16470

Основи конституційного ладу України

Книга

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО В. Ф. ПОГОРІЛКО основи конституційного ЛАДУ УКРАЇНИ Київ Ін Юре 1997 ББК 67.94УКР300 1143 Погорілко В. Ф. П43Основи конституційного ладу України. К.: Ін Юре 1997. 40

Украинкский

2013-06-22

378 KB

1 чел.


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

В. Ф. ПОГОРІЛКО

основи конституційного

ЛАДУ УКРАЇНИ

Київ

Ін Юре

1997


ББК 67.9(4УКР)300 1143

Погорілко В. Ф.

П43 Основи конституційного ладу України.— К.: Ін Юре,

1997.— 40 с— (Б-чка "Нова Конституція України"). ISBN 966-7183-10-6

У брошурі досліджуються конституційні основи державного і суспільного ладу України та їх гарантії. Особлива увага приділяється висвітленню пріоритетних принципів державного ладу, закріплених новою Конституцією, зокрема питань суверенності, незалежності, демократизму, а також принципів соціальної, правової, унітарної держави, які є конституційним втіленням національної ідеї (ідеології) державотворення.

Розрахована на наукових і практичних працівників, викладачів і студентів вузів, широке коло читачів.

Бібліотечка "Нова Конституція України"

Редакційна колегія: Ю. С. Шемшученко (головнийредактор), Ф. Г. Бурчак, В. В. Цветков, В. І. Семчик, В. Б. Авер'янов, В. Ф. Погорілко, О. Д. Святоцький, В. В. Медведчук, І. Б. Усенко

Затверджено до друку

вченою радою Інституту держави і права

ім. В. М. Корейского HAH України

Редактор М. С. Лопата

ББК 67.9(4УКР)300

 Конституційний лад кожної країни пов'язується, як правило, з найважливішими інститутами держави і суспільства, статус яких визначає і закріплює її Конституція. Це глави держав — монархи чи президенти, парламенти чи органи правосуддя, політичні партії і громадські організації; це права і свободи людини і громадянина, вибори і референдуми; це влада і власність, демократія і свобода; це політичні, економічні, соціальні і духовні системи суспільства тощо.

Ми будуємо нові державу і суспільство, утверджуємо якісно новий конституційний лад.

Тому важливо мати принаймні загальну уяву про цей лад.

Конституційний лад України являє собою систему суспільних відносин, які передбачає, регулює і охороняє її Конституція, тобто порядок, що встановлює її Основний Закон в державі і суспільстві.

Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи державного і суспільного ладу, конституційний статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організація державної влади і місцевого самоврядування та статус їх органів, територіальний устрій та інші інститути держави і суспільства.

Першочергове значення Конституція України, як і конституції більшості країн світу, надає закріпленню конституційних основ державного і суспільного ладу.

ISBN 966-7183-10-6

 В. Ф. Погорілко, 1997 Видавництво «Ін Юре».

 1997


1. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то, природно, державний лад може визначатись і часто визначається як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність. Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та законами країни, визначає, регулює, закріплює і охороняє переважно основи державного ладу, його основні засади.

Конституційні основи державного ладу являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного ладу.

Загальну уяву про кожну державу і державний лад в цілому дають насамперед основні принципи держави і державного ладу, оскільки вони опосередковують собою насамперед суть держави, її тип, місце і роль в суспільстві.

Основними принципами державного ладу України відповідно до її Конституції є принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності, соборності) держави.

Ці принципи одержали своє відображення і закріплення насамперед в основних рисах нашої держави, якими наділяє її нова Конституція України. Згідно із ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. В наступній статті вона проголошується також унітарною державою.

Пріоритетним принципом державного ладу за цими ознаками є принцип суверенності і незалежності України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змістом, який вкладається в поняття "суверенітет" і "незалежність" в теорії і в нормативно-правових та політичних актах, в тому числі в міжнародно-правових

4

 актах. Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, ідеологічній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет, тобто суверенітет у внутрішній політиці, у внутріполітичній сфері означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава залежить лише від одного суб'єкта політичної системи — від народу, народу України, вона йому і служить. За новою Конституцією держава позбавилась залежності від партії, керівна роль якої щодо себе визнавалась певний час за попередньою Конституцією.

Внутрішній суверенітет, незалежність держави в середині країни означає також її суверенність, незалежність щодо економічних, соціальних та культурних (духовних, ідеологічних) інститутів, тобто економічний, соціальний та ідеологічний суверенітет, незалежність. Мається на увазі суверенність, незалежність держави щодо економічних структур, підприємств, банків, а також націй та ідеологічних структур.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет лише у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверенітету в інших сферах зовнішньої діяльності нашої держави у повному обсязі є її наміром, програмою, метою.

і іринцип демократизму держави і державного ладу опосередковує собою взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Він означає насамперед визнання державою і безпосереднє конституційне закріплення статусу народу як єдиного джерела влади, визнання за народом права здійснення безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування виключного права визначати і змінювати конституційний лад та вираження державою і органами державної влади та місцевого самоврядування волі народу.

Відповідно яНН^ігіІНКтитуції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу як безпосередньо, так і через


органи державної влади та місцевого самоврядування. Пріоритетними формами безпосередньої демократії за Конституцією є вибори і референдуми.

Лн формою організації державної влади (формою правління) Україна є республікою, зокрема президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент України обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права, таємним голосуваннямуЬЩн формує Кабінет Міністрів України (призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, призначає за погодженням з Прем'єр-міністром членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади тощо), але не очолює уряд і не є главою виконавчої влади.

Названа форма нашої держави — президентсько-парламентська республіка — не є випадковою.

Сучасні держави в переважній більшості є республіками: президентськими, парламентськими або змішаними — президентсько-парламентськими чи парламентсько-президентськими (напівпрези-дентськими) республіками.

Звичайно, інститут президентства є в усіх видах республік, але має різний статус.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається безпосередньо народом і є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолюючи уряд (адміністрацію). Парламентською є така республіка, в якій президент обирається, як правило, парламентом і є за своїм статусом лише главою держави.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів, з тими чи іншими особливостями і перевагами.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася в США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної, але демократичної влади і держави як противаги монархії, монархічній формі правління.

В Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і нерідко безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з

 диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які не носять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме — парламентські або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилися переважно у тих країнах, які нещодавно пережили диктатуру (фашистську диктатуру, диктатуру "чорних полковників" тощо), а саме: в Німеччині, Італії, Австрії, Греції та ін. Ці факти варті уваги. Досить парадоксальними в цьому відношенні є прагнення окремих держав колишнього Союзу РСР та держав колишньої соціалістичної співдружності будувати президентські республіки. Дійсність свідчить про сумнівність їх вибору.

