16083

Право інтелектуальної власності

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.

Украинкский

2013-06-19

4.51 MB

6 чел.

Міністерство освіти і науки України

ПРАВО  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Академічний курс

За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента АПрН України О. Д. Святоцького

Видання друге, перероблене та доповнене

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів и вищих навчальних закладів

Київ 2004

К 347(77+78) К67.9(4УКР)304я73

П32

Гриф надано Міністерством освіти і пауки України (лист № 14/18.2-1921 від 5 серпня 2004 р.)

Авторський колектив: Підопригора О. А. — керівник авторського колективу (§ 5—8 розділу 1*

§ 3—5 розділу 2) Бутнік-Сівсрський О. Б. — розділ 15

Дроб'язко В. С. — § 1.2 розділу 3, короткий термінологічний словник Крайнев П. П. — § 3,4 розділу 3; § 2,3 розділу 6; розділ 12 Мслышк О. М. — розділи 8—11,17

Підопригора О. О. — розділи 4,5; § 1 розділу 6; розділи 7,13,16 Притика Д. М. — розділ 14

Святоцькнй О. Д. — передмова; § 1—4 розділу 1; § 1,2 розділу 2

Рецензенти: О. В. Дзера — доктор юридичних наук, професор (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх

справ України)

©О. А.Підопригора,О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2002 © Видавничий Дім «Іи Юре», 2002 © О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дроб'язко, П. П. Крайнев, О. М. Мельник, О. О. Підопригора, Д. М. Притика, О. Д. Святоцькнй, 2004 і Концерн «Видавничий Дім <Ін ІОре>, 2004


Зміст

Передмова.

Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності

Розділ 1. Загальні положення про інтелектуальну власність..

1.1.Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства..

1.2.Види інтелектуальної діяльності.

1.3. Особливості літературної діяльності.

1.4. Науково-технічна діяльність.

1.5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

1.6. «Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності

1.7ЛІОНЯТТЯ права інтелектуальної власності..

1.8. Види права інтелектуальної власності

Розділ 2. Право інтелектуальної власності в Україні.

2.1. Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність..

2.2. Загальні положення законодавства України

про інтелектуальну власність ..

2.3. Авторське право і патентне право: спільне

і відмінність.

2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави

2.5. Державне управління інтелектуальною власністю Розділ 3. Об'єкти права інтелектуальної власності.

3.1. Об'єкти авторського права.

3.2. Об'єкти суміжних прав..

3.3. Об'єкти промислової власності  

3.4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників

цивільного обороту, товарів і послуг.

Розділ 4. Об'єкти селекційних досягнень.

Розділ 5. Об'єкти науково-технічної інформації 179

Розділ 6. Об'єкти нетрадиційних рішень .137

6.1. Об'єкти наукових відкриттів187

6.2. Об'єкти раціоналізаторських пропозицій139

6.3. Об'єкти захисту від недобросовісної

конкуренції..192

Розділ 7. Суб'єкти права інтелектуальної власності..198

7.1. Загальні положення198

7.2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної

власності199

7.3. Заявники207

7.4. Правонаступники як суб'єкти права

інтелектуальної власності 214

Розділ 8. Оформлення прав інтелектуальної власності

на об'єкти інтелектуальної власності219

8.1. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури

і мистецтва та об'єкти суміжних прав..219

8.2. Оформлення прав інтелектуальної власності

на об'єкти промислової власності .220

8.3. Заявка на засоби індивідуалізації учасників ^.цивільного обороту, товарів і послуг...229

^£ЙВндача охоронного документа на об'єкт

інтелектуальної власності237

Розділ 9. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної

власності, що випливають з охоронних

документів... 241

9.1. Виникнення суб'єктивних нрав

інтелектуальної власності241

9.2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності

9.3. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності .254

Розділ 10. Припинення правової охорони інтелектуальної

власності 345

10.1. Загальні положення.345

10.2. Припинення правової охорони об'єктів

промислової власності ... «є...345

10.3. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг...351

10.4. Припинення правової охорони торговельної марки35*

Розділ 11. Договори у сфері інтелектуальної діяльності ...3&

11.1. Загальні положення.364

11.2. Авторські договори .37.'

11.3. Договори у сфері науково-технічної діяльності ...40;

11.4. Договори на використання об'єктів

промислової власності ..421

Розділ 12. Патентування об'єктів промислової власності

в іноземних державах.44'

12.1. Загальні положення.44

12.2. Умови патентування об'єктів промислової

власності в іноземних державахЛ6'.44

12.3. Договір про патентну кооперацію45

Розділ 13. Колективне управління майновими правами

суб'єктів інтелектуальної власності46

13.1. Загальні положення.46

13.2. Колективне управління майновими правами інтелектуальної власності

за типовим законом ВОІВ.4(

13.3. Управління майновими правами суб'єктів промислової власності .4

13.4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)..4*

13.5. Державні інспектори з питань

інтелектуальної власності .4

розділ 14. Захист права інтелектуальної власності..|

14.1. Загальні положення про систему захисту прав

інтелектуальної власності'№..•      .4в*«-#4

ЗМІСТ

14.2. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності .4$

14.3. Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності .501

14.4. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності .ж..512

Розділ 15. Економіка інтелектуальної власності 514

15.1. Інтелектуальна власність - складова інтелектуального капіталу за економічним змістом514

15.2. Оцінка вартості інтелектуальної власності..521

15.3. Інтелектуальна власність у господарській діяльності..528

15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної^ власності...535

15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними активами...540

Розділ 16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної

власності556

16.1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності.556

16.2. Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав...562 16.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності57/

16.4. Міжиародно-правова охорона засобів

індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг..595

Розділ 17. Стимулювання інтелектуальної діяльності .. 608

17.1. Загальні положення.608

17.2. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності — 610

17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності..613

Короткий термінологічний словник624

сновні джерела права інтелектуальної власності ..658

І^ратура для поглибленого вивчення курсу.щ... 667


Передмова

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою1.

Світло вільної наукової, технічної і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів.

Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Матеріали Асамблеї держав-членів В ОШ. Тридцять четверта сесія засідань. — Женева, 20-29 вересня 1999 р.

5

Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин:

по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайиові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;

по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.

У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.

Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займаєтеся або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що такс інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які вивчають творчу діяльність (фахівці з евристики), розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищення ефективності пироб

6

ннцтва. Правознавці вивчають її як об'єкт права у зв'язку із

суспільною цінністю та пов'язані а нею правовідносини.

Інтелектуальна власність — частина цивільного права, що об'сдиус дві сфери прав - промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об'єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., сняло загал ьновжи вам им, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

До об'єктів права промислової власності належать: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні послуг (троговельна марка); зовнішній вигляд промислових виробів (промислові зразки — малюнки чи моделі); сорти рослин; географічне зазначення місць походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права промислової власності включене також право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і торговельній практиці чесним звичаям.

Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору, створеного внаслідок творчої інтелектуальної праці. Води стосуються особливих форм творчості, шо належать, головним чином, до засобів масових комунікацій — не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп'ютерних систем збереження та відтворення інформації.

Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору - розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право - це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право — це осо

6

бисті нсмайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.

Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.

Для того, щоб навчитися вчасно виявляти у своїй продукції, розробках створювані при цьому об'єкти інтелектуальної власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть можливість одержати не лише право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий і високоприбутковий, у разі правильного його використання.

Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності. Україна — держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом — і створює саме таку систему.

Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.

16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку.

Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної власності. Зараз уже ніхто не стане заперечувати, що інтелектуальна

7

діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набувають пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України.

Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює необхідність історичного посилення ефективності їх правової охорони. Прийняття Книги четвертої ЦК України стало ще однією, досить істотною сходинкою щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності. Безперечно, це далеко не вершина цієї досконалості, але істотне наближення до неї. Книга про право інтелектуальної власності ЦК України враховує сучасний стан економіки України і взагалі господарювання, наші традиції і звичаї, нашу ментальність і реальність буття. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, враховано досвід правоза-стосовиої практики.

Цим кодифікований акт про інтелектуальну власність України не лише підбив підсумки розвитку її правової охорони, а й визначив цілі принаймні на ближчу перспективу. Можна впевнено стверджувати, що Книга четверта «Право інтелектуальної власності» ЦК України є вищим досягненням правової науки України, законодавчої практики і правозастосування. Це велика праця науковців, законодавців та практиків. День 16 січня 2003 року стане святом цивільно-правової науки.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418—508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності,

7

виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).

Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 - авторське право, 8 - суміжні права).

Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» - 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» - 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.

Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43,44,45); глава 43 — «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» — 4 статті.

Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.

Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-кйм,

Право на комерційну таємницю е правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може сто-

8

суватися будь-якої суспільно корисної діяльності і тому виходить за

межі чітко окреслених блоків.

Книга четверта ЦК України, безперечно, має ряд таких характеристик, що викликають схвалення. Найбільшими її перевагами є визнання на об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуальної власності замість раніше вживаного терміна «виключне право». У ньому, на нашу думку, є дві взаємовиключні тенденції. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність проголосило результати інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права власності без будь-яких застережень. Це був крок уперед до розвитку права інтелектуальної власності. ЦК України відступив від цього положення і проголосив «Право інтелектуальної власності», відмежувавши таким чином право власності на творчі результати від права власності на них.

Проте перевагою ЦК України є те, що Книга четверта розміщена відразу за Книгою третьою «Право власності та інші речові права». Цим Самим законодавець прирівняв право інтелектуальної власності

до права власності на речі.

Книга четверта ЦК України своїм регулюванням охоплює в основному всі суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Важливим є те, що це не лише майнові відносини, — частина з них є моральними принципами, що дістали у ЦК України правову охорону. Так, ЦК України певною мірою обмежив свободу творчості на користь суспільства. Наприклад, п. 2 ст. 442 проголошує, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. ЦК України встановив суспільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди суб'єкту права інтелектуальної власності.

Моральні засади ЦК України полягають у тому, шо в ньому органічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже особисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.

Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку вико

9

наймя трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ше один крок до зміцнення правового статусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелектуальну власність здебільшого вважають, що право належить саме роботодавцеві — ця явна помилка певною мірою виправлена.

Новий ЦК України уточнив деякі поняття, визначення, вислови. Тобто вдалою є заміна терміна «службовий об'єкт інтелектуальної власності», що був не досить чітким і тому викликав численні суперечки, на термін «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Слід визнати вдалим уточнення поняття «зазначення походження товарів», яке, у свою чергу, поділялось на досить плутані види. Зараз воно називається «Географічне зазначення».

Доцільною є уніфікація видів патентів на об'єкти промислової власності. ЦК України відмовився від різновидів патентів — деклараційних.

Певною мірою ЦК України посилив захист права інтелектуальної власності, ввівши додаткові засоби.

Новий ЦК України містить лише принципові цивільно-правові засади охорони права інтелектуальної власності. Більш детальне регулювання відносин буде здійснюватися окремими законодавчими та іншими нормативними актами.

Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 — комерційній концесії.

Новий ЦК України пом'якшив формальні вимоги до оформлення договорів. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про переданий майнових прав інтелектуальної власності не підлягають

9

обов'язковій державній реєстрації їх державна реєстрація здійсню» ється лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Книга четверта ЦК України містить окремі й невдалі норми. Не можна визнати вдалим заміну терміна «знаки для товарів і послуг» на «торговельну марку». Помилковим, на нашу думку, є визначення корисної моделі, що фактично не відрізняється від поняття винаходу.

Пропонований підручник підготовлений на виконання Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» для запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності.

9


Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та штелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підручнику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуально? власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єднує державно-правові та адміністративно-правові норми. В останньому значенні це поняття більш широке.

Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин штелектуальної власності.

Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.

Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відображає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в якому панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуаль

17

ної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.

Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, шо мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.

Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, шо вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.

П Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. " Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними ознаками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.

Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб тощо.

Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної власності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зу-

1 Цивільне право України: Підручник У 2 кн. // О. В. Дзери Н. С. Кузнєцової. — К.. Юрінком інтер, 2002. - С. 14.

мовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.

Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуальної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.

Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.

Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і поважати. Отже, порушником права інтелектуально? власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.

Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютними правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуальної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на використання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно володільцю цього права (за чинним законодавством України про інтелектуальну власність — власнику правоохоронного документа). Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом

12

цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) визначає такі види

об'єктів права інтелектуальної власності:

 літературні, художні і наукові праці;

 виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі;

 винаходи в усіх галузях людської діяльності;

 наукові відкриття;

 промислові зразки;

 товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

 захист проти недобросовісної конкуренції;

 а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки шо не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів.

Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності Й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.

У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.

Першу групу відносин складають ті, що виникають між замовником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.

Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому

13

випадку йдеться лише про діяльність шодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини; коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створюють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового результату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому порядку об'єктом інтелектуальної власності.

При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності у спеціальній літературі часто називають виключними правами, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на використання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної власності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним можна назвати й право орендаря, адже його право оренди також є виключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.

Система курсу «Право інтелектуальної власності в Україні». Навчальний курс «Право інтелектуальної власності в Україні», як уже підкреслювалося, є підгалуззю цивільного права. Він складається з двох основних розділів: 1 — Авторське право і суміжні права, 2 — Право промислової власності. Є група об'єктів інтелектуальної власності, що не охоплюються ні першим, ні другим розділом. Вони складають окрему групу об'єктів інтелектуальної власності.

Перший розділ (найменування «розділ» умовне), який у спеціальній літературі часто називають «літературна і художня власність», поділяється на два основних інститути — авторське право і суміжні права. Авторське право об'єднує всі літературні і художні об'єкти творчої діяльності. Стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права «містить такий перелік об'єктів авторського права: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні, панто

14

міми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; II) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори.

Другий інститут цього розділу складається із таких видів об'єктів суміжних прав: 1) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних хореографічних, фольклорних та інших творів; 2) фонограми, відеограми; 3) передачі (програми) організацій мовлення.

Другий розділ права інтелектуальної власності у спеціальній літературі називають «право промислової власності» або «патентне право». Патентним правом цей розділ називається тому, що об'єкти, які його складають, охороняються патентами. До нього належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Проте вже згадувана Конвенція про утворення ВОІВ до цього розділу відносить, крім названих, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення, захист проти недобросовісної конкуренції.

За чинним законодавством України про промислову власність до зазначеного розділу належать: торговельні марки, нові сорти

14

рослин, комерційні (фірмові) найменування, компонування інтегральних мікросхем, географічного зазначення походження товарів.

Дослідники права інтелектуальної власності Російської Федерації розділ «Право промислової власності» поділяють на два підрозділи: «Патентне право» і «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Останній підрозділ містить знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазначення походження товарів. На думку авторів, у цьому поділі є рація.

Наведена система права інтелектуальної власності скоріше є системою законодавства України про інтелектуальну власність. Цей підручник написаний за іншою системою, яка, на наш погляд, полегшить студентам засвоєння навчального матеріалу та доповнить його додатковою інформацією. Підручник складається із 17 розділів, яким передують Книга четверта «Право інтелектуальної власності» нового Цивільного кодексу України та невеликий розділ «Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності».

1. Загальні положення про інтелектуальну власність.

2. Право інтелектуальної власності в Україні.

3. Об'єкти права інтелектуальної власності.

4. Об'єкти селекційних досягнень.

5. Об'єкти науково-технічної інформації.

6. Об'єкти нетрадиційних рішень.

7. Суб'єкти права інтелектуальної власності.

8. Оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності.

9. Права і обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів.

10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності.

11. Договори у сфері інтелектуальної власності.

12. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

13. Колективне управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності.

14. Захист права інтелектуальної власності.

15. Економіка інтелектуальної власності.

16. Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності.

17. Стимулювання і заохочення інтелектуальної діяльності.

і охорони права інтелектуальної Указом Президента України «Про заходи щодо охорони штелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р.1 вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.

Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх неюридичиих вищих навчальних закладах. Цей підручник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних закладів.

Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Особливості майнових та особистих немайнових відносин зумовлюють специфіку цивільного права як галузі. Визначення кола цих відносин дає відповідь на запитання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Проте специфікою цивільного права, його особливістю, що властива лише цивільному праву, є метод Його регулювання. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.

У сучасній спеціальній літературі метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів та прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їх обов'язки.

Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, — вони незалежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Цей принцип цивільного права не можна тлумачити як рівноправність сторін. У договорі позики позикодавець має лише право і ніяких обов'язків, а позичальник — лише обов'язок і ніяких прав. Вони не рівноправні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.

1 Інтелектуальна власність — 2001!.»— •№ 4. — С. 58


РОЗДІЛ 1
Загальні положення про інтелектуальну власність

1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

Людина з найдавніших часів була творцем; забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка .пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів.

Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне та: кого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно перебуває у творчому пошукові. Цс невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас.

Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності — у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля ТОЩО.

Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль

17

в історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. для створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні вже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого — більш досконалого. Людство все більше переключається у цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «техніка», запозиченим із грецької мови. Поняття «техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і способів, високе виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, щодо гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує як сукупність знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, першу чергу фізичних, людини у процесі забезпечення свого існування і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її продуктивності.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо другій половині XX свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій кращі зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, що стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища,/ його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. На думку авторів, саме ці засади є найбільш важливими у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу. Якби у дискусії 50-х років XX ст. між фізиками і ліриками перемогли лірики, у нас не було б Чорнобильської трагедії.

Важливою складовою рівня штелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.

У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між ліриками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лірикою, до уваги не брали взагалі. На думку тодішніх «верхів», лірика ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і її просто зневажали. Це і дістало своє відображення в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес.

Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій мірі не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі — виробництва. Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво. Поняття штелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.

Науково-технічний прогрес — це досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме у цьому аспекті він нас цікавить. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і техніки, шо складається із певних стадій, шо в своїй су

18

купності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо.

Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першочерговим джерелом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний виток, де виробництво посідає визначальне місце. У свою чергу виробництво зумовлюється потребами суспільства.

У процесі виробничої діяльності людина стикається з нерозв'язаними проблемами, постають завдання, для вирішення яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв'язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її закономірностей, властивостей і явищ. Отже, виробництво ставить перед наукою завдання знайти способи вирішення цих проблем, відшукати нові засоби чи способи вирішення виробничих та інших завдань. Наука має дати відповіді на поставлені суспільною практикою запитання. Формування і формулювання цих завдань дістає своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки, виявлення яких має істотне значення для розвитку науково-технічного прогресу — їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.

Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями.

У міру накопичення наукових знань наука все більше стає необхідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес вдосконалення виробництва. Виробництво уже не може успішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Вироб-

11 мм ції процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в єдиний науково-виробничий процес.

Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів виробництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практичного завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у виробництві. Винахід треба певним чином матеріалізувати, втілити у певну конструкцію, технологію, речовину тощо — перетворити ідеальне розв'язання в оречевлений предмет — техніку, оречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.

Отже, науково-технічний прогрес складається з певних стадій, що перебувають у постійному розвитку, взаємно обумовлені і послідовно замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи, нова техніка, сутність яких полягає в безперервному пізнаванні матеріального світу і послідовному перетворенні (оречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явиш в інтересах доцільної діяльності людини.

Спираючись на вишевикладене, сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно вдосконалюється, взаємозумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетворення (оречевлення) і використання в доцільній діяльності людини.

Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (оречевлення) і використанні пізнаних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини, що взаємозумовлений і постійно вдосконалюється.

Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досягнень науки в безпосередню продуктивну силу.

Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявленні, встановленні і пізнанні нових закономірностей, властивостей і явиш матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для використання в доцільній діяльності людини. Отже, це процес добування і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна

20

Загальні положення про інтелектуальну функція науково-технічного прогресу - забезпечити виробництво та іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення

практичних цілей.

Цей своєрідний екскурс наведено з метою, щоб розкрити сутність науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності.

Отже, поняття науково-технічного прогресу не охоплює цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і мистецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещуються, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з'ясували. Постає запитання: що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості.

Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності.

Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.

Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині — адже творити може лише людина. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності.

20

У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, шо творча діяльність не може бути повторенням відомого, и результату завжди властива новизна.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути антисуспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.

Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількості об'єктів штелектуальної власності. До результатів творчої діяльності належать і ті, що з тих чи інших причин не можуть стати об'єктами правової охорони, наприклад, винаходи, що втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.

21

Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку саму істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На думку авторів, наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так — наукові відкриття поки шо не підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, шо відкриття — це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Наведемо інший приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єктів правової охорони, він не може бути визнаний об'єктом інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запитання: а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність відповіді на це запитання не має.

Аналогічна ситуація складається й у разі, коли на об'єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. Здебільшого винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але серед винаходів інколи є такі, що морально не застаріли і продовжують використовуватися, проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання: чия це власність. Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патенто-власнику).

