16065

Основи ораторського мистецтва

Книга

Иностранные языки, филология и лингвистика

ББК 83. 079 Стец В.А. Стец І.І. Костючик М.Ю. Основи ораторського мистецтва. Навчальний посібник. Економічна думка Тернопіль 1998. 60 с. Посібник дає систематичне уявлення про ораторське мистецтво як прикладну і теоретичну дисципліну. Всебічно проаналізований процес о

Украинкский

2013-06-19

320 KB

30 чел.

ББК 83.\?

079

Стец В.А., Стец І.І., Костючик М.Ю. Основи ораторського мистецтва.

Навчальний посібник. - Економічна думка, Тернопіль, 1998.- 60 с.

Посібник дає систематичне уявлення про ораторське мистецтво як прикладну і теоретичну дисципліну. Всебічно проаналізований процес ораторського мовлення, наведена класифікація видів ораторських промов, розглянуті композиція і план ораторського виступу. Викладення теоретичного матеріалу органічно поєднується з практичними рекомендаціями по оцінці і управлінню аудиторією, по використанню засобів мовлення, по веденню спору.

Для студентів спеціальностей "Менеджмент", "Маркетинг" та "Право", керівників різних рівнів, спеціалістів по управлінню персоналом, бізнесменів, широкого кола читачів.

ПЕРЕДМОВА

Рецензенти:  М.М. Стрішенець докт. іст. наук, професор В.М. Ященко канд. пед. наук, доцент

І5ВМ 966-95230-5-2

© ВАСтец, І.І. Стец, М.Ю.Костючик 1998


ПЕРЕДМОВА

Ораторське мистецтво - одна із стародавніх теоретичних дисциплін. Його історія розпочинається з античної Греції, де ораторське мистецтво було породжене життєвими суспільними потребами, стало дієвою зброєю суспільного прогресу і демократії.

У V ст. до н. е. виникає теорія красномовства - риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а також зібрання правил і методичних прийомів навчання красномовству. Разом з риторикою виникла нова професія ритора - вчителя красномовства.

Видатними ораторами Стародавньої Греції були Демосфен і Арістотель, який вперше дав наукове обгрунтування ораторському мистецтву як особливому виду людської діяльності.

На протязі багатьох століть теоретики ораторського мистецтва дотримувались поглядів і принципів Арістотеля, лише вдосконалюючи і переробляючи їх в тому чи іншому ступені.

Подальший розвиток ораторське мистецтво отримало в республіканському Римі. Серед ораторів Риму найбільш видатними особистостями були Марк Туллій Цицерон і Марк Фабій Квінтіліан, Цицерон вважав, що красномовство володіє надзвичайною силою впливу, що воно необхідне для управління державою і що, відповідно, ним повинен володіти кожен, хто присвятив себе громадській діяльності.

В епоху великої промислової революції (Х\Л-Х\/ІІст.) в країнах Європи і США ораторське мистецтво стає невід'ємним елементом культури нового часу, засобом завоювання мас і вияву демократичної ідеології.

Цілу плеяду великих ораторів XVIII ст. породила французька революція. Філософською основою політичного красномовства цього періоду були соціальні та моральні ідеї французьких революціонерів та просвітителів - Руссо, Вольтера, Робесп'єра, Марата та інш.

У другій половині XIX ст. в Західній Європі і Росії досягла значного вдосконалення як практика, так і теорія ораторського мистецтва, втілюючи в собі досвід кращих парламентських і судових ораторів, а саме: Р. Блюма, Дж. Рассела, А. Коні, Ф. Плєвако та інш.

В теорії ораторського мистецтва кінця XIX- початку XX ст. виразно виявляється прагнення об'єднати теоретичні положення "старої" риторики з новітніми науковими даними. Все більша увага

ПЕРЕДМОВА

приділяється психології мас, психологічному впливу особистості оратора, емоційному впливу слова.

В теперішній час ораторське мистецтво розглядається перш за все як ефективний засіб ідеологічного впливу, який не поступається по своїй силі засобам масової інформації. Дійсно, не дивлячись на значний розвиток преси, радіо, телебачення, середовище використання ораторського мовлення залишається безмежним. Майстерність усного мовлення, вміння переконувати, впливати на почуття і настрій людей - обов'язкова якість людини, професія якої пов'язана з постійними виступами перед аудиторією.

За останні роки помітно зріс інтерес до ораторського мистецтва, як до навчального предмету. Ораторське мисецтво викладається у більшості вищих навчальних закладів США, країн Західної Європи. Риторика вивчається у Кембріджі, Оксфорді, включена в список навчальних дисциплін Гарвардського університету та інших навчальних закладів. Значна увага приділялась вивченню ораторського мистецтва у вищих партійних школах, університетах та факультетах лекторської майстерності колишнього СРСР.

Публічне мовлення і ораторське мистецтво є об'єктом багаточисельних наукових досліджень, до яких залучено багато вчених у різних країнах.

Велике значення, на наш погляд, могло би мати включення ораторського мистецтва як навчальної дисципліни в програми ВУЗІВ, України, що сприяло би скорішому становленню її державності.

Ораторське мистецтво як теоретична дисципліна поєднує вивчення багатовікової історії предмету і узагальнення сучасного досвіду публічних виступів з науковим аналізом ораторської промови як особливого виду комунікації. Ораторське мистецтво -це складний комплекс філософських, психологічних, соціологічних, лінгвістичних та інших проблем, що пов'язані з цим процесом.

Предмет ораторського мистецтва як прикладної дисципліни визначається змістом фактичної діяльності оратора і являє собою комплекс знань, вмінь і навичок оратора по підготовці виступу і проголошенню промови з метою здійснити бажаний вплив на аудиторію (переконати, навчити, спонукати).

Ораторське мистецтво лише умовно називається мистецтвом. В значному ступені - це діяльність, оволодіти якою може кожна людина. При цьому важливу роль відіграють особисті якості людини,!

ПЕРЕДМОВА

її більші чи менші здібності до оволодіння ораторською майстерністю, її сила волі, кропітлива праця. Але навіть грандіозні здібності витратяться надаремне, якщо людина не буде працювати над їх розвитком і вдосконаленням.

Як показує практика, чимало керівників організацій і особливо молодих спеціалістів зіштовхуються з серйозними труднощами, виступаючи публічно перед аудиторією. Звідси і загострена потреба у них в знаннях риторики, за допомогою яких можна розібратись в складному механізмі усного мовлення, людської поведінки, в обставинах, які зумовлюють почуття і думки людей, впливають на їх цінносні орієнтації і мотиви дій.

Актуальність вказаних проблем спонукала авторів створити навчальний посібник з метою дати систематичне уявлення про ораторське мистецтво як теоретичну і прикладну дисципліну, з тим, щоб допомогти оратору-початківцю оволодіти основами ораторської майстерності.

Звичайно, цей посібник не претендує і не може претендувати на повноту розкриття змісту ораторського мистецтва, як в частині охоплення всіх його елементів, так і в частині глибини їх розгляду. Посібник слід сприймати скоріше в якості вступу до розгляду цієї проблеми, що буде спонукати до більш обгрунтованого і поглибленого вивчення теоретичних і прикладних аспектів цього складного виду діяльності. Тому основним своїм завданням автори вважали виявлення названих аспектів, визначення їх системного зв'язку, надання важливої інформації по кожному із них.

Хочемо зауважити, що дана праця не є абсолютно творчою, а підготовлена на основі вивчення літературних джерел з даної тематики, зокрема книг Андрєєва В.І., Коваля А.П., Ножина Е.А., Сопера П. та інших авторів.

Автори виражають надію, що даний посібник буде корисним для тих, хто в процесі своєї професійної чи громадської діяльності користується усним словом і зазначають, що становлення оратора лише починається з праці над книгою, яка подає основні шляхи Для його самостійного розвитку. Систематичне тренування, безперервне вдосконалення ораторських навичок усіма доступними засобами має стати потребою і звичкою кожного, хто поставив перед собою важливу і благородну мету - оволодіти чудовим засобом виховання, переконання, управління, яким є ораторське мистецтво.


Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

1.1. Ораторське мовлення

Ораторське мистецтво ми звичайно пов'язуємо з поняттям ораторського мовлення.Юраторське (публічне) мовлення — це будь-який виступ, промова, звернена безпосередньо до аудиторії. Виступ] на зборах, доповідь, лекція - все це різновиди ораторського! мовлення.

Ораторське мовлення не тільки не втратило актуальності під тиском сучасних технічних засобів масової інформації, а й збільшило силу свого впливу на людей. В чому ж заключається ця сила?

Насамперед, слід врахувати, що усна форма мовлення має пріоритет у суспільстві і в цьому легко переконатись.

По-перше, усне мовлення передувало писемності, по-друге, переважна більшість людей значно більше слухає і розмовляє, ніж читає і пише. Більшості людей легше говорити і слухати, ніж читати і писати. Розуміння прочитаного залежить від самого читача і є для нього активним процесом, тоді як при сприйманні усного мовлення: розуміння багато в чому залежить від оратора і є для слухача в значній мірі процесом пасивним, більш придатною формою мовлення для людини є звукова.                                                       .

Але, звичайно, головна перевага усного мовлення над писемним полягає у тій додатковій виразності, що надається людським голосом, інтонацією.                                                           ,

Голос являє собою надзвичайно складне явище. Він характеризується силою, висотою, тембром, мелодичним звучанням та іншими якостями і відтінками, які дають моживість виражати різноманітні почуття, настрій людини і навіть її думки.

З прикладами того, як інтонація розширює зміст висловленого, надаючи інколи словам  навіть зворотного значення,  м зустрічаємось постійно у спілкуванні з людьми.

Дослідження психологів показують, що інтонація людин відповідає певному емоційному стану (радість, переляк, ніжність; подив, байдужість, гнів, сум, презирство, повага, сором,образа), кожен з яких передається відповідною інтонаційною моделлю.

Інтонація    усного    мовлення    —    це    додаткова паралінгвістична система спілкування, яку має у своєму] розпорядженні оратор для впливу на аудиторію. Між ораторої його аудиторією немає перепон. Це - вид прямої комунікації

Відношення "оратор - аудиторія" можна зобразити як систему, найголовнішим елементом якої є зворотний зв'язок, завдяки якому оратор, посилаючи мовні сигнали, одночасно і безперервно отримує певну інформацію про вплив промови на слухачів, в результаті чого він має можливість відповідним чином коригувати свій виступ.

Зворотний зв'язок в системі "оратор - аудиторія" може бути класифікований як лінійний та нелінійний, зовнішній та внутрішній.

При лінійному зворотному зв'язку оратор отримує повідомлення про реалізацію мовлення по слуховому каналу у вигляді шуму, реплік слухачів.

При нелінійному зворотному зв'язку джерелом інформації для оратора є спостереження за поведінкою слухачів, їх мімікою, жестами, позою. Нелінійний вид зворотного зв'язку найбільш характерний для ораторського мовлення. Спостерігаючи за мімікою і жестами аудиторії досвідчений оратор безпомилково може визначити характер її реакції на промову.

При внутрішньому зворотному зв'язку оратор аналізує свою власну мову, порівнюючи її з тою, що була запланована (часто під час виступу ми помічаємо, що мова наша звучить не так, як було задумано). Зовнішній зворотний зв'язок заключається у співставленні завдань з поведінкою аудиторії.

Психологічні дослідження показують, що зворотний зв'язок, можливість спостерігати за аудиторією, а також чути звук власного голосу позитивно впливають на весь хід промови. І навпаки, перерви в зворотному зв'язку викликають невпевненість у мовленні і поведінці оратора, втрату правильної інтонації, тремтіння голосу, пришвидшення темпу мовлення.

Таким чином, наявність зворотного зв'язку надає важливу перевагу ораторському мовленню, що дає можливість успішно керувати аудиторією.

Разом з інтонацією міміка, поза, рух, жест - важливі компоненти кінетичної системи спілкування оратора і аудиторії. Жести використовуються при описі, допомагаючи, наприклад, зобразити форму чи розміри предметів. Жести виражають почуття людини - подив, горе, відчай,задоволення і т.п. Є жести привітання, релігійні, символічні.

Деякі жести мають інтернаціональне значення, інші мають різний зміст у різних країнах. Існує велика національна різниця і у частоті та інтенсивності жестів.

8

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

В той же час жест - явище індивідуальне. Він пов'язаний з рухом думок і почуттів оратора: інтенсивність жесту залежить від темпераменту оратора і багато в чому визначає особливості його індивідуального стилю.

Разом з мовленням, жестами, мімікою в поведінку оратора входять і так звані експресивні рухи. Звичайно, оратором вони не усвідомлюються, однак чудово сприймаються аудиторією. Так, надто високий, пронизливий і тремтливий голос часто розцінюється як ознака тривоги. Спазми, зміна швидкості і ритму мовлення, невиправдані паузи, розрив слів, нервовий сміх, переривчасте дихання - також симптоми збудження і напруги. По зовнішньому вигляду оратора, по ледь помітних рухах ми нерідко відчуваємо його стан, почуття.

Міміка, жести, рухи відповідають певним інтонаційним моделям, а також мовним зворотам, які необхідні для передачі різних емоційних станів. Лінгвістичні (мова), паралінгвістичні (інтонація) та кінетичні (міміка, жести) засоби в ораторському мовленні, дублюючи і доповнюючи один одного збагачують його.полегшують його сприймання і посилюють вплив на аудиторію.

Ораторське мовлення можна зобразити як процес, як сукупність і взаємодію ряду елементів, як модель. Автором першої моделі ораторського мовлення був Арістотель. У своїй "Риториці" він писав, що для здійснення будь якого акту людського спілкування необхідна наявність по меншій мірі трьох елементів:

1)  особи, що говорить;

2)  промови;

3)  особи, що слухає.

Таким чином, ораторське мовлення залучає в один процес оратора, його повідомлення і аудиторію. При цьому враховується, що в будь-якому випадку процес ораторського мовлення відбувається в певному соціальному середовищі, а оратор повністю отримує інформацію про стан аудиторії по каналах зворотного зв'язку.

У графічному вигляді модель ораторського мовлення можна зобразити наступним чином (мал.1).

В кожному конкретному випадку успіх або невдача; ораторської промови залежить від якості і стану кожного елементу процесу, а також відносин між ними.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

ГОР 

 

ПОВІДОМЛЕННЯ 

 

АУДИТОРІЯ 

 

 

 

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК 

 

Мал.1. Модель ораторського мовлення.

1.2. Оратор

В процесі ораторського мовлення, який можна уявити як своєрідну систему, активним елементом, що у кінцевому рахунку визначає стан усієї системи, є оратор. Оратор - будь-яка людина, що проголошує публічну промову.

Якими ж якостями повинен володіти кожен оратор? Об'єктивна умова успіху оратора - глибоке знання предмету промови. Не можна переконати аудиторію в тому, чого сам не вивчив у повному обсязі, в чому сам не впевнений до кінця. Крім того, інформованість оратора у будь-якому випадку повинна перевищувати інформованість слухачів.

Що таке компетентність оратора? Це досконале знання проблеми, яку він висвітлює. Висока ерудиція оратора здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора завжди повинні поєднуватися зі старанною підготовкою до кожної публічної промови.

