16682

ФОРМА ДОГОВОРА ПОРУЧИТЕЛЬСТВА

Научная статья

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

О ФОРМЕ ДОГОВОРА ПОРУЧИТЕЛЬСТВА К. СКЛОВСКИЙ К. Скловский член Ставропольской краевой коллегии адвокатов кандидат юридических наук. Бурное развитие банковского кредита привело к столь же интенсивному развертыванию отношений по поручительству гарантий ко

Русский

2013-06-25

12.54 KB

0 чел.

О ФОРМЕ ДОГОВОРА ПОРУЧИТЕЛЬСТВА

К. СКЛОВСКИЙ

К. Скловский, член Ставропольской краевой коллегии адвокатов, кандидат юридических наук.

Бурное развитие банковского кредита привело к столь же интенсивному развертыванию отношений по поручительству (гарантий), которые оказались едва ли не единственной (хотя и не очень надежной) опорой кредита в первые годы реформ.

Как это нередко бывает, практические нужды заставили настолько широко толковать действие поручительства, что применяемые конструкции оказывались уже вне правового поля.

Однако по мере развития рынка, повышения цивилизованности банковской деятельности, а также при одновременном остывании кредитного ажиотажа в условиях общего спада объема кредитования нужда в выходе за пределы права отпала и настало время восстановления действия принципов гражданского права в данной сфере.

В этом смысле показательно такое дело.

Частное предприятие "Лечебно - оздоровительный комплекс "Родник" выдал гарантийное письмо коммерческому банку "Проминвест" (г. Георгиевск Ставропольского края) с поручительством за ИЧП "Алекс", которое получило кредит в указанном банке.

Поскольку кредит не был возвращен в срок, суд взыскал по иску КБ "Проминвест" часть задолженности - 300 млн. руб. - с гаранта.

Решение суда было обжаловано ЛОК "Родник" в кассационном порядке. В жалобе указывалось на то, что гарантийное письмо не содержит необходимых реквизитов, в частности не указано, какой конкретно кредитный договор обеспечивается. Имеется лишь упоминание о неопределенном числе ссуд, не указаны такие условия кредитного договора, как его срок и процент, которые, безусловно, являются существенными. Наряду с этими обстоятельствами особый интерес, выходящий за рамки дела, вызвал тот довод, что гарантийное письмо не было акцептовано, т.е. кредитор в письменной форме не выразил своего согласия на предоставление поручительства на условиях, изложенных в письме.

Истец в судебном заседании указал, что он действительно не акцептовал гарантийного письма, но оговорка о нем имеется в самом кредитном договоре, что, на его взгляд, отменяет акцепт. При этом он сослался на Информационное письмо Высшего Арбитражного Суда от 20 мая 1993 г. ("Вестник Высшего Арбитражного Суда", 1993, N 6, с. 114), которое допускает такую возможность.

Но здесь необходимо напомнить ситуацию, в которой принимались изложенные в этом письме рекомендации.

По действовавшей ранее в системе Госбанка СССР Инструкции N 1 от 29 мая 1975 г. предписывалась единая форма гарантийного письма (приложение N 53). Причем, по-видимому, акцепт их не предполагался, а исполнение гарантии в бесспорном порядке возлагалось на отделение Госбанка гаранта, куда это письмо и сдавалось. При централизации банковской системы такая форма независимо от соответствия ее гражданскому законодательству являлась достаточно эффективной.

Но по мере развертывания настоящей банковской системы недостатки обнаружились, конечно, немедленно. В то же время в новых банках продолжали работать прежние специалисты, ориентирующиеся на прежние образцы, в том числе и на форму N 53, которая продолжала тиражироваться со всеми своими особенностями (как, например, пресловутый оборот о действии гарантии на все "ссуды, выданные и имеющие быть выданными", который вызвал немало головной боли у судей в последние годы).

Продолжалась и прежняя практика, когда выдача письма считалась самодостаточной и не нуждающейся в акцепте.

В этих условиях не было, видимо, никакой возможности устоять на твердой правовой позиции, предписывающей облекать гарантию в форму письменного договора под страхом его недействительности, поскольку это привело бы к обвалу кредитного рынка. Только этим и можно объяснить ту часть рекомендаций, которая позволяет считать акцептом телефонограмму или ссылку на гарантийное письмо в кредитном договоре.

Ведь нет смысла доказывать, что телефонограмма никак не может считаться надлежащим акцептом, поскольку она не облечена в письменную форму. Ссылка же в кредитном договоре также не акцепт - она адресована должнику, а не гаранту.

