16099

Загальнотеоретичні проблеми адвокатології

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Навчальний курс Адвокатура України є необхідною складовою частиною вивчення загальнотеоретичних дисциплін для формування особистості майбутнього юриста. Мета вивчення ціп дисципліни - формування системи знань зі специфіки адвокатської діяльності як прикладної галузі юридичної спеціальності. Але у вітчизняній навчальній юридичній літературі підходи у дослідженні теорії адвокатології ще не відповідають сучасним умовам і відстають від правових реалій

Украинкский

2013-06-19

1.05 MB

0 чел.

УДК 347. 965.1/3 (477) ББК Х9 (4Укр) 76 С 382

Рекомендовано до друку Вченою Радою Запорізького національної" у «чи ківі »

(Протокол №11 від 27.06.2007 р.)

Державний вищий навчальк. «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВих... МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

І'сцсіпснти:

І Ісріїїніі прорсісіор І уманітарного Унінереитегу «Запорізький інститут державного і муніципального управління», доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрпсі України В.Г. Лукашевич

Декан юридичного факультету Запорізького національного упімерсії нч V, іавідуюча кафедрою адміністративного та господарської о прана, доктор юридичних наук, професор Т.О. Коломосць

ГЗЛ'2 Синєокин О.В. Загальнотеоретичні проблеми аджжатолопї І Іагзчально-методичний посібник. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. І 08 с.

V посібнику у систематизованому вигляді подасться зміст навчальної о м.і крилу 5 курсу "Адвокатура України1', контрольні завданим дії» . .імомш іролю, перелік питань до іспиту, тематика рефератів >а рекомендована п і ера і ура для самостійного вивчення дисципліни.

І Іавчально-методичний посібник розрахований на студентів юридичною • І >. і к % і и. і е-1 у денної та заочної форм навчання, які навчаються за спеціальнішії І І рано (папство".

Відповідальний за випуск: кандидат юридичних наук Синеокий О.В.

О.В. Синеокий

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ  ПРОБЛЕМИ  АДВОКАТОЛОГІЇ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендований до бруку Вченою радою Запорізького Національного університету Протокол № і І від2 7.06.200 7 р.

© Запорізький національний університет, 200/ ©Синеокий О.В., 2007

ЗАПОРІЖЖЯ 2007


ВСТУП

Навчальний курс "Адвокатура України" є необхідною складовою частиною вивчення загальнотеоретичних дисциплін для формування особистості майбутнього юриста. Мета вивчення ціп дисципліни - формування системи знань зі специфіки адвокатської діяльності як прикладної галузі юридичної спеціальності. Але у вітчизняній навчальній юридичній літературі підходи у дослідженні теорії адвокатології ще не відповідають сучасним умовам і відстають від правових реалій Тому з цього приводу варто наголосити, що незважаючи на з'явившуюся останнім часом кількість навчальних видань, науці про адвокатуру -адвокатології до цього часу в Україні все ж таки достатньої уваги ще не приділено, а звідси -майже повна відсутність відповідної літератури 'новою формату".

За загальною структурою викладення курсу включає 2 модулі, кожний з яких обмежений концептульпою єдністю розглядаємих в ньому питань. За своєю внутрішньою побудовою кожен модуль містить по 4 геми і закінчується підсумковим контролем, який проводиться під час контрольних тижнів. При вивчення курсу "Адвокатура України', крім лекцій і семінарів, передбачені також і інші експериментальні форми практичних робіт - ділові при, постановка й вирішення проблемних ситуацій, аудиторій конференції тощо.

Семінарські заняття проходять у двох варіантах: перший (більш типовий) - відповіді студентів на підготовлені самостійно запитання і а додаткові доповіді з теми, а другий - у вигляді правової дискусії та визначені перед семінаром окремі розділи з теми. Крім того, на практичних заняттях студенти складатимуть проекти актів адвокатського реагування, зразків адвокатського провадження або тези виступів у суді з відповідними коментарями та уточненнями викладача. Семінарські заняття дають можливість перевірки рівня засвоєння студентами теорії з відповідних питань, норм законодавства, пов'язаних з діяльністю адвокатів, відпрацьовуються практичні навички при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.

Згідно з навчальною програмою на навчальний курс 'Адвокатура України" відведено 5 лекцій і 8 семінарських занять. Саме таким чином структурно побудований цей посібник. За архітектонікою він складається з двох основних частин Перша частина присвячена теоретичному викладенню основних іем курсу. Після теоретичного викладення кожної теми надаються ключові поняття, основні висновки і контрольні запитання для самопідготовки. Друга частина містить методичні рекомендації до семінарських занять та інший допоміжний та перевірочний матеріал (тести, контрольні та індивідуальні завдання, тематика рефератів, курсових та контрольних робіт, основна і додаткова література та ін.) з підготовки студентів.

Засвоєння курсу передбачає також систематичну самостійну роботу студентів. Студент повинен мати відповідні нормативно-правові акти, а також бути ознайомленим з науковими точками зору з приводу розглядаємих проблем. При вивченні нового курсу студенти повинні активно застосовувати теоретичні знання матеріального та процесуального права, але викладення дисципліни "Адвокатура України" в Запорізькому національному університеті містить певні особливості від більшості інших освітніх закладів, де зазначена дисципліна

вважається спецкурсом і викладається. Річ у тому, що цей навчаї ий предмет викладається па

першому курсі, коли студеити-юристи з об'єктивних підстав ще не знайомі як з галузевими галузями матеріального та процесуальною права, так і з спеціальними дисциплінами. Але, у контексті викладеного, буде доречним наголосити, що в існуючій навчальній літературі з дисципліни "Адвокатура Україна" ряд важливих проблем залишається поза увагою авторів.

Окремі деонтолої Ічні аспекти (наприклад, проблеми адвокатської етики, моральність адвокатської діяльності тощо) розглядаються різними авторамп (ТВ. Варфоломєєвою, І.Ю. Гловацьким. ЯЛІ. Зейканом. В.В. Медведчуком, О.Д. ("вятоцьким. Д.П. Фіолевським, СЯ. Фурсою та іншими) практично \ всіх навчальних виданнях, але ми не знаходимо висвітлення для майбутніх юристів таких полемічних аспектів як професійна деформація адвокатів та шляхи її подолання, феномен "угод з правосуддям", проблеми тенденційного або замовленою сліде і на, а звідси - місце адвоката та йото процесуальні можливості у правовій протидії вищезазначеним явищам, політична культура адвоката тощо. Тому студент має побачити, що разом із іаконом поведінка адвоката як представника однієї і юридичних професій (спеціальностей) регулюється деонтолої ічними, в т.ч. етичними нормами, шо в окремих випадках припускає використання компромісу як ефективною засобу з розв'язання правових проблем. З цього приводу у посібнику надаються не тільки плани практичних самостійних занять, які можуть проводитися у формі колоквіумів, але й відповідні методичні рекомендації та психологічні вправи.

Відпрацьовуючи викладені в посібнику теми занять, студенти зможуть усвідомити, що особливість адвокатської деонтології полягає в тому, що вона характернім; юриспруденцію крізь призму професії адвоката і йото діяльності як особи. Аналіз робіт видатних адвокатів дозволяють усвідомити те, що специфіка адвокатської діяльності вимагаг певних властивостей особи і певних психічних якостей. І практика підтверджує, що далеко не кожний юрист, який починає свою роботу в галузі правового захисту, здатний адаптуватися до неї. Тому, виходячи з головного змісту викладеного, виділення професіонально значущих якостей (психограми) адвоката зможе дозволити проводити науково обгрунтований професійний відбір, загальну і спеціальну підготовку фахівців у галузі професійною иравозахисту.

Дотепер системний деонтолої ічний підхід як загальних так і окремих проблем адвокатури на сторінках наукових видань і в навчаїьпо-мстодичній літературі відсутній. Треба визначні, що це обуомлено кількома основними причинами. По-перше, більшість досліджені, була здійснена в старих соціально-нолггичних і економічних умовах і в рамках раніше чинного законодавства; по-друге, в своїй значній більшості роботи учених були присвячені діяльності адвоката як захисника в кримінальному процесі; по-третє, жодна з роби не присвячена впливам соціальїю-іюлітичних умов, дії владних повноважень на правозахисну діяльність адвоката і системним проблемам професійної деформації адвокатів Тому історичний шлях розвитку адвокатури нами розглядається не тільки у ретроспективу але й як поштовх до подальшого розвитку, котрий не виключає різноманітні видозміни стану і форми організаційних форм адвокатської діяльності. Уявляється важливим ( те, шо в цьом> навчальному виданні акцентується особлива увага на достатньо ретельному розгляді проблеми професійної деформації адвоката та окресленні шляхах з її мінімізації. Висвітлюючи проблеми незаконної адвокатської діяльності! показані типології адвокатів, которі порушують правові та стичні норми. Визначено і розкрито основні фактори, що призводять до професійної деформації особи адвоката, що дозволило автору проаналізувати позитивні й негативні (загрозливі) тенденції у розвитку особистості адвоката.

Отже, вважаємо буде логічним підкреслити основну ціль роботи як продовження зусиль, які були розпочаті автором у монографії "Адвокатура як институт правової. юпомоги і захисту: проблеми становлення и перспективи розвитку", розкриваючи для студентів як системний комплекс проблем адвокатури, так і визначаючи місце адвокатології > системі юридичних та інших суміжних наук. Відтак, підсумковуючи викладене вище вважаємо, що оволодіння матеріалом повинно включати сукупність декількох взаємопов'язаних завдань. 0 бути цікавим; 2) бути зрозумілим; 3) бути неспрощеним і не надскладним. Тобто дисципліна "Адвокатура України" має на меті теоретично вивести студента-іориста-периюкурсника, умовно кажучи, у світ адвокатури і яскраво розповісти що йому може бути потрібні» і де воно знаходиться. Таким чином, підготовити майбутнього юриста до самостійного шляху, що ми і спробували зробити в цій роботі. Але - це зможе відбутися не раніше ніж через 4-5 років, а підсумковою формою контролю знань студенгів-першокуреників. які вони отримати протягом одного семестру, є іспит, котрий має на меті перевірку не тільки теоретичних знань, а також уміння самостійно працювати з літературою.

Вважаємо, що саме такий підхід буде корисним для сприйняті я достатньо складною матеріалу студентами-першокурсниками і формування особистості майбутніх юристів. Назва посібника не є копією назви дисципліни, але саме це уявляється цілком виправданим, оскільки ніяке літературне видання не зможе замінити собою відповідний навчальний предмет у повному обсязі проявів його подачі. Тому пропонуєш робота, безумовно, не є ортодоксальною навчальною працею, а виключно допоміжним матеріалом, який зможе не тільки заповнити окремі прогалини, але також, сподіваємося, стати стрижнем нового підходу


ЧАСТИНА ПЕРША: ТЕОРІЯ

ТЕМА 1

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ

Основні питання теми:

  1.  Адвокатологія як наука про адвокатуру.
  2.  Соціальні передумови виникнення адвокатської професії.
  3.  Давньогрецька адвокатура.
  4.  Римська адвокатура.
  5.  Правова природа адвокатури у Середні віка.
  6.  Світова адвокатура у Новий час.
  7.  Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIX ст.
  8.  Адвокатура в Російській імперії до 1917 р.
  9.  Адвокатура України у радянський період.

/. Адвокатологія як наука про адвокатуру

Єдність у визначенні походження понятгя «адвокат» відсутня. Етимологічне значення терміну "адвокат" (покликаний, запрошений) походить від латинського коріння «адвокатує двоцере» - звати на допомогу. Advokatus (advokare) - процесуальний помічник сторони, що підтримує її своїм особистим авторитетом і юридичними порадами. Оксфордський словник дає гри основні варіанти перекладу слова «advocate»: 1) захисник (defender); 2) прихильник (supporter): 3) адвокат (lawyer).

Вперше звернулися до цієї проблеми російські вчені і назвали науку про адвокатуру адвакатологією. Таким чином, сьогодні, враховуючи правовий зміст і соціальні форми ,і икжатури, можна говорити про виділення нової галузі знань, якою є адвокатура. Деякі автори підносять науку про адвокатуру до спеціальних галузей юридичної науки. До предмету даної науки входять уявлення і ідеї про адвокатуру, питання організації адвокатської діяльності, які повинні досліджуватися і осмислюватися на теоретичному рівні, що дає МОЖЛИВІСТЬ прої позувати подальший розвиток цієї правової інституції. Оскільки без теоретичних знань, які направлені на вирішення питань щодо необхідності реформування адвокатури, подальший розпиток адвокатури неможливий.

Відомо, що самостійна наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу знань. Предметом науки про адвокатуру є те. що вона вивчає. Ця наука досліджує правові, соціальні явища, що закладені в адвокатурі, закономіності їх виникнення (історчипі аспекти) і перспективи розвитку і реформування адвокатури, тобто саму адвокатуру як соціально-правовий феномен, який узаконений державою. Предметом ж вивчення дисципліни є вивчення побудови та діяльності адвокатури.

І Іаука про адвокатуру вивчає інститут адвокатури не тільки в становленні і динаміці, але і питання про суб'єктів, її здійснюючих, вимоги до них, принципи і умови її ведення. До предмету і методу науки про адвокатуру відноситься вивчення правових норм, регулюючих організацію і діяльність адвокатури, тобто законодавство про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Систему зазначеної навчальної дисципліни, в основному, пропонують за структурною побудовою на Загальну і Особливу частини. При цьому Загальна частина курсу «Адвокатура України» включає наукові знання про адвокатуру, історію виникнення і розвитку адвокатури, організацію адвокатури в Україні і адвокатську етику. Особлива ж частина присвячена процесуальній діяльності адвоката в Конституційному Суді України, в кримінальному процесі, в цивільному процесі, в господарському судочинстві, в нотаріальному процесі, у виконавчому виробництві, в Європейському Суді з прав людини. Інші автори відносять до Особливої частини регульовані правом і нормами професійної мор&ті способи, прийоми і методи надання адвокатами різних видів юридичної допомоги. Навчальним курсом передбачено вивчення поняття «адвокат», його правовий статус та типологія професійної діяльності. Вивчаються також порядок формування та функції адвокатури, її взаємодію з іншими правоохоронними органами та перспективи подальшого удосконалення.

Отже, хоча полеміка щодо науковості вчення про адвокатуру продовжується, ми пропонуємо обкреслити адвокатологію як самостійну науку в системі юридичних наук України.

ё

  1.  Наука про адвокатуру - це суспільна (юридична) галузь знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування і подальшого розвитку адвокатури з метою виконання вищої соціальної мети держави, направленої на сприяння захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, а також юридичних осіб.
  2.  Інтеграція в адвокатології даних різних наук приводить до їх взаємного збагачення і вимагає поглибленого вивчення кожної науки.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) походження і зміст терміну "адвокат "; 2) предмет і метод науки про адвокатуру та навчальної дисципліни: 3) розкрийте різницю між адвокатологісю як наукою і навчальною дисципліною "Адвокатура України"; 4) покажіть взаемозв 'язок науки про адвокатуру та навчальної дисципліни з іншими юридичними науками та навчальними дисциплінами.

2. Соціальні передумови виникнення адвокатської професії

Зародки правозаступництва з'являються па найнижчих ступенях юридичного розвитку.

У стародавньому Китаї дозволялося здійснювати судовий захист родичам і близьким друзям обвинуваченого. Про адвокатуру в Японії не згадується ні в одному з відомих нам джерел. В Єгипті захист здійснювався в письмовій формі, оскільки було побоювання, що при усному захисті буде проводиться вплив на суддів, які повинні бути об'єктивними. Проте з часом був введена разом з письмовим і усний захист.

У стародавніх Мексиці та Перу, подібно Єгипту існували постійні суди, а в процесі переважала писемність. Але щодо адвокатури не зустрічається ніяких згадок. Можна припустити, що тут, як і в Єгипті, вона офіційно не допускалася унаслідок напування письмового процесу. Отже, історія Єгипту дає першу вказівку на факт, що письмовий і таємний процес був украй несприятливий для розвитку адвокатури.

У Вавілоні і Персії процес характеризувався свободою захисту, публічністю і колегіальністю. Судовий захист відомий також жителям Сьєрра-Леоне і Анголи, але у них, мабуть, вона з'явилася під виливом англійців і португальців, які заволоділи цими територіями. У стародавніх іудеїв право ототожнювалося з релігією. Судді вважалися намісниками Єгови. В якості захисника мала змогу залучитися будь-яка особа. Проте, у пізніший час адвокатура прийняла іншу форму. За талмудичним правом при судах синедріону знаходилися оособи, що готувалися бути суддями і мали назву кандидатів. Вони були присутні на засіданнях і мої ли говорити промови в захисг обвинувачених. Будучи фахівцями, вони дещо більш наближалися до адвокатів у власному значенні. Але оскільки вони виступали не на запрошення підсудних і без попередньої угоди з ними, то їх все-таки не можна визнати за справжніх адвокатів. Згодом в єврейській мові з'являється термін «адвокат», що був запозичений з грецької мови. Це може зазначати, що іудеї перейняли у греків справжню адвокатуру.

 ^> 4. Римська адвокатура

1. Першими правозаступниками служать особи, пов'язані з якими-небудь
відносинами позовників - саме родичі, друзі або сусіди.

  1.  Особливий клас адвокатів, тобто осіб, що присвятили себе правозаступництву і що займаються ним професійно, виникає на більш високому ступені розвитку суспільства, коли звичаєве право, що існувало у свідомості народу, замінюється писаним законом, і коли знання цих правових норм (законів) перестають бути доступними для кожного.
  2.  У тих країнах, де існує особливий клас адвокатів, ще не можна знайти ніяких слідів організації цієї професії.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) особливості виникнення прообразу адвокатури у кафрів, бечуанів, зулусів, іудеїв; 2) розвиток адвокатури в стародавніх Індії, Китаї, Єгипті. Мексиці. Перу, Вавілоні, Персії та Туреччині.

3. Давньогрецька адвокатура

З середині V в. до н.е. в Греції виникає так звана софістика. Софісти, як правило, спекулювали на хитрості, неміцності явищ буття і невпевненості людської думки, підтасовувавши висновки, але саме вони стали засновниками риторики. Нещирих ораторів називали словом брехун. Даті, софісти перейшли до складання політичних і судових мов. ((скільки суддями були звичайні громадяни, які мало розумілися у юриспруденції, то не дивно, що головну увагу звернутали на красномовство позовників. Той, хто погано говорив -програвав судовий процес. Виникли логографи і диктографи, які займалися написанням судових мов. Позивачі і відповідачі просто заучували написані цими особами промови, оскільки адвокатів в той період в Греції ще не було. Отже, логографія не могла замінити справжній правовий захист. Дебати сторін за часом були обмежені. Таке обмеження існувало тля найважливіших справ, тоді як інші, дрібні і незначні, не піддавалися ніякому часовому \ порядкуванню. Час визначався за допомогою водяного годинника, що носив назву клепсидри. і цієї-то причини всі судові справи розділялися на «справи з водою» і «справи без води».

В І ренії було відомо два види представництва: законне (або необхідне) представництво і аіішане. Право відповідати на суді належало тільки дієздатним особам, а жінки і неповнолітні не входили до числа цих осіб. Тому вони повинні були діяти на суді через своїх опікунів, якими були: батьки, чоловіки, старші брати і інші родичі. Отже, первинні ознаки і форма адвокатури зароджуються у вигляді приватно-правової діяльності. Ллє не може бути й мови про будь-яку організацію цього інституту або про правила щодо підготовки адвокатів або певних особливих вимог до таких осіб. У результаті приватна адвокатура в Греції отримує внутрішній моральний розпад, втрату довір'я, формує клас «ремісників від юриспруденції».

4

1. Особливої корпорації та фахового становища адвокатів в Греції не існувало.

2. Ораторське мистецтво підміняло необхідність правової обгрунтованості в
судовому виступі.

Професія адвоката отримала офіційний статус на території Римської імперії, а її зміст полягав у паданні допомоги у вигляді консультування і захисту в суді з використанням юридичних знань. З появою писаного права «Законів XII таблиць» роль патриціїв як правознавців істотно зросла. Ллє тільки публікація Флавієм (V в), а потім Елісм (IV в.) таблиць приймальних днів і позовних формул завдало останнього удару по юридичній монополії патриціїв. Вивчення і вживання права стало доступним для всіх охочих і адвокатура стала вільною професією. Коли патронат розпався, розвиток юридичної професії став здійснюватися у двох напрямах: одні юристи, що не володіли красномовством, зайнялися виключно юридичним консультуванням, а інші, хороші оратори, віддали перевагу адвокатурі. Таким чином, в Римі поєднувалися дві «спеціалізації» майбутньої адвокатської професії: юрисконсульт-правознавець - патриції (безкоштовно роз'яснювали закони, давати юридичні поради, складали угоди на підтримку виступаючих безпосередньо в суді адвокатів) і адвокат-патрон (захищали в суді, але іноді в суді їм були потрібні помічники, які були більш обізнані щодо писаного права).

У період пізньої Римської республіки і Римської імперії організація адвокатури була заснована на звичному об'єднанні юристів і обмежена вузьким кругом питань. 11а жать, у неї не було значення публічності і суспільних повноважень. У цей період адвокати дотримувалися певних морально-етичних правил, які регулювали їх взаємостосунки з клієнтом, судом, протилежною стороною в процесі. Під час імперії число адвокатів рідко допускалося більше два або трьох з кожної сторони. Якщо у обвинуваченого не було адвоката, йому призначали захисника самі судді. Адвокатам рекомендувалося відповідально відноситися до вибору цивільних справ, але в кримінальних справах ніяких перешкод для участі адвокатів не було. Адвокатура фактично прирівнювалася до державної служби. Дисциплінарний нагляд за адвокатами здійснював правитель провінції. Відзначимо, що в період імперії професія юриста, і особливо адвоката, одержала корпоративне оформлення, а склад адвокатури визначався спеціальними імператорськими списками.

Малозабезпеченим громадянам Рима гарантувалася безкоштовна участь адвоката за призначенням. Причому по кримінальних справах участь захисника була обов'язковою. Якщо сторона не мала захисника, то претор такою захисника призначав. За відмову від «захисту за призначенням» адвоката могли запросто виключити з колегії. При Юсгініані адвокатура одержала ще більший розвиток. Хоча, з другого боку, потрібно відзначити, що ІОстініан забороняв адвокатам приймати до свого виробництва так звані "злі справи". Окремо треба наголосити, що немало шкоди принесли адвокатурі Рима підпільні правові радники, так звані рабулісти, які своїм непрофесіоналізмом підірвали авторитет адвокатів.

Таким чином, зміст римської адвокатури визначали слідуючі критерії: 1) адвокат - це професійний юрист, тобто людина, яка володіє знанням законів і має досвід ведення цивільних і кримінальних справ; 2) адвокат живе за рахунок оплати його праці клієнтами, тобто людьми, які запрошують його для надання правової допомоги; 3) адвокат діяв виключно на користь клієнта - особи, яка запросила його для ведення справи; 4) адвокат керувався законами за місцем виконання професійних обов'язків; 5) адвокат дотримувався правил етики, напрацьованих практикою і корпусом кіристів за місцем виконання своїх професійних обов'язків. Отже, у Римі були адвокати, але не було адвокатури.

4

Організація римської адвокатури містила дві крайнощами:

  1.  У республіканський період вона була абсолютно вільною професією, коли будь-яка людина, якщо вона володіла знаннями, могла надавати іншим особам юридичну допомогу.
  2.  Під час імперії свобода професії була обмежена, а адвокати фактично перетворилися з ораторів в посадових осіб.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть, що саме легїсакційний судовий процес став основним джерелом і поштовхнув виникнення римської адвокатури; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять   "інститут патронату",

"патрони", "клієнти", "родове ім'я", "законник",   "прагматик", "когнітор", "хвалителі",

'нагадувані", "звільняючі", "злі справи", "рабулісти".

5. Правова природа адвокатури у Середні віка

Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Так, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони («закони варварів»). Німецьке прислів'я того часу свідчить: «Юристи - погані християни». Треба зазначити, що ще до християнською періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладено духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів. В той же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з «докторів права» (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику активно стати притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право «офіційних консультацій», які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді - тілесному покаранню

'Збереглася первинна назва адвокатів у Франції - avoues. Канонічне право запозичало цілий ряд норм щодо адвокатуру з римського права. Воно вимагало від адвокатів 3-річного вивчення канонічного і цивільного права, практичної підготовки і щорічного принесення присяги. Ьуртупдський закон забороняв адвокатам одержувати гонорар. У 1270 р. з'явилися ■ Установи Людовика Святого», що поклали перші основи французького судового устрою і судочинства. Згідно декрету короля від 1274 р. адвокати існували при судах. З 1344 р. адвокати ділилися на захисників і радників. Адвокатами не могли бути нскатолики, особи, які були піддані церковному покаранню, ченці. Хоча інші духовні особи могли виступати в суді захисниками в кримінальних справах. Єдине виключення для участі в справі таких осіб було не «пролиття крові».

У 1425 р. король Генріх VI заборонив починати розглядати будь-яку справу без адвоката, з яким навіть голосно розмовляти було заборонено, а при зверненні до суду потрібно постійно було ставати на коліна всім учасникам процесу, окрім адвокатів. При королях Карлі VII і Карлі VIII з'являється особлива група захисників «королівських адвокатів», які захищали в суді інтереси корони. їм було категорично заборонено виступати в справах приватного звинувачення. При королі Егинаре адвокати були звільнені від сплати багатьох податків і за наявності 10-річного адвокатського стажу практично кожний безперешкодно, навіть не складаючи іспитів, міг посідати посаду судді.

Адвокати входили до складу «парламентського корпусу» (le corps du Parlement) і займали в ньому місце, наступне за суддями і прокурорами. Парламент мав право видавати всякого роду розпорядження, що стосуються свого внутрішнього пристрою, а, отже, міг регламентувати і діяльність адвокатури. Самі ж адвокати підкорялися тільки розпорядженням парламенту. За рівню освіти з 1344 р. для адвоката потрібно було мати ступінь бакалавра права. З того часу у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум винагороди. Адвокат міг звернутися з позовом до суду у разі ухилення клієнта від виплати винагороди. Протягом XVI, XVII і XVIII століть французька адвокатура починає поступово приймати абсолютно інший вигляд, ніж той, який мала в середні століття. Тим часом, до XVI століття вона була організована за римським зразком, а в новий час нона виступає на самостійний шлях і формується як організацію, що існує і по теперішній час. Отже, тільки в 1667 р. французька адвокатура була оформлена як корпорація.

В Англії, подібно Франції, першими захисниками були фехтувальники. Починаючи з XIИ в. в Англії суди в основному не мали постійного місця знаходження і тому їх називали мандрівними. При кожному такому суді були прикріплені захисники, які об'єднувалися в співтовариства Inns Court. Король Едвард 1 адвокатів вперше назвав barrister, вказавши, що зі всіх захисників (а їх було багато різних категорій) тільки барістери можуть захищати сторони перед судом. Підготовка кандидатів в адвокати в Англії відбувалася не в університетах, як в інших країнах, а в самій адвокатській корпорації.

Серед правозахисників розрізняли: 1) тих, які мати право виступати в королівських судах (безпосередньо адвокатів), і 2) тих, які давали консультації з правових питань, аіе безпосередньо виступати в королівському суді не могли (консультанти). Адвокати розділялися па: 1) правових старійшин і 2) баристерів (спочатку це були учні адвокатів - стажисти, які стояли нижчими за старійшин в професійній крар.хії) Консультанти розділялися на- 1) атторнеїв (виступати в місцевих судах загального права), 2) солиситорів (виступали в суді Канцлера); 3) прокторів (вели справи в церковних і морських судах). Таке розділення існувало до 1875 p., коли була проведена реформа, після якої залишилося розділення адвокатів на баристерів і солиситорів.

Па вищому рівні в ієрархії знаходилися старші адвокати, які мали прано виступати представниками в Суді загальних тяжб. Рантом нижче знаходилися apprenlices-at-kiw. Наступним був баристер молодший адвокат. Потім йде численна трупа юристів, яка називається атторнеї. Солиситоры (solicit - з англ вести справу, турбуватися), що з'явилися в цей же час, виконували канцелярську роботу за дорученням землевласників і надавали відповідні иослути атторнеям.

Впродовж XVI в. суперечності між баристерами і атторнеями поступово збільшувалися, хоча обидві професії продовжувати існувати в рамках однієї гільдії. Барістери були не стільки представники однієї із сторін в суді, скільки знавцями права: вони відмовилися від технічних обов'язків, пов'язаних з веденням судового процесу, і розглядали прямий контакт з клієнтом небажаним, а стягнення через суд гонорару вчинком, який суперечить адвокатській етиці. Атторнеї ж вступали в прямий контакт з клієнтом, брали участь в підготовці процесу, зборі фактичного матеріалу і в кінці XVI в. були виключені з гільдії. В 1778 р. Закон про вдосконалення регулювання атторнеїв і солисторів дозволив питання про ухвалення в корпорацію атторнеїв і солисторів і виключення їх з корпорації.

У 1739 р. атторнеї і еолиситори створили «Товариство джентельменів, які практикують у судах загального права і права справедливості». Ми бачимо, що на Європейському континенті адвокати надавали основну увагу встановленню прав і обов'язків суб'єктів (норм матеріального права). А англійські юристи були зосереджені па питаннях процедури (процесуальних вимог).

Засоби судовою захисту передують праву: процедура перш за все. Із самото початку загальне право зводилося до певного числа процесуальних форм (видів позову), в рамках яких можна було одержати рішення, але ніколи не можна було точно знати наперед, яким воно буде. Основна проблема полягала в тому, щоб королівський суд прийняв справу до розгляду, а потім довів його до кінця крізь нетрі формаїізованої процедури. Істотних змін у середні століття зазнала адвокатура в кримінальному процесі.

В цей час публічний і загальний процеси почали перетворюватися в таємний і інквізиційний, що обмежувало участь адвокатів в кримінальному процесі. Наприклад, у Франції тільки згідно указу короля Франциска І від 1539 р. участь адвоката в процесі дозволялася тільки за спеціальним дозволом суду.


4

  1.  У середньовічній адвокатурі була відсутня чітка професійною організація.
  2.  Правозахист виділився від судового представництва.
  3.  Існувала відносна свобода професії адвоката, але разом з тим відмічалася дисциплінарна залежність від суддів.
  4.  Впроваджено римську систему визначення гонорару.

5. До адвокатів-порушників застосовувалися такі покарання як грошовий штраф, видалення із засідання, заборона практики і арешт.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть і доведіть, що у період середньовіччя адвокатура розввивалася за трьома окремішії моделями східній, континентальній і британській; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "глосатори", "постглосатори (коментатори)", "проведення поєдинку", "фехтувальники", "декан", "консиліарії", "пропоненти", "ауолієнти", "аплікація", "принцип компургації ", "баристери", "соліситори", "атторнеї", "проктори".

6. Світова адвокатура у Новий час

У період XV1-X1X столітть адвокатура поступово набуває іншу форму. В цей час вона стає самостійною організацією, яка існує і в даний час. В 1873 р. в Австрії, а в 1876 р. в Німеччині адвокат міг браги участь на попередньому слідстві. У Франції з цього приводу були деякі особливості і обмеження. Так, за законом 1897 р. якщо арештований просить про це, адвокат мав можливість бути присутнім на допитах, але питання ставити не міг. Проте саме у Франції вперше виникає класифікація адвокатських професій. Одна з них визначається як правовий захист, інша як судове представництво. У 1822 р. в тексті присяги адвоката були зміни через історичні і політичний подій, які відбулися в країні. До цього часу «община адвокатів і повірених» розпалася, а органом самоврядування сталі комітет або порада. Хоча ще в 17X9 р. уряд декретував участь захистника на попередньому слідстві. Правда, Наполеон І в 1X08 р. позбавив французьку адвокатуру цього права і лише в 1897 р. воно було повернено.

У Німеччині кількість адвокатів була встановлена державою. Дисциплінарний нагляд за і\ діяльністю здійснював апеляційний суд. Фрідріх Великий був відкритим ворогом адвокатури, він називав адвокатів «п'явками» і фактично провів одержавлення адвокатури, «пропонувавши замість адвокатів державних урядовців - правових комісарів, які проіснувати до 1849 p., фактично підтвердивши повну помилковість такого рішення. До речі, представників, які одержували за виконану роботу не гонорар, а оплату за послуги, часто називати прокураторами. Права людини у сфері кримінального судочинства, зокрема право оскарження в суд незаконного арешту, було закріплено в юридичному документі Англійської революції «Habeas Corpus Асі» в 1679 р. У кінці XIX в. порядок допуску в адвокатуру у ряді європейських країн був дещо змінений. У шотландських судах великим авторитетом користувалися «правознатоки-засновники», зразково десяток шотландських авторів, які в 1680-1870 pp. своїми робоїами систематизували і завершили створення шотландського права (Стер, Маккензі, Ерськін і ін.) Завдяки цьому традиція права в Шотландії зберегла особливі риси, які говорять про приналежність до римського права, а з цим і самобутність. У Франції відповідно до указу 1822 р. була потрібна наявність 3-річного практичного стажу або 5-річне стажування В 1 Іімеччині статут 1878 р. встановив 3-ргчну практичну підготовку до самостійної роботи.

Гонорарна практика також одержала зміни. Слід зазначити, що в даний період розрізняли оплату за роботу адвоката (salaire) і гонорар, який як добровільна сума нічого не мав з виконаною адвокатом роботою. Тому урядові документи забороняли вимогу від клієнта гонорару У 1807 р Наполеон Бонапарт встановив спеціальні тарифи за виконання адвокатських послуг, але адвокати цього розпорядження не виконували, у зв'язку з чим у 1810р. їх зобов'язали в договорах про надання послуг обов'язково зазначати розмір гонорару. Але і це адвокати продовжуваїи ігнорувати

Як у Франції, так і в Англії винагорода за захист в суді або надання юридичної поради перестала бути платнею за особисту послугу, а змінилася на почесний подарунок, який не можна було ні заздалегідь обумовлювати, ні вимагати при судовому стягненні. Клієнт, виплативши гонорар, не міг вимагати його повернення.

З 1807 по 1812 рр. відбувався подальший розвиток організаційно-структурної побудови адвокатської корпорації. Гак, в СТІІА згідно закону 1871 р. адвокати Нью-Йорка об'єднатися в самокеровану колегію, яка очолювалася головою і виконавчою комісією. В Канаді адвокати і повірені увійшли до єдиної самокерованої колегії, яка роздяглася на 6 відділів або секцій - по округах міст.

4

  1.  Не дивлячись на особливості процесу зародження і розвитку адвокатури в різних країнах, її поява мала об'єктивні передумови соціального, політичного, правового і морального характеру.
  2.  До XIX в. остаточно затвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії - це наявність практичного стажу юридичної роботи або стажування.
  3.  Гонорарна практика одержала зміни (в різних країнах вона мала свої особливості, що ми відзначили вище.
  4.  Метою адвокатури був захист прав і законних інтересів суспільства взагалі і окремих громадян зокрема.
  5.  Інститут достовірно незалежної і професійної адвокатури був тією необхідною і найважливішою умовою у формуванні правової, демократичної держави і існування громадянського суспільства.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте і деталізуйте порядок допуску в адвокатуру в Англії'у XIX сіп.; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "адвокатська камера", "правові комісари", принцип ракіа de quota litis (гонорар, одержаний нечесним шляхом), ; 3) зазначте різницю між' "оплатою за роботу адвоката " і "гонораром ".

7. Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIX cm.

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в польсько-литовський період (XIV— XVI ст. ст.). З XV ст. всі захисники називатися палестри (palestra - грец. місце для вправ). Перший Литовський статут 1529 р. вживає слово «advocatus», аіе воно торкається державних урядовців «війтів». Фактично функції адвоката виконував «прокуратор». Перші спроби упорядкувати справу судового захисту і чітко виділити адвокатську діяльність як професію була зроблена нормами Литовського статуту (1648 р. — кінець XVIII в.).

Вперше поняття «адвокат» в значенні захисника прав сторони було спожито в «Правах, по яких судиться маторуський народ» (1743 р.) у період гетьманщини на Україні До цього перший Литовський статут 1529 р. використовує термін «прокуратор», а слова, що зустрічаються, «адвокат» і «адвокатує» торкаються адміністративних службовців. Спочатку організація професійної адвокатури з'являється в міських судах, а потім — в загальних публічних. Отже, організаційне оформлення адвокатури на Україні стаю в XV ст, коли захисником могла бути людина, обізнана писане право, тобто професійний юрист.

За польською Конституцією 1678 р. як патроном (захисником), так і його помічником (депендентом) могли бути виключно шляхтичі і лише Конституція 1764 р. дещо пом'якшила це правило, допустившися в адвокатуру осіб різного соціального положення. Але це не торкалося випадків участі адвокатів в Коронному Трибуналі. Помічник патрона проходив стажування терміном 4 року, якщо він мав намір присвятити себе надалі правозахисник діяльності, а якщо

І І він не будував таких намірів, то стажування обмежувалося 3 роками. Так, в перший рік помічник тільки слухав мові адвокатів, упорядковував документи в канцелярії. А в подальші роки за дорученням патрона він вже робив самостійні виписки з матеріалів справи, готував і редагував позови, заяви, скарги, клопотання. Стажування завершувалося ухваленням присяги, після чого громадянин ставав патроном або меценатом (шаесепаз - покровитель наук і мистецтва). Кількість адвокатів була обмежена законом. Так, в XVIII в. польське законодавство встановило певну кількість адвокатів при кожній судовій інстанції: Коронному Трибуналі - ЗО, в асессорії - 12, в реферандарії - 12, у військовому департаменті - 16 адвокатів.

4

  1.  Українська адвокатура у період Х-ХІХ ст. ст. не отримала особливостей і специфічних рис.
  2.  У період X - першої половини XIX ст. ст. в Україні були відсутні нормативно-правові акти, які регламентували діяльність адвокатів.

3. Замість адвокатів діяло, так зване, судове представництво.

4  3 другої половини XIX в. історія української адвокатури більшою мірою пов'язана з розвитком адвокатури в Росії.

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) визначте зміст термінів "видики", "послухи", "війтів", "депендент", "меценас"; 2) розкрийте особливості «прокуратора» або «річника» як одного з перших видів професійних захисників в Україні.

8. Адвокатура в Російській імперії до 1917р.

До середини XIX в. про адвокатуру як суспільний і правовий інститут мови бути не могло. Для появи адвокатури не склалося ні політичних, ні економічних, ні соціальних передумов. Законом Російської Імперії від 14 травня 1832 р. діяльність судових представників (сіряпчих) вперше була більш менш законодавчо впорядкована, регламентований порядок відбору членів і діяльності цього інституту. Принципово іншим, у порівнянні із стряпчими і іаі і\тишками, був перш за все правовий, буржуазний статус адвокатури, яка народилася як повноцінний юридичний інститут, оскільки змагальне судочинство неможливе за відсутності правильно організованої адвокатури.

