17353

Трохи економічної історії

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Трохи економічної історії: З розвитком товарного виробництва купівліпродажу починається пошук більш зручних товарних грошей тобто відмовою від мало транспортабельних та неоднорідних грошей. На грошову арену виходять бронзові зливки залізні з олова свинцю ...

Украинкский

2013-07-01

83.5 KB

0 чел.

Трохи економічної історії:

     З розвитком товарного виробництва (купівлі-продажу) починається пошук більш зручних товарних грошей, тобто відмовою від мало транспортабельних та неоднорідних грошей.  На грошову арену виходять бронзові зливки, залізні, з олова, свинцю та мідні, аж потім -  срібло та золото. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, японці, деякі африканські народи. Олов’яні зливки вживали у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії. Мідні – у Стародавньому Китаї, а свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались ІІ і ІІІ тис. до н.е. у Китаї, Персії, Месопотамії. Перші золоті монети запровадив лідійський цар Гігес – 7ст. до н.е.

   Слово „монета” вперше зявилась як титул богині Юнони в 279 р.до н.е. в Римі, де при її храмі карбувалися гроші. В Київській Русі карбування монет почалась у Х столітті і ці монети мали назву „гривня” (деякі князівства викарбовували свою монету). Під час татаро-монгольської навали, одночасно була в обігу „теньга”, від якої походить назва російських .грошей „деньги”.  У 13 ст. розрубувались зливки з срібла і ці шматки отримали назву рублей. На початку 17ст., наприклад, в Росії встановилась єдина монета «копійка», назва обумовлена тим, що на ній був викарбуваний вершник зі списом. Вага цієї монети «Копійка» була 0,68 г і була з чистого срібла, що становило в той час досить цінну монету. Потім монетно-грошова система доповнювалась срібним алтином, полтиною, червонцем – це що стосується Росії. А от загалом у світовій історії грошей, можна сказати, що протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке з часом  поступилося місцем золоту. Необхідно зазначити, що карбування золотих монет поступово було монополізовано державою, яка отримала можливість привласнювати дохід (прибуток) від цієї операції, так званий сеньораж. 

    Історія розповсюдження паперових грошей у Європі бере свій початок з 18ст., але заро-дились ці гроші раніше. Існує думка, що паперові гроші були винайдені ще стародавніми китайськими купцями та замінювали золоті гроші. Роль паперових грошей у Європі грали розписки про прийняття на зберігання товарів і золота, які можна рахувати як первісні цінні папери у формі векселя. Кредитні гроші у вигляді банківських банкнот були випуще-ні у 1716 р.у Франції по проекту шотландця Джона Ло., який став французським мініст-ром фінансів. Хоча його спроба примножити за допомогою емісії банкнот багатство Фран-ції провалилась, але це дало імпульс масовому випуску паперових асигнацій.

Доповнення до питання №6

Грошова система (ГС) є формою організації грошового обігу, що склалась історично у даній країні і закріплена національним господарством. До її складу належать грошова одиниця, масштаб цін, види грошових знаків, порядок випуску (емітування) та регулювання грошей. Існують ГС двох типів: 1) металевого обігу, при якому такий грошовий товар виконує всі функції грошей; 2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. Крім того розрізняють національну та світову валютну системи. Металеві системи бувають: біметалевими і монометалевими. До перших належить грошова система, при якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента. Ці метали відігравали рівноправну роль у грошовій системі. Однак, ця система є нестабільною, оскільки виникають труднощі при визначенні вартісного відношення між золотом і сріблом. Тому у більшості країн у 19ст. утвердилася система золотого монометалізму, при якій лише один метал служить загальним еквівалентом. Розрізняють 3 різновиди золотого монометалізму: золотомонетний, золото зливковий,  золото доларовий стандарти.

   Необхідно зауважити, що сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником багатства. Так, ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи автоматичної швидкісної передачі інформації, практично однакова, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов’язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюються, а продуктивність праці при виробництві золота вирівнюється. Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визначала держава, виходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів та інших активів центрального банку. Але, золото перестало бути міжнародним загальним товаром і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях.

   Доповнення щодо операцій по визначенню валютного курсу.

  Курс купівлі – це курс, за яким банк резидент купує іноземну валюту за національну.

  Курс продажу – це курс, за яким банк резидент продає іноземну валюту за національну.

  Ціна продажу й купівлі валюти називається обмінними курсом.

