16074

Право пенсійного забезпечення в Україні

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

І.М. Сирота ПРАВО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ в УКРАЇНІ Курс лекцій Київ Юрінком Інтер 1998 ББК 67.9 4УКР 305 С40 Рекомендовано вченою радою Юридичного інституту Одеського державного університету ім. 1.1. Мечникова Рецензент В.Т. УСЕНКО на

Украинкский

2013-06-19

1.27 MB

42 чел.

І.М. Сирота

ПРАВО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ в УКРАЇНІ

 

Курс лекцій

 

Київ

Юрінком Інтер

1998

 

ББК 67.9 (4УКР) 305

С40

 

Рекомендовано

 

вченою радою Юридичного інституту

Одеського державного університету ім. 1.1. Мечникова

 

Рецензент

 

В.Т. УСЕНКО, начальник Управління соціального

 

захисту населення Одеської обласної державної

адміністрації, заслужений юрист України

 

ЮРІНКОМ ІНТЕР

Головний редактор

В.С. КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

 

I5ВN 966-7302-14-8

 

Щ Сирота І.Мґ 1998

Щ Юрінком Інтер, 1998

 

Розділ І

Загальна частина

 

Глава І. Поняття і система

пенсійного права

 

1. Пенсійне право як складова права

соціального забезпечення

 

Пенсійне право є однією з найважливіших скла-

дових комплексної галузі права соціального забезпе-

чення. Ідея про право соціального забезпечення як

певну систему правових норм виникла в перебігові

активних наукових дискусій про правову систему в

середині 50-х рр. Саме тоді в колишньому Союзі РСР

було розроблено і прийнято основоположні законо-

давчі акти, які започаткували розвиток єдиної дер-

жавної системи пенсійного забезпечення [6, 104]. До

прийняття пенсійних законів України діяв Закон

СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР"

від 15 травня 1990 р. [7].

 

Одначе від створення системи правових норм у

сфері соціального забезпечення до перетворення її на

галузь права минуло чимало часу. Лише в 70-х рр.

право соціального забезпечення як галузь права

дістало визнання в юридичній науці й набуло статусу

самостійної навчальної дисципліни у вищих юридич-

них навчальних закладах. Ця галузь права згідно з

діючою нині класифікацією, затвердженою Вищою

атестаційною комісією (ВАК), входить до єдиної

системи галузевих дисциплін і, за деякими спорід-

неними ознаками з трудовим правом, має спільний

номер спеціальності З 12.00.05.

 

Термін "соціальне забезпечення", який означає

форму матеріального забезпечення непрацездатних

громадян, офіційно закріплений у міжнародному

Пакті про економічні, соціальні та культурні права,

ухваленому Генеральною Асамблеєю 00Н 16 грудня

 

1966 р. У ньому, зокрема, йдеться про те, що "дер-

жави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають

право кожної людини на соціальне забезпечення, що

включає соціальне страхування" [2].

 

Термін "соціальне забезпечення" застосовується в

Концепції соціального забезпечення громадян

України [24], хоч у Конституції України (ст. 46)

вживається інший термін З "соціальний захист" [І].

Але це, на нашу думку, не применшує значення тер-

міна "соціальне забезпечення".

 

За змістом ст. 46 Конституції, соціальний захист

включає і термін "соціальне забезпечення", тобто со-

ціальний захист З ширше поняття і містить еле-

менти, що не входять до поняття "соціальне забезпе-

чення". У правничій науці, зокрема у праві соціаль-

ного забезпечення, поняття "соціальний захист" як

правова категорія поки що не визначене.

 

На наш погляд, термін "соціальний захист" нале-

жить до функції держави, яка піклується про мате-

ріальне забезпечення непрацездатних громадян. Для

здійснення цієї функції створено спеціальний орган

державної виконавчої влади З Міністерство соціаль-

ного захисту населення України. Його новий статус

визначено Указом Президента України від 23 жовт-

ня 1996 р. [95].

 

Існування і розвиток права соціального забезпе-

чення як галузі права і правничої науки З зако-

номірний процес. Він свідчить про об'єктивну необ-

хідність та зацікавленість держави у правовому регу-

люванні суспільних відносин у найрізноманітніших

галузях.

 

Значний внесок у розвиток цієї галузі права

внесли свого часу вчені-правознавці: В. С. Андреєв,

В. А. Ачаркан, О. Д. Зайкін, М. Л. Захаров, Р. І. Іва-

нова, А. Є. Козлов, В. О. Тарасова, Я. М. Фогель та

інші відомі юристи. Вони, по суті, заклали фунда-

мент нової галузі права. Їхніми зусиллями було роз-

роблено вихідні загальнотеоретичні положення, ви-

значено сферу правового регулювання та юридичні

 

критерії галузі права, видано перші підручники а

права соціального забезпечення. Звісно, багато з них

робіт з огляду на зміну політичної системи застаріли

і потребують оновлення.

 

Найважливішим досягненням наукових дослі-

джень є обгрунтування визначення поняття "право

соціального забезпечення" як галузі права. Вперше

це було зроблено у доповіді вченого-юриста В. С. Андре-

єва 1966 р. у Празі на міжнародному симпозіумі з

проблем соціального забезпечення [100].

 

За визначенням В. С. Андреєва, автора кількох

монографій і навчальних посібників, право соціаль-

ного забезпечення розглядається як система право-

вих норм, установлених державою, які регулюють

пенсійні та деякі інші відносини щодо забезпечення

літніх громадян та в разі непрацездатності, держав-

ну допомогу сім'ям з дітьми, а також тісно пов'язані

з ними процедурні відносини зі встановлення юри-

дичних фактів і з вирішення спорів [100].

 

. Ця галузь права включає широку, внутрішньо уз-

годжену, хоча й некодифіковану, сукупність право-

вих норм. Вона також має свій набір вихідних за-

гальних положень З предмет, метод, принципи та

ін., які розкривають своєрідність і специфіку право-

вого регулювання.

 

Для кожної самостійної галузі права вирішальне

значення має предмет і метод регулювання. Предме-

том, за загальним правилом, прийнято називати

коло однорідних суспільних відносин, які можуть

піддаватися правовому регулюванню лише певною

системою правових норм (галуззю права). Визначен-

ня предмета галузі права соціального забезпечення

тісно пов'язане зі з'ясуванням питання про те, що

таке соціальне забезпечення, які його обсяг, цілі

тощо. За ринкових відносин змінюються характер і

зміст соціального забезпечення, але мета залишає-

ться попередньою З забезпечення рівня життя не-

працездатних громадян не нижче від прожиткового

мінімуму, встановленого державою.

 

Обсяг поняття соціального забезпечення в названо-

му розумінні визначається по-різному. Одні вчені

включають у нього всі соціально-економічні заходи,

спрямовані на відшкодування втраченого заробітку

та безеквівалентне забезпечення тих потреб грома-

дян, котрі задовольняються з державних і громад-

ських джерел поза прямим зв'язком із результатом

їхньої трудової діяльності. Інші З лише ті, що

пов'язані з забезпеченням непрацездатних, хворих

та сімей, що мають дітей. Останнім часом переважає

думка, що до предмета права соціального забезпечен-

ня повинні належати ті суспільні відносини, які без-

посередньо пов'язані з соціальним забезпеченням

лише непрацездатних громадян. Це підтверджується

і офіційними документами органів державної влади.

Так, у Концепції соціального забезпечення населен-

ня України, прийнятій Верховною Радою України 21

грудня 1993 р. [24], підкреслюється, що "соціальне

забезпечення має поширюватися лише на громадян,

які працюють по найму, членів їхніх сімей та непра-

цездатних осіб... Для непрацездатних громадян га-

рантується матеріальне забезпечення та соціальне

обслуговування за рахунок соціального страхування

та виплат із державного та місцевих бюджетів". На

громадян, які самостійно забезпечують себе роботою,

у тому числі підприємців, зайнятих творчою діяль-

ністю, членів кооперативів, фермерів, повинні поши-

рюватися лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні

яких вони беруть участь.

 

З цього випливає, що нормами права може бути

позначене не лише коло осіб, які підлягають соціаль-

ному забезпеченню, але й визначено фінансові дже-

рела забезпечення непрацездатності. Звідси зв'язок

двох аспектів соціального забезпечення З економіч-

ного і правового.

 

Під кутом зору економіки соціальне забезпечен-

ня З це організаційні заходи держави зі створення

соціальних фондів і використання їх за цільовим

призначенням.

 

З погляду права відносини із соціального забезпе-

чення є об'єктом впливу правових норм. Причому

правовому регулюванню підлягає весь комплекс су-

спільних відносин, які складають предмет права со-

ціального забезпечення. Найважчим для вирішення

є питання про те, який комплекс суспільних відно-

син складає предмет права соціального забезпечення.

 

У юридичній літературі висловлено деякі критерії

для визначення кола відносин, що охоплюються со-

ціальним забезпеченням. Ними, зокрема, є; загальне

поняття соціального забезпечення, коло осіб, які за-

безпечуються, відносини, пов'язані з обов'язком дер-

жави з утримання певного контингенту непрацездат-

них громадян. Безумовно, всі ці критерії повинні

враховуватися під час визначення предмета права

соціального забезпечення.

 

Що ж до обсягу видів соціального забезпечення,

Контингенту забезпечуваних, рівня забезпечення, то

це залежить від економічного потенціалу держави,

участі громадян у фінансуванні соціального забезпе-

чення і розвиткові законодавства про соціальне за-

безпечення.

 

Основним видом суспільних відносин, які склада-

ють предмет права соціального забезпечення, є пен-

сійні відносини. Відносини в галузі пенсійного забез-

печення, які перше становили предмет різних галу-

зей права, нині стали єдиним внутрішньо узгодже-

ним і взаємопов'язаним самостійним видом суспіль-

них відносин. Єдність і відносна самостійність пен-

сійних відносин підтримується й тим, що у нашій

країні здійснюється державна система пенсійного за-

безпечення [12]. Отже, немає підстав для регулюван-

ня єдиних пенсійних відносин нормами різних галу-

зей права.

 

До пенсійних відносин наближені й тісно з ними

пов'язані відносини зі здійснення соціального стра-

хування працюючих громадян, формування й ви-

користання Пенсійного фонду та Фонду соціального

страхування, різноманітних виплат, соціального

 

7

 

обслуговування престарілих і непрацездатних, вете-

ранів війни, праді за рахунок соціальних фондів.

 

Крім предмета правового регулювання, ознакою

диференціації галузей права юридична наука визнає

метод правового регулювання суспільних відносин.

"Він має бути істинно науковим, справжнім, тобто

випливати з досягнень практики, відображати об'єк-

тивні закони буття, враховувати особливість предме-

та вивчення, адекватно відображуватись у свідомості

суб'єкта [1і8]. На відміну від предмета галузі права,

який окреслює коло суспільних відносин, метод до-

зволяє повніше охарактеризувати природу цих від-

носин, виявити їхні відмінні юридичні ознаки і тим

точніше визначити межі правового регулювання.

 

Проблема методу права соціального забезпечення

належить до недостатньо вивчених і дискусійних.

Однак у юридичній літературі висвітлюються основ-

ні критерії визначення поняття "метод правового

регулювання". Метод визначається як сукупність

способів юридичного впливу на суспільні відносини,

на поведінку людей як учасників цих відносин, щоб

вони діяли відповідно до норм права.

 

Галузевий метод нормативного регулювання со-

ціального забезпечення являє собою комбінацію

імперативного та диспозитивного способів регулю-

вання. Імперативному способові правового регулю-

вання властивий метод влади й підпорядкування, а

диспозитивному З метод юридичної рівності. Дис-

позитивний метод регулювання знаходить своє

уособлення в такому різновиді, як метод срціально-

забезпечувальних вимог і надань. Метод права со-

ціального забезпечення використовує обидва ці спо-

соби вкупі з іншими способами регулювання; дозвіл,

наказ, заборона.

 

Одним із способів правового регулювання суспіль-

них відносин у соціальному забезпеченні є дозвіл.

Він застосовується для регулювання поведінки

фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається

можливість на свій розсуд претендувати на той чи

 

8

 

інший вид соціального забезпечення на умовах, на-

даних законом. Використовуються й такі способи, як

наказ і заборона. Вони застосовуються, наприклад, у

розподілі коштів Пенсійного фонду та Фонду со-

ціального страхування України. Законодавством за-

боронено використовувати кошти не за цільовим

призначенням.

 

Метод права соціального забезпечення має і свої

особливості. Відзначимо таку з них. Громадянин як

учасник відносин із соціального забезпечення наді-

ляється не лише галузевою правоздатністю, а й пра-

вом вимагати надання йому конкретного виду забез-

печення, а орган соціального захисту населення

зобов'язаний надати його на умовах, установлених

законом. Це основна схема поведінки учасників

соціально-забезпечувальних відносин. Їй притаман-

на чітка правова формалізованість поведінки сторін,

оскільки всі права та обов'язки суб'єктів правовід-

носин встановлені законом і не можуть змінюватися

згідно з угодою сторін. Відповідно ж до загального

правила, органи соціального захисту населення, які

призначають різні види пенсійного забезпечення,

лише застосовують норми права, але самі їх не вста-

новлюють. У вказаних правовідносинах суб'єкти

мають рівні права в реалізації наданих їм прав та

обов'язків, оскільки між ними не встановлюються

відносини влади та підпорядкування. Обидві сторони

зобов'язані виконати вказівку закону. Рівність тут

виявляється у виконанні волі законодавчої влади.

 

Отже, в найзагальнішому вигляді під методом ре-

гулювання слід розуміти специфічні способи право-

вого впливу на суспільні відносини в соціальному

забезпеченні. Вони залежать від особливостей пред-

мета регулювання і знаходять вираження в соціаль-

но-піклувальних вимогах громадян і наданні їм кон-

кретних видів забезпечення державними органами

соціального захисту населення на умовах, передба-

чених законодавством [127]. Наявність особливого

предмета і методу регулювання права соціального за-

 

безпечення свідчить про автономний режим існуван-

ня і розвитку самостійної та однієї з профілюючих

галузей права, у якій найбільш очевидно втілюється

соціальна політика держави.

 

Право соціального забезпечення має свою науково

обгрунтовану систему, структуру галузі права. За цією

системою норми права соціального забезпечення

можна поділити на частини: загальну та особливу.

 

До загальної частини галузі права соціального за-

безпечення належать правові норми, які містять вка-

зівки на сферу впливу і предмет регулювання, а також

основоположні принципи права соціального забезпе-

чення. Такими нормами є, наприклад, статті 1, 3, 5, 7

Закону України "Про пенсійне забезпечення".

 

До особливої частини галузі права соціального за-

безпечення включається решта норм законодавства

про соціальне забезпечення. Дані норми об'єднують-

ся в окремі правові інститути.

 

Правовим інститутом особливої частини права со-

ціального забезпечення називається група однорід-

них норм, які регулюють окремий вид соціального

забезпечення (пенсія за віком, допомога з тимчасової

непрацездатності, соціальна допомога сім'ям з діть-

ми), які є предметом цієї галузі права. Вихідною під-

ставою для правового інституту служать вид і по-

рядок забезпечення, обслуговування, послуг, які

надаються.

 

У кожному інституті є норми, що встановлюють

як загальні, так і особливі правила забезпечення для

окремих категорій осіб. Ці правила виявляються в

підставах виникнення права на соціальне забезпе-

чення, у способах визначення його розміру, в поряд-

ку й тривалості надання тих самих видів забезпечен-

ня. У цьому полягає єдність та диференціація норм

права соціального забезпечення.

 

Галузь права соціального забезпечення виступає

як система взаємопов'язаних правових інститутів.

Всередині інститутів норми права розташовуються

також за певною системою з урахуванням структури

 

10

 

Правовідносин, єдності й диференціації норм, що

виокремлюються на різних підставах,

 

Визнаючи право соціального забезпечення з усіма

юридичними ознаками самостійною галуззю права,

необхідно відмежувати її від суміжних галузей, пе-

редусім від трудового, адміністративного і фінансо-

вого права. Через складну структуру предмета права

соціального забезпечення неможливо вказати якийсь

єдиний критерій відмежування предмета цієї галузі

від названих суміжних галузей права. А втім, право

соціального забезпечення, як і будь-яка галузь пра-

ва, має свою галузеву специфіку регулювання су-

спільних відносин, визнану в юридичній літературі.

Галузева специфіка регулювання вирізняється пев-

ною замкненістю, своєрідною суверенністю, вона не

застосовується до відносин, які лежать за межами

галузі. У галузевому регулюванні є принципово не-

можливим субсидіарне застосування юридичних

норм. Право соціального забезпечення в цілому во-

лодіє достатнім власним інструментарієм для вирі-

шення всіх основних практичних питань даної галузі

права.

 

І все ж таки слід відзначити, що характерними

ознаками розмежування суміжних галузей права

прийнято вважати предмет і метод регулювання.

Предмет права відповідає на запитання, що воно

регулює, а метод З якими способами здійснюється

правове регулювання суспільних /

основна відмінність відносин, що р/

довим правом, од відносин, які с

права соціального забезпечення,

перші пов'язані з трудовою ді,

суспільній організації праці (

власності та організаційно-пр

ства) [131], інші З з соці

ріальним забезпеченням т

самперед особливого кон

іромадян.

 

'чосин. Так,

'"я тру-

 

 


 

-й розпо-

<;оціального

^ансового права

 

безпечення свідчить про автономний режим існуван-

ня і розвитку самостійної та однієї з профілюючих

галузей права, у якій найбільш очевидно втілюється

соціальна політика держави.

 

Право соціального забезпечення має свою науково

обгрунтовану систему, структуру галузі права. За цією

системою норми права соціального забезпечення

можна поділити на частини: загальну та особливу.

 

До загальної частини галузі права соціального за-

безпечення належать правові норми, які містять вка-

зівки на сферу впливу і предмет регулювання, а також

основоположні принципи права соціального забезпе-

чення. Такими нормами є, наприклад, статті 1, 3, 5, 7

Закону України "Про пенсійне забезпечення".

 

До особливої частини галузі права соціального за-

безпечення включається решта норм законодавства

про соціальне забезпечення. Дані норми об'єднують-

ся в окремі правові інститути.

 

Правовим інститутом особливої частини права со-

ціального забезпечення називається група однорід-

них норм, які регулюють окремий вид соціального

забезпечення (пенсія за віком, допомога з тимчасової

непрацездатності, соціальна допомога сім'ям з діть-

ми), які є предметом цієї галузі права. Вихідною під-

ставою для правового інституту служать вид і по-

рядок забезпечення, обслуговування, послуг, які

надаються.

 

У кожному інституті є норми, що встановлюють

як загальні, так і особливі правила забезпечення для

окремих категорій осіб. Ці правила виявляються в

підставах виникнення права на соціальне забезпе-

чення, у способах визначення його розміру, в поряд-

ку й тривалості надання тих самих видів забезпечен-

ня. У цьому полягає єдність та диференціація норм

права соціального забезпечення.

 

Галузь права соціального забезпечення виступає

як система взаємопов'язаних правових інститутів.

Всередині інститутів норми права розташовуються

також за певною системою з урахуванням структури

 

10

 

правовідносин, єдності й диференціації норм, що

виокремлюються на різних підставах.

 

Визнаючи право соціального забезпечення з усіма

юридичними ознаками самостійною галуззю права,

необхідно відмежувати її від суміжних галузей, пе-

редусім від трудового, адміністративного і фінансо-

вого права. Через складну структуру предмета права

соціального забезпечення неможливо вказати якийсь

єдиний критерій відмежування предмета цієї галузі

від названих суміжних галузей права. А втім, право

соціального забезпечення, як і будь-яка галузь пра-

ва, має свою галузеву специфіку регулювання су-

спільних відносин, визнану в юридичній літературі.

Галузева специфіка регулювання вирізняється пев-

ною замкненістю, своєрідною суверенністю, вона не

застосовується до відносин, які лежать за межами

галузі. У галузевому регулюванні є принципово не-

можливим субсидіарне застосування юридичних

норм. Право соціального забезпечення в цілому во-

лодіє достатнім власним інструментарієм для вирі-

шення всіх основних практичних питань даної галузі

права.

 

І все ж таки слід відзначити, що характерними

ознаками розмежування суміжних галузей права

прийнято вважати предмет і метод регулювання.

Предмет права відповідає на запитання, що воно

регулює, а метод З якими способами здійснюється

правове регулювання суспільних відносин. Так,

основна відмінність відносин, що регулюються тру-

довим правом, од відносин, які складають предмет

права соціального забезпечення, полягає в тому, що

перші пов'язані з трудовою діяльністю людини в

суспільній організації праці (незалежно від форми

власності та організаційно-правового виду підприєм-

ства) [131], інші З з соціальним захистом, мате-

ріальним забезпеченням та обслуговуванням на-

самперед особливого контингенту непрацездатних

Громадян.

 

її

 

У трудових відносинах учасниками є працівник і

роботодавець, а в соціальному забезпеченні З непра-

цездатний громадянин з одного боку і орган соціаль-

ного захисту З з іншого. Трудові відносини входять

до кола виробничих відносин суспільства, а відно-

сини з соціального забезпечення З до кола соціаль-

но-забезпечувальних. За своєю природою вони

наближені, але не ідентичні.

 

Важливою ознакою, яка дозволяє відмежувати

відносини соціального забезпечення від трудових

відносин, є їхня юридична основа, тобто конститу-

ційні права, що реалізуються в рамках кожного з

розгляданих видів суспільних відносин. Відносини

соціального забезпечення виникають із реалізацією

громадянином свого конституційного права на со-

ціальний захист у разі втрати працездатності. У рам-

ках же трудових відносин громадянин реалізує

конституційне право на працю, "що включає мож-

ливість заробляти собі на життя працею, яку він

вільно обирає або на яку вільно погоджується"

(ст. 43 Конституції України).

 

Між трудовим правом і правом соціального забез-

печення існує не лише відособленість правового регу-

лювання, а й певний зв'язок та взаємодія. Це вира-

жається насамперед у тому, що право соціального

забезпечення за своїм генезисом є галуззю, яка

виокремилась не з однієї (як, скажімо, трудове пра-

во), а з кількох галузей права. Правовому регулю-

ванню трудових відносин і відносин соціального за-

безпечення властива наявність ряду загальних

понять. До них можна віднести трудовий стаж, тру-

дове каліцтво тощо.

 

Трудові відносини в багатьох випадках передують

відносинам соціального забезпечення або існують

поряд із ними. Наявність трудового відношення в

минулому або тепер є, певна річ, умовою реалізації

права на матеріальне забезпечення, а також підста-

вою для встановлення диференційованих розмірів за-

безпечення різних категорій працівників. Однак є

 

12

 

види пенсій та допомог, що призначаються і спла-

чуються незалежно від трудових відносин громадян

у минулому (соціальні пенсії).

 

Право соціального забезпечення стикується і з

адміністративним правом у питаннях управління

соціальним захистом населення. Так, через владно-

організаційні відносини, регульовані адміністратив-

ним правом, визначається соціальна політика дер-

жави у сфері соціального забезпечення, видаються

нормативні акти, встановлюються умови, розмір і

порядок надання забезпечення; визначаються джере-

ла фінансування соціального забезпечення. Адміні-

стративне право забезпечує організаційні зв'язки у

відносинах щодо соціального забезпечення. Але ці

зв'язки не є тотожними владно-організаційним від-

носинам в адміністративному праві, або становище

учасників цих відносин З державних органів і гро-

мадян не дозволяє розглядати останніх як керовані

суб'єкти, які знаходяться у відносинах влади-підпо-

рядкування з відповідним державним органом.

Відносини з надання громадянам окремих видів за-

безпечення  обумовлені  соціальною  функцією

(обов'язком) держави забезпечувати непрацездат-

них, розвивати різноманітні форми соціального за-

хисту населення. Одначе на практиці іноді важко

розрізнити відносини з соціального забезпечення,

які регулюються адміністративним правом чи пра-

вом соціального забезпечення. Тому рекомендується

обмежувати їх не за змістом соціального забезпечен-

ня, а за характером соціально-забезпечувальних

відносин, що виникають (тобто за предметом права),

як відносин із соціального забезпечення непраце-

здатних.

 

Серед галузей, суміжних із правом соціального за-

безпечення, З фінансове право. Під егіду його регу-

лювання потрапляє частина суспільних відносин,

які складаються в процесі акумулювання та розпо-

ділу грошових коштів, необхідних для соціального

забезпечення. За допомогою норм фінансового права

 

із

 

забезпечується функціонування фондів пенсійного

забезпечення та соціального страхування. Вирішую-

ться розрахункові, кредитні, страхові та інші питан-

ня фінансового контролю над раціональним та ефек-

тивним використанням коштів за прямим цільовим

призначенням. Дотримання і точне виконання

фінансово-правових норм забезпечується застосуван-

ням різних санкцій. Застосування норм фінансового

права дозволяє виявити специфічні особливості й озна-

ки тієї предметної галузі, до якої вони належать.

 

Відзначаючи основні аспекти взаємодії права со-

ціального забезпечення зі вказаними галузями пра-

ва, слід підкреслити, що цим не вичерпується і не

виключається зв'язок даної галузі права з іншими

його галузями, наприклад, із цивільним, сімейним,

а також кримінальним правом. Все залежить від

того, під сферу якого юридичного режиму підпадає

конкретна життєва обставина.

 

З'ясування загальних положень, що характери-

зують право соціального забезпечення як самостійну

галузь права, має не лише теоретичне, а й практичне

значення. Чітке уявлення про юридичні ознаки

даної галузі права сприяє розкриттю поняття "струк-

тура і зміст пенсійного права" як складової права

соціального забезпечення.

 

Пенсійне право являє собою таку сукупність пра-

вових норм, яка виокремилась у межах галузі права

соціального забезпечення і регулює якісно однорідні

відносини у певній царині соціального захисту насе-

лення. Пенсійне право, на наш погляд, становить

найповнішу систему норм, яка може бути названою

підгалуззю права соціального забезпечення. Це

структурне утворення набуло необхідних визначаль-

них ознак підгалузі права, принципів, предмета і ме-

тоду правового регулювання, правових інститутів і

підстав виникнення, зміни і припинення правовід-

носин із пенсійного забезпечення.

 

Предметом пенсійного права є відносини, які ви-

никають між громадянами та органами соціального

 

14

 

захисту населення, діяльність яких пов язана з за-

безпеченням їх різними трудовими пенсіями (за ві-

ком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за ви-

слугу років), а також соціальними пенсіями. Останні

поділяються на два види забезпечення непрацездатних

і престарілих, які не набули права на трудову пенсію:

 

через поважні чи неповажні причини.

 

У цілому всі ці відносини можна назвати пенсій-

ними. Підставою для виникнення їх служать різні

життєві обставини.

 

В юридичній літературі висловлюється думка, що

до предмета права соціального забезпечення (отже, і

пенсійного права) необхідно включити також відно-

сини, які виникають між органами соціального за-

хисту населення та суб'єктами господарської діяль-

ності (страхувальниками) з приводу формування

Пенсійного фонду, відносини, які виникають між

різними органами, що здійснюють соціальне забезпе-

чення, і між ними та іншими установами з приводу

організації соціального захисту населення.

 

Такі відносини справді існують і навіть споріднені

з правом соціального забезпечення, але вони є пред-

метом інших галузей права (адміністративного, фі-

нансового, цивільного, сімейного). Відносини з фор-

мування Пенсійного фонду значно ширші й різно-

манітніші. Вони виникають між громадянами, під-

приємствами, установами та організаціями, з одного

боку, а з іншого, З з правлінням Пенсійного фонду.

Державні органи соціального захисту населення у

відносинах щодо формування фонду участі не беруть.

 

Пенсійне право, як і право соціального забезпечен-

ня в цілому, містить також правила, які регулюють

порядок здійснення наданих громадянам прав, їхній

правовий захист. Нормам, які визначають цей поря-

док, притаманний процесуальний характер. Природ-

но, що з реалізацією суб'єктивного права на пенсію

та його захистом виникають конкретні правовідно-

сини. Вони тісно пов'язані з пенсійними відносина-

ми і також складають предмет пенсійного права.

 

15

 

Отож, підгалузь права соціального забезпечення З

пенсійне право можна визначити як сукупність пра-

вових норм, які регулюють суспільні відносини з

надання громадянам регулярного матеріального за-

безпечення у грошовій формі з настанням пенсійного

віку, за наявності трудового стажу, вислуги років,

інвалідності, втрати годувальника, а також інших,

нерозривно пов'язаних із ними, відносин.

