16123

Конституція України. Матеріали до вивчення. Навчальний посібник

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

У посібнику розглянуто основні теоретичні питання конституції, коротку історію українського конституціоналізму, його ідеї та спроби їх реалізації, здійснювані на різних етапах розвитку нашого суспільства. Докладно висвітлено зміст основних положень Конституції незалежної України, роз'яснено відповідну юридичну термінологію

Украинкский

2013-06-19

1.36 MB

5 чел.


Мета видання - допомогти учням,

абітурієнтам,

усім, хто вивчає Конституцію України,

самостійно осягнути її сутність,

призначення та роль в організації

й регулюванні життя суспільства,

держави, громадян.

Цель издания - оказать помощь учащимся,

абитуриентам,

всем, кто изучает Конституцию Украины,

самостоятельно осмыслить ее сущность,

назначение и роль в организации

и регулировании жизни общества,

государства, граждан.


ал лысенков

 ал. лисенков

Материалы к изучению

 Матеріали до вивчення

київ

«ЛИБЩЬ» 1997


ББК 67.9 (4УКР) 380 Л63

 ПЕРЕДМОВА

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва

заборонено

Рецензенти: В.В.Копейников, д-р юрид. наук, проф., A.M.Колодій, канд. юрид. наук, доц.

Редактор П.Л.Пироженко

,    Лисенков CJI.

•Д "•*        Конституція України: Матеріали до вивчення. - К: Ли-бідь, 1997. - 160 с. -Укр. і рос. мовами. ISBN 5-325-00855-2.

У посібнику розглянуто основні теоретичні питання конституції, коротку історію українського конституціоналізму, його ідеї та спроби їх реалізації, здійснювані на різних етапах розвитку нашого суспільства. Докладно висвітлено зміст основних положень Конституції незалежної України, роз'яснено відповідну юридичну термінологію.

Навчальний посібник призначений для учнів загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, вступників до вищих закладів освіти, усіх, хто самостійно вивчає Конституцію України.

л ^306020700-ОЮ Без огояошення ББК 67>9 (4укр) 300

ISBN 5-325-00855-2 © С.Л.Лисенков, 1997

 Неможливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування державних і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності конституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання конкретних її положень.

Прийняття й набуття чинності Конституції незалежної України, в якій багато принципових питань вирішується по-новому, суттєво змінило політичну систему нашого суспільства та взаємовідносини між її суб'єктами, піднесло на новий рівень правовий статус громадян. Усе це поставило на порядок денний потребу серйозного вивчення конституційних положень. Адже для того, щоб керуватись Конституцією, втілювати її приписи на практиці, необхідні знання й правильне тлумачення її змісту. Саме тому створення найсприятливіших умов для вивчення положень Основного Закону держави розглядається нині як одна з найактуальніших проблем, що стоять перед нашим суспільством. Сприяти пізнанню Конституції України і покликаний цей посібник.

У «Вступі* посібника висвітлюються основні положення теорії Конституції: формулюються її поняття, показується її місце в системі законодавства тощо. Розглянуто також основні риси історії українського конституціоналізму, його основоположні ідеї та спроби їх реалізації, здійснювані на різних етапах розвитку нашого суспільства.

В основній частині посібника, назви розділів якої збігаються з назвами розділів Конституції України, розглядаються і тлумачаться положення Основного Закону, які подаються відповідно до його внутрішньої структури. При цьому роз'яснюються деякі юридичні поняття й категорії, наводяться приклади з конституційного законодавства інших держав.

При викладі матеріалу даються посилання на конкретні статті Конституції України або їх частини. Слід мати на увазі, що під частиною статті нормативного акту, в тому числі й Конституції, розуміється її відповідний абзац. Отже, коли дається, наприклад, посилання на частину четверту статті 94 (це посилання матиме такий вигляд: «ч. 4 статті 94») Конституції України, то мається на увазі четвертий абзац вказаної статті.


Для закріплення й поглиблення розуміння вивченого матеріалу в кінці кожного розділу подано запитання для самоперевірки, вказано рекомендовану літературу.

Така побудова посібника, треба сподіватися, сприятиме ефективному вивченню та сприйняттю змісту Конституції України всіма, хто цього бажає й кому це необхідно. А втім, за сучасних умов знання Конституції необхідне всім.

 ПРЕДИСЛОВИЕ

Невозможно представить демократическое государство современного мира, которое не имело бы своей конституции. Ведь именно в конституции закрепляются исходные положения, на которых базируются главнейшие формы жизни общества. Она закладывает фундамент организации и функционирования государственных и общественных структур, формулирует основы правового статуса личности, является базисом всей правотворческой деятельности. Необходимой предпосылкой обеспечения реальности конституционных предписаний, неукоснительного воплощения их в повседневную практику всех участников общественных отношений является правильное понимание сущности конституции, ее места и роли в жизни общества и государства, знание конкретных ее положений.

Принятие и вступление в силу Конституции независимой Украины, в которой много принципиальных вопросов решается по-новому, существенно изменило политическую систему нашего общества и взаимоотношения между ее субъектами, подняло на новый уровень правовой статус граждан. Все это поставило на повестку дня необходимость серьезного изучения конституционных положений. Ведь для того, чтобы руководствоваться конституцией, воплощать ее предписания на практике, необходимы знание и правильное толкование ее содержания. Именно поэтому создание благоприятных условий для изучения положений Основного Закона государства рассматривается сейчас как одна из самых актуальных проблем, стоящих перед нашим обществом. Содействовать познанию Конституции Украины и призвано настоящее пособие.

Во «Введении» пособия освещаются основные положения теории конституции: формулируется ее понятие, показывается ее место в системе законодательства и т.п. Рассмотрены также основные черты истории украинского конституционализма, его основополагающие идеи и попытки их реализации, предпринимавшиеся на разных этапах развития нашего общества.

В основной части пособия, названия разделов которой совпадают с названиями разделов Конституции Украины, рассматриваются и толкуются положения Основного Закона, которые подаются в соответствии с его внутренней структурой. При этом разъясняются некоторые юридические понятия и категории, приводятся примеры из конституционного законодательства других государств.

При изложении материала даются ссылки на конкретные статьи Конституции Украины или их части. Следует иметь в виду, что под частью статьи нормативного акта, в том числе и Конституции, понимается ее соответствующий абзац. Таким образом, когда дается,


например, ссылка на часть четвертую статьи 94 (эта ссылка будет иметь следующий вид: «ч. 4 статьи 94») Конституции Украины, то имеется в виду четвертый абзац указанной статьи.

Доя закрепления и углубления понимания изложенного материала в конце каждого раздела приведены вопросы для самопроверки, указана рекомендованная литература.

Такая структура пособия, надо полагать, будет способствовать эффективному изучению и восприятию Конституции Украины всеми, кто этого желает и кому это необходимо. А впрочем, в современных условиях знание Конституции Украины необходимо всем.

 ВСТУП

1. Теоретичні основи конституції

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави. Конституція також визначає герб, прапор, гімн і столицю держави.

Термін «конституція» походить від латинського слова «соп-stitutio», що означає «устрій», «встановлення». Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна «конституція» в сучасному його розумінні пов'язане з пізнішими часами — з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимагали скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на

 ВВЕДЕНИЕ

1. Теоретические основы конституции

В юридической науке и практике конституция предстает как основной, главный закон государства, регламентирующий наиболее важные с точки зрения государства общественные отношения. К ним относятся основы общественного строя и политики, правового положения личности, государственного устройства, организации и деятельности органов государства. Конституция определяет также герб, флаг, гимн и столицу государства.

Термин «конституция» происходит от латинского слова «constitution, означающего «установление», «устройство». Так именовались некоторые акты, провозглашаемые римскими императорами. Употребление термина «конституция» в современном его понимании связано с более поздними временами с эпохой буржуазных революций, когда интересы пришедшего к политической власти нового класса требовали упразднения отживших феодальных отношений как тормоза общественного развития и в то же время диктовали крайнюю необходимость особой правовой защиты важнейших интересов молодой буржуазии. Юридической формой решения этих проб-


невід'ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першою конституцією в сучасному її розумінні була Конституція США, прийнята в 1787 p., яка діє й досі. Це найста-більніша конституція в світі — більш як за 200 років існування до неї було внесено лише 27 поправок.

За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані й неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі Й Конституція України.

Неписані конституції складаються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона вбирає ряд законів, перший з яких — «Велика хартія вільностей» — був прийнятий ще в 1215 p., а останній — «Закон про місцеве правління» — в 1985 р.

 лем и стала конституция, со временем превратившаяся в неотъемлемый атрибут суверенного государства. В современном мире конституции есть практически во всех государствах, претендующих на право называться демократическими. Исключение составляют абсолютные монархии, например Саудовская Аравия.

Первой конституцией в современном ее понимании была Конституция США, принятая в 1787 г., которая действует и до сих пор. Это самая стабильная конституция в мире - более чем за 200 лет существования в нее было внесено всего 27 поправок.

По юридической форме конституции могут быть разделены на писанные и неписанные.

Писанные конституции представляют собой единый нормативный акт, принятый в строго установленном порядке и имеющий четкую внутреннюю структуру (разделы, главы, параграфы и т.п.). К этому виду относится абсолютное большинство действующих в мире конституций, в том числе и Конституция Украины.

Неписанные конституции состоят из нескольких законов, имеющих самостоятельное значение и принятых в различное время и в различном порядке, которые в своей совокупности объявляются конституцией государства. Примером такой конституции может быть Конституция Великобритании. Она представляет собой ряд законов, первый из которых «Великая хартия вольностей» был принят еще в 1215 г., а последний «Закон о местном правлении» в 1985 г.

 Слід зазначити, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженість, а то й суперечності у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поціновуються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними

Залежно від порядків прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кількості голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % + 1) голосів, то для конституції цього замало — необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конституції США приймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках по-

 Следует отметить, что наличие неписанной конституции может привести к недостаточно четкому правовому урегулированию важнейших общественных отношений. Это дает заинтересованным силам возможность вести себя произвольно, по-разному истолковывать несогласованность, а то и противоречия в содержании таких конституций. Поэтому они в целом оцениваются как менее демократические в сравнении с конституциями писанными.

В зависимости от порядков их принятия, изменения и отмены конституции разделяются на гибкие и жесткие.

У гибких конституций этот порядок мало чем отличается от порядка, предусмотренного для всех остальных законов. В большинстве случаев разница заключается лишь в количестве голосов депутатов парламента, необходимых для принятия, изменения или отмены конституции. Если для текущего закона достаточно простого большинства (50 % + 1) голосов, то для конституции этого недостаточно необходимо собрать квалифицированное большинство (не менее двух третей голосов).

Порядок принятия, изменения и отмены жестких конституций существенно усложнен по сравнению со всеми другими законами. Здесь необходимо не только большинство голосов депутатов, но и выполнение ряда дополнительных процедур. Так, поправки к Конституции США принимаются голосами двух третей членов палат Конгресса (парламента) или специально созванного   Конституционного

10

 И


правки мають бути ратифіковані * законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей штатів. Від 1917 р. встановлюється строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У випадку недодержання строку поправка вважається відхиленою. Раніше процедура ратифікації розтягувалася надовго. Наприклад, процес збирання голосів штатів на користь XXVII поправки був розпочатий у 1789 p., а необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 p., тобто процес ратифікації тривав аж 203 роки.

Конституцію України також слід віднести до жорстких. У цьому переконує, зокрема, розгляд її XIII розділу.

За рівнем утілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам.

У відповідності з державним устроєм конституції поділяються на федеративні (США, ФРН та ін.) й унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, виходячи з розглянутих варіантів класифікацій, про Конституцію України мож-

*Ратифікація — затвердження міжнародного договору верховним органом державної влади, після чого договф наоирає юридичної сили для даної держави.

 конвента. В обоих случаях поправки должны быть ратифицированы законодательными собраниями или конвентами трех четвертей штатов. С 1917 г. устанавливается срок для сбора необходимого количества голосов штатов. В случае несоблюдения срока поправка считается отклоненной. Ранее процедура ратификации растягивалась надолго. Например, процесс сбора голосов штатов на пользу XXVII поправки был начат в 1789 г., а необходимые 38 голосов штатов были набраны лишь в 1992 г., т.е. процесс ратификации продолжался целых 203 года.

Конституцию Украины также следует отнести к жестким. В этом убеждает, в частности, рассмотрение ее XIII раздела.

По уровню воплощения предписаний конституции в жизнь общества и государства их принято разделять на фиктивные, положения которых не находят своей должной реализации и подтверждения на практике, и реальные, если общественные отношения соответствуют конституционным установкам.

В соответствии с государственным устройством конституции подразделяются на федеративные (США, ФРГ и др.) и унитарные (Франция, Украина и ДР-)-

Таким образом, исходя из рассмотренных вариантов классификации, о Ктстигщции Укра-

•Ратификация — утверждение международного договора верховным органом государственной власти, после чего договор приобретает юридическую силу для данного государства.

 на говорити,   що  вона писана, жорстка, реальна, унітарна.

Той факт, що конституція покликана закріплювати й регулювати найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в системі законодавства будь-якої країни. Перед поточним законодавством стоїть завдання конкретизувати й деталізувати конституційні положення. Кожна його галузь має своєю вихідною точкою те чи інше положення конституції. Наприклад, така широка й багатогранна галузь, як трудове право, базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю, відпочинок, підприємницьку діяльність.

Провідне місце конституції в системі законодавства підкреслюється її особливою, найвищою юридичною силою, що знаходить свій вияв у цілому ряді положень.

1. Конституція виступає ба
зисом для поточного законодав
ства.
Всі закони та інші нор
мативні акти мають випливати з
конституції й не суперечити їй.
Це прямо підкреслюється в ч. 2
ст. 8 Конституції України: «За
кони та інші нормативно-пра
вові акти приймаються на ос
нові Конституції України і по
винні відповідати їй».

2. Існує особливий, порівняно
з усіма іншими законами, порядок
прийняття, зміни та відміни кон
ституції.   
Про   варіанти  вияву
цієї властивості йшлося при роз
гляді гнучких та жорстких кон
ституцій.

 ины можно говорить, что она писанная, жесткая, реальная, унитарная.

Тот факт, что конституция призвана закреплять и регулировать важнейшие общественные отношения, обусловливает ее ведущее место в системе законодательства любого государства. Перед текущим законодательством стоит задача конкретизировать и детализировать конституционные положения. Каждая его отрасль имеет своей исходной точкой то или иное положение конституции. Например, такая обширная и многогранная отрасль, как трудовое право, базируется на статьях Конституции Украины, закрепляющих права на труд, отдых, предпринимательскую деятельность.

Ведущее место конституции в системе законодательства под--черкивается ее особой, высшей юридической силой, что проявляется в целом ряде положений.

1. Конституция выступает
базисом для текущего законода
тельства.
Все законы и иные
нормативные акты должны ис
ходить из конституции и не про
тиворечить ей. Это прямо под
черкивается в ч.
2 ст. 8 Кон
ституции Украины:  «Законы и
другие нормативно-правовые ак
ты принимаются на основе Кон
ституции Украины и должны со
ответствовать ей».

2. Существует особый,  по
сравнению со всеми иными зако
нами, порядок принятия, изме
нения и отмены конституции.
О
вариантах    проявления    этого
свойства шла речь при рассмот
рении гибких и жестких консти
туций.

12

 13


  1.  Контроль за додержанням
    конституції здійснює особливий
    орган.
    В Україні — це    Кон
    ституційний
    Суд. Тільки до його
    компетенції    належить     вирі
    шення питань про відповідність
    законів та інших правових актів
    Конституції України. Аналогічні
    органи є практично в усіх де
    мократичних  державах,   хоч   і
    називаються по-різному.
  2.  Міжнародні договори, які
    укладає держава, не можуть су
    перечити   конституції   країни.
    Якщо міжнародний договір су
    перечить або не відповідає кон
    ституції, його неможливо рати
    фікувати  (а якщо  його рати
    фікували, то він підлягає невід
    кладній денонсації*).

Конституцію, як найважливіший правовий і політичний документ, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька.

1. Верховенство конституції,
яке визначається її особливим
місцем у системі законодавства,
безумовною   необхідністю  для
законів і підзаконних актів від
повідати   конституційним  при
писам.

2. Програмність. Крім за
кріплення справді існуючих су-

•Денонсація — повідомлення про відмову однієї зі сторін міжнародного договору від його виконання, тобто припинення його дії.

 

  1.  Контроль за соблюдением
    конституции осуществляет осо
    бый
    орган. В Украине это
    Конституционный Суд. Только к
    его    компетенции    относится
    решение    вопросов    о    соот
    ветствии законов и других пра
    вовых      актов      Конституции
    Украины. Аналогичные органы
    есть практически во всех демок
    ратических государствах, хоть и
    называются по-разному.
  2.  Международные договоры,
    заключаемые   государством,   не
    могут   противоречить   консти
    туции
    страны.  Если междуна
    родный   договор   противоречит
    или   не   соответствует   консти
    туции,     его    нельзя    ратифи
    цировать    (а   если   его   рати
    фицировали, то он подлежит без
    отлагательной денонсации*).

Конституцию, как важнейший правовой и политический документ, характеризуют отдельные свойства, которые обладают определенной самостоятельностью, но, взятые в совокупности, могут дать достаточно полное представление о ней. Таких свойств несколько.

1. Верховенство конститу
ции,   
которое  определяется  ее
особым местом в системе зако
нодательства, безусловной необ
ходимостью для законов и под
законных актов соответствовать
конституционным  предписани
ям.

2. Программность. Кроме за
крепления действительно сущес-

'Денонсация — сообщение об отказе одной из сторон международного договора от его выполнения, т. е. прекращение его действия,

 спільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі програму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальні-ших рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції України.

  1.  Нормативність, яка ха
    рактеризує конституції як єди
    ний юридичний документ, що
    складається із загальнообов'яз
    кових правил (норм), котрі ви
    значають поведінку державних
    органів, громадських об'єднань,
    громадян та інших суб'єктів.
  2.  Установчість. Ця влас
    тивість конституції полягає у її
    здатності наділяти певні суб'єк
    ти (органи, організації) конкрет
    ними правами та обов'язками,
    чітко окреслювати їхню компе
    тенцію.
  3.  Стабільність покликана
    підкреслити    стійкість    визна
    чених у Конституції суспільних
    відносин   і   означає,   що   за
    кріплені в ній принципові поло
    ження   мають  діяти   протягом
    більш-менш тривалого часу. Але
    суттєва частина її приписів може
    змінюватися відповідно до пот
    реб розвитку суспільства й дер
    жави   (наприклад,   адміністра
    тивно-територіальний       поділ,
    норми представництва в законо
    давчих органах тощо).

 твующих общественных отношений, конституция может определять основные цели развития государства и общества, а также пути достижения этих целей, т.е. содержать в себе программу дальнейшего развития страны, сформулированную в наиболее общих чертах. Такие программные положения, как правило, изложены в преамбулах конституций. Есть они и в преамбуле Конституции Украины.

3. Нормативность, которая
характеризует конституции как
единый юридический документ,
состоящий   из   общеобязатель
ных правил (норм), определя
ющих поведение государствен
ных органов, общественных объе
динений, граждан и других субъ
ектов.

4. Учредительность. Это свой
ство
конституций представляет
собой их способность наделять
определенные субъекты (орга
ны, организации) конкретными
правами и обязанностями, четко
очерчивать их компетенцию.

5. Стабильность призвана
подчеркнуть устойчивость опре
деленных  в  Конституции  об
щественных     отношений     и
означает, что закрепленные в
ней   принципиальные    поло
жения должны действовать в
течение    более    или    менее
длительного времени.  Однако
существенная  часть  ее  пред
писаний может изменяться в
соответствии с потребностями
развития общества и государст
ва  (например,  административ
но-территориальное     деление,
нормы представительства в за
конодательных органах и т.п.).

14

 15


Конституционное  (государственное)  право  зарубежных  стран: В 2 т. Т. 1. М., 1996. С. 3<М2, 54-71.

Мелашенко В.Ф. Основи конституційного права України. К., 1995. С. 191-192, 214-221.

® Що таке конституція?

@ Що таке писані й неписані конституції?

® Що таке гнучкі та жорсткі конституції?

© В чому знаходить свій вияв найвища юридична сила конституції?

2. Основні етапи історії

українського

конституціоналізму

Український народ має багату історію, пов'язану зі створенням правових основ організації та розвитку різних сторін життя суспільства. Особливість цих процесів полягає в тому, що вони здебільшого відбувалися за відсутності національної державності —адже протягом значного періоду своєї історії Україна була частиною інших, часом двох і більше, держав. Ця обставина робила ще дужчим незгасне прагнення народу України створити свою державу. И це знаходило своє вираження у значній кількості розроблених конституційних проектів, більшість яких, через історичні умови, так і не були реалізовані.

 ®   Что такое конституция?

@ Что такое писанные и неписан-ные конституции?

® Что такое гибкие и жесткие конституции?

® В чем находит свое выражение высшая юридическая сила конституции?

2.   Основные этапы

украинского

конституционализма

Украинский народ имеет богатую историю, связанную с утверждением правовых основ организации и развития разных сторон жизни общества. Особенность этих отношений заключается в том, что они преимущественно протекали в условиях отсутствия национальной государственности ведь в течение длительного периода своей истории Украина была частью других, иногда двух и более, государств. Это обстоятельство ещё больше усиливало неугасимое стремление народа Украины создать своё государство. И это находило своё выражение в значительном количестве разработанных конституционных проектов, большинство которых, в силу исторических условий, так и не были реализованы.

 Ще в часи України-Русі (Київської Русі) був створений документ, який, за сучасними поняттями, мав конституційну силу. Йдеться про «Руську Правду» — видатну пам'ятку нашого права, котра, за деякими даними історичної науки, датується VIIDC ст., хоча багато хто з дослідників пов'язують її появу з іменем київського князя Ярослава Мудрого (перша половина XI ст.). Показово, що вже тоді у назві цього документа відобразилося високе уявлення про право. Адже слово «правда» означало тоді «закон». І в нашій мові слова «право», «правда», «справедливість» походять від одного кореня.

«Руська Правда», встановлюючи правові, тобто загальнообов'язкові правила поведінки, багато в чому випливала зі звичаїв, що регулювали відносини між людьми ще в додержавний період. У ній містились, наприклад, норми, які врегульовували порядок реалізації права кривавої помсти. Але вона подавала й «княжі устави», тобто правила поведінки, сформульовані князями, які, до речі, також керувалися принципами звичаєвого права. В «Руській Правді» знаходимо норми, що регламентували зобов'язальне право, закладали основи кримінального й процесуального права. Таким чином, вона охоплювала своїми приписами досить широке коло найрізноманітніших відносин, що мали надзвичайну вагу для тогочасного суспільства.

Важливу роль у ті часи відігравали  договори,   що   мали

 Еще во времена Украины-Руси (Киевской Руси) существовал документ, который, по современным представлениям, имел конституционную силу. Речь идет о «Руськой Правде» выдающемся памятнике нашего права, который, по некоторым сведениям исторической науки, датируется VII IX ст., хотя многие исследователи связывают его появление с именем киевского князя Ярослава Мудрого (первая половина XI ст.). Показательно, что уже тогда в названии этого документа отразилось высокое представление о праве. Ведь слово «правда» обозначало тогда «закон». И в нашем языке слова «право», «правда», «справедливость» происходят от одного корня.

«Руськая Правда», устанавливая правовые, то есть общеобязательные правила поведения, во многом исходила из обычаев, которые регулировали отношения между людьми еще в догосударственный период. Она содержала, например, нормы, регулировавшие порядок реализации кровной мести. Но она содержала и «княжеские уставы», то есть правила поведения, сформулированные князьями, которые, кстати, также руководствовались принципами обычного права. В «Руськой Правде» находим нормы, регламентировавшие обязательственное право, закладывавшие основы уголовного и процессуального права. Таким образом, она охватывала своими предписаниями довольно широкий круг разнообразнейших отношений, имевших чрезвычайное значение для общества того времени.

Важную роль в те времена играли княжеские договоры, ко-

16

 17


письмову форму й поділялися на міжнародні (міждержавні), а також договори князів з народом або князів між собою. Слід зауважити, що організація державно-владних відносин за часів України-Русі містила передумови для створення виборних представницьких владних структур. Повсюдно діяли збори (віча) громадян землі (князівства), на яких не тільки вирішувалися найважливіші поточні справи, що мали загальне значення, а й формувалися певні державні структури, наприклад вирішувалося, кого з князів і на яких умовах запрошувати для здійснення певних управлінських функцій, тощо. При цьому саме віче укладало з князем відповідний договір, у якому фіксувалися його права та обов'язки. Таким чином, подібні договори набували певної конституційної сили і їх можна розглядати як своєрідні попередники української конституції.

Потому з історичних причин, до яких передусім треба віднести розпад Київської Русі на ряд князівств, татаро-мон-гольську навалу та її наслідки тощо, відбувається занепад і на довгі роки фактична втрата національної державності і, у зв'язку з цим, правотворчості. Пізніше найвагомішим систематизованим правовим актом став Литовський статут (набрав чинності в 1589 p.), котрий діяв на території Литовсько-Руської

 торые имели письменную форму и подразделялись на международные договоры (межгосударственные), а также договоры князей с народом или князей между собой. Следует заметить, что организация государственно-властных отношений во времена Украины-Руси содержала предпосылки для образования выборных представительных властных структур. Повсеместно действовали собрания (вече) граждан земли (княжества), на которых не только решались самые важные текущие вопросы, имевшие всеобщее значение, но и формировались определенные государственные структуры, например решалось, кого из князей и на каких условиях приглашать для осуществления определенных управленческих функций, и т.д. При этом именно вече заключало с князем определенный договор, в котором фиксировались его права и обязанности. Таким образом, подобные договоры получали определенную конституционную силу и их можно рассматривать в качестве своеобразных предшественников украинской конституции.

В дальнейшем в силу исторических причин, к которым прежде всего следует отнести распад Киевской Руси на ряд княжеств, татаро-монгольское иго и его последствия и т.д., происходит упадок и на долгие годы фактическая потеря национальной государственности и, в связи с этим, правотворчества. Позднее наиболее весомым систематизированным правовым актом стал Литовский устав (вступил в силу в 1589 г.), дейст-

 держави та на українських землях , що входили до складу Польщі. Цей документ покінчив з різноманіттям місцевих прав і став єдиною правовою основою функціонування держави.

Як акти конституційного характеру в історико-юридичних дослідженнях розглядаються договори часів становлення Гетьманської держави, котру будував Богдан Хмельницький. Він підписав договір і морську конвенцію з Османською Портою (1648 p.), Зборівську угоду з Польським Королівством (1649 p.), чим закладалися основи автономії України.

Нові відносини між Україною та Росією були юридично оформлені договором 1654 p., який складався з двох документів. Це, по-перше, «Березневі статті» Богдана Хмельницького, де були сформульовані умови, на яких Україна об'єднувалася в союз із Московщиною, і, по-друге, жалувані грамоти царя Олексія Михайловича Богданові Хмельницькому та Війську Запорозькому. В цьому документі за Військом Запорозьким закріплювалися широкі права: «вибирати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю», самостійно здійснювати судочинство, мати стосунки з іншими державами (лише для зносин із Польщею й Туреччиною слід було мати згоду царя), збирання податків для української скарбниці, утримувати 60-тисячне військо. Як бачимо, договір з царем передбачав мінімальну залежність від Московії й, за умови його сумлінного   виконання,   надавав

 вовавший на территории Литов-ско-Руського государства и на украинских землях, которые входили в состав Польши. Этот документ покончил с разнообразием местных прав и стал единственной правовой основой функционирования государства.

В качестве актов конституционного характера в историко-юридических исследованиях рассматриваются договоры времен становления Гетманского государства, которое строил Богдан Хмельницкий. Он подписал договор и морскую конвенцию с Османской Портой (1648 г.), Зборовское соглашение с Польским Королевством (1649 г.), чем закладывались основы автономии Украины.

Новые отношения между Украиной и Россией были юридически оформлены договором 1654 г., который состоял из двух документов. Это, во-первых, «Мартовские статьи» Богдана Хмельницкого, где были сформулированы условия, на которых Украина объединялась в союз с Московщиной, и, во-вторых, жалованные грамоты царя Алексея Михайловича Богдану Хмельницкому и Войску Запорожскому. В этом документе за Войском Запорожским закреплялись широкие права: «выбирать гетьмана, самим между собой, по древнему обычаю», самостоятельно осуществлять судопроизводство, иметь связи с другими государствами (только для отношений с Польшей и Турцией надлежало получить согласие царя), взимать налоги для украинской казны и содержать 60-тысячное войско. Таким образом, договор с царем предусматривал    минимальную

18

 19


Україні можливості для розвитку своєї державності. Але подальша практика стосунків з Росією показала підступність її політики, насправді спрямованої на порушення домовленостей, знищення будь-яких ознак самостійності України, поступове, але неухильне перетворення її на звичайну провінцію Московської держави. Це, природно, збудило протидію, привело до відродження ідеї самостійності української держави, що знайшло своє втілення у «Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що були написані Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом і прийняті 5 квітня 1710 р. в Бендерах. За своїм змістом цей документ можна розцінювати як першу в Європі конституцію в сучасному її розумінні.

За тодішніми традиціями «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» були складені у формі договору між владою (гетьманом) та народом України (Військом Запорозьким) і складалися з преамбули й 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні принципи організації й функціонування Української держави.

В преамбулі, з метою обгрунтування природного права українського народу на власну державу, наводився історичний міф про  «хозарів-козаків», які,  на-

 зависимость от Московии и, при условии его добросовестного исполнения, предоставлял Украине возможности для развития своей государственности. Но дальнейшая практика отношений с Россией показала коварство ее политики, на самом деле направленной на нарушение договоренностей, уничтожение каких-либо признаков самостоятельности Украины, постепенное, но неуклонное превращение ее в обыкновенную провинцию Московского государства. Это, естественно, возбудило противодействие, привело к возрождению идеи самостоятельности украинского государства, которая нашла свое воплощение в «Пактах и Конституции законов и вольностей Войска Запорожского», которые были написаны Гетманом Войска Запорожского Пилипом Орлыком и приняты 5 апреля 1710 г. в Бен-дерах. По своему содержанию этот документ можно расценивать как первую в Европе конституцию в современном ее понимании.

По существовавшим тогда традициям «Пакты и Конституции законов и вольностей Войска Запорожского» были облечены в форму договора между властью (гетьманом) и народом Украины (Войском Запорожским) и состояли из преамбулы и 16 параграфов, в которых были зафиксированы основные принципы организации и функционирования Украинского государства.

В преамбуле, с целью обоснования естественного права украинского народа на собственное государство, приводился исторический миф о «хозарах-ка-

 чебто, ще до Володимира Великого прийняли християнство й заснували козацьку державу. Приділялась увага невиконанню Росією положень Переяславської угоди. При цьому підкреслювалося, що після смерті Богдана Хмельницького «Московське царство взяло намір, дошукуючись багатьох засобів і способів, позбавити Військо Запорозьке його вольностей, підтверджених власною присягою, привести його до остаточного знищення і накласти рабське ярмо на вільний народ, який ніколи не дозволяв себе завоювати силою зброї». У зв'язку з цим проголошувався курс на вихід із союзу з московським царем. Але, тверезо оцінюючи свої сили, Пилип Орлик розраховував не тільки на допомогу Бога, а й «на підтримку найяснішого і наймо-гутнішого короля Швеції, а також на те, що їхня справа як справедлива мусить неодмінно восторжествувати».

В цьому документі закріплювалося панівне становище православ'я в українській державі, чітко визначалися її кордони, обумовлені Зборівською угодою 1649 р. Закріплюючи принципи функціонування державних органів, Конституція Пилипа Орлика виходила з необхідності поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча влада передавалася Раді, до якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, генеральні радники всіх полків та посли від Низового Війська Запорозького.

 заках», которые, якобы, еще до Владимира Великого приняли христианство и основали казацкое государство. Уделялось внимание невыполнению Россией положений Переяславского соглашения. При этом подчеркивалось, что после смерти Богдана Хмельницкого «Московское царство взяло намерение, изыскивая многие средства и способы лишить Войско Запорожское его вольностей, подтвержденных собственной присягой, привести его к окончательному уничтожению и наложить рабское ярмо на свободный народ, который никогда не позволял себя завоевать силой оружия». В связи с этим провозглашался курс на выход из союза с московским царем. Но, трезво оценив свои силы, Пи-лип Орлык рассчитывал не только на помощь Бога, но и на «поддержку наияснейшего и наимогущественнейшего короля Швеции, а также на то, что их дело как справедливое должно непременно восторжествовать».

В этом документе закреплялось господствующее положение православия в украинском государстве, четко определялись его границы, обусловленные Зборовским соглашением 1649 г. Закрепляя принципы функционирования государственных органов, Конституция Пилипа Орлы-ка исходила из необходимости разделения законодательной, исполнительной и судебной властей. Законодательная власть передавалась Раде, в которую входили полковники со своей старшиной, сотники, генеральные советники всех полков и послы от Низового Войска Запорожского.

20


Виконавча влада належала Гетьманові, але найважливіші справи він повинен був узгоджувати зі старшиною.

Суд мав здійснюватися незалежно від Гетьмана, який «не повинен карати сам... із власної ініціативи й помсти, але таке правопорушення — і умисне й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який і повинен винести рішення не поблажливе й не ліцемірне, а таке, якому кожен мусить підкоритись як переможений законом».

Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.

Пізніше помітну роль у розвитку української політико-пра-вової думки відіграла діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847 pp.). Вироблені його членами документи («Книга буття українського народу», «Закон Божий», «Статут Кирило-Мефодіївського товариства» та деякі інші) спиралися на ідею панславізму й необхідності згуртування в союз слов'янських народів. Ці ідеї були відображені в «Начерках Конституції Республіки», складених одним із членів товариства. В «Начерках...» основою суспільного життя визначались общини, що об'єднувалися в області, округи, штати. Передбачалося створення семи автономних штатів (на чолі з президентами), які й зливалися б у слов'янську конфедерацію.

Проблеми української державності розглядалися в працях Михайла Драгоманова, який у 1884 р.  розробив конституцій-

 Исполнительная власть принадлежала Гетману, но самые важные вопросы он должен был согласовывать со старшиной.

Суд должен был осуществляться независимо от Гетмана, который «не должен карать сам... по собственной инициативе и мести, но такое правонарушение и умышленное и случайное подлежит (рассмотрению) Генерального Суда, который и должен принять решение не снисходительное и не лицемерное, а такое, которому каждый должен покориться как побежденный законом».

Конституция Пилипа Ор-лыка действовала на Правобережной Украине до 1714 г.

Впоследствии заметную роль в развитии украинской политико-правовой мысли сыграла деятельность Кирилло-Мефодиев-ского общества (1846—1847 гг.). Разработанные его членами документы («Книга бытия украинского народа», «Закон Божий», «Устав Кирилло-Мефоди-евского общества» и некоторые другие) опирались на идею панславизма и необходимости сплочения в союз славянских народов. Эти идеи были отражены в «Начерках Конституции Республики», изложенных одним из членов общества. В «Начерках...» основой общественной жизни определялись общины, которые объединялись в области, округи, штаты. Предусматривалось образование семи автономных штатов (во главе с президентами), которые и сливались бы в славянскую конфедерацию.

Проблемы украинской государственности рассматривались в трудах Михаила Драгоманова, который  в  1884 г.  разработал

 ний проект реорганізації Російської Імперії в децентралізовану федеративну державу на зразок США або Швейцарії. Інтереси національних областей повинна була відстоювати Союзна Дума, яка б мала право зупиняти виконання рішень центральних органів влади (законодавчого органу та уряду), якщо вони не враховували інтереси областей. На місцях передбачалося здійснення владних повноважень як органів місцевого самоврядування, так і намісника центральної влади (губернатора).

Ідеї Кирило-Мефодіївців та М.Драгоманова розвинув Михайло Грушевський, виклавши свій проект майбутнього конституційного ладу в статті «Конституційне питання і українство в Росії», опублікованій у 1905 р. Пропонувався механізм національно-територіальної децентралізації Російської Імперії: народ прямими таємними виборами формував би національні обласні сейми, а ті — загальнодержавний парламент. Національні сейми мали одержати широкі повноваження для управління відповідними територіями.

Того ж року був опублікований конституційний проект, підготовлений членами Української народної партії. В його основу покладено ідею повної самостійності України, котра бачилася президентською республікою. Законодавча влада мала належати парламентові, який складався б із двох палат («хат») — ради представників і сенату. Передбачався   викуп   землі   з

 конституционный проект превращения Российской империи в децентрализованное федеративное государство по образцу США или Швейцарии. Интересы национальных областей должна была отстаивать Союзная Дума, которая имела бы право приостанавливать исполнение решений центральных органов власти (законодательного органа и правительства), если они не учитывали интересов областей. На местах предусматривалось осуществление властных полномочий как органов местного самоуправления, так и наместника центральной власти (губернатора).

Идеи Кирилло-Мефодиевцев и М.Драгоманова развил Михаил Грушевский, изложив свой проект будущего конституционного строя в статье «Конституционный вопрос и украинство в России», опубликованной в 1905 г. Предлагался механизм национально-территориальной децентрализации Российской империи: народ прямыми тайными выборами формировал бы национальные областные сеймы, а те общегосударственный парламент. Национальные сеймы должны были получить широкие полномочия для управления соответствующими территориями.

В том же году был опубликован конституционный проект, подготовленный членами украинской народной партии. В его основу заложена идея полной самостоятельности Украины, которая виделась как президентская республика. Законодательная власть должна была принадлежать парламенту, который состоял из двух палат («хат») совета представителей и сената.

22

 23


приватного володіння й перерозподіл її серед населення. Чужинцям (не українцям) відмовлялося в праві власності на землю.

Після лютневої революції, яка скасувала монархію в Росії, почались активні процеси розбудови української держави. У І Універсалі — першому законодавчому акті створеної 17 березня 1917 р. Центральної Ради — говорилося про необхідність конструювання системи державних органів: «Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані всенародним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори... Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба й які закони для нас лучші».

Але в той час Центральна Рада ще не ставила питання про повну незалежність України. Вона вимагала, «щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на Автономію».

Тимчасовий уряд Росії, як відомо, не пішов на надання автономії Україні.

Після жовтневого перевороту в Петрограді склалася нова історична ситуація, але й тоді Центральна   Рада,   проголошу-

 Предусматривался выкуп земли из частного владения и перераспределение ее среди населения. Чужеземцам (не украинцам) отказывалось в праве собственности на землю.

После февральской революции, которая упразднила монархию в России, начались активные процессы строительства украинского государства. В I Универсале первом законодательном акте образованной 17 марта 1917 г. Центральной Рады говорилось о необходимости конструирования системы государственных органов: «Пусть порядок и обустроенность на Украине дает избранное всенародным, равным, прямым и тайным голосованием Всенародное Украинское Собрание (Сойм). Все законы, которые должны обустроить этот порядок у нас, на Украине, имеет право издавать только наше Украинское Собрание... Никто лучше нас не может знать, что нам нужно и какие законы для нас лучше».

Но в то же время Центральная Рада еще не ставила вопрос о полной независимости Украины. Она требовала, «чтоб Российское Правительство принародно отдельным актом заявило, что оно не выступает против национальной свободы Украины, против права нашего народа на Автономию».

Временное правительство России, как известно, не пошло на предоставление автономии Украине.

После октябрьского переворота в Петрограде сложилась новая историческая ситуация, но и тогда Центральная Рада, провоз-

 ючи Українську Народну Республіку, вбачала її майбутнє в союзі з іншими народами колишньої Російської імперії. У прийнятому 20 листопада 1917 р. НІ Універсалі говорилося: «В і д-нині Україна стає Українською Народною   Республікою.

Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, шоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів». Водночас Михайло Гру-шевський опублікував документ, який мав стати основою майбутньої Конституції України, яка б завершила конструювання в Україні системи державних органів, прав громадянина тощо.

Більшовицький уряд Росії відкинув ідею надання будь-якої автономії Україні й направив свої війська для її придушення. Це змусило Центральну Раду проголосити незалежність України. В IV Універсалі від 22 січня 1918 р. говорилося: «...петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою власть. І посилає на наші землі свої війська... Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу».

На 9—22 січня 1918 р. були призначені вибори до Установчих зборів — найвищого ор-

 глашая Украинскую Народную Республику, предусматривала ее будущее в союзе с другими народами бывшей Российской империи. В принятом 20 ноября III Универсале говорилось: «Отныне Украина становится Украинской Народной Республикой.

Не отделяясь от Российской Республики и сохраняя ее единство, мы твердо станем на нашей земле, чтоб силами нашими помочь всей России, чтоб вся Российская Республика стала федерацией равных и свободных народов». Одновременно Михаил Грушевский опубликовал документ, который должен был стать основой будущей Конституции Украины, которая завершила бы конструирование в Украине государственных органов, прав гражданина и т.д.

Большевистское правительство отбросило идею предоставления какой-либо автономии Украине и направило свои войска для ее укрощения. Это принудило Центральную Раду провозгласить независимость Украины. В IV Универсале от 22 января 1918 г. говорилось: «...петроградское Правительство Народных Комиссаров объявило войну Украине, чтобы вернуть свободную Украинскую Республику под свою власть. И посылает на наши земли свои войска... Отныне Украинская Народная Республика становится самостоятельным, ни от кого не зависимым, суверенным государством Украинского народа».

На 9—22 января 1918 г. были назначены выборы в Учредительное собрание выс-

24

 25


гану державної влади — і підготовлено проект Конституції України. Через воєнні дії вибори були перенесені. На останньому засіданні Центральної Ради, що відбулося 29 квітня 1918 p., ухвалено «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», але цей Основний Закон України не встиг набрати чинності. Він передбачав чітку структуру державних органів: Всенародні Збори, Раду Міністрів, Генеральний Суд. За громадянами визнавалося широке коло прав і свобод, а за національними меншинами — право на автономію. Територія держави поділялася на ЗО земель, а міста Київ, Харків, Одеса разом із приміськими територіями утворювали окремі округи.

29 квітня 1918 р. в Києві відбувся з'їзд хліборобів-землевлас-ників, у якому взяли участь 6 тисяч 432 представники від 8 губерній. З'їзд вирішив відновити приватну власність на землю, скасовану Центральною Радою, й утворив Гетьманат на чолі з Павлом Скоропадським, статус якого фактично був монархічним. У «Грамоті до всього українського народу» й в «Законах про тимчасовий державний устрій України» проголошувалася належність усієї повноти влади Гетьманові, який утверджує закони, призначає Отамана Ради Міністрів, «є вищий керівничий всіх зносин Української держави з закордонними, ...є Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти» тощо.

26

 ший орган государственной власти — и подготовлен проект Конституции Украины. По причине военных действий они были перенесены. На последнем заседании Центральной Рады, состоявшемся 29 апреля 1918 г., был утвержден «Устав о государственном устройстве, правах и вольностях УНР», но этот Основной Закон Украины не успел набрать силу. Он предусматривал четкую структуру государственных органов: Всенародное Собрание, Совет Министров, Генеральный Суд. За гражданами был признан широкий круг прав и свобод, а за национальными меньшинствами право на автономию. Территория государства делилась на 30 земель, а города Киев, Харьков, Одесса вместе с пригородными территориями образовали отдельные округа.

29 апреля 1918 г. в Киеве состоялся съезд хлеборобов-землевладельцев, в котором участвовали 6 тысяч 432 представителя от 8 губерний. Съезд принял решение возобновить частную собственность на землю, отмененную Центральной Радой и образовал Гетманат во главе с Павлом Скоропадским, статус которого фактически был монархическим. В «Грамоте ко всему украинскому народу» и в «Законах о временном государственном устройстве Украины» определялась принадлежность всей полноты власти Гетману, который утверждает законы, назначает Отамана Совета Министров, «является высшим главой всех отношений Украинского государства с иностранными,... является Верховным Воеводой Украинской Армии и Флота» и т.д.

 В період Директорії було прийнято кілька документів, у тому числі «Універсал Трудового Конгресу», «Закон про форму Української влади», складено проект «Основного державного закону Української Народної Республіки», якими передбачалося створення Української держави на засадах парламентаризму, але передбачався й пост Голови держави, територію якої передбачалося поділити за етнографічним принципом. До проведення загальних виборів Головою держави став Симон Петлюра, який 12 листопада 1920 р. затвердив «Закон про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці», «Закон про Державну Народну Раду». Однак положення всіх цих документів не були реалізовані на практиці.

Після встановлення радянської влади й аж до розпаду СРСР в Українській РСР діяли чотири конституції, які були прийняті, відповідно, в 1919, 1929, 1937 та 1978 pp. Усі вони схожі за змістом: у кожній багато положень, що мали не юридичний, а ідеологічний характер. Крім того, дві останні фактично майже дослівно повторювали текст загальносоюзних конституцій і закріплювали особливе, провідне місце в державі й суспільстві комуністичної партії як «провідної й спрямовуючої сили».

В Основних Законах 1937 та 1978   pp.    було   задекларовано

 В период Директории было принято несколько документов, в том числе «Универсал Трудового Конгресса», «Закон о форме украинской власти», составлен проект «Основного государственного закона Украинской Народной Республики», которым предусматривалось образование Украинского государства на основаниях парламентаризма, но предусматривался и пост Главы государства, территорию которого планировалось поделить по этнографическому принципу. До проведения всеобщих выборов Главой государства стал Симон Петлюра, который 12 ноября 1920 г. утвердил «Закон о временном верховном правлении и порядке законодательства в Украинской Народной Республике», «Закон о Государственной Народной Раде». Однако положения всех этих документов не были реализованы на практике.

После установления советской власти и до распада СССР в Украинской ССР действовали четыре конституции, которые были приняты, соответственно, в 1919, 1929, 1937 и 1978 гг. Все они похожи по содержанию: в каждой много положений, которые имели не юридический, а идеологический характер. Кроме того, две последние фактически дословно воспроизводили текст общесоюзных конституций и закрепляли особенное, ведущее место в государстве и обществе коммунистической партии как «руководящей и направляющей силы».

В Основных Законах 1937 и 1978 гг. был декларирован ряд

27


Как развивались взгляды Центральной Рады на взаимоотношения Украины с Россией (по содержанию Универсалов)?

низку справді демократичних положень, які стосувалися передусім правового статусу громадян, виборів до вищих і місцевих органів державної влади. Але в повсякденному житті вони не знаходили свого належного втілення.

Після розвалу СРСР і набуття Україною незалежності стала нагальною необхідність розробки та прийняття Конституції. Першими актами, що мали конституційне значення, були Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. й Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Певний час роль конституції фактично відігравав Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України. Починаючи з 1991 р. було підготовлено цілу низку проектів нового Основного Закону. Декотрі з них досить активно обговорювалися, та з ряду причин, а головним чином через гостроту політичних процесів, лише 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію суверенної й незалежної України.

 действительно демократических положений, которые касались, прежде всего, правового статуса граждан, выборов в высшие и местные органы государственной власти. Но в повседневной жизни они не находили своего подобающего воплощения.

После развала СССР и обретения Украиной независимости стала неотложной необходимость разработки и принятия Конституции. Первыми актами, имеющими конституционное значение, были Декларация о государственном суверенитете Украины от 16 июля 1990 г. и Акт провозглашения независимости Украины от 24 августа 1991 г. Некоторое время роль конституции фактически играл Конституционный Договор между Верховным Советом Украины и Президентом Украины. Начиная с 1991 г. был подготовлен целый ряд проектов нового Основного Закона. Некоторые из них довольно активно обсуждались, но по ряду причин, а главным образом из-за остроты политических процессов, только 28 июня 1996 г. была принята Конституция суверенной и независимой Украины.

 2> Як розвивалися погляди Центральної Ради на взаємовідносини України з Росією (за змістом Універсалів)?

Конституційні акти України. 1917 — 1920. Невідомі Конституції

України. К., 1992. 272 с

Слюсаренко АГ., Томенко М.В. Історія української конституції. К.,

1993. 192 с

Чотири Універсали. К., 1990. 16 с

® Що дає підстави говорити про конституційне значення «Руської Правди»?

® В чому полягало конституційне значення договору 1654 р. між Україною й Московським царством?

 ® Что дает основания говорить о конституционном значении «Руськой Правды»?

© В чем состояло конституционное значение договора 1654 г. между Украиной и Московским царством?

28


Коментар до Конституції України. К, 1996. С. 23-25.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ — ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ

Конституція України 1996 p. відкривається преамбулою, тобто вступною частиною, яка передує викладові змісту її розділів. Ця частина найвищого державного документа не містить конкретних правил, настанов чи приписів, а формулює підстави та цілі його прийняття.

Передусім у преамбулі вказано, що Конституцію — Основний Закон України — Верховна Рада України приймає від імені Українського народу, чим виражає його суверенну волю. Важливо звернути увагу на подане при цьому визначення змісту поняття «Український народ» як громадян України всіх національностей, що відповідає розумінню даного поняття в міжнародно-правовій практиці. Тут же наголошується, що прийняття Конституції України має на меті утвердження її як самостійної й суверенної держави. Курс на це був обраний в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., а потім схвалений всенародним голосуванням 1 грудня того ж року.

Серед цілей, на досягнення яких спрямована Конституція України, перелічуються ті, що є визнаними досягненнями цивілізації й культури. Це — забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклування

 КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ — ОСНОВНОЙ ЗАКОН ГОСУДАРСТВА

Конституция Украины 1996 p. открывается преамбулой, т.е. вводной частью, которая предшествует изложению содержания ее разделов. Эта часть высшего государственного документа не содержит конкретных правил, установлений или предписаний, а формулирует предпосылки и цели его принятия.

Прежде всего в преамбуле указано, что Конституцию ■*-Основной Закон Украины «— Верховная Рада Украины принимает от имени Украинского народа, чем выражает его суверенную волю. Важно обратить внимание на приведенное при этом определение содержания понятия «Украинский наррд» как граждан Украины всех национальностей, что соответствует толкованию данного термина в международно-правовой практике. Здесь же подчеркивается, что принятие Конституции Украины имеет целью утверждение ее как самостоятельного и суверенного государства. Этот курс был избран в Акте провозглашения независимости Украины от 24 августа 1991 г., а потом одобрен всенародным голосованием 1 декабря того же года.

Среди целей, на достижение которых направлена Конституция Украины, перечисляются те, которые являются признанными достижениями цивилизации и культуры. Это обеспечение прав и свобод человека

 про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Крім цього, підкреслюється, що досягнення цієї мети було ідеалом і прагненням народу протягом багатовікової історії українського державотворення й грунтується на здійсненні українською нацією, всім Українським народом права на самовизначення, на усвідомленні відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.

Таким чином, преамбула суттєво сприяє розкриттю не тільки змісту, а й духу як Конституції в цілому, так і її конкретних положень.

Наявність преамбули в структурі Конституції нашої держави є відображенням загального процесу, у відповідності з яким практично в усіх конституціях, що були прийняті в останні десятиліття, обов'язково наявні більш чи менш розгорнуті преамбули.

©   Яке   призначення преамбули в структурі конституції?

© Досягнення яких цілей визначає преамбула Конституції України?

 и достойных условий его жизни, забота об укреплении гражданского согласия на земле Украины, стремление развивать и укреплять демократическое, социальное, правовое государство. Кроме того, подчеркивается, что достижение этих целей было идеалом и стремлением народа в течение многовековой истории создания украинского государства и основывается на осуществлении украинской нацией, всем Украинским народом права на самоопределение, на осознании ответственности перед Богом, собственной совестью, предьщущими, нынешним и будущими поколениями.

Таким образом, преамбула существенно содействует раскрытию не только содержания, но и духа как Конституции в целом, так и ее конкретных положений.

Наличие преамбулы в структуре Конституции нашего государства является отражением общего процесса, в соответствии с которым практически во всех конституциях, принятых в последние десятилетия, обязательно имеются более или менее развернутые преамбулы.

®

Каково предназначение преамбулы в структуре конституции?

Достижение каких целей определяет преамбула Конституции Украины?

30


Розділ І. загальні засади Раздел І. общие начала

Перший розділ Конституції України, який називається «Загальні засади» і складається з двадцяти статей, закріплює основні принципи конституційного ладу в Україні. Саме ці основні засади є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. Тому при вивченні Конституції важливо глибоко знати положення її першого розділу, що суттєво полегшує розуміння всіх інших конституційних приписів.

Насамперед, у цьому розділі дається загальна характеристика нашої держави. Стаття 1 Конституції визначає Україну як суверенну й незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.

Суверенність і незалежність нашої держави полягає в тому, що її влада є верховною, повною, самостійною й неподільною у відносинах, які відбуваються в межах її кордонів, а також засвідчує її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі її характеристики здатні забезпечити державі повноту законодавчої, виконавчої та судової влад на її території, а також її непідлеглість і непідзвітність іноземним державам у міжнародних відносинах. Таким чином, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість завжди діяти тільки у відповідності зі своїми потребами й інтересами, самостійно вирішувати всі свої  внутрішні  та  міжнародні

32

 Первый раздел Конституции Украины, который называется «Общие начала» и состоит из двадцати статей, закрепляет основные принципы конституционного строя в Украине. Именно эти основные начала являются исходной точкой конституционного регулирования важнейших общественных отношений. Поэтому при изучении Конституции важно глубоко знать положения ее первого раздела, что существенно облегчает понимание всех остальных конституционных предписаний.

Прежде всего, в этом разделе дается характеристика нашего государства. Статья 1 Конституции определяет Украину как суверенное и независимое, демократическое, социальное, правовое государство.

Суверенность и независимость нашего государства заключается в том, что его власть является верховной, полной, самостоятельной и неделимой в отношениях, которые происходят в пределах его границ, а также свидетельствует о его независимости и равноправности во взаимоотношениях с иными государствами. Такие его характеристики способны обеспечить государству полноту законодательной, исполнительной и судебной властей на его территории, а также его неподчиненность и неподотчетность иностранным государствам в международных отношениях. Таким образом, суверенитет и независимость обеспечивают государству возможность всегда дейст-

 справи. Відсутність або хоча б обмеженість суверенітету й незалежності фактично обертає державу на колонію чи то навіть на провінцію іншої держави.

Демократизм української держави в тому, що вона має на меті дбати про найсприятливіші умови для широкої й реальної участі її громадян в управлінні справами держави та суспільства, забезпечення плюралізму в політичному й культурному житті, недопустимості офіційного панування якоїсь партії, ідеології тощо.

Характеристика України як соціальної держави засвідчує її орієнтацію на здійснення широкої й ефективної соціальної політики: реальне гарантування прав людини, створення систем освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, підтримання малозабезпечених верств населення і т.п.

Правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її результати.

Слід зауважити, що сьогодні Україна ще не сповна відповідає ознакам, переліченим у статті 1 її Конституції. За всього бажан-

2 7-29

 вовать только в соответствии со своими потребностями и интересами, самостоятельно решать все свои внутренние и международные дела. Отсутствие или хотя бы ограниченность суверенитета и независимости фактически превращает государство в колонию или даже в провинцию другого государства.

Демократизм украинского государства в том, то оно имеет целью заботу о наиболее благоприятных условиях для широкого и реального участия его граждан в управлении делами государства и общества, обеспечении плюрализма в политической и культурной жизни, недопустимости официального господства какой-либо партии, идеологии и т.д.

Характеристика Украины как социального государства свидетельствует о его ориентации на осуществление широкой и эффективной социальной политики: реальное гарантирование прав человека, создание систем образования, охраны здоровья и социального обеспечения, поддержка малообеспеченных слоев населения и т.п.

Правовым является такое государство, в котором господствует право, где деятельность государства, его органов и должностных лиц осуществляется на основе и в пределах, определенных правом, где не только личность отвечает за свои действия перед государством, но и государство несет реальную ответственность перед личностью за свою деятельность и ее результаты.

Следует заметить, что сегодня Украина еще не полностью отвечает признакам, перечисленным в статье 1 ее Конституции.

33


ня про неї ще не можна повною мірою говорити як про соціальну й правову державу. Але внесення цих ознак до Основного Закону програмує діяльність держави та суспільства в цілому на їх утілення в дійсність.

Стаття 2 Конституції кваліфікує Украйну як унітарну державу, тобто єдину державу, в межах якої немає інших утворень, наділених ознаками суверенітету, правом самостійно вступати у зносини з іншими державами, а також і правом виходу зі складу України.

Тим-то на всій території України будь-яке питання може й має бути цілком і остаточно вирішене її відповідними державними органами. Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести будь-яку частину її території з-під суверенітету України належить поціновувати як замах на її цілісність і недоторканість, отже, є злочином.

Світовій державно-правовій практиці відомі дві основні форми правління державою, тобто способів утворення вищих державних органів і характеру стосунків між ними:

а) монархія, в якій найвища влада належить одній особі — монархові (імператору, царю, королю тощо), який або спадкує цю владу, або обирається довічно;

б) республіка, в якій найвищу владу здійснює обраний населенням на певний строк колегіальний орган (парламент, на-

 При всем желании о ней еще нельзя в полной мере говорить как о социальном и правовом государстве. Но внесение этих признаков в Основной Закон программирует деятельность государства и общества в целом на их воплощение в действительность.

Статья 2 Конституции определяет Украину унитарным государством, то есть единым государством, в границах которого нет иных образований, наделенных признаками суверенитета, правом самостоятельно вступать в отношения с другими государствами, а также правом выхода из состава Украины.

Поэтому на всей территории Украины любой вопрос может и должен быть целиком и окончательно решен ее соответствующими государственными органами. Попытки как внутренних, так и внешних сил вывести какую-либо часть ее территории из-под суверенитета Украины надлежит расценивать как покушение на ее целостность и неприкосновенность, а следовательно, являются преступлением.

Мировой государственно-правовой практике известны две основные формы правления государством, т.е. способов образования высших государственных органов и характера взаимоотношений между ними:

а) монархия, в которой выс
шая власть принадлежит одному
лицу
монарху (императору,
царю, королю и т.п.), который
либо получает власть по наслед
ству,  либо избирается  пожиз
ненно;

б) республика, в которой вы
сшую власть осуществляет из
бранный на определенный срок
населением коллегиальный ор-

 ціональні, або народні,  збори тощо).

В Україні конституційно (стаття 5) встановлюється республіканська форма правління. Тому єдиним носієм суверенітету, джерелом влади виступає народ. Цю владу на практиці він може здійснювати по-різному:

а) безпосередньо, коли він
сам виражає свою волю у перед
бачених Конституцією й зако
нами процесуальних формах —
на загальнодержавному рівні це
може відбуватись у формі вибо
рів або референдумів, на міс
цях — через участь, наприклад,
у зборах, на яких-формуються
правила поведінки, обов'язкові
для їх учасників (збори жильців
будинку,   членів   громадського
об'єднання тощо);

б) через своїх представників,
яких народ обирає до органів дер
жавної влади та органів місце
вого самоврядування.

Особливості вказаних форм народного волевиявлення розглянемо при висвітленні відповідних розділів Конституції.

Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене за ним право визначати й змінювати конституційний лад в Україні. Тобто лише з волі Українського народу, виявленої в ході всеукраїнського референдуму, допустима зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації й функціонування механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її органів чи посадових осіб вирішити такі питання, не грунтуючись на ясно й у передбаченій зако-

 ган (парламент, национальное, или народное, собрание и т.п.). В Украине конституционно (статья 5) устанавливается республиканская форма правления. Поэтому единственным носителем суверенитета, источником власти выступает народ. Эту власть на практике он может осуществлять по-разному:

а) непосредственно, когда он
сам выражает свою волю в пре
дусмотренных Конституцией и
законами процессуальных фор
мах
на общегосударственном
уровне это может осуществлять
ся в форме выборов или рефе
рендумов,  на местах
через
участие, например, в собраниях,
на которых формируются пра
вила   поведения,   обязательные
для   их   участников   (собрания
жильцов дома, членов общест
венного объединения и
т.д.);

б) через  своих  представи
телей, которых народ избирает в
органы государственной власти
и органы местного самоуправ
ления.

Особенности указанных форм народного волеизъявления рассмотрим при освещении соответствующих разделов Конституции.

Важной гарантией полновластия народа является конституционное закрепление за ним права определять и изменять конституционный строй в Украине. То есть лишь по воле Украинского народа, выявленной в ходе всеукраинского референдума, допустима смена ориентиров общественного развития, направленности, исходных принципов организации и функционирования механизма государства и т.п. Любые попытки государства, его органов или должностных    лиц    разрешать

34

 2*


ном формі вираженій волі народу або всупереч їй, визнається Конституцією як абсолютно недопустима узурпація державної влади, тобто протизаконне привласнення невід'ємного права народу самому вирішувати свою долю та обирати шляхи розвитку своєї держави.

Загальна характеристика нашої держави завершується встановленням державних символів і столиці як невід'ємних атрибутів будь-якої суверенної держави.

Державні символи —це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України (стаття 20) встановлює такі символи нашої держави — Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн — і викладає їхню загальну характеристику. Детальний опис державних символів України та порядок їх використання буде встановлено спеціальним законом, який ухвалюється в порядку, передбаченому для внесення змін у Конституцію. Тобто не простою, а кваліфікованою (не менше як дві третини конституційного складу Верховної Ради) більшістю депутатів. Такий порядок підкреслює важливе значення, яке надається в сучасних умовах державній символіці.

36

 такие вопросы, не базируясь на ясно и в предусмотренной законом форме выраженной воле народа или вопреки ей, определяются Конституцией как абсолютно недопустимая узурпация государственной власти, т.е. противозаконное присвоение неотъемлемого права народа самому решать свою судьбу и выбирать пути развития своего государства.

Общая характеристика нашего государства завершается установлением государственных символов и столицы, которые являются неотъемлемыми атрибутами любого суверенного государства.

Государственные символы это установление конституцией или специальными законами особые опознавательные знаки конкретного государства, которые олицетворяют его суверенитет, а в некоторых случаях имеют и определенное историческое или идеологическое содержание. Конституция Украины (статья 20) устанавливает такие символы нашего государства Государственный флаг, большой и малый Государственные Гербы, Государственный Гимн и излагает их самую общую характеристику. Подробное описание государственных символов Украины и порядок их использования будет установлен специальным законом, который должен приниматься в порядке, предусмотренном для внесения изменений в Конституцию. То есть не простым, а квалифицированным (не менее двух третей конституционного состава Верховной Рады) большинством депутатов. Такой порядок подчеркивает важное значение, которое придается в современных условиях государственной символике.

 В деяких державах, крім вищеназваних, можуть запроваджуватися й інші державні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому знаходять своє вираження найвищі цінності даної держави. Наприклад, девіз ФРН — «Єдність, закон і свобода», Великобританії — «Бог і право особи». У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі, але може бути зафіксованим безпосередньо в Основному законі, як це зроблено, наприклад, у статті 2 Конституції Франції, де говориться: «Девіз Республіки — «Свобода, Рівність, Братерство».

Столицею України, тобто її адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих та судових органів, є місто Київ.

У статтях З та41-го розділу Конституції України закріплюються засадничі принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. А тому права та свободи людини, їх гарантії є тим, що становить зміст і спрямованість діяльності держави. Саме в цьому розділі Конституції закріплено, що держава несе відповідальність за свою діяльність перед людиною, чим іще раз підтверджується курс на побудову правової держави.

 В некоторых государствах, кроме названных, могут устанавливаться и иные государственные символы государственные цвета, государственная печать, государственный девиз. Девиз государства это короткое изречение, в котором находят свое выражение высшие ценности данного государства. Например, девиз ФРГ «Единство, закон и свобода», Великобритании «Бог и право личности». В большинстве случаев девиз государства размещается на его гербе, но может быть зафиксирован непосредственно в конституции, как это сделано в статье 2 Конституции Франции, где говорится: «Девиз Республики «Свобода, Равенство, Братство».

Столицей Украины, т.е. ее административно-политическим центром и местом расположения общегосударственных законодательных, исполнительных и судебных органов, является город Киев.

В статьях 3 и 4 1-го раздела Конституции Украины закрепляются исходные принципы государственной политики по отношению к личности, человеку, гражданину. Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются наивысшей ценностью в обществе. А поэтому права и свободы человека, их гарантии являются тем, что составляет содержание и направленность деятельности государства. Именно в этом разделе Конституции закрепляется, что государство несет ответственность за свою деятельность перед человеком, чем еще раз подтверждается курс на строительство правового государства.

37


Туг же встановлюється принцип единого українського громадянства, тобто недопустимість для громадянина України одночасно мати ще й громадянство інших держав. Конкретні підстави й процедури набуття та припинення громадянства України регламентуються Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р.

Стаття 6Конституції стверджує здійснення державної влади в Україні на основі принципу поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як показує історичний досвід, призводить до свавілля в керівництві державою та суспільством.

Слід підкреслити, що неодмінною передумовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стри-мань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади набула б якихось переваг над іншими, необхідно, щоб вони мали чітко окреслену компетенцію й можливості певним чином протистояти спробам інших гілок влади здійснювати невластиві їм функції.

Розглядаючи конституційне визначення й характеристику місцевого   самоврядування   (стат-

 Здесь же устанавливается принцип єдиного украинского гражданства. Это означает недопустимость для гражданина Украины одновременно иметь еще и гражданство иных государств. Конкретные основания и процедуры приобретения и прекращения гражданства Украины регламентируются Законом «О гражданстве Украины» от 8 октября 1991 г.

Статья 6 Конституции утверждает осуществление государственной власти в Украине на основе принципа разделения ее на законодательную, исполнительную и судебную. Реализация этого принципа призвана предотвратить концентрацию всей государственной власти в руках одного лица или одного органа, что, как показывает исторический опыт, приводит к произволу в руководстве государством и обществом.

Следует подчеркнуть, что необходимым условием эффективного воплощения этого принципа в практику организации и деятельности государственного аппарата является создание системы взаимных сдержек и противовесов между органами, которые принадлежат к разным ветвям власти. Иными словами, для предотвращения ситуации, при которой одна из ветвей власти приобретает какие-либо преимущества перед другими, необходимо, чтобы они имели четко обозначенную компетенцию и возможности определенным образом противостоять попыткам иных ветвей власти осуществлять не присущие им функции.

Рассматривая конституционное определение и характеристику местного   самоуправления

 тя 7), слід усвідомлювати, що під ним мислиться право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно й незалежно від органів держави, але в порядку й у межах, передбачених законодавством, вирішувати питання місцевого масштабу. Таким чином, органи місцевого самоврядування є не частиною системи органів держави, а формою залучення громадян до управління своїми справами, одним із виявів демократії на місцевому рівні.

У статтях 8, 9, 19 Конституції України закріплюються основні засади побудови й функціонування національної правової системи.

