16075

Кримінально-виконавче право України

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Кримінальновиконавче право України: Курс лекцій.Семаков Г. С Гель А. П. Київ 2000 [1] ВСТУП [2] ТЕМА 1 КРИМІНАЛЬНОВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА І КРИМІНАЛЬНОВИКОНАВЧЕ ПРАВО. НОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. КРИМІНАЛЬНОВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ [3] ТЕМА 2 ...

Украинкский

2013-06-19

879 KB

8 чел.

Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000

[1] ВСТУП

[2] ТЕМА 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА І КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО. НОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ

[3] ТЕМА 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ

[4]
ТЕМА 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ ПІД ВАРТУ

[5] ТЕМА 4 КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

[6] ТЕМА 5 ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ, ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

[6.1] 5.1. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення

[6.2] 5.2. Праця осіб, позбавлених волі, та її правове регулювання

[6.3]  5.3. Виховна робота з особами, позбавленими волі: завдання, форми та правове регулювання

[6.4] 5.4. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі, його правове регулювання

[6.5] 7.1. Порядок та умови виконання виправних робіт без позбавлення волі

[6.6] 7.2. Порядок та умови виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону

[6.7] 7.3. Порядок та умови виконання кримінальних покарань не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу

[6.8] 8.1. Правові підстави та порядок звільнення засуджених до позбавлення волі від подальшого відбування покарання

[6.9] 8.2. Постпенітенціарний вплив та соціальна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі

[6.10] 8.3. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі


ВСТУП

Мета пропонованого курсу лекцій з дисципліни "Кримінально-виконавче право України" — допомогти студентам при засвоєнні теоретичного навчального матеріалу: ознайомити з основними правовими інститутами, що регулюють процес виконання кримінальних покарань в Україні, а також з організацією діяльності та структурою органів держави, на які покладено виконання вироків судів до кримінальних покарань.

Виконання кримінального покарання, призначеного за вироком суду винній особі, є заключною стадією притягнення її до кримінальної відповідальності, що здійснюється спеціально уповноваженими на те державними органами та установами. Порядок і умови виконання кримінальних покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого законодавства, яке впродовж 1998—1999 pp. зазнало суттєвих змін. Ці зміни зумовлені тим, що на теренах України як демократичної незалежної держави триває реформа кримінально-виконавчої системи, спрямованої на гуманізацію процесу виконання покарання та приведення кримінально-виконавчої системи України у відповідність із вимогами Ради Європи. Нині в Україні, як і в більшості демократичних держав, пенітенціарну систему виведено з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ. Для цього створено Державний департамент України з питань виконання покарань, який є центральним органом виконавчої влади і безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Суттєво змінилося також правове становище осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. було визнано неконституційними положення Закону України "Про вибори народних депутатів України", які позбавляли засуджених права обирати народних депутатів до Верховної Ради України, і в березні 1998 р. ця категорія засуджених узяла участь у виборах до Верховної Ради України.

У пропонованому курсі лекцій ураховано зміни чинного кримінально-виконавчого законодавства.

ТЕМА 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА І КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО. НОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Кожна суверенна незалежна держава з метою виконання завдань, що стоять перед нею, здійснює певну політику, яка поділяється на зовнішню та внутрішню. Однією зі складових внутрішньої політики держави є кримінальна політика, яка визначає напрями боротьби держави зі злочинністю, форми, завдання та зміст діяльності правоохоронних органів і громадських організацій, які беруть участь у здійсненні цієї політики. Зазначена діяльність спрямована, по-перше, на швидке та повне розкриття злочинів, встановлення осіб, винних у скоєнні злочинів, а також на забезпечення правильного застосування закону; по-друге, на правильну кваліфікацію скоєного злочину та призначення відповідного покарання; по-третє, на виконання призначеного за вироком суду покарання та закріплення позитивних результатів виправного і карального впливів покарання. З огляду на певну специфіку кожного з наведених напрямів кримінальна політика поділяється на три складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-виконавчу.

Кримінально-виконавча політика України, як і внутрішня політика взагалі, визначається економічним базисом нашого суспільства та відображає економічні закономірності його розвитку.

Таким чином, кримінально-виконавча політика — це частина політики держави, яка встановлює основні напрями діяльності державних органів, громадських організацій та окремих громадян у сфері виконання і відбування кримінальних покарань, здійснення виховного впливу на засуджених.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:

• встановлення основних напрямів виконання кримінальних покарань за суворого дотримання законності;

4

• розробка напрямів діяльності органів держави і громадськості з виправлення та ресоціалізації засуджених;

• розробка основних напрямів діяльності, пов'язаної з профілактикою скоєння злочинів засудженими під час відбування покарання.

Кримінально-виконавча політика базується на певних принципах.

Принципи кримінально-виконавчої політики — це основні засади та положення, на яких будується державна політика у сфері боротьби зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, пов'язаних з виховним впливом. Принципи кримінально-виконавчої політики поділяються на загальнополітичні, або загальногалузеві, галузеві та специфічні, тобто притаманні тільки кримінально-виконавчій політиці.

Загальнополітичні, або загальногалузеві, принципи:

• суворе дотримання законності;

• гуманність;

• демократизм;

• поєднання методів переконання та примусу;

• соціальна справедливість.

Галузеві принципи:

• провідна роль суспільно-корисної праці у виправленні засуджених;

• індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування заходів та методів виправного впливу на засуджених;

• участь громадськості у виховній роботі із засудженими;

• закріплення позитивних результатів виправного впливу.

Специфічні принципи:

• виправно-трудова колонія як основний вид виправно-трудових установ;

• відбування засудженими всього строку покарання в одній виправно-трудовій установі;

• роздільне утримання засуджених різних категорій.

Принцип суворого дотримання законності закріплений у ст. 10

Виправно-трудового кодексу (ВТК) України, згідно з вимогами якої діяльність виправно-трудових установ (ВТУ) та інших органів, які виконують покарання, повинна грунтуватися на суворому дотриманні законності, а посадові особи цих установ та органів несуть за це особисту відповідальність. Особи, які відбувають покарання, повинні неухильно дотримувати вимог законів.

5

Принцип гуманності кримінально-виконавчої політики полягає насамперед у тому, що її здійснення спрямоване на захист суспільства від злочинних посягань.

Покарання застосовується до осіб, які скоїли злочини в ім'я інтересів інших громадян. Гуманність стосовно до засуджених виявляється в тому, що згідно зі ст. 8 ВТК України за правовим становищем вони залишаються громадянами України. Застосовуючи до засуджених кримінальне покарання, держава прагне виправити їх та повернути до чесного життя. Згідно з ч. 2 ст. 1 ВТК України виконання покарання не має на меті заподіяння засудженим фізичних страждань або приниження їх людської гідності. Принципом гуманності обумовлено також надання засудженим ряду пільг.

Принцип демократизму кримінально-виконавчої політики полягає в тому, що вона є здійсненням волі народу; діяльність установ та органів, які виконують покарання, контролюють певні громадські організації — спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх. Крім того, громадськість бере безпосередню участь у виправленні та перевихованні засуджених. Цей принцип закріплений у ст. 9 ВТК України.

Принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних, державного управління характерний для всіх сфер діяльності держави.

Цей принцип полягає в тому, що під час виконання та відбування покарання до засудженого застосовуються і каральні, і виховні засоби впливу. Так, згідно з ч. 1 ст.1 ВТК України завданням виправно-трудового законодавства України є не тільки виконання кримінального покарання, а й виправлення та перевиховання засуджених. Цей принцип втілюється і в застосуванні до засуджених заходів заохочення та стягнення, передбачених ст. 65 і 67 ВТК України.

Принцип соціальної справедливості полягає у тому, що при виконанні кримінального покарання кожному засудженому гарантується рівність перед законом, судом та іншими правоохоронними органами незалежно від майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та ін. Заходи стягнення та заохочення застосовуються до засуджених згідно з вимогами закону з урахуванням характеристики особи засудженого та його поведінки.

Згідно зі ст. 7 і 49 ВТК України суспільно корисна праця засуджених є основним засобом їх виправлення та перевиховання.

6

Принцип індивідуалізації виконання покарання закріплений у ч. 2 ст. 7 ВТК України: засоби виправлення та перевиховання повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також поведінки засудженого і його ставлення до праці. Так, засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці й додержують вимог режиму, згідно зі ст. 35 ВТК України може бути дозволено проживання за межами колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку. Зазначений принцип враховується при призначенні стягнень і заохочень засудженим згідно з вимогами ст. 65 і 67 ВТК України.

З принципом індивідуалізації виконання покарання тісно пов'язаний принцип диференціації виконання покарання та здійснення виправного впливу на засуджених. Цей принцип полягає в тому, що засуджені поділяються на більш-менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів впливу, а також запобігання негативного впливу з боку рецидивістів та засуджених за тяжкі злочини на засуджених інших категорій. На основі цього принципу особи, яких засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі, класифікуються згідно зі ст. 14—18, 21 ВТК України.

Принцип участі громадськості у виховній роботі із засудженими закріплений у ст. 9 ВТК України; форми і порядок здійснення цього принципу регламентуються ВТК та чинним законодавством України.

Принцип закріплення позитивних результатів виправного впливу полягає у тому, що адміністрація виправних установ уживає заходів, спрямованих на закріплення у засудженого набутих ним позитивних рис, поведінки тощо. Наприклад, законодавством (ст. 27 ВТК) України передбачається, що з метою закріплення позитивних результатів виправлення та перевиховання засуджені, які досягли віку 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудових колоніях до закінчення строку покарання, але не більше ніж до досягнення ними віку 20 років. Згідно з ч. 7 ст. 21 ВТК України неповнолітні, які досягли віку 17 років і твердо стали на шлях виправлення, можуть утримуватися окремо від інших неповнолітніх засуджених.

Специфічні принципи кримінально-виконавчої політики закріплені у статтях ВТК України: у ст. 21 — роздільне утримування засуджених різних категорій у виправно-трудових установах, у ст. 22 — відбування засудженими всього строку покарання в одній

7

виправно-трудовій установі, у ч. З ст. 12 — виправно-трудова колонія — основний вид виправно-трудових установ для утримування засуджених до позбавлення волі, що досягли повноліття.

Кримінально-виконавча політика здійснюється за допомогою таких засобів, як кримінально-виконавче право, діяльність спеціальних державних органів, участь громадськості у виправленні засуджених, заходів педагогічного та соціально-психологічного характеру. Основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Це пояснюється тим, що політика і право тісно взаємопов'язані, оскільки право створюється політичною організацією суспільства — державою.

Первинність ролі кримінально-виконавчої політики щодо кримінально-виконавчого права полягає у тому, що політика визначає основні вимоги до виконання та відбування кримінальних покарань, змісту, формування, розвитку та застосування норм кримінально-виконавчого права.

Згідно з принципами кримінально-виконавчої політики кримінально-виконавче право регулює суспільні відносини, що складаються у процесі виконання покарань.

Як і право взагалі, кримінально-виконавче право є втіленою у законі волею українського народу, зміст якої визначається економічними засадами нашого суспільства. Кримінально-виконавче право, як і решта галузей права, складається з правових норм — обов'язкових для всіх громадян України правил поведінки, які охороняються державою, виражають та закріплюють згідно з принципами кримінально-виконавчої політики волю народу України у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як один із засобів боротьби зі злочинністю тісно пов'язаний із кримінальним та кримінально-процесуальним правом, оскільки розв'язує одне спільне з ними завдання — охороняє законні права та інтереси громадян, державний устрій від злочинних посягань. Проте кожна із зазначенних сфер права має специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення виконання спільного завдання притаманними тільки їй засобами і на різних етапах боротьби зі злочинністю. Кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і зміст покарання, регулює призначення покарання та звільнення від нього. Кримінально-процесуальне право регулює порядок попереднього розслідування, судового розгляду, визначення покарання та приведення вироку до виконання.

8

Предметом правового регулювання кримінально-виконавчого права є суспільні відносини, що складаються у процесі виконання кримінальних покарань. Ці суспільні відносини виникають між органами, які виконують покарання, і засудженими у зв'язку з виконанням призначеного судом покарання. Необхідно зазначити, що зі зміною кримінально-виконавчого законодавства суттєво змінився також предмет його правового регулювання. Так, якщо раніше цей предмет охоплював тільки суспільні відносини, що виникали у процесі виконання покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, то нині предмет регулювання розширився — виконання всіх кримінальних покарань.

Основним критерієм кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права є наявність у неї специфічного методу правового регулювання суспільних відносин, а саме: метод наказу (імперативний метод), що не допускає заперечень. Проте у процесі виконання та відбування покарань застосовують також інші методи, зокрема метод переконання.

Отже, кримінально-виконавче право — це воля народу України, втілена у законі і виражена в системі правових норм, встановлених державою Україна для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань, а також застосуванні заходів виховного впливу на засуджених.

Основні завдання кримінально-виконавчого права закріплені у ст.1 ВТК України:

• забезпечення виконання кримінальних покарань;

• виправлення та перевиховання засуджених;

• попередження вчинення засудженими нових злочинів;

• попередження вчинення злочинів іншими особами;

• сприяння викоріненню злочинності.

Кримінально-виконавче право як галузь права базується також на основних положеннях, принципах, що визначаються вимогами кримінально-виконавчої політики та викладені у відповідних принципах кримінально-виконавчої політики. З погляду відомого вченого В. Трубнікова, поняття принципів кримінально-виконавчої політики ширше і охоплює принципи кримінально-виконавчого права, оскільки до першої категорії входять найзагальніші положення.

Кримінально-виконавче право як галузь права необхідно відрізняти від науки кримінально-виконавчого права, яка є складовою правової науки.

9

Наука кримінально-виконавчого права — це галузь знань, яка вивчає основні закономірності процесу виконання та відбування кримінальних покарань і основні властивості правового регулювання суспільних відносин у сфері виконання покарання та застосування до засуджених заходів карального та виховного впливу.

Предмет науки кримінально-виконавчого права набагато ширший від предмета галузі права і охоплює не тільки суспільні відносини, що виникають при виконанні та відбуванні кримінальних покарань, а й правове регулювання,закономірності та основні ознаки кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права. Крім того, розглядуваний предмет вивчає та досліджує кримінально-виконавчу політику України, діяльність органів та установ, які виконують кримінальні покарання, історію розвитку кримінально-виконавчого права, досвід інших держав у сфері законодавства та організації виконання покарань.

Методологічними засадами науки кримінально-виконавчого права, як і всієї правової науки, є положення філософії, а діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання уможливлює справді науковий підхід щодо визначення мети та шляхів дослідження.

Наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана із іншими галузями правової науки, особливо з наукою кримінального права, теоретичні положення якої з питань злочину та покарання є необхідним підґрунтям для дослідження проблем і питань, пов'язаних з виконанням та відбуванням покарань і здійсненням виховного впливу на засуджених. Крім того, наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана з багатьма неправовими науками — педагогікою, психологією, теорією економіки та ін. Це зумовлено тим, що кримінально-виконавче право регламентує не тільки безпосередній порядок і умови виконання та відбування покарань,а й певною мірою особливий виховний процес, де застосовуються положення та категорії педагогіки, психології й економіки.

Наука кримінально-виконавчого права, її теоретичні положення та основні поняття становлять зміст кримінально-виконавчого права як навчальної дисципліни, яку вивчають у вищих юридичних закладах. Дисципліна складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна частина розглядає загальні принципи, положення кримінально-виконавчого права, джерела та інші питання загального характеру. До особливої частини курсу входять конкретні питання діяльності установ та органів, які виконують кримінальні покарання.

10

Нормами кримінально-виконавчого права є юридичні акти у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки, що відображуються у законах та підзаконних актах і регулюють суспільні відносини, які складаються у процесі та з приводу виконання і відбування кримінальних покарань. Механізм правового регулювання такий. Норми права як правила поведінки безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, як людина повинна поводитись, і врешті-решт впливають на фактичні суспільні відносини. Таким чином, норми кримінально-виконавчого права — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі та з приводу виконання і відбування кримінальних покарань. Нормами кримінально-виконавчого права найширше визначаються порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі — режим відбування покарання, праця засуджених, їх навчання та основні форми виховної роботи з ними. Нормами кримінально-виконавчого права регулюються побут та життя засуджених у місцях позбавлення волі.

Залежно від характеру правила, які встановлюються нормою, поділяються на такі, що забороняють, уповноважують та зобов'язують.

Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма.

Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма; диспозиція визначає правило поведінки або припис; санкція передбачає несприятливі правові наслідки, які настають у разі порушення вимог диспозиції норми. Особливість норм кримінально-виконавчого права полягає у тому, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі.

Норми будь-якої галузі права закріплені в їх джерелах. Джерелами кримінально-виконавчого права є акти органів влади чи відповідних уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права. Такими джерелами є Конституція України; закони України, Виправно-трудовий кодекс України; акти Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України; міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань.

Базою всього законодавства нашої держави є Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція України не містить, але в ній визначаються загальні засади

11

суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. Норми Конституції України є нормами прямої дії, і всі закони України повинні відповідати її вимогам.

Закони України — це акти, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими до виконання на всій території України. Прийняття законів України є виключною прерогативою вищого державного законодавчого органу — Верховної Ради України. Закони можуть бути комплексними та поточними. Поточні закони вносять зміни до вже існуючих законів та ВТК України з питань виконання кримінальних покарань і в подальшому стають їх складовою. Комплексні закони містять норми кількох галузей права, у тому числі й кримінально-виконавчого. Так, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та ін. Але поряд із цим зазначений закон визначає також порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань.

Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок та умови виконання (відбування) кримінальних покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу на засуджених, є Виправно-трудовий кодекс України, який було введено в дію 1 липня 1971 р. Цей Кодекс складається з 9 розділів, 24 глав і 130 статей.

Як зазначалося раніше, джерелами кримінально-виконавчого права є також Постанови та інші акти Верховної Ради України, де містяться норми кримінально-виконавчого права. Так, виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із застосуванням до засуджених заходів виправно-трудового впливу, регламентується Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, яке було затверджено Указом Президії Верховної Ради від 22 червня 1984 р.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах та інших актах Президента України. Так, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. створено Державний департамент України з питань виконання покарань; Указом Президента України від 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань.

12

У постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України

містяться норми кримінально-виконавчого права, які регулюють окремі питання, що постають під час виконання покарань. Наприклад, оплата праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організація харчування та матеріально-побутового забезпечення цих осіб.

Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств із питань виконання (відбування) кримінальних покарань. Так, Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ уведено в дію наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 p.; порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань визначається наказом Генерального прокурора України № 7 від 23 жовтня 1998 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян".

Як зазначалося раніше, норми права регулюють певні суспільні правові відносини, які виникають з того чи іншого приводу у суспільстві. Відповідно норми кримінально-виконавчого права регулюють кримінально-виконавчі правовідносини.

Кримінально-виконавчі правовідносини — це суспільні відносини, що виникають у процесі та з приводу виконання й відбування кримінальних покарань.

Складові кримінально-виконавчих правовідносин:

• суб'єкти;

• об'єкт;

• зміст;

• юридичні факти.

Суб'єкти правовідносин — це їх сторони, що мають певні права та обов'язки, встановлені нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах суб'єктами є, з одного боку, уповноважені державні органи та установи, які виконують кримінальні покарання, а з іншого — засуджені особи, які відбувають призначене за вироком суду покарання.

Зміст правовідносин створюють фактична поведінка суб'єктів і сукупність їх прав та обов'язків. Права та обов'язки мають обидва суб'єкти, але якщо один із них має певний обов'язок, то інший — право, яке відповідає цьому обов'язку. Характер та обсяг прав і обов'язків суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин залежать від виду кримінального покарання і розкриваються під час його виконання та здійснення заходів виховного впливу.

13

Об'єкти правовідносин — це явища та предмети, з приводу яких складаються правовідносини. Ними можуть бути певні блага та інтереси. Об'єктами кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарання.

Юридичні факти — це обставини, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення кримінально-виконавчих правовідносин. Винесення обвинувального вироку, набрання ним законної сили та звернення його до виконання — юридичний факт, що зумовлює виникнення кримінально-виконавчих правовідносин. Ця вимога закріплена у ст. 62 Конституції України (далі — Конституції), де зазначається, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, поки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а також у ст. 4 ВТК України, згідно з якою підставою для відбування кримінального покарання є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

Юридичні факти, що зумовлюють виникнення кримінально-виконавчих правовідносин чи зміну існуючих правовідносин, мають вигляд певних окремих дій. Як зазначалося раніше, такою дією є вирок суду, який набрав законної сили. Дією є також винесення рішення суду про переведення особи, яка твердо стала на шлях виправлення, до інших виправно-трудових установ згідно з вимогами ст. 46 ВТК України. Кримінально-виконавчі правовідносини припиняються внаслідок таких юридичних фактів, як дії або подіТ. Подіями є, наприклад, закінчення строку покарання, який визначено вироком, або смерть засудженої особи, яка відбуває кримінальне покарання. Дія — це рішення суду про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або звільнення засудженого від подальшого відбування покарання через хворобу та з інших причин.

Кримінально-виконавчі правовідносини мають певні особливості:

• суб'єктами цих правовідносин можуть бути тільки відповідні органи держави, які виконують покарання, і особи, засуджені до відбування покарання вироком суду;

• правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне;

• кримінально-виконавчі правовідносини мають певний строк дії, який встановлюється вироком суду.

Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини між державними органами, що виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, — з іншого, що ви-

14

никають у процесі та з приводу виконання (відбування) кримінальних покарань.

1. Кримінально-виконавча політика та її завдання.

2. Суть принципів кримінально-виконавчої політики і групи їх розподілу.

3. Основні принципи кримінально-виконавчої політики.

4. Кримінально-виконавче право і його предмет.

5. Завдання кримінально-виконавчого права. В якій нормі закону вони закріплені?

6. Наука кримінально-виконавчого права, її предмет.

7. Визначення норм кримінально-виконавчого права, їх види та структура.

8. Джерела кримінально-виконавчого права.

9. Кримінально-виконавчі правовідносини. З яких елементів вони складаються?

10. Підстава для виникнення, зміни та припинення кримінально-виконавчих правовідносин.

15


ТЕМА 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ

Одним із способів боротьби зі злочинністю є притягнення осіб, винних у скоєнні злочинів, до кримінальної відповідальності та забезпечення виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду.

Згідно з вимогами ст. 1 ВТК України метою виконання кримінального покарання крім кари за скоєний злочин є також забезпечення виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, суворого дотримання законів, запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, сприяння викоріненню злочинності. Виконання покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності.

Види кримінальних покарань, які застосовуються в Україні до осіб, винних у скоєнні злочинів, визначаються чинним кримінальним законодавством і викладені у ст. 23 "Види покарань" Кримінального кодексу (КК) України.

Усі кримінальні покарання складають систему покарань, яка охоплює:

• покарання, не пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу;

• покарання, пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу.

Підставою для відбування покарання та застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу є тільки вирок суду, який набрав законної сили (ст. 4 ВТК України).

Якщо за вироком суду призначено покарання, не пов'язане із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, то фактично реалізується тільки припис вироку про покарання.

16

До кримінальних покарань, не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, належать:

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

• штраф;

• громадська догана;

• конфіскація майна;

• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу;

• позбавлення батьківських прав.

Покарання у вигляді громадської догани застосовується тільки як основне покарання, штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові види покарання, решта з перелічених покарань — тільки як додаткові.

Порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, регламентуються Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу.

Якщо засудженому призначається покарання, пов'язане із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, то при виконанні покарання разом з карою застосовуються заходи виправно-трудового впливу, які входять до змісту покарання, доповнюють його вплив на засудженого насамперед через систему основних засобів виправлення та перевиховання засуджених, передбачених ст. 7 ВТК України, до яких належать:

• режим відбування покарання;

• суспільно-корисна праця;

• виховна робота;

• загальноосвітнє та професійно-технічне навчання.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 ВТК України виправно-трудове законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі, порядок відбування покарання особами, засудженими до направлення в дисциплінарний батальйон, виконання та відбування інших видів кримінального покарання, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки до цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні та перевихованні засуджених.

2-606

17

Отже, зі змісту ч. 2 ст. 2 ВТК України випливає, що реалізація кари, яка супроводжується застосуванням заходів виправно-трудового впливу, притаманна таким видам покарання, як позбавлення волі та виправні роботи без позбавлення волі.

Необхідно також враховувати, що заходи виправно-трудового впливу разом зі специфічними засобами військового виховання застосовуються і при виконанні покарання у вигляді направлення засудженого військовослужбовця строкової служби у дисциплінарний батальйон. Так, згідно з п. 5 Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є такі:

• порядок і режим відбування покарання;

• суспільно корисна праця;

• виховна робота;

• бойова підготовка.

З огляду на викладене доходимо висновку, що до покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, належать:

• позбавлення волі;

• виправні роботи без позбавлення волі;

• направлення в дисциплінарний батальйон.

Зазначені види покарань можуть застосовуватися тільки як основні.

Покарання, пов'язані із застосуванням виправно-трудового впливу, мають характерні ознаки. Загальні:

• наявність у змісті покарання кари;

• забезпечення мети покарання — виправлення і перевиховання засуджених, запобігання скоєнню ними та іншими особами нових злочинів.

Специфічні:

• призначаються тоді, коли характер скоєного злочину зумовлює досягнення мети покарання за допомогою тривалого карального та виправно-трудового впливу на засудженого;

• наявність карально-виховного процесу, його постійний та строковий характер;

• наявність спеціальних установ і органів держави, які виконують ці покарання;

18

• наявність режиму відбування покарання;

• обов'язковість залучення засуджених до суспільно-корисної праці та проведення з ними виховної роботи;

• наявність можливості дострокового звільнення від відбування покарання.

Спільним для зазначених покарань є поєднання їх із заходами виправно-трудового впливу. Це пояснюється тим, що тяжкість і характер скоєного злочину, як і особа злочинця, потребують додаткового до покарання впливу в напрямку виправлення та перевиховання, що досягається за допомогою виправно-трудового впливу.

Виконання кримінальних покарань, призначених за вироком суду, є відповідальним етапом боротьби зі злочинністю, що здійснюється за допомогою специфічних методів, які встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України.

Для виконання покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу, створюються спеціальні державні органи і установи. Нині виконання цих видів покарань покладено на Державний департамент України з питань виконання покарань та командування дисциплінарних батальйонів (рот).

Упродовж 1998—1999 pp. кримінально-виконавча система України зазнала істотних змін, пов'язаних з її реформуванням. Насамперед створено новий центральний орган виконавчої влади, який безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань — Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент). Цей Департамент було створено за Указом Президента України № 344 від 22 квітня 1998 р. на базі Головного управління виконання покарань МВС України, якому підпорядковувався до березня 1999 р. Указом Президента України № 248 від 12 березня 1999 р. цей Департамент було виведено з підпорядкування МВС України (див. дод. 1). Діяльність Департаменту регламентується Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України № 827 від 31 липня 1998 р. Згідно з цим Положенням основними є такі завдання Департаменту:

• здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

• розробка рекомендацій щодо організації утримування осіб, узятих під варту; забезпечення виконання вироків суду; застосування передбачених законом засобів виправлення та перевиховання засуджених;

2*

19

• здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

• забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань; запобігання злочинів, дисциплінарних проступків з боку засуджених до позбавлення волі щодо них, їх припинення; виявлення та розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань; проведення дізнання у справах про ці злочини; здійснення оперативно-слідчої діяльності;

• керівництво органами та установами виконання покарань; організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи; забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

• правовий і соціальний захист осіб рядового та начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Гранична чисельність працівників та структура Департаменту затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 286 від 1 березня 1999 р. Гранична чисельність працівників центрального апарату Департаменту — 320 одиниць, у тому числі 254 одиниці осіб рядового та начальницького складу. Очолює Департамент директор, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Директор Департаменту має шість заступників, у тому числі одного першого заступника. До структури центрального апарату Департаменту входять:

• штаб (на правах управління);

• управління справами;

• управління охорони;

• управління нагляду і безпеки;

• управління соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом;

• управління інженерного забезпечення;

• управління працевикористання спецконтингенту та організації виробництва;

• управління фінансово-облікове;

• управління економіки та оплати праці;

• контрольно-ревізійне управління;

• управління матеріально-технічного забезпечення;

20

• управління медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту;

• відділ внутрішньої безпеки;

• відділ мобілізаційної роботи та цивільної оборони (другий відділ);

• оперативний відділ;

• відділ слідчих ізоляторів;

• відділ спеціального обліку;

• відділ організації діяльності виховно-трудових колоній;

• відділ виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Територіальними органами управління Департаменту є управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (АРК) та областях. Структуру і штати управлінь (відділів) виконання покарань, а також положення про них затверджує Департамент. Переліки посад, що заміщаються особами рядового та начальницького складу служби виконання покарань, затверджує директор Департаменту.

Типова структура управління Департаменту в АРК та областях затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 41 від 25 травня 1999 р. (див. дод. 3).

Управління (відділи) Департаменту в областях здійснюють керівництво підвідомчими їм установами.

Відповідні зміни, пов'язані зі створенням Департаменту, були внесені також у кримінально-виконавче законодавство України. Згідно зі ст. 5 ВТК України вироки судів до позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі виконують виправно-трудові установи та органи Державного департаменту України з питань виконання покарань. Виправно-трудові установи організовуються і ліквідуються цим Департаментом.

Покарання у вигляді позбавлення волі виконують виправно-трудові установи, до яких належать:

• виправно-трудові колонії;

• тюрми;

• виховно-трудові колонії.

Покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі виконують працівники відділу (відділення) виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі (інспекціями виправних робіт), які входять до структури обласних управлінь Департаменту.

21

Призначенням установ і органів, які виконують кримінальні покарання, зумовлюється їх завдання. Як зазначалося, основними завданнями, що викладені у ст. 1 ВТК України, є такі:

• забезпечення виконання кримінального покарання;

• виправлення та перевиховання засуджених;

• запобігання скоєння нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Крім щойно зазначених установи та органи, що виконують кримінальні покарання, розв'язують завдання:

• виробничо-господарської діяльності;

• забезпечення режиму відбування покарання;

• організації виховної роботи;

• оперативно-профілактичних заходів та ін.

Кримінальне покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону виконує командування дисциплінарного батальйону (або роти) згідно з Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройний Силах України, затвердженим Указом Президента України № 139 від 5 квітня 1994 р. Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру та чисельність осіб дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України. Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.

Правове становище осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі, визначається ст. 8 ВТК України. Зазначені особи мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, які передбачаються законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для відбування покарання цього виду.

Отже, обмеження засуджених у правах і обов'язках можуть передбачатися для засуджених безпосередньо законодавством, випливати з вироку суду або з режиму, встановленого для відбування певного виду покарання.

Різні види покарань зумовлюють відповідно різні за обсягом обмеження у правах і обов'язках засуджених. Найбільші обмеження пов'язані з позбавленням волі. Правовий стан засуджених взагалі і

22

зокрема до позбавлення волі визначається умовами життя суспільства, випливає з кримінально-виконавчої політики України та мети покарання.

Як громадяни України засуджені до позбавлення волі мають певні права, проте на них покладено й певні обов'язки; їх правовий стан відрізняється від правового стану вільних громадян, оскільки до них застосовуються певні обмеження.

Наведемо визначення правового стану (статусу) засуджених. Правовий стан (статус) засуджених — це сукупність усіх встановлених та нормативно врегульованих прав засуджених, які вони мають, і обов'язків, які на них покладено під час відбування кримінального покарання.

З огляду на викладене правовий стан засуджених регламентується насамперед тими нормами права, які визначають його для всіх громадян України, тобто Конституцією України, а також нормами трудового, цивільного, сімейного та інших галузей права, але з обмеженнями, передбаченими законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду та режиму відбування покарання. Таким чином, правовий стан засудженого певною мірою залежить від виду виправно-трудової установи, де він відбуває покарання, режиму, що в ній встановлений, а також від того, яку частину строку покарання відбув засуджений, якою є його поведінка і т. ін.

Сукупність прав і обов'язків засуджених поділяється на групи:

• конституційні права та обов'язки;

• загальногромадянські права та обов'язки;

• спеціальні права, обов'язки та заборони, встановлені для засуджених.

Розглянемо детальніше кожну з цих груп.

Конституційні права та обов'язки характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних та особистих прав, свобод і обов'язків людини й громадянина.

Щодо соціально-економічних прав на засуджених поширюються такі: на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення у старості, у разі хвороби або втрати працездатності, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок.

Проте всі ці права у зв'язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі певною мірою зазнають змін та обмежень.

Як громадяни України засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції України, але

23

через режим відбування покарання це право засуджених певною мірою змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці та зобов'язані працювати на роботах, якими їх забезпечує адміністрація установи.

Час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених законом (ст. 50 ВТК України).

У свою чергу, закон (ст. 49 ВТК України) зобов'язує адміністрацію виправно-трудової установи забезпечити залучення засуджених до суспільнокорисної праці з урахуванням їх працездатності та по можливості спеціальності.

Право на відпочинок (ст. 45 Конституції України) забезпечується в місцях позбавлення волі наданням засудженим одного вихідного дня на тиждень та звільненням від роботи у святкові дні. Для засуджених передбачається 48-годинний робочий тиждень. Особи, позбавлені волі, права на відпустку у період відбування покарання не мають.

Право на освіту (ст. 53 Конституції України) щодо засуджених забезпечується створенням у ВТУ загальноосвітніх шкіл першого ступеня або консультаційних пунктів для засуджених, які не мають початкової освіти. Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній та старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчатись у середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах ВТУ. У виховно-трудових колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, зошитами, підручниками та письмовим приладдям забезпечуються безкоштовно. Для засуджених віком до 40 років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані у цій установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві (ст. 59 ВТК України).

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції України). Це право засуджених реалізується через норми ст. 76 ВТК України, згідно з яким у місцях позбавлення волі організовуються лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безкоштовне медичне обслуговування, яке полягає у систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій. Засуджені мають також право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до

24

установ, що надають платні медичні послуги. Такі послуги та придбання ліків засуджені здійснюють за власні кошти або за кошти їх родичів.

Право на соціальний захист у старості та в разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції України) також поширюється на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, згідно з якими особам пенсійного віку, інвалідам І та II груп надається можливість працювати з урахуванням стану їх здоров'я, а непрацюючим особам цих категорій, а також особам, яких звільнено від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються безкоштовно.

Особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення від покарання мають право на пенсію та компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України (ст. 51 ВТК України).

На засуджених поширюється дія ст. 24 Конституції України, згідно з якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від зазначеного всі засуджені утримуються в однакових умовах, мають однакові права та обов'язки.

Засуджені, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, не позбавляються громадянства України і згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Проте відповідними законами України про вибори депутатів до Верховної Ради АРК та місцевих рад вони позбавлені права обирати депутатів до цих органів.

Певною мірою засуджені мають і такі права, як свобода слова, об'єднання громадян у громадські організації, можуть збиратися і проводити збори, мітинги, які через ізоляцію засуджених та вимоги режиму істотно обмежуються і вирішуються так.

Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією ВТУ, і вносити пропозиції, спрямовані на поліпшення виробничої діяльності ВТУ та самодіяльних організацій засуджених та ін.

У ст. 57 ВТК України передбачається можливість створення самодіяльних організацій засуджених у місцях позбавлення волі, проте ці організації не є громадськими організаціями й існують та працюють під контролем адміністрації ВТУ.

25

Адміністрація ВТУ має право проводити збори чи мітинги засуджених у зв'язку з відзначенням певної події у житті держави. Походи і демонстрації в умовах ВТУ виключаються через вимоги режиму та ізоляції.

На засуджених повною мірою поширюється право на свободу світогляду та віросповідання (ст. 35 Конституції України).

Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканість, право на недоторканість житла, таємницю листування та телефонних розмов.

Якщо засуджений скоїть злочин, то згідно зі ст. 29 Конституції України він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом. Водночас засуджені можуть бути поміщені до штрафного ізолятора чи приміщення камерного типу в порядку застосування до них заходів дисциплінарного впливу. Засуджені піддаються також особистому обшуку. Адміністрація ВТУ має право здійснювати обшук у житлових приміщеннях засуджених; їх кореспонденція підлягає цензурі, а посилки та передачі — перегляду.

Через вимоги режиму та ізоляції істотно обмежується для засуджених передбачене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На території виправно-трудової колонії засуджені повинні пересуватися тільки рядами. Окремі пільги щодо цього мають засуджені, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях. Згідно зі ст. 33 ВТК України ця категорія засуджених у вільний від роботи час від підйому до відбою має право вільно пересуватися територією колонії, а з дозволу адміністрації — поза нею, але в межах населеного пункту.

Поряд з правами, які мають засуджені як громадяни України, вони мають також певні обов'язки. На засуджених поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільнокорисної праці тягне за собою застосування до них певних санкцій, у тому числі заходів дисциплінарного впливу.

Загальногромадянські права та обов'язки засуджених становлять другу групу. Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості мати інші громадянські права, які громадянин мав до його засудження.

26

Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися особистою власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується у праві володіти, користуватися та розпоряджатися ним. Він не може користуватися власним майном, яке залишилося на місці його проживання до арешту чи засудження. Засуджений обмежений також у праві розпоряджатися власним майном, оскільки це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією ВТУ. Згідно зі ст. 28 ВТК України засуджені обмежуються у праві користуватися майном, яке надійшло разом з ними до ВТУ, зокрема, це стосується грошей та цінних речей. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ, проте засуджені не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам на користь інших засуджених предмети, речі та речовини, які вони мають у власному користуванні.

За угодою купівлі-лродажу засуджені можуть вступати у майнові відносини (ст. 28 та 37 ВТК України) шляхом придбання за безготівковим рахунком у торговельних точках ВТУ продуктів харчування та предметів першої необхідності.

Для засуджених не встановлюються обмеження у праві на спадщину, але внаслідок позбавлення волі вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням, засвідченим адміністрацією ВТУ. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником ВТУ.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: вони здають власні речі та продукти харчування для зберігання у спеціально обладнану кімнату в загоні.

За засудженими у повному обсязі зберігається авторське право, а також право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та перевиховання засуджених, удосконалення виробництва та розвитку творчої думки засуджених має організація у ВТУ раціоналізаторської та винахідницької роботи. З метою розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у ВТУ організовуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення відповідно до існуючих норм винахідницького права засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.

27

Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків щодо сімейно-шлюбних правовідносин і батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Проте внаслідок ізоляції засуджені зазнають щодо цих прав певних обмежень. Так, засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо брати участь у вихованні дитини. У разі засудження одного з подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років у ст. 42 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачається спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для її вступу у шлюб, і з дозволу адміністрації ВТУ за відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб.

Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно постійними впродовж усього строку відбування покарання. Проте у разі переведення засуджених, що твердо стали на шлях виправлення, із колоній загального, посиленого та суворого режимів до колоній-поселень правовий стан засуджених щодо загальногромадянських прав змінюється. Зокрема, такі засуджені можуть користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом зі своєю родиною, купувати житло, мати власне господарство. І навпаки, злісне порушення засудженими режиму тягне за собою переведення їх до приміщення камерного типу і з колонії-поселення — до колоній загального, посиленого та суворого режимів, посилюється їх ізоляція та обмежуються загальногромадянські права.

Таким чином, правове становище засуджених у частині обсягу наданих загальногромадянських прав залежить від сумлінного виконання ними своїх обов'язків, від їх поведінки та ставлення до праці.

Спеціальні, або специфічні права, обов'язки та заборони встановлюються щодо засуджених згідно з кримінально-виконавчим законодавством України.

Правила поведінки засуджених визначаються Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ і згідно з ними засуджені до позбавлення волі

мають право:

• розпоряджатись особистим часом, що передбачено розпорядком дня, не порушуючи при цьому правила поведінки;

• отримувати у посилках (передачах) і зберігати у відведених для цього місцях продукти харчування та предмети першої необхідності;

• зберігати передбачені переліком предмети та речі;

• купувати продукти харчування та предмети першої необхідності в асортименті, передбаченому переліком;

28

• брати участь у культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходах, користуватися бібліотекою, грати в настільні ігри;

• брати участь у самодіяльних організаціях засуджених;

• у спеціально відведених місцях розводити декоративних риб та кімнатні рослини;

• користуватись у приміщеннях, де зберігаються продукти харчування та дозволяється їсти, водонагрівальними пристроями заводського виробництва;

• надсилати поштою або передавати родичам під контролем адміністрації особисту літературу та періодичні видання;

• купувати за власні кошти, що зберігаються на особистих рахунках, телевізори, холодильники, програвачі, радіоприймачі з такого розрахунку: телевізор, програвач — один на загін, радіоприймач — один на житлове приміщення;

зобов'язані:

• суворо дотримуватися правил поведінки та розпорядку дня, встановлених у ВТУ;

• бережливо ставитися до державного майна;

• сумлінно ставитися до праці;

• утримувати в чистоті житлові та службові приміщення, робочі місця, за встановленим зразком застеляти ліжка, додержуватися правил особистої гігієни, зберігати продукти харчування у відведених для цього та спеціально обладнаних місцях;

• у встановленому порядку виконувати роботи, пов'язані з благоустроєм місць позбавлення волі та прилеглих до них територій, а також для покращення культурно-побутових умов засуджених;

• пересуватися по території виправно-трудових установ тільки рядами;

• носити встановлені нагрудні знаки за затвердженим зразком;

• у тюрмах, приміщеннях камерного типу та дисциплінарних ізоляторах виходити на прогулянку, додержуючись встановлених на час прогулянки правил поведінки, по черзі прибирати у камерах;

• при зустрічі з працівниками ВТУ та іншими посадовими особами, які відвідують установи, вставати і вітатися з ними;

• бути взаємно ввічливими; забороняється:

• порушувати лінію охорони об'єктів ВТУ;

• виходити без дозволу адміністрації за межі ізольованих дільниць

і локальних зон виробничих об'єктів та цехів;

29

• без дозволу адміністрації перебувати у гуртожитках, де вони не проживають, або на виробничих об'єктах, де не працюють;

• купувати, виготовляти, вживати та зберігати речі, вироби й речовини, передбачені переліком;

• мати при собі предмети і речі в асортименті та кількості, не передбачених переліком;

• палити в невідведених для цього місцях;

• продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам на користь інших засуджених предмети, речі та речовини, які вони мають в особистому користуванні;

• грати у настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;

• надсилати і отримувати кореспонденції всупереч порядку, встановленому Правилами;

• робити собі та іншим особам татуювання;

• вживати жаргонні слова, давати прізвиська;

• тримати тварин, займатися городництвом (у виховно-трудових колоніях можна організовувати куточки живої природи);

• вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках і ліжках;

• завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

• споруджувати самовільно на виробничих об'єктах будови (будиночки, будки та інші приміщення);

• користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, механізмами та іншими матеріалами поза виробничим призначенням.

У разі групових порушень засудженими порядку відбування покарання, які супроводжуються відмовою від їжі або роботи чи іншими протиправними діями, начальник установи з виконання покарань після невиконання його вимог припинити порушення діючого порядку за згодою прокурора з метою забезпечення безпеки персоналу установи припиняє роботу магазину, надання побачень, отримання та відправлення посилок, передач, листів.

Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ передбачені особливості правил поведінки засуджених у колоніях-поселеннях та засуджених жінок, які проживають за межами колоній, згідно з якими засуджені у виправно-трудових колоніях-поселеннях та засуджені жінки, які

ЗО

проживають за межами колоній у період звільнення від роботи з причин вагітності та родів, а також до досягнення дитиною трирічного віку:

мають право:

• займатися колективним чи особистим землеробством, розведенням худоби та птиці;

• пересуватися територією установи вільно, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, не голити волосся на голові, носити цивільний одяг;

• проживати за наявності сім'ї з дозволу адміністрації у приватних будинках або квартирах;

не мають права:

• самовільно залишати територію колонії-поселення, а засудженим жінкам, яким дозволено проживати поза колонією, — порушувати кордони території, визначені начальником колонії;

• зберігати, придбавати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і використовувати їх;

зобов'язані:

• щоденно, а засуджені, які проживають із сім'єю, не менше одного разу на 10 діб у встановлений розпорядком дня час з'являтися до чергового помічника начальника колонії або до начальника загону для реєстрації;

• за відсутності сім'ї проживати в гуртожитках колонії-поселення.

Пересування засуджених територією колонії від підйому до відбою, за винятком випадків, передбачених розпорядком дня, повністю виключається.

Специфічні права, обмеження та заборони визначають сутність позбавлення волі як кримінального покарання. Через них реалізується кара, притаманна цьому виду покарання; їх завдання — привчати засуджених до дисципліни і в кінцевому підсумку — сприяти виправленню та перевихованню засуджених, що повною мірою відповідає меті виконання покарання.

За звільненням особи від відбування покарання, пов'язаного з виправно-трудовим впливом, припиняються кримінально-виконавчі правовідносини, і, отже, існування особливого правового становища засудженого. Загальний правовий статус такого громадянина, якщо звільнений не повинен відбувати додаткової міри покарання, автоматично поновлюється в повному обсязі. Проте у зв'язку з відбуванням покарання постають питання правового характеру, насамперед щодо зарахування до трудового стажу строку відбування покарання. За загальним правилом згідно

31

з вимогами ст. 50 ВТК України час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, окрім випадків, спеціально передбачених законом. Такі випадки регламентуються, зокрема, ст. 33 ВТК України, згідно з якою за умови сумлінної праці та зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колонії-поселенні будь-якого виду, суд за спільним клопотанням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може зарахувати час їх роботи у колоніях-поселеннях до загального трудового стажу.

Коли звільняються особи, які досягли відповідного віку, вони мають право на пенсію. При її обчисленні береться до уваги трудовий стаж особи до арешту, а також стаж її роботи у колонії-поселенні, зарахований до трудового стажу.

Згідно зі ст. 51 ВТК України особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення від покарання мають право на пенсію та компенсацію шкоди у випадках і порядку, встановлених законодавством України. Коли від покарання звільняється особа, яка стала непрацездатною не через відбування покарання, або особа, яка досягла пенсійного віку, то їй призначається пенсія, при цьому до уваги береться її трудовий стаж тільки до арешту.

При скороченні засудженому строку покарання до його трудового стажу зараховується час перебування у місцях позбавлення волі понад новий скорочений строк. Цей час зараховується до загального трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю до арешту.

Якщо за загальним правилом засудженому час відбування покарання не зараховується до трудового стажу, то набута ним у місцях позбавлення волі спеціальність ураховується при влаштуванні на роботу після звільнення. Звільненим особам, які дістали виробничу спеціальність у ВТУ, при звільненні видаються відповідні посвідчення. Факт відбуття покарання не є перешкодою для працевлаштування звільненої особи за набутою спеціальністю, якщо у вироку не передбачено додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Звільнені з місць позбавлення волі інваліди та особи похилого віку на їх прохання підлягають влаштуванню до будинків інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які не мають батьків, у разі потреби направляються службами у справах неповнолітніх до інтернатів або

32

передаються на піклування. Особи, які засуджені за злочини, вчинені у віці до 18 років, після звільнення з виправно-трудових установ мають бути прописані без обмеження за місцем проживання батьків або осіб, які їх замінюють, а в разі їх відсутності — за місцем проживання близьких родичів.

Завдання та контрольні запитання

1. Покарання, не пов'язані із заходами виправно-трудового впливу.

2. Поясніть поняття "виправно-трудовий вплив" і назвіть покарання, пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу.

3. Ознаки, притаманні покаранням, пов'язаним із застосуванням заходів виправно-трудового впливу.

4. Які органи держави виконують кримінальні покарання, пов'язані із заходами виправно-трудового впливу?

5. Розкрийте завдання та компетенцію Державного департаменту України з питань виконання покарань.

6. Які основні відділи та служби входять до структури центральних органів Департаменту, управлінь Департаменту в областях?

7. Де передбачені та з чого випливають обмеження засуджених у правах?

8. Охарактеризуйте можливості реалізації засудженими їх основних конституційних та загальногромадянських прав.

9. В яких нормативних актах закріплені і що являють собою специфічні права та обов'язки засуджених?

10. У чому полягають особливості прав та обов'язків засуджених, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях та засуджених жінок, які проживають поза межами колонії?

 


ТЕМА 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ ПІД ВАРТУ

Попереднє ув'язнення під варту створює близький до покарання у вигляді позбавлення волі особливий правовий інститут, який має деякі ознаки позбавлення волі. Проте утримання засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі та ув'язнених згідно із застосованим запобіжним заходом має різнитися через ряд обставин.

По-перше, йдеться про осіб, які визнані вироком суду винними у скоєних злочинах і заслуговують на відповідне поводження з ними, яке не може бути таким самим до осіб, стосовно до яких таке рішення судом не прийнято.

По-друге, позбавлення волі як покарання і попереднє ув'язнення як запобіжний захід мають різну мету.

Позбавлення волі як покарання застосовується з метою забезпечення виправлення та перевиховання засуджених, запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Мета попереднього ув'язнення — запобігти можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкодженню встановленню істини у кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечити виконання вироку.

Порядок попереднього ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення" від 30.06.93, Кримінально-процесуальним і Виправно-трудовим кодексами України та іншими актами законодавства.

Попереднє ув'язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, і засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Підстави і порядок виконання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту регламентуються ст. 148—150, 155—162 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України. До осіб, які обвинувачуються у скоєнні злочинів, перелічених у ч. 2 ст.155 КПК України, взяття

34

під варту може бути застосовано з мотивів самої лише небезпечності злочину.

Підставою для попереднього ув'язнення є санкціонована прокурором постанова слідчого органу, який здійснює дізнання, постанова прокурора або вирок, ухвала суду чи постанова судді про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесені відповідно до кримінального та кримінально-процесуального законодавства України.

З огляду на завдання кримінального судочинства утримування осіб, узятих під варту, здійснюється за неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів щодо поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи- моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення" установами для утримування осіб, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань і Служби безпеки України, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують також функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою у проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового утримування або на гауптвахті.

Порядок і строк утримування осіб, узятих під варту, в ізоляторі тимчасового утримування, на гауптвахті або у тюрмі визначаються законодавством України. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 155 КПК України, особи, узяті під варту, можуть перебувати в місцях утримування затриманих щонайбільше три доби, а якщо їх доставления у слідчий ізолятор у цей строк неможливе через віддаленість або за відсутністю належних шляхів сполучення — до десяти діб. Строки утримування під вартою регламентуються ст. 156 КПК України. Граничний строк утримування під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може перевищувати 1,5 року. Продовження строку не допускається, і обвинувачений, якого утримувають під вартою, підлягає негайному звільненню. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку утримування під вартою як запобіжного заходу не враховується.

Якщо особи, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, притягуються до кримінальної від-

3*

35

повідальності за вчинення іншого злочину і до них як запобіжний захід обрано взяття під варту, то вони за постановою особи, яка здійснює розслідування, можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або у дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті.

У випадках і порядку, передбачених ст. 24 ВТК України, засуджені за їх письмовою згодою можуть бути залишені у слідчому ізоляторі (тюрмі) для роботи в ньому, пов'язаної з господарським обслуговуванням чи благоустроєм.

У зв'язку з перевантаженням слідчих ізоляторів Постановою Верховної Ради України № 3195-ХІІ від 06.05.93 "Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" передбачено створення тимчасових слідчих ізоляторів на території виправно-трудових колоній. Постановою Верховної Ради України № 701/97-ВР від 09.12.97 строк дії Постанови Верховної Ради України від 06.05.93 продовжено до 10.12.2002.

Забезпечення порядку утримування під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення.

Режим у місцях попереднього ув'язнення, тобто порядок, умови утримування осіб, узятих під варту, та нагляд за ними з метою забезпечення попереднього ув'язнення, встановлюється Законом України "Про попереднє ув'язнення" та іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 7 зазначеного Закону основними вимогами режиму у місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, узятих під варту, постійний нагляд за ними та окреме утримування.

Особи, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню та фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які є при них, а також передачі та посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування — перегляду. Цим особам забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання у місцях попереднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні у місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі та предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування у місцях попереднього ув'язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються у доход держави за мотивованою постановою начальника установи попереднього ув'язнення, яку сан-

36

кціонує прокурор і копія якої приєднується до особової справи особи, яка утримувається під вартою.

Особи, які заходять на територію установи або виходять з неї, підлягають огляду.

Вимоги щодо окремого утримування осіб у місцях попереднього ув'язнення регламентуються ст. 8 Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Осіб, узятих під варту, утримують у маломісних або загальних камерах. В окремих випадках їх можуть утримувати в одиночних камерах з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув'язнених від можливих посягань на їхнє життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи, установи, які ведуть справу, чи начальника установи попереднього ув'язнення, яку санкціонує прокурор. Застосувати цей захід до неповнолітніх забороняється, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери.

Осіб, узятих під варту, розміщують у камерах із додержанням певних вимог ізоляції:

• чоловіків — окремо від жінок;

• неповнолітніх — окремо від дорослих. В окремих випадках з метою запобігання порушенням режиму у камерах, де утримують неповнолітніх, за санкцією прокурора допускається утримувати не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення нетяжких злочинів;

• осіб, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

• осіб, які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі, — окремо від осіб, які не перебували у місцях позбавлення волі;

• осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

• осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні особливо небезпечних злочинів проти держави, — як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

• особливо небезпечних рецидивістів — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

• осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, юстиції та в суді, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

37

• засуджених — окремо від осіб, які перебувають під вартою, у тому числі засуджених, яким за судовим вироком визначено інший вид режиму виправно-трудової колонії;

• іноземних громадян і осіб без громадянства — як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою.

Засуджених до смертної кари утримувають ізольовано від усіх, хто перебуває під вартою.

Звинувачених або підозрюваних у тій самій справі за наявності розпорядження особи або органу, які ведуть справу, утримувають окремо.

Порядок розміщення у лікувальних закладах місць попереднього ув'язнення осіб, що перебувають під вартою, встановлюється Державним департаментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, регламентується ст. 6 Закону України "Про попереднє ув'язнення", де зазначається, що особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, передбаченими Законом України "Про попереднє ув'язнення" і випливають з режиму утримування під вартою.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, визначається законодавством України, що передбачає права і обов'язки цих осіб під час перебування їх на території України, з обмеженнями, встановленими Законом України "Про попереднє ув'язнення" (далі — Законом) і випливають з режиму утримування під вартою.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та колишніх заслуг.

Права і обов'язки осіб, узятих під варту, передбачені ст. 9 та 10 цього Закону. Особи, узяті під варту, мають право:

• на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

• ознайомитись із правилами утримування під вартою;

• на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим із дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

38

• одержувати двічі на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів і без обмежень грошові перекази та передачі;

• купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування та предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати, а також без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

• користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;

• користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами та книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

• відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди та користуватися релігійною літературою і властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

• на восьмигодинний сон уночі, під час якого не допускається залучення до участі у процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;

• звертатися зі скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому ст. 13 цього Закону.

Узяті під варту жінки мають право утримувати при собі дітей віком до двох років.

Осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, у разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у зв'язку з провадженням в іншій справі, утримувають відповідно до правил, встановлених цим Законом. Ці особи одержують посилки і передачі, купують продукти харчування та предмети першої необхідності у порядку, встановленому ВТК України для виду режиму виправно-трудової колонії, призначеного їм за вироком, ухвалою або постановою суду.

Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, узятим під варту, встановлюється Державним департаментом України з питань виконання покарань і Службою безпеки України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

39

Особи, узяті під варту, зобов'язані:

• додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

• дотримувати санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту у камері;

• бути ввічливими з працівниками місця попереднього ув'язнення, а також з іншими особами, узятими під варту; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'язків;

• бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув'язнення.

До осіб, узятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув'язнення згідно зі ст. 15 цього Закону може застосовувати такі заходи стягнення:

• попередження або догану;

• позачергове залучення до прибирання приміщення;

• позбавлення права протягом одного місяця купувати продукти харчування й одержувати передачі або посилки.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, а також неповнолітні не можуть бути в порядку дисциплінарного стягнення позбавлені права купувати продукти харчування та одержувати передачі або посилки.

Особи, узяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні — на строк до п'яти діб. При цьому не повинні погіршуватися встановлені норми харчування.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.

Заходи стягнення, які застосовуються до взятих під варту, мають відповідати тяжкості та характеру провини. Не допускається застосовувати заходів, що навмисно завдають особам, яких утримувають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб із дня виявлення провини, а якщо у зв'язку з провиною здійснювалася перевірка, — то з дня її завершення, але не пізніше як через шість місяців з дня вчинення провини.

40

Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.

До осіб, які перебувають під вартою, у разі їх зразкової поведінки адміністрація місця попереднього ув'язнення може застосовувати такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

• дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

• збільшення тривалості прогулянки на одну годину;

• дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності в межах 25 % на місяць від суми, передбаченої ч. 1 ст. 9 цього Закону;

• дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі;

• преміювання за кращі показники в роботі.

Особам, узятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути меншою від 2,5 м2, а для вагітної жінки або жінки, яка має при собі дитину, — 4,5 м2.

Особам, узятим під варту, безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, надаються харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. У разі потреби їм видаються одяг і взуття встановленого зразка.

Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична та протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і здійснюються відповідно до законодавства про охорону здоров'я.

Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання лікувальних закладів органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначають Державний департамент України з питань виконання покарань, Служба безпеки України та Міністерство охорони здоров'я України.

Побачення з родичами або іншими особами адміністрація місця попереднього ув'язнення може надавати особам, узятим під варту, лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні яких перебуває справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин.

Іноземним громадянам, узятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням

41

із Міністерством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, які ведуть справу.

Побачення здійснюється під контролем адміністрації місця попереднього ув'язнення. У разі порушення правил проведення побачення воно достроково припиняється.

Особа, яку взято під варту, має право на побачення із захисником наодинці без обмеження кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, які ведуть справу, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи попереднього ув'язнення повинна забезпечити умови для проведення побачень.

Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які ведуть справу. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється без обмежень.

Скарги, заяви і листи осіб, узятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення. Скарги, заяви і листи, що адресовані прокурору, перегляду не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подання.

Скарги на дії особи, яка здійснює дізнання, або слідчого надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення прокурору, а скарги на дії та рішення прокурора (за винятком оскарження санкції на арешт) — прокурору вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подання.

Заяви осіб з питань оскарження санкції прокурора на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення до відповідного суду протягом доби з часу їх подання, про що одночасно повідомляється прокуророві. Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов'язані з веденням справи, не пізніше трьох діб із часу їх подання надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення особі або органу, які ведуть справу. Ця особа або орган розглядають їх у порядку, встановленому законом. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які ведуть справу, про що сповіщають особу, яка перебуває під вартою, і прокурора, який здійснює нагляд за проведенням дізнання або слідства.

42

Скарги, заяви і листи з питань, не пов'язаних із веденням справи, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення або надсилаються за належністю у порядку, встановленому законом.

З відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, узятих під варту, під розписки, які додаються до їх особових справ.

Особи, яких узято під варту, можуть залучатися до роботи лише у межах території місця попереднього ув'язнення за їх згодою і з дозволу слідчого, органу дізнання або суду, які ведуть справу. Праця таких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у народному господарстві. Із заробітку ув'язнених за виконавчими документами провадяться відрахування в порядку, встановленому законодавством України. Прибутки, одержані внаслідок використання праці ув'язнених, не підлягають оподаткуванню і використовуються для упорядкування місця попереднього ув'язнення та поліпшення умов утримування під вартою.

Особи, яких узято під варту, можуть залучатися без оплати лише до робіт, пов'язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впорядкуванням місця попереднього ув'язнення. До таких робіт ці особи залучаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і щонайбільше на дві години протягом дня.

Особи, яких узято під варту, несуть матеріальну відповідальність за заподіяну під час перебування в місцях попереднього ув'язнення шкоду в розмірах, встановлених законодавством України.

Збитки відшкодовуються за постановою начальника місця попереднього ув'язнення з грошових сум, що є на особовому рахунку особи, яку утримувають під вартою. Не відшкодовані цією особою під час перебування в місці попереднього ув'язнення збитки в разі її засудження до покарання у вигляді позбавлення волі можуть бути стягнуті адміністрацією ВТУ з коштів, що надійшли на особовий рахунок засудженого.

У разі скасування або зміни запобіжного заходу збитки, що не відшкодовані особою, звільненою з-під варти, можуть бути стягнуті на загальних підставах.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення згідно зі ст. 18 Закону має право застосовувати до осіб, узятих під варту, заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у випадках та порядку, передбачених Законом.

43

Перед тим як застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю потрібно по можливості попереджати про це. Без попередження заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю можна застосовувати у разі виникнення безпосередньої загрози життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб.

Якщо заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати засоби, необхідні для виконання покладених на адміністрацію місця попереднього ув'язнення обов'язків і мають заподіювати якнайменше шкоди здоров'ю правопорушників. У разі потреби адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

Працівники місця попереднього ув'язнення мають право застосовувати заходи фізичного впливу та спеціальні засоби, у тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці, гамівні сорочки, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети, бронемашини та інші технічні засоби, а також використовувати службових собак для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків.

Дозвіл на проведення спеціальних операцій з використанням світлозвукових пристроїв відволікаючої дії, водометів, бронемашин та інших технічних засобів, застосування яких пов'язане із ризиком заподіяння шкоди здоров'ю оточуючим, дають начальник управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, начальник Головного управління Служби безпеки України в Республіці Крим, начальник управління Служби безпеки України в області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі або особи, які їх заміщують, директор Державного департаменту України з питань виконання покарань, Голова Служби безпеки України або їх заступники.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, окрім випадків вчинення ними збройного опору або групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб.

44

З метою припинення зазначених протиправних дій з дозволу і у присутності медичного працівника особи, узяті під варту, можуть поміщатися до камери для заспокоєння буйних осіб, на них може надягатися гамівна сорочка.

До неповнолітніх, жінок, осіб похилого віку та інвалідів застосовувати гамівну сорочку забороняється.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

У разі вчинення особою, узятою під варту, нападу чи іншої умисної дії, що безпосередньо загрожує життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення чи інших осіб, а також у разі здійснення втечі з-під варти як винятковий захід допускається застосування вогнепальної зброї, якщо іншими заходами припинити такі дії неможливо. У разі втечі з-під варти неповнолітніх і жінок застосовувати зброю забороняється.

Працівник місця попереднього ув'язнення, який застосував заходи фізичного впливу або спеціальні засоби примусу, рапортом повідомляє про це безпосереднього начальника.

Особи, до яких було застосовано заходи фізичного впливу, спеціальні засоби або вогнепальну зброю, підлягають обов'язковому медичному огляду.

Про поранення або смерть, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування вогнепальної зброї адміністрація місця попереднього ув'язнення повинна негайно письмово повідомляти прокурора.

Перевищення повноважень при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тягне за собою встановлену законом відповідальність.

У разі стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори осіб, узятих під варту, або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце попереднього ув'язнення чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування установи для попереднього ув'язнення з дозволу директора Державного департаменту України з питань виконання покарань, Голови Служби безпеки України, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим,

45

області, начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, начальника управління Служби безпеки України в області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, узгодженого з відповідним прокурором, для осіб, які перебувають в установі для попереднього ув'язнення, може бути запроваджено особливий режим строком до ЗО днів.

У разі запровадження особливого режиму в місці попереднього ув'язнення посилюються охорона, нагляд за особами, узятими під варту, припиняються всі заходи, що здійснюються цими особами, а також не надаються побачення та не приймаються посилки та передачі, здійснюються інші режимні заходи.

З метою припинення групових протиправних дій осіб, узятих під варту, і ліквідації їх наслідків використовуються сили та засоби місць попереднього ув'язнення, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області — органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Підстави та порядок звільнення осіб, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, викладені у ст. 20 Закону.

Підстави для звільнення з-під варти:

• скасування запобіжного заходу;

• зміна запобіжного заходу;

• закінчення передбаченого законом строку утримування під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому законом порядку.

Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніше як за сім діб до завершення строку утримування під вартою письмово повідомити про це слідчого або орган дізнання, які ведуть справу, а також прокурора, який здійснює нагляд за її веденням. У день закінчення строку утримування особи під вартою начальник місця попереднього ув'язнення повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Звільняє осіб з-під варти начальник місця попереднього ув'язнення на підставі постанови особи, яка здійснює дізнання, слідчого, судді, прокурора або вироку чи ухвали суду. У разі закінчення передбаченого законом строку утримування під вартою, якщо цей строк не продовжено, особи, узяті під варту, звільняються за постановою про-

46

курора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Особа, яка під час попереднього слідства у кримінальній справі перебувала під вартою максимальний строк, встановлений ч. 2 ст. 156 КПК України, підлягає негайному звільненню адміністрацією установи у перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів для ознайомлення особі, яку утримувають під вартою. Персональна відповідальність за звільнення ув'язненого покладається в цьому разі на начальника місця попереднього ув'язнення.

Постанова, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення.

Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безплатним проїздом до місця проживання. У разі потреби їм видаються грошова допомога і одяг.

До персоналу місць попереднього ув'язнення належать особи рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці служби безпеки, а також особи, які працюють у цих установах за трудовими угодами.

Працівники місць попереднього ув'язнення в межах повноважень, що їх надають Закон України "Про попереднє ув'язнення" та інші законодавчі акти, приймають рішення самостійно і за свої протиправні дії або за бездіяльність несуть дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Адміністрація місць попереднього ув'язнення зобов'язана:

• забезпечити належні охорону та режим утримування осіб, узятих під варту;

• створити особам, яких узято під варту, необхідні житлово-побутові умови відповідно до встановлених норм, забезпечити їх харчуванням та медичним обслуговуванням;

• створити необхідні умови для роботи слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора та суду (судді), яка пов'язана з веденням кримінальної справи.

Працівникам місця попереднього ув'язнення забороняється вступати у неслужбові стосунки з особами, узятими під варту, а також користуватися їх послугами.

47

Нагляд за додержанням законодавства в місцях попереднього ув'язнення здійснюють Генеральний прокурор УкраТни і підлеглі йому прокурори відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та наказу Генерального прокурора України № 7 від 23.10.98 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян".

Постанови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов утримування осіб, узятих під варту, підлягають обов'язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув'язнення.

1. В чому полягає різниця між покаранням у вигляді позбавлення волі та попереднім ув'язненням під варту?

2. Що є правовою підставою для застосування попереднього ув'язнення під варту?

3. В яких установах здійснюється утримування осіб, взятих під варту?

4. Строки утримування під вартою, передбачені чинним законодавством.

5. Охарактеризуйте основні вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення.

6. Якими правами користуються особи, взяті під варту?

7. Які заходи заохочення та стягнення можуть бути застосовані до осіб, взятих під варту?

8. Як регулюються чинним законодавством порядок надання особам, узятим під варту, побачень, отримання ними посилок або передач, листування з родичами та іншими громадянами?

9. В яких випадках і до яких категорій ув'язнених під варту можуть бути застосовані спеціальні засоби та вогнепальна зброя?

10. Підстави та порядок звільнення з-під варти.

48

 


ТЕМА 4 КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Згідно зі ст. 39 КК України суд при призначенні покарання враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, тобто здійснює індивідуалізацію покарання при його призначенні, чим створює необхідні умови для подальшої індивідуалізації покарання під час його виконання. Принцип індивідуалізації виконання покарання закріплений у ч. 2 ст. 7 ВТК України, згідно з вимогами якої засоби виправлення і перевиховання повинні застосовуватися з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, а також поведінки засудженого і його ставлення до праці. Іншими словами, індивідуалізація виконання покарання — це застосування до кожного засудженого, з урахуванням зазначених вище обставин загальних правил режиму, встановлених нормами кримінально-виконавчого права, а також заходів і методів виправно-трудового впливу.

Проте з викладеного не випливає, що повинно бути стільки різновидів режиму, скільки є засуджених. Для того щоб індивідуалізація покарання здійснювалась у певних межах, необхідно диференціювати покарання та виправно-трудовий вплив, тобто встановити загальні вимоги не для всіх засуджених, а для більш-менш однорідних їх груп, для чого, у свою чергу, засуджених слід поділити на певні групи, категорії.

Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покарання у вигляді позбавлення волі зумовлює потребу класифікації засуджених. Класифікація засуджених, унаслідок якої вони поділяються за єдиними критеріями на більш-менш однорідні групи (категорії), здійснюється для того, щоб у максимально можливих межах послабити негативний вплив небезпечних злочинців, осіб, які були неодноразово засуджені, та осіб, засуджених до позбавлення волі уперше, осіб за скоєння злочинів, що не є тяжкими, і осіб молодого

49

віку. Водночас слід забезпечити здійснення карально-виховного впливу, необхідного з точки зору його характеру та ступеня інтенсивності для певної категорії (класифікаційної групи) засуджених до позбавлення волі.

Ознаки, за якими класифікуються особи, засуджені до позбавлення волі, закріплені у нормах кримінального та кримінально-виконавчого права, зокрема у ст. 25 КК України, ст. 14—18, 21 ВТК України, згідно з вимогами яких передбачається поділ засуджених у місцях позбавлення волі на категорії залежно від статі, віку, тяжкості скоєного злочину та особи засудженого.

Необхідність диференційованого застосування кари та виправно-трудового впливу зумовлює потребу класифікації засуджених і за іншими ознаками (критеріями).

Отже, з огляду на викладене, класифікація засуджених — це розподіл засуджених на більш-менш однорідні групи (категорії) за специфічними ознаками (критеріями) з метою диференціації та індивідуалізації покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу.

Існують такі критерії класифікації засуджених:

• фізіологічні;

• юридичні;

• педагогічні;

• психологічні;

• допоміжні та ін.

До фізіологічних критеріїв класифікації засуджених належать стать, вік, стан здоров'я.

