16458

ОСНОВНІ ФОРМИ І ЗАКОНИ АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ

Лекция

Логика и философия

ОСНОВНІ ФОРМИ І ЗАКОНИ АБСТРАКТНОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ І. Поняття 1. Загальна характеристика поняття як форми мислення. 2. Види понять. Логічна характеристика понять. 3. Типи відношень між поняттями. 4. Операції з поняттями: 4.1. Обмеження й узагальнення понять; 4.2....

Украинкский

2013-06-22

186 KB

1 чел.

ОСНОВНІ ФОРМИ І ЗАКОНИ АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ

І. Поняття

1. Загальна характеристика поняття як форми мислення.

2. Види понять. Логічна характеристика понять.

3. Типи відношень між поняттями.

4. Операції з поняттями:

4.1. Обмеження й узагальнення понять;

4.2. Операція поділу понять. Правила поділу понять;

4.3. Додавання, множення і віднімання понять (точніше — їх обсягів);

4.4 Операція визначення поняття. Правила визначення понять.

1. Загальна характеристика поняття як форми мислення. Структура поняття

Правове мислення юриста в логічному аспекті полягає в оперуванні правовими (юридичними) поняттями, в процесі якого, він визначає їх структуру, встановлює відношення між поняттями та емпіричними і абстрактними об'єктами, які відображаються в даних поняттях.

Різноманітність предметів і явищ об'єктивного світу в сукупності їхніх властивостей, ознак, якостей, а також їхня специфіка відображається у формі понять.

Будь-яке поняття виступає у двох проявах  як форма мислення і як форма пізнання, результат пізнавального процесу.

У гносеологічному (пізнавальному) відношенні усі поняття є відображенням об'єктивного світу в мисленні людини, тобто "суб'єктивними образами об'єктивного світу"; у логічному відношенні вони є абстракціями та ідеалізаціями. 

Поняття як форма мислення і як форма пізнання знаходяться у необхідному взаємозв'язку,  що створює певну систему. Система понять  це така сукупність абстракцій та ідеалізацій, які органічно взаємопов'язані між собою і знаходяться в певних взаємовідношеннях. Об'єктивною основою системи понять є процес відображення предметів і явищ об'єктивного світу в їхньому нерозривному взаємозв'язку і взаємовпливу. Головна особливість будь-якої науки полягає у системному пізнанні природних і соціальних явищ та процесів, а також відображенні результатів пізнання у системі понять.

В юридичній науці прикладом системи понять є теорії: загальна теорія права, теорія держави (їх часто поєднують разом і називають теорією права і держави), спеціальна або галузева теорія права, кримінологія та ін.

Системою понять є також кодекс (цивільний кодекс, кримінальний кодекс та ін.), тобто юридичне право, яке формулюється у вигляді нормативно-правових актів.

Поняття —  це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами. 

Поняття, як і інші форми думки, нерозривно пов'язане з мовою. Мовною формою виразу понять є слова і словосполучення (загальні імена, терміни, речення). Одні і ті ж поняття можуть мати різні мовні форми виразу. Смисл пов'язує слово з відповідним предметом, і слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в собі певне значення. Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони перебувають у винятково жорсткому взаємозв'язку, навіть у відношенні тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю природою (слово матеріальне, а поняття ідеальне), і зв'язок між ними певною мірою умовний. Про це свідчить і те, що одні й ті самі поняття в різних національних мовах позначаються різними словами; і наявність таких явищ, як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не одним словом, а цілим словосполученням.

Поняття розкриває зміст слів, що його виражають, і тому воно не тотожне слову. Нетотожність слова (терміна) і поняття виявляється і в тому, що термін залишається той же самий, а поняття, яке відображає предмет, змінюється, тобто змінюється зміст, смисл мовного виразу. Нового змісту в ході історичного розвитку науково-правового пізнання набувають і юридичні терміни.

Кожний предмет чи явище володіє множиною ознак, властивостей, які в процесі практичної діяльності суб'єкт пізнає і фіксує за допомогою слів і словосполучень. Усі ознаки, властивості, якості, об'єктивно притаманні предметам і явищам, поділяють на суттєві і несуттєві, головні і похідні, необхідні і випадкові, специфічні та ін.

Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів: зміст та обсяг.

Зміст поняття це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виділяються в класи.

Треба зазначити, що під ознакою розуміють як властивості предметів, так і відношення між ними. З'ясуємо, що являють собою суттєві ознаки предметів.

Усі ознаки в логіці поділяють на: відмітні і невідмітні;

Відмітні ознаки це ознаки, які притаманні тільки одному предмету й відрізняють його від усіх інших предметів.

Наприклад, відмітною ознакою трикутника є те, що сума його кутів дорівнює 180° градусам.

Невідмітні ознаки це ознаки, які притаманні не лише предмету, що досліджується, а й іншим предметам.

Наприклад, наявність сторін, кутів буде невідмітною ознакою для трикутника (як для геометричної фігури).

Серед множини відмітних ознак виділяють клас суттєвих ознак.

Суттєві ознаки це ознаки, які визначають якісну специфіку предмета, що досліджується, його сутність.

Наприклад, зміст поняття «грабіж» складають такі суттєві ознаки: 1) відкрите; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Суттєві ознаки можуть бути: родовими чи видовими.

Родові суттєві ознаки — це ознаки такого класу предметів, у якому виділяється певний підклас.

Видові суттєві ознаки це ознаки, на підставі яких виділяють підкласи в межах класу.

Наприклад, родовою суттєвою ознакою поняття «студент” буде «людина, що навчається», а видовою суттєвою ознакою — «навчатися у вищому навчальному закладі».

Зазначимо, що не всі відмітні ознаки є суттєвими, хоча кожна суттєва ознака є відмітною.

Наприклад, наявність у людини м'якої мочки вуха буде хоча і відмітною (бо жодна інша жива істота не має такої властивості), але не суттєвою ознакою людини. Навряд чи за допомогою такої ознаки можна зафіксувати сутність людини.

