Самостійно опрацюйте названі літературні та законодавчі джере
ла і визначте:

значення земель сільськогосподарського призначення України
для забезпечення продовольчої безпеки країни;

структурний аналіз земель сільськогосподарського призначення
за Земельним кодексом України 2001 р.

  1.  Назвіть суб'єктів земельних  відносин  за Земельним  кодексом
    України.
  2.  Як змінилося в Україні використання земель сільськогосподар
    ського призначення за умов проведення земельної реформи?

' Див.: The Code of the Laws of the USA. Title 7, 43 et. cet. У цьому спеціальному (сьомому) розділі Зводу Законів США відокремлено врегульовано правовий режим сільськогосподарських земель, особливості сільськогосподарської праці, питання кредиту' вання фермерів, виробництва і збуту сільськогосподарської продукції, розвитку сільської інфраструктури тощо.

 Дискусії та обговорення

Проаналізуйте юридичну правомірність терміну "землі сільськогосподарського призначення".

2      Дайте власне визначення поняття цієї категорії земель. -х     Чи є юридична різниця між термінами "земля" і "землі"?

  1.  Що є  об'єктом  аграрних земельних  відносин:   земля,  землі,
    земельна ділянка, грунти, сільськогосподарські угіддя?
  2.  Чи можуть земельні відносини регулюватися Цивільним кодек
    сом України?
  3.  Чи можуть земельні відносини регулюватися Господарським ко
    дексом України?

  1.  Яка  специфіка  суб'єктного  складу аграрних  земельних  від
    носин?
  2.  Назвіть та обгрунтуйте публічно-правові засади сучасного зе
    мельного законодавства України.
  3.  В яких організаційно-правових формах доцільно, на ваш погляд,
    використовувати землі сільськогосподарського призначення за умов
    проведення земельної реформи в Україні?
  4.  В аграрному секторі України повинні бути лише приватні орга
    нізаційні структури по використанню земель сільськогосподарського
    призначення, чи також і крупні, засновані на колективній, а також
    державній та комунальній власності на ці землі? Ваша думка.

Література

1. Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид. наук, проф., академіка АПрН України, члена-кор. НАН України В-1. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. - Розділ 1, 2, 10.

2- Земельне право України. Підручник/ За ред. докт. юрид. наук
М. В. Шульги. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. -
к- Юрінком Інтер, 2004. -- Глава 16.

3- Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного,
11 Каракаша. - К.: Істина, 2003. - Розділ 12.

4- Козьірь М. И. Аграрное право России: проблеми становлення и
Развития. - м.: Право и государство, 2003. - Глава І, III.

$• Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблеми земельньїх отноше-Нни 8 современньіх условиях. - X.: Консум, 1998. - Глава III, § 3.

27


РОЗДІЛ 1

  1.  Бьгстров Г. Е. Правовьіе проблеми земельной и аграрной реформ
    в зарубежньїх странах: теория, практика, итоги, перспективи. - Минск-
    БГЗУ, 2001. - Предисловие, р. 1.
  2.  Янчук В. В.  Правовой режим пахотньїх угодий (на материалах
    Украинской ССР): Авторсф. дис... канд. дисс: 12. 00. 06. - М, 1982.
  3.  Носик В. В. Правовое регулирование рационального использова-
    ния земель сельскохозяйственньїх предприятий АПК (на материалах
    УССР): Автореф. дис... канд. дисс: 12. 00. 06. - К., 1986.
  4.  Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землеполь-
    зования в Украине: Научно-практ. пособие. -К.: Истина, 2004.

ХО.Кулшшч П. Ф.  Щодо  правової охорони родючих  ґрунтів// Радянське право. - 1988. - № 3.

  1.  Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Мо
    нографія/ Кол. авторів. За ред В. У. Семчика. - К.: Інститут держави і
    права їм. В. М. Корецького ПАН України, 2003. - Розділ
    II.
  2.  Титова Н. И.   Продовольственная   проблема:   земля,  труд  (пра-
    вовьіе аспектьі). - Львов, 1989.
  3.  Титова Я. Землі як об'єкт правового регулювання // Право Украї
    ни. - 1998. -№ 4.
  4.  Титова Н.   Новий   Земельний   кодекс   України:   позитивні   та
    негативні аспекти // Право України. - 2002. - № 4.
  5.  Титова Н.  Співвідношення Земельного та Цивільного кодексів
    України: деякі проблеми // Право України. - 2004. - № 3.

Законодавство

  1.  Конституція України, ст. ст. 13,14.
  2.  Земельний кодекс України, ст. ст. 1-5, 22-37.
  3.  Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За
    рсд. В. 1. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003.
    - Глава 5.
  4.  Земсльньш кодекс Украиньі: Комментарий. - X.: ООО "Одиссей"
    2002. - Глава 5.
  5.  Закон України "Про охорону земель" від  19 червня 2003 р.//
    Урядовий кур'єр. - 2003, 6 серпня.
  6.  Указ Президента України "Про основні напрями земельної рефор
    ми  в  Україні  на  2001-2005 роки" від  30 травня 2001р.// Урядовий
    кур'єр. - 2001, 2 червня.
  7.  Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо приско
    рення   реформування   аграрного   сектора   економіки"   від   3   грудня
    1999 р. // Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня.

28

 РОЗДІЛ 2

Ґрунти України та їхня оцінка (географо-еколопчні аспекти)

Ґрунти України - одне з найбільших її національних багатств. Недарма у світі український чорнозем вважається еталоном родючості грунтів.

В Україні у сільськогосподарському вжитку знаходиться до 41 8 млн га земель, із них 33,0 млн га - ріллі. У 1957-1961 pp. на 38,2 млн га проведено великомасштабне дослідження грунтів з наступним коригуванням його матеріалів. За результатами досліджень рілля в Україні на 72,5% складається з чорноземних грунтів. Таким багатством орних земель із високою потенціальною родючістю грунтів не володіє жодна країна світу.

Проте земельним ресурсам України властивий певний дуалізм: з одного боку, в ґрунтовому покриві ріллі переважають найбільш багаті за родючістю чорноземні грунти, з другого - деградаційними процесами охоплена практично вся територія їхнього поширення. Екстенсивне ведення землеробства за часів функціонування колгоспно-радгоспної системи не припинилось. Також в процесі зміни земельних відносин на селі відбувається виснаження поживних речовин грунтів, втрата гумусу через ерозію, збільшення площ кислих і засолених земель тощо. Тобто шаблонний підхід стосовно використання грунтів прослідковується і зараз.

З метою оцінки грунтів України необхідно привести характеристику їхньої генези, географії, властивостей і сучасного екологічного стану.

Ґрунтовий покрив у зв'язку з значною протяжністю України в широтному і меридіональному напрямку досить різноманітний і складається з понад 650 видів грунтів. Це пов'язано не лише з загальною ґрунтово-рослинною зональністю, а і з провінційними відмінами факторів ґрунтоутворення. Понад половину площі сільськогосподарських угідь (23,7 млн га) займають чорноземи і лучно-чорноземні грунти, які сформувалися в умовах Лісостепу І Степу. У найбільш сприятливих кліматичних умовах Лісостепу під лучними Степами утворилися чорноземи типові. Це грунти найвищої якості і відповідно характеризуються найбільшою потенціальною родючістю. За їхніми середніми показниками і встановлено еталон найвищої якості грунтів, який оцінюється 100 балами. Цей стандарт прийнято для території України з метою розробки єдиної оціночної шкали. Стандартами служать такі основні властивості чорноземів типових:


РОЗДІЛ 2

Глибина відбору зразків, см

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Mg2+

Na+

К+      

Гідролітична кислотність, мекв на 100 г фунту

Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту

запаси гумусу 500 т/га в шарі 0-100 см;

запаси продуктивної вологи 200 мм в шарі 0-100 см;

вміст рухомих форм фосфору, визначених за методом Мачигі
на - 6, Чирікова - 20 і Кірсанова - 26 мг на 100 г грунту;

вміст обмінного калію, визначеного за методом Кірсанова - 17
Чирікова - 20, Маслової - 20, Пейве - 25, Мачигіна - 40 мг на 100
грунту.

Чорноземи типові займають біля 7 млн га, характеризуються гли. боким гумусованим профілем (до 1,5 м і глибше), водостійкою агрономічно цінною зернистою структурою. Серед чорноземів типових переважають їхні середньосуглинкові відміни, у яких формуються досить сприятливі водно-фізичні властивості, невисока щільність будови, що зумовлює оптимальну загальну шпаруватість - понад 50% і величину аерації - 25-30%. Реакція ґрунтового розчину нейтральна чи близька до нейтральної з рН 6,1-7,3. Вміст гумусу коливається від 2,5 до 6,5%, що зумовлено значною їхньою еродованістю. Фізико-хімічні властивості чорноземів типових наведено в табл. 1. За даними Н. Бреус (1988 р.), слабозмиті чорноземи типові займають 21,3%, середньозмиті -сильнозмиті - 1,9% від їхньої загальної площі .

Табли

Фізико-хімічні властивості чорноземів

типових потужних середиьогумусних на лесах

(околиці с. Олексіївна Карлівського району Полтавської обл.)

Генетичний горизонт

Дані аналізів Н. М. Бреус6

 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екояогічні аспекти)

   Наступні за якісною оцінкою і потенціальною родючістю є чор-и звичайні, які займають дещо більшу площу, ніж чорноземи пові   біля  8,9 млн га.   Сюди  відносять  понад  5 млн га  чорноземів ичайних малопотужних, у яких потужність гумусованого профілю меншується д0 45-65 см в порівнянні з 85-120 см в потужних, що дещо знижує  їхню  потенційну  родючість.  За  гранулометричним  складом переважають важкосуглинкові відміни, що погіршує фізичні і водно-фізичні властивості чорноземів звичайних. Вміст гумусу коливається від 5-7% у глибоких до 3,8% у неглибоких видів чорноземів звичайних. Фізико-хімічнІ властивості чорноземів звичайних наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Фізико-хімічні властивості чорноземів

звичайних потужних малогумусних на лесах

(околиці м. Краснограда Харківської обл.)

Дані аналізів В. А. Джамаля1

Показники

Генетичний горизонт

Hop.

Н

Нрк

Phk

Рк

Рк

Рк

Глибина відбору зразків, см

0-20

30-40

60-70

90-100

130-140

190-200

290-300

рН водний

7,2

7,3

7,7

7,7

7,8

7,8

не визн.

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Са2+

34,2

31,1

29,6

не визн.

не визн.

не визн.

-II-

Mg2+

8,9

8,4

8,2

-II-

-II-

-II-

-II-

Na+

1.0

1,1

1,2

-II-

-II-

-11-

-II-

К+

0,90

0.90

0,80

-II-

-II-

~ ll-

II-

Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту

46,10

42,7

40,4

-11-

33,3

lS fi

.//.

Ступінь насичення основами,%

95,3

92,6

93,4

не визн.

не визн.

не визн.

не визн.

СаСО3,%

не виявл.

не виявл.

14.1

12,0

17,3

14,3

-II-

Чорноземи звичайні глибокі за своєю якісною оцінкою і відповідно величиною балів бонітету незначно відрізняються від чорноземів типових ~ на 6-12 балів у залежності від гранулометричного складу та агро-кліматичних умов. У західних провінціях розташування і їхня бонітетна оцінка на 2-3 бали вища від східних у зв'язку з вищими (близькими до оптимальних) запасами продуктивної вологи у шарі 0-100 см.

31


Чорноземи південні займають лише 3,2 млнга і сформувалися у південному Степу під ковилово-типчаковою рослинністю. Характерною їхньою особливістю є незначна (до 60 см) гумусованість ґрунтового профілю. Структура їхня неміцна у зв'язку з наявністю ввібраного нагрію, За гранулометричним складом це легкосуглинкові та важкосуглин-кові відміни, площа яких складає понад 85%. Вміст гумусу - 2,5-3,0%, рідко підвищується до 3,5% (табл. 3). Нерідко чорноземи південні солонцюваті чи глибокозасолені. Все це, поряд із недостатнім зволоженням, зумовлює зниження до 25-30% балу бонітету в порівнянні з чорноземами типовими.

Таблиця З

Фізико-хімічні властивості чорноземів південні на лесах

(околиці с. Подове Новотроїцького району Херсонської обл.)

Дані аналізів М. І. Полупана1

Генетичний горизонт Phi/k   I  P(h)k    P(h)k       Pk

70-80

 1

Показники

Pk

Глибина відбору зразків, см

рН водне рН сольове

Рухомий Аі (за Соколовим), мг на 100 г грунту

Ввібрані катіони, мекв на 100 г ґрунту: Са2+

Na+ К+

 1,20

-II-

II-

Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту

34,6        34,02        25,0

21,15

21,4

Ємність вбирання, мекв на 100 г грунту

 ц

95.7

Ступінь насичення основами, %

2,6

4,6

12,4

11,6

СаСО3,%

32

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Чорноземи опідзолені займають значно менші площі в порівнянні з чорноземами типовими й поширені в правобережному Лісостепу, особливо в його західній провінції. Займаючи площу біля 1 млн га, вони за своєю потенційною родючістю знаходяться на другому місці після чорноземів типових завдяки значній потужності гумусового горизонту (60-110 см), високій насиченості основами, високим вмістом гумусу -понад 5% (табл. 4).

Таблиця 4

Фізико-хімічні властивості чорноземів опідзолепих на лесах

(околиці с. Кибинці Миргородською району Полтавської обл.)

Дані аналізів Н. М. Шелякіна'

Показники

Генетичний горизонт

Нсор-

Не

Нрі

Phi

P(h)i

Pk

Pk

Глибина відбору зразків, см

0-10

30-40

50-60

80-90

100-110

130-140

190-200

рН водний

7,0

7,1

7,1

7,2

7,5

8,0

8,2

Ввібрані катіони, мекв на

100 г грунту:

Са2+

22,85

21,25

16,97

13,71

6,32

не визн.

не

визн.

Mg2+

1,68

4,43

3,S8

4,91

3,34

• II-

-II-

Na+

0,31

0,26

0,26

0,26

0,10

-II-

-II-

К+

0,41

0,35

0,51

0,51

0,51

-II-

-II-

Сума

22,25

26,29

21,62

19,39

20,27

-II-

-II-

Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту

3,28

2,86

1,72

1,06

не визн.

-II-

-II-

Ступінь насичення основами

88

90

93

95

-II-

-II-

-II'

СаСо,,%

не вияв.

не вияв.

не вияв.

не вияв.

не вияв.

6,88

8,52

Незначні площі в межах Лісостепу займають чорноземи регра-довані, які сформувалися з опідзолених ґрунтів при зміні лісової рослинності на трав'яну. За своїми якостями і потенціальною родючістю вони знаходяться між чорноземами типовими і чорноземами опідзоленими, але ближче до останніх. Тобто це теж одні з найбільш цінних грунтів України.

Незначні площі в межах Лісостепу і Степу займають чорноземи на щільних породах (вапняках, гранітах тощо), які характеризуються досить низькою потенційною родючістю через щебенюватість гумусо-

33


РОЗДІЛ 2

вого горизонту, порівняно низьким вмістом гумусу тощо. Незначні площі чорноземів, сформованих на щільних глинах, характеризуються несприятливими водно-фізичними властивостями, наявністю комплексів із мочаристими грунтами та мочарами, що знижує їхню якісну оцінку та, відповідно, урожай сільськогосподарських культур. їхні бали бонітету не перевищують ЗО.