За статтю засуджені класифікуються на чоловіків і жінок, за віком — на дорослих та неповнолітніх, за станом здоров'я — на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі або хронічні хвороби.

До юридичних критеріїв класифікації засуджених належать тяжкість скоєного злочину, особа засудженого, форма провини.

За тяжкістю скоєного злочину розрізняють такі категорії засуджених:

• які скоїли особливо небезпечні державні злочини;

• які скоїли тяжкі злочини;

• які скоїли нетяжкі злочини.

За особою засуджених розрізняють так:

• особи, які вперше відбувають покарання у ВТУ;

• особи, які раніше відбували покарання у ВТУ;

50

• особливо небезпечні рецидивісти;

• особи, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі в порядку помилування або амністії.

За формою вини засуджені класифікуються на осіб, що скоїли злочини умисно, і осіб, що скоїли злочини з необережності.

До педагогічних критеріїв класифікації засуджених з позитивною чи негативною орієнтацією особи належать ступені виправлення особи, педагогічної занедбаності.

За ступенем виправлення засуджені класифікуються на групи:

• які стали на шлях виправлення;

• які твердо стали на шлях виправлення;

• які довели своє виправлення.

За ступенем педагогічної занедбаності засуджені класифікуються так:

• засуджені, які не стали на шлях виправлення;

• порушники режиму;

• злісні порушники режиму.

До психологічних критеріїв класифікації засуджених належать тип особистості, психічне ставлення засудженого до скоєного злочину.

За типом особистості на загальних психологічних підставах засуджені класифікуються на холериків, флегматиків, сангвиніків та меланхоліків.

За психічним ставленням до скоєного злочину засуджені поділяються на таких, які визнають або не визнають своєї провини у скоєному злочині.

Допоміжні або інші критерії класифікації засуджених передбачають такий їх розподіл:

• алкоголіки, наркомани, хворі на вензахворювання;

• засуджені, які не мають професії;

• за видами (складом) злочинів;

• засуджені, які не є громадянами України. Отже, класифікація засуджених:

• зумовлює окреме утримування різних груп засуджених;

• забезпечує диференціацію розміщення засуджених за ступенем їх суспільної небезпеки та соціально-педагогічної занедбаності;

• створює можливість застосування карально-виховного впливу на засуджених з урахуванням принципу індивідуалізації покарання;

4*

51

• послаблює негативний вплив з боку найнебезпечніших злочинців на інші категорії засуджених;

• є базою для створення системи ВТУ.

До системи виправно-трудових установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, згідно зі ст. 12 ВТК України входять виправно-трудові колонії, тюрми та виховно-трудові колонії.

Засуджені до позбавлення волі повнолітні особи відбувають покарання у виправно-трудовій колонії або тюрмі, а неповнолітні (віком до 18 років) — у виховно-трудовій колонії.

Розглянемо типову структуру виправно-трудової установи. Очолює її начальник, який має щонайменше п'ять заступників:

• з нагляду та безпеки (перший заступник);

• із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом;

• з виробництва та працевлаштування спецконтингенту;

• з інтендантського та комунально-побутового забезпечення;

• з питань охорони.

Кожному із заступників підпорядковані певні відділи та служби ВТУ, за роботу яких вони відповідають. Відділами та службами керують їх безпосередні начальники.

Заступнику начальника ВТУ з нагляду та безпеки підпорядковані:

• відділ нагляду та безпеки;

• спецвідділ (або спецчастина);

• медична частина;

• пожежна частина;

• служба чергових помічників начальника установи.

Заступнику начальника ВТУ із соціально-психологічної роботи зі

спецконтингентом підпорядковані служби:

• соціальна (старші інспектори, інспектори, начальники загонів);

• психологічна.

Заступнику начальника ВТУ з виробництва та працевлаштування спецконтингенту підпорядковані всі виробничі підрозділи та служби установи.

Заступник начальника ВТУ з інтендантського та комунально-побутового забезпечення керує всіма відповідними службами, які забезпечують нормальну життєдіяльність установи.

Заступник начальника ВТУ з охорони відповідає за організацію роботи підрозділу, який здійснює зовнішню охорону установи.

Безпосередньо начальнику ВТУ підпорядковані:

• оперативний відділ;

52

• головний бухгалтер;

• помічник начальника у справах роботи з особовим складом. Виправно-трудові колонії є основним видом виправно-трудових

установ для утримування засуджених до позбавлення волі, які досяг-ли повноліття, і поділяються на такі:

• колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності;

• колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини;

• колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення;

• колонії загального режиму;

• колонії посиленого режиму;

• колонії суворого режиму;

• колонії особливого режиму.

Засуджені до позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у ВТК загального, посиленого, суворого та особливого режимів (ст. 14 ВТК України).

У ВТК загального режиму відбувають покарання чоловіки:

• уперше засуджені до позбавлення волі за злочини, що не є тяжкими, крім перелічених в абзаці 3 ч. 4 ст. 25 КК України;

• засуджені, переведені з виховно-трудових колоній після досягнення 18 років згідно з вимогами ст. 26 ВТК України;

• засуджені, переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини, у порядку, встановленому ст. 47 ВТК України. Означена категорія засуджених формується із засуджених, які злісно порушують режим у колоніях-поселеннях вказаних видів і за поданням адміністрації ВТК і винесеної на його підставі ухвали суду можуть бути переведені для подальшого відбування покарання у ВТК загального режиму;

• засуджені, яким певний вид ВТК призначено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України. Згідно з ч.7 ст.25 КК України суд залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та через інші обставини справи може призначити відбування позбавлення волі засудженим уперше за злочини, вчинені з необережності, а також умисні злочини, перелічені в абзаці 3 ч. 4 ст. 25 КК України — у ВТК загального режиму; засудженим до позбавлення волі, але не визнаним особливо небезпечним рецидивістом, — у ВТК будь-якого виду,

53

крім колоній особливого режиму і колоній-поселень; засудженим неповнолітнім чоловічої статі — у виховно-трудових колоніях загального режиму. У ВТК посиленого режиму відбувають покарання:

• уперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини;

• засуджені, переведені з виховно-трудових колоній після досягнення 18 років згідно зі ст. 26 ВТК України;

• засуджені до позбавлення волі, яким цей вид установи призначено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України.

У ВТК суворого режиму відбувають покарання засуджені:

• за особливо небезпечні державні злочини;

• які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

• яким цей вид ВТК призначено судом на підставі ч. 7 ст.25 КК України;

• переведені з колоній особливого режиму після відбуття половини строку покарання згідно зі ст. 46 ВТК України.

У ВТК особливого режиму відбувають покарання засуджені:

• визнані судом особливо небезпечними рецидивістами;

• яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі у порядку помилування або амністії.

Засуджені до позбавлення волі жінки відбувають покарання у ВТК загального та суворого режимів (ст. 15 ВТК України).

У ВТК суворого режиму відбувають покарання жінки, засуджені:

а) за особливо небезпечні державні злочини;

б) визнані судом особливо небезпечними рецидивістами;

в) яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням

волі в порядку помилування або амністії;

г) яким цей вид призначений судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК Ук

раїни.

У ВТК загального режиму відбувають покарання засуджені:

• усі інші, крім категорій, перелічених у п. а) —в);

• яким цей вид установи призначено судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України;

• переведені з виховно-трудових колоній загального режиму після досягнення 18 років на підставі ст. 26 ВТК України;

• переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини, на підставі ст. 47 ВТК України.

54

Виправно-трудові колонії-поселення поділяються на види залежно від категорій осіб, які там утримуються.

У колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності, відбувають покарання особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

У колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, відбувають покарання особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, передбачені абзацом 3 ч. 4 ст. 25 КК України.

У колоніях-поселеннях для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, відбувають покарання особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК України, з колоній загального, посиленого і суворого режимів.

Тюрми на види не поділяються, і в них відбувають покарання такі особи:

• засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі;

• особливо небезпечні рецидивісти;

• які після досягнення 18 років вчинили особливо небезпечні державні злочини;

• які після досягнення 18 років вчинили інші тяжкі злочини і засуджені за них до позбавлення волі на строк понад 5 років;

• переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК України, за злісне порушення режиму утримання;

• залишені в тюрмі для роботи, пов'язаної з господарським обслуговуванням, у порядку, встановленому ст. 24 ВТК України;

• тимчасово залишені в тюрмі чи переведені до тюрми відповідно до ст. 23 та 25 ВТК України;

• які направляються з одного місця позбавлення волі в інше тимчасово строком до 10 діб.

Виховно-трудові колоніТ поділяються на колонії загального та посиленого режимів (ст. 18 ВТК України).

Неповнолітні чоловічої статі відбувають покарання в колоніях загального та посиленого режимів. •

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання:

• неповнолітні особи чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджені за злочини, що не є тяжкими, утримуються окремо від засуджених за тяжкі злочини;

• неповнолітні чоловічої статі, яким цей вид колонії призначений судом на підставі ч. 7 ст. 25 КК України;

55

• засуджені, які досягли повноліття і на підставі ст. 27 ВТК Ук

раїни залишені в цій колонії.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання:

• неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

• неповнолітні чоловічої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення режиму на підставі ст. 47 ВТК України;

• засуджені, які досягли повноліття і на підставі ст. 27 ВТК України залишені у виховно-трудовій колонії.

Усі засуджені неповнолітні жіночої статі відбувають покарання у виховно-трудових колоніях загального режиму. У цих же колоніях можуть утримуватися засуджені жіночої статі, які досягли 18 років і залишені у них відповідно до ст. 27 ВТК України.

Раніше вже було розглянуто критерії класифікації засуджених до позбавлення волі й систему виправно-трудових установ в Україні, де відбувають покарання засуджені до позбавлення волі. Розглянемо тепер, як на основі критеріїв класифікації розподіляються засуджені в системі ВТУ. Первинну класифікацію засуджених здійснює суд при винесенні вироку, визначаючи строк покарання, вид ВТУ та режим у ньому. У подальшому, у період відбування покарання адміністрація ВТУ, беручи за основу судову класифікацію, додатково класифікує засуджених в основному за педагогічними, психологічними та допоміжними критеріями.

За загальними правилами, викладеними у ст. 25 КК України, покарання у вигляді позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до 10 років, а за особливо тяжкі злочини, що спричинили тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних рецидивістів у випадках, передбачених КК України, — щонайбільше 15 років. При заміні в порядку помилування або амністії смертної кари на позбавлення волі воно може бути призначено і на строк понад 15, але щонайбільше 20 років. При призначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення злочину 18 років, строк позбавлення волі не може перевищувати 10.

За фізіологічними критеріями — статтю та віком — суд призначає строк відбування покарання та вид ВТУ з огляду на те, що неповнолітні відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а дорослі — у виправно-трудових колоніях та тюрмах. Вид режиму ВТУ доби-

56

рається з урахуванням існуючої системи виправно-трудових установ для засуджених певної статі. Виняток щодо окремого утримування засуджених різної статі передбачений для засуджених, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях.

Після досягнення неповнолітнім, який відбуває покарання у виховно-трудовій колонії, 18 років, він за таким фізіологічним критерієм, як вік, повинен бути переведений до виправно-трудової колонії згідно зі ст. 26 ВТК України.

Зважаючи на стан здоров'я засудженого, суд може зменшити строк покарання або призначити відбування покарання у ВТУ з менш суворим режимом. Стан здоров'я засуджених ураховується адміністрацією установи при залученні їх до праці, розподілі у певний загон чи бригаду. Хворі на тяжкі або хронічні хвороби направляються, як правило, до ВТК-лікарень.

За поданням адміністрації установи засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, можуть бути звільнені судом у порядку, передбаченому ст. 408 КПК України, від подальшого відбування покарання.

За юридичними критеріями суд, призначаючи покарання, виходить із того, що особи, які скоїли тяжчі злочини або вже відбували покарання у вигляді позбавлення волі, повинні відбувати покарання у ВТУ із суворішим режимом. Ураховуючи такий юридичний критерій, як особа засудженого, суд згідно із ч. 7 ст. 25 КК України може призначити відбування покарання засудженим, крім тих, які визнані особливо небезпечними рецидивістами, у колонії будь-якого режиму, за винятком колоній особливого режиму і колоній-поселень. Засуджені чоловіки і жінки, які судом визнані особливо небезпечними рецидивістами, направляються для відбування покарання тільки у виправно-трудові колонії особливого та суворого (жінки) режимів. Ураховується і такий юридичний критерій, як форма вини. Особи, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, направляються для відбування покарання в колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності.

При розподілі та розміщенні засуджених у ВТУ враховуються також психологічні та допоміжні критерії. Так, засуджені, які не є громадянами України, за загальним правилом утримуються окремо від інших засуджених. При розподілі засуджених по загонах та бригадах ураховуються психологічні особливості засуджених.

57

Педагогічні критерії класифікації засуджених найбільшою мірою застосовуються у процесі виконання покарання. Так, за педагогічними критеріями адміністрація ВТУ вирішує питання про залишення засудженого, який досяг 18 років у виховно-трудовій колонії, про переведення засудженого з ВТК загального, посиленого та суворого режимів до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, а також про переведення засудженого, який відбув половину строку покарання, з ВТК особливого режиму до ВТК суворого режиму. Іншими словами, питання про поліпшення умов утримування засуджених можна вирішувати тільки з урахуванням такого педагогічного крите-рія, як ступінь виправлення. І навпаки, якщо засуджені злісно порушують режим утримування, то це є підставою для погіршення умов їх утримування, збільшення ступеня їх ізоляції. Так, засуджені, які відбувають покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності, та колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, при злісному порушенні режиму відповідно до ст. 47 ВТК України вони можуть бути на підставі рішення суду переведені для подальшого відбування покарання у ВТК загального режиму, а особи, переведені в колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, з ВТК загального, посиленого та суворого режимів до ВТК того виду режиму, який їм був призначений за вироком суду.

Підставою для виконання покарання є вирок суду, який набрав законної сили. Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються до ВТУ для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання (ст. 20 ВТК України).

Порядок направлення засуджених до ВТУ визначається наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 37 від 19.05.99 "Про затвердження Інструкції про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до ВТУ та переведення засуджених з однієї установи до іншої".

Адміністрація місця попереднього ув'язнення одночасно з направленням засудженого до ВТУ зобов'язана повідомити сім'ю засудженого про місце, куди він направлений для відбування покарання.

Організація роботи, пов'язаної з прийманням та обліком засуджених, покладається на спеціальні відділи (відділення, групи, частини) виправно-трудових установ, які забезпечують виконання таких завдань:

58

• перевірка правильності оформлення документів на засуджених при їх прийманні до ВТУ;

• особистий та кількісний облік засуджених, складання звітності про їх чисельність, склад та рух;

• облік та зберігання особових справ засуджених;

• оформлення обліково-реєстраційних матеріалів на засуджених для направлення їх до обліково-інформаційних апаратів УМВС та МВС.

Ми вже зупинялися на тому, що підставою для виконання покарання є вирок суду, який набрав законної сили. Проте оскільки засуджені повинні розміщуватись у виправно-трудові установи диференційовано за наведеною раніше класифікацією, то наявності тільки одного вироку для правильного вирішення питання про доцільність та законність направлення засудженого до конкретної ВТУ недостатньо. Для цього необхідні й інші документи, а саме: особова справа засудженого з вироком суду, який набрав законної сили; наряд на етапування засудженого до конкретної ВТУ; супровідний список.

В особовій справі містяться:

• вирок суду;

• анкета засудженого з чіткими фотокартками;

• дактилоскопічна карта;

• протокол затримання;

• характеристика та інші матеріали, які відбивають його поведінку та рух у періоди попереднього ув'язнення під варту та відбування покарання.

Наряд на етапування засудженого — це наказ вищого органу управління про переведення засудженого зі слідчого ізолятора до ВТУ або з однієї ВТУ до іншої.

Супровідний список відображує, яка конкретно особа, звідки й куди направляється; вказуються також судово-установчі дані на кожного засудженого, який етапується, звідки й куди він направляється і на якій підставі.

Приймання засуджених до ВТУ здійснюється у два етапи.

На першому етапі засуджені приймаються від конвою, який доставив їх до ВТУ. Це приймання здійснюють черговий помічник начальника установи, працівник спецчастини, працівники служб охорони, нагляду та безпеки. Спочатку звіряють загальну кількість засуджених, вказану в супровідному списку, з їх фактичною наявністю та кількістю

59

особових справ. Після цього працівник спецчастини перевіряє індивідуально кожного засудженого, який прибув: ідентифікує його особу з чіткою.фотокарткою та основними судово-установчими даними, що містяться в довідці з особової справи. У разі виникнення сумніву в особі прибулого здійснюється додаткова ідентифікація по відбитках пальців рук, які звіряються з наявними відбитками в дактокарті. Засуджений опитується щодо наявності в нього претензій до конвою, заборонених до зберігання у ВТУ предметів та речей, ретельно обшукується, а його речі піддаються догляду. Після цього його заводять на територію ВТУ, де він проходить медичний огляд та санітарну обробку.

Другий етап приймання засуджених здійснюється комісією під головуванням начальника ВТУ. До складу комісії входять заступники начальника ВТУ, працівники спеціальної, оперативної, інтендантської та медичної служб, служби нагляду та безпеки. Комісія проводить бесіду з кожним прибулим персонально і на її основі з урахуванням вивчення матеріалів особової справи, стану здоров'я, спеціальності засудженого та інших даних приймає рішення, до якого загону чи бригади направити засудженого і де саме він працюватиме.

Засуджених, яких доставлено в індивідуальному порядку, приймає начальник ВТУ разом із працівником спецчастини та офіцером підрозділу охорони. У неробочий час невеликі групи засуджених приймають черговий помічник начальника установи і представник підрозділу охорони.

Розподіл засуджених по загонах закріплюється наказом начальника ВТУ.

Адміністрація ВТУ повідомляє суди, що винесли вироки, про приведення їх до виконання, а також про місце відбування покарання засудженими. Крім того, адміністрація ВТУ протягом 10 діб з дня прибуття засудженого зобов'язана направити повідомлення його сім'ї про місце відбування покарання, зазначивши адресу ВТУ, роз'яснити права засудженого щодо листування, одержання посилок, передач, бандеролей, побачень з рідними та іншими особами.

При розміщенні засуджених до ВТУ обов'язково повинні дотримуватись вимоги щодо їх окремого утримування (ст. 21 ВТК України), згідно з якими певні категорії засуджених до позбавлення волі мають утримуватись окремо, а іноді й ізольовано від інших категорій засуджених. Наприклад, за вимогами цієї статті особи, які засуджені за вчинення особливо небезпечних державних злочинів і відбувають покарання у ВТК суворого режиму, повинні утримуватись

60

ізольовано від інших категорій засуджених, які відбувають покарання у ВТК суворого режиму. Вимоги щодо ізоляції стосуються також категорій засуджених, які відбувають покарання у ВТК особливого режиму. Згідно зі ст. 21 ВТК України в окремих ВТК особливого режиму повинні утримуватися засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено на позбавлення волі в порядку помилування або амністії. У свою чергу, закон вимагає забезпечення ізольованого утримування певних категорій особливо небезпечних рецидивістів, засуджених за злочини, перелічені у ст. 21 ВТК України. Як правило, окремо від інших засуджених утримуються засуджені до позбавлення волі іноземні громадяни та особи без громадянства.

Після прибуття до ВТУ засуджений береться на облік. Під обліком засудженого у ВТУ розуміється збирання відомостей про нього, їх систематизація, зберігання та використання. За територіальною ознакою розрізняють такі види обліку:

• централізований (здійснюється відповідними обліковими апаратами Департаменту МВС України, управліннями Департаменту в областях, УМВС області);

• місцевий (здійснюється безпосередньо у ВТУ).

Кожний із зазначених видів обліку, у свою чергу, поділяється на кількісний, особистий, основний та додатковий.

Кількісний облік відображує загальну кількість засуджених, які утримуються у ВТУ, з урахуванням складу злочину, строку покарання, віку, національності, кількості судимостей, освіти тощо.

Особистий облік охоплює відомості про конкретного засудженого: його прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, вік, стать, сімейний стан, освіту, спеціальність, за якими статтями кримінального закону і коли та яким судом засуджений, на який строк, чи мав раніше судимості.

Основною формою особистого обліку є особова справа засудженого. Крім того, особистий облік здійснюється за журналом обліку руху засуджених та їх особових справ, а також згідно з обліковими картками (алфавітними та контрольно-строковими). Особова справа на кожного засудженого заводиться з моменту його взяття під варту і зберігається протягом п'яти років після його звільнення. Особова справа обов'язково пересилається в разі переведень засудженого з однієї ВТУ до іншої.

Журнал обліку руху засуджених та реєстрації їх особових справ відбиває рух засуджених за кожний день та з наростаючим підсумком окремо після прибуття та вибуття.

61

Облікові картки складаються двох видів — алфавітні та контрольно-строкові.

Алфавітні картки складаються на кожного засудженого після прибуття його до ВТУ і містять основні судово-установчі дані. З цих карток формується алфавітна картотека, де вони розміщуються в алфавітному порядку. Кількість карток у цій картотеці повинна відповідати кількості засуджених у ВТУ та кількості особових справ.

Контрольно-строкові картки заповнюються на всіх засуджених, які підлягають звільненню в поточному році, і з них формується окрема картотека, де картки розміщуються відповідно за місяцями та днями звільнення з 1 січня по 31 грудня поточного року.

Крім розглянутих основних форм обліку у ВТУ здійснюються також додаткові обліки, які потрібні для забезпечення роботи окремих служб та частин установи.

Завдання та контрольні запитання

1. Чим обумовлена класифікація засуджених?

2. На підставі яких критеріїв здійснюється класифікація засуджених?

3. Значення класифікації засуджених.

4. Існуюча в Україні система виправно-трудових установ та їх типова структура.

5. Види виправно-трудових колоній залежно від режиму утримання.

6. В яких виправно-трудових колоніях відбувають покарання засуджені чоловіки?

7. В яких виправно-трудових колоніях відбувають покарання засуджені жінки?

8. Які категорії засуджених відбувають покарання в колоніях-посе-леннях?

9. Які категорії засуджених відбувають покарання в тюрмах?

10. Як здійснюється прийняття засуджених до ВТУ та їх розподіл?

62


ТЕМА 5 ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ, ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Згідно зі ст. 7 ВТК України основними є такі засоби виправлення та перевиховання засуджених:

• режим відбування покарання;

• суспільно корисна праця;

• виховна робота;

• загальноосвітнє та професійно-технічне навчання. Засоби виправлення та перевиховання потрібно застосовувати з

урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також поведінки засудженого та його ставлення до праці.

Розглянемо докладно кожний зі складових елементів основних засобів виправлення та перевиховання засуджених.

5.1. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення

Виконання та відбування кримінального покарання реалізуються в умовах режиму, встановленого в місцях позбавлення волі, який за правовою природою є врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання та відбування покарання.

У місцях позбавлення волі режим виконує кілька функцій.

По-перше, саме в режимі втілюється сутність покарання — кара за вчинений злочин. Це зумовлено тим, що за допомогою режиму встановлюються певні правообмеження для осіб, засуджених до позбавлення волі. Зазначене положення прямо випливає з вимог ст. 8 ВТК України, де передбачається, що правообмеження для засуджених випливають з вироку суду і режиму, встановленого ВТК України для цього виду покарання.

По-друге, за допомогою режиму встановлюються правила поведінки засуджених та діяльності адміністрації ВТУ щодо виконання вироків судів до позбавлення волі.

63

По-третє, з огляду на наведене режим створює необхідні умови для застосування інших засобів виправлення та перевиховання — суспільно корисної праці, виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Зазначені засоби не будуть ефективними, якщо для них не створено належних умов, не забезпечено відповідний порядок, що встановлюється режимом.

По-четверте, створюючи відповідні умови для ефективної реалізації основних засобів виправлення та перевиховання, режим сам є одним із таких засобів. Караючи засуджених та вимагаючи від них дотримання встановлених правил поведінки, режим виховує в них самодисципліну та повагу до законів.

Перелічені функції режиму спрямовані на досягнення завдання виправити й перевиховати засуджених. Разом з тим, забезпечуючи ізоляцію засуджених від суспільства, різних категорій засуджених одна від одної та встановлюючи систему правообмежень, функції режиму спрямовані водночас на досягнення такого завдання, як відвернення вчинення нових злочинів засудженими та іншими особами.

Підбиваючи підсумок, можна визначити, що режим — це врегульований нормами кримінально-виконавчого законодавства порядок виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Основні вимоги режиму як порядку виконання покарання в місцях позбавлення волі зазначені у ст. 28 ВТК України, де передбачається, що основними вимогами режиму в місцях позбавлення волі є обов'язкова ізоляція засуджених і постійний нагляд за ними з тим, щоб виключалася можливість вчинення ними нових злочинів чи інших антигромадських вчинків; точне і неухильне виконання ними своїх обов'язків; різні умови утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого.

Розкриємо детальніше зміст цих вимог.

Вимоги режиму щодо обов'язкової ізоляції засуджених передбачають примусове утримання засуджених у місцях позбавлення волі протягом строку покарання при дотриманні правообмежень, що випливають із вироку суду і законів про виконання та відбування покарання. Ізоляція полягає в тому, що засуджені постійно перебувають під охороною, пересуваються у супроводі конвою, їм заборонено порушувати кордони жилої та виробничої зон ВТУ, виходити без дозволу адміністрації за межі виробничих об'єктів, спілкуватися з особа-

64

ми, які перебувають на волі, з порушенням встановлених правил тощо. За допомогою цих заходів забезпечується фізична ізоляція засуджених. Проте ця ізоляція має відносний характер, оскільки згідно з ч. 6 ст. 28 ВТК України засуджені можуть мати побачення, листуватися, отримувати посилки, передачі, бандеролі, телефонувати. Крім того, засуджені можуть передплачувати та отримувати газети й журнали, користуватися радіоприймачами та телевізорами.

Ступінь ізоляції засуджених від суспільства різний і залежить від виду ВТУ. У колоніях-поселеннях він мінімальний, оскільки засуджені перебувають у них без охорони, але під наглядом і з дозволу адміністрації мають право виходити за межі території колонії, якщо це передбачається характером роботи.

За критеріями класифікації засуджених у ВТУ згідно з вимогами ст. 21 ВТК України встановлюється ізольоване й окреме утримування деяких категорій засуджених, мета якого — запобігати негативному впливу з боку найнебезпечніших і педагогічно занедбаних у соціальному та моральному відношенні засуджених на інші категорії засуджених.

Найсуворішою ізоляцією засуджених є у ВТК особливого режиму і тюрмах, де засуджені (у виправно-трудових колоніях особливого режиму — частина засуджених) утримуються у приміщеннях камерного типу та камерах, що виключає пересування за їх межі, за винятком виведення засуджених на виробництво (до робочих камер).

Нагляд у місцях позбавлення волі — це постійний контроль за засудженими, що здійснюється з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів, антигромадської поведінки та іншим порушенням режиму. Нагляд за засудженими здійснюють молодші інспектори відділу нагляду та безпеки ВТУ (у тюрмі — контролери), підпорядковані начальнику установи. Вони здійснюють контроль за засудженими на всій території ВТУ — у жилих та виробничих зонах. У разі потреби вони проводять особисті обшуки засуджених, жилих та виробничих приміщень, а також переглядають речі засуджених. Особистий обшук здійснюють особи однієї статі з особою, яку обшукують. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі, а посилки, передачі та бандеролі — перегляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка.

Засудженим забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, які заборонено використовувати у ВТУ. Знайдені у засуджених гроші та цінні речі вилучаються і, як правило, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника ВТУ, санкціонованою прокурором.

5-606

65

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, а також порядок вилучення предметів, які заборонено використовувати у ВТУ, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ.

Точне і неухильне виконання засудженими своїх обов'язків забезпечує необхідний порядок відбування покарання та належну їх поведінку, створює необхідні умови для їх спілкування між собою та адміністрацією ВТУ. Разом з тим виконання ними своїх обов'язків передбачає надання їм певної сукупності прав для забезпечення їх законних потреб, що визначаються умовами життя у ВТУ та вимогами законодавства.

Створення для засуджених різних умов утримування залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи і поведінки засудженого є реалізацією такого важливого принципу кримінально-виконавчого права, як диференціація виконання покарання. Вона здійснюється шляхом застосування до різних категорій засуджених різного обсягу карального впливу: ступеня ізоляції від суспільства, обсягу обмежень суб'єктивних прав та побутових право-обмежень, місця відбування покарання.

Однією з основних вимог режиму (ст. 28 ВТК України) є встановлення у ВТУ суворо регламентованого внутрішнього розпорядку. Внутрішній розпорядок у ВТУ (ст. 36 ВТК України) передбачає:

• розпорядок дня засуджених і роботи служб ВТУ;

• порядок виконання обов'язків і здійснення прав засудженими;

• порядок взаємовідносин засуджених та адміністрації ВТУ;

• виконання адміністрацією своїх функцій з організації та дотримання режиму.

Нормативним актом, який визначає внутрішній розпорядок ВТУ, є Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ (далі — Правила), які розроблює та приймає орган, що відає виконанням покарання у вигляді позбавлення волі за погодженням з Генеральною прокуратурою України. Нині на території України діють Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, уведені в дію Наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 р.

Правила є підзаконним нормативним актом, в якому деталізуються та конкретизуються норми чинних законів. В окремих статтях ВТК України деякі питання діяльності, пов'язаної з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, регламентуються Правилами.

66

Правила, як і інші підзаконні акти з питань виконання покарання, дають змогу центральним органам кримінально-виконавчої системи відносно швидко реагувати на вимоги практики виконання покарання і в разі потреби швидко змінювати умови роботи ВТУ з тим, щоб вони відповідали вимогам чинного законодавства. Правила сприяють також встановленню єдиного підходу до застосування способів та методів виконання покарання і тим самим зміцнюють законність у діяльності ВТУ. На основі Правил розробляються внутрішній розпорядок конкретної ВТУ, який оголошується наказом начальника ВТУ. Права та обов'язки засуджених, що встановлюються кримінально-виконавчим законодавством і конкретизуються Правилами, а також вимоги внутрішнього розпорядку ВТУ, слід роз'яснювати засудженому одразу після його прибуття до конкретної ВТУ. Норми Правил, які визначають внутрішній розпорядок ВТУ, умовно поділяються на п'ять груп.

Перша група регулює специфічні правила поведінки засуджених та розпорядок дня в конкретній ВТУ. Ці правила та розпорядок дня визначають вид зайнятості засуджених по годинах протягом доби і оголошуються, як уже зазначалося, наказом начальника ВТУ. При відбуванні покарання Законом та Правилами для засуджених встановлюються певні заборони, зокрема утримувати гроші, цінності, спиртні напої, гральні карти, продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам речі, які є в особистому користуванні засуджених. Обсяг та конкретний зміст указаних правил залежать від виду ВТУ. Специфічні права надаються певним категоріям засуджених (наприклад, право пересуватися без конвою, проживати за межами ВТУ).

Друга група правил визначає порядок виконання засудженими своїх обов'язків і здійснення прав. Зокрема, це правила, що визначають порядок придбання засудженими продуктів харчування, літератури, надання їм побачень, листування, отримання посилок, передач, бандеролей, подання скарг та заяв, матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування.

Третя група правил регламентує порядок і умови застосування до засуджених заходів виправно-трудового впливу: порядок залучення до праці, перелік робіт та посад, на яких заборонено використовувати засуджених, умови проведення виховної роботи, здійснення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення.

5*

67

Четверта група правил регулює діяльність адміністрації ВТУ щодо запобігання скоєння засудженими нових злочинів та правопорушень — заходи забезпечення охорони та нагляду, а також застосування заходів безпеки.

П'ята група правил — це сукупність норм, що встановлюють правила діяльності адміністрації ВТУ в цілому та окремих її частин і служб, а також порядок взаємовідносин представників адміністрації ВТУ із засудженими.

Розглянемо тепер основні елементи змісту режиму, що визначають порядок перебування засуджених у ВТУ та їх життя під час відбування покарання, до яких, зокрема, належать підстави і порядок придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої необхідності, надання засудженим побачень і телефонних розмов, отримання ними посилок, передач, бандеролей, листування, отримання та відправлення грошових переказів.

Придбання засудженими продуктів харчування і предметів першої необхідності регламентується ст. 37 ВТК України. Засуджені мають право купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності за гроші, зароблені у місцях позбавлення волі. Тільки непрацездатним засудженим, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, неповнолітнім та хворим, які перебувають у ВТУ на правах лікувальних, дозволяється купувати продукти харчування та предмети першої необхідності за кошти, одержані за переказами. Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які засуджені мають право купувати, а також порядок їх придбання визначаються Правилами; купівля здійснюється в магазинах ВТУ.

Сума грошей, яку дозволяється витрачати засудженим до позбавлення волі для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, визначається ст. 38 ВТК України і встановлюється у відсотках до мінімального розміру заробітної плати залежно від виду ВТУ. Протягом місяця засуджені мають право витрачати для купівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності певну суму грошей (% до мінімального розміру заробітної плати):

• у виправно-трудових колоніях: загального режиму — до 100; посиленого режиму — до 90; суворого режиму — до 80; особливого режиму — до 70;

68

• у виховно-трудових колоніях — до 100;

• у тюрмах:

загального режиму — до 50;

суворого режиму — до 30. У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покарання та при сумлінному ставленні до праці після відбуття певної частини строку покарання засудженим згідно зі ст. 38 ВТК України може бути дозволено додатково витрачати протягом місяця таку суму грошей (% до мінімального розміру заробітної плати):

• у виправно-трудових колоніях після відбуття половини строку:

загального режиму — 55;

посиленого режиму — 50; суворого режиму — 40; особливого режиму — 30;

• у тюрмах загального режиму після відбуття половини строку тюремного ув'язнення — 20;

• у виховно-трудових колоніях:

загального режиму після відбуття 1/4 строку — 60; посиленого режиму після відбуття 1/3 строку — 60.

Отже, право засуджених на витрачання додаткової суми грошей може бути реалізоване тільки за певних умов, зазначених у законі: належної поведінки, сумлінного ставлення до праці та відбуття певної частини строку покарання.

Засудженим, які перевиконують норму виробітку, а також зразково виконують встановлені завдання (на почасових роботах і роботах з госпобслуговування), може бути дозволено витрачати протягом місяця гроші в сумі 30 % мінімального розміру заробітної плати. Засудженим, які перевиконують норму виробітку на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, — 50 % незалежно від відбутого строку покарання.

Газети, журнали, книги та письмове приладдя засуджені можуть купувати за гроші, які є на їх особових рахунках, понад зазначені суми.

Велике значення для підтримки корисних соціальних зв'язків засуджених і здійснення на них виховного впливу мають побачення засуджених з родичами та іншими особами. Засудженим надаються побачення двох видів — короткострокові (2—4 години) та тривалі (1—3 доби). Короткострокові побачення надаються з родичами або з іншими особами у присутності представника ВТУ. Тривалі побачення

69

надаються з правом спільного проживання тільки з близькими родичами, коло яких визначається законом (ст. 39 ВТК України). У виправно- та виховно-трудових колоніях усіх видів, за винятком колоній-по-селень, короткострокові побачення надаються раз на місяць, тривалі — раз на 3 місяці.