Визнання та дія принципу верховенства права. Йдеться про те, що правові приписи мають неухильно здійснюватися, незалежно від міркувань щодо їхньої політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Сам факт закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах вже є свідченням його безумовної доцільності, своєчасності й справедливості.

Принцип найвищої юридичної сили Конституції України полягає в тому, що всі закони та інші нормативно-правові акти належить приймати на основі й у відповідності з Конституцією. У протилежних випадках прийняті акти визнаються недійсними й не підлягають виконанню.

 (статья 7), необходимо сознавать, что под ним понимается право местных территориальных общин (жителей села, поселка, города), а также избранных ими соответствующих советов самостоятельно и независимо от органов государства, но в порядке и в пределах, предусмотренных законодательством, решать вопросы местного масштаба. Таким образом, органы местного самоуправления не являются частью системы органов государства, а выступают формой приобщения граждан к управлению своими делами, одним из проявлений демократии на местном уровне.

В статьях 8, 9, 19 Конституции Украины закрепляются основные принципы построения и функционирования национальной правовой системы. Рассмотрим их подробнее.

Признание и действие принципа верховенства права. Речь идет о том, что правовые предписания должны неукоснительно осуществляться, независимо от соображений относительно их политической целесообразности, своевременности, справедливости и т.д. Сам факт закрепления того или иного положения в нормативно-правовых актах уже является свидетельством его безусловной целесообразности, своевременности и справедливости.

Принцип наивысшей юридической силы Конституции Украины состоит в том, что все законы и иные нормативно-правовые акты надлежит принимать на основе и в соответствии с Конституцией. В противных случаях принятые акты признаются недействительными и не подлежат исполнению.

38

 39


Витання положень Конституції України нормами прямої дії. У відповідності з цим конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатися з посиланнями на відсутність якихось додаткових (роз'яснюючих, процесуальних і т.п.) актів. Особливо підкреслюється гарантованість судового захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Недопустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Якщо виникає потреба приєднання до такої міжнародної угоди, то це стає можливим лише після внесення відповідних змін до тексту Основного Закону.

Визнання міжнародних договорів, після їх ратифікації, частиною національного законодавства України. Це означає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України.

Недопустимість примусу до виконання того, що не передбачено законодавством. Слід мати на увазі, що мовиться не лише про примусове здійснення якихось протиправних дій, а й про будь-які дії взагалі. Таким чином, заборонено примушувати й до здійснення дій, які хоча й не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх здійснення. Наприклад,

 Признание положений Конституции Украины нормами прямого действия. В соответствии с этим конституционные предписания влияют на общественные отношения непосредственно, их исполнение не может откладываться со ссылками на отсутствие каких-либо дополнительных (разъяснительных, процессуальных и т.п.) актов. Особенно подчеркивается гарантирован-ность судебной защиты конституционных прав и свобод человека непосредственно на основании Конституции Украины.

Недопустимость несоответствия международных договоров положениям Конституции Украины. Если возникает потребность присоединения к такому международному соглашению, то это возможно лишь после внесения соответствующих изменений в текст Основного Закона.

Признание международных договоров, после их ратификации, частью национального законодательства Украины. Это означает обеспечение реализации положений таких международных соглашений соответствующими правовыми, организационными и другими способами наравне с предписаниями законов, принятых Верховной Радой Украины.

Недопустимость принуждения к исполнению того, что не предусмотрено законодательством. Следует иметь в виду, что речь идет не только о принудительном осуществлении каких-то противоправных действий, а и о любых действиях вообще. Таким образом, запрещено принуждать и к совершению действий, которые хоть и не запрещены законом и направлены на достижение   каких-либо   пози-

 антиконституційними й протизаконними будуть примуси вчиняти благодійні пожертвуваная, вимога вступати до громадських об'єднань тощо.

Функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування виключне на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що вказані суб'єкти:

а) можуть вирішувати лише
ті питання, які Конституцією й
законом прямо віднесені до їх
ньої компетенції;

б) не можуть перевищувати
повноважень, якими вони наді
лені за Конституцією та законом;

в) можуть і повинні здійсню
вати свої повноваження у повній
відповідності з процедурою, що
встановлена Конституцією чи за
коном для вирішення конкрет
них питань.

Ці положення мають запобігти свавіллю в діяльності органів держави та місцевого самоврядування.

Норми, які містяться у статтях 10, 11, 12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. При їх вивченні слід мати на увазі, що вони грунтуються на положеннях відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 р.

Найголовніші засади економічних відносин в Україні закріплені у статтях 13, 14, ібїїКон-

 тивных результатов, но закон прямо не требует их осуществления. Например, антиконституционными и противозаконными будут принуждение делать благотворительные пожертвования, требование вступать в общественные объединения и т.п. Функционирование органов государственной власти и местного самоуправления исключительно на основании, в пределах и способом, предусмотренными Конституцией и законами Украины. Это означает, что указанные субъекты:

а) могут разрешать лишь те
вопросы,   которые   Конститу
цией и законом прямо отнесены
к их компетенции;

б) не могут превышать пол
номочия, которыми они наделе
ны Конституцией и законом;

в) могут и должны осуществ
лять свои полномочия в полном
соответствии с процедурой, ус
тановленной Конституцией или
законом для разрешения конк
ретных вопросов.

Эти положения должны предупреждать произвол в деятельности органов государства и местного самоуправления.

Нормы, содержащиеся в статьях 10, 11, 12 Конституции Украины, призваны урегулировать основы национального развития и межнациональных отношений в Украине. При их изучении следует иметь в виду, что они базируются на положениях соответствующих международно-правовых актов и детализируются в актах национального законодательства, например в Законе «О языках в Украине» от 28 октября 1989 г.

Главнейшие начала экономических отношений в Украине закреплены в статьях 13, 14 16 ее

40

 41


ституції. Саме тут визначаються об'єкти, що є власністю Українського народу, від імені якого права власника цих об'єктів здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Водночас підкреслюється, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, але за умов і в межах, передбачених законодавством, земля може передаватися в приватну чи колективну власність.

Зі змісту викладених положень логічно випливає конституційний обов'язок держави гарантувати належну екологічну безпеку та рівновагу, вдаватися до всіх заходів, спрямованих на подолання згубних наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Для глибшого розуміння змісту й спрямованості саме цих останніх положень доцільно ознайомитися з відповідними нормативними актами, наприклад із Законом «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. та Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.

Стаття 15 Конституції Укреши присвячена встановленню дійсної свободи політичної, економічної та   ідеологічної діяль-

 Конституции. Именно здесь определяются объекты, являющиеся собственностью Украинского народа, от имени которого права собственника этих объектов осуществляют органы государственной власти и местного самоуправления. К таким объектам относятся земля, ее недра, атмосферный воздух, водные и другие природные ресурсы.

В то же время подчеркивается, что земля является основным национальным богатством и находится под особенной охраной государства, но при условиях и в пределах, предусмотренных законодательством, земля может передаваться в частную или коллективную собственность.

Из содержания приведенных положений логически вытекает конституционная обязанность государства обеспечивать надлежащую экологическую безопасность и равновесие, прибегать ко всем мерам, направленным на преодоление губительных последствий катастрофы на Чернобыльской АЭС.

Для более глубокого понимания содержания и направленности именно этих последних положений целесообразно ознакомиться с соответствующими нормативными актами, например с Законом «О правовом режиме территории, которая подверглась радиоактивному загрязнению вследствие Чернобыльской катастрофы» от 27 февраля 1991 г. и Законом «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы» от 28 февраля 1991 г.

Статья 15 Конституции Украины посвящена установлению действительной свободы политической,   экономической и  идео-

 ності, що забезпечується закріпленням принципу її багатоманітності.

Політична багатоманітність передбачає перш за все реальну можливість створення та діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головна мета яких — участь у виробленні державної політики, формування та функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність — це можливість рівноправного існування різних форм власності й господарювання, однакова підтримка їх державою.

Ідеологічну багатоманітність

слід розуміти як реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їхніх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати й утілювати в практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, які стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Найважливішою гарантією вказаної багатоманітності є заборона державного визнання жодної з ідеологій обов'язковою для всіх. Сама держава при формуванні та функціонуванні своїх структур, визначенні найближчих і перспективних цілей свого розвитку повинна дотримуватися певних ідеологічних, політичних та інших концепцій. Але ці концепції вона не може офіційно проголошувати пріоритетними та обов'язковими для вивчення, сповідання й пропагування під загрозою тих або інших державних санкцій. Кожен

 логической деятельности, что обеспечивается закреплением принципа ее многообразия.

Политическое многообразие означает прежде всего реальную возможность создания и деятельности различных объединений граждан (партий, движений, конгрессов и т.п.), главная цель которых участие в выработке государственной политики, формировании и функционировании органов государственной власти и местного самоуправления.

Экономическое многообразие это возможность равноправного существования различных форм собственности и хозяйствования, одинаковая поддержка их государством.

Идеологическое многообразие следует понимать как реальное право разных субъектов (отдельных личностей и их объединений) беспрепятственно формулировать, исследовать, пропагандировать и воплощать в практику общественных отношений различные идеи, теории, взгляды, касающиеся различных аспектов жизни государства, общества, цивилизации в целом.

Важнейшей гарантией указанного многообразия является запрещение государственного признания какой-либо идеологии обязательной для всех. Само государство при формировании и функционировании своих структур, определении ближайших и перспективных целей своего развития не может не придерживаться определенных идеологических, политических и других концепций. Но эти концепции оно не может официально провозглашать приоритетными и обязательными для изучения, исповедания и пропаганды под угрозой

42

 43


громадянин, кожне об'єднання свідомо й добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають слушними.

З цією ж метою забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.

Для забезпечення вказаної багатоманітності держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією й законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться у статті 4 Закону «Про об'єднання громадян», де говориться, що не підлягають легалізації об'єднання громадян, а діяльність легалізованих забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу й у будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму й неофашизму і т.д.

Аналогічні норми містяться в конституціях і поточному законодавстві практично всіх демократичних держав сучасності.

«Загальні засади» Конституції України викладають вихідні основи національної безпеки й зовнішньополітичної діяльності української держави.

Під національною безпекою мислиться стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від існу-

44

 тех или иных государственных санкций. Каждый гражданин, каждое объединение сознательно и добровольно избирают те идеологические установки, которые они считают правильными.

С этой же целью запрещается цензура, т.е. ограничительные меры в отношении осуществления свободы печати.

Для обеспечения указанного многообразия государство гарантирует свободу политической деятельности, не запрещенной Конституцией и законами Украины. Примером такого запрета могут быть положения, содержащиеся в статье 4 Закона «Об объединениях граждан», где говорится, что не подлежат легализации объединения граждан, а деятельность легализированных запрещается в судебном порядке, если их целью есть: изменение путем насилия конституционного строя и в любой противозаконной форме территориальной целостности государства; подрыв безопасности государства в форме деятельности в пользу иностранных государств; пропаганда войны, насилия или жестокости, фашизма и неофашизма и т.п.

Аналогичные нормы содержатся в конституциях и текущем законодательстве практически всех демократических государств современности.

«Общие начала* Конституции Украины излагают исходные основы национальной безопасности и внешнеполитической деятельности украинского государства.

Под национальной безопасностью понимается состояние защищенности жизненно важных интересов личности, государства и

 ючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. З метою постійного підвищення рівня захищеності цих інтересів у статті 17 Конституції Украши йдеться про вихідні положення щодо захисту суверенітету й територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки Украши.

Особливу увагу слід звернути на заборону створення на території Украши будь-яких не передбачених законом збройних формувань.

Стаття 18 Конституції орієнтує здійснення зовнішньополітичної діяльності на забезпечення національних інтересів і безпеки Украши через розвиток співробітництва з іншими країнами на основі діючих норм і принципів міжнародного права. Ці норми та принципи містяться в ряді міжнародно-правових актів, серед яких можна назвати Статут ООН, Декларацію про принципи міжнародного права та ін.

Ф Які питання регулюються в розділі «Загальні засади» Конституції Украши?

® Які основні характеристики
української держави

фіксуються в розділі «Загальні засади» Конституції Украши?

® Які основні принципи організації та функціонування органів держави закріплено в розділі «Загальні засади» Конституції Украши?

 общества от существующих и возможных внутренних и внешних угроз во всех сферах общественных отношений. С целью постоянного повышения уровня защищенности указанных интересов в статье 17 Конституции Украины говорится об исходных положениях защиты суверенитета и территориальной целостности, экономической и информационной безопасности Украины.

Особое внимание следует обратить на запрещение создания на территории Украины любых не предусмотренных законом вооруженных формирований.

Статья 18 Конституции ориентирует осуществление внешнеполитической деятельности на обеспечение национальных интересов и безопасности Украины через развитие сотрудничества с другими странами на основе действующих норм и принципов международного права. Эти нормы и принципы содержатся в ряде международно-правовых актов, среди которых можно назвать Устав ООН, Декларацию о принципах международного права и др.

® Какие вопросы регулируются в разделе «Общие начала» Конституции Украины?

@ Какие основные характеристики украинского государства фиксируются в разделе «Общие начала» Конституции Украины?

® Какие основные принципы организации и функционирования органов государства закреплены в разделе «Общие начала» Конституции Украины?

4S


® Які основні принципи суспільного життя закріплюються в роз-дш «Основні засади» Конституції України?

 Какие основные принципы общественной жизни закрепляются в разделе «Общие начала» Конституции Украины?

 Розділ II. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА

 Раздел И. права, свободы и

ОБЯЗАННОСТИ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА

Коментар до Конституції України. С 26—67

Конституционное   (пкударственно^   право'   зарубежных   стран.

 Розділ II Конституції України присвячений врегулюванню питань, пов'язаних з основами правового статусу людини й громадянина. Вивчення положень цього розділу доцільно починати зі встановлення змісту понять «людина», «особа», «громадянин».

Термін «людина» означає біо-соціальну істоту, тобто одну з форм земного життя, яка наділена здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці, володіє членороздільною мовою й може нормально розвиватися лише в широкому й тісному спілкуванні з собі подібними. Таким чином, цей термін характеризує представника роду людського (індивіда) як особливу колективістську біологічну істоту.

Поняття «особа* характеризує людину як суб'єкта, що вже має індивідуальні, саме цій конкретній людині притаманні інтелект, моральні та інші якості, сформовані в процесі суспільного життя.

«Громадянин» — це особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв'язках із конкретною державою, що знаходить :воє вираження в наявності відповідного громадянства.

Виходячи з викладеного й розуміти застосування термінів «людина» й «громадянин» у ньому розділі Конституції Укра-

 Раздел II Конституции Украины посвящен урегулированию вопросов, связанных с основами правового статуса человека и гражданина. Изучение положений этого раздела целесообразно начинать с определения содержания понятий «человек», «личность», «гражданин».

Термин «человек» означает биосоциальное существо, т.е. одну из форм земной жизни, наделенную способностью мыслить, создавать и использовать орудия труда, владеющую членораздельной речью и способную нормально развиваться только в широком и тесном общении с себе подобными. Таким образом, этот термин характеризует представителя рода людского (индивида) как особенное коллективистское биологическое существо.

Понятие «личность» характеризует человека как субъекта, уже имеющего индивидуальные, именно этому конкретному человеку присущие интеллект, моральные и иные качества, сформированные в процессе общественной жизни.

«Гражданин» это личность, которая находится в стойких юридически определенных связях с конкретным государством, что находит свое выражение в наличии соответствующего гражданства.

Исходя из изложенного и следует понимать применение терминов «человек» и «гражданин» в этом разделе Конститу-

47


їни. Якщо в статті йдеться про громадян, то відповідне право чи обов'язок поширюються тільки на осіб, які мають громадянство України. У випадках застосування термінів «людина», «кожен» наявність громадянства України, громадянства інших держав або відсутність будь-якого громадянства не впливає на об'єм змісту відповідного права або обов'язку.

При розгляді конкретних положень цього розділу Конституції України слід виходити з того, що, існуючи в суспільстві, людина не може не керуватися певними правилами поведінки, сформульованими в різних соціальних нормах: моралі, звичаях, релігійних постулатах тощо. Найважливіші за своїм змістом і наслідками для особи, держави й суспільства відносини врегульовуються правом, тобто загальнообов'язковими правилами поведінки, які виходять від держави й забезпечуються нею. Сукупність правових приписів, спрямованих на врегулювання поведінки людини й громадянина в суспільстві та державі, називається правовим статусом особи. Саме закріпленню основ правового статусу особи в Україні й присвячений розділ II Конституції, який є найоб'єм-нішим і складається з 48 стат-тей.

У статтях 2124 Конституції закріплюються основні принципи правового статусу особи в Україні, під якими треба розуміти ті основні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків люди-

 ции Украины. Если в статье говорится о гражданах, то соответствующее право или обязанность распространяются исключительно на лиц, имеющих гражданство Украины. В случаях употребления терминов «человек», «каждый» наличие гражданства Украины, гражданства других государств либо отсутствие любого гражданства не влияет на объем содержания соответствующего права или обязанности.

При рассмотрении конкретных положений этого раздела Конституции Украины следует исходить из того, что, существуя в обществе, человек не может не руководствоваться определенными правилами поведения, которые сформулированы в различных социальных нормах: морали, обычаях, религиозных постулатах и т.п. Важнейшие по своему содержанию и последствиям для личности, государства и общества отношения регулируются правом, т.е. общеобязательными правилами поведения, которые исходят от государства и обеспечиваются им. Совокупность правовых предписаний, направленных на регулирование поведения человека и гражданина в обществе и государстве, называется правовым статусом личности. Именно закреплению основ правового статуса личности в Украине и посвящен раздел II Конституции, который является самым объемным и состоит из 48 статей.

В статьях 2124 Конституции закрепляются основные принципы правового статуса личности в Украине, под которым нужно понимать те основные идеи, которые положены в основу содержания и условий

 ни в нашій державі. Таких принципів кілька. їх варто розглянути детальніше.

Рівність конституційних прав і свобод громадян України та їхня рівність перед законом. Це означає, що надання будь-яких привілеїв або запровадження якихось обмежень для громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, за мовними або іншими ознаками належить розглядати як порушення Конституції й законів України, а винних у цьому притягувати до відповідальності. Особливо підкреслюється принцип рівності прав жінки та чоловіка, а також дітей у їхніх правах незалежно від походження чи від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини. У відповідності з цим принципом не допускається не тільки відібрання прав і свобод, якими людина володіє, але й їх порушення, тобто обмеження змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Разом із цим треба мати на увазі, що в передбачених Конституцією України випадках певні права та свободи людини й громадянина можуть бути обмежені. До таких випадків стаття 64 Конституції відносить умови воєнного ^бо надзвичайного стану в країні. Але там же наводиться перелік конституційних прав і свобод, які не можуть бути обмежені в будь-якому випадку.

Невичерпність, гарантова-ність і нескасовність конституційних прав і свобод означає, що

 реализации прав и обязанностей человека в нашем государстве. Их стоит рассмотреть подробнее.

Равенство конституционных прав и свобод граждан Украины и их равенство перед законом. Это означает, что предоставление любых привилегий или внедрение каких-либо ограничений для граждан Украины по признакам расы, цвета кожи, политических и иных убеждений, социального происхождения, имущественного состояния, по языковым или иным признакам следует рассматривать как нарушение Конституции и законов Украины, а виновных в этом привлекать к ответственности. Особенно подчеркивается принцип равенства прав женщины и мужчины, а также детей в их правах независимо от происхождения или от того, рождены они в браке или вне его.

Неотчуждаемость и нерушимость прав и свобод человека. В соответствии с этим принципом не допускается не только лишение прав и свобод, которыми владеет человек, но и их нарушение, т.е. ограничение содержания, создание препятствий для их реализации и т.п. В то же время следует иметь в виду, что в предусмотренных Конституцией Украины случаях права и свободы человека и гражданина могут быть ограничены. К таким случаям статья 64 Конституции относит условия военного или чрезвычайного положения в стране. Но там же дается перечень конституционных прав и свобод, которые не могут быть ограничены в любом случае.

Неисчерпаемость, гарантиро-ванность и неупраздняемость конституционных прав и свобод

48

 49


закріплені в Конституції України права та свободи:

а) можуть доповнюватися й
розширюватися в майбутньому;

б) мають  бути  забезпечені
відповідними   засобами,   які   б
сприяли їх реалізації у повсяк
денному житті;

в) за будь-яких умов не мо
жуть бути оголошені неіснуючи
ми.

Недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод у поточному законодавстві. Нові закони та зміни, що вносяться до чинних законів, не можуть містити положень, які б можна було розцінювати як зменшення вже існуючих повноважень особи. Якщо ж такі норми все-таки будуть прийняті, то вони мають визнаватися антиконституційними й не підлягають упровадженню в життя.

Єдність прав людини та її обоє 'язків перед суспільством. Цей принцип передбачає необхідність наявності у кожної людини як прав, так і обов'язків перед іншими людьми (наприклад, обов'язок не порушувати права і свободи інших людей) та перед суспільством у цілому. Цим забезпечуються основи впорядкованості суспільних відносин шляхом установлення взаємних прав та обов'язків учасників цих відносин.

У статтях 25, 26 Конституції встановлюються основи інституту громадянства України. Громадянство — це не обмежений у просторі й часі правовий зв'язок особи з державою, який обумовлює поширення на неї всіх конституційних прав та обов'язків і змушує державу захищати права

50

 означает, что закрепленные в Конституции Украины права и свободы:

а) могут дополняться и рас
ширяться в будущем;

б) должны быть обеспечены
соответствующими средствами,
которые бы содействовали их ре
ализации в повседневной жизни;

в) при любых условиях не
могут быть объявлены несущес
твующими.

Недопустимость сужения со* держания и объема существующие прав и свобод в текущем законодательстве. Новые законы и изменения, вносимые в действующие законы, не могут содержать положений, которые можно было бы расценивать как уменьшение уже существующих полномочий личности. Если же такие нормы все же будут приняты, они должны признаваться антиконституционными и не подлежат воплощению в жизнь.

Единство прав человека и его обязанностей перед обществом. Этот принцип предполагает необходимость наличия у каждого человека как прав, так и обязанностей перед другими людьми (например, обязанность не нарушать права и свободы других людей) и перед обществом в целом. Этим обеспечиваются основы упорядоченности общественных отношений путем установления взаимных прав и обязанностей участников этих отношений.

В статьях 25, 26 Конституции устанавливаются основы института гражданства Украины. Гражданство это не ограниченная в пространстве и времени правовая связь лица с государством, обусловливающая распространение на него всех конституционных прав и обязаннос-

 й інтереси своїх громадян як на своїй території, так і за її межами.

Конституційні настанови щодо громадянства України зводяться до кількох головних положень:

Громадянин України не може бути проти своєї волі позбавлений громадянства. Але в той же час неможливо позбавити його права змінити громадянство за своєю волею.

Громадянина України неможна вигнати за межі України або видати іншій державі. Навіть якщо він учинив злочин за межами України й відповідна держава вимагає його видачі для здійснення над ним суду, видати громадянина неможливо. Але якщо його вчинок є злочином і за законами України, то він може бути засудженим і відбуватиме покарання в її межах.

Конкретні підстави й порядок набуття та припинення громадянства України, повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні цих питань, регламентуються Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р.

На території України на законних підставах постійно перебуває певна кількість іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства (які не мають громадянства жодної держави). Конституція надає всім особам ті ж самі права та обов'язки, що й громадянам України, за винятками, які встановлені самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами.

 тей и вынуждающая государство защищать права и интересы своих граждан как на своей территории, так и за ее пределами.

Конституционные установления в отношении гражданства Украины сводятся к нескольким главным положениям.

Гражданин Украины не может быть против своей воли лишен гражданства. Но в то же время невозможно лишить его права сменить гражданство по своей воле.

Гражданина Украины невозможно изгнать за пределы Украины или выдать другому государству. Даже если он совершил за пределами Украины преступление и соответствующее государство требует его выдачи для проведения над ним суда, выдать гражданина нельзя. Но если его поступок является преступлением и по законам Украины, то он может быть осужден и станет отбывать наказание в ее пределах.

Конкретные основания и порядок приобретения и прекращения гражданства Украины, полномочия государственных органов, принимающих участие в разрешении этих вопросов, регламентируются Законом «О гражданстве Украины» от 8 октября 1991г.

На территории Украины на законных основаниях постоянно находится определенное количество иностранцев (граждан других государств) и лиц без гражданства (не имеющих гражданства какого-либо государства). Конституция предоставляет всем этим лицам те же права и обязанности, что и гражданам Украины, за исключениями, которые установлены самой Конституцией, законами или международными договорами.

51


Так, іноземці та особи без громадянства не мають права створювати в Україні політичні партії, брати участь у виборах та референдумах, не зобов'язані відбувати військову службу тощо.

Конституція України передбачає можливість надання іноземцям та особам без громадянства притулку, тобто можливості невизначено довгий час перебувати на території України, якщо у своїх країнах вони переслідуються за політичними, релігійними й т.п. мотивами. Надання притулку не тягне за собою автоматичного надання громадянства. Порядок надання притулку врегульовується спеціальним законом.

Конституція України закріплює широке коло прав і свобод людини й громадянина. Під такими правами розуміють міру можливої поведінки індивіда, яка відображає досягнутий у суспільстві рівень свободи. Слід зазначити, що в Україні, як і в інших сучасних демократичних державах, ряд прав і свобод визнаються природними, тобто притаманними кожній людині з моменту її народження, незалежно від бажання чи небажання держави. Тому такі права не можуть обмежуватися чи відчужуватися державою. До природних прав відносять право на життя, на власність, на участь в управлінні справами держави й суспільства тощо.

Залежно від ознак тієї сфери суспільних відносин, у якій з найбільшою повнотою вони реалізуються, конституційні, або, як їх іще називають, основні, права та свободи поділяються на ряд груп.

52

 Так, иностранцы и лица без гражданства не имеют права создавать в Украине политические партии, участвовать в выборах и референдумах, не обязаны отбывать воинскую службу и т.п.

Конституция Украины предусматривает возможность предоставления иностранцам и лицам без гражданства убежища, т.е. возможности неопределенно длительное время пребывать на территории Украины, если в своих странах они преследуются по политическим, религиозным и т.п. мотивам. Предоставление убежища не влечет автоматического предоставления гражданства. Порядок предоставления убежища регулируется специальным законом.

Конституция Украины закрепляет широкий круг прав и свобод человека и гражданина. Под такими правами понимают меру возможного поведения индивида, которая отражает достигнутый в обществе уровень свободы. Следует заметить, что в Украине, как и в иных современных демократических государствах, ряд прав и свобод признаются естественными, т.е. присущими каждому человеку с момента его рождения, независимо от желания или нежелания государства. Поэтому такие права не могут ограничиваться или отчуждаться государством. К естественным правам относят право на жизнь, на собственность, на участие в управлении делами государства и общества и др.

В зависимости от признаков той сферы общественных отношений, в которой с наибольшей полнотой происходит их реализация, конституционные, или, как их еще называют, основные права и свободы делятся на ряд групп.

 Особисті (громадянські) права та свободи надають суб'єктам можливості вільно розпоряджатися собою й забезпечувати свободу від втручання держави у сферу відносин, які перебувають за межами обов'язків суб'єкта перед державою.

Конституція України закріплює такі особисті права: право на життя, право захищати від протиправних посягань як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей (стаття 27); право на повагу до своєї гідності (стаття 28); право на свободу та особисту недоторканість, право невідкладно знати про мотиви свого арешту чи затримання, захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника з моменту затримання, оскаржити своє затримання в суді (стаття 29); недоторканість житла (стаття ЗО); таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися з інформацією про себе, наявну в державних і недержавних установах та організаціях, на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім'ї, на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (стаття 32); свободу пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогляду й віросповідання (стаття 3S);

 Личные (гражданские) права и свободы предоставляют субъектам возможности свободно распоряжаться собой и обеспечивают свободу от вмешательства государства в сферу отношений, которые находятся за пределами обязанностей субъекта перед государством.

Конституция Украины закрепляет такие личные права: право на жизнь, право защищать от противоправных посягательств как свою жизнь и здоровье, так и жизнь и здоровье других людей (статья 27); право на уважение к своей личности (статья 28); право на свободу и личную неприкосновенность, право неотложно знать о мотивах своего ареста или задержания, защищать себя лично и пользоваться правовой помощью защитника с момента задержания, обжаловать свое задержание в суде (статья 29); неприкосновенность жилища (статья 30); тайна переписки, телефонных переговоров, телеграфной и другой корреспонденции (статья 31); право на невмешательство в личную жизнь, право граждан Украины знакомиться с информацией о себе, находящейся в государственных и негосударственных учреждениях и организациях, на опровержение недостоверной информации о себе и членах своей семьи, на возмещение материального и морального ущерба, причиненного сбором, хранением, использованием и распространением такой недостоверной информации (статья 32); свободу передвижения, свободного выбора места жительства, право свободно покидать территорию Украины, право граждан Украины в любое время возвратиться в Украину (ста-

53


на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування (стаття 49); на безпечне для життя і здоров'я довкілля (стаття 50); право на вільне за взаємною згодою' укладання шлюбу та рівноправ'я подружжя (стаття 51); право на захист у суді (стаття 63); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (стаття 62).

Політичні права та свободи, закріплені в Конституції України, надають суб'єктам можливості для участі в управлінні справами держави й суспільства і передбачають: право громадян орати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, право доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38); право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати й у будь-який спосіб поширювати інформацію (стаття 34); на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (стаття 36); збиратися мирно, без зброї, й проводити мітинги, походи й демонстрації (стаття 39); направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (стаття 40).

 тья 33); право на свободу мировоззрения и вероисповедания (статья 35); на охрану здоровья, медицинскую помощь, медицинское страхование (статья 49); на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду (статья 50); на свободное по взаимному соглашению заключение брака и равноправие супругов (статья 51); на защиту в суде (статья 63); на возмещение материального и морального ущерба, причиненного безосновательным осуждением (статья 62).

Политические права и свободы, закрепленные в Конституции Украины, предоставляют субъектам возможности участвовать в управлении делами государства и общества и предусматривают: право граждан участвовать во всеукраинском и местных референдумах, свободно избирать и быть избранными в органы государственной власти и местного самоуправления, право доступа к государственной службе и к службе в органах местного самоуправления (статья 38); право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений, право свободно собирать, сохранять, использовать и любым способом распространять информацию (статья 34); на свободу объединения в политические партии и общественные организации, на участие в профессиональных союзах (статья 36); собираться мирно, без оружия, и проводить митинги, шествия и демонстрации (статья 39); направлять индивидуальные или коллективные письменные обращения или лично обращаться в органы государственной власти, местного самоуправления и их должностным и служебным лицам (статья 40).

 Економічні права спрямовані на забезпечення суб'єктам можливостей для участі в соціально-економічних відносинах і передбачають: право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами державної та комунальної власності істаття 41); право на підприємницьку діяльність (стаття 42); на працю, на належні, безпечні і здорові її умови, на не нижчу від визначеної законом заробітну плату і своєчасне її одержання (.стаття 43); на страйк (стаття 44); на відпочинок (стаття 45); на соціальний захист (стаття 46); на житло (стаття 48).

Культурні права, які надають можливості для задоволення культурних і духовних потреб, а саме: право на освіту, в тому числі безоплатну вищу в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, на навчання рідною мовою громадян, які належать до національних меншин (стаття 53); на свободу літературної, художньої й технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності (стаття 54).

Слід мати на увазі, що зміст кожного з названих конституційних прав і свобод розкривається й деталізується у відповідних статтях Конституції або в поточному законодавстві. Так, якщо у статті 36 Конституції закріплюється право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії, то стаття  37

 Экономические права направлены на обеспечение субъектам возможностей для участия в социально-экономических отношениях и предусматривают: право владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью, право граждан пользоваться для удовлетворения своих потребностей объектами государственной и коммунальной собственности (статья 41); право на предпринимательскую деятельность (статья 42); на труд, на надлежащие, безопасные и здоровые его условия, на не низшую определенной законом зароботную плату и своевременное ее получение (статья 43); на забастовку (статья 44); на отдых (статья 45); на социальную защиту (статья 46); на жилище (статья 48).

Культурные права, которые предоставляют возможности для удовлетворения культурных и духовных потребностей, а именно: право на образование, в том числе на бесплатное высшее образование в государственных и коммунальных учебных заведениях на конкурсной основе, на обучение на родном языке граждан, принадлежащих к национальным меньшинствам (статья 53); на свободу литературного, художественного и технического творчества, на результаты своей интеллектуальной творческой деятельности (статья 54).

Следует иметь в виду, что содержание каждого из названных конституционных прав и свобод раскрывается и детализируется в соответствующих статьях Конституции или текущем законодательстве. Так, если в статье 36 закрепляется право граждан Украины на свободу объединения в политические партии, то

54


обмежує зміст цього права: заборонено утворення та діяльність партій, програмні цілі або діяльність яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, пропаганду війни, релігійної ворожнечі тощо.

Зміст закріпленого у статті 35 Конституції права на свободу світогляду й віросповідання розкривається ще й у Законі «Про свободу совісті та релігійні організації».

За принципом гарантова-
ності конституційних прав і сво
бод їх закріплення в Конституції
супроводжується фіксацією най
важливіших гарантій, тобто за
собів та умов, покликаних забез
печити повне й безперешкодне
здійснення особою її основних
прав і свобод. Ці гарантії закріп
люються по-різному: як у тій же
статті, що закріплює якесь пра
во, так і в інших статтях та в
поточному законодавсті. Напри
клад, закріплене в ч.і статті 45
Конституції право на відпочи
нок, як указано в ч.2 цієї ж
статті, забезпечується наданням
днів щотижневого відпочинку,
оплачуваною щорічною

відпусткою, встановленням скороченого робочого дня для працівників окремих професій та виробництв, скороченням тривалості роботи в нічний час.

