17360

ВЕНЧУРНИЙ БІЗНЕС ТА ЙОГО МОЖЛИВОСТІ

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

ВЕНЧУРНИЙ БІЗНЕС ТА ЙОГО МОЖЛИВОСТІ Зазначимо що інноваційна підприємницька діяльність у формі інноваційного бізнесу в країнах Заходу дає понад 50 найважливіших нововведень. ВСТУП. Основною причиною високої ефективності малого бізнесу в цій сфері є специфіка п

Украинкский

2013-07-01

143.5 KB

10 чел.

ВЕНЧУРНИЙ БІЗНЕС ТА ЙОГО МОЖЛИВОСТІ

   Зазначимо, що інноваційна підприємницька діяльність у формі інноваційного бізнесу в країнах Заходу дає понад 50%  найважливіших нововведень.

ВСТУП. Основною причиною високої ефективності малого бізнесу в цій сфері є специфіка процесу об’єднання науки з виробництвом в рамкам ма-лого підприємництва, що називають малі венчурні або ризиковані фірми.

   В країнах цивілізованого ринку Венчурні фірми, спираючись на авторитет своїх співробітників, зв’язки в ділових колах, знання та залучені зовнішні фінансові ресурси , швидко стали активними компонентами інноваційного ринкового механізму в країнах Заходу та об’єктом державного регулювання.

  Венчурний (В.) ризикований бізнес – це вид бізнесу, що орієнтується на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досліджень, які ще не апробовані практикою.

  Венчурний капітал – це якісно новий засіб фінансування (інвестування) ризикового підприємства, яке працює над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту. Такі підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки по них. Інвестор отримує права на всі запатентовані і незапатентовані «ноу-хау», інновації і засновницький прибуток від ризикових (венчурних) підприємств у разі їхнього успіху.

   У західній економ. літературі під Венчурним Капіталом розуміють капітал, вкладений у акціонерну компанію з великим ризиком банкрутства.

  Більшість фірм Венчурного Капіталу існує у формі товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки у разі банкрутства є можливість зберегти свої заощадження, які не вкладені в акції фірми-банкрута. Їхня мета отримати від різних фінансових інститутів кошти для створення ризикових підприємств, в яких переважно незначна кількість працівників. Такі фірми створюють безпосередньо підприємці, менеджери, бізнесмени. Ці фірми можуть бути також окремими відділеннями (філіями) крупних компаній і фінансових груп.

Венчурне фінансування стимулює розвиток НТП, сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки у виробництво.

Створення В.підприємств вигідно крупним і страховим компаніям та банкам, оскільки таким чином вони використовують підприємницький талант дрібних бізнесменів, їхню енергію і творчу ініціативу, частково перекладають на них ризик нововведень. Кожна 5-та технічна і наукова новинка, що успішно впроваджена крупними компаніями розвинутих країн світу, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний результат.

Венчурні операції - це грошові операції та операції з цінними паперами, що пов’язані з кредитуванням та фінансуванням технічних нововведень, наукових досліджень і розробок, впровадженням винаходів і відкриттів. Проводиться переважно інноваційними банками,пов’язані з високим ризиком

Банк венчурний – створений для кредитування ризикових проектів (науково-технічних робіт з невизначеним у часі ефектом). Кредитні ресурси формуються в основному за рахунок внесків держави та спонсорів. У випадку успішного завершення робіт, банк отримує засновницький прибуток, який визначає долю (частку) прибутку від впровадження інновацій.

Поняття венчурного капіталу: неформальний та формальний сектори

Венчурний капітал (від англ. «venturе» - ризиковане підприємство) - це довгостроковий, ризиковии капітал, що інвестується в акції нових і швидкозростаючих компаній з метою отримання великого прибутку після реєстрації акцій цих компаній на фондовій біржі.

  Ринок венчурного капіталу складається з двох секторів: неформального (представленого індивідуальними інвесторами) і формального (представленого венчурними фондами).

Неформальний сектор. Фінансуванням проектів на початкових стадіях їх розробки займаються, як правило, приватні особи business angels»), які вкладають «посівний капітал» seed finance»). Розмір інвестицій бізнес-ангелів знаходиться в межах від 10 тис. до декількох мільйонів доларів і зазвичай складає 5-20% їх коштів. Бізнес-ангели часто здійснюють декілька інвестицій, тим самим розподіляючи свої вкладення і знижуючи ризики. Вони можуть здійснювати інвестиції від свого імені або через свої компанії, що може бути пов'язано з оподаткуванням або іншими причинами. Зазвичай бізнес-ангели не афішують свою діяльність і віддають перевагу анонімності, тому оцінити реальний розмір ринку неформальних інвестицій неможливо. Проте, за існуючими даними, кількість активних бізнес-ангелів у Європі оцінюється в 125 000, а кількість здійснюваних ними інвестицій в З0-40 разів перевищує число інвестицій венчурних фондів. Кількість же потенційних бізнес-ангелів перевищує число активних у 10 разів.

  У США бізнес-ангели здійснюють більше 80% інвестицій на початкових стадіях і відіграють неоціненну роль у розвитку малого бізнесу. За оцінками експертів, тільки в США у 2000 році вони уклали 50 000 операцій на загальну суму 40 млрд. дол.

  У Європейському Союзі інвестиційний пул, принаймні, одного мільйона потенційних бізнес-ангелів складає 10-20 млрд євро. У середньому, щорічно вони фінансують в 30-40 разів більше нових компаній, у порівнянні з інституційними венчурними інвесторами.