Для України на даному етапі її розвитку є найбільш прийнятною, на наш погляд, президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій Конституції України. На тривалу перспективу, більш прийнятною відповідно до ментальності українського народу може виявитись парламентська республіка як потенціально найбільш демократична держава.

Демократизм нашої держави виявляється також у статусі особи в суспільстві, зокрема у системі політичних прав і свобод громадян України, передбачених і закріплених Конституцією, у системі місцевого самоврядування та ставленні до нього держави, у передбаченому Конституцією правопорядку та в інших інститутах.

Соціальний характер держави виявляється в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів усього суспільства, усього народу і кожної особи, кожної людини і громадянина в Україні.

Насамперед держава дбає і має дбати про соціально незахи-щених або найменш захищених осіб і про відповідні верстви населення (про непрацездатних, безробітних тощо).

Визначаючи основні засади соціальної політики, приймаючи закони з соціальних питань, затверджуючи загальнодержавні програми соціального розвитку та Державний бюджет і здійснюючи соціальну політику, держава в особі її відповідних органів враховує і має враховувати як загальні, так і особливі, специфічні інтереси всіх соціальних груп, всіх корінних народів і національних меншин. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно права і свободи людини


та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Соціальний характер нашої держави найбільш повно виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (ст. 43—49), та в системі їх гарантій, зокрема в системі охорони здоровья, медичного захисту, медичного страхування, в системі соціального захисту тощо. На жаль, соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні, проголошені новою Конституцією, значною мірою не реалізуються, не забезпечуються, залишаються символічними.

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки, ідеології та інших інститутів держави і суспільства, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Політика держави має визначатися і здійснюватися у правових формах: у вигляді законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів тощо. У правовій державі політика, що не має правових форм, не є обов'язковою для виконання. Правова держава спілкується і має спілкуватися з особою і суспільством мовою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати Конституції. Часто верховенство права як принцип правової держави називають верховенством закону. Це виправдано лише в тому разі, коли слово "закон" вживається в широкому (образному) розумінні цього слова, як будь-який нормативно-правовий акт. Якщо ж термін "закон" вживається у власному розумінні слова, як акт, що приймається Верховною Радою, то таке розуміння принципу верховенства права є не зовсім точним, спрощеним.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вихідним у єдності держави є територіальна єдність. В Конституції щодо цього зазначається, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України не має політичного

8

 характеру, він є адміністративно-територіальним поділом. Окремі адміністративно-територіальні одиниці України мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної

держави.  ____________

Тривалий час у ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Нова Конституція остаточно вирішила цю проблему і тому певні пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже у нинішній обстановці, коли наша держава і суспільство, економіка і культура переживають кризу, особливо необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Федералізація ж унітарної держави вважається доцільною лише тоді, коли вичерпані можливості місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів. В Україні ж нині відбувається лише становлення системи місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів (державних адміністрацій, спеціальних, вільних економічних зон, прийняття статутів міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, утворення різних асоціацій та державних і самоврядних органів адміністративно-територіальних одиниць).

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція закріплює й ряд інших принципів держави, зокрема принципів національної і світської держави та інші.

Національною, зокрема українською, наша держава є насамперед за походженням. В преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада від імені українського народу — громадян України всіх національностей — приймає цю Конституцію — Основний Закон України, спираючись на багатовікову історію української нації, усього українського народу права на самовизначення.

Національною є наша держава також за етнічним походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян України всіх національностей, які є українським народом та за характером атрибутів держави (території, громадянства, мови, державних символів тощо).


Про національний характер нашої держави свідчать також основні напрями її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією, її ставлення до корінних народів і національних меншин.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Крім того, Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12), тобто і в зовнішньополітичній, зовнішньо-культурній та іншій зовнішній діяльності Україна виступає, діє як національна держава.

Національний характер Української держави відбито, зрештою, і в Конституції 1996 р., в якій втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, в тому числі ідеологію українського державотворення. Мріючи і борючись за створення (відновлення) своєї держави, український народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку державу нині й має український народ юридично і фактично.

Світський характер нашої держави закріплено в Конституції опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Конституції, поряд з проголи шенням права на свободу світогляду і віросповідання, зазначається, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви і жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, тобто як державна.

Проголошуючи політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність суспільного життя в Україні, Конституція містить також положення про те, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15).

Основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, про що свідчать її загальні риси, так і окремим її інститутам. Це стосується насамперед її окремих атрибутів — органів державної влади, території тощо. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів опосередковує собою "конституцію" держави у вузькому розумінні цього слова як організацію, будівництво, устрій держави.

()сновними елементами механізму нашої держави відповідно до її Конституції є: органи державної влади, територія (територіаль-

10

 ний устрій) України, громадянство України, Державний бюджет, ірошова одиниця і Національний банк, Збройні Сили, державні символи України тощо.

Систему органів державної влади за Конституцією складають:

  1.  Органи законодавчої влади.
  2.  Глава держави.
  3.  Органи виконавчої влади.
  4.  Органи судової влади.
  5.  Інші органи держави.

Система органів державної влади та їх статус визначають форму нашої держави (за характером правління), зокрема республіканський характер України.

Органи законодавчої влади опосередковують єдиний оргаи законодавчої влади — Верховну Раду України. Верховна Рада є виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом державної влади, який складається з 450 народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент. За Конституцією він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Президент призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106).

Статус Президента безпосередньо свідчить про форму нашої держави як президентсько-парламентську республіку.

Органи виконавчої влади за Конституцією являють собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, "хребтом" держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава.

Судочинство в Україні здійснюється відповідно до Конституції Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади відносяться також органи прокуратури та Вища рада юстиції.

И


Поряд з цими органами державної влади є ряд органів, які передбачено Конституцією, але не віднесено нею до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації і діяльності органів державної влади є:

демократичний порядок формування органів державної влади
(виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

системність і структурованість;

конституційність, законність в організації і діяльності;

постійний характер діяльності і детермінованість повнова
жень органів державної влади;

врахування загальновизнаних принципів і норм міжнарод
ного права, досягнень національної і світової конституційної думки
і практики державного будівництва;

гарантованість діяльності органів державної влади.

Пріоритетним принципом організації і діяльності органів державної влади є демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати і Президент обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються Президентом за згодою Верховної Ради; професійні судді на перші п'ять років призначаються Президентом, а потім обираються Верховною Радою безстроково.

Наступним важливим принципом організації і діяльності органів державної влади за нового Конституцією є їх системність і структурованість.