  Існує два методи котирування іноземної валюти щодо національної

   – прямий і непрямий.

  Більшість країн використовують пряме котирування , коли вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражають у національній грошовій одиниці.

 У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти. Непряме котирування – це величина, обернена до прямого.

  Процедура котирування, яка полягає у послідовному порівнянні попиту і пропозиції щодо кожної валюти, називається «фіксинг». На підставі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях.

  Конверсійні готівкові операції з інвалютою здійснюються через крос-крос. Крос-крос – це співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс щодо третьої валюти.

Розширене питання № 6.

6-а.Валютна одиниця та валютне регулювання

      Валютна одиниця Міжнародного валютного фонду (МВФ) — колективна валюта у формі світових грошей, яка виконує функції: інтернаціональної міри вартості; резервного активу міжнародної валютної системи; міжнародного купівельного засобу і засобу платежу. З 1.1.1970 МВФ використовує у міжнародних розрахунках колективну валюту СДР («спеціальні права запозичення»), дійсну лише в рамках Міжнародної валютної системи і на рівні міжнародних валютних відносин країн—членів МВФ. Становлення СДР відбувалося на тлі кризи Бреттон-Вудської валютної системи, паралельно з процесом обмеження ролі золота як монетарного товару. СДР можна розглядати певною мірою і як альтернативу використанню долара США як міжнародного платіжного засобу. Запровадження колективної валютної одиниці МВФ розглядалося в контексті становлення такої системи міжнародних валютних відносин, яка не так тісно залежала б від стану грошового обігу, платіжного балансу, динаміки основних економічних показників окремих країн. Місткість одиниці СДР в золоті при її запровадженні була прирівняна до долара США (0,888671 г) і не змінювалася під час наступних девальвацій грошової одиниці США. З 1974 визначення паритетної основи СДР здійснюється на основі стандартного кошика з національних валют як середньозважена величина паритетів.

     З 1981 до нього належать: долар США, марка ФРН, японська єна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, а сьогодні Євро,  тобто грошові одиниці країн, які мають найпотужніший потенціал і відповідно високу питому вагу у міжнародній торгівлі.

   Валютне регулювання (В.р.) — діяльність держави щодо регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями. Мета В.р.: 1.урівноваження платіжних балансів, 2.стабілізація валюти, 3.підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, 4.стимулювання господарської діяльності, 5.боротьба з інфляцією. Більш конкретними цілями В.р. є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості тощо. Початковими формами В.р. була заборона вивезення золота у злитках та монетах. Згодом такі заборони було поширено на інші валютні цінності — іноземну валюту, цінні папери тощо. В.р. здійснюють міністерство фінансів, центральні емісійні банки або спеціальні урядові установи, що регулюють валютні операції. У більшості країн його здійснюють міністерства фінансів. Основні засоби В.р.: 1.безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками (валютна інтервенція); 2.застосування різних прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (наприклад, запровадження імпортних депозитів);3.нормування вивезення валюти для туристів, які виїжджають за кордон; 4.введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу; 5.політика відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами й послугами. Незважаючи на запровадження режиму вільної конвертованості валют у найрозвинутіших країнах світу наприкінці 50-х, в них існували прямі обмеження у сфері зовнішніх розрахунків. Наприклад, у Швейцарії в 1960, у ФРН у 1961 і у Франції у 1963 було запроваджено такі методи валютного контролю, як заборона на виплату відсотків по депозитах іноземних громадян в національній валюті у своїх банках. На Бреттон-Вудській конференції в 1944 було досягнуто згоди про впровадження фіксованих валютних курсів, що наприкінці 60-х — на початку 70-х призвело до зростання вартісних диспропорцій між валютними курсами і купівельною спроможністю валют (виявом цього були значні відпливи і припливи короткотермінових капіталів, тобто «гарячих грошей»). Із запровадженням «плаваючих» курсів валютна система стала гнучкішою. Це дало змогу розвинутим країнам послабити удар енергетичної кризи, значно урівноважити незбалансованість міжнародних розрахунків, вирівняти курси валют, маніпулювати ними для досягнення економічних цілей всередині країни та за її межами. Міждержавне В.р. здійснюють МВФ, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) в особі комітетів з фінансових ринків, комітетів з міжнародних розрахунків, комітетів із невидимих операцій та ін. В ЄС такими органами є Європейська валютна система (ЄВС), валютний комітет ЄС, комітет президентів центральних банків тощо. Важливу роль у міжнародному В.р. відіграє Банк міжнародних розрахунків у Базелі, «Паризький клуб» (створений у 1956) та ін. Засобом В.р. наприкінці 60-х стало здійснення центральними банками узгодженої політики відсоткових ставок. Проблемам В.р., зокрема зміні деяких елементів міжнародного валютного механізму, відводиться значна роль на щорічних зустрічах керівників семи провідних країн світу (т.зв. «сімка» в м.Давосі). Вперше така зустріч відбулася в 1975 у Рамбуйе. На ній було узгоджено основні принципи сучасної валютної системи, які були прийняті згодом на Ямайці.                                   