  Участь бізнес-ангелів в управлінні компанією може бути різною і обговорюється з її власниками у кожному конкретному випадку. Деякі з них можуть бути залучені до повсякденного управління компанією або просто бути пасивними інвесторами. У 80% випадків бізнес-ангели активно беруть участь в управлінні проінвестованими компаніями.

Формальний сектор. На пізніших стадіях розвитку інвестованих компаній розміри фінансування значно більші. У США зазвичай мова йде про суми від 250 тис. до 20 млн. дол. на одне «коло» фінансування. Займаються цим найчастіше спеціальні інститути.

  Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає таким чином. Він може бути утворений або як самостійна компанія «фонд», або як обмежене партнерство.

   У деяких країнах під венчурною компанією «фондом» розуміють асоціацію партнерів, а не компанію як таку. Директори і управлінський персонал можуть бути найняті як самим фондом, так і окремою компанією, що управляє, або керівником, що надає свої послуги фонду. Венчурний капіталіст, що стоїть на чолі фонду або управляючої компанії, не вкладає власні кошти у компанії, акцій яких він придбає.

  Венчурний капіталіст — це посередник між синдикованими «колективними» інвесторами і підприємцем. У цьому полягає одна з найпринциповіших особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно ухвалює рішення про вибір того або іншого об'єкту для внесення інвестицій, бере участь в роботі ради директорів і всіляко сприяє зростанню і розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого — остаточне рішення про здійснення інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. Зрештою отриманий венчурним інвестором прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на його частину. Крім того, компанія, що управляє, або приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і генеральний партнер, можуть розраховувати на частку від прибутку фонду, що зазвичай досягає близько 20%.

   Внаслідок недосконалості національних законодавств, практично всюди прийнятою практикою є реєстрація як фондів, так і управлінських компаній, в офшорних зонах. Це дозволяє максимально спростити процедуру оформлення і допомагає уникнути складних питань, пов'язаних з подвійним оподаткуванням доходів і прибутку.

   Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу — це кошти приватних інвесторів, інвестиційні інститути, пенсійні фонди, страхові компанії, різні урядові агентства і міжнародні організації.

   Формальний і неформальний сектори відіграють взаємодоповнюючу роль. Інвестиції неформального сектора особливо важливі на початкових стадіях розвитку «стартових» фірм, коли вони потребують «посівного капіталу» для розробки концепції продукту і дос-лідного зразка, тоді як формальний сектор активніший на стадії пришвидшеного зростан-ня фірми, коли потрібні кошти на розширення виробництва і збільшення обсягу продажів.

   До початку 90-х років XX століття під венчурним фінансуванням розумівся будь-який вид ризикового фінансування компаній, без урахування їх розмірів і величини бізнесу. За останні роки сформувались два основні види фондів: венчурні (Ventur Cарitаl), які спеціалізуються на придбанні часток у компаніях, що швидко зростають, на початковій стадії їх розвитку, і фонди прямих приватних інвестицій (Рrivate Еquity), які інвестують капітал в середні і крупні підприємства з метою підвищення їх ефективності і подальшого зростання.

  Ventur сарitаl  – це грошові кошти професійних учасників ринку, що інвестуються спільно з підприємницькими коштами для фінансування початкових стадій (посівної, стартової) або на етапі розвитку. Компенсацією за високий рівень ризику, що приймає на  себе інвестор, є очікування підвищеної норми винагороди на здійснені інвестиції.

Рrivat equityце прямі приватні інвестиції, які прямують в акціонерний капітал підприємств, акції яких не котируються на організованому ринку цінних паперів. Прямі приватні інвестиції можуть використовуватися для розробки нового типу продукції або технології, збільшення робочого капіталу, придбання інших компаній або поліпшення структури балансу підприємства. Крім цього, прямі приватні інвестиції можуть застосовуватися для врегулювання питань, пов'язаних з власністю і управлінням компаній. Придбання компаній, що знаходяться у сімейному володінні, викуп компаній зовнішніми або внутрішніми керівниками може бути забезпечений за рахунок прямого приватного фінансування.

   Таким чином, можна стверджувати, що «венчурний» капітал є під множиною прямих приватних інвестицій і охоплює типи фінансування в акціонерний капітал, що націлений на розкручування, розвиток початкової стадії чи розширення бізнесу. У 1998р. Європейсь-ка асоціація венчурного фінансування - ЕVСА була вимушена навіть змінити своє найме-нування, і тепер повністю її назва звучить як Європейська асоціація прямих приватних інвестицій і венчурного капіталу - European Private Equity and Venture Capital Association.

Етапи венчурного фінансування

Венчурні капіталовкладення можна розділити на чотири групи.

1.Стартові; 2.В період розвитку компанії; 3.При реалізації певної операції; 4.Інші.

Стартові інвестиції - найбільш ризикована форма вкладень. Іноді вони поділяються на дві підгрупи - передстартове і власне стартове фінансування.

Передстартове фінансування (Seedі – «компанія для посіву») стосується найперших етапів підприємницької діяльності. Часто воно здійснюється ще до безпосереднього утворення підприємства. Прикладом може слугувати фінансування робіт зі створення прототипу нового виробу і йото патентного захисту, аналізу ринку збуту або надання послуг, правового забезпечення вигідних франчайзингових договорів і договорів купівлі-продажу, а також договорів з формування плану підприємницької діяльності: підбору менеджерів і утворення компанії аж до моменту, коли можна перейти до стартового фінансування.

Стартове фінансування (Start-uр) це інвестування з метою забезпечення початку виробничої діяльності компанії. Передбачається, що вже сконструйована продукція, підібраний колектив менеджерів, отримані результати дослідження ринку. Ризик в цьому випадку високий, і вкладення навряд чи окупляться раніше, ніж через 5-10 років.

