16084

Законодавство України про інтелектуальну власність

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В монографії в доступній для широкого читача формі висвітлюються роль і значення інтелектуальної власності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки. В ній, зокрема, розкривається процес становлення законодавства України про інтелектуальну власність. В роботі здійснено грунтовий аналіз цього законодавства, розкриті його позитивні якості і риси. Разом з тим виявлені...

Украинкский

2013-06-19

1.52 MB

13 чел.

П 32    Підопригора О. О. Законодавство України про інтелекту-

альну власність. - X.: Фірма <Консум>, 1997. - 192 с.

 

В монографії в доступній для широкого читача формі висвітлюються роль

і значення інтелектуальної власності в Україні в умовах переходу до ринкової

економіки. В ній, зокрема, розкривається процес становлення законодавства

України про інтелектуальну власність. В роботі здійснено грунтовий аналіз цьо-

го законодавства, розкриті його позитивні якості і риси. Разом з тим виявлені

численні прогалини, окремі і істотні недоліки, нечіткість окремих норм, статей

і положень та інші вади. Вноситься низка пропозицій, спрямованнях на його

удосконалення, пропонуються проекти нових законів, статей і окремих поло-

жень.

 

Книга може бути корисною для підприємців, студентів та викладачів вузів,

інших практичних працівників та широкому колу читачів, які займаються чи

цікавляться питаннями правового регулювання інтелектуальної діяльності.

 

п  1207000000-049                                     

-- Без об'яви                                ББК Х 623.3

 

97                   О. О. Підопритора, 1997

Спільне колективне підприємство з іно-

земними інвестиціями фірма <Консум>,

оформлення, 1997

 

Спільне колективне підприємство з іно-

земними інвестиціями фірма <Консум>,

ІSBN 966-7124-12-6               1997

 

ЗМІСТ

 

Глава 1. Інтелектуальна власність в Україні............................................4

1. Поняття і види інтелектуальної власності

за законодавством України .......................................................4

2. Зміст права інтелектуальної вчасності................................... 14

3. Види права інтелектуальної власності ...................................23

4. Становлення законодавства України про інтелектуальну

власність ...................................................................................ЗІ

5. Роль і значення інтелектуальної власності для України .....40

 

Глава ІІ. Авторське право і суміжні права ............................................ 57

1. Загальна характеристика Закону України

<Про авторське право і суміжні права> ................................. 57

2. Критичний аналіз Закону України

<Про авторське право і суміжні права> ................................. 71

3. Аналіз окремих статей Закону................................................ 86

 

Глава ІІІ. Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки....... 106

 

1. Загальна характеристика законів про охорону прав на

винаходи, корисні моделі і промислові зразки .................. 106

2. Критичний огляд законів про винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ............................................................... 118

3. Аналіз окремих статей ........................................................... 134

Глава ІV. Правова селекційні досягнення.......................................... 142

Глава V. Право на раціоналізаторську пропозицію ............................ 153

Глава VІ. Право на нерозкриту інформацію ....................................... 162

 

Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг ............................................'................................... 167

 

Глава VІІ. Право на фірмове найменування (фірму) ......................... 169

 

Глава VІІІ. Право на знаки для товарів і послуг................................ 173

1. Загальна характеристика Закону України

 

<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> ............ 173

2. Критичний аналіз Закону України

 

<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> ............ 178

3. Зауваження до окремих статей ............................................. 181

 

Глава ЇХ. Право на найменування місця походження товару ............ 15

 

Глава 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ

 

1. Поняття і види інтелектуальної власності

за законодавством України

 

Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі

з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підпи-

сано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23

березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї

конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську

угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укла-

дено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів

- в 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав

на результати творчої діяльності почало особливо активно розви-

ватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про

міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода

про охорону найменування місць походження та їх міжнародну

реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римсь-

ка конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фо-

нограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір

про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізу-

альних творів). Було підписано також багато інших міжнародних

договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної

правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах

світу - учасницях названих та інших договорів.

 

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод

тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не

сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неодна-

кові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими

словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених си-

лах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охо-

рони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему

організацію, яка б певним чином координувала регулювання пра-

вової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародни-

ми договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже

згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності

і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів.

Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який

називався <Міжнародне бюро>. Обидва ці секретаріати були

об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно

під різними назвами, остання з яких була <об'єднані міжнародні

бюро по охороні інтелектуальної власності>.

 

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного

економічного і культурного співробітництва помітний розвиток

тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науко-

 

-4-

 

во-технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характери-

зується:

 

- розширенням і зміцненням міжнародно-правового співроб-

ітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особ-

ливо країн, що розвиваються;

 

- бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існу-

ючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших

учасників міжнародних організацій;

 

- якісною зміною співробітництва, що проявляється в підви-

щенні ефективності матеріально-правових норм;

- універсалізацією окремих міжнародних союзів;

- підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і

перетворенням в спеціалізовані установи ООН(*1).

 

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної

міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

 

З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну кон-

ференцію держав - членів Паризького і Бернського союзів. На

цій конференції в червні-липні 1967 р. було розроблено і прийня-

то конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

 

14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під

назвою <Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелек-

туальної власності>. Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в

грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Орга-

нізації Об'єднаних Націй(*2).

 

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поста-

вила перед собою таку ціль:

 

сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шля-

хом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взає-

модії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

 

забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в

галузі охорони інтелектуальної власності.

 

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність вклю-

чає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним

чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і

авторське право, що головним чином охоплює літературні, му-

зичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

 

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконе-

но в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянсь-

кий Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття по-

явилося і в радянському законодавстві.

 

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуаль-

ної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні твори і наукові праці;

 

(**1) Див.: Шатров В. П. Международное сотрудничество в области изобретатель-

ского и авторского права. М., 1982, С. 122.

(**2) Див.: ВОИС. Всемирная организация Организации Интеллектуальной Соб-

ственности. Общая информация. Женева. 1993, С. 7.

 

-5-

 

 

2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

 

3) винаходи в усіх галузях людської діяльності;

 

4) наукові відкриття;

 

5) промислові зразки;

 

6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні наймену-

вання та позначення;

 

7) припинення недобросовісної конкуренції.

З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття

Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із

інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній

галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

 

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку.

згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим,

наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як

досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не

можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді вик-

лючного права. Тому навіть радянське законодавство не визнава-

ло виключного права автора чи наукової установи на зроблене

відкриття(*3).

 

Авторським правом охороняються результати творчої діяль-

ності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літе-

ратурні художні твори, наукові праці та інші твори. Виконавська

діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на

радіо- і телепередачі охороняються правами, які прийнято нази-

вати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до ав-

торських прав, суміжні з ними.

 

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки,

знаки обслуговування, комерційні найменування і позначення -

це сфера технічної творчості (на відміну від гуманітарної). Ці та

інші результати технічної творчості складають групу об'єктів, яку

прийнято називати промисловою власністю і вона відповідно за-

хищається правом промислової власності. Право промислової влас-

ності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним

правовим засобом охорони є патент. Але, на нашу думку, точніше

говорити про право промислової власності, бо далеко не всі об'єкти

промислової власності охороняються патентом. Саме тому зараз

все більше вживають саме термін <право промислової власності>.

 

В наведених переліках нема деяких результатів творчої діяль-

ності, які уже мають правову охорону, наприклад, секрети вироб-

ництва (ноу-хау), раціоналізаторські пропозиції, селекційні досяг-

нення, найменування місця походження товару, комп'ютерні про-

грами, інтегральні мікросхеми, репрографія, біотехнологія та деякі

інші. Але конвенція не ставить перепони для надання правової

охорони і таким результатам інтелектуальної творчості, які мо-

жуть появитися в майбутньому чи вже появилися.

 

(**3) Див. Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Затверджене постановою Ради Міністрів СРСР. СП СССР, 1973, № 19 ст. 109,

 

-6-

 

Захист від недобросовісної конкуренції також в Конвенції роз-

глядається як об'єкт промислової власності, оскільки він є не що

інакше, як один із способів захисту інтелектуальної власності(*4). В

Конвенції прямо проголошено: <будь-який акт конкуренції, що

суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах>, є

актом недобросовісної конкуренції (ст. 10 біс а (2)).

 

Для позначення авторського права в міжнародно-правовій прак-

тиці часто вживається англійське слово <копірайт>. Цим терміном

висловлюють дію, яку може здійснювати тільки автор того чи іншо-

го твору літератури і мистецтва або з дозволу автора(*5). Ця дія ско-

ріше всього може полягати у виготовленні копій твору - книги,

скульптури, картини, фотографії, кінофільму тощо, тобто копію-

ванні. Звідси і походження терміну <копірайт>. Проте в більшості

правових систем Європи вживається словосполучення <авторське

право>, яке вказує на те, що творець будь-якого твору - автор -

має певні особливі права на свій твір. Зокрема, автор має право

авторства, звідси й походження вислову. Він має виключні права

на відтворення і розповсюдження твору тощо.

 

Авторським правом охороняються твори літератури і мистец-

тва, в тому числі вірші, проза, музичні твори, твори живопису,

кінематографії та ін. Чинне законодавство про охорону авторсь-

кого права не містить перепон для надання правоохорони будь-

яким творам, що відповідають вимогам закону(*6).

 

Проте, слід мати на увазі, що авторське право надає охорону

формі вираження авторської ідеї, але не охороняє саму ідею. Сама

по собі ідея може бути і не нова, а форма її вираження нова. Ори-

гінальне технічне рішення може бути викладено в науковій статті.

Саме рішення може бути запозичене третіми особами, і авторське

право тут безсиле, воно не може захистити від запозичення самої

ідеї, викладеної в статті. Коли ж буде скопійована стаття без доз-

волу автора, то в цьому разі авторське право вступає в силу. Що

стосується рішення, то воно має захищатися правом промислової

власності (патентним правом).

 

Словосполучення <інтелектуальна власність> проникло в спе-

ціальну літературу колишнього Радянського Союзу. Воно вживало-

ся в науковій літературі, в навчальній тощо. Проте, в якості офі-

ційного не вживалося.

 

Таким же шляхом це словосполучення проникло в спеціальну

літературу України. Вживається воно також як офіційний термін,

 

(**4) Див.: Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1. Новоси-

бирск, 1993. С.3.

(**5)Див.: Интеллектуальная собственность. Т. 1, с. 5.

 

(**6) Див.: Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. М., 1956;

Исханов У. К. Права авторов произведений изобразительного искусства. М.,

1966; Йонас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. М., 1972;

Сутулов Д. М. Авторское право. Издательские договори. Авторский гоно-

рар. М., 1974; Гаврилов Э. П. Авторское право. Издательские договоры. Ав-

торский гонорар. М. 1988.

 

-7-

 

але в якості допоміжного. Так, наприклад, законодавство про ав-

торське право і суміжні права, про промислову власність як певну

сукупність в літературі часто називають <Інтелектуальна власність>,

<Право інтелектуальної власності>. Вперше у законодавстві Украї-

ни цей термін був вжитий у Законі України <Про власність> (розділ.

VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві

словосполучення <інтелектуальна власність> вживається. Так, у

Законі України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>

від 15 грудня 1993 р.(*7) визначення патентного відомства подано

так: <Державний комітет України з питань інтелектуальної влас-

ності (Держпатент України)>. Це ж словосполучення вживається й

в інших законах України про промислову власність(*8). Ст. 4 Закону

<Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> приписує, що

іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне

місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відом-

ством реалізують свої права через представників, зареєстрованих

відповідно до Положення про представників у справах інтелекту-

альної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про

промислову власність.

 

Зараз ми не будемо торкатися питання про правомірність вжи-

вання словосполучення <інтелектуальна власність> в законах про

промислову власність. Про це дещо пізніше. Головне те, що це

словосполучення в чинному законодавстві України почало вжива-

тися як офіційне поняття.

 

Розділ проекту Цивільного кодексу України, що містить нор-

ми про авторське право і суміжні права та право промислової влас-

ності, названо <Право інтелектуальної власності>(*9). Варто підкрес-

лити, що відповідні розділи проектів Цивільних кодексів деяких

інших країн СНД названо інакше. В проекті Модельного цивіль-

ного кодексу для СНД зазначений розділ названо <Виключні пра-

ва на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалі-

зації (Інтелектуальна власність)>(*10). В проекті Цивільного кодексу

республіки Білорусь відповідний розділ має назву <Право на ре-

зультати інтелектуальної діяльності>(*11). Відповідний розділ проекту

Цивільного кодексу Республіки Казахстан не має загальної назви.

Він поділений на два розділи: розділ ІV <Авторське право> і розділ

V <Право на винаходи та інші результати творчості, що викорис-

товуються в виробництві>(*12). Отже, і в назвах маємо розбіжності,

які зумовлюються різними підходами до визначення прав на ре-

 

(**7) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994. № 7, ст.32 далі - просто -

Закон про винаходи.

(**8) Див.: Закон України <Про охорону прав на промислові зразки> 15 грудня

1993 р. та інші.

 

(**9) Див.: Цивільний кодекс України (проект). Ч. 2. К., 1995.

(**10) Див.: Гражданский кодекс (проект). Ч. 2. Модель. Санкт-Петербург, 1995.

(**11) Див.: Гражданский кодекс республики Беларусь (проект). Минск, 1992.

(**12) Див.: Гражданский кодекс республики Казахстан, Алма-Ата, 1992.

 

-8-

 

зультати творчої діяльності. Це проблема дискусійна, в різних краї-

нах вона вирішується неоднаково. Одні правові системи визнають

результати інтелектуальної діяльності людей об'єктами права влас-

ності, інші тільки виключне право на їх використання. Звідси і

розбіжність в назвах відповідних розділів. Проте, які саме права

має автор твору чи винаходу, ці питання будуть розглядатися в

наступних главах.

 

Отже, чи є поняття <інтелектуальної власності>, <права інте-

лектуальної власності> та інші, пов'язані з ними? Як видно з наве-

деного, правомірність вживання зазначених понять ніякого сумн-

іву не викликає. Ці поняття набули, так би мовити, прав грома-

дянства в усьому світі, визнані вони і в законодавстві України.

Постає інше питання, що слід розуміти під поняттям <інтелекту-

альна власність>.

 

Уже згадувана Конвенція, якою утворено Всесвітню організа-

цію інтелектуальної власності, виходить з того, що є три види влас-

ності, передусім варто підкреслити, що найбільш важливою ха-

рактеристикою власності є те, що власник має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і

ніхто інший не може законним шляхом володіти, користуватися

чи розпоряджатися його власністю. Звичайно, власник може діяти

в межах, встановлених законом. Ці правомочності власника прий-

нято називати виключними правами, бо вони виключають інших

осіб з володіння, користування чи розпорядження цією ж власні-

стю. Ці права може мати виключно тільки власник. Теорія цивіль-

ного права встановлює, що ці права надають тим, хто їх має, мож-

ливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть

здійснювати інші особи без згоди володаря цих прав. Особа, яка

має право власності на певну річ, то таке ж право на цю саму річ

інших осіб виключається, тобто право власності носить виключ-

ний характер(*13).

 

Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті

речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транс-

портні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих пред-

метів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися.

Зрозуміло, власник може передавати зазначені свої правомочності

власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володін-

ня, користування чи розпорядження чужим майном від імені влас-

ника, а не від свого імені. Безумовно, здійснення правомочностей

власником має здійснюватися в межах закону.

 

Виключність права власності полягає і в тому, що ніхто інший,

крім власника або без його дозволу, не може користуватися май-

ном власника. Користування чужим майном без дозволу власника

є неправомірним і визнається правопорушенням з усіма наслідка-

ми, що з цього випливають.

 

(**13) Див.: Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. М.,

1948, С. ЗІ.

 

-9-

 

Другий вид власності - це власність на нерухомість. Ця

власність має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля і

об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та

?іo? споруди, дороги, мости тощо.

 

Третій вил власності - це інтелектуальна власність, об'єктами

якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського

розуму, людського інтелекту(**14). Характерною ознакою інтелекту-

альної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної влас-

ності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без доз-

волу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелекту-

альної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт

інтелектуальної власності може бути предметом будь-яких цивіль-

но-правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особ-

ливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно

відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна

власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же

час є одним із видів власності.

 

Як уже відзначалося, чинне законодавство України про інте-

лектуальну власність, хоча й вживає поняття <інтелектуальна

власність>, проте не містить його визначення. В спеціальній вітчиз-

няній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності

визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої

діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані

об'єктом правової охорони.

 

Можна питання поставити й так: а чи правомірно результати

творчої діяльності взагалі називати і визнавати власністю, об'єктами

права власності. Як вже зазначалося, законодавство багатьох країн

світу результати творчої діяльності людей визнає об'єктами лише

виключного права на використання. В той же час багато правових

систем такі результати визнають об'єктами права власності. Закон

України <Про власність> чітко і однозначно проголосив в ст. 13,

п. 2, що <об'єктами права власності громадян є твори науки, літе-

ратури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші

результати інтелектуальної праці >(*15).

 

Розділ ІV цього Закону присвячений праву інтелектуальної

власності. Ст. 41 цього розділу також однозначно проголошує, що

<об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літера-

тури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промис-

лові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і

послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інте-

лектуальної праці>(*16).

 

(**14) Див.: Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1, с. 2.

(**15) Див.: Закон України <Про власність>. Відомості Верховної Ради України,

1991. № 20, ст. 249.

 

(**16) Див.: Закон України <Про власність> в редакції Закону України <Про вне-

сення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охоро-

ни інтелектуальної власності>. Відомості Верховної Ради України, 1995, №

13, Ст.85.

 

-10-

 

Таким чином, є розбіжності в переліку результатів інтелекту-

альної праці, що визнаються об'єктами за ст. 13 право власності

громадян, а за ст. 41 об'єктами права інтелектуальної власності. З

текстів цих двох статей можна зробити висновок, що між ними

принципової різниці немає. Результати інтелектуальної праці є

об'єктами права інтелектуальної власності, і вони ж можуть бути

об'єктами права власності громадян. Одне не виключає другого.

Неточність формулювань зазначених норм полягає в тому, що в

текстах обох зазначених статей в переліку результатів творчості

названі наукові відкриття як об'єкти права власності громадян і

інтелектуальної власності. Між тим, відкриття не може бути    

об'єктом права власності. Правова охорона відкриттів вперше в світі

була введена в колишньому СРСР з їх пріоритетом з 1947 р. Зако-

нодавством колишнього СРСР ні виключне право на використан-

ня відкриттів, ні, тим більше, право власності на нього не оголо-

шувалось. В положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські

пропозиції 1973 р., яке діяло до останніх днів СРСР, розділ ІІ

присвячений відкриттям(*17). В ньому немає норм, які б проголошу-

вали будь-які виключні права будь-яких осіб на відкриття.

 

При цьому слід мати на увазі, що правова охорона відкриттів

діяла лише в колишньому СРСР та деяких інших країнах колиш-

нього соцтабору. З розпадом СРСР і переглядом чинного законо-

давства від правової охорони відкриттів колишні республіки ко-

лишнього СРСР, теперішні незалежні держави, відмовилися. На-

скільки така відмова доцільна, - це інше питання. На нашу думку,

відмова від правової охорони відкриттів передчасна і невиправда-

на(*18). Але зараз не про це.

 

Проте, незалежно від того, чи є спеціальна правова охорона

відкриттів, чи вони захищаються іншими правовими засобами,

відкриття як наукові досягнення і як результати наукової твор-

чості вищого рівня були завжди, вони є і будуть. Просто прихиль-

ники відмови від правової охорони відкриттів окремим цивільно-

правовим інститутом вважають, що інших правових засобів дос-

татньо для їх охорони. Проте в усьому світі жодна правова система

не визнавала виключних прав на відкриття за окремими фізични-

ми чи юридичними особами. Відкриття як наукові досягнення спо-

конвіку завжди були, є і будуть надбанням всього людства. Вони

можуть безперешкодно використовуватися будь-ким без дозволу

їх авторів.

 

Отже, чинне цивільне законодавство України визнає саме право

інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей,

- право власності, а не якісь там розпливчаті виключні права.

Проте, підкреслюємо ще раз, що більшість правових систем світу

 

(**17) Див.: Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

(**18) Див.: Магницкий В., Рутов О., Черный Г. и др. Заявлено открытие . Правда,

1987, 15 декабря; Сделать открытие. Правда, 1987, 25 декабря.

 

-11-

 

визнають на результати творчої діяльності людей лише виключні

права, передусім виключне право на використання.

 

Але ж якщо зазначені результати не визнаються об'єктами влас-

ності, в тому числі і права власності, то немає підстав  їх називати

інтелектуальною власністю. Складається певний парадокс, -

власність є, права на цю власність немає. Такого, звичайно, не

буває. Треба або визнавати право інтелектуальної власності на ре-

зультати творчої діяльності, або ж не називати ці результати влас-

ністю. Ми схильні вважати, шо будь-який витвір людини - це

його власність. А раз є власність, то має бути і право власності.

 

Раз чинне цивільне законодавство визнає право інтелектуаль-

ної власності, то варто визначити, шо є інтелектуальна власність.

На нашу думку, це поняття коротко можна визначити так:

 

Інтелектуальна власність - це власність на будь-які результати

творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним за-

конодавством вимогам.

 

Отже, щоб визнати результат об'єктом Інтелектуальної влас-

ності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановле-

ним вимогам закону. При цьому слід підкреслити, шо власністю

має визнаватися будь-який витвір людини, будь-який результат

творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але та-

кий результат не підпадає піл правову охорону і держава не зможе

забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інте-

лектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелекту-

альної діяльності людини для одержання правової охорони мають

бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така форма-

лізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим ре-

чам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні

засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановле-

них законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної влас-

ності для визнання на них права потребують певного оформлення

або наданням їм належної об'єктивної форми.

 

Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загаль-

ного поняття власності рядом особливостей. По-перше, об'єкта-

ми загального поняття власності є матеріальні предмети - рухоме

чи нерухоме майно. Об'єктом інтелектуальної власності є немате-

ріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи,

технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників

ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права

власності лише тому, що немає матеріального об'єкту власності(*19).

Цей доказ не може бути прийнятий до уваги. Ще цивільне право

Стародавнього Риму визнавало право власності на нематеріальні

об'єкти(*20). Ми ж на порозі XXІ століття не наважуємося визнати

 

(*19) Див.: Рассохин В.П. Механизм внедрения достижений науки. Политика,

управление, право. М., 1985, с. 238.; Ринг М.П. Хозрасчетная система созда-

ния и внедрения новой техники. Правовые проблемы. М., 1982. С. 56.

 

(**20) Див.: Покровский И.А. История Римского Права. Санкт-Петербург, 1913.

С. 327.

 

-12-

 

право власності на творіння людини, створене її розумом, її інте-

лектом.

 

По-друге, звичайна власність за загальним правилом не обме-

жується певними строками. Матеріальна річ належить будь-якому

суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність

обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший ре-

зультат стає надбанням суспільства.

 

По-третє, відрізняються способи набуття і оформлення права

власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної влас-

ності.

 

По-четверте, зовсім різними є способи захисту права загаль-

ної власності і права інтелектуальної власності. Є інші відмінності,

проте сутність загального права власності і права інтелектуальної

власності полягає в тому, що власник має право користуватися і

розпоряджатися цим правом на свій розсуд. Що стосується такої

правомочності, як право володіти, то з його приводу точаться дис-

кусії. Прихильники визнання на результати інтелектуальної діяль-

ності лише виключного права на використання доводять, що заз-

начені результати не можуть бути визнані об'єктами права влас-

ності тому, що нібито ними не можна володіти. З цим твердженням

також не можна погодитися. Якщо будь-який твір ще не опубліко-

ваний чи не обнародований, то ним, безумовно, володіє тільки

автор, його творець. Виконавська майстерність як об'єкт правової

охорони взагалі невіддільна від автора, і тому нею може володіти

тільки автор. Що стосується останніх результатів творчої діяль-

ності людей, то справді вони мають здатність до відтворювання,

тобто до тиражування, якої не мають інші матеріальні об'єкти. Ця

здатність робить можливим володіння тим самим об'єктом інте-

лектуальної власності багатьох суб'єктів одночасно. Але при цьо-

му варто підкреслити й те, що всі ці володільці володіють об'єк-

том інтелектуальної власності не від свого імені, а від імені влас-

ника. Знову звернемося до стародавнього римського цивільного

права, за яким це взагалі не володіння, а тільки так зване утриму-

вання(*21). Так що і цей довід не витримує критики.

 

Отже, суб'єкт права інтелектуальної власності має ті ж самі

правомочності, в тому ж обсязі, що і суб'єкт звичайного права

власності. Тому ми не знаходимо підстав не визнавати результати

інтелектуальної діяльності об'єктами інтелектуальної власності.

Позицію чинного законодавства про промислову власність, щодо

визнання результатів творчості об'єктами права промислової влас-

ності, на нашу думку, слід визнати цілком вірною. Вона дійсно

відповідає сучасним реаліям, а якщо є інтелектуальна власність,

то має бути і право інтелектуальної власності.

 

Поняття <право інтелектуальної власності> слід розглядати у

двох аспектах: як цивільно-правовий інститут і як суб'єктивне право

винахідників, раціоналізаторів, селекціонерів тощо.

 

(**21) Див.: Римское частное право. М., 1948. С. 171.

 

-13-

 

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти-

тут є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси-

ни у сфері створення, оформлення, використання і охорони ре-

зультатів інтелектуальної діяльності людей.

 

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його     

суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому

результатом інтелектуальної діяльності.

 

-14-

 

2. Зміст права інтелектуальної власності

 

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так,

як він визначається для звичайного права власності. Зміст право-

мочностей звичайного права власності також в залежності від його

об'єкту відрізняється одне від другого. Так, наприклад, право влас-

ності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на

шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної влас-

ності.

 

Вище ми вже підкреслювали, що власник результату творчості

може ним володіти і володіє так же, як і звичайний власник. Але

особливість об'єкту інтелектуальної власності полягає в тому, що

він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти

треті особи, яким належить право власності на носій самого ре-

зультату інтелектуальної діяльності, Власники зазначених носіїв

володіють результатом інтелектуальної власності від імені самого

власника цього результату.

 

Як відомо, володіння може бути також двох видів - володіння

фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке

здійснюється від імені власника третіми особами(*22).

 

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їх публі-

кації чи обнародування володіння здійснюється безумовно їх ав-

торами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти

не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після

опублікування твору чи обнародування його іншим способом в

силу своєї здатності до тиражування володіння на копії даного

твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх волод-

іння - це володіння похідне, яке їм передає автор чи його право-

наступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше обна-

родування твору. В усіх інших випадках володіння твором буде

неправомірним.

 

Результати технічної творчості знаходяться у виключному во-

лодінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповід-

ним державним органом - в Україні Держпатентом України(*23). Після

кваліфікації пропозиції в якості винаходу, промислового зразка

чи якогось іншого результату складається патентний опис цього

 

(**22) Див.: Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. М.,

1948. с. 15; Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в

период строительства коммунизма в СССР. Харьков, 1968, с. 228.

(**23) Див.: Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>.

 

-14-

 

результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого ре-

зультату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в прин-

ципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне воло-

діння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від

імені самого автора чи його правонаступників. При цьому варто

підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, але вико-

ристовувати лише за дозволом автора чи його правонаступників.

 

Проте, і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключ-

но сам автор. Мова йде про секрети виробництва (ноу-хау). Під

ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, вироб-

ничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого

характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для

використання в будь-якій сфері діяльності.

 

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий

для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його

самостійного використання(*24). Отже, власником цієї інформації є

завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може

передати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від

імені автора.

 

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність,

якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконав-

ця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень,

мистецький хист тощо, як об'єкт права може бути у володінні лише

у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними

носіями, на яких зафіксоване виконання. Виконавська діяльність

охоплює собою досить широке коло інтелектуальної творчості. Це

мистецтво, яке дуже шанується народом і користується великою

популярністю. Закон відносить до виконавців акторів (театру, кіно

тощо), співаків, музикантів, диригентів, танцюристів або Інших

осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають

на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом викону-

ють твори літератури або мистецтва, включаючи твори фолькло-

ру, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльні-

стю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери(*25).

 

Цей надто довгий перелік видів виконавської діяльності

свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної

власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів.

 

Що стосується інших видів суміжних прав - прав розробників

фонограм, то знову ж таки володільцями вироблених фонограм чи

теле- і радіопрограм є їх автори. Інші особи можуть володіти ма-

теріальними носіями фонограм чи програм лише за дозволом їх

виробників чи авторів, Ст. 34. Закону <Про авторське право і

суміжні права> проголошує, що виробники фонограм мають вик-

 

(**24) Див.: Чобіт О.A. <Hoo-xay> та договір на його передачу. Автореф. канд. дис.

Харків, 1994, с. 14-15.

 

(**25) Див.: Закон України <Про авторське право і суміжні права>, Відомості Вер-

ховної Ради України, 1994, № 13, ст. 64.

 

-15-

 

лючне право дозволяти чи забороняти їх відтворення та розпов-

сюдження. Ст. 35 цього ж Закону також приписує, що організації

мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публі-

чне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на

матеріальному носії, відтворення своїх передач тощо.

 

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інте-

лектуальної власності вживається термін <Володіння авторським

правом>. Володільцем авторського права, стверджується в цих до-

кументах, на твір, принаймні з початку його створення, є його тво-

рець, тобто автор твору(*26).

 

Отже з вищенаведеного, на нашу думку, можна зробити вис-

новок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти

промислової власності можуть бути у фактичному володінні авто-

ра. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине,

тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим осо-

бам.

 

На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді,

коли твір, матеріалізований в певному носії, переходить до третіх

осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо

власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, зак-

ладені в цих творах, завжди залишаються у власності і в володінні

Їх авторів.

 

Право користування об'єктом права інтелектуальної власності

також належить власнику цього об'єкту чи його правонаступни-

кам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну

підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної

діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат.

Якщо мова йде про літературні чи художні твори, то їх, як прави-

ло, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження

і в такій спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його право-

наступники можуть також видавати дозвіл - ліцензію на викори-

стання зазначених творів іншими особами. Якщо ж мова йде про

результати технічної творчості, то їх також може використовувати

або сам автор цього витвору, спадкоємці або по його ліцензії інші

особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної твор-

чості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у вироб-

ництво. Внаслідок такого впровадження ефективність виробницт-

ва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного ре-

зультату.