Значні площі в межах Лісостепу (понад 3,6 млн га) займають розорані сірі грунти, до яких відносяться ясно-сірі, сірі лісові та темно-сірі опїдзолені фунти, генеза яких в тій чи іншій мірі пов'язана з лісовою рослинністю.

Темно-сірі опідзолені ґрунти за потенціальною родючістю і відповідно бальною оцінкою незначною мірою відрізняються від чорноземів звичайних. Займають біля 1,2 млн га переважно в правобережному Лісостепу. Вміщують 2,5-4% гумусу, потужність гумусового горизонту біля 60 см, характеризуються слабокислою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину (рН 5,6-6,8). Фізико-хімічні властивості темно-сірих опідзолених ґрунтів наведені в табл. 5 1.

Таблиця 5

Фізико-хімічні властивості

темно-сірих опідзолених ґрунтів на лесах (околиці м. Харкова) Дані аналізів Н. М. Бреус1

Показники

Генетичний горизонт

Не

Не

Ні

І

Рі

Рк

Глибина відбору зразків, см

2-12

13-22

40-50

69-79

110-120

130-140

рН водний

7,0

6,8

7,2

7,2

7,0

7,8

рН сольове

6,3

6,3

5,5

5,8

5,8

Не визн.

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Са2+

23,55

18,96

20,42

17,46

22,77

Не

ВИЗН.

Mg2+

6,6

4,8

3,4

6,6

3,0

'II-

Na+

0,18

0,16

0,22

0,23

0,27

'II'

К+

0,99

0,77

0,74

0,61

0,61

-II-

Сума

31,52

24,63

24,78

24,90

26,65

'II-

Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту

3,87

2,72

2,91

1,82

1,82

-II-

Ступінь насичення основами,%

89,0

91,0

90,5

93,0

90,31

-II-

34

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Сірі та ясно-сірі лісові грунти переважають в основному в західному і правобережному Лісостепу. У сільськогосподарському виробництві використовується біля 2,6 млн га. Найбільш поширені легко-(43%) і середньосуглинкові (34%) відміни. Дані грунти характеризуються невисокою гумусованістю (1,0-2,2%), незначною сумою ввібраних основ, слабокислою до кислої реакцією ґрунтового розчину (табл. 6). У зв'язку з цим, ці ґрунти мають на порядок нижчу потенціальну родючість, особливо їхній ясно-сірий підтип, а бал бонітету не перевищує 35, зменшуючись до 12-14 у еродованих та оглеєних відмінах.

Таблиця 6

Фізико-хімічні властивості сірих опідзолених грунтів на лесах

(на території Вінницької сільськогосподарської дослідної станції)

Дані аналізів Н. М. Бреус1

Показники

Генетичний горизонт

НЕ

I.(h)

h

Ь

Рі

Рк

Рк

Глибина відбору зразків, см

10-20

30-40

65-75

95-105

125-135

170-180

210-220

рН сольовий

4,5

4,8

4,3

4,4

4,5

не визн.

не визн.

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Са2+

14,97

13,98

10,84

13,41

19,65

не визн.

не визн.

Mg2+

4,0

1,55

6,89

3,57

4,91

-II-

-II-

Na+

0,2

0,63

0,8

0,72

0,34

-II-

-II-

К+

0,21

0,27

0,57

0,52

0,48

• II-

-II-

Сума

19,98

16,43

19,1

18,22

16,38

-II-

-II-

Гідролітична кислотність мекв на 100 г ґрунту

3,52

2,23

3,34

2,99

2,47

-II-

-II-

Ступінь насичення основам и,%

85

88

85

86

87

-II-

-11-

СаСо3,%

не вияв.

не вияв.

не вияв.

не вияв.

не вияв.

2,68

3,33

Серед інших грунтів України найбільше поширення мають дерново-підзолисті ґрунти, які займають понад 3,1 млн га сільськогосподарських угідь. Вони сформувалися в Поліссі на породах легкого піщаного і супіщаного гранулометричного складу (воднольодовикові відклади), рідше - легкосуглинкового (на морені). Лише 35% цих ґрунтів автоморфні, решта - з різним ступенем оглеєння, максимальні площі (48%) займають ґрунти супіщаного гранулометричного складу,

35


37% - це піщані ґрунти І лише 12% - легкосуглинковІ. Вміст гумуСу коливасться в межах від 0,85% у піщаних відмінах до 1,7% ~ в легкосуглинкових. Грунти характеризуються кислою реакцією (рН 4,9-5,5), незначною сумою ввібраних основ (табл. 7).

Незначний вміст гумусу, неглибока потужність гумусованого про-філю (22-26 см), легкий гранулометричний склад ускладнює раціональне і рентабельне ведення землеробства. Це пов'язано з низьким балсм бонітету для вирощування більшості сільськогосподарських культур, окрім картоплі та льону.

Таблиця 7

Фізико-хімічні властивості дерново-слабопідзолистих глеюватих

глинисто-піщаннх грунтів на вод но-льод о викових пісках

(околиці м. Радомишль Житомирської обл.)

Дані аналізів Д. І. Ковалишин'

Показники

Генетичний горизонт

НЕор.

Ре

Pei/gl

Peigl

РЄІ£І

Pel

Глибина відбору зразків, см

0-9

36-46

70-80

90-100

100-110

170-180

рН водний

6,2

6,9

6,8

6,9

7,0

7 1

рН сольове

4,9

5,3

4,8

5,0

5,7

6 1

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Са2+

1,01

0,89

3,38

2,82

2,49

1,22

Mg2+

0,37

0,28

0,64

0,85

0,7

0,56

Na+

0,04

0,06

0,11

0,09

0,09

0,07

К+

0,06

0,04

0,09

0,06

0,08

0,04

Гідролітична кислотність,

мекв на 100 г грунту

2,1

0,87

1,48

1,05

0,96

0,51

Ємність вбирання, мекв на

100 г грунту

2,60

2,68

4,4

4,0

3,0

4,4

41

74

78

78

79

Ступінь насичення основами,%

 , ,  і  1

До 1,3 млн га сільськогосподарських угідь на півдні України займають темно-каштанові, рідше каштанові грунти, які сформувалися під полинно-злаковими Степами. Вони містять від 1% до 3-5% гумусу, характеризуються нейтральною чи слаболужною реакцією (рН 6,9-8,0) У більшості випадків ці грунти солонцюваті та засолені (табл. 8), що в поєднанні з тривалою недостатністю вологи в грунті різко понижує їхню сільськогосподарську цінність і бал бонітету. 36

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Таблиця 8

Фізико-хімічні властивості темно-каштановнх солонцюватих грунтів

(околиці смт. Сивашське Новотроїцького району Херсонської обл.)

Дані аналізів М. І. Полупана1

Показники

Генетичний горичонт

Н(е)ор.

Нр(і)

Phi /k

Pk(h)

Pk

Рк

"Глибина відбору зразків, см

0-10

35-45

50-60

70-80

90-100

140-150

рН водний

6,50

6,8

7,0

7,2

7,2

7,8

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту:

Са2+

23,7

24,0

22,4

не визн.

не

ВИЗН.

не

визн.

Mg2+

6,9

7,4

8,35

-II-

-II-

-II-

Na+

0,5

0,6

0,7

-II-

-II-

-II-

К+

1,1

0,9

0,7

-II-

-II-

-II-

Гідролітична кислотність, мекв на 100 г грунту

1,8

0,4

0,3

-II-

-II-

• II-

Ступінь насичення основами, %

94,7

98,79

99,07

-II-

-II-

-II-

 , 1 1 І І

Значні площі (понад 3 млн га) в межах України займають азональні лучні і дернові грунти, які зайняті переважно природними кормовими угіддями. Вони поширені у всіх природних зонах, формуються на різних ґрунтоутворюючих породах (від пісків до елювію твердих порід), що зумовлює їхній різний ступінь гідроморфності, тому їхня якісна оцінка і господарська цінність досить різноманітна (від 42 балів дернових карбонатних глибоких до 3 балів дернових слаборозвинутих піщаних).

Лучно-болотні грунти і болотні, в т. ч. торфові ґрунти, займають площу біля 1,7 млн га сільськогосподарських угідь. Це заболочені землі переважно Полісся, які в більшості випадків осушені й зайняті сіножатями та пасовищами, рідше ріллею. Агрофізична деградація та спрацювання торфу призвели до значного погіршення їхньої якості. В окремих випадках з метою покращення екологічної ситуації осушені грунти доцільно ренатуралізувати.

До 750 тис. га ґрунтів Українських Карпат і гірського Криму зайняті буроземними грунтами, які використовуються як сільськогосподарські угіддя. Це переважно природні кормові угіддя (полонини, яйли, царинки). Ґрунти, зокрема Карпат, характеризуються значною щебенюватістю чи кам'янистістю, дуже низькою кислотністю

37


РОЗДІЛ 2

(рН 3,5-4), унікально високим вмістом рухомого алюмінію (до 100 мг на 100г грунту), фульватним типом гумусу (табл. 9). Все це різко знижує можливість їхнього використання під ріллю. Тому бали бонітету даних грунтів розраховані для вирощування зернових на порядок, а місцями Й більше, нижчі в порівнянні з балами бонітету цих же ґрунтів під сіножатями і пасовищами.

Серед інших ґрунтів, які займають біля 200 тис. га сільськогосподарських угідь у Лісостепу і Степу, слід відмітити солонці, які в значній мірі плантажовані, використовуються переважно як пасовища і характеризуються дуже низькими балами бонітету (від 20 у глибоких солонців до 2 у кіркових).

Таблиця 9 Фізнко-хімічні властивості буроземів кислих малогумусних

теплого поясу на елюво-делювії андезито-базальтів,

підстелених переміщеною червоноколірною корою вивітрювання

(околиці с. Кольчино Мукачевського району Закарпатської обл.)

Канівця1

Генетичний горизонт

Дані аналізів В. І. Канівця1

Показники

Глибина відбору зразків, см рН водний

не вюн.

Рухомий А1 (за Крупським), пс     і    ~, ,    і    ., -

мг на ) 00 г грунту визн.   '        '      '

Ввібрані катіони, мекв на 100 г грунту: Са2+

Mg2+

Гідролітична кислотність, ,,     і     , о     і     . ,

ілл 0,3 5,8 3.1

мекв на 100 г грунту '

До 300 тис. га земель - це розмиті грунти і виходи порід, які не можуть і практично не використовуються в сільськогосподарському виробництві. На них терміново слід провести консервацІю-реанімацію з наступним залісненням.

Показники морфологічних і фізико-хімічних властивостей грунтів є основою проведення достовірної та детальної оцінки земельного фонду.

Базуючись на цих властивостях, проведена бонітетна оцінка грунтів США за величиною відомою в цьому світі індексу Сторі. В його основу покладено морфологію грунту, гранулометричний склад тощо. 38

  Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

В основі класифікації і бальної оцінки грунтів Німеччини є гранулометричний склад із врахуванням відсоткового вмісту гранулометричних фракцій, генези ґрунтів і стадії їхнього розвитку.

Добре відома в Західній Україні оцінка земель Австрійської республіки, результаїи якої від кінця XVIII ст. зберігаються в наших архівах. Тут за основу теж взято властивості грунтів (вміст гумусу, гранулометрія з розподілом гранулометричних фракцій, ступінь гідро-морфності тощо). Причому для отримання достовірних відомостей ці характеристики визначаються через кожних 40 метрів.

Тому неясно, чому у виступах наших народних депутатів, політиків та економістів усе частіше звучить теза щодо оцінки землі не за природними властивостями ґрунтів, а за урожайністю сільськогосподарських культур. Хоча урожайність є результатом праці землероба, вкладених коштів і засобів для отримання високого врожаю. Нерідко на грунтах високого бонітету отримують при невисокому рівні аїротехніїси значно нижчі врожаї, ніж на низькобонітетних грунтах при застосуванні сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тобто при такій оцінці недбалі й ліниві господарі будуть платити за землю значно менше, ніж добросовісні з почуттям господаря землі. Отже, нормативна грошова оцінка землі і величина фіксованого сільськогосподарського податку повинні розраховуватися за природними властивостями грунтів, тобто за їхніми балами бонітету.

Для того, щоб провести оцінку земель України, потрібно знати основні характеристики земельного фонду. Відповідно до даних Держ-комзему України, наша держава володіє потужним потенціалом земельних ресурсів. Із 60,3 млн га майже 70% займають сільськогосподарські угіддя, 17% - ліси. Біля 4% території України (2,3 млн га) - це селітебні території. На початок 2001 р. 78,1% площі сільськогосподарських угідь складала рілля, 13,1% - пасовища, 5,6% - сіножаті, 2,2% - багаторічні насадження. Розглядаючи динаміку сільськогосподарських угідь, слід відмітити, шо площа ріллі зменшилась майже на 1,5%, сіножатей - на 1% за рахунок росту площ пасовищ на 1,8% і багаторічних насаджень - на 0,7%. Проте використання земельного фонду на території України неоднакове, що зумовлено різною продуктивністю ґрунтового покриву в різних природних зонах (табл. 10). У таблиці в графі "Сільськогосподарська освоєність" показано відношення площі сільськогосподарських угідь до загальної площі зони, та лісистість - це відсоток лісів до загальної площі зони .

39


РОЗДІЛ 2

Показники

Співвідношення с/г угідь багато

природокористування і покраще'ннТГ™™™" 3 Мегою °™ —подареькихугідьвуГа,       еколопчної ситуації, площу сі

рахунок до 10-12% земл запГіЗМЄНШИ™  60-65%, збшьщивц.
Зпдно з атроеколопчною оі   
°"0Х0Р0НН0Г0 "Речення,
землеустрою УААН, озиму
nue°" ™°Ю Земель- проведених Інститутоіі
27 млн та з балом бон.тету зем ™« М°ЖНЗ виР°ати „а площі б
11 млн та - 44 бали, ячмшь    2
8 L  '     "7-, ЖИ™ "відно „а пл01а
44  бали, кукурудзу - , 7,5 млн га   Т « 42 баЛИ' Овсс - Ю.6 «™ та
6 балш, картоплю - 2,8 млн та    «
R ' соняшник - 14,3 млп га

Цукрові буряки 7 млн та - 52 бали3 ЛЬ°Н " °'8 млн га " 58

 ЗЄМель в СІЛьсько  Ж"ОтшУ на Родючост, гРу„_

На даний —      господарському __ПЯЦ1И тів. Вона залежить, в першу

УгідГлокни™, 'яїимГГрГе,:ГРИСТаННЯ «-ськодарсь1;;;
земл,, значною мірою зумовлююче? еколого-економ1чН„й етан

™н„икш, в йльшост, заГжать в« якЬосДтГпоПРИРОДНИХ '  З метою захисту законних і» °СТ" Родюч°ст' Фунтів, правовідносин у ,штаннях ОЦ1Інт» держави та щших суб.ЄІСГ1в

оподаткування та Р„„Ку земель Вепхп' Ш°РМацІЙНОГО забезпечення
Закон України "Про оцінку
У™™0Радою УкРа™ прийнятий
проведення оцінки земель, професій
ВИЗНаЧа€ пРавов1 засади

оцінки земель в Україш8. Професш«°' оцшочної діяльності у сфер 40

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічпі аспекти)

Тому базою будь-якої оцінки земель € бонітування грунтів як основа оцінки їхньої продуктивності. Завдання бонітування - дати якісну оцінку грунтів, рівню їхньої потенційної родючості. Тобто при проведенні бонітування ґрунтів визначається наскільки один ґрунт краще за інший для вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури. Відмінність ґрунтів характеризують у відносних якісних показниках - балах. Бонітування грунтів - це показник їхньої родючості, виражений у балах. Бал бонітету - це інтегральний показник різноманітних ознак і властивостей ґрунтів.