У тюрмах тривалі побачення взагалі не надаються, а короткострокові надаються у тюрмах загального режиму раз на шість місяців.

У колоніях-поселеннях усіх видів побачення надаються без обмежень.

За наявності технічних умов засудженим раз на три місяці надається право на одну платну телефонну розмову тривалістю 15 хвилин.

За бажанням засуджені мають право замінювати тривале побачення на короткострокове, а також тривале та короткострокове побачення — на телефонну розмову. Порядок надання та проведення побачень та телефонних розмов визначається Правилами.

Перше побачення надається засудженому одразу після прибуття до ВТУ незалежно від того, коли він мав побачення у місцях попереднього ув'язнення. За наявності права на короткострокове та тривале побачення вид першого побачення визначає сам засуджений.

Побачення засудженого з адвокатом до побачень, встановлених ВТК України, не входять. Згідно зі ст. 40 ВТК України побачення засудженого з адвокатом надаються для одержання юридичної допомоги за письмовою заявою засудженого або його близьких родичів чи представників громадськості та проводяться віч-на-віч. Побачення надається після пред'явлення адвокатом ордера юридичної консультації та документа, що посвідчує його особу.

Згідно зі ст. 39-1 ВТК України у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю, стихійне лихо, яке заподіяло великої матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї) засудженим, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів та виховно-трудових колоніях, може бути дозволено короткострокові виїзди за межі ВТУ щонайбільше на 7 діб, не враховуючи час для проїзду в обидва кінці. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, може бути дозволено такий виїзд тривалістю щонайбільше 10 діб для влаштування дітей у родичів, опікунів або у дитячих установах.

Дозвіл на короткостроковий виїзд надає начальник ВТУ за погодженням з прокурором з урахуванням особи і поведінки засудженого.

70

Час перебування засудженого у виїзді зараховується до строку покарання.

У ст. 41 ВТК України передбачається, що засуджені до позбавлення волі можуть отримувати посилки, передачі та бандеролі. Засуджені, які утримуються у виправно-трудових колоніях, мають право на отримання посилок або передач, загальна вага яких не повинна перевищувати 8 кг. Кількість посилок (передач) залежить від виду режиму колонії. Протягом року засуджені можуть отримувати таку кількість посилок (передач):

• у виправно-трудових колоніях: загального режиму — 7; посиленого режиму — 6; суворого та особливого режиму — 5;

• у виховно-трудових колоніях: загального режиму — 10; посиленого режиму — 9.

Засудженим, які відбувають покарання у тюрмі, одержувати посилки та передачі заборонено.

Першу посилку або передачу засуджений, який утримується у виправно-трудовій колонії, може отримати одразу після прибуття до установи з місць попереднього ув'язнення. Наступну посилку або передачу засуджений має право отримати через час, який обчислюється шляхом поділу 12 місяців на загальну кількість посилок (передач), які дозволено отримувати засудженому протягом року при конкретному виді режиму.

Засудженим незалежно від виду призначеного їм режиму дозволяється отримувати 2 бандеролі на рік, а також купувати без обмеження літературу через книготорговельну мережу.

У колоніях-поселеннях усіх видів кількість посилок, передач та бандеролей, які можуть одержувати засуджені, не обмежується.

Засудженим дозволяється одержувати без обмеження грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації ВТУ — й іншим особам (ст. 42 ВТК України). Одержані переказами гроші зараховуються на особистий рахунок засудженого. У колоніях-поселеннях гроші, одержані на ім'я засудженого, видаються йому у руки.

Листування засуджених також є способом підтримки корисних соціальних зв'язків. Тому засудженим, які відбувають покарання у

71

виправно- та виховно-трудових колоніях усіх видів режиму, дозволяється одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості. У тюрмах засуджені можуть отримувати листи без обмеження, а відправляти листи за такими нормами: у тюрмах загального режиму — один лист на місяць, суворого режиму — один лист на 2 місяці. Листування між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі й не є родичами, забороняється. Кореспонденція засуджених підлягає цензурі. Листи опускаються до поштових скриньок або передаються представникам адміністрації в незакритому вигляді. Листи засуджених, що виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовних позначень, а також мають цинічний характер чи відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, про що оголошується засудженому, який написав листа. Такі листи знищуються.

Засуджені мають право звертатися з пропозиціями, заявами та скаргами до державних органів, громадських організацій і службових осіб (ст. 44 ВТК України). Пропозиції, заяви та скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви та скарги, що адресовані прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніше як через добу надсилаються за належністю. Результати розгляду пропозицій, заяв і скарг засудженим оголошуються під розписку.

Кримінально-виконавчим законодавством, і зокрема ст. 45 ВТК України, передбачається такий інститут, як зміна умов утримування осіб, засуджених до позбавлення волі. У ст. 22 ВТК України закріплено один із принципів кримінально-виконавчої політики — відбування засудженим усього строку покарання в одній ВТУ. Дотримання цього принципу створює необхідні умови для вивчення особи засудженого, формування у ВТУ стабільного колективу, спроможного позитивно впливати на засуджених. Разом з тим принцип індивідуалізації покарання та виправно-трудового впливу потребує зміни умов утримування засуджених залежно від їх поведінки, ставлення до праці та ступеня виправлення. Сутністю цього інституту є зміна правового статусу засуджених до позбавлення волі, зокрема обсягу їх прав, як у бік послаблення, так і посилення правообмежень. Законодавець розглядає цей інститут як форму заохочення або покарання засуджених. Тому порядок його застосування відображено у ст. 65 і 67 ВТК України, що передбачають заходи заохочення та стягнення.

Разом з тим у ст. 45 ВТК України встановлюються загальне правило і форми зміни умов утримування засуджених: залежно від пове-

72

дінки засуджених і їх ставлення до праці умови утримування можуть змінюватись як у межах однієї ВТУ, так і шляхом переведення в інші ВТУ. Таким чином, закон дає підстави розглядати зміни умов утримування засуджених окремо від застосування заходів заохочення і стягнення.

Умови утримування засуджених у межах однієї ВТУ змінюються за постановою начальника установи і полягають у наданні засудженим права витрачати додаткову суму грошей для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби або у скасуванні цих поліпшених умов утримування. До цієї групи зміни умов утримування певною мірою може належати переведення до виправно-трудових колоній особливого режиму засуджених, які відбули не менше третини строку покарання, з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення у тій самій колонії і, навпаки, переведення засуджених зі звичайних житлових приміщень у виправно-трудових колоніях особливого режиму до приміщень камерного типу у тій самій колонії. Перелічені заходи мають безстроковий характер і передбачають зміну правового положення засуджених у комплексі та застосовуються не за окремі добрі чи негативні вчинки, а як реагування на змінену поведінку засуджених.

Зміна умов утримування засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії до колонії іншого виду режиму, з колонії до тюрми або з тюрми до колонії, з виховно-трудової колонії загального режиму до виховно-трудової колонії посиленого режиму провадиться судом (ст. 46 і 47 ВТК України).

Згідно зі ст. 46 ВТК України засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для подальшого відбування покарання:

• з тюрми до виправно-трудової колонії — після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;

• з виправно-трудової колонії особливого режиму до колонії суворого режиму — після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;

• з виправно-трудової колонії загального та посиленого режиму до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, — після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму — після відбуття не менше половини строку покарання, а засуджені, перелічені

73

у ч. 6 ст. 52 КК України, — після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання. Не підлягають переведенню до колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення:

• засуджені, до яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене ст. 52-1 КК України;

• засуджені, які не пройшли призначеного судом примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, хто не пройшов повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;

• засуджені, які раніше відбували покарання в колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені до виправно-трудових колоній того виду режиму, який їм раніше було призначено судом.

Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, до інших ВТУ регламентується ст. 47 ВТК України. Засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути представлені до переведення для відбування покарання з колонії-поселення до виправно-трудової колонії того виду режиму, який їм раніше було призначено судом, а особи, які засуджені за злочини, вчинені з необережності, з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, і особи, засуджені за умисні злочини з направленням до колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, — до колонії загального режиму; засуджені, яких було переведено з колонії особливого режиму до колонії суворого режиму, — до колонії особливого режиму; з виправно-трудової колонії — до тюрми на строк щонайбільше три роки з відбуванням решти строку покарання у колонії; з виховно-трудової колонії загального режиму — до виховно-трудової колонії посиленого режиму.

Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (щонайменше тричі за рік); уживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, поширення заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму від-

74

бування покарання за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення.

Важливим елементом режиму у виправно-трудових колоніях є надання засудженим права пересуватися без конвою за межами колонії, а у виховно-трудових колоніях — без супроводу, а також надання можливості засудженим жінкам проживати поза колонією (ст. 35, 78—80 ВТК України). Цей інститут кримінально-виконавчого права має важливе значення. По-перше, його застосування забезпечує нормальну господарчу діяльність і створює засудженим відповідні матеріально-побутові умови відбування покарання. У ч. 1 ст. 78 ВТК України прямо передбачено, що пересування без конвою за межами ВТУ дозволяється тоді, коли це передбачено характером роботи, яку виконують засуджені. По-друге, вказаний інститут відіграє важливу виховну роль, оскільки суттєво послаблює вимоги ізоляції засуджених і відповідно стимулює їх зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці.

Право пересування без конвою може бути надано тільки засудженим, які твердо стали на шлях виправлення і відбули не менше третини строку покарання. Право пересування без супроводу надається у виховно-трудових колоніях на таких самих умовах, але після відбуття не менше шести місяців позбавлення волі.

Право на пересування без конвою або супроводу за межами колонії надається засудженому мотивованою постановою начальника колонії, затвердженою вищестоящим начальником. Засудженому, якому надано право пересуватися без конвою або супроводу, видається перепустка встановленого зразка. Пересування без конвою або супроводу дозволяється засудженим тільки в години і за маршрутами, вказаними в перепустці. Засуджені, яким надано це право, розміщуються в окремих житлових приміщеннях за межами колонії, які у нічний час закриваються на замок.

У разі порушення правил поведінки засуджений за постановою начальника колонії позбавляється права пересуватися без конвою або супроводу.

У ст. 80 ВТК України визначено категорії засуджених до позбавлення волі, яким заборонено надавати право пересуватися без конвою або супроводу.

Згідно зі ст. 35 ВТК України засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, може дозволятися проживання поза колонією на час звільнення від роботи у

75

зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення їх дитиною трирічного віку. Дозвіл на проживання поза колонією надається постановою начальника ВТУ за погодженням спостережної комісії. При наданні такого права засуджені жінки оселяються поблизу колонії і перебувають під наглядом адміністрації установи. Обмеження щодо користування грошима, отримання посилок, передач, бандеролей, побачень для них скасовуються. Вони мають право вільно пересуватися територією, межі якої визначає начальник колонії.

Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічного віку адміністрація ВТК зобов'язана розглянути питання про доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звільнення або помилування.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання поза колонією засудженим жінкам скасовується, і вони повертаються до колонії для подальшого відбування покарання.

Дотримання засудженими вимог режиму забезпечується насамперед виконанням усіма працівниками ВТУ та іншими особами, які контактують із засудженими, вимог кримінально-виконавчого законодавства. Крім того, режим у ВТУ забезпечується шляхом охорони засуджених зі здійсненням за ними нагляду, застосуванням до них заходів заохочення і стягнення, а у виняткових випадках — заходів безпеки.

Раніше вже розглядалося, як здійснюються охорона і нагляд за засудженими. Під охороною та наглядом у житлових та виробничих зонах перебувають засуджені, які утримуються в колоніях. У колоні-ях-поселеннях засуджені перебувають тільки під наглядом. Охорону та нагляд за засудженими в тюрмах здійснюють контролери. Для супроводу засуджених поза межами ВТУ призначається озброєний конвой.

Режим відбування покарання забезпечується також за допомогою застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення, які стимулюють їх позитивну поведінку та застерігають від порушень встановленого порядку відбування покарання.

Перелік заходів заохочення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, визначається ст. 65 ВТК України. За добру поведінку і чесне ставлення до праці та навчання до засуджених можуть застосуватися такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

76

• занесення на дошку передовиків виробництва;

• нагородження похвальною грамотою;

• преміювання за кращі показники в роботі;

• дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі протягом року;

• надання додатково одного короткострокового або тривалого побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю 15 хвилин протягом року;

• дозвіл на додаткове витрачання грошей у сумі до 15 % мінімального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях — до 20 % на місяць;

• дострокове скасування накладеного раніше стягнення;

• переведення у виправно-трудові колонії особливого режиму засуджених, зазначених у ст. 32 ВТК України, які відбули не менше третини строку покарання, з приміщень камерного типу до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії;

• збільшення часу прогулянки засудженим, які перебувають у тюрмі загального режиму, — до 2 годин, суворого режиму — до однієї години.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, у встановленому законом порядку можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Мета застосування заходів заохочення — здійснити виховний вплив як на осіб, до яких ці заходи застосовуються, так і на інших засуджених. Заходи заохочення застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених.

Порядок застосування заходів заохочення визначається ст. 66 ВТК України і полягає в такому.

При заохоченні до засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення. Грошова премія зараховується на особовий рахунок засудженого.

Заходи заохочення у вигляді дозволу на додаткове одержання посилки або передачі та надання побачення можуть застосовуватися лише до засуджених, які мають право відповідно на одержання посилки або передачі та на побачення.

77

Засудженим, які перебувають у тюрмі загального режиму, у порядку заохочення може надаватися лише короткострокове побачення. Засудженим, які перебувають у тюрмі, час прогулянки подовжується щонайбільше на місяць.

Як правило, із засудженого достроково може бути знято лише одне стягнення, яке було накладене раніше.

За порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ст. 67 ВТК України):

• попередження або догана;

• позачергове чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі;

• одноразове позбавлення засуджених, які перебувають у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спортивних змаганнях;

• позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі та заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування;

• скасування поліпшених умов утримування, передбачених ст. 39 і 39-1 ВТК України;

• розміщення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях, до штрафного ізолятора (ШІЗО) із виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до 15 діб, а тих, хто перебуває у виховно-трудових колоніях, — до дисциплінарного ізолятора (ДІЗО) на строк до 10 діб;

• розміщення засуджених, які перебувають у тюрмах, до карцеру без виведення на роботу або навчання на строк до 15 діб;

• переведення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого та суворого режимів, а також засуджених, які перебувають у звичайних жилих приміщеннях колоній особливого режиму, до приміщень камерного типу на строк до шести місяців; переведення засуджених, які перебувають у приміщеннях камерного типу колоній особливого режиму, до одиночних камер на строк до одного року, а тих, хто перебуває в тюрмах, — на суворий режим на строк 2—6 місяців; повернення засуджених, яких було переведено до звичайних жилих приміщень у колонії, особливого режиму згідно зі ст. 65 ВТК України, до приміщень камерного типу в тій же колонії.

78

Вагітні жінки, а також жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, інваліди І групи в ПКТ, до одиночних камер, а в тюрмі — на суворий режим не розміщуються.

При призначенні заходу стягнення враховуються обставини вчинення порушення, поведінка засудженого до провини, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті провини. Стягнення, що накладаються, повинні відповідати тяжкості та характеру провини засудженого. Порядок застосування заходів стягнення передбачається ст. 68 ВТК України.

За кілька одночасно вчинених провин накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила провину, і не пізніше 10 діб з дня виявлення провини, а якщо у зв'язку з провиною здійснювалась перевірка, — то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення провини.

Накладене стягнення звертається до виконання одразу або не пізніше одного місяця з дня його оголошення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення його не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Заходи стягнення у вигляді переведення засуджених у ПКТ у колоніях будь-якого режиму, а також переведення засуджених, які перебувають у приміщеннях камерного типу в колоніях особливого режиму, до одиночних камер призначаються через безуспішне застосування інших заходів впливу.

Стягнення у вигляді позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі з одночасною забороною на строк до одного місяця купувати продукти харчування застосовується до осіб, які мають право одержувати посилки та передачі. Стягнення у вигляді заборони на строк до одного місяця купувати продукти харчування застосовуються до осіб, які не мають права одержувати посилки та передачі.

Повторно на поліпшені умови утримування засуджені переводяться не раніше як через рік з моменту скасування поліпшених умов утримування або раніше, якщо стягнення, унаслідок якого скасовано поліпшені умови утримування, було зняте адміністрацією ВТУ до завершення року.

Повторно засуджені можуть переводитися з ПКТ колонії особливого режиму до звичайних житлових приміщень у тій самій колонії не раніше як через рік з дня повернення їх до ПКТ.

79

Засуджений має право оскаржити накладене на нього стягнення, проте подання скарги не зупиняє його виконання. За наявності до того підстав накладене стягнення може бути скасоване, пом'якшене чи замінене службовою особою, яка його застосувала. Вищестояща службова особа може скасовувати стягнення тоді, коли службова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладене нею за відсутності порушення з боку засудженого.

Засуджений визнається таким, що не має стягнення, якщо протягом року з дня відбуття стягнення його не буде піддано новому стягненню.

У ст. 69 ВТК України визначений порядок виконання окремих заходів стягнення — розміщення в ШІЗО, ДІЗО або карцер і переведення до ПКТ. Це зумовлено тим, що зазначені заходи стягнення найсуворіші й порядок їх виконання потребує деталізації.

Засуджені, яких у порядку стягнення було розміщено в ШІЗО, ДІЗО або карцер, позбавляються права на побачення, одержання посилок, передач і бандеролей, відправлення листів, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби. їм забороняється користуватися настільними іграми і палити.

У ШІЗО, ДІЗО та карцерах засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення.

У ДІЗО засудженим надається щоденна прогулянка протягом однієї години, а в ШІЗО та карцерах — протягом тридцяти хвилин. У карцерах встановлюється одиночне утримування.

У ПКТ виправно-трудових колоній загального, посиленого та суворого режиму, а також у ПКТ колоній особливого режиму, куди переводяться засуджені у порядку стягнення зі звичайних жилих приміщень, і в одиночних камерах колоній особливого режиму встановлюється режим, передбачений для утримування засуджених на суворому режимі у тюрмі.

Засуджені, яких утримують у ШІЗО з виведенням на роботу, у ПКТ і одиночних камерах колоній, працюють окремо від інших засуджених.

Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення в повному обсязі користується начальник ВТУ, а також усі вищестоящі начальники. Заступники начальника ВТУ мають право застосовувати всі заходи заохочення та стягнення, за винятком переведення засуджених

80

до ПКТ та одиночних камер, а також розміщення до ШІЗО або ДІЗО і карцер.

Значно обмежені у праві застосовувати заходи заохочення та стягнення начальники загонів і старші вихователі, які тільки в усній формі мають право застосовувати заходи заохочення у вигляді оголошення подяки або дострокового зняття раніше накладеного ними стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження або догани, позачергового чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі, одноразового позбавлення засуджених, яких утримують у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі у спортивних змаганнях. Вихователь колонії має право оголошувати подяку, а також накладати в усній формі стягнення у вигляді попередження або догани.

Від застосування стягнень слід відрізняти застосування заходів безпеки до осіб, позбавлених волі (ст. 81 ВТК України). Заходи стягнення застосовуються до засуджених за конкретні дисциплінарні порушення, а заходи безпеки — за порушення режиму, які незважаючи на вжиті заходи не припиняються і можуть призвести до тяжких наслідків. Застосування заходів безпеки не виключає можливості застосування до засуджених заходів стягнення або притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Заходи безпеки застосовуються до засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам ВТУ, проявляють буйство або інші насильницькі дії. До цих засуджених з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених ст. 14 Закону України "Про міліцію".

Забороняється застосовувати спеціальні засоби до жінок, осіб похилого віку, інвалідів та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників ВТУ чи інших осіб, або збройного опору.

Гамівна сорочка або наручники застосовуються з метою запобігання заподіяння засудженими насильства або шкоди оточуючим чи самим собі. Гамівна сорочка є крайнім заходом впливу на засуджених і може застосовуватися лише тоді, коли інші заходи припинення непокори або безчинства вичерпано і наслідків не мали. Гамівна сорочка застосовується тільки за наказом начальника ВТУ або особи, яка виконує його обов'язки, і обов'язково під наглядом медичного

б-бОб

81

працівника. Вказівка медичного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній сорочці засуджений перебуває до заспокоєння, але не більше двох годин. Про кожний випадок застосування гамівної сорочки складається акт, де вказуються причини і тривалість її застосування. Акт затверджує начальник ВТУ.

Наручники застосовуються в основному для припинення агресивних дій з боку засуджених за розпорядженням начальника ВТУ, командира підрозділу охорони, чергового помічника начальника установи, командира підрозділу нагляду і безпеки (контролерів). Наручники знімаються за наказом осіб, які дали розпорядження для їх застосування або за наказом вищестоящого начальника. Про застосування наручників складається акт. Особи, які необгрунтовано застосували наручники, несуть за це особисту відповідальність.

У разі вчинення особою, яку позбавлено волі, нападу чи іншої умисної дії, яка безпосередньо загрожує життю працівників ВТУ або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти як надзвичайний захід допускається застосовувати зброю, якщо іншими заходами неможливо припинити зазначені дії. У разі втечі жінок і неповнолітніх застосовувати зброю забороняється.

Про кожний випадок застосування зброї адміністрація місця позбавлення волі повинна негайно повідомити прокурора.


5.2. Праця осіб, позбавлених волі, та її правове регулювання

У чинному кримінально-виконавчому законодавстві (ст. 7 ВТК України) суспільно корисна праця засуджених закріплена як один з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених. З метою реалізації цього положення у ст. 49—54 ВТК України визначаються порядок і умови здійснення засудженими їх трудових прав та обов'язків.

Реалізація приписів зазначених юридичних норм зумовлена соціальними властивостями і об'єктивними можливостями праці як певного явища в житті суспільства, виділенням та закріпленням у праві саме тих властивостей і можливостей праці, що здатні принести користь в умовах виконання покарання.

Використання праці як одного з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених базується, по-перше, на її об'єктивних мож-

82

ливостях позитивно впливати на свідомість і мораль учасників трудових процесів, а по-друге, на посиленні цих можливостей за рахунок привнесення до праці низки факторів виховного характеру, властивих нашому суспільству.

Виховне значення праці полягає в тому, що участь засуджених у трудових процесах сприяє формуванню та становленню особи трудівника, дає змогу людині усвідомити свою корисність для суспільства, укріплює свідомість та почуття відповідальності за доручену справу.

У праці формується особистість людини і зокрема такі її якості, як колективізм, дисципліна, повага до інших, почуття особистої гідності. Праця є необхідною передумовою ефективного використання інших заходів виправно-трудового впливу: режиму, виховної роботи, загальноосвітнього та професійного навчання.

Крім виправлення та перевиховання застосування праці засуджених здійснюється також для досягнення економічної, соціальної та оздоровчої мети. Економічна мета праці полягає в тому, що праця засуджених є складовою загальної праці, яка створює матеріальні цінності — засуджені працюють на себе та суспільство, членами якого вони є. Соціальна мета полягає в тому, що за допомогою праці та набуття певної трудової кваліфікації засуджений отримує необхідну підготовку до нормального самостійного життя після звільнення. Оздоровча мета полягає в тому, що праця сприяє підтримці нормального фізичного стану людини, а бездіяльність не тільки фізично калічить людину, а й призводить до повної її деградації.

Необхідно зазначити, що праця засуджених до позбавлення волі має специфічні особливості, які полягають у такому.

По-перше, праця засуджених до позбавлення волі здійснюється в умовах режиму покарання у вигляді позбавлення волі. Це означає, що обов'язок працювати набирає категоричнішої форми, зменшує роль волевиявлення самого працюючого та посилює значення адміністративного примусу з метою виконання кожним працездатним засудженим вказаного обов'язку.

По-друге, обмеження сфери волевиявлення засуджених у зв'язку з їх участю у трудових процесах закріплюється нормами кримінально-виконавчого права, зокрема ВТК України.

По-третє, фактичні умови праці засуджених до позбавлення волі відрізняються від умов праці вільних громадян. Це визначається особливим характером життя засуджених, що регулюється нормами ВТК України.

б*

83

Залучення осіб, позбавлених волі, до суспільно корисної праці визначається ст. 49 ВТК України, згідно з вимогами якої кожний засуджений зобов'язаний працювати, а адміністрація ВТУ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та по можливості спеціальності.

Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві ВТУ, а в окремих випадках — на контрагентній основі на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції. Крім того, засуджені до позбавлення волі можуть залучатися до робіт, пов'язаних із господарським обслуговуванням ВТУ, а також до сільськогосподарських робіт на землях, закріплених за установою.

Засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам віком понад 55 років, інвалідам І та II групи, хворим на активну форму туберкульозу, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії ВТУ.

Уся виробничо-господарська діяльність ВТУ повинна підпорядковуватись їх основному завданню — виправляти та перевиховувати засуджених.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ забороняється використовувати працю засуджених:

• в управліннях, відділах ГУ УМВС та адміністративних структурах ВТУ, крім робіт господарського призначення;

• у штабах та приміщеннях військових підрозділів, де розміщуються особовий склад, озброєння та документація;

• на роботах, пов'язаних з обладнанням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою;

• на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідуючих продовольчими, речовими складами, а також складами зі складним та іншим дорогим обладнанням;

• на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею ліків, медичного інструментарію, а також вибухових та отруйних речовин;

• на посадах фотографів, зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів, у тюрмах — водіїв усіх видів транспорту за межами тюрем;

• на посадах, де їм підпорядковуватимуться вільнонаймані працівники;

• на приймальному та вихідному контролі за якістю продукції.

84

Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ передбачено також певні особливості праці засуджених у колоніях-поселеннях та тюрмах. Згідно з § 53 Правил в окремих випадках з дозволу начальника колонії-поселення допускається залучення до праці засуджених за межами території колонії-поселення, але в межах району дислокації установи за умови щоденного повернення їх до колонії-поселення. Згідно з § 55 Правил особи, які відбувають покарання у вигляді тюремного ув'язнення, залучаються до праці тільки на об'єктах та інших роботах всередині тюрем. Виводити засуджених, які відбувають покарання в тюрмах, на роботи за межі зони тюрми, що охороняється, заборонено. Виробничі цехи в тюрмах розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється. У разі потреби адміністрація тюрем може залучати засуджених, які відбувають тюремне ув'язнення, до ремонтно-будівельних робіт на території тюрем за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, які залишені в тюрмі для господарського обслуговування. Засуджених, які відбувають тюремне ув'язнення, забороняється залучати до будь-яких видів робіт, пов'язаних з господарським обслуговуванням у режимних корпусах і на території тюрем. Праця засуджених у тюрмі організовується із забезпеченням суворої ізоляції різних категорій засуджених.

Умови праці осіб, яких позбавлено волі, регулюються законодавством України про працю, за винятком деяких обмежень, що визначаються ст. 50 ВТК України.

Тривалість робочого дня є однією з важливих умов праці. Згідно із законодавством України нормальна тривалість робочого дня на підприємствах, в установах та організаціях становить 41 годину на тиждень. Ця норма поширюється також на засуджених, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях. Тривалість робочого дня неповнолітніх засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а також надання їм щотижневих днів відпочинку встановлюється на загальних підставах згідно із законодавством про працю.

Для засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях інших видів режиму та тюрмах, встановлюється 48-годинний робочий тиждень.

Час відпочинку, що надається засудженим, суттєво відрізняється від часу відпочинку, що надається робочим та службовцям згідно із законодавством про працю. Ці розбіжності полягають у такому:

• особи, яких позбавлено волі, права на відпустку в період відбування покаранйя не мають;

85

• особам, які засуджені до позбавлення волі і відбувають покарання у ВТК (крім колоній-поселень та виховно-трудових колоній) та тюрмах, щотижня для відпочинку надається один день.

Засуджені звільняються від роботи у святкові дні в порядку, передбаченому законодавством про працю. Перелік святкових днів встановлюється законодавством України. У святкові дні допускається виконувати роботи, зупинити які неможливо за виробничо-технічних умов (наприклад, на виробництві безперервного циклу, невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи).

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі. Згідно зі ст. 33 ВТК України у разі сумлінного ставлення до роботи і зразкової поведінки засуджених, які відбули покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії може включити час їх роботи в колоніях-поселеннях до загального трудового стажу.

Згідно з ч. 7 ст. 50 ВТК України праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці та техніки безпеки, встановлених законодавством про працю. Адміністрація ВТУ зобов'язана забезпечити належне технічне обладнання всіх робочих місць та створити на них умови праці, що відповідають правилам охорони праці та техніки безпеки.

Усі відносини, пов'язані із забезпеченням охорони праці, дотриманням техніки безпеки та виробничої санітарії у ВТУ, регулюються законодавством про працю. Контроль за технікою безпеки здійснюють інженери з техніки безпеки виробництва. Кожний засуджений, який прибуває до ВТУ для відбування покарання, проходить спеціальний інструктаж з техніки безпеки. Про це робиться позначка у спеціальному журналі та контрольній картці засудженого. На виробництві організовується пропаганда з питань техніки безпеки та охорони праці: вивішуються плакати, інструкції, попереджувальні написи тощо. Щороку у ВТУ здійснюються огляди стану техніки безпеки. У цих оглядах беруть участь представники адміністрації, члени спостережної комісії та члени секції з охорони праці ради колективу колонії.

Засудженим, які працюють на виробництві зі шкідливими умовами праці, безплатно видаються спецодяг, взуття та інші засоби захисту.

Виробничі приміщення обладнуються вентиляційними установками і в них підтримується певна температура. Верстати, агрегати, трансформатори забезпечуються огороджувальними пристроями.

86

На неповнолітніх засуджених поширюється дія норм трудового права, що регламентують робочий час: не більше 36 годин на тиждень для неповнолітніх віком 16—17 років та 24 години — для неповнолітніх віком 15 років. Засуджені віком до 15 років до виробництва не залучаються. Забороняється використовувати неповнолітніх для роботи у нічний та позаурочний час.

Засуджених жінок залучати до важкої праці та праці зі шкідливими умовами забороняється. На них поширюються правила охорони праці для вагітних жінок і матерів-годувальниць.

На засуджених поширюються всі види доплат до заробітної плати за шкідливі умови праці.

Особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України (ст. 51 ВТК України).

Оплата праці засуджених здійснюється за нормами та розцінками, що діють у народному господарстві, відповідно до обсягу та якості роботи. На засуджених поширюється преміальна система оплати праці, переліки професій та робіт, що оплачуються за підвищеними тарифними ставками, та інші види доплат, за винятком винагороди за вислугу років. Без оплати праці засуджені можуть залучатися лише до робіт, пов'язаних із благоустроєм місць позбавлення волі та прилеглих до них територій, а також поліпшенням культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт для забезпечення установ продовольством (ст. 54 ВТК України). До перелічених робіт засуджені залучаються, як правило, у порядку черговості в неробочий час і щонайбільше на дві години на день.

Заробітна плата нараховується засудженим з урахуванням часткового відшкодування ними витрат, пов'язаних з утриманням ВТУ. Йдеться про відшкодування засудженими лише частини витрат, які несе держава на утримування ВТУ. Ці витрати відшкодовуються шляхом утримання з нарахованого заробітку засудженого вартості наданих йому харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг.

Окремим категоріям засуджених — неповнолітнім, інвалідам І та II груп, жінкам, які вагітні понад 4 місяці, жінкам, які не працюють і мають дітей у будинках дитини при ВТУ, чоловікам, які не працюють, віком понад 60 років і жінкам віком понад 55 років, а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна

87

та комунально-побутові послуги надаються безкоштовно (ст. 53 ВТК України).

Винагорода засудженим за винаходи та раціоналізаторські пропозиції нараховується повністю і в розмірі, встановленому для вільнонайманих працівників.

Засудженим, за винятком осіб, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях, та жінок, яким дозволено проживати за межами колонії, під час відбування покарання заробітна плата в руки не видається, а зараховується на їх особисті рахунки. Зазначеними грошима засуджені можуть розпоряджатися лише за безготівковим розрахунком у порядку, встановленому ВТК України.

Засудженим забезпечується гарантований мінімум заробітку, який за певних умов та у встановленому законом розмірі зараховується на особисті рахунки засуджених. Гарантований мінімум заробітку різним категоріям засуджених має на меті створити для них додаткові матеріальні стимули для чесної, сумлінної праці та доброї поведінки.

Розміри гарантованого мінімуму заробітку для засуджених до позбавлення волі визначаються ст. 52 ВТК України, згідно з якою у виправно-трудових колоніях і тюрмах на особисті рахунки засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менше 10 %, а на особисті рахунки засуджених чоловіків віком понад 60 років, жінок — віком понад 55 років, інвалідів І та II груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей у будинках дитини при ВТК, що не допускають злісних порушень режиму, — не менше 25 % нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особисті рахунки засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менше 45 % нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виправно-трудових коло-ніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами колонії, незалежно від усіх відрахувань повинно зараховуватися не менше 50 % нарахованого їм місячного заробітку.

Місячний заробіток засуджених, які виконують норму виробітку або встановлені завдання, не може бути меншим від мінімального розміру заробітної плати.

88

Для більшості засуджених законом передбачаються певні умови, за яких засудженим надається гарантований мінімум заробітку — відсутність порушень режиму. Без будь-яких умов гарантований мінімум надається засудженим, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, колоніях-поселеннях усіх видів, та засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами колонії.

Передбачені законом умови надання засудженим гарантованого мінімуму стимулюють належну поведінку та сумлінну працю засуджених, що має велике значення для їх виправлення та перевиховання.

Неоднакові розміри гарантованого мінімального заробітку різним категоріям засуджених зумовлені необхідністю диференціювати каральний та виховний вплив на засуджених, вжиттям заходів щодо повного відшкодування заподіяної ними матеріальної шкоди державі та громадянам, а також деякими особливостями їх правового положення.

Умовою для нарахування засудженому заробітку в обсязі мінімального розміру заробітної плати є виконання ним норм виробітку або встановлених завдань.

Як уже зазначалось, із заробітку засуджених здійснюються певні відрахування. Порядок здійснення цих відрахувань встановлюється ст. 53 ВТК України.

Засуджені, які відбувають покарання у ВТК та тюрмах, із нарахованого їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу та спецхарчування. Після відшкодування цих витрат із нарахованого заробітку здійснюються відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами в порядку, встановленому ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України.

Як виняток з цього правила аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і відраховуються до відшкодування цих витрат. Таким чином, стягнення аліментів на користь неповнолітніх дітей здійснюється з усієї заробленої засудженим суми і передбачене законом з метою захисту матеріальних інтересів неповнолітніх дітей засудженого.

Відрахування із заробітку засудженого здійснюється з дотриманням такої черговості:

• прибутковий податок;

• вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг;

89

• за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;

• відшкодування матеріальних збитків, заподіяних державі під час відбування покарання.

