17014

Основи теорії організації

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

ТЕМА 7. Основи теорії організації План лекції Сутність і зміст функції організації. Класична теорія організації. Поведінковий підхід в теорії організації. Ситуаційний підхід в теорії організації. 1. Сутність і зміст функції організації В про

Украинкский

2013-06-29

10.78 MB

3 чел.

ТЕМА 7. Основи теорії організації

План лекції

  1.  Сутність і зміст функції організації.
  2.  Класична теорія організації.
  3.  Поведінковий підхід в теорії організації.
  4.  Ситуаційний підхід в теорії організації.

1. Сутність і зміст функції організації

В процесі вивчення цієї теми важливо, насамперед, усвідомити сутність трьох ключових категорій: "організація", "організаційний процес (діяльність)", "організаційна структура". Всі вони тісно пов’язані між собою, але не є синонімами.

Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт між окремими працівниками (їх групами) та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється в процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність та конфлікти між людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище, придатне для їх спільної діяльності.

Основні елементи організаційного процесу (організаційної діяльності):

а) поділ праці - поділ загальної роботи на окремі складові частини, достатні для виконання окремим працівником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

б) департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (підрозділи: групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо);

в) делегування повноважень - підпорядкування кожного такого підрозділу керівникові, який отримує необхідні повноваження;

г) встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові;

д) створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності.

Організаційний процес – достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає у необхідності вибору з численних альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення. На рис. 7.1 представлено діапазони можливих рішень в межах організаційної діяльності (діапазон – сукупність всіх точок відрізку прямої, яка еквівалентна сукупності всіх дійсних чисел).

Рис. 7.1. Діапазони можливих рішень в процесі організаційної діяльності

Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції у діапазонах всіх елементів організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.

Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами:

  1.  ступінь складності;
  2.  ступінь формалізації;
  3.  ступінь централізації.

Складність - кількість виразних ознак організації. Чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління та кількість підрозділів на одному рівні, тим складніше координувати діяльність організації.

Ступінь формалізації - ступінь, в якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх працівників. Чим більше правил та регуляторів в організації, тим більш формалізованою є структура організації.

Централізація - місце зосередження права прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою.

Децентралізація - передача права прийняття рішень з вищих рівнів управління на нижчі.


2. Класична теорії організації

За часом опрацювання розрізняють:

1) класичну (ієрархічну) теорію організації;

2) неокласичну ( поведінкову) теорію організації;

3) сучасну ( ситуаційну) теорію організації.

Класична теорія організації сформувалася як загальний теоретичний підхід до визначення організаційних параметрів, який ґрунтується на вивченні:

  •  анатомії організації;
  •  формальної структури організації;
  •  поділу праці та спеціалізації;
  •  ієрархії побудови організації.

В центрі уваги неокласичної (поведінкової) теорії організацій знаходиться людина в організації, більш конкретно – соціально-психологічні відносини, індивідуальні та групові взаємозв’язки, децентралізація повноважень тощо.

Сучасна теорія розглядає організацію як відкриту систему, яка знаходиться у постійній взаємодії зі своїм зовнішнім середовищем, до якого вона має пристосуватися. Сучасна теорія організації спрямована на вивчення механізмів адаптації організації до свого середовища.

В основу класичної теорії організації покладено результати досліджень А. Файоля та М.Вебера. Вони намагалися виокремити загальні характеристики та закономірності управління будь-якою організацією. За мету своїх досліджень вони ставили опрацювання "універсальних принципів управління", дотримуючись яких можна забезпечити успіх організації.

Найбільш чітко 14 таких універсальних принципів сформулював А. Файоль (Тема 2. “Еволюція управлінської думки”, рис. 2.3) у книзі "Загальна промислова адміністрація" (Париж, 1916).

Іншим відомим теоретиком класичної школи теорії організацій був М.Вебер ("Теорія соціальних та економічних організацій", 1947). В результаті аналізу церковних, урядових, військових та комерційних організацій він сформулював концепцію ідеальної бюрократії (Тема 2. “Еволюція управлінської думки”, рис. 2.4). Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, як ідеал, досягнення якого мають прагнути всі організації.

