17332

КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виро

Украинкский

2013-07-01

97 KB

4 чел.

КРИТИЧНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ

Початок XIX ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, майновим розшаруванням і зубожінням значної частини населення (особливо найманих робітників). Капіталістичну економіку починають розхитувати економічні кризи.

Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. Проблема пауперизму й економічних криз ставала занадто гострою.

За цих умов учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і класичної політичної економії. Сісмонді, який називав себе учнем А. Сміта, піддає гострій критиці капіталізм за злиденний стан робітників, за кризи. Сісмонді не був соціалістом. Але його палка, безкомпромісна критика капіталізму сприяла формуванню соціалістичних ідей.

«Поліпшити» капіталізм шляхом реформування власності сподівався Прудон. Перебудувати суспільство на засадах справедливості за допомогою держави намагались соціалісти Родбертус і Лассаль.

1. Економічні погляди С. Сісмонді

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) — посідає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатковує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світогляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією». Народився Сісмонді в родині протестантського пастора в околицях Женеви. Службову діяльність розпочав у ліонському банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви,
деякий час живе в Англії та Італії. 1880 р. знов повертається до Ж
еневи, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не лише економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику наукову спадщину.

Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення». Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він переконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».

Які ж нові ідеї проголошує Сісмонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У класиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке
вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ні-
би не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним ко-
ристуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлум
ачення політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави»1.

Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як такі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв’язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей. Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, ігнорування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ставлячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником історичної школи.

Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільства, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків. Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення влас-
ності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промисловості, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земельна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників.

Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична економія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність інтересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.

Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загострення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економічного лібералізму, що її пропагували класики.

Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комунізму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запровадження робітничого законодавства.

Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді, як уже було сказано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Сісмонді справді писав, що «праця є єдиним джерелом багатства...»1. Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вартість товару визначається витратами праці на його виробництво.

Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.

Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як засоби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. Нагромадження капіталу, як і Сміт, він зв’язує з ощадливістю.

Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. «Прибуток підприємця, — писав він, — становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує»3. Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.

Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі ренти не дають.

Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не існує її у дрібному товарному господарстві.

Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши, як і Сміт, вартість до суми доходів, він робить висновок, що для реалізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво відповідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зменшить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою.

«Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства»4.

З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискується з виробництва машинами, а зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше. Не зростає ринок і за рахунок попиту з боку капіталістів, які частину свого доходу, що її мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагромадження Сісмонді ігнорує). За цих обставин усе більшу й більшу частину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутрішньому ринку. Зовнішні ринки у зв’язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються.

До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була вели-
ка маса споживачів — дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній
ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Отже, кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встановленню «загального добробуту й достатку» за умов дрібного виробництва.

Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії розвиває Мальтус.

Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предмета й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили економічного розвитку започаткували критичне ставлення до економічного лібералізму.

2. Економічна концепція П. Ж. Прудона

П’єр Жозеф Прудон (1809—1865) — народився у французькому місті Безансоні в сім’ї бідного пивовара. Учився в коледжі, працював робітником у друкарні, займався самоосвітою. 1840 р. видає в Парижі книжку «Що таке власність», в якій гостро критикує капіталізм і кидає виклик буржуазії, проголосивши своє знамените гасло «власність — це крадіжка». 1846 р. він видав книжку «Система економічних суперечностей або Філософія злиденності», на яку К. Маркс відповів своєю працею «Злиденність філософії».

У творі Прудона викладено систему його економічних поглядів, в основу яких узято було ідеї дрібнобуржуазного соціалізму. У наступних працях він розробляє проекти «реформування» капіталізму. Це реформування Прудон сподівається здійснити через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерній основі, що в них робітники-акціонери будуть працювати й одержувати продукти за собівартістю.

1848 р. Прудона обрали членом Національних зборів від паризьких робітників. На розгляд зборів він вносить проект податкової реформи і створення «Народного банку», але проект не був прийнятий. 1849 р. Прудон сам зробив спробу втілити ідею створення «Народного банку» в життя через організацію акціонерного товариства, але вона виявилась безрезультатною (банк проіснував два місяці). Невдалою була і його діяльність як видавця газет. За досить гостру критику капіталізму Прудона двічі заарештовували.

Методології Прудона притаманний ідеалізм і суб’єктивізм. Економічні категорії він розглядає як втілення «абсолютного розуму», як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. Намагаючись застосувати в дослідженні гегелівський діалектичний метод, Прудон обмежує його, по суті, намаганням виявити в категоріях і економічних процесах «добрі» і «погані» сторони. Отже, економічні категорії та економічні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей. Керуючись таким підходом, Прудон уважав, що завжди можна зберегти добрі сторони й позбутись поганих. Це стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.