 

Безумовно, використання об'єктів інтелектуальної власності

може мати місце в будь-який доцільний спосіб, що не суперечить

чинному законодавству.

 

Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять

для того, щоб полегшити своє життя. Природа наділила ту чи іншу

 

(**26) Див.: Іnternatіonal Bureau of WІPO. The Elements of Іndustrіal/ WІPO /ІP/

- ACC/86/1/  58-62.

 

-16-

 

фізичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні

цінності.

 

В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди,

які б створювали зазначені цінності тільки заради власного задо-

волення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використан-

ня одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі

гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб

поліпшити своє особисте життя чи життя своїх близьких слід виз-

нати нормальним явищем, і нікому не спаде на думку такі дії за-

суджувати.

 

Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної

власності зумовлюються характером самого об'єкту (книга, винахід,

селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

 

Ст. 14 Закону <Про авторське право і суміжні права> проголо-

шує, що автору або іншій особі, яка має авторське право, нале-

жать виключні права на використання твору в будь-якій формі і

будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти

використовувати твір різними способами, що не суперечать чин-

ному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік

способів, якими можна використати твір. Проте, й тут широке

коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різно-

манітність способів їх використання. Твори скульптури, архітек-

тури, образотворчого мистецтва, пластичні твори та інші подібні

твори можуть використовуватися шляхом їх копіювання, фотогра-

фування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених

способів використання творів образотворчого мистецтва є їх ви-

дання, тобто відтворення поліграфічним способом, твори обра-

зотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть

використовуватися в промислових виробах(*27).

 

Музичні і музично-драматичні твори можуть використовува-

тись в кіно і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використо-

вуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб викори-

стання, а його правомірність. Істотне значення для визначення

способу використання того чи іншого твору має доцільність вико-

ристання та його ефективність.

 

Багато з технічних рішень так і не знаходять використання,

причини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого

господарювання. Винахід чи корисна модель не можуть бути ви-

користані в промисловості, оскільки їх використання не принесе

бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. На-

ведені та багато інших, передбачених законом, способів викорис-

тання результатів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про

те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовува-

тися і використовуються відповідно до їх характеру таким же чи-

ном, як об'єкти звичайного права власності.

 

(**27) Див.:Исханов У. К. Права авторов произведений изобразительного искусст-

ва. М., 1966. С. 90, 110 та ін.

 

-17-

 

Проте є одна особливість використання результатів інтелекту-

альної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права влас-

ності. Мова йде про виключення із загального правила, за яким

результат творчості може бути використаний лише тільки за доз-

волом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуаль-

ну власність України передбачають ряд випадків, коли дозволяється

використовувати результат інтелектуальної діяльності без дозволу

його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством,

і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону(*28).

Допускається також і примусове ліцензування використання творів

чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності(*29).

 

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загаль-

ним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач

має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не мож-

на стверджувати, що це особливість тільки інтелектуального права

власності. Об'єкти звичайного права власності також передаються

іншим особам в користування, як правило, за плату.

 

Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право вико-

ристання об'єкта на свій розсуд нічим не відрізняється віл цієї ж

правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.

 

Слід відзначити, що право використання результату інтелек-

туальної діяльності, на нашу думку, є чи на найширшою право-

мочністю суб'єкта права власності взагалі і суб'єкта права інтелек-

туальної власності зокрема. Саме через використання власник заз-

наченого об'єкту одержує очікувані ним вигоди, прибуток тощо.

Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву

інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права

інтелектуальної власності має право визначити правову долю ре-

зультату творчості, що належить йому. Право розпорядження в

суб'єктивному розумінні - це закріплена в нормах права мож-

ливість визначити юридичну чи фактичну долю майна(*30). Такі пра-

вомочності, як володіння і користування часто передаються влас-

ником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності віл

імені власника. Право розпорядження - це така правомочність,

яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте,

чинне законодавство передбачає винятки із цього загального пра-

вила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці

винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

 

Право розпорядження реалізується власником шляхом при-

пинення або обмеження належного йому права власності. Влас-

ник може передати своє право власності на майно, в тому числі і

на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, по-

дарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право

 

(**28) Див.: наприклад, ст. ст. 15-18 Закону <Про авторське право і суміжні права>.

(**29) Див.: Кузнецов М.Н. Охрана результатов творческой дсятельности в между-

народном частном праве. М., 1988. С. 147; далі.

(**30) Див.: Загальна теорія цивільного права. К., 1992. С. 250.

 

-18-

 

власності. Так, відповідно до Закону України <Про власність> (п.

6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими акта-

ми України, діяльність власника може бути обмежено або припи-

нено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене

користування його майном іншими особами. Але це припинення

чи обмеження примусове, воно ж може бути вчинене і самими

власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь

іншої особи, чим обмежує своє право власності(*31).

 

В зміст правомочності розпорядження майном входить також

право власника відмовитися від свого права шляхом викидання

або знищення належних йому речей. Право розпорядження май-

ном власник може також передавати іншим особам. Так, в сипу

зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати

своє право розпорядження для здійснення іншим особам. Розпо-

рядження майном може також бути реалізовано примусово, на-

приклад, шляхом конфіскації і реквізіції.

 

Всі ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної

власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові пра-

вочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності,

так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України <Про

охорону прав на винаходи і корисні моделі> право власності на

винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Ст. 23 цього ж

Закону надає власнику патенту право передавати на підставі дого-

вору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі,

яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати

будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винахо-

ду (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто об-

межити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей

же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності на

винахід чи корисну модель( ст. ст. 24, 25, 26). Зазначений Закон,

на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід

прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за запов-

ітом (розпорядженням). Проте, висновок про можливість запові-

дання права власності на винахід чи корисну модель можна зро-

бити із тексту ст. 8 Закону, за якою право на одержання патенту

має винахідник або його спадкоємець (незалежно від того, чи це

спадкоємець по закону чи по заповіту). Відповідні норми містять-

ся у Законі України <Про охорону прав на промислові зразки>, в

Законі України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>(*32)

та інших законодавчих актах.

 

Отже, за названими законодавчими актами суб'єкту права про-

мислової власності, як і будь-якому власнику надається право вчи-

 

(**31) Див.: Милан Баргошек. Римское право. Понятия. Термины. Опредсления.

М., 1989. С. 294.

 

(**32) Див.: Закон України <Про охорону прав на промислові зразки>. Відомості

Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34; Закон України <Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг>. Там же, № 7, ст. 36.

 

-19-

 

няти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного

йому результату творчості. Іншими словами, суб'єкт права інте-

лектуальної власності користується такою ж правомочністю, як і

будь-який інший суб'єкт права власності.

 

Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного

права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як

уже підкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної

власності проголошується багатьма правовими системами світу.

Було проголошено воно і в радянському праві. Ст. 23 Положення

про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р.

містила норму, що володілець виключного права на винахід здійснює

право користування і розпорядження. Проект Закона СРСР <Про

винахідницьку діяльність в СРСР> в ст. 8 п. 2 надавав винахіднику

чи його правонаступникам також лише виключне право, але уже

тільки на використання винаходу(*33). Основи цивільного законодав-

ства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. також в ст. 145 прого-

лошували: <Патент закріплює за патентовласником виключне право

використання винаходу на свій розсуд>...(*34). Ця ж норма відтворена

і в ст. 10 Патентного Закону Російської Федерації від 23 вересня

1992 р. В ній сказано: <Патентовласнику належить виключне пра-

во на використання винаходу, корисної моделі і промислового

зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд>...(*35). Майже слово

в слово ця норма відтворена вет. 1115 проекту Модельного ко-

дексу (*36).

 

Такої ж позиції дотримується і Закон України <Про авторське

право і суміжні права>. Ст. 14 п. 1 цього Закону проголошує: <Ав-

тору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні

права на використання твору в будь якій формі і будь-яким спосо-

бом>. Дещо своєрідну позицію посідає Закон України <Про охо-

рону прав на сорти рослин> від 21 квітня 1993 р.(*37), в ст. 4 якого

записано: <Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне

право на його використання> (підкреслено автором - О. П.). В

той же час ст. 8 цього Закону проголошує, що патент належить

заявникові на праві власності, Отже, право власності на сорт на-

лежить невідомо кому, бо патентовласникові належить лише вик-

лючне право на використання сорту. Право власності на патент

належить особі, що його одержала.

 

Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права

на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло вик-

лючних прав на використання твору науки, літератури і мистецтва

визначається ст. 1083 Модельного кодексу. До цього кола відно-

 

(**33) Див.: Закон СССР <Об изобретательской деятельности> (проект).

(**34) Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР,

№ 26, ст. 733.

(**35) Див.: Сборник официальных документов по охране промышленной собствен-

ности в Российской Федерации. Киев. 1993.

(**36) Див.: Гражданский кодекс (проект). Часть вторая. Модель.

(**37) Див.: Голос України. 1993, 23 червня.

 

-20-

 

сяться право відтворення, розповсюдження, публічний показ, про-

кат екземплярів тощо. Ст. 1085 встановлює, що володілець вик-

лючного права може ним розпорядитися на свій розсуд: право-

власник може по договору передати своє право на використання

твору іншій особі - правонаступнику. За таким договором до пра-

вонаступника переходять всі права на використання твору, перед-

бачені ст. 1083 цього ж Кодексу. Що це можуть бути за договори

- Кодекс не визначає. Отже, це можуть бути будь-які цивільно-

правові договори на відчуження прав на твір чи на використання

твору. Тобто, іншими словами, суб'єкту виключного права на ви-

користання твору належить також правомочність розпорядження,

як і будь-якому суб'єкту права власності. Будь-якої відмінності ми

тут не вбачаємо.

 

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових

зразків, то ст. 1115 цього ж Кодексу також проголошує виключне

право на використання результатів технічної творчості. Ст. 1116 п.

3 встановлює, що це право може переходити до другої особи -

правонаступнику - в спадщину, за договором про передачу пра-

ва, за  трудовим договором, за умови створення результату в по-

рядку виконання службового завдання та за іншими підставами,

передбаченими чинним законодавством. Такі ж правові приписи

ми знаходимо і в Законі України <Про авторське право і суміжні

права> та <Про охорону прав на сорти рослин>. Ст 27 Закону про

авторські права приписує, що майнові права можуть бути пере-

дані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське

право, іншій особі. Така передача оформляється авторським дого-

вором. Ст. 9 п. З Закону <Про охорону прав на сорти рослин>

також надає можливість власнику патенту, який є автором сорту,

передати право на патент будь-якому громадянину чи юридичній

особі, яка стає правонаступником власника патенту.

 

Немає потреби аналізувати інші законодавчі акти про інтелек-

туальну власність Російської Федерації  про відчуження майнових

прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Всі

вони містять норми, за якими патентовласники володіють такою

ж правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці

у змісті цієї правомочності немає.

 

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнача-

ються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар

виробляють для того, щоб його запустити в оборот і в такій спосіб

одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну

власність всіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які

цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової

власності(*38).

 

(**38) Див.; Патентное законодательство зарубежных стран. Т. І, М., 1987; Т.ІІ. М.,

1987; Матеріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняль-

не право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі

досвіду Сполучених Штатів Америки. Книга 3. К., 1993.

 

-21-

 

Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта

права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної влас-

ності свідчить, що в змісті цієї правомочності, як між іншим і в

правомочностях володіння і користування, принципової різниці

немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не поміт-

но. Не вбачається будь-яка різниця і в правовому режимі понять

<право інтелектуальної власності> і <виключне право на викорис-

тання результату інтелектуальної діяльності>. Суб'єкти як права

інтелектуальної власності, так і виключного права на використан-

ня об'єкту інтелектуальної діяльності володіють одними і тими ж

правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної

відмінності.

 

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових

системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності виз-

начаються по-різному. В Великобританії, Іспанії, Португалії,

Франції, ФРН, Японії США та деяких інших результати Інтелек-

туальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії,

Бельгії, Греції, Італії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швей-

царії, Єгипту та в деяких інших ці ж результати визнаються

об'єктами виключного права на використання(*39).

 

Проте, аналіз, передусім, патентного законодавства зазначе-

них країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і пра-

ва власності, і виключного права на використання мають такі ж

самі права. Отже, в правовому режимі цих узагальнених понять

відмінностей також Немає. Різні визначення зазначених понять

зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

 

Що стосується законодавства України про інтелектуальну

власність, то воно містить певну розбіжність у визначенні цих по-

нять. Як уже відзначалось вище, одні закони визнають право влас-

ності на об'єкти технічної творчості, інші - тільки виключне пра-

во на використання. Безумовно, така розбіжність в одній і тій же

правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом

визнання права інтелектуальної власності на всі результати інте-

лектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрун-

тувати такими міркуваннями.

 

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція

законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено

тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив

чоботи собі, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його влас-

ником. Чому ж письменник, що написав твір, поет - вірші, ху-

дожник- картину, не визнаються власниками свого творіння. Це

не вкладається у свідомості творців. Тим більше, що законодавець

України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної

діяльності об'єктами права власності (ст. ст. ІЗ і 41 Закону Украї-

ни <Про власність>).

 

(*39) Див: Патентное законодательство зарубежных стран. В 2-х томах.

 

-22-

 

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись в юридичні тон-

кощі, все ж досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи

майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко пере-

конаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше.

Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним

лише якесь там виключне право на використання. Він досить доб-

ре знає, що те, що він створив, - це його. Він може ним розпо-

ряджатися на свій розсуд. Проте, він не уявляє, що таке виключне

право на використання і чим воно відрізняється від права влас-

ності. Усвідомлення будь-яким автором результату творчої діяль-

ності, що цей результат його власність, настільки усталена ре-

альність, з якою не рахуватися не можна. Ця правова дійсність в

значній мірі знайшла адекватне відображення в чинному законо-

давстві, але ще не повністю.

 

По-третє, визнання на результати творчої діяльності права влас-

ності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших

митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва.

Автори старшого покоління ще в якійсь мірі рахувалися з тим, що

створене ними не є їх власністю, але ж той же твір ніби-то не

належав і нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невиз-

наченість не може продовжуватися без кінця. Сучасний автор буде

почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде ус-

відомлений того, що створений ним твір - це його власність і він

має право поступати з ним так, як і будь-який інший власник

майна.

 

Не можна вважати нормальним, коли праця письменника по

написанню твору зараз оцінюється такою сумою, якої ледве вис-

тачає, щоб оплатити друкарку. Прийдуть часи, коли праця авторів

буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде

кланятись авторові, а не навпаки, як це має місце зараз.

 

На нашу думку, усвідомлення свого права власності на резуль-

тат технічної творчості також буде сприяти розвитку винахідницт-

ва та інших видів технічної творчої діяльності.

 

-23-

 

3. Види права інтелектуальної власності

 

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої

діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визна-

чені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна

було проявити творчості. Творче начало властиве людині від на-

родження, але одним дано більше, іншим менше. Творчість - це

діяльність, в результаті якої народжується щось якісно нове, що

відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історич-

ною унікальністю.

 

Творчість властива тільки людині. Природа розвивається, але

не творить, хоч інколи природою створюється справжні шедеври.

Проте, то не усвідомлена творчість, яка властива людині. Творчість

- складний процес, який зумовлюється индивідуальними здібно-

 

-23-

 

стями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед

собою поставив та іншими факторами, які передбачити важко.

 

Творити - в широкому значенні цього слова - означає ство-

рювати шось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Проте,

термін <творчість> вживається й в іншому, в спеціальному зна-

ченні. В цьому значенні творчість,- це не будь-яка робота, а лише

усвідомлена творча діяльність. Вона характерна тим, що результа-

том цієї діяльності утворюється якісно нове(*40).

 

В спеціальній літературі до цього часу прийнято виробництво

поділяти на два види: матеріальне виробництво і духовне вироб-

ництво. В процесі матеріального виробництва виробляються зна-

ряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результа-

том так званого духовного виробництва є твори науки, літератури,

мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що творчість - це

сфера духовного виробництва, яке наділено певними якостями

інтелектуальної діяльності людини(*41). Не вдаючись в глибоку дис-

кусію з цього приводу, зауважимо лише: важко погодитися з тим,

що творчість - це виробництво. Безумовно, в якійсь мірі це так,

бо матеріальне виробництво - це виробництво матеріальних цінно-

стей, а духовне виробництво - духовних цінностей. Ось тут і при-

хована невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна зви-

чайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого

процесу. А саме творчий процес називають духовним виробницт-

вом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробницт-

во і творчість - це одне і те ж. Звичайно, будь-якому виробництву

властива творчість, але стверджувати, що виробничий процес і

творчий процес по своїй суті адекватні, зараз мабуть, мало хто

наважиться. Вислів <духовне виробництво> видавали скоріше як

образний.

 

Між тим все ж таки духовна сфера життя людини існує. Отже,

існують і духовні цінності людини. Проте, спробуйте знайти в будь-

якому словнику, що це таке - духовні цінності. Сфера духовного

життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу

людини загальновизнаним людським цінностям. Внутрішній світ

людини охоплює собою багато аспектів ?? життя. Це честь, гідність,

порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди чи

горя. Це світогляд людини, її бачення реального і духовного світу,

світовідчуття тощо. Одним словом- це духовний світ людини, це

сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну

творчість духовною творчістю не можна. Безпечно, духовність

людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. Сахаров А. Д.,

міра нашої совісті, сам засудив застосування тих винаходів, які він

розробив.

 

(**40) Див.: Йоффе О.С. Основы авторского права. М., 1969. С. 6.5 Ионас В.Я.

Произведения творчества в гражданском праве. М., 1972. С. 91.

(**41) Див.: Йоффе О.С. Зазначена праця, с. 5.

 

-24-

 

Але якщо мислительні операції, засобами яких знайдено те чи

інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді техніч-

ну творчість варто визнати духовною. Але нам видається, що це не

так.

 

Творчий процес безумовно інтелектуальний(*42), що проходить у

свідомості людини, але це ще не означає, що він є духовним. Нам

видається, цей інтелектуальний процес може бути і бездуховним.

Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за

якими не визнаються винаходами технічні рішення, які супере-

чать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст. 5

п. 1 Закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі>).

 

Але не вдаючись глибоко в цю філософську проблему, нам

видається, що поділ видів творчості можна здійснювати дещо за

іншим критерієм. Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої

діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. В свою чергу,

вона поділяється на фундаментальну і прикладну. За критерієм

належності науки цей вид діяльності можна поділити на академі-

чну, вузівську, відомчу і навіть заводську. Наскільки цей поділ

відповідає реальному стану речей, зараз сказати важко.

 

В результаті фундаментальної наукової творчості появляються

такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це найвищий рівень

наукового пізнання матеріального світу. В колишньому СРСР на-

укові відкриття мали правову охорону(*43). Вони підлягали обов'яз-

ковій державній реєстрації, автору відкриття видавався диплом з

одноразовою грошовою винагородою. Відкриття реєструвалися з

пріоритетом з 1947 р. Проте, в часи перебудови, коли почалися

активні кодифікаційні роботи, ще за часів радянської влади поча-

лася активна дискусія з приводу доцільності надання науковим

відкриттям правової охорони. Варто підкреслити, що на той час

колишній СРСР добився включення наукових відкриттів в перелік

об'єктів правової охорони в ряд міжнародних конвенцій(*44). Проте,

в цій дискусії перемогли прихильники погляду про недоцільність

надання науковим відкриттям спеціальної правової охорони.

 

В результаті цієї дискусії чи то по інерції, чи то в знак при-

хильності до Москви, чи то з інших причин, але Національна Ака-

демія наук України (НАН України) також висловилась проти на-

дання спеціальної правової охорони науковим відкриттям. В да-

ний час в Україні немає такої спеціальної правової охорони

наукових відкриттів. Проте, самі наукові відкриття існували, існу-

ють і будуть здійснюватися в майбутньому.

 

(**42) Див.: Йоффе О.С. Советское гражданское право. Том ІІІ. Ленинград, 1965.

С.5.

(**43) Див. Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предло-

жениях 1973 г.

 

(**44) Див. Шатров В.П. Международное сотрудничество в области изобретательс-

кого и авторского права. М., 1982. С. 169.

 

-25-

 

Наукове відкриття - це встановлення закономірностей, влас-

тивостей і явищ матеріального світу. До певної пори людина про

ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища про-

сто не знала. В результаті, як правило тривалих, копітких і доро-

гих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості

явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже,

на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які людиною

створюються, наукові відкриття людиною не створюються, вони

існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише

пізнаються. Отже, цей процес вивчення навколишнього середови-

ща, матеріального світу, людини тощо почався, як тільки появи-

лася сама людина, і буде продовжуватися, поки людина буде жити

на землі. Отже, встановлені відкриття є і вони не втрачають свого

значення з плином часу, нові відкриття також будуть виявлятися,

встановлюватися, відкриватися.

 

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття

в силу їх надзвичайно великої цінності для всього людства не виз-

наються об'єктами чийогось монопольного чи якого іншого вик-

лючного права. Наукові відкриття - надбання всього людства, і

цими науковими досягненнями людство має користуватися безпе-

решкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже усі

правові системи не передбачають спеціальної правової охорони

наукових відкриттів.

 

Проте, на нашу думку, правова охорона відкриттів доцільна.

Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що

само по собі не так вже маловажне. Вона закріплює індивідуаль-

ний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Державна реє-

страція наукового відкриття фіксує його наявність і оголошує про

зроблене відкриття. Тому, на нашу думку, збереження спеціальної

правової охорони відкриття у законодавстві України нікому не

зашкодило б(*45).

 

Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів

за загальним правилом охороняються засобами авторського пра-

ва. Проте, ст. 5 Закону про авторське право в переліку творів, що

підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-

дослідну роботу. На нашу думку, такий результат науково-дослід-

них робіт охоплюється поняттям <літературні письмові твори нау-

кового характеру>. Проте Закон <Про власність> результати нау-

ково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності.

Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають пра-

вовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Закон України

<Про науково-технічну інформацію> від 25 червня 1993 р.(*46), в ст. 2

також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отриму-

вані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, про-

ектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності резуль-

 

(**45) Див.: Любищев А.А. В защиту науки. Ленинград, 1991. 294 с.

(**46) Див.: Голос України 1993, 25 червня.

 

-26-

 

тати, зафіксовані o oі?і?, яка забезпечує їх відтворення, викори-

стання та поширення ( підкреслено автором - О. П.).

 

Проте, результати науково-дослідних робіт, особливо приклад-

них, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селек-

ційних досягнень тощо. В такому разі зазначені результати охоро-

няються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права про-

мислової власності, а не авторського.

 

Засобами авторського права охороняються такі результати на-

уково-дослідних робіт, які певним чином опубліковані або обна-

родувані. Якщо ж результати науково-дослідних робіт реалізува-

лися у винаході чи якому іншому технічному рішенні, то вони

охороняються засобами права промислової власності. Тобто пра-

вова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється

формою їх реалізації - описом чи втіленням в креслення, або ж в

металі - конструкції, улаштуванні, пристрої і т. п.

 

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-дос-

лідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів твор-

чості, що охороняється авторським правом, своєї власної назви

поки що не має і це, безперечно, не можна вважати нормальним.

 

Друга група складається із результатів науково-технічної твор-

чості і відповідно називається <промислова власність>. Назва цієї

групи відповідає реальному стану речей - результати, що склада-

ють промислову власність, дійсно використовуються в промисло-

вості, сільському господарстві, галузях господарства та іншої сус-

пільно-корисної діяльності.

 

Оскільки назва <промислова власність> визначається за сфе-

рою використання результатів, що її складають, то було б доціль-

но за таким же критерієм визначити назву тієї групи результатів

інтелектуальної творчості, що охороняється авторським правом.

Результати цього виду творчості і результатів її стосуються духов-

ного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світо-

бачення і світосприйняття, ставлення до навколишнього середо-

вища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що

прийнято зараз називати загально-людськими цінностями.

 

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використо-

вуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачу-

ють духовний світ людини, то і цю творчість можна назвати духов-

ною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза

далеко не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що заз-

начений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають

своєї власної спеціальної назви. Не сприйнятний термін <авторсь-

ка діяльність>, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього

виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього

виду діяльності <авторські результати> чи <авторське право тощо>.

В усякому разі назву треба шукати.

 

Перелік конкретних видів творчої діяльності та їх результатів,

що охороняються авторським правом, наведено в ст. 5 Закону

 

-27-

 

України <Про авторське право і суміжні права> від 23 грудня 1993 р.

Цей перелік умовно можна поділити на окремі групи;

 

усні твори (виступи, лекції, промови, доповіді, наукові по-

відомлення, проповіді та інші усні твори);

 

письмові наукові твори (статті, монографії, підручники, бро-

шури, методично-навчальні розробки, ілюстрації, карти, плани,

ескізи, пластичні, що стосуються географії, геології, топографії,

архітектури та інших галузей науки, виступи, доповіді, наукові

повідомлення, тези тощо);

 

літературні письмові твори (белетристичного характеру будь-

якого жанру, драматичні);

 

мистецькі: а) музичні з текстом і без тексту, музично драма-

тичні;

 

б) образотворчого мистецтва (скульптура, картини, малюнки,

гравюри, літографії, фотографії, архітектура, твори прикладного

мистецтва;

аудіовізуальні твори;

 

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки творів;

різноманітні збірники творів.

 

Зазначений перелік завершується визнанням об'єктами пра-

вової охорони будь-яких інших творів, що відповідають вимогам

закону. Перелік занадто деталізований і його можна було б скоро-

тити за рахунок згрупування творів зі спільними ознаками в ок-

ремі групи. Можна було б визначити й так: <Авторське право по-

ширюється на твори науки, літератури і мистецтва, які є результа-

том творчої діяльності, а саме...> і навести в якості прикладу

найбільш поширені види творів. Можна було б зробити ще ряд

окремих зауважень щодо переліку, проте це буде зроблено, коли

мова буде йти про об'єкти авторського права.

 

Другу групу інтелектуальної діяльності складають види науко-

во-технічної творчості. Результатами цих видів творчості за Па-

ризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні мо-

делі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки,

знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце

проходження або найменування місця проходження, а також бо-

ротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є

об'єктами правової охорони і об'єднуються під загальною назвою

<Промислова власність>. Це поняття розуміється в самому широ-

кому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгів-

лю в самому широкому значенні, а також і на сільське господар-

ство, добування корисних копалин і на всі продукти, - як вироб-

лювані, так і природного походження, наприклад, вино, зерно,

тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні

води, пиво, квіти, мука.

 

Під патентами на винаходи також розуміються різні види про-

мислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу,

 

-28-

 

наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові

патенти і посвідчення(*47).

 

За радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він

включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством заруб-

іжних країн не визнаються об'єктом правової охорони(*48).

 

Чинний Цивільний кодекс України (розділ VІ) передбачає право

на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів

і послуг, раціоналізаторську пропозицію(*49).

 

Перший варіант проекту Цивільного кодексу України, як уже

зазначалось, всі інтелектуальні права поділяв на два підрозділи -

І - Авторське право і суміжні права; ІІ - Право промислової

власності та інші результати творчої діяльності. Цей підрозділ скла-

дався з таких глав: 1 - Право на винаходи, корисні моделі і про-

мислові зразки; 2 - Право на знаки для товарів і послуг; 3 -

Право на використання найменування місця походження товару;

4 - Право на фірмове найменування; 5 - Право на секрети ви-

робництва (ноу-хау); 6 - Право на раціоналізаторську пропози-

цію; 7 - Право на селекційні досягнення; 8 - Припинення недо-

бросовісної конкуренції.

 

Зазначені глави в проекті були розташовані в такому ж поряд-

ку, як вони викладені тут. Передусім звертає на себе увагу безси-

стемність викладу зазначених глав, - чисто технічні рішення вик-

ладені вперемішку з іншими виключними правами. Спочатку йдуть

глави про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, тут же

глава про знаки для товарів і послуг, завершується главою про

селекційні досягнення. В цьому викладі немає логічного зв'язку і

внутрішньої системи.

 

Більш логічною нам видається система цього розділу в Мо-

дельному кодексі. Хоча розділ не поділяється на підрозділи, а лише

на глави (на нашу думку, це його недолік), але глави розділу вик-

ладені в більш логічній послідовності. За главами про авторське

право і суміжні права йде глава <Винаходи. Корисна модель, Про-

мисловий зразок>; наступна глава <Секрети виробництва. Захист

від недобросовісної конкуренції>; за нею йде глава - <Селекційні

досягнення>; а потім глава - <Способи індивідуалізації виробів і

учасників економічного обороту. Фірмове найменування. Товар-

ний знак. Найменування місця походження товару>. Назви глав в

Модельному кодексі та їх зміст занадто громіздкі і дуже переван-

тажені. Тому переносити таку систему в проект Цивільного ко-

дексу України, на нашу думку, не варто. Проте, їх внутрішній ло-

гічний взаємозв'язок очевидний і він має бути сприйнятий, але не

механічно.

 

(**47) Див.: Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношени-

ях. М., 1962. С. 284.

 

(**48) Див.: Патентное законодательство зарубежных стран в 2-х томах.

(**49) Зазначений розділ Цивільного кодексу України викладений в редакції Зако-

ну України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України щодо охорони інтелектуальної властивості> від 28 лютого 1995 р.

Відомості Верховної Ради Україною 1995, № 13, ст.85.

 

-29-

 

Видається більш переконливою схема, за якою в окрему групу

виділені правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і учасників

обороту. За Модельним кодексом - <Способи індивідуалізації

виробів і учасників економічного обороту...>, а далі йде перелік

цих способів. Ця ідея видається переконливою. Але ліпше зазна-

чені способи не втискувати в одну главу.

 

Більш доцільно розділ V проекту Цивільного кодексу України

<Право інтелектуальної власності> поділити на три підрозділи: 1-й

<Авторське право. Суміжні права>; 2 - <Право промислової влас-

ності>; 3-й - <Правові засоби індивідуалізації виробів, послуг і

учасників цивільного обороту>. Цей останній підрозділ має нази-

ватися саме <Правові засоби...> а не <способи...> як в Модельно-

му. В назву цього підрозділу треба включити також і послуги, а

учасників назвати не <економічного обороту>, а цивільного, що

принципової різниці не має, але мова йде про Цивільний кодекс,

тому має йти про цивільний оборот.