За Вебером ідеальна бюрократія має наступні основні характеристики:

  1.  високий ступінь поділу праці - кожна операція повинна виконуватися фахівцем;
  2.  чітка управлінська ієрархія - кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;
  3.  численні правила, стандарти та показники оцінки роботи - організація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, щоб гарантувати повну єдність виконання робіт;
  4.  "дух формальної знеособленості" - менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих працівників;
  5.  підбір кадрів має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника.

Сильні та слабкі сторони моделі Вебера наведені у табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії


3. Поведінковий підхід в теорії організації

Найбільш чітко поведінковий підхід в теорії організації був сформульований у працях професора Мічиганського університету Р. Лайкерта, який дійшов висновку, що організації, які орієнтувалися на бюрократичну модель, менш ефективними.

Він запропонував характеризувати організації за допомогою 8 ключових характеристик:

  •  процеси лідирування;
  •  процеси мотивації;
  •  процеси комунікацій (формальної і неформальної);
  •  процеси взаємодії (керівник                 підлеглий);
  •  процеси прийняття рішень( зверху, знизу);
  •  процеси встановлення цілей (залучення підлеглих);
  •  процеси контролю (жорсткий, частий і навпаки);
  •  процеси досягнення цілей (оцінка роботи по досягненню цілей).

Значення параметрів дозволяють віднести ту чи іншу організацію до однієї з 4 систем управління (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Системи управління організацією за Р. Лайкертом

Базисну бюрократичну форму організації Р. Лайкерт назвав "Система 1". Іншою крайньою формою є "Система 4".

Лайкерт вважав, що до "Системи 4" (партисипативно-демократичної) як найбільш ефективної з точки зору організаційних параметрів, мають прагнути всі організації.

Таким чином, поведінковий підхід (так само як і бюрократичний) є універсально орієнтованим, тобто з позицій цих двох підходів існує лише один найкращий варіант організаційного рішення. В цьому і полягає основний недолік як класичної, так і поведінкової теорій організації.


4. Ситуаційний підхід в теорії організації

Сучасна теорія організації (ситуаційний підхід в теорії організації) розглядає організацію як відкриту систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого вовна має пристосуватися. На відміну від класичного та неокласичного підходів сучасна теорія ґрунтується на тому, що не існує найкращої, ідеальної структури або моделі, до якої мають прагнути всі організації.

Кращою структурою організації буде така, яка найбільш повно враховує вплив ситуаційних факторів, які характерні для даної організації.

До основних ситуаційних факторів, які впливають на формування організаційної структури, сучасна теорія організації відносить такі:

  1.  технологія;
  2.  розміри організації;
  3.  середовище;
  4.  стратегія.

При цьому слід зауважити, що кожний із зазначених факторів впливає на формування організаційної структури не тільки прямо, але і опосередковано, тобто шляхом їх взаємного впливу один на одного.

Технологія. У широкому розумінні технологія – це процес конверсії (перетворення) організаційних входів ( людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) в організаційні виходи (продукція, послуги, прибутки/збитки). Таке розуміння технології дозволяє використовувати цю категорію для характеристики будь-якої організації, а не лише виробничої.

На початку 60-х років група науковців під керівництвом Дж. Вудворд досліджувала діяльність малих підприємств з метою встановити взаємозв’язки між розмірами організації та її структурою. Але такі взаємозв’язки не виявилися доти, доки всі фірми не класифікували за типами технологій.

Були визначені 3 типи технологій:

  •  одиничне виробництво,
  •  масове виробництво,
  •  процесне (безперервне) виробництво.

Результати подальших досліджень дозволили зробити такі висновки:

  1.  Існує тісний зв’язок між типом технології і організаційною структурою.
  2.  Ефективність діяльності організації залежить від того, наскільки структура фірми відповідає технології, що використовується.