Похідними називають ознаки, які зумовлені основними, суттєвими ознаками і які неодмінно притаманні предметам.

Випадковими для даного предмета чи сукупності предметів називають ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами і які можуть бути, а можуть і не бути притаманні предмету.

Другою складовою частиною структури поняття є його обсяг.

Обсяг поняття це клас предметів, які виділяються і узагальнюються в понятті. Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття.

Наприклад, обсягом поняття «крадіжка» є всі злочини, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття: 1) таємне; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Предмети, що входять до обсягу поняття, називаються елементами обсягу поняття.

Предмет, сутність якого являє собою сукупність певних ознак символічно (формально) можна позначити так: А  (а, б, в, г, д,.. п], де "А" - певний предмет чи множина предметів, "а, б, в, г, д,.. п" сукупність ознак.

Вивчення об'єкта і вирізнення окремих ознак з їх загальної сукупності, що притаманні цьому об'єкту думки, здійснюється на підставі методів аналізу та абстрагування.

У процесі свого об'єктивного розвитку предмети, явища можуть втрачати одні ознаки, набувати нові, що відповідно, відображається у створенні нових понять, які фіксують ці зміни.

Наприклад, «Київ» є елементом обсягу поняття «місто»;«Київський національний університет імені Тараса Шевченка»є елементом обсягу поняття «університет».

Для того, щоб визначити, чи є той чи інший одиничний предмет елементом обсягу певного поняття, необхідно перевірити, чи належать йому всі суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття. Якщо у нього відсутня хоча б одна суттєва ознака, то цей одиничний предмет не можна визнати елементом обсягу такого поняття.

Це положення має важливе значення для юристів, особливо при вирішенні питання про кваліфікацію злочину. Якщо конкретне діяння не має хоча б однієї ознаки грабежу, то його не можна кваліфікувати як грабіж, тобто це діяння не може бути включене до обсягу поняття «грабіж».

Окрім елементів обсягу, в логіці також виділяються частини обсягу (або підкласи) поняття.

Частини обсягу поняття (або його підкласи) — це будь-які сукупності елементів його обсягу, які виділяють на підставі специфічних (тобто несуттєвих) ознак, що не входять до змісту цього поняття.

Розглянемо, наприклад, поняття «конституція». Його змістом будуть виступати такі ознаки: «бути І) основним; 2) законом держави», оскільки саме ці ознаки є суттєвими для множини предметів, що є конституціями.

Обсягом цього поняття буде клас всіх конституцій.

Елементами обсягу будуть конституції окремих держав: України, Росії, Франції, Сполучених Штатів Америки тощо.

Частинами обсягу можуть бути конституції європейських країн, країн Північної Америки, Азії тощо. Ці підкласи виділяють на підставі специфічної ознаки, що не входить до змісту поняття «конституція», а саме — ознаки географічного місце розташування держав. Якщо ж ми оберемо іншу специфічну ознаку, наприклад, час прийняття конституції, то отримаємо інший ряд підкласів: конституції, що прийняті у XIX ст., XX ст. тощо.

Прийнято вважати, що відношення між обсягом і змістом поняття регулюється законом, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом і змістом поняття». Цей закон уперше був сформульований у XVII ст. у логіці Пор-Рояля.

Його сутність така: чим ширший зміст поняття, тим вужчий його обсяг, і навпаки. Точніше, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.

Зазначимо, що в законі оберненого відношення йдеться про відношення між обсягом і змістом таких понять, які мають один і той самий рід.

Проілюструємо дію зазначеного закону. Зміст поняття «студент» визначається ознакою «навчатись у вищому навчальному закладі». Його обсяг складає клас всіх людей, які навчаються у вузах. Збільшимо зміст цього поняття (введемо нову ознаку): «навчатись на юридичному факультеті». Таке збільшення змісту спричинить появу поняття з меншим обсягом («студент-юрист»), оскільки буде матися на увазі лише клас студентів, які навчаються на юридичному факультеті.

2. Види понять. Логічна характеристика понять

Важливою проблемою логіки є класифікація понять, завдяки якій вони систематизуються. Наслідком цього є мислене упорядкування предметного світу, орієнтованого на його (світу) об'єктивну упорядкованість.

Найбільша відмінність існує між тими поняттями, в яких відображаються реально існуючі (чи ті, що існували) предмети, і тими, в яких мисляться уявні предмети, — так званими нульовими поняттями. Останні ще називають поняттями з порожнім обсягом або просто — порожніми, а протилежні — непорожніми.

Непорожнє поняття поняття, в якому мисляться реально існуючі (або ті, що існували) предмети.

Наприклад: «Токіо», «Карфаген», «Ярослав Мудрий», «океан», «слон», «мамонт».

Порожнє поняття — поняття, в якому мисляться предмети, котрих або ще не було й немає, або ніколи не буде.

Наприклад: «людина, яка побувала на Марсі», «лікар, здатний перемогти ракову хворобу на будь-якій стадії її перебігу», «вічний двигун», «античне божество», «абсолютно чорне тіло». Не тільки непорожі, а й порожні поняття поділяють за обсягом і змістом.

За обсягом, тобто за кількістю предметів, які в них мисляться, поняття поділяють на загальні й одиничні.

Загальне поняття — поняття, в якому мислиться два чи більше предметів.

Наприклад: «полюс Землі», «планета Сонячної системи», «елементарна частка», «відьма», «вічний двигун».

Одиничне поняття поняття, в якому мислиться один-єдиний предмет.

Наприклад: «найдовша на Землі ріка», «Чернівецький державний університет», «найповноводніша ріка на Місяці», «Коростенський державний педагогічний інститут».

Усі поняття, незалежно від того, до якого з перелічених видів і підвидів вони належать, поділяються на збірні і незбірні.

Збірне поняття поняття, в якому кожен елемент обсягу є сукупністю відносно самостійних предметів, що мисляться як один предмет («сузір'я», «сузір'я Водолія»; «оркестр двадцять другого століття»). Всі інші належать до незбірних.