Органи державної влади за новою Конституцією вперше складають відносно цілісну в своїй основі систему. Адже тривалий час в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, був відсутній Конституційний Суд, органи прокуратури колишніх союзних республік були союзними органами, не існувало тривалий час і самостійного інституту глави держави — Президента, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ряду міністерств та інших органів, тобто органи державної влади Союзу РСР, як і колишньої Української РСР, мали певною мірою фрагментарний характер і були, як правило, неструктуровані або цілеспрямовано політизовані.

Не менш важливим є принцип конституційності і законності в діяльності органів державної влади. Відповідно до ст. 19 Консти-

12

 туції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд органів державної влади, в тому числі прокуратура, міністерства, державні комітети і відомства, діяли на підставі певних підзаконних актів.

Істотно новим принципом організації і діяльності органів державної влади за новою Конституцією є постійний характер їх діяльності і чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (ст. 76) і здійснюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78). Президент обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Крім того, Президент не може мати іншого представницького мандату, обіймати посаду в інших органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103). Лише професійні судді після перших п'яти років своєї роботи обираються Верховною Радою безстроково.

Конституцією передбачаються також відповідні гарантії діяльності органів державної влади (отримання і противаги). Зокрема, Президент має право припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ст. 106), має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради (ст. 106).

У свою чергу Верховна Рада має право усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленого статтею 111 Конституції (ст. 85), може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 115) тощо.

Характер державного ладу знаходить свій вияв, поряд з органами державної влади, і в інших елементах механізму держави, зокрема у громадянстві, територіальному устрої, Збройних Силах, державній символіці тощо.

Більшість елементів механізму свідчать насамперед про суверенність, незалежність нашої держави або є засобами їх забезпечення. Проявами і гарантами суверенності України є, зокрема, такі атри-

13


бути, елементи її механізму: громадянство України, яке є єдиним, територія України в межах існуючих кордонів, яка є цілісною і недоторканною, Державний бюджет, грошова одиниця — гривня, Національний банк (ст. 99); Збройні Сили, на які покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (ст. 17); державна мова (ст. 10), державні символи.

Єдність, цілісність ряду атрибутів держави свідчать про унітарний, соборний характер нашої держави. Це, зокрема, єдність, цілісність державної території, єдина державна мова, єдине громадянство тощо.

Система прав і свобод людини, громадянина в Україні та їх гарантії свідчать про демократичний, соціальний і правовий характер нашої держави і державного ладу в цілому.

Визначення місця і ролі права (верховенство права) в державі і суспільстві та місця і ролі Конституції в системі права і природи її норм (ст. 8) як норм прямої дії свідчать про правовий характер держави.

У ставленні нашої держави до чинних міжнародних доюворів,

згода на обов'язковість яких надається  Верховною Радою, як

частини національного законодавства (ст. 9) та до загальновизнаних

принципів і норм міжнародного права (ст. 18) також виявляється

суверенний і правовий характер нашої держави.

^*~ Характер державного ладу відображається і закріплюється також

/у функціях держави, принаймні в її основних функціях, оскільки

вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення

держави. Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює

поряд з механізмом держави також основні функції нашої держави.

Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосередньо, так і опосередковано, маючи до того ж далеко не однакову назву: зміст і спрямованість діяльності держави, обов'язок держави (ст. 3), здійснення державної влади (ст. 6), державне забезпечення, піклування (ст. 11, 12, 13), найважливіші функції держави (ст. 17) \     тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріплюються повною мірою в якомусь одному розділі Конституції, вони є змістом практично всіх розділів Конституції, але насамперед вони закріплюються в розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції.

Система цих функцій значною мірою відрізняється від відповідної системи функцій колишнього Союзу РСР і Української

14

 

 РСР як у зв'язку із зміною природи, характеру нашої держави, нашого державного ладу, так і у зв'язку із певними зрушеннями у теорії функцій держави, зокрема у національній науковій правовій

ДУМЦІ.

І Іині визнано, що функції держави опосередковують собою діяльність держави, являють собою, зокрема, основні напрями і сторони її діяльності. Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, є: суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо.

Основними cyb ч к і ами діяльності держави є держава в цілому, суб'єкти федерації (якщо держава федеративна), зокрема штати, землі, республіки, органи державної влади та інші атрибути держави, складові її механізму. Відповідно розрізняють загальнодержавні та інші функції.

Основними об'єктами діяльності держави є сфери цієї діяльності, зокрема політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня сфери. Відповідно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. Ці функції умовно можна назвати об'єктними функціями. Тривалий час майже у всій колишній соціалістичній правовій науковій літературі ці (об'єктні) функції вважалися практично єдиними функціями соціалістичної держави. Правда, вони поділялись на внутрішні і зовніїині і мали відповідно до етапів розвитку держави різну кількість і назву. Зокрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні останнім часом, такі функції: господарсько-організаторська, культурно-виховна, соціальна, правоохоронна тощо.

Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись, зокрема, такі функції, як захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємодопомоги і братерського співробітництва з державами соціалістичної співдружності тощо.

Назва функцій свідчить значною мірою про приниження ролі держави і перекручення її фактичного змісту діяльності.

Так, політична функція держави називалась правоохоронною функцією. Тим самим держава відсторонювалась від вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, від творчої, позитивної діяльності, їй відводилась у політиці переважно роль охоронця державного і суспільного ладу та інших інститутів.

15


Економічна функція називалась господарсько-організаторською функцією, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльності держави у сфері економіки.

Культурна (духовна, ідеологічна) функція називалась культурно-виховною функцією, чим спрощувався зміст відповідного напряму діяльності держави, принижувалась роль держави в духовній, ідеологічній сфері.

Зовнішня діяльність держави навпаки — гіпертрофувалась, перебільшувалась. За нею визнавалось здійснення до 4—5 зовнішніх функцій відповідно до основних сфер зовнішньої, міжнародної діяльності.

До того ж система об'єктних функцій визнавалась у повному обсязі лише за колишнім Союзом РСР в цілому. Щодо колишніх союзних республік, нинішніх суверенних держав, в тому числі України, навіть ці, обмежені об'єктні функції не визнавались за ними в повному обсязі, оскільки значну частину їх змісту брали на себе союзні (загальносоюзні) державні органи і організації. Найбільш обмеженими функціями колишніх союзних республік з числа внутрішніх функцій були господарсько-організаторська, культурно-виховна і правоохоронна функції.

Щодо зовнішніх функцій, то вони практично не визнавались за союзними республіками. їм відводилась допоміжна роль у здійсненні цих функцій.

За новою Конституцією нині Україна здійснює цілісну, повноцінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це, зокрема, такі функції, як політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні. Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється її політична функція (ст. 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 тощо). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116) тощо.

Широко закріплена в Конституції також економічна функція держави (ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку

16

 України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92) тощо.