Серед закріплених у Конституції гарантій прав людини й громадянина слід підкреслити такі: нечинність законів та інших нормативних актів про права та обов'язки громадян, якщо ці положення не доведені до відома населення в установленому

 статья 37 ограничивает содержание этого права: запрещено образование и деятельность партий, программные цели или деятельность которых направлены на ликвидацию независимости Украины, пропаганду войны, религиозной вражды и т.п.

Содержание закрепленного в статье 35 Конституции права на свободу мировоззрения и вероисповедания раскрывается как в этой же статье, так и в Законе «О свободе совести и религиозных организациях».

Исходя из принципа гаран-тированности конституционных прав и свобод, их закрепление в Конституции сопровождается фиксацией их важнейших гарантий, т.е. средств и условий, призванных обеспечить полное и беспрепятственное осуществление лицом его основных прав и свобод. Эти гарантии закрепляются по-разному: как в той же статье, которая закрепляет какое-либо право, так и в других статьях и в текущем законодательстве. Например, закрепленное в ч. 1 статьи 45 Конституции право на образование, как указано ч. 2 этой же статьи, обеспечивается предоставлением дней еженедельного отдыха, оплачиваемым ежегодным отпуском, установлением сокращенного рабочего дня для работников отдельных профессий и производств, сокращением длительности работы в ночное время.

Среди закрепленных в Конституции гарантий прав человека и гражданина следует подчеркнуть такие: недейственность законов и иных нормативных актов о правах и обязанностях граждан, если эти положения не доведены до сведения населения в

 порядку (стаття 57); можливість вдержувати правову допомогу, в тому числі й безоплатну (стаття 59); особа не зобов'язана доводити свою невинуватість у вчиненні злочину й не може бути звинувачена й піддана кримінальному покаранню, якщо її вина не доведена в законному порядку і не встановлена вироком суду (стаття 62); недопустимо двічі притягати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (стаття 61) та ін.

Конкретизація вказаних та інших конституційних гарантій прав і свобод людини й громадянина здійснюється в поточному законодавстві та в підзакон-них нормативно-правових актах.

Конституція України закріплює й ряд обоє язкіе людини та громадянина, тобто певну міру суспільно необхідної поведінки суб'єктів. Так, кожен, хто законно перебуває на території України, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції й законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68); кожен зобов'язаний сплачувати встановлені податки і збори (стаття 67); обов'язок кожного — не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині й відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66); обов'язок громадян України — захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (стаття 65).

Невиконання чи несумлінне виконання конституційних обов'язків тягне за собою юридичну   відповідальність,   вид   і

 установленном порядке (статья 57), возможность получать правовую помощь, в том числе и бесплатную (статья 59), лицо не обязано доказывать свою невиновность в совершении преступления и не может быть обвинено и подвергнуто уголовному наказанию, если его вина не доказана в законном порядке и не установлена приговором суда (статья 62); недопустимо дважды привлекать к юридической ответственности одного вида за одно и то же правонарушение (статья 61) и др.

Конкретизация указанных и других конституционных гарантий прав и свобод человека и гражданина осуществляется в текущем законодательстве и в подзаконных нормативно-правовых актах.

Конституция   Украины   закрепляет и ряд обязанностей человека и гражданина, т.е. определенную меру общественно необходимого поведения субъектов. Так, каждый, кто законно находится на территории Украины, обязан неукоснительно соблюдать Конституцию и законы Украины, не посягать на права и свободы,   честь  и  достоинство других людей (статья 68); каждый обязан  платить установленные налоги и сборы (статья 67); обязанность каждого не причинять вреда природе, культурному наследию и возмещать причиненные им убытки (статья 66); обязанность граждан Украины защищать Отечество,     независимость     и территориальную       целостность Украины, уважать ее государственные символы (статья 65).

Неисполнение или недобросовестное исполнение конституционных обязанностей влечет за собой юридическую ответствен-

57


Коментар до Конституції України. С.68-165.

Права людини. Міжнародні договори України. К., 1992.

Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 p.

Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня

1991 р.

міра     якої     визначається     у відповідних законах.

Завершуючи розгляд положень Конституції України, присвячених правам, свободам та обов'язкам людини й громадянина, слід зазначити їхню відповідність міжнародно-правовим документам: «Загальній декларації прав людини», «Міжнародному пактові про економічні, соціальні й культурні права», «Міжнародному пактові про громадянські й політичні права», низці інших актів.

® Які принципи правового статусу людини і громадянина закріплює Конституція України?

®   Що таке громадянство?

® Які принципи громадянства України закріплює Конституція нашої держави?

® Які види прав і свобод людини й громадянина закріплює Конституція України?

© Які обов'язки особи закріплено а Конституції України?

 ность, вид и мера которой определяется в соответствующих законах.

Завершая рассмотрение положений Конституции Украины, посвященных правам, свободам и обязанностям человека и гражданина, следует отметить их соответствие международно-правовым документам: «Всеобщей декларации прав человека», «Международному пакту об экономических, социальных и культурных правах», «Международному пакту о гражданских и политических правах», ряду других актов.

® Какие принципы правового статуса человека и гражданина закрепляет Конституция Украины?

©   Что такое гражданство?

(2) Какие принципы гражданства Украины закрепляет Конституция нашего государства?

® Какие виды прав и свобод человека и гражданина закрепляет Конституция Украины?

® Какие обязанности личности закреплены в Конституции Украины?

 Розділ III. вибори.

РЕФЕРЕНДУМ

Демократичність держави та суспільства передусім визначається досягнутим рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найреальніше такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміють безпосередню участь громадян у здійсненні державної влади, їхнє пряме волевиявлення при виробленні та ухваленні державних рішень.

Історично першою виникла саме ця форма народовладдя. Ще в умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів спільноти. В перших державних утвореннях це мало вигляд народних зборів, на які сходилися всі громадяни (крім рабів, котрі громадянами, а подекуди й людьми, не вважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускалися). Участь у роботі народних зборів усіх вільних громадян в ідеалі передбачала забезпечувати прийняття рішень, які   б   відповідали   інтересам більшості громадян даного державного утворення. Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.

 Раздел НІ. выборы.

РЕФЕРЕНДУМ

Демократичность государства и общества прежде всего определяется   достигнутым   уровнем развития    народовластия,    т.е. тем, насколько реально существующие процедуры выявления и осуществления    воли    народа влияют на управление государственными   и   общественными делами. Наиболее реально такое влияние может осуществляться в форме прямого (непосредственного) народовластия, под которым   понимают  непосредственное участие граждан в осуществлении      государственной власти, их прямое волеизъявление при выработке и принятии государственных решений.

Исторически первой возникла именно эта форма народовластия. Еще в условиях первобытного общества она осуществлялась в виде общего собрания членов общности. В первых государственных образованиях это имело вид народных собраний, на которые приходили все граждане   (кроме   рабов,   которые гражданами, а кое-где и людьми, не считались, а поэтому к решению общегосударственных дел не допускались). Участие в работе народных собраний всех свободных граждан в идеале предусматривало обеспечивать принятие решений, которые бы соответствовали интересам большинства граждан данного государственного образования. Классическим примером народного собрания как формы проявления  непосредственной  демократии является организация государственной   власти   в   античных Афинах.

 

59


В результаті поступового істотного зростання чисельності населення, а отже й ускладнення суспільних відносин, дотримуватися класичних зразків прямого народовладдя ставало дедалі важче, а то й зовсім неможливо з суто технічних причин. Крім цього, народні збори поставали перешкодою для втілення інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на кілька цен-турій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. Саме в центуріях відбувалися загальні збори громадян. Рішення центурій формулювалось у відповідності з волею більшості учасників зборів. Загальнодержавним визнавалося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість римських громадян, утворювали тільки одну центурію, а порівняно невелика кількість заможніх патриціїв поділялася на кілька центурій. Така організація суспільства забезпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян у винесенні загальнодержавних рішень. Але й у цьому випадку до ухвалення загальнообов'язкових рішень безпосередньо залучалися всі громадяни держави.

З розвитком і зростанням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом за-

 В результате постепенного существенного роста численности населения, а следовательно и усложнения общественных отношений, придерживаться классических образцов прямого народовластия становилось все труднее, а подчас и вовсе невозможно по чисто техническим причинам. Кроме этого, народные собрания становились препятствием для осуществления интересов господствующей верхушки общества, что и обусловило возникновение новых форм непосредственной демократии.

Так, в Древнем Риме народ разделялся на несколько центурий, к одной из которых принадлежал каждый свободный гражданин. Именно в центуриях происходили общие собрания граждан. Решение центурии формулировалось в соответствии с волей большинства участников собрания. Общегосударственным признавалось решение, которое поддерживалось большим количеством центурий. При этом неимущие плебеи, которые составляли абсолютное большинство римских граждан, образовывали только одну центурию, а сравнительно небольшое количество имущих патрициев разделялось на несколько центурий. Такая организация общества обеспечивала решающее значение голосов меньшей части граждан в принятию общегосударственных решений. Но и в этом случае к принятию общеобязательных решений непосредственно привлекались все граждане государства. С развитием и расширением государств, усложнением их политических систем стало невозможным решать все вопросы общегосударственного значения

 лучения до цих процесів усього населення, яке постійно примножувалося. Тим-то зароджується й поширюється інша форма народовладдя — представницька. П сутність полягає в тому, що більшість загальнодержавних питань уже вирішується не всіма громадянами, а лише певними групами. Ці групи й виступають повноважними представниками населення держави, від імені та за дорученням якого ухвалюють рішення, що стають обов'язковими до виконання. Якщо група представляє все населення держави, тоді вона утворює загальнодержавний орган, який дістає право виступати від імені всієї держави й ухвалювати рішення, загальнообов'язкові  на  всій її території.  Такі  представницькі органи можуть називатися по-різному — парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, що уповноважений ухвалювати загальнообов'язкові в межах   всієї   держави   рішення (закони), є Верховна Рада.

Крім колективних (колегіальних) загальнодержавних органів, можуть створюватися й одноособові, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це — Президент.

Коли ж група осіб виступає від імені певної частини населення держави, вона утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може виносити рішення,  що  стають  обов'язко-

 путем приобщения к этим процессам всего населения, которое постоянно увеличивалось. Поэтому зарождается и распространяется  другая  форма  народовластия представительная. Её сущность   состоит  в  том,   что большинство общегосударственных вопросов уже решается не всеми гражданами, а только определенными     группами.     Эти группы и выступают полномочными представителями населения государства, от имени и по поручению которого принимают решения, становящиеся обязательными к исполнению. Если группа представляет все население государства, то она образовывает общегосударственный орган, обретающий право выступать от имени всего государства и принимать решения, общеобязательные на всей его территории. Такие представительные органы могут называться по-разному парламент, народное или национальное собрание, конгресс и т.д. На Украине представительным органом, который уполномочен принимать общеобязательные в пределах всего государства решения (законы), является Верховная Рада.

Кроме коллективных (коллегиальных) общегосударственных органов, могут образовываться и единоличные, которые уполномочены выступать от имени государства. В Украине, как и во многих других странах, это Президент.

Когда же группа лиц выступает от имени определенной части населения государства, она образовывает орган местного самоуправления (местный совет, муниципалитет и т.д.), который   может   принимать   ре-

60

 61


вими до виконання в межах відповідної частини території країни й стосуються питань, що віднесені до компетенції таких органів.

З розвитком і вдосконаленням форм представницького народовладдя вони постійно застосовуються для повсякденного управління справами держави й суспільства. Але безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової та політичної практики. Більше того, його значення підвищується, й це знаходить своє вираження в тому, що найсуттєвіші проблеми які багато важать для функціонування та розвитку державних і суспільних інститутів, вирішуються саме за допомогою безпосередньої демократії.

Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя (прямої демократії), але найбільшого визнання й поширення набули вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також референдум.

Термін «вибори» означає процес, у результаті якого певна сукупність людей, часто організована в політичні об'єднання, шляхом голосування формує державний орган або заміщує вакантну виборну посаду. Утворені в результаті виборів органи чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїх суспільних функцій виступати від імені відповідної сукупності людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення.

 шения, становящиеся обязательными к выполнению в границах соответствующей части территории государства и касаются вопросов, отнесенных к компетенции таких органов.

С развитием и совершенствованием форм представительного народовластия они постоянно употребляются для повседневного управления делами государства и общества. Но непосредственное народовластие не исключается из государственно-правовой и политической практики. Более тою, его значение возрастает, и это находит свое выражение в том, что самые насущные проблемы, имеющие большое значение для функционирования и развития государственных и общественных институтов, решаются именно с помощью непосредственной демократии.

Практика разработала разные формы осуществления непосредственного народовластия (прямой демократии), но самое большое признание и распространение получили выборы в органы государственной власти и местного самоуправления, а также референдум.

Термин «выборы» означает процесс, в результате которого определенная совокупность людей, часто организованная в политические объединения, путем голосования формирует государственный орган или замещает вакантную выборную должность. Образованные в результате выборов органы или избранные должностные лица приобретают право при исполнении своих общественных функций выступать от имени соответствующей совокупности людей и наделяются полномочиями принимать общеобязательные решения.

 За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки здійсненню актів виборів як форми безпосереднього народовладдя дістають можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де загальними   зборами   роду   обиралися старійшини, а пізніше — й воєначальники. З часом процедура виборів ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була створена класична теорія виборів. її основні ідеї полягають у тому, що суверенітет невід'ємно належить народові, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає   здійснення   влади   своїм представникам (депутатам), яких визначає  шляхом демократичних виборів. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю націю, а не лише округ, де його обрано. Тому депутат повинен бути незалежним від своїх виборців при виконанні наданих йому повноважень.  Цими ідеями керуються й у сучасному світі. Таким чином, вибори розглядаються як передання влади від виборців до тих, кого вони обирають, тобто народ делегує владні повноваження своїм представникам.

З плином часу утвердилися певні вимоги й правила, виконання яких має забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів голосування.   Найважливіші   з

 При помощи выборов формируется значительная часть органов государственной власти и местного самоуправления. Другими словами, именно благодаря осуществлению актов выборов как формы непосредственного народовластия получают возможность функционировать на законных основаниях органы представительной демократии.

Выборы были известны уже при первобытно-общинном строе, где на общих собраниях выбирались старейшины, а позднее и военачальники.  Со временем процедура выборов усложнялась. В конце XVIII ст. была создана классическая теория выборов. Ее основные  идеи  заключаются  в том, что суверенитет неотъемлемо принадлежит   народу,   который является     источником     любой власти. Народ поручает осуществление власти своим представителям (депутатам), которых определяет путем демократических выборов. Каждый депутат законодательного органа представляет всю нацию, а не только округ, где он избран. Поэтому депутат должен быть независимым от своих избирателей при исполнении данных ему полномочий. Эгами идеями руководствуются и в современном мире. Таким образом, выборы рассматриваются как передача власти от избирателей тем, кого они выбирают, т.е. народ делегирует  властные  полномочия своим представителям.

С течением времени утвердились определенные требования и правила, исполнение которых должно обеспечить объективное изъявление воли избирателей, усложнить или сделать невозможной фальсификацию результа-

63

62


цих правил та умов закріплюються в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці норми можна поділити на кілька груп: 1) ті, що закріплюють основні вимоги й правила процедури здійснення виборів; 2) ті, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та місцевого самоврядування; 3) ті, що визначають коло осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто правом бути обраним до органів державної влади, місцевого самоврядування чи на виборну посаду.

Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло суспільних відносин. Частина їх, а саме норми, що встановлюють загальні правила й вимоги до процедури виборів, та норми, що регламентують активне виборче право, зафіксовані в розділі III Конституції України «Вибори. Референдум» та в розділі Ж «Місцеве самоврядування». Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщені в розділах Конституції, присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів, і розглядатимуться у відповідних розділах цього посібника.

Характеризуючи вибори й референдум, Конституція України вказує, що вони є формами без-

 тов голосования. Наиболее важные из этих правил и условий закрепляются в Конституциях демократических стран. Совокупность таких конституционных норм образует конституционный институт выборов в органы государственной власти и местного самоуправления. Эти нормы можно разделить на несколько групп: 1) закрепляющие основные требования и правила процедуры осуществления выборов; 2) определяющие круг лиц, наделенных активным избирательным правом, т.е. правом избирать представителей в органы государства и местного самоуправления; 3) определяющие круг лиц, которые наделяются пассивным избирательным правом, т.е. правом быть избранным в органы государственной власти, местного самоуправления или на выборную должность.

Конституционный институт выборов регламентирует достаточно широкий круг общественных отношений. Часть их, а именно нормы, устанавливающие обще правила и требования к процедуре выборов, и нормы, регламентирующие активное избирательное право, зафиксированы в разделе III Конституции Украины «Выборы. Референдум* и в разделе Ш «Местное самоуправление*. Нормы, закрепляющие пассивное избирательное право, помещены в разделах Конституции, которые посвящаются основам организации и деятельности конкретных выборных органов, и будут рассматриваться в соответствующих разделах этого пособия.

Характеризуя выборы и референдум, Конституция Украины указывает, что они являются фор-

 посередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (стаття 69). Ay статті 71 закріплюється, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними й відбуваються на основі принципів загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів до-сягли вісімнадцяти років, мають право голосу. Цього права не мають лише громадяни, яких у судовому порядку визнано недієздатними. Слід мати на увазі, що факт недієздатності як підстави недопущення громадянина до участі у виборах має бути встановлений судом. Наявність медичних висновків про душевну хворобу громадянина без відповідного рішення суду не дає юридичних підстав для позбавлення його права голосу на виборах.

Дійсний рівень загальності виборів залежить від усіляких цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах. У сучасному світі застосовують віковий ценз та ценз осілості.

Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав досягненням певного віку. Щодо активного виборчого права у більшості держав, як і в Україні, він становить 18 років. У деяких державах встановлено інший віковий ценз: у Бразилії, Кубі, Ірані та Нікарагуа — 16 років.

 мами непосредственной демократии, через которые народ осуществляет свое волеизъявление (статья 69). А в статье 71 закрепляется, что выборы в органы государственной власти и местного самоуправления являются свободными и осуществляются на основе принципов всеобщего, равного и прямого избирательного права путем тайного голосования.

Принцип всеобщности выборов в Украине означает, что все ее граждане, которые ко дню выборов достигли восемнадцати лет, имеют право голоса. Этого права не имеют лишь граждане, которые в судебном порядке признаны недееспособными. Следует иметь в виду, что факт недееспособности как основания недопуска гражданина к участию в выборах должен быть установлен судом. Наличие медицинских заключений о душевной болезни гражданина без соответствующего решения суда не дает юридических оснований для лишения его права голоса на выборах.

Действительный уровень всеобщности выборов зависит от различных цензов, т.е. условий, соответствие которым является основанием для допуска граждан к участию в выборах. В современном мире применяют возрастной ценз и ценз оседлости.

Возрастной ценз обусловливает наличие избирательных прав достижением определенного возраста. По отношению к активному избирательному праву в большинстве государств, как и в Украине, он составляет 18 лет. В некоторых государствах установлен иной возрастной ценз: в Бразилии, Кубе, Иране и Никарагуа — 16 лет.

3 7-29

 65


Ценз осілості передбачає надання права голосу лише за умови проживання в країні або на території виборчого округу протягом певного строку (у Франції — 6 місяців, у Новій Зеландії — 3). Раніше широко застосовувалися також майновий ценз (необхідність володіння певним майном), освітній (необхідність уміти читати й писати), релігійний (необхідність сповідати державну релігію) та деякі інші, які в сучасних умовах впроваджуються дуже рідко.

Крім недієздатних, у деяких країнах права голосу не мають особи, що відбувають покарання за вироком суду, військовослужбовці та особи, які займають певні державні посади.

Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «проти» кандидата на виборну посаду будь-якого рівня — від члена органу місцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади.

Крім прямих, існують і непрямі (багатоступеневі) вибори. Так обираються, наприклад, президенти США. Громадяни обирають виборщиків, а вже ті безпосередньо голосують за того чи іншого кандидата на пост президента. Кількість виборщиків пропорційна населенню відповідних штатів. У 1996 р. їх було 538, і голоси 379 з них забезпечили переобрання Б.Клінтона на другий президентський

66

 Ценз оседлости предусматривает предоставление права голоса лишь при условии проживания в стране или на территории избирательного округа на протяжении определенного срока (во Франции — 6 месяцев, Новой Зеландии — 3). Ранее широко применялись также имущественный ценз (необходимость владения определенным имуществом), образовательный (необходимость уметь читать и писать), религиозный (необходимость исповедовать государственную религию) и некоторые другие, которые в современных условиях вводятся очень редко.

Кроме недееспособных, в некоторых странах права голоса не имеют лица, отбывающие наказание по приговору суда, военнослужащие и лица, которые занимают определенные государственные должности.

Прямое избирательное право означает, что граждане, участвуя в выборах, отдают свои голоса непосредственно «за» или «против» кандидата на выборную должность любого уровня от члена органа местного самоуправления до депутата Верховной Рады или Президента Украины. Таким образом, прямое избирательное право обеспечивает окончательность решения вопроса о замещении выборной должности.

Кроме прямых существуют и непрямые (многоступенчатые) выборы. Так избираются, например, президенты США Граждане избирают выборщиков, а уже те непосредственно голосуют за того или иного кандидата на пост президента. Количество выборщиков пропорционально населению соответствующих штатов. В 1996 г. их было 538, и голоса 379 из них обеспечили переизбрание Б.Ктин-тона на второй президентский

 строк. Ще до свого обрання ви-борщики дають обіцянку віддати свій голос за конкретного кандидата. Тому, враховуючи персональний склад обраної колегії виборщиків, ще до їхнього голосування можна абсолютно точно визначити, хто стане президентом країни. Отже, можна говорити, що в цьому випадку акт голосування виборщи-ками має лише формальний характер. Непрямими (двоступеневими) виборами в ряді країн обираються верхні палати парламентів, а в Китаї Всекитайські збори народних представників (парламент) обирається непрямими триступеневими виборами.

Конституційним принципом виборів в Україні є таємність голосування, яка вимагає недопущення будь-якого спостереження та контролю за волевиявленням виборців.

У первісних демократіях вибори проводилися відкрито. Це могло бути підняття руки, вигуки тощо. Але таке голосування дає змогу контролювати, спрямовувати подання голосів тими, від кого виборці якимось чином залежні. Таємне ж голосування має запобігти цьому. В історії відомі різні форми здійснення таємного голосування: шляхом опускання в амфору камінців різного кольору (світлий —«за», темний — «проти»), написання на черепках, а пізніше на папері, імені кандидата, за якого віддається голос, або формулювання рішення, за яке голосує виборець тощо.

В сучасному світі таємне голосування здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів, у яких завчасно вказані прізвища кандидатів на виборну посаду

 срок. Еще до своего избрания выборщики обещают отдать свой голос за конкретного кандидата. Поэтому, учитывая персональный состав избранной коллегии выборщиков, еще до их голосования можно абсолютно точно определить, кто станет президентом страны. Таким образом, можно говорить, что в данном случае акт голосования выборщиками имеет исключительно формальный характер. Непрямыми (двухступенчатыми) выборами в ряде государств избираются верхние палаты парламентов, а в Китае Всекитайское собрание народных представителей (парламент) избирается непрямыми трехступенчатыми выборами.

Конституционным принципом выборов в Украине является тайна голосования, которая требует недопущения любого наблюдения и контроля за волеизъявлением избирателей.

В первобытных демократиях выборы проводились открыто. Это могло быть поднятие руки, возгласы и т.п. Но такое голосование дает возможность контролировать, направлять подачу голосов теми, от кого избиратели каким-либо образом зависимы. Тайное голосование призвано это предотвратить. В истории известны разные формы осуществления тайного голосования: путем опускания в амфору камней разного цвета (светлый «за», темный «против»), написание на черепках, а позже на бумаге, имени кандидата, за которого отдается голос, или формулирование решения, за которое голосует избиратель и т.д.

В современном мире тайное голосование осуществляется путем опускания в урну бюллетеней, в которых заранее указаны фамилии кандидатов на выбор-

67


або варіанти вирішення проблеми, що виноситься на референдум. Виборець певним чином відмічає прізвище кандидата або варіант рішення, за які віддає свій голос. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціальних машин. Для забезпечення таємності на виборчих дільницях встановлюються недоступні для зовнішнього нагляду кабіни, в яких виборці заповнюють бюлетені, або встановлено машини для голосування. При цьому кабіни для заповнення бюлетенів належить розмістити так, щоб через них до урн, у які опускаються бюлетені, мусив пройти кожен виборець.

Рівність виборчого права — це наявність у виборців однакової кількості голосів, що в сучасних умовах означає: «один виборець — один голос».

Конституція Укроти встановлює, що вибори є вільними, тобто забороняється будь-який тиск на виборців з метою примусити їх голосувати не у відповідності зі своїми переконаннями, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців і таємність голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності.

Завершуючи мову про вибори, доцільно звернути увагу на те, що останніми роками чимдалі більшого поширення набуває абсентеїзм, який полягає у неявці частини виборців на виборчі дільниці для здійснення голосування, тобто у відмові реалізувати своє активне виборче право. Абсентеїзм має негативні

 ную должность или варианты решения проблемы, выносимой на референдум. Избиратель определенным образом отмечает фамилию кандидата или вариант решения, за которые отдаёт сзой голос. В последнее время получает распространение голосование при помощи специальных машин. Для обеспечения тайны на избирательных участках устанавливаются недоступные для внешнего наблюдения кабины, в которых избиратели заполняют бюллетени, или установлены машины для голосования. При этом кабины для заполнения бюллетеней надлежит устанавливать так, чтобы через них к урнам, в которые опускаются бюллетени, вынужден был пройти каждый избиратель.

Равенство избирательного права это наличие у избирателей одинакового количества голосов, что в современных условиях означает: «один избиратель один голос».

Конституция Украины устанавливает, что выборы являются свободными, т.е. воспрещается любое давление на избирателей с целью заставить их голосовать не в соответствии со своими убеждениями, а так, как этого желают другие лица или структуры. Свободное волеизъявление избирателей и тайна голосования обеспечиваются, например, установлением за их нарушение уголовной ответственности.

Завершая речь о выборах, целесообразно обратить внимание на то, что в последние годы все большее распространение получает абсентеизм, который состоит в неявке части избирателей на избирательные участки для осуществления голосования, т.е. в отказе реализовать свое активное избирательное право.

 наслідки. Адже для визнання жборів такими, що відбулися, й визначення за їхніми результатами переможців необхідно, щоб обов'язково проголосувала певна кількість зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дає змоги сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. Тому доводиться проводити нові вибори, а це потребує додаткових фінансових витрат тощо. Досить часто трапляється, що й ряд повторних виборів не приводить до бажаного результату, а отже виборні вакансії не заповнюються, що, до речі, спостерігається й у депутатському складі Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах розглядається вже не як їхнє право, а як обов'язок. Поряд з іншим, такий підхід аргументується ще й тим, що в давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком громадян, ігнорування якого каралося якщо не за законом, то за звичаєм. За сучасних умов участь у виборах слід розглядати як суспільну функцію, що здійснюється не тільки в інтересах громадянина, а й передусім у відповідності з потребами забезпечення формування та функціонування найважливіших державних структур. Тому держава має право вимагати від своїх громадян виконання цієї функції під загрозою застосування до них певних санкцій. Це має знаходити юридичне вираження в обов'язку (а не у праві) громадян брати участь у виборах.

 Абсентеизм имеет негативные последствия. Ведь для признания выборов состоявшимися и определения по их результатам победителей необходимо, чтобы проголосовало определенное количество зарегистрированных избирателей. Неявка избирателей не позволяет сформировать выборные органы или заполнить выборные должности. Поэтому приходится проводить новые выборы, а это требует дополнительных финансовых затрат и т.д. Довольно часто случается, что и ряд повторных выборов не приводит к желаемому результату, а значит выборные вакансии не заполняются, что, кстати, наблюдается и в депутатском составе Верховной Рады Украины и органов местного самоуправления.

В связи с этим в некоторых государствах участие граждан в выборах рассматривается уже не как их право, а как обязанность. Кроме всего прочего, такой подход аргументируется еще и тем, что в древности участие в народном собрании было почетной обязанностью граждан, игнорирование которой наказывалось если не по закону, то по обычаю. В современных условиях участие в выборах следует рассматривать как общественную функцию, осуществляемую не столько в интересах гражданина, сколько в соответствии с потребностями обеспечения формирования и функционирования важнейших государственных структур. Поэтому государство имеет право требовать от своих граждан выполнения этой функции под угрозой применения к ним определенных санкций. Это должно находить юридическое выражение в обязанности (а не в праве) граждан участвовать в выборах.


Виходячи з викладеного, в ряді держав за неучасть у виборах законодавчо передбачені певні санкції. В Австрії це штраф. В Аргентині такий виборець позбавляється права перебувати на державній службі протягом трьох років, у Греції й Туреччині — позбавляється волі. У Бельгії передбачені штрафи різних розмірів (у залежності від кількості проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вноситься до ганебного списку, який вивішується в людному місці, там, де він проживає. В Італії участь громадян у виборах визнається обов'язком, за невиконання якого протягом п'яти років прізвище порушника вноситься до спеціального списку, що виставляється для загального огляду. Інші санкції не передбачаються.

Деякі держави виходять із ситуації, пов'язаної з абсентеїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них взяло участь менше половини зареєстрованих виборців.

Якщо в Україні абсентеїзм зростатиме й далі, то на порядок денний також постане питання про впровадження одного з вироблених світовою практикою засобів боротьби з ним.

Референдум — це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають спільний метод здійснення — голосування, але відрізняються за своїм предметом. Ви-

 Исходя из изложенного, в ряде государств за неучастие в выборах законодательно предусмотрены определенные санкции. В Австрии это штраф. В Аргентине такой избиратель лишается права находиться на государственной службе в течение трех лет, в Греции и Турции лишается свободы. В Бельгии предусмотрены штрафы разных размеров (в зависимости от количества проигнорированных выборов), фамилия такого избирателя вносится в позорный список, который вывешивается в людном месте, там, где он проживает. В Италии участие граждан в выборах признается обязанностью, за невыполнение которой в течение пяти лет фамилия нарушителя вносится в специальный список, выставляемый для общего обозрения. Иные санкции не предусматриваются.

Некоторые государства выходят из ситуации, связанной с абсентеизмом, путем признания выборов состоявшимися, даже если в них участвовало менее половины зарегистрированных избирателей.

Если в Украине абсентеизм будет возрастать и далее, то на повестку дня тоже станет вопрос о внедрении одного из выработанных мировой практикой способов борьбы с ним.

Референдум это голосование населения всего государства (общегосударственный референдум) или определенной части его населения (местный референдум) с целью решения важнейших вопросов государственной и общественной жизни. Референдум и выборы имеют общий метод осуществления голосование, но отличаются по

 бори проводяться для визначення особи, яка, з точки зору більшості виборців, найдостойніша займати виборну посаду. Завдання референдуму вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи відміна законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

В науковій літературі й законотворчій практиці поряд із терміном «референдум» інколи застосовується термін «плебісцит». У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між державами.

В залежності від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми відрізняються за юридичною силою їхніх результатів. Акт, ухвалений імперативним референдумом набуває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження ніякими іншими суб'єктами. Кон-

 своему предмету. Выборы проводятся для определения лица, которое, с точки зрения большинства избирателей, достойно занимать выборную должность. Задача референдума решение важных вопросов, не связанных с наделением юридической силой мандатов каких-либо лиц. Это могут быть утверждение, изменение или отмена законов, решение проблем территориального устройства в пределах государства и т.п.

В научной литературе и законотворческой практике наряду с термином «референдум* иногда употребляется термин «пяе-бисцит». Во многих случаях их содержание равнозначно. Но между ними усматривают и разницу, состоящую в том, что референдум регламентируется нормами конституционного права определенного государства и его предметом может быть достаточно широкий круг вопросов. Основания и порядок проведения плебисцита в основном регулируется международно-правовыми актами и его предметом в большинстве случаев является решение территориальных споров между государствами.

В зависимости от тех или иных признаков референдумы делятся на определенные виды. Различают императивный и консультативный, конституционный и законодательный, обязательный и факультативный референдумы.

Императивный и консультативный референдумы отличаются по юридической силе их результатов. Акт, принятый императивным референдумом, приобретает высшую юридическую силу и не требует утверждения иными субъектами. Консульта-

70

 71


Коментар до Конституції України. С. 166-176.

Закон України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» від

З липня 1991 p.

Закон України «Про вибори Президента України» від 5 липня 1991 р.

Закон України «Про вибори народних депутатів в Україні» від 24 лютого

1994 р.

сультативний референдум ставить за мету виявлення точки зору населення з приводу якогось питання, яка, проте, не має обов'язкової юридичної сили для органів держави. Цей вид референдумів ще називають всенародним опитуванням.

Конституційний референдум вирішує питання щодо прийняття Конституції чи внесення до, неї поправок. Шляхом законодавчого референдуму приймаються закони, присвячені регулюванню важливих сторін суспільного та державного життя країни.