Обравши відповідну основу поділу, перелічені види понять у свою чергу можна поділити на підвиди. Так, загальні поняття поділяють на реєструючі, в обсязі яких мислиться скінченна, обчислювана множина предметів («пора року», «обласний центр України»), і нереєструючі, обсяг яких не піддається обчисленню («елементарна частка», «небесне тіло»).

Залежно від того, мисляться в поняттях ознаки разом з їх носіями (предметами) чи ізольовано від них, вони поділяються на конкретні й абстрактні.

Конкретне поняття поняття, в якому мисляться ознаки з їх носіями, тобто відповідними предметами.

Абстрактне поняття поняття, в якому мислиться ознака, ізольована від її носія.

Так, у понятті «геніальна людина» мисляться і ознаки, притаманні геніальним людям, і носії цих ознак — геніальні люди, а в понятті «геніальність» відповідна ознака відділяється свідомістю від її носія і мислиться як щось окреме, як самостійний предмет думки (як це парадоксально не звучить). Тому поняття 'геніальна людина» належить до конкретних, а «геніальність» — до абстрактних.

Поняття поділяють ще на позитивні й негативні.

Позитивне поняття поняття, в якому виражається наявність у предмета певних ознак.

Негативне (заперечне) поняття поняття, й якому виражається відсутність у предмета ознак, що становлять зміст відповідного позитивного поняття.

Прикладами позитивних понять можуть бути «добрий», «красивий», «скупий», а негативних — «недобрий», «некрасивий», «нескупий». Зміст негативного поняття не можна визначити без знання змісту відповідного йому позитивного.

В одних і тих самих поняттях одночасно відображаються і предмети, і їх зв'язки зі світом. Про це свідчить хоча б наявність у змісті переважної більшості понять родових ознак, характерних для кожного елемента їх обсягу. Проте у формальній логіці до певної міри абстрагуються від цієї істини, жорстко поділяючи поняття на безвідносні й співвідносні.

Безвідносне поняття поняття, що відображає предмет, з існуванням якого не пов'язується необхідне існування будь-яких інших предметів.

Співвідносне поняття поняття, що відображає предмети, існування яких немислиме без існування деяких інших предметів.

Прикладами перших можуть бути «прокурор», «дерево», «прислівник», а других — «мати», «сват», «командир».

3. Типи відношень між поняттями

Порівнянні та непорівнянні поняття. Сумісні та несумісні поняття

У логіці всі поняття за змістом поділяються на: порівнянні і непорівнянні.

Порівнянні поняття це поняття, які мають спільні родові ознаки.

Наприклад, для понять «троянда» і «тигр» можна встановити спільну родову ознаку: «бути живим створінням». Ці поняття є порівнянними.

Непорівнянні поняття це поняття, які не мають спільних родових ознак.

Для понять «музика» і «потяг» навряд чи можна знайти спільну родову ознаку. Ці поняття є непорівнянними.

Певні відношення можна встановити лише між порівнянними поняттями.

Порівнянні поняття поділяють на: сумісні і несумісні.

Сумісні поняття це поняття, які мають спільні елементи обсягу, тобто їх обсяги повністю або частково співпадають.

Несумісні поняття це поняття, які не мають спільних елементів обсягу, тобто їх обсяги не співпадають.

Відповідно до цього поділу понять у логіці відрізняють типи відношень між сумісними поняттями і типи відношень між несумісними поняттями. Розглянемо їх докладніше.

Типи відношень між сумісними поняттями

Існує три типи відношень між сумісними поняттями:

відношення тотожності;

відношення підпорядкування;

відношення перетину.

1. Відношення тотожності

Відношення тотожності існує між поняттями, які хоча й мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Ще одним прикладом відношення тотожності може служити така пара понять: А «стаття 186 Кримінального кодексу України» і В «стаття, що передбачає відповідальність за грабіж».

Зазначимо, що тотожні поняття не слід плутати з абсолютними синонімами, які є різними термінами, що мають однаковий смисл і денотат (наприклад, «мовознавство» і «лінгвістика»; «правознавство» і «юриспруденція»). Абсолютні синоніми фіксують одне й те саме поняття, а для встановлення певних відношень необхідно мати, принаймні, два поняття (а не два різних терміни).

2. Відношення підпорядкування

Відношення підпорядкування існує між родовим поняттям і поняттям, що є одним з видів цього роду. Тобто йдеться про два поняття, обсяг одного з яких становить частину обсягу іншого поняття (включається в обсяг іншого поняття, однак не вичерпує його).

За обсягом видове поняття В є вужчим, ніж родове поняття А, але за змістом видове поняття В включає в себе родове поняття А.

Відношення підпорядкування не характеризує поняття, які виражають співвідношення частини й цілого, бо між такими поняттями відсутній родовидовий зв'язок. Наприклад, такі пари понять, як «книга» і «сторінка книги», «район міста» і «місто», «університет* і «юридичний факультет», не знаходяться у відношенні підпорядкування.

Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого лише частково до обсягу першого (схема 4).

Схема 4

У такому відношенні перебувають поняття «поет» і «митець», «нейтрон» і «елементарна частка», «адвокат» і «юрист».

Перші в перелічених парах понять називаються підпорядкованими, а другі — підпорядковуючими. Вони співвідносяться як вид і рід. Це відношення треба відрізняти від іншого відношення — частини і цілого. Так, поняття «хвойний ліс» і «ліс» перебувають у відношенні підпорядкування, а «дерево» і «ліс» — у відношенні частини і цілого. Ці поняття несумісні, оскільки жодне дерево не є лісом, а ліс — деревом.

3. Відношення перетину

Відношення перетину існує між поняттями, обсяги яких частково співпадають. Маються на увазі такі поняття, до обсягів яких включаються спільні елементи, однак обсяг кожного з цих понять включає також предмети, що не є елементами обсягу іншого поняття-Спільні елементи обсягів понять А і В є носіями ознак обох понять.