Теорія цінності. Цінність Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і ідеї мінової цінності. Між споживною цінністю і міновою цінністю існує «антиномія» — протилежність. Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова — як відображення винятковості.

Примиренням цих суперечливих сторін синтезом споживної й мінової цінностей у Прудона виступає конституйована або синтетична цінність. Вона встановлюється в обміні. Обмін, писав Прудон, об’єднує елементи багатства, створені різними галузями виробництва, в одне ціле. Саме обмін робить цінність конституйованою.

У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрідний добір продуктів. Одні з них суспільство визнає за цінності і включає до складу суспільного багатства. Інші — ні. Створює й комбінує елементи багатства згідно із «законом пропорційності цінностей» лише праця. Виходячи з цього закону Прудон називає конституйовану синтетичну цінність пропорційною.

Отже, конституйована цінність, на думку Прудона, виникає в обміні та обов’язково реалізується на ринку. Вона є конституйованою тому, що передбачає злиття, комбінування окремих елементів багатства в одне ціле, синтетичною тому, що знімає протилежність споживної й мінової цінностей, пропорційною, оскільки виникає в результаті встановлення працею пропорцій, що в них відбувається комбінування елементів багатства.

Для подолання труднощів товарного виробництва (затоварювання, диспропорції тощо) потрібно, на думку Прудона, кожний товар наділити конституйованою цінністю, гарантувати його реалізацію. Своєю теорією конституйованої цінності Прудон намагається усунути суперечності капіталістичного товарного виробництва, суперечність між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманних грошам.

У теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності — обмін і працю.

Економічна програма Прудона. Як дрібнобуржуазний ідеолог Прудон зв’язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Основною причиною зубожіння й несправедливості він оголошує обмін і гроші. І саме з цих позицій опрацьовує економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.

Прудон хоче зберегти товарне виробництво, в якому бачить вершину людської свободи й особистої незалежності. Він обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів. Панування дрібних товаровиробників, на його думку, зумовить обмін продуктами праці за трудовим еквівалентом. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції Прудон пропонував і, як уже зазначалось, зробив спробу створити обмінний банк — «Народний банк». Банк приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, «робочі гроші», які засвідчували б кількість праці, витраченої на виготовлення товару. За ці «робочі гроші» товаровиробник і одержував би в банку потрібні йому інші товари. Запровадженням «робочих грошей» замість реальних Прудон сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації, оскільки кожен одержував би стільки, скільки виробив сам, залишити «добрі» сторони товарного виробництва й ліквідувати «погані».

Ці дрібнобуржуазні ілюзії було породжено недостатнім розумінням Прудоном таких категорій, як гроші, товар, прибуток, капітал та й самої суті капіталістичного виробництва, з ідеєю реформування якого через обмін він виступав.

Капітал Прудон переважно трактує як гроші, вважаючи про-
відною його формою тільки капітал позичковий. Процент, на дум-
ку Прудона, — це та єдина форма, в якій втілено неоплачену пра-
цю робітника. Прибуток Прудон розглядає як різновид заробітної плати.

Оскільки економічною основою експлуатації у Прудона є процент, то зниження ставки процента «примусовими законами» і зведення її до нуля — це шлях до одержання робітниками повного продукту своєї праці. Керуючись такою логікою, він розвиває ідею «дарового кредиту». Виступаючи проти грошей, Прудон водночас пропонував надавати через банк робітникам і товаровиробникам безпроцентний кредит у грошовій формі. Надання «дарового кредиту» усуває можливість позичати гроші під проценти і тим самим, на думку Прудона, ліквідує експлуатацію.

Внаслідок такої реформи (надання всім і кожному «дарового кредиту») здійсниться не лише «злиття класів», бо залишатимуться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни, уряд теж стане непотрібним, оскільки буде гарантовано справедливість у процесі обміну, усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів.

Прудон є противником як буржуазної демократії і монархії, так і комунізму. Рушійною силою суспільства він вважає клас дрібних виробників, економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна певна відокремленість, ізольованість. Його члени не повинні об’єднуватися в жодні державно-суспільні організації. Прудон взагалі виступає проти держави. Зв’язок між окремими господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу.

Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона мав значне поширення в другій половині ХІХ ст. в багатьох європейських країнах. Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом анархо-синдикалісти.