Проте продуктивність ґрунтів зумовлена не лише їхніми природними властивостями, а й агрокліматичними показниками, морфологічними характеристиками рельсфу та іншими параметрами компонентів природи. Тому бонітування передує сільськогосподарському районуванню території з виділенням таксономічних одиниць різного рангу (від зони до району). Метою такого районування є інтегральна оцінка всієї різноманітності природно-економічних умов і виділення територіально однорідних регіонів. Проведене на території України природно-сільсько-господарське районування базується на обліку природних умов і зумовлених ними особливостях сільськогосподарського виробництва, а також на інших видах районування (агрокліматичному, агрогрунтовому, ландшафтно-екологІчному, сільськогосподарському тощо). Проведене за участю спеціалістів Інституту землеустрою УААН, ННЦ "Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені О. Н. Соколовського" УААН, Українським відділом державного науково-дослідного інституту земельних ресурсів природно-сільськогосподарське районування в 1976 р. уточнювалось в 1987 і 1993 pp. У межах України виділено п'ять природно-сіпьськогосподарських зон і дві гірські області. У їхніх межах виділено 19 провінцій, 32 округи і 200 природно-сільськогосподарські райони.

У межах цих природно-сільськогосподарських районів проводилось бонітування ґрунтів в 1993 р. і грошова оцінка земель в 1995 р. Основною одиницею бонітування і грошової оцінки була агровиробнича ірупа, яка об'єднує ґрунти з близькими якісними і виробничими характеристиками. Таких агровиробничих груп у межах України було виділено 222, перелік яких затверджено Міністром сільського господарства УРСР у 1976 р. Зважаючи на значні відміни кожного з природно-сільськогосподарських районів за властивістю ґрунтів і продуктивністю та структурою ґрунтового покриву, агрокліматичними, геоморфологічними та іншими характеристиками, урожайність сільськогосподарських культур на одній і тій же агровиробничій групі в різних  природно-сільськогосподарських  районах  може  бути  різною,

 41


РОЗДІЛ 2

тому одна Й та ж агровиробнича група може мати різні бали бонітет цих районах. У зв'язку з цим, для кожного природно-сільськогоспоп ського району розробляються шкали бонітету грунтів (табл. 11).         

Ті

Бали бонітету, природний урожай (бонітетна урожайність), натуральний податок

Природний урожай

16,4

Tt

12,4 20,4 21,7 11,9 18,2 16,0 І 6.9 16,9 22,6 17,8 13,0 18,0 21,7 20,9 18,0 17,3 19,5 23,0 15,0 20,4 24,4 23,5

14,6 ,. .
1__ і         41                    18,2                      6

Цінність грунтів оцінюється за їхньою природною родючістю. Для прикладу в табл. 12 за даними ННЦ "Інституту ґрунтознавства і агрохімії О. Н. Соколовського" наведена урожайність сільськогосподарських культур на найбільш поширених грунтах Львівської області. Як видно з табл. 12, найвища природна родючість чорноземів типових спостерігається на ґрунтах, які характеризуються найвищим балом бонітету. Найменш родючі є сильнозмиті сірі лісові грунти і дерново-буроземно-підзолисті грунти, в яких і найнижчий бал бонітету (від 13 до 15 балів). 42    .

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Таблиця 12

Природна урожайність основних сільськогосподарських культур на найбільш поширених грунтах Львівської області (ц/га)

,--—

з/п

-——-Типи грунтів

Зернові

Озима пшениця

Ярий ячмінь

Цукр. буряк

Картопля

Льон

1

Дерново-підзолисті супіщані

14,6

15,3

20,6

149

70

6,5

2

Ясно-сірі і сірі опідзолені

легкосуглинкові

21,5

21,8

31,2

156

71

7,8

3

Ясно-сірі І сірі опідзолені слабозмиті легкосуглинкові

18,2

18,7

26,4

178

60

5,6

4

Ясно-сірі і сірі опідзолені середньозмиті легкосуглинкові

11,6

12,6

16,8

218

-

5,1

Ч

Темно-сірІ опідзолені легкосуглинкові

22,8

23,8

33,1

178

74

б

Темно-сІрі опідзолені і чорноземи опідзолені слабозмиті легкосуглинкові

19,8

20,8

28,8

161

83

7,6

7

Темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені середньозмиті легкосуглинкові

12,9

139

18,7

84

-

5,9

8

Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані

23,4

24,5

34,1

194

79

9,2

9

Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані слабозмиті

22,1

23,1

32,2

173

62

8,6

10

Чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані середньозмиті

14,2

15,0

20,6

120

-

-

11

Лучні та слабосолонцюваті і слабоосо-лоділі відміни легкосуглинкові

23,4

22,8

24,1

185

80

10,0

12

Ясно-сІрі і сірі опідзолені глеюваті супіщані

13,9

15,6

20,2

137

44

6,0

13

Ясно-сірі і сірі опідзолені глеюваті легкосуглинкові

14,5

16,3

21,1

139

48

7,5

14

Ясно-сірі і сірі опідзолені глеюваті сильнозмиті легкосуглинкові

7,9

8,8

11,5

74

24

3,6

15

Дернові глибокі неоглесні і глеюваті та їх опідзолені відміни супіщані

17,2

16,7

25,0

-

-

-

16

Дернові глеєві карбонатні середньо-суглинкові

21,5

20,4

31,2.

-

-

-

17

зуроземно-підзолисті, дерново-буроземно-підзолисті неоглесні і глеюваті незмиті і слабозмиті легкосуглинкові

8,6

10,2

-

-

48,0

5,0

18

урі гірськолісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі щебенюваті :лабозмиті легкосуглинкові

10,6

12,9

-

-

60

5,1

43


РОЗДІЛ 2

Для порівняння: урожайності зернових культур (без кукурулч природною родючістю грунтів за середніми обласними балами боні у табл. 13 вибрано регіони зі значною відмінністю ґрунтового покор Негативний висновок, як показують дані таблиці, полягає в тому   ' урожайність на дослідах без добрив значно вища, ніж Урожайніст" отримана протягом 1961-1970 pp. і в 2002 р. Це підтверджує недоскон лість усієї системи землеробства, яка зумовлена незадовільним обробі ком грунту, високою забур'яненістю полів, поганою постановкою насік ницької справи. Тому не завжди цінність високобонітетних родючж ґрунтів при такому веденні землеробства може перерости у кількісний вираз ц/га урожаю сільськогосподарських культур. Наведені в табл. 15 шкали бонітету ґрунтів за врожайністю зернових не завжди відповідають дійсності й тому урожайність сільськогосподарських культур не може бути основою для бонітетної та якісної оцінки земель7.

Таблиця ІЗ Урожайність зернових (без кукурудзи) по окремих регіонах (ц/га)7

Адміністративні області

На дослідах без добрив (1966-1991 p.p.)

Статистичні (1961-1970 p.p.)

Статистичні (2001 р.)

Житомирська

20,1

11,1

19,9

Львівська

20

14,9

20,3

Івано-Франківська

23,2

14,6

21,3

Луганська

26,3

16,4

23.3      _

Полтавська

27,3

17,8

26,9

Черкаська

27,4

21,4

31,0   __

Одеська

28

19,3

31,7 __

Кіровоградська

29,8

20,2

35,0

Харківська

30,1

18,7

За даними Ради з вивчення продуктивних сил України всі земл України на площі 60,3 млн га за грошовою оцінкою на 1. 01. 1997 року за нормативами в Україні коштують 1575,5 млрд грн або 334,7 млр доларів США. Коли ж перерахувати вартість земель України за норм тивами, прийнятими у ФРН, вона становитиме 3904,7 млрд дол.

У табл. 14 наведена грошова оцінка сільськогосподарських за даними бонітування фунтів у 1993 p., з якої видно, що 1 га сільсь господарських угідь на 1.01.2002 р. коштував 8733 грн, а Р1ЛЛ 9204 грн. Причому найбільш родючі й відповідно, найдорожчі сільсь господарські угіддя Черкаської області, де найбільші площі висо бонітетних чорноземів типових, бал бонітету яких коливається в ме 90-95%, а вартість 1 га - 11652 грн

44      .

 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Таблиця 14 Грошова оцінка земель України

№ з/п


1

—-——

Назви

адміністративно-територіальних

одиниць

Грошова оцінка І га, грн

Сільськогосподарських угідь - загалом

у т. ч. ріллі

станом на 1.07.95 р.

з урахуванням індексації станом на 1.01.2002 р.

станом на 1.07.95 р.

з урахуванням Індексації станом на 1.01.2002 р.

Автономна Республіка Крим

4845

11943

4387

10814

Вінницька

4140

10205

3927

9680

Волинська

3235

7974

3555

8763

4

Дніпропетровська

3514

8662

3862

9520

5

Донецька

3848

9485

4138

10200

IS

Житомирська

2533

6244

2444

6024

7

Закарпатська

2838

6996

3115

7678

8

Запорізька

3703

9128

4018

9904

9

Івано-Франківська

3119

7688

3392

8361

10

Київська

3761

9271

3796

9357

11

Кіровоградська

3519

8674

3811

9394

12

Луганська

2748

6774

3149

7762

13

Львівська

2783

6860

3161

7792

14

Миколаївська

29S1

7348

3130

7715

15

Одеська

3296

8125

3338

8228

16

Полтавська

3864

9525

4121

10158

17

Рівненська

3376

8322

3729

9192

L

Сумська

3126

7706

3494

8613

Тернопільська

3546

8741

3768

9288

20

——

21

-——

22і

-—

23

——-,

24

~——А

2l

——

Харківська

3471

8556

3860

9515

Херсонська

3995

9848

4108

10126

Хмельницька

3981

9813

4096

10097

.Черкаська

4583

11297

4727

11652

Чернівецька

4012

9890

4038

9954

.Чернігівська

2666

6572

2900

7149

_Київ

5210

12843

2592

6389

Севастополь

13396

33021

47Ї8

11630

.Разом по Україні

3543

8733

3734

9204

45


РОЗДІЛ 2

У табл. 15 наведені дані бонітету і природний (бонітетний) урожай України по адміністративних областях. При середньому балі бонітету 41, найвищою бонітетною оцінкою характеризуються ґрунти Черкаської області (55 бали), а найнижчою (27 балів) - Житомирської області.

Дані табл. 15 підтверджують тісний зв'язок балів бонітету з урожайністю зернових культур.

Таблиця 15 Шкали бонітету грунтів за урожайністю

Урожайність зернових, ц/га

Бали

Урожайність зернових, ц/га

Бали

50

100

27

54

49

98

26

52

48

96

25

50

47

94

24

48

46

92

23

46

45

90

22

44

44

88

21

L    42

43

86

20

40

42

84

19

38

41

82

18

36

40

80

17

34

39

78

16

32

38

76

15

30

37

74

14

28

36

72

ІЗ

26

35

70

12

24

34

68

11

22

33

66

10

20

32

64

9

18

ЗІ

62

8

16

30

60

7

14

29

58

6

12

28

56

5

10

При урожайності більше 50 ц/га грунт оцінюється в 100 балів

Всезростаюче відчуження сільськогосподарських угідь під будівництво промислових, рекреаційних, транспортних об'єктів тощо вимагає визначення втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню. У зв'язку з цим, Постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17 листопада 1997 р. затверджено порядок визначення цих

46

 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

втрат який базується на бонітетній оцінці грунтів земельних ділянок, що вилучаються з сільськогосподарського виробництва. Ці втрати визначаються за формулою:

Бд     „.

Рв = І7дхНех — х Кінт, де Бо

Рв - розмір втрат в тис. гривень;

Пд - площа ділянки, яка вилучається з сільськогосподарського

вжитку;

Бд - бал бонітету ділянки, яка вилучається;

Бо - середній  бал  бонітету адміністративної області, в якій

знаходиться ділянка;

Кінт - коефіцієнт інтенсивного використання сільськогосподарських угідь землеоціночного району, в якому знаходиться ділянка, що планується під вилучення з сільськогосподарського використання.

Кінт - це відношення показника диференщйного доходу оцінки ріллі землеоціночного району, де розташована земельна ділянка, яка відноситься до аналогічного показника загалом по адміністративній області. Величина Кіюпу розрахована для всіх існуючих в Україні природно-сільськогосподарських районів, а нормативи втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, є у додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 1279 і наведені в табл. 16.

Тривале ведення екстенсивного сільськогосподарського виробництва гонитва за освоєнням цілинних земель у другій половиш минулого століття зумовили наявність значних площ деградованих земель і малопродуктивних земель, введення сільськогосподарського виробництва на яких малоефективне і, в більшості випадків, нерентабельне. Площа таких земель у межах України зараз складає понад бмлнга (дані Інституту землеустрою УААН за 2000 р.). Складність і важливість земельної та аграрної реформ та їх швидкоплинність практично неуможливило їх безпомилкове і безболісне здійснення. І однією з таких помилок є розпаювання і передача у власність селянам деградованих . малопродуктивних земель. У зв'язку з браком коштів, селяни не можуть застосовувати на них потрібні агротехнічні та агромеліоративні заходи, що зумовлює в свою чергу, значне зменшення ефективності використання земель, ускладнює екологічну ситуацію, посилює ступінь дорадиш и нерідко приводить до деструктивних змін в ґрунтовому покрив, та навіть до формування територій типу бедленду.

47


РОЗДІЛ 2

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екологічпі аспекти)

Таблиця 16

Норматив» втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню

Регіон

Рілля

Багаторіч. насадж.

Сіножаті

Пасовища

Автономна Республіка Крим

96,59

415.26

20,77

20,09

Області:

Вінницька

108,25

579,99

28,58

25,44

Волинська

1 і 0,64

180,13

92,28

74,02

Дніпропетровська

22,37

145,53

20,3

20,64

Донецька

91,04

320,46

26,4

26,13

Житомирська

80,8

652,9

74,34

56,89

Закарпатська

135,58

342.48

81,76

62,91

Запорізька

69,37

148,38

17,48

15,82

Івано-Франківська

111,19

135,52

34,36

34,36

Київська

116,74

615,34

69,34

43,31

Кіровоградська

82

95,37

24,19

20,67

Луганська

65,89

371

37,62

18,84

Львівська

109,55

142,53

45,9

42,4

Миколаївська

65,78

230,94

17,37

17,04

Одеська

75,36

289,76

27,73

19,22

Полтавська

95,4

288,48

36,25

25,47

Рівненська

121,1

197,75

89,49

59,22

Сумська

97,47

195,32

50,59

33,04

Тернопільська

124,58

198,58

54,57

40,12

Харківська

86,25

322,74

24,84

20,18

Херсонська

77,43

232,44

13,71

12,62

Хмельницька

107,92

378,48

34,43

ЗО

Черкаська

122,95

331,96

57,17

23,85

Чернівецька

139,94

574,3

43,52

32,33

Чернігівська

93,33

156.7

67,48

52,36

м. Київ

116,74

615,34

69,34

43,31

м. Севастополь

96,59

415,26

20,77

20,09

У зв'язку з цим, Інститутом землеустрою УААН розроблена концепція консервації деградованих і малопродуктивних земель з метою стабілізації екологічної ситуації в районах їхнього поширення шляхом оптимізації співвідношення різних видів сільськогосподарських угідь (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) і лісових масивів. Для цього пропонується проведення двох видів консервації: консервації-трансформацІЇ чи консервації-реабІлітації. Географія земель, які потребують консервації, їхня площа та типи деградації наведено в табл. 17.