7. Функції грошей як загального еквиваленту

Сутність грошей розкривається: а)через функції грошей як загального еквівалента; б)через забезпечення грошової одиниці необхідними, тільки їй притаманними властивостями .

Грошам, в основному в їх натуральній та готівковій формі,  повинні бути притаманні наступні якості або виставляються такі вимоги:

1.непідробленість – складність виготовлення фальшивих грошей

2.зручність користування –  за рахунок портативності та упізнавання грошових знаків.

3.зносостійкість  – можливість. користування грошима протягом тривалого часу.

4.подільність – здатність грошових одиниць ділитися на частини

5.однорідність – має вираз в тому, що гроші одного і того ж гатунку повинні володіти рівною купівельною спроможністю, незалежно від форми, в якій вони представлені – паперові, нікелеві, золоті .монети, .електронні, готівкові чи безготівкові.

     З розвитком виробництва і обігу товарів, і ринкового господарства в цілому відбулися, як ми бачили, кількісні та якісні зміни у функціонуванні грошей, що призвело до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасної грошової системи слід розкрити підвалини цього процесу через розгляд функцій грошей як загального еквівалента, таких функцій п’ять:

1. Міра вартості, 2. Засіб обігу, 3. Засіб нагромадження, 4. Засіб платежу, 5. Світові гроші.

1) Функція міри вартості – полягає в тому що, гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не Гроші роблять товари порівняльними, а втілена в товари суспільно необхідна. праця, що може бути мірою вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за 1 – ця одиниця називається масштабом цін. У різних  країн за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, в Росії (реформа 1897р.) грошовою одиницею став рубль, що містив 0,774234г чистого золота; В США до 1978р. 1$ доллар містив 0,736736г чистого золота. 

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць та з часом вони перестали відповідати одна одній. Це пов’язано: а)З введенням іноземних грошей, які не мали нічого спільного з ваговими одиницями даної країни; б) Із заміною одного металу як загального еквівалента на іншій; в)З фальсифікацією монети, коли держава навмисно зменшувала ваговий зміст грошей. Масштаби цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують обєктивно. Зазначимо, що масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він (метал) є фіксованою ваговою кількістю металу.

2) Функція грошей як засіб обігу – полягає в їх ролі як посередника і в  тому, що цю функцію виконують реальні повноцінні та неповноцінні гроші.  Гроші як посередник – процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т-Г-Т,  Т – товар, Г – гроші. Цей процес включає два протилежних  акти – продаж товару за гроші (Т-Г) і купівлю товару на гроші (Г-Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. Щодо другої частини цієї функції – оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередниками при обміні товарами, то можуть використовуватись і не повноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги, але вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немов би повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь – зменшувати їх металевий зміст. А потім з’явилися паперові гроші, які не мають власної вартості (за винятком паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

3) Функція засобу нагромадження – полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні, а по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний виробник для придбання засобів виробництва має накопичувати достатню суму грошей, а тому він виступає збирачем скарбів.

Поряд з безпосереднім нагромадженням відбувається нагромадження. у вигляді предметів розкоші з золота, срібла. Тому, з одного боку розширюється ринок для цих драгоцінних металів., а з другого – створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дієвим у період суспільних потрясінь. Під час обігу металевих грошей, останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У звязку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випадінню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналом для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вони не знали ні надлишку, ні нестачі.

4) Функція засобу платежу тісно пов’язані з функцією грошей як засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Ця функція грошей як знаходиться у сфері товарного. обігу, так і поза ним (наприклад, податки, оренда, комунальні послуги, заробітна плата та інше)

кредитні гроші – виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли влас-ник товару продає його в кредит, він вимагає боргову розписку, в якій зазна-чено товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є поперед-ником векселя, так само як вексель є безпосереднім попередником кредитних грошей.