І Іравова регламентація адвокатури вказана в «Установі судових встановлень» від 20 шетопаду 1864 р. Адвокати іменувалися повіреними і підрозділялися на 2 категорії: присяги і приватні. Вимоги до присяжні були такі: вища юридична освіта, практичний стаж судової роботи, що прослужили помічниками повіреного присяги не менше 5 років, обиралися в округ Судової палати ради повірених присяг - три округи Судових палат (Київський, Харківський і Одеський), які здійснювали нагляд за всіма повіреними даного округу, мали право вести всі кримінальні і цивільні справи в окрузі, де перебували на обліку.

Присяжні повірені об'єдналися у відповідну професійну корпорацію, для якої було характерне внутрішні самоврядування у вигляді виборних органів (рад присяжних повірених) і нагляд за їх діяльністю з боку судових органів. До задач адвокатури входило: захист у кримінальних справах, представництво сторін в цивільному процесі і надання юридичної допомоги населенню, включаючи безкоштовні консультації для бідних. Приватні ж повірені своїй корпоративній організації не мали. Чоловіку, що досяг 18 років, вимагалося скласти іспити в окружному суді або судовій палаті і одержати свідоцтво встановленого зразку на ведення судових справ, виступати могли виключно в тих судах, до яких вони були приписані) До присяжних повірених висувалися підвищені вимоги: а) 25-річний вік; б) вища юридична освіта; в) п'ять років судової практики як урядовець судового відомства або помічника присяжною повіреною. В деяких випадках для кандидатів влаштовуватися іспити з метою перевірки їх підготовки. Псине поширення в цей час набув інститут помічників присяжних повірених. До них відносилися особи, що дістали юридичну освіту, але що ніде не служили.

За Законом від 25 березня 1874 р. приватні та присяжні повірені були зрівняні у процесуальних правах і організаційному статусіом. 14 січня 1871 р. приймається урядовий указ щодо недопущення жінок до отримання права на звання приватного повіреного У 1875 р. видано розпорядження про "тимчасове" припинення формування рад присяжних в судових округах. Судова система зберегла організаційні і процесуальні основи, закладені Судовими Статутами 1864 р. У 1876 р. Міністерство юстиції Росії навіть внесло проект закону щодо знищення незалежності адвокатури. Правда, тоді цей проект не було прийнято. Проте, у 1890 р. подібний крок повторився знову і не вдався знов. У 1904 р. була зроблена третя спроба, яка також не увінчалася успіхом.

Окремо зазначимо, що організація адвокатури в західно-українських іем.тях мала свої особливості, що було обумовлене впливом Угорщини, Польщі, Молдавії і включала риси адвокатури цих країн.

4

1. Після проведення судової реформи 60-х років XIX ст. проголошуються
демократичні принципи ведення судочинства, одним з яких закріплюється право на
захист.

  1.  3 того часу в кримінальному судочинстві з'являється адвокат, який виступає не як представник обвинуваченого, а виконує безпосередню функцію захисту.
  2.  У XIX в. вперше з'являються норми, які передбачають кримінальио-правову відповідальність урядовців різних рангів, до числа яких були віднесені приватні та присяжні повірені. Хоча окремої норми про заборону загрози або насильства відносно адвоката ще не існувало.
  3.  Адміністративно-судова реформа 1889 р. сприяла поверненню множинності судових органів, що означало повернення до положення дореформеної Росії, а значить фактично стала контрреформою.
  4.  Адвокатура, як і суд присяжних, проіснували в Російській імперії до революції 1917 р.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте зміст понять "ябедники"і "кропив'яне сім'я": 2) самостійно підготуйте виступ за темою Російські адвокати на політичних процесах": 3) розкрийте різницю між приватними і присяжними повіреними: 4) доведіть особливості організації адвокатури в західно-українських землях.

9. Адвокатура України у радянський період

24 листопада 1917 р. Декретом № 1 "Про суд" було скасувано існування адвокатури, прокуратури і всієї судової системи і органів розслідування. Вироблення нових принципів організації і діяльності спеціальної участі захисту пройшло довгий шлях. Форми участі захисників неодноразово мінялися. Як зазначено в одному із підручників періоду пізнього застою, радянська адвокатура виникла в результаті наполегливих пошуків нових форм участі захисників по кримінальних і цивільних справах. Проте, у дійсності було підірвано пошану у народу до адвокатської професії, повністю знищений її позитивний імідж, що створювався за більш ніж 50 попередніх років своєї історії.

7 березня 1918 р. Декретом № 2 наказувало при місцевих порадах створювати єдині організовані колегії захисників в рамках колегій правозаступників, які фінансувалися державою. Проте, у листопаді 1918 р. було прийнято "Положення про народний суд", яким знов відмінялися існуючі закони про суди і адвокатуру. Згідно з цим положенням колегії правозаступників були замінені на колегії обвинувачів, захисників і представників сторін в цивільному процесі. Члени нових колегій вважатися державними службовцями і призначаються місцевими порадами. Клієнти повинні були платити за юридичні послуги, але не самим захисникам і представникам, а на рахунок Коміссаріата юстиції. При цьому для виключення особистих контактів між адвокатом і клієнтом закон забороняв громадянам звертатися за юридичною допомогою безпосередньо до адвоката. Більш того, адвокат допускався до справи, якщо керівництво колегії визнавало позов правомірним, а захист за позовом необхідним. Одним з наслідків створення такої адвокатури стало скорочення чисельності адвокатів. На Україні організацію і діяльність присяжних і приватних повірених, які не входили до складу адвокатури, а були приписані до відповідних судових установ, 1 Центральна Рада залишила без яких-небудь змін.

4 січня 1918 р. приватна і присяжна адвокатура все ж була ліквідована як корпорація, а замість цього всі громадяни, які досягай 18 років, мали право бути захисниками в суді і на попередньому слідстві. 14.02.1919 р. Рада народних комісарів України фактично повторно ліквідовувала адвокатуру, яка була відновлена Центральною Радою. Були створено дві самостійні судові системи: народні суди і революційні трибунали. Для забезпечення захисту в народних судах' України були створені колегії обвинувачів і колегії правозаступників (захисників). Правозаступництво здійснювалося у формі громадського обвинувачення і громадського захисту. Колегії були єдиними для громадських обвинувачів і захисників.

Поняття "адвокатура" і "колегія оборонців" не розмежовуються, а поняття "адвокатська таємниця" не визначається. В той же час, поняття "оборонець" трактуватиме більш широко, ніж поняття "захисник-адвокат", оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ і Т.п. З 1922 р. була поставлена задача реформувати адвокатуру. Ллє спроби відродити приватну адвокатуру не відбулися. Перемогла ідея про встановлення за адвокатурою прокурорського нагляду і посилення судового контролю. Днем народження радянської професійної адвокатури прийнято вважати 26 травня 1922 р., коли було затверджено перше Положення про адвокатуру. З того часу почалося зростання чисельності колегій адвокатів, створення мережі юридичних консультацій. Це Положення містило цілий ряд дискримінаційних заходів відносно адвокатури: оскарження рішення про відмову в прийомі до складу колегій і інші, які свідчать про повне підкорення адвокатури державному нагляду і контролю.

12.09.1926 р ПКЮ УРСР була прийнята ухвала «Про реорганізацію колегій захисників», згідно якій приватні адвокатські кабінети були ліквідовані. Існуючою у той час парі пішло директивою захисникам-комуністам пропонувалося захищати в судах тільки трудящих, не приймати па себе захист буржуазних елементів в суперечках проти робочих і державних організацій, а в області кримінальних справ заборонялося приймати на себе захист явно контрреволюційних і неохайних елементів, хабарників і розкрадачів.

У 1932 р. в кожній юридичній консультації був встановлений фінансовий план, який іважаючи на повсюдне введення госпрозрахунку входив прибутковою частиною до відповідного бюджету. Це звело адвокатуру до однієї з сфер побутового обслуговування населення. 26.04.1932 р. в Україні була введена система госпрозрахункових бригад: кожний колектив юристів був госпрозрахунковою одиницею. 1 кожний захисник, окрім встановленої йому твердої зарплати, став одержувати преміальні з фундації перевиконання фінансового плану. Згідно з "Положенням про адвокатуру СРСР" (1939 р.) вперше за радянських часів була відмова від терміну "правозахисник" і повернення до поняття "адвокат". Таким чином, була покінчена тривала дискусія про значення захисту в радянській судовій системі і адвокатура в радянській системі була визначана необхідною лапкою. Але ефективність діяльності адвокатів, особливо за кримінальними справами, в 30-е роки була знижена з ряду причин.

У червні 1952 р. МІО СРСР затвердив Положення про юридичні консультації колегій адвокатів, яким вперше детально була врегульована організація і порядок їх роботи. В 1955 р. у Києві на республіканській нараді керівників президії обласних колегій адвокатів і завідувачок юридичними консультаціями були детально і достатньо відкрито розглянуті проблемні питання в діяльності адвокатури. Гак, вперше була публічна дискусія про тактику адвоката в кримінальному процесі за наявності колізій між адвокатом і підзахисним. Деякі вважали, що адвокат зобов'язаний займати свою позицію, навіть якщо вона не відповідає позиції його підзахисного, більш того - про це адвокат повинен повідомляти клієнта до розгляду справи.

Основи законодавства про судовий устрій 1958 р. встановили, що колегії адвокатів діють в цілях здійснення захисту на суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям.

У 1962 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР затверджено Положення про адвокатуру в УРСР, відповідно з чим адвокатура республіки ототожнюється з колегією адвокатів - тобто формою професійного об'єднання, а визначення поняття "адвокатура" не дасться. Колегія адвокатів ототожнюється з добровільним об'єднанням осіб, які займаються адвокатською діяльністю На відміну від попередніх норм адвокат мав змогу приймати участь не тільки при розгляді кримінальної справи в суді, але й на попередньому слідстві.

Згідно "Положенню про адвокатуру", затвердженому Верховною Радою УРСР 25 вересня 1962 р., самим найвищим органом колегій адвокатів залишалися загальні збори членів колегій, на яких обиралася Президія колегії і ревізійна комісія. Кожний адвокат став користуватися всіма соціальними правами. Адвокат був зобов'язаний не розголошувати відомості, які стати йому відомі у зв'язку з виконанням професійних функцій; він не міг бути допитаний як свідок за обставинами, які стали йому відомі у зв'язку з наданням юридичної допомоги обвинуваченому, підсудному, осудженому. З 1965 р. була затверджена Інструкція про оплату праці адвокатів в УРСР.

В 70-е роки відбувалися плавні пронеси розширення гарантій самостійності і незалежності адвокатури від органів державної влади і управління. Так, у 1972 р. до КПК України були внесені зміни і доповнення, які розширили участь захисника па попередньому слідстві Захисник вже мав право брати участь в будь-якій справі з моменту пред'явлення обвинувачення, якщо про це прокурор виніс відповідну ухвалу. У 1977 р. вперше в історії радянської адвокатури її правове положення було закріплено в Конституції СРСР (ст. 161). У 1978 р. правове положення радянської адвокатури було закріплено в Конституції УРСР, після чого був прийнятий Закон «Про адвокатуру». Але Законом СРСР «Про адвокатуру в СРСР» (1979) вносилася одноманітність в принципи організації і діяльності адвокатури всіх союзних республік. Остаточно затверджувався принцип обов'язкової вищої юридичної освіти для членів колегій адвокатів, встановлювалися терміни стажування для претендентів, що не мають практичного досвіду, розширялося поле діяльності адвокатів. У 1980-1992 рр. служба в суспільних організаціях вважалася несумісною з діяльністю адвоката. З'явилися нові організаційні структури адвокатури: адвокатські кооперативи, бюро, фірми, «паралельні» колегії адвокатів, адвокатські об'єднання (Союзи адвокатів, адвокатські гільдії і асоціації).

4

  1.  Головною складовою правозахисної діяльності в СРСР була різнополюсна ідеологічна складова, на яку в аспекті захисту прав громадян правовий механізм дії був неможливий.
  2.  Радянська адвокатура була одержавленою структурою, хоча формально залишалися суспільною організацією, відповідно до чого у відкрите юридичне протистояння з органами кримінальної репресії не виходила вже за визначенням.
  3.  Професійного правозахисту в СРСР не було, а адвокатська діяльність в СРСР не була правозахисною.

4. Деякі позитивні зміни, які час від часу спостерігалися у формах і гарантіях адвокатської діяльності, виступали в більшій частині «формально-правовим прикриттям», декларацією або спектаклем для реалізації тих або інших державних задач.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) визначте зміст термінів "оборонець", "правозаступник" і "правозахисний рух"; 2) назвіть різницю між поняттями "правозахисник" і "адвокат"; 3) розкрийте особливості і розкрийте причини зниження ефективності діяльності адвокатури з 30-х років XX ст, в СРСР; 4) назвіть порядок оплати праці адвокатів в УРСР за Інструкцією (1965 />.).


ё КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ № І. "адвокат", "адвокатологія", "девтерологія", "клепсидри", "партикулярна адвокатура", "інститут патронату", "патрони", "клієнти", "законник", "прагматик", "когнітор", "рабулісти", "глосатори", "постглосатори (коментатори)", "фехтувальники", "консиліарії", "принцип компургації ", "баристери", "соліситори", "атторнеї", "проктори", "присяжні повірені", "приватні повірені", "оборонець", "правозахисник", "провазаступник".

Основна література.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкаруиа, О.В. Філонов, A.M. Гитов, К).Я. Кінаш; За ред. В.К. ІІІкарупи. - К: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - Кн. 1.   940 с.

3. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медведчук (голова) та інші. - К:
Видавництво "СДМ-Студіо"
2002. - 286 с.

  1.  Меліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, посіб. - К.: НГУ, 2006. - 90 с.
  2.  ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерта; Прецедент, 2006. - 486 с.

Додаткова література.

  1.  Гощуляк В.В. Исторический очерк развития российской адвокатуры как института, востребованного гражданским обществом. // Право и политика. - 2004. - № 4. - С. 103 - I I 1
  2.  Гришина Т.КІ. Становлення захисту адвокатів і представників особи у Х-ХІХ ст. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 3 (33). - С. 196 - 206.

8. Сергеев В.И. Проблемы становления российской адвокатуры в историческом
контексте судебных реформ XIX и XXI веков: Российская адвокатура и судебная система на
рубежах столетий // Российский судья. - 2001. - № 11. - С. 39-47.

9. Томсинов В.Л. Из истории адвокатуры в России: Эпоха становления. /
Законодательство.    1999. - № 6-7.

10 Сторінки історії адвокатури: Спогади київського адвоката П.Г. Цельтнера (1900-ЮХО) //Адвокат.   2002. -№ 1.-С. 48-49; Адвокат. - 2002. - № 2-3. - С. 58-60.


ТЕМА
2

ОРГАНІЗАЦІЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ

Основні питання теми:

  1.  Поняття і основні принципи адвокатури.
  2.  Поняття адвоката та його помічника, їх соціальні права.
  3.  Професійні права та обов'язки адвокатів.
  4.  Організаційні форми адвокатської діяльності.
  5.  Проблеми відповідальності адвоката.

/. Поняття і основні принципи адвокатури

Адвокатура - це інститут цивільного суспільства, що грунтується на принципах незалежності, корпоративності і самоврядування. Громадянське суспільство - безпосередньо не контрольована державою сфера життєдіяльності індивідів У Конституції України фактично не визначений правовий статус адвокатури, але виходячи з підкреслених в Основному Законі задач можна зробити висновок, що остання є одним з інститутів правової системи держави, який виконує задачі, беї яких функціонування цієї системи просто неможливе. При цьому адвокатура не належим, пі до однієї з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції України, і в

16 певному значенні повинна грати роль «дружнього посередника» між державою і іншими суб'єктами права в цивільному суспільстві.

Усвідомлено, що фундаментальна відмінність професії адвоката від інших вільних професій полягає в її публічно-правовому характері. Проте через високу значущість адвокатської діяльності для суспільного життя і правопорядку адвокатура ніколи не була і не може бути повністю вільною від державного контролю. Але такий контроль не повинен робити замах на незалежність адвокатів при виконанні ними своїй правозахисник функції і самоврядування адвокатської корпорації, виливатися в керівництво адвокатурою з боку виконавської влади. За Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. адвокатура України є добровільним, професійним об'єднанням кваліфікованих юристів, яке створюється для надання правової допомоги фізичним і юридичним особам. Задачі контролю полягають в тому, щоб забезпечити, по-перше, належний якісний склат адвокатської о корпусу, по-друге, доступність юридичної допомоги для населення. Таким чином, адвокатура це все ж таки не просто об'єднання адвокатів. Більш того, неправильно вважати адвокатуру органом сфери послуг (подібних службам побуту), тому що послуги, що надаються адвокатурою, носять особливий правоохоронний характер. Держава визнає за затриманим, арештованим, обвинуваченим право скористатися допомогою адвоката, забезпечуючи реалізацію цього нрава.

Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а є оплатою праці. Адвокатура не може бути віднесена до інститутів держави, оскільки: 1) професійна адвокатська діяльність по наданню юридичної допомоги направлена завжди і винятково на захист особистих, персонально визначених інтересів; 2) пі адвокатура як інститут (організація), пі адвокат як головний суб'єкт юридичної допомоги не наділюють владними повноваженнями.

Поняття адвокатської діяльності в різних державах мас приблизно однакове визначення, за винятком тих випадків, коли до визначення вводяться додаткові ознаки, які уточнюють змістовну характеристику самого поняття. Визначаючи адвокатську діяльність, деякі зарубіжні закони не дають конкретну дефініцію, а закладають це поняття в інших нормах, які визначають задачі адвокатури, види правової допомоги і юридичні послуги в цілому.

Основні риси адвокатської професії: 1) тісний взаємозв'язок професії адвоката і правом: 2) адвокатська професія є одним з видів соціальних послуг; 3) пов'язаність з політикою; 4) особлива відповідальність; 5) точність: 6) творчий, глибоко інтелектуальний характер; 7) наявність специфічної професійної культури; 8) елітність (престижність і високий авторитет серед усіх професій, що зумовлює виділення її носіїв в елітну групу).

Конкретні види юридичної допомоги визначені ст. 5 Закону України «1 Іро адвокатуру»: дача консультацій і роз'яснень, усних і письмових довідок з правових питань і законодавства: складання заяв, скарг, клопотань і інших документів правового характеру; посвідчення копій документів по судових справах, які веде адвокат; здійснення представництва фізичних і юридичних осіб в суді і інших органах влади; падання юридичної допомоги підприємствам, установам і організаціям; правове забезпечення підприємництва і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб; участь в кримінальному судочинстві як захисник і представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

ё

1. Основною задачею адвокатури є надання юридичної допомоги.

2. Головні вимоги, що слугують орієнтирами в адвокатської діяльності, а)
законність діяльності; б) незалежність адвокатської професії; в) моральність у
діяльності; г) гласність в роботі; д) професіоналізм професії адвоката; є) дотримання
адвокатської таємниці.

охарактеризуйте особливості професійного мислення адвоката; 4) назвіть принципи професійної адвокатської діяльності; 5) назвіть принципи адвокатури і розкрийте кожний з них.

2. Поняття адвоката та його помічника, їх соціальні права

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "І Іро адвокатуру" (за станом на 17.11.2005 р), адвокат повинен бути громадянином України, мати вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше два років, скласти кваліфікаційні іспити, одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому адвокат не може бути працівником суду, прокуратури, державного нотаріату, органів внутрішніх справ, служби безпеки, державною управління і не може мати у минулому судимість.

16 лист опалу 2006 р. вимоги до осіб, які мають намір вважатися адвокатами в Україні, зазнали змін. Отже, відтепер така вимога як громадянство України, відсутня і навіть відсутня просі о вказівка громадянства, а натомість використовується такс безстатеве поняття як «особа», проте додалася додаткова вимога про володіння державною мовою, а також розширився круг учбових закладів, які видати диплом про вищу юридичну освіту.

Адвокати користуються правом па відпустку і всі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Призначення і виплата пенсій адвокатам здійснюється відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення. Основними завданнями Положенням про фундацію соціального захисту адвокатів України є: виплата різних видів допомоги; організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фундації і їх сімей; фінансування навчання членів фундації; міжнародна співпраця; страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фундації - студентам юридичних факультетів; надання довгострокових кредитів на пільгових умовах.

  1.  Тільки після отримання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю і ухвалення Присяги адвоката України юрист вважається адвокатом.
  2.  Зарубіжний диплом дає право на отримання такого свідоцтва, якщо з цього приводу діє міжнародний договір.

ш

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) порівняйте поняття "фахівець у галузі права" і "адвокат"; 2) самостійно підготуйте відповідь щодо статуси помічника адвоката; 3) визначте поняття професійних стандартів адвокатів та назвіть головні міжнародні документи, в яких вони одержали закріплення; 4) порівняйте визначення адвокатської діяльності у різних державах і наведіть приклади.

3. Професійні права та обоє 'язки адвокатів

Адвокат має право на оплату праці, яка здійснюється па підставі угоди між громадянином, юридичною особою і адвокатом. При визначенні розміру гонорару адвокат, як правило, враховує наступне: І) об'єм часу і роботи; 2) ступінь складності і новизни правових питань; 3) необхідність досвіду для успішного дозволу питань: 4) вірогідність обмеження роботи цим адвокатом по інших дорученнях зважаючи на його повне завантаження даним питанням; 5) необхідність виїздів у відрядження; 6) важливість для клієнта цього доручення; 7) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого прагне клієнт; 8) досягнення за наслідками виконання доручення позитивного результату, який хотів клієнт; 9) особливості і додаткові вимоги клієнта за термінами виконання доручення; 10) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом: 11) професійний досвід, науково-теоретична підготовка адвоката.

Окрім гонорару, адвокат має право на отримання від клієнта грошей, які необхідні на покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо таке було визначене в угоді. У разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням або при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги зважаючи на його малозабезііечсність, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, оплата юридичної допомоги, яка надається адвокаїами, залишається однією з найскладніших проблем організації адвокатури.

Гарантії здійснення адвокатської діяльності полягають в тому, що всі права, честь, гідність, свобода і особиста недоторканність адвоката охороняються законом. Відповідно до чинного законодавства забороняється втручання в адвокатську діяльність, вимога від членів адвокатських об'єднань, помічників і технічного персоналу відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З даних питань ці особи не можуть бути допитані судовими і слідчими органами як свідки. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками судового процесу Всі документи, що зберігаються у адвоката, пов'язані з виконанням його професійних обов'язків, не підлягають огляду, вилученню або розголошуванню без його згоди.

Кез санкції Генерального прокурора і нижчеетоячих прокурорів забороняється при проведенні оперативпо-розшукових заходів прослуховувати телефонні розмови адвоката. Кримінальна справа відносно адвоката може бути збуджене виключно Генеральним прокурором України, заступниками, прокурором Автономної Республіки Крим, обласними прокурорами, Київським і Севастопольським міськими прокурорами Адвокат не може притягати до кримінальної, матеріальної, дисциплінарної і адміністративної відповідальності у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам, організаціям

Слід помітити, що в повсякденній практичній роботі адвоката, на жаль, допускаються випадки порушення встановлених гарантій адвокатської діяльності.

4

1. Адвокат при виконанні правозахисник функцій повинен користуватися
цивільним імунітетом від безпідставних переслідувань органів влади за будь-
які дії, які знаходяться в законодавчому полі, але вступали в суперечність з позицією
власті, оскільки були обумовлені його правовою позицією.

2. Адвокат повинен мати такий імунітет за всі заяви, зроблені як в усній, так і у
письмовій формі, які торкаються виконання його професійних обов'язків в суді або
іншому державному юридичному або адміністративному органі.

ш

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) розкрийте поняття цивільний імунітет від переслідувань органів влади та наведіть такі приклади; 2) визначне гарантії адвокатської діяльності в Україні, підкресливши в чому є дійсна реальність, а в чому декларативність; 3) вкажіть основні заходи, спрямовані на правовий і соціальний захист адвокатів (загальні положення та окремо за різними видами адвокатської діяльності).

4. Організаційні форми адвокатської діяльності

Організаційні форми діяльності адвокатури: а) індивідуально (свідоцтво па право заняття адвокатською діяльністю); б) відкриття свого адвокатського бюро: в) об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, інші адвокатські об'єднання). Всі об'єднання вносяться до Реєстру адвокатських об'єднань. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру» адвокати і адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні і міжнародні союзи і асоціації. На сьогоднішній день діє суспільна організація «Союз адвокатів України».

До основних цілей, які ставить перед собою Союз, відносяться: об'єднання зусиль адвокатів в Україні по сприянню у формуванні демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, яка надається громадянам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам; підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві і державі; сприяння розвитку індивідуальної приватної адвокатської діяльності; захист законних інтересів членів Союзу; розширення історичних традицій української адвокатури. В своїй


діяльності Союз адвокатів України здійснює співпрацю з державними органами, суспільними організаціями, зарубіжними і міжнародними організаціями.

Особливо відзначимо, конкуренція між адвокатськими об'єднаннями неможлива за визначенням

Створення Асоціації адвокатів України, ймовірно, на противагу діючому з 1990 р. Союзу адвокатів також зроблено з метою «офіційно» і повноправно представляти адвокатуру України. Проте, всі ці «благі наміри» представляти адвокатуру не вирішують головної проблеми - як об'єднати всіх адвокатів України в єдину організацію, яка мала б всі підстави бути представницьким органом адвокатів України і виступати від їх імені? Законодавець, кажучи про юридичну діяльність взагалі, оперує термінами "система органів", "підрозділ", "організація", "установа", "з'їзд", "бюро", "контора", "об'єднання", "союз", "асоціація", які в реальній дійсності є зовнішнім проявом змісту - формою діяльності в її організаційному аспекті. Що, безумовно, властиво і адвокатської діяльності як підвиду (або точніше - одному з напрямів) юридичної діяльності

1. Організаційні форми адвокатської діяльності позбавлені належної наукової уваги.

2. Адвокатське бюро і об'єднання - це реальні інституції, установи, організації,
філіали, регіональні представництва, а разом з цим приміщення, технічний і
допоміжний персонал, конкретна територія або сфера дії, обсяг компетенції - тобто
ряд параметрів інституційного характеру, які розглядаються як необхідні формальні
атрибути діяльності, і зокрема - адвокатської.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) які об'єднання адвокатів існують в Україні; 2) назвіть організаційні форми діяльності адвокатури і розкрийте їх відмінності; 3) визначне різницю між "адвокатським бюро" та "адвокатським об'єднанням"; 4) чому адвокатські бюро не отримали розповсюдження в Україні'.'

5. Проблеми відповідальності адвоката

Аналіз світових систем адвокатури дозволяє вказати, що заходи дисциплінарного характеру частіше за все розробляє Союз адвокатів або місцева колегія, але нерідко вони регламентуються і безпосередньо самими законами про адвокатуру. Видами дисциплінарного стягнення є: 1) зауваження (попередження); 2) догана; 3) виключення з Союзу (колегії, палати адвокатів); 4) замкне займатися адвокатською діяльністю строком до 1 року (в Японії - до 2 років) Окрім приведених видів дисциплінарних стягнень, зустрічаються також і інші: 1) сувора догана; 2) наказ про виключення з місцевої колегії, 3) виключення з Союзу адвокатів; 4) виключення з адвокатури (що тягне за собою анулювання ліцензії). Рідко, але серед стягнень можна знайти штрафи. І Іроте включення штрафів в систему дисциплінарних стягнень є по суті юридично невірним, оскільки по своїй природі штрафи не є дисциплінарними санкціями, а відносяться до матеріальної відповідальності, яка передбачається згідно страхуванню ризику відповідальності. Законодавство також встановлює терміни давності для розгляду дисциплінарної провини адвокатів.

Останнім часом, за твердженням деяких авторів і про що все більше свідчить практика, завуальований і відкритий тиск, а також інший протиправний вплив на свідків, потерпілих, суддів, слідчих та інших учасників кримінального процесу набув характер соціально-правової проблеми.

Перешкодження здійсненню адвокатом адвокатської діяльності. порушення професійних прав адвоката, гарантій адвокатської діяльності, встановлених законом, виявлення неповаги до адвоката, загрози, образи, наклеп на його адресу, розповсюдження відомостей, які порочать адвоката, здійснення насильницьких щодо нього, посягання на його життя, здоров'я, майно, передбачають встановлену законом відповідальність. Як видно, адвокати окремо не виділені як суб'єкт такої дії з властивими йому характерними особливостями, а широким жестом віднесені до «інших учасників кримінального процесу».

Отже, підвищення ефективності правоохоронної і правозахисної діяльності передбачає, перш за все, удосконалення її кримінально-правового захисту

Оскільки адвокатуру не можна вважати правоохоронним органом зважаючи па відсутність ефективних механізмів охорони інтересів суб'єктів, які звернулися в дану інституція за охороною своїх суб'єктивних прав; у вузькому значенні не буде вірним вважаїи адвокатуру також і правозахиспим органом, а тому в ієрархічних і термінологічних сходинках адвокатура займає особливу ступінь. Тому вважаємо висловлено достатньо аргументів щодо дослідження питання зі виокремлення самостійного інституту Особливої частини кримінального права - "Злочини проти правоохоронної і правозахисної діяльності". для чого необхідно розробити єдине тлумачення змісту правозахисної діяльності як об'єкту кримінально-правового захисту. Отже, до сьогоднішнього дня конкретний і простий алгоритм щодо вирішення цієї проблеми переконливо не наводиться.

4

  1.  Відсутнє нормативне закріплення не тільки єдиної системи критеріїв оцінки багатогранних аспектів професійної поведінки адвоката, рівно як і витікаючі з цього проблеми спеціального захисту представників адвокатської професії.
  2.  Висловлене демонструє, наскільки складною і неоднозначною може бути як процедура правомірності поведінки адвоката, так і процедура його захисту.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: і) сформулюйте загальні правила притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності; 2) назвіть основні нормативно-правові акти, які регламентують порядок застосування дисциплінарних стягнень до адвокатів.

$ КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 2. "функції, процедури і принципи адвокатської діяльності", "фахівець у галузі права", "професійне мислення адвоката", "соціальні права адвоката", "помічник адвоката", "адвокатське бюро", "адвокатське об'єднання", "індивідуальна адвокатська діяльність", "відповідальність адвоката".

Основна література.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. ІПкарупа, О.В. Фідонов, A.M. Гитов, ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К: Знання. 2007. - 398 с
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К: Видавець Фурса С.Я.: КИТ, 2007. - Кн. 1. - 940 с

3. Андрєєвський В.В.  Основи юридичної природи адвокатури: теорія,  історія та
сучасність
// Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 6 (44). - С 87 - 92.

  1.  Шліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, посіб. - К.: НВУ, 2006. - 90 с.
  2.  ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К: Алерта: Прецедент, 2006. - 486 с.

Додаткова література.

6. Бакаяиова Н.М. Этические принципы адвокатуры в Украине: Монография. - Одесса
Юрид. лит., 2005. - 152 с.

  1.  Бронз И.Л. 1 Іротивостояние продолжается или что ждет адвокатуру Украины в будущем // Адвокат. - 2006. - № 8. - С. 36.
  2.  Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України та 11 Івейцарії // Адвокат. - 2005. - № 1. - С. З - 7.

9. Леви А., Папкин А. Нравственные и этические требования к адвокату // Российская
юстиция. - 2003. - № 3. - С. 25 - 26.

10. Логтова С. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід. // Право України. -
2001.
-К»3.-С. 111 - 115.


ТЕМА З

ОКРЕМІ ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основні питання теми

  1.  Загальні положення і зміст адвокатської практики.
  2.  Класифікація і типологія адвокатської діяльності в Україні.
  3.  Адвокат у цивільному процесі.
  4.  Адвокат у господарському процесі.
  5.  Адвокат у нотаріальному процесі.
  6.  Адвокат у адміністративному судочинстві.
  7.  Адвокат у конституційному судочинстві.

8 Адвокат у виконавчому провадженні і правова протидія рейдерству.

/. Загальні положення і зміст адвокатської практики

Адвокатська практика - це діяльність адвокатів-профеєіоналів по вирішенню будь-яких спорів, що мають юридичний характер вирішення, та надання правової допомоги при розі ляді різних категорій справ, реалізації правового статусу громадян, розгляду скарг тощо

Система способів юридичної практики складає адвокатську тактику. Способи і прийоми, які використовуються для досягнення юридично значущого результату, є характеристикою методу здійснення адвокатської практики. Скукупність засобів, способів і методів є важливою частиною технології адвокатської практики.

Юридичний процес це сукупність правових дій уповноважених органів, посадових осіб, а також інших зацікавлених суб'єктів права, які спрямовані на виорішення юридичних справ, породжують юридичні наслідки, регулюються процесуальними нормами, результати яких закріплююються у відповідних юридичних актах - офіційних документах. За суб'єктами здійснення адвокатської практики або спеціальностями, які склалися в межах професії адвоката, виділяють декілька видів (типів) такої практики. За видами юридичних дій, які складають основу адвокатської практики, можна виокремити: 1) юридичне консультування; 2) складання юридичних документів; 3) виступи в юридичних установах; 4) тлумачення текстів юридичних документів; 5) пропаганду правових знань і правове виховання.

ё

  1.  Функції адвокатської практики - це відносно самостійні напрямки її впливу на об'єктивну і суб'єктивну реальність, в яких проявляється її природа, сутність і соціальне призначення.
  2.  Результат адвокатської практики - це підсумок відповідних дій, операцій суб'єктів та учасників юридичної діяльності, досягнення поставлених цілей.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /) визначте поняття адвокатської практики як специфічного виду соціальної діяльності і назвіть її основні риси; 2) назвіть основні структурні елементи адвокатської практики; 3) охарактеризуйте види адвокатської практики за суб 'єктами її здійснення і за видами юридичта дій; 4) перелічіть загальносоціапьш і спеціальні юридичні функції адвокатської практики; 5) розкрийте внутрішній зміст адвокатської практики; 6) назвіть основні види юридичних актів, що утворюють зовнішню форму адвокатської практики; 7) поняття рейдерства та механізм протидії.

2. Класифікація і типологія адвокатської діяльності в Україні

Представництво - це така повна або часткова заміна суб'єкта права іншою особою, при якій представник в повній правовій мірі заміщає юридичну сторону, шляхом виконання функцій правоздатності, внаслідок чого всі наслідки діяльності представника покладаються на обличчя, що заміщається. У свою чергу правозаступництво - це публічний чинник правосуддя, який покликаний надати юридичну допомогу фізичним і юридичним особам з метою захисту їх законних прав. Виходячи з цього, адвокатська діяльність класифікується на два абсолютно різних інституту, не мають нічого загального - представництво і правозаступництво.

1 Іропопується така класифікація, що складається з двох базисних напрямів:

  1.  адвокати, які беруть участі, в кримінальному процесі (назвемо це узагальненим терміном - кримінальна юстиція, що включає окремо стадію досудового слідства і стадію судового розгляду; при цьому типологія адвокатської діяльності в кримінальному процесі може структуру ват ися за різними параметрами: перш за все - процесуальний стан: захисник / представник; потім - категорія кримінальних справ, причому це розбиття може по самих різних підставах: а) види обвинувачення (статті, можливі терміни, категорії злочинів); б) арени антські / неарештантські; в) залежно від територіальностї і навіть від перебування під слідством, що має значення для типів самих адвокатів.
  2.  адвокати, що беруть участь в інших справах, але не кримінальних. А будь-хто інші -не які'.' Так от, про це ми і поговоримо зараз, тобто розглянемо типологію участі адвоката в "некримінальних" справах. Ми перш за все відзначимо і виділимо принципові основи і технологічні особливості участі адвоката в цивільному, господарському, нотаріальному, адміністративному і конституційному процесі. Ми не станемо окремо зупинятися на важливості кожного з вказаних напрямів, але помітимо лише те, що якщо розгляд першого і частково другого видів процесуальної діяльності адвоката достатньо повно розкрито раніше на сторінках юридичних видань різного формату, то новаційна роль адвоката і характерні особливості йото професійної діяльності в нотаріальному, а більш переконливо в адміністративному, і особливо - в конституційному процесі, безумовно заслуговують особливої наочної розмови хоча б для контура масштабів них напрямів надалі і розстановці акцентів в сучасному полягапні проблеми.

До сучасних систем кваліфікації, поширених в правових державах і високим обсягом і різновидами цивільного правового обороту, застосовується професійна кваліфікація, заснована на спеціалізованих видах адвокатської діяльності. Гак. наприклад, в СІНА. Франції. Німеччини. Російській Федерації адвокати спеціалізуються за такими Трупами: судові адвокати у кримінальних справах; судові адвокати у цивільних справах; судові адвокати у господарських справах; адвокати для малоімущих. військові адвокати; сімейні адвокат Як професійний і організаційний зв'язок адвокатів і повіреними формує гарантовану стійкість організації адвокатури, гак і тісний зв'язок адвокатури з судовою системою створює сприятливі передумови для авторитету установ правозахисників і надійності формування судової системи.

Отже, слід підкреслити, що серед існуючих класифікацій адвокатської діяльності необхідно виділяти ті, в яких як критерій приймаються істотні ознаки (тин природної класифікації), а також ті, які будуються на основі штучного виділення рис або ознак об'єктів, які не є істотними (тип штучної класифікації). Ми навмисно обійшли або торкнулися в мінімальному ступені ряду питань, пов'язаних з типологією адвокатської діяльності в зарубіжних країнах, але мають, як нам представляється, все ж таки другорядне значення в контексті проблеми, яка визначена нами як центральна в представленому дослідженні

Класифікації за такими підставами як сфера адвокатської діяльності, спеціалізація адвокатської роботи, можливості використовування адвокатом правових або неправових форм діяльності, сфера галузевої спеціалізації, приналежність до типу правової системи і ін. слід вважати природними, а решта пропозицій - штучними.

4

  1.  Адвокат може бути захисником виключно в кримінальному процесі, а у всіх інших сферах адвокат може виступати як представник або консультант. Якщо останнє особливих складнощів в інтерпретації не викликає і його значення, скажімо, додаткове, то головні ролі адвокат в "некримінальному" процесі може грати тільки як представник.
  2.  Пропонується слідуюча черговість висвітлення вищезазначених напрямів: цивільний, господарський, нотаріальний, адміністративний і конституційний процес.

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) визначте зміст і різницю у тлумаченні термінів "класифікація" і "типологія"; 2) надайте поняття типів адвокатської діяльності в Україні; 3) розкрийте різницю між статусом адвокатів, які беруть участь в кримінальному процесі, та адвокатів, що беруть участь в інших справах, апе не кримінальних, і назвіть в яких.