48

 

Таблиця 17

Усього                  1

unnd ітоїш оіг %

DO

26,75

9,82

20,60

6001

19,46

24,65

ґ-

17,40

16,42

12,37

ичч

21,24

17,27

18,15

11,01

32,03

15.04

19,48

18,02

10,64

4,94

6 31

15,71

чиил химяоави -оизоішчмиіо плоїш оіґ %

19.93

8,41

ґ-

,48

15,78

16,92

2

19,35

91 II

13,57

10,73

11,40

66 £ 1

14.54

14,53

8,92

22,22

3,10

12,31

6,73

14,39

£Е'6

17,86

4,04

г-

гі

чизмзє іптоіш

ІОІІЯІ/ЕІВЕ  ОІГ %

SO

13,74

6,42

7,04

6,67

12,19

9,05

2,65

15,97

5,10

8,09

8,92

8.20

8,17

11,9

=

6,78

10,38

г-

а

5,19

12,12

і 0,96

6,53

10,47

2,66

8,51

E

358,4

170,0

141,8

213,1

323,3

269.9

0,96

434,1

227,5

219,3

218,9

178,4

292.7

376,5

195,0

208,2

53,0

129,9

163,1

345,0

226,0

136,5

84,8

85,1

5133,7

І

о

S

Е о

h м ,'шизе інзн -podges онішонхаі.

=

38,7

12,3

Of

о

133,1

я к-

w

S

н

iHsmAx) ifuouog

ГЛ

r

V

-

2,3

20,7

0,9

я-

32.3

г

•о

о

119,9

ШЗЬОІГОдЕЕ

1 masrairoaratfou

Ч1

25,4

0,8

88,9

35,6

26,3

-

8,0

30,7

ч-

13,8

4,8

2,4

98,6

15,0

4,4

-

25,4

590,0

орні землі

чіоаваотноігаз

z

154,8

30,7

38,6

18,0

0,3

0.6

30,1

10,3

50,1

10,4

108,2

2,0

г~-

462,4

о

66,7

35,9

20,8

3,4

0,4

8,9

38,3

12,9

46,9

-

•а

36,8

Е'О

-

г-,

301,4

ані і малопродуктивні

чізпгиіочігфзіг

о»

4,4

її

0,1

»

0,8

0,2

2,0

I'll

0,7

155,6

чізішмс

DO

27,4

116,5

46,3

107,1

228,8

35,5

226,0

58,5

210,3

139,2

105,9

187,5

240,2

55,0

97,6

25,5

115,5

127,0

56,6

199,6

116,2

49,1

19,3

2631,5

5,3

-

7,4

Ч-

0,3

10,5

5,6

3,4

Е'О

2,4

5

0,2

2.4

о"

5

тяга з иииьисіізи

-ОІҐЛНВСІІ И1МЖЕЗ

23,1

10,9

31,2

2,0

33,7

3,6

ай

6,0

13,4

62,4

12,4

о

27,3

241,0

а

о ч

ез

с.

U

а

Світна moihfidun -oirAned ним 3if

0,3

r-

56,1

«

5,4

76,8

-

о

34,6

7,9

10,8

1,7

15,0

28,2

43,3

12,6

гч

33,7

«г

9,0

22,4

-

397,4

1        Площа на 1.1.2000р.

Efinnd

T

1204.5

1730,5

688,0

2112,1

1660,9

1094,8

199,8

1894,6

408,5

1385,3

1772,9

1372,5

840,2

1695,4

2075,1

1772,1

649,8

І 284,7

864,1

1956,9

1 770,8

1254,2

1282,3

339,8

1348,0

11,0

32669,9

ВИЛОії МЧЗСІИГОІІ

-лхіоячзчіґю

ГЛ

r-

2020,0

1067,2

2513,6

2048,5

1595,2

464,0

2243,1

636,8

1676,1

2043,6

1920,0

1275,5

2013,1

2591,8

2186.2

936,9

1710,1

1055,4

2423,8

1969,8

1570,4

1456,1

474,5

2107,7

26,4

"і. г)

00

енчідшс

rs

2608,1

2649,2

20 4,4

3192,3

2651,7

2982,7

1275,3

2718,3

1392,7

2810,0

DO

ч-

2668,3

2183,1

2458,5

3331,3

2875,0

2005,1

2383,2

1382,4

3141.8

2846,1

2062,9

2091,6

809,6

3192,4

83,6

86,4

60354,8

Адміністративні утворення

-

Автономна 1'еспубліка Крим

Області

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

о

а §

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

S

І

X

Черкаська

а

а

Щ

З"

Чернігівська

м. Київ

м. Севастополь

Україна


РОЗДІЛ 2

У зв'язку з використанням в сільськогосподарському виробництві тривалий час деградованих і малопродуктивних земель, з застосуванням екстенсивного введення сільськогосподарського виробництва, ефективність використання земельних ресурсів України значно нижча, ніж у розвинутих країнах світу (табл. 18). Тому І не дивно, що 1 га годує в ФРН 8 чоловік, в Японії - 26,5 чоловік, а в Україні - лише 1,5 особи. А якщо поглянути на продуктивність праці, то вона на наших родючих грунтах у 4 рази нижча, ніж в США, понад 5 раз нижча, ніж у Бельгії. І це дані лише за 1990 р. Зараз, без сумніву, результати ще більш плачевні.

Таблиця 18

Порівняльна ефективність використання земель в Україні та деяких розвинутих країн світу в 1990 р.

Отримано

продукції з

1 га, в дол

США

Годує

Сільськогосподарські угіддя

вт. ч. рілля, млн га

1 га

ріллі, осіб.

Країна

І працівник сільського

Загалом млн га

Розора-

кість, %

413,

54,9

35.9

580

США

11,9

7.3

61,3

2650

.0

50

ФРН

ї,0

45,

8900

16.

60

Нідерланди

1,5

0,8

50.

3750

100

Бельгія

2,6

80.0

150

40

Данія

2,4

90.0

1875

2.0

20

Фінляндія

5,4

4,2

75.8

1250

26.5

-Японія

42,03

33,5

79,8

450

1.5

19

'країна

Аналізуючи Земельний кодекс України, слід звернути увагу на

ряд статей.

Ст. 1 визначає землю України, як її "основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави". Проте "Національна програма охорони земель", прийнята кілька років тому, залишилася програмою на папері. Така ж доля і "Заходів шодо реалізації Основних напрямків земельної реформи в Україні на 2001-2005 pp.". Згідно з пунктом 16 цих Заходів, потрібно оновити матеріали ґрунтових обстежень сільськогосподарських угідь, витрати на проведення яких складають 27 млн грн з місцевих бюджетів. Знаючи важливість виконання цих робіт, за допомогою яких можна було б оцінити сучасний стан ґрунтового покриву України, поширення деградаційних процесів, зниження родючості ґрунтів у зв'язку з різким зменшенням у них поживних речовин тощо. На 50

 Грунти України та їхня оцінка (географо-екопогічні аспекти)

даний час для виконання цих робіт практично не виділено будь-яких коштів. Але вони необхідні хоча б для оновлення ґрунтових карт у тих районах, де інтенсифікуються процеси деградації. Не розпочаті, згідно з даними Заходами, і роботи з визначення оцінки і стану земель шляхом розробки і затвердження нормативно-правових актів з питань удосконалення і здійснення моніторингу земель, роботи щодо фонового моніторингу земельних ресурсів тощо.

Контрольні завдання

  1.  Яке місце і значення мають грунти України?
  2.  Які основні типи грунтів поширені в Україні?
  3.  Який екологічний стан ґрунтів у вашому регіоні?

З якою метою необхідно повторення великомасштабного ґрунто
вого обстеження?

  1.  Що таке консервація земель і яка мета її проведення?
  2.  Які види деградації ґрунтів найбільше поширені в Україні?

Дискусії та обговорення

Раціональне використання земель неможливе без їхньої постійної охорони. Тому слід вважати вчасним вихід у світ у червні 2003 р. Закону України "Про охорону земель". У ньому вперше наведено детальний перелік заходів, які б покращували сучасний стан ґрунтового покриву і забезпечували оптимізацію землекористування природних ресурсів. До них відносяться:

розширене   відтворення   родючості   ґрунтів,   покращення   їхніх
агровиробничих властивостей;

попередження деградації, забруднення чи засмічення ґрунтів;

запобігання  втрат  продуктивних  (особливо цінних)  ґрунтів,  у
першу чергу шляхом виведення їх із сільськогосподарського вжитку
(під будівництво промислових підприємств, транспортної мережі тощо);

переважання   екологічних   інтересів   щодо   збереження   якості
ґрунтів над економічними;

відшкодування  втрат,   заподіяних   ґрунтовому  покриву,  в  т. ч.
компенсація за руйнування ґрунтів;

економічне  заохочення   землевласників   І   землекористувачів   у
охороні і раціональному використанні ґрунтів шляхом надання їм пільг
(кредитних, звільнення  від податку на землю тощо) та розширення
бюджетного фінансування відновлення родючості грунтів;

51


РОЗДІЛ 2

- допомога   держави   в   запровадженні   економічного   (альтер
нативного) землекористування шляхом надання цінових надбавок на
екологічно чисту продукцію;

- термінова консервація деградованих і малопродуктивних земель.
Останнє питання стоїть досить гостро, про що свідчить виданий на
каз Держкомзему України від 17 жовтня 2002р. № 175 "Про порядок кон
сервації земель", погоджений з Міністерством аграрної політики. Мініс
терством екології і природних ресурсів та Президентом УААН І зареєст
рований у Міністерстві юстиції України 14 лютого 2003 р. Незважаючи
на те, що даний наказ діє вже понад рік, реальних здобутків у питаннях
консервації земель немає й  сьогодні.  Прогресує  ерозія,  виснаження
поживних речовин, погіршується агрофізичний стан грунтів тощо.

Найактуальнішим є повторне великомасштабне картування грунтів. Лише за його допомогою держава і власники-землекористувачі зможуть отримати об'єктивну інформацію про сучасний стан земельних ресурсів з оцінкою агровиробничих властивостей для їхнього раціонального використання. Матеріали повторного обстеження ґрунтів дадуть змогу оцінити екологічні наслідки аграрної реформи, відіграють важливу роль в охороні грунтів, оскільки новий землевласник дістане змогу планувати агротехнічні та агромеліоративні заходи відповідно до сучасного стану ґрунтового покриву. Тільки після повторного фунтового обстеження землевласники зможуть отримати сертифікат якості фунтів за ступенем родючості, деградації та за його допомогою провести оцінку їхньої сприятливості для вирощування різних сільськогосподарських культур. Крім того, базуючись на нових даних про фунти, відповідні органи зможуть провести нове бонітування фунтів та наступну їхню грошову оцінку. Наявні зараз матеріали якісної та грошової оцінки фунтів значною мірою не відповідають дійсності, оскільки вони базуються на результатах обстеження фунтів до 1990 р. та економічній оцінці земель 1985 р.

З прийняттям Земельного кодексу України та Указу Президента "Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 pp.", що інтенсифікувало розвиток законодавчої бази у сфері реформування земельних відносин, на розгляд Верховної Ради України станом на середину 2003 р. подано біля 40 проектів законодавчих актів. Основні з них - "Про фермерське господарство", "Про охорону земель", "Про землеустрій" прийнято Верховною Радою у 2003 р. Деякі прийнято за основу у першому чи другому читанні й уточнено, тобто нормативно-правове забезпечення проходить нормально. Але виконання прийнятих законодавчих актів далеке від проголошених законів. Прикладів багато.

52        '

 Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти)

Наведемо один із них. У Законі "Про охорону земель" сказано, що
повторне обстеження фунтів проводиться за рахунок державного
бюджету. Проте ні одна організація, яка може виконувати цю роботу, у
2004 р. не отримала навіть мінімум коштів державного фінансування.
V

Усі 6,9 млн громадян України, які отримали свої паї, середній розмір яких становить біля 4,2 га з вартістю кожного біля 30 тис. гривень, чекають на повторне фунтове обстеження, за результатами яких вони отримають конкретні і достовірні величини фунтового потенціалу своїх земельних ділянок.

Контрольні завдання

  1.  Які заходи для покращення сучасного стану фунтового покриву
    застосовуються у вашому регіоні?
  2.  Які економічні стимули необхідні для проведення повторного ве
    ликомасштабного картування фунтів?
  3.  Як інтенсифікувати розвиток законодавчої бази у сфері реформу
    вання земельних відносин і охорони земель?
  4.  Які пільги будуть найбільш ефективними для раціонального вико
    ристання земель та охороні фунтів?

Література і законодавство

  1.  Атлас почв Украинской ССР. - К.: Урожай, 1979. - 160 с.
  2.  Данилишин Б. М., Дорогунцов С. /., Міщенко В. С. та інші. При
    родно-ресурсний потенціал розвитку України. - К., 1999. - 715с.
  3.  Земельні відносини в Україні. Організаційно-правовий механізм /
    Під ред. А. Даниленка. - К.: КІС, 2001.
  4.  ДобрякД. С, Канаш О. Л., Розумний. А. Класифікація та еколо-
    гобезпечне використання сільськогосподарських земель. - К.: Вид-во
    Інституту землеустрою УААН, 2001.
  5.  Новаковскип Л. Я., Канаш О. /7., Леонець В. О. Консервація дегра
    дованих і малопродуктивних орних земель України // Вісник аграрної
    науки. - 2000. - № 11. - С. 54-59.
  6.  Почвьі Украиньї и повьішение их плодородия. Т. 1: Зкология, ре-
    жимьг и процессьі, классификация и генетико-производственньїе аспек-
    тьі / Под ред. Н. И. Полупана. - К.: Урожай, 1988. - 294 с.
  7.  Стратегічні питання розвитку сільського господарства України. -
    К., 2002.
  8.  Закон України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 р. 7/ Уря
    довий кур'єр. - 2004, 13 січня.

 


РОЗДІЛ З

Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

1.   Сільськогосподарський   виробничий   процес   зумовлений органічним взаємозв'язком таких двох факторів, як землі і праця.

Маючи на увазі саме сільськогосподарське виробництво, К. Маркс зазначав, що в ньому "труд не единственньїй источник производимьіх или потребительньїх стоимостей, вещественного богатства. Труд єсть отец богатства, как говорит Уильям Петти, земля - его мать".'

Як уже зазначалося, головна цінність грунтів як природного ресурсу -це їхня здатність родючості. Вона буває двох різновидів: 1). природна родючість та 2). економічна родючість. І якщо перша носить об'єктивний характер, то друга означає якість, яку грунти одержали внаслідок прикладання до них праці людини (суб'єктивний фактор). Природна родючість зумовлюється довготривалим природним процесом накопичення гумусу. Економічна родючість змінюється швидше і залежить від способів використання ґрунтів, властивостей вирощуваних сільськогосподарських культур, рівня агротехніки, кількості та складу внесених добрив та інших соціально-економічних факторів. Тому, хоча родючість грунтів є переважно базовим об'єктивним показником, вона значною мірою пов'язана і з факторами суб'єктивного характеру. Ось чому основу взаємозв'язку між людиною та природним середовищем складає процес праці. У сучасних кризових умовах в аграрному секторі цей взаємозв'язок стає особливо важливим; свій безпосередній зміст він реалізує в межах раціональності сільськогосподарського землевикористання. Як зазначав М. І. Краснов, саме вимога раціональності використання землі складає головну сутність земельного права. І, насамперед, це відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном (навіть нерухомим) покладається на автономну волю суб'єкта права," а раціональність використання земель сільськогосподарського призначення   означає  не   що  інше,  як трудову діяльність,  яка  с екологічно обгрунтованою і найбільш доцільною.3

1 Маркс К. Капитал. Т. І // Маркс К., Знгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - Т.23. - С. 52.