 

Зміст першого підрозділу як в проекті Цивільного кодексу

України, так і в Модельному кодексі заперечень не викликає. Проте,

внутрішня структура підрозділу <Авторське право і суміжні права>

в проекті Цивільного кодексу України більш вдала, ніж в Модель-

ному. Але спочатку про назву цього підрозділу. В Модельному, як

уже відзначалося, немає поділу на підрозділи, а лише на глави.

Першою главою в ньому і глава - <Загальні положення>, потім

йде глава - <Авторське право> І глава <Суміжні права>. В проекті

Цивільного кодексу України глави <Загальні положення> немає. Її

наявність в Модельному кодексі викликає сумнів, оскільки ті по-

ложення що внесені в цю главу, неодмінно повторюються в на-

ступних главах. Поділ на підрозділи видається більш доцільним.

Але назвати перший підрозділ краще не <Авторське право і суміжні

права>, а <Авторське право. Суміжні права>, тобто замість сполуч-

ника <і> поставити крапку, оскільки це все ж різні групи прав.

 

В проекті Цивільного кодексу України зазначений підрозділ

має чотири глави: <Авторське право>; <Суміжні права>; <Колек-

тивне управління майновими правами>; <Захист авторського пра-

ва і суміжних прав>. Поділ цього підрозділу на чотири глави дає

можливість розташувати нормативний матеріал більш вільно і ло-

гічно.

 

До другого підрозділу <Право промислової власності> логічно

включити право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

секрети виробництва (ноу-хау), право на захист проти недобросо-

вісної конкуренції, право на селекційні досягнення та на раціона-

лізаторські пропозиції. Об'єднання зазначених об'єктів в одному

підрозділі зумовлюється тим, що всі вони є результатами науково-

технічної або близької до неї творчості. Таким чином, цей підрозділ

має складатися з п'яти відповідних глав, в яких будуть викладені

права на результати відповідних видів творчості.

 

-30-

 

Одним із мотивів поділу другого підрозділу на два самостійні

підрозділи й те, що ці види творчості мають різні функціональні

призначення. Ті результати науково-дослідної творчості, що об-

єднуються поняттям <Промислова власність>, мають своїм при-

значенням надання виробництву та іншим видам доцільної діяль-

ності людини необхідних засобів і знарядь праці, машин, устатку-

вання, приладів, способів, речовин, матеріалів тощо.

 

До третього підрозділу, який пропонується назвати <Правові

засоби індивідуалізації виробів, послуг і учасників цивільного обо-

роту> логічно віднести право на знаки для товарів і послуг, право

на використання найменування місця походження товару; право

на фірмове найменування. Названа група прав також об'єднується

спільним призначенням - вони мають своєю метою розрізняти

товари, послуги і учасників обороту від подібних товарів і послуг,

що виробляються чи надаються іншими особами.

 

В такому вигляді розділ <Право інтелектуальної власності> в

проекті Цивільного кодексу України буде мати чіткий, логічно за-

вершений вигляд. Нормативний матеріал в ньому буде викладе-

ний за схемою, що визначається реальним станом речей.

 

Перший підрозділ охоплює ту сферу інтелектуальної діяльності,

що стосується духовного життя людини, тому й пропонується на-

звати цей вид творчості духовною діяльністю чи творчістю.

 

Другий підрозділ стосується передусім виробництва та іншої

доцільної суспільно-корисної діяльності людини. Результати цьо-

го виду творчості, який можна назвати науково-технічною творч-

істю, об'єднуються в групу, що називається <Промислова власність>.

Назва цього підрозділу якнайкраще відповідає його змісту і тому

не потребує зміни чи доповнення.

 

Третій підрозділ є новим і поки що не усталеним. Проте, ті

виключні права, що об'єднані в цьому розділі, також спільні за

своїм призначення. Їх мета - індивідуалізація виробів, послуг і

учасників цивільного обороту.

 

В число об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається

правова охорона, не входить наукове відкриття, про що йшлося

вище. Проте, законодавець поки що залишає відкриття в числі

об'єктів, яким надається правова охорона(*50).

 

(**50) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодав-

чих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> - Відомості

Верховної Ради України, 1995, № 13, ст.85.

 

-31-

 

4. Становлення законодавства України

про інтелектуальну власність

 

Законодавство України про інтелектуальну власність надзви-

чайно молоде і його становлення продовжується. Говорити про

завершення цього процесу поки що передчасно. Зараз мова йде

 

-31-

 

про становлення державності, про формування правової держави.

Отже, якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про

право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну істо-

рію, в тому числі і історію держави й права. Нас, звичайно, більше

цікавить історія становлення цивільного права і, зокрема, права

про інтелектуальну власність.

 

В процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно

важлива роль відводиться цивільному законодавству, що формуєть-

ся, і складовою частиною якого є законодавство про інтелектуаль-

ну власність. В літературі справедливо стверджується, що в ієрархії

права друге місце після Конституції (Основного Закону) має по-

сідати цивільне право(*51). І це справді так. Воно регулює ті суспільні

відносини, які за своїм змістом складають життєву тканину сус-

пільства. Проте, як це не парадоксально, в Україні ніколи не було

свого завершеного цивільного законодавства. На її території в різні

часи діяло законодавство тих держав, до складу яких входила Ук-

раїна: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російсь-

кої держави, Австро-Угорщини. Багато факторів і найголовніший

серед них - відсутність власної самостійної і незалежної держави

зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське

та інше законодавство, але не українське.

 

В той же час не можна категорично стверджувати, що Україна

зовсім не мала ніякого цивільного законодавства. Це були правові

традиції' і норми звичаєвого права. Литовський Статут утрьох його

редакціях є пам'яткою не лише литовського народу, а й українсь-

кого і білоруського. Багато його норм є подальшим розвитком

приписів <Руської правди> часів Київської Русі(*52). Правові звичаї

продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона вхо-

дила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVІІІ

і першої половини XІX століть: <Права, по которым судится ма-

лороссийский народ> ( 1743), <Экстрат малороссийских прав> ( 1767),

<Экстрат из указов, инструкций и постановлений> (1786), <Собра-

ние прав Малороссии> (1807), <Свод местных законов западных

губерний> (1837). Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з

Ф. Давидовичем було прийняте рішення про створення окремих

збірників, які б систематизували діючі норми кримінального і ци-

вільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект

першого Цивільного кодексу України. <Собрание прав Малорос-

сии> було підготовлено на основі чинних в Україні Зерцала За-

конів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебургського

 

(**51) Див.: Алексеев О.С. Возвращение частного права. Юридический Вестник.

Всероссийская правовая газета, 1992, № 18, с. 3; Алексеев С.С. Гражданское

право как частное право. Проблемы развития гражданского законодатель-

ства и методология преподавания гражданско-правовых дисциплин. Мате-

риалы научно-практического семинара 29-30 января 1993 г. Харьков, 1993,

с. 19-23.

 

(**52) Див.: Статут Великого Княжества Литовського. Минск. 1960.

 

-32-

 

та інших. Цей збірник діяв в Україні до 1843 р., в ньому в основ-

ному були викладені норми цивільного права(*53). Проте, внаслідок

самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх

галузей права в Україні в першій половині XІX ст. став <Свод

законов Российской империи> в редакції 1842 р., Х том якого містив

норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу

не мала й Росія, не могла його мати й Україна.

 

Не було більш-менш сформованого цивільного законодавства

України і в 1918-1920 р.р., коли було проголошеноУкраїнську На-

родну Республіку. В Законі УНР <Про порядок видання законів>

від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: <Всі закони і постанови, які

мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жов-

тня 1917р,. оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами,

постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі

як закони і постанови Української Народної Республіки>. До них

відносилися і норми цивільного права <Своду законов Россий-

ской империи>, які поширювалися на територію України>(*54).

 

Авторське право появилося в Росії лише на початку XІX ст. в

досить своєрідній формі - в Статуті Цензурному від 22 квітня

1828 р., в якому царський уряд визнав за автором виключне право

на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте, уже в законі 8

січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як

право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як <май-

но благонабуте>, а його автору (або перекладачу) надавалося вик-

лючне право видання і продажу довічно. Зазначені права перехо-

дили до спадкоємців строком на 25 р., пізніше (1857 р.) цей строк

був продовжений до 50 р. При черговому перевиданні Х тому Зво-

ду законів Російської імперії авторське право вперше переносить-

ся в цей том в якості додатку до ст. 420 Х тому, ч. 1. В цьому

додатку авторське право розглядається як право власності(*55). Про-

те, вже 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право,

який досить детально регулював авторські відносини(*56). Цим зако-

ном права автора були істотно погіршені(*57).

 

В перші роки радянської влади було прийнято ряд норматив-

них актів, які регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925

р. були прийняті <Основи авторського права>(*58) як загальносоюз-

ний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по

 

(**53) Див.: Дубровіна А. Б. Суспільний лад, механізм управління та право України

в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталі-

стичних відносин (перша половина XІX ст.) К., 1966. С. 93-109; Ткач А.П.

Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968. С. 141-165.

(**54) Див.: История государства и права Украинской ССР. T.І. К., 1987, с. 226.

(**55) Див.: Табашников И.Г. Литературная, музыкальная и художественная соб-

ственность. СПБ. 1878, с. 345.

(**56) Див.: Положенис об авторском праве. С. 2, 1914, кн. ІІ розділ І?, ст. 6951-

69575.

 

(**57) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторське право. М., 1957, с. 21.

(**58) Див.: СЗ СССР, 1925, № 7, ст. 67.

 

-33-

 

 

1929 р. не було прийнято загального закону про авторське право.

В Україні в цей час приймалися лише нормативні акти по окре-

мим проблемам авторського права, зокрема, постанова РНК УРСР

віл 8 грудня 1925 р. <Про авторський гонорар за публічне вико-

нання драматичних і музичних творів>(*59).

 

Багато положень з <Основ авторського права> були потім пе-

ренесені в наступне радянське законодавство про авторське пра-

во. Проте, строки дії авторського права після смерті автора були

скорочені до 25 р., а в Основах авторського права СРСР від 16

травня 1928 р.(*60) авторське право мало чинність лише за життя ав-

тора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів,

на які поширювалось авторське право. Окремі закони про авторське

право як союзні, так і республіканські діяли впритул до другої

кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон

від 6 лютого 1929 р.(*61).

 

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р.(*62) авторське

право включив повністю. Йому присвячений ІV розділ, який скла-

дається із 41 статті (475-516 Цив. код. РСФСР).

 

Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР

18 липня 1963 р.(*63) також містить розділ ІV <Авторське право>, який

складається із 44 статей (ст. 472-516 Цивільного кодексу України).

Після прийняття Цивільного кодексу в його розвиток було прий-

нято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про

розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших

творів, про авторські договори та інші. Звичайно, до розділу ІV

цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень. Але радикаль-

ним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право,

став Закон України <Про авторське право і суміжні права>, прий-

нятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.(*64). В розвиток

цього Закону також прийнято ряд нормативних актів. Так, на-

приклад, прийнята постановка Кабінету Міністрів України від 18

листопада 1994 р. № 784 <Про мінімальні ставки авторської вина-

городи за використання творів літератури і мистецтва>. 18 липня

1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 532 <Про

державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і

мистецтва> та інші. 31 травня 1995 р. Верховна Рада України прий-

няла Закон <Про приєднання України до Бернської конвенції про

охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24

липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям

 

(**59) Див.: СУ УРСР, 1925, № 100, ст. 550.

(**60) Див.: СЗ СССР, 1928, № 27, ст. 245 і 246.

(**61) Див.: СЗ УРСР, 1929, № 7, ст. 55.

 

(**62) Див.: Ведомости Верховного Совета РСФСР, 1964, № 24, ст. 416.

(**63) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1963, № 51, ст. 731.

(**65) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № ІЗ, ст. 64.

 

-34-

 

Закону України <Про авторське право і суміжні права> до Цивіль-

ного кодексу України були внесені зміни.

 

Отже, авторське право в Україні почалося розвиватися хоча й

під впливом Москви з 20-х років. До того часу власного авторсь-

кого права Україна не мала. Але й авторське право, що було запо-

чатковано в 1929 році, українським вважалося формально, бо воно

було точною копією російського авторського права.

 

Приблизно таким же шляхом розвивалось і право на винахо-

ди, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Пер-

шим актом, що встановлював загальні правила по видачі привілеїв

на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 р., опуб-

лікований під назвою <Про привілеї на різні винаходи і відкриття

в художніх промислах>(*65). За цим законом видача привілей носила

факультативний характер і держава не зобов'язана була видавати

привілею при наявності в пропозиції певних ознак. Строк при-

вілеї встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на

10 років. В 1833 р. була зроблена спроба істотно переробити закон

1812 р. Проте, за обома цими законами привілеї видавались на

розсуд начальства.

 

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії

був закон від 30 березня 1870 р.(*66) Цей закон уже перехопив досвід

Західної Європи і поклав в основу її законодавство. Останнім за-

коном царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р.(*67).

Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, в резуль-

таті якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент вида-

вався на строк 15 років. Патент міг переходити до інших осіб за

договором або в спадщину.

 

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30

червня 1919 р. Цим декретом вперше було запроваджено авторсь-

ке свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбан-

ням держави(*68). Наступним етапом був Закон про патенти на вина-

ходи 1924 р.(*69). В період НЕПу радянська держава повернулась до

патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою

користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди.

Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, який

став обов'язковим для всіх республік. Власне, з цього часу законо-

давство про винахідництво було тільки загальносоюзним і Україна

була позбавлена можливості мати власне законодавство про вина-

ходи та інші результати технічної творчості(*70).

 

(**65) Див.: <Полное собрание законов>, т. ХХХІІ, № 25, 143.

(**66) Пиленко АЛ. Право изобретателя, т. І  СПб, 1902, с. 188.

(**67) Див.: Там же, с. 170-171.

(**68) Див.: СУ РСФСР, 1919, № 34, ст. 341.

(**69) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 12 сентября 1924. СЗ.

СССР. 1924, № 9, ст. 97.

(**70) Див.: Цивільний кодекс України, ст.3.

 

-35-

 

Закон 1924 р. був замінений законом від 9 квітня 1931 р., яким

було затверджено Положення про винаходи і технічні удоскона-

лення(*71). Цим законом знову було відновлено авторське свідоцтво,

а також визнаний новий об'єкт правової охорони - технічні удос-

коналення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли поста-

новою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про

винаходи і технічні удосконалення(*72). Воно, в свою чергу було за-

мінено новим від 24 квітня 1959 р.(*73), за яким технічні удосконален-

ня були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті,

згадане Положення було замінено Положенням про відкриття,

винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.(*74). 31 травня 1991

р. Верховною Радою СРСР було прийнято Закон СРСР <Про ви-

находи в СРСР>(*75). Цим Законом єдиним правоохоронним доку-

ментом було визнано патент, сам винахід - товаром з усіма на-

слідками, що з цього випливають.

 

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але з фактичним

розпадом СРСР він майже не діяв. Проте, його позитивна роль

все ж мала місце - його основні положення були сприйняті зако-

нодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже ринковий

характер.

 

Отже, законодавства про промислову власність Україна не мала

ніколи. Тільки після проголошення незалежності в Україні поча-

лися активні кодифікаційні роботи, в тому числі і в галузі законо-

давства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою

в цьому напряму варто вважати Закон України <Про власність>,

який у своїх ст. ст. 13 і 41 ствердив, що результати інтелектуальної

діяльності є об'єктами права власності, і дав приблизний перелік

результатів інтелектуальної діяльності, яким налається правова

охорона передусім цим Законом.

 

18 вересня 1992 р. Указом Президента України було затверд-

жено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів про-

мислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні(*76).

Одночасно велась робота по розробці пакету законів про правову

охорону об'єктів промислової власності.

 

В цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна

визнала для себе чинними Паризьку конвенцію про охорону про-

мислової власності, Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію

та Договір про патентну кооперацію(*77). Проте, основу законодав-

ства про промислову власність, мабуть, склав Закон України <Про

 

(**71) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома от 9 апреля 1931 г. - СЗ СССР,

1931, №21, no.80.

 

(**72) Див.: Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г.

(**73) Див.: СП СССР, 1959, № 9, ст. 59.

(**74) Див.: СП СССР, 1973, № 19, ст. 109.

(**75) Див.: Известия, 1991, 15 июня.

(**76) Див.: Інновація. 1992, NЇ 4-5, серпень-вересень.

(**77) Там же.

 

-36-

 

основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль-

ності> від 13 грудня 1991р.(*78). Хоча в цілому Закон носить деклара-

тивний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. В

Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголоше-

но про створення ринку науково-технічної продукції, визначають-

ся державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати

науково-технічної діяльності проголошуються об'єктами права

власності тих, хто створив цей результат.

 

Треба відзначити Закон <Про науково-технічну інформацію>

від 25 червня 1993 р.(*79). Потім було прийнято пакет законів про

промислову власність, серед яких: Закон України <Про охорону

прав на винаходи і корисні моделі>(*80), <Про охорону прав на про-

мислові зразки>(*81), <Про охорону прав на знаки для товарів і по-

слуг>(*82), - ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р. Цього ж дня

було прийнято Закон про <Племінне тваринництво>(*83). Трохи ран-

іше був прийнятий Закон <Про охорону прав на сорти рослин>(*84).

Наведені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти

промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були

прийняті ряд інших, в яких в тій чи іншій мірі йшлося про інте-

лектуальну власність.

 

Зокрема, були прийняті Закон України <Про державну таєм-

ницю> від 21 січня 1994 р.(*85), <Про захист інформації в автоматизо-

ваних системах> від 5 липня 1994 р.(*86), <Про наукову і науково-

технічну експертизу> від 10 лютого 1995 р.(*87). У зв'язку з прийнят-

тям пакету законів про промислову власність внесені відповідні

зміни до Цивільного кодексу України, в Кодекс законів про пра-

цю України, до Митного кодексу(*88) та інші. Відповідні зміни вне-

сені також і до раніше прийнятих законів України(*89).

 

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелекту-

альну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес ста-

новлення продовжується. Зараз йдуть роботи по завершенню про-

екту Цивільного кодексу України, прийняття якого зумовить не-

обхідність розробки ще ряду законодавчих проектів.

 

(**78) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1992, № 12, ст. 172.

(**79) Див.: Голос України, 1993, 25 липня.

(**80) Див.:Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32.

(**81) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.

(**82) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36.

(**83) Див.: Голос України, 1994, 11 січня.

(**84) Див.: Голос України, 1993, 21 травня.

(**85) Див.: Голос України, 1994, 10 березня.

(**86) Див.; Голос України, 1994, 4 серпня.

(**87) Див.: Голос України, 1995, 22 березня.

 

(**88) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодав-

чих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> від 28 лютого

1995 р. - Відомості Верховної Ради України, 1995, № ІЗ, ст. 85.

(**89) Див.: Там же.

 

-37-

 

Проте, прийняття законів України про інтелектуальну власність

- це надзвичайно велика громадсько-політична подія в житті на-

шої держави. Не дивлячись, на те, що прийняті закони в ряді

випадків сирі, недосконалі, протирічать один одному, часто ма-

ють нечіткі формулювання тощо, все ж їх прийняття - явище

надзвичайної ваги.

 

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розро-

бити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність,

якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодав-

ством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і про-

мислові зразки, що містяться в VІ розділі Цивільного кодексу Ук-

раїни, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне зако-

нодавство колишнього СРСР, і то в самому загальному вигляді(*90).

 

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність в значній

мірі наближено до вимог ринкової економіки. Воно оголосило

результати інтелектуальної діяльності товаром, свободу розпоряд-

жатися цими результатами на свій розсуд тощо. По-третє, воно

дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему,

що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.

По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України

разом з тим не відійшло від відповідного законодавства країн СНД.

П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно в

основному результати інтелектуальної діяльності проголосило

об'єктами права власності.

 

Не дивлячись на окремі явні недоліки зазначеного законодав-

ства, в цілому його все ж належить оцінити позитивно. Безумов-

но, воно потребує подальшого удосконалення. Уже зараз в про-

цесі його застосування виявилися і виявляються уразливі місця,

прогалини, неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати

саме тут. Ці проріхи тощо мають бути враховані при інкорпорації

цього законодавства до Цивільного кодексу України.

 

Передусім, звертає на себе увагу назва самого патентного відом-

ства. В Законі <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>

(ст. 1) Відомство розшифровується як <Державний комітет Украї-

ни з питань інтелектуальної власності>, в дужках (<Держпатент

України>). Як уже видно, повна назва Відомства не відповідає ре-

альному стану речей, оскільки інтелектуальну власність ототож-

нювати з промисловою власністю аж ніяк не можна. Треба відзна-

чити, що такі спроби були раніше, але трохи іншого характеру, -

намагання інтелектуальній власності протиставляти промислову

власність. Саме протиставляти, а не навпаки. Тут же маємо спро-

бу ототожнити промислову власність з інтелектуальною власні-

стю. Вище було показано, що інтелектуальна власність об'єднує в

собі як результати творчої діяльності, що охороняються авторсь-

 

(**90) Див.: Цивільний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами і до-

повненнями на 1 квітня 1988 р, Київ, 1988.

 

-38-

 

ким правом, так і результати, що охороняються патентним пра-

вом. Таке тлумачення поняття інтелектуальної власності визнано

в усьому світі, визнано воно і в Україні. Проте, інколи трапляють-

ся прикрі чи то помилки, чи усвідомлені перекручення.

 

Чим керувалися автори проекту Закону <Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі>, визначаючи Відомство як комітет по

інтелектуальній власності, - важко сказати. Але нам здається, що

це не помилка, оскільки таке тлумачення поняття інтелектуальної

власності міститься і в деяких інших статтях цього та інших за-

конів про промислову власність. Так, п. 2 ст. 4 цього Закону та

відповідні статті інших законів про промислову власність визна-

чають, що іноземні та інші особи, що проживають чи мають пос-

тійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відом-

ством реалізують свої права через представників у справах інте-

лектуальної власності, зареєстрованих в Держпатенті.

 

Навряд чи можна визнати, що патентний повірений і пред-

ставник у справах інтелектуальної власності - це одна і та ж осо-

ба. Мало знайдеться сміливців, які б взялися вести як патентні,

так і авторські справи. Уже той факт, що в Тимчасовому поло-

женні про патентних повірених(*91) вони називаються саме патент-

ними повіреними, свідчить про неадекватність цих понять.

 

Назва патентного Відомства України також не адекватна ре-

альному стану речей. Поняттям <інтелектуальна власність> охоп-

люються результати творчої діяльності, котрі захищаються авторсь-

ким правом, і до Держпатенту України ніякого відношення не

мають. Але, навіть, якщо припустити, що Державне агенство з

авторських прав і суміжних прав України є підпорядкованим Дер-

жавному комітету України з питань інтелектуальної власності, то

в такому разі це не Держпатент України.

 

Друге питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлен-

ня законодавства про інтелектуальну власність України, це місце

цього законодавства в проекті нового Цивільного кодексу Украї-

ни. З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку

висловив проф. О. А. Пушкін. Він пише, що право інтелектуаль-

ної власності - це речове право і це не повинно викликати ніяко-

го сумніву. Воно характеризується тими ж рисами абсолютності і

виключності. І тому, здавалось би, логічно розділ <Право інтелек-

туальної власності> помістити зразу за розділом <Право власності

та інші речові права>. Проте, не можна не враховувати, що здійснен-

ня права інтелектуальної власності пов'язано з виконанням дещо

специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх

основі таких же специфічних зобов'язань. Тому даний розділ не-

 

(**91) Див.: Інновація, 1993, № 2. Це Положення постановою Кабінету Міністрів

України від 10 серпня 1994 р. № 545 було замінено на Положення про пред-

ставників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) - Інно-

вація, 1995, № 1-2.

 

-39-

 

обхідно помістити після традиційного розділу <Зобов'язальне пра-

во>(*92). Н. М. Мироненко також вважає, що інститут права приват-

ної власності заслуговує на визнання в якості окремого, самостійно-

го цивільно-правового інституту, але про місце цього інституту в

проекті кодексу вона своєї думки не висловила. Поряд з цим вона

висловила ряд цікавих і обгрунтованих думок з приводу визнання

права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності.

Обгрунтованим видається її твердження, що суб'єкту права інте-

лектуальної власності належать ті ж самі правомочності - право

на володіння, на користування і розпорядження, що звичайному

власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н. М. Миро-

ненко, що суб'єкту права інтелектуальної власності належить пра-

во на недоторканість. Таке категоричне твердження не відповідає

реальному стану речей. Право на недоторканість мають лише ав-

тори творів науки, літератури і мистецтва(*93). Що стосується резуль-

татів технічної творчості, то їх автори такого права не мають.

 

Тому є слушною думкою В. Ф. Чигиря про те, що було б неро-

зумним заборонити використання науково-технічних досягнень в

якості вихідної бази для створення нового технічного рішення. На

думку В. Ф. Чигиря, право інтелектуальної власності має містити-

ся після розділу <Зобов'язальне право>. Проте, не можна погоди-

тися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяль-

ності не можуть бути об'єктами права власності(*94).

 

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту

права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе тео-

ретичне і практичне значення. Деякі з них будуть враховані, інші

не будуть, але головне не цьому. Головне в тому, що процес ста-

новлення власного законодавства України про інтелектуальну

власність, як тепер кажуть, пішов. Нам здається, зупинити його

вже ніхто не спроможний. Отже, це законодавство буде.

(**92) Див.: Пушкин А.А. Проблеми совершенствования правового регулирования

имущественных и личных неимущественных отношений, соответствующих

отраслей законодательства и учебных дисциплин. - Проблемы развития граж-

данского законодательства и методология преподавания гражданских право-

вых дисциплин. Материалы научно-практического семинара 29-30 января

1993 г. с. 15.

 

(**93) Див.: Мироненко Н.М. Щодо питання про інтелектуальну власність. Тези

доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції <Про-

блеми підготовки нового Цивільного кодексу України>. (20-21 травня 1993

року). Київ, 1993, с. 58-62.

 

(**94) Див.: Чигирь В.Ф. Право собственности и другие вечные права в проекте

Гражданского кодекса - Там же, с. 67-70.

 

-40-

 

5. Роль і значеиня інтелектуальної власності для України

 

Можна було б цей параграф назвати й інакше, проте і в назві

варто підкреслити неоціниму роль інтелектуальної власності в дер-

жавотворенні України. Ця теза не потребує особливо переконли-

вих доказів, бо кожному зрозуміло, що без незалежної інтелекту-

 

 

 

-40-

 

альної власності будь-яка держава не може забезпечити собі неза-

лежність політичну, економічну і будь-яку іншу. Інтелектуальний

рівень будь-якото суспільства визначає його цивілізованість і су-

веренність. Чим багатша країна інтелектом, тим багатша вона усім.

Ця аксіома підтверджується багатим всесвітнім досвідом. Скільки

б ми не проголошували що ми найпрацьовитіші, найталановитіші

і ще багато інших <най...>, від цього нічого не зміниться, поки ми

не навчимося передусім зберігати свій національний інтелект. І не

тільки зберігати. Для того, щоб його зберігати, спочатку треба його

мати. Отже, треба його вирощувати, плекати, розвивати, зберігати

і розумно використовувати.

 

Інтелектуальна діяльність - це передусім творча діяльність,

рівень якої зумовлює науково-технічний і духовний розвиток того

чи іншого суспільства. Від рівня творчої діяльності залежить доб-

робут суспільства. Цей постулат ніде в світі не піддається сумніву,

навпаки, його скрізь намагаються неухильно дотримуватися. Там,

де цій справі надають належної уваги, там...не будемо говорити,

що там. Там просто краще живуть люди. І якщо в державі піклу-

ються справді про народ, його інтереси, то там не розвалюють

науку.

 

Є така відома істина: наука ще жодної держави не розорила.

Наукова діяльність - це виший рівень творчості, і чим більше

людей беруть участь в такій діяльності, тим багатша ця держава.

Ця істина не потребує доказів. Про це свідчить світова практика.

Ми не маємо наміру давати повний аналіз науково-технічного рівня

країн світу. Це не входить з завдання даного дослідження, яке має

своєю метою дати більш-менш повний аналіз власного законодав-

ства про інтелектуальну власність. Але деякі приклади із світової

практики будуть наведені.

 

Головний редактор газети <Голос України> мав розмову з Над-

звичайним і Повноважним Послом Федеративної Республіки

Німеччина в Україні паном Александером Арно. Бесіда стосува-

лась багатьох аспектів нашого життя, проте, ми торкнемося тих

питань, які нас цікавлять. Так от, пан Посол наголосив на тому,

що тільки демократичний устрій - гарантія нормальних відносин

у країні, підкресливши при цьому, що демократія - це дуже важ-

ка, складна система, сповнена внутрішніх суперечностей, але це

найдостойніша система для держави і найнадійніша гарантія для

громадян. У нас же проголошується повернення до командно-ад-

міністративної системи управління економікою.

 

Досягнутий Німеччиною рівень виробництва, добробуту тощо

пан Посол пояснив не тільки працьовитістю і дисципліною німців,

а й головним чином високим рівнем науки. <Звідси і виробництво

на високому рівні. Німеччина вже в 1948 року змогла вийти на

світовий ринок з конкурентоспроможними товарами. Це дуже важ-

ливо. Так, багато заводів і фабрик було у нас зруйновано. Як і у

вас. Та в основному зберігся технічний персонал, рівень кадрів.

Нові ідеї вмить, по суті, втілювалися у виробництво. Весь свій

 

-41-

 

 

інтелектуальний, технічний, духовний потенціал спрямовували на

налагодження сучасної економіки, на світову продукцію(*95) (підкрес-

лено автором -О. П.). Пан Посол відзначив також, що Німеччи-

на весь час думала не тільки про те, як виробити, але й як прода-

ти, як експортувати свою продукцію. Всі інші думки були зорієн-

товані на зовнішню торгівлю. Конкурувати, то в глобальному

масштабі. Такої орієнтації належною мірою поки що немає в Ук-

раїні.

 

Ще один приклад. На Кіровоградщині організували День

відкритого поля, коли демонструвалися окремі селекційні досяг-

нення і деяка сільгосптехніка. Шкода, не наші досягнення, - за-

рубіжні. Французька насіннєва фірма <Рустіка Семанс> демонст-

рувала свої гібриди, а компанія <Ельф Санофі> хвалилася своєю

технікою. Слід відразу підкреслити - хвалитися було чим. Фран-

цузькі гібриди соняшника дають можливість збирати врожай на 4-

6, а то й на 8 центнерів олійного насіння з гектара більше. Ком-

байн <Домінатор> з одного гектара зібрав 40 центнерів ячменю.