3. Адвокату цивільному процесі

Процеси цивільно-правової регуляції і цивільного судочинства вимагають від юристів глибокого розуміння закономірностей людської психіки: генезису формування мотивів і цілей діяльності, вибору способів діяльності, структури емоцій і відчуттів, вольової регуляції поведінки, міжособових відносин, видів і причин конфліктів і т.п. Ці поняття широко відображені в цивільному праві, оскільки вказані психічні явища обов'язково представлені у всіх сферах приватного життя громадян: виробництві і бізнесі, рішенні житлових і інших майнових проблем; в житті сім'ї (питання шлюбу та розлучення, виховання дітей, усиновлення, позбавлення батьківських прав і т.п.). Успішність і результативність цивільного процесу значною мірою залежать від компетентності адвокатів і ретельності попередньої підготовки процесу. Зміст матеріалів по справі створах для юристів проблемно-пізнавальну ситуацію, при аналізі якій у них створюється концептуальна (уявна) модель події. Ця модель і стає основою організації судового засідання. Проте, у багатьох випадках позовні заяви бувають неповними і юридично не коректними.

Практика вітчизняного і зарубіжного судочинства показує, то багато цивільно-правових проблем успішно вирішується до суду шляхом переговорів, які від імені і на користь довірителя проводять адвокати (в СІЛА, наприклад, близько 90% цивільних позовів вирішуються до судового розгляду). Таким чином, ми бачимо, що об'єктивність і справедливість рішень в цивільному процесі вимагає, щоб психологічні знання сталі для адвокатів професійними, разом з їх знаннями в області юриспруденції.

Ефективність цивільного процесу істотним чином залежить від встановлення між його учасниками комунікативного контакту. Специфіка міжособової взаємодії в цивільному процесі в порівнянні з кримінальним процесом істотно інша і виражається в тому, що активність суду тут незмінно з'єднується з ініціативою сторін. Ось чому суперечки сторін у судовому засіданні вважаються найбільш психолої ізованими. Річ у тому, що протиборство інтересів під час суперечок досягає найвищої напруги, тому що кожна із сторін прагне довести (або нав'язати) суду свою точку зору. В ході суперечок, не обмежених за часом, позивач і відповідач мають право повторних виступів, можуть не тільки уточнюватися деталі справи, але і з'ясовуватися нові питання.

Серед психологічних якостей адвоката-представника в цивільному процесі слід зазначити уміння вислуховувати людей, які звертаються за допомогою; проявляти толерантність і емоційну стійкість. На відміну від кримінальних справ, які вже в готовій справі приходять в суд. в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди з свідками, витребування і представлення документів - все цс адвокат повинен виконати самостійно. У цивільному процесі мова адвоката має ряд особливостей, обумовлених її спрямованістю: мова адвоката не захищає, а робить юридичний висновок, обумовлений позицією сторони. Ці мови більш лаконічні, менш емоційні, І тим не міні, виступ адвоката повинен бути грамотним, логічним, виразним, з використанням риторичних прийомів, наттравлених на підтримку стійкої уваги судової аудиторії. Мова включає процес породження і сприйняття повідомлень. Структура мовної діяльності складається із стадії орієнтування, програмування, реалізації, поточного коректування і контролю. Загальні вимоги, що пред'являються до мови, підрозділяються на логічні, культурологічні і психологічні. Всі ці вимоги мають істотне значення стосовно мови адвоката тю цивільній справі. Як доказова, судова мова у цивільній справі повинна відрізнятися строгою логічністю, відповідністю вимогам формальної логіки, достатності і несуперечності. Неприпустимо змішення понять. їх багатозначне тлумачення. Значна вада судової мови -надмірність, велеречивість.

На відміну від судових промов захисників в кримінальному процесі промови адвокатів у цивільному суді більш лаконічні, в них. як правило, відсутні розгорнені особові характеристики, докладний аналіз причин і умов виникнення делікту. Повсякденність аналізованих явищ зобов'язала ораторів в цивільному суді до використовування мовних прийомів, направлених на підтримку стійкої уваги аудиторії. Проте ці мовні прийоми не можуть бути штучними - вони повинні органічно витікати з мети судової мови До промови, що проголошується адвокатом у судових дебатах цивільного процесу, пред'являються наступні основні вимоги: 1) виклад фактів повинен бути об'єктивним і відповідати істині: 2) закон повинен тлумачитися в точній відповідності з його змістом і значенням: 3) мови судових ораторів повинні відрізнятися простотою, ясністю, діловитістю, відсутністю зайвих ораторських прийомів: 4) характеристики позивача і відповідача повинні бути зведені до мінімуму. Адвокат повинен пам'ятати, що заперечення на визначення, які не оскаржують окремо від рішень суду, включаються в апеляційну скаргу на рішення суду.

  1.  Основна задача судового розгляду цивільної справи - це врегулювання протистояння інтересів сторін на законних підставах. При цьому між сторонами, з одного боку, сторонами і судом, з другого боку, відбувається безперервний процес циркуляції інформації, яка психологічно не однотипна.
  2.  Силове протиборство в цивільному процесі часто не тільки не ліквідовує конфлікт, але і пісилює його, ведучи до тривалої тяжби. Тому в цивільних справах адвокату треба в більшому спектрі застосовувати посередницькі методи.

ш

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте зміст і різницю у судовій промові адвоката в кримінальних та цивільних справах; 2) які психологічні особливості участі адвоката в цивільному судочинстві; 3) назвіть порядок дослідження доказів у цивільному судочинстві і яка роль адвоката}' цьому процесі.

4. Адвокат у господарському процесі

Угосподарському судочинстві представник не має самостійного процесуального статусу. Представництво в господарському суді можуть здійснювати адвокати. ПІК окремо не виділяє адвоката серед інших суб'єктів, які представляють інтереси осіб в господарському суді Отже, адвокати представляють інтереси своїх довірителів па основі довіреності.

Основні права представника в господарському процесі висловлені в сі. 22 ПІК України Оскільки вони рівноцінні для всіх учасників такого процесу, а значить і для адвоката, ми не станемо уділяти цьому питанню уваги в нашому оповіданні. Проте наголосимо лише па тому, то процес доведення в господарському судочинстві характеризується певними особливостями, які зводяться в основному до того, що обставини справи обґрунтовуються головним чином письмовими доказами. Речові докази застосовуються достатньо нечасто, а свідчення свідків як докази взагалі не допускаються.

Має сенс зупинитися на ролі адвоката в господарській сфері в цілому, не обмежуючи цю пішу адвокатської діяльності тільки участю в розгляді господарських суперечок в судах. Це


достатньо об'ємний і строкатий пласт юридичної роботи за поданням правових послуг юридичним особам (фірмам, підприємствам, суспільствам, концернам і т.п.).

Характерною межею тут є те, що такі організації, як правило, невеликі за чисельністю персоналу і не містять в штатному розкладі посаду юрисконсульта. На крупних виробництвах для цієї мети створені цілі юридичні відділи (управління і навіть департаменти). А ось послугами адвокатів користуються невеликі господарюючі структури, яким час від часу доводиться стикатися з юридичними питаннями, що виникають, як правило, через юридично безграмотні дії, що може спричинити для скромного підприємства значний фінансовий збиток. Для адвоката ж, який живе і працює в невеликому населеному пункті, співпраця з господарюючими структурами - це, з одного боку, можливість підтримувати на достатньому рівні знання господарського нрава і процесу, а з іншого - мати постійний заробіток, що надійно компенсує періодичну відсутність клієнтури. Таким чином, юридичне обслуговування адвокатом комерційних підприємств і господарських установ - взаємовигідна і взаємно корисна реальність сьогоднішнього дня. Адвокату, який стане юридично обслуговувати підприємство, бажано добитися того, щоб всі накази, які можуть мати фінансово-матеріальні наслідки, не підписувалися керівником без візи юриста (адвоката).

Природно, що вирішивши об'єднати свою роботу з роботою юрисконсульта, адвокат повинен поглибитися в господарське і господарсько-процесуальне законодавство, йому доведеться стикатися з питаннями банкрутства, приватизація, страховими справами і т.п. Практика показує, що деякі адвокати, захопившися юрисконсультською роботою, поступово залишають пряме адвокатське ремесло (роботу з клієнтом) і надалі присвячують себе повністю господарсько-правовій діяльності.

  1.  Особливості участі адвоката в господарському судочинстві визначаються особливостями самого господарського судочинства, розглядом справ про суперечки в господарських відносинах. У свою чергу, ці особливості характеризуються предметом судового розгляду (суперечки в господарських відносинах) і суб'єктним складом (юридичні особи і громадяни-підприємці).
  2.  Ефективна робота адвоката під час судового розгляду з господарських справ полягає в тому, що в поясненнях в концентрованому вигляді дати аналіз обставин справи з підтвердженням їх відповідності доказами, проаналізувати правовідносини сторін і правові норми, які регулюють ці правовідносини, висловити прохання до суду про задоволення позову або про відмову в позові.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте особливості участі адвоката у господарському судочинстві; 2) розкрийте зміст роботи адвоката з юридичного обслуговування суб 'остів підприємницької діяльності.

5. Адвокат у нотаріальному процесі

У нотаріальному процесі виділяють три групи суб'єктів нотаріального процесу. У цій класифікації представника (адвоката) відносять до осіб, які порушують або вступають в нотаріальне провадження з метою охорони прав і інтересів інших осіб. Висвітлення питань ролі адвоката в нотаріальному процесі є дослідженням інституту адвокатури під новим, ще детально не дослідженою точкою зору. Але щоб правильно визначити процесуальне полягання адвоката в нотаріальному процесі як суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин необхідно розібратися в специфіці самої нотаріальної діяльності. Ми не станемо детально зупинятися на розгляді нотаріального процесу як юрисдикційній діяльності нотаріуса, яка направлена на охорону безперечних цивільних прав фізичних і юридичних осіб, оскільки, по-перше, це не входить в предмет нашого дослідження, а по-друге, цьому питанню присвячена достатня кількість сучасної наукової і навчальної літератури.

26

Відомо, що нотаріальний процес починається із звернення особи до нотаріуса в усній або письмовій формі. Адвокат може вступити в нотаріаіьний процес на будь-якій із стадій. В такому процесі адвокат може виступати замість особи, інтереси якої він представляє або виступати з такою людиною паралель. У випадках вступу адвоката в нотаріальний процес замість особи, чиї інтереси він представляє, звернення до нотаріуса формулює адвокат. А у разі особистої присутності особи і його нредставника-адвоката звернення до нотаріуса може виходити як від адвоката, гак і від особи, інтереси якої представляє цей адвокат. Слід помітити, що переговори в нотаріальному процесі у присутності осіб і їх адвокатів істотно відрізняються від переговорів, в яких беруть участь виключно адвокати.

Представництва в правовому значенні слова тут немає, оскільки особи самі виражаюіь свою волю на таких переговорах. Адвокат же найбільш ймовірно є захисником інтересів і надає допомогу при формулюванні людиною своєї позиції. Особливістю участі адвоката при представництві інтересів особи в нотаріальному процесі є те, що адвокат - представник однієї особи, яка звернулася до нотаріуса за здійсненням нотаріальної дії І всі йото зусилля направлені на якнайповніше вживання своїх знань в області юриспруденції з метою повного і всеетороннього захисту прав і законних інтересів особи, якої адвокат представляє. Таким чином, сприяючи здійсненню конкретних інтересів особи, адвокат впливає на виникнення, протікання і завершення нотаріального процесу.

4

1. Професійна культура адвоката в нотаріальному процесі включає два
головнихі чинника: юридичну компетентність фахівця і морально-етичні основи його
діяльності.

2. До морально-етичних основ, які формулюють стратегію поведінки адвоката в
нотаріальному процесі, слід віднести і питання дотримання адвокатської етики і
таємниці нотаріальних дій.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) надайте загальну характеристику нотаріального процесу; 2) визначте зміст і значення діяльності адвоката у нотаріальному процесі.

6. Адвокат в адміністративному судочинстві

Доводиться констатувати дефіцит навчальної літератури як з аналізом функціонування адміністративних судів і здійснення ними правосуддя, так і щодо особливостей діяльності адвоката в таких справах.

Адміністративна юстиція являє собою систему адміністративних судів, покликаних вирішувати не конфлікти, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спори, зумовлені управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів. Отже, адміністративна юстиція (лат. /н.кііііа - "справедливість, законність") — це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають у сфері державною управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та Органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

В адміністративних судах можуть бути оскаржені які-пебудь рішення, дії або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, окрім деяких випадків, для участі у розгляді справ щодо яких Конституцією і Законами України встановлений інший порядок судового провадження. Участь адвоката в адміністративному судочинстві як представник позивача або відповідача убачається принципово новою і достатньо перспективною лінією професійної адвокатської діяльності. Особливо, з урахуванням того, що кожне рішення адміністративною суду про відновлення або відновлення прав, які були порушені державним органом або урядовцем, автоматично стає преюдиціальною підставою для звертання у загальний суд з

позовом про стягнення матеріальних і моральних збитків, що були заподіяні порушенням прав і законних інтересів.

До особливостей адміністративного судочинства, які можуть бути істотно важливими з професійної точки зору адвоката, слід віднести статус відповідачів, якими, за визначенням ет. 1 КАСУ, визнаються органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовці, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, і у тому числі на виконання делегованих повноважень. Саме цей нюанс і стане критерієм випробувань, причому як для посадовців, які виявилися в ролі відповідачів, так і для адвокатів, яким доведеться виступати (і, мабуть, часом навіть дуже гостро!) проти осіб, що представляють владні органи на місцях. Це зрозуміло, оскільки можливість зіпсувати свої відносини з місцевою владою і її урядовцями не обіцяє адвокату безхмарного життя в тому районі, де відбудеться такий судовий процес. Аналіз справ, які стануть підвідомчими адміністративному суду, відповість на головне питання: чи стане суд реальним учасником здійснення організаційної функції виконавської влади? Ось звідси і убачається підвищена відповідальність адвоката, якому доведеться брати участь у справах такої категорії, оскільки неправильне рішення суду відобразиться на ефективності діяльності того або іншого учасника по справі. А це, у свою чергу, вимагає від адвоката не тільки відповідної юридичної підготовки в цій категорії справ, але і. так би мовити, політичної культури, а може навіть «політичного чуття», на чому у подальшому ми маємо намір окремо зосередити наукову увагу. Діюче вітчизняне законодавство лише частково дозволяє реалізовувати такого роду договірні відносини сторін в процесі. Але тактика і стратегія реалізації угод із правосуддям у адміністративному судочинстві є.перспективним напрямом міждисциплінарного вивчення.

  1.  Початок ери функціонування адміністративних судів в Україні фактично відкриває нову сторінку в адвокатській діяльності. Для адвокатури це означає виникнення значного конгломерату справ у сфері державного управління і появу можливості участі в вирішенні спорів державного значення.
  2.  Адвокату не слід ігнорувати різноаспектні політико-економічні обставнини регіону, де відбувається адміністративне судочинство, і, більш того, рекомендувати клієнту по конкретній адміністративній справі все-таки запросити адвоката з іншого району (регіону). Цей прийом дозволить адвокату, з одного боку, відстоювати інтереси клієнта в справі небоязливо і сміливо, а, з іншою - не чекати щоденно помсті з боку установи, якій будуть заподіяні небажані клопоти.

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття адміністративного судочинства України; 2) розкрийте різницю у ролі адвоката в адміністративному процесі з іншими видами його професійної процесуальної діяльності; 3) виначате зміст "угод з правосуддям " в адміністративному судочинстві.

7. Адвокат у конституційному судочинстві

Конституційне судочинство, в порівнянні з більш загальновідомими кримінальним, цивільним, господарським і навіть адміністративним процесами, має свої істотні риси, що в значній мірі і визначає специфіку діяльності адвоката, який бере участь в конституційних справах. Змістом конституційної юстиції, як відомо, є забезпечення верховенства і прямої дії Конституції, захист прав і свобод людини і громадянина шляхом дослідження і тлумачення правових норм, головним чином, з позиції їх відповідності положенням Основного Закону України. Фактичні обставини з'ясовуються Конституційним Судом України (далі - КСУ) виключно в тому ступені, в якому вони можуть привести до оцінки конституційності закону або іншого нормативного акту, окремих його положень.

Звідси головне завдання адвоката - допомогти суддям КСУ з'ясувати всю глибину проблеми, зміст акту, який розглядається, або правової норми, привести переконливе правове і наукове аргументування на підтвердження позиції свого клієнта, сприяти знаходженню оптимального науково обгрунтованого рішення, а не займатися дослідженням фактичних даних або побудовою версій, які навіть і не стануть розглядатися цим судом.

Отже, роль адвоката в конституційному процесі зводиться, в основному, до консультування клієнта з питань права, тобто фактично до науково-дослідної роботи. Для цього недостатньо бути тільки фахівцем по кримінальному, цивільному або інших галузей права. Гіпотетично адвокати можуть бути представниками сторін в будь-яких справах, які розглядаються КСУ. А оскільки адвокати можуть представляти як одну, так і іншу сторону у будь-якому вигляді судових справ, то в конституційному поєдинку цілком і можуть зустрічатися якраз два представники однієї юридичної професії адвоката. Доречі, двоє слідчих або, скажімо, два прокурори як протиборчі сторони в одному процесі ніколи не можуть бути за визначенням, а декілька адвокатів можуть. Проте зважаючи па вибране нами і відведеного об'єму оповідання ми не повторюватимемося і додатково зупинятимемося на цих питаннях. Треба відзначити, шо правила поведінки в КСУ мають свої особливості в порівнянні з основними правилами поведінки в суді.

  1.  Правила поведінки адвоката в Конституційному Суді України мають свої особливості в порівнянні з основними правилами поведінки в суді.
  2.  Завершальний виступ адвоката в конституційному процесі полягає в тому, щоб ще раз чітко, послідовно і переконливо, з урахуванням всіх доказів протилежної сторони і з'ясованих в ході судового розгляду проблем, професіонально довести суддям позицію клієнта і свої аргументи по Ті обґрунтовуванню, а також підкреслити суспільне значення питання, яке розглядається КСУ.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) поясните завдання адвоката в підготовці справи до конституційного провадження; 2) висвітлите детальний розгляд окремих питань (вибір виду судового засідання; заява клопотань в конституційному процесі; координація діяльності представників клієнта; особливості відведення суддів; роль адвоката на стадії виконання рішень і т.) при конституційному розгляді.

#. Адвокату виконавчому провадженні і правова протидія рейдерству

Процедура виконавчого провадження супроводжується певним кругом правовідносин, які виникають в процесі її реалізації. Чинне законодавство не визначає правового статусу адвоката у виконавчому виробництві, відділення самого виконавчого провадження від цивільного процесу і викликає необхідність чіткого правового регулювання всіх питань примусового виконання рішень, і у тому числі пов'язаних з діяльністю адвоката в такому виробництві. Із змісту ст. 12 Закону України «1 Іро виконавче провадження» витікає, що адвокат є представником сторони виконавчого виробництва. Причому обох сторін рівнозначно

Одночасно не тільки цей Закон, але і решта існуючого на сьогоднішній день законодавства про виконавче виробництво в цілому взагалі не згадує про таку процесуальну фігуру як адвокат, роль якого є достатньо вагомої і важливої для забезпечення законності виконавчого виробництва і захисту прав і інтересів громадян і юридичних осіб. А щодо правового регулювання представників, яке міститься в процесуальному законодавстві, то цей порядок абсолютно не співвідноситься з подібним регулюванням діяльності адвокатів

Відсутність правового регулювання участі адвокатів у виконавчому провадженні призвела до появи в юридичній літературі ряду наукових публікацій, в яких наголошується, що документом, що дає адвокату право на участь у виконавчому провадженні, є законно видана і оформлена довіреність. Ця позиція сформувалася в результаті достатньо широкого тлумачення положення ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», в якій йде мова про представництво сторін у виконавчому провадженні, яка розповсюджується на договірних представників. Вважають, що відмовлятися від ордера буде недоцільно, як і замінювати ордер довіреністю, що спричинить для клієнта лише додаткові витрати.

Наголосимо, що тільки чітка програма правового захисту і уявлення про можливі ризики, пов'язані з володінням нерухомості, може стати могутнім інструментом для блокування дій можливого агресора і захисту своїх майнових прав, а головним розробником такої програми краще за все буде висококваліфікований адвокат.

При оформленні повноважень адвоката у виконавчому провадженні пропонується два шляхи:

  1.  Відмова від ордерної форми оформлення повноважень і заміна її довіреністю (або договором) або збереження ордерної форми представництва, проте із зміною його структури, що передбачає конкретний перелік в ордері повноважень адвоката в судовому провадженні.
  2.  Одночасне оформлення ордера і довіреності (або договори) на конкретні повноваження адвоката при розгляді справи і виконанні присуджень.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; розкрийте зміст ролі адвоката у виконавчому провадженні; 2) зазначте різниці у заходах, які може застосовувати адвокат при виконанні примусових актів судових і несудових рішень; 3) розкрийте зміст понять "рейдерство", "гршмейчерство"; 4) зазначте різницю між "чорними" і "білими" рейдерами: 5) які заходи правової протидії захопленню підприємств можуть застосовуватися адвокатами; 6) як ви розумієте умовний термін "тіньова юстиція ".

t4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 3. "технології і результат адвокатської практики", "типологія адвокатської діяльності", "юридична операція", "позивач", "відповідач", "представник", "договір", "рейдерство", "правовий механізм протидії".

Основна література.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкаруна, О.В. Філопов, A.M. Титов, Ю.Я. Кіпаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник; У 2 кн. / За ред. ироф. СЯ. Фурси. - ІС Видавець Фурса СЯ.: КИТ, 2007. - Кн. І. - 940 с.

  1.  Андреевський В.В. Основи юридичної природи адвокатури: теорія, історія та сучасність // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 6 (44). - С 87 - 92.
  2.  Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медведчук (голова) та інші. - К: Видавництво "СДМ-Студіо", 2002. - 286 с.
  3.  Захарова О.С. Представництво у цивільному судочинстві // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 3. - С. 32 - 36.

  1.  Меліхова О.В. Адвокатура в Україні: Навч.-метод, носіб.- К.: ІІЕУ, 2006. - 90 с.
  2.  ФіолевськийД.ІІ. Адвокатура. Підручник.   К: Алерта; Прецедент, 2006. -486 с.

EQ   Додаткова література.

8. Андреевский  В.   Классификация   и   квашфикация  адвокатских  профессий.   их
взаимодействие с судебной системой //1 Іідприємництво, господарство і право. - 2005. - № 5.
С. 155 - 159.

9. Павлусик І. Особливості участі адвокат а в цивільному процесі // І Іраво України. -
1999. -№ 9.-С. 62-65.

10. Фурса СЯ., Фурса СІ. Адвокат у цивільному процесі. - К.: Видавець Фурса СЯ.:
КНТ. 2006.   '

зо

  1.  Хотинська О. Правове становище адвоката як представника у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. - 2003. - № 3 (21).- С 76 - 79.
  2.  Хотинская О. Этика деятельности адвоката в исполнительном производстве /7 Юридическая практика. - 2003. -№ 5. - С 6 - 8.

13. Чабан С. Участь адвоката у виконавчому провадженні // Право України. - 2001. - № 11.-С 84 -85.


ТЕМА
4

АДВОКАТ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Основні питаний теми:

  1.  Поняття правового захисту.
  2.  Правовий статус захисника в кримінальному процесі.
  3.  Порядок допуску адвоката до участі в кримінальній справі.
  4.  Правова позиція захисника і підзахисного та проблема їх колізій.
  5.  Проблеми діяльності адвоката при самообмові.
  6.  Адвокатське провадження (дось'є) і планування захисту.
  7.  Тактичні завдання адвоката-захисника на досудовому слідстві.
  8.  Психологічні аспекти адвокатської захисної діяльності.
  9.  Алгоритм захисту при судовому розгляді кримінальних справ. 10.Захисна промова адвоката.

1 1 .Адвокатські технології в апеляційній та касаційній інстанціях.

/. Поняття правового іахисту

Перед тим, як перейти до ретельного висвітлення питань діяльності адвоката-захисника у кримінальному процесі, пропонується розібратися в проблемі співвідношення таких термінів як «захист», «правозахист», «правовий захист» і «професійний захист». Слід зазначити, що в юридичній практиці слова «правозахист» і «правовий захист» уживаються те в одному, то в різних значеннях. В одних випадках вони позначають тотожні поняття, в інших - різні і не співпадають із значенням тих же термінів в політико-правовій доктрині. Отже, розглянемо сучасне трактування поняття «правового захист у».

Правозахиснийрух представляється як вид суспільного руху по захисту прав і свобод людини і громадянина. Ініціюється і організується переважно суспільними правозахисники організаціями і об'єднаннями. На перший погляд, неначебто і одна, і друга містять такий основний базис як «захист прав». Проте, адвокатська діяльність припускає захист прав інших осіб або представлення яких-небудь інтересів цих осіб.

Аналіз діяльності адвокатури свідчить про те, що одним з найважливіших аспектів якої є діяльність адвоката із захисту порушених прав, тобто право захисна. Але ж адвокат не політик, а професійний захисник, який працює тоді, коли до нього звернулися по його допомогу, причому виключно правового характеру. Нічого іпшого-то він і не представляє. Інакше перестане бути адвокатом, а етане таким безкорисливим універсальним помічником всіх скривджених і пригноблюваних. Зв'язок між гармонізацією, що здійснюється судом, і законодавчою гармонізацією існує на двох рівнях: виключно правовому і переважно політичному. Останній має історичне значення, але перший сьогодні може бути більш важливим.

Захист правовий (судовий) - конституційне право громадян, а також сукупність процесуальних (судових) дій, направлених на захист честі і гідності, життя і здоров'я, особистої свободи і майна від злочинних посягань, на зняття звинувачення або пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного). Це право забезпечується за допомогою участі захисника (адвоката) в судочинстві. Якщо процесуальний механізм може бути здійснений за

допомогою адвоката, то яким чином уявляється реалізувати правовий захист конституційних прав більшість авторів умовчують.

Отже, «правозахист» і «правовий захист», не дивлячись на близьку співзвучність, за змістом с різними поняттями. «Правозахист» - це захист прав, а «правовий захист» - це захист правовими (юридичними) способами. В першому випадку захист прав припускає декілька компонентів - такі права повинні відноситися до загальнолюдських, як правило, закріпленим в конституційному полі, і за великим рахунком, не викликати особливих сумнівів, тобто в гуманістичному значенні бути безперечними. Таким чином, подібні ситуації всередині або в зовнішньому прояві припускають соціальні конфлікти, які можуть мати правовий механізм свого вирішення, але такий механізм може бути відсутній; у випадках відсутності правового механізму можуть застосовуватися неправові засоби, які нормативно не регламентовані.

У другому випадку здійснюється захист порушених суб'єктивних приватних (приватних) інтересів, які можуть, і часто вступають в суперечності з іншими приватними, державними або суспільними інтересами, тобто дана ситуація припускає правовий конфлікт, який спочатку вирішуваний тільки правовими засобами. Для дозволу другої групи конфліктів застосовуються виключно правові (юрш)ичні) засоби. З чого, ми можемо бачити, що в першій і руні спочатку передбачається, що суб'єкт захисту завжди має рацію; в другій же він може бути і не має рації, але в потребує професійного захисту. В першому випадку нравозахисна діяльність здійснюється непрофесійно, а в основному по гострій соціальній необхідності, а в другому - виключно на професійній основі спеціально підготовленими особами - юристами (адвокатами).

І

1. Функція захисту детермінована функцією обвинувачення.

2. Правовий захист складається з двох компонентів - конституційного і
процесуального.

3. У кримінальному судочинстві термін "захист" і поняття "захисник" мають більш
вузьке, спеціальне значення.

обвинувачення діє адвокатура» (ч. 2 ст. 59), «кожному арештованому або затриманому повинна бути невідкладно надана можливість з моменту затримання захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника» (ч. 4 ст. 29 Конституції України).

Цілком закономірно, що саме в цьому значенні слова «захист» і «захисник» спожиті в КПК України (ч. 2 ст. 73. ст. 161, ч. 1 ст. 21, п. 8 ст. 32, ч. 2 ст. 43, ч. 2 ст 431, ст. 44, 45, 46, 47, 48, п. З ч. 2 ст. 521 КПК і т.д.). Більш того. КПК України відділяє функцію захисту від інших процесуальних функцій при розгляді справи в суді, перераховує суб'єктів здійснення даної функції (ч, 2, 3. 4 ст. 161, ст. 261 КПК), розкриває поняття захисника як особи, яка в порядку, встановленому законом, уповноважено здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, осудженого, виправданого і надання ним необхідної юридичної допомоги при виробництві в кримінатьній справі (ч. І ст, 44 КПК), визначає його права і обов'язки (ст. 48 К11К України).

Дослідження положень у вітчизняному праві, де використовуються терміни «захист» і «захисник» щодо кримінального судочинства, дав підстави для затвердження про те. що ці терміни в кримінально-процесуальному праві уживаються як для позначення одних і тих же понять, причому як взаємозв'язаних, так і різних.

Відсутність реальних прав у адвоката в першу чергу свідчить про проблеми захисту прав наших громадян. Тому права адвоката можуть виявитися на ділі великою ілюзією.

Відтак, змагальність на стадії досудового слідства повинна бути розширена завдяки розширенню реальних прав обвинуваченого і захисника в зборі і представленні доказів

4

1. Захисник - це особа, учасник процесу, суб'єкт, який правомочний здійснювати
захист обвинуваченого

2. Правовий захист - це одна з функцій судового розгляду.

3. Правовий захист - це діяльність суб'єктів захисту по реалізації наданих їм
прав і повноважень в процесі виконуваної ними функції.

{найдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /) складіть таблицю з визначенням термінів «захист», «правозахист», «правовий захист» і «професійний захист»; 2) надайте розгорнуту відповідь щодо проблеми співвідношення судового і правового захисту; 3) назвіть неправові засоби відстоювання своїх прав і надайте їм юридичну оцінку.

2. Правовий статус захисника в кримінальному процесі

11 ід захистом в кримінальному судочинстві слід розуміти сукупність процесуальних дій і відносин, направлених на повне або часткове спростування (заперечування) пред'явленого тій або іншій особі обинувачення, поліпшення його етану, забезпечення дотримання прав даної особи при досудовому слідстві і в суді Проте ряд авторів наполягають на розширенні тлумачення поняття «захисник» і нормативному визначенні, що захисник в кримінаїьному процесі може бути не тільки з боку обвинуваченого (підсудного), але і з боку потерпілого, оскільки поки потерпілий може мати представників, у тому числі з числа адвокатів.

Аналіз значення понять «адвокат» і «захисник», вживаємих у частинах 1 і 2 ст. 59 Конституції України, свідчить, що слово "адвокат" указує на професійну приналежність, а слово "захисник" є більш широким по значенню, оскільки означає діяльність, пов'язану із захистом або представництвом чиїх-небудь інтересів в суді. Це дає підстави приходити до висновку, що Конституція допускає можливість користування правовою допомогою не тільки адвокатів, а і інших захисників. У Конституції України ці слова зустрічаються п'ять разів в 4 статтях: «підозрюваний має право на захист» (ч. З ст. 63); однією з підстав судочинства є «забезпечення обвинуваченому права на захист» (ст. п. 6 ч, 3 ст. 129); «кожний є вільним у виборі захисника своїх прав (друге речення ч. 1 ст. 59); «для забезпечення права на захист від

32

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /) проаналізуйте танення і різницю понять «адвокат» і «захисник»; 2) надайте поняття захисту у вузькому і ширококму розумінні; 3) самостійно, використовуючи відповідні норми КПК України, охарактеризуйте процесуальний статус адвоката-захисника; 4) чи може виступати в якості захисника у кримінальному процесі крім адвоката інші особи, якщо так, то назвіть які.

3. Порядок допуску адвоката до участі в кримінальній справі

Адвокат може бути допущений до кримінальної справи як захисник після встановлення особи, яка підозрюється. Тобто до тих пір. поки особу, котра вчинила певний злочин, не встановлено захисника в такій справі бути не може. Лише після затримання особи як підозрюваної, або у разі обрання запобіжного заходу, але до першого допиту в якості підозрюваного слідчий повинен роз'яснити особі її права, у тому числі - па побачення з адвокатом перед першим допитом і присутність адвоката при кожній слідчій дії на користь цієї особи. Захисник може бути призначений в наступних випадках: І) якщо його участь є обов'язковою, але підозрюваний не хоче або не може запросити захисника; 2) якщо підозрюваний хоче запросити захисника, аіе через відсутність засобів або з інших об'єктивних причин не може цього зробити; 3) якщо необхідне проведення невідкладних слідчих або інших процесуальних дій за участю захисника, а підозрюваний ще не встиг запросити захисника, або явка запрошеного захисника неможлива в перебігу 24 годин.

Окремо слід звернути увагу на те, що в правоохоронну практику достатньо міцно ввійшли випадки, коли орган слідства сумлінно роз'яснює право на допомогу захисника, при цьому правдиво роз'яснюючи, що відсутність біля затриманого засобів на оплату роботи адвоката не може бути підставою для відмови від забезпечення захисту в справі. .Але часто не роз'яснюється в такому формулюванні і розстановці акцентів, що підозрюваний просто не може зрозуміти, як йому краще поступити. А слідчий, крім того, ще скептично висловиться про роль адвоката в процесі («він нічого не вирішує, вирішую спочатку я, а потім за тими матеріалами які я спрямую в суд - суддя»). Тому стас зрозумілим, що підозрюваний добровільно» сам відмовляється від забезпечення свого права на захист.

4

  1.  У органів слідства і суду є необмежені можливості по усуненню захисників від участі в справі.
  2.  Для цього підстави (ч. 4 ст, 61 КПК України) в законі виписані нечітко, що, у свою чергу, може дозволити слідчому і суду трактувати їх на свій розсуд з ухваленням відповідного рішення.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) зазначте, чим підтверджуються повноваження захисника на участь в кримінальній справі; 2) назвіть які права у адвоката з момента допущення його до участі в кримінальній справі як захисника; 3) розкрийте обов 'язки адвоката-захисника в кримінальному процесі.

4. Правова позиція захисника і підзахисного та проблема їх колізій

Правова позиція захисника (або її елемента) може бути сформульована на підставі гих матеріалів, які є в справі на етапі допуску захисника, по відношенню до вузького кола питань, оскільки розслідування справи і збір доказів тільки починається. Відзначимо, що з питань, пов'язаних з правильністю кваліфікації, обгрунтованістю обвинувачення, допустимістю і відносимістю наявних доказів правова позиція, як правило, остаточно сформується лише до закінчення досудового слідства. І! цілому, існують наступні типові форми поведінки обвинуваченого: І) розкаяння у скоєнні злочину (явка з повинною, дії з відшкодування збитків та ін); 2) протидія розслідуванню (приховування слідів злочину, підмова осіб до лжесвідчення, отримання інформації про хід розслідування, повідомлення помилкової інформації і т.п.); 3) продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

Певні складнощі в практичній діяльності адвоката виникають, коли у розпорядженні захисника відсутні які-небудь фактичні дані для спростування обвинувачення, а слідство на підтвердження винності обвинуваченого має у розпорядженні достовірні докази, зібрані відповідно до закону, тоді як підозрюванні) (обвинувачений) свою вину не визнає повністю. В таких випадках деякі адвокати, не до кінця усвідомивши свій професійний обов'язок, відмовляючись від відкритої, безкомпромісної боротьби за права і законні інтереси свого підзахисного, часом не піддає глибокому, всесторонньому аналізу і принциповій оцінці кожний доказ, зводячи нанівець змагальність процесу, відмовляючись по суті від захисту звинуваченого, заперечливого свою вину і переходячи, таким чином, на позиції обвинувачення. Про згубні наслідки концепції самостійної правової позиції захисту свідчать і факти, коли помилковість вироку встановлюється не за скаргою захисника, а у зв'язку з скаргою самого осудженого, який не визнає себе винним.

Не дивлячись на незаперечність твердження, що адвокат повинен захищати права і інтереси підзахисного, використовуючи при цьому всі вказані в законі засоби, воно містить в собі серйозну соціально-психологічну проблему. Ця проблема виникає кожного разу, коли позиція обвинуваченого і переконання адвоката не співпадають: обвинувачений не вважає себе винним за наявності переконливих доказів вини, або ж вважає себе таким, аіе наполягає на повному виправданні. З цього приводу існує дві протилежні позиції: І) адвокат повинен захищати лише законні інтереси, тобто тільки ті, які не суперечать інтересам правосуддя; 2) адвокат повинен захищати підсудного, у будь-якому випадку, у тому числі і всупереч суспільним інтересам (навіть незаконний інтерес підсудного повинен сприйматися адвокатом як обов'язковий для виконання, оскільки він є представником такої людини).

За поглядами деяких авторів, зміст розбіжностей полягає у необхідності диференціювання позиції адвоката залежно від стадії процесу: початкова (початкова) і кінцева

(завершальна). Перша базується на презумпції невинності, оскільки доказів досудового слідства недостатньо для висновку про винність; активність адвоката тут направлена на встановлення всіх обставин, які виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його вину. Після ознайомлення з матеріалами справи адвокат визначає первинну правову позицію захисту, який залишається незмінним до повної перевірки всіх доказів. Коли дослідження доказів судом завершується, адвокат формулює кінцеву (завершальну) позицію, на основі якої готує і виголошує свою захисну промову.

Підкреслимо, що правова позиція захисника охороняється чинним законодавством. Гак. відповідно до ст. 48 КПК України, орган слідства, дізнання, прокурор не мають права вносити уявлення, а суд або суддя - виносити приватне визначення судді у зв'язку з правовою позицією захисника, причому, якою б вона не була. Формуючи правову позицію, захисник не маг права ігнорувати думку підзахисного і в першу чергу зобов'язаний взяти до уваги відношення підзахисного до пред'явленого обвинувачення.

Ось залежно від цієї обставини правова позиція захисника може бути трьох основних видів: І) якщо підзахисний повністю визнає себе за винний в повному об'ємі пред'явленого йому звинувачення, то захисник не оспорюючи винність свого клієнта, повинен звернути уваїу на обставини, які пом'якшують відповідальність клієнта, пози півні характеристики його особи, наявність у нього хронічних захворювань, утриманців, особливих заслуї і інше, з тим, щоб полегшити йото положення; 2) незалежно від відношення підзахисного до пред'явленого звинувачення, за наявності певних умов, адвокат займає позицію про припинення кримінальної справи у зв'язку в обставинами, вказаними в сі. 6 КПК України: по закінченню термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності, у зв'язку з актом амністії, відносно особи, що не досяг віку кримінальної відповідальності, у зв'язку з відсутністю скарги потерпілого в порядку ст. 27 КПК України: 3) якщо підзахисний не визнає спою вину » пред'явленому звинуваченні в повному обсязі, то захисник повинен займати позицію, що оспорює це обвинувачення, а в суді ставити питання про виправдання підсудного.

Таким чином, захисник зв'язаний у виборі своєї правової позиції з відношенням підзахисного до пред'явленої о обвинувачення і наявшсін» обсіани- що виключанні, провадження по справі.

4

  1.  Виходячи з сказаного, ми бачимо, що захисник не вільний у визначенні правової позиції.
  2.  У випадках, коли обвинувачений явно обумовлює себе ми вважаємо, що адвокат має право діяти на свій розсуд з метою недопущення притягнення невинного до кримінальної відповідальності.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1} назвіть три основні види захисту, залежно від того, хто виступає як суб'ект-носій цієї функції; 2) розкрийте три основних види правової позиції захисника; 3) аргументуйте можливість і доцільність самостійної правової позиції адвоката.