Обов'язковий референдум проводиться для вирішення питань, які, згідно з Конституцією, можуть бути розв'язані тільки шляхом референдуму. У відповідності зі статтею 73 Конституції обов'язкові референдуми мають призначатися Верховною Радою для вирішення питань щодо зміни території України або Президентом — для затвердження змін до розділів І, III, XIII Основного Закону.

Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, котрі мають право голосу. Щоби ця вимога набула обов'язкової сили для Президента, необхідно, аби підписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не менше як у двох третинах областей України й не менш як по 100 тисяч підписів у кожній із них.

Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії,

 тивный референдум имеет целью выявление точки зрения населения по поводу какого-то вопроса, которая, однако, не имеет обязательной юридической силы для органов государства. Этот вид референдумов может называться всенародным опросом.

Конституционный референдум решает вопросы о принятии Конституции или внесении в нее поправок. Путем законодательного референдума принимаются законы, посвященные регулированию важных сторон общественной и государственной жизни страны.

Обязательный референдум проводится для решения вопросов, которые, в соответствии с Конституцией, могут быть решены исключительно путем референдума. В соответствии со статьей 73 Конституции обязательные референдумы должны назначаться Верховной Радой для решения вопросов, касающихся изменений территории Украины, или Президентом для утверждения изменений в разделы I, III, ХШ Основного Закона.

Всеукраинский референдум может назначаться Президентом Украины по народной инициативе для решения какого-либо конкретного вопроса, если этого требуют не менее трех миллионов граждан Украины, имеющих право голоса. Для вступления этого требования в обязательную силу для Президента необходимо, чтобы подписи граждан в поддержку референдума были собраны не менее чем в двух третях областей Украины и не менее чем по 100 тысяч подписей в каждой из них.

Как и во многих других государствах, в Украине для принятия законопроектов, касающихся   налогов,   бюджета  или  ам-

 проведення референдуму не допускається.

Конкретні питання, пов'язані з організацією й проведенням в Україні виборів і референдумів, регламентуються спеціальними законами, а саме: «Про всеукраїнський чи місцевий референдуми» від 3 липня 1991 р. «Про вибори Президента України» від 5 липня 1991 р. та іншими, які з прийняттям Конституції України потребують відповідного доопрацювання.

® Що таке «безпосереднє (пряме) народовладдя»?

© Що таке «представницька демократія»?

® Які принципи виборчого права закріплено в Конституції України?

® Що таке виборче право? Його види?

© Що таке референдум? Його види?

© Ким може призначатися референдум в Україні?

© Який порядок призначення референдуму з народної ініціативи?

© Якими нормативно-правовими актами регламентується проведення виборів і референдуму?

 нистии, проведение референдума не допускается.

Конкретные вопросы, связанные с организацией и проведением в Украине выборов и референдумов, регламентируются специальными законами, а именно: «О всеукраинском и местном референдумах» от 3 июля 1991 г., «О выборах Президента Украины» от 5 июля 1991 г. и другими, которые с принятием Конституции Украины требуют соответствующей доработки.

ф Что такое «непосредственное (прямое) народовластие»?

@ Что такое «представительная демократия»?

® Какие принципы избирательного права закреплены в Конституции Украины?

® Что такое избирательное право? Его виды?

© Что такое референдум? Его виды?

© Кем может назначаться референдум в Украине?

© Какой порядок назначения референдума по народной инициативе?

© Какими нормативно-правовыми актами регламентируется проведение выборов и референдума?

72


Розділ IV. верховна рада

УКРАЇНИ

Єдиним Органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Лише вона має повноваження ухвалювати закони, які є актами найвищої юридичної сили в державі. Виходячи з принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, Верховну Раду не слід розглядати як вищестоящий орган ані стосовно інших загальнодержавних органів (Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного та Верховного Судів), хоча вона й бере певну участь у їх формуванні, ані стосовно місцевих рад. Це обумовлене тим, що Конституція України не встановлює принципу єдності представницьких органів, а також і тим, що всі інші ради конституційно визначаються не ж місцеві органи державної влади, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив Верховної Ради на діяльність інших державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється тільки шляхом ухвалення відповідних законів, обов'язкових до виконання всіма без винятку суб'єктами на території України.

Верховна Рада України, як і парламенти багатьох інших держав, наприклад Литви, Болгарії, Греції, Фінляндії та ін., складається з однієї палати. Є й двопалатні парламенти (Росія, Казахстан, Франція, США, ФРН тощо). Конституція Південно-Африканської Республіки перед-

 Раздел IV. верховная рада

УКРАИНЫ

Единственным органом законодательной власти в Украине является Верховная Рада. Только она имеет полномочия принимать законы, которые являются актами высшей юридической силы в государстве. Исходя из принципа разделения властей на законодательную, исполнительную и судебную ветви, Верховную Раду не следует рассматривать как вышестоящий орган ни по отношению к другим общегосударственным органам (Президенту, Кабинету Министров, Конституционному и Верховному Судам), хоть она и участвует в их формировании, ни по отношению к местным советам. Это обусловлено тем, что Конституция Украины не уста-навливает принцип единства представительных органов, а также тем, что все другие советы конституционно определяются не как местные органы государственной власти, а как органы местного самоуправления. Поэтому влияние Верховной Рады на деятельность других государственных органов и органов местного самоуправления осуществляется только путем принятия соответствующих законов, обязательных для исполнения всеми без исключения субъектами на территории Украины.

Верховная Рада Украины, как и парламенты многих других государств, например Литвы, Болгарии, Греции, Финляндии и др., состоит из одной палаты. Есть и двухпалатные парламенты (Россия, Казахстан, Франция, США, ФРГ и т.д.). Конституция     Южно-Африканской

 бачала створення парламенту з трьох палат, що формувалися за расовою ознакою: палата для білих, палата для мулатів, палата для індійців. Парламент Югославії за Конституцією 1963 р. (в редакції 1968 р.) фактично складався з шести палат.

Верховна Рада України обирається вільними виборами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Вибори до Верховної Ради України можуть бути черговими й позачерговими.

У відповідності з ч. 1 статті 77 Конституції чергові вибори до Верховної Ради мають відбуватися в останню неділю березня четвертого року повноважень її діючого складу.

Позачергові вибори до Верховної Ради проводяться в разі дострокового припинення її повноважень. Це може статися, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися, тому Президент достроково припиняє її повноваження й призначає нові, позачергові вибори. Вони мають відбутися протягом шістдесяти днів з дня опублікування президентського указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Причини, через які не можуть розпочатися пленарні засідання Верховної Ради, мають корінитися в її діяльності ^наприклад, відсутність кворуму через відмову частини депутатів зареєструватись учасниками пленарного засідання, безрезультатність спроб обрати Голову Вер-

 республики предусматривала образование парламента из трех палат, которые формировались по расовому признаку: палата для белых, палата для мулатов, палата для индийцев. Парламент Югославии по Конституции 1963 г. (в редакции 1968 г.) фактически состоял из шести палат.

Верховная Рада Украины избирается свободными выборами на основе всеобщего, равного и прямого избирательного права путем тайного голосования сроком на четыре года.

Выборы в Верховную Раду Украины могут быть очередными и внеочередными.

В соответствии с ч. 1. статьи 77 Конституции очередные выборы в Верховную Раду должны происходить в последнее воскресенье марта четвертого года полномочий ее действующего состава.

Внеочередные выборы в Верховную Раду проводятся в случае досрочного прекращения ее полномочий. Это может случиться, если в течение тридцати дней одной очередной сессии пленарные заседания Верховной Рады не могут начаться, поэтому Президент досрочно прекращает ее полномочия и назначает новые, внеочередные выборы. Они должны состояться в течение шестидесяти дней со дня опубликования президентского указа о досрочном прекращении полномочий Верховной Рады. Причины, из-за которых не могут начаться пленарные заседания Верховной Рады, должны корениться в ее деятельности (например, отсутствие кворума из-за отказа части депутатов зарегистрироваться участниками пленарного заседания, безрезультатность попыток выбрать Пред-

74

 75


ховної Ради для ведення засідання тощо) Й свідчити про нездатність даного складу народних депутатів вирішувати питання, пов'язані з організацією своєї роботи.

Слід зазначити, що повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені протягом одного року. Це диктується недоцільністю частих перерв у діяльності законодавчого органу й суттєвих витрат фінансів, необхідних для проведення виборів.

Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається й в останні шість місяців строку повноважень Президента України. Цим запобіга-ються можливі політичні та організаційні утруднення в період виборчої президентської кампанії.

Повноваження Верховної Ради нового скликання починаються в день відкриття її першого засідання. Одночасно припиняються повноваження Верховної Ради попереднього скликання, тобто обраної на попередніх виборах.

Строк повноважень парламентів в інших країнах встановлюється по-різному. У Швеції, наприклад, він становить 3 роки, в Болгарії — 4 роки. У країнах з двопалатними парламентами строки повноважень палат, як правило, не збігаються. Так, Конгрес (парламент) США складається з Палати представників, яка обирається на 2 роки, й Сенату, депутати якого обираються на 6 років. При цьому, через кожні 2 роки переобирається третина сенаторів.

 седателя Верховной Рады для ведения заседания и т.п.) и свидетельствовать о неспособности данного состава народных депутатов решать вопросы, связанные с организацией своей работы.

Следует отметить, что полномочия Верховной Рады, избранной на досрочных выборах, не могут быть прекращены на протяжении одного года. Это диктуется нецелесообразностью частых перерывов в деятельности законодательного органа и существенных затрат финансов, необходимых для проведения выборов.

Досрочное прекращение полномочий Верховной Рады не допускается и в последние шесть месяцев срока полномочий Президента Украины. Этим предотвращаются возможные политические и организационные осложнения в период избирательной президентской кампании.

Полномочия Верховной Рады нового созыва начинаются в день открытия ее первого заседания. Одновременно прекращаются полномочия Верховной Рады предыдущего созыва, то есть избранного на предыдущих выборах.

Срок полномочий парламентов в других странах устанавливается по-разному. В Швеции, например, он составляет 3 года, в Болгарии — 4 года. В странах с двухпалатными парламентами сроки полномочий палат, как правило, не совпадают. Так, Конгресс (парламент) США состоит из Палаты представителей, которая избирается на 2 года, и Сената, депутаты которого избираются на 6 лет. При этом, через каждые 2 года переизбирается треть сенаторов.

 Верховна Рада України складається з 450народних депутатів (конституційний склад), якими можуть бути лише громадяни України, котрі на день виборів досягай 21 року, мають право голосу й проживають в Україні протягом останніх 5 років.

Депутат повинен бути громадянином України, бо саме громадянство визначає наявність повноцінних правових зв'язків між особою й державою, в тому числі й усіх юридичних прав та обов'язків, передбачених Конституцією. Встановлення вікового цензу в 21 рік пояснюється необхідністю для народного депутата певного життєвого досвіду, на який він би спирався при виробленні та прийнятті важливих і складних рішень загальнодержавної ваги.

Проживання депутата протягом останніх 5 років на території держави забезпечує йому знання та розуміння животрепетних проблем, що стоять перед суспільством і державою.

Та й за наявності вказаних ознак громадянин не може бути обраним до Верховної Ради України в разі наявності непогашеної і не знятої в установленому законом порядку судимості (за винятком судимості за невмисний злочин). Отже, факт непогашеної судимості за невмисний злочин, учинений з необережності, тобто коли особа, котра вчинила злочин, не бажала, але передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності й легковажно розраховува-

 Верховная Рада Украины состоит из 45Онародных депутатов (конституционный состав), которыми могут быть только граждане Украины, достигшие ко дню выборов 21 года, имеющие право голоса и проживающие в Украине на протяжении последних 5 лет.

Депутат должен быть гражданином Украины, потому что именно гражданство определяет наличие полноценных правовых связей между личностью и государством, в том числе и всех юридических прав и обязанностей, предусмотренных Конституцией. Установление возрастного ценза в 21 год объясняется необходимостью для народного депутата Украины определенного жизненного опыта, на который он мог бы опираться при разработке и принятии важных и сложных решений общегосударственного значения.

Проживание депутата на протяжении последних 5 лет на территории государства обеспечивает ему знание и понимание животрепещущих проблем, стоящих перед обществом и государством.

Но и при наличии приведенных признаков гражданин не может быть избран в Верховную Раду в случае наличия непогашенной и не снятой в установленном законом порядке судимости (за исключениемгсудимости за неумышленное преступление). Итак, факт непогашенной судимости за преступление, совершенное по неосторожности, т.е. когда лицо, совершившее преступление, не желало, но предусматривало возможность наступления общественно-опасных последствий  своего  действия  или

76

 77


ла на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча була повинна ft мота їх передбачити (наприклад, убивство з необережності), не є юридичною препоною для обрання народним депутатом України.

Особи, обрані до складу парламенту, повинні здійснювати депутатські повноваження на постійній основі. Тобто вони повинні відмовитися від іншого представницького мандату й не можуть перебувати на державній службі. Що ж стосується несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, то це має бути встановлено спеціальним законом.

При вирішенні цього питання в одних країнах парламентарям забороняється вдаватися до будь-якої діяльності, крім наукової та викладацької, а поєднання депутатських повноважень і посад у структурах виконавчої влади в принципі недопустиме. В інших державах, наприклад у Великобританії, прем'єр-міністром може бути тільки депутат парламенту, представник партії, що завоювала в ньому більшість.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складання ними перед Верховною Радою присяги такого змісту: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюся всіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни й добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів

 бездействия и легкомысленно рассчитывало на их предотвращение, или не предусматривало возможности наступления таких последствий, хотя должно и могло их предвидеть (например, убийство по неосторожности), не является юридическим препятствием для избрания народным депутатом Украины.

Лица, избранные в состав парламента, должны осуществлять депутатские полномочия на постоянной основе. Т.е. они должны отказаться от другого представительского мандата и не могут находиться на государственной службе. Что же касается несовместимости депутатского мандата с другими видами деятельности, то это должно быть установлено специальным законом.

При решении этого вопроса в одних странах парламентариям запрещается заниматься какой-либо деятельностью, кроме научной и преподавательской, а совмещение депутатских полномочий и должностей в структурах исполнительной власти в принципе недопустимо. В других государствах, например в Великобритании, премьер-министром может быть только депутат парламента, представитель партии, завоевавшей в нем большинство.

Полномочия народных депутатов Украины начинаются с момента принятия ими перед Верховной Радой присяги такого содержания: «Присягаю на верность Украине. Обязуюсь всеми своими действиями отстаивать суверенитет и независимость Украины, заботиться о благе Отчизны и благосостоянии Украинского народа.

Присягаю соблюдать Конституцию   Украины   и   законы

 України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчиз-иогів».

Текст цієї присяги перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради зачитує найстаріший за віком народний депутат України. Потім депутати ставлять свій підпис під її текстом, що й означає її складення. Якщо ж депутат відмовляється скласти передбачену Конституцією присягу, він втрачає депутатський мандат, і у відповідному виборчому окрузі мають відбутися нові вибори до Верховної Ради України.

В ряді держав виникнення депутатських повноважень також обумовлюється необхідністю складання присяги, але відмова від неї може мати інші наслідки. Так, якщо депутат італійського парламенту не складе присягу протягом трьох пленарних засідань, він не втрачає депутатський мандат, але його депутатські права призупиняються до виконання процедур, передбачених у зв'язку зі складанням присяги.

Конституція закріплює ряд гарантій, які мають забезпечити сприятливі умови для виконання повноважень депутатів, а також і захистити їх від репресій за свою діяльність. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народні депутати не можуть бути притягнутими до будь-якого виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони здійснюють у ході реалізації депутатських повноважень. Ідеться про виступи в парламенті чи в його комісіях, про позицію депутата при голосуванні з того чи іншого питання

 Украины, исполнять свои обязанности в интересах всех соотечественников».

Текст этой присяги перед открытием первой сессии новоизбранной Верховной Рады зачитывает старший по возрасту народный депутат Украины. Потом депутаты ставят свои подписи под ее текстом, что и означает ее принятие. Если же депутат отказывается принять предусмотренную Конституцией присягу, то он утрачивает депутатский мандат, и в соответствующем избирательном округе должны произойти новые выборы в Верховную Раду Украины.

В ряде государств возникновение депутатских полномочий также обусловливается необходимостью принятия присяги, но отказ от нее может иметь другие последствия. Так, если депутат итальянского парламента не примет присягу на протяжении трех пленарных заседаний, то он не утрачивает депутатский мандат, но его депутатские права приостанавливаются до исполнения процедур, предусмотренных в связи с принятием присяги.

Конституция закрепляет ряд гарантий, которые должны обеспечить благоприятные условия для исполнения полномочий депутатов, а также и защитить их от репрессий за свою деятельность. Одной из таких гарантий является депутатская неприкосновенность. Народные депутаты не могут быть привлечены к какому-либо виду юридической ответственности за деятельность, которую они осуществляют в ходе реализации депутатских полномочий. Речь идет о выступлениях в парламенте или в его комиссиях, о позиции депутата


тощо. Це правило має силу й після того, як дана особа втрачає депутатські повноваження.

Але з цього правила є один виняток депутати несуть юридичну відповідальність у разі вчинення ними образи або наклепу стосовно інших суб'єктів. Це має запобігати зловживанням народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати їх, вимагає керуватися не емоціями, а юридично значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає й те, що народного депутата України не можна притягти до кримінальної відповідальності, арештувати чи затримати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути виражена у відповідній постанові, яка ухвалюється на пленарному засіданні Верховної Ради. Одначе для допиту депутата як свідка згоди парламенту не потрібно.

Депутатська недоторканність надається членам практично всіх парламентів світу, але її зміст може відрізнятися від недоторканності народних депутатів України. Так, у Росії та в ряді інших країн депутата можна затримати, заарештувати, обшукати, якщо він затриманий на місці скоєння злочину, не питаючи на це згоди парламенту.

Об'єм повноважень народних депутатів України визначається Конституцією й законодавством. Ці повноваження починаються з моменту складання присяги депутатом і припиня-

 при голосовании по поводу того или иного вопроса и т.д. Это правило имеет силу и после того, как данное лицо утрачивает депутатские полномочия.

Но из этого правила есть одно исключение: депутаты несут юридическую ответственность в случае совершения ими оскорбления или клеветы по отношению к другим субъектам. Это должно предотвратить злоупотребления народными избранниками своим статусом, дисциплинировать, требует руководствоваться не эмоциями, а юридически значимыми фактами.

Депутатская неприкосновенность означает и то, что народного депутата Украины нельзя привлечь к уголовной ответственности, арестовать или задержать, если на это нет согласия Верховной Рады. Такое согласие должно быть выражено в соответствующем постановлении, которое принимается на пленарном заседании Верховной Рады. Однако для допроса депутата как свидетеля согласие парламента не требуется.

Депутатская неприкосновенность предоставляется членам практически всех парламентов мира, но ее содержание может отличаться от неприкосновенности народных депутатов Украины. Так, в России и в ряде других стран депутата можно задержать, арестовать, обыскать, если он задержан на месте совершения преступления, не спрашивая на это согласия парламента.

Объем полномочий народных депутатов Украины определяется Конституцией и законодательством. Эти полномочия начинаются с момента принятия присяги депутатом и прекраща-

 ешься одночасно з припинен-ням повноважень Верховної Ра-ди відповідного скликання.

Конституція (стаття 81) передбачає й можливість дострокового припинення депутатських повноважень. Підстави для цього можуть бути різні.

1. Складання повноважень за
особистою    заявою    депутата.
Конституція не називає причин,
на яких має грунтуватися така
заява, але вони вважаються ва
гомими,  якщо  Верховна Рада
визнає їх переконливими.

2. Набрання  законної сили
обвинувального вироку щодо депу
тата.
Слід узяти до уваги, що
притягнення   до   кримінальної
відповідальності,  арешт,  вине
сення судом обвинувального ви
року ще не є законними під
ставами для дострокового при
пинення депутатських повнова
жень. Такий вирок набуває за
конної сили через 10 днів після
оголошення, а в разі його оскар
ження — після здійснення від
повідних процедур.

3. Визнання депутата судом
недієздатним  або   безвісно  від
сутнім.
Суд може визнати депу
тата, як і будь-яку особу, не
дієздатним, якщо він унаслідок
душевної хвороби, травми й т.п.
не може розуміти значення своїх
дій або керувати ними. Безвісно
відсутньою може бути визнана
особа, про яку в місці її постій
ного проживання протягом року
немає ніяких відомостей.

4. Припинення громадянства
України або виїзд депутата на
постійне проживання за її межі.
Ці   обставини   призводять   до

 ютея одновременно с прекращением полномочий Верховной Рады соответствующего созыва. Конституция (статья 81) предусматривает и возможность досрочного прекращения депутатских полномочий. Основания для этого могут быть разные.

  1.  Сложение полномочий по
    личному   заявлению   депутата.
    Конституция не называет при
    чин, на которых должно осно
    вываться такое  заявление,  но
    они считаются весомыми, если
    Верховная Рада признает их убе
    дительными.
  2.  Вступление в законную силу
    обвинительного приговора в от
    ношении     депутата.     
    Следует
    принять во внимание, что при
    влечение к уголовной ответствен
    ности, арест, вынесение судом
    обвинительного  приговора  еще
    не являются законными основа
    ниями для досрочного прекра
    щения депутатских полномочий.
    Такой приговор приобретает за
    конную силу через
    10 дней после
    оглашения, а в случае его обжало
    вания
    после осуществления
    соответствующих процедур.

3. Признание депутата судом
недееспособным   или   безвестно
отсутствующим.    
Суд    может
признать депутата, как и любое
другое лицо, недееспособным,
если он вследствие душевной
болезни, травмы и т.д. не может
понимать значения своих дей
ствий или руководить ими. Без
вестно   отсутствующим   может
быть признано лицо, о котором
в месте его постоянного про
живания  на протяжении года
нет никаких известий.

4. Прекращение гражданства
Украины или выезд депутата на
постоянное проживание за преде
лы Украины.
Эти обстоятельства

80


втрати юридичних або фактичних зв'язків з державою, що й робить неможливим виконання депутатських обов'язків.

5. Смерть депутата.

За наявності вищеназваних обставин питання про дострокове припинення повноважень народного депутата розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради. Відповідне рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість конституційного складу Верховної Ради, тобто не менше як 226 народних депутатів.

Достроково за рішенням суду повноваження народного депутата припиняються й у разі невиконання правил щодо несумісності депутатського мандата з певними видами діяльності, тобто коли після обрання до Верховної Ради особа не складає з себе інші представницькі мандати або продовжує перебувати на державній службі. Відповідна процедура має бути врегульована законом.

Однією з конституційних форм депутатської діяльності є депутатський запит — вимога народного депутата до певного органу чи посадової особи дати офіційне роз'яснення з питань, які входять до їхньої компетенції.

Процедура здійснення депутатського запиту встановлюється в Законі «Про статус народного депутата України» та в Регламенті Верховної Ради України. У відповідності з Регламентом депутатський запит у письмовій формі подається Голові Верхов-

82

 приводят к утрате юридических или фактических связей с государством, что и делает невозможным исполнение депутатских обязанностей.

5. Смерть депутата.

При наличии вышеназванных обстоятельств вопрос о досрочном прекращении полномочий народного депутата рассматривается на пленарном заседании Верховной Рады. Соответствующее решение считается принятым, если за него проголосовало большинство конституционного состава Верховной Рады, т.е. не менее чем 226 народных депутатов.

Досрочно по решению суда полномочия народного депутата прекращаются и в случае невыполнения правил относительно несовместимости депутатского мандата с определенными видами деятельности, т.е. когда после избрания в Верховную Раду лицо не отказывается от других представительских мандатов или продолжает пребывать на государственной службе. Соответствующая процедура должна быть урегулирована законом.

Одной из конституционных форм депутатской деятельности является депутатский запрос — требование народного депутата к определенному органу или должностному лицу дать официальное разъяснение по вопросам, которые входят в их компетенцию.

Процедура осуществления депутатского запроса устанавливается в Законе «О статусе народного депутата Украины» и в Регламенте Верховной Рады Украины. В соответствии с Регламентом депутатский запрос в письменной   форме   вносится

 ної Ради України, який оголошує його на засіданні Верховної Ради й передає Секретаріатові Верховної Ради, а той зобов'язаний негайно надіслати текст запиту відповідному адресатові. Офіційна письмова відповідь на депутатський запит у семиденний або інший, встановлений Верховною Радою, термін надсилається Голові Верховної Ради й депутатові, який його подав. За наполяганням депутата ця відповідь може бути оголошена на засіданні Верховної Ради. Після того, як відповідь на запит отримано, якщо на цьому наполягають його автор і не менш як одна п'ята частина фактично обраних до Верховної Ради депутатів, вона може бути обговорена на пленарному засіданні Верховної Ради. За результатами такого обговорення ухвалюється постанова, яка разом із текстом депутатського запиту й відповіддю на нього публікується у «Відомостях Верховної Ради» та в газеті «Голос України».

Гарантією ефективності депутатського запиту є закріплений у 4.2 статті 86 Конституції України обов'язок відповідних посадових осіб повідомляти народного депутата про результати розгляду його запиту.

Згідно з Конституцією Верховна Рада набуває право здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обирається не менше як дві третини її конституційного складу, тобто принаймні 300 народних депутатів.

Робота Верховної Ради відбувається сесійно. Перша сесія

 Председателю Верховной Рады Украины, который оглашает его на заседании Верховной Рады и передает Секретариату Верховной Рады, а тот обязан немедленно переслать текст запроса соответствующему адресату. Официальный письменный ответ на депутатский запрос в семидневный или другой, установленный Верховной Радой, срок пересылается Председателю Верховной Рады и депутату, который его внес. По настоянию депутата этот ответ может быть оглашен на заседании Верховной Рады. После того, как ответ на запрос получен, если на этом настаивают его автор и не менее чем одна пятая часть фактически избранных в Верховную Раду депутатов, он может быть обсужден на пленарном заседании Верховной Рады. По результатам такого обсуждения принимается постановление, которое вместе с текстом депутатского запроса и ответом на него публикуется в «Ведомостях Верховной Рады» и в газете «Голос Украины».

Гарантией эффективности депутатского запроса является закрепленная в 4.2 статьи 86 Конституции Украины обязанность соответствующих должностных лиц ставить в известность народного депутата о результатах рассмотрения его запроса.

В соответствии с Конституцией Верховная Рада получает право осуществлять свои полномочия только тогда, когда избрано не менее двух третей её конституционного состава, т.е. по крайней мере 300 народных депутатов.

Работа Верховной Рады происходит сессионно. Первая сес-

83


кожного нового скликання збирається не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення Центральною виборчою комісією результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради відкриває найстаріший за віком народний депутат України і веде його, поки Верховна Рада не обере свого Голову, який веде далі її засідання.

Сесії Верховної Ради України можуть бути черговими, тобто такими, що починають свою роботу в конституційно встановлені строки (першого вівторка лютого й першого вівторка вересня кожного року), й позачерговими, які можуть скликатися на таких підставах:

а) на вимогу не менш як тре
тини   конституційного   складу
депутатів Верховної Ради;

б) на вимогу Президента Ук
раїни.

В цих випадках сесія Верховної Ради України скликається її Головою із зазначенням питань, які стали її причиною й виносяться на її розгляд.

Якщо Указом Президента України вводиться воєнний чи надзвичайний стан, Верховна Рада України повинна зібратися у дводенний строк на позачергову сесію без її офіційного скликання. Такий порядок пояснюється тим, що, по-перше, у відповідності з п.31 статті 85 Конституції України такі Укази Президента Верховна Рада повинна у дводенний строк затвердити (або відмінити). По-друге, надзвичайність обставин може утруднити, а то й зробити неможливим виконання формальностей, пов'язаних з офіційним скликанням сесії.

 сия каждого нового созыва собирается не позднее чем на тридцатый день после официального оглашения Центральной избирательной комиссией результантов выборов. Первое заседание Верховной Рады открывает старший по возрасту народный депутат Украины и ведёт его до тех пор, пока Верховная Рада не выберет своего Председателя, который ведет дальше ее заседания.

Сессии Верховной Рады могут быть очередными, т.е. такими, которые начинают свою работу в конституционно установленные сроки (в первый вторник февраля и первый вторник сентября каждого года), и внеочередные, которые могут собираться на таких основаниях:

а) по требованию не мзнее
трети конституционного состава
депутатов Верховной Рады;

б) по требованию Президен
та Украины.

В этих случаях сессия Верховной Рады Украины созывается ее Председателем с формулированием вопросов, которые стали ее причиной и выносятся на ее рассмотрение.

Если Указом Президента Украины вводится военное или чрезвычайное положение, Верховная Рада Украины должна собраться в двухдневный срок на внеочередную сессию без ее официального созыва. Такой порядок объясняется тем, что, во-первых, в соответствии с п.31 статьи 85 Конституции Украины, такие Указы Президента должны быть в двухдневный срок утверждены (или отменены) Верховной Радой. Во-вторых, чрезвычайность обстоятельств может усложнить, а то и сделать невозможным исполнение формальностей, связанных с официальным созывом сессии.

 Може скластися ситуація, коли конституційно встановлені строки повноважень Верховної Ради закінчуються під час дії воєнного чи надзвичайного стану, тобто в умовах, за яких організація та проведення виборів нового складу парламенту практично неможливі. В цьому випадку Конституція передбачає подовження повноважень Верховної Ради аж до першого засідання Верховної Ради, яка буде обрана вже після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Конкретний порядок роботи Верховної Ради України, тобто порядок формування її комітетів і комісій, проходження законопроектів тощо, встановлюються Конституцією та майбутнім законом про регламент Верховної Ради.

Всі свої рішення Верховна Рада може приймати тільки на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування (таємного чи відкритого), здійснюваного підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен брати участь у голосуванні особисто й не може доручати подавати голос від свого імені іншим депутатам. Ці рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю конституційного складу Верховної Ради не менше як 226 голосів). Лише при вирішенні питань, пов'язаних з унесенням змін до Конституції та усуненням прези- в порядку імпічменту, рі-ухвалюється, відповідно, і менше як двома третинами й

 Может сложиться ситуация, когда конституционно установленные сроки полномочий Верховной Рады заканчиваются во время действия военного или чрезвычайного положения, т.е. в условиях, при которых организация и проведение выборов нового состава парламента практически невозможны. В этом случае Конституция предусматривает продолжение полномочий Верховной Рады до первого заседания Верховной Рады, которая будет избрана уже после отмены военного или чрезвычайного положения.

Конкретный порядок работы Верховной Рады Украины, т.е. порядок формирования ее комитетов и комиссий, прохождения законопроектов и т.д., устанавливаются Конституцией и будущим законом о регламенте Верховной Рады, который еще предстоит принять.

Все свои решения Верховная Рада может принимать только на пленарных заседаниях (общем собрании депутатов) путем голосования (тайного или открытого), осуществляемого поднятием рук, бюллетенями или при помощи технических средств. Депутат должен участвовать в голосовании лично и не может поручать подавать голос от своего имени другим депутатам. Эти решения принимаются в форме законов, постановлений и других актов простым большинством конституционного состава Верховной Рады (не менее 226 голосов). Только при решении вопросов, связанных с внесением изменений в Конституцию и смещением Президента в порядке импичмента, решение принимается,    соответственно,

85


трьома чвертями голосів конституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Це означає, що на них можуть бути присутніми журналісти, запрошені, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, телебаченню тощо. Але розгляд питань, сутність яких недоцільно розголошувати (пов'язаних з національною безпекою чи деякими аспектами організації та діяльності Верховної Ради) тощо, за рішенням більшості її конституційного складу може проводитися й у закритому режимі, тобто з участю лише депутатів і спеціально запрошених осіб, а хід їхньої роботи й прийняті рішення в засобах масової інформації не висвітлюються.

Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, його Першого заступника й Заступника. Ці посадові особи обираються зі складу депутатів Верховної Ради України й у разі необхідності можуть бути нею відкликані.

Повноваження Голови Верховної Ради стосуються питань, пов'язаних тільки із забезпеченням діяльності Верховної Ради. У зносинах з іншими органами державної влади України та з органами нлади інших держав Голова Верховної Ради виступає лише як представник Верховної Ради України.

Конкретний порядок здійснення Головою Верховної Ради своїх повноважень, його стосунки з Першим заступником і Заступником конституційно не

 не менее чем двумя третями и тремя четвертями конституционного состава Верховной Рады.

Заседания Верховной Рады проводятся открыто. Это означает, что на них могут присутствовать журналисты, приглашенные, а сами заседания могут транслироваться по радио, телевидению и т.д. Но рассмотрение вопросов, сущность которых нецелесообразно разглашать (связанных с национальной безопасностью или некоторыми аспектами организации и деятельности Верховной Рады и пр.) по решению большинства от ее конституционного состава может проводиться и в закрытом режиме, т.е. с участием только депутатов и специально приглашенных лиц, а ход их работы и принятые решения в средствах массовой информации не освещаются.

Для руководства своей работой Верховная Рада избирает Председателя, его Первого заместителя и Заместителя. Эти должностные лица избираются из состава депутатов Верховной Рады Украины и в случае необходимости могут быть ею отозваны.

Полномочия Председателя Верховной Рады касаются вопросов, связанных исключительно с обеспечением деятельности Верховной Рады. В сношениях с другими органами государственной власти Украины и с органами власти других государств Председатель Верховной Рады выступает только как представитель Верховной Рады Украины.