3. Економічні погляди К. Родбертуса

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький соціаліст. Після закінчення в 1827 р. Геттінгенського університету К. Родбертус служив певний час у судовому відомстві.

Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міністром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе дослідженню соціально-економічних проблем.

Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850—1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвячених господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884).

Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетаріату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його думку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме
т
ому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Реформування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівняльного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава.

Теорія вартості. Родбертус стоїть на позиціях трудової тео-
рії вартості, хоч розробка і формулювання її є в нього дещо сп
ецифічними.

Перший розділ його основної праці має такий заголовок: «Вартість усіх господарських благ визначається працею і тільки працею»1. Розкриваючи зміст цієї тези, Родбертус передовсім зазначає, що до сфери господарства він відносить лише матеріальні блага. А з матеріальних благ лише ті є господарськими, що варті праці.

У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: «уживаність», «речі, придатні для вжитку», «споживні цінності» і «блага».

«Уживаність» — це здатність речі бути засобом досягнення мети, задоволення потреби. Вона має об’єктивну основу. «Речі, придатні для вжитку» — ті, які мають названу об’єктивну здатність. Але не всі «речі, придатні для вжитку» є «споживними цінностями». «Споживної цінності» у Родбертуса набувають лише ті речі, що в них є потреба. «Цінність,2 — писав він, — не є якістю речі, а становить той її статус, якого вона набуває завдяки потребі в її об’єктивних особливостях»3. Отже, «споживна цінність» у нього — категорія суб’єктивна. «Блага» — це речі, що мають споживну цінність і є
результатом людської діяльності. Вартість благ, підкреслював Ро
дбертус, визначається лише працею. Аналізуючи цю проблему, Родбертус ставить питання: чи включаються у вартість, крім праці, безпосередньо вкладеної у виробництво блага, також витрати матеріалу і знаряддя виробництва? Його відповідь є позитивною. Так, включаються, але теж як попередні витрати праці4.

Матеріал сам по собі не може бути віднесений до вартості блага. У вартість блага включається праця, витратами якої визначається вартість матеріалу. Праця, що визначає вартість знарядь виробництва, включається у вартість блага повністю або частково, залежно від міри їх використання.

Заслугою Родбертуса є те, що він визнає порівнювання цінностей, тобто визначення мінової цінності і самої цінності, її величини. Але, писав він: «...Порівняти кількість двох благ стосовно
їхньої цінності — це ще не означає виміряти її»
9. Єдиною мірою цінності, підкреслює Родбертус, є праця10. А одиницею її вимірювання є час.

Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус визнає за нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. Їх він об’єднує в єдину категорію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Надаючи великого значення цій концепції, Родбертус навіть заявляв, що К. Маркс «украв» у нього теорію додаткової вартості, яку він (Родбертус) виклав і стисліше і зрозуміліше, ніж Маркс. Зазначаючи всю безпідставність такої заяви, Ф. Енгельс писав, що в Родбертуса «рента взагалі» становить просто суму земельної ренти і прибутку.

Земельна рента. Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земельної ренти. У його працях закладено основи теорії абсолютної ренти.

У Родбертуса середні ціни всіх товарів, як промислових, так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудовими вартостями. Кількість додаткової вартості («ренти») в обох галузях пропорційна створеним у них сумам вартостей. Проте в сільському господарстві та сама сума вартостей, а отже й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини. Норма прибутку визначається промисловістю. Через те в сільському господарстві виникає певний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Земельну ренту приносять усі ділянки землі. Отже, Родбертус поставив питання про існування ренти, яку Маркс назвав абсолютною. Що ж до диференційної ренти, то він її заперечував, хоч і визнавав, що різниця в продуктивності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту.

У трактуванні ренти в Родбертуса є певні суперечності. Не відповідає дійсності його твердження про те, що сировина відсутня в сільськогосподарському виробництві, насправді там теж використовуються насіння, добрива. Водночас сировина відсутня в деяких галузях промисловості, наприклад транспорті, але там не виникає земельної ренти.

Основою утворення земельної ренти Родбертус називає приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника землі. А привласнюється земельна рента землевласниками на основі «позитивного права» через постійний примус. Розробляючи теорію земельної ренти, Родбертус заперечував закон спадної родючості грунту.