5. Проблеми діяльності адвоката при самообмові

Складною тактичною ситуацією є самообмова, яка в більшості випадків пов'язана з психічними зсувами в особових орієнтаціях, тактичних нрорахунків з боку слідчого, помилкових підозр і звинувачень, порушень прав особи, що викликаються в результаті. Якщо для захисника самообмова є очевидною (а це явище достатньо поширено), він має право, попередивши про це підзахисного, зайняти іншу, відмінну правову позицію. Хоча слід особливо відзначити, що це не є обов'язком адвоката, а лише йото правом, і тоді, стає цілком зрозумілим, що цим і поліпшується процес досягнення істини в справі.

Захисник цілком може, не доводячи невинність свого підзахисного, який себе з яких-нсбудь причин обумовлює, обмежитися вказівкою на суперечність неу згодженість доказів обвинувачення, що у випадках реальної невинності підзахисного буде зробити нескладно, а гому тягар доведення винності продовжуватиме лежати на обвинувачі, який в подібній ситуації може і відмовитися від обвинувачення. Але, окрім дійсно складних, але що проте цілком укладаються в здорове розуміння правових і процесуаіьних аспектів в різних ситуаціях самообмови, залишаються в невизначеності етичні «білі плями». Це може зустрічатися, як правило, в неординарних ситуаціях (хоча сама ситуація самообмови вже і є неординарною); особливо, коли «самообмовлений» обвинувачений дійсно не хоче, щоб його виправдовували. Ці і деякі інші актуальні етичні аспекти в професійній діяльності адвоката ми розглянемо далі, а зараз все ж таки схемно розберемо проблему самообмови, що торкнулася. Так, відзначимо, що розрізняються простою і складний самообмови (визнання тільки своєї вини або визнання вини і інших осіб). Самообмова може виникнути під впливом зацікавлених осіб, через бажання особи приховати більш тяжкий злочин, під впливом засобів психічною насильства, що неправомірно використовуються слідчим, через психічні аномалії допитуваного. Самообмова роздяглася його невідповідністю сукупності доказів, нездатністю особи деталізувати і уточнювати свої свідчення.

Таким чином, об'єктивними чинниками, які сприяють виникненню мотивів помилкових свідчень, звичайно є сторонні дії на обвинуваченою і несприятлива процесуальна обстановка.

Позиція адвоката в ситуації самообмови повинна зводиться не до викриття підзахисного. Це може насторожити обвинуваченого, підвищили його самоконтроль або привести до відмови подальшої співпраці з адвокатом у виробленні позиції захисту. Комунікативний контакт може бути порушений і крайньою недовірою адвоката до свідчень свого клієнта, які він висловив на допитах. Ми вважаємо, що в подібних ситуаціях потрібно спільно з підзахисним розібратися в істинних причинах помилкової позиції, постаратися спонукати клієнта до правдивого викладу позиції відбувся, змалювати вірогідні прогнози розгляду такої справи, передбачивши два основні напрями: 1) засудження за еамообмову; 2) засудження за реальні обставини, вселивши упевненість клієнту в справедливому результаті.

  1.  Самообмова (самонаклеп) - це визнання підзахисним своєї вини у вчиненні кримінально караного діяння, яке насправді їм не скоювалося.
  2.  На законодавчому рівні було б відносно своєчасно і доцільно закріпити норму щодо обов'язку адвоката-захисника не погоджуватися з обвинуваченим (підсудним) в тому випадку, якщо він убачає еамообмову останнього.

підхід до роботи по формуванню адвокатського досьє, як не може бути єдиного підходу до роботи над кримінальною справою по формуванню лінії захисту.

Кожний адвокат працює індивідуально, стосовно своїх здібностей, практичному досвіді, теоретичній підготовці, умінню схоплювати єство матеріалів, властивостям пам'яті, до вироблених професійних прийомів і способів. Проте, непорушним правилом повинне бути створення повного адвокатського виробництва по кожній справі, в якій бере участь адвокат, без чого неможливе виконання високонрофесійного захисту. У досьє адвоката повинні бути включені: копії або виписки з основних ухвал слідчого: про порушення кримінальної справи; про ухваїення кримінальної справи до свого виробництва; про обрання запобіжного заходу; про притягнення як обвинуваченого; про визнання як потерпіле; цивільного позивача або відповідача; про призначення судових експертиз; про продовження термінів слідства; про продовження термінів утримання під вартою обвинуваченого, обвинувальний висновок; протоколів роз'яснення прав підозрюваному, допитів підзахисного як підозрювана, звинувачена, очні ставки; протоколів допиту потерпілого, свідків, фахівців, актів документальних ревізій, висновків судових експертиз і інші матеріали, що мають значення для обрання правової позиції захисту і її обґрунтовування.

При складанні адвокатського провадження потрібно враховувати, що досудове або судове слідство може бути визнано одностороннім і неповним: І) якщо не були допитані певні особи, не були представлені витребувані і досліджені документи, речові і інші докази для підтвердження або спростування обставин, які мають важливе значення для правильного вирішення справи; 2) якщо не були досліджені обставини, вказані в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, якщо досліджувати їх було неможливо; 3) якщо необхідність дослідження тієї або іншої обставини витікає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді; 4) якщо не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого.

Підготовка адвокатського досьє, вивчення і систематизація матеріалів кримінальної справи дають можливість розробити правову позицію захисту і дозволяти інші питання, що мають принципове значення по кримінальній справі (правова кваліфікація, отримання доказів з порушенням процесуальних норм органами розслідування, порушення права на захист і т.п).

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що таке самообмова; 2) назвіть иайтиповіші спонуки до самообмови; 3) які дії адвоката при самообмові (наведіть приклади).

6. Адвокатське провадження (дос'є) і планування захисту

Наступним питання є планування захисту і фіксації адвокатом основних результатів своєї діяльності, слідчих неув'язок, інших питань, до яких потрібно буде звертатися надать Адже захист по окремо визначеній справі у адвоката може бути не один. Таких справ може бути декілько. Так як не забути важливе і не упустити деталі? Ось ми і підійшли до проблеми складання адвокатської справи (провадження, досьє і т.п.). Але про такий вид справ КПК не говорить ні слова. Що ж це таке і як його складати'' Спершу виділимо головне: адвокат повинен знати кримінаїьну справу краще, ніж прокурор і суддя. Що ж для цього йому потрібне робити'.' Повна картина кримінальної справи стає зрозумілою після копіткого вивчення всіх матеріалів, зібраних по справі, для створення свого власного адвокатського провадження (досьє).

В адвокатському досьє повинні бути зібрані і певним чином систематизовані копії і виписки ухвал слідчого, висновків експертів, копії або виписки з протоколів слідчих дій і інші документи, що мають відношення до пред'явленого звинувачення. Безумовно, не існує єдиний

Знайдіть розгорнуті ВІДПОВІДІ І повторіть: І) які існують методики з формування адвокатської справи; 2) в чому відмінність адвокатської справи з кримінальною справою; 3) яка методика і порядок формування адвокатського дось 'є; 4) доведіть, чи існуть різниці між-"допитом свідків " та "опитування свідків ",

7. Тактичні завдання адвоката-захисника на досудоиому слідстві

Тактика захисту це правильність і своєчасність вибору і кваліфікованого здійснення законних засобів і способів захисту, які в конкретних умовах виробництва по справі найбільш ефективно сприяють досягненню цілей, поставлених перед захисником кримінально-процесуальним законом.

Нейтральна тактика захисту є взаємодією адвоката із слідчим у формі співпраці, при якій можливі взаємні компроміси за принципом: у слідчого своя робота, у адвоката - своя. В такому варіанті конфлікти і відкрите протиборство відсутні, а реалізація позиції захисту переноситься на етап судового слідства

Атакуюча тактика припускає нав'язування слідчому конфліктної ситуації із захопленням ініціативи, нав'язування трудомістких слідчих дій в цілях захисту, формування системи збалансованих пропозицій, направлених на руйнування обвинувальної концепції слідчого.

При оборонній тактиці адвокат приймає всю версію слідства цілком, без яких-небудь доповнень і поправок, спостерігаючи за діяльністю слідчого, фіксуючи його помилки з метою використовування слабких місць досудового слідства для реалізації лінії захисту. Подібна адвокатська тактика, на перший погляд уявна пасивною, мас свій потенціал і нерідко приводить до бажаного результату.

При першій бесіді і підзахисним особливо важливо виявити ге, що вимагаї швидкого вирішення: 1) чи немає обставин, що виключають кримінальну відповідальність; 2) чи немає підстав для припинення кримінального переслідування; 3) якщо має місце нескінченнії склад злочину, то чи немає добровільної відмови від злочину; 4) чи немає невинного спричинення шкоди; 5) чи не вчинено діяння в стані неосудності9 Після цього обвинуваченому слід роз'яснити йото права, у тому числі право на захист, право показувати. Хоча, формально таку процедуру повинен був зробити слідчий або дізнавач зразу ж після фізичного затримання перед складанням протоколу про затримання. Тому потрібно роз'яснити, що показувати - не право, а не обов'язок підозрюваного. Так само, як і право знати, в чому він обвинувачується і ін. Виходячи з одержаної інформації, адвокат обговорює з клієнтом план захисту, вибирає її позицію.

Стратегічна позиція адвоката визначається «слабкими місцями» обвинувачення, розривами в системі доказів. Тактика ж захисту іноді коректується і процесуальними порушеннями, як на досудовому слідстві, так і в суді. Формуючись впродовж досудового слідства і судового розгляду, позиція захисту концентрований висловлюється в мові адвоката. І Іри цьому захисник не пов'язаний ні з характером раніше поставлених питань, ні із заявленими клопотаннями, ні із загальним емоційно-психологічним настроєм судової аудиторії. Адвокат не повинен пристосовуватися до очікуваного рішення суду. Свою позицію він не погоджує ні з ким, окрім свого підзахисного, боронячи його законні інтереси. І кінцево, позиція, адвоката не повинна суперечити закону - юридичному і етичному.

Тактичний прийом - не спосіб дій, який найбільш ефективно забезпечує досягнення захистом поставлених завдань. У цілому тактика захисту складається з певної системи іактичних прийомів, які достатньо відомі. Але використовування цих прийомів є справжнім мистецтвом, яке передбачає уміння їх подачі, підношення, певного розміщення і систематизації, що найкращим чином дозволяє адвокату виконувати функцію зашиті.

Здійснюючи захист па досудовому слідстві, адвокат має право не тільки зустрічатися з клієнтом, але і приймати участь в слідчих діях, які проводяться з участю підзахисного. Допит -найпоширеніша слідча і судова дія по збиранню і фіксації доказів, основне джерело отримання доказової інформації. Впливати на допитуваного означає викликати у нього відчуття, прагнення і навіть потребу дати правдиві свідчення, спонукати думати і поступати так, щоб задовольнити інтереси правосуддя в досягненні істини. Проте до теперішнього часу в юридичній літературі залишається питання про правомірність вживання при допиті так званих психологічних «хитрощів» і «пасток».

Система тактичних прийомів допиту розглядається деякими авторами в двох планах: як алгоритм і як система тактичних прийомів, якій властиві елементи варіативності. Адвокат має право з дозволу слідчого ставити питання як своєму підзахисному, так і іншим учасникам слідчої дії. Формулюючи питання, захисник зобов'язаний не тільки передбачити варіант відповіді, але і спробувати в думках змоделювати кінцевий результат, який може бути досягнутий завдяки його питанням. Нерідко корисно утриматися від питань, відповіді на які можуть лише погіршити позиції захисту. Адвокат, як і суддя, при оцінці доказів не повинен покладатися на свої враження, якщо вони несвідомі. Логічні висновки, до яких він приходить в результаті такої оцінки, повинні грунтуватися на дослідженні конкретних доказів по справі, іневага цим правилом може спричинити засудження невинного.

Отже, систематизуючи різні напрями методики захисту, вкажемо, що безпосередній характер роботи захисника по кримінальній справі зводиться до наступних окремих напрямів: І) особиста участь у провадженні слідчих дій; 2) заява клопотань на різних етапах слідства: 3) оскарження дій і рішень слідчого і прокурора.

4

  1.  На підставі аналізу матеріалів справи і контакту з обвинуваченим адвокат розробляє свою модель криміногенної ситуації і визначає стратегію і тактику захисту.
  2.  При цьому задача адвоката полягає не в тому, щоб позбавити злочинця від заслуженого покарання, а в наданні допомоги суду більш глибоко розібратися у всіх об'єктивних і суб'єктивних обставинах кримінальної справи, сприяти визначенню судом справедливої міри покарання.

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) назвіть існуючі напрями методики захисту і розкрийте кожний з та; 2) що таке клопотання адвоката і зазначте відмінність від скарги; 3) визначить зміст скарги адвоката на дії слідчого і напишіть проект такого документу (за фабулою справи у дргій частині посібника); 4) які відомості зобов'язаний перевірити адвокат, вивчаючи матеріали кримінальної справи після закінчення досудового слідства; 5) яка різниця між нейтральною і атакуючою тактикою захисту.

8. Психологічні аспекти адвокатської захисної діяльності

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні психологічні прийоми. Дії адвоката, в процесі яких він застосовує різні психологічні прийоми і методи, не повинні викликати підозри у,його клієнтів або інших осіб, з якими йому по роду діяльності необхідно спілкуватися і одержувати певну інформацію. Так, з цією мстою захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Проте недопустиме «свавілля захисту» несумлінних адвокатів, що використовують протиправні і аморальні засоби «Захист клієнта будь-якими засобами» не можна допустити в ранг принципів діяльності адвокатів.

Діяльність адвоката не може зводитися тільки до логічних побудов. Його задача -привнести в судовий розгляд дух етичного мислення, створити атмосферу милосердя при обговоренні гострокопфліктиих ситуацій, чітко відділити прояв «злої волі» від випадкової провини, показати суду справжні причини досліджуваної події, можливий збіг обставин, що привели до тимчасового зниження можливостей пеихорегуляцій його підзахисного.

Захисник входить в особистий контакт з підзахисним, прагне з'ясувати істинні мотиви вчиненого їм злочинного діяння, ретельно аналізує всі йото обставини і допомагає підзахисному зайняти найсприятливішу для нього правову позицію як на досудовому слідстві, гак і в судовому розгляді. Таким чином, між адвокатом і підзахисним повинні складатися довірчі відносини, злагоджена загальна лінія поведінки.

Наведемо окремі рекомендації для подолання психологічного бар'єру в спілкуванні захисника і підзахисного: 1) при спілкуванні захиснику необхідно враховувати внутрішнє полягання підзахисного, а також той факт, що він сам постійно вивчається своїм клієнтом; 2) захисник повинен пам'ятати, що вся інформація, яка поступає від нього оцінюється підзахисним украй негативно, скептично. На оцінку впливає його психічне полягання. викликане стресовою і фрустраційною ситуацією; 3) відносини підзахисного до захисника визначається більше емоційним сприйняттям, ніж розумом. Тому нри першій зустрічі необхідно підготувати перші фрази і дії, якими можна викликати біля підзахисного позитивні емоції; 4) захиснику слід бути гранично відкритим не тільки з підзахисним, але і з самим собою. Яке-небудь недовір'я, неправда, які допускаються, причому з обох сторін, зводять нанівець всі зусилля по досягненню взаємної угоди, і приводять, як правило, до негативного результату. 5) підзахисному слід роз'яснити, що захист можливий виключно тоді, коли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні підозри і недовір'я; 6) встановленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз адвокатом особи підзахисного і вибір найефективніших в конкретному випадку психологічних прийомів дії; 7) в процесі захисту


адвокату необхідно проявляти максимальну толерантність, коректність, тактовність і стриманість в спілкуванні з підзахисним.

Окремо треба додати, що певну складність як з практичної, так і з психологічної сторони уявляє питання щодо визначення суми гонорару.

1. Пропонуємо методику психологічного контакту між адвокатом і клієнтом, а також іншими особами, в процесі надання правової допомоги по кримінальній справі, в умовах ускладненого спілкування.

2 Передбачається, що адвокат не знайомий з клієнтом, тому рекомендується такий алгоритм у встановленні контакту при спілкуванні: а) накопичення угод між тими, що спілкуються; б) пошук загальних або співпадаючих інтересів; в) ухвалення принципів і якостей, пропонованих для спілкування; г) пошук і виявлення приховуваних властивостей і сторін особи (виявлення якостей, що утрудняють спілкування); д) адаптація партнерів і реалізація індивідуальних дій; є) досягнення конкретних відносин і побудова злагоджених дій.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що вивчає юридична психологія; 2) охарактеризуйте зміст психологічних особливостей в роботі адвоката-захисника; 3) розкрийте поняття "психологічний прийом" та наведіть приюіади із діяльності адвоката; 4) поясніть зміст терміну "фрустрація ".

9. Алгоритм захисту при судовому розгляді кримінальних справ

Досягнення істини в судочинстві можливе лише при збалансованості цих двох його механізмів. Якщо на стадії досудового слідства змагальність між слідчим і прокурором з одного боку і адвокатом - з іншою, вельми умовна, то вже в судовому процесі можливості у нрокурора-обвинувача і у адвоката-захисника дещо ближче до реального балансу, і прокурор, і захисник повинні мати рівну нагоду для пошуку і дослідження доказів і для обґрунтовування перед судом своєї позиції. Проте задачі, які стоять перед ними, і їх обов'язки істотним чином розрізняються. На досудовому слідстві, грубо кажучи, вся робота адвоката (якщо опустити химерні фрази деяких норм, які виконують роль декларативного орнаменту) зводиться тільки до одного: написанню або усній заяві клопотань державним слукжбовцям і на них же скарг (слідчому, прокурору, судді). Тобто адвокат виступає в ролі прохача. У суді, звичайно, формально сторони рівні: і «просять» у судді прокурор і адвокат у принципі однаково. Ллє, на жаль, це тільки у принципі. А реальних можливостей у сторони захисту, безумовно, значно менше. Та і кримінальна справа всього одна, в якій доказовий базис зібраний під наглядом прокурора, який сьогодні в суді виступає обвинувачем. І лежить ця справа на столі перед суддею. Л що у адвоката? В кращому разі якісь копії деяких процесуальних документів і свої чернетки. Іноді зустрічаються випадки, коли адвокати, які не згодні з виведеннями слідчого про кваліфікацію дій обвинуваченого, звертаються до кандидатів або докторів юридичних наук у сфері кримінального права по наданню їм висновку про кваліфікацію дій особи па основі матеріалів кримінальної справи, які цим вченим адвокати ж і надають. Щось подібне було у середньовічній Німеччині, де з 1495 р. в судову практику активно стали притягуватися вчент-правники з університетів для «офіційних консультацій».

Зустрічаються і випадки, коли адвокати звертаються до вчених у сфері медичної науки, якщо йде мова про смерть потерпілого в результаті використовування медичного препарату і т.п. Проте тут головним є те, що по аналогії із ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (даті - КПК) такі висновки не є обов'язковими для слідчого, прокурора і суду. Можна сперечатися, затверджуючи, що висновок судової експертизи, який підшитий в кримінальну справу, і на якому будується звинувачення, теж не є обов'язковим. І навіть їх може бути дещо, причому що суперечать один одному. Л слідчий вибере таке, яке йому підходить. Тому, як

40 говорять в одному південному місті, виведення «офіційної консультації» доктора наук і. наприклад, висновок обласного бюро судово-медичної експертизи - не дві більше різниці. І для слідчого, і для адвоката, і для судді, а, отже, - і для підсудного.

Отже, адвокат повинен вчитися складати стислу формулу захисту на противагу формулі обвинувачення. Далі захиснику слід пам'ятати, що у разі його нез'явлення в судове засідання суд, у разі неможливості його заміни, відкладає слухання такої справи. Мають місце і випадки відмови адвокатів від участі в кримінальних справах відповідно до ст. 47 КПК України за призначенням. Тому по вказаних фактах суди ухвалюють окремі визначення, які спрямовували в основному на розгляд кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. В них наголошувалося, що адвокати, які були своєчасно проінформовані про час судовою розі ляду справи, не прибули в судове засідання без повідомлення причин нез'явлення. Л деякі адвокати, на що указують деякі автори, умисне не приходять в суд в призначений термін, таким чином, виграючи час для знаходження нових доказів. Хоча чи дійсно вони «шукають» нові докази, або намагаються «вирішити питання» або «зайти з другого боку», залишається з цілком з'ясовних причин в латентній площині.

У судовому розгляді адвокат активно взаємодіє зі всіма учасниками судового засідання, бере участь в допиті звинуваченого, потерпілого і свідків, веде діалог з експертами і прокурором. Йото роль помітно підвищується у разі виявлення суперечливих моментів, які були їм виявлені (і припасеш) ще в ході досудового слідства або безпосередньо виявляються (а це навіть ще краще) в процесі судового розгляду справи. Якщо виникає необхідність у визначенні рівня інтелектуального розвитку відповідності психічного розвитку біологічному віку, у встановленні виду емоційного полягання в криміногенній ситуації, то адвокат звертається з клопотанням до суду про призначення судово-психологічної експертизи.

Не останнє місце у формуванні у суду адекватного образу підзахисного і картини відбувся займають адвокатські питання при судовому допиті потерпілого, свідків, інших підсудних. Досвідчені захисники ретельно готуються до таких допитів, продумувавши наперед і записуючи кожне питання, намагаючись уникнути невизначених, несподіваних і небажаних відповідей. Грамотний адвокат своїми питаннями зуміє загнати в психологічний тупик і викрити лжесвідка, продемонструвати суду надуманість звинувачення або неспроможність доказів, підтасовування фактів або фальсифікацію документів. Свідок може говорити неправду і думати, що він говорить правду, - це абсолютно природно. Він може помилятися, може, будучи очевидцем деяких фактів, додати до них ряд нових, - таких, про які він тільки чув і які були сприйняті його розумом шляхом різних припущень.

Адвокат повинен враховувати таку вимогу до представників обвинувачення, які не повинні перевищувати пропозиції про кваліфікацію злочину з мстою «підстраховування» від повернення судом справи для додаткового розслідування.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть питання взаємодії адвоката в судовому розгляді зі всіма його учасниками; 2) вкажіть випадки відмови адвоката, якщо він вже вступив в конкретну справу, від своїх обов'язків по захисту клієнта; 3) розкрийте порядок вирішення проблеми недостатніх знань у адвоката або його некомпетентності.

  1.  Адвокат повинен вчитися складати стислу формулу захисту на противагу формулі обвинувачення і використовувати її при судовому розгляді як логічний "хребет" позиції по справі, на яку "нанізувати" всі докази "за" і відкидувати - "проти".
  2.  Правильна кваліфікація вчиненого - одна з гарантій досудового слідства і правосуддя, яка закріплює і підвищує авторитет правосуддя і сприяє попередженню злочинності.

10. Захисна промова адвоката

Судові дебати - цс частина судового розгляду цивільної або кримінальної справи, в якій учасники процесу в своїх виступах, на основі проведеного в судовому засіданні дослідження доказів, висловлюють суду свою остаточну думку за оцінкою доказів і можливого рішення по справі. Предметом судової промови захисту в кримінальному процесі є аналіз норм процесуального права, які регулюють діяльність органів слідства і суду, аналіз зібраних доказів і інших питань, які пов'язані зі встановленням істини у справі і винесення законною і обгрунтованого судового рішення.

Захисна промова адвоката містить ті ж структурні елементи, що й промова прокурора. Структурні елементи захисної промови: 1) вступ; 2) аналіз фактичних і юридичних обставин справи; 3) аналіз доказів; 4) характеристика особи підзахисного; 5) закінчення.

Задача адвоката полягає в ретроспективному, уявному відновленні картини відбувся в ході судового розгляду з урахуванням всіх обставин, реабілїговуючих його підзахисного або пом'якшувальних його вину. Дана позиція протистоїть державному обвинуваченню.

Протидіючи доводам обвинувачення, захисник мас використовувати контрдокат. У випадках, коли захисник погоджується із обвинуваченням повністю, йому залишається просити суд врахувати обставини, які пом'якшують покарання, про звільнення підсудного від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), про виключення із обвинувачення обтяжуючих обставин, якщо вони в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження і г.п.

Мова адвоката-захисника повинна бути настільки переконливою, аргументованою і емоційною, щоб можна було зламати сформовану соціально-психологічну установку у суддів і інших учасників процесу. Крім того, слід зазначити таку особливість судової мови захисника як неоднорідність судової аудиторії. Головна її частина - це. звичайно, склад суду. Проте мова захисника адресується одночасно опоненту в судовій суперечці і публіці, яка знаходиться в залі суду. Всі слухачі відрізняються своїм життєвим і правовим досвідом, кваліфікацією, відношенням до даної справи і до його учасників.

Адвокат може і повинен піддати аналізу роботу органів дізнання і досудового слідства, якщо він вважає їх дії неправильними і якщо допущені ними порушення відобразилися на виведеннях розслідування відносно підсудного. Після цього захиснику залишається тільки розбити систему доводів, висунутих прокурором в судовому засіданні. Ця частина мови захисника має велике значення.

  1.  "Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого". - Ця фраза може служити формулою змісту захисної мови адвоката в суді.
  2.  Участь в судових дебатах припускає високу культуру сторін, взаємну пошану, чесне відношення до доказів, професійний такт, правильне розуміння ролі і задач суду, прокурора, адвоката

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) розкрийте поняття судових дебатів у кримінальному судочинстві; 2) поясніть, що таке судова риторіка та розповедіть про її походження; 3) як ви розумієте зміст психотехніки адвокатської риторіки; 4) назвіть структурні елементи захисної промови адвоката і розкрийте кожний; 5) зазначте типові помилки, и{о допускаються адвокатами у захисних промовах; 6) назвіть рекомендації для використовування захистом певних прийомвів щодо спростування висунутих обвинуваченням аргументів; 7) поясніть значення психотехніки використовування немовних способів в судовій мові захисника; 8) розкрийте особливості акторської культури адвоката, при цьому підкресліть важливість уміння вийти з ролі і не попасти під вплив професійної деформації.

//. Адвокатські технології в апеляційній та касаційній інстанціях

Судова помилка - це завжди трагедія. Судова помилка - це неправильність в думці і діях правосуддя, неправильність в розумінні мотиву злочинного діяння, в його кваліфікації і виголошенні вироку. Закон України «Про судовий устрій» змінами від 21.06.2001 р. був доповнений главами, яких регламентує розгляд справ апеляційними судами. Більше 80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ. У зв'язку з цим дотепер не вистачає відповідної національної літератури, відсутній досвід у суддів, прокурорів і адвокатів. Тому недоліків, що породжують проблеми апеляційного провадження, достатньо багато. Апеляція - це перегляд вищою судовою інстанцією вироку суду першої інстанції, який не вступив в законну силу. Перегляд вироку апеляційною інстанцією може бути здійснений по мотивах неправильного вживання кримінального закону або порушення в ході судового розгляду процесуальних норм. Завдання апеляції - дати новим розглядом додаткову гарантію справедливості судового вироку, оскільки апеляційний суд розглядає справу но суті, не беручи до уваги вирок по першій інстанції.

Апеляцію може подати як засуджена особа, так і її захисник. Але у разі подачі апеляції захисником, до неї додається стільки копій, скільки потрібно для вручення всім учасникам судового розгляду, чиї інтереси зачіпає апеляція. Особливу увагу потрібно надати на вивченні як самого вироку, так і протоколу судового засідання. Виявивши неточності у протоколі судового засідання, захисник може подати зауваження так, щоб в апеляційній скарзі його доводи не суперечили записаному в протоколі. Подготовліваясь до складання апеляційної скарги, адвокат повинен вивчити наявні матеріали кримінальної справи, переговорити з клієнтом, при необхідності одержати додаткові докази, які підтверджують його позицію в оскарженні, ще раз розібратися в судовій практиці з даного питання, виразно вивчити норми матеріального і процесуального права. Все це трудомістка, аіе необхідна робота.

Адвокат повинен враховувати, що в КПК використовується неоднаковий підхід до термінів представлення апеляцій. Перш за все адвокату потрібно уважно і детально вивчити вирок суду. Якщо адвокат брав участь в судовому засіданні по І інстанції, то йому легше зорієнтуватися в чому полягає необґрунтованість і незаконність вироку. Таким чином, вся підготовча робота адвоката полягає в критичному аналізі вироку суду, виявленні йото слабких місць, спірних оцінок і помилкового вживання законодавства. Під час підготовки до процесу в першій інстанції адвокат повинен продумати і заявити письмові клопотання, в яких він на підтвердження своїх аргументів може привести пояснення допитаних осіб. Відомості, приведені в клопотанні і не спростовані судом в ухвалі про їх задоволення або відмову в задоволенні, можуть указувати те, що обставини, які не були відображені в протоколі судового засідання або неправильно зафіксовані, насправді дійсно мали місце. На думку деяких авторів, такі клопотання нерідко виконують роль "логічної пастки" для суду і деякими досвідченими адвокатами готуються спеціально.

Особливо адвокату рекомендується бути уважним з обсягом оскарження вироку. Із цього приводу мас сенс вказати "золоте правило" адвоката: не писати скаргу більш 2-х сторінок. Обсяг апеляції залежить перш за все від кількості фактичних обставин, а також затверджень суду, які оспорюються апелянтом. За таких умов укластися в 2 сторінки іноді просто неможливо. Але все таки, проте, структура апеляції повинна бути короткою формою. Не буде вірним виклад основних непринципових положень в опуклому вигляді, так би мовити, «па передньому плані», а найзначушіших, навпаки, мало не в додатку. Навіть деякі судді, які розглядають подібні скарги, іноді прямо визнають, що до великих за об'ємом скарг у них не «лежить душа». Мов, адвокати повинні навчитися писати лаконічно. Фахівці відзначають, що норми процесуального закону до певної міри підштовхують звинувачення і досудове слідство до дій «й запасі», щоб у разі погреби в апеляційному суді підтримати звинувачення в кваліфікації на більш тяжкий злочин. Предмет судового виступу в апеляційному суді при розгляді справи по 2 інстанції наступний: і) критика або обґрунтовування попереднього присудження; 2) аналіз і оцінка додаткових матеріалів у межах апеляційної або касаційної скарги; 3) пропозиції про винесення необхідної судової ухвали. В суді апеляційної інстанції с

обов'язковою участь захисника при постановці питання про погіршення положення осудженого (сі. 45 КНК). У тих випадках, коли в позиціях адвоката і осудженого відсутні розбіжності, подасться звичайно одна апеляційна скарга - від адвоката (що не позбавляє осудженого права оскаржити вирок і від свого імені). Якщо ж виникає необхідність підкреслити якісь факти, які відомі тільки засудженому, то скарги подаються і засудженим, і адвокатом.

Форма і стиль написання апеляційної скарги у кожного адвоката свій. Але ет. 350 КПК України встановлює певні вимоги до змісту апеляції. Гак, в апеляції обов'язково повинно бути відзначено: 1) назва суду, якому адресується апеляція; 2) особа, яке подає апеляцію: 3) вирок, ухвала, на які подається апеляція, і назва суду, який їх ухвалив; 4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали і доводи на його обґрунтовування; 5) прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які долаються до апеляції. При обґрунтовуванні захисником необхідності зміни або відміни вироку апеляція повинна містити посилання на відповідні листи справи. Засуджений і його захисник має право впродовж 5 діб з часу вручення апеляції (яка представлена іншими учасниками процесу) подати свої заперечення на апеляцію

Готуючи апеляційну скаргу, захисник зобов'язаний обговорити її з підзахисним, вивчити можливості отримання додаткових доказів і погодити принципові питання у формуванні правової позиції щодо скарги. Довести судову помилку складно, але все-таки можна (і потрібно!), тільки бездоганно знаючи чинне законодавство, судову практику і завдяки умінню правильно сприймати і тлумачити їх.

Засуджений також має право і на касаційне оскарження. В касаційному порядку можуть бути перевірені: І) вироки, ухвали і ухвали апеляційного суду, постановлені як судом першої інстанції; 2) вироки і ухвали апеляційного суду, постановлені в апеляційному порядку. Касаційні скарги на присудження по кримінальних справах, можуть бути подані впродовж 6 місяців з моменту отримання законної сили. Касаційний розгляд має як загальні риси з апеляційною інстанцією, так і певні відмінності

І Іаголосимо па загальних вимогах: І) зміст касаційної скарги повинен відповідати таким же вимогам, що і апеляційної скарги (ч. 2 ст. 387 К1ІК України); 2) до скарги додається стільки копій, щоб їх можна було роздати всім учасникам судового розгляду (ч. 1 ст. 387 КПК України); 3) подача касаційної скарги на присудження припиняє набуття останніми законної сили (ч. І ст. 389 КПК України); 4) як при апеляції, так і при касаційній скарзі їх можна доповнити, змінити, відкликати, а також подати свої заперечення на скаргу або подання, які були подані іншим учасником судового розгляду (ч. 1 ст. 355, ст. 390 КПК України); 5) касаційна скарга розглядається з обов'язковою участю прокурора (ст. 394 КПК України). Відмінності ж полягають у наступному: 1) КПК України відзначає, що підставами для відміни або зміни вироку, визначення, ухвали є істотне порушення кримінально-нроцесуатьного іакону; неправильне вживання кримінального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину і особи осудженого; 2) нові матеріали, які можуть підтвердити касаційну скаргу, не можуть бути витребувані шляхом проведення слідчих дій, на відміну від апеляції; 3) в касаційній інстанції захисник виступає з поясненнями, а не з мовою. В процесі пояснення захисник повинен посилатися на відповідні норми закону, які були порушені судом. Крім того, адвокату-захиснику потрібно бути вельми зосередженим, оскільки судді можуть поставити йому питання.

Підготовку і складанню касаційної скарги адвокат здійснює в такому ж порядку, що і при складанні апелляції. Критика оскарженого рішення повинна бути всееторонньо аргументованою враховуючи те, що вирок перевіряється в об'ємі, в якому він оскаржений. Не більш того. А круг документів і питань, які повинен вивчити і з'ясувати адвокат, годуючи касаційну скаргу, істотно ширше, ніж при підготовці апеляції: адже цього разу предметом оскарження є не тільки безпосередньо вирок, а більш того - і анелляція на нього.

У роботі над касаційною скаргою немає певних універсальних зразків. Скарга починається з невеликого вступу, в якому висловлюються фактичні і процесуальні особливості справи, указується па конкретні порушення закону. Язик юридично і лексично повинен бути точним. Мова лаконічна, прозора у викладі і позбавлена штампів, вельми характерних для скарг   окремих   адвокатів   (наприклад,   такі   словосполучення-штампи    "обвинувачення бездоказове", "суд бере докази", "суд бездоказово указує" і т.п.). В основі цієї роботи ретельний аналіз навіть мінімальних деталей і характериних особливостей справи, де іноді тільки одне, нібито не побачене судом слово, може бути представлене рельєфно, відкриваючи зовсім повий, нерідко несподіваний поворот у всій справі.

Отже, все ж головним є професійний аналіз доказів в справі і її висновки, які можуть підвести суд до усвідомлення, що в справі допущена помилка, яку необхідно виправили, що відповідно до процесуальних норм є підставою для відміни вироку. Доводи, якими оперує адвокат, торкаються як фактичних, так і юридичних питань. Перші відносяться до проблем неповноти досудового і судового слідства, недостатності доказів, а другі - пов'язані з процесуальними порушеннями і неправильним вживанням закону. Касаційна підстава стає для суду переконливою тільки тоді, коли адвокат може пов'язати його з неправильним виведенням суду про істинні обставини справи. Незаконність вироку з'ясовується в процесі аналізу вживання норми права, а також перевірки прийомів і способів тлумачення кримінального матеріального закону.

Слід пам'ятати, що адвокат у контрольних стадіях кримінального процесу не виступає двічі. Тому, представляючи інтереси свого довірителя, він може аргументувати перед судом і непереконливість доводів прокурора в тій частині, яка суперечить інтересам його клієнта. Виступаючи з поясненнями, адвокат повинен посилатися на відповідні норми закону, яких торкнулося судом. Таке посилання усилює переконливість доводів касатора і полегшує перевірку правильності його аргументування. Треба вказати на всі виявлені порушення, а не тільки на ті, які є підставою для відміни рішення.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що таке апеляція і касація; 2) яка між-ними різниця; 3) яке "золоте правмо " адвоката при оскарженні судового рішення по першої інстанції; 4) чи може один адвокат виступати захисником у апеляційній інстанції, а інший у касаційній.

4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 4. "захисник", "підозрюваний", "обвинувачений", "підсудний", "затримання", "арешт", "тактика і стратегія захисту", "правова позиція", "колізії правових позицій адвоката і підзахисного",  "адвокатське  провадження",  "клопотання  адвоката",  "адвокатська промова", "апелляція", "касація".

Основна література.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, A.M. Титов, ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. ПІкарупн,   К: Знання. 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: у 2 кн. / За ред. проф. СЯ, фурси. - К,: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007.   Кн. 1. - 940 с

  1.  Гловацький І.Ю. Діяльність адвокага-захнепнка у кримінальному процесі: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - 351 с.
  2.  іейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. - К : Юридична практика, 2004. - 288 с,

5. Фіолевський Д.І1. Адвокатура: Підручник'. - К: Алерта; І Ірснедент. 2006. - 486 с.   

6, Синеокий О.її. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы
становления и перспективы развития: Монография. - Запорожье: ЗНУ, 2007. - 432 с.

ЁЗ Додаткова література.

7. Ведь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному
процесі.
/ Авторсф. дис. ... канд. юрид. наук. - Київ, 1999. - 18 с.

8. Брусницьш Л.В. Ограничение права на свидание защитника с подзащитным в
национальном и международном праве // Государство и право. - 2002. - № 11. - С. 104-106.

9. Ісмаілова Л.Б. Деякі питання реалізації права на захист // Вісник Академії адвокатури
України.
-2005. -№ 1. -С. 99   105.

  1.  Малютін І. Професійні захисники у кримінальному судочиністві // Вісник прокуратури. - 2003. - № 10 (28) - С. 50 - 52.
  2.  Попелюшко В.О. Поняття захисту у кримінальному процесі // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 3, - С. 87 - 96.
  3.  Сурбукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут кримінальпо-процесуального права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4.   С. 97 - 103.
  4.  Резничепко ТІ. Защита клиента, не признающего своей вины // Российская юстиция. -2001. -№ 9. - С. 24-26.

14. Титов А. Участь захисника в кримінальних справах за призначенням: окремі проблеми // Право України. - 2002. - № 3. - С. 87 - 89.


ТЕМА 5

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ АДВОКАТСЬКОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ

Основні питання теми:

Правова культура адвоката та її функції. Поняття політичної культури адвокатів та її структура. Психологічний зміст професійної деформації адвокатів. Проблеми діяльності адвоката в "замовних" кримінальних справах. Незаконна адвокатська діяльність та типи адвокатів-порушників. Адвокат в "угодах з правосуддям".