Наприклад „студент” і „волейболіст”. Графічно відношення цього типу зображається у вигляді кругів, які частково збігаються. Зображене на схемі можна передати такими трьома поняттями: «студент-волейболіст», «студент-неволейболіст» і «волейболіст-нестудент» (схема 3).

Схема З

Типи відношень між несумісними поняттями Існує три типи відношень між несумісними поняттями:

відношення співпідпорядкування;

відношення протилежності;

відношення протиріччя.

1. Відношення співпідпорядкування

Відношення співпідпорядкування існує між поняттями, які є різними видами одного роду. У даному випадку обсяги видових понять не співпадають і повністю включаються до обсягу родового поняття.

2. Відношення протилежності Відношення протилежності (контрарності)

Протилежні поняття порівнянні несумісні поняття, видові ознаки яких взаємно виключаються.

Відношення протилежності існує між поняттями, зміст яких відрізняється найвищою мірою, тобто:

сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсягу родового поняття;

обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів, які виділяються в межах певного роду (певного універсуму) на підставі якоїсь ознаки;

♦  одне з таких понять містить в собі ознаки, які не просто заперечують ознаки іншого поняття, а замінюють їх на протилежні.

Зміст протилежних понять має спільну родову ознаку, тому вони й належать до співпідпорядкованих.

Обсяги двох протилежних понять не вичерпують обсягу родового стосовно них поняття. До обсягу відповідного родового поняття входить ще й обсяг третього, «проміжного». Так, поняття «білий» і «чорний» мають спільну родову ознаку — «бути кольором». А видові ознаки цих понять взаємно виключаються (жоден білий предмет не має ознак чорного). Разом з тим, крім білих і чорних, існують й інші предмети.

3. Відношення протиріччя, Відношення суперечності (контрадикторності)

Відношення протиріччя існує між двома поняттями, які також є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

Розглянуті вище відношення є базисними. За їх допомогою можна встановлювати відношення між декількома поняттями, до того ж ці відношення можуть бути різноманітними.

Так, наприклад, установимо відношення між такими поняттями: «юрист» (А), «депутат Верховної Ради» (В), «письменник» (С), «адвокат» (Б)

Суперечні поняття порівнянні несумісні поняття, в одному з яких мисляться предмети з певними ознаками, а в другому — ті предмети відповідної предметної сфери, в яких ці ознаки відсутні, а наявність інших ознак у них не мислиться.

Іншими словами, у відношенні суперечності перебувають позитивне і відповідне йому негативне (заперечне) поняття. На відміну від протилежних два суперечних поняття повністю вичерпують обсяг відповідного родового стосовно них поняття. Суперечні поняття, подібно до протилежних, співпідпорядковані. Вони є результатом дихотомічного поділу, чого не можна сказати про протилежні поняття. Якщо нейтрально співпідпорядкованих понять може бути скільки завгодно, то кількість антагоністично співпідпорядкованих дорівнює двом. Два суперечних поняття вичерпують обсяг відповідного їм родового, а обсяг двох протилежних понять не вичерпує обсягу родового стосовно них поняття. В останньому мислиться ще одна, «проміжна», множина предметів, яка не відображається в жодному з протилежних понять.

Графічне зображення відношення між обсягами несумісних понять пов'язане з певними труднощами. Це стосується насамперед двох нейтрально співпідпорядкованих понять, які вичерпують увесь обсяг відповідного родового поняття. Подібна схема (схема 6) нічим не буде відрізнятися від схеми суперечних понять.

Схема 6

4. Операції з поняттями

Поняття — це своєрідні «комори знань», які наповнило людство впродовж тисячоліть (і продовжує наповнювати). Слово (ім'я) лише називає відповідний предмет, позначає поняття про нього, проте безпосередньо нічого не говорить про цей предмет, не виражає ні змісту, ні обсягу відповідного поняття. Той, хто знає слова «держава», «характер людини», «атом», не обов'язково має поняття про відповідні феномени. Щоб з'ясувати зміст і обсяг тих чи інших понять, необхідно вдатися до відповідних логічних операцій з ними.

4.1. Обмеження й узагальнення понять

Наведені логічні операції ґрунтуються на законі зворотного відношення змісту і обсягу понять, згідно з яким, чим ширший обсяг поняття, тим бідніший його зміст, і навпаки.

Обмеження — логічна операція з поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу.

Так, маючи вихідним поняття «держава» і додаючи до нього ознаку «демократична», яка, зрозуміло, притаманна не кожній державі, одержимо поняття «демократична держава», що є вужчим за обсягом від вихідного поняття. В такий спосіб ми здійснили обмеження поняття держави.

Межею обмеження є одиничне поняття. Так, обмежуючи поняття «держава», зрештою одержують одиничне поняття, наприклад «сучасна українська держава».

Узагальнення — логічна операція, в результаті якої відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом (видового) до поняття з ширшим обсягом (родового) шляхом збіднення його змісту, тобто вилучення специфічних для вихідного поняття видових ознак.

Так, маючи вихідним поняття «демократична держава» і вилучивши з нього ознаку «демократична», одержимо ширше за обсягом, родове стосовно вихідного поняття держави загалом. Межею узагальнення є гранично широкі за обсягом поняття, які називають категоріями. Кожна наука має свої категорії, тобто найзагальніші в ній поняття. На відміну від інших наук, філософія оперує всезагальними поняттями. Так, у філософській категорії «форма» відображається відповідна грань кожного предмета і явища, які були, є і будуть. Операції обмеження й узагальнення можна передати з допомогою схеми (схема 7, буквами а, Ь, с позначено ознаки, які віднімаються при узагальненні і додаються при обмеженні поняття).