Проблема розподілу. Розглядаючи суспільство як цілісний соціальний організм, утворений поділом праці, Родбертус наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших — це справедливий розподіл суспільного продукту. Справедливий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під справедливим Родбертус розуміє такий розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лише робітник створює всі продукти. Власники землі й капіталу одержують частину продукту у вигляді процента й ренти. Отже, Родбертус виділяє дві сторони в розподілі багатства — економічну й соціальну. Економічна (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту. А соціальна — забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є порушенням справедливого розподілу.

Оце чітке розмежування економічної і соціальної сторін розподілу багатства є величезною заслугою Родбертуса.

Не приділяючи особливої уваги з’ясуванню пропорцій, які складаються в процесі розподілу між факторами (послугами) виробництва, Родбертус основний наголос робить на проблемі пропорцій між трудовими й нетрудовими доходами в національному продукті. Він робить висновок, що частка робітників у національному продукті зменшується на користь капіталістів і землевласників.

Виходячи з цього, Родбертус визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить, на його думку, ліквідацію нетрудових доходів. Але це справа далекого майбутнього. І Родбертус намагається знайти компроміс між сучасним йому капіталізмом і колективістським суспільством майбутнього. Цей компроміс він бачить у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.

4. Економічна програма Ф. Лассаля

Фердинанд Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. 1848 року був заарештований за революційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою пропагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 року Лассаль повертається на політичну арену, створює «Загальний союз німецьких робітників» (1863—1875).

Ф. Енгельс писав про Лассаля як про надзвичайно талановиту й різнобічно освічену людину. Водночас він підкреслював, що Лассаль не був оригінальним мислителем, а запозичив ідеї соціалізму в К. Маркса і виклав їх відповідно до свого бачення.

Справді, у трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Проте він не теоретик, він більше практик, пропагандист. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію, виступає на мітингах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, небачений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до панування четвертого стану в Лассаля — це «заклик до примирення»11.

Проте конкретних шляхів і методів досягнення такої мети Лассаль не бачив, а можливість втілення ідей соціалізму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому Лассаль уважав не лише зайвим, а навіть небажаним використання соціалістичних гасел у поточній пропаганді. Безпосередні соціальні вимоги він зв’язує зі здобуттям загального виборчого права і створенням виробничих асоціацій.

Загальне виборче право має забезпечити реалізацію «істинної» мети держави. Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Надаючи цій проблемі надзвичайно великої ваги, Лассаль протиставляє буржуазній концепції держави концепцію робітничого класу. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. «Мета держави, — писав Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи»12. За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети13.

Із вирішенням згаданої проблеми тісно зв’язана й інша — створення виробничих асоціацій. Як теоретик соціалізму Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників. Але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією так званого залізного закону заробітної плати. Суть закону, за Лассалем, полягає в тім, що робітник одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт праці. «...Середній розмір заробітної плати, — пише він, — завжди зводиться до безумовно необхідного утримання, що визначається звичками народу, для підтримання життя і для розмноження»14. На підтвердження свого висновку Лассаль посилається на Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса та ін.

Скасувати цей закон неможливо, але його можна нейтралізувати, «усунувши умови його дії». Нейтралізувати дію «залізного закону» Лассаль сподівався через перетворення робітників на підприємців організацією добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Це, на думку Лассаля, і є шлях до мирного, законного і єдино можливого способу знищення експлуатації. «Найбільш мирним, — писав він, — найбільш законним, найбільш простим знищенням підприємницького зиску є організація робітничого стану за допомогою добровільних асоціацій у позицію свого власного підприємця, усунення цим єдиним способом того закону, який за теперішнього виробництва дає робітникам лише необхідне для життя як найману плату, а решту віддає підприємцеві, — ось єдино істинний, єдино життєвий, єдино такий, що відповідає справедливим домаганням робітничого стану, засіб поліпшити його становище»15.

Капітал для утворення таких самоасоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виборчого права.

Ідея утворення робітничих асоціацій не була новою. Лассаль, власне, копіював план «суспільних майстерень» Луї Блана. Значного поширення в Німеччині набрали різні форми кооперації відомого економіста Шульце-Деліча. 1849 року він створив велику кількість кредитних, споживчих, позичкових та інших кооперативів. Вони об’єднували переважно ремісників і не передбачали державної підтримки.

Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності проведення чіткої межі між інтересами найманих робітників, виробників матеріальних благ і, як він пише, «інтересами споживачів». У праці «Пан Бастіа — Шульце-Деліч, або Капітал і Праця» Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який виступав з ідеєю гармонії інтересів у буржуазному суспільстві. Капіталізму Лассаль протиставляє соціалізм, а виробничі асоціації розглядає як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу. У майбутньому суспільстві засоби виробництва будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розподілятимуться відповідно до трудового внеску кожного працівника16.