^? /. Правова культура адвоката

Правова культура адвоката - це єдність йото професійних знань про право, особистого ставлення до нього і практичних дій з врахуванням правових вимог. Моральна культура адвоката передбачає стійкий імунітет' проти зла, моральну чистоту, вихованість. Важливою складовою моральної культури юриста є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції і, нарешті, самовиховання (самовдосконалення). Моральний і професійний обов'язок адвоката полягає у захисті конституційних прав, свобод та інтересів громадянина, суспільства, держави, забезпеченні безпеки (політичної, економічної, екологічної, інформаційної, правової, духовної тощо) своєї країни, зміцненні правопорядку. Естетична культура адвоката відбивається у його зовнішньому вигляді, манерах одягатись, спілкуватись, у дотриманні вимог загального і службового етикету, в естетизації службового середовища, у мовній культурі тощо. Службовий етикет - це сукупність правил повеякденной поведінки, що стосується зовнішнього прояву ставлення до людини, в основі якого лежать уявлення про моральне і прекрасне.

Адвокат має добре володіти державною мовою, знати мовні правила, правила літературного слововживання, наголошування слів, вибору синонімів, норми правопису, використовувати лексичне багатство та стилістичну різноманітність, правила милозвучності тощо.

Деформації моральної свідомості адвоката - це негативні явища, риси, які формуються стихійно чи свідомо у окремих представників цієї професійної трупи всупереч суспільним.

державним вимогам, стандартам професійної діяльності і поведінки, очікуванням громадської думки. Деформації моральної свідомості адвокатів мають різні види, але всі вони схожі майже у всіх професійних когорт на пострадянському просторі: 1) некомпетентність; 2) зловживання владою, службовим становищем у особистих цілях; 3) перевищення своїх повноважень; 4) упередженість; 5) тенденнційнісіь; 6) невиправдана жорстокість; 7) тяганина: 8) бюрократизм.

Форми деформацій правової свідомості адвоката: І) правовий нігілізм: 2) правовий інфантї.іізм (несформовапість або недостатня глибина правових поглядів); 3) правова демагогія; 4) правовий ідеалізм (романтизм) (переоцінка цінності права і його можливостей як регулятора суспільних відносин, зустрчається у юристів-початковщв і шидко зникає з появою професійного досвіду): 5) правове переродження свідомості юриста в злочинну форму (найнебезпечніша форма); 6) правовий цинізм. 7) правовий дилетантизм (поверхове знайомство з предметом).

Основні причини деформацій моральної свідомості адвоката: 1) формальний підхід до підбору кадрів; 2) негативний морально-психологічний клімат у деяких колективах; 3) формально-бюрократичні методи керівництва колективами; 4) зловживання службовим станом в корисних егоїстичних цілях: 5) терпимість до порушень службової дисципліни й фактів невиконання службового обов'язку: 6) порушення процесуальних кодексів та схильність до фальсифікацій; 7) формування подвійної моралі; 8) нерозбірливість у засобах; 9) пияцтво; 10) низька соціально-правова і економічна захищеність адвокатів тощо.

Основні елементи правової культури адвоката: 1) Професійно-правова майстерність; 2) Ціннісно-правові орієнтації в сфері права; 3) Високі моральні якості; 4) Професійна бездоганність; 5) Службова дисциплінованість; 6) Соціально-політична відповідальність; 7) Громадянська відповідальність за забезпечення прав і свобод громадян; 8) Грунтовані знання у різних галузях суспільного життя; 9) Належний ступінь глибини політичного і економічного мислення; 10) Кругозір в сфері специфічних проблем.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте зміст правової культури суспільства, особи, юриста, адвоката: 2) назвіть особливості правової культури адвоката, 3) розкрийте поняття деформацій професійної свідомості адвоката та назвищ, їх приклади: 4) охарактеризуйте основні форми деформацій правової свідомості і правової культури адвоката; 5) назвіть функції правової культури адвоката; 6) визначте особливості моральної культури адвоката.

2. Поняття політичної культури адвокатів та її структура

Політична культура адвоката - це сукупність знань юриста про політику, наявність у нього певної політичної орієнтації, вміння та звичка реалізувати їх на практиці. Елементи політичної культури адвоката: І) сукупність знань про політику; 2) певна політична орієнтація: З) уміння та звичка реалізувати свої політичні знання та погляди на практиці.

Адвокату як юристу, що володіє індивідуальною політичною культурою, належить чимаїа роль у формуванні демократичної особи цивільного суспільства, що розвивається. Отже, політична культура адвоката - це обумовлені політичними знаннями, уміннями, навиками, цінностями і втілені на практиці правила (норми) йото поведінки як суб'єкта політичної влади.

Структура політичної культури адвоката полягає в наступному: І) оволодіння політичними знаннями, широка інформованість про політичне життя суспільства, йото політичні ідеї і цінності, закономірності функціонування політичної системи, політичні права і обов'язки громадян, про стратегію і тактику політичною розвитку країни, політичних програмах основних партій і рухів і др.; 2) уміння втілити політичну інформованість у власний варіант політичної культури, який погодиться з політичним режимом і культурою суспільства;

сформувати відношення до владних структур, держави, державної влади і управління; усвідомити політичні цінності, виробити стійкі політичні орієнтації і установки; 3) реалізація установок на політичну участь в певних формах і різновидах політичної поведінки, в системі конкретних політичних відносин, здатність передбачати наслідки своєї участі в політичній діяльності.

Слід враховувати, що кожний адвокат є носієм індивідуальної політичної культури. З формальної точки зору, наприклад, суддю, прокурора, слідчого і ін. можна примусити бути зовні політичних інститутів і процесів або виконати не явно незаконний, а «злегка» відступаючий від строгого правового розуміння наказ, а адвоката - немає. Причому, навіть з формальної сторони. Ні, звичайно, його можна фізично примусити, купити, залякати, шантажувати і тлі. Але формальний наказ йому, на відміну від «державних юристів» навіть віддати не можна. В цьому і є істотна відмінність адвоката від інших представників юридичної професії: в ступені моральної свободи. Якщо адвокат не схоче узятися за конкретну справу, то його не можуть примусити не зробити у принципі. Чому у принципі9 Так тому що можуть бути гака тонкість як категорія обов'язкової участі / чергування цього адвоката / відсутність засобів у потенційного клієнта. Ллє ці окремі випадки також можуть бути вирішені на користь відмови від участі в такій справі. Тому буде явно недемократичним примусити адвоката відмовитися від конкретних політичних поглядів і політичних схильностей взагалі, не брати участь в політичному процесі, не утілювати світоглядні орієнтації в типових для нього вчинках. Так, ми бачимо, що саме адвокати-практики є творцями національної політики, а не сторонніми спостерігачами. Звичайно, їх участь в обговоренні законопроектів не вільна від політичних уподобань.

Відношення адвоката до влади (на відміну від іншого громадянина) як до публічного центру керівниці ва-ухвалення має свою специфіку, яка обумовлена його професійно-правовими знаннями і службовим положенням. Адвокат формує свою оцінку влади. її здібностей і меж у виданні законів, їх вживанні на основі більш глибоких знань, ніж працівник неюридичної сфери, і під більш критичним кутом, ніж юрист іншого профілю (прокурор, судія, слідчий). На цій професійно-правовій основі адвокат виробляє свої відношення як громадянин (а не як посадовець) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут адвокат виступає як суб'єкт політики, для якого правові і політичні норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють необхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.

Відношення адвоката до різних політичних явищ: державній політиці, міждержавним зв'язкам, аж до відношення до себе як до суб'єкта політичної влади. - визначається першими двома і особливо другим рівнем. Він припускає реальне включення адвоката у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними і особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах суспільного життя. При цьому адвокат не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Конституцією як Основним законом, він зобов'язаний толерантно відноситися до інакомислення при будь-якому політичному курсі держави. На кожному з рівнів політичної культури адвоката формуються ціннісні орієнтири, які виливають на форми і різновиди його політичної поведінки. Вони можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилежної спрямованості. Важливо, щоб політична культура адвоката була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її цивільних прав, а форми його політичної діяльності, службовці способами виразу поглядів, були тільки законними.

Політична діяльність адвоката, оскільки він не працює в органах суду, прокуратури, міліції, служби безпеки, може відбуватися в двох ([юрмах: 1) політичної участі - пряма або опосередкована залучена у вироблення і реалізацію политико-управлінських рішень в країні, у вплив на політичну спрямованість дій в міжнародному співтоваристві. Якщо політична нейтральність держчиновників вимагає від них не проявляти політичні симпатії або антипатії: не надавати матеріальної допомоги певним політичним партіям, не брати участь в політичних демонстраціях, не агітувати за кандидатів в депутати і т.п., то залучена адвоката в політичний процес дозволяє йому підтримувати посадовців Щоб бути незалежними судді не повинні, наприклад, дозволяти втягувати себе в партійні дебати, а адвокати можуть виказувати свою думку як юриста на ті або інші політичні дії. Причому в такій думці цілком відкритою може бути не тільки симпатія або антипатія, що прикривається, а конкретна відкрита політична позиція. Заіучення до процесів политико-владних відносин відбувається у формах участі; 2) політичного функціонування - тобто управління діяльністю політичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп (визначення механізму ухвалення рішень, діяльність щодо ухвалення рішень, підбору і розстановці кадрів, контролю над виконанням рішень та ін )

4

1. Суб'єктивна сторона політичного життя при будь-якій розстановці сил все одно знаходить свій вираз в політичній свідомості адвоката і більшою мірою, але впливає на його професійну діяльність.

2 Разом з тим не можна дати однозначну оцінку тій політичній ролі, яку грає інститут адвокатури в нашому і інших державах. Дуже різні правові, політичні, економічні умови, в яких він діє. Тим паче, що неоднакові дійсне місце і роль цього інституту,

ш

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття політичної культури адвоката; 2) вкажіть структурні елементи політичної культури адвоката; 3) назвіть види політичної культури адвоката; 4) які нормативно-правові акти регулюють участь українських адвоката у політичному житті та стисло розкрийте їхній зміст.

3. Психологічний зміст професійної деформації адвокатів

Специфіка діяльності адвоката разом з позитивним впливом, що підвищує професіоналізм, містить в собі елементи негативної дії на особу, яка за відсутності у захисника достатнього рівня етичної і психологічної стійкості часто веде до професійної деформації Отже, професійна деформація адвоката - це процес, який детермінується сукупністю мікро- і макросоціальних і суб'єктивних (внутрішніх) чинників, які поступово приводять до зміни якостей особи (стереотипів сприйняття, ціннісної орієнтації, характеру, способів спілкування і поведінки), які з'являються під впливом виконання професійної ролі адвоката.

В організації роботи адвоката важливе значення має здатність протистояти тим негативним емоціям, які можуть виявитися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої упевненості в значущості виконуваної роботи, її високої соціальної корисності, а також задоволення, яке приносин, рішення задач по захисту інтересів осіб, які звернулися до адвоката по цю допомогу. Здійснення того або іншого виду професійної діяльності адвоката приводить до двох протилежних наслідків: 1) вдосконалення психологічних якостей особи в даному виді адвокатської діяльності (захист у кримінальному судочинстві, представництво, консультативна практика і гтт); 2) виникнення професійної деформації.

Виділяють три групи чинників, що ведуть до утворення професійної деформації особи адвоката; 1) чинники, обумовлені специфікою діяльності, наприклад, детальна правова регламентація діяльності, що може вести до формалізму і елементів бюрократизму, корпоративність діяльності, слабкий контроль за діяльністю адвокат, необхідність вступати в контакт із злочинцями: 2) чинники особової властивості - залишені особові очікування, недостатня професійна підготовленість, професійні установки, що невірно відображають значення адвокатської діяльності, зміна мотивації діяльності, схильність до немотивованих конфліктів, імпульс. 3) чинники соціально-психологічного характеру, наприклад, неадекватний і грубий стиль спілкування, низька оцінка діяльності з боку підзахисних, колег, несприятливий вплив з боку "досвідчених" колег. До основних форм такої деформації можна віднести: 1 і самовпевненість у власній непогрішності при рішенні професійних задач і завищену самооцінку; 2) "правовий нігілізм", який виявляється в зневажливому відношенні до ряду вимог закону, довільному тлумаченні закону і під/законних нормативних актів; 3) засвоєння елементів кримінальної субкультури (кримінальних нір або "понять", кримінального жаргону, правил кримінального спілкування, звернення до іншої людини) і їх використовування в своїй діяльності; 4) "спрощення ділового спілкування", що виражається в зниженні культури і етики спілкування, звернення до інших людей на "ти" і т.п.; 5) переоцінку "старих" звичним методів роботи і недооцінку необхідності упровадження нових методів; 6) професійний егоїзм, що часто блокує ефективну взаємодію з працівниками інших правоохоронних органів.

У психологічному відношенні професійна деформація у адвоката може створювати відчуття упевненості і непогрішності в своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функцію аналізу і пошуку в розумових операціях. Творчість попереджає появу професійної деформації унаслідок операції звичними (що перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. В будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна знайти природно стереотип дій, що складається, в схожих ситуаціях. Існує така стереотиптзація і в діяльності адвоката, причому більшою мірою вона виявляється саме в ролі захисника. ІІотрібно відзначити, що однозначно негативним назвати такс положення буде невірно, оскільки на певному етапі це дає позитивний ефект, що дозволяє швидко вирішувати поставлені задачі, що мають схожі ознаки.

Деформації професійної свідомості - це негативні зміни якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), що настають під впливом виконання професійної діяльності. Приклади деформацій професійної правосвідомості адвокатів: 1) використання в роботі підзаконних нормативних актів і вказівок керівництва, що суперечать Конституції і законам; 2) кон'юнктурність в роботі; 3) зловживання владою або службовим становищем, первищення влади або посадових пововажень; 4) вчинення коррупщйних діянь; 5) схильність до бюрократизму; 6) наявність обвинувального чи виправдувального ухилу при розслідуванні і розгляді кримінальних справ.

Конфлікт - це один із видів соціальної взаємодії індивідів або соціальних груп, при якому дії однієї сторони, зіткнувшись з протидіями іншої, перешкоджають реалізації її цілей і, як правило, супроводжуються взаємними негативними емоціями і почуттями. Існує декілька найбільш поширених стилів вирішення конфліктів: 1) стиль конкуренції; 2) силь відхилення; 3) стиль пристосування; 4) стиль співробітництва; 5) стиль компромісу.

Професійно-юридичні конфлікти, котрі у багатьох випадках виступають головною детермінантою формування професіональної деформації адвоката, можна представити таким чином: І) конфлікт між особою юриста (адвоката) і суспільством (народом), чиє правове волевиявлення порушено злочином, по якому адвокат налає захист; 2) конфлікт між юристом і його професійним колективом (слід враховувати, що адвокатська діяльність не колективна, індивідуальна); 3) конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій (захисник-слідчий: захисник-нрокурор); 4) конфлікт між захисником і судом, який веде процес з помітною упередженістю до позиції захисту; 5) внутрішній моратьно-правовий конфлікт (усередині особи адвоката), який пов'язаний з суперечностями в розумінні і вживанні норм права або аргументування своєї правової позиції по справі, в якій є колізії між захисником і його клієнтом.

Наголосимо па ще одному мшюобговорюваному аспекті: дискретність юридичної професії. Проблеми контролю феномена дискреції затіпаються малодослідженими, але разом з тим уявляють певний інтерес кримінології для нревенції правопорушень і професійної деформації в державних правоохоронних органах (у вузькому значенні). А в широкому значенні рівень дискретності адвокатів-захисників як серед представників інших юридичних професій, гак і серед інших типів адвокатів є найвищим, що також накладає істотний відбиток на особу юриста. Ігнорування психологічного контексту приводить до "формалізації" лінії захисту: збору адвокатом однотипних документів, невиправданої типізації своїх клієнтів -підзахисних, шаблонних виступів на судових процесах. Особа перестає бути неповторно індивідуальною, а сама діяльність адвоката втрачає своє глибинне значення - захисти законних прав і інтересів громадян.

  1.  Основні чинники, що призводять до професійної деформації особи адвоката: а) чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності; б) чинники особової властивості; в) чинники соціально-психологічного характеру.
  2.  Основні компоненти професійно-психологічної непридатності до адвокатської діяльності: а) низький рівень моральності; б) психологічна нестійкість, в) підвищена особова тривожність; г) імпульсна і неурівноваженість у поведінці; д) низький рівень інтелекту; є) навіюваність і конформність; ж) погані мовні здібності; з) грубість; і) агресивність; к) жорстокість.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: /; визначте поняття "професійна деформація адвокатів", "професійно-юридичні конфлікти". "професійно-службова самостійність"; 2} розкрийте проблему дискреції адвокатської діяльності; 3) поясніть, що таке "формалізація лінії захисту"; 4) визначте поняття психологічних чинників у діяльності адвоката; 5) розкрийте психологічні прийоми професійного спілкування адвокатів з громадянами (окремо за видами); 6) назвіть види та місце конфліктів в адвокатській діяльності і способи їх вирішення: 7) що таке психологія спілкування та психологічний вплив в адвокатській діяльності.

4. Проблеми діяльності адвоката в "замовних" кримінальних справах

Термін "адвокатське розслідування", який передбачає самостійне розслідування адвокатом, по-перше не є тотожним приватому детективному розслідуванню, а по-друге не ставить знак рівності між двома протиборчими учасниками одного процесу - розслідування, а лише підкреслює та стимулює його змагальність з ранніх стадій досудового слідства, і ця змагальність буде реальним заходом протидії злочинності як негативному соціальному феномену. Останніми роками для пояснення окремих кримінальних справ, особливо таких, що мають суспільний резонанс або політичне чи значне фінансове зафарблеппя. став використовуватися термін «тенденційне слідство». Окремих повноцінних робіт у вітчизняній юридичній літературі до нього часу цій проблемі присвячено не було. Тому ми не станемо згадувати значну кількість вчених та практиків, котрі не тільки окреслили контури, а іі у своїй більшості грунтовно дослідили і продовжують докладати зусилля щодо розвилку загальної науки про адвокатуру. Але ця проблема як була раніше закритою, так і сьогодні, за зрозумілих причин, відкрито не висвітлюється. Ця проблема не вирішується однозначно не тільки па практиці, аіе також залишається дискусійною і в юридичній науковій літературі, хоча, звичайно, вже у більш м'якій трансляції. Існуює окрема проблема захисту від замовленої кримінальної репресії, вирішення якої стримують різні фактори, але в першу чері у - правові (юридичні) чинники, котрі необгрунтовано обмежують право особи на захист, що є неприпустимим не тільки з погляду вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, аіе й норм міжнародно-правових актів.

Тенденційність розуміють як соціально-політичну, етично-ідеологічну пристрасть, пеоб'єктивність і упередженість силових органів, що відкрило виразилося у прямому або погано прихованому тиску на підставлену або замовлену їм особу (потенційного обвинуваченого). Відзначимо, що оцінка тенденції і тенденційності в полеміці багатозначні, хоча приведені визначення і залишаються самими загальнозначущими орієнтирами. Отже, кримінальні справи, де слідчі порушували принципи законності, мало місце викривлення юридичної картини справи, неспроможність правових і фактичних рішень, вимагають особливої уваги і ретельного вивчення. Основною задачею таких справ є бажання штучно спотворити масштаб і деформувати значення проведеного розслідування

Наголосимо, що після першого ознайомлення з матеріалами кримінальної справи і розмови з підзахисним адвокату іноді не вдається одразу встановити тенденційність слідства. Таку тенденційність адвокат може виявити за характерними дрібними ознаками: бажання будь-якими способами розширити коло осіб, особливо посадових, які нібито причетні, штучне збільшення кількості виявлених «кримінальних» епізодів, нанизування епізодів, перебільшення викрадених сум, явно тенденційне рішення питань правової кваліфікації дій обвинувачених, залучення до розслідування великої кількості слідчих, вилучення і приєднання до справи значної кількості документів, які не мають значення для справи (договори, рахунки, виписки, посвідчення, листування, чорнові записи і т.н.). Гіперболізування справи виявляється також в численних повторах паразитних словосполучень для створення «злочинних груп», «стійких злочинних груп», «злочинних формувань», багатократний повтор одних і тих же документів до кожної процесуальної фігури обвинувачення, у тому числі і до тих, до кого ці документи не мають ніякого відношення Таким чином, як слушно підсумковус Я.II Зейкан. і може створюватися враження «документації», «значущості» справи, ілюзія її «мотивованості» і «масштабності». Відзначимо, що активна роль захисника стримує можливості слідства щодо фальсифікації доказів. Тобто, навіть, своєю участю, адвокат вже ставить слідчого в більш формально жорсткі рамки законності. Звичайно, в правоохоронній практиці цього, на жаль, не буває достатньо. Але «деталі», одержані без участі адвоката, особливо в таких «замовлених» справах, і сіають головними козирями обвинувачення. Нажать у пострадянського покоління слідчо-оперативни.х працівників закріпився негативний стереотип, що участь захисника може перешкодити у такому "напівпроцесуальному" процесі щодо закріплення доказів, тому слідчий прагне швидше провести найважливіші слідчі дії по справі: допитати особу в якості підозрюваної, пред'явити обвинувачення, провести закріплення первинних показань та інших можливих попередніх свідчень шляхом виконання відтворення обстановки та обставин події, очних ставок. Так, з цією метою захисник може бути відстороненим слідчим від участі в справі іа штучними, але формально негативними підставами. Адвокат направляє скаргу до суду на таке незаконне рішення слідчого або прокурора, але суд не розглядає її протягом тривалого часу, а потім вимушено "погоджується" у відновленні адвоката як захисника в певній справі і виносить відповідну ухвалу. Але завдання вже виконано, оскільки обвинувачений як раз на цей первинний час, коли докази були ще "теплі", і був процесуально і організаційно позбавлений можливості щодо отримання правової допомоги від захисника. Інша річ, коли па практиці право на участь захисника слідчим формально роз'яснюється підозрюваному, але в такому формулюванні, що затриманий просто не може в такій ситуації зрозуміти: як же йому краше діяти? - Невелике скептичне зауваження про незначну роль адвоката в слідчому та судовому процесі і все - «клієнт наш»: затриманий щиро і «добровільно» відмовляється від захисника.

Відтак, ми бачимо, що законодавством не врегульовано як захисник повинен діяти під час проведення допиту: чи може він втручатися і рекомендувати своєму підзахисному відповідати на те або інше питання слідчого. Рішення про відмову в наданні свідчень приймає сам обвинувачений, але обов'язок адвоката роз'яснити йому, як судова практика відноситься до таких випадків. Хоча абсолютно іншим питанням є те, що в конкретній кримінальній справі тактовно виправданим може бути обрання лінії поведінки - мовчання. Звичайно, вважається, що це виняткові ситуації. В подібній ситуації повного мовчання обвинуваченого достатньо складно розслідувати кримінальну справу.

Визначимо харакіерпі ознаки «замовленої» криміиаіьної справи: 1) змішана слідча група (МВС, СБУ, податкова міліція, прокуратура); 2) розслідування не но місцю виявлення злочину; 3) невизначений орган розслідування; 4) неодноразові заміни слідчих, причому в найвідповідальніші моменти; 5) відсутність потерпілих; 6) відсутність реальних свідків обвинувачення; 7) наявність свідків захисту; 8) без будь-яких підстав закритий судовий процес щодо вирішення скарги або клопотання з незаконного затримання; 9) постійні запевнення в «кримінальності» справи; 10) злочин нібито вчинено кілька років тому, а справу порушують зараз: 1 1) викликають для допиту по одній справі, а затримують по іншому; 12) допущення адвоката не до, а після першого допиту; 14) порушено порядок затримання. В результаті «створюються» обвинувальні висновки на сотні сторінок, хоча основний зміст можна висловити на 15-20. При цьому формулюються тенденційні ухвати з клопотаннями продовження термінів слідства, одіозно подаються факти і обставини, вигадуються міркування щодо обґрунтовування необхідності проведення додаткових слідчих дій. До цього, в ЗМІ активно йде «розкручування» резонансу справи, подається однобічна інформація з метою створення негативної громадської думки. До складу слідчих груп притягуються десятки працівників, проводиться операгивно-розшукова «підтримка», яка генерує абсурдні чутки. Все це робиться з розрахунком па те, що суд не «розбереться», не подолає штучно створену ілюзію «складності і значення» справи, не схоче протиставити себе сформованій суспільній думці.

Отже, існують різниці у діяльності захисника як за різними категоріями справ, так і в різних слідчих органах: 1) захист в справах МВС; 2) захист в справах СБУ; 3) захист в справах податкової міліції; 4) захист в справах прокуратури; 5) захист в справах військової прокуратури, що має додаткові особливості.

  1.  Тенденційне слідство - це соціально-політична, фінансово-корупційна або морально-ідеологічна пристрасть, заангажованість правоохоронних органів, що має вираз у відкритому тиску на "замовлену" особу шляхом порушення кримінальної справи, фізичного затримання, а потім обрання запобіжних заходів, як правило, у вигляді арешту і взяття під варту.
  2.  Введення адвокатського розслідування в практику кримінального процесу може суттєво змінити існуючу модель правоохоронних органів.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття термінів "замовні кримінальні справи", "тенденційне слідство", "адвокатське розслідування"; 2) наведіть приклади замовних кримінальних справ; 3) зазначте свої власні пропозиції щодо можливості застосування адвокатами правових засобів протидії і зниження рівня замовних справ.

5. Незаконна адвокатська діяльність та типи адвокатів-порушників

Теоретично адвокат може бути суб'єктом достатньо великої о спектру злочинів, загальне колоя яікнх нараховує 33 склади. Відзначимо, що основних групи таких злочинів мають свої особливості і характерні ознаки. Гак, в деяких з цих злочинів адвокат може бути винятково виконавцем, в деяких - тільки співучасником, а у визначених як виконавцем, так і співучасником. Ми відмовимося від використовування тільки кримінально-правових підстав і сформулюємо найзмістовніші кримінологічні ознаки адвокатських злочинів, для чого схематично проведемо умовне угрупування адвокатських злочинів (див. таблицю І у додатках). Вивчення правоохоронної практики, нажать, показує, що корупційні прояви серед слідчих працівників все частіше набувають організованих форм Однієї з таких форм, на думку ІО Захарова і 1Т Скоблікова, є типовий альянс адвоката зі слідчим. В цьому випадку адвокат виступає фактично як посередник в корупційних контактах слідчого з підслідними або іншими зацікавленими особами (родичами, друзями, партнерами і ін). Він погоджує об'єм «послуг» слідчого, форму і розмір їх оплати. При ньому зустрічі адвоката із слідчим, з підслідним або з його представниками природним чином залегендоваиі наданням юридичної допомоги по кримінаїьній справі Відсутність безпосередніх контактів слідчого з підслідним або його родичами з питань сприяння в незаконному звільненні від відповідальності або її пом'якшення серйозно ускладнює документування фактів корупції або зловживання службовим станом.

Один з типових способів запуску даної схеми в роботу наступний. Коли підслідний або інші зацікавлені особи намагаються налагодити із слідчим довірливі відносини, патякають на можливість передачі хабара, слідчий м'яко відхилює цю пропозицію і пропонує скористатися послугами «хорошого адвоката», рекомендуючи його як свого «партнера» Якщо ж підслідний не проявляє ініціативу, слідчий інколи сам рекомендує (іноді дуже наполегливо) для послаблення кримінатьно-правової кваліфікації та інших "пільг" найняти йому «свого» адвоката. Слід зазначити, що можливості тандему «корумпований адвокат - корумпований слідчий» значно посилюються, якщо має місце альянс з працівником прокуратури (причому як сумісно, так і порізно). Прокурор (його заступник або помічник) приймає або дає згоду па ухвалення, затверджує важливі процесуальні рішення, у тому числі і такі принципові, як рішення про порушення кримінальної справи, про вживання запобіжною заходу або про його відміну, про напрям кримінальної справи в суд, про затвердження обвинувального висновку, про припинення кримінальної справи, про відмову від звинувачення в суді. Крім цього, прокурор мас право вилучати будь-яку кримінальну справу від органу дізнання і передавати його слідчому, а також передавати кримінальну справу від одного органу досудового слідства іншому. Ось чому за наявності розглядаемого альянсу адвоката з працівником прокуратури останній результативно сприяє ухваленню рішень на користь клієнтів «корумпованого адвоката». А за наявності такого кримінального альянсу «корумпованого слідчого» з працівником прокуратури ефективність «замовлених» рішень надзвичайно зростає.

Представники адвокатського співтовариства, намагаючись «самовилікуватися», навіть пропонують нормативно заборонити адвокатам - колишнім суддям і працівникам силових правоохоронних органів все ги справи за колишнім місцем або, навіть, регіоном роботи.

Високий ступінь суспільної небезпеки зазначених типів полягає ще і в тому, то чесні і порядні адвокати, дивлячись на сумнівні «успіхи» ганебних і некомпетентних соратників по корпорації, без зусиль знаходять відображення останніх необов'язковому дотриманні вимог закону та зайвості щодо удосконалення своєї професійної майстерності, а ризикують спокуситися і потрапити до розглядаємо! "негативної ланки". Тобто адвокати-порушники, які мають стабільні фінансові та інші привабливі "закорма", можуть виступати прикладом для нової формації адвокатів, у яких ще глибоко не сформовані дійсні професійні переконання, а рівень спонуки перевищить критичну межу.

У таблиці 2 (див. додатки) схематично показана технологія одного з найпоширеніших адвокатських злочинів - падання адвокатом хабара.

Визначається 12 типів адвокатів-порушників: І) адвокат «з попереднім досвідом»; 2) адвокат - «молодий пенсіонер»: 3) адвокат «без попереднього досвіду»; 4) пекваліфікований адвокат; 5) висококваліфікований адвокат; 6) «залучений» адвокат: 7) «незалучений» адвокат; X) «неконтактний» адвокат; 9) адвокат - «скандаліст»; 10) «контактний» адвокат; 1 1) «корумпований» адвокат: 12) «сплачений» і «неоплачений» адвокат. Запропонована типологія є досить умовною, оскільки певні з названих тинів можуть перекриватися або частково стикатися з іншими, але в цілому є саме такі основні тенденції

Ми торкнулися закономірностей, які, виходячи із суто наукових критеріїв, якщо і існують, то, в усякому разі, в Україні практично не досліджені. 1 Іро це у вітчизняній кримінології і йде мова відкрито, за великим рахунком, вперше. Ллє при нинішньому стані протидії, украй незначному, нерепрезентативному досвіді з розслідування кримінальних справ про злочини адвокатів, більш точні зв'язки і закономірності поки що визначити завчасно. Тому розвиток відповідної правозастосовчої практики, зростання емпіричного базису і пов'язане з цим подальше дослідження теми дозволять досягти більш значних результатів в розробці надійного механізму нейтралізації адвокатських злочинів.

4

  1.  Адвокатські злочини (злочини адвокатів) - це злочини, що вчиняються адвокатами у зв'язку із здійсненням ними професійної діяльності в різних сферах юридичної практики.
  2.  При цьому спектр цих злочинів пропонується структурно розділити на: а) «основні адвокатські злочини» (злочини адвоката-виконавця) - обмежений перелік злочинів адвокатів, скоюваних ними, як правило, особисто як виконавців або співвиконавців (у тому числі і як спеціальні суб'єкти) злочину; б) «супутні злочини адвокатів» (злочини адвоката-співучасника) - фактично будь-які посягання, передбачені Особливою частина КК України, в здійсненні яких адвокат бере участь як посібник, а рівно як підбурювач і організатор; в) «нерозпізнавані адвокатські злочини» -діяння, що потрапляють під всі ознаки злочину, реально поширене в практиці, проте, як правило, не розцінюване правозастосовниками як злочинне через недостатність практики залучення осіб до кримінальної відповідальності або з інших причин.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) байте визначаення такт понять "незаконна адвокатська діяльність", "адвокатські злочини", "типологія адвокатів-порушників"; 2) розкрийте поняття злочинів, що вчиняються адвокатами в крішшаїьному судочинстві; 3) наведіть приклади незаконної адвокатської діяльності в типа (некримінальних) гачузях діяльності.

6. Адвокат в "угодах з правосуддям"

Компроміс у діяльності адвоката не повинен виходити за правові межі, тобто повинні бути юридично обгрунтованим. З цього приводу зауважимо, що в цілому проблеми кримінально-правового, кримінально-процесуального, криміналістичного і кримінологічного забезпечення компромісів у сфері боротьби зі шочинністю ще не достатньо глибоко досліджені. Важливим підґрунтям вивчення психологічного зв'язку компромісу в адвокатській діяльності і саморегуляції (інтегральної характеристики людини) є роботи, розглянуті нижче. Недостатня розробленість окремих понять адвокатської стики, таких як «професійна моральність», «етична відповідальність», веде до того, що в індивідуальній концепції адвоката формуються неадекватні етичні принципи і правила поведінки. Чи можна, наприклад, поставити в один ряд умовчання адвоката про факти, що стали йому відомими від клієнта, і поведінку захисника, яка спрямована на відмову підзахисного від первинних показань, прямий обман слідчого і суду1' На паш погляд, «умовчання» укладається в рамки професійної моральності, все ж інше є наслідком неадекватних етичних стереотипів адвоката.

Внутрішнє переконання у адвоката може бути, а може і не бути: воно створює психологічний комфорт, якщо адвокат займає правову позицію відповідно до свого внутрішнього переконання; дискомфорт - якщо позиція захисника суперечить його переконанню. Якщо клієнт не хоче змінити позицію, значить, її змінити повинен адвокат. Чи завжди діяльність захисника відповідає етичним установкам? Чи не задає адвокат собі питання: «Навіщо я повинен прагнути полегшити долю людини, що вчинила тяжкий злочин, коли я абсолютно впевнений, що він його вчинив і пом'якшувальні обставини відсутні'.'» Загальновизнано, що у адвоката немає права на брехню, але як в цьому випадку він може підгримувати свого клієнта, підкріплювати доказами його помилкові вислови, якщо сам невірно не оцінюватиме фактичні обставини, що доводять винність, або про них умовчувати. М. Ьарщевский пише, що адвокат повинен говорити не всю правду, але - правду Тобто умовчувати щодо істини, яка стала йому відома із слів підзахисного, фактично допомагаючи її приховуванню. А ще раніше Я. Кисельов висловився про те, що адвокат не маї права допомагати підсудному приховувати або спотворювати істину. Зазначені положення не беззаперечні, оскільки в переважній більшості ситуацій не враховується внутрішні переконання адвоката, а використання сумнівних доказів багато в чому справа його совісті, його психологічного стану і професійних переконань. З цього може випливати, що захисник іноді вимушений вступати в конфлікт зі своєю совістю і діяти у життєвому чи побутовому розумінні аморально. У сформованому вигляді індивідуальна професійна концепція захисника розкриває стичне значення діяльності адвоката, впливає на мотивацію його праці, постановку конкретних професійних шлей і спілкування зі всіма учасниками процесу, в першу черіу з підзахисним, визначає переконання, інтереси і правові цінності.

У літературі, котра присвячена питанням адвокатської діяльності наводяться приклади компромісних дій адвокатів, але увага зосереджується па певній типовості взаємодії двох протилежних сторін - захисту з обвинуваченням. Але про складність і багатогранність взаємодії адвоката не зі стороною обвинувачення (слідчим, прокурором), а з судом (окремим суддею), нажать, поки умовчується. Тому розглянемо основні тенденції в аморальних угодах адвокатів, для чого визначимо спектральний діапазон таких "умовних тандемів": І) адвокат -слідчий; 2) адвокат - "наглядаючий" прокурор; 3) адвокат - прокурор-обвинувач; 4) адвокат -суддя; 5) адвокат-захисник - потерпілий; 6) адвокат-захисник - родичі та/або представники потерпілого; 7) адвокат     підозрюваний (обвинувачений, підсудний): 8) адвокат - родичі обвинуваченого: 9) адвокат - "позитивні" свідки; 10) адвокат - "негативні" свідки; 11) адвокат - "нейтральні" свідки; 12) адвокат - "псевдосвідки": 13) адвокат - експерт; 14) адвокат -оперативні працівники; 15) адвокат - адвокат (різних обвинувачених).

Отже, як ми можемо бачити, кожен з таких зв'язків має як загальні спільні риси, так і певні характерні особливості, що потребує окремих більш досконалих розробок. Але повергаючись до предметного змісту цієї статті, зазначимо, що угода - це дія, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, а найпоширенішим видом угод є договір. Оскільки правосуддя є головним елементом в механізмі правового захисту, фактично «вершиною піраміди» всієї юридичної практичної діяльності, не будемо детально зупинятися на теоретичних пошуках загальних проблем правосуддя, чому присвячено достатньо багато досліджень, особливо останніми роками. Розглядаючи окремі аспекти судової діяльності, які напряму пов'язані з роботою адвоката, термін "угоди з правосуддям" взято в лапки тому, що можна домовитися з конкрет ним суддею, відтоді як договір з правосуддям, як базисним правовим феноменом в правовій державі, є нонсенсом. Тобто можуть існувати випадки, коли з правосуддям можна домовитися, скласти договір. Тому в контексті викладеного наведемо принципово важливу позицію Ю.11. Рсзника про те, що адвокат не мас права йти на незаконні угоди із слідчим, наприклад, про невживання останнім запобіжного заходу - клопотання перед судом щодо взяття під варту, у разі визнання особою своєї вини в інкримінованому діянні. Слід звернути увагу на різноманіття, складність і неоднозначність приватних ситуацій, з якими в практиці зустрічаються захисники. В літературі, присвяченій питанням адвокатської діяльності, часто наводяться приклади компромісних дій адвокатів. 1, як правило, їм дається негативна оцінка. 'Так, Ю.Ф. Лубшсв відзначає, що адвокати з метою уникнути відмови суддів в задоволенні тих або інших прохань часто нехтують інтересами своїх підзахисних і, не бажаючи виводити з рівноваги суддю, утримуються від заяви необхідних клопотань, проходять повз небезпечні для підзахисного порушення закону і тлі. Для виправдання подібної поведінки адвокатом іноді зазначається надуманий привід щодо причини своєї пасивності в процесі, як прагнення уникнути погіршення стану підзахисного.

Інститут "угод з правосуддям" припускає встановлення договірних відносин між обвинуваченням і захистом і прийняття сторонами зобов'язань за принципом: якщо одна сторона ухвалює рішення про те-то, інша гарантує конкретно те-то. В основі таких договорів лежить концепція компромісів. Виділяють декілька груп норм, що допускають компроміс. Не усвідомивши важливості професійних меж діяльності адвоката, неможливо створити організацію адвокатури. Залежному від несумісних видів діяльності адвокату не можна довірити здійснювати владу суспільного контролю у сфері правосуддя і правової системи. Суть всієї адвокатури в її жорсткому прикладному значенні. Навіть невелике відхилення від прямото служіння правосуддю робить адвоката професіонально непридатним.