 

2. Визначення системи навчального курсу

пенсійного права

 

Пенсійне право має певну систему, тобто науково

обгрунтовану внутрішню класифікацію та групуван-

ня правових норм за окремими інститутами. Систему

пенсійного права слід відрізняти від системи пенсій-

ного законодавства. Перша є системою змісту права,

тоді як друга належить до його форми і характеризує

стан джерел права.

 

Норми пенсійного права поділяються на загальні,

які визначають основні принципові положення для

всіх пенсійних відносин чи переважної їх частини, і

окремі, які торкаються конкретних видів пенсійних

правовідносин чи деяких їхніх спільних рис. Залеж-

но від змісту правові норми пенсійного права розта-

шовуються у загальній чи особливій його частині.

 

До загальної частини належать норми, які харак-

теризують предмет права пенсійного забезпечення,

сферу його дії, джерела цієї підгалузі права, основні

принципи пенсійного забезпечення і характеристику

пенсійних правовідносин.

 

Особливу частину складає решта норм, згрупова-

них за окремими інститутами. Критерієм для об'єд-

нання норм за інститутами є їхній зміст.

 

В окремі інститути виокремлені, по-перше, ті нор-

ми, які є спільними для двох чи більше видів пен-

сійного забезпечення (трудовий стаж, нарахування

пенсій та ін.). Такі інститути можна умовно назвати

"наскрізними". До інших інститутів включено нор-

 

16

 

ми, які регулюють конкретні види пенсійного забез-

печення (пенсії за віком, інвалідністю і т. д.). Вони

передбачають умови, розміри пенсій, їх диференціа-

цію залежно від різних ознак. Певний вид пенсій-

ного забезпечення регулюється правовими нормами

одного інституту, хоча вони можуть міститись у різ-

них актах (наприклад, у Законі України "Про пен-

сійне забезпечення" і Законі України "Про статус

ветеранів війни, гарантії їхнього соціального за-

хисту" від 22 жовтня 1993 р. зі змінами й доповнен-

нями від 22 грудня 1995 р. [23].

 

В окремий інститут виведено норми, які регулю-

ють відносини щодо забезпечення непрацездатних

громадян соціальними пенсіями, оскільки підстави

для їх надання є іншими.

 

Від поняття і системи пенсійного права слід від-

різняти структуру навчального курсу. Це різні кате-

горії. Структура навчального посібника видається в

такому вигляді: вона поділяється на загальну час-

тину, де викладаються загальні питання пенсійного

права, і особливу частину, де розглядаються правові

інститути.

 

Система навчального посібника зазвичай збігає-

ться з системою пенсійного права, однак має і свої

особливості, пов'язані зі зміною послідовності викла-

дення проблем для зручності вивчення основ пен-

сійного права тими, хто навчається. Так, питання

трудового стажу і вислуги років у всіх нормативних

актах вміщено після норм про право на пенсійне за-

безпечення, його розміри і т. д. У навчальному посіб-

нику спершу аналізуються питання трудового стажу

і вислуги років, а потім норми про види і розміри

забезпечення пенсіями.

 

Водночас, розглядаючи зв'язок правових інститу-

тів особливої частини, необхідно підкреслити, що

деякі інститути мають між собою тісний зв'язок, то-

му автор навчального посібника об'єднує їх у розді-

л1!, а розділи, своєю чергою, у глави, де розглядають-

ся окремі інститути пенсійного права.

 

17

 

Глава II. Джерела пенсійного права.

Пенсійний фондо Органи, які здійснюють

пенсійне забезпечення

 

1. Поняття та особливості джерел

пенсійного права

 

Визначення поняття "джерела пенсійного права"

пов'язане зі з'ясуванням форм вираження норматив-

ної державної волі, спрямованої на регулювання різ-

них за характером суспільних відносин. Формами

вираження права можуть бути закони й підзаконні

акти, якими встановлюються певні норми права.

Закони як нормативно-правові акти наділені вищою

юридичною силою. Вона полягає в тому, що решта

правових актів має виходити з законів і не супе-

речити їм. Закони приймаються Верховною Радою

України З єдиним органом законодавної влади в

Україні.

 

Підзаконні нормативні акти як різновид правових

актів видаються відповідно до законів, на основі

законів, на виконання їх, для конкретизації законо-

давчих наказів чи їх тлумачення або встановлення

первинних норм. Підзаконні акти є своєрідним засо-

бом забезпечення виконання законів.

 

Залежно від положення органів, що видають під-

законні акти, їхньої компетенції, а також характеру

і призначення самих актів підзаконні акти поділяю-

ться на кілька видів. Провідне місце серед них нале-

жить указам Президента України, постановам

Кабінету Міністрів.

 

Поява нормативних актів З результат діяльності

органів державної влади. Їхня діяльність охоплює

розроблення проекту акта, його обговорення, прий-

няття та публікацію. Всі нормативно-правові акти,

видавані в нашій державі, передовсім класифікую-

ться за характером та особливостями тих суспільних

відносин, що їх вони регулюють. Така класифікація

 

18

 

відповідає врешті-решт поділові системи права на га-

лузі, підгалузі, правові інститути. При цьому нерід-

ко один акт може регулювати різні за характером

суспільні відносини, будучи джерелом одночасно

двох, а часом і кількох, галузей права [9]. До галузі

права соціального забезпечення та його підгалузі З

пенсійного права належать усі акти, що регулюють

пенсійне забезпечення громадян.

 

Основним нормативно-правовим актом, що вста-

новлює право громадян на соціальний захист, є Кон-

ституція України. Право на пенсію З одне з конк-

ретних виразів цього загального конституційного

права. Виключно законами України визначаються

основи соціального захисту, форми і види пенсійного

забезпечення (ст. 92 Конституції України).

 

В Україні створено єдину систему пенсійного за-

безпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що

виплата пенсій практично всім категоріям пенсіоне-

рів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фон-

ду України і, частково, дотацій з Державного бюдже-

ту, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина

система передбачає централізоване правове регулю-

вання, що гарантує повсюдно на всій території

країни рівні умови та норми, однакові можливості

здійснення громадянами України одного з найваж-

ливіших соціальних прав.

 

Нормативно-правові акти, які регулюють пенсійне

забезпечення, можна класифікувати за рядом ознак,

зокрема за їх дією у часі та просторі. Дія норма-

тивно-правового акта в часі визначається моментом

набирання ним чинності та моментом припинення

його дії.

 

Зазвичай нормативно-правовий акт набирає чин-

ності з зазначеного в ньому часу; якщо час не вказа-

но, то З в установленому для відповідних актів по-

рядку. Закони Верховної Ради України загальнонор-

мативого характеру набирають чинності через десять

днів від дня офіційного їх оприлюднення, якщо інше

не передбачене самими законами, але не раніше від

 

19

 

дня їх опублікування (ст. 94 Конституції України), а

укази Президента України і постанови Кабінету

Міністрів З з моменту їх прийняття, якщо інше не

встановлене законом [98].

 

В основних нормативних актах, що регулюють

пенсійне забезпечення, зазвичай встановлюється час

набирання ними чинності. Вказано час набирання

чинності, наприклад, у Законі України "Про пенсій-

не забезпечення" (1991 р.) [12] і в Законі України

"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та

осіб начальницького і рядового складу органів внут-

рішніх справ" (1992 р.) [17]. У постановах Верховної

Ради України про внесення змін до цих актів також

передбачається певний термін введення їх у дію.

 

Згідно з загальним правилом, нормативно-правові

акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють

відносини, які виникають після введення їх у дію.

Але на вилучення з загальних правил законодавець

може надавати актам зворотної сили.

 

Вказівка про це міститься в самому акті. У таких

випадках дія акта поширюється на всі відносини, що

ним регулюються, у тому числі й на ті, що вини-

кають до введення його в дію.

 

Зворотна сила надається не лише актам, що міс-

тять первинні правові норми, а й актам норматив-

ного тлумачення, приміром, роз'ясненням Міністер-

ства соціального захисту населення України.

 

Специфіка нормативно-правових актів, що регу-

люють пенсійне забезпечення, полягає в тому, що

багатьом із них надано зворотної сили (зокрема. За-

конові 1991 р.).

 

Дія нормативного акта припиняється або компе-

тентним на це органом, або після закінчення терміну

його дії, якщо цей акт видано на певний термін.

Акти, що регулюють пенсійне забезпечення, видаю-

ться здебільшого на тривалий термін і втрачають

чинність у зв'язку із заміною їх новими. Є акти, які

припиняють дію окремих норм закону. Так, Декре-

том Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р.

 

20

 

зупинено дію ст. 97 Закону України "Про пенсійне

забезпечення", який передбачає підвищення пенсій у

зв'язку з індексацією грошових доходів населення [20].

 

У ряді випадків дія нормативного акта припиняє-

ться у зв'язку з фактичною його заміною на інший

акт, тобто без скасування акта у встановленому

порядку.

 

Згідно з загальним правилом, нормативно-правові

акти, що регулюють пенсійне забезпечення, поши-

рюються на всіх громадян, які знаходяться на тери-

торії країни. Дія акта в особах ніби збігається з його

дією у просторі. Такі акти називають загальними.

При цьому до кола осіб включаються як громадяни

України, так і громадяни інших держав, а також

особи без громадянства. Тут виявляється специфіка

нормативних актів пенсійного права порівняно з

актами інших галузей, дія яких часто поширюється

лише на громадян України.

 

Однак у ряді випадків дія цього акта щодо кола

осіб не збігається зі сферою його дії у просторі. Якщо

суб'єктами відносин, що регулюються нормативно-

правовим актом, є не всі, а певні категорії громадян,

то такий акт називається спеціальним. Прикладом

спеціального нормативно-правового акта є Закон

України "Про соціальний і правовий захист

військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 груд-

ня 1991 р. [14].

 

Нормативно-правові акти можуть бути класифіко-

вані також як первинні та вторинні. У первинному

акті містяться положення, що розвиваються потім в

інших актах. Так, Конституція України, в якій

закріплено право літніх громадян та в разі втрати

працездатності на пенсійне забезпечення, є пер-

винним актом відносно Закону 1991 р. Своєю чер-

гою, цей Закон є первинним відносно, наприклад,

Положення про Пенсійний фонд України від 1 черв-

ня 1994 р. [74], а Положення про фонд З відносно

роз'яснень Міністерства соціального захисту насе-

лення України.

 

21

 

Велике практичне значення має класифікація нор-

мативно-правозих актів за характером нормативних

положень, що містяться в ньому. Розрізняють акти

основні та похідні.

 

Основні акти З ті, де містяться нові правові нор-

ми. Похідні акти не містять нових норм, вони лише

відтворюють прийняті норми, пояснюючи їхній

зміст. До них належать акти Міністерства соціаль-

ного захисту населення України, Міністерства обо-

рони та Міністерства внутрішніх справ України, у

яких часто відтворюються тексти указів Президента

України, постанов і розпоряджень Кабінету Мініст-

рів України, а іноді містяться й роз'яснення про за-

стосування правових норм, які регулюють відносини

з пенсійного забезпечення.

 

Отож, під джерелом пенсійного права розуміють

способи (форми) вираження норм права, що прий-

маються компетентними органами державної влади

та призначені для регулювання пенсійного забезпе-

чення непрацездатних громадян.

 

Особливості джерел пенсійного права автор убачає

в тому, що:

 

більшість нормативних актів є загальнодержавни-

ми актами, що приймаються відповідними держав-

ними органами; майже всі вони мають правоуста-

новчий (матеріальний чи процедурний) характер;

 

наявність у системі джерел пенсійного права З

поряд із загальними централізованими нормативна

ми актами, що мають характер локальних.

 

До особливостей джерел пенсійного права слід від-

нести і те, що для них іще не характерний високий

рівень систематизації. Загальної галузевої кодифіка-

ції пенсійного законодавства ще не проведено, хоча

передумови для цього вже є, З в країні діє низка

кодифікованих нормативних актів (у вигляді законів

про пенсійне забезпечення), інтенсивно розвивається

поточне законодавство. Пенсійне законодавство

здійснюється за одинадцятьма законами.

 

22

 

2. Основні види джерел пенсійного права

та їх загальна характеристика

 

Як уже зазначалося, види нормативно-правових

актів які регулюють пенсійне забезпечення, прий-

нято 'розрізняти за органами, які їх приймають, а

зміст їх визначено Конституцією України. Розглянь-

мо окремі види нормативно-правових актів, що

приймаються органами законодавчої та центральної

виконавчої влади.

 

Закони України. В рамках Конституції України

Верховною Радою України прийнято Закони:

 

"Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада

1991 р.;

 

"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців

та осіб начальницького і рядового складу органів

внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р.;

 

"Про статус і соціальний захист громадян, які по-

страждали в результаті Чорнобильської катастрофи"

від 19 грудня 1991 р.;

 

"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль-

ного захисту" від 22 грудня 1995 р.;

 

"Про основні принципи соціального захисту вете-

ранів праці та інших громадян похилого віку в

Україні" від 16 грудня 1993 р.;

 

"Про державні виплати сім'ям з дітьми" від

21 листопада 1992 р. та ін.

 

Всі вони мають вищу юридичну силу стосовно до

всіх інших нормативних актів, визначають їхній ха-

рактер і значною мірою зміст.

 

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль на-

лежить Законові України "Про пенсійне забезпечен-

ня", прийнятому Верховною Радою України 5 листо-

пада 1991 р. Закон складається з увідної частини і 5

РОЗДІЛІВ.

 

Розділ І. Загальні положення. В ньому вказано

коло осіб, які мають право на державне пенсійне за-

безпечення, порядок звернення за призначенням

пенсії та органи, які призначають пенсії, а також

кошти на виплату пенсій.

 

23

 

Розділ II. Трудові пенсії. Загальні та пільгові

умови їх призначення, обрахування трудового стажу

та нарахування і виплата пенсій.

 

Розділ III. Соціальні пенсії. Право на ці пенсії та

їх розміри.

 

Розділ IV. Порядок та умови перерахунку пенсій,

 

Розділ V. Відповідальність підприємств, органі-

зацій і громадян. Вирішення спорів з пенсійних

 

питань.

 

Цей закон є основоположним актом у сфері пен-

сійного забезпечення, який гарантує всім непраце-

здатним громадянам України право на матеріальне

забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду

через надання трудових і соціальних пенсій.

 

Закон України "Про пенсійне забезпечення" де-

якою мірою визначив компетенцію Кабінету Мініст-

рів України в царині регулювання пенсійного забез-

печення непрацездатних громадян. На виконання

цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв ці-

лий комплекс нових підзаконних актів, визнавши

такими, що втратили чинність для України, значне

число рішень Уряду Української РСР з пенсійних

питань, які діяли за часів колишнього СРСР.

 

Укази Президента України. За своєю важливістю

вважаються другим після законів видом норматив-

них актів. Джерелом пенсійного права є ті укази, в

яких містяться правові норми, що регулюють від-

носини з пенсійного забезпечення. Одним із перших

указів у цій сфері був Указ Президента України від

27 грудня 1991 р. "Про соціальний захист населення

в умовах лібералізації цін" [38], яким вперше після

прийняття Закону України "Про пенсійне забезпе-

чення" від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір

державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р.,

на 100%.

 

У 1991З1996 рр. було прийнято цілий ряд указів

про адресну допомогу з боку держави малозабезпе-

ченим непрацездатним громадянам [77], про підви-

щення розмірів сукупного доходу і цільову грошову

 

ї*

 

допомогу малозабезпеченим громадянам [78], про

статус ветеранів військової служби, гарантії їх

соціального захисту [75] та ін.

 

У правовому полі указів і розпоряджень Прези-

дента України є акти організаційно-правового ха-

рактеру, якими передбачено покращення діяльності

органів соціального захисту населення та їх

фінансування [83].

 

За своїм характером укази Президента України

поділяються на нормативні, тобто такі, що встанов-

люють правові норми, та індивідуальні, адресовані

конкретним виконавцям. Укази першого виду є, по

суті, підзаконними актами і приймаються з питань,

що належать до компетенції Президента України,

визначеної Конституцією.

 

Джерелами пенсійного права є міжнародні дого-

вори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зару-

біжних країн або приєдналася до них, чи в порядку

правонаступництва підтвердила свої зобов'язання з

міжнародних договорів колишнього СРСР про спів-

робітництво в царині соціального забезпечення і на

які дано згоду Верховної Ради України.

 

Одним із таких договорів є угода "Про гарантії

громадянам країн З учасниць Співдружності Неза-

лежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпе-

чення" від 13 березня 1992 р. [44]. Цією угодою

передбачено, що пенсійне забезпечення громадян

держав СНД здійснюється згідно з законодавством

держави, на території якої вони мешкають. Всі

витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забез-

печення, несе держава, яка надає забезпечення.

Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не перед-

бачається двосторонніми угодами.

 

Призначення пенсій громадянам СНД проводиться

за місцем проживання. Для встановлення права на

пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за

вислугу років громадянам СНД, враховується тру-

довий стаж, набутий на території будь-якої з цих

Держав, а також на території колишнього СРСР за

 

25

 

час до набирання чинності цією угодою. Нарахуван-

ня пенсій проводиться із заробітку (доходу) за період

роботи, який зараховується до трудового стажу.

 

З переселенням пенсіонера у межах держав СНД

виплата пенсії за попереднім місцем проживання

припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена

законодавством держави за новим місцем проживан-

ня пенсіонера в разі виконання умов, передбачених

угодою.

 

Україна підписала й ратифікувала Угоду між дер-

жавами З учасницями Співдружності Незалежних

Держав "Про взаємне визнання пільг та гарантій для

учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни,

учасників бойових дій на території інших держав і

сімей загиблих військовослужбовців" від 15 квітня

1994 р. [27].

 

Окремі питання пенсійного забезпечення регу-

люються двосторонніми угодами України та

Російської Федерації від 15 січня 1993 р. "Про га-

рантії прав громадян, які працювали в районах

Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до

районів Крайньої Півночі" [61].

 

Російська сторона взяла на себе зобов'язання про

пенсійне забезпечення громадян, які проживають

нині в Україні, але раніше працювали в несприят-

ливих кліматичних умовах на території Російської

Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Росій-

ської Федерації перераховуватиме Пенсійному фон-

дові України необхідні кошти для виплати пенсіо-

нерам пенсії або частини її залежно від тривалості

трудового стажу, відпрацьованого у вказаних ра-

йонах. Угода поширюється на дві категорії грома-

дян, які живуть в Україні. Перша категорія З це ті,

кому на території Російської Федерації вже було при-

значено пенсію, а друга З ті громадяни, які мають

пільговий стаж роботи в зазначених районах, але

переїхали в Україну до досягнення пенсійного віку.

Їм сплачуватиметься частина пенсії, що відповідає

тривалості пільгового трудового стажу, отриманого

 

26

 

починаючи з 1 січня 1991 р., за умови досягнення

пенсійного віку.

 

Аналогічні угоди про співробітництво в царині

соціального захисту і пенсійного забезпечення гро-

мадян у 1995 р. укладено між Україною та Респуб-

лікою Вірменія, Україною та Республікою Азербай-

джан, Україною та Молдовою і ратифіковано Верхов-

ною Радою України [33].

 

Відповідно до Конституції України міжнародні

угоди є частиною національного законодавства

України і застосовуються згідно з нормами, встанов-

леними для цього виду актів.

 

У сфері пенсійного забезпечення досі частково діє

низка нормативних актів, ухвалених державними

органами, що існували в колишньому СРСР. До них,

зокрема, належать окремі роз'яснення Держком-

праці СРСР, Положення про порядок забезпечення

допомогами з державного соціального страхування,

затверджене постановою Президії ВЦРПС від 12

листопада 1984 р. [Зб], Правила обрахування безпе-

рервного трудового стажу робітників і службовців

для призначення допомоги з державного соціального

страхування [37] та деякі інші акти. Але застосуван-

ня цих актів можливе лише в тих випадках, коли

вони не суперечать законодавству України і відпо-

відають вимогам Закону України "Про правонаступ-

ництво України" від 12 вересня 1991 р. [II].

 

Постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти

належать до підзаконних актів і приймаються на

основі та на виконання законів і указів Президента

України. Одначе підзаконність нормативних актів

Кабінету Міністрів України не означає, що цей орган

має право видавати акти лише з тих питань, котрі

якоюсь мірою регулюються законом. Повноваження

Кабінету Міністрів значно ширші. Кабінет Міністрів

України видає різні акти. Одні з них приймаються

за дорученням Верховної Ради, Президента України,

інші З без таких доручень, якщо вирішення даного

питання не належить до виключної компетенції Вер-

 

27

 

ховної Ради чи Президента України. Це повною

мірою стосується і нормотворчої діяльності Кабінету

Міністрів України в царині пенсійного забезпечення

непрацездатних громадян.

 

За дорученнями, що містяться в законах і постано-

вах Верховної Ради України, Кабінет Міністрів

прийняв низку рішень про створення Пенсійного

фонду України [41], про затвердження Положення

про Міністерство соціального захисту населення

України [47], Положення про медико-соціальну

експертизу [43]; визначив порядок відрахування

коштів на соціальне страхування та пенсійне забез-

печення [42], а також механізм корегування та пере-

рахунку державних пенсій до введення в дію Закону

України "Про пенсійне забезпечення" [39].

 

Кабінет Міністрів України видав нормативно-пра-

вові акти з питань соціального забезпечення та

обов'язкового особистого страхування військово-

службовців, працівників органів внутрішніх справ,

прокуратури і митних органів [50, 51, 52, 56, 58].

 

Велику групу нормативно-правових актів склада-

ють постанови Кабінету Міністрів України про пен-

сійне забезпечення за вислугу років [46, 53, 54], про

пільгові умови виходу на пенсію окремих категорій

працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими й

тяжкими умовами праці, про нарахування та під-

твердження трудового стажу [64, 65, 69, 70, 72].

 

Особливе значення мають нормативно-правові

акти Кабінету Міністрів України про періодичну

зміну і встановлення нових розмірів пенсій у зв'язку

зі змінами рівня інфляції. Лише в 1996 р. було прий-

нято три пакети постанов Кабінету Міністрів про

підвищення розмірів пенсій [86, 88, 89, 94]. Протя-

гом минулих п'яти років дії Закону України "Про

пенсійне забезпечення" було видано понад два де-

сятки різних за назвою і змістом постанов про коре-

гування, перерахунок і збільшення розмірів пенсій.

 

28

 

Роз'яснення Міністерства соціального захисту на-

селення України. За характером нормативного зміс-

ту їх можна поділити на дві групи. До першої нале-

жать роз'яснення, що видаються Міністерством від-

повідно до наданого йому Верховною Радою України

права давати роз'яснення з питань застосування За-

кону України "Про пенсійне забезпечення" [12]. За

змістом такі роз'яснення мають характер офіційного

тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки

даються уповноваженим на це органом. Вони є

обов'язковими для всіх підприємств, установ та орга-

нізацій, які застосовують норми пенсійного права, і

мають велике значення, оскільки сприяють однорід-

ному і правильному застосуванню норм цього права

на всій території України.

 

Роз'яснення такого штибу найхарактерніші для

перших років після набирання чинності Законом

України "Про пенсійне забезпечення". Природно, що

роз'яснення, видавані в порядку офіційного тлума-

чення, не містять нових правових норм, а лише

визначають порядок застосування чинних норм, ус-

тановлених Законом.

 

Роз'яснення другої групи мають управлінсько-

методичний характер і видаються Міністерством у

межах його компетенції у формі наказів та інструк-

цій з питань діяльності підпорядкованих йому орга-

нів соціального захисту населення, що входять до

системи Міністерства [95].

 

Інші нормативно-правові акти. До них належать

акти, прийняті іншими центральними органами, і

такі, що є джерелами пенсійного права: окремі акти,

видані Міністерством праці України, Міністерством

фінансів, Національним банком і Пенсійним фондом

України. Вони мають значення для вирішення со-

ціальних питань. Наприклад, огляди громадян та

встановлення їм інвалідності, визначення характеру

професійних захворювань регулюються переважно

нормативно-правовими актами, прийнятими Мініс-

терством охорони здоров'я України [40, 71].

 

29

 

У пенсійному праві функціонує незначна кількість

локальних нормативних актів, що приймаються під-

приємствами та організаціями в порядку стимулю-

вання трудової діяльності громадян. Такі акти ха-

рактерні для колективних сільгосппідприємств,

творчих організацій (театрально-видовищних колек-

тивів, об'єднань композиторів і письменників). Вони

передбачені ст. 91 [5] Кодексу законів про працю

України, в якій записано, що підприємства, уста-

нови, організації в межах своїх повноважень і за

рахунок власних коштів можуть встановлювати до-

даткові, порівняно з законодавством, трудові та

соціально-побутові пільги для своїх працівників.

 

3. Пенсійний фонд України:

 

порядок його формування і використання

 

Пенсійний фонд України є центральним органом

державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові

Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсій-

ного фонду здійснює правління фонду, чисельність і

склад якого затверджується Кабінетом Міністрів

України. Органи Пенсійного фонду утримуються за

рахунок Державного бюджету.

 

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами

пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом

стабільності державної системи пенсійного забезпе-

чення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-

банківська система з 1992 р. Фонд створений на базі

Українського республіканського відділення колиш-

нього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання

і функції первинне були призначені Положенням

про Пенсійний фонд, затвердженим постановою

Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. [41],

а в новій редакції З від 1 червня 1994 р. [74].

 

Основним завданням Пенсійного фонду є збиран-

ня, акумулювання коштів (страхових внесків) та

фінансування витрат зі сплати пенсій і допомог,

тобто формування і цільове використання бюджету

 

зо

 

фонду. З 1995 р. бюджет Пенсійного фонду України

включається до Державного бюджету країни. На

1996 р. бюджет Пенсійного фонду України в доход-

ній частині складав 730 090 млрд крб. [ЗІ]. За оцін-

ками спеціалістів, частка витрат Пенсійного фонду в

структурі Державного бюджету країни складає

приблизно 16%.

 

Коштами фонду є обов'язкові страхові внески під-

приємств, організацій і громадян. Розмір (тариф)

страхових внесків установлений постановою Верхов-

ної Ради України від 17 червня 1993 р. [22] зі зміною

і доповненням від 7 лютого 1996 р. [ЗО]. Цим нор-

мативно-правовим актом установлено диферен-

ційований підхід до сплати страхових внесків. Під-

приємства, установи та організації сплачують

обов'язкові страхові внески у розмірі 37% від загаль-

ного фонду винагороди, що сплачується працівни-

кам, а самі працівники вносять 1% своєї зарплати.

Для громадян, які займаються підприємницькою

діяльністю, у тому числі адвокатів, їхніх поміч-

ників, приватних нотаріусів та інших громадян,

діяльність яких базується на приватній власності

фізичної особи і виключно на його праці, встановле-

но тариф страхових внесків у розмірі 33,6% від суми

доходу. Якщо громадянин-підприємець працює за

договором цивільно-правового характеру, то під-

приємство, яке сплачує йому винагороду, зобов'яза-

не сплатити страхові внески у розмірі 33,3% від

суми винагороди.

 

Із загальної суми нарахованих страхових внесків у

Пенсійний фонд спрямовується 88%, а до Фонду

соціального страхування З 12%. Такий порядок роз-

поділу відрахувань на пенсійне забезпечення і со-

ціальне страхування встановлений постановою Кабі-

нету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. [85].