вексель – це боргове зобов’язання складене за такими правилами: спеціальний папір, що використовують. для друку грошей; зазначено кому,  ким, де і коли видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. Обліком векселів займається банк, останній скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

банкнота – це зобов’язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот здійснюється банками не лише під векселі, а і під золото та інші дорогоцінності. Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Паперові гроші виникають з функції обігу, а кредитні гроші – з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх економічних субєктів приймати їх у всіх платежах. Кредитні гроші випускаються банками і вони не обовязкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою або іншими активами.

5) Функція світових грошейці гроші функціонують: 1. Як загальний платіжний засіб (долари, фунти стерлінгів, євро, єни тощо); 2. Як  загальний купівельний засіб; 3. Як абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. В сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента – депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках та електронних грошах.

8.Сутність грошового обігу. Безготівковий грошовий обіг та готівковий грошовий обіг. Закон грошового обігу.

Грошовий обіг обслуговує рух товарів, послух, рух товарів інтелектуальної власності, позичкового та фіктивного капіталу.

            Кількість грошей необхідних для обігу визначається законами грошового обігу. Грошовий обіг розвинутих країн світу, зокрема США, поділяється на обіг наявних грошей (банкноти, неповноцінні монети), тобто готівковий  та безготівковий обіг (чеки, векселі, кредитні картки тощо), який здійснюється на основі банківських депозитів.

Питома вага готівки у грошовій масі скорочується , а безготівкового зростає.

     

В Україні грошовий обіг  1992-98 базувався переважно на обігу наявних грошей, слабкому розвитку безготівкового обігу.

   

        За умов, коли половина готівки зосереджена в тіньових структурах , непродумане впровадження купона було однією з важливих причин катастрофічного знецінення грошової одиниці.

   

       У розвинутих країнах світу переважає безготівковий обіг, зокрема, в структурі кредитних грошей 70% чеки і 20% - банкноти.

    У товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Сутність грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць товарів.  Надмірний випуск паперових грошей (емісія), кількість яких перевищує існуючу товарну масу, призводить до зниження купівельної спроможності грошових одиниць, тобто інфляції. Вилучення грошових знаків з обігу має назву дефляція. Якщо держава не в змозі вилучити з обігу надлишки грошей, то використовують девальвацію.  Девальвація – це зниження курсу одиниці паперових грошей і розглядається як найпоширеніший метод оздоровлення грошового обігу.

       Грошова маса – сума купівельних та платіжних засобів, які обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.

3акон Грошовиго обігу: Між обігом грошової маси, що йде від покупця до продавця і товарною масою, що йде від виробника і продавця до покупця товарів є певне співвідношення, Зв’язки якого мають досить сталий характер і можуть бути названі законом грошового обігу, що носить макроекономічний характер, відбиваючи процеси у масштабі країни:

M  x  V = Q  x  P:

M –загальна маса грошей в готівковій та безготівковій формі, що обертаються в країні протягом певного часу;

Q – маса обертання за той же час товарів;

Р – ціна за один. товару: 

V–швидкість обертання грошей.

Цей закон пов’язують з американським вченим .І.Фішером. і цей закон по суті відбиває монетарну концепцію грошей і товарну природу ціни. З чого випливає, що регулюючі грошову масу в процесі обігу, держава здатна впливати на ціни.

Грошова маса – обсяг випущених в обіг паперових грошових знаків: банківські та казначейські білети, металеві монети, депозитні гроші. Роль Грошової маси – у підтримуванні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовують у готівковому та безготівковому обігу та пасивні гроші, які лише потенційно можуть використовуватись в угодах.

Грошова гіпотеза – твердження прихильників монетаризму, що скорочення пропозиції грошей є причиною більшості економічних криз.

Грошовий обіг – безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засо-бу обігу і засобу платежу. Грошовий обіг здійснюється в межах грошової системи країни і обслуговує обіг всього суспільного сукупного продукту та відтворення робочої сили.

Гроші досконалі – гроші, які мають найвищу ліквідність і відносно легко і швидко можуть бути перетворені на товари чи послуги або іноземну вільно конвертовану валюта, чи національну готівку.

Гроші недосконалі – національні гроші, мають низьку ліквідність, лише за певних умов, обмежень можуть бути перетворені на товари, інвалюту,  інше .