Вища форма ораторського мистецтва - імпровізація. Однак авторська імпровізація полягає зовсім не в здатності говорити про що завгодно. Навпаки, імпровізація - це вміння швидко скласти уявний план промови і обрати відповідну форму висловлювання, імпровізована промова, як правило, енергійніша, емоційніша. Вона сильніше впливає на слухачів, а сам факт імпровізації підвищує авторитет оратора. Особливо важлива імпровізація у відповідях на запитання, в полеміці, в короткому виступі по промові. Але завжди, без виключення, основою успішної імпровізації є глибокі знання і Досвід. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки добре підготовленою, щоб вона здалася слухачам невимушеною імпровізацією.

10

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

11

Друга головна якість оратора - володіння навичками мовлення.   І Особливість ораторських навичок полягає в тому, що оратор є не   І тільки автором промови, але і її виконавцем. Не тільки вміння   » підготувати промову, але й вміння вільно поводитися за трибуною, володіти голосом, жестами, мімікою і, на додачу, безпомилково реагувати на поведінку аудиторії, підкоряючи її своїй волі - такі об'єктивні вимоги до оратора, що прагне вплинути на слухачів.

Вже в перший момент появи за трибуною оратор постає перед аудиторією в ролі "лідера", від якого очікують відповідної до цієї ролі поведінки і дій, якого аудиторія готова вислухати.

Ось чому надзвичайно важливо, щоб кожен оратор усвідомив цю роль і виправдав очікування аудиторії. Великою психологічною помилкою є поведінка оратора, який починає промову з вибачення за те, що він не готовий виступати, що він поганий оратор або що у нього мало часу і т.п. Не кажучи про те, що подібний вступ зайва втрата часу, оратор неминуче, ще не почавши промову, різко знижує свій престиж, оскільки, повідомивши про свою непідготовленість ставить під сумнів значимість усієї промови.

Ніяковість, невпевненість, фальш у поведінці - все це одразу помічається аудиторією і неминуче знижує результат навіть

найкращої промови.

Впевненість в собі, однак, не повинна породжувати зарозумілість, пихатість, зневажливе ставлення до аудиторії. Це одразу настроїть слухачів проти оратора.

Ведучи мову про особливість оратора, не можна обійти такі його психічні риси, як сила нервової системи, урівноваження процесів збудження і гальмування і рухливість (або інертність) цих процесів. Оратор із слабкою нервовою системою не здатен довгий час концентрувати свою увагу на змісті промови і реакції аудиторії, він може розгубитися від будь-якого непередбачуваного випадку - падіння стільця, стуку дверей і тп такий оратор не N••10X6 одразу відрезг/езти на зміни е аудиторії чи "г"   ;•--у ••;-'• '/'•:•«:.'''" у і'-:;у.ст:л' сг~ -;:„• обст:''^"'-',   ,•;;;;-;,:;/•:'"с:^„ КОЛИ рзптом і/ілВ'/ться, Ідо матеріал, який він подає, вже відомий аудиторії.

"Ідеальний оратор" має сильну нервову систему, урівноважений, володіє достатньою рухливістю процесів збудження і гальмування. Легко зосереджуючись на викладенні своєї теми, він разом з тим, вчасно відповідає на реакцію аудиторії, швидко перебудовуючи у потрібних випадках зміст І форму промови.

Оратор повинен також врахувати особливості свого характеру і темпераменту. Людина з м'яким характером повинна уникати різкого тону, а оратору з рішучим характером і за трибуною потрібно бути твердим і рішучим.

Об'єктивними передумовами успіху публічної промови є голосові якості оратора, дикція, висока культура мови, вірне вимовляння і використання слів.

Щоб виконати своє завдання, оратор повинен володіти значним діапазоном різноманітних знань, умінь і навичок, серед яких найважливішими є:

-  вміння зібрати потрібний матеріал для промови і оформити його у відповідності до мети виступу, до законів композиції, логіки і психології, до особливостей усного мовлення і з урахуванням специфіки аудиторії;

- вміння проголосити промову, дотримуючись правил поведінки за трибуною і використовуючи "зворотний зв'язок" з аудиторією;

-   бездоганне володіння майстерністю усного мовлення: голосом, інтонацією, мімікою, жестом, дотримання усіх вимог культури мовлення;

-  вміння відповідати на запитання слухачів і вести спір. Перераховані основні знання і навички оратора складають

зміст ораторського мистецтва як прикладної дисципліни і набуваються в результаті наполегливої праці і постійних тренувань.

На результат виступу оратора завжди впливає оцінка аудиторією його особи. Наприклад, аудиторія завжди схильна більше довіряти академіку чи доктору наук, ніж новачку в науці. Іншими словами, кожен раз існує деякий попередній "настрій" аудиторії до особи оратора, позитивний або негативний, як правило, неусвідомлюваного інтуїтивного характеру. Цей "настрій" в першу чергу визначається авторитетом оратора, його положенням в суспільстві, посадою, знаннями, досвідом. Оратору.який не має авторитету в аудиторії доведеться прикласти додаткових зусиль, Щоб завоювати її довіру. Коли молодий оратор вперше з'являється перед аудиторією, завжди корисно, щоб якась авторитетна особа відрекомендувала його слухачам.

Вищеперерахований набір, звичайно, не охоплює всієї множини ораторських рис, які у сукупності і взаємодії утворюють неповторне явище індивідуального ораторського стилю, який є складним поєднанням як фізичних, так і духовних якостей оратора. Один переконує слухачів силою свого натхнення, другий -

12

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ І    Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

13

послідовністю і якістю виконання, третій - переважно іронією, дотепністю і т.п. Можна виділити три основних стилі красномовства:

1)  жорстко-раціональний, зовнішньо спокійний стиль;

2)  емоційно-насичений, темпераментний стиль;

3)  середній, або точніше, синтетичний, в якому зливаються риси першого і другого стилів.

В наш час підвищеної інформованості слухачів активність оратора, вміння поєднати логічність з емоційністю у всіх випадках - обов'язкова передумова його успіху, незалежно від виду промови.

Друга ланка процесу ораторського мовлення - повідомлення,; промова, виступ.

В наступних главах докладно будуть розглянуті найбільш важливі проблеми змісту і форми повідомлення, промови.

1.3. Аудиторія

Аудиторія - це зібрання деякої кількості людей, які відчувають схожі очікування певних переживань чи зацікавленні одним тим самим предметом.

Кожен оратор повинен знати такі основні особливості структури і поведінки аудиторії:

1.  Аудиторія ораторського мовлення - це спільність людей, які мають безпосередній контакт один з одним, на відміну від аудиторії масової інформації, де слухачі розділені у просторі.

2. Поведінка аудиторії багато в чому визначається її розміром. Чим малочисельніша аудиторія, тим буденніший характер її настрою! І навпаки, багаточисельні збори вже самим фактом зібрання в одному місці значної кількості людей утворюють урочистість. Тому реакція більшої аудиторії може бути більш інтенсивною, ніж меншої.

3. Поведінка аудиторії залежить також від ступеня однорідності її складу. Аудиторія може бути різною за професійною належністю, соціальним станом, віком, рівнем освіти, інтересами, настроєм і т.п. Це може бути конференція з порівняно однорідним складом спухачів-однодумців, чи аудиторія мітингу, досить аморфного стану, що нагадує натовп з його специфічними характеристиками.

Зрозуміло, що будь-які групи людей, що складають аудиторію, мають хоча б мінімальну спільність мотивів та установок (інакше вони не зібралися б), однак різниця в ступені цієї спільності багато в чому визначає різницю в поведінці аудиторії.

Одна з головних умов успіху ораторської промови — диференційований підхід до аудиторії в залежності від професії,-освіченості, віку, життєвого досвіду, релігійних переконань, настроїв=*

4.  Всім видам аудиторії властиве явище поляризації, тобто концентрації уваги присутніх на одному об'єкті - сцені, ораторі, екрані телевізора і т.п. Максимальний ступінь "поляризації" властивий аудиторії ораторської промови. Цьому сприяє саме середовище публічної промови, коли люди збираються на площі чи у приміщенні, розташовуються в кріслах поруч, обличчям до сцени, трибуни.

5. Одним з факторів, що впливають на поведінку аудиторії є почуття спільності, контакту кожного члена аудиторії з іншими. У відповідності до одного з головних положень соціальної психології, будь- яка група не є простою сумою особистостей і, відповідно, людина, що знаходиться у більшій чи меншій групі, навіть на протязі короткого проміжку часу, почуває і поводить себе інакше, ніж наодинці. Як правило, група активізує процес мислення індивіда, підвищує рівень сприймання промови.

6.  Кожний індивід у складі аудиторії підпадає під внутрішній вплив. Його індивідуальне критичне відношення до того, що відбувається, знижується, він підпадає під так звану "реакцію зараження", його думки і почуття ідуть в одному напрямку з думками і почуттями групи (наприклад, "ланцюгова реакція" сміху, вигуків захоплення чи обурення і т.п). Як показують дослідження, явище конформізму в тій чи іншій мірі властиве всім людям, хоча його ступінь у різних людей різний. Він залежить відтемпераменту,статі, віку, роду занять, а також характеру групи. Чим вищий рівень освіченості і самоусвідомлення особи, тим більше вона потребує переконань, а автоматичне зараження діє на неї послаблено або зовсім не діє.

7.  Поведінка аудиторії деколи в значній мірі визначається попереднім настроєм (н-д, музичне оформлення початку зборів).

8. Аудиторії ораторського мовлення властивий той чи інший ступінь організованості (тема зборів, регламент, вибори президіуму і т.п.).

Аудиторія володіє певною системою "соціальних санкцій", які вона застосовує до оратора. Якщо оратор задовільняє очікування аудиторії, вона нагороджує його оплесками чи використовує інші знаки схвалення. Свою незгоду з оратором, негативне відношення До нього аудиторія виражає галасом, вигуками і навіть освистуванням.

Розглянуті особливості можуть бути притаманні різним аудиторіям у різній мірі. Однак всі вони разом і кожна окремо впливають на інтенсивність реакції аудиторії.

14                                   Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ|

ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

15

Нерозривно пов'язані між собою проблеми сприйняття розуміння аудиторією ораторської промови.

Сприйняття - це аналіз і синтез матеріальних засобів мови: складів слів, речень, інтонації. Розуміння - це аналіз і синтез змістовних значень всіх цих засобів. Сприйняття і розуміння залежать як від внутрішніх, так і від зовнішніх по відношенню до людини факторів. Наведемо деякі з них. Ефективність сприйняття, розуміння і переробки інформації аудиторією знаходиться насамперед у складній залежності від мотивів, установок, інтересів, системи знань, переконань, а також настрою слухачів. Мотиви спонукають слухачів до відвідання і сприйняття промови. Вони поділяються на мотиви інтелектуального, морального і естетичного плану. Значно вищий ступінь сприйняття промови у слухачів, які прийшли за власним бажанням і нижчий — у слухачів,! які прийшли примусово. В останньому випадку оратору доведеться докласти додаткових зусиль, щоб залучити аудиторію до активного процесу сприйняття промови.

Установка - готовність суб'єкта до певного виду діяльності. Чим вищий ступінь вщ,повідності промови установкам аудиторії, тим вища ЇЇ дієвість і вплив. При цьому часто аудиторія діє вибірково: сприймає інформацію, що співпадає з її установками і намагається відкинути ті положення промови, які з цими установками не співпадають. Інтереси - емоційні прояви пізнавальних потреб людини. Під впливом інтересів люди прагнуть поповнити свої знання, ознайомитись з фактами , що мають для них значимість. За відсутності інтересу до предмету промови в дію вступають системи] гальмування психіки людини, які часто заважають сприймати навіть! елементарні речі. Тому, щоб промова була сприйнята і зрозуміла; відповідним чином, вона повинна бути цікавою для аудиторії, або] бути достатньо емоційною, щоб сформувати цю зацікавленість.    ' Аудиторія може залишатися байдужою до змісту промови чи виступу, якщо вони не зачіпають інтересів слухачів. І навпаки, часто ті чи інші проблеми так захоплюють думки і настрій аудиторії, що л прагнуть отримати відповідь на свої запитання   безвідкладно. Досвідчений оратор ніколи не знехтує подібною зацікавленістю, навіть1 якщо запитання не пов'язані безпосередньо з темою виступу.

Система знань   аудиторії, як теоретичних, так і тих, що є результатом власного досвіду, виконує роль посередника при сприйнятті промови. Тому оратор повинен обрати той матеріал і т форму подачі повідомлення, які будуть зрозумілі аудиторії

традиційно звичні для неї, інакше найкраща промова не буде сприйнята слухачами.

Система переконань - ідей, цінностей, ідеалів - важливий фактор, що визначає характер сприйняття і розуміння промови. Чим більше ораторська промова відповідає ціннісним орієнтаціям аудиторії, тим повнішим, адекватним буде її сприйняття і розуміння. Можна достеменно "знати значення", "розуміти поняття", але чим є це значення чи це поняия для кожної конкретної людини -особливе питання.

Одні поняття, ідеї, ідеали можуть бути для неї внутрішньо близькими, а головне дієвими, тобто реально управляти її діяльністю, спонукати до діяльності , скеровувати її, а інші залишуться лише словесним знанням, яке ніяк не визначає поведінку конкретної людини.

Активність і ефективність сприйняття і розуміння багато в чому залежать від настрою слухачів. Настрій - це загальний емоційний стан особистості, який визначає і збагачує всі інші прояви психіки. Груповий настрій, зберігаючи загалом риси настрою особистості, володіє і деякими додатковими характеристиками -заразливістю та більшою імпульсивністю.

Описуючи аудиторію, ми говоримо про неї, як про один організм, що володіє єдиною системою установок і оцінок. Однак в аудиторії, в таких самих обставинах, в середовищі, при наявності деякого загального результату кожен слухач сприймає промову по-своєму. Досвідчений оратор, передбачаючи можливу реакцію аудиторії, бере до уваги як особливості групової поведінки слухачів, так і найбільш закономірні особливості поведінки окремих особистостей.

Отже оратор, намагаючись забезпечити якнайкраще сприйняття і розуміння свого виступу, повинен насамперед оцінити весь комплекс основних соціально-психологічних характеристик аудиторії: її установок, мотивів, інтересів, знань, переконань і настроїв.

Разом з соціальними і соціально-психологічними факторами значну роль у сприйнятті і розумінні грають такі психологічні явища, як увага і пам'ять

Психологи визначають увагу як скерованість і зосередженість психічної діяльності людини на чомусь визначеному, в даному випадку на змісті промови оратора. Скерованість уваги полягає в тому, що присутні слухають саме промову оратора, а не роблять Щось інше. Зосередженість їх психічної діяльності заключається в більшій чи меншій заглибленості в зміст промови та відвертанні Уваги від усього іншого.

16

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

Увага під час промови буває вимушеною і невимушеною. Вимушена увага людини залежить від її власної волі і визначається її власними інтересами, власною цільовою установкою. Наприклад, якщо слухачі зібралися на збори з метою отримати конкретні відповіді на питання, що їх хвилюють, треба очікувати підвищеної уваги з їх боку. Чим більше промова оратора відповідає інтересам, установкам та проблемам аудиторії, тим вищий ступінь вимушеної уваги. І, навпаки, чим більше оратор відхиляється від інтересів та установок аудиторії, тим більше він ризикує втратити її увагу.