Конкретный порядок осуществления Председателем Верховной Рады своих полномочий, его взаимоотношения с Первым заместителем   и   Заместителем

 врегульовані. У відповідності з чЪ статті 88 Конституції ці питання мають бути врегульо-зані Законом «Про регламент Верховної Ради України».

З метою забезпечення зако-нопроектних робіт, підготовки й попереднього розгляду питань, що стосуються повноважень Верховної Ради України, утворюються її комітети, які працюють постійно. Для розгляду питань, котрі мають тимчасовий характер або не потрапляють у коло питань, що підлягають розглядові в уже існуючих комітетах, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії.

Для проведення розслідувань з питань, що становлять інтерес для всього суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосує не менше як 150 народних депутатів (одна третина конституційного складу Верховної Ради). Треба зазначити, що такі комісії не входять до системи органів правосуддя, а тому їхні висновки та пропозиції не є вирішальними для слідства та суду, а мають передусім політичне значення і є визначальними для формулювання відповідних висновків суто політичного характеру.

Конституція не містить регулювання конкретного порядку організації та діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій, а покладає вирішення цих питань на відповідне законодавство.

 конституционно не урегулированы. В соответствии с ч.З статьи 88 Конституции эти вопросы должны быть урегулированы Законом «О регламенте Верховной Рады Украины».

С целью обеспечения законопроектных работ, подготовки и предварительного рассмотрения вопросов, касающихся полномочий Верховной Рады Украины, образовываются ее комитеты, которые работают постоянно. Для рассмотрения вопросов, имеющих временный характер или не попадающих в круг вопросов, которые подлежат рассмотрению в уже существующих комитетах, Верховная Рада может образовывать временные специальные комиссии.

Для проведения расследований вопросов, представляющих интерес для всего общества, Верховная Рада может образовывать временные следственные комиссии, если за это проголосовало не менее чем 150 народных депутатов (одна треть конституционного состава Верховной Рады). Надо отметить, что такие комиссии не входят в систему органов правосудия, а поэтому их выводы и предложения не являются решающими для следствия и суда, а имеют прежде всего политическое значение и являются определяющими для формулирования соответствующих выводов сугубо политического характера.

Конституция не содержит регулирования конкретного порядка организации и деятельности комитетов, временных специальных и временных следственных комиссий, а возлагает решение этих вопросов на соответствующее законодательство.

86

 87


Аналогічні положення містяться в конституціях абсолютної більшості сучасних держав.

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, через які визначаються її місце та роль у механізмі держави. За суттю й призначенням їх можна поділити на кілька груп, серед яких насамперед треба назвати такі повноваження:

—пов'язані зі змінами Конституції України;

— пов'язані з прийняттям
законів;

бюджетні;

пов'язані з визначенням
засад політики держави та прог
рам суспільного розвитку;

що визначають взаємовід
носини Верховної Ради й Пре
зидента України;

пов'язані з формуванням
інших державних органів;

контрольні;

пов'язані з організацією
адміністративно-територіального
поділу країни;

пов'язані зі здійсненням
зовнішніх функцій держави.

Крім переліченого, до повноважень Верховної Ради належить визначення відповідальності Кабінету Міністрів України та вираження йому недовіри, яка тягне за собою його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуте за пропозицією не менше як 150 депутатів (третини конституційного складу Верховної Ради). Резолюція про недовіру Кабінетові Міністрів України вважається прийнятою, якщо за

88

 Аналогичные положения содержатся в конституциях абссі-лютного большинства совремегі-ных государств.

Конституция закрепляет широкие полномочия Верховной Рады Украины, посредством которых определяются её место и роль в механизме государства. По сущности и назначению их можно разделить на несколько групп, среди которых прежде всего следует назвать такие полномочия:

связанные с изменения
ми Конституции Украины;

связанные с принятием
законов;

бюджетные;

связанные  с  определе
нием основ политики государст
ва и программ общественного
развития;

определяющие взаимоот
ношения Верховной Рады и Пре
зидента Украины;

связанные с формирова
нием   других   государственных
органов;

контрольные;

связанные  с  организа
цией административно-террито
риального деления страны;

связанные с  осуществ
лением внешних функций госу
дарства.

Кроме названного, к полномочиям Верховной Рады относится определение ответственности Кабинета Министров Украины и выражение ему недоверия, которое влечет за собой его отставку. Вопрос об ответственности Кабинета Министров может быть рассмотрен по предложению не менее чем 150 депутатов (одной трети конституционного состава Верховной Рады). Резолюция о недоверии Кабинету   Министров   считается

 ял проголосувало не менше як іародних депутат, тобто їльшість конституційного скла-щ Верховної Ради України.

З метою досягнення певної пбільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради постійно тримати його під агрозою розгляду питання про 4ого відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання частіше, тж один раз протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми іяльності Кабінету Міністрів. Такі правила по суті є виявом принципу поділу влади, адже в них закріплюється не лише певна форма контролю законодавчої гілки влади над виконавчою, 2 й гарантія обмеження тиску і зшшву однієї гілки влади на іншу.

Конституція України (стаття 92) закріплює широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою тільки шляхом прийняття законів, тобто актів, які мають найвищу юридичну силу. Це стосується відносин, що мають особливо важливе значення для функціонування та розвитку громадянина, держави, суспільства, а саме:

права і свободи людини й
громадянина та їх гарантії;

основні засади викорис
тання   природних   ресурсів  та
освоєння космічного простору;

засади зовнішніх зносин,
зовнішньоекономічної     діяль
ності;

— засади утворення  полі
тичних партій, інших об'єднань

 принятой, если за нее проголосовало не менее чем 226 народных депутатов, т.е. большинство конституционного состава Верховной Рады Украины.

С целью достижения определенной стабильности в работе Кабинета Министров возможности Верховной Рады постоянно удерживать его под угрозой рассмотрения вопроса о его ответственности ограничиваются. Конституция запрещает рассматривать этот вопрос чаще, чем один раз в течение одной очередной сессии, а также в течение года после одобрения программы деятельности Кабинета Министров. Такие правила по существу есть проявлением принципа разделения властей, ведь в них закрепляется не только определенная форма контроля законодательной ветви власти над исполнительной, а и гарантия ограничения давления и влияния одной ветви власти на другую.

Конституция Украины (статья 92) закрепляет широкий круг вопросов, которые могут решаться Верховной Радой только путем принятия законов, т.е. актов, имеющих высшую юридическую силу. Это касается отношений, имеющих особенно важное значение для функционирования и развития гражданина, государства, общества, а именно:

права и свободы граж
данина и их гарантии;

основные принципы ис
пользования природных ресур
сов  и   освоения   космического
пространства;

основы внешних сноше
ний, внешнеэкономической де
ятельности;

основы образования поли
тических партий, других объе-

89


громадян,  засобів масової інформації;

— територіальний   устрій

України;

засади місцевого самов
рядування;

основи національної без
пеки, організація Збройних Сил
України   й   забезпечення   гро
мадського порядку;

бюджетні відносини, по
датки й збори, статус національ
ної та іноземної валют на тери
торії України;

—одиниці ваги, міри й часу, порядок створення державних стандартів;

— амністія й ряд інших пи
тань.

У   Конституції    закріплюються вихідні позиції законодавчого процесу, тобто порядку ді^ яльності, спрямованої на створення нового, а також на зміну чи відміну діючого закону. При цьому конституційно визначається коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи — право офіційно вносити пропозиції щодо прийняття, зміни або відміни законів, які  Верховна  Рада  зобов'язана розглянути по суті. При цьому парламент не зобов'язаний задовольняти виявлену законодавчу ініціативу, але повинен її розглянути й ухвалити відповідне рішення.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України надано Президентові, народним депутатам України, Кабінетові Міністрів України й Національному банкові України. Якщо ж ідея щодо необхідності проведення певних законотворчих робіт виникає у інших суб'єктів, вони також можуть звертатися до Верховної

 динений граждан, средств массовой информации;

территориальное устрой
ство Украины;

основы местного самоуп
равления;

основы    национальной
безопасности,  организация  Во
оруженных Сил Украины и обес
печение общественного порядка;

бюджетные отношения,
налоги и сборы, статус нацио
нальной и иностранной валют
на территории Украины;

единицы веса, меры и вре
мени, порядок образования госу
дарственных стандартов;

амнистия и ряд других вопросов.

В Конституции закрепляются исходные позиции законодательного процесса, т.е. порядка деятельности, направленной на образование нового, а также на изменение или отмену действующего закона. При этом конституционно определяется круг субъектов,   которым   предоставляется право  законодательной инициативы   —   право   официально вносить предложения по поводу принятия, изменения или отмены законов, которые Верховная Рада обязана рассмотреть по существу. При этом парламент не обязан удовлетворять проявленную законодательную инициативу,  но должен ее рассмотреть и принять соответствующее решение.

Право законодательной инициативы в Верховной Раде Украины предоставлено Президенту, народным депутатам Украины, Кабинету Министров Украины, Национальному банку Украины. Бат же идея о необходимости проведения определенных законотворческих работ возникает у других   субъектов,   они   могут

 Ради з відповідними пропозиціями, але ці звернення не будуть обов'язковими для розгляду в парламенті, на відміну від випадків, коли такі ідеї вносяться від імені суб'єктів, наділених правом законодавчої ініціативи.

Слід зазначити, що у Верховній Раді існує певна послідовність розгляду законопроектів, яка визначається відповідними планами законодавчих робіт. Тому від моменту вияву законодавчої ініціативи до її розгляду Верховною Радою іноді минає певний, нерідко досить тривалий, час. Але якщо Президент України кваліфікує свій законопроект як невідкладний, тоді цей документ розглядається Верховною Радою позачергово.

В більшості країн світу право законодавчої ініціативи, як і в Україні, належить парламентарям, Урядові й Президентові. Але таке право може надаватися й парламентським комітетам і комісіям, вищим судовим і прокурорським інстанціям, певній кількості громадян, а в федеративних державах — законодавчим органам суб'єктів федерації.

Ухвалений Верховною Радою України закон підписує її Голова й невідкладно направляє його Президентові України, який протягом 15 днів повинен вивчити закон, обравши одне з двох можливих рішень: 1) схвалити й підписати закон і тим самим узяти його до виконання й офіційно оприлюднити його текст;

 обращаться в Верховную Раду с соответствующими предложениями, но эти обращения не будут обязательными для рассмотрения в парламенте, в отличие от случаев, когда такие идеи вносятся от имени субъектов, наделённых правом законодательной инициативы.

Следует отметить, что в Верховной Раде существует определенная последовательность рассмотрения законопроектов, которая определяется соответствующими планами законодательных работ. Поэтому с момента проявления законодательной инициативы до ее рассмотрения Верховной Радой иногда проходит определенное, зачастую довольно длительное, время. Но если Президент Украины квалифицирует свой законопроект как неотложный, тогда этот документ рассматривается Верховной Радой вне очереди.

В большинстве стран мира право законодательной инициативы, как и в Украине, принадлежит парламентариям, Правительству и Президенту. Но такое право может предоставляться парламентским комитетам и комиссиям, высшим судебным и прокурорским инстанциям, определенному количеству граждан, а в федеративных государствах законодательным органам субъектов федерации.

Принятый Верховной Радой закон подписывает ее Председатель и безотлагательно направляет его Президенту Украины, который в течение 15 дней должен изучить закон, избрав одно из двух возможных решений: 1) одобрить и подписать закон и тем самым принять его к исполнению и официально обнародо-

91


Коментар до Конституції України. С. 177-229.

Закон «Про статус народного депутата України» від 17 листопада

1992 р.

Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 p.

2) накласти на закон вето, тобто відхилити й не підписувати його, а зі своїми вмотивованими й чітко сформульованими пропозиціями щодо вдосконалення закону повернути до Верховної Ради для повторного розгляду.

Якщо протягом 15 днів Президент не повернув закон до Верховної Ради для повторного розгляду, закон вважається схваленим, має бути підписаний Президентом і офіційно оприлюднений.

Якщо після відхилення Президентом при повторному розгляді Верховною Радою цей закон підтримає не менше як дві третини її конституційного складу, вето Президента вважається перебореним. У цьому випадку, незалежно від свого ставлення до закону, Президент зобов'язаний його підписати й офіційно оприлюднити. Офіційним оприлюдненням закону вважається його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України». Опублікування тексту закону в інших виданнях має суто інформативне значення, не тягне за собою ніяких юридичних наслідків, і на ці джерела не можна посилатися при вирішенні справ, які мають юридичну вагу.

Закон набирає чинності через десять днів після його офіційного оприлюднення. Але якщо в самому законі вказані інші строки, то саме вони й визначають дату набрання ним чинності за умови, що ця дата не буде встановлена раніше дня офіційного опублікування закону.

 вать его текст; 2) наложить на закон вето, т.е. отклонить и не подписывать его, а со своими мотивированными и четко сформулированными предложениями по поводу усовершенствования закона возвратить в Верховную Раду для повторного рассмотрения.

Если в течение 15 дней Президент не возвратил закон в Верховную Раду для повторного рассмотрения, закон считается одобренным и должен быть подписан Президентом и официально обнародован.

Если после отклонения закона Президентом при его повторном рассмотрении Верховной Радой этот закон поддержит не менее чем две трети ее конституционного состава, вето Президента считается преодоленным. В этом случае, независимо от своего отношения к закону, Президент обязан его подписать и официально обнародовать. Официальным обнародованием закона считается его опубликование в «Ведомостях Верховной Рады Украины» или в газете «Голос Украины». Опубликование текста закона в других изданиях имеет исключительно информативное значение, не влечет за собой никаких юридических последствий, и на эти источники нельзя ссылаться при решении дел, имеющих юридическую весомость.

Закон вступает в силу через 10 дней после его официального обнародования. Но если в самом законе указаны другие сроки, то именно они и будут определять дату его вступления в силу при условии, что эта дата не будет установлена раньше дня официального обнародования закона.

 Детально питання, пов'язані із законотворчим процесом, будуть найближчим часом урегульовані в поточному законодавстві, й передусім у законі «Про регламент Верховної Ради України».

® Який конституційний склад Верховної Ради України?

@ Що таке чергові та позачергові вибори Верховної Ради України?

® Хто може бути депутатом Верховної Ради України?

® Що таке депутатська недоторканність і в чому вона проявляється?

® Що таке депутатський запит і яка процедура його здійснєіьія?

® Які є підстави дострокового припинення повноважень народного депутата України?

® Що таке чергові та позачергові сесії Верховної Ради України?

® Яка роль Верховної Ради в системі державних органів України?

® Що таке законодавча ініціатива і хто нею володіє?

 Детально вопросы, связанные с законотворческим процессом, будут в ближайшее время урегулированы в текущем законодательстве, и прежде всего в Законе «О регламенте Верховной Рады Украины».

® Каков конституционный состав Верховной Рады Украины?

© Что такое очередные и внеочередные выборы Верховной Рады Украины?

® Кто может быть депутатом Верховной Рады Украины?

® Что таксе депутатская неприкосновенность и в чем она проявляется?

© Что такое депутатский запрос и какова процедура его осуществления?

© Какие существуют основания досрочного прекращения полномочий народного депутата Украины?

© Что такое очередные и внеочередные сессии Верховной Рады Украины?

® Какова роль Верховной Рады в системе государственных органов Украины?

® Что такое законодательная инициатива и кто ею владеет?

92


ПРЕЗИДЕНТ

Розділ V.

УКРАЇНИ

Першою державою, в якій запровадили посаду президента як глави держави й виконавчої влади, були США, де засновано цей пост Конституцією 1787 р. Сам термін «президент» походить від латинського «Praesidentis», що означає «той, хто сидить попереду», й застосовувався до головуючих на різних зборах. У Європі посада президента вперше з'явилася у Франції та Швейцарії 1848 p., а в XX ст. — вже в багатьох країнах світу. Остання фаза цього процесу спостерігалася наприкінці 80-х — на початку 90-х років, коли майже в усіх незалежних державах, що утворилися після розпаду СРСР, та в східній Європі було введено пости президентів. У сьогоднішньому світі з числа більш як 180 країн — членів ООН понад 130 мають президента.

Таке повсюдне введення інституту президентства зумовлене низкою чинників, що визначають його роль у державному й суспільному житті країни. Перш за все, президент уособлює державу, представляє її в міжнародних зносинах.

Слід мати на увазі, що залежно від порядку обрання президента і обсягу його повноважень розрізняють президентські й парламентські республіки. Головні їхні особливості полягають у тому, що в президентській республіці президент обирається народом і має широкі повноважен-

 

ПРЕЗИДЕНТ

Раздел V.

УКРАИНЫ

Первым государством, в котором ввели должность президента как главы государства и исполнительной власти, были США, где этот пост учрежден Конституцией 1787 г. Сам термин «президент» происходит от латинского «Praesidentis», который означает «сидящий впереди», и применялся к председательствующим на различных собраниях. В Европе должность президента впервые появилась во Франции и Швейцарии в 1848 г., а в XX в. уже во многих странах мира. Последняя фаза этого процесса наблюдалась в конце 80-х в начале 90-х годов, когда почти во всех независимых государствах, образовавшихся после распада СССР, и в восточной Европе были введены посты президентов. В сегодняшнем мире из числа более чем 180 государств членов ООН более 130 имеют президента.

Такое повсеместное введение института президентства обусловлено рядом факторов, определяющих его роль в государственной и общественной жизни страны. Прежде всего, президент олицетворяет государство, представляет его в международных отношениях.

Следует иметь в виду, что в зависимости от порядка избрания президента и объема его полномочий различают президентские и парламентские республики. Главные их особенности состоят в том, что в президентской республике президент избирается народом и на-

 ня (незалежно від парламенту формує уряд і забезпечує здійснення виконавчої влади, як, наприклад, у США, Іраці, Кореї). У парламентській республіці президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, а наділений тільки представницькими функціями (Австрія, Індія, ФРН). В останні роки набуває поширення напівпрезидентська республіка, в якій президент обирається народом, але парламентові надаються певні повноваження контролю за його діяльністю при формуванні уряду та здійсненні виконавчої влади (Франція, Португалія, Болгарія).

В нашій державі посаду Президента було засновано Законом від 5 липня 1991 р. В Конституції України Президентові присвячено V розділ, який складається із 6 статей, що встановлюють порядок обрання Президента, основи Його взаємин з іншими складовими частинами державного механізму.

Конституція України визначає Президента як главу держави. Це дає підставу говорити про нього як про втілення, уособлення держави й державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, обумовлює його повноваження й статус у політичному житті суспільства. Глава держави Президент як виша посадова особа виступає від її імені у внутрішньому житті країни та в міжнародних відносинах. Він не потребує якогось додаткового засвідчення

 делен широкими полномочиями (независимо от парламента формирует правительство и обеспечивает осуществление исполнительной власти, как, например, в США, Ираке, Корее). В парламентской республике президент избирается парламентом, практически не имеет исполнительских   полномочий,   а   наделен только представительскими функциями (Австрия, Индия, ФРГ). В последние годы получает распространение полупрезидентская республика, в которой президент избирается народом, но парламенту   предоставлены   определенные полномочия контроля за его деятельностью при формировании  правительства и  осуществлении      государственной власти  (Франция,  Португалия, Болгария).

В нашем государстве пост Президента был учрежден Законом от 5 июля 1991 г. В Конституции Украины Президенту посвящен 5 раздел, состоящий из 6 статей, которые устанавливают порядок избрания Президента, основы его взаимоотношений с иными составными частями государственного механизма.

Конституция Украины определяет Президента как главу государства. Это дает основание говорить о нем как о воплощении, олицетворении государства и государственной власти в целом, а не какой-то ее ветви, обусловливает его полномочия и статус в политической жизни общества. Глава государства Президент как высшее должностное лицо выступает от его имени во внутренней жизни страны и в международных отношениях.

94


своїх повноважень, бо вони випливають із самого факту його статусу як глави суверенної держави.

Основні напрями діяльності Президента як глави держави такі:

гарантування державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади в Україні;

забезпечення територіальної цілісності України, тобто недоторканності кордонів держави ззовні, безумовного припинення спроб будь-яких сил усередині країни розчленити її територію або відділити якусь її частку;

забезпечення відповідності внутрішньої та зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам, чітке і своєчасне реагування як самого Президента, так і відповідних державних органів на будь-які факти порушення конституційних приписів;

гарантування прав і свобод людини, забезпечення відповідності міжнародно-правовим актам і реальності змісту як правового статусу особи в цілому, так і окремих категорій населення країни (дітей, жінок, пенсіонерів та ін.).

У світовій конституційній практиці статус Президента кваліфікується по-різному. У конституціях одних країн (Італія, Росія, Угорщина) Президент, як і в Україні, є главою держави, в інших — главою виконавчої влади (Мексика, США). В кон-

 Он не нуждается в каком-либо дополнительном засвидетельствовании своих полномочий, ибо они проистекают из самого факта его статуса как главы суверенного государства.

Основные направления деятельности Президента как главы государства таковы:

гарантирование государственного суверенитета, т. е. неделимости, верховенства, независимости государственной власти в Украине;

обеспечение территориальной целостности Украины, т.е. неприкосновенности границ государства извне, безусловного пресечения попыток любых сил внутри страны расчленить ее территорию или отделить какую-то ее часть;

обеспечение соответствия внутренней и внешней политики государства определенным в Конституции началам, четкое и своевременное реагирование как самого Президента, так и соответствующих государственных органов на любые факты нарушений конституционных предписаний;

гарантирование прав и свобод человека, обеспечение соответствия международно-правовым актам и реальности содержания как правового статуса личности в целом, так и отдельных категорий населения страны (детей, женщин, пенсионеров и др.).

В мировой конституционной практике статус Президента определяется по-разному. В Конституциях одних стран (Италия, Россия, Венгрия) Президент, как и в Украине, является главой государства, в других главой исполнительной  власти   (Мек-

 ституціях ряду держав місце Президента в системі державних органів чітко не визначено, а перелічуються його повноваження (Франція, ФРН).

Обрання Президента України здійснюється через загальні, прямі та рівні вибори при таємному голосуванні строком на 5 років. До кандидатів у Президенти конституційно ставиться низка вимог.

Він повинен бути громадянином України: адже неприпустимо, щоб главою держави була особа, котра не має з цією державою сталих правових зв'язків, які встановлюються саме через інститут громадянства. При цьому конституційно не визначаються необхідні для кандидата у Президенти обов'язкові підстави набуття громадянства України, як це робиться в конституціях ряду країн (наприклад, у США кандидат у Президенти повинен бути громадянином цієї країни за народженням). Такий підхід є втіленням закріпленого у статті 24 Конституції України принципу рівності громадян України незалежно від будь-яких ознак.

Він   має   досягти 35 років.

Конституція виходить із того, що саме такий вік уже надає людині певного життєвого досвіду. В цьому віці вона має достатньо здоров'я та енергії, що так необхідні для виконання президентських повноважень.

Такий самий вік встановлено для кандидатів у Президенти в Росії, США. В ряді держав встановлюється вищий віковий

 сика, США). В конституциях ряда государств место Президента в системе государственных органов четко не определено, а перечисляются его полномочия (Франция, ФРГ).

Избрание Президента Украины осуществляется посредством общих, прямых и равных выборов при тайном голосовании сроком на 5 лет. К кандидатам в Президенты конституционно определяется ряд требований.

Он должен быть гражданином Украины: ведь недопустимо, чтобы главой государства была личность, не имеющая с этим государством устойчивых правовых связей, которые устанавливаются именно через институт гражданства. При этом конституционно не определяются необходимые для кандидата в Президенты обязательные основания приобретения гражданства Украины, как это делается в конституциях ряда стран (например, в США кандидат в Президенты должен быть гражданином этой страны по рождению). Такой подход является воплощением закрепленного в статье 24 Конституции Украины принципа равенства граждан Украины независимо от каких-либо признаков.

Он должен достичь 35 лет. Конституция исходит из того, что именно такой возраст уже дает человеку определенный жизненный опыт. В этом возрасте он имеет достаточно здоровья и энергии, которые так необходимы для исполнения президентских полномочий.

Такой же возраст установлен для кандидатов в Президенты в России, США В ряде государств устанавливается более высокий

96

 4 7-29

 97


ценз: наприклад у ФРН — 40, в Італії — 50 років.

Він повинен протягом 10 останніх перед днем виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для того, щоб кандидат міг орієнтуватися в особливостях суспільного життя країни, а отже — правильно визначати потреби та шляхи його вдосконалення тощо.

Аналогічні норми містяться й у конституціях інших держав. У Росії цей строк також встановлюється терміном у 10 років, а в СІЛА — 14.

Він повинен мати право голосу. Кандидатом у Президенти може бути особа, яка не обмежена у виборчих правах і володіє активним виборчим правом.

У конституціях ряду держав така вимога прямо не фіксується (Росія, США), в інших формулюється в тих чи інших редакціях. Так, стаття 84 Конституції Італії говорить, що «Президентом республіки може бути обрана будь-яка особа, ... яка користується громадянськими й політичними правами».

Він повинен володіти державною мовою, якою є, відповідно до ч. 1 статті 10 Конституції, українська.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Ця норма покликана запобігти тривалому перебуванню при владі однієї людини, оскільки це, як показує історичний досвід, часто призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів. У той же час Конституція не забороняє пере-

 возрастной   ценз:  например  в ФРГ — 40, в Италии — 50 лет.

Он должен на протяжении 10 последних перед днем выборов лет проживать в Украине. Этот срок признается необходимым для того, чтобы кандидат мог ориентироваться в особенностях общественной жизни страны, а значит верно определять потребности и пути ее совершенствования и т. п.

Аналогичные нормы содержатся и в конституциях других государств. В России этот срок устанавливается длительностью в 10 лет, а в США — 14.

Он должен иметь право голоса. Кандидатом в Президенты может быть лицо, не ограниченное в избирательных правах и владеющее активным избирательным правом.

В конституциях ряда государств такое требование прямо не фиксируется (Россия, США), в других формулируется в тех или иных редакциях. Так, статья 84 Конституции Италии гласит, что «Президентом республики может быть избрано любое лицо, ... которое пользуется гражданскими и политическими правами».

Он должен владеть государственным языком, которым, в соответствии с ч. 1 статьи 10 Конституции, является украинский.

Одно и то же лицо не может быть Президентом Украины более двух сроков подряд. Эта норма призвана не допустить длительного пребывания у власти одного человека, ибо это, как свидетельствует исторический опыт, часто приводит к установлению антидемократических государственно-правовых режимов. В то же время Конституция не за-

 обрання однієї людини на третій строк президентських повноважень після того, як цю посаду вже займала інша особа.

Конституції держав світу по-різному підходять до встановлення можливих строків перебування особи на посаді Президента. Так само, як і в Україні, ця проблема вирішується в Росії та ФРН. Конституція США обмежує президентство однієї особи тільки двома строками підряд, а в Італії та Франції можливості переобрання на посаду Президента конституційно не обмежуються.

Президентові забороняється мати інший представницький мандат, тобто бути членом якихось виборних органів, обіймати посади в державних або громадських органах та організаціях, вести підприємницьку діяльність. Це має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних структур. У той самий час йому не забороняється наукова та викладацька робота.

В тих чи інших формулюваннях аналогічні норми містяться у конституціях практично всіх країн, де передбачений пост Президента.

Конституція України встановлює строки проведення чергових виборів Президента або виборів у разі дострокового припинення його повноважень. Чітке конституційне визначення цих строків покликане забезпечити відповідну організованість і максимально, з урахуванням потреб виборчого  процесу,  скоротити

 прещает переизбрание одного человека на третий срок президентских полномочий после того, как эту должность уже занимала другая личность.

Конституции государств мира по-разному подходят к установлению возможных сроков пребывания на посту Президента. Так же, как и в Украине, эта проблема разрешается в России и ФРГ. Конституция США ограничивает президентство одного лица только двумя сроками подряд, а в Италии и Франции возможности переизбрания на пост Президента конституционно не ограничиваются.

Президенту запрещается иметь иной представительный мандат, т. е. быть членом каких-либо выборных органов, занимать должности в государственных или общественных органах и организациях, заниматься предпринимательской деятельностью. Это имеет целью обеспечить независимость Президента от каких-либо государственных и негосударственных структур. В то же время ему не воспрещается научная и преподавательская работа.

В тех или иных формулировках аналогичные нормы содержатся в конституциях практически всех стран, где предусмотрен пост Президента.

Конституция Украины устанавливает сроки проведения очередных выборов Президента или выборов в случае досрочного прекращения его полномочий. Четкое конституционное определение этих сроков призвано обеспечить необходимую организованность и максимально, с учетом потребностей избирательного про-

98

 99


періоди, коли посада Президента може бути вакантною.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше як через ЗО днів, а у випадку, якщо Президента обрано на позачергових виборах, у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Повноваження новообраного Президента починаються з моменту складення присяги народові, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. У присязі, текст якої закріплено у статті 104 Конституції, Президент України офіційно й урочисто зобов'язується боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо народу, обстоювати права та свободи громадян, підносити авторитет України у світі.

Юридичне значення присяги полягає в тому, що саме з моменту її складання новообраний Президент приступає до виконання своїх повноважень як глава держави і, відповідно, припиняються повноваження попереднього Президента. Слід зазначити, що конституції більшості держав, де є посада Президента, також передбачають необхідність складання ним присяги й містять її текст.

Конституція України встановлює недоторканність Президента, якою він користується на час виконання повноважень. її слід розглядати як особливу гарантію, спрямовану на створення безперешкодних умов здійснення повноважень глави держави. У Конституції не розкри-

 цесса, сократить периоды, когда пост Президента может быть вакантным.

Новоизбранный Президент Украины вступает на пост не позднее чем через 30 дней, а в случаях, когда Президент избран на внеочередных выборах, в пятидневный срок после официального объявления результатов выборов. Полномочия вновь избранного Президента начинаются с момента принесения присяги народу, к которой его приводит на торжественном заседании Верховной Рады Председатель Конституционного Суда Украины. В присяге, текст которой закреплен в статье 104 Конституции, Президент Украины официально и торжественно обязуется отстаивать суверенитет и независимость Украины, заботиться о благе народа, отстаивать права и свободы граждан, позы-шать авторитет Украины в мире.

Юридическое значение присяги состоит в том, что именно с момента ее принесения вновь избранный Президент приступает к исполнению своих полномочий как глава государства и, соответственно, прекращаются полномочия предыдущего Президента. Необходимо отметить, что конституции большинства государств, где есть пост Президента, также предусматривают необходимость принятия им присяги и содержат ее текст.

Конституция Украины устанавливает неприкосновенность Президента, которой он пользуется во время исполнения полномочий. Ее следует рассматривать как особую гарантию, направленную на создание беспрепятственных условий осуществления полномочий главы госу-

 вається зміст недоторканності Президента, яка потребує свого тлумачення в новій редакції Закону «Про Президента України». В той же час ч. 1 статті 111 Конституції встановлює відповідальність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захистові, а винні у посяганні на них особи притягуються до відповідальності на підставі спеціального закону, який ще слід прийняти.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що вона не була усунена з нього в порядку імпічменту*. Крім цього, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне присвоєння чи використання його тягне юридичну відповідальність. Одначе слід мати на увазі, що відповідні законодавчі акти на сьогоднішній день іще не ухвалені.

Конкретні повноваження Президента України, що закріплюються у Конституції, можна поділити на кілька груп:

представницькі, коли Президент представляє державу в міжнародних зносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти ди-

•Імпічмент — осуд, обвинувачення; спеціальні правила притягнення до відповідальності вищих службових осіб у випадках порушення ними законів країни.

 дарства. В Конституции не раскрывается содержание неприкосновенности Президента, которая требует своего толкования в новой редакции Закона «О Президенте Украины». В то же время ч. 1 статьи 111 Конституции устанавливает ответственность Президента за совершение государственной измены или другого преступления.

Честь и достоинство Президента Украины как главы государства подлежат особой защите, а виновные в посягании на них привлекаются к ответственности на основании специального закона, который еще следует принять.

Лицо, которое занимает пост Президента, это звание сохраняет пожизненно, при условии, что оно не было смещено с него в порядке импичмента*. Кроме этого, звание Президента Украины охраняется законом. Это означает, что самовольное безосновательное присвоение или использование его влечет юридическую ответственность. Однако следует иметь в виду, что соответствующие законодательные акты на сегодняшний день еще не приняты.

Конкретные полномочия Президента Украины, которые закрепляются в Конституции, можно разделить на несколько групп:

представительские, когда Президент представляет государство в международных отношениях,   принимает  веритель-

•Импичмент — осуждение, обвинение; специальные правила привлечения к ответственности высших должностных лиц в случаях нарушения ими законов страны.

100

 101


пломатичних представників інших держав і т. п.;

такі, що стосуються ді
яльності Верховної Ради,
напри
клад  припинення  її  повнова
жень, якщо протягом ЗО днів
чергової сесії пленарні засідання
не можуть розпочатися;

у  сфері  законодавства,
наприклад   призначення    все
українського референдуму щодо
змін   у   Конституції   України,
право вето з наступним повер
ненням законів на повторний
розгляд Верховною Радою;

щодо    призначення   та
звільнення з  посад
членів  Ка
бінету Міністрів та інших поса
дових осіб;

у сфері забезпечення дер
жавної незалежності, національ
ної безпеки та оборони країни,
наприклад прийняття  рішення
про загальну або часткову мобі
лізацію та  введення  воєнного
стану, керування Радою націо
нальної безпеки та оборони й
т. ін.;

установчі (утворення та
ліквідація за поданням Прем'єр-
міністра  міністерств та інших
центральних органів виконавчої
влади);

в галузі правосуддя (утво
рення судів, здійснення помилу
вання);

стосовно прийняття до
громадянства  України та його
припинення, надання притулку в
Україні.