Фінансування розвитку, як правило, поділяється на фінансування його початкової та подальшої стадій.

Фінансування початкової стадії (Early-Snag) розраховане на надання допомоги невеликим підприємствам зі значним потенціалом зростання. Як правило, вони не можуть забезпечити фінансування розвитку за рахунок кредиту у зв'язку з нездатністю гарантувати його повернення. Враховуючи, відносно високий ступінь передбачуваності  результатів інвестування, ризик капіталовкладень в цьому випадку дещо менше, ніж при стартовому фінансуванні, але все ще значний. Часто таким чином фінансуються фірми, що існують менше трьох років і ще не одержують прибуток.

Фінансування більш пізньої стадії (Exраnsion) передбачає виділення коштів підприємствам з діючим виробництвом, що мають великий потенціал, для розширення, наприклад, за рахунок введення в дію нової виробничої лінії або створення торгової мережі на нових територіях. Ризик таких інвестицій значно менше, чим у попередніх випадках, а термін їх окупності значно коротший (приблизно 2 — 5 років). При цьому венчурний капітал є альтернативою класичному кредитуванню.

Фінансування певної операції здійснюється як одноразовий акт. Як правило, кошти виділяються на дуже недовгий термін (наприклад, на 2 роки). Таким чином фінансується, наприклад, купівля підприємств для певного клієнта, здійснюється проміжне  фінансування, що забезпечує діяльність компанії у період між іншими видами фінансування, а також надаються кошти (і це має першорядне значення) для придбання підприємства його управлінським персоналом.

   Існують   й   інші різновиди   венчурного   капіталу,   що   не   входять   ні   в   одну   з перерахованих вище груп. До їх числа відносяться:

    -« рятувальне» фінансування, що передбачає виділення коштів для реалізації заходів, що забезпечують відродження підприємства, тобто це фінансування запобігає стану  банкрутства, в якому потенційно перебуває  підприємство;

-    замінне фінансування, що призначене для заміни частини зовнішніх ресурсів фірми власним капіталом;

-    фінансування операцій, пов'язаних з виходом компанії на ринок цінних паперів.

Особливості венчурного інвестування

До основних особливостей венчурного капіталу можна віднести такі характеристики:

1.    Венчурний капітал є довгостроковим та ризиковим.

2.    Інвестиції у фірми, акції яких не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами - фізичними або юридичними особами (Unquoted  або Unlisted Соmpanies).

3.    Кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить визначена, спеціально обумовлена частка акцій фірми, що вже існує або тільки створюється.

4.   До ухвалення остаточного рішення про участь у венчурному фінансуванні конкретних ідей і розробок проводиться велика попередня робота з вивчення рівня підготовки і особистих якостей підприємця, аналізу представленого бізнес-плану, оцінки супутніх ризиків та можливих шляхів їх зменшення.

5.    Інвестиції спрямовуються або в акціонерний капітал (Equity Investment або Financing) закритих або відкритих акціонерних товариств в обмін на частку або пакет акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту (Debt Financing), як правило на термін від 3 до 7 років.

    Зауважимо, що на практиці, проте, найчастіше зустрічається комбінована форма вен-чурного інвестування, при якій частина коштів вноситься до акціонерного капіталу, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту. Венчурний інвестор не намагається придбати  контрольний пакет акцій компанії – це є його докорінною відзнакою від «стратегічного інвестора». Венчурний інвестор отримує пакет акцій або частку (долю), меншу, ніж  контрольний пакет (Mіnоrіty Роsitіоn або Stakе), інвестор розраховує, що менеджмент компанії буде використовувати його гроші в якості фінансового важеля для того, щоб   забезпечити більш стрімкий (швидкий) розвиток та потужне зростання свого бізнесу.

6.   Ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового, тощо), за винятком фінансового. Усі перераховані ризики несе на собі компанія та її менеджери.

7. Венчурні інвестори не зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а віддають перевагу реінвестуванню всього отриманого прибутку у бізнес.

8. Прибуток венчурного капіталіста виникає лише тоді, коли, після інвестування минає приблизно 5-7 років і він зуміє продати пакет акцій, що належить йому, за ціною, що у декілька разів перевищує первинне вкладення.

Джерела венчурного капіталу

    Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу - це кошти приватних інвесторів, інвестиційні інститути, пенсійні фонди, страхові компанії, різні урядові агентства і міжнародні організації.

    Проте структура джерел венчурного капіталу відрізняється сильною специфікою країн, що є наслідком особливостей законодавчого регулювання (законодавчих актів) та укоріненими у фінансовій сфері нормами регламентації.

    За статистикою США це, перш за все, пенсійні фонди, що отримали у 1979 році право вкладати дуже обмежену частину своїх коштів в інвестиційні проекти з підвищеним ступенем ризику. З тих пір пенсійні фонди стали найстабільнішим американським джерелом ризикового капіталу, що забезпечує майже 50% усіх нових надходжень, чому неабиякою мірою сприяють наявні пільги при оподаткуванні прибутку.

    Серед джерел венчурного капіталу стабільне місце також займають промислові і торгові корпорації, страхові компанії, різні фонди. Помітну роль у венчурному бізнесі США грають фізичні особи. Крім матеріального інтересу, нерідко спонукальним мотивом для них є бажання підтримати своїх близьких або просто знайомих підприємців, початківців нової справи. Умови допомоги можуть бути в останньому випадку менш жорсткими і більш вигідними, ніж в організованих професіоналів венчурного бізнесу.

    Слід також відзначити, що чимала частка коштів до американських венчурних фондів надійшла в другій половині 80-х - початку 90-х років XX ст. від зарубіжних, зокрема, японських інвесторів (щорічно приблизно від 10% до 15%).