Невимушена увага не потребує вольових зусиль слухачів, вони не ставлять перед собою мети бути уважними, майстерність оратора може захопити аудиторію сама по собі.

Кожен оратор повинен прагнути поєднати вимушену і невимушену увагу аудиторії, що завжди буде важливою психологічною передумовою його успіху.

Досвідчений оратор завжди враховує час зібрання слухачів: вдень чи ввечері, після роботи чи у вихідний день. Дослідженнями встановлено, що найнижчий рівень розумової діяльності у більшості -випадків спостерігається між полуднем і шостою годиною вечора. При сприйнятті нової інформації увага спадає після ЗО хвилин зосередженої роботи, після чого потрібен відпочинок чи переключення на новий вид діяльності.

Існують і деякі інші особливості розумової активності та уваги аудиторії. Досвідчений оратор ніколи не стане затягуватипромову, добре знаючи, що "вершина" уваги аудиторії знаходиться десь всередині часу, відведеного на виступ.Перевищуючи регламент, оратор ризикує викликати невдоволення аудиторії.

Розуміння тісно пов'язане з таким процесом розумової діяльності, як запам'ятовування. Подібно до уваги запам'ятовування поділяється на невимушене і вимушене. Невимушене запам'ятовування не пов'язане з вольовим зусиллям людини, інформація запам'ятовується сама по собі. Вимушене запам'ятовування потребує вольових зусиль. Чим більше матеріал промови відповідає цілям, мотивам, установкам та інтересам аудиторії, тим вища продуктивність як вимушеного, так і невимушеного запам'ятовування.

Оратор завжди повинен допомогти аудиторії запам'ятати ту чи іншу інформацію. Повідомляючи слухачам дещо нове, він повинен зв'язати це нове зі знаннями слухачів за допомогою асоціацій (по подібності, по контрасту). Як правило, краще запам'ятовується те, що асоціюється з чимось конкретним, образним.

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

17

І навпаки, запам'ятовування усного повідомлення погіршується по мірі зростання його абстрактності.

Запам'ятовуванню і усвідомленню інформації допомагає повторення. При повторенні оратор ніби "вбиває" думки в голови слухачів. Однак при одноманітному і багаторазовому повторенні однієі інформації виникає парадоксальне явище "відторгнення" цієї інформації. Тому не варто в промові повторювати одне і теж саме багато разів. Це лише роздратовує слухачів.

Запам'ятовування покращується, якщо найбільш важлива інформація поділяється на ряд пронумерованих пунктів. Наприклад, "Перед нами стоять наступні завдання: перше, друге і т.д.". В цьому випадку промова запам'ятовується краще, оскільки аудиторія асоціює інформацію з відповідними цифрами.

Розуміння і сприйняття промови погіршуються, коли оратор використовує складні фрази, перенасичує мову термінологією.

Отже, процес сучасного ораторського мовлення — це складне і багатогранне явище, сукупність і взаємодія ряду елементів, кожен Ь яких характеризується цілим комплексом властивостей і якостей.

Розуміння суті процесу ораторського мовлення, постійне ^вдосконалення своїх знань - обов'язкова умова грамотності і оратора.Без цих знань він в значній мірі діє наосліп, тоді як можливість ^•-обзору всієї моделі процесу сприяє вибору чи врахуванню таких оптимальних змінних, тобто умов, якостей, властивостей та дій взаємопов'язаних елементів, які об'єктивно забезпечують успіх ораторської промови в будь-якому конкретному середовищі, за будь-яких обставин, зменшуючи тим самим можливий негативний вплив випадковостей.

Контрольні  питання:

1.  В чому перевага ораторського мовлення над сучасними засобами масової інформації?

2. Які основні характеристики процесу ораторського мовлення?

3.  Яке місце займають інтонація, жести, міміка в процесі спілкування між оратором і слухачами?

4. Наведіть елементи моделі ораторського мовлення.

5. Які якості оратора об'єктивно забезпечують успіх його виступу?

6. Як авторитет оратора впливає на усгіх чи неуспіх ораторської промови?

7.  Які особливості структури та поведінки аудиторії?

8.  Які особливості сприйняття та розуміння аудиторії слід враховувати у публічній промові?


Глава
II  ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

2.1 Тема промови

Процес підготовки до промови завжди починається з вибору теми та виду виступу і визначення цільової установки.

Тема - це те, про що ведеться мова. На практиці нам рідко доводиться обирати тему виступу: як правило, тема не стільки обирається, скільки задається потребами життя. Це може бути виступ на зборах, учбова лекція, рекламна промова. Тема усного виступу не повинна бути широкою за обсягом.

Оратор не досягне успіху в підготовці виступу, якщо обмежиться лише вибором теми і не подумає про призначення промови. Напевно кожному доводилось спостерігати, як промовці деколи встають і починають говорити, не маючи чіткого уявлення про те, заради чого вони говорять і що, власне, хочуть сказати; в результаті збиваються, перевищують регламент і лише викликають невдоволення аудиторії. Чим менше часу відводиться на виступ, тим менше в ньому повинно бути проблем.

Основні рекомендації при підборі теми.

1. Обирайте тему, яка відповідає вашим знанням та інтересам.

Уявіть, що ви розмовляєте з товаришем, який захоплюється риболовлею. Якщо розпочати з ним розмову про вирощування квітів, а потім перевести розмову на риболовлю, то одразу кинеться в очі різка зміна в товаришеві. У нього з'явиться тема для розмови,] яка його цікавить і з якою він обізнаний. Те ж саме стосується і] оратора.

Визначаючи тематику, найперше подумайте про ті галузі знань,] в яких ви маєте особливий досвід чи теоретичну підготовку.! Обирайте таке коло питань, підготовка з яких може дати вам більше] знань, ніж мають ваші слухачі.

Не очікуйте, що вас одразу охопить всепоглинаючий інтерес до обраної теми. Натхнення виникає в процесі нагромадження знань і роздумів. Якщо тема захопила вас, можливо вона зацікавить слухачів. Готуючись до виступу, день за днем уживайтесь з темо» За тиждень наполегливої праці ви побудуєте для промови більї солідний фундамент із цікавого фактичного матеріалу, ніж за рокі випакового і байдужого спостерігання. Вона стане для ва< найхвилюючим предметом, і коли доведеться виступати пере;

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

19

публікою, слухачі з цікавістю будуть слухати вас.

2.  Підбирайте доречну тему.

Настрій слухачів залежить від місця і часу. В аудиторії один, в особистому житті - інший. В побуті слухачі природньо сприймуть те, що в аудиторії їм видасться нудним чи смішним. Настрій змінюється і від моменту. На зібранні спортсменів чи політичному мітингу потрібні теми, що відповідають інтересам та умонастроям присутніх, а люди, що зібралися на бенкет, навіть фізично нездатні сприйняти солідний виступ на серйозну тему.

3.  Обирайте тему, що відповідає аудиторії.

Тема повинна бути достатньо цікава, достатньо важлива, достатньо зрозуміла для слухачів. Для цього перед вибором теми важливо визначити рівень знань слухачів, їх виховання, рід занять, вік, особисті інтереси. В деяких випадках подібні фактори не мають суттєвого значення. Будь-який предмет, якщо його пояснити просто і конкретно, буде зрозумілий кожній аудиторії. Незрозумілою часто буває не тема, а її викладення, подання; найпростіша річ буде незбагненною, якщо викласти її безладно, безтолково.

Цікавість теми залежить головним чином від: а) основних інтересів аудиторії, б) групових інтересів, в)злободенних інтересів, г)конкретних інтересів, д) новизни теми, е)закладеного конфлікту.

2.2. Види виступів

Крім формулювання теми важливо визначити вид виступу. Основними видами (жанрами) ораторського виступу вважаються лекція, доповідь, промова.

Лекції поділяються на одноразові (публічні) і курсові (н-д, учбові лекції). Між ними є суттєва різниця. Учбова лекція, як частина курсу, як правило, є продовженням попередньої або передує наступній. Аудиторія учбової лекції - однорідний колектив слухачів, Увага яких визначається по меншій мірі двома мотивами — інтелектуальним ( отримання знань) і моральним (здача екзамену За прослуханий курс).

Ситуація публічної лекції складніша. Аудиторія тут звичайно змішана, лектор їй невідомий. Це потребує від лектора додаткових усиль, майстерності адаптації, вміння швидко оцінити аудиторію і еРебудовуватись на ходу, враховуючи реакцію присутніх.

В доповіді надаються відомості, ставляться завдання і даються °МенДації, що стосуються діяльності певного колективу. Як

20

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

правило, доповідь робиться на зборах, нарадах, де вона стає предметом обговорення, критики і доповнюється новими положеннями. У звітній доповіді повідомляється про результати роботи за певний період.

Зразком політичної промови можуть слугувати виступи керівників партій, рухів, уряду. Вони, як правило, носять програмний характер і стосуються важливих внутрішніх і зовнішніх політичних та економічних проблем.

Мета агітаційної промови - в лаконічній та емоційній формі роз'яснити якесь важливе питання і схилити аудиторію на бік оратора.

Агітаційні промови загалом можна розділити на три групи: а) промови з метою надихнути на щось, б) промови з метою переконати в чомусь, в) промови з метою викликати активну реакцію.

Мітингова промова присвячується злободенній проблемі і має високий емоційний накал. Як правило, вона відображає думку, інтереси присутніх і має мобілізуючий характер.

Розважальна промова не має іншої мети, ніж та, що заключається в ній самій. Вона сама по собі повинна розважити, звеселити, потішити слухачів, її часто можна почути на бенкеті чи в інших обставинах, коли люди зустрічаються з метою приємно провести час. В ній усмішка і серйозна думка, правда і вигадка, гумор, карикатура і перебільшення.

2.3. Оцінка аудиторії

Визначаючи тему і вид виступу, оратор повинен оцінити аудиторію і середовище, де відбуватиметься виступ. Оратору-початківцю можна порекомендувати наступну схему оцінки аудиторії.

1.  Загальні відомості про аудиторію: який її соціально-демографічний склад (професія, освіта, вік, стать) і ступінь однорідності, які мотиви (інтелектуальні, моральні чи естетичні) спонукали слухачів.які можливі установки і настрій аудиторії, її фізичний стан.

2. Чи зручні час і середовище для сприйняття промови.

3.  Відношення аудиторії до теми виступу: наскільки важлива тема для аудиторії, наскільки слухачі ознайомлені з темою, з яких можливих джерел отримала аудиторія інформацію з даної теми.

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

21

4. Відношення аудиторії до оратора: яке можливе відношення до оратора; які відомості має аудиторія про оратора; звідки ці відомості; чи зустрічалася з оратором раніше. Перераховані відомості отримують різними шляхами: з особистого знайомства з аудиторією і спостереження за нею, зі спілкування з організаторами зборів і навіть з чуток.

2.4. Ціль промови

Як і будь який вид людської діяльності, ораторське мовлення є цілеспрямованим, і вже на перших етапах підготовки необхідно усвідомити ціль свого виступу. В залежності від цілі, промова може мати інформаційний чи перекопувальний характер, хоча такий поділ досить умовний для сучасного ораторського мовлення: інформація поєднується з переконанням і навпаки.

Інформаційна промова повинна відповідати наступним вимогам: давати знання, нове уявлення про предмет, бути актуальною, тобто відповідати запитам аудиторії, пробуджувати зацікавленість і допитливість аудиторії.

Вона може бути розповідною, описовою, роз'яснювальною. Відчуття руху, що надає розповідність, конкретність, яка характерна для опису і закономірний порядок, властивий для роз'яснення -найважливіші риси, притаманні промові, що має пізнавальне значення.

Переконання - це повідомлення, яке має на меті змінити сталі погляди, стосунки чи сформувати нові. Вміння переконувати - головне в ораторському мистецтві. Переконати аудиторію — означає змусити її погодитись з оратором, прийняти погляди оратора як свої власні.

Крім переконання в ораторській промові використовується і такий вид впливу, як навіювання. Намагаючись навіяти якусь думку, оратор апелює насамперед до почуттів, емоцій, традицій аудиторії. Певною силою навіювання володіють яскраві переконливі факти, Цитати, ілюстрації і т.п. Певний вплив має і авторитет оратора.

Різновидом навіювання є спонукальна промова, яка також в значній мірі впливає на почуття, породжуючи психічну сприйнятливість. Крім того, їй притаманний невід'ємний, характерний тільки для неї елемент: спонукальна промова повинна змусити слухача відчути потребу зробити те,про що його просить °Ратор.

22

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

23

Щоденно ми просимо інших щось зробити. Хлопець звертається до дівчини: "Підемо в кіно". Це короткий заклик до дії. Продавець питає покупця: "Чи не купите ще чогось?" Він підказує бажану для нього дію покупцю. Про що може просити оратор аудиторію? Наведемо типові приклади публічних закликів.

Для виступів на комерційні теми характерні заклики купувати різні товари, акції, заключати страхові угоди і т.п.

Заклики надавати підтримку спрямовані на користь благочинних організацій та спілок, церкви та різних фондів. Політичні заклики стосуються голосування за того чи іншого кандидата на офіційну посаду, референдумів тощо.

Заклик прийняти активну участь стосується громадської роботи в організації чи релігійній спільноті; можна пропонувати прочитати книгу, відвідати виставу, прослухати спеціальний курс навчання.

Звернення, що стосуються особистої поведінки, зачіпають питання покращення здоров'я; закликають не палити, займатися спортом, бути чесним, ввічливим, ощадливим і т.п.

Інформація, переконання, навіювання і спонукання часто перекривають один одного. В одній промові оратор може інформувати аудиторію, переконувати її і спонукати до якихось дій. Тому в ораторській промові не можна нехтувати якимось з цих видів впливу на аудиторію чи протиставляти їх.

При визначенні цілі виступу необхідно встановити ступінь його впливу на аудиторію. В кожному конкретному випадку ораторський виступ може бути спрямований на те, щоб посилити чи послабити ті чи інші переконання, оцінки чи установки аудиторії, тобто викликати незначну зміну відношення до дійсності чи якісним чином змінити погляди аудиторії — переконати її. Ефективність будь-якої промови визначається саме тим, наскільки ступінь її впливу відповідає цілі оратора.

Усвідомлюючи загальну ціль виступу, оратор повинен точно сформулювати і її конкретну ціль, тобто чітко уявити собі, що повинні пізнати слухачі, в чому переконатися, що зробити.

2.5. Підбір матеріалів

Після того, як обрані тема і вид виступу, визначена ціль, оратор | складає схему майбутньої промови. Схема виступу — це ще не! план, оскільки план - це порядок розподілу у промові вже]

підібраного і обробленого матеріалу. В схемі визначаються лише основні напрямки руху думки оратора. Форма її довільна.

Схема виступу є основним документом на наступному етапі підготовки промови чи виступу - етапі підбору матеріалів. Якими ж джерелами користується оратор?

Засоби масової інформації. Радіо, телебачення, кіно, преса (книги, брошури, журнали, газети) у відповідності зі специфікою кожного є джерелом різноманітної оперативної і в той же час достатньо глибокої інформації, яка може бути використана у виступі оратора.