Наш комбайн <Нива> також з одного гектара того ж самого поля

зібрав лише 32 центнери ячменю. Обидві ділянки були поруч. В

агрофірмі імені Кірова Донецької області голандський комбайн

<Джондир> на площі 300 га намолотив з кожного зібраного гекта-

ра на 8-10 центнерів більше, ніж комбайн <Дон> або <Нива>(*97). Тому

не можна не погодитися з думкою кореспондента який пише: <Со-

ромно і боляче. За наших селекціонерів... за наших конструкторів і

машинобудівників, не здатних створити сільськогосподарську тех-

ніку, яка могла б конкурувати з технікою зарубіжних фірм>(*98). Тому

й не дивно, що Україна, яка має найкращі чорноземи у світі, ви-

рощує зерна на душу населення 746 кг, а США - 1250, Угорщина

- 1240, Франція - 1024 кг. Тому Україна експортує зерна на 25

млн. доларів США, а імпортує на 84 млн. дол. США. Україна імпор-

тує зерно навіть із Швеції і Швейцарії(*99).

 

Ось наша найпередовіша у світі наука. Зате Україна споживає

природного газу найбільше у світі. Тут ми попереду планети усієї.

Петро Яцик - відомий бізнесмен і щедрий меценат з Канади

- каже: <Всі народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспіль-

ний щабель. Мусить бути на те причина. І вона полягає в тому, що

кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука.

І чим вищий цей рівень, тим більше пошани, тим більше економ-

ічних успіхів має народ>(*100).

 

(**95) Уроки історії і уроки сьогодні. Голос України, 1995, 5 травня.

(**96) Грузін. В. Краще раз побачити. Сільські вісті, 1994, 9 серпня.

(**97) Манько В. Не тісне шефство, а тісне партнерство. Голос України, 1995, 16

травня.

 

(**98) Див.: Грузін В. Краще раз побачити. Сільські вісті, 1994, 9 серпня.

(**99) Наталка Прудка, Сафулін Ю. Жито, пшениця і всяка пашниця. Київ, 1994,

25 червня.

(**100) Яцик Петро. Я допомагав і допомагаю науці. Голос України, 1995, 17 червня.

 

-42-

 

В Сінгапурі, Кореї, Тайвані, Малайзії та деяких інших вважа-

ють за основне джерело багатства працю, особливо працю у взає-

модії з використанням досягнень науки та нових технологій у про-

мисловості та сільському господарстві(*101).

 

За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останній

рік має Китай. Швидких темпів економічного розвитку і приро-

сту досягли країни, які послідовно поділяють перших 15 місць за

цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія,

Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Новая Гвінея, М'ян-

ма, Шри-Ланка, Туніс, Уганда, Індія і Філіпіни(*102).

 

Валовий національний продукт в Південній Кореї в розрахун-

ку на душу населення на початку шестидесятих років обчислював-

ся десятками доларів на рік. Як кажуть не густо. Рівень самих

бідних країн. Сьогодні цей показник перевищив 4 тисячі доларів

- рівень міцної середньо розвинутої країни. І знову ж таки за

рахунок науково-технічних досягнень. Свого часу ми дуже хвали-

лися новою і справді прогресивною технологією - безперервним

розливом сталі. Держкомстат Російської Федерації повідомляє, що

за останні чотири місяці поточного року частка безперервного

розливу сталі зросла з 30 відсотків в січні-квітні минулого року до

35 відсотків цього року. Видається, що в Україні стан цих справ не

кращий. В Південні Кореї це прогресивний спосіб використовуєть-

ся на усіх сталеплавильних підприємствах - усі 100 відсотків(*103).

 

Відомо, що духовний і науково-технічний рівень того чи іншого

суспільства формується з трьох складових - освіти, культури (у

самому широкому значенні цього слова) і науки. В тій самій

Південні Кореї із 100 випускників середньої школи до вузів всту-

пають 80. В Україні із 100 випускників середньої школи до вузів

вступають лише 22. Правда, останнім часом ця цифра зросла на 5

осіб за рахунок комерційних навчальних закладів(*104), але підкрес-

лимо, не за рахунок якості.

 

Хіба можна налагодити належну якість середньої освіти, коли

вчителі змушені страйкувати, бо не можуть заробити собі на хліб,

а зароблене не можуть одержати. Ще в липні минулого року в

газеті <Голос України> було опубліковано інтерв'ю з Головою

Комісії Верховної Ради України з питань науки та народної осві-

ти, в якому він стверджував, що без освіти немає еліти, з чим не

погодиться важко(*105). Проте, за минулий рік майже нічого не зроб-

лено в цьому напрямку.

 

19-21 жовтня цього року у Львові має відбутися Міжнародна

наукова конференція <Національна еліта та Інтелектуальний по-

тенціал України>. Один із й організаторів академік Папської ака-

 

(**101) Див.: Урчукін В. Держави 2000 року. Голос України, 1995, 13 липня.

(**102 Див.: Китай опередил весь мир. Киевские ведомости, 1995, 13 июля.

(**103) Див.: Лацис Отто. Хорошее дело <Банкротство>. Известия, 1995, 27 июня.

(**104) Див.: Гондюл В.П. Период романтизма в альма-матер миновал. Рыночная

площадь, 1994, 22 июля.

(**105) Див.; Баранович Л. Без освіти нема еліти. Голос України, 1994, 8 липня.

 

-43-

 

демії соціальних наук (Ватикан) Степан Вовканич пише: <Украіна

як незалежна держава не сформувала власної еліти усталеним шля-

хом вибору - починаючи від обдарованої дитини чи студента, до

керівника-новатора і патріота...Плекання національної еліти у

розвинених країнах починається уже в сім'ї, триває у традиційних

елітарних садочках, школах семінаріях та університетах>(*106).

 

З шановним академіком можна погодитися в тому, що обда-

рованих дітей, школярів треба виявляти чим раніше, тим краще і

особливо опікуватися ними. Але нам здається несприйнятливою

думка про те, що таких дітей слід виховувати тільки в елітарних

садочках, школах тощо. Піти таким шляхом означає перекрити

дорогу іншим непересічним особистостям, які не мають змоги

навчатися в таких елітних закладах. Нам відомо, хто має мож-

ливість навчатися в них. Відомий нам Петро Яцик ні в яких еліт-

них навчальних закладах не навчався, але досяг високих вершин у

своїй діяльності.

 

Що така конференція буде проведена - то не погано. Питан-

ня національної еліти варто обговорювати і розв'язувати в кращий

спосіб. Проте, не можна погодитися з твердженням, що Україна

не має своєї національної еліти. Може українська національна

еліта не відповідає вимогам шановного академіка, але вона була і є.

І зараз доцільніше було б ставити питання не стільки про вирощу-

вання національної еліти з пелюшок, скільки про збереження її

від тієї руїни, в яку вона попала. Немає сумніву в тому, що на

конференції про це буде йти мова. Але ж хіба Україна не має

прославлених вчених, талановитих професорів і дослідників, літе-

раторів і скульпторів та інших митців. Має Україна і кмітливих

господарників, економістів та інших прикладних фахівців. Але ж

їх у нас просто крадуть, розтягують по всьому світу. Мова має йти

передусім, як уберегти уже наявну національну еліту. Спостері-

гається інтенсивне, добре організоване, а, по суті, піратське виве-

зення умів та інтелектуальної власності. Закордонні фірми вільно

знаходять та на пільгових - за мірками нашого злиденного існу-

вання - умовах наймають на постійну роботу за кордоном про-

відних українських фахівців(*107). Останнім часом здебільшого виво-

зять в України не креслення і дискети, а живих <носіїв> інфор-

мації, у яких зацікавлені за кордоном(*108).

 

За останні три роки кількість працівників НАН України змен-

шилась на третину. І йдуть переважно науковці віком до 40 років.

Заробітна плата в Академії в 5-10 разів менша за заробітки у при-

ватному секторі. Між тим розрахунки показують, що на відрод-

ження науково-технічного потенціалу України хоча б до рівня 1985

 

(**106) Див.: Вовканич Степан. Рушійна сила обраних. Голос України, 1995, 20 ве-

ресня.

 

(**107) Див.: Оніпко О. та ін. <Інтелект України> - шанс для держави. Голос Украї-

ни, 1994, 22 березня.

(**108) Див.: Сафонова Л. Все на спродаж. Голос України, 1994, 20 липня.

 

-44-

 

року будуть уже потрібні кілька десятиліть і неймовірні величезні

кошти. Але становище науки в Україні не дуже хвилює тих, хто за

цей стан несе відповідальність. Руйнація фундаментальної науки

відлунням озоветься в системі освіти, спричиняючи й там справді

катастрофічні наслідки(*109).

 

Як влучно відзначив гуморист-сатирик <Вчені вночі, якщо не

сплять, то мріють про посаду прибиральниці в офісі сучасного

підприємця аби мати пристойну їжу, бо це ж генератор винахід-

ництва. Письменники вдень вивчають життя - піднімають фер-

мерство, а вночі працюють машиністками своїх творів і опусів

графоманів, аби мати гроші на обмивку своїх повістей, коли вони

будуть опубліковані в журналах за гонорар, який менший вартості

найдешевшої півлітри. Інженери вночі підробляють на розванта-

женні, аби їх не приватизували рекетири>(*110).

 

Отже, з усією гостротою постає питання про збереження влас-

ної національної еліти від її остаточного знищення, чим буде на-

несена непоправна шкода Україні. І тут не треба прикриватися

псевдотеоретично-науковими висновками шановного академіка,

що Україна не має своєї національної еліти і їй, отже, немає чого

втрачати. Це дуже небезпечний і шкідливий висновок. Шкода, що

газета, яка нібито виступає заступницею інтересів України, надає

місце подібним виступам на своїх шпальтах.

 

Між тим, Україні є що зберігати. Україна мала і має потужний

науково-технічний і духовний потенціал. Досить нагадати тільки

окремі фрагменти із історії науки, техніки і мистецтва України,

історії, якої ще ніхто не написав. А вона була б вельми цікавою.

Нагадаємо, що в Україні народилося 6 (шість) Нобелівських лау-

реатів. На жаль, вони не стали громадянами України, але народи-

ла їх українська земля (серед них Ілля Мечніков, Ігор Тамм, Сай-

мон Кузнець). Могли б стати лауреатами премії імені видатного

шведа Іван Франко, Улас Самчук, Т. Осьмачка, П. Тичина, М.

Бажан, В. Стус, О. Гончар(*111). Видатному вченому Івану Павловичу

Пулюю належить пальма першості у відкритті променів, незаслу-

жено названих іменем Рентгена. Саме Рентгену І. П. Пулюй роз-

повів про встановлене ним явище, яке той відхилив на тій підставі,

що такого бути не може. Проте, саме за ці промені в 1901 році

одержав першу у світі Нобелівську премію. І. П. Пулюй поскар-

жився молодому тоді доктору теоретичної фізики Альберту Ейнш-

тейну. Але в того було своє розуміння порядності вченого. Мов-

ляв, за Рентгеном - уся європейська культура, а чи потрібний

пріоритет ученому, котрий афішує свою приналежність до народу,

що немає державності? Хіба йому не все одно, кому віддати свої

 

(**109) Див.: Семиноженко В., Бар'яхтар В. Наука: бути чи не бути? - Голос Украї-

ни, 1995, 30 серпня.

 

(**110) Марко Твань. Гуляє еліта. Вечірній Київ, 1994, 2 липня.

(**111) Див.: Гайчурський В. В Україні народилися шість Нобелівських лауреатів.

Голос України, 1995, 22 липня.

 

-45-

 

знання? Навіщо культивувати <обмежений місцевий патріотизм>

(дослівний вислів Ейнштейна)(*112).

 

Саме в Україні було створено перший в колишньому СРСР

прискорювач заряджених часток, здійснено першу штучну ядерну

реакцію, отримано <важку> воду, побудовано першу в континен-

тальній Європі електронно-обчислювальну машину(*113).

 

Наука України має здобутки світового значення в галузі мате-

матики, теоретичної фізики, фізіології, клітинної та молекулярної

біології, електрохімії, розробки препаратів медичного призначен-

ня та полімерних матеріалів, ракето- і літакобудування, вироб-

ництва програмного забезпечення, в сфері оборонних досліджень(*114).

Україна має незаперечні досягнення у розробці і виробництві ком-

п'ютерів. Ідеї українських вчених щодо цього були <успішно> при-

душені 4 десятиліття тому компартійними наглядачами за наукою(*115).

 

Виступаючи на загальних зборах Національної академії наук

України, Президент України сказав про успіхи, яких досягли ук-

раїнські вчені останнім часом: запропоновано схеми ракетних дви-

гунів, засновані на принципово нових способах газифікації та ви-

користання твердого палива, розроблено простий і ефективний

спосіб утилізації рідкого ракетного палива - гептилу, розроблено

нові лікарські препарати та ін. Президент України, зокрема, ска-

зав: <Наша вітчизна має своїх пророків, і нічого їх шукати в дале-

кому чи близькому зарубіжжі>(*116).

 

Надзвичайно цікаві і перспективні розробки препаратів Іва-

нова О. П. <Біофонд> і <Пропес>(*117). Медичний препарат <Ербісол>

- це рівень XXІ століття(*118). В Дніпропетровську вчені фізики знай-

шли ефективний спосіб приборкати норовливе рентгенівське про-

міння. За їх відкриття Російська академія наук (зверніть увагу -

не українська) вручила їм дипломи. На основі цього відкриття вже

одержано 28 патентів і авторських свідоцтв. Тільки тепер в Києві

почали застосовувати безопераційний метод дроблення каменів в

нирках, винайдений у Києві ще в 1959 р.(*119).

 

(**112) Див.: Околітенко Н. Той, що подарував відкриття. Вечірній Київ, 1995, 18

липня.

 

(**113) Див.: Патон Б. Є. Про стан науки та її роль в економічному розвитку Украї-

ни. Доповідь на сесії в Верховній Раді України. Голос України, 1994, 7 лип-

ня.

(**114) Див.: Павловський М.А. Для виходу з кризи маємо все. Голос України, 1994,

7 червня.

(**115) Див.: Левицький М. Український персональний комп'ютер став реальністю.

Вечірній Київ, 1995, 30 червня.

(**116) Див.: Абліцов В. Наша Вітчизна має своїх пророків. Голос України, 1995, 18

квітня.

(**117) Див. Соколовская Я. Иванов против вечной болезни. Известия, 1995, 18

березня.

 

(**118) Див.: Писаренко С. Війна з баобабами. - Голос України, 1994, 1 жовтня.

(**119) Див.: Зінов'єв Р., Волошина О. Київські відомості, 1994, 9 червня.

 

-46-

 

Безперечні успіхи має українська наука в ракето- і літакобу-

дуванні. Літаком XXІ століття назвали АН-70(*120). Надзвичайно ціка-

вими є ідеї щодо космічних апаратів(*121). Доцент кафедри кіберне-

тики Національного університету ім. Тараса Шевченка Лужних В.

М. та його колеги працюють над розробкою високих технологій,

зосереджених у космічній індустрії України. Досягнення, відкрит-

тя, рівних яких досі немає у світі. Здійснення, приміром, телеко-

мунікаційного глобального космічного зв'язку з використанням

низьковисотних космічних апаратів дало б можливість усьому

людству скористатися з новітніх послуг різних видів зв'язку. Та-

кий уже добре відомий проект <Аріадна>. Він увібрав в себе ряд

науково-технічних і технологічних програм з виведенням на орбі-

ти висотою до 1,5 тисячі кілометрів космічних апаратів нового

типу. Зазначений проект набагато дешевший віл подібного амери-

канського <Іридіум> чи французького <Глобалстар>. Україна має

уже такі технології у цій сфері, про які іншим лишається тільки

мріяти. Найближчим часом передбачається презентація низькоор-

бітальної системи глобального супутникового зв'язку <Аріадна> в

Брюсселі, Токіо, Пекіні, Нью-Делі, Джакарті та інших містах Євро-

пи і країн азіатсько-тихоокеанського регіону. Здійснення цього

проекту саме по собі заявило про Україну як про високотехнічну

державу(*122).

 

Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісно-

го металу, як титан. Для його виробництва Україна має і сировин-

ну базу, і напрацьований науково-виробничій потенціал(*123).

 

Значний інтерес і проблему складають газові турбіни і агрега-

ти для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в

особі Сумського АТНВП ім. Фрунзе (нагнітачі і газоперекачувальні

агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКБ <Прогрес> і

підприємства <Мотор Січ> (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі),

Харківського <Турбоатома> (газові турбіни великої потужності)

миколаєвських НВП <Машпроект> і ВО <Зоря> (корабельні і ста-

ціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науко-

во-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-

грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські

газові турбіни та їхні розробники й виробники відомі в усьому

світі. До них виявляють великий інтерес.

 

Проте, зверніть увагу, інтерес різний - одні країни будують

на українських турбінах свої плани зміцнення й розвитку, другі -

 

(**120) Див.: Марцинковський А. Літак із XXІ століття. Голос України, 1994, 20 груд-

ня.

(**121) Див.: Король С. Розробник НЛО живе у Києві. Вечірній Київ, 1995, 17

серпня.

(**122) Див.: Менжуліна Л. Скільки можна про сало з самогоном? Адже є в Україні

дещо істотніше. - Голос України, 1995, 7 вересня.

 

(**123) Див.: Краснодемський В. Титан - метал міцний і прибутковий. Голос Ук-

раїни, 1994, 8 жовтня.

 

-47-

 

спостерігають і чекають загибелі своїх конкурентів(*124). Ось тут і

пригодиться міф, що в Україні немає своєї національної еліти.

 

Україна має також потужний науково-технічний і виробничий

потенціал по виробленню військової зброї. Добре відомі ракети

дніпропетровського заводу <Південмаш>. На міжнародний ринок

виходить Україна із стрілецькою зброєю(*125). Недавно відбулася пре-

зентація нового ракетного комплексу С-300, який не має аналогів

у світі. За деякими параметрами він переважає відомий амери-

канський комплекс <Петріот>. Новий ракетний комплекс розроб-

лено українськими фахівцями за участю російських колег(*126). Цей

ракетний комплекс закуповується США(*127), а продала не Україна, а

Росія.

 

Проте, це не перший і не єдиний випадок, коли українські

розробки продає її старший брат. В 1993 р. в Росії конкурс на

видобуток нафти на шельфі Охотського моря виграла американсь-

ка фірма на українській технології підводного зварювання труб,

яку розробив Інститут електрозварювання ім. Патона. Яскравим

прикладом того, що наш потенціал не використовується, є ство-

рення програми автомобілебудування. Виявилося, що у нас багато

творчих рук, лабораторій, які працювали на замовлення різних

фірм: ВАЗ, КамАЗ, навіть<Мерседес>. Але жодна з цих лабора-

торій не працювала на замовлення наших відомих автомобільних

фірм, організацій. Зараз у нас керівники навіть високого рівня,

переконані що ми не маємо високих технологій, що треба їх купу-

вати за кордоном (*128).

 

Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують роз-

робки і здатні принести не тільки казкові прибутки, а й підняти

науково-технічний престиж України в очах світу. Україна буквально

перенасичена різного роду ком'ютерами. Іноземні фірми не скуп-

ляться на рекламу і похвальбу своїх виробів. Проте, всі ці іно-

земці, щедрі на рекламу фірми могли б залишитися далеко поза-

ду, якби в Україні вдалося налагодити виробництво комп'ютерно-

го модуля <Ю-55>. Варто нагадати, що Україна була однією з трьох

країн світу, де було виготовлено перший персональний комп'ю-

тер(*129). Чи знає, крім фахівців, хто-небудь про це.

 

До такого рівня відноситься ідея про створення силового аг-

регату легкового автомобіля <Хорт-1>, який дає змогу прискорити

еру електромобільного транспорту. При швидкості 60 і більше кіло-

метрів на годину силовий агрегат може одержувати важливі, не

 

(**124) Див.: Сорочан В. Два підходи до однієї проблеми. Голос України, 1995, 19

вересня.

(**125) Див.: Матяш В. Україна виходить на міжнародний зброярський ринок. Час-

Tіrne. 1995, 30 травня.

(**126) Голос України, 1995, 2 вересня.

 

(**127) Див.: Пашков А. Россия вооружает Америку. Известия, 1995, 14 апреля.

(**128) Див.: Павловський М. Для виходу з кризи маємо все. Голос України, 1994, 7

червня.

(**129) Див.: Михайлюта О. Проект <Тризуб>. Вечірній Київ, 1995, 27 липня.

 

-48-

досліджувані досі ні в Америці, ні в Японії функціональні можли-

вості. Можна сказати, він їх розкриває(*130).

 

Третя ідея в проекті <Тризуб> - це найсвіжіша і найважливі-

ша ідея. Мова йде про Геліоелектростанції (ГелЕС). Ці станції -

альтернатива усім існуючим електростанціям(*131).

 

Цей далеко неповний перелік ідей і готових розробок укра-

їнських вчених, винахідників, дослідників тощо, які поки що не

знайшли раціонального використання, не навіває будь-якого оп-

тимізму. Проте, особливим песимізмом проникнуте інтерв'ю з та-

лановитим вченим Віктором Кулішем. Його розробки в сфері елек-

тромагнітних імпульсів (ЕМІ) виконані на такому рівні, якого світ

ще не знає. У своєму інтерв'ю. В. Куліш згадує ще одного талано-

витого, проте сумної долі, вченого Ігоря Олександровича Береж-

ного. Надзвичайно великої ваги розробки В. Куліша в Україні нікого

не зацікавили. Пригнічений холодною байдужістю чиновників,

Віктор Куліш змушений був заявити про свій відхід вад подальшої

розробки поза будь-яким сумнівом перспективної теми.

 

Наведений перелік ідей і розробок свідчить, з одного боку,

про невичерпність такого джерела державного багатства, як інте-

лектуальна діяльність, а з другого- про непробивну стіну холод-

ної чиновної байдужості до проблем, від розв'язання яких зале-

жить доля України. Поки не буде встановлена відповідальність

чиновників за долю тієї чи іншої справи, до тих пір в державі не

буде належного порядку. Зараз в Україні склалося таке становище

 

з проблемами науково-технічного прогресу, що буцімто ці про-

блеми нічого не варті і тому вони в державі нікого не цікавлять.

 

В державі багато органів, які мають нібито займатися пробле-

мами науково-технічного прогресу. Але жоден з них не несе най-

меншої відповідальності за стан справ. В Україні ніхто не знає, що

ми маємо в галузі науково-технічних та інших досягнень, як вони

використовуються і чи взагалі використовуються. Між тим Украї-

на від цього втрачає надзвичайно багато і не тільки у виразі гро-

шових сум чи інших прибутків. В людей наполегливо і цілеспря-

мовано убивають творче натхнення.

 

Як же використовується цей творчий потенціал в Україні?

Сказати, що він використовується недостатньо, не раціонально,

невміло, то нічого не сказати. Організацією використання твор-

чих здобутків в Україні ніхто не займається, ця робота пушена на

самоплив. Якогось спрямовуючого начала в ній не помітно. Саме

тому науково-технічний, духовний і творчий потенціал України

розвалюється, у здобутті науково-технічних досягнень ніхто не за-

цікавлений. Проте, це стосується не лише науково-технічної твор-

чості, а будь-якої іншої.

 

Автори літературних, наукових чи мистецьких творів мають

самі піклуватися за їх використання, якщо вони бажають, щоб їх

 

(**130) Див.: Там же.

(**131) Див.: Там же.

 

-49-

 

твори побачили світ. Про це писалося вже дуже багато і тому по-

вторюватися нема чого. Бо якщо для видання дешевої бульварної

літератури сумнівного змісту є папір, кошти і відповідна матері-

альна база, а для видання навчальної, художньої, наукової та іншої

необхідної літератури немає ні коштів, ні паперу, ні останнього

необхідного, то вочевидь в такій ситуації винні не творці, які буцім-

то створюють не те, що користується попитом. І це діється при

прямому потуранні нашої держави.

 

Ще складніш справа з науково-технічними досягненнями. Різко

падає творча активність винахідників, раціоналізаторів тощо(*132).

Держпатент України скромно замовчує результати винахідницької

діяльності за минулі роки. Офіційних повідомлень з цього при-

воду не публікує. Рада товариства винахідників, раціоналізато-

рів України опублікувала у своїй постанові деякі узагальнені дані.

В минулому 1994 році в Україні використано всього 1953 винахо-

ди. В технічній творчості взяли участь лише 80,7 тисяч чоловік,

що майже наполовину менше, ніж у 1993 р. Різко знизилась кількість

використаних винаходів. В порівнянні з 1993 р. їх кількість змен-

шилась в 3,1 рази(*133).

 

Постійно знижується продаж ліцензій за кордон. За станом на

1 січня 1994 р. за кордоном діяло всього 174 патенти на винаходи,

авторами яких були доктори наук України(*134). Це ще зовсім не оз-

начає, що зазначені винаходи будуть там використані і принесуть

прибуток. Ліцензії на право використання винаходів, куплені за

кордоном, використовуються не раціонально. Так, на придбання

таких ліцензій витрачено 383,8 мільйонів крб. за цінами до інфляції,

а прибуток віл їх використання всього лише 85,3 млн. крб(*135).

 

Лише один приклад використання іноземних ліцензій. За

міжнародною програмою <ТАСІС> із розвитку сільського госпо-

дарства на Луганщині до облплемоб'єднання надійшло три з по-

ловиною тисячі спермодоз елітних іспанських биків - щоб розво-

дити рогате потомство поліпшеної породи. Однак в управлінні

сільського господарства мають, схоже, тореадорський хист і успі-

шно перемагають биків. Безплатний іспанський дарунок вартістю

45 мільярдів карбованців пролежав без діла три місяці, потім зале-

жалий товар послали на експертизу, де забракували 560 доз, у тому

числі і від кращого бика Іспанії. В результаті тими дозами, що

залишилося, запліднено.. .три корови. Мабуть, тому, шо спермо-

дози дісталися безплатно.

 

Спад промислового виробництва, нестабільна фінансова по-

літика негативно вплинули на винахідницьку й раціоналізаторську

 

(**132) Див.: Арист Л. Подолаємо кризу з допомогою винахідників. Голос України,

1994, 5 липня.

 

(**133) Див.: Інновація, 1995, № 5-8. с. 11.

 

(**134) Див.: Прудка Н. У кого патент на наших вчених. Триває процес втрати нау-

кового потенціалу України. Вечірній Київ, 1995, 4 січня.

 

(**135) Див.: Андрощук Г. Україна на ринку ліцензій. Урядовий кур'єр, 1993, 9

вересня.

 

-50-

 

діяльність і, як наслідок, різко знизилась (на 20 відсотків) кількість

підприємств і організацій, що займалися впровадженням ново-

введень, значно скоротилася кількість підприємств та організацій,

які використовували раціоналізаторські пропозиції та винаходи.

Спостерігається спад творчої активності винахідників і раціоналі-

заторів(*136).

 

Між тим Японія, досягла таких відчутних успіхів у розвитку

своєї економіки тільки завдяки піднесенню активності творчої

діяльності свого народу. У кращі часи Радянського Союзу до тод-

ішнього Держкомвинаходів надходило біля 200 тисяч заявок на

винаходи, а в Японії приблизно у 2 рази більше. Сьогодні Японія

менше займається власним виробництвом, а головна увага зверну-

та на генерування і продаж нових ідей. Виробництво, власне ка-

жучи, винесено за межі власної території Японії(*137).

 

За радянських часів від України до Держкомвинаходів СРСР

надходило більше 30 тисяч заявок. В 1994 році Держпатент Украї-

ни розглянув лише 6 тисяч заявок на одержання патентів на вина-

ходи, в тому числі понад 1000 заявок від заявників-іноземців, а

також близько 10000 заявок на видачу свідоцтв на знаки для то-

варів і послуг, в тому числі понад 7000 від іноземних заявників. Не

важко порівняти ці дані і зробити висновок, який буде аж занадто

песимістичним. Навіть зараз кожний четвертий винахід реєструєть-

ся в Росії. До цього спонукають кращі економічні та фінансові

умови (*138).

 

Проте, узаконений грабунок промислової власності України

готує Держпатент України. За його поданням у Верховній Раді

України готується ратифікація угоди про створення євроазійсько-

го патентного простору. На думку незалежних експертів, це зав-

дасть непоправної шкоди національним інтересам України. Ця

шкода буде багатогранною. Вона почнеться з перерозподілу інве-

стицій, що будуть спрямовуватися на наукоємні виробництва у

Москву, а закінчиться повною втратою Україною своєї економіч-

ної незалежності. Бо хто не має інтелектуальної незалежності, той

не може мати економічної. Ратифікація зазначеної угоди саме на

це спрямована. Хоча Євразійська патентна конвенція претензійне

називається євразійською, в ній марно шукати розвинені євро-

пейські чи азіатські держави. Вона розрахована тільки на СНД, а

підписали її далеко не всі. Туркменія і Узбекістан поки що не

підписали. Проте Україна прикрасила цю Конвенцію своїм підпи-

сом. Чи принесе Україні ратифікація угоди про створення Євраз-

ійської патентної конвенції які-небудь вигоди, чи, навпаки, при-

веде до втрати своєї незалежності?

 

(**136) Див.: Яблонський В. Наука, закони і дійсність. Голос України, 1995, 22 бе-

резня.

(**137) Див.: Микитюк Л. Ми вибираємо, нас вибирають. Голос України, 1995, 7

квітня.

 

(**138) Див.: Нагорнюк С. Кожний четвертий - у Росію. Голос України, 1994, 24

червня.

 

-51-

 

На нашу переконаність, створення єдиного патентного про-

стору в рамках України - це втрата її політичної, економічної та

іншої незалежності. Як уже не раз підкреслювалось, держава, яка

не має своєї інтелектуальної незалежності, не може мати ніякої

іншої незалежності, вона не може бути по-справжньому суверен-

ною. Раніше наведеними прикладами ми намагалися довести цю

істину, яку стверджує світовий досвід.

 

Передусім, Україна втратить свої найкращі науково-технічні

досягнення, оскільки вони стануть надбанням Росії, а не України.

Отже, Україна втрачає значну частину свого інтелектуального ба-

гатства. Але це не просто багатство, це ще й втрачена вигода, ос-

кільки Україна позбавляється дуже цінного товару на міжнарод-

ному ринку - інтелектуального товару, а, отже, відчутних при-

бутків від реалізації цього товару.