     У країнах Західної Європи список учасників венчурних фондів дещо ширший. Його доповнюють державні установи, комерційні і клірингові банки, університети та інші джерела.Найбільш характерна особливість країн Західної Європи в порівнянні зі США - вища питома вага у венчурному бізнесі банківських структур. Наприклад, в Німеччині на частку банків у середині 1990-х років припадало більше половини всього ризикового капі-талу, що працював у країні. Цим частково пояснюється переважна орієнтація західноєвро-пейських інвесторів на більш традиційні і менш ризиковані підприємницькі проекти.

     Необхідно особливо виділити участь у венчурному бізнесі крупних промислових компаній. Багато хто з них зацікавлений у використанні механізмів ризикового фінансу-вання не для отримання додаткового доходу, який у будь-якому випадку не зіставляється з доходами від їх основної виробничої діяльності, а перш за все - для досягнення цілей обраної в сучасних умовах стратегії науково-технічного розвитку. Вносячи, відносно невеликі кошти для освоєння нових проектів малих інноваційних фірм, крупні компанії дістають доступ до нової технології і одночасно можуть дозволити собі відкласти до певного часу організацію аналогічних досліджень і розробок у власних лабораторіях. Це важлива обставина, враховуючи що витрати на НДДКР багатьох найбільших амери-канських, японських і західноєвропейських компаній уже перевищили 1 млрд. дол. на рік.

Державна підтримка

   Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу, які вельми успішно вико- ристовуються зараз в США і країнами Західної Європи,  діляться на прямі і непрямі.

Прямі заходи підтримки венчурного капіталу включають конкретні механізми державної підтримки, направлені на збільшення пропозиції венчурного капіталу. Ці програми, перш за все, набули форми фінансових стимулів, але також включають більш ризикові державні інвестиції в акціонерний капітал і державні кредити. Ці  інструменти можуть бути направ-лені на фонди венчурного капіталу і/або безпосередньо на малі й середні підприємства.

Непрямі заходи передбачають 1.розвиток конкурентних фондових ринків для малих фірм, що розвиваються, 2.розширення спектру пропонованих фінансовими інститутами своїх продуктів, 3.розвиток довгострокових джерел капіталу, 4.спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, 5.стимулювання взаємодії між великими і малими підприємствами й фінансовими інститутами, 6.заохочення підприємництва.

    При розробці програм державної підтримки важливо враховувати те, на яку стадію інвестиційного процесу направлена державна політика. Досвід зарубіжних країн показує, що нові малі фірми особливо потребують підтримки на ранніх стадіях свого розвитку, а пропозиція фінансування для цих стадій з боку приватного сектора, як правило, недостат-ня, особливо за межами США. Є очевидним, що без нормального розвитку стартових фірм безглуздо розвивати підтримку пізніших стадій. Практика показує, що норма віддачі на ранніх стадіях зростає у міру того, як накопичується досвід та розвиток індустрії венчурного капіталу досягає критичної маси. Тому саме в даній сфері підтримка держави особливо актуальна. Основна причина активності держав у сфері венчурного інвестування пов'язана з усвідомленням тих важливих функцій, які венчурний капітал може ефективно виконувати в сучасній ринковій економіці. У сучасних умовах головним джерелом конкурентних переваг окремих учасників ринку стала здатність здійснювати нововве-дення, а на рівні економіки в цілому - стимули до інвестування в інноваційний розвиток.

   Мова йде, по-перше, про сприяння освоєнню нових передових науково-технічних розробок для створення конкурентоздатних високотехнологічних продуктів і технологій і, по-друге, про створення нових робочих місць у малому бізнесі з метою зниження загального рівня безробіття. Вважається, що для держави має сенс активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, оскільки вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками, які отримують венчурні капіталісти. Проекти, спрямовані на підтримку малих компаній, сприяють також створенню нових робочих місць, нових технологій, що мають важливе стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки.

   Відомо також, що малим компаніям достатньо складно отримати необхідне фінансування на прийнятних умовах, оскільки інвестори вважають за краще мати справу з великими і вже стабільними, закріпленими на ринку компаніями. Приватні інвестори також не дуже охоче фінансують молоді високотехнологічні компанії, оскільки це пов'язано з підвищеним ризиком. Держава за допомогою комплексу прямих і непрямих заходів дії може сприяти подоланню цих «вузьких місць» ринку приватних інвестицій.

    Форми державних інструментів, що використовуються для стимулювання венчурного інвестування, можуть бути згруповані таким чином:

1.   Пряме надання капіталу венчурним фондам або малим підприємствам (капітал надається у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки). Приклади: Бельгія – Investment Соmpany for Flanders (GIMV) (прямі державні інвестиції); Данія – Vaekst Fondenusiness Development Finance) Loan  Programme (державний кредит).

2.   Фінансові пільги для інвестування до венчурних фондів або малих підприємств:

-    податкові пільги або звільнення від оподаткування; приклад - Великобританія –Еnterprise Investment Scheme and Venture Capital Trusts;

-    державні гарантії за кредитами венчурним фондам або новим малим компаніям; приклад - Франція – Societe Francaise de Garantie des Financemtnts des Petites et Moyennes Enterprises  (SOFARIS);

-    гарантування вкладень в акціонерний капітал; приклад - Фінляндія – Finnish Guarantee Board.

3. Правила, що визначають коло інвесторів, яким дозволяється вкладати кошти до венчурних фондів (наприклад, у певних розмірах чи співвідношеннях, - пенсійним фондам і страховим компаніям). Приклад - США - зміни, внесені до Закону про гарантоване пенсійне забезпечення.