2 Див.: Правовьіе проблеми ращюнального использования и охраньї сельскохозяйст-
венньїх земель // Государсгво и право. - 1998. - № 4, - С. 43.

3 Детальніше див.: Титова Н. Н. Продовольственная проблема: земля, труд (правовне
аспектьі). -Львов: Вища школа, 1989.-С. 95-110.

 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

У сільському господарстві праця, відокремлена від землі (якщо йдеться про вирощування сільськогосподарських культур), є нереальною абстракцією. Ось чому сільськогосподарська праця є нічим іншим, як землевикористання. Вона характеризує трудову діяльність працівників усіх аграрних структур, незалежно від форм власності на землі. Водночас, землевикористання не є самоціллю, а лише засобом одержання певної сільськогосподарської продукції рослинництва. Отже, землі та праця на них є основними і безпосередніми факторами вирішення продовольчої проблеми. Термін "землевикористання" слід відрізняти від традиційного терміну "землекористування", який вживається в двох аспектах: а) як один із елементів (правомочностей) права власності на землі і б) як самостійний правовий інститут - постійного користування земельною ділянкою (зараз - переважно землями державної або комунальної власності).

Суверенність держави може бути забезпечена лише тоді, коли у ній буде вирішена основна життєзабезпечувальна проблема - продовольча. Тому раціональність і ефективність аграрного землевикористання стають зараз завданнями першочергового значення, які до того ж повинні вирішуватись за умов становлення нових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Землеробство - процес об'єктивно природний, але він не можливий без втручання в нього людини.

Земля - матеріальна передумова процесу праці. Вона - природне тіло, яке "з огляду на переважаючий сільськогосподарський характер економіки країн, що розвиваються, забезпечує рівночасно і працю, і основний фактор виробництва та головне джерело національного багатства".1

Таким чином, можна констатувати наявність об'єктивного процесу нерозривної єдності земельних і трудових відносин у процесі сільськогосподарського виробництва. З цим значною мірою пов'язані, як ми бачили, особливості земель сільськогосподарського призначення як об'єкту земельних правовідносин. У зв'язку з цим, 1.1. Евтіхієв ще у 1923 р. писав: "Для земельного права характерний не спосіб правового регулювання (договірний або односторонній) і не суб'єкти правових відносин, а той оречевлений об'єкт - земля, призначенням якого є максимальне виробництво продуктів"." Не дивлячись на деяке применшення суб'єктного фактору, який тут є особливим і конкретно вираженим - селянство (у різних організаційних формах) та відсутність екологічного обумовлення "максимального виробництва продуктів", цей висновок в основі своїй є правильним дотепер.

За кращий розподіл землі. Виклик аграрної реформи. - Львів, 1998. - С. 8. Евтихиев И. И. Земельное право. - М., Пт, 1923. - С. 24.

55


РОЗДІЛ З

Що ж стосується трудових відносин, що реалізуються через працю з використанням природних властивостей родючості грунтів, то вони є особливим видом трудових відносин, які не вписуються в їхнє загальне розуміння, закріплене в Кодексі законів про працю. Особливості сільськогосподарської праці є настільки істотними, що потребують І нетрадиційного галузевого правового регулювання.

Аналізуючи концепцію розвитку земельного законодавства, Ю Г. Жаріков дійшов висновку, що за нових економічних умов предмет земельного права не можна обмежувати порядком надання та вилучення земель, визначенням прав і обов'язків землекористувачів. Предметом сучасного земельного права, на його думку, слід вважати також і відносини щодо привласнення наслідків праці землевикористувачів.

Земельний кодекс України 2001 р. теж засвідчує розширення предмету правового регулювання земельного права. Він, зокрема, широко регламентує питання використання земель у сільськогосподарських цілях Держава перестала бути лише владним сувереном стосовно землевикористувачів, а й сама перетворюється на господарюючого партнера.

2. Землі в сільському господарстві - основний і незамінний засіб виробництва. Тому всі основні виробничі процеси у ньому, на відміну від промисловості, де земля - лише просторовий базис, органічно пов'язані з безпосереднім використанням їхньої природної речовини - гумусу.

Ґрунти - особливе природи о-історичне тіло, в якому закладений потенціал родючості. Тому за суттю, коли йдеться про землі сільськогосподарського призначення, найбільш правильним буде говорити про грунти 3 ними асоціюються поняття "рілля", "орні землі". Не випадково що науково в усьому світі поняття "земля" (в широкому розумінні) і

"ґрунти" різняться.

Видається, що і наш державний стандарт "Охорона природи. Земля. Терміни і визначення" повинен не обмежуватись лише всебічним визначенням поняття "земля", а передбачати також і визначення понять "грунти", "гумус"- Проте, умовно для розуміння поняття "землі сільськогосподарського призначення" можна оперувати і терміном "землі". У сільському господарстві праця людини прикладається до земель (грунтів) з метою раціональної експлуатації їхньої природної властивості - родючості.

Враховуючи, що землеробство як трудовий процес використання природних властивостей земель охоплює не лише біологічні, але й соціальні аспекти, видається за необхідне проведення певної

1 Див.іКонцепцииразвитияроссийского-їаконодательсгва. - М., 1998.-С. 169-171.
56 '

 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

правової спеціалізації норм не лише земельного, аграрного, а також і трудового законодавства у цін сфері.

Отже, сільськогосподарська праця як особливий і специфічний вид праці проявляє себе, насамперед, через використання корисних природних властивостей земель (родючості грунту). Це особливо важливо зараз, коли, як ніколи раніше, зростає роль людського фактору в процесі виробництва продукції сільського господарства, потреба гарантування належних умов праці та її оплати.

3. Можна стверджувати, що широка проблема раціонального землевикористання у процесі становлення соціальної правової держави та реформування аграрних відносин збагачується елементами якісно нового змісту.

Звичайно, як зазначає І. О. Іконицька, "земля, будучи основною продуктивною силою у сільському господарстві, одночасно являє собою унікальний природний об'єкт, що вимагає особливої охорони".1 За умов, коли існує проблема широкого виробничого використання земель, не заповідний режим, а їхня охорона саме в процесі виробничого використання формують основний зміст проблеми раціонального землевикористання.

Введення в процесі аграрного реформування сільськогосподарських земель в орбіту ринкових підприємницьких відносин породжує певний конфлікт між економічними інтересами приватного власника на ці землі та загальносуспільними екологічними інтересами. Цей конфлікт може бути вирішений за умов належної екологічної правосвідомості громадян-власників, проте, це не завжди має місце. Особливого загострення цей конфлікт може набути у зв'язку з фактами масового продажу прав на земельні паї. Не вдаючись тут до проблеми юридичної недосконалості об'єкту продажу, слід підтримати наміри тих владних структур, які намагаються виправити зазначену практику через встановлення певних обмежень здійснення угод щодо паювання земель. У широкому плані складна проблема приватної власності на землі сільськогосподарського призначення повинна бути більш повно вирішена у Земельному кодексі України. Зокрема, слід закріпити новий зміст поняття раціональності землевикористання.

У ході земельної та аграрної реформ, які проходили і проходять переважно на основі реалізації Указів Президента, проблеми раціональ-

Правовьіе проблеми рационального использования и охраньї сельскохозяйственньїх земель (материальї „круглого стола") // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 42.

57


РОЗДІЛ З

ного використання земель майже не зачіпались, чим пояснюється неповнота законодавчої бази реформування. Сьогоднішній його етап, пов'язаний із прискореним процесом приватизації земель, робить цю проблему особливо актуальною.

Поширене у свій час розуміння раціонального використання земель як "досягнення максимального ефекту (результату) в реалізації мети, для якої надана земля..." в сучасний період є не лише дещо недосконалим, але й небезпечним. Очевидно, що одержання власником економічного і фінансового ефекту за будь-яку екологічну ціну не може бути зараз показником раціональності землевикористання. Його не можна пов'язувати "...лише з досягненнями економічного ефекту", як зазначає М. М. Бринчук/

Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення слід розглядати як основний принцип земельних відносин у цій сфері. Його конкретним змістом є науково обгрунтований процес діяльності людини з використання природної властивості родючості грунтів для вироблення екологічно чистої продукції рослинництва та тваринництва при дотриманні всіх правил їхньої охорони. Отже, раціональне використання земель це специфічний трудовий процес із досягненням економічного ефекту при дотриманні екологічних правил у сфері сільськогосподарського виробництва. Всі громадяни України мають право саме на раціональне використання сільськогосподарських земель. Водночас, це предмет загальнодержавного, загальнонародного, загальносуспільного інтересу.

Земельний кодекс України 2001 р. правомірно закріплює обов'язок "забезпечення раціонального використання та охорони земель" (ст. 5) як один із провідних принципів земельного законодавства.

4. Радикальні економічні та організаційні перетворення в АПК  України, виникнення нових форм землевикористання та, що найголовніше, нових суб'єктів аграрних відносин збагачують зміст раціональності сільськогосподарського використання земель, окрім економічних і екологічних факторів, додатковими соціальними та правовими аспектами. У зв'язку з цим, ще більшої актуальності набуває проблема сільськогосподарської

1 Краснов Н. И. Правовьіе проблеми рационального использования земли в СССР //
Правовое и ?кономическое обеспечение рационального использования земель в социа-
листических странах. - Алма-Ата, 1984. - С. 8.

2 Правовьіе проблеми рационального использования и охраньї сельскохозяйственньїх
земель (материалльї „круглого стола") // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 49.

58

 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

праці, її особливостей, галузевого правового регулювання, що надзвичайно важливо для правомірної реалізації громадянами їхніх земельних прав.

Поняття сільськогосподарської праці є певною відповідністю поняттю сільськогосподарського землевикористання, тобто це -діяльність (праця селянина) з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва продукції сільського господарства. Сільськогосподарська праця (в її найбільш характерному змісті) - це органічний зв'язок земель з працею людини, їхнє раціональне використання.

Більш широкий зміст поняття "праця в сільському господарстві", яке, окрім попереднього, передбачає будь-яку працю в сфері сільського господарства і навіть всього агропромислового сектору. Це можуть бути сфери сільського будівництва, промислової переробки сільськогосподарської сировини, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо.

Сільськогосподарська праця в її безпосередньому і основному розумінні є нерозривним комплексом таких двох факторів, як землі і праця. Саме в такому аспекті вона має істотні особливості, які виділяють її в окремий і дуже значущий вид людської діяльності. На це звертають увагу ряд вчених-аграрників,

5. Конкретні особливості сільськогосподарської праці зумовлені загальними особливостями, пов'язаними із використанням земель. Вони, тим не менш, від цього не втрачають свого соціального характеру.

Природно-біологічні, кліматичні, біотонічні умови сільськогосподарської праці визначають її залежність від багатьох соціальних факторів розвитку і вдосконалення сільськогосподарського виробництва. Саме через останні право може певною мірою впливати на природні процеси в землеробстві, що скеровуються людиною.

Найбільш характерними конкретними особливостями сільськогосподарської праці (на відміну від "праці в сільському господарстві") є наступні:

Сільськогосподарська праця у найбільш характерному її виразі (у рослинництві), на відміну від промислової праці, органічно пов'язана з активним використанням самої речовини природи - грунту, його властивостей родючості, а не майнових компонентів (сировини, матеріалів,  напівфабрикатів), яке  вже  саме по собі  є  оречевленою

1 Див.: Чубуков Г. В. Правовое регулирование труда работников сельскохозяйствен-ньіх предітриятий. - М., 1980; Левитин Л. И. Управление трудовими ресурсами сель-ского хозяйства. - Фрунзе, 1984.

59


РОЗДІЛ З

працею. Йдеться не стільки про використання кількісних (просторових), скільки якісних показників сільськогосподарських земель.

♦ Сільськогосподарська праця тісно "взаємодіє" з функціонуван
ням природної речовини як такої і значною мірою програмує як свої
наслідки, гак і стан природних компонентів (у першу чергу - грунтів, а
також  вод та  інших).  Сільськогосподарське  виробництво,  динаміка
багатьох показників його ефективності знаходяться у прямій залежності
від   основних   елементів   оточуючого   природного   середовища,   що
вносить у сільськогосподарське виробництво істотні обмеження.

♦ У сільському господарстві  виконується більше трьох тисяч
видів робіт, чого немає в жодній іншій галузі господарства.

♦ Для   сільськогосподарського   землевикористання   закономірні
перерви у трудовому процесі, які зумовлені технологією виробництва,
його природно-кліматичними умовами. Звідси - незмінний сезонний
характер праці, з чим пов'язані втрати робочого часу.

Неспівпадіння  часу (періоду) виробництва сільськогосподар
ської продукції і робочого (трудового) періоду для цього. Перший - є
значно тривалішим за другий.

На відміну від праці  в промисловості, сільськогосподарська
праця   за   її  кількісними   та   якісними   показниками   не   може  бути
заздалегідь точно визначена.

У сільськогосподарському виробництві, як ніде, існує високий
рівень т. зв. "нормального виробничого ризику", що пов'язано з об'єк
тивними природними абіотичними факторами.

Продуктивність  сільськогосподарської  праці  значною  мірою
залежить від конкретних природно-кліматичних факторів, а не лише від
соціально-економічних.

Сільськогосподарська праця реалізується не лише в поєднанні з
природними властивостями ґрунтів, які виконують функцію основного
засобу виробництва, а також із дією всіх Інших факторів природного
середовища   (впливу  атмосферного   повітря,   вод,   лісів   тощо).   Для
кожного типу грунтів Із врахуванням стану інших об'єктів природи
(наприклад, лісів як регулятора ландшафтного балансу), повинен бути
встановлений за суттю свій особливий правовий режим.

Титул власності, зокрема приватної власності на землі, харак
терний для ринкових відносин, з одного боку, посилює необхідність
реалізації державою її можливостей публічного регулювання земельно-
трудових відносин, а з другого - у відносинах аграрного землевикорис
тання він проявляється обмежено з огляду на пріоритетність екологіч
них інтересів над економічними.

60

 Особливості сііьськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

Отже, не можна визначати природу і характер сільськогосподарських трудових відносин без урахування впливу на них комплексу природних факторів, відривати їх від них.

Ці природні фактори, що дуже істотно, на відміну від економічних, господарських, технологічних, демографічних і навіть політичних, мають об'єктивний і стабільний характер. На це звертав увагу В. В. Петров. Тому, хоча форми власності на землі мають важливе, проте не визначальне значення для характеристики сутності як земельних, так і трудових відносин у сфері сільського господарства. Не слід також розглядати їх без урахування впливу на них інших аграрних відносин, як зазначає Ф. М. Раянов." Зрештою, всі аграрні відносини зазнають впливу специфіки сільськогосподарського виробництва (організаційні, майнові, господарські тощо), проте найбільш істотно ця специфіка проявляє себе в системі "землі-праця", які є базовими в аграрних відносинах. На наш погляд, щодо цього слід говорити за суттю про єдиний складний комплекс земельно-трудових відносин, що тим не менш, не означає, що ці відносини можуть функціонувати відносно самостійно.

6. Природні і трудові ресурси в сільському господарстві в сучасний період із посиленням антропогенних факторів агробіоценозу та активізації впливу людини на природні процеси стають все більш тісно взаємопов'язаними. Як відзначається в економічній літературі, "їх не можна розглядати ізольовано".3 Вони об'єктивно вимагають комплексного правового регулювання.