Найдетальніше Конституцією закріплена соціальна функція (ст. 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116 тощо).

Насамперед наша держава визначається в Конституції як соціальна (ст. 1). Вона визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і проголошує визначальними щодо змісту і спрямованості своєї діяльності права і свободи людини та їх гарантії (ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми соціального розвитку України (ст. 85, 116) тощо.

Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави (ст. 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 тощо). Зокрема, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53); сприяє розвиткові науки, охороняє культурну спадщину (ст. 54), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні плани культурного розвитку (ст. 85, 116).

Порівняно новим явищем у конституційному закріпленні і регулюванні функцій держави є закріплення в новій Конституції екологічної функції (ст. 16, 50, 85, 92, 116 тощо). Зокрема, в Конституції зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави (ст. 16).

17


Порівняно детально закріплено в Конституції і зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. J7), зовнішньополітична-(ст. 18) і зовнішньоекономічна функції, функція культурного співробітництва (гуманітарна функція) тощо.

Особливо детально визначено і закріплено в Конституції оборонні функції. Зокрема, в Конституції зазначається, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ст. 17)'.

Щодо зовнішньополітичної функції держави в Конституції зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18).

Держава в особі Верховної Ради виключно законами визначає засади зовнішньоекономічної діяльності (ст. 92), в особі Кабінету Міністрів організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 116).

Щодо зовнішньокультурної (гуманітарної) функції держава, зокрема, сприяє встановленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством, забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (ст. 54).

Звичайно, не всі названі об'єктні функції, і насамперед внутрішні функції, мають належну правову і організаційну основи, що негативно позначається на рівні і ефективності їх втілення. Особливо це стосується економічної, культурної і соціальної функцій. Але відповідні конституційні основи всіх цих внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій нині закладено. -— Проблема цілісності і повноти закріплення і здійснення державою системи об'єктних — внутрішніх і зовнішніх — функцій досить багатопланова. Але передусім це проблеми природи, характеру Конституції і характеру нашої держави і державного ладу в цілому.

Першочерговим тут є питання доцільності і необхідності безпосереднього закріплення об'єктних функцій держави в якості головних функцій держави.

У конституціях більшості країн ці функції передбачаються і закріплюються також опосередковано: шляхом закріплення полі-

18

 тичної, економічної та інших систем або основ суспільства і держави та відповідних функцій і повноважень органів державної влади,

Відсутність у Конституції цілісного, системного закріплення економічних, соціальних, культурних та інших основ держави і суспільства і тим самим їх функцій — прямо чи опосередковано — може істотно знижувати відповідальність держави за здійснення її головних функцій, а саме: внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій, принижувати її роль і значення і тим самим об'єктивно викликати до життя нові соціальні інститути та при належному контролі в діяльності органів державної влади цього можна частково чи повністю уникнути.

Але проблеми основних об'єктних функцій нашої держави не зводяться до формально-юридичних аспектів, навіть конституційного рівня. „Головне — суть і зміст цих функцій. Українська держава і українське суспільство переживають перехідний період, перебуваючи у стадії становлення. В залежності від того, яке суспільство і яка держава утвердяться, буде складатись і закріплюватись система основних об'єктних функцій держави і визначатимуться пріоритети, тобто головні функції держави.

Мова не йде, звичайно, про суспільство — буржуазне чи соціа-листичне — в чистому вигляді. Головне, які відносини буржуазні, ринкові чи соціалістичні переважатимуть в суспільстві, будуть визначальними, пріоритетними, складатимуть певну соціальну систему, а які будуть допускатись як неосновні.^Хоч, звичайно, ці відносини можуть тривалий час гармонійно і рівномірно поєднуватись.

У разі утвердження в Україні і закріплення суспільства і держави такими, що грунтуються переважно на приватній власності, система об'єктних функцій держави і їх зміст будуть значно вужчими, а їх роль — меншою, що об'єктивно пов'язано з роздержавленням (приватизацією, муніципалізацією) значного кола об'єктів (підприємств, установ, організацій) в економічній, соціальній, духовній та інших сферах.

За таких умов об'єктні функції, принаймні основні внутрішні функції, як правило, перестають відігравати роль головних функцій держави, а їх закріплення в Конституції — пряме чи опосередковане — втратить актуальність.

У разі становлення суспільства і держави як соціалістичних (в своїй основі) у державній власності буде знаходитись переважна частина об'єктів у галузі економіки, в духовній та в інших сферах.

19


Відповідно роль держави у більшості сфер зростатиме. Об'єктні функції держави в переважній більшості набуватимуть ролі головних і їх закріплення в Конституції в тій чи іншій формі стане актуальним. Звичайно, відсутність в новій Конституції закріплення економічних, соціально-культурних та інших основ суспільства і держави і відповідного розділу, присвяченого громадянському суспільству і відповідній державі, об'єктивно сприяє утвердженню і закріпленню України як традиційної європейської держави, в якій об'єктні функції мають, як правило, другорядне значення.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавча, виконавча і судова, які умовно називають "владними", "організаційними" чи "технологічними", "процесуальними" функціями.

Слід зазначити, що тривалий час ці функції держави — законодавча, виконавча і судова — розглядались як форми здійснення функцій держави, зокрема її основних внутрішніх і зовнішніх функцій, до яких зводилась вся система функцій Радянської соціалістичної держави і соціалістичної держави взагалі.

У той же час в західній науковій правовій і політологічній літературі ці функції користувались загальним визнанням і розглядались в свою чергу практично єдиними або принаймні головними функціями держави, до яких іноді додавали споріднені з ними функції — фінансову, військову, дипломатичні тощо. Нині ці розходження в основному подолано.

Переконливо доведено, що держава здійснює як об'єктні, так і технологічні (владні, організаційні) функції, але в залежності від ролі і місця держави в суспільстві, система її головних функцій інколи не співпадає, що зумовлено різним співвідношенням у різних сферах державних і недержавних об'єктів.

"Технологічні" функції, хоча тривалий час і не визнавались, та все ж постійно закріплювались в Конституціях як буржуазних, так і соціалістичних держав через функції і повноваження органів державної влади, шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

^Класифікація функцій держави за засобами її діяльності ще не дістала загального визнання і не утвердилася. Функції, що об'єктивно виділяються за цими критеріями, зокрема фінансова, територіальна та інші, відносяться, як правило, до технологічних функцій або зовсім^ не називаються, оскільки чітко не визначена система

20

 І

 критеріїв такої класифікації, а також система (сукупність) основних засобів діяльності держави, за винятком бюджету і фінансів. —:Як наслідок цього, в конституціях більшості країн не існує належного закріплення видів діяльності держави (функції), які можна і необхідно розрізняти за засобами її діяльності (бюджетно-фінансова, адміністративно-територіальна, з питань громадянства тощо).