    Зазначимо і підкреслимо, що кожен з цих інструментів може бути частково або повністю застосований на теренах української економіки.

Джерела капіталу венчурних фондів

    На сьогоднішній день в українському законодавстві існує заборона для пенсійних фондів і страхових компаній на інвестування до венчурних фондів. Логіка заборон полягає в тому, що для певних типів інвесторів венчурні інвестиції представляють дуже великий ризик. Подібні заборони, націлені на захист невеликих інвесторів від наслідків невдач, можуть застосовуватися надмірно широко і, поза сумнівом, обмежувати притік венчурного фінансування.

   Багато країн в даний час переглядають положення про інвесторів, які мають право займатися венчурними або прямими інвестиціями і розглядають можливість пом'якшення обмежень. Багато в чому це обумовлено позитивним досвідом США кінця 1970-х - початку 1980-х рр., зокрема, внесенням змін до Закону про пенсійні гарантії (EURISA). Пенсійним фондам було дозволено здійснювати венчурні інвестиції, і тоді з'явилося нове велике джерело фінансування. Зміни правил, що впроваджуються зараз в Італії, дозво-ляють пенсійним фондам вкладати кошти в малі компанії приватного бізнесу. Найбільш яскраво виражений ефект від змін в правилах можна спостерігати у Фінляндії, яка стала заохочувати банки і пенсійні фонди вкладати кошти у венчурний капітал. У результаті, на ці дві категорії в 1995 році припало 79% венчурного капіталу, тоді як в 1994 році ця частка складала лише 20%. Японія теж розглядає можливість внесення змін до правил, які в даний час жорстко обмежують участь пенсійних фондів у венчурному інвестуванні.

    В Україні сьогодні дозволити пенсійним фондам і страховим компаніям інвестувати до венчурного фонду, було б не доцільно, оскільки ризики дуже великі, і це ніяк не додасть нашому багатостраждальному народу упевненості в світлому майбутньому. Але найближчим часом варто переглянути цю позицію і продумати анти заходи щодо обмеження  участі цих структур у венчурних схемах.

Стадії інвестування венчурного капіталу

   Венчурний капітал може бути використаний для фінансування старту, початкового розвитку, розширення або реструктуризації компанії. Найбільшої підтримки потребують новостворені компанії, тому фінансування ранньої стадії є найбільш важливим.

   Практично у всіх країнах приплив приватного капіталу в компанії цього типу є недостатнім. Зарубіжна венчурна індустрія в цілому, за винятком США, має відносно низький рівень інвестицій в компанії, що знаходяться на стадіях «посіву», старту або початкового розвитку. Але, якщо компанії не отримають хорошої підтримки на старті, життєздатність інвестицій на пізніх стадіях знижується. В той же час, небажання приват-ного сектора вкладати кошти в новий бізнес зрозуміло – воно пов'язане з отриманням при-бутків нижче середнього рівня. Проте дослідження показують, що прибутки на цьому ета-пі починають зростати, у міру того як накопичується досвід і венчурна індустрія досягає «критичної маси». У цьому відношенні держава, що надає венчурний капітал новостворе-ним компаніям на ранніх стадіях інвестиційного циклу, може зіграти роль каталізатора.

Як показує практика, найбільш ефективними для підтримки компаній на ранньому етапі розвитку виявляються такі види венчурних програм:

■     державні прямі  інвестиції;

■     пільги, що надаються інвесторам у малий і середній бізнес на ранніх етапах розвитку;

■   забезпечення акціонерного капіталу венчурних фондів, що вкладають кошти у ці компанії;

■     підтримка деяких витрат фондів ранніх стадій, таких як витрати на експертизу або поточні витрати, що допоможе збільшити дохід від портфельних інвестицій.

    Зазначимо, що на відміну від указаних програм, програми, які пропонують боргове фінансування або гарантії кредиту, хоч і можуть бути частково корисні новим компаніям, але все ж таки не дуже їм підходять внаслідок того, що більшість новостворених компаній мають у своєму розпорядженні обмежений капітал і їм важко обслуговувати борги.

    Участь держави у венчурному бізнесі в описаних вище формах продовжує залишатися стійким явищем в індустріально розвинених країнах.

Історія становлення венчурної індустрії у світі

    Венчурна індустрія зародилася у США при активній державній підтримці у 50-х роках минулого сторіччя. 1958 року Конгрес ухвалив рішення про початок реалізації програми SВІС (Small Вusness Іnvеstment Соmpany). В рамках цієї програми уряд США надавав доступ до державного фінансування молодим зростаючим компаніям, за умови одночасного залучення коштів з боку приватних інвесторів у співвідношенні 2:1 або 3:1 (тобто дві або три частини капіталу повинні бути з приватних джерел). Діяльність SВІС регулювалася Адміністрацією по малому бізнесу (SВА). Ті приватні компанії, які погоджувалися брати участь у програмі SВІС, в обмін одержували урядові субсидії, випускаючи гарантовані SВА облігації. У процесі розвитку програми SВІС паралельно стали з'являтися незалежні приватні венчурні фонди і компанії, які з часом сформували венчурну індустрію.