При читанні дотримуйтесь наступних правил:

1.  Читайте більше, ніж практично необхідно. Промови, які найбільше вражають, утворюються в результаті повноти знань. Необхідно мати великий запас відомостей і даних, з якого можна відібрати найпотрібніше. Готуючи доповідь зі злободенного питання навряд чи можна обмежитись книгами та статтями, написаними декілька років тому. У ваших інтересах як доповідача знайти останні дані. З іншого боку, кожне поточне питання має власну історію, яку також необхідно знати.

2. Читайте без упередження і критично. Не давайте першому автору, на якого ви випадково наштовхнулись, одразу визначити напрямок ваших думок; не зупиняйте свій вибір тільки на тих джерелах, ідеї яких співпадають з вашими. Найскладніше відшукати і досліджувати ті дані, які суперечать вашим переконанням. Але не існує іншого засобу вияснити, праві ви чи ні. Не хвилюйтесь, якщо після всебічного вивчення питання доведеться змінити думку. Нове переконання, солідно обгрунтоване, стане вашим власним надбанням на противагу старому забобону, який не був продуктом вашої думки.

3. Читайте з користю. Читайте вдумливо, прагніть того, щоб матеріал, який ви вивчаєте в даний момент приніс найбільшу користь. Не піддавайтесь спокусі ухилитись від головної цілі заради чогось цікавого, але такого, що не стосується вашої теми. Привчайтесь вчитуватись в статті і книги в пошуках потрібної інформації. Користуйтесь порадою Бекона: "Деякі книги можна спробувати, інші - проковтнути, і, кінець-кінцем небагато які треба Розжувати і перетравити".

Особисті знання і досвід оратора, які мають безпосереднє відношення до теми майбутнього виступу - важлива умова

24

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

25

змістовності і переконливості публічної промови. Особистісний аспект у промові завжди підвищує її дієвість, наближаючи оратора до аудиторії, роблячи середовище більш інтимним. Розповідь про те, що бачив на власні очі і відчув сам, звучить емоційніше і вплине сильніше, ніж ціла ланка ретельно дібраних аргументів.

Але у молодих ораторів досвід звичайно обмежений. Тому на допомогу може прийти метод передачі матеріалу, запозиченого в інших осіб, як дещо, пережите чи відчуте особисто. В такому способі передачі матеріалу, якщо він використовується вміло і тактично, немає нічого поганого.

Особисті контакти оратора - важливе джерело повідомлень і фактів, безпосередньо пов'язаних з життям, найбільш близьких конкретній аудиторії. При підготовці до виступу слід уважно прислуховуватись до пропозицій, зауважень, оцінок інших людей, вміти узагальнювати матеріал, що підказує саме життя. Використовуючи особисті контакти в процесі підготовки до виступу, оратор повинен володіти майстерністю вести бесіду з людьми, здійснювати коротке інтерв'ю. Під час розмов з людьми, як знайомими, так і незнайомими, ми перевіряємо себе, свої думки, ніби збагачуємо теорію життям. Під час спілкування в нас нерідко виникають думки, які без цього спілкування так і лишилися б у глибині свідомості.

Під час прослуховування інших промовців, оратор повинен оволодівати навичками не тільки фіксування цікавої інформації, але і критичної оцінки виступів, їх композиції, аргументації, мовлення, поведінки оратора перед публікою і т.п. Подібна оцінка і співставлення з власним досвідом завжди корисні для оратора, особливо молодого і недосвідченого.

В процесі обробки матеріалу корисно вести записи. У кожного оратора своя техніка ведення записів. В одних випадках джерело конспектується,  в  інших  -   робляться  узагальнюючі  та систематизовані записи. Одні ведуть записи у зошитах, інші надають перевагу паперу стандартного розміру, записуючи тільки з одного] боку листа. В останньому випадку записи можна використовувати більш оперативно, розрізаючи і переклеюючи будь-яку частину конспекту. Дехто використовує карточки, на яких зручно записувати і цифри, цитати. Карточки під час виступу можна розкласти на столі,! попередньо згрупувавши їх.

Крім перерахованих, можна використовувати і інші способи записів у відповідності з особистим досвідом і бажанням.

Після того, як основний матеріал зібрано, настає важливий період обмірковування, осмислення, співставлення зібраних даних, фактів і ідей, що при цьому виникли.

Сумлінний оратор обдумує майбутню промову ранком і ввечері, за письмовим столом і під час дороги на роботу, під час їжі І на прогулянці. Він обговорює фрагменти промови з друзями і колегами, перевіряючи на них ті чи інші положення майбутнього виступу. Обдумування промови - серйозний творчий акт. Ораторська промова - це не сума матеріалів, зібраних з різних джерел, а оригінальне, породжене у творчих муках творіння.

Контрольні питання:

1.   Які фактори треба враховувати при визначенні теми виступу?

2.  Які основні види ораторських виступів Ви знаєте? Чим відрізняється доповідь від лекції?

3. В чому відмінність переконання від навіювання і спонукання?

4.  Як співвідносяться загальна і конкретна цілі промови?

5.  Які джерела матеріалів можуть використовуватись при підготовці до виступу?

6.   В чому полягає осмислення зібраного для промови матеріалу?

26


Глава
III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

3.1. Композиційно-логічна побудова промови.

Зроблені перші кроки у підготовці промови. Визначені тема і ціль виступу, підібрано матеріал. Ми ясно уявляємо про що будемо говорити, в чому переконувати слухачів. Народжуються думки, виникають формулювання, варіанти майбутньої розмови з аудиторією. Але самої промови ще немає. Ми ще не знаємо з чого почати, в якій послідовності розмістити матеріал, як закінчити.Настає час композиційно-логічного оформлення промови. Логічні закони - це закони вірного мислення, відображення в мозку людини зв'язків і закономірностей об'єктивного світу. Тільки дотримуючись логічних законів, можна довести істинність якоїсь думки чи підвести аудиторію до якихось висновків.

Найважливішим документом, в якому розгортається логічна структура промови, є план. При цьому, чим більше ідей, думок і фактів у розпорядженні оратора, тим важливіша чітка логічна організація матеріалу, ретельно розроблений план. Як без креслень неможливо збудувати дім, так і без плану неможливо проголосити промову.

Буває, деякі оратори "творять промову на людях", розмірковують уголос. Але навіть блискуча імпровізація завжди якось спланована, а розмірковування уголос - це, як правило, ефектний ораторський прийом.

В будь-якому випадку ні один оратор не повинен виходити до трибуни без плану промови. Навіть короткий виступ повинен бути спроектований в голові чи на папері.

План розбивається на розділи, підрозділи, пункти, однак, не повинен бути надто роздробленим. Будь-яку промову зручніше усього поділяти на три композиційно-логічні частини: вступ, головну частину і заключення. При цьому промова не є механічним поєднанням цих частин, вона являє собою єдине ціле, стрижнем' якого є основна ідея, задум оратора. Але кожній композиційній] частині притаманні власні специфічні функції.

3.2. Вступ і заключення.

Вступ і заключення являють собою обрамлення промови. Вступі в будь-якому усному чи письмовому повідомленні є зачином,] введенням слухача або читача в тему повідомлення.

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

27

В ораторській промові роль вступу значно підвищується. Крім введення у зміст, він несе значне психологічне навантаження. Можна сміливо стверджувати, що значна частка успіху оратора визначається вдалим вступом.

У вступі оратор прагне досягти наступних цілей: викликати зацікавленність у аудиторії і оволодіти її увагою; встановити контакт з аудиторією і завоювати її довіру; підготувати сприятливий психологічний грунт для сприйняття промови, повідомити план промови.

Важливим засобом привертання уваги є звернення. Форма звернення залежить від обставин, складу аудиторії і виду виступу. Як же потрібно скласти вступ, щоб привернути і зосередити якнайбільше уваги слухачів? З усіх можливих рекомендацій наведемо найбільш загальну: не починати промову з трафаретних виразів і фраз, прагнути до максимальної новизни, неочікуваності, свого роду інтриги. Перші слова повинні бути прості.доступні, зрозумілі та цікаві, щоб зачепити увагу. Цих зачіпок-вступів є багато: випадок з життя, якийсь парадокс, неочікуване питання і т.п.

Звичайно вибір того чи іншого вступу залежить від виду публічної промови, складу і стану аудиторії та інших обставин. Тому до однієї і тієї ж промови досвідчений оратор може підготувати декілька вступів.

Наведемо деякі з способів досягнення новизни і неочікуваності: апеляція до інтересів аудиторії; прийом парадоксальної ситуації; гумористичне зауваження; постановка проблемного питання; апеляція до події, часу, місця; апеляція до авторитетів, відомих джерел інформації, особи оратора.

Стародавні оратори розрізняли три види вступів: штучний, природний і раптовий. У першому випадку оратор поступово готує слухачів до викладення головної теми промови. У другому - оратор без усякої підготовки підходить до суті справи. У третьому випадку оратор, схвильований якоюсь подією, починає промову раптово, несподівано, розкриваючи перед слухачами свої почуття.

Вступ повинен бути нерозривно пов'язаним з іншими

композиційними частинами промови. Це стосується як змісту, так і

Форми промови. Використавши яскравий, незвичайний вступ чи

очавши промову у звичайному простому стилі, оратор повинен і

Родовжувати в тій же тональності. Якщо ж після емоційного зачину

Ратор починає говорити монотонне, сухими штампованими

28

Глава II! КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

фразами, рівновага промови порушується і контакт з аудиторією зникає.

Тривалість вступу визначається низкою факторів: тривалістю усієї промови, настроєм аудиторії і відношенням аудиторії до промови і оратора. Але завжди треба прагнути до максимальної лаконічності вступу. Перші фрази повинні бути короткими, максимально простими і миттєво доходити до свідомості будь-якого слухача.

Якщо дозволяють обставини, краще починати виступ спокійно, в уповільненому темпі і неголосно.

Звичайно, крім перерахованих засобів, в арсеналі досвідченого оратора завжди є і свої власні способи і методи "захвату" уваги аудиторії.

Закінчувати промову потрібно так само рішуче, як і починати. Затягування промови, перевищування регламенту - ознака неграмотності оратора, який не хоче враховувати можливості слухачів. Деякі оратори по декілька разів попереджають про свій намір закінчити промову, але так і не можуть зупинитися. Така поведінка різко знижує престиж оратора та його виступу. З іншого боку, неприпустимо обривати промову на півслові.

Подібно до вступу, заключення повинно бути ретельно розроблене раніше, однак повинно звучати природньо, без зайвого пафосу.

Які ж цілі переслідує оратор в заключній частині промови? Ці цілі в значному ступені залежать від виду виступу і конкретних; обставин, однак загалом їх можна звести до наступного: сумуватиповідомлення, закріпити і посилити враження від промови, поставити і перед аудиторією завдання і забезпечити готовність до певних дій, і спонукати аудиторію до певних дій.

Перераховані цілі можуть бути досягнуті різноманітними] методами. Назвемо деякі з них: коротке повторення основних! проблем і висновків промови; узагальнення повідомленого в| промові; постановка завдань; вказівка перспектив; ілюстративна! кінцівка (яскравий приклад, цитата і т.п.).

3.3. Головна частина

В головній частині розкривається тема, вирішуються які загальна, так і конкретна ціль виступу: повідомити аудиторії певні] відомості; переконати її в чомусь чи спонукати до якихось дій.

КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

29

Цих цілей можна досягнути, якщо увагу, що була досягнута у вступі, вдасться зберегти на протязі усієї промови, тобто забезпечити стійкість уваги. Стійкість уваги визначається вмілою побудовою головної частини промови, коли оратор ніби веде думку аудиторії за собою. Логічна структура головної частини повинна бути ясною, одне положення витікати з іншого. Враховуючи непостійний характер уваги, відносно тривалу промову спід складати так, щоб кожен її розділ був розрахований не більше ніж на 10-15 хвилин.

Композиція головної частини виступу повинна забезпечити і певну зацікавленість до змісту, коли аудиторія постійно ніби задається питанням "а що ж далі?" або "чому?". Наступні слова оратора дають від'овідь на ці питання, падаючи таким чином на підготовлений грунт.

В залежності від виду виступу, цілі і стану аудиторії можна використовувати в побудові промови цілий ряд методів і насамперед індуктивний, дедуктивний та метод аналогії.

Індуктивний метод, індукція - це рух думки від окремого до загального, рух від знання поодиноких окремих фактів до знання загального правила, до узагальнення. Індукція, як метод мислення, може бути повною і неповною. При повній індукції загальний висновок робиться на основі знань про всі без виключення предмети чи явища даного класу. У публічному виступі частіше використовується неповна індукція, коли висновок подасться після розгляду не всіх, а лише деяких фактів, що відносяться до певної події чи явища.

Дедуктивний метод. Дедукція - хід викладення матеріалу в промові, коли від загального йдуть до одиничного, від загальних положень і законів до менш загальних. В ораторському мовленні Дедуктивний метод найчастіше використовується для роз'яснення складних питань в добре підготовленій аудиторії.

Не можна протиставляти дедукцію та індукцію, вони складають Дві нерозривні частини процесу пізнання. Виходячи з особливостей аУДиторії і характеру промови частину питань доцільно викладати за Допомогою дедуктивного методу, частину - індуктивного.

Досить часто в різних видах виступів використовується ще °Дин вид подачі матеріалу - аналогія.

Метод аналогії. Буденне розуміння аналогії,- подібність, ПаРалель, схожість. Однак використовуючи метод аналогії в

ЗО

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

ораторському мовленні, ми не просто згадуємо про схожість якихось явищ, а допомагаємо слухачам зробити висновок по аналогії, який можна сформулювати наступним чином: якщо два явища подібні в одному чи більше відношеннях, то вони, напевно, подібні і в інших відношеннях.

В ораторському мовленні аналогія використовується в тих випадках, коли треба пояснити свою думку, зробити її більш зрозумілою.

Головне призначення аналогії - ілюстративне. У думках і на словах ми постійно використовуємо аналогію. Існують аналогії фігуральні і аналогії в буквальному розумінні. Фігуральна аналогія порівнює дві сукупності явищ з різних галузей, явищ різного порядку. Вони мають лише символічний зв'язок. Аналогія в буквальному розумінні порівнює дві сукупності явищ в одній галузі, одного порядку. Аналогія в буквальному розумінні володіє значною вагою як доказ у спорі; фігуральна аналогія звичайно стимулює уявлення.

Разом з поданими методами викладення матеріалу і в поєднанні з ними в ораторському мовленні використовуються і так звані концентричний та ступеневий метод.

Суть концентричного методу полягає в тім, що все викладене концентрується навколо єдиного центру, яким є поставлена проблема. На протязі промови оратор весь час утримує в полі зору цю проблему, повертається до неї, поступово поглиблюючи і розвиваючи висунуте положення. Використовуючи ступеневий метод, оратор поступово викладає проблему, переходячи з одного^ ступеня, етапу до другого. До цього методу наближені історичний] та просторовий принципи викладення матеріалу.

3.4. Закони логіки в ораторському мовленні.

Вчення про закони зв'язку думок у міркуваннях - формальна! логіка - грунтується на чотирьох принципах:

1)  закон тотожності;

2)  закон суперечності;

3)  закон виключеного третього;

4)  закон достатньої підстави.