Цей недолік має бути згодом подолано в Конституції або шляхом прийняття окремих законів: прямо чи опосередковано в них мають бути системно закріплені всі основні функції нашої держави, що певною мірою сприятиме посиленню ролі і відповідальності нашої держави у всіх сферах її діяльності.

2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Суспільний лад являє собою організацію і діяльність суспіль-сіва, що передбачено і закріплено Конституцією і законами країни. Він опосередковує собою, як правило, всі основні сфери життя і діяльності суспільства: політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) тощо. В кожній з цих сфер існують певні форми організації і діяльності, тобто певні політичні, економічні та інші інститути. Вони утворюють собою відповідні системи, які складають собою суспільний лад.

Звичайно, Конституція України, як і конституції інших держав, закріплює далеко не всі сторони суспільного ладу, а лише його основи, зокрема політичної, економічної, соціальної, культурної та інших систем.

Конституційні основи суспільного ладу України знаходять свій вияв насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства, тобто суспільного ладу.

Основними з цих принципів є: принцип суверенності суспільства, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу; принцип гуманізму суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу, принцип політичного, економічного і ідеологічного плюралізму (багатоманітності) тощо.

21


І Ірюритетними принципами суспільного ладу України за Конституцією є: конституційність, законність, гуманізм, політичний, економічний та ідеологічний плюралізм (багатоманітність), рівність громадян, соціальна спрямованість функціонування і розвитку суспільства тощо.

Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, нації, тобто суверенність їх волі та інтересів. У преамбулі Конституції зазначається: "Верховна Рада України від імені українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, приймає цю Конституцію — Основний Закон України". Проголошений в преамбулі принцип суверенності українського народу одержує подальший розвиток в нормативних положеннях, зокрема у статті 2 Конституції, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію і, природно, опосередковується (виражається) всіма громадянами України.

Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народу і його участі у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За новою Конституцією влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і об'єктивно можна додати — і усіх соціальних груп.

Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5). Основними формами безпосереднього здійснення влади народом, прямого народовладдя є за Конституцією вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто увесь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади.

Демократизм суспільства закріплюється і в інших положеннях Конституції, зокрема щодо політичних прав і свобод громадян України (ст. 33—40) тощо.

Гуманізм нашого суспільства і суспільного ладу на конституційному рівні виражається насамперед у визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також у системі громадянських, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини і громадянина (ст. 23—32, 43—54).

22

 Національний характер суспільного ладу полягає насамперед у закріпленні статусу української нації і національних меншин та ставлення до них держави.

За новою Конституцією держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин (ст. 11).

Зазначається також, що Україна піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

Одним з важливих принципів суспільного ладу, який нині утверджується в Україні, є плюралізм, багатоманітність, зокрема політичний, економічний та ідеологічний плюралізм. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічний — у багатоманітності форм власності і господарювання; ідеологічний — у багатоманітності ідеологій. Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі є багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Так, політичний плюралізм полягає в наявності як ряду буржуазних (правих) партій, так і соціалістичних, комуністичних (лівих) партій. Тобто має місце політичний плюралізм як за формами, так і за суттю політичних явищ. Має місце також багатоманітність як форм, так і типів власності (державна, комунальна, приватна власність).

Отже, Конституцією передбачається і закріплення становлення і розвиток сучасного суспільства як суверенного, демократичного, гуманного, вільного, що поєднує засади різних типів суспільства, тобто є змішаним, перехідним, яке зумовлює відповідний характер держави, державного ладу.

Безпосередньо і найбільш повно суспільний лад знаходить свій вияв у політичній, економічній, соціальній і культурній (духовній, ідеологічній) системах суспільства.

Насамперед суспільний лад опосередковує собою політичну систему суспільства, яка охоплює систему політичних спільностей і об'єднань України: народ, державу і політичні партії.

Традиційно в умовах колишнього Союзу РСР до політичної системи відносились насамперед партія (КПРС) як ядро політичної системи, держава та громадські організації. Згодом стали відносити до цієї системи трудові, а потім і територіальні колективи.

23


Істотними недоліками цієї системи було насамперед те, що до цієї системи входила і могла входити лише одна партія — Комуністична партія Радянського Союзу. До того ж ця партія за своїм статусом вважалась ядром політичної системи, керівною і спрямовуючою силою суспільства, що об'єктивно ставило під сумнів суверенність і демократизм як політичної системи, так і суспільства в цілому. Разом з тим деякі суб'єкти включались до цієї системи штучно, без урахування реальної ролі їх у політичному житті суспільства. Мова йде насамперед про громадські організації (профспілкові організації, творчі спілки тощо). Адже реальною, хоча і незначною, була участь у політичному житті лише молодіжних організацій, зокрема комсомолу, політична діяльність якого відбувалася під керівництвом партії.

Абсолютизація ролі партії і фетишизація ролі громадських організацій здійснювались не випадково і не лише в силу підпорядкованості громадських організацій партії. Головною метою партії у формуванні політичної системи і визначенні статусу кожного з її суб'єктів було приниження ролі і значення в ній держави як основного суб'єкта політичної системи і, що найістотніше, конституційно-правове і фактичне витіснення з неї народу як її самостійного і пріоритетного суб'єкта.

Це стосується як колишньої політичної системи колишнього Союзу РСР, так і Української РСР.

У конституціях Союзу РСР і Української РСР зазначалось, що вся влада належить народу, але народ за цими конституціями мав здійснювати державну владу лише через Ради народних депутатів, які складали політичну основу колишніх Союзу РСР і Української РСР.

Той факт, що названі конституції не визнавали за народом права безпосереднього здійснення влади, передбачаючи здійснення ним влади чомусь лише через Ради і чомусь лише державної влади, наочно свідчить про повне і безумовне відсторонення народу від політичної системи як її самостійного і повноправного суб'єкта.

Статтею 5 Конституції колишнього Союзу РСР і відповідною статтею Конституції Української РСР передбачалась можливість винесення на всенародне обговорення, а також на всенародне голосування (референдум) найважливіших питань державного життя, але це конституційне положення мало формальний характер. Партія займала фактично місце народу в політичній системі,

24

 позбавляючи його законного місця як самостійного політичного суб'єкта.

До того ж український народ, тобто українське суспільство, як і народи інших колишніх союзних республік, в умовах Союзу РСР до останнього часу не мали своєї повноцінної політичної системи і жодної самостійної за своїм статусом політичної партії.