Підкреслимо, що неприпустимо будь-яких форм співпраці адвокатів з посадовими особами оперативно-розшукових органів 3 цього приводу, вважаємо доречним вказати ряд норм, які містяться в російському законодавстві, і можуть стати корисними для розробки нового Закону України «Про адвокатуру». Так, наприклад: 1) адвокат не має права не тільки таймаги по справі позицію всупереч волі довірителя (п. З ч. 4 сі. 6 Закону РФ «Про адвокатуру»), але і «діяти всупереч законним інтересам особи, що звернулася до адвоката щодо юридичного захисту, надавати їй правову допомогу, керуючись міркуваннями власної вигоди, аморальними інтересами або під тиском»; 2) адвокат не має права приймати доручення на надання юридичної допомоги, яка перевищує його реальні можливості; З) адвокат не мас права нав'язувати свою допомогу особам, які потребують юридичного захисту і привертати їх шляхом використовування особистих зв'язків з працівниками судів і правоохоронних органів, обіцянкою благополучного вирішення справи та іншими негідними способами; 4) адвокат не мас права будь-яким способом придбавати в особистих інтересах майно і майнові права, які с предметом суперечки, в котрій адвокат бере участь як особа, що надає юридичну допомогу, за винятком випадків, коли довіритель добровільно надає таке право адвокату, про що повинно бути конкретно вказано в угоді довірителя з адвокатом.

Ненормативні відносини з клієнтами, коли підзахисний міститься під вартою, зводяться до їх інформування адвокатами про подробиці «руху» кримінальної справи, до особистих формальних питань про стан здоров'я, а, окрім цього, до його міркувань про перспективи розвитку справи. Цей шар взаємостосунків завжди залишається, хоча етичні дослідження соромливо його обходять увагою. Тим часом інформаційний вакуум в такій делікатній темі іалишає молодих адвокатів віч-на-віч з багатьма проблемами і спокусами.

Нерідко клієнти, родичі підзахисного і близькі до нього люди, звертаються до адвоката з проханням передати затриманому (арештованому) яку-небудь конфіденційну інформацію у вигляді записки. Не спотворюючи істини і не заплюющуючи очі треба визнати, що адвокати час від часу погоджуються на таку заборонену законом «послугу», не замислюючись, яку небезпеку може містити передана інформація, причому, у тому числі, для самого адвежата. Не кажучи вже про те, що адвокат при цьому йде на грубе порушення закону, він може, неусвідомлено, виявитися співучасником злочинної угоди або одержати якісь інші неприємності Тому в подібній ситуації краще, що можна зробити - не відхилювати спроби клієнтів привернути адвоката до подібних протиправних дій і використати його послуги не за призначенням. Проте, віддаючи належне автору використаної нами останньої цитати, все-таки відзначимо, що нам бачиться в такому рішенні піднятої морально-правової проблеми віддих відірваності від життєвих реалій. На жаль, так просто ці питання вирішити неможливо і вони гак не розв'язуються. Це пов'язано з професійною деформацією адвокатів.

Отже, як ми бачимо, такі угоди грунтуються на коценції взаємопоступок і компромісу. Але на перший погляд може бути невідомим, де ж знаходиться ця топка грань поміж іаконними і незаконними компромісними діями адвоката?

Хотілося б особливо звернути увагу на вимогу неприпустимості керуватися аморальними інтересами. Не секрет, що в практиці бувають випадки, коли, наприклад, недобросовісний адвокат цілеспрямовано без необхідності затягує розгляд справи лише з однією метою - одержати більшу суму гонорару, ніж він одержав би у разі швидкого вирішення справи. Поведінкою окремих адвокатів деколи керує не стільки бажання допомогти клієнту, скільки власні амбіції, прагнення помолитися процесуальному супротивнику, судді, або, навпаки, заручилися їх підтримкою щодо інших справ в збиток інтересам даного довірителя і тому подібне. Очевидна аморальність такої поведінки суперечить корпоративним нормам адвокатської етики. Таким чином, як би клієнт не наполягав на аморальній лінії захисту, якою б ефективною вона не представлялася, скільки б користі не обіцяла самому адвокату, якщо ця лінія захисту аморальна, жоден адвокат не маг права викопувати такс доручення.

Відзначимо, що в адвокатській практиці трапляються випадки, коли вибрана лінія захисту в цілому не суперечить закону, але водночас характеризується аморальністю. Такі, наприклад, типові методи роботи несумлінних адвокатів у справах про зґвалтування, де сторона захисту намагається навмисно дискредитувати потерпілу, з перевищеною пунктуальністю і деталізацією досліджує інтимну сторону її життя у пошуках підтверджень її «легковажності» і т.п. Такі ж аморальні методи захисту, пов'язані з диктуванням обвинуваченому відверто помилкових свідчень, і багато інших, на жаль, поширених в практиці хибних засобів і методів захисту. Часто буває, що ступінь ефективності тих або інших дій адвоката прямо пропорційний рівню їх аморальності. Як тут не пригадати повчання Р. Гарриса про те, що ради служіння своєму клієнту адвокат не повинен забувати своїх обов'язків як людини, а тому повинен відмовитися від ведення справи, якої не може виграти чесними засобами.

Порушенням етики буде будь-який виражений адвокатом зовні сумнів в достовірності документів і інформації, витікаючої від йото довірителя. Якими б неправдоподібними не були ці відомості, які б відомі адвокату обставини не доводили їх невірогідність, він повинен суворо дотримуватися правила неприпустимості сумнівів в правдивості всього того, що повідомляє йото клієнт Вираз адвокатом подібних сумнівів недоречний ні в спілкуванні з довірителем конфіденційно, ні у присутності третіх осіб. Професійна етика виходить з того, що всяке порушення справжнього правила суперечить основі основ адвокатської діяльності: довіри до адвоката з боку клієнта. Вважаємо, що адвокат повинен відмовитися від надання юридичної допомоги, якщо клієнт наполягає на лінії поведінки, яка є злочинною або обманною. Більш юго, слід зауважити, що адвокат не має права рекомендувати клієнту засоби захисту, які явно ускладнюють, затягують розгляд, якщо питання захисту можна вирішити більш простим шляхом, наприклад, шляхом законного компромісу.

І Ісможна обійти мовчанкою додатковий сектор протиріч, який виникає при 'технологічному" розгляді "угод з правосуддям", що часто приймає таку форму як адвокатські злочини. Ллє в цій частини нашого оповідання буде логічним лише торкнутися проблеми співвідношення адвокатських злочинів з етичними нормами. Зазначимо, що далеко не кожне порушення професійної етики є адвокатським злочином. Тобто виникає проблема розмежування злочинних посягань з неетичною поведінкою адвоката.

Для наочності наведемо умовний приклад. Так, припустимо, що адвокат свідомо розповсюджує негативні висловлювання у присутності сторонніх осіб про колегу - іншого адвоката. Інформація не знаходить підтвердження і виявляється помилковою, В цьому випадку адвокат вчинив неетичний вчинок, оскільки дискредитував колегу. Дискредитувати - означає підірвати довіру до кого-небудь, чого-небудь, змарнувати чий-небудь авторитет.

Адвокат зобов'язаний утримуватися від будь-яких вчинків, що можуть дискредитувати колег, якщо корпоративні норми або закон не зобов'язали його поступити інакше. Враховуючи те, що дискредитація може бути помилковою і свідомою, треба зауважити про можливість випадків, коли за відсутності ознаки злочину дії адвоката не є і порушенням етики. Наприклад, обвинувачений бреше своєму захиснику, що до нього в ходт бесід оперуповноважені застосовували насильство і примушували до дачі показань. Адвокат, повіривши клієнту, пише скаргу прокурору па дії посадовців з вимогою притягти їх до кримінальної відповідальності. І Іеревірка скарги з'ясовує її помилковість. Тому, в такому випадку, в діях адвоката вбачаються ознаки помилкового доносу. Але відсутня обов'язкова ознака цього складу злочину -свідомість. Ось це як раз гой самий поширений випадок, коли не тільки склад злочин, але й порушення професійної етики в поведінці адвоката відсутні.

Зв'язок і співвідношення між порушеннями професійної етики і іншими, незлочинними, правопорушеннями адвокатів мають ще складніший характер, тобто не всі порушення чинного законодавства можна оцінити як неетичні вчинки. У свою чергу, останні також не завжди пов'язані з порушеннями процесуальних і інших норм. Гак. зриваючи слідчу дію з поважної причини і одноразово, допускаючи деякі незначні перевищення своїх процесуальних повноважень, адвокат формально порушує відповідні вимоги КПК України, але не завжди при цьому провинний в неетичному вчинку,

У випадку, якщо підзахисний не згоден з висновком тієї або іншої операції з правосуддям (з компромісом), адвокат не має права намагатися його переконати. Тільки роз'яснили і проконсультувати підзахисного про умови і наслідки компромісу - це обов'язок захисника, але наполягати, умовляти, а тим більше диктувати, нав'язувати йому свою позицію абсолютно неприпустимо, неетично і зрештою незаконно.

У випадку якщо підзахисний згоден з умовами операції, адвокат зобов'язаний вжити всіх заходів для того, щоб сторона обвинувачення (суд) виконала взяті на себе зобов'язання. Важливо не допустити, щоб несумлінний слідчий (прокурор, суддя) обдурив підзахисного.

1. Враховуючи те, що адвокати перебувають у рамках закритої юридичної
системи, висловлене вище дозволяє створити лише найзагальніше враження про те,
наскільки складним є процес
угод з правосуддям

  1.  Діюче вітчизняне законодавство лише частково дозволяє реалізовувати такого роду договірні відносини сторін в кримінальному процесі.
  2.  Особливість адвокатської деонтології полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію крізь призму професії адвоката і його діяльності як особи.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) дайте визначення термінів "угоди і правосуддям", "компроміс", "договір", "професійна етика адвоката"; 2) назвіть і обгрунтуйте приблизний алгоритм щодо компромісного вирішення конфліктних ситуацій у кримінальному судочинстві; і) наведіть приклади "угод з правосуддям" адвоката в цивільному, адміністративному і господарському судочинстві.

4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 5. "адвокатська етика", "мораль", "професійна деформація", "правова культура адвоката", "психологічна культура адвоката", "політична культура адвоката", "замовні кримінальні справи",  "тенденційне  слідство", "адвокати-порушники",  "угоди  з  правосуддям", "компроміс".

Основна література.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. , В.К. ПІкарупа, О.В. Філонов. А.М. Гитов, Ю.Я. Кінаш: За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2007. - 398 с
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ, Фурси. -- К.: Видавець Фурса С.Я.: КІІТ, 2007. - Кн. І. - 940 с.

3. ФіолевськийД.П. Адвокатура: І Іідручник. - К.: Алерга: І Ірецедепт, 2006. - 486 с.

  1.  Авдеев В., Воскобойник И. Проблемы деятельности адвокат при производстве следственных действий с участием свидетеля // Уголовное право. - 2006. - № 5. - С. 84   86.
  2.  Сурдукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут кримінально-процесуалыюго права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4. - С. 97 - 103.

Додаткова література.

  1.  Ведь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі. / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, - Київ, 1999. -18 с.
  2.  І'армаев Ю.П. Незаконная деятельность адвокатов в уголовном судопроизводстве: Учебник /1 Іаучньїй редактор ВТ Г Карагодин. - М.: Изд-во «Экзамен», 2005 - 512 с.
  3.  Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України га 11 Івейиарії // Адвокат. - 2005. - № І.   С 3 - 7.

9. Молдован А.В. Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному
процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження),
-
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2003.

10. Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы
становления и перспективы развития: Монография. - Запорожье: ЗНУ. 2007 - 432 с.


ЧАСТИНА ДРУГА: ПРАКТИКА

Семінарське заняття 1 Історико-правові проблеми витоки становлення адвокатури

План заняття:

  1.  Адвокатологія як наука про адвокатуру.
  2.  Виникнення адвокатської професії
  3.  Визначення терміна і суті адвокатури
  4.  Адвокатура у найдавніші часи людського суспільства.
  5.  Адвокатура античного періоду (Греція, Рим).
  6.  Адвокатура в Середні віка (Германія, Франція, Англія).
  7.  Адвокатура в Новий час (Германія, Франція, Англія, СІНА, Канади). X.  Основні етапи розвитку адвокатури України (Київська Русь, польсько-литовський

період, період Гетьманщини).

  1.  Російська адвокатура у період XIX - початок XX сторіччь.
  2.  Радянська адвокатура у післяжовтневий період 1917 - 1940 рр. П. Адвокатура УРСР > післявоєнний період. 12. Реформування адвокатури в Україні з 1991 року.

Методичні вказівки

Студенти повинні скласти схему з основних базових понять, з яких починається знайомство з сучасною адвокатурою. Зокрема, найголовнішим є усвідомлення того, що адвокатологія є новою самостійною наукою, з власним предметом та методом.

Слід звернути увагу на те, що в усі часи й не в усіх країнах слово "адвокатура" мало те саме значення, що й сьогодні. Разом з тим варто проаналізувати, які елементи правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства поступово трансформовувалися в цивілізованіші форми й знайшли своє сучасне відображення в чинному законодавстві України. Тому знайомство з навчальною дисципліною починається з вивчення основних питань організації правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства, а також зародження та походження сучасної адвокатури. Виходячи з того, що адвокатура інститут суспільний, вона зародилася й розвивалася разом з розвитком людського суспільства. Що ж стаю передумовою виникнення адвокатури, звідки з'явився цей термін, хто мав право бути адвокатом? Важливою обставиною є те, що з самого початку одним з елементів формування адвокатської професії стаю ораторське мистецтво, а серед иайвидатиіших ораторів були Антифон. Лізій, Демосфен та інші видатні філософи.

Особливу увагу слід звернути на розвиток форм адвокатської професії в таких країнах Середземномор'я, як Стародавні Греція та Рим, оскільки вважають, що з римської адвокатури почався розвиток світової адвокатури. Студенти повинні знати походження понять "правозаступництво" та "представництво", зрозуміти їх різницю та єдність у адвокатській діяльності. Ще однією рисою формування адвокатської професії у стародавні часи стало визначення поняття професійного злочину. Велике значення мато також зародження гонорарної практики, встановлення присяги та заборона поєднання адвокатської діяльності з обійманням деяких посад (наприклад, посади судді або намісника провінції).

Варто проаналізувати, значення зародження гонорарної практики, встановлення присяги та заборона поєднання адвокатської діяльності з обійманням деяких посад (наприклад, посади судті або намісника провінції).

У процесі опрацювання рекомендованої літератури студенти повинні визначити ознаки, які мана адвокатська діяльність у середньовічній Франції, Німеччині, Англії, і вказати на відмітні риси адвокатури тих часів і розглянути гонорарну практику, форми здійснення адвокатської діяльності, допущення адвоката до участі у процесі. У процесі опрацювання літературних джерел студенти повинні визначити ознаки адвокатської діяльності у середні

60 віки, вказати на відмітні риси адвокатури тих часів, зокрема розглянути гонорарну практик)', форми адвокатської діяльності, допущення адвоката до участі у процесі. Студенти повинні узагальнити вивчений матріал з розвитку адвокатської інституції в Україні, починаючи з періоду Київської Русі, особливу увагу приділити становленню адвокатури в Російській імперії в XIX ст. Завдання студента під час вивчення місця адвокатури в СРСР зрозуміти складні умови розвитку радянської адвокатури, вміти їх аналізувати.

Завдання для самостійної роботи студентів (варіант 1):

Студентам слід підготувати письмові роботи, обравши одну із нижчезазпачених тем:

1. Роль таких правових пам'яток, як "Права, по которым судится малороссийский
народ" та "Литовські статути" у розвитку інституту адвокатури.

  1.  Підготувати розширене пояснення термінів "логограф" і "диктограф".
  2.  1 іередумови допущення до адвокатської професії в середні віки.
  3.  Особливості виникнення та розвитку інституту адвокатури у Німеччині.

5. Особливості підготовки кандидатів до адвокатури Англії.

Письмові практичні завдання (варіант 2):

1. Складіть бібліографічний довідник для вивчення теми і історії адвокатури.

2 Доведіть, що в післяжовтневий період відбувався розвиток радянської адвокатури як інституту правового захисту, і назвіть головні фактори, які негативно впливали на цей процес.

3. Порівняйте положення про адвокатуру, шо діяли в Україні в різні періоди.

4. Складіть таблицю, де з одного боку зазначте позививні здобутки адвокатури в XX ст..
а з іншого - негативні, із стислою агрументацігю для доповіді.

5. Загальні засади розвитку адвокатури на всіх етапах людського суспільства.

Завдання для самостійного письмового виконання (варіант 3):

  1.  Розвиток адвокатури у Франції.
  2.  Розвиток адвокатури у Німеччині.

  1.  Розвиток алвокатури в Англії.
  2.  Відмінність ораторського мистецтва та адвокатської діяльності

5. Загальні засади розвитку адвокатури на всіх етапах.

Тести для перевірки знань до семінарського заняття М> І

ВАРІАНТІ

1. На нижчих стадіях розвитку людського суспііьства:

а) правозаступництво було невіддільне від судового представництва:

б) поняття представництва не існуваю;

в) правозаступництво було відокремлене від представництва.

2. У стародавні часи більшість адвокатів була:

а) ораторами;

б) правозаступниками;

в) священнослужителями.

.?. У добу середньовіччя найдовший термін підготовки до адвокатської діяльності передбачався:

а) в Німеччині;

б) у Франції;

в) в Англії.

4. Основних рис європейська адвокатура почала набувати:

а) з XII ст.; б)з XIX ст : в)зХУІст.

о і


5. Розвиток світової адвокатури почався:

а) з грецької адвокатури;

б) з китайської адвокатури:

в) з римської адвокатури.

ВАРІАНТ 2

1. Вважають, що в українській адвокатурі передувало:

а) судове представництво;

б) правозаступництво;
в)ораторство

2. Професійна адвокатура в Україні сформувалася за часів:

а) звичаєвого права;

б) польсько-литовської доби;

в) гетьманщини.

3. За польсько-литовської доби захисників не називали:

а) речниками;

б) адвокатами;

в) прокураторами.

4. За часів польсько-литовського панування діяльність адвокатури в У країні регулювалася:

а) кодексом "Права, по которым судится малороссийский народ";

б) Біблією;

в) Литовськими статутами.

5. За часів Гетьманщини, згідно із загальним правилом, адвокатами могли бути:

а) повнолітні чоловіки та жінки;

б) духовні особи;

в) тільки повнолітні чоловіки.

ВАРІАНТ З

1. Згідно із Судовою реформою 60-х років XIX ст. правове регулювання адвокатури
здійснювалося:

а) "Судовими статутами":

б) "Адвокатськими статутами";

в) Положениям про адвокатуру.

2. Згідно із судовою реформою 60-х років XIX ст. повірені - це:

а) судді;

б)прокурори;

в) адвокати.

3. Присяжні повірені повинні:

а) мати вищу юридичну освіту:

б) мати будь-яку освіту;

в) мати середню юридичну освіту.

4. Присяжні повірені повинні бути мати стаж судової роботи не менше, ніж:

а) одного року;

б) трьох років:

в) п'яти років.

5. "Товариш"~це:

а) заступник голови Ради повірених;

б) помічник голови Ради повірених;

в) приватний повірений.

ВАРІАНТ 4

1. Приватні повірені допускалися до ведення справ:

а) в усіх судах,

б) лише в тих судах, до яких вони були приписані;

в) виключно в судах окремо визначеного Судового округу.

2. До 1917р. на території України існувало три судові палати:

а) Київськая, Харківська, Одеська;

б) Київськая, Юзівська (нині - Донецька), Олександрівська (нині - Запорізька):

в) Харківська, Львівська, Скатеринославська (нині - Дніпропетровська).

3. Терміни "адвокатура" та "адвокат"у радянській адвокатурі було введено:

а) Постановою НКЮ "Про реорганізацію колегій захисників" (1927 р);

б) Основами судоустрою СРСР і союзних республік 1924 р.;

в) Положенням про адвокатуру 1939 р.

4. У період окупації 1941-1944 років відповідно до нормативних актів, якими регулювалася
діяльність адвокатури:

а) порушення прав людини допускалися безаргументовно;

б) порушення прав людини не допускалося;

в) опрутпення прав людини допускалися у виключних випадках з додатковим поясненням.

5. Під час окупації у період Великої Вітчизняної війни:

а) було прийнято спеціальні нормативні акти, якими регулювалася діяльність адвокатури:

б) захист здійснювався на підставі довоєнних нормативних актів;

в) по більшій кількості справ захист за законами особливого стану був суттєво обмежений.

ВАРІАНТ 5

1. В 60-ті роки XX ст. за кримінально-процесуальним кодексом УРСР 1961 р. адвокат
допускався як захисник до участі в досудовому слідстві по кримінальній справі з моменту:

а) затримання особи;

б) пред'явлення особі обвинувачення;

в) закінчення попереднього слідства.

2. В 70-ті роки XX ст. згідно зі змінами до кримінально-процесуального кодексу УРСР 1961
р. адвокат допускався як захисник до участі в досудовому слідстві по кримінальній справі з
моменту:

а) затримання особи;

б) пред'явлення особі обвинувачення;

в) винесення прокурором відповідної постанови.

3. В СРСР адвокати виступиш в суді по такій кількості кримінальних справ:

а) по кожній;

б) по половині з направлених до суду;

в) по двум третинам, з направлених до суду,

5. Присяжні повірені повинні бути мати стаж судової роботи не менше, ніж:

а) одного року;

б) трьох років;

в) п'яти років.

4. Відмова від терміну "правозаступник" і повертання до "адвокат" в СРСР відбулося:

а) в 1939 р.;

б) в 196! р.;

в) в 1980 р.

Література для самопідготовки:

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, А.М. Тилов, Ю.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи.   К.: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К\: Видавець Фурса С.Я.: КИТ, 2007. - Кн. І. - 940 с.

3. Історія адвокатури України / Рсдкол.: В.ІЗ.Медведчук (голова) та інші. - К.: Видавництво "СДМ-Студіо", 2002. - 286 с.

4. Фіолевський Д.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерга: Прецедент, 2006. - 486 с.

  1.  Гошуляк В.В. Исторический очерк развития российской адвокатуры как института, востребованного гражданским обществом. // Право и политика. - 2004. - № 4. - С. 103 - 1 11.
  2.  Гришина Т.М. Становлення захисту адвокатів і представників особи у Х-ХІХ ст. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 3 (33). - С. 196 - 206.

  1.  Сергеев В.И. Проблемы становления российской адвокатуры в историческом контексте судебных реформ XIX и XXI веков: Российская адвокатура и судебная система на рубежах столетий // Российский судья. - 2001. - № 11. — С. 39-47.
  2.  Томсинов В.А. Из истории адвокатуры в России: Эпоха становления. / Законодательство. - 1999. - № 6- 7.

Семінарське заняття 2 Принципи і соціальні гарантії адвокатської діяльності

План заняття:

  1.  І Іоняття адвокатури за Конституцією України.
  2.  Основні нормативно-правові акти, що регулюють адвокатську діяльність.
  3.  Характеристика Закону України "І Іро адвокатуру" від 19.12.1992 р.
  4.  Принципи та функції діяльності адвокатури.
  5.  Поняття адвоката та його помічника. Вимоги, що пред'являються до осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю.
  6.  Соціальні права адвоката та йото помічника

Методичні вказівки

Осмислення місця та значення адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини вимагає від студентів знання теорії держави та права, оскільки поняття юридичного механізму грунтується па положеннях цієї дисципліни. Юридичний механізм, яким забезпечується захист прав людини, складається із засобів реалізації, охорони й захисту прав людини. Студентам доцільно проаналізувати складові цього механізму: національне законодавство; юридичні процедури реалізації нрав людини; юридичні засоби охорони прав людини та юридичні засоби її захисту.

Забезпечення здійснення та захисту прав громадян є одним з принципів правової держави. Для йото реалізації необхідна система ефективних юридичних засобів. Адвокатура -найважливіший з них. Студентам слід уяснити, що судова влада - границя між законодавчою і виконавчою гілками державної влади. Вона базується на виключному праві судових органів здійснювати юридичне тлумачення законів і підзаконних актів з погляду їхньої відповідності Конституції України і загальних принципів права. Цим судова влада перешкоджає законодавцю діяти недосконалі закони, в уряду - неефективно керувати суспільством. Зазначена державно-правова функція реалізується органами судової влади через широку цивільну й адміністративну юрисдикцію, контрольні повноваження. Студентам треба розкрити це, грунтуючись на положення, що адвокатура є інститутом цивільного суспільства, що грунтується на принципах незалежності, корпоративності і самоврядування.

Дай рекомендується з'ясувати та аргументувати, чому авокагура не може бути віднесена до інститутів держави, оскільки: 1) професійна адвокатська діяльність по паданню юридичної допомоги спрямована винятково на захист особистих, персонально визначених інтересів; 2) ні адвокатура як інститут, ні адвокат як суб'єкт юридичної допомоги не наділені владними повноваженнями. Але поряд з цим, греба розуміти, що адвокатура ніколи не була і не може бути цілком вільною від державного контролю. Такий контроль не повинен зазіхати на незалежність адвокатів при виконанні ними своєї правозахисної функції і самоврядування адвокатської корпорації, виливатися в керівництво адвокатурою з боку виконавчої влади.

Задачі контролю полягають у тому, щоб забезпечити, по-перше, належний якісний склад адвокатського корпуса, по-друге, приступність юридичної допомоги для населення.

Отже, першим висновком з цієї теми повинно бути те, що адвокатура - представляє лобровільнс об'єднання юристів-професіоналів, покликане виконувати функції правового іахисту і надання всебічної допомоги громадянам і юридичним особам. При цьому адвокатура наділена спеціальною правоздатністю, якою не володіє жоден інститут цивільного суспільства.

Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а являє собою оплату праці. Адвокатура є професійним об'єднанням, а не іержавною організацією і незалежна від органів влади.

Студентам треба не тільки назвати принципи діяльності адвокатури: а) верховенство іакону; б) незалежність; в) демократизм; г) гуманізм: д) конфіденційність, але й аргументовно розкрити кожний з них. Адвокат при виконанні правозахисник функцій повинен користатися цивільним імунітетом від безпідставних переслідувань органів влади за будь-які дії, що знаходяться в законодавчому колі, але вступають у протиріччя з позицією влади, оскільки обумовлені його правовою позицією. Чому адвокат повинен мати такий імунітет за всі заяви, зроблені як в усній, гак і в письмовій формі, які стосуються виконання його професійних обов'язків.

Завдання для самостійної роботи:

Варіант № 1

Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції і скасував його, але не розв'язав питання про поворот виконання рішення. Які дії варто зробити адвокатові, щоб домогтися повороту виконання рішення? За якими категоріями справ поворот виконання рішення не допускається? Варіант № 2.

Семінарське заняття проводиться у вигляді конференції на тему "Співвідношення моральності і  етики  в  адвокатській  діяльності".  Студенти   повинні   підготувати   тези  доповідей   із обгрунтуванням основних етичних засад адвокатської діяльності. Варіант № 3.

Студент повинен визначити особливості та обгрунтувати етичні принципи адвокатської діяльності, зокрема: незалежність адвоката, принцип законності; принцип домінантності інтересів клієнта; конфіденційність; компетентність та добросовісність; адвокат повинен бути чесним і порядним: принцип поваги до адвокатської професії; принцип культури поведінки; принцип обмеженого рекламування діяльності адвоката. Варіант № 4.

І Іроводжіть речення і аргументуйте відповідь, що адвокатура України - це:

а) спілка юристів;

б) громадське об'єднання.

в) політична організація.
Варіант № 5.

Назвіть і поясніть принципи, які не визначено законом як засади діяльності адвокатури:

а) конфіденційності;

б) диепозитивності:

в) гуманізму.
Варіант № 6.

1 Іродовжіть речення, що принципи діяльності адвокатури - це:

а) напрями правового впливу на суспільні відносини;

б) засоби регулювання діяльності адвокатури;

в) засоби діяльності адвокатури, що випливають з норм права.
Варіант № 7,

І Іазвіть джерело і поясніть які саме норми, які містять гарантії адвокатської діяльності:

а) Конституцією України;

б) Законом України "1 Іро адвокатуру";

в) Кримінально-процесуальним кодексом України.

Варіант ступеню складності "В":

І   Поняття науки про адвокатуру у контексті взаємодії із соціологією, політологією, філософією, історією, економікою, риторикою, етикою, психологією, культурологією.

2. Основні напрями діяльності адвокатури та   основні нормативно-правові акти, що
регулюють адвокатську діяльність.

3. Принципи діяльності адвокатури та соціальні права адвоката та його помічника.

4. Які завдання адвоката у процедурі мирного врегулювання суперечки? З яких міркувань він має виходити при визначенні умов мирової угоди?

У

Варіант ступеню складності "Б":

1. Назвіть і обгрунтуйте передумови адвокатської діяльності в сучасних умовах. 2 Розкрийте зміст призначення фонду соціального захисту адвокатів.

  1.  Доведіть переваги різних форм адвокатської діяльності
  2.  І Іазвіть і розкрийте принципи та гарантії діяльності адвокатури в Україні.

5. Визначте обставини відмовлення адвоката від прийнятого доручення на ведення справи,
і обгрунтуйте підстави такого рішення.

Варіант ступеню складності "А":

Сгудентам слід підготувати реферати :

  1.  Адвокат при розгляді цивільних справ в судах 1 інстанції
  2.  Процесуальні ролі і завдання адвоката в цивільному процесі.
  3.  Адвокат в адміністративному процесі.
  4.  Адвокат в конституційному процесі.
  5.  Адвокат в виконавчому провадженні.
  6.  І Іідготовка адвокатом позовних заяв, скарг для подачі до суду.
  7.  Дайте визначення правового етичного статусу адвоката в Україні. 8 І Іазвіть моратьну основу адвокатської діяльності.

9. Що включає в себе етика адвокатської угоди про надання правової допомоги.

10. Яка роль суб'єктивного відношення адвоката до особистості клієнта при укладенні угоди
про надання правової допомоги.

>й5   Тести для перевірки лшнь до семінарського заняття № 2

ВАРІАНТ І

1. Умови роботи помічника адвоката визначаються:

а) трудовою угодою в будь-якій формі;

б) усною домовленістю між помічником і адвокатом;

в) контрактом.

2. Присяга адвоката України приймається:

а) під час оголошення свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

б) після оголошення рішення комісії про успішне складання іспитів;

в) перед укладанням угоди з першим клієнтом.

3. Помічник адвоката повинен мати освіту:

а) будь-яку вищу;

б) виключно вищу юридичну;

в) юридичну.

■/. Відповідальність за вчинки помічника адвоката покладаються на:

а) помічника адвоката;

б)адвоката;

в) колегію адвокатів.

5. Особа, яка мас судимість:

а) не може бути адвокатом;

б) може бути адвокатом;

в) може бути адвокатом, але тільки з дозволу Міністра юстиції України.

ВАРІАНТ 2

1. Адвокатська діяльність:

а) є підприємницькою;

б) не є підприємницькою;

в) прирівнюється до підприємницької в деяких, окремо визначених законом випадках.

2. Особа, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, подає до комісії:

а) нотаріаіьно засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту;

б) медичну довідку про стан здоров'я, який дозволяє працювати адвокатом;

в) характеристику з останнього місця роботи,

3. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно:

а) за шість місяців;

б) за два роки;

в) за рік.

4. У разі втрати громадянства України:

а) свідоцтво анулюється або призупиняється;

б) дія свідоцтва продовжується без будь-яких обмежень;

в) дія свідоцтва залежить від наявності угоди з країною, громадянином якої буде адвокат.

5. Однією і гарантій адвокатської діяльності є:

а) заборона прослуховування телефонних розмов адвоката у зв'язку з опера і ивно-розшуковою
діяльністю без санкції відповідного прокурора;

б) довічний імунітет від притягнення до кримінальної відповідальності;

в) оплата праці помічника за рахунок держави.

Література для самопідготовки.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник / R.K. ПІ кару на. О.В. Філонов, A.M. Титов. ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи.   К.: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кп. / За ред. проф СЯ. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: К1 IT, 2007. - Кн. 1. - 940 с.

З   Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медвсдчук (голова) та інші. - К Видавництво "СДМ-Студіо", 2002. - 286 с.

4. Фіолевський Jill. Адвокатура: Підручник. - К: Алерта; І прецедент, 2006. - 486 с.

  1.  МедвеОчук В. Адвокатська діяльність - гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес, - 2000. -№11.- С 12.
  2.  Павленко О. Майбутнє інституту адвокатури. // Юридичний журнал. - 2003. - № 9 (15), -С. 76-84.

7. Самсонов В.В.. Ефимова В.В. Адвокатура: Учебное пособие. - М . Экзамен, 2006.

285 с.

8. Святоцький О.Д. Медведчук ВВ. Адвокатура: Історія і сучасність - їх. in Юре, 1997.

9. Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы
становления и перспективы развития: Монография.   Запорожье: ЗНУ. 2007.    432 е.

Семінарське заняття З Адвокатська таємниця та адвокатська етика

План заняття:

  1.  Історичні витоки проблеми адвокатської етики.
  2.  Поняття адвокатської етики.
  3.  Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури.
  4.  Присяга адвоката.
  5.  Дисциплінарна відповідальність адвоката.
  6.  Адвокатська таємниця.

Методичні вказівки

'Знайомлячись з цим питанням, студенти повинні використати на свої знання з історії держави та нрава. Передусім зрозуміти, що етичні основи адвокатської професії маніть глибоке коріння і йдуть ще з стародавньої адвокатури.

У Литовських статутах (XVI ст.), що діяли на українських землях, встановлювалася відповідальність за порушення етичних засад адвокатської діяльності. Існували досить серйозні покарання іа порушення обов'язків адвоката й у "Правах, за якими судиться малоросійський народ'', наприклад, за спричинення шкоди особі, яку він захищав, на адвоката покладався обов'язок її відшкодувати в подвійному розмірі, він позбавлявся права займатися адвокатською практикою, його можна було піддати тілесним покаранням.

Значна увага приділялася дотриманню етичних норм присяжними повіренними у заснованій в Російській імперії адвокатурі під час проведення у 1864 р. судової реформи. При ньому наслідували правила, сформульовані французьким адвокатом М. Молло. засновником етичних правил адвокатської професії в Європі. До речі, більшість сформульованих ним норм відтворені у сучасних Правилах адвокатської етики, які діють в Україні.

З метою кращого сприйняття матеріалу студентам буде доцільним, спираючись на історико-правові джерела, самостійно провести порівняльний аналіз етичних правил адвокатської професії XIX і XX столітть, що існували у Франції, Росії, Україні.

Питання професійної адвокатської етики не залишилися поза увагою і в радянський період. Думка про єдину універсальну етику в цілому і про відсутність специфічних етичних норм, що характерні для адвокатської професії, унеможливлювали тривалий час вивчення питань професійної етики.

Студент повинен пам'ятати, що дисциплінарне провадження має свої етапи. Це -порушення дисциплінарного провадження, розгляд дисциплінарної справи, застосування стягнення або закриття дисциплінарної справи, оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, зняття стягнення.

Вивчаючи матеріал, студенти повинні акцептувати свою увагу на понятті дисциплінарного порушення адвоката, санкціях, що застосовуються за ці порушення, порядку їх накладення та зняття. Тому узагальнюючи розгляд цієї частини теми, варто самостійно назвати підстави до притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розкритті розуміння адвокатської таємниці.

Для глибшого засвоєння матеріалу необхідно ознайомитися з І Іоложеннням про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Письмові практичні завдання (варіант 1):

1. Розкрийте функції адвоката як правозахисника та як представника в цивільному процесі.

2. І Іорівпяйте права та обов'язки адвоката як представника позивача та відповідача в
цивільному та господарському процесі.

3. Чи має право адвокат як представник відмовитися від узятого на себе зобов'язання9

  1.  Складіть проект доручення, виданого адвокатові доверітелем па ведення цивільної . прави у суді першої інстанції.
  2.  Оформлення повноважень адвоката для участі у конституційному процесі.

\ Письмові практичні завдання (варіант 2):

V /   1- Правозахист на представництво в адміністративному процесі.

2 Повноваження адвоката на стадії судового виконання.

3. Що таке сутність і яке значення інституту адвокатської таємниці'.'

  1.  Як адвокат поясніть, які настають правові наслідки у правовідносинах за договором іонічного утримання (догляду) у разі смерті опікуна, який 3 роки надавав утримання?
  2.  Які права стягувана або боржника у виконавчому провадженні підлягають судовому іахисту у позовному порядку?

Задача за фабулою справи М>1

Суддя при розгляді кримінальної справи виносить обвинувальний вирок відносно підсудного. Підсудний знаходиться у слідчому ізоляторі. Він не визнавав свої припини і не і годен з таким судовим рішенням.

Які процесуальні дії і в якиіі періоО повинен здійснити адвокат-захисник підсудного'

Задача за фабулою справи №2

Слідчий затримав громадянина Ц. за підозрою у вчиненні злочину і склав відповідний протокол. Громадянин 11,, добу провів у камері райвідділу міліції, після чого слідчий викликав 1 його на допит. На першому допиті не приймав участь адвокат, але підозрюваний наполягав па

ЙОГО виклику.   

Чи порушено було право на захист і як воно має бути в таких випадках відновлено''

JSj* Тести для перевірки знань до семінарського заняття З

1. Дисциплінарне стягнення щодо адвоката застосовується не пізніше як:

а) через одну добу з дня виявлення порушення;

б) через один місяць з дня виявлення порушення, не враховуючи часу хвороби адвоката або
перебування його у відпустці;

в) через 6 місяців з дня виявлення порушення.

2. До адвоката може бути застосовано такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження;

б) догана;

в) попередження.

3. Якщо під час розгляду справи дисциплінарна палити переконається в необгруитовапості
притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, вона може:

а) закрити дисциплінарну справу;

б) передати її розгляд до суду:

в) направити подання до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

4. Адвокат вважається таким, щодо якого не застосовувалося дисциплінарне стягнення,
якщо впродовж певного терміну на нього не було накладено нового дисциплінарного
стягнення:

а) шести місяців;

б) одного року;

в) трьох років.

5. Адвокату запропонували роботу за сумісництвом - консультантом фірми з досить тачною платнею. Як мае вчинити адвокат:

а) прийняти пропозицію, оскільки адвокат мас право надавати консультації;

б) консультувати лише у робочий час:

в) не може працювати за сумісництвом на цій посаді.

ЕЭ Література для самопідготовки:

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, A.M. Титов, К).Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - 1С Видавець Фурса СЯ.: КНТ, 2007. - Кн. 1. - 940 с.
  3.  Вакаянова Н.М. Этические принципы адвокатуры в Украине: Монография. Одесса: Юрид. лит., 2005. - 152 с,
  4.  Ведь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі, / Автореф. дне. ... канд. юрид. наук. - Київ, 1999. - 18 с.
  5.  Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України га Швейцарії // Адвокат 2005. - № І. - С 3 - 7.3. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В.Медведчук (голова) та інші. - К.: Видавництво "СДМ-Студіо", 2002. - 286 с.
  6.  Логінова С. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід. // Право України. -2001, -№ 3. -С. 111    115.
  7.  Медведчук В. Адвокатська діяльність - гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і Бізнес. - 2000. - № 11. - С. 12.