Закон тотожності формулюється наступним чином: кожна | думка зберігає один і той же зміст, скільки б разів вона неї повторювалася. В житті ми часто зустрічаємо людей, які в розмові,] доповіді чи виступі використовують туманні вирази, надають думкам!

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

31

двоякий зміст, перескакують з однієї думки на іншу. Закон тотожності вимагає визначеності, тобто ясності і чіткості думки, він спрямований проти туманності, двозначності в думках і виступах ораторів.

Закон суперечності проголошує, що дві протилежні думки про один предмет, узятий в один час в одному відношенні, не можуть бути однаково вірними, одна з них буде хибною. Закон суперечності вчить послідовності в мовленні. Мова оратора повинна бути вільною від суперечностей, він повинен відстоювати лише одну точку зору.

Закон виключеного третього наближений до закону суперечності, але на відміну від нього відноситься лише до однієї групи суджень - протилежних. Це такі судження, що заперечують одне одного і між якими немає середнього. Закон виключеного третього формулюється так: з двох протилежних суджень одне істинне, друге хибне, а третього немає. Ще Платон проілюстрував цей закон так: "Людина не може одночасно бути здоровою і хворою".

Дотримання закону виключеного третього також, як і закону суперечності, забезпечує послідовність і принциповість мислення. Якщо виявлено, що одне з протилежних суджень істинне, то друге треба визнати невірним І навпаки. Третього, середнього між протилежними судженнями немає.

Закон достатньої підстави проголошує: кожна вірна думка повинна бути обгрунтована іншими думками, істинність яких доведена практикою людини. Таким чином, коли в промові ми щось доводимо, в чомусь переконуємо аудиторію, ми не повинні бути голослівними, ми зобов'язані обгрунтувати наші положення, довести їх істинність. Закон достатнього обгрунтування вимагає доказовості, зв'язку будь-якої думки, будь-якого положення, що висувається в промові, з дійсними фактами, прикладами з реального життя, а також з науково-обгрунтованими законами І теоретичними основами.

Отже, ми розглянули чотири закони логіки. Коротко вимоги Цих законів до оратора можна сформулювати наступним чином:

1.  Виступ оратора повинен бути ясним, чітким, конкретним. Оратор не повинен  використовувати туманні, двозначні Розмірковування, перескакувати з однієї думки на іншу.

2.  Оратор повинен бути послідовним, не припускатися сУперечливих думок і виразів, принципово і послідовно відстоювати Усунуте ним положення чи точку зору.

32

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

З, Всі висунуті положення повинні бути обгрунтовані, спиратися на дійсні факти, приклади з реального життя, науково обгрунтовані Істини.

Звичайно, працюючи над промовою, разом з чисто свідоміим, логічним рішенням ми часто діємо інтуїтивно, знаходимо вдалий "хід" чи прийом якось раптово, несвідомо. Але це не відбувається само по собі. Це озаріння завжди є результатом тривалого підсвідомо-інтуїтивного мислення, яке раптово переходить у свідомість. Подібно до будь-якої творчості праця оратора в період підготовки до промови включає, як зазначив американський вчений і винахідник Томас Едісон, 99% "потіння", тобто свідомої праці по осмисленню і логічній організації матеріалу, і 1% натхнення, або інтуїтивного озаріння, яке не рідко як раз і визначає творчу оригінальність промови.

Контрольні питання:

1.  Чому дотримання законів мислення таке важливе в ораторському мовленні?

2.  Які основні функції вступу?

3.  Які основні функції заключення в ораторській промові?

4.  В чому полягає суть індуктивного методу розположення матеріалу?

5.  Як використовується дедукція в ораторському мовленні?

6.  В чому полягає метод аналогії і як вона використовується в ораторському виступі?

7.  Назвіть основні закони формальної логіки і дайте їх визначення.

Завдання.

1.  Прослухайте дві лекції або промови і спробуйте відповісш| на питання:

а)  за яким принципом викладається матеріал? Чи використане поєднання різних принципів?

б)  чи дотримуються вимоги основних логічних законів?

в)  як би Ви подали цей матеріал? Наведіть приклади.

2. Зверніть увагу на вступ і заключення у прослуханих лекціях чи промовах і спробуйте відповісти на питання:

а)  які загальні особливості кожного вступу?

б)  чи були використані у вступі прийоми заохочення уваги?

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

33

в)  чи дає вступ уявлення про зміст виступу?

г)   якого виду було заключення: заключення-узагальнення, заключення-постановка завдань, заключення-ілюстрація?

3. Завдання для групи. Групу потрібно розбити на підгрупи по 5-6 чоловік. Кожен з студентів має підготувати невеличку 10-хвилинну промову з будь-якої обраної ним теми, скласти її план і ознайомити з нею підгрупу. Після прослуховування охарактеризувати свою промову і вислухати зауваження слухачів.

34

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

35


Глава
IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

4.1.  Поведінські аспекти ораторського мистецтва

Завершено етап підготовки промови. Виступ ретельно обдуманий. Промова не тільки записана на папері - вона в голові і в серці оратора. Настає час вийти до аудиторії і виступити перед публікою.

Як зустрінуть? Чи слухатимуть? Чи зрозуміють? Подібні питання нерідко постають перед оратором, поки він робить останні кроки перед виступом. І не випадково. Проголошення промови -кульмінація ораторського мистецтва. Навіть для досвідченого оратора у кожній зустрічі з аудиторією є щось нове, невідоме, несподіване.

Досвідчений оратор вже володіє стійкими навичками спілкування з аудиторією в залежності від змісту і замислу виступу. У оратора-початківця такого вміння ще немає, і тому доцільно розглянути складний і різноманітний комплекс виконавських та поведінських навичок оратора по елементах. При цьому не варто забувати, що ораторська техніка не існує без самої промови. Це лише форма в яку вкладається зміст ораторської промови.

4.2.  Перед виступом

Готуючи виступ оратор настроює себе і морально і фізично на зустріч з аудиторією. Перед виступом бажано відпочити, побути наодинці, прогулятись. Ще раз обміркувати найголовніші місця у промові, промовити їх уголос. Спробувати відкинути все, що не стосується майбутнього виступу і цілком переключитись на промову, ніби "увійти в роль".

До початку виступу рекомендується оглянути приміщення, в якому доведеться виступати.Не зайве пройтися по залу, знайти вихід на сцену, обдивитися трибуну. Своєчасно перевіряється освітлення, вентиляція, мікрофони.

На сцені, за трибуною не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу аудиторії. Чим меньше чоловік у президії, тим краще: кожен з них так чи інакше "забирає" частину уваги присутніх.

Тон і увесь характер промови залежить від кількості слухачів. Одне - інтимна розмова з 10-15 присутніми, інше - тисячна аудиторія Оратор звичайно "настроюється" на певну аудиторію. С/Інак треба не розгубитись і швидко знайти інший тон, якщо замість

очікуваних 20 прийде сотня слухачів, або їх чисельність буде меншою від запланованої.

Як сидіти перед публікою? Питання зовсім не зайве, якщо врахувати, що аудиторія, як правило, починає знайомство з оратором ще до його виходу до трибуни. Зайнявши місце за столом президії, треба якнайшвидше ознайомитись з оточенням і зайняти природню позу. Якщо стіл президії відсутній, і оратор сидить безпосередньо перед публікою, він повинен особливо уважно стежити за собою. Не спід сидіти поклавши ногу на ногу, чи підпирати долонею щоку і т.п.

Досвідчений оратор завжди слідкує за реакцією аудиторії на виступ інших ораторів і вносить необхідні зміни у свою промову. Ідучи до трибуни, оратор знає, що зараз уся увага аудиторії зосереджена на ньому. Тому усім своїм виглядом він прагне продемонструвати енергію, готовність і бажання повідомити аудиторії дещо важливе. Погано, коди хода оратора демонструє його нерішучість, збентеження чи байдужість.

Якщо оратор знаходиться серед слухачів, йому краще зайняти місце в одному з перших рядів, ближче до проходу, щоб отримавши слово, швидко вийти, не зачіпаючи сусідів і не піднімаючи шуму. Всі приготування повинні бути закінчені раніше: на ходу не рекомендується пригладжувати волосся, поправляти краватку чи перебирати записи. Яке місце обрати для виступу? Це питання не потребує відповіді, якщо в приміщенні є трибуна чи стіл. Якщо в приміщенні немає ні сцени, ні трибуни, ні стола, краще всього стати в 2,- 3-х метрах від переднього ряду сухачів на рівній відстані від їх флангів.

Слід врахувати, що трибуна стримує рухи і жести. Тому якщо промова є емоційною, для досягнення тіснішого контакту з аудиторією, можна стати перед трибуною чи коло неї або підійти до краю сцени. Взагалі, обираючи місце, треба пам'ятати що публіка, як правило, прагне бачити "всього" оратора, сприймати увесь його зовнішній вигляд, бо оратор впливає на аудиторію не тільки мовою, а й своєю фізичною сутністю.

4.3. Початкова пауза

Ви вийшли до трибуни чи зайняли інше місце, з якого збираєтесь проголошувати промову. Спокійно покладіть перед собою годинник, записи і погляньте на слухачів. Цей перший момент

36

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

появи оратора один з найвідповідальніших: до цієї хвилини оратор був частиною самої аудиторії, а тепер ролі розділилися - волею аудиторії оратора введено у положення "лідера", якого вона готова вислухати, від якого чекає відповіді на питання, що її хвилюють.

Як же поводити себе, виявившись у фокусі уваги всіх присутніх, як встановити контакт з аудиторією, підкорити її своїй волі?

Насамперед, вийшовши до трибуни, не починайте виступ одразу, а зробіть невеличку паузу, тривалістю 10-15 секунд. Початкова пд\/за має велике психологічне значення; за ці короткі

СЄ\уІ-Ц.    <.,,,І-.     ,--•':    ...з .о/.оМ.Г       '         ••'.,'    ИКНЄ ДО ВЗШОЇ ПОЯВИ

на трибуні.

Перше враження про оратора утворює його зовнішність: обличчя, постать, одяг.

Намагання по зовнішності оцінити людину, скласти про неї думку з "першого погляду" не випадкове. Цей спосіб в процесі пізнання людини людиною співіснує з іншим переконанням, що про людину треба судити не по зовнішності, а по вчинкам.

Як показують психологічні дослідження, у більшості людей є достатньо стійкі тенденції пов'язувати психічні якості людей з особливостями їх зовнішності. Так, багато хто сприймає людей, що носять окуляри, чи з високим чолом, як розумних, тих, що заслуговують довіри; бачуть в літніх повних чоловіках людей надійних, впевнених в собі; люди, що посміхаються, здаються доброзичливими, щедрими і т.п. Це реальний факт і його треба враховувати. Більшість людей у процесі спілкування зосереджують увагу на обличчі співрозмовника, головним чином на очах. Молодіжну аудиторію, більше ніж дорослу, цікавлять зріст, постава оратора. Не останню роль грає і одяг. Звичайно, середовище зборів, конференції чи дипломатичного прийому висувають різні вимоги до одягу. Однак у всіх випадках одяг, взуття, зачіска повинні бути акуратними.

Під час початкової паузи оратор прагне встановити зоровий контакт з аудиторією. Це означає поглянути в очі присутнім, зустріти їх погляд, ніби мовчки привітати аудиторію. І незабаром оратор відчує, як під впливом ТІаузи публіка почне заспокоюватися, поступово настроюючись на сприйняття виступу.

Як бути, якщо початкова пауза затягується, а аудиторія не замовкає. Іноді галас перекривають голосом. Але тут ніколи не варто намагатися перекричати аудиторію, хоча за допомогою, наприклад, мікрофону це не важко. Щоб примусити слухати себе, треба почати

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

37

виступ у підвищеному тоні, але не кричати.

Однак підвищення тону - лише спосіб привертання уваги. Як тільки аудиторія заспокоїться, треба перейти на нормальний тон.

Початкова пауза допомагає оратору звикнути до свого положення за трибуною, а також подолати надмірне хвилювання, так звану "ораторську лихоманку". Це особливий психічний стан, своєрідна "хвороба", яка нерідко вражає ораторів - початківців. Симптоми цієї хвороби, безумовно, спостерігав, а може й відчував кожен: нервові рухи, тремтіння кінцівок, пересихання у роті, нервова блідість або навпаки яскравий рум'янець, пришвидшене дихання і т.п. В цілому ж досить безпорадний і неприглядний вигляд для "лідера", який вийшов до трибуни, щоб у чомусь переконати аудиторію. Ці симптоми схожі з симптомами страху і приводять не тільки до "м'язевого зажиму", а й до "психічного зажиму" -нездатності ефективно мислити, що може зіпсувати будь- який, навіть чудово складений виступ.

"Ораторська лихоманка" не обминула великого гумориста і блискучого оратора Марка Твена, коли він вперше постав перед публікою. Йому здалося тоді, що рот його набитий ватою, а швидкість пульсу наближається до світового рекорду.

Будь-який оратор повинен виробити в собі вміння долати нерішучість і нервовість за трибуною. Відчувши симптоми "ораторської лихоманки", треба вольовим зусиллям примусити себе заспокоїтись, а також зробити декілька глибоких вдихів і видихів - це викличе приплив кисню і покращить самопочуття. Іноді, щоб перебороти хвилювання, рекомендується "фізична розрядка", для чого достатньо пересунути стілець чи якийсь предмет на столі.

"Ораторську лихоманку" не слід плутати з творчим хвилюванням оратора перед зустріччю з публікою. Таке хвилювання відноситься до позитивних емоцій і є стимулятором дій оратора.

Яку позу зайняти під час виступу? Здаючись елементарним. Це питання, тим не менше, потребує обговорення.

Багато хто, не маючи досвіду публічних промов, під час виступу намагається зайняти якусь незвичну позу, яку вони ніколи б не зайняли у звичних обставинах. Одні стоять струнко не Рухаючись, інші топчуться на місці, деякі хитаються з боку в бік. Багатьом початківцям здається, що їх руки повиростали до

38

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

неймовірної довжини, і вони абсолютно не знають, що з ними робити, а публіка всю свою увагу звертає саме на ці руки... Нескладність оратора знижує його престиж і може викликати навіть сміх. Оратор не повинен піддаватися "оборонному рефлексу" і "ховатися" за трибуну чи стіл, рівно як і вкладатися на трибуну під час виступу.

Хоча поза, як і інші елементи поведінки перед аудиторією, визначаються індивідуальним стилем, кожен оратор повинен досягти відчуття стійкої рівноваги, легкості, рухливості і природності усієї пози.

Наведемо одну рекомендацію. Щоб зайняти правильне положення, ноги повинні бути трохи розставлені, носки розсунуті; одна нога висунута уперед. В плечах не повинно бути напруги, голова і шия трохи подаються уперед, спина пряма, живгт втягнутий, руки вільно спущені вздовж тулуба, коліна не напружуються.

4.4. Жести і міміка

Рухи і жестикуляція - природні елементи поводження оратора перед публікою і, як вже було зазначено, додатковий засіб впливу на аудиторію.

Вигляд оратора, який тривалий час нерухомо стоїть за трибуною, стомлює аудиторію, слухачі починають рухатись на місцях, їх увага послаблюється. Тому досвідчений оратор декілька разів змінює позу, особливо під час тривалої доповіді чи промови. Однак не слід впадати в іншу крайність: якщо оратор увесь час змінює позу, складається враження, що він не може знайти собі місця.