Аналіз особливостей сільськогосподарської праці, її нерозривний зв'язок із земельними відносинами дають можливість стверджувати, що трудові відносини аграрних суб'єктів не можуть бути забезпечені нормами трудового права, яке не покликано враховувати ці особливості. До того ж, як зазначає П. Д. Пилипенко, предметом трудового права є "комплекс суспільних відносин, основу якого становлять трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору..."4 Трудові відносини ж у фермерських господарствах, сільськогосподарських  кооперативах,  аграрних  акціонерних товариствах,  як  відомо,

1 Див.: Петров В. В. Форма земельной собственности и предмет земельного права//
Вестник Московского ун-та. - Серия 11 "Право". - 1992. - № 5. - С. 30-31.

2 Див.: Раянов Ф. М. Учет специфики сельского хозяйства в правовом регулировании
аграрнихотношений//Сов.государствои право. - 1982.-№4. -С. 116.

1 Генсирук С. А., Нижник М, С, Мищєнко В. А. Еколого-економічні аспекти природокористування. -К., 1982. - С. 54 4 Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права. - Львів, 1999. - С. 37-38.

      '   ' 61


РОЗДІЛ З

базуються переважно не на договірних, а на членських засадах і вже через це не можуть регулюватися трудовим законодавством. На такій же позиції стоїть і Пленум Верховного Суду України (доповнення п. 35 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 25 травня 1998 p.).

Земельно-трудові відносини аграрних суб'єктів, у тому числі і відносини з приводу земельних прав їхніх членів (працівників), повинні регулюватись нормами комплексної спеціалізованої галузі аграрного права. Комплексна природа відносин у сільському господарстві неодмінно вимагає адекватного розвитку, виходячи за межі традиційних галузей права. Особливо це стосується сучасного аграрного права України, яке значно розширило свій зміст за рахунок нових відносин, які породжені радикальною земельною реформою.

Головними відносинами у системі аграрних відносин є земельні (з приводу використання земель сільськогосподарського призначення). У тісному взаємозв'язку з трудовими вони складають базу для існування й інших аграрних відносин.

Земельно-трудові відносини повинні регулюватися спеціальним земельним і аграрним законодавством; про фермерство, про сільськогосподарські кооперативи, про приватні аграрні підприємства та про інші аграрні суб'єкти (зокрема, відображатися в їхніх статутах). Загальне трудове законодавство при цьому може використовуватись лише для забезпечення його певних вихідних принципів. Йдеться, зокрема, про гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів тощо.

Істотні зміни у правовому режимі земель сільськогосподарського призначення сприяють зміні координат у його структурі, посилення значення інституту прав громадян на ці землі, забезпечення гарантованості цих прав. Це зумовлено конституційними нормами щодо людини як найвищої соціальної цінності.

Принципово нові засади земельних прав громадян України встановлено у Земельному кодексі України.

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення нерозривно пов'язані з їхніми трудовими правами. Як перші, так і другі набули якісно нових рис, розширились організаційно-правові форми їх реалізації.

Громадяни України набули право на вільний вибір форм реалізації своїх земельних прав. Насамперед це стосується селянства - основного господаря на сільськогосподарських землях.   Проведення земельної та

Вісник Верховного Суду України. - 1998.-№3.- С.ЗІ.

 Особливості сільськогосподарської праці: проблеми правового регулювання

аграрної реформ вперше дало їм право бути власниками цих земель, брати або здавати їх в оренду, використовувати на свій розсуд земельні паї.

Найбільш поширеними організаційно-правовими формами ведення сільського господарства в Україні повинні стати фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи. Через них громадяни мають широкі можливості реалізації своїх земельних та трудових прав. Це не виключає можливості створення й інших організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення: приватних аграрних підприємств, державних сільськогосподарських підприємств, особистих селянських господарств тощо, а через них - забезпечення земельно-трудових прав громадян.

Особливої гостроти в сучасних ринкових відносинах набувають проблеми екологІзації земельних відносин, посилення вимог до раціональності аграрного землевикористання. Слід зазначити, що Земельний кодекс України 2001 р. характеризується значним рівнем екологізації його норм. Базове значення земель серед інших природних ресурсів (вод, лісів, надр) зумовило закріплення пріоритетного характеру Земельного кодексу стосовно земельних відносин, що виникають при використанні вод, лісів, надр, а також рослинного і тваринного світу, і регулювання їх переважно цим кодексом (ст. 3).

Не секрет, що селяни-годувальники суспільства досі не мають повноправної системи соціальних прав. Настав час не лише урівняти їх у реальних гарантіях забезпечення цих прав з міськими жителями, а і через важкі умови їхньої праці та її виняткової значущості для всього суспільства, з метою створення його належної продовольчої бази, забезпечити пільгові умови здійснення цих гарантій.

Наука земельного та аграрного права України не стоїть осторонь ключових проблем реального гарантування земельних та трудових прав громадян, хоча достатньої на сьогодні повноти і системності у дослідженні цієї актуальної проблеми ще не досягнуто.

Контрольні завдання

  1.  Що означає поняття раціонального використання земель сільсько
    господарського призначення?
  2.  Які особливості сільськогосподарської праці? Чим вони зумовлені?

Дискусії та обговорення

1. Яка ваша думка з приводу правомірності розмежування термінів "землевикористання" та "користування землями"?

62

 63


РОЗДІЛ 3

2. Якою (якими) галузями права (законодавства) повинна регулюватися праця в сільському господарстві:

трудовим правом (трудовим законодавством);

земельним правом (земельним законодавством);

аграрним правом (аграрним законодавством);

трудовим і аграрним правом (законодавством) одночасно?

Література

  1.  Земельне  право.  Академічний  курс:  Підручник для студентів
    юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт.
    юрид. наук, проф., академіка Академії правових наук України, члена-
    кор. НАН України В. І. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. -
    К.: Видавничий дім "1н Юре", 2001. - Розділ 1,2.
  2.  Земельне право України. Підручник / За ред. докт. юрид. наук
    М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Глава 16.
  3.  Земельне право України. Підручник/ За ред. О. О. Погрібного,
    1.1. Каракаша. - К.: Істина, 2003. - Розділ 12.
  4.  Маркс К. Капитал. Т. 1. // Маркс К., Знгельс Ф. Сочинения. - 2-е
    изд.-Т. 23.-С. 52-60.
  5.  ТитоваН.И. Продовольственная проблема: земля, труд (право-

вьіе аспектьі). - Львов, 1989.

6. Правовьіе   проблеми  рационального   использования   и   охраньї
сельскохозяйственньїх     земель     (материальї     "круглого     стола") //
Государство и право. - 1998. - № 4.

  1.  Чувуков Г. В. Правовое регулирование труда работников сельско
    хозяйственньїх предприятий. - М.,1980.
  2.  Раяное Ф. М. Учет специфики сельского хозяйства в правовом регу-
    лировании аграрних отношєний // Сов. государство и право. - 1982. - № 4.
  3.  Пилипенко Л. Д. Проблеми теории трудового права. - Львов, 1999.
  4.  Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. У. Ча-
    нишевої. - К.: Знання, 2000. - С. 55.

Законодавство

  1.  Земельний кодекс України, ст. ст. 2-5.
  2.  Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / 3а
    ред. В. І. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003 - ст. ст. 2-5.
  3.  Земельний кодекс Украиньї: Комментарий. - X.: ООО "Одиссей'.
    2002.-ст. ст. 2-5. ,,,
  4.  Кодекс законів про працю України, ст. 3.

64

 РОЗДІЛ 4

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

1. Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як в загальній теорії права, так і (особливо) у галузевих науках. Здебільшого обгрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно те, що ці ознаки здебільшого скеровані на об'єкт правових відносин, але водночас вони повинні бути засобами забезпечення прав та Інтересів суб'єктів права.

М. І. Матузов вважає, що "правовий режим - це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні юридичних засобів і який створює бажаний соціальний стан та конкретну ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права". Отже, йдеться про специфіку правового регулювання суспільних відносин, про методи і способи її забезпечення з метою задоволення інтересів певних суб'єктів.

В. І. Семчик, визначаючи поняття правового режиму майна та переносячи його і на землі, вважає, що це "встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин". У такий спосіб автором всебічно розкривається загальний зміст земельних відносин та його спеціалізація стосовно земель сільськогосподарського призначення, характеризується об'єкт Цих відносин.

Видається, що для поняття змісту правового режиму важливий не лише особливий порядок правового регулювання, а й його наслідки. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це - наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних І соціальних особливостей земель (як їхнього об'єкту), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це - сукупність правових норм, які встановили основні засади та певний порядок землевикористання різних видів.

МатузовН. И. Правовьіе режимьі: вопросьі теории и практики// Правоведение. -

. І. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення// Земель-Не право. Академічний курс. - К., 2001. - С. 260-261.


шу земель сільськогосподарського призначення

РОЗДІЛ 4

2. Сільськогосподарське землевикористання - найбільш специфічний вид землевикористання. Це зумовлено двома головними факторами: природними особливостями земель сільськогосподарського призначення та їхнім важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим, правовий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення спеціалізується в наступних положеннях, що характеризують особливості їхнього правового режиму:

♦ Центральне місце земель сільськогосподарського призна
чення у складі земель України.

Це випливає з конституційного закріплення цих земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення також зумовлено таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу, так і основного засобу виробництва.

Землі сільськогосподарського призначення знаходяться на першому місці при класифікації земель на категорії (ст. 19 ЗК України).

Щодо цієї категорії земель найбільш повно реалізуються вимоги радикального реформування земельних відносин та виникнення відносин приватної власності на землі. Землі сільськогосподарського призначення в Україні складають основну частину приватизованих земель.

♦ Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення.
Цей  принцип знайшов своє спеціальне закріплення у ст. 23-ій

Земельного кодексу України. Його головним змістом є норма про те, що "землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання" (ст. 23 п. 1). Йдеться про природну властивість цих земель виконувати функцію основного засобу виробництва. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення в різних аспектах передбачена також ст. ст. 19, 130, 150, 156, 168, 207-209 Земельного кодексу України. Якщо говорити точніше, то мається на увазі пріоритетність сільськогосподарського землевикористання. Це означає закономірність встановлення офіційних переваг цього виду землевикористання перед іншими та необхідність використання за природним і юридичним призначенням. Будучи визначеними на підставі даних державного земельного кадастру придатними для потреб сільського господарства, ці землі як загальне правило не можуть бути використані для інших потреб.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для

 ' правового режі

Інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (ст. 23 п. З ЗК України).

Принцип пріоритетності ще більш чітко встановлений Земельним кодексом України 2001 р. для особливо цінних земель (ст. 150). Зокрема, вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб взагалі не допускається. Лише земельні ділянки таких земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення та деяких інших загальних потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Якщо ж йдеться про земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, то вимагається погодження їхнього вилучення (викупу) Верховною Радою України.

Отже, принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення - це загальна вимога законодавства у вигляді спеціальних правил, скерованих на збереження цих земель як найбільш цінної категорії. З цим принципом, що закріплює істотні особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, пов'язані Й інші положення у цій сфері.

♦ Пріоритетність правового режиму цих земель, зокрема, передбачає необхідність їхнього цільового використання.

Вже саме поняття земель сільськогосподарського призначення пов'язано насамперед з їхньою призначеністю для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції (ст. 22 ЗК України). А основним і першочерговим юридичним обов'язком власників земельних ділянок є "забезпечення використання їх за цільовим призначенням", що чітко закріплено у ст. 91 п. 1а ЗК України.1

За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням Земельним кодексом та іншим законодавством України встановлена відповідальність. Відповідальність за таке порушення земельного законодавства передбачена ст. 211 ЗК України.

♦ Спеціальна визначеність кола суб'єктів сільськогосподарського землевикористання та здебільшого наявність спеціальних вимог щодо них.

1 Глибокий аналіз принципу цільового використання земель дає П. Кулинич. Див.; Куяинич П. Цільове призначення та цільове використання земель за новим Земельним кодексом України // Юридичний журнал. - 2002. - № 3.

67

66


РОЗДІЛ 4

Основними суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення є громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть лише орендувати ці землі.

Більшість громадян України отримали земельні ділянки у власність безоплатно в процесі реструктуризації земель колективних сільськогосподарських підприємств. Це - селяни, колишні члени цих підприємств.

Суб'єктами землевикористання цього виду можуть бути також і певні юридичні особи. Це - фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні аграрні підприємства тощо. Селяни мають право вільного вибору організаційно-правових форм здійснення сільськогосподарського землевикористання. Здебільшого Йдеться про ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Іноземні юридичні особи та іноземні держави не можуть бути суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення (ст. 22 п. 4 ЗК України).

Загальним для всіх суб'єктів сільськогосподарського землевикористання є їхній безпосередній зв'язок із сільськогосподарським виробництвом і переважно ведення його на ринкових товарних засадах.

Для певних суб'єктів використання земель сільськогосподарського призначення, особливо для фермерів, існують спеціальні вимоги щодо них (наявність сільськогосподарської освіти, відповідного досвіду роботи тощо).

Суб'єктами сільськогосподарського землевикористання особи стають внаслідок одержання певних земельних площ у встановленому порядку. Отже, останнє є для них правовстановлюючим фактом.

Як громадяни України, так і юридичні особи України, будучи спеціальними суб'єктами земельних відносин, володіють і спеціальною земельною правоздатністю.

♦ Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення стало головним наслідком реалізації радикальної земельної реформи.

Ще на початку 90-х років в Україні почався процес виникнення права приватної власності на землі, який, окрім юридичного, набув ще й гостро політичного характеру.

Законом України "Про форми власності на землю" від ЗО січня 1992 р.,1 поряд з пануючою на гой час державною, запроваджувались

1 Відомості Верхоіної Ради України- - 1992. - № 18. 68

 Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

колективна і приватна форми власності на землю. Вперше в Україні селяни одержали право бути власниками земель сільськогосподарського призначення. Переважно це було можливим для створення і функціонування селянських (фермерських) господарств.

Згодом, за Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р.1 було введено паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, тобто - право членів КСП при безперешкодному виході з них одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується Державним актом на право приватної власності на землю. Це положення мало історичне значення.

Конституція України чітко не визначила форми власності на землі, хоча за суттю структурно закріпила приватну, комунальну і державну власність на землі та встановила, що "право власності на землю гарантується" (ст. 14). Лише Земельний кодекс України 2001 р. у ст. 78 чітко визначив, що "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності". Таким чином, в аграрному секторі економіки України виникла принципово нова система відносин земельної власності, основу якої складають відносини приватної власності на землі сільськогосподарського призначення.2

Отже, принципово нові первісні засади в аграрному секторі економіки України є наслідком земельної реформи, зокрема, адміністративно-правового і земельно-правового, а не цивільно-правового способу виникнення права власності на ці землі.

Якщо на першій стадії земельної реформи перехід до приватної власності на землі здійснювався переважно адміністративно-правовими методами, то на сучасному його етапі все більш поширеними повинні стати ринкові способи виникнення прав на землі, зокрема, придбання їх за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, за іншими цивільно-правовими угодами (з обов'язковим урахуванням особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення).

Землі сільськогосподарського призначення стали в Україні першим об'єктом радикального ринкового реформування та об'єктом права приватної власності.

1 Урядовий кур'єр. - 1994, 15 листопада.