Только сейчас появились признаки возврата в этой сфере к праву, что видно из опубликованного решения по конкретному делу.

При рассмотрении спора между Русско - азиатским банком и АОЗТ "Новосибирский хлопчатобумажный комбинат" и АОЗТ "Квота", надзорной коллегией Высшего Арбитражного Суда было установлено, что "договор гарантии должен быть заключен в письменной форме", что означает - на письменное предложение заключить договор (имеется в виду гарантийное письмо) должен последовать письменный ответ (акцепт) в течение установленного срока.

Если такой ответ не поступил либо, как в данном случае, поступил значительно позже этого срока, следует считать, что надлежащего акцепта не было и договор поручительства не заключен ("Закон", 1995, N 1, с. 109).

В неофициальных изданиях приводятся и другие аналогичные дела, в которых суды применяют правила о форме поручительства в строгом соответствии с законом.

В то же время практика выдачи гарантийных писем пока преобладает над составлением договоров поручительства в установленной ГК форме. Поэтому, видимо, и судебная практика не свободна от колебаний. По-прежнему, в частности, встречаются рекомендации рассматривать упоминание гарантийного письма в кредитном договоре как форму акцепта поручительства, что само по себе далеко не бесспорно и может быть терпимо лишь в случае, если к участию в кредитном договоре в той или иной форме привлечен сам поручитель.

Кроме того, формулировка ст. 361 ГК РФ, предусматривающая возможность поручительства для обеспечения обязательства, которое возникнет в будущем, иногда понимается как доказательство уместности поручительства по никак не определенным "ссудам, имеющим быть выданным в будущем". Однако эта формулировка не отменяет акцессорного, дополнительного характера поручительства и лишь легализует ту практически неизбежную ситуацию, когда кредитный договор не подписывается, пока не предъявлено поручительство. В строгом смысле слова, если нет основного обязательства, то не может возникнуть и акцессорного - это правило твердо проводится, например, в отношении задатка. В свою очередь, акцессорное обязательство должно воспроизводить по крайней мере существенные условия основного. Для кредита ими, как известно, являются сумма, срок и процент.

В противном случае не приходится говорить о свободе воли как условии действительности любого договора. Кроме того, возможность злоупотреблений столь очевидна, что это не нуждается в каком-либо обсуждении. Следовательно, единственно приемлемым как в теоретическом, так и практическом плане остается признание того, что и в поручительстве, заключенном до возникновения обеспеченного им обязательства, должны быть указаны все его существенные условия. Косвенным образом это подтверждается и тем достаточно последовательно проводимым в судебной практике положением, что последующие изменения кредитного договора имеют силу для поручителя лишь постольку, поскольку они с ним согласованы. Это было бы невозможным, если бы и с самого начала не предполагалось, что поручитель принимает условия кредитного договора. А чтобы их принять, нужно, по крайней мере, их знать.

Если поручитель готов дать свободу должнику и кредитору при заключении основного обязательства, он может ограничиться указанием пределов своей ответственности. Если же условия кредита вообще не упомянуты, поручительство явно порочно и может быть аннулировано по основаниям недействительности сделок.

Видимо, настало время ставить вопрос о приведении в соответствие с буквой закона практики оформления договоров поручительства.

Во-первых, нужно определиться с упомянутыми рекомендациями Высшего Арбитражного Суда РФ.

Во-вторых, признать, что выдача гарантийных писем - вещь одинаково опасная как для поручителя, так и для кредитора, и перейти к такой практике составления договоров поручительства, при которой договор в форме обмена письмами является скорее исключением, чем правилом, как это характерно сегодня для всех иных сфер договорного права.

ССЫЛКИ НА ПРАВОВЫЕ АКТЫ

(Перечень ссылок подготовлен специалистами

КонсультантПлюс)

"ГРАЖДАНСКИЙ КОДЕКС РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ (ЧАСТЬ ПЕРВАЯ)"

от 30.11.1994 N 51-ФЗ

(принят ГД ФС РФ 21.10.1994)

ПИСЬМО ВАС РФ от 20.05.1993 N С-13/ОП-167

"ОБ ОТДЕЛЬНЫХ  РЕКОМЕНДАЦИЯХ,  ПРИНЯТЫХ НА СОВЕЩАНИЯХ ПО СУДЕБНО -

АРБИТРАЖНОЙ ПРАКТИКЕ"