 

Крім того, Україна втрачає значні суми віл втрати збору за

надання патентних послуг, оскільки ці послуги будуть надаватися

Москвою. А ці суми не такі вже й малі. За даними Держпатенту за

1994 рік збори за надання юридичне значимих послуг склали у

грошовому виразі понад 600 мільярдів карбованців. На утримання

ж самого Держпатенту держава витратила всього лише 8,6 мільяр-

да карбованців(*139). Різниця пішла до державного бюджету. При вход-

женні України до єдиного патентного простору це джерело попов-

нення бюджету буде також втрачено.

 

Безумовно, створення єдиного патентного простору має свої

безсумнівні переваги, про які не умовкають його прихильники(*140).

Але вони ніщо в порівнянні з утратою Україною своєї інтелекту-

альної незалежності. Треба відзначити й таке, що ратифікація

Конвенції призведе не тільки до руйнації власної патентної систе-

ми (з фінансових причин), а й до істотних збитків. Подання зая-

вок винахідникам з України безпосередньо до Європатенту без

санкції Держпатенту України веде до втрати на макроекономічно-

му рівні контролю за напрямами й тенденціями науково-техніч-

ного прогресу в країні, знизить можливості впливу на власну еко-

номіку, а також створить труднощі у сфері охорони державних

таємниць. Конвенція носить явно дискредитаційний характер(*141).

 

Продовжується пряме розкрадання нашого інтелектуального

багатства. Центр уваги іноземних розвідок переключився на про-

мислове шпигунство. Як тільки десь появились ознаки цінної ідеї,

вона майже офіційно закуповується на корню. Укладаються

<вигідні> як за наших мірок договори, за якими за мізерну плату

(до 100 дол. США) вимагають передачі їм усіх одержаних дослід-

ником результатів. Спеціальні центри, фінансовані спецслужба-

 

(**139) Див, Глухівський Л. Про ще один суспільний простір для України (До рати-

фікації Європейської патентної конвенції). Голос України, 1995, 6 червня.

(**140) Див.: Козлюк Г., Григорчук Ж. Захищаючи інтелект. Голос України, 1994,

29 вересня.

(**141) Див.: Глухівський Л. Згадувана праця.

 

-52-

 

ми, діють за добре продуманою тактикою і стратегією. За виснов-

ками одного із зарубіжних аналітиків, <вивезення> вчених з Украї-

ни буде справжнім крахом для неї і ніколи не дасть їй змоги на-

близитися до рівня західної Європи. Зазначені центри мають своїм

завданням визначення розробок, що можуть мати інтерес для іно-

земних фірм, встановлення контактів, спільних підприємств, екс-

пертну оцінку щодо можливості використання технологій на рин-

ку тієї чи іншої держави, отримання усієї документації, доопра-

цювання зазначених розробок і доведення їх до відповідних

кондицій і впровадження в промисловість, зрозуміло не України.

Україна фактично витісняється з міжнародного ринку сучасних

технологій, обладнання і техніки, шо уже набуває політичного ас-

пекту. Може, нарешті, пора зрозуміти, що нам є що втрачати(*142).

 

Парадокс полягає ще й в тому, що в Україні після усіх пер-

турбацій зараз ніхто не може сказати, який науковий чи науково-

технічний доробок ми маємо. Ніхто не розібрався, що потрібне

самій Україні, а що можна з вигодою продати в інтересах держави.

Проте, що ми маємо у цій сфері, добре знають іноземні гості.

Голова Верховної Ради України О. Мороз, виступаючи перед вче-

ними Харкова, сказав про два почуття: гордості за те, що створено

вченими, і провини - за те, що могутній потенціал не використо-

вується. <Потрібно зробити ревізію наукового заділу, визначити

напрями прориву, зробити все, щоб жила українська наука>(*143).

Президент України також визнав, що <наша Вітчизна має своїх

пророків, і нічого їх шукати у далекому чи близькому зарубіжжі>(*144).

Залишається не тільки констатувати те, що є, а й докласти, на-

решті, зусиль, щоб те, що маємо, запрацювало в інтересах народу

України. Поки що все залишається по-старому.

 

В пресі повідомлялось, що в Україні налагоджено монетне ви-

робництво. Проте, належна якість монет не може бути забезпече-

на через відсутність відпалювальних печей з регульованим газо-

вим середовищем, які не виробляються в Україні та країнах СНД.

Кабінет міністрів України вирішує питання про надання півтора

мільйона німецьких марок для придбання цього обладнання в

Німеччині(*145).

 

Група авторів на чолі з академіком НАН України А. К.

Шидловським повідомляє газету, що необхідне обладнання для

технологічного процесу відпалювання металевої стрічки вироб-

ляється в Україні. Спеціалісти Інституту електродинаміки НАН

 

(**142) Див.: Сафонова Л. Все на продаж. Голос України, 1994 р. 20 липня; Оніпко

О.) Кунцевич В., Сосенко П., Лановий В., <Інтелект України> - шанс для

держави.

(**143) Див.: Косий М., Правденко С. - Коли стає холодно - притуліться один до

одного. Голос України, 1995, 23 січня.

(**144) Див.: Абліцов В. Наша Вітчизна має своїх пророків. Голос України, 1995, 18

квітня.

 

(**145) Див.: Прудка Н. В Україні налагоджено монетне виробництво. Вечірній Київ,

1994, 12 травня.

 

-53-

 

України вже на протязі 15 (п'ятнадцяти) років виробляють індук-

тори для відпалювання металевої стрічки(*146).

 

Ще однією досить серйозною перепоною в активізації техніч-

ної творчості і у використанні її результатів є (дуже влучно назва-

ний журналістами) науково-технічний рекет. Він полягає в тому,

що особи, від яких в тій чи іншій мірі залежить доля винаходу чи

іншого технічного рішення, ставлять автору рішення умову - або

включай мене в співавтори, або пропозиція не піде. Таких при-

кладів можна навести досить багато - хвороба досить поширена.

Ці люди (якщо їх можна назвати людьми) керуються одним -

побільше здерти з самого винахідника у свою кишеню. Більше їх

нічого не цікавить - ні інтереси держави, ні науково-технічний

прогрес, ні то ні інше. Я - співавтор, або пропозиція твоя нікуди

не піде. Умовою може бути не тільки співавторство, а й інші осо-

бисті чи корпоративні інтереси. Ці людці знайдуть свій інтерес

скрізь.

 

Чинне законодавство про промислову власність не містить

досить ефективних норм, які б стояли на перепоні таким рекети-

рам. Вести з ними боротьбу дуже складно, але необхідно. Дуже

шкода, що прикладом такого науково-технічного рекетирства став

Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона(*147).

 

Як ставиться держава до негараздів в сфері інтелектуальної

творчості) в тому числі науково-технічної? Найкраще це ставлен-

ня висловив заступник директора Науково-дослідного центру па-

тентної експертизи пан С. Новіков. Він пише: <Майбутній патен-

товласник, тобто заявник, має чітко усвідомлювати, що одержан-

ня патенту - це насамперед його власна справа. І якщо всі права

і прибутки матиме він сам, то і весь клопіт і витрати, пов'язані з

одержанням патенту, також припадають на його долю. На якусь

окрему спеціальну допомогу з боку патентного відомства чи дер-

жави йому, як правило, розраховувати не слід>(*148). Отак, не більше,

і не менш. Державі в особі Держпатенту України немає ніякого

діла до справ винахідників і винахідництва. Це справа самих ви-

нахідників.

 

Чи можна визнати державу зацікавленою у розвитку винахід-

ництва при такому ставленні? Вочевидь, що ні. І справа не тільки

в тому, що якийсь там чиновник зробив таку заяву. Справа в тому,

що все чинне законодавство про промислову власність пронизане

саме цією ідеєю. Воно має своєю метою як можна більше обмежи-

ти надходження заявок до Держпатенту і якомога більше зідрати із

 

(**146) Див.: Шидловський А.К.., Ращепкін А.П., Ісаков В.М., Крутилін В.О., Плу-

гатор О.П. Не шукайте за кордоном те, що є у нас дома. Вечірній Київ, 1994,

26 травня.

 

(**147) Див.: Максимович Б.. Скачко Ю., Пустовіт Ю. Вовча зграя, або науково-

технічний рекет проти науково-технічної революції. Вечірній Київ, 1994, 22

січня,

 

(**148) Новіков С. Кому і навіщо потрібен патент на винахід. Інновація, 1995, №5-

8, с. 15.

 

-54-

 

заявників різного роду зборів. Слід відзначити, що в цьому Держ-

патент досяг неабияких успіхів.                          

Із викладеного напрошуються певні висновки:

1. Для того, щоб найскоріше вивести Україну із кризового ста-

ну, необхідно невідкладно проголосити пріоритетним напрямом

державної діяльності прискорення науково-технічного прогресу в

Україні. Це лозунг радянської влади. Але він не втратив своєї ак-

туальності і сьогодні, бо одним із самих головних факторів, які

можуть сприяти виведенню України із кризового стану, є розви-

ток науки і техніки та раціональне використання їх результатів га

інших науково-технічних досягнень. В програмних доповідях ке-

рівників нашої держави про необхідність прискореного розвитку

науки, техніки та інших видів інтелектуальної діяльності або зовсім

не згадується, або згадується як про щось другорядне. Тим більше,

ці проблеми не проголошуються пріоритетними, їм не приділяється

належна увага з боку держави. Між тим, науку в усьому світі уже

давно визнано за не лише важливу, а й високорентабельну галузь(*149).

Україна має не лише багаті природні ресурси, а й володіє вагомим

науково-технічним потенціалом, і саме він може вивести країну із

кризового стану(*150).

 

2. В Україні жоден державний орган не знає її науково-техніч-

ного потенціалу, із чого він складається і як його раціонально

використати. Тому передусім треба визначити такий орган дер-

жавного управління, який мав би опікуватися проблемами інте-

лектуальної, а перш за все, науково-технічної творчості. Таким

органом, на нашу думку мав би стати Державний комітет України

з науки, техніки, промислової політики.

 

3. Основним завданням згаданого Комітету має стати вироб-

лення чіткої державної політики у сфері науки, техніки і народно-

го господарства. Необхідно розробити і прийняти ефективну пра-

вову організацію виявлення, обліку та використання усіх наявних

науково-технічних досягнень. Державна реєстрація винаходів, ко-

рисних моделей, промислових зразків тощо, безумовно, доцільна,

і її треба зберегти. Але ця реєстрація далеко не повна і вона не

охоплює усіх науково-технічних досягнень. Науково-технічні роз-

робки на основі винаходів, корисних моделей, промислових зразків

тощо, власне кажучи, ніде не реєструються. Інформація про них

поставлена погано, і часто споживачі шукають за кордоном те, що

самі маємо, про що не раз повідомляла наша преса, говорили ке-

рівники держави. Патентна інформація не налагоджена.

 

4. Необхідна не просто державна реєстрація усіх науково-тех-

нічних досягнень, а й визначення найбільш цінних серед них,

шляхів і способів їх використання. Причому, це має бути не <впро-

вадження>, а саме пропозиції до використання фізичними і юри-

 

(**149) Див.; Семиноженко В., Бар'яхтар В. Наука: бути чи не бути?

(**150) Див.: Яблонський В. Наука, закони і дійсність. Голос України, 1995, 22 бе-

резня.

 

-55-

 

дичними особами незалежно від форм власності на комерційній

основі.

 

5. Чинне законодавство про інтелектуальну власність не містить

норм, які визначали б правові форми державного стимулювання

науково-технічної творчості. Держава й тут йде визначеним шля-

хом - ніяка творчість й не цікавить. Хто хоче творити, то хай собі

творить - державі до цього діла нема. Державні форми стимулю-

вання відомі усім розвинутим країнам, бо там розуміють значення

творчості для розвитку й держави. Мають бути розроблені матер-

іальні і моральні правові форми державного стимулювання, які

закликали 6 і надихали б трудящих на створення і використання

найновіших науково-технічних досягнень. Таке стимулювання має

поширюватися не тільки на авторів, творців будь-яких науково-

технічних досягнень, а й тих фізичних і юридичних осіб незалеж-

но від форм власності, які активно використовують або не менш

активно сприяють використанню зазначених результатів інтелек-

туальної творчості. Для авторів будь-якої науково-технічної про-

позиції має діяти відомий у всьому світі <принцип банана>, за

яким будь-яка пропозиція, незалежно від й цінності, має бути ви-

нагороджена.

 

6. Стимулювання інтелектуальної творчості може виражатися

також у вигляді звільнення заявників від встановлених зборів. Мова

йде не про всіх заявників, а лише про заявників-індивідуалів, які

не працюють або створили ту чи іншу пропозицію не у зв'язку з

працею по найму. Таких заявників небагато - відсотків 5-10 віл їх

загальної кількості. Із цього числа в усякому разі мають бути

звільнені ті заявники, які передають свої досягнення Фонду вина-

ходів України. Варто було б звільнити від сплати зборів також

деяких інших заявників. Взагалі стягнення зборів з заявників за

надані їм юридичне значимі послуги не варто розглядати як одно

із джерел поповнення державного бюджету. Коли держава прагне

поправити свої фінансові справи за рахунок стягнення зборів із

заявників, то це далеко не кращий стимул для розгортання інте-

лектуальної діяльності. Скоріше, навпаки.

 

Проблема врегулювання сплати обов'язкових зборів потребує

свого невідкладного розв'язання. Багато заявників-індивідуалів і

патентовласників просто не спроможні сплачувати ті, на думку

чиновників із Держпатенту невеликі, збори. Якщо за одну заявку

чи патент, то й справді невеликі, а якщо десяток патентів або й

більше?

 

-56-

 

Глава ІІ. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

 

1. Загальна характеристика Закону України

<Про авторське право і суміжні права>

 

Проект Закону України <Про авторське право і суміжні права>

пройшов досить ретельне опрацювання і експертизу зарубіжних

фахівців, де дістав досить високу позитивну оцінку. Основним

достоїнством цього Закону є те, що він максимально наближений

до вимог ринкової економіки в сучасних умовах. Твори науки,

літератури і мистецтва нарешті визнані товаром, з приводу якого

можуть вчинятися цивільно-правові правочини. Так, відповідно

до ст. 25 Закону, майнові авторські права переходять у спадщину.

Крім того, до спадкоємців переходить також право захищати ав-

торство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншим

змінам твору/а також будь-якому іншому посяганню на твір, що

може завдати шкоди честі та репутації автора.

 

За ст. 27 Закону, майнові права можуть бути передані (відступ-

лені) автором або його правонаступниками іншій особі. Автор та

його правонаступники мають право видавати дозвіл (ліцензію) на

використання твору. Тут постає питання, що означає вислів <май-

нові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою

особою, що має авторське право, іншій особі>. Редакція наведеної

статті мала б бути кращою, але головне зміст. За змістом цієї статті

майнові права можуть бути передані автором або іншою особою,

що має авторське право, іншій особі на підставі договору. Це може

бути договір купівлі-продажу, міни, оренди, найму, прокату тощо,

одним словом будь-який договір) що не суперечить законодав-

ству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право

володіти, користуватися і розпоряджатися своїм товаром на свій

розсуд.

 

Зазначеними нормами Закон України <Про авторське право і

суміжні права> максимально наблизився до Бернської конвенції

про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24

липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року)(*151).

 

Наш висновок про те, що майнові права автора чи його пра-

вонаступників можуть бути предметом будь-якого цивільно-пра-

вового договору, грунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цій статті

проголошується норма) за якою розповсюдження твору може мати

місце шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом

здачі в найом чи у прокат та іншої передачі. Обмеження цих прав

автора та його правонаступників може мати місце тільки у випад-

ках, передбачених в законодавстві.

 

(**151) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных про-

изведений. Женева, 1990 г.

 

-57-

 

Отже, автор чи його правонаступники мають право вільно роз-

поряджатися своїм твором на власний розсуд. Це право зумовле-

но товарним характером будь-якого твору. Визнання твору това-

ром є неабияким досягненням нашого законодавця, і цим самим

Україна в певній мірі інтегрувалась у світову правову систему.

 

Доцільною є в Законі ст. 4, яка дає офіційне визначення

термінів, чим досягається одвозначне тлумачення понять, що ви-

користовуються в авторському праві. Закон істотно розширив коло

об'єктів, які підпадають під його дію. Вперше в законодавчій прак-

тиці України визнано необхідним надати правову охорону так зва-

ним суміжним правам. Причому Закон роздолив усі ці об'єкти на

дві окремі групи: перша - це ті об'єкти, що охороняються ав-

торським правом, а друга об'єднується поняттям <суміжні права>.

 

Перелік об'єктів, що охороняються авторським правом і в Ци-

вільному кодексі 1903 р., і в Законі України <Про авторське право

і суміжні права> закінчується висловом <інші твори>. Це означає,

що цей перелік не є вичерпним. Життя породжує все нові й нові

форми вираження творчої індивідуальності особи, і на них, безу-

мовно, мaє пoшиpювaтиcя чинність законодавства про авторське

право. Проте, перелік об'єктів, що охороняються авторським пра-

вом по Закону <Про авторське право і суміжні права> дещо шир-

ший, ніж у Кодексі 1963 р. Так, зокрема, він містить твори, яких в

переліку Кодексу немає: проповіді, комп'ютерні програми та де-

які інші.

 

Проте, найбільш істотним доповненням є суміжні права, які

поширюються на виконавців, розробників фонограм і організації

мовлення. Це розділ ІІІ Закону України <Про авторське право і

суміжні права>. Цей розділ розроблений і прийнятий відповідно

до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, вироб-

ників, фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26

жовтня 1961 р.(*152).

 

Включенням до Закону суміжних прав досягаються дві важли-

вих мети. Перша полягає в тому, що знову ж таки законодавство

України в цій частині наблизилось до світової правової системи і

цим істотно поліпшило міжнародну правову охорону виконавців,

розробників програм і організацій мовлення України. Це уже само

по собі виносить Україну на міжнародний рівень. Друга мета - це

надання Правової охорони великій групі митців, творчість яких в

Україні на рівні закону до сих пір не охоронялась.

 

Між тим, це велика група виконавців, до якої за Законом відно-

сяться актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти,

танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, чита-

ють, декламують, грають на музичному інструменті чи будь-яким

іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, вклю-

чаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються та-

 

(**152) Див.: Римская конвенция по охране интересов исполнителей, производите-

лей фонограм и органов радио- и телевещaния (1961). - ВОИС. Женева,

1993, с.60.

 

-58-

 

кою ж творчою діяльністю, в тому числі циркові, естрадні, ляль-

кові номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений

перелік виконавців не є вичерпним. До цього переліку мають відно-

ситися усі виконавці, які в той чи інший спосіб чи формі викону-

ють твори літератури і мистецтва. До цієї ж групи відносяться

також виробники фонограм - фізичні і юридині особи, які впер-

ше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на

фонограмі. До суміжних прав відносяться також права організацій

мовлення на свої передачі.

 

Слід відзначити, що Закон України <Про авторське право і

суміжні права> дає більш повний перелік виконавців, права яких

охороняються зазначеним Законом, в порівнянні з Міжнародною

конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенції дає більш вузь-

ке визначення поняття <виконавці>. Це визначення, можливо, більш

чітке і лаконічне. Але нам потрібне більш детальне визначення

поняття <виконавці>, що Закон і зробив.

 

Проте, визначення <фонограма> більш чітке саме в згадуваній

Конвенції, а не в нашому Законі. Закон України <Про авторське

право і суміжні права> визначає фонограму <як запис будь-якого

виконання або інших звуків>. Поняття фонограми за Конвенцією

є будь-який виключно звуковий запис якого-небудь виконання або

інших звуків. Отже, за Законом України до фонограми можна відне-

сти будь-який запис, навіть незвуковий. Конвенція фонограми

визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається більш

чіткою позиція Римської конвенції 1961 р.

 

Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охоро-

ну творам, які хоча й вперше були опубліковані за кордоном, але

протягом 30 днів після першої закордонної публікації були опубл-

іковані і в Україні незалежно від громадянства і постійного місця

проживання автора. В Законі <Про авторське право і суміжні пра-

ва> більш чітко сформульовані норми про виникнення і здійснен-

ня авторського права. Зокрема, відповідно до Бернської конвенції.

і Типового закону ВОІС про авторське правов і суміжні права(*153)

введено знак охорони авторського права, який вміщується на кож-

ному примірнику твору. Ще однією новелою щодо здійснення і

охорони авторського права є норма, за якою суб'єкт авторського

права для свідчення свого авторства на обнародуваний чи необна-

родуваний твір, про факт і дату опублікування чи про договори,

які стосуються авторського права, може в будь-який час протягом

чинності авторського права здійснити реєстрацію в офіційних дер-

жавних реєстрах.

 

Державна реєстрація здійснюється Державним агенством Ук-

раїни з авторських і суміжних прав в порядку, встановленому по-

 

(**153) Див.: Типовой закон ВОИС об авторском праве и смежных правах (приме-

ненные положения об охране произведений науки, литературы и искусства,

исполнении, фонограм, передач организаций вещания).

 

-59-

 

становою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532

<Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури

і мистецтва>(*154). Відповідно до Закону, ця реєстрація не є обов'яз-

ковою (ст. 9 Закону). Про факт реєстрацію прав автора видається

свідоцтво. Для державної реєстрації необхідні документи і мате-

ріали можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і

постійного місця проживання, фізична чи юридична особа, яка

має авторське право, роботодавець, на замовлення якого і за раху-

нок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами до-

говору між ним і автором, уповноважений представник автора або

особи, яка має авторське право, організація, якій автор доручив

управляти своїми майновими правами.

 

По-новому визначається в Законі співавторство. За Законом,

співавторство визнається лише нероздільне, на відміну від чинно-

го Цивільного кодексу України. Ст. 479 ЦК України визнавала

співавторство подільне і неподільне. Ст. 12 Закону визнає лише

неподільне. Законодавець України виходив із того, що коли твір

складається із частин, написаних різними авторами, кожна з яких

має самостійне значення, то в такому разі немає взагалі співавтор-

ства, а є колективний твір. На нашу думку, позиція законодавця

не є безспірною.

 

Уже згадуваний нами Типовий закон ВОІС рекомендує в ст. 8:

<Авторське право на твір, створений спільною творчою працею

двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно,

незалежно від того, чи створює такий спільний твір одне непод-

ільне ціле чи складається із частин, кожна із яких має самостійне

значення>. Варто підкреслити, що подільне і неподільне співав-

торство визнається проектом ЦК Російської Федерації (ст. 1079 п.

2), ЦК Республіки Білорусь (ст. 839), ЦК Республіки Казахстан

(ст. 838)(*155). На цьому фоні позиція законодавця України не ви-

дається виправданою. Така розбіжність в нормах про не таке вже

й принципове питання просто недоцільна. Справа в тому, що про-

ект Цивільного кодексу України просто відтворив ст. 12 Закону.

Між тим, видається більш доцільною позиція наведених проектів

ЦК і рекомендація Типового закону ВОІС. Тому при кінцевому

опрацюванні проекту ЦК України варто було б визнати як под-

ільне, так і не подільне співавторство.

 

Важливою новелою Закону є норми про особисті (немайнові)

права авторів і майнові права авторів. В Законі ці права поділені

на дві окремі групи. Закон розширив особисті (немайнові) права

авторів, чітко визначивши їх перелік. Основним немайновим пра-

вом автора Закон визначив виключне право на використання тво-

 

(**154) Див.: Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літе-

ратури і мистецтва. Затверджене постановою Кабінету Міністрів від 18 лип-

ня 1995 р. № 532.

 

(**155) Див.: Сравнительную таблицу проектов Гражданских кодексов Российской

Федерации, Республики Беларусь, Республики Казахстан и Украины.

 

-60-

 

ру в будь-якій формі і будь-яким способом. В Законі наведено

перелік способів використання твору, який не є вичерпним.

 

Дуже детально в. Законі врегульовано вільне використання

творів. Цьому присвячено п'ять великих статей (15-19). Вільне

використання творів також поділяється на два види: без виплати

винагороди і з виплатою винагороди. Але звертає на себе увагу

така обставина: із 19 способів вільного використання твору, пе-

редбачуваних Законом, тільки один спосіб використання дає пра-

во на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Інші 18 способів дають

дозвіл на використання твору без згоди автора і без виплати йому

винагороди.

 

Зазначені статті містять надто довгий перелік видів вільного

використання творів без згоди автора і без виплати йому винаго-

роди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскільки

таке використання творів має місце в загально-суспільних інтере-

сах, а детальна регламентація вільного використання унеможлив-

лює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вільне

використання аудіовізуального твору або твору, зафіксованого у

фонограмі будь-якою фізичною особою, але з виплатою винаго-

роди. Це єдиний випадок вільного використання твору з випла-

тою винагороди. Проте, редакція цієї статті закону, на наш по-

гляд, потребує удосконалення. П. 2 цієї статті передбачає виплату

винагороди за відтворення зазначених творів у формі відрахувань

(відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапа-

ратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і

(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо),

які використовуються для такого відтворення.

 

Редакція зазначеної статті надто громіздка і не дуже зрозуміла.

Варто лише підкреслити, що вільне відтворення творів, зафіксо-

ваних у звуко- і відеозаписах, без згоди автора допускається лише

виключно в особистих цілях і тільки фізичними особами. В осо-

бистих цілях варто розуміти як використання для задоволення осо-

бистих потреб. Винагорода за використання зазначених творів вхо-

дить в покупну ціну апаратури або матеріальних носіїв (аудіоапа-

ратури, відеомагнітофонів, звуко- і (або) відеоплівки, касет,

лазерних дисків, компакт-дисків тощо). Отже. безпосередній спо-

живач звуко- і відеозаписів не виплачує додаткової винагороди.

Її виплачують виробники фонограм або імпортери зазначеного

обладнання і матеріальних носіїв. Розмір винагороди та умов ї

виплати визначаються на підставі договорів між вказаними ви-

робниками, імпортерами та організаціями, що управляють майно-

вими правами авторів і виконавців на колективній основі.

 

На нашу думку, зазначену статтю варто було б подати в такій

редакції: <1. Відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеоза-

писах, виключно для особистих потреб допускається відповідно

до п. 9 ст. 15 Закону без згоди автора чи його правонаступників,

але з виплатою їм винагороди.

 

-61-

 

2. Винагорода виплачується виробниками або імпортерами об-

ладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль-

них носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компактдисків тощо, які використовуються для такого відтворен-

ня. Винагорода складається із відрахувань (відсотків) від продаж-

ної ціни аудіоапаратури, відеомагнітофонів та зазначених матері-

альних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компакт-дисків тощо).    

 

3. Розмір винагороди, порядок та умови її виплати визнача-

ються угодою між виробниками, імпортерами та організаціями,

що управляють майновими правами авторів, виконавців та їх пра-

вонаступників>.

 

Така редакція більш чітко визначає склад винагороди та її плат-

ників. Чіткість даної статті зумовлюється тим, що для законодав-

ства України це зовсім нова стаття і практика її застосування у нас

невідома.

 

Більш досконалими є норми Закону про так звані <службові>

твори, які створені в порядку виконання службового завдання. Ст.

20 Закону чітко визначає, що <службовим> твором визнається твір,

створений за договором роботодавця з автором твору. За чинним

ЦК України <службовим> визнавався будь-який твір, створений в

порядку виконання службового завдання в науковій або іншій

організації, (ст. 481 ЦК України). Як розуміти <службове завдан-

ня>, закон не визначав, що часто приводило до певних непоро-

зумінь.

 

Ст. 20 Закону про авторське право і суміжні права досить чітко

визначає, що <службовим> визнається лише твір, створений на

підставі договору автора з роботодавцем. У цьому ж договорі виз-

начається розмір та порядок виплати винагороди за створення і

використання твору.

 

  Новою і практично доцільною є стаття 22 Закону, яка прого-

лошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва.

За цією статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право

доступу до нього незалежно від того, кому належить цей твір. За-

кон надає авторові право доступу до зазначеного твору за таких

умов: 1) авторові надається право доступу лише до творів образо-

творчого мистецтва; 2) цей твір на підставі договору переданий

іншій особі у власність; 3) при цьому автор не поступився своїми

майновими правами; 4) доступ авторові необхідний з метою його

використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів,

карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить за-

конним правам і інтересам власника твору образотворчого мис-

тецтва.

 

При дотриманні автором зазначених умов, власник твору не

може відмовити йому в доступі до твору без достатніх підстав.

Право доступу відкриває для автора більш широкі можливості

продовжувати роботу над твором.

 

-62-

 

Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове

для українського законодавства право слідування. За цим правом

автор протягом свого життя, а після його смерті спадкоємці про-

тягом строку чинності авторського права мають право на п'ять

відсотків від ціни кожного наступного продажу твору образотвор-

чого мистецтва.

 

За раніше чинним законодавством автор твору образотворчо-

го мистецтва після його першого відчуження права ні на яку до-

даткову винагороду не мав. Це досить часто істотно обмежувало

майнові інтереси автора. Молоді художники та інші митці, коли їх

ім'я. ще мало відоме, а твори не користуються популярністю і ве-

ликим попитом, часто їх продавали за досить символічну плату. З

часом вони набували визнання, авторитету, вартість їх творів зро-

стала. Власники таких творів перепродували їх вже по значно вищій

ціні, ніж купили, і на цьому наживалися. Проте, авторам цих творів

від перепродажі нічого не перепадало. Тому вже Бернська конвен-

ція про охорону літературних і художніх творів в ст. 14тер перед-

бачала право авторів на частку від перепродажі. І дуже добре, що

законодавець України відтворив цю статтю у своєму національно-

му законодавстві, хоча й не повністю.

 

Право на частку від перепродажу (п'ять відсотків від ціни кож-

ного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право ма-

ють автор твору образотворчого мистецтва і його спадкоємці; 2)

це право невідчужуване; 3) воно діє протягом життя автора, а після

його смерті протягом чинності авторського права; 4) це право сто-

сується лише оригіналів творів образотворчого мистецтва; 5) про-

даж здійснюється через аукціон, галерею, салон, магазин тощо; 6)

право на частку від перепродажу настає лише після першого відчу-

ження твору; 7) це відчуження здійснене самим автором.

 

З редакції цієї статті, отже, випливає, що право слідування

виникає лише після першого продажу оригіналу твору образот-

ворчого мистецтва, здійсненого самим автором за свого життя.