Адже Компартія України аж до розпаду Союзу РСР і КПРС фактично не була самостійною партією: вона як складова частина КПРС не мала своєї програми і свого статуту. Отже, політичну систему колишньої Української РСР умовно складали Компартія України, яка не була самостійною партією, держава, яка фактично не була суверенною, і громадські організації, які були залежними від КПРС, КПУ, союзних органів, відповідних громадських організацій та ряду інших інститутів.

Нині, за новою Конституцією повноправними і рівноправними суб'єктами її політичної системи є: народ — український народ як політична спільність; держава і політичні партії.

Пріоритетним суб'єктом політичної системи нашого суспільства є народ. Згідно із ст. 5 Конституції носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Головним у змісті цієї статті і, можливо, всієї Конституції є положення про те, що народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Визнання Конституцією за народом його права здійснювати владу безпосередньо (шляхом виборів, референдуми? тощо) є визнанням його повноправним, рівноправним і пріоритетним суб'єктом політичної системи поряд з державою, політичними партіями та іншими суб'єктами.

Це підтверджується і ст. 69 Конституції: народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Основним суб'єктом політичної системи є, звичайно, держава. Адже за Конституцією народ здійснює владу не лише безпосередньо, а й через органи державної влади. Влада має здійснюватись постійно, а народ безпосередньо бере участь у її здійсненні періодично (через 4—5 років або іноді через інші періоди) і лише з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення. Тому основним суб'єктом здійснення влади і відповідно політичної системи є держава в особі відповідних органів державної влади: органів законодавчої, виконавчої і судовой влади.

25


Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85); здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116); розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку (ст. 85, 116); здійснює зовнішньополітичну діяльність (ст. 18) тощо. Поряд з державою важливу роль у функціонуванні і розвитку політичної системи відіграють політичні партії. Відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах і референдумах.

Отже, якщо держава в особі її органів державної влади забезпечує здійснення влади, тобто волі народу, то політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, тобто волі народу.

Але політичні партії позбавлені можливості безпосередньо впливати на державу, її органи влади, підміняти чи дублювати їх. В Конституції зазначається, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37).

Тобто політичні партії можуть сприяти формуванню і вираженню волі громадян лише у певних організаційних і правових формах, передбачених Конституцією і законами України.

При всій конституційній визначеності статусу суб'єктів політичної системи залишається доволі проблематичним в політичному відношенні статус трудових і територіальних колективів (територіальних громад).

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства. Ця система вважається, як правило, системою (сукупністю) основних форм власності і економічної (господарської) діяльності. Тривалий час основними формами власності вважались державна (загальнонародна), колгоспно-кооперативна, а також власність профспілкових та інших громадських організацій. Власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної вважалась основою економічної системи колишнього СРСР і колишньої Української РСР. Вся особиста власність вважалась, як це не парадоксально,

26

 похідною від основних (суспільних) форм власності, тобто неосновною формою власності.

Господарська діяльність мала в основному суспільний характер. Вищою метою суспільного виробництва формально вважалось найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Економіка складала єдиний народногосподарський комплекс, який охоплював всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території країни. Керівництво економікою здійснювалось на основі державних планів економічного і соціального розвитку.

Нині економічна система включає такі форми власності, як власність українського народу (ст. 13), власність держави, комунальну власність і приватну власність (ст. 41). Пріоритетною формою власності в Україні нині є власність українського народу. Зокрема, в Конституції насамперед зазначається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу (ст. 13). Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Виняток складає право власності на землю, що вважається основним національним багатством. Це право за Конституцією набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону (ст. 14).

Державна і комунальна власність, зокрема основні об'єкти права державної і комунальної власності, закріплюються в Конституції переважно опосередковано (ст. 41, 92, 116 тощо), що дає підставу зробити висновок про втрату державною власністю свого колишнього пріоритетного характеру і недопустимість ототожнення загальнонародної власності (власності народу) із державною власністю.

Управління об'єктами державної власності здійснює відповідно до Конституції Кабінет Міністрів. Він же забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116).

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

Найбільш повне закріплення і регулювання на конституційному рівні вперше одержала така форма власності, як приватна. Ця форма

27


власності урівняна за своїм статусом з іншими формами і зняті практично всі обмеження, які мали місце щодо її попередниці — особистої власності. За новою Конституцією кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) практично без будь-яких обмежень. Причому право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41). Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування її вартості, звичайно, якщо це право набуто в порядку, визначеному законом. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду і у випадках, обсязі та порядку, встановленому законом (ст. 41).

Невизначеним залишився статус лише колективної форми власності, зокрема власності політичних партій і громадських організацій тощо.

Проте це не дає підстав залишати цю форму власності поза законом. Адже за Конституцією держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13). Економічний плюралізм (багатоманітність) передбачає і можливість також різноманітних форм господарювання підприємства.

Поряд з державним управлінням економікою (державним господарюванням) стає можливою різноманітна підприємницька діяльність фізичних і юридичних осіб. Нині кожен має право, як зазначається в Конституції, на підприємницьку діяльність. Істотно змінюється характер конституційно-правового регулювання економічної (господарської) діяльності. Держава за новою Конституцією забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом (ст. 42).

Важлива роль у формуванні і функціонуванні суспільного ладу України належить її соціальній системі, яка являє собою систему (сукупність) соціальних спільностей; соціальних об'єднань (організацій) і форм соціальної діяльності (соціальних послуг тощо).

28

 Насамперед соціальну систему утворюють соціальні спільності, зокрема українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові і територіальні колективи.

Наступним системотворчим елементом соціальної системи є соціальні об'єднання, зокрема соціальні громадські організації (профспілки, молодіжні, жіночі організації тощо).

Складовою частиною соціальної системи є також галузеві і територіальні соціальні системи в особі відповідних підприємств, установ і організацій: системи охорони здоров'я, медичної допомоги і медичного страхування, відпочинку, соціального захисту тощо.

Соціальні спільності закріплюються в Конституції переважно опосередковано. Зокрема зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). Щодо громадських об'єднань (організацій) в Конституції вказується, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Ці організації є пріоритетними соціальними громадськими організаціями, що пов'язано з їх природою.

Зокрема, в Конституції зазначається, що професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності (ст. 36).

Основним видом соціальної діяльності, звичайно, є трудова діяльність, праця. Відповідно пріоритетним видом громадських організацій вважаються за Конституцією професійні спілки.

За характером соціальної діяльності однією з пріоритетних соціальних систем є система охорони здоров'я. В новій Конституції зазначається, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (ст. 49).

Охорона здоров'я, як і інші види соціальної діяльності, соціального обслуговування, має державні і недержавні форми.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності,

29


забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя, а також дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

Відповідні системи соціальної діяльності, соціального обслуговування діють або мають діяти в усіх основних соціальних сферах: праці, відпочинку тощо.