Отже, не існує "ідеальної" організаційної структури фірми. Органічний принцип побудови організаційної структури сприяє ефективній роботі організацій, які використовують технології одиничного та процесного виробництва, а бюрократичний (механістичний) принцип доцільний для організацій з технологією масового виробництва (табл. 7.3).

Таблиця 7.3

Вплив типу використовуваної технології на

вибір організаційної структури за Дж. Вудворд

Недоліком класифікації технологій, запропонованої Дж. Вудворд є те, що її можна застосувати переважно для виробничих організацій.

Більш широку основу для класифікації технологій запропонував Ч. Перроу, що розглядав технолог крізь призму двох таких критеріїв:

  1.  ступінь мінливості завдань у роботі індивідуума;
  2.  тип дослідних процедур для пошуку методів реагування на ці зміни (або ступінь, у якому проблема піддається аналізу).

Відповідно до цього Ч. Перроу виокремив наступні технології (рис. 7.2):

Рутинна технологія – за такої технології працівники мають відносно постійні (усталені) завдання, а проблеми, які при цьому виникають легко піддаються аналізу і вирішенню (виробництво сталі, автомобілів).

Інженерна технологія – для такої технології характерні часті зміни завдань, проте проблеми, які при цьому виникають, вирішуються відпрацьованими, раціональними та системними методами (будівництво мостів).

Рис. 7.2. Класифікація технологій за Ч. Перроу

Нерутинна технологія – має справу з частими змінами завдань та багатьма проблемами, які важко піддаються вирішенню (аерокосмічна промисловість).

Реміснича технологія – за такої технології завдання не змінюються часто, проте проблеми, які при цьому виникають, досить складні для аналізу (ремонт машин та устаткування).

На підставі такої класифікації Ч. Перроу зробив такі висновки:

  1.  якщо проблеми можна вивчити на системній основі з використанням логічного та раціонального аналізу, слід використовувати рутинну та інженерну технології;
  2.  якщо проблеми не можуть бути вирішені раціональними методами, а вимагають використання інтуїції, передбачень, досвіду, слід використовувати ремісничу та не рутинну технології;
  3.  якщо нові, незвичайні проблеми з’являються досить часто, для їх вирішення доцільно використовувати інженерну або не рутинну технології;
  4.  якщо нові проблеми виникають порівняно рідко , перевагу слід надавати рутинній або ремісничий технологіям.

На думку Ч. Перроу технологія – це процес або методи трансформації входів у виходи, які відрізняються за ступенем їх рутинності. Чим більш рутинну технологію використовує організація, тим більш стандартизованою має бути її структура. Рутинна технологія асоціюється з бюрократичною структурою. Не рутинна технологія дає більше підстав для застосування органічної організаційної структури.

Розміри організації. Вчені Астонського університету з Бірмінгему вивчали широке коло організацій з метою визначення впливу технології та розмірів фірми на її структуру. За результатами своїх досліджень вони дійшли таких висновків:

  1.  Технологія чинила сильний вплив на структурні характеристики тільки в малих фірмах.
  2.  У великих фірмах тісний зв’язок між технологією та структурою зникає. Сильніший вплив на структуру в цьому випадку чинили розміри організації.

Ключові аспекти впливу розміру організації на її структуру наведені у табл. 7.4.

Таблиця 7.4

Вплив розміру організації на її організаційну структуру

Дійсно, з точки зору теорії збільшення розмірів організації означає поглиблення процесів поділу праці (спеціалізації). Отже, для забезпечення необхідного рівня координації діяльності працівників потрібна більша кількість менеджерів.

Ускладнення організацій збільшує кількість проблем для вищої ланки керівників. Виникає потреба у використанні формалізованих регуляторів (правил, стандартних операційних процедур тощо). Більше того, вищі менеджери мають передавати все більше і більше своїх функцій менеджерам нижчого рівня. Прийняття рішень стає все більш децентралізованим.