Обмеження й узагальнення понять

Схема 7

Іноді логічні операції обмеження й узагальнення понять важко відрізнити від інших операцій. Треба зазначити, що вони використовуються лише тоді, коли відбувається перехід від родового поняття до видового (обмеження) або від видового до родового (узагальнення). Іншими словами, обмеження або узагальнення мають місце лише в тому разі, коли вихідне поняття і те, яке утворюється внаслідок цих логічних операцій, перебувають у відношенні підпорядкування. Так, перехід від поняття «корінь слова» до поняття «основа слова» може здатися узагальненням. Проте це не відповідає дійсності, оскільки названі поняття перехресні. Не належить до узагальнення і перехід від поняття «дерево» до поняття «гай», оскільки ці поняття навіть не сумісні: жодне дерево не є гаєм, і навпаки.

4.2. Операція поділу понять

Усі поняття, крім нульових1, мають обсяг. Проте саме слово (ім'я), яким позначається певний клас предметів, нічого не говорить про цей клас, тобто його обсяг (це не стосується імен, якими позначаються деякі одиничні поняття). Саме завдяки операції поділу понять (точніше — поділу обсягу понять) і одержують цю інформацію.

Поділ поняття логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Так, обсяг поняття «кут» у результаті операції поділу буде представлений сумою обсягів понять «гострий кут», «прямий кут» і «тупий кут», а обсяг поняття «планета Сонячної системи» — поіменним переліком усіх планет, що обертаються навколо Сонця.

Поняття, що ділиться, називається поділюваним, а результати поділу — відповідні видові поняття — членами поділу. Поділюване поняття і члени поділу перебувають у відношенні підпорядкування (першому підпорядковані другі), а члени поділу між собою — у відношенні співпідпорядкування.

Ознака (чи сукупність ознак), з огляду на яку здійснюється поділ, називається його основою. Основу поділу іноді називають принципом поділу понять. Та чи інша ознака може виступати основою поділу тільки за тієї умови, що вона характерна для кожного елемента обсягу поділюваного поняття, але по-різному виявляється в підмножинах цього обсягу.

Продовжуючи поділ послідовно, тобто мислено поділяючи множину на підмножини, а підмножини на чергові видові поняття і т. д., можна зрештою дійти до одиничних понять.

Завдяки поділу понять знання конкретизуються і систематизуються, а опосередковано відбувається осмислення упорядкованості, системності об'єктивного світу. Не випадково система поділів, яку використовують у біологічній науці, називається систематикою.

Види поділу понять

Традиційно розрізняють два види поділу — поділ за видотвірною ознакою і дихотомію. Щоправда, в розділі, присвяченому поділу, розглядають ще й класифікацію, проте чіткої відповіді на питання про відношення між поділом понять і класифікацією поки що немає.

 Поділ за видозміною ознаки — поділ, з допомогою якого поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки вияву певної ознаки в різних групах елементів його обсягу.

Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предмета, який мислиться в поділюваному понятті, але виявляється в ньому по-різному. Так, кожна людина має стать (цим люди подібні), проте різні люди мають різну стать. Ця відмінність і є об'єктивною основою для поділу обсягу поняття «людина» на «чоловік» і «жінка».

На нашу думку, основою наведеного поділу може бути як одна ознака, так і дві й більше ознак. Не погодившись із цією істиною, довелося б визнати існування ще й третього виду поділу, основою якого є понад одна ознака.

Внаслідок поділу понять за видотвірною ознакою одержують різну кількість членів поділу — від двох (існують два полюси Землі — Північний і Південний) до нескінченності.

Дихотомічний поділ — поділ, членами якого є два суперечних поняття.

Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержують лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей — на нації та не нації. Графічне зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга — обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і «технічна» процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку «не» — і поділ здійснено. Щоправда, той, хто здійснив дихотомічний поділ, може й не усвідомлювати змісту й обсягу як поділюваного поняття, так і членів поділу. Більше того, при цьому можна не знати навіть імені поділюваного поняття. Щоб пересвідчитися в цьому, досить взяти будь-який іменник, додати до нього частку «не», а потім спробувати здогадатися, яке ж поняття ми обрали поділюваним. Наприклад, обравши позитивним різновидом поділюваного поняття «субстанцію» і додавши до відповідного терміна частку «не», спробуйте здогадатися, яке ж поняття поділяється на «субстанцію» і «несубстанцію».

Класифікація — складний, багатоступінчастий поділ (тобто система поділів), який проводиться з метою одержання нових знань стосовно членів поділу і систематизації цих знань.

Внаслідок класифікації поділюване поняття мислено розбивається на видові поняття, кожне з яких (за наявності основи) у свою чергу поділяється на підвиди тощо.

Здійснюючи класифікацію, вдаються до різних видів поділу. Розрізняють два види класифікації — наукову і ненаукову. Основою поділів у першій є істотні ознаки предметів, які класифікуються, а в другій — неістотні ознаки.

Іноді класифікацію поділяють на природну і штучну. На нашу думку, цей поділ збігається з попереднім, хоча в першому робиться акцент на поділі понять, а в другому — на поділі реальних речей. Наукова класифікація збігається з природною в тому розумінні, що якими є реальні (і в цьому розумінні — «природні») модифікації речей, такими є і відповідні видові поняття. Тобто поділ понять дублює поділ речей. Ненаукова класифікація збігається зі штучною: речі за своєю сутністю перебувають в одному порядку, а завдяки цій класифікації вони впорядковуються по-іншому. Щоправда, в терміні «ненаукова класифікація» є негативний відтінок: вона не відповідає вимогам науки, а в терміні «штучна класифікація» — і позитивний: вона штучна, речі за своєю сутністю упорядковуються не так, проте такий поділ доцільний з огляду на потреби практики. На нашу думку, навіть ненаукову класифікацію рослин Карла Ліннея можна було б розглядати як штучну за тієї умови, що її автор заявив би: «Оскільки ми, вчені, ще не можемо запропонувати наукову класифікацію, таку, яка б відповідала природній упорядкованості рослинного світу, то я пропоную поки що вдатися до штучної класифікації, яка дасть можливість хоч якось мислено упорядкувати рослинне царство. Я розумію, що вона ненаукова, але без неї зараз не обійтися».