Найважливішим показником рівня і гуманності соціальної системи є система соціального захисту. Так, в Конституції проголошується, що право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46).

Тобто в основі системи соціального захисту є система державного соціального страхування, а основною формою соціальних виплат є пенсії.

їх характер і реальність визначають у багатьох відношеннях не лише систему соціального захисту і соціальну систему в цілому, а й значною мірою весь суспільний лад країни.

Вельми важливою системою суспільства є культурна (духовна, ідеологічна) система. Вона являє собою систему форм духовного (культурного) життя і духовної (культурної) діяльності, духовних (культурних) об'єднань (організацій) та ідеологій.

Основними формами духовного (культурного) життя і відповідної діяльності суспільства є, зокрема, освіта, наука, культура, інформація тощо. В кожній з цих сфер існує певна система: система освіти, науки, культури тощо.

Держава відповідно до ст. 53 Конституції забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти,

зо

 різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

В системі освіти найбільш рельєфно і повно відображаються духовна (культурна) система суспільства, його духовний рівень, ментальність, ідеологічний плюралізм, духовна свобода і національна ідеологія.

Систему науки складає академічна наука (академічні установи), вузівська наука, відомча наука (система відомчих наукових установ і навчальних закладів) тощо. Ця система визначена і закріплена в Конституції опосердковано. Разом з тим в Конституції проголошується, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством (ст. 54).

Лише частково і переважно опосередковано закріплена в Конституції система культури (у вузькому розумінні цього слова). Вона опосередковує собою державні і недержавні заклади і установи культури. Переважну частину їх складають державні і комунальні установи: театри, палаци, бібліотеки тощо.

Нині система культури переживає кризовий стан. Разом з тим посилюються тенденції її відродження. Конституція створила для цього відповідні передумови. Зокрема, в Основному Законі України зазначається, що культурна спадщина охороняється законом і що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

В цілому роль духовної системи нашого суспільства зростає. Це співпадає із загальносвітовими тенденціями і тенденціями духовного розвитку більшості країн світу. Особливо в більшості розвинених країн світу спостерігається піднесення ролі і значення систем освіти, науки, інформації.

Найбільш поширеним видом об'єднань (громадських організацій) в духовній сфері є творчі спілки, освітні (просвітні) організації, товариства тощо. Нині відбувається їх перебудова, становлення якісно нової їх системи.

Зростає роль і значення в духовному житті суспільства церкви і релігії, хоча міжконфесійні змагання певною мірою сповільнюють цей процес.

31


Ідеологічний плюралізм, проголошений і закріплений Конституцією (ст. 15), дає змогу вільно функціонувати в суспільстві і його духовній системі різноманітним світоглядам, вченням, теоріям, концепціям.

3. ГАРАНТІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Конституційний лад кожної країни належним чином функціонує і розвивається, зберігає непорушність, якщо він має надійні гарантії. Вони передбачаються і закріплюються, як правило, конституціями і законами.

Цілком закономірно, що нова Конституція передбачила і закріпила ряд гарантій функціонування конституційного ладу. Основними з них є:

український народ;

Конституція і закони;

Українська держава в цілому (в особі її спеціальних інститутів
і безпосередньо);

— Верховна Рада;
^ggr Президент;-*^

Кабінет Міністрів, міністерства та інші органи державної
виконавчої влади;

Конституційний Суд;

суди загальної юрисдикції і прокуратура України;

політичні партії і громадські організації;

засоби масової інформації;

міжнародні організації.   ■

Пріоритетне місце в гарантуванні конституційного ладу відводиться Конституцією — народу України. За Конституцією народ України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5). Звичайно, визначення і зміна конституційного ладу здійснюються не довільно, а у визначених Конституцією і законами формах, зокрема шляхом виборів, референдумів тощо.

Виключно всеукраїнським референдумом, наприклад, вирішується питання про зміну території України (ст. 73).

32

 Право народу визначати і змінювати конституційний лад не може бути узурповане державою, тобто самостійно привласнене нею, її органами або посадовими особами (ст. 5).

Крім того, справою всього українського народу є також захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17).

Чільне місце серед гарантій конституційного ладу займають нормативно-правові гарантії і насамперед норми самої Конституції.

Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає насамперед у встановленні власного статусу і відповідно статусу тих інститутів, які вона закріплює; у забезпеченні самою Конституцією власної стабільності, обмеженні можливостей внесення до неї змін і доповнень, а також у регулюванні нею порядку визначення, функціонування, охорони і зміни конституційного ладу.

Згідно із ст. 8 Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Закріплення в Конституції цієї ієрархії нормативних актів є зрештою закріпленням ієрархії інститутів конституційного ладу, його системності і тим самим стабільності, а також визначаються межі конституційного ладу, співвідношення конституційно-правових та інших суспільних відносин. Зокрема, в Конституції зазначається, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19).

Одночасно в Конституції зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституцією передбачаються порівняно жорсткі умови щодо внесення до неї змін. Так, зазначається, що законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради лише Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Особливо жорсткі умови щодо порядку внесення змін до тих частин і положень Конституції, які стосуються основ конституційного ладу. Зокрема, згідно із ст. 156 Конституції законопроект про внесення змін до розділу 1 "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подаються до Верховної Ради Президентом або не менш

33


як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом (ст. 156). При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХШ цієї Конституції з одного і того ж самого питання можливе лише до Верховної Ради наступного скликання.

Ряд положень Конституції взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до ст. 157 Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ст. 157).

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, поряд з Конституцією, конституційному законодавству (законам про вибори, референдуми, політичні партії та інші об'єднання, про органи державної влади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галузям законодавства, зокрема адміністративному, кримінальному, інформаційному, митному, військовому тощо.

Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава. Відповідно до ст. 17 Конституції захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки покладається насамперед на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17).

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності безпосередньо покладаються на Збройні Сили. Гарантування державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При цьому зазначається, що Збройні Сили та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкодження їх діяльності (ст. 17).

Держава за Конституцією гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15), забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13), а також забез-

34

 печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (ст. 54).

Гарантується громадянам також свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54).

Особлива роль в гарантуванні конституційного ладу відводиться Основним Законом органам державної влади. Пріоритетна роль серед них належить Верховній Раді. За новою Конституцією Верховна Рада вносить зміни до Конституції; призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України; приймає закони; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначає вибори Президента України і заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил та інших військових формувань в разі збройної агресії проти України; затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених за законами України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ; надає у встановлений законом строк згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори України (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради у гарантуванні конституційного ладу випливає насамперед з її головної функції — законодавчої. Адже за Конституцією лише законами України визначаються: організація і проведення виборів і референдумів; засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; засади зовнішніх зносин, зовнішньополітичної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; територіальний устрій України; правовий режим державного кордону; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної ситуації, а також статус органів державної влади і місцевого самоврядування. Зокрема, виключно законами України визнача-

35


ються організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народного депутата; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організація державної статистики і інформатики; судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, а також діяння, які є злочинами, адміністративними та іншими правопорушеннями та відповідальність за них і засади цивільно-правової відповідальності.