8. Фіолевський Д.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерта; Прецедент, 2006. - 486 с.

Семінарське заняття 4 Організація адвокатури в Україні

План заняття:

  1.  Організаційні форми діяльності адвокатури.
  2.  Адвокатські бюро.
  3.  Адвокатські об'єднання.
  4.  І Іорядок реєстрації адвокатських об'єднань.
  5.  1 Іривагна (індивідуальна) адвокатська діяльність.
  6.  Законність адвокатської діяльності.
  7.  Порівняльна характеристика правового статусу і кваліфікаційних вимог до адвокатів т іншими фахівцями у гаїузі права.
  8.  І Ірава та обов'язки адвокатів за Законом України "Про адвокатуру".

Методичні вказівки.

Починаючи розгляд цього питання, треба зрозуміти, що надання юридичної допомоги і захист в кримінальних справах складається з виконання різних дій щодо захисту прав і інтересів громадян, організацій, підприємств, установ, об'єднань державних, суспільних; представництва в судових та інших органах, з надання кваліфікованої юридичної допомоги особам, притягнутим до кримінальної відповідальності.

Основною задачею адвокатури є надання юридичної допомоги, конкретні види якої визначені ст. 5 Закону України «Про адвокатуру»: дача консультацій і роз'яснень, усних і письмових довідок з правових питань і законодавства; складання заяв, скарг, клопотань і інших документів правового характеру: посвідчення копій документів з судових справ, що веде адвокат; здійснення представництва фізичних і юридичних осіб у суді й інших органах влади; надання юридичної допомоги підприємствам, установам і організаціям; правове забезпечення підприємництва і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб: участь у кримінальному судочинстві в якості захисника і представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Студенти повинні ознайомитися с діючою редакцією Закона України "Про адвокатуру" і розкрити права та обов'язки адвокатів, намагаючись визначити, які з них є дієвіим, а які -виключно декларативним. Варто визначити, що в повсякденній практичній роботі адвоката іопуекшоться випадки порушення встановлених гарантій адвокатської діяльності. Основні професійні права адвоката відображено в Законі України "Про адвокатуру". Процесуальні ж права конкретизовано у Кримінальпо-процесуальному та Цивільно-процесуальному кодексах України. У соціальних правах адвокати прирівнюються законодавством до інших осіб, які іаймаються діяльністю, яка базується на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. Однак треба враховувати, що адвокати - члени Спілки адвокатів України користуються рядом пільг і назвати такі. Відповідь на це питання можна знайти у сі. 4 Закону "Про адвокатуру", відповідно з чим адвокат право відкрити адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські спілки, які діяють її ідно із зазначеним Законом та статутами цих об'єднань.

Студентам доцільно проаналізувати засади діяльності цих об'єднані, та їхній правовий статус, після чого буде логічним, зрозумівши різницю між цими формуваннями, визначити шляхи розвитку організаційних форм адвокатури в Україні.

щЩ Факультативні тестові питання для обговорення у формі колоквіуму.

4 І. Назвіть і обгрунтуйте відмінність правового статусу адвоката-захисннка та адвоката-представника полягає в тому, що:

а)  захисником   може   бути  лише   адвокат   від  адвокатського   об'єднання.   Адвокатом-ііредегавпиком може бути і особа, яка не є членом адвокатського об'єднання; То адвокат-захисник є самостійним учасником кримінального процесу Адвокат -представник не і самостійним учасником процесу, він діє від імені і в інтересах особи. яку він представляє, і в межах тих повноважень, які надала йому ця особа;

в) захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя тощо згідно зі ст. 61 КПК України. На адвоката-представника дані положення іакону не поширюються.

2. Що не належить до чинників, котрі впливають на виникненні! іа перебіг юго чи іншого стану адвоката в екстремальних умовах:

а) інтенсивність і сила дії подразника;

б) "психологічна надійність";

в) психологічна підготовленість;
і ) рівень фізичного розвитку;

д) функціональний стан організму.

3. Що не належнії, до тичасових чинників обмеження адвокатської діяльності в небезпечних та гостро конфліктних ситуаціях:

а) недосвідченість;

б) схильність до алкоголю та наркоктиків;

в) недостатня професійна підготовленість;

г) недостатньо сформована психологічна готовність:

д) наявність у адвоката звищенної температури.

Завдання для самостійного письмового виконання. Варіант І. Формування правової держави в Україні та необхідність подальшого реформування адвокатури.

Варіант 2. Доведії ь переваги різних форм діяльності адвокатів.

Варіант 3. І Іорівняйтс засади діяльності адвокатури та нотаріату в Україні.

Задача за фабулою справи №1

Ви з інститутських років дружите з В. Однак за останні роки ваші професійні шляхи
рохи розійшлися
- Ви залишилися в адвокатурі, а В. пішов па роботу до суду. Від цього ваші
стосунки з другом не змінилися. Як і раніше ви спілкуєтеся родинами, частенько збираєтеся за
столом. Але останнім часом Ви стати помічати, що як тільки Ви берете участь у справах, які
розглядає Ваш друг, інтереси Вашіх клієнтів, хоч і незначною мірою, але страждають. Якось
при зустрічі Ви делікатно торкнулися геми, що турбує Вас і запитали друга: "Поясни, чому так
відбувається, можливо я помиляюся?" Ваш друг, трохи забарвившись з відповіддю, сказав: "Я
побоююся, щоб мене не дорікнули в тім, що я "підігрую" своєму другові, так що
приходиться
злегка перестраховуватися, щоб не зашкодити власному іміджу".
 Які висновки Ви зробите з бесіди^_що відбулася?

Задача за фабулою справи М>2

Виступаючи в судових суперечках і полемізуючи з адвокатом у спірних питаннях обвинувачення, прокурор заявляє: "Звичайно, у Вас великий досвід щодо захисту злочинців, тому маєте лише на одному мізинці два персні з діамантами". - "А у Вас двохповерховий будинок за містом - відповідає адвокат, - але я про це не згадую туї". - "Пан адвокат. -

втручається суддя, - прошу не перебивати державного обвинувача",  

_ Охарактеризуйте поведінку учасн иків судового засідання.

ЖЬ  Тести для перевірки знань до семінарського занятт М> 4

ВАРІАНТ І

1. З'їзд Спілки адвокатів України скликається:

а) один раз на рік;

б) один раз на три роки;

в) один раз на п'ять років

2. Адвокатське бюро:

а) є юридичною особою;

б) не є юридичною особою;

в) такого адвокатського формування в Україні не існує,
Адвокатські об'єднання:

а) реєструються Міністерством юстиції України;

б) реєструються податковою адміністрацією за місцем знаходження;

в) не реєструються

4. У разі реєстрації адвокатського об'єднання йому видасться такий документ про реєстрацію:

а) посвідчення;

б) свідоцтво:

в) ліцензія.

•>. Адвокат має нимір припинити виконання своїх обов'язків на термін більше одного тижня. Хто його може замінити на цей період?

а) інший адвокат за угодою;

б) його помічник;

в) пропонуйте власну відповідь.

ВАРІАНТ 2

1. Чи с участь адвоката-представники при розгляді справи в касаційній інстанції
обов'язковою?

а) пік;

б) ні;

в) в окремих випадках, визначених в законі.

2. Чи рівні права мають прокурор і адвокат в судовому процесі:

а) так;

б) ні;

в) лише в деяких випадках;

і) у них взагалі прав немає, а є виключно службові обов'язки. .?. Акти адвокатського реагування:

а) протест, припис і постанова;

б) припис, клопотання і подання:

в) скарга і клопотання:

і) протест, припис, подання і заява.

4. Вік, з якого особа може стати адвокатом:

а) 25 років;

б) ЗО років;

в) 40 років;

г) незалежно від віку, але з додатковими умовами,
v Організаційні форми адвокатської діяльності:

а) індивідуальна;

б) державна та колективна;

в) індивідуальна та колективна:
і
) індивідуальна та державна.

Література для самопідготовки:

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. ІИкаруиа, О.В. Філонов. A.M. Титов, ІО.Я. Кінаш; За рсд. В.К. Шкарупи. - К: Знання, 2007.   398 е.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К: Видавець Фурса СЯ.: КНТ, 2007. - Кн. 1.-940 с.

  1.  Андрєєвський В.В.  Основи  юридичної природи адвокатури:   теорія,  історія  та сучасність // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 6 (44). - С 87 - 92.
  2.  Кіеліхова О.В.  Адвокатура в  Україні:  Павч.-метод,  посіб.  для  самост.  вивч. дисципліни. - К.: 1ІЕУ, 2006. - 90 с.

5. ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К.: Алерта; Прецедент, 2006. -486 с.

6. Медведчук В. Адвокатська діяльність - гарантія професіоналізму та доступності
правозахисту
// Закон і Бізнес. - 2000. - № 11. - С 12.

7. Самсонов В.В.. Ефимова В.В. Адвокатура: Учеб. пособие.   М; Экзамен. 2006. - 285 с.


Семінарське заняття 5 Адвокат в цивільному та господарському процесі

ВЭ План заняття:

  1.  Класифікація і типологія адвокатської діяльності в Україні.
  2.  Особливості участі адвоката в адміністративному процесі.

3. Психологічні особливості участі адвоката в господарському судочинстві.
4 Загальне визначення адвоката як представника.

  1.  Адвокат в цивільному судочинстві
  2.  І Іроцесуальпі ролі і завдання адвоката в цивільному процесі.
  3.  Адвокат в господарському процесі на досудовій стадії.
  4.  Адвокат при розгляді цивільних справ в судах 1 інстанції.
  5.  Підготовка адвокатом клопотань, позовних заяв і скарг для подачі до суду.

Методичні вказівки

Важливим шляхом у процесі пізнання адвокатської діятельності є проведення видової класифікації, тобто зведення з різних боків і напрямків адвокатської роботи до типородових ознак. Зокрема у цій темі надасться загальна характеристика адвокатської діяльності в Україні, класифіковані види адвокатської діятельності, розкрито її типологію, на підставі чого визначаються особливості діяльності адвоката в цивільному, господарському, адміністративному, нотаріальному і конституційному процесах, виконавчому провадженні, а також юридичному обсулуговуванню підприємств, що позволяє студентам окунутися практично у всі основні галузі адвокатської роботи, окрім доеудового слідства та кримінального судочинаегва, чому присвячено окреме зайняття.

Вивчаючи це питання, студентам необхідно звернутися до ст. б Закону України "Про адвокатуру". Цивільно-процесуального кодексу України та глави 4 Цивільного кодексу України. Провадження справ у суді І інстанції регулюється розділом З ЦП К України. Тому студенти повинні зрозуміти походження понять "правозаступництво" та "представництво", зрозуміти їх різницю та єдність у здійсненні адвокатських функцій. З огляду на це студентам доцільно відновити в нам'яті або ще раз вивчити положення розділу, де йдеться про участь адвоката в передбачених законом процесуальних діях, а також норми Закону України "Про судоустрій".

Для засвоєння матеріалу, пов'язаного з повноваженнями адвоката в суді першої інстанції під час ведення цивільних справ, студентам доцільно спиратися на відповідні знання цивільного права та процесу. Студенти повинні засвоїти повноваження представника на різних стадіях цивільного і господарського пронесу та назвати спільне й особливе.

У процесі вивчення цієї теми необхідно осмислити поняття правозахисника та представника і дійти висновку, що правозахист і представництво нероздільні в цивільному процесі. Па цьому занятті студенти повинні засвоїти повноваження адвоката як представника на різних стадіях цивільного та господарського процесу.

Студенти повинні чітко розуміти, що у процесуальному представництві адвоката поєднуються дві групи правовідносин: між адвокатом та особою, інтереси якої він представляє, та між адвокатом і судом у цивільному процесі. При засвоєнні матеріалу варто окремо зупитипися на розгляді особливостей участі адвоката в справах, що розглядаються господарськими судами та знати їх види та особливості.

Студенти повинні знати, що атвокат має право запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а також від громадян, але на відміну від представників державної влади (суддя, прокурор, слідчий), виключно за їхньою згодою.

Отже, у процесі вивчення цієї геми необхідно дійти висновку і довести у своїх відповідях, що правозахист і представництво в цивільному процесі нерозривні.

Коллоквіум (рівень «А»): Фабула 1.

Адвокат представляє в суді інтереси позивачки К. у справі про поділ спадкового майна. У судовому засіданні адвокат заявив клопотання про затвердження мирової угоди (сторонами в якій виступав він та відповідач). Суддя відмовив в укладанні мирової угоди, оскільки, на його думку, такий важливий крок має право здійснити лише позивачка особисто, а її адвокат - ні.

Фабула 2.

Громадянин В. (позивач) видав довіреність на ведення справи адвокату Ф., розраховуючи, що не зможе сам брати участь у процесі через відрядження. Але він повернувся раніше і з'явився у судове засідання. Відповідач заявив клопотання про недопущення громадянина В. До участі у справі, оскільки участь у ній вже бере його адвокат.

Фабула 3.

І ромадяни В. і Д. за договором з видавництвом "Вісник" передали останньому для видання рукопис своїх оповідань під назвою "Ціна помилки". Після доопрацювання рукопис, що складав 10 оповідань було схваїено видавництвом. Вичитуючи верстку, автори виявили, що два оповідання із рукопису виключено. Незважаючи на заперечення авторів, збірник вийшов у с віт у складі 8, а не 10 оповідань. Як було виявлено авторами, 5 11.2004 р.. в день коли іакінчувався термін розгляду твору, видавництво в письмовому вигляді сповістило авторів, що погоджується з рецензентом, який схватив 9 оповідань і вважає можливим вмістити у збірник ще одне оповідання. Але 10 листопада того ж року видавництво направило рукопис авторів іншому рецензенту, який дав негативний відгук на два оповідання, поскільки в Україні відбувся державний заколот, який та частина населення, яка отримала перемогу, стала називати "Майдан" і тремтіти під такими словами, а два з відкинутих оповідань мали назви "Майдан" і "Дикі бджоли" і саркастичний зміст, який стосувався абсолютно інших речей. Автори звернулися до адвоката з проханням подання до суду позову про виплату їм винагороди за два иеопублікованих оповідання

>£ГФабула 4.

До адвоката звернувся громадянин Я. (відповідач) з проханням про відвід судді П. Громадянин Я. з'ясував, що суддя 11. передуває у близьких стосунках з позивачкою, зустрічається з нею поза судом, тому у нього є побоювання з приводу того, що суд винесе упереджене та незаконне рішення у справі.

Фабула 5.

До адвоката звернувся С з проханням оскаржити дії державного виконавця, що в порядку примусового виконання прибув до місця проживання боржника, тобто до нього, для опису майна і накладення арешту о 22 годині 20 хвилин Вдома була його дружина, яка не відчинила квартиру, пославшись на пітний час. Через півгодини держвиконавець з'явився з понятими і, зламавши дверний замок, зайшов до квартири і описав меблевий гарнітур, телевізор, піаніно, книжкову шафу, 2 ліжка і 2 столи (на загальну суму 4 тис. гри.). Розмір боргу становить 700 гра Дружина просила залишити сім'ї стіл для обідів, і гітару 16-річного сина, оскільки він є учасником молодіжного ансамблю і її і ара йому потрібна для концертів. Проте держвиконавець прохання залишив без задоволення.


Завдання для самостійної роботи студентів (рівень "Б"):

Студент повинен до вищенаведених фабул практичних завдань підготувати письмову роботу та захистити її. Завдання для виконання письмової роботи:

Фабула 1. Чи маг право адвокат укласти мирову угоду? Чим підтверджується його повноваження? Відповідь має були обгрунтована відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства України. Визначити яким документом підтверджується повноваження адвоката та скласти його.

Фабула 2. Чи правильні дії суду9 Чи обгрунтовані доводи відповідача9 Фабула 3. Складіть заяву про відвід судді.

Фабула 4. Дайте висновок у справі і складіть відповідну позовну заяву.

Фабула 5. Дайте висновок у справі і складіть скаргу на дії державного виконавця.

Тести для перевірки тань до семінару 5. ВАРІАНТІ

1. Цивільний відповідач, його законний представник і представник мас право подати
касаційну скаргу у частині, що стосується:

а) мотигивів та підстав виправдання;

б) вирішення позову;

в) інтересів засудженого;

г) інтересів потерпілого.

2. Помічником адвоката можуть дути особи, які:

а) працюють у суді;

б) не мають стажу роботи;

в) працюють приватними нотаріусами.

3. Документ па право заняття адвокатською діяльністю мас назву:

а) посвідчення;

б) ліцензія;

в) свідоцтво.

4. Атестаційна палата розглядає одержані від особи, яка має намір займатися
адвокатською діяльністю, документи впродовж такого терміну з дня надходження:

а) 10 днів;

б) 20 днів;

в) одного місяця.

ВАРІАНТ 2

1. Які наслідки неявки захисника у судове засідання?

а) суд продовжує слухання справи;

б) у випадку неможливості замінити хахисника слід відкласти слухання справи;

в) якщо це відбулося без поважних причин суд відкладає слухання справи та виносить ухвалу
про накладення штрафу на цього адвоката.

2. Адвокат повинен мати стаж роботи за спеціальністю юриста:

а) один рік;

б) два роки;

в) шість місяців.

3. Апеляція адвокатом може бути подана:

а) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені районними (міськими) судами;

б) на вироки, які набрати законної сили, ухвалені районними (міськими) судами;

в) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і
медичного характеру, ухвалені районними (міськими) судами.

4. У які органи суддя повідомляє про неявку захисника у судове засідання:

а) прокуратуру;

б) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури;

в) міліцію

Література для самопідготовки.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, A.M. І шов, Ю.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи. - К: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К : Видавець Фурса СЯ КИТ, 2007. - Кн. 1. -940 с.

3. Андреевский В. Классификация и квалификация адвокатских профессий, их
взаимодействие с судебной системой //
Підприємництво, господарство і право. 2005 - Jfe 5. -
(' 155 - 159.

4. ФіолевськийД.П. Адвокатура: Підручник. - К: Алерта; Прецедент. 2006. - 486 с.

  1.  Захарова О.С. Представництво у цивільному судочинстві // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 3. - С. 32 - 36.
  2.  Павлусик і Особливості участі адвоката в цивільному процесі // Право України. -1999. -№9.-С. 62-65.

Семінарське заняття 6 Адвокат в адміністративному та конституційному процесі

£0 План заняття:

  1.  Адвокат в адміністративному процесі.
  2.  Адвокат в конституційному процесі.

3. Оскарження адвокатом неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів державної
влади та службових осіб у сфері управлінської діяльності.

4 Адвокат в виконавчому провадженні.

5. І Іравова робота адвоката з юридичного захисту суб'єктів підприємницької діяльності

Методичні вказівки

Роглядаючи типології адвокатської діяльності на цьому семінарі окрема увага приділяється особливостям роботи адвоката в адміністративному і конституційному процесах. У процесі вивчення цієї теми студентам необхідно використали свої знання з попередньої теми щодо поняття правозахисника та представника і розкрити проблеми правозахисту і представництва у адміністративному та конституційному процесі. Треба зрозуміти, що роль адвоката в конституційному процесі зводиться до консультування клієнта з питань права, тобто фактично до науково-дослідницької роботи.

Студенти мають оволоділи методикою оскарження адвокатом неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та службових осіб у сфері управлінської діяльності. До особливостей адміністративного судочинства, які можуть бути суттєво важливими з професійної точки зору адвоката, слід віднести статус відповідачів, якими визнаються органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи, інші суб'єкти під здійснення ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, і, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Студентам потрібно зрозуміти, що цей нюанс стає випробуванням, причому як для посадових осіб, які опинилися у ролі відповідачів, так і для адвокатів, котрим треба буде виступати проти осіб, що обособлюють владу на місцях. У процесі вивчення цієї теми доцільно тернути увагу на терміни подання, форму та зміст заяв, що подаються в адміністративному та конституційному судочинстві. Додатковим питанням є усвідомлення ролі адвоката на стадії виконання судового рішення. Виконання рішень судів за Законом України "1 Іро виконавче провадження'". Вивчаючи це питання студенти повинні звернутися до глави 44 ЦНК України. Рекомендується звернути увагу можливість укладання сторонами мирової угоди.

Самостійно студенти мають розібратися у роботі адвоката в нотаріальному процесі, виконавчому провадженні, а також юридичному обслуговуванні підприємств, для чого повинні використовувати прогюнусму літературу, а також індивідуальні заняття з викладачем. Висвітлення питань роді адвоката в нотаріальному процесі е дослідженням інституту адвокатури під новим, ще детально не вивченим кутом зору. Але дія того, щоб вірно визначити процесуальний стан адвоката в нотаріальному процесі як суб'єкта нотаріальних процесуальних стосунків необхідно розібратися у специфіці цієї діяльності.

Ще однією важливою ділянкою роботи адвоката є правове обслуговування суб'єктів підприємницької діяльності, що має характерні риси та особливості і це треба з'ясувати при підготовці, факультативно розібратися з актуальними сьогодні проблемами рейдерства та назвати заходи протидії, про що окремо ще буде йти розмова на останньому семінарі.

До Вас, як до адвоката, звернувся відвідувач із проханням вести йото справу в суді. Ви
з'ясовуєте у відвідувача, хто надавав йому юридичну допомогу на досудовому слідстві. "На
слідстві в мене був адвокат, однак він виявився зовсім безграмотною і непорядною людиною, а
І тому я від його послуг в_ідмовився'\

Ваші подальші дії9

До Вас звернувся відвідувач із проханням захищати інтереси його сина на досудовому
слідстві. Останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину і перебуває в слідчому
ізоляторі. Після ознайомлюваної бесіди Ви приймаєте доручення на ведення справи. Перед
виходом клієнт кладе на стіл конверт із грошима "на витрати" і звертається до Вас із
проханням передати сину записку з настановами щодо поведінки зі слідчим. _  

Як Ви уявляєете свою реакцію на дії і прохання клієнта?

Завдання для письмового виконання (варіант 1):

1. Порівняйте права адвоката як захисника підозрюваного, обвинуваченого та
підсудного.

2. Доведіть, що неможливість відмови від захисника у випадках, передбачених законом,
є обгрунтованою.

3. Порівняйте правове становище адвоката у кримінальному та адміністративному
процесі.

4. Розкрийте зміст понять правозаступництва та представництва

Завдання для письмового виконання (варіант 2):

1. Дайте порівняльну характеристику повноважень адвоката на різних стадіях
кримінального процесу.

2. Складіть проект довіреності, виданої адвокату фізичною особою на ведення цивільної

справи.

  1.  Складіть проект скарги адвокат а-захисника в кримінальному процесі надії слідчого.
  2.  Складіть проект плану захисту в кримінальній справі.

Тести для перевірки знань до семінарського заняття 6 І. Який строк надається захисникові для ознайомлення з матеріалами справи після призначення її до судового розгляду?

а) 5 діб;

б) 10 діб;

в) 20 діб;

г) К11К України такого строку не встановлює.

2. Адвокат під час участі в адміністративному процесі може мати:

лі тільки одного помічника;

б) одного або кілької помічників;

в і із такому виді судочинства він не може маги помічників (. Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює:

а) президент комісії;

б) міністр юстиції;

в) 1 олова секретаріату Президента України.

/. Кваліфікаційно-дисциплінирні комісії адвокатури створюються:

а) у містах Києві та Севастополі;

б) v районних центрах;

в) у Львові та Донецьку.

>. Термін повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії становить:

а) гри роки з дня її формування;

б) гри роки з дня її першого засідання:
н) два роки з дня першого засідання.

6. Після судового розгляду справи захисник має право ознайомитися і протоколом судового
шсідання лише за умови подання:

а) угоди про надання послуг захисника в кримінальному процесі; 61 клопотання про ознайомлення з протоколом судового засідання:

ні ніяких документів подавати не потрібно. Захиснику має бути подано протокол судового іасідання для ознайомлення негайно після закінчення судового розгляду справи.

7. У який строк повинні дути розглянуті зауваження, які подав захисник на протокол
судового засідання?

а) один день;

б) три дні;

в) п'ять днів:

і ) десять днів.

Література для самопідготовки:

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. ІІІкарупа. О.В. Філоноіз. А.М. Гитов, ІО.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкаруни. - К: Знання, 2007. - 398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ Фурси. - К,. Видавець Фурса ( Я  КІП , 2007. - Кн. 1. - 940 с.

3. Андреевский В. Классификация и квалификация адвокатских профессий, их
взаимодействие с судебной системой //
І Іідприємницгво, господарство і право. - 2005. - № 5. -
С 155 - 159.

4. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность.
М: ВКК. 1997. -330 с.

  1.  Молдован А.В. Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження). -Автореф. дне. ... к. юн. - К.. 2003.
  2.  Попелюшко В.О. Поняття захисту у кримінальному процесі // Вісник Академії адвокатури України. - 2005, - № 3. - С. 87 - 96.

7. ФіолевськийД.ІІ. Адвокатура: 1 Іідручник. - К : Алерга: Прецедент, 2006. - 486 с.

  1.  Хотинська О. Правове становище адвоката як представника у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. - 2003 - № 3 (21). - С 76 - 79.
  2.  Хотинская О. )тика деятельности адвоката в исполнительном производстве // Юридическая практика. - 2003. - № 5. - С. 6-8.

10. Чабан С. Участь адвоката у виконавчому провадженні // Право України. - 2001. -№ И,-С 84-85.

Семінарське заняття 7 Правовий статус і завдання адвоката в кримінальному процесі

План заняття:

  1.  Адвокат в криміиатьному процесі: загальні положення.
  2.  Обставини, що виключають участь захисника в кримінальному процесі.
  3.  Адвокат на досудовому слідстві.
  4.  Відмова від захисника.
  5.  Правовий статус захисника в кримінальному процесі.
  6.  Поняття і види правової позиції захисника.
  7.  Колізії правових позицій захисника і підзахисного.
  8.  Адвокатське досье (провадження).
  9.  Методика захисту підозрюваного і обвинуваченого на досудовому слідстві.
  10.  Оскарження адвокатом обрання запобіжного заходу - взяття під варту.
  11.  Обрання адвокатом тактики та методика захисту підсудного на судовому розгляді справи.
  12.  Участь  адвоката  у  допитах  підозрюваного,  обвинуваченого,   підсудного,  свідків, потерпілого.

13. Вивчення адвокатом матеріалів кримінальної справи
14 Заявления адвокатом клопотань па різних етанах в кримінальному процесі

  1.  Оскарження адвокатом рішень та дій слідчого та прокурора.
  2.  Адвокат в судовому розгляді кримінальних справ.
  3.  1 Іідготовка адвоката до захисної промови в суді.
  4.  І [ромова адвоката в судовому процесі.
  5.  Адвокатська риторика та акторська культ ура адвоката.
  6.  Участь адвоката при перегляді рішень, що вступили в закону силу.

Методичні вказівки

Починаючи вивчення цієї важливої й великої за обсягом матеріалу теми, студенти повинні відштовхувалися від системи принципів правосуддя, під якою розуміється деяка модель, що визначає природу і суть правосуддя, міри, за допомогою яких можна досягти рішення задач, поставлених перед ним. Для кращого опанування матеріалу студентам необхідні міцні знання норм кримінального процесу. Студентам необхідно пам'ятати основні принципи правосуддя в Україні, зокрема: законності — це універсальний принцип правосуддя і судочинства, що спрямований на неухильне виконання і дотримання законів всіма учасниками правовідносин і особливо представниками судової влади в державі; забезпечення доведеності провини - принцип, який передбачає всебічне дослідження, збір і вірогідність доказів по кримінальній справі. Забезпечення обвинувачуваному права на захист відбувається шляхом використання процесуальних заходів, тим самим виявляється можливість протистояти висунутому проти особи обвинуваченню. Окремо слід уяснили, що розгляд судових справ у закритому судовому засіданні допускається тільки у виняткових випадках, які треба визначити.

Засвоюючи матеріал цього питання, слід докладно розглянути такі стадії кримінального процесу, як порушення кримінальної справи, дізнання та досудове слідство. Для цього варто пригадати ст. 21, 43. 43-1, 44, 45, 46, 47. 48, 61, 162 та інші КПК України. Доцільно також проаналізувати момент вступу адвоката до процесу на предмет його оптимальное ті. Студенти повинні знати, хто і з якого моменту може бути допущений як захисник підозрюваного, у який спосіб підтверджуються повноваження захисника. Важливим є те, що захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу.

Студентам самостійно рекомендується зробити порівняльний аналіз понять "захисник" і "адвокат" за всіма можливими загальними рисами, професійним та процесуальним статусом, правами та обов'язками і підготувати на семінар це у вигляді схеми. Для цього слід звернути

\ пату, що у випадках, коли відповідно до вимог закону (ст 45 КК України) участь захисника є юов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники можуть виступати в ролі захисників лише одночасно із захисником - професійним адвокатом або ж пішим фахівцем у галузі права, який має право па падання правової допомоги особисто чи за врученням юридичної особи. Торкаючись цього питання студентам неможливо не і.щікавитиея статусом такої особи як "фахівець у галузі права" і чим він відрізняється від і.івоката. Для цього студенти повинні звернутися до Рішення Конституційної о Суду України і '000 р.), а також до відповідних змін у КПК України, змінах у практичному вирішення цього питання у слідчій і судовій практиці 2001-2006 рр., визначивши як позитивне, так і негативне, (абезпечення обвинувачуваному права на захист відбувається шляхом використання < уб'єктивних процесуальних засобів, тим самим виявляється можливість протистояти висунутому проти особи обвинуваченню; принципом гласності судового процесу і повної його фіксації технічними засобами - в Україні здійснюється відкритий розгляд справ, що впливає на якість правосуддя, на присутніх у залі судового засідання осіб і на учасників процесу. Розгляд судових справ у закритому судовому засіданні допускається тільки у виняткових випадках, що і реба згадати і назвати.

Студентам окремо варто проаналізувати принцип змагальності і рівноправності сторін, ••\ шість якого укладається у встановлених законом рівних можливостях для сторін, що беруть участь у судочинстві. Змагальність особливо чітко видна при розгляді справи в судовому іасіданні суду першої інстанції, хоча цей принцип властивий і іншим інстанціям. Змагальність \ кримінальному процесі грунтується на рівних процссуаіьних правах обвинувача і захисника; підсудного і потерпілого (представника потерпілого); цивільного позивача і цивільного відповідача. Під час вивчення теми студентам доцільно звернути увагу на роль адвоката на різних стадіях кримінального процесу. Засвоєння теми неможливе без знання норм кримінального процесу. Вивчаючи це питання, студенти повинні звернути увагу на те, що після висунення обвинувачення процесуальний статус особи змінюється. Це відбивається на правах та обов'язках адвоката. Студенти повинні розібратися у таких питаннях як правова позиція по справі, зрозуміти існуючі проблеми правових колізій підзахисного та захисника, іасвїти навчики формування адвокатською провадження (досьє) и методики захисту за різними категоріями кримінальних справ.

Розглядаючи особливості участі захисника при виконанні слідчих дій, студенти повинні надати і назвати основні слідчі дії, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством України, які спрямовані на установлення фактичних обставин вчиненого (.почину, пов'язані з виявленням, фіксацією і перевіркою доказів у кримінальній справі. Зокрема, це допити свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачуваних, експертів; огляд місця події, призначення і проведення експертизи; пред'явлення для впізнання особи або предмета; обшук; виїмка; очна ставка; ексгумація трупа; накладення арешту па майно, поштово-тслеграфну кореспонденцію; відтворення обстановки й обставин події тощо.

Стадії судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного є найважливішими для підсудного. Треба з'ясувати роль адвоката на всіх цих стадіях. Студентам доцільно ознайомитися з промовами видатних адвокатів, наприклад, О.Ф. Коні та інших. Слід зазначити, що право на захист має також і засуджена особа, але діяльність адвоката па стадіях апеляційного, касаційного проваджень та під час перегляду судових рішень у зв'язку з пововиявленими обставинами та на сталії виконання судового рішення.

\?/ Завдання для самостійної роботи студентів:

Студентам слід підготувати реферати, обравши один із зазначених нижче основних напрямів:

  1.  Адвокат в кримінальному процесі: загальні положення.
  2.  Рівність і змагальність сторін як принцип кримінального процесу.
  3.  Обставини, що виключають участь захисника в кримінальному процесі.
  4.  Відмова від захисника.
  5.  Обрання адвокатом тактики захисту
  6.  

Участь адвоката у допитах підозрюваного, обвинуваченого,  підсудного, свідків, потерпілого та інших слідчих діях.

Вивчення  адвокатом  матеріалів  кримінальної справи  при  закінченні  досудового слідства.

Заявлення адвокатом клопотань па різних етапах в кримінальному процесі.

Оскарження адвокатом рішень та дій слідчого та прокурора.

Підготовка адвоката до захисної промови в суді.

ТЕСТИ З ВІДПОВІДЯМИ:

1. Недержавна правозахисна діяльність здійснюється:

а) міліцією;

б) прикордонною службою:

в) адвокатурою;

і) прокуратурою,  

2. Організаційні форми адвокатської діяльності:

а) індивідуальна:

б) державна та колеш ивна:

в) індивідуальна та колективна:

г) індивідуальна т а державна.

3. Види адвокатської діяльності:

а) індивідуальна;

б) державна та колективна;

в) індивідуальна та колективна;

і) індивідуальна та державна.          

4. Чи рівні права мають прокурор і адвокат в судовому процесі:

а) так;

б) ні;

в) лише в деяких випадках;

г) у них взагалі прав немає, а є виключно службові обов'язки.

5. Чи рівні права мають слідчий і іахисник на досудовому слідстві:

а) так;

б) ні;

в) лише в деяких випадках:

 г) у них взагалі прав немає, а є виключно службові обов'язки.

6. Прийняття громадин здійснюється адвокатами за такими розцінками:

а) за встановленим держмитом:

б) завжди безкоштовно:

в) за домовленістю сторін;

8. Вік, з якого особа може стати адвокатом:

а) 25 років,

б) 30 років;

в) 40 років;

г) незалежно від віку, але з додатковими умовами.  

г) за встановленим держмитом, але в деяких випадках безкоштовно.

10. Акти адвокатського реагування:

а) протест, припис і постанова;

б) припис, клопотання і подання;

в) скарга і клопотання;

г) протест, припис, подання і заява.

Відповіді на тести:

/ питання - в); 2 питання - в); З питання - а); 4 питання - а); 5 питання - б); 6 питання ні; 1 питання - а); 8 питання - г); 9 питання - б); 10 питання _в).

Письмові практичні завдання (варіант 1):

  1.  Поняття підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
  2.  Хто здійснює функції захисту від підозри та обвинувачення1'

З Способи залучення адвоката як захисника до участі в кримінальній справі. 4. Момент і порядок допуску до участі в справі захисника.

5 Назвіть реквізити ордеру юридичної консультації, який підтверджує повноваження адвоката під час ведення захисту по кримінальній справі

Письмові практичні завдання (варіант 2):

І. Порівняйте права адвоката як захисника підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

2. Доведіть, що неможливість відмови від захисника у випадках, передбачених законом, с обгрунтованою.

  1.  Розкрити повний спектр питання, у чому полягають інтереси обвинуваченого.'
  2.  Можливост і, які надає закон адвокату для збирання, дослідження та оцінки доказів.
  3.  Чи мас право адвокату ігнорувати думку підзахисного'.'

JS$ Письмові практичні завдання (варіант 3):

  1.  Дії адвоката за наявності колізії в питанні про винність чи невинність підзахисиоі о.
  2.  1 Іорівнийт е права адвоката на стадії досудового слідства та в судовому розгляді.
  3.  В чому зміст та різниця між клопотанням адвоката та його скаргою.

4. Розкрийте різницю між кримінальною справою, оперативно-розшуковою справою,
адвокатським досьє (провадженням) та наглядовим провадженням

5. Значення та зміст захисної промови.

Письмові практичні завдання (варіант 4):

  1.  В чому полягає акторська культура адвоката в судовому розгляді.
  2.  Зауваження адвоката на протокол судового засідання.
  3.  Чи може адвокат оскаржити вирок суду всупереч волі підзахисного1.'
  4.  Що передбачає підготовка адвоката до ведення справи в апеляційній інстанції2
  5.  1 Іорівняйте правове становище адвоката у кримінальному та цивільному процесах.

Письмові практичні завдання (варіант 5):

1. 1 Ірава та обов'язки адвоката як представника потерпілого в кримінальному процесі.

2. І Іорівняйте. як вирішується питання про застосування заходів безпеки щодо
цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників в Україні та інших країнах

  1.  Розкажіть про суди честі.
  2.  Скільки осіб у одній справі має право захищати один адвокат'.'
  3.  Методика захисту при обранні запобіжного заходу - взяття під варту.
  4.  


Ви захищаєте підслідного, що обвинувачується в шахрайстві і великих фінансових аферах. Під час бесіди з підзахисним у слідчому ізоляторі, останній просить Вас тайком від

слідчого передати дружині записку про місцезнаходження деяких "документів".

 Наша реакція...   

Підозрюваний у вчиненні крадіжки мотоцикла громадянин запросив для надання
правової допомоги адвоката, якому на їх конфиденційній зустрічі розповів, що він вчинив не
тільки ці
кражу, але й вбивство рибалки, труп якого було знайдено місяць тому з ознаками
насильницької смерті, і цей злочин до цього часу не розкритий. Ллє в останньому злочині
зізнаватися не буде і бажає "сісти за грати" виключно за крадіжку, в чому йому й погрібна
допомога адвоката.

Які дії адвоката, чи може він заявити про злочин, які з цього можуть бути наслідки':'  

Тести для перевірки знань до семінарського заняття 7 ВАРІАНТ І

1. Чи зобов'язаний слідчий повідомляти захисникові про проведення всіх слідчих дій, які
будуть проводитися за участю підзахисного зазначеного адвоката?

а) так;

б) ні;

г) так, але при санкціонуванні цього наглядаючим прокурором.

2. Захисна промова виголошується адвокатом:

а) перед початком судового слідства;

б) під час судових дебатів;

в) перед допитом свідків.

3. Чи може захисник ознайомитися зі справою після її призначення до судового розгляду?

а) ні, якщо він брав участь у справі як захисник на досудовому слідстві;

б) так, якщо він не брав участі у справі як захисник на досудовому слідстві;

в) так, якщо він призначений як захисник на стадії попереднього розгляду справи суддею:

г) так, якщо він подав про це клопотання.

4. Якщо адвоката засуджено за вчинення злочину, і вирок набрав законної сили:

а) адвокатська діяльність припиняється;

б) адвокатська діяльність призупиняється па час дії вироку;

в) особи залишається бути адвокатом, оскільки цей статус є довічним.