Правила поділу понять

Щоб не припускатися логічних помилок при здійсненні поділу, треба керуватися відповідними правилами.

  1.  Поділ понять повинен здійснюватися за однією основою. Порушення цього правила призводить до помилки — «підміна основи поділу». Прикладом її може бути поділ обсягу поняття «спосіб виробництва» на«первісний   спосіб   виробництва»,   «рабовласницький...», «феодальний...» «капіталістичний...», «комуністичний...» і «азіатський спосіб виробництва». Останній член поділу отримано при використанні принципово іншої основи поділу.
  2.  Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягові поділюваного поняття. При порушенні цього правила можутьвиявитися такі дві помилки:

а) «надто вузький поділ», або «неповний поділ».Ця помилка трапляється тоді, коли сума обсягів членів поділу не повністю вичерпує обсяг поділюваного поняття. Наприклад: «Є такі види темпераментів: флегматичний, сангвінічний і меланхолічний». У цьому прикладі пропущено один із членів поділу — «холеричний»;

б) «надто широкий поділ», або «поділ із зайвим членом поділу». Ця помилка трапляється тоді, коли поряді з дійсними членами поділу називають поняття, які не належать до обсягу поділюваного поняття або належать тільки частково. Наприклад: «Є такі континенти —Австралія, Північна Америка, Південна Америка, Антарктида, Африка, Ґренландія і Євразія». Оскільки Ґренландія не належить до материків, то такий поділ можна характеризувати як «поділ із зайвим членом».

  1.  Члени поділу повинні виключати один одного, тобто не мати спільних елементів. Приклад порушення цього правила: «Квартири бувають світлими, сухими, темними, з усіма вигодами тощо».
  2.  Поділ повинен бути безперервним  (поступовим), тобто члени поділу мають бути поняттями одного порядку загальності. Іншими словами, кожен член поділу повинен бути найближчим видом поділюваного поняття. Порушення цього правила призводить до помилки «стрибок у поділі». Так, поділ «До мистецтва  належать такі види: музика, архітектура, скульптура, пісня...» є помилковим, оскільки пісня є різновидом музичного виду мистецтва.

Поділ понять треба відрізняти від мисленого розчленування предметів. Так, ліси поділяють на листяні, хвойні та змішані, а розчленовують на дерева; речення поділяють на розповідні, питальні та спонукальні (чи на інші види, якщо беруть іншу основу поділу), а розчленовують на слова; основи слів поділяють на похідні й непохідні, а розчленовують на корінь, суфікс і префікс.

Значення поділу понять

Усі поняття, крім нульових, мають обсяг. Проте саме слово (ім'я), яким позначається поняття, мало що дає для розуміння його обсягу. Навіть добре знаючи зміст поняття, ми не завжди осягаємо його обсяг, клас предметів, які в ньому мисляться, різновиди цих предметів. І це зрозуміло, якщо брати до уваги те, що в будь-якому понятті мисляться лише ознаки, спільні для кожного елемента його обсягу. Тому необхідною умовою пізнання є поділ понять, завдяки якому впорядковується понятійний апарат науки, а відповідно осягається й об'єктивна упорядкованість предметного світу. Жодна наука не може обійтися без поділу. Причому деякі з поділів (особливо системи поділів, класифікації) є науковими відкриттями. Прикладом такого відкриття часто, і небезпідставно, називають таблицю Менделєєва.

4.3. Додавання, множення і віднімання понять (точніше — їх обсягів)

Крім обмеження, узагальнення і поділу, існують й інші операції з обсягами понять, внаслідок яких утворюються нові поняття. Йдеться про операції, які за аналогією з математичними називають додаванням, множенням і відніманням. Ці операції, як правило, називають операціями з множинами.

Додавання понятьоперація з обсягами понять, яка полягає в об'єднанні двох або кількох множин, що становлять обсяги відповідних понять, в одну множину.

Одержаний результат є множиною, що становить обсяг нового поняття, ім'я якого містить імена вихідних понять, пов'язаних сполучником «або».

Результат додавання залежить від того, якими є вихідні поняття — сумісні вони чи несумісні, а якщо сумісні, то до якого виду сумісних понять належать — до тотожних, перехресних чи до тих, що перебувають у відношенні підпорядкування.

Результат додавання несумісних понять дорівнює сумі доданків. Скажімо, взявши вихідними поняття «злакова рослина» (позначимо обсяг цього поняття буквою а) і «бобова рослина» (обсяг якого — Ь) і додавши обсяги цих понять, одержимо нове поняття «злакова або бобова рослина», обсяг якого буде дорівнювати а + Ь

Додавання сумісних понять пов'язане з певними труднощами, які легше подолати, взявши до уваги те, що доданки можуть бути і недодатними числами. Так, додавши обсяги понять «студент» (а) і «спортсмен» (Ь), одержимо поняття «студент або спортсмен», обсяг якого буде меншим за а + Ь, але більшим або принаймні рівним обсягу одного доданка, оскільки названі поняття є перехресними (схема 9).

Схема 9

Результатом додавання понять, які перебувають у відношенні підпорядкування, є поняття, обсяг якого дорівнює обсягові відповідного родового поняття. Так, поняття «мешканець села Городище або людина, яка

скоїла злочин X», дорівнює обсягу поняття «мешканець села Городище», якщо відомо, що злочинець є мешканцем названого села: а + Ь = а (схема 10).

Схема 10

Результатом додавання тотожних понять є поняття з обсягом, який дорівнює обсягу одного з цих понять (будь-якого з них, оскільки вони мають однаковий обсяг). Так, обсяг поняття «квадрат або прямокутний ромб» дорівнює обсягу поняття «квадрат» (або обсягу поняття «прямокутний ромб»): а + Ь = а(а + Ь = Ь) (схема 11).

Схема 11

Множення понять — операція з поняттями, яка полягає в утворенні нового поняття, обсягом якого є елементи, загальні для всіх вихідних понять.