Головна роль серед органів державної влади у гарантуванні конституційного ладу належить Президентові. За своїм статусом, визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції (відповідно до ст. 156, тобто щодо основ конституційного ладу), проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією, припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не розпочалися; призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра та припиняє його повноваження, приймає рішення про його відставку, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони країни; очолює Раду національної безпеки і оборони; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях в разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст. 106). Ці повноваження Президента мають вирішальне значення у гарантуванні конституційного ладу.

Важлива роль як гарантам державного і суспільного ладу належить за Конституцією Кабінету Міністрів, міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення вутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента;

36

 розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (ст. 116).

Виключно вагомими у справі гарантування конституційного ладу України є функції і повноваження Конституційного Суду. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147). Пріоритетними з цих повноважень є питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу належить органам правосудця при розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також прокуратурі і адвокатурі. Але не лише державні інститути є гарантами конституційного ладу. Вельми важлива роль у здійсненні відповідних функцій належить політичним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній системам нашого суспільства, про які мова йшла вище.

Так, відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України (ст. 36). Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняються (ст. 37). Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань (ст. 37).

Конституція опосередковано визнає суб'єктами гарантування конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації. Зокрема, гарантуючи право на інформацію, тобто право кожного вільно збирати, зберігати,

37


використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір, Конституція містить положення, згідно з яким здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушення або злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34).

Певну роль у гарантуванні Конституційного ладу, зокрема державного ладу, можуть відігравати за її згодою міжнародні організації та інші держави.

 ЗМІСТ

  1.  Конституційні основи державного ладу України 4
  2.  Основні засади суспільного ладу України 21
  3.  Гарантії конституційного ладу України  32
  4.  

* * *

Таким чином, нова Конституція України закріпила і всебічно гарантувала якісно новий конституційний лад. В ній отримали якісно новий статус насамперед людина як найвища соціальна цінність; держава як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, унітарна; народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні; політичні партії як інститути формування і вираження політичної волі громадян. Поряд з новою політичною системою одержали визнання і закріплення нові економічна, соціальна і духовна (культурна) системи.

Політична влада за новою Конституцією може здійснюватись лише трьома суб'єктами: безпосередньо народом, державою в особі відповідних органів державної влади і органами місцевого самоврядування. Кожен вид влади (за суб'єктами) має здійснюватись лише у передбачених Конституцією і законами формах і способах.


НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ Бібліотечка «Нова Конституція України»

ПОГОРІЛКО Віктор Федорович

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО

ЛАДУ УКРАЇНИ

Художній редактор   О. Ю. Гаркавенко

Технічний редактор  М. С. Чабан

Коректор Л. Д. Прокопенко

Підп. до друку 21.05.97. Формат 60 х 84/16. Папір офс. Друк офс.

Гарнітура "Тайме". Ум. друк. зрк. 2,3. Обл.-вид. арк. 2,4. Тираж 5000 пр.

Зам. 7-193.

Видавництво «1н Юре»

Свідоцтво № 24385080. 11.10.96 р.

м. Київ, вул. Терещенківська, 4, тел. 224-69-72

Оригінал-макет підготовлено видавництвом «Логос» м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 19

Віддруковано в ВАТ «КДНК» м. Київ, вул. Б. Хмельницькою, 19


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44183. Разработка предложений по внедрению анимационных программ для повышения качества туристского обслуживания в ООО «Чор Минор» 944.5 KB
  Целью работы является разработка предложений по внедрению анимационных программ для повышения качества туристского обслуживания в ООО Чор Минор. Исходя из поставленной цели были определены следующие задачи исследования: систематизировать теоретические аспекты анимационного обслуживания туристов; провести анализ деятельности ООО Чор Минор; разработать предложения по...
44185. Маркетинг. Методические указания 676 KB
  Название организации ООО АВС условное. Разработка стратегии развития продуктов ОО АВС на различных рынках. Выбор географических рынков для ООО АВС Разработка бизнес-плана вывода на рынок новой услуги. Оценка эффективности инвестиционного проекта по внедрению CRMсистемы для предприятия на рынке В2В на примере ООО АВС Разработка процедуры исследования внутренней и внешней среды ООО АВС.
44186. Модернізація електричної частини комбікормового цеху із використанням новітнього електричного обладнання та автоматизація завантаження дробарки 2.17 MB
  На комбікормових виробництвах електродвигуни повинні відповідати умовам пилонепроникненю для роботи в приміщеннях класу В–ІІ та П–ІІ за класифікацією правил пристрою електроустановок. Отже виникає необхідність автоматизації основних технологічних процесів з метою зниження собівартості готової продукції шляхом зниження питомих витрат електроенергії на окремі технологічні операції скорочення холостої роботи технологічного обладнання та підвищення якості...
44187. Предложения по улучшению финансового состояния ОАО «Рошальская ЭЛЭК» 546.5 KB
  Теоретические основы анализа финансовохозяйственной деятельности предприятия . Основные показатели финансовохозяйственной деятельности предприятия. Анализ финансового состояния предприятия на примере ОАО Рошальская ЭЛЭК. Анализ техникоэкономических показателей Предприятия за период 20082011гг.
44189. «ЕУРАЗИЯЛЫҚ БАНКІ» АКЦИОНЕРЛІК ҚОҒАМЫНЫҢ МЫСАЛЫНДА БАСҚАРУШЫЛЫҚ ШЕШІМДЕРДІҢ ҚАБЫЛДАУ ТӘЖІРИБЕСІН ТАЛДАУ 264.5 KB
  Сондықтан банк жүйесінің алдында жаңа міндеттер мен басқа да мақсаттар тұр. Жүргізілген зерттеулер нарық жағдайында бақылаудың мәні де өзгеретінін көрсетті ендігі уақытта ол: – басқарушылық қызметтің ажырамас бөлігі; басқарушылық шешім қабылдау процесінде ақпараттық қамтамасыз етудің көзі; басқарушылық шешімдердің орындалуы туралы қажетті ақпарат алуға болатын кері байланыс механизм ретінде болады. Кез келген өндірістік және коммерциялық қызмет өзіне тән тәуекелді болып табылады өйткені ісәрекет басталғанда олардың тиімділігі ішінара...