16082

Право інтелектуальної власності в Україні

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

О.А. Підопригора О.О Підопригора ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ УКРАЇНИ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК для студентів юридичних вузів і факультетів університетів Київ Юрінком Інтер 1998 Рекомендовано вченою радою юридичного факультету Київського ун

Украинкский

2013-06-19

1.26 MB

0 чел.

О.А. Підопригора

О.О, Підопригора

ПРАВО

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ВЛАСНОСТІ

УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для студентів юридичних вузів

і факультетів університетів

Київ

Юрінком Інтер

1998

Рекомендовано

вченою радою юридичного факультету

Київського університету імені Тараса Шевченка

(протокол № 4 від 19.01.1998 р.)

АВТОРИ:

О.А. ПІДОПРИГОРА, доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України, заслужений

працівник народної освіти України -

глави 2-7, 15, 16

О.О. ПІДОПРИГОРА, кандидат юридичних наук, доцент -

глави 1, 8-14

РЕЦЕНЗЕНТИ:

B.C. ГОПАНЧУК, кандидат юридичних наук

О.В. ДЗЕРА, доктор юридичних наук

ЮРІНКОМ ІНТЕР

Шеф-редактор

B.C. КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

Зміст

Розділ 1. Право інтелектуальної власності

Глава 1. Інтелектуальна власність в Україні

1. Роль інтелектуальної діяльності в

соціально-економічному розвитку України .......  3

2. Виникнення, становлення і розвиток поняття

інтелектуальної власності ................  8

3. Законодавство України про інтелектуальну власність . . 15

4. Державне управління інтелектуальною діяльністю . . . 18

Глава 2. Авторське право і патентне право .......... 21

1. Спільне в цивільно-правовому регулюванні авторських

і патентних відносин .................. 21

2. Відмінності в цивільно-правовому регулюванні відносин,

пов'язаних із творчою діяльністю ............ 25

Розділ ІІ. Авторське право і суміжні права

Глава 3. Авторське право

1. Поняття і види результатів творчості, що охороняються

авторським правом ...................29

2. Об'єкти авторського права ...............31

3. Суб'єкти авторських відносин .............33

Глава 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

1. Особисті немайнові права авторів. ........... 40

2. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське

право ..........................42

3. Вільне використання творів ..............47

4. Право на авторську винагороду .............49

Глава 5. Суміжні права

1. Поняття суміжних прав ................. 51

2. Суб'єкти суміжних прав ................52

3. Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі ....... 53

Глава 6. Захист авторського права і суміжних прав . . . . . . 58

-332-

Розділ ІІІ. Право промислової власності

Глава 7. Право на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

1. Поняття промислової власності. ............ 62

2. Об'єкти правової охорони ............... 66

3. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ...................72

4. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ................... 74

5. Суб'єктивні права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ................... 81

6. Захист прав патентовласника .............. 89

Глава 8. Право на нові сорти рослин і нові породи тварин

1. Правова охорона сортів рослин .............92

2. Право на селекційні досягнення в галузі тваринництва . . 102

Глава 9. Право на раціоналізаторську пропозицію

1. Поняття та ознаки раціоналізаторської пропозиції . . . 104

2. Складання, поняття та розгляд заяви

на раціоналізаторську пропозицію ............108

Глава 10. Право на науково-технічну інформацію

1. Значення, види та зміст науково-технічної інформації . . 114

2. Зміст права на науково-технічну інформацію ......116

3. Право на конфіденційну (нерозкриту) інформацію . . . 123

РОЗДІЛ ІV. Правові засоби індивідуалізації учасників

цивільного обороту, товарів і послуг ............. 127

Глава 11. Право на фірмове найменування (фірму) ......129

Глава 12 Право на знаки для товарів і послуг

1. Значення знаків для товарів і послуг ......... .133

2. Поняття та види знаків для товарів і послуг ......137

3. Права і обов'язки, що випливають із свідоцтва на знак . . 145

4. Захист прав на знаки для товарів і послуг ....... 148

Глава 13. Право на найменування місця походження товару . . 151

Глава 14. Міжнародно-правова охорона

інтелектуальної власності

1. Всесвітня організація інтелектуальної власності ..... 158

-333-

2. Міжнародна охорона промислової власності ...... 160

3. Міжнародна охорона літературної і художньої власності

(авторське право) ....................171

Глава 15. Договори на створення і використання

об'єктів інтелектуальної власності

1. Ліцензії на право користування об'єктами

інтелектуальної власності ................177

2. Авторські договори ...................182

3. Договори на створення і використання результатів

науково-технічної діяльності ..............189

4. Договори на роботи і послуги по забезпеченню

науково-технічною інформацією ............ 194

Глава 16. Заключні положення ................ 196

1. Захист права інтелектуальної власності.

Загальні положення ...................196

2. Пільги суб'єктів інтелектуальної власності при захисті

їх прав ......................... 199

Нормативні акти

Закон України "Про власність" (витяг) ............ 203

Закон України "Про науково-технічну інформацію ...... 204

Закон України "Про авторське право і суміжні права" ..... 215

Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" ............................ 234

Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" . . . 251

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів

і послуг" ...........................264

Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" ..... 274

Закон України "Про основи державної політики у сфері

науки і науково-технічної діяльності" ............. 284

Закон України "Про державну таємницю" ........... 299

Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких

законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної

власності"........................... 313

Перелік нормативних актів, використаних

під час підготовки навчального посібника ..........321

Рекомендована література .................. 329

-334-

Розділ І

Право інтелектуальної власності

Глава І

Інтелектуальна власність в Україні

1. Роль інтелектуальної діяльності

в соціально-економічному розвитку України

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефектив-

ність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і

врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать

від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспіль-

стві. Не буде перебільшенням твердження, що однією із най-

потужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча

діяльність людей. Людина за своєю природою схильна до

будь-якої творчості, вона завжди знаходиться у процесі пошу-

ку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки

тощо. Але в силу тих або інших причин рівень інтелектуальної

діяльності в різних країнах неоднаковий. Він у першу чергу

визначається рівнем усвідомлення значення цієї діяльності

для розвитку суспільства, створенням сприятливих умов для

цього виду творчості та іншими чинниками, які певною мірою

їй сприяють.

У сучасних умовах будь-який вид доцільної діяльності лю-

дини - виробництво, оборона, охорона здоров'я тощо - без

належного науково-технічного забезпечення просто неможли-

вий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспіль-

ства взагалі без духовного розвитку. Це щільно взаємопов'я-

зані процеси, які, в свою чергу, взаємозалежні. Наука не може

успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її

необхідними інструментами, приладами, устаткуванням.

Виробництво не може прогресувати без розвитку науки і т. ін.

Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий

також без добре налагодженої системи освіти. Отже, сучасна

цивілізація тримається на трьох "китах" - освіта, наука, куль-

тура. Там, де занепадає один із цих "китів", країна переходить

-3-

до групи "слаборозвинутих". Світовий досвід переконує, що

там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чин-

ників для суспільного розвитку і приділяють їм належну

увагу, країна долучається до числа держав із високорозви-

нутою економікою. Не сам по собі ринок зумовлює перехід

цих країн у групу високорозвинутих, а саме освіта, наука,

культура. Вірогідність цієї тези можна легко простежити на

досвіді Південної Кореї та інших країн Східної і Південної

Азії - так званих "малих дракончиків", які не мають ні своєї

сировини, ні власних енергоносіїв. Ще донедавна Південна

Корея була в групі слаборозвинутих країн. Проте там добре

усвідомлювали, які саме важелі можуть долучити країну до

числа країн із високорозвинутою ринковою економікою. Про-

вадилася політика, за якої всі наявні кошти як у сім'ї, так і в

державі в цілому було спрямовано на розвиток освіти, науки

і культури. Культуру тут слід тлумачити в найширшому розу-

мінні цього слова - рівень розвитку мистецтва і виробництва,

виробничої інфраструктури і матеріально-технічне забезпе-

чення побуту тощо. Саме ці чинники сприяли швидкому роз-

витку економіки, створенню і раціональному використанню

досягнень науки і техніки, що в свою чергу вивело зазначені

країни в число передових.

Неважко помітити, що всі країни з високорозвинутою рин-

ковою економікою вирізняються високим рівнем освіти, науки

і культури. Саме це зумовлює та визначає рівень цивілізова-

ності того чи іншого суспільства. Вони ж є у переважній біль-

шості саме результатом творчої діяльності людини, оскільки

стан і освіти, і культури зумовлюється рівнем розвитку науки.

Наукова діяльність - це, безсумнівно, творчий процес.

Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини,

результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється непов-

торністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікаль-

ністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає

творця - суб'єкт творчої діяльності, яким може бути тільки

людина.

Часто творчість визначають як інтелектуальну. Але це ак-

центування нічого нового не додає до її характеристики,

оскільки слово "інтелект" у перекладі з латинської означає

пізнання, розуміння, розум. Інтелект - це є здатність до мис-

лення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна твор-

чість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розу-

мового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки

людина, наділена розумом. Проте вислів "інтелектуальна твор-

чість" часто зустрічається в широкому вжитку.

-4-

Творчість властива будь-якій діяльності людини, але далебі

не будь-яка творчість завершується досягненням певного

об'єктивного результату, про який ішлося вище. За кінцевими

результатами творчість також розрізняється технічна, худож-

ня, літературна, наукова, виробнича тощо (ст. 54 Конституції

України).

За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно роз-

поділити на два основних види: духовна творчість і науково-

технічна творчість. До першого виду належать результати ху-

дожньої творчості. До другого - науково-технічної. І перша, і

друга охоплюють великі кола різноманітних видів творчості.

Так, наприклад, ст. 5 Закону України "Про авторське право і

суміжні права" від 23 грудня 1993 р.(*1) дає перелік творів, на які

поширюється авторське право. Цей перелік не є вичерпним і

все ж містить значну кількість різних результатів художньої

творчості людей. У Законі України "Про авторське право і

суміжні права" цей перелік значно розширився. І нічого див-

ного в цьому немає, оскільки творчий процес не стоїть на місці

і породжує нові види творчості.

Першу групу за видами творчості ми називаємо духовною.

Але при цьому варто наголосити, що поняття "результати ду-

ховної творчості", як, між іншим, і саме поняття "духовна

творчість" в нашій спеціальній літературі не вживалося. Слово

"духовність" донедавна мало зовсім інший зміст - релігійний.

Між тим, зміст цього поняття трансформувався і набув іншого

значення. У наш час духовність слід розуміти як відповідність

певного роду мислення, діяльності, і, головним чином, їх

змісту загальновизнаним людським цінностям - нормам мо-

ралі, поведінки, світогляду, світовідчуття тощо. Проте варто

мати на увазі, що духовність сучасного суспільства зумов-

люється передусім саме змістом, спрямованістю, силою емо-

ційного впливу літератури, мистецтва, науки. Отже, творчість

гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутріш-

(**1) У зв'язку з прийняттям Закону України "Про авторське право і суміжні

права" Верховна Рада України постановляє; "Внести такі зміни до Цивільного

кодексу УРСР: Ст. 472 Цивільного кодексу УРСР викласти в такій редакції:

"Стаття 472. Законодавство України про авторське право і суміжні права. За-

конодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права

авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням

творів науки, літератури і мистецтва (авторське право) і права виконавців,

виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відносини, що

складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського

права і суміжних прав, регулюються Законом України "Про авторське право і

суміжні права" та іншими законодавчими актами України. Статті 473-513

виключити"

-5-

нього світу людини, на формування її світогляду, її якостей

можна вважати духовною творчістю. Вона охоплює літера-

турну, наукову, мистецьку, виконавську майстерність артис-

тів, звукозапис, радіомовлення і телебачення, інші види твор-

чої діяльності гуманітарного характеру.

Творчість відіграє значну роль у соціально-корисній

діяльності суспільства в цілому. Ця роль постійно зростає.

Межі творчості неухильно розширюються, виникають все нові

її форми і види. У свою чергу це зумовлює зростання кількості

позитивних результатів творчої діяльності, які стають досить

вигідним товаром як на внутрішньому, так і на міжнародному

ринку. Причому попит на цей вид товару постійно зростає.

Такий товар містить широкий спектр результатів творчої

діяльності. Це передусім різноманітна друкована продукція,

яка охоплює науку, художню літературу, музику, мистецтво

тощо. Це величезний ринок аудіовізуальної продукції, фоно-

грам, програм організацій мовлення. Усе більшого поширення

набувають різноманітні способи фіксації виконання, яке

таким чином також трансформується у ринковий товар, що

користується значним попитом. Усі знають, якого величезного

поширення набули аудіо- і відеозаписи виконавської майстер-

ності. Архітектура і мистецтво містобудування, фотографічні

твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії,

скульптура, графіка, дизайн, картини тощо, твори прикладно-

го мистецтва, науки, літератури - це все товар. Людина

творить у більшості випадків не заради власного задоволення,

а для створення товару вищого гатунку і завдяки його прода-

жу прагне поліпшити власне життя і життя своїх близьких.

Величезну групу (другу) складають результати науково-

технічної творчості. Науково-технічні досягнення передусім

сприяють підвищенню технічного рівня суспільного вироб-

ництва, його ефективності, продуктивності тощо. Тому

результати науково-технічної творчості користуються особли-

во великим попитом на ринку науково-технічної продукції. Ця

продукція (товар) зумовлює науково-технічний прогрес у

суспільстві і тому має не менш важливе значення, ніж літера-

тура і мистецтво.

Науково-технічний прогрес не можна розглядати як

відокремлене явище. Сучасне виробництво не може розвива-

тись без його належного забезпечення. Тому науково-технічні

дослідження і виробничий процес слід розглядати як єдиний

процес розвитку науки, техніки і виробництва. Ці три стадії

єдиного процесу взаємообумовлені, безперервні і нескінченні.

Виробництво завжди буде вимагати від науки і науково-тех-

-6-

нічних досліджень усе нових і нових рішень, тобто винаходів

та інших досягнень, які б невпинно підвищували ефективність

суспільного виробництва. Цього вимагають закони ринкової

економіки, здорова конкуренція виробників, коли постає

питання: як виробити товар, що мав би попит, знайшов свого

споживача.

Нарешті третя група об'єктів інтелектуальної власності -

засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товару

і послуг. Це також своєрідний товар, який сприяє збуту іншо-

го товару. У наш час перед виробниками, особливо в країнах

із розвинутою ринковою економікою, часто постає проблема

збуту. Однорідних товарів виробляється так багато, що ринок

уже не спроможний усі їх поглинути. Споживач починає у

морі однорідних товарів вишукувати той, який вирізняється

якістю, зовнішнім оформленням, економічністю та іншими

якісними чи естетичними ознаками. Тут споживачеві у

пригоді стають спеціальні позначення і найменування, які до-

помагають йому відрізняти товар одного виробника від

однорідного товару іншого виробника. Тому такі позначення

у сучасних умовах також є товаром, який на ринку продається

і купується.

Раціональне і доцільне використання зазначеного товару

забезпечує його власникові досить солідні прибутки. Його

можна використовувати багатьма різноманітними способами,

але в межах, визначених законом.

Найбільш поширеним способом використання результатів

інтелектуальної діяльності є використання їх для задоволення

власних потреб у різноманітних речах, знаряддях праці, устат-

куванні, естетичних і духовних потреб суспільства тощо. За-

провадження науково-технічних досягнень у виробництво під-

вищує його технічний рівень, продуктивність, ефективність,

поліпшує безпеку праці. Суспільне виробництво знаходиться

в постійній динаміці, воно безперервно потребує удосконален-

ня, оскільки інакше не буде розвиватись.

Значний прибуток об'єкти інтелектуальної власності мо-

жуть давати як товар. Вони є предметом ліцензійних угод на

право використання іншими, у тому числі зарубіжними

фірмами. Торгівля ліцензіями - досить вигідний бізнес, який

забезпечує власникам патентів солідну вигоду. Предметом

торгівлі можуть бути і самі об'єкти інтелектуальної власності.

Результати інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері

зумовлюють успішний розвиток освіти, культури і мистецтва.

Вони формують світогляд суспільства, рівень його цивілізо-

-7-

ваності, культуру взаємовідносин, бережливе ставлення до

довкілля тощо.

Тож очевидно, що значення і роль об'єктів інтелектуальної

власності для соціально-економічного прогресу суспільства

важко переоцінити, швидше навпаки. Там, де належним чином

сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рі-

вень добробуту народу, зміцнюються морально-етичні засади

суспільства. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там,

де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують

її здобутки. Проблема полягає також і в тому, що мало одер-

жати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціо-

нально використати, а це часто-густо не легше, ніж їх

створити.

Україна мала і поки що має досить потужний інтелекту-

альний потенціал. На її рахунку багато досягнень світового

рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально

спрямовані на користь нашого народу.

-8-

2. Виникнення> становлення і розвиток поняття

інтелектуальної власності

Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність"

припадає на кінець XVІІІ ст. Він уперше з'явився у французь-

кому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до ав-

торського і патентного права виникли у Франції на грунті

теорії природного права, яке одержало свій найбільш послі-

довний розвиток саме в працях французьких філософів-про-

світителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відпо-

відно до цієї теорії право творця будь-якого творчого резуль-

тату - чи то літературного твору, чи винаходу, є його

невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності

творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього

права державною владою"(*1).

14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте-

лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула

статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних

Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід

віднести на кінець XІX ст., коли 20 березня 1883 р. було

укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової влас-

ності. Дещо пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську

(**1) Сергеев А. П. Право интеллектуальной собствєнности в Российской Фе-

дерации: Учебник. - М., 1996. - С. 10.

-8-

конвенцію про охорону літературних і художніх творів.

Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який

називався "Міжнародне бюро". Ці секретаріати в 1893 р. були

об'єднані в один, який діяв під різними назвами, останньою з

яких була "Об'єднані міжнародні бюро з охорони інтелекту-

альної власності" - скорочено "БІРПІ".

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у

поняття інтелектуальної власності включає промислову влас-

ність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і

промислові зразки, і авторське право, яке стосується літера-

турних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних

творів. Безумовно, обидва ці поняття в сучасному розумінні

мають ширше значення.

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно

більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об'єктів

інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три

основні групи: перша - це результати наукової, літературної

і художньої творчості, які охороняються авторським правом і

суміжними правами; друга - це результати науково-технічної

творчості, що охороняються патентним правом або, точніше

сказати, правом промислової власності; третю групу склада-

ють засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної

діяльності.

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої

діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких

реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, мір-

кування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілю-

ються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особли-

вість інтелектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні

речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише

такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх

автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і

використати, або вона вже втілена в науковому, літературному

чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелек-

туальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті

ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і пре-

тендують на визнання об'єктом промислової власності, мають

бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними

органами.

При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого

результату. Яким би він не був - він є об'єктом власності його

творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропози-

цію, спрямовану на удосконалення певного технологічного

-9-

процесу, і подав її до Держпатенту як винахід. У результаті

науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не

визнано. Проте вона не перестала бути об'єктом власності її

творця.

Перелік результатів інтелектуальної діяльності, які можуть

бути об'єктами інтелектуальної власності, наведений у Законі

України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.

У п. 2 ст. 13 цього Закону, яка так і називається "Об'єкти

права приватної власності", проголошується: "Об'єктами

права власності громадян є твори науки, літератури та мистец-

тва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та

інші результати інтелектуальної праці". Цей же Закон містить

спеціальний розділ VІ, який називається "Право інтелектуаль-

ноі власності", в ст. 41 якого наводиться перелік об'єктів права

інтелектуальної власності: "Об'єктами права інтелектуальної

власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття,

винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізатор-

ські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науко-

во-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці".

Отже, як бачимо, об'єктами інтелектуальної власності визна-

ються будь-які результати інтелектуальної праці.

У проекті нового Цивільного кодексу України наводиться

більш повний перелік зазначених об'єктів. Стаття 426 проекту,

яка так і називається "Об'єкти права інтелектуальної влас-

ності", проголошує: "До об'єктів інтелектуальноі власності

відносяться: 1) результати Інтелектуальної діяльності: витво-

ри науки, літератури і мистецтва; виконання, фонограми і

передачі організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, про-

мислові зразки; селекційні досягнення, топології інтегральних

схем; нерозкрита інформація, у тому числі секрети вироб-

ництва (ноу-хау);

2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів або послуг: фірмові найменування; знаки для товарів

і послуг; найменування місць походження (вказівка поход-

ження) товарів;

3) інші результати інтелектуальної діяльності і засобів

індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і по-

слуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими зако-

нами".

Наведені переліки не є вичерпними. Вони можуть допов-

нюватись новими результатами інтелектуальної діяльності,

яка не має меж.

-10-

Отже, якщо є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і

право інтелектуальної власності. Не може бути власності без

права власності. Але чи є результат творчості об'єктом права

власності - викликає дискусію. Із цього приводу існує дві

точки зору в спеціальній літературі і два підходи у законо-

давстві. Більшість правових систем за результати інтелекту-

альної діяльності визнають лише виключне право на вико-

ристання. Проте чимало країн результати інтелектуальної

діяльності визнають об'єктами права власності (США, Фран-

ція та ін.). Такі різні підходи в законодавстві є відображенням

дискусії з цього приводу на теоретичному рівні.

У навчальному посібнику немає потреби заглиблюватись у

цю дискусію. Ми будемо виходити із позиції законодавця

України. За Законом України "Про власність" будь-які

результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами

права власності (приватної, комунальної чи державної). Проте

закони України про інтелектуальну власність непослідовні у

визначенні права на результати творчості. Закон України

"Про авторське право і суміжні права" в ст. 14 визнає за авто-

рами творів науки, літератури і мистецтва лише виключні

права на використання твору. Такої ж позиції дотримано і в

Законі України "Про охорону прав на сорти рослин", який в

ст. 4 проголошує: "Патент на сорт засвідчує авторство на сорт

і виключне право на його використання". Вірогідно, що такої

саме позиції дотримується і Закон України "Про племінне

тваринництво", проте прямого свідчення того в самому Законі

немає. Отже, принаймні три закони України право на резуль-

тати творчої діяльності обмежують лише виключним правом

на використання цього результату.

Інші закони про промислову власність результати науково-

технічної творчості чітко і однозначно визнають об'єктами

права власності з усіма наслідками, що з цього випливають.

Так, Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" у п. 5 ст. 5 визначає: "Право власності на винахід

(корисну модель) засвідчується патентом". Подібні норми

містять також інші закони про промислову власність України.

Таким чином, законодавець України зайняв непослідовну

позицію стосовно прав на результати інтелектуальної діяль-

ності, що також є відображенням різних поглядів на цю проб-

лему серед фахівців.

Автори цього навчального посібника є прихильниками тієї

точки зору, за якою за творцями визнається право власності

на їхні витвори, і тому при викладі навчального матеріалу

виходитимуть із цієї позиції.

-11-

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивіль-

не право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному

значенні.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному зна-

ченні - це сукупність правових норм, які регулюють

суспільні відносини у процесі створення і використання

результатів Інтелектуальної діяльності. Тобто це су-

купність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені

відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальноі влас-

ності - це особисті немайнові і майнові права, що від-

повідно до чинного законодавства належать авторам того

чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зміст

суб'єктивних прав інтелектуальної власності буде розкрито

далі.

Об'єктами права інтелектуальноі власності є результати

творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є

творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальноі

власності може належати не лише безпосередньо творцям, а і

їх правонаступникам.

Залежно від характеру інтелектуальноі діяльності право

власності на зазначені результати буває трьох видів. Якщо

результатом творчої діяльності є твори науки, літератури,

мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До ав-

торського права долучаються так звані суміжні права (права

виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

Результати науково-технічної творчості складають групу

об'єктів права промислової власності. Позначення і наймену-

вання, засобами яких розрізняються учасники цивільного обо-

роту, товари і послуги складають третю групу прав інтелекту-

альної власності.

Привертає увагу певна невідповідність назв зазначених ви-

дів прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту

назва "право промислової власності". У цій групі об'єднані

результати науково-технічної творчості, які можуть бути

використані у виробничій діяльності людей у будь-якій галузі

народного господарства. Вони мають за мету підвищення тех-

нічного рівня виробництва та досягнення певного позитив-

ного ефекту у виробництві.

Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця

група об'єктів права інтелектуальної власності не має своєї

назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороня-

ються авторським правом і суміжними правами. У спеціальній

-12-

літературі зазначену групу називають інколи літературною

власністю.

Докладніше зупинімося на питанні про співвідношення

права власності і права інтелектуальної власності. Право

власності і право інтелектуальної власності - це різні правові

інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає

в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти

власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають

стосовно результатів творчої діяльності такі само правомоч-

ності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це - право

володіння, користування і розпоряджання об'єктом своєї влас-

ності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними

є способи виникнення права власності і права інтелектуальної

власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності

виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної

власності виникає також шляхом створення твору, винаходу

тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-

правових договорів, так само виникає й інтелектуальна

власність.

Проте між цими двома видами права власності існує

чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності (крім права власності, що встанов-

люється договором позики) не обмежене будь-яким строком.

Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передба-

чених законом. Право інтелектуальної власності встанов-

люється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід

видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає

надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові

зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після

кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його

державної реєстрації. Встановлення звичайного права влас-

ності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не по-

требує. Державна реєстрація права власності на матеріальні

об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом

(нерухомості, транспортних засобів тощо).

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами

власності полягає в тому, що звичайне право власності вста-

новлюється на матеріальні об'єкти - предмети навколиш-

нього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності

можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в рим-

ському приватному праві називаючись безтілесними. Як уже

зазначалось вище, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї,

образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об'єкти мо-

-13-

жуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що

вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних

носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об'єктом

права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство

деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності

від звичайного права власності с здатність об'єкта інтелекту-

альної власності до тиражування, чого не можна сказати про

матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи

тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль-

ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуальну

власність її автора, може бути тиражована в будь-якій

кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелектуаль-

ної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право

інтелєктуальної власності встановлюється і діє лише саме

щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучен-

ня звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено

задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено

об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які

придбали такі носії на законній підставі. Цих власників може

бути стільки, скільки тиражовано копій зазначених матеріаль-

них носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде

лише автор чи його правонаступник.

Право інтелектуальної власності - це право володіння,

користування і розпоряджання результатом інтелектуальноІ

діяльності на свій розсуд. Суб'єкт права інтелектуальної влас-

ності має право на володіння її результатом. До будь-якого

втілення цього результату в матеріальному носії володарем

його може бути тільки автор чи його правонаступник.

Наприклад, якщо певна музика чи слова пісні уже склалися у

свідомості автора або навіть уже записані на папері, але ще не

оприлюднені, то володарем цієї музики чи слів пісні, безумов-

но, є автор. Коли ж ноти чи слова пісні опубліковані, то в силу

здатності до тиражування ці твори можуть бути у володінні

багатьох осіб, але всі вони будуть володіти музикою чи сло-

вами пісні не від свого Імені, а від імені їх автора. Саме тому

при виконанні пісні завжди проголошують: "Музика такого-то

автора, слова такого-то". Якщо хтось спробує заволодіти саме

музикою чи словами пісні і обернути їх у свою власність, то

таке заволодіння буде визнано неправомірним з усіма

наслідками, що з цього випливають.

Суб'єкт права інтелектуальної власності має право також на

користування і розпоряджання об'єктом такої власності на

свій розсуд, але про це мова піде далі.

-14-

Висловлюються думки, про те, що право інтелектуальноІ

власності - це умовна назва, бо це не право власності, а лише

виключне право на використання результату творчої діяль-

ності. З таким твердженням важко погодитися. По-перше,

таким визначенням права автора насправді дуже звужені.

Навіть Положення про відкриття, винаходи і раціоналізатор-

ські пропозиції в СРСР 1973 р. визнавало за винахідниками

право на розпоряджання (п. 23 Положення). Відповідно до

наведеної точки зору винахідник (чи будь-який інший автор)

такого права на розпоряджання не має.

Кажуть, що право автора твору чи будь-якого іншого

витвору - це не право власності, а тільки виключне право, яке

усуває всіх інших осіб від такого виключного права на

використання. Тут слід зауважити, що виключне право не є

якимось особливим видом права. Виключність права - це

лише його якісна характеристика, а не вид. Право власності

(звичайне) - також виключне право, і цим воно ніяк не відріз-

няється від права інтелектуальної власності. Виключність -

характерна риса чи ознака як права власності, так і права

інтелектуальної власності. Останнє є своєрідним правом влас-

ності, але саме права власності, а не виключним правом на

використання.

-15-

3. Законодавство України

про інтелектуальиу власність

Це законодавство перебуває в стані становлення. Воно

лише створюється в Україні. До прийняття відповідних

законів Україна свого власного законодавства про інтелекту-

альну власність не мала. Чинний Цивільний кодекс

Української РСР містить лише розділ ІV "Авторське право",

який був майже точним відбитком авторського права РРФСР.

Законодавство про винаходи та інші результати науково-

технічної творчості було в компетенції колишнього СРСР.

Становлення національного законодавства про інтелекту-

альну власність стало можливим лише з набуттям Україною

незалежності. Цьому сприяло прийняття Верховною Радою

Декларації про державний суверенітет України, якою було

проголошено, що Україна самостійно визначає свій економіч-

ний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї

Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал,

створений на території України, проголошується власністю

народу, матеріальною основою суверенітету України і вико-

ристовується з метою забезпечення матеріальних і духовних

-15-

потреб громадян України. Декларацію було прийнято Верхов-

ною Радою 16 липня 1990 р.

З серпня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про

економічну самостійність Української РСР". У ньому було

задекларовано, що весь економічний, науковий і технічний

потенціал, розташований на території України, складає влас-

ність народу України і є основою її економічної самостійності.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт

проголошення незалежності України та створення самостійної

держави - України.

Завдяки цьому були закладені підвалини створення своєї

національної правової системи, у тому числі національного

законодавства про інтелектуальну власність.

Основні засади інтелектуальної діяльності закладені в

чинній Конституції України. Стаття 54 Конституції гарантує

свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор-

чості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку

добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на

свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України:

"Кожний громадянин має право на результати своєї інтелек-

туальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати

або поширювати їх без його згоди, за винятками, встанов-

леними законом".

Правові засади інтелектуальної діяльності певною мірою

визначаються також чинним Цивільним кодексом України.

Початком становлення законодавства України про інтелек-

туальну власність варто визнати день прийняття Закону

України "Про власність" - 7 лютого 1991 р. Як уже зазнача-

лося, цим Законом результати інтелектуальної діяльності

були вперше визнані об'єктами права власності.

Першим нормативним актом, який започаткував створення

законодавства про промислову власність, було затверджене

Указом Президента України Тимчасове положення про пра-

вову охорону об'єктів промислової власності та раціоналіза-

торських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 р. Цим

Положенням закладені правові засади охорони результатів на-

уково-технічної творчості. Із прийняттям законів України про

промислову власність зазначене положення втратило чин-

ність, проте не повністю - у частині, що стосується раціо-

налізаторських пропозицій, воно є чинним й понині.

13 грудня 1991 р. прийнято Закон України "Про основи

державної політики у сфері науки і науково-технічної

-16-

діяльності". У цьому Законі, до речі, також було проголошено,

що результати науково-технічної діяльності є об'єктами влас-

ності творців (розробників) науково-технічної продукції,

якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 26

Закону). Цей Закон визначає загальні правові засади науко-

во-технічної діяльності в Україні. 25 червня 1993 р. був прий-

нятий Закон України "Про науково-технічну інформацію".

Він встановив правові засади створення і користування науко-

во-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну

інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної влас-

ності. 21 квітня 1993 р. прийнято Закон України "Про охорону

прав на сорти рослин", який регулює відносини, що вини-

кають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, від-

чуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в

Україні.

Але основним джерелом права інтелектуальної власності є

пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: "Про охорону прав

на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на

промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів

і послуг", "Про племінне тваринництво". Трохи пізніше був

прийнятий Закон України "Про авторське право і суміжні

права" від 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України постано-

вою від 19 січня 1995 р. затвердила Положення про порядок

оформлення та використання прав на винаходи, корисні мо-

делі і промислові зразки, що становлять державну таємницю.

Це група спеціальних законів, які стосуються безпосередньо

інтелектуальної власності.

Водночас ряд нормативних актів України певною мірою

торкаються питання інтелектуальної власності. До таких варто

віднести Закони України "Про підприємства", "Про зов-

нішньоекономічну діяльність", "Про обмеження монополізму

та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць-

кій діяльності", "Про охорону атмосферного повітря", "Про

телебачення і радіомовлення", декрети Кабінету Міністрів

"Про державне мито", "Про режим іноземного інвестування",

постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки

авторської винагороди за використання творів літератури і

мистецтва", "Про державну реєстрацію прав автора на твори

науки, літератури і мистецтва".

На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом

України було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які

-17-

регулюють діяльність Держпатенту з оформлення прав на

об'єкти промислової власності.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності є

міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась

Україна. Передусім Україна вступила до Всесвітньої орга-

нізації інтелектуальної власності, членами якої за станом на 9

квітня 1995 р. були 152 країни. Законом України від 31 травня

1995 р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охо-

рону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24

липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). Законом України

від 27 січня 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала

Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права

і суміжних прав країн СНД. Україна також приєдналась до

Всесвітньої конвенції про авторське право.

26 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів України зробив Заяву,

якою оголосив чинними на території України Паризьку кон-

венцію про охорону промислової власності, прийняту 20 бе-

резня 1883 р., в такому вигляді, в якому вона була переглянута

в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.;

Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прий-

няту 14 квітня 1891 р., в такому вигляді, як вона була перег-

лянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня

1979 р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий

19 червня 1970 р., в тому вигляді, як він доповнений 2 жовтня

1979 р. і модифікований 3 лютого 1984 р.

Уряд України заявив, що бере на себе обов'язки, які випли-

вають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору по відно-

шенню до території України.

У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодав-

ство по товарних знаках, який ратифікований Верховною

Радою у жовтні 1995 р.

-18-

4. Державне управління

інтелектуальною діяльністю

Основні засади науково-технічної політики визначає Вер-

ховна Рада України. За Конституцією України, відповідно до

п. 6 ст. 85, Верховна Рада затверджує програми науково-тех-

нічного розвитку в державі. Вище були наведені закони про

промислову власність, прийняті Верховною Радою за роки

незалежності України. Що стосується інших видів інтелекту-

альної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська

-18-

тощо) то відповідне відображення ці питання також знайшли

в Конституції України. Кабінет Міністрів України відповідно

до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює за-

гальнодержавні програми економічного, науково-технічного,

соціального і культурного розвитку України. Безпосереднє

керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет

Міністрів України, який визначає державну політику в цій

галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи

управління інтелектуальною діяльністю. Так, питання, пов'я-

зані з правовою охороною об'єктів авторського права і суміж-

них прав, покладено на Державне агентство з авторського пра-

ва і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП

України), підпорядковане безпосередньо Кабінету Міністрів.

Таким чином, управління інтелектуальною діяльністю в

Україні здійснюється відповідно до видів цієї діяльності.

Творча діяльність, що стосується гуманітарної сфери, тобто

авторське право і суміжні права, належить до компетенції

ДААСП України.

Управління науково-технічною діяльністю покладено на

Міністерство України у справах науки і технологій. Цьому

Міністерству підпорядковане Державне патентне відомство

України (Держпатент України), що було створене постановою

Кабінету Міністрів від 27 січня 1993 р. № 29. Положення про

Держпатент України затверджене постановою Кабінету Мініс-

трів України від 21 липня 1992 р. № 411. Відповідно до цього

Положення Держпатент України здійснює функції централь-

ного органу державної виконавчої влади в сфері правової охо-

рони об'єктів промислової власності.

Міністерству України у справах науки і технологій підпо-

рядкований також Науково-дослідний центр патентної

експертизи (НДЦПЕ) та республіканський патентний фонд

(патентна бібліотека).

Перша із цих установ своїм завданням має проведення

патентних експертиз заявлених пропозицій і їх кваліфікацію

як об'єктів промислової власності. Патентна бібліотека нако-

пичує фонди патентних описів усього світу. Вони є джерелами

для проведення патентної експертизи заявлених пропозицій

по суті.

Управління науково-технічною діяльністю на місцях здій-

снюється керівництвом підприємств, організацій і установ

усіх форм власності. Що стосується творчої діяльності в галузі

науки, літератури і мистецтва, то тут єдиної системи управ-

-19-

ління немає, очевидно, вона, єдина для всіх видів творчості,

і не потрібна. Управління науковою діяльністю(*1) як централь-

ний державний виконавчий орган здійснює Міністерство

України у справах науки і технологій, а також Президія

Національної Академії наук України. У низовій ланці

управління науковою діяльністю здійснюється керівництвом

науково-дослідних, наукових, проектних, технологічних і т.п.

організацій і установ.

Спеціальних державних органів для управління літератур-

ною, художньою і мистецькою творчістю немає і, мабуть, не

повинно бути, оскільки ці види творчого процесу в принципі

не підлягають будь-якому управлінню. Мова може йти лише

про організацію цих видів творчості, їх матеріальне чи інше

забезпечення, охорону прав та інтересів авторів тощо. Цим

займаються творчі спілки, утворені за видами творчої

діяльності, а також Міністерство культури і мистецтв України.

Слід зазначити, що система управління інтелектуальною

діяльністю в Україні також знаходиться в стані свого станов-

лення і ще докладно не відпрацьована. Тривають пошуки

більш досконалих форм управління цією специфічною фор-

мою суспільне корисної діяльності. Майже повністю відсутня

така форма державного управління інтелектуальною діяль-

ністю як державне матеріальне і моральне стимулювання

творчої діяльності в широкому розумінні. Найбільш видатні

інтелектуальні досягнення стимулюються державою, але

потрібна державна система стимулювання, розрахована на

широке коло творців.

(**1) Слід мати на увазі, що сам по собі творчий процес будь-якому

управлінню не підлягає. Мова йде лише про організаційне сприяння.

-20-

Глава 2

Авторське право і патентне право

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнарод-

но-правові документи виділяють окремо промислову влас-

ність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові

зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і

вказівки щодо походження або найменування місця поход-

ження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за

межами поняття промислової власності, складають групу

результатів творчої діяльності, що охороняється авторським

правом. Ця група не має спеціальної назви.

Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору

цивільно-правової охорони поділяються на дві групи: одна

охороняється авторським правом, інша - патентним. У

цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у

зв'язку зі створенням, використанням і охороною зазначених

результатів, є чимало спільного, але існує й багато відмін-

ностей. Передусім варто наголосити, що всі зазначені резуль-

тати чинним законодавством визнані товаром і, отже, можуть

бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період пере-

ходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки

результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом

цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-

технічної продукції.

Таким чином у цивільному праві і в цивільному законо-

давстві склалося два самостійних правових інститути - ав-

торське право і патентне право або право промислової влас-

ності.

1. Спільне в цивільно-правовому регулюванні

авторських і патентних відносин

Спільною суттєвою ознакою цих двох правових інститутів

є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме резуль-

тати творчої діяльності людини. Характерна риса і особливість

їх - регулювання відносин, які складаються у зв'язку з твор-

чою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має твор-

чого характеру, не може бути предметом регулювання цих

інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві

акцентується, що творцем може бути тільки людина. Але при

цьому слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності

-21-

може бути справді тільки людина або група (колектив людей,

але не організацій) юридичних осіб. Водночас суб'єктами ав-

торських і патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути

як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом авторських

прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видав-

ництво та інші юридичні особи. Суб'єктом патентних прав

можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм влас-

ності та інші юридичні особи.

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої

технічної допомоги автору чи винахіднику - консультації,

розрахунки, креслення, оформлення заявок - не має творчого

характеру і не підпадає під поняття творчість, а такого роду

допомога не може вважатися творчим співавторством.

Не має творчого характеру і тому не вважається творчістю

запозичення, переймання і використання чужого, хай навіть

надто позитивного досвіду, використання результату за ліцен-

зією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну інди-

відуальність, як кажуть, "власний почерк" автора, який виріз-

няє таку діяльність з-поміж іншої.

Другою спільною ознакою цих двох видів творчої діяль-

ності є те, що вони мають завершитися певним результатом,

об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим

у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук не

завершився певним результатом, то немає об'єкта правової

охорони - нічого охороняти. Проте слід мати на увазі, що під

правову охорону підпадає будь-який результат творчого

пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його

суспільної цінності.

При цьому результати науково-технічної творчості мають

бути реалізовані не просто у певній матеріальній формі (крес-

лення, зразок, опис тощо), а й в установленому порядку

визнані відповідним державним органом саме тим результа-

том, на досягнення якого був спрямований творчий пошук.

Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у крес-

леннях. Але для надання йому правової охорони цього зама-

ло - він має бути кваліфікований Держпатентом України

саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстра-

ції заявлена пропозиція не вважається винаходом і їй не

надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, які охороняються автор-

ським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації

не потребують. Для одержання правової охорони таких

результатів творчої діяльності досить надання їм певної

-22-

матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього резуль-

тату, завершена скульптура чи малюнок тощо).

Проте все частіше постає питання про надання більш

ефективного правового захисту саме тим результатам творчої

діяльності, які не потребують спеціальної кваліфікації і дер-

жавної реєстрації. Тобто питання постає про необхідність дер-

жавної реєстрації і таких результатів творчої діяльності.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (п. З

ст. 9) передбачив можливість державної реєстрації товарів,

про що автору видається спеціальне свідоцтво. На розвиток

цієї норми Закону Кабінет Міністрів України 18 липня 1995 р.

постановою № 532 затвердив Положення про державну

реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецт-

ва. Відповідно до цього Положення державна реєстрація прав

авторів здійснюється за їх бажанням Державним агентством з

авторських і суміжних прав України (ДААСП). Положення

визначає порядок і умови державної реєстрації прав авторів.

Третя спільність, яка поєднує зазначені правові інститути,

полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав -

це територія України. Тобто авторські і патентні права мають

територіальний характер, вони діють лише в межах України.

Звідси один дуже істотний висновок - патент, виданий Дер-

жпатентом України, має силу тільки в межах України. Для

того, щоб захистити патентні права українського винахідника

в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно його винахід

запатентувати ще раз - у Франції. Без французького патенту

винахід українського винахідника, який буде використову-

ватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, пра-

вового захисту у цій країні не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. 8 Закону України

"Про авторське право і суміжні права" проголошує, що за

громадянами України авторське право визнається і в тих

випадках, коли їх твори уперше випущені в світ або знахо-

дяться в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної

держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські

права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір

уперше випущений у світ або знаходиться в будь-якій

об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за

якою авторські права громадянина України визнаються на

території України і в тих випадках, коли твір випущений у

світ уперше або знаходиться в об'єктивній формі на території

іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не

обмежує і не розширює територіального принципу дії автор-

ського права.

-23-

Питання про захист авторських прав громадян України на

території іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права

захищаються на території інших держав лише на основі

двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза за-

значеними договорами і конвенціями твори громадян України

можуть використовуватися на території іноземних держав без

спеціального на те дозволу і без виплати авторської винаго-

роди.

Четвертою спільністю в правовому регулюванні відносин,

що пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність

суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких

результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні гро-

мадяни, так і неповнолітні.

Варто зазначити, що здатність до творчості не співпадає з

загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 11 чин-

ного Цивільного кодексу повна дієздатність громадян України

настає по досягненні ними вісімнадцятирічного віку. В такому

віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для

створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу,

промислового зразка тощо досягнення цього віку не вима-

гається. Творити можна в будь-якому віці. Відомо чимало

прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори

мистецтва, художньої літератури, діти здатні зробити досить

цінні винаходи та технічні пристрої.

Але слід мати на увазі, що громадяни до досягнення ними

вісімнадцятирічного віку можуть тільки творити, тобто їх діє-

здатність обмежується лише здатністю до творчості. У зв'язку

зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної

діяльності у його творця виникають певні авторські права і

пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповно-

літні автори можуть лише в межах, встановлених Цивільним

кодексом.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецт-

ва, об'єктів промислової власності наділяються усіма тими

самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають

право на авторство, на ім'я, на винагороду за використання їх

творів чи об'єктів промислової власності та інші права і

пільги.

Право авторства і право на ім'я, що складає п'яту спільність

у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-

якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора вина-

ходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності не-

залежно від віку, про що йшлося вище. Кожен творець будь-

якого результату творчої діяльності має право вважати себе

-24-

автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від

інших. Кожен із них має право випускати твір у світ під влас-

ним іменем або під псевдонімом чи анонімно. Творець об'єкта

промислової власності має право просити, щоб його витвору

було присвоєно його Ім'я або певна спеціальна назва.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої

діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою

підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт

використання цього результату. За невикористаний твір чи

винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків,

передбачених законом. Спільним є й те, що використання

будь-якого результату творчої діяльності за загальним прави-

лом може мати місце лише на підставі договору. Позадого-

вірне використання таких об'єктів допускається лише у випад-

ках, передбачених чинним законодавством.

Проте різняться між собою способи і методи обчислення

винагороди за використання творів літератури, науки і мис-

тецтва та об'єктів промислової власності. Власне кажучи, кож-

ний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру

винагороди за використання її результатів. Але в усіх випад-

ках право на винагороду виникає на підставі використання

результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце

позадоговірне використання такого результату, то мова може

йти або про відшкодування збитків, заподіяних неправомір-

ним використанням, або про компенсацію за хоча й позадого-

вірне, але правомірне використання цього ж результату.

Спільним є те, що суб'єктом авторських і патентних прав

може стати у випадках, визначених законодавством, держава.

Так, за спливом строку дії авторського права твір стає надбан-

ням суспільства. Винахідник може передати виключне право

на використання винаходу державі.

-25-

2. Відмінності в правовому регулюванні відносин,

пов'язаних із творчою діяльністю

Незважаючи на багато спільного в цивільно-правовому

регулюванні відносин, пов'язаних із творчою діяльністю, між

ними існує також чимало істотних відмінностей. Це - різні

правові інститути, хоча їх об'єднує те спільне, про що йшлося

у попередньому параграфі.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні

зазначених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.

Об'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності

гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема це -

-25-

твори літератури, науки, мистецтва тощо. У свою чергу, ці

види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів.

Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися

різними підвидами своїх результатів - стаття, монографія,

дисертація, брошура тощо. Мистецтво, в свою чергу, як вид

творчої діяльності об'єднує цілий комплекс окремих підвидів

цієї творчості - це музика, скульптура, пластика, художня

література, виконавська майстерність артистів, диригентів

тощо. Як уже зазначалось, цей перелік не є вичерпним, і він

не може таким бути, бо мистецтво перебуває в постійному

розвитку, пошуку.

Другу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відно-

син складають об'єкти, які ми називаємо об'єктами промисло-

вої власності. Ці відносини регулюються патентним законо-

давством і стосуються сфери науково-технічної творчості.

Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері

науково-технічного прогресу, регулюються патентним законо-

давством, небезспірне. Науково-технічна інформація як

результат науково-технічної творчості є об'єктом права влас-

ності, проте на неї не видаються правоохоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються в сфері

науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює

відносини по створенню і використанню винаходів, корисних

моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропози-

цій, знаків для товарів і послуг, нових сортів рослин, порід

тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплекс

результатів творчої діяльності, що стосується електронно-

обчислювальних машин, тощо. Знову ж таки, цей перелік не є

вичерпним.

Відмінність об'єктів означених цивільно-правових відносин

зумовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне

законодавство передбачає для надання правової охорони

об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як

таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після вико-

нання цих процедур заявникам видаються правоохоронні до-

кументи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкта промисло-

вої власності необхідно подати заявку до Держпатенту

України (або на підприємство, якого стосується раціоналі-

заторська пропозиція). Заявка має пройти належну експер-

тизу, пропозиція має пройти відповідну кваліфікацію і, на-

решті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без

здійснення цих операцій об'єкту промислової власності Право-

-26-

ва охорона не надається. Між тим, це досить складна, копітка

і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одер-

жання правової охорони не потребують подання спеціальної

заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На

результати творчої духовної діяльності правоохоронні доку-

менти не видаються. Для одержання правової охорони цих

об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результа-

тів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії

авторського і патентного права.