Результатом множення несумісних понять є поняття з уявним обсягом, тобто нульове. Так, помноживши поняття «іменник» та «дієслово», одержимо нове поняття, ім'я якого буде «іменник і дієслово», а обсяг — порожня множина, оскільки немає таких слів, які одночасно були б і дієсловами, й іменниками.

Перемноживши сумісні поняття, одержимо нове поняття, в обсязі якого мисляться реально існуючі (чи ті, що існували) предмети.

У результаті множення двох перехресних понять одержують нове поняття, обсяг якого буде вужчим від обсягу одного з вихідних понять. Так, перемноживши поняття «водій» та «футболіст», одержимо нове поняття «водій і футболіст» або «водій-футболіст».

Обсяг нового поняття, що одержують при множенні понять, які перебувають у відношенні підпорядкування, збігається з обсягом підпорядкованого поняття. Так, перемноживши поняття «юрист» та «прокурор», одержимо поняття «юрист і прокурор», обсяг якого дорівнює обсягу «прокурор», оскільки лише прокурори є одночасно і прокурорами, і юристами.

Нове поняття, яке утворюється при множенні тотожних понять, збігається за обсягом з будь-яким вихідним поняттям. Так, перемноживши поняття «уявлення» і «відтворення в пам'яті зовнішності предметів», одержимо поняття «уявлення і відтворення в пам'яті зовнішності предметів», обсяг якого рівний як першому, так і другому вихідним поняттям (поодинці). Адже кожне уявлення, і лише уявлення, є відтворенням у пам'яті зовнішності предметів.

Віднімання (заперечення) понять — операція з поняттями, з допомогою якої шляхом заперечення поняття «а» утворюють нове поняття «не-а», обсяг якого в сумі з обсягом поняття «а» становить множину тієї предметної сфери, яка нами мислиться.

Так, маючи поняття «число натурального ряду», обсягом якого охоплено всю відповідну предметну сферу, і мислено виділивши з нього частину обсягу з допомогою поняття «просте число», ми одержимо остачу (різницю) — «непросте число». Саме тому операцію і називають відніманням.

Іноді відніманням називають і таку логічну операцію, в процесі якої «не-а» конкретизується. Так, з вихідним поняттям «пора року» операцію віднімання можна здійснити двома способами. Перший: «весна» — «невесна». Другий: «весна» — «літо», «осінь», «зима».

4.4 Операція визначення поняття

Визначення логічна операція, з допомогою якої розкривається зміст поняття, тобто робиться перелік ознак, які в ньому мисляться, або з'ясовується ім'я відповідного денотата.

Поняття, зміст якого визначається (ліва частина визначення), називається визначуваним, а поняття, за допомогою якого розкривається зміст визначуваного, — визначаючим. Об'єктивною основою визначеності понять є чітко визначене місце речей у системі матеріального світу, їх реальна виокремленість і діалектичний взаємозв'язок з предметним світом.

Види визначення понять

У науці вдаються до різних видів визначення понять, характер і структура яких залежать передусім від обраної основи поділу визначень. Так, залежно від того, розкривається у визначенні зміст поняття чи з'ясовується ім'я, яким це поняття (і відповідний денотат) позначається, розрізняють реальні та номінальні визначення.

Реальне визначення визначення, що розкриває істотні та загальні ознаки визначуваного поняття.

Номінальне визначення визначення, завдяки якому з'ясовується ім'я, яким позначаються відповідне поняття і денотат.

Одними з найпоширеніших видів визначень є явні й неявні.

Явне (експліцитне) визначення визначення, яке у своїй структурі містить як дефінієндум (визначуване поняття), так і дефінієнс (визначаюче).

Найпоширенішим серед цього типу є визначення, відоме під назвою визначення через найближчий рід і видову ознаку.

Розрізняють такі види названих визначень: атрибутивно-реляційні, генетичні та операційні.

В атприбутивно-реляційних визначеннях видовою є специфічна ознака, яка мислиться у визначуваному понятті (очевидно, що саме цей різновид явних визначень називають визначенням через найближчий рід і

видову ознаку). Наприклад: «Іменник — це частина мови, яка означає назву предмета і відповідає на питання прямого чи непрямих відмінків».

У генетичних визначеннях як видову ознаку розглядають спосіб походження, створення, конструювання предметів, які мисляться у визначуваних поняттях. Наприклад: «Бісектрисою кута називається промінь, який виходить з його вершини, проходить між його сторонами і ділить кут навпіл».

В операційних визначеннях видовою ознакою є посилання на операцію, з допомогою якої можна розкрити зміст відповідного поняття, а в результаті — розпізнати предмети, які мисляться в цьому понятті, відрізнити їх від усіх інших. Так, кислоту можна визначити як речовину, яка надає лакмусу червоного кольору.

Атрибутивно-реляційні визначення широко застосовують у більшості наук, зокрема гуманітарних; генетичні та операційні, — як правило, в математиці, фізиці, хімії тощо.

Неявне визначення визначення, в якому відсутні чітко окреслені ліва та права частини визначення (дефінієндум, ідефінієнс), які в явних визначеннях перебувають у відношенні тотожності.

Зміст поняття в них встановлюється на основі системи відношень, у яких воно перебуває з іншими поняттями в контексті.

Найчастіше вживаними є звичайні контекстуальні й аксіоматичні визначення.

Контекстуальне визначення визначення, в якому контекстом виступає звичайний уривок будь-якого тексту.

Так, натрапивши вперше на термін «агностик» у філософській літературі, часто можна здогадатися про зміст відповідного поняття з цього тексту, не звертаючись до філософських словників чи енциклопедій.

Аксіоматичне визначення визначення, в якому контекстом виступає сукупність положень якої-небудь теорії, які не потребують обгрунтування, оскільки достовірність їх вважається й так зрозумілою і прийнятною.

Прикладом цього може бути визначення деяких фундаментальних понять у геометрії — поняття точки, прямої тощо.