 

Пенсійний фонд відповідно до покладених на

нього завдань:

 

1) організує і контролює роботу органів Пенсійного

фонду і забезпечення виконання вимог законодавст-

ві

 

ва про державне соціальне страхування; веде облік

сплатників обов'язкових страхових внесків та інших

платежів до Пенсійного фонду, перевіряє правиль-

ність призначення і виплати пенсій та допомог, за-

безпечує фінансування витрат на виплату пенсій,

веде статистичну та бухгалтерську звітність;

 

2) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду

разом з іншими зацікавленими відомствами та пред-

ставляє його на розгляд до Кабінету Міністрів

України;

 

3) бере участь у підготовці пропозицій щодо вдос-

коналення законодавства про соціальне страхуван-

ня, у тому числі про пенсійне забезпечення, а також

у розробленні проектів нормативних актів із цих

питань;

 

4) видає в межах своєї компетенції положення, ін-

струкції, роз'яснення, методичні рекомендації з пи-

тань обліку платників обов'язкових внесків до

Пенсійного фонду, нарахування та сплати цих внес-

ків, порядку використання та обліку коштів Пен-

сійного фонду;

 

5) забезпечує діяльність органів Пенсійного фонду,

проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за

результатами яких уживає необхідних заходів;

 

6) організує професійну підготовку і підвищення

кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду,

узагальнює та поширює досвід його роботи;

 

7) забезпечує розроблення та впровадження авто-

матизованих робочих місць, автоматизовану обробку

інформації в системі Пенсійного фонду; організує

роботу зі створення єдиного державного банку даних

про платників обов'язкових страхових внесків до

Пенсійного фонду;

 

8) інформує громадськість про свою діяльність;

 

9) взаємодіє у питаннях, що підпадають під його

компетенцію, з міністерствами, відомствами, орга-

нами місцевої влади, підприємствами, установами та

організаціями;

 

10) здійснює відповідно до чинного законодавства

 

32

 

виплату пенсій громадянам України, які переїхали

на постійне проживання за кордон, а також іно-

земним громадянам, які постійно проживають в

 

Україні.

 

Пенсійний фонд забезпечує;

 

фінансування витрат на виплату пенсії згідно з За-

конами України "Про пенсійне забезпечення", "Про

статус і соціальний захист громадян, які постраж-

дали в результаті Чорнобильської катастрофи",

виплату пенсій військовослужбовцям і працівникам

органів внутрішніх справ строкової служби;

 

допомогу на дітей;

 

інші витрати, фінансування яких згідно з чинним

законодавством покладене на Пенсійний фонд. Фонд

бере участь у фінансуванні державних, регіональних

та обласних програм соціальної підтримки пенсіоне-

рів, в організації міжнародного співробітництва у

сфері пенсійного забезпечення.

 

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на окремих

поточних рахунках і субрахунках в установах бан-

ків, використовуються виключно за призначенням і

вилученню не підлягають. Перерахування грошей на

пенсійне забезпечення проводиться безпосередньо

через відділення зв'язку чи ощадні банки, де й отри-

мують свої пенсії пенсіонери.

 

Пенсійний фонд і його органи на місцях, обласні

управління й районні відділення наділені правом

вилучати у беззаперечному порядку не внесені до

фонду страхові внески разом із нарахованою пенею,

а також застосовувати інші санкції, зокрема накла-

дати адміністративні стягнення (штрафи) на поса-

дових осіб [29].

 

А втім, стабільність Пенсійного фонду весь час

перебуває під загрозою. Значне число підприємств,

установ, організацій і громадян-підприємців ухиляє-

ться від сплати страхових внесків. Це призводить до

перевищення витрат фонду над доходами і вимагає

дотацій з Державного бюджету та залучення банків-

ських кредитів.

 

Я 7-300                        33

 

4. Система державних органів та їхні функції

зі здійснення пенсійного забезпечення

 

Чинна система державних органів, у тому числі

тих, що здійснюють управління пенсійним забезпе-

ченням, визначена Конституцією та іншими законо-

давчими актами. Вона є відображенням мети й за-

вдань, що стоять перед державою на сучасному етапі.

Зміст діяльності того чи іншого органу та його функ-

ції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта,

для управління яким створено цей орган. Саме цим

відрізняються одні органи від інших.

 

Об'єкт управління З найважливіша ознака розме-

жування різних систем державних органів; він роз-

криває зв'язок між об'єктом і суб'єктом керів-

ництва, що їх у літературі іноді називають керова-

ною та керуючою системами.

 

Існують різні кваліфікаційні ознаки державних

органів. Наприклад, за характером функцій органи

державної влади поділяються на законодавчі, вико-

навчі й судові; за змістом і обсягом діяльності З на

органи загальної та галузевої компетенції тощо.

 

У системі органів, що здійснюють пенсійне забез-

печення, вирізняються насамперед органи законо-

давчої та виконавчої влади. Вони посідають першо-

рядне місце у структурі органів державної влади і

відіграють провідну роль у керівництві всією систе-

мою соціального захисту населення.

 

Єдиним органом законодавчої влади в державі є

Верховна Рада України. Вона приймає закони про

основи соціального захисту, форми і види пенсійного

забезпечення, затверджує основні показники бюдже-

ту Пенсійного фонду, які включаються до Державно-

го бюджету, визначає розмір (тариф) обов'язкових

страхових внесків підприємств, організацій і грома-

дян. Верховна Рада України є органом загальної

компетенції.

 

Систему органів державної виконавчої влади пред-

ставляють центральні органи та місцеві державні

адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої

 

34

 

влади є Кабінет Міністрів України. До його відання

належать питання, пов'язані з реалізацією та вико-

нанням гарантій, передбачених законодавством про

пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає під-

ваконні нормативні акти з питань здійснення пен-

сійного забезпечення, щороку представляє на затвер-

дження Верховної Ради Державний бюджет, складо-

вою якого є бюджет Пенсійного фонду, і вживає

заходів до виконання останнього. Кабінет Міністрів

входить із поданням до Президента України про

створення, реорганізацію і ліквідацію Міністерства,

призначення міністра соціального захисту населення

України, затверджує склад колегії Міністерства, за-

слуховує звіти Міністерства і дає оцінку його роботі.

 

Одним із центральних органів державної виконав-

чої влади, що здійснює функції управління пенсій-

ним забезпеченням у країні, є Міністерство соціаль-

ного захисту населення України, підвідомче Кабіне-

тові Міністрів. Завдання і функції Міністерства

визначені Положенням про Міністерство, затвердже-

ним Президентом України в новій редакції від 23

жовтня 1996 р. [95]. На Міністерство покладено вті-

лення в життя єдиної державної політики у сфері

соціального забезпечення і соціального захисту

пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних

громадян, які потребують підтримки з боку держави.

 

У межах своїх повноважень Міністерство органі-

зує виконання законодавства України, здійснює кон-

троль над його виконанням, узагальнює практику за-

<"госування законодавства з питань, що входять до

його компетенції, розробляє пропозиції щодо його

вдосконалення і вносить їх на розгляд Кабінету

Міністрів України.

 

Коло повноважень Міністерства досить широке.

Одначе більшість із них Міністерство виконує через

свою систему обласних, міських, районних (міських)

управлінь соціального захисту населення, що вхо-

дять до складу місцевих державних адміністрацій за

принципом подвійного підпорядкування.

 

У                              35

 

Під час виконання своїх функція, у тому числі

щодо здійснення пенсійного забезпечення. Міністер-

ство соціального захисту населення взаємодіє з

Міністерством праці. Пенсійним фондом та іншими

центральними органами виконавчої влади, місцеви-

ми державними адміністраціями.

 

Управління пенсійним забезпеченням здійснює-

ться у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності

органів соціального захисту населення. Міністерство

в межах своїх повноважень видає на основі й на

виконання чинного законодавства накази, організує

і контролює їх виконання, дає роз'яснення з питань

пенсійного забезпечення громадян.

 

До змісту управління пенсійним забезпеченням

входять численні й різноманітні види діяльності:

 

участь Міністерства в розробленні нормативно-

правових актів із питань пенсійного забезпечення,

соціально-побутового обслуговування інвалідів, вете-

ранів війни та праці, соціальної допомоги сім'ям з

дітьми;

 

організація роботи органів соціального захисту на-

селення з призначення пенсій і допомог у зв'язку з

трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням

працівників;

 

здійснення контролю з надання інвалідам, ветера-

нам війни та праці, сім'ям загиблих військовослуж-

бовців, сім'ям з дітьми та іншим громадянам уста-

новлених пільг;

 

розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян із

питань, що входять до компетенції Міністерства і

вжиття заходів до усунення причин, що викликають

скарги;

 

здійснення у встановленому порядку міжнародно-

го співробітництва у питаннях пенсійного забезпе-

чення, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та

інших соціальне незахищених громадян.

 

У системі державних органів, які здійснюють пен-

сійне забезпечення, важлива роль належить управ-

лінням соціального захисту населення обласних дер-

 

36

 

жавних адміністрацій1. Їхні функції безпосередньо

не стосуються призначення пенсій. Однак у межах

своїх повноважень, визначених Типовим положен-

ням про управління соціального захисту населення

обласної. Київської, Севастопольської міської дер-

жавних адміністрацій, затвердженим Кабінетом

Міністрів України 12 січня 1996 р. [87], і Положен-

;ням про управління соціального захисту населення

обласної державної адміністрації [93], це управління

здійснює керівництво у сфері соціального забезпе-

чення населення і соціального захисту пенсіонерів не

певній території, області.

 

Характер діяльності обласних управлінь залежить

.від тих завдань, що стоять перед ними. Основними

завданнями обласного управління соціального

захисту є:

 

розвиток соціального забезпечення з метою задо-

волення потреб соціальне незахищених громадян;

 

керівництво роботою районних і міських органів

соціального захисту щодо призначення і виплати

державних пенсій і допомог відповідно до зако-

нодавства;

 

створення системи адресної соціальної допомоги і

підтримки малозабезпечених громадян і сімей з

дітьми;

 

сприяння працевлаштуванню інвалідів, здійснен-

ня їх професійного навчання, матеріально-побутово-

го обслуговування, надання протезно-ортопедичної

допомоги і забезпечення інвалідів засобами пересу-

вання; здійснення контролю над наданням пільг гро-

мадянам, які мають право на їх отримання;

 

розширення та укріплення матеріально-технічної

бази установ соціального захисту населення, розви-

ток мережі будинків-інтернатів (пансіонатів) для

престарілих та інвалідів;

 

здійснення разом з органами місцевого самоуправ-

ління, управліннями й відділами обласної державної

 

Далі З обласне управління соціального захисту.

37

 

адміністрації комплексних цільових програм щодо

посилення соціального захисту інвалідів, ветеранів

війни і праці, одиноких непрацездатних громадян,

розвиток мережі територіальних центрів соціального

обслуговування пенсіонерів та інвалідів і надомних

форм обслуговування, спорудження спеціальних

житлових будинків для цієї категорії населення;

 

впровадження в органах соціального захисту насе-

лення наукової організації праці;

 

забезпечення підвідомчих організацій кваліфі-

кованими кадрами, створення умов для їх закріп-

лення, якнайширшого використання знань і досвіду

працівників.

 

З метою реалізації цих завдань обласні управління

соціального захисту наділені виключно широкими

повноваженнями, які охоплюють численні питання

зі здійснення соціального захисту населення в облас-

ті. У центрі уваги цієї роботи З питання організую-

чого і контролюючого характеру, пов'язані з діяль-

ністю районних (міських) управлінь та відділів

соціального захисту населення.

 

Обласне управління соціального захисту очолює

начальник управління, який призначається на цю

посаду і звільняється з неї головою обласної держав-

ної адміністрації за узгодженням з Міністерством

соціального захисту населення. Він несе персональну

відповідальність за виконання покладених на управ-

ління завдань, а також за роботу підвідомчих уста-

нов і організацій, визначає ступінь відповідальності

заступників начальника управління, керівників його

. структурних підрозділів.

 

Керівник управління соціального захисту видає в

межах своєї компетенції накази, затверджує поло-

ження про структурні підрозділи і функціональні

обов'язки працівників управління, організує й конт-

ролює їх виконання.

 

Для узгодженого вирішення питань, що належать

до компетенції управління, в управлінні може утво-

рюватися колегія у складі начальника управління

 

38

 

(голова колегії) та заступників начальника управлін-

ня за посадою, а також інших працівників управ-

ління. Склад колегії затверджується головою облас-

ної державної адміністрації за поданням начальника

управління. Рішення колегії втілюються в життя на-

казами начальника управління.

 

Управління є юридичною особою, має самостійний

баланс, рахунки в установах банків і утримується за

рахунок коштів Державного бюджету.

 

Повноваження управлінь соціального захисту

органів виконавчої влади в районах і містах1 визна-

чено Типовим положенням про управління соціаль-

ного захисту населення районної, районної у містах

Києві і Севастополі державної адміністрації, затвер-

дженим постановою Кабінету Міністрів України від

26 квітня 1996 р. [90]. У своїй основі вони багато в

чому збігаються з повноваженнями обласного управ-

ління соціального захисту населення, хоча масштаби

різні. Але є й такі повноваження, якими наділені

лише районні (міські) управління соціального за-

хисту населення.

 

Управління соціального захисту населення сіль-

ських районів входять до структури райдержадмі-

ністрацій, а районів у містах і містах обласного

підпорядкування З до складу виконкомів Рад.

 

Управління районної (міської) ланки, будучи

низовими органами системи соціального захисту на-

селення, ближче ніж усі, можна сказати, безпосе-

редньо пов'язані з громадянами, які потребують

соціального захисту і пенсійного забезпечення. Ра-

йонні (міські) управління функціонують за принци-

пом подвійного підпорядкування З по вертикалі

вони підпорядковані обласному управлінню соціаль-

ного захисту населення, а по горизонталі З районній

держадміністрації чи відповідному виконкому ради.

 

Далі З районне управління соціального захисту.

 

Районне (міське) управління соціального захисту

населення очолює начальник, якого призначає і

звільняє голова районної державної адміністрації, а

в міських районах і містах обласного підпорядку-

вання З виконкоми рад за узгодженням із началь-

ником управління соціального захисту населення

обласної державної адміністрації.

 

До компетенції районних (міських) управлінь

соціального захисту населення входить:

 

розгляд питань про призначення державних пен-

сій і допомог, їх перерахунку, видачі пенсійних

посвідчень, особистих книжок матерям, які отриму-

ють щомісячну допомогу;

 

надання правової допомоги підприємствам, уста-

новам і організаціям у підготовленні документів для

призначення пенсій працівникам і членам їхніх

сімей;

 

сприяння громадянам в отриманні документів,

необхідних для призначення пенсій і допомог;

 

підготовлення пропозицій місцевим радам про

встановлення нормативів робочих місць, призначег

них для працевлаштування інвалідів.

 

Управління  соціального  захисту разом із

відповідними державними органами:

 

здійснює працевлаштування інвалідів, направлен-

ня їх до МСЕК1 на огляд та встановлення групи

інвалідності;

 

організує матеріально-побутове обслуговування

інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік інва-

лідів і пенсіонерів та видає тим із них, хто цього

потребує, путівки на санаторно-курортне лікування,

забезпечує інвалідів транспортними засобами в уста-

новленому порядку;

 

аналізує стан представлення встановлених законо-

давством пільг соціальне незахищеним громадянам,

виявляє малозабезпечених громадян похилого віку

 

1 Медико-соціальна експертна комісія.

40

 

та одиноких непрацездатних громадян, які потребу-

ють соціальної допомоги різних видів;

 

створює у своєму складі підрозділи соціальних

компенсацій і гарантій малозабезпеченим громадя-

нам з метою організації мережі й роботи територіаль-

них центрів соціального обслуговування пенсіонерів

та інвалідів;

 

веде облік осіб, які потребують утримання в будин-

ках-інтернатах (пансіонатах), надає допомогу в орга-

нізації роботи будинків-інтернатів, розташованих на

території району;

 

забезпечує видачу адресної цільової грошової допо-

моги малозабезпеченим громадянам, веде інвентари-

зацію пенсійних (особових) справ і особистих рахун-

ків пенсіонерів, які отримують допомогу в установ-

леному законодавством порядку;

 

розглядає в установлені строки звернення грома-

дян і здійснює інші види діяльності, віднесені до

компетенції управління.

 

Отож, питання, що їх розглядає районне (міське)

управління соціального захисту населення, е дуже

важливими. Саме в цій ланці управління йде найін-

тенсивніша оперативна робота з призначення пенсій.

На них покладається основний тягар здійснення пен-

сійного забезпечення громадян, і компетентність цієї

ланки має бути досить високою. Саме районні

(міські) управління здійснюють по суті функції

основного органу, який керує пенсійним забезпечен-

ням, і реально здійснюють захист прав і законних

інтересів пенсіонерів.

 

Районне (міське) управління соціального захисту

населення виносить імперативні, владні рішення про

призначення пенсій і допомог, з якими не можуть не

рахуватися інші державні органи, підприємства,

організації та громадяни.

 

Отже, управління пенсійним забезпеченням являє

собою дуже важливу частину загальної системи

управління соціального захисту населення. Через те

йому властиві ті самі риси і принципи, які харак-

 

41

 

терні для управління взагалі, хоча й тут є свої спе-

цифічні особливості. Воно повинне базуватись пере-

довсім на принципі законності, що набуває на тепе-

рішній час особливого значення, оскільки триває

процес формування правової держави, стверджує-

ться принцип верховенства права.

 

Принцип законності є конституційним принци-

пом, що випливає із ст. 8 Конституції України. Суть

даного принципу полягає в тому, що всі органи со-

ціального захисту населення, всі посадові особи

повинні здійснювати свої функції відповідно до

законів, неухильно обстоюючи конституційні права

громадян.

 

Принцип законності у здійсненні пенсійного забез-

печення означає виконання всіх правових приписів.

Невиконання їх, обхід закону з посиланнями на міс-

цеві умови або неправильне тлумачення його З

неприпустиме. Скажімо, районне (міське) управлін-

ня соціального захисту населення не може самостій-

но міняти розміри пенсій або надбавки до них; на-

давати чи не надавати пільги, встановлені законодав-

ством для ветеранів війни і праці; розширювати

переліки професій з особливо шкідливими умовами

праці, що дає право на пільгову пенсію, зменшувати

чи збільшувати розміри допомог сім'ям з дітьми

та ін.

 

Крім того, принцип законності передбачає вико-

нання встановленої процедури винесення управлін-

ських рішень, інакше вони можуть бути визнані не-

законними. Так, документи про призначення пенсії

повинні розглядатися районним (міським) управлін-

ням соціального захисту населення не пізніше як

через 10 днів од дня їх надходження, а повідомлення

про відмову в призначенні пенсії з зазначенням при-

чин відмови і порядку його оскарження З надси-

латися заявникові не пізніше 5 днів після винесення

відповідного рішення.

 

Рівночасно було б неправильно зводити вимоги

дотримання законності лише до винесення управлін-

 

42

 

.ських рішень. Установлення режиму законності

залежить не тільки від своєчасного винесення управ-

лінських рішень, а й передовсім від того, як самі

працівники органів соціального захисту практично

реалізують ці рішення.

 

Реалізація норм права і рішень, що схвалюються

на їх основі, залежить від ряду організаційних чин-

ників. До них належать:

 

обізнаність працівників із приписами закону;

 

визначення кола безпосередніх виконавців;

 

розроблення   порядку   реалізації   правових

приписів;

 

навчання виконавців способам і методам роботи;

 

забезпечення взаємодії між органами соціального

захисту населення та іншими органами державної

виконавчої влади;

 

виготовлення форм обліку і звітності та іншої

бланкової документації;

 

налагодження систематичного контролю над вико-

нанням нормативних актів;

 

встановлення відповідальності за порушення зако-

нодавства.

 

Глава III. Основні принципи

пенсійного права

 

1. Поняття і система принципів правового

регулювання пенсійного забезпечення

 

Стрижнем усієї системи права, у тому числі й пен-

сійного права, є правові принципи, в яких відобра-

жаються найістотніші ознаки права. Юридична

'наука приділяє велику увагу принципам права. Кож-

на галузь вивчає їх у зв'язку з регулюванням відпо-

відної галузі суспільних відносин. Дуже велике зна-

чення має визначення самого поняття "принцип".

 

У тлумачному словникові В. Дадя подибуємо таке

визначення терміна "принцип": "Наукове чи мораль-

 

43

 

не начало, підстава, правило, основа, від якої не від-

ступають" [106]. В інших тлумачних словниках

російської мови слово "принцип" визначається так:

 

"Основне начало, на якому побудоване щось", "Пере^

конання, точка зору, правило поведінки" [130],

"Основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення,

наука тощо", "Переконання, погляд на речі" [116].

 

В юридичній літературі зроблено спробу розкрити

поняття і зміст основних принципів права. Так,

Л. С. Явич писав, що "принципи являють собою ви-

хідні, відправні теоретичні положення того чи іншо-

го виду людської діяльності, служать важливим

організуючим і спрямувальним началом, яке забез-

печує досягнення певних цілей" [139]. Такерозумін-

ня принципів права характерне, на наш погляд, і для

певних галузей, оскільки вони складають єдину

систему права, тобто загальні принципи є одночасно

і принципами галузі права.

 

А втім, поряд із загальними принципами права

вирізняються і галузеві правові принципи. Останні

властиві не всьому праву, а окремим його галузям

або лише одній галузі. Питання про галузеві прин-

ципи правового регулювання пенсійного забезпечен-

ня неодноразово висвітлювалось у навчальній та

науковій літературі [100, 101, 124, 125]. Однак, у

деяких працях увага зосереджувалася на принципах

пенсійного забезпечення як певній системі заходів

держави, а не його правовому регулюванні. Прин-

ципами правового регулювання пенсійного забезпе-

чення є основні ідеї, вихідні начала, положення,

відображені в самих правових актах, що регулюють

пенсійне забезпечення.

 

Принцип може визнаватися правовим, тобто прин-

ципом правового регулювання, лише в тому випад-

ку, якщо він прямо закріплений у нормах права чи

безпосередньо випливає з їхнього змісту. У змістові

поняття "принципи правового регулювання" повин-

на, отже, відображатися реальна дійсність, а не пер-

 

44

 

спектива розвитку правового регулювання тих чи

інших суспільних відносин.

 

у цьому посібнику розглядаються лише принци-

пи, властиві пенсійному праву. Одні з них є га-

лузевими принципами всього права соціального

забезпечення, інші З самого лише пенсійного права,

яке складає частину права соціального забезпечення.

 

До галузевих принципів, які зараз застосовуються,

хоч і не в повному обсязі, в пенсійному праві,

В. С. Андреєв відносить:

 

а) принцип усеосяжності соціального забезпечення;

 

б) принцип усебічності й багатоманітності його

видів;

 

в) принцип забезпечення за рахунок державних і

суспільних коштів;

 

г) принцип забезпечення у високих розмірах, які

відповідають рівневі задоволення потреб громадян,

що склався на даному етапі розвитку суспільства;

 

д) принцип здійснення забезпечення самими тру-

дящими через органи державного управління і гро-

мадські організації [100].

 

Але названі принципи не є єдиними. В юридичній

літературі з права соціального забезпечення наво-

дяться різні системи принципів. Так, О. Д. Зайкін,

підтримуючи в основному вказану систему принци-

пів, уважає, що вона потребує уточнення, і пропонує

свою систему принципів:

 

1) поширення соціального забезпечення на всіх

громадян;

 

2) багатоманітність форм і видів соціального забез-

печення громадян;

 

3) здійснення соціального забезпечення за рахунок

суспільства;

 

4) єдність і диференціація соціального забезпечен-

ня громадян;

 

6) участь трудящих в організації права на

соціальне забезпечення;

 

7) стимулювання трудової діяльності інвалідів і

престарілих;

 

45

 

8) охорона права громадян на соціальне забезпе-

чення [125].

 

У навчальному посібнику М. Л. Захарова принци-

пи правового регулювання пенсійного забезпечення

поділяються на дві групи. Перша група стосується

змісту правових норм, які передбачають певні права

громадян у сфері пенсійного забезпечення, а друга З

забезпечення повної можливості реалізації суб'єк-

тивного права на пенсію. До принципів змісту пра-

вових норм М. Л. Захаров відносить доступність умов,

які визначають право на пенсію; високий рівень пен-

сійного забезпечення, диференціацію умов і норм

пенсійного забезпечення1.

 

Слід зазначити, що розроблені в юридичній літе-

ратурі принципи правового регулювання соціального

забезпечення і його складової З пенсійного права на

теперішній час не можуть бути повністю сприйняті.

Одначе, за економічних ринкових відносин вони у

тому чи іншому вигляді ще діють, хоча вже ведеться

робота з реформування державної системи пенсійно-

го забезпечення. Річ у тім, що коли ми говоримо про

принципи правового регулювання пенсійних відно-

син, зазначених у літературі, слід мати на увазі, що

вони були сформульовані за часів колишнього СРСР

на основі старої бюджетно-розподільчої моделі

соціальної політики за панування виключно класо-

вого підходу, заідеологізованих поглядів на принци-

пи права. Тепер перед юридичною наукою постала

проблема творчого і реалістичного підходу, критич-

ної оцінки досягнутого, уважного й відповідального

сприйняття нового.

 

Водночас було б неправильним відкидати ті теоре-

тичні положення про принципи права, що були роз-

роблені юридичною наукою. Гадаємо, вони можуть

бути модифіковані й представлені як такі принципи

правового регулювання пенсійного забезпечення:

 

Під нормами пенсійного забезпечення прийнято розуміти розміри пенсій

у відсотках до заробітку.

 

46

 

1) загальність і доступність умов реалізації права

на пенсію;

 

2) багатоманітність видів пенсійного забезпечення;

 

3) диференціація умов і норм пенсійного забезпе-

чення;

 

4) забезпечення на рівні межі малозабезпеченості;

 

5) здійснення пенсійного забезпечення за рахунок

коштів державного Пенсійного фонду;

 

6) здійснення пенсійного забезпечення державни-

ми органами;

 

7) соціально-трудова реабілітація і стимулювання

трудової діяльності громадян, які частково втратили

працездатність;

 

8) охорона права громадян на пенсійне забезпечення.

Всі вони так чи інакше закріплені в чинних нор-

мативних актах. Розгляньмо їх окремо.

 

2. Зміст принципів правового регулювання

пенсійного забезпечення

 

Одним з основних принципів правового регулю-

вання пенсійного забезпечення є принцип загаль-

ності й доступності умов реалізації права на пенсію.

Цей принцип складається з двох частин.

 

Перша частина визначає коло осіб, які мають

право на пенсію. Право громадян України на пенсію

закріплене в ст. 46 Конституції України і в законах

про пенсійне забезпечення. Законодавство не перед-

бачає обмежень у праві на отримання тих чи інших

видів пенсійного забезпечення за ознаками раси,

статі, політичних, релігійних чи інших переконань,

етнічного і соціального походження, майнового

стану, місця проживання, за мовними чи іншими

ознаками. Воно гарантує реальне здійснення права

на пенсію.

 

Загальність пенсійного забезпечення виявляється

також у наданні громадянам матеріального забезпе-

чення в разі повної або часткової втрати працездат-

ності незалежно від її причин (віку, хвороби, трудо-

вого каліцтва чи професійного захворювання). Рівно-

 

47

 

часно принцип загальності не виключає вимоги

певних умов, за яких надається пенсійне забезпечен-

ня. Наприклад, право на пенсію за віком поставлено

в залежність від віку і трудового стажу чи іншого

виду соціальне корисної діяльності.

 

Друга частина цього принципу означає доступ-

ність для громадян такого права з настанням конк-

ретних обставин, а також умов реалізації права на:

 

пенсію. Воно має два значення:

 

як повна, дійсна можливість для громадян набути

до настання пенсійного віку умов, необхідних для

отримання пенсії, зокрема відповідний стаж;

 

як реальність, обгрунтованість самих цих умов.

 

Найпоширеніша умова для пенсійного забезпечен-

ня З це наявність певного стажу роботи. Стаж є необ-

хідним для отримання пенсії за віком, з інвалідності

внаслідок загального захворювання, пенсії за вислугу

років, встановленої для окремих категорій працівни-

ків, а також пенсії на випадок утрати годувальника,

який помер внаслідок загального захворювання.

 

Чи реальна тривалість стажу, встановленого пра-

вовими нормами для отримання пенсії? Для отри-

мання пенсії за віком на загальних умовах необхід-

ний стаж не менше 25 чи 20 років (відповідно для

чоловіків і жінок). Відомо, що трудову діяльність

громадяни розпочинають здебільшого у віці 18З22

років. Працездатний період до досягнення пенсій-

ного віку складає для чоловіків близько 40, а для

жінок З 35 років. Отже, є реальна можливість набу-

ти необхідний для призначення пенсії стаж. Цілком

реальними є вимоги щодо тривалості спеціального

стажу, необхідного для отримання пенсії за віком на

пільгових умовах. Він має складати не менше поло-

вини від загального стажу, що вимагається для

призначення пенсії (у відповідних випадках 10 і 12,5

із 20 чи 25 років для чоловіків і 7,5 та 10 років з 15

чи 20 років для жінок).