У ч. З ст. 53 ВТК України встановлено порядок здійснення відрахування вартості харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших послуг із засуджених, які злісно ухиляються від роботи. Оскільки засуджені цієї категорії не працюють і тому не мають заробітку, зазначені відрахування здійснюються з коштів, які є на їх особистих рахунках.

Первинною та основною формою організації праці засуджених у ВТУ є бригада. Вона створює можливості для підвищення змістовності праці, поліпшення якості продукції. В основу формування бригади покладено виробничий принцип. Бригади можуть поділятися на ланки. Очолює бригаду бригадир, який призначається адміністрацією ВТУ з числа найдисциплінованіших засуджених, які позитивно зарекомендували себе, мають організаторські здібності та високу кваліфікацію. Бригадир має певні права з питань керування виробничою діяльністю бригади: розподіляє отримані завдання серед членів бригади, веде облік виходу засуджених на роботу і виконання виробничих завдань, перевіряє правильність заповнення нарядів та нарахування заробітку, слідкує за дотриманням правил техніки безпеки тощо. Бригади можуть бути спеціалізованими та комплексними. Перші складаються із засуджених однієї професії, другі організовуються для виконання всього обсягу робіт на виробничій дільниці. Засуджені, які входять до складу бригади, проживають в одній жилій секції чи приміщенні. Бригадир не тільки керує виробничою діяльністю бригади, а й несе відповідальність за стан дисципліни членів бригади.

Загін є основним структурним підрозділом колонії. До складу загону може входити одна чи кілька бригад залежно від місця роботи та кількості робочих змін.

Важливу роль у трудовому вихованні та підвищенні рівня професійної підготовки відіграє залучення засуджених до роботи з раціоналізації та винахідництва. Адміністрація ВТУ заохочує творче ставлення засуджених до праці й застосовує для цього моральні та матеріальні стимули. Робота раціоналізаторів та винахідників широко пропагується у ВТУ. За раціоналізаторські пропозиції та винаходи засуджені отримують грошову винагороду у встановлених для

90

всіх громадян порядку та розмірі. Участь засуджених у раціоналізаторстві та винахідництві враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання.

Засуджені (переважно з числа обмежено придатних до праці), які характеризуються позитивно, можуть бути залучені до робіт з господарського обслуговування ВТУ. Засуджених для виконання таких робіт, а також для заміщення посад майстрів, бригадирів та наряд-чиків добирають начальники відповідних служб за погодженням з оперативними та оперативно-режимними відділами. При призначенні на роботи для господарського обслуговування в тюрмах необхідна письмова згода засуджених. Призначення засуджених на зазначені роботи оформляються наказами начальників ВТУ, виписки з яких додаються до особових справ засуджених.

Засуджені, яких призначено для виконання робіт з господарського обслуговування, формуються, як правило, в один загін. їх обов'язки визначаються начальниками відповідних служб.


 5.3. Виховна робота з особами, позбавленими волі: завдання, форми та правове регулювання

Згідно зі ст. 7 ВТК України одним із заходів виправлення та перевиховання засуджених є виховна робота.

Організація та порядок здійснення виховної роботи з особами, позбавленими волі, визначаються кримінально-виконавчим законодавством, зокрема ст. 55—58 ВТК України, гл. 13 Правил та деякими іншими відомчими нормативними актами.

Завдання виховної роботи з особами, позбавленими волі, визначаються ст. 55 ВТК України, вимоги якої передбачають, що з особами, позбавленими волі, проводиться виховна робота, спрямована на їх виховання в дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, дбайливого ставлення до державної власності, підвищення свідомості та культурного рівня, розвиток корисної ініціативи.

Участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання. Виховна робота здійснюється диференційовано з урахуванням виду ВТУ, встановленого в ній режиму і особливостей різних категорій засуджених.

91

Найголовніша мета виховної роботи у ВТУ — виправити та перевиховати засуджених з тим, щоб після звільнення вони стали гідними членами суспільства. За допомогою виховної роботи закріплюються результати виховного впливу інших засобів виправлення — режиму, суспільно корисної праці, загальноосвітнього та професійного навчання — з наданням їм ідеологічного спрямування. Виховна робота сприяє формуванню у засуджених політичної свідомості, розширенню їх світогляду, вихованню поваги до закону, особистих інтересів з інтересами громадськими. Крім того, виховна робота покликана виховувати у засуджених почуття поваги до людини, переконання, що після звільнення кожний, хто побажає, зможе знайти своє місце в суспільстві, бути йому корисним.

Виховна робота в місцях позбавлення волі є живим творчим процесом. Вона повинна базуватися не тільки на нормах кримінально-виконавчого права, а й на наукових засадах педагогіки та психології.

Виховні заходи із засудженими здійснюються в установлений розпорядком дня час у межах ВТУ. Участь у таких заходах беруть усі без винятку засуджені. Проводити спільні заходи із засудженими з різних ВТУ не дозволяється.

Організовує виховну роботу із засудженими у ВТУ та контролює її стан заступник начальника установи із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом. Безпосередньо виховну роботу із засудженими проводять начальники загонів. Велику роль у виховному процесі серед засуджених відіграє діяльність спостережної комісії та шефських організацій.

Існують різні форми виховної роботи з особами, позбавленими волі (ст. 56 ВТК України), основними з яких є такі:

• індивідуальна робота на основі вивчення особи кожного засудженого з урахуванням вчиненого ним злочину, віку, освіти, фаху та інших обставин, які характеризують засудженого;

• агітаційна, пропагандистська та культурно-масова робота;

• правове виховання.

У тюрмах та приміщеннях камерного типу виховна робота проводиться переважно по камерах.

Роз'яснення законодавства України — один з важливих напрямків роботи з правового виховання засуджених. Вчинення злочину є актом неповаги до вимог закону. Правове виховання засуджених полягає передусім в їх переконанні, що кожний із них винний перед суспільством і покарання, призначене за вчинений злочин, є справедливим,

92

а тягар життя в місцях позбавлення волі неминучий. Особлива увага повинна приділятися роз'ясненню кримінально-виконавчого законодавства, його гуманного характеру, вимог, які воно ставить перед засудженими і, зокрема, тих, у разі виконання яких можливе переведення засуджених на поліпшені умови утримання, до колоній-поселень, для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, застосування умовно-дострокового звільнення або заміни суворого покарання більш м'яким. Правове виховання засуджених здійснюється за допомогою таких засобів:

• лекцій;

• доповідей на правові теми;

• вечорів запитань та відповідей;

• групових та індивідуальних бесід;

• наглядної агітації та ін.

Основні заходи виховного характеру здійснюються в загонах, де щонайменше двічі на місяць проводяться заняття з основ правових знань. До заходів виховного характеру залучаються працівники суду, прокуратури, спостережних комісій, шефських організацій.

Велику виховну роль у цьому процесі відіграють виїзні засідання судів у ВТУ для розгляду справ з питань дострокового та умовно-дострокового звільнення засуджених або переведення їх до колоній-поселень для осіб, які твердо стали на шлях виправлення.

Агітаційно-пропагандистська робота полягає у формуванні світогляду засуджених, розширенні кола їх суспільно корисних інтересів, вихованні у них бажання мати нові знання, отриманні інформації про важливі події як в Україні, так і за її межами.

Агітаційно-пропагандистська робота здійснюється в різних формах:

• заняття на політичну тематику;

• лекції або доповіді;

• читацькі конференції;

• вечори запитань та відповідей;

• наочна агітація;

• випуск стінних газет;

• внутрішнє радіомовлення;

• демонстрація кінофільмів;

• зустрічі з передовиками виробництва, учасниками певних визначних подій у житті України, колишніми засудженими.

Лекції та доповіді проводяться з різних тем: економічних, політичних, присвячених питанням розвитку науки, культури та мистецтва. їх

93

проводять кваліфіковані працівники ВТУ і працівники судів, прокуратури, вчені, представники шефських організацій.

Велике значення у виховній роботі має організація роботи бібліотек. Література — провідник знань і культури. Виховання любові до книжки, потреби читати і вміти знаходити в літературі відповіді на складні життєві запитання — важливе завдання в загальних зусиллях з формування особистості людини. Проведення читацьких конференцій — один із засобів залучення засуджених до читання художньої літератури, формування у них власних поглядів на події в суспільстві, уміння обгрунтувати та обстояти погляди.

Вечори запитань та відповідей дають змогу краще дізнатися про потреби, зацікавленість та настрій засуджених, а також позбавитися недоліків у праці адміністрації ВТУ.

Велике виховне значення мають зустрічі засуджених з ветеранами Великої Вітчизняної війни, ветеранами праці, відомими людьми, представниками різних релігійних конфесій, а також з колишніми в'язнями, які стали чесними трудівниками і приносять користь суспільству. За допомогою таких заходів у засуджених виховується переконання в тому, що допущені ними помилки можна виправити, а чесна праця — шлях до волі та щастя.

Засуджені, як уже зазначалося, можуть виписувати без обмеження газети та журнали за гроші, які є на їх особистих рахунках.

Мета культурно-масової роботи — розвивати зацікавленість засуджених до розумового дозвілля, спонукати поповнення фізичних сил та підвищення інтелекту особи.

У кожній ВТК для проведення культурно-масової роботи обладнуються клуб, кімнати виховної роботи, бібліотека, спортивні майданчики.

Основними формами проведення культурно-масової роботи із засудженими є такі:

• безплатна демонстрація кінофільмів;

• лекції;

• бесіди;

• робота гуртків художньої самодіяльності;

• огляд телепередач.

Порядок демонстрації кінофільмів у ВТУ визначається § 67 Правил. У ВТУ безкоштовно демонструються художні кінофільми, які мають виховне значення. У колоніях-поселеннях художні фільми демонструються за плату. У колоніях загального, посиленого та суворого режимів, виховно-трудових колоніях, а також у тюрмах для осіб, залучених до

94

господарського обслуговування, художні кінофільми демонструються один раз на тиждень, а в колоніях особливого режиму та тюрмах для осіб, які утримуються на загальному режимі, — один—два рази на місяць. Ці норми не стосуються короткометражних навчальних, документальних та науково-популярних кінофільмів, спрямованих на перевиховання засуджених. Додатково до визначених норм дозволяється демонструвати художні кінофільми у святкові дні.

У ВТУ можуть створюватися гуртки художньої самодіяльності та проводитись їх виступи в межах виправної установи, а також концерти художньої самодіяльності підшефних та інших організацій (§ 66 Правил). У ВТУ дозволяється також проводити платні концерти професійних колективів за рахунок коштів засуджених і за їх згодою при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань у АРК та областях.

Адміністрація ВТУ видає для користування засудженим настільні ігри за встановленими нормами. В окремих випадках засудженим дозволяється користуватись особистими доміно, шахами чи шашками.

Крім перелічених форм культурно-масової роботи із засудженими може проводитись фізкультурно-оздоровча робота у таких формах:

• ранкова зарядка;

• заняття у спортивних секціях;

• змагання з різних видів спорту.

Мета зазначених заходів — зміцнити здоров'я засуджених, розумно використовувати вільний час, виховувати дисципліну та почуття колективізму. Ці заходи проводяться тільки в межах ВТУ.

При радах колективів колоній (загонів) створюються секції фізкультурно-спортивної роботи. Члени цих секцій беруть участь в організації фізкультурно-спортивної роботи, пропаганді спорту, залученні засуджених до упорядкування спортивних майданчиків.

Індивідуальна робота — найважливіша форма виховної роботи із засудженими у ВТУ. Індивідуальна робота справляє систематичний і цілеспрямований виховний вплив на конкретних засуджених за допомогою вивчення особи та з урахуванням їх індивідуальних соціально-психологічних та педагогічних особливостей.

Особа, яка виконує індивідуальну виховну роботу, повинна мати високі професійні та людські якості, уміти бачити в кожній людині найкраще, бути готовою прийти на допомогу.

95

Безпосередньо індивідуальну виховну роботу із засудженими здійснює начальник загону. Він планує її, корегує та фіксує результати. У цій роботі беруть участь також представники загальноосвітніх шкіл, технічних училищ, майстри на виробництві, представники шефських організацій. Основними формами індивідуальної виховної роботи є такі:

• індивідуальні бесіди;

• виконання особистих доручень;

• особистий контроль за поведінкою засуджених на виробництві, у школі, під час відпочинку.

Виховна робота організується та проводиться залежно від виду ВТУ, режиму, встановленого в ній, особи засудженого та тяжкості вчиненого ним злочину.

Під керівництвом адміністрації у ВТУ створюються самодіяльні організаціТ засуджених (ст. 57 ВТК України). Мета цих організацій — розвивати навички колективізму у засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, заохочувати їх корисну ініціативу, а також використовувати вплив колективу на виправлення та перевиховання засуджених.

Самодіяльні організації створюються із числа засуджених, які зарекомендували себе зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання.

Самодіяльні організації засуджених мають особливий правовий статус: вони не є громадськими організаціями в конституційному розумінні (їх діяльність повністю підзвітна і підконтрольна адміністрації ВТУ), вони не можуть приймати рішення, які зобов'язують адміністрацію у будь-чому, їх склад затверджує начальник установи. Адміністрація може розформувати діючу організацію і створити нову.

Самодіяльні організації допомагають адміністрації забезпечувати порядок відбування покарання, підвищувати продуктивність праці засуджених.

Участь засуджених у роботі самодіяльних організацій здійснюється на добровільних засадах. Учасники цих організацій не звільняються від обов'язків, які на них покладені, і не мають жодних пільг.

Види самодіяльних організацій засуджених і порядок їх діяльності визначаються ст. 58 ВТК України.

У ВТК загального, посиленого та суворого режимів, колоніях-посе-леннях усіх видів та виховно-трудових колоніях серед засуджених,

96

які залишені у слідчих ізоляторах і тюрмах для роботи з господарського обслуговування, а також серед засуджених, переведених з приміщень камерного типу до звичайних житлових приміщень колоній особливого режиму, створюються ради колективів засуджених. Ради колективів обираються на загальних зборах засуджених або на зборах їх представників відкритим голосуванням. Склад рад колективів затверджує начальник ВТУ або слідчого ізолятора. Ради колективів періодично звітують про свою роботу на зборах засуджених; рішення, які приймають ради колективів, затверджує адміністрація ВТУ або слідчого ізолятора.

У тюрмах і серед засуджених, які утримуються у приміщеннях камерного типу ВТК особливого режиму, можуть створюватися ради бригадирів, які призначаються адміністрацією.

Самодіяльні організації у ВТУ складаються з ради колективу колонії, рад колективів загонів, а також секцій ради колективу колонії.

Рада колективу засуджених обирається строком на один рік. Кількість членів ради встановлює адміністрація ВТУ. У раді колективу ВТУ повинно бути не менше одинадцяти осіб, у раді загону — не менше семи осіб.

Рада обирає зі своїх членів голову ради, його заступника і секретаря. Голови рад колективів загонів входять до складу ради колективу ВТУ на правах їх членів. Члени рад, які не впоралися з обов'язками, можуть бути достроково виведені як рішенням зборів засуджених, так і адміністрацією ВТУ. Робота ради планується. Плани затверджує начальник ВТУ чи загону. Засідання рад проводяться не менше двох разів на місяць. На відповідних засіданнях ради обов'язково повинен бути присутній представник адміністрації ВТУ чи начальник загону.

Ради колективів мають право:

• розробляти пропозиції щодо поліпшення виробничої та іншої діяльності та вносити їх на розгляд адміністрації;

• заслуховувати звіти голів рад колективів загонів, бригадирів та інших засуджених;

• керувати роботою секцій;

• вживати заходів виховного впливу (виносити попередження, догану, вносити клопотання адміністрації ВТУ про накладення дисциплінарного стягнення).

Ради колективів у ВТУ діють в умовах гласності, звітують перед засудженими не рідше як один раз на півроку. При радах колективів ВТУ створюються такі секції:

7-606

97

• виробничо-масової роботи;

• профілактики правопорушень (внутрішнього порядку);

• загальноосвітнього навчання;

• культурно-масової роботи;

• фізкультурно-спортивної роботи;

• санітарно-побутової роботи.

Крім того, при радах колективів ВТУ створюються секції громадського харчування та громадських кореспондентів багатотиражних газет. За згодою адміністрації ВТУ можуть створюватись й інші секції (наприклад, молодіжна, з питань раціоналізації).

 


5.4. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі, його правове регулювання

Згідно з кримінально-виконавчим законодавством України загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених є одним з основних заходів виправлення та перевиховання засуджених.

Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання здійснюється з метою сприяння розвитку особи, її виправленню та перевихованню і полягає не тільки в тому, що воно дає систему знань про закономірності розвитку природи та суспільства, розширює межі світогляду, сприяє інтелектуальному розвитку засуджених, залучає їх до досягнень науки і техніки, а й безпосередньо впливає на виховання засуджених. Навчання нероздільно пов'язане з вихованням. Відомо, що неможливо навчати, не виховуючи, і виховувати, не навчаючи. Під впливом навчання змінюються свідомість засуджених, їх переконання, нахили, звички, поведінка тощо. У процесі навчання їм прищеплюються такі позитивні якості, як дисциплінованість, цілеспрямованість, уміння раціонально використовувати свій час та долати перешкоди, почуття відповідальності за свою поведінку та вчинки, чемне ставлення до інших. Чим вищий загальноосвітній і професійний рівень засуджених, тим швидше та якісніше вони опанують виробничу професію, тим ефективнішою буде їх праця. Крім того, за допомогою загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджений здобуває певні знання та набуває навичок з тієї чи іншої спеціальності, що сприятиме його соціальній адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

98

Значення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання полягає також у тому, що надаючи можливість засудженим безкоштовно навчатися за рахунок держави та набувати певних професій, заохочуючи при цьому їх бажання до навчання, держава тим самим виявляє турботу про майбутнє засуджених, що свідчить, у свою чергу, про гуманізм кримінально-виконавчої політики нашої держави.

Ефективність процесу навчання залежить від багатьох факторів, найголовніші з яких такі:

• стан організації навчального процесу залежно від режиму та особливостей виробництва;

• зміст та рівень навчання;

• професійна підготовка педагогічного колективу;

• використання у процесі навчання положень педагогіки та психології.

Загальні засади загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених визначені у ст. 59 ВТК України, згідно з вимогами якої у ВТУ для засуджених, що не мають початкової освіти, створюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні пункти.

Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчатися у середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах ВТУ.

У виховно-трудових колоніях створюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів, і засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безкоштовно.

Для засуджених віком до сорока років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть працевлаштуватися в конкретній ВТУ, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві.

Організація загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі регламентується ст. 60 ВТК України, вимоги якої передбачають, що організація загальноосвітнього навчання, професійної освіти та професійного навчання на виробництві осіб, позбавлених волі, здійснюється згідно із Законом України "Про освіту" та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для складання іспитів учні-засуджені звільняються від роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Законом України

7*

99

"Про освіту". Заробітна плата їм за цей час не нараховується, харчування надається безкоштовно.

Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація ВТУ створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Час, вільний від основної трудової діяльності та виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у ВТУ, є їх вільним часом (ст. 61 ВТК України). Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, за винятком виконання тих видів діяльності, які заборонені ВТК України. Вільний час засуджених має тривати не менше двох годин і передбачається розпорядком дня ВТУ.

Адміністрація ВТУ повинна забезпечити засудженим реальну можливість для навчання. З цією метою у ВТУ організовуються середні загальноосвітні (вечірні) школи або навчально-консультаційні пункти для заочної форми навчання, якщо для очної форми навчання немає відповідних умов (наприклад, колонії особливого режиму, тюрми).

Школи у ВТУ створюються за наявності такої кількості учнів, яка б давала змогу організувати не менше чотирьох класів по 20 осіб у кожному, а навчально-консультаційні пункти — за наявності не менше ЗО осіб і відсутності умов для очного навчання.

У виправно-трудових колоніях-поселеннях засуджені навчаються також у вечірніх (змінних) школах поза територією колонії, оскільки вони з дозволу адміністрації можуть пересуватися за межами колонії.

Навчання засуджених здійснюється без відриву від виробництва за єдиними планами та програмами, затвердженими Міністерством освіти України.

Заняття у школах ВТУ проводяться з урахуванням особливостей виробництва позмінно, тобто як у денний, так і у вечірній час. Особам, які закінчили школу, видається відповідний документ: у разі здобуття неповної середньої освіти — свідоцтво, після закінчення середньої школи — атестат. Документ про освіту в руки засудженим не видається, а зберігається в особовій справі засудженого до його звільнення.

Підбір педагогічних кадрів, контроль за навчальним процесом у загальноосвітніх школах ВТУ здійснюють районні (міські) відділи освіти.

Адміністрація ВТУ створює відповідні умови для успішної роботи шкіл.

Виконуючи завдання з виправлення та перевиховання засуджених, професійно-технічне навчання одночасно вирішує й загальні завдання, що стоять перед цією системою освіти. Воно задовольняє потреби виробництва ВТУ у кваліфікованих робітниках, сприяє підвищен-

100

ню ефективності праці та поліпшенню якості продукції, що виробляється на підприємствах ВТУ, уможливлює отримання народним господарством після звільнення засуджених з ВТУ необхідні кадри, підготовлені в системі профтехосвіти, що мають певний виробничий досвід.

Професійно-технічне навчання осіб, позбавлених волі, здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, на загальних принципах організації цього навчання з урахуванням специфічних особливостей діяльності ВТУ та контингенту осіб, які в них навчаються. Умовою успішного навчання є дотримання в його процесі таких принципів:

• добровільності навчання та вибору професії;

• тісного зв'язку між спеціальністю та теоретичним і практичним навчанням;

• організації навчання на рівні досягнень сучасної техніки;

• стабільності навчальних бригад, шкіл, курсів;

• планування професійно-технічного навчання.

Професійно-технічне навчання засуджених здійснюється у двох

основних напрямках: підготовки нових робочих і навчання суміжним спеціальностям; підвищення виробничої кваліфікації.

Як уже зазначалося, у ст. 59 ВТК України передбачається, що для засуджених віком до 40 років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть працевлаштуватись у конкретній ВТУ, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві. Згідно зі ст. 62 ВТК України у ВТУ може бути організовано підвищення виробничої кваліфікації осіб, позбавлених волі, а також навчання їх новим спеціальностям, що необхідні для виробництва конкретної ВТУ. Професійно-технічне навчання засуджених і підвищення ними своєї виробничої кваліфікації заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання.

Професійно-технічне навчання здійснюється як без відриву від виробництва, у робочий час, так і з відривом за програмами профтехосвіти; проводиться в таких формах: навчання на виробництві ВТУ (індивідуальне, бригадне тощо) та на відповідних курсах.

Навчання засуджених безпосередньо на виробництві ВТУ здійснюється, як правило, без відриву від виробництва. При індивідуальному методі навчання особа закріплюється за найкваліфікованішим робочим або майстром чи включається до складу бригади і під керівництвом майстра або бригадира на своєму робочому місці виконує навчально-виробничі завдання. При бригадному методі навчання засуджені об'єднуються в навчйльні бригади і виконують ці завдання під керівництвом кваліфікованих та досвідчених бригадирів-інструкторів.

101

Поряд з виробничим навчанням при індивідуальному та бригадному методах навчання проводяться також теоретичні заняття у класах по групах.

Підвищення кваліфікації осіб, позбавлених волі, здійснюється шляхом створення виробничо-технічних курсів та курсів цільового призначення.

Зарахування засуджених на курси та інші види професійно-технічного навчання, що організовуються безпосередньо на підприємстві ВТУ, оформлюється наказом начальника ВТУ. Професійно-технічне навчання (підготовка нових робочих, навчання суміжним професіям, підвищення виробничої кваліфікації) завершується складанням кваліфікаційних іспитів, які приймає спеціальна комісія, очолювана головним інженером ВТУ. На підставі протоколу комісії наказом начальника ВТУ засудженим надаються розряди кваліфікації. Свідоцтво про кваліфікаційний розряд (звання за спеціальністю) зберігається в особовій справі засудженого і видається йому після звільнення з місця позбавлення волі.

1. Основні засоби виправлення та перевиховання засуджених.

2. Функції режиму в місцях позбавлення волі.

3. Основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі.

4. Як визначається чинним законодавством України порядок надання засудженим побачень, отримання ними посилок, передач, листування з родичами та іншими особами?

5. Що таке зміна умов утримування засуджених?

S. Заходи заохочення та стягнення, які застосовуються до засуджених, та порядок їх застосування.

7. Як визначається чинним законодавством порядок залучення засуджених до суспільно корисної праці?

8. У чому полягають особливості праці осіб, засуджених до позбавлення волі?

9. Що таке виховна робота із засудженими і якими правовими нормами визначається порядок її здійснення?

Ю. Як здійснюється загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі?

102


ТЕМА 6 МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ

Ефективність карально-виховного впливу на засуджених залежить від матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відомо, що сутністю покарання є кара, яка безпосередньо проявляється в порядку і умовах виконання покарання. Для позбавлення волі, наприклад, кара характеризується комплексом правообмежень, які входять до режиму відбування покарання. Комплекс правообмежень охоплює й обмеження засуджених у сфері матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування. Виконання покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань і погіршення здоров'я засудженого. Про це свідчать і міжнародні норми. Так, у ст. 62 Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими (далі — Правил) передбачається, що медичні служби і заклади повинні виявляти всі фізичні та психічні захворювання й вади, які можуть перешкоджати перевихованню ув'язнених, і піклуватися про їх лікування. З цією метою заклади повинні забезпечити необхідне медичне, хірургічне та психіатричне обслуговування.

А згідно з вимогами ст. 22 цих Правил усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні у крайньому разі одного кваліфікованого медичного працівника, який має певні знання у сфері психіатрії. Медичне обслуговування слід організовувати в тісному зв'язку з місцевими або державними органами охорони здоров'я. Воно повинно охоплювати психіатричні та діагностичні служби, а в разі потреби — надавати лікування психічно ненормальним ув'язненим.

Правове регулювання матеріально-побутового та медичного обслуговування засуджених повинно враховувати вимоги принципу соціальної справедливості, оскільки за функціональною роллю цей принцип є результатом відображення та осмислення життєвих суперечностей і повинен безпосередньо впливати на формування зазначених норм, забезпечуючи ясність і точність правових формулювань, що відповідають

103

міжнародним стандартам. У зв'язку з цим, як уже зазначалося, Україна як член Ради Європи взяла на себе обов'язок привести чинне законодавство, що регулює питання боротьби зі злочинністю, зокрема на стадії виконання покарання у вигляді позбавлення волі, у відповідність з міжнародними актами про захист прав людини. У цих актах закріплено, що всі приміщення, якими користуються ув'язнені, повинні відповідати санітарним вимогам. Адміністрація повинна забезпечити кожному ув'язненому харчування, достатньо поживне для підтримки його здоров'я і сил (ст. 20 Правил).

Зазначимо, що норми чинного кримінально-виконавчого законодавства недостатньо повно і чітко регламентують питання створення у ВТУ нормальних комунально-побутових умов, які відповідають завданням виправлення, а також забезпечення засуджених речовим майном^харчуванням та медичним обслуговуванням.

При цьому принцип соціальної справедливості при реалізації норм матеріально-побутового та медичного забезпечення засуджених часто недооцінюється. Засуджені дуже гостро реагують на випадки порушення їх прав, і іноді їх реакція на недоліки матеріально-побутового характеру буває такою сильною, що призводить до виникнення у ВТУ ексцесів із засудженими, у тому числі до масових безпорядків.

Безумовно, належний побут у ВТУ позитивно впливає на виправлення засуджених, сприяє набуттю ними корисних навичок і звичок, привчає до порядку, вчиняє відповідну дисциплінуючу дію, закладає засади для формування здорового морально-психологічного клімату в колективі засуджених.

Таким чином, матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування осіб, позбавлених волі, передбачає створення сукупності умов утримування засуджених, спрямованих на задоволення їх потреб у харчуванні, одязі, житлі, медичному обслуговуванні.

Матеріально-побутове забезпечення засуджених реалізується у процесі застосування норм, які регулюють порядок та умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Іншими словами, матеріально-побутове забезпечення входить до змісту режиму відбування покарання і виконує виховну та соціально-економічну функції. Виховна функція полягає в тому, що правильно організований побут створює умови для стимулювання виховного процесу у ВТУ, безпосередньо впливає на моральне та естетичне виховання засуджених. Соціально-економічна функція полягає в тому, що правильно організоване житлове, комунально-побутове забезпечення засуджених

104

стимулює їх активність, сприяє продуктивності праці та поліпшенню якості виготовленої продукції.

Належна організація матеріально-побутового забезпечення засуджених створює передумови для того, щоб режим відбування покарання міг звести до мінімуму відмінність між життям на волі і в місцях позбавлення волі, щоб не зменшувати в засуджених почуття відповідальності й осмислення людської гідності. Це положення випливає зі ст. 60 Правил.

Правове регулювання матеріально-побутового забезпечення осіб, засуджених до позбавлення волі, здійснюється Виправно-трудовим кодексом України, нормативними актами Кабінету Міністрів України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ та інших державних структур.

Матеріально-побутове забезпечення реалізується у таких напрямках:

• розміщення засуджених та їх житлові умови;

• комунально-побутове обслуговування;

• організація харчування;

• організація торгівлі;

• організація речового забезпечення.

Розглянемо кожний із цих напрямків. Перший охоплює житлові умови та розміщення засуджених.

Згідно зі ст. 74 ВТК України особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, забезпечуються необхідними житлово-побутовими умовами, що відповідають правилам санітарії та гігієни. У ВТК норма житлової площі на одного засудженого не може бути меншою як 2 м2, а у виховно-трудових колоніях та тюрмах — 2,5 м2. Засудженим надаються індивідуальне спальне місце та постільні речі.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ у житлових зонах ВТК повинні бути гуртожитки, амбулаторія зі стаціонаром, клуб, бібліотека, столова, магазин, лазня з пральнею та дезінфекційною камерою, перукарня, кладова для зберігання обмінного фонду постільних речей та спецодягу, сушіння одягу і взуття та інші приміщення.

За межами колонії повинні розміщуватися склади з продовольчими товарами та речовим майном, особистими речами засуджених довгострокового зберігання, овочесховище та інші об'єкти.

У колонії передбачаються гаряче та холодне водозабезпечення, відведення з території стічних вод. У приміщенні контрольно-пропускного пункту розташовані кімнати для короткострокових та тривалих побачень, для отримання посилок, передач та видачі їх засудженим.

105

У житловій зоні колонії споруджується спортивний майданчик з необхідним комплексом спортивних знарядь, а також по можливості літній майданчик для перегляду кінофільмів і місце, з якого засуджені розводяться на роботу.

Кожний засуджений отримує постільні речі (два простирадла, наволочку, ковдру та матрац).

У приміщеннях гуртожитку, окрім спальних місць, обладнуються (з розрахунку на кожний загін) кабінети начальників загонів (вихователів), кімнати для виховної роботи, сушіння одягу і взуття, роздягальні, туалетні кімнати, кімнати побуту, а в жіночих ВТК — кімнати особистої гігієни жінок.

У зимову пору року температура в житлових приміщеннях ВТУ підтримується 18—20 °С.

Засуджені, які утримуються у приміщеннях камерного типу ВТК усіх видів режиму та в ШІЗО, забезпечуються житловою площею не менше 2 м2, а в ШІЗО виховно-трудової колонії — 2,5 м2. Площа одиночних камер у ВТК особливого режиму не повинна бути меншою як 3 м2. У кожній камері обладнується санітарний вузол.

Комунально-побутове обслуговування засуджених регламентується ст. 74 ВТК України та Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ і передбачає:

• регулярне миття засуджених у лазні (один раз на 7днів з одночасною зміною натільної та постільної білизни);

• перукарське обслуговування;

• прання, прасування та ремонт натільної білизни й постільних речей; зберігання особистих речей засуджених на складі;

• забезпечення установ водопостачанням, водовідведенням, енер-го- та теплопостачанням;

• забезпечення просушування одягу і взуття засуджених у спеціальних приміщеннях-сушильнях.

Вимоги до організаціТ харчування осіб, позбавлених волі, регулюються ст. 75 ВТК України, згідно з якою засуджені одержують харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Норми харчування диференціюються залежно від кліматичних умов розташування ВТУ, характеру виконуваної роботи, віку засуджених, стану їх здоров'я та за іншими факторами.

Харчування засуджених здійснюється за нормами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 336 від 16 червня 1992 р. "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами хар-

106

чування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, які перебувають у СІЗО, ЛТП, ІТТ".

Згідно з положеннями цих норм усім особам, які знаходяться в місцях позбавлення волі, кожного дня надається триразове гаряче харчування.

Нині у ВТУ України застосовуються такі норми добового розподілу харчування:

• № 1 — для харчування засуджених в УВП;

• № 2 — для харчування засуджених в УВП, які виконують тяжкі роботи зі шкідливими умовами праці;

• № 3 — для осіб, які утримуються в СІЗО, приймальниках-розпо-дільниках, ІТТ;

• № 4 — для засуджених, які утримуються в тюрмах (засуджені в тюрмах, які притягуються до роботи, харчуються за нормою № 1);

• № 5 — для неповнолітніх у виховно-трудовій колонії;

• № 6 — для осіб, які утримуються в лікувально-виховних установах (ЛВУ);

• № 7 — для осіб, які утримуються в УВП, СІЗО, ЛВУ, ІТТ і є потерпілими у результаті Чорнобильської катастрофи або утримуються в УВП, розміщених на території, що належить до зони радіоактивного контролю;

• № 8 — для хворих, які утримуються на стаціонарному лікуванні;

• № 9 — для вагітних жінок і матерів-годувальниць, які утримуються в УВП і СІЗО;

• № 10 — для дітей, які утримуються з матерями в УВП і СІЗО;

• № 11 — засуджених, які перебувають у дорозі (етап, транзит).

Нормами харчування передбачено також певні особливості:

• засуджені зростом 190 см і вище забезпечуються додатково половиною пайка згідно з нормою № 1;

• на дієтичне харчування ставляться щонайбільше 3 % загальної чисельності засуджених.

Загальна норма для осіб, які утримуються у виправно-трудових колоніях, передбачає харчування сумарної калорійності не менше 2500 ккал. Ця норма призначається для більшої частини засуджених зазначеної категорії.

Засуджені, які працюють на виробництві з тяжкими або шкідливими умовами праці і виконують норму виробітку, отримують підвищене харчування сумарної калорійності не менше 3500 ккал.

107

На роботах зі шкідливими умовами праці, де передбачене профілактичне харчування, у дні роботи додатково видають безкоштовно 0,5 л молока або інші продукти.

Засуджені, які відбувають покарання у тюрмах, харчуються за нормою, сумарна калорійність якої становить 2300—2400 ккал.

Вагітним жінкам, матерям-годувальницям, неповнолітнім, а також хворим встановлюються підвищені норми харчування (ст. 75 ВТК України).

При перевезенні засуджених та їх проїзді до місця проживання після звільнення з ВТУ їм видається сухий пайок, що може замінюватися за бажанням звільненого грошовою компенсацією за вартістю пайка.