Діапазон рухів оратора, що виступає за трибуною, звичайно обмежений її розмірами. Виступ без трибуни, коли публіка бачить оратора, вимагає від нього кращих рухливих навичок. Слід надавати перевагу рухам вперед і назад, а не рухам убік. Крок уперед в потрібний момент посилює значимість того чи іншого місця в промові, допомагає зосередити на ньому увагу аудиторії. Роблячи крок назад, оратор ніби дає можливість аудиторії "відпочити", а потім переключає її увагу на інше місце в промові.

Жести і міміка виникають ніби самі по собі, виходячи із змісту промови, її емоційного накалу. Вони нерозривно пов'язані з рухом думок і почуттів оратора. В ораторському мистецтві разом з вказівними і описовими жестами використовуються жести емоційні (стиснутий кулак, витягнута рука, рухи руками і головою).

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

39

Хоча жест під час мовлення — явище невимушене, молодому оратору можуть допомогти наступні рекомендації.

Жестикулювати треба лише при наявності внутрішньої потреби. Жест, що не співпадає з ритмом мовлення і настроєм оратора і аудиторії, може зіпсувати враження від гарного виступу. Однак, якщо під час виступу виникла необхідність зробити жест, цього імпульсу не слід гасити.

Не кожна фраза потребує підкреслення жестом. Рухливість і надмірна жестикуляція можуть лише викликати втому і роздратувати присутніх.

Від жестів, які сприяють успіху промови, слід відрізняти жести бездумні. Подібно до того, як декотрі люди перенасичують свою мову зайвими словами типу " так би мовити","значить", "ну", і т.п., зустрічаються оратори зі стійкою звичкою до якогось жесту-паразиту. Деякі увесь час трясуть головою, інші пригладжують волосся, крутять ґудзик, почесують потилицю і т.п. Такі жести, як правило, лише відволікають від сприйняття виступу. Оратор, який має нахил до подібних жестів, повинен їх позбавитись.

Міміка оратора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати цілу гаму почуттів: радість і сум, сумнів та іронію, рішучість і презирство.

Оратору-початківцю не зайве вивчити свої мімічні можливості, проголошуючи промову перед дзеркалом під час тренування. Звичайно, вираз обличчя повинен завжди відповідати характеру промови. Більш ніж дивно виглядав би оратор з посмішкою на обличчі під час виступу з серйозної тематики. Не менш негативно впливає на слухачів і вираз нудьги чи байдужості на обличчі оратора. Не полюбляє аудиторія і занадто суворих ораторів. Обличчя і вся постать оратора повинні виражати доброзичливе і дружнє відношення до слухачів.

Отже, жести і міміка, як елементи кінетичної системи спілкування, впливають на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу аудиторії на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують її емоційність і сприяють її кращому засвоєнню. Однак всі попередньо розглянуті елементи поведінки оратора виконують допоміжні функції.

4.5. Техніка мовлення

Основним засобом передачі інформації і впливу на аудиторію завжди залишається мова. Тому дуже важливою якістю гарного

40

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

оратора є володіння голосом у всій сукупності його можливостей і властивостей.

Усі голосові характеристики насамперед пов'язані з диханням. Практика переконує, що неправильне дихання, перенапруження голосового і мовного апаратів спричиняють швидку втомлюваність і невірне звучання голосу.

Розрізняють три види дихання: ключичне, грудне (реберне) і черевне (діафрагмічне).                                                                           ;

Найповніше і найглибше дихання досягається поєднанням грудного (реберного) і черевного дихання. Таке дихання потребує небагато енергії і зберігає сили оратора, забезпечуючи звучність голосу, навіть коли доводиться говорити тривалий час.

Ми вже говорили про важливе значення інтонації. Кожному оратору треба засвоїти, що сучасне ораторське мовлення — це насамперед природне, розмовне мовлення.

Однак, на відміну від буденної розмови, інтонація оратора повинна бути яскравішою, мелодійнішою, виразнішою. Ось чому перед оратором стоїть завдання — наполегливо працювати над інтонацією, розвивати діапазон голосу.

Діапазон голосу - це сукупність звуків різної висоти, доступних для людського голосу. Гарний оратор досконало володіє усім діапазоном власного голосу.

Невід'ємний компонент мовної техніки оратора - сила голосу. Силу голосу не можна ототожнювати з гучністю. Поняття сили голосу значно ширше: це здатність переконувати, доносити до кожного представника аудиторії свої почуття і волю. Сила звучання мови повинна бути виправдана внутрішньо, викликана силою натхнення і почуттів оратора.                                                                                  '.

Швидкість мовлення, тривалість звучання окремих слів, складів, тривалість пауз у поєднанні з ритмічністю мовлення складають її темпо-ритм. Як правило, чим важливіша тема і зміст,   • тим повільніша мова. Оптимальний темп в українській мові складає 120 слів за хвилину. Для того, щоб визначити власний темп | мовлення, достатньо прочитати уривок з 600-700 слів, визначити | затрачений час і поділити кількість слів на кількість затраченого часу.

Визначаючи потрібний темп мовлення, треба враховувати, що до певної межі прискорення темпу мовлення прискорює процес його сприйняття. Однак, надто швидкий темп веде до того, що

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

41

кількість інформації, що передається в одиницю часу, перевищує "пропускну здатність" людської психіки, сприйняття погіршується і зусилля оратора витрачаються марно. Надто повільне мовлення присипляє аудиторію, слухачі втрачають здатність слідкувати за думкою, не в змозі охопити зміст усієї фрази, дослухати її до кінця.

Пауза в ораторській промові виконує різні функції. Вона полегшує процес дихання під час мовлення і надає можливість об'єднати попередні і подальші думки. Пауза допомагає зосередити увагу аудиторії і підкреслити кульмінаційний момент. Слід пам'ятати, що під час паузи, не зважаючи на перерву у звучанні, мовлення не повинно перериватися: у розпорядженні оратора залишаються поза, жести, міміка, рухи. Але не варто зловживати паузами: від цього мова стає переривчастою.

Дикція - це ясність і чіткість у вимові слів, складів, звуків. Недбалу скоромовку, поглинання звуків і складів, що припустимі у буденній розмові, деякі оратори переносять і в публічні промови, різко погіршуючи цим їх якість, відволікаючи від сприйняття і розуміння змісту.

Ми навели основні голосові характеристики, що визначають мовну техніку оратора. Вдосконалення голосу - справа надзвичайно тонка, складна і трудомістка. Воно залежить насамперед від постійного тренування, виконання спеціальних вправ і безперервного самоконтролю.

4.6. Управління аудиторією

Перед оратором, що вийшов до трибуни,завжди стоїть задача "створити" аудиторію, тобто сконцентрувати увагу усіх присутніх, перетворити сукупність індивідумів у спільність, що одностайно реагує на промову.

Як вже було зазначено, зосередження уваги досягається насамперед вступною частиною промови, але оволодіти увагою недостатньо, потрібно утримати її на протязі усього виступу.

Стійкість уваги у більшості випадків є результатом поєднання вимушеної і невимушеної уваги аудиторії. Першою умовою такого поєднання буде відповідність змісту промови інтересам та установкам аудиторії. Крім цього, стійкість уваги залежить і від цілої низки інших факторів, що відносяться до сфери різноманітних якостей мовлення і майстерності оратора. Які ж це фактори?

Промова повинна бути добре організована логічно, у відповідності до законів мислення. У цьому випадку, як зазначалося,

42

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

оратор веде думки аудиторії за собою.

Виступ, в якому є щось нове, цікаве, збуджує і утримує увагу в більшому ступені, ніж виступ, в якому відсутні ці елементи. При цьому, як правило, слід йти від старого до нового, від відомого до невідомого.

Підтриманню уваги аудиторії сприяє наявність конфліктної ситуації в промові, подання фактів чи ідей у протистоянні.

Конкретне завжди привертає увагу сильніше, ніж абстрактне. Тому з метою підтримання уваги абстрактні судження бажано доповнювати конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями.

Увага аудиторії значно понижується при невиправданому затягуванні промови. У Стародавній Греції обов'язковим атрибутом у будь-якому судовому засіданні був водяний годинник. З останньою краплею води в годиннику закінчувався виступ оратора, виключення не було ні для кого. Ця крапля води, що тяготіла над кожним проголошувачем промов, охолоджувала усякі пориви до слововиливу, дисципліновувала оратора.

Якщо під час паузи перед початком виступу, оратор встановив зоровий контакт з аудиторією, то під час виступу він постійно повинен підтримувати цей контакт, використовуючи візуальний канал зв'язку для впливу на аудиторію і отримання інформації від неї.

Деякі оратори під час виступу шукають натхнення на стелі чи розглядають щось за вікном, демонструючи зневагу до аудиторії. Є оратори, які хоча і дивляться весь час на аудиторію, але нікого і • нічого не бачать: вони дивляться "крізь" слухачів і говорять по суті самі з собою.

Наявність зорового контакту зовсім не означає, що оратор в даний момент бачить усіх і кожного. Це навряд чи можливе. Однак враження контакту з кожним слухачем утворюється, якщо оратор під час виступу буде повільно переводити погляд від однієї частини аудиторії до іншої, від передніх рядів до задніх, не залишаючи без уваги жодного присутнього. Не варто, як деколи рекомендують, постійно дивитись лише на одного слухача, обравши його в якості "барометра". Погляд оратора може знітити такого слухача, або задоволений увагою, він буде реагувати активніше від інших, намагаючись догодити оратору.

Реакція аудиторії визначається по поведінці декількох присутніх, що займають місця у різних місцях залу. Всупереч природному бажанню, не варто захоплюватись спостереженням за найбільш емоційними представниками аудиторії. Найкраще

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

43

відображають реакцію аудиторії середні за темпераментом слухачі.

Досвідчений оратор володіє високою спостережливістю, як кажуть психологи, "сенсорною культурою". За найменшими змінами в поведінці аудиторії він може розрізнити її дійсний стан. В кожен момент свого виступу він здатен поставити себе на місце слухачів, і в той же час ніби зі сторони вдивляється в себе, вслуховується в свою мову: чи вірно він говорить, чи не заголосно, чи не турбується занадто про свою персону?

Слухачі постійно повинні відчувати, що усією сутністю оратор прагне до спілкування з ними, що він натхненний поставленою метою. Справжній контакт досягається лише тоді, коли у свідомості оратора він сам, його промова і аудиторія зіллються у нерозривну єдність.

Про зосередженість уваги аудиторії свідчить тиша у залі, спокійні пози і уважні погляди слухачів, спрямовані на оратора. Варто йому змінити положення за трибуною, і слухачі одразу зреагують, повернувши голову чи змінивши позу. У їх очах зацікавленість і захоплення. Вони відгукуються на виступ виразом обличчя, співчутливим чи погоджуючим киванням голови, посмішкою. Але ось оратор помічає, що двоє або троє слухачів неуважні, дивляться у різні боки, шепочуться, хоча інші слухають з цікавістю. Спробуйте на деякий час зосередити на них свій погляд, як правило, це допомагає.

Однак, якщо все більша кількість слухачів відволікається, в очах зникає цікавість, в залі підіймається легкий гомін - це серйозний сигнал тривоги для оратора, коли слід щось ужити, щоб повернути втрачену увагу аудиторії.

Оратори використовують різноманітні прийоми, щоб повернути увагу чи посилити невимушену увагу слухачів, чи розгладити напружену ситуацію. Наведемо деякі з цих прийомів.

Голосові прийоми. Для того, щоб активізувати увагу чи зосередити її на тому чи іншому положенні виступу, достатньо буває підвищити гучність звучання чи підвищити тон голосу. При цьому слід дотримуватися міри і не зірватися на крик. Інколи використовується обернений прийом: зниження гучності до шепоту, а також зниження тональності голосу.

Пауза. Ми вже згадували про роль початкової паузи. Розрахована і вміло витримана пауза в середині промови може також здійснити "гіпнотизуючий вплив", зосереджуючи увагу аудиторії на потрібному місці промови.

44

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

45

Жести і рухи. Емоційний чи владний жест допомагає зосередити увагу аудиторії, особливо в поєднанні з іншими прийомами. Як вже зазначалось, посилює увагу рух оратора уперед в напрямку до слухачів, тоді як крок назад дає розрядку.

В залежності від характеру промови доцільно час від часу повторювати звернення, це допомагає переключенню та утриманню уваги.

Питання, якими переривається промова, завжди вносять розрядку, загострюють увагу і активізують сприйняття аудиторії, змушують її міркувати разом з оратором.

Ми вже зазначали, що активізації уваги сприяє перехід від абстрактних суджень до конкретних прикладів, образних ілюстрацій і т.п.

Несподіване переривання думки. Увага слухачів отримує поштовх, коли оратор несподівано перериває думку,- і новий поштовх, коли говорячи про інше, вертається до недосказаного раніше. Подібна перерва може бути використана і для того, щоб повернутися до того місця в промові, яке випадково було пропущене.

Засоби наочності (ілюстрації, діаграми, реальні речі та ін.) допомагають переключити і повернути увагу аудиторії, оскільки зміна слухового сприйняття на зорове обов'язково збуджує невимушену увагу.

/улл?рупублічній промові - один з найкращих засобів розрядки. Існують різні відтінки смішного - гумор, сатира, іронія, сарказм. Гумор і сатира - протилежні полюси сміху, між якими є цілий світ відтінків комічного. Гумор-сміх доброзичливий, він закликає не до знищення якогось явища, а до його удосконалення. Сатира, на відміну від гумору, закликає до знищення явища. Іронія - це особлива форма емоційної критики, при якій за удаваною позитивною оцінкою схована гостра насмішка. Сарказм - вищий ступінь іронії, це іронія сатиричного напрямку, що розвінчує супротивника.

Гарний оратор, людина, як правило дотепна, володіє здатністю не тільки сприймати і знаходити смішне в оточенні та поведінці людей, а й "створювати" комічне. Використовуючи в промові смішне, слід, однак, дотримуватись міри. Зловживання жартами, звернення до застарілих дотепів може викликати лише роздратування аудиторії.

Звичайно, перераховані способи заохочення невимушеної уваги мають "вимушений" характер. Тому вслід за ними мають йти інші заходи, що забезпечують зосередження уваги на змісті промови.

Важливим елементом поведінки оратора є його здатність володіти собою при будь-яких несподіваних ситуаціях, випадках. Наприклад, що робити, якщо під час виступу загула сирена чи проїхала потужна вантажівка? Не робіть вигляду, що ви не чуєте щуму і не намагайтесь перекричати його. Припиніть промову і зачекайте поки знову стане тихо. Взагалі, подібні речі треба сприймати спокійно, "по-людськи". Не варто нервувати, якщо під час виступу впаде стілець чи гардеробна бірка і т.п. Якщо це смішно, смійтеся разом з аудиторією. Але найкраще ув'язати це з промовою, так би мовити обернути все на свою користь.