 

Цілком доступним є стаж, необхідний для отри-

мання пенсії з інвалідності внаслідок загального за-,

 

48

 

хворювання. Його тривалість залежить від повернен-

ня до часу звернення за пенсією: що нижчим є вік,

то менший вимагається стаж, себто і тут також вра-

ховується реальна можливість набуття стажу до часу

досягнення певного віку.

 

Ще нижчими є вимоги, що стосуються стажу

роботи для призначення пенсій за віком на випадок

неповного стажу.

 

У багатьох випадках для призначення пенсії стаж

взагалі не вимагається, як-от: у випадку настання

інвалідності внаслідок трудового каліцтва (професій-

ного захворювання), а також призначення соціаль-

них пенсій.

 

Принцип багатоманітності видів пенсійного забез-

печення. Цей принцип пенсійного права випливає з

того, що законодавство передбачає кілька видів тру-

дових і соціальних пенсій (за віком, з інвалідності, в

разі втрати годувальника і за вислугу років). Такий

перелік видів пенсійного забезпечення дає підстави

стверджувати, що в країні існує багатоманітність

видів пенсійного забезпечення, оскільки законода-

вець передбачив випадки втрати працездатності.

 

Наприклад, установлюючи пенсію за віком, зако-

нодавець визначив юридичну межу віку для призна-

чення пенсії. Визнається, що людина, яка досягла

пенсійного віку, вже не може, як правило, працю-

вати так, щоб достатньою мірою заробляти собі на

життя. Момент настання віку не обов'яково має

збігатися з моментом припинення роботи, тобто з мо-

ментом виходу на пенсію. Вік, як відомо, фізіоло-

гічне явище, а припинення роботи залежить від різ-

них чинників, але вирішальним є бажання грома-

дянина, який досяг пенсійного віку. Багато хто про-

довжує трудитись і після досягнення пенсійного

віку.

 

Межі працездатного віку у нашій країні вста-

новлено для чоловіків З до 60 років і для жінок З

до 55 років включно. Конкретну медичну вікову

межу припинення працездатності для всіх громадян

 

49

 

визначити неможливо. Це можна зробити лише

умовно [НІ].

 

Одним із випадків пенсійного забезпечення є

повна або часткова втрата працездатності, себто

такий стан здоров'я людини, коли вона вже не може

виконувати попередню трудову функцію і з огляду

на це визнається інвалідом. Визнання громадянина

інвалідом тягне за собою і різнобічні юридичні

наслідки. Так, з установленням інвалідності пов'яза-

не виникнення права на пенсію.

 

Підставою для пенсійного забезпечення може бути

втрата годувальника. Смерть позбавляє сім'ю помер-

лого доходів від його трудової діяльності. У цьому

випадку законодавець передбачає соціальну допомо-

гу сім'ї у вигляді пенсії на випадок утрати годуваль-

ника непрацездатним членам сім'ї, які перебували

на утриманні померлого.

 

Ще один випадок призначення пенсій за вислугу

років. Цей вид пенсій передбачено для певних кате-

горій державних службовців і спеціалістів народного

господарства. Така пенсія призначається у більш

ранньому, ніж звичайно, віці та в інших випадках,

що про них мова йтиме в особливій частині навчаль-

ного посібника.

 

Принцип диференціації умов і норм пенсійного за-

безпечення. Цей принцип, сформульований у такому

загальному виді, безпосередньо випливає з аналізу

правових норм, що регулюють пенсійне забезпечен-

ня. У деяких інститутах пенсійного права він вияв-

ляється більш чітко, а в інших З меншою мірою.

 

Найхарактерніші ознаки (підстави) для диферен-

ціації умов пенсійного забезпечення встановлені за-

лежно від;

 

характеру трудової діяльності (зниження віку з

інвалідності внаслідок загального захворювання);

 

статі (зниження жінкам віку і стажу роботи);

 

вислуги років для деяких видів пенсій (приміром,

за віком для учасників та інвалідів війни);

 

причини настання непрацездатності (призначення

 

50

 

пенсії незалежно від тривалості стажу, якщо інва-

лідність настала внаслідок трудового каліцтва).

 

Норми пенсійного забезпечення і розміри пенсій

диференціюються залежно від;

 

характеру трудової діяльності (підвищення норми

забезпечення у відсотках до заробітку для зайнятих

на підземних роботах, на роботах з особливо шкід-

ливими чи особливо тяжкими умовами праці);

 

надбавки до пенсії за віком для непрацюючих

пенсіонерів на утриманців;

 

зниження розмірів пенсії за неповного стажу;

 

підвищення пенсій інвалідам війни і прирівняним

до них громадянам;

 

- тяжкості інвалідності (збільшення пенсії для інва-

лідів І та II груп, встановлення надбавки на вихід) і

деяких інших обставин.

 

Яка ж головна мета диференціації умов пенсійного

забезпечення і розмірів пенсій? Її можна визначити

наступним чином: урахування конкретного соціаль-

ного призначення того чи іншого виду пенсійного

забезпечення, крім тих випадків, коли цього вимага-

ють інтереси суспільства чи окремих категорій пра-

цівників, зрівняльного підходу до вирішення питань

соціального забезпечення, створення деяких переваг

для тих, хто більше і краще працював, працював

там, де важче.

 

Принцип пенсійного забезпечення на рівні не

нижче від прожиткового мінімуму. Цей принцип має

свою правову підставу З Конституцію України:

 

"Пенсії, інші види соціальних виплат і допомог, що

є основним джерелом існування, повинні забезпечу-

вати рівень життя не нижче від прожиткового міні-

муму, встановленого законом".

 

Конкретний вияв наведеного принципу у нормах

законодавства про окремі види пенсійного забезпе-

чення неоднозначний. Розмір пенсій зіставляється з

минулим заробітком працівника, а іноді за його

відсутності призначаються соціальні пенсії. Тому він

буде різним. Але законодавство встановлює міні-

 

51

 

мальні розміри пенсій за віком, і вони повинні бути

на рівні мінімального споживчого бюджету, що

визначається Кабінетом Міністрів України. Але

поки що немає такого стабільно діючого норматив-

ного акта про споживчий бюджет. Лише на 1992 р.

Кабінет Міністрів установив мінімальний спожив-і

чий бюджет осіб старшого працездатного віку в роз-

мірі 221 крб. на місяць [39]. Однак у зв'язку зі

змінами рівня інфляції цей розмір споживчого бюд-

жету втратив своє значення; мінімальні розміри пен-

сій постійно коливаються, зберігається істотний

розрив навіть між величиною вартості межі малоза-

безпеченості та мінімальним рівнем пенсій.

 

Так, величина вартості малозабезпеченості, роз-

рахованої на 1 січня 1995 р. згідно з Законом

України "Про межу малозабезпеченості", складала

6810 тис. крб. на місяць, або 68,1 грн. (у новому

масштабі цін) [32]. Мінімальний розмір пенсії з 1

березня 1996 р. становив 1500 тис. крб. (або 15 грн.,

а максимум З 45 грн. на місяць), азі серпня З

мінімум 16,62 грн., максимум З 49,86 грн. У жовтні

1997 р. Верховна Рада подолала вето Президента

України, а Президент підписав Закон України "Про

внесення змін до Закону України "Про пенсійне за-

безпечення", за яким мінімальний розмір пенсії за

віком "встановлюється у розмірі мінімального спо-

живчого бюджету. В умовах кризового стану еконо-

міки та спаду виробництва мінімальний розмір пен-

сії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі

малозабезпеченості". Величина вартості межі малоза-

безпеченості з 1 січня 1997 р. становить 70,9 грн. [35].

 

Отже, мінімальний розмір пенсії З це не міні-

мальний прожитковий мінімум; це той рівень, що

встановлений законодавством, і він не може бути

нижчим чи вищим від розміру, вказаного в Законі.

Під прожитковим рівнем, очевидно, слід розуміти

співвідношення споживчого бюджету і пенсії. За

порівняльної характеристики і оцінки стану пенсій-

ного забезпечення мається на увазі саме це співвідно-

 

52

 

шення. Про високий рівень пенсійного забезпечення

можна говорити лише в тому випадку, якщо пенсія,

нарахована з заробітку, забезпечує прожитковий

мінімум.

 

Принцип здійснення пенсійного забезпечення за

рахунок коштів державного Пенсійного фонду. Цей

принцип прямо пов'язаний з джерелом фінансуван-

ня З Пенсійним фондом України, який складає, по

суті, економічну основу всієї державної системи

пенсійного забезпечення. Так, у ст. 8 Закону України

"Про пенсійне забезпечення" підкреслюється, що

виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду.

 

Організаційна виокремленість і особливий статус

Пенсійного фонду як органу державної виконавчої

влади дозволяє концентрувати кошти для цільового

призначення. Джерелами його доходної частини є,

як відомо, страхові внески, призначені на пенсійне

забезпечення. Вони об'єднуються в загальнодержав-

ному масштабі у бюджет Пенсійного фонду і вважаю-

ться фактично власністю держави, з огляду на те, що

вона володіє повним правом на нього: володіє,

користується і розпоряджається даним фондом.

Звісна річ, це право здійснюється згідно з цільовим

призначенням вказаного фонду, яке визначено зако-

нодавством про пенсійне забезпечення. Конкретний

вияв це знаходить у тому, що держава визначає роз-

мір обов'язкових внесків і забезпечує їх своєчасне

надходження, встановлює порядок призначення і ви-

плати пенсій за рахунок коштів фонду, тобто прави-

ла його витрачання. Якщо страхових коштів недо-

статньо для забезпечення всіх витрат на виплату

пенсій, то державою виділяються додаткові асигну-

вання у вигляді кредитів за рахунок інших джерел

надходжень до Державного бюджету.

 

Розглядаючи пенсійне забезпечення за рахунок на-

званого фонду, необхідно виділити категорії грома-

дян, які забезпечуються з коштів фонду. За рахунок

коштів Пенсійного фонду сплачуються трудові й

^ціальні пенсії громадянам, зайнятим у всіх сферах

 

53

 

народного господарства, військовослужбовцям офі-

церського складу, працівникам органів внутрішніх

справ. Служби безпеки та інших військових форму-

вань, передбачених Конституцією України, які зна-

ходяться на службі у Збройних Силах України та в

інших військових формуваннях, а також членам

їхніх сімей.

 

Останнім часом активно втілюється в життя ідея

про перехід від пенсійного забезпечення за рахунок

державних джерел фінансування до пенсійного стра-

хування за рахунок збільшення відрахувань страхо-

вих внесків громадян. Характеризуючи значимість

цієї ідеї та її втілення в життя, слід відзначити, що

в її основі лежать такі загальні принципи, як солі-

дарність поколінь, паритетність і обов'язковість

участі громадян у системі пенсійного страхування.

 

Солідарність, як етичний принцип, вимагає від

працюючих фінансового забезпечення тих, хто вже

втратив працездатність. Своєю чергою, нове поколін-

ня працюючих відраховуватиме кошти на пенсійне

забезпечення громадян, яких воно змінило на вироб-

ництві. Це є суто пенсійні кошти. І сплачують їх із

фонду нинішнім пенсіонерам ті, хто ще продовжує

працювати. Отже, існує своєрідний "договір поко-

лінь"; молоді З літнім, і так у неперервному лан-

цюжкові здійснюється перерозподіл коштів від пра-

цездатних непрацездатним. Але цей зв'язок поко-

лінь є лише частиною загального принципу солідар-

ності. До його змісту входить також перерозподіл

коштів між галузями економіки і регіонами, між

переробними і сировинними галузями, регіонами-до-

норами та іншими галузями.

 

Паритетність передбачає пропорційне фінансуван-

ня бюджету Пенсійного фонду за рахунок обов'яз-

кових внесків із заробітної плати працюючих і внес-

ків роботодавців. Правда, це призведе до збільшення

розмірів страхових внесків громадян і зміщення цен-

тру тяжіння сплати страхових внесків від під-

приємств до працівників цих підприємств. Оскільки

 

54

 

і ті, і ті повинні будуть на паритетних підставах

щомісяця вносити страхові платежі на рахунки

фонду соціального страхування, то їхні розміри слід

установлювати в розумних пропорціях.

 

Обов'язковість участі громадян у системі пенсій-

аого страхування передбачає жорстку залежність

права на отримання трудової пенси та її розміру від

тривалості страхового стажу і розміру заробітку.

Реалізація цього принципу повинна забезпечуватися

через упровадження системи індивідуального враху-

вання внеску громадян, що дозволить стимулювати

їхню зацікавленість в активній трудовій діяльності

та отриманні високих винагород за роботу, а, отже,

мати найбільшу пенсію.

 

До основних принципів пенсійного права нале-

жить принцип здійснення пенсійного забезпечення

державними органами. Цей принцип випливає з

самої суті державної системи пенсійного забезпечен-

ня. Держава встановлює випадки і види пенсійного

забезпечення, визначає порядок і умови призначен-

ня пенсій, встановлює джерело фінансування, ство-

рює систему органів, через які вирішуються питання

пенсіонування, і все це закріплює в законодавчих

актах.

 

Основні функції в царині пенсійного забезпечення

виконують органи соціального захисту населення. В

їхній компетенції перебувають питання призначення

пенсій, надання пільг і переваг ветеранам війни і

праці, організації соціальної допомоги сім'ям з

Дітьми, одиноким і престарілим громадянам. На них

покладено обов'язки матеріально-побутового обслу-

говування і працевлаштування інвалідів, розгляд

звернень громадян із винесенням рішень, роз'яснен-

ня законодавства, що мають обов'язковий характер

Для підприємств і організацій, які застосовують нор-

ми пенсійного права, та інші питання соціального

захисту пенсіонерів.

 

Поряд з органами соціального захисту населення

Читаннями пенсійного забезпечення займаються

 

55

 

органи Міністерства оборони. Служби безпеки і Мініс-

терства внутрішніх справ України. Вони здійснюють

пенсійне забезпечення певних категорій осіб [7б].

 

Перераховувати всі органи та їхні функції зі здій-

снення пенсійного забезпечення тут немає необхід-

ності, оскільки ці питання детально розглядаються у

відповідних розділах даного посібника.           :

 

Принципом правового регулювання, який діє у

сфері пенсійного права, є принцип соціально-трудо-

вої реабілітації та стимулювання трудової діяльнос-

ті громадян, які частково втратили працездатність.

Термін "соціально-трудова реабілітація" передусім

притаманний праву соціального забезпечення і до

певної міри З трудовому праву. Ним користуються

органи соціального захисту населення; він викорис-

товується в усіх європейських країнах; і, зрештою,

при 00Н створено спеціалізований відділ із

соціально-трудової реабілітації інвалідів [107].

 

Настання певного віку чи встановлення однієї з

трьох груп інвалідності не є тією причиною, яка

завадила б пенсіонерові займатися суспільне корис-

ною діяльністю. Навпаки, законодавство стимулює

трудову діяльність пенсіонерів. Передбачено виплату

повної пенсії незалежно від отримуваного заробітку

(доходу) за місцем проживання пенсіонера, а також

певні пільги.

 

Конкретний вияв принцип, що розглядається, зна-

ходить також у працевлаштуванні та професійному

навчанні інвалідів, санаторно-курортному лікуванні

й протезуванні, створенні умов для трудової діяль-

ності на виробництві та вдома. Звісно, слід зазна-

чити, що для інвалідів є певні обмеження у здій-

сненні їхнього права на труд; трудова діяльність

повинна відповідати трудовій рекомендації, що вста-

новлена МСЕК. Вирішення завдань щодо соціально-

трудової реабілітації інвалідів входить до компетенції

органів соціального захисту населення всіх рівнів.

 

У нормативно-правових актах, дотичних до

соціального захисту населення, тією чи іншою мірою

 

56

 

розглядаються питання соціально-трудової реабілі-

тації. Вони знайшли відображення в таких законо-

давчих актах, як Закон "Про основи соціального

захисту інвалідів в Українській РСР" від 21 березня

1991 р. [10], Закон України "Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня

1993 р. зі змінами й доповненнями від 22 грудня

1995 р. [23], Закон України "Про основні принципи

соціального захисту ветеранів праці та інших грома-

дян похилого віку" від 16 грудня 1993 р. [25].

 

Правові питання соціально-трудової реабілітації

інвалідів неодноразово розглядалися Кабінетом

Міністрів України. Постановою від 3 травня 1995 р.

"Про організацію робочих місць і працевлаштування

інвалідів" [82] встановлено для всіх підприємств, не-

залежно від форм власності, нормативи робочих

місць, призначених для працевлаштування інвалі-

дів. Цією постановою затверджено Положення про

робоче місце інваліда і порядок працевлаштування

інвалідів. Під робочим місцем інваліда мається на

увазі окреме робоче місце на підприємстві, де створе-

но необхідні умови для роботи інваліда. Таких

робочих місць підприємства повинні виділяти у

розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а

за кількості працюючих від 15 до 25 осіб З одне

робоче місце. Місцеві органи соціального захисту

зобов'язані вести облік працюючих і тих, хто бажає

працювати і повідомляти про це службу зайнятості.

 

Отож, законодавством передбачено необхідні

юридичні гарантії для стимулювання праці преста-

рілих та інвалідів з метою залучення їх до трудової

Діяльності.

 

І, врешті-решт, принцип охорони права громадян

на пенсійне забезпечення. Під охороною права гро-

мадян на пенсійне забезпечення розуміють кошти,

спрямовані, по-перше, на матеріальне забезпечення

громадян у передбачених законом випадках і, по-

ДРуге, на відновлення порушених прав у царині пен-

сійного забезпечення. І перше, і друге закріплено в

 

57

 

Конституції та інших законодавчих актах України.

Так, у ст. 46 Конституції України не лише зафіксо-

вано право на пенсію, а й зазначено гарантії

здійснення цього права. Воно гарантується загально-

обов'язковим державним соціальним страхуванням,

створенням мережі державних, комунальних, при-

ватних установ для догляду за непрацездатними і

забезпеченням рівня життя громадян, джерелами

існування яких є пенсії, не нижче від прожиткового

рівня, встановленого законом [І].

 

Законодавством установлено також систему юри-

дичних гарантій, за допомогою яких можливе

здійснення й відновлення порушених прав громадян

у сфері пенсійного забезпечення. Вони відображені у

формі правових норм про пенсійне забезпечення гро-

мадян. За їх допомогою забезпечується;

 

а) вільний і підсильний вступ громадян у конк-

ретний вид пенсійних правовідносин, його зміна і

припинення;

 

б) оскарження відмови у прийнятті заяви про призна-

чення пенсії та порушення термінів його розгляду;

 

в) виконання законності під час призначення й

виплати пенсії та охорона права на пенсію.

 

Зазвичай реалізація суб'єктивного права громадян

на відповідний вид пенсії не зустрічає протидії з боку

органів соціального захисту населення, які здійсню-

ють пенсійне забезпечення. Однак, якщо цей орган

відмовить громадянинові у призначенні та виплаті

пенсії, він може звернутися за допомогою не лише в

органи державної виконавчої влади, а й до судових

органів. Право на подання скарги на рішення орга-

ну, що призначає пенсії, передбачено Законом

України "Про пенсійне забезпечення" (ст. 104).

Скарга у даному випадку являє собою форму реагу-

вання на факти порушення суб'єктивного права на

пенсію. Вона є засобом усунення і попередження цих

порушень.

 

З урахуванням сказаного можна зробити висно-

вок, що встановлений порядок реалізації права на

 

58

 

пенсію сприяє не лише фактичному здійсненню, а й

забезпечує охорону та відновлення порушеного права,

 

Розглянуті принципи правового регулювання

пенсійного забезпечення на теперішній час є основ-

ними. Подальший розвиток державної системи пен-

сійного забезпечення передбачає, що її принципи

отримають якісно новий зміст.

 

Глава IV, Пенсійні правовідносини

 

1. Поняття і загальна характеристика

пенсійних правовідносин

 

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспіль-

них відносин і особливою формою здійснення права

на пенсію. Вони складають найбільшу групу право-

відносин щодо пенсійного забезпечення. Досліджен-

ню проблеми пенсійних правовідносин присвячено

ряд монографій, авторами яких є О. Д. Зайкін,

Р. І. Іванова, В. О. Тарасова та ін. [108, 110, 129].

 

У загальній теорії права правовідносини розгля-

даються як особлива форма соціальної взаємодії, що

об'єктивно виникає у суспільстві відповідно до зако-

ну, учасники якої мають взаємні кореспондуючі

права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволення

своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який

не заборонений державою чи гарантований і охоро-

няється нею в особі певних органів [118].

 

Правовідносини складаються, виникають, вимі-

рюються і припиняються під дією правових норм.

Тому правовими відносинами називають зв'язок між

учасниками (суб'єктами), їхні взаємні права та

обов'язки, які регулюються нормами права. Пенсій-

ні відносини є правовими відносинами (в іншому

виді вони практично не існують), оскільки вини-

кають лише за наявності норм пенсійного законодав-

ства. Це вельми істотна особливість пенсійних право-

відносин, яка відрізняє їх від інших правовідносин.

 

59

 

У такому аспекті дуже важливе й те, що під час

реалізації норми права у правовідносинах вияв-

ляється її відповідність (чи невідповідність) конк-

ретним умовам, суспільним потребам, завданням

регулювання.

 

Реалізація норми у правовідносинах показує,

наскільки повно і точно визначено в нормі головні,

типові риси цих відносин, наскільки реальною є

норма [137].

 

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними від-

носинами, їхньою динамікою. Вони глибоко прони-

кають у регульовані правом економічні, матеріальні

відносини (пенсійні відносини належать до категорії

матеріальних, майнових відносин), оскільки зале-

жать не лише від правових норм, але насамперед від

опосередкованих чи фактичних відносин, матеріаль-

них умов, життєвих обставин чи, як прийнято

казати, юридичних фактів, що є окремою передумо-

вою здійснення всіх видів пенсійних правовідносин.

 

Юридичний факт З це закріплений у нормах пра-

ва факт об'єктивної дійсності (подія, вольовий вплив

людей та ін.), який виступає як підстава виник-

нення, зміни і припинення правових відносин [128,

129]. Однак у багатьох випадках, у тому числі в

царині пенсійного забезпечення (по кожному з видів

пенсій), правовідносини, що виникають на основі не

поодинокого юридичного факту, а комплексу

юридичних фактів, з наявністю яких норми права

пов'язують поступ (виникнення, зміну, припинення)

правовідносин, у літературі називаються юридичним

фактичним складом [112]. За відсутності такого

складу юридичні наслідки не настають.

 

До юридичного складу, необхідного для виникнен-

ня пенсійних правовідносин, можуть включатися

такі юридичні факти, як досягнення громадянином

пенсійного віку, інвалідність, смерть годувальника,

Еутримання, причина інвалідності та причина смерті

годувальника, трудовий стаж і вислуга років. Так,

для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку

 

60

 

а призначенням пенсії за віком необхідна така сукуп-

ність юридичних фактів: досягнення певного віку,

наявність установленої законом тривалості трудово-

го стажу, волевиявлення громадянина і рішення

органу соціального захисту населення про призна-

чення пенсії.

 

Водночас слід відзначити, що роль і значення в

юридичному складі юридичних фактів неоднакові. Є

факти, яким належить провідна роль у виникненні

пенсійних правовідносин (приміром, смерть году-

вальника). Тому їх називають провідними, оскільки

внаслідок їх настання виникла необхідність регулю-

вання даних відносин [100]. Рівночасно той самий

факт може відігравати різну роль, будучи в одних

випадках правотвірним, в інших правозмінюваль-

ним і ще в якихось З таким, що припиняє право.

Скажімо, смерть пенсіонера за віком є фактом, який

припиняє пенсійні з ним правовідносини у зв'язку з

виплатою пенсії за віком, але цей факт може входити

І до юридичного складу, що породжує, наприклад,

пенсійні правовідносини у зв'язку з призначенням

пенсії на випадок утрати годувальника.

 

Серед юридичних фактів у сфері соціального забез-

печення є факти, які належать до так званих юри-

дичне значимих обставин. Це З інші факти-дії, які

включаються до юридичного складу і справляють

вплив на рух пенсійних правовідносин. До них

зазвичай відносять: факт утримання, причину

інвалідності, трудовий стаж, вислугу років тощо.

 

Для пенсійних правовідносин характерна різнома-

нітність їх видів. Видів пенсійних правовідносин

стільки ж, скільки видів пенсій. Законодавством ус-

тановлено чотири види пенсій: за віком, з інвалід-

ності, у разі втрати годувальника, а для деяких

категорій державних службовців і спеціалістів на-

родного господарства З і за вислугу років. Відпо-

відно до цього розрізняються чотири види пенсійних

Правовідносин.

 

61

 

Кожне з видів пенсійного забезпечення реалізує-

ться в конкретних індивідуальних правовідносинах,

вирізняючись суб'єктами, підставами для їх виник-

нення, обсягом повноважень їх учасників та ін. У

теоретичній площині ці правовідносини можна роз-

глядати як однорідні, оскільки їм властиві загальні,

істотні родові риси та ознаки [86].

 

Е    Пенсійні правовідносини, як і інші правові

відносини, характеризуються тим, що їх учасники

(суб'єкти) мають певні взаємні права і на них покла-

дено відповідні обов'язки. Обсяг прав та обов'язків

установлено нормами права. Правовідносини завжди

бувають двосторонніми; праву одного суб'єкта

(юридичної чи фізичної особи) відповідає обов'язок

іншого, і навпаки. Так, орган, який здійснює пен-

сійне забезпечення, повинен призначити у встанов-

лені строки пенсію, а пенсіонер має право вимагати

своєчасного її призначення і виплати. Рівночасно

пенсіонер зобов'язаний сповіщати районне (міське)

управління соціального захисту населення про різні

обставини, які тягнуть за собою зміну розміру пенсії

чи припинення її виплати, а управління має право

вимагати повідомлення таких даних.

 

У разі невиконання цього обов'язку і отримання

зайвих сум пенсії пенсіонер повинен відшкодувати

органові соціального захисту населення завдані

збитки.

 

Характеризуючи пенсійні правовідносини, слід

відзначити, що структурно всі види пенсійних право-

відносин поділяються на дві групи:

 

1) правовідносини з приводу певних видів пенсій-

ного забезпечення (основні чи матеріальні право-

відносини);

 

2) процедурно-процесуальні відносини з установ-

лення юридичних фактів і розгляду спорів між сто-

ронами правовідносин, якщо тільки закон не відніс

їх до спорів, що розглядаються в судовому порядку.

 

Таке розмежування пенсійних правовідносин до-

зволяє не допускати зміщення і знецінення тих чи

 

62

 

інших понять правовідносин, чи, іншими словами,

показати службову роль кожного з видів право-

відносин.

 

Відомо, наприклад, що матеріальні правовідноси-

ни є основними, а процедурно-процесуальні супро-

воджують їх. Об'єктом останніх є або сама юридичне

значима обставина чи група таких (призначення

пенсії), або право, що оскаржується. Одначе слід за-

значити, що процедурний порядок призначення пен-

сії передує матеріальному праву на отримання

пенсії. Це, по суті, початкова форма врегульованості

реалізації прав на пенсію. У процедурі, як у техно-

логи, закладено відповідь на запитання, як здійсни-

ти право на пенсійне забезпечення.