Якщо ж перший продаж твору був здійснений після смерті автора

його спадкоємцями, то право слідування не виникає і спадкоємці

у цьому випадку права на частку від наступних перепродаж твору

не мають.


В цьому випадку ми вбачаємо певну недосконалість зазначе-

ної норми. Визнання автора образотворчого мистецтва може прийти

після його смерті, і навіть значно пізніше. Отже, майнові інтереси

спадкоємців автора, на нашу думку, можуть бути безпідставно об-

межені.

 

Значним позитивним явищем в Законі про авторське право і

суміжні права є встановлення нових строків чинності авторського

права. Тут доцільно навести коротеньку історичну довідку про стро-

ки чинності авторського права. Так, в перші роки радянського

авторського права строк чинності суб'єктивного авторського пра-

 

-63-

 

ва був установлений в 25 років з дня появи твору(*156). Пізніше цей

строк був подовжений і суб'єктивне авторське право мало чинність

протягом всього життя автора(*157). За Цивільним кодексом УРСР

1963 р. авторське право діяло протягом життя автора і п'ятнадцять

років після його смерті, рахуючи з першого січня року смерті ав-

тора (ст. 494 ЦК УРСР в редакції 1973 р.)(*158). Після приєднання

колишнього СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право

Указом від 21 лютого 1974 р. було встановлено, що авторське пра-

во діє протягом життя автора і 25 років після його смерті, рахуючи

з 1 січня, що наступає за роком смерті автора(*159).

 

Таким чином вперше в радянському законодавстві по авторсь-

кому праву був встановлений строк його дії протягом життя авто-

ра і 25 років після смерті, рахуючи з 1 січня року, що настає після

року смерті автора. Ми це підкреслюємо тому, що за Цивільним

кодексом УРСР 1963 р. п'ятнадцятирічний строк починав свій

перебіг з 1 січня року смерті автора. Тобто, якщо автор помер в

грудні поточного року, то післясмертний строк дії авторського права

уже діє майже рік.

 

І в цьому випадку держава мала намір зекономити на помер-

лому авторові. І тільки в Законі України <Про авторське право і

сумісні права> строк дії авторського права після смерті автора був

встановлений 50 років, відповідно до ст. 7 Бернської конвенції

про охорону літературних і художніх творів(*160).

 

Закон детально регулює початок перебігу цього п'ятидесяти-

річного строку. Ст. 24 Закону встановила, що п'ятидесятирічний

строк починає свій перебіг з 1 січня року, що настає за роком, в

якому мали місце юридичні факти, які дали підставу для перебігу

зазначеного п'ятидесятирічного строку. Такими юридичними фак-

тами є:

 

а) смерть автора опублікованих творів;

 

б) для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом,

факт обнародування твору. При цьому, якщо взятий автором псев-

донім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор

твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою

особу протягом 50 років, початком перебігу зазначеного строку є

смерть автора;

 

в) якщо твір створено співавторами - смерть останнього співав-

тора;


(**156) Див.: Основы авторского права. Постановление ЦИК и СНК СССР от 30

января 1925 г. - СЗ СССР, 1925, №7, ст. 67.

(**157) Див. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторсхос право. М., 1957, с. 29.

(**158) Див.: Гражданский кодекс Украинской ССР. Киев, 1973.

(**159) Див.: Богуславский М.М. Участие СССР в Международной охране авторс-

ких прав. М., 1974, с. 48.

 

(**160) Див.: Бернская конвенция об охране литературных и художественных про-

изведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, измененный 2 октября

1979 года. Женева, 1990.

 

-64-

 

г) для посмертно реабілітованих авторів чинність авторського

права починається з дати їх реабілітації;

 

д) якщо твір померлого автора вперше опублікований після

його смерті протягом 30 років, - з дня правомірної публікації

твору.

 

Вдало, на наш погляд, викладені норми про спадкування ав-

торського права. Ст. 25 проголошує, що майнові права авторів

переходять у спадщину. Ця стаття більш чітко визначає, що на

спадкоємців покладається обов'язок (і право) захищати авторство

і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а

також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати

шкоди честі і репутації автора.

 

Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких за-

кінчився, стають надбанням суспільства. За раніше чинним зако-

нодавством такі твори проголошувались надбанням держави. По-

рядок і умови використання творів, проголошених надбанням дер-

жави, встановлювалися урядом. В законі про авторське право прямо

підкреслюється, що твори, які стали суспільним надбанням, мо-

жуть вільно використовуватись будь-якою особою без виплати ав-

торської винагороди. Тобто в порівнянні з раніше чинним законо-

давством по авторському праву зазначена норма більш демокра-

тична і спрямована на захист інтересів споживачів творів. Проте,

Закон містить одне застереження, яке полягає в тому, uі Кабінет

Міністрів України може встановлювати випадки виплати спеціаль-

них відрахувань за використання на території України творів, що

стали суспільним надбанням.

 

На наш погляд, зазначена норма має як позитивне, так і нега-

тивне значення. Негативне полягає в тому, що це окреме застере-

ження, що стосується окремих випадків, може з часом перетвори-

тися в загальну норму, яка зобов'яже в усіх випадках використан-

ня творів, проголошених надбанням держави, сплачувати певні

відрахування. Правда, Закон не уточнює, кому мають надходити

ці виплати. Звичайно, до бюджету держави.

 

З іншого боку, якщо твори проголошені надбанням суспіль-

ства, то, очевидно, це власність всього народу. Тому було б спра-

ведливо, щоб суспільство також мало вигоду від використання та-

ких творів. Відповідно до викладеної норми, Кабінет Міністрів

України може лише в окремих випадках встановлювати певні відра-

хування за використання творів, проголошених надбанням сусп-

ільства. В інших випадках доходи від використання зазначених

творів повністю надходять особам, що використовують твори, про-

голошені надбанням суспільства. Нам це видається не зовсім спра-

ведливим. Раз це власність всього суспільства, то і суспільство

повинно мати право на частину доходів за використання творів,

проголошених його надбанням. Іншими словами, відрахування,

про які йде мова, мають бути обов'язковими в усіх випадках вико-

ристання творів, проголошених надбанням суспільства.

 

-65-

 

В законі має бути прямо вказано, що ці відрахування спрямо-

вуються до державного бюджету. Відрахування мають бути дифе-

ренційовані в залежності від одержаного прибутку і суспільно-ко-

рисної цінності твору. Наприклад, підручники, які не втратили

своєї актуальності, мають бути звільнені від таких відрахувань з

метою стимулювання їх видання. А за твори, які користуються

великою популярністю і попитом, але не мають істотного суспіль-

ного значення, відрахування за використання мають бути збільшені.

 

Чи має яке небудь правове значення те, що за новим Законом

твори, строк правової охорони яких закінчився, проголошені над-

банням суспільства? За раніше чинним законодавством такі твори

ставали надбанням держави. Нам видається, що більш правиль-

ним є проголошення зазначених творів надбанням суспільства, а

не держави - все ж держава є лише інструментом суспільства.

Проте, в правових наслідках різниці не має, оскільки в обох ви-

падках використання зазначених творів є прерогативою держави,

а держава діє від імені суспільства. До сказаного варто додати, що

твори, які не охороняються на території України і ніколи не охо-

ронялись, також проголошені надбанням суспільства.

 

Нове законодавство про інтелектуальну власність України про-

голосило результати будь-якої творчості товаром з усіма наслідка-

ми, що з цього випливають. Тому ст. 27 Закону проголошує, що

майнові права можуть бути передані (відступлені) автором чи його

правонаступниками іншій особі. Отже, автор має продати свій твір,

обміняти чи яким іншим способом відчужувати своє творіння

іншим особам. Таке відчуження твору має оформлятися окремим

договором. Правда, в Законі говориться про передачу або відступ-

лення твору. Закон не розкриває цих понять. Зрозуміло, що пере-

дача твору, як правило, може мати місце на платній основі. Проте

Закон не містить заборони подарувати твір будь-якій фізичній чи

юридичній особі. Отже, відчуження може бути як на платній, так і

безплатній основі і будь-яким способом.

 

Закон дозволяє також відступлювати свої твори іншим осо-

бам. В ст. 14 Закону (п. 7) йдеться про те, що автор має право

дозволяти або забороняти розповсюдження твору шляхом прода-

жу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у

прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Про відступлення у цій статті не згадується. Із тексту даного пун-

кту зазначеної статті випливає, що у ньому мова йде про розпов-

сюдження шляхом продажу чи відчуження іншим способом твору,

який тиражований в багатьох примірниках. А чи може автор про-

дати, наприклад, свою скульптуру, картину чи інший твір обра-

зотворчого мистецтва? Нам вилається, що відповідь на це запи-

тання має бути однозначною і це ні в кого не викликає сумніву--

автор може продати чи будь-яким іншим способом відчужити свій

твір. У більшості випадків твори образотворчого мистецтва для

того і.створюються, аби їх продати і одержати певну грошову ви-

нагороду. А чи може автор продати свій літературний чи науковий

 

-66-

 

і будь-який інший письмовий твір? На нашу думку, ст. 27 Закону

не робить ніякого виключення для якихось певних творів. Вона

проголошує, що будь-який твір може бути відступлений іншій особі,

маючи при цьому на увазі, що особисті немайнові права автора

невідчужувані.

 

Важливим досягненням цивільного законодавства України є

надання правової охорони так званим суміжним правам. До прий-

няття Закону України <Про авторське право і суміжні права> суміжні

права в Україні на рівні закону взагалі не захищалися. Закон до-

сить чітко визначив поняття та зміст суміжних прав, їх суб'єктів та

об'єкти. В законі визначаються критерії для надання охорони су-

міжним правам, визначаються строки їх чинності.

 

Новим в Законі про авторське право є розділ про колективне

управління авторськими правами. За Законом, автори, їх право-

наступники та суб'єкти суміжних прав з метою забезпечення їх

майнових прав можуть доручити управління ними на колективній

основі організаціям. Зазначені організації не можуть займатися

комерційною діяльністю. Вони діють на основі і в межах ііaііaa-

жень, добровільно переданих їм авторами, їх правонаступниками

та суб'єктами суміжних прав. На їх діяльність не поширюються

обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

 

Варто відзначити, що в колишньому СРСР не існувало таких

організацій. Творчі спілки, наприклад, художників, композиторів,

письменників та ін. були по суті професійними об'єднаннями твор-

чих працівників і виконували функції відповідних профспілок,

надаючи матеріальну допомогу членам спілок(*161). Тому так важли-

во було стати членом такої спілки, доступ до яких був досить об-

межений. Майновими правами авторів фактично управляла дер-

жава. З 1973 року здійснення майнових прав авторів було покладе-

но на Всесоюзне агенство по авторським правам (ВААП) та його

республіканські управління. ВААП здійснював збір винагороди за

публічне виконання творів, за використання творів образотворчо-

го мистецтва і фотографії в промислових виробах без згоди авто-

ра, за механічний запис публічно виконаних творів тощо. Свої

майнові права автори творів могли вручити тільки цій організації,

оскільки іншої не було. В той час ВААП виконувала ряд держав-

них функцій.

 

Отже, Україна ніколи не мала своєї власної системи громадсь-

ких організацій по колективному управлінню майновими правами

авторів. Не було її ні в дореволюційні часи, не було і в роки ра-

дянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте,

є багатий зарубіжний досвід) який доцільно використати в процесі

становлення власного законодавства про інтелектуальну власність.

Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально

використати і розпорядитися своїми майновими правами, наприк-

 

(**161) Див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную собственность.

К., 1994, с. 104.

 

-67-

 

лад, в сипу недостатнього досвіду, часу тощо. В такому разі автор

може вдатися до допомоги спеціалізованих організацій, які управ-

ляють майновими правами авторів на колективній основі. Такі

організації, як правило, є некомерційними. Їх основними завдан-

нями і функціями є видача дозволу на використання творів, кон-

троль за цим використанням, розробка типових контрактів на право

використання, збір гонорарів за використання творів, їх розподіл

між авторами, правове обслуговування авторів та їх правонаступ-

ників, збір і розподіл інформації, яка представляє певний інтерес

для авторів та їх об'єднань, використання благодійних фондів для

надання допомоги авторам у складних умовах, сприяння, загаль-

ному розвитку культури, науки і мистецтва в країні. Зазначені орга-

нізації ведуть також необхідну ділову документацію, пов'язану з ви-

користанням майнових прав авторів.

 

Організації, що управляють майновими правами авторів на ко-

лективній основі, здійснюють також активне міжнародне співро-

бітництво. Вони укладають договори з відповідними організаціями

інших країн про взаємне представлення своїх інтересів, наприк-

лад, на публічний показ і публічне виконання творів, звуко- і

відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз да-

них і т. п. Через такі організації здійснюється обмін культурними

і духовними цінностями між країнами. Суб'єкти авторських та су-

міжних прав та їх правонаступники можуть також дозволяти вка-

заним організаціям здійснювати частковий контроль за дотриман-

ням ексклюзивних прав(*162).

 

Серед майнових прав авторів та їх правонаступників (в тому

числі суб'єктів суміжних прав), що передаються для управління

організаціям на колективній основі, можуть бути права соціально-

го захисту і фінансової допомоги авторам у випадках захворюван-

ня, тимчасової чи повної втрати працездатності. Зазначені орга-

нізації спеціально акумулюють кошти для надання такої допомоги

за рахунок відрахувань, благодійних фондів і субсидій. Для цього

утворюються також і спеціальні фонди(*163). Роль зазначених фондів

у наданні допомоги авторам, артистам, музикантам, композито-

рам та іншим творцям важко переоцінити. Вони можуть спрямо-

вувати кошти на стимулювання творчої діяльності і активності

авторів будь-яких творів науки, літератури і мистецтва. Такої ма-

теріальної підтримки часто потребують митці, особливо в наш

скрутний час. Сценічне життя артистів, музикантів-виконавців,

танцюристів та інших виконавців досить обмежене. Тому ця кате-

горія митців після сходу зі сцени найбільш соціальне не захищена

і потребує матеріальної допомоги, яку могли б надавати зазначені

організації та фонди.

 

(**162) Матвеев Ю.Г. Мехдународная охрана авторских прав. М., Юридическая ли-

тература, 1987, с. 139.

 

(**163) Див.: Кузнецов.М.Н. Охрана результатов творческой деятельности в между-

народном частном праве. М., Изд-во Университета дружбы народов, 1988,

с. 142.

 

-68-

 

Організації, що управляють майновими правами суб'єктів ав-

торського права і суміжних прав та їх правонаступників на колек-

тивній основі, створені у більшості розвинутих країн(*164). У Німеч-

чині чинне законодавство про здійснення авторського права і су-

міжних прав передбачає створення організацій по забезпеченню

соціального захисту суб'єктів авторського права та суміжних прав.

В інших країнах ці функції здійснюють громадські об'єднання

митців. Так, у Франції Товариство авторів, композиторів і продю-

серів (АКЕМ) щоквартально надає фінансову допомогу своїм чле-

нам віком понад 55 років, здійснюючи виплати через спеціальні

фонди авторам, доходи яких зменшились внаслідок хвороби, не-

щасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх

членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) перед-

бачає створення благодійного фонду для надання допомоги чле-

нам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової до-

помоги як самим авторам, так і членам їм родин, що знаходяться

на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах(*165).

 

Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців,

безумовно, вартий уваги і має бути в тій чи іншій мірі використа-

ний в Україні. Проте, важливо підкреслити, що діяльність зазна-

чених організацій, що управляють майновими правами на колек-

тивній основі, має здійснюватися передусім в інтересах суб'єктів

авторського права і суміжних прав та їх правонаступників(*166).

 

Управління майновими правами суб'єктів авторського права і

суміжних прав на колективній основі здійснюється лише на основі

і межах повноважень, переданих їм за письмовими договорами.

 

Відповідно до Закону, допускається утворення окремих органі-

зацій, які управляють майновими правами певної групи митців

або утворення єдиної організації для суб'єктів авторського права

і суб'єктів суміжних прав.

 

Існують організації управління майновими правами суб'єктів

авторського права і суміжних прав на колективній основі, які ут-

ворені на міжнародному рівні. Наприклад, незалежна міжнародна

асоціація кінопродюсерів (ІФПІА), Міжнародна Федерація акторів

(ФІА), Міжнародна Федерація музикантів (ФІМ). З цією ж метою

укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлен-

ня, якими передбачається обмеження <часу голки>, під яким розу-

міють обсяг використання комерційних записів з метою радіомов-

лення. Це обмеження зумовлено прагненням дати більше просто-

ру <живому голосу>, тобто захистити інтереси професійних

виконавців.

 

(**164) Див.: Матвеев Ю.Г Международные конвенции по авторскому праву. М.,

Международные отношения 1978, с. 141 и последующие.

(**165) Див.: Гражданское, торговое и семейное право калиталистических стран.

Сборник нормативных актов: Авторское право. М., Изд-во Университета

дружбы народов, 1988.

 

(**166) Більш детально див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную

собственность. К., 1994, с. 106; наступні.

 

-69-

 

 

 

Закон <Про авторське право і суміжні права> передбачає нові

і більш ефективні цивільно-правові засоби захисту суб'єктивних

прав авторів та інших митців. Передусім, закон чітко визначає,

що є порушенням авторського права і суміжних прав: відтворен-

ня, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в

Україну без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав

та їх правонаступників творів фонограм програм мовлення. Закон

дає досить широке поняття порушення авторського права і суміж-

них прав. Це не тільки протиправне відтворення, розповсюджен-

ня та інше використання творів, а також протиправне ввезення

примірників творів в Україну. Примірники творів, фонограм, ви-

готовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і

суміжних прав є контрафактними, тобто такими, що виготовлені

неправомірними способами.

 

Порушенням авторського права і суміжних прав за Законом

визнається також ввезення на територію України примірників

творів і фонограм, що охороняються на території України відпо-

відно до чинного законодавства, із держави, в якій ці твори і фо-

нограми не охороняються або перестали охоронятися. Особисті і

майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав в за-

лежності від характеру їх порушення можуть захищатися в поряд-

ку, встановленому адміністративним, кримінальним і цивільним

законодавством. В судовому порядку розглядаються власне усі

спори, що виникають у зв'язку з відтворенням, використанням та

розповсюдженням творів та об'єктів суміжних прав.

 

В позовному порядку розглядаються спори про порушення

особистих і майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних

прав, в тому числі використання чужого твору без договору з заз-

наченими особами або порушення умов договору. В такому разі

суд може прийняти рішення про поновлення порушених прав

шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про

допущене порушення або іншим способом. У відповідних випад-

ках порушення авторського права і суміжних прав суд або арбіт-

ражний суд може прийняти рішення про заборону випуску твору,

виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах,

про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію

всіх примірників твору або фонограми. Конфіскації підлягають

також обладнання і матеріали, призначені для виготовлення і

відтворення об'єктів авторського права і суміжних прав. Якщо при

розгляді справи суд встановить, що твори науки, літератури або

мистецтва, а також об'єкти суміжних прав були виготовлені або

розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторсь-

кого права і суміжних прав, то може прийняти рішення про зни-

щення або відчуження всіх примірників твору або фонограми.

Знищенню чи відчуженню підлягають усі кліше, матриці, форми,

оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за

допомогою яких відтворювались примірники творів, фонограми,

 

-70-

 

програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що викори-

стовувалось для їх відтворення.

 

Закон України <Про авторське право і суміжні права> зберіг

загальне правило цивілістики - заподіяні збитки підлягають

відшкодуванню(*167). Тому в разі заподіяння порушенням авторсько-

го чи суміжного права шкоди їх суб'єктам, вони можуть вимагати:

 

1) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторсько-

го права і суміжних прав, включаючи також втрачену вигоду;

 

2) вилучення та спрямовування на їх користь прибутків по-

рушника, одержаних ним внаслідок порушення авторського права

і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

 

3) виплати компенсації, розмір якої визначається судом, у сумі

віл 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановле-

них законодавством України, замість відшкодування збитків чи

стягнення прибутків.                              

 

Принциповим нововведенням є положення про накладання

штрафу на порушників авторського права і суміжних прав. Суд чи

арбітражний суд, крім відшкодування збитків чи стягнення при-

бутків на користь позивача, накладає штраф в розмірі 10 відсотків

від сум присуджених судом на користь останнього. Стягнений

штраф спрямовується до відповідного бюджету. Важливою та істот-

но новою є норма про відшкодування порушником авторського

права чи суміжних прав їх суб'єктам моральної шкоди, її розмір

визначається судом.

(**167) Див.: Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве, изд-во КДУ, 1955,

с. 21; Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности, М.,

Юридическая литература, 1970, с. 36; Егоров Н.Д. Гражданско-правовое ре-

гулирование общественных отношений. Л-д. изд-во ЛГУ, 1988, с. 92; Иоффе

О.С. Обязательное право. М., Юридическая литература, 1975, с. 106.

 

-71-

 

2. Критичний аналіз Закону України

<Про авторське право і суміжні права>

 

Загальна позитивна оцінка Закону, про який йде мова, зовсім

не виключає його недоліків, певної недосконалості, нечіткості

формулювань окремих норм, прогалин тощо. Сам факт прийняття

цього закону є важливим позитивним явищем, про що уже йшлося.

 

Проте, закон не позбавлений окремих і істотних помилок і

похибок. Передусім звертає на себе увагу назва Закону: <Про ав-

торське право і суміжні права>. Із назви випливає, що є авторське

право (лише одне) і суміжні права (їх багато). Проте, авторське

право складається із комплексу суб'єктивних авторських прав, про

які йдеться в самому Законі. Так, наприклад, ст. 13 Закону гово-

рить про особисті (немайнові) права і дає перелік цих прав. Ст. 14

цього ж Закону наводить перелік 9 видів майнових прав, підкрес-

люючи при цьому, що цей перелік не є вичерпним. Отже, авторсь-

ке право в об'єктивному значенні є сукупність суб'єктивних прав.

 

-71-

 

 

 

авторів на відтворення, використання і розповсюдження своїх

творів. Тому, на наш погляд, не можна говорити про авторське

право як про щось одиничне і про суміжні права як чисельні. Нам

видається краще в такому разі говорити про авторські і суміжні

права. Не можна розглядати зазначену назву закону і в площині і

правових інститутів, мовляв, авторське право - це один цивіль-

но-правовий інститут, а суміжні права - це інший або кілька інших

інститутів. На наш погляд, це один єдиний цивільно-правовий

інститут, який об'єднує в собі як авторські, так і суміжні права.

В них надто багато спільного, щоб їх поділяти на два окремі інсти-

тути.

 

Проф. Ю. Г. Матвеев наводить грунтовий аналіз умов, які спри-

яли прояві нових цивільно-правових відносин, що одержали назву

<суміжних прав>. Науково-технічний прогрес істотно розширив

можливості використання творів шляхом звуко- і відеозаписів,

програм мовлення. В принципово нових умовах опинилися арти-

сти (мається на увазі будь-які виконавці), розробники фонограм,

організації мовлення, які одержали сучасні засоби прийому і пе-

редачі звуку і зображення. Постало питання про правовий захист

їх інтересів. Такі можливості породили цілий комплекс правових

проблем - яким чином надати надійний захист їх інтересів. Все

це об'єктивно створило такі умови, за яких законодавство багать-

ох країн обрало основним методом охорони інтересів зазначених

категорій суб'єктів систему прав, яка потім одержала назву <сумі-

жних прав>(*168).

 

Ця нова категорія прав фактично аналогічна авторським пра-

вам. Їх основний зміст полягає в тому, що використання третіми

особами фонограм, радіо і телепрограм, а також творчих резуль-

татів виконавців потребує згоди або артиста-виконавця, або осіб,

які здійснили звуко- чи телезапис, або організації мовлення. Термін

<суміжні права> вживається у правових системах романо-германсь-

кої орієнтації. Англо-саксонська система, зокрема право США

і Англії, цим терміном не користуються. В них воно замінено за-

гальним поняттям <монопольне використання> усіх видів влас-

ності, включаючи й ту, яка належить артистам-виконавцям, орган-

ізаціям мовлення(*169). Отже, як видно із наведеного аналізу принци-

пової різниці між авторським правом і суміжними правами немає (*170).

В доповнення можна було б навести додаткові аргументи. Вико-

нання артистів, звуко- і відеозаписи програми мовлення - це все

об'єктивовані результати інтелектуальної діяльності, які за зако-

нодавством США та інших країн є об'єктами права власності і

потребують правової охорони. Діяльність артистів-виконавців,

розробників фонограм, складачів програм мовлення безумовно

 

(**168) Див.: Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. С. 138.

(**169) Див.: Матвеев Ю.Г., вказ. праця, с. 139.

 

(**170) Див.: Закони Сполучених Штатів Америки. Розділ 17. авторське право. Ма-

теріали міжнародного симпозіуму. К., 1993.

 

-72-

 

носить творчий характер. Все це дає підставу вважати, що суміжні

права є однорідними з авторськими правами і складають єдиний

цивільно-правовий інститут.

 

Якщо це так, то з цього випливає неспростовний висновок,

що суміжні права і є авторські права. Виконання артиста-вико-

навця - це творчий процес, і його зафіксований результат є

власність артиста-виконавця. Здійснення звукозапису (фоногра-

ма) також творчість, результат якої є власністю автора цього запи-

су. Складання програм мовлення має той же характер, а сама про-

грама, безумовно, є результатом творчої діяльності, і її автор (ав-

тори) мають виключне право на її використання. Отже, суб'єкти

суміжних прав є ті ж самі суб'єкти авторських прав, а артисти-

виконавці (а їх ціла група), розробники фонограм є ті ж автори

результатів творчої діяльності. Мають своїх авторів і програми

мовлення, їх же складають живі люди, хоча виключне право на їх

використання належить організаціям мовлення.

 

З наведеного можна зробити висновок, що істотної різниці

між авторськими правами і суміжними правами немає. Тому за-

кон України <Про авторське право і суміжні права> можна було б

назвати <Про авторські і суміжні права>, але, на нашу думку, ця

назва також не задовільна. Оскільки суміжні права нічим принци-

повим не відрізняються від авторських прав, то не було б ніякої

помилки, якби у назві закону йшлося лише про авторське право.

Ми приходимо до висновку, що поняттям <авторське право> охоп-

люються і суміжні права(*171).

 

Нам видається, що найліпшою назвою зазначеного Закону була

б така: Закон України <Про охорону авторських прав>. Коротко,

чітко і ясно. Так названі патентні закони України, і названі дуже

влучно. Видається не дуже вдалим і вислів чи словосполучення,

яке прийнято в Законі: <автор або інша особа, творчою працею

якої створено твір. У словосполученні <автор або інша особа, яка

має авторське право> дійсні автор твору і ця інша особа ніби при-

рівнені. Але ж це не так. Автор і інша особа - це різні особи. Під

іншою особою можна розуміти і фізичну особу, але не автора, і

юридичну особу, до яких авторські права перейшли за законом чи

за договором. Отже, за правовим становищем це різні суб'єкти

права: автор - це первісний суб'єкт авторського права, а інша

особа, яка має авторське право, - це особа, яка має похідне ав-

торське право, яке перейшло до неї в силу закону чи договору.

Вже не кажучи про те, що суб'єктами авторських особистих не-

майнових прав ці так звані інші особи взагалі не можуть. В за-

гальній теорії цивільного права, суб'єктів, до яких перейшли певні

цивільні права прийнято називать правонаступниками.

 

Тому краще було б вживати саме це словосполучення. Воно

більш чітке і більш точно передає зміст цього поняття. Особливо

 

(**171) Варто підкреслити, що так називається і Закон РФ <Об авторском праве и

смежных правах> від 9 липня 1993 р.

 

-73-

 

важко сформулювати це словосполучення, коли мова йде про ав-

торів і суб'єктів суміжних прав. Це має звучати приблизно так:

<Автори та інші особи, які мають авторське право, суб'єкти сумі-

жних прав та інші особи, які мають суміжні права>. Цей же зміст

можна передати більш чіткою фразою: <Суб'єкти авторських і су-

міжних прав та їх правонаступники>. Якщо ж погодитися з тим,

що суміжні права це і є авторські права також, то в такому разі

можна було взагалі відмовитися від терміна <суміжні права> і го-

ворити лише про авторів та їх правонаступників.               

 

В Законі України <Про авторське право і суміжні права>, безу-

мовно, є ще багато нечітких термінів, понять, словосполучень тощо.

Про них мова йтиме трохи пізніше. Зараз же мова йде лише про

назване словосполучення, оскільки воно досить часто вживається

в Законі і є досить громіздким. Якщо ж виходити з того розумін-

ня, що виконавська діяльність, фонограми та програми мовлення

є не що інше як об'єкти авторського права, то ту ж саму фразу

можна було б ще більше скоротити і викласти, таким чином: <Ав-

тори та їх правонаступники>. На наш погляд, ця фраза охоплює

собою поняття авторів в точному розумінні слова, суб'єктів сумі-

жних прав, правонаступників перших і других. Під правонаступ-

никами варто розуміти усіх тих, до кого авторські (суміжні) права

переходять в силу закону чи договору. Маємо на увазі і спадкоємців,

оскільки до них авторські (суміжні) права переходять в силу зако-

ну чи заповіту.                     .

 

На підставі викладеного в проекті нового Цивільного кодексу

варто запустити в науковий цивільно-правовий оборот такий вислів,

як <Автор та його правонаступники>. Спрощення вживаної терм-

інології набагато полегшило б користування законодавчими акта-

ми, зробило б їх більш доступними для широкого читача, для яко-

го, власне кажучи, і створюють законодавчі та інші нормативні

акти.

 

Потребує критичного аналізу ст. 12 Закону. У ній йдеться про

співавторство. Відповідна ст. 479 чинного Цивільного кодексу

України (відмінена) визначала, що кожному із співавторів нале-

жить авторське право на створену ним частину колективного тво-

ру, яка має самостійне значення. Тобто, ЦК України 1963 р. роз-

різняв співавторство - роздільне і нероздільне. Якщо у колектив-

ному творі частина його, написана одним із співавторів, має

самостійне значення, то це буде роздільне співавторство. Якщо ж

колективний твір представляє собою єдине нероздільне ціле, то

маємо нероздільне співавторство. Такий поділ мав важливе прак-

тичне значення, оскільки при роздільному співавторстві кожен із

співавторів зберігав за собою авторське право на створену ним ча-

стину і міг ним розпорядитися на свій розсуд. Авторське право на

колективний твір в цілому належить співавторам спільно неза-

лежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи скла-

дається з частин, кожна із який має також самостійне значення. В

цій статті підкреслюється, що відносини між авторами можуть

 

-74-

 

визначатися угодою. Якщо ж такої угоди немає, то авторське пра-

во на колективний твір (підкреслено автором - О. П.) здійснюється

усіма співавторами спільно. З цієї норми робимо висновок, що

кожний із співавторів при роздільному співавторстві має право

використати написану ним частину на свій розсуд незалежно від

волі інших співавторів(*172). Тобто, він може укласти видавничий до-

говір чи договір про інше використання створеної ним частини

колективного твору. Ця точка зору була панівною в радянській

спеціальній літературі, проте не одностайною(*173).