Правила визначення понять

Побудова визначення регулюється такими правилами:

1. Права і ліва частини визначення повинні бути співмірними, тобто обсяг правої частини повинен бути рівним обсягу лівої.

Порушення правила співмірності визначення спричиняє помилки о надто широкого визначення» і «надто вузького визначення». Перший вид названої помилки виникає за відсутності у визначаючому понятті ознак, специфічних для визначуваного поняття. Наприклад: «Судження — це форма мислення». Дане визначення «надто широке», оскільки у визначаючому понятті «форма мислення» відсутні специфічні, притаманні лише судженню ознаки, які відрізняють його від інших форм мислення — поняття та умовиводу. Збіднення змісту визначаючого поняття призводить до розширення його обсягу і неспівмірності визначення.

2. Визначення не повинно містити в собі кола. Приклад «зачарованого кола» у визначенні: «Логічне —це правильне мислення». Щоправда, це визначення буде помилковим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як логічного.

Різновидом «зачарованого кола» є «тавтологія», або логічна помилка, яку називають ще «те саме через те саме». Наприклад: «Ліберал — це людина, яка має ліберальні погляди»; «Люди — це люди»; «Війна є війна». Треба зазначити, що принаймні деякі з подібних висловів (зокрема, два останні з наведених) мають певний смисл, щоправда, швидше образний, ніж понятійний.

3.Визначення має бути ясним за змістом, тобто не містити в собі двозначності чи полізначності.

Правило ясності визначення є виявом закону тотожності. Воно часто порушується тоді, коли замість теоретичних, понятійних визначень вдаються до образних, художніх засобів, характерними рисами яких є інакомовність, багатозначність, символічність.

4. Визначення повинно бути стверджувальним. Це правило належить не стільки до необхідних умов правильного мислення, скільки до побажань. Так, на запитання «що таке демократія?» учений-фізик, не погрішивши проти істини, може відповісти: «Заявляю з

усією відповідальністю, що «демократія» не належить до понять фізики». Оскільки це судження містить гранично бідну інформацію, воно не може вважатися визначенням. Хоча звідси не випливає, що будь-яке заперечне судження не може відігравати роль визначення. Як відомо, математичні науки іноді вдаються до заперечних визначень.

Діяти доводиться за відсутності понятійного знання про предмети, тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей пізнаваних предметів, які, не відображаються в поняттях. Спробуйте розпізнати людину, яку потрібно зустріти, скажімо, на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи лише істотні й загальні ознаки. В той же час знання неістотних ознак — статі, віку, специфіки зовнішності, одягу і навіть речей, які вона матиме, — дадуть змогу її впізнати.

Чим же відрізняється визначення поняття від перелічених засобів пізнання? У понятті, як відомо, відображаються істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних із названих засобів пізнання акцент робиться на істотних ознаках (характеристика), в других — як на істотних, так і на неістотних (портрет, опис), а в третіх, — як правило, на неістотних ознаках.

Значення операції визначення поняття

Завдяки операції визначення поняття розкривають його зміст і в такий спосіб з'ясовують істотні й загальні властивості відповідних предметів та їх імена. Це дає можливість відрізняти мислимі в понятті предмети від усіх інших, навіть подібних, від яких вони відрізняються принаймні деякими істотними властивостями.

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його підсумком. Як своєрідні «комори знань», воусією відповідальністю, що «демократія» не належить до понять фізики». Оскільки це судження містить гранично бідну інформацію, воно не може вважатися визначенням. Хоча звідси не випливає, що будь-яке заперечне судження не може відігравати роль визначення. Як відомо, математичні науки іноді вдаються до заперечних визначень.

Діяти доводиться за відсутності понятійного знання про предмети, тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей пізнаваних предметів, які, не відображаються в поняттях. Спробуйте розпізнати людину, яку потрібно зустріти, скажімо, на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи лише істотні й загальні ознаки. В той же час знання неістотних ознак — статі, віку, специфіки зовнішності, одягу і навіть речей, які вона матиме, — дадуть змогу її впізнати.

Чим же відрізняється визначення поняття від перелічених засобів пізнання? У понятті, як відомо, відображаються істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних із названих засобів пізнання акцент робиться на істотних ознаках (характеристика), в других — як на істотних, так і на неістотних (портрет, опис), а в третіх, — як правило, на неістотних ознаках.

Значення операції визначення поняття

Завдяки операції визначення поняття розкривають його зміст і в такий спосіб з'ясовують істотні й загальні властивості відповідних предметів та їх імена. Це дає можливість відрізняти мислимі в понятті предмети від усіх інших, навіть подібних, від яких вони відрізняються принаймні деякими істотними властивостями.

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його підсумком. Як своєрідні «комори знань», вони тривалий час формуються і наповнюються. Деякі з понять мають багатотисячну історію формування. Прикладом таких понять можуть бути категорії матерії та свідомості (духу), добра і зла, прекрасного і потворного. Завдяки все новим і новим визначенням поняття уточнюються шляхом виявлення нових істотних ознак відповідних предметів і вилучення з них неістотних.

Як не парадоксально, але потреба у визначенні понять часто виникає ще на початковому етапі пізнання відповідних предметів. Про це переконливо писав Г. Плеханов у «Листах без адреси». В таких випадках доводиться звертатися до так званих робочих визначень, які, зазнаючи певних, іноді істотних, змін у процесі наукового дослідження, набувають статусу наукових.

Важко перебільшити роль визначень понять у навчальному процесі. Так, знання тих чи інших слів, термінів ще не свідчать про наявність відповідних понять. Тому викладачам усіх дисциплін доводиться постійно перевіряти наявність понятійних знань, звертаючись до учнів з такими запитаннями: «Який зміст має поняття... (скажімо, «метафора»)?», або «Дайте визначення поняття метафори», або «Які ознаки мисляться в понятті «метафора»?», або «Що таке метафора?», «Що називають метафорою?».

До визначення понять час від часу змушена звертатися кожна людина.