 

З огляду на викладене уявляється необхідним за-

значити найхарактерніші головні, типові риси

пенсійних правовідносин, що отримали визнання в

юридичній літературі:

 

1) пенсійні правовідносини є такими суспільними

відносинами, які можуть існувати лише за наявності

норм пенсійного законодавства. Регульовані нормою

права суспільні відносини виступають у формі пен-

сійних правовідносин. Скажімо, відносини щодо

пенсійного забезпечення за віком на пільгових під-

ставах виникають унаслідок застосування Закону

України "Про пенсійне забезпечення" 1991 р.;

 

2) пенсійні правовідносини мають тривалий харак-

тер. Вони зазвичай не обмежуються в часі та, подібно

до більшості трудових відносин, існують протягом

невизначеного терміну. Наприклад, пенсії за віком

призначаються довічно, незалежно від стану здо-

ров'я (ст. 22 Закону). Хоча в ряді випадків норми

пенсійного законодавства вказують або на абсолютно

певні строки дії пенсійних правовідносин у часі (при-

міром, правовідносини пенсійного забезпечення

неповнолітніх дітей у зв'язку з утратою їхнього го-

дувальника до досягнення ними 18-літнього віку, а

якщо вони вчаться З є студентами, курсантами, слу-

хачами, стажерами, то до закінчення навчальних

 

63

 

закладів, але не більше, ніж до досягнення ними

23-річного віку), або на відносно певні строки їхньої

дії З на час до зміни одного з елементів юридичного

складу, який викликав даний вид пенсійних право-

відносин (наприклад, одужання інваліда III групи і

визнання його здоровим означають закінчення його

інвалідності і тим самим тягнуть за собою припи-

нення пенсійних правовідносин з інвалідності);

 

3) пенсійні правовідносини, як і ряд цивільно-пра-

вових відносин, є майновими відносинами. Вони

виникають через надання непрацездатним громадя-

нам певного матеріального забезпечення у вигляді

пенсії, що є основним джерелом існування;

 

4) типовою рисою пенсійних правовідносин є за-

стосування до них (у разі забезпечення пенсією за

віком, з інвалідності, на випадок утрати годуваль-

ника і за вислугу років) принципу диференціації

розмірів пенсій;

 

5) у пенсійних правовідносинах відсутні засади

взаємності: обов'язок органу соціального захисту на-

селення і відповідне суб'єктивне право пенсіонера не

зумовлене дією пенсіонера у відповідь на дію органу

соціального захисту населення. На боці органу стоїть

обов'язок щодо призначення пенсії, а на боці пен-

сіонера З право вимагати призначення її, оскільки

пенсія призначається за трудову діяльність праців-

ника в минулому.

 

2. Суб'єкти, об'єкт і зміст

пенсійних правовідносин

 

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відно-

сини, структурно складаються з таких елементів:

 

суб'єкти правовідносин, об'єкт і зміст правовідно-

син. Одним із суб'єктів конкретних пенсійних право-

відносин завжди є громадянин чи сім'я, наділені

пенсійною правопрацездатністю, а іншим З відпо-

відний орган, який здійснює пенсійне забезпечення.

 

64

 

- Суб'єктами пенсійних правовідносин можуть бути

громадяни України, іноземці та особи без громадян-

ства, які займалися певним видом суспільне корис-

ної діяльності. Це можуть бути працівники підпри-

ємств і організацій, державні службовці, військово-

службовці, працівники правоохоронних органів,

учні, студенти, курсанти навчальних установ та інші

категорії громадян, на яких поширюється державне

соціальне страхування.

 

Правове становище кожного громадянина визна-

чається як загальними, так і більш конкретними

можливостями, що надаються йому правовими нор-

мами. За ступенем конкретизації цих можливостей

можна вирізнити три основні стадії: пенсійну право-

здатність; суб'єктивне право, яке ще не реалізоване

в конкретних пенсійних правовідносинах; суб'єк-

тивне право, конкретизоване пенсійними правовід-

носинами.

 

Під пенсійною правоздатністю розуміють здатність

громадян набувати суб'єктивне право на пенсію і

'володіти ним, вступати в конкретні пенсійні право-

відносини. Всі громадяни мають рівну пенсійну

правоздатність. Вона виникає з моменту появи у них

"передбачених законом об'єктивних підстав для пен-

сійного забезпечення (вік у поєднанні зі стажем

'роботи, що вимагається, інвалідність, вислуга років,

втрата годувальника). Пенсійну правоздатність як

рівну можливість мати право на пенсію не слід ото-

тожнювати з суб'єктивним правом, тобто правом,

яке належить конкретному громадянинові.

 

Якщо всі громадяни мають рівну пенсійну право-

здатність, то цього не можна сказати про їхнє суб'єк-

тивне право на пенсійне забезпечення, яке зумовлене

конкретними життєвими обставинами. Так, за умови

рівної та реальної можливості трудитися не всі гро-

мадяни, через різні обставини життя, мають одна-

ковий стаж роботи, і тому деякі з них мають право

на пенсію за неповного стажу.

 

З 7-300                         65

 

Пенсійна правоздатність є, отже, необхідною пере-

думовою для набуття суб'єктивного права, яке ви-

никає за наявності певних життєвих фактів, котрим

надано юридичне значення. Суб'єктивне право на

пенсію не завжди реалізується рівночасно з його на-

буттям. Нині є чимало громадян, які мають право на

пенсію за віком, але продовжують трудитися, не

оформляючи її, хоча можуть це зробити будь-коли.

Суб'єктивне право реалізується в конкретних пен-

сійних правовідносинах, встановленню його переду-

ють певні дії процедурного характеру; звертання за

пенсією та її призначення.

 

Отже, для здійснення суб'єктивного права на пен-

сію громадяни здійснюють певні дії. Здатність

суб'єкта особисто здійснювати юридичні дії, тобто

особисто вступити у пенсійні правовідносини, що ви-

знаються державою, реалізувати повноваження і

нести обов'язки, називається пенсійною дієздат-

ністю. У пенсійному праві не встановлено віку, після

досягнення якого виникає дієздатність громадян. У

зв'язку з цим звичайно застосовується відповідне

правило, яке діє в цивільному праві. Цивільна

правоздатність виникає у повному обсязі з настан-

ням повноліття, тобто після досягнення 18-річного

віку [З]. На практиці дієздатними з приводу оформ-

лення пенсії, з інвалідності іноді визнаються грома-

дяни, яким іще не виповнилося 18 років.

 

Питання про дієздатність суб'єктів пенсійного

права слід пов'язувати з видом пенсії та властивос-

тями юридичних фактів як підстав забезпечення

(дій, подій), так само як і правоздатність, дієздат-

ність у пенсійному забезпеченні виникає в різний час

і залежно від того, на який вид пенсії претендує

особа. У пенсійному праві можливі ситуації, коли

особа може бути правоздатною, але недієздатною. Це

означає, що неповнолітні особи з обмеженою дієздат-

ністю, яка визнана рішенням суду внаслідок душев-

ного захворювання, реалізацію своїх прав на пенсію

здійснюватимуть за допомогою інших суб'єктів

 

66

 

(батьків, опікунів чи піклувальників). Відсутність

дієздатності у суб'єктів характерна для таких право-

відносин, як правовідносини, пов'язані з пенсійним

забезпеченням неповнолітніх членів сім'ї померлих

годувальників1.

 

У правових нормах, що регулюють пенсійне забез-

печення, певні категорії громадян як можливі

суб'єкти пенсійних правовідносин часто різняться за

характером їхньої діяльності. У Законі України "Про

пенсійне забезпечення" 1991 р. і в інших законо-

давчих актах вказано, наприклад, що право на

пенсію мають працівники підприємств, підприємці,

державні службовці, військовослужбовці й праців-

ники органів внутрішніх справ, прокуратури, судді,

учні, студенти, курсанти навчальних закладів та

інші, тобто окреслюється коло осіб, які мають право

на пенсію.

 

На перший погляд уявляється, що право на пенсію

ніби зумовлене належністю працівників до однієї з

названих у Законі категорій часу її призначення. На-

справді ж у Законі України "Про пенсійне забезпе-

чення" 1991 р. передбачено якраз навпаки: грома-

дяни, які мають право на пенсію, можуть звертатися

за її призначенням у будь-який час після виникнен-

ня в них такого права.

 

Віднесення тієї чи іншої категорії громадян до

кола осіб, які мають право на пенсію, означає, що

необхідні умови для призначення пенсії пов'язую-

ться з конкретною діяльністю: роботою, службою в

армії, навчанням і т. д. Так, право на пенсію за віком

іы зазвичай, на пенсію з інвалідності внаслідок за-

гального захворювання залежить від стажу роботи;

 

на пенсію з інвалідності внаслідок трудового каліц-

тва З від пошкодження здоров'я через нещасний

випадок, пов'язаний з роботою, і т. ін.

 

Під неповнолітніми членами сім^ в пенсійному праві розуміються діти

померлого годувальника, брати, сестри й онуки, які не досягли 18-річного віку.

 

З*

 

67

 

Можливість реалізувати суб'єктивне право на пен-

сію в конкретних правовідносинах, тобто стати його

суб'єктом, ніяк не залежить від характеру діяль-

ності, з якою закон пов'язує умови, необхідні для

виникнення такого права. Суб'єктом пенсійних

правовідносин є громадянин, чия діяльність як на

момент виникнення пенсійних правовідносин, так і

під час їх існування лежить за рамками поняття

"суб'єкт правових відносин", яке усталилося в юри-

дичній науці. Навіть більше, можливість виникнен-

ня конкретних пенсійних правовідносин іноді ста-

виться в залежність якраз від її припинення. Так,

пенсія з інвалідності військовослужбовцям призна-

чається після звільнення їх з військової служби, пен-

сія за вислугу років багатьом категоріям працівників

встановлюється за умови звільнення з роботи, яка

дає право на цю пенсію, і т. д.

 

Для визначення кола осіб, які мають право на пен-

сію, першочергове значення мають певні юридичні

факти, необхідні для виникнення та існування пен-

сійних правовідносин. Такими є, скажімо, досягнен-

ня певного віку, настання інвалідності, неповноліт-

тя. Отже, і тут можливість стати суб'єктом пенсій-

них правовідносин пов'язується з тими ж обстави-

нами, які необхідні для виникнення таких відносин,

інакше З з юридичними фактами.

 

Іншим суб'єктом пенсійних правовідносин є від-

повідний державний орган. Найчастіше це З ра-

йонне (міське) управління соціального захисту насе-

лення, що є органом спеціальної компетенції. Його

функції, права та обов'язки визначено певними

 

положеннями.

 

Об'єкт правовідносин. Питання щодо об'єкта

правовідносин в юридичній літературі є найбільш

дискусійним, ще й досі невирішеним. На думку

одних учених, об'єктами правовідносин служать

визначені суспільні відносини, інших З речі та інші

блага, ще інших З і те, і те. Під час розгляду цього

 

68

 

.питання необхідно розрізняти об'єкт права і об'єкт

правовідносин [99].

 

Під об'єктом права розуміється предмет регулю-

вання, тобто визначене коло суспільних відносин,

що регулюються даними правовими нормами.

 

Об'єктами правовідносин є об'єкти регульованих

;правом суспільних відносин, тобто зовнішні пред-

мети, що на них спрямовано ці відносини. Такими

об'єктами В. С. Андреєв, наприклад, уважає види

суспільних відносин, які виступають у правовій

формі. Ними є пенсії, допомоги, послуги та інші

види забезпечення [100]. Аналогічну позицію займа-

ють учені І. В. Гущин [105] та О. Д. Зайкін [108]. На

наш погляд, їхня позиція достатньо обгрунтована, і

ми в основному її підтримуємо, одначе вважаємо, що

найбільш повно виклав і критично оцінив теорії

щодо об'єкта правовідносин Ю, К. Толстой, який

стверджує, буцімто всякі правовідносини мають свій

об'єкт, що ним фактично є суспільні відносини, на

які правовідносини впливають [132].

 

У пенсійних правовідносинах об'єкт має самостій-

не значення; він не збігається з діями суб'єктів

пенсійних правовідносин та існує для того, щоби сто-

рони пенсійних правовідносин могли реалізувати

свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки; на

нього спрямовано їхній вплив. Значить, об'єктом

правовідносин є те, на що спрямовані суб'єктивні

права та юридичні обов'язки учасників правовід-

носин. Пенсійні правовідносини, як уже зазначало-

ся, З це майнові відносини. Їхнім об'єктом є пенсія,

з якою пов'язані суб'єктивне право пенсіонера та

юридичне зобов'язання органу, який здійснює пен-

сійне забезпечення.

 

За допомогою пенсійних правовідносин індивідуа-

лізується З конкретизується майнова частка (гроші)

пенсіонера в загальному Пенсійному фонді. Цю част-

ку повинен видати (виплатити) пенсіонерові орган

пенсійного забезпечення за рахунок коштів, визна-

чених на ці цілі з Пенсійного фонду. До виникнення

 

69

 

пенсійних правовідносин пенсія ще не виокремлена

із загальної суми коштів цього фонду; вона не індиві-

дуалізована і не конкретизована стосовно майбутніх

суб'єктів пенсійних правовідносин. Тому в літера-

турі з пенсійного права правильно зазначається, що

з виникненням пенсійних правовідносин ще не

з'являється реальний об'єкт, оскільки грошові суми,

що на них претендує пенсіонер, не виокремлені з за-

гальної маси фонду як пенсії. Лише внаслідок дій іншо-

го суб'єкта визначена сума грошей З пенсія передає-

ться пенсіонерові як об'єкт правовідносин [108].

 

Зміст пенсійних правовідносин. До загального

складу пенсійних правовідносин, поряд з іншими за-

значеними елементами, входить матеріальний зміст

(поведінка суб'єктів) і юридичний зміст (суб'єктивні

права та обов'язки), тобто зміст правовідносин скла-

дають права та обов'язки їхніх суб'єктів.

 

Суб'єктивне право характеризується трьома основ-

ними ознаками:

 

видом (і мірою) можливої поведінки правомочного

суб'єкта;

 

можливістю вимагати відповідної поведінки від

зобов'язаного суб'єкта;

 

можливістю вдатись у необхідних випадках до

сприяння органів влади.

 

Суб'єктивне право на пенсію, як будь-яке

суб'єктивне право, також криє в собі три згадані

ознаки можливої поведінки. Суб'єктивне право на

пенсію З це міра можливої (дозволеної) поведінки,

забезпечена державою. Ця можливість, яка складає

зміст суб'єктивного права на пенсію, виражається;

 

а) в можливості визначеної поведінки самого

суб'єкта права на пенсію як правомочного;

 

б) можливості суб'єкта права на пенсію як право-

мочного вимагати визначеної поведінки зобов'язаних

осіб органів, які здійснюють пенсійне забезпечення;

 

в) у можливості суб'єкта права на пенсію зверну-

тися до державних органів (виконавчої влади або

суду) за допомогою та захистом свого порушеного права.

 

70

 

Так, громадянин як суб'єкт права на пенсію може

вчиняти визначені дії, спрямовані на отримання пен-

сії. Він може звернутися до власного підприємства

чи уповноваженого ним органу з проханням надати

документи, які потверджують трудовий стаж, до

бухгалтерії за місцем своєї теперішньої чи минулої

роботи з проханням видати документи про минулі

заробітки, до МСЕК із проханням установити йому

групу інвалідності та причину її настання.

 

Зміст суб'єктивного права на пенсію криє в собі й

можливість суб'єкта права на пенсію вимагати відпо-

відної поведінки або вчинення визначених дій від

органів, які здійснюють пенсійне забезпечення.

Суб'єкт права на пенсію має право вимагати спри-

яння в установленні трудового стажу за допомогою

свідків. Але основний зміст суб'єктивного права пен-

сіонера З суб'єкта пенсійних правовідносин скла-

дається з правомочності на отримання призначеної

йому пенсії визначеного виду й розміру в установ-

лений строк.

 

Такій правомочності громадянина відповідає юри-

дична обов'язковість державного органу як суб'єкта

правовідносин виплатити цю пенсію в розмірі, вста-

новленому районним (міським) управлінням соціаль-

ного захисту населення. У пенсійних правовідноси-

нах, отже, досить чітко розмежовується правомочна

та обов'язкова сторона, через що такі правовідносини

можна віднести до числа простих, або елементарних.

 

Поряд із суб'єктивним правом отримати пенсію

громадянин несе деякі зобов'язання. Зміст їх спря-

мовано на те, щоб орган соціального захисту населен-

ня міг правильно і своєчасно виконувати свій основ-

ний обов'язок. Такому органові, ясна річ, надаються

відповідно визначені правомочності. До них нале-

жать право вимагати від пенсіонерів свідчень про

зміни складу сім'ї, про зміни віку членів сім'ї, про

переосвідчення у МСЕК в установлені строки, про

подання документів, які дають право на пільги й

соціальну допомогу тощо.

 

71

 

Зазначені правомочності та юридичні обов'язки сто-

рін пенсійних правовідносин і складають їхній зміст.

 

3. Підстави виникнення, змін і припинення

пенсійних правовідносин різних видів

 

Із загальної характеристики пенсійних правовід-

носин видно, що їхньому рухові сприяють юридичні

факти. Це не тільки розпізнавальна ознака, а й

основна функція в суспільних відносинах. Юридичні

факти чинять активний специфічний вплив на

виникнення, зміни й припинення правовідносин.

Однак у різних пенсійних правовідносинах їхній

склад неоднаковий, і роль окремих юридичних фак-

тів у пенсійному забезпеченні також різна.

 

Для повноти характеристики їхніх функцій у пен-

сійному забезпеченні е доцільним, на наш погляд,

розглянути їх дотично до окремих видів пенсійних

правовідносин.

 

Одним із таких видів пенсійних правовідносин є

пенсійні правовідносини у площині забезпечення

пенсії за віком. Вони виникають за наявності юри-

дичних фактів, сукупність яких є фактичною під-

ставою для виникнення даного виду пенсійних

правовідносин:

 

досягнення пенсійного віку в поєднанні з трудо-

вим стажем зазначеної тривалості;

 

волевиявлення громадянина;

 

рішення компетентного органу щодо призначення

пенсії.

 

Досягнення пенсійного віку є таким фактом, з

яким законодавець передусім пов'язує даний вид

пенсійних правовідносин. Він дає й найменування

цього виду пенсійного забезпечення (пенсія за

віком)1. Зміст юридичного факту (віку) являє подію,

 

Цей вид пенсійного забезпечення має два визначення. В Законі України

"Про пенсійне забезпечення" 1991 р. йдеться про "пенсії за віком", а в Кон-

ституції України 19% р. З про "пенсії за старістю". Автор посібника дотри-

мується визначення, даного в Законі.                                .

 

72

 

що виражається в досягненні громадянином пенсій-

ного віку (60 років для чоловіків і 55 З для жінок у

пенсійному забезпеченні за віком на загальних під-

ставах). Досягнення встановленого в Законі віку З

суттєва ознака поняття "пенсія за віком".

 

Трудовий стаж. Установлення законодавцем тру-

дового стажу як юридичного факту в пенсійному за-

безпеченні спрямовано на те, щоби працездатна лю-

дина своєю працею протягом визначеного часу ство-

рювала суспільний національний продукт. Значення

трудового стажу як юридичного факту в пенсійному

забезпеченні багатогранне: він (разом з іншими

визначеними юридичними фактами) породжує

виникнення ряду пенсійних правовідносин, впливає

у ряді випадків на основний розмір об'єкта цих

правовідносин (з інвалідності, за віком, на випадок

утрати годувальника), від нього залежить загальний

розмір пенсії за віком (понад загально встановлений

стаж пенсія збільшується на 1% заробітку за кож-

ний повний рік роботи).

 

Трудовий стаж відносять до таких юридичних

фактів, які вимагають спеціального оформлення,

тобто наявність трудового стажу породжує визначені

юридичні наслідки, якщо цей стаж певним чином

установлений. Установлення стажу З особлива про-

цедура, яка складається з нарахування стажу за пев-

ними, передбаченими в законодавстві правилами.

 

Підставою для виникнення пенсійних правовідно-

син у зв'язку з забезпеченням інвалідності є юри-

дичний склад, що містить такі елементи;

 

наявність однієї з трьох груп інвалідності у

поєднанні з її причиною (трудове каліцтво, профе-

сійне захворювання тощо);

 

наявність трудового стажу певної тривалості (за

пенсійним забезпеченням з інвалідності від загаль-

ного захворювання);

 

волевиявлення інваліда і акт відповідного ком-

петентного органу щодо призначення пенсії з

інвалідності.                         :

 

73

 

Пенсійні правовідносини з огляду на забезпечення

на випадок утрати годувальника також виникають

на підставі юридичного складу, до якого входять

такі юридичні факти;

 

втрата годувальника (або його безвісна відсутність);

 

непрацездатність членів сім'ї, які знаходилися на

утриманні померлого годувальника;

 

акт органу про призначення цієї пенсії.

Підстави виникнення пенсійних правовідносин у

зв'язку з забезпеченням за вислугу років. І в цьому

випадку пенсійні правовідносини виникають на під-

ставі юридичного складу, до якого входять:

 

вислуга років (спеціальний стаж роботи або

військової служби), іноді наявність певного віку,

волевиявлення громадянина, який має пенсійну

правоздатність;

 

звільнення з роботи чи перехід на іншу роботу;

 

рішення органу про призначення пенсії.

Ці правовідносини характеризуються двома особ-

ливостями:

 

1) основний юридичний факт З це не трудовий

стаж узагалі, а спеціальний стаж (вислуга років);

 

2) у ньому зазвичай відсутній такий юридичний

факт, як досягнення пенсійного віку (вік як юри-

дичний факт зараховується військовослужбовцям

офіцерського складу, працівникам органів внутріш-

ніх справ. Служби безпеки та деяким іншим кате-

горіям громадян, передбаченим у законодавстві).

 

Характеризуючи пенсійні правовідносини, ми зо-

середили в основному увагу на підставах їх виник-

нення. Одначе пенсійні правовідносини можуть змі-

нюватися, призупинятися і припинятися, причому

також на підставі юридичних фактів. Тому юридичні

факти поділяються на факти виникнення, змін і при-

пинення правовідносин.

 

Під змінами пенсійних правовідносин слід розу-

міти збільшення чи зменшення обсягу правомочнос-

тей суб'єкта пенсійних правовідносин (пенсіонера),

тобто зміни розміру одержуваної пенсії залежно від

 

74

 

відповідного юридичного факту (складу). Наприк-

лад, рішення МСЕК про зміну групи інвалідності є

юридичним фактом, який тягне за собою зміну

пенсійних правовідносин у зв'язку з забезпеченням

з інвалідності. Цього рішення достатньо для зміни

правовідносин. Тут нема потреби волевиялення інва-

ліда, тобто правовідносини змінюються за наявністю

одного ("одинарного") юридичного факту.

 

Зміна ж правовідносин, наприклад, у зв'язку з

тим, що пенсіонер пропрацював після призначення

пенсії з заробітком, вищим від того, з якого була

нарахована пенсія, робиться за його волевиявлен-

ням. У даному разі підставою зміни пенсійних право-

відносин є низка таких юридичних фактів:

 

наявність 2-річного стажу роботи після призначен-

ня пенсії;

 

наявність заробітку, вищого від того, з якого нара-

ховано пенсію;

 

волевиявлення пенсіонера у формі заяви щодо

перегляду в бік підвищення розміру раніше призна-

ченої пенсії;

 

розпорядження начальника районного (міського)

управління соціального захисту населення про пере-

рахунок пенсії з вищого розміру заробітку.

 

Різновидністю зміни пенсійних правовідносин е

призупинення здійснення прав та обов'язків сторін

цих правовідносин. Такою підставою, скажімо, може

бути неявка інваліда на переосвідчення до МСЕК.

Сам цей факт призупиняє дію пенсійних правовід-

носин у зв'язку з пенсійним забезпеченням з інва-

лідності. Призупинення дій пенсійних правовідно-

син може бути і в інших випадках (з огляду на забез-

печення на випадок утрати годувальника, за вислугу

років).

 

Припинення правовідносин. Підставою для цього

можуть бути як окремі юридичні факти, так і юри-

дичні склади, як-от;

 

смерть пенсіонера;

 

переведення з однієї пенсії на іншу;

 

> відновлення працездатності інваліда і, як наслі-

док, зняття з нього групи інвалідності;

 

досягнення дітьми, братами, сестрами, онуками

померлого годувальника 18-річного віку, а студен-

тами вищих навчальних закладів З 23-річного.

 

У перелічених випадках юридичний склад стає

підставою припинення пенсійних правовідносин у

разі переведення з одного виду пенсії на іншу. Так,

із переведенням з пенсії з інвалідності на пенсію за

віком (за бажанням громадянина, якщо є право вибо-

ру однієї з тих пенсій) припиняється один вид пен-

сійних правовідносин і виникає інший на підставі

юридичного складу, до якого ввійдуть такі елементи:

 

волевиявлення громадянина, який володіє пенсій-

ною працездатністю і правом вимагання призначен-

ня пенсії;

 

досягнення ним пенсійного віку;

 

наявність у нього необхідного за законом трудово-

го стажу;

 

акт органу соціального захисту населення про при-

аначення пенсії за віком.

 

Оскільки громадянин за законом не може перебу-

вати одночасно у двох видах пенсійних правовідно-

син, у нашому прикладі одні пенсійні правовідно-

сини припиняються і виникають інші.

 

Виняток із цього правила допускається лише від-

носно інвалідів війни. Вони можуть перебувати одно-

часно у двох пенсійних правовідносинах: у право-

відносинах щодо забезпечення пенсій за віком (чи за

вислугу років) і пенсійних правовідносинах з інва-

лідності. Це положення базується на ст. 6 Закону

України "Про пенсійне забезпечення" 1991 р., в якій

зазначено, що інваліди внаслідок поранення, конту-

зії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьків-

щини чи виконання інших обов'язків військової

служби, внаслідок захворювання, пов'язаного з

перебуванням-на фронті або з виконанням інтерна-

ціонального обов'язку, мають одночасно право на

різні види державних пенсій.

 

76

 

Законодавством допускається отримання додатко-

вої (другої) пенсії від різних організацій, приміром,

за договором добровільного соціального страхуван-

ня, з коштів кооперативів, колективних сільгосппід-

приємств, громадських організацій тощо. Ці пенсії

виплачуються незалежно від державної пенсії.

 

Глава V. Трудовий стаж і вислуга років

 

1. Поняття "трудовий стаж", його види

і значення в пенсійному праві

 

Трудовий стаж у найзагальнішій формі визначає-

ться як тривалість трудової діяльності працівника.

Таке визначення вірне, але не конкретне. Для пов-

нішого визначення пропонується вказувати додатко-

во на оплачений характер трудової діяльності, на

трудову діяльність у визначеній формі.

 

Законодавство суттєво підняло роль і значення

трудового стажу в системі пенсійного забезпечення.

Трудовий стаж набув конкретного характеру. Він

має різне значення і зміст стосовно до різних галузей

права і навіть окремих інститутів однієї галузі. Тру-

довий стаж як інститут пенсійного права має стійке

визначення. В юридичній літературі трудовий стаж

визначається як тривалість оплаченої суспільне

корисної діяльності громадянина у громадському

виробництві, а також прирівняної до неї діяльності,

з якими право пов'язує певні юридичні наслідки

[100, 108].

 

Розкриваючи зміст поняття "трудовий стаж", слід

зазначити, що тривалість трудового стажу ви-

мірюється здебільшого в місяцях, а в деяких випад-

ках З у роках. В окремих випадках враховуються

тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кіль-

кість робочих днів), в інших З місяці, в яких пра-

цівник займався суспільне корисною діяльністю

більш як половину робочих днів.

 

77

 

До стажу роботи зазвичай включається час опла-

ченої суспільне корисної діяльності; час виконання

роботи (чи іншої суспільне корисної діяльності) без

оплати у трудовий стаж не включається (винятки

встановлено в небагатьох випадках, приміром, тер-

мін навчання у вищих навчальних закладах тощо);

 

при цьому правові форми оплати праці не мають зна-

чення. До стажу включається час оплаченої

суспільне корисної діяльності, яка є в різних пра-

вових формах [наймана праця на підприємствах,

праця членів колективних сільськогосподарських

підприємств (КСП), кооперативів і орендних колек-

тивів, селянських (фермерських) господарств, про-

ходження військової служби тощо].

 

У певних випадках, передбачених законом, до тру-

дового стажу працівника включається час, коли він

не працював, але за ним зберігалося місце роботи

(посада). Скажімо, час хвороби, виконання держав-

них і суспільних обов'язків із відривом від основної

роботи, перебування в черговій і додатковій відпуст-

ках включається до трудового стажу.

 

У ряді випадків право на окремі види пенсійного

забезпечення чи їх розмір поставлено у пряму залеж-

ність не тільки від факту суспільне корисної діяль-

ності, а й від тривалості трудового стажу. Наприк-

лад, для виникнення права на пенсію за віком уста-

новлюються вимоги загального стажу праці: для

чоловіків З 25 років, для жінок З 20. Цей стаж є

стабільним і не змінюється вже багато років.

 

У пенсійному забезпеченні громадян велике зна-

чення має класифікація трудового стажу за окреми-

ми видами. Вирізняють стаж загальний, спеціаль-

ний і неперервний. Така класифікація трудового ста-

жу дозволяє диференційовано підходити до призна-

чення різних видів пенсій. Але зараз не всі види тру-

дового стажу застосовуються в пенсійному праві.

Втрачає своє попереднє значення неперервний тру-

довий стаж, але підвищується роль загального спе-

 

78

 

ціального стажу роботи, а в майбутньому З страхо-

вого стажу.