Вартість харчування, за винятком вартості спецхарчування, відшкодовується засудженими з нарахованого їм заробітку (ст. 53 ВТК України).

Засудженим неповнолітнім, інвалідам І та II груп, жінкам, які вагітні понад 4 місяці, жінкам, які не працюють і мають дітей у будинках дитини при ВТУ, чоловікам віком понад 60 років, що не працюють, і жінкам віком понад 55 років, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, харчування надається безкоштовно (ст. 75 ВТК України).

Якість готового харчування контролюється медичним працівником шляхом зняття проби, а підтримку в добовому раціоні необхідної кількості білків, жирів, вуглеводів, сумарну калорійність — шляхом лабораторного аналізу.

Організація торгівлі у ВТУ регламентується ст. 37 ВТК України і Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ, згідно з якими для засуджених організується торгівля продуктами харчування та предметами першої потреби, для чого в кожній ВТУ влаштовуються магазини (лар-ки). Засуджені відвідують магазин загонами (бригадами) згідно із затвердженим керівником установи графіком, за яким кожний засуджений має право особисто здійснювати покупки не менше одного разу на тиждень.

Виводити з камер тюрем та ПКТ ВТК засуджених для придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності — забороняється. Для засуджених це виконують спеціально призначені співробітники. З цією метою кожний засуджений, який має право на придбання продуктів харчування та предмети першої необхідності, заповнює і здає адміністрації бланк-заяву. Отриманий за заявками товар видається засудженому під розписку. Купівля продуктів харчу-

108

вання та предметів першої потреби для осіб, які утримуються в тюрмах та ПКТ ВТК, здійснюється двічі на місяць.

Оскільки надана засудженим можливість купувати продукти харчування та предмети першої необхідності в торговельній мережі ВТУ є одним із важливих факторів створення у них зацікавленості в результатах своєї праці на підприємствах ВТУ, законом дозволяється здійснювати купівлю тільки на кошти, зароблені у ВТУ.

Гроші, одержані за переказами від родичів, від реалізації залишеного на волі майна, які зберігаються в ощадних банках, для закупівлі продуктів харчування та предметів першої необхідності витрачати забороняється.

Засуджені можуть купувати тільки за безготівковим розрахунком, за винятком осіб, які перебувають у колоніях-поселеннях, і жінок, яким дозволено проживати за межами колонії. У зв'язку з цим у магазинах ВТУ обладнується робоче місце бухгалтера-операціоніста, який фіксує витрати коштів, що є на особистих рахунках засуджених.

Законом передбачено, що незалежно від наявності грошей, зароблених у ВТУ, непрацездатним засудженим, вагітним жінкам, а також жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТК, неповнолітнім та засудженим, які перебувають у ВТУ на правах лікувальних та лікарень при ВТУ для утримання інфекційних хворих, дозволяється витрачати на купівлю продуктів харчування та предметів першої необхідності гроші, одержані за переказами.

Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які дозволяється купувати засудженим, а також порядок їх придбання визначаються Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ. Сума грошей, яку засуджені можуть витрачати на придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності, встановлюється ст. 38 ВТК України.

Речове забезпечення засуджених здійснюється за нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

До речового майна належать усі предмети одягу, взуття, білизни, постільні речі, а також ремонтний матеріал.

Норми речового забезпечення грунтуються на комплексі вимог, що визначаються характером і умовами праці, кліматом, видом режиму, статтю та віком.

Нині діють такі норми забезпечення засуджених речовим майном:

• № 1 — для засуджених чоловіків, які відбувають покарання у ВТК усіх видів режиму;

109

• № 2 — для засуджених (чоловіків і жінок), які відбувають покарання в тюрмах, а також для осіб, які утримуються в СІЗО;

• № 3 — для засуджених жінок, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях;

• № 4 — для осіб, які утримуються в ЛТП;

• № 5 — відпускаються матеріали для ремонту одягу та взуття засуджених.

Особливо небезпечні рецидивісти в колоніях особливого режиму речовим майном забезпечуються на загальних підставах за нормою N° 1, але предмети верхнього одягу для них виготовляються з тканини зі смугами чорного та сірого кольорів завширшки 7 см. Головний убір вони носять у формі ковпака.

Постільні речі (простирадла, наволочки, рушник, ковдра) видаються засудженим безкоштовно. Засуджені, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, відшкодовують вартість одягу (крім вартості спецодягу), білизни, взуття з нарахованого їм заробітку. У засуджених, які злісно ухиляються від суспільно корисної праці, вартість одягу, білизни та взуття відшкодовується з коштів, які є на їх особистих рахунках.

Засудженим неповнолітнім, інвалідам І та II груп, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при ВТУ, чоловікам, які не працюють, віком понад 60 років, жінкам віком понад 55 років, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, одяг, білизна та взуття надаються безкоштовно (ст. 74 ВТК України).

Правове регулювання і організація медико-санітарного забезпечення осіб, позбавлених волі, випливають із конституційного права громадян України на охорону здоров'я та медичну допомогу. Правове регулювання здійснюється Виправно-трудовим кодексом України, законодавством про охорону здоров'я, нормативними актами Кабінету Міністрів України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, які ще не втратили чинності на цей час.

З метою реалізації медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі організовуються і діють лікувально-профілактичні заклади, а для лікування та утримання інфекційних хворих засуджених — ВТУ на правах лікувальних (ст. 76 ВТК України).

Лікувально-профілактична та санітарно-протиепідеміологічна робота в місцях позбавлення волі організовується і здійснюється згідно із законодавством про охорону здоров'я.

110

Порядок надання особам, позбавленим волі, медичної допомоги, організації та проведення санітарного нагляду, використання лікувальних і санітарно-профілактичних закладів системи охорони здоров'я і залучення до цього їх персоналу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань разом з Міністерством охорони здоров'я.

Організація роботи з медико-санітарного забезпечення та контроль за її станом здійснюються управлінням медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту Державного департаменту України з питань виконання покарань та підпорядкованими йому відповідними відділами, відділеннями, групами медичного обслуговування спецконтингенту та контролю за санітарно-епідеміологічним станом управлінь Державного департаменту в АРК та областях.

Медико-санітарне забезпечення засуджених здійснюється створеними в кожній ВТУ медичними частинами, завдання яких — надавати медичну допомогу засудженим, здійснювати санітарний нагляд, здійснювати профілактичні, протиепідеміологічні заходи. До структури медико-санітарної частини входять, як правило, аптека, амбулаторії, стаціонар (лікарня) з діагностичною лабораторією, стоматологічним, терапевтичним та іншими кабінетами, інфекційний ізолятор та ін.

Медико-санітарне обслуговування починається з моменту приймання засудженого до ВТУ. Згідно з п. 4 § 13 Правил внутрішнього розпорядку ВТУ одразу після прибуття до установи засуджені проходять обов'язковий медичний огляд і санітарну обробку в порядку, встановленому діючими санітарно-епідеміологічними нормами. З метою попередження інфекційних захворювань засуджені, які прибули до виховно-трудової колонії, після комплексної санітарної обробки та медичного огляду розміщуються у спеціальних ізольованих карантинних приміщеннях. Профілактичний карантин витримується 14 діб, після чого знімається, якщо за цей період серед тих, хто був на карантині, не виявлено інфекційних захворювань. У разі необхідності медичному карантину піддаються засуджені, які прибули до виправно-трудових колоній, а також тюрем. У будь-якому разі ці засуджені протягом перших 10 днів розміщуються у приміщеннях окремо від інших засуджених і працюють окремо від інших.

Участь представника медико-санітарної служби є обов'язковою при розподілі новоприбулих засуджених по загонах з тим, щоб було враховано стан здоров'я кожного засудженого.

111

У разі виявлення інфекційних захворювань серед засуджених, які перебувають у карантинному приміщенні, термін карантину продовжується.

Якщо у ВТУ виявлено інфекційно хворих засуджених, які перебувають поза карантинним приміщенням, їх негайно ізолюють, а у ВТУ вводиться карантин з проведенням комплексу необхідних профілактичних заходів. Про виявлення інфекційного захворювання у ВТУ негайно повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за законністю у місцях позбавлення волі.

Обов'язковому медичному і бактеріологічному обстеженню з метою виявлення інфекційних захворювань піддаються засуджені, які використовуються на роботах у пральнях, перукарнях, будинках дитини при ВТУ, харчоблоках та на інших об'єктах, через які може поширитись інфекція.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку у ВТУ здійснюються:

• клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою застосування раціональної терапії та встановлення працездатності засуджених;

• амбулаторне та стаціонарне загальносоматичне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендуються інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

Згідно з діючими нормативами прийом в амбулаторії веде лікар, а за його відсутності — фельдшер. Дані про обстеження хворого засудженого заносяться до його медичної картки. У разі звільнення засудженого від роботи начальник медико-санітарної частини повідомляє про це начальника ВТУ. Години прийому засуджених встановлюються (як правило, у вільний від роботи час) начальником медико-санітарної частини, а розпорядок її роботи затверджується начальником ВТУ. В амбулаторії щорічно організовується та проводиться диспансеризація засуджених, яка є ефективним заходом виявлення та профілактики захворювань.

На виробничих об'єктах, де працюють не менше 300 засуджених, створюються медичні пункти, а всі цехи та інші об'єкти обладнуються аптечними сумками швидкої допомоги.

У стаціонарах медико-санітарних частин на лікуванні, як правило, перебувають хворі засуджені, які не потребують тривалого або спеціального лікарняного впливу. За наявності у засуджених хвороби, яка потребує тривалого та кваліфікованого лікування, вони розмі-

112

щуються у спеціалізованих республіканських, міжрегіональних і регіональних лікарнях Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Хворі засуджені, яким немає можливості надати стаціонарну медичну допомогу, можуть розміщуватись у лікарнях або інших лікувальних закладах системи охорони здоров'я, де організована їх надійна охорона. У разі потреби до роботи стаціонару може залучатися медичний персонал органів охорони здоров'я.

Крім того, засуджений згідно зі ст. 76 ВТК України має право звернутися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженим або його родичами за власний рахунок. У цьому разі консультація і лікування здійснюються в медико-санітарній частині за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медико-санітарної частини.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ в лікувальних закладах місць позбавлення волі ізольовано від інших категорій засуджених утримуються тільки особливо небезпечні рецидивісти, особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави. Вони утримуються у спеціально відведених і обладнаних за тюремним зразком палатах. Так само ізольовано утримуються неповнолітні. Жінки утримуються окремо від чоловіків.

Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних закладах, як правило, не надаються. Короткострокові побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, встановленими для відповідних видів ВТУ.

У разі тяжкої хвороби засудженого, що ставить під загрозу його життя, начальник виправно-трудової (лікувальної) установи надає можливість близьким родичам засудженого відвідати його, і таке відвідування у рахунок чергових побачень не зараховується.

Якщо засуджений переводиться до лікувального закладу зі штрафного чи дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу колонії загального, посиленого та суворого режимів або одиночних камер колоній особливого режиму чи карцерів у зв'язку з умисними тілесними пошкодженнями або симуляцією хвороби, час його перебування в лікувальному закладі у строк відбування дисциплінарного покарання не зараховується.

8-606

113

Засуджені, які порушують дисципліну в лікувальних закладах місць позбавлення волі, несуть передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність за такими винятками:

• вони не можуть бути переведені до приміщень камерного типу та одиночних камер;

• у штрафних ізоляторах вони отримують харчування за лікарняною нормою і мають право на прогулянку тривалістю до двох годин на день.

Засуджені, які систематично злісно порушують дисципліну, виписуються з лікувальної установи і переводяться до місця утримання тільки в тому разі, якщо це не становить небезпеки для життя і здоров'я хворого й оточуючих.

Умови утримування засуджених хворих на туберкульоз І та II груп диспансерного обліку у спеціалізованих ВТУ на правах лікувальних передбачають:

• включення до розпорядку дня часу проведення лікувальних заходів;

• перевірку наявності засуджених щонайменше двічі на добу;

• надання тривалих побачень за відсутності медичних обмежень;

• надання дозволу для короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі, передбачених ВТК України, тільки за умови зняття їх з бацилярного обліку;

• організацію праці засуджених за рекомендаціями органів охорони здоров'я та медичної служби Державного департаменту.

Засуджені хворі на туберкульоз, які утримуються у ВТУ на правах лікувальних, за систематичні злісні порушення дисципліни та режиму лікування можуть переводитися до приміщень камерного типу на строк до шести місяців, де вони забезпечуються лікуванням, харчуванням і щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Деякі особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі передбачені ст. 76-1 ВТК України для вагітних жінок, матерів-годувальниць та жінок, які мають дітей віком до трьох років. У разі потреби при виправно-трудових колоніях організовуються будинки дитини. Засуджені жінки можуть віддавати до будинків дитини своїх дітей віком до трьох років. Засуджені жінки, які вагітні понад 4 місяці або мають при собі дітей віком до трьох років, направляються для подальшого відбування покарання у ВТУ, при якій є будинок дитини.

114

Діти засуджених жінок за згодою матері можуть бути передані її родичам або за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування — іншим особам, або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

Якщо мати дитини, яка досягла трирічного віку, не відбула частини строку покарання, що не перевищує одного року, і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, то перебування її дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією ВТУ до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення адміністрації ВТУ про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасоване.

Засуджені до позбавлення волі, до яких суд згідно зі ст. 14 КК України застосував примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії, піддаються такому лікуванню в місцях позбавлення волі (ст.77 ВТК України). Адміністрація ВТУ забезпечує лікування засуджених під час відбування покарання.

Якщо серед засуджених, які відбувають покарання у ВТУ, виявляються особи, які є алкоголіками або наркоманами, суд за місцем відбування покарання за поданням адміністрації ВТУ вирішує питання про застосування до них примусового лікування.

Примусове лікування засуджених від алкоголізму чи наркоманії здійснюється в місцях позбавлення волі у двох формах:

• у звичайній ВТУ на базі медико-санітарної частини;

• у спеціалізованій ВТУ з лікування алкоголіків і наркоманів.

Спеціалізовані ВТУ мають відповідне обладнання, штат лікарів, ста

тус колонії на правах лікувального закладу.

Після проходження повного курсу примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії адміністрація ВТУ згідно з чинним законодавством зобов'язана підготувати та направити матеріали до суду для вирішення питання про припинення примусового лікування.

Якщо на час звільнення засудженого з місць позбавлення волі його лікування не завершено, адміністрація ВТУ за наявності відповідного медичного висновку направляє до суду подання про продовження лікування в медичній установі за обраним ним місцем проживання після звільнення.

8*

115

Завдання та контрольні запитання

1. Функції матеріально-побутового забезпечення засуджених.

2. Вимоги чинного законодавства до комунального обслуговування, забезпечення належних житлових умов та розміщення засуджених.

3. Як здійснюється харчування засуджених у ВТУ?

4. Як чинним ВТК та Правилами внутрішнього розпорядку ВТУ регулюється порядок торгівлі в місцях позбавлення волі?

5. Правове регулювання та порядок організації медико-санітарного забезпечення засуджених у ВТУ.


ТЕМА 7 ПОРЯДОК ТА УМОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

У попередніх лекціях розглядалися порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, а також структура та організація діяльності державних органів, що забезпечують виконання цього виду кримінального покарання.

Згідно з чинним кримінальним законодавством (ст. 23 КК України) до осіб, які вчинили злочини, крім покарання у вигляді позбавлення волі, можуть застосовуватись також інші види покарання, а саме:

а) виправні роботи без позбавлення волі;

б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю;

в) штраф;

г) громадська догана;

д) направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплі

нарного батальйону;

є) конфіскація майна;

ж) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; з) позбавлення батьківських прав.

Покарання, перелічені в пп. а)—д), застосовуються як основні, а перелічені у пп. є)—з), — як додаткові. Покарання, передбачені пп. б), в) (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф), можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові.

Як зазначалося раніше, кримінальні покарання поділяються на дві групи:

• пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу;

• не пов'язані із застосуванням заходів виправно-трудового впливу. До першої групи крім покарання у вигляді позбавлення волі

входять виправні роботи без позбавлення волі та направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону. Усі інші види покарань належать до другої групи.

117

Розглянемо докладніше порядок і умови виконання перелічених кримінальних покарань і органи та установи держави, що забезпечують їх виконання.

7.1. Порядок та умови виконання виправних робіт без позбавлення волі

Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк від двох місяців до двох років і є основним заходом покарання, що може призначатися судом у таких випадках:

• якщо цей захід покарання передбачається санкцією статті КК України;

• призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44 КК України);

• заміни покарання більш м'яким покаранням (ст. 52, 53 КК України);

• заміни виправними роботами штрафу, призначеного як основне покарання, у разі злісного ухилення засудженого від його сплати (ст. 32 КК України).

Порядок та умови виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі визначаються кримінально-виконавчим законодавством (ст. 94—107 ВТК України).

Згідно зі ст. 94 ВТК України за вироком суду виправні роботи без позбавлення волі відбуваються за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид покарання, але в районі проживання засудженого з урахуванням його працездатності і по можливості спеціальності. Щодо неповнолітнього, крім того, ураховується необхідність забезпечення належного нагляду за його поведінкою і здобуття ним робочої кваліфікації.

Виправні роботи без позбавлення волі відбуваються на державних і громадських підприємствах, в установах та організаціях.

Таким чином, законодавство передбачає два види виправних робіт: за місцем роботи засудженого; в інших місцях.

Особа, засуджена до виправних робіт за місцем роботи, залишається працювати на підприємстві, в установі або організації, де вона працювала до засудження, на тій же посаді або роботі. Переведення цих осіб на іншу посаду або роботу може здійснюватися на загальних підставах, що передбачається законодавством про працю.

118

Якщо засуджений на момент звернення вироку до виконання не працює, то органи, які виконують цей вид покарання, пропонують засудженому у п'ятнадцятиденний строк влаштуватися на роботу і в разі потреби допомагають йому працевлаштуватися.

Засуджений до виправних робіт в інших місцях підлягає звільненню з підприємства, установи чи організації, де він працює, і не пізніше десятиденного строку направляється органами, що виконують цей вид покарання, для роботи на інше підприємство, в установу чи організацію.

Виправні роботи в інших місцях засуджений виконує в межах населеного пункту, де він проживає, або в місцевості, звідки він має можливість щоденно повертатися до місця постійного проживання.

Згідно зі ст. ЗО "Наслідки ухилення від відбування виправних робіт без позбавлення волі" КК України в разі ухилення від відбування покарання особи, засудженої до виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням за місцем роботи, суд за поданням органу, що забезпечує виконання покарання, або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу може направити цю особу для відбування покарання в інші місця, що визначаються органами, які забезпечують застосування виправних робіт, але в районі проживання засудженого.

Згідно з вимогами ст. 97 ВТК України строк відбування виправних робіт без позбавлення волі обчислюється в місяцях і днях, протягом яких засуджений працював і з його заробітку здійснювались відрахування. Кількість днів, що їх має відробити засуджений, не повинно бути меншим від кількості робочих днів, що припадають на встановлений судом календарний строк покарання. Якщо засуджений не відробив необхідної кількості робочих днів і немає підстав, що передбачаються ВТК України для зарахування невідроблених днів у строк покарання, відбування виправних робіт продовжується до повного відроблення засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування виправних робіт вважається день, з якого розпочато відрахування із заробітної плати, але не раніше дня набрання вироком законної сили.

До строку відбування виправних робіт зараховується також час:

• протягом якого засуджений не працював з поважних причин і йому за законом виплачувалася заробітна плата;

• проведений у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

• наданий для догляду за хворим, а також через хворобу, крім випадків, коли допомога з приводу тимчасової непрацездатності не

119

виплачується у зв'язку із захворюванням через сп'яніння або внаслідок дій, пов'язаних із сп'янінням;

• протягом якого засудженим колгоспникам з об'єктивних умов

не надавалася робота, якщо при цьому загальна кількість від

роблених днів була не меншою від встановленого по господар

ству для колгоспників мінімуму на рік чи за окремими його пе

ріодами.

Якщо в період відбування виправних робіт без позбавлення волі засуджений піддавався адміністративному стягненню за нове правопорушення або до нього як запобіжний захід застосовувалося взяття під варту, то час відбування адміністративного стягнення і утримування під вартою до строку відбування виправних робіт не зараховується.

Вироки до виправних робіт без позбавлення волі приводяться до виконання не пізніше десяти днів з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.

Виконання вироків суду до кримінального покарання у вигляді виправних робіт покладено на Державний департамент УкраТни з питань виконання покарань. Безпосередньо органами, що займаються виконанням виправних робіт є районні (міські) інспекціТ виправних робіт (ІВР) управління Державного департаменту УкраТни з питань виконання покарань в АРК та областях. Контроль за організацією роботи ІВР у районах та містах, а також надання їм практичної та методичної допомоги здійснюються відділом (відділенням) виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, управління Державного департаменту УкраТни з питань виконання покарань в АРК та областях, який, у свою чергу, підпорядкований відповідному відділу Державного департаменту України з питань виконання покарань. Нині діяльність ІВР з питань виконання покарань у вигляді виправних робіт (на даний час) регламентується Тимчасовою Інструкцією про порядок виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, яка затверджена Наказом МВС УкраТни № 91/565 від 17.07.99.

За вимогами ст. 99 ВТК України після одержання копії вироку інспекції виправних робіт:

• направляють на роботу осіб, засуджених до виправних робіт в

інших місцях, осіб, засуджених до виправних робіт за місцем ро

боти, які направлені судом для відбування покарання до інших

120

місць і в разі потреби допомагають працевлаштуватись особам, засудженим до виправних робіт за місцем роботи;

• контролюють правильність здійснення відрахувань із заробітку засуджених і вчасністю перерахування їх до доходу держави, додержання адміністрацією підприємств, установ і організацій умов відбування покарання, встановлених виправно-трудовим законодавством України;

• беруть участь у виховній роботі із засудженими;

• застосовують до осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, заходи заохочення та стягнення;

• ведуть персональний облік осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі;

• організовують у встановленому порядку пошук осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, місце перебування яких невідоме.

Крім того, згідно з Інструкцією працівники ІВР:

• аналізують роботу щодо виконання покарання у вигляді виправних робіт і в разі потреби вносять пропозиції керівництву про вдосконалення цієї роботи;

• у встановленому порядку подають до суду документи про умовно-дострокове звільнення або заміни невідбутої частини виправних робіт більш м'яким покаранням засуджених, які в період відбування покарання проявили зразкову поведінку і чесне ставлення до праці та навчання;

• щодо засуджених, які захворіли протягом відбування покарання хронічними, душевними та іншими тяжкими хворобами, що перешкоджають відбуванню покарання, порушують перед судом клопотання про заміну виправних робіт більш м'яким видом покарання;

• щодо засуджених, визнаних непрацездатними, порушують перед судом клопотання про заміну виправних робіт більш м'яким видом покарання;

• виносять постанову про привід щодо осіб, які ухиляються без поважних причин від явки до органів, що виконують цей вид покарання;

• щодо осіб, засуджених до виправних робіт, які ухиляються від відбування покарання, вносять до суду в установленому порядку подання про направлення таких осіб для відбування покарання до інших місць;

121

• у разі злісного ухилення від відбування виправних робіт вносять до суду подання про заміну невідбутого строку покарання позбавленням волі;

• розглядають заяви осіб, які відбувають виправні роботи, про звільнення їх з роботи за власним бажанням, перевіряють обгрунтованість змісту цих прохань і виносять постанову про дозвіл на звільнення або про відмову, а також роз'яснюють цим особам їх право оскаржити відмову;

• у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, порушують перед судом клопотання про відстрочку виконання вироку;

• своєчасно та уважно розглядають листи (заяви, скарги) з питань виконання і відбування виправних робіт, добиваючись їх вирішення, а також вживають заходів до усунення виявлених недоліків.

Певні обов'язки щодо організації виконання виправних робіт покладаються також на адміністрацію підприємств, установ і організацій за місцем відбування засудженим покарання. Згідно зі ст. 100 ВТК України адміністрація підприємства, установи, організації, де працює засуджений, який відбуває виправні роботи без позбавлення волі, після одержання копії вироку суду:

• доводить вирок щодо засудженого до відома членів трудового колективу;

• у добовий строк висилає органу, що виконує цей вид покарання, підтвердження про прийняття вироку суду до виконання;

• відраховує із заробітку засудженого і в установленому порядку перераховує утримані суми в доход держави;

• додержує умов відбування покарання, встановлених виправно-трудовим законодавством України;

• забезпечує контроль за поведінкою засуджених і проведення з ними виховної роботи, а також трудове виховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, додержання трудової та державної дисципліни;

• протягом строку відбування засудженим виправних робіт без позбавлення волі щомісячно повідомляє орган, який виконує цей вид покарання, про кількість відроблених ним робочих днів і проведені відрахування, про кількість днів, коли засуджений не виходив на роботу, і причини невиходу, про застосовані до засудженого заходи заохочення і стягнення, а також про переве-

122

дення його на іншу роботу або звільнення від роботи з ініціативи адміністрації. Каральні властивості виправних робіт виявляються в такому:

• призначаються на певний строк;

• протягом цього строку із заробітку засудженого здійснюються відрахування в доход держави;

• змінюють у несприятливий бік правовий стан засудженого;

• породжують судимість.

Особливість правового стану осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, полягає в тому, що в цьому разі правовий статус громадянина змінюється значно менше, ніж у особи, засудженої до позбавлення волі, оскільки цей вид покарання стосується лише свободи пересування та умов праці засудженого.

Основними засобами виправлення осіб, засуджених до виправних робіт, є режим відбування покарання, суспільно корисна праця, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання.

Засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особи засудженого, а також його поведінки та ставлення до праці.

Виконання покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі передбачає наявність певного правового режиму або передбачених законом обов'язкових умов відбування цього виду покарання, під якими розуміється сукупність встановлених кримінально-виконавчим законодавством правообмежень з метою виправлення та перевиховання засуджених.

Зазначені правообмеження визначаються нормами ВТК України, які регулюють:

• обов'язкові відрахування із заробітку засудженого;

• порядок обчислення трудового стажу засуджених;

• порядок звільнення з роботи за власним бажанням засуджених до виправних робіт;

• порядок надання відпустки і допомоги засудженим до виправних робіт.

Розглянемо детальніше кожне з цих правообмежень.

За ст. 102 ВТК України із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі здійснюються відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановлених вироком суду. Відрахування здійснюються за місцем роботи засудженого з усієї суми заробітку, без вилучення з цих сум податків та

123

інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.

Законом (ст. 29 КК України) встановлено тільки верхню межу відрахувань, що здійснюються із заробітку засуджених до виправних робіт — 20 %, а мінімальний відсоток відрахувань у законі не зазначений. Проте на практиці розмір відрахувань із заробітку засудженого до виправних робіт призначається судом у межах 5—20 %, оскільки призначати розмір відрахувань менше 5 % недоцільно у зв'язку зі слабким каральним впливом на засудженого (малий розмір відрахувань). Загальний розмір відрахувань із заробітку засудженого до виправних робіт за наявності інших утримань може досягати 70 %.

З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, встановленому вироком, здійснюються за кожним місцем роботи.

Відрахування не здійснюються з пенсій і допомоги, одержуваної в порядку соціального забезпечення та соціального страхування; з виплат одноразового характеру і непередбачених системою заробітної плати; із сум, що виплачуються у вигляді компенсації за витрати, пов'язані з відрядженнями, та інших компенсаційних витрат.

При відрахуваннях із заробітку засуджених колгоспників до цього заробітку включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Утримана із засуджених натуральна частина прибутків залишається у розпорядженні колгоспу, а ЇЇ вартість за державними закупівельними цінами перераховується у доход держави. Відраховані грошові суми перераховуються у доход держави щомісяця в день видачі гарантованої заробітної плати. Відрахування з прибутків у їх натуральній частині здійснюються в міру її надходження і при кінцевому розрахунку — за підсумками господарського року.

Якщо вирок, що передбачає виправні роботи без позбавлення волі, скасовується і справа закривається, а так само в разі винесення виправдувального вироку після скасування попереднього вироку у порядку нагляду особі, щодо якої справу закрито або винесено виправдувальний вирок, повністю повертаються відраховані з її заробітку суми.

Правила забезпечення трудового стажу засуджених до виправних робіт визначаються ст. 103 ВТК України, згідно з вимогами якої час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального та безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.

124

За умови сумлінної праці та зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений до загального трудового стажу особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Порядок звільнення з роботи за власним бажанням засуджених до виправних робіт без позбавлення волі визначається ст. 104 ВТК України. Протягом строку відбування виправних робіт без позбавлення волі забороняється звільняти засуджених з роботи за їх власним бажанням без дозволу органів, які виконують цей вид покарання. Дозвіл надається після перевірки обгрунтованості заяви засудженого. Відмова в дозволі на звільнення повинна бути мотивована. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

Засудженим до виправних робіт без позбавлення волі під час відбування покарання чергова відпустка не надається (ст. 105 ВТК України). Інші види відпусток надаються засудженим згідно із законодавством про працю. Час відбування покарання до стажу, що дає право на відпустку, одержання пільг і надбавок до заробітної плати, не включається.

Особам, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і родами обчислюється із заробітку, що залишається після відрахувань, встановлених вироком суду.

До осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі адміністрацією підприємств, установ і організацій, де вони працюють, а також органом, що виконує покарання, можуть застосовуватися заходи заохочення та стягнення. Порядок застосування заохочень і стягнень до засуджених визначається ст.106, 107 ВТК України.

Адміністрацією підприємств, установ і організацій до осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, застосовуються заходи заохочення і стягнення відповідно до законодавства про працю.

Якщо засуджений довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і відбув встановлену законом частину строку покарання, адміністрація підприємства, установи, організації за місцем відбування покарання може порушити клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. Зазначене клопотання надсилається органу, що виконує цей вид покарання.

125

Згідно зі ст. 107 ВТК України за зразкову поведінку і чесне ставлення до праці засудженому до виправних робіт без позбавлення волі начальник органу, що виконує цей вид покарання, може оголосити подяку або з нього може бути знято раніше накладене стягнення.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, у встановленому законом порядку можуть бути представлені до умовно-дострокового звільнення від покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

За порушення встановленого порядку відбування покарання засудженому до виправних робіт без позбавлення волі начальник органу, що забезпечує виконання цього виду покарання, може накласти стягнення — зауваження або догану. Перед накладенням стягнення від засудженого відбирається письмове пояснення, яке підлягає перевірці.

Стягнення не може бути накладене після закінчення місячного строку з дня виявлення проступку. Постанова про накладення стягнення може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

У разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, орган, який виконує цей вид покарання, може внести до суду подання, а громадська організація чи трудовий колектив — порушити перед судом клопотання про направлення цих осіб для відбування покарання в інші місця, але в районі проживання засудженого. У разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі в інших місцях, їм може зробити попередження орган, який виконує цей вид покарання.

У разі злісного ухилення засуджених до виправних робіт без позбавлення волі від відбування покарання орган, який виконує цей вид покарання, може внести до суду подання про заміну згідно зі ст. ЗО КК України невідбутого строку виправних робіт без позбавлення волі покаранням у вигляді позбавлення волі.

Якщо засуджений, який злісно ухиляється від відбування покарання, переховується, подання може виноситись і за його відсутності.

Разом з поданням до суду направляються такі документи:

• копія вироку;

• копія облікової картки;

126

• довідка про допущені порушення режиму відбування і вжиті заходи впливу;

• довідка про відбутий строк на день розгляду справи у суді;

• інші матеріали, що підтверджують злісність ухилення від відбування покарання;

• особова справа засудженого для вивчення судом, яка після судового засідання повертається до ІВР для зберігання.

Як уже зазначалося, вироки до виправних робіт приймаються до виконання не пізніше десяти днів з дня набрання ними законної сили або звернення їх до виконання.

Документом, який підтверджує наявність підстав для притягнення до відбування виправних робіт, є копія вироку суду з довідкою про набрання ним законної сили.

У разі потреби до копії вироку суду додаються:

• копія ухвали (постанови) касаційної або наглядової інстанції — при зміні вироку;

• копія ухвали суду — при заміні невідбутого строку позбавлення волі виправними роботами;

• копія розпорядження Управління оперативної інформації МВС України про виконання Указу Президента України про помилування — при заміні позбавлення волі виправними роботами у порядку помилування;

• на осіб, звільнених з ВТУ у зв'язку із заміною позбавлення волі виправними роботами, адміністрація установи разом з копіями ухвали (розпорядження, постанови) направляє дві копії вироку, а також довідку на нього із зазначенням основних даних, дати звільнення, родинних та інших близьких зв'язків.

У разі виявлення в копіях перелічених документів невідповідних даних, що перешкоджають їх виконанню, ІВР протягом трьох днів вносить до суду, який виніс вирок (ухвалу, постанову), подання про їх усунення у встановленому законом порядку.

При одержанні на особу, яка відбуває виправні роботи, копії вироку до виправних робіт за новий злочин, де відсутні дані про наслідки відбування першого вироку, інспекція виправних робіт у такий же строк вносить до суду подання для вирішення питання про ступінь покарання за сукупністю вироків. При цьому до вирішення судом зазначеного питання виконання першого вироку не припиняється.

127

Суду, який виніс вирок (ухвалу, постанову), ІВР надсилає повідомлення про прийняття вироку до виконання.

У разі заміни невідбутої частини позбавлення волі на виправні роботи повідомлення надсилається в установу, де засуджений відбував покарання.

Виконання покарання у вигляді виправних робіт припиняється і засуджені знімаються з обліку інспекції виправних робіт на таких підставах:

• після закінчення строку покарання, призначеного за вироком суду;

• у разі заміни невідбутої частини виправних робіт на позбавлення волі за злісне ухилення засудженого від відбування покарання;

• за актом амністії;

• у зв'язку з помилуванням;

• унаслідок скасування вироку із закриттям справи;

• у разі заміни невідбутої частини виправних робіт на більш м'яке покарання або зміни вироку із заміною призначеного покарання;

• у зв'язку з умовно-достроковим звільненням;

• інших, передбачених законодавством.

Докладніше питання щодо підстав для звільнення засуджених від подальшого відбування покарання розглянемо далі.

Крім перелічених осіб, з обліку інспекцій виправних робіт також знімаються:

• померлі;

• особи, які відбували покарання у вигляді виправних робіт і засуджені до позбавлення волі за вчинення нового злочину;

• особи, які відбували покарання у вигляді виправних робіт і вибули з території, яку обслуговує інспекція, у зв'язку зі зміною місця проживання.

Звільнення від пов'язаних із засудженням до виправних робіт правообмежень і відрахувань здійснюється в день закінчення строку покарання, а при звільненні на інших підставах — із дня винесення відповідного документу (Указу Президента України про помилування, постанови або ухвали суду), що є підставою для звільнення засудженого.

У день закінчення строку покарання ІВР пропонує адміністрації підприємства, де засуджений відбував покарання, припинити відрахування з його заробітку.