5. Судові дебати захисника полягають:

а) у поданні доказів;

б) у допитах свідків;

в) у проголошенні захисної промови:

г) в оскарженні вироку суду.

6. У яких кримінальних справах можливе примирення підсудного з потерпшим?

а) у будь-яких справах;

б) у справах щодо злочинів невеликої тяжкості:

в) у справах щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості;

г) у справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, крім випадків,
передбачених КІІК України.

7. З якого моменту матеріали, які розшукав захисник, стають доказами ?

а) з моменту погодження підзахисного про надання таких матеріалів як доказів;

б) з моменту подання їх слідчому, суду;

в) з моменту, коли слідчий чи суд процесуально закріпить їх як докази (прийме відповідну
постанову).

ВАРІАНТ 2

1. У який строк має бути розглянуто клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх
шхисників про виконання будь-яких слідчих дій?

а) негайно;

б) у триденний строк;

в) у п'ятиденний строк.

2. Кримінальну справу проти адвоката не може бути порушено:

і)прокурором району;

о) прокурором міста Києва;

и) Генеральним прокурором України.

і. Громадська організація адвокатів називається:

,п спілка; о) комітет; в) біржа.

/. Однією з гарантій адвокатської діяльності є:

а) заборона прослуховування телефонних розмов адвоката у зв'язку і оперативно-розшуковою
тільністю без санкції відповідного прокурора;

б) довічний імунітет від притягнення до кримінальної відповідальності;
и і оплата праці помічника за рахунок держави.

V. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності виголошується: а) у присутності адвоката, справа якого розглядається; її) за його відсутності;

и) за його бажанням, адвокат може бути присутнім або відсутнім. />. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія діє у складі:

а) двох палат - атестаційної та дисциплінарної;

б) трьох палат - атестаційної, дисциплінарної та кваліфікаційної;

в) двох палат - кваліфікаційної та дисциплінарної.

7. Хто вирішує про колегіальний розгляд справу суді:

а) на розсуд підсудного;

б) на розсуд го.ґови суду;

в) у залежності від категорії кримінальної справи.

Література для самопідготовки.

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, A.M. Гитов, Ю.Я. Кінаш; За ред. В.К. Шкарупи.   К: Знання, 2007. - 398 е.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ. Фурси. - К: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - Кн. 1.-940 с.
  3.  Словацький 1.Ю. Діяльність адвоката-захисиика у кримінальному процесі: Навчальний посібник. - К.: Аліка, 2003. - 35 І с.
  4.  Зейкан Я.П. Право па захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. - К.: Юридична практика, 2004. - 288 с
  5.  Сурдукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут криміїїаіьііо-процесуапьпого права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4. - С 97 - 103.

6. Титов А.  Участь захисника в кримінальних справах за призначенням: окремі
проблеми
//1 Іраво України. - 2002. - № 3. - С 87 - 89.

7. Фіолевський Д.ІГ Адвокатура: 1 Іідручник. - К.: Алсрта; 11 репелент, 2006. - 486 с.

Семінарське заняття 8 Окремі актуальні проблеми адвокатології

План заняття:

  1.  Сучасні проблеми адвокатської деонтології.
  2.  Політична культура адвоката та її значення в сучасних умовах.
  3.  Поняття незаконної адвокатської діяльності.
  4.  Види злочинів, що вчиняються адвокатами.
  5.  Типологія адвокатів-порушпиків.
  6.  Детермінація професійної деформації адвокатів.

7 Особливості діяльності адвоката в ''замовних" кримінальних справах. 8. Основні положення та особливості адвокатури у Англії, США, ФРН.

Методичні вказівки

Перед тим як почати вивчення цієї теми треба визначити певні відправні терміни, що мають окрему специфіку і зустрічаються у розгляді цих проблем частіше інших загальних термінів. Терміни цієї теми структурно охоплюють 4 самостійні допоміжні для нашого розуміння природи адвокатури галузі: професійної етики, політології, соціології та юридичної психології.

Для практичного засвоєння студентами цього розділу теми варто визначити і застосовувати основні процедури управління часом, що пов'язані з плануванням роботи та пріоритетами цілей. А тому адвокатові треба визначати: 1) невідкладні справи (справи на сьогодня); 2) першочергові, важливі справи; 3) справи, котрі можуть ще почекати; 4) справи, що можно виконати в останню чергу. 5) справи, по яких зовсім нічного можна не робити. Тобто планувати погрубію гі справи, які можуть бути виконані, та виконувати ті, когорі заплановано. Крім цього, необхідно залишати резервний час (до 1 години у день). Даті, поглиблюючись в ці достатньо складні проблеми студентам треба зрозуміти, що поряд з етичними вимогами, адресованими адвокатові, існують правила, що регулюють взаємини в середині груп як, наприклад, саміх адвокатів, так і представників юристів кожної професії -корпоративна етика (суддівська, слідча, поліцейська тощо).

Отже, розгляд первої частини теми відштовхується від поняття корпоративної етики як сукупності етичних правил, що містяться в документах, прийшлих добровільно представниками будь-якої професії і є обов'язковими для виконання особами, що є членами професійного, галузевого чи іншого локального об'єднання, де прийнято цей документ. Але необхідно також зрозуміти, що крім офіційної та корпоративної етики існують взаємини, не врегульовані будь-якими правилами, які грунтуються виключно на вимоги загальної вихованості і внутрішньої інтелігентності адвокатів, що спілкуються з найрізноманітними категоріями осіб.

Готовляючись до семінарського заняття треба визначити певні відправні терміни, що мають окрему специфіку і зустрічаються у розгляді цих проблем частіше інших загальних термінів. Для цього студентам доцільно звернутися до енциклопедичних джерел або словників, що пояснюють значення таких слів як професійна діяльність адвоката, професійна деформація, домінанта, конфлікти та їхня типологія, дискретність юридичної професії, "тенденційне слідство", "замовні" кримінальні справи. Студентам необхідно зрозуміли, що крім офіційної та корпоративної етики, існують взаємини, не врегульовані будь-якими правилами, які грунтуються виключно на вимоги загальної вихованості і внутрішньої інтелігентності адвокатів, що спілкуються з найрізноманітними категоріями осіб. Ось тут ми й підходимо до засвоєння студентами основних положень політичної культури адвоката, що має особливе значення в сучасних умовах політичного безладу та небезпечного суспільного протистояння.

Далі, що буде цілком логічними за своєю послідовністю, є питання теми, котрі пов'язані зособливістю діяльності адвоката в кримінальних справах, поряшених проти будь-яких осіб (за політичною орієнтацією або ж фінансовими рейтингами), але маючих таку дуже небезпечну складову як "замовлення". Переходячи до особливостей захисної діяльності адвоката у

іамових" кримінальних справах, студенти повинні використовувати отримані знання з минулих тем (адвокат в кримінальному судочинстві) для підготовки відповіді на ні питання. 1 11 же, ці справи, де місце скривлення юридичної картини події, неспроможність правових і фактичних рішень, вимагають ретельного вивчення адвокатом. Треба зрозуміти, що основним ілііданням таких справ є бажання штучне перебільшити масштаб і значення проведеного розслідування. Таку тенденційність виявляється за такими деталями, котрі студентам потрібно і амостійно назвати. Існування цієї негативної тенденції відкриває широке коло для зловживань і порушень у судово-слідчій практиці і притягнення до кримінальної відповідальності не причетних, але "потрібних" осіб. Далі студентам рекомендується ознайомитися з базовими поняттями політологічної науки та співнести це з адвокатською роботою. Бажано почути від є і удентів власні погляди на такі проблеми та навести аргументи своїх точок зору. Студентам рекомендується ознайомитися з базовими поняттями політологічної науки та співнести це з • і івокатською роботою. Бажано почути від студентів власні погляди на такі проблеми та навести аргументи своїх точок зору.

Переходячи до останнього блоку цієї вельми міждисциплінарної теми, тобто розглядаючи проблеми професійної деформації адвокатів, но-перше доцільно розібратися в комплексі причин нього явища, визначити основні та випливаючі, послі чого викласти свої пропозиції щодо шляхів мінімізації зазначеного вкраї загрозливого негативного явища.

Треба визначити три групи факторів, що ведуть до професійної деформації особи адвоката, назвати їх та пояснити чому не відбувається. Слід зазначити, що адвокатська пильність має і значний негативний сектор, що значно впливає на відсутність правосуддя в нашій країні у повному розумінні цього слова. Тому розглядаючи незаконну адвокатську пильність треба визначити що з потенційно можливих адвокатських порушень є злочином, які їх загальні причини, послі чого перейти до характеристики окремих типів адвокаті в-порушників. Чому це відбувається'' Відповідь знаходиться у різних кутках магасоціаіьної площини. Так. у літературі виділяється більш 100 симптомів і ознак професійної деформації.

Студентам при підготовці треба назвати такі, які вони зможуть "прив'язати" до адвокатської діяльності та обгрунтувати свою відповідь (наприклад, відсторонсність від колег, перевищення критичності до них, перевищені відчуття провини, підозри, сорому, відчуття байдужості до наслідків, часті нервові зриви, зловживання алкоголем та ін.) Студентам треба іасвоїти фактори ризику професійного вигорання адвоката: І) переживання несправедливості у службових відносинах зі слідчими, прокурорами, суддями; 2) незадовільненість своєю роботою і а її умовами; 3) незадовільненість своїм професійним станом та винагородою; 4) перевищені очікування від роботи адвоката; 5) обмеження свободи дій та використання власного потенціалу; 6) монотонність і однотипність роботи (певних категорій справ та прохань клієнтів); 7) висока ступінь невизначеності щодо оцінки виконуваної роботи; X) незадовільненість соціальним статусом; 9) неадекватній рівень вимог клієнтів до вас як до спеціаліста; 10) дефіцит зовнішньої підтримки; II) ситуаційні обмеження, що впливають на професійну адаптацію; 12) запиженніеть професійної самооцінки.

Розглядаючи проблеми професійної деформації адвокатів студентам рекомендується звернутися до такого окремого аспекту як професійний стрес. Відомо, що у різних професійних групах рівень стресу може бути різним, тому студетам треба усвідомити поняття стресу як складного феномену, що має вираз у психічних та соматичних реакціях щодо напруження в адвокатської діяльності. Для цього студентам варто назвати і охарактеризувати окремі стрес-фактори (фізичні, фізіологічні, соціально-психологічні, структурно-організаційні). Окремо в адвокатській роботі варто зупинитися па таким типом стресу як невідповідність надто великих зусиль та низьких винагород за виконану роботу.

Серед наслідків професійного стресу у представників адвокатської професії виділяються: серцево-судинна патологія; патологія кістково-м'язового апарату; депресія, астенія; суїцид, рак, язви, зниження продуктивності діяльності, а крім цього, можуть також бути, як у в інших професіях, тілесні ушкодження та аварії.

Студентам треба розглядати синдром професійного вигорання адвокатів як чогирьохмірну конструкцію, яка складається з 1) емоційного виснажування, яке виступає як основна складова професійного вигорання; 2) деперсоналізації, що проявляється у деформації відносин з іншими людьми; 3) реакції особистіших досягнень, котра пов'язана з негативною самооцінкою і іниженням значимості власних досягнень; 4) залежності (втягненості), що характеризується головними болями, порушенням сну, роздратованістю, хімічними залежностями (алкоголізм, табакокуріння та ін).

Студентам треба засвоїти фактори ризику професійної деформації адвоката; І) переживання несправедливості у службових відносинах зі слідчими, прокурорами, суддями; 2) незадовільненість своєю роботою та її умовами; 3) незадовільненість своїм професійним станом та винагородою; 4) перевищені очікуванні від роботи адвоката; 5) обмеження свободи дій та використання власного потенціалу; 6) монотонність і однотипність роботи (певних категорій справ та прохань клієнтів); 7) висока ступінь невизначеності щодо оцінки виконуваної роботи; X) незадовільненість соціальним статусом; 9) неадекватній рівень вимог клієнтів до вас як до спеціаліста; 10) дефіцит зовнішньої підтримки; 11) ситуаційні обмеження, що впливають па професійну адаптацію; 12) заниженнісгь професійної самооцінки.

Слід зазначити, що адвокатська діяльність має і значний негативний сектор, що значно впливає на відсутність правосуддя в нашій країні у повному розумінні цього слова. Тому переходячи до возгляду незаконної адвокатської діяльності по-нерше треба визначити можливі адвокатські порушення, що з них є злочином, які їх загальні причини, послі чого переходили до і ннології адвокат ів-порушників.

Таким чином, розглядаючи проблеми професійної деформації адвокатів доцільно розібратися в комплексі причин цього явища, визначити основні та випливаючі, послі чого викласти свої пропозиції щодо шляхів мінімізації зазначеного вкраї загрозливого негативного я вища

<' 'у > Питання для самоконтролю:

\у   І. Які моральні і правові стандарти регулюють діяльність адвоката9

2. Визначте поняття моральної свідомості і культури моральної поведінки та назвіть їх
структурні елементи.

3. І Іоясніть сутність основних засад професійної етики адвоката.

4. Визначте поняття морально-професійного обов'язку адвоката та поясніть його
об'єктивну та суб'єктивну сторону.

5. Визначте поняття моральної відповідальності адвоката.

6. Визначте поняття естетичної культури адвоката та вкажіть її функціональне
призначення.

  1.  Визначте поняття етикету та назвіть його загальні правила.
  2.  Назвіть вимоги, які диктує адвокату службовий етикет.
  3.  Охарактеризуйте особливості мовної культури адвоката.

  1.  Назвіть основні ознаки акторської культури в адвокатській діяльності.
  2.  Визначте естетично-правові вимоги, що пред'являються до ділових документів.

12. Визначте основні причини деформацій моральної свідомості адвокатів та назвіть
шляхи їх подолання.

Індивідуальні завдання для студентів (варіант 1):

  1.  Вплив індивідуальних рис характеру на адвокатську діяльність.
  2.  Етика захисту па досудовому слідстві.
  3.  Судова етика адвоката.
  4.  Що вам відомо про корпоративну етику адвоката. Етичні межі адвоката.
  5.  1 іонялтя професійної деформації.
  6.  Адвокалура в США: основні положення та характерні особливості.

Індивідуальні завдання для студентів (варіант 2):

І Протидія професійній деформації адвокатів в Україні.

  1.  Типи адвокатів-порушників.
  2.  Види адвокатських злочинів в Україні та зарубіжних країнах: порівняйте

1. Проблеми спілкування адвоката з підзахисним.

  1.  Проблеми спілкування адвоката зі слідчим та прокурором.
  2.  Адвокатура ФРН: основні положення та характерні особливості.

Індивідуальні завдання для студентів (варіант 3):

І   Проблеми спілкування адвоката в суді.

  1.  І Іроблеми адвокатського розслідування.
  2.  Що таке адвокатське право?

1   Моральне та аморальне в діяльності адвоката: де вихід9

5 Назвіть приклади "замовних" кримінальних справ, про які відкрито інформувалося • успільство, їхні ознаки, якщо є процесуальні результати.

  1.  Адвокатура сучасної Франції та Англії: порівняльний анаїіз основних положень та чарактерниз особливостей.
  2.  Назвіть загальну класифікацію та розкрийте окремі типи адвокатів-порушників. які існують у сучасних умовах в Україні та порівняйте це негативне явище з подібним етапом в піших країнах.

Індивідуальні завдання для студентів (варіант 4):

1. Яка відповідальність настає за порушення адвокатської таємниці9

2. Порівняйте дисциплінарну відповідальність адвокатів з дисциплінарною
відповідальністю, передбаченою нормами трудового права.

  1.  Розкрийте різницю між політичною культурою адвоката й прокурора у демократичному суспільстві.
  2.  Охарактеризуйте "Основні положення про роль адвокатів", прийняті на 8 Конгресі ОО! І 11 запобігання злочинності (Нью-Йорк, серпень, 1990).

5. Адвокатура Російської Федерації: недоліки та позитивний досвід.

  1.  Вкажіть види злочинів, які є найбільш характерними з таких, що вчиняються .і токатами у зв'язку з виконанням ними своєї професійної діяльності.
  2.  Розкрийте зміст Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2000 р. ІЗОрп/2000, який розширив коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту і ромадян у кримінаіьних справах.

Факультативні питання для обговорення:

  1.  Особливості застосування методів психологічного впливу у адвокатській діяльності.

Психотехніка та нсихотехнології встановлення контактної взаємодії при вирішенні адвокатом професійних завдань.

Психологія рольової підготовки у професійній діяльності адвокатів за типологію їхньої професійної спеціалізації.

  1.  Психологія діагностування брехні у процесі професійного спілкування адвоката.
  2.  Особливості професійно-психологічної підготовки до адвокатської діяльності.

Психологія особистої безпеки адвокатів та ефективність правових заходів безпеки у кримінальному судочинстві.

  1.  Психологія ризику у адвокатській діяльності та особливості його мінімізації.

Психотехнології   підтримки   оптимальних   психічних   станів   під   час   виконання професійних завдань адвокатами.

  1.  Психологічний вплив екстремальних ситуацій на особистість адвоката.

10. Зміст професпіио-психологічпої підготовки адвокатів

11.1 [синологічні особливості взаємовідносин адвоката з представниками судових та інших правоохоронних органів.

  1.  Особливості   встановлення   психологічного   контакту   та  довірливих   відносин   у адвокатській діяльності.
  2.  Психологічні особливості роботи адвоката з особами, які були засуджені.
  3.  1 профілактика професійної деформації в діяльності адвоката.

Задача за фабулою справи МІ

Ви здійснюєте захист у кримінальній праві відносно групи осіб. Інтереси Вашого підсудного суперечать інтересам іншого підсудного, якого захищає досвідчений адвокат, шанси на одержання переваги з яким невеликі. Ваш підзахисний повідомляє, що він роздобув матеріали, які компрометують цього адвоката і пропонує користатися ними для усунення І супротивника.

Ваша реакція на пропозицію підзахисного.         

Задача за фабулою справи №2

Після смерті заповідача Петрука ОС. нотаріус з метою розшуку спадкоємців Петренка ОБ. та Васюка О.Л., місцепроживання яких йому було невідоме, опублікував у газеті Урядовий кур'єр"' інформацію про відкриття спадщини та заповіт у повному обсязі. Один із спадкоємців - Васюк О.Л.. вважаючи дії нотаріуса щодо публікації неправомірними, вирішив

звернутися до суду із скаргою.  

Яку консультацію ви. як адвокат, надали б Васюку О.Л. перед зверненням його до суду?

& В1ДПОВЕД1ТЬ ПИСЬМОВО НА ЗАПИТАННЯ (варіант 1)

1. Перерахуйте основні правила поведінки адвоката, спрямовані на забезпечення його
особистої безпеки як учасника кримінального судочинства.

2. Перерахуйте основні стереотипи виявлення професійної деформації у діяльності адвокатів.

і 3. Перерахуйте основні групи факторів, які призводять до виникнення професійної деформації

у адвокатів.  

! 4_Падайте визначення профілактики професійної деформації адвоката.

  1.  Вкажіть причини необхідності психологічних знань для професійної діяльності адвоката.
  2.  Назвіть основні активно-динамічні і стабільні психічні властивості особи.       

  1.  Перерахуйте основні правила (прийоми) спілкування адвоката у повсякденній роботі з громадянами.
  2.  Визначте поняття психологічної сумісності і поясніть її значення для успішної професійної діяльності адвоката.

9. Як темперамент впливає па виокнання адвокатом своїх професійних обов'язків?

| 10. Дайте визначення конфлікту в юридичній та окремо в адвокатській практиці.

І 11, Назвіть найбільш поширені стилі вирішення конфліктів,

ВІДПОВЕДП Ь ПИСЬМОВО НА ЗАПИТАННЯ (варіант 2)

1. Перерахуйте п'ять правил створення сприятливої психологічної атмосфери у ході
професійного спілкування в діяльності адвоката.  

  1.  Надайте визначення поняттю стеретипізація у професійному спілкуванні адвоката.
  2.  Надайте визначення поняттю емпатія у професійному спілкуванні адвоката з об'єктами професійного інтересу.

4. Надайте визначення поняттю особисгісна ідентифікація у професійному спілкуванні
адвоката.      

і іерерахуите основні види питань, які обов'язково застосовуються адвокатом при допиті,

0 І Іерерахуйте основні психологічні засоби ефективного впливу на підзахисного І Іерерахуйте основні закони логіки, яких має дотримуватись адвокат' у судовій промові.

8 І Іерерахуйте основні правила психотехніки переконання адвокатом опонентів у судових

1 іреніях,

'»    Перерахуйте   основні   психологічні   передумови   успішності   проведення   адвокатом'
переговорів при вирішенні суперечки в господарському суді,
пг Дайте визначення особистої безпеки адвоката.

I І Вкажіть юридичні способи розв'язання конфліктів.

Тести для перевірки знань до семінарського заняття 8 ВАРІАНТІ

І. Психологічний вплив - це:

0 іастосуваиня фізичних методів для отримання необхідної інформації; пі спілкування з особами, від яких необхідно отримати інформацію:

в) активна цілеспрямована діяльність, метою якої є зміна психіки чи поведінки. .'. Що не входить до основних принципів зміни психічного впливу: її відповідність вимогам законодавства; пі система детермінація; и 11 дніст ь пізнання і впливу.

>'. Що не належить до основних різновидів адвокатської діяльності:

.і) пізнавальна; ні конструктивна: и і організаційна;

1 і профілактична.

/ Які два види діяльності не входять до організаційно-психологічної структури адвокатської діяльності:

п інформаційно-пошукова; її) комунікативна; и) психологічна;

і і інформаційно-комунікативна;

ii управлінська.

•>. Що не належить до психологічно значних якостей суб'єктів адвокатської діяльності: л) розвинені комунікативні якості;

б) розвинені вольові якості;

в) розвинений інтелект;
і і моторні властивості.

ВАРІАНТ 2

1. Що не є складовим професіоналізму адвоката:

її постійно неврівноважений психічний стан; б) висока психофізіологічна стійкість; іч вміння встановлювати контактну взаємодію; і ) здатність до розумного ризику;

11 здібність витримувати високу психічну напругу,

2. Що є загальною передумовою успішності здійснення адвокатської діяльності:

а) розвинені фізичні здібності;

б) привабливий зовнішній вигляд;

ні здібність до встановлення довірливих відносин: і ) здібність до керівництва; і) наявність житла.

3. Що не иадежить до віктимних осодистісних якостей, що роблять адвоката уразливим
до злочинних зазіхань:

а) гіпертрофована довірливість;

б) легковажність;

в) запальність, гарячковість;

г) гостра втома, перевтома;

д) конформність.

4. Що не належить до ситуативно-психологічних чинників "небезпечної" поведінки
адвоката:

а) відсутність зброї:

б) втрата пильності, ігнорування ознак небезпеки;

в) переоцінка своїх можливостей, некотролюваиия свого психічного стану;

г) стереотипні дії. розрахунок нате, що "буде як завжди":

д) несприятливий психічний стан.

5. Правовий захист по кримінальних справах - це :

а) один з найбільш екстремальних видів правозахиеної діяльності;

б) один із способів встановлення істини,

в) один із напрямків адвокатської діяльності;

г) спосіб існування певний категорій осіб, які за освітою і фахом с юристами;

д) використання специфічних знань як спосіб власного фінансового благополуччя.

ВАРІАНТ З

1. Що не належить до елементів комунікації у діяльності адвоката:

а) джерела передачі інформації;

б) особливості передачі інформації;

в) канали передачі інформації;

г) канапи прийому зв'язку.

2. Що не включає в себе правова соціалізація адвоката:

а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значимих ситуацій;

б) вивчення законів та соціальних вимог, які визначають міру поведінки в суспільстві:

в) усвідомлення своїх прав та обов'язків і способів їх реалізації;

г) використання оптимальних форм поведінки у ситуаціях, пов'язаних з професійною
діяльністю адвоката;

д) оволодіння необхідними навичками через навчання користуватися правовими знаннями.

3. Що не належить до професійної спрямованості адвоката:

а) усвідомленість свого професійного обов'язку;

б) рівень професійної правосвідомості;

в) творчий підхід до здійснення адвокатських функцій;
і ) високий рівень толерантності;

д) нетерпимість до порушення вимог законності

4. Що не належить до структури професійно-психологічної підготовленості адвоката:

а) професійно-психологічні знання:

б) професійно-психологічні вміння;

в) професійію-розвинутї психологічні якості;

г) професійний рівень інтелектуального та фізичного розвитку:

д) професійпо-психологічна стійкість.

5. Який і чинників постійно безпосередньо впливає на стан психічної напруженості
адвокати при наданні правової допомоги по кримінальних справах:

а) стресогенний характер діяльності:

б) циклічний характер діяльності:

в) зростання рівня тяжких злочинів, по яких доводиться надавати правову допомогу;

г) зміна службової обстановки;

д) брак досвіду роботи

£дД Література для самопідготовки:

  1.  Адвокатура України: Навчальний посібник. / В.К. Шкарупа, О.В. Філонов, А.М. ішов. Ю.Я. Кінаш: За ред. В.К. Шкарупи. -К: Знання, 2007. -398 с.
  2.  Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф СЯ. Фурси - К : їй гавецьФурсаСЯ.: КНТ, 2007. - - Кн. І.-940 с.
  3.  Ведь В.В. Використання адвокатом-захиеником психологічних знань у кримінальному процесі. / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Київ, 1999. - 18 е.
  4.  Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України пі Швейцарії// Адвокат. -2005. - № І. - С 3 - 7.
  5.  Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы . шновления и перспективы развития: Монография. - Запорожье: ЗНУ, 2007. - 432 с.
  6.  Сурдукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут кримінально-процесуального права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4.   С 97 - 103.

КОНТРОЛЬНІ ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДО ВСІХ ТЕМ

<**Г а) ПРОДОВЖІТЬ ДУМКУ:

1 Основною задачею атвокатури є надання ...

2. Адвокатура - представляє добровільне, що самооргапізується. об'єднання юристів-
професіоналів, покликане виконувати функції
...

  1.  Державний контроль не повинний зазіхати на незалежність адвокатів ...
  2.  Адвокатура не може бути віднесена до інститутів держави, оскільки ...

  1.  Професійна адвокатська діяльність по наданню юридичної допомоги спрямована іаижди і винятково на ...
  2.  Адвокат при виконанні правозахисних функцій повинний кориетатися цивільним імунітетом від ...

  1.  Надання юридичної допомоги і захист в кримінальних справах є виконання ...
  2.  Адвокати не можуть ідентифікуватися зі своїми клієнтами у зв'язку з ...
  3.  Адвокатура покликана виконувати три найбільш важливі функції: ...

10. Невірно вважати адвокатуру органом сфери послуг, тому що ...

1 1. Адвокатура не <• комерційною організацією, тому що оплата праці адвоката не є...

б) порівняйте:

  1.  Загальні засади організації адвокатури і прокуратури в Україні
  2.  Соціальні і правові гарантії професійної діяльності адвоката іа   фахівця в галузі

права".

  1.  Вимоги щодо призначення адвоката та судді.
  2.  Процесуальні повноваження слідчого та захисника па стадії досудового слідства.
  3.  Завдання і можливості в судовому розгляді обвинувача і адвоката-захисника.
  4.  Розвиток органів адвокатури у пострадянський період в Україні та інших країнах.
  5.  Матеріали адвокатського досьє та кримінальної справи як джерела доказів по справі.
  6.  1 Іовноваження представника відповідача та представника позивача
  7.  1 [равовий статус представника і захисника.

10. Регулювання порядку оплати праці адвоката та приватного нотаріуса.
1 1. Різниця між апеляційною і касаційною скаргою адвоката.


в) ВІДРІЗНІТЬ 1 НАЗВІТЬ ОЗНАКИ:

  1.  Організаційні форми адвокатської діяльності в Україні.
  2.  1 Ірава захисника з момснта допущення до кримінальної справи.
  3.  Умови призначення адвоката, слідчого, прокурора і судді.
  4.  Функції адвокатури.
  5.  Повноваження представників у судовому розгляді господарських справ.
  6.  Завдання захисту в кримінальному процесі.
  7.  Акти реагування адвоката.
  8.  Завдання органів адвокатури.
  9.  1 Іроцссуальні повноваження адвокага-захисника.
  10.  Порядок обов'язкового призначення адвоката як захисника в кримінальній справі.

термінологічний словник

у римський період процесуальний помічник сторони, підтримуючий її своїм
власним аіггоритетом^а юридичними порадами

у римський період захищали в суді, але з писаним правом знайомі були менш, ніж юрисконсульти, а тому іноді в суді їм потрібні були такі помічники; підчас навіть судді ралилися з юрисконсультами до прийняття рішення, при чому посилаїочяись на авторитет законника (прагматика)

Особа, яка маг вищу освіти, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника
адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво
про право на заняття адвокатською діяльністю й прийняв Присягу адвоката
України   

єдина системна теоретична та прикладна наука, до предмету якої входять
уявлення та ідеї про адвокатуру, а також питання організації адвокатської
діяльності, складовими частинами якої с адвокатське право, юридична
деонтологія (деонтологія адвоката) і юридична психологія (психологічні основи
професійної адвокатської діяльності)

1) галузь права, що вивчає права, обов'язки та повноваження адвокатів у точній відповідності їхньому процесуальному стану і ролі, 2) існуючий правовий механізм, який дозволяє адвокатові виконати надані йому відповідно до закону повноваження і функції, а також пропонуючий загальну характеристику викорисговусмих дія цього статусних технологій

міжгалузевий інститут, який грунтується па сукупності норм права двох галузей: кримінально-процесуального та адвокатського права

різновид правової діяльності, котра здійснюється в сфері права професійними юристами з мстою отримання правового наслідку, задоволення законних прав та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності з існуючими юридичними вимогами

питания, з яких громадянин або юридична особа зверталася до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час виконання своїх професійних обов'язків

злочини, що вчиняються адвокатами у зв'язку із здійсненням ними професійної діяльності, як правило, в кримінальному судочинстві

існують в таких формах: адвокатський кабінет, колегія адвокатів, адвокатське

бюро, юридична консультація

добровільне професійне громадянське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу

Акція           ! комплекс лій, що спрямовані на вирішення конкретного завдання щодо захисту прав особи

Алібі

1) фактичні обставини, які свідчать, що обвинувачених або підозрюваний у момент скоєння злочину перебував у іншому місці, а тому не міг бути його учасником; 2) перебування обвинуваченого в момент скоєння злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину

Амністія

1) пом'якшення покарання або звільнення від покарання осіб, засуджених судом, звільнення від кримінального переслідування, зняття судимості з осіб, які відбули покарання, що Здійснюється актом верховної влади стосовно визначеної категорії осіб; 2) акт вищого органу законодавчої влади про відмову в порушенні кримінальної справи або її припинення чи повне або часткове звільнення особи віл покарання, заміну покарання більш м'яким або зняття судимості з раніше засуджених

А пелляція

одна з форм подання прокурора або оскарження учасниками процесу рішення суду Першої інстанції, яке ще не вступило в законну дно

Апріорі

заздалегідь будь-що стверджувати, відкидати

Аргумент

логічний довід, який ( підставою доказу

Асоціація

об'єднання, спілка

Атакуюча тактики захисту

нав'язування слідчому конфліктної ситуації зі захватом ініціативи, клопотання про виконання складних слідчих дій з мстою захисту, формування системи сбалансованих пропозицій, що мають бути спрямованими па знищення обвинувальної концепції слідчого

Атторнеї

у середньовічній Англії виступали в місцевих судах загального права

Б

Баристери

у середньовічній Англії були не стільки представниками однієї з сторін в сулі, скільки «натоками права

Близькі родичі

батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати та сестри, дід. онуки, подружжя

в

Відвід

усунення посадової особи від провадження у справі за наявності обставин, які дають підстави вважати, що нона особисто безпосередньо або опосередковано зацікавлена у цій справі; відвід може буди заявлено обвину ваченим. захисником, підсудним, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їхніми представниками; посадова особа може самостійно усунутися від справи, заявивши самовідвід

Відомі

свідки вчиненого стороною певної події, що розглядається ві суді, або спірного факту

Відшкодування шкоди

компенсація майнових збитків, що настати внаслідок заподіяння школи

Виправданий

особа, щодо якої винесено виїтравдальний вирок

Визначений позов

Вимога 3 приводу якоїсь речі або якогось права до конкретного відповідача

Вища

кваліфікаційна комісія адвокатури Ведення чужих справ без доручення

орган, створений при Кабінеті Мінісірів України для розі ляду скарг па рішення квадіфікаційно-дисциидінарних комісій адвокатури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

1 ведення справи, не маючи доручення з боку закону або зацікавленої особи за умови, що це викликалося потребою усунення навислої над ним погрози, коли сам зацікавлений усунути її не міг і не забороняв втручання ззовні

г

Гонорар        і плата за послуги адвоката

д

Делегування

добровільна, передбачена чинним законодавством передача частини повноважень однієї фізичної чи юридичної особи іншій

Демонстрація

частина формули, що містить короткий опис обставин справи

Дискреція

надане законом право посадовій особі правоохоронною органу діяти за своїм власним поглядом в окремих умовах; тобто без необхідності узгоджувати власні службові дії з іншими суб'єктами, дискреційні дії не є безмежними, а повинні не виходити за рамки закону й грунтуватися на власному досвіді, професійній підготовці, а також функціональних повноваженнях і політиці певного правоохоронного органу

Дискредитація

позбавлення довіри, підрив довіри, авторитету

Договір

певним чином виражена угода, що виражає волю двох сторін, висновок якого супроводжується традиційною символікою й іншими діями або заздалегідь передбаченими словами

Доказування

у кримінальному судовому провадженні - процесуальна діяльність вказаних у законі органів та осіб, яка полягає у визначенні можливих версій слідства, збиранні, перевірці та оцінюванні доказів та їх джерел, а також в обгрунтуванні достовірних висновків із метою встановлення об'єктивної істини у справі

Допит

найпоширеніша процесуальна дія, під час якої у встановленому законом порядку фактичні відомості по суті справи отримують від сторін, потерпілих, свідків, особи, яка вчинила злочин, від експерта

Дуалізм

роздвоєність, подвійність

Е

Етикет

сукупність правил поведінки, яка стосується зовнішнього прояву відношення до людей (обходження :ї навколишніми, форми звернень і вітань, поводження в громадських місцях, манери, одяг тощо)

3

Законники (прагаматики)

у римський перод юрисконсульти другого розряду

Засуджений

Особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок

Затримання підозрюваного у скоєнні злочину

короткочасне (не більше 72 годин) позбавлення волі особи, яка підозрюється у вчиненні злочину; рішення про затримання особи на підставі розслідування порушеної кримінальної справи може прийняти суд. прокурор, слідчий, особа, яка проводить дізнання

Захист

свідома, цілеспрямована діяльність як самого обвинуваченого (підозрюваного), так і захисника, цивільного відповідача та його представника

Захисник

учасник кримінального процесу, помічник сулу у з'ясуванні всіх обставин справи, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого та підсудного або пом'якшують чи виключають їхню відповідальність, і надають їм необхідну юридичну допомогу

Звільняючі

у римський період проголошення промов, коли основний оратор відпочивав

Заява

у цивільному та кримінальному судочинстві процесуальна форма клопотання, яка може бути виражена у письмовій чи усній формі.

1

Імператив

Веління, наполеглива вимога, повинність

інстанція

кожен з наступних вищих ступенів у системі, підпорядкованих один одному органів (державної, судової влади)

Ієрархія

порядок підпорядкованості, рух від нижчого до вищого

Істина

всестороння й повна відповідність дійсності висновків слідства та суду про обставини злочину та винність особи

1

к

Кампанія

спланована послідовність акцій щодо захисту прав особи

Касація

подання прокурора або скарга учасника процесу щодо скасування або зміни судового рішення, що встпило в законну силу, в касаційному порядку

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури

орган, який формують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські Ради народних депутатів для визначення професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність атвокатів

Клан

група кровних родичів на чолі з ватажком, яка проживає компактно та ізольовано від суспільства; існує особлива кланова етика, сувора система ■ контролю за поведінкою всіх членів клану; нерідко (але не обов'язково) мафіозний характер діяльності

Клієнт

Особа, якій адвокат надає юридичну допомогу

Класифікація

система понять (класів об'єктів) певної галузі знань або діяльності людини, котра використовується як засіб щодо встановлення ш'язків між цими поняттями або класами об'єктів

Клопотання

звернення адвоката в ишересах клієнта або особисто іромадян до судового, і правоохоронного чи іншого державного органу з метою домогтися певної дії або рішення на користь цієї особи

Когнітори

у римський період пристосовувані справу присутньої сторони и як би захищали свій власний інтерес

Колізійне право

сукупність норм, які розв'язують колізії між законами різних держав ("зовнішнє'" колізійне право) або нормативними актами однієї держави ("Внутрішнє" колізійне право)

Колізія юридична

розходження  (розбіжності)  або  суперечності   між  окремими   нормативно-правовоими актами, що регулюють одні і ті ж самі суміжні суспільні відносини, а також  суперечності,  що  виникають  у  процесі   правоіастоеування  або 1 здійснення компетентними суб'єктами своїх повноважень

Компетенція (юридична)

сукупність юридично визначених повноважень, прав та обов'язків конкретного державного органу або посадових осіб

Конфіденційність

довірчий, що не підлягає оприлюдненню, секретний

Конформізм

пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил під тиском зовнішніх умов та обставин, всупереч власним переконанням

Конфлікт

зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів. ПОЗИЦІЙ, ДУМОК ЧИ ПОГЛЯДІВ опонентів або суб'єктів соціальної взаємодії

Корупція

діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг або інших переваг

Криза

(від ірец кгізіз - рішення, вирок, вирішальний вихід) - тяжкий перехідний стан, котрий характеризується недостатністю наявних можливостей щодо підтримки життєдіяльності на оптимальному рівні

Криза державно-політична

призупинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи, перш за все держави; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості, може набувати різних форм відставка уряду, розпуск парламенту, початок процедури імпічменту, запровадження надзвичайного стану тощо, шо є наслідком та проявом загострення глибинних суперечностей у політичній або інших сферах суспільного життя

л

Легалізація

узаконення, визнання законним, надання законної сили

Легітимація

узаконення якого-небудь нового політичною режиму, надання йому легітимності

Легітимізація

визнання чи підтвердження законності певного права чи правомочності

Лінчувати       , жорстоко розправитися з винним без слідства і суду, здійснити самосуд

97


Мораль

м

предмет вивчення етики

Нагадувані

4

н

у римський період підказували оратору правові підстави, а іноді приймали

участь у судових дебатах   

Народ

всі громадяни певної держави, що утворюють глину соціально-економічну та політичну спільноту незалежно від поділу на будь-які національні спільноти

Нація

історична спільнота людей, що складається в процесі формування спільності їх
теориторії, економічних зв'язків, мови, деяких особливостей культури та
характеру, які складають її ознаки.

взаємодія адвоката зі слідчим в формі співпраці, де можливі взаємні компроміси

норми, що склалися в самій практиці

нові обставини, раніше невідомі органам досулового слідства та суду