Середовище. Вплив середовища на організаційну структуру залежить від його наступних характеристик:

  1.  складність середовища - визначається кількістю його компонент, які впливають на організацію, та інтенсивністю взаємодії між ними;
  2.  динамічність середовища - характеризується кількістю змін середовища в одиницю часу та подібністю змін;
  3.  невизначеність середовища - визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визначеністю такої інформації.

Дослідження Т. Барнса і Дж. Сталкера взаємозв’язків між середовищем і структурою дозволило ідентифікувати два крайніх типи середовища: стабільне (відносно постійне у часі) і нестабільне (характерні невизначеність та швидкі зміни).

Вони встановили, що організації із стабільним середовищем звичайно мають структуру, яка відрізняється від структури, що мають організації в нестабільному середовищі. Їх типи організаційних структур дістали назву відповідно механістичної та органічної (табл. 7.5).

Механістична структура дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Функціонуючи в умовах стабільного середовища, організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами - через правила, спеціалізацію робіт та централізацію влади.

Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни у середовищі вимагають і більш високого рівня її рухливості (гнучкості).

Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони вважали, що вплив середовища не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї організації.

Кожний структурний підрозділ має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова (рис. 7.3).

Таблиця 7.5

Порівняльна характеристика механістичної та

органічної структур Т. Барнса і Дж. Сталкера

Рис. 7.3. Графічна інтерпретація концепції Лоуренса - Лорша

Ці дослідження дозволяють зробити такі висновки:

  1.  Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами своїх структурних підрозділів з різним ступенем невизначеності.
  2.  Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища.

Стратегія. Вплив стратегії на організаційну структуру досліджувався багатьма вченими і, перш за все, Альфредом Чандлером та Генрі Мінцбергом. Вивчаючи діяльність великих корпорацій, А. Чандлер дійшов висновку, що вибраний компанією напрямок стратегії впливає на структуру, але такий вплив, як правило, не можна назвати прямим. Стратегія визначає такі параметри як місію організації, її цілі і спосіб їх досягнення, засоби пристосування до зовнішнього середовища, і вже через них впливає на структуру.

Г. Мінцберг, крім того, дійшов висновку, що темпи зростання організації та розподіл повноважень також впливають на організаційну структуру. Мінцберг класифікував організації за трьома основними критеріями:

  1.  основний механізм координації (основний підхід, який використовується для координації різних видів організаційної діяльності);
  2.  ключова частина організації (частина, яка відіграє головну роль в досягненні успіху або невдачі організації);
  3.  тип децентралізації (спосіб розподілу влади в організації).

Кожний з цих критеріїв має декілька параметрів (табл. 7.6).

Таблиця 7.6

Принципи класифікації організацій за Г.Мінцбергом

Використовуючи таку класифікацію, Г. Мінцберг вирізнив п’ять основних форм організаційних рішень (табл. 7.7):