2 Детальніше див.: Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на
землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - Одеса: Астро Принт, 2000.

:"  '   .    і- 69


привові

РОЗДІЛ 4

 ого режиму земель сііьськогосподарського призначення

♦ У процесі проведення земельної реформи в Україні був застосований   новий   спосіб   приватизації  земель   сільськогосподарського

ПРИЗНаЧеННЯ  ЧРПРТ інгтнп/т Vv... /..

нове в правово-

призначення через інститут їхнього паювання. Це

му режимі цих земель.

Термін "пай" відомий переважно стосовно кооперативних організацій і означає певний внесок при вступі до кооперативу або пайовий фонд, що створювався в ньому. Він не застосовувався раніше до земельних відносин.

Земельне паювання було запроваджено Указами Президента України І означало встановлення можливості колишнім членам колективних сільськогосподарських організацій одержати право на певний земельний пай (частку) із земель колгоспів, інших колективних сільськогосподарських підприємств, що посвідчувалось сертифікатом. Це було право на право одержання в майбутньому безоплатно конкретної земельної ділянки на праві приватної власності, посвідченої Державним актом.

Видається юридично неправомірним трактування і правове закріплення сертифікатного права на нематерІалізовании земельний пай як право власності на нього. Право приватної власності на землі сільськогосподарського призначення - це лише право володіти, користуватися і розпоряджатися конкретною, виділеною в натурі земельною ділянкою.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р.1 уточнено І розширено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай) (зокрема, до них включено спадкоємців цього права); встановлено підстави та порядок виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та документального оформлення права власності на земельну ділянку.

Єдиним об'єктом права приватної власності є конкретна, виділена в натурі (на місцевості) земельна ділянка, що посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку. Таким об'єктом не можна вважати земельну частку (пай), посвідчений сертифікатом; останній лише дає право на одержання земельної ділянки на праві власності.

♦ Особливістю правового режиму земель сільськогосподарського призначення с також їхня базова роль у виникненні не лише земельних, а й трудових та майнових відносин аграрних суб'єктів, що є основою вирішення проблеми продовольчої безпеки країни.

Голос України. - 2003, 8 липня.

70

 Слід погодитись з А. М. Статівкою про доцільність прийняття в Україні (за досвідом США) спеціального закону "Про продовольчу безпеку".

Сучасні земельні правовідносини власності на землі сільськогосподарського призначення стають епіцентром всіх інших земельних відносин, а також земельно-трудових та земельно-майнових відносин у цій сфері. Це означає, що вони у ринкових відносинах набули здатності входити не лише в земельні розподільчі, айв трудові та майнові відносини, пов'язані так або інакше з використанням земель сільськогосподарського призначення.

У сільському господарстві, що засноване на аграрному землеви-користанні, принаймні у його провідній галузі - рослинництві, а значною мірою і в тваринництві, земельні і трудові відносини виступають не ізольовано (як наприклад у промисловості), а в єдиному органічному комплексі земельно-трудових відносин. Праця селян - це використання природних властивостей земель сільськогосподарського призначення у процесі їхньої виробничої діяльності з метою одержання певних майнових сільськогосподарських благ (певного врожаю зернових або інших культур). Останнє положення є проявом того, що сучасні земельні відносини набувають комплексного характеру (на відміну від їхньої колишньої відносної однорідності). Йдеться за суттю про значні зміни самої сфери правового регулювання сучасного земельного права, коли його норми ще більшою мірою, аніж раніше (до радикального реформування земельних відносин) проектуються як базові земельно-правові, що органічно поєднуються з аграрно-трудовими відносинами щодо використання земель сільськогосподарського призначення та майновими відносинами в сфері виробництва продукції сільського господарства як їхній сукупний наслідок. У цьому аспекті прослідковується і зв'язок сучасних земельних та аграрних відносин.

♦ Раціональність - провідний принцип сільськогосподарського землевикористання.

Публічно-правове значення земель сільськогосподарського призначення, їхня незамінна роль для забезпечення продовольчої безпеки всієї країни роблять принцип раціонального використання земель всеосяжною вимогою для всіх суб'єктів земельних відносин. Тому і приватний власник, і орендар сільськогосподарських земель не можуть

1 Див.: Стативка А. М. Сільське господарство України та його інтеграція в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації: проблемні питання // Право України. - 2003. - № 4. - С. 4213.

71


РОЗДІЛ 4

керуватися лише особистою потребою одержання найбільшого доходу від цих земель, а дотримуватись правил їхньої посиленої правової охорони, яка є складовою поняття раціональності сільськогосподарського землеви користання.

Під раціональністю землевикористання слід розуміти не стільки максимальну економічну ефективність, скільки наукову обґрунтованість і найбільшу доцільність використання найціннішої категорії земель з одночасним дотриманням екологічних правил їхньої охорони.

Тому не випадково ст. 5 Земельного кодексу України закріпила як принцип земельного законодавства забезпечення раціонального використання та охорони земель. У зв'язку з особливою цінністю і, водночас, посиленою можливістю погіршення стану земель сільськогосподарського призначення цей принцип має для них першочергове значення. З цим пов'язана і потреба посиленої правової охорони цих земель, зокрема їхніх грунтів як "об'єкту особливої охорони" (ст. 168 ЗК України).

Передбачена спеціальна порівняльна оцінка якості грунтів за їхніми основними природними властивостями, т. зв. бонітування грунтів (ст. 199 ЗК), збереження і навіть можливість покращення цієї якості теж є завданням раціональності їхнього використання. З цією метою передбачено природно-сільськогосподарське районування земель (ст. 179 ЗК).

Принцип раціональності землевикористання має найбільше значення для земель сільськогосподарського призначення, оскільки для таких категорій земель, як землі житлової та громадської забудови, землі історико-культурного призначення, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, важливим є лише факт відведення земель, а не їхнє господарське використання. Для земель же сільськогосподарського призначення порядок і умови їхнього цільового виробничого (та іншого) використання складають основу змісту земельної правосуб'єктності.

Принципове значення права раціональності сільськогосподарського землевикористання як істотна складова предмету земельного права чітко відмежовує останній від предмету цивільного права.

♦ Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Раціональне використання, у тому числі охорона земель як її складова, забезпечується і в такий спеціальний спосіб, як відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Перш за все, воно стосується сільськогосподарських угідь, зокрема ріллі як найбільш цінної складової земель сільськогосподарського призначення, а також багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ.

Ст. 207 Земельного кодексу України встановила правові умови (підстави) відшкодування втрат.

72 .

 Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

За загальним правилом площі земель сільськогосподарського призначення не повинні зменшуватись і переводитись у інші категорії земель. Якщо таке трапляється або ж має місце обмеження прав власників земель і землекористувачів чи погіршення якості сільськогосподарських угідь (грунтів), то одержані внаслідок цього втрати повинні бути відшкодовані.

♦ Істотною особливістю сучасного правового режиму земель сільськогосподарського призначення є встановлення спеціального правового режиму для особливо цінних земель та визнання об'єктом особливої охорони грунтів.

Земельний кодекс України 2001 р. правомірно ввів як об'єкт спеціального посиленого правового режиму категорію "особливо цінні землі". Ст. 150 ЗКдає розгорнутий перелік цих земель. Переважно йдеться про славнозвісні українські чорноземи різних видів. їхнє вилучення для несільськогосподарських потреб не допускається (за незначним винятком).

Ст. 168 Земельного кодексу вперше визнала грунти окремим і особливим об'єктом правової охорони.

Для власників земель та землекористувачів введено спеціальні правила цієї охорони, зокрема стосовно зняття та перенесення ґрунтового покриву.

Земельне законодавство передбачає і спеціальні правила, нормативи та порядок стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.

Ґрунти підлягають бонітуванню, тобто порівняльній оцінці їхньої якості за основними природними властивостями (ст. 199 ЗК України).

19 червня 2003 р. прийнято розгорнутий спеціальний Закон України "Про охорону земель",1 яким встановлено принципи державної політики у сфері охорони земель, систему охоронних заходів у цій сфері, вперше широко регламентована охорона земель при здійсненні господарської діяльності тощо.

Спеціальним Законом України від 19 червня 2003 р. встановлено державний контроль за використанням і охороною земель. Цим законом передбачено створення спеціально уповноважених органів виконавчої влади у цій сфері, визначено їхні повноваження.

1 Урядовий кур'єр.-2003,6 серпня.

2 Закон України „Про державний контроль за використанням і охороною земель" //
Урядовий кур'єр. - 2003,23 липня.

        ;    "   : . 73


РОЗДІЛ 4

Контрольні завдання

  1.  Що слід розуміти під правовим режимом земель?
  2.  Назвіть особливості правового режиму зе.мель сільськогосподар
    ського призначення.
  3.  У чому основна сутність особливостей спеціального правового
    режиму грунтів та особливо цінних земель?

Дискусії та обговорення

  1.  Яка ваша думка щодо запровадження в законодавстві спеціально
    го суб'єкта земельних аграрних відносин в особі селян?
  2.  Як співвідносяться Земельний, Цивільний та Господарський ко
    декси України щодо форм власності на землі?
  3.  Що нового в паюванні земель сільськогосподарського призначен
    ня вніс Земельний кодекс України 2001
    p.?
  4.  Що є об'єктом права приватної власності на землі сільськогоспо
    дарського призначення?
  5.  Що є основою вирішення проблеми продовольчої безпеки країни?
    Чи слід Україні (за досвідом США) прийняти спеціальний закон "Про
    продовольчу безпеку"?

Література

1. Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид. наук, проф., академіка АПрН України, члена-кор. НАН України В. І. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. - К.: Видавничий дім "ІнЮре", 2001.-Розділ 10.

  1.  Земельне право України. Підручник / За ред. докт. юрид. наук
    М. В. Шульги. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. -
    К.: Юрінком їнтер, 2004. - Глава 16, § 2.
  2.  Куяинич П. Ф.   Цільове   призначення   та   цільове   використання
    земель за новим Земельним кодексом України // Юридичний журнал. -
    2002. - № 3.
  3.  Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на
    землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - Одеса: Астро
    Принт, 2000.
    - Розділ 1, 1. 2.

  Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

5. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землеполь-зования в У крайнє: Научно-практическое пособие. - К.: Істина, 2004. -

Глава 1, § 1.

Законодавство

  1.  Конституція України, ст. ст. 13,14.

Земельний кодекс України,ст. ст. 1-3, 5, 23, 78, 79, 90, 117, 118,
121, 150, 157, 168.

Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За
ред. В. І. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003  (до зазн.
статей).

  1.  Земельний кодекс Украиньї: Комментарий. - X.: ООО "ОдиссеЙ",

2002 (до зазн. статей).

5. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості)
земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня

2003 р. // Голос України. - 2003, 8 липня.

  1.  Закон України "Про охорону земель" від  19 червня 2003 р.//
    Урядовий кур'єр. - 2003, 6 серпня.
  2.  Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо приско
    рення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва"
    від 10 листопада 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994, 15 листопада.
  3.  

  1.  

74

 75


РОЗДІЛ 5

Конституційні засади земельних прав громадян України

1. Конституція України - не лише Основний Закон України, а і закон якісно нового змісту та спрямування. її не можна порівнювати з Конституціями, які діяли в УРСР, оскільки йдеться про радикально нові методологічні підходи та оцінки соціальних явищ. Теоретично (формально-юридично) норми Конституції концептуально просякнуто гуманістичним і пріоритетним ставленням до людини як найвищої соціальної цінності. "Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини".

Центральне місце в Конституції присвячено декларуванню прав і свобод людини як головного показника співвідношення між людиною (громадянином) і державою, яка повинна відповідати перед людиною за свою діяльність. У цьому полягає концептуальна сутність соціальної держави.

2. Слід підкреслити, що в царині земельних прав селяни на сьогодні займають перше місце серед усіх інших громадян України за активністю та масштабами їхньої реалізації. Передусім цьому сприяють відповідні конституційні норми.

Істотно, що в Конституції України с дві спеціальні статті (13 і 14),
які за їхнім значенням належать до таких, що регламентують загальні
засади суспільних відносин. Саме той факт, що в Конституції є норми,
спеціально скеровані на регулювання земельних відносин, на всебічну
4
оцінку землі (на відміну від вод, лісів тощо) є свідченням високого   
конституційного визнання цього об'єкту природи.

Ст. 13 Конституції України визнає землі об'єктом права власності Українського народу. Слід погодитись з П. Кулиничем у тому, що ця норма несе в собі переважно політичний характер, оскільки вона повною мірою не вписується в цивілістичну доктрину права власності,2 хоча ЇЇ можна розглядати і як закріплення природно-економічної бази народовладдя та державної самостійності України.

1 Рабінович П. М.    Права   людини   і   громадянина   у   Конституції   України   (до
інтерпретації вихідних конституційних положень), -
X.: Право, 1997. - С. 5-6.

2 КулиничП. Право власності на землю в Україні// Сільське господарство рефор
мується,- 1997.-№4.-С. 13-14.

 Конституційні засади земельних прав громадян України

Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об'єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення. Саме сільськогосподарські землі, зокрема, неоціненні грунти, уособлюють основне національне багатство України. Вони як основний засіб виробництва у цій сфері виконують життєзабезпечувальну функцію для всього суспільства, забезпечують продовольчу безпеку держави.

Конституційне визначення земель "основним національним багатством" (ст. 14) є підставою для визнання їх не тільки приватновласницького, а в першу чергу - публічно-правового характеру. Як такі вони не можуть бути віднесені до об'єкту цивільно-правових відносин.

Перша частина ст. 14 орієнтує на особливий правовий режим цих земель, на відповідальне ставлення до їхнього використання усіма суб'єктами. Ця вимога конкретизується, перш за все, нормою ст. 13 про те, що "власність зобов'язує", що означає право і обов'язок раціонального використання, а отже, і охорони земель. Друга норма цієї статті, зазначаючи, що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'1, передбачає загальносуспільну цінність земель, можливість обмеження прав земельних власників.

"Особлива охорона державою" земель означає можливість встановлення державою спеціального охоронного режиму земель, правил їхнього використання та санкцій юридичної відповідальності за порушення охоронних норм. Причому це стосується всіх земель, незалежно від форми власності на них.

Держава гарантує право власності на землі (ст. 14). Але в Конституції немає конкретних видів цих гарантій. Вони встановлені в Земельному кодексі України 2001 р. (Розділ V).

Розділ Земельного кодексу "Гарантії прав на землю" є його новелою, оскільки ЗК УРСР такого розділу не мав. Зараз Земельний кодекс юридично забезпечує захист прав на землю (в першу чергу громадян), визначає гарантії права власності на земельну ділянку, встановлює відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

За Конституцією право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно від-

77


РОЗДІЛ 5

повідно до закону" (ст. 14). По-перше, тут наголошується на вимозі законного одержання земель; по-друге, норма розрізняє поняття "набуття" земель та "реалізація" суб'єктами їхніх земельних прав, що відповідає процесуально-правовому порядку землевикористання; по-третє, визначаються види суб'єктів власності на землі.

Практично дуже важливою є норма ст. 14 про те, що право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Це, зокрема, означає, що земельні права громадян України здійснюються, виходячи з конституційних засад, безпосередньо на підставі Земельного кодексу України (який є основним земельним законом України) та Інших законів (а не підзаконних актів). На жаль, земельна реформа в Україні в частині реструктуризації  колективних сільськогосподарських підприємств та розпаювання   земель   сільськогосподарського   призначення   пройшла переважно на основі Указів Президента, а не законів.