 

Але повернемося до ст. 12 Закону України <Про авторське право

і суміжні права>. Вона дає визначення поняття <співавтори>. Ними

визнаються особи, спільною працею який створено твір. Вона не

розрізняє видів співавторства- роздільного і нероздільного. Заз-

начена стаття своїм основним змістом має лише визначення відно-

син між співавторами. Залишається в силі норма, відповідно до

якої відносини між співавторами визначаються угодою, укладе-

ною між ними. А якщо такої угоди не було укладено, як бути у

такому випадку, - стаття відповіді не містить. Проте, вона декла-

рує, що право опублікування та іншого використання твору нале-

жить однаковою мірою усім співавторам. Але ця ж норма знеси-

люється попереднім приписом, що усі питання розв'язуються лише

угодою між співавторами. Якщо ж такої угоди не досягнуто, то

кожний із співавторів може доводити своє право в судовому по-

рядку. Правда, стаття містить припис, за яким один співавтор не

може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублі-

кування, інше використання або зміну твору. З цього припису

випливає, ще раз, що жоден із співавторів самостійно використа-

ти свою частину у колективному творі без згоди інших співавторів

не може. А якщо такої згоди хоча 6 один із співавторів не дає, то

в такому разі спір може бути розв'язаний тільки судом. А це, між

іншим, не так просто. У цьому ми і вбачаємо істотне обмеження

прав співавтора у його праві використання належної йому части-

ни колективного твору незалежно від волі інших співавторів. За

ст. 12 жоден із співавторів цього зробити не може.

 

Тому видається, що редакція ст. 479 чинного ЦК України

(відмінена), а також ст. 1079 (ч. 2) Модельного кодексу більш вдалі.

Обидві статті визнають роздільне і нероздільне співавторство. Отже,

право будь-кого із співавторів при роздільному співавторстві ви-

користати свою частину у колективному творі на свій розсуд, не-

залежно від волі інших співавторів. Необгрунтованою є норма,

викладена в п. 2 цієї статті. У ній йдеться про розподіл винагоро-

 

(**172) Див.: Антимонов Б.С., Флесйшиц Е.А. Авторське право. М., 1957, с. 70; Гор-

дон М.В. Советское авторское право. М., 1955, с. 43, 45; Серебровский В.И.

Вопросы советского авторского права. М., 1956, с. 64; Сутулов Д.М. Автор-

ское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. М., 1974, с. 19;

Гаврилов З.П. Авторское право. Издательские договоры. М., 1988, с.7.

 

(**173) Див.: Гаврилов З.П. Советское авторское право. Основные положения. Тен-

денции развития. М., 1984, с. 118 и сл.

 

-75-

 

ди між співавторами. Відповідно до цієї норми, винагорода за ви-

користання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в

угоді не передбачено інше. Очевидно, мова йде про рівні частки за

певну одиницю виміру обсягу твору. Інше тлумачення просто не-

припустиме, оскільки не може ж бути так, що один співавтор на-

писав 2/3 твору, інший 1/3 і їм буде виплачена однакова винаго-

рода. Але редакція цього пункту дає підставу саме для такого вис-

новку. Тому й також необхідно сформулювати більш чітко. На

нашу думку, в проекті нового Цивільного кодексу України цю стат-

тю можна було б сформулювати так:

 

< 1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких ство-

рено спільний твір. Авторське право на цей твір належить співав-

торам незалежно від того, становить такий твір одно нерозривне

ціле чи складається із частин, кожна із яких має також самостійне

значення. Частина спільного твору визначається такою, що має

самостійне значення, якщо вона може бути використана незалеж-

но від інших частин твору. Кожний із співавторів зберігає своє

авторське право на створену ним частину спільного твору, яка має

самостійне значення, і може використовувати на свій розсуд неза-

лежно від волі інших співавторів.

 

2. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладе-

ною між ними. Право опублікування та іншого використання тво-

ру належить однаковою мірою всім співавторам. Жоден із співав-

торів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на

опублікування. Інше використання або зміну твору. В разі пору-

шення спільного авторського права кожний із співавторів може

доводити своє право в судовому порядку.

 

3. Винагорода за використання твору належить співавторам

пропорційно відповідно до обсягу часток, створених ними, якщо

в угоді не передбачається інше>.

 

Проте уточненням статті про співавторство проблема не ви-

черпується. Справа в тому, що ЦК України 1963 р. у ст. 479, яку

ми вже наводили, вживає такий термін, як колективний твір> в

значенні твору, створеного спільною творчою працею співавторів.

Між тим в міжнародно-правовій практиці під цим терміном розу-

міють дещо інше. І тому нам видається, що такі поняття, як <твір,

створений спільною працею співавторів> і <колективний твір> по-

требують уточнення.

 

Закон України <Про авторське право і суміжні права> не містить

поняття <колективний твір>. Немає в ньому і визначення твору,

створеного спільною працею співавторів. Між тим це різні твори і

вони потребують свого правового визначення. -

 

Твір, створений спільною творчою працею співавторів, варто

було б назвати <спільний твір співавторів>. Від нього належить

відрізняти колективний твір, яким визнаються збірники окремих

самостійних творів, що у своїй сукупності складають єдиний за-

вершений твір. Основними ознаками колективного твору є:

 

-76-

 

1) це збірники окремих, не пов'язаних між собою змістом,

самостійних творів;

 

2) кожний із них зберігає своє самостійне значення;

 

3) поєднання окремих творів в колективний твір здійснюється

на основі якоїсь ключової ідеї - інформування, освіта тощо;

 

4) в колективному творі беруть участь значно більше авторів,

ніж співавторів у спільному творі.

 

Авторське право на колективний твір належить фізичній чи

юридичній особі, за ініціативою і за завданням якої цей твір ство-

рено. До колективних творів відносяться енциклопедії, енцикло-

педичні словники, періодичні збірники наукових праць, газети,

журнали та інші періодичні видання тощо.

 

Суб'єкти авторського права на колективний твір вправі при

будь-якому використанні цього твору вимагати зазначення свого

найменування. При цьому автори творів, що включаються в ко-

лективний твір, зберігають за собою право на використання своїх

творів незалежно від колективного твору. Отже, відмінність між

твором, створеним спільною творчою працею співавторів, і ко-

лективним твором полягає передусім у тому, що авторське право

на колективний твір належить фізичній чи юридичній особі, за

ініціативою і завданням якої цей твір створено. Автори окремих

творів, включених до колективного, авторського права на твір в

цілому не мають. Авторське право на створений спільною твор-

чою працею співавторів твір в цілому належить усім співавторам.

З наведеного слід зробити два висновки:

1) між творами, створеними спільною творчою працею співав-

торів, і колективними творами є істотна відмінність;

 

2) підпунктом 13 п. 1 ст. 5 Закону поняття і особливості колек-

тивного твору не охоплюються, і тому варто цьому поняттю виді-

лити окрему статтю в проекті нового Цивільного кодексу України.

Зміст і редакція цієї статті могли б бути такими:

<Стаття. Aaoі?nuea право на колективний твір.

1. Колективний твір є збірник окремих самостійних творів,

об'єднаних певною метою, і створений за ініціативою і завданням

фізичної чи юридичної особи, якій належить авторське право на

колективний твір в цілому.

 

Така фізична чи юридична особа вправі при будь-якому вико-

ристанні колективного твору зазначити своє найменування або

вимагати такого позначення.

 

2. Автори творів, включених в колективний твір, зберігають

право на використання свого твору незалежно від колективного

твору в цілому, якщо інше не передбачено авторським догово-

ром>.

 

Такою ж невдалою вважаємо редакцію абзацу 2-го ст. 8 Зако-

ну. Вона сформульована таким чином, що ставить авторів-іно-

земців у більш вигідне становище, ніж авторів - власних грома-

дян. Так, відповідно до цієї норми <авторам, незалежно від грома-

дянства, твори яких вперше опубліковані або неопубліковані, але

 

-77-

 

вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави,

надається охорона відповідно до міжнародних договорів Украї-

ни>. Така редакція цієї норми викликає принаймні запитання, про

які міжнародні договори України йде мова? Поки що Україна та-

ких договорів не мас. Якщо мова йде про двосторонні міжнародні

договори, які України може укладати в майбутньому, то краще

було б це застерегти. Якщо ж мова йде просто про міжнародні

конвенції, учасником яких є Україна, то також варто було б це

підкреслити. Міжнародні конвенції, наприклад, Бернська конвен-

ція про охорону літературних і художніх творів, то це міжнарод-

ний договір не України, а просто міжнародна конвенція, учасни-

ком якої є Україна.

 

Тому, на нашу думку, зазначений абзац ст. 8 Закону варто сфор-

мулювати таким чином: <Авторські права іноземних громадян,

твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони

знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, на

території України, охороняються відповідно до змісту міжнарод-

них договорів. Якщо міжнародним договором, у якому бере участь

України, встановлені інші правила, ніж ті, які викладені у цьому

Кодексі, то застосовуються правила міжнародного договору>.

 

Ще гірше ця норма викладена в проекті Цивільного кодексу

України: <У відповідності з міжнародними договорами України

авторське право поширюється на авторів незалежно від громадян-

ства, твори яких вперше опубліковані чи не опубліковані, але вони

знаходяться в об'єктивній формі на території Іншої держави>. З

редакції цієї норми випливає ,що відповідно до міжнародних до-

говорів України усі автори-іноземці, твори яких в будь-якій

об'єктивній формі знаходяться на території іншої держави, одержу-

ють захист своїх авторських прав на території України. Кожному

очевидно, що це нісенітниця, бо такий висновок протирічить са-

мому смислу авторського права.         

 

Проте ключовою помилкою Закону України <Про авторське

право і суміжні права> є визнання за автором та його правонас-

тупниками лише виключного права на використання. Стаття 4 цього

Закону проголошує припис, за яким автору та його правонаступ-

никам належать виключні права на використання твору в будь-

якій формі і будь-яким способом. П. 2 цієї статті містить припис:

<Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить вик-

лючне право дозволяти або забороняти:...> і далі наводиться неви-

черпний перелік способів можливого використання твору. Цей пе-

релік містить тільки способи використання твору. Тобто, Іншими

словами, усі майнові права авторів та їх правонаступників зво-

дяться лише до використання творів. Між тим майнові права ав-

торів та їх правонаступників не обмежується лише його викорис-

танням. Правда, варто відзначити, що п. 7 ст. 14 містить припис,

за яким автору чи його правонаступникам належить право роз-

повсюдження творів шляхом продажу, відчуженням іншим спосо-

бом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до

 

-78-

 

першого продажу твору. Але варто звернути увагу на те, що в цій

нормі йдеться про розповсюдження чи відчуження не самого тво-

ру, а тільки його матеріальних носіїв (книг, фонограм тощо). Про

відчуження самого твору в цій статті мови немає. Тоді виникає

запитання, а чи може автор чи його правонаступники розпоряди-

тися належним їм твором на свій розсуд, тобто продати саме твір,

подарувати його чи будь-яким іншим способом відчужити, тобто

відмовитися від свого права власності на нього (чи будь-якого іншо-

го виключного права) назовсім, назавжди. Безумовно, розпоряди-

тися своїм твором на випадок смерті автор чи його правонаступ-

ники (в межах дії авторського права) можуть. А при житті автор

чи його правонаступники можуть, наприклад, продати твір іншій

особі? Закон України <Про авторське право і суміжні права> до-

пускає таку можливість.                             

 

Ст. 27 цього Закону проголошує: <Майнові права автора мо-

жуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що

має авторське право, іншій особі... Передача (відступлення) авторсь-

кого права і видача ліцензії оформлюються авторським догово-

ром>.

 

Редакція цієї статті породжує ряд запитань. Перше,- чому

назва статті не відповідає ії змісту? Стаття 27 закону називається:

<Передача (відступлення) авторського права>, в наведеному нами

змісті статті мова йде про передачу (відступлення) майнових прав.

Звертає на себе увагу те, що в тексті Закону поняття <авторське

право> вживається і як сукупність особистих (немайнових) прав і

майнових прав, і як сукупність тільки майнових прав. При цьому

ніяких застережень в Законі не міститься. Не кажучи вже про те,

що поняття <авторське право> прийнято розуміти як в об'єктив-

ному, так і суб'єктивному значенні(*174). Зрозуміло, що коли мова

Йде про відчуження авторських прав, то йдеться саме про -

суб'єктивні авторські права. Продовжуючи ці міркування, прийдемо

до висновку, що відчужуватися можуть лише майнові права автора

чи його правонаступників, оскільки особисті (немайнові) права за

загальним правилом невідчужувані. І все ж в проекті Цивільного

кодексу України слід було б ці два різнозмістовні поняття <ав-

торське право> розрізняти. Не можна ж говорити про передачу

(відступлення) авторського права в цілому. Тому назву цієї статті

варто змінити.

 

Проте, суть дискусії з цього приводу полягає не в тому, які

права (майнові чи особисті і немайнові) відчужуються, а в тому,

чи вони взагалі відчужуються. За радянські часи це питання вза-

галі не піднімалося, воно вирішувалось однозначно - ніякі ав-

торські права взагалі не відчужувались(*175). Відчужувати не було кому

- ринку інтелектуальної власності взагалі не було. Не було і самої

Інтелектуальної власності. Тоді дискусія точилася з приводу того,

 

(**174) Див.: Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. С. 11.

(**175) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторське право. С. 125.

 

-79-

 

чи право використання уступалось соціалістичному видавництву,

чи тимчасово передавалось(*176). З цього приводу виникло дві теорії

- теорія <дозволу> і теорія <уступки>(*177). Мови про відчуження ав-

тором чи його правонаступником своїх майнових прав взагалі не

було(*178).

 

Вперше норма про передачу авторського права іншим особам

появилась в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і рес-

публік від 31 травня 1991 р. Вона проголошувала: <Автор може

передати право на використання свого твору як на території СРСР,

так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, в

тому числі іноземним>. Але чи можна тлумачити цю статтю так,

що вона дозволяє автору відчужувати свої майнові права іншій

особі, - це ще питання. В цій статті Основ йдеться лише про

передачу права на використання.

 

Більш близькою саме до відчуження майнових прав автора є

редакція статті 1085 Модельного кодексу. Ця стаття проголошує:

<Правоволоділець може за договором передати своє право на ви-

користання твору іншій особі - правонаступнику. За таким дого-

вором до правонаступника переходять усі права на використання

твору>.

 

Права на використання твору можуть переходити також й за

іншими підставами, встановленими законом (спадкування, про-

даж з публічних торгів тощо>)(*179). Отже, за цією нормою допус-

кається можливість відчуження майнових авторських прав, ос-

e?euee мода йде і про продаж. Не зрозуміло тільки, чому лише з

публічних торгів. А якщо автор просто захоче продати свої май-

нові права чи відчужити будь-яким іншим законним способом?

Може він це зробити? На нашу думку, може(*180). Раз можна прода-

вати з публічних торгів, то чому не можна просто продати? Проте,

ст. 30 і 31 Закону Російської Федерації <Про авторське право і

суміжних правах> абсолютно чітко визначають, що майнові права

автора можуть переходити до інших осіб лише на певний строк,

тобто не можуть бути відчужені повністю.

 

Проект Цивільното кодексу РФ повністю відтворює норми,

закладені у відповідній (ст. 1085) Модельного кодексу. Відповід-

них статей проекти Цивільний кодексів Республіка Білорусь і Рес-

публіка Казахстан не містять(*182). Отже, аналіз наведених статей все

 

(**176) Див.: Серебровский В.И. Вопросы авторского права. С. 171.

(**177) Див.: Дозорцев В.Д. Авторский договор и его типы. Сов. государство и пра-

во, 1977, ?  2, с. 43-50; Чернышева С.А. Правоотношения в сфере художе-

ственного творчества. М., Наука, 1979, с. 109-115.

(**178) Див.: Ромовская З.В. Право aвторства. - В кн.:  Проблемы советского автор-

ского права. М.: ВААП, l977,n.122-127

(**179) Див.; Гpaждaнcкий Кодекс. Проект С. 2. Модель, С. Петербург, 1995.

(**180) Див.: Шершеневич, Г.Ф. Aвторское право на литературные произведения.

Казань 1891 С.32,146.

(**181) Див.: Закон Poccийской Федерации об авторском праве и смежных правах>.

(**182) Див.: Cpавнительная таблица проектов Гражданских кодексов.

 

-80-

 

ж не дає підстав говорити про відчуження майнових права автора

чи його правонаступників напевне.

 

Нам видається, що такий підхід до розв'язання цієї проблеми

є наслідком тяготіння застарілих поглядів на суб'єктивні авторські

права. Автори проектів названих законодавчих актів не змогли

пересклити в собі прагнення не визнавати за автором права влас-

ності на результат його творчої діяльності. Це інерційна сила, яка

ніяк не може рахуватися з реальністю і продовжує чинити опір

визнанню за результатами інтелектуальної діяльності товару. -

 

Тому, передусім, результати творчої діяльності авторів слід

визнати об'єктами права власності і, отже, товаром. І тоді ці про-

блеми відпадають самі по собі. Тому, на наш погляд, найкраще

вирішує це питання проект нового Цивільного кодексу України. У

відповідній статті проекту проголошується: <Майнові права мо-

жуть відчужуватися автором чи його правонаступниками>.

 

Друге запитання, що виникає у зв'язку з тлумаченням статті 27

Закону, - як слід розуміти <передачу (відступлення)>. Як було

показано вище, проаналізовані норми все ж мають на увазі тимча-

сову передачу права на використання іншим особам. Але ж стаття

27 Закону України <Про авторське право і суміжні права> все ж

дає підставу для висновку про те, що допускається передача май-

нових прав іншим особам повністю. Адже Закон (ця ж стаття 27)

дає роз'яснення, що слід розуміти під терміном <передачею>. В

дужках законодавець пояснює, що це <відступлення>. Цей термін

можна розуміти однозначно- відступлення від своїх прав. Відсту-

паються від своїх прав, коли їх передають іншим особам назовсім,

без будь-яких застережень, тобто, мова йде про продаж, даруван-

ня, обмін та інші способи відчуження(*183) в прямому значенні цього

слова, а це і є розпорядження своїм правом.

 

Нарешті, третє запитання, що виникає у зв'язку з тлумачен-

ням ст. 27 закону, до чого в цій статті норма про ліцензійні дого-

вори. Наступна стаття Закону (28) якраз і присвячена ліцензійним

договорам. Тому не було ніякої необхідності включати норми про

ліцензійні договори в статтю, в якій йдеться про відступлення

майнових прав. Проте, якраз це включення зіграло позитивну роль

в тому, що норма про ліцензійні договори доводить, що коли мова

йде про відступлення майнових прав, то мається на увазі їх повне

відступлення. Коли ж мова йде про тимчасове відступлення права

на використання твору, то така передача права оформляється у

формі ліцензійного договору.

 

Наступною проблемою, яка погребує іншого вирішення, ніж

вона знайшла у Законі, це проблема взаємовідносин автора і ро-

ботодавця.

 

(**183) З цього приводу див.: грунтовний аналіз: Юрченко А.К. Издательский дого-

вор. Л-д, 1988 с. 7 и сл.; Мусияка В.Л. Авторские договоры. Кисв, 1988, с. 14

и сл.

 

-81-

 

 

 

 Відповідна стаття також містить норми, які потребують більш

демократичного змісту. Стаття 20 Закону проголошує: <Виключне

право на використання такого твору належить особі, з якою автор

перебуває у трудових відносинах (роботодавець), якщо інше не

передбачено договором>. З такою редакцією статті погодитися аж

ніяк не можна. Багато авторів-початківців, безумовно, працюють

або заробити собі на хліб. Отже, якщо вони знаходяться у трудо-

вих відносинах з будь-якою фізичною чи юридичною особою, то

виключне право на використання твору такого автора в усіх ви-

падках належить його роботодавцеві. Але це ж нісенітниця> Прав-

да, ця стаття містить й іншу норму: <Авторське право на твір,

створений за договором з автором, який працює за наймом, нале-

жить його автору>. Ці дві норми, безумовно, суперечать одна одній.

Якщо автору належить авторське право, то твір створений за дого-

вором з ким? Очевидно, з роботодавцем. Про який договір йде

мова - про трудовий договір чи договір про створення твору?

Очевидно, в статті треба підкреслити, що мова йде про твір, ство-

рений на замовлення роботодавця. Але повернемося до нашого

міркування, "якшо за п. 1 ст.20 авторське право належить авто-

ру, незалежно від того, створений він за договором чи без догово-.

ру, то п. 2 проголошує, що виключне право на використання тво-

ру належить роботодавцеві. Але ж усім зрозуміло, що авторське

право, безумовно, включає в себе і викпючне право на викорис-

тання твору. Тому це ще один доказ на користь того, що ці понят-

тя необхідно уточнити в законодавчому акті. Адже, з одного боку,

авторське право ца твір, створений за договором з автором, нале-

жить автору (п. 1 ст. 20). Автору або його правонаступникам нале-

жать виключні права на використання твору (ст. 14 п. 1). А з

другого боку, виключне право на використання твору, створеного

за договором з роботодавцем, не надежить автору. Ось спробуй

розберися, кому що належить. Таке неоднозначне тлумачення цієї

норми зумовлене вживанням одного і того ж терміну, який має

неоднозначний зміст.           

 

Проте, у цих випадках мова йде про редакційні прорахунки.

Між тим, стаття 20 закону містити в собі і істотні проріхи, які не

можуть бути залишені поза увагою. Вище уже підкреслювалось,

що в такій беззастережній формі не можна формулювати норму,

за якою роботодавцю в усіх випадках належить виключне право на

використання твору, незалежно від того, за яких умов цей твір

створений. Необхідно чітко зазначити, що виключне право на ви-

користання твору належить роботодавцеві лише за певних умов.

Зазначені умови мають бути чітко визначені в законі, їх має бути

принаймні кілька: 1) автор справді знаходиться у трудових відно-

синах з роботодавцем; 2) у трудовому договорі при прийомі авто-

ра на роботу має бути чітко визначено, що створення творів вхо-

дить в його службові обов'язки; 3) авторська винагорода охоп-

люється заробітною платою автора; 4) якщо в трудовому договорі

немає умови про те, що створення твору входить в службові обо-

 

-82-

 

в'язки автора, то виключне право на використання твору має на-

лежати також лише за певних умов: а) за наявності договору між

роботодавцем і автором про створення твору; б) надання фінансо-

вої чи якої іншої матеріальної допомоги автору для створених твору;

в) штатним розкладом передбачено, що в коло обов'язків автора

входить створення творів (наприклад, штатний художник).

 

Лише за наявності цих або інших таких же за змістом умов

виключне право на використання твору може належати робото-

давцеві. Тут варто погодитися з Антимоновим Б. С. і Флей-

шиц К. А., які ще в п'ятидесятих роках писали: що <..викорис-

тання твору, яке або прямо передбачено в трудовому договорі, або

випливає із його смислу>(*184).

 

Отже, виключне право використання твору, створеного під час

виконання службових обов'язків, може належати роботодавцеві

лише за наявності визначених в законі умов. Але цим проблема не

вичерпується. За теперішньою редакцією статті 20 Закону, якщо

автор знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем, то ос-

танньому належать усі майнові права, які можуть нялежати авто-

рові. Авторові залишаються лише особисті немайнові права. Таке

випливає із ст. 14 Закону.                           

 

Знову ж таки ми тут натикаємося на ту ж проблему, що варто

розуміти під поняттям <виключне право на використання> твору.

Уже не раз підкреслювалось, що в Законі часто словосполучення

<авторське право> і <виключне право на використання твору> вжи-

ваються як однозначні поняття. Це ми спостерігаємо і в порівнянні

статей 14 і 20 Закону. Між тим кожному зрозуміло, що виключне

право на використання твору охоплюється поняттям <авторське

право>. Отже, якщо роботодавцеві належать усі майнові права ав-

тора на створений <службовий> твір, то авторові залишається лише

задовольнятися тим, що він є автором неналежного йому oaі?o.

Наскільки це справедливо, добре було б запитати в самих авторів.

На нашу думку, авторові в усіх випадках має належати право влас-

ності(*185) на створений ним твір, незалежно від того, чи знаходиться

він у трудових відносинах з ким-небудь, чи ні. А роботодавцеві

має належати тільки виключне право на використання на певний

визначений законом строк. Такий характер взаємовідносин авто-

ра і роботодавця відомий уже давно(*186). Безумовно, що виключне

право на використання твору має належати роботодавцеві за на-

явності вищезгаданих умов.

 

У зв'язку з цим слід підкреслити й те, що заробітна плата іa

завжди в повній мірі компенсує авторові його зусилля на створен-

ня твору. Це також має бути враховано при визначенні прав авто-

ра і його роботодавця.                                  -

 

(**184) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторское право, с. 129:

(**185) Див.: Кодекс законів США. Розділ 17. Авторське право. СТ. 201.

(**186) Див.: Серебровский В.И. Вопросі советского авторского права. С. 81.

 

-83-

 

Вище уже відзначалось, що в ст. 27 закону недоречно включе-

на норма про ліцензії, оскільки наступна - 28 стаття цього ж За-

кону якраз містить норми про ліцензійні договори. Тому більш

доцільно норми про ліцензійні договори викласти в одній статті,

якщо вони необхідні.

 

Доцільність закладання окремих статей про передачу (відступ-

лення) майнових прав іншим особам і окремо про ліцензійні до-

говори в редакції Закону дуже сумнівна. Справа в тому, що в тій

інтерпретації, в якій вживаються словосполучення <право пере-

дачі майнових прав> і <право автора надавати іншій особі дозвіл

на використання твору одним або всіма відомими способами на

підставі невиключної чи виключної ліцензії>, - це одне і те ж

явище.

 

Раніше також відзначалось, що ст. 27 Закону хоча й не одно-

значно і нечітко, все ж дає підставу для висновку про можливе

відчуження автором своїх майнових прав. При більш чіткій ре-

дакції цієї статті, яка б давала підставу саме так ?? тлумачити, на-

явність ліцензійних договорів була б доцільною. Наступні статті

(29 і 30) також не містять обмежень щодо передачі (відступлення)

авторського права, що підтвержує наш висновок про можливість

відчуження автором своїх майнових прав. Але оскільки редакція

ст. 27 все ж викликає певний сумнів з цього приводу, то виникає

необхідність більш грунтовного аналізу зазначених статей.


Справа в тому, що ст. 31 Типового закону ВОІВ про авторське

право і суміжні права(*187) проголошує, що майнові права можуть

передаватися авторами та іншими володільцями авторських прав

по авторському договору. Передача майнових прав може здійсню-

ватися на підставі авторського договору про передачу виключних

прав (виключна ліцензія) або на підставі авторського договору про

передачу невиключних прав (невиключна ліцензія). Про які <не-

виключні права> йде мова-залишимо на сумлінні складачів цьо-

го типового закону. Проте, із цієї статті випливає, що передача

авторських прав здійснюється у формі ліцензійних договорів. Тобто,

передача (відступлення) авторських прав і видача ліцензій на ви-

користання творів це одне і те ж.

 

В радянській літературі тривала бурхлива дискусія з цього при-

воду. Е. П. Гаврилов писав: <Основну відмінність між договором

про використання і авторським ліцензійним договором звичайно

знаходять у тому, що на підставі першого автор передає твір орга-

нізації для використання, а на лідставі другого - автор надає орга-  

нізації право використати твір>(*188), Принагідно поставити запитан-   

 

(**187) Див.: Типовой Закон ВОИС об авторском праве и смежных правах. (при-

мерные положения об охране произведений науки, литературы и искусства,

исполнений, фонограм, передач организаций вещания).

(**188) Гаврилов Э. П. Советское авторское і?aaі. Основные положения. Тенден-

ции развития. М., 1984, с. 206.

 

-84-

 

ня, чи сам автор розбереться у цій відмінності. Видається, що

більшість авторів не зрозуміє цієї різниці...(*189).

 

Підтвердження висновку про те, що різниці між поняттям <пе-

редача авторських прав> і <ліцензійний договір> немає, знаходимо

в ст. 32 цього ж Типового закону. В ній зазначається, що авторсь-

кий договір має передбачати: способи використання твору (конк-

ретні права, що передаються за таким договором); строк і терито-

рію, на які передається право (підкреслено автором - О. П.). Отже,

цей припис не залишає сумніву в тому, що передача авторських

прав за авторськими договорами є передача прав на тимчасове

використання твору або ліцензійний договір. Зазначені норми

відтворені і в законі РФ <Про авторське право і суміжні права> і з

певними змінами і в Модельному кодексі.

 

Отже, проект нового Цивільного кодексу України повинен мати

статтю про право автора на відчуження своїх авторських прав (крім

особистих)(*190). При наявності такої статті буде доцільною стаття

про ліцензійні договори.

 

Статтю про відчуження авторських прав можна було б сфор-

мулювати таким чином: <1. Автор та його правонаступники на-

лежні їм майнові права можуть відчужувати будь-якій фізичній чи

юридичній особі, будь-яким способом, не забороненим законом.

Майнові права автора та його правонаступників можуть відчужу-

ватись як у своїй повній сукупності, так і окремими видами вико-

ристання твору. Не можуть відчужуватися майнові права автора

на твори, які будуть створені у майбутньому.

 

2. Особисті (немайнові) права автора не можуть передаватись

іншим особам>.

 

При наявності такої статті, як уже відзначалось, буде доціль-

ною і стаття про ліцензійні договори. Ця стаття (ст. 28 Закону), на

наш погляд, викладена вдало і не викликає будь-яких зауважень.

Проте, не можна погодитися з тим, що відповідно до Закону дого-

вори на передачу (відступлення) авторського права оформляються

авторським договором. Якщо законодавець визнає за можливе

прийняти запропоновану статтю про відчуження авторських май-

нових прав, то навряд чи можна згодитися з тим, що договір на

купівлю-продаж авторських майнових прав слід визнати авторсь-

ким договором. Договори про відчуження авторських майнових

прав (купівля-продаж, дарування, міна тощо) все ж відмінні від

звичайних авторських договорів. Авторські договори - це пере-

дусім договори про умови, обсяг, вид та характер використання

будь-якого твору(*191).