4.7. Виступ перед мікрофоном

Виступ перед мікрофоном має деякі особливості. Посилювальна установка за умови правильного користування нею дає можливість виразити і донести до кожного кутка залу наитонші рухи думок і почуттів, вивільняє оратора від необхідності форсування голосу і фізичної напруги. В той же час будь-яка помилка чи фальш у голосі посилюється стократно і помічаються усіма присутніми. Намагання недосвідчених ораторів кричати у мікрофон - велика помилка. Мовлення таких ораторів стає неприємним випробуванням для барабанних перетинок присутніх. Не можна впадати в іншу пристрасть: вважати мікрофон засобом економії сил, говорити в нього мало не пошепки, монотонно і в'яло.

Разом з перевагами, мікрофону притаманні деякі недоліки. Так, звук переданий мікрофоном нерідко стає нерозбірливим, тембр голосу змінюється. Ці недоліки можна частково нейтралізувати за допомогою: а) особливо чіткої артикуляції; б) деякого зниження темпу мовлення; в) дотримання рівномірного тиску голосового повітряного струму на мікрофон; г) зміни забарвлення голосу замість збільшення сили звуку.

Мікрофон володіє підвищеною чутливістю до різних сторонніх звуків: коли оратор покашлює, стукає по трибуні, шелестить паперами, наливає воду в склянку, голосно ковтає і т.п. Зменшивши зусилля оратора, мікрофон звичайно зменшує і інтенсивність руху, жестів та міміки. Тим не менше вміле використання цих додаткових засобів виразності і тут допомагає оратору. При цьому, однак, бажано дотримуватися постійної дистанції від мікрофона (50 см). Всі рухи оратора до мікрофона, від нього чи в сторони викликають то зростання, то приглушення звуку. Взагалі ж мікрофон ні в якому

46

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

разі не повинен відволікати оратора, і дивитись він повинен не на мікрофон, а на публіку, підтримуюючи з нею постійний візуальний контакт, як і за звичних умов.

Закінчуючи главу, хотілося 6 підкреслити, що в поведінці оратора перед публікою шаблон ще менш терпимий, ніж в будь-якому іншому аспекті ораторського мистецтва. Тут все вирішується складним комплексом взаємовідносин аудиторії, оточення, змісту промови, здібностей і стилю оратора.

Контрольні питання:

1.  В чому заключається оцінка місця виступу?

2. Як обрати місце для виступу?

3.  Як слід себе поводити оратору до початку виступу, якщо він знаходиться в президії? Як виходити до трибуни?

4. Для чого потрібна початкова пауза?

5.  Які правила використання жестів та міміки в   ораторському мистецтві?

6.  Що означає управляти аудиторією? Як встановити контакт з аудиторією?

7. Якими способами можна забезпечити стійку увагу аудиторії? Як відновити увагу?

8.  Які особливості виступу перед мікрофоном?

Завдання

1.  Проголосіть промову, яку ви готуєте, перед дзеркалом. Чи усі елементи вашої поведінки відповідають рекомендаціям, наведеним у тексті глави?

2. Тренуйте перед дзеркалом, а також у присутності близьких, знайомих, сокурсників вихід до трибуни, прийняття основної пози, повернення на місце.

3. Проаналізуйте особливості поведінки двох-трьох промовців. Відмітьте їх пози, рухи, вирази обличчя, а також вкажіть, які види жестів вони використовували.

4. Зверніться до своїх друзів з проханням поспостерігати за вашою поведінкою перед аудиторією і висловити свої зауваження.

5. У своїй черговій промові використайте один-два способи переключення уваги з описаних у даній главі.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

47


Глава
V МИСТЕЦТВО СПОРУ

5.1. Відповіді на запитання

Вміння вести полеміку, дискутувати та відповідати на запитання - найцінніші якості оратора. Психологічне оточення відповідей на питання чи спору відрізняється від звичайної ситуації публічного виступу. Під час промови чи доповіді активною стороною є оратор, аудиторія так чи інакше підкоряється його волі. По закінченню виступу часто розпочинається діалог між оратором та аудиторією, коли у більш чи менш підлеглому становищі знаходиться сам оратор, змушений швидко, фактично експромтом, відповідати на деколи навіть несподівані запитання.

Під час спору, незважаючи на те, що обмін репліками може відбуватися між двома чи більше партнерами, завжди береться до уваги наявність аудиторії. Репліки опонентів звернені не тільки і часто не стільки до партнера, скільки до присутніх слухачів. Оратор і аудиторія вступають в цьому випадку в такі психологічні стосунки, коли навіть одна невдала відповідь чи відмова відповісти на запитання можуть підірвати авторитет оратора і погіршити враження від його виступу. І навпаки, доречні відповіді, які демонструють ерудицію і винахідливість оратора, значно підвищують його престиж в очах аудиторії і посилюють переконливий вплив промови.

Відповіді на запитання, що подаються під час виступу чи після, являються по суті продовженням виступу. По змісту питання аудиторії до оратора можна в основному розподілити на два види: пояснювальні і додаткові. Пояснювальні подаються з проханням пояснити те чи інше незрозуміле місце в промові. Додаткові, як правило, зачіпають проблеми, що стосуються теми виступу, але не були згадані оратором.

Чим ясніша і переконливіша доповідь чи промова, тим менше пояснювальних запитань. Чим оригінальніший, цікавіший і ближчий до аудиторії виступ, тим більше додаткових запитань.

За характером запитання бувають доброзичливі, нейтральні, недоброзичливі і ворожі (провокаційні).

У всіх випадках відповіді на запитання аудиторії потребують максимальної аргументованості. Форма відповіді може бути різною: нерідко використовуються логічні прийоми: дедукція, індукція, аналогія. Підвищує переконливість відповіді використання цифрових даних, фактичного матеріалу,звернення до прецеденту чи посилання

48

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

на авторитетні джерела. В протилежному випадку, не дивлячись на усе красномовство оратора, відповідь буде непереконливою і у слухачів з'явиться почуття невдоволеності чи недовіри.

Але як би добре не був підготовлений оратор, відповіді на питання нерідко пов'язані з труднощами, тому під час виступу деколи корисно передбачити і відвернути частину питань аудиторії, для чого необхідно:

-  передбачити і відвести можливі сумніви і заперечення шляхом відповідей типу: "Мені можуть заперечити, що...", "Хтось можливо скаже...", "Мої супротивники стверджують..." та інш,

-  жорстко обмежити тему свого виступу, оголосивши, що такі і такі проблеми розглядатися не будуть;

-   повторити декілька  разів основні положення  промови, проаналізувавши їх з різних боків, і одразу розглянути виключення з цих положень;

- пояснити на початку виступу зміст нових термінів і переосмислених старих, виключивши таким чином можливість їх. різних тлумачень.

Якщо запитання подаються у письмовому вигляді, не варто звертатись до них на протязі промови. Закінчивши виступ, треба швидко оглянути запитання і розподілити їх так, щоб найкращі відповіді виявилися в кінці.

5.2. Види і логічна структура спору

Спір в загальному розумінні - це словесна суперечка, змагання, в якому кожний відстоює свою думку. Публічний спір -як метод визначення істини отримав значний теоретичний і практичний розвиток ще в стародавньому світі. Арістотель, який вважається автором теорії спору, розрізняв: а) діалектику -мистецтво сперечатися з метою виявлення істини; б) ерістику -мистецтво будь-якою ціною залишитися правим у спорі; в) софістику

-   намагання досягти перемоги у спорі шляхом використання неправдивих доводів та аргументів.

Слово "сперечатись" має широке значення, означаючи усякий виступ проти чиїхось поглядів, положень, переконань, вираз незгоди з ними. Його синоніми: "дискутувати" - публічно обговорювати суперечливе питання; "диспутувати" - приймати участь у диспуті, публічному обговоренні якогось питання; "дебатувати" - приймати участь у дебатах, з якогось питання, "полемізувати"— приймати участь у полеміці, публічно виступати з запереченням, спростуванням

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

49

чиїхось поглядів, доводити І проголошувати свою думку, свою точку зору.

"У спорі народжується істина"- говорили ще у давнину. Мета сперечання якраз і полягає в прагненні досягти істини шляхом співставлення різних думок. Суть будь якої суперечки, спору полягає у публічному захисті чи спростуванні і запереченні якоїсь думки (тезиса), і структуру спору в спрощеному вигляді можна уявити так:

I  — висунення і захист тезиса першим опонентом;

II  - спроба спростувати чи заперечити висунутий тезис другим опонентом.

Перший опонент, висунувши тезис, аргументує його за правилом доведення. Другий опонент користується логічною операцією спростування.

Далі може послідувати виступ першого опонента з метою розвинути початкові доводи і спростувати аргументацію супротивника, після чого можливий повторний виступ другого опонента і т.д.

Для нас важливо проаналізувати два основних етапи спору, оскільки всі наступні по суті є їх повторенням.

5.3. Доведення

Будь-яке доведення, як логічний прийом, складається з трьох взаємозв'язаних елементів: тезису, аргументів (доводів) і способу доведення (демонстрації). Що ж являє собою кожен з цих елементів?

Тезис - думка чи положення, істинність якого треба довести.

Аргументи (доводи, обгрунтування) - думки чи положення, істинність яких вже доведена чи перевірена.

Спосіб доведення (демонстрація) — форма логічного зв'язку між аргументами і тезисом. Демонстрація повинна переконливо показувати, що тезис доводиться аргументами і тому є істинним. В публічному виступі демонстрація повинна бути короткою, простою і зрозумілою.

Тезис. При висуненні тезису слід керуватися трьома важливими правилами: 1) тезис має бути чітко сформульований; 2) тезис повинен лишатися одним тим самим на протязі всього доведення; 3) тезис не повинен мати в собі логічної суперечності.

50

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Перше правило вимагає певної визначеності тезису і доступності його формулювання для аудиторії. Розпливчатість та нечіткість формулювання утруднюють процес доведення, призводять до плутанини. Суть порушення другого правила полягає в тому, що почавши доводити один тезис, поступово переходять до доведення іншого. Часто це спостерігається у виступі недосвідченого оратора. Хвилюючись, він втрачає основну думку і переходить до другого питання. Якщо така "втрата тезису" - випадкова помилка, то "заміна тезису" - показник недобросовісності оратора. Заміна тезису нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли супротивник, не зумівши довести висунуте хибне положення, прагне зробити це за допомогою заміни тезису чи спробою штучно перевести увагу публіки на інше питання.

Порушення третього правила - допущення протиріччя, суперечності у тезисі. Вступити в протиріччя, суперечку з собою -це передумови™ неуспіх виступу. І навпаки, знайти суперечливість в тезисах чи аргументах супротивника - фактично нанести йому поразку.

Аргументи. Доводячи, мало висунути вірний тезис. Необхідно забезпечити, щоб тезис спирався на достатнє обгрунтування, тобто був доведений переконливими аргументами. Щоб аргументація була надійною і переконливою, слід дотримуватись наступних правил: 1) аргументи повинні бути істинними, правдивими;2) аргументи повинні бути достатніми для даного тезису; 3) істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тезису.

Порушення першого правила - спроба довести тезис неправдивими аргументами.

Порушення другого правила - спроба навести аргументи, з яких неповністю випливає тезис, що доводиться.

Недотримання третього правила веде до логічної помилки, коли тезис доводиться через аргументи, доводи, а аргументи обґрунтовуються тезисом і обидва вони в цьому випадку виявляються непідкріпленими, "висячими в повітрі".

Вимога аргументованості тезису в доведенні не означає, однак, що треба наводити якнайбільше доводів. Оратор повинен бути економним, відбирати найбільш переконливі і яскраві аргументи, відкидаючи несуттєві.

Демонстрація. Логічний зв'язок тезису з аргументами повинен відбуватися у формі логічних умозаключень - дедукції,

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

51

індукції та аналогії. При цьому дедуктивний метод мислення в доведенні полягає в спиранні на ті чи інші відомі аудиторії положення, істинність яких не викликає сумніву.

Індуктивне доведення буває особливо успішним, якщо оратор оперує яскравими, вражаючими фактами. У спорі конкретне, образне діє на аудиторію в більшому ступені, ніж абстрактні загальні положення. Тому, якщо полемізуючи супротивник впадає в тривалі теоретичні розмірковування, корисно буває протиставити йому лаконічність суджень і логіку фактів.

Аналогія, як форма умозаключення,дає лише проблематичне, а не переконливе знання, однак вміле звернення до неї в процесі доведення активізує сприйняття аудиторії і підвищує переконливість виступу. У публічній промові може використовуватись ще один спосіб обгрунтування тезису - логічний прийом альтернативи. В цьому випадку оратор ніби запрошує аудиторію разом з ним розглянути декілька способів доведення тезису і обрати найбільш прийнятні.

Фактичний матеріал. Вміння доводити - обов'язковий компонент ораторської майстерності. Але розмірковування оратора не можуть складатися лише з логічних абстракцій, якими б вірними вони не були. Разом з формально-логічною стороною в публічному виступі виняткову важливість має змістовна сторона процесу доведення, пов'язана з використанням фактичного матеріалу: фактів, прикладів, цифр, посилань на авторитетні джерела, а також засобів наочності.

"Факти - вперта річ" - сказав англійський письменник Еліот. Фактичний матеріал виконує різні функції. Факти можуть складати основу тих чи інших положень у промові. Ця їх роль проявляється в найбільшому ступені в промовах, побудованих за методом індукції - від фактів - до теоретичних узагальнень.

Вміло підібраний фактичний матеріал слугує підтвердженням висунутих думок і може навіть замінити частину суджень, роблячи мовлення економним. Ще римський філософ Сенека казав: "Довгий шлях через настанови, короткий і легкий - через приклади".

Часто факти чи цифри грають роль ілюстрації тих чи інших положень у виступі.можуть слугувати приводом для самостійних висновків аудиторії. Розглянемо деякі правила і рекомендації по використанню фактичного матеріалу у доведенні.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

53

Перше правило - відбирати факти, приклади, цифри не випадково, а системно, у всій сукупності типових явищ, що стосуються предмету промови, виступу, спору.

Друга важлива вимога до використання фактів — їх правдивість і достовірність. Використання неперевірених, фальшивих фактів дискредитує оратора і його виступ.

Факти, що наводяться, мають відповідати темі, інтересам та

освітньому рівню аудиторії.

По можливості приклади повинні володіти не тільки силою логічного впливу, але й апелювати до почуттів та емоцій аудиторії.

Підвищену дієвість мають факти, що близькі аудиторії, особливо такі, в яких слухачі зустрінуть знайомі назви та імена.

Разом з реальними фактами і прикладами інколи вводяться факти-припущення, що збуджують уяву слухачів. Яку кількість фактів і прикладів слід вводити в мовлення? Яка їх частка по відношенню до абстрактно-теоретичного матеріалу?

На ці питання не можна дати певної відповіді. Все визначається видом і змістом промови, характером аудиторії. Але в будь-якому разі не можна перенасичувати виступ фактами, навіть яскравими і

вражаючими.

В якій послідовності подавати факти і цифри?

Психологами виявлено, що найкраще сприймається і

запам'ятовується інформація, що подається на початку або в кінці

якоїсь послідовності подій чи фактів. Запримічено також, що якщо

аудиторії відомий предмет промови чи спору і вона глибоко

зацікавлена у висловлюваних проблемах, краще йти від менш

важливих до більш важливих аргументів, утворюючи враження

динаміки в промові. Якщо ж аудиторія не знайома зі змістом

висловлюваних положень і проблем і сприймає їх більш-менш

нейтрально, найбільш "вагомі", переконливі аргументи вигідно

наводити на початку виступу.