 

Загальний трудовий стаж З це загальна сумарна

тривалість трудової та іншої суспільне корисної

діяльності, незалежно від перерв. Він складає основу

права на трудову пенсію і є визначеною умовою у

встановленні рівня пенсійного забезпечення кожного

працівника.

 

Спеціальний стаж З сумарна тривалість трудової

чи іншої суспільне корисної діяльності, виокремлена

із загального стажу або за ц' змістом, або за умовами

праці, в тому числі кліматичними. Спеціальний

стаж, вирізнений за змістом праці, є підставою для

призначення пенсії за вислугу років. Стаж, визна-

чений за умовами праці, де була трудова діяльність,

дає право на певні пільги в царині пенсійного забез-

печення. Найширші пільги надаються тим, хто пра-

цював на підземних роботах, на роботах зі шкідли-

вими умовами праці та в гарячих цехах.

 

Неперервний стаж З це тривалість неперервної

праці працівника на тому самому підприємстві, в ус-

танові, організації. А втім, зараз неперервний стаж

не має певного значення в пенсійному праві. Він за-

стосовується для призначення допомоги з тимчасової

непрацездатності.

 

2. Нарахування стажу роботи

для призначення трудових пенсій

 

Для призначення пенсій юридичне значення

мають два види стажу: загальний і спеціальний. Роз-

гляньмо правила нарахування кожного з цих видів

стажу.

 

Загальний стаж. До нього включається будь-яка

робота, що виконувалася на підставі трудового дого-

вору, на підприємствах, в установах, організаціях і

кооперативах незалежно від використаних форм

власності й господарювання, а також на підставі

членства в колективних сільгосппідприємствах,

 

79

 

інших кооперативах незалежно від характеру й

тривалості роботи і тривалості перерв.

 

Трудовий стаж має однакове значення для всіх

соціальних груп. Чинним законодавством скасовано

колишнє обмеження, коли трудовий стаж членів ко-

лективних сільгосппідприємств не лише не прирів-

нювався до трудового стажу працівника, а й зарахо-

вувався до стажу за умови виконання встановленого

мінімуму трудової участі у громадському госпо-

дарстві чи його невиконання з поважних причин.

 

У ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечен-

ня" зазначено, що під час нарахування стажу в ко-

лективному сільгосппідприємстві за період після

1995 р. враховується час роботи за фактичною три-

валістю, якщо член КСП не виконував без поважних

причин встановленого мінімуму трудової участі у

громадському господарстві.

 

Законом установлено правило про те, що до стажу

роботи зараховується будь-яка праця, на якій пра-

цівник підлягав державному соціальному страхуван-

ню. Це означає, що до пенсійного стажу включається

індивідуальна трудова діяльність громадян, у тому

числі зайнятих у колективах орендарів, у селян

ських (фермерських) господарствах, робота за грома-

дянсько-правовим договором, якщо сплачувалися

страхові внески до Пенсійного фонду.

 

До стажу роботи включається не тільки безпосе-

редня праця, а й інші види діяльності, як-от: творча

діяльність письменників, художників, композиторів

та інших творчих працівників, військова служба й

перебування в партизанських загонах і з'єднаннях,

служба в органах державної безпеки і внутрішніх

справ, служба у воєнізованій охороні, в органах спе-

ціального зв'язку та в гірськорятувальних частинах

незалежно від відомчої підлеглості й наявності

спеціального чи військового звання.

 

До загального стажу включається навчання у ви-

щих і середніх спеціальних навчальних закладах, в

училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів,

 

80

 

підвищення кваліфікації, в аспірантурі, докторанту-

рі та клінічній ординатурі. Раніше таке навчання

зараховувалось до трудового стажу, якщо йому пере-

дувала праця чи служба в армії, в органах державної

безпеки і в органах внутрішніх справ.

 

До стажу роботи Закон включає і час догляду за

деякими категоріями непрацездатних. Мається на

увазі час догляду за інвалідом у віці до 16 років, а

також за пенсіонером, який за висновком медичної

установи потребує постійного стороннього догляду.

 

Не забуто й непрацюючих жінок, зайнятих вихо-

ванням дітей: під час призначення пенсії за віком до

трудового стажу включається час догляду непрацю-

ючої матері за малолітніми дітьми, але не більше ніж

до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

 

До стажу роботи під час призначення пенсії за ві-

ком включається також час перебування на інвалід-

ності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві

чи професійним захворюванням.

 

Зараховується до трудового стажу (якщо його не

вистачає) і період проживання дружин військово-

службовців офіцерського складу, прапорщиків, міч-

манів понадстрокової служби з чоловіками в місце-

востях, де не було можливості працевлаштування їх

за спеціальністю. Період проживання з чоловіком-

військовослужбовцем у таких місцевостях потвер-

джується довідками, що їх видають командири (на-

чальники) військових частин, військкомати.

 

Стаж нараховується за фактичною тривалістю тру-

дової діяльності, тобто від дня наймання на роботу

роботодавцем і до дня її припинення (звільнення),

але іноді він може нараховуватись і в пільговому по-

рядку. Таке нарахування загального стажу, необхід-

ного для призначення пенсій, встановлено передусім

Для військовослужбовців, які брали участь у бойових

Діях, у тому числі виконанні миротворчих операцій

за рішенням 00Н. Нарахування стажу проводиться

на умовах і в порядку, встановленому для нарахуван-

 

81

 

ня строків цієї служби під час призначення пенсій за

вислугу років військовослужбовцям [17, 48].

 

На пільгових умовах нараховується стаж роботи

реабілітованим громадянам, учасникам Великої Віт-

чизняної війни, медичним працівникам деяких уста-

нов системи охорони здоров'я, працівникам водного

транспорту. Так, громадянам, необгрунтоване при-

тягненим до кримінальної відповідальності, необ-

грунтоване репресованим і потім реабілітованим, час

утримання під вартою, час відбування покарання в

місцях позбавлення волі й заслання, а також перебу-

вання на примусовому лікуванні зараховується до

стажу в потрійному розмірі.

 

У Законі спеціально визначено норму щодо піль-

гового нарахування стажу за період Великої Вітчиз-

няної війни 1941З1945 рр. У подвійному розмірі за-

раховується до стажу робота на підприємствах, у

тому числі як вільнонайманих у військових час-

тинах, а час перебування у фашистських концтабо-

рах (гетто) і в інших місцях примусового утримання

громадян у період війни, в тому числі дітей, сило-

міць вивезених із тимчасово окупованої території, З

у потрійному розмірі.'Праця в м. Ленінграді в період

його блокади з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р.

зараховується до стажу роботи в потрійному розмірі,

час проживання в м. Ленінграді в той період З у

подвійному.

 

Пільги щодо нарахування стажу роботи мають

також медичні працівники лепрозорних і протичум-

них установ, установ (відділень) із лікування осіб,

інфікованих вірусом імунодефіциту людини чи хво-

рих на СНІД, паталогоанатомічних і реанімаційних

відділень, лікувальних установ. Термін роботи в цих

установах зараховується до стажу роботи в подвій-

ному розмірі. Таке правило нарахування поширює-

ться на всіх працівників цих установ незалежно від

займаної посади і характеру виконуваної роботи.

 

У пільговому порядку загальний стаж нараховує-

ться і працівникам водного транспорту: плавскла-

 

82

 

дові окремих видів суден морського й річкового фло-

ту З капітанам суден та їхнім помічникам, техніч-

ному персоналові (машиністам, кочегарам, судовим

електрикам, радіооператорам, майстрам із добуван-

ня та обробки риби). Повний навігаційний період за-

раховується до стажу як рік роботи.

 

Робота протягом повного сезону на підприємствах

і в організаціях сезонних галузей промисловості, не-

залежно від відомчої підпорядкованості підприємств

і організацій, З за списком, затвердженим Кабіне-

том Міністрів України, зараховується до стажу як

рік роботи [57].

 

Повним навігаційним і повним сезонним періодом

вважається тривалість навігації чи фактична трива-

лість певного виду сезонних робіт у даній місцевості.

Якщо працівник пропрацював неповну навігацію чи

неповний сезон, його робота зараховується до стажу

за фактичною тривалістю.

 

Отже, загальний трудовий стаж нараховується в

загальному і пільговому порядку. Загальний трудо-

вий стаж, як уже зазначалося, є юридичним чин-

ником, який разом із наявністю пенсійного віку

визначає право на пенсію за віком; він необхідний

для призначення пенсій з інвалідності та в разі втра-

ти годувальника від загального захворювання, а

також за вислугою років офіцерському складові; за-

гальний трудовий стаж впливає на розмір пенсії за

неповного стажу роботи, бо пенсія в цьому разі при-

значається в розмірі, пропорційному стажеві, який е

(але не менше соціальної пенсії).

 

Спеціальний стаж. Для призначення трудових

пенсій вирізняються два види спеціального стажу, з

урахуванням яких здійснюється пільгове пенсійне

забезпечення. Підставою для їх визначення служать

відповідно особливі умови праці та зміст роботи,

себто ті сфери народного господарства і державного

Життя, де була трудова діяльність.

 

83

 

Спеціальний стаж, виокремлений за особливими

умовами пращ, своєю чергою поділяється на два

 

підвиди:

 

стаж на підземних роботах, на роботах з особливо

шкідливими й тяжкими умовами праці (список № 1);

 

стаж на інших роботах зі шкідливими й тяжкими

умовами праці (список № 2).

 

Списки виробництв, робіт, професій, посад і по-

казників зі шкідливими й тяжкими умовами праці

затверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 11 березня 1994 р. [б9].

 

Списки № 1 і № 2 виробництв із особливо шкід-

ливими і тяжкими умовами праці, робота в яких дає

право на пенсію на пільгових умовах, застосовують-

ся поза залежністю від відомчого підпорядкування

підприємств, де працювали чи працюють ті, що звер-

нулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади за-

значено в цих списках по відповідних виробництвах

і цехах. Так, машиністи (та їхні помічники) локо-

мотивів під'їзних шляхів залізничних цехів різних

підприємств (суднобудівного заводу, хлібозаводу,

текстильної фабрики тощо) користуються правом на

пільгове пенсійне забезпечення за списком № 2

нарівні з машиністами локомотивів та їхніх поміч-

ників залізничного транспорту.

 

Виняток із правил становлять працівники хімічної

промисловості. Виробництва хімічної промисловості

названі в багатьох розділах списків № 1 і № 2. Тому

питання про право на пільгові пенсії працівників

хімічних виробництв вирішуються залежно від того,

до якої системи промисловості належить те чи інше

підприємство.

 

Якщо у списках № 1 і № 2 зазначено виробництва

й цехи без перерахування професій і посад, право на

пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах

мають усі працівники даних виробництв і цехів не-

залежно від займаної посади чи найменування

професій.

 

84

 

Якщо до списків № 1 і № 2 включено професії

працівників під загальною назвою (наприклад, фор-

мувальники, названі у підрозділах "Ливарне вироб-

ництво", "Металообробка" списку № 2), то право на

пенсію на пільгових умовах мають працівники всіх

найменувань цих професій, тобто у даному разі не

тільки формувальники, а й старші, молодші форму-

вальники і помічники формувальників.

 

Загальні професії, перераховані у списках № 1 і

№ 2, належать до всіх галузей народного господарст-

ва. Скажімо, електрозварювальники, зазначені в

розділі "Загальні професії" списку № 2, мають право

на пільгове пенсійне забезпечення незалежно від

того, де вони зайняті, З в металургійному чи

машинобудівному виробництві, на текстильній

фабриці чи в комунальному господарстві, на заліз-

ничному чи водному транспорті тощо.

 

Бригадири й помічники бригадирів мають право

на пільгове пенсійне забезпечення нарівні з робіт-

никами тоді, коли вони працюють у бригадах

робітників, чиї професії та спеціальності включено

до списку виробництв, цехів, професій і посад, робо-

та в яких дає право на пенсію на пільгових умовах.

 

Підручні робітники мають право на пільгове пен-

сійне забезпечення, якщо вони безпосередньо на-

звані у списках або в додаткових роз'ясненнях до

цих списків [72]. Якщо у відповідному підрозділі

списку № 1 чи № 2 передбачено всіх робітників, за-

йнятих на певних роботах (без перелічення їхніх

професій), то право на пільгове пенсійне забезпечен-

ня нарівні з усіма працівниками мають і підручні.

 

У тих випадках, коли до списків включено робіт-

ників, зайнятих на певних роботах, право на пільгові

пенсії мають усі робітники незалежно від назви

Професії.

 

Інженерно-технічні працівники мають право на

пільгове пенсійне забезпечення, якщо займана ними

посада повністю збігається з посадою, названою у

списках. Тому, якщо у списках названо майстрів, то

 

85

 

старші майстри й помічники майстрів не мають пра-

ва на пільгове пенсійне забезпечення. Одначе змінні

майстри користуються правом на пільгове пенсійне

забезпечення, якщо майстри зазначені в даному

виробництві. Контрольні, ремонтні та інші майстри

користуються правом на пільгове пенсійне забезпе-

чення лише в тому разі, коли їхні посади передбаче-

но списками чи додатковими роз'ясненнями.

 

Робітникам та інженерно-технічним працівникам,

зайнятим на виробництві і в цехах, які є в науково-

дослідних інститутах, пенсії на пільгових умовах і в

пільгових розмірах призначаються на загальних під-

ставах відповідно до списків № 1 і № 2. Що ж до

працівників науково-дослідних відділів і лаборато-

рій цих інститутів, то права на пільгове пенсійне

забезпечення вони не мають.

 

Працівники лабораторій мають право на пільгове

пенсійне забезпечення, якщо вони прямо передбаче-

ні списками. Так, відповідно до розділу "Хімічне

виробництво" списку № 1 правом на пільгове пен-

сійне забезпечення користуються працівники лабо-

раторій з хімічними спецречовинами, а відповідно до

розділу "Хімічне виробництво" списку № 2 З пра-

цівники хімічних лабораторій, цехів і виробництв,

перелічених у списку № 1.

 

Працівники лабораторій і майстерень вищих і се-

редніх спеціальних навчальних закладів правом на

пільгове пенсійне забезпечення не користуються.

 

Пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах

за сумісними роботами, професіями і посадами при-

значаються:

 

за списком № 2, якщо сумісні роботи, професії та

посади передбачено в цьому списку і в списку № 1;

 

на загальних підставах, якщо одну з сумісних

робіт, професій і посад передбачено списками № 1 і

№ 2, а другу взагалі списками не передбачено.

 

Необхідно зазначити, що до стажу, який дає право

на пільгове пенсійне забезпечення, включається час

виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у

 

86

 

цехах, дільницях, відділеннях за професіями й по-

садами, передбаченими списками № 1 і № 2, якщо

працівники зайняті на цих роботах повний робочий

день. Робота за сумісництвом не зараховується до

стажу, який дає право на пільгове пенсійне забез-

печення.

 

При цьому слід мати на увазі, що тривалість необ-

хідного для призначення пенсії спеціального стажу

встановлено різну: половину всього належного

стажу; 15 років із 20; весь стаж повинен бути

спеціальним.

 

Ще один вид спеціального стажу визначено зако-

нодавцем для спеціальної категорії працівників, за-

йнятих на підземних і відкритих гірничих роботах і

в металургії за списком робіт і професій, затвер-

джених постановою Кабінету Міністрів України від

31 березня 1994 р. [70]. Ця категорія працівників

має ряд особливостей порівняно з іншими пенсіоне-

рами за віком, які отримують пенсії на пільгових

умовах. Основна особливість З цим працівникам за

певних умов пенсія нараховується незалежно від

віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах

не менше 25 років. Працівники провідних професій

на цих роботах: гірничі робітники очисного вибою,

прохідники, вибійники на відбійних молотках, маши-

ністи гірничих виймальних машин за умови, що вони

були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

 

Відповідно до Закону України "Про пенсійне за-

безпечення" всі робочі місця за умовами праці під-

лягають обов'язковій атестації, яка проводиться

спеціальною атестаційною комісією. Порядок прове-

дення атестації робочих місць за умовами праці за-

тверджено постановою Кабінету Міністрів України

від 1 серпня 1992 р. [49]. Основна мета атестації

полягає в регулюванні стосунків між власником чи

уповноваженим ним органом і працівниками у сфері

реалізації права на здорові та безпечні умови праці,

пільгове пенсійне забезпечення, пільги й компенса-

ції за роботу в несприятливих умовах.

 

87

 

Окрім зазначених робіт зі шкідливими: й тяжкими

умовами праці, віднесених до спеціальиого стажу,

законодавець установив інші види робіт і професій,

які за змістом є спеціальним стажем. Це праця:

 

трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих

у виробництві сільськогосподарської продукції в ко-

лективних та інших підприємствах сільського госпо-

дарства;

 

жінок, що працюють як трактористки-машиністи,

машиністи будівельних, шляхових і вантажно-роз-

вантажувальних машин, змонтованих на базі трак-

торів та екскаваторів;

 

жінок, які працюють доярками (операторами ма-

шинного доїння), свинарками-операторами на під-

приємствах сільського господарства;

 

жінок, зайнятих протягом повного сезону на

вирощуванні, збиранні й післязбиральній обробці

тютюну.

 

Крім того, спеціальний стаж установлено для

працівниць текстильного виробництва, водіїв місь-

кого пасажирського транспорту (автобусів, тролей-

бусів, трамваїв) і великовантажних автомобілів, за-

йнятих у технологічному процесі тяжких і шкідли-

вих виробництв. До спеціального стажу належить

також вислуга років деяких категорій працівників,

зайнятих у народному господарстві країни.

 

3. Вислуга років та її значення

в пенсійному праві1

 

Вислуга років З це особливий вид спеціального

стажу окремих категорій працівників, який передба-

чає пільгове пенсійне забезпечення у зв'язку з утра-

тою професійної працездатності й виходом на пенсію

до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

 

У деяких нормативних актах вислуга років називається вислугою

термінів служби.

 

88

 

.У юридичній літературі вислуга років визначає-

ться як тривалий, виміряний рядом років період тру-

дової чи державної діяльності, що створює за певних

умов право на відповідні конкретні види пільг і пе-

реваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпуст-

ки [130].

 

Вислузі років притаманні ті ж загальні риси, що й

етажеві роботи взагалі, хоча є, звісно, і специфічні

особливості для даного виду трудового стажу.

 

За вислугою років призначення пенсії пов'язує-

ться не з досягненням пенсійного віку та наявністю

загального стажу роботи, а з утратою професійних

якостей, коли працівник не може повноцінно працю-

вати за своєю спеціальністю до похилого віку. Відтак

йому призначається пенсія як компенсація втраченої

працездатності за спеціальністю. Пенсійне забезпе-

чення за вислугу років введено давно. Воно належить

до періоду появи професійної військової служби і

служби державних чиновників, а в нашій країні З

до 1925 р.

 

Вислуга років як норма З пільга, що застосо-

вується до конкретного та обмеженого кола осіб:

 

військовослужбовців і працівників органів внут-

рішніх справ;

 

державних службовців;

 

суддів і прокурорських працівників, працівників

митних органів;

 

окремих категорій спеціалістів народного госпо-

дарства.

 

Перелік державних органів, установ, підприємств,

організацій і посад, служба чи праця в яких дає

право на пенсію за вислугу років, а також тривалість

вислуги років і правила її нарахування встановлюю-

ться законодавством для кожної окремої категорії

осіб.

 

Так, коло осіб і загалу військовослужбовців і пра-

цівників органів внутрішніх справ, які мають право

на пенсію за вислугу строків служби, визначено в

Законі України "Про пенсійне забезпечення військо-

ве

 

вослужбовців і осіб начальницького і рядового скла-

ду органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р. з

наступними змінами й доповненнями [14].

 

Правила нарахування вислуги років встановлено

спеціальною постановою Кабінету Міністрів України

від 17 липня 1992 р. "Про порядок нарахування ви-

слуги років, призначення і виплати пенсій і грошової

допомоги особам офіцерського складу, прапорщи-

кам, мічманам, особам начальницького і рядового

складу органів внутрішніх справ" [48].

 

Крім того. Міністерством оборони України і Мініс-

терством внутрішніх справ України, кожним окре-

мо, видано Положення про порядок призначення і

виплати державних пенсій і допомог за вислугу

строків служби.

 

Вислуга строків служби військовослужбовцям і

працівникам органів внутрішніх справ, тобто трива-

лість служби у складі Збройних Сил України чи

органів внутрішніх справ України, встановлюються

для:

 

осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів,

військовослужбовців понадстрокової служби і війсь-

кової служби за контрактом, осіб начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ З 20 ро-

ків та більше на день звільнення з армії чи органів

внутрішніх справ;

 

осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів,

військовослужбовців понадстрокової служби і

військової служби за контрактом, а також осіб се-

реднього, старшого і вищого начальницького складу

органів внутрішніх справ, звільнених зі служби за

віком, у зв'язку з хворобою чи скороченням штатів,

які до дня звільнення досягли 45-річного віку і

мають загальний трудовий стаж 25 календарних

років та більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців

складає військова служба чи служба в органах

внутрішних справ.

 

У вислугу строків служби військовослужбовцям і

працівникам органів внутрішніх справ, окрім

 

90

 

служби в армії чи в міліції, зараховуються і деякі

інші види праці (служби) (строк праці в органах дер-

жавної влади, прокуратури й суду на посадах суддів,

прокурорів, слідчих) і в інших випадках, зазначених

у законі.

 

Строки служби в армії чи в органах внутрішніх

справ зараховуються за фактичною тривалістю (в ка-

лендарному нарахуванні). А втім, у багатьох випад-

ках законодавством передбачено пільгове нарахуван-

ня вислуги.

 

Так, 1 місяць служби у військових частинах у

період бойових дій і в воєнний час, а також час вико-

нання робіт, пов'язаних із ліквідацією наслідків

аварії на Чорнобильській АЕС до 1 січня 1988 р.,

вважається за 3 місяці вислуги; 1 місяць служби на

льотній роботі в реактивній і турбогвинтовій авіації,

в частинах і підрозділах щодо підтримки режиму

надзвичайного стану, на атомних підводних човнах,

на посадах водолазів З за 2 місяці вислуги тощо.

 

Вислуга років державних службовців. Вислугу

років для них установлено Законом України "Про

державну службу" від 16 грудня 1993 р. [19], а пи-

тання її нарахування регулюються спеціальним нор-

мативним актом "Про порядок нарахування стажу

державної служби", затвердженим постановою Кабі-

нету Міністрів України від 3 травня 1994 р. [73].

 

До державних службовців належать особи, які

обіймають посади в державних органах та їхньому

апараті за практичним виконанням завдань і функ-

цій держави і які отримують заробітну плату за

рахунок Державного бюджету.

 

Державні службовці мають право виходу на пен-

сію за наявності загального трудового стажу для

чоловіків З не менше 25, для жінок З не менше 20

років, у тому числі державної служби З не менше

10 років.

 

До стажу державної служби включаються чітко

визначені види роботи (служби), встановлені Кабі-

нетом Міністрів України. Але при цьому слід мати

 

91

 

на увазі, що право на пенсію у зв язку з державною

службою поширюється лише на тих осіб, які пра-

цюють на державній службі на момент виходу на

пенсію.

 

Якщо службовець припинив працю, згадану в За-

коні, завчасно, то пенсія за стаж державної служби

не призначається. Це одна з суттєвих особливостей

державної служби, яка відрізняє її від інших видів

спеціального стажу (вислуги років). Право на пенсію

з урахуванням державної служби мають і пенсіоне-

ри, які працювали в державному апараті на 1 січня

1994 р., тобто на день введення Закону в дію.

 

Розглядаючи питання про стаж державної служби,

необхідно зазначити, що в Законі цей стаж офіційно

не названо вислугою років. Одначе критерії оцінки

державної служби і пільги, надані за неї, дозволяють

досить обгрунтовано стверджувати, що цей стаж

може бути віднесений до категорії спеціального

стажу роботи (вислуга років), незалежно від того, що

тут враховується під час виходу на пенсію не лише

наявність стажу державної служби, а й досягнення

службовцем пенсійного віку.

 

Закон України "Про державну службу" в частині,

яка регулює питання службової кар'єри, матеріаль-

ного й соціально-побутового забезпечення держав-

них службовців, поширюється і на народних депу-

татів України відповідно до їхнього статусу [18].

 

Так, із досягненням пенсійного віку колишньому

депутатові призначається пенсія, яка складається з

80% місячного окладу, встановленого на той час для

працюючого народного депутата України. Це поло-

ження не поширюється на депутата, повноваження

якого були достроково припинені у зв'язку з засу-

дженням за умисний злочин, вчинений з вико-

ристанням свого посадового становища, чи вчинен-

ням корупційного діяння.

 

Вислуга років суддів. Цю вислугу встановлено За-

коном України "Про статус суддів" [20], у якому є

норма: кожен суддя в разі відставки за власним ба-

 

92

 

жанням, станом здоров я чи після закінчення строку

повноважень має право на вибір одержувати пенсію

державного службовця чи щомісячне довічне грошо-

ве утримання за стажу роботи на посаді судді не

менше 20 років і досягнення пенсійного віку.

 

До стажу роботи, який дає право на відставку

судді та отримання щомісячного довічного грошово-

го утримання, крім роботи на посадах суддів судів

України, державних арбітрів, відомчих арбітражів

України, також зараховується:

 

час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах,

державному й відомчому арбітражі колишнього

СРСР і республік, які раніше входили до СРСР;

 

час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з

керівництвом і контролем за діяльністю судів у Вер-

ховному Суді України, в обласних судах. Київському

і Севастопольському міських судах. Міністерстві

юстиції України і підвідомчих йому органах на міс-

цях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітра-

жі України, Вищому арбітражному суді України, а

також на посадах прокурорів і слідчих за умови на-

явності в усіх зазначених осіб стажу роботи на поса-

дах судді не менше 10 років.

 

Якщо стаж роботи судді у відставці буде менше чи

більше 20 років, то це позначиться на розмірі пенсії.

 

Про вислугу років працівників прокуратури. Від-

повідно до Закону України "Про прокуратуру" [13]

працівники прокуратури, яким присвоєно класні

чини, зі стажем роботи в органах прокуратури 20

років та більше, мають право на пенсійне забезпечен-

ая за вислугу років.

 

До працівників прокуратури належать слідчі пра-

цівники і працівники, які обіймають прокурорські

посади (Генеральний прокурор України і його

заступники, старші помічники й помічники проку-

рора, начальники управлінь і відділів, їхні заступ-

ники, старші прокурори і прокурори управлінь і

відділів).

 

93

 

До стажу роботи, який дає право на пенсію за

вислугу років слідчим працівникам, зараховується

весь час роботи в органах прокуратури, в тому числі

військової прокуратури на посадах:

 

слідчого, начальника чи заступника начальника

слідчого підрозділу (відділу, частини), який безпосе-

редньо проводить попереднє слідство;

 

праля на зазначених посадах в органах внутрішніх

справ і Служби безпеки України з безпосереднім ве-

денням попереднього слідства;

 

частково оплачена відпустка жінкам із догляду за

дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

 

Прокурорським працівникам до стажу роботи (у

вислугу років) зараховується:

 

час роботи на прокурорських посадах, перелічених

вище, в тому числі у військовій прокуратурі;

 

слідча робота в органах прокуратури, внутрішніх

справ і Служби безпеки України, робота суддів;

 

частково оплачена відпустка жінкам із догляду за

дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

 

Від тривалості спеціального стажу роботи в орга-

нах прокуратури залежить розмір пенсії за вислугу

років.

 

Про вислугу років працівників (посадових осіб)

митних органів України. На працівників, які прохо-

дять службу в митних органах і які мають персо-

нальне звання, поширюються правила пенсійного за-

безпечення за вислугу років.

 

Для них установлюється строк вислуги і вік

виходу на пенсію; для жінок відповідно 20 років

вислуги і 50-річний вік, для чоловіків З 25 років

вислуги і 55-річний вік [62].

 

До трудового стажу, який дає право на пенсію за

вислугу років, зараховується:

 

час служби в митних органах на посадах, за за-

йняття яких посадовим особам присвоюються персо-

нальні звання; час служби у Збройних Силах та

інших військових формуваннях колишнього СРСР і

України;

 

94

 

час роботи у правоохоронних органах, а також в

органах державної виконавчої влади і місцевого

самоуправління;

 

час роботи за межами України, якщо до цього

особа працювала в митних оргавах і мала персональ-

не звання;

 

час навчання в митних установах, а також в аспі-

рантурі (докторантурі) з відривом від праці не більш

як на 3 роки і поверненням на роботу в митні органи;

 

час відпустки за вагітністю, пологів і частково

оплаченої відпустки з догляду за дитиною до досяг-

нення нею 3-річного віку.