Відображенням домінування суспільної функції права власності на землю над приватними інтересами є положення конституційної норми про гарантії права власності на землю в розділі про загальні конституційні засади суспільного життя в Україні, а не в розділі про конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зміст невідчужуваного права людини на землю визначається, перш за все, унікальною соціальною значимістю цього найважливішого природного ресурсу.

Конституція чітко не встановила форм власності на землі. На підставі Конституції України це зроблено Земельним кодексом України 2001 р. Ст. 78 ЗК зазначає, що "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності".

Найбільш практично поширеною формою земельної власності зараз в Україні є приватна власність громадян України (у першу чергу селян). Цьому сприяло проведення земельної реформи в аграрному секторі економіки.

Проаналізовані  конституційні норми безпосередньо присвячені земельним відносинам. Окрім того, в Конституції України є і друга група норм, які опосередковано пов'язані з цими відносинами. Зокрема, йдеться про норми ст. 41 стосовно власності, у тому числі права приватної власності, їх основних засад. На основі норм ст. 42 може організовуватись аграрна підприємницька діяльність.

Для екологізацІЇ норм земельного законодавства важливе значен
ня мають норми ст. 50 Конституції України.    , .
:. .... . t   .,..,.,,.

78

 Конституційні засади земельних прав громадян України

3. Конституція України гарантує недоторканість права приватної власності на земельну ділянку. Вилучення земельної ділянки можливе лише у винятковому випадку - з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленими Земельним кодексом України, та за умови попереднього І повного відшкодування її вартості.

Разом з тим, право приватної власності на землю не є абсолютним. У ч. 7 ст. 41 Конституції України встановлені обмеження щодо використання власності: використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію І природні якості землі. Очевидно, що найбільшою мірою такі обмеження стосуються приватних власників та орендарів земельних ділянок, які є зараз найпоширенішою категорією потенційних носіїв земельних прав.

Комплекс земельних прав невід'ємно пов'язаний із основним земельним обов'язком - вимогою раціонально використовувати передану земельну ділянку, дотримуватись принципу цільового використання земель сільськогосподарського призначення, здійснювати комплекс заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, їхній охороні від негативного впливу виробництва та від зовнішніх факторів.

4. За умов роздержавлення економіки і переходу до ринкових механізмів господарювання одним із головних способів подолання відчуження громадян України від засобів виробництва та реальної власності є підприємництво. Особливого значення набуває підприємницька діяльність у аграрному секторі економіки, тобто з використанням земель сільськогосподарського призначення.

Ст. 42 Конституції України гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницьку діяльність у сільському господарстві можна вважати окремим, самостійним видом підприємництва, визначальною ознакою якого є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Право та аграрне підприємництво тісно пов'язані з правом на землю, що, в свою чергу, зумовлює значний вплив природно-кліматичних факторів на підприємницьку діяльність в аграрному секторі економіки. У зв'язку з цим доцільно, на наш погляд, у Господарському кодексі окремо врегулювати особливий вид підприємницької діяльності - аграрне підприємництво, передбачивши для нього сприятливий

79


Конституційні засади земельних прав громадян України

РОЗДІЛ

пільговий режим (в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні, ринковій інфраструктурі, механізмах легалізації та банкрутства). Для цього не потрібно кардинально змінювати діючу систему законодавства, оскільки сучасна державна політика спрямована на підтримку сільськогосподарських товаровиробників і деякі законодавчі кроки в цьому напрямку вже зроблені.

Аграрне підприємництво відзначається сезонним характером виробництва, уповільненим оборотом капіталу і низькою нормою прибутку. Відрадно, що ці фактори визнані на законодавчому рівні Законами України: "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу у народному господарстві України", "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про фермерське господарство", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" серед таких, що викликають необхідність встановлення і забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства, зокрема формування спеціального цінового, податкового і кредитного механізмів стосовно аграрних суб'єктів.

5. Ст. 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Формування права на працю за Конституцією України відповідає ст. 23 Загальної декларації прав людини. Це право передбачає свободу вибору особи, яка працює на землі. Вона може працювати за наймом за трудовим договором (контрактом, угодою) або ж самостійно забезпечувати себе роботою як аграрний підприємець, зокрема як фермер.

Праця у сільському господарстві виступає не в чистому вигляді, а в тісному взаємозв'язку трудових відносин із земельними. Специфіка трудових відносин членів фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, тобто працюючих власників, вимагає додаткового до трудового законодавства, локального правового регулювання їхньої праці, джерелом якого виступає Статут, Правила внутрішнього розпорядку.

Правове регулювання трудових відносин найманих працівників забезпечується трудовим законодавством із врахуванням особливостей сільськогосподарської праці, пов'язаної з землевикористанням, на яку значний вплив мають природно-кліматичні фактори, сезонний характер і підвищений ризик сільськогосподарського виробництва".1

1  Титова Н. И.  Продовольственная  проблема: земля, труд (правовьіе аспектьі)- -

Львов, 1989.-С. 81-127.

 Тісний взаємозв'язок земельних і трудових правовідносин вимагає визначення критерію розмежування правового регулювання трудового і земельного законодавства як самостійних галузей. Ю. Г. Жаріков з цього приводу зазначає, що трудове законодавство регулює процес праці взагалі, а завдання земельного законодавства у сфері сільськогосподарського виробництва більш конкретні, воно регулює порядок сільськогосподарського обробітку землі.1 А це теж праця, особливість якої полягає у нерозривному поєднанні суб'єктивних трудових зусиль працівників із функціонуванням об'єктивних сил природних ресурсів, зокрема грунтів. Причому тут ми зустрічаємося з факторами т. зв. антропогенезу, коли відбувається зміна та саморозвиток цих природних об'єктів та їхніх продуктивних можливостей під впливом людської діяльності. Отже, йдеться про єдиний нерозривний процес органічного поєднання процесів праці і "діяльності" самої природи, що спостерігається виключно у сфері сільськогосподарського землевико-ристання, внаслідок чого ми маємо не суто земельні, і не суто трудові відносини, а складний комплекс земельно-трудових відносин.

6. Ст. 43 Конституції України зазначає, що "держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності". У поєднанні з правом на землі сільськогосподарського призначення права селян на працю та вільний вибір професії можуть реалізовуватись у різних організаційно-правових формах: у створенні та функціонуванні фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів різних видів, особистих селянських господарств тощо. Такі аграрні структури досить активно діють в Україні. Проте, поширеною є і така практика, коли землі сільськогосподарського призначення використовуються для створення аграрних акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших господарських товариств. Не заперечуючи проти таких форм господарювання на селі в принципі, слід звернути увагу на те, що їхнє землевикористання сьогодні не базується на спеціальних законах, а загальний Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (з його численними змінами і доповненнями) не передбачає створення таких товариств у сільському господарстві.

Жариков Ю. Г. Право сельскохозяйственного землепользования.-М., 1969. -С.95.

Титова Н. И. Сельскохозяйственное право и регулирование труда рабогников сельскохо-йственньк предприягий // Совтосударсгво и право. - 19S1. - № 3; Титова Н. И. Зколого-правовьіе и трудовьіе огношения как злементьі интегрированноЙ структури сепьскохозяйст-венного права // Актуальньїе проблеми юридической науки. - ХЮН, 1985. - С. 125-127.

81


РОЗДІЛ 5

 Конституційні засади земельних прав громадян України

Істотні особливості сільськогосподарської діяльності, унікальна цінність та інші особливості земель сільськогосподарського призначення вимагають прийняття спеціального законодавства про сільськогосподарські акціонерні товариства та про сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю.1 Це буде сприяти забезпеченню конститу-ційності таких організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення та збереженню тих пільг, які мають за законодавством України аграрні суб'єкти.

Конституційне гарантування громадянам України права власності на землі слід також закріпити у Законах: "Про приватне аграрне підприємництво", "Про орендне земельне господарство" тощо. Частково це вже зроблено в Законі України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р.2

7. Індивідуалізована і відведена у встановленому законом порядку земельна ділянка не втрачає свого безпосереднього природного зв'язку з іншими елементами навколишнього природного середовища. У ланцюгу екологічних відносин земля займає визначальне місце. За визначенням видатного російського ґрунтознавця В. В. Докучаєва, ґрунтовий шар землі є відображенням природи. Погіршення якості грунтів - свідчення загального природного погіршення. Усі природні об'єкти є взаємопов'язаними, однак цементуючою ланкою у цьому взаємозв'язку є земля. Негативний вплив на земельну ділянку, викликаний забрудненням навколишнього природного середовища, відображається на виробництві сільськогосподарської продукції, що завдає збитків як сільськогосподарським товаровиробникам, так і споживачам продовольчих продуктів.

Конституція України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров'я довкілля і на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Власники земельних ділянок і землекористувачі вправі вимагати відшкодування не тільки прямої шкоди, заподіяної забрудненням довкілля, але й нестриманих доходів. Водночас, вони самі повинні відповідати за якісний стан грунтів та виробленої на них продукції. Остання конституційна вимога значною мірою спеціалізована у Законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".3

 8. Гарантією захисту права на землю є право на подання до суду
позовів про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на дов
кілля від діяльності підприємств, установ, організацій та окремих грома
дян. Відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього
природного   середовища"   від   25 червня    1991
p.,   шкода   має   бути
відшкодована у повному обсязі. У відповідних випадках враховуються
неодержані прибутки за час, необхідний для відновлення якості навко
лишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів (у
першу чергу земель) до стану, придатного для використання за цільовим
призначенням, та інші втрати і неодержані  прибутки громадян, що
викликані погіршенням стану довкілля.

М. В. Шульга вважає, що відшкодування заподіяних збитків у сфері використання землі здійснюється як реалізація гарантії захисту суб'єктів права, або шляхом майнової відповідальності. В обидвох випадках йдеться про компенсацію, але використовуються різні її форми. При відшкодуванні збитків на користь потерпілого суб'єкта - носія земельних прав має місце відновлення або компенсація майнового інтересу. Компенсація і відновлення - самостійні функції. Захищаючи порушене право, відновлюється майновий інтерес. Якщо відновлення, наприклад якості земельної ділянки до її початкового стану, практично неможливе, то повинно йтися про компенсацію збитків. Відновлення і компенсація, хоча близькі між собою правові категорії, однак, на думку М. В. Шульги, вони не є аналогами.1

9. Відновлення порушених земельних прав здійснюється у су
довому порядку. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина
гарантований ст. 55 Конституції України. Кожному гарантується право
оскаржувати у суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед
людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і
забезпечення прав і свобод людини.

Досліджуючи правові гарантії здійснення земельних прав, М. В. Шульга зауважив, що судовий захист земельних прав розглядається  на  сьогодні  як найбільш  кваліфікований  і  універсальний  спосіб

' Див.: Галиновская Е. А., Минина £. I. Концепция развития аграрного законодательст-

ва // Концепция развития российского законодательства. - М, 1998. - С. 184.

2 Урядовий кур'єр. - 2003, 11 червня.

5 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1.

82

 1 Див.: Шульга М. В.   Актуальньїе   правовьіе   проблемьі   земсльньтх   отношений   в
современньїх условиях. -
X., 1998.-С. 183.

2 Коментар до Конституції України. - К., 1996. -С. 139.

      •'    83


РОЗДІЛ 5

 Конституційні засади земельних прав громадян України

захисту прав і свобод суб'єктів. Однією із найважливіших переваг такого захисту є те, що існує значно менше можливостей необ'єктивного розгляду справи і відомчого впливу на остаточне вирішення питання.1 Суд, будучи незалежним від інших гілок влади, наділений конституційними гарантіями цієї незалежності. Судовий розгляд найбільш ефективно, повно і всебічно забезпечує реалізацію встановлених законом чи договором гарантій земельних прав громадян.

10. У Конституції України 1996 р. знайшли своє закріплення багато конституційних прав і свобод людини і громадянина, яких не було і не могло бути у Конституції 1977 р. Серед них ст. 56 Конституції України, яка проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Адміністративно-правовий порядок надання громадянам земельних ділянок місцевими радами ставить реалізацію земельного права в пряму залежність від рішення органу місцевого самоврядування. На практиці трапляються порушення процедури надання земельних ділянок у користування чи передачі в приватну власність у випадку зволікання з прийняттям рішення про надання земельної ділянки (недотримання встановлених Земельним кодексом термінів) або необгрунтованої відмови у передачі в приватну власність чи наданні у користування земельної ділянки, якщо заявник має усі законні підстави цю ділянку отримати. У такому разі зацікавлена особа має право на відшкодування не тільки матеріальної, але і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Новела конституційної норми (ст. 56) про відшкодування моральної шкоди полягає в тому, що вперше в історії існування нашої держави, у конституційній практиці гідність особи визнана соціальною цінністю, а права людини розглядаються як такі, що визначають спрямованість діяльності держави. Оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю її органів чи представників, то це свідчить про пріоритет особи над державою, перевагу Індивідуального над загальним," приватного над публічним.

' Див.: Шульга М. В. Актуальньїе правовьге проблеми земельних отношєний в совре-

менньїх условиях. - X., 1998. - С. 185-186.

2 Коментар до Конституції України. - К., 1996.-С. 142.

84 ' ;.

 11. Ст. 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією. Обмеженням права власності на землю можна вважати норму ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. У цій статті прослідковується домінування суспільних інтересів над особистими, що зумовлено неабиякою цінністю землі, яка визнана основним національним багатством.

Контрольні завдання

  1.  Хто визнається в Україні найвищою соціальною цінністю від
    повідно до Конституції України?
  2.  Чому Конституція України віднесла землю до категорії "основно
    го національного багатства"?
  3.  Які суб'єкти права власності на землю закріплені Конституцією
    України?
  4.  Охороні якої форми власності приділяється особлива увага у
    Конституції України?
  5.  Які конституційні права, закріплені у Розділі II Конституції, є
    основою земельних прав громадян?

Дискусії та обговорення

  1.  Як ви розумієте конституційну норму "власність зобов'язує"?
  2.  Чи передбачені Конституцією достатні гарантії для реалізації
    громадянами України права власності на землю і його захисту?
  3.  Чи потребує доповнення в частині регламентації земельних прав
    Конституція України?
  4.  Чи слід закріпити в Конституції України принцип пріоритетності
    земель сільськогосподарського призначення?

Література

  1.  Земельне право. Академічний курс: Підручник для студентів юри
    дичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. докт. юрид.
    наук,   проф.,   академіка   АПрН   України,   члена-кор.   НАН   України
    В. І. Семчика і канд. юрид. наук П. Ф. Кулинича. - К.: Видавничий дім
    "інЮре", 2001.-Розділ 1, 1.4,3,3.2.
  2.  Земельне право України. Підручник / За редакцією М. В. Шульги,
    докт. юрид. наук. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Глава 3, 82.

85


РОЗДІЛ 6

РОЗДІЛ 5

  1.  Андрейцев В. Суверенній Україні - нову "Земельну Конституцію"
    (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України
    про землю) // Право України. - 1999. - № 8.
  2.  Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи І приватизації
    земель в Україні: Навчально-практичний посібник. - К.: Істина, 1999.
  3.  БепкунА. Співвідношення Конституції України та інших норма
    тивно-правових актів з питань регулювання аграрних та земельних від
    носин // Право України. - 2000. - № 3.
  4.  Будзилович/., Юрченко А. Конституція України і деякі проблеми
    земельного законодавства//Право України. - 1997.-№ 11.-С. 19-20.
  5.  Бондар О. П.   Про   правовий   режим   землі   як   об'єкта   права
    власності народу України // Забез