Разом з фактами, прикладами, цифрами роль аргументів в процесі доведення можуть виконувати і різні засоби наочності, тобто предмети, безпосередньо оглядаємі слухачами. Наочні засоби підвищують ефективність мовлення тому, що до слухового сприйняття аудиторії додається потужний механізм зорового сприйняття, через який людина отримує не менше чотирьох п'ятих усієї корисної інформації про зовнішній світ. Ми часто повторюємо вираз: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути".

До наочних засобів належать: графічні (плакати, таблиці, схеми, в тому числі зображені на дошці), репродукції, фотознімки, кінофільми, реальні речі і т.п. Всі перераховані засоби називаються аудіовізуальними, тобто наочно-звуковими.

Використання цих засобів визначається видом виступу, оточенням, станом аудиторії; воно повинно бути виправдане змістом промови. В будь-якому випадку аудіо-візуальні засоби повинні бути простими, зрозумілими, їх повинен бачити і чути кожен слухач. Коли потреба в наочних матеріалах відпала, слід їх прибрати, інакше вони будуть відволікати увагу слухачів.

5.4. Прийоми спростування і заперечення у спорі

Спостування, як логічний прийом, є доведенням неістинносгі, неправдивості тезису. Іншими словами спростування, заперечення

-   це ніби доведення зі зворотньою метою. В структурі спору спростування протистоїть доведенню і пов'язано з ним. Оскільки спростування - це різновид доведення, для нього дійсні всі розглянуті нами логічні правила доведення. Порушення будь якого з них ставить під загрозу успіх спростування.

Логічний прийом доведення включає тезис, аргументи і демонстрацію. В процесі спростування удар може бути спрямований проти кожного з елементів доведення.

Найпростіший і надійний спосіб — спростування тезису фактами.

Другий спосіб - критика аргументів. До цього способу спростування примикає принцип "бити ворога його ж зброєю", тобто використовувати проти опонента його ж слова, вирази, принципи і доводи.

Але спростування аргументації ще не є доказом невірності тезису. Розбивши доводи супротивника, треба йти далі і спростовувати тезис.

Для доведення неправдивості тезису використовують різні прийоми:

-   "зведення до абсурду"- звичайно поєднується з іронією і сарказмом;

-  "звертання до особистості"- коли замість обговорення по суті починають оцінювати  недоліки супротивника  (звичайно використовується для його дискредитації в очах публіки);

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

-   "зворотний удар"-  коли  в спорі репліка чи аргумент підхоплюється і обертається проти того, хто його висунув;

-  апеляція до публіки - коли оратор апелює безпосередньо до слухачів, до їх думок, почуттів, інтересів, доводить, що все викладене ним має прямий зв'язок з інтересами аудиторії і тому істинне;

— апеляція до почуття гумору аудиторії — влучна насмішка може надати вам більшу перемогу, ніж якби ви намагалися розбивати аргументи супротивника серйозно.

В процесі спору нерідко використовуються і нечесні прийоми. Познайомимось з найбільш розповсюдженими, до яких відносяться:

- прийом "свідомої підміни" - використовується у різних варіантах: наприклад, коли ви критикуєте один бік явища, вас проголошують противником, ворогом усього явища;

-  прийом "підтасовки карт"- тобто відверта дезинформація, однобічне висвітлення фактів, жонглювання цифрами;

-  прийом "фігура замовчування"- коли супротивник, бажаючи обманути аудиторію, відвести її від головних проблем, просто замовчує ці проблеми, роздуваючи дрібні, незначні питання;

-  прийом "надмірне уточнення"- тобто вимога від супротивника надмірних уточнень (по кількісному, часовому, просторовому та іншим показникам), які неможливі;

-  прийом "наклеювання ярликів"- використовується з метою дискредитувати ідеї, плани, особистості, викликати в аудиторії почуття упередженості, зневаги, не застосовуючи об'єктивну оцінку

і аналіз;

- прийом "гра в авторитети"- навмисне викривлення слів і думок

відомих особистостей;

-  прийом "аксіоматичнісгь доказів"- подання думок і положень у вигляді аксіом, які нібито не потребують доказів.

Наступна група прийомів спрямована проти особи опонента

в спорі.

В прагненні довести свою правоту люди часто впадають в стан афекту, виявляють схильність до перебільшень і легко роблять логічні помилки. Зі схвильованим супротивником сперечатись легше. У настановах з ерістики відверто рекомендується викликати гнів опонента, привести супротивника у стан роздратування, а якщо, почувши якийсь довід, супротивник починає сердитись, цим доводом слід посиленно користуватись не тільки тому, що він роздратовує супротивника, але й тому, що ви напевно торкнулись

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

55

слабкої сторони в ході його міркувань. Для цього підходить усе: висловлювання, що не стосуються предмету спору, згадування давно минулих подій і тому подібне з метою залякати опонента, вивести його зі стану рівноваги.

Якщо ваш супротивник користується подібним прийомом, слід коротко відповісти на висунуті обвинувачення і перейти до предмету суперечки. Навіть якщо опонент використовує лайливі слова чи образливі вирази, треба до кінця зберігати спокій, ніколи не знижуватись до рівня такого опонента, пам'ятати, що спір проходить на очах аудиторії.

На психічний стан опонента впливає і повна незгода з ним по схемі: якщо супротивник сказав "так", одразу проголошуй "ні". Кожен знає, як важко сперечатись з подібним "принциповим" опонентом.

Зарозуміла відповідь. Наприклад, визнаний спеціаліст говорить своєму менш авторитетному опоненту: "Ну звичайно, ви краще знаєте...", "звичайно, в цьому питанні ви великий спеціаліст...". Найкраща протидія такій спекуляції своїм авторитетом - спокій і ввічливість.

Відволікання опонента від предмету спору - більш "м'який" варіант попереднього ухилення. Людина "досвіду" у суперечці з людиною молодшою здійснює маневр - відволікання: "Поживете, взнаєте життя, молодий чоловіче, тоді погодитесь зі мною". І молодий чоловік попадає на гачок: він починає доводити, що молодість ні до чого, що він "знає життя..." Маневр вдається.

Гра на самолюбстві. Деколи нечесний полеміст робить спробу зіграти на почутті самолюбства свого опонента, наводячи бездоказовий аргумент в наступному супроводженні: "Вам, звичайно, давно відомо...", "Невже ви не знаєте..."і т.п. Якщо опонент не захоче визнати, що йому невідомо, про що йде мова, він потрапляє в пастку.

Різновид цього ухилення - "підлещування доводу" компліментом на адресу супротивника. Вважається, що сумнівний довід може пройти, якщо подати його наступним чином: "Ви зі своїм досвідом не станете заперечувати..." "Вам, як людині розумній, зрозуміло..." і т.п. Не дивлячись на примітивність, такий прийом нерідко "спрацьовує".

Психологічний тиск на супротивника і аудиторію. Не дивлячись на слабкість своєї позиції, опонент говорить голосно, самовпевнено,

56

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

ЛІТЕРАТУРА

57

авторитетно, переконливим тоном. "Стверджуючи щось, не хвилюйся, що тебе можуть спростувати. Не вступай у суперечку, а продовжуй стверджувати і не думай про аргументи. Твоя наполегливість переможе",- так можна описати подібний прийом. Сором'язлива, нерішуча людина, що не має досвіду публічного спору, часто програє у зрівнянні з самовпевненим і нахабним опонентом.

Інколи супротивник удає, що довід, аргумент опонента "вразив" його, і коли опонент, передбачаючи остаточну перемогу, втрачає пильність, він наносить удар сильним контраргументом. Такий контраст у поведінці може співчутливо сприйматись аудиторією.

Варіанти ухилення в спорі, звичайно, не обмежуються перерахованими. Невичерпні і методи їх викриття. Однак завжди в будь-якому спорі слід уважно спостерігати за виступом опонента, фіксувати усі його промахи, логічні помилки і обманні прийоми з метою викрити його. І хоча викриття обману супротивника само по собі не замінює спростування і заперечення його тезису, воно, тим не менш, показує фальшиву сутність його тактики і свідчить про непевність його позиції.

Контрольні питання:

1.  Які види запитань ви знаєте? Як відповідати на різні види запитань?

2. Як передбачити і попередити можливі запитання аудиторії?

3.  Що таке спір і яка його мета?

4. Назвіть основні елементи структури спору.

5.  Які основні правила висунення тезису, аргументування і демонстрації?

6. Які основні функції аргументів в процесі доведення?

7.  Яких правил слід дотримуватися при використанні фактичного матеріалу?

8.  Яка роль аудіо-візуальних засобів у процесі доведення?

9.  Яка суть і структура спростування в спорі? Які способи спростування ви знаєте?

10. Наведіть деякі види ухилень в спорі.


ЛІТЕРАТУРА

1.  Андреев В.И. Деловая риторика: Практический курс делового общения й ораторского масгерства. - М.: Народнеє образование 1995 (5-ка ж-ла " Народнеє образование", N5, 1995).

2.  Андреєв В.И. Конфликтология, искусство спора, ведення переговоров, разрешения конфликтов. - М.: Народнеє образование, 1995 (Б-ка ж-ла "Народное образование", N3,

1995).

3.  Бодалев А.А. Восприятие й понимание человека человеком.-

М., 1982.

4.  Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности, (Пер. с

англ.) - М.: Прогресе, 1990.

5.  Карнеги Д. Как завоевать друзей й оказьівать влияние на людей. Как вьірабатьівать уверенность в себе й влиять на людей, вьіступая публично. Как перестать беспокоиться й начать жить. (Пер с англ.)- М.: Прогресе, 1987.

6.  Коваль А.П. Ділове спілкування. Навчальний посібник. - К:

Либідь, 1992.

7. Ножин Е.А. ОсновьІ советского ораторского искусства. - М.,

"Знание", 1973,

8. Обознов Н.Н. Психологическая культура взаимньїх

отношений.- М., 1986.

9.  Паламар Л.М.,  Кацевець  Г.М.  Мова  ділових паперів: Навч.

посібник.-   К.: Либідь, 1993.

10.  Сопер П. ОсновьІ искусства речи. Персонал.- М.: Изд-во Агенства "Яхтсмен"., 1995.

11.  Социальная психология й зтика делового общения (В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, М.А. Нартов й др; Под общ. ред. проф. В.Н. Лавриненко- М.: Культура й спорт. ЮНИТИ, 1995.

12. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол й зтикет для деловьіх людей.- М.: "Анкил", 1995.

13.  Щекин Г.В. Психология делового общения: практические рекомендации.- ЧеркассьІ, 1988.

14.  Щокін Г.В. Практична психологія менеджменту. Науково-практичний посібник. - К.: Україна, 1994.

58


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Глава І ПРОЦЕС ОРАТОРСЬКОГО МОВЛЕННЯ

1.1  Ораторське мовлення

1.2 Оратор

1.3 Аудиторія

Глава II ТЕМА, ВИДИ І ЦІЛЬ ОРАТОРСЬКОЇ ПРОМОВИ

2.1 Тема промови

2.2  Види виступів

2.3  Оцінка аудиторії.

2.4 Ціль промови

2.5  Підбір матеріалів

Глава III КОМПОЗИЦІЯ І ПЛАН ПРОМОВИ

3.1  Композиційно-логічна побудова промови

3.2  Вступ і заключення.

3.3  Головна частина

3.4 Закони логіки в ораторському мовленні

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

4.1  Поведінські аспекти ораторського мистецтва

4.2  Перед виступом..

4.3  Початкова пауза.

4.4 Жести і міміка.

4.5 Техніка мовлення

4.6 Управління аудиторією

4.7  Виступ перед мікрофоном.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

5.1  Відповіді на запитання.

5.2  Види і логічна структура спору

5.3  Доведення.

5.4 Прийоми спростування і заперечення у спорі

Література


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44932. Australia. Австралия 15.29 KB
  Australia is one of the most unusual and exotic countries of the world. A significant feature of modern Australian society is the representation of a lot of cultures drawn from many lands by its people
44933. Два способа установки ПО 22.78 KB
  В первом случае пакет ПО обычно поставляется в виде trgz архива во втором случае в виде rpm пакета но это не обязательно исполняемые модули также могут распространяться в виде trgz архива. Проще всего установить ПО представленное в виде rpm пакета содержащего исполняемые файлы. Программа rpm Название этой программы или команды является аббревиатурой от Redht Pckge Mnger. Программа rpm в некотором смысле аналогична программам типа setup wizrd для MS Windows.
44934. Влади́мир Андре́евич Фаво́рский 38.9 KB
  Фаворский вспоминает: Там я встретил целый ряд русских между прочим Истомина. Фаворский вспоминает: Бегали ещё в университет слушать профессоров Фуртвенглера и Фолля и к Молье слушать его лекции по анатомии Студенты Академии протестовали против нашего присутствия и выгоняли нас Молье услыша об этом возмутился и сказал что всякий кому интересно может слушать и мы слушали. Фаворский хорошо знал немецкий язык в отдельных случаях он даже исполнял роль переводчика на занятиях.
44935. Предмет и задачи методики преподавания РЯ 13.34 KB
  Методика РЯ опирается на лингвистические и психологические концепции о роли языка в социальном развитии о связи языка и сознания речи и мышления. Методика обеспечивает такую систему обучения языку которая строго соответствует современной теории лингвистики о сущности языка и его социальной функции быть важнейшим средством человеческого общения средством формирования мысли и ее выражения в языковом коде. Для решения своих задач методика выбирает оптимальные варианты в рамках классноурочной системы жестко ограниченного числа уроков и...
44936. Имя существительное 14.24 KB
  Род существительное не словоизменительная категория. Существительное относится к одному из трех родов. Род сущ. Или по значению выделяется корпус слов: плакса обжора умника род опред.
44938. New Zealand. Новая Зеландия 15.12 KB
  New Zealand, an independent state and a member of the Commonwealth, is situated south-east from Australia. The country consists of three large islands and also many small islands. New Zealand is a mountainous country.
44939. Подготовка к выходу в сеть 25.88 KB
  Для проверки воспользуйтесь командой [root] rpm q grep net или менеджером пакетов если вы работаете с KDE. Настройка интерфейса платы Ethernet локальной сети eth0 Для того чтобы настроить IP-адрес необходимо запустить команду ifconfig: [root] sbin ifconfig eth0 192. Вы должны увидеть чтото вроде следующего [root] netstt nr Kernel IP routing tble Destintion Gtewy Genmsk Flgs MSS Window irtt Ifce 10.0 UG 0 0 0 eth0 Для добавления или удаления статических маршрутов используйте команду route: [root] sbin route [f] операция [тип]...
44940. Методика обучения лексики и фразеологии 13.39 KB
  Этот раздел изучается в школе для того чтобы ученики получили представление о таких лексических понятиях как слово – как единица языка лексическое значение слова функции слова синонимия омонимия антонимия многозначность представление о фразеологии. К практическим целям относятся: формирование лексических умений обогащение словарного запаса. Среди них особое значение имеют умения толковать лексическое значение слова фразеологизмы умения подбирать синонимы антонимы различить слово в прямом и переносном значении пользуясь...