Перелічені групи повноважень нерозривно пов'язані з сутністю посади Президента як глави держави. Тому Президент не може делегувати (передавати)

102

 ные и отзывные грамоты дипломатических представителей других государств и т. п.;

касающиеся деятельности
Верховной Рады,
например пре
кращение его полномочий, если
на протяжении
30 дней очеред
ной   сессии   пленарные   засе
дания не могут начаться;

в сфере законодательства,
например назначение всеукра-
инского референдума об изме
нениях в Конституции Украи
ны, право вето с последующим
возвращением законов на пов
торное рассмотрение Верховной
Радой;

по назначению и освобож
дению  от  должностей
членов
Кабинета  Министров  и  иных
должностных лиц;

в сфере обеспечения госу
дарственной независимости, на
циональной безопасности и оборо
ны страны,
например принятие
решения об общей или частич
ной  мобилизации  и  введении
военного положения, руковод
ство    Советом    национальной
безопасности и обороны и т. п.;

учредительные (образова
ние и ликвидация по представ
лению  Премьер-министра ми
нистерств и иных центральных
органов исполнительной власти);

в области правосудия (об
разование судов, осуществление
помилования);

касающиеся принятия в
гражданство Украины и его пре
кращения,   предоставления  убе
жища в Украине.

Перечисленные группы полномочий неразрывно связаны с сущностью поста Президента как главы государства. Поэтому Президент не может делегиро-

 СВОЇ повноваження іншим особам або органам.

Президент має право видавати   укази   та   розпорядження, обов'язкові  до   виконання   на всій території України. Ці акти мають створюватися на основі Конституції й спрямовуватися на виконання її положень.  У свою чергу укази та розпорядження Президента виступають правовою базою для актів органів виконавчої влади. За юридичними ознаками акти Президента можуть бути нормативними, тобто такими, в яких містяться  правила  поведінки  загального характеру, розраховані на багаторазове використання, та індивідуальні, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають    одноразовий    характер (призначення конкретної особи на посаду, нагородження тощо).

Слід зауважити, що акти Президента, які видаються ним у межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 статті 106 Конституції, стають обов'язковими до виконання лише за умови, якщо вони скріплені підписами (контрасигновані) Прем'єр-міністра та міністра, безпосередньо відповідального за підготовку відповідного акта і його виконання.

Контрасигнатура президентських актів досить поширена в сучасному світі. В деяких країнах, наприклад у ФРН, вона, як і в Україні, необхідна лише для певної частини актів Президента. А в інших, наприклад в Італії, ніякий акт Президента не є дій-

 вать (передавать) свои полномочия иным лицам или органам. Президент имеет право издавать указы и распоряжения, которые обязательны к исполнению на всей территории Украины. Эти акты должны создаваться на основе Конституции и быть направленными на исполнение ее положений.  В свою очередь указы и распоряжения Президента являются правовой базой для актов органов исполнительной власти. По юридическим признакам акты Президента могут быть нормативными, т. е. такими, в которых содержатся    правила    поведения общего характера, рассчитанные на   многократное   использование,  и индивидуальные, касающиеся конкретных отношений или лиц и имеющие одноразовый характер (назначение конкретного лица на должность, награждение и т. п.).

Следует заметить, что акты Президента, издаваемые им в рамках полномочий, предусмотренных пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 статьи 106 Конституции становятся обязательными к исполнению лишь при условии, если они скреплены подписями (контрассигнованы) Премьер-министра и министра, непосредственно ответственного за подготовку соответствующего акта и его исполнение.

Контрассигнатура президентских актов достаточно распространена в современном мире. В некоторых странах, например в ФРГ, она, как и в Украине, необходима лишь для определенной части актов Президента. А в других, например в Италии, ни-

103


сним, якщо він не підписаний відповідним міністром.

Для забезпечення успішної діяльності при Президенті України й під його головуванням утворюється Рада національної безпеки та оборони України. На цей орган покладено координацію й контроль за діяльністю виконавчої влади в цьому напрямі.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони формує Президент України, але в неї обов'язково повинні входити Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. В засіданнях Ради має право брати участь Голова Верховної Ради України. Всі рішення Ради національної безпеки та оборони набувають чинності й стають обов'язковими для виконання після видання Президентом відповідного указу.

Конкретні повноваження Ради національної безпеки та оборони й порядок їх здійснення будуть урегульовані спеціальним законом.

Конституція (стаття 108) передбачає можливість дострокового припинення повноважень Президента України. Підстави тут можуть бути різні.

1. Виставка, тобто заява Президента про складення з себе повноважень глави держави. Причини, які вважаються поважними для оголошення відставки, Конституцією не називаються. Для набуття її чинності

 какой акт Президента не будет действительным, если он не подписан соответствующим министром.

Для обеспечения успешной деятельности при Президенте Украины и под его председательством создается Совет национальной безопасности и обороны Украины. На этот орган возлагаются координация и контроль за деятельностью исполнительной власти в этом направлении.

Персональный состав Совета национальной безопасности и обороны формирует Президент Украины, но в него обязательно должны входить Премьер-министр Украины, Министр обороны Украины, Председатель Службы безопасности Украины, Министр внутренних дел Украины, Министр иностранных дел Украины. В заседаниях Совета имеет право участвовать Председатель Верховной Рады Украины. Все решения Совета национальной безопасности и обороны вступают в силу и становятся обязательным к исполнению после издания Президентом соответствующего указа.

Конкретные полномочия Совета национальной безопасности и обороны и порядок их осуществления будут урегулированы специальным законом.

Конституция (статья 108) предусматривает возможность досрочного прекращения полномочий Президента Украины. Основания тут могут быть разные.

1. Отставка, т. е. заявление Президента о сложении полномочий главы государства. Причины, которые считаются уважительными для провозглашения отставки, Конституцией не называются. Для вступления ее в

 Президент повинен на засіданні Верховної Ради особисто оголосити заяву про неї. Проголошення заяви про відставку від імені Президента іншими особами не допускається, а у випадку здійснення — не має ніякої юридичної сили.

2. Неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я. Для встановлення юридичної значущості цієї підстави належить виконати певні процедури. По-перше, необхідний медичний висновок, у якому б зазначалося, що за станом здоров'я Президент не може виконувати покладені на нього повноваження глави держави. З цим висновком Верховна Рада звертається до Верховного Суду України, який перевіряє законність складення медичного висновку й після цього звертається до Верховної Ради з поданням щодо встановлення фактичної неможливості виконання Президентом своїх повноважень. Це подання розглядається на засіданні Верховної Ради, на якому і ухвалюється рішення по суті. При цьому рішення про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я набуває сили тільки за умови, коли за нього проголосувала більшість конституційного складу Верховної Ради, тобто не менше як 226 народних депутатів.

Конституція не уточнює, яка саме медична установа готує відповідний висновок, яка кіль-

 действие Президент должен на заседании Верховной Рады лично провозгласить заявление о ней. Провозглашение заявления об отставке от имени Президента иными лицами не допускается, а в случае осуществления не имеет никакой юридической силы.

2. Невозможность исполнения Президентом своих полномочий по состоянию здоровья. Для установления юридической значимости этого основания следует исполнить определенные процедуры. Во-первых, необходимо медицинское заключение, в котором бы отмечалось, что по состоянию здоровья Президент не может исполнять возложенные на него полномочия главы государства. С таким заключением Верховная Рада обращается в Верховный Суд Украины, который проверяет законность составления медицинского заключения и после этого обращается к Верховной Раде с представлением об установлении фактической невозможности исполнения Президентом своих полномочий. Это представление рассматривается на заседании Верховной Рады, на котором и принимается решение по существу. При этом решение о невозможности исполнения Президентом своих полномочий по состоянию здоровья вступает в силу лишь при условии, что за него проголосовало большинство конституционного состава Верховной Рады, т. е. не менее 226 народных депутатов.

Конституция не уточняет, какое именно медицинское учреждение готовит соответствую-

104

 105


кість депутатів і в якому порядку повинна подавати до Верховного Суду звернення щодо стану здоров'я Президента. Тому ці питання потребують урегулювання в спеціальному законі.

3. Усунення з поста Президента в порядку імпічменту, тобто на основі сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної Ради України обвинувачення Президента у вчиненні ним державної зради або іншого злочину.

Процедура імпічменту починається у випадку, коли відповідне звинувачення Президента підтримується не менш як 226 народними депутатами (конституційною більшістю). Після цього Верховною Радою України створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до якої входять депутати, а також обов'язково — спеціальний прокурор та спеціальні слідчі як професійні спеціалісти. Результати роботи такої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого за наявності підстав може бути ухвалене рішення про звинувачення Президента України. Таке рішення набуває чинності, якщо воно прийняте принаймні двома третинами конституційного складу Верховної Ради (не менше як 300 народних депутатів).

Після прийняття такого рішення справа передається до Конституційного Суду України, який розглядає її з погляду додержання передбаченої Консти-

 щее заключение и какое количество депутатов и в каком порядке должны подавать в Верховный Суд обращение относительно состояния здоровья Президента. Поэтому эти вопросы требуют урегулирования в специальном законе.

3. Устранение с поста Президента в порядке импичмента, т. е. на основе сформулированного в принятом по специальной процедуре решении Верховной Рады Украины обвинении Президента в совершении им государственной измены или иного преступления.

Процедура импичмента начинается в случае, когда соответствующее обвинение Президента поддерживается не менее чем 226 народными депутатами (конституционным большинством). После этого Верховной Радой Украины образовывается специальная временная следственная комиссия, в которую входят депутаты, а также обязательно специальный прокурор и специальные следователи как профессиональные специалисты. Результаты работы такой комиссии рассматриваются на заседании Верховной Рады, в ходе которого при наличии оснований может быть принято решение об обвинении Президента Украины. Такое решение входит в силу, если оно принято не менее чем двумя третями конституционного состава Верховной Рады (не менее чем 300 народных депутатов).

После принятия такого решения дело передается в Конституционный Суд Украины, который рассматривает его с точки зрения соблюдения пре-

 туцією процедури розслідування та розгляду на попередніх етапах. В разі позитивного рішення Конституційного Суду справа передається до Верховного Суду України, а він дає висновок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, мають ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада дістає право ухвалити рішення про усунення Президента з його поста. Таке рішення набуває чинності, якщо за нього проголосувало не менше як три чверті конституційного складу Верховної Ради (338 народних депутатів).

4. Цілком природно, що повноваження Президента України достроково припиняються в разі смерті особи, яка займала цей пост.

У випадках дострокового припинення повноважень Президента України на вказаних підставах на період до обрання і вступу на пост нового Президента виконання президентських обов'язків покладається на Прем'єр-міністра України. Але в цей період Прем'єр-міністр не може здійснювати деякі повноваження, котрі є прерогативою Президента, обраного за передбаченою Конституцією процедурою. Такі повноваження перелічені у статті 112 Конституції і включають наприклад, призначення референдуму, припинення повноважень Верховної Ради, скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо.

 дусмотренной Конституцией процедуры расследования и рассмотрения на предварительных этапах. В случае положительного решения Конституционного Суда дело передается Верховному Суду Украины, а он дает вывод о том, что действия, в которых обвиняется Президент, имеют признаки государственной измены или иного преступления. Только после этого Верховная Рада получает право принять решение об устранении Президента с его поста. Такое решение входит в силу, если за него проголосовало не менее трех четвертей конституционного состава Верховной Рады (338 народных депутатов).

4. Вполне естественно, что полномочия Президента Украины досрочно прекращаются в случае смерти лица, занимавшего этот пост.

В случаях досрочного прекращения полномочий Президента Украины на указанных основаниях на период до выборов и вступления на пост нового Президента исполнение президентских обязанностей возлагается на Премьер-министра Украины. Но в этот период Премьер-министр не может осуществлять некоторые полномочия, которые являются прерогативой Президента, избранного по предусмотренной Конституцией процедуре. Такие полномочия перечислены в статье 112 Конституции и включают, например, назначение референдума, прекращение полномочий Верховной Рады, отмену актов Кабинета Министров Украины и актов Совета министров Автономной Республики Крым и т. п.

106

 107


Розгляд конституційних повноважень Президента України та умови їх здійснення дають підстави для висновку про те, що в Україні сформувалася республіка напівпрезидентського типу.

 Рассмотрение конституционных полномочий Президента Украины и условия их осуществления дают основания для вывода о том, что в Украине сформировалась республика полупрезидентского типа.

 Розділ VI.   кабінет міністрів

УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

 Раздел VI. кабинет

МИНИСТРОВ УКРАИНЫ. ДРУГИЕ ОРГАНЫ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ

© Каковы основные направления деятельности Президента как главы государства определяет Конституция Украины?

© Какими полномочиями владеет Президент Украины?

® Какие требования ставятся к кандидатам на пост Президента Украины?

® На каких основаниях полномочия Президента Украины могут быть прекращены досрочно?

© На каких основаниях и как может происходить устранение Президента Украины с должности в порядке импичмента?

® Які основні напрями діяльності Президента як глави держави визначає Конституція України?

@ Якими повноваженнями володіє Президент України?

® Які вимоги ставляться до кандидатів на пост Президента України?

® На яких підставах повноваження Президента України можуть бути припинені достроково?

© На яких підставах і як може відбуватись усунення Президента України з посади в порядку імпічменту?

Коментар до конституції України. С. 230—250. Закон «Про Президента України» від 5 липня 1991 p. Закон «Про вибори Президента України» від S липня 1991 р. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. М., 1994. 176 с.

 У відповідності зі статтею 113 Конституції України систему органів виконавчої влади в Україні очолює Кабінет Міністрів. Слід зазначити, що в інших країнах створюються аналогічні органи, які можуть мати різні конституційні найменування: у Франції

Рада Міністрів (Уряд), у Чехії

Уряд, у Китаї — Державна
рада, в Німеччині —> Федераль
ний уряд і т. д. Але крізь за сво
єю сутністю вони є урядами дер
жави, тобто колегіальними орга
нами, що здійснюють керівниц
тво виконавчою та розпорядчою
діяльністю в країні.

Кабінет Міністрів України складається з Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, трьох віце-прем'єр-мі-ністрів, міністрів, кількість яких конституційно не встановлюється. Прем'єр-міністр з урахуванням потреб забезпечення ефективного здійснення функцій виконавчої влади може подавати Президентові пропозиції про утворення, реорганізацію (об'єднання кількох в одне чи створення одного на базі кількох) або ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Ці перетворення мають здійснюватися в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утри-

 В соответствии со статьей 113 Конституции Украины систему органов исполнительной власти в Украине возглавляет Кабинет Министров. Следует отметить, что в других странах образовываются аналогичные органы, которые могут иметь разные конституционные наименования: во Франции —■ Совет Министров (Правительство), в Чехии Правительство, в Китае Государственный совет, в Германии Федеральное правительство и т. д. Но везде по своей сущности они являются правительствами государства, т. е. коллегиальными органами, осуществляющими управление исполнительной и распорядительной деятельностью в стране.

Кабинет Министров Украины состоит из Премьер-министра Украины, Первого вице-премьер-министра, троих вице-премьер-министров, министров, количество которых конституционно не устанавливается. Премьер-министр с учетом потребностей обеспечения эффективного осуществления функций исполнительной власти может подавать Президенту предложения об образовании, реорганизации (объединении нескольких в одно или образовании одного на базе нескольких) или ликвидации министерств, других центральных органов исполнительной власти. Эти преобразования должны осуществляться в рам-

109


мання системи існуючих центральних органів управління. Тому для втілення їх у життя додаткові фінансові ресурси притягуватися не можуть. Президент розглядає пропозиції Прем'єр-міністра та ухвалює рішення по суті.

Порядок формування Кабінету Міністрів України відповідає так званій позапарламентській моделі утворення уряду, за якою провідна роль у цій справі належить Президентові (главі держави), а не парламентові (законодавчому органові). Прем єр-міністра призначає Президент України, але це його рішення набуває сили тільки після отримання згоди більш як половини конституційного складу Верховної Ради, тобто якщо на пленарному засіданні Верховна Рада голосами більше як 225 депутатів підтримує призначення конкретної особи на посаду Прем'єр-міністра.

Якщо Верховна Рада дає згоду на призначення Прем єр-міністра, він подає Президентові конкретні пропозиції щодо персонального складу Кабінету Міністрів України. Призначення Президентом запропонованих Прем'єр-міністром кандидатур є остаточним і не потребує згоди Верховної Ради. Всією роботою Кабінету Міністрів керує Прем'єр-міністр, який спрямовує його практичні дії на реалізацію обраного курсу. Кожний новий склад Кабінету Міністрів розробляє Програму діяльності, яка потім   обговорюється   Верховною

ПО

 ках средств, предусмотренных Государственным бюджетом Украины на содержание системы существующих центральных органов управления. Поэтому для воплощения их в жизнь дополнительные финансовые ресурсы привлекаться не могут. Президент рассматривает предложения Премьер-министра и принимает решение по сути.

Порядок формирования Кабинета Министров Украины соответствует так называемой внепарламентской модели образования правительства, по которой ведущая роль в этом деле принадлежит Президенту (главе государства), а не парламенту (законодательному органу). Премьер-министра назначает Президент Украины, но это решение вступает в силу только после получения согласия более половины конституционного состава Верховной Рады, т. е. если на пленарном заседании Верховная Рада голосами более чем 225 депутатов поддержит назначение конкретного лица на должность Премьер-министра.

Если Верховная Рада дает согласие на назначение Премьер-министра, он подает Президенту конкретные предложения по поводу персонапьного состава Кабинета Министров Украины. Назначение Президентом предложенных Премьер-министром кандидатур является окончательным и не требует согласия Верховной Рады. Всей работой Кабинета Министров руководит Премьер-министр, который направляет его практические действия на реализацию избранного курса. Каждый новый состав Кабинета   Министров разраба-

 Радою і, в разі схвалення, визначає основні завдання даного складу Кабінету Міністрів у відповідності з потребами поточного моменту суспільного та державного розвитку. Правовою базою здійснення цієї Програми є Конституція, закони України, а також акти Президента.

Кабінет Міністрів відповідальний за свою діяльність перед Президентом як главою держави, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, яка у відповідності зі статтею 85 Конституції України має ряд повноважень щодо діяльності Кабінету Міністрів. Йдеться про розгляд документів і програм, які готує Кабінет Міністрів, а також про парламентський контроль за їх виконанням (мається на увазі затвердження й контроль за виконанням Державного бюджету України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо). Крім цього, стаття 87 Конституції України встановлює, що Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів за свою діяльність та її результати. У випадку прийняття більшістю конституційного складу Верховної Ради резолюції про недовіру Кабінетові Міністрів, що фактично є визнанням його роботи незадовільною, Прем'єр-міністр зобов'язаний подати Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів. Таку ж саму заяву Прем'єр мусить по-

 тывает Программу деятельности, которая потом обсуждается Верховной Радой и, в случае одобрения, определяет основные задачи данного состава Кабинета Министров в соответствии с потребностями текущего момента общественного и государственного развития. Правовой базой осуществления этой Программы являются Конституция, законы Украины, а также акты Президента.

Кабинет Министров ответственен за свою деятельность перед Президентом как главой государства, подконтролен и подотчетен Верховной Раде, которая в соответствии со статьей 85 Конституции Украины имеет ряд полномочий, касающихся деятельности Кабинета Министров. Речь идет о рассмотрении документов и программ, которые подготавливает Кабинет Министров, а также о парламентском контроле за их исполнением (имеется в виду утверждение и контроль за выполнением Государственного бюджета Украины, общегосударственных программ экономического, научно-технического, социального, национально-культурного развития, охраны окружающей среды и т. д.). Кроме этого, статья 87 Конституции Украины устанавливает, что Верховная Рада может рассмотреть вопрос об ответственности Кабинета Министров за свою деятельность и ее результаты. В случае принятия большинством конституционного состава Верховной Рады резолюции о недоверии Кабинету Министров, что фактически является признанием его работы   неудовлетворительной,

111


дати, якщо Президент особисто вирішує, що Кабінет Міністрів незадовільно справляється з покладеними на нього завданнями й тому повинен піти у відставку. Крім цього, Прем'єр-міністр та інші члени Кабінету Міністрів України мають право з власної ініціативи заявити Президентові про свою відставку. При цьому відставка Прем'єр-міністра, за поданням якого Президент призначав персональний склад Кабінету Міністрів, має наслідком автоматичну відставку всього складу Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраним Президентом. Ця конституційна норма покликана забезпечити новому главі держави можливість призначити Прем'єр-міністра і персональний склад Кабінету Міністрів, які, на його думку, найбільш здатні забезпечити ефективне функціонування виконавчої влади.

Після того, як із будь-яких причин Кабінет Міністрів подає у відставку, а Президент її приймає, потрібен певний час (який, у відповідності з ч. 5 статті 115 Конституції України, не може перевищувати шістдесяти днів) для сформування нового складу Кабінету Міністрів. У цей період за дорученням Президента відправлений у відставку Кабінет Міністрів повинен продовжувати виконання своїх повноважень.

 Премьер-министр обязан подать Президенту заявление об отставке Кабинета Министров. Такое же заявление Премьер должен подать, если Президент лично решает, что Кабинет Министров неудовлетворительно справляется с возложенными на него заданиями и поэтому должен уйти в отставку. Кроме этого, Премьер-министр и другие члены Кабинета Министров Украины имеют право по собственной инициативе заявить Президенту о своей отставке. При этом отставка Премьер-министра, по представлению которого Президент назначал персональный состав Кабинета Министров, имеет следствием автоматическую отставку всего состава Кабинета Министров.

Кабинет Министров слагает свои полномочия перед новоизбранным Президентом. Эта конституционная норма призвана обеспечить новому главе государства возможность назначить Премьер-министра и персональный состав Кабинета Министров, которые, по его мнению, наиболее способны обеспечить эффективное функционирование исполнительной власти.

После того, как по любой причине Кабинет Министров подает в отставку, а Президент ее принимает, необходимо определенное время (которое, в соответствии с ч. 5 статьи 115 Конституции Украины, не может превышать шестьдесят дней) для сформирования нового состава Кабинета Министров. В этот период по поручению Президента отправленный в отставку Кабинет Министров должен продолжать выполнение своих полномочий.

 Розглядаючи положення Конституції України про врегулювання повноважень Кабінету Міністрів, треба знати, що з метою забезпечення повсякденного керування країною Кабінетові Міністрів надаються можливості вирішувати будь-які питання державного життя, якщо це не віднесено до прерогатив інших державних органів (наприклад, здійснення правосуддя).

Основні повноваження Кабінету Міністрів закріплюються в статті 116 Конституції України і стосуються управління найважливішими напрямами державного життя: забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України; здійснення ефективної внутрішньої та зовнішньої політики держави; дотримання прав і свобод людини й громадянина; розробка та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України; управління об'єктами державної власності; розробка та виконання Державного бюджету України, звіт про його виконання перед Верховною Радою; забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьба зі злочинністю та ін.

Аналогічно закріплюються повноваження Урядів і в Конституціях інших держав, хоча є й різні особливості. Так, у Конституції Чехії компетенція Уряду не визначається, а лише вказується, що він є найвищим орга-

 Рассматривая положения Конституции Украины по поводу урегулирования полномочий Кабинета Министров, необходимо знать, что с целью обеспечения повседневного управления страной Кабинету Министров предоставляются возможности решать любые вопросы государственной жизни, если это не отнесено к прерогативам других государственных органов (например, осуществление правосудия).

Основные полномочия Кабинета Министров закрепляются в статье 116 Конституции Украины и касаются управления важнейшими направлениями государственной жизни: обеспечение государственного суверенитета и экономической самостоятельности Украины; осуществление эффективной внутренней и внешней политики государства; соблюдение прав и свобод человека и гражданина; разработка и осуществление общегосударственных программ экономического, научно-технического, социального и культурного развития Украины; управление объектами государственной собственности; разработка и исполнение Государственного бюджета Украины, отчет о его исполнении перед Верховной Радой; обеспечение обороноспособности и национальной безопасности Украины, общественного порядка, борьба с преступностью и др.

Аналогично закрепляются полномочия Правительства и в Конституциях других государств, хотя есть и разные особенности. Так, в Конституции Чехии компетенция Правительства не определяется, а лишь

112

 113


ном виконавчої влади, який у межах і на виконання законів може видавати постанови.

При здійсненні своїх повноважень Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, які підписуються Прем'єр-міністром і є обов'язковими до виконання. Якщо акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади мають нормативний характер, тобто містять загальнообов'язкові правила поведінки, вони підлягають реєстрації в установленому законом порядку. За діючим на даний момент законодавством, таку реєстрацію з метою загальнодержавного обліку нормативно-правових актів здійснює Міністерство юстиції України.

В областях і районах України, містах Києві й Севастополі виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації, які фактично представляють центральну державну виконавчу владу на місцях.

Саме тому голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Після свого призначення голови місцевих державних адміністрацій формують їхній персональний склад, тобто створюють колективний орган виконавчої державної влади. Місцеві державні адміністрації та їхні голови перебувають під контролем як по вертикалі, так і по горизонталі. У здійсненні своїх пов-

 указывается, что оно является высшим органом исполнительной власти, который в рамках и во исполнение законов может издавать постановления.

При осуществлении своих полномочий Кабинет Министров Украины издает постановления и распоряжения, которые подписываются Премьер-министром и являются обязательными к исполнению. Если акты Кабинета Министров Украины, министерств и других центральных органов исполнительной власти имеют нормативный характер, т. е. содержат общеобязательные правила поведения, они подлежат регистрации в установленном законом порядке. По действующему на данный момент законодательству, такую регистрацию с целью общегосударственного учета нормативно-правовых актов осуществляет Министерство юстиции Украины.

В областях и районах Украины, городах Киеве и Севастополе исполнительную власть осуществляют местные государственные администрации, которые по сути представляют центральную государственную исполнительную власть на местах.

Именно поэтому председатели местных государственных администраций назначаются на должность и освобождаются от нее Президентом Украины по представлению Кабинета Министров. После своего назначения председатели местных государственных администраций формируют их персональный состав, то есть образуют коллективный орган исполнительной государственной власти. Местные государственные администрации и их председатели находятся под

 новажень вони повністю відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого над ними рівня. Якщо рішення голови місцевої державної адміністрації суперечить Конституції чи законам України, воно може бути скасоване Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Крім цього, місцеві державні адміністрації певною мірою підзвітні й підконтрольні районним та обласним радам, які, згідно з Конституцією, є органами місцевого самоврядування. їхній контроль полягає в можливості висловлення названими радами недовіри головам відповідних місцевих державних адміністрацій. При цьому слід враховувати: якщо така недовіра підтримана простою більшістю депутатів ради, то Президент зберігає за собою право винести остаточне рішення щодо даного голови місцевої адміністрації і зобов'язаний лише дати радам обгрунтовану відповідь із цього питання. Але якщо недовіру голові місцевої державної адміністрації висловило не менше як дві третини складу відповідної ради, то Президент зобов'язаний прийняти рішення про відставку цієї особи.

Виходячи з того, що Конституція України (ч. З, стаття 133) визначає Київ та Севастополь містами, які мають спеціальний

 контролем как по вертикали, так и по горизонтали. При осуществлении своих полномочий они полностью ответственны перед Президентом и Кабинетом Министров, подотчетны и подконтрольны органам исполнительной власти высшего по отношению к ним уровня. Если решение председателя местной государственной администрации противоречит Конституции или законам Украины, оно может быть отменено Президентом или председателем местной государственной администрации высшего уровня.

Кроме этого, местные государственные администрации в определенной мере подотчетны и подконтрольны районным и областным радам, которые, согласно Конституции, являются органами местного самоуправления. Их контроль состоит в возможности выражения недоверия председателям соответствующих местных государственных администраций. При этом следует учитывать, что если такое недоверие поддержано простым большинством депутатов рады, то Президент сохраняет за собой право принять окончательное решение относительно данного председателя местной государственной администрации и обязан только дать радам обоснованный ответ по этому вопросу. Но если недоверие председателю местной государственной администрации выразило не менее чем две трети состава соответствующей рады, то Президент обязан принять решение об отставке этого лица.

Исходя из того, что Конституция Украины (ч. 3, статья 133) определяет Киев и Севастополь городами, имеющими специаль-

114

 115


щем з метою одержання незаконних прибутків.

статус, організація, повноваження й порядок здійснення в них виконавчої влади визначатимуться окремими законами України.

Стаття 119 Конституції України закріплює основні напрями діяльності місцевих державних адміністрацій, які на відповідних територіях уповноважуються, наприклад, забезпечувати: дотримання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, та регіональних програм соціального й культурного розвитку; підготовку й реалізацію відповідних обласних, районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.

З метою забезпечення незалежності членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади їм конституційно (стаття 120) забороняється суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, в тому числі входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має не меті одержання прибутку. Але в позаро-бочий час дозволяється вести викладацьку, наукову та творчу роботу. Вказані види діяльності мають суто індивідуальний характер, не пов'язані зі здійсненням функцій державної влади, а тому, як вважається, не штовхатимуть державних службовців на зловживання своїм станови-

 ный статус, организация, полномочия и порядок осуществления в них исполнительной власти будут определяться отдельными законами Украины.

Статья 119 Конституции Украины закрепляет основные направления деятельности местных государственных администраций, которые на соответствующих территориях уполномачиваются, например, обеспечивать: соблюдение Конституции и законов Украины, актов Президента, Кабинета Министров, других органов исполнительной власти, воплощение государственных и региональных программ социального и культурного развития; подготовку и реализацию соответствующих областных, районных бюджетов; отчет об исполнении соответствующих бюджетов и программ; взаимодействие с органами местного самоуправления и т. д.

С целью обеспечения независимости членов Кабинета Министров Украины, руководителей центральных и местных органов исполнительной власти конституционно (статья 120) им запрещается совмещать свою служебную деятельность с другой работой, в том числе входить в состав руководящего органа или наблюдательного совета предприятия, которое имеет целью получение прибыли. Но во внерабочее время разрешается заниматься преподавательской, научной и творческой работой. Указанные виды деятельности имеют исключительно индивидуальный характер, не связаны с осуществлением функций государственной власти, а поэтому,

 как считается, не должны толкать служащих на злоупотребление своим положением с целью получения незаконных прибылей.

® Какой состав и порядок формирования Кабинета Министров Украины?

@ Какие основания и порядок отставки Кабинета Министров Украины?

® Назовите конституционные полномочия Кабинета Министров Украины.

© Какой порядок формирования органов местной государственной администрации?

© Какие основные направления деятельности органов местной государственной администрации?

® Який склад і порядок формування Кабінету Міністрів України?

© Які підстави й порядок відставки Кабінету Міністрів України?

® Назвіть конституційні повноваження Кабінету Міністрів України.

® Який порядок формування органів місцевої державної адміністрації?

® Які основні напрями діяльності органів місцевої державної адміністрації?

Коментар до Конституції України. С. 251—268. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 p. Указ  Президента  України  «Про  загальне  положення  про  Міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» від 12 березня 1996 р.

116

 


Розділ VIL прокуратура

Стаття 121 Конституції встановлює, що Прокуратура України становить єдину систему, яку утворюють Генеральна прокуратура, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них, а також військові прокуратури.

Очолює прокуратуру України призначений Президентом Генеральний прокурор, кандидатура якого на цю посаду має бути підтверджена більшістю конституційного складу Верховної Ради.

Генеральний прокурор призначається на п 'ять років, протягом яких він спрямовує й контролює діяльність усіх підпорядкованих йому прокуратур. Конституція не містить заборони повторного переобрання тієї ж особи на посаду Генерального прокурора України.

Президент України може звільняти Генерального прокурора з посади, і згоди Верховної Ради для цього не потрібно. Проте й Верховна Рада також може висловити Генеральному прокурору недовіру. Конкретні її підстави Конституцією не визначаються, ними можуть бути вчинення проступку, несумісного з цією посадою, неякісне виконання службових повноважень тощо. Висловлення Верховною Радою недовіри Генеральному прокуророві має своїм наслідком його безумовну відставку й призначення нового Генерального прокурора України.

 Раздел VII. прокуратура

Статья 121 Конституции устанавливает, что Прокуратура Украины является единой системой, которую образуют Генеральная прокуратура, прокуратуры Автономной Республики Крым, областей, городов Киева и Севастополя, городские, районные, межрайонные и другие приравненные к ним, а также военные прокуратуры.

Возглавляет прокуратуру Украины назначаемый Президентом Генеральный прокурор, кандидатура которого должна быть подтверждена большинством конституционного состава Верховной Рады.

Генеральный прокурор назначается на пять лет, на протяжении которых он направляет и контролирует деятельность всех подчиненных ему прокуратур. Конституция не содержит запрета повторного переизбрания того же лица на должность Генерального прокурора Украины.

Президент Украины может освобождать Генерального прокурора с должности, и согласия Верховной Рады для этого не нужно. Однако и Верховная Рада также может выразить Генеральному прокурору недоверие. Конкретные его основания Конституцией не определяются, ими могут быть совершение проступка, несовместимого с этой должностью, некачественное исполнение служебных полномочий и т. д. Выражение Верховной Радой недоверия Генеральному прокурору имеет своим следствием его безусловную отставку и назначение нового Генерального прокурора Украины.

 Конституція України покладає на прокурора дуже відповідальні завдання.