Варто одразу зазначити, що право авторства, право на ім'я,

право на недоторканність твору не обмежуються будь-яким

строком. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецт-

ва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається

автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який

інший результат науково-технічної творчості. І. Франко чи

Т. Шевченко ніколи не перестануть вважатися авторами своїх

безсмертних творів, так само давньоримські юристи Гай,

Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авто-

рами своїх юридичних шедеврів. Те ж саме слід сказати і про

науково-технічні творіння. Знамениті фізики, математики,

хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів,

винаходів тощо. Права авторства охороняються довічно.

Право на ім'я також ніяким строком не обмежене. Воно діє

також безстрокове, як і право авторства. Різниця полягає

лише в тому, що за авторським правом автор може випускати

свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або

анонімно. І. Котляревський свої твори видавав під власним

іменем, а П. Губенко під псевдонімом Остап Вишня. Дехто

видає свої твори анонімно.

Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має

лише право просити присвоїти своєму витвору власне ім'я чи

спеціальну назву. Але це право Держпатент України надав

лише авторам нових сортів рослин. Автори винаходів такого

права поки що не мають. Проте будемо сподіватися, що в

новому Цивільному кодексі України таке право винахідникам

та іншим авторам об'єктів промислової власності буде надано.

Це - значна пільга для морального стимулювання новаторів

виробництва, її варто відновити також у патентному законо-

давстві України.

Інші авторські і патентні права обмежені певним строком

дії. Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права"

в ст. 24 передбачає, що авторське право діє протягом усього

-27-

життя автора і 50 років після його смерті, відлічуючи з 1 січня

року, який настає за роком смерті автора.

Строки дії патентних прав для різних об'єктів промислової

власності чинним законодавством встановлені різні. Патенти

на винаходи і нові сорти рослин діють протягом 20 років з дня

надходження заявки до Держпатенту України. Патент на

промисловий зразок видається на 10 років від дати надход-

ження заявки до Держпатенту України. Однак патент на

промисловий зразок може бути подовжений, але не більше як

на п'ять наступних років. Свідоцтво на знак для товарів і

послуг діє протягом 10 років від дати надходження заявки до

Держпатенту України і за проханням його власника дія

свідоцтва може бути подовжена на наступні 10 років.

Авторське право, на яке чинне законодавство встановило

певні строки його дії, власне кажучи, зводиться до права на

винагороду за використання твору чи будь-якого іншого

об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої

діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені резуль-

тати будуть використані протягом строку дії авторського

права. Письменник чи його спадкоємці мають право на вина-

городу, якщо твір використовується за життя його автора або

в межах 50 років після його смерті. Винагорода за використан-

ня винаходу чи іншого об'єкта промислової власності

виплачується за умови, що використання мало місце в межах

строку дії патенту.

Після спливу строку дії авторського чи патентного права

твір чи будь-який інший об'єкт промислової власності може

використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати

йому авторської винагороди.

-28-

Розділ ІІ

Авторське право і суміжні права

Глава 3

Авторське право

1. Поняття і види результатів творчості,

що охороняються авторським правом

Духовна творчість народу є показником його мудрості,

культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого

суспільного життя значення духовної творчості зростає як

ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати ду-

ховної творчості формують світогляд народу, збагачують його

культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас

вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбу-

ваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості

можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є резуль-

татом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання,

пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духов-

ної творчості народу є наукова діяльність, література і мистец-

тво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності люди-

ни і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види

діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному

розвитку: народжуються нові форми, прийоми, виникають но-

ві способи об'єктивного вираження духовного багатства люди-

ни. Художня творчість щільно пов'язана з науково-технічним

прогресом. У зв'язку із створенням творів літератури) мистец-

тва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з

їх використанням. Відносини ці потребують правового регу-

лювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному

розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють

відносини, що виникають внаслідок створення і викорис-

тання творів науки, літератури, мистецтва,

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупніс-

тю прав, які належать автору або його правонаступни-

-29-

кам у зв 'язку зі створенням і використанням творів науки,

літератури, мистецтва.

Завдання авторського права - створити найсприятливіші

правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність

результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним

принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього

суспільства. Так, Закон України "Про авторське право і суміж-

ні права" дозволяє вільне використання випущених у світ

творів без дозволу автора, але в межах Закону (статті 15-19).

Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист

особистих немайнових і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними

актами, до яких, перш за все, належать конституційні законо-

давчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так,

законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власнос-

ті, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряд-

жатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Зокрема, Закон України "Про власність" в ст. ІЗ проголошує,

що об'єктами права власності громадян є твори науки, літе-

ратури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі,

промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для

товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Стаття 41 цього Закону встановлює, що об'єктами права інте-

лектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва.

Серед джерел авторського права передусім варто назвати

Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23

грудня 1993 р., постанови Кабінету Міністрів України "Про

мінімальні ставки авторської винагороди за використання

творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. та

"Про державну реєстрацію прав автора на твори науки,

літератури і мистецтва" від 18 липня 1995 р.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин

мають типові авторські договори, які затверджуються Кабі-

нетом Міністрів України або за його дорученням відповід-

ними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавст-

ва при захисті авторських прав істотне значення має судова

практика з розгляду справ, що виникають із порушення ав-

торських прав. Верховний Суд України систематично узагаль-

нює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки і дає

керівні вказівки судам.

Особливу групу джерел сучасного авторського права ста-

новлять міжнародні договори: підписана 14 липня 1967 р. в

Стокгольмі Конвенція, що створює Всесвітню організацію

-30-

інтелектуальної власності (ВОІВ) (ця Конвенція набрала чин-

ності 1970 р.); Бернська конвенція про охорону літературних

і художніх творів (1886 р.); Всесвітня (Женевська) конвенція

про авторські права від вересня 1952 р.; Римська конвенція

про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм від

незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.); Брюссельська

конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що

передаються через супутники (1974 р.) та інші.

-31-

2. Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мис-

тецтва, виражений у будь-якій  об'єктивній формі. Твір - це

результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів,

поглядів тощо. Стаття 5 Закону України "Про авторське право

і суміжні права" (далі - Закон) дає перелік об'єктів авторсь-

кого права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори

(промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові

(літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сце-

нарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає пов-

ного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у

своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єк-

тивного вираження творчої діяльності людей, але він значно

розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом,

надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним пра-

вам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення.

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який

твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є

результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав-

торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на

друкарській машинці чужого твору або навіть його літе-

ратурна обробка - редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі,

але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама

об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною,

письмовою) - ноти, креслення, схеми, запис на платівку,

магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи

композитора, який у свідомості автора уже склався у закін-

чену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не вира-

жений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом ав-

торського права. Об'єктами авторського права визнаються не

-31-

тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі

твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови,

проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх

виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що

набули об'єктивної форми.

До об'єктів авторського права відносять різні види

музичних творів із текстом і без тексту (інструментальні -

симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а

також музично-драматичні - опери, оперети, балети тощо).

Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського

права стають із моменту першого опублікування. До цієї групи

варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного

роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки

літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні

для сценічного показу.

Самостійними об'єктами авторського права є переклади,

обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні

аранжування та інші переробки творів науки, літератури і

мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно

від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі

яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні

оригінальних творів, на яких вони засновані.

Закон про авторське право значно розширив коло об'єктів

охорони. Так, зокрема, нині охороняються не просто твори

архітектури, а й містобудування, садово-паркового мистецтва,

програми ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми і

операційні системи, та інші твори.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалеж-

но від його форми, готовності і художньої цінності. Це поло-

ження має важливе значення, оскільки охороняє твори різного

художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призна-

чалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники,

особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору може бути вираже-

ний у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути

втілені у словесну форму - науково-літературну або іншу -

карти (географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи,

пластичні твори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими

є форми художніх творів - література, музика, живопис, архі-

тектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'явля-

ється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше

форм, наприклад музично-драматичні твори (музика і текст

або музика і танці).

Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створю-

вати складні твори, в яких поєднуються кілька форм,

-32-

наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми та інші

відео- і радіотвори (літературний текст, музика, декорації

тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле.

Проте самостійними об'єктами авторського права у складному

творі можуть бути й окремі складові частини - сценарії,

музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, ху-

дожника-постановника, яка увійшла складовою частиною до

складного твору (ст. 21 Закону).

Твір як об'єкт авторського права втілений у певну мате-

ріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але

авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського

права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій

втілено цей твір. Тому не слід підміняти твір як об'єкт ав-

торського права рукописом, картиною, примірником книги.

На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати

право власності, право користування тощо, але не авторське

право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника

його авторських прав (ст. 10 Закону).

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського

права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови,

рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід

мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних доку-

ментів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні

символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо),

а також повідомлення про новини дня або повідомлення про

поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.

Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної

творчості, а також результати, одержані з допомогою техніч-

них засобів, призначених для виробництва певного роду - без

здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на

створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси,

системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто

факти.

-33-

3. Суб'єкти авторських відносин

Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньо-

му автору - тому, хто написав книгу, картину, створив

музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору

може бути громадянин України, іноземець або особа без гро-

мадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторсь-

-33-

кого права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Авто-

ром твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець.

Творити може лише людина (питання самоорганізованих

кібернетичних машин ми торкатися не будемо). Отже, авто-

ром твору може бути тільки фізична особа, причому незалеж-

но від віку.

Авторське право автора заведено називати первісним, ав-

торське право правонаступників - похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або

які не випущені, але знаходяться на території України в будь-

якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авто-

рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не-

залежно від громадянства (ст. 8 Закону). Закон визнає ав-

торське право за авторами та їхніми правонаступниками

також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу-

вають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної

держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори

мають постійне місце проживання на території України (п. З

ст. 8 Закону).

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких

вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після

цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і

постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше

випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній фор-

мі на території іноземної держави, визнається відповідно до

міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками

вітчизняних авторів може бути визнане на території України

у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому

законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на викорис-

тання його твору на території іноземної держави також вста-

новлюється законодавством України і може бути здійснене

через Державне агентство з авторських і суміжних прав

України (ДААСП).

27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднання

колишнього СРСР до Всесвітньої (Женевської) конвенції з

охорони авторських прав (у редакції 1952 р.). Оскільки

Україна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то

вона також має взяти на себе зобов'язання за цією Кон-

венцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця

Конвенції надає громадянам інших країн - учасниць Кон-

венції таку саму охорону авторських прав, як і власним гро-

-34-

мадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчиз-

няних авторів, закладає правову основу використання вітчиз-

няних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони ав-

торських прав поширюється також на музичні і кінематогра-

фічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва

створюються однією особою, але іноді двома або кількома,

тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два

або кілька авторів спільною працею створюють твір, відно-

сини між ними називаються співавторством (ст. 12 Закону).

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -

нероздільне співавторство, б) коли складові частини чітко

визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу

частину - роздільне співавторство,

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів.

Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів,

має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла-

дових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написа-

ного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник

як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті

музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера,

танок без музики - не балет. Проте можливе і таке поєднання

двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостій-

ного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо

один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує - це не

співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає

авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором

твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використову-

ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право

опублікування та іншого використання твору належить одна-

ковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без

достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікуван-

ня, інше використання або зміну твору. В разі порушення

спільного авторського права кожний співавтор може доводити

своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у

рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 12

Закону).

-35-

Віл співавторства слід відрізняти співробітництво, за

якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної

праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не

є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів-

авторами. Авторське право на колективний твір належить

юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського

права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру-

карки, креслярі, стенографісти тощо).

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а

також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське

право може виникати у силу закону, договору або спадкуван-

ня. Так, відповідно до статей 20, 21, 25-27 Закону суб'єктами

авторського права можуть бути інші фізичні і юридичні особи.

Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори

належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на

здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є

результатом творчої праці (упорядкування). Проте упоряд-

ники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторів кожного

із творів, включених до складового (складеного) твору. У свою

чергу автори творів, включених до складового (складеного)

твору, мають право використовувати свої твори незалежно від

складового (складеного) твору, якщо інше не передбачено ав-

торським договором.

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо-

бам здійснювати самостійний добір або розташування тих

само матеріалів для створення власних творів.

Автори похідних творів мають самостійне авторське право

на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку

іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не

повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що

зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере-

клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома

різними особами.

В інших випадках авторське право може перейти від автора

до інших осіб - правонаступників. Так, за ст. 25 Закону ав-

торське право померлого автора переходить до його спад-

коємців, за ст. 27 Закону майнові права автора можуть бути

суб'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за авто-

ром зберігаються його особисті немайнові права. Отже,

суб'єкти авторських прав - не автори - не можуть мати прав,

які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є

невід'ємними.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних

установ, підприємств та інших організацій часто створюють

-36-

твори у порядку виконання службових обов'язків чи службо-

вого завдання. У цих випадках особисті немайнові права на-

лежать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на

використання твору належить особі, з якою автор перебуває у

трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче-

но договором. Виключне право на використання твору

охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать

роботодавцю за таких умов:

- автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем

на підставі договору найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків авто-

ра, до числа яких входить створення певного роду творів;

- твір створено автором під час дії договору найму;

- у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов-

лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан-

ня твору, створеного за договором найму, та порядок її

виплати.

При будь-якому використанні твору, створеного за догово-

ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену-

вання або вимагати такого зазначення.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-

яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право

перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 27

Закону. Крім того, авторське право може перейти від автора

чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних

чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування

(ст. 25 Закону). Спадкоємці мають право захищати авторство

на твір. і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій

зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що

може завдати шкоди честі та репутації автора.

Суб'єктами авторського права визнаються також видавці

енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір-

ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових

праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна-

ченим суб'єктам авторського права належать виключні права

на використання таких видань у цілому. Видавець має право

при будь-якому використанні такого видання зазначати своє

найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання

прийнято називати колективними творами, які складаються з

окремих творів різних авторів.

Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до

колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю-

чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство,

-37-

і виключні права на використання своїх творів незалежно від

видання в цілому. Проте авторський договір може передба-

чати інше.

Нове законодавство про авторське право визнало право на

інтерв'ю. Прийнято вважати, що інтерв'ю - це спільний твір

особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв'ю. Авторське

право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщо інше не

передбачено угодою між ними.


Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди

особи, що дала його.

До колективних і складових творів можна віднести і

аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку.

Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена-

ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев-

ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера-

тори тощо. В аудіовізуальному творі можуть бути використані

також раніше створені твори, перероблені або включені до

аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також

визнаються співавторами аудіовізуального твору.

Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви-

робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов-

ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.

За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору

(як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов'язалися зробити

внесок у створення такого твору) свої майнові права переда-

ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального

твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере-

чувати проти будь-якого використання твору в цілому - від-

творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан-

ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або

проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору.

Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і

дублювання аудіовізуального твору.

Постановник аудіовізуального твору має право при будь-

якому використанні твору вказувати ім'я або найменування

автора чи вимагати такого зазначення.

Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль-

ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен-

ня їх музичних творів.

При публічному показі фільму автор музичного твору (з

текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб-

лічне виконання свого твору.

Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо-

візуального твору, незалежно від того, були вони створені у

-38-

процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, збе-

рігають за собою права:

- авторства на свій твір;

- використовувати цей свій твір будь-яким чином само-

стійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга-

нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору,

чи з постановником цього твору не передбачено інше.

Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на

фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму

(негативів, оригінального запису).

Відповідно до ст. 24 Закону авторське право діє протягом

усього життя автора і 50 років після його смерті. Але з цього

загального правила цією ж статтею встановлено винятки:

1) строк охорони творів, створених співавторами, діє протя-

гом усього життя і 50 років після смерті останнього

співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих

авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації: 3) строк

охорони твору, який уперше було опубліковано після смерті

автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 50

років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були

обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право

діє протягом 50 років від дати обнародування твору.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права

починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали

місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекру-

ченню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому

іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та

репутації автора, охороняються безстрокове.

Твори, на які термін авторського права скінчився, або які

ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються

суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно

використовуватися будь-якою особою без виплати авторської

винагороди. Проте таке використання може здійснюватися

лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані

право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому

перекрученню, спотворенню чи Іншій зміні твору, а також

будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати

шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати

виплати спеціальних відрахувань за використання на

території України творів, які стали надбанням суспільства.

-39-

Глава 4

Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

1. Особисті немайнові права авторів

Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові

і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням 1 вико-

ристанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва.

Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається

виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь-

ке право, для сповіщення про свої права може використати

знак охорони авторського права, який розміщується на кож-

ному примірнику твору і складається з латинської літери С у

колі - c, імені (найменування) особи, яка має авторське

право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну

правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних дер-

жавних реєстрах протягом строку охорони авторського права.

Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про ав-

торство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і

дата опублікування твору та договори, які стосуються права

автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство з ав-

торських і суміжних прав в усталеному порядку.

Факт державної реєстрації прав автора засвідчується

свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація

визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто

авторство вважається дійсним, якщо в судовому порядку не

буде доведено інше.

Особисті немайнові права автора - це право на: а) автор-

ство; б) авторське ім'я; в) недоторканність твору; г) обнароду-

вання твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній

творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи,

що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім'я

(ст. 13 Закону). Право авторства закріплює факт створення

певного твору конкретною особою, а це має значення для

суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору

обов'язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір

образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо-

вується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не

згадується з суто технічних причин.

-40-

Право автора на ім'я дає можливість випустити свій твір

під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без

зазначення імені (анонімно) (ст. 13 Закону). У більшості

випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто

вказує своє прізвище та ініціали.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на

розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.

Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь

права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів

або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме

справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи

анонім.

Право на недоторканність твору визначається в Законі

як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню

чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на

твір; що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає,

що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому

використанні твору забороняється без дозволу автора та його

правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення,

спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення

імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп-

роводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмо-

вами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими пояс-

неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими

видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки

можна робити лише зі згоди автора.

Крім цього, п. 4 ст. 13 Закону надає автору право проти-

діяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашко-

дити честі і репутації автора. При цьому спадкоємці

відповідно до ст. 25 Закону також наділяються цим правом.

Відповідно до ст. 26 Закону особи, які використовують твори,

що стали суспільним надбанням, зобов'язані дотримуватись

вимог, викладених у п. 4 ст. 13 Закону про недоторканність

твору.

Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторкан-

ності твору здійснює Державне агентство України з автор-

ських і суміжних прав.

Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що

переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допус-

кається лише зі згоди автора або його правонаступників і на

підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за

умови збереження цілісності й змісту твору,

Право на обнародування твору. Закон містить визначення

поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди авто-

-41-

pa, яка робить твір доступним для загального відома шляхом

його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в

інший спосіб.

Зазначене право є особистим немайновим правом.

Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо

він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, пере-

даний по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином

повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути обнародуваний різними способами, але

істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному

колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним гро-

мадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми,

характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні,

музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом

видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом показу

на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури,

наприклад, виставляють на площах, вулицях) у пам'ятних міс-

цях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом

публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або

шляхом видання.

Не вважається обнародуванням (опублікуванням) інфор-

мація про твір з викладом його короткого змісту або пові-

домлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет

прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сона-

ту на сімейному вечорі).

Право першого обнародування твору належить лише авто-

ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до

випуску в світ. Порушення цього права дає автору підстави

вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збит-

ків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і

заборони випуску його у світ.

-42-

2. Майнові права автора та іншої особи,

що має авторське право

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право,

належить виключне право на використання твору в будь-якій

формі і будь-який спосіб (п. 1 ст. 14 Закону). Закон містить

визначення поняття "виключне право" - право, коли жодна

особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні

права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо-

відного дозволу (ліцензії, за винятком випадків, передбачених

Законом). Отже, крім суб'єкта авторського права ніхто і в

будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон

-42-

передбачає ряд винятків із цього загального правила, про які

буде сказано нижче.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право,

виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або

більше примірників твору або фонограми у будь-якій мате-

ріальній формі, в тому числі у звуко- і відєозапису, а також

запису твору або фонограми для тимчасового чи постійного

зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або

Іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат

будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Публічне виконання - це подання творів, виконань, фоно-

грам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри,

співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому

виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів

(за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де

присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать

до кола сім'ї або близьких знайомих, незалежно від того, чи

присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних

місцях і в різний час. Публічне виконання аудіовізуального

твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального

твору в їх послідовності.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відо-

ма) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або)

звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мов-

лення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути

сприйняті особами, що не належать до кола сім'ї чи близьких

знайомих. При цьому така передача здійснюється з місць,

віддаленість яких від місця початку передачі є такою, що без

зазначеної передачі зображення чи звук не можуть бути

сприйняті у вказаному місці або місцях. Не має значення чи

можуть зазначені особи приймати зображення чи звук в одно-

му місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний

час.

3. Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або

примірників творів, виконань, передач організацій мовлення

безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда,

телевізійного кадра тощо. Проте не визнається публічним

показом передача в ефір чи по проводах.

Публічним є також показ за допомогою інших пристроїв чи

процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми

особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих,

незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один

-43-

і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний

показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих

кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності,

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по

проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно

здійснюється іншою організацією. Мається на увазі, що

жодна організація мовлення не може здійснювати публічне

сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його

автора.

5. Переклад творів. Ніхто без дозволу автора не може

перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам

здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторський

переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не

може перекладати цей само твір на ту ж само мову. Від ав-

торського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади,

тобто переклади, схвалені автором,

Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні

перекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій

переклад.

Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При

цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу,

а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного

перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладе-

ний російською мовою. Якщо передбачається цей твір пере-

класти на українську, але не з французької мови, а з

російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад

українською мовою зазначеного твору може бути здійснений

з дозволу як французького автора, так і автора російського

перекладу.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні

зміни творів.

Переробки творів можуть здійснюватися і різними спосо-

бами, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору

(розповідного) створюється інший - драматичний чи сцена-

рій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними.

Похідний твір - продукт інтелектуальної творчості, заснова-

ної на іншому наявному творі (переклад, адаптація, аранжу-

вання тощо).

Адаптація твору - це пристосування або полегшення твору

для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосу-

вання літературно-художнього тексту для осіб, що починають

вивчати іноземну мову,

-44-

Аранжування - перекладення музичного твору, написаного

для одного музичного інструменту чи складу інструментів

(голосів), стосовно до іншого інструменту або іншого скла-

ду - розширеного чи звуженого.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчужен-

ня іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат

та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Продаж твору не потребує пояснення. Щодо інших спо-

собів відчуження, то маються на увазі дарування, обмін тощо.

Здача в найом - передача права володіння і користування

оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний

строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комер-

ційної вигоди.

Прокат - передача твору іншим особам у тимчасове

користування за обумовлену плату.

8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуаль-

них творів, комп'ютерних програм, музичних творів у

нотній формі, а також творів, зафіксованих на фоног-

рамі. Здача в найом означає передачу права володіння оригі-

налом чи примірником твору або фонограми на певний строк

з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної

вигоди.

9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження,

включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або

іншої особи, яка має авторське право. Імпорт - ввезення в

Україну творів із-за кордону. Такий імпорт може бути здій-

снений лише з дозволу автора твору. Заборонити ввезення

твору автор може за таких умов:

- ввезення творів здійснюється з метою розповсюдження;

- ввезення здійснюється з метою одержання комерційної

вигоди;

- заборона може мати місце незалежно від того, чи твори

виготовлені за кордоном з дозволу автора чи без такого дозволу.

Зазначений перелік видів використання творів не є вичерп-

ним. Автор має право дозволяти чи забороняти використову-

вати свій твір в інші способи, не зазначені в наведеному

переліку.

Якщо мова йде про використання витворів архітектури,

містобудування, садово-паркового мистецтва, то виключні

права авторів передбачають і право участі автора у практичній

реалізації проектів цих витворів,

Будь-яке використання творів іншими особами дає автору

чи іншій особі, що має авторське право, право вимагати ви-

плати винагороди. Винагорода може здійснюватись у вигляді

-45-

платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (від-

сотків) за кожний проданий примірник чи кожне використан-

ня твору або складається із змішаних платежів.

При цьому слід мати на увазі: якщо примірники правомірно

опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх

продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без

згоди суб'єкта авторського права і без виплати авторської

винагороди. Проте за суб'єктом авторського права зберіга-

ється право здачі в найом оригіналу або примірників аудіо-

візуальних творів, комп'ютерних програм, музичних творів у

нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі.

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору

образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право

доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який зна-

ходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на

меті використання твору для його відтворення - виготовлен-

ня примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може від-

мовити автору в доступі до твору без поважних для цього

підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати

місце за певних умов;

- автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва

у власність іншій особі не поступився своїми майновими пра-

вами;

- доступ автора до твору необгрунтовано не зачіпає за-

конних прав та інтересів власника твору образотворчого

мистецтва.

Ще одним істотним нововведенням є так зване право слі-

дування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його

смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків

від ціни кожного наступного продажу носія твору образотвор-

чого мистецтва. Це право невідчужуване, але воно належить

не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає

чинність протягом чинності самого авторського права, а набу-

ває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.

Кожний наступний продаж оригіналу твору образотворчого

мистецтва має здійснюватись через аукціон, галерею, салон,

магазин тощо.

Фактичне депонування творів мало місце уже давно. Однак

правове регулювання депонування творів на законодавчому

рівні здійснюється в Україні вперше. Депонування творів -

це передача їх на зберігання спеціальним установам. Таке де-

понування визнається використанням твору, якщо воно

здійснено в сховищі (депозитарії), відкритому для доступу

кожного, і надає можливість одержання за договором з

-46-

депозитарієм примірника твору будь-ким, хто звернеться до

цього депозитарію. До депонування допускаються рукописні

твори або інші твори на матеріальному носії, в тому числі на

машинному.

-47-

3. Вільне використання творів

Водночас Закон певною мірою обмежує виключне право

автора на використання твору. Використання твору без згоди

автора Закон називає "вільним використанням". Дозволяється

в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання

творів без згоди автора і без виплати йому авторської винаго-

роди та вільне використання твору без згоди автора, але з

виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право,

але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запо-

зичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих

творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюст-

рації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або

зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне

повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із

поточних економічних, політичних, релігійних питань або

передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально

заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засо-

бами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше

повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу

таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим

шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного про-

вадження:

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних

і релігійних церемоній, а також похорон;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших

періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спо-

віщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей

та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи від-

творюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

-47-

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передба-

чених статтями 16-19 Закону.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у стат-

тях 16-19 Закону,

Закон допускає вільне відтворення одного примірника

твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для

власних потреб за певних умов, визначених у Законі (ст. 16

Закону).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що

має авторське право, вільне відтворення примірників твору

для навчання. Мова йде лише про відтворення репрографіч-

ним способом для аудиторських занять опублікованих статей

та інших невеликих за обсягом творів, а також відтворення

уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст. 17

Закону).

Докладно регламентовано вільне відтворення комп'ютер-

них програм (ст. 18 Закону).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за

умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному вико-

ристанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні

інтереси автора.

Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або

іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винаго-

роди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9

ст. 15 Закону допускається відтворення виключно в особистих

цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 За-

кону), без згоди автора або іншої особи, що має авторське

право, але з виплатою авторської винагороди.

Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі

відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами облад-

нання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль-

них носіїв (звуко- і(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компакт-дисків тощо), які використовуються для такого

відтворення.

Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із

організацій, що управляє майновими правами авторів, вико-

навців і виробників фонограм на колективній основі, відпо-

відно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода

розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків - авторам,

тридцять відсотків - виконавцям, тридцять відсотків -

виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.

Допускається також без згоди автора або іншої особи, що

має авторське право, і без виплати авторської винагороди від-

творення або публічне сповіщення творів архітектури, обра-

-48-

зотворчого мистецтва, фотографічних творів, які постійно роз-

ташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Проте

не допускається зазначене відтворення чи публічне сповіщен-

ня, коли зображення твору є основним об'єктом такого відтво-

рення чи публічного сповіщення або зображення твору вико-

ристовується з комерційною метою.

Ще один випадок вільного використання творів. Органі-

зація ефірного мовлення має право здійснювати запис твору

для короткострокового користування без згоди його автора чи

іншої особи, що має авторське право, і без виплати додаткової

винагороди, якщо ця організація одержала право на спові-

щення в ефір цього твору.

Зазначене користування можливе за таких умов:

організація ефірного мовлення здійснила запис за допомо-

гою її власного обладнання і для власної передачі;

використання зазначеного твору повинно бути коротко-

строковим;

знищення такого запису протягом шести місяців після його

виготовлення. Зазначений строк може бути змінений за погод-

женням з автором записаного твору. Однак зазначений запис

може бути збережений без згоди автора в офіційних архівах,

якщо запис має виключно документальний характер.

-49-

4. Право на авторську винагороду

Право на авторську винагороду - це основне майнове пра-

во автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою

для винагороди є факт використання твору в будь-який

спосіб. Основні правові форми використання творів є, власне

кажучи, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи

інші дії, визначені ст. 14 Закону і викладені вище. Найчастіше

вдаються до обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у ав-

тора чи іншої особи, що має авторське право, право на вина-

городу, можуть бути:

а) авторський ліцензійний договір (видавничий, постано-

вочний, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли за Зако-

ном не вимагається згода авторів, але передбачена виплата

авторської винагороди (ст. 19 Закону);

в) неправомірне використання твору.

Із наведених підстав виникнення права на авторську вина-

городу випливає, що право на одержання винагороди пород-

жується, як правило, лише фактом використання твору. Сам

-49-

по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на

винагороду не породжує.

Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має ав-

торське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у

створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати

(наприклад, штатний художник, науковий співробітник на-

уково-дослідної установи) або авторського гонорару. Мож-

ливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли за Законом допускається вико-

ристання твору без згоди автора і без виплати йому авторської

винагороди (статті 15-18 Закону), винагорода має виплачу-

ватися за будь-яке використання твору. Винагорода може

здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова

винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний про-

даний примірник чи кожне використання твору або скла-

датися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за

створення і використання твору визначається в авторському

договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні

ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з

індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабі-

нет Міністрів України прийняв постанову "Про мінімальні

ставки авторської винагороди за використання творів літе-

ратури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. № 784. Ця по-

станова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди

за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом

звукозапису та здачу примірників звукозаписів і аудіо-

візуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення

творів образотворчого мистецтва, тиражування у промисло-

вості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок

їх застосування.

-50-

Глава 5

Суміжні права

1. Поняття суміжних прав

У чинному законодавстві України про інтелектуальну влас-

ність з'явилося нове поняття - суміжні права. Зокрема, Закон

України "Про авторське право і суміжні права" містить розділ

ІІІ, який так і називається "Суміжні права". Слід зазначити,

що до прийняття цього Закону цивільне законодавство

України не передбачало правової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими пра-

вами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються

одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони

грунтуються на використанні, як правило, чужих авторських

прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалі-

зації, використання вже обнародуваних творів літератури і

мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор

написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до

слухачів тільки певним виконавцем - співаком. Творчість

співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої

пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на

власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного роз-

витку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним

чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста,

диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доход із

чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запровад-

жено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців,

виробників фонограм і організацій мовлення. Отже, цим

поняттям охоплюється три групи прав: а) права виконавців;

б) права виробників фонограм; в) права організацій мовлення.

Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання,

на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм

і прав організацій мовлення на їх програми передач.

Отже, суміжні права можна визначити як права на

результати творчої діяльності виконавців, виробників

фонограм та організацій мовлення, пов'язані з викорис-

танням творів літератури і мистецтва, авторські права,

які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав, таким чином, є:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження

за допомогою технічних засобів;

-51-

б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних

засобів;

в) трансляція в ефір і по кабелю

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати

правову охорону лише за певних умов, визначених Законом.

Права виконавців охороняються, якщо:

1) виконання вперше мало місце на території України;

2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється

відповідно до Закону:

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у

передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до

Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо;

1) виробник є громадянином України або юридичною осо-

бою з офіційним місцезнаходженням на території України;

2) фонограму вперше опубліковано на території України

або опубліковано на території України протягом 30 днів від

дня її публікації в іншій державі:

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Права організацій мовлення охороняються, якщо вони

мають офіційне місцезнаходження на території України і

здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території

України.

-52-

2. Суб'єкти суміжних прав

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить виконавців,

виробників фонограм та організації мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо),

співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші

особи, які виконують роль, співають, читають, декламують,

грають на музичних інструментах чи у будь-який інший

спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи

твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також

особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але

виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи,

які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі

виконують циркові, естрадні, лялькові номери,

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні

громадяни і особи без громадянства незалежно від віку,

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи,

а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-

якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо

юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують

-52-

захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне

місцезнаходження - на території України. При цьому не має

значення, так би мовити, "громадянство" цієї юридичної

особи. Вона може бути українською або іноземною.

Фонограми - виключно звуковий запис будь-якого вико-

нання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магніто-

фонні касети та інші носії записів визнаються примірниками

фонограми.

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить також органі-

зації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації

радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і

мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по про-

водах.

Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організації

мовлення як державні, так і приватні чи інших форм влас-

ності.

-53-

3. Суб'єктивні суміжні права, іх зміст і межі

Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використову-

вати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити

прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають

здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав

авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і органі-

зації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і вико-

навців. Організації мовлення - прав виробників фонограм,

авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і

здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і вико-

навці з метою інформування про належність їм суміжних

прав.. що виникли у процесі створення фонограми, можуть на

всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак

охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру P

у колі - та ім'я (найменування) особи, що має суміжні

права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих

немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав

виконавців належать право па ім'я, на охорону своїх виступів

від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з вико-

ристанням виконання там, де це можливо.

Виконавцю належить виключне право на використання

виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання

винагороди за кожний вид використання

-53-

Виключне право на використання виконання означає право

дозволяти або забороняти здійснення таких дій;

1) записувати раніше не записане виконання,

2) відтворювати запис виконання, за винятком випадків,

коли відтворюється запис виконання, зроблений за згоди

виконавця, в тих же цілях, для яких було одержано згоду

виконавця щодо такого запису;

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати

інше публічне сповіщення виконання, за винятком випадків,

коли для сповіщення використовується запис виконання,

раніше зробленого за згодою виконавця, або виконання, рані-

ше переданого в ефір;

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає

виконання за участю виконавця.

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець.

Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців -

керівник такого колективу шляхом укладання письмового до-

говору з користувачем.

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному

творі, то відповідним договором між виконавцем і постанов-

ником аудіовізуального твору передбачається передача вико-

навцем постановнику прав, викладених вище. При цьому

виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом

примірників такого аудіовізуального твору. Проте викорис-

тання прав виконавця обмежується лише аудіовізуальним тво-

ром і не виключає права виконавця на окреме використання

звуку і зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі,

якщо інше не передбачено договором.

Якщо запис виконання використовується у фонограмі на

підставі відповідного договору, то виконавець разом із дозво-

лом на використання виконання передає також право здавати

в найом опубліковану фонограму. При цьому виконавець

зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників

фонограми.

Виконавець може укласти договір на використання свого

виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або

по кабелю. Цим договором передбачається передача виконав-

цем організації мовлення також права здійснення запису і

його відтворення, якщо це прямо передбачено договором

виконавця з організацією мовлення.

Розмір винагороди виконавцю за таке використання вста-

новлюється в зазначеному договорі.

Виключне право на використання виконання, створеного за

договором найму, належить особі, з якою виконавець перебу-

-54-

ває в трудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не

передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання

належать виконавцю.

Виключні права, що належать виконавцю, можуть переда-

ватися за договором іншим особам.

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми нале-

жить виключне право на використання фонограми у будь-якій

формі, включаючи право на одержання винагороди за таке

використання.

Виключне право на використання фонограми означає право

дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) відтворювати фонограму;

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким

чином; продавати, здавати в найом тощо;

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюд-

ження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу вироб-

ника фонограми;

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати

фонограму.

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому вина-

городи можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані

примірники фонограми за умови, що вони уже введені в

цивільний оборот шляхом їх продажу. При цьому незалежно

від права власності па примірники фонограми за виробником

фонограми зберігається право на розповсюдження примірни-

ків фонограми шляхом здачі в найом.

Виключні права виробника фонограми можуть передавати-

ся за договором Іншим особам.

Права організації мовлення. Організації мовлення нале-

жить виключне право на використання її передачі у будь-якій

формі, включаючи право на одержання винагороди за таке

використання. Виключне право на використання передачі

мовлення означає право організації ефірного або кабельного

мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) записувати передачу;

2) відтворювати запис передачі, за винятком випадків, коли

запис передачі було здійснено зі згоди організації ефірного

мовлення і відтворення передачі здійснюється з тією ж метою,

для якої було зроблено її запис;

3) одночасно сповіщати в ефір (по кабелю) передачу іншій

організації ефірного (кабельного) мовлення:

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

-55-

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення. Вільне використання виконань, фоног-

рам і програм мовлення, їх фіксація, відтворення, передача в

ефір і по проводах, доведення до загального відома іншим

способом без згоди виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення та без виплати винагороди можливе

лише у випадках, передбачених чинним законодавством сто-

совно обмежень майнових прав авторів творів науки,

літератури і мистецтва.

Вільне використання виконання, фонограм і програм мов-

лення допускається за умови, що таке використання не за-

подіє їм шкоди, не обмежить необгрунтованим способом за-

конних інтересів виконавців, виробників фонограм і органі-

зацій мовлення.

Використання фонограм, опублікованих із комерційною

метою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із

комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фоно-

грамах, але з виплатою винагороди допускається:

1) публічне виконання фонограм;

2) передача фонограм в ефір;

3) передача фонограм по проводах.

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із

організацій, що управляє майновими правами виробників

фонограм і виконавців на колективній основі на підставі до-

говору між цими організаціями. Винагорода розподіляється

між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо дого-

вором не передбачено інше.


Договором між користувачем фонограми або об'єднанням

таких користувачів, з одного боку, і організаціями, що управ-

ляють майновими правами виробників фонограм і виконав-

ців - з другого, встановлюється розмір винагороди і порядок

її виплати.

Розмір винагороди встановлюється за кожний вид вико-

ристання фонограми.

Запис організаціями ефірного мовлення виконань або

передач із метою короткострокового використання. Без

згоди виконавця, виробника фонограми і організації мовлення

інші організації мовлення мають право здійснювати записи

виконання або передачі і відтворювати такі записи з метою

короткострокового використання за таких умов:

1) попереднього одержання організацією ефірного мовлен-

ня дозволу на сповіщення в ефір виконання або передачі,

щодо яких здійснено короткострокове користування або від-

творення такого запису;

-56-

2) виготовлення запису і його відтворення здійснюється

організацією ефірного мовлення за допомогою власного

обладнання і для власної передачі;

3) знищення такого запису на умовах, передбачених щодо

короткострокового використання творів.

Строки чинності суміжних прав. Майнові права вико-

навців охороняються протягом 50 років після першої фіксації

виконання або постановки. Права виробників фонограм діють

протягом 50 років після першого опублікування фонограм, а

якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років

після першої фіксації звукового запису. Права організацій

мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в

ефір або по проводах.

Початок перебігу зазначених строків починається 1 січня

року, що наступає за роком першого виконання, запису фоно-

грами чи першої передачі в ефір чи по проводах.

До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників

фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти

чи забороняти використання виконання фонограми, передачі

в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди

в межах частини строків чинності права, що залишилися.

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не пере-

ходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на

об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню,

спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми

мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може за-

шкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи

організації мовлення.

-57-

Глава б

Захист авторського права і суміжних прав

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів,

виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здій-

снюється нормами різних галузей права - кримінального,

адміністративного, цивільного тощо. Але найчастіше застосо-

вуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і

суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов'язані

з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих

прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі

змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка

драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекру-

чення твору - все це порушення особистих прав без мате-

ріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати за-

доволення його порушених інтересів.

Порушення майнових прав зумовлює обов'язок порушника

відшкодувати автору завдані збитки.

Захист інтересів автора та його правонаступника в Україні

і за кордоном здійснює Державне агентство України з ав-

торських і суміжних прав (ДААСП). Вона наділена широкими

повноваженнями і здійснює представництво та захист інте-

ресів усіх авторів (літераторів, художників, композиторів,

журналістів, кінематографістів тощо), у тому числі й іно-

земних. На прохання авторів ДААСП України захищає їхні

інтереси у взаємовідносинах із видавництвами, збирає від усіх

видовищних підприємств винагороду за публічне виконання

творів на території України і за кордоном та виплачує її авто-

рам чи їх правонаступникам. ДААСП України одержує і

виплачує українським та іноземним авторам, їхнім правонас-

тупникам потиражну винагороду за кінофільми, телефільми,

використання творів образотворчого мистецтва тощо. Пред-

ставники ДААСП України виступають у суді від імені авторів

та їхніх правонаступників у позовах, що випливають з ав-

торського права.

Закон докладно визначає, що є порушенням авторського

права і суміжних прав. Зокрема, порушенням авторського

права і суміжних прав є:

- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше викорис-

тання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають

авторське право чи суміжні права, примірників творів, фоно-

грам, програм мовлення;

-58-

- ввезення на територію України примірників творів і

фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори І

фонограми не охороняються.

Примірники творів і фонограм, виготовлених і розпов-

сюджених із порушенням авторського права і суміжних прав,

є контрафактними, тобто незаконно виготовленими.

Способи забезпечення позову у справах про порушення

авторського права і суміжних прав. Якщо є достатні

підстави вважати, що конкретна особа припустилась порушен-

ня авторського права чи суміжних прав, то суд чи суддя одно-

особово має право винести ухвалу про заборону порушнику

вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здача в

найом, імпорт тощо) та інші способи використання, а також

транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в

цивільний оборот примірників творів, фонограм, щодо яких є

підстави вважати, що вони контрафактні.

На зазначені твори або фонограми судом може бути накла-

дений арешт, і всі примірники творів або фонограм можуть

бути вилучені із володіння порушників. Арешт і вилучення

можуть бути застосовані до матеріалів та обладнання, призна-

чених для виготовлення контрафактних творів або фонограм.

Для забезпечення закладеного або можливого в майбут-

ньому позову відповідні органи мають вчинити розшук і на-

кладення арешту на:

1) примірники творів і фонограм, щодо яких припускаєть-

ся, що вони є контрафактними;

2) матеріали і обладнання, призначені для їх виготовлення

і відтворення;

3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути

доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодав-

ства передбачена відповідальність.

Цивільно-правові способи захисту авторського права і

суміжних прав.

Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть

вимагати:

1) відновлення положення, що існувало до порушення прав,

і припинення дій, що порушують авторське право чи суміжні

права або створюють загрозу його порушення;

2) визнання авторського права чи суміжних прав;

3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;

4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок

порушення авторського права і суміжних прав, замість

відшкодування збитків;

-59-

5) виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподаткову-

ваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавст-

вом України, що визначається судом замість відшкодування

збитків або стягнення доходу;

6) вжиття інших, передбачених законодавчими актами,

заходів, пов'язаних із захистом авторського і суміжних прав.

Зазначені в пунктах 3-5 заходи вживаються за вибором

особи, що має авторське право чи суміжні права.

У разі відмови порушника виконати рішення суду про

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу

його порушення, на нього може бути накладений штраф у

розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь

позивача.

Суд, визначаючи розмір заподіяних позивачу збитків, зобо-

в'язаний врахувати характер порушення, майнову і моральну

шкоду, а також можливий доход, який могла б одержати особа,

що має авторське право чи суміжні права, при правомірному

використанні твору чи об'єкта суміжних прав.

До обсягу збитків повинні включатися витрати на ведення

судового процесу, в тому числі виплата гонорару адвокатові.

Розмір компенсації визначається судом з урахуванням харак-

теру і суспільного значення порушення.

Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали

і обладнання, що використовувались для їх відтворення, судом

можуть бути конфісковані. Проте контрафактні примірники

творів чи фонограм можуть бути передані позивачеві на його

прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірни-

ки твору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що

використовувалось для їх відтворення, за рішенням суду

підлягає знищенню.

Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники

творів чи фонограм, добросовісно придбані третіми особами.

Своєрідною формою захисту авторського права і суміжних

прав є управління майновими правами суб'єктів авторсь-

кого права і суміжних прав на колективній основі. У Законі

проголошено, що з метою забезпечення майнових прав авторів

та їх правонаступників, суб'єктів суміжних прав створюються

спеціальні організації з правами юридичної особи. Такі орга-

нізації діють на основі законодавства про об'єднання громадян

у межах повноважень, що добровільно передаються їм суб'єк-

тами авторського права і суміжних прав. Зазначені організації

можуть створюватись окремо для управління різними пра-

вами в інтересах різних суб'єктів авторського права чи суміж-

-60-

них прав. Може бути створена одна організація для управ-

ління одночасно авторськими і суміжними правами.

За письмовими договорами суб'єкти авторського права і

суміжних прав добровільно передають повноваження на

управління майновими правами на колективній основі зазна-

ченим організаціям. На основі повноважень, переданих суб'єк-

тами авторського права і суміжних прав, організація видає

ліцензії користувачам на відповідні способи використання

творів та об'єктів суміжних прав. Такі ліцензії надаються за-

значеними організаціями від імені суб'єктів авторського права

і суміжних прав як тих, що передали свої права, так і тих, які

не передали свої повноваження організації, що управляє май-

новими правами на колективній основі. Зазначені організації

мають право вимагати від користувачів творів і об'єктів

суміжних прав надання їм документів, що містять точні дані

про використання творів і об'єктів суміжних прав, необхідні

для збору і розподілу винагороди. У свою чергу користувачі

творів і об'єктів суміжних прав зобов'язані надавати суб'єктам

авторських і суміжних прав, Їх представникам або організа-

ціям, які управляють майновими правами на колективній

основі, точний перелік і програми публічного використання

творів, виконання, фонограм, програм мовлення і забезпечу-

вати їх завіреним звітом про одержані прибутки.

Організації, що управляють майновими правами на колек-

тивній основі, мають право резервувати на своєму рахунку

суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користу-

вачів. Ці суми можуть бути використані для чергових виплат

або спрямовані на інші цілі, передбачені їхніми статутами, в

інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав після

спливу трьох років з дня надходження їх на рахунок

організації.

-61-

Розділ ІV

Правові засоби індивідуалізації

учасників товарного обороту,

товарів і послуг

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу-

вання як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг,

що заполонили ринок. За радянських часів особливої потреби

в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок зде-

більшого відчував постійну нестачу товарів і послуг, завдяки

чому проблеми регулювання правових відносин, що склада-

лись у сфері створення і використання розрізняльних симво-

лів чи якихось інших позначень, не виникало. Щоправда, був

прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він за-

стосовувався в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними

країнами, а в межах самого СРСР - нечасто.

Власного законодавства про товарні знаки Україна не мала.

Із переходом України до ринкової економіки різко зросла

потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індиві-

дуалізації не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного

обороту. 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про

охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон про

товарні знаки). У розвиток цього Закону Держпатент України

прийняв ряд відомчих нормативних актів. Закони про фірмове

найменування (фірму) і про місце походження товару поки

що не прийняті, але потреба в них є, і безумовно, вони будуть

розроблені та прийняті найближчим часом. Цього вимагають

інтереси розвитку підприємництва.

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еко-

номіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна. Водночас

багато підприємств виробляють одну і ту саму продукцію,

надають одні й ті самі послуги, але неоднакової якості і рівня.

Споживачеві інколи буває непросто відрізнити товар одного

підприємства від такого самого товару, що виробляється

іншим підприємством. Саме в цьому можуть допомогти пра-

вові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих вироб-

-127-

ників, посередників тощо. Саме цими чинниками було зумов-

лено прийняття Закону про товарні знаки.

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити одно-

рідні товари різних виробників. Проте в сучасних умовах

ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Виникла

потреба розрізняти виробників, що створюють товари одного

і того самого виду, підприємців, що надають подібні між собою

послуги. Тому у світовій практиці виник такий засіб роз-

пізнання виробників, як іх назва, найменування, фірма. Але

якщо одна фірма виробляє товари чи надає послуги, які роб-

лять їй честь, то її назвою можуть скористатися також інші

підприємці, котрі виробляють товар нижчої якості, що не

користується попитом, з метою ввести споживачів у оману.

Тому винила необхідність надати правову охорону наймену-

ванню або фірмі, щоб ними не могли неправомірно скориста-

тися інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут -

право на фірмове найменування або просто право на фірму,

завданням якого є індивідуалізація виробників з метою

захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх

осіб.

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному

правовому засобі для розрізнення товарів одного і того самого

виду. На ринку має значення не тільки якість товару, його

зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні харак-

теристики товару впливають природні властивості географіч-

ного району місця виготовлення товару, що зумовлює його

попит (приміром, миргородська вода, оболонське пиво). Отже,

виникла необхідність розрізняти певні товари і за місцем їх

виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий

інститут - право на найменування місця походження товару.

Тож склалася група із трьох цивільно-правових інститутів,

завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обо-

роту, товарів і послуг. Це право на найменування (фірму),

право на знаки для товарів і послуг, право на найменування

місця походження товару.

-128-

Розділ ІІІ

Право промислової власності

Глава7

Право на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

1. Поняття промислової власності

До промислової власності належать результати науково-

технічної діяльності. За Паризькою конвенцією про охорону

промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої приєдна-

лась Україна, до об'єктів промислової власності належать

винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і мо-

делі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове

найменування і вказівки про місце походження або наймену-

вання місця походження, а також запобігання недобросовісній

конкуренції.

У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські про-

позиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнен-

ня тощо. Проте в п. 3 ст. 1 цієї Конвенції уточнюється, що

об'єктами промислової власності можуть бути усі продукти,

як вироблені, так і природного походження.

Відповідно до чинного законодавства України про промис-

лову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності

належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, нє-

розкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-

хау), селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції.

Отже, промислову власність можна визначити як резуль-

тати науково-технічної творчості, які можуть бути використа-

ні для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності

людей. Промислова власність - один із видів інтелектуальної

власності, її складова частина.

Україна поставила собі за мету оновити суспільство, пере-

будувати господарський механізм і, врешті-решт, істотно по-

ліпшити добробут народу. У розв'язанні цих завдань велике

значення має використання потужного науково-технічного

-62-

потенціалу країни, зокрема такого невичерпного джерела, як

технічна творчість і вищого її рівня - винахідництва. Вина-

хідництво - це одна з об'єктивно необхідних стадій у процесі

перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. З

одного боку, воно пов'язане з науковою діяльністю, насампе-

ред, з її вищими досягненнями - відкриттями, а з другого -

забезпечує суспільне виробництво необхідними засобами, зна-

ряддями, технологіями, матеріалами тощо. Досягнення науки

стають фундаментальною базою для технічної творчості, яку

постійно стимулює гостра потреба суспільного виробництва у

новій техніці, технологіях, матеріалах та інших знаряддях і

засобах.

Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного без-

перервного і взаємообумовленого науково-виробничого про-

цесу. У сучасних умовах суспільне виробництво не зможе

успішно розвиватись і функціонувати без належного науково-

технічного забезпечення. Розвиток наукової діяльності і роз-

виток суспільного виробництва не можна розглядати як

окремі ізольовані процеси. Виробництво у своєму розвитку

постійно опирається на досягнення науки і техніки, але у свою

чергу ставить перед наукою все нові й нові проблеми, завдан-

ня, які потребують відповідей, розв'язання. Та досягнення

науки не можуть бути використані безпосередньо у вироб-

ництві. Треба знайти способи використання їх у доцільній

діяльності людини. Пошуки таких способів використання

фундаментальних  наукових  досягнень  у  практичній

діяльності суспільства і має здійснити винахідництво.

Тож значення винахідництва для підвищення ефективності

суспільного виробництва, розв'язання соціально-економічних

проблем важко переоцінити. Створення і впровадження тех-

нічних удосконалень значною мірою залежить від раціональ-

ного регулювання творчої діяльності, яка полягає у пошуках

нових рішень з метою підвищення рівня виробництва, його

ефективності і, зрештою, підвищення рівня добробуту народу

України. Тому такі пошуки мають всебічно стимулюватись із

боку держави. Вони потребують докладного правового забез-

печення. Розробка таких рішень, їх оформлення, використан-

ня у народному господарстві породжують низку правових

відносин між авторами пропозицій, їхніми володільцями та

особами, що їх використовують. Ці відносини регулюються

правом промислової власності або патентним правом, оскіль-

ки основним правоохоронним документом, яким захищаються

об'єкти промислової власності, є патент (деякі результати на-

-63-

уково-технічноі творчості охороняються свідоцтвами або

посвідченнями).

Патентну форму охорони об'єктів промислової власності в

Україні введено вперше. Патентне законодавство формується

досить активно, оскільки така форма охорони творчої діяль-

ності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової еконо-

міки, хоча і є далеко не бездоганною. Патентне законодавство

має передусім стимулювати усебічний розвиток науково-тех-

нічної творчості і використання її досягнень у народному гос-

подарстві України.

Безсумнівно, суспільне виробництво успішно розвивається

в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахід-

ництво добре стимулюється, де діє відлагоджене правове регу-

лювання цього виду творчої діяльності. Світовий досвід під-

тверджує цей неспростовний висновок. Японія відзначається

досить високою винахідницькою діяльністю і, як то кажуть,

результати очевидні.

Тому в країнах із розвинутою ринковою економікою по-

стійно удосконалюють правове регулювання винахідництва. В

Україні законодавство про науково-технічну творчість перебу-

ває в стані свого становлення. Зараз основними джерелами

законодавства України про промислову власність є Закони

України: "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про основи

державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль-

ності" від 13 грудня 1991 р., "Про науково-технічну інфор-

мацію" від 25 червня 1993 р., "Про охорону прав на винаходи

і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав на

промислові зразки" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав

на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р., "Про племінне

тваринництво" від 15 грудня 1993 р., а також Положення про

Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.,

Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис-

лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні

від 18 вересня 1992 р., Тимчасова методика (основні положен-

ня) визначення доходу від використання винаходів та раціо-

налізаторських пропозицій та ін. Держпатент України на роз-

виток законодавчих актів про промислову власність прийняв

ряд відомчих нормативних актів, які визначають порядок

оформлення прав на об'єкти промислової власності.

Важливим джерелом патентного права України є міжна-

родні договори і конвенції. Кабінет Міністрів України своєю

заявою від 26 серпня 1992 р. проголосив приєднання України

до Паризької конвенції про охорону промислової власності,

Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, до До-

-64-

говору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе

зобов'язання, що випливають із зазначених Конвенції, Угоди

і Договору,

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь

Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені

законодавством України про промислову власність, то засто-

совуються правила міжнародного договору. Так, Закон

України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в

ст. 3, яка так і називається "Міжнародні договори", проголо-

шує: "Якщо міжнародним договором України встановлено

Інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України

про винаходи (корисні моделі), то застосовуються правила

міжнародного договору".

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з

громадянами України права, передбачені законодавством

України про промислову власність, відповідно до міжнарод-

них договорів України чи на основі принципу взаємності.

Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне

місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Держ-

патентом України реалізують свої права через представників,

зареєстрованих згідно з Положенням про представників у

справах інтелектуальної власності, затвердженим Кабінетом

Міністрів України.

Отже, на підставі наведеного можна визначити, що право

промислової власності - це сукупність правових норм, які

регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі

створення, оформлення та використання результатів на-

уково-технічної творчості. Це визначення права промисло-

вої власності в об'єктивному розумінні.

У суб'єктивному значенні право промислової влас-

ності - це право, яким наділяється відповідно до законо-

давства автор будь-якого результату науково-технічної

діяльності. Отже, об'єктом права промислової власності

може бути будь-який результат науково-технічної діяльності

незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим

вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до Держ-

патенту України. Пропозиція вирізняється високою ефектив-

ністю, але її новизна втрачена. Пропозиція ознакам винаходу

не відповідає і тому таким не може бути визнана. Але незва-

жаючи на це, пропозиція не перестала бути об'єктом права

власності її автора-винахідника. Інша справа, що держава не

зможе забезпечити надійну правову охорону цієї пропозиції,

Вона може одержати захист лише як раціоналізаторська про-

позиція.

-65-

Як уже зазначалось, сучасна цивільно-правова практика

коло об'єктів промислової власності дещо обмежила, вилу-

чивши з нього засоби індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів і послуг. Тобто об'єктами права промислової

власності є: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, не-

розкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-

хау), селекційні досягнення та раціоналізаторські пропозиції.

Звичайно цей перелік не є вичерпним. Можуть з'явитись нові

результати науково-технічної творчості, які будуть визнані

об'єктами права.

-66-

2. Об'єкти правової охорони

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазна-

чалось, є результати винахідництва та промислові зразки.

Винахідництво - один із найбільш поширених і масових видів

творчості, який практично доступний кожному. Інша справа,

що здатність до винахідництва у одних більша, в інших -

менша. Країни з високорозвинутою економікою відзначаються

високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосу-

ється досить досконалої системи правового регулювання

відносин у сфері науково-технічної творчості. Саме тому вина-

хідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які

складаються у сфері створення і використання винаходів, в

усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі вина-

хідницька діяльність регулюється Законом України "Про охо-

рону прав на винаходи і корисні моделі", творча діяльність у

створенні і використанні промислових зразків - Законом

України "Про охорону прав на промислові зразки".

При цьому варто зробити таке застереження. Зазначені

закони регулюють не творчу діяльність із створення вина-

ходів, корисних моделей і промислових зразків, а суспільні

відносини, які складаються в процесі створення, виявлення,

оформлення, використання і охорони результатів науково-тех-

нічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-

якому регулюванню не підлягає, але право може створювати

сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки ство-

рювати несприятливі умови, за яких винахідництво буде роз-

виватись мляво або взагалі не буде розвиватись. Щоправда,

винахідництво така властивість людини, без якої вона існу-

вати не може. Винахідництво розвивається за будь-яких умов,

але, зрозуміло, за сприятливих - краще, за несприятливих -

гірше.

-66-

Якою мірою вплине на цей процес законодавство України

про промислову власність, покаже практика його застосуван-

ня. Поки що вона не є досить впливовою.

Новим у законодавстві про промислову власність є введен-

ня до кола результатів технічної творчості такого об'єкта, як

корисна модель.

Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають від-

повідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На

підставі цих вимог можна дати визначення цих об'єктів.

Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі сус-

пільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патен-

тоспроможності, тобто е новим, має винахідницький

рівень і придатне для використання.

Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької

діяльності певною технологічною галуззю. Об'єктом винаходу

може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганіз-

му, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи

біотехнологічні способи, способи лікування і діагностики та

профілактики). Правила складання та подання заявки на

видачу патенту України на винахід і корисну модель від 17

листопада 1994 р. дають конкретні визначення цих понять.

Згідно із Законом України "Про охорону прав на винаходи

і корисні моделі" (далі - Закон про винаходи) не можуть

одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії та мате-

матичні методи; методи організації та управління господарст-

вом; умовні позначення, розклади, правила; методи виконання

розумових операцій; програми для обчислювальних машин;

результати художнього конструювання; топології інтег-

ральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п. 3 ст. 5).

Крім того, правова охорона не надається винаходу, що су-

перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і мо-

ралі та не відповідає умовам патентоспроможності.

Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він

новий, має винахідницький рівень і є придатним для користу-

вання.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня

техніки. Такий рівень стосовно заявленої пропозиції визна-

чається за всіма видами інформації, загальнодоступними в

Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це озна-

чає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотож-

ного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном

для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим

його використання. Бувають випадки, коли новатор самостій-

но знаходить вирішення певної задачі. Між тим, виявляється,

-67-

що таку задачу вже вирішено, але відомості про це не дійшли

до автора. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не

відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана

винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній

літературі, або впроваджена у виробництво в Україні чи за її

межами.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано

заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не

має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент - в

Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й

тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом

до її заявки і роблять можливим її використання третіми осо-

бами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винахо-

дом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції,

повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції

до н заявки. Це має значення не лише для автора, а й для

держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки,

хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання

правоохоронного документа, оскільки держава не може гаран-

тувати охорону такої пропозиції. У цьому ж випадку втра-

чається можливість патентування пропозиції за кордоном і

вона може бути використана іноземними особами без будь-

якого дозволу і без виплати винагороди за її використання.

Проте з цього загального правила Законом встановлено

важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одер-

жала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опо-

середковано, розкриють цю інформацію, але не раніше як за

12 місяців до дати подання заявки до Держпатенту України,

то таке розкриття інформації про винахід не впливає на

визнання його патентоспроможним. Тобто новизна пропозиції

не втрачається.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його

сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень

свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча у

Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту.

Винахід - це винайдення, відшукання рішення, якого фахі-

вець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних

відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами,

що роблять доцільним його використання. Винахідництво -

це творчий пошук, створення нового пристрою, технології,

матеріалу тощо. Саме про це йдеться в Законі: право авторства

на винахід належить громадянину, який створив винахід.

Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішен-

ня, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці

-68-

заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого

процесу самого винахідництва. Проте одного творчого харак-

теру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще

не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для

визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має

творчий характер, але не відповідає вимогам патентоспромож-

ності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень,

якщо порівняно з рішеннями, відомими у науці й техніці на

дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю,

перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень.

Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції,

які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у

суспільному виробництві, у медицині, сільському господарстві

або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів,

ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції,

які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також самої

продукції, виробленої на основі пропозиції.

Винахід є придатним для використання. В Законі мо-

виться про промислове використання, але з подальшого тексту

випливає, що використання може мати місце не тільки в

промисловості, а й в сільському господарстві, в системі охо-

рони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народно-

го господарства. У цій нормі Закону (п. 7 ст. 6) йдеться про

два аспекти поняття промислова придатність; а) галузі засто-

сування винаходу; б) технічна можливість використання вина-

ходу. Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами

відповідають вимогам патентоспроможності, але вони в су-

часних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в

суспільному виробництві - немає відповідного устаткування,

матеріалів тощо.

Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана

у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства,

держави, не забороненій чинним законодавством. Це може

бути діяльність наукова і господарська, культурно-освітня і

лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу

формами власності і господарювання. Винахід може бути

використаний як державними, кооперативними, акціонерни-

ми, так й іншими підприємствами, організаціями та устано-

вами; може використовуватись для власних потреб, а також за

кордоном шляхом продажу ліцензій тощо.

У цій нормі Закону наголошується й така ознака винаходу

як технічна можливість його застосування на практиці, тобто

пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення

і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже,

-69-

винаходом визнається і пропозиція, яка може бути викорис-

тана лише за умови появи технічної можливості у майбут-

ньому.

Ця вимога щодо винаходу також вказує - розв'язання

практичної задачі здійснюється технічними засобами. Такий

висновок випливає з двох попередніх вимог, які визначаються

рівнем техніки. Крім того, ця вимога передбачає ще одну

якісну ознаку винаходу - його позитивний ефект. Явно

некорисні пропозиції в принципі можуть бути винаходами,

але розумна людина їх просто не використовуватиме. Отже,

здатність до промислового використання означає і корисність

винаходу. Щоправда, це інколи буває важко визначити. У су-

часних умовах пропозиція може бути визнана некорисною, а

в майбутньому ця сама пропозиція може дати значний при-

буток. Такі факти в історії техніки непоодинокі.

Корисність пропозиції може виявитись у найрізноманітні-

ших формах і способах. Вона може давати певний економіч-

ний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість про-

дукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний

вплив на навколишнє середовище тощо.

Корисна модель - це конструктивне виконання

пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності,

тобто е новим і промислова придатним.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є час-

тиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які

стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до

Держпатенту України. На новизну корисної моделі також не

впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до

подання заявки до Держпатенту України.

Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати

технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам

патентоспроможності, як умови світової новизни і промисло-

вої придатності. Проте до корисної моделі не висувається

умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між

ними полягає в об'єкті - до винаходів належать продукти і

способи, до корисних моделей - конструктивне виконання

пристрою.

Відповідно до згаданих Правил складання та подання

заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель

(п. 1.1) до пристроїв як об'єктів винаходів чи корисних моде-

лей належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом

корисної моделі може бути конструктивне виконання

пристрою, яке повинно мати явно виражені просторові форми,

тобто характеризуватись не лише наявністю елементів і

-70-

зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів,

їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної мо-

делі полягає саме в оригінальній компоновці пристрою. Якщо

винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм

змістом, новим рішенням задачі, то корисна модель - новою

компоновкою елементів пристрою. Таке рішення тому і нази-

вається "корисна модель" певного пристрою, тобто нове роз-

ташування елементів пристрою.

Промисловий зразок - це нове конструктивне вирішення

виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для

відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і

використання промислового зразка, регулюються Законом

України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 груд-

ня 1993 р. (далі - Закон про промислові зразки). Відповідно

до цього Закону об'єктом промислового зразка може бути

форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що

визначають зовнішній вигляд промислового виробу і

призначені для задоволення естетичних та ергономічних

потреб.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспромож-

ності, якщо він новий і промислове придатний. Він визнається

новим, коли ступінь його суттєвих ознак не стала загальнодос-

тупною у світі до подання заявки до Держпатенту України.

Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття

інформації про нього автором або особою, яка одержала від

автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом

шести місяців до дати подання заявки до Держпатенту

України.

При встановленні новизни промислового зразка до уваги

береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Держпа-

тенту України.

Якщо заявник бажає скористатися конвенційним пріори-

тетом, то він про це мусить заявити.

Промисловий зразок визнається промислове придатним,

якщо його може бути використано в промисловості або в будь-

якій іншій галузі діяльності.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не

поширюється на: об'єкти архітектури (крім малих архітектур-

них форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні спо-

руди; друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми

з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

-71-

3. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

Автором результату творчої праці може бути громадянин

України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без

громадянства, тобто це завжди буде фізична особа.

Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної мо-

делі чи промислового зразка незалежно від віку. Інколи мало-

літні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у

виробництві.

Поняття "суб'єкти права на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок" стосується як автора результату, так і

його правонаступників - будь-яких фізичних і юридичних

осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на

результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть

бути спадкоємці або інші особи. Так, відповідно до ст. 10

Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" власником патенту може стати Фонд винаходів

України. Законодавчі акти про промислову власність передба-

чають також інші випадки, коли суб'єктом права на результати

творчої праці є саме юридичні особи, держава або її органи.

Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні

чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів пере-

ходить за договором або за заповітом.

Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко

визначених законом випадках. Так, винаходи, корисні моделі

чи промислові зразки, строк охорони прав на які минув, ста-

ють надбанням суспільства. Але ж хто може здійснювати

право власності на такі об'єкти, які стали надбанням суспіль-

ства, крім держави?

Проте варто мати на увазі, що при переході суб'єктивних

прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залиша-

ються його особисті немайнові права.

Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зра-

зок можуть бути створені не одним автором, а спільною твор-

чою працею кількох співавторів. У такому разі складаються

відносини, які називають співавторством. Але співавторство

має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру.

Надання технічної допомоги автору іншими особами не є спів-

авторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків,

виготовлення моделей, креслярські роботи).

За законодавством про промислову власність відносини

між співавторами визначаються угодою між ними. Склад спів-

авторів може бути змінений Держпатентом України на

підставі поданої співавторами заяви.

-72-

Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно

підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої

праці. Йдеться про роботодавця, з яким автор знаходиться в

трудових відносинах за договором найму.

Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки

містять норми, відповідно до яких право на одержання патен-

ту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи

промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням служ-

бових обов'язків чи доручення роботодавця за умови, що тру-

довим договором (контрактом) не передбачено інше. Робото-

давець має укласти письмовий договір з автором і за його

умовами видати винагороду автору відповідно до економічної

цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та

іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використання за-

значених об'єктів промислової власності. У свою чергу ви-

нахідник або автор корисної моделі чи промислового зразка

має подати роботодавцеві письмове повідомлення про досяг-

нутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває

сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка

настільки повно і ясно, що робить можливим його вико-

ристання. При цьому треба мати на увазі, що інколи сам автор

результату не в змозі скласти докладного і всебічного опису

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому

випадку він змушений вдатися до допомоги самого робото-

давця.

Проте якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від

дати одержання такого повідомлення не подасть заявки до

Держпатенту України, то право на одержання заявки пере-

ходить до винахідника чи автора промислового зразка. Із цієї

норми випливає висновок, що в разі створення винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка у зв'язку з виконан-

ням службового обов'язку чи доручення роботодавця, право

на одержання патенту має роботодавець, і лише коли він цим

правом не скористається, воно переходить до винахідника чи

автора промислового зразка.

Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові

зразки у переважній більшості випадків належить саме робо-

тодавцеві, оскільки за статистикою минулих років близько 90

відсотків авторів працюють за наймом.

Як уже зазначалось, суб'єктом права на винаходи, корисні

моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична

особа, яка має право користуватись і розпоряджатись пере-

даними йому об'єктами на власний розсуд на комерційних

засадах.

-73-

4. Оформлення прав на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки

Як уже зазначалось, автор пропозиції, що має ознаки вина-

ходу, корисної моделі чи промислового зразка, може стати

суб'єктом патентних прав лише за умови відповідної квалі-

фікації заявленої пропозиції компетентним державним орга-

ном, яким в Україні є Держпатент. Для цього автор пропозиції

має надати їй об'єктивної форми, яка б робила останню

можливою для сприйняття іншими особами і була здатна до

відтворення. Пропозиція має бути втілена в кресленні,

дослідному зразку чи просто описана так, що її сутність

зрозуміла і доступна іншим особам і придатна для користу-

вання.

Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корис-

ної моделі чи промислового зразка належить Держпатенту

України. Лише після того як Держпатент України визнає за-

явлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промис-

ловим зразком, прийме рішення про внесення її до відповід-

ного Державного реєстру і видачу патенту автору, він офі-

ційно визнається автором свого творіння і здобуває певні

права та пільги, встановлені чинним законодавством України.

Тільки після цього автор, а також інші особи можуть розголо-

шувати сутність пропозиції шляхом публікації, усних допо-

відей та іншим чином.

Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок

охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує

визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю

чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право

власності на зазначені об'єкти.

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промис-

лові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це,

передусім, подання належним чином оформленої заявки до

Держпатенту України. Заявка на видачу патенту України на

винахід і корисну модель має відповідати вимогам, що вста-

новлені Правилами складання і подання заявки на видачу

патенту України на винахід і корисну модель, затвердженими

наказом Держпатенту України від 17 листопада 1994 р. Заявка

на промисловий зразок має відповідати вимогам Правил скла-

дання та подання заявки на видачу патенту України на

промисловий зразок, затверджених наказом Держпатенту

України від 15 січня 1995 р.

-74-

Наступним етапом є проведення експертиз поданої заявки

в тих випадках, коли вони передбачені. Останній етап - зане-

сення до спеціального Державного реєстру об'єктів, які

відповідають умовам патентоспроможності. Після державної

реєстрації видається правоохоронний документ - патент.

Зараз в Україні встановлена єдина форма правової охорони

винаходів, корисних моделей і промислових зразків - патент.

Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок передусім має автор. Він може (але не

зобов'язаний) подавати заявку до Держпатенту України через

представника у справах інтелектуальної власності (патентного

повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і

юридичні особи, що мають постійне місце знаходження за

межами України, подають заявки тільки через представників

у справах інтелектуальної власності.

Право на подання заявки має роботодавець, якщо винахід,

корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з

виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця.

Право на подання заявки мають також правонаступники як

авторів, так і роботодавців.

Заявка складається українською мовою і має стосуватись

лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в од-

ній заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових

зразків не допускається.

Заявка має містити: заяву про видачу патенту України на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно до

винаходу, корисної моделі; креслення (якщо на нього є

посилання в описі); реферат; документ про сплату встановле-

ного збору за подання заявки.

Заявка надсилається на адресу Науково-дослідного центру

патентної експертизи. Заява на видачу патенту подається за

установленою формою. У графі цієї форми заяви, що містить

прохання видати патент України, необхідно вказати, на який

із двох об'єктів промислової власності заявник просить видати

патент - на "винахід" чи на "корисну модель".

У разі прохання видати патент на винахід, слід зазначити,

який саме патент бажає одержати заявник - патент із строком

дії 20 років, що видається після проведення експертизи по

суті, чи патент із строком дії 5 років, що видається під

відповідальність заявника без проведення експертизи по суті.

У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано

прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора

(авторів) заявленої пропозиції.

-75-

Опис винаходу чи корисної моделі викладається у визначе-

ному порядку і має розкривати їх сутність настільки ясно і

повно, щоб їх зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Він

має підтверджувати обсяг правової охорони, визначений фор-

мулою винаходу чи корисної моделі. В описі повинні бути

зазначені індекс рубрики Міжнародної патентної класифіка-

ції, галузь техніки, до якої належить винахід чи корисна мо-

дель; рівень техніки; суть винаходу чи корисної моделі;

перелік фігур, креслень, якщо на них є посилання в описі;

відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу

чи корисної моделі.

Формула винаходу чи корисної моделі повинна виражати

їх сутність, грунтуватись на описі та викладатись у визначе-

ному порядку ясно і стисло. Формула винаходу чи корисної

моделі - це стисла словесна характеристика технічної суті

винаходу чи корисної моделі, що містить сукупність ознак, які

достатні для досягнення зазначеного заявником технічного

результату. У разі визнання пропозиції винаходом лише фор-

мула набуває правового значення і є єдиним критерієм визна-

чення обсягу винаходу. Лише за формулою встановлюється

факт використання чи невикористання винаходу. Формула

винаходу чи корисної моделі має характеризувати винахід чи

корисну модель такими само поняттями, що містить опис

винаходу чи корисної моделі.

Реферат складається лише з інформаційною метою. Він не

може братись до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачен-

ня формули винаходу чи корисної моделі і визначення рівня

техніки.

За датою надходження заявки до Держпатенту України

визначається пріоритет пропозиції. Якщо пропозиція була

створена окремими авторами незалежно один від одного, то

пріоритет визначається за тим автором, заявка якого надійшла

до Держпатенту раніше. Проте слід наголосити, що в законах

про промислову власність дещо інакше сформульовані ці

правила. Так, ст. 11 Закону України "Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі", яка називається "Право першого

заявника", проголошує: "Право на одержання патенту на вина-

хід (корисну модель), створений роздільною працею, нале-

жить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання

до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату

пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається від-

кликаною, не відкликана або не відхилена". Аналогічна стаття

міститься і в Законі України "Про охорону прав на про-

мислові зразки" (ст. 10).

-76-

У зазначених законах ідеться про дату подання заявки до

Держпатенту України і просто про пріоритет. Під пріоритетом

ці закони розуміють так званий конвенційний пріоритет.

Проте слід зазначити, що на практиці є усталеним поняття

пріоритету (національного пріоритету) як дати надходження

заявки до Держпатенту України, і його прийнято називати

пріоритетом (або національним пріоритетом). Якщо заявка

спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а

потім в Україні, то дату раніше поданої заявки прийнято

називати конвенційним пріоритетом. Саме в такому значенні

згадані поняття вживаються в цьому посібнику.

Якщо заявником є іноземна фізична чи юридична особа,

яка раніше подала заявку на видачу патенту на цей самий

винахід, корисну модель чи промисловий зразок в одну із

країн Паризького Союзу, то такий заявник може просити

визнати за ним право на конвенційний пріоритет. Він полягає

в тому. що заявники держави - учасниці Паризької конвенції

про охорону промислової власності - мають право протягом

12 місяців від дати подання першої заявки в одній із країн -

учасниць Конвенції - подати цю ж заявку в іншій країні -

учасниці Конвенції - з пріоритетом по першій поданій заявці.

Так, наприклад, якщо громадянин Франції подав у своє

патентне відомство заявку 1 лютого 1995 р., а громадянин чи

юридична особа України подала заявку на таку саму про-

позицію до Держпатенту України 1 травня 1995 р., і тільки

після цього громадянин-заявник Франції подав заявку до

Держпатенту України, тобто після 1 травня, то пріоритет по

цій заявці буде визнано за громадянином Франції. Заявка

заявника України буде відхилена за відсутністю новизни.

Право на конвенційний пріоритет за заявниками на винаходи

і корисні моделі зберігається протягом 12 місяців від дати

подання першої заявки. По заявках на промислові зразки -

протягом 6 місяців.

Після надходження заявки до Держпатенту України вона

підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за

формальними ознаками (формальна експертиза), крім того,

заявка на винахід підлягає експертизі по суті. Мета формаль-

ної експертизи заявки - визначити, чи належить пропозиція,

що заявляється, до об'єктів винаходу, а також чи відповідає

заявка вимогам Закону, і чи є в матеріалах заявки документ

про сплату збору за подання заявки і чи він відповідає вста-

новленим вимогам.

Якщо в результаті формальної експертизи буде виявлено,

що в заявці наявні всі передбачені Законом документи, і вони

-77-

відповідають встановленим вимогам, то Держпатент має прий-

няти рішення або про видачу патенту, або про проведення

експертизи заявки по суті. У разі бажання заявника, виявле-

ного ним у заяві про видачу патенту, видати йому патент без

проведення експертизи заявки по суті, під відповідальність

самого заявника без гарантії його достовірності, йому ви-

дається патент.

При цьому варто пам'ятати, що заявки на корисні моделі і

промислові зразки експертизі по суті не підлягають, і патент

на зазначені об'єкти видається під відповідальність заявника і

без гарантії його чинності.

Від цих загальних правил закони про промислову власність

допускають певні відхилення. Так, датою подання заявки

може бути день одержання Держпатентом України матеріалів,

що містять принаймні: клопотання у довільній формі про ви-

дачу патенту, викладене українською мовою; відомості щодо

заявника та його адреси; частину, яка зовнішнім виглядом

нагадує опис винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка. Цей виняток встановлено з метою закріпити за заяв-

ником (і державою) національний пріоритет заявки. Для збе-

реження дати подання заявки заявник зобов'язаний протягом

двох місяців від дати її подання подати до Держпатенту

України належним чином оформлену заявку, доповнивши її

необхідними матеріалами.

У разі виявлення на момент одержання матеріалів заявки,

що вони не відповідають вимогам закону. Держпатент

України повідомляє про це заявника. Виявлені недоліки

мають бути усунуті протягом двох місяців від дати одержання

заявником повідомлення про це. Якщо протягом зазначеного

строку виявлені недоліки не будуть усунуті, то датою подання

заявки буде дата одержання Держпатентом України виправ-

лених матеріалів. Якщо заявка взагалі не буде виправлена,

вона вважатиметься неподаною, про що повідомляється

заявник.

Неподаною визнається також заявка, в описі якої є

посилання на креслення, але самого креслення немає. Якщо

протягом встановленого строку креслення не надійде або

заявник не зніме посилання на нього у заявці, вона вважається

неподаною.

Рішення про встановлення дати подання заявки Держпа-

тент України надсилає заявнику лише після надходження до-

кумента про сплату збору за подання заявки. Зазначений до-

кумент не надійшов - заявка вважається відкликаною.

-78-

Експертиза заявки. Експертиза заявки по суті провадиться

на вимогу заявника або будь-якої іншої особи. Заявник має

право брати участь у розгляді питань, що обумовлені прове-

денням експертизи. Він має право з власної ініціативи

вносити до заявки виправлення і уточнення, але до прийняття

рішення щодо заявки.

Із метою ознайомлення зацікавлених осіб із заявкою на

винахід із спливом 18 місяців від дати національного (кон-

венційного) пріоритету Держпатент України публікує у

своєму офіційному бюлетені визначені ним відомості про за-

явку. За клопотанням заявника зазначена публікація може

бути здійснена раніше встановленого строку. На прохання

винахідника його ім'я не повинно згадуватись в опублікова-

них відомостях про заявку. Після публікації заявки будь-яка

особа має право ознайомитись із матеріалами заявки.

Після публікації, відповідно до п. 8 ст. 15 Закону про вина-

ходи, відомостей про заявку на винахід заявнику надається

тимчасова охорона заявленої пропозиції в обсязі формули

винаходу, з урахуванням якої опубліковані відомості про за-

явку. Дія тимчасової охорони припиняється з дати публікації

в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту чи пові-

домлення про припинення діловодства щодо заявки. Дія тим-

часової охорони за міжнародною заявкою починається з дати

її міжнародної публікації.

Під час дії тимчасової охорони заявленої пропозиції заяв-

ник має право на одержання компенсації за завдані йому збит-

ки особами, що використали винахід без дозволу заявника.

Але право заявника на компенсацію виникає лише за умови,

що особа, яка використала пропозицію заявника, дійсно знала

чи одержала письмове повідомлення українською мовою із

зазначенням номера заявки, що відомості про заявку на

винахід, який нею використовується без дозволу заявника,

опубліковані.

На таких само умовах надається тимчасова охорона і

міжнародній заявці.

Експертиза заявки по суті провадиться за рахунок коштів

заявника і лише за наявності документа про сплату збору за

проведення експертизи заявки на винахід. Мета цієї експер-

тизи встановити відповідність заявленої пропозиції умовам

патентоспроможності.

Клопотання про проведення експертизи заявки по суті

заявник може подати протягом трьох років від дати подання

заявки. Інші особи можуть подати означене клопотання після

-79-

публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше

трьох років від дати подання заявки.

Якщо клопотання про проведення експертизи заявки не

надійшло в усталені строки, заявка вважається відкликаною.

Держпатент України на будь-якому етапі проведення

експертизи заявки по суті може зажадати від заявника додат-

кові матеріали, якщо їх необхідність зумовлена проведенням

експертизи, а також запропонувати змінити формулу. При не-

поданні заявником у визначені строки затребуваних Держпа-

тентом додаткових матеріалів заявка вважається відкликаною.

По завершенні експертизи заявки по суті Держпатент

України має прийняти рішення про визнання заявленої про-

позиції винаходом, якщо вона відповідає умовам патентоспро-

можності. У противному разі заявнику надсилається рішення

про відхилення заявки.

Заявник має право на будь-якому етапі розгляду заявки, аж

до прийняття рішення щодо неї, відкликати її. Він також може

замінити заявку на винахід заявкою на корисну модель і нав-

паки. Така заміна можлива до прийняття рішення про видачу

патенту або відхилення заявки.

На підставі свого рішення про видачу патенту на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок Держпатент України

публікує у своєму офіційному бюлетені визначені ним відо-

мості про видачу патенту. Одночасно з публікацією відомос-

тей про видачу патенту Держпатент України публікує опис до

патенту на винахід, корисну модель, що містить формулу, та

опис винаходу і корисної моделі, а також креслення, на яке є

посилання в описі винаходу чи корисної моделі.

Будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами

заявки після публікації відомостей про видачу патенту.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок Держпатент

України здійснює їх державну реєстрацію, для чого вносить

до відповідного Державного реєстру України відомості про

патент. У місячний строк після державної реєстрації патенту

його видають особі, яка має право на його одержання. Якщо

право на одержання патенту мають кілька осіб (співавторів),

їм видається один патент.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати

подання заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на

корисну модель - 5 років від дати подання заявки до Держ-

патенту України, і за клопотанням власника його чинність

може бути подовжена, але не більш як на 3 роки. На

промисловий зразок патент видається строком на 10 років від

-80-

дати подання заявки до Держпатенту України і його чинність

може бути подовжена за клопотанням власника патенту, але

не більше як на 5 років.

За одержання патенту та підтримання його чинності необ-

хідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати

якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дія патенту на винахід, корисну модель і промисловий зра-

зок може достроково припинятися повністю або частково з

двох підстав:

- за заявою власника патенту;

- за несвоєчасну сплату встановленого річного збору за

підтримання чинності патенту.

Патент може бути визнаний недійсним повністю або част-

ково у випадках:

- встановленої невідповідності запатентованого об'єкта

умовам патентоспроможності;

- наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак,

яких не було у поданій заявці;

- порушення порядку зарубіжного патентування.

Щодо промислового зразка, то патент на нього може бути

визнано недійсним повністю або частково через невідповід-

ність запатентованого промислового зразка умовам патенто-

спроможності; за наявності у сукупності суттєвих ознак про-

мислового зразка, яких не було у поданій заявці, а також в разі

порушення порядку зарубіжного патентування.

-81-

5. Суб'єктивні права на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки

Права, які надаються суб'єктам права на винаходи, корисні

моделі і промислові зразки, заведено поділяти на дві групи:

особисті немайнові і майнові права.

Особисті немайнові права. До особистих немайнових прав

належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву),

право на подання заявки на одержання патенту на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід

мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових і

майнових прав визначається тими результатами технічної

творчості, які підлягають правовій охороні.

Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що

тільки справжній творець може називати себе автором вина-

ходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи,

які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати

ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того

-81-

чи іншого творчого результату певною конкретною особою, а

це має значення для суспільної оцінки як самого результату,

так і особи автора.

Зазначення імені автора в разі використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.

Чинне законодавство України про промислову власність не

передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної

назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку.

Водночас воно не містить прямої заборони присвоювати за-

значеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Більш

того, згадані раніше Правила складання і подання заявки на

видачу патенту України на винахід і корисну модель передба-

чають зазначення назви винаходу. Пункт 6.2.1 цих Правил

проголошує: "Назва винаходу (корисної моделі) характеризує

його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної мо-

делі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики

Міжнародної патентної класифікації (МПК)".

Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права

авторів творів науки, літератури і мистецтва і авторів науко-

во-технічних досягнень не співпадають. Закон не закріплює за

винахідниками та авторами промислових зразків права на

недоторканність та права на обнародування чи опублікування.

Право на недоторканність твору не властиве і не стосується

результатів технічної творчості, винахід можна удосконалю-

вати будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і

готовий винахід.

Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні мо-

делі і промислові зразки. Право власності на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки, проголошене чинним за-

конодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає

право власності на будь-який інший об'єкт.

Право власності на винахід, корисну модель чи промис-

ловий зразок засвідчується патентом (п. 5 ст. 5 Закону про

винаходи і п. 5 ст. 5 Закону про промислові зразки). Патент

надає його власнику виключне право на використання зазна-

чених об'єктів на власний розсуд, якщо таке використання не

порушує прав інших власників патентів. Якщо патент на вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком

особам (співавторам), то відносини між ними визначаються на

підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожен власник

патенту має право використовувати винахід, корисну модель

чи промисловий зразок на власний розсуд. Проте жоден із них

не має права видавати ліцензію на використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка та передавати право

-82-

власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти

власників патенту.

Права, що надаються патентом, набувають чинності від

дати публікації відомостей про його видачу, але за умови спла-

ти річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому

варто пам'ятати, що річний збір за підтримання чинності

патенту сплачується за кожний рік дії патенту від дати подан-

ня заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має

надійти до Держпатенту України одночасно з документом про

сплату збору за видачу патенту. Без такої сплати збору патент

не видається.

Використанням винаходу, корисної моделі і промислового

зразка визнається; виготовлення, пропонування для продажу,

запровадження в господарський оборот, застосування або вве-

зення чи зберігання в зазначених цілях продукту, що охоро-

няється патентом. Тобто використанням визнається будь-який

продаж продукту, що охороняється патентом на території

України. І не тільки продаж, а навіть пропонування для про-

дажу, тобто демонстрація продукту на виставках, ярмарках,

вітринах тощо. Застосуванням, безумовно, визнається будь-

яке використання винаходу. Із цього загального правила є

один виняток. Відповідно до Закону про винаходи (ст. 25) той,

хто в інтересах своєї діяльності добросовісно використовує в

Україні заявлений винахід, корисну модель чи промисловий

зразок до дати подання заявки чи до дати конвенційного

пріоритету, зберігає право на безоплатне продовження вико-

ристання такого винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка. Це право зберігається і в тому випадів, коли особа

здійснила значну і серйозну підготовку для такого викорис-

тання. Таке право називається правом попереднього користу-

вання або правом першокористувача. Ця норма передбачена

також Законом про промислові зразки (ст. 22).

Право попереднього користування належить лише особі,

яка незалежно від винахідника чи автора промислового зразка

самостійно розробила і почала використовувати винахід,

корисну модель чи промисловий зразок, тобто це право

невідчужуване. Проте воно може передаватися іншим особам

лише разом із підприємством чи діловою практикою або тією

частиною підприємства чи ділової практики, в яких було

використано заявлений винахід, корисну модель, промисло-

вий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для

такого використання.

Використанням визнається також ввезення із-за кордону

продукту, виготовленого на основі винаходу, корисної моделі

-83-

чи промислового зразка, що охороняється патентом. Патент,

як відомо, має чинність лише на території тієї держави, що

його видала. Отже, якщо за кордоном стали виготовляти про-

дукцію на основі винаходу, що охороняється патентом в

Україні, і почали завозити цю продукцію в Україну, то це буде

порушенням патентних прав власника патенту з усіма

наслідками, що з цього випливають.

Використанням визнається навіть зберігання продукту,

виготовленого на основі винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка, з метою його продажу чи якогось іншого

використання.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запа-

тентованого винаходу, корисної моделі, якщо при цьому вико-

ристано кожну ознаку, включену до незалежного пункту фор-

мули винаходу, корисної моделі, або ознаку, еквівалентну їй.

Використанням винаходу визнається застосування способу,

що охороняється патентом, або пропонування його для засто-

сування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, не

знає про те, що його застосування забороняється без згоди

власника патенту або, виходячи з обставин, це й так видно.

Отже, особа, яка знає про те, що цей спосіб охороняється

патентом, і пропонує його для застосування, порушує чужі

патентні права, що зумовлює відповідальність за їх пору-

шення.

Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосова-

ним, якщо використано кожну ознаку, включену до незалеж-

ного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Незалежний пункт формули винаходу чи корисної моделі

має стосуватись лише одного винаходу чи однієї корисної мо-

делі. У незалежний пункт формули винаходу включають за-

гальні суттєві ознаки винаходу, кожна з яких необхідна у всіх

випадках виконання чи використання винаходу, а всі разом

узяті достатні для одержання технічного результату, що

виявляється в усіх випадках, на які поширюється обсяг пра-

вової охорони. При складанні незалежної формули винаходу

слід враховувати, що сукупність суттєвих ознак, необхідних і

достатніх для досягнення технічного результату, має переда-

ватися певним набором ознак, властивих цьому об'єкту.

Використанням промислового зразка визнається виготов-

лення, пропонування для продажу, запровадження в госпо-

дарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу,

виготовленого із застосуванням запатентованого промислово-

го зразка.

-84-

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатен-

тованого промислового зразка, якщо при цьому використані

всі суттєві ознаки промислового зразка.

Крім виключного права на виготовлення, власник патенту

має право забороняти іншим особам використовувати винахід,

корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу.

Право на використання зазначених об'єктів тому і називається

виключним, оскільки воно виключає усіх третіх осіб із цього

права. Безумовно, виключне право на використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка не може бути без-

межним, тому в законодавстві про промислову власність вста-

новлені можливі випадки використання запатентованого

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, які не є

порушенням патентних прав.

Про право попереднього користування йшлося вище. Крім

цього, не визнається порушенням патентних прав, що над-

аються патентом, використання запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка в конструкції чи при

експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який

тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному

просторі чи на території України, за умови, що винахід,

корисна модель чи промисловий зразок використовуються

виключно для потреб зазначеного засобу. Отже, не є порушен-

ням патентних прав, якщо використання винаходу, корисної

моделі чи промислового зразка має місце за таких умов:

- винахід, корисна модель чи промисловий зразок вико-

ристовується у транспортному засобі іноземної держави;

- цей транспортний засіб іноземної держави опинився в

повітряному просторі, водах чи на території України випадко-

во або знаходиться тимчасово;

- винахід, корисна модель чи промисловий зразок вико-

ристовуються лише для потреб цього транспортного засобу.

Не визнається порушенням патентних прав на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок, якщо зазначені

об'єкти використовуються без комерційної мети, тобто тільки

для задоволення власних потреб. Зазначені об'єкти викорис-

товуються з науковою метою або в порядку експерименту.

Дозволяється використовувати без дозволу суб'єктивні права

на зазначені об'єкти у випадках надзвичайних обставин (сти-

хійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). Не є порушенням па-

тентних прав разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп-

тами лікаря, якщо вони виготовлені з використанням винахо-

ду, корисної моделі.

-85-

Проте найбільш складною є проблема використання

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків після їх

впровадження в господарський оборот. Про це йдеться у п. 3

ст. 22 Закону про промислові зразки і у п. 3 ст. 25 Закону про

винаходи. Цей пункт ст. 25 проголошує: "Не визнається пору-

шенням прав, що надаються патентом, впровадження в госпо-

дарський оборот продукту, виготовленого із застосуванням за-

патентованого винаходу (корисної моделі) після впроваджен-

ня цього продукту в господарський оборот власником патенту

чи з його спеціального дозволу". Аналогічна норма міститься

в Законі про промислові зразки.

Це так званий "принцип вичерпання прав" суть якого поля-

гає в тому, що виключні права на результати інтелектуальної

власності не поширюються на будь-які дії з використанням

матеріальних об'єктів, створених (або що в них втілено цей

результат) і розповсюджених самим власником або з його доз-

волу. Тобто мова йде про те, що на поданий виріб, виготов-

лений на основі винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка, право інтелектуальної власності винахідника чи автора

промислового зразка не поширюється. І це зрозуміло, логічно.

Проте цю норму інколи тлумачать як припинення прав вина-

хідника чи автора промислового зразка при продажу чи будь-

якому іншому відчуженні виробів, виготовлених на основі

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків.

Винахід, корисна модель і промисловий зразок стали това-

ром і тому можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-пра-

вових правочинів. На підставі договору власник патенту може

передати право власності на винахід, корисну модель чи про-

мисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником

патенту. Отже, винахід, корисна модель і промисловий зразок

можуть бути відчужені у будь-який спосіб - даруванням,

обміном, продажем тощо.

Власнику патенту належить право будь-яким чином вико-

ристати винахід, корисну модель і промисловий зразок.

Одним із таких способів використання зазначених об'єктів є

видача дозволу на використання винаходу, корисної моделі і

промислового зразка будь-якій особі на основі ліцензійного

договору, тобто видачі ліцензії на право використання.

Договори на передачу права власності на винахід, корисну

модель і промисловий зразок та ліцензійні договори набува-

ють чинності лише за умови, що вони складені у письмовій

формі, підписані й зареєстровані в Держпатенті України.

-86-

Із метою широкого сповіщення про запатентований вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок власник патенту

має право подати до Держпатенту України для офіційної

публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на вико-

ристання запатентованого винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка. За цим оголошенням будь-яка особа

може скористатись зазначеним дозволом на використання

винаходу, корисної моделі і промислового зразка. Особа, що

виявила бажання скористатись таким дозволом, зобов'язана

укласти з власником патенту договір щодо платежів. У разі

використання винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка за таким відкритим дозволом річний збір за підтри-

мання чинності патенту зменшується на 50 відсотків. Якщо

жодна особа не заявила власнику патенту про намір ско-

ристатись зазначеним дозволом, власник патенту може подати

до Держпатенту України письмове клопотання про відкли-

кання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання

чинності патенту сплачується в повному розмірі, починаючи

з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Проте права, що надаються патентом його власнику, у

визначених законом випадках можуть бути примусово від-

чужені. Керуючись суспільними інтересами та інтересами

національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право

дозволити використання винаходу, корисної моделі і промис-

лового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою

йому відповідної компенсації. Кабінет Міністрів України

своєю постановою від 29 липня 1994 р. затвердив Порядок

надання дозволу на використання запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка без згоди володільця

патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.

Обов'язки, що накладаються патентом. Законодавство

про промислову власність зобов'язує власників патентів

добросовісно користуватися виключними правами, що над-

аються патентом. Добросовісне користування розуміється як

таке, що не завдає шкоди іншим власникам патентів, іншим

фізичним і юридичним особам, навколишньому середовищу,

інтересам суспільства і національній безпеці тощо.

За законодавством України про промислову власність влас-

ник патенту зобов'язаний використати запатентований вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок. Якщо зазначені

об'єкти не використовуються або використовуються недо-

статньо в Україні протягом трьох років від дати публікації

відомостей про видачу патенту або від дати, коли використан-

-87-

ня винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було

припинено, то в такому разі будь-яка особа, що має намір і

виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель

чи промисловий зразок, пропонує власнику патенту укласти

ліцензійний договір. Якщо власник патенту відмовиться від

укладання ліцензійного договору, зазначена особа може звер-

нутися до суду із заявою про надання їй дозволу на вико-

ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка

(видати примусову ліцензію). Суд може винести рішення про

надання дозволу зацікавленій особі на використання винахо-

ду, корисної моделі чи промислового зразка. У рішенні суду

визначається обсяг використання запатентованого об'єкта,

строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди

власнику патенту.

Проте слід мати на увазі, що примусова ліцензія може бути

видана зацікавленій особі за умови, коли власник патенту в

суді не довів, що факт невикористання винаходу, корисної

моделі чи промислового зразка був зумовлений поважними

причинами.

Всесвітня організація інтелектуальної власності дає таке

тлумачення примусової ліцензії. Вислів "примусова ліцензія"

використовується для позначення явища, протилежного

добровільній ліцензії. Володілець добровільної ліцензії має

право здійснювати такі дії, які охоплюються виключним пра-

вом, із дозволу патентоволодільця. Такий дозвіл називають

звичайно ліцензійним контрактом. Він укладається між

патентоволодільцем і володільцем ліцензії.

Володілець примусової ліцензії має право здійснювати дії,

які охороняються виключним правом, з дозволу влади поза

волею патентоволодільця. Примусову ліцензію інакше нази-

вають недобровільною ліцензією.

Іноді виникають ситуації, коли один винахід, корисна мо-

дель чи промисловий зразок не може бути використаний без

запатентованого іншого винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка. В такому випадку власник патенту зобов'я-

заний дати дозвіл (видати залежну ліцензію) на використання

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка власнику

пізніше виданого патенту. Така ліцензія може бути видана за

певних умов:

1) пізніше запатентований винахід, корисна модель чи

промисловий зразок призначені для досягнення іншої мети

або мають значні техніко-економічні переваги перед раніше

-88-

запатентованим винаходом, корисною моделлю чи промисло-

вим зразком;

2) пізніше запатентований винахід, корисна модель чи

промисловий зразок не може використовуватись без порушен-

ня прав власника патенту раніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка.

У свою чергу, власник раніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка має право вимагати

від власника патенту пізніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка видати дозвіл (залеж-

ну ліцензію) на використання зазначених об'єктів, якщо піз-

ніше запатентований винахід, корисна модель чи промисло-

вий зразок удосконалює раніше запатентований винахід,

корисну модель чи промисловий зразок або призначений для

досягнення тієї самої мети.

Залежна ліцензія видається в обсязі, необхідному для вико-

ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка,

для яких затребувано такий дозвіл.

Оспорювання чинності патенту. Раніше уже йшлося про

те, що у визначених законодавством випадках чинність патен-

ту може бути припинена, а в інших передбачених законодав-

ством випадках патент може бути визнано недійсним. Крім

таких випадків припинення чинності патенту, законодавством

передбачена можливість оспорити уже виданий патент. Будь-

яка особа протягом шести місяців від дати публікації

відомостей про видачу патенту може подати до Апеляційної

ради заперечення про видачу патенту.

-89-

6. Захист прав патентовласника

Будь-яке порушення прав патентовласника зумовлює

відповідальність порушника. Порушенням визнається будь-

яке посягання на права власника патенту, передбачені законо-

давством про промислову власність. Це може бути неправо-

мірне використання винаходу, корисної моделі чи промисло-

вого зразка, порушення особистих немайнових прав тощо.

Звичайно, таке порушення на вимогу власника патенту

повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшко-

дувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати віднов-

лення порушених прав власника патенту може також особа,

яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним

договором.

-89-

Будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням

законодавства про промислову власність, розв'язуються

судом. Зокрема, суди розглядають спори про: авторство на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок; встановлен-

ня власника патенту; порушення майнових прав власника

патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право

попереднього користування; винагороду винахідникам і авто-

рам промислових зразків, а також патентовласникам; компен-

сації.

Суди розглядають також усі інші спори, пов'язані з охоро-

ною прав патентовласників, що надаються законодавством про

промислову власність.

Патентування винаходу, корисної моделі і промислового

зразка в іноземних державах. Одним із суб'єктивних прав

на винаходи, корисні моделі і промислові зразки є право

патентування зазначених об'єктів в іноземних державах. Па-

тентування винаходів, корисних моделей і промислових

зразків в іноземних державах провадиться за таких умов:

1) заявник зобов'язаний до подання заявки на одержання

охоронного документа на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок в орган іноземної держави подати заявку

на цей же винахід, корисну модель чи промисловий зразок до

Держпатенту України;

2) заявник, який бажає запатентувати винахід, корисну мо-

дель чи промисловий зразок в іноземній державі, зобов'язаний

повідомити про це Держпатент України;

3) якщо Держпатент України протягом трьох місяців від

дати надходження повідомлення заявника про намір запатен-

тувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок в іно-

земній державі, не повідомив заявника про заборону зару-

біжного патентування зазначеного винаходу, корисної моделі

чи промислового зразка.

За необхідності Держпатент України може дозволити

патентування винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка в іноземній державі раніше зазначеного строку.

У разі патентування винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка за процедурою Договору про патентну коопе-

рацію, міжнародна заявка подається до Держпатенту України.

При цьому слід пам'ятати, що зарубіжне патентування

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків досить

дорога процедура, яка потребує істотних валютних затрат.

Тому при вирішенні питання про зарубіжне патентування

-90-

варто виходити із його комерційної доцільності. Доціль-

ність зарубіжного патентування обумовлюється такими фак-

торами:

1. Охорона експорту. Якщо у виробах, продукції, облад-

нанні тощо, які експортуються в іноземні держави, використа-

ні винаходи, корисні моделі і промислові зразки, захищені

патентами України. Обсяг експортних поставок такий, що

робить доцільним патентування використаних винаходів,

корисних моделей чи промислових зразків в іноземних держа-

вах. В іншому разі винаходи, корисні моделі і промислові

зразки можуть бути використані в зарубіжних країнах без доз-

волу українських патентовласників і без виплати їм будь-якої

винагороди.

2. Зарубіжне патентування винаходів, корисних моделей чи

промислових зразків може бути обумовлене будівництвом

Україною цивільних чи промислових споруд в зарубіжних

країнах. Під час такого будівництва можуть бути використані

об'єкти промислової власності, захищені патентами України.

У такому разі для захисту зазначених об'єктів мусить бути

здійснено зарубіжне патентування в тих країнах, де має

вестись будівництво.

3. Стосовно певних винаходів, корисних моделей чи про-

мислових зразків, що на них в окремих зарубіжних країнах

може бути попит і є надія укласти із зацікавленими фізич-

ними чи юридичними особами цих країн ліцензійні угоди. У

подібних випадках також попередньо варто спочатку запатен-

тувати зазначені об'єкти в цих країнах.

Відповідно до законодавства України про промислову влас-

ність витрати, пов'язані з патентуванням винаходів, корисних

моделей чи промислових зразків в іноземних державах, несе

заявник або за його згодою інша особа, але не держава.

-91-

Глава 8

Право на нові сорти рослин і нові породи тварин

1. Правова охорона сортів рослин

Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини по-

требує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу

і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть

протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів,

залучає великі колективи висококваліфікованих спеціалістів.

Саме цим пояснюється, що в Україні виведення нових сортів

рослин не можна назвати успішним. За рядом показників

Україна істотно відстає від країн із розвинутою ринковою

економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях

з'являються зарубіжні технології (які значно випереджають

наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур,

виведених за "передовою" радянською сільськогосподарською

наукою.

Відносини, що виникають у зв'язку з виведенням, викорис-

танням, захистом, відчуженням нових сортів рослин, регулю-

ються Законом України "Про охорону прав на сорти рослин"

від 21 квітня 1993 р., який набрав чинності 1 листопада 1993 р.

У Законі дано визначення таких понять, як сорт, викорис-

тання сорту, запатентований сорт та інших, пов'язаних із пра-

вовою охороною сортів рослин.

Так, Реєстр сортів рослин України - це реєстр, до якого

занесено сорти, допущені для господарського використання;

Державний реєстр сортів рослин України - реєстр, до якого

занесено сорти, права на які охороняються; виключна ліцен-

зія - передача власником патенту або його правонаступником

(ліцензіаром) права на використання сорту будь-якій особі

(ліцензіату), включаючи продаж ліцензій на сорти третім осо-

бам; невиключна ліцензія - передача власником патенту або

його правонаступником права на використання сорту будь-

якій особі, за винятком продажу ліцензії на цей сорт третім

особам.

Отже, законодавство про рослини розрізняє два види сортів

рослин - сорти, що допущені до господарського використан-

ня, і сорти, які захищені патентом, тобто запатентовані сорти.

Об'єктом правової охорони згаданий вище Закон України

"Про охорону прав на сорти рослин" (далі - Закон про росли-

ни) визнає особисті немайнові і майнові права автора сорту,

власника патенту або ліцензії. Перелік родів і видів рослин, на

сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом

-92-

Міністрів України. Отже, далеко не всі виведені нові сорти

рослин підпадають під правову охорону, а тільки ті, які мо-

жуть бути визнані патентоспроможними.

Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення в рослин-

ництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і таке,

що має один або кілька господарських ознак, які відрізняють

його від існуючих сортів рослин.

Відповідно до Закону про рослини сорт - це штучно

відібрана сукупність рослин у межах одного і того ж бота-

нічного таксону з притаманними їм біологічними ознаками і

властивостями, що характеризують їх спадковість, яка має

хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того

ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точки зору

придатності для відтворення сорту. Категорія сорту - клон,

лінія, гібрид, популяція.

За своєю сутністю визначення сорту в Законі фактично не

відрізняється від вище наведеного визначення селекційного

досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відпо-

відав умовам патентоспроможності.

Сорт визнається патентоспроможним, і на нього видається

патент, якщо він є новим і відповідає умовам відмінності,

однорідності та стабільності.

Відповідно до Закону сорт вважається новим, якщо на дату

надходження заявки на видачу патенту на сорт до Держпатен-

ту України насіння цього сорту не було відоме цивільному

обороту: а) на території України більше одного року; б) на

території будь-якої іншої країни для винограду, декоративних

деревних рослин, плодових культур та лісових порід більше

шести років та більше чотирьох років для інших культур. Але

слід мати на увазі, що зазначена норма стосовно іноземних

громадян і юридичних осіб діє за принципом взаємності.

Тобто вона не застосовується до громадян і юридичних осіб

зарубіжних країн, де таку норму не передбачено для громадян

України.

Дещо інші правила стосовно сортів тих родів і видів, які

були занесені до Реєстру сортів рослин України, тобто вони

були допущені до господарського використання, але на тери-

торії України не охоронялись. Новизна зазначених сортів не

втрачається, якщо навіть вони використовувались більше за-

значених строків. Пріоритет на такі сорти встановлюється від

дати надходження такого сорту на сортовипробування. Проте

строк чинності патенту скорочується на період від дати над-

ходження сорту на сортовипробування до дати надходження

заявки до Держпатенту України.

-93-

Відмінність сорту. Сорт відповідає умовам відмінності,

якщо він явно відрізняється від будь-якого іншого сорту,

загальновідомого на дату надходження заявки до Держпатен-

ту України.

Загальновідомість сорту встановлюється за усіма джерела-

ми інформації. Зокрема, за фактом його використання, наяв-

ністю сорту в офіційних каталогах, довідковому фонді, точним

описом в літературі або іншій заявці. Ознаки, що дають змогу

визначити відмінні особливості сорту, мають бути придатни-

ми для відтворення 1 точного опису.

Однорідним вважається сорт, рослини якого з урахуванням

особливостей розмноження за своїми ознаками залишаються

досить однорідними.

Стабільним вважається сорт, якщо його основні ознаки

залишаються незмінними після кожного розмноження. В разі

особливого циклу розмноження - в кінці кожного циклу роз-

множення.

Сорт вважається патентоспроможним, коли всі наведені

умови будуть наявними у сукупності.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі ство-

рення і використання сорту рослин, може бути будь-яка

фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні

особи можуть бути суб'єктами права на сорти рослин в

Україні за принципом взаємності.

Суб'єктом права на сорт рослин може бути особа без гро-

мадянства, якщо вона постійно проживає в Україні. Суб'єк-

тами права на сорт рослин можуть бути спадкоємці та інші

правонаступники автора сорту, а також держава.

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею

якого створено цей сорт. Якщо сорт створено спільною твор-

чою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами

виведеного нового сорту.

Проте не вважаються співавторами особи, які не зробили

особистого творчого внеску у створення сорту. Особи, які на-

давали авторові (співавторам) лише технічну допомогу,

матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, офор-

мленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнають-

ся співавторами.

Але якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної,

то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия

заявка надійшла раніше до Держпатенту України.

Право на одержання патенту (тобто визнання суб'єктом

права на сорт) може мати будь-яка особа, що їй автор передав

таке своє право. Автор сорту може вказати це безпосередньо

-94-

в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це

надійшла до Держпатенту України до прийняття рішення про

видачу патенту.

За сучасних умов одним із важливих суб'єктів права на

сорт стає роботодавець, який має право на одержання патенту,

якщо сорт створено працівником - автором сорту - під час

виконання ним службових обов'язків, конкретного завдання,

одержаного від роботодавця.

Але право на одержання патенту належить роботодавцю за

умови, що між автором і зазначеним працівником укладений

письмовий договір, який передбачає передачу прав роботодав-

цю на одержання патенту. У договорі мають бути визначені

умови виплати винагороди авторові. Якщо між автором сорту

і роботодавцем не укладено письмового договору про передачу

прав на одержання патенту або роботодавець порушив умови до-

говору, то право на одержання патенту залишається за автором.

Суб'єктом права на сорт може стати також Фонд винаходів

України. Він має право на одержання патенту на сорт, якщо

автор сорту зазначив у заявці, що передає Фонду право на

одержання патенту. Це розпорядження заявник може зробити

і у формі окремої заяви, яку він має подати до Держпатенту

України до прийняття рішення по заявці про видачу патенту

або про відхилення заявки.

Фонд від імені держави розпоряджається сортом на свій

розсуд, оскільки він у такому разі стає власником патенту на

сорт. При використанні сорту в будь-який спосіб його автор

має право на винагороду, рівнозначну вигоді, одержаній Фон-

дом винаходів України від використання сорту. Розмір вина-

городи, порядок і строки її виплати визначаються умовами

письмового договору, який укладається між автором сорту і

Фондом винаходів України.

Подання заявки на сорт. Заявка на сорт подається до

Держпатенту України будь-якою фізичною чи юридичною

особою, яка має право на одержання патенту.

Заявка про видачу патенту на сорт може бути подана осо-

бисто заявником, через довірену особу або патентного пові-

реного. Громадяни, які проживають за межами України, а

також іноземні юридичні особи, що мають постійне місце-

знаходження за межами України, ведуть справи, пов'язані з

одержанням патенту на сорт, через патентних повірених,

зареєстрованих у Держпатенті України. Права і обов'язки

патентних повірених, порядок їх атестації та реєстрації визна-

чаються Положенням про патентних повірених України, що

затверджується Держпатентом України. Патентними повіре-

-95-

ними можуть бути лише громадяни України, які постійно тут

проживають.

Заявка має містити: заяву про видачу патенту на сорт; опис

сорту, що розкриває його ознаки та властивості з повнотою,

достатньою для визначення сорту.

До заявки додається документ про сплату збору за подання

заявки або який засвідчує наявність пільг щодо його сплати.

Пріоритет сорту. За датою надходження заявки до Держ-

патенту України визначається пріоритет сорту. Проте заявник

може претендувати на визнання за ним конвенційного пріори-

тету, тобто визнання пріоритету за датою надходження заявки

до патентного відомства держави - учасниці Міжнародної

конвенції з охорони селекційних досягнень. Але право на

конвенційний пріоритет у заявника виникає лише за умови,

що його заявка надійшла до Держпатенту України не пізніше

12 місяців після подання першої заявки в державі - учасниці

Конвенції. За наявності поважних причин Держпатент

України може подовжити строк на подання заяви на визнання

конвенційного пріоритету, проте не більше як на два місяці.

Для визнання права на конвенційний пріоритет заявник

зобов'язаний вказати про це при поданні заявки або протягом

двох місяців від дати надходження заявки до Держпатенту

України і додати копію першої заявки, завіреної в патентному

відомстві держави - учасниці Міжнародної конвенції з охорони

селекційних досягнень, до якого було подану першу заявку.

Може статися, що до Держпатенту України одночасно

надійдуть дві заявки на один і той самий сорт, виведений

різними авторами. У такому разі пріоритет визначається по

заявці, в якій доведено більш ранню дату її відправлення до

Держпатенту України. Якщо і ці дати співпадуть - за заяв-

кою, що має більш ранній реєстраційний номер Держпатенту

України.

Експертиза заявки про видачу патенту на сорт. Ек-

спертиза заявки на сорт включає формальну експертизу та

експертизу заявки на патентоспроможність. Експертиза

заявки проводиться поетапно протягом трьох років від дати

надходження заявки до Держпатенту України, який має право

подовжити зазначений строк експертизи.

Заявник має право під час проведення експертизи:

- вносити до матеріалів заявки доповнення, виправлення

або уточнення;

- брати участь у розгляді питань, пов'язаних із проведен-

ням експертизи, особисто, через свою довірену особу або через

патентного повіреного;

- знайомитися з результатами експертизи сорту.

-96-

Формальна експертиза заявки на сорт. Зазначена

експертиза має бути проведена протягом двох місяців від дня

надходження заявки. Вона має на меті встановити наявність

необхідних документів та їх відповідність вимогам закону.

Матеріали, які доповнюють чи змінюють заявку, не повинні

змінювати суті заявленого сорту. Додаткові матеріали вважа-

ються такими, що змінюють суть заявленого сорту, якщо вони

містять ознаки, які не були наведені в первинних матеріалах

заявки. Додаткові матеріали, що змінюють суть заявленого

сорту, до уваги не беруться під час розгляду заявки. Вони

можуть бути оформлені як самостійна заявка.

Якщо заявка на сорт містить усі необхідні матеріали і до-

кументи, що відповідають передбаченим вимогам, то прийма-

ється рішення про встановлення пріоритету і можливість

подальшого розгляду заявки, про що заявнику надсилається

письмове повідомлення.

Коли в результаті формальної експертизи буде встановле-

но, що заявку оформлено на сорт, на який не видається патент,

то приймається рішення про відмову в подальшому розгляді

заявки.

Прийняте за результатами експертизи рішення може не за-

довольнити заявника. В такому разі він має право на оскар-

ження зазначеного рішення в Апеляційній раді Держпатенту

України.

Публікація відомостей про заявку на сорт. Через вісім-

надцять місяців від дати надходження заявки до Держпатенту

України і за умови прийняття рішення про подальший роз-

гляд заявки за результатами формальної експертизи відомості

про заявку публікуються в офіційному бюлетені. Характер та

зміст відомостей, які підлягають публікації, визначаються

Держпатентом України.

Зазначені відомості можуть бути опубліковані раніше вісім-

надцятимісячного строку на прохання заявника.

На прохання автора сорту його ім'я в публікації не

згадується.

Експертиза заявки на патентоспроможність заявлено-

го сорту. Експертний орган Держпатенту України здійснює

експертизу заявки на патентоспроможність сорту. Таким

експертним органом є Державна комісія України з випробу-

вання та охорони сортів рослин Агропромислового комплексу

України. Якщо в процесі експертизи буде встановлено, що

сорт не відповідає умовам патентоспроможності, то прийма-

ється рішення про відмову в наданні правової охорони сорту,

про що повідомляється заявнику у письмовій формі.

-97-

Рішення за результатами експертизи заявки на патенто-

спроможність може бути оскаржене через Апеляційну раду

Держпатенту України.

Позитивне рішення за результатами експертизи заявки на

патентоспроможність є підставою для видання заявнику

патенту України на заявлений сорт.

Від моменту публікації відомостей про заявку на сорт в

офіційному бюлетені Держпатенту України сорту надається

тимчасова охорона, яка має чинність від дати публікації до

дати прийняття рішення про видачу патенту. Тимчасова охо-

рона права на сорт надається в обсязі опублікованого опису

сорту.

Якщо за результатами експертизи на патентоспроможність

сорту прийнято рішення про відмову у видачі патенту, тимча-

сова охорона права на сорт вважається такою, що не настала,

але за умови, що можливість оскарження вичерпана.

На підставі позитивного рішення експертного органу за

результатами експертизи на патентоспроможність сорту

Держпатент України здійснює державну реєстрацію сорту, за-

носячи його до Державного реєстру сортів України. Після

реєстрації сорту Держпатент протягом одного місяця від дати

одержання документа про сплату відповідного збору видає

патент України на сорт. У разі наявності кількох співавторів

на сорт їм видається один патент.

Рішення про видачу патенту України на сорт публікується

в офіційному бюлетені Держпатенту України. У публікації

зазначається ім'я автора чи співавторів сорту, назва сорту,

його опис та інші відомості за визначенням Держпатенту

України.

Довідавшись із публікації про видачу патенту, будь-яка

особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у поряд-

ку, визначеному Держпатентом України.

Права і обов'язки власника патенту. Права автора сорту

прийнято поділяти на два види - особисті немайнові і май-

нові суб'єктивні права.

До особистих немайнових прав належать: а) право авторст-

ва; б) право на ім'я ; в) право на назву сорту. Автор має право

вимагати визнання авторства на виведений сорт саме за ним.

Крім того, автор має право вимагати, щоб при використанні

сорту у відповідній документації зазначалось його ім'я тощо.

Автор має також право на назву свого сорту. Уже при поданні

заявки він має зазначити назву сорту, яка б надавала мож-

ливість індентифікувати сорт, не повторювала 6 назви або

відрізнялась від назви уже існуючого сорту такого самого або

-98-

близького ботанічного виду. Назва сорту не може складатися

із одних цифр, не повинна вводити в оману щодо властивос-

тей, походження та значення сорту або щодо особи автора

сорту, суперечити принципам суспільної моралі.

При поданні заявки на один і той самий сорт до патентних

відомств різних держав, назва сорту має в усіх заявках бути

однаковою.

При використанні сорту будь-якою особою має зберігатися

та його назва, під якою він внесений до Державного реєстру

сортів рослин України.

Назва сорту може бути змінена на прохання заявника, але

до прийняття рішення про видачу патенту. Якщо запропоно-

вана заявником назва сорту не відповідає встановленим

вимогам, то заявник протягом двох місяців повинен запропо-

нувати нову назву.

Особисті немайнові права автора сорту є невідчужуваними.

Майнові права суб'єкта права на сорт рослин. Особа,

яка одержала патент на сорт, стає власником патенту, який

надає їй право виключного використання. Використання цих

прав має здійснюватись у межах, передбачених законом. Будь-

хто не може використовувати запатентований сорт без згоди

власника патенту.

Власник патенту може передати право на патент будь-якій

третій особі. Але якщо він не є автором сорту, то така передача

може мати місце лише на тих умовах, на яких це право було

одержано від автора сорту.

Права, що надаються патентом його власнику, можуть бути

передані ним або його правонаступником будь-якій третій

фізичній чи юридичній особі повністю або частково. Передача

прав оформляється ліцензійним договором, відповідно до

якого власник патенту передає іншим особам право на вико-

ристання сорту. Треті особи (ліцензіати) беруть на себе обо-

в'язок вносити обумовлені ліцензійним договором платежі та

здійснювати інші дії, передбачені договором.

Отже, слід звернути увагу на те, що власник патенту може

передавати іншим особам як саме право на патент, так і права,

що з нього випливають (на основі ліцензійного договору).

Договір на передачу права на патент і ліцензійний договір

мають бути зареєстровані в Держпатенті України, щоб вва-

жатися дійсними.

Власник патенту чи його правонаступники можуть ого-

лосити відкриту ліцензію на право використання сорту. Для

цього вони мусять подати до Держпатенту України заяву для

офіційного опублікування про надання будь-якому громадя-

-99-

нину чи юридичній особі відкритої ліцензії. За цією ліцензією

будь-яка особа має право використати сорт на умовах, перед-

бачених договором із власником патенту чи його правонас-

тупниками.

У разі використання сорту на основі відкритої ліцензії збір

на підтримку чинності патенту зменшується на 50 відсотків з

початку року, який настає за роком публікації заяви про на-

дання відкритої ліцензії.

Ліцензіар відкритої ліцензії має право в будь-який час

відкликати свою заяву про її надання, якщо ніхто не виявив

бажання нею скористатися.

Виключні права на сорт, передбачені патентом, у певних

випадках можуть бути обмежені. Так, у разі невикористання

сорту власником патенту протягом перших п'яти років,

зацікавленим особам суд може видати примусову невиключну

ліцензію. Прийняти таке рішення суд може за умови, що сорт

протягом п'ятирічного строку не використовується, а власник

патенту відмовився укласти із зацікавленими особами ліцен-

зійний договір. П'ятирічний термін починає свій перебіг від

дати прийняття рішення про видачу патенту.

Не визнається порушенням патентних прав власника па-

тенту на сорт, якщо він використовується: а) у некомерційних

цілях; б) в експериментальних цілях; в) як вихідний матеріал

для виведення інших сортів; г) для товарної переробки або

транзитного перевезення.

Сорти, права на які в Україні не охороняються, можуть

використовуватись тільки після проведення державного сор-

товипробування і занесення їх до Реєстру сортів рослин

України.

Використання сортів, що занесені до Реєстру сортів рослин

України, має здійснюватися з додержанням положень Закону

про рослини. Тут варто звернути увагу на таке. Сорти рослин

України, що охороняються патентом, можуть бути вико-

ристані третіми особами тільки з дозволу патентовласника. Ці

сорти занесені до Державного реєстру рослин України. Сорти,

які в Україні не охороняються патентом, але занесені до

Реєстру сортів рослин України (не до Державного реєстру),

також можуть використовуватись третіми особами з дотри-

манням положень Закону про рослини, тобто з дозволу автора

сорту і з виплатою винагороди.

Право автора сорту рослин на винагороду. Автор сорту

рослин, який не є патентоволодільцем, має протягом строку

чинності патенту право на одержання винагороди від патенто-

володільця за використання сорту.

-100-

Розмір і умови виплати винагороди автору сорту визнача-

ються договором, що укладається між ним і патентоволоділь-

цем. При цьому розмір винагороди не повинен становити

менше двох відсотків від сум щорічних надходжень, які одер-

жує патентоволоділець за використання сорту, включаючи

надходження від продажу ліцензій.

Винагорода виплачується автору сорту протягом шести

місяців після закінчення кожного року, в якому використову-

вався сорт, якщо договором з патентоволодільцем не передба-

чено інше.

Обов'язок власника патенту. З метою збереження харак-

терних ознак і властивостей сорту, які вказані в його описі на

дату встановлення пріоритету, власник патенту має підтри-

мувати сорт протягом строку чинності патенту відповідним

чином.

Припинення дії патенту. Чинність патенту може бути

припинена одним із двох способів: припиненням його чин-

ності достроково або визнанням патенту недійсним. Чинність

патенту може бути припинена за заявою його власника, пода-

ною до Держпатенту України, а також у разі несплати в уста-

новлений строк збору за підтримання його чинності. Про до-

строкове припинення чинності патенту Держпатент України

публікує інформацію в офіційному бюлетені.

Патент може бути визнано недійсним повністю або частко-

во у таких випадках: а) заявлений сорт не відповідає умовам

патентоспроможності; б) неправильно визначені у патенті

автор (співавтори) сорту або власник патенту.

Скарга проти видачі патенту за такими підставами може

бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України у

присутності скаржника.

Визнання патенту на сорт недійсним проводиться в судово-

му порядку.

Патентування сорту в іноземних державах. Відповідно

до Закону про рослини кожна фізична чи юридична особа, яка

має право на сорт, може цей сорт патентувати в будь-якій

зарубіжній державі. Заявка на патентування сорту в іноземній

державі подається до відповідної служби цієї держави. Але

зарубіжне патентування сорту можливе лише за умови подан-

ня заявки на цей сорт до Держпатенту України. Тобто в

Україні діє принцип дозвільного зарубіжного патентування

сорту: спочатку цей сорт має бути запатентований в Україні,

й тільки потім можливе його зарубіжне патентування.

Якщо цей порядок буде порушено і заявник чи його право-

наступник спробує запатентувати свій сорт в іноземній дер-

-101-

жаві, обминувши Держпатент України, то це зумовлює для

заявника чи його правонаступника досить неприємні наслід-

ки - він втрачає право на одержання патенту в Україні. Якщо

ж він уже одержав патент в Україні, то може бути позбав-

лений самого патенту.

За подання заявки, видачу патенту, підтримання чинності

та подовження строку дії патенту справляється певний збір.

Розмір і порядок його справляння встановлюється законодав-

ством. У ньому можуть бути передбачені підстави звільнення

від сплати зазначених зборів, зменшення їх розмірів або

повернення в разі надмірного справляння збору.

Держпатент України надає також інші послуги заявникам

у поданні, оформленні заявок тощо. Перелік зазначених по-

слуг та розмір оплати за них визначаються Кабінетом

Міністрів України.

Відповідальність за порушення законодавства про охо-

рону прав на сорти рослин,

Усі спори, пов'язані із застосуванням законодавства про

охорону прав на сорти рослин, розглядаються в порядку,

передбаченому законодавством.

-102-

2. Право на селекційні досягнення

в галузі тваринництва

Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості досить

копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки резуль-

тати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають то-

варом, який користується великим попитом і здатний дати

добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати

ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон "Про

племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. (далі - Закон

про тваринництво), який набув чинності з дня його опублі-

кування, тобто з 11 січня 1994 р. Цей Закон визначає загальні

економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведен-

ня племінних тварин і птиці.

Під тваринництвом Закон розуміє господарську діяльність

із вирощування тварин і птиці. Племінне тваринництво - це

виведення тварин і птиці вищої якості. Об'єктами племінного

тваринництва є племінна (чистопородна) велика рогата худо-

ба, свині, вівці, кози, коні та птиця (далі - тварини).

Племінна тварина - це тварина вищої якості порівняно з

Іншими тваринами свого виду. Вона пронумерована і може

бути ідентифікована, походить від батьків, зареєстрованих у

племінних документах, і сама також зареєстрована у племін-

-102-

них документах як така, що має відповідно до встановлених

вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації

за типом.

Отже, племінне тваринництво - це наукова, творча діяль-

ність з виведення нових племінних тварин, що істотно відріз-

няються від своїх попередників цілим комплексом ознак

(вищою продуктивністю, стійкістю до хвороб, невибагливістю

до кормів тощо). Порода мусить бути дійсно новою порівняно

з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її

відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно пере-

даватися потомству.

Селекційним досягненням у тваринництві визнається поро-

да, тобто цілісна численна група тварин спільного походжен-

ня, що створена людиною, має генеалогічну структуру і влас-

тивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього

виду, і кількісно достатня для розмноження як однієї породи.

Суб'єктами цієї діяльності є підприємства з племінної спра-

ви, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуно-

генетичного контролю, контрольно-випробувальні станції,

центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи

і організації незалежно від форм власності, а також селянські

(фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право зай-

матися племінною справою.

Порядок видачі зазначених свідоцтв визначається Мініс-

терством агропромислового комплексу України.

Суб'єктами права на селекційне досягнення в галузі

тваринництва є селекціонери, творчою працею яких виведено

нову породу тварин, та іх правонаступники.

Заявка на нову породу подається до Міністерства АПК

України, де вона підлягає обов'язковій експертизі. Після за-

вершення експертизи приймається рішення про визнання про-

позиції селекційним досягненням або про відмову у такому

визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам патентоспро-

можності, в Державному реєстрі селекційних досягнень у га-

лузі тваринництва України робиться відповідний запис і вида-

ється правоохоронний документ. Цим документом засвідчу-

ється авторство селекціонера і право власності на селекційне

досягнення.

До відносин, пов'язаних із правами на селекційні досягнен-

ня і охорону цих прав, застосовуються норми про промислову

власність. При цьому відповідні права і обов'язки патентного

відомства здійснюються державним органом, на який покла-

дено випробовування і охорону селекційних досягнень.

Використання селекційного досягнення у тваринництві

іншими особами може мати місце лише на підставі договору.

-103-

Глава 9

Право на раціоналізаторську пропозицію

1. Поняття та ознаки раціоналізаторської

пропозиції

Раціоналізаторські пропозиції є результатом найбільш

поширеного виду технічної творчості, яка за своєю новизною

і технічним рівнем є нижчою від винахідництва, проте за

доступністю, масштабністю та деякими іншими факторами не

поступається йому. Саме своїм масовим застосуванням раціо-

налізаторські пропозиції інколи здатні давати більший еконо-

мічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання

раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою,

ніж від використання винаходів. Саме тому раціоналізатор-

ство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке за-

охочення і стимулювання, а його результати - раціоналіза-

торські пропозиції - потребують надійної правової охорони.

При цьому слід мати на увазі, що досить часто заявки на

винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але про-

позиції у своїй суті є винаходами, і в таких випадках буде

доречною правова охорона раціоналізаторських пропозицій.

Громадяни колишнього СРСР звикли до раціоналізатор-

ства, оскільки воно приносило користь підприємству, де пра-

цював раціоналізатор, і самому раціоналізатору давало право

на винагороду, моральне задоволення від своєї суспільне

корисної діяльності. Раціоналізаторство є невід'ємною складо-

вою виробничої діяльності, яка не може розвиватись без

постійного і систематичного удосконалення. Воно спрямоване

саме на удосконалення продукції, технології виробництва,

техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери -

промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сіль-

ського господарства тощо. Саме широке використання про-

позицій, спрямованих на удосконалення процесів суспільне

корисної праці, і дає досить помітний економічний ефект.

Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні, їх діяль-

ність заохочувалась і стимулювалась, вони були наділені

рядом прав і пільг.

Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним

кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охо-

рону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських

пропозицій (далі - Тимчасове положення), затвердженим

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р., та Мето-

дичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і роз-

-104-

гляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затверджени-

ми наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держ-

патент України прийняв ряд відомчих нормативних актів,

спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання

раціоналізаторської діяльності. Тимчасове положення змінене

Указом Президента України "Про визнання такими, що

втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з

прийняттям законів України щодо промислової власності" від

22 червня 1995 р. № 324/94.

Відповідно до наведених нормативних актів раціоналіза-

торською визнається пропозиція, яка є новою і корисною

для підприємства, якому вона подана, і передбачає ство-

рення або зміну конструкції виробів, технології вироб-

ництва, техніки або складу матеріалів.

Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватись виро-

бів, технології, задіяної техніки або складу матеріалів. Тож

об'єктами раціоналізаторських пропозицій можуть бути кон-

структивні рішення виробів, технологічні процеси, тобто спо-

соби, а також речовина (склад матеріалів). Але не треба розу-

міти наведений перелік об'єктів як обмеження раціоналіза-

торства. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватись

будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це

може бути удосконалення медичних інструментів та апара-

тури, зв'язку і транспорту тощо.

До раціоналізаторської пропозиції законодавство встанови-

ло три необхідних вимоги: 1 - вона має належати до профілю

підприємства, якому подана: 2 - має бути новою: 3 - мас бути

корисною підприємству, якому подана.

Пропозиція подається тому підприємству, якому відповідає

за профілем його діяльності. При цьому не має значення, де

працює раціоналізатор і взагалі чи він працює. Раціоналіза-

торська пропозиція має відношення до діяльності підприєм-

ства, якщо вона може бути використана в технологічному про-

цесі цього підприємства, у продукції, що ним виробляється, у

задіяній техніці або матеріалах.


Така пропозиція визнається новою для підприємства,

якому вона подана, якщо її сутність на цьому підприємстві до

подачі заяви на неї не була відома. Для встановлення новизни

раціоналізаторської пропозиції використовуються усі наявні

на підприємстві джерела інформації, які містять відомості про

цю або подібну пропозицію.

Однак новизна раціоналізаторської пропозиції не втра-

чається, якщо вона використовується за ініціативою її автора

-105-

не більше як три місяці до подання заяви. Безумовно, мова

йде про використання на тому підприємстві, де подана заява.

Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для

підприємства, якому подана заява на неї, якщо її використан-

ня дає змогу підвищити економічну ефективність виробниц-

тва, одержати кращий доход (прибуток) або одержати інший

позитивний ефект. Позитивний ефект може полягати в будь-

якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні

умов та безпеки праці, зниженні негативного впливу на нав-

колишнє середовище тощо.

Зазначені Методичні рекомендації про порядок складання,

подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію

(далі - Методичні рекомендації) містять ряд умов, за наяв-

ності яких пропозиція не може бути визнана раціоналізатор-

ською. Це передусім запозичення чужого досвіду без власного

творчого внеску; пропозиції, що містять відомі рішення; про-

позиції не технічного, а організаційного характеру; пропозиції

щодо удосконалення організації і управління господарством.

Другу групу пропозицій, що не визнаються раціоналізатор-

ськими, складають такі, що погіршують умови праці, якість

робіт, викликають або збільшують рівень забруднення навко-

лишнього середовища, знижують надійність та інші показники

якості продукції. Не визнаються раціоналізаторськими про-

позиції, які лише ставлять завдання, але не дають конкретного

вирішення.

Раціоналізатором, тобто автором раціоналізаторської

пропозиції визнається особа, що створила її своєю творчою

працею. Якщо раціоналізаторська пропозиція створена спіль-

ною творчою працею кількох осіб, то вони визнаються спів-

авторами, а порядок користування правами на їх пропозицію

визначається угодою між ними. Не визнаються співавторами

особи, які надавали авторові раціоналізаторської пропозиції

лише технічну допомогу, наприклад, здійснювали креслярські

роботи, виготовляли зразки, допомагали в оформленні доку-

ментації, виконували розрахунки, проводили дослідну пере-

вірку тощо, або сприяли оформленню прав на раціоналіза-

торську пропозицію та її використання.

Склад співавторів на раціоналізаторську пропозицію після

подання заяви за загальним правилом не може змінюватись.

Проте у виняткових випадках за відсутності спору про автор-

ство склад співавторів може бути переглянутий підприєм-

ством, установою чи організацією, куди подано заяву на ра-

ціоналізаторську пропозицію. Зазначені Методичні рекомен-

дації встановлюють досить суворі правила зміни складу спів-

-106-

авторів на раціоналізаторську пропозицію. Заява про зміну

складу співавторів має розглядатися посадовою особою, що

приймає рішення по пропозиції, спільно з первинною орга-

нізацією Товариства винахідників і раціоналізаторів України

(далі - ТВР) до винесення рішення щодо пропозиції.

Значні обмеження існують щодо пропозицій, які подаються

інженерно-технічними працівниками. Мова йде лише про

інженерно-технічних працівників науково-дослідних, проект-

них, конструкторських, технологічних організацій і аналогіч-

них підрозділів підприємств. Під такими підрозділами мають-

ся на увазі науково-дослідні, проектні, конструкторські техно-

логічні організації, відділи головного конструктора і конструк-

торські відділи, відділи головного технолога і технологічні від-

діли, відділи головного металурга, заводські лабораторії. Про-

позиції цієї категорії працівників не визнаються раціоналіза-

торськими за умови, що подані ними пропозиції стосуються

проектів, які ними розробляються. На інженерно-технічних

працівників інших підрозділів і тих, що не брали участі в

розробці зазначених проектів, таке обмеження не поши-

рюється.

То що ж, пропозиції зазначеної групи працівників взагалі

не можуть визнаватися раціоналізаторськими? Ні, пропозиції,

які вносяться інженерно-технічними працівниками вищеза-

значених організацій і підрозділів і стосуються проектів, що

ними розробляються, можуть бути визнані раціоналізатор-

ськими за наявності умов, визначених Методичними реко-

мендаціями.

Пропозиції інженерно-технічних керівних працівників на-

уково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних

організацій і аналогічних підрозділів підприємств, які не роз-

робляли проекти, конструкції і технологічні процеси, а також

пропозиції інших працівників, подані на стадії експеримен-

тальної (дослідної) перевірки проекту, конструкції, техноло-

гічного процесу можуть визнаватися раціоналізаторськими.

Пропозиції інженерно-технічних керівних працівників, які

беруть участь у розгляді і затвердженні в усталеному порядку

відповідних проектів, конструкцій і технологічних процесів, а

також пропозиції, подані цими працівниками в співавторстві

з іншими особами визнаються раціоналізаторськими в спе-

ціально встановленому порядку.

-107-

2. Складання, падання та розгляд заяви

на раціоналізаторську пропозицію

Заява на раціоналізаторську пропозицію складається авто-

ром (співавторами) за спеціальною формою (Р-1), затвердже-

ною Міністерством статистики України. Заява та інші доку-

менти, що стосуються раціоналізаторської пропозиції, запов-

нюються чорнилом чи пастою від руки або на друкарській

машинці чітко, розбірливо, без помарок і виправлень.

Заява складається окремо на кожну раціоналізаторську

пропозицію. Якщо в одній заяві міститься дві або більше

самостійних пропозиції, то авторові пропонують оформити

кожну пропозицію окремою заявою у 15-денний строк від дня

його повідомлення про це. Якщо автор у зазначений строк

переоформить заяву на кожну пропозицію окремо, то пріори-

тет кожної пропозиції встановлюється за первісною датою

надходження заяви. Якщо автор у зазначений строк не перео-

формить заяви, то вона розглядається тільки в частині про-

позиції, яка викладена в заяві першою.

У заяві зазначаються найменування пропозиції, всі без

винятку співавтори, спільною творчою працею яких створена

пропозиція, а також їх прізвища, імена та по батькові, місце

роботи, посада, освіта, рік народження. Коли автором про-

позиції є особа, яка не працює на підприємстві, куди подається

пропозиція, то вказується її домашня адреса.

Форма заяви на раціоналізаторську пропозицію містить

розділ "Опис пропозиції". Цей опис починається з викладу

недоліків певної конструкції, виробу, технології виробництва

і техніки, що застосовується, чи складу матеріалу. Далі в

Описі викладаються переваги пропозиції, завдяки яким усу-

ваються зазначені недоліки, зміст запропонованого рішення.

Опис має бути складений так, щоб у ньому містилися усі

необхідні дані, достатні для практичного здійснення пропози-

ції без участі автора чи співавторів. У Описі наводяться також

відомості про прибуток чи інший позитивний ефект, який

може дати використання раціоналізаторської пропозиції.

У необхідних випадках до заяви додаються графічні мате-

ріали (креслення, схеми, ескізи тощо), техніко-економічні роз-

рахунки та додаткові відомості про пропозицію, якщо вона

подавалась раніше або подається водночас на інші

підприємства.

Усі матеріали заяви (графічні чи інші) мають бути підпи-

сані усіма співавторами, зазначеними у заяві. На заяві і

-108-

графічних матеріалах необхідна дата заповнення (написання)

і виготовлення.

Підприємство, до якого подається заява, в разі зацікавле-

ності в цій пропозиції, може надати авторові допомогу в скла-

данні заяви, виготовленні креслень, схем, ескізів тощо.

Подання заяви. Заява на раціоналізаторську пропозицію

подається тому підприємству, діяльності якого стосується

пропозиція. Не має значення працює на цьому підприємстві її

автор чи ні.

Заява на раціоналізаторську пропозицію може бути подана

в міністерство. У такому разі вона направляється на розгляд

того підприємства, до діяльності якого має відношення, без її

реєстрації в журналі, але із зазначенням дати надходження.

Пропозиція визнається такою, що стосується діяльності

підприємства, якщо вона може бути використана цим під-

приємством в технологічному процесі або у продукції, що ним

виробляється, а також у техніці, що застосовується, чи в складі

матеріалу.

Заява на раціоналізаторську пропозицію передусім пере-

віряється на предмет її відповідності вимогам, встановленим

Методичними рекомендаціями. Правильно складена заява

реєструється в журналі реєстрації заяв на раціоналізаторські

пропозиції (далі - Журнал) по формі, затвердженій Мініс-

терством статистики України. Реєстрація заяви має бути

здійснена в день її надходження. На заяві проставляється дата

надходження до підприємства, якому вона подана, і номер, під

яким вона зареєстрована.

Журнал має бути прошнурований, скріплений печаткою

підприємства і підписаний особою, що приймає рішення щодо

пропозиції.

Якщо раціоналізаторська пропозиція не має відношення до

діяльності підприємства, якому подана, або сама заява складе-

на з порушенням встановлених вимог, то вона не реєструється

і не приймається до розгляду.

У разі відмови авторові раціоналізаторської пропозиції в

реєстрації, йому у письмовій формі повідомляються причини

відмови. У цьому повідомленні має бути вказано найменуван-

ня пропозиції і дата її надходження на підприємство або до

міністерства (відомства).

При незгоді автора з відмовою в реєстрації і прийнятті до

розгляду його заяви, він може оскаржити відмову, звернув-

шись до керівника підприємства, міністерства (відомства).

Скарга має бути розглянута у 15-денний строк.

-109-

Правильно складена заява приймається до розгляду. З мо-

менту реєстрації вона вважається документом підприємства,

міністерства (відомства), і на прохання автора чи співавторів

їм може бути видана копія зареєстрованої заяви.

Автор має право після реєстрації заяви на раціоналізатор-

ську пропозицію вносити до неї зміни і доповнення. Однак

зазначені зміни і доповнення можуть вноситися лише до

прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізатор-

ською. Зміни і доповнення не повинні стосуватися її суті, а

якщо вони стосуються суті, то можуть бути оформлені як

окрема пропозиція.

Автор має право на одержання довідки, якою засвідчується

факт і дата надходження заяви. Така довідка має бути надана

авторові протягом п'яти днів від дати надходження прохання

про це.

Якщо заява не відповідає встановленим вимогам і тому не

підлягає реєстрації в журналі, вона має бути зареєстрована як

вхідна кореспонденція. По ній можливе переведення.

Розгляд заяви на раціоналізаторську пропозицію. Заре-

єстрована заява на раціоналізаторську пропозицію піддається

своєрідній експертизі по суті. Вона направляється тому

підрозділу підприємства чи відповідним службам, до діяль-

ності яких має безпосереднє відношення. Заява, що зареєстро-

вана міністерством (відомством), у разі необхідності направ-

ляється для висновку щодо пропозиції науково-дослідним,

проектним, конструкторським, технологічним організаціям) а

також підприємствам, на яких вона може бути використана. У

висновку щодо пропозиції має міститись оцінка її новизни і

корисності.

Якщо пропозиція не має новизни, то такий висновок

мусить бути належним чином обгрунтований.

За результатами розгляду заяви на раціоналізаторську про-