Гроші номінальні – гроші, що існують лише номінально, тобто уявні, умовні. Це безготівкові гроші , що існують у вигляді грошових вкладів на банківських рахунках , а тому їх часто називають депозитними. Особливості: 1)це недосконалі гроші, оскільки існують певні обмеження і перешкоди перетворення їх на готівку і за ступенем ліквідності вони часто поступаються реальним грошам; 2)це формальні гроші, які не існують реально.

Гроші декретивні – готівкові гроші, які є борговими квитанціями держави (її платіжними зобов’язаннями) і запроваджуються в обіг її декретом.

«Гроші гарячі» - грошові кошти та капітали, власники яких терміново переміщають їх із однієї сфери застосування або з однієї країни в іншу, щоб уникнути наслідків інфляції або отримати вищий прибуток. Наслідком цих процесів є міграція капіталів, поява «блукаючого» капіталу.

«Гроші дешеві» - різновид кредитно-грошової політики, спрямованої на здешевлення, підвищення рівня доступності кредиту для розширення сукупного попиту з метою підвищення зайнятості, завантаження виробничих потужностей і є складовою антициклічної  політики, що здійснюється в період спаду ділової активності.  

«Гроші дорогі» - різновид кредитно-грошової політики, мета якої – запобігання кризі надвиробництва і розвитку інфляційних процесів.

Грошові реформи – повна, часткова структурна перебудова діючої грошової системи.

Грошово-кредитна конституція – звід заздалегідь визначених та практично незмінних правил і законів грошово-кредитної політики у США та інших розвинутих країнах. Головна мета – обмеження можливостей негативного впливу недосконалої грошово-кредитної політики на економіку.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81956. Значення й методи аналізу майна підприємства. Основні показники оцінки майнового стану підприємства 40.13 KB
  Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів субєктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття.
81957. Расчет экономической эффективности восстановления детали 1.09 MB
  В процессе работы любой машины происходит износ ее деталей. Это естественное изнашивание носит закономерный характер и происходит в результате трения сопрягаемых поверхностей деталей, тепловых и химических воздействий среды, изменения физико-механических свойств материала деталей вследствие старения и усталости.
81958. Современные средства обучения и технического оснащения классов в современной школе 134.5 KB
  Средства обучения – обязательный элемент оснащения образовательного процесса. Наряду с целями, содержанием, формами и методами обучения средства обучения являются одним из главных компонентов дидактической системы.
81959. ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ В РАБОВЛАДЕЛЬЧЕСКОМ ОБЩЕСТВЕ 107 KB
  Особенности развития физической культуры в Древнем Риме. Физическая культура в государстве достигшем наивысшей ступени развития в эпоху древнего мира относится к числу наиболее противоречивых проблем истории физической культуры.
81960. Единица величины, основной принцип измерения, результат измерения 90.58 KB
  Таким образом получение информации о значениях физической величины как некоего числа принятых для нее единиц и есть главная задача измерений. А вторые неаддитивные величины прямо не измеряются так как они преобразуются в непосредственное измерение величины или измерение путем косвенных измерений.
81961. Рыцари периода сервантесовской Испании. Пародийность рыцарского романа «Хитроумный идальго Дон Кихот Ламанчский» 45.12 KB
  Роман по своей форме является пародией на рыцарские романы, очень популярные в то время. Роман, состоит из двух частей, при всем единстве фабулы существенно отличающихся друг от друга. Однако основным моментом содержания является описание окружающего общества, социальной несправедливости, и все это в форме рыцарского романа.
81962. Системы и методы инвестиционного анализа 62 KB
  В соответствии с предлагаемой схемой проведения инвестиционного анализа или анализа инвестиционной привлекательности региона или других объектов по нашему мнению следует использовать различные экономико-математические статистические и другие методы.
81963. Экономическая диагностика предприятия 1.33 MB
  Цель экономической диагностики предприятия – оценка финансового состояния и динамики развития хозяйствующего субъекта. Экспресс диагностику рекомендуется осуществить методом оценки финансовых коэффициентов.
81964. Основы системы социальной защиты населения в России. Структура социальной защиты населения на примере Туринского района 43 KB
  Сложившаяся ситуация требует от государства и неправительственных организаций общественных объединений принятия адекватных мер прежде всего в сфере развития системы социальной защиты населения и обеспечения социальной безопасности.