 

Вислуга років окремих категорій спеціалістів на-

родного господарства. Коло спеціалістів установлене

статтями 52, 54 і 55 Закону України "Про пенсійне

забезпечення". До них, зокрема, належать [46, 59,

60, 67]:

 

окремі категорії працівників авіації та льотно-

випробувального складу;

 

працівники освіти, охорони здоров'я і соціального

захисту;

 

спортсмени З заслужені майстри спорту і майстри

спорту міжнародного класу, члени збірних команд

України;

 

артисти театрально-концертних та інших видо-

вищних установ, підприємств і колективів;

 

робітники локомотивних бригад і окремі категорії

працівників, які безпосередньо забезпечують органі-

зацію перевезень та безпеку руху на залізничному

транспорті, в метрополітенах;

 

плавсклад суден морського, річкового флоту і

флоту рибної промисловості;

 

механізатори (докери-механізатори);

 

водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайня-

ті в технологічних процесах на шахтах, у рудниках,

розрізах і рудних кар'єрах, на вивезенні вугілля,

сланців, руди, порід;

 

працівники геологорозвідувальних експедицій;

 

95

 

працівники, безпосередньо зайняті на лісозаготів-

лях і лісосплаві.

 

Тривалість вислуги років перелічених категорій

працівників різна. Вона встановлюється окремими

списками професій і посад, робота в яких дає право

на пенсію за вислугу років. Списки затверджує

Кабінет Міністрів України [53]. У більшості випадків

вислугу років встановлено в половинному розмірі від

загального трудового стажу для чоловіків і жінок зі

знижкою віку на 5 років.

 

Наприклад, працівники локомотивних бригад

залізничного транспорту і плавсклад морського і

річкового флоту мають право на пенсію за вислугу

років: чоловіки З з досягненням 55-річного віку і

загальним стажем роботи не менше 25 років, з них

не менше 12 років і 6 місяців на зазначеній роботі;

 

жінки З з досягненням 50-річного віку і загальним

стажем роботи не менше 20 років, з них не менше 10

років на зазначеній роботі.

 

Працівникам освіти, охорони здоров'я і соціаль-

ного захисту пенсія за вислугу років призначається

за наявності спеціального стажу роботи не менше

25 років незалежно від віку. У працівників творчих

професій театрально-концертних колективів вислуга

років диференційована за характером творчої діяль-

ності: 20, 25 і ЗО років незалежно від віку. Напри-

клад, право на пенсію за вислугу років виникає:

 

а) з наявністю 20-річного стажу роботи за спе-

ціальністю в артистів балету, балету на льоду;

 

б) з наявністю 25-річного спеціального стажу в ар-

тистів, які грають на духових інструментах у про-

фесійних художніх колективах;

 

в) з наявністю 30-річного спеціального стажу в ар-

тистів хору театрів опери та балету і професійних

художніх колективів. Спеціальний стаж, який дає

право на пенсію за вислугу років, нараховується за

особливими правилами залежно від виду спеціаль-

ного стажу [53].

 

96

 

4. Докази трудового стажу

 

Як докази трудового стажу, необхідні для призна-

чення пенсії, приймаються різні документи. Основ-

ним документом, який потверджує трудову діяль-

ність працівника (її тривалість, характер тощо), є

трудова книжка [64, 65].

 

Трудові книжки ведуться з 1939 р. на всіх пра-

цівників підприємств, установ і організацій, а з

1965 р. З і на членів колективних сільгосппід-

приємств.

 

Відповідальність за організацію ведення, обліку,

зберігання і видачу трудових книжок покладається

на керівника підприємства, установи, організації.

 

Всі записи у трудовій книжці про приймання на

роботу, переведення на іншу постійну роботу чи

звільнення вносяться роботодавцем (власником

підприємства чи уповноваженим ним органом) на

підставі документів і з посиланням на них (накази,

розпорядження).

 

Якщо працівник до вступу на дане підприємство

(установу, організацію) вже працював, але на нього

не було заведено трудової книжки, то в неї під час

заповнення вноситься запис про стаж роботи на

підставі належним чином оформлених документів і з

посиланням на них, на якому підприємстві (в уста-

нові чи організації), в які періоди часу і на яких

посадах працював власник трудової книжки.

 

Запис у трудовій книжці про стаж роботи служить

доказом у тому разі, якщо його зроблено на підставі

документів.

 

У разі втрати трудової книжки її власникові ви-

дається нова трудова книжка з надписом "Дублікат"

у правому верхньому куті першої сторінки. Дублікат

трудової книжки заповнюється за загальними пра-

вилами. В розділі "Відомості про роботу" на підставі

раніше виданих наказів і розпоряджень вносяться

записи про роботу на підприємстві, яке видало

дублікат, а запис про загальний стаж роботи до всту-

пу на дане підприємство (в установу, організацію)

 

4 7-300

 

97

 

проводиться за тими ж правилами, що й записи у

трудовій книжці.

 

Вносити виправлення в записи про строки і харак-

тер виконаної роботи чи займаної посади, про при-

чини звільнення та інші відомості про роботу може

лише те підприємство (установа, організація), яким

було зроблено неправильний або неточний запис. Ви-

правлення мають повністю відповідати оригіналові

наказу чи розпорядження. У разі втрати наказу чи

розпорядження або невідповідності їх фактично

виконаній роботі виправлення відомостей про роботу

проводиться на підставі інших документів, які під-

тверджують виконання робіт, не зазначених у трудо-

вій книжці. Всі виправлення завіряються в установ-

леному порядку. Показання свідків не можуть слу-

жити підставою для виправлення внесених раніше

записів.

 

Крім трудової книжки, доказом трудового стажу

можуть бути інші документи, видані за місцем

роботи, служби, навчання, а також архівними уста-

новами. Порядок підтвердження трудового стажу

для призначення пенсії за відсутністю трудової

книжки чи відповідних записів у ній затверджено

постановою Кабінету Міністрів України від 12 серп-

ня 1993 р. [в5].

 

Документами, які підтверджують трудовий стаж

(за відсутності трудової книжки), можуть бути:

 

довідки, виписки з наказів, особові рахунки й відо-

мості на видачу заробітної плати, архівні довідки,

посвідчення, характеристики, письмові трудові дого-

вори й угоди з зазначками про їх виконання та інші

документи, що містять свідчення про періоди

роботи.

 

За відсутності згаданих документів приймаються

членські квитки профспілки. При цьому потверджую-

ться періоди праці лише за час, що про нього є поз-

начки про сплату членських внесків.

 

Час роботи осіб, які займаються підприємницькою

діяльністю, основаною на приватній власності та

 

98

 

виключно на їхній праці З оренді чи у власному

селянському (фермерському) господарстві, встанов-

люється за період до 1 травня 1993 р. за довідками

Пенсійного фонду України про сплату страхових

внесків у фонд.

 

На потвердження творчої діяльності членів твор-

чих спілок та інших творчих працівників, які не є

'членами творчих спілок, також приймаються довід-

ки про період сплати страхових внесків до Пенсій-

ного фонду України.

 

До введення зазначених страхових платежів у

Пенсійний фонд України (тобто до 1 квітня 1992 р.)

творча діяльність членів Спілки письменників,

Спілки художників. Спілки композиторів. Спілки

кінематографистів. Спілки театральних діячів, а

також інших творчих працівників, які не є членами

творчих спілок України, але об'єднані відповідними

профспілковими комітетами, потверджується довід-

ками (виписками з постанов) секретаріатів правлінь

творчих спілок України про встановлення творчого

стажу.

 

На потвердження військової служби, служби в

органах державної безпеки приймаються:

 

військові квитки;

 

довідки військових комісаріатів, військових час-

тин і установ системи Міністерства оборони, Держ-

комкордону. Головного управління командувача

Національної гвардії. Управління охорони вищих

посадових осіб України, органів управління інших

військових формувань, що їх створила Верховна

Рада України, Служби безпеки;

 

довідки архівних і військово-лікувальнйх установ.

 

Час перебування в партизанських загонах і

з'єднаннях у період Великої Вітчизняної війни вста-

новлюється за довідками штабів партизанського

Руху чи архівів (за місцем діяльності партизанських

загонів і з'єднань).

 

Військова служба у складі діючої армії в період

бойових дій, у тому числі виконання інтернаціо-

 

4*                             99

 

нального обов'язку, зараховується до трудового ста-

жу на підставі довідок військових комісаріатів, що

видаються в порядку, визначеному Міністерством

оборони.

 

На підтвердження служби в органах внутрішніх

справ приймаються довідки, що видаються в поряд-

ку, визначеному МВС України.

 

Час служби у воєнізованій охороні, в органах спе-

ціального зв'язку і гірськорятувальних частинах

встановлюється у звичному порядку, передбаченому

для працівників підприємств.

 

Час навчання у вищих навчальних, професійних і

навчально-виховних установах, навчальних закла-

дах підвищення кваліфікації й перепідготовки кад-

рів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ордина-

турі потверджується дипломами, посвідченнями, сві-

доцтвами, довідками та іншими документами, вида-

ними на підставі архівних даних, які містять свід-

чення про період навчання.

 

За відсутності в документах таких свідчень як до-

казу часу навчання можуть прийматися довідки про

тривалість навчання в навчальній установі у відпо-

відні роки за умови, що в документах є дані про

закінчення повного навчального періоду чи окремих

його етапів.

 

Тривалість тимчасової непрацездатності, яка поча-

лась у період роботи, встановлюється на підставі

довідок, виданих за місцем цієї роботи.

 

Час догляду за інвалідом І групи, дитиною-

інвалідом у віці до 16 років, а також пенсіонером,

який за висновками медичної установи потребує по-

стійного стороннього догляду, встановлюється на

підставі:

 

акта обстеження фактичних обставин здійснення

догляду;

 

документів, які засвідчують перебування на інва-

лідності (для інвалідів І групи і дітей-інвалідів) і вік

(для престарілих і дітей-інвалідів).

 

100

 

Акт обстеження фактичних обставин здійснення

догляду складається відділом соціального захисту

населення на підставі свідчень, отриманих від орга-

нів управління житловим фондом сільських, селищ-

них рад, опитування осіб, за якими здійснюється до-

гляд, їхніх сусідів, інших даних.

 

Документами, що потверджують перебування на

інвалідності, можуть бути виписка з акта огляду

МСЕК, із медичного висновку, пенсійне посвідчення,

посвідчення отримувача допомоги чи довідка управ-

ління соціального захисту населення і т. ін.

 

Документами, що потверджують вік, можуть бути

свідоцтво про народження чи виписка з паспорту,

довідка органів управління житловим фондом і т. д.

 

Час догляду непрацюючої матері за малолітніми

дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про на-

родження дитини чи виписки з паспорту (в разі

смерті дитини З свідоцтва про смерть), а також

документів про те, що до досягнення дитиною

3-річного віку мати не працювала (виписка з трудо-

вої книжки, довідка органів управління житловим

фондом чи довідка сільської, селищної ради).

 

Час утримання під вартою, час відбування пока-

рання в місцях позбавлення волі та час перебування

на засланні й на примусовому лікуванні потверджує-

ться довідками органів внутрішніх справ і зарахо-

вується до трудового стажу за наявності документів

про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури,

дізнання і слідства про припинення кримінальної

справи чи довідки суду про винесення виправдуваль-

ного вироку).

 

Праця засуджених потверджується довідкою орга-

нів внутрішніх справ і довідкою про сплату внесків

до Пенсійного фонду України.

 

Період проживання дружин осіб офіцерського

складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбов-

ців понадстрокової служби з чоловіками в місцевос-

тях, де відсутня можливість їх працевлаштування за

спеціальністю, підтверджується довідками, що їх ви-

 

101

 

дають командири (начальники) військово-навчаль-

них (навчальних) установ, підприємств та організа-

цій у порядку, визначеному Міністерством оборони

України.

 

При цьому для дружин військовослужбовців,

звільнених із діючої військової служби до 1 січня

1990 р., період проживання з чоловіками в місце-

востях, де відсутня можливість їх працевлаштуван-

ня за спеціальністю, потверджується довідками, що

їх видають військові комісаріати.

 

Період проживання в м. Ленінграді під час його

блокади в роки Великої Вітчизняної війни з 8 верес-

ня 1941 р. по 27 січня 1944 р. встановлюється на

підставі довідки органу управління житловим фон-

дом, виписки з домової книги чи поквартирних спис-

ків, прописної картки, довідки про строк евакуації з

м. Ленінграда, евакуаційного посвідчення, мобіліза-

ційного розпорядження тощо.

 

Праця в м. Ленінграді в період його блокади вра-

ховується на загальних підставах.

 

На підтвердження періоду перебування на окупо-

ваній території України та інших держав у період

Великої Вітчизняної війни приймаються довідки

сільських (селищних), міських рад чи їхніх викон-

комів у районних державних адміністраціях.

 

Час перебування у фашистських концтаборах,

гетто і в інших місцях примусового утримання в пе-

ріод війни осіб, у тому числі дітей, примусово виве-

зених із тимчасово окупованої території в період

Великої Вітчизняної війни, потверджується будь-

якими документами того часу, в яких уміщено необ-

хідні свідчення.

 

За відсутності таких документів приймаються

довідки, видані архівними установами, органами

державної безпеки чи внутрішніх справ за місцем

прибуття згаданих осіб в Україну, а також Службою

розшуку Національного комітету товариства Черво-

ного Хреста України.

 

102

 

У тих випадках, коли документи, що підтвер-

джують трудовий стаж, не збереглися, періоди робо-

ти можуть визначитися на підставі опитувань свід-

ків. При цьому законодавець виходить із того, що

документи можуть бути відсутніми з двох основних

причин;

 

1) у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом,

аваріями, катастрофами чи іншими надзвичайними

ситуаціями;

 

2) у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи,

організації чи відсутності архівних даних з інших

причин.

 

У першому випадку трудовий стаж установлює-

ться за твердженнями принаймні двох свідків, які

знають заявника завдяки спільній з ним праці на

одному підприємстві, в установі, організації, колек-

тивному сільгосппідприємстві чи в одній системі.

 

У другому випадку трудовий стаж установлюється

на підставі опитувань принаймні двох свідків, які

знають заявника через спільну з ним працю на одно-

му підприємстві, в колективному сільгосппідприєм-

стві чи в одній системі та які мають документи про

свою роботу за час, стосовно якого вони потверджу-

ють роботу заявника.

 

На підставі тверджень одного чи більше свідків,

які мають відповідні документи, також можуть бути

встановлені періоди перебування громадян під час

війни у фашистських концтаборах, проживання у

блокадному Ленінграді.

 

Процедура встановлення трудового стажу з допо-

могою опитувань свідків регламентується відповід-

ними відомчими нормативними актами, (наказами,

інструкціями, положеннями). Встановлення стажу за

твердженнями свідків проводиться районними (місь-

кими) управліннями соціального захисту населення.

 

Трудовий стаж установлюється з допомогою

свідків на підставі опитувань двох чи більше свідків,

Проведених у районному (міському) управлінні

соціального захисту населення. В окремих випадках,

 

юз

 

скажімо, за хвороби свідка, можуть бути розглянуті

його письмові твердження, якщо підпис свідка заві-

рено належним чином.

 

Крім того, управління соціального захисту може

доручити інспекторові чи іншому працівникові

управління допитати свідка за місцем його прожи-

вання і розглянути його письмові твердження, дані

в присутності працівника управління соціального за-

хисту населення.

 

У разі відмови в установленні трудового стажу в

рішенні управління соціального захисту викладаю-

ться її мотиви. Рішення оголошується заявникові, а

якщо він не міг бути присутнім і рішення було

вчинено без нього, то воно пересилається йому

поштою у 5-денний строк від дня винесення. За ба-

жанням заявника йому надається можливість озна-

йомитися з протоколом засідання комісії з розгляду

заяви.

 

Твердження заявника, свідків і рішення комісії

вносяться у відповідний протокол. У рішенні комісії

про встановлення трудового стажу зазначається, на

якому підприємстві (в установі, організації) працю-

вав заявник (чи померлий годувальник сім'ї), ким

працював, з якого і по який час.

 

У протоколі зазначається дата опитування свідків

і дата рішення, винесеного управлінням соціального

захисту населення. Протокол підписується керів-

ником управління чи його заступником і скріп-

люється печаткою управління соціального захисту

населення.

 

104

 

Розділ II

Особлива частина

 

Глава І. Пенсії за віком

 

1. Поняття і види пенсій за віком

 

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію,

яка встановлюється з досягненням певного віку та

одночасною наявністю необхідного стажу роботи.

Вік, який дає право на пенсію за віком, зазвичай

зветься пенсійним1. Він, як і тривалість стажу, вста-

новлюється законом.

 

Право на пенсію за віком нерозривно пов'язане з

трудовою діяльністю людини у суспільному вироб-

' ництві. Досягнення пенсійного віку служить підста-

вою для припинення трудових відносин працівників

із роботодавцями на виробництві, через що у дер-

жави виникає необхідність пенсійного забезпечення

громадян.

 

У правовій літературі досить докладно розглянуто

питання пенсійного забезпечення, поняття "пенсія"

та її суттєві ознаки. Пенсія (від лат. репзіо З пла-

тіж) З це регулярна грошова виплата як матеріаль-

на допомога за віком, з інвалідності, за вислугу ро-

ків, у разі втрати годувальника [126].

 

У тлумачному словникові російської мови С. І. Оже-

гова слово "пенсія" визначається як "грошове забез-

печення за вислугу років, з інвалідності, непраце-

здатності тощо" [115].

 

У літературі з соціального забезпечення пенсія ви-

значається різно. Так, Є. І. Астрахан 1946 р. вперше

запропонував розгорнуте визначення поняття "пен-

сія з соціального страхування". На його думку,

 

У законодавстві термін "пенсійний вік" не вживається. Натомість у кож-

ному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за

віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків, дифенційованих за

різними підставами (стать, умови праці тощо).

 

105

 

пенсія З це "періодичні виплати, що проводяться за

рахунок коштів соціального страхування з метою

матеріального забезпечення робітника, службовця

чи його сім'ї у зв'язку з завершенням певного вели-

кого циклу його трудової діяльності або у зв'язку з

остаточним чи тривалим вибуттям його з числа

повноцінних працівників" [122].

 

В. А. Ачаркан визначає пенсію як "грошове забез-

печення, отримуване з суспільних фондів споживан-

ня громадянами за наявністю в них постійної чи

стійкої непрацездатності, або ... за віковою ознакою,

у зв'язку з вислугою років, або встановлюване через

.медичне обстеження (для визначення інвалідності);

 

пенсія призначається громадянам за їхню працю в

минулому чи іншу суспільне корисну діяльність і

покликана служити для них постійним і основним

джерелом засобів до існування" [102, ЮЗ].

 

Думку В. А. Ачаркана про те, що пенсійне забез-

печення основане на втраті громадянином працездат-

ності, поділяє Я. М. Фогель, який стверджує, що

загальною передумовою виникнення пенсійних

правовідносин є постійна чи тривала непрацездат-

ність, тобто певний соціально-побутовий стан орга-

нізму людини [136].

 

В. Н. Толкунова вважає, що "пенсія З це мате-

ріальне забезпечення громадян у старості, з інвалід-

ності та в разі втрати годувальника, а також за

вислугу років у вигляді систематичних грошових

виплат" [123].

 

Аналогічне визначення пенсії подибуємо і в

енциклопедичному словнику "Трудове право"; "Пен-

сія З грошова виплата (з розрахунку на місяць),

призначувана відповідно до встановлених державою

правил літнім і непрацездатним громадянам з огляду

на визнану суспільством об'єктивно існуючу необхід-

.ність надавати таким громадянам утримання чи до-

помогу за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі

державою..." [133].

 

106

 

Пенсію за віком як правову категорію та її вихідні

ознаки   вірно,   на  наш   погляд,   визначив

В. С. Андреєв. Він запропонував таке визначення по-

няття "пенсія за віком": "пенсія за старістю З це

щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що

призначаються в розмірах, співвіднесених із мину-

лим заробітком, особам, які впродовж установленого

строку займалися суспільне корисною діяльністю й

досягли певного віку" [100].

 

У всіх наведених визначеннях підкреслюється

регулярність, систематичність, періодичність та інші

характерні риси пенсій, які визначають їхню право-

ву природу, і уточнюється перелік випадків, із на-

станням яких вони виплачуються. Отже, ці визна-

чення можуть розглядатися як загальне визначення

поняття "пенсія", оскільки вони охоплюють основні

ознаки пенсії та виражають її сутність.

 

Одначе наведені визначення пенсії не безперечні.

Кожне з них потребує, на наш погляд, відомих уточ-

нень. Так, суттєво вірне визначення пенсії, що його

дав В. А. Ачаркан, вказує на зв'язок виплати пенсії

з настанням постійної чи стійкої непрацездатності,

передбачуваної за віковою ознакою чи у зв'язку з

вислугою років [ЮЗ]. Пенсійне законодавство не ста-

вить призначення пенсії за віком і за вислугу років

у пряму залежність від утрати громадянами як за-

гальної, так і професійної працездатності. Ба біль-

ше З на відміну від пенсій з інвалідності пенсії за

віком призначаються з досягненням установленого

віку та наявністю певного трудового стажу незалеж-

но від стану індивідуальної працездатності громадя-

нина, який звернувся за пенсією за віком, а поде-

коли без урахування віку (пенсії за вислугу років).

 

Спірним у дискусії про природу поняття "пенсія"

вважається питання про те, чи є пенсія винагородою

(компенсацією) за минулу працю, чи не є. Однознач-

ної відповіді на це питання в літературі поки що

немає. Деякі вчені, які займаються проблемою со-

ціального захисту, розглядають пенсію як соціально-

 

107

 

аліментарний, безеквівалентний платіж і наполяга-

ють на зберіганні цієї ознаки у визначенні поняття

"пенсія" [ПО].

 

Нині пенсія призначається громадянам, які при-

пинили чи мають право припинити трудову діяль-

ність з огляду на досягнення встановленого пенсій-

ного віку чи інвалідність, тобто отримання пенсії

передбачено певними вимогами. Це означає, що

природа трудових пенсій випливає з природи праце-

здатності людини та її трудових відносин із конкрет-

ним роботодавцем. Отже, пенсію не можна розгля-

дати як абсолютно безеквівалентну виплату, хоч

вона, звісно, і не є винагородою (компенсацією) за

минулу працю.

 

Що ж до соціально-економічного призначення

пенсії, то його здебільшого бачать у тому, що пенсія

є основним джерелом засобів до існування для біль-

шості пенсіонерів за віком. Та обставина, що частина

пенсіонерів за віком у перші роки після досягнення

пенсійного віку частково зберігає працездатність і

продовжує трудову діяльність, взагалі не змінює со-

ціального призначення пенсії: вона призначається їм

на весь наступний період життя, у тому числі й на

той тривалий період, коли вони зовсім не зможуть

працювати через повну втрату працездатності.

 

Насамкінець можна зробити висновок, що поняття

"пенсія за віком" має крити в собі лише ті ознаки,

що є найхарактернішими для неї. Рівночасно його

слід обЄрунтовувати правовими критеріями, а також

розкривати природу і соціальне призначення пенсії.

 

Необхідно взяти до уваги, що природу пенсії зреш-

тою визначає визнана державою зобов'язаність

суспільства утримувати своїх непрацездатних

членів. Для їх матеріального забезпечення держава

створює необхідні соціальні фонди, спрямовує з Дер-

жавного бюджету кошти, що складають частину

національного доходу країни, створюваного праце-

здатними громадянами. У даному разі досить обгрун-

товано можна говорити, що працюючі утримують не-

 

108

 

працездатних, які, працюючи в минулому, своєю

чергою утримували таких же громадян.

 

Пенсійне забезпечення за віком здійснювалося в

СРСР з 1928 р. Досягнення певного віку стало само-

стійною підставою пенсійного забезпечення спершу

працівників підприємств текстильної промисловості,

а потім робітників і службовців решти галузей на-

родного господарства.

 

Пояснюючи причину впровадження пенсійного за-

безпечення за віком, деякі вчені пов'язують це з

визнанням законодавцем усіх осіб, які досягли віку

(чоловіки З 60, жінки З 55 років) непрацездатними

чи припустимо непрацездатними і наданням їм пра-

ва на пенсію до досягнення цього віку [108]. Збе-

рігання пенсійного віку на цьому рівні та визнання

його конституційною нормою тепер є своєрідною тра-

дицією соціального захисту людей похилого віку. І

не лише традицією, а й принципом законності.

"Дискримінація громадян похилого віку у сфері

праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення,

користування житлом і в інших сферах забороняє-

ться, а посадові особи, які порушують ці гарантії,

притягаються до відповідальності згідно з чинним

законодавством" [25].

 

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пен-

сійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалід-

ності та за вислугу років. Вона відрізняється від пен-

сії з інвалідності тим, що її призначення не залежить

від фактичного стану працездатності людини.

Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за

вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються

незалежно від фактичного стану працездатності.

Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за

віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за

вислугу років зазвичай не передбачає досягнення

будь-якого віку.

 

Пенсії за віком З головний вид матеріального за-

безпечення непрацездатних громадян, що стосується

життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних

 

109

 

пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіоверів ва-

шої країни (близько 14 млн осіб) 10 мли З пенсіо-

нери за віком [121, 135].

 

Пенсії за віком диференціюються за окремими

видами (підвидами) залежно від умов праці, трива-

лості трудового стажу, спеціальних (додаткових)

юридичних підстав і розміру цих пенсійы Всі ці обста-

вини залежать від того, про забезпечення яких

категорій громадян ішла мова. З огляду на це зако-

нодавець поділяє призначення пенсій за віком на три

види; на загальних підставах, пільгових і спеціаль-

них юридичних підставах (умовах) [12]. Загальними

правовими підставами (умовами) пенсійного забезпе-

чення за віком є пенсійний вік і трудовий стаж уста-

новленої тривалості. Саме цими двома умовами

(віком і стажем) передбачено право на забезпечення

пенсією за віком.

 

Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти

можливість вийти на пенсію за віком або в молодшо-

му віці за загальної незмінної тривалості трудового

стажу, або за одночасним зниженням вимог до віку

і тривалості трудового стажу1.

 

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони

мають значення для окремих категорій громадян:

 

потерпілих від чорнобильської катастрофи; інвалі-

дів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; бага-

тодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства;

 

жінок, які працювали в текстильному виробництві,

механізаторами, а також на деяких видах робіт у

сільському господарстві; сліпих і хворих гіпофі-

зарним нанізмом (ліліпутів); за неповного стажу

роботи.

 

Умови та особливості пенсійного забезпечення за

віком розглянемо в наступних параграфах цього

посібника.

 

Пільгове пенсіонування в окремих випадках означає можливість

отримувати пенсію в більшому розмірі.

 

110

 

2. Основні умови пенсійного забезпечення

 

за віком

 

Основними умовами пенсійного забезпечення за

віком, як уже зазначалося, є: досягнення пенсійного

віку і наявність певного трудового стажу, тобто дві

умови. Перша умова З це вік. За загальним пра-

вилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають

з досягненням 60, а жінки З 55 років. Такі вікові

межі встановлено для отримання пенсій тим, хто мав

звичайні умови праці.

 

Для визначення цього віку враховувалося багато

чинників, зокрема середня тривалість життя і серед-

ня тривалість працездатного періоду життя людини,

стан її працездатності до часу досягнення пенсійного

віку, необхідність встановлення для жінок додат-

кових пільг тощо. Слід відзначити, що в царині пен-

сійного забезпечення за віком і в разі втрати году-

вальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно

видів і рівня соціального забезпечення.

 

Водночас, якщо говорити про умови надання пен-

сій, для жінок у нашій країні передбачено певні

переваги. Це знаходить конкретне вираження у вста-

новленні для них нижчого пенсійного віку і знижен-

ня стажу роботи, необхідного для призначення пенсії

за віком і з інвалідності внаслідок загального захво-

рювання. Пенсійне право передбачає різницю в

пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у

5 років. Така різниця характерна для всіх випадків

диференціації віку за ознакою статі, в тому числі і

для призначення пенсії за віком на пільгових

умовах.