Після закінчення строку кримінального покарання у вигляді виправних робіт ІВР надсилає адміністрації підприємства, де засуджений

128

відбував покарання, довідку про час відбування покарання, який згідно із законодавством не підлягає зарахуванню до загального та безперервного трудового стажу.

Особам, які відбули покарання у вигляді виправних робіт, видаються довідкі про відбуття покарання встановленої форми та оголошується про зняття з них правообмежень.


7.2. Порядок та умови виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону

Одним із видів кримінального покарання, що пов'язаний із застосуванням заходів виправно-трудового впливу на засуджених, є направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону.

Загальні засади призначення цього виду кримінального покарання визначаються ст. 34 КК України, згідно з якими військовослужбовці строкової служби, які вчинили злочини, можуть направлятися до дисциплінарного батальйону у випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох років, а також якщо суд, урахувавши обставини справи й особу засудженого, визнає за доцільне замість позбавлення волі на строк до трьох років застосувати направлення до дисциплінарного батальйону на той же строк. Направлення до дисциплінарного батальйону замість позбавлення волі не застосовується до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Направлення до дисциплінарного батальйону є основним видом покарання, який застосовують у мирний час військові суди за вчинення злочинів до військовослужбовців строкової служби і прирівняних до них за відповідальністю осіб. До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних навчальних закладів цей вид покарання може застосовуватися лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання і за умови, що до цього вони не проходили строкову військову службу. Цей вид покарання не застосовується до військовослужбовців надстрокової служби, прапорщиків, мічманів, офіцерів, а також військовозобов'язаних у період проходження навчальних чи інших зборів.

9-606

129

Сутність цього виду покарання полягає в тому, що засуджений примусово направляється до особливої військової частини — дисциплінарного батальйону, де діє спеціальний внутрішній розпорядок. Цей вид покарання застосовується у разі вчинення злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах спеціальної військової частини.

Порядок і умови відбування цього покарання встановлені Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 139 від 5 квітня 1994 р. (далі — Положенням) (див. дод. 2).

Направлення до дисциплінарного батальйону є покаранням за вчинений злочин і має на меті виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів та запобігання вчиненню нових злочинів.

Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України.

Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.

Підставою для утримування засуджених у дисциплінарному батальйоні є вирок військового суду, який набрав законної сили.

Основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є встановлені для дисциплінарного батальйону порядок та режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, бойова підготовка.

Засоби виправлення та перевиховання застосовують з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його ставлення до праці та військової служби.

Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов'язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, і обмеженнями, передбаченими Положенням.

130

Обов'язки, права та відносини особового складу, що випливають з умов служби в дисциплінарному батальйоні, визначаються військовими статутами та Положенням.

Керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює командуючий військами військового округу (оперативного командування), який забезпечує добір і розстановку кадрів офіцерського складу, контролює режим та умови утримування, охоплення постійною роботою, організацію праці, бойову підготовку та виховання засуджених.

Командира дисциплінарного батальйону призначає Міністр оборони України, командирів підрозділів та інших посадових осіб — командуючий військами військового округу (оперативного командування).

Згідно з Законом України "Про прокуратуру" нагляд за додержанням законів у дисциплінарному батальйоні здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому військові прокурори.

Строк відбування покарання в дисциплінарному батальйоні обчислюється з моменту, зазначеного у вироку, з урахуванням відповідно до ст. 47 КК України часу попереднього ув'язнення.

До дисциплінарного батальйону засудженого направляють після набрання вироком законної сили.

З отриманням з військового суду розпорядження про виконання вироку командир військової частини у триденний строк направляє засудженого до дисциплінарного батальйону під конвоєм.

Дисциплінарний батальйон розташовують окремо від інших військових частин гарнізону.

Службові та жилі приміщення, що призначені для розташування підрозділів охорони, обслуговування, сержантів дисциплінарних рот, квартири військовослужбовців, склади вогнепальної зброї та боєприпасів розміщують поза територією (зоною), де утримують засуджених.

Територія (зона), на якій розташовані жилі та інші будівлі й споруди, що призначаються для розміщення та обслуговування засуджених, повинна обгороджуватися міцним парканом суцільного заповнення заввишки не менш як 2,5 м. Зверху на паркані влаштовується козирок з колючого дроту у два ряди. На паркані або в забороненій смузі обладнують технічні засоби охорони.

Двері контрольно-пропускних пунктів і вхідні ворота у розташування дисциплінарного батальйону повинні завжди бути зачинені на замок і відчинятися за розпорядженням чергового по батальйону.

9*

131

На роботу і заняття за межі розташування дисциплінарного батальйону засуджених виводять у складі відділення чи взводу (із записом про це у книзі виходу та повернення засуджених) під охороною озброєного конвою і командуванням відповідних командирів.

В окремих випадках засудженим, які стали на шлях виправлення, може дозволятися пересування без конвою, якщо цього потребує характер роботи, яку вони виконують.

Дозвіл на пересування без конвою оформлює наказом командир дисциплінарного батальйону.

Посилки, передачі та бандеролі, що надходять до засуджених, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення поштових надходжень засудженим встановлює командир дисциплінарного батальйону. При цьому відкривають ці надходження і вилучають із них вміст самі засуджені, яким вони адресовані, у присутності чергового по батальйону або офіцера роти.

Листи, що надходять до засуджених, вручає їм старшина роти або заступник командира взводу, у присутності якого засуджені зобов'язані їх відкрити. Зміст листів перевірці не підлягає.

Гроші (у тому числі й премії як захід заохочення), що надходять на ім'я осіб, які перебувають у дисциплінарному батальйоні, зараховують на їх особисті рахунки і видають при звільненні з батальйону.

Кількість посилок, передач, бандеролей і листів, які одержують засуджені, а так само кількість листів, що вони відправляють, не обмежується.

Засудженим можуть бути надані побачення: короткострокові — до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткострокові побачення надають щомісяця з родичами чи іншими особами у спеціально обладнаному приміщенні у вільний від роботи та занять час і дні, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.

Тривалі побачення з правом спільного проживання з близькими родичами (матір'ю, батьком, дружиною, дітьми, рідними братами і сестрами, дідом, бабою, особами, на вихованні яких перебував засуджений) можуть надаватись один раз на квартал з дозволу командира дисциплінарного батальйону.

У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені можуть вести телефонні розмови з близькими родичами. Вони мають право за рахунок коштів, що перебувають на їх особистих рахунках, передплачувати й одержувати газети, журнали, інші періодичні видання, що виходять в Україні, без обмеження їх кількості.

132

Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим не надаються.

В окремих випадках засудженим можуть дозволятися короткострокові виїзди за межі дисциплінарного батальйону на строк щонайбільше сім діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, через виняткові особисті обставини: смерть або тяжку хворобу близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке заподіяло великої матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї, тощо.

Дозвіл на короткостроковий виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи засудженого і його поведінки. Час перебування засудженого за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання.

У період відбування покарання в дисциплінарному батальйоні засуджені військовослужбовці носять погони рядових. Звертаються до них за званням "рядовий" і прізвищем.

Розпорядок дня в дисциплінарному батальйоні встановлює командир батальйону. У розпорядку дня мають передбачатися робота на виробництві — щоменше 8 годин, нічний сон — 8 годин, приймання їжі — тричі на день, по одному дню на тиждень — для навчальних занять, парково-господарських робіт та відпочинку.

На прохання засуджених або з ініціативи релігійних організацій можуть проводитися богослужіння, релігійні обряди та церемонії, час і умови здійснення яких визначаються за участю командира дисциплінарного батальйону.

Засуджених залучають до праці на виробничих підприємствах, будівництві та інших об'єктах Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону, як правило, з використанням техніки. Організація праці повинна підпорядковуватися завданню виправлення та перевиховання засуджених і забезпечувати їхню постійну та повну зайнятість. Робота засудженим не оплачується.

Виховну роботу із засудженими проводять з урахуванням їх психологічних особливостей, рівня освіти та ставлення до релігії. Вона повинна спрямовуватися на формування у засуджених вірності Вітчизні та військовому обов'язку, зміцнення військової дисципліни та запобігання вчиненню правопорушень.

Основними є такі форми виховної роботи:

• заняття з гуманітарної підготовки та інформування особового складу;

133

• індивідуальна робота, яку проводять офіцери, прапорщики та сержанти на основі глибокого вивчення особистості кожного засудженого, його ділових, моральних і психологічних якостей;

• правове виховання;

• організація лекцій, доповідей, бесід, вечорів запитань та відповідей, тематичних і літературних вечорів, читання газет та журналів, художньої літератури, перегляду телевізійних передач та демонстрації кінофільмів виховної спрямованості;

• залучення засуджених до участі в художній самодіяльності, спортивно-масовій, бібліотечній та клубній роботі.

Навчальні заняття із засудженими організовують за спеціальною програмою. Заняття з бойової підготовки проводять з навчальною зброєю без багнета і затвора. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.

Командири військових частин, з яких прибули засуджені, повинні підтримувати зв'язок з командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їх перевихованню.

Згідно з п. 44 Положення за зразкову поведінку і чесне ставлення до праці та військової служби до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

• зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;

• надання додатково одного короткострокового побачення на місяць;

• нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного грошового забезпечення.

Засуджені, які мають зразкову поведінку, чесно ставляться до праці та військової служби і беруть активну участь у громадській роботі, після відбуття ними не менш як третини строку покарання наказом командира дисциплінарного батальйону можуть вважатися такими, що виправляються.

Згідно із п. 46 Положення після фактичного відбуття засудженим не менш як половини призначеного строку покарання за умови, що він зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та військової служби довів своє виправлення, командир дисциплінарного батальйону може внести до військового суду гарнізону за місцем відбування покарання подання про умовно-дострокове звільнення його від покарання або заміну невідбутої частини покарання на більш м'яке покарання.

134

Якщо військовий суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні йому невідбутої частини покарання на більш м'яке, повторне подання з. цього питання командир дисциплінарного батальйону може внести не раніше як через шість місяців із дня винесення військовим судом ухвали про відмову.

Згідно з п. 48 Положення за порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі дисциплінарні стягнення:

• зауваження;

• догана;

• сувора догана;

• призначення в наряд на роботу — до п'яти днів у вільний від роботи і навчання час;

• арешт з утримуванням на гауптвахті — до 10 діб;

• виключення з числа тих, хто виправляється.

Арешт з утримуванням на гауптвахті застосовують до засуджених, які систематично порушують дисципліну, якщо всі інші заходи стягнення не дали позитивних результатів.

Засуджених звільняють з дисциплінарного батальйону на таких підставах:

• після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

• за актом амністії;

• у зв'язку з помилуванням;

• у разі винесення судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і на інших підставах, встановлених законом.

Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону, направляють для подальшого проходження служби, як правило, до тих же військових частин, де вони проходили службу до засудження.

З особами, яких було умовно-достроково звільнено від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання проводять виховну роботу за участю громадськості та військових колективів.

Час перебування засуджених у дисциплінарному батальйоні до строку військової служби не зараховується.

Командуючий військами військового округу (оперативного командування) і командуючий Військово-Морськими Силами України мають право зараховувати час перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби особам:

135

• які оволоділи військовою спеціальність добре знають і чітко виконують вимоги військових статутів та бездоганно несуть службу після звільнення з дисциплінарного батальйону

• які, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлення до праці та військової служби.

Осіб, які відбули покарання або звільнені умовно-достроково і яким згідно з п. 62 Положення час перебування в дисциплінарному батальйоні зарахований до строку строКово,- ВІЙСЬКОВОЇ служби, і осіб, які підлягають звільненню за амністій аб0 помияуванням, звільняють з військової служби в запас безпосередньо з дисциплінарного батальйону, якщо вони вже відслужили встановлений Законом України "Про загальний військовий обов'язок j військову службу" строк військової служби.

Звільнених із дисциплінарного батальону забезпечують проїзними документами, грішми для продоволь^о-дорожніх потреб або армійською сухою пайкою та милом за встановленими нормами. До військових частин або до місця проживання вони прямують самостійно.

Про прибуття звільненого до ВІЙСЬКОВОЇ частини її командир повинен негайно повідомити командира Дисциплінарного батальйону. Осіб, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, визнають такимИ) щ0 не мають судимості.

Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону умовно-достроково, такими, що не мають судимості, вц3нають після закінчення не-відбутої частини строку покарання.

 


7.3. Порядок та умови виконання кримінальних покарань не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу

Порядок і умови виконання кримїнальних[ покарань у вигляді позбавлення права обіймати певні пос:ади ag0 займатися певною діяльністю, штрафу, громадської А^оганИі конфіскації майна, позбавлення військового або спе Пального звання, батьківських прав визначаються Положенном пр0 порядок і умови виконання в Україні кримінальних п«сэкарань не зв'язаних із за-

136

ходами виправно-трудового впливу на засуджених (затверджено Указом Президії Верховної Ради України № 7193-Х від 22.06.84).

Підставою для виконання перелічених покарань є вирок суду, що набрав законної сили. Цей вирок звертається до виконання судом, який виніс вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Особи, які засуджені до перелічених покарань, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і встановленого законом порядку виконання цього виду покарання.

Правове становище іноземних громадян в Україні й осіб без громадянства, засуджених до цього виду покарань, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування в Україні, з обмеженнями, передбаченими законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і встановленого законом порядку виконання цього виду покарання.

Нагляд за додержанням законів при виконанні зазначених покарань здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори згідно із Законом України "Про прокуратуру".

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно з вимогами ст. 31 КК України може призначатися судом на строк від двох до п'яти років як основне або додаткове покарання. Це покарання призначається й тоді, коли за характером вчинених винним злочинів за посадою або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні засудженого на зазначений у вироку суду строк від посади, яку він обіймав під час вчинення злочину, і позбавленні його права обіймати аналогічні посади на інших підприємствах, в установах та організаціях.

Позбавлення права займатися певною діяльністю — це заборона засудженому займатися діяльністю, у зв'язку з якою ним вчинено злочин.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатись або як основне, якщо воно передбачене

137

як таке в санкції статті КК України, а також при застосуванні ст. 44 КК України, або як додаткове покарання, якщо воно передбачене як таке в санкції статті КК України, а також тоді, коли за характером вчинених винним за посадою або при занятті певною діяльністю суд згідно зі ст. 31 КК України визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Як і кожне інше кримінальне покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлює певні правообмеження для засуджених. Проте характер правооб-межень у межах призначення цього виду покарання може бути різний. Зокрема, найчастіше застосування позбавлення права обмежує трудові права засудженого у разі заборони обіймати певні посади або займатися певною професійною діяльністю.

Позбавлення особи права обіймати певні посади передбачає не тільки звільнення її з обійманої посади, а й заборону обіймати її та аналогічні їй на певний строк. У разі встановлення вироком заборони займатися певною професійною діяльністю засуджений звільняється з попереднього місця роботи і, крім того, усувається зі сфери своєї професійної діяльності взагалі. Отже, якщо в першому випадку засуджений не позбавляється можливості працювати за спеціальністю, то другий випадок застосування позбавлення права характеризується більшою кількістю обмежень щодо трудових прав.

Застосування покарання у вигляді заборони на здійснення непрофесійної діяльності передбачає правообмеження іншого характеру. У цьому разі призначене покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. Нині така заборона стосується права на керування транспортними засобами та права на полювання.

Порядок та умови виконання цього покарання визначаються гл. 2 Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (далі — Положення).

Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого не пізніше наступного дня після одержання копії вироку припиняє згідно з п. 7 ст. 36 Кодексу законів про працю (КЗпП) України трудовий договір із засудженим, що обіймає посаду або займається діяльністю, права на які його позбавлено, і вносить до трудової книжки засудженого в точній відповідності з вироком суду запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади його позбавлено права обіймати або якого роду діяльністю поз-

138

бавлено права займатися. Про це негайно повідомляється суду, який постановив вирок, і відповідному органу, що контролює виконання зазначеного виду покарання.

Адміністрація має право за згодою засудженого надати йому на тому ж підприємстві, в установі, організації іншу посаду або можливість займатися іншою трудовою діяльністю, якщо це не суперечить вироку.

При вступі на роботу особи, засудженої до позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, у трудовій книжці якої немає відповідного запису, адміністрація підприємства, установи, організації за поданням органу, що контролює виконання цього виду покарання, вносить до трудової книжки в точній відповідності з вироком суду запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади її позбавлено права обіймати або якою діяльністю позбавлено права займатися.

Особі, яка відбула покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або яку звільнено від цього покарання у встановленому законом порядку, на її прохання замість трудової книжки видається дублікат без внесення до нього запису про покарання.

Строк виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання або як додаткове до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при умовному засудженні або відстрочці виконання вироку особі, засудженій до позбавлення волі, якщо в цьому разі виконання додаткового покарання не відстрочено, обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до позбавлення волі воно поширюється на весь час перебування засудженого в місцях позбавлення волі і, крім того, на строк, встановлений вироком.

При призначенні додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю особі, яку умовно засуджено до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, строк його обчислюється з моменту початку обов'язкового строку роботи на підприємствах (будовах) народного господарства.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи,

139

умовно звільненої з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, обчислюється з моменту початку обов'язкового строку роботи на підприємствах (будовах) народного господарства.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, засудженої до позбавлення волі, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення або заміну покарання на більш м'яке, обчислюється з моменту звільнення з місць позбавлення волі.

Особа, яку засуджено до позбавлення права обіймати певні поса

ди або займатися певною діяльністю, а також службова особа, винна

в невиконанні вироку суду про позбавлення права обіймати певні по

сади або займатися певною діяльністю, несуть відповідальність, пе

редбачену ст. 183-2 КК України. '

Контроль за виконанням покарання про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється за місцем проживання засуджених ІВР разом з органами внутрішніх справ — працівниками підрозділів ДАІ (щодо осіб, засуджених до позбавлення права керувати транспортними засобами) та підрозділу ДСБЕЗ (щодо осіб, засуджених до позбавлення права обіймати матеріально-відповідальні посади). Підставою для виконання покарання є вирок суду, що надійшов до ІВР і набрав чинності.

Нині порядок здійснення контролю ІВР за виконанням цього виду покарання визначається Тимчасовою інструкцією про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, яка затверджена спільним Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України № 91/565 від 17.07.99 (далі — Інструкція).

Згідно з Інструкцією в ІВР ведеться журнал обліку засуджених та їх облікові картки.

На кожного засудженого до цього виду покарання заводиться особова справа, де зберігаються пов'язані із здійсненням контролю за вироком суду документи (копія вироку з довідкою про набрання ним чинності, копія повідомлення адміністрації підприємства, копія подання та ін.), що нумеруються та підшиваються.

Одержавши копію вироку, інспектор ІВР заповнює відповідні реквізити в журналі і направляє повідомлення до суду, який виніс вирок, про взяття засудженого на облік.

140

Після взяття на облік засудженого, якого позбавлено права на керування транспортними засобами, ІВР направляє інформацію до ДАІ або державної інспекції з маломірних суден або до Судноплавної інспекції річкового флоту.

При взятті на облік засудженого, якого позбавлено права полювати, ІВР направляє інформацію до товариства мисливців, членом якого є засуджений, для застосування заходів згідно зі Статутом товариства, а також інформацію працівнику дозвільної системи органів внутрішніх справ для вирішення питання про необхідність вилучення в засудженого мисливської зброї.

При взятті на облік засудженого, якого позбавлено права обіймати матеріально-відповідальні посади, ІВР інформує відділ ДСБЕЗ органів внутрішніх справ.

З метою забезпечення виконання вироку ІВР перевіряє:

• звільнення адміністрацією підприємства, установи, організації засудженого від посади або роду діяльності, права на які його позбавлено, яка зобов'язана не пізніше наступного дня після одержання із суду вироку припинити трудовий договір згідно з п. 7 ст. 36 КЗпП України або перевести засудженого на іншу роботу, виконання якої не суперечить вироку (ст. 32 КЗпП України);

• внесення до трудової книжки засудженого запису згідно з вироком про те, на якій підставі, на який строк та які посади він позбавлений права обіймати. Підставою для внесення такого запису є наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи чи організації;

• надходження до нього з підприємства, установи чи організації повідомлення про звільнення засудженого з посади або заняття певною діяльністю, права на які він позбавлений, та внесення відповідного запису до трудової книжки.

Здійснюючи подальший контроль за виконанням вироку суду, ІВР надсилає до паспортного відділу органу внутрішніх справ контрольну картку для здійснення контролю за випискою засудженого з місця проживання, щонайменше раз у півріччя перевіряє виконання вироку суду адміністрацією та засудженим, про що складає акт.

За повідомленням ІВР контроль за виконанням вироку про позбавлення права займатися непрофесійною діяльністю здійснюють дільничні інспектори міліції за місцем проживання засудженого, а також працівники ДАІ, які інформують один раз у півріччя ІВР про виконання засудженим заборони суду.

141

Виконання покарання у вигляді заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю припиняється, і засуджений знімається з обліку на таких підставах:

• у зв'язку з відбуттям строку покарання;

• у разі скасування вироку із закриттям ведення справи;

• при зміні вироку із заміною на більш м'яке покарання;

• за актом амністії чи помилуванням;

• через засудження до позбавлення волі;

• унаслідок смерті засудженого;

• у зв'язку зі зміною постійного місця проживання;

• на інших, передбачених законодавством.

Умовно-дострокове та дострокове звільнення від призначеного як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю законодавством не передбачається. Воно може бути здійснене лише як акт амністії або помилування. Засуджений може звільнитися від розглядуваного додаткового покарання в разі умовно-дострокового звільнення від основного покарання або заміни його на більш м'яке в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 52 КК України.

Особа, яка відбула покарання у вигляді заборони права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, запрошується до ІВР, де їй оголошується про зняття з обліку та роз'яснюються права згідно з чинним законодавством.

Особи, які було засуджено до розглядуваного виду покарання як основного, вважаються несудимими, якщо протягом року з дня його відбуття не вчинять нового злочину.

Штраф є мірою кримінального покарання, що виражається у стягненні із засудженого в доход держави певної суми грошей.

Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 32 КК України. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного від 10 до 400 мінімальних розмірів заробітної плати, а у виняткових випадках, передбачених законодавчими актами України, за окремі злочини можуть встановлюватись і більші розміри штрафу.

Штраф як основне покарання призначається тоді, коли цей захід покарання передбачений санкцією відповідної статті КК України. Так само як основне покарання штраф може призначатись у поряд-

142

ку заміни виправних робіт особам, які визнано непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також у разі заміни покарання на більш м'яке, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних заходів покарання передбачає й штраф. Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може призначатись як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 44 КК України.

Штраф як додатковий захід покарання призначається лише тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудного визнано винним, а також у разі застосування умовного засудження та відстрочки виконання вироку.

Порядок та умови виконання покарання у вигляді штрафу визначаються гл. З Положення.

Суд, який виніс вирок, пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк і попереджає, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто у примусовому порядку. Якщо засуджений не має змоги сплатити штраф у цей строк, згідно зі ст. 405 КПК України його стягнення може бути відстрочене або розстрочене, але не більш як на один рік із дня набрання вироком законної сили.

У разі несплати засудженим штрафу в установлений строк покарання у вигляді штрафу здійснюється примусово в порядку і строки, передбачені ст. 362 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі виконавчого листа, виданого судом, який виніс вирок.

Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності.

Звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток, пенсію або стипендію засудженого здійснюється в разі відсутності в нього майна або недостатності цього майна для повного стягнення штрафу.

Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20 % місячної заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії, на які за законом може бути звернене стягнення.

При стягненні штрафу не може вилучатися майно, що не підлягає конфіскації відповідно до Переліку, що міститься в додатку до КК України.

Покарання у вигляді штрафу як основного покарання або як додаткового покарання за умовного засудження здійснюють державні виконавці відділу державноТ виконавчої служби відповідного

143

районного (міського) управління юстиції за місцем роботи засудженого або за місцем перебування його майна.

Покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання до позбавлення волі, а також за умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці здійснюють державні виконавці відділу державної виконавчої служби районного (міського) управління юстиції за місцем проживання або за місцем роботи засудженого, або за місцем перебування його майна, або за місцем відбування засудженим основного покарання.

У разі злісного ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд за поданням державної виконавчої служби або з власної ініціативи може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк щонайбільше два роки в порядку, передбаченому законодавством України і ст. 410 КПК України. Замінювати штраф на виправні роботи непрацездатній особі заборонено.

Замінювати штраф на позбавлення волі і навпаки не допускається (ст. 32 КК України).

У ст. 15 гл. З Положення передбачається, що коли при виконанні вироку про призначення штрафу буде встановлено неможливість його сплати, суд може постановити замінити штраф на громадську догану у порядку, передбаченому ст. 410 КПК України. Але зазначена норма практично не діє, оскільки виникають певні суперечності між ст. 15 Положення і ст. 410 КПК України, з одного боку, та ст. 32 КК України — з іншого, у зв'язку з тим, що чинна редакція ст. 32 КК України не містить положення про те, що в разі неможливості сплати штрафу суд може замінити його на громадську догану.

Після стягнення штрафу виконавчий лист з позначкою про виконання вироку, пов'язаного зі стягненням штрафу, повертається до суду, який ухвалив вирок.

За правовою природою і наслідками штраф як захід кримінального покарання відрізняється від штрафу як заходу адміністративного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин штраф тягне за собою судимість. Судимість вважається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.

144

Громадська догана полягає в публічному висловленні судом догани винному з доведенням про це в разі потреби до відома громадськості через пресу або в інший спосіб (ст. 33 КК України).

Громадська догана є різновидом основного покарання. При призначенні цього покарання додаткові покарання не застосовуються.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді громадської догани визначаються гл. 4 Положення.

Покарання у вигляді громадської догани здійснюється судом, який ухвалив вирок, і полягає в публічному висловленні судом наявної у вироку догани винному при оголошенні вироку, тобто висловленні осуду винному від імені держави.

Якщо вироком передбачено довести громадську догану до відома громадськості через пресу чи в інший спосіб, копія вироку після набрання ним законної сили надсилається судом адміністрації підприємства, установи, організації, громадським організаціям за місцем роботи, навчання чи проживання засудженого або органу преси, які в місячний строк повідомляють суду про вжиті заходи. Вирок доводиться до відома трудового колективу на зборах, через багатотиражну чи стінну пресу або в інший спосіб.

Контроль за доведенням вироку до відома громадськості здійснює державний виконавець відділу державної виконавчоТ служби районного (міського) управління юстиціТ за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.

За правовою природою і наслідками — наявністю судимості протягом року з дня відбуття покарання — громадська догана як захід кримінального покарання відрізняється від громадської догани як заходу громадського впливу.

Конфіскація майна (ст. 35 КК України) є різновидом додаткового кримінального покарання, який полягає в примусовому безплатному вилученні майна засудженого у власність держави. Цей вид покарання застосовується лише тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудного визнано винним.

Порядок та умови виконання цього покарання зазначені у гл. 5 Положення.

Суд, який ухвалив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання до державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідному фінансовому

10-606

145

органу. За відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка, що майно опису не піддавалося.

Покарання у вигляді конфіскації майна здійснює державна виконавча служба районних (міських) управлінь юстиції за місцем розміщення майна.

Згідно зі ст. 21 Положення конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, а також вклади засудженого.

Не підлягає конфіскації майно, що потрібне власне засудженому та особам, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлено в додатку до КК України.

Спори про належність майна, що підлягає конфіскації за вироком суду, вирішуються в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Державний виконавець одразу після одержання виконавчого листа перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. За наявності довідки, що майно опису не піддавалося, державний виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, яке підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис цього майна.

В опису зазначається повне й точне найменування кожного предмета, його відмітні ознаки (у тому числі маса, колір, метраж, ступінь зношеності). Описані предмети пломбуються або опечатуються, про що в опису робиться відповідна позначка.

Державний виконавець вживає необхідних заходів щодо збереження майна, яке підлягає конфіскації і піддане опису.

Частка засудженого у спільній власності визначається за поданням державного виконавця районним (міським) судом у порядку, передбаченому ст. 379 Цивільного процесуального кодексу України.

Конфісковане майно засудженого передається фінансовим органам після задоволення відповідно до законодавства України всіх висунутих до нього вимог. Щодо претензій, які підлягають задоволенню за рахунок конфіскованого майна, держава відповідає в межах активу.

Конфісковане майно передається фінансовим органам в порядку, встановленому Міністерством фінансів України і Міністерством юстиції України.

Якщо після виконання вироку в частині конфіскації всього майна, але до закінчення встановлених законом строків виконання обвину-

146

вального вироку виявляється неконфісковане майно засудженого, набуте ним до винесення вироку або після цього, але на кошти, що підлягають конфіскації, за поданням прокурора суд вирішує питання про конфіскацію додатково виявленого майна в порядку, встановленому ст. 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України.

Після передання конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист із позначкою про виконання вироку про конфіскацію майна повертається до суду, який ухвалив вирок.

Фінансові органи передають суду, який виніс вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна.

У ст. 37 КК України передбачаються підстави для позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів і державних нагород щодо осіб, засуджених за вчинені злочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК України в разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена його за вироком суду.

У ч. 2 цієї самої статті КК України передбачається, що в разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має почесне звання або відзначена державною нагородою України, суд при ухваленні вироку вирішує питання про внесення подання Президенту України про позбавлення засудженого почесного звання або державноТ нагороди України.

Ордени, медалі та почесні звання є державними нагородами України за особливі заслуги перед державою і суспільством. Державні нагороди згідно з п. 5 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюються виключно законами України. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються також військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання.

Президент України присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини (п. 24 ст. 106 Конституції України), а також нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними (п. 25 ст. 106 Конституції України).

Позбавлення військового або спеціального звання є додатковим покаранням, яке суд має право застосувати до особи, яка вчинила тяжкий злочин і тим самим зганьбила присвоєне їй звання. Суд вирішує питання про призначення цього покарання на загальних засадах

!0*

147

призначення покарання (ст. 39 КК України). Перелік тяжких злочинів міститься у ст. 7-1 КК України. У контексті положень ч. 1 ст. 37 КК України ранги, чини та кваліфікаційні класи є спеціальними званнями в широкому розумінні цього поняття.

Згідно з редакцією ст. 37 КК України суд має повноваження за наявності для того підстав позбавити особу будь-якого військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу незалежно від того, ким вони були присвоєні. У такому вирішенні питання виявляється принцип рівності всіх громадян перед законом, а також принцип незалежності судової влади.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення військового або спеціального звання визначаються гл. 6 Положення і зокрема ст. 27.

Суд, який виніс вирок про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, надсилає копію вироку після набрання ним законної сили органу, що його присвоїв.

Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового або спеціального звання, орган, що присвоїв це звання, вносить у встановленому порядку до відповідних документів запис про позбавлення засудженого звання і вживає заходів позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних із цим званням, про що повідомляє до суду.

Позбавлення особи, яку засуджують за скоєння тяжкого злочину, державноТ нагороди (ордену, медалі, почесноТ відзнаки чи відзнаки Президента України), почесного звання не входить до компетенції суду і не є додатковим кримінальним покаранням. Суд, встановивши, що підсудному присвоєне почесне звання або він нагороджений державною нагородою України, вирішує питання про внесення Президенту України подання про їх позбавлення. У подальшому суд повідомляється про рішення, прийняте щодо внесеного подання.

Порядок та строки внесення подання з цього питання визначаються ст. 28 Положення.

Оскільки КК України не передбачено позбавлення осіб державних нагород колишнього СРСР, суд не має права приймати таке рішення. Таке рішення суд не має права приймати також і щодо відзнак іноземних держав.

Позбавлення батьківських прав (ст. 38 КК України) є додатковим заходом покарання, яке призначається лише тоді, коли буде вста-

148

новлено, що підсудний зловживав цими правами. У санкціях Особливої частини КК України позбавлення батьківських прав не вказується. Воно може застосовуватись при засудженні за злочини, вчинення яких було пов'язане зі зловживанням цими правами.

Сутність цього покарання полягає в тому, що засуджений втрачає всі права, які грунтуються на факті спорідненості з дитиною, щодо якої він позбавлений прав, у тому числі право вимагати від неї в майбутньому надання йому утримання. Водночас позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дитину.

Призначаючи позбавлення батьківських прав як додатковий захід покарання, суд не визначає строку його дії. Поновлення в батьківських правах здійснюється в порядку, передбаченому ст. 75 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Порядок і умови виконання цього покарання визначаються гл. 7 Положення.

Суд, який ухвалив вирок про позбавлення засудженого батьківських прав, після набрання ним законної сили надсилає копію вироку до органу опіки і піклування за місцем проживання неповнолітнього для захисту його прав і інтересів, а також до органу запису актів громадянського стану за місцем його народження для внесення відповідної позначки до книги записів актів про народження.

Якщо засудженому, якого позбавлено батьківських прав, виплачуються призначені дітям пенсії, допомога, інші платежі або стягнені на його користь аліменти, суд після набрання законної сили вироком про позбавлення батьківських прав надсилає його копію до відповідного органу, що проводить зазначені виплати, або до суду за місцем винесення рішення про виплати для обговорення питання про перерахування їх на користь дитячого закладу або особи, яким передано дитину на виховання.

Орган опіки і піклування після одержання копії вироку про позбавлення засудженого батьківських прав у разі потреби встановлює опіку або піклування над неповнолітнім, про що повідомляє суду.

Якщо постає потреба примусового виконання вироку про позбавлення батьківських прав, пов'язаного з відібранням дитини і передачею її іншій особі, суд, який ухвалив вирок, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист і копію вироку до державної виконавчої служби. Виконання здійснюється державним виконавцем, як правило, за місцем проживання засудженого, якого позбавлено

149

батьківських прав. В окремих випадках суд, який виніс вирок, може визнати за доцільне виконати вирок за місцем перебування дитини.

Державний виконавець виконує дії, пов'язані з відібранням дитини і переданням її іншій особі з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування, а якщо цього потребують фактичні обставини — з участю представників органу внутрішніх справ і громадських організацій.

1. Сутність покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі.

2. Порядок виконання покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі.

3. Особливості праці осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі.

4. Порядок виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону та особливості його застосування.

5. Нормативні акти, якими визначаються порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

6. Правообмеження засудженого при відбуванні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

7. Які державні органи виконують покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна?

8. Як чинним законодавством визначається порядок виконання покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна?

9. Як і який орган виконує покарання у вигляді позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чину або кваліфікаційного класу?

10. Підстава для позбавлення особи почесного звання або державної нагороди.

150

 


ТЕМА 8 ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ВІД ПОДАЛЬШОГО ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ІЗ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

8.1. Правові підстави та порядок звільнення засуджених до позбавлення волі від подальшого відбування покарання

Чинним кримінальним законодавством передбачається такий правовий інститут, як звільнення від покарання. Усі МОЖЛИВІ випадки звільнення від покарання систематизовано й об'єднано у такі групи.