Таблиця 7.7

Типи організаційних структур за класифікацією Г. Мінцберга

  1.  Проста структура. Такий тип структури використовують малі за розмірами організації, які контролюються агресивними підприємцями, а також організації, які розпочинають свою діяльність. Влада прийняття рішень узурпована керівником. Організація здебільшого не є спеціалізованою.
  2.  Машинна бюрократія – цей тип структури нагадує механістичну структуру Барнса - Сталкера. Це організації зрілого віку, зі стабільним передбачуваним середовищем. Для них типові високий рівень спеціалізації, жорстка модель влади, вузький діапазон контролю.
  3.  Професійна бюрократія (державні університети, лікарні). Такі організації мають відносно мало функціональних менеджерів. Для працівників характерна концепція об’єднання у підрозділи за професійними інтересами.
  4.  Дивізіональна форма. Характерна для більшості великих компаній (особливо з продуктовою департаменталізацією). Повноваження передаються на рівень дивізіонів, але в межах дивізіону вони централізовані. Виникнення такого типу структури пов’язане з необхідністю ринкової диверсифікації.
  5.  Адхократія. У широкому розумінні адхократія схожа на органічну структуру: “уникає” спеціалізації, формалізації, жорстких наказів тощо. Характерна для великих науково-дослідних центрів та установ.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31349. Фантастика и миф : использование мифологических образов в современной фантастической литературе 571.13 KB
  Тем не менее мы видим здесь не хронику давно забытых событий а историю о подлой неблагодарности королей об интриганахпридворных о законниках выворачивающих истину наизнанку чтобы отправить на тот свет неугодного им человека. И теперь перед нами возникает следующий не менее интересный вопрос: зачем же понадобилось невероятное в романе изображающем человека Всем известно что Свифт не единственный писатель который вводил в свои произведения фантастические образы. Вспомним лермонтовского Демона пушкинскую Русалку в повести Гоголя...
31350. РАЗВИТИЕ ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ ИНИЦИАТИВНОСТИ В ДЕТСКОМ ВОЗРАСТЕ 9.73 MB
  Структура и функции исследовательской инициативности в деятельности человека . Психологические исследования деятельности человека по изучению сложных многосвязных объектов . В настоящее время развитие общества характеризуется все возрастающей динамичностью проникновением на новые уровни познания природы изменением социального устройства и возникновением качественно новых видов деятельности в ранее неизвестных областях. Особое значение здесь приобретает стремление и способность личности активно исследовать новизну и сложность меняющегося...
31351. КОММУНИКАТИВНЫЕ СТРАТЕГИИ И ТАКТИКИ АГИТАЦИОННОГО ТЕКСТА И ИХ СТИЛИСТИЧЕСКАЯ РЕПРЕЗЕНТАЦИЯ 850 KB
  Формирование в стране новой коммуникационной среды, новых форм коммуникационного обмена, становление системы активных публичных коммуникаций обусловило актуальность социопрагматического аспекта анализа феноменов вербальной коммуникации. По выражению О.С. Иссерс, «в сегодняшнем обществе сформировался социальный заказ на знание закономерностей общения»
31352. Параметрические модели популяционной динамики и их приложение к задачам демографии 6.7 MB
  Приближение стабильного населения и решение уравнения Лотки. Макроэкономическая модель устойчивого развития населения. В настоящей диссертационной работе проведена систематизация и предпринята попытка развития параметрических методов моделирования динамики численности популяций и в частности населения вводится понятие информационного параметра как отличительной черты цивилизованного общества от биологической популяции и рассматривается его участие в демографических процессах. В работе уделено особое внимание параметрическому...
31355. Организационно-экономические формы дилерской деятельности на российском рынке 391.46 KB
  Переход России к рыночным отношениям невозможен без создания сети малых предприятий способных обеспечить структурную перестройку экономики оперативно реагировать на изменение потребительского спроса. Развитие малых предприятий имеет огромное значение для насыщения рынка товарами и услугами создания конкурентной среды внедрения достижений научнотехнического прогресса В странах с развитой рыночной экономикой малые предприятия составляют самую многочисленную долю их субъектов. Развитие малого предпринимательства в...
31356. ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКИЙ ПОДХОД В ПСИХОЛОГИИ: ИСТОРИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ 871 KB
  Шпигельбергом мы имеем все основания утверждать что центральной фигурой в развитии феноменологического движения был и до сих пор является Эдмунд Гуссерль [65 с. Исходные эпистемологические идеи Гуссерля Как известно Гуссерль получил отнюдь не философское образование. Исследуя основные понятия и принципы математики и логики Гуссерль пришел к убеждению о принципиальной незавершенности естественнонаучного и математического знания [Мотрошилова 43 с. Чем глубже я анализировал тем сильнее сознавал что логика нашего времени не доросла до...
31357. МЕТОДОЛОГИЯ УПРАВЛЕНИЯ КОРПОРАТИВНЫМИ ИНВЕСТИЦИЯМИ В РЕГИОНЕ (на примере республики Татарстан) 739.5 KB
  Активизация инвестиционного процесса – наиболее актуальная и весьма болезненно решаемая макроэкономическая проблема. Рост объемов инвестиций и подъем экономики в целом ожидался и прогнозировался, начиная с 1993 г., однако выхода из состояния циклического спада не произошло до сих пор