 

Друга загальна умова призначення, пенсій за

віком З це стаж роботи. Для призначення повної

трудової пенсії за віком є необхідним стаж 20З25

років, відповідно для жінок і чоловіків.

 

Чимало категорій працівників мають право На

пенсію на пільгових умовах. Останні встановлейо

для призначення пенсій за віком працівникам, зай-

нятим на роботах з особливо шкідливими й тяжкими

 

іїі

 

умовами праці, З список № 1 виробництв, робіт,

професій, посад і показників, і за результатами атес-

тації робочих місць. Їм пенсія призначається на піль-

гових умовах зі зниженням пенсійного віку на 10 і

скороченням стажу роботи на 5 років, тобто чоло-

вікам З із досягненням 50-річного віку та стажем

роботи не менше 20 років, жінкам З відповідно 45 і

15 років.

 

Знижено вік на п'ять років для працюючих на

інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами

праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій,

посад і показників. У цьому разі пенсія за віком

призначається чоловікам із досягненням 55 і стажем

роботи не менше 25 років, жінкам З із досягненням

50 і стажем не менше 20 років.

 

Для отримання пенсії за віком на пільгових умо-

вах за списками № 1 і № 2 не обов'язково, щоб увесь

трудовий стаж, необхідний для призначення такої

пенсії, випадав на роботи, перелічені в цих списках.

 

Тим, хто працював на підземних роботах, на робо-

тах з особливо шкідливими й тяжкими умовами

праці (список № 1), пенсія за віком призначається на

пільгових умовах, якщо не менше половини стажу,

необхідного для призначення такої пенсії, випадає

на ці роботи (тобто 10 років із 20 і 7,5 із 15 від-

повідно для чоловіків і жінок).

 

Зайнятим на інших роботах із тяжкими умовами

праці (список № 2) пенсія за віком призначається на

пільгових умовах, якщо не менше половини стажу,

необхідного для призначення такої пенсії, випадає

на зазначені роботи чи загалом на ці роботи й на

роботи, перелічені у списку № 1 (тобто 12,5 років із

25 і 10 років із 20 відповідно для чоловіків і жінок).

 

Для вирішення питання про пільгове пенсійне за-

безпечення не має значення ні остання виконувана

робота перед зверненням за отриманням пенсії, ні

місцевість, де проживає той, хто звернувся. Пенсію

за віком на пільгових умовах може отримати,

скажімо, киянин чи одесит, який у минулому пра-

 

112

 

дював шахтарем у Донбасі 10 років, а потім викону-

вав звичайну роботу, яка не дає права вы пільгове

 

пенсійне забезпечення.

 

На пільгових умовах призначаються пенсії за ві-

ком працівникам, зайнятим на підземних і відкри-

тих гірничих роботах і в металургії. Щ працівники

мають право на пенсію З за окремим списком робіт

і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів

України, незалежно від віку, якщо вони були за-

йняті на цих роботах не менше 25 років, а праців-

ники провідних професій (гірничі робітники

очисного вибою, прохідники, вибійники на відбій-

них молотках тощо) З не менше 20 років.

 

Звернення за призначенням пенсії може здійсню-

ватись у будь-який час виникнення права на пенсію.

Пенсії на загальних і пільгових умовах призначаю-

ться в певних розмірах. Вони складаються з основно-

го розміру і надбавок, передбачених законодавством.

Основний розмір пенсії за віком визначається в про-

центному відношенні (від 55 до 75%) до середньо-

місячного заробітку пенсіонера (залежно від трива-

лості стажу), нарахованого із заробітку за вибором

того, хто звернувся за пенсією; за 24 останні кален-

дарні місяці праці поспіль перед зверненням за

пенсією чи за будь-які 60 календарних місяців пращ

поспіль упродовж усієї трудової діяльності перед

зверненням за пенсією (незалежно від перерв у робо-

ті, які були). Водночас він не може бути нижчим чи

вищим певних розмірів, установлених законом,

тобто мінімуму й максимуму пенсії.

 

Одначе встановлений у законі механізм нара-

хування пенсії за віком у певних відсотках до за-

робітку не завжди діє в повному обсязі. Розміри

пенсій періодично корегуються окремими постано-

вами Кабінету Міністрів України. Ними неодно-

разово змінювався мінімальний рівень пенсій, який

уже впродовж кількох років є базовим для визна-

чення максимуму пенсії. Наприклад, із 1 березня

1996 р. було встановлено мінімум пенсії в розмірі

 

113

 

1,5 млн крб. (15 грн.), а максимальній розмір пенсії

за віком не може перевищувати трьох мінімальних

пенсій [12].

 

На 1 серпня 1996 р. з підвищенням розміру пенсії

мінімальний її розмір склав 16,62 грн., а максималь-

ний З 49,86 грн.

 

Розмір пенсії за віком у відсотках до заробітку

диференційоваяий також залежно від умов праці.

Працівникам, які мають право на пенсію на піль-

гових умовах у зв'язку з зайнятістю на підземних

роботах, а також на підземних і відкритих гірничих

роботах і в металургії, пенсія призначається у

вищому розмірі, тобто 85% заробітку (залежно від

тривалості стажу). Максимальний розмір пенсії для

цих працівників не може перевищувати чотирьох

мінімальних пенсій за віком.

 

До основного розміру пенсії в межах зазначених

максимальних розмірів нараховуються надбавки:

 

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму

утриманні непрацездатних членів сім'ї, З на кожно-

го непрацездатного в розмірі соціальної пенсії;

 

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медич-

ної установи потребують постійного стороннього до-

гляду, З на догляд за ними в розмірі соціальної

пенсії. Названі надбавки можуть нараховуватися до

пенсії одночасно.

 

3. Особливості пільгового

пенсійного забезпечення за віком

окремих категорій працівників

 

Пенсійне забезпечення на пільгових умовах виріз-

няється деякими особливостями порівняно зі зви-

чайними умовами призначення пенсій за віком. Ці

особливості виражаються в підставах, які визнача-

ють право на пенсію на пільгових умовах. В одних

випадках вони виступають як спеціальні юридичні

підстави надання права на пенсію за віком, в ін-

ших З у вигляді додаткових вимог до спеціального

 

Ы4

 

стажу роботи. Ті й ті випливають із конкретних

обставин, передбачених у законі та зумовлених необ-

хідністю. Приміром, установлення законодавцем

права на пільгову пенсію громадянам, потерпілим

унаслідок чорнобильської катастрофи, є спеціальною

юридичною підставою.

 

Аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася

26 квітня 1986 р., спричинила величезну за масшта-

бами радіоактивного забруднення біосфери екологіч-

ну катастрофу. Вона стала загальнонародним лихом,

що позначилося на долях мільйонів людей, які про-

живають на більшості територій України, Білорусії

та Російської Федерації. Чорнобильська катастрофа

завдала і продовжує завдавати гігантської мате-

ріальної шкоди. Для мінімізації наслідків цієї аварії

Україна щорічно витрачає близько 1 млрд доларів

СІЛА [135].

 

Верховна Рада і Кабінет Міністрів України після

чорнобильської катастрофи прийняли низку норма-

тивно-правових актів, спрямованих на соціальний

захист прав та інтересів громадян, які брали участь

у ліквідації наслідків аварії, та потерпілих від неї

людей, які проживають у зоні аварії, зокрема на

захист пенсійних прав громадян, які стали непраце-

здатними внаслідок цієї трагедії.

 

Замість законодавства Союзу РСР набрав чинності

Закон України "Про статус і соціальний захист гро-

мадян, які постраждали в результаті Чорнобильської

катастрофи", прийнятий 19 грудня 1991 р. Він неод-

норазово зазнавав змін і доповнень. Значні зміни

було внесено в цей Закон постановою Верховної Ради

України від б червня 1996 р. (власне, було прийнято

нову редакцію Закону) [9].

 

Законодавством установлено коло громадян, які

постраждали від чорнобильської катастрофи, визна-

чено їхній статус, категорії потерпілих і заходи

соціального захисту. Важливим питанням є встанов-

лення пільгових умов пенсійного забезпечення гро-

мадян, потерпілих у цій катастрофі.

 

115

 

Згідно з Законом України "Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали в результаті Чор-

нобильської катастрофи", пенсії за віком працюю-

чим або тим, хто проживає на території радіоактив-

ного забруднення, призначаються зі зменшенням за-

гальновстановленого пенсійного віку. При цьому

величина знижки пенсійного віку залежить від ста-

тусу й категорії громадян, які зазнали впливу

радіації, часу роботи чи проживання потерпілих на

території радіоактивного забруднення.

 

Наприклад, учасникові ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС, який працював у зоні

відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р.,

незалежно від кількості робочих днів, азі липня

1986 р. по 31 грудня 1986 р. З не менше 5 кален-

дарних днів, пенсія за віком може бути призначена

з досягненням 50 років, тобто із зменшенням на 10

років порівняно з загальновстановленим пенсійним

віком (для чоловіків З 60 років), і за наявності за-

гального трудового стажу не менше 20 років. Таке ж

зменшення пенсійного віку передбачено і для потер-

пілих громадян, евакуйованих із 10-кілометрової

зони відчуження 1986 р.

 

Для тих, хто працював 1987 р. в зоні відчуження

не менше 14 календарних днів чи проживав та був

евакуйований з інших територій зони відчуження

1986 р., пенсійний вік, установлений для отримання

пенсії за віком, зменшується на 8 років тощо. Отже,

законодавством установлено диференційований під-

хід до зниження пенсійного віку чорнобильцям за-

лежно від тривалості проживання чи роботи в радіо-

активне забрудненій зоні. Одначе зниження пенсій-

ного віку на певну величину повинно мати місце

лише в тому разі, якщо громадянин проживав чи

працював у певній зоні після аварії на Чорно-

бильській АЕС.

 

Час роботи (служби, в тому числі державної) з

ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у

зоні відчуження зараховується до трудового стажу і

 

не

 

вислуги років: до 1 січня 1988 р. З в потрійному

розмірі, азі січня 1988 р. до 1 січня 1993 р. З в

полуторному розмірі (в тому числі за списком № 1).

З 1 січня 1993 р. і в останні роки пільги з нарахуван-

ня стажу роботи в зоні відчуження визначаються

Кабінетом Міністрів України.

 

Право на пенсію в повному розмірі мають грома-

дяни, які працювали чи проживали в зоні відчужен-

ня та віднесені до категорій 1, 2, 3, 41 зі стажем

роботи не менше: чоловіки З 20, жінки З 15 років,

з підвищенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік

понад установлений стаж, але не вище 75% за-

робітку, а громадянам, які відпрацювали за списком

№ 1: чоловіки З 10 років та більше, жінки З 7 років

і 6 місяців та більше, але не вище 85% заробітку.

Нарахування середньомісячного заробітку для

визначення розміру пенсії проводиться відповідно до

Закону України "Про пенсійне забезпечення".

 

Закон передбачає припинення виплати компенса-

цій і надання пільг тим громадянам, які відмовляю-

ться від переселення з зон обов'язкового відселення

у побудоване з цією метою житло. На зазначених

громадян у період їхнього подальшого проживання в

радіоактивне забрудненій зоні не поширюються

також пільги, що стосуються зменшення пенсійного

віку.

 

Пенсійне забезпечення за віком учасників та інва-

лідів війни, а також сімей загиблих воїнів. Право на

пенсію в цієї категорії громадян виникає за таких

умов:

 

досягнення віку (чоловіками З 55, жінками З 50

років);

 

стажу роботи (у чоловіків З 25, у жінок З 20

років) і наявності спеціальної юридичної підстави З

участі в бойових діях, а для інвалідів війни З пора-

Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської

катастрофи, залежить від характеру захворювання, пов'язаного з наслідками

аварії, часу роботи або проживання в зоні відчуження. Категорії осіб, які по-

^раждали, називаються в Законі.

 

117

 

нення, контузії чи каліцтва, отриманих лід час за-

хисту Батьківщини чи виконання інших обов'язків

військової служби, або внаслідок захворювання,

пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконан-

ням іншого військового обов'язку.

 

Участь у бойових діях, а також наявність інвалід-

ності, пов'язаної з військовою службою, мають бути

потверджені відповідними документами.

 

Наприклад, інвалідність, яка настала внаслідок

зазначених причин, потверджується відповідним

висновком МСЕК. Пенсія інвалідам війни призна-

чається, якщо їхня інвалідність настала до часу звер-

нення за пенсією. При цьому слід мати на увазі, що

за зазначеними інвалідами, які досягли відповідного

віку, поряд із пенсією за віком зберігається і міні-

мальний розмір пенсії з інвалідності, тобто ці особи

можуть одночасно отримувати і зароблену ними пен-

сію за віком у повному розмірі, і пенсію з інвалід-

ності в мінімальному розмірі за відповідною групою

інвалідності.

 

Пенсії учасникам та інвалідам війни призначають-

ся в підвищених розмірах, диференційованих за-

лежно від груп інвалідності. Так, пенсія за віком

учасника війни з 1 березня 1996 р. становить

6750 тис. крб. (67,5 грн.); вона складається з основ-

ної суми в 4500 тис. крб. (45 грн.) і надбавки до

пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії (4500 +

+ 2250 = 6750 тис. крб., чи 67,5 грн.). З 1 серпня

1996 р. цей розмір пенсії збільшено в 1,108 раза [94].

 

Право на пенсію на пільгових умовах мають також

батьки та дружини військовослужбовців, які не

взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під

час виконання іншого військового обов'язку або

померлих у період військової служби: чоловіки З з

досягненням 55-річного віку і стажем роботи не

менше 25 років; жінки З з досягненням 50-річного

віку і стажем роботи не менше 20 років. Для призна-

чення такої пенсії не має значення, що батьки не

знаходилися на утриманні загиблого (померлого)

 

118

 

військовослужбовця і є працездатними на момент

його загибелі (смерті). Пенсія за віком на пільгових

умовах призначається, якщо до часу досягнення

відповідного віку є документи, які потверджують

загибель (смерть) військовослужбовця в період

військової служби. З досягненням загального пен-

сійного віку призначена пенсія виплачується в тако-

му ж розмірі, що й звичайна пенсія за віком, але

призначається достроково батькам загиблих (помер-

лих) військовослужбовців.

 

Пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів

з дитинства. Законодавством установлено пільгове

пенсійне забезпечення жінок, які народили 5 чи

більше дітей та виховали їх до 8-річного віку, а

також матерям інвалідів з дитинства, які виховали

їх до цього віку. Вони мають право на пенсію за

віком за досягнення 50 років і стажу роботи не

менше 15 років із зарахуванням до стажу роботи до-

гляду за дітьми. При цьому до інвалідів з дитинства

належать також діти-інваліди у віці до 16 років, які

мають право на отримання соціальної пенсії.

 

У разі, якщо жінка має право на пенсію за віком

у більш ранньому віці, вона може отримати її до ви-

повнення 50 років. Наприклад, право на пенсію на

більш пільгових умовах може виникнути для такої

жінки, якщо дотримано всіх вимог, передбачених у

зв'язку з призначенням пенсії за умовами праці згід-

но зі списком № 1, тобто за досягнення 45-річного

віку. Крім того, якщо жінка належить до категорії

потерпілих від чорнобильської катастрофи, то вона

також може мати право на пенсію у більш ранньому

віці.

 

Право на пенсію за віком на пільгових умовах на-

дається багатодітним матерям незалежно від того,

проживали діти спільно з матір'ю чи окремо від неї

(приміром, у школі-інтернаті). Важливо, щоби ко-

жен із 5 дітей досяг 8-річного віку. Смерть дитини

після виповнення їй восьми років не позбавляє права

на зазначену пенсію. Одначе при цьому враховують-

 

119

 

ся тільки рідні діти, а пасинки й падчерки не при-

рівнюються до рідних дітей. До останніх прирівнюю-

ться всиновлені діти, якщо всиновлення сталося до

досягнення дитиною 8-річного віку.

 

Доказом народження дитини від даної жінки є сві-

доцтво про народження, в якому вона вказана

матір'ю. А всиновлювачі можуть бути внесені до

книг запису народжень як батьки всиновлених.

Закон передбачає забезпечення таємниці всиновлен-

ня. Без згоди всиновлювачів заборонено повідомляти

будь-які відомості про всиновлення, видавати випис-

ки з книг реєстрації актів громадянського стану, з

яких було б видно, що всиновлювачі не є кревними

батьками всиновленого. Особи, які розголошують

таємницю всиновлення, можуть бути притягнені до

відповідальності в установленому порядку.

 

У зв'язку з цим, якщо у свідоцтвах про народжен-

ня дітей, що враховуються під час призначення

пенсії, жінка, яка звернулася за пенсією, значиться

матір'ю, органи соціального захисту населення не

мають права проводити будь-які дії, котрі можуть

призвести до розкриття таємниці (вимагати додат-

кових документів із метою виявлення всиновлення

дітей, часу їх усиновлення тощо). Крім того, якщо у

свідоцтвах про народження дітей жінка, яка зверну-

лася за пенсією, не значиться матір'ю, але нею пред-

ставлено документи про усиновлення, то з призна-

ченням пенсії ці діти враховуються за умови, що

всиновлення відбулося після досягнення кожним із

них 8-річного віку.

 

Пільговий порядок пенсійного забезпечення поши-

рюється і на матерів інвалідів з дитинства. Їм також

надається право на пенсію за віком із досягненням

50-річного віку і загальним стажем роботи не менше

15 років. Це право має мати інваліда з дитинства,

визнаного таким в установленому порядку, яка вихо-

вала його до 8-річного віку. Визнання дитини інва-

лідом з дитинства проводиться на підставі медичних

освідчень органами медичної експертизи. До

 

120

 

інвалідів з дитинства відносять і дітей-інвалідів у

віці до 16 років, котрі мають право на отримання

соціальної пенсії, розмір якої відповідає мінімальній

пенсії за віком.

 

За відсутності матері, коли виховання дитини-

інваліда здійснюється батьком, йому призначається

пенсія за віком з досягненням 5 5-річного віку і ста-

жем роботи 20 років.

 

Є ще один випадок, коли багатодітність сім'ї З

юридична підстава призначення пенсії на пільгових

умовах. Це стосується жінок, зайнятих у сільському

господарстві. Законом України "Про пенсійне забез-

печення" жінкам, які працюють у сільськогосподар-

ському виробництві та виховали 5 чи більше дітей,

надано право виходу на пенсію незалежно від віку і

трудового стажу. Цю норму-пільгу було встановлено

Законом Української РСР "Про пріоритетність

соціального розвитку села і агропромислового комп-

лексу в народному господарстві України" від 17

жовтня 1990 р. [8].

 

Право на пенсію на пільгових умовах залежно від

умов виробництва має певна категорія жінок-праців-

ниць. Так, жінкам, які працюють у текстильному

виробництві, механізаторами, а також зайняті на

окремих роботах у сільському господарстві, надаєть-

ся право дострокового виходу на пенсію, тобто зі

знижкою у віці та скороченням стажу роботи чи

тільки зі зниженням віку.

 

Наприклад, жінки, котрі працюють у текстильно-

му виробництві, мають право на пільгову пенсію,

якщо вони працювали в цьому виробництві на стан-

ках і машинах З за списком виробництв і професій,

затвердженим постановою  Кабінету Міністрів

України; з досягненням 50-річного віку і стажем

такої роботи не менше 20 років [58]. До підприємств

текстильної промисловості відносять бавовняні, вов-

няні, лляні, шовкові, конопледжутові, трикотажні

та інші фабрики й комбінати.

 

121

 

На пільгових умовах призначається пенсія жін-

кам, які працюють трактористками-машиністами,

машиністами будівельних шляхових і вантажно-роз-

вантажувальних машин, змонтованих на базі трак-

торів та екскаваторів. Вони мають право на пенсію з

досягненням 50-річного віку, з них не менше 15 ро-

ків З на зазначеній роботі.

 

Пільгове пенсійне забезпечення надано також жін-

кам, котрі працюють доярками (операторами

машинного доїння), свинарками-операторами в ко-

лективних та інших підприємствах сільського госпо-

дарства З з досягненням 50-річного віку і стажем

зазначеної роботи не менше 20 років. Щоправда, до

стажу роботи встановлено додаткові вимоги. Вони

полягають у тому, що стаж зараховується за умови,

якщо робітниця виконувала норми обслуговування

тварин. Норми обслуговування встановлюються в

порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Під нормою обслуговування розуміється кількість

голів корів чи свиней, закріплених за робітницею,

що їх вона повинна обслуговувати протягом установ-

леного робочого дня (зміни).

 

Зі зверненням працівниці за пенсією роботодавець

(правління господарства), власник підприємства чи

уповноважений ним орган представляє в орган

соціального захисту населення довідку про стаж

роботи дояркою (оператором машинного доїння),

свинаркою-оператором і про виконання норм обслу-

говування за встановленою формою.

 

Право на пільгову пенсію мають також жінки, за-

йняті впродовж повного сезону на вирощуванні,

збиранні й післязбиральній обробці тютюну, З з до-

сягненням 50-річного віку і стажем зазначеної робо-

ти не менше 20 років. При цьому під вирощуванням,

збиранням і післязбиральною обробкою тютюну має-

ться на увазі вирощування розсади, підготовка грун-

ту, догляд за рослинами, сушіння, вантаження,

вивантаження й первинна обробка тютюнової

сировини. Жінкам, зайнятим протягом повного сезо-

 

122

 

ну на перелічених роботах, весь рік роботи зарахо-

вується до стажу, який дає ораво на пільгове пен-

сійне забезпечення.

 

За особливими показниками, які характеризують

стан здоров'я, пенсія за віком на пільгових умовах

призначається громадянам З хворим гіпофізарним

нанізмом (ліліпути) і диспропорційним карликам;

 

чоловікам З із досягненням 45-річного віку і стажем

роботи не менше 20 років, жінкам З із досягненням

40-річного віку і стажем роботи не менше 15 років.

 

Вік і стаж роботи для хворих гіпофізарним наніз-

мом знижено після ретельного вивчення можливості

працювати з урахуванням найбільш характерної для

них загальної тривалості трудової діяльності та спе-

цифіки процесу їх старіння. На відміну від інших

категорій, право на пенсію за віком на пільгових

умовах для хворих гіпофізарним нанізмом не обу-

мовлено настанням інвалідності, воно визначається

лише характером захворювання. Цим людям видає-

ться довідка з лікувальної установи про захворюван-

ня гіпофізарним нанізмом. Що ж до диференціації

віку і стажу, то тут прийнято звичну для чоловіків і

жінок різницю у 5 років.

 

За станом здоров'я на пільгових умовах призна-

чається пенсія інваліда зору І групи З сліпим. Ці

особи мають право на пенсію за віком; чоловіки З з

досягненням 50-річного віку і стажем роботи на

менше 15 років; жінки З з досягненням 40-річного

віку і стажем роботи не менше 10 років. А втім, піль-

ги на пенсійне забезпечення мають лише ті праців-

ники, яких визнано інвалідами зору І групи. Решта

інвалідів І групи за комплексом різних захворювань

правом на зазначені пільги не користується.

 

Для надання таких пільг немає значення, коли

втратив зір працівник З у період роботи, до вступу

на роботу чи після залишення її. Це означає, що

пенсія на пільгових умовах може бути призначена

інвалідам зору з дитинства, віднесеним до І групи.

За всіма умовами пенсія за віком призначається

 

123

 

сліпим і в тому разі, коли до часу звернення за

пенсією за віком пенсію з інвалідності не було

призначено.

 

Пенсія за віком інвалідам зору І групи призна-

чається довічно незалежно від строку, що на нього

встановлено інвалідність.

 

Важливою нормою З пільгою пенсійного законо-

давства є призначення пенсії за віком у разі непов-

ного стажу роботи, тобто меншого ніж 25 і 20 років

(відповідно для чоловіків і жінок). Ця норма засто-

совується не часто, бо більшість громадян виходять

на пенсію в пенсійному віці та з повним стажем

роботи. Але інколи стажу для призначення пенсії

недостатньо, зокрема в жінок, які впродовж трива-

лого часу займалися вихованням дітей чи веденням

домашнього господарства. У таких випадках пенсії

за віком можуть бути призначені з меншим стажем

роботи.

 

Раніше для призначення пенсії за неповного стажу

роботи існували різні обмеження. Тепер їх нема З

скасовано Законом України "Про пенсійне забезпе-

чення". Пенсія за неповного стажу без будь-яких до-

даткових умов призначається в розмірі, пропорцій-

ному стажеві, який є. Нарахування пенсії прово-

диться в такий спосіб: спершу визначається відпо-

відна повна пенсія. Ця пенсія ділиться на число

місяців необхідного повного стажу роботи, отримана

сума помножується на кількість місяців фактичного

стажу роботи (в цьому стажі період понад 15 днів

округлюється до повного місяця, а період до 15 днів

включно не враховується).

 

Приміром, трудовий стаж жінок складає 15 років.

Розмір повної пенсії за віком З 42 грн. (55%

середньомісячного заробітку). Пенсію за неповного

стажу роботи буде встановлено в розмірі 31,5 грн. на

місяць із розрахунку: 42 грн. (повна пенсія) : 240

(кількість місяців необхідного повного стажу робо-

ти) х 180 (кількість місяців стажу роботи).

 

124

 

Можуть бути й такі обставини, коли працівник

має право отримувати лише мінімальну пенсію.

Якщо в нього при цьому нема повного стажу, пенсію

буде призначено пропорційно стажеві на підставі

мінімального розміру. При цьому в усіх випадках

розмір цієї пенсії за неповного стажу не може бути

нижчим 50% мінімальної пенсії за віком.

 

Пенсіонер, якому призначено пенсію за віком за

неповного стажу, має право на перерахування пенсії

через кожні два роки роботи на базі стажу, який є до

дня такого перерахування. У тих випадках, коли

пенсіонер, продовжуючи працювати, набуває повно-

го стажу, пенсія перераховується за його заявою не-

залежно від того, скільки часу він працював після

призначення пенси. Перерахування проводиться або

з заробітку, взятого під час першого призначення

пенсії, або з останнього заробітку.

 

Для призначення пенсії за віком у разі неповного

стажу приймаються пільгові умови щодо віку і

стажу для призначення пенсії. Скажімо, мати, яка

виховала 5 чи більше дітей до 8-річного віку, має

право на пільгову пенсію до досягнення 50-річного

віку і за наявності загального стажу роботи не менше

15 років. Її трудовий стаж складає 13 років (з ураху-

ванням часу догляду за малолітніми дітьми). Якщо

в багатодітної матері відсутній необхідний трудовий

стаж З 15 років, права на пенсію за віком до випов-

нення 50 років вона не має. Їй може бути призначена

пенсія за віком за неповного стажу роботи до досяг-

нення 55-річного віку.

 

Глава II. Пенсії за вислугу років

 

1. Поняття і умови призначення пенсії

за вислугу років

 

Поняття "пенсія за вислугу років" як вид соціаль-

ного забезпечення належить до найбільш досліджу-

ваних. Можна сказати, що увага вчених до вивчення

 

125

 

цього виду забезпечення значною мірою сприяла

обгрунтуванню вірного по суті визначення такого

поняття. Пенсія за вислугу років являє собою

щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших

джерел фінансування, що призначаються довічно в

розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком

(винагородою), особам, які мають установлений за-

коном спеціальний стаж (вислугу років).

 

За своїми ознаками й цілями пенсії за вислугу

років найбільш близькі до пенсій за віком; тут також

вимагається певний стаж роботи (служби), а в

деяких випадках З вік. Хоча найчастіше ці пенсії

призначаються незалежно від віку. Цілі пенсійного

забезпечення за вислугу років, як зазначено в ст. 51

Закону України "Про пенсійне забезпечення", З

встановлювати пенсії за вислугу років окремим кате-

горіям громадян, зайнятих на роботах, виконання

яких веде до втрати професійної працездатності чи

придатності до настання віку, який дає право на

пенсію за віком.

 

Введення пенсій за вислугу років пояснюється го-

ловно специфікою професії. Після тривалого періоду

певної трудової діяльності подальша робота (служба)

з попередньої професії не завжди можлива й

Доцільна через звичайні вікові зміни (служба в армії,

цивільній авіації, творча діяльність артистів тощо).

Отже, виникає необхідність звільнити таких грома-

дян від попередньої роботи (служби), якій вони

присвятили багато років, компенсувати їм значною

мірою втрачений