• звільнення від покарання до його призначення;

. звільнення від покарання в момент його призначення;

. звільнення від покарання у процесі його виконання або в,д-строчки виконання покарання;

. звільнення після відбуття строку покарання, призначеного за ви-

роком суду. До сфери кримінально-виконавчого права належать звільнення, що передбачаються останньою групою (за винятком випадків звіль-. нення від відбування покарання при застосуванні відстрочки виконання вироку), застосування яких регулюється нормами кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права. Слід також зазначити, що у зв'язку зі звільненням, яке є певною діяльністю (підготовкою до звільнення, самим зВІльненням, побутовим і трудовим влаштуванням звільнених), необхідною є участь у ній різних за природою та функціями органів держави та застосування норм зазначених галузей права.

151

Звільнення від відбування покарання є юридичним фактом, що припиняє кримінально-виконавчі правовідносини і дію норм кримінально-виконавчого права на засудженого. Змінюється також правовий статус громадянина. При звільненні від основного (якщо не було призначено додаткового) і додаткового покарання дія правообмежень, зумовлених відбуванням покарання, зупиняється, і правовий статус громадянина відновлюється в повному обсязі. Проте певні наслідки відбування покарання можуть залишитися; наприклад, може встановлюватись адміністративний нагляд за особою, звільненою з місць позбавлення волі. Взагалі наслідки відбутого покарання продовжують існувати в межах дії інституту судимості.

Оскільки нас найбільшою мірою цікавить питання звільнення засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, необхідно зазначити, що для цієї категорії осіб з моменту звільнення від покарання розпочинається:

• випробувальний строк у разі умовно-дострокового звільнення;

• строк відбування додаткових покарань;

• збігання строку для погашення або зняття судимості.

Згідно з вимогами ст. 54 "Звільнення від відбування покарання" КК України звільнення засудженого від відбування покарання, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання в порядку амністії чи помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках і порядку, зазначених у законі. З викладеного випливає, що тільки до компетенції суду (за винятком амністії і помилування) належить вирішення питання про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання або пом'якшення призначеного покарання. Документальною підставою для звільнення засуджених у цьому разі є прийняте судом рішення, що оформлено згідно з вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства у вигляді вироку, ухвали або постанови. У разі звільнення засуджених за амністією чи помилуванням такою документальною підставою є відповідно закон про амністію або Указ Президента України про помилування.

Кримінально-виконавчим законодавством (ст. 108 ВТК України) передбачається, що засуджені звільняються від покарання на таких підставах:

• після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду;

• за актом амністії;

• у зв'язку з помилуванням;

152

• у разі винесення судом ухвали або постанови про звільнення

від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і

за інших підстав, встановлених законом.

До категорії "інші підстави" належать такі передбачувані законом підстави для звільнення засуджених з ВТУ:

• скасування вироку із закриттям справи;

• зміна вироку з заміною покарання на більш м'яке або скорочення строку покарання до межі відбутого.

Розглянемо детальніше перелічені підстави для звільнення засуджених.

Безпосередньою підставою для звільнення засудженого з ВТУ після відбуття строку покарання, визначеного вироком, є відповідно вирок суду — процесуальний документ, ухвалений судом першої інстанції при розгляді кримінальної справи з усіма подальшими змінами, що внесені до нього в касаційній та наглядовій інстанціях. Вироком визначається строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі, який призначається згідно з вимогами кримінального законодавства і обчислюється роками, місяцями, днями. Перебіг строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі розпочинається з моменту затримання особи або взяття її під варту.

Засуджені звільняються з місць позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного за вироком суду, у першій половині останнього дня строку (ст. 111 ВТК України). Якщо строк покарання у вигляді позбавлення волі закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а якщо цей місяць не має відповідного числа — в останній день цього місяця.

Загальні положення щодо звільнення засуджених від подальшого відбування покарання за актом амністії визначаються згідно з вимогами Закону України "Про застосування амністії в Україні' від 1 жовтня 1996 р.

Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності та покарання певних категорій осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, і оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону України 'Про застосування амністії в Україні".

153

До прийняття чинної Конституції України, тобто до 28 червня 1996 p., укази про амністію видавав Президент України. Нині акт про амністію видає Верховна Рада України. Зокрема, у ч. З ст. 92 Конституції України передбачається: "Законом України оголошується амністія".

Законом про амністію може передбачатися:

• повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

• часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання на інше чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від покарання.

Згідно зі ст. З Закону України "Про застосування амністії в Україні" не допускається застосування амністіТ:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за виро

ком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару у порядку помилування замінено на

позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві й більше судимостей за вчинення тяжких

злочинів;

г) до осіб, які засуджені за особливо небезпечні злочини проти

держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин;

д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім заз

начених у пункті г) цієї статті, і які відбули менше половини при

значеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть визначатися й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Положення закону про амністію, які не відповідають цим вимогам, не мають сили і застосуванню не підлягають.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Як правило, акт про амністію видається у зв'язку з відзначенням певної дати в житті держави і поширюється на невизначене коло осіб. Ознаки, за якими застосовується або не застосовується амністія, визначаються Законом України "Про засто-

154

сування амністії в Україні", а також можуть визначатися самим актом про амністію.

Наприклад, у ст. 9 Закону України "Про амністію" від 24 липня 1998 р. передбачається, що зазначена амністія не поширюється на осіб, перелічених у пп. а)—д) ст. З Закону України "Про застосування амністії в Україні", а також на таких осіб:

• до яких упродовж 1991—1998 pp. було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову вчинили злочини;

• які не пройшли призначеного судом повного курсу лікування від алкоголізму, наркоманії або венеричної хвороби;

• які злісно порушують режим у період відбування покарання;

• яких за злісне порушення режиму було переведено до ВТУ із суворішим режимом;

• яким виправні роботи замінено на позбавлення волі;

• яких засуджено за певні види злочинів, перелічені в акті амністії.

Законом про амністію певні категорії засуджених звільняються від відбування (подальшого відбування) покарання або їм скорочується невідбута частина покарання. Особи, які відповідно до закону підлягають звільненню, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію, а особи, яким скорочено термін покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Виконання закону про амністію щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, покладається на суди. Закон про амністію застосовується за поданням начальника ВТУ, погодженим із відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх.

До подання додаються:

• особова справа засудженого;

• довідка про заохочення та стягнення;

• розгорнута характеристика засудженого з висновком адміністрації про можливість застосування акту амністії;

• довідка про відбутий строк покарання;

• інші документи, необхідні для вирішення питання про амністію.

Питання про застосування амністії суд вирішує з власної ініціативи, з ініціативи прокурора, органу, який займається відбуванням покарання, громадських організацій, а також засуджених.

155

Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. За відсутності необхідних відомостей на засудженого розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Участь прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії є обов'язковою.

До осіб, які злісно порушують режим у місцях позбавлення волі, закон про амністію може не застосовуватись. Злісними порушниками режиму є засуджені до позбавлення волі особи, зазначені у ст. 47 ВТК України. Стягнення, які було достроково знято або погашено до набрання чинності законом про амністію, не враховуються.

Безпосередньою підставою для звільнення засудженого до позбавлення волі з ВТУ є постанова судді про застосування до нього закону про амністію, яка оформлена згідно з вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Помилування — це акт глави держави, за яким певна особа (кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання або до неї застосовується більш м'яке покарання, або з неї знімається судимість. Згідно з п. 27 ст. 106 Конституції України Президент України ... здійснює помилування.

Порядок здійснення помилування визначається Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженим Указом Президента України № 22 від 31.12.91 (далі — Положення).

Згідно зі ст. 1 Положення крім клопотань про помилування Президент України розглядає:

а) матеріали щодо осіб, засуджених до смертної кари, які не кло

почуть про помилування;

б) подання Голови Верховного Суду України або Генерального

прокурора України про застосування помилування до осіб, за

суджених судами України до смертної кари.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

• заміни смертної кари на позбавлення волі;

• заміни покарання або його невідбутої частини на більш м'яке покарання;

• повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

• зняття судимості.

156

Помилування застосовується, як правило, за особистим клопотанням засуджених.

Клопотання про помилування розглядаються тільки після набрання вироками законної сили. В окремих випадках, коли засуджені не перебувають під вартою, виконання вироків щодо них може бути відстрочене до розгляду клопотань про помилування.

При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги:

• характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій у місцях виконання покарання, строк відбування покарання та інші обставини;

• висновок адміністрації ВТУ або іншого органу, який виконує вирок, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в разі потреби також висновок виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Клопотання про помилування засуджених, а також матеріали та подання, зазначені в пп. а) та б) ст. 1 Положення, до внесення їх на розгляд Президента України попередньо розглядає комісія при Президенті УкраТни в питаннях помилування.

Нині порядок подання клопотань про помилування і виконання указів Президента України з питань помилування визначається Інструкцією про порядок подання Президенту України матеріалів, пов'язаних із клопотанням про помилування і виконання указів Президента України з питань помилування, яку було оголошено Наказом МВС України № 728 від 17.12.93.

Особа, яку засуджено до смертної кари, протягом семи діб з дня одержання нею копії вироку або касаційної ухвали може звернутися з клопотанням про помилування до Президента України.

Начальник слідчого ізолятора (тюрми) у день надходження повідомлення про набрання вироком законної сили чи копії касаційної ухвали, але не пізніше наступного робочого дня зобов'язаний особисто оголосити засудженому до смертної кари про набрання вироком законної сили і роз'яснити йому право на подання клопотання про помилування, строк і порядок подання клопотання, а також право на одержання юридичної допомоги при підготовці клопотання. Про виконання цих дій складається акт, який підписує начальник слідчого ізолятора (тюрми) і засуджений. Якщо засуджений до смертної кари не подасть у зазначений строк клопотання або заявить про

157

своє небажання звертатися з таким клопотанням, про це з додержанням встановлених правил складається акт. Клопотання або акт з відповідними матеріалами надсилаються до Президента України не пізніше як у триденний строк із дня прийняття клопотання від засудженого або складання акту.

Виконання вироку щодо особи, засудженої до смертної кари, зупиняється до розгляду клопотання або матеріалів про відмову від подання клопотання про помилування.

Особи, яких засуджено до позбавлення волі, подають клопотання про помилування Президенту України через адміністрацію ВТУ, де вони відбувають покарання.

Клопотання засуджених про помилування реєструються в окремому журналі. В цьому ж журналі реєструється також надходження та виконання запитів і доручень комісії при Президенті України у питаннях помилування.

Адміністрація ВТУ до клопотання про помилування додає:

• анкету засудженого;

• копії всіх вироків, ухвал, постанов судів;

• повідомлення про набрання вироком законної сили;

• медичну довідку про стан здоров'я засудженого з виокремленням відомостей про проходження ним курсу примусового лікування від алкоголізму, наркоманії, венеричного захворювання, якщо таке лікування йому призначалось;

• характеристику на засудженого, де зазначаються наявність у засудженого стягнень і заохочень, його ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій, а також висновок адміністрації, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх по суті клопотання;

• довідка про розмір шкоди, заподіяної злочином, і суми, що підлягає стягненню згідно з вироком;

• інші документи, які можуть мати значення при розгляді клопотання про помилування.

Про направлення клопотання про помилування засуджені ознайомлюються під розписку на копії супровідного листа. Копії зазначених документів прилучаються до особової справи засудженого.

Про помилування засуджених та відхилення клопотань про помилування засуджених Президент України видає укази.

158

Укази Президента України про помилування і відхилення клопотань про помилування або незастосування акту помилування надсилаються для виконання щодо осіб:

• засуджених до смертної кари — до Верховного Суду України;

• засуджених до позбавлення волі та виправних робіт без позбавлення волі, які відбувають покарання, а також про зняття судимості — до Міністерства внутрішніх справ України (нині);

• які покарання не відбувають або засуджені до інших заходів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, та про звільнення від додаткових заходів покарання — до відповідних судів, а також до Міністерства юстиції України для контролю.

Нині загальний контроль за виконанням указів Президента України з питань помилування здійснює Управління оперативної інформації (УОІ) МВС України, яке протягом трьох діб з моменту отримання указу Президента України встановлює місце відбування засудженим покарання і за підписом начальника УОІ МВС України або його заступника надсилає розпорядження про виконання указу Президента України через відповідне УОІ УМВС України в області начальнику ВТУ. Начальник установи, отримавши розпорядження, ознайомлює з ним засудженого під розписку на зворотному боці розпорядження із зазначенням дати.

Розпорядження про виконання указу виконується негайно, якщо документи отримані установою до закінчення робочого дня, і у першій половині наступного робочого дня, якщо вони одержані після закінчення робочого дня.

Про виконання указу адміністрація ВТУ протягом двох діб надсилає повідомлення до УОІ УМВС України в області та УОІ МВС України. Розпорядження про виконання указу після його виконання прилучається до особової справи засудженого.

Адміністрація ВТУ доводить до відома суд про виконання указу протягом трьох днів, який, у свою чергу, додає це повідомлення до кримінальної справи.

Для всіх інших форм звільнення засуджених з ВТУ спільним є те, що всі вони здійснюються у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Кримінальним законодавством, зокрема ст. 52, 53 КК України, передбачається можливість застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення і заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке.

159

Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбу-тої частини покарання на більш м'яке можуть застосовуватися до засуджених лише тоді, коли вони зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довели своє виправлення.

Необхідною умовою застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини строку на більш м'яке є відбуття засудженим певної частини строку покарання — 1/3, 1/2, 2/3 або 3/4 — залежно від тяжкості вчиненого злочину, особи засудженого та його віку.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке не застосовуються до таких осіб:

• особливо небезпечних рецидивістів;

• засуджених за особливо небезпечні державні злочини;

• засуджених за злочини, перелічені в п. З ст. 52-1 КК України;

• яким покарання у вигляді смертної кари замінене на позбавлення волі в порядку помилування або амністії;

• які раніше понад два рази засуджувалися до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимості з них не знято чи не погашено;

• які звільнялися раніше з місць позбавлення волі до повного відбуття призначеного судом строку умовно-достроково або умовно з обов'язковим залученням до праці і в період невідбу-того строку чи строку обов'язкової роботи знову вчинили умисні злочини.

Порядок представлення засуджених до умовно-дострокового звільнення та заміни покарання на більш м'яке визначається ст. 110 ВТК України і відомчими нормативними актами МВС України (нині). Представлення до умовно-дострокового звільнення здійснюється у два етапи.

На першому етапі питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення розглядається безпосередньо у ВТУ комісією з розгляду матеріалів з питань умовно-дострокового звільнення, яка засідає не рідше як двічі на місяць. Готує відповідні матеріали начальник спеціального відділу (відділення, частини) після відбуття засудженим встановленої законом частини строку покарання. Якщо з будь-яких причин матеріали на засудженого не підготовлені до чергової комісії, то на наступну комісію ці матеріали обов'язково повинні бути підготовлені. Таким чином, комісія повинна розглядати ма-

160

теріали протягом 20—30 днів після відбуття засудженим необхідної частини строку покарання.

На кожного засудженого, який підлягає розгляду на комісії, складається розгорнута характеристика, де містяться відомості про поведінку засудженого, його ставлення до праці, навчання, участі в роботі самодіяльних організацій, заохочення та стягнення та ін. Підсумовує характеристику висновок про те, довів чи не довів засуджений своє виправлення. Характеристика погоджується із заступником начальника ВТУ із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом і затверджується начальником установи.

Розглядає питання про можливість представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення комісія у складі начальника установи (голова комісії), його заступників, начальників відділів і спецвідділу (секретар комісії).

Рішення комісії оголошується засудженому і оформлюється протоколом, який засвідчується підписом голови комісії. У протоколі вказуються прізвище, ім'я та по батькові засудженого, судово-установчі дані на нього, відомості про поведінку та ставлення до праці в період відбування покарання, а також рішення комісії.

У разі негативного вирішення питання про можливість представлення до умовно-дострокового звільнення у протоколі обов'язково вказуються причини відмови. При цьому тяжкість скоєного злочину, попередня злочинна діяльність та нетривалість перебування засудженого у даній установі не можуть бути мотивами для відмови. Виписка з протоколу за підписом засудженого про ознайомлення з його змістом прилучається до особової справи засудженого. Повторний розгляд комісією питання про представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення можливий не раніше ніж через 6 місяців.

Другим етапом вирішення питання про представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення є подання адміністрацією ВТУ відповідних документів для розгляду їх у суді. На засудженого, стосовно якого прийнято рішення про представлення його до умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке, готуються та подаються до суду такі документи:

• подання адміністрації ВТУ, де містяться судово-установчі дані на засудженого, відомості про його поведінку, ставлення до праці та навчання за весь період відбування покарання, висновки про доведення виправлення і клопотання перед судом про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання на більш м'яке;

11-606

161

• розгорнута характеристика на засудженого;

• особова справа засудженого.

Зазначені документи направляються до відповідної спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. Голова спостережної комісії (служби у справах неповнолітніх) вивчає подані матеріали і в разі позитивного рішення підписує подання, і всі матеріали направляються до районного (міського) суду за місцем розташування органу, що виконує покарання.

Одержавши подання, суд згідно з вимогами ст. 407 КПК України повинен розглянути його в десятиденний строк.

Судове засідання проводиться безпосередньо у ВТУ за участю прокурора, представника органу, що виконує покарання, і засудженого. Про час і місце розгляду спільного подання повідомляється відповідна спостережна комісія або служба у справах неповнолітніх.

Дослідивши матеріали і заслухавши висновок прокурора, суддя приймає рішення і виносить постанову, яка оголошується присутнім. Постанова судді про умовно-дострокове звільнення або заміну не-відбутої частини покарання на більш м'яке оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором. У разі опротестування виконання постанови зупиняється.

Після одержання ВТУ постанови суду про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання на більш м'яке засуджений звільняється з установи у порядку, передбаченому ст. 111 ВТК України.

Згідно зі ст. 109 ВТК України засуджені, які захворіли на хронічну душевну або на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, можуть звільнятися судом від подальшого відбування покарання в порядку, встановленому ст. 408 КПК України. За наявності висновку лікарської комісії про необхідність звільнення засудженого від подальшого відбування покарання через хворобу начальник органу, що виконує покарання, подає цей висновок разом із особовою справою засудженого на розгляд суду.

Звільнення від покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу, згідно зі ст. 408 КПК України може застосовуватися лише тоді, коли спеціальною лікарською комісією встановлено, що засуджений захворів на хронічну душевну чи на іншу тяжку хворобу саме під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Нині перелік таких захворювань і порядок звільнення засуджених у цьому разі визначаються Наказом МВС України № 256 від 12 травня 1992 р. "Про порядок подання в суди матеріалів про звільнен-

162

ня від подальшого відбуття покарання засуджених, що захворіли тяжкою хворобою".

Проте факт тяжкого захворювання засудженого сам собою н« тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення во/« може застосовуватися лише до тих засуджених, які захворіли під ч& відбування покарання і якщо ця хвороба перешкоджає відбування покарання, тобто коли їх подальше утримування у ВТУ загрожує ї" життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я *& до інших тяжких наслідків.

Суд при вирішенні питання про звільнення засуджених вказане категорії від подальшого відбування покарання має виходити н< тільки з висновку лікарської комісії, а й ураховувати тяжкість вчин* ного злочину, поведінку засудженого під час відбування покаранні ставлення його до праці, ступінь виправлення та інші обставини.

Питання про звільнення від відбування покарання засудженої""1 який захворів на тяжку хворобу, вирішується суддею районного (міС# кого) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, якИї* судом було ухвалено вирок.

Законним приводом для розгляду питання про звільнення у цьої* разі є подання адміністрації ВТУ, до якого додаються:

• завірена копія вироку на засудженого;

• розпорядження про виконання вироку;

• довідка про відбутий строк покарання;

• характеристика на засудженого;

• історія хвороби і висновок лікарської комісії;

• відомості про минулі судимості, відшкодування збитків, запорі^ них злочином, та інші, необхідні для прийняття правильного С шення. ,

Якщо начальник органу, що виконує покарання, заперечує пр*. звільнення засудженого від відбування покарання через хворобу, 1>. подає на розгляд суду матеріали разом зі своїм мотивованим зэ$ реченням.

Якщо суд має сумніви щодо правильності висновку лікарської ^.

місії, він має право призначити судово-медичну або судово-псих^

ричну експертизу. -.

За результатом розгляду матеріалів подання суддя виносить Ки станову, яка оскарженню не підлягає, але яку може опротестуй прокурор.

До засудженого, який через хронічну душевну хворобу є суспільно небезпечним, застосовуються примусові заходи медичного характеру, які призначаються одночасно з рішенням про звільнення від відбування покарання через хворобу. У разі звільнення засудженого, який захворів на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, від відбування покарання у вигляді позбавлення волі суд має право звільнити його також від додаткового покарання.

Звільнення засудженого з ВТУ через хворобу здійснюється після надходження до установи відповідної постанови судді згідно з вимогами ст. 111 ВТК України.

Звільнення осіб, засуджених до позбавлення волі, від подальшого відбування покарання у зв'язку зі скасуванням вироку із закриттям справи провадженням або зміною вироку із заміною покарання на більш м'яке, не пов'язане з позбавленням волі, або зі скороченням строку покарання до меж відбутого здійснюється внаслідок перегляду відповідними судами в порядку судового нагляду вироків, які набрали законної сили, або відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами та скасування всіх попередніх рішень у справі.

Уся підготовча робота в цьому разі здійснюється органами прокуратури та суду і практично не стосується адміністрації ВТУ, за винятком випадків, коли вказані органи вимагають матеріали на засуджених, що характеризують їх за період відбування покарання.

Підставами для звільнення засуджених з ВТУ в цьому разі є ухвали або постанови відповідного суду.

Порядок звільнення засуджених з установи визначається ст. 111 ВТК України і його ми вже розглядали.

З метою своєчасного забезпечення звільнення засуджених двічі на рік, у січні та липні, працівники спецвідділу установи звіряють дані про строк покарання засуджених.

У разі виявлення помилок або розбіжностей у встановленому засудженому строку покарання вживаються необхідні заходи до їх усунення.

Звільняються засуджені на підставі звірених даних про строк позбавлення волі.

Забороняється звільняти засуджених лише за даними про строк покарання, які містяться в їх облікових та контрольно-строкових картках.

164

Документи про звільнення засуджених виконуються в день їх надходження до ВТУ. Якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, вони виконуються наступного дня. Наявність заборгованості за засудженим, несвоєчасне проведення з ним розрахунку та інші причини не можуть бути підставою до затримки його звільнення.

За кожним фактом несвоєчасного звільнення засудженого здійснюється службове розслідування та вживаються заходи реагування до винних службових осіб.

Якщо документи, які надійшли до ВТУ, не завірені гербовою печаткою, мають нечіткі відбитки або завірені печаткою іншого органу, який не виносив рішення про звільнення, а також у разі невідповідності анкетних даних, вказаних у документі, який надійшов, матеріалам особової справи або за появи інших сумнівів у вірогідності документа, що надійшов, виконання його зупиняється і вживаються невідкладні заходи щодо отримання підтвердження з органу, який виніс рішення.

Зупинення виконання документа про звільнення засудженого оформлюється постановою начальника установи і затверджується прокурором, який здійснює нагляд за установою.

Усі документи про звільнення або скорочення строку покарання оголошуються засудженому під розписку.

Про виконання ухвал і постанов судів про дострокове звільнення засуджених або скорочення їм строку покарання повідомляється суд, який виніс вирок, а на прохання судів, які винесли ухвалу чи постанову, також вони.

З метою своєчасного проведення розрахунку зі звільненими, забезпечення їх за кошти установи проїзними квитками та харчуванням на час проїзду, про наступне звільнення засудженного завчасно, але не менш як за три місяці до звільнення спецвідділ повідомляє відповідні служби та частини ВТУ.

Засудженим, які звільняються з установи, видаються довідки про звільнення за формами "А", "Б" та "БВЛ". Довідка за формою "А" видається особам, до яких вирок скасований із закриттям кримінальної справи або переданням справи на нове розслідування із заміною запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з позбавленням волі. За наявності у цих осіб непогашених у встановленому законом порядку судимостей це вказується на зворотному боці довідки.

Довідка форми "БВЛ" видається особам, які не погасили під час відбуття покарання заборгованості за виконавчими листами (у тому числі за виконавчими листами на утримання аліментів на виховання дітей).

165

Усім іншим категоріям засуджених, які звільняються, у тому числі іноземцям і особам без громадянства, видаються довідки за формою "Б".


8.2. Постпенітенціарний вплив та соціальна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є складовою виховного процесу, що охоплює систему заходів, спрямованих:

• на переконання засуджених в об'єктивній необхідності правомірної поведінки на волі та надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні;

• на організацію дієвого контролю за їх поведінкою і застосування в разі потреби адміністративних та кримінальних заходів примусу.

Складові частини інституту постпенітенціарного впливу:

• підготовка засуджених до звільнення;

• надання допомоги звільненим у трудовому та побутовому влаштуванні;

• організація загального контролю за поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

• застосування в разі потреби заходів примусу — встановлення адміністративного нагляду.

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці. З цією метою для осіб, звільнених з установ виконання покарань, або таких, які за рішенням суду лікувались у лікувально-трудових профілакторіях, створюються додаткові робочі місця шляхом бронювання місцевими Радами народних депутатів на підприємствах, в установах і організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць.

З метою забезпечення належного працевлаштування звільнених осіб МВС України та Міністерством праці України видали спільний Наказ № 60/07 від 10.02.92 "Про порядок працевлаштування осіб, які звільнились з установ по виконанню покарання та спецкомендатур'. Згідно із цим нормативним актом особи, яких

166

звільнено з ВТУ та спецкомендатур, направляються, як правило, тільки в ту місцевість, де вони проживали до засудження. Адміністрація ВТУ або спецкомендатури за три місяці до звільнення засудженого направляє повідомлення про мотиви обраного місця проживання та набуту засудженим спеціальність у місцевий центр зайнятості та відділ внутрішніх справ, що розташовані за місцем майбутнього проживання засудженого. Відділ внутрішніх справ у двадцятиденний строк з моменту надходження повідомлення перевіряє можливість проживання особи, яка підлягає звільненню, за вибраною адресою і повідомляє про це місцевий центр зайнятості населення для своєчасного вирішення ним питання про працевлаштування звільненого. За 20 днів до звільнення засудженого на адреси відділу внутрішніх справ і відповідного центру зайнятості населення направляються повідомлення про майбутнє прибуття особи, яка звільняється до цієї місцевості. Якщо у засудженого виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють йому виїхати до місцевості, де він проживав до засудження або народився, адміністрація ВТУ направляє повідомлення в ту місцевість, яку обрав засуджений. При цьому в повідомленні детально визначаються причини обрання саме цього місця проживання. За відсутності можливості проживати за обраним місцем або в разі втрати соціально-корисних зв'язків центри зайнятості разом з відділом внутрішніх справ вирішують питання про працевлаштування звільнених осіб на підприємства, що мають місце в гуртожитках або інший житловий фонд у рахунок квоти, встановленої місцевою Радою народних депутатів.


8.3. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

З метою забезпечення контролю за поведінкою окремих категорій осіб, звільнених з ВТУ, законом передбачається встановлення за ними адміністративного нагляду. Порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду визначається Законом України Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01.12.94.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження та контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Адміністративний нагляд встановлюється

167

з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Згідно зі ст. З Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (далі — Закону), адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуд

жених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,

якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони

не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними

для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуд

жених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини,

якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового

звільнення від відбування покарання незважаючи на попередження

органів внутрішніх справ систематично порушують громадський по

рядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення.

Підстави для встановлення адміністративного нагляду:

• вирок суду, що набрав законної сили, щодо осіб, зазначених у п. а);

• матеріали ВТУ, щодо осіб, зазначених у п. б);

• матеріали органів внутрішніх справ щодо осіб, зазначених у п. в).

Адміністративний нагляд встановлюється:

• щодо осіб, зазначених у пп. а) і б) у судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцезнаходженням ВТУ за поданням начальника установи;

• щодо осіб, зазначених у п. в) у судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою. У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням — і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання.

Постанова судді про встановлення адміністративного нагляду оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

168

Постанова судді надсилається для виконання начальнику районного органу внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбачених пп. а) і б) ст. З Закону, — начальнику ВТУ. Адміністрація ВТУ постанову судді надсилає для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання, яке обрав піднаглядний, у день його звільнення.

Адміністративний нагляд встановлюється терміном один—два роки і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Якщо є підстава вважати, що особа, за якою встановлено нагляд, продовжує залишатися небезпечною для суспільства, за поданням відповідного органу внутрішніх справ нагляд може бути продовжений у встановленому законом порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості. Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснює міліція. Осіб, за якими встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби й відбитки їх пальців. Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенню ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, розшукувати осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Особи, за якими встановлено нагляд, зобов'язані бути законослухняними, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил:

• прибути у визначений ВТУ термін в обране місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

• з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

• повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

• у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

До осіб, за якими встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або в повному обсязі такі обмеження:

169

• забороняється виходити з будинку (квартири) у певний час, що не може перевищувати восьми годин на добу;

• забороняється перебувати у певних місцях району (міста);

• забороняється виїжджати чи обмежується час виїзду в особистих справах за межі району (міста);

• обов'язкова реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ:

• у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

• достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється:

• після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;

• у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі та направлення до місця відбування покарання;

• через смерть піднаглядного.

У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду особи, за якими встановлено цей нагляд, притягуються до адміністративної (ст. 187 КоАП України) або кримінальної (ст. 196-1 КК України) відповідальності. Найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Завдання та контрольні запитання

1. Підстави для звільнення засуджених від відбування покарання.

2. Як здійснюється звільнення засудженого з ВТУ після відбуття строку покарання?

3. У чому полягає розбіжність між повною, частковою та умовною амністіями?

170

4. Порядок, передбачений чинним законодавством для подання клопотання про помилування.

5. У якому вигляді здійснюється помилування засуджених?

6. Умови, за яких до засудженого може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання.

7. За яких умов засуджена особа може бути звільнена від подальшого відбування покарання через хворобу?

8. Як регулюється чинним законодавством порядок працевлаштування осіб, які звільнились з місць позбавлення волі?

9. Стосовно яких категорій осіб та які органи встановлюють адміністративний нагляд?

10. Обмеження, що застосовуються до осіб, за якими встановлено адміністративний нагляд.


ДОДАТКИ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78488. Развитие речи как основа формирования культуры речевого общения старших дошкольников 44.25 KB
  Развитие речи как основа формирования культуры речевого общения старших дошкольников Культура речевого общения это такой отбор и организация языковых средств которые способствуют наиболее эффективному достижению поставленных задач в определенной сфере речевых коммуникаций с непременным учетом литературных норм. На современном этапе проблемой изучения разных направлений развития речи стало рассмотрение вопроса воспитания культуры речевого общения в дошкольном детстве М. Формирование...
78489. Специфика организации труда детей в старшей возрастной группе ДОУ 52.44 KB
  Специфика организации труда детей в старшей возрастной группе ДОУ Организация трудовой деятельности в старшей возрастной группе ДОУ – одна из важных актуальных проблем на сегодняшний день в дошкольной педагогике и психологии. На современном этапе дошкольная педагогическая наука продолжает разрабатывать вопросы трудового воспитания детей дошкольного возраста. Цель исследования – рассмотреть специфику организации труда детей старших дошкольников в ДОУ. Предмет исследования: изучение формирования трудовых навыков и умений у детей...
78490. Формирование культуры движений средствами аэробики у детей седьмого года жизни 39.56 KB
  Выполнение общеразвивающих движений: с высоким уровнем развития не выявлено ни в экспериментальной ни в контрольной группе. Со средним уровнем в экспериментальной группе 80 в контрольной группе 70 с низким уровнем в экспериментальной 20 контрольной 30. Развитие гибкости при подсчете общего среднего показателя выявлено в экспериментальной группе 2 25 см в контрольной группе 23 см. В экспериментальной группе он составил 22 балла в контрольной группе 2 балла.
78491. Сотрудничество ДОУ и семьи как основа формирования здоровья детей старшего дошкольного возраста 58.67 KB
  Сотрудничество ДОУ и семьи как основа формирования здоровья детей старшего дошкольного возраста Проблема воспитания и развития здорового ребенка в современных условиях является как никогда актуальной. На современном этапе проблемой физкультурно-оздоровительной работы в ДОУ с привлечением родителей занимаются В. Была сформулирована цель исследования создание теоретически обоснованной и экспериментально апробированной модели процесса сотрудничества педагогов ДОУ и родителей с целью формирования здоровья растущего ребенка на...
78492. Формирование морально-ценностного отношения к окружающей природе у детей старшего дошкольного возраста 42.34 KB
  Формирование морально-ценностного отношения к окружающей природе у детей старшего дошкольного возраста Формирование морально-ценностного отношения к природе у детей дошкольного возраста – важная необходимая область теории воспитания и обучения актуальность которой диктуется современными условиями. Объект исследования: процесс экологического воспитания детей дошкольного возраста. В исследовании принимало участие 12 детей старшей группы...
78493. Влияние дидактических игр природосодержащего характера на формирование системы экологических знаний детей старшего дошкольного возраста 58.8 KB
  Влияние дидактических игр природосодержащего характера на формирование системы экологических знаний детей старшего дошкольного возраста Взаимосвязь игровой деятельности детей с формированием представлений о природе – вопрос малоисследованный в науке. Между тем можно предположить что включение игровых элементов в процесс обучения позволит сформировать у дошкольников представление об окружающем мире станет эффективным средством экологического воспитания научит детей бережному отношению к природе что актуально на сегодняшний день....
78494. Воспитание экологической культуры детей старшего дошкольного возраста в процессе трудовой деятельности 52.54 KB
  Воспитание экологической культуры детей старшего дошкольного возраста в процессе трудовой деятельности Решение глобальных экологических проблем возможно на основе обращенности педагогической науки к вопросу воспитания экологической культуры личности. Объект исследования: процесс экологотрудового воспитания детей старшего дошкольного возраста. Гипотеза исследования состоит в том что воспитание экологической культуры дошкольников на прямую зависит от включения детей старшего дошкольного возраста в экологотрудовой деятельность т....
78495. Специфика организации театрализованных игр старших дошкольников в ДОУ 50.6 KB
  В последние годы возросло внимание дошкольных работников к театрализованным играм которые представляют собой сложный вид деятельности детей и воспитателей. Педагогпрактик Т Неменова в работе ldquo;Развитие творческих проявлений детей в процессе театрализованных игрrdquo; отмечает что театр – одно из ярких эмоциональных средств формирующих вкус детей. Новоселова считает что театральноигровая деятельность обогащает детей новыми впечатлениями знаниями и умениями развивает интерес к литературе и театру формирует диалогическую...
78496. Исследование уровня музыкально-психомоторного развития у детей подготовительной группы 40.67 KB
  Исследование уровня музыкально-психомоторного развития у детей подготовительной группы Сохранение и укрепление здоровья дошкольников – одна из актуальнейших проблем нашего времени. Оптимизации двигательной активности детей в режиме детского сада способствуют занятия музыкально-ритмическими движениями которые являются одним из самых привлекательных видов деятельности ребенка. Определенная метрическая пульсация музыкального произведения с которой связаны движения ребенка вызывает согласованную реакцию всего организма ребенка а...