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

25159. Суспільно-культурологічні засади еліністично-римської філософії, її періодизація 30.5 KB
  В стоїцизмі знаходить своє обґрунтування натурфілософія епохи еллінізму. Необхідно обґрунтувати ідеал внутрішньої свободи відбувається обґрунтування становища людини в новому світі світі монархії деспотичний режим. Але система обґрунтування в різних школах була різна. Головна задача філософії – обґрунтування та досягнення щастя людини.
25160. Єдність та багатоманітність історії як філософсько-історична проблема 29 KB
  Єдність та багатоманітність історії як філософськоісторична проблема. Осягнення всесвітньої історії в її єдності і багатоманітності проявів – головна мета філософії історії. На відміну від дослідження історика який зосереджується на описі одиничних фактів філософське осмислення історії завжди намагається усвідомити ціліснсть історичного процесу. Вихідною при поясненні окремих явищ історії з філософсько – історичної позиції є ідея закономірності історичного розвитку і саме вона становить фундамент для побудови загального...
25161. Ідеологія, її місце в житті суспільства 26 KB
  В ній з більшою чи меншою адекватністю виражено їх соціальне становище колективний інтерес історичну еволюцію сучасний стан можливі перспективи розвитку€ Можна визначити ряд характеристик ідеології з метою кращого усвідомлення даного феномену: завжди дає цілісну картину світу акцентуючи увагу на місці і ролі людини в цьому світі; інтерферує знання отримані попередніми поколіннями; стимулює і направляє людську поведінку інтегруючи суспільні дії; є організуючою формою громадського життя; в цілому визначає перетворення розвиток і...
25162. Ф.Шеллінг про місце натурфілософії в системі знання 25.5 KB
  Система трансцендентального ідеалізму – це шлях від суб’єкта до об’єкта. А натурфілософія – це шлях від об’єкта до суб’єкта. А як в природі зародилося це ідеальне Цим ідеальним є дух або безкінцевий суб’єкт. В абсолютному розумі суб'єкт і об'єкт нерозривно пов'язані створюють цілісну нерозрізнюваність суб'єктивного й об'єктивного .
25163. Концепція локальних цивілізацій Тойнбі 27 KB
  Концепція локальних цивілізацій Тойнбі Заперечення лінійної універсальної моделі історії. Критика класичної теорії історії Тойнбі – культурноцивілізаційні моделі історії спираючись на доробок Шпенглера створив концепцію коловороту локальних цивілізацій; одиниця аналізу локальна цивілізація 21 Формування розвиток та занепад локальних цивілізацій Відмова від ідеї універсалізму історії і утвердження ідеї полілінійності варіативності багатоманітних історичних систем Майбутнє – не передбачуване залежить від вибору який робить те чи інше...
25164. Співвідношення науки і філософії в Античній культурі 22.5 KB
  А через досвід у людей виникає наука та мистецтво під мистецтвом в цьому контексті розуміється філософія. Та найвищою мудрістю яку Арістотель визначає як науку про граничні причини та начала є філософія. 1а філософія – знання про істину; це наука що досліджує суще як таке а також те що йому властиве само по собі. 1а філософія бажана заради самої себе і заради пізнання а не ізза корисності.
25165. Проблема істини у філософії. Гносеологічне і онтологічне розуміння істини. (за Коретом) 24 KB
  Проблема істини у філософії. Гносеологічне і онтологічне розуміння істини. за Коретом Австрійський філософ Корет виокремлює 3 види істини: логічну онтічну та онтологічну. З цього приводу Корет виділяє 3 концепції істини: кореспондентна відповідність пізнання і судження з предметом іншими словами це те що дійсно є консенсусна дещо вважається істинним якщо компетентні в цій області судді погодяться з цим та когерентна нове знання не має суперечити вже існуючому має узгоджуватися з ним.
25166. Проблема істини у філософії. Гносеологічне і онтологічне розуміння істини 32.5 KB
  Проблема істини у філософії. Гносеологічне і онтологічне розуміння істини. Класичне визначення істини яке потім стало традиційним у філософії дав Арістотелькореспондентська теорія істини визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Це визначення істини визнавали такі мислителі як Аквінський Гольбах Гегель Фейєрбах а також Маркс.
25167. Філософські засади гуманітарного знання 28 KB
  Філософські засади гуманітарного знання Тривалий час для філософії головним напрямком орієнтації були ідеали природничого знання точність об’єктивність повторюваність результату. Проте досить давно було підміченим що значна частина гуманітарного знання яке отримує своє коріння в культурі і з яким дуже тісно виявляється пов’язаним філософське знання не знаходить адекватного відображення в теорії і методології природничого знання. Головні проблеми гуманітарного знання властиві також і філософії – пізнавальне і ціннісне відношення людини...