Зародження перших венчурних компаній в США. Венчурна діяльність як самостійний бізнес була започаткована у Силіконовій долині, де зароджувалися сучасна інформатика і телекомунікації. У 1957 році Артур Рок (у той час працюючий в інвестиційній банківській фірмі на Уолл Стріт), отримав лист від Юджина Клейнера, інженера з компанії Shokley Semiconductor Laboratories у Пало Альто, який шукав фірму, яка б зацікавилась ідеєю виробництва нового кремнієвого транзистора. Після їх зустрічі було вирішено, що Артур Рок збере 1,5 млн. доларів для фінансування проекту Клейнера. Проте жоден з 35-ти корпоративних інвесторів, до яких звернувся Рок, не зважився взяти участь у фінансуванні такої ризикованої операції: створити фірму під абсолютно нову ідею, ще не реалізовану на практиці. Відгукнувся тільки Шерман Ферчайлд, який сам був винахідником і вже мав досвід створення нових технологічних компаній. Саме він і надав необхідні кошти. Так була заснована Fairchild  Semiconductors - перша напівпровідникова компанія Силіконової долини. Після цього у Артура Рока були ще Intel i Apple Computer, до 1984 року він набув популярності, і його ім'я стало синонімом успіху. Артура Рок першим ввів у використання термін "венчурний капітал".

   Приблизно в той же час інший знаменитий венчурний капіталіст Том Перкінс здійснив свою найризикованішу в житті операцію. Працюючи у Девіда Паккарда (одного зі співвласників всесвітньо відомої сьогодні компанії "Неwlett-Расkаrd"), він винайшов недорогий і простий у використанні лазер з газовим накачуванням. Усі свої заощадження - - 10 000 доларів - він вклав в нову фірму, яка виявилася настільки успішною, що через короткий проміжок часу Перкінс зумів продати її компанії Sресtrahysics. Після цього він теж зустрівся з Юджином Клейнером і повністю присвятив себе венчурному бізнесу.

  У той період створювати нові інноваційні компанії було непросто: справжніх підприємців, що займаються інноваціями, було не так багато, а необхідна інфраструктура ще не існувала. Корпоративні інвестори не були зацікавлені вкладати кошти в малозрозумілі тоді фінансові структури. Перший венчурний фонд, створений Артуром Роком 1961 року, становив лише 5 млн. доларів. Але результати роботи фонду виявилися приголомшуючими - Рок, витративши всього 3 мільйони, через нетривалий час повернув інвесторам майже 90.

   На той час венчурні інвестиції не справляли помітного впливу на розвиток американсь-кої економіки. Нечисленні компанії, що створювалися в рамках програми SBІС, ще не ма-ли великих досягнень. Протягом довгого часу, до кінця 1970-х р. загальна сума коштів, за-явлених як інвестиції до венчурних фондів і компаній, складала не більше $100млн.на рік.  

    Кількість нових інноваційних компаній, які потребували б фінансової допомоги і управлінських консультацій, була незначна. Невеликі групи венчурних фірм існували в районі Бостона, Сан-Франциско і Нью-Йорка, і всі, що займалися цим бізнесом, достатньо добре знали один одного. До них належали Артур (Арт) Рок, Томмі Девіс, родина Дреперів,  Франклін (Пітч) Джонсон,  Фред Адлер,  Том Перкінс.

   Яскравим прикладом для венчурних капіталістів є компанія Cisco Systems, один з світових лідерів виробництва мережевих маршрутизаторів і телекомунікаційного устаткування. У 1987 році Дон Валентин (Don Vаlentine) з Sequoia Саpіtаl придбав за $2,5 мільйона пакет акцій Cisco. Через рік вартість його пакету склала $3 мільярди.

   Подальше становлення венчурного капіталу співпало за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і зростанням добробуту середнього класу американців. Такі відомі компанії як DЕС, Applе Соmputers, Соmpaq, Sun Місrosystems, Місrosoft, Lotus, Іntel зуміли стати сучасними гігантами комп'ютерного бізнесу багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливе зростання нових галузей, таких як персональні комп'ютери і біотехнологія, виявилося можливим в основному за участю венчурних інвестицій.

   Артур Рок, родина Дреперів, Франклін (Пітч) Джонсон, Том Перкінс – є  основоположники венчурного капіталу і його легенда. Зусиллями цих людей і їх послідовників за останні 30  років в Сполучених Штатах були створені сотні тисяч нових робочих місць і мільярди доларів додаткових доходів.

   Том Перкінс стверджував: «Гроші, які ми робили, насправді були побічним продуктом ..., нами рухало бажання створювати успішні компанії, що знаходяться на вістрі удару, і що розвивають дивовижні нові технології, яким належало перевернути світ»hе Rеd Herring, Іssue 9).

Виникнення венчурних фондів у Європі. До появи венчурного капіталу у Європі, трохи більше 15 років тому, приватні підприємці просто не мали вільного доступу до джерел фінансування акціонерного капіталу. З середини 1980-х європейські вкладники стали більше цікавитися можливостями інвестицій в акції, вкладаючи менше коштів у традиційні для них активи з фіксованим доходом (Тhе Іnternational, .June 1996, Іssue #100). Піонером венчурної індустрії у Європі була і залишається Великобританія - старий і потужний світовий фінансовий центр. У 1979 році загальний обсяг венчурних інвестицій у цій країні складав всього 20 мільйонів англійських фунтів, а вже через 8 років, в 1987 році, ця сума склала 6 млрд. фунтів. Протягом 1990-х років венчурний бізнес в Європі акумулював 46 млрд. ЕCU довгострокового капіталу, і на даний час кількість проінвестованих приватних компаній складає близько 200 000.

  У 1996 році в цьому інвестиційному бізнесі працювали більше 3.000 професійних менеджерів та інвесторів. У 20 країнах Європи налічувалося 500 венчурних фондів і компаній (ЕVCА White Paper. Вооsting Еuropes growing соmpanies.р.1). Рекордним для Європи став саме 1996 рік. Обсяг інвестицій досяг 6,8 млрд. ЕСU. Сумарний обсяг капіталів нових фондів, які влилися у венчурний бізнес цього року, склав 7,9 млрд. ЕСU, що в майже двічі перевищило рівень 1995 р. При цьому, 15% всіх інвестицій було зроблено за межами Європи (проти 9% в 1995 р.), переважно в так звані «нові ринки» (еmerging markets), в тому числі і у Росію,  і в Україну (Finansial Тіmes, 05.06.1997).

  Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу почав вимагати створення професій-них організацій. Вони стали виникати як некомерційні об'єднання. Спочатку створюва-лися національні асоціації, з яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіта-лу  (BVCA), заснована у 1973 році. Європейська асоціація венчурного капіталу, заснована 1983 року всього 43 членами, уже налічує 320 (ЕVCA White Paper. Boosting Europes growing companies.p.1). Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик. Проте, сама потреба формальної структуризації венчурного руху - свідоцтво його зростаючої зрілості..

Венчурні фонди у Росії почали створюватись 1994 року за ініціативою Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР). Регіональні Венчурні Фонди (РВФ), кількість яких складає 10, були створені у 10 різних регіонах Росії. Одночасно з ЄБРР інша крупна фінансова структура - Міжнародна Фінансова Корпорація (Іnternational Finance Corporation) також зважилася на участь у створюваних венчурних структурах спільно з деякими відомими у світі корпоративними і приватними інвесторами. У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів утворили Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. За даними " Finansial Тіmes", на вересень 1997 року в Росії діяли 26 спеціалізованих фонди, що інвестують в російські корпоративні активи з сумарною капіталізацією 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували до Росії частину своїх портфелів (FТ, 02.09.1997).

Історія венчурних фондів в Україні

   Формування інститутів венчурного фінансування і розвиток венчурного бізнесу в Україні започатковано у 1992 році, і відбувається повільно. У багатьох розвинених країнах світу цей вид ІСІ (інститути спільного інвестування) направляє кошти інвесторів в інноваційну сферу. В Україні тенденції абсолютно інші — кошти венчурних фондів інвестуються в будівництво і нерухомість і поки слабо орієнтовані на "хай-тек" технології.

  Основні засади функціонування та обмеження діяльності інститутів спільного інвесту-вання в Україні були узгоджені з Директивою Європейського Союзу № 85/611 від 20 грудня 1985 р. «Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно спільного інвестування в цінні папери, що обертаються». Але у Директиві не ведеться мова про венчурні фонди, отож в Україні були створені окремі умови розміщення коштів інвесторів венчурних фондів. У травні 1998 року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу (EVСА) при УАІБ (українська асоціація інвестиційного бізнесу) відкрито секцію венчурного капіталу, основним завдання якої є - сприяти розвитку венчурного інвестування в Україні.

  Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року, який започаткував утворення абсолютно нових для перехідної економіки України інститутів фінансового ринку, після першого читання не передбачав венчурних фондів. Ідея поєднати можливість управління класичними взаємними (в Україні - корпоративними) фондами та юніт-трастами (в Україні - пайовими фондами) з управлінням венчурним фондами народилась під час підготовки закону до другого читання і виявилась плідною, оскільки відповідала специ-фічній задачі оптимізації фінансових потоків, легалізації та ефективному використанню вивезених за кордон коштів за рахунок створення відповідного податкового середовища.

    Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від загальноприйнятого: у нас це специфічний ІСІ, правила формування, існування та закриття якого вмонтовані у загальні правила діяльності ІСІ та компаній з управління активами.

   Так, венчурним в Україні вважається не диверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі

  До появи вказаного закону в країні з середини 1990-х років існували інвестиційні і взаємні фонди, що створювалися спеціально в цілях забезпечення процесів масової приватизації. Серед них можна назвати 1.Western NIS Enterprise Fund (150 млн. дол., виділених урядом США для освоєння в харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України); 2.Sigma Blayzer (капітал - 100 млн. дол.); 3.фонд прямих інвестицій «Україна» (капітал - 22,5 млн. дол., більша частина якого була внесена ЄБРР, МФК, Greditanstalt Investment Bank AG, Соmmercial Саріtal, Банком Бостона і приватними інвесторами).

    Крім того, функціонували такі фонди та компанії венчурного інвестування, як Black Sеа Fund, компанії «Еuroventures Ukrainе» та «Інеко», фонд «Дніпро».

  До 2003 року кількість таких фондів скоротилася з 329 до 129, а ті, що залишилися повинні бути ліквідовані або реорганізовані відповідно до закону. Проте, постає риторичне питання: А куди ж поділися інвестовані гроші?

  У грудні 2005 року компанія Draper Fisher Jurvetson (DFJ), до складу якої входять 20 фондів із сукупним інвестиційним капіталом понад 3 млрд. дол., відкрила в Україні технологічний венчурний фонд «DFJ Nexus». Протягом найближчих 10 років фонд планує залучити від 50 до 100 млн. дол. на розвиток високотехнологічних компаній у країнах колишнього СРСР.!?

  Велика кількість учасників ринку венчурних ІСІ у 2005 році зробила неможливою концентрацію ринку між окремими компаніями: жодна з компаній з управління активами не володіє більше, ніж 10% ринку венчурних ІСІ.

  Аналіз перших інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів дозволяє виділити основні сфери інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Це свідчить, що орієнтація класичних венчурних фондів на інноваційні проекти, техно-парки та технополіси поки що не притаманна українському венчурному капіталу.