  1.  Підтримання державного
    обвинувачення в суді.
    Це передба
    чає   повноваження   прокурора
    пред'являти   суду  докази,   що
    підтверджують  винуватість об
    винувачуваного у скоєнні зло
    чину, участь прокурора в судо
    вому дослідженні цих та інших
    доказів, пропозиція та обгрунту
    вання виду й міри покарання
    підсудному тощо. Конкретні пра
    ва та обов'язки прокурора при
    виконанні   цієї  діяльності   за
    кріплюються Кримінально-про
    цесуальним кодексом України.
  2.  Представництво інтересів
    громадянина або держави у ви
    падках, визначених законом.
    На
    виконання цих завдань прокура
    тура  уповноважена  звертатися
    до суду за захистом прав і за
    конних інтересів громадян, дер
    жави, її органів,  підприємств,
    установ.
  3.  Нагляд за додержанням за
    конів  органами,   які  проводять
    оперативно-розшукову діяльність,
    дізнання, досудове слідство.
    Саме
    на   прокуратуру   покладається
    контроль за дотриманням зако
    нів при здійсненні вказаних дій,
    і, насамперед, забезпечення не
    рушимості законних прав та ін
    тересів особи.
  4.  Нагляд за додержанням за
    конів при виконанні судових рі
    шень у кримінальних справах, а
    також при застосуванні інших
    заходів примусового характеру,
    пов'язаних з обмеженням особис
    тої свободи громадян.
    Завдання
    цієї діяльності прокуратури по
    лягає у забезпеченні правового

 Конституция Украины возлагает на прокурора очень ответственные задачи.

  1.  Поддержание государствен
    ного обвинения в суде.
    Это пре
    дусматривает полномочия про
    курора предъявлять суду доказа
    тельства, подтверждающие вину
    обвиняемого в совершении пре
    ступления, участие прокурора в
    судебном расследовании этих и
    других доказательств, предложе
    ние и обоснование вида и меры
    наказания подсудимому и т. д.
    Конкретные права и обязаннос
    ти прокурора при исполнении
    этой деятельности закрепляются
    Уголовно-процессуальным   ко
    дексом Украины.
  2.  Представительство инте
    ресов гражданина или государст
    ва в случаях, определенных зако
    ном.
    Во исполнение этих зада
    ний прокуратура уполномочена
    обращаться в суд за защитой
    прав   и   законных   интересов
    граждан, государства, его орга
    нов, предприятий, учреждений.
  3.  Надзор за соблюдением за
    конов органами, которые прово
    дят оперативно-разыскную дея
    тельность, дознание, досудебное
    следствие.
    Именно на прокура
    туру  возлагается   контроль   за
    соблюдением законов при осу
    ществлении указанных действий,
    и,  прежде всего,  обеспечение
    нерушимости законных прав и
    интересов личности.
  4.  Надзор за соблюдением за
    конов при исполнении судебных
    решений по уголовным делам, а
    также при  применении  других
    мер принудительного характера,
    связанных с ограничением личной
    свободы граждан.
    Задача этой де
    ятельности прокуратуры состоит
    в обеспечении правовой защиты
  5.  

  1.  

118

 119


Коментар до Конституції України. С. 269—273.

Закон «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

Закон «І Іро міліцію» від 20 грудня 1991 p.

Закон «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.

захисту осіб, які на тих чи інших законних підставах обмежуються у свободі пересування та ізолюються від суспільства в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, тюрмах, психіатричних лікарнях.

У відповідності з статтею 123 Конституції України організація й порядок діяльності конкретних органів прокуратури визначається законом. На момент прийняття Конституції діяв закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. Але у зв'язку з кардинальними змінами конституційних основ статусу прокуратури в нашому суспільстві постала необхідність видання нового закону щодо прокуратури.

® Які органи входять до системи Прокуратури України?

© Який порядок призначення та звільнення з посади Генерального прокурора України?

© Які завдання покликана виконувати Прокуратура України?

 лиц, которые на тех или иных законных основаниях ограничиваются в свободе передвижения и изолируются от общества в изоляторах временного содержания, следственных изоляторах, исправительно-трудовых и воспитательных колониях, тюрьмах, психиатрических больницах. В соответствии со статьей 123 Конституции Украины организация и порядок деятельности конкретных органов прокуратуры определяется законом. На момент принятия Конституции действовал Закон Украины «О прокуратуре» от 5 ноября 1991 г. Но в связи с кардинальными изменениями конституционных основ статуса прокуратуры в нашем обществе возникла необходимость издания нового закона о прокуратуре.

® Какие органы входят в систему Прокуратуры Украины?

© Какой порядок назначения и освобождения от должности Генерального прокурора Украины?

® Какие задачи призвана исполнять Прокуратура Украины?

 Розділ VIII. правосуддя

Конституція України присвячує спеціальний, VIII розділ, який називається «Правосуддя», закріпленню правових основ організації судової влади в країні. Здійснення судової влади (правосуддя) в Україні покладається тільки на суди. Завданням правосуддя є вирішення спорів, що мають юридичне значення, визнання факту вчинення злочину й вини чи невинуватості певної особи у його вчиненні та призначення відповідної міри покарання. Передавання цих повноважень судами до компетенції інших державних органів або самовільне привласнення їх іншими органами чи посадовими особами не допускається. Слід мати на увазі, що в нашій державі не існує відносин, які б не могли бути предметом судового розгляду.

У статті 124 Конституції України вказується, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції*. Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Його основне завдання — забезпечення конституційного правопорядку в державі. Лише Конституційний Суд робить остаточні висновки про відповідність законів та інших правових

 Раздел МП. правосудие

Конституция Украины посвящает специальный, VIII раздел, который называется «Правосудие», закреплению правовых основ организации судебной власти в стране. Осуществление судебной власти (правосудия) в Украине возлагается исключительно на суды. Задачей правосудия является разрешение споров, имеющих юридическое значение, признание факта совершения преступления и виновности или невиновности определенного лица в его совершении и назначение соответствующей меры наказания. Передача этих полномочий судами в компетенцию других государственных органов или самовольное присвоение их иными органами или должностными лицами не допускается. Следует иметь в виду, что в нашем государстве не существует отношений, которые бы не могли быть предметом судебного рассмотрения.

В статье 124 Конституции Украины указывается, что судопроизводство осуществляется Конституционным Судом Украины и судами общей юрисдикции*. Конституционный Суд выступает единственным органом конституционной юрисдикции в Украине. Его основная задача обеспечение конституционного правопорядка в государстве. Лишь Конституционный Суд делает окончательные выводы о соответствии законов и иных право-

"Юрисдикція —■ повноваження давати правову оцінку фактам, розв'язувати правові питання.

 'Юрисдикция полномочия давать правовую оценку фактам, разрешать правовые вопросы.

121


актів конституційним приписам. Всі інші суди від районних (міських)у до Верховного Суду України називаються судами загальної юрисдикції. Система цих судів у відповідності з Конституцією має будуватися за принципами територіальності та спеціалізації.

Конкретний зміст цих принципів і шляхи їх утілення в організацію й діяльність судів загальної юрисдикції будуть розкриті у відповідних законах. Але, виходячи з уже наявного досвіду, можна говорити, що територіальний принцип означає поширення юрисдикції судового органу, тобто його повноважень розглядати й вирішувати певні категорії справ, на визначені законом частини території держави. При цьому вони можуть будуватись у відповідності з адміністративно-територіальними одиницями (районні, обласні суди), а можуть і не збігатися з ними (утворення міжрайонних судів, юрисдикція яких поширюється на територію кількох адміністративних районів).

Спеціалізація судів означає розгляд окремими судами справ певних категорій. В Україні як спеціалізовані вже діють військові та арбітражні суди. Світовий досвід переконує в доцільності створення, наприклад, сімейних, адміністративних, апеляційних, у справах неповнолітніх, інших спеціалізованих судів. При цьому, якщо систему судів загальної компетенції очолює Верховний Суд України, то вищими    судовими    інстанціями

122

 вых актов конституционным предписаниям. Все иные суды от районных (городских) до Верховного Суда Украины называются судами общей юрисдикции. Система этих судов в соответствии с Конституцией должна строиться на принципах территориальности и специализации.

Конкретное содержание этих принципов и пути их воплощения в организацию и деятельность судов общей юрисдикции будут раскрыты в соответствующих законах. Но, исходя из уже существующего опыта, можно говорить, что территориальный принцип означает распространение юрисдикции судебного органа, т. е. его полномочий рассматривать и разрешать определенные категории дел, на определенные в законе части территории государства. При этом они могут строиться в соответствии с административно-территориальными единицами (районные, областные суды), а могут и не совпадать с ними (образование межрайонных судов, юрисдикция которых распространяется на территории нескольких административных районов).

Специализация судов означает рассмотрение отдельными судами дел определенных категорий. В Украине как специализированные уже действуют военные и арбитражные суды. Мировой опыт свидетельствует о целесообразности создания, например, семейных, административных, апелляционных, по делам о несовершеннолетних, других специализированных судов. При этом, если систему судов общей компетенции возглавляет

 спеціалізованих судів мають стати відповідні вищі суди, наприклад для системи адміністративних судів — Вищий адміністративний суд, для судів у справах неповнолітніх — Вищий суд у справах неповнолітніх тощо.

Конституція спеціально вказує на необхідність діяльності апеляційних судів, тобто судових органів, призначення яких полягає в перегляді, за скаргами заінтересованих сторін, справ, рішення та вироки за якими ще не вступили в законну силу.

Конституція України підкреслює недопустимість створення надзвичайних та особливих судів, які діяли б поза межами конституційно встановленої системи судів або керувалися якимись особливими, спеціально лише для них виробленими, правилами здійснення правосуддя. Досвід показує, що поява таких судів стає першим кроком до встановлення режиму беззаконня, провокує широке застосування політичних репресій і т. д.

У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні здійснюється професійними суддями, а у випадках, визначених законом, який найближчим часом буде прийнято, —народними засідателями та присяжними. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що,

 Верховный Суд Украины, то высшими судебными инстанциями специализированных судов должны стать соответствующие высшие суды, например для системы административных судов Высший административный суд, для судов по делам о несовершеннолетних Высший суд по делам о несовершеннолетних и т. п.

Конституция специально указывает на необходимость деятельности апелляционных судов, т. е. судебных органов, назначение которых состоит в пересмотре, по жалобам заинтересованных сторон, дел, решения и приговоры по которым еще не вступили в законную силу.

Конституция Украины подчеркивает недопустимость создания чрезвычайных и особых судов, которые действовали бы за пределами конституционно установленной системы судов или руководствовались какими-то особенными, специально для них созданными, правилами осуществления правосудия. Опыт показывает, что создание таких судов становится первым шагом к установлению режима беззакония, провоцирует широкое применение политических репрессий и т. д.

В соответствии с ч. 1 статьи 127 Конституции правосудие в Украине осуществляется профессиональными судьями, а в случаях, определенных законом, который в ближайшее время будет принят, народными заседателями и присяжными. Осуществление судейских функций на профессиональной основе должно обеспечить накопление судьями соответствующего опыта, постоянное углубление их юри-

123


в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.

Щоб забезпечити незалежність суддів від будь-яких політичних та інших структур, захистити їх від впливу політичних доктрин та економічних інтересів, Конституція забороняє професійним суддям належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат (тобто бути членом виборних державних органів чи органів місцевого самоврядування), обіймати будь-які інші оплачувані посади чи виконувати іншу оплачувану роботу. У той самий час їм дозволяється наукова, викладацька та творча діяльність.

Конституція й закони України гарантують незалежність і недоторканність суддів. Із цією метою забороняється впливати на них у будь-який спосіб. При здійсненні правосудця вони повинні бути незалежними й підкорятися лише законові. За неповагу до суду або до судді винуватці притягаються до юридичної відповідальності. Судця не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований. Але на порушення кримінальної справи проти судді згода парламенту не потрібна. Не потрібно такої згоди й на арешт судді, якщо проти нього виноситься обвинувальний вирок суду.

Конституція України зобов'язує державу забезпечувати осо-

124

 дической подготовки, что, в свою очередь, должно привести к принятию только законных решений при рассмотрении конкретных дел.

Чтобы обеспечить независимость судей от каких-либо политических и иных структур, защитить их от влияния политических доктрин и экономических интересов, Конституция запрещает профессиональным судьям принадлежать к политическим партиям, профсоюзам, участвовать в какой-либо политической деятельности, иметь представительный мандат (т. е. быть членом выборных государственных органов или органов местного самоуправления), занимать какие-либо иные оплачиваемые должности или выполнять иную оплачиваемую работу. В то же время им разрешается научная, преподавательская и творческая деятельность.

Конституция и законы Украины гарантируют независимость и неприкосновенность судей. С этой целью запрещается влиять на них любым способом. При осуществлении правосудия судьи должны быть независимыми и подчиняться только закону. За неуважение к суду или к судье виновные привлекаются к юридической ответственности. Судья не может быть без согласия Верховной Рады задержан или арестован. Но на возбуждение уголовного дела против судьи согласия парламента не нужно. Не нужно такого согласия и на арест судьи, если против него выносится обвинительный приговор суда.

Конституция Украины обязывает государство обеспечивать

 бисту безпеку суддів та їхніх сімей. У нашої держави немає належного досвіду виконання таких приписів. Тому при підготовці відповідних нормативних актів слід брати до уваги досвід інших країн (США, держав Західної Європи) й, перш за все, пам'ятати, що забезпечення такого виду діяльності потребує значного матеріального та фінансового забезпечення.

Конституція України визначає основні вимоги до особи, яка претендує на заміщення посади судді. Це має бути громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років. Він повинен мати вищу юридичну освіту, проживати в Україні не менш як десять років і з них не менш як три роки працювати в галузі права і, звичайно, він повинен володіти державною мовою, якою здійснюється правосуддя. Коли ж мова йде про судців спеціалізованих судів, то кандидат повинен мати фахову підготовку, що відповідає юрисдикції цих судів.

Додаткові вимоги щодо стажу, віку та професійного рівня окремих категорій суддів можуть встановлюватися законом.

На посаду професійного судді перший раз строком на п'ять років призначає громадянина України Президент. Усі інші судді, крім судців Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

У відповідності з ч. 5 статті 126 Конституції України суддя звільняються з посади органом, що його призначив (Презвден-

 личную безопасность судей и их семей. У нашего государства нет надлежащего опыта исполнения таких предписаний. Поэтому при подготовке соответствующих нормативных актов следует принимать во внимание опыт других стран (США, государств Западной Европы) и, прежде всего, помнить, что обеспечение такого рода деятельности требует значительного материального и финансового обеспечения.

Конституция Украины определяет основные требования к лицу, которое претендует на замещение должности судьи. Это должен быть гражданин Украины не моложе двадцати пяти лет. Он должен иметь высшее юридическое образование, проживать в Украине не менее десяти лет и из них не менее трех лет работать в области права и, естественно, он должен владеть государственным языком, на котором осуществляется правосудие. Когда же речь идет о судьях специализированных судов, то кандидат должен иметь специальную подготовку, соответствующую юрисдикции этих судов.

Дополнительные требования относительно стажа, возраста и профессионального уровня отдельных категорий судей могут устанавливаться законом.

На должность профессионального судьи первый раз сроком на пять лет гражданина Украины назначает Президент. Все другие судьи, кроме судей Конституционного Суда Украины, избираются Верховной Радой Украины бессрочно.

В соответствии е ч. 5 статьи 126 Конституции Украины судья увольняется с должности органом, его назначившим (Прези-

125


том України стосовно суддів, призначених ним уперше), або органом, що його обрав (Верховною Радою України стосовно решти судців, крім суддів Конституційного Суду України), за наявності таких підстав:

  1.  закінчення строку, на який
    суддю обрано чи призначено;
  2.  досягнення суддею шіст
    десяти п'яти років (у цьому віці
    судді, незалежно від їхньої статі,
    стажу роботи на посаді та ін.,
    виходять на пенсію);
  3.  неможливість виконувати
    свої   повноваження   за   станом
    здоров'я;
  4.  порушення суддею вимог
    щодо несумісності, тобто коли
    він вступив до якоїсь політичної
    партії    чи    профспілки,    бере
    участь у будь-якій політичній ді
    яльності, став членом виборного
    органу державної влади чи міс
    цевого самоврядування, обійняв
    якусь іншу оплачувану посаду
    чи виконує іншу оплачувану ро
    боту, крім наукової, викладаць
    кої або творчої;

5) порушення суддею прися
ги, встановленої статтею 13 За
кону «Про статус суддів» від 15
грудня 1992 р.

  1.  набрання законної сили
    обвинувальним   вироком   щодо
    нього;
  2.  припинення його грома
    дянства України;
  3.  визнання його в судовому
    порядку безвісно відсутнім або
    оголошення померлим;
  4.  подання суддею заяви про
    відставку або звільнення з по
    сади за власним бажанням. При

126

 дентом Украины по отношению к судьям, назначенным им впервые), либо органом, его избравшим (Верховной Радой Украины по отношению ко всем другим судьям, кроме судей Конституционного Суда Украины), при наличии таких оснований:

  1.  окончание срока, на кото
    рый судья избран или назначен;
  2.  достижение судьей шес
    тидесяти пяти лет (в этом воз
    расте судьи, независимо от их
    пола, стажа работы на должнос
    ти и др., выходят на пенсию);
  3.  невозможность исполнять
    свои полномочия по состоянию
    здоровья;
  4.  нарушение судьей требо
    ваний   несовместимости,   т.   е.
    когда он вступил в какую-либо
    политическую партию или проф
    союз, участвует в какой-то по
    литической деятельности, стал
    членом выборного органа госу
    дарственной власти или местно
    го самоуправления, занял какую-
    то иную  оплачиваемую долж
    ность    или    выполняет   иную
    оплачиваемую работу, кроме на
    учной,  преподавательской  или
    творческой;
  5.  нарушение судьей прися
    ги, которая установлена статьей
    13 Закона «О статусе судей» от
    15 декабря 1992 г.;
  6.  вступление в законную си
    лу   обвинительного   приговора
    относительно его;
  7.  прекращение его граждан
    ства Украины;
  8.  признание его в судебном
    порядке   безвестно   отсутствую
    щим или объявление умершим;
  9.  представление судьей за
    явления об отставке или уволь
    нении с должности по собствен-

цьому Конституція не називає причин, які в такому випадку вважаються поважними, а передає їх оцінку на розсуд органу, який виносить рішення по суті.

Повноваження судці припиняються в разі його смерті,

Конституція України встановлює й ряд основних засад здійснення правосуддя, а саме:

  1.  законність, тобто розгляд
    усіх без винятку справ на під
    ставах і в порядку, передбачених
    законодавством;
  2.  рівність усіх учасників про
    цесу перед законом і судом;
  3.  забезпечення доведеності
    вини, тобто необхідність вико
    ристання всіх передбачених за
    коном засобів для збору доказів
    вини або невинуватості підсуд
    ного;
  4.  змагальність сторін (обви
    нувачення та захисту) й свобода
    в наданні ними суду своїх до
    казів і в доведенні перед судом їх
    переконливості;

5) підтримання державного
обвинувачення в суді прокуро
ром;

  1.  забезпечення обвинуваче
    ному права на захист;
  2.  гласність судового проце
    су та його повне фіксування тех
    нічними засобами;
  3.  забезпечення апеляційно
    го та касаційного оскарження
    рішення суду, крім випадків, ус
    тановлених законом;
  4.  обов'язковість рішень су-
    ДУ-

 ному желанию. При этом Конституция не называет причины, которые в таком случае считаются уважительными, а передает их оценку на усмотрение органа, принимающего решение по существу.

Полномочия судьи прекращаются в случае его смерти.

Конституция Украины устанавливает и ряд основных начал осуществления правосудия, а именно:

  1.  законность, т. е. рассмот
    рение всех без исключения дел
    на основании и в порядке, пре
    дусмотренных   законодательст
    вом;
  2.  равенство всех участников
    судебного процесса перед зако
    ном и судом;

  1.  обеспечение доказаннос
    ти вины, т. е. необходимость ис
    пользования всех предусмотрен
    ных законом средств для сбора
    доказательств вины или неви
    новности подсудимого;
  2.  состязательность сторон
    (обвинения и защиты) и свобода
    в предоставлении ими суду сво
    их доказательств и в доказыва
    нии перед судом их убедитель
    ности;

5) поддержание  государст
венного обвинения в суде про
курором;

  1.  обеспечение обвиняемому
    права на защиту;
  2.  гласность судебного про
    цесса и его полная фиксация
    техническими средствами;
  3.  обеспечение апелляцион
    ного и кассационного обжало
    вания решения суда, кроме слу
    чаев, установленных законом;

9) обязательность решений
суда.

127


Стосовно судів окремих юрисдикцій (наприклад судів у справах неповнолітніх, апеляційних судів тощо) закон може визначати й інші, крім названих у Конституції, засади судочинства.

Судочинство може здійснюватися суддею одноособово, колегією суддів (наприклад у спеціалізованих судах) чи судом присяжних. Конкретні форми здійснення судочинства будуть встановлені у спеціальних законах.

Конституція України (ч. 1 статті 130) зобов'язує державу забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів (наприклад надавати відповідні приміщення), що досить детально встановлено у Законі «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. Для цього в Державному бюджеті України передбачається окремо визначати видатки на утримання судів.

Стаття 131 Конституції України передбачає створення Вищої ради юстиції, до відання якої належить:

  1.  остаточне вирішення пи
    тання щодо подання рекомен
    дацій   компетентним   органам
    про призначення суддів на поса
    ди або про звільнення їх із посад;
  2.  прийняття рішення про
    наявність чи відсутність пору
    шень суддями чи прокурорами
    вимог щодо несумісності;
  3.  здійснення дисциплінар
    них проваджень та розгляд скарг

По отношению к судам отдельных юрисдикции (например судам по делам несовершеннолетних, апелляционных судов и т. д.) закон может определять и иные, кроме названных в Конституции, основы судопроизводства.

Судопроизводство может осуществляться судьей единолично, коллегией судей (например в специализированных судах) или судом присяжных. Конкретные формы осуществления судопроизводства будут установлены в специальных законах.

Конституция Украины (ч. 1 статьи 130) обязывает государство обеспечивать финансирование и надлежащие условия для функционирования судов (например предоставлять соответствующие помещения), что достаточно подробно установлено в Законе «О статусе судей» от 15 декабря 1992 г. Для этого в Государственном бюджете Украины предусматривается отдельно определять расходы на содержание судов.

Статья 131 Конституции Украины предусматривает создание Высшего совета юстиции, к ведению которого относится:

1) окончательное  решение
вопроса о внесении рекоменда
ций компетентным органам о
назначении судей на должности
или об увольнении их с долж
ностей;

  1.  принятие решения о на
    личии или отсутствии наруше
    ний судьями или прокурорами
    требований относительно несо
    вместимости;
  2.  осуществление дисципли
    нарных производств и рассмот-

 на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів.

Таким чином, Вища рада юстиції має повноваження стосовно як суддів, так і прокурорів, а її рішення можуть суттєво впливати на якість здійснення правосуддя в країні. Тому в її формуванні беруть участь не тільки всі гілки влади, а й представники основних категорій юристів, причетних до здійснення правосудця.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд судців України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до її складу по три члени, а Всеукраїнська конференція працівників прокуратури ■— двох.

До складу Вищої ради юстиції також входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Органи, що мають функції, аналогічні функціям Вищої ради юстиції, існують у багатьох державах світу.

На закінчення слід зазначити, що за роки незалежності в Україні було прийнято ряд законів, спрямованих на забезпечення здійснення правосуддя (див. Список рекомендованої літератури до теми), але з'прийняттям Конституції України вони потребують відповідного доопрацювання.

 рение жалоб на решения о привлечении к дисциплинарной ответственности судей и прокуроров.

Таким образом, Высший совет юстиции имеет полномочия как по отношению к судьям, так и к прокурорам, а его решения могут существенно влиять на качество осуществления правосудия в стране. Поэтому в его формировании участвуют не только все ветви власти, но и представители основных категорий юристов, причастных к осуществлению правосудия.

Высший совет юстиции состоит из 20 членов. Верховная Рада Украины, Президент Украины, съезд судей Украины, съезд адвокатов Украины, съезд представителей юридических высших учебных заведений и научных учреждений назначают в его состав по три члена, а Всеукра-инская конференция работников прокуратуры двух.

В состав Высшего совета юстиции также входят по должности Председатель Верховного Суда Украины, Министр юстиции Украины, Генеральный прокурор Украины.

Органы, имеющие функции, аналогичные функциям Высшего совета юстиции, существуют во многих современных государствах мира.

В заключение следует отметить, что за годы независимости в Украине было принято ряд законов, направленных на обеспечение правосудия (см. Список рекомендованной литературы по теме), но с принятием Конституции Украины они требуют соответствующей переработки.

128

 5 7-29

 129


® Какими органами осуществляется правосудие в Украине?

@ В чем состоит сущность принципов территориальности и специализации в построении системы органов правосудия?

® Кто может стать профессиональным судьей в Украине?

® Какие меры обеспечения независимости судей закреплены в Конституции Украины?

® В каком порядке осуществляется замещение судейских должностей в Украине?

© В каком порядке и на каких основаниях осуществляется увольнение с должности судьи?

© Назовите конституционные начала осуществления правосудия в Украине.

® Какой порядок создания Высшего совета юстиции?

© Якими органами здійснюється правосуддя в Україні?

@ В чому полягає сутність принципів територіальності та спеціалізації в побудові системи органів правосуддя?

® Хто може стати професійним суддею в Україні?

® Які засоби забезпечення незалежності суддів закріплено в Конституції України?

© В якому порядку відбувається заміщення суддівських посад в Україні?

© В якому порядку й на яких підставах відбувається звільнення судді з посади?

© Назвіть конституційні засади здійснення правосуддя в Україні.

® Який порядок утворення Вищої ради юстиції?

Коментар до Конституції України. С. 274—291.

Закон «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p.

Закон «Про державний захист працівників суду і правоохоронних

органів» від 23 грудня 1993 р.

Закон «Про арбітражний суд» від 4 червня 1992 р.

 Розділ IX. територіальний

УСТРІЙ УКРАЇНИ

Держава — організація територіальна. Вона не може існувати без певної державної території, тобто це частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет даної держави. Територія України становить 603,7 тис. кв. км і складається з сухопутного, водного, підземного й повітряного простору, якими вона розпоряджається за своїм розсудом.

Для того щоб забезпечити ефективне управління територією держави, її слід відповідним чином організувати: вона має бути поділена на певні складові частини; належить установити взаємовідносини цих складових між собою та між ними й державою в цілому. Таке впорядкування території держави називається територіальним устроєм.

Закріпленню принципових основ територіального устрою України присвячений IX розділ її Конституції, де у статті 132 зафіксовані його засади

1. Єдність тс цілісність державної території. Це означає нерозривність економічних, політичних, культурних та інших зв'язків між усіма територіальними одиницями (областями, регіонами, населеними пунктами) , які в своїй сукупності й утворюють Україну як державу. Саме тому захист територіальної цілісності України є конститу-

 РазделІХ. территориальное

УСТРОЙСТВО УКРАИНЫ

Государство ■— организация территориальная. Она не может существовать без определенной государственной территории, т. е. это часть земного шара, на которую распространяется суверенитет данного государства. Территория Украины составляет 603,7 тыс. кв. км и состоит из сухопутного, водного, подземного и воздушного пространства, которыми она распоряжается по своему усмотрению.

Для того чтобы обеспечить эффективное управление территорией государства, ее следует соответствующим образом организовать: она должна быть разделена на определенные составные части; следует установить взаимоотношения этих составных частей между собой и между ними и государством в целом. Такое упорядочение территории государства называется территориальным устройством.

Закреплению принципиальных основ территориального устройства Украины посвящен IXраздел ее Конституции, где в статье 132 зафиксированы его принципы.

1. Единство и целостность государственной территории. Это означает неразрывность экономических, политических, культурных и других связей между всеми территориальными единицами (областями, регионами, населенными пунктами), которые в своей совокупности и образуют Украину как государство.   Именно   поэтому   защита

131


ційним обов'язком її громадян, а посягання на неї — злочином.

2. Поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади означає віднесення до компетенції центральних органів (Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів) забезпечення загальнодержавних інтересів, координацію взаємовідносин між частинами держави, а вирішення всіх інших .питань передається на місця, насамперед — до компетенції відповідних територіальних органів місцевого самоврядування.

3. Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій диктує необхідність брати до уваги всі перелічені фактори при утворенні й визначенні потреб і перспектив розвитку певних частин території держави, координації у зв'язку з цими особливостями загальнодержавних планів і програм, що, кінець-кінцем має забезпечити досягнення однаково високого рівня розвитку всіх частин території України.

Адміністративно-територіальний устрій багато важить для будь-якої держави, адже відповідно до адміністративно-територіальних одиниць будується система органів держави й утво-

 территориальной целостности Украины является конституционной обязанностью ее граждан, а посягательство на нее преступлением.

  1.  Сочетание централизации
    и децентрализации в осуществ
    лении   государственной   власти
    означает  отнесение   к  компе
    тенции   центральных   органов
    (Президента,  Верховной Рады,
    Кабинета Министров)  обеспе
    чение общегосударственных ин
    тересов,   координацию  взаимо
    отношений между частями госу
    дарства, а решение всех других
    вопросов передается на места,
    прежде всего
    в компетенцию
    соответствующих территориаль
    ных органов местного самоуп
    равления.
  2.  Сбалансированность соци
    ально-экономического   развития
    регионов
    с учетом их историчес
    ких,  экономических,  экологи
    ческих, географических и демо
    графических особенностей, эт
    нических и культурных тради
    ций    диктует    необходимость
    принимать во внимание пере
    численные факторы при образо
    вании  и  определении  потреб
    ностей и перспектив развития
    определенных частей террито
    рии государства, координации в
    связи с этими особенностями
    общегосударственных планов и
    программ, что, в конце концов,
    должно обеспечить достижение
    одинаково высокого уровня раз
    вития всех частей территории
    Украины.

Административно-территориальное деление имеет важное значение для любого государства, ведь соответственно территориальным единицам строится система органов государства и

 рюються органи місцевого самоврядування.

Стаття 133 Конституції України встановлює систему адміністративно-територіального устрою нашої держави. її становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села.

Тут же названі адміністративно-територіальні одиниці вищого рівня: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Конституція вказує на спеціальний статус у державі міст Києва й Севастополя, який визначається законами України.

Конституція України ( п. 13 статті 92) встановлює, що територіальний устрій України визначається тільки її законами. До повноважень Верховної Ради України (п. 29, ч. 1 статті 85) віднесено також утворення й ліквідацію районів, установлення та зміну меж районів, міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених пунктів і районів.

Слід зазначити, що правова      основа      вирішення

 образуются органы местного самоуправления.

Статья 133 Конституции Украины устанавливает систему административно-территориального устройства нашего государства. Его составляют: Автономная Республика Крым, области, районы, города, районы в городах, поселки и села.

Тут же названы административно-территориальные единицы высшего уровня: Автономная Республика Крым, Винницкая, Волынская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, Запорожская, Ивано-Франковская, Киевская, Кировоградская, Луганская, Львовская, Николаевская, Одесская, Полтавская, Ривненская, Сумская, Тернопольская, Харьковская, Херсонская, Хмельницкая, Черкасская, Черниговская, Черновицкая области, города Киев и Севастополь.

Конституция указывает на специальный статус в государстве городов Киева и Севастополя, который определяется законами Украины.

Конституция Украины (п. 13 статьи 92) устанавливает, что территориальное устройство Украины определяется исключительно ее законами. К полномочиям Верховной Рады Украины (п. 29, ч. 1 статьи 85) отнесено также образование и ликвидацию районов, установление и изменение границ районов, городов, отнесение населенных пунктов к категории городов, наименование и переименование населенных пунктов и районов.

Следует отметить, что правовая основа   решения   вопро-

132

 133


Коментар до Конституції України. С. 292—294.

питань адміністративно-територіального устрою України потребує суттєвого вдосконалення. Ще в 1981 р. було затверджено «Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР», яке давно застаріло. Нині ряд питань, пов'язаних з адміністративно-територіальним устроєм України, регламентується в кількох різних законах. Але наявність в Основному Законі держави окремого розділу, присвяченого територіальному устроєві України, потребує його деталізації й конкретизації в законі, спеціально присвяченому цим питанням.

® Що таке територія держави?

® Що таке територіальний устрій держави?

ф На яких конституційних засадах будується територіальний устрій України?

ф Назвіть складові частини територіального устрою України.

® Якими нормативно-правовими актами визначається територіальний устрій України?

 сов административно-территориального устройства Украины требует существенного усовершенствования. Еще в 1981 г. было утверждено «Положение о порядке решения вопросов административно-территориального устройства Украинской ССР», которое давно устарело. Сейчас ряд вопросов, связанных с административно-территориальным устройством Украины, регламентируется в нескольких разных законах. Но наличие в Основном Законе государства отдельного раздела, посвященного территориальному устройству Украины, требует его детализации и конкретизации в законе, специально посвященном этим вопросам.

® Что такое территория государства?

© Что такое территориальное устройство государства?

® На каких конституционных принципах строится территориальное устройство Украины?

® Назовите составные части территориального устройства Украины.

@ Какими нормативно-правовыми актами определяется территориальное устройство Украины?

 Розділ X.     АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Під час вивчення розділу X Конституції України, присвяченого закріпленню статусу Автономної Республіки Крим у складі України, слід засвоїти деякі вихідні теоретичні положення, що стосуються державного устрою.

Згідно з Конституцією України (ч. 2 статті 2) Україна є унітарною державо