 

(**189) Див.: Там же, с. 209.

(**190) Див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. М., 1995,

с. 257.

(**191) Див.: Юрченко А.К. Издательский договор. С.9.

 

-85-

 

3. Аналіз окремих статей Закону

 

Є ряд зауважень до окремих статей, які можуть мати істотне

значення для подальшого удосконалення правового регулювання

відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, розповсюджен-

ням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

 

Перше зауваження стосується статті 5 Закону України <Про

авторське право і суміжні права>. Зазначена стаття викликає при-

наймні два зауваження. Перше зводиться до того, що перелік творів,

на які поширюється авторське право, тобто правова охорона, скла-

дений в певній мірі безсистемне. Весь перелік можна було 6 згру-

пувати на окремі блоки, кожний із яких включав би певну групу

творів, об'єднаних якимось одним критерієм, так, наприклад, літе-

ратурні твори. В цю групу включити усі письмові і усні літературні

твори, що вони будуть певним чином об'єктивовані. Другу групу

можуть складати музичні твори і т. д.

 

Другим зауваженням, що стосується об'єктів авторського пра-

ва, є його неповнота. Хоча перелік об'єктів невичерпний, все ж до

нього не включені досить поширені твори. Мова йде про газети,

журнали та інші періодичні видання. Хоча окремі статті, поміщені

в газетах і журналах, є самостійними об'єктами авторського права,

але й газети та журнали також складають об'єкти авторського пра-

ва. Варто подумати і про комп'ютерні програми, які за Законом

відносяться до групи літературних творів. Проте, при все більш

зростаючому значенні цієї галузі технології, видається більш доц-

ільним комп'ютерні програми визначити як окремий об'єкт ав-

торського права, незалежно від того, в якій програмній мові чи

об'єктивній формі вони втілені(*192).

 

Потребує певного удосконалення ст. 13 Закону <Особисті (не-

майнові) права автора>. Видається надто громіздким п. 4 цієї статті.

Він містить припис, за яким автору належить право <протидіяти

будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або

будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і

репутації автора>. Цей пункт повністю відтворює п. 1 ст. 6-біс

Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Проте, це зовсім не означає, що таке відтворення виводить зазна-

чений пункт з-під критики.

 

Відповідно до наведеного, особисті (немайнові) права автора

в цій частині можуть 'бути порушені двома способами: 1) перекру-

ченням, спотворенням або будь-якою іншою зміною твору; 2)

іншим посяганням на твір, що може зашкодити честі репутації

автора. Автору надається право захищати твір від названих пору-

шень. В раніше чинному законодавстві це називалось право на

недоторканість твору і імені (ст. 476 ЦК України). Зазначена стат-

тя не містила в собі норми про інші посягання на твір, які могли б

зашкодити честі і репутації автора. Поняття <недоторканість тво-

 

(**192) Див.: Матвеев Ю.Г Международная охрана авторских прав. С. 160 й сл.

-86-

 

ру> охоплювало собою будь-які зміни твору, його назви і позна-

чення імені автора. Коротко, чітко і ясно. Проте, він доповнився

ще однією нормою, за якою вважається протиправним будь-яке

інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації авто-

ра. Ця норма має на увазі передусім опублікування чи викорис-

тання твору без дозволу автора, що може нанести шкоду його честі

і гідності(*193).

 

В принципі проти наявності такої норми в законодавстві Ук-

раїни заперечень немає. Бо справді, крім спотворення чи пере-

кручення твору, мають місце й інші посягання на твір, що можуть

зашкодити честі і репутації автора. Проте, нам видається, що сло-

ва <що може зашкодити честі і репутації автора> недоцільні. Про-

типравними мають вважатися будь-які посягання на твір, неза-

лежно від того, чи заподіють ці посягання шкоду честі і репутації

автора чи ні. Дещо інакше сформульована ця стаття в законі РФ

<Про авторське право і суміжні права>. Ст. 15 цього Закону (п. 1,

абз. 5) проголошує: <...право на захист твору, включаючи його назву,

від будь-якого спотворення або іншого посягання, що може нане-

сти шкоду честі і гідності автора (право на захист репутації авто-

ра)>. Таким чином, законодавець РФ недоторканість твору й інші

посягання об'єднав в один склад правопорушення, поставивши

його в залежність від умови нанесення шкоди честі і гідності авто-

ра. Звертає на себе увагу така деталь - про репутацію автора ні в

цьому абзаці, ні в статті в цілому не згадується. Проте, це право

названо <право на захист репутації автора>.

 

Видається, що це два різні склади правопорушень - правопо-

рушення, спрямоване на недоторканість твору, і інше посягання

на твір, що може заподіяти шкоду честі і репутації автора. Вони

повинні бути виокремлені.

 

Типовий Закон ВОІВ про авторське право і суміжні права цей

пункт 3 ст. 14 викладає таким чином: <Право протидіяти будь-

якому спотворенню, перекрученню або іншій зміні твору, а також

будь-якому іншому посяганню, здатному нанести шкоду честі чи

репутації автора (право на захист репутації автора)>. Більш чіткою

є редакція відповідної частини ст. 1081 Модельного кодексу: <Право

на недоторканість твору - право на захист твору від внесення в

нього змін без згоди автора, супроводження твору ілюстраціями,

передмовою, післямовою, коментарями або будь-якими пояснен-

нями, право автора на внесення таких змін>. Усі ці уточнення,

визначення, конкретизації правильні по своїй суті і можуть бути

сприйняті в цілому, але вони дещо громіздкі.

 

Видається доцільним їх в межах можливого спростити і уточ-

нити. Якщо взяти в цілому, то найбільш вдалою є редакція ст.

1081 <Особисті немайнові права автора твору> Модельного кодек-

су. З урахуванням наведеного можна було б сформулювати статтю

 

(**193) Див.: Богуславський М.М. Вопросы авторского права в международных от-

ношениях. М., 1973, с. 145; Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских

прав. С. 92-93.

 

-87-

 

про особисті немайнові права автора: <Стаття_______ Особисті

немайнові права:

 

1) право авторства (право вимагати визнання свого авторства

на твір),

 

2) право на ім'я (право використовувати або дозволяти вико-

ристання твору під своїм власним ім'ям, під видуманим ім'ям (псев-

донімом) або без зазначення імені (анонімно), якщо це технічно і

практично можливо. Автор має право забороняти згадування сво-

го імені, якщо він бажає випускати твір у світ анонімно.

 

Відмова від права використання свого твору під своїм іменем

недійсна;

 

3) право на недоторканість твору (право забороняти вносити

до твору без дозволу автора будь-які зміни, доповнення, скоро-

чення, супроводжувати твір ілюстраціями, передмовою, післямо-

вою, коментарями та іншими поясненнями тощо);

 

4) право забороняти будь-які інші протиправні посягання на твір:

 

5) право на зміни і доповнення твору (право внесення до тво-

ру будь-яких змін, доповнень, скорочень тощо належить виключ-

но авторові).

 

Право на недоторканість твору переходить до спадкоємців ав-

тора, іншим особам, призначеним автором, а також іншим орган-

ізаціям, визначеним законом або заповітом;

 

6) право на обнародування твору (право на обнародування твору

переходить у спадщину і може передаватися третім особам за до-

говором).

 

2. Право авторства і право на ім'я не можуть відчужуватися і

передаватися іншим особам.

 

3. Автор має право відмовитися від раніше прийнятого рішен-

ня про обнародування твору (право на відкликання твору) за умо-

ви відшкодування користувачу заподіяних таким рішенням збитків,

включаючи втрачену вигоду. Якщо твір був уже обнародуваний,

автор зобов'язаний публічно сповістити про його відкликання. При

цьому він вправі вилучити за свій рахунок із обороту раніше виго-

товлені примірники твору.

 

На службові твори дія цього пункту не поширюється.

4. Особисті немайнові права належать автору незалежно від

його майнових прав і зберігаються за ним у разі передачі (відступ-

лення) виключних прав на використання твору.

Відмова від здійснення особистих немайнових прав нікчемна>.

Потребує певного уточнення і ст. 14 Закону <Майнові права

автора>. Передусім в п. 1 ст. 14 варто записати: <Автору та його

правонаступникам належить право власності на створений ним

твір>. П. 2 цієї статті записати так: <Автору та його правонаступ-

никам належить виключне право використання твору, зокрема,

дозволяти або забороняти>. З метою доступності читачеві і легшо-

го сприйняття цю статтю можна було 6 викласти в дещо іншій

формі, не змінюючи принципово її змісту. Абзац 1 цього ж пункту

варто було б доповнити такими словами: <право на відтворення>.

 

-88-

 

В другому абзаці записати друге по значимості виключне пра-

во: <розповсюджувати оригінал або примірники твору будь-яким

способом: продавати, здавати в найом, публічний прокат та інше

(право на розповсюдження);

 

Третім абзацом викласти норму: <Імпортувати примірники тво-

ру з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготов-

лені з дозволу автора або його правонаступників (право на імпорт)>.

Наступну частину цієї статті доцільно викласти в такій редакції;

<4) публічно показувати твір (право на публічний показ);

5) публічно виконувати твір (право на публічне, виконання

твору);

 

6) публічно сповіщати твір (сповіщати твір для загального відо-

му), включаючи сповіщення в ефір або по проводах (право на

публічне сповіщення);

 

7) сповіщати твір в ефір, включаючи перше і (або) наступне

сповіщення в ефір для загального відому (право на сповіщення в

ефір):

 

8) сповіщати твір по дротах, включаючи перше і (або) наступ-

не сповіщення по дротах для загального відому (право на спові-

щення по дротах);

 

9) перекладати твір (право на переклад);

 

10) переробляти, адаптувати, аранжувати та іншим чином пе-

реробляти твір (право на переробку).

 

3. Якщо примірники правомірно опублікованого твору вве-

дені в цивільний оборот способом їх продажу, то подальше їх роз-

повсюдження допускається без згоди автора і без виплати авторської

винагороди>. Далі по тексту.

 

Видається доцільним доповнити ст. 14 окремим пунктом, в

якому передбачити, що право на розповсюдження оригіналу чи

примірників твору шляхом здачі їх в найом (і публічний прокат)

незалежно від права власності на ці примірники належить тільки

автору чи його правонаступникам на : аудіовізуальні твори, ком-

п'ютерні програми, бази даних, твори, зафіксовані у фонограмі,

музичні твори у вигляді нотного тексту.

 

У такому вигляді ст. 14 закону більш чітко визначає майнові

права автора, його правонаступників та межі їх використання.

 

Деякого уточнення потребують статті, що стосуються вільного

використання творів. Видається доцільним визначити в законо-

давстві загальні правила вільного використання творів. Зокрема,

встановити правило, за яким вільне використання творів допус-

кається тільки у випадках, встановлених в Законі. Не зайвим було

б визначити загальне поняття вільного використання творів без

згоди автора і без виплати авторської винагороди, зазначивши при

цьому, що це є певне обмеження майнових прав авторів та їх пра-

вонаступників в інтересах суспільства чи окремих осіб. Необхід-

ною умовою вільного використання творів повинно бути таке ви-

користання твору, яке не наносить невиправданої шкоди їх нор-

 

-89-

 

мальному використанню і не обмежує безпідставно законні інте-

реси автора.

 

Якщо така стаття буде прийнята, то відповідний пункт із ст. 14

Закону має бути вилучений.

 

Більш чіткого визначення меж потребує вільне використання

твору в особистих цілях. Доцільно сформулювати також окрему

статтю, в якій мають бути такі норми. Перша - вільне викорис-

тання обнародуваного твору в особистих цілях допускається. Дру-

га - проте перше правило не поширюється на твори архітектури,

містобудування, садово-паркового мистецтва шляхом їх практич-

ної реалізації, програми для ЕОМ і баз даних, відтворення книг (в

повному обсязі) і нотних текстів.

 

Потребує уточнення п. 5 ст. 15 Закону. Цей пункт краще вик-

ласти в такій редакції: <Відтворення випущених у світ творів без

одержання прибутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими

способами для сліпих, крім творів, спеціально виданих для таких

способів використання. Це рекомендація Модельного кодексу, і

вона видається доцільною.

 

Видається переконливою і друга рекомендація Модельного

кодексу до цієї статті. Мова йде про уточнення п. 9 ст. 15 Закону.

 

Закон України <Про авторське право і суміжні права> містить

великий перелік вільного використання творів. Про доцільність

такого довгого переліку йшлося вище. Зараз ми маємо сказати

про редакційні викладення статей, в яких наведено цей перелік.

Йому присвячені статті 15-19 Закону. На наш погляд, редакція

зазначених статей не дуже вдала. У них є повторення, нечіткі фор-

мулювання тощо.

 

Оскільки вище пропонувалось в окремій статті викласти за-

гальні правила вільного використання творів, то ст. 15 варто уточ-

нити і назвати її <Вільне використання твору із зазначенням імені

автора>. Так обгрунтовано рекомендує Модельний кодекс (ст. 1088).

П. 2 ст. 15 Закону сформульований нечітко. Його краще викласти

в такій редакції: <Використання літературних і художніх творів у

виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення

навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою ме-

тою>. П. 5 цієї ж статті також потребує уточнення: <Відтворення

випущених у світ творів без вилучення прибутку рельєфно-крап-

ковим шрифтом або іншим способом для сліпих, крім творів спе-

ціально створених для таких способів використання>. Цим уточ-

нюється, що відтворення має місце без вилучення прибутку, що

мова йде про відтворення (а не про видання, як сказано в Законі).

Крім того, застерігається, шо ця норма не стосується творів, спе-

ціально створених для таких способів використання. П. 6, 7 мають

бути перенесені в окрему статтю, оскільки вони за своїм змістом

не вписуються в зазначену статтю. Цю ж статтю варто доповнити

пунктом, в якому викласти норми, вилучені із інших статей. Його

можна викласти в такій редакції:

 

-90-

 

П. 9. <відтворення репрографічним способом в єдиному при-

мірнику без вилучення прибутків:

 

а) випущених в світ творів бібліотеками і архівами для заміни

втрачених примірників;

 

б) малих за обсягом творів із періодичних видань, а також ко-

ротких частин із інших випущених у світ творів, якщо таке вико-

ристання здійснюється бібліотекою або архівом на запити грома-

дян з метою освіти чи навчання, а також якщо таке використання

здійснюється навчальним закладом для аудиторських занять.

 

Другу групу обмежень прав автора можна було б викласти в

окремій статті, яку слід назвати <Вільне використання творів без

зазначення імені автора>. З урахуванням запропонованих пересу-

нень окремих норм, зумовлених таким їх угрупуванням, цю стат-

тю пропонується викласти в такій редакції: <Стаття...Вільне вико-

ристання творів без зазначення імені автора>.

 

Без зазначення імені автора вільне використання творів до-

пускається в таких випадках:

 

1) відтворення, передача в ефір чи по дротах для загального

відому творів архітектури, фотографії, образотворчого мистецтва,

які розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування за

умов:

 

а) зображення твору не є основним об'єктом такого відтворен-

ня чи публічного сповіщення;

 

б) зображення твору не буде використовуватись з комерцій-

ною метою;

 

2) публічне виконання музичного твору під час офіційних та

релігійних церемоній, а також похорон в обсязі, виправданому

характером таких церемоній;

 

3) відтворення творів для судового чи адміністративного про-

вадження;

 

4) технічний запис твору і його відтворення, що здійснюється

організацією ефірного мовлення, стосовно твору, на передачу в

ефір якого ця організація одержала право. Зазначений запис по-

винен бути використаний для власних передач організації ефірно-

го мовлення і повинен бути знищений по спливу шести місяців

після його виготовлення, якщо інший строк не передбачений до-

говором з автором>. Таку редакцію цієї статті рекомендує Мо-

дерний кодекс (ст. 1089), і вона видається вдалою.

В ст. 23 Закону мова йде про право слідування автора твору

протягом життя, а після його смерті спадкоємців на певну частку

від ціни при наступних продажах творів образотворчого мистецт-

ва. В статті визначаються умови, за яких виникає це право.

 

Проте, в цій статті мова йде лише про твори образотворчого

мистецтва. Між тим, об'єктом таких наступних перепродаж і при

істотному зростанні ціни можуть бути й інші об'єкти авторського

права. Принаймні, Бернська конвенція про охорону міжнародних

і художніх творів рекомендує таке ж право слідування встановити

 

-91-

 

також на рідкісні фотографії, щоденники, архіви фізичних осіб,

окремі елементи творів образотворчого мистецтва тощо.

 

Зазначені об'єкти нерідко стають об'єктами наступних пере-

продаж, і при цьому ціна на них, як правило, зростає. На цьому

окремі ділки добре гріють руки. Між тим, спадкоємцям авторів

нічого не перепадає з цих перепродаж. Видається справедливим,

аби на їх користь було встановлено право слідування.

 

Ст. 24 Закону називається <Термін охорони прав авторів>.

Видається, що слово <термін> тут не до місця. Слово <термін>

означає конкретну дату виконання чогось. У даному ж випадку

мова йде про тривалість охорони авторських прав. Тому тут краще

вжити термін саме <строки>. Коли говорять про тривалість яко-

гось часу (довжину), то вживають саме слово <строки>.

 

Потребує певного уточнення і ст. 25 <Перехід авторського права

у спадщину>. Норма <Не переходять у спадщину особисті (немай-

нові) права автора> надміру категорична і безапеляційна. Якщо

порівняти цю норму з ст. ІЗ Закону, то в спадщину не переходять

право авторства і право на ім'я. Два із п'яти особистих (немайно-

вих) права переходять у спадщину. Право на обнародування і пра-

во на недоторканість є об'єктом спадкування. За таких умов не

можна стверджувати, що особисті (немайнові) права авторів не

переходять у спадщину.

 

Не дуже вдалою видається і назва статті 26 <Перехід творів до

суспільного надбання>. Суспільним надбанням прийнято вважати

те, що справді належить суспільству, тобто <нічиє і все наше>.

Вище відзначалось, що буде не зовсім справедливо, коли всі при-

бутки від видання творів, строк охорони яких уже сплив, буде

належати одному видавцю. Складається певний парадокс: твір є

надбанням суспільства, а вигода від його використання належить

не суспільству, а окремим підприємцям. Тому пропонувалось, щоб

виплати спеціальних відрахувань за використання на території Ук-

раїни творів, які стали суспільним надбанням, мають сплачувати

усі видавці, а не в окремих випадках. Від цього суспільство справді

буде мати вигоду.

 

Проте, зараз мова про інше. Оскільки все ж таки суб'єктом

авторських (майнових) прав на твори, які стали суспільним над-

банням, є держава як орган суспільства, то варто було 6 так і виз-

начатись. Тому дану статтю слід відповідно назвати: <Перехід ав-

торських прав до держави>.

 

В ст. 29 <Договори на право використання творів> викликає

сумнів доцільність п. 2, відповідно до якого авторські договори

повинні укладатись в письмовій формі, якщо законодавством про

авторське право і суміжні права не передбачається інше. Законо-

давство про авторське право і суміжні права України поки що

складається із одного Закону <Про авторське право і суміжні пра-

ва>. В цьому Законі немає норми, яка 6 допускала можливість

укладання авторських договорів в усній формі. Проте, як відомо,

в практиці такі договори існують. Наприклад, усні договори між

 

-92-

 

авторами і видавцями періодичних видань (газет, журналів тощо),

можуть укладатися і в більшості випадків укладаються саме в усній

формі. Тому загальним правилом має залишатись припис, за яким

авторські договори укладаються в письмовій формі. З цього за-

гального правила встановити виняток, за яким в окремих випад-

ках зі згоди автора авторські договори на використання невеликих

за обсягом творів в періодичних виданнях можуть укладатись в

усній формі. Безумовно, можна передбачити й інші випадки укла-

дання авторських договорів в усній формі.

 

Проте, слід мати на увазі, що іноземні законодавства містять

вимогу укладати авторські договори лише в письмовій формі.

 

Проект нового Цивільного кодексу України містить норму, яка

допускає можливість укладання авторського договору в усній формі.

Ст. 726 п. 2 проекту ЦК України проголошує, що авторські дого-

вори повинні укладатись в письмовій формі, якщо інше не перед-

бачено угодою сторін. Редакція проекту принаймні краща, ніж п.

2. ст. 29 Закону. Проте, й вона незадовільна. Видається більш вда-

лою редакція ст. 851 п. 1 проекту Цивільного кодексу Республіки

Білорусь, яка проголошує коротко і ясно: <Авторський договір

повинен бути укладений в письмовій формі. Авторський договір

про використання твору в періодичній пресі може бути укладений

в усній формі>.

 

Таку редакцію варто було б використати і в проекті Цивільно-

го кодексу України.

 

Не може задовольняти і перша частина ст. 30 <Укладання та

зміст авторського договору>. За цим приписом авторський договір

вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди щодо

всіх суттєвих його умов. Такий припис влаштовує, якщо мова йде

про усний договір. Що стосується письмових договорів (а пере-

важна більшість авторських договорів укладаються саме в письмо-

вих формі), то таке формулювання не можна визнати задовіль-

ним.

 

В авторських договорах істотне значення мають строки. Як

обчислювати початок і кінець перебігу цих строків, якщо не відо-

мий момент укладення договору, коли сторони досягли угоди.

Сторони забули, коли вони досягли угоди. Тому видається більш

доцільним зазначити у відповідній статті проекту ЦК України, що

авторський договір вважається укладеним з моменту його підпи-

сання сторонами. Сторони, безумовно, підписують договір тоді,

коли досягнено угоди щодо всіх основних умов договору. Підпи-

сання сторонами договору обов'язково супроводжується зазначен-

ням дати, оскільки це має правове значення.

 

В цій же першій частині ст. 30 слово <суттєвих> варто заміни-

ти словом <істотних>. Воно більше відповідає змісту.

 

Видається доцільним в розділі ІІІ <Суміжні права> дати визна-

чення суб'єктів суміжних прав, оскільки таке визначення в Законі

відсутнє, а воно необхідне.

 

-93-

 

Можна так сформулювати рекомендовану статтю. <Стаття...-

Суб'єкти суміжних прав>

 

1. Право на виконання для фіксації за допомогою технічних

засобів, розповсюдження і відтворення належить виконавцям-ар-

тистам (акторам театру, кіно тощо, співакам, музикантам, дири-

гентам, танцюристам та іншим особам, які виконують роль, співа-

ють, читають, декламують, грають на музичному інструменті або

яким-небудь способом виконують твори літератури чи мистецтва,

включаючи твори фольклору, а також інші особи, які здійснюють

таку ж творчу діяльність, в тому числі виконують циркові, ест-

радні лялькові номера), режисерам-постановникам. Право на ви-

користання такого зафіксованого виконання може переходити до

спадкоємців, інших правонаступників на підставі закону чи дого-

вору.

 

2. Право на запис (звуко- чи відеозапис) належить особі, що

здійснила такий запис, або його правонаступникам.

 

3. Право на публічне сповіщання своїх програм належить орган-

ізаціям мовлення>.

 

Було б доцільним дати загальне визначення суміжних прав.

Сам по собі термін <Суміжні права> ще нічого не розкриває. Сер-

вітутні права, наприклад, також можна назвати суміжними.

 

Суміжні права можна було б визначити в самому загальному

вигляді як права виконавців, розробників фонограм та організацій

мовлення на результати їх творчої професійної діяльності.

 

Що стосується розділу ІІІ <Суміжні права> в цілому, то звер-

тає на себе увагу те, що деякі права суб'єктів суміжних прав вик-

ладені надто вузько. Безумовно, таке тлумачення зазначених прав

в певній мірі обмежує їх.

 

Так, наприклад, в Законі (і відповідно в ЦК України) варто

нaгoлocити на тому, що виробник програми і організації мовлен-

ня здійснюють права відповідно до чинного законодавства у ме-

жах повноважень, одержаних за договором з виконавцем і авто-

ром записаного на фонограмі або переданого в ефір чи по дротах

твору. За межі цих повноважень, наданих їм договором, вони не

можуть вийти.

 

На наш погляд, ст. 33 Закону <Права виконавців> викладена

не дуже вдало. В ній не виділяються окремі особисті немайнові

права. Деякі права випущені. Наприклад, Закон в ст. 33 п. 1 спо-

чатку викладає норми про майнові права, в п. 2 про особисті не-

майнові. В наступних пунктах мова знову йде про майнові права,

тобто зазначена стаття викладена без певної системи.

 

Не дуже вдалою видається і редакція ст. 34. Типового Закону

ВОІВ про авторське право і суміжні права. Вона також громіздка,

хоча викладена більш чітко. Найбільш вдалою видається редакція

відповідної статті (1090) Модельного кодексу. Вона викладена до-

сить лаконічно, проте охоплює всі основні права виконавців. З

урахуванням наведених зауважень зазначену статтю можна було б

викласти в такій редакції:

 

-94-

 

<Стаття...Права виконавців

1. Виконавцю належить право на:

 

зазначення йото імені при виконанні, на примірниках запису

виконання, при трансляції або відтворенні виконання;

 

захист виконання від будь-якого спотворення, перекручення

чи іншого посягання, що може нанести шкоду честі і гідності ви-

конавця (право на повагу репутації);

здійснення або дозвіл використання виконання.

2. Право використання виконання включає в себе право доз-

воляти:

 

трансляцію виконання в ефір і по кабелю;

запис виконання з допомогою технічних засобів;

трансляцію і публічне відтворення здійсненого запису вико-

навця;

 

розмноження і розповсюдження примірників запису виконання.

здавати в прокат опубліковану фонограму, включаючи вико-

нання за участю виконавця.

 

Дозвіл, передбачений п. 2 цієї статті, видається виконавцем, а

при виконані колективом виконавців - керівником такого колек-

тиву шляхом укладання письмового договору з використувачем.

3. Обмеження прав на використання встановлюються законом>.

Доцільним видається внести до Закону статтю про укладання

договорів на право використання виконання. В ній варто було б

передбачити договірні відносини між виконавцем і організацією

мовлення, розробниками аудіовізуального твору. Ці відносини в

Законі ніяким чином не регулюються. Між тим вони існують і,

отже, погребують відповідно правового регулювання. Зокрема, в

договорі між виконавцем і організацією мовлення на сповіщення

в ефір чи по дротах необхідно передбачити право організації мов-

лення на здійснення запису виконання та його відтворення, якщо

інше не передбачено договором. Розмір винагороди за таке вико-

ристання також має бути обумовлений договором.

 

В договорі між виконавцем і виробником аудіовізуального твору

на створення цього твору також має бути передбачено право відтво-

рення запису виконання. Необхідно передбачити право виконав-

ця на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізу-

ального твору. В договорі на запис виконання на фонограму між

виконавцем і виробником фонограми повинно бути передбачено

також право виробника фонограми здавати її в найом. При цьому

за виконавцем зберігається право на винагороду.

 

Окрему статтю варто було б присвятити виконанню, здійсне-

ному виконавцем в порядку виконання службових обов'язків чи

службового завдання роботодавця. У такому випадку виконавцю

має належати право на ім'я і право на повагу репутації. Виключні

права на використання такого виконання належать особі, з якою

виконавець знаходиться у трудових відносинах. Проте, в угоді до-

пускається передбачити й інше.

 

-95-

 

Не містить Закон і статті, яка б передбачала можливість пере-

дачі виконавцем своїх виключних прав на використання виконан-

ня іншим особам. Виконавцю має належати також право видачі

іншим особам дозволу (ліцензії) на використання виконання в тих

чи інших межах. Безумовно, має бути передбачено право виконав-

ця чи його правонаступників на винагороду за дозвіл використати

виконання. При цьому за кожний вид використання має бути пе-

редбачена виплата окремо (винагороди).

 

Те ж слід сказати і про ст. 34 <Права виробників фонограм>

Вона викладена буквально конспективно. Але основний істотний

недолік цієї статті полягає в тому, що вона регулює відносини

лише між виконавцем і розробниками фонограм. Про інші запи-

си, здійснені з допомогою технічних засобів, в Законі взагалі не

згадується. Він чомусь обмежився лише звукозаписами. Між тим

правові системи зарубіжних країн передбачають охорону будь-яких

записів, вчинених за допомогою технічних засобів. Таку ж норму

рекомендує Модельний кодекс (ст. 1108 першої редакції, ст. 1094

нової редакції). Проте, Типовий Закон ВОІВ рекомендує встанов-

лювати правову охорону лише фонограм.

 

Оскільки зараз широко практикується використання відеоза-

писів і звуко- відеозаписів, то не викликає ніякого сумніву не-

обхідність правової охорони будь-якого запису, здійсненого за

допомогою технічних засобів. Тому в Законі чи UK України має

знайти відображення ця ідея. Найбільш вдалою вилається ст. 1094

останньої редакції Модельного кодексу:

<Стаття...Права особи, що здійснила запис виконання.

1. Творцю звукозапису, відеозапису, звуко- і відеозапису ви-

конання та його правонаступнику належить виключне право на

цей запис. Використання такого запису іншими особами дозво-

ляється тільки з дозволу творця або його правонаступника.

 

Творець запису виконання та його правонаступник вправі

здійснювати або дозволяти:

публічне відтворення запису;

переробку або іншу зміну запису;

 

розповсюдження примірників запису (продаж, прокат тощо),

в тому числі передачу їх за кордон;

 

2. Якщо право власності на примірник запису виконання на-

лежить не його творцю, виключне право використання запису, в

тому числі його комерційного прокату, зберігається за його творцем.

 

3. Обмеження прав творця запису виконання встановлюється

законом.

 

4. Володільці права на запис виконання здійснюють свої права

з урахуванням прав авторів творів і прав виконавців>.

 

У зв'язку з викладеним потребує зміни назва статті 37 Закону

<Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою>.

В цій статті мова йде про винагороду за використання запису.

Тому й відповідно і варто назвати: <Винагорода за використання

запису виконання>. Така назва буде в більшій мірі відповідати її

 

-96-

 

змісту. Крім того, ця стаття має бути поміщена відразу після статті

про Запис.

 

Доцільно визначити також межі дії прав творця запису вико-

нання. Тому в проекті нового ЦК України має бути стаття, яка б

визначала зазначені межі. Такої статті в Законі немає.

 

В зазначеній статті має бути норма, відповідно до якої право

творця запису виконання діє на території України, якщо запис

вперше публічно відтворився або його примірники публічно роз-