   Поки що національний венчурний бізнес не схильний до диверсифікації своїх активів, а прагне реалізовувати середньо ризиковані інвестиційні проекти, використовуючи операції з фінансовими активами та нерухомістю. Функцію венчурних капіталістів в Україні виконують компанії з управління активами, які, на відміну від інших країн, створюються, як правило, середніми інвесторами. Однак, в подальшому інвестиційний бізнес розвива-ється, лише обслуговуючи, переважно, залучені кошти. Форми венчурного інвестування достатньо різноманітні, проте специфіка українського постприватизаційного акціонерного капіталу диктує домінування інвестиційного кредиту - від вкладень в спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди.

Можливості використання українськими венчурними фондами досвіду діяльності зарубіжних фондів

Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від зарубіжних ринків, зокрема:

По-перше, відрізняється сфера вкладення венчурного капіталу - найпривабливішими сферами в Україні є будівництво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. В той час, як на Заході і в США, це ! – інвестиції в інновації.

По-друге, практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, в Україні це переважно інвестиції в розвиток компаній.

По-третє, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати кошти до венчурного фонду.

    Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років). На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.

   Український венчурний бізнес знаходиться сьогодні на стадії якщо не зародження, то дуже раннього розвитку. Західні країни вже мають хороший досвід в організації системи венчурного інвестування. У них не відразу все виходило добре, вони вчилися на своїх помилках, оскільки були «першопрохідниками». Ми зараз маємо зіставити зарубіжний досвід з нашими можливостями і зробити все, щоб венчурний бізнес в Україні, в класичному його розумінні, теж запрацював на всю потужність. У цьому, в першу чергу, повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки щодо можливості застосування зарубіжного досвіду в цьому напрямі.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44449. Возможные неисправности двигателей устанавливаемых на автомобили ВАЗ 2115, их причины и способы устранения 373 KB
  Крепежные отверстия для крепления головки блока выполнены с резьбой М12 x 125 мм. Различие только в длине болтов крепления головки к блоку цилиндров. Крепежные отверстия для крепления головки блока выполнены с резьбой М12 x 125 мм. Для крепления генератора использован новый кронштейн.
44450. Инструментально-штамповочный цех машиностроительного завода 4.34 MB
  Подкрановые балки Типы конструкций: Каркас железобетонный колонны фундаментные балки подкрановые балки Стены облегчённые металлические панели по серии 1.50893 Правила выполнения рабочей документации генеральных планов предприятий сооружений и жилищно-гражданских объектов Архитектурно-строительная часть: Фундаменты и фундаментные балки Фундаменты столбчатые монолитные из железобетона по серии 1. Фундаментные балки: Фундаментные балки железобетонные типа ФБ6 по серии 1.
44451. ИЗОБРАЖЕНИЕ МУЖСКИХ И ЖЕНСКИХ ОБРАЗОВ В ПРОЗЕ НИНЫ САДУР 223.5 KB
  Нина Николаевна Садур – современная прозаик-драматург. Заявила о себе еще в начале 80-х годов ХХ века. В настоящее время Нина Садур – один из лидеров современного литературного процесса. Ее книги выходят в ведущих столичных издательствах, переводятся на иностранные языки, экранизируются, ставятся на сцене.
44452. Методы и способы совершенствования финансового положения ООО «Роза Ветров» 1.56 MB
  Теоретические основы анализа финансового состояния организации по данным бухгалтерской отчетности. Роль и значение анализа финансового состояния организации в современных условиях. Виды анализа финансового состояния организации .Особенности учета финансового состояния организации для целей диагностики.
44453. Автоматизация процесса проверки печей на технологическую точность 2.41 MB
  Завод был эвакуирован на Урал в город Верхняя Салда где в годы Великой Отечественной войны он полностью обеспечивал своей продукцией потребности авиации. Для этого применяются нагревательные термические и плавильные печи которые с установленной периодичностью подвергаются проверке на технологическую точность. Недогрев либо перегрев любой из рабочих зон печи приводит к нарушению технологического процесса. Для нагрева слитков и заготовок перед деформацией применяются газовые печи с атмосферой продуктов сгорания...
44454. Разработка информационного сетевого ресурса для организации тьюторской деятельности в учебно-воспитательном процессе школы 1.96 MB
  Технические требования к разработке сайта функциональные характеристики Реализация функциональности сайта Практическая цель дипломного проекта заключается в разработке и применении информационного сетевого ресурса сайта для организации и улучшения условий работы тьютора в средней общеобразовательной школе. В этом случае нами были разработаны технические требования для сайта лежащие в области задач тьютора и содержащие в своей основе особенности веб-разработки табл.
44455. Проектування металургійного міксера 2.85 MB
  Через необхідність застосовування міксерів існує необхідність підвищення рівня механізації допоміжного зварювального обладнання з метою зменшення трудомісткості їх виготовлення підвищення продуктивності складально-зварювальних операцій підвищення якості зварювання та техніки безпеки.
44456. Музей археології в м. Батурині 17.8 MB
  Бакалаврська робота присвячена проектуванню музею археології в м. Батурині. В процесі роботи узагальнені вітчизняний та закордонний досвід будівництва та експлуатації подібних споруд, визначені функціонально-технологічні фактори, що впливають на формування і розробку схеми взаємозв'язків приміщень , які входять у склад споруди, що досліджується
44457. Разработка АРМ менеджера по продаже туров в ООО «Мегаполис плюс» 1.93 MB
  Объектом исследования является процесс функционирования ООО Мегаполис плюс который после исследования формализуется и реализуется в виде автоматизированной информационной системы. Структура аппаратно-программного обеспечения предприятия Внедрение системы автоматизации туристической компании как и любое серьезное преобразование на предприятии является сложным и зачастую болезненным процессом. Тем не менее некоторые проблемы возникающие при внедрении системы автоматизации достаточно хорошо изучены формализованы и имеют эффективные...