1 Сисмонди С. Новые начала политической экономии. — Т. І. — М.,1937. — С. 148.

1 Сисмонди С. Назв. тв., с. 149.

3 Сисмонди С. Назв. тв., с. 38.

4 Там само, с.182.

1 Родбертус-Ягецов. К познанию положения нашего народного хозяйства // Теория ценности. — Л., 1924. — С. 113.

2 Цінність і споживну цінність Родбертус розглядає як однозначні поняття. Див.: Родбертус-Ягецов. Назв. тв., с.113, 140.

3 Там само, с.114.

4 Там само, с.120—121.

9 Родбертус-Ягецов. Назв. тв., с.150.

10 Там само, с.158, 166.

11 Лассаль Ф. Соч. — Т. I. — М., 1925. — С.129.

12 Там само.

13 Там само, с.124.

14 Лассаль Ф. Соч., т. II, с.59.

15 Там само, с.65.

16 Лассаль Ф. Соч., т. III, с.166.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17496. Розв’язання алгебраїчних рівнянь за допомогою вбудованих функцій root та polyroots 191 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 6 Розв’язання алгебраїчних рівнянь за допомогою вбудованих функцій root та polyroots Мета роботи: навчитися користуватися вбудованими функціями розв’язувати рівняння за допомогою функцій root та polyroots. Загальні положення розв’язання алгебраїчного рівня...
17497. Масиви в MathCAD 777 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 7 Масиви в MathCAD Мета роботи: навчитися оперувати масивами в MathCAD та розв’язувати лінійні рівняння за допомогою матриць. Створення масивів в MathCAD В обчислювальній математиці складені в певному порядку числові дані називаються масивами масивами ан...
17498. Символьні обчислення в MathCAD 407 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 8 Символьні обчислення в MathCAD Мета роботи: навчитися обчислювати похідні першого та вищих порядків границі розкладати функцію в ряд будувати 3D графіки. Символьне обчислення похідних Для символьних обчислень використовується меню операцій Sy...
17499. Работа з таблицами и формулами в Microsoft Word 34.5 KB
  Тема: Работа з таблицами и формулами в Microsoft Word Цель : научиться делать вычисления с помощью формул Ход работы: Расчет № Лс61 Расход по командировочному удостоверению № 4/092005 от 02 09 2005 г. №№ п./п. Наим...
17500. Побудова графіків в редакторі Excel 68 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 2 Побудова графіків в редакторі Excel Мета роботи: навчитися користуватися таблицями для обчислення даних редагувати таблиці створювати графіки на основі таблиць даних прогнозувати дані. Завдання на лабораторну роботу: Заповнити таблицю дан...
17501. ИЗУЧЕНИЕ ХАРАКТЕРИСТИК ШЛИФОВАЛЬНЫХ КРУГОВ ИЗ ЭЛЕКТРОКОРУНДА КАРБОРУНДА 191 KB
  Лабораторная работа №66 ИЗУЧЕНИЕ ХАРАКТЕРИСТИК ШЛИФОВАЛЬНЫХ КРУГОВ ИЗ ЭЛЕКТРОКОРУНДА КАРБОРУНДА Цель работы: ознакомиться с различными видами шлифовальных кругов из электрокорунда и карборунда и их маркировкой с основными видами шлифования; научиться подб
17502. Изучение процесса изготовления разовой литейной формы 235 KB
  Лабораторная работа № 31. Изучение процесса изготовления разовой литейной формы. Цель работы – ознакомить студентов с модельным комплектом процессом изготовления разовой литейной формы в двух опоках по разъёмной модели и песчаноглинистого стержня разъёмном стерж...
17503. Менеджмент, курс лекций 411.5 KB
  С развитием рыночной экономики в частности в нашей стране, термины «менеджмент», «менеджер», быстро и прочно вошли в нашу жизнь и наш словарный обиход. Открываются «школы менеджеров», создаются «службы менеджеров», проводятся «Семинары менеджеров», но редко люди отдают себе отчёт в том, что же именно скрывается за этим красивым словом.
17504. Технология обработки поверхностей вращения деталей на металлорежущих станах 98 KB
  Лабораторная работа №72 Технология обработки поверхностей вращения деталей на металлорежущих станах Цель работы: изучение станков инструментов и приспособлений для обработки поверхностей вращения на деталях умение назначить тип станка инструмент и последоват...