22

Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути не запатентованим, бо винахідник не надав належного значення патентуванню.

Отже, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий результат, шо може стати або уже став об'єктом інтелектуальної власності, або перестав ним бути і права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Тобто, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Безперечно, зазначену проблему треба розв'язувати. Ті результати творчої діяльності, що з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами права власності (не інтелектуальної') відповідно до Конституції України. Така власність має охоронятися загальними цивільно-правовими нормами.

Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, шо наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зло-

22

вживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Поняття «культура» слід розуміти в її широкому значенні — це освіта, культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва, література, мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства.

Рівень культури визначає світогляд, світовідчуття, моральні засади та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожного окремого індивіда. Тобто саме культура в широкому значенні цього поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумовлює напрями розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні закони не визнають науково-технічними досягненнями пропозиції, шо мають антисуспільний, аморальний характер. До них варто було б віднести зброю масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти людства.

Духовний світ суспільства має видатних діячів літератури, культури і мистецтва. Ми не дуже пам'ятаємо вчених стародавнього світу, які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам'ятаємо діячів духовної сфери. Духовний рівень не тільки українського суспільства визначали і визначають такі діячі, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади суспільства, визначають його духовний рівень.

Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на прикладах життя і діяльності видатних вчених сучасності Нільса Бора та Андрія Сахарова. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків атомної фізики, прийшов до висновку, що досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої самої позиції дотримувався й Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами проти використання досягнень

33

науки для масового знищення людей. Висока духовність цих та багатьох інших видатних вчених стала над їх науковими досягненнями. Саме духовність у їх світогляді перемогла і зумовила потребу припинити дослідження у військовій сфері. У своїй подальшій громадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в цілому, а не окремих держав і монополій, і відмовилися працювати в інтересах останніх.

Послідовників такої позиції у світі не так уже й мало. До них належать такі видатні особистості як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М. Грушевсысий, В. Короленко та ін.

Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшення свого буття, чимало з них виявилися або непридатними, або придатними не повною мірою. Нині людство не відчуває відсутності ідей щодо організації свого існування. Проте гостро відчувається недостаток духовних цінностей, що істотно гальмує соціальний та науково-технічний прогрес. Будь-яка діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і людини, її розуму та гуманістичної доцільності, стає бездуховною, шо робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли треба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу слід надавати моральній, духовній доцільності1. Тобто, у сучасному розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме формування духовності як самого суспільства, так і окремої людини. Висловлюється навіть така думка: або XXI століття буде століттям духовності, або його взагалі не буде. Автори вважають, що для

такого песимізму все ж підстав немає — людство переможе бездуховність, розум візьме верх. Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формується духовністю. Культура завжди посідала високий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте у другій половині XX ст. н роль і значення істотно зросли. Зміст культури визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, [ Кримський С. Духовність: Запити відроджуваної совісті. — Урядовий кур'єр. — 2000. — 12 серпня.

що у світі вже відбулася іуманггарно-інноваційна революція. Автор звернув увагу на те. що окремі духовні цінності - надбання культури — набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить вагомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання і технології, а здебільшого на нові концепції, ідеї та способи їх реалізації, тобто зростає ціна на патенти та науково-технічні досягнення. Зазначені чинники ще раз підтверджують пріоритетність науки як індикатора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоплюється поняттями — наука, культура, мистецтво. Пріоритетність науки уже бсзспірна. Водночас зростає економічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не лише формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою капіталовкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталомісткий, технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіноін-дустрія, телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Споживання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гуманітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характером, який розв'язує низку істотних проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою розв'язує проблему зайнятості та доходів населення і є одним із головних чинників позитивної динаміки економічного зростання'.

Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже без-спірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного забезпечення. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення

1 Семиноженко В. У світі відбулася гуманггарно-інновашйна революція. — Урядовий кур'єр. — 2000. — 27 травня.

35

можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науково-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і виробництва.

Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізації на ринку.

Нова техніка, шо зумовлює технічний рівень виробництва, має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво — це один із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу, тому воно є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, що опирається передусім на досягнення науки.

У виступі Голови Верховної Ради України В. Литвина на інтелектуальному форумі України підкреслювалося, що на творчу діяльність покладається забезпечення не лише реальних проривів на основних напрямах науково-технологічного прогресу, а й інтелектуалізації та гуманізації виробництва, управління політики, міжлюд-ських відносин, піднесення їх культурного рівня1.

1.2. Види інтелектуальної діяльності

Перелічити все, що належить до інтелектуальної діяльності, — заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами. Творчість — це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його прояви просто неможливо.

Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню час-о називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна твор-ість обов'язково має опиратися на досягнення науки. Інтелектуальне начало буття народу // 3 виступу Голови Верховної Ради України В. Литвина на інтелектуальному форумі України. — Голос України. — 2003. — 1 березня.

Раніше було висловлено думку про пріоритетність науки, якої і будемо дотримуватися — будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв'язання потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна.

Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо.

Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об'єднували і об'єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.

Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об'єкти літературно-художньої власності, об'єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації. Справді, за своїм технічним чи творчим рівнем не можна зрівнювати винахід і комерційне (фірмове) найменування, літературні твори і торговельні марки. Тому виокремлення зазначених засобів в окрему групу видається науково обгрунтованим, виправданим і доцільним. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід.

У підручнику розглядаються три групи результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що породжуються різними видами творчості.

Міжнародна конвенція про охорону промислової власності була прийнята дешо раніше від такої самої конвенції з авторського права. Але в нормативних актах і спеціальній літературі здебільшого спочатку розглядається авторське право, а потім — право промислової власності.

Інтелектуальну, творчу діяльність зі створення творів науки, літератури і мистецтва назвемо літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори — це твори написані чи записані. Проте чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, що відповідають вимогам закону.

Літературні твори у свою чергу поділяються на твори наукової літератури і твори художньої літератури. Отже, літературна діяльність об'єднує два види діяльності — наукову і літературно-художню. Але коло об'єктів авторського права об'єднує ще одну досить велику групу — твори мистецтва. Цей поділ творів, що охороняються авторським правом, безперечно, в певній мірі є умовним. Адже наука і художня література теж є видами мистецтва. При цьому слід додати, що із досить великої кількості різноманітних мистецьких творів переважна більшість є або писаними творами, або яким-не-будь іншим способом зафіксованими на матеріальному носії. До неписаних творів належать усні твори, скульптури тощо. Зрозуміло, що твори образотворчого мистецтва, малюнки, музичні та пластичні твори пишуться не літерами. Отже, більшість творів, що охороняються авторським правом, можна було б визнати як літературні, оскільки вони за загальним правилом набувають об'єктивної форми через письмо. З іншого боку, зазначені твори за своїм змістом здебільшого є також мистецькими. Але традиційно склалося так, що всі вони поділяються на твори науки, літератури і мистецтва, при цьому маючи на увазі, що наукові твори також є літературними. Отже, будемо дотримуватися традиційного поділу.

Слід зазначити, що термін «мистецтво» у літературі вживається в кількох значеннях. Найбільш поширене значення — це художня

26

творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, кіно та інші види творчої діяльності людей у духовній сфері, тобто ті види творчої діяльності, що збагачують внутрішній світ людини.

У вузькому значенні мистецтвом визнається лише образотворче мистецтво, що охоплює живопис, скульптуру і графіку.

В іншому значенні мистецтвом називають високу ступінь уміння, майстерності в будь-якій сфері діяльності. Висока ступінь майстерності, вміння або те, що називають технікою виконання, інтелектуальною діяльністю не визнається.

Отже, діяльність у сфері духовного збагачення людини, результати якої підпадають під охорону авторського права і суміжних прав, у широкому значенні охоплюються поняттям «мистецька діяльність». У вузькому значенні це лише образотворче мистецтво. Але термін «мистецтво» часто вживається в більш широкому значенні. Інколи до мистецтва відносять театр, кіно, телебачення і радіо.

Для нас важливим є те, що творча діяльність у сфері мистецтва визнається ііггелектуальною, а її результати — об'єктами правової охорони і, отже, об'єктами інтелектуальної власності.

Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. проголошує, що цим Законом охороняються твори науки, літератури і мистецтва. Як уже зазначалося, літературними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо).

Літературна діяльність як вид інтелектуальної творчої діяльності здійснюється в різноманітних формах. Адже твором визнається результат літературної діяльності незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, пропаганда, інформація, реклама, розваги тощо). Результат літературної діяльності підлягає правовій охороні незалежно від способу відтворення — письмового, усного чи будь-якого іншого.

Підпункт 2 ст. 8 цього Закону проголошує, що об'єктами правової охорони є також виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори. Зазначена норма звертає на себе увагу двома обставинами. Перша полягає у тому, що Закон визнає об'єктом правової охорони й усні твори. Друга обставина — у цій нормі йдеться про виступи, лекції, промови, проповіді, виголошені чи відтворені в усній формі. Отже, йдеться про відтворення зазначених творів в усній формі, а не про їх створення. Автором лекції цей твір може бути написаний, але публічно проголошений в усній формі. Проте Закон не виключає, що зазначені твори можуть бути створені і в усній формі. Але у даному разі йдеться про форму відтворення уже створеного твору, незалежно від того, в якій формі його створено. Тобто, твір підлягає правовій охороні незалежно від способу його створення за умови, що він відповідає вимогам закону.

1.3. Особливості літературної діяльності

Літературна діяльність характеризується певними специфічними особливостями, що відрізняють її від інших видів інтелектуальної творчої діяльності. Такими особливостями є:

1. У спеціальній літературі прийнято тезу, відповідно до якої об'єктом правової охорони визнається твір, що має творчий характер і виражений у такій об'єктивній формі, яка дозволяє його відтворювати.

Отже, твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору. Тобто твір має бути оригінальним, відрізнятися від інших подібних творів певною новизною. З цього положення випливає одна з основних особливостей літературної діяльності — у творі захищається його форма, а не зміст. Це означає, що коли в опублікованій науковій статті викладена сутність певного винаходу настільки повно, шо цим винаходом може скористатися будь-яка третя особа, то таке використання винаходу не буде порушенням права на твір.

Якщо хтось запозичить зміст опублікованої наукової статті і своїми чи іншими словами викладе її зміст у статті за своїм підписом так, шо дослівного збігу з текстом раніше опублікованої статті

27

не буде, то цс також не буде порушенням права на твір. Відомо, шо вірші на тему «Я пам'ятник собі...» буди написані кількома авторами задовго до О. С. Пушкіна, але він ту саму тему висловив у новій витонченій формі. Цей приклад досить чітко демонструє, шо об'єктом правової охорони є саме форма, а не зміст.

На нашу думку, це — вразливе місце правової охорони результатів літературної творчості. Якщо наукова стаття одного автора публікується іншою особою, але в новій формі, — така «творчість» не повинна була б мати правову охорону. Проте за чинним законодавством це не визнається порушенням авторського права.

2. Результат літературної творчості чи інтелектуальної діяльності стає об'єктом правової охорони незалежно від науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня самого твору. Літературний твір підлягає правовій охороні незалежно від жанру, призначення, мети тошо. Оцінка твору буде дана суспільством. У такий спосіб будуть визначені честь, талант, хист самого автора.

Отже, суспільна художня, публіцистична та інші якості твору для визнання творчого результату літературним твором значення не мають. Навіть коли твір буде досить сумнівного рівня, за змістом матиме антисуспільний, аморальний характер, супсречитиме суспільному світогляду, його автор не може відмовитися від свого авторства на нього, проте такий літературний «опус» не підлягає правовій охороні. Безперечно, такий твір дістане належну оцінку з боку суспільства. Ідеї автора, його міркування, ті чи інші погляди, що дістали своє відображення у творі, будуть засуджені суспільством, запозичувати такий твір також ніхто не буде, але сам твір не перестане бути твором.

Твір може бути підданий осуду, критичній оцінці не весь у цілому, а лише його окремі положення, погляди тощо. Але навіть найбільш різка критична оцінка твору чи його частини ніякою мірою не впливає на визнання результату літературної діяльності літературним твором. Існує багато творів, що одержали негативну суспільну оцінку. Звичайно, така оцінка могла бути надана лише після публікації твору, шо позбавляє такий твір наступних публікацій. Але ще більше творів, шо перевидаються багато разів. Однак в обох випадках автори зазначених творів дістають охорону свого авторського права.

Отже, на відміну від науково-технічної діяльності літературна діяльність та її результати не підлягають будь-якій перевірці відпо* відно до вимог закону. Якщо ж матимуть місце запозичення (плагіат) тексту чи частини тексту чужого твору, то це визнається правопорушенням, що спричиняє відповідальність за законом.

Характерною рисою літературної діяльності є те, що ні сама зазначена діяльність, ні її результати не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Літературна діяльність (у будь-якій формі будь-якого автора) не підлягає будь-якому ліцензуванню. На літературну діяльність має право будь-яка фізична особа — громадянин України, громадянин зарубіжної держави, особа без громадянства без обмеження віку. Ніякого дозволу на здійснення літературної діяльності закон не вимагає. Навпаки, Конституція України у ст. 54 проголошує свободу літературної творчості і гарантує право на цю свободу. Чинне законодавство України не вимагає від суб'єкта літературної діяльності не лише спеціального дозволу на її здійснення, а й будь-якої державної реєстрації цієї діяльності. Свобода слова — це конституційний принцип літературної діяльності, що не може бути обмеженим будь-якою мірою.

Літературний твір має бути оригінальним, тобто не схожим на подібні опубліковані твори. Разом з тим літературні твори не підлягають будь-якій перевірці, експертизі, атестації тощо. Автор має право на опублікування свого твору незалежно від його змісту чи призначення. Звичайно, видавництва та видавці як специфічні підприємці бажають бути впевненими у тому, що цей твір буде мати попит у покупців. З цією метою вони часто просять в автора твору рецензїї чи рекомендації інших авторитетних осіб. Але такі дії видавців не є обмеженням свободи слова у будь-якій формі.

Іншою специфічною рисою літературної діяльності є те, що літературні твори не підлягають будь-якій державній чи іншій реєстрації. Інші результати інтелектуальної творчої діяльності, крім об'єктів авторського права, підлягають обов'язковій державній реєстра-

29

ЦІЇ. Авторське право на будь-який твір виникає з факту створення

твору, а не з його реєстрації.

Проте відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, шо стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Зазначена реєстрація здійснюється Міністерством освіти і науки в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у складі зазначеного Міністерства.

Державний департамент інтелектуальної власності складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Зазначена реєстрація не є обов'язковою, вона може здійснюватися лише за бажанням авторів або осіб, які мають авторські права.

Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво, яке є нічим іншим, як юридичною презумпцією авторства. Свідоцтво про реєстрацію може бути визнане недійсним лише у судовому порядку. Будь-яка інша особа не може перешкоджати авторові чи особі, яка має авторське право, зареєструвати свої права на літературний чи будь-який інший твір.

Інтелектуальна, творча діяльність, спрямована на гуманітарну сферу, наведеними видами не обмежується. Види творчої діяльності, результатом яких є твори науки, літератури і мистецтва (літературно-мистецька діяльність) у коло своїх об'єктів правової охорони не включають ще досить велику групу видів творчості, які в чинному законодавстві іменуються об'єктами суміжних прав.

Суміжні права об'єктами своєї охорони мають виконавську діяльність, діяльність виробників фонограм і відеограм та діяльність організацій теле- і радіомовлення щодо здійснення своїх передач (програм).

Виконавську діяльність здійснюють актори (театру, кіно), співаки, музиканти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору; особи, які виконують циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригенти музичних і музично-драматичних творів. Зазначені особи безперечно здійснюють творчу діяльність.

Творчою визнається також діяльність по запису будь-якого звукового виконання або інших звуків на фонограму. Фонограмою визнається виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків, наприклад, пташиний спів, звуки тварин, грози,' моря тощо. Грамофонні платівки, диски, мапгітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.

До творчої діяльності належить відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконавця або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), що здійснюється виробниками відеограми.

Організації мовлення здійснюють творчу діяльність зі складання програм своїх передач.

Зазначені види інтелектуальної, творчої діяльності за своїм характером і змістом наближаються до творів літератури і мистецтва.

Характерною особливістю літературно-мистецької діяльності є сфера застосування чи використання її результатів. Ця діяльність спрямована на збагачення внутрішнього світу людини, тобто на її духовний світ. Саме результати літературно-мистецької діяльності формують людину як соціальну особистість. Те, що ми зараз називаємо людськими цінностями (гуманітарна сфера), формується в людини -під впливом літературно-мистецької діяльності, під враженнями від її результатів.

Честь, гідність, порядність, чуйність, доброта, доброзичливість, прагнення допомогти іншому — усі ці якісні характеристики людини складаються і розвиваються у кожної окремої людини під впливом творів літератури, науки і мистецтва. Суспільна свідомість також зумовлюється цими самими чинниками, які визначають свідо-

30

мість кожної окремої людини. Діти рідко поводяться в суспільстві інакше ніж їхні батьки. Якісні характеристики людини зумовлюються передусім навколишнім суспільним середовищем, яке в свою чергу, складається під впливом літературно-мистецької діяльності

попереднього покоління.

Це позитивний вплив літературно-мистецької діяльності на формування суспільного світогляду, світовідчуття і світосприйняття. Але духовний світ людини формується також під впливом літературно-мистецької діяльності, спрямованої на руйнування духовного світу людини і особливо молоді. Складається враження, що більших успіхів у сучасних умовах лосями саме ті сили, які ставлять за мету обезцінити, знизити роль і значення духовності у розвитку суспільства. У значній мірі сучасний телеекран, радіомовлення та художня література, основані на насильстві і крові, розпусті і сексі, безчесті й обмані, також формують світогляд молодої людини і підлітка. Руйнівна сила такого впливу досить помітна. Опір суспільства такому впливу, навпаки, поки що мало помітний.

1.4. Науково-технічна діяльність

Науково-технічна діяльність — це друга, досить значна, група видів інтелектуальної, творчої діяльності. Характерною особливістю цієї групи видів творчої діяльності, яка, власне, їх об'єднує в одну групу, є її спрямованість на матеріальне забезпечення потреб суспільства. На підставі наукових досягнень мають бути створені необхідні засоби і знаряддя виробництва та іншої доцільної діяльності людей.

Науково-технічна діяльність охоплює велике коло видів творчої діяльності, спрямованих на досягнення певних науково-технічних результатів, потрібних людям для забезпечення своєї життєдіяльності. Поняття «науково-технічна діяльність» набагато ширше від поняття «промислова власність», хоча багато об'єктів цих двох понять збігаються, наприклад, винахід є результатом науково-технічної діяльності і разом з тим він є об'єктом промислової власності. Але далеко не всі результати науково-технічної діяльності стають

30

об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами правової охорони. Багато результатів науково-технічної діяльності залишаються поза межами зазначених понять з тих чи інших причин.

Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим результатом. Але не кожний творчий результат стає об'єктом правової охорони.

Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяльність у тій частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям охоплюються також проектно-конструкгорські і проектно-технологічні роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяльність та інші види творчої діяльності, спрямовані на створення промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг тошо. Безперечно, цей перелік не може бути вичерпним.

За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності всі результати творчої діяльності, що не охоплюються поняттям «авторське право і суміжні права», складають перелік об'єктів промислової власності. До переліку за Конвенцією включена також недобросовісна конкуренція та деякі інші об'єкти промислової власності.

Новіший перелік наводиться у Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (далі — ВОІВ). За цим переліком до об'єктів інтелектуальної власності належать: літературні, художні і наукові твори; виконавська діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист проти недобросовісної конкуренції, а також усі інші досягнення, шо стосуються інтелектуальної діяльності — у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Переліки результатів інтелектуальної, творчої діяльності в цілому, і результати науково-технічної діяльності, наведені в міжнародних угодах — Паризькій конвенції про охорону промислової власності і Конвенції, що засновує ВОІВ, — та чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не збігаються. Так, наприклад, Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає правову охорону

31

вщкритгів, а законодавство України цього не передбачає'. Законодавство України передбачає правову охорону селекційних досягнень, якої немає у переліках зазначених конвенцій. Але їх міжнародно-правова охорона передбачена іншими угодами. При цьому слід мати на увазі, шо селекційні досягнення, безперечно, не є результатами науково-технічної творчості, адже вони стосуються живої природи, а не техніки. В Україні селекційні досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів, але в точному значенні цього слова винаходами не являються.

У підручнику варто дотримуватися поділу результатів інтелектуальної, творчої діяльності на три групи, про які йшлося више. Відповідно до цього поділу до об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення; компонування інтегральних мікросхем; комерційна таємниця, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау) та інші результати науково-технічної діяльності, шо відповідно до чинного законодавства можуть бути визнані об'єктами правової охорони, тобто об'єктами інтелектуальної власності.

Науково-технічна діяльність, результати якої визнаються об'єктами промислової власності, також характеризується своїми особливостями. Вона також досить різноманітна і становить широке коло видів цієї творчості, шо, безперечно, не є вичерпним. Основною ознакою цього виду діяльності є її мета — забезпечити суспільство необхідними засобами існування.

На відміну від авторського права, що надає правову охорону будь-якому твору незалежно від його наукового чи художнього рівня, об'єктом промислової власності визнається лише той результат науково-технічної творчості, шо відповідає умовам охороноздат-ності, які встановлює закон. Отже, характерною ознакою зазначених результатів є їх відповідність умовам охороноздатності. Для визнання їх об'єктами інтелектуальної власності творчі результати мають пройти обов'язкову, встановлену законом, перевірку, експертизу, атестацію. В одних випадках така експертиза має встановити, чи відповідає заявлена пропозиція необхідному науково-технічному рівню. Наприклад, заявка для видачі патенту на винахід строком на 20 років має пройти так звану експертизу по суті, мета якої — виявити цей необхідний рівень. В інших випадках провадиться експертиза лише за формальними ознаками, коли перевіряється відповідність документів заявки вимогам закону.

Законодавство України про промислову власність не передбачає надання правової охорони лише за фактом створення того чи іншого її об'єкта.

Отже, для визнання творчого результату у сфері техніки об'єктом правової охорони встановлена спеціальна процедура перевірки творчого результату на відповідність його вимогам охороноздат-ності. Якщо за результатами такої перевірки (експертизи за формальними ознаками і експертизи по суті у випадках, передбачених законом) виявиться, що заявлена пропозиція відповідає умовам охороноздатності, вона підлягає обов'язковій державній реєстрації шляхом занесення її до відповідних державних реєстрів.

На підставі державної реєстрації на заявлену пропозицію видається охоронний документ. Зараз в Україні об'єкти промислової власності охороняються двома документами — патентом або свідоцтвом. Патентом охороняються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, на запатентовані компонування інтегральних мікросхем видаються свідоцтва.

Експертиза заявлених пропозицій, їх державна реєстрація та видача охоронних документів здійснюється спеціально уповноваженими на це державними органами.

Оскільки в основному об'єкти промислової власності охороняються патентами, звідси і назва правового інституту, який регулює відносини, що складаються у процесі створення, використання й охорони цих творчих результатів, його прийнято називати патентним правом або правом промислової власності.

Ті результати технічної творчості, шо не підпадають під правову охорону з тих чи інших причин, не визнаються об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами інтелектуальної власності. Вони ніби нікому не належать, нікому не потрібні, не становлять будь

32

якої цінності. Але ж це не так. Отже, проблема залишається відкритою. Між тим, її не можна залишати невирішеною, оскільки серед

відхилених пропозицій можуть бути досить цінні.

1.5. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Третю групу складають види творчості, шо спрямовані на створення засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, якими є комерційне найменування, торговельна марка (знаки для товарів і послуг) і географічне зазначення походження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні літературно-художнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад, зображувальні торговельні марки інколи можуть бути об'єктами авторського права — вони можуть бути створені у вигляді малюнка (рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позначення для товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, шо наближає його до промислового зразка.

Отже, ця група видів творчості посідає проміжне місце між літе-ратурно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не відзначається високим творчим рівнем. Від неї, наприклад, не вимагається створення результату на рівні світової новизни. Новизна зазначених засобів обмежується територією держави, де вони зареєстровані. Усі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг підлягають обов'язковій експертизі і державній реєстрації, захищаються вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються законом.

Спільною ознакою результатів цього виду творчості є їх призначення — індивідуалізувати учасників цивільного обороту (комерційні найменування), товарів і послуг (торговельна марка і географічне зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, шо не всі вони є об'єктами виключного права на використання. Право на використання зазначення походження товару може належати кільком особам одночасно і в рівній мірі, тобто це право не є виключним.

Спеціального закону для охорони комерційного (фірмового) найменування Україна поки що не має. Основні положення цієї охорони містяться лише у ЦК України.

1.6. Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності

Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє себе із середовища, в якому живе.

Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідомлювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об'єкти, то існувала і їх охорона.

Дослідження римських джерел засвідчують, що автори творів науки, літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів. Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповідного відображення у звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. У ті далекі часи ні в кого не було сумніву щодо приналежності створеного людиною — воно визнавалося власністю його творця. І це було справедливо.

історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки тощо щодо їх охорони простежуються чотири етапи, які істотно відрізняються один від одного і послідовно змінюють один одного. Перший етап — найдавніший — фактично нам невідомий. Його правові засади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст.

Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності характеризується привілеями. Цей період охоплює при

34

51

близно XII—XVIII ст. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, нар, імператор, князь та ін.).

Привілей міг полягати у самих різноманітних перевагах, полегшеннях, звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тошо.

Підставою для надання привілею також могли бути різні причини. Це могло бути винайдення нового способу вироблення певних виробів, виявлення корисних копалин, удосконалення певної системи тошо. За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, шо приносила певну вигоду, прибуток особі, яка видає привілей, чи її державі.

Можновладці були заінтересовані в розвитку і процвітанні свого краю, землі, держави, тому сприяли будь-яким діям, що були спрямовані на розвиток виробництва, війська, зброї, пошук та добування корисних копалин тощо. Зазначені можновладці були заінтересовані у заміні привізних товарів своїми власними і т. ін.

Мудрий владика завжди підтримував автора такої новизни і передусім наданням йому привілею. Венеціанська Республіка у 1474 р. першою прийняла положення про привілеї «Парте Венеціана»1.

Разом з наданням привілеїв почали складатися їх правові засади. Основними з них були: корисність, новизна для держави, виключне право (монополія) на його використання особи, яка його створила; покарання порушника наданого привілею.

На той час серед країн, що досягли найвищого економічного розвитку, якому сприяв розвиток технічної творчості, виділялася Англія. В Англії привілеї почали надаватися вже у XII ст. і до XV ст. надавалися королівською владою. Особливими привілеями підтримувалося заснування нових виробництв на імпортній технології. Зазначені привілеї передбачали виключне право на їх використання і, безперечно, на одержані прибутки. Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених технологій у виробництво і, що було головним, сприяли поширенню цих технологій в

'Основи інтелектуальної власності. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 26.

Англії. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону виключних прав цих промисловців, незалежність і відчутні переваги перед іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за запровадження в Англії нових виробництв. Активізація технічної творчості в Англії зумовила зростання кількості привілеїв. Особливо їх кількість зросла у зв'язку з промисловою революцією. Зростання кількості привілеїв, які на той час набули форми патентних грамот, зумовило зростання кількості зловживань з боку королівської влади. Промисловці заявляли рішучі протести і королівська влада змушена була поступитися. Вона дозволила судам розглядати спори з приводу патентних грамот.

Подібні зловживання продовжувалися в Англії аж до 1628 р., коли було прийнято Положення про монополії, яке встановило одну досить принципову засаду охорони патентних прав. У Положенні було проголошено, що всі монополії позбавлялися будь-яких привілеїв, а їх надання оголошувалося недійсним, за винятком «усіх патентних грамот і надання привілеїв строком на чотирнадцять років або менше від того, які будуть вчинені пізніше, на виключне зайняття або створення нових виробництв у цьому королівстві, справжньому і першому винахідникові таких виробництв, якими не мають права користуватися інші особи на час вчинення таких патентних грамот і надання прав»1.

Цим Положенням був закладений конкретний принцип патентного права — виключність наданих прав — і чітко визначений строк їх чинності.

Для розвитку засад патентної форми охорони промислової власності важливе значення мав судовий розгляд справ з приводу спорів, що виникали з привілеїв. У судовій справі «Сукновиробників з Іпсвіча» було постановлено: «Та якщо хтось вніс новий винахід і нове виробництво у королівстві з ризиком для свого життя і з затратою свого статку або запасів тошо, або хтось створив яке-небудь нове відкриття, то в таких випадках король за своєю прихильністю і милістю для компенсації його коштів і зусиль може встановити, що лише він буде мати право користуватися таким виробництвом

'Цитовано за книгою «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре, 1999. - С. 27.

35

або торгівлею протягом певного часу, оскільки спочатку люди в королівстві не знають про нього і не мають знань та майстерності для його використання. Проте, коли патент припинить його дію, король не може видати Його знову»1.

Отже, система привілеїв, що складалася і розвивалася в усьому світі, закладала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. При цьому слід мати на увазі, що системи привілеїв різних країнах розвивалися по-різному залежно від їх економічного розвитку.

Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р. під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом певною мірою було упорядочено видання привілеїв. 17 червня 1812 р. було прийнято Закон Росії «О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах». Цим Законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п'ять і десять років.

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Тому не можна погодитися з думкою, що ідея охорони авторського права з'явилася з винайденням друкування. Задовго до часу виникнення друкування наука, література і мистецтво уже досягай високого розвитку. Зазначені об'єкти, безперечно, діставали певну правову охорону. Проте правова охорона зазначених творів у формі привілеїв дійсно почала складатися після виникнення друкування.

У зв'язку з виникненням друкування з'явилися фахівці цієї справи — виробники друкованої продукції та торгівці нею. Друкування книг вимагало вкладення у цю справу великих коштів — треба було закупити устаткування, необхідне для друкування, та папір, які коштували тоді досить дорого. Немало коштувала і наймана робоча сила. Все це разом виливалося в солідні суми, що могли бути компенсовані продажем книг. Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкуренту, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні, не витрачаючи при цьому коштів на впровадження нового виробництва.

1 Цитовано за книгою «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре, 1999. - С. 27.

Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти виявлялися в явно нерівному становищі. Були потрібні певні правові засоби проти недобросовісних конкурентів, яким відтворення книг діставалося значно дешевше. За такої ситуації вкладення коштів у первісне друкування стало досить ризикованим. Підприємці-друкарі через неправомірне використання їх книг часто банкрутували.

Усе це зумовило потребу створення правової охорони друкованої продукції і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї в Англії та Франції надавалися королівською владою, у Німеччині — князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.

Істотний недолік системи привілеїв як форми охорони виключних прав друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що зазначені привілеї надавали захист прав лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг — їх автори. Весь прибуток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу книг автор книги права не мав. Це викликало справедливе обурення авторів творів і вони стали більш рішуче відстоювати свої права.

У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів — Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основним положенням цього Статуту було визнання за автором книги виключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років і таким чином за життя автора строк охорони фактично надавався на 28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга вже була надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір власністю його автора.

36

Безперечно, свої виключні права автор твору міг будь-яким чином відчужувати. Найчастіше мав місце продаж цих прав книговидавцеві, який знову виявився у виграші — всі прибутки від опублікування книги та її продажу діставалися саме йому. Це викликало велику кількість судових спорів між авторами і книговидавцями, що свідчило про істотну недосконалість Статуту Анни. Судові справи виникали головним чином з приводу співвідношення авторського права із загальним правом і авторського права із Статутом Анни. У 1774 р. Палата лордів у справі Дональдсон проти Беккета визнала, що автор має виключне право на надрукування й опублікування своїх книг. Але як тільки книга була опублікована, права на неї регулювалися виключно Статутом. Лише Закон про авторське право 1911 р. скасував це положення.

Система привілеїв існувала також і в інших країнах і за своїм змістом була приблизно такою самою. Велика Французька революція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтворення Його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни.

Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу. Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на шо певним чином вплинула філософія Канта.

Сполучені Штати Америки до 1976 р., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 р. надавав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за

якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.

Норма про обов'язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту Анни. Опубліковані книги реєструвалися у Центрі книговидань, а їх копії депонувалися для використання університетами та бібліотеками.

Крім Англії і США, обов'язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада авторського права (необов'язковість спеціальної реєстрації та будь-якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах.

Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи послуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовувалося таврування. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака.

Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ певного виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак — це певне позначення, яким виробник чи особа, яка надає послуги, позначає (маркує) свої товари чи послуги з метою вирізнити їх від товарів і послуг такого самого виду, що виробляються або надаються іншими виробниками чи особами, які надають послуги чи виконують певну роботу. Позначення для вирізнення товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари позначаться виробниками чи купцями, майже завжди були свідченням високої якості товарів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще у стародавні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни користували-

37

Загальні положення про власність ся ярликами ремісників і художників, шо служили зазначеннями походження чи приналежності товарів певній майстерні або міста. Майже за 4 000 років до н. е. майстри Асірії і Вавілона вирізали на камінні збудованих ними споруд свої фірмові знаки. Ці знаки, знайдені археологами у XX ст., можна вважати попередниками товарних знаків. Прототипи сучасних знаків з'явилися в період рабовласницького ладу.

Є підстави гадати, що знайдені у Греції знаки, які належать до другого тисячоліття до н. е. і складаються із букв або групи букв, утворювали певні словесні позначення1, історичні джерела містять дані про те, що етруски позначали вироблений ними сир символом місяця. Ювенал писав: «Роки і бруд стирали позначення місця виробництва з багатьох пляшок». А в Помпеї була знайдена вивіска з позначенням м'ясника, де було зображено окорок, вивіска молочника із зображенням кози, а також пекар на фоні млина та ін.

Ремесло і торгівля зумовлюють швидке зростання ролі і значення клеймування товарів та позначення послуг. Цьому в значній мірі сприяла також поява дворянських гербів, що були родовими позначеннями. Такі знаки ставилися на різних предметах — на зброї, меблях, одязі тошо. Такими самими знаками стали користуватися ремісники і купці. Слідом за дворянськими гербами з'явилися цехові позначення. Замість клейма майстра на виробах стали проставляти герб цеху або який-нсбудь із його елементів. У такий спосіб доход ремісників був поставлений у залежність від збуту виробленої ними продукції, а збут, у свою чергу, зумовлювався її якістю. Був установлений суворий контроль за тим, аби клеймо не було поставлене на неякісному виробові1.

З поширенням виробництва паперу виникла потреба також певним чином позначати папір виробника. У XIII ст. вже з'являються перші позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим, застосовуються й до цього часу. Певна форма во-

Бяаватская Т. В. Ахейская Греция во втором тысячелетии до н. э. — М., 1966. - С. 17.

1Хекп Б., Шунда М. Товарные знаки и промышленные образцы. — М.: ЦНИИПИ, 1969. - С. 68.

5 Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. — 1970. — № 7. — С. 69-73.

38

даного знака індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості паперу.

Стародавні германці цими знаками позначали збудовані ними будинки і двори, а також товари, що вироблялися у цих будинках чи дворах або якими велася торгівля.

У середні віки широкого розвитку набули гільдії, що стали основною формою ремісницького виробництва. Гільдії та окремі майстри користувались різними позначеннями для вирізнення своїх виробів. Ці позначення часто були у формі печаток, що прикріплювалися до матеріалу, а також пробірних клейм для виробів із дорогоцінних металів. Такі позначення мали своєю функцією не тільки вирізнення виробів одного майстра чи гільдії від виробів інших майстрів чи гільдій. Вони покладали також на виробників сувору відповідальність за якість виробу. Функції товарних знаків таким позначенням були ще мало властиві.

Ці знаки уже чітко зазначали походження товарів, що діставало закріплення у правових нормах. Статути гільдій уже містили приписи, за якими майстри золотих і олов'яних справ зобов'язані були застосовувати особисті клейма, що заносилися до спеціальних реєстрів, проте користуватися такими позначеннями могли лише члени гільдій.

Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції вони були ліквідовані законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії були припинені у 1835 р.

Підробка знаків або зловживання ними суворо каралися. Люди, які користувалися чужими позначеннями, піддавалися суворим покаранням. Таким самим покаранням піддавалися і ті, хто своїм тавром позначав чужу худобу. Едиктом короля Карла П'ятого 1544 р. передбачалося виключення з професії чи гільдії, відсікання правої руки, а французький Королівський Едикт 1564 р. встановив смертну кару за підробку маркування.

Отже, порівняно з іншими окремими об'єктами промислової власності (корисними моделями, промисловими зразками тощо) товарні знаки мають найдавнішу історію, їх виникнення можна віднести до часів рабовласницького ладу, а перші привілеї на винаходи історія відносить лише до XII ст.

39

Проте найкращі умови для маркування товарів були створені ринковою економікою. Бурхливий розвиток промисловості та інших галузей господарювання сприяли появі на ринку великої кількості товарів різних виробників. Покупець (споживач) опинився у складному становищі — як у масі товарів, шо заполонила ринок, вибрати найкращий, той, який йому потрібний. Гостра конкуренція виробників зумовила потребу шукати свого споживача, свого покупця. Для цього треба було підвищити якість свого товару, а тому виникла потреба його позначення певними знаками. Отже, зазначені позначення товару вказували на його виробника, виконували рекламну функцію і, безумовно, свідчили про високу якість товару. Цим почали зловживати недобросовісні виробники, які для позначення своїх не -дуже якісних товарів стали використовувати чужі позначення. Виникла гостра потреба у правовій охороні позначень товарів. З'явилися перші закони, метою яких була державна охорона товарних знаків. Спочатку з'явилися закони, шо встановлювали сувору кримінальну відповідальність за підробку товарних знаків, а згодом дістала поширення їх цивільно-правова охорона. Перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Франції — в 1857 р., в США — у 1881 р., у Великій Британії — в 1883 р., Німеччині — в 1884 р.'

Проте у царській Росії такий закон був прийнятий ще раніше — у 1830 р.2 За цим законом власники певних виробництв (суконних, шляпних, паперових та інших фабрик) зобов'язані були мати спеціальні клейма, щоб позначати свої вироби. У 1838 р. в Росії був прийнятий закон про товарні знаки. Цим законом встановлювалася кримінальна відповідальність за підробку товарного знака. Останнім законом царської Росії про товарні знаки був Закон від 26 лютого 1896 р.3 Характерною рисою законодавства країн з роз-

'Свядосц Ю. И. Правовые вопросы регистрации и использования иностранных товарных знаков в СССР // Вопросы изобретательства. — 1969. — № В. - С. 31-35.

2 Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. — 1970. — № 7. — С. 71.

1Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. — С. 264.

виненою ринковою економікою минулого століття є те, шо воно вирізнило товарні знаки із загального поняття клейм. Товарні знаки були визнані об'єктами промислової власності з виключними правами на них. Клеймам як особливим позначенням було надано більш вузьке значення, наприклад, гарантійні, пробірні клейма, клейма якості тощо.

В умовах ринкової економіки товарні знаки виконують багато функцій, спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку. Вони стали необхідним елементом товарообміну, своєрідним правовим інструментом, який певним способом регулює товарообіг. Уявити собі товарний ринок у сучасних умовах без товарного знака просто неможливо. Це був би хаос, нагромадження товарів, їх знеособлення.

У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масштаби. Вона ще не відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче вступає у силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Франція. Французький патентний закон заклав принципово важливу засаду. Стаття 1 французького патентного закону від 7 січня 1791 р. проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок цього закон повинен гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і на строк, які будуть встановлені далі»1. У вступній частині цього закону підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати промисловий винахід як власність його творця2. Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше проголошена у США — в законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж

Цитується за книгою «Основи інтелектуальної власності». — К.: Ін Юре, 1999. - С. 27.

Чіиленко А. Право изобретателя. — СПб, 1902. — Т. 1. — С. 84.

40

та, яка є результатом її розумової праці»'. Цей пропрієтарний принцип дістав своє визнання також у законодавстві Саксонії, Пруси,

Данії, Норвегії та інших країн.

З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 р., випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий результат визнавався об'єктом права власності; 2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту; 4) вводилася обов'язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті. Проте патентні закони тих часів були далеко не ідеальними. Та новела 1793 р., шо була внесена до патентного закону США, встановила правило, за яким патенти видавалися лише громадянам США. Французький патентний закон визнавав патент, виданий у Франції, недійсним, якщо цей самий запатентований у Франції винахід після цього патентувався в зарубіжній країні. Винахідниками визнавалися й ті особи, які лише запозичували зарубіжну техніку.

Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період 1815—1820 рр. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 рр. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.

Патентна система охорони промислової власності все більше поширюється у світі й одночасно удосконалюється. Промисловці, які просто завозили зарубіжну техніку і впроваджували у себе на батьківщині, перестали визнаватися винахідниками. Водночас розробляється і впроваджується принцип новизни винаходу. Все ж патентування одного і того самого винаходу в кількох країнах здійснюється ще досить рідко.

Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мірою обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких

'Азбука авторского права. - М.: ЮНЕСКО, 1982. - С. 22.

було використано запатентований винахід, не можна було ввозити до країни патентування без дозволу патентовласника.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Спочатку німецькі країни ще до об'єднання і створення імперії утворили Митний союз німецьких держав. Відповідно до статуту цього союзу патентовласник втрачав право забороняти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея міжнародної охорони винаходів вступила у гостру суперечку з принципом свободи міжнародної торгівлі. Здавалося, патентна система охорони промислової власності рухне, не витримавши натиску торговців з Англії та інших країн. Рішучий опір цьому натиску організували промисловці разом із винахідниками, висунувши і стверджуючи ідею міжнародної охорони промислової власності. Зазначена ідея була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промислової власності.

Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принциповими засадами Конвенції є національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Відповідно до положень про національний режим прирівнення Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кожна із країн, що вступила до цього Союзу, зобов'язана надавати громадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країни-члена Союзу, але мають постійне місце проживання або дійсне і неефективне промислове чи торговельне підприємство у країні-члені Союзу.

Право пріоритету — принцип, закладений Паризькою конвенцією, полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн-членів Паризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців від дати подання першої заявки до будь-якої країни-члена Паризького Союзу з пріоритетом за

41

першою заявкою. Це правило стосується також усіх інших ефектів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається право пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Загальних правил, встановлених Конвенцією, є кілька. Щодо патентів діє правило, за яким патент, виданий в одній із країн — 47 членів Союзу, має чинність лише у межах цієї країни. Патенти, видані в різних країнах Союзу на один і той самий винахід, незалежні один від одного. Факт видачі патенту в одній країні-члені Союзу не зобов'язує інші країн и-член и Союзу видавати патент на цей самий винахід. Так само відмова у видачі патенту в одній із країн Союзу, визнання його недійсним або таким, у якого закінчився строк охорони, не може бути підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні-члені Союзу або для визнання його недійсним чи таким, у якого закінчився строк охорони.

Винахідник має право бути названим як такий у патенті. У видачі патенту не може бути відмовлено чи патент визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого запатентованим способом, підпадає під заборону чи обмеження, що випливають із національного законодавства.

Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об'єктів

промислової власності.

Інтернаціоналізація, безперечно, поширилася і на сферу літературно-мистецької діяльності. У 1886 р. було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх

творів.

Бсрнська конвенція набула чинності на території України 25 жовтня 1995 р. Станом на 15 січня 2001 р. учасницями цієї Конвенції були 147 держав.

Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах: 1) на принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн-учаснпць цього Союзу твори повинні отримувати в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2) на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надасться у міру факту створення твору і не обумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3) на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору.

У 1952 р. в Женеві була підписана ще одна конвенція — Всесвітня конвенція про авторське право. У 1971 р. в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція цієї Конвенції, що набула чинності у 1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р.

Більш ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяльності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 р., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

ВОІВ своїм завданням ставить:

 поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;

 заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

 модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови повної поваги до самостійності кожного із союзів.

Конвенція про утворення ВОІВ у понятті «інтелектуальна власність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову власність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторське право, що стосується літературних, музичних, художніх і аудіовізуальних творів.

65

За станом на травень 1998 р. членами ВОІВ були 169 держав, у тому числі й Україна.

Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об'єктів останньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р.), якою був утворений спеціальний союз для країн-членів Паризької конвенції

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку реєстрацію може здійснити лише громадянин країни-члена Паризької конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни-члена Конвенції. Заявник спочатку повинен заявити свій знак у національному чи регіональному (Бенілюкс) відомстві по товарних знаках у країні походження. Лише після цього заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана через національне відомство.

Міжнародна реєстрація публікується органом, шо її здійснює (Міжнародне бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з цих країн має право відмовити у наданні такої охорони, відповідним чином обґрунтувавши свою відмову. Якщо протягом року така відмова не буде заявлена Міжнародному бюро ВОІВ, реєстрація набуває чинності національної реєстрації у тих країнах, що були зазначені в заявці.

Міжнародна реєстрація надає власнику знака ряд переваг. Замість заявок, які мав би подати заявник у кожну із країн, у яких він бажає одержати охорону своєму знаку, він подає лише одну заявку (французькою мовою), сплачуючи мито лише за однією заявкою. Міжнародна реєстрація може бути продовжена за таких самих умов на 20 років.

1.7. Поняття права інтелектуальної власності

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наве-

РОЗДІЛ 1

дені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» і «інтелектуальна власність» використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Про-прієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін «інтелектуальна власність» широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності. .

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст право-мочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності

Вище підкреслювалось, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має

67

здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів — володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, що здійснюється від імені власника третіми особами.

Щодо творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом відповідно до його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння — це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної творчості перебувають у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом — в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи будь-якого іншого результату складається патентний опис цього результату, шо стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, що здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати — лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, що, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій сфері діяльності1. Проте є й інші думки. Наприклад, В. М. Брижко до ноу-хау відносить «гіпотези, ідеї, факти та інші неохороноспроможні об'єкти, що мають наукове і технічне значення»2.

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання3. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об'єкт права, може бути у володінні лише самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів. Що стосується інших видів суміжних прав — прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише з дозволу їхніх виробників чи авторів. У ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошується, що виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їхнє відтворення та розповсюдження. У ст. 41 цього Закону також зазначається, що організації мов-

! Цивільний кодекс України. — Ст. 505—508.

Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. — К., 1996. - С. 94.

Чобіт О. А. «Ноу-хау» та договір на його передачу: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук.— Харків, 1994. — С. 14—15.

45

лення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тошо.

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін «володіння авторським правом». Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору.

З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, шо твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора1. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам. На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються й у власності, й у володінні їх авторів.

Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо Йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл — ліцензію на використання зазначених творів іншими особами. Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або спадкоємці, або за ліцензією автора інші особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво.

Внаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результату. Безумовно, використання об'єктів інтелектуальної власності може мати місце в будь-який інший доцільний спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять для того, щоб полегшити своє життя1. Природа наділила ту чи іншу фізичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні цінності.

В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди, які б створювали зазначені цінності лише заради власного задоволення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використання одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб по-ліпшнти своє особисте життя чи життя своїх близьких слід визнати нормальним явищем і нікому не спаде на думку такі дії засуджувати.

Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної власності зумовлюється характером самого об'єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

У ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам різними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік способів, якими можна використати твір. Проте й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених способів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання,

тобто відтворення поліграфічним способом, твори образотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть використовуватися у промислових виробах.

Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно- і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, а його правомірність. Істотне значення для визначення способу використання того чи іншого твору має доцільність використання та його ефективність.

Багато з технічних рішень так і не дістають використання, причини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого господарювання. Винахід чи корисна модель можуть бути не використані в промисловості, оскільки їх використання не принесе бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. Наведені та багато інших, передбачених законом способів використання результатів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися і використовуються відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайного права власності.

Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права власності. Йдеться про виключення із загального правила, за яким результат творчості може бути використаний лише за дозволом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати результат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону1. Допускається також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється лише на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, шо це особливість інтелектуального права власності.

1 Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. - Статті 21-25.

Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим особам у користування, як правило, за плату'*

Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право використання об'єкта на свій розсуд, нічим не відрізняється від цієї ж правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що право використання результату інтелектуальної діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб'єкта взагалі права власності і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник зазначеного об'єкта одержує очікувані ним вигоди, прибуток тошо.

Право розпорядження — це правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінні — це закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження — це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, у тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подару вати, обміняти тощо)2. Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими

'Напр. ст. 655 ЦК України.

2Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. - Ст. 28.

47

особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності (статті 401—405 ЦК України).

У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, через зайнятість, похилий вік або нездоров'я власник може передати своє право розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.

Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочи-ни, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Стаття 28 цього Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей Закон передбачає й інші випадки обмеження права власності на винахід чи корисну модель (статті 29, ЗО, 31). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпорядженням). Відповідні норми містяться у Законі України «Про охорону прав на промислові зразки», в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»1 та інших законодавчих актах.

Отже, за зазначеними законодавчими актами суб'єкту права промислової власності як і будь-якому власнику надається право

'Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // ВВР України. — 1994. — № 7. — Ст. 34; Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». — Там само. — № 7. — Сг. 36.

вчиняти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Тобто, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою самою правомочністю, як і будь-який інший суб'єкт права.

Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як уже ггідкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної власності проголошується багатьма правовими системами світу. Було виголошене воно і в радянському праві. Стаття 23 Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р. проголошує, що володілець виключного права на винахід здійснює право користування і розпорядження. Закон СРСР «Про винаходи в СРСР» у ст. 9 надавав винахіднику чи його правонаступникам право передачі права на патент і право на використання винаходу1. Основи цивільного законодавства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. в ст. 45 також проголошували: «Патент закріплює за патенте володільцем виключне право використання винаходу на свій розсуд»2. Ця сама норма відтворена і в ст. 10 Патентного закону Російської Федерації від 23 вересня 1992 р. У ній сказано: «Патентово-лодільцю належить виключне право на використання винаходу, корисної моделі і промислового зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд»3. Майже слово в слово ця норма відтворена у ст. 1115 проекту Модельного кодексу4.

Такої самої позиції дотримується і законодавець в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Стаття 15 (п. 1 і 2) цього Закону встановлює, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.

'Закон СССР «Об изобретениях в СССР // Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1991. - № 25. - Ст. 703.

ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1991. - № 26. - Ст. 773.

3Сборник официальных документов по охране промышленности в Российской Федерации. — К., 1993.

'Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. — Ст. 1115. 74

Загальні положення про інтелектуальну власність

48

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р.1 у ст. 10 встановлює такі права на сорти: особисте исмайнове право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів. Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів та патент.

Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло виключних прав на використання твору науки, літератури і мистецтва визначається законом. До цього кола належать право відтворення, розповсюдження, публічний показ, прокат примірників тощо. Стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, шо володілець виключного права може ним розпорядитися на свій розсуд: правоволоділець може за авторським договором передати своє право на використання твору іншій особі — правонаступнику згідно з положенням ст. 31 цього Закону. Майнові права, шо передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 28 п. 6. Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до іншої особи — правонаступника на підставі договору. Пунктом 1 ст. 40 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» власнику сорту надається право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Немає потреби аналізувати законодавчі акти про інтелектуальну власність Російської Федерації про відчуження майнових прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Усі вони містять норми, за якими патентовласники наділені такою правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці у змісті цієї правомочності немає.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності1.

Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що у змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається її і в правовому режимі понять «право власності на результат інтелектуальної діяльності» і «виключне право на використання результату інтелектуальної діяльності». Суб'єкти як права власності на результат інтелектуальної діяльності, так і виключного права на використання об'єкта інтелектуальної діяльності володіють одними і тими самими правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної відмінності.

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання2.

Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як однієї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі

'Патентное законодательство зарубежных стран: У 2 т. — М., 1987; Матеріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне право: Проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки. — К., 1993. — Кн. 3.

2Патентное законодательство зарубежных стран: У 2 т. — М., 1987.

49

права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюється скоріше певними традиціями, менталітетом тощо1.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об'єкти науково-технічної творчості (закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та ін.), інші — тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, який створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, який пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, який зробив стола, є його власником, а письменник, який написав твір, художник, який написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України «Про власність»).

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний у тому, що його твір належить йому і нікому більше. не цікавлять ті юридичні положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Він добре знає: те, він створив, — це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, шо результат його творчої діяльності є власністю — настільки усталена реальність, нею не рахуватися не можна. Ця правова дійсність значною мірою дістала адекватне відображення у чинному законодавстві, але не повністю.

1 Сергеев А. П. Право рации. - М., - С.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще якось погоджувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але той самий твір ніби й не належав нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може довго продовжуватися. Сучасний автор буде почуватися більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твір — це його власність і він має право робити з ним те, що і будь-який інщий власник майна.

Не може вважатися нормальним, коли праця письменника оцінюється сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити послуги друкарки. Прийде час, кож праця авторів буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде «кланятись» авторові, а не навпаки, як зараз.

Зазначену проблему певною мірою розв'язав новий Цивільний кодекс України, який вказав на результати інтелектуальної творчої діяльності права інтелектуальної власності, відмовившись від терміна «виключне право на використання».

1.8. Види права інтелектуальної власності

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, шо відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю1.

Творчість властива лише людині, хоча інколи й природою створюються справжні шедеври, проте то не усвідомлена творчість. Творчість — складний процес, що зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за що він творить, метою, яку він перед собою поставив, та чинниками, які важко передбачити.

1 Йойрыш А. И. Научно-технический прогресе и новые проблемы права. -М., 1981. — С. 12; Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. - М., 1972. - С. 11.

51

Творити — в широкому значенні цього слова — означає створювати щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак слово «творчість» вживається і в іншому — спеціальному значенні. цьому значенні творчість — це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність1.

спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом іншого виду виробництва твори науки, літератури, мистецтва тощо. Звідси робиться висновок, що творчість — це сфера духовного виробництва, наділеного певними якостями інтелектуально! діяльності людини2. Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, зауважимо лише, шо важко погодитися з тим, ніби творчість — це виробництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво — це виробництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво — це виробництво духовних цінностей. Саме у цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво будь-чого прирівнювати до творчого процесу, а творчий процес називати духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, шо будь-яке виробництво і творчість — це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий і творчий процеси за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, в образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво й інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва — це не шо інше, як сфера реалізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має

1Йонас В. Я. С. 91.

2Иоффе О. С

стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність, у тому числі й інтелектуальна діяльність, має бути підпорядкована інтересам людини. Матеріальне виробництво має забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, шо буде продовженням інтелектуальної діяльності. Тобто, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізовуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва.

Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядатя як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у такому протиставленні висловив ще раніше В. Жуков'.

Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розглядати окремо. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спробуйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ людини охоплює багато аспектів її життя: це — честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди: це — світогляд людини, її бачення реального і духовного світу, світовідчуття тощо: це — духовний світ людини, сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор.

Якщо операції мислення, засобами яких знайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну творчість варто визнати духовною. Але на наш погляд, це не так.

1 Жуков В, 2Данин Д. 52

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дослідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, шо охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу результатів називають літературною і художньою власністю1.

Друга група складається із результатів науково-технічної творчості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промислової власності дійсно використовуються у промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності.

Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Результати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині називати загальнолюдськими цінностями.

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська діяльність» не сприйнят-ний,аін занадто розпливчатий і не відображає змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське право» тощо. усякому разі назву треба шукати.

интеллектуальной собственности: Общая инфор— С. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня р.

52

52Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р.

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою конвенцією патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце походження або найменування місця походження, також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони й об'єднуються під загальною назвою «Промислова власність». поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного походження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення. радянським законодавством цей перелік був дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, що законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.

Чинний України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель.» промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.

Однак структура Книги четвертої ЦК України не ідеальною. Структура першого розділу «Авторське право і суміжні права» зауважень не викликає. Структура другого розділу «Право промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм складом.

Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, тобто, цивільних прав. Зазначені чинники зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до ЦК

України включена лише комерційна інформація. її місце у ЦК України заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-правовими засобами має не лише комерційна таємниця, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, шо всі вони визнані об'єктами права власності.

З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів промислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової власності».'Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності1, і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце у розділі «Право промислової власності» ЦК України.

Щодо селекційних досягнень то практичні працівники вважають, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, що відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення у плані правової охорони прирівняні до об'єктів промислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому є доцільним вирізнити їх в окрему главу, як це зроблено в ЦК України. Але цю главу краще було б назвати «Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення» замість «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин».

Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його «Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазначення походження товару — це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, депутація

1 Всемирная организация интеллектуальной собственности: Общая информация. — С. 16, 20.

54

або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.

Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження — це -яке позначення, що вказує на країну або географічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.

'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття у числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом1.

Питання для контролю

1. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності.

2. Поняття інтелектуальної власності.

3. Поняття права інтелектуальної власності.

4. Види інтелектуальної власності.

5. Види права інтелектуальної власності.


РОЗДІЛ 2
Право інтелектуальної власності в Україні

2.1.  Становлення і розвиток законодавства України про інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність.

У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Ав-стро-Угоршини. Багато чинників і найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.

Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише ли-

55

бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від ЗО березня 1870 р., що використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 років і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави1. Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи (1924 р.). У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та результати технічної творчості3.

Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 р., яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.

Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнано новий об'єкт правової охорони — технічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення1. Це Положення було замшено новим від 24 квітня 1959 р.2, за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положеним було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.3 Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР»4. Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але через фактичний розпад він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.

Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення: 1) результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності; 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом5.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні6. Одночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єктів промислової власності.

'Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г. // СП СССР. - 1941. - № 9. - Ст. 150.

2 Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях от 24 апреля 1959 г. // СП СССР. - 1959. - № 9 - Ст. 59.

3СП СССР. - 1973. - № 19. - Ст. 109.

Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1991. - № 25. - Сг. 703.

5 Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. — Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

6 Збірник нормативних актів з питань промислової власності — К.: Вища школа, 1998. - С. 25.

Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової масності. Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію1. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.2 Хоча в цілому цей Закон має декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.3 У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»5, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво»7. Трохи раніше був прийнятий Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»8. Зазначені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

2ВВР України. - 1992. - Ст. 165. Нова редакція від 1 грудня 1999 р. ВВР України. - 1999, № 2-3. - Ст. 20.

4 ВВР України. - 1993. - Ст. 345.

'Там само. - 1994. - № 7. - Ст. 32.

Там само. — Ст. 34.

*Там само. — Ст. 26.

'Там само. § № 2. - Ст. 7. Нова редакція від 21 грудня 1999. — ВВР України. І - № 6. - Ст. 37.

України, і 1993. І № 21. - Ст. 218. Нова редакція від 17 січня - Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Ст. 278.

57

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таемницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.'1 У зв'язку з прийняті ям пікету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодексу4 та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів України5.

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. З прийняттям нового ЦК Укараїни виникне необхідність розробки ряду інших законодавчих проектів.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VI розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього в узагальненому вигляді6.

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо.

•ВВР України. - 1994. - № 16. - Ст. 218. Нова редакція від 17 січня 2002 р. — Офіційний вісник України. - 2002. - № - Сг. 93. 2Там само - 1994. - № 31.- Ст. 286. 3Там само. - 1995. - № 9. - Сг. 56.

4 Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» вщ 28 лютого 1995 р. // ВВР України. - 1995. - N9 13. - Ст. 85.

5Там само.

кодексі. Вона також висловила цікаві обгрунтовані думки з при но ДУ визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цісі власності. Обґрунтованим є її твердження, шо суб'єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності — право володіння на користування і розпорядження, шо і звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Мироненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що право інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов'язальне право». Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об'єктами права власності2.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значення. Одні з них будуть враховані, інші - будуть, але головне у тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.

2.2. Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність

Згідно з ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних); виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Наведена стаття не містить припису, за яким наведений перелік слід визнавати вичерпним. Навпаки, у ній підкреслюється, шо до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать такі-то результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Правова охорона зазначених об'єктів, крім ЦК України, здійснюється також рядом законів України про інтелектуальну власність. Безумовно, у правовій охороні окремих об'єктів свої характерні особливості, властиві лише цій групі об'єктів чи навіть окремим із них. Проте є такі положення, що стосуються усіх зазначених об'єктів і їх можна вивести за рамки окремих законодавчих актів про інтелектуальну власність.

До загальних положень належать, зокрема підстави виникнення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом у випадку і в порядку, передбачених чинним законодавством. Так, твори у галузі науки, літератури і мистецтва не потребують обов'язкової державної кваліфікації і реєстрації.

Права на зазначені твори виникають внаслідок факту їх створення. Об'єкти промислової власності потребують і державної кваліфікації, і державної реєстрації. Через це права на об'єкти промислової власності виникають лише з того моменту, який визначено відповідним законом.

Умови, за яких надається правова охорона зазначеним об'єктам права інтелектуальної власності, також визначаються законом.

В усіх суб'єктів права інтелектуальної власності виникають права, які прийнято поділяти на дві основні групи: 1) особисті немай-нові права; 2) майнові права на об'єкти інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у разі переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Але слід мати на увазі, що суб'єктам прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг щодо цих засобів належать лише майнові права.

Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяльності (право авторства) є особистим немайновим правом і може належати лише тій особі, творчою працею якої створено цей результат інтелектуальної діяльності.

Право авторства є таким, що не відчужується і не передається.

Якщо результат створений спільною працею двох або більше осіб, вони визнаються співавторами. Щодо окремих видів результатів інтелектуальної діяльності законом може бути визначене коло осіб, які визнаються співавторами твору в цілому.

Динне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб'єктів права виключними правами на об'єкти інтелектуальної власності. Суб'єкту майнових прав на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації належить виключне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі у будь-який спосіб. Із цього загального правила є один виняток. Зазначення місця походження товару не може бути власністю окремої особи і, отже, на нього не може бути виключного права на використання. Одним і тим самим найменуванням можуть користуватися кілька осіб незалежно один від одного.

Використання іншими особами об'єктів інтелектуальної власності, щодо яких їх правоволодільпеві належить виключне право, допускається лише з дозволу суб'єкта цього права. Суб'єкт виключного права на об'єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, дозволити іншій особі використати цей об'єкт чи розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Обмеження виключних прав, у тому числі шляхом надання можливості використання об'єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання цих прав недійсними та їх припинення (анулювання) допускається у випадках, межах і порядку, шо встановлені чинним законодавством.

Виключні права на об'єкти інтелектуальної власності можуть бути предметом цивільних правочинів. Майнові права, що належать суб'єкту виключних прав на об'єкт інтелектуальної власності, можуть бути передані повністю або частково іншій особі за договором, а також переходять у порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта виключного права.

Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передачу або обмеження права авторства та інших невідчужуваних і таких, що не передаються, виключних прав.

Виключні права, що передаються за договором, мають бути у ньому визначені. Права, не зазначені у договорі як відчужувані, припускаються такими, що не передані, оскільки не доведене інше. До договору, що передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійні договори.

Виключні права на об'єкт інтелектуальної власності діють протягом строку, передбаченого чинним законодавством, що може передбачати продовження такого строку.

У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності права інтелектуальної власності. За загальним правилом строк чинності права інтелектуальної власності (чи виключного права) визначається чинним законодавством. На окремі види об'єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для дострокового припинення правової охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.

Визнання результатів інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права інтелектуальної власності зовсім не виключає виключного права на ці об'єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об'єкт є виключним правом. Проте Закон України «Про авторське право і суміжні права» конкретизує це положення у ст. 12, яка проголошує, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

І нарешті, до загальних положень про інтелектуальну власність, на нашу думку, можна віднести і норми про захист права інтелектуальної власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду визначають свої, нібито специфічні, властиві саме цим об'єктам права інтелектуальної власності цивільно-правові засоби їх захисту. Вони не збігаються між собою, не узгоджені і навіть суперечливі. Видається, що така розбіжність у цивільно-правових засобах захисту об'єктів права інтелектуальної власності нічим не виправдана. На наш погляд, глави ЦК України, присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

У главі «Загальні положення про інтелектуальну власність» одна стаття присвячена саме захисту (ст. 432 ЦК України). Вона називається «Захист права інтелектуальної власності судом» і проголо-

шус, шо захист прав інтелектуальної власності здійснюється такими самими способами, що й всі цивільні права, тобто у судовому порядку.

Крім того, для захисту виключних прав у цій статті передбачено спеціальні способи: вилучення матеріальних об'єктів, за допомогою яких були здійснені порушення прав, і матеріальних об'єктів, створених внаслідок цього порушення; 2) обов'язкова публікація про порушення права з повідомленням, кому порушене право належить; інші способи, передбачені законом.

Які ж інші способи захисту виключних прав вміщує ЦК України. Це можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке було до порушення прав і припинення дій, шо порушують право; припинення чи зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування.

При порушенні договорів на використання результатів інтелектуальної власності і засобів індивідуалізації застосовуються загальні правила про відповідальність за порушення зобов'язань.

Чинне законодавство містить способи захисту інтелектуальної власності. Закон України «Про авторське право і суміжні права» захисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ 5, що містить чотири статті. Зазначений Закон проголошує, шо авторське право і суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюдження чи інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення порушенням авторського права і суміжних прав, що підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контра-фактними.

Закон про авторське право передбачає цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужо

61

го твору без договору з особою, яка має авторське право і суміжні

права, недотримання умов використання твору і об'єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, шо мають авторське право і суміжні права, захищаються судом у судовому порядку.

Суд, господарський суд має право прийняти рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, передачі в ефір чи по дроту, припинення їх розповсюдження, вилучення, конфіскацію всіх примірників творів, фонограм або відеограм, а також обладнання і матеріалів, призначених для виготовлення і розповсюдження, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Суд, господарський суд може також прийняти рішення про знищення або відчуження примірників творів чи фонограм шодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав осіб, яким належить авторське право і суміжні права. Таке рішення може бути прийняте щодо всіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворювалися примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовувалися для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Закон України про авторське право передбачає цивільно-правову відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

Особи, які мають авторське право або суміжні права, можуть вимагати:

а) відшкодування збитків, заподіяних їм порушенням авторського права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;

б) вилучення і направлення на їх користь доходу порушника, одержаного ним внаслідок порушення авторського права або суміжних прав, замість відшкодування збитків;

в) виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, встановленої законодавством України, замість відшкодування збитків або стягнення доходів.

РОЗДІЛ Крім відшкодування збитків, стягнення доходів чи виплати компенсації суд чи господарський суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафу передається в установленому порядку до Державного бюджету України.

Порушник авторського права чи суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, шо визначається судом.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, що складасться з двох статей. Закон визначає, шо будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вважається порушенням права власності власника патенту, що спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяну шкоду. Таким самим правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Усі спори, пов'язані із застосуванням Закону про винаходи, розв'язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористу-вання; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають також й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.

Як видно з наведеного вище, цей Закон не розрізняє адміністративної, цивільно-правової чи кримінальної відповідальності за порушення прав винахідників. Разом з тим чинне законодавство передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення патентних прав.

Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» (розділ VII, статті 26—27).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить розділ VI «Захист прав», що складається зі статей 20—22. Закон проголошує, що будь-яке посягання на права власника ©ві^

62

доитва, передбачені цим Законом порушенням прав власним свідоцтва, шо спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплутати. Вимагати відновлення порушених прав власника свідоцтва має право також лшензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до їх компетенції суди розглядають спори про: становлення власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі її інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення чинності свідоцтва.

Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону встановлює відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення прав на сорт спричиняє відповідальність згідно з

чинним законодавством.

Відповідно до ст. 54 спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються в порядку, передбаченому законодавством.

Закон України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. також містить розділ VI, що складається з однієї статті, яка встановлює відповідальність за порушення цього Закону. У ній зазначено, що суб'єкти племінного тваринництва, їх посадові особи і

посадові особи державної племінної служби несуть відповідальність, установлену законодавством України.

Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» встановлює державний захист права власності на науково-технічну продукцію. Передусім, зазначений Закон проголошує, що результати науково-технічної діяльності є об'єктом права власності їх творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Держава розглядає захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію як необхідну умову практичного використання науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпечує суб'єктам науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на науково-технічну продукцію в судовому порядку.

Інші види інтелектуальної діяльності поки шо не отримали правової охорони, і захист їх результатів не здійснюється.

Такими є основні положення захисту прав інтелектуальної власності в законодавстві України. їх побіжний огляд свідчить про відсутність якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну непослідовність. Це дає нам підставу зробити деякі висновки.

Перша обставина, що звертає на себе увагу, певна непослідовність законодавця. У деяких законах він визнав за авторами лише виключне право на результат, а не право власності. інших випадках чітко й однозначно захищається саме право власності на результат творчої праці (закони про промислову власність). У третьому випадку захищається право власності на охоронний документ. Така непослідовність не може бути виправдана в одній системі законодавства.

ЦК України цю непослідовність усунув і визнав за творцями лише право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи захисту права інтелектуальної власності, встановлена законами України про інтелектуальну власність, це різноманітність способів, форм та видів захисту цього права. В одних випадках викладаються загальні положення про захист, в інших — перераховується, які

63

саме права підлягають захисту, в третіх — взагалі відсилають до чинного законодавства.

У деяких законах проголошуються види захисту: адміністративний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазначається, у яких випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які — цивільно-правова, за які — кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безумовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність.

Варто також зазначити, шо існує ще Й відомчий захист, тобто адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 164)'. Адміністративно-відомчий — відомствами, підприємствами, організаціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний департамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі патентів іншими особами2. Підприємства здійснюють в адміністративному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.

У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип — будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежити правовий захист інтелектуальної власності.

На нашу думку, за своєю юридичною природою результати інтелектуальної діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості речей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі ре-г---—.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — 1993. — № 3. 2Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». —

От. 28.

зультати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх захисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не можна на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту.

Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої праці

Встановленна чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї мети. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефективністю системи захисту права інтелектуальної власності пояснюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають музичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші результати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспективні дослідники.

Але Україна ше й зараз має потужний науково-технічний потенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності — найбільш цінного надбання суспільства.

Розглянувши основні положення чинного законодавства України щодо захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему.

На наш погляд, найбільш ефективною є система захисту авторського права, викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визнаються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на наш погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний). У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону

65

України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, шо визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу із порушника авторського права або суміжних прав. Якщо врахувати, що нині в Україні встановлено мінімальний розмір заробітної плати 185 гривень, то максимальна сума компенсації може скласти більше 9 000 000 гривень. Звичайно, що таких збитків жоден автор не зазнавав, і жоден зловмисник таких доходів не одержував. Слід зазначити, шо жоден суд до цього часу максимальної компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає штрафний характер цієї норми.

На думку авторів, це правильний підхід до проблеми відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушника відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське право або суміжні права. Це означає, шо порушник вкрав у автора доход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує пальцем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі невигідні майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить?

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосовуватися і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників.

Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушення прав винахідників, що встановлена Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Власне, цей Закон не встановлює ніякої відповідальності. У двох його статтях йдеться про те, які дії визнаються порушенням патентних прав і які спори розглядаються судом. Про відповідальність не говориться.

Варто погодитися з нормою Закону, відповідно до якої порушенням прав власника патенту визнається будь-яке посягання на його права. Це цілком правильно. Безумовно, порушення має бути припинено. Власник патенту може вимагати:

 припинення дій, шо порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;

 стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

 відшкодування моральної шкоди;

 вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.

Численні виступи винахідників у засобах масової інформації свідчать про недосконалість захисту їхніх прав та інтересів.

Загальні судження стосуються і промислових зразків. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» передбачає за порушення прав авторів промислових зразків відповідальність згідно з чинним законодавством. На вимогу власника патенту порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Те саме можна сказати і про захист прав на торговельну марку. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановив лише загальні положення про захист прав на них. Не можна заперечувати проти норми, відповідно до якої порушенням прав на торговельну марку визнається будь-яке посягання на права власника свідоцтва. Безумовно, порушення має бути припинено. Проте й тут порушник зобов'язується лише до відшкодування заподіяних збитків.

Права на вибір санкції власник свідоцтва не має. Моральної шкоди також не несе і тому порушник до її відшкодування не зобов'язується.

Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить одну специфічну норму, яка, на наш погляд, виправдана. Відповідно до цієї норми власник свідоцтва може вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного

знака або позначення, схожого з ним настільки, шо їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення. На підставі викладеного вище слід зробити такі висновки:

1. Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації — вона має бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелектуальної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуваням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої

діяльності.

3. В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принципові положення: .

 будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопорушеннями і спичиняють цивільно-правову відповідальність;

 для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

 до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; відновлення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання акта державного органу або органу місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством.

Слід зазначити, що ЦК України (п. З ст. 15) передбачає гіідста-ізи для відмови у наданні захисту при наявності певних умов: а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах; б) при діях, що порушують моральні засади суспільства; в) при використанні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення шодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів захисту права інтелектуальної власності, шо не суперечать чинному законодавству.

Отже, принципово новим положенням наведеної системи права інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних (каральних) санкцій — конфіскація матеріалів і обладнання, за допомогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення на користь бюджету. Видається, що зазначені

ннка негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру — відшкодування «збитків, виплата штрафу, пені, відшкодування шкоди1.

З цих досить плутаних визначень можна зробити висновок, що цивільно-правові санкції — це заходи примусового впливу на порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідальність — це по суті реалізована санкція.

Отже, за законодавством України відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення контрафактних примірників твору, а також матеріалів і обладнання, що використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має право, але не зобов'язаний, прийняти таке рішення. Стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплату компенсації в розрахунок не беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид відшкодування збитків.

Виникає питання: як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі. Відповідно до загальних правил цивільного права — немає шкоди, немає відповідальності. Та чи буде це справедливо щодо інтелектуальної власності — адже правопорушення є, а відповідальності немає.

На нашу думку, обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення, означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно умовах ринкової економіки вважати метою цивільного права — ідновлення порушених прав особи. Саме тому обсяг відповідаль-ості, вважають, має відповідати розміру заподіяних збитків або коди, шо відшкодовується3. Тобто порушник зобов'язаний лише

Юридический энциклопедический словарь. — М, 1987. — С. 291. "атвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 970. - С. 37

овицкий И. Б., Луни, Л. А. Обшее учение об обязательстве. — М., 1970. —

68

____Право інтелектуальної власності в Україні

8*4-414

115

«виправити» порушення. Про відповідальність у точному значенні слова не йдеться. Наприклад, громадянин А. розбив машину громадянину Б. Вина А. доведена. У цьому разі він зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки громадянинові Б. Тепер дешо змінимо ситуацію. Громадянин А. за власної необачності розбив власну машину. Перед ким він буде відповідати? У цьому разі громадянин А. відповідати не буде, оскільки не можна відповідати перед самим собою. Чому ж у першому випадку ми це називаємо відповідальністю, а в другому ні? Адже в такому міркуванні немає логіки. 1 в першому, і в другому випадках відповідальності як такої немає, оскільки і в першому, і в другому випадках громадянин А. сам нашкодив собі і наслідки цієї шкоди, зрозуміло, має нести він сам. Ніяких невигідних наслідків за порушення чужого права він не несе, він лише цим наніс збитки власнику майна та власним інтересам. У цьому випадку він несе ризик заподіяного ним збитку.

Позбавлення цивільного права штрафної (каральної) функції істотно обмежує його можливості. Порушник має, крім відшкодування заподіяних збитків чи доходів, нести додаткове майнове обмеження, «покарання». Він має нести додаткові невигідні наслідки саме за здійснення ним порушення, а не тільки «виправити» те, що вчинив через свою необачність (вину). Цс — проблеми порушника, а не відповідальність за порушення чужих прав.

Щодо порушення права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути в установленні цих додаткових невигідних майнових наслідків настільки суворих, щоб вони у майбутньому не мали бажання порушувати ці права.

Ці додаткові штрафні санкції можуть полягати у додаткових штрафах і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, в яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких — на користь володільця права. Штраф має збільшуватися за прогресивною шкалою у разі його несвоєчасної сплати.

Може бути передбачена конфіскація не лише контрафактних примірників творів, матеріалів і обладнання, за допомогою якого твори були відтворені. Конфіскації мають підлягати товари, вироблені за допомогою використання чужих винаходів, корисних моде-

РОЗДІЛ 2

лей, промислових зразків тошо. Товар, що був неправомірно позначений чужою торговельною маркою, чужим комерційним найменуванням, найменуванням георгафічного зазначення походження товару також має підлягати конфіскації, якщо ці позначення не можна усунути з товару без його пошкодження. Тобто така конфіскація має бути здійснена на користь володільця права інтелектуальної власності.

Публікації про правопорушення права інтелектуальної власності і про прийняте судом рішення мають здійснюватися у кожному випадку порушення за рахунок порушника. Такі публікації, звичайно, позначатимуться на престижі виробника товару та будь-якого іншого учасника цивільного обороту. В умовах ринкової економіки це є досить важливим.

Одним із важливих і досить ефективних засобів захисту прав та інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності є засоби, передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції»1. Об'єкти, передбачені зазначеними законами, у точному значенні не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і тому не є об'єктами права інтелектуальної власності. Але вони тісно пов'язані із захистом права інтелектуальної власності. Саме тому Паризька конвенція з охорони промислової власності недопущення недобросовісної конкуренції відносить до об'єктів промислової власності2. Конвенція покладає на країни-учасниці Союзу обов'язок забезпечити захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією визнається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Саме так визначає недобросовісну конкуренцію і Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями від 18 листопада 1997 р. та ЗО червня 1999 р. Стаття 1 цього Закону проголошує: «Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності».

'ВВР України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

2Парижская конвенция по охране промышленной собственности. — С. 10*.

69

_Право інтелектуальної власності в Україні

Закон до недобросовісної конкуренції відносить неправомірне використання торговельної марки, комерційного найменування аби маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємства, самовільне використання його імені. До недобросовісної конкуренції належить також одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з мстою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наведені неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, що підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, спричиняє відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладення штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючими суб'єктами за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або її не було, штраф накладається у розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, шо визнаються недобросовісною конкуренцією.

Передбачене також вилучення товару у разі його неправомірного позначення чужими торговельними марками, рекламних матеріалів, упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

На наш погляд, зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари, позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироблені з використанням чужих винаходів, корисних моделей» промислових зразків тощо. Прийняття таких додаткових заходів сприяло б підвищенню ефективності захисту прав інтелектуальної власності.

2.3. Авторське право і патентне право: спільне і відмінність

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої

70

2

належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції1. Інші об'єкти інтелектуальної власності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-художньою власністю2. Отже, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: перша група охороняється авторським правом, друга — патентним. У цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі результати чинним законодавством визнані товаром. Отже, вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції.

Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути — авторське право і патентне право або право промислової власності.

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, шо не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві

Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта г. // Международное частное право: Учеб. пособие. — Харьков, Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений (Парижский акт, июля р. // Международная конвенция авторском праве. Комментарии. — М-., Право інтелектуальної власносп • Україні

підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при иьо му слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб'єктами авторських і патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. (Суб'єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи>

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику — консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок — не має творчого характеру і не підпадає під поняття «творчість», а такого роду допомога не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого характеру і тому не вважаються творчістю запозичення, використання чужого, хай навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяльність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає Й об'єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), айв установленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало — він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без дер-

71

РОЗДІЛ 2

жавної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і її не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність^ що поєднує зазначені правові інститути, полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав — це територія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальг ний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок — патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського винахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території України. Проте цю норму не слід розуміти так, шо авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше випущений у світ або перебуває в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України і в тих випадках, коли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права.

Питання про захист авторських прав громадян України на території іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права захищаються на території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися

72

__Право інтелектуальної влаоюсті» У*раіи.

72

на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без

виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, шо пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. ЗО ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тошо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відомо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Слід зазначити, що громадяни до досягнення ними п'ятнадцятирічного віку можуть тільки творити, тобто їх дієздатність обмежується лише здатністю до творчості. У зв'язку зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної діяльності у його творця виникають певні авторські права і пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповнолітні автори можуть тільки у межах, установлених ЦК України.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються такими самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім'я, винагороду за використання їхніх творів чи об'єктів промислової власності та інші права і пільги.

Право авторства і право на ім'я, що складає п 'яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і в автора винаходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у евгг або

РОЗДІЛ 2

під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об'єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім'я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом'. Спільним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за загальним правилом може мати місце лише на підставі договору. Позадоговірне використання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

Існують різні способи і методи обчислення винагороди за використання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктів промислової власності. Власне, кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання їх результатів, Але в усіх випадках право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то може йтися або про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням, або про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього самого результату.

Спільним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства2. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні щодо зазначених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.(Суб'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної

'Чинне законодавство України не передбачає випадків виплати винагороди за невикористаний результат інтелектуальної діяльності. 2Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. ЗО.

73

_Право власності в сфери або духовної діяльності. Зокрема, це — твори в галузі науки, літератури та мистецтва. У свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів — статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, у свою чергу, як вид творчої діяльності об'єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості — живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів та ін. Як уже підкреслювалося, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво перебуває в постійному розвитку та пошуку.

Іншу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять об'єкти, ми називаються об'єктами промислової власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюються патентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відносини щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тошо.Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство постійно перебуває у творчому пошуку.

Відмінність об'єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об'єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелек-

74

туальної власності Міністерства освіти і науки України (або на підприємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція — відповідну кваліфікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний документ. Без здійснення вказаних операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Це досить складна, копітка і дорога процедура, але без неї не обійтися.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації1. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім'я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості. І. Я. Франко чи Т. Г. Шевченко ніколи не перестануть бути авторами своїх безсмертних творів, так само як давньоримські юристи Гай, Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авторами своїх юридичних шедеврів. Те саме слід

Ісказати і про науково-технічні творіння. Знамениті фізики, математики, хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів, винаходів тощо. Права авторства охороняються вічно. Право на ім'я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно — І. Котляревський свої твори видавав під власним іменем, а Павло Губенко — під псевдонімом Остап Вишня. Дехто видає свої твори анонімно.

'Закон України «Про авторське право і суміжні права». — Ст. і І п. 5 (відповідно до нього автор може зареєструвати свій твір).

74

______Право інтелектуальної власності в Україні

28.

74

2

2.4. Інтелектуальна власність України та ЇЇ вплив на соціально-економічний розвиток держави

Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструктори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в історію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни іншої країни, інші взагалі не дістали визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням.

Усьому світу відомі імена Вернадського, Кондратюка, І. Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого життя.

В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жоден з них не одержав цю престижну премію як громадянин України, а найгірше те, що вони цьому не винні.

Україна і зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що зберігати. її творчий потенціал невичерпний.

Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР третина заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи і зараз патентуються у Москві.

Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство України про інтелектуальну власність.

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Південноазіатські країни давно взяли курс на використання досяг-

75

__Праю інтелектуальної власності а Уцини

75

нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану із використанням досягнень науки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві

За даними ООН найкраші досягнення в економші за останні роки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягай країни, шо займають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни.

Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на виший суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає у тому, що кожний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука. І чим виший цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ.

Ще не так давно валовий національний продукт Південної Кореї у розрахунку на душу населення обчислювався десятками доларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей показник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-технічних досягнень. Ще за радянських часів ми пишалися новою і справді прогресивною технологією — безперервним розливом сталі. До 90—100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широкомасштабного використання.

Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широкому значенні цього слова) і науки. У Південній Кореї із 100 випускників середніх шкіл ще 10 років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів.

Україна була і залишається потужною інтелектуальною державою, її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науко-

РОЗДІЛ 2

2.4. Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави

Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструктори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в історію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни іншої країни, інші взагалі не дістали визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням.

Усьому світу відомі імена В. Всрнадського, Ю. Кондратюка, І Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого життя.

В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жоден з них не одержав цю престижну премію як громадянин України, а найгірше те, що вони у цьому не винні.

Україна і зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування у більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що зберігати. її творчий потенціал невичерпний.

Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР третина заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи і зараз патентуються у Москві.

Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство України про інтелектуальну власність.

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Півдснноазіатські країни давно взяли курс на використання досяг-

Право інтелектуальної власності в Україні

нень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану із використанням досягнень науки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві.

За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останні роки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягли країни, шо займають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни.

Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає у тому, що кожний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ.

Ще не так давно валовий національний продукт Південної Кореї у розрахунку на душу населення обчислювався десятками доларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей показник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-технічних досягнень. Ще за радянських часів ми пишалися новою і справді прогресивною технологією — безперервним розливом сталі. До 90—100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широкомасштабного використання.

Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широкому значенні цього слова) і науки. У Південній Кореї із 100 випускників середніх шкіл ще 10 років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів.

Україна була і залишається потужною інтелектуальною державою, її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науко

РОЗДІЛ 2

77

во-технічний рівень виробництва та інших сфер суспільно-корисної діяльності. За рядом показників Україна посідає провідні місця в науці — математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та в деяких інших напрямах. Є певні успіхи в медичній та гуманітарних науках. Президент НАН України Б. Є. Патон не раз підкреслював, що лише та держава і те суспільство спроможні досягти високого економічного, соціального і культурного рівня, зрештою, жити відповідно до сучасних цивілізованих стандартів, які мають високо-розвинену науку, забезпечують основні національні потреби країни, її національну безпеку у широкому розумінні цього терміна.

Про достовірність наведених висновків свідчать такі дані На початку XX ст. лише 10 відсотків валового внутрішнього продукту в розвинених країнах забезпечувалося за рахунок науково-технічної діяльності. За висновками авторитетних спеціалістів у кінці XX ст. цей показник зріс до 80 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок раціонального використання досягнень інтелектуальної діяльності.

Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України. Адже в XXI ст. весь внутрішній валовий продукт у високорозвинених країнах практично одержуватиметься за рахунок раціонального використання результатів інтелектуальної діяльності.

При цьому слід мати на увазі, що зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України йде не лише за рахунок природничо-технічних наук. Зростає значення гуманітарних наук і не лише у їх впливі на формування морального обличчя суспільства в цілому. Гуманітарні науки стають основою для розвитку культури, яка в останні десятиріччя стала активно індустріалізуватися і приносити підприємцям вагомі прибутки. Має місце активне поєднання здобутків науки і техніки з досягненнями літератури, мистецтва та культури в цілому. Зростає шоу-бізнес, значення якого не можна ігнорувати. Україна тут також має безперечні усггіхи. Шоу-бізнес — це не лише спосіб чи форма задоволення естетичних потреб населення, це, передусім, робочі місця, зайнятість, одержання економічної вигоди, впровадження досягнень культури в побут і життя тощо.

ІЦРЩ Право інтелектуальної власності в Україні

9 4-114

129

Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню продуктивну силу е винахідництво. Це основна рушійна сила науково-технічного прогресу. Його значення в умовах незалежності України не зменшилося. Винахідництво потребує всілякої підтримки з боку держави. Україна й зараз може похвалитися досить значними винаходами та іншими науково-технічними досягненнями.

США дуже цікавлять результати наукових досліджень українського генетика Юрія Глеби. Він уже багато років веде свої наукові досліди там. Кримський винахідник Валентин Ставинський запропонував нові технології зрошування сільськогосподарських угідь, які здатні революціонізувати цей досить складний і дорогий процес. Український винахідник Михайло Матіяш запропонував унікальний спосіб підняття підводного човна «Курськ».

Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісного металу, як титан. Для Його виробництва Україна має і сировинну базу, і напрацьований науково-виробничий потенціал.

Значні досягнення нашої країни у розробці та виготовленні газових турбін і агрегатів для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в особі Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКЮ «Прогрес» і підприємства «Мотор-Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), харківського «Турбоатома» (газові турбіни великої потужності), миколаївських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес.

Україна має також потужний науково-технічний і виробничий потенціал з вироблення військової техніки та військової зброї. Добре відомі ракети дніпропетровського заводу «Південмаш». На міжнародний ринок Україна виходить зі своїми танками та стрілецькою зброєю.

ДІЛ 2

Іараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують практич-

0 застосування і здатні принести не дише значні прибутки, а й тяти науково-технічний престиж України в очах світу. Іноземні

1 ми, шо поставляють комп'ютери в Україну, не скупляться на ламу і похвалу своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на ламу, фірми могли залишитися далеко позаду, якби в Україні лося налагодити виробництво комп'ютерного модуля «Ю-55». *то нагадати, що Україна була однією із трьох країн світу, де ви-овлено перший персональний комп'ютер.

На думку Президента Українського союзу промисловців і під-яємців А. Кінаха, майбутнє української промисловості — у такій адукції, як комп'ютерна техніка. Україна має прогресивний ком-угєрний модуль «Ю-55», а налагодити виробництво його не мо-. А. Кінах наводить приклад одного з індійських міст — Банде-э, що експортує до різних країн програмне забезпечення комп'ю->ів на суму 700 мільйонів доларів1. Чому б не використати досвід ІЇйського міста і не налагодити виробництво найновіших ком-отерів у нас, в Україні?

Наведений перелік ідей і розробок (а ще більший — не наведе-й) свідчить, з одного боку, про невичерпність такого джерела ржавного багатства, як інтелектуальна діяльність, а з іншого, —

0 непробивну стіну холодної байдужості чиновників до проблем,

1 розв'язання яких залежить доля України. Поки не буде встанов-на відповідальність чиновників за долю тієї чи іншої справи, до х пір у державі належного порядку не буде.

У державі багато органів, які мають ніби-то займатися проблеми науково-технічного прогресу. Та, на жаль, організація вико-(стання творчих здобутків в Україні пущена на самоплив. Твор-[й потенціал України використовується не в повну міру,

все ж Україна має безперечні успіхи у сфері науки, літератури мистецтва. Досягнення в галузі культури відомі всьому світу. Зро-ає значення для соціально-економічного розвитку зазначених орм суспільно-корисної діяльності.

'рядовий кур'єр. — 2000. — 23 серпня.

79

_Право інтелектуальної власності в Україні

79

2.5. Державне управління інтелектуальною власністю

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, шо виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання дістали у Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій

ЗЗДІА 2

у ю у N° 13 2000 79

79

3 4 2000 № 997 їх РОЗДІЛ 2

 розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки України;

 забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності;

 бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики у сфері інтелектуальної власності;

 визначає порядок державної сертифікації діяльності у сфері інтелектуальної власності;

 здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності;

 видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності;

 здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти штелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів;

 координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету;

 організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної влас-ності;

 координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво у цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації;

 вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і науки України пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці та укладенні міжнародних угод з питань інтелектуальної власності;

 організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

80

_Право інтелектуальної власності • Україні

80

— здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має прано

залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, шо належать до Його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа, Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України.

Свою діяльність Департамент здійснює у тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук України, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабінетом Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один — перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і

науки України, погодженим з головою Департаменту.

Положення визначає коло повноважень та компетенцію голови Департаменту. У Департаменті може створюватися колегія у складі голови, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверджується Міністром освіти і науки України.

Департамент (далі — Установа) є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

РОЗДІЛ 2

2001 _Право інтелеіоуалмюТФЯСЯВСІ^ШЯ

На підставі письмових договорів здійснюється також представ-ництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, які мають авторське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці самі організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в

Україні.

Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з користувачами творів та об'єктів суміжних

прав.

Користувачі творів та об'єктів суміжних прав договором зобов'язуються надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право, та суб'єктам суміжних прав, представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна в обумовленому розмірі виплата винагороди.

Організаціям, які управляють майновими правами, Законом надано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, шо надійшла їм від користувачів. Після закінчення триріч ного строку з моменту надходження на рахунок організації сум не запитаної винагороди ці суми можуть бути використані для черго вих виплат суб'єктам авторського права і суміжних прав або спря мовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, яі мають авторське право і суміжні права.

Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власнісп слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України «П професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовт 1997 р. творча спілка — це добровільне об'єднання професій* творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі ку тури та мистецтва, що має фіксоване членство і діє на підставі с туту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. У ! тугі творчої спілки визначаються цілі, завдання та основні фо діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, щ док створення та компетенцію виборних органів творчої спі строки та механізм здійснення їх повноважень.

РОЗДІЛ 2

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов'язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти оволодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської культури.

Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути наповнені різним змістом, який визначається творчою спілкою. Тобто творчі спілки визначають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Адже в руках творчих спілок знаходиться доля національної культури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор суспільно-корисної діяльності не варто нехтувати.

Творчі спілки насамперед зобов'язані сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних завдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюдських цінностей.

Питання для контролю

1. Значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності для соціально-економічного розвитку України.

Законодавство України про інтелектуальну власність.

3. Конституція України про інтелектуальну власність.

4. Державне управління інтелектуальною власністю.

РОЗДІЛ з

Об'єкти права інтелектуальної власності

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (статті 177—201 ЦК України).

3 наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної творчості подана до Установи. З тих чи інших причин заявлена пропозиція правової охорони не одержала і, отже, об'єктом права інтелектуальної власності не стала. Проте зазначена пропозиція залишається об'єктом цивільного права.

Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта правг інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуаль ної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власнос? може бути тільки той творчий результат, шо відповідає вимога чинного законодавства.

Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює Щ конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і ми тецтва, об'єкти суміжних прав; виконання фонограми, відеограм програми (передачі) організацій мовлення, об'єкти промислої

і

РОЗДІЛ з

власності, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перераховані об'єкти уже є об'єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, що одержали правову охорону.

Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони. Проте вище було зазначено, що це різні поняття.

Слід виокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття. Відкриття — це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що є вищим науковим досягненням і має велике значення для всього людства. Тому відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава може лише закріпити за собою авторський чи державний пріоритет. Відкриття стає надбанням людства і може бути використаним будь-ким без будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої винагороди.

колишньому СРСР правовій охороні належало лише авторство і пріоритет у формі диплома на відкриття, але диплом не закріплював ні за автором, ні за державою ніяких виключних прав на відкриття. Разом з дипломом авторам видавалась заохочувальна винагорода.

В Україні ставлення до відкриття двозначне. З одного боку, ЦК України (ст. 420) та інші законодавчі акти визнають відкриття об'єктом правової охорони. З іншого боку, чинним законодавством України про інтелектуальну власність відкриття не визнаються об'єктом правової охорони. Але незалежно від цього відкриття були, є і будуть вищим результатом наукової діяльності. ЦК України наукові відкриття визнав.

83

_Об'єкти права інтелектуальної власності

83

3.1. Об'єкти авторського права

Об'єктами авторського права твори у галузі науки, літератури

і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ше не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Творчою діяльністю прийнято вважати індивідуальну чи колективну творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. (Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р.). З таким визначенням важко погодитися, адже об'єкт авторського права може створити і не професійний працівник. Але важливо зазначити те, що об'єктом авторського права може бути твір або його інтерпретація.

Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набі] на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка -редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, ал так, щоб його можна, було відтворювати, сприймати. Сама об'єі

РОЗДІЛ Між і 84^ЯВі^. Об'єкти права інтелектуальної власності

433), є літературі твори. йо що йо РОЗДІЛ Драматичні твори музичні твори 84Об'єкти права інтелектуальної власності

Сценічні твори Аудіовізуальні твори тори образотворчого мистецтва. 84

РОЗДІЛ з

особливість — здебільшого вони існують в одиничному примірнику і тісно пов'язані з матеріальним носієм, у який вони втілені. Образотворче мистецтво охоплює живопис, скульптуру і графіку.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис є важливим засобом художнього відображення і тлумачення дійсності.

Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають тримірну форму і виконуються із твердих або пластичних матеріалів.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, твори якого є поєднанням малюнка і друкованого художнього зображення (гравюра, літографія).

Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину матеріальну форму, яка може бути власністю не автора, а іншої особи, в такому разі буває важко відрізнити об'єкт авторського права від об'єкта права власності. Власник має право на матеріальний носій, автор — на художній зміст твору.

При цьому слід мати на увазі, що об'єктом правової охорони є також ескізи, окремі малюнки чи інші вираження підготовчої роботи митця. Часто вони є також об'єктом цивільного обігу.

Твори декоративно-ужиткового мистецтва — художні твори, що використовуються у промисловості. Це сфера декоративного мистецтва, що має своїм призначенням прикрашення нашого побуту. Цей вид мистецтва можна поділити на дві частини. Перша частина — створення художніх виробів — різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другу частину складають способи і форми прикрашення промислових виробів — меблів, одягу, посуду тощо.

Декоративно-ужиткове мистецтво є близьким до дизайну. Дизайном є різні види проектувальної діяльності, яка має метою формування естетичних і функціональних якостей предметного середовища. У вузькому значенні — це художнє конструювання. Якщо дизайн досягає рівня мистецтва, то може бути об'єктом авторського права.

Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить широкого кола фотографічних творів. Закон України «Про

84

10*4-414

авторське право і суміжні права» надання правової охорони творам фотографії не обумовлює ніякими застереженнями. Правовій охороні підлягають будь-які фотографії незалежно від жанру і призначення.

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Архітектура (зодчество) — це мистецтво проектування і будівництва споруд різного призначення. Об'єктом правової охорони є як проектна документація, так і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, а також самі будівлі і споруди.

Твори містобудування — це результати теоретичних розробок, практики планування і забудови міст та інших населених пунктів.

Об'єктом авторського права можуть бути твори садово-паркового мистецтва.

Окремим об'єктом авторського права є твори хореографії і пан томіми. Зазначені твори призначаються для виконання на сцені Хореографія в сучасному значенні — мистецтво створення танцю Це композиція рухів для танцю на сцені або будь-яка інша об'єдна на одним задумом система жестів, створена для виконання.

Пантоміма — вид сценічного мистецтва, у творі якого основниі засобом створення художнього образу є пластика, жест, міміка ви конавші. Це виконання твору, почуття і драматичні дії якого доне сяться до глядача засобами жестів, пози, міміки без використань слів. Пантоміма сприймається лише зором. Твори хореографії пантоміми охороняються з моменту їх оприлюднення.

Різного роду карти — географічні, геологічні, політичні, фізичі кліматичні та інші також складають групу об'єктів авторсько права.

Окремим об'єктом авторського права є колективний твір, тоб такий, що створюється групою фізичних осіб. До них належать е циклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні зб .ники і збірники, що продовжуються, збірники наукових праць, зети, журнали та інші періодичні видання. Особи, які організо ють створення колективних творів, не визнаються авторами і творів. Проте їм належать виключні права на використання таї творів у цілому. Видавець має право за будь-якого використаї

з

такого твору зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.

Об'єктами авторського права можуть бути тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Правовій охороні підлягають компіляція даних (бази даних). Це об'єктивна форма подання й організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені й опрацьовані за допомогою комп'ютера. Творчий характер цього об'єкта проявляється в особливому підборі й організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктами авторського права.

3.2. Об'єкти суміжних прав

Відповідно до ЦК України (ст. 449), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 35) об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення.

Виконання — це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів (телерадіомовлення, кабельного телебачення та інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуком).

Фонограма — це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків.

Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

86

__ Об'єкти права інтелектуальної власності

Програма (передача) організації мовлення — програма (передача), створена самою організацією мовлення, а також на її* замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття — «суміжні права». Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить розділ НІ, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, шо до прийнятті цього Закону цивільне законодавство України не передбачало пра вової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним За коном. Особливістю суміжних прав є те, що вони грунтуються н використанні, як правило, об'єктів авторських прав. Суміжні прав випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, викор* стання уже оприлюднених творів літератури і мистецтва. Наприї лад, поет написав слова пісні, композитор — музику до цієї пісі Але пісня може бути донесена до слухачів (користувачів) тільки пе ним виконавцем — співаком. Творчість співака є суміжною творче діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання ч жого твору, а його реалізація, якою може бути інтерпретація, пода ня тощо. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на вш не виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвит Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фік вати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, кло; тощо) без його дозволу і в такий спосіб одержувати неправомі доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і зап ваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами розуміються права виконавців, виг ників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Отже, цим няттям охоплюється чотири групи прав: 1) права виконавців; 2) З ва виробників фонограм; 3) права виробників відеограм; 4) п організацій мовлення. То постає запитання — права на що. Тс що є об'єктом суміжних прав. До об'єктів суміжних прав нале виконання, фонограми, відеограми і програми теле- чи радіо лення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізи*

РОЗДІЛ з

особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, керівництво диригентом оркестром, хором у процесі розучування і публічного виконання музичних творів або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Об'єктом правової охорони виконання стає, коли воно здійснюється будь-якою особою — професіоналом чи любителем, якщо ця особа виконує роль, співає, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твір літератури і мистецтва.

Виконання стає об'єктом правової охорони лише за певних умов: якщо воно вперше виконане на території України; виконання, зафіксоване на фонограмі (відеограмі), що охороняється в Україні; виконання не зафіксоване на фонограмі (відеограмі), але воно включене у передачу організації мовлення, передачі яких охороняються в Україні.

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони за таких умов:

 виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

 фонограму (відеограму) вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом ЗО днів від дня першої публікації в іншій державі.

Об'єктом прав організацій мовлення є їх програми. Поняття «програма» містить будь-які передачі організацій мовлення. Зазначені програми стають об'єктом правової охорони за умов: 1) організації мовлення мають офіційне місцезнаходження на території

ьласн

України; 2) передачі здійснюються з передавачів, розташованих

території України.

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначат' ся, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідниі во — один із найбільш поширених і масових видів творчості, і практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до і нахідниіггва в одних більша, в інших — менша. Країни з висої розвиненою економікою відзначаються високою винахідницьк активністю. Насамперед це стосується досить досконалої систс правового регулювання відносин у сфері науково-технічної тв чості. Саме тому винахідництву, в тому числі правовому регулюв ню відносин, шо складаються у сфері створення і використання находів, в усіх країнах приділяється значна увага. У нашій деря винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про с рону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. зі нами і доповненнями від 21 грудня 2000 р. та ЦК України.

При цьому варто зробити таке застереження: закони Укр про промислову власність регулюють не творчу діяльність зі с рення винаходів чи інших об'єктів промислової власності, а спільні відносини, що складаються у процесі створення, вияв ня, оформлення, використання та охорони результатів науково-нічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-яком) гулюванню не підлягає, але право може створювати сприяі умови для успішної творчості, або навпаки, створювати неспр ливі умови, за яких винахідництво буде розвиватися повільне зовсім не буде розвиватися. Щоправда, винахідництво — така і тивість людини, без якої вона існувати не може. щ

розвивається за будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятлив краще, за несприятливих — гірше.

Якою мірою на цей процес впливає законодавство Ук промислову власність, покаже практика його застосува що вона не досить впливова

3.3. Об'єкти промислової власності

Об'єкти винаходів

ЭЗД1ЛЗ

Новим у законодавстві про промислову власність є введення до ола результатів технічної творчості такого об'єкта як корисна мо-ель.

Чинним законодавством встановлено вимоги, яким мають від-ювідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підста-іі цих вимог можна дати визначення об'єктів.

Винахід — це технологічне (технічне) вирішення у будь-якій га-іузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патен-"оздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне іля використання.

Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності іевною технологічною галуззю.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до лаги пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно вирішує певні задачі. Інколи виявляється, що така задача вже вирішена, але відомості про це ще не дійшли до винахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винаходом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Це має значення не лише для автора, а Й

88

88

для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання охоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої пропозиції. У цьому випадку втрачається можливість патентування пропозиції за кордоном і вона може бути використана іноземними особами без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за її використання.

Проте з цього загального правила Законом встановлений важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, виявлять цю інформацію, але не раніше як за 12 місяціч до дати подання заявки, то таке розкриття інформації про виьяхід не впливає на визнання його патентоздатності. Тобто новизна пропозиції не втрачається.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча в Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з Його змісту. Винахід — це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами, шо роблять доцільним його використання. Винахідництво — це творчий пошук, створення нового пристрою, технології, матеріалу тощо. Про це йдеться в Законі: право авторства на винахід належить громадянинові, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу, самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має творчий характер, але не відповідає вимогам патентоздатності. Вона визнається такою, шо має винахідницький рівень, якщо порівняно з рішеннями, відомими в науці техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно вирізняють її від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції.

РОЗДІЛ з

що відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, що істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також саму продукцію, вироблену на основі даної пропозиції.

Винахід є придатним для використання. У Законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, у системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі Закону (п. 1 ст. 7) йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»: 1) галузі застосування винаходу; 2) технічна можливість використання винаходу. Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають умовам патентоздатності, але вони в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві — немає відповідного устаткування, матеріалів тощо.

Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, не забороненій чинним законодавством. Це може бути діяльність наукова і господарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу формами власності і господарювання. Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, організаціями і установами. Може використовуватися для власних потреб, а також за кордоном шляхом продажу ліцензій тощо.

У цій нормі Закону наголошується така ознака винаходу як технічна можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже, винаходом визнається і пропозиція, що може бути використана за умови появи технічної можливості у майбутньому.

Ця вимога щодо винаходу також вказує, що розв'язання практичного завдання здійснюється технічними засобами. Такий висновок випливає з двох попередніх вимог, що визначаються рівнем

89

__Об'єкти права інтелектуальної 90

техніки. Крім того, ця вимога передбачає ще одну якісну ознаку винаходу — його позитивний ефект. Якщо некорисні пропозиції в принципі можуть бути визнані винаходами, то розумна людина їх просто не використовуватиме. Отже, здатність до промислового використання означає і корисність винаходу, щоправда, це інколи буває важко визначити. У сучасних умовах пропозиція може бути визнана некорисною, а в майбутньому ця сама пропозиція може дати значний прибуток. Такі факти в історії техніки непоодинокі.

Корисність пропозиції може виявитися у найрізноманітніших формах і способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний вплив на навколишнє середовище.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 6 п. 2 визначає об'єкти винаходу. Ними можуть бути:

 продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура

клітин рослин і тварин тощо);

 спосіб;

 застосування раніше відомого продукту чи способу за новим

призначенням.

Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права інтелектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосуватися різних сфер діяльності людини, але всі вони згруповані у дві групи: продукти або способи. даному разі результатом винахідницької діяльності є об'єкт у вигляді продукту або способу. Третій об'єкт винаходу, власне, не є новим об'єктом, а використанням уже відомого об'єкта за новим призначенням.

Об'єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішення не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій; комп'ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.

РОЗДІЛ з

Зазначені об'єкти не можуть визнаватися винаходами або через свої специфічні особливості, або тому, що деякі з них є об'єктами інших результатів інтелектуальної діяльності, наприклад, програми для комп'ютерів, результати художнього конструювання, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин породи тварин.

Крім того, правова охорона не надається пропозиції, шо суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності моралі та не відповідає умовам патентоздатності.

Першим об'єктом винаходу серед продуктів названо «пристрій». До пристроїв як об'єктів винаходу (корисних моделей) належать машини, механізми, прилади тощо. Для характеристики «пристрою» використовуються такі ознаки: наявність конструктивного елементу чи конструктивних елементів; наявність зв'язків між ними; взаємне розташування елементів; форма виконання елемента (елементів) або пристрою в цілому; форма виконання зв'язків між елементами; параметри та інші характеристики елемента (елементів) та їх взаємозв'язок; матеріал, з якого виготовлено елемент (елементи), або пристрій в цілому, середовище, що виконує функцію елемента. Тобто у заявці має бути дана повна характеристика пристрою, що заявляється як винахід.

Поняттям «продукт» охоплюється також і поняття «речовина». Термін «речовина» охоплює індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно належать високомолекулярні сполуки та об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот); композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) та продукти ядерного перетворення.

Індивідуальні хімічні сполуки характеризуються якісним складом (атоми певних елементів), кількісним складом (число атомів кожного елемента), а також зв'язком між атомами, їх взаємним розташуванням у молекулі, вираженим хімічною формулою (для низькомолекулярних сполук) чи кристалічною решіткою.

Для високо молекулярних сполук зазначаються хімічний склад і структура однієї ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійна, розгалужена), періодичність ланок, молекулярна

91

_   Об'єкти права інтелектуальної власності

91

маса, молекулярно-масовий розподіл, геометрія і стереометрія макромолекули, її кінцеві та бокові групи.

Для індивідуальних сполук з невизначеною структурою, таких як антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла, об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот) зазначаються фізико-хімічні та інші характеристики, в тому числі ознаки способу одержання, шо дають змогу їх ідентифікувати.

Композиції характеризуються якісним (інгредієнти) і кількісним (вміст інгредієнтів) складом; структурою композиції та структурою інгредієнтів.

Речовини, одержані шляхом ядерного перетворення, характеризуються якісним (ізотопним) та кількісним (числом протонів та нейтронів) складом елементів. Крім цього, мають бути зазначені основні ядерні характеристики: періоди піврозпаду, тип та енергія випромінювання (для радіоактивних ізотопів).

Речовини невизначеного складу характеризуються фізико-хіміч-ними, фізичними й утилітарними показниками та ознаками способу одержання.

Об'єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин.

До індивідуальних штамів належать штами традиційних мікроорганізмів (мікроплазми, актиноміцети, мікроскопічні гриби, дріжджі); штами організмів, що підпадають під визначення «мікроорганізми» (найпростіші, мікроскопічні водорості, мікроскопічні лишайники, мікроскопічні безхребетні тварини); штами гібридних мікроорганізмів; штами рекомбінантні, шо несуть рекомбінантні ДНК (РНК); неклітинні структури (віруси, фати); соматичні клітини рослин, що культивуються; культивовані соматичні структури мікроскопічних грибів; соматичні клітини безхребетних та хребетних тварин, що культивуються; гібридні соматичні клітини рослин або тварин, що культивуються; гібридоми; рекомбінантні соматичні культивовані клітини рослин або тварин, що несуть рекомбінантні ДНК (РНК).

До консорціумів мікроорганізмів належать змішані штами мікроорганізмів та асоціації мікроорганізмів.

РОЗДІЛ з

До способів як об'єктів винаходів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів. Отже, спосіб як об'єкт винаходу, характеризується тим, що це дії лише над матеріальними об'єктами (сировиною, заготовкою тощо). Інколи пропозиція, заявлена як спосіб, потребує посилання на використовуваний для цього пристрій, у такому разі слід наводити лише такі характеристики, які при взаємодії обумовлюють одержання потрібного технічного результату і достатні лише для ідентифікації використовуваного пристрою і його відмінності від інших.

Нова редакція Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» ввела ще один об'єкт винаходу — застосування раніше відомого продукту за новим призначенням.

Зазначений об'єкт характеризується тим, що в його описі мають бути вказані конкретний продукт чи спосіб, шо можуть використовуватися за новим призначенням. У характеристиці цього об'єкта винаходу мають бути відображені три характерні ознаки:

 конкретний продукт чи спосіб, що пропонується використати за новим призначенням;

 за яким призначенням застосовувався конкретний продукт чи спосіб;

 у чому полягає нове призначення продукту чи способу;

 позитивні відмінності використання продукту чи способу за новим призначенням.

Якщо винахід належить до застосування раніше відомих речовин, штамів мікроорганізмів за новим призначенням, в описі має бути вказано це призначення.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, що має характеризуватися явно вираженими просторовими формами. Така форма має характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням. Якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель — викладення цієї сутності у просторі. Корисна модель може стосуватися лише пристрою. Якщо порівняти корисну модель з промисловим зразком, то не важко помітити, що промисловий зразок — це зов

92

92

нішня форма промислового виробу (пристрою). Корисна модель — це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а їх внутрішня будова і є корисна модель.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що стали загальнодоступними свггі до дати подання заявки. На новизну корисної моделі не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Установи.

Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздатності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті — до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, до корисних моделей — конструктивне виконання пристрою.

Відповідно до зазначених Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель1 (п. 10) до пристроїв як об'єктів винаходів належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, шо повинне мати явно виражені просторові форми, тобто характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між-ними, а й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель — новим компонуванням елементів

1 Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 21 січня 2001 р. — Інтелектуальна власність. — 2001. — № 3. — С. 39—64; Правила розгляду заявки на промисловий зразок на 18 березня 2002 р. — Інтелектуальна власність. — 2002. — № 11. — С. 721.

РОЗДІЛ з

пристрою. Таке рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове розміщення елементів пристрою.

Об'єкти промислових зразків

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі — Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки.

При встановленні новизни промислового зразка до уваги береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.

Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна використати у промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому слід наголосити і на придатності промислового зразка до багаторазового відтворення.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, шо визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Заявлятися може декілька варіантів промислового зразка. такому разі зазначаються його варіанти.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану

93

'Правила складання та подання заявки на промисловий зразок на 18 лютого 2002 р. — Інтелектуальна власність. - 2002. - № 5. - С. 53—58.

"•ЫЫ

161

продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. До цієї категорії слід віднести вироби, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі як за своїм основним призначенням (наприклад, знаряддя катування), так і за своїм зовнішнім оформленням (наприклад, малюнки або написи порнографічного або образливого характеру).

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання. Під формою слід розуміти зовнішній контур, вид промислового виробу. Малюнок (рисунок) — зображення, контур на площині, шо виконується за допомогою контурних ліній, штрихів, світло-тіньових плям в одному або в кількох кольорах переважно на папері, тканині чи інших матеріалах. Найбільш загальною вимогою є те, що художньо-конструктивне рішення виробу має визначати його зовнішню форму. Проте зазначене рішення стосується не тільки форми виробу в точному значенні цього слова, а й малюнка, розфарбування або їх поєднання. Так, відповідно до Правил складання та подання заявки на промисловий зразок від 18 лютого 2002 р. (п. 1промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі — форма), площинними (малюнки) або комбінованими.

Об'ємний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене об'ємно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд меблів, будь-яких машин, люстри тощо.

Площинний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини тощо.

Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним зразкам, наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної конструкції композиції, будівельної оздоблювальної плитки тощо.

РОЗДІЛ з

Розрізняють однооб'єктні і багатооб'єктні промислові зразки. До перших належать площинні двомірні — промисловий малюнок ~ зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб — машина, прилад); об'ємні тримірні, що є частиною виробу, якщо вона призначена для використання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).

До багатооб'єктних промислових зразків належать: набори виробів, тобто сукупність предметів одного призначення, що в сукупності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструментів).

Комплект виробів — це повний набір будь-яких предметів, що складають єдине ціле (наприклад, комплект білизни, комплект частин машини). Гарнітур — це повний набір, комплект предметів, що служать певній меті (наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білизни). Сервіз — це повний набір столового або чайного посуду з єдиним художнім оформленням, розрахований на певну кількість людей. Інтер'єр — це архітектурно і художньо оформлене внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних споруд, а також підйомно-транспортних машин і транспортних засобів (наприклад, кабіни, салони, каюти, рубки тощо).

Варіанти виробів — це художньо-конструкторські рішення одного і того самого виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні й ергономічні особливості виробу.

Об'єкти компонування (топографів) інтегральних мікросхем

Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

95

права 3.4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Комерційне (фірмове) найменуванні

Правова охорона комерційних найменувань змінюється ЦК України (ст. 489). Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням комер-

11*4-414

163

Об'єктом правової охорони є компонування інтегральної мікросхеми. Вона характеризується такими ознаками:

 топографія зафіксована на матеріальному носії;

 такий матеріальний носій може бути в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу;

 вона складається з елементів і з'єднань між ними;

 ці елементи з'єднані між собою неподільно. Компонування інтегральної мікросхеми відповідає умовам охо-

роноздатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається такою, якщо не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, шо надають їй нові властивості.

Компонування інтегральної мікросхеми визнається оригінальною (новою), якщо вона не була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї або до дати її першого використання. На визнання компонування інтегральної мікросхеми оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Установи заявки на реєстрацію цього компонування інтегральної мікросхеми не перевищує двох років. Не може стати об'єктом правової охорони компонування інтегральної мікросхеми, заявка на реєстрацію якої подана пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.

РОЗДІЛ з

цінного найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування має відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства.

Комерційне найменування може досить ефективно виконувати свою функцію, якщо воно має такі ознаки вирізнений, що здатні чітко відокремлювати дане підприємство від подібних. У цій ознаці реалізується ще один принцип — принцип виключності. Це означає, що комерційне найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того самого комерційного найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, що відображені у комерційному найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої комерційне найменування не повинне збігатися з торговельними марками і географічними зазначеннями походження товарів, що належать третім особам.

Комерційне найменування має бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого комер

96'єкти інтелектуальної власності

цінного найменування, адже воно уособленням ділової репутації підприємства. При ньому слід мати на увазі, шо чинність комерційного найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Зазначені принципи комерційного найменування зумовлюють його структуру. Словесне позначення, що має стати комерційним найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу — додатком. Корпус комерційного найменування обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, Його тип предмет діяльності, а в деяких випадках — і на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинне містити вказівку про те, шо дане товариство акціонерним. Товариство, засноване на державній власності, повинне містити вказівку про його державну приналежність.

До корпусу комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для вирізнений одних підприємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначення у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо.

До факультативних додатків належать такі, що можуть включатися у комерційне найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури ЦУМ або «Дормаш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, мають відповідати дійсності і не вводити в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту.

Найменування фірми має бути виражене державною мовою. Якщо в найменуванні використовується іноземне слово, воно має бути наведене українськими літерами.

ЦК України комерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту першого використання. Комерційне найменування може

РОЗДІЛ з

використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України.

Комерційне найменування юридичної особи може бути використане в належній їй торговельній марці.

Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим особам за виключною чи невиключною ліцензією.

Об'єкти торговельних марок

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напрошується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує й іншу вимогу охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знака, шо зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької^конденції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів1.

Шиїтська Я. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг? // Закон і Бізнес. — 1995. — 17 травня.

97

__       Об'єкти права інтелектуальної власності

97

Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не. можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону про знаки для товарів і послуг, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, що дозволяє маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати в технічній і супровідній документації тошо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, має бути милозвучним і легковимовним, звертати на себе увагу і легко запам'ятовуватися. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як торговельну марку.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг—це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Отже, торговельні.марки — це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України).

РОЗДІЛ з

Найбільш ефективним і поширеним об'єктом торговельник марок є словесні позначення. їх питома вага в масі товарних знаків у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70 відсотків. У колишньому СРСР перевагу надавали зображувальним позначенням, кількість яких досягала 95 відсотків. Між тим у світовій практиці уже давно помітна тенденція до зростання кількості саме словесних позначень.

Словесні знаки більш ефективні як такі, шо легкого сприймаються зором та слухом. Вони більш виразні, легше запам'ятовуються, вимовляються та перекладаються.

Серед словесних знаків часто зустрічаються імена великих лю~ дей — Наполеон, Колумб, Хмельницький та ін. Закон України не згадує про можливість використання імен великих людей, які померли уже давно, для позначення торговельних марок, але таку можливість можна вивести із п. 5 ст. 6 Закону. Якщо можна використати ім'я відомої особи з її дозволу, то, очевидно, можна використати й ім'я людини давно померлої, якщо дозволу спитати ні в кого. Разом з тим в Україні поки що не зустрічалися такі торговельні марки як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

Часто як словесні товарні знаки використовуються імена міфічних героїв (Геркулес, Прометей, Садко, Ілля Муромець), а також персонажі із відомих творів (Гамлет, Кармен, Жизель, Отгело). Часто використовуються назви тварин і птахів (Тигр, Орел, Лис), назви дорогоцінних каменів (агат, алмаз (діамант), аметист), географічні назви (Одеса, Таврія, Славутич). Немає перешкод для використання як товарних знаків назв астрономічних і метеорологічних явищ (Комета, Веселка, Зоря, Венера).

Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип — словесні знаки, в яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий тип — це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. У них охороняється шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон та інші часто візуальні, інформативні елементи.

У практиці зустрічаються серії словесних товарних знаків. їх розробка і реєстрація на ім'я одного виробника зумовлюється ши

98__      Об'єкти права інтелектуальної власності

98

рокою номенклатурою однорідних товарів, наприклад, радіоприймачі і телевізори різних модифікацій, кіно-, фотоапаратура, годинники тошо. Словесні товарні знаки вигідні ше й тим, шо їх розробка простіша і легша, ніж інші види позначень.

Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговельних марок вони найдавніші. Назва цих об'єктів торговельних марок свідчить про їх характер і вони здебільшого втілені в малюнку, рисунку, кресленні. Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо.

Ефективно виконувати свою функцію зображувальний знак торговельної марки може за умови його простоти, естетичності й ер-гономічності. Він має легко запам'ятовуватися, вражати своєю оригінальністю, звертати на себе увагу. Зображувальні знаки часто у символічній формі передають характер товарів або підприємства, для яких вони розроблені.

Зображувальний знак має бути обов'язково новим, тобто оригінальним, відрізнятися від інших зображувальних знаків. Безперечно, такий знак має бути придатним для маркування товарів чи послуг, тобто бути технологічним. Він має впадати у вічі споживачеві.

Об'ємні товарні знаки. Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об'ємні знаки торговельної марки наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні відмінності. Об'ємний товарний знак має своїм призначенням вирізняти товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Промисловий зразок результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин — словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна час

РОЗДІЛ з

тина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані знаки торговельник марок мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів товарних знаків. Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяються на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зображувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Знаки обслуговування принципово нічим не відрізняються від товарних знаків у точному значенні цього терміна. Вони виконують ті ж самі функції, мають дотримуватися тих самих принципів і відповідати тим самим вимогам. Знаки обслуговування відрізняються від торговельних марок лише призначенням — перші мають відрізняти послуги одних осіб, що їх надають, від таких самих послуг інших осіб. Тобто знаки обслуговування пов'язані не з товарами, а з послугами. Вони зафіксовані в ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності за своїм правовим режимом прирівнюються до товарних знаків.

Колективні товарні знаки Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначаються і таким позначенням правова охорона не надається. Проте деякі країни реєструють колективні товарні знаки. Стаття 7 Паризької конвенції про охорону промислової власності містить припис, за яким країни Союзу зобов'язані приймати заявки на колективні знаки і надавати їм правову охорону. Право на колективний знак надається спілкам, господарським асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням підприємств, а не фізичним особам. За загальним правилом право на колективний знак і його використання не можуть бути передані третім особам.

Для колективних знаків прийнято особливий порядок реєстрації. До заявки на реєстрацію колективного знака додається його статут, який має містити відомості про найменування об'єднання, що уповноважене зареєструвати колективну торговельну марку на своє ім'я, перелік підприємств, що входять до складу об'єднання і мають право користуватися колективною торговельною маркою.

100

___Об'єкти права інтелектуальної власності

100

У статуті колективної торговельної марки зазначається також мета реєстрації знака, перелік і єдині якісні чи інші загальні характеристики товарів, що будуть позначатися колективною торговельною маркою, умови його використання. Статут має обов'язково визначати порядок контролю за використанням колективної торговельної марки і відповідальність за порушення його статуту.

До реєстру і в свідоцтво на колективну торговельну марку крім загальноприйнятих відомостей вносяться також дані про підприємства, що мають право користуватися колективною торговельною маркою. Зазначені відомості, а також витяг із статуту колективної торговельної марки про єдині якісні чи інші характеристики товарів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються патентним відомством в офіційному бюлетені. Про зміни, що вносяться до статуту колективної торговельної марки, його володілець зобов'язаний повідомляти патентне відомство.

У разі випуску товарів, що позначені колективною торговельною маркою, але не відповідають єдиним якісним чи іншим загальним характеристикам, в обіг чинність знака може бути достроково припинена повністю або частково.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б визначали правовий режим колективної торговельної марки. Це дає нам підставу зробити висновок, шо під поняттям «об'єднання осіб» не варто розуміти суб'єктів права на колективну торговельну марку.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає можливість реєструвати як знаки торговельних марок, так і інші позначення (п. 2 ст. 5 цього Закону). До цих інших позначень можуть належати звукові і світлові позначення. Звукове позначення надається у вигляді фонограми, в якій зазначається вид звуку (музичний твір або його частина, шуми будь-якого походження та інше сполучення звуків). Це може бути, наприклад, пташиний спів. Якщо реєструється світловий знак, то наводиться характеристика світлових сигналів чи символів, їх послідовність, тривалість світіння та інші особливості До заявки додається відеокасета.

У світовій ттрактиці як позначення товарних знаків реєструються нюхові позначення (пахучі знаки).

РОЗДІЛ з

Об'єкти географічних зазначень походження товарів

Одним із досить вагомих об'єктів інтелектуальної власності є географічне зазначення походження товарів, шо в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги.

Об'єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, шо вказують на походження товарів. цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чинники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р., об'єктами яких є просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводить споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Суб'єктами цього пра-

172

Об'єкти права інтелектуальної власності

Питання для контролю

1. Об'єкти інтелектуальної власності.

2. Поняття об'єктів авторського права і суміжних прав.

3. Об'єкти промислової власності.

4. Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

за є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені

законом.

Право інтелектуально! власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

РОЗДІЛ 4

Об'єкти селекційних досягнень

Правова охорона селекційних досягнень здійснюється законами України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р. і «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. та ЦК України.

Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, внаслідок якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або відбором, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Цим пояснюється те, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (що значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

Отже, об'єктом селекційного досягнення у рослинництві є новий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин, сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю чи ні умови надання правової охорони:

102

— може бути визначена ступенем прояву ознак, шо є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

 може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

 може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вишенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздат-ності.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України — за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і шодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами «а» і «б» дат: —- із зловживанням на шкоду заявнику;

 на виконання договору про передачу права на подання заявки;

 на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту;

 на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

 як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.

РОЗДІЛ 4

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

 він поширений на певній території у будь-якій державі;

 відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

 він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

 йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схо* жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності.

Об'єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності у галузі тваринництва стають товаром, що користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р., а 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про племінне тваринництво». Ці закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.

ЛИНІШІ 124-4м

177

Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).

Результати племінної діяльності стають об'єктами правової охорони лише на підставі державної реєстрації, об'єктами якої є племінні тварини і племінні стада.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, шо єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва Немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм.

Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), шо документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визна-

існня цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначе шй рівень ефективності їх використання при дотриманні спожива гем цих ресурсів вимог, встановлених Законом.

Питання для контролю

1. Поняття об'єктів селекційних досягнень.

2. Охорона прав на сорти рослин.

3. Строки чинності патенту на сорт рослини.

4. Охорона прав на селекційні досягнення у тваринництві.

РОЗДІЛ 5

Об'єкти науково-технічної інформації

Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки є досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обігу товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, — той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються зберегти її від будь-якого неправомірного розголошення і видають як товар, за який треба платити досить високу ціну. Той, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, що зумовлюють певну відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, потрібна правова охорона інформації. Країни з розвиненою економікою мають досить ефективну систему правової охорони інформації, шо має неабияке значення для її володільця.

Тут йтиметься про охорону прав не будь-якої інформації, а лише про ті її види, що стосуються безпосередньо науки, техніки і виробництва, містять науково-технічні відомості, а також про організаційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільно корисної діяльності і здебільшого невідома третім особам. Комерційна та інші види таємниць, що охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, виходять за межі нашого розгляду.

Об'єктом науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно проголошена вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Вона є результатом науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності і має бути зафіксована таким спосо-

12*4-414

179

5

бом, який би дозволяв її відтворювати, використовувати та поширювати. Науково-технічна інформація є продуктом інтелектуальної, творчої праці і тому може бути об'єктом права інтелектуальної власності, але за певних умов.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає таке Гї визначення: «Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності» (ст. 1 цього Закону).

Отже, науково-технічна інформація — це відомості. Постає запитання: відомості про що? Це можуть бути відомості про те, що створено певний винахід, сутність якого не розкривається. Але можуть бути відомості, що розкривають сутність цього винаходу. То про які саме відомості йдеться?

Очевидно, що об'єктом правової охорони може бути лише та науково-технічна інформація, яка за своїм характером є творчою, тобто інформація, що розкриває зміст і сутність того чи іншого науково-технічного досягнення. Адже патент містить інформацію, яка за своїм характером є творчою і науково-технічною. Така інформація є об'єктом правової охорони. Але є науково-технічна інформація, на яку з тих чи інших причин охоронний документ не видається і як об'єкт промислової власності вона може бути залишена без охорони патентом.

Проте Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає підставу зробити висновок, шо така (безпатентна) інформація також підлягає правовій охороні, якщо вона певним чином документована або публічно проголошена. Зазначений Закон у ст. 6 проголошує, що науково-технічна інформація є об'єктом права приватної або інших форм власності. Отже, вона підлягає захисту хоча б тому, що є об'єктом власності.

Наведені види науково-технічної інформації підлягають захисту незалежно від того, інформація розкрита чи нерозкрита. Інформація, що не захищена охоронними документами, захищається загальними цивільно-правовими засобами. Нерозкрита інформація за

105

__Об'єкти науковоінформації

105

загальним правилом захищається охоронними документами (патентом, свідоцтвом). Проте є нерозкрита інформація, на яку ні патенти, ні свідоцтва, ні інші охоронні документи не видаються і все ж вона підлягає правовій охороні. Це так звана нерозкрита інформація, яку ще називають ноу-хау («знаю як»).

Правова охорона всіх видів інформації в Україні забезпечується законами України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.. «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р., «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 1 грудня 1998 р., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та іншими нормативними актами. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо, як уже наголошувалося, хто володіє інформацією, той володіє становищем у тій чи іншій сфері діяльності.

На сьогодні в Україні склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди дістають попит у нас, а з іншого — іноземні агенти намагаються за мізерну ціну «виловити» будь-яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти або іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.

Науково-технічний потенціал України поки що має достатньо надзвичайно цінної інформації, в якій зацікавлені певні кола осіб за кордоном. Цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, далеко не всі види інформації, у тому числі й науково-технічної, дістали надійний правовий захист чинними законами. Йдеться про так звані ноу-хау — нерозкриту інформацію.

Але міжнародна правова практика свідчить, що значення нероз-критої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Нині понад 70 відсотків ліцензійних договорів, що укладаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією. Зростає її значення і на внутрішньому ринку.

Справа в тому, що патент як охоронний документ на те чи інше науково-технічне досягнення має одну досить істотну ваду. В описі винаходу чи іншого науково-технічного досягнення, що є складовою частиною патенту, заявник зобов'язаний розкрити сутність винаходу чи іншого об'єкта промислової власності. У патентних законах світу наголошується, як правило, на необхідності складання докладного і якісного опису сутності винаходу (іншого об'єкта промислової власності), який би давав можливість будь-якому фахівцю скористатися запатентованим досягненням. Патент оберігає таке науково-технічне досягнення від будь-якого неправомірного використання третіми особами, проте лише в тій країні, яка видала патент. Водночас він не забороняє використати цей самий винахід у тих країнах, де він не запатентований. Патент не забороняє також будь-кому внести до винаходу (іншого об'єкта промислової власності) певні несуттєві зміни, що виводять цей об'єкт з-під правової охорони патентом. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як новий винахід, уже як власний, без виплати патентовласни-ку первинного об'єкта будь-якої винагороди.

Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об'єктів промислової власності, чим часто користуються підприємливі винахідники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять неправомірне використання чужого винаходу з-під патентної охорони. Таке явище стало надзвичайно поширеним у світовій практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним охоронним документом. З-під його охорони «вислизають» найбільш цінні науково-технічні досягнення, оскільки «полюють» саме на них.

Тому заявники почали шукати більш ефективні способи захисту об'єктів промислової власності. Для цього вони у заявочних матеріалах на те чи інше рішення стали розкривати його сутність не до кінця, а одну з ознак не включали до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна було використати, або можна було використати без очікуваного ефекту, не в повну міру. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджали про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), що супроводжує

106

_Об'єкти науково-технічної інформації

106

Об'єкт конфіденційно! (нерозкритої) інформації. РОЗДІЛ 5

майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто. Неправомірного користувача комерційної таємниці за руку

не схопиш, як звичайного злодія. Комерційною таємницею здебільшого можна заволодіти за допомогою очей та розуму. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, пристрій тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи.

Це зовсім не означає, що така комерційна таємниця взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Ллє там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж комерційна таємниця будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до чужих рук. Отже, комерційна таємниця може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Саме тому важко розробити принципи правової охорони нерозкритої інформації. Проте загальний контур такого охоронного механізму уже окреслився в ЦК України.

Передусім у ЦК України визначено об'єкт правової охорони, тобто, сформульовано загальне визначення комерційної таємниці. У цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, що буде складати об'єкт правової охорони, тобто нерозкрита інформація має свої об'єкти, до яких належать технічна, комерційна, організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної діяльності. Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не лише здатна підвищити ефективність виробництва, а й може зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні зазначено, що така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, шо робить її товаром. Безперечно, така інформація має конфіденційний характер, тобто є невідомою третім особам. Звичайно, можуть бути запропоновані також й інші якісні ознаки комерційної таємниці, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне її визначення: «Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший

107

єкти науково-1 ех 11 їм і юіЛПИВВЩВ^

позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого мас комерційну цінність, визнається комерційною таємницею».

Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої

інформації.

Закон проголосив, що держава бере комерційну таємницю під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона має надаватися лише такій інформації, яка має реальну або потенційну вартість, тобто тій, шо може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, що не має матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить відчутну користь суспільству.

Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається комерційною таємницею, шо має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчуження її володільцем. Не може вважатися комерційною таємницею і підпадати під її правову охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність людини до впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта — лише інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що охороняється.

Правова охорона комерційної таємниці може бути надана ще за однієї неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це — необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності комерційної таємниці вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями комерційної таємниці, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. На

108

РОЗДІЛ 5

Питання для контролю

1. РОЗДІЛ 6

Об'єкти нетрадиційних рішень

6.1. ЦК З і і і VIII) об108

6

В Україні склалася досить парадоксальна ситуація: основна міжнародна угода з питань інтелектуальної власності наукові відкриття визнає об'єктом інтелектуальної власності, а в самій Україні правова охорона цих відкриттів була відсутня.

Відкриттям прийнято визнавати встановлення раніше невідомих об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнанії*.

Отже, об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів може бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше — вони виявлені вперше світі.

Закономірність як об'єкт відкриття ~ це прояв дії об'єктивного закону. Зазначена закономірність природі існувала, існує і буде існувати завжди. Об'єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина взнала, встановила її, виявила її об'єктивне існування. Зазначена закономірність стає об'єктом відкриття з моменту, коли її вперше було сформульовано.

Отже, закономірність матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу.

Більш повно цей зв'язок характеризується такими особливостями: це істотний, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв'язок та їх взаємна зумовленість. Він не повинен мати випадкового характеру. Закономірний зв'язок не проста констатація зв'язку яких-небудь явищ чи властивостей, а й встановлений його причинно-наслідковий характер; це певний стійкий зв'язок між явищами і властивостями. Він виражає таке відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком визначені зміни інших. такому разі залежність між явищами чи властивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональною залежністю; зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти.

108Об'єкти нетрадиційних рішень

Явище матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу

(природи).

Явище і сутність перебувають в органічній єдності. Проте єдність сутності і явища не означає їх збігу, сутність зазвичай прихована за явищем. Внаслідок розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як нема і явища, яке не містило б у собі яку-небудь інформацію про сутність.

Властивість матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу. Кожний об'єкт має багато різноманітних властивостей як істотних, так і неістотних. Сукупність істотних властивостей об'єкта складає Його якісну визначеність, що відрізняє його в цілому від інших об'єктів. Саме якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які властивості проявляють даний об'єкт залежить від того, з якими об'єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості — необхідний, але недостатній елемент змісту відкриття. При цьому має бути доведено, чим викликана виявлена властивість, що вона спричиняє і при яких взаємодіях проявляється. Вимагається науково обгрунтована інтерпретація, що полягає у встановленні сутності цієї властивості і її закономірного характеру.

Отже, виявити нову істотну властивість об'єкта — означає встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну визначеність об'єкта щодо інших об'єктів, з якими

він вступає у взаємодію.

6.2. Об'єкти раціоналізаторських пропозицій

Раціоналізаторська діяльність — це найбільш поширений вид технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва. Проте цей вид творчості доступний

109

РОЗДІЛ 6

практично кожному працівникові і тому він за своїми масштабами перевищує винахідництво. Наведені та деякі інші чинники роблять раціоналізаторську діяльність чи не найбільш ефективною. Своїм масовим застосуванням раціоналізаторські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від використання винаходів. Саме тому раціоналізаторство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке заохочення і стимулювання, а його результати — раціоналізаторські пропозиції — потребують надійної правової охорони. Але слід зазначити що досить часто заявки на винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але пропозиція у своїй суті є винаходом, і в таких випадках буде доречною правова охорона раціоналізаторських пропозицій.

Трудівники України звикли до раціоналізаторської діяльності, оскільки вона приносить користь підприємству, де працює раціоналізатор, і самому раціоналізатору давала право на певну винагороду, моральне задоволення від своєї суспільно корисної діяльності. Раціоналізаторство є невід'ємною складовою частиною виробничої діяльності, що не може розвиватися без постійного і систематичного удосконалення. Воно спрямоване на удосконалення продукції, технології самого виробництва, техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери — промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сільського господарства тощо. Широке використання пропозицій, спрямованих на удосконалення процесів суспільно корисної праці, і дає досить помітний позитивний ефект.

Раціоналізатори завжди були у пошані в Україні. їх діяльність заохочувалася і стимулювалася, вони наділені рядом прав і пільг.

Нині раціоналізаторська діяльність регулюється ЦК України, Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій (далі — Тимчасове положення), затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 р., та Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держпатент України прийняв ряд відомчих нормативних актів,

110

_ Об'єкти нетрадиційних рішень

110

спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання раціоналізаторської діяльності. Тимчасове положення змінене Указом Президента України «Про визнання такими, що втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з прийняттям законів України щодо промислової власності» від 22 червня 1995 р.

Відповідно до наведених нормативних актів раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів.

Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології, задіяної техніки або складу матеріалів. Власне, це і є об'єкти раціоналізаторських пропозицій. Це можуть бути конструктивні вирішення виробів, технологічні процеси, тобто і способи, а також речовина (склад матеріалів). Але не треба розуміти наведений перелік об'єктів як обмеження раціоналізаторства. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це може бути удосконалення медичних інструментів та апаратури, зв'язку і транспорту тощо.

До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги: 1) вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана; 2) має бути новою; 3) має бути корисною підприємству, якому вона подана.

Раціоналізаторська пропозиція подається тому підприємству, якому відповідає за профілем його діяльності. При цьому немає значення, де працює раціоналізатор і чи працює він взагалі. Раціоналізаторська пропозиція стосується діяльності підприємства, якщо вона може бути використана в технологічному процесі цього підприємства, у продукції, що ним виробляється, у задіяній техніці або матеріалах.

Подана пропозиція визнається новою, якщо вона є новою для даного підприємства, якщо її сутність на цьому підприємстві до подачі заяви на неї не була відома. Для встановлення новизни раціоналізаторської пропозиції використовуються усі наявні на підприємстві джерела інформації, що можуть містити відомості про цю або подібну пропозицію.

Однак новизна пропозиції не втрачається, якщо вона використовується за ініціативою її автора не більше як три місяці до подання заяви. Безперечно, йдеться про використання її на тому підприємстві, якому подана заява на цю пропозицію.

Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для підприємства, якому вона подана, якщо її використання дає змогу підвищити економічну ефективність виробництва, одержати кращий доход (прибуток) або одержати інший позитивний ефект. Позитивний ефект може полягати в будь-якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні умов та безпеки праці, зниженні негативного впливу на навколишнє середовище тощо.

Згадувані Методичні рекомендації про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію (далі — Методичні вказівки) містять ряд умов, за наявності яких подана пропозиція не може бути раціоналізаторською. Це передусім запозичення чужого досвіду без власного творчого внеску, пропозиції, що містять відомі рішення тощо.

Іншу групу пропозицій, що не визнаються раціоналізаторськими, складають такі, що погіршують умови праці, якість продукції і робіт, викликають або збільшують рівень забруднення навколишнього середовища, знижують надійність та інші показники якості Продукції. Не визнаються раціоналізаторськими пропозиції, шо лише ставлять завдання, але не дають конкретного вирішення.

6.3. Об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції

Зазначені об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції у точному значенні цього слова не є об'єктами промислової власності, але вони прирівняні до них, оскільки мають своєю метою захист від недобросовісної конкуренції.

Відомо, шо конкуренти у боротьбі за ринок часто вдаються до використання неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомірна діяльність набуває досить загрозливих масштабів, що наносять велику шкоду економіці будь-якої держави. Тому вже в Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. недобросовісна конкуренція була проголошена як протиправна дія, спрямо-

111

Об'єкти нетрадиційних рішень вша на порушення прав на об'єкти промислової власності. Конвенція поклала на своїх членів обов'язок забезпечити громадянам країн, шо стали членами Паризького союзу, ефективний захист проти недобросовісної конкуренції. Актом недобросовісної конкуренції Конвенція вважає будь-який акт конкуренції, шо суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, забороні підлягають:

1) усі дії, здатні будь-яким способом викликати змішування щодо підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента;

2) неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торговельну діяльність конкурента;

3) вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Захист від недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється аконом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від червня 1996 р. Закон визначає дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Ними визнаються будь-які дії в конкуренції, по суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Відносини, що складаються у зв'язку із захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються зазначеним Законом, а також законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими актами законодавства, виданими на підставі законів і постанов Верховної Ради України.

Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є своєрідні дії. Якщо об'єктами правової охорони результатів інтелектуальної ' шості є її результати, то об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції є також результати інтелектуальної діяльності від незмірних посягань. Але в першому випадку передбачається охо-

мн

193

РОЗДІЛ 6

рона прав у широкому значенні цього слова, а в другому — лише захист проти неправомірних дій третіх осіб.

Об'єктами захисту від недобросовісної конкуренції можуть бути неправомірні дії, що в Законі згруповані у три групи: 1) неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця); 2) створення перепон (перешкод) господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг в конкуренції; 3) неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці.

Кожна з цих груп складається з окремих видів неправомірних дій.

До першої групи належать:

/. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Неправомірним визнається використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельних марок, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, географічних зазначень місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Використання у комерційному найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені подається який-небудь відрізняльний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

2. Неправомірне використання товару іншого виробника. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський оборот під своїм позначенням товару іншого виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) в господарському обігу без однозначної вказівки виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

112

13*4414

195

4. Порівняльна реклама. Дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця). Купівля -продаж товарів, виконаних робіт, надання послуг із примусовим асортиментом. 3. Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця). 4. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника). 5. Схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом. РОЗДІЛ 6

(підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) — учаснику договору, безпосередньо або через посередника, компенсації або інших переваг.

6. Підкуп працівника постачальника. Це надання або пропонування Йому конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайно-вих благ за неналежне виконання або невиконання працівником службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

7. Підкуп працівника покупця. Ті ж самі дії, що і працівника постачальника.

8. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких щодо іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, що підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Третю групу неправомірних дій, спрямованих на порушення добросовісної конкуренції, складають:

/. Неправомірне збирання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, шо відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

2. Розголошення комерційної таємниці. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

113

Об'єкти нетрадиційних рішень

1133. Схилення до розголошення комерційної таємниці. 4. Неправомірне використання комерційної таємниці. Питання для контролю

1. 2. 4. Поняття РОЗДІЛ 7

Суб'єкти права інтелектуальної власності

7.1. Загальні положення

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права таке: «Суб'єкт права — це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин».

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи — носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі.

Проте нас цікавлять суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи. Право інтелектуальної власності пщ-галуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Перша группа — це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єк-

114права власності

114

тами цього права згідно з законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

7,2. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути лише людина, шо свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби.

Змістом дієздатності фізичних осіб є їх здатність набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна дієздатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздіяснювальна дієздатність або правови-конавча дієздатність); здатність особи своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча дієздатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (дел і кто -здатність).

Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкреслити невщповідність загальної цивільної дієздатності до здатності людини до творчої діяльності, яку слід називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, шо це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише в осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За ЦК України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України).

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у

115

_Суб'єкти права інтелектуальної власності

20!

створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

1) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

2) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.

3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути Й усною.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.

5. Співавторство має бути добровільним.

6. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на

РОЗДІЛ 7

подання заявки на об'єкт промислової власності належить співавторам, якщо інше не передбачено угодою між Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених заявці, як співавторів. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь розробці